Вiкна навпроти

Вона підійшла в один із сонячних днів і сказала, що спостерігає за мною вже довго, що знає про мене все, знає те, чого не знає ніхто, що це нікому не потрібно так, як потрібно їй...
Виявляється, вона живе в сусідньому будинку ... Я ніколи не надавав особливого значення цим вікнам навпроти... (Хоча іноді щось відчував…) А виявилося...
Спочатку, як вона розповідала пізніше, і вона не надавала цьому особливого значення. Але потім почала спостерігати за мною уважніше й уважніше. За чим, здавалося б, спостерігати? Звичайне холостяцьке життя... Але її це зацікавило. І те, як я готую їсти, і те, як, виправши білизну, вішаю її на своєму балконі, як працюю, навіть те, як я думаю, ставало цікавим для неї. Вона начебто робила все це разом зі мною, розуміючи все, беручи участь у кожній дрібниці. І згодом ні про що інше вона вже не могла думати... Їй не подобалося, коли до мене приходила якась чужа жінка, що вічно кудись поспішає. Це траплялося рідко. Ця жінка прасувала випрану мною білизну. У ці хвилини спостерігачка не знаходила собі місця...
Я теж, напевно, щось відчував, тому майже не здивувався тоді, коли вона підійшла до мене. Начебто її вже десь бачив, начебто знав давно.