Притихши сходити з розуму
і начебтобою жити,
летіти крізь віти роздумом,
легенікотином палити.
Ми молодь, не стомлена модою,
і можеморями значити.
Однебо вкриває ковдрою,
та кожному нарізно плаче.
Очима щосили відкритими,
ми жадібночами живимось.
Для когось лишаємось квітами,
ми діти без слова «стриманість».
Ми можемо в повні грудихати
вітрами машинної сажі.
Підкажете, де наші виходи
для втечі зі світупих вражень?
Без слова стриманiсть
© Copyright: Владимир Лукьянчук, 2011
Свидетельство о публикации №211072100671
Свидетельство о публикации №211072100671
Рецензии