Стежками...

Пече у  босі ноги  сучасне каміння  древньої Сугдеї. Десь  над морем заклопотано  волають чайки, так ніби фортецю з моря атакують турки. Насправді  то лиш  піднявся у небо парашут, що для забаганки і за гроші туристів, підіймають над   морем підприємливі тубільці. Ми у Криму,старому Криму.

Десь музика  загукує у прохолодну тінь  кафетеріїв, десь  аромат чогось печеного чи пряного, а десь просто дурний лемент місцевого псевдо філософа. Тут гамірно, як тисячу років тому на невільницькому ринку. І люди не змінилися  занадто. Правда кажуть, що вони були нижчі. Такі, що  можна людину було запхнути до  грецького піфосу. Піфос – то така велика посудина,що нею перевозили зерно  та олії морем, а як пустував той піфос-то легко слугував за домовину. До речі і Діоген мешкав не у бочці, як ми звикли собі думати, а у велетенському піфосі. Що уявляв собі вільний філософ? Що  він зерно мудрості, чи він олія  для  незграбних думок простих греків, чи він   солодке вино  для тямущих , а чи просто вклав себе він у домовину – гордо кинувши виклик смерті.

Та повернімося до зросту і взагалі до фактури людей, що нині ходять над морем. Деяких у піфос не запхнеш без додаткової  механічної обробки. Тобто обрізання і втоптування  частин  тіла  у вільні простори піфоса. Що це за  кровожерність проступила у мені? Як завше дратує натовп. От і мщуся подумки.  Вчора спостерігала за екскурсією по розвалинах фортеці, за розвалинами я також спостерігала,але  є і деякі людоподібні екземпляри, що вражають  не менше башти сеньйора консула Коррадо Чигало.  Напівжінка, напівчоловік. За голосом , статурою, поведінкою істота нагадує  моряка, що зійшов у  середньовічному порту з  корабля. І лиш  невпевнений оклик  дівчинки, що сидить поруч : «мамо!» дозволяє зрозуміти, що перед нами жінка,мало того - мати.  Наявність доньки  ставить  мене перед питанням – чи це було непорочне зачаття чи хтось таки  уподобав собі цю  «газель».

Невідшукану  на території  фортеці  церкву святої Параскеви знаходимо наступним ранком  у подвір’ї  лютеранської кірхи. Працьовиті німці у свій час натягали каміння з фортеці і вибудували собі кірху. Мені здається, що крім каміння прихопили собі пару фрагментів з давніх храмів, але може то тільки моя уява розрізняє на фронтоні грецькі візерунки.
Все тут мене дивує. І навіть, те що мало  туристів дійсно вражені  подихом історії, її поглядом з напівзруйнованих веж. Проходять повз. Чи  щось розуміють?  Чи  бачать, що можливо не буде тих поколінь, що пройдуть повз сучасні  будівлі цієї цивілізації. Що людство вже збудувало найбільші свої будови – і піднявши голову у зіркове небо,згадала вірші одного з плеяди поетів, що вважав ці місця найкращими на світі. Сумління не дозволяє мені писати далі, бо мої  слова - пил,перед високою поезією срібного віку.