1. Казки савани

 Чим займаються левиці в прайді? Ну, це всі знають, скажете ви. Полюють, годують лева, вирощують діток. Це нам неодноразово показують природознавчі  передачі. А якщо уявити, що там є якась така собі левиця, що не вміє цього робити, то суворі закони дикої природи врегулюють її існування. Лев не звертатиме уваги, їжі їй буде мало. Коротше кажучи - здохне тварина. Але на те ми люди і наділені уявою, щоб уявляти імовірні та неймовірні речі.

Ну ось вижила собі ця дивна кішка. Відсутність достатньої кількості м’яса  змусила її їсти траву і корінці, від чого кігті у неї стали міцні.

Саме з того, що кігті ці голосно цокали по втоптаній землі савани, і почнеться наша уявна історія. Ба навіть казкова. Бо в тій випаленій сонцем савані мешкав  Дев. Ні-ні, не Лев… хоч левів обабіч стежок там валялось до біса. Але всі вони були ледачі і пересичені кошачою увагою. Дев – це міфічна істота. Навіть не шукайте, таких у природі немає. Цей Чорний Дев тримав у страшній кімнаті декілька жіночок, як йому і годиться, і знав все те ж, що і ми з вами знаємо про левячі відносини та їх життя-буття, але таких кішок у нього ще не було (записано із слів Дева).

Тому цей Дев вирішив послухати кицьку, у якої голосно цокотіли пазури. Пора нам якось назвати її, щоб писати вже про неї з великої літери. Кішка, Киця, Левичка, Левиця, а чи може просто Циця? Ні, краще Цяця! Так, таке ім’я  їй достеменно личитиме. Так ось Дев послухав-послухав Цяцю і запропонував їй  випити разом рослинного відвару, що ми дружно кличемо кавою. Хоч кави він не любив, але знав що на каву приходять і не такі киці-циці, тьфу, цяці.

Ось і ця Цяця прибігла та так і залишилась. Запас рослинної їжі у коморах Дева дозволяв харчуватись їй так, що швидко її шкіра набула блискучого  благородного лиску, куди там іншим кішкам! Правда іноді по вечорам Цяця звично бастувала проти їжі тваринної, захищала індиків та кролів, що їх полюбляв на вечерю Дев. Іноді вона ловила рибу, а він її смажив. Ось так і зажили вони цими зустрічами. Цяці навіть було дозволено точити пазурі об девову спину. Вона з цього раділа, але виду не казала. Розповідала деву про усих тих левів, про яких вона читала чи чула у прайді. Про тих, що жерли перших християн, Цяця видно теж цей підвид людей не любила. Про тих левів, що їх понатикували в одному північному місті, де їх зроду-віку ніхто не бачив і тому  ліпили їх як звичайних кішок. Багато історій знала Цяця, а Дев ще більше.

Визирніть у вікно. Там вирує інший світ. Навіть не так: багато інших світів. І десь у одному із них, у спекотній савані сидять Цяця і Дев, і захоплено слухають історію про драконів, яка ніяк не закінчується. А якщо закінчиться вони почнуть  вигадувати ще одну.

Ви що дійсно побігли дивитись у вікно? Що ви курили, і я таке хочу! Як говорив частенько один знайомий мені Дев.