От понимания жизни до жизни-в-понимании и жизни по

КАЗОЧКА ПРО ТРЬОХ ВЕЛЕТНІВ
У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.

— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!

І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.

На нашу думку, цей вірш Ліни Костенко дуже вдало відображає стан сучасного людства. Так, при досягнутому рівні розвитку продуктивних сил, накопиченому потенціалі інтегрованої міжнародної економіки та ніби-то міцних демократичних підмурках громадянського суспільства будь-які вислови стосовно неспроможності впоратися з вражаючими темпами зростання та поглибленням суспільних кризових явищ є простим свідченням безладу, розрухи, яка – як відомо, – починається в головах.
Чому? Бо як кажуть розумні люди: є Карл, і є карлики...

В той же час. В.И.Ленін пише:  «Ми не можемо зрозуміти марксизм та не можемо його цілісно викласти, якщо не будемо рахуватися зі всіма творами Енгельса». Ми впевнені, що вірно й навпаки... . Тому не варто розділяти Маркса та Енгельса. Надавати останньому лише місце товариша та друга Маркса. Чому? – запитаєте ви.
А це вже Енгельс: «Відповідно до матеріалістичного розуміння історії, в історичному процесі визначальним моментом, в кінцевому випадку, є виробництво та відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого ніколи не сверджували...», – говорить Енгельс в листі до Й.Блоха. Наголосимо – виробництво та відтворення дійсного життя.

ХХ століття. Творчий підхід. “Там де закінчується людина, починаються люди. Там де закінчуються люди – починається людство...» Або інша ритміка: людина економічна – людина суспільна – людина творець. Тобто людина повністю усуспільнена та суспільство олюднене (Б.В.Новіков).

Але чому людина економічна часів Маркса та Енгельса навіт в ХХ столітті так і не стає людиною суспільною. І це коли ми подумки вже перейшли від Біосфери до Ноосфери та ніби-то відбудовуємо Креатосферу в форматі інформаційного суспільства (М.Кастельса), суспільства знань (М.Кроуфорда), и техносуспільства (Р.Крайбіха) тощо.
Чому відчужена індивідність стає домінуючою формою особистого буття? А дійсно наукова філософія замінюється на ідеалістичні утопії з префіксом пост- або плюралістичні екзоти засновані на вульгарній емпірії штучного філістерського досвіду?
Ще в ХІХ столітті більшість т.з. «друзів людини» мріють про соціалізм без боротьби й дивляться на пролетаріат як наростаючу виразку, що загострюється із підйомом промисловості. І в гальмуванні розвитку їм бачиться  засіб зупинення самої хвороби.
Тому класиком робиться слушне попередження про можливий стан звиття, коли на регресивному виткові відбувається повторення попередніх ступенів. І на підмурках більш стабільних, але бідніших та більш слабких, починається невідворотнє споживання ресурсів, накопичених на вищіх стадіях розвитку.
На жаль, атомізована та одновимірна людина економічна і в ХХІ столітті з радістю займається споживацтвом всього накопиченого та напрацьованого суспільством й досі...
І хоча загалом ресурс світу передісторії як світу жорстких форматів, перетворених та спотворених форм буття, розбещених чуттів, розтлінних ідей, нелюдських практик вичерпан ще в ХХ столітті. Але агонія триває й досі.. Питання одне: за чий рахунок?
Подивіться уважніше, нащадки тих самих “друзів людства” роблять спроби реанімувати труп т.зв. суспільства загального добробуту (Белла, Ростоу, Гелбрейта). Ця іноформа технократичної утопії повинна була «виникнути» в 70-80-ті роки ХХ століття як «вінець західної цивілізації» незважаючи на духовну, чуттєву і матеріальну обмеженість, - кастрованість, - останньої. Не склалося...
Тому зараз концепція «золотого мільярда» більш обережно обіцяє гарантований рівень добробуту лише для населення «розвинених, цивілізованих» країн, а різні управлінські екзоти концепції сталого розвитку на базі соціал-дарвінізму гарантують збереження status cvo і убезпечення власного способу життя групі обраних країн за рахунок інших. А в сутності – це той самий стан звиття.
І знову Ф.Енгельс: «Кажется, будто историей на самом деле руководит старый Гегель из гроба в качестве «мирового духа», с величайшей добросовестностью заставляя все события повторяться дважды, раз – в качестве великой трагедии, и второй раз – в качестве жалкого фарса».
Тому і відповідь є очевидною: криваві трагедії ХХ століття і жалюгідний фарс кризи кризового способу буття початку ХХI століття оплачується за рахунок кожного-багатьох-всіх за винятком окремих-небагатьох-обраних.
Це голос Великого філософа крізь простір та час до нас – НЕ-РОЗУМНИХ та БЕЗ-ВІДПОВІДАЛЬНИХ.
Бо дійсність – це єдність сутності та існування. А за останні роки ми спромоглися лише на cпотворення реальності. Що нас оточує? Невже дійсне життя?
Ні, вульгарний гімн одноразового буття у відриві від хронотопу загальнолюдської культури; самозакохані арії одновимірності та вузької функціональності, яку сучасний розділ праці нав’язує кожному-багатьом-всім; застарілі балади дзвінкій порожнечі теперішнього – теперішнє-вчора – теперішнє-сьогодні – теперішнє-завтра.
В цій музиці замість мелодій гармонії, добра, вічності та краси домінує какофонія духовного-чуттєвого-матеріального зубожіння та скніння в форматі «сьогодні-зараз-усе-й-одразу». Коротко – це бенефіс передісторії: завтра не наступить ніколи, немає а ні Минулого, а ні Майбутнього. Суцільна НЕЖИТЬ.
Мабуть тому, саме зі закону матеріалістичного розуміння історії Маркс та Енгельс починають дійсне розуміння життя. Спочатку повернення гегелівського «все розумне є дійсним, а дійсне є розумним» зі спекулятивних висот ефіру в-собі-й-для-себе існуючих ідей до реальності передісторії у формі «розум існував завжди, але не завжди в розумній формі». Тобто, починають з констатації історичного характеру розбіжності сутності та існування людини.
І джерело цієї розбіжності чітко визначено: старе основне суспільне відношення. Тобто суб'єкт-об'єктний вплив в форматі «приват» або «поділяй та володарюй» як основа людини економічної і т.зв. «цивілізованого» суспільства. Саме воно хоча й породжує людину як сукупність суспільних зв'язків, але не сприяє породженню людяного в ній. Завдяки цьому, за Енгельсом “діалектиці не рідко доводиться дуже довго чекати історію”.
А що таке історія?  Це «лад життя, пульсації вічність-час», а на індивідуальному рівні – «спосіб буття людини, що поєднує в собі вічні та тимчасові якості» (Б.Н.Шулевський).  Тобто спосіб буття людини-творця як дійсної суб'єктності історичного процесу.
Звідси й необхідність розуміння життя, діалектико-матеріалістичного розуміння історії та природи як діалектичної єдності, що виникає в поцесі олюднення природи – усуспільнення людини – олюднення суспільства. Таке взаємопроникнення природознавства та суспільствознавства й формує об'єктивне РОЗУМІННЯ ЖИТТЯ. А тому в будь-якій науці рівно стільки науки, скільки в ній діалектики – материалістичної безумовно, – та матеріалізму – діалектичного.
Але, за Енгельсом, особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але й тим як це вона робить.
 А тому необхідним є інший перехід – від розуміння життя до життя-в-розумінні як СПОСОБУ виробництва та відтворення  дійсного життя.
Людина це не тільки ГНОСІС, але і ПРАКСІС, ЕТОС і ЕСТЕТОС. І на шляху від Гносісу до Онтосу, на шляху розвитку людини як суб'єкта універсального, цілісного та гармонійного, в процесі переплавлення суб'єктивності в суб'єктність Гносіс секуляризується і стає спочатку Світосприйняттям, а потім - Світоглядом.
Перше як суб'єктивне ставлення до сущого з позиції бажаного формує Сферу бажаного.
Другий як теоретичне, суб'єктне ставлення до сущого з позиції належного формує Сферу належного.
Їх діалектична єдність - Сфера можливого, – Розумні чуття та Чуттєвий розум, що формують впевненість як детонатор практичних дій та вчинків.
І тому на рівні Праксісу в критеріях-координатах «добра-користі-краси-істини» по вузловим мірам сходження - рівням життя-в-розумінні, – здійснюється те саме виробництво та відтворення життя: спочатку Світорозбудова (простір формотворості), потому – Світоперетворення (простір культуротворчості) і врешті – Світовідтворення (простір свободотворчості). Або лапідарно: Біосфер– Ноосфера – Креатосфера.
А інакше – звиття як сучасна форма буття передісторичної нежиті з метою гальмування та утілізації розвитку. Наука в умовах абсолютизації критеріїв економічності та ефективності стає псевдо-, пост-, антинаукою, тотально комерціалізується, перетворюється в індустрію добування грошей, а не знань. Звідси і відповідна ритміка  звиття.
- замість Світосприйняття та простору мислення – Світо-неприйняття та простір недомислення (безглуздості);
- замість Світогляду – Світо-хімеризація та простір бездумності;
- замість Світовідтворення та простору промислювання – Світо-декреатизація та простір беззмістовності.
В таких умовах безповоротно вичерпується життєва сила людини та суспільства. Замість неї – імітація життя, “надлишок бажань та нікчемність сил”. Немає Потрібно є тільки Хочу. Тому й на індвідуальному рівні не виникає “Я Можу” або на суспільному – “Ми можемо”, тобто Могутність. А відповідно не виникає й Всемогутність людини-людей-людства як Володаря та Господаря минущого-сущого-грядущого.
Лише вульгаризація побуту замість дійсного буття. Маленькі голенькі чоловічки, в павутинні нелюдських суб'єкт-об'єктних відносин в критеріях-координатах зла-шкоди-потворності-брехні поспіхом перетворюють країну на ліліпутію, державу на хімеру, суспільство – на біомасу.
Чи є вихід? Є – це життя-в-розумінні.
Тому К. Маркс і Ф. Енгельс - це СОРАТНИКИ в боротьбі:
- за гармонійне Світосприйняття проти Світо-неприйняття;
- за науковий Світогляд проти Світо-хімерізаціі;
- за адекватне Світовідтворення проти Світо-декреатізаціі.
А тому й кажимо, що є Карл, а є карлики...
За Енгельсом, в історії ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети.  Як виникає дійсна мрія, що здатна стати законом?
Звернемося до кореляту ритміки сходження Досвід - Теорія - Практики (М.Л.Злотіної) у сфері знання-пізнання, а саме: Інформованість - Пізнання - Розуміння.
У досвіді виникає Інформованість, що забезпечує Світосприйняття та завдяки Пізнанню стає теорією. Так формується цілісний Світогляд, що актуалізується в усвідомленій діяльності, в практиках Світорозбудови – Світоперетворення – Світовідтворення. Це пов'язано зі становленням нового основного cуспільного відношення – суб’єктно-суб’єктного. Тобто нового принципу організації взаємозв'язків і взаємодій кожного-багатьох-всіх як СПІВБУТТЯ. Який же результат сходження?
Вища форма взаємодії – співтворчість у хронотопі – тобто у просторовому та часовому спадкуванні, – загальнолюдської культури. Саме у своїй діалектичній єдності Спадкування та Спів-творчість стають основою нового основного суспільного відношення – суб’єктнісно-суб’єктнісного.
Діалектичне взаємопроникнення РОЗУМІННЯ ЖИТТЯ як Спадкування у співтворчості та ЖИТТЯ-В-РОЗУМІННІ як Спів-творчості у спадкуванні породжує ЖИТТЯ РОЗУМІЮЧЕ (ЖИЗНЬ ПОНИМАЮЩУЮ, СОБЫТИЙСТВОВАНИЕ рос.) як всезагальну форма виробництва та відтворення життя. Тобто Комунізм.
Надлишковість (избыточность, рос.) стає принципом організації життя. Потенціюється невичерпність та нестримність як індикатори життєздатності – корелят пасіонарності (Л. Гумельова), – невичерпне джерело повноти своєрідності, самостійності і самодіяльності кожного-багатьох-всіх.
Це і є АТРИБУТИ дійсного життя. Креатосфери.
Вони актуалізуються в процесі трансценденціі, трангресіі – виникає ДОСКОНАЛІСТЬ людини-людей-людства як повна завершеність, здетонована у незавершимість.
І тоді, в процесі Світовідтворення мрія людини стає законом всього людства і навпаки.
Тому Ф. Енгельс і К. Маркс - СО-товариши по ідеї комунізму, які на місце ідеалістичних мрій поставили науку та дійсно наукову філософію. Вони - Буревісники дійсного життя, яке постає в той мірі, в  якій межсуб'єктні відносини СО-ратник, СО-товариш, стають глибинними та сутнісними, але баналізірованними проявами основного суспільного відношення – суб'єктнісно-суб'єктнісного, – у просторі взаєморозуміння, в спів-творчості кожного-багатьох-всіх та у спадкуванні хронотопу загальнолюдської культури.
Тому Ф. Енгельс і К. Маркс – збіг сутності та існування, бо як вчили, так и жили. Вони є прикладом дійсного життя, практичної усуспільненої особистості як дійсної суб'єктності та мислителями усуспільненого як тотальної суб'єктності суспільства. Творцями життя розуміючого.
Повернемося до початку: там де закінчується індивідуальність починається особистість, а там, де закінчується особистість починається інтелігентність. По російські: интеллигентность как оединиченная действительность. Жизнь понимающая.
Бо не для себе, а для інших-багатьох-всіх... І тоді дійсно перевернемо...