Маленька Юлька

- Полюби мене, мамо, - просить неню маленька Юлька.
- Полюби мене!

Дівчатко вибігло за мамою в коридор:
- На вулиці дощ. Холодно! Хоч парасольку візьми...

Мама у Юлі – дуже  гарна і модна блондинка.
Ноги в неї, наче в Мадонни, довгі й стрункі.
Бантиком – губи. Великі очі. Нафарбовані вії...
Юльчина мама все на світі знає і вміє!
А чому вона йде? -
Не може пояснити малій.

Просто красуні  не пощастило з коханням – і все.
Вона завагітніла, коли їй було лише шістнадцять.
Слава Богу, народила дитину.
А чи собі на хосен?

– Мама купить Юльці велику повітряну кульку,
Мама купить тобі і ляльку, і м’яч.

Але дитина гупає кулачками у стіну:
– Мамо, нікуди не йди! Краще мене залюль!

– Будь чемною, доцю! Будь мені другом!
Мама, чуєш, востаннє, Юююль!
Я мушу! Це ж моя робота!
А завтра я куплю твої улюблені цукерки
І поведу у кафе. Добре?
Відпускаєш, Юлько,
В останній раз?

На годиннику - двадцять друга.
У коридорі - тиша. В кранах мовчить вода.
Маленька Юлька одягла піжаму,
Взяла на руки папугу
І підійшла до вікна.

Їй би маму тепер!
Їй би маму!
А мама...

А мама пішла
У ніч.