Жива

Присвячується всім сul;s планети. Та Фанатам, з великої літери. Не важливо, хто їх кумир або улюбленець. Це ті, хто за кумиром у пекло полізуть. Ну і звісно моєму улюбленому футболісту...
Переклад всіх фраз з каталонської мови у кінці.

Жила-була собі дівчинка. Проста дівчинка. Жила вона у передмісті Барселони разом з дідусем та бабусею. Жили бідно, бо дівчинка була сиротою, а дід та бабуся вже були не в змозі десь працювати. Дівчинка вчилась у середній школі. Любила молочний шоколад, який не часто вдавалось покуштувати.
Звичайна була дівчинка. Звали Паолою.
Якщо не брати до уваги, що її батько був відданним вболівальником футбольного клуба їх рідного міста...

Після того, як він разом з матір’ю Паоли загинули в автомобільній аварії, все його фанатське добро, атрибутика, плакати і т.д. перейшли до неї. Дід не захотів викидати все це та залишив як пам’ять.
Паола почала цікавитись всім цим мотлохом десь в 11 років. Якось вона залізла у чулан і знайшла там дві величезні картонні коробки з написом "Forca Barca. Mes que un club"*. Там було все, за що зараз будь-який фанат Барси віддав би всі гроші: плакати легенд цього клубу, м’яч з автографом Кройффа, фото всіх складів клубу за все його існування, декілька шарфів, флаг, шляпа та дві пусті баночки, у яких колись, певно, була червона та синя фарби. На самому дні другого ящика був фотоальбом з багатьма фотографіями, на яких її тато стояв поряд з найвидатнішими гравцями на Камп Ноу**. А в кінці були вирізки з газет, на яких красувались маленькі хлопчики з кантери Барселони***. Під тими фото було написано татовим почерком: "Ін’єста", "Хаві", "Пуйоль" і т.д. а нижче -  "Майбутня легенда Барси". На останній фотографії був низенький хлопчина, який виглядав скромніше за всіх. Під фото був напис: "Ліонель Мессі" та коментар тата "Другий Марадона". "Які в нього добрі очі," - подумала тоді Паола.
С тих пір вона захворіла цим клубом. Буквально за місяць вона зачитала до дир все те, що знайшла в татових ящиках. Але їй було мало. Вона могла прочитати в Інтернеті, скажите ви, але Інтернет для неї була недозволена розкіш. Тому вона ходила у гості до своєї шкільної подруги та сиділа у неї.
Звідти маленька Паола і дізналась, що ті маленькі хлопчики вже давно стали дорослими, що найголовніший ворог "Барси" - мадридський "Реал", що в Барселоні, що була для неї чи не столицею Всесвіту, знаходиться їх стадіон...
У класі серед хлопців Паола знайшла багато фанатів її улюбленого клубу. Від них вона дізнавалась речі навіть цікавіші за ті, що писали в Інтернеті. "Барселона" наче стала для нею другою сім’єю: вона знала про них все, вона плакала разом з ними та раділа перемогам, вона турбувалась за них мов за рідних.
..Йшли роки, Паола дорослішала, її фанатство тільки кріпло з роками, а мрій, що грозилися ніколи не збутися, ставало дедалі більше. Серед них була майже нездійсненна мрія поїхати на "Камп Ноу" та побачити таких вже рідних гравців наживо...Якось їй захотілось купити хоч щось, щоб поповнило колекцію її батька. Вона зібрала грошей та пішла до кіоску, де продавали плакати. В неї очі розбігалися: там були плакати зі всіма гравцями Барси, а грошей було лише на один. Дівчина так довго не могла вибрати, що за нею вже почала збиратися черга. Та коли її погляд натрапив на такі знайомі добрі очі, що вразили її в дитинстві, вона одразу ж без будь-яких інших думок попросила саме цей плакат.
 Прийшовши додому, вона повісила його на самій видноті та підписала:"Другий Марадона". Її всю аж розпирало від гордості. На одну мить в її голові з’явилась думка:"Тато пишався б мною". Коли вона лягала спати, то підійшла до плакату та доторкнулась губами до нього. Вона одразу ж залилась рум’янцем та швидко залізла в ліжко, наче її хтось застукав.
 ..Паолі виповнювалось 17. У цей день вона рано встала з ліжка та пошкандибала до календаря. Поглянув на число, вона зойкнула. Думаєте, тому що забула про День Народження? Так, вона  забула, але зойкнула  з іншого приводу: в цей день, ввечері повинен був відбутися матч Ель Класіко****...
У ту ж хвилину її погукав дідусь. Швиденько одягнувшись, вона підбігла до нього та посміхнувшись, привіталась. Дідусь обійняв її та сказав:
 - Паоло, миленька моя, поздоровляю тебе з Днем Народження! Хай все в тебе буде добре, ти ж знаєш, ми завжди бажали тобі тільки добра...Ось, ми тут з бабцею назбирали тобі на подарунок...Тяжкувато було, але все ж таки вийшло...
На цих словах дідусь протягнув Паолі квиток на сьогоднішній матч. Паола не знала що казати в цей момент. Здавалось, язик присох і не можна було їм поворухнути. Вона просто обійняла діда та розплакалась. На її плач вибігла бабуся і та теж обійняла її...

...Паола йшла мов причарована через центральний сектор Камп Ноу. Дід та бабця постаралися: її місце було у середніх рядах того самого сектору. Про що ще можна було мріяти?
Дівчина наліпила на себе всю татову атрибутику і тепер остаточно злилась із натовпом. Вона наче знов знайшла батьків: всі фанати Барси віталися з нею, наче зі знайомою, посміхалися їй..Фанати Реала просто її не помічали. І то добре.
Коли почався матч, вона почала виглядати очима улюблених гравців. Ось вони всі, живі, перед нею...Хаві, Ін’єста, Пуйоль, Піке, Алвес, Вальдес... Вона не могла відвести від них погляду і кричала разом зі всіма фанатами. А ось і він, найскромніший хлопчина клубу...Тут вона ледь язик не проковтнула. Вона просто дивилася як він виходить на поле і навіть на крик не залишилось сили...

...Йшов другий тайм, Барса вела із рахунком 3:1. Фанати Реалу просто дичавіли на очах напротивагу фанам Барси, які на радощах кричали все що знали. Паола вже не могла кричати, з незвички вона швидко втратила голос. Вона була в захваті і на самому піку щастя. Без сумніву, це був її найкращий День Народження....
Ось Барса пішла в атаку. Всі кулєс в очікуванні четвертого голу. М’яч у Алвеса, той передав його Мессі. Лео обігрує одного захисника, але на його шляху виникає другий. Він хочу вдарити по м’ячу, але не може. Коли він почав обводити третього захисника, Паола не витримала та на всю горлянку, на всю силу, що могла, прокричала заучену фразу:
 - BATE, MESSI, BATEEE!!!!
Вона не знала, чи то так склалось, чи він і справді почув її, але в ту саму мить, як вона прокричала, Лео вдарив по м’ячу і забив четвертий гол.
...На стадіоні почали співати пісні...
Коли Мессі вже обійнявся зі всіма колегами по команді, то почав шукати когось у натовпі стадіона. Наступну мить Паола запам’ятає на все своє життя: він поглянув на неї та підморгнув.
Вона подумала, що потрапила в рай. До тата. Вона почала щупати себе, але ні, це все тільки що було. Вона стоїть на Камп Ноу. В неї зірвана горлянка. Синя та гранатова фарби розмазались по її щоках. Він послухав її. Вона жива.

...Паола йшла до вокзалу, дивлячись собі під ноги. Вона не вірила в те, що з нею трапилось. З усіх сторін доносились пісні кулєс. Вона завернула на маленьку тиху вулицю. Вона все ще була в синьо-гранатовій атрибутиці. Тут позаду себе вона почула голоси. Вона прислухалась. "Напевно це наші,"-подумала дівчина. Але ні, розмовляли не каталонською. Це була чиста іспанська. Чиста мадридська іспанська.
Вона прискорила крок. Від фанатів Реалу після такого матчу можна чекати всього, що завгодно.
Тут голоси затихли. Паола полегшено зітхнула, але в наступну ж секунду получила чимось важким по голові. Страшенний біль пронизав її до кісток. Хтось побіг з вулиці. Через декілька секунд біля неї лунали голоси:"Aquesta ;s la nostra noia! "
Останнім, що вона почула були крики здалека:"Soy Antimadridista!", "Captura de Madrid putes!"...синьо-гранатова гамма та його добрі очі...
А потім провалилась у пітьму.

*Вперед, Барса! Більше ніж клуб (слоган клубу)
**домашній стадіон Барси
*** "перспектива", молоді гравці
**** так називають матчі, у яких грають Реал та Барселона, "класичне протистояння".

Bate, Messi, bate! - Бий, Мессі, бий!
Aquesta ;s la nostra noia! - Це наша дівчина!
Soy Antimadridista - Ми антивболівальники мадридського Реалу.
Captura de Madrid putes! - Хапайте мадридських шлюх!