Пригоди дядька лька

ПРИГОДИ ДЯДЬКА ІЛЬКА

Первачок у...смородині
(українська смішинка)
               
 Сонячного осіннього дня листоноша приніс в Ількову родину невтішну звістку: сина Сашка запрошують до військкомату на комісію. Ознайомившись з повісткою, Сашко негайно поїхав до районного центру.
Повернувся до обіду, схвильовано сказав: «Мамо, тато! У цю суботу забирають служити в армію! В які війська – не сказали».
Сів на мотоцикла і швидко поїхав по селу сповістити друзів.
На синову звістку батьки відреагували спокійно. Її з дня на день чекали, адже йому виповнилося вісімнадцять ще в травні. Його друзі служать вже декілька місяців. Зібравши близьких родичів, швидко вирішили всі питання: від святкового столу, до – кого запросити на проводи.
 Зранку Ілько з сусідом Андрієм закололи і обсмажили соломою кабанчика, обробили тушу. До кабанчика додали качок, гусей, курей. Всю свіжатину спустили до холодного льоху. Упоравшись, батько сів на воза – теж поїхав запрошувати на свято численних родичів. Програма проводів успішно втілювалася в життя.
Надвечір з’явився з друзями Сашко, сіли з батьками за стіл – підвели підсумки. Гостей буде чималенько: молоді - майже вісімдесят, рідні - не менше!
Зранку хлопці монтували у дворі величезну армійську брезентову палатку. Досвідчені куховарки на літній кухні майстерно чаклували над приготуванням різноманітних смачних страв. За день майже з усім упорались. Дружньо повечерявши, розійшлись відпочивати. Христина і Ілько  були задоволені підготовкою і допомогою рідні і друзів.
Сашко з друзями пішов до клубу на танці. Прийшов додому в хорошому настрої, під ранок. Ліг і міцно заснув. Спав майже до заходу сонця...
На другий день, по обіді, почали сходитись гості. Наряджали палатку  гірляндами, квітами і кольоровими кульками. Накривали святковий стіл. Говорили теплі слова призовникові. Загалом, створювали святковий настрій. Рівно о третій сіли за стіл. Сашкові, з його симпатичною дівчиною Галинкою, відвели місце по центру столу. Друзі - поруч. Родичів – сила-силенна.
Святковий шум доповнили віртуозні троїсті музики.
Відкриваючи вечір, батьки запросили гостей підняти бокали з шампанським, після чого, по черзі, промовили тост за щасливу солдатську службу сина і щасливе повернення додому. Потім, звичайно, було  багато тостів від друзів, родичів, знайомих. А коли гості наїлися і напилися, заграла музика. Весела публіка у дворі пустилася в танці. Танцювали, аж поки не запросили до другого столу.
Так, весело, непомітно спливав час. Горілочка лилася рікою, наїдки швиденько зникали зі столу. Лунали веселі, жартівливі пісні, дружній сміх. В цей час від різнобарвного галасу гостей палатка нагадувала дикий бджолиний рій.
Десь о пів на сьому, побачивши, що на столі закінчується горілка, Христина пішла за хату до кущів смородини, де давно, про всяк випадок, закопала в землю дві великі сулії з перваком. Підняла дерн над першою – очам не повірила! Пуста! З хвилюванням відкрила другу схованку – теж пуста! О боже! Всю затрясло, руки оніміли, схватилась за серце. Так і лишилась сидіти під кущами...
Сашко, відчувши відсутність мами, пішов на пошуки. Знайшов. Допоміг піднятися. Спитав, що сталося. А коли дізнався – заспокоїв. Завів до хати. Уклав до ліжка. Дав валер’янки.
Відійшовши від потрясіння, Христина підійшла до сусідки в палатку, пояснила ситуацію і та, без зайвих балачок, веліла чоловікові сходить додому за горілкою.
Без видимого, зайвого, клопоту гулянка продовжувала гриміти на все село до ранкового туману в долині і третіх півнів.
Після раптового зникнення жінки Ілько, глянувши в Христині очі, від її суворого погляду відразу протверезів, відчув на спині неприємний холодок, мурашки. Зразу пригадав і сулії, і кущі смородини, згадав: коли, скільки і як. Добре знав, що чергова витівка йому дорого обійдеться!
...Весело закінчився святковий вечір. Гості довго прощалися біля хвіртки, частуючись з рук призовника подорожньою чарчиною. Грали веселі музики, лунали жартівливі пісні. Гості обіймались, цілували усіх підряд, навіть лінивому Сірку дісталось на кінчик носа.. Але поступово двір спорожнів...
Останнім залишив двір Сашко, проводжаючи додому кохану Галинку.
...Цю ніч Ілько спав „холостяком”, окремо від Христі, бо знав, як у тій приказці: чиє сало з’їв, і що за це буде! Христя, втомлена, спочивала в ліжку на веранді. В голові промайнули епізоди свята, веселі гості, щасливий Сашко з друзями. Покарання за Ількову витівку вирішила відкласти на завтра.
 На ранок повернувся втомлений Сашко. Від їжі відмовився – нагулявся! Ліг спати в прохолодній кімнаті.
О дванадцятій до  двору почали сходитись сусіди - допомагати прибирати стіл, демонтувати палатку. А до того, спочатку, сіли перекусити, випити по чарчині-другій, за здоров’я призовника, який в цей час бачив свій над останній, перед службою, яскравий сон.
Ілько, одинаком, порався з господарством. Сів на воза, поїхав у поле за сіном, подалі від Христинчиних „лагідних” очей і грайливих, спокусливих усмішок молодиць.
...Миючи посуд з жінками, Христя розказувала: на проводи сина,  півроку тому, вигнала, закатала і надійно закопала в кущах смородини дві сулії з перваком, надійно прикрила дерном. Коли копала  картоплю, здалека бачила Ілька біля кущів. Подумала: видно, щось робить. Нічого підозрілого не відчувала. Так було багато разів! Підходила до кущів – ніяких слідів проникнення в схованку не було. Я і  заспокоїлась.
 Зрозуміла лишень про його походеньки під смородину тільки вчора, на святі, побачивши довгу трубку, через яку він, волоцюга, не нагинаючись, висмоктав обидві сулії з перваком, ногою не помітно відсовуючи і насовуючи дерн на місце. А останнім разом, якраз під проводи, - сидів на землі у городі з пустою ємністю, але... не біля кущів. Промайнула думка: може проклятого колорадського жука збирає?... Здивувалась: такого ще досі не було, мабуть щось відбудеться!. Та й пішла поратися... І, на тобі, – вгадала, наврочила, - відбулося...!  Добре, що виручила сусідка. Ой, задам йому, бусурману, по перше число! Осоромив на все село!  Не прощу! Надовго запам’ятає Сашкові проводи!
Слухаючи Христинину розповідь, жіночки весело посміхались, адже про Ількові витівки знало і сміялось все село. Кожного разу все йому прощалось, бо другого кумедного чоловіка в селі не було.
...А в цей час Ілько блаженно відпочивав на возі у полі, серед духмяного різнотрав’я, в тіні кремезного, одинокого, столітнього дуба, поблизу сільського ставу, як... на курорті.
Причепуривши двір, помічниці разом пообідали, весело попрощались з господинею.
...Вранці Сашко з друзями і батьками  прощався в військкоматі. На два довгих роки. Подали автобуси - служба розпочалася!
Через два дні після проводів сина Христя згадала про Ількову ганьбу. Попросила його відвезти її до ставу на „Прогрес”, скупатися. Як „шовковий”, Ілько, щоб спокути свій гріх, готовий був виконати будь-яке жінчине бажання. Запряг Липку, постелив на воза товсте, м’якеньке покривальце. Поїхали!
Водичка у ставку тепла, так і просила до неї зайти. Кругом густий сосновий ліс. Пригрівало сонечко. На небі - ні хмаринки! Летіли на південь журавлині ключі, курликаючи прощальну, зрозумілу, пісню.
...Христя з Ільком купалися вже майже годину. Він - далеченько, під очеретом, вона - під берегом, на пісчаній мілині.
…Непомітно, вийшовши з води, жіночка швиденько сіла на воза, батіжком „підбадьорила” кобилку і чимдуж зникла в хмарах дорожнього пилу. А на березі ставу, в чому мати народила, бігав Ілько, шукаючи свій одяг, який зник, як той первак, з Христиних сулій.
Такою жорстокою була Христина помста, з якої згодом довго веселилося все село!
...Ілько, дочекавшись сутінок, прикривши подорожнім лопушком „адамове” місце, під шалений собачий гавкіт, городами, обжалений кропивою,  пробрався в свою клуню з сіновалом. Де і заночував, під спів комариків і шуркотіння мишенят, прикрившись чим Бог послав.
Ще до сходу сонця швиденько сів на воза, і поїхав на сінокіс, щоб хоч якось „замолити” гріх перед коханою жіночкою і любимим синочком–солдатиком.
 „Замолює” й досі!
                Михайло Овсієнко               
 1984 р.,
 с. Бистрик, Сумщина