История Одного... Укр

  Прокинувшись Він неспішно відкрив очі й поглянув на вулицю, свідомість все намагалась повернути сновидіння, що розтавало у ранковому світлі, яке негостинно дерлося до очей хлопця. За вікном, з неба затягнутого чорними грозовими хмарами, знову лив дощ, тонкі струмені періщили у закрите вікно, а холодне й вогке повітря залізало, здається, у кожну шпарину. Здригнувшись і натягнувши ковдру по саму шию Він подумав: «І це весна? Таке враження, що саме час пізньої осені.», - на душі було марудно, а почував Він себе так ніби побував під колесами багатотонної вантажівки.
   
  -Синку, прокидайся, - прошепотіла мама проходячи повз двері його кімнати.
 
  Довелось підвестися. Поглянувши на настінний годинник і потягнувшись  він виповз з-під ковдри і підстрибом, здригаючись він ранкової прохолоди, побіг до ванної. Пригоршня холодної води остаточно змила примару сну та ствердила реальність у Його свідомості і це не особливо додавало настрою.  У кімнаті здригнувся сотовий, Він з надією підбіг та поглянув на екран…Оператор…, знову пропонують викинути гроші, ніби без того немає куди їх подіти. Настрій, що знаходився на рівні землі, дістав лопату й почав швидко закопуватись вглиб. Ще трохи постоявши й подивившись на екран, увімкнув музику – з динаміка залунав AlternativeRock, по інерції одягаючись та у намаганні привести до ладу свою зачіску, Він згадував подробиці сну.
 
  Йому знову снилась Вона. Разом, вони сміючись бігли по смарагдовій траві під теплим літнім дощем, на небі сяяла веселка, однак найбільше Його тішила Її близькість, змога триматись за руки, бачити її щиру посмішку та щасливий погляд карих очей, чути її дзвінкий сміх. Вони говорили про щось, потім впали у духмяне різнотрав’я й підставивши обличчя ласкам літнього дощу, тримаючись за руки і дивлячись у височину небес просто мріяли…
   
  «Чому так?», - думав він сидячи за столом і поїдаючи бутерброди з чаєм – звичний сніданок школяра, - «Чому ми можемо бути разом лише у снах?». Йому неодноразово снились подібні сни і кожного разу йому не хотілось прокидатись.
 
  Він завжди хотів йти до школи, адже там бачив  Її, спілкувався з Нею.  Майже всі хлопці його класу мали дівчат, і хизувались цим, Йому казали, що він «лох», тому що в 16 ще не має дівчини. А Він лише зневажливо посміхався у відповідь, бо бачив, бачив те,  що жоден з них справді не кохає, що це швидкоплинне захоплення, а ще жага до престижу та поваги з боку інших. Він не тягнувся до цього, в Нього були інші пріоритети.
 
  Закинувши портфель на плече, попрощавшись з батьками та сестричкою, що тільки но виповзла з ліжка, вийшов,  зачинивши за собою двері квартири. На диво, дощ на дворі вщух, з розірваних хмарами небес виглядало вранішнє сонце. Він вирішив зайти на спортмайданчик, щоб хоч якось покращити свій стан. Вчора видалось важке тренування і сьогодні зранку тіло як могло сповіщало  хазяїну про свій не вельми добрий стан. Роздягнувшись і неспішно розігрівшись Він застрибнув на турнік. Тіло почало виконувати відпрацьовані до автоматизма рухи, втома і перенапруження сходили.
Він любив фізичну працю, в цей момент розум звільнявся від усіх думок, ставало легше дихати, свідомість очищувалась. Саме тому кілька років назад Він записався на секцію бойових мистецтв, саме тому щодня займався на спортмайданчику, саме тому любив паркур.
 
  Відчувши, що тіло вже не ниє, а розум став ясним та чистим, Він зістрибнув з турніка. Критичний погляд прокотився по тілу, вийнявши сотовий придивився в екран, потім дістав вологу серветку щоб витерти піт з обличчя.

  Йому ніколи не подобалась своя зовнішність, ластовиння, що вкривало майже все лице, ніс з надмірною горбинкою, асиметричне обличчя… Він ніколи не був красенем. Та його й не дуже це переймало, до того як він зрозумів, що кохає Її.

  Знову одягнувшись Він рушив до школи. Йшов насолоджуючись, тим унікальним запахом, що залишається тільки після дощу; природою, що народжувалась знову після довгої весни – Він не приховував своєї романтичної натури, обожнював природу, писав, навіть намагався малювати коли бракувало слів щоб описати всю повноту картини, частіше займався фото.

  Знову задумався. «Кого турбує мій внутрішній світ? Зараз всі дивляться на зовнішність, мускули, нікого не цікавить, що там, всередині. Але Вона не така!»,- думав Він,-«Сподіваюсь, що не така…».

  День у школі минув швидко та непомітно, Він любив навчатись, тому для Нього ці години ніколи не тягнулись надто довго. Після уроків було тренування, те чого Він чекав цілий день. Він та його найкращий друг саме переодягались коли останній запитав:

-Ну, що там у тебе з Нею? Я ж бачу який ти марудний.

-Ми з Нею просто друзі. - вкотре відповів Він.

-Може й так, але на друзів так не дивляться.

-Так помітно? - запитав Він.

-Не знаю… -відповів Друг, - Чому ти не хочеш сказати Їй? Що ти втратиш від того що просто розповіси про свої почуття?

-Я боюся, боюся втратити Її, краще залишатись друзями.- з сумом відповів Він, - Ми занадто довго дружимо, для того, щоб будувати якісь стосунки. Вона звикла бачити мене другом і не розцінює по іншому. Навіщо робити Її життя складнішим ще на один вибір.

  Тренування пройшло  як завжди швидко і цікаво, втома давала про себе знати тому йшов повільно, не думаючи ні про що. Зайшов до квартири, роздягнувся, поліз в душ. Прийнявши ванну Йому стало легше. Витершись та одягнувшись попростував до кухні, не те щоб Він любив куховарити але коли потрібно міг приготувати собі цілком смачну та поживну їжу, з того що знайде у холодильнику.      

  Переобідавши пішов до своєї кімнати, сів, увімкнув комп’ютер зайшов у інтернет,він не був прихильником соціальних мереж, те навіщо він заходив туди можна було охарактеризувати статусом, який Він побачив у когось з друзів: «Сижу и жду пока под именем одного  человечка загорится надпись on-line». Вона була там, одразу згадалась розмова з Другом, у серці закололо і Він вирішив – як не зараз то коли? Він писав, писав довго намагався вмістити у повідомлення всі свої почуття, написав натиснув «Відіслати»…  і одразу вийшов з інтернету, вимкнув комп’ютер і ліг на ліжко. Дороги назад не було…