Дружба - найц нн ший в св т скарб!

Коли наш розум поринає в смуток,
Коли на серці в нас зловіща туга,
Так хочеться побачити людину,
Яка вже безліч літ, як зветься другом.
Вона зігріє поглядом, словами,
Вона подивиться в твоє сумне обличчя –
І сіра хмара відлетить кудись крилами,
Неначе й не було її сторіччя!
В вікно загляне сонце – обілл;є промінням
І зорі будуть кликать у простори неба:
Тут поруч друг, який розрадить розумінням,
Й винагороди за розраду цю йому не треба.
Друг! О, як багато у це слово сили влито,
Чотири літери, а наче в них весь світ.
І тільки віра, чесність, доброта і ласка
Незмінний і священний дружби плід.
Але, на жаль, не кожен розуміє,
Що нехтувати дружбою – це гріх,
І саме так людська душа хворіє,
Коли відвернешся ти нею від усіх,
Коли ти не поглянеш в очі друга,
Коли не скажеш: «Друже мій, привіт!
Давно між нами стерта кривди смуга
І бережімо ми цю дружбу сотні літ!»
Бо просто можеш запізнитись ти сказати
Всі ті слова, що так для друга ти беріг,
І вже не треба буде поспішати,
Бо відстояти право дружби ти не зміг.
Бо ти не зміг здолати своє «ХОЧУ»,
Бо ти не зміг здолати своє «Я»,
Бо ти не зміг заглянуть другу в очі
І не сказав: «Твоя журба – моя!»
Так легко втратити святу людину – друга,
Так легко словом перекреслити життя,
Так легко стати зачерствілим зрубом
Але непросто нести муки каяття.
А варто лиш додати в вирій дружби
Відносин чистих, кольорових фарб,
І варто нам на все життя запам'ятати,
Що дружба – найцінніший в світі скарб!