Скелет у кольоро й шаф

На мій погляд скелети у шафі, то дуже стильно та привабливо для гостей. Але чомусь, більшість з нас, ховають їх десь за купою непотрібної одежі, безглуздого вбрання, які лише створюють фарс та нові ролі в цьому (підкреслити потрібне: кумедному, жахливому, яскравому, нудному, сумному та ін…) житті.

Я чула, що деякі люди ховають скелети на кладовищі. Але це взагалі перетинає будь-які межі дозволеного. Де ви таке бачили, щоб скелети зі своєї голови ховали в гробах та ще й квіти на могилках садили? Отож бо й воно!

От інша справа – моя знайома, дівчина хоч і весела, але на справі розуміється не гірше нас з вами. Кожного дня, рано ранком, після усіляких уранішніх справ, бере чисту біленьку хустинку, мисочку з чистою водою, капає декілька капель, якогось  вреднючого миючого засобу і йде… як ви думаєте куди? – звісно до шафи.

Шафа, як я сподіваюсь - ви вже здогадались, незвичайна. В першу чергу своїм кольором. На чорному фоні розводи різнокольорової фарби утворюють різні візерунки кольорів веселки. Тут та там можна побачити різні імена – чоловічі, жіночі. Деякі з них, нашкрябані кухонних ножем, схожі на шрами на ніжній шкірі, мабуть саме вони з’явилася у часи найбільшого відчаю, але знайома того не виказує. Інші – виведені фарбами, мають досить привабливий вигляд, але не завжди знаходяться в центрі уваги мимовільного погляду. Є й ті, що наклеєні на шафу та зовсім з нею не гармонують, якісь з них господарка хотіла відклеїти, але полишила на пів догори, що робить їх ще більш недоречними. Відрізняє цю шафу від інших і те, що є в ній віконце і добре можна розгледіти її нутрощі.

Коли сонце направляє своє проміння саме на шафу – починається основне дійство. Дівчина відчиняє дверцята та починає перегляди колекцію своїх скелетів, а їх в неї багатенько.
Зазвичай починає з самих древніх скелетів – акуратно протирає їх білою хустинкою змоченою у розчин миючого засобу, швиденько переглядає нотатки, можливо деякі фотографії (якщо такі залишилися), кланяється в знак подяки та вішає скелет знову до шафи.

Складніше з тими скелетами, на яких залишилися шматочки плоті, якщо такі є.  Синтетичний запах миючого засобу змішуються з  відповідним смородом та тоненьким ароматом цитрусових парфумів. В такі дня, я намагаюся не ходити до знайомої в гості, якщо вона мене сама не запросить. Бо справа то інтимна і зайвих очей не потребує. Тут переглядання особистих справ скелетів – займає чимало часу, бо ви ж розумієте, що крім нотаток –  треба кільканадцять разів переглянути контакт чи щось інше (на ваш смак). Але що поробиш? Таке життя і, головне, моя знайома того не заперечує.

Самі древні скелети, які вже за плином часу не можуть висіти на вішалках, або в них присутні не всі частики (є тільки череп чи берцова кістка, чи ін.) складені в шухляди,увага приділяється і їм, але зовсім мало.

Коли скелети всі протерті, чистенькі, місцями блищать, особисті справи у нормі – хустинка викидається, бо забагато на ній всілякого і добро, і погано. В особливі дні замість хустинки використовується рушник вишиваний. Проте, така розкіш, лише для деяких скелетів, часто тих, чиї імена надряпані ножем (чи може нігтями?) на стінках шафи. А інші вона інколи забуває протирати – поки не збереться на них достатньо пилу, щоб знайома ходила півдня по квартирі та чихала. Я навіть не знаю – навмисно вона над собою знущається (в неї алергія на пил) чи робить то мимовільно, але факт залишається фактом. Раз у сезон таке відбувається.

Раз у рік знайома організовує виставку скелетів і деякі з них – навіть продає. Не буду розповідати як то відбувається – ваша уява вам допоможе в цьому. Вона їх згадує, але не жаліє, що вони вже не з нею.

Чесно кажучи, я не уявляла, що є люди, що так плекають свої скелети. Але плюсів у тому багато. Ніколи жоден з скелетів не вивалюється – шокуючи близьких та оточення знайомої.  Не буває такого, щоб замість сукні дівчина дістала з шафи скелета і весь день провела його розглядаючи і зітхаючи.

Так що є чому повчитися, хоч і виглядає то дикувато…