Western Ukraine

;Дуже розгорнута відповідь на такі питання: "Де ти була?","Як там Моршин?" і т.д..

;so what.
Десь зо два тижні я була на виправних роботах у Карпатах. А точніше у колонії для пекельно одержимих своїм здоров'ям - у місті Моршині.
 Для довідки - Моршин містечко невелике, те що там живе не більше десяти тисяч людей - то факт. Його гордо називають містом, але якщо судити об’єктивно більш ніж на звання смт Моршин не тягне. Додайте десь стільки ж відпочиваючих, може більше. Все одно маленьке.
 Тож, я з батьками приїхала сюди другого числа після десяти годин дороги та нами всіма улюбленої спеки десь під сорок. Приїхали ми сюди не стільки оздоровлюватись, скільки втекти від смердючого та потихеньку плавлющогося Києва та заїхати у культурну столицю країни Львів. Та й був ще привід інший, але про нього потім.
 Як я вже сказала, приїхала я з батьками. А це що значить? Правильно, повний фуфел. М’яко кажучи. Батькам то було пофігу - в найкращому санаторії Моршина *Моршинський* (просто хаха) де ми повинні були відпочивати, на них чекали татова колега по роботі ще й з чоловіком. С цими людьми ми були нероздільно  зв’язані усю відпустку. Світлана Леонідівна та Анатолій, які вже через два дня стали Свєтою і Толіком. Але відкладу їх трохи на потім.
 Коротше, поселили нас у номері люкс, три величезні кімнати та охуєнна ванна. Я щаслива, всі щасливі, але все паскудила одна річ - ми в санаторії. А в санаторії що потрібно робити? Лікуватися. А щоб лікуватися треба записатися на процедури. А щоб на них записатися треба с початку сходить до лікуючого лікаря...і т.д....
 Тож весь перший день ми бігали по усіляких кабінетах що я іх у цей день бачила безліч. Добре хоч лікар нам добрий попався, дуже швидка, пацієнтів обпрацьовує за п’ять хвилин максимум. Поклін їй та шана.
 Почувши скільки в мене було болячок до цього і що в мене є зараз вона мені написала стільки процедур, що я спочатку подумала: "Ну всьо товаріщі. Піздєц". Шість процедур. І я практично на всі відходила. Ну і ще лікарка написала скільки нам тієї гівнючої-гіркої води пити і коли. Джерело №6 в мене до сих пір перед очима.
 Наступний день був зіпсований ще зранку. Треба було здавати аналізи крові. З пальця та з вени. Але я людина бивалая як говориться, вже до всього звикла. Як поразказую комусь скільки вже з мене крові висосали то всі жахаються.
 Крові з пальця бояться тупо. Вкололи-встав-пшов вон. Пішла до другої злої тьотки щоб попила моєї крові вже з руки. То шо вона колола боляче то ладно. Вона ДЕКІЛЬКА РАЗ ВКОЛОЛА І НЕ ПОПАЛА. Хотілось дати їй по макітрі. Результат - вийшовши з кабінету в мене дуже низько впав тиск (а в мене він  і так низький - 90/60 норма, тож прикиньте) обморок був забезпечений. Після тієї сучари в мене ще й гематома була на руці. Падлюка. Щоб тобі так.
 І от так, у пів-обморочному стані та з гематомою на руці, я попхалась на перші процедури. Ароматерапія то просто постріл в голову. Уявіть - велика кімната, напівтемрява, десь чоловік 20-25 полулежать у кріслах, пердять, хропуть, скриплять, шморгають, а машинка по центру кімнати розносить конкретний запах. Лимону, наприклад. І так десь хвилин 15. Вісім раз мені ще треба було туди піти. Ходила...
 Наступним моїм відкриттям став душ шарко. Улюблена процедура моєї бабусі. Вона його дуже хвалила, тож я вирішила не сочкувать і походити...
З незвички я перший раз трохи не заорала матом на весь санаторій. СУКА БОЛЯЧЕ ДУЖЕЕЕЕЕЕЕ. Але відчуття після....то шось. Я тільки і терпіла цей жах аби потім покайфувать.
 Ох, а який там був контингент лікарів. Піпєц. Одна врачиха була копією Аліси Фрейндліх. Вона навіть розмовляла так, як вона. А з нею в одному кабінеті працював врач Юра. То винос мозку. Цю гагарінівську посмішку я запа’ятаю назавжди. Гагарін, я вас любіла оойй лалалааа...*
 Було ще чотири процедури, дві з яких лфк(лікувальна фізра) та масаж. Інші дві галімі, писати лінь.
Масажиста звали Роман. Ромчик як ми його звали. Бо Ромчику було десь під тридцять. Ромчик просто гвалтував спину. Перші дні я його хотіла вбити, але зараз навіть не знаю як ми тепер без нього.
  Як у кожному нормальному санаторії, там була дієтична столовка. Нас з нашим люксом та всіма іншими причендалами посадили в залу типу для обраних. хаха. Потім це дуже іронічно звучало.
Коли ми тільки но приїхали, їжа зі столовки була для нас найсмачнішою в світі. Парові котлетки, варене, печене, йогурти, вафельки. Але так було другого дня. Третього. Четвертого. На другий тиждень. ОДНІ ПАРОВІ КОТЛЕТКИ, ПЮРЕ, ГРЕЧКА ТА НАСТІЙ З ШИПШИНИ. Один раз були пельмені. Я їх зустріла як якогось родича давно забутого.
На кінець відпустки ми вже проклинали ту столовку. Але вафельки та пиріжки там були файні. А ще там грала класна музика. Nickelback, Muse шалено мною кохані, Шакіра, Санрайз Авеню та ще щось гарне, але не пам’ятаю що саме.
 Я потроху вивчала відпочиваючих. Контингент з ненайкращих. Були всі. Від 1 року до 90. Наші, московські, казахи, азербайджанці, молдовани і серед усих ціх людей знайшлося місце і грекам. Хлопці були гарненькі. Поряд жили, один був схожий на ненакаченого Джейкоба, а інший на накаченого неджейкоба. Був ще хлопець-труп із западшими очима. І хлопець-копія Кака. Гарний. Але з бабою. Розмовляє іспанською. Мєчта.
 А ще там відпочивали футболісти місцевого фк "Скала Моршин". Штук двадцять якщо не Фернандо Торресів, то Лукасів Подольски. А недалеко від санаторія було футбольне поле на якому тимчасово тренувалися ФК "Десна". Ще кращі від моршинських. Взагалі футбольне місто. Там навіть дівки ходять із м*ячами Джабулані та ганяють із хлопцями на поле. Парадоксально, що саме ті дівки котрі грали в футбол набагато гарніші ніж ці бички на каблуках що корчать із себе великих стерв і кожного вечора пруться у клюб. Ну а гуцульскі хлопці за красою можуть зрівнятися хіба що з німцями. І ще з іспанцями.
 Ось так проходили дні, а вечорами ми гуляли з нашими друзями. На головній вулиці Моршина до чортів багато кав’ярень та ресторанів. Але найулюбленішим місцем посіделок була кондитерська Мадлен. Ну дуже гарна, затишна і тістечка там дуже смачні. А потім йшли зі Свєтой та Толіком просто шляться по місту. Вони вже тут бували все знають.
 Я перший раз в житті бачила щоб настільки різні люди прожили стільки разом. Мабуть дуже кохають одне одного та звикли. Бо Свєта мила та спокійна жінка, нещодавно стала вже бабусею, але щоб всім таким бабусям бути - фігурка просто отпад. А Толік...то Толік. То просто людина-фонтан. Викладач французської. Абсолютно без комплексів, компанєйський, знає купу анекдотів та ще й сам кого хоч розсмішить. Схожий на Жана Рено.
 Одже, вони були різні. Дуже різні. І якби не вони ми б в цьому Моршині здохли б. Все таки столиця своє діло робить.
 А потім була субота і ми з екскурсією поїхали на Манявський Скит. Монастир на горі. Ахрінєнна природа. Краще ніж у Словаччині. Правильно сказав екскурсовод: "Їдемо за витребеньками і понтами за кордон, а рідної краси під носом не бачимо і не цінимо". А у нас є місця і покраще деяких європейських.
 У монастирі розмовляла з отцем Максимом. Він сказав що буде кінець світу. Ноу коментс.
 А у неділю у санаторії вихідний, тож процедури відміняються (ура товаріщі).Тож можна кудись звалить. Ми звалили у Львів. На цілий день. Найгарніше місто України. Нарешті я знайшла місце де можна бути патріотом і не ховатись, і не боятись. Де можна спокійно пройтись у футболці с Бандерою або бійцями УПА. Львів - це справжня Україна. Тут свою Батьківщину люблять та поважають, на відміну від...не будемо тикать пальцями.Не треба їхать у Європу.Ось вона - у 500-тах кілометрах від нас. Були у "Криївці" та в "Гасовій Лямпі". Хто знає ці місця той мене зрозуміє. Найняли екскурсовода та походили містом. Були на Личаківському. Поклала букетик чорнобривців на могилу Франка. Кльовий все-таки був дядька.
 А потім ми зайшли у найкращу кав’ярню України. Ні, це не їх титул, це я так сказала. На Вірменській 35, мистецька кав*ярня "Під клепсидрою", співдружня з мистецькою галереєю "Дзига". В них повністю відсутні ті банальні страви що є у кожному піжонському і не зовсім ресторані. Тут все по їхнім рецептам. А смачнющщщщщщщщщееееее якееее!!.....а чого коштує кава "Фері-вогонь" і "Вогник"! "Фері" подають так: трохи більша за звичайну кофейну чашечка, у якій горить вогонь, бо чашка обмазана ромом, турка з кавою, а поряд цукерка,завернута у вафельку та шматочок паперу на якому написане японське хокку. В Києві за таку попросили б гривень 100 не менше. Там це чудо коштувало 14 грн.
 А "Вогник" йшов вже як налита в чашку кава, але поряд лежав кубік цукру і горів. Рамантіка.Найромантичніша кава у твому житті, як сказав екскурсовод. А офіціант був схожий на Хесуса Наваса. Но це я за своє знов.
 Але треба було повертатися до санаторія, бо був би піздєц (бо режим порушуємо).
 У вівторок ми вирішили трохи побуянити і відсвяткувати срібне весілля моїх батьків.
У Моршині є дуже крутий, дуже файний і дуже великий ресторан "Моршинська Вежа". Десь у три поверха, з великим подвір*ям і купою різних залів, на будь-який смак. Погуляли то погуляли. Звісно зі Свєтою та Толіком. Толік ще потім у траві валявся та пісні тихенько співав. Отпадний чувак.
У "Вежі" багато вікон, теликів, акваріумів і смачного їдла. Ще там дуже гарні шпалери. Але справжнім шедевром були тістечка від чемпіонів світу с кондитерського мистецтва Валі&Валі Штефаньо. Ці талановиті хлопець та дівчина роблять такі тістечка що в мене просто щелепа відпала і язик ковриком покатився. Вони їх поставляють по всій західній Україні. Найсмачніші та найцікавіші тістечка "Парфюмер", "Версаль" та "Опера". Я мабуть більше ніколи вже цю красу не скуштую, тільки що у Львові, вони там теже є. *шепоче* кав’ярня "Мапа".
 А ще я подуріла від щастя коли почула музику що грала в цьому ресторані. Рамштайн, Нойз МС, Джакарта...
 Наступного дня ми знов всією компанією завалились у Вежу. Вже у другий зал. За тістечками звісно. Але у цей день був футбол - Україна-Нідерланди, грали на Донбас-Арені і мені конче хотілося це дійство побачити. Тому я звалила до бару і разом з двома прикольними та дружелюбними офіціантами дивилася матч. Утроьх дружно матюкали Мілю та сперечалися, другий состав у Нідерландів чи третій.
 Невідступно наближувався кінець відпустки. Ось дивись - і наші друзі поїхали. Не могли розпрощатися.
 А потім прийшла п’ятниця і всьо, адьо мадам шерше ля фам. Треба було збиратися. Останній раз заглянули в Мадлен, в Вежу, попили водички, сходили у великий парк поруч, а у суботу рано-рано вранці ми здали ключі і поїхали. Якби я вела щоденник на протязі всієї відпустки то останній день у Моршині виглядав би так:
 "Сонце, ще таке гарненьке, не та блимба, що зазвичай, вилізало із-за дерев. Бювет відкрився. Я стою біля машини з рюкзаком. Мама з татом складають речі. Щось мені говорять. А я стою і дивлюсь на сонце. Стою і туплю, стою і туплю..."
 Но щоб зализати рани, ми поїхали...нє, не в Київ, у Львів. І зняли на ніч квартиру у чувака з ім’ям Вольдемар. Асоціації з Волдемортом. Квартира була дико вонюча і неприбрана. У дууууууже старому будинку. Позаминулого сторіччя точно.
 А вдень ми собі влаштували рестораційний круїз. Вісім ресторанів за один день - це вам не жарт.
Спочатку була "Мапа". В останній раз ми скуштували тістечка Штефаньо. Потім площа. Вулиця Листопадового чину, ресторан "Каприз". "Золотий вепр". Потім креативна кав’ярня "Двері Львова" з дверима, висячими у небі люстрами та фотками усіх дверів Львова. Потім знов "Під Клепсидрою". Вона знов була найкращою. Там вже пожрали на славу. Після млинців з шинкою та помідорами та сирника з апельсинами і лікерним соусом, я таки випросила собі "На присмерки" або "On Twilights". Гарячий чай з ромом або з коньяком. Я пила з ромом бо це найкраще пойло в світі. Мені так сподобалось, що я поклялась що буду собі таке вдома робити. Потім було кафе...назви не пам’ятаю, але випила півлітра добренного авторського квасу. І наостанок ми зайшли в таке веселе завєдєніє "МВФ" що розшифровується як Міжнародний Вареничний Фонд. Вареники там афігєнські. Офіціанти дуже класні, веселі. А в меню анекдоти ржачні. Пам’ятаю ще поряд сиділи два італійці. Один чорненький, а другий рудий з борідкою та в кепі. Красиві до неможливості. Трохи підслуховуючи, по словам "Шелдон" і "Пенні", а також по тому як рижий сказав "Bazingaaa!" та іх ржаці, я добре зрозуміла про що вони говорять**. Я б з ними дружила.
 Переночували, залишились живими, Волдеморт нас не захавав, і поїхали ми гарненько додому до хати до рідної мати.
 Отака ***ня, малятка. Їдте до Західної України якщо ви патріот або просто гарна людина. Там повітря без вихлопних газиків, їжа без ГМО, а люди...люди теж без ГМО. Відкриті, радісні та красиві.

* - пісня Ундервуда "Гагарин,я вас любила"
** - серіал "Теорія Великого Вибуху",мій улюблений