Пригоди дядька лька

ПРИГОДИ ДЯДЬКА ІЛЬКА


Ря – туй – те!
(українська смішинка)

               
                Життя без сміху – не життя!               
               
Живе у мальовничому селі Бистрик гарний, добрий, працьовитий  чоловік Ілько, з яким майже щоденно трапляються чудернацькі, веселі пригоди – хоче він цього, чи ні. Селяни настільки до них звикли, що відсутність їх, на деякий час, викликала у них хвилювання і  занепокоєння. Але, дізнавшись, що з Ільком усе гаразд, з великим нетерпінням і цікавістю чекали чергових веселощів, щоб по-доброму, до сліз, відвести душу, від пуза пореготати, зняти напругу від тяжкої сільської праці.
Працював у колективному господарстві візником. Під час сівби і косовиська розвозив до тракторів на поле пальне. А після підвозив на корівник солому, інший корм. В  розпорядженні його була молоденька, в яблуках, кобилка Липка, віз та залізна бочка, яку зранку заправляв соляркою. Свою справу любив і старанно виконував. Але, не дивина, дуже полюбляв чарчину, і не одну. Що тільки йому не говорили на правлінні – марно! Шкідлива звичка була занадто сильною. І тому, з часом, люди до цього звикли, адже майже кожна  родина мала неабиякий клопіт з непереможним „зеленим змієм”.
Одного літнього дня, попоравшись на полі і вдома, дізнавшись, що до сільмагу завезли знамените на той час вино „Солнцедар”, Ілько квапливо зібрався в дорогу. Купив декілька пляшок улюбленого напою, після чого сів на воза і радісно поїхав  до мальовничого сільського озерця. Вибрав тінисту галявинку під вербами, швиденько, з насолодою, приступив до улюбленої справи. Відкоркував одну, а потім другу пляшку. Скуштувавши декілька стаканів підряд, ліг на возі відпочити. Від „Солнцедара” на душі було радісно і весело. Згадавши про Липку, розпріг, стриножив, відпустив на травичку пастись. Майже упоравшись з  винцем, ліг і... міцно заснув.
Саме в цей час з поля поверталися колгоспники. Побачивши на возі, під кремезною вербою, знаменитого дядька, вирішили над ним потішитися. Тихенько, щоб не розбудити відпочивальника, міцні хлопці дружньо підхопили оглоблі і завезли воза майже на середину неглибокого ставка. Стали з цікавістю чекати.
Пригрівало ласкаве  надвечірнє сонечко. У небі пропливали поодинокі хмаринки. Десь близенько, в очереті, співав свою знайому чарівну пісню одуд. Підняли галас жабенята, злякавшись сусіда – довжелезного жовтовухого вужа та довгоногих чорногузів.
Надто довго спливав час. З нетерпінням і цікавістю люди чекали на швидке пробудження Ілька. Не дочекались!
І врешті–решт міцний сон сприяв тому, що деякі нетерплячі молоді спостерігачі стали галасливо свистіти, гукати дядька, щоб той швидше проснувся. Дочекались! Проснувся! Дуже злякався, побачивши кругом себе „море”, а на березі галасливих односельців. Зостраху став несамовито кричати, звати на допомогу: «Тону! Рятуйте!», на що берег відреагував шаленими оплесками і сміхом так, що в сусідньому селі  загавкали собаки!
Вдосталь натішившись з пригоди, хлопці дружньо, весело підхопили воза з майже тверезим Ільком і  швиденько витягли  на берег, де  той ще довго розказував знайомим зівакам, про свій справжній дивовижний сон. Хильнувши з ними подорожню чарчину за спасіння „утопаючих” і запрягши у воза ситу Липку, весело поїхав до рідної хати, залишаючи позаду себе веселих друзів та хмару подорожнього їдкого сільського пилу.
 А по тому, ще цілий тиждень гострі на язик сільські  „трандичихи” розказували сусідам про цікаву пригоду Ілька у „боротьбі” з водною стихією, в яку потрапив за допомогою улюбленого друга – „зеленого змія”.
 Життя без сміху – не життя!
                Михайло Овсієнко   
1985 р.,
  с. Бистрик, Сумщина