БIЛЬ

Рідна моя ненько, славна Україна,
Чім ти в цьому світі Богу завинила?
Рвуть тебе, грабують, на шматки шматують,
Горе- олігархи, нічим не гребують.

Сини твої й доньки, по чужих країнах,
Батракують, гинуть, вертаючись в домовинах.
А ті хто заробили, проклятущі гроші,
Шлють своїй малечі, щоб минути ноші.

Ситі можновладці, брешуть звідусюди,
Обіцяють краще, - їх слухають люди.
Мовчки похиливши сумні головоньки,
Не вірять, бо знають, що це болобоньки.

Доки вже терпіти усі ці знущання,
Чи не час, народе, вийти на "змагання"?
Чи вже позабули козацьку, Ви,  славу,
Ту, що боронила велику  Державу?

Сумний досвід каже, події говорять,
Що здебільше владу хапуги-гади ділять.
Наїдяться, напьються, погладшають тілами,
І ляскають у натовп, цілими роками.

Такий біль вирує у моєму серці,
Що ж нам всім робити, брати українці?
Що? Що скажіть робити?
Та може гіркою оченьки залити?      

Та ні, не надійтесь, на острах народу,
Не знаючи броду, не лізьте у воду.
Межа і життя є, межа є терпіння,
Скоштуєте, владні, смак у каміння!