Пригоди дядька лька

ПРИГОДИ ДЯДЬКА ІЛЬКА

Підвалинка
(українська смішинка)

      
                Сміх – цілющі  ліки природи!
                Передозування – обов’язкове!
               
У Ільковій хатині, під порогом, згнила і провалилася підвалина. Служила більш, як століття, ще від прапрадіда Юхима. Прийшовши ввечері з роботи, як завжди, обачливо   переступав поріг. Але цього разу, як на халепу, його права нога наступила прямісінько на нього, після чого Ілько провалився, зламав на нозі декілька пальців і довго був на лікарняному.
Дружина Христя давно казала йому: «Ілько, з’їзди до лісу, спиляй дубка на підвалину. Вона ледь на ладан дише!»
«Спиляю, спиляю», - обіцяв Ілько декілька років. І на тобі – дочекався! Пересвідчився  на собі, що пора все ж таки настала. А в голові промайнула несподівана думка:  «Мабуть, наврочила, клята баба!».
Щоб там не було, але ще до сходу сонця тітка Христя, поклавши на воза сокиру, пилку, запрягла у воза Липку, поїхала у ліс, що поблизу села, за дубком.    Проїхавши до дубової просіки, вибрала рівненьке молоде деревце, яке швиденько спиляла. Сокирою пообрубувала гілки. Ще трошки, до необхідного розміру, підпиляла по краях.
Упоравшись і трошки відпочивши, стала розмірковувати, як же його покласти на воза? Адже, мабуть, з центнер заважить! Поки міркувала, як на халепу, звідкілясь взявся  лісник Іван на мотоциклі. Весело підходить, погладжуючи чорні вуса, іронічно питає:
 -  Христинко, допомогти? Мабуть, сама не впораєшся? Надірвешся!
  Тремтячим, пересохлим від хвилювання голосом відповіла:
- Доброго ранку, Ваню. Оце біда спонукала, так рано бути в лісі. Провалилася підвалина під порогом. Ілько серйозно пошкодив ногу, другу неділю в лікарні. Не можна нормально попасти в хату. А купити дубка ніде.  Правління відмовило. От і прийшлось іти на порушення закону, не від солодкого життя.
Іван їй каже:
-А ти знаєш, жіночко, що за це може бути?
Тихо відповіла:
- Знаю.
- На перший раз складу протокол, а там суд розбереться: штрафувати тебе чи ні!
Хвилюючись, Христя, як може, благає:
- Ваню, не требі протоколу. Давай розійдемося, по–людськи. Ілько в лікарні. У вечері прийдеш до мене, розіп’ємо могорич, відпочинеш, залишимося друзями.
Слова жінки магічно подіяли на захисника природи. Сказав:
- Добре, Христю, на перший раз протоколу не буде, тим більше, що Ілько у лікарні, -  і, допомігши покласти дубка на воза, сів на мотоцикла та  швидко поїхав.
Повернувшись додому, Христя швиденько, заходилася поратися по господарству. Упоравшись, розтопила піч, почала варити, пекти, смажити  –готуватись до зустрічі. Непомітно сплив час. Звечоріло. Загавкав Сірко, підняли галас гуси. Виглянула у вікно. У хвіртку входить надто гарно вдягнений Іван. Хвилюючись, вибігла на ганок. Крикнувши на собаку і гусей: «Щоб ви повиздихали», - побігла  зустрічати бажаного гостя.
Завела до оселі. Посадила за накритий чистою скатертиною стіл, під ікони. Сказала: «Я зараз» і хутко полізла на горище за півлітрою зі своєї давньої надійної схованки під стріхою.
На столі яйцеві ніде впасти. Від такого багатого смачного різноманіття у гостя розбіглися, засяяли очі, потекла слина. І пироги з грибочками, і паштет з свинячої печінки, і всі  інші чудові витвори господині вкрай розслабили  Івана, що, розчулившись, запропонував Христі:
- Коли буде потрібно, можеш приїздити до лісу і пиляти дерева без мого дозволу. А коли в чарці з’явилася жадана рідина, став ще веселішим. Піднявши гранчаки, чокнулись. Випив. Глянув  на Христю надто здивованими очима. А вона йому:
- Що, Ваню, слабенька? Не сподобалась? Сама гнала!
- Щось не зрозумію...
Скуштувавши зілля, у самої очі ледь на лоба не повилазили від здивування. А від сорому лице стало схоже на вечірнє багряне сонце. У пляшці була справжнісінька вода! Сказавши: «Ти, Ваню, не хвилюйся», швиденько піднялась по драбині на горище. Перепробувавши всі горілчані заначки, господиня ледь не знепритомніла. Скрізь була вода!
Спустилась, не може нічого сказати, мов заціпило. Коли трохи заспокоїлась, сказала:
- Ількова „робота”! Халамидника, аспида проклятого! Щоб його трясця взяла, а ненаситна пелька закрилася навіки! Що не сховаю - знайде, вип’є! Випив навіть розтирку від покійної бабці! А вже про одеколони і не питай! Ну, стривай, чоловіче! Я тобі задам на пироги! Довго буде сниться дубок, і не один!
Христі в цю хвилину настільки було соромно перед Іваном, що вона була готова крізь землю провалиться, а згадка про  балакучих  сусідів прискорила її подальші дії. Тільки й сказала:
- Зараз прийду, почекай!
Хутко зникла з хати. Позичивши у сусідки літру первака, повернулася до гостя.
Зустріч ввійшла в своє нормальне русло. Горілочка і наїдки потихеньку щезали зі столу під балачки, сміх і навіть пісні. Атмосфера вечірки накалилась до того, що Вані закортіло обійняти і поцілувати дорідну господиню. Але тільки він надумав втілити задум в життя, на щастя чи на жаль, у дворі загавкав Сірко, який поставив жирну крапку на романтичній вечірці. У хвіртці з’явились син і донька. Приїхали з навчання, з Кролевця.
Іван трохи знітився і був наляканий, але Христя, заспокоївши його, вийшла з ним до дітей. Привіталась. Діти впізнали гостя, поздоровкались, пішли до хати вечеряти. Задоволений розвитком подій Іван, подякувавши за гостинність, у доброму гуморі полишив двір.
...Сплило більше місяця. Відремонтували поріг. Життя ввійшло в своє звичне буденне русло. Але з Христиної пам’яті ніяк не зникали події того „пам’ятного” вечора. Вирішила неодмінно помститися Ільку за минулий сором і клопіт.
Одного вечора, коли Ілько прийшов додому напідпитку, попросила його сходити  в погріб за картоплею. Тільки-но спустився, зачинила на засув двері, навісила замок. Ілько схаменувся, але було пізно! Став лагідно благати випустити його. Але воля жінки була непохитною!
Сказала:
- Посидиш один день за сором перед Іваном, а другий  - відсидиш за випиту під стріхою самогонку. А там - подивимось на твою поведінку! У погрібі не помреш: є морква, капуста, буряки! Посидиш у „профілакторії”, „полікуєшся”, дивись – і допоможе.
З цими словами спокійно пішла до хати.
Пройшов день. Ілько притих, змирився з долею. Тільки небрите обличчя майоріло у вікні дверей „профілакторію”. Тихенько скавчав за любим господарем Сірко. Біля хліву тихенько гелготали гуси з качками, по–своєму „підсумовуючи” побачене і почуте. У хліві про щось „домовлялись” свинка з  бичком.
Але рішення „судді” було остаточне, оскарженню не підлягало!
Тільки прибулі з міста діти розчулили „суддю”, достроково звільнили „в’язня”, згадавши мамі, що у батечка більше доброго, ніж поганого.
...Тремтячи від підземного холоду, вдихнувши свіже повітрячко, привітавшись з теплим  сонечком і подякувавши діткам за дострокове звільнення, Ілько взяв вила, з задоволенням почимчикував чистити хлів, давати лад скотині, яка на нього з нетерпінням чекала.
Радів тому, що  вдома знову мир і спокій! 
                Михайло Овсієнко
1987 р.,
с. Бистрик, Сумщина