Отблесками Историй Укр

Густі вечірні сутінки, що наповзали з усе більшою силою, розганяло невеличке багаття.

На малесенькому клаптику землі, який освітлювало багаття сидів хлопець і невідривно дивився у рухливі язики вогню. Його очі, кольору синюватої сталі, були ніби не тут, а на поцяткованому веснянками, гострому й занадто дорослому для його віку обличчі щомить вимальовувалась нова картина почуттів.

Несподівано, десь поруч промайнула невиразна тінь, почувся шурхіт листя та тихий шелест прим’ятої трави – це вивело хлопця з задуми. Прислухаючись, і чекаючи поки очі звикнуть до темряви, він окинув чіпким поглядом усе навколо і знову повернувся до багаття…

Думки знову почали хаотично пролітати у його свідомості, міріади різноманітних образів снували перед його очима. Все що він пам’ятав, у такі хвилини пролітало перед його внутрішнім зором відблисками історій що відбивались у язиках полум’я. Всі спогади що він хотів забути, весь негатив опадали осіннім листям, які мов порох злітали догори стовпом невеличких, бордових  іскор.

Хлопець поворухнувся і багаття прокреслило вогнем дві лінії, що тяглися від очей до самого підборіддя, звідки, мов потоки лави, спадали вниз. В очах хлопця стояли сльози, а у голові залишився лише один образ. Образ, що мов умілий скрипаль зачіпаючи одразу усі струни його душі, награвав мінорну мелодію, схожу на пісню птаха, який назавжди покидав своє гніздо, на пісню синів, які навіки прощались з родинами – мелодію розлуки…

– Чому, - раз у раз шепотів хлопець, - чому я не можу позбутись цих думок?!
Відповіддю йому був сніп іскор, що вилетів з вогню.
 – Друже, - глянув він з розпачем на багаття, - допоможи мені…

     Теплівся ранок, десь високо в небі пролетів журавлиний ключ, перші промені Зорі натрапили на залишки тліючого багаття. Поблизу виднілись сліди прим’ятої трави, та зблискувало на сонці срібне розп’яття… Хлопця ніде не було…
     Лише ледь чутно було тихий шелест дерев: «Він пішов, пішов дорогою спогадів за полум’яними відблисками історій назустріч коханню…»

04.05.2011 о 22:24