Химернi думки

     Тиша… Навкруги порожня безодня. Стою на краю прірви… В голові безглузді думки, які заважають зосередитись. Мені набридло щось постійно тобі доводити. Повір, важко стукати у зачинені двері, коли ніхто тебе не чує.
     Але… Так хочеться жити… Жити і кохати…

     Легкий вітерець дихає мені в обличчя... Він нагадує, що життя прекрасне.  І я намагаюсь жити далі… Хоча біль нестерпно давить у грудях, я повертаю на стару колію… А у тебе ще попереду ціле життя, і воно пройде без мене. Мабуть, так буде краще для всіх.
     Але… Так хочеться бути щасливою… Щасливою разом із тобою…

     Десь у далечині гуркотить вода. Вона ще не здогадується, що сьогодні у неї на бенкет  буде на одну Душу більше. Порожнеча поглинає все… А ти продовжуєш мовчати. Навіть пусті дзеркальні коридори не змусять тебе заговорити. Це твоя тиша…
     Але… Так хочеться подарувати своє життя тобі єдиному…

     Знаєш, зараз відчуваю тебе скрізь: у повітрі, воді, у своєму Серці. Моє Серце ніколи нічого не забуде. Воно буде продовжувати кохати навіть у іншому світі… у іншому просторі… у іншій порожнечі…
     Але… Так хочеться вірити у краще… Краще для нас двох…

     Так. Я йду… І нічого вже не зміниться. Ти мовчатимеш і тоді, коли я піду… Крок… Залишився один лиш крок. Після нього ми з тобою будемо у різних вимірах простору…
     Але… Так хочеться зберегти своє кохання… Зберегти назавжди…

     Посміхнись, я не з тобою! Хіба ти не цього хотів? Моя адреса тепер -  нескінченність… Твоя адреса  -  невагомість...  Адреса нашого кохання залишиться невідомою… Тиша… Вона накрила все…
     Але… Наше життя продовжується… Вдих-видих… Сподіваюсь, що ти тепер щасливий…