Крапля сангр

Десь в Барселоні.

...Звук різко відчинених дверей, сміх, топіт, шаркання взуттям.
 - А добре наші хлопці сьогодні зіграли. О Господи, знов я десь вмазалась...
 - Та ти завжди так.
 - Ти знов своїм Діором набризкався?
 - А ти знов отим фіолетовим?
Сміх й знову сміх.
Двоє друзів, хлопець та дівчина, швиденько перебігають на кухню.
 - Слухай, де тут у тебе щось випити є?.. Треба відсвяткувати.
 Стук дверцятами.
 - Десь було щось....О, Мартіні!
Дзвін бокалів.
 - Ні, щось посерйозніше.
 - Сангрії?
 - Та давай сангрію вже...
Знов дзвін бокалів, скрипіння стільця.
Хлопець щось шукає в шухлядках. І знов починає сміятися:
 - Оце в тебе штопор!
 Дівчина, сміючись, видирає в нього штопор:
 - Якщо ти не пам’ятаєш, то це ти його мені подарував.
 - Я?? Коли?? В честь чого?
 - На Новий Рік припер.
 - Так от чого я не пам’ятаю...
І знову заливистий сміх...
 Хлопець, посміхаючись, наливає в бокали сангрію.
 - Слухай, можна я собі цього штопора заберу?
 - О, приїхали...
Він сміється і тому проливає напій повз бокал.
 - Ну ми ж друзі!
 - Та йди ти... Он на серветку мамину пролив, сам підеш до неї по-дружньому прати.
 Повна істерика.
 - Та коротше, вип’ємо за... здоров’я Гвардіоли.
 - Та ні, краще за всю Барсу одразу.
 - Та в нас ще ціла пляшка на всю Барсу! І на другий склад теж.
Дівчина поставила бокал на стіл, бо ледь не розлила від сміху. Але через мить знов його бере:
 - То що? За кого?
 - Ну почнемо з Гвардіоли...
 - Окей.
 - Ну давай.
Жест, присутній при тостах.
Дівчина так захоплюється сангрією, що крапля біжить з її губи донизу.
 - От чорт, ну знову...
Збирається витерти краплю.
 - Ні.. зачекай.
Дівчина завмирає із рукою біля губ та дивиться на хлопця.
 - Що?
 - Зараз...
Хлопця наче підмінили. Не спускаючи погляду з подруги, ставить бокал та підходить до неї ближче.
 Вона легенько посміхається.
 - Ти що, мамочка мені? Сам хочеш витерти?
На що хлопець доторкнувся до її губ та через поцілунок випив краплю. А потім повторив дорогу тієї самої краплі по її шиї та ключиці.
Дівчина тільки й може що переривисто видихнути:
 - Ми ж друзі...
Але знов за відповідь їй був поцілунок та такий палкий, що вона одразу ж забула, про що зараз казала. Вони цілувались наче закохані, яких зовсім скоро розлучать. Неймовірна пристрасть зірвалась вулканом у кожному з них. Запах сангрії та парфумів змішався. Для них існували лише губи та руки одне одного.

Пляшка іспанського вина впала на підлогу та розбилась, але їм вже було все одно...

...і яка до чорта дружба, скажіть мені?..

* Сангрія - національний іспанський напій.