Вихор

 Світло спускалося величезним палаючим вихором, який, переливаючись райдужними заломленнями в краплинах вологи, сліплячи немилосердно очі живих, біля самої землі перетворювався на шарпкий гарячий вітер, що раптом здіймався, закручувався все швидше, нахиляючи дерева, рвучи дроти, здіймаючи хмари сіро-коричневої куряви, проносився вже із загрозливим ревом та стогоном, ламаючи та зриваючи покрівлі, розбиваючи вікна, щоб через декілька хвилин зникнути в безвість, пролившись теплим свіжим дощем на моторошне, понівечене кришиво та зойки. І все це коїться цілком незалежно від наявності людини в черзі подій, що відбуваються. Так само незалежно від бажань, любові, добрих чи злих діянь чекає на нас немічна старість, страждання та смерть.
Чи варті ті декілька хвилин, що ми їх кінець кінцем називаємо щастям, тієї ціни, що її потім ми сплачуємо самотністю (бо смерть – діло самотнє), спустошеністю, втратою надії?
Людина живе. Ще сьогодні квітуючі липи солодко пливуть тобі назустріч понад дорогою, ясне чисте небо розкриває свої обійми, лагідно, радісно, багатообіцяюче. Промине декілька місяців. Молодий чоловік, що їхав цією дорогою, був простим німецьким танкістом, чий обгорілий труп дотліває в підбитому танку під Москвою. Інший юнак, що простував по тій же дорозі йому назустріч, розпорошений по стінкам розбитого дзоту під Коростенем. Вони були щасливими ту недовгу мить червня, повними передчуттів та надій. Жахливість існування та плин часу нічим не пов’язані зі щастям, що дається людині. Це є категорія цілком вільна від земного буття. “Багато знання – багато печалі”, - говорив Екклезіаст. Щастя, як властивість простої людини, неможливе одночасно із баченням майбутнього, ясновидінням, пророцтвом. Щасливій людині дуже важко стати святою, віднайти у собі небо – немає потреби. Може саме тому миттєвості щастя такі короткі, наче математична одиниця, що наближується до нуля. Щастя, таким чином, можна вважати лише образом, ідеальним втіленням надії, що спонукає людину пройти цим страшним світом, виконати призначення та обов’язок, випростатися від   
страху. І зовсім необов’язково, що ціна цієї фата-моргани буде відповідати тому, що насправді отримує серцем людина. І саме тому у всіх людських вірах останньою помирає надія. Отже, смерть, по великому рахунку, це коли душа перестає надіятися, бачить світ таким, яким він є, без ілюзій, багатогранно, страшно-прекрасно. І таке бачення – бачення вже над смертю. Ти хочеш стати безсмертним – залиш сподівання бути щасливим, ти станеш вільним, та перестанеш бути людиною.
І тільки серце ще боляче стугонить, ще любить, сміється над твоєю мудрістю метелика.  І тільки сліпучий вихор все обертається, все мерехтить над тобою лагідно, ніжно та безжалісно...