Прочерк

спалах! СПАЛАХ. спалах!! міріади божевільних зірок у моїй голові продовжують свій не менш шалений фокстрот.
   А там, далі, переді мною простяглася небесна даль і морська гладь, утворюючи собою єдиний шмат блідо-синього шовку. я тримаю в руці відшліфований морський камінчик і неквапливо кидаю його у воду.тихеньке "плюх" і сотні концентричних кіл розійшлись по синій шкірі стихії.цікаво, а куди потрапляють всі камінчики, кинуті нами так необережно?на дно чи кудись далі?
а куди потрапляють люди, кинуті нами?на дно чи ...
я стримую важкий видих і допиваю вміст склянки. таак, це нелегко - сидіти на морській гальці і думати про щось іще, окрім своєї ж ексцентричної особистості...лягаю на нагріті за день камінці і вдягаю сонячні окуляри. мабуть, так легше дивитись на світ, дарма, що все чорно-біло. то є також кольори!
до спини просто-таки липне всюдисуще тепло, і мені хочеться заснути тут, в обіймах приємного морського бризу і дотиках сутінкової ніжності.
сьогодні останній день хтозна якого по рахонку літа, і осіння порожнеча щоразу ближче простягає свої руді, мокрі від дощових сліз руки.
некваплячись підходжу до води, стопами відчуваючи холодну мілину. я вдихаю у легені ментолово-золотий запах атлантичного повітря і стрімголов вбігаю в воду. ще годину-півтори проходять помаранчево-рожеві запливи і бляклі кораблі, пропливаючи повз, шлють мені сумні протяжні гудки.повітряними нитками зв'язує нас механічне "прощавай".
а тоді я піднімаюсь, беру свій єдиний пляжний аксесуар - окуляри і набираю у пригорщню камінців - вдихатиму по дорозі їх запах солі і морської бірюзи, і йду геть.
а через пів години чайки знов розбудять своїми криками спокій водяної гладі, і хвилі боротимуться з іншою(-ими) істотою (-тами) у чомусь подібними мені.вони так само кинуть у воду кілька гладеньких камінців і підуть, навіть не згадавши відчуттів останньої літньої днини.