Спогади про придунайського кобзаря

СПОГАДИ ПРО ПРИДУНАЙСЬКОГО КОБЗАРЯ

23 лютого цьго року громадськість відзначатиме 59-річницю від дня народження Михайла Василюка – поета-пісняра, самобутнього композитора, талановитого музиканта-бандуриста, громадського діяча.
За своє коротке життя Михайло Василюк спромігся зробити те , на що комусь не вистачило би і ста років життя. Родом з Арцизького району, Михайло з ранніх років вбирав у себе колорит рідного краю, його фольклор, народні традиції, які збагатили його талановиту душу, стали основою його творчого фундаменту. Згодом бачене перетворилося і гармонізувалося у його весільних виступах троїстих музик, де народна пісня і мудра бессарабська музика переплелися у веселих народних гуляннях.
Він ще замолоду став популярним серед своїх земляків. Його знали, як одного з основоположників відтворення на самодіяльній сцені класичних творів українських композиторів та поетів. А створений ним у Першотравневому музично-драматичний театр „гримів” далеко за межами Придунав’я. Тонке відчуття народного гумору, дотепного жарту, фольклору супроводжували Михайла все його життя. Маючи філософський склад мислення, він міг тонко впливати на свої стосунки навіть з потенційними недругами. Пильне око до глибини бачило і відрізняло чітко темне від світлого. Усі ці, воістину унікальні, риси допомагали йому у подальшому житті на посаді керівника клубу Дунайського пароплавства, а також тоді, коли народ йому довірив пост народного обранця в міськраді.
Мені часто доводилось спілкуваттись з Михайлом по роботі, коли я працював керівником культзакладу консервного заводу. Завжди я відчував лікоть товариша, у якого не виникало питань, як організувати і провести той чи інший масовий культурний вечір: тематичний чи гумористичний. Природа наділила його і тим, і іншим вдосталь.
Він був самобутньою, філософською, творчою людиною. Любив свободу мислення, вчинків. Гостро реагував на несправедливість, що відбувалася на його очах в ставленні до людини, за що його поважали ті, хто йшов разом зним тяжкою життєвою дорогою. Коли з’явились перші паростки демократії в Україні, Михайло Василюк був лідером в Бессарабії, до його голосу уважно прислухались люди, для яких слова „демократія, незалежність, самостійність” були ще малозрозумілі.
Повільно, терпляче він, як міг, робив все, щоб наша країна стала на ноги, закладав перші камінці у міцний фундамент. Пригадую, як захоплювались ним його колеги-депутати, коли він підходив до мікрофона і гарним, чистим українським голосом вирішував те чи інше питаня. Всі любили його за чесність, порядність, гостроту політичного і аналітичноо мислення, дотепний жарт і гумор, людяність, палку любов до рідної землі. До нього прислухались, хоча публічно виступати він не любив.
Для мене було невеличким святом, коли, знаходячись у сесійній залі і сидячи поруч, Михайло відкривав свій дипломат, виймав звідти свіжі, написані вночі вірші. Тематика була різноманітна. Писав про все, що бентежило його бунтівну душу, - кохання, любов до рідної землі,односельців, незалежність, християнську віру у вічне, бурхливу політичну повінь.
Не помилюсь, якщо скажу, що Михайло Василюк був для нашого краю своєрідним земним самородком, кожна грань якого світилась яскравою зіркою. Тільки через деякий час ми зрозуміли, ким він для нас був, як його зараз нам не вистачає, як збідніла без нього наша земля, пригадуючи його талановиту душу і божественний дар життєвої глибокої філософії. Спасибі  йому за це! Хай пам’ять про нього довго живе у серцях людей, для яких він був взірцем і пророком. Нехай його пісні звучать довго у наших серцях, а його вокальний ансамбль „Кобзарська дума” ще довго має творчу наснагу.

м.Ізмаїл,1997 р.