the last night

ПИШУ НЕ
ВІД СВОГО ІМЕНІ! Досі не знаю
чому все сталося саме так і саме
зі мною . Не знаю чому мати
померла від СНІДу, чому хвороба
передалася мені і чому я досі
жива у свої 11 років... Батько
одружився вдруге на дуже
приємній жінці , з нею було
легко
спілкуватись, вона була мені,
майже, як подруга, та матері
мені не вистачало понад усе.
Через 2 роки батько потрапив у
автокатастрофу, він отримав
дуже тяжку травму і помер. У
мене стався нервовий зрив.
Мачусі ставало дедалі важче
мене виховувати , і ось кілька
місяців тому вона віддала мене
в дитячу лікарню , чи щось типу
того. Тут було небагато моїх
однолітків, з якими я встигла
потоваришувати, але я знаю, що
жити мені залишилось недовго...
Я молилася кожного вечора,
щоб прокинутися завтра вранці,
адже я не знала що таке життя і
ніколи не відчувала щастя . Я
дуже боялася захворіти, бо для
мене був небезпечним навіть
простий нежить . На вулицю нас,
звісно, не випускали, та ми все
одно знаходили вилазки: просто
хотілося подивитися на чисте
зоряне небо і загадати бажання,
коли скориться за небокрай
зірка . Зараз я сиділа біля вікна,
просто дивилася на перехожих.
Одна дівчинка приблизно мого
віку помахала мені рукою , я
зробила те ж саме у відповідь.
Господи, як же я їй заздрила,
адже іншою рукою вона
тримала руку матері . ...Тепер очі
були мокрими від сліз, що
стікали по щоках донизу. Я
впала
і більше нічого не бачила крім
зірок за склом , на якому
залишився мій останній подих,
та і він зник від пориву вітру...>