Юнiсть пiшла

Найпречисте буття вислизає -
Вируша  безтурботно  у  даль.
Найщиріше кохання згасає -
В тім коханні вся юність, нажаль!
.
Гіркі сльози на сукню спадатють -
У  самотності  -  воля  журби.
Поцілунки  вуста  пам'ятають,
Тож любове,  ти душу не рви...
.
Пам'ятає  серденько,  ще досі:
Хитро як ти змалюєш любов...
Не приходиш до мене, що ночі
І  жагу  не  розпалюєш  знов...
.
Щира юність майнувши зникає -
В чистім полі кірунок вже є!
В  нелюбові  те  серце  згасає
І   щоночі   трочить   своє...
.
Ти давав обіцянки порожні,
Та покинувши легко пішов.
І не щирі слова твої: жодні!
Швидко пайташку іншу знайшов.
.
Сумно капають сльози ночами
В серці гасне кохання вогонь...
Відлітають лебідки ключами
Груди осінню  тисне,  либонь...
.
Віє  подихом  зимного  краю
Низьке сонце не ріжить очей...
Майбуття  невідоме  вітаю -
Фантастичну звичайність речей.
.
Посміхнувшись за обрій гайнула:
В легковажності волю знайшла -
То  я  в  юності, просто, заснула,
А  прокинулась:   юність   пішла.