Грозовая Ночь Укр

Нічне місто, вкрите пеленою прохолодної моросі, здавалось неприродно тихим. Лише деякі будинки вирячались на   вулицю сліпими віконницями.
 Починалась гроза...
 Небо біліло від спалахів блискавиць, дощ люто періщив по дахам та бруківці. 
Природа гнівалась...
 Люди, пройняті незрозумілим жахом, сиділи в домівках і молились,давно не шанованим і часто забутим ними, Богам. Ніхто не сподівався, що негода змилостивиться. Кожен знав що вже надто пізно...
 Вітер і дощ ставали все сильнішими. Прозорі стріли вже залітали в тоненькі провулки і гулко розбивались об зачинені ставні. Негода очищала місто,як ласкава матуся свого непосидючого сина, що тільки-но виліз з калюжі.
 Далеко за північ, коли гроза вже досягла апогею, невідомо звідки, не боячись дощу та шаленого вітру, з'явився Невідомий... 
Він крокував по вулицям міста підставляючи обличчя дощу. По бороді, вже добряча частина якої віддавала сріблом сивини, стікали річечки дощової води. В очах, неприродно ясних для такого віку, очах кольору блакитної лазурі, сяяло задоволення.
 Невідомому подобався дощ. Він знав, що буря покликана очистити місто від бруду.  Не того бруду що кожного дня лягав на бруківку у вигляді пилюки чи то навіть помиїв, а бруду що його люди викидали із своїх сердець,бруду який можна змити лише благословенною зливою.
 "Нарешті,- думав Невідомий,- нарешті довгоочікуване очищення!". Ніхто в  місті не бачив раніше цього дивного чоловіка, а навіть побачивши не згадав би  його обличчя.
 Невідомий крокував по місту щось радісно наспівуючи собі в сиву бороду, але ось... Він різко зупинився біля одного з будинків. З вікон лилося м'яке, радісне світло, розганяючи похмурі сутінки.
 Він зазирнув до вікна, Його вперше в житті пройняла цікавість. За вікном сиділа молода жінка тримаючи на колінах русявого хлопчика, років шести від народження. Хлопчик дивився на дощ через вікно, а мати щось тихенько нашіптувала йому на вухо. 
 Коли у вікні з'явилась  голова, малюк нічого не сказав, лише підморгнув Йому і вказав матері пальчиком на віконце. Мати підняла голову проте у вікні вже нікого не було... 
 Невідомий покидав це місто, щоб більше ніколи сюди не повернутись.
"У цього міста ще є надія."- подумав Він...
 Гроза вщухала...


29 серпня 2010 о 12:24