Per aspera ad astra.. украинский вариант

ВІКТОР  МАТЮК

Присвячую дружині своєї
Ользі Миколаївні


PER  ASPERA  AD  ASTRA
SEU
FINIS  EST  EXISTERE  AB  ESSE
/ Через терни до зірок
 або
 Мета - буття від суті /


Книга написана за благословенням  митрополита
Донецького й Маріупольського
Іларіона / 29 травня 1999 р./

«Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;
 Нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі,
 Так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам
 Провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас
 У спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава
Навіки. Амінь.»



Ілюстрації від вільного художника України
Бориса Демченка

м. Маріуполь
2оо9р.


                Від  автора!
Ідея написання книги про Сергія Радонезького виникла майже миттєво - після
прочитання «Житія преподобного Сергія ігумена Радонезького", виданого в
1904р. ще в царській Росії, потім пішли інші книги, збиралися по крупицях знання,
які втілювалися в рукописних текстах! Ця книга розрахована на розумних і
мислячих молодих людей, які цінують наснагу й міць слова, в основному – це
студенти, що вивчають давньоруську словесність, для яких історія православ'я
важлива й цікава, але про неї нині забувають люди повсюдно!
А грішні йдуть із лона церкви поспішно, але велике бачиться на відстані, хоча
зроками виснажуються людські сили й знання! Затихає стогін, породжений
ворожнечею племен, тому що духовні втрати властиві як убогим людям, так і
багатим! «Хто згорів, того вже не підпалиш!» Це ж суща неправда! Тільки в
літописних виданнях правду, через багато століть, із трудом,
однак, знайдеш! Навіть в історії новій вагу й міць має Боже слово, а життя
прекрасне, але всі люди його засуджують дарма! А судді хто? Їм би когось
спалити, тільки б слухи про свої пороки на корені припинити, але нам не
потрібно іншого зразка, коли в очах стоїть приклад Творця, а життя й справді
дивовижне й гарне! Блаженний, хто вірує і до того ж ще й твердо знає, що
істини без Бога на землі не буває, і Він нам свої таємниці  дуже чемно відкриває!
Дим Батьківщини не всім приємний, але той, хто не знатний і духовно не дуже
охайний, губиться серед юрби людей видатних, у міру розумних і цнотливих,
тому що ті не люблять тварин безслівних! А дні йдуть своєю чергою, але істина
переварюється розумом із превеликим трудом, а тим часом у церкві душі людям
священики лікують, тому що їм найчастіше допомогти вже просто нема чим!
Люди не живуть і не існують згідно розуму, а все тому, що їм наслідувати немає
вже кому! У безодні кануть сліди багатьох і багатьох поколінь, але безсмертний
всякий геній! Нам же крім дарувань, зважаючи на все, потрібні міцні знання, але
коли буття їде розважливо і розсудливо, тоді й нам слід прожити його гідно!
Коли ж життя перетворюється в катування, то люди нахабні і прудкі
намагаються вишукувати чужі помилки, залишивши істину, щоб та могла
тільки жевріти, а не яскравим вогнем горіти, але коли вона зостанеться
наодинці у віддаленій глибині, про неї люди будуть згадувати тільки в глибокому
сні! Поки не прийнято рішення, давай волю своїм
сумнівам і пам’ятай про них, немов про канони святих, але коли на щось ти
зважився й у вірності свого ж рішення переконався, тоді не давай собі
послаблення: відстоюй істину без зволікання й на твоїй стороні з’явиться
Проведення! Вирішуй, твори й кайся, а із втратою часу ніколи не рахуйся! Уже,
коли справа пішла, ти не дивися на те, що зморшки вже поборознили уздовж і
поперек пів твого чола, вони ж собою твоє серце від напастей прикрили і їх
у твою душу не пропустили! За справою приємніше умерти, чим безглуздо чекати
смерті! Відкинь все, тому що життя вертиться, як колесо: сьогодні ти внизу, а
завтра - нагорі висиш у висячому положенні
й мовчачи дивишся на земну вроду! Серед святих не значачись, люди є сліпим
знаряддям у руках дрібних своїх дивацтв! Я ж у Господа здоров'я прошу й
ніколи собі байдужості не прощу! Сергій - мій суддя й він відраховує мої гріхи по дивній
формулі буття! Чи не простіше вийти в старателі й вже на полі раті воювати з
недругами простіше, тому що кати, що сили, верещать у ночі: «Бачиш гріх промовчи!»
Я ж мчуся своїм прогріхам напереріз і на тім шляху втрачаю розум, але зберігаю честь і
відзначаю на шиї дуже глибокий надріз, а там колись був громіздкий срібний хрест! Коли
с одними гріхами посваришся, оттоді на інші миттю напорешся! У всьому винна
користь! Люди не боляче голови над гріхами ламають, вони за ними з іншого боку
найчастіше спостерігають і лише іноді своє буття трохи виправляють! Нема ватажків
серед простих російських мужиків! Вони тільки злегка почувають дотик гріха, а Господь
спостерігає за ними здалеку! Істина в яву здатна втілитися й піднятися тільки в очах
самовидців, але в них вже вселився страх - їх же прилюдно спалювали в старі часи на
багаттях! Країні не легше, що в першу чергу гинуть від рук ворога ті, що розсудливіші
й міцніші! Я ж про їх згадую між рядків і молю Бога, щоб Він їм хоча б трішечки допоміг!
Хто йому потрібніший з когорти простих і немічних людей?! Невже немає різниці: хто
це руйнівники або творці?! Час губить людей безгрішних і святих і намагаються біси
погубити заживо їх! Правда, лише одна, проте її не скрізь видно через брудну білизну!
А того гора – не перепрати його нам до самого ранку! Люди говорять про життя різне і
розбіжне, навіть те, що в дні святкові
діються справи напрочуд брудні і безтолкові, але на море нечистот з небесних
висот дивиться з жалем Господь-Бог! Коли немає в душі до Бога любові, однак
ти в глибині душі її більше шукай, а, знайшовши, від гріха подалі тікай! Одним
миттю всі закони буття не випишеш у книгах, але ми ж не  звірі, проте свято
любимо й віримо, хоча складно переживаємо свої ж втрати! Погляд блукає у
величезному Всесвіті, шарячи постійно по далеким сузір’ям в пошуках
інопланетного буття й поза полем зору залишається тільки грішна земля, але
Боже слово наскрізь пронизує тебе і небесний глас могутньо й дуже запитує нас:
«Скільки великих імен увійшло в літопис древніх часів і чому запам'ятався
той, хто був на шляху історії породжений, але його образ блякне з кожним
днем все більше і дужче, немов тінь від висохлих тополь?!» Обмеживши себе
й чвари збільшивши,Він нас учить не заради правил пристойності, що колискою
для Сергія стало не небо, а грішна земля! Відтепер і надалі в ім'я його буде
притягнуто чимало жертв! Генії не даремно говорять ввічливо і чемно, що
рукописи у вогні ніколи не горять! Тільки б дух народу не переобтяжив людську
природу й не зігнувся бісам на догоду, тому що вади ці пережили багато сторіч!
Все велике йде в безвісність невблаганно і ми проходимо повз тих, хто поруч із
нами переживав прикрості й гріх! Чим більше тривають роздуми, тим ближче
шлях божевілля, пам'ять усунута й у минуле з голови до самих п'ят вона вже
давним-давно занурена! Вчитуйтесь в ці рядки й задумайтесь про прийдешність
не настільки вже далеку, але витягніть із минулого для самих себе настільки
потрібні й важливі уроки! Я ж із задоволення прийму всі Ваші докори! Хоча не
допустимі всі розбрати й тертя, які ми спостерігаємо все своє життя!
 АВТОР

           РЕR ASPERA AD  ASTRA
                SEU
              FINIS EST EXISTERE AB ESSE

 / Через терни до зірок  або  Ціль – буття від Суті /
/ Життя й буття Варфоломія Кириловича, у чернецтві -
          Сергія Радонезького /
Філософський  трактат у віршах про Бога, пристрасть і кохання
«Суєта суєт - все суєта!»
Екклєсіаст
«Хто бреше в слові, той бреше у усьому»
Східна мудрість
«Хто приведе його подивитися на те, що буде після нього»
Екклєсіаст
«Істина зробить Вас вільними!»
Іоанн / гл.8, стор.32 /
«Багато званих, але мало відібраних!»
Лука / гл.14, стор.24 /
«Всякий, що робить гріх, є раб гріха!»
Іоанн /гл.6, стор.24 /
 «Не супереч істині й соромся свого неуцтва!»
Сирах
 «У всякій мудрості багато печалі!»
Екклєсіаст
«З минулого бери полум’я, обмітаючи попіл!»
Грецьке прислів’я
«Поки живу – сподіваюся!»
Латинське прислів’я
            П  Р  О  Л  О  Г
                - 1-
Події не відбуваються самі собою,
Не впливаємо на них і історію ми з тобою,
Нікому в коханні вони не пояснюються!
Під впливом невідомих причин вони мовчачи відбуваються,
І по помаху Всевишнього помисли Господні в яву миттю перетворюються!
Ми мимохідь поруч із храмом неспішно ходимо, не замічаючи небесної лазурі,
Підходимо до паперті, коли перешкоджають нам вижити й вітри, і бури!
Переді мною висять старі й дряхлі, але які ще не втратили силу і міць ікони,
Дивлюся на них і через глибину століть Русі я чую плач і стогони!
Схиленою я бачу її, що відбиває несамовито уклони!
Там Русі буття, там є все: і горе, і муки, і плач
У передчутті майбутньої довгої розлуки! Опускаються додолу руки
При першому ж звуці скреготу мечів і гортанного лементу лютих катів!
                - 2 -
Люди за бажанням долі у центрі історії виявляються,
І на люди мимо волі Бога ніколи не показуються,
У церковне й політичне життя самі по собі утягуються,
А вуж потім створенням Московської Русі, що сили, займаються,
А над Київською Руссю тим часом татари й Литва поглумляться!
Русь, вставай! Ти тільки слово людям дай, що ще кращим стане цей чудовий край!
На вершині хвилі отакі, як Сергій, поволі з'являються,
Вони з небес сюди прожогом спускаються, а потім ідуть у нікуди,
Але про них будуть пам'ятати нащадки завжди, тому що зведені ними храми й міста
Залишаються в пам'яті живих, а на Русі завжди ж визнавали святих і думали про них!
Служінню своїй Вітчизні й народу ті віддаються до самої тризни й не думають
Про власне життя, як риби у вирі б'ються, але ніколи ворогові без січі вони не здаються!
Його життя, ні в які рамки не укладається,
Воно по неясних силуетах ледь-ледь угадується,
А приватне життя ніяк не складається! Життя - не бажання,
Наперед не загадується, попереду будуть і сльози, і ридання!
У клубок, збираючись, а потім, стрімко розплітаючись, життя миттю пролітає
І доля про людину відразу геть-чисто все забуває, а що вона про людину знає?!
Вона в хованки з нами запросто грає й ніколи йому ні в чому не допомагає!
Ангели б'ють тривогу й відразу ж приходять йому на підмогу!
До болю кривдно, що минулого вже чітко навіть не видно,
З роками все забувається, і все воєдино в суцільний кошмар
Серед того повсякдення зливається, особливо, коли чернець про себе щось писати
Й повідомляти свідомо соромиться! А куди його життя тихо клониться?
Люди напрочуд спритні, але Бог їм відпускає тільки дрібні грішки!
                - 3 -
Важко мені до написання життя - буття Сергія переступати,
Ще складніше цільний образ великого служителя церкви відтворювати,
Розумом нам Сергія не осягнути й діяння його враз простолюдинам не зрозуміти:
Треба б було в ту епоху жити: службу й обряди досконально знати і їхню суть розуміти!
Я ж повинен сам свою безграмотність прилюдно визнати
І відверто сам собі сказати:  «Ти будеш, як віл землю під собою орати,
Щоб ти зумів суть і істину православної Віри до кінця зрозуміти!»
У своїй душі я благодатний дух зростив під враженням повсякденних заклинань і молінь
І монастирського диму від стародавніх кадил і, здалось, що зло, і морок майже що я
Переміг, але до своєї мети поки що не добіг!
                - 4 -
Як мені відстань років і незнання обрядів перебороти?!
Мені важко про це думати, а то щоб сміти,
Але такий мій вінець, його одяг на моє чоло сам Творець! Хтось скрашує ночі й дні
І запалює в душі святі немеркнучі вогні, я ж про Сергія лише звіддаля суджу,
А як тільки близько до нього підходжу, то самому собі вже ніяк не належу!
 Ледь-ледь звожу кінці з кінцями, коли вступаю в дискусії з мудрецями чи то святими Отцями,
Тому що там, під блакитними небесами, інша думка не в честі, але я ж поки
Ще стою на своєму місці і моє місцезнаходження дозволяє вести будь-які міркування,
 Але свій досвід не можна в чуже життя привнести, а тому доводиться, факти по чужих
Засіках денно й по ночах скребти, але не просто за подіями звіддаля спостерігати,
 Але ще їх і із простими людьми обговорювати! Тут не можна мовчати! Як пити дати!
Як монастирську самітність й тілесну помірність мені зрозуміти?
Як пустельницьку радість тіла й духу своїм розумом осягнути?!
Як ширяння священної думки й життя Сергія заздалегідь довідатися?!
Як мені тебе, Сергій, батюшко осягнути  й у твої діяння вникнути?!
 При отакому житті, коли один крок залишається до тризни, неможливо пискнути,
Щоб у якусь історію випадково не влипнути! Життя закінчує вже п'яте коло,
 А він, що сили, кричить: «Про минуле навіки забудь! Тобі не підвладна суть століть,
 Адже ти, зрештою, ніколи не будеш, вхожий у ложу любомудрів чи то мудреців!»
За незнання мій жагучий Дух посилає розуму гіркий докір і він чинить мені опір,
Але надію все-таки зрідка подає й мені дає ледь помітний натяк - всьому свій строк!
Коли пишу, це я бачу по подиху й тріпотінню рядків - ось так і я сплачую йому оброк!
Двадцяте сторіччя має закінчуватися, але Віра живе ще в простому народі - вона до цих
Часів навіть у моді! Я ж всупереч волі розширюю свій кругозір і веду з літописцями
Невгамовну суперечку доти, поки не подме сильний вітер з Гімалайських гір! Іноді
Виходить нікчемну розмова, але я опускаюся нижче нуля, тому що не живу я в ім'я
Й для свого ж буття!
                - 5 -
Дай, Боже, мені сили і снагу, щоб віруючу людину описати!
Те, що, думаю й вважаю, буду писати й на своїй думці намертво стояти,
Хоча загодя нічого майже, що не знаю, від чого несамовито мучуся й страждаю,
Але на Бога у всім уповаю і Його допомогти молю й заклинаю: істину прилюдно
Відстояти! А де ж мені сили брати, щоб не сісти за грати?
Я знову починаю канву буття неспішно переплітати, але із чого ж мені почати?
Дай, Господи, мені нечестивцеві, безгрішного на трьох аркушах паперу запам'ятати,
Щоб надалі в Аду душі моєї не жевріти! Відтепер і надалі я прагну на грішний всесвіт
Дивитися його очами, розкритими під земними небесами й ніколи не шкодувати
Про свій утвір, хоча знаю: будуть різношерсті думки, але, говорячи, по суті,
Несамовито і яро чекаю ту заповітну хвилину, коли тяжких праць довгі роки
Очистять від єресі мутні води й приймуть істину в обійми всі сестри й брати в Христі,
Але, як здається, мені про нас не вперше погуторить зайвий раз люд простий,
Але його слова пролетять іншою стороною! На жаль, важко стрибнути вище власної
Голови, але спроба - не катування! Поки живу й існую, дихаю через «не можу» я!
Пробираюся крізь темряву, щоб побачити заповідну рису в мить саме ту,
Коли думка запросто зависає на лету, щоб знову впасти в безодню чи то порожнечу
І погубити мою мрію! Далеке мені середовище зроблене із арктичного льоду, але це ще
Не лихо, коли пишеш про велику людину, то забуваєш про тринадцяте сторіччя
І ще ширше відкриваєш свої ж віка, щоб ясна думка догодила прямо-таки в чоло!
А по ріці життя вже плаває товщенний лід, а на ньому чимало лих і негод,
Але коли сприятливим виявиться результат - тоді всю суть зрозуміє простий народ!
З різношерстої бахроми, сяйва й сутемряви беру я істину у небес в борг,
Переборюю рівнини й пагорби, але стародавні стіни усе далі віддаляють думку
Від основної теми, тому що час німий і мовчазний й він невідривний від світової системи!
Воля моя не слабка, але уразлива, однак долі не потрібна похвальба, а також гучне «Ура!»
Чи то безглузда пальба! Правду побачити нам не судилося, але на плечах же є голова
 І вона відкриває в давній давнині святі острови, я ж іду слідом за старцем нашим
 І бачу його образ із кожним днем набагато краще! Я п'ю святість із його ж чаші,
Але в цьому все горі наше:  краще слізно молиться про рятівну чашу,
 Чим жити без відваги й нагадувати самому собі дивного бурлаку, що у глухомані
 Таїться і всього мирського донині боїться, але я бачу інше й там дітище його
Єдинокровне і рідне! Із цієї причини Сергій і донині стоїть на зеленій двоголовій вершині,
Оберігаючи православні святині! Паки, паки Русь усе ще перебуває в мороці! Вона
Волає в пориві єдиному до сіл і рівнин: «Руку підтримки мені простягніть
і за всі Діяння мене не соромите! Минулого не бійтеся! Я лихо в рідну домівку не принесу -
Заспокойтеся! Не метушитеся й на своїх прапрадідів ніколи не гніваєтеся!»
 Я ж спокійно на коні швидконогому їду по її ледь помітному сліді, либонь, до мети
Прибуду в якусь середу й, думаю, що саме до обіду, щоб відсвяткувати
 У монастирі свою перемогу! Час зовсім зупинився, але таємниця його життя мені
 Донині й до кінця ще не відкрилася: там стільки різних чуток скопилося, а моя душа
В них рилася, не поспішаючи, але, ідучи, злегка поквапилася й знову в морок вона сама
Поринула! Я чоловік уже в літах, а не підліток і не маю потребу в яскравих сценічних
Підмостках, але я й не православний чернець, для Сергія я просто друг, а не закоренілий
Ворог! Його ставлю собі в приклад я, але у нас же різний з ним розмір! Я прагну
У царство химер, а він зовсім для іншої справи був давним-давно породжений! У хаосі
Із шуму брязкоту випливає свята маска, дозволяючи й мені небагато над власним «Я» 
Прожогом піднятися, щоб скромно на плаву у всіх людей на очах протриматися,
 А над ним кружляється херувим, який неодноразово нагрішив! Зміняються міста й особи,
 Але сиве пасмо не дозволяє вже багато днів підряд, мені повернути назад і я не знаю,
Скільки часу буду ключі до істини підсліпувато підбирати! Був би радий не думати
Про збіговисько прийдешніх чинів і нагород, але люди тлумачать, що я прагну забрати
Славу чужу і уже переткнув заповідну межу Не прагну я переходити непримітні грані
Чужого буття, тому що знаю, що Господь наш Всевишній судія! А хто йому я? - Залишок
Від дрібного струмка, або обрубок від молодого дубка!
                -***-
Дай, Господи - Боже, мені чудо у віршах створити! Чи зможу вино благодаті  вдосталь
Випити й біль у душі назавжди заглушити? Чи зможу справжнє чудо зробити: життя
Сергія із чистого аркуша описати, щоб в одному ряді з людьми великими стояти?!
Як грішникові безгрішного зрозуміти?
Горбиться спина, а за нею лежить велика країна, саме вона йому й мені зараз потрібна!
Вороже середовище принесло Сергію море горя й шкоди, але в його погляді в ту пору
Не було докору, він просто згоряв від сорому, коли до порога Батьківщини наближалося
Нове лихо і вороги палали великі селища й міста, але князь неохоче встав серед ночі,
Щоб у світлу ніч своєму народу, що сили, допомогти!
І все-таки істина всього дорожче й, схоже, що думки теж дивляться в сіру темряву і млу
І в її запалі бачать суть святу вже наяву! У думках  шляхетних є бажання
Назвати собі подібних, описати їхній торс і плечі, щоб зрозуміти достоїнства
Простонародної мови, але колишня вічність нагадує про Творця й про нелюдськість!
Нехай правнуки й онуки, опираючись на теологічні науки, розв'яжуть самі собі руки,
Але для гостроти пізнають всесвіт безвихідної порожнечі! Нехай кожне слово
Послужить основою для збагнення змісту основного,
Що все залежить від Господа-Бога! Ні мало - ні багато!
Попереду одна лежить дорога і всі її маршрути ведуть до Абсолюту!
 Важко в минуле повірити, а його гріхи порахувати й особою мірою свою наснагу
Вгамувати, а для цього потрібно свої гріхи рахувати!
                - 6 -
Дай, Господи, мені сили в себе й свій талант повірити!
Адже треба безліч фактів перевірити ще раз,
 Житіє Сергія неможливо просто так переписати,
Його треба всіма фібрами душі в глибині істини пізнавати!
Не можу зрозуміти справ духовних - дива він міг творити,
Він Бога вище себе зміг не раз і не два рази полюбити!
 Що мені треба вчинити, щоб ситуацію напрочуд прояснити
Й самого себе не погубити! У ньому є та праведна нитка,
Яка не дозволить окаянному православ'я на Русі на корені погубити!
У ньому - Світло, у ньому Віра, у ньому - Молитва й Батьківщина,
А вона у нас всякчас завжди одна - це наша неосяжна й велика країна!
У ньому - Радість і Щастя, у ньому - Сила, у ньому - Вітчизна!
Він не пошкодував в ім'я її навіть особистого життя-буття!
У ньому прихована незбагненна для розуму глибина,
Там неорана  й незаймана цілина!
У його узголів'я  висіла молитва про дарування сил і здоров'я,
Він завжди був на очах, але, до великого жалю чи то сорому,
Один намагався відвести від країни навислі над нею напасти і лихо!
У сяйві північного дня, пам'ять гарну про Сергій зберігаючи, народ здригається від горя
І вже ні з ким  він не сперечається, а поля йому тихо вторять: « На все є Господня воля!»
Не варто говорити про його колишні заслуги, уже краще в ньому бачити незрадливого
Друга, нехай ім’я безсмертне в пам'яті народної живе й любується течією весняних вод!
Пам'ять не розвіє на вітрі, у холод і в пургу, статечний час, але про Сергія
Однаково довідається невідоме плем'я! Пам'ять під впливом його ж слів відкриє
Для себе той всесвіт, що був досі таємничий і новий! А душа усунута
 І в минулому постійно копається вона, намагаючись випадково добратися до потаємної
 Таємниці! Життя героя билинного нагадує терни стародавні, але його слова - це
 І зерно, і жорнова, вони нагадують людям про наявність у них язика й тому
Уїдливим здається кожний рядок, поки той, хто гордий і духом твердий, не спалахне
 Зсередини, щоб на відблиски душі без жаху дивилися люди-дикуни! А погляд у Сергія
Як і раніше й твердий, і прозорий, зважаючи на все, він розумний і владний, але тільки
З чуток має уяву про щастя! Погано йдуть його особисті справи, тому що він весь час
Постійно піклується про долю своєї державі  Він існував неспішно, але, як і всі, був
Грішним, крізь крижаний розум бачив всі місця, де живуть неспроста й тьма, і суєта!
Зімкнуті на час його вуста, нібито його тільки що зняли з хреста!
 Ігумен жив мрією й навіть смерть була не страшна моєму героєві, тому що він ішов
Прямою стежиною! А в холоди люті він мучився від застуди й ніколи не знав затишку!
 Він дивився в очі людські й бачив там пороки такі, що з ними люди не можуть вікувати
 І, тим більше, святі діяння в життя втілити! Цей всесвіт твердий і він привітає
Будь-який людський недолік! Відійти б від суєти й позбавити свій розум від повсякденної
 Сліпоти, але легше відректися від рідного й, тим більше, від даного один раз людям
Слова! Нахмурено густі брови й жар хвилями вирує по молодецькій крові, а його хода,
 Незважаючи на багато років, як і раніше впевнена й тверда, як ніколи! Ось це так!
Йому ж поклоняються й слободи, і міста! Пам'ять без напруги застигла в передчутті
Прояснення, а воно подібно до сновидіння, тому що воно, немов молоде, але міцне
 Вино без особливої напруги вертається до мене крізь туман часу, але попереду
 Себе жене  колишні сумніви й немає ніде від них порятунку! Пам'ять захищає свої
Права на життя й постійно повторює: «Ти духом кріпися, але дивися, на узбіччі свого
Шляху навіть на коротку мить не зупинися!» Його ж вутлий човен святістю давно вже
Наповнений, але він борсається посередині величезних і стрімких хвиль, а ті напирають
 На нього з усіх боків і цю рать ми буттям звемо й від нього благополуччя постійно
 Чекаємо, але житіє прісне й це всьому світу уже, здається, давним-давно відомо, але
Неможливо створити серед життя бурхливого сучасне диво! Як чуже життя на аркуш
Паперу одним махом перенести, щоб істину розповсюдити, хоча в ній нестаток великий є!
 Нехай упокориться гордість і замовкнуть лестощі терміново, поки душу ще згодна
На собі терновий вінець нести! До продовження письма, здавалось, все майже готово,
Ось тільки не знаходиться перше, але царствене слово! Він жив більше ніж семисот років
Тому, хоча його в живих давно вже нема, але всякий, хто енергією до кінця не висохнув,
Щоб перебороти сутемряву й морок, був би дуже радий перевести на його ікону свій
Незатьмарений погляд, на якій можна бачити його кінець швидкий! Спокою не дає сум,
Він здатен в іржу переварити навіть булатну сталь і зняти з особи стародавню вуаль!
                -***-
Незважаючи на пізню годину, читаю літописні видання, немов би  востаннє!
О, Боже! Дай мені від істини ключі, щоб зміг я осягнути суть буття його в ночі!
Міраж минув, наш караван двадцяте століття вже давним-давно покинув,
Але колишні святині ще лежать у єпархії єдиної! Собі крихітною мошкою здаля здаюся,
 Але майбутніх справ зовсім і ніяк не боюся, тому що духом, що сили, кріплюся!
Коли й де через мить виявлюся - не знаю, але на милість небес завжди уповаю й завісу
Історії тихо сам відкриваю, коли своє оповідання здалеку починаю! У ті часи я цілковито
Поринаю, там живу й разом із простими людьми співпереживаю,
Але як їм допомогти – ще не знаю!

                ПОЧАТОК
                - 1 -
Варфоломій Кирилович народився в Ростові,
У сильно збіднілій боярській родині!
У їхній основі були дворянські крові,
Він не був виродком, у дитинстві їздив на селянських підводах й дрогах,
 И завжди потроху приходив знайомим людям на допомогу,
Він не жадав успіху, що йому пророкувало голосний відгомін життя,
З яким він часто-густо залишався один на один!
Я вірю й довіряю церковній поголосці,
Долею гнаний і Богом збережений жив він на світлі й у тьмі!
Його ангели в храм впустили і обряд коронування над ним здійснили,
Він  святим  з народження був, і це ім'я Варфоломій з дитинства заслужив!
Ціль його була висока, навіть вище, ніж блакитні хмари,
Незвичайним передчуттям обійнятий, він став для Божої Віри
Самим відданим і вірним жовніром і солдатом!
Він палко кається в провинах свідомих и несвідомих, забуваючи про злато й шовки,
Він сам гуляє по нивах, ланах і лісах і поклоняється блакитним небесам и підшукує
 Для себе майбутній храм! Сергій потроху просить у бога допомоги перед довгою
Дорогою: «Винен я і в осуд для себе їм і п’ю, але не думаю про своє очищення
 Й освячення майбутнього життя! Змилосердься, Господи, і не докоряй грішному!
 Дозволь мені пройти через очищення та зцілення!»
                - 2 -
Для нас грішних і земних, і для земної канви
Події  давньої давнини потрібні,
Діяння народу для поета завжди й за всіх часів були важливі!
Ми ж всі напрочуд завзято й пихато розпускаємо й слова, і гриви!
                -***-
Пізнавані й осягнуті події, що, напрочуд складні і це я добре розумію,
Але для розуміння й пізнання суті святості вони дуже вже важкі!
Яких же коштує зусиль знаходження сили й крил,
Особисто мені, коли пишу цієї темної вночі залишившись із іконами наодинці!
В цю буремну и страждальну ніч я буду розмовляти с Сергієм віч-на-віч!
                - 3 -
Позаду дворазове руйнування Ростовської землі,
У древньому літописі читали й чули, як свистіли по спинах бичі!
Адже ми не тільки постоли в'язали й хромові чоботи шили і строчили,
 Мі завжди свою батьківщину обожнювали і  боготворили!
Але й рубежі країни захищали від горя й лиха, худа й прийдешньої суми!
Не відбулася й не збулася Доля Ростовської землі,
Загублено зв'язок традицій і часів - Сергій був засмучений і пригнічений:
Саме він чув серцем народний плач і стогін,
Без Віри народ на вимирання приречений!
Люди російської землі  все робити вміли й багато чого могли,
Неозорі її мрячні далекості, ми ж свого останнього слова ще не сказали,
Нас життя багато чого позбавляло, утрати, і негоди душу в жмутки розтріпали,
Ми ж ішли від погоні, ми тікали, немов загнані вороні коні!
Усе в ту годину було проти  нас, і лихо на повній ході зненацька  зупиняло нас!
Бояри до ворожнечі були схильні, але до ворогів завжди непохитні,
Хоча у всім вони самі шукали винних, упадали в депресію,
Але душею й плоттю відкидали будь-який вид агресії!
                - 4 -
 Ростова Великий найдавнішим і найстаршим градом був,
Гарним, сильним і мудрим містом серед народу мав славу!
 Але людям було прикро і соромно за свою державу!
Сила в розум втілилася, і духовність у ньому на деякий час запанувала,
Ростовська єпископі я дуже мляво діє, адже вона свій подих притамувала і заснувала
Державу в державі! Хоча вона храми спорудила і їхні купола сіяли як позолочені голки -
Релігія розквіту досягла, і вона стала мірилом духовного буття, проте життя людські було
Дуже і дуже тяжке і великим розбратом затьмарене! Православна віра в жорстокій
Боротьбі святість випромінювала і людей надихала на добрі діла!
У себе всю силу й міць православ'я швидко слов’янська земля увібрала
І Володимирське князівство свята церква відразу відтворила
Та за собою простий люд на боротьбу насупроти татар слідом за собою повела!
                ***
Тепер, коли пройшли століття, згасли колишні страсті,
Їх пересилили святі люди лише частково і їм в цьому допомагало боже слово!
Убогий скорботний крик російських провінціалок,
Я ж обертаю свій погляд убік народних весталок
І високих гір доти, поки розбрат і звади не покинуть Русь,
А слово «смуток» не зникне з лексикона, як тиша із привільного затону!
Чого нам від життя чекати? Кому ж потрібна його прихована благодать?
Мені б свою працю дописати, а потім на всьому поставити хрест -
Мир такий, який він є, але в ньому є таке слово, як  гідність і честь!
Не було в боярської знаті совісті, їй не страшний навіть Божий суд,
Працював і орав на неї простий люд, але жив він  у сумі й у прикрості,
Незважаючи на свої роки, бояри жили завжди для власної користі:
Не маючи сорому, гуляли й веселилися, по білому світу носилися
З відкритим забралом, але для початку інших у всіх гріхах викривали!
Відтепер і досі вони ніжаться у власних постелях,
А в той же самий час по отчому краю вільно гуляли
Скажені і осатанілі монголо-татарські  зграї! Вони не думали про душу,
А дбали тільки про тіло, Русь до гола вони обібрали
І нас завжди за полеглу худобу убачали!
Я ж проводжу свою бесіду і балачку й розраховую тільки на перемогу!
Нам не потрібна подачка від злодіїв тих, що в рабів перетворювали людей простих,
В своїх руках вони міцно тримали великий батіг!
                - 5 -
Про бібліотеку князівську  згадають люди багато років згодом,
Страсті відшуміли і відійшли, а потім згасли і згоріли, тому що їм на зміну
Страшні війни прийшли - згадую це сумуючи!
Не вдалося відродити славу Ростова навіть роки згодом, не склалися стосунки у князів
Й бояр з простим народом, який в любу негоду мав дати свою згоду на те, щоб під ворожі
 Багнети підставлять свій лоб! Можна було людям себе показати і с колін на ноги встати,
 Але тільки на полі раті з ворожим впливом на країну сповна кінчати! А коли ти немічний
І хворий, тоді нічого лізти в гору – треба жити на суходолі всупереч судьбі і долі, але так
Не збавиш себе від ворожої сваволі и проллєш багато своєї крові! Серед тяжкого
Повсякдення простому люду не доставало наснаги і натхнення і тому ворожа жорстокість
Застрявала в горлі як кість і тягнула країну вниз, але згодом треба було об’єднатися
Оглядним князям з простим народом, щоб ворога перемагати і на своїй землі самим
Панувати! Є і розум, є хоробрі солдати, але немає порядку в рідній хаті! Що цим людям,
 Які життя –буття прожили в грязі і бруді їх нащадки скажуть? А вороги продовжували
 Князівство оточувати і людей кожної години осмикувати, щоб вигризками натовп
Накормити! Треба діяти, щоб країну від ворожнечі і протистояння зберегти!
Летіли, неслися татари, їх прапори шелестіли, а голе тіло доводило людей до нудьги!
Криві мечі в ті хвилини тримали їхні зап'ястя і несли вони в ці землі одне лише нещастя!
У лихий час загальної негоди всі люди думали тільки про свободу і волю!
Були розбрати на древній Русі, але не було там щастя – одна зухвалість та нахабство!
Що ж це за життя таке? Народ постійно страждає від грабежів і розбоїв
 І ніхто не має можливості захистити його самим собою! Ніхто планів не будує,
 Але серденько людське чує, що ще довго ця земля пронудьгує, тому що ніхто
 Із князів на варті не пільгує!
                ***
Буду стислим і не дам розповзтись по світу своїм таємним думкам і мислям!
 Я б не проміняв років своїх залишок на дикий біль
І не сипав би на рвані рани цю пекучу й палючу сіль,
 А згадував би частіше дивне слово «щастя», але одного бажання мало, тому що погань
 На плаву буремне зло весь час тримало!
                - 6 -
Велика була Ростовська земля,
Нею постійно правили бояри й князі,
Простиралася вона від Ярославля,
Але всюди було народне цькування!
Ми дотепер її залишки залпом п'ємо,
Либонь, і ми колись дійдемо
До місць глухих, але багатих звіриною,
Рибою й зерном і всяким достатком,
Але там немає ні воїн, ні насильства!
Через татарський наплив шлях Русі зігнулася криво, не видно було ніякого дива:
Всіх тих, хто виглядав солідно, навіть не було видно - ось за що й боляче, образливо
 І прикро!
                - 7 -
Було, де рости й куди ходити,
Було, що їсти й що удосталь пити!
Було, де орати, сіяти й селища ставити,
Але не вміли князі славною Руссю в ті далекі часи розумно правити!
Не насмілювались і не ризикували землі Півночі освоїти, щоб свої прибутки збільшувати,
 Хоча ніхто не був супроти, щоб господарство упорядкувати и построїти нові оселі і хати!
Багатства багато хто для Русі вчасно й з користю міг привласнити і все під себе загребти!!
Вони Ростов від Батия не змогли захистити
І комусь треба було всі свари й сутички князів припинити,
А рідну древню Русь оживити і посіяти на ній пахущі квіти!
Як бути? Як далі їм жити? Невже люди повинні ізгоями бути?
Потрібно в могутню державу Русь перетворити,
Про розбрати князям варто було б скоріше забути
І служінню Вітчизні себе й своє життя присвятити!
З Батьківщиною на Ви треба постійно бути,
Якщо її призначено нам до самої смерті любити!
                ***
Пильнує  моя думка серед ночі, вона заснути відразу не хоче!
Ми багато думаємо про життя, однак мало служимо улюбленій
Вітчизні! Вмираємо від болю і весь чал жалкуємо
Про свою  тяжку судьбу і  непосильну долю!
                - 8 -
У кров древніх князів уже улита отрута,
Вони почали між собою ділити вотчини ліворуч праворуч
 Кидати свої друзів з височенних круч в Дністер і Збруч!
На суперечки й сварки в родині їхні сили йдуть
І сильних князів до слабості міжусобні війни приводять,
Але біду від країни вони не відводять!
Усякий слабкого швидко схопить за душу,
Підніме високо й відразу додолу обрушить!
У роті від спраги сильно щось нині сушить,
Приступ люті приходить сам по собі, не підкоряючись ні долі,
Ні судьбі, а життя - так собі: люди животіють всю годину в нестатку
І медом з вечора до ранку заливають на ганку свою простуджену
Горлянку! Ворог прийшов зі Сходу, щоб змінити решту
Християнського роду і мав для цього добру нагоду!
                - 9 -
От так завжди й скрізь наступає занепад,
Однак, навіть поганий мир все-таки солодкий!
На чуже добро всяка людина ласа,
Коли щось втрачає - починається моторошний припадок -
У цьому і є весь людський недолік!
Що ж з Руссю сталося? Невже вона насправді зі святістю розсталася?
Немає погляду орлиці! Вона залишилася без вороних коней і без золотої колісниці!
 Чи се може буди? Ворог наказав борги з людей стягнути і щоб вони не могли ковток води
 Без господарського дозволу проковтнути!
                -10-
О, Боже, прости, але розпад держави починається із щиросердечної слабості,
Сварок і свар, із втрати заповзятливості!
Адже люди грішні - вони по вуха загрузли в жадібності,
І були завжди позбавлені елементарної ментальності!
Русь, позбавлена слави, у ті часи нагадувала сплячого вовкодава,
А монголо-татарське ярмо - п’ятиметрового удава, що потоптав її древні устави!
                -11-
Що значили багатство й багатії в ті далекі століття?!
Фантазія наша як ріка - напрочуд велика, привільна й широка!
Багатство завжди знищували розбрати й склоки,
Але люди погано засвоюють чужі уроки!
Їм свої - подавай, але всьому приходить край!
Чим багатша людина, тим більше вона працює й процвітає,
Тому що вона чітко знає, що без праці все в цьому світі миттю гине й пропадає!
Ця думка вражає тих, хто життя зсередини розуміє!
Для могутності чоловік будує, оре й сіяє весь свій вік,
По розуму живе, як уміє, але інакше надходити не сміє!
 У ті часи патріоти не піднімалися на ешафоти, вони боролися за волю
 І укорочували життя роки, щоб у спокої життя доживали поневолені
 Народи! Країни, поневолені й ворогами розорені, повільно сходили із трону,
 Змиваючи кров із тріснутих уже давним-давно долонь! Так колись було, а в цей час Русь
 Розгубила й міць, і сили! Темною ніччю, а це я бачив навіч, її татари розірвали
 На дрібні жмути, вони вбивають усіх, хто супроти них меч піднімає, але багато
 У непрохідні ліси від них тікають! Усяко в тлінному житті буває!
Всесвіт сумний і далеко не ідеальний, Русь треба заново піднімати з руїн!
Людина працею й власним потом багатство собі й дітям наживає,
Славу й доблесть, таким чином, сам для себе здобуває, чи то здобуває
І на лаврах ніколи не почиває, хоч порию вуж боляче він мачається й страждає,
 Тому що ворог і неміч із усіх боків на нього насідають! Вони, немов зухвалі птахи,
 Уже готові в його волосся й у серце вчепиться, щоб їхнього бажання змогли в яву
Прожогом втілитися цієї вогкої вночі!
Його думки й мрії завжди в польоті - він дерзає
                І дома, і на тяжкій і важкій роботі, він удосконалює щось
І, якщо є бажання, те й про майбутнє не тільки мріє, але постійно щось відтворює і діє!
Його думка блукає десь і не дає йому спокою до самого світанку!
Вона в жмути розриває розум простої людини, господаря й господині!
Господня сила у себе всім трудівникам дала притулок! Що було, то було!
Вони вміли славнозвісністю горіти й, якщо треба було, то могли гідно вмерти,
 Але ворога з землі стерти!
                ***
Про своє багатство й силу Вітчизні розумний мріє,
У боротьбі зі своїми ворогами сам свою честь завжди захищає,
Полки свої в бій веде й за свій кошт їх споряджає!
Всі ворожі ходи, як шахіст, заздалегідь попереджає,
Завжди грошовитим живе, працює й свою пристрасть перемагає!
Він, як борозна за плугом волочиться і вмерти в безвісності
Ніколи не страшиться, а йде до того, чому призначено збутися!
А все це тому, що свої Діяння підкоряє розуму й тільки своєму!
 За думками людям не угнатися, тому що вони, як блискавки мчаться й до істини весь час
 Дійти прагнуть: «Братики! Чому у нас безладдя й нещастя?
Що ж з Руссю скоїлося? Невже наше терпіння назовні ще не прорвалося,
Чи не на той шлях заїхали колеса? Князя, волю нам дайте,
А самі скоріше в інші землі від’їжджайте й там свої грошики рахуйте,
А нам тут вільно жити й добро творити поки що не заважайте!»
                ***
Для відродження держави треба князям забути про свої забави, їм необхідно  вдихати дим
Полкового бою и вести дорогою прямою своїх підлеглих слідом за собою!
Мені ж чудиться стогін крізь хиткий тисячолітній сон!
Наша сила в силі Віри й Права,
Треба мислити розважливо і мудро й жити за церковним статутом,
Бо в житті неможна губить ні однієї  минути! Щось наших вушників давно
Уже не чути? Напевно, вони не можуть збагнути: чому їх біда гонить з дому!
Браво! Браво! Браво! Це ж наше право: відстоювати з доблестю інтереси своєї держави!
                -12-
Малолітніх князів Ростовських Кирило жалів,
Скривдити й ограбувати їх  він ніколи би не посмів,
Але багатство своє тим часом втрачав і залишався без приємних справ!
Кирило убожів і терпінню наступила межа!
Зубожів, в убогість боярин, здається, потрапив, але жебрачкою так і не став:
«Діти, нічого не бійтеся! По сторонах оглядитеся й заспокойтеся!
 Послухайте щебет молодих жайворонків у безхмарному небі,
 Господь дасть нам і води, і хліба, коли в цьому буде велика потреба!»
 Дай, Бог, щоб їм Господь допоміг згори, а то от-от ворог ока з орбіт
Виб'є! А рідня навіть не ворушиться й мовчачи чекає, коли хтось із близьких з ними
Останньою скибою хліба прилюдно поділиться, а в цей час татарин у них з лука
Цілиться, але їм до останньої миті в це ніяк не віриться, а туман тим часом
По сирій землі на світанку стелиться, але, досягши кучугури, йому шлях перегородила
Ворона четвірка, а на ній було гріхів стільки, що навіть тим, хто був поза екіпажем
 Жилося набагато легше, тому що це були сошки дрібніші! Не довелося б їм
 Коротати свою мить серед злиденної юрби тобто голоти, але це вже в руках долі!
Землі Ростовської почався великий переділ,
Вітер скорботи та журби тоді на Русь прожогом налетів!
А боярин, що розорився, в той час праведно постився, але свої землі тихо втрачав,
По соціальним сходам сам себе загодя опускав
І загибель землі Ростовської він вже в своїх думках припускав,
Але від послів Батия великий Ростов сам Петро рятував!
Царевичем - Чингізидом колись він був,
Хрестився, під ім'ям  Петра, коли прийшла сему пора, він тоді в Ростові  жив,
З місцевими пацанами дуже й дуже дружив і російських дівок за пристрасть несамовито
Любив! Народ його поважав і цінував за те, що «Ахмилову рать» він один раз припинив,
Не зброєю, а розумом він недруга тоді, а не числом у дикому полі переміг,
Російський народ цього не забув - у пам'яті всі подробиці він сповна зберіг!
Нам все це знайомо, адже немає нічого кращого, чім рідна домівка,
Але, як і колись, розум схиляється одній нетлінній надії, але всі сподівання приносять
 Простому люди тільки біль і страждання!
                Народження й дитинство!

                - 1 -
Троєкратний лемент Сергія з утроби матері був,
Пісню під час літургії саме він тоді своїм галасом припинив!
Усілякі натяки й слухи про діву він сам породив,
Потім ніхто й ніколи це чудо ніяк не пояснив!
Ще не проспівана пісня самотнього поета, а він вже мріє багато про що,
Навіть про зустріч із Господом - Богом!
Йому чи чогось боятися й себе самого в чомусь соромитися?
 Цебро зі святістю величезне й навіть непід'ємне черпає енергію скромну
 Із сивих небес, але щоб людина заживо воскресла необхідно, щоб біс втратив
 До людини весь інтерес! Побачивши боже виречення він гризе плоть у жорстокості
І регоче, скажено, а на нього зло з усіх боків начеплено, але йому весело через із-за того,
 Що зло свої ноги додолу звісило й від неробства томиться, лише зрідка в чужих гріхах
 Копається, але життя з добра майже, що завжди починається! Той, хто тримається
 І з ворогами не знається, наводить на них більше страху, ніж той, хто від жаху віддає їм
Останню  сорочку, але його все рівно колотять та б’ють по нирках прямо у жінок на очах!
Жалість викликує у людей той чоловік, що постійно голосить, а не той, хто допомоги
Навіть не просить, хоча ледь-ледь пересуває немічні ноги!
                - 2 -
Якщо нам не відомо й нами це не пояснено -
Виходить, не існує, чи то не було ніколи воно!
Те, що нам небом призначено, збудеться однаково!
У блиску краси ми досягаємо недосяжної висоти,
Але в ім'я волі з життям, граючись розстаються цілі народи
 І самі собі вони марнують годи буденного життя!
Догола неміччю обдерті, вони сідають на коней ще не осідланих,
А потім несамовито томляться, коли  їхнє життя ламається, а потім майже із чистого
 Аркуша їх житіє заново починається, а таке нерідко в цьому грішному житті трапляється!
                - 3 -
Тільки Шекспір у середні століття порочне коло розірвав,
Мужні слова написав, які стали вічним афоризмом
Для багатьох націй, дарма що вони думали зовсім інакше,
Це було нелегке завдання, яке не вирішувалось серед білого дня:
«Є багато чого на світі, друг Горацій.
Що не снилося мудрецям нашим!»
Цей афоризм багатьох краще, хоча це й не наше,
Він з перших днів став символом всіх розумних людей!
Він кинув розумні слова пихатим нащадкам відкрито в лице,
Замкнулось на цих словах мудрості й знань світове кільце:
І в небі, і в землі заховано більше, а наша шкіра набагато товще,
Чим сниться нашій мудрості й ученості,
А на душі стає ще гірше й поганіше від повсякденного псування,
Тільки Боги знають всі наші похилості і тому ми прохаємо у неба милості,
А душа в наївності святої лише зрідка знаходить вічний спокій
Уже залишаючи мир земний і тільки безодню відчуваючи перед собою!
 Тільки Божа мати в стані зірки з неба для простих людей дістати! Вона наша мати!
 Можна вік прожити, але божу матір жодного разу не похвалити!
                - 4 -
У житті ніколи не буває так, тобі заманеться, тобто по-твоєму,
Але, пізнавши хід історії в кожному столітті по-своєму, ми також
Пояснюємо кожне сторіччя завжди по-різному, толкуємо по-всякому
 П’яні крутежі і бійки, а опісля розказуємо байки і так завжди, адже
Чинячи супротив теоріям безглуздим і порою занадто засмальцьованим,
 Доти ченці, які безвилазно сиділи в підземному гроті, відважно не закричали,
 Що люди, напевно, набагато розумнішими стали, але розум прагне до ідеалу своєрідного,
Який, забувши про норов свій, намагається миттєво наблизитися до образу самобутнього!
Податки й голод, утиски й холод - ось джерела розрад для тих, хто ще занадто молодий
І вірить у постійний успіх, але не знає досконально, що таке непрощенний гріх!
Історії однаково, що було, то завжди було,
Хоча час багато чого сховав, а пам'ять минуле вже майже забула!
Лемент дитини в утробі матері - це було,
Ми ж долю сприймаємо як диво,
Але поводимося нетерпляче й порою навіть норовисто, тому що нас попутав нечистий!
 Народження дитини прямо в хліву теж було!
Все це було, але давним-давно пройшло, воно у вічність назавжди пішло,
За давниною років забуто й у воду кануло, і геть пішло! Скрізь сум один,
 А життя тягуче й нудне, немов грозова хмара, наша доля - треба пережити біль століть!
Переборовши страждання, виникло наше таємне бажання: пізнати все те,
Що історія намагається приховувати, але воно у височінь прожогом пішло!
Воно, як грім небесний, серед білого дня, що сили, гримнуло і бухнуло!
                ***
Але піднімати шари історії час уже прийшов,
Завдання є , але час швидко йде і година, щоб родити дитину, сама підійшла
 Радуйся! Радуйся! Радуйся ! Син у Марії народився і божий світ перед ним навстіж
Відкрився! Чому ж бояриню Марію в хліву застало воно?!
Імовірно, тоді так Богові було завгодно й Ним призначено!
Зрозуміти аналогію Сергія з Ісусом, мені зараз не дано,
Але докопатися й дійти до істини, мені Богом дано й, здавайся, уже давно!
 Але люба данина – це неповага до любого бідолахи, який може вмерти від жаху!
                -5-
Я готовий в Ангела перетворитися, щоб в образ Сергія раптово вжитися,
Але із цим ніяк не можна квапитися, він лежить у мами на грудях в западині посередині,
А поруч дерева зацвіли, але зло не стояло вдалині, а сильний вітер гуляв між скель
 І він всю силу небес у себе прожогом увібрав! Скільки б нещастя не тривало,
 Воно однаково б у яву втілилося, а потім, тільки бог знає, у що перетворилося!
По Божій волі це дано моїй судьбі й долі,
У моїх руках смичок, але якби  Бог мені ні в чому не допоміг,
Тоді думок потік залишив би голову мою в цьому благодатному краю!
Непорочна діва Марія родила Ісус у хліву,
Матір Сергія кликали Марія і сина вона теж родила  в хліву!
Це Божа ознака або збіг - якщо чесно, не зрозумію!
Я людина грішна і теж вірю у вісті втішні!
Я пристрасть і пізнання зараз ніяк не можу вгамувати, вони мене вже готовлять
До страти! Це не дано зрозуміти розуму моєму!
Усвідомити прийшла пора, як і де Марія свого сина народила?
Хіба можна збагнути і  в чуже майбутнє зазирнути? Що там чути?
І тоді й ми зрозуміємо сповна все про його дитячі роки, де було чимало смути,
Але чомусь ніхто не зважився полум’я свічки задути!
 Випадки нерідкі, коли нас час виховував на прикладах наших предків!
Ні на кого надалі не дивися! Уже краще свої очі щади, але на дотик ніколи
 До істини не йди, ти краще під ноги собі дивися і з висновками не барися!
Жалість приходить не від того, що людей залишає божество й кінчається буття торжество,
Вона з'являється тоді, коли з небозводу додолу падає дороговказна зірка!
Це не наша провина, що Марія народила такого розумного сина!
                - 6 -
Марія важко Варфоломія народжувала,
Хоча пологи вона дуже довго чекала,
По-новому на всесвіт  глянула,
Коли в очі дитині темною ніччю злякано заглянула, -
Тоді про тлінність буття вона забула, але колись про нього чула!
Його спрагу пізнання миру вона на своєму чолі миттю відчула
І мир глибокий для себе миттєво відкрила,
Свій же подив від родичів чомусь приховала і ні слова їм вона тоді не сказала!
У торжестві своїх перемог вона все перефарбувала в яскравий бордовий колір,
Дитину ніжністю оточила після того, як у хліву вона її народила!
Так воістину воно й було! Народження сина додало матері нові сили!
 Здійснивши визначене коло, його зірка опромінила небо яскравим світлом раптово!
                - 7 -
У Марії кров у жилах застигла,
Її все тоді в його очах здивувало й приголомшило!
Ока його жили від тіла окремо,
Душа панувала там безмежно!
Пологи пройшли, скажемо, благополучно,
Чоловік був при ній постійно,
Серце матері ритмічно стукало,
Будь-який його удар душа сприймала і свого часу вона чекала!
                - 8 -
Важко не зніяковіти духом своїм,
Коли дитина дивиться поглядом іншим:
По більшому рахунку майже що святим,
Колишні сподівання розсіялися як дим!
Погляд повний  безмежного терпіння,
Немислимого й таємного презирства!
Неземне світло струменіло з очей дитини,
Не змогла його приборкати навіть біла пелюшка!
Пройшло презирство в очах дитини,
Згасла мудрість в очах малечі і страх в той же вечір раптово опустився на жіночі плечі,
Але піднялася нагору його рука: подивитеся от на ті хмари!
Одна була чудність у ледь породженої дитини:
Його голос звучав напрочуд незвично й лунко!
                - 9 -
Багато чого було незрозуміло простим хлопцям:
 Чому він не брав  материнські груди по пісних днях,
Не доторкався до них по середам і п'ятницям!
Ми ж віримо своїм праотцям,
Він сам оставив велике запитання всім старцям і святим батькам!
Залишилися про це записи в літописах нам, як доказ і вони привели мене в божий храм!
Через багато років, істину спустошили негоди
І от із трудом ми входимо в його рідну домівку й дещо там самі знаходимо!
Ми йдемо за Варфоломієм слідом і застаємо його родину за вбогим обідом,
Тут мати й батько, розмовляють зі своїм стареньким сусідом про все,  але вони
Обожнюють одне: вони хочуть знати, як молода мати після народження дитини має себе
Почувати? Ми також в їх домівку поспішимо і з собою їм гостинців цілу купу принесемо!
Вони балакають про все, але особливо про те, що монголи перетворили їхнє життя
В Гоморру й Садом, але про це поговоримо потім! Господь теж із хрестом на грудях,
 Але і з ним люди зле діло учинили, камінцями біли и при тому гучно гиготіли!
Він розбереться у всім! І відразу гримнув небесний грім!
 Він пробіг по пожухлому листю, немов мороз по лисій голові! Нічого собі!
                -10-
Не брав він груди після м'ясної їжі  у матері,
 Віднині довелося їй та її родині звільняти від м'яса самоткані скатертини!
Настала вечірня пора і зірка Варфоломія на небі зійшла - гори й твори,
Словами Бога з віруючими людьми вголос і ті голосно говори!
Проведе він юність і молодість у паперті,
Практично взаперті й доживе років до сімдесятьох п'яти,
Але не відступить із вибраного Господом зоряного шляху!
О, Боже, його Ти душу від гріха звільни!
Нехай п'янкий жбан піде з його очей,
Немов скошений, але зів'ялий бур'ян!
 Душу співуча жила серед життя, позбавленого благозвучності
 І молилася Господу при кожному зручному випадку!
Біля будинку коні пасуться, а поодаль хлоп’яки верхи через дике поле несуться,
 Але ніхто не бачить, як в старій оселі мати плаче!
                -11-
Буде він сам пробувати хліб, накришений у червоне вино,
Це тіло й кров Господа його - так повівся вже давно
І будуть церковні канони дотримуватися вічно,
Але земне буття не нескінченно - ніщо в цьому світі не вічно!
Ніхто й ніколи не ставився до життя безтурботно,
Душі люди служили з радістю і втіхою, але не жили вічно! Ось, що проблематично!
Там є два близьких мира: Віра й Божественна ліра, але суєта суєт говорить про один
Кінець! Але ось страшне лихо у вечір осінній входять незримою тінню
У боярський терем майже що миттєво, оскільки буття тлінне,
А плоть, по суті, теж річ непостійна, душа й та міняється: все ближче й ближче
До небес вона наближається, коли з Богом всі частіше зустрічається!
Час щедрот уже пішов за далекий поворот, у тіні воно миттю зникло,
Душа в цьому сама переконалася - лихо всюди й скрізь по всій країні запанувала!
Тяжке життя-буття у всіх християн настало! Там зло запанувало!
                -12-
«Біда, дружина! Біда! Треба бігти, але куди?! Куди ока дивляться,
 А вже потім збирати сили на відповідну рать - ворога потрібно нам поважати!
 Забарившись мить, втратимо найдорожче - власне життя! Ризик великий!
 Ми сховаємося серед лесів своїх, зараз питання як ніколи стоїть:
 Бути або не бути? Жити або ж всю нашу рідню негайно погубити на корені?
 Треба сподіватися на Бога й прожогом усім збиратися в шлях-дорогу! Мені боляче
 І важко, але йти звідси потрібно! Все одно той, хто цього ще розумом не осяг,
 Повинен буде загинути через коротку мить у людей на очах!
Звичайно, наше вигнання не буде тривати нескінченно, хоча й наше життя не вічне!
Воно тягнеться нагору й падає долілиць, виконуючи чийсь дурний каприз!
Надворі давно уже стоїть прохолодна ніч і людям безвинним вона  повинна
В час втечі допомогти, інакше не врятується ніхто! Що? Нехай же божество
Благословить нас на цю втечу! Скільки було тих, хто не вірив у нашу перемогу й
У наш успіх, хоча вони ніколи не брали на душу тяжкий гріх, але падають його грані,
Коли ворог тримає за душею величезний і непід'ємний камінь! Коли підставити
Під ворожі стріли власні груди, то можна навіки вічні покійницьким сном
На своїй вотчині заснути! У цю скорботну годину лихо торкнулося побіжно нас,
 Країна обійнята мовчанням, хоча в душі панує повне обурення, але всьому свій час –
Всьому своя година, колись пахощі торкнеться й нас! Отже, у добру годину, в добрий
Час! Хто не з нами, той супротив нас! Або зараз, або ніколи ми не доб’ємося волі!
Нехай тьма й морок залишаться ззаду нас - у нас немає іншого шляху, щоб свої
Родини швидесенько від погибелі врятувати: нам потрібно в невідомість брести!
 Себе і людей нам конче необхідно спасти! О, боже, нас грішних прости!
Подих у грудях сперло і дуже погано дихає застуджене горло, але марево й дим
Потрібні тільки людям живим! Ахмилова рать прийшла нас убивати, а наші міста
Й садиби вщент спалювати! Як пити дати! Ми ж повинні на смерть стояти,
Щоб волю свою, нарешті, відстояти! Нам треба ще тяжко працювати, щоб
 Всі негаразди судьби і долі подолати! Мі ворога не витаймо і часу не гаймо!
Глянь на небо й на ворога і згадай всі його справи! Недруг низький повний зла,
Але, здається, погані й наші справи! Дракон із залізними пазурами ганяється за нами,
 Але православне древо - надійний меч і щит супротив ворожого гніву, хоча
Дракон нам загрожує і ще з древніх часів, але ми не можемо з ним сьогодні битися
 І тому змушені нині у втечу звернутися! Так, нам нема чим пишатися й усяке
Може з нами в шляху трапитися, але ми повинні до волі прагнути! Вистачить
Бешкетувати й на гульбищах гуляти: прийшла пора без оглядки від лютого ворога
Бігти, хоча важко свою немічність нам усвідомлювати, тому що немає в нашій
Батьківщині порядку! На душі й боляче, і паскудно! Жити нам удалині
Від батьківщини буде не солодко! Треба переборювати піски й скоряти солончаки,
Але з нами ж підуть жінки, діти й дідугани, а полуденні промені звільнять наші землі
Від залітної сарани! Хто ми? Невже ми впадемо від втоми?
У нас є дорога інша: у снігах знемагаючи, зрештою, добратися
 До заповітного краю, де ситуація зовсім інша! Тільки б тиранський спис
Не вразив серце нічиє! Хмара грозова нас без попиту накриває й той, хто від неї
 Не тікає, себе на розтерзання ворогові залишає! Хто довгим роздумом у цю годину
Обійнятий, потім нічому не буде радий! Дорогою правди я поведу Вас до добра
Й розвію злі чари на вітрі, навіть якщо завчасно вмру! Сонце хутко зникло і ніч
Над головами вже згустилася! Ворог наші землі кров’ю залив і наші тіла своїми
Стрілами ужалив, а всіх побратимів  миттю засмутив! Від крові Русь почервонила,
 А вража сила підрізала наші білі крила! Відійди, що ти простягся на землі,
 Треба квапитися мені й тобі! Невже не бачиш, що земля горить у вогні?
 Князь велів, щоб кожний воїн на коня сів і мчав у безвісні простори через ліси й гори,
Щоб незабаром зустрітися на просторі з монголо-татарами! Кожний, хто
Непошкоджений, просто зобов'язаний у наслідку прийти до війська  мого! Нехай
Господь Правосудний, дасть нам міць і силу, щоб перемогти в битві великотрудній!
 Радуйся й живи, й знаходь втіху в божественній любові!»
Боярин підвівся на стременах й, немов грім ревучий, наостаннє людям прокричав:
 «Я так і знав, що ворог ніколи нас не поважав і за добропорядних людей не вважав!
Ми ж станемо грізніше, але прийдешній бій буде колишніх сутужніше!Треба й нам
Потерпіти іще і знову-таки нехай мені допоможуть всі мужики! Всі сили боротьбі
Віддаймо,потім й ми після перемоги файну пісню разом заспіваймо!Не можна світло
На небі затьмарити й пустелю у безмежне  море перетворити! Нам треба по божім
Заповідям жити! Хвате країну голодом морити! Той, хто від ворога відступає,
Не тільки час для себе виграє, він не погибає, тому що про себе і країну добре дбає!
Великий лише той, хто як пророк ворога зможе обезглавить і свій меч об тіло
Знаного грішника закривавить! У боях суворих ми скинемо свої  пута й окови!»
Терміново все зібрати й швидко й без оглядки бігти,
Майбутнього Сергія потрібне дужче повити
І подалі від татарських очей забрати, бо ворожі солдати можуть чимало верст подолати,
 Щоб на перешкоді простим і знаним людям раптом встати! Де наші мечи булатні?
Доля дитини - не тільки бруднити свіжі пелюшки,
Все, забуваючи на світі, батьки ховають Вас, діти,
Від долі чорної й судьби напрочуд непокірливої
А ворог дме у свої божевільні горни і йде дорогою  утрамбованою!
Він смертю всім загрожує, але нехай Господь Вас усіх зберігає,
Але гнів страшної долі наближається до них здалеку і поволі,
Його не бачить наше недосконале око, але чує кожна душа,
Що за душею після ворога не залишиться навіть мідного гроша:
Все поцуплять, все розтягнуть, коли татари в кожне село прийдуть й щось там знайдуть!
Їх тут не вибачають і на них не чекають - від них у непрохідні ліси й драговини люди
Біжать, щоб себе й своїх людей від ворогів сховати! Їм Господь допомагає не попасти
За металеві грати! Вони ще розум і сили мають и тому Бога в своїх храмах прославляють,
А наприкінці Його голосно благають, упрошують і заклинають: «Коли умру,
То нехай рідні мене поховають у сосновому борі, а так - не бувати добру,
Тому що вороги прийшли забувши про втому, щоб людей мордувати і на смерть
Убивати! Як пити дати!» Любий з нехристів православну людину
 Своїм списом проткне, а сам убік відскочить, а того інший косоокий миттю
 Доб'є, щоб їх до труни побоювався православний народ! Люди друг від друга всі новини
Відразу довідаються  й вникши миттю в суть, прожогом від ворога геть, що сили, біжать!
Ніхто не чекав, щоб мир так швидко подрібнював і в пам'яті юрби наступив провал!
 Тріщина проміж людьми відкрилася і вона справді в землю поглибилася! Скільки
Планів, тільки з'явившись, відразу зів'янули й непотрібними для країни стали! Боярин
Теж захандрив, тому що не залишилося на порятунок ні надій, ні сил! У віці
Такому важко почувати себе сильним і вдумливим мужиком, коли доводиться
Рятуватися від підступного ворога втечею, а що потім?! Своєкористя в попіл і глину
Сточило торішні листи, але й життя воно позбавило суті й змісту! На душі темно,
 Але подвір'я боярське вже давно яскравим полум'ям засяяло! Кирило на татар був злим
І йому покою не давав гнів, але убік від загальної боротьби він не відійшов! Десь спис
І меч дістав, коли своє підпілля вщент розібрав! Пожежа б дах будинку знесла, коли б
Шум на подвір'ї не підняв старий пес! Палаючий небокрай нагадував слов'янам про зміну
Часів! Історики розповідають, що вороги на християн загодя чекають, а музики грають
 Й свого ватажка з перемогою вітають, а слов’ян вони по сей день брудом обливають!
                ***
Все таємне із собою забрати,
Якомога швидше нам треба далі тікати і час не марнувати,
Щоб своє життя й своїх дітей зберегти,
Треба гіркоту й зло на деякий час сховати! Крутиться вітер у найближчому яру,
 Піднімаючи море пилу й вологи, і тріпотять на даху розкішні слов'янські прапори!
 Погляньмо догори и забудьмо про розбрат и чвари!
Все, як у неясному тумані, як примара або спогад,
Але Господь благословляє малу дитину, як власного сина
І відкриває перед ним незбагненні до цього часу вершини!
Нещастя приносить сльози, як радість - червоні троянди, але не завжди треба бігти
Від лиха! Можна пересидіти тихо, доки ворог сам не піде з цих країв і з собою не забере
Своїх кровопивців й хижаків! Але кожний старий чоловік ще з пелюшок звик,
Відгукуватися на дзвінкий дитячий крик! Так і бути, ця дитина повинна до глибокої
 Старості дожити й не можна ні в якому разі переривати нитку його буття! Люди мчалися
Повз міські вежі, але мить та була і правду страшна і кожен чоловік повинен був випити
Свою гірку чашу за перемогу нашу! Князь нащадкам заповів, щоб усякий з дітей хоробро
Боровся за перемогу й у лиху годину допомагав своєму ж сусідові і його господині!
А поруч вереск і брязкіт уз і пут, який же це каторжний труд вникати в божу істину
І суть? Треба ховатися  в тіні вікових дубняків, щоб знову подібно сильному орлові
Не догодити в непроглядну темінь і млу! Не зійти б з розуму, інакше всю родину
 Буде чекати старий ціпок і дірява торба і куди подінеться чоловіча гордість? Напевне,
Вона залишиться на узбіччі грішного життя! Хлопці, якого Ви роду і хто з Вас давав згоду
 На втечу цю! Ворог дме і дихає Вам в потилицю, а Ви тим часом вивчаєте кирилицю!
Ворог пустився біженцям напереріз, однак він збився з ніг, однак їх урятував, що встав
На їхньому шляху непрохідний, що поростив чагарником, столітній ліс! Їхав, їхав і привіз
 Ворогів до хати мужик багатий, тому що його візок до самих кісток багнюкою промок!
                -13-
Відсвіт посмішки дитини на особі матері блукав,
Він силу й упевненість їй постійно надавав!
Чоловік, уже майже старий, здався й духом знітився, у маренні, щось бурмотав,
 І постійно в бік стражника штовхав, а потім того розпитував: невже той від ворога
Постійно бігати не утомився і чому він сьогодні забарився?
І от мить істини вже, здавалось, настав!
То він подовгу мовчав, то всім тілом у цілу хвилину тремтів:
За себе й свою родину дуже сильно старий переживав тому що норов татарський добре
Знав! Він барви не згущав, коли настанови своїм людям давав!
У світлицю в цей час його старший син вбіг,
Сильно голосно й схвильовано він закричав:
- «Панотець! Татари? Будемо триматися до кінця!»
Якщо з ними битися не доживеш до вінця,
Нам треба бігти скоріше від рідного ґанку зраз, а не на світанку!
- «Бігти треба! Говорю не для червоного слівця!»
Марія злякалася й пригорнула первістка,
Майбутнього красеня й молодця, пророка й мудреця, до речі,
Який потім стане символом  Русі в році тисяча триста вісімдесятому,
Кожного нині запитай: «Хто щирий пророк древньої Русі?»
І всякий відповість, що він тільки в Сергія своїми словами мітить!
Уже колиска йому сан передвіщала, доля це в життя втілювала і щось там провертала,
Але провісниками майбутніх потрясінь і бур
Стали небесна синь і лазур! Його думки світлі,
Він непоступливий супротивник темно-сірої мряки й мли!
- «Тато! Треба битися! Не варто бігти, як від вовка вівця!
 Треба просити воєводу, щоб той зібрав народ для походу!»
А панотець уже від'їжджав від рідного ґанку,
Виявляючи в ту хвилину  душу молодого агнця! Він рятував свою родину!
Не ховатися ж всій фамілії в сирому підвалі, а що робити їй опісля проливного дощу?
 Коли вільними залишаються лісові далечіні?! Воєвода зі своїми молодцями пішов би
У похід за баришами, такий вже звичай, що воюють ратники через частку поживи!
 Ось основні їх мотиви, а нема мотивації, не буде в їх діях ніякої резону і рації!
«Що ж буде з нами?» - сказала Марія тоді і продовжила:
«Убивають людей татари й палять негідники селища й міста,
Але не перемогти їм Русь святу ніколи, доки у нас є воля до перемогу й віра в бога!
 Ми ж молимося в ім'я Рятівника й Батька
І відкриваємо тільки Господу свої душі й серця!
Коли ми зміцніємо, перемога прийде до нас тоді!»
Стефан уже перевів погляд на меншого братика,
А потім на великого й сильного батька і зразу зрозумів, що у того немає ні здоров’я,
Ні сил: «Їхня доля в руках самого Творця!»
Чи обговорювати нам, як чинити нашим батькам? Як їм вчинять, щоб і ми змогли
 Хід їхніх думок  сприйнять! Чи се може бути? Щось нікого давно уже в цих місцях
 Давно уже не чути! Ходять люди в кайданах і путах, кремезні, але не розкуті!
Вони пута з ніг ще не позривали, але з ворогами до останньої краплі крові воювали,
Але нині все притихло навкруги, і лихо відразу ввірвалося в рідну домівку!
От-от гримне страшний грім, і ніхто не знає, що буде потім?
На душі нудно й задушливо, але дитина - істота простодушна
І не дуже слухняна, навіть у ці мінути, у холод хижий і лютий,
Веселиться й намагається в цей грішний мир сповна закохатися,
 Але прийшла пора в дорогу їм швидесенько збиратися!
Кирило отямився й оговтався і взяв себе в руки,
Велів виносити зброю: пращу й луки!
Перед очами все плило, провалювалося
І, як потім виявилося, воно вже давно
 І в безоглядній втечі людей на дрібні частини розсипалося і коли це сталося,
 Його серце ледь-ледь на дрібні шматки не розірвалося!
Не винуватий же народ, що в суспільстві у всім панує розладдя і розлад!
Зібрали все своє добро, людей і багатство й більше нічого і пішли по слизькій дорозі люди
Убогі, але які вірили словам Бога: «Завжди Вам буде уготована жертва правди!»
Знав і старий, і дрібний, що в них ось такий устрій, якому не всякий чолов’яга був радий,
Нині правлять бал тільки шабля й меч, татарам не укажчик навіть Всесильний Творець!
 А тихий старий був душею й розумом великий і продемонструвавши свою спритність,
 Перестав жалібно скиглити, а зробив вигляд, що йому й родині знову нічого не загрожує!
 Він своїх людей до себе в гості запрошує і дари всім роздає! Хай Він панує і царює!
 Він грізний і солідний, коли в руках стискає величезну рогатину! У самих дверей
На боярина раптом налетів старий і бідний єврей і заволав, скільки було сил:
 «Батюшка, ти нас пошкодуй, а дух і плоть пошкодує, можливо, сам Господь!»
                ***
Під красу благоговіння і поклоніння в хвилину прозріння в душах стражденних
І спокою прагнучих, закралися й біль, і сумнів, та почулося якесь шепотіння, але не було
Ніякої спокуси попросити у Бога прощення за свої гріхи
Й позбавити грішну душу від іншої лушпайки!
Ніч пахнула теплом, м'ятою й хлібом, що зріє, іскри з каменю вибивало копито,
 А прийдешнє було від стороннього погляду, як і колись, приховано!
Час наближався до обіду, але діялося руйнування під Божим небом:
Тривожно іржали молоді коні й плакали діти! Куди їх батькам діти?
Нещастя наступило на нашій планеті,
Порівнянне з лементом, плачем і стогоном,
Прозване просто - татарський Армагеддон, адже це міжнаціональна війна добра і зла,
 Яка означає кінець світу, а по-російському - світо представленням,
Коли, за рідкісним винятком, ніхто не зважав на чужу думку
І вже від дня народження виникали терни спотикання при спілкуванні
Жінок і чоловіків і ніхто не називав причин, але якщо ти холоп, то пан
Ставив тобі це в докір, щоб ти працював, а не плював весь день у стелю!
 Коли ти життя злякався, то щоб у перегони знову не пускався, а завжди тільки
 Холопом до кінця життя залишався й сам диби не домагався! Гримить грім  -
 Татри вже за далеким пагорбом: « Вистачить нам на землі перед ними до землі
Схиляться і на колінах валятися, чи не час і нам людьми хоча б з боку здаватися?!
 Хватить нам вагатися, вже прийшов час за топорці братися!»
                -***-
У ночі щось хрюкало, щось мигало
 І  бекало, голосно вило й тихо голосило!
Під кінець тижня люди зовсім від горя оніміли.
Коні іржали й хрипіли, а візки вдалину неслися, то нагору, то донизу, як у всесвітню
Кризу! Слабкіший завжди знаходиться знизу!
Коней не жаліли, за своє життя побоювалися, а коні обрили крила!
Люди Ростовські від ворогів таємно ховалися,
Повз темні села в далечінь далеку неслися,
А поруч під покривом ночі дикі звірі паслися!
Ну, що це за життя? Коли окрім каяття нічого гарного нема?!
                -***-
Короткий відпочинок - Марія з воза вибралася,
До глухого лісового сільця люди ледве добралося!
 І вже на короткому привалі вони з посмішками й сміхом згадували про колишні
Страхи й журбу! Слава Богові, що втекли від погоні й не підвели їхні коні!
Страшно було, коли ж скінчилося - забулося, але бояри миттю перехрестилися,
Що татари хоча б тут не з'явилися - виходить, надійно люди в лісі вкрилися!
У далекій  глухомані відсиджувалися і вертатися, ніяк не наважувалися,
Татари пішли - на попелище вернулися, а там  пожежище ще димілося й курилося!
Тоді багатьох людей бояри не дорахувалися, тому злегка вони перехвилювалися,
На новому місці люди так і не прижилися,
Вони по рідній домівці дуже стомилися!
Тваринні й ті галасом скористалися,
У ті дні по лісах і ярах розбіглися і як змії розповзлися,
Великий збиток і втрат князі понесли, бідними навік вони залишилися
 Тому що ні с чім зісталися! Їм би очиститися й причаститися у старого дідуся,
 Але його рядом з ними нема! Дійсно неімущими стали - не вдавали з себе, що ні з чім
Зосталися! Обідраними жили, задрипаними назавжди залишилися, а на Русі банді злодіїв
Самі по собі спритно утворилися! Але до істини буття все-таки добралися князя!
Давили на плоть постійні мирські турботи,
Пересилювала непосильна й тяжка  робота,
Багато хто не виносив настільки тяжкого гніта, що сам кидався коням під копита!
Але близька та година, коли доля країни вирішиться
І кара Господня над татарами, нарешті, здійсниться!
 Нудьга безпричинна простромила єство земного буття, але ніхто
 Не засміявся над журбою: ні жінки, ні чоловіки, хоча них не залишилося ні їжі,
Ні питва, у ту пору голодували навіть родовиті князі! Необхідно було чарівництво,
Щоб багатство виникло з нічого, але все, що є в людей, від Бога!
Убогість їх здолала й вивела злість за межі
 Власного тіла, люди один за іншим зникали, немов у небі сірий дим,
 Але вогонь священний палав уже над всієї Вселеною, а втім ніхто не скористався цим!
                -13-
Чотири спокійних роки минуло й пройшло!
Багато всього: життів і води з тих заповідних місць у небуття пішло,
Але навіть у роки тризни мало хто піклувався про власне життя, усі думали тільки
Про своє набуття! Серед той решти був і я! Де ж наш Всевишній суддя?
Усі співали гімн у славу великій Вітчизні, але виникло правило одно:
Щастя  землю слов’ян назавжди  вже залишило, але мислити по іншому людей змусило
Воно, хоча до сварок, розбратів і свар це зло всіх князів відразу ж привело,
Міжусобними війнами Русь роздирало, а країна від них справді вже утомилася,
 Але люди не вгомонилися! А Москву й Твер амбіціями захльостувало,
Спокою й благополуччя на Русі наче й не було -
Уже такий час настав: невдачі сипалися й запановували в житті!
У далеке минуле єдність землі пішла й не повернулась вона із небуття,
Але час цього настійно вимагав, щоб духовенство руку на пульсі життя весь час тримало!
 Раніше такого в цих місцях не бувало! Тут бувальщина свої міста і селища будувала!
 Вона гріла і чарувала, а потім сама будувала, але визначала кращих із кращих і надавала
Їм завдання найтяжчі! Єдність та до Куликовської битви древню Русь повільно привела
І опісля розквітла православна земля!
Адже голови наші чужоземних розумніші й набагато кращі,
А той, хто розумний і духовно сильний, ніколи перед ворогами не буде покірним!
Уже така природа всього слов'янського народу і його найдавнішого роду,
 Але людська істота жити без щастя ніяк не могла! Вона погано дихала
 І як їй далі жити, не знала?! Не швидко припиняться на Русі розбрати
 І не упереджені розмови, я заздалегідь знаю, що благодать земна не дійде до північного
Краю! А де ж вона? Невже хтось їй в своїх руках тримає і ніяк від себе не відпускає?
Земля зовсім уже не та, про яку колись із трепетом говорили наші вуста! У мові грубій
 Люди набивали собі губи, але говорили про зло вголос, щоб зник із плоті рабський
Дух, а вогонь волі враз не згас і не потух!
                -***-
                -14-
Кирило життя й амбіції князів не розумів,
Про єдність російських земель боярин завжди мріяв і цього хотів,
Ради малолітнім князям він постійно давав,
Діяв і бояр словами й справою постійно переконував, але душу ж свою терзав,
Однак виходу із складної ситуації тоді ще не знав, попереду були тьма і мряка!
Ворог іноплемінний завжди й незмінно загрожував країні смиренної,
Але промінь надії таємно світить і той, хто його хоча б один раз помітить,
Суть і істину зрозуміє, тому що забуття нікому спокою на Русі не дає, але кожній його
Неквапливо жде! Сіє і жне и думає весь час тільки про своє!
До жалкування справа ще не дійшла, тому що лихо і зло крізь ушко голки само пройшло!
 Пам’ять людська напрочуд стара, але це справа клопітна - відділяти істину від жовтка!
 Кому потрібен зайвий клопіт? У кожного є свій гарний опит, як вирішувати неприємні
 Справи за межами своєї держави? У цьому світі багато проблем вирішуються тільки
В трактирі, невже розумні люди насправді про це забути вже встигли?
А тепер у негоду й грозу намагаються пустити гірку сльозу!
 Я от що Вам, побратими, скажу: «Ніколи не вимагай благодаті від неба і не проси
У нього ні води, ні хліба до сніданку або ж до самого обіду,
 А краще зроби вірний крок, і твій вчинок оцінять на небесах ангели і Бог!»
                -***-
Кирило відгук на шляхетні почуття ніде не знаходив,
Однак Батьківщині душею й серцем він служив так, як його тато ще в дитинстві навчив!
У всіх справах він бачив обвал, а тому мучився й страждав,
Роз'єднаність душею ніколи не сприймав,
Багато фактів перемірював, тому що заздалегідь знав всіх тих, хто постійно йому брехав
І свою землю гідно не шанував, але про свої маєтки постійно дбав!
Слухам про князівські позови він не вірив! У нього був свій вимір життя! Браття,
Куди поділося Ваше завзяття? Коли ж ока закривав - реальність подумки наодинці
Представляв і знову жалкував, що старим вже став!
Про пролиту слов'янську кров завжди людей переживав,
Але й про майбутнє своїх синів він не забував!
Так у прикростях і турботах дні свої він і доживав!
Де ж обман, а де ж його сумнів? Не життя, а світо представлення,
 Але є у кожного князя свої побажання щодо зволікання і затяжки часу!
 Невже ніхто не бажає воювати за свободу нашу і свою кров в боях проливати?
«О, Боже, вибач за те, що тривожу, але Тебе я сильно прошу,
Щоб незабаром зникли й назавжди всі сварки, у яких немає  межі!
Через них лихо й горе, повноводдя і затори,
А на очах одні тільки рожеві шори!»
                -15-
В іншу пору був би Кирило в пошані, але роки зовсім не ті,
Щоб не доводилося йому жити в духовній порожнечі,
Але він просто й важко працював і проводив дні в суєті!
О, Боже, удостой розумом народ простий!
Зміцнювалась свідомість: життя – суєта суєт, але я ж в душі поет,
А щастя в цьому житті для грішників і праведників немає! Нібито хтось його за руки весь
Час тримає и йому цим постійно заважає! Що нашу долю спіткає?
Один Господь у душі - йому завжди пошана!
Перед особою смерті ми починаємо свій звіт і зразу в темряву занурюється білий світ!
Бог дає, а людина знаходить, тому що вона заздалегідь знає,
Що всякий гріх Господь йому, в кінці кінців, прощає, але покаяння бог теж від неї
Вимагає, але таке рідко буває! Підходить старість, і ти шукаєш ту саму відповідь:
Чи правильно боровся, жив і  творив, чи ні?! Життя прожито нібито у сні!Як проходили
Його дні до і після обідні? Може ті сам переміг свої злидні? Кирило постарів і змінився
Його обличчя колір, смерть уже посилає йому свій привіт, невдовзі він дасть богу
Останній звіт! Прихід смерті він почуває й сприймає дотиком! Він у смерті давно уже
Під каблуком! Доля, буває, нам часто бреше у відповідь,
А життя зірка надії в міг останній опромінює і в спину сильно дме,
І своєю любов'ю пережите вона теж прилюдно висвітлює,
Потім життя назавжди потухає,
А грішна душа на небеса злітає!
У мінути тризни ми часто думаємо про вічне життя, але перебірливі ми й до того ж ще
І примхливі, як у період смерті, так і під час свого короткого земного життя ми
Не підтримуємо своє багаття, але воно ж - наше набуття! Наше співчуття тим,
Хто про себе не дбає і від божих істин разом відступає, а з осудом своїх дій завжди
Зволікає, хоча на свій лад він державу любе і кохає!
                -***-
Умру я незабаром - залишиться лише мій кістяк!
Наше життя пролітає, як короткий момент,
Суперечки нема, я вмру так само, як мій батько і дід!
А горе спокійно живе, воно давить на груди й живіт,
Воно цілком людством опанувало і їх воно осідлало, пригнічувало й спонукало до дій,
 Але не кожний добродій був до них морально і фізично готовим – не ті основи буття:
Треба не жаліти свого живота і на ворога наступати, щоб розбрату і незгоді запобігати!
У боротьбі суворій ворог підточує вікові традиції й основи!
Хто прощає, тому попрощається, але хто в цьому з нас після смерті переконається?
Головне: у свій образ скромно вжитися й надалі нікуди не квапитися,
Щоб був час побачивши гріх вчасно зміг зупинитися!
                -***-
У боротьбі нам дуже часто досаждає - опонент
Боротьба за владу йде вже котрий рік - нас боїться конкурент!
Ми ж, буваємо, флегматичні, як замшілий імпотент!
Забув описати з його життя всього-на-всього один фрагмент:
Груди не завішували Кирилу нагородними стрічками,
Не засипали орденами й голосні оплески все життя рядом з ним не лунали,
Його частіше лаяли й недобрими словами його в цьому тлінному житті поминали
І завчасно не повертали йому борги з відсотками,
Не прикривали порох його друзів монументами,
Після смерті його дітей ніхто не забезпечать довічними рентами,
А його діти будуть приховувати свої тіла під рясами, але погано будуть йти їх діла, вони
Получатимуть догани і за станом здоров’я підуть з життя! Браття за що нам послане ось
Таке буття? Їх ніхто не нагодує свіжими ананасами, може бути, напоять рідким квасом!
Його життя опромінювало щастя тільки моментами,
Часом засипали дешевими комплементами!
Русь давно під монголо-татарським ярмом пропадає, але всякий  знає,
Що переможе лише той, хто зі своє лихо в одну мить подолає тихо-тихо!
Бідні слов’янські поселення наділені надміру чашею довготерпіння,
Погляд смиренний супроводжує православний народ незмінно,
Він відрада старих і прийшов він сюди ще з тих століть,
Коли Мойсей через гординю своєї сорок років блукав по безводній пустелі,
Оберігаючи древні єврейські святині! Де вони віднині?
У душі грища, пияцтва й гулянки, а глибше копни й там – розгубленість і збентеженість -
Прийшла, здавалося, пора для насолоди й задоволення своїх нужд і потреб! Хватить
Людям бідувати і постійно тікати від злих супостатів! Кому за це потрібно дорікати?
                -16-
Діти росли - мужніли, уже дорослими вони на перший погляд стали,
А батьки - старіли, але завжди були при справі,
Читали й слухали гру на сопілці, але не було перед ними високої мети,
Хоча чад своїх навчали, потім женили й у церквах вінчали!
Їх  знову й знову готовили до життя строгого й суворого,
Де треба було думати головою, оберігаючи свій мирський спокій і затишок над головою!
Батьки Вітчизну оспівували, щастя своїм дітям бажали, але руку на пульсі життя погано
Тримали! Зате завзято працювали і останні сили їх покидали!
Але допомоги від Бога постійно чекали, від татар всі давно вже втомилися,
Землю від них боронили і їхні вовчі зграї скопою громили,
Одним словом по Новому Завіті жили, і  Господа душею любили,
Але Біблію погано читали, тому що багато чого там не розуміли, від сього мучилися
Й страждали, ще дужче молилися й христилися, у церкву ходили і молитви заново вчили!
Про щастя Бога заклинали й про селян своїх ніколи бояри в ті годинники не забували,
Ніколи не шкодували, що з колиски виховали дітей у православній Вірі!
Їхні слова краще солов'їної трелі або дощовій капелі, вони немов би дорогі речі
 Висять у шафі й чекають поки там, нагорі, дадуть дозвіл: прикрити ними гріх,
 Щоб позбавити людство від прикростей всіх! Так вимагала честь, вона присутня
Навіть тут! Князі ледь світ, ледь зоря на православній землі разом з родинами надовго
Осіли:вони довели ділом, що православна Віра вже оселилася в їхньому немічному тілі!
                -***-
Діти ж норовистість проявляли,
Веселилися й балували,
Вони батьків своїх поважали, але ті жили в сумі: у них вороги добро відбирали
 І дуже части катували, а народні традиції ніколи не шанували, а декого і повбивали ці
Люті шакали! Слухалися, їм не суперечили, а їх татари в походах псували й калічили!
Потім дітей до школи віддали -
Там вони Святе Писання наяву осягали,
Свою Батьківщину сильніше любити після цього стали!
В науки заглибилися ц з головою поринули ся - не утомлювалися,
Але проблеми життя-буття вголос всією родиною бояри обговорювали,
З наукою росли й підростали й обдивлялися невідомі досі далечіні,
А потім насправді виросли, змужніли й дозріли,
З'явилися в них нові цілі і вони пішли з отчої колиски туди, де жили колись їх пращури!
                -17-
Варфоломій качався на стареньких полозках
І виховувався на материнських казках,
Слухав неповторні стародавні билини і дивився на небо сине-сине!
Потім життя його пройшло в муках і скитаннях, роздумах і роздираннях,
У служінні Богові він бачив свій непроторенний шлях і довгу божу дорогу!
У таких роках з'являється віра в Бога, але її весь час супроводжує постійний страх,
Він хвилі гніву свого направляє на тільки на того, хто невартий того, щоб кохати Бога
Свого! Він спонукає людей на добро!
Він кожну мить пиряє над землею, прикриваючи її самим собою,
Досягаючи сніжних вершин і зелених альпійських долин,
 Але земля в цю мить зовсім не та, вже зникає її первозданна краса
 І побачивши багато напастей і зла замовкають навіть незаймані вуста,
 Тому що їх відволікають від добрих справ не тільки тлін і суєта!
Після чергового струсу люди дивляться на буття своє з побоюванням
 І ні з того й з нічого починає мінятися людське єство! Що трапилось? Напевне, людство
Ще не поквапилось, тому що йому здалось, що боротьба програна і нема наснаги
Заспокоїти спрагу й жагу! Люди голосять і господа допомогти їм просять!
 Час передвіщає швидку рать і людям треба б сильніше на голову стати,
 Щоб ворогів на поле брані за рахунок сили духу миттю перемагати!
 Зважаючи на все, їм видно було, що багатьох до себе небесна далечінь вабила,
 А Сергій дивився на косогір, потупивши в нього застиглий погляд доти,
Поки не усвідомив, що розбрат протриває тільки до весни й, досягши крутості,
Кинеться долу з височини й благо наступить для всієї країни! Закінчаться дні для
Пащекування й патякання, марнослів'я й балаканини, а їм же марнослів'я те саме, що
Солодка їжа! Життя ріже людей без ножа і солона сльоза заливає очі посеред дня і ночі!
                -18-
Батька Варфоломій боявся й поважав,
Старший брат Стефан благоговіння викликав,
Від Степана він біблійні істини пізнав!
Казкового героя йому брат нагадував!
Зі старшим братом він мир земний осягав,
На Стефана годинниками Варфоломій із благоговінням  дивився,
Але пристрасть у душі розпалювалася, і знання до розуму наближалися!
-«Розумієш? Господь сім днів мир створював!»
-«Розумію!»- заворожено брат братові відповідав,
З ніжністю він на Стефана дивився й кивав:
- «Все йде по колу!» – пошепки він повторював!
- «Бог мир створював і його постійно переробляв!»
Бог землю влаштував мудро, але на багато питань нам без Бога відповісти було б
Важко й дуже скрутно, але кожний день означає для нас новий щабель
 У розумінні мирського буття, але все так же само статечно вертиться серед зла
 І добра величезна на перший погляд земля! Нема причини для закінчення пісні
Лебединої! Її може перервати тільки Бог єдиний! Хмари, золотячи й страшно на гріхи
Пихкаючи, він поглядом строгим стежить за нашою слизькою дорогою й допомагає
Потроху у години вечірні переборювати глибокі яри й густі терни тім, хто не суперечить
Думкам своїм! Важко йому, напевно, переборювати величезні терни?
Ці слова, як молитву, він завжди повторював,
Постійно їх пам'ятав і ніколи не забував!
- «От дивися! Перед тобою промені вогненної зорі!
Це світло Господнє, ти ж, напевно, богоугодний, розумний і в міру шляхетний,
Але духовно ніколи ти не будеш вільним і свобідним!
А праця багаторічна змусить стати тебе
Бездітним і любити Господа свого беззавітно!
Бога важко осягнути на землі, чимало зморшок з'явиться в тебе на чолі,
Скривиться не одна дорога перш, ніж ти подужаєш віру в Бога!»
                -***-
Авторитет батьків Варфоломій поважав,
Молодших ніколи не кривдив, і тим більше не принижував!
Казковим богатирем себе він часто представляв, чим батьків забавляв й розважував!
Особливо, коли батько  Євангеліє по вечорах монотонним голосом читав,
Варфоломій усе, що чув, запам'ятовував, а потім друзям переказував!
Він ішов по крутому яру й постійно про себе шепотів велику сагу,
До сліз йому було шкода йому вмираючого Олексія, що переміг триглавого змія!
Крім того, ще одна істота розбурхувала розум його - це було велике Божество!
Про двох Лазарів з Євангелія він не забував,
Жорстоким, як Лазар, бути ніколи навіть не мріяв!
Матінка багато про Христа йому казала, але ніколи причти двічі не переказувала!
Варфоломій був радий, коли вона розповідала про небесний зорепад,
Він розкривав при цьому рот, пильно вслухуючись у кожний епізод!
Книгу вона не торкала й туди навіть не заглядала й події заздалегідь не вгадувала!
Багато причтів про Рятівника матінка знала,
Красиво й елегантно вона слова підбирала, немов би Євангеліє перед сном по декілька
Разів читала! Вона тільки злегка прислухалася до шепоту літнього вітерцю,
А іноді вдивлялася в купчасті хмари й тихо-тихо говорила:
«Там Господня рука! Вона цей всесвіт створила!»
                -***-
Христос терпінню й мужності Варфоломія вчив,
Слова страшні він на пам'ять вивчив:
«Не  мир приніс я на цю землю, а обоюдогострий меч!»
Невже незабаром на землі почнеться страшна січа? Не про це чи йде мова?
Не подає тяжка ноша з тендітних плечей, а слова продовжують мимо текти:
«Зрадить брат брата, а батько своє рідне чадо віддасть нелюдам на смерть!»
Застигла в юній душі одна єдина  твердінь!
Немов неясний сон нині побачив він і був піднесений самим Христом на ясній небосхил
 И йому показалось,що він там вроді би раніше жив!
Христос був грізним і добрим,
Але завжди - шляхетним стосовно до бідних!
Він разом з ними ходив до обідні!
Не їздив на коні, а ходив тільки пішки!
Його любили люди, і страшно боялися лісовики тому що він завжди відводив людей
Від лиха і біди! Куди грішним людям треба йти, щоб наблизиться до своєї мети?
                -***-
О, брати! Спасіння для нас - молитва, а не завзяте прокляття!
Тільки той в Аду пропадає, хто утихомирить свої страсті на землі і швидко їх подолає,
 Але ніхто з людей не знає як  зробити це? Треба омити свяченою водою своє лице!
Оце і все? Живе лише той, хто терпляче втихомирює страстей своїх пориви і на землі
Відтворює диво! Тоді до нього люди відносяться уважно і шанобливо!
Але важко нам зі страстями змагатися, головне, - заживо їм ніколи не здаватися!
 Русі не потрібні зайві шрами, але ворог на неї насідає вперто й по витіканню багатьох
 Днів б'є її навідмах все сильніше й сильніше, щоб в душу на перших порах вселявся
Відчайдушний трепет і  страх! Їй же не потрібні ні раби, ні володарі,
Вона прагне побачити навіч лик живого Рятівника! Мир скрізь однаковий,
Тому що він складається зі світла, тьми й мороку , а люди не шкодують пороху,
 Йдучи на боротьбу! І всюди на простий народ з кожного підворіття
 Гавкає злий двірський собака! Життя людей помалу в різні сторони відставляє
І свій відлік часу поволі починає, а буття йде, а потім біжить і костями
 По поневоленій землі воно гримить, і хто не поспіває за ним, той наодинці залишається
До кінця днів! Навіть чорти в Аду заздрять тому, хто здатний своїми руками
 Відвести від Вітчизни напасть і лихо! Не можна проповідувати те, що сам заперечуєш
 І його коренів розумом не осягаєш і постійно небеса у своїх пороках лаєш!
 Легко можна в людях обмануться, тому що знання людської сутності не просто
 Усім їм даються! У нашім краї люди святістю дотепер зневажають, хоча про свою Волю
Й щастя ночами мріють, але не діють і не прагнуть опанувати собою й миттю
Віддаються розбою, а потім негода уривається в рідну домівку й кров починається
Стрімко по ногах іти, а люди йдуть по зелених лугах і, що сили, моляться всім небесним
Богам, але не відразу серце в небі знаходить для себе блаженство й насолоду! Коли ціль
Втрачена, тоді виходить, що і життя на різні дріб'язки була розтрачено! Волю можна
Врятувати через братерство й вона для людства основний скарб і незліченне багатство!
А на Русі люди дотепер страждають і мачаються від безвихідності і плачуть от безнадії!
 Хай багаття до ранку горить, щоб ніхто не зміг правовірних людей засмутить і у них
Наснагу до навчання відбити! За все треба платити! Людина лише тоді по сьогоденню
Велика, коли її діями весь час розум керує й він тоді готовий будь-який вантаж
 На свої плечі звалити! Щоб завжди й у всім бути першим, необхідно володіти
Залізними нервами! Щоб розумно щось зробити, одного розуму мало, уже такий час
Настав, що доводиться на випадок уповати, щоб самого себе потім поважати! Як пити
Дати! Нам не можна байстрюками буди ні однієї минути!
Як діяти? Як рядити, щоб у злагоді жили дорослі і діти?
 Той, хто життя прожив й кого вже відвідав безмовний морок могил, уже перед Богом
 В уклоні застиг, але помолитися перед тим забув! Сергій змушував себе до сьомого
Поту трудитися й не дозволяв собі лінуватися, щоб наприкінці житія самого себе
Не соромитися! Тільки будучи в розумі здоровому, можна виносити вироки неправим
І навіть державі, але робити цього в ім'я забави не треба! Коли людина утомлюється
Боротися, вона на милість долі й судьби однім махом здається! Справа життя всього
Для багатьох людей - відмовитися від зайвих витівок і пагубних ідей: не укради
Й не вбий, а живи в благо душі й плоті своєї до кінця власних днів! Остав
Занепокоєння для блага свого ж майбуття!
                -19-
Варфоломія вразили слова Христа:
Запам'ятав їх - повторювали їх його вуста й, напевно, неспроста:
«Якщо просять - треба останнє плаття людям віддати!»
-«Мама, невже все із себе треба зняти, щоб святість і благодать пізнати?!»
Дитячу мову нам важко  зрозуміти!
Їх і мені не осягнути й розумом не збагнути,
Важко осмислити й важко елементарні речі зрозуміти:
Як же дитині істину до кінця усвідомити?
Брате, розумом і серцем треба благодать чуяти й відчувати!
Може Всевишній повинен у всім
 І нам у важку годину допомагати, нас на шлях істини направляти й у всім підтримувати?
Як все це осягнути?! Як все це розумом обхватити?! Як нам треба жити?
З висоти небес легше бачиться суть мирських чудес!
Воістину ж Бог воскрес - це чудо із чудес!
Усюди одна суєта, а поруч лежить земна непорочна краса!
                -***-
«Житіє» Сергія  в своїх руках тримаю, але не все в ньому чітко пам’ятаю!
 Я буду постійно  книжки читати, але де ж мені грішному їх дістати?
Звідки канву «Житія» брати і як неї в'язати?
Що робити?! Про що далі оповідати?
Дитяче життя Варфоломія треба було б  зрозуміти,
Щоб подальше його житіє розумом своїм осягнути!
Залишається одне - на Бога у всім уповати, Його молити й заклинати,
Щоб Він допоміг суть буття раптово не розтоптати!
То світанок, то захід! Той бідний, а той немислимо багатий,
Але ніхто на Русі будь-якому татаринові не радий! Люди у воді легко не тонуть,
 Але вони ніколи й пальцем ченців не торкнуть! Навіть той, хто злісний,
 Допоможе їм переступити через ями й вибоїни! Людське життя несумісне  з відреченням
 Від вітчизни і любові! Їх можна усунути далеко, але є у людей одна прикмета: якщо
Лелека дитину в хату принесе, нехай вона там животіє і росте, а добродій радіє!
                -20-
Варфоломій повернувся додому дивно одягнений,
Відверто голий - майже що роздягнений!
Одежину нову віддав - рвану собі назад взяв,
 Він заповіді Рятівника напередодні завзято виконував!
Свою боярську гордість і честь ніяк не заплямував!
Батько негайно ж про це дізнався,
Однак розумно вчинив -  хлопчика не покарав!
У переддень славного дня виправдуватися перед Господом: не невольте мене!
Все пройде і лихо промайне, а чи зачепить воно мене?
У людині чимало шляхетності, але є там ще дуже багато каліцтва!
Така суть земного буття! Хвала, богу, хвала, а чому ж ми творимо неправедні діла?
                -21-
Мати могла дитину засудити й покарати,
Плаття рване повернути - з розшуком  двірського послати,
Одежину нову забрати й наказати: сина висікти й відлупити,
Або за подібні витівки раз і назавжди його твердо попередити,
Дитину можна засудити й надалі таке робити зовсім заборонити!
Щоб це зробити, боярами не треба було бути, тому що холод лютий може довести
Чолов’ягу до смути! У житті треба по-розумному до своїх вчинків підходити,
Дитя свого знати й завжди його кроки розуміти
І благі наміри завжди підтримувати
Тому що він твоє Провидіння, Пристановище й прийдешнє Спасіння!
Тоді і ти будеш із дитиною жити, а не горювати,
 А наприкінці життя все це при нагоді довго згадувати!
Хлопчик зрозумів: так треба завжди робити!
Адже дитина  бажана, навіть якщо вона поводиться, порю, напрочуд чудно й дивно,
А хто з нас виріс без недостач і вад, ми теж ходили в платті рваному і нам батьки
Виносили догани! На грішній землі особисто ми були представлені самі собі! Так це
Чи ні? Не буде він і надалі покараним і узами й кайданами безвільності навіки по руках
І ногах зв'язаний! Пройде страх і з’явиться дитяча усмішка на очах!
                -***-
Своє рішення почав і він у життя перетворювати,
Убогим й бідним все своє добро прожогом роздавати: треба боротися з злиднями
І відповідно до заповідей Христа кожного дня благі діла творити!
Коли ж плоть перетворюється в порох, то в Судний день її вже чекають на небесах,
Де наші діяння зважують на священних і заповідних вагах! Нема наснаги, щоб з завзяття
Посперечатися, але не потрібно в любому разі квапитися!
Ми говоримо про Всевишню любов і бачимо обличчя Христа в запеченій крові,
Напевно, неспроста Його вуста й лице оточує мрячне золоте кільце! Німбом воно
Називається і не лише вдень, але і вночі воно над ним з’являється!
Навіть у неволі пекучої живе в душі народної безліч гармоній і співзвучний,
Але випадок неминучий проникає навіть у ліс глухий й до того ж ще й дрімучий і густий!
                -22-
Хлопчик довго боярську бідність в увагу не брав,
Що їв і що пив - ніколи не примічав! Він більше реготів і над науками пихтів!
Тільки зменшення коней він почав замічати й по них, що сили, нудьгувати!
 Йому ж з боку було видніше, що батько з матір'ю стали на мир нарікати дружніше,
 Родина ледь-ледь тягла свій візок і стала взуватися й одягатися напрочуд непомітно!
Родина почала убожіти, і мати стала одяг перешивати, у них не було тої сили,
 Що була властива кожному здоровилі! Боярин уже із землі майже не піднімався
 І його погляд все частіше й частіше в піднебесся спрямовувався! Обличчя  вже більше
Півріччя від натуги почервоніло і сірими плямами покрилося немічне тіло,
 Але холод раз у раз наскрізь пронизував душу й торс! Навіть поринувши по вуха
 У сльоту і мокречу, Кирило й не думав стогнати, або голосно нудьгувати, хоча
І надалі йому слід завжди нестаток і бідність під своїми ногами завжди мати!
Матері довелися полотняні плаття штопати й зашивати,
Уже й бідність бояр почала допікати! Закінчилися гроші останні,
 Як про це оповідають жіночі бредні, почуті мною напередодні!
Навіть у день весняний відчувалося вбогості зухвалий й різкий подув,
А тим більше, коли нація в сирітстві, думати про багатство – це цілковите божевілля!
 Горе псує наше довкілля, але росте поголів’я худоби у того, хто спину гне і думку
Про відпочинок від себе постійно жене, а вітер йому в спину тим часом дме і завірюха
Мете! Поглядом і думкою ми всі схильні тільки до інакомислення  і в ночі, і серед білого
Дня спокою душі нема! Там темрява скриває сліди пращурів наших, було б набагато
Краще якби втіха і відрада всі примхи буття згладили! Похмурі затвори заслонили
 Від щастя голодні й неситі погляди тих людей, що бідують, щоб захистити їх від сорому
Й ганьби! Що не говори, але від судьби не втечеш, там завжди пролом знайдеш!
 Голод порядком всім дітям набрид, і кожний би наїстися сповна захотів,
Коли б з апетит його здолав! А воля зупинилася у входу й стирчить там
Уже багато й багато років, вона чекає, коли звільнення саме по собі в ці краї нагряне
 І всім немічним людям жити краще стане, але окови відразу не впадуть
І брати по зброї їй ключі від щастя миттю теж не віддадуть! Ось в чим суть!
 Смутно було, вітер сумовитий наскрізь пронизував нутро й жили! Буття обридло
 І вже з іншого боку люди дивляться на неміч власної країни! Їхні засіки порожні,
 А навколо чимало мирської суєти, але ж ніхто з їх бажаннями не вважався,
 Тому що людський потік далі без оглядки мчався й уже назад ніколи
 Не повертався, хоча сам по білому світлу, що сили, метався й, будучи бездиханним,
 Віддавався в рабство не чемним й шанобливим велетням і заморським богатирям!
                -23-
А у світлиці меж тим ішла неспішна і невтішна суперечка,
Бесіда - не бесіда - просто так, звичайна розмова, де слово до слова відтворює
Повсякденну розмову! Говорили й обговорювали всякі дурниці, особливо цим
Займались жінки і молодиці! Невесела за столом велася гутірка чи розмова!
Князя Дмитра в Орді вороги повинні стратити - для Русі це велика ганьба, а татарам все
Це до снаги! Вони ж наші самі запекли вороги! Як бути? Що нового в світі чути?
 Де наші майбутні перемоги? Невже вони теж збились з дороги? Хіба велика ганьба
Приходить сама? Наруга і неслава падають на всю православну державу!
Як далі жити, якщо татари могли в глибині російської землі самосуд творити?!
Адже час іде, дивишся, і князь ні за гріш на чужині пропаде! У всім зараз
Панує розбрід і нікому не кориться простий народ! Поденники нікому непотрібні
Творять гріх на очах у всього народу дружно, тому що їм жити тут нудно й скучно!
Перед ними простирається імла, але їхній сум став напрочуд світлий, а колишнє майбуття
Згоріло майже що вщент й дотла! Упився поглядом у друзів Кирило - і продовжив
Розмову про те, ш час йде, але по землі Ростовської розгулявся страшний мор!
Скільки ж можна терпіти й страждати, до яких же пір ми будемо зносити розбрат і коли
Тут наступить мир!? Ось так! Попереду мряка і просвітлення нема ніяк!
                -***-
- «Давно пора нам  братися за сокиру,
Діям своїм ми завжди знайдемо простір, ми знаємо міру своїм гріха,
Так хто допоможе нам і нашим немічним батькам?!
Повинні ми відмовитися від татарських чарів,
Міжусобиць, склок, звад і власних свар! Хто наведе в державі лад?
Зберегти б російський дух  і випустити татарам пар!
Розбрід іде,  уже подорожчав заморський товар,
Усі зубожіли, тільки в серці ще тепліє жар,
Зрідка  пробивається дарунок долі і судьби,
Повинні  ж і ми нанести рішучий удар по Золотій Орді! Нічого собі, все - для людей!
Мало нащадків у великих ідей! Нехай на небесах Господь нам стане суддею,
А поки російська кров б'є сильним і гарячим струменем,
Іде суперечка між древньою Руссю й Золотою Ордою!
А ми ж гіркоту поразки, чуючи, не поминаємо Бога всує! Що нам настрій в цій державі
Постійно псує й спокою простій людині ночами не дає? Час йде, а лихо в спину сильно
Дме! От із цієї причини російська земля переповнена скорботою! Нам за жалобою
Не успіти, її не здоженуть навіть діти, вона може багато лиха натворити, хоча
На дворі стоїть жарке літо! Вона гуляє по білому світу, а наше серце вщент розбито,
Але ніхто тебе й мене не запитає ні про що! Куди нас це лихоліття завело?
Алілуя! Алілуя! Алілуя!»
Хто ці слова промовляє тільки вітер в полі знає і він боярам дорікає і сірий попіл їх
Потилиці вкриває! Ніхто не знає, чому таке лихо наші землі накриває своїм рядном!
 Напевно, це покривало в різних кінцях світу не раз і не два рази вже побувало, але що
Воно собі в тих краях придбало?
                -24-
- «Нині всі надії на Господа одного,
Завжди жити по любові й добру нам було конче  потрібно!»
-« Бог-то Бог, та й сам ніколи не будь поганим,
А в тебе боярин, Кирило, будинок повний нині тільки бліх:
Вони на будь-який смак, ти боярин вже не бубновий туз!»
Русь неспроможна! Татари мчаться юрбою по дорозі стовповій, але курній
І блукають по ній і тільки діти, а вони миліше для душі всього на білому світі,
Як білосніжні квіти, відволікають розум від мирської суєти!Що ти зробиш супроти
Супостатів? Серед них немало людей заможних і багатих!
- «Бідно, знатний боярин, зараз ти живеш - ох!»
-«Ти чуєш, Кирило? Невже зовсім ти оглухнув?»
- «А твій будинок - пристановище вбогості й бліх!»
- «Милостиню творити нам Христос заповів
І рівність перед Богом Він теж нам обіцяв!
Десять заповідей нам Христос заповідав,
Хоча Сам же чимало нещасть і прикростей на своєму короткому віці зазнав,
 Але ділився останнім шматком хліба із ближнім і далеким сусідом!
Він життя безгрішне і не втішне в благо людей віддав, але прожив його гірше ніж
Ми! За наші гріхи Він мучився й постійно від немічного життя страждав!
 Хто з нас Йому клопоту в свій час не завдав?»
Але Федір, граючи очами, ні в чому йому не уступав, -
Вільно розвалившись на ослону, він схрестив свої долоні вище скроні і голосно запитував,
Напевно, він не бешкетував й не свавільничав, але час для роздумів давно уже настав:
«Церква душі пасе, боярин же своє добро до неї несе, але навряд чийого від татар
Врятує! Ворог лютує і шаленіє!
Хто працює, тому їжу, і дах Бог надає,
Про це Господь, наш Рятівник, всім грішникам поминає:
«Не хлібом єдиним живе людина!»
- «Так було завжди зі століття в століття!
 А куди ж поділось наше майбуття?
У Божих повеліннях - наш дах і наше порятунок і спасіння!
Запитай у Стефана - вченим росте,
Золотий час його незабаром пройде!»
- «Так, Стефан невдовзі у ченці піде!»
- «Усім би нам у монастир не довелося б іти -
О, Боже, за огуду ти нас прости!»
- «Нам усім тільки з Богом одним по шляху!
Нас негоди чекають спереду і с заду!»
Зле на Ростовській землі нині жити! Худоба реве - її нема чим годувати!
 А як ж її в теплі розмістити, коли нема чим її шлунки насичувати?!
У нас багато й багатих, і вбогих – є всього потроху, які прохають милостиню на краю
Дороги, але в будь-якого раба є своя власна доля й судьба!
А серп дворогий завис над краєм розмитої заливними дощами лісової дороги,
 По тій дорозі кругосвітньої йшли ченці до храму заповітного,
 Вони тільки після пробудження почали на тім шляху неквапливе прямування!
 Життя жадає від Господа помсти і віддяки, але чари буття засуджує небесний
Суддя! Легко й просто людина може дійти тільки до сільського цвинтаря! На пагорбі
Похилому відстали від юрби ченців всі їх провідники! А там, серед чебрецю й повитиці,
 Гуляли народи скажені й дикі! Вони скопою перекривали безвісні тропи,
 Усе до єдиного вмирало від надлишку марнославства й гордині, але Бог усього вище
 І православна земля Його голосний голос усюди, навіть у будень чує, тому що він
Промочує і віщує!
                -25-
Розумом Господь Варфоломія нагородив,
Дуже розумним цей хлопець був, але змісту бути, багатим - позбавлений:
Він у Бога й у мрію свою був по вуха закоханий!
Слухняний і покірливий, хоча ще був і молодий, і зелений,
Завжди в коней він до божевілля був закоханий,
Їхньою красою й граціозністю Варфоломій  здавна був підкорений!
Так, тільки от лихо сталося: буває порою він занадто дивний,
У побуті ж звичайний житель півночі, а в церкві слухняний мирянин,
Як геній, він, поза всякими сумнівами, душею прекрасний і погляд його очей над міру
Ясний, самовідданий і до заповідей Христа схильний - це його кістяк і його стрижень!
В обігу простий, душею чистий, завжди дотримує поста, а в мовах щирий і красномовний,
Це видно поблизу, коли все навколо в рідоті й у бруді! Він на чернецтві збожеволів
 І коли до матері по вечорах притискався, тільки з нею й з Господом тоді спілкувався!
 У ті роки Бог завжди стояв у входу й зустрічав людей Він навіть у незгоду, сидячи,
А його ж чоло ніхто навіть поблизу не побачить! Варфоломій окреслив підйом нерівний,
Ведучий на двір церковний! Його одне лише тривожить, що він країні сам допомогти вже
Нічим не зможе! За його розрахунками важко знайти дорогу до райських воріт! Життя
Уступало місце повсякденним турботам, щоб всі дороги й тропи разом тягли до себе
 Розум ненаситний і до пізнань жадібний, але його не можна відвадити від духовної
Спраги! Йому знання як раз до снаги!
                -26-
Закінчив уже Стефан освоювати багато мов,
Але доля показує йому свої гострі зуби й ікла!
Знання як повноводні ріки - йому б податися в греки
В ім'я збагнення наук, але в домі не вистачає робочих рук!
Учився Стефан завжди заради пізнання й науки,
Багато книг прочитав і ніколи не мучився від нудьги, йому учення – до снаги!
Він пам'ять про себе залишив у людях навік -
Пишаєтеся таким ченцем кожна людина!
Він багато чого пізнав, богослов'я вивчав і не вплутувався в склоки!
Як же були всі люди в ті часи від пізнань далекі?!
У нього не було вад, він відбувся від Бога, а не мавпи! Це правда, а не жарти!
Яка досада - за перешкодою перешкода, але ніщо не проходить повз його настирного
Погляду! Він замічає кожну людську ваду! Здавалося б, що щастя було десь поруч, але
Замість нього спливла на розум якась шарада, однак, їй теж прості люди були раді!
Близькі були йому й Біблія, і наставники, але навчали його прості мужики,
Вони ж - його вихователі і їм усе сходило з рук, тому що юнак пройшов
 Через безліч мордувань, страждань і мук в ім'я торжества  високих наук!!
Від холоду, замерзаючи, він вгризався в теологічні й природничі науки,
Ховаючи під чорну рясу свої холодні тендітні руки,
Дерзав і справу свою добре знав - у суперечці науковій на поступки не йшов
І не робив у житті необачні кроки і вчинки, часто вигравав бойові поєдинки!
Багато часу книгам віддав: годинами читав, багато днів і діб проти течії двома руками
 Мав гребти, але йому не судилося помсти ворогів і від самотнього життя втекти!
                -***-
Знання із книг зливалися в струмочки й ріки,
Ними він набивав до дна власні комори й засіки!
Рятівник подавав людям з небес таємничі знаки,
Але люди, що жили в мороці і клопоті, не розуміли їх і грішних вони приймали за святих!
Як з собі подібним і рівним, міркують зі Стефаном  служителі й наставники
Державні, і все вони роблять для його навчання,
Щоб син славний осягав важкі науки справно!
 Як відомо, без перешкод не збирають ні знання, ні багатство!
 Де б Стефан не перебував і куди б він потім не квапився,
Він свого дитинства ніколи не соромився! А дні й тижні прожогом летіли
 І небо величне миттю передвіщало втрати для країни чималі! Люди відсталі
 Не дуже-то вникали в теологічні деталі, коли Біблію в дні відпочинку читали!
 Неміч свої руки над миром простягла й спробувала ще спозаранку схопити боярську
Родину за саму горлянку! Було гірко й боляче, але треба вибиратися з боргової ями
Самовільно! Бог їхню долю благословив, і вигоди чималі братам він теж пообіцяв, але
Суєтний мир від його кращим так і не став!
                _***_
Пишаєтеся кебетливим й мудрим ченцем, нащадки:
Його мови були скромні, але слова напрочуд звучні й дзвінкі,
Творив він справи благодатні, людям приємні й голосні, але від відпочивав тільки у сні!
Більше всього на білому світлі любив читати він книжки,
Але раптово з'явилися болі в області лівої щиколотки, але не з його вини!
Поважали його прості люди й ратники, це я коментувати не буду, щоб нікого
З них не облити брудом, але обожнювали його справи навіть найближчі сподвижники
Й соратники! Кидали косі погляди його однолітки,
Заздрили розуму й таланту ровесники!
Недолюблювали, ставили в колеса ціпка,
Пропащого таланта їм було зовсім не шкода,
Але в ті часи за своїми законами жила напівдика країна
І мільйони людей вже давно звикли до лементів і стогонів! Пройде ще чимало днів,
 Доки його талант і вроду побачить непривітливе та завидливе людське око!
                ***
Не балували його душу батьківські подарунки, йому грошей не було шкода,
Однак він зовсім ще дитина, тільки-но ледь вибрався з пелюшок!
Йому хотілося так само жити, як  у поле волошки або друзі - однолітки,
Йому ж ладили високий духовний шлях, але вбивали в нього на свій розсуд величезний
Цвях прямо на його очах! Його ж друзі були схильні до розгулу й гульби! От тільки
Небесне вітрило перед ним загодя свої брами навстіж розкрило! Що було, то було
Й особистість та придбала два білосніжних крила й розкрила непорочні свої вуста,
Щоб тлін і суєта зникли з рідної домівки, вважай, що назавжди!
Марилися йому по ночах святих ангелів лики,
А душу роздирали божевільні суперечки й лементи! Що йому утворити,
Щоб праведно жити? Його ніколи не цікавили  хабарі,
На які всі люди ласі! У нього зі спадщиною всі в порядку!
Але підла пристрасть над душею знаходить і силу, і владу -
Вона не воша, її відразу голими руками за виворот не візьмеш і відразу не вб'єш!
 Напевно, вона - породження пекла й скверни!
                -27-
Відтинаючи від себе можливість духовної кар'єри,
Він уплутувався в божевільні суперечки про сутність православної Віри!
Але, як і в наші дні, генії повинні бути завжди в тіні,
Але розум постійно бунтує, він то нарікає, то тужить
 І виховує із простого хлопчати чи то воїна, чи то тирана!
Але не кожний хлопчина згодом виросте в сміливого і кебетного мужчину!
Він Бога про милість просить і зрадництва навіть на відстані не переносить,
Але розум злом поневолений бачить погибель Русі обездоленої і всім нутром відразу
Передчуває він, що в мить одну добробут залишить любиму державу!
Молитвою й сльозою він намагається знайти для своєї країни щиросердечний спокій!
У години захвату й завзяття приходить мить для насолоди, але нема нагоди, щоб розкрити
Свій талант і вроду для простого люду і йдуть ладь-ледь дивні тіні по зеленій долині,
 А молоді літа несуться у небуття, а попереду й тлін, і суєта, але рязанська простота
 Геть-чисто стуляє утомлені від буття вуста! Життя розпалювалося й в усі вуха
 Молодим людям вона посміхалася, але вже так сталося, що радість не відвідувала
  Уже довгий час ні отроцтво, ні юнацтво! Ось від чого упав туман на  юнацький храм,
 А там своя благодать, але не можна бога спитати, як безгрішним стати?
                -***-
У збудженому мозку всілякі ідеї, немов багаття день і ніч горіли,
Русь гинула, Москві й Твері люди більше ні в чому не вірили, вони ночі й дні
Бога благали, пост завжди наяву дотримували й говіли посередині кожного тижня,
 Щоб любе базікання й балаканина пропадала в гірській стромовині!
Усюди розпад і різнодумство, занепад і кривава боротьба - вже така в Русі й доля,
І судьба: нікому зовсім не потрібна державна служба, хіба там мало платять тим,
Хто сам дме на багаття і тушить його, а для чого?
Русь гинула! Гинула Русь! Нікому не потрібна справжня чоловіча дружба!
Країна в прірву котиться, але ніхто від зла у свій лігвище уже давно не ховається
 І в жилетку один одному не плачеться, але ворог ще більше колишнього куражиться!
Душа кипить і завмирає й відразу про Бога згадує, а сльози знову ллються замість слів
 І на подив своїх товаришів Сергій для самого себе новий простір відкрив, але птицю
Щастя за хвіст вхопити не зумів! Він праведно жив і мало грішив! Знає навіть соловей,
 Що на землі немає безгрішних людей!
                -***-
Державні чоловіки зовсім позбавлені розуму,
Їх тягне до себе багатство і золото, як скотинку болото, нікому не потрібна торба!
Горе Русі, горе тим людям, що народилися без розуму і тому зухвало обливають свого
Сусіда брудом! Сумніви й вагання скриваються далеко, але на душі й весело й напрочуд
Легко, а все це від того, що душа вірує в Бога! А думи бліді й похмурі гуляють по тілу,
Вони навколо хлопців і дівчат літають, а ті око всю ніч не стуляють!
 Вони несуться до берегів далеких і слухають слова сумні! Горі безутішне
 Котиться по водах весняних, але воїни сміливі, немов примари очумілі заважують
Людям займатись справжнім ділом! Сумніви ходять по землі і шарахаються по душі
Без справи, намагаючись вирватися за незримі її межі, але хтось постійно за ними
Стежить! Хвала тим, хто одержимий хоча б миттю однією! Ми ж їх
Боготворимо, тому що палко віримо в їх майбутнє, але це ще не все! Куди ж вітер нашу
Свободу занесе? Щось роздратоване й зле нам постійно слабкі нерви псує!
                -***-
Нехай простить нас древня Русь і висновки зробить сама, коли є чимало у неї розуму,
Але по її ж провині грабують татари Русь, убивають і палять різьблені тереми, а що в ту
 Годину робимо ми? Хтось колихав дитину, а хтось вболівав за країну!
На вулиці холодно - давно вже стоїть мерзлякувата зима,
Позаду море сліз і плачу, відвернулася вже давно від простих людей удача,
Святу Русь терзають шкідники і вороги, а надворі не видно нічого, крім одного Бога!
Отупіли в людей мозки під виття сніжної хуртовини й непогожої пурги!
 Ми в хлоп'яцтві надовго застрягли, але юності самолюбство теж не заграло:
 Немає від лих просвіту, хоча всі люди дотримують старанно Богові даної обіцянки!
 Навіть по своїй простодушності ми їх ніколи в присутності бога не порушимо
 І полум'я Віри своїми руками надалі не згасимо!
Не можна давати почуттям волю, щоб не спокушати свою судьбу і долю!!
                -28-
Стефан лише раз бачив митрополита  Феогноста,
Злякався, не зміг миттю підійти, хоча хотів поговорити з ним просто, як людина доросла!
Не посміхнулося щастя: воно не в його ж владі, він замишляє святої Русі велике Будівництво, але заважають йому марнотратство, байдужність і святенництво!
 У глухомані лісовий мир переповнений тугою! Як охоронити душу від тління,
 А власне ім'я - від вічного забуття?! А по околодку гуляють сп'яну
 Міські сирітки в день недільний  і їм не лінь бігати по лісах околишнім!
                ***
Не треба вчинки Стефана обговорювати - не місце!
Однак поговоримо про одне його міркуванні просто!
- «Учи мову вибраного самим Господом народу!»
- «Чому обрані євреї? У нас, що  гірше порода?
Навпаки! Іудеї відступилися давно від Добродія - Бога! Так, їх у світі багато!
Господь же запитає з іудеїв дуже строго за зрадництво Христа,
Усе - тлін і суєта, грішні наші вуста, а в головах одна порожнеча,
Але думки Бога як повноводні ріки, але нам ними не опанувати  вовіки!
Нехай євреї молитви й псалми пам'ятають напам'ять, але в нас за душею тільки
Журбота і смуток, тому що серед російських святих вже не залишилося нікого
В живих! Подумайте й пригадаєте Господні заповіді,
Згадаєте, святий батько, усе, що говорив Творець на Нагорній проповіді:
«Полюби Господа  свого паче самого себе,
Покохай ближнього свого, як  самого себе!»
Перед народженням людині її діяння на розсуд бога визнається,
До чого ж все це Господом  сказано?!  Адже збудеться все, що призначено!
 То-то й воно! Не Він чи заповідав нам, що є правила непорушні,
Що в ім'я Віри треба залишити справи невідкладні, прості чи то складні!
Це є данина одкровення і буття божественного
І нам для пізнання Господом призначеного!
І все, що ми вже придбали завдяки стражданням слов'янської землі,
Нині дещо маємо і про краще житіє навіть мріяти в цю мить ми не сміємо!
Немає вибраних людей і народів у Бога, Він до усіх підходить однаково строго!
Ми всі з побоюванням чекаємо свого останнього підсумку, але не стежимо
За побудовою складу і стилю і на землі залишаємо крила!
Господь стратить або милує по справах і це вирішувати не нам,
Хто й чого гідний, вирішує не володар чи воїн,
А тільки той, хто суть буття усвідомлює,
І народ за собою по Божому шляху через терни
Веде! Нехай своє останнє слово скаже простий народ!»
На душі Стефана гірко, але він не жалкує про сказане анітрошки:
- «Немає бідних і багатих, немає товстих і горбатих на смертному одрі,
Ми всі рівні перед Богом, як дні в православному календарі,
Він судить про життя людей на землі не за їхніми словами, а тільки по справах,
Не роблячи знижки боярам і панам! Є тільки одні двері, що ведуть нас у храм!
Я ж упевнений в одному, що всі ми все-таки ввійдемо в Господній дім, втім його двері
Будуть відкриті не всім! Хоча диявол поблизу душі тулиться, а вона завжди прагне
В ангела прожогом перетворитися й від зла геть-чисто відійти! Простота гірше
Красоти! Хоча при житті хмурому важко їй здаватися білявою!
 Нам саму малість життя стало не на радість!
 Святості в душі не виявилося там, як тільки похіть одна навіки вічні залишилася!
Люди з жалю сподіваються на добре виховання, але марне їх сподівання, коли для душі
 Знання стало задаремним! Треба б мати нерви залізні, щоб стати тут
 Одним із з перших! Заважає злість, що дивиться на гріхи із-під лоба, вона витягне
 Занепалу душу з величезного замету, щоб її ненаситну утробу наситити
 Добротою хоча б не набагато часу! Усе від Бога: і шлях, і дорога!»
 Головне не переграти і важливі слова Богу сказати!
                -29-
Як отрокові до істини дійти, не відаючи, що чекає його там, спереду?
По першому снігу, коли зміцнили шляхи,
Татари готувалися до набігу, щоб золота й срібла побільше нагорнути!
У цей час дійшла звістка про страту Дмитра Грізні Очі
І російські бояри побачили навіч довгі й безсонні ночі!
Прийшла пора втрат, усюди нишпорив хижий і м'ясоїдний звір!
Що ж буде тепер? Звідки чекати смерті в цій диявольській круговерті?
Як уникнути втрат? У цю пору важку всі читали молитву дивовижну
І сила благодатна, гарна й ставна, як ода заволоділа розумом цілого народу
І навіть хворий, охоплений нудьгою й тугою, зміцнілим духом вертався додому!
 Той мир усім нам став милим і дорогим, він без зайвих відмовок повірив Богові на слово
 І в храми люди пішли знову, від людини простої й до останнього рядового!
 Туди ввійшли теж всі бояри й вельможі! У світі тлінному важко вижити
Людям смиренним! Життя пролітає мимо й для нього неробство нестерпно,
 Тому що загальний крах відбувається у всіх городян на очах!
                -***-
Стефан знав завжди, що вбивство - гріх
І відбувається воно не заради тільки втіх,
Щоб його зробити, потрібний успіх,
Убивство великий і тяжкий гріх!!!
Хто це забув, того Бога ніколи не любив!
Вони нащадки Каїна й нехристів всіх мастей, в особі Леніна й Сталіна!
                -***-
Дмитро шаблею покінчив із кривдником,
Князем великим, але брехливим, нехристом і байстрюком перекірливим!
Він розірвав коло потойбічних мов,
Порочних бесід і продажних очей,
Відчайдушного пияцтва серед мороку половецьких ночей!
Його дружина напала на кочівників однією лавиною, але ті забили тривогу
 І їх виявилося багато, всі вони були без лат, а вистроїлись в ряд, ніби то на парад!
Вони летять серед весни на конях, і стискають мечі у своїх мозолистих долонях,
 А ратники несуться від погоні, але їх підводять утомлені й остаточно зморені коні!
Назад і вперед у надалі будуть вони носиться  по дикому степу, де православний народ
 Сам привик переходити річки вбрід, але його ворог усюди чекає, щоб довести їхні душі
До труни, а у підсумку міцною линвою зв'язати їм руки й ноги! Хай поживуть трохи
Без привілля і свободи, а від їх сваволі відпочине все довкілля! ! нас різні ідеали і різні
Цілі! У нас різна шкіра: одні – білі, інші – жовто-сірі!
                -30-
Усяку ж соборну справу творять люди,
Живучі в постійному гріху й блуді,
Але здаватися на милість ворогові вони ніколи не будуть, тому що їх нащадки потім
Осудять! Не віддадуть прості люди російської землі ні п'яді розкосому Іуді,
Встануть на захист Батьківщини юнаки й посивілі раніше часу дядьки!
- «Стефан, ти славу Батьківщини дотримуй,
За російську землю на олтар своє життя без роздумів клади!
Що там спереду? Туман чи дим?ти що хочеш буди святим?
Кому призначено стати грішним, а кому святим?
 Дивись, тобі напереріз несеться ворожій загін! Ось і він!
В ім'я Батьківщини навіть ти на смерть прожогом іди,
 Щоб відвести людей від лиха і біди! Скажи мені, чи тяжко жити тобі в ці славетні
І славні часи! А ти ніколи за свій подвиг нагороди не чекай ні від кого!
Ти подумки сам, як  свою душу нагородити,щоб лиха не натворити!
Потім у храм Божий на покаяння чи сповідь нишком прийди і з собою для Бога полові
Квіти в правій руці принеси! Ти себе й свою душу там остуди, а опісля молитви
Із чистою совістю із храму піди і щастя в нещасті не знаходь! Не вагайся, далі проходь!
І без жалю в благо перетвори будь-яку мить свого життя –воно твоє набуття!»
Ми тлумачимо про предків, але згадуємо про їх досить рідко!
 Ми вже багатьох в останню путь проводили після того, як їхні тіла холодною водою
Обмили від глини й пилу, ми жили в сусідстві недалекому, але ми залишилися живими,
А вони смерть прийняли – їх вороги убили в бої нещадному й жорстокому, тому що вони
Свою Батьківщину більше самих себе любили і голови перед шкідниками не схилили!
Голови перед ними тихо схиляючи, ми стоїмо вже майже довго і ждемо полудня, але
 Згоряємо від нетерпіння  і лузаємо насіння, чекаючи натхнення, проте окрилення нема,
 Поруч темрява стоїть сама и чомусь мовчить вона! Невже у неї язика немає чи вона німа?
 Але гострий розум втрутився в хід думок і дум і на молоду людину напав жаль і сум!
Будити піхоту нам рано спозаранку немає ніякого бажання: навіщо ж на чужі плечі
Перекладати власні турботи? У них і так море своєї роботи! Вся суть у тім, що той,
Хто сидить на коні бойовому, не думає вже ні про втому і знемогу: йому самому потрібна
Якомога швидше допомога, щоб живцем добратися в рідну домівку! Він по ночах
Так настраждався і настращався сам і зараз прагне відвідати лише Божий храм і того ж
Бажає всім нам, а так само всім православним єпископам, ченцям і богатирям!
                -31-
Дмитро своєю смертю жертовно врятував багатостраждальну країну,
Так, Дмитро зміг і врятував не тільки її одну, але і свою родину, яка опинилась на краю
 Провалля і чим далі, тим захмареними здавались людям небесні далі!
Він зміг збити ворога с ніг, але його не переміг, тому що перебіг обставин поклав кінець
Вічним розбратам і чварам
Підступам, інтригам і всіляким панським поборам,
Князівським походам і погромам, небувалим і зухвалим боярським спорам!
 В ту славетну пору рідко хто без сторонньої допомоги зміг би піднятися в гору!
 Дехто розбудив народ, його дух воскресив і змусив прийняти гру без правил, себе Загубив, але свої землі татарам не подарував і символом свободи для простого люду став!
Брате, ті пам’ятаєш, як нас навчала престаріла мати, що треба з розбратом кінчати і Русь
Любити і Євангеліє шанувати! Своє життя як подвиг Дмитро людям представив,
Але жити по заповідях Христа народ так і не змусив! В ті часи тільки боягузи не вірили
В слова Ісуса! Не залишилося в душі ні неправди, ні наклепу, свою святість люди
Шляхетні розгубили в на довгому шляху і  ось чому: вони не жили по розуму!
Ллє градом піт, і чоловік високий на зріст вже забув про піст – він їсть! Вже змок його
Висок, тоді чого сухим залишилось високе чоло, але розум знемагає від повсякденних
Турбот! Гніт повсякденний холодний як лід давить на серце і на живіт!
Їм би взяти лампу Паладина й вогні святості по всій Русі під небом розкинути,
 Щоб вороги з очей змогли навіки вічні згинуть і її землі надовго разом з родинами
Покинути й від Русі скоріше відкотитися й відринути, але за це треба на смерть із ними
Битися й ніхто не знає, коли ж така січа відбудеться! Поки що так не сталося, але сумніви
 В грішну душу закрасилися і там за руки вони взялися, а трохи перегодя самі вбралися
В чорне вбрання! Ось і все набуття слов’янської родини, де розбрат єдиний жив
І ганебно себе вів, але спонукав на гріх фанаберство і гординю!
                -32-
- «Не люблю людей страшних і ненависних, жорстоких і корисливих
Адже всім незалежно від теологічних систем і допотопних схем
Відплатиться по заслугам за справи їх, тоді не буде своїх чи то чужих!
Хай не забуває кожен про утвори свої, нехай він любе себе. але поважає інших
І не забуває шанувати до самої смерті батьків своїх!
Завжди любить Господа-Бога і дома, і в дорозі і не живіть в тривогах,
Час треба проводити у боротьбі й дорозі, хай кожен побачить рай, але
Любується, як тане, лід аквамариновий на озерах і не забуває про Іудейські гори!
Нехай він представ себе птахом, що ниряє в хмарах і переборює страх!
Піднімає його вгору крил розмах, а потім цей птах падає вниз на очах людського натовпу,
 Начебто уже ніхто не зможе спиратися на силу бога,
Але благодать Христа не має чітко обкреслених границь і рубіконів!» -
От про що мріє майбутній чернець і до єднання Русі кличе патріарх!
Летить у височінь Його моління, від небес Він чекає благословення, наснаги і натхнення,
Меж тим Він в цей час доступний не всім! Він без оглядки розкладає гріх на обидві
Лопатки, але йому самому сатана наступає на п’ятки!
                -33-
Немає в житті висот незбагненних
Немає подій зовсім невідворотних,
Немає в Русі ворогів непереможних, потайливих і невловимих,
Але, напевно, є багато правителів бездуховних, підлих і гріховних,
Дурних і зовсім бездарних, але Богові за Русь все-таки вдячних,
Долею й життям неодноразово лупцьованих, і путом меж собою міцно скованих!
Вони що весни із-за  злата розум втрачали, але зрадниками всупереч долі не стали,
Але славу для себе й для країни не здобули, тому що занадто довго на себе одну і ту ж
Ковдру тягли, поки не довили рідну землю до нещастя й біди! Занадто довго благодаті
Від Вітчизни ці холопи чекали й часто дружин своїх до інших мужиків
Ревнували! Багато на Русі майстрів справ заплічних, дуже хитрих, але безтурботних!
Вони подоба пилу! Невже вони таке життя від Бога за своє натхнення заслужили?
Чимало є в цих краях блукачів і лихих молодців,
Скільки ж, Русь, у тебе є славних молодців?!
Чимало дітей позбавлених своїх же батьків!
А скільки ж на Русі мудреців?!
Скажи, скільки в тебе зодчих і творців?
Не перелічити всі твої таланти, зрештою!
 Вони і нині відбудовують стіни Буди й Пешта, а решта теж за кордоном знаходяться
В пошуках заморського царського трону! Так, багато на Русі покидьків і негідників,
Не сховаєш їх навіть за високими стінами кам’яних палаців! Брати мої, як таке могло
Статися, що люди до храму гарно вбралися, але опісля дома зосталися?
Багато патріотів є серед святих батьків!
Їхньої тіні застигають над слов’янськими селищами,
Як ознака сталості й глибини російського простору! Що до малоросійського говору,
 То нам немає рівних там, де люди ходять і дітей своїх приводять в божий храм!
 Вони б і далі в ореолі миготіли, коли б татари страху на країну і її жителів
Так багато не нагнали! Русь розкололася на рівновеликі половинки
 И замість об'єднання князі почали сходилася в протиборчому двобої! Хто це зло
З країною скоїв?люди завжди виступали супроти і розбишацтва!
Виїжджали їх сини один одному назустріч для кривавої січі й вели загрозливі мови,
 А потім свої мечі на голів своїм же одноплемінникам обрушували й затикали полотном
 Власні вуха, щоб не чути стогонів і плачу й уже нікого не радувала в битві тієї настільки
Легка удача! Люди не даремно плачуть – їм було що втрачати: житло, маєтки і хати!
У прикрості щиросердечної плаче молода князівна чи то вродлива королівна,
 Тому що її нареченого погубили відверто не зухвалі прибульці, а свої відважні
Молодці, але хіба для цього їх воювати вчили прадіди й батьки?! Скільки хвастощів
І похвальб було розкидано над містами й селами? Люди віддавали скарби безцінні,
Тільки б визволити своїх родичів і одноплемінників з ворожого полону! Їх скроні
Зненацька побілілі, але немічне тіло вже зовсім зімліло, напевно, і воно окам’яніло!
Країна не знала спокою, але й під час тиші під гуркіт буття йшла з-під ніг
 Православ'я ще тепла по виду земля, у нього неміч забирала здоров'я останнє, але не це
Там було головне! Гаряча природа, що скопилася століттями серед православного народу,
Давала бурхливі сходи й породжувала в кожному маєтку люту холоднечу й непогоду!
З давніх років померкло над країною Боже світло! Зараз переді мною стоїть князь Дмитро
Донськой - він не мертвий, а ще живий і до того ж він ще зовсім молодий! От він
Проходить повз дрібний струмок і там на височенну кручу видерлася береза невідомо чия,
Вона стоїть недалеко від того місця, де люди збирали суччя для теплого свого життя! Хай
Полум’я немов символ людського буття в кожній хаті горить і не гасне в любу мить!
 А в тіні берези пиячать сільські мужики, рядом не видно мужиків тверезих, решта п'ють
Від неробства і туги, що доводить їх душі до неподобства, а поруч проходить молодий
Священик і п’яниці поодинці в нього на четвертину випрошують купу грошей для себе
І своєї великої родини, вона віднині залишилась без хати і без батьківської скрині!
 А він відповідає їм статечно, що через коротку мить він втратить терпіння і щоб вони
У храмі від лиха для своєї потреби шукали для душі спасенне: « Брати, до колишнього
Не повинне бути повернення! Русь за всіх часів на таланти була багата!
Невже Ваш Дух зачах, а Ви згодні жити завжди в ланцюгах? Чому Ви гріх творите
У Бога на очах? Убиті в кривавому бої давно вже склали голівоньку свою за Вітчизну,
Яку любили до самої тризни! Вони не пошкодували власного життя, щоб саме Ви
Добровільно стали, нарешті, розкріпаченими і вільними! Моє ім'я Ієремія і я ж всієї
Душею за Русь страждаю й вболіваю І всяк день за неї кулаки тримаю!»
А ті відповідають без зволікання йому, що кожний живе по розуму своєму, а якщо щось
 Не подобається йому, тоді він зобов’язаний ігнорувати буття, яке всім людям надоїло!
А вони п'ють по розуму й ще не нажили собі суму й хоч їхній особі
 Воскові, однак, вони ще живі і хлопці вони гонорові, і до будь-яких прикрощів давно
Уже готові! Вони не божевільні, щоб пити бабусине зілля, а ліки й горілку вони для своєї
Наснаги п’ють, тому що справедливість і Боже царство вболівають, але не знають, як
Проникнути в суть буття –ось і казка вся! Невже це схоже на лукавство? Священик же
 Згущає фарби й говорить із побоюванням: «Ах, Ви ж створення нещасні й над собою
 В усі роки не владні! Подивитеся ж в очі своїх синів
І згадаєте про діла, викрадених у Золоту орду своїх дочок!
Там багато дівок проливають сльози і живуть в тривозі!
Зараз час моторошний й немає в ньому навіть світлого проміжку!
Час такий настав, що від зла ніхто не сховаєтеся під своєю драною ковдрою!
 Треба думати головою перед тим, як щось витворяти, щоб не попасти за грати!»
-***-
Не треба нам Олександрів Македонських,
У нас є свої Веронські й Олександри Невські, мужні й зухвалі,
Але люди нам  духовно близькі, втім не здатні жити без елементів ризику,
Є вони серед бояр незлочинних, істинно слов’ян, що витримують будь-які навантаження
І своєю свідомістю ще не раз запалять свічу над земною світобудовою, щоб родина знову
 В божому храмі чула  виважене слово! Скільки б не сперечалися й не бунтували князі,
Не годяться вони Дмитру в підметки, друзі мої! Отакі, як він, сильною зливою
Проллються, блискавкою спалахнуть і  в мить із простим народом воєдино зіллються
 І без залишку боротьбі за благо Русі віддадуться і навіть умираючи,
Будуть за життя боротися, але ворогові в полон ніколи не здадуться!
На шлях неправди вони теж не зіб'ються й в духовну свободу в свій час поринуть!
Якби Єва не відкусила заборонного плода, то ми б ніколи не довідалися про потреби свої -
Спасибі їй за її тяжкі праці! Ми губимо долю свою, але мріємо дні свої дожити
У Раї! Віднині прийшов час оберігати країну, матір, батька й власну родину!
Ми ж поперемінно виграємо друг у друга сутичку і не знаємо, коли проженемо
Зі своєї Країни всі беззаконня, характерні для земного буття!
                -34-
Не перестануть розбрати на Русі поки
Наші  вороги, як завжди, не намнуть нам добре худі боки,
Тоді й припиняться розбрати й склоки, тертя і розладдя,
Породжені ними канави занадто глибокі, а князі - люди зовсім самітні
 І найчастіше – вони бездітні! Ось так на самоті проходять їх ночі і дні!
Завдання перед Руссю стояли  високе: покінчити із взаємними докорами
І витягти уроки з минулого не занадто далекого!
Русь одна визначала суть повсякденного життя-буття!
Нас били й грабували і воду у вирі каламутили - ми терпіли поки,
Мучилися й страждали хтозна-скільки століть, але кожне життя проходить як мить!
Дорога до волі була ще напрочуд далеко, а до неволі - рукою подати! Сильна у ворога
Рука теж в ті дні була і він готовий спустити Русь з молотка, але вона хоча і зла й боса,
 Але ще милостиню для себе ні в кого не просить і ночами не голосить! Ледь гіркоту свою
Вгамовує і дальше с цапком іде, але виходу із ситуації ніхто людей ще не знає, хоча
Кожна людина бога благає: «Синки, синки! Мої Ви рідні й пасинки, невже й Вам якось
Не з руки виколоти татарам білки? Скільки можна країну
 Кривавити? Невже час ще не підійшов, щоб її піднімати й гучно славити?
Вони нам мечами махають, так нехай же нехристі під нашу дудку потанцюють
І «до побачення» нам сумним голосом скажуть! Що переважить? Добро чи зло?»
Ми чекаємо чудо із чудес, а воно не відбудеться поки, завмер процес:
Безодня - між князями на Русі напрочуд усе ще бездонна й глибока і її дно навіть
 Не бачить престаріле холопське око, але люди кажуть діло: «У нас один Бог, одна Віра
 І одне Хрещення, тоді чому у нас немає порозуміння ні в чому? Жалоба нас гоне
З батьківського дому, незважаючи на безсилля і втому!»
Прірва між людьми така, як стінка Кремля Новгородського - вона занадто висока,
Незчисленно довга, роздольна й привільна і настільки ж широка,
Як Волга-Матінка ріка, а та, як мій рядок, іде прямо за блакитні хмари і дарма, що на неї
 Напливають чари, людям неохота пити приворотне зілля и тому сходить з ума матінка -
Земля! Вона споконвічно в скорботі й гніві та ще й сумна, у неї має бути дорога далека,
 Про це їй нагадали білі лелеки! У розбратах і бійках  відчайдушна, смілива й безстрашна,
З нею з'ясовувати відносини страшно й навіть небезпечно! У дикому полі ратники
Уже приготували довгі кілки, їх разом склали, а потім у вогку землю встромили!
 Зараз всі в зборі, тільки трохи городян перебувають у сторожовому дозорі, їх туди
Декілька хвилин назад відрядили, щоб вони кордони Русі сторожили
 Коли  воєводу прості люди переконали, що в них досить мощі й сили,
 Щоб їхнього списа татар заживо простромили! Вони нанесли країні збиток і їхня дорога
 Уже не висвітлює місячний серп! В одягах драних до січі готуються ветерани!
Для народу слов’янського народу не головне - краса ы врода, але ноша ця важка, вона
Вже спалила все багатство Батьківщини вщент,
А потім боярська мітла все в одну купу враз змела! Ну, що за справи? Що за діла?
Русь в усі століття мучилася й страждала, любила й убивала, терпіла й нарікала,
У темряві вона ледь-ледь свій шлях сама собі висвітлювала і його деталізувала,
Про прикрості  буття вбогість простій юрбі постійно нагадувала,
А юрба веселилася й відпочивала,
Поки країна  в злиднях жила й з колін ледь-ледь вставала,
Училася й убожіла, але дух слов’ян завжди вона від злого духу оберігала,
Волю до себе що сили манила й гучно призивала,
А та до об'єднання князівство у груди штовхала, але відживали тільки одиниці!
 Вони гуртувались в столиці, їм до наснаги був би бочок з вином та брагою!
До жалю життя таке не в спину людям дме, їх кудись несе, але це ще не все!
 Що коли підлість включить свої жорнова,
 Тоді важко нам буде зрозуміти рідних братів і власну матір!
Русь молилася і храми будувала, святі справи вершила,
І своєю увагою святих удостоювала! Вона на небеса дивилася й виходила
 За їхні межі, собі ж на догоду робила в болотах  вузькі проходи, щоб попросити Бога
 Про прийдешню підмогу! Силу й міць вона нагромадила і вільний дух для своїх нащадків
Зберегла, але неміч і слабість постійно приховувала, проте ворогом відсіч давала
Й боролася, як могла, але свою честь змолоду вона в ті часи ніяк не берегла!
Ну, і нехай древня Русь ворогам у сутичках уступала,
Але скривдити себе нікому вже не дозволяла, своїм життям вона жила
І мовчачи вершила закулісні справи і діла, а її духовність розцвіла,
Але як часто буває: серце палає, а дух знемагає, але тіло іскри висікає!
Приниження духу й тіла Русь одним махом перемагала й покінчила зі своїм страхом,
І повільно себе з колін з останніх сил все-таки піднімала,
Прагнення до духовної волі завжди вона у людей заохочувала,
Про особисте життя народу теж не забула, простий люд навколо себе згуртувала,
Тьми позбувалася й від гріхів своїх  відрікалася, а навчання заохочувала, не крала
 І чуже майно в свої руки не брала, лише зрідка бунтувала і на себе похмурий погляд
Напускала! Свята Русь! Скільки ж ти мучилася й страждала?!
Іноді лагодила розбій над самою собою, роз'єднаність була посіяна взаємною
Ворожнечею! Протистояння нікому не потрібно, треба було жити пристойно і гідно!
Я знаю, що це риса дурна, але камінь у чужий город ніколи не кидаю!
Бути може, хтось інший ризикнув би своєю посивілою головою,
Але я ж не святий і ціную свій щиросердечний спокій! Як рівний говорю собі ж рівним,
Що рід наш славний був завжди повинен постояти за прапор державний!
                -***-
Первозданним свій лик Русь, зрештою, зберігала,
До волі повільно йшла й про неї постійне небо благала,
Свята церква більші кроки в цьому напрямку вживала
 І слова Рятівника завжди Русі сама нагадувала:
«Устань і йди!» - діяння духу, а не меча бажала!
Але образливо подвійно, що гинули молоді люди на цієї Богом проклятій війні,
Якби Сергій міг, то він на корені Золоту Орду б миттю спалив! Нехай зеленіють
 Переліски й мечі воїни відточать до блиску, а вже коли Господь подарує кончину,
 Тоді треба її буде зустріти без дещиці зневіри: «Боже рідний, Ти наш дух заспокой
 І плоть дорогоцінною землею без роздумів прикрий! Ми ж не тварини, щоб лишитися
Твоєї Віри! Ми ж підемо до небес по крутих щаблях,
 Щоб святістю обпитися хоча б там!»
 Доводиться істину збирати по рядках і буквально ходити по теремах,
 Щоб з горем навпіл рід людський, нарешті, знайшов для себе духовний спокій!
                -35-
Стефан собі місця ніде не знаходить, він десь бродить і повільно ходить,
Він шукає відповідь: є чи Бог або Його ж немає! У голову лізе якесь безглузде марення,
Все проходить і все земне - тлін і суєта панують над людьми, але вони бачать рожеві сни!
Русь, що погибає, не шаблі, а Дух Господній рятує
І, якщо їй повезе, нехай ще небагато часу пройде й тоді народ зрозуміє,
Що роки то йдуть, але не всі бояри волю дуже й дуже чекають і ждуть!
 Але ковалі мечі по ночам кують і таким чином вгамовують особисту лють!
Таємні думки душу Стефана терзають і на частки ріжуть,
У голові світяться, але спокій і сон вони прожогом забирають
І баченнями, як завісою розум буйний і молодій мирний накривають,
А там всі нові й нові думки по звивинах  блукають,
Слова Ісуса – «Іди й дій!» – йому всю годину нагадують!
Думки про духовну волю Стефана теж зігрівають,
Сувора істина буття завжди вражає, але дійсність буття про себе сама нагадує!
Наше життя - думок відбиття, але вона пролітає як одна мить и вона весь перед очима
Миготить! Ми то там, то тут, а істина всюди є, але ніхто не думає про тіло своє!
Що Стефан може зробити один, будь хоч семи п'ядей у чолі, коли один у поле не воїн –
Його діяння вилетять відразу в трубу і він тихо-тихо накличе на свою країну лихо!
Спробуй і ти свій шлях до істини знайди, ще не відомо, що чекає тебе попереду!
У нас багато бешкетування, але ще більше злодійства! Від цих думок уже болить голова!
 Люди не відають, що творять, тому що часто Господа вони сварять, ці нечеми не ходять
По дорозі проїжджої! Їм не завжди зручно мило й ніжно міркувати про життя загробне!
Стефан нічого не може зробити такого,
Щоб воно пережило б його самого: чистого, нетлінного й святого!
От і з'явився розпач у нього! Він роздратований, здивований і уражений ще одним гріхом!
Не будемо засуджувати нашого героя - адже було від чого дратуватися йому,
Не будемо перетворювати в ізгоя того, кого полюбило напередодні саме божество!
«Може так статися, що і я в глевкуватому борі в свій час вмру наприкінці свого
Буття?!» У поле під молодою сосною ось так міркує наш скромний герой
І призиває юрбу готуватись до бою, ризикуючи своєю головою, він втрачає рівновагу
І спокій, але в піні ворожого шквалу сила духу в народу додолу без веденої причини
Раптова впала! Тяжкий час тоді для Русі настав і він багато людських життів забрав!
 У загальному гаморі й ґвалті вона пила лихо величезними ковтками!
Тиха й бідна в ті часи була православна країна й не тільки вона одна!
Живеться людям як-небудь, зникли істина й суть, а на поверхні плаває сіра каламуть,
Кружляючись, вона всяку година затягує грішні душі в непролазний бруд!
Усюди сум одна й вона без краю й без дна, життя те одноманітне й нудне,
Але уява до неба мчиться й воно ніколи не затьмариться, але щось все-таки
Отут повинно трапиться, але не треба квапитися!
                -36-
Імператорів, що скорили половину миру,
Завжди супроводжували і слава, і ліра, але дурна репутація їх не тяготила, тому що великі
Люди яскраво розуміли, що без натхнення втратять сили і чорним стане повсякдення!
Вони сьорбнули вдосталь щастя під час войовничого бенкету!
Їм у вигляді виключення Господь дарує свій дозвіл і благословення!
Ці задираки вимушені були жити у темені і потемках і також переживати страх і жах,
 Але змагатися з підлим і мерзенним миром с допомогою меча та сокири!
З перемогою приходить бажана пора - нещасть і поразок вірна сестра!
 Їх  до перемог надихала Віра, однак, людей дивували їхні манери, особливо в моральній
Сфері! У їхніх діяннях було зла без міри й цьому є чимало фактів та прикладів! По словах
 Старих дідів той, хто боронити землю хотів, це без довгих роздумів робив!
Коли настала великих перемог пора, то біля багаття вони що весни проводили свої Вечори! Імператор,  з колін встань! Де твоїх благодіянь незрима грань?
Ти по сторонах тільки глянь, бачиш: ніде немає добрих і славних діянь!
Усім  у цьому світі заправляє голота й п’янички! Вони випадають з брички
 Прямо на ходу і не зважать на біду, але незважаючи на те, що я їм кажу, не прискорюють
Свою ходу! Я теж їх не жду! Вони мали полководницький дар, а в їх душах горів
Диявольський жар, мали вони грошей чимало і характер непростий, хамський і дуже злий,
Загалом, не святий, а хіба людина проста стане без справи ризикувати своєю же головою
 І вдаватися до розбою! Їхні душі не визнавали чари небес, але правда в цьому світі
Все-таки є, але царі, умираючи від знемоги, шукали в сільській глухомані спокій і самоту,
З багатьох вуст вони ловили тільки гру брехливих і порочних почуттів і ніхто для себе
Висновків не робив! Кожний на свій розсуд жив і гріх творив!
Вони звертали гори, їм псалми співали всесвітні хори,
Але їх сп'яняли жіночі чари, які на себе ж першими приймали всі
Їхні життєві удари! Життя не проходило дарма! Той, хто блискав і миготів,
У безвісність не потрапив, хоча ледь-ледь убожів і на виду у всіх тремтів,
Коли інших у всіх земних гріхах докоряв! Якби Бог знав, хто йому благодать творити
Мішав? Він би оцих людей зненацька наказав! Тільки людина грішна може стати
 Добродієм успішним! Мі люди грішні і нам по души звістки невтішні!
 Слідом за утренею зорею зникає спокій мирський, зупинившись біля безмовної скелі,
 А думки самі ткали чудові полотна, зображуючи на них сцени мирської суєти, від коли
 Було пролито море крові! Ворог лукавий людей убиває і з свої насиджених місць
Силоміць виганяє, а потім ще й на сопілці грає!
Наші герої плескалися в славі, як в еліксирі,
Але в блазні та комедіанти ладили навіть великі таланти, а також і Бухарського еміра,
Ніколи не було в їхніх душах спокою й миру,
Вони веселилися до зорі, як малолітні або жалюгідні дикуни, але були відлюдниками
 І проводили багато часу на самоті, і жили в повній ізольованості від простих людей
І не сприймали їх ідей! Вони відносились самокритично до життя безсмертного і вічного,
До часу й до пори їхні душі приймали на себе всі небесні дарунки, бакшиші і презенти,
Але навіть в такі моменти, коли їм поклонялись цілі континенти, їм життя не приносило
Ні зиску, ні ренти! А коли не має доходу, тоді клопіт та незгоди марнують в царському
Домі погоду! У золоті й сріблі купалися наші кумири, вони обожнювали перли й сапфіри,
Але не було в них ні щастя, ні Віри, тільки одного марнославства в надлишку!
Це здобуток катавасії і суєти, вони такі ж, як я й ти!О, Боже, ти їх прости!
Їм спокою не давали скорені мири, особливо, коли ті вже були зовсім старі!
Їхні ока прикривали рожеві шори й радували на килимах перські візерунки,
 А красуні Сходу одурманювали погляд, у їхній присутності слова втрачали свій зміст
І лад! Їм би на один рівень з людьми встати і їх вдалечині від себе не тримати! Немає
 Такого чоловіка, щоб він не згрішив від віку і тому не радів, що місце поруч
З грішниками своєю кров’ю зненацька окропив! Але опісля по каяття приходило зціленні
Душі і тіла і недуги всі забувалися в праведному житті! У їхній присутності мовчали
Соснові гаї та переліски, їх вітали навіть долини й високі гори, але не було в тім зиску!
У них палаци на всю округу, а в народу - старі халупи, але немає в них вірного друга!
Так! Вони пани і добродії, а простолюдини їхні вірні слуги!
Блякнули перед князями височенні  гори,
Але не схиляли голів перед ними небесні зорі,
Не згадували про них ні мисливці, ні псарі й поневолені ними ж лісові дикуни!
Завжди з долею на спір вони тримали нижче пояса удари долі і судьби й вчасно гасили
Лісові пожежі, припиняючи розбрати й свари, але досаждали їм всі ті ж монголи й татари!
Стожари! Стожари! Де на Русі ще не палають ті страшні пожежі? Ось, що простих людей
Бентежить! Були великими бояри тільки до пори,
Поки до їхньої голови не діставали ворожі сокири,
Так у могутності й жили до пори й до часу, знехтувавши й скорботою, і сум'яттям!
Життя їх була чудесне, але рамки буття  виявилися для них занадто тісними,
Вони ж люди у світі відомі, хоча й не святі, але в міру чесні й поважні!
Зі смертю їх імперії руйнувалися, а все те, що після них залишилося,
Відразу спадкоємцями запросто продавалося або ж відразу винищувалося,
Зусилля покійних швидко забувалися, а нащадки розділом земель опісля займалися,
Але цим не задовольнялися – мало коштувала занедбана земля! Сокира за сідлом і кінь
Легко біжить уторованим шляхом, а жертви престолу повинні опуститися долу,
Казна-звідки в дикому полі виявився на скатертині срібний посуд! Немічні люди
Милостиню у бояр на колінах просять, але їх крики від багатіїв в сторону вітром 
Відносить! Душі бажає оновлення й всупереч повсякденного буття, гіркі сльози для неї,
Немов для небес освіження – воно теж від бідності та зубожіння!!
 Навколо тьма народу, якому у всім потурає погода, а він уперто шукає броду!
 Місця глухі відвідують люди сільські і міські, криві й кульгаві, мертві й напівживі,
 Вони по ночах моляться там тим самим святим мощам, а потім ідуть у божий храм!
Думаю, що Господь зрячи вершить свій суд, караючи корчмаря, тому що той на свій
Розсуд живе і гуляє, а про свою душу ніяк не дбає! Констатую з великим смутком,
Що за всіх часів бездарності управляли древньою Руссю,
А вона горя сьорбнула сповна й випила не один ківш терпкого вина,
Зникла й духовність, і чистота, а тиранів проклинали за всіх часів народні вуста!
 До пристані рятівної веде зірка дороговказна, але репутація сумнівна
 Викреслює святість зі скромного буття, і люди без бажання чекають свого зів'янення!
                -37-
Щоб створити істинно міцне, святе й непорочне треба, насамперед,
Побороти пробу побачити після смерті плоди труда свого!
Ні Христос, ні Магомет, ні Будда не довідалися їх, результатів діянь своїх,
При  житті плодів посаджених і в працях вирощених, потім і кров'ю вигодуваних!
Уже не один раз було сказано, що для людей перекручених немає істин непохитних,
Але багато було незадоволених суттю буття, до них, здувається, відношусь і я!
По диявольській волі розподілялися й долі, і ролі, а люди постійно нісенітницю пороли
І шукали увесь час набагато кращої частки долі, але попадали в паску дияволу, а він
Землю бив копитом і людина відразу становилась єзуїтом, будучи не голодною, а ситою,
Але залишаючись духовно й морально на дрібні друзки розбитою, але не знаменитою!
Ішли століття - народи подали до стоп покійних монархів, які колись безбідно жили
І багатства чимало для себе і своїх нащадків зібрали, але нікого, крім самого себе, так
І  не полюбили, але духовну істину для всього людства заздалегідь створили
І Бога Творцем  всієї Вселеної відразу ж визнали! Вони Його і молили, і благали, а потім
Добрими ділами його ім’я прославляли! У жалюгідному бутті нащадки забували про всі
Надбання і вгрузали до дна в темряву життя, однак Вірі ніколи не зрадили,
Потім за неї й людей віддавали життя володарі, але серед них існували й грабіжники!
Сказав же Ісус у свою скорботну годину: «Мене гнали - поженуть і Вас!
Наді мною насміхалися - ця доля осягне й Вас!» Сміються часом і над нами ті,
Хто сам загруз у мирській суєті й грішний перед небесами,
Забуваючи про все: вічне й святе, але серцю занадто дороге,
Але поруч із нами безбожність ходить довгими колами! Під музику співзвуч вона
Штурмує високі гори, яри й кручі, але уповає на випадок неминучий!
                -38-
Стефан, буде справно слухати своїм наставникам,
Стане пастирем, як Іларіон, або єпископом!
У усякому разі він вирішив бути тільки священиком!
Він бажає стати розумним і кебетним проповідником,
Однак все це буде – перегодя, а поки крутиться земля, зло наставляє списа людям в боки!
У цю мить у його долю уривається великий перелом: треба боротися із злом, або йти
Напролом до своєї цілі й свою спроможність доказувати богові на ділі!
Саме він незабаром покине свою рідну хату, зараз же в серці молодому завзято
Усе перевертається нагору дном, а воно обкутано таємницею і особливим секретом,
Але якщо говорити відверто, то дарунок життя випадковий
Підніме страшний шум, а люди понесуть по селищу пересуди і правих там ніколи не буде!
Собі підкоряючи дозвільний розум для та в ім’я довгожданої свободи, Стефан при першій
Пагоді зробить спробу духовно й морально зрости і людей від помсти трохи відволікти!
Зараз Ростову уготовлено: впасти долу під примусом своєї долі й падінням своїм піднести
Урок людям іншим,набожним й грішним, але між іншим, було набагато гірше, якби
Не навчивши других позбавлятися пристрастей земних, він би сам признав свої провини
 Перед рідною ненькою-Батьківщиною! Що ж він повинен зробити, щоб не загинула
Земля предків його?! Що  повинно спонукати його в мить єдину волі і світу проміння
 Кинути на терези, забувши про вади і мінуси духовної краси?
На нашій землі легше жити, перебуваючи в стані сп’яніння або сидячи на голці,
Дивлячись на небокрай  і от про лихі часи скромно в напівдрімоті міркує  народ!
Щоб не нудьгувати, треба було сіяти і землю орати
І кризу в духовному житті весь час долати!
                -39-
Звістка про повстання у Твері дійшло, нарешті, до граду Ростова,
На третій день після закінчення свята святого!
Здавалося, ще вчора тут були холоду, а сьогодні - суша й жара, просто пекло,
Земля від гріха невільна, неумита й голодна вже піднесла черговий сюрприз,
Сонце падало зверху вниз і підпалювало висохлий дерев'яний карниз!
Сонце палило й сильно обпалювало - на вулиці  все горіло й палало,
Природа дибки вставала, вона знову й знову лихом відповісти на жару сонцю готова!
 Земля вже почорніла, вона палала й горіла і нікому не було справи, що ворог проклятий
 Перемагає русинів на поле раті! Плакали одні лише солдати й веселилися люди
Багаті! А Русь гола й розбута шукала для себе в тьмі нічній спокою й притулку, але сама
Ходила й блукала по закоулкам і рідко заходила в храм!Все це Стефан не рідко бачив сам!
Батьки на щастя подарували Стефану підкову й попросили в ім'я всього святого:
«Не проси в Бога щастя занадто багато, тому що понесеш немалі втрати!»
                -40-
Не встиг  веселий дощ звалити за край батьківського дому
І багато часу ще залишалося до підйому, Стефан на собі відчув велику знемогу і втому!
Він помолився и попрохав бога за Батьківщину свою, за долю і щастя людей неспаних,
Як почали дзвонити дзвони ближнього храму:
Розігралася у Твері більша й страшна драма!
- «Побиті! Татари побиті! Царьова брата вбито і з городу втекла вся його свита!»
Дзвонарі дзвонять, дзвони гудуть! Святий! Святий! Тремтить навіть той, хто багатий!
Але люди говорять, що Царьова рать повсталим народом до єдиного розбита,
Повсталі всі і ратники розтрощені й побиті, але злодіяння майже вже на корені розкрите!
«Люди добрі! Громадяни ростовські! Давайте Твері допоможемо!
Допоможіть хто й чим може тим, хто від ворога не тремтить і від нього з поля
Раті геть не біжить!
Давайте зробимо все, що можемо й славу Русі відразу ж всією скопою помножимо!
Повсталому народу допомогу зробимо, і своє вагоме слово в історії країни
І ми скажемо, у святій боротьбі проти татар голівоньки складемо,але цих гадів
Поб’ємо! Собі й російському народу допомогу зробимо, навіть якщо кістками на полі
Раті ляжемо, навіть тоді самим собі руки перед смертю розв’яжемо!»
Їм би встати скопою на варту землі російської, своєї, а не французької!
Так, наш побут шалений і суворий, стріли носяться поверх кошлатих голів,
Але чи  всякий життя своє віддати готовий і в годину грозову
Викличе своїх ворогів на смертний і кривавий бій?! Невже це розмова порожня і пуста?
 Все - тлін і суєта! Що ж стосується мене, зложивши руки, не зможу й дня прожити!
- «Молодий ще! Чий такий? Кирилів, ніяк їхній синок!
Виховання батьківське пішло йому, здається,  не взапас! Але не він батьківських
Овець на своїх землях пас! Він для нас - не указ!»
- «Їм посланий? Або сам не туди вліз, Кирилів синок!
Кожному долею дано, який йому тягти візок!»
Напевне, велика й тяжка наука не пішла йому взапас, але у них рід древній!
Для Стефана це був самий моторошний і дуже страшний  у житті урок!
- «Сором і ганьба! Як успіх, так всі до купи: ми!
Як на працю або на смерть, так хай сусід, а не ми!
Бездарності, ледарі й труси - не патріоти всі ми!
 Так легко дійти до торби, а чи зможемо ми воленьку добути своїм горбом,
Щоб перегодя щастя вихром влетіло в рідну домівку і кращим стало життя?!
Русь стоїть на краї, а Ви живете за принципом:
Нічого не бачу, нічого не знаю,
Живу, мучуся й страждаю, але моя хатина скраю! Це я своїм серцем давно уже
Відчуваю! Люди, Ваші принципи я душею й розумом ніяк не сприймаю,
Серцем за Русь уболіваю, а душею - мучуся й несамовито страждаю!
Ганебному життю я смерть волію
І Русь святу захистити Вас призиваю! Де слова і де нашу дії?
Себе й усіх Вас на ратний подвиг відтепер благословляю!
Молоде життя в благо Вітчизни не пошкодую,
Мріяти й думати про особисте благо зараз я не смію,
Думати й робити інакше не звик і не вмію!
Про нещасну Батьківщину вболіваю й Бога благаю,
Тільки на Нього одного нині велику надію плекаю!»
Протягом багатьох століть пора б Русі позбудеться від залізних пут й оковів,
Але знову ніхто свій час не поверне вже назад, важко себе в рамках тримати,
Адже тих, хто вміє не тільки нарікати, а сіяти й жати важко буває зрозуміти,
Але й у годину заходу треба захищати все те, що для Русі дуже дороге й святе!
 Проте  немає ніде славетних традицій, тому що кровопивці й убивці в морі й на суші
Гублять грішні душі!
                -41-
Побитий і вимазаний, з кумполом білою ганчіркою обв'язаним,
Він вибрався з буйної юрби, а поруч уже горіли житні снопи,
Він нагадував копитами зім'ятий молочай і думав похапцем:
-«На питання душі ти, Стефан, поки що вголос не відповідай,
Ти, словом і справою свій народ до єднання приручай!
Ти сам за свої вчинки перед богом  відповідай,
Друзів-соратників на допомогу собі завжди залучай,
Постійно про це помни й ніколи не забувай! О, боже! Навіть перебуваючи в колі
Святош і святенників, подумай про те, на кого ж ти зараз схожий?»
Створив нас сам Господь, але навіть Йому важко відокремити душу й плоть від суті гріха,
Навколо й каламуть, і нісенітниця - їй би жити подалі від гріха, проте святості ніде немає,
А на престолі нині сидить дурниця й марення, а куди поділися наші сподівання на гарне
Життя і щасливе кохання? А вбивця-ніч прагне тільки одним лиходіям допомогти і людей
Ближче до безглуздя тягне і вітер йому в спину дме!
                -42-
Не впору, не вчасно тверське полум'я спалахнуло, воно зненацька вибухнуло і людей
Знервувало й роздратувало, але нікого воно не запалило, тільки страхом юрбу обдало, і
Русь Злегка обпалило, але те, що було, злегка всіх переполошило!
Ще до більшого розброду воно на Русі народ привело!
Час нікого не забув й не пощадив,
Життя забродило, як молоде й кріплене вино,
Полум'я спалахнуло і довго і яскраво горіло й, коли воно згасло,
Всім же людям жити стало боязно і страшно!
Народ до небес звернувся і на коліна безмовно в православних храмах поголовно
Встав, а бояри від дозвільної нудьги не знають, куди подіти свої пустотливі руки,
Не бажаючи воювати, вони продовжують один одного у всіх гріхах дорікати!
Треба думати, що народна рать була ще не здатна бунтувати!
 Русь оживає і млосне серце відразу ж у тьмі воскреє, але ледь-ледь сіяє!
                -***-
На душі заколотної було гірко, боляче й жахливо,
Стефану одному залишатися не можна - він загине даремно!
Роки молоді, а буття таке прекрасне! Дух розлуки
Миттю відводить від святості широко розпростерті мозолисті руки!
У двадцять років він був надією й Вірою сповна зігрітий,
Душею горів і без крил у височінь небесну в думках летів,
На мир з піднебесь дивився й людей, що сили, жалів, коли гріх бачив навіч,
Не знаючи, де ж та межа, коли душу відійде від повсякденних справ!
Нікому з татарами боротися - немає бажання! Кому потрібні зайві мирські турботи?
 Коли не шукаєш двері в підступи Раю, то життя гріхом завжди заплямуєш!
 Схоже, що щастя ховається під старою й старою рогожею! А орли золоті
 Літають над куполами святими й передвіщають прийдешню велич для Росії!
 Урочище лісове встало в Русі за хребтом, щоб перепинити шлях всесвітньому розбою
 І воно досі стоїть високої стіною, але біси йдуть по вузькій стежині і нехтують древніми
Святинями нашої родини! Дай їм волю і вони вщент розіб’ють нашу судьбу і долю!
 Без страху й затримки вони готуються до чергового двобою! Душа шугується між раєм
І пеклом, а погань перебуває поруч із потупленим долу поглядом! Той, хто підставив
Їй руки, ще натерпиться сповна й горя, і біди! Зусилля, на границях потроївши й себе
Ледь-ледь заспокоївши, Русь зажила спокійно й відгородила свої землі на деякий час
Від розбійників! Бандити заїжджі ховалися в кутах ведмежих і туди вони не пускали
Ні своїх, ні чужих, тому що магічний струм по тим місцям шаленими струменями тік!
 - «Я ж молюся й у лоно церкви постійно прагну, але не знаю, коли до небес
Неспішно доберуся, або Бога докличуся, а вже тоді на його ціпок обіпруся! Нехай
Відступить від серця смуток! Тому що він прожогом і постійно смикає людей
За рукав і всю годину гуторить: «Братуха, ти для чого непорочну душу беріг? Коли зміг
Зробити це, виходить, що не даремно вона по загубленій молодості плаче, але їй
Хочеться в політ, що серед птахів там жити і про гріхи забути! Адже життя
Завжди своє сповна візьме і його всі  набуття на собі пізнає матінка - земля!»
                -43-
Квапливо люди хліб забирали,
А їхні косі дощі вдень і вночі поливали,
Землю й хліби зливи на перехресті буття сікли й, що сили, били і обгризали крила!
Вітри жовті листи рвали й за собою їх волочили на самий край землі,
Цінності в схованки бояри клали, а самі плакали й ридали,
У ліси дітей вели, Бог що, в ту пору вороги творили!
Клялися, хрестилися й Богові молилися похапцем, кудись квапилися: любили, цілувалися
Й сваталися, але від татар постійно в схованки ховалися з бідними рідко зналися!
Лиха чекали, думали й ворожили, але данину і ясир із селян все-таки постійно брали!
Уже степове лихо насувалося, татари до Твері цими днями поспішно прорвалися,
Поруч із ними москвичі билися, падаючи з високих стін макітрою долілиць,
Але заколотна Твер не здавалася, вона до останнього ратника оборонялася!
Навіть у штовханині днів не обходилося без шаленості, ліні й мирських страстей,
Не обійшлося без спокуси й без лукавого приваблювання й взаємного обвинувачення!
Про єдину Русь вже  забувалося, тільки біль на серце залишалася,
Але заколотною і бунтівною Русь завжди в пам'яті нащадків залишилася!
Розірвали її вороги на шматки - так вже сталося і вчепилися у неї вороги, як павуки,
Нічого від єдності в мить не залишилося!
О, слава предків! Де ж ти загубилася!? Невже століттями ти помилялася?
За якими пагорбами ти зникла
І чому завісою забуття без опору покрилася
І ворогам і тут, і там ти без кровопролитної січі миттю скорилася?
Понесло тебе й криво, і навскіс, що ж з тебе так струсило, що ті стали жити в пів сили!
Ходять люди без вогню, всі підряд від них  клянчать данину,
Але без усякого ризику люди опускаються на дно занадто низько!
От тільки селяни не збиралися здаватися татарам заздалегідь,
Хоча, як і колись, їх вважали неуками й ходили вони в постолах і рваному одязі!
 От тільки ворон віщий з кожним днем кричав усе різкіше й різкіше й нагадував Русі
 Про прості і азбучні речі, що пошана й повага перебувають від Москви на відстані!
 Прекрасний сон миттю полетів і незайманий мир прожогом спорожнів, біс у своє лоно
 Душу кличе й назад духовність і святість він уже не віддає, але як людям далі жити,
Він не говорить! Напевне, треба всі блага на молитви замінити? А в гріха напрочуд
Круті боки й сила в нього ще велика, він, немов кінь скажений: намагається в безодню
Скинути свого грішного сідока, а той поспішно допиває вино, тому що загинути
 Йому незабаром буде призначено! Брижі сірого туману випливали із православного
Храму і неслися, що сили, над пришляховими пагорбами, у смутку самотньому вони бігли
 Від власних гріхів і пророків! Звісток від небес немає, але прекрасне їхнє світло,
Яке вже давно освітлює наш дім і кров!
                -44-
Світанок настає, а на вулиці вже з ночі сильно мете, мокрий сніг ока заліплює,
Білим снігом терема він шустро накриває, а заграва на сході ярко палає!
Хуртовина стогне, хуртовина виє й плаче! Вона людям всім тільки голови дурить!
Мете й мете! Хурделиця гуляє і до роздумів селян вона мимохідь спонукає,
Їх голову від думок кружляє й кружляє, там щось хурделить, вихорить і кубрячить,
Але нічого у супротивників бога не виходить і через мить в вухах буйний вітер що сили
Свистить і його ніхто уже не може вгомонить,  тіло від холоду несамовито тремтить, втім
Стіл у вітальні вже давно накритий, а на тім столі всяка всячина стоїть – це дари нашій
Матінки-землі, четвертина під рукою й лампадка рядом з ледь-ледь тліючою свічею,
 Що палає і горить і ось наступає благодатна мить! Скільки зусиль було затрачено, щоб
Русь Божим знаменням була освячена и тільки опісля вщент розкована і розкріпачена?!
Бушує і шаленіє завірюха і пурга, а шляхи заметають безжалісні сніги!
Не можна Витягнути ноги без над усиль,але коли все є чітка ціль, тоді треба молитви читати
На всяку потребу и просити небо про допомогу, але не завжди наші слова доходять
 До Господа-Бога! Стогне заметільниця і хуртовина мете і гудить, а в будці пес дуже
Сильно скиглить і скавчить, душа стогне, плаче й від болю кричить: от-от зло в рідну
Домівку ввійде, але хазяїн земний уклін кладе й мовчачи погоди з моря чекає! Коли ж
Чудо відбудеться і з голови на ноги встане грішна земля?
Прекрасний мир для дивної миті давно вже відкритий,
Немовбито тільки час удалину невблаганно біжить, а все живе на одному місці
Вже давно стоїть і ніхто не гомонить!
У селі тиша - вона робить вигляд, що мовчить, недалеко від лісу те поселення лежить!
У ту грізну пору на всіх дверях висіли залізні запори, вони відгороджували хазяїв
Від непотрібних поборів! У дружних бесідах їдці гуторили про колишні перемоги,
Хоча їхні тіла у фляках і рубцях, але латки на старих  штанях нагадують про поранення
У вдалих боях! Колись кучері густі затьмарювали очі молоді, однак зразу сивими стали
 Густі вії й не та сила в їх десницях! Бог вість, що у світі зараз діється?!
 Душу від плоті ледь-ледь не відділилася, а нутро зовсім змінилося, образи затрапезні
 Вибираються з безодні й жадають відплати від повсякденного буття! Навіщо їм таке
Життя – без долі і набуття?? Кут зору повністю залежить від нашого світогляду
Й при спалаху осяяння він викликає в мудреців у голові коротке затьмарення й час,
Що сили, б'є їх по тім'ю, відволікаючи душу й плоть від нового гріха!
Татарська рать зараз нікого вже не страшить,
Непорядні справи вона всюди ы поспіль вершить:
Убиває й розорення творить, її стороною другою обходить сором і срамота!
Щасливим залишиться той, кого татарі зненацька не вб'ють,
Тільки з арканом на шиї в безодню потягнуть, але ті дійти до свободи весь час прагнуть,
А перегодя у неволю кримську їх заженуть і там за гроші на торгах продадуть! Полонених
 На стамбульських базарах покупці давно уже ждуть!
Там за всіх часів невільничий товар чекають,
Багато хто з полонених туди своїм ногами не дійдуть і на невільничому шляху помруть!
Замість подарунків їх багатим мурзам для втіхи везуть, а вони стогнуть і плачуть, але весь
Час сподіваються на успіх і удачу! Вони в неволі будуть довго благати нелегку долю,
Але й через багато років не побачать настільки бажаної волі, але все це не їхня провина,
Що під монголо-татарським ярмом століттями жила, убожіючи православна земля!
Сила проти права - це ж просто дитяча забава, треба мати здоровий глузд і рацію,
 Щоб за звичаєм люб’язно сприймати любу, навіть негативну  інформацію!
Хтось у Богові свій порятунок знайшов і в християнство по добрій волі прийшов
І в ньому знайшов рятування від насущних лих і нещасть! Що бог дасть, так і буде!
Мужики напівп'яні назовні випинають свої дивні вади, сини нелегких праць і перемог
 Втратили всім відомий слід, немов би бог відмовився від них – дітей своїх за безмежний
Гріх! Кожний з полегшенням зітхає, тому що гріха вже навіть у спомині тут немає!
А в синяві зелених лісів і долин ріс і жив молодший боярський син -
Русі великий громадянин! З ростовських місць він у далечінь понесе свій хрест!
У нього задатки проводиря є, але головне, що він має совість і честь і може людям
Підставити своє плече, хоча і він по річці життя тихо-тихо пливе, але кой де супротив
Течії сам двома руками гребе! Невільники, як школярі своїх князів клянуть, але допомоги
Все-таки чекають ы кулаки зжатими весь день тримають,  хоча невільникам татари
Постійно мішають і в кайданах їх вони тримають! Коли забажають – уб’ють, честь і життя
Миттю украдуть і на шматки грішне тіло розірвуть! Завжди про родину й волю бранці
Мріють і свідомо знають, що, здається, уже гинуть, але Вітчизну ніколи не зраджують,
А татарські тумани з Русі йдуть і йдуть! Бранці на колена зимою зненацька падають,
А потім ледь-ледь з землі встають і майже що по снігу на ліктях повзуть, тому що татари
 Їх, що сили, б’ють і в кайдани ось-ось закують, а коли захочуть, то й кров проллють!
Отари й табуни татари на продаж у Золоту Орду неспішно ведуть, а бранців по дорозі
 Собаками цькують! Поблизу занедбаних місць стогін розноситься, душа ж на волю не просто Так проситься!
Кому, і яка доля сам Господь на цій землі завчасно передбачив?
Кров продовжує кипіти, але головне - гідно б умерти, щоб перед людьми не червоніти!
Їх майже не годували, але постійно батогами били й з них жир для свіч палили! На тім
Шляху багатіям для втіхи були розставлені золоті віхи, а поруч хтось оставив просту річ,
По добрій волі, а не силоміць і тут же кинув клич: «Брати мої, ми ж не останні ізгої,
 Щоб так свій вік коротити і на серій земля спати! Треба вершників на коней
Сажати і мечи з-за спин діставати! Це наш мандат і про нього повинен знати
Кожний солдат! До бою, брати, адже нічого іншого, окрім нудьги за родиною
 Ми не побачимо, але постраждаємо добряче! Земля кричить і плаче, але ніхто
 Вголос татарам не скаже: «Геть з нашої землі!» Брати нам треба свою свободу
Повернути назавжди!» Залишалися на пом’ятій траві тільки драні сорочки й залізні
Бляхи та сміття від пожури, яке зав’яло від жари! Подекуди валявся кожух овечий,
 Який колись прикривав незвично худі плечі, як у малечі! Навпростець від тину з’явилася
 Широка й привільна рівнина, нестачу сили спрага в край затьмарила! Люди про воду
Гуртом заговорили, але від води їх миттю татари відвернули й батогами до півсмерті
Забили –за бойові заслуги супротивники безвинних людей нагородили!
 Ангел парить в чистому небі й мовчачи дивиться на наш страшний і моторошний жереб!
Голосне бекання, перелякане ревіння й несподіване іржання,
Тяжке чекання на скороминуще побачення! А що опісля – нове зів’янення?
А зима хурделить і  гудить - для очей вона зачарування,
А для невільників - тяжке випробування! Як далі їм жити? Чи зможуть вони холод
 Пережити? У груди томління, упереміж з ним здивування й безбережне страждання!
 Невже це життя було дано людям як покарання за свої гріхи?
Вовки зграями за раттю татарською біжать, ці нещасні віддалік чекають незмінно
І повсякчасно –жити людям страшно, адже все одно вони борються за своє життя
Відчайдушно й несамовито! Вони видобуток собі в шляху добувають
І татарські тумани мені вони віддаль й поблизу нагадують,
Людей не бачать, запах чують, але не нападають, а тільки тихо момент вичікують!
Так часто буває, коли людина в безодню моря відразу ж поринає,
Він навіть не розуміє, що його через мить там безодня очікує!
А вовки слідом мчаться, але їм навряд чи за табунами угнатися,
У людей в очах затьмарення, а в татар - уява!
Татари вбивають і вирізують всіх підряд,
Нікого й ніколи ці безумці не щадять!
 Вони жадібно вдихають повітря прохолодне, вітер дме і дме!
 З ними все в повному порядку, їм би погуляти раз або два рази на святках!
За що так простих людей карати й у болото чолом пхати?
 Хіба можна вижити, пройшовши через таке чистилище й кістко дробарку,
 Не втративши ні міць, ні наснагу?! Люди не відали, коли востаннє
 Пристойно пообідали! Голодні, але шляхетні вони дивилися на мир з другого боку
 І плекали надію на захист рідної країни! У хід пускалися прислів'я, а той, хто пожартує,
 Відразу серед юрби вкриється, тому що загодя за своє життя турбується!
І цим завжди вони плоть веселять,
Убивають і палять людей, як сліпих кошенят,
Нікого й нічого не жалують і не щадять!
Тільки  зуби скалять, однак криві мечі над вухами, що сили, свистять,
Цим себе утішають - так зло, і нещастя повсюдно татари творять!
Напевно, є причини, щоб все це про татар прості люди на Русі здавна говорили!
                -***-
У тиші гробовій грішником може стати навіть чоловік святий,
Убитий немислимою тугою, у прикрості німій людина будь-яка
Прагне скоріше повернутися  до себе додому і розстатися навіки зі своїм лихом,
У надії знайти, нарешті, мирський спокій!
Піти б у ліси - там чудова врода й лісовики творять свої немислимі диковини і дива,
Але зараз у Русі чорна смуга, а поруч лунають зовсім чужі голоси!
Усяке буває, народ інший раз таке згадує:
І зло, і добро, і гіркоту, і нещастя -
Все він згадує відразу й мало говорить про власне щастя!
Усяке буває: і  худе, і гарне пригадує,
Про свої заслуги  занадто багато прибріхує,
Особливо, коли по п'яній справі безтурботно й весело гуляє!
Чудеса такі під час пиятики витворяє,
Що потім вся округа про це ще довго згадує!
Такі шалапути, а про їх проділки скрізь було чути, я це точно знаю, завжди збираються
В великі зграї, і небезпека, нехтуючи, ідуть, куди попало і творять усе, що завгодно,
Тільки б місце для грищ було вільним і свобідним, щоб погуляти там можна біло
Привільно, але все одно такі люди на мир дивляться через рожеве скло! Багато хто
На злодійстві попався й уже давно без пальців на обох кистях залишився, але все, в тому
Числі і життя мирське, повинне підкорятися загальноприйнятому порядку, щоб не було
Духовного занепаду в сівбу і в молотьбу! Гоніння йде на наші стародавні коріння,
Але людям не хватає вміння справитись з тими, хто всяк час проклинає всіх нас!
 Мужики довготелесі, на людях з’являються по вуха в тину й у бруді, а умиваються
Не відразу, а тільки з'ївши шматок сала, вони зі сторону за грищами спостерігають
І про свою молодість дуже довго згадують! Діти ж сміються  й від задерикуватого сміху
Сильно трясуться, тому що мужик за гуж узявся, а той неждано й негадано розірвався,
 Мужик той з носом залишився, хоча крізь сльози посміхався, він собі чоло розбив
 І  руку  до крові розрубив! Пожухла трава й пожовкло листя, а люди знаходили слова
 Для утішання й взаємного пошанування! Наш народ майже ніколи не бреше! Він багато
 І часто піддає, але щораз тільки по важливому випадку горілку залпом п'є і світ лає,
 Коли сам себе в руках зовсім не тримає!
                -***-
Інший б відмовився - наш не заперечує,
Так і живе! Оре, сіяє й п'є, і хоробро гуляє, тобто відпочиває!
У радості живе, але щастя й удачі ніколи простий люд не знає,
В убогості він животіє й жебраком, без хліба і їжі, у свій час вмирає!
Про багатство й щастя навіть при смерті мріє,
Така доля наш, слов’янський люд в усі століття осягає і там, і тут, але від цього
Не змінюється суть життя! Народ голим народжується й голим помирає,
Однак на долю свою, як собака ніколи не гавкає,
Його терпіння й витривалість навіть князів і бояр вражає!
Обкутаний рогожею, Бог вість, на що поблизу схожою, часом негожим
Наш народ ніяк не може жити без турбот і зайвих побивань! Він встає в таку рань,
 Що куди не глянь, повсюди нікого не видно і нікого не чути!
Йому б надалі не пісні в хороводах співати,
А навколо себе по сторонах би повільно подивитися, але від побаченого не журитися!
Перш, ніж від горілки вмерти, людям потрібно пристойно жити, а не жевріти й нині,
І надалі! Варто тільки захотіти, подумати й посмітити!
Хоча нікому справи немає, скільки лих має наш  найближчий сусід?!
 У порожнечі й мирській суєті, ми залишаємо його й байдуже дивимося на нього!
«Зле, братики, зле! Чи довго нам чекати всесвітнього чуда? Зле, зле!
 Коли добра доля до нас прийде?»
                - 45 -
Варфоломій почав учитися грамоті в сім років,
Це суща щоправда, а не обмова чи наклеп, дол. Якого наш народ давно уже привик!
 Варфоломій залишив за собою занадто яскравий слід і навіть на воду перетопив
Холодний лід, щоб слух перетворювався в сон і в марення!
Для нього навчання було й буде до самої труни випробуванням і спробою,
Останньою любов'ю й коханкою, для душі воно - політ, але йому посидючості не дістає
І щось йому постійно заважає, навіть, якщо музика на дворі не грає! У навчанні його б
Супроводжувала пошана, якби в ворожому стані йому не виголошували догани за конче
Погане читання! Знайте завжди  мінутам ціну, а секундам - рахунок! Нехай долі
Поцілунок намалює свій малюнок на людських скронях, але всупереч волі на долонях
Залишаться здоровенні мозолі! Хто добре вчиться, той за волею, звичайно, не скучить,
Але поки дитина вчиться, батьки не живуть, а мучаться й багато води витече, поки дитина
 До шкільних іспитів дійде!Талановитий він був, як показує простий розрахунок!
Був би розум - знання при посидючості саме по собі прийде,
Хто вчить – той сіяє, хто вчиться – збирає! Розумна людина все це розуміє
І належним чином свої прорахунки сприймає, але ніколи вона часу не гає!
Ретельність і талант Варфоломія дуже багатьох людей вражають,
Погане й зле саме на розум прийде й за собою дитину поведе, ти доброті спочатку
Навчися, напрактикуйся і наловчися і до розуміння буття ти завжди прагни,
А іншому тебе навчить доскіпливе  життя! Знай, що ніколи не пропадуть твої
Набуття! У навчанні й науці, розумним людям у всім везе,
Інший так живе, що тільки хліб жує, багато спить та небо весь час коптить,
Навчанню зайвої хвилини ніколи він ні в якому разі не присвятить,
Хоча себе й інших у зворотному швидко переконає,
Однак він сам собі найбільше нашкодить, тому що не шанобливо до науки підходить!
Не той розумний, хто сильний, а той сильний, хто розумний!
Пошепки й нишком Варфоломій – герой мій, повторює загадки й заповнює ними ж свої
Зошити, але йому не хватає людської доброти!
Його мова солодка й приємні всі його дитячі звички!
Він уже вийшов на майбутню дорогу, що веде до Господа – Бога,
Так воно й було, але ще дрімали в ньому ті життєві сили,
Якими його природа нагородила! Йому доля судила брести невідомим шляхом
 І дихати тишею, знаходячи тільки там духовний спокій! Не можна дивиться на життя
Одним оком, треба розкривати два і відшліфовувати свою мову і слова, щоб та текла,
 Як повноводна ріка!
                -***-
 Варфоломій був прекрасний і розумом, і тілом,
Читання було його улюбленою справою,
 У розумній бесіді - неабиякий, до забіяк і строгий, і нещадний,
Добрий і не жадібний! Коли хочеш, то послухай його дитячу мову й наклони на свою
Сторону його привідну душу! Щось горло сушить! Невже ніхто полум’я у лісі
Не потушить? Він навчався в Ростові тільки два роки,
Але в державі змінилася в той час вся соціальна погода,
І виникли ще більші сімейні перешкоди для одержання за навчання нагороди,
Московським князем навколо Ростова зведена огорожа, сему не всі бояри були раді!
Відбувся переїзд - у древнє місто Радонєж!
Серед зеленого лісу виріс пасинок новий у годину занадто сувору,
Він важко починає, але ніколи не відступає, тільки-но в гору повзе, от-от додолу впаде,
Але однаково вперед іде - природа свій початок, напевне, змалку бере,
Він не жалкує ні про що, думає  тільки про святий побут - все інше потім!
Починали на Русі навчатися із семи років,
Із цього приводу в житті було чимало прикмет ы був великий клопіт:
Мало вчиться корнет і нічого не робить козирний валет, у яких іншого виходу із ситуації
Немає, а з ними доля в дитячі ігрища грає, але кожний себе, як дома почуває,
Однак нетяма на уроках гуляє й завжди без зазору совісті заняття пропускає,
Їй «не добре» вчителі ставлять – заперечує, але в райдужних хмарах завжди витає,
Думає: щось із себе це хлопчисько представляє, але майбутнє життя знання назад
Уже не повертає, наприкінці буття всякий шкодує, що голова згодом іржавіє,
Цей здоровань живе, як  остання худобина, але душа й тіло єдині
І Господь улаштовує їм оглядини на чергові іменини!
Той, хто не вчився й до знань ніколи не прагнув, називається дурнем,
Однак і потім тяги до пізнання немає в ньому, але він живе й почиває,
Хоча суті і єства буття не розуміє, однак не мачається й не страждає,
У мить зустрічі, веде якісь дивні промови про долю людську!
Небо правосудне, але знання навіть йому непідсудні!
-46-
Дивилися по хлопчину і судили про нього по його ж розвитку,
А потім по поняттю, відрізняли розумних і іншу шатію - братії,
Заохочували прагнення до повсякденного навчання й дивилися на його ж поводження:
Чи не шукала дитина на стороні собі пригод ще з пелюшок?!
                _***_
Учився  він з радістю, не заохочував дитячі витівки,
Науку зустрічав як гостю і обходився з нею досить просто!
Його талант учителя розвивали, забуттю його ніколи не віддавали,
Розумним увага завжди на Русі приділяли! Часу не жалкували й навчали, як уміли:
 У навчанні допомагали, з виду їх не випускали й іншим мовам навчали,
Але завжди мріяли помножити свої власні кошти і капітали!
- «О, Всемогутній Бог! Чому ж Ти вчасно моєму народу тоді не допоміг?
Ти ж був ніжним до душ заколотних,
А твої монастирі як і раніше, ніжно сторожать спокій древньої Русі!
Я ж Твої куполи цілую й співаю «Алілуя» і час не даремно не марную,
 Не тільки в смутні миті, відкриваю для молитви двері у власні сіни!
 Я ж душу свого народу пестив, чому  ж Ти його, Боже, взяв і знедолив?!»
 Життя благодатне заперечує гармонію приємну!
 Буття безцінне, але навіщо ж йому дане настільки страшне тавро,
Що все в ньому не праведно й до того ж ще й грішно?!
                - 47 -
Класно - урочна система в школі була,
Навіть у ті далекі й древні часи!
Сповіщають про це стародавні письмена,
Цікаві і складні були тоді віки:
Люди книг не читали, але таке порию бачили,
 Що розумники тим баченням і спітканням пояснень не знали!
Школи «училищами» нарікали,
На суспільний кошт бояри й князі їх утримували, але кроваві бої очі дітям затьмарювали,
 Проте дитя просте знаходило притулок кой-де,
Навіть бідних дітей тоді пильно грамоті навчали,
Науки всілякі в училищах тоді викладали:
Риториці й красномовству навчали ранком і ввечері,
Було читання, правопис і церковний спів!
Школи не розділяли умовно на цивільні або церковні,
Не було шкіл для бідних і бояр, там  учився й малий, і старий!
Там було середовище для людських бажань, сподівань і надій!
В тих стінах розвивалися науки практичні, вони мали глибокі навички й традиції,
 Учні опановували багатьма секретами, зустрічалися з літописцями й поетами,
Але, безумовно, головне - це справи духовні, там життя вирувало повнокровне!
У світі завжди слов’яни мали провідні позиції, хоча прибігали часом до екстрадиції,
Але відправляли своїх дітей у довгі й небезпечні експедиції!
Практика й наука були сильні, процвітали вони завжди на території всієї країни,
Російські люди були досить розумні, хоча багато хто не мав ні багатства, ні бойової
Дружини! Учені люди іншого сорту - це особлива когорта: чимсь здивовані
 І знаннями вдосталь напоєні, розумні та ерудовані, але до аналізу схильні й ніким ще
Не поневолені! Вони трудилися за трьох й, а коли вперше за багато років знімали шори
З кожного ока свого, тоді бачили навіть в погану погоду таємну красу і вроду простого
Народу! Селяни і городяни робили на ковдрах красиві узори і надприродні візерунки!
Вони зберігали древні традиції й віру у звичаї!
Не було в ті часи ні більшості, ні опозицій!
У віці зрілому всі були зайняті суспільно-корисною справою,
А тим часом на заняттях постійно торкалися, в основному, тільки духовних тем,
Але іноді відходили від звичних схем!
                -***-
На жаль! Було й інше в ту студену пору на Русі!
Ти тільки одну історію розповісти простий народ попроси!
О, Боже, не дай можливості повторити це на небесах:
У душі відразу запанує острах і страх!
Горювати даремно, моє завдання - розповідати про все нехибно й чесно,
Тільки те, що мені одному зараз відомо достеменно!
Були зграї й розбрід, а в князях занепад духу, ішов у ліси народ -
Дійшло це через літописи до нашого вуха!
Опір ворогові ми не змогли організувати,
Могли: лихо пересидіти й міста без бою ворогам здавати!
А так же само могли слов’яни хоробро й запекло воювати,
Але комусь треба було народ на ратний бій зорганізувати!
Нам довелося до Куликовської битви доживати,
А потім у віршах і одах Дмитра оспівувати, але про волю люди не сміли забувати!
Продовжували надіями жити й творити, а про майбутнє ледь думати й тихо говорити!
Люди ще не знали, що їхні імена історія вписала у свої власні скрижалі!
Рідкі сплески героїзму пропадали задарма, князівські ратники вели життя неодружене:
Складне, порою навіть неможливе, тяжке й не просте, однак далеко не святе!
Людям нічого не коштувало тільки ратників попросити,  як їм могли б борги прожогом
Боржники заплатити, а біднякам могли їх позики скоротити!
Так приємно жити: можна поговорити й навіть пожартувати!
Вони були за все у відповіді, що б не відбувалося на цьому білому світлі,
Але чернеча думка завжди спрямовувалася тільки вгору! Ну, тримайся! Посторонися!
Звичайні посередності більше думали про власну спадкоємність,
Народу брехали й з поля бою прожогом бігли, не витримавши ратного випробування,
Домагалися народного осуду, сліз і стогону,
Явного опоганення й повного забуття!
Їх  хвилювали проблеми не духу, а буття й спустошуючі походи хана Батия!
Люди не святі мали проблеми на перший погляд дуже прості,
Але навіть у прихожій вони прагнули одержати благословення Боже,
Усвідомлюючи єднання душі й плоті із шаленим тремтінням
І думали, коли ж закінчиться затьмарення російської землі?
Їй, як нікому, потрібні нові проповідники й поводирі!
Саме мати навчила Варфоломія церкву відвідувати
І почитати християнську святість і благодать!
Віра наша йому здавалася стрункіше й краще й доступніше інших,
Але мова зараз піде не про них! Грабіжники беззаконні тоді сиділи на царських тронах!
 Вони не почитали бездомних, а самі мали дітей прийомних! Коли чесно зізнатися,
То багаті любили біснуватися, але і їх тривожив повсякденний гріх і той, хто до глибокої
Старості дожив, гріхи свої постійно множив!
                - 48 -
Учитися до Ростова приїхав Варфоломій!
Шумом був приголомшений, як молодий і неоперений горобець!
Всі науки почав осягати, намагаючись суть і єство речей зрозуміти!
Учися, дерзай, твори й мрій - не бійся й зерна розуму всюди сій!
Однак не смій тужити, а якщо трапиться щось втратити,
Не треба сильно сумувати, головне -  нікого не зрадити!
Настав час знати, що осягати науки буде дуже важко і тяжко,
Але учитися хотілося, проте все це було не те: на уроках було занадто нудно!
На перервах - нецікаво, а він же хотів зі Стефаном бути невідлучно!
Мир знань вічний, от тільки мить  буття швидкоплинна,
Він не триває нескінченно, до навчання не можна ставитися безтурботно!
Добре вчиться його ніхто не змушував, однак він сам уважав,
Що вже, коли він на шлях чернечий встав,
То пристрасть повинна назавжди пропасти й втратити над плоттю владу,
Не треба засмучуватися про колишній побут, адже справа вся в тім,
Що інтриги злісні доводять людей З Московії і Полісся до ворожнечі міжусобної!
                -***-
У мріях він прагнув учитися пристойно,
Але потім почав до навчання ставиться неуважно і байдуже,
У бійках не брав участь - поводився пристойно,
Співав дуже добре, навіть відмінно!
Не було бажання вчитися безтурботно, але мир знань притягав його до себе нескінченно!
Всі букви вимовляв голосно й звучно, але жилося то йому в училище нудно!
Читати по складах хлопчик не міг,
Тоді видно його склад сильно занедужав, але хлопчисько бажав чомусь навитися
 Із науками порозумітися! Але юнак перемогти себе не зміг ніяк, напевне, він попав
 На гак якось страхіття, тому що затьмарилось його буття!
Не читалися ніколи самі по собі ті дивні на вид слова
А від невдачі закружилася молода голова!
Судячи по всьому, не судилося йому сутність чтива зрозуміти і перебороти свою втому!
От коли б на подвір'ї йшла молотьба,
Уже занадто гарні були нині хліба, він би знайшов гарні слова!
 Були заздалегідь сповіщені про це селяни,
Але поводилися вони досить дивно: не проявляли запопадливості в роботі,
Їх гнітило щось, Стефан їм подавав приклад, він не визнавав півзаходів, але хотів,
 Щоб наснага до людей пришла від їх прапрадідів!
                -***-
Він не може зрозуміти ніяк, чому все його буття пішло насупроти: нема ні розуму,
Ні постійної роботи! Люди живуть як кроти і не вели зять з-під землі!
Він упевненість втратив: читати не міг - не туди йшов його на перший вид правильний
Склад, приходилося слова промовляти йому наугад, він не став взірцем для своїх
Товаришів, тому що грішив і не зовсім вірно жив! Хлопець не вмів грамотно настроїти
Свій зір і залишався незрячим, одначе він не скиглить і не плаче!
Почуття страху вуста його надовго скувало і булих знань як не бувало!
Подих сперло і пожухло горло, і воно його дарунка мови позбавило
І до стіни ганьби Варфоломія миттю приперло і приставило! Є таке правило, коли тобі
Щось зробити не судилося, напевне, твоє щастя десь заздалегідь забарилося!
Його серце плакало, стогнало й нило,
Неждано-негадано щастя  саме в руки до нього приплило,
У лихий час воно його відвідало в особі пресвітера, і читати зненацька навчило,
Щоб коротшими стали зимові вечори, а він розсудливо книги читав до ранку!
Був безграмотним як поліно, але щастя випадає неодмінно тому, у кого бажання є
До читання і це постійно бачить Бог, хоча й минає для навчання крайній строк! Можна
В златі жити і в дорогому одязі по вулиці ходити, але дурнем безпросвітним бути,
Однак постійно про рими й склади всі що завгодно говорити! Люди кволі
 Не обертають ніякої уваги на власні помилки й готові під катуваннями
 Потрапити в диявольську сітку, тільки б їм на дибі не висіти! Як сенс життя воєдино
Зв'язати, адже постійно людям доводиться брехати й красти? Можна щось Богові
 Догодити, можна щось вигадати і велику особистість роздвоїти, однак, я не бажаю надалі
Грішити! Поки я перебуваю при повному розумі, відкидаю билини й жарти!
Праведні слова вимагають для себе люди в будень і на святі Покрова!
                -49-
Він не відповідав на приставання однолітків,
Не слухав соромливих жартів ровесників!
Коли кривдили, не кликав наставників,
Він ішов стезею всіх російських праведників,
У державі майже дикій перебували люди, що думали про чудо велике,
Уже багатьма поколіннями геть-чисто забуте, але мова йде зовсім не про те!
Варфоломій кожного ранку підгодовував своїх однокласників пахучим сніданком
І не любив завжди великих бездар і дурнів,
Хоча розумів душею простаків! Він сам проти течії плисти не умів!
В училище вперше зустрів негідників,
Намагався читати - не слухав навіть шпаків,
 А тільки прислухався до рад старих мудреців!
Не зміг прочитати слово «Азбука» напередодні він,
 Як відразу одержав своє прізвисько - «Букіон»!
У читанні ніколи не був чемпіоном,
У пам'яті своїх друзів назавжди залишився «Букіоном»,
Але у світі цьому будь-який біль вертається зі стогоном і тому можна знепритомніти!
Треба жити розсудливо і мудро, але на Русі вже давно було так заведене:
Ти можеш бути, у що завгодно одягнений, але якщо знань немає,
 Тоді попереду чимало лих може здійснитися і в цьому ти особисто на своєму досвіді
 Сповна зможеш не раз переконатися! Незнань потрібно соромитися!

                -***-
Ніяк не міг він техніку читання зрозуміти,
Її неможливо було подужати й дитячим розумом осягнути,
 Важко себе пересилити й щось збагнути!
На уроках сидів тужно й очуміло, немов би молоде тіло ледь-ледь тріпотіло,
Але були поставлені високі цілі і треба  до них поспішати і постійно про свої успіхи
 В науках дбати! Час засуджувати за незнання нас схильний, а навчання – це діло цілком
Добровільне і потрібно бути семижильним, щоб до поставленої цілі живим дійти,
Адже розум завжди єресь і нісенітницю перемагає непохитно і йде цілеспрямовано туди,
 Де люди говорять обґрунтовано про вади свої! Легше на них дивитися з небесної висоти,
 Але як людям святості в кінці кінців досягти? Їм же не можна відказуватися від своєї
Мети! Будь-яка плоть прагне розум свій перебороти й досягти таких висот,
Щоб сам Господь до неї любов'ю запалився і один раз мимохідь сказав:
«А ти, мій друг, не хвалько! Адже я точно знав, а не припускав,
Що саме ти досягнеш небесної висоти!ось і твій задум вже здійснився,
А все тому, що ти постійно в училищі і дома Бога благав і Йому навіть по ночах
Молився!» Ми йдемо до успіху за всяку ціну,
Однак втрачаємо часом свій щиросердечний спокій і влітку, і взимку!
З незапам'ятних часів людина йшла своїй долі всупереч - собі й судьбі в докір,
 Вона чинили неабиякий опір, щоб виграти новий спір і  погасити стару суперечку,
Але опісля, коли зазеленіє земля, запалити зі знань яскраве животрепетне багаття!
Варфоломій сльози із щік швидко стер і поправив свій головний убір,
І на книги кинув благаючий і майже прохальний погляд! У пам'яті сумній
 Спливли спогаду далекі, коли слова, немов по струнці перетворилися
 Майже що в ідеальні малюнки і вони стояли струнко – їм не потрібен
Ніякий подарунок! Вони нагадували рівновеликі плями
 І йому стало всі відразу зрозуміло, але пам'ять поманила розум назад!
 Букви згинули зі світла, за що ж йому послана кара ця? Чому ж йому не допомагає божа
Молитва засвітити в молодому розумі яскраве світло?
 Хто в цю мить зміг йому підсобити і його життя супротив волі бісів змінити?!
                -***-
Проливаючи сльози, мати намагалася навчити його гарно читати,
Однак букви його тягли назад, а він починав знову й знову слова перекручувати!
Батько й мати ніяк не могли своїм розумом осягнути,
Чому ж Варфоломій не може навчитися на російській мові читати?!
 Які потрібні передумови, щоб розум був готовим збагнути і осягнути кожне боже слово?
Як йому пояснити?! Як же його навчити, щоб він зміг назавжди забути
Букви порізно від слів вимовляти й при світлі Господнього дня
Він зрозумів би для самого себе, що плоть давно вже готова вичитувати всяке слово,
Але їй потрібна духовно свобода! Однак Варфоломій чекає нагоди, щоб попросити
У Господа-бога вчасної допомоги! Із двох дітей молодший ніяк не зміг виплутатися
З мудрих мереж, але наука, як і Вітчизна, жадають від людини частки доблесті й героїзму!
                -***-
Рішення сімейної ради  одне:
Займатися грамотою, Варфоломію, здаэться, не дано,
Видно вже так йому долею визначено!
Він читав по буквах добре й доладно,
Але батько карав його суворо й змушував читати знову те саме,
О, Боже, пощади й кого-небудь підряди зрозуміти суть, що маячить десь спереду!
 Коли ми багаті, а замість злата в нас духовні пенати, а не келії, то в бутті
Ми ніколи не міркуємо про новосілля, тому що в нас зовсім інші думки і міркування!
  А діти немислимо швидко дорослішали, а їхні батьки хиріли! Люди прості
По своєму досвіді узнавали істини прописні, тому що потерпали від ворожої навали,
 А вбогі намагалися не розуму, а багатство мерщій випросити в Бога, тільки люди
Бездомні мають бажання і настрої скромні!
                -***-
Тільки один чернець зміг навчити його читати тямуще і доладно й заклав у нього інші
Основи! Далеко не всі можуть книжки читати й суть буття розуміти,
Але можуть рубати й ворога перемагати, полки на бій водити й хоробрими уважатися,
І кінноту лиху на ворога мерщій кидати, і лучників правильно на полі раті розташовувати,
Цього нам не зрозуміти й розумом не осягнути, треба особливий талант мати,
Щоб воювати, або розумним воєводою стати! Немає волі, щоб умерти,
Але й немає сили й моці, щоб несправедливість на цьому світлі далі терпіти,
Але правда завжди на боці чолка терплячого і шляхетного!
 Нам життя щастя не раз і не два рази обіцяло, але душу лише на хвилинну радість
Один раз мимохідь зачепила, коли шлях гріху навіки вічні перепинила!
                -***-
Осягнувши суть, спробуй її людям хоча б на деякий час повернути,
Навчи їх свої думки в життя втілювати, нема чого просто так не думати й не гадати,
Плакати й ридати, прийшла пора свій шлях до кінця усвідомити й інших розуму навчати!
І тоді побачиш і ти Фаворське світло у своєму вікні, іншого шляху для тебе просто немає!
Почувши мову велику мою, не рахуйте мене за суддю!
Просто моя родинна тінь вже піднімається на новий щабель, приходить новий день
 І нові настрої виникають в душі, але плоті не до краси – вона живе там, де ліси глухі!
                -50-
Багато чого, дуже багато чого осягалося без книжкового навчання,
Однак було церковне й боярське вчення,
Що підтверджувало загальне до навчання жадобу і прагнення,
Над невдачами було велике наруги і знущання,
А боярським дітям до навчання приходило князівське повеління,
 Там боярські коріння, але не завжди проросле насіння дає добрі сходи
 Все це залежить від людської породи!
Про це оповідає давньої старовини переказ,
Особливо говорить об тім літописне оповідання!
Але чому ж щораз істина від себе відштовхує всіх нас,
Виставляючи всі наші вади напоказ?! Це чий же наказ?
 Доля-крутійка така, що миттю перевертає навиворіт всі наші думки і слова!
Дуже часто гріх терзає наші грішні душі на очах у всіх,
 Відкидаючи загальний успіх і викликаючи у навколишніх людей злісний сміх!
Іноді грішить пам'ять і запам'ятовування, що приносить розумному біль і страждання,
У знаннях ми черпаємо задоволення й величезну насолоду, але потрібно терпіння,
Щоб пересилити себе в ім'я й для того, щоб твої вчителі коли-небудь сказали:
«Наша праця витрачена була не дарма! Учні – ось наші козиря!»
Без грамоти й знань з'являється сум'яття і немає внутрішнього задоволення,
Тільки статичне презирство, як прояв суспільного вираження
До повної дурості й елементарної тупості! Є нерозуміння поточних подій,
Немає нових відкриттів ні в житті, ні в науці - просто долу опускаються руки
І тільки роки сірою тінню кружляють біля старої будови,
Коли немає вже ні здоров'я, ні настрою на повсякденну боротьбу!
На старості років у смертного одру, приходить прозріння й геть іде мішура
З боярського двору й хочеться, щоб хоч дітвора не повторювала шпарко
Всі наші прорахунки й минулі помилки! Немає на обличчі колишньої посмішки -
Не життя, а суцільні катування! Уже зібрані в скриню всі старі пожитки,
Але пам'ять зберігає донині давні помилки й постійно нам загрожує,
 Немов би ми гади або кінчені негідники! Невже ми такі погані,
 Що самі собі часом нагадуємо блазнів, кривляк та хуліганів? Я долю свою
Попереджаю, що по дорозі до Раю сам всі свої помилки перерахую!
                -***-
Дітям зі збіднілого боярського роду потрібні міцні знання!
Будуть знання, голова й уміння - прийдуть слава й визнання, всім неукам у напучення!
Потрібні надлюдські зусилля, часом доводиться прибігати навіть до насильства,
Щоб сипнув дощ достатку на втомлену і знесилену плоть! Нехай бачить Господь,
 Як грішне тіло страждає і що його на подвиги спонукає!
 Слава Богові, що вдалося Варфоломію себе самого в ту люту пору перебороти!
Важко бояри ростовські жили, хоча їх люди від душі любили,
Але невдачі їм шлях перепинили і вони їм пристрасть остудили,
Захотіли загубити, але хіба може слов'янин про своє первородство колись забути?!
 У них немає на руках мозолів, але на все є Господня воля і тим, хто цього хотів,
 Бог простив гріхи повсякденні і відвадив душу від скверни!
                -***_
Від народження до тризни занадто важливу роль грає  везіння в земному житті,
Через біль і страждання з'являється поточних подій повне розуміння,
Об прийдешніх - уявлення, але артистичність і вміння -  це підсумок усього процесу
Навчання! Уміння й пізнання, дерзання й особисте зачарування завжди мають під собою
Підстави на щось у житті претендувати, якщо люди можуть у руках себе міцно тримати!
Взагалі-то, все наше життя - це доля й суцільне везіння,
Якихось подій безглузде накопичення, діянь і фактів велике стікання,
Незбагненне й незрозуміле їхнє переплетення!
На подальше життя впливає й непостійне осяяння,
Побожність і безгрішність! Порядність, Віра й терпіння!
Це моя особиста думка, але мої переконання ніяк не можуть виминути на ваші бажання!
На свідомість впливає божественна призвістка, але для неї потрібні дані, які впливають
На роздуми й учинки досить курйозні і дивні! А для усвідомлення реального буття
 Необхідна не тільки мирська товкотнеча, але й гласна дискусія! Однак я
Не Всевишній судія! Вичерпано всі мої резерви – на боротьбу витрачені останні
Нерви, але я не перший, хто сам котиться вниз! Людям потрібний соліст!
Моєю думкою можна зневажити й свої нерви поберегти, зараз не про це мова!
Історія вже усвідомила, що життя визначає Божественний дебют або початок,
Його розуміння, світовідчування й дотик, а їхній підсумок - божественне визнання!
Нам для польоту потрібні два крила, як у величезного сизого орла,
Наша поросль уже давно підросла, але її запитам зараз немає числа!
                -***-
Умійте піддати реальність і відчуття щохвилинному сумніву,
Тоді уникнете й Ви в житті  багатьох непорозумінь!
Ми багато разів не виконуємо своєї долі наказ -
Не в брову й не в око нам усякий князівський указ!
Творець сам осягає буття то отут, то там, але тільки крихти залишає Бог нам!
Ми мовчачи входимо в божий храм і ходимо по святих місцях!
                -51-
Ми ж граємо, а не виконуємо свою роль на грішній землі,
І виконуємо приречення Бога скрізь, але любимо, щоб усе було на столі!
І без частки жалю грішимо й робимо прогрішення, незважаючи на своє буття!
В ім'я насолоди живемо, вино п’ємо, але це ж дурість і омана - проходити мимо храму!
Усьому провиною дебільність, але не вона, а меркантильність – велике зло на землі,
Не прислухалися думки до людей у Кремлі,
Важко жити простому люду тут і всюди! А люди гадки не гадали, як чорні дні
Для країни настали, їх вороги настращали і майно силоміць забрали!
Однак ніколи жоден правитель, государ і володар не спустився б туди,
Де бідує простий народ майже що завжди!
Що ні день йому спускатися до людей лінь, от він стоїть,
 Як старезний пень зовсім один серед молодих беріз і осик!
Навіть через тисячу часів ми не забудемо, як знущався над нами черговий пан і не тільки
Він один, а ї багато з тих, хто був поруч з ним!Доля – бабуся щось шепче постійно
Господарям на вухо і відпускає людям простим ляпасу,
 Але Бог ясно бачить, хто й кого на землі навіть через мить скривдить чи образить!
Багато хто з людей знаходять порятунок в сутані,
Вони йдуть молитися й відмалювати гріхи в найближчому храмі!
Велике щастя випробовуєш, пригорнувшись до мами,
Але, зважаючи на все, уже не віриш нікому, тільки Богові одному!
«Молю й заклинаю Тебе, Боже проведення, подаруй моїй душі святе осяяння,
Візьми мій гріх і віддай назад мені терпіння,
Але поверни політ думки й високе прагнення,
Відкрий без затримання мені моє ж на землі приречення
І забери із грішної душі всі колишні омани!
О, Боже, благаю Тебе теж, забери все, що душу зараз тривожить,
І гріхи мої невпинно множить! Поведи в далеку далечінь мою насолоду,
Але остав пригнобленому народу всю його красоту і дивовижну вроду!
Що ж це за привиддя? Як тебе відкрити, як зрозуміти мою відзнаку!
Чи потрібні комусь мої знання?
О, Господи! О, Боже! Дай  благословення
На моє скромне діяння й святе починання,
Благослови душу на високе прагнення і освяти мої сподівання!
Час несамовито біжить, він в спину дихає й загрожує,
Що народом не буде ніколи забутий і сором, і стид!
Ще б пережити одне гріхопадіння, щоб не жити в злі,
 Як у холоді, вже краще бідкатись в теплі й час проводить безтурботно - це по мені!
Прийшла година забути про мирську осуду! Ми живимо поруч з брудом, але мріємо все
Життя про чудо! Не мною вирішено, що розум нагадує молоде, але ще терпке вино,
Втім його п'ють однаково - адже це ж молоде вино!
Його п'ють, а замість нього нічого в рот не беруть - у цьому його яскрава  істина
Й суть! Нехай татари міста й села всюди палять, я вже як-небудь
Зі словами утішання пройду через терни спотикання!
Нехай міцним  буде мій союз: високих думок і мінливих муз – вони на любий смак!»
 Тут не обійтися без братніх уз! Жити зле простому й злиденному люду, коли хтось вмре,
То шкодувати про таке життя він вже не буде – йому байдуже, хто і куди по мимо волі
Йде і що с собою він на христові пагорби несе! Думки в розброді метаються посередині
Панських угідь, але вони одягнені не по погоді! Князі не праві, тому що на перше місце
Ставлять не інтереси власної держави, а грища й забави! Хрест із міді майбутньому
Сергію подарували на день народження його ж найближчі родичі й сусіди! Він на них
Не в обіді, тому що вони самі  на весні і голодні, і роздягнені, як і всі на селі!
                -52-
Немов би в руках катюги, він перебував у стані неука, тому що мучився від натуги!
 Як давно подужала його ця невдача?
Важке для Варфоломія було це завдання,
Протоієрей вивів Сергія з «стану неука» і вирвав з рук ката,
Навчив майбутнього ченця по складах той старець читати псалми і молитви
Чи не так починали й ми?
Слова повинні під арками рідної домівки звучати, переводячи на рідну мову іноземні
Трактати, але ці мови треба опанувати! Горе й нестаток там буде їх непохитно зустрічати,
А нам треба навчитись їх про всякий випадок перемагати, незважаючи на всі збитки
І втрати, щоб одного часу не попасти за талеві грати!
Це завіт Бога самого, тому що неуцтво нас чекає без наук Його!
О, славне небо, ти блищиш запасами духовного хліба!
Перед Варфоломієм була височенна стіна, а вона для нього недосяжна і до того ж
Ще й грізна! Після Бога тільки ти, отрок, досягнеш заповідної висоти
І відійдеш від мирської суєти в ім'я Всевишньої краси!
                -***-
Люблять про це чудо зараз згадувати всі люди
І сторіччя після цього ні на мить не забувати про подарунок судьби і Бога!
Однак про спокусу отрока хочеться їм зайвий раз розповідати,
Щоб руками зайвий раз розмахувати й щось комусь доводити,
Не будемо заперечувати й це чудо прилюдно або підспудно заперечувати!
Гарне й погане про дитинство треба згадувати,
Забірні написи повинні ми були дуже гарно знати
І соромливі висловлювання часом напам'ять запам'ятовувати,
Інакше юрба однолітків не стане нас любити й поважати,
А почне тебе нехтувати й завжди буде безтолково прилюдно принижувати знову і знову,
І в компанію свою ніколи не стане допускати,
Завжди ти повинен і зобов'язаний кривдникам здачі дати,
Часом навіть жорстокість треба проявляти,
Її за доблесть юрба зобов'язана почитати,
Дорослі пороки повинні твою душу тут же охопити, тебе обіп’ясти і обхопити!
Ідучи на бій і бачачи мету перед собою, після бійки або вже на її закінченні,
 Ти пізнаєш своїх друзів палкі обійми, а від ворогів почуєш не лише осудження,
Але привітання і подяку! Хоча всі люди - родичі й брати,
Однак живуть вони по різним поняттям!
                -***-
Рідко хто міг себе юрбі протиставити,
Свою думку й поводження на осуд представити!
«Тиранія юрби» до жорстокості характер привчає,
Стояти на ногах і почуття приховувати нас вона змушує!
Юрба долю отрока заздалегідь визначає,
У боротьбі й жорстокості його характер саме юрба загартовує,
Разом з родиною на подальше його життя сповна впливає!
 У наших помилках плоть винувата, а де ж тоді була наша інша половина?
Життя кислувате притягує до себе всі людські пороки завзято!
                -***-
Тільки юрба внутрішнє «Я» загартовує,
Як злива поливає й зрощує, отрокові волосся вона сама відрощує,
Мужності, сміливості й доблесті воно постійно вимагає і постійно щастя шукає,
До навчання отрока  підштовхує, якщо він  голову має й міркує, проте багато про що
Помовчує, тому що знає, що розумних навіть сильна людина поважає!
Друзів він із вдячністю згадує,
Дружбу роки проносить і її не заперечує,
Дитинство, отроцтво і юність розум опромінюють,
Завжди душу тривожать і дух вражають! Люди ж уперті свої цілі підкорюють самі!
 Вивчивши Святе Писання від кірки до кірки, вони ніколи не викидаю його на задвірки,
А навчаються тільки на одні п’ятірки, опісля зорять їх імена як яскраві зірки!
                -***-
Навіть, якщо злиденний твій названий брат, то однаково ти дружбою багатий,
Сум в дим перетвориться й у далечінь полетить, але пройде лише мить,
 Як душа затремтить і їй закортить птицю щастя за хвіст ухопить!
Хоча дотепер душу із пристрастю ведуть нелегку суперечку,
Досить часто сюди втручаються неприкаяні страсті,
Доля новий шлях пропонує нам, але Богом визначено й уже давно,
Що йти призначено нам по чужих стопах і треба буде пройти чимало країн,
Де нас скривдити може всякий хам! Що ж тоді робити нам?
 Невже пливти по попутних хвилях?
Сергій же сам ішов по непроторенних шляхах!
Онуки будуть у його честь молитися й вже, якщо цьому призначено збутися,
Тоді виникає питання: «Невже отрок той  до суті буття сам по собі доріс?»
Йому добром за добро віддається, а сил у юнака чимало знайдеться!
Він жив безшабашно, помирати йому й то було не страшно!
                -53-
Варфоломія юрба виділила,
Від себе відразу ж відпихнула і про нього вона на деякий час забула,
Однак дорогу до себе наглухо перекрила,
Двері перед самим його носом наглухо закрила
І первозданність душі вона, таким чином, все-таки зберегла,
І зробила диво - у власних силах упевненість у цього хлопчиська зміцнила!
Спокуса не бути, як всі, вона загартувала,
Твердість духу й тіла в ньому затвердила і по життю впевнено повела!
Дороговказну зірку віддячимо і належне Варфоломію віддамо!
Він читав псалми, не почуваючи знемоги, у школі й в будинку,
Вилизали очі серед темної ночі, а він терпів, скільки було сили!
Він жив у такий час, коли благодаті лишила нас
І з трудом сходило навіть проросле насіння!
                -***-
Себе ж роздумам віддамо і подвиги Варфоломія повторимо,
Важку ношу долі його ніяк не підкоримо, тому що любе новоутворення
Не потерпить співчуття і зайвого повторення!
Але Божественне знамення на собі, напевне, колись добряче відчуємо!
Велінням часу це пояснимо, але важку ношу собі на плечі звалимо,
Однак шлях його вже не повторимо!
Собі думати про це навіть заборонимо,
У глибині душі гуртом свої помисли миттю утопимо,
Однак скорботу душі вже не переможемо, але матимемо деякі бариші,
Адже Варфоломій - Сергій був неповторний, але за балачками і розмовами
Від життя відстали ми і з відстані за святістю спостерігаймо і часу не гаємо,
 Але не на ті шаблі знову і знову наступаємо!
                -***-
У буденному житті всі ми - грішники, завжди грішимо,
Вічно й постійно кудись поспішаємо й живемо тільки миттю однією!
Ну, і Бог з нею! Ми однаково без допомоги Бога зло на землі не переможемо!
Непристойними вчинками ми душу тішимо,
Дарма, буває, язики свої об плітки чешемо,
Думкою інших людей зневажаємо,
Тільки себе цінуємо й завжди поважаємо!
Перетворюємо в яву мрію свою, щоб постійно бути в строю,
Утішаємося думкою простою, що й ми знайомі зі святістю й убогістю,
Але де ж наш спокій? Що ж сталося з душею?
                -54-
Може бути, спокуса нам усім випробувати слід,
Наша Доля й Душа тільки Богові одному належить
 І Він за нами прискіпливо е небес стежить!
У праці й поті обличчя призначено нам жити,
Найбільша мудрість буття ще має бути затверджена
 І не наша це провина, що судьба забрала наші крила!
Без подолання труднощів не буває радості,
Завжди нас оточують одні тільки прикрості,
Так, постійно спокушають нас жіночі принадності,
Зараз не вистачає душі й думкам колишньої свіжості!
Люди хочуть добро наживати, але щоб щось від себе відірвати,
Виникає проблема, тому що наша порочна система відпрацьовує власні схеми!
 Ми грішимо не часто, але душа й плоть повні контрастів!
                -***-
Мені слід «у поті чола свій хліб добувати», сіяти і жати, а опісля йти до хати
 Щоб відпочивати! Мені треба це твердження розумом зрозуміти,
Душею усвідомити, розумом осягти й на роки, як постулат цю річ прийняти!
Я не хочу зворотне затверджувати, адже ворожа рать
Намагається знову порубати й святість, і благодать!
Ми грішні перед Богом одним, давайте Господові віддячимо за те,
Що Він нізащо всіх нас від безчестя власноручно врятував!
На кару чи на що все це людині небом дано?!
Думаю, що Долею й Богом це визначено,
Нам щастя всього лише раз у цьому житті на своїй шкірі відчути вдалось,
А потім трапилось щось, що самотнє життя, бог вість, куди понеслось!
Духовна лінь несе людині тільки одне:
Виродження душі й погибель постійну, а потім - життя досить дивне,
Усе, що бажане, виглядає з боку досить дивовижно й мрячно!
                -***-
Прагнення до пізнання нам небом дане, але воно зовсім не в тому стані,
Щоб рідко зимою і влітку в яву перетворювалось воно саме!
Мало часу в житті нам відведено, щоб зрозуміти вираз один,,
А він з народження в нашу свідомість уже був небом закладений:
«Без тяжкого сходження у висоту,
Ти ніколи не відчуєш всю її чарівність і красу!»
- «Беріть із розбігу, друзі, кожну висоту,
Тоді піймаєте прямо на літу свою дороговказну зірку!
Я ж на допомогу завжди прийду, томління і нехтування враз від Вас відведу!»
Не кажи долі «Дай!», інакше у відповідь почуєш голосний гавкіт
І жалібні слова «Навіки прощай!»
Нелегко в годину таку розвести морок і тьму перед собою,
Тим більше, якщо це робить однією рукою!
                -***-
Убогість і ситість бачу всюди, так само як і схильність до блуду,
Але про все зло, сподіваюся, незабаром забуду! Гріх, прощай!
Ти чітко знай, тебе не приймає цей благодатний край!
-55-
Була спокуса пізнати невір'я,
Був дитячий безвихідний розпач,
Жагуче й ніжне очікування неймовірного чуда, але воно до нього не часто підходить,
 Але однаково око з нього воно не зводить, лише зрідка розмову заводить!
Надія на Бога завжди була,
Вона отрока по шляху життя довго й важко вела
І до чесноти сина боярина, нарешті, привела!
 Люди повинні бути разом, щоб не скаламутився від горя й напастей їхній розум!
 Вистачило б тільки справ і слів, щоб його шлях був розумний і до того ж ще й толковий,
 А в чорну годину життя б саме перервало на півслові почату напередодні розмову!
 На рідних просторах відбувається подоба мору, там усюди службу править нужда і горе!
                -***-
Знемогу невір'я треба пройти,
Щоб назавжди до Бога прийти,
А потім за Ним постійно слідом йти!
О, Боже, прости за удар, який доля готова по Варфоломію нанести!
О, Боже, Ти ж повинен отрока від всіх  напастей урятувати!
Грішні ми завжди, але на Бога нарікаємо іноді!
«Отче наш» читаємо, але суть молитви не завжди розуміємо,
Душу бичуємо і тіло терзаємо, а навіщо - вірогідно не знаємо?!
Слова Господа доходять до нас іноді,
І «Отче наш»  перед сном ми всує повторюємо завжди:
«Отче наш, що еси на небесах!
Нехай святиться ім'я Твоє;
Нехай прийде Царство Твоє;
Нехай буде воля Твоя,
Як на не небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
І прости нам провини наші,
Як і ми прощаємо винуватцям нашим;
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого!
 Бо твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа,
Нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.»
/ Молитва Господня/
Це сильна молитва, вона, як обоюдогостра бритва,
Якщо люди ставляться до неї ввічливо і чемно, тоді вона тихо вершить своє диво,
Вона надзвичайно струнка й гарна, а порою буває дуже непокірлива,
З нею безліч лицарів боролися, але завжди перемагав Господній голос!
Один невірний крок і перед тобою відкривається безодня й морок! От так!
                -***-
«Отче наш» єдина молитва, залишена
Господом нам і Господом для нащадків збережена, кров'ю вмита,
За дві тисячі років людьми не забута й Ісусом складена!
Вона справжня й непохитна, це ж Його мова тронна!
З її допомогою Він особисто Сам волав із землі до блакитних небес!
Є сила інша, чим сила правди й добра,
Осягати Біблію й Віру давним-давно прийшла пора!
Вони надія й оплот для всіх тих, хто вірить у справжній успіх
 І відкидає будь-яку провину й гріх, і не живе тільки в ім'я своїх же втіх!
 У ній є такі слова, які виходять від самого Божества, хоча Він живе
На небесах, а ми вже давно страждаємо й мучимося в цих нещасливих краях,
 Приблизно в декількох верстах, де колись службу правив вірнопідданий
Монах! Надихнися його долею, війна - війною, а він постійно стоїть у нас за спиною!
 Можна навіть генієм стати, праведно жити й блищати, але істину до кінця на слух
 Ніяк не сприймати! Народ тільки доброю звісточкою живе, сіяє, оре й жне
 І гостей у власному будинку чекає, особливо під новий рік! Він лякається всього,
Однак його завжди від всіх негод і ворогів захистить Божество! Доля вперта
 Від наших лих сама порядком втомилася, їй не можеться, тому що життя на дрібні
 Частини кришиться, вона вже не та, зникли напевно неспроста й сила, і краса, а гіркота
Буття наглухо стуляє дивовижні вуста! Навколо тлін і суєта! Як би життя без гріхів
 Завершити й Гордіїв вузол прямо на ходу розрубувати? Людина не може жити без гріха,
 Але життя як борошно, усе в ньому перемелеться й по горах і долах саме по собі
Розвіється, але людям немає  в храми ходу й вони, не знаючи броду, лізуть прямо
В холодну воду, якщо по всьому судити, то вони не за той гуж узялися й не в той віз,
Здається, по добрій волі впряглися! Для них співають литаври, а вони копошаться в бруді,
Як бідні маври! Ну, Боже, скажи, де ж кінчаються Твої останні рубежі?
                -***-
- «Боже, підійди до мене ближче й опустися до нас усіх нижче,
Дай, Господи, те, що маємо вже й встань на стражі своєї благодаті,
І прикажи своїм солдатам бути скромнішими
І не ганьбити Твої ж святі по суті ідеї!
Дай можливість прислухатися до Твоїх слів, жити й учитися по Твоїх справах!
Дай розум і просвітління усім нам, щоб Тебе зрозуміти й пізнати наяву святість
І благодать, ми гріхи усередині себе носимо, але горе разом з Богом важко переносимо!
Виявляючи милість до нас, Ти, Боже, поясни, як Твої діла  не опорочити!» Не хочу
Погане пророкувати, але доля нас може спіткати в любому місці і стане нам вона
Заважати в руках Господній хрест тримати!
 А рід людської от-от зникає в суєті мирський!
«О, Боже  мій! Дай мені сили із праведного шляху не згорнути,
Можливість у безгрішне життя себе з голови до самих п'ят занурити,
Але з великотрудного шляху ніколи в іншу сторону не повернути,
І ворогам не дай у дугу мене наодинці зігнути!
Це ж  мій шлях! У ньому є істина й суть!
Про мої гріхи Ти, Господи, на деякий час забудь!»
 Тема не заяложена про суть ігуменського буття виявилася наглухо закритої для таких,
Як я! Нам невтямки, чому ж пророк устав на нашім шляху поперек? Невже цього
Не бачить Бог? Істина під ногами не валялася, вона перетворилася в джерело наших
Знань! Мені б знову підійти до церковного престолу, щоб обмовиться з небесами словом!
 На білому світлі навіть істина мені не здається дивом в рожевому кольорі! Навколо одні
Дилетанти, але поруч із ними гинуть генії й таланти, вони впадають у безпробудне
Пияцтво, тому що немає віри в незмінність буття і його постійність! Ми живемо
В замкнутому просторі, але не всі, є адже і ті, хто думає про духовну велич і внутрішню
Красу! Навіть каліки не дивляться в очі грішній людині й від землі не відривають
 Заплакані віка! Коли Бога не зрозумієш, то в цьому житті пропадеш ні за гріш!
                -***-
Розумом і нутром Тебе мені, Боже, не осягнути,
Можу лише на діяння Твої здалека споглядати й випробовувати при цьому благодать!
Розуму небагато маю, але пишаюся істиною Твоєю! Я горя чимало бачив,
 Але нікого й ніколи власноручно не скривдив, але життя не можна прожити
 Без втрат, а куди ж кидатися нам тепер, коли немає ні хреста, ні спомину,
А навколо дрібний пил і сіра глина, адже у небуття перетворилося минуле,
І Бог позбавив душу, і розум широких  крил! Треба б зупинитися,
 Щоб у праведності свого шляху ще раз переконатися! Люди статечні ходять
 Без особливого жалю по місцях, що випробували розруху й руйнування!
 Виродки жалюгідні б'ють православний народ довгими й товстими ціпками!
Дай, Господи, сили, щоб свій дух прожогом зміцнити,
На землі свій вік праведно прожити й ні краплі крові долу не пролити!
Тільки тебе, Господи, буду до кончини любити,
Наставляння Твої ніколи не дане мені буде забути, але життя,
Що залишилося, буду Тобі, як раб і невільник до останнього подиху служити,
Хочу Віру зрозуміти і її в собі затвердити, інакше мені праведно не жити!
Якщо хочеш знати: я мрію очолити Твою войовничу рать!
Прагну душею все осягнути й розумом твої ідеали зрозуміти!
Думаю постійно про Бога, це Він допомагає нам у великотрудній дорозі!
З Ним легше ми переживаємо й біль, і тривогу!
Не мені Тебе, Господи, учити, як потрібно всім грішникам відтепер жити?!
Ти можеш усіх до добра схилити й відразу їх переконати, як треба про свій побут дбати?!
                -56-
У цей день послали Варфоломія шукати молодих коней,
Але він мав зробити не тільки це, а й ще повернутися, як можна скоріше!
Варфоломій! Ти йдеш, біжиш назустріч долі своєї!
Немає для мене прекрасніше й чудесніше долі твоєї!
Ти йдеш без сутани на чудове поле брані,
Увергаючи себе у вир, не знаючи, що ж Господь тобі через мить пошле!
 Може його благодать і на тебе відразу зійде?
                -***-
Стрімко він ішов і жваво на луги біг,
Уже, здавалося, зелений гай і привільний луг минув!
Дух Божий над природою у цю мить витав,
І на благі справи всіх людей благословляв! Закон не сильніше святої ідеї,
 Але дарунки благі боги земні за всіх часів любили й життя боготворили!
Тут старця - протоієрея зустріло дитя в особі Варфоломія,
Ангел по природі своєї був прихильником набожної ідеї!
Думи й мрії йому хлопчина сам повідав, ангельську доброту вже потім зазнав
І щастя від зустрічі на собі ввечері випробував!
У ньому ангела, посланого йому Богом, відразу хлопець визнав:
 «Нуджуся й зітхаю про справи благих, але буває, що нарікаю на це життя!»
«Чого ти просиш у Бога?» – мандрівник запитав
І дитина проголосила, хоча вимовила все це з останніх сил:
«Читати навчитися хочу
І Тебе допомогти в цьому ділі дужо прошу!»
По плоті раптом проскочили й тремтіння, і переляк!
А раптом він відмовиться допомогти й замість дня знову наступить вогка ніч?!
А раптом я бездар або до того ж лопух? Хочу бути чоловіком, сильним і дужим!
Мить сумна, боязка і багатостраждальна
Залишила розуму кут далекий, але далеко не ідеальний,
Але в усій красі перед ним предстали небеса, і яскраве світло вдарило прямо в очі,
 Майже що три рази! Невже так буває, що посланники пригожі на землю самі
Прибувають, коли їх грішники до себе на допомогу дуже часто призивають?
 Теплінь надворі була, і нутро спопеляла жара! Чернець сивий тихо щось
 Говорив сам із собою й вселяв в отрока щиросердечний спокій! Шари, що дрімали
 І нібито довго в немічному тілі спали, немов би квіти польові повинні незабаром буйно
 Розцвісти! А небо глас свій в напрямку землі спускає, а  чернець ті слова сторазово
Повторює, немов би він молитву чужу читає, але ніхто на землі її змісту ще не знає!
                -57-
Чернець довго мовчав, перед Варфоломієм представ посланник королівський!
До неба очі він підняв скромно й зухвало! Щось повинне незабаром трапиться
 І, напевно, у розумі простір безмірний на коротку мить ось-ось оживиться!
Довго чернець Бога молив поспіхом і тихо вів свою розповідь, він молитву читав
І руки свої до неба віддавши й священний лик своєму чолу додавши, його біду, як свою
 Приймав і відстань між небом і землею мимохідь подолав!
А опісля він трьома перстами прісний хліб дістав
І примащену прос фору отрокові відразу віддав
І наступні слова йому старець, нарешті, тихо сказав:
-«Прийми й з'їж! Вона прикриє у твоєму серці величезний пролом,
А ти Писання зрозумієш і відразу по складах читати почнеш,
А потім ще й псалми голосно-голосно проспіваєш, опісля великим станеш
І перед Господом святим саме ти на старості років предстанеш,
І без жалю Богові життя свою віддаси, але випробуєш непомірну примху!
Зараз ти Боже знамення приймаєш, і велику радість у цю мить вкушаєш,
І подальшу свою долю сам визначаєш, себе ти святості уже  присвячуєш!
Віруй, чадо, і найбільше за святістю зри, читай, працюй і добро твори
І молитви шепоти з раннього вечора до самої зорі,
А про навчання й письмена не вболівай, всі знання заховані в бездонній у глибині
 І не кожному підкорюються вони!»
Недовго старець міркував і тільки опісля відповідь отрокові дав з легкою усмішкою:
- «Запам'ятай! Бога ніколи не гніви й надалі Його не роз'яри!
Ти з Богом у душі завжди живи й з Ним всяк час дружи!
Книги Божественні сміло читай,
Долю свою ти, мовчачи на пагорку, чекай і на неї не боляче-то нарікай!
З відкритим серцем до простолюдинів іди,
У їхні грішні душі, дитя, зблизу й пильно подивися!
Доброту ти там побач, а за справу погану нікого дарма не кору,
Але лукавого в душі відразу ж утихомир!
У цьому світі ти вічний боржник, ти в таємниці миру в цю мить проникнув
І відтепер на шляху Господньому ти - повсякденний трудівник,
У житті грішному - вічний мандрівник, ти ж божий обранець,
Намагаєшся жити чесно, однак поводишся ти якось недоречно:
Дивишся на життя з боку, немов на відбиття холодного Місяця,
Висиш під небесами й зриш, може бути, себе в чому-небудь кориш,
А навколо благодать і тиша, ти ж про минуле страшно вболіваєш!»
-«Я знаю, Господи, що за мною Ти весь час спостерігаєш,
Але поширюватися про це навіть не бажаєш,
Святі справи й удень, і вночі Ти сам вершиш
І на  мир Ти з висоти небес постійно дивишся і журишся!»
-«Дитя моє! У тебе є все! Ти по життю  йдеш і православній Вірі себе всього
Віддаєш, молишся й постійно страждаєш, але повороту долі ніколи не довідаєшся,
Ти жити в ім'я Бога волієш, але душі своєї спокою не даєш
І навряд чи, отрок, його ти десь знайдеш! Богові душу віддаси й себе спопелиш,
Може так статися, що своєю величчю ти загордишся, але твоє майбуття упирається
Весь час тільки в самітне життя і в ньому твої подальші набуття!
Але про це ти не пошкодуєш, якщо гординю побороти зумієш!
Дороговказну зірку на небесах знайдеш! Ти  нині й сіяєш, і жнеш!
Служінню Богові й людям себе відтепер присвятиш і згадаєш про святині!
Ти живеш, ти любиш, але ти постійно про Вітчизну сумуєш!
Перед іконостасом саме ти все життя на колінах простоїш,
Ти ж про людей постійно вболіваєш,
Про їх Бога молиш, а себе й Господа неволиш! Ти ж Бога примушуєш
 Бути краще, ніж Він є, але всьому межа в цьому житті є!
Ти бредеш по праведному шляху, мої ж слова за нотацію не рахуй,
Якщо зможе простить – прости, адже тебе один Господь буде по життю
До самої смерті вести!»  Залишилася позаду суєта, а на вітрі розвивалася ангельська
Сива борода! Вони сповільнили крок, тому що на коротку мить їх засліпив захід,
А яркий багрянець тому сіяє, що його промені на землю зараз сам Господь посилає,
А їх отрок по добрій волі тут зустрічає! Той промінь прийшов з небес, а потім так само
Швидко серед грізних хмар зник, передвіщаючи йому в усіх у науках прогрес, відтепер
Йому не перешкода навіть диявол чи біс!
                -58-
- «Восьмий псалом знаєш?» - «Знаю!»
- «Читай!» - « Святий батько, я не вмію!»
- «Читай! Не сумнівайся, читай!
Сам себе грамоті в цю мить навчи,
Тобі благо сам Бог дарував, читай! Невже ти не знав, що Бог за тебе небо благав?
Ти Бога повинен шанувати, це Він послав мене тебе грамоті тут, на землі, навчити
І  ключі від науки особисто вручити, щоб зміг саме ти позбутися вад мирської
Суєти й бездуховної порожнечі, як би ти підніс вище отчого даху суть своєї
Мрії! Ти повинен позбутися оковів і ланцюгів, їх не повинно бути в голові твоєї!»
Отрок збентежено на старця подивився,
Пошепки початкові слова просто в пів голосу проспівав,
І благо в діянні своєму він відразу побачив,
Усе голосніше й голосніше читав він, а потім псалми співав!
На його користь зараз закінчилася смертельна з бісами дуель,
Перед ним стоїть вже зовсім інша мета і розкутими стали його вуста!
Він читати, читати сам зараз посмітив
А як він читав! А як псалом він співав!
Він стежити за рядками ледь-ледь поспівав,
Читав і читав, він зовсім не утомлювався, тому що під ним була батьківська земля!
Він божу благодать розуміти починав і навіть розумнішим став!
- «О, Господи! О, Боже! Я теж сам читаю!
 Стогнати мені негоже: я слова, а не букви знаю
 І Святе Писання майже вільно читаю!
 Господь почув мій заклик і в мені шари знань, що дрімали, розбудив!
 Я в запалі прилучився до вченого ремесла! Тепер небесна первозданна синь
Не тільки для земних богів і богинь! Гріх, відринь від всіх православних святинь!»
-***-
Старець мовчачи сидів, слухав, йому ні в чому він не допомагав!
Тільки чарівним поглядом підтримував і злегка позіхав,
Читанням псалма отрок всіх домашніх заворожував,
А душу щастям і радістю наповнював,
Боярське сімейство він цим чудом вражав, але ніхто з них не вважав, що Варфоломій
 Ліпшим став! Всіх святих пом’янувши, і Богові помолившись, люди єдиним серцем стало
Славити Його ім’я, а рядом з ними бушувало велике полум’я і було таке відчуття,
Що з під ніг у отрока уходить грішна земля!
 Тільки дзвонове дзвоніння перервало лише на коротку мить цей чудовий сон!
 Раптом різко на вікні колихнулася вишита фіранка і вона тремтіла до самого ранку,
І безліч блисків рипнулися з неба, напевне, йому їх направив Бог, і от тепер вони лежать
У його дитячих ніг! Хлопчик слова Старця про Бога почув!
Своє невміння читати  і в науки поринати він презирству піддав,
Він читав і читав і його голос сильно в нічній тиші звучав,
Отрок боязкість і соромливість швидко переборював!
Він по буквах слухняні слова складав і не торкався розваг і забав:
Псалми без утоми читав і зовсім не утомлювався,
Себе одним самолюбством підігрівав,
Він занадто довго псалтир читав, про ці мінути й години отрок довго-довго мріяв
Наодинці! І ось ця мить настала і мла з кожного ока долу упала!
                -***-
Які сили в людині зберігаються, і чи треба було йому стільки часу засмучуватися,
І свого невміння соромитися, щоб потім здивуватися в одну мить:
Чого ж він з Божою допомогою вже досяг?!
Він немов лавина снігова, читав і читав, ні на мить не перестаючи!
Техніку читання на роки він відпрацьовував, потік слів через край перехльостував,
Собою він пишався й у хмарах витав, мир святий і настільки дорогою по книгах пізнавав!
Він читав і читав! Співав і співав! Знову й знову читав!
Отрок безгрішним себе вже відчував у цьому світі забавному й потішному!
Старець сидів, мовчачи слухав і головою кивав,
Побожним ликом довіра йому вселяв,
Щастя від спілкування із книгами Варфоломій уже смакував!
Себе не жалів, себе не щадив - він знову читав,
Здавалося з останніх сил, він цією миттю нині дихав і жив!
Батька й матір у ці мінути не згадував,
Скільки ж у душі про таке щастя він таємно по ночах мріяв?!
Інші люди, заздрі і злі, не думаючи ні про що,
Намагаються на крилах страсті, а не духовної влади
Стрімко влетіти в Божий будинок, забуваючи, у цю мить про всім святому!
 А простір для польоту думки великий для того, хто трудитися до сьомого поту ще
Не відвик! Ці чудові звуки звільняли від пута його дитячі руки, а які страждання і муки
Він по мимо своєї волі перетерпів, але знає навіть дитя мале, що будь-якому горю
Приходить межа! Слава Богові, що він живий й цілий, а повільна імла вже назад
Сама поповзла! Він чекав дня того, коли таке щастя звалиться на нього! Нехай
 Колишні чвари вмруть, а воля й труд будь-які мінливості буття перетруть!
                -59-
- «Мислю так: про отрока запитання Ваше? Немає нікого його тут краще!»
Повідали нам люди про рідке чудо, послане згори:
Про лемент дитини в утробі матері у самої паперті
І про інші такі випадки на Русі вже знали із древньої старини!
Але від очікування чуда там давно вже утомилися, адже нерви в людей не сталеві,
 У них нерви становлять клітки стовбурні!
- «Пророка Ієремію Бог обрав від черева матері:
Візьми - тримай! Пророка на руки, батько, бери!»
Це не свідчить про себе Ісая пророк...
От Вам і загадка в житті! От Вам і урок!
Дай Боже! Щоб вашій дитині все це пішло б взапас, а про всі інше бог спросить з Вас!
Мати зі страху подивилася на дерев'яну стелю й тикнула боярина ліктем у бік,
 Їй здалося, що сам Господь-Бог до них от-от увійде! Не можна бути рабом,
 Довіряючись небесам, як у грішній справі, так і у ділі святому! Хто віру в Бога збереже,
 Той не буде до смерті приречений - так людська поголоска по містах і селам говорить!
 Мир для святості повинен бути відкритий, але гріхи не можуть бути навіки забуті!
- «Не сумнівайтеся зараз у дитяті своєму,
Питання й відповідь складається зовсім в іншому!
Коли відповімо на нього, тоді ми все сповна зрозуміємо,
Свою гіркоту й цікавість до кінця тільки тоді вгамуємо
І разом із сином Вашим духовно розцвітемо!
Господь лементом ознаменував долю його!
Бог обрав для великих і важких справ його одного!
На підтвердження цього відбулося знамення напередодні народження отрока цього, -
Це є свідчення радості, а не суму,
Хоча нас із нею гріхи швидкоплинні на віка вічні обвінчали!
Три вигуки його славили триіпостасне Божество,
Поважали Святу Трійцю: Батька, Сина й Духа Святого!
Господь - Бог обрав Вашого сина ще до народження його,
Йому не потрібно шляху іншого, його зброя - молитва й добре слово,
Саме його обрало саме Божество для продовження діла свого!
Ще до дня народження на черево Марії зійшло Боже благословення!
Радуйтеся такому дитяті й не страшитеся,
Господу до самої землі за нього тричі поклонитеся!
Нічого й ніколи не бійтеся! Подумайте й заспокойтеся,
 Потім у всім Господу - Богові наодинці відкрийтеся!
Запам'ятаєте! Отрок цей буде знати грамоту,
Залишить він міщанську порожнечу й повсякденну суєту!
Буде великим і безгрішним перед Богом і перед людьми,
А людям, що вірують укаже на святу дорогу, що веде тільки до одного Бога
І потроху позбавить їхні душі від повсякденної тривоги!
Третє - син Ваш стане обителлю святою Трійці!»
Уважно слухайте ці слова мудреці, прабатьки й праотці!
 Образ отрока в пурпурі встає й дивиться на блакитний небозвід!
                -***-
Батько й мати не зрозуміли нічого,
А старець швидко зник з будинку отчого!
Не судіть про божественні діяння нерозважливо або просто підспудно,
Бути на землі святим дуже важко!
Не ставте Богові свої умови, живете собі на здоров'я,
Але не поводьтеся з Богом гордовито,
У всім проявляйте тільки смирення й мирську покірність,
Тоді весь дарунок Творця благодаттю наповнить Ваші серця!
Волайте до небес і тоді Господь сам підведе Вас до святих брам!
                -***-
Напевне це ангел Богом на грішну землю був заздалегідь відправлений,
Тому що Варфоломій сам собі був у справах і турботах наданий,
Для благих здійснень був сюди закинутий цей гість гарний!
Він ішов по шляху лісовому в тьмі нічної й у холоднечу, і в спеку з метою однієї,
Щоб отрок, нарешті, знайшов спокій в імлі земний!
А, виконавши призначення, зник в невідомому напрямі, розтанув у далечіні ніким ще
Не розвіданої! Він просто пішов до себе додому потаєною й схованою стежкою! Святий
 Отець прилучив отрока до потаєних берегів і привів його душу в Божий храм! Тільки
Після поста строгого може той отрок спілкуватися з Господом-Богом! Але той книгами
Постійно любувався й із втратою часу ніколи не рахувався! Плачучи й сміючись, він
У який раз перечитував чергову розповідь і старий переказ!
                -***-
У той же день Варфоломій батькам багато книг читав,
Святе Євангеліє перегортав і перегортав,
Швидко й споро отрок Святе Писання на частині розбирав,
Сильно своїх батьків і брата цією подією збентежив,
Він древні істини вустами своїми нині віщав!
Батьки дивилися на нього зі зніяковілістю,
Стефан же з Божественним здивуванням,
А отрок читав із шаленою наснагою,
А домашні слухали його речі із захватом,
Закінчилося ж це читання загальним і невимовним здивуванням!
О, Господи! Прийми молитву мою в далекому й дикому краї,
Я ж Тебе від душі дякую за Твоє ж створення,
За те, що напоумив його розум на знання!
Навмисно не придумаєш таке оповідання!
                -60-
Наставником у Варфоломія старець був,
По велінню Божому він його особисто сам відвідав і привселюдно читати навчив!
Приходив і молився, пошкодував і  всьому навчився! Він до знань завжди прагнув!
Мудрим життєвим досвідом Варфоломія той старець напоумив,
Читати святу книгу - Євангеліє  він його  відразу без затримки навчив
Отже Дух майбутнього подвижника своїми руками цей чернець зміцнив
І на праведну справу думки його він надихнув,
Потім у рідній землі порох його почив,
Але на подвиг він все-таки отрока благословив!
Цей протоієрей був втіленням святих Господніх ідей!
Його час тоді підійшов, коли отрокові стало досить важко!
Дарунок Творця вселяється в наші серця без краю й без кінця!
 -«Відважний старець мій, що ж потім скоїлось з тобою?
 Я ж відтепер тільки Богові служу, і всякий гріх стороною обходжу!»
                -***-
У кожного з нас завжди наставник був,
Чий особистий приклад нас на подвиг надихнув, він поруч із нами жив,
Шлях великотрудну й складну він нам указав,
Шлях, що треба буде пройти, він теж пророчив,
Що не плутаючись і не збиваючись, кожний з нас ціль досягав!
Господь Всевишній допомагає залишити переживання зайве,
Щоб думи самі пішли за невідому грань рідної землі!
 Дивитеся, як біси в сторони біжать, а в них на руках пута деренчать,
 Але ці лиходії й далі грішать і не бояться й зерна зла в сиру землю ночами сіяють,
 І про подальші перемоги неспинно мріють!
                -***-
Зараз подумаємо й ми про наставників своїх,
Згадаємо про невдачі й помилки мої і людей інших,
Любимо ми наставників добрих і серцю дорогих!
Уже відрікалися ми від багатьох гріхів своїх,
Але загрузли в блуді й гріхах чужих,
У невдачах же своїх обвинувачуємо часом не себе, а інших – таких же як і ми грішних!
Про зло мі часто забуваємо, а самі в гріху по вуха потопаємо,
Свою душу терзаємо й на хресті себе зрідка розпинаємо.
Але наставляння й завіти вчителів ніколи не виконуємо,
У смертного одра потім самі себе не шануємо й життям нехтуємо,
Але упущений  час ніяк уже не здоганяємо!
Про що з роками сильно шкодуємо, але інакше жити ми не вміємо
І на своїх помилках  дітей навчаємо, у наставники друзів своїх ми їм постійно Пророкуємо,
але лукавимо, коли свою душу отрутою труїмо, але при всім при тім
Живемо в голові з вітерцем! Свої помилки нам не взапас, от, але коли заяскритися схід
І подме холодний лісовий вітерець – скажемо, що це ж ДОЛЯ або Рок!
Він саме той, хто до своїх рук всі й відразу прибере, того й пощадить Господь-Бог!
                -***-
Минуле в сьогодення миттю перетворилося, усе, що треба, уже давно звершилось,
А чаша ваг до заходу схилилася! Ну, що всі уже переконалися в Божественній силі?!
Про труднощі шляху, що нам ще треба буде пройти, навіть ми не припускаємо,
А тому шлях свій завжди ми самі вибираємо і надії не втрачаємо! Ми любі труднощі
Подолаємо, якщо птицю щастя в своїх руках втримаємо!
Кинуто жереб - ангел на небі й доля на землі,
 От тільки майбутнє усе ще як і раніше бачиться в сірому тумані й в імлі!
На схилі віку, пізнавши чимало горя й лих, не зробивши всього, що ти міг,
Раптово душею й тілом я занадто сильно занедужав і свої цілі звузив,
Але потім силоміць волі себе переміг,
І тим самим собі тоді допомогти зміг, це було у вогку й холодну ніч!
Збіг обставин теж юнаку допоміг розгребти зі свого шляху лід і сніг!
Наслання зникли миттю геть! У шанобливій смиренності тоді вперше я встав
 У вівтаря на коліна, тому що був до цього юнаків упертим,
І не позбавлений дещиці гріха й сорому! Багато чого я в житті міг би в ту пору здійснити,
Щоб спокійно в ній свій шлях потім завершити! Ледь-ледь б моїй душі охолонути
І не випускати б найтоншу нитку з рук своїх і трудитися відразу за трьох!
 Так що я псих? Здається, я ще перебуваю при козирях своїх!
Приречення Бога повинен був я мовчачи вершити,
За долею своєї ганятися й не сильно та на явно грішити,
Щоб гідно на землі свій шлях завершити!
Нехай пурга й хуртовина заважають моїм годинам дозвілля,
А рок лихо ополчить, але відразу зробить вигляд,
Що воно промовчить, але совість і сором розгадають і цю загадку
І самі розставлять інтереси свої строго по порядку!
 Майбутність таке, грішне й святе, воно мирське буття викриває,
 А те на її обвинувачення вже не відповідає - воно в сірому тумані тихо тане!
                -***-
Невтомно, без утоми крокуючи і нікого навколо себе не чуючи,
Зі шляху не збиваючись і нікого не віддаючи,
Про добро лише завжди в годинники дозвілля зраджуючи,
Друзів ніколи не забуваючи,
Свою надію у душі постійно зберігаючи,
У боротьбі завжди її одну оберігаючи,
У гріхах знову загрузнути не бажаючи,
Всі свої гріхи осмислено проклинаючи,
Про почуття боргу ніколи не забуваючи,
Свій великотрудний шлях чи то в Раї, чи то в Аду завершуючи,
Можу сказати, душею не кривлячи серед білого, але вогкого й холодного дня:
«Ви слухаєте нині переможну трель солов'я, але пісня, що звучить, насправді не моя!
Вам чи повчати мене, що не можна кидатися з вогню відразу в полум'я?!»
                -***-
 Голова моя давним-давно сива, роки давлять і душу гнітять,
До самітності ведуть ні на що незважаючи,
Двері свої грішникові в Рай або Пекло по черзі відкривають
І мовчачи останнього результату дожидають!
Треба жити не тільки для плоті, але й для душі, от тільки вмирати, ще не поспішай!
Не соромся й не осоромленим будеш, але все погане згодом сам забудеш,
Навіть коли ж станеш перед Богом і Йому зізнаєшся багато в чому,
Він не буде задоволений останнім підсумком, а все відразу ж покриється й туманом,
І смогом! Божий гнів на своєму чолі, запам'ятавши, ми чекаємо божої кари подальшої,
 Але невже і ми настільки старі й не настільки розумні, як інші громадяни
Цієї багатостраждального й нещасної з першого погляду країни?!
                -61-
Не довелося Варфоломію тоді науки вивчати,
Лихо, що нависло над Ростовим, треба було будь-яким шляхом  уникнути!
Лихо змусило нове пристановище для своєї родини шукати,
З міста потрібно одним махом кудись їхати! А що й де шукати?
 Ніхто не може знати, де їм під руку підкрутиться благодать!
 Місяць багряний висвітлює на тілі країни одні рвані рани та погорілі храми,
 Їхнє оздоблення золоте ніколи не давало татарам спокою! Татарські кочовища туляться
 Й понині під кронами височенних дерев, вони стоять поблизу струмка, де водиться
 Чимало всякої звірини! Обителі дикі будували люди за духом великі, а народ той
Поспішає й усе на своєму шляху рубає, косить і заживо винищує! Життя в бояр пішло
Шкереберть, і воно летить слідом за легким вітерцем, а потім повзе поповзом
І зупиняється на попелищі великому серед степу дикого, де вже стоїть вершник,
який Розмахує своїм палашем! Ворог творив розбій, він у тьмі нічної затьмарював Місяць,
І лементи простромлювали нічну тишу! Вже немає кому від безлічі лих рятувати нещасну
Країну, але поки люди плекають надію на чудо, діти вкриватися від татар уже не будуть,
Але забави дитячі обертаються стогонами й плачами, і до них на додачу поблизу
З'являються вершники напрочуд видючі! Вони від злості чорні і їм потрібні, як у горлі
Кістка, невільники і раби, а ті кричать від болю та нудьги!
 Таке повеління їхньої долі! Важко Русі з колін піднятися, щоб звільнитися
Від цепів багатовікового рабства! Народ волі чекає, але князь ворогові приводу для раті
Не дає! Жити людям стало ще гірше, пояса щодня затягаються усе тугіше й  тугіше,
 А страшний вереск над полями й лісами, немов густий туман надовго навис!
 Вирізати б ворогів відразу, так немає князівського указу, однак краще людей живе
 Навіть під хазяйським тином собака! Куди ж рухається військо враже? - Цього ніхто
Заздалегідь Вам не скаже: воно піде туди, куди йому візири накажуть! У потьмянілих
Обличчях немає різниці, але це тільки з незвички! Перемога або смерть?! Як жити надалі?
 Тіні різнорідні вже підійшли впритул до ікон чудотворних! З неба сонце
Скотилося, і земля від хмари пилу відразу затьмарилася! Люди доїдають
Останні сухарі й про своє благополуччя думають від зорі й до зорі!
                -***-
Князь Іван купив у хана ярлик на місто Ростов - був такий град, у якому люди дуже відомі
  Часто боліли і непритомніли, але в на площі пани накривали для бідноти пристойні
Столи! Відколи люди пішли всупереч своєї долі жити на суходоли, вони с тих пір
Не бачили війни! А біля хати гавкають величезні собаки, вони свідомо лежать біля
Господарського дому: будуть сповіщати хазяїв,коли біда дійде до цих країв! Але князь
Іван сам почав грабувати вотчину свою, не дотримуючи навіть церковних постів!
Коли Мина з молодцями вступив у древній град,
Бояри дружно тоді зустрічали всю московську рать,
Рахуючи, що вона принесе їм одну лише благодать,
Важко відразу чужі наміри зрозуміти, але ворогів потрібно вчити по своїм законам жити!
За стіл московітів ростовські люди саджали й пригощали статних молодців,
Колишніх розбійників і стрільців, але коли згас світанок,
Пошкодували бояри про вчинену справу гірко, та й годі:
Стрільці, загрожуючи мечем і плахою, залишили жителів Ростова без тину й без сорочки!
Князь Іван був над міру ласкавий, але хотів бояр перетворити у своїх же підпасків
 І залишав їх без батьківської ласки! Сподіваючись, все-таки на удачу, Кирило ледь-ледь
Не стогне і не плаче, однак все-таки сподівався на щасливий випадок! Про це він говорив
Відверто в присутності жінок одному з своїх дружків, який свою скорботу так і не зумів:
«Ти душу дарма не муч! Бог урятує нас від загибелі неминучої! Нехай мине час
Балачок і різноманітних чуток, а опісля ми зробимо спробу достукатися
До Господа-Бога!» Навіщо себе постами розморювати, коли потрібно на поле брані
Прибульців воювати?! Мечем махати і рота зайвий раз не розкривати! «Діти, йдіть
Мерщій до хати, Вам потрібно науки опановувати і пусті розмови при нагоді
Не треба вести!»
                -***-
Коли гонець за Кирилом від Оверкія примчав,
Негайно ж боярин із дружиною в Ростова прожогом помчав,
Розбрат і розруху від московітів він там спостерігав,
Самоправність на кожному кроці відразу примічав!
Надивившись на беззаконня, назад додому його навряд чи живим примчали баскі коні!
Він усе далі й далі йшов від погоні, його життя спасали молоді коні!
Напередодні нових битв на Русі князь кого завгодно в зраді й зрадництві обвинуватить,
 А це, як відомо, сокирою й плахою людям загрожує!
 Усього можна чекати від знаті, але тільки не прокляття, тому що слов'яни кревні
Сестри й брати й до того ж у них є загальні закони й поняття! А розбійники криваві
 Не могли жити без розбою й розправи! Пізнавши всі муки Ада, люди прагнули скоріше
 Добратися до райського саду! Вони ніколи не стануть служити підлим тиранам!
У розбійницькому потоці було жити набагато гірше, ніж у смердючій твані або в осоці,
Московіти розуміли правду односторонньо й однобоко:
Князь - близько, а хан - далеко, а тому велика частка ризику,
Що прийдеться князеві кланятися дуже низько, рахуй, що до самої землі,
Але надія ще тепліла в крові й Кирило святими сподіваннями жив,
 Щоб Господь всіх слов'ян заново тим самим хрестом, що і євреїв благословив!
Невже князь Іван про це забув? Люди ж люті і злі  умисно Русі мечами загрожували:
Вони мали міць і сили, щоб, не відкинувши ні молитву, ні Бога й виявивши при цьому
Мужність строге, піти скоріше за високі відроги, ледь несучи затерплі ноги від лиха
І тривоги! Оплакавши прожиті в неволі роки, бояри сподівалися на чудо природи, тому
Що немає зараз змісту зависати на двох кінцях старого коромисла: буття всюди
Їде слідом за нами, але воно ж бідніє й убожіє з роками, а люди стають грізними
Псарями! Їхня хода - важчає, а голос - грубішає й завмирають у глухомані святі ідеї!
Їхнє світло розумників уже майже не гріє! Кожний мислить, як уміє!
                -***-
Кирила трясло й знобило, коли з коня він на своєму подвір'ї злазив,
 Тряслися жили й назавжди відмирали білосніжні крила,
Перед очами образ Оверкія дуже довго стояв!
 У ту мить міський єпископ у петлі майже що вмирав,
Кожний городянин на це зло тільки мовчачи з боку дивився,
Однак умираючому єпископу нічим  у ту пору ніхто не допомагав на руку скору!
Тільки Бога молив і в душі звірів і іродів засуджував,
Але з Московською раттю в бій ніхто не вступав,
Під Московським ярмом народ соромливо плакав і потай ридав!
Його погляд заціпнув і вже ніхто пісень на землі православної вголос не співав,
 А волю десь по білому світлу носить страшний і непривабливий вітер!
 Перед нею ліс дрімучий, а над нею збіговисько із грозових хмар, хоча з-під землі
 Уже пробивається холодний ключ! Зло діялося скрізь одне й те саме
 І воно було, бог вість, на що поблизу схоже! Коли зло присниться,
 Воно відразу в яву втілиться!
                -***-
Московські руйнування мовчачи народ переживав.
За слабість духу кожний сам себе окремо бичував,
Душу й плоть на дрібні шматки кожний би розірвав,
Але люду ростовському вже ніхто і нічим не допомагав!
 Князь їм постійно брехав і на їхнє добро весь час зазіхав!
 Будь-яке лихо пройде і пора наживання багатства мине,
 Воно в Лету кане, і благополуччя в країні все-таки настане,
 Але прийдешні події всі надії розвінчали,
Тому що на місто впали страшні смути й муки!
 Навіщо терзатися й уболівати, чи не однаково, коли прийдеться вмерти?!
 А поруч свистить чи то плітка, чи то батіг уже чимало років! Хто зумів свій гріх
Зрозуміти, той, напевне, не стане зубожіти і повинен зрозуміти, що життя одне
 І його треба прожити так, щоб темрява пройшла і їй на зміну світло прийшло! Ось воно!
                -***-
Народ від поборів князів московських швидко убожів,
В убогості він постійно жив і від голоду юрбами вмирав,
А Іван Калита на все це мовчачи дивився і щось робити не квапився!
Тільки золото й срібло завжди у вигляді податі вимагав, так він данину збирав
І землю ростовську своїми руками на дрібні частини розривав,
Але й про багатство своє ніколи Калита не забував,
Братів слов'ян він не жалував, тільки податі справляв
І з тих, хто повинності не відбував й хоробро запитував,
Не згодних з ним батогами до смерті забивав - цей, по великому рахунку,
Безсоромний нахаба! Він м'язами грав і силу свою демонстрував, немов би
Щось прилюдно репетирував, він народ ростовський ненавидів і ним нехтував,
Роз'єднаність і зло в душі слов'ян особисто вселяв! З тим, хто поводиться гордовито,
 Люди чомусь розмовляють напрочуд смиренно, хоча яскраве полум'я горить
Перед  стражденними очами й уже почорніли обличчя у тих,
 Хто до істини все життя прагне і на собі бричку з гріхами тягне!
Він жорстоко правив і народ мовчати змусив, тому що всі люди – боягузи і страхопуди!
Князь голови без розбору сік і завжди знаходив якийсь привід, і на особистості
Н е дуже дивився і казною не барився,
А з татарами постійно загравав і їм все й завжди прощав,
Але постійної поваги до свого князівства вимагав, і гіркоту і нудоту у розумних людей
Викликав, адже схиляв їх дітей і жінок до веселощів і забав!
Дочка свою за князя ростовського все-таки заміж віддав,
Потім князівство зятя до своїх же  рук тихо й мирно прибрав,
Поборами зятевих васалів просто пошматував,
Ганьбі й знущанню по-своєму ж велінню людей ростовських зрадив!
Додолу народ повалив цей московський нелюд, але ніхто його із престолу не скинув!
Він довго правив і жити в злі свій же народ під катуваннями змусив!
Це був грабіж ніким і нічим не прикритий, але слізьми народними рядно обмитий!
                -***-
Зламався боярин високий і гарний,
Його будинок грабував посланник жорстокий і пихатий,
 А боярин на грабіж дивився, як хазяїн недбайливий!
Невичерпні сили розум зовсім вже затьмарили й плоть вони не пощадили,
Не попивши й не поївши й ледь-ледь слабість духу здолавши,
Головою пониклий, до безглуздості вже, здається зовсім звиклий,
 Душею утомлений, в одну хвилину честь свою зрадництвом він заплямував,
Але нещастя велике й страшне горе на своїй шкірі не раз випробував,
Просто за так все своє добро ворогові  до останнього гроша віддав – не продав,
 Тому що ворог кмітливий сам його майно забрав і залишив на ньому своє тавро!
Він став простою тінню, і нещадний час збільшував ступінь його прикрості,
Не залишилося колишньої старанності або запопадливості, життя розділилася лише
На короткі миті, усюди панувало збурювання, а роз'єднання стало тим каменем
Спотикання, за яким, немов за сталевими шорами, не видні нечисленні російські
Простори, а там є гори і доли! Земля, що була колись раєм, стала просто невпізнанною!
Він вважає, що відтепер Русь умирає, але виходу ще ніхто з тої  пастки толком
Не знає, тому що затьмарення на Русь із усіх боків насідає! Хтось свободу за руки
Силоміць тримає, а простий люд не доїдає, але свій розум холодним тримає!
                -62-
А в селі московіти творять бедлам,
Стоїть жіноче виття й чоловіча лиха лайка, там процвітає шум і гамір!
 Скоріше столи накривайте й з розпростертими обіймами московітів зустрічайте,
Хвіртки й двері ширше відчиняйте, удома і комори від скарбу відразу спустошуйте,
І голови свої під мечі московські самі ж підставляйте,
Князів Ростовських у своєму лиху обвинувачуйте, бояр Ви теж ніколи не забувайте,
Але нікому й ніколи це зло надалі не прощайте! Стремено в стремено, до світанку
Наближається час! Незабаром потягнеться в гору вільне плем'я!
Всьому своя година, всьому свій час!
У ту нелегку пору меж боярами не було угоди московітів бити,
Але їх продовжували люто ненавидіти, але хто ж міг таке  зло заздалегідь передбачати?!
- «Лихо насувалося неминуче, щось робити було просто необхідно!
Загублено всяку повагу, а будь-яке зволікання буде недоречним,
Так постоїмо ж за себе, мої сестри й брати!»
                -***-
Виття в селі стояло як на похоронах,
Мужики витирали червону кров на вусах! Усе - тлін! Усе - порох!
Грабували всіх підряд - їх ставили в довгий ряд,
Відбирали все селянське добро у всіх людей підряд
 І не дивилися на шум і свист і на те, хто ти: багатий чи злиденний?!
Вуха від лементу й жіночого виття несамовито гудуть,
Двері селянських комор здивовано скриплять і скриплять,
Люди в селі плачуть і кричать і довгими ночами багато хто з них не спить,
У глухомані ведмежої бешкетує  ворог заїжджий! А бідолахи поклоняються
 Своєму приїжджому владиці, от тільки стогони й лементи напрочуд дружні й великі!
 Усе загинуло, усе пропало, але московітам було добра награбованого мало,
 Вони суворо карали людей навіть за кожне слово, сказане похапцем, вселяючи
 У людей неминучий перед карою страх! Мукають корови й бики, здавалося,
 По лісі розбіглися молоді й лихі на вид пастухи! За будь-яку провину
 Карала людей доля! Особи сумні поплелися дорогами країни
 Багатостраждальної, клянучи й сварячи власне життя!
                -***-
Родина Кирила жила, як на попелищі,
У будинку залишилася одна душа, а за нею порожнє днище -
Родина стала жебрачкою: жила без даху й без їжі!
Куди тепер піти й де пристановище собі знайти?!
«Друзі, у нас є один шлях - на цвинтар, де ховають і багатих, і злиденних!»
Старіє рідне селище, там немає давним-давно щасливих сновидінь,
Душа вже спозаранку вивернута навиворіт, але жадає бою без частки зволікання!
Куди свій погляд не кину, замість привільної рівнини бачу горі єдине! Нестаток і смуту
 Породив диявол лютий, і немає спокою ні мінути в мирського буття! Села
Спалено, усюди вбивства й грабежі й немає ніде живої душі! Від криків гул стоїть,
 Тільки один Іван спокійно в ліжку з голою дівкою спить, він роздягнений і ситий
І душа за Русь у нього давно не болить! Він знову намагається народ розіпнути
Й змусити мовчати! Йому прощення немає за безліч лих!
Князь від справ відійшов і кудись від людських очей зник! Смерть землю разить
І страшним мором вона людям загрожує! У власне ім'я слави Іван творить
Над людьми розправу заради лякання й забави!
                -***-
Буває, що воїн іноді навіть лева нагадує, коли гарцює на коні,
І коли один на один у бій хоробро з ворогом вступає,
Однак занадто часто саме навпаки буває,
Коли семеро на одного із засідки нападають,
Навіть боягуз тоді себе тигром має на увазі,
У юрбі за спини сильних він себе ховає,
Кричить, верещить і хоробро мечем махає!
Коли ж сильний воїн на нього одного нападе
 І час на секунди прожогом піде, він поводиться, як нетяма або ідіот,
Він кошеня нагадує - нявкає, лощиться й хвостом  виляє,
Новому князеві служить, а старого відразу ж забуває,
Сила над совістю завжди переважає!
На жаль, це мені Русь нагадує, воно мою душу терзає,
Адже тут не російський дух, а зло переважає!
Ніхто не був здивований, що Русь уже давно перетворилася в розбійницьке кубло,
Там кожний думав тільки про одне, як захистити свою рідну домівку
Й щоб не постраждати при тім?! Коль осел сидить у сідлі, тоді що можна сказати
Про країну? Люди плачуть і  до небес волають, але як їм далі жити заздалегідь не знають!
                -***-
Мене древня історія Русі забавляє,
Святенництво й безсоромність князів воістину вражає,
Жорстокість насторожує, а дурість просто дивує!
Що ж зараз нас із древньою Руссю поєднує?
Це питання завжди в серце моєму, але воно нагадує мені нікчему!,
Душу палку постійно це питання терзає й добра ніколи мені воно не передвіщає!
Сум'яття й біль на серце множить, але ніхто не зможіть свої спротиви злу надвоє
Перемножити! Що ж зараз із древньою Руссю відбувається?!
Невже, Русь свята, Бог тебе не пощадить і не відкриє двері Раю?! Невже нам приготовано
Ы вже давно життя без мети і без цілі і гинути призначено лише тільки на дуелі?!
 Колись люди здоров'ям блищали, сьогодні ж вони знемагають від нудьги й суму!
Вороги країну терзають і на частині хоробро її розривають,
Кишені собі золотом і сріблом набивають, а Вірою зло своє прикривають!
А над головою небо блакитне, але тут же діється справне зло,
 Немає ніде душі спокою! Русь! Що ж діється з тобою?
Настав час приготуватися до бою й, якщо треба, то й ризикнути головою,
Себе погубити –всяке може статися, але їхній меч і щит будь-якому лиходієві шлях
Перепинить, навіть якщо він ворога до кінця не зупинить! Однак всі отамани не можуть
Жити без розбою й обману, але у них немає дещиці стида й сорому!
Правителі про чесноту, як правило, постійно забувають,
Вони в гріхах до самих вух потопають, а про народ ці люди взагалі не згадують,
За його рахунок живуть, а його в убогості залишають,
Великосвітською душею своїм ж народом нехтують!
Надра землі грабують і на ній же несправедливість насаджують, а людей обпоюють,
А потім ще й клянуть і замість щастя їм пропонують канчук і батіг!
Себе великими представляють, але про достоїнства інших просто мовчать,
У златі себе купають, а простих людей дико нехтують,
Своє багатство нові бояри ніяк не приховують,
Бабки кують, особливо не вникаючи в їхню суть, серця ж блуду віддають,
 Про Бога забувають, однак, храми будують і церквам трохи допомагають,
Багаті ж себе патріотами Росії вважають,
Однак золоті запаси розкрадають і за рубежем їх залишають!
У церкву приходять, їм усе з рук навіть там сходить, вони за ніс навіть Бога водять!
Мені, чомусь, ситих котів вони нагадують, їх б'ють і стріляють,
А вони однаково в воді не тонуть і скромно себе не поводять!
Російське м'ясо їдять, у маслі купаються,
Але над хазяями своїми насміхаються,
Ліні надаються  й мишами бавляться!
Так ситі коти завжди живуть - чогось поволі чекають,
На чужому горбі в Рай вони знехотя йдуть,
Але замість Раю, здається, у Пекло потраплять,
Адже Ангели за ними слідом ідуть, а ті їх не дуже поряд з собою чекають!
Душа людини виносить такі мучення, що немає слів для висловлювання,
 А жереб життя увесь час вертяться поблизу кончини й тризни!
                -***-
Розбрід на Русі й думки, і розуму,
Не впорається з боргами вона сама,
Горе на Русі, горе завжди тому, у кого немає розуму!
Справ незавершених там безліч!
За тобою, Русь, іде дірява торба!
За тобою, Русь, повзе смердюча чума!
 Незабаром у вогні й у тумані зникнуть дома старі й дерев'яні
 І височенні тереми!
                -***-
Здавна бацилою комунізму Русь була заражена,
Слава Богові, хоча б Віра знову вже відроджена!
На патріарха Московського вона навалена,
Вона, як дороговказна зірка, Росії завжди споконвіків була потрібна,
Без Віри в Бога Росія нікому на цьому світі не потрібна!
Вона й розумна, і ніжна! Надворі давно вже стоїть холодна весна!
Росія! Будь з народом і духом сильна,
Пишайся людом своїм і будь завжди йому вірна!
Голос віщий звучить усе різкіше, є дві, по суті, речі:
Совість і честь, а їх зажди присліджує дволика помста!
 Що в неї за життя, однак, я, як і раніше жагуче люблю її?!
Коли ж ти внутрішнє духовне тремтіння вгамуєш
І себе ти знову, Росія, у боротьбі знайдеш
І душі простих людей відразу ж зрозумієш,
Потім двері Вірі навстіж відкриєш і пляму бруду із себе відразу ж змиєш?!
                -***-
Куди направити силу розуму й душі в настільки віддаленій сільській глухомані?
Треба подумати й вирішити, як грішниці далі жити?!
Може бути, варто залишитися  й надалі жити в тиші!
Душа говорить: живи й надалі, але не гріши! У похмуру  годину вечірній захід уже зовсім
 Згас, не стало видно небес і увесь світ для людини в ту ж мить до ранку зник!
 Хто б не стояв у її штурвала, йому однаково буде злата й срібла мало,
 А порвані ланцюги в безодню ще не впали, їх діти на пагорку рано ранком підібрали!
Пророкування небес збувається, але ніхто їх більше не лякається, от тільки погляди
Ворожі не зможуть остудити речі хвалебні, однак на виразки житія треба налити води
Зі святого струмка! О, Боже, нехай води цілющі переможуть всі сили ворожі!
Куди направити сили й знання наші?
Як вирішити життєві проблеми: мої й Ваші?
Де знайти мені відповіді на питання грішної душі?!
Доля - тривіальна, а життя остогидле, як лобкові воші, але воно твердить одне і те!
На душу диявол, що сили, давить: гріши, гріши! Сам своєї проблеми спробуй вирішити!
Ніколи немає спокою й щастя, усюди й скрізь одні лише нещастя встають на шляху,
 Але в годину вечірню ще крутішими здаються неприступні терни! Бажання безмежні
 І немає колишніх прагнень, від них залишилися одні лише бліді й безбарвні тіні!
Переміняються цілі покоління, але, як і колись, вони гнуть перед іноземцями коліна!
                -***-
Життя відповіді чути не бажає,
Тільки питання переді мною різко ставить,
Вогнем палить, і сутінок ночі опромінює,
Вона зараз моєю судьбою й мною править!
Мій біль не чує, тому що ледве дихає й знати нічого про мою неміч воно не бажає!
Буває, що і доля іноді нам ледь-ледь догоджає,
Але розум і ум ніколи вона не перемагає,
На міркування час нам не залишає
І мій біль серйозно вона ніколи не сприймає!
Буває, що хтось і мене на землі проклинає,
Потім, як ні в чому не бувало, з обіймами зустрічає!
Невже людина свої гріхи так швидко забуває?!
Однак Бог знає й про це Він нам завжди нагадує!
Паршива вівця своє місце в череді знає!
Бог на благі діяння навіть її благословляє,
А вона як і раніше в хмарах літає!
Ніхто не може серцю той час допомогти,
Себе в гіркоті й у радості зразу ж перемогти,
У країні суцільна тьма, а за вікном - одна й та метушня!
До кого звернутися, щоб у праведності слів небес ще раз переконатися?
 Хто зможе допомогти в цю вогку й холодну ніч?
Як мені далі жити, щоб не згоріти й свою душу зненацька не обпалити?
От про що веду я нині мову!
Як мені Вищий Розум зрозуміти? Як Його діяння осягнути?!
Може бути, що в ім’я свого майбутнього себе в руки Богові вручити?!
І ні в чому й ніколи себе не винити,
Тільки Бога одного любити й душі своє життя присвятити!
Треба Бога благати і гріхи постійно відмолювати, а потім відійти від суєти!
Зло б геть-чисто забути, а гіркоту буття в страсті своєї утопити,
А спрагу знання читанням угамувати!
Де ж сили мені, Боже, взяти, щоб розум Твій осягнути!
Схоже, що Тебе мені, Боже, ніколи не вдасться зрозуміти!
Треба щось робити! А де ж знань стільки взяти?! Які заходи треба здійснити.
 Щоб тільки гарні вчинки чинити?
                -***-
Душею - уболіваю, а на ділі нічого для поліпшення життя не роблю,
Просто жити зараз волію й маю на це надію!
У вогні страсті не горю й нікого вже давно не кохаю!
Я себе в історію занурюю,
Русі на любов’ю віддаю перевагу, але не хватає наснаги, щоб всі свої думки записати
На папері! Це твір саме їй присвячую! Думаю про високу матерію, а сам потерпаю
Від повсякденної феєрії! Разом з героєм уболіваю! Його донині люблю!
Його турботами зараз живу в минулому й наяву, у його юну душу дивлюся
Й у минуле разом з ним іду, але ж він не підсудний громадському суду!
Запитую! Сумна ти чому? Тебе зрозуміти не зможе ніхто!
Я роблю перший крок до нього, отрокові малого,
Витираю в його очах сльозинку
И знову виходжу на його ж стежку!
                -***-
-«Боже, дай осягти! Господи, я все прийму,
Я життя хочу прожити по розуму,
Дай осягти Веління Твоє й Волю Твою,
Щоб життя налагодилось в цьому благодатному краї!»
Усе, що я вже написав з горем навпіл
Призначено, в основному, тільки біднякам!
-  «З безодні до Тебе я, Господи, волаю,
І слов'ян об'єднати Тобі, Отче, особисто пропоную,
А князів московських зовсім не розумію!
Господи!  На все є воля Твоя,так  помилуй же і Ти мене!
Господи! Помилуй, помилуй мене!»
Я ж молитву цю буду повторювати на самому краї білого світа!
Знаю, що Творець Всесвіту визначив грішникам вічне мучення,
А тим, хто Віру в Бога відкидає, Господь покаяння відразу пропонує
І на розум людей завжди й за всіх часів уповає!
                -63-
Після Московського погрому,
Не залишилося в боярина ні вогнища, ні дому,
А чоло покрила холодна знемога!
Жити стало неможливо: буття неправдиве й зрозуміти його дитині досить складно,
Руйнування на землі царює зараз скрізь,
Воно навіть є на далекій зірці!
Життя немає бідному люду ніде,
Залишається жити в одній темряві, забуваючи геть-чисто про мирську суєту!
Думати й мріяти треба про чудо й відсіч давати кожному Іуді!
Як мені Вас шкода, прості люди! Ви ждете чудо, але нічого окрім розпутства
Рядом з Вами немає! Проте Ви, по суті, міфічні герої, а наяву - звичайні ізгої!
Я ж ніяк не сховаю, що яму нікому я тут не рию,
Але боярин уже давно лежить пошти що в могилі – його покидають останні сили!,
Його насправді неміч і хворість майже вже здолала,
Погляди дітей і дружини на хворого недвозначно спрямовані!
                -***-
І тут така катавасія почалась, що прислуга нині по різним селам розбрелася!
 Там, де чувся ґвалт –панує тиша! Загублено з хазяїном двосторонній зв'язок,
Із князівства Ростовського люди розбрелася,
По лісах і болотам у перегони пустилася, зовсім розпестилася й розпустилася!
Працювати ніхто не хоче, собі й людям голову всякий поденник морочить
І говорить, що рід боярський все-таки буде московітами розбитий,
Але тиран багатогрішний пропонує всім тільки пекло кромішнє!
Уже так на Русі повелося, що Батьківщина про людей ніяк не піклувалася!
Усе на своє місце давно вже вляглося, у перегони пустилося й безвісно зникло!
Все святе у вирі утопилося! Що ж землю струсило і в розбрат її занурило?!
Невже на возі поламалася сталева вісь? Всі люди виживають поодинці!
 Не зрячи берези пускають гіркі сльози, побачивши життєву прозу на тісній лісовій
Дорозі! Ніхто не в змозі зупинити гіркі людські сльози!
 Жити нам треба набагато суворіше й вибачення просити у Господа-Бога!
                -***-
Накажеш виконати - не виконають,
Потім лихим словом про це багаторазово нагадають!
Нагадаєш їм - нагрублять у відповідь,
Управляти людьми, треба було вміти,
Суперечити васал Панові не повинен навіть наважуватися,
Але пасинки природи мордують власні роки собі ж на догоду й на погибель народу!
На Русі все з рук валилося, усе кінчалося, добро зі злом голосною луною сперечалося,
Але при своїй же думці люди залишилася! Опісля свар за руки бралася і в своїх гріхах
Один одному зізнавалися! Їм би вище своїх проблем встати, щоб горе подолати, а люди
 Начинали майно пропивати і все, що є виносити із бідної хати!
Щастя від Русі відверталося,
Тільки горі й зло навколо напастей воєдино гуртувалося,
Ворогами Русі це дуже добре оплачувалося,
Але слізьми для народу воно, як завжди, оберталося!
Залишилася тільки честь, але немає нічого: не попити, не поїсти,
З небес падає щось, як із кривавого високого ешафота,
Правлять Руссю князі та бояри і їм нерівня інша босота!
Їхнє житло без води і їжі, вони, по суті, злиденні!
Чи християни вони, що визначають мораль всієї російської землі?
Уподібнившись худобі, а їм вона, напевне, до вподоби, вони пропонують ними стати
Й нам, божим дітям - дочкам і синам, але ж ми не можемо знизити себе до кінця!
Немає нашім гріхам немає кінця, але чому не прислухаються князі до слів Всевишнього
Творця? Так народу й жилося, як моглося!
Дай, Бог, щоб жити Вам так ніколи не довелося,
А про смерть ніколи не думалося!
Що ж у тому маєтку відбулося? Що ж там сталося?!
Може панів здолала мирська утома?
Доля в Кирила гірка, він тільки злегка почав нагадувати домочадцям  дивака:
На розкіш дивиться звисока, навіть двері залишає без великого замка,
 А сам спогорда дивиться на боярську гордість, але босота сама виходить із кожного
Болота і вона на спомині легка: що хочете, те й бере і на вогонь святості подібно злому
Вітру, що сили дме! Для когось життя суцільна потіха, але Кирилу нині не до сміху!
Його стогонам вторить голосна лісова луна!
Хазяїн важко дихає й нікого він уже не чує, тільки думає про себе,
Що думками тривожними він просто швидко себе погубить!
У миру - гроші, а в  молитві - слово, вони всьому початок і основа!
Господарство знову треба створювати й на допомогу Бога у всім уповати,
Якісь проблеми постійно вирішувати, а де ж йому сили взяти, щоб життя спочатку
Розпочати? Немає ні двору, ні хати – залишилась подоба дерев’яного ліжка,
Але над головою тремтять хмари і всю ніч горять Стожари! Ворогам розбій до снаги,
Вони господарство розорили й розграбували, а господаря по мирі пустили,
Віру принизили й навіть про молитви люди забули,
Злиденним боярина московіти залишили, збезчестили й знеславили
 І ледь-ледь на коліна його бездарі не поставили, але від неподобства його спасла
Старенька дружина! Люди прості  позбавили боярина самовпевненості і над усім сили
Зменшили і схилити голівоньку силоміць до землі його змусили!
Древній рід московіти погубили й привели його древній рід на край своєї ж могили!
Про честь і совість князі геть-чисто забули,
Роздягнули, розорили й голими по мирі своїх же людей вони запросто пустили!
Їм наплювати на святість і благодать, але не може Кирило ніяк зрозуміти,
Як Віру й життя воєдино зв'язати?! Здається, горе зле вже висуває
 Життю свої умови й руйнує час колишній! Хтось в цих краях зайвий?
                -***-
Князі про Господа давно вже забули!
Тільки непорядні справи вони потай від своїх людей вершили,
Совість розтратили і честь свою десь забули,
Вони суд несправедливий на своїй землі вершили!
Ходили всякі слухи, що нині хазяїн не в дусі, але це тільки слухи -
Вони дзенькають в одній юшці, але користі немає, а тому це чистої води марення!
Незримо й невідомо куди сили пішли із заповідної батьківської землі,
Роки молоді давно пройшли, у Лету канули вони, тільки хвороби духом пожвавішали,
Горда злість і палка зухвалість душу наодинці з болем напередодні залишили
І на розтерзання її гіркоти без одежі представили!
Роки плоть давно покинули, вони мимо її волі десь у пустищі згинули,
Але в ім'я моці держави було потрібно зовсім інше царство:
Не різношерсте і зле, а потужне й святе, де б не було ворогів і ізгоїв!
Час той, як видно по всьому, був не простий і це зрозумів  навіть злодій відривний!
Куди Кирилу піти? Куди йому податися, щоб до кінця життя зустріти щастя?
За роками своїми вже ніяк не погнатися,
До багатого життя не дане йому повернутися,
Може стоїть й мені крізь сльози, біль і погрози мало-помалу долі й  судьбі посміхнутися,
 Щоб потім у горі й злі своєю же кров'ю заживо захлинутися?! Хто зможе втнутися
 В таке буття? Один лише небесний суддя!
Як знайти в собі сили, якщо люди про святість зовсім уже забули?
У душі немає колишньої Віри, а в побуті процвітають дурні манери!
Бажання є, щоб урятувати зганьблену честь, але немає сил,
Їх злий татарин напередодні привселюдно погубив
 І боярина він прилюдно образив і зганьбив!
Боярин той до постелі хворобами прив'язаний,
Але він про свою чернь в час денний й нічний думати зобов'язаний,
Але не всі підуть за ним, таким немічним, старезним і хворим!
Якому князеві або бояринові їм на поруки віддатися?
Може, потрібно їм на Біле озеро юрбою податися
Або в Тотьмі свого дня дочекатися?
Однак страшно зараз із місця зриватися!
Роки не ті, щоб блукати в темряві! Можна до мети відразу не добратися,
Однак не можна й тут назавжди його родині залишатися!
Треба! Треба в шлях-дорогу швидше всім селом збиратися!
Невідомий шлях потрібно здолати, думати важко, а то, щоб сміти!
Морок стає все чорнішим й густішим, лихо й біль назавжди оселилися в сосновій пущі,
Життя розгублене без залишку: стали жити й гірко, і паскудно! Усе йшло до занепаду!
У годину невизначену задув суховій східний, закінчився збір думок опівнічних:
Шукати треба щось, інакше так можна самим дійти до ешафота,
Однак іти з насиджених місць ні у кого не має бажання - тут є житло, є й робота!
Уже така людська природа - усе перекладати на плечі сільського сходу!
Однак, йому одному треба вирішувати: чи є потреба настільки тяжкий шлях вибирати
І недоторкані Палестини цієї ж весні освоювати!
Що там, що тут - гинути! Не час життя своє ламати!
Що ж тут думати й ворожити? Що ж тут вибирати?
Де ж сили й руки на старості років бояринові взяти,
Щоб на новому місці життя своє заново починати в цьому забутому Богом краю!
Зимові хуртовини й дощі треба було переборювати,
Лісу валити й нові землі швидко освоювати!
Думається складно, але є багато «але»: по-перше, це невигідно,
Ну, так добре! По-друге, він постарів неабияк і виглядає непривабливо,
У житті рутинному був загублений вид стародавній, він же не герой билинний,
Худий і довгий, хоч на вид добрий і не агресивний! Невже я до мети дійду
 І лихо від своїм же підданих одним махом відведу? На серці море муки,
 Воно томиться в передчутті розлуки! Замислений вид боярина його селян млоїть!
 Йому хочеться на край ліжка прилягти, щоб горі впало із плечей! Дійти-то можна,
 Коли дотримувати обережності, але чи є така можливість і чи не завадить йому
Сором’язливість? Який йому зиск йти на постійний риск? Він піднімається
Трішки з свого старенького ліжка, щоб збиратися в шлях-доріжку й сміло прийнятися
За нову справу! Але це діло не схоже на дитячу забаву! Потрібні нові цілі і нові
Виконавці, але ж не всі люди хоробрі сміливці і уважні гравці, коли на полі раті
 Їм потрібно своє життя від загарбників і завойовників миттю відстояти!
Скільки можна на одному місці сидіти, коли не милий цей світ?! Можна й тут
 Стелю коптити й постійно грішити, але в каморі порожньо й грошей не густо!
 Залишилися незмінними тільки страсті й почуття, а на городі всі так само росте
Білокачанна капуста! Її розміри залежать від погоди! Ну, годі думати весь час
Про цікаві пригоди! Люди схудли й з'явилися ребра на тілі, останні свої харчі вони
Вже доїли, комори спустіли, а убогість довела людей до межі! Злидні і жебрацтво, бійки
 Та пияцтво – ось наслідки міжусобної боротьби!
                -***-
Уже  знову почали московіти данину й ординщину з немічних людей збирати,
Немає їм куди самих себе сховати, але гнів свій важко стримати,
Не можна вже на одному місці сидіти й нове чудо постійно чекати!
Земля збідніла й утомилася гарні врожаї весь час давати,
Скарбниця запустіла - нема чим ясир князям віддавати!
Чи бачена це справа: себе боротьбі присвятити цілком, а що потім?!
 Не можна жити кротом! Треба захищати сім’ю і батьківський дім, а втім
Ніхто не втрачає надію на своє спасіння і люди сидять і лузають насіння!
                -***-
Що ж це за держава, якщо її народ чекають опівнічні митарства?!
Кирило ж ходить сам не свій, хоча він чоловік болящий і  хворий, але всім - батько
Рідний, немає в ньому колишнього руху, однак, залишилось панське поводження!
Біль землі ростовської нам серцем тяжко зрозуміти:
Все добро довелося дешево своїм же купцям продати і розпач подолати!
Що сидіти? Що чекати? Вітру буйного їм уже ніяк не наздогнати!
Усе своїми руками боярин будував - шкода все на погибель залишати
 І він без вагань все майно продав – добре що задарма його татарам не віддав!
Біль душі словами важко передати, а, тим більше, добрих господарів зрозуміти,
Із частковим сумнівом і підозрою боярин все-таки покинув свої немічні володіння!
Не було б задишки, не було б немочі,
Тепер завжди чекай від когось сторонньої допомоги - ще трохи і відкажуть ноги!
 Адже залишилися тільки кості так мощі! А чи не простіше піти на край заповідної землі,
 Неозорий здалеку, але що ж там, удалині? -  Вода і одні сухарі! Тільки білі лелеки
Принесуть привіт з країв далеких! Як не крути, але потрібно до нової мети  багато днів
Й ночей ледь-ледь не повзти! Нелегким буде той шлях, а їхні шаблі в дорозі не раз
Блиснуть, і багато хто в той дорозі вмруть,але ці люди шанують працю і труд!
Ослабнуло тіло, ослабнули руки, чи то від неробства, чи то від нудьги!
Треба брати себе в їжакові рукавиці й уподібнюватися перелітним птахам!
На що ж життя пішло? Куди воно зникло з боярського двору?
Позаду: молоді роки, спереду - нелегка доля й багато негод!
Невже варто відсиджуватися без мети в цій жорстокій мирській купелі
І чекати з моря погоди, поки нові виродки не прийдуть грабувати й убивати,
Селища спалювати й жінок насилувати! Чого ж далі від розбійників чекати?!
Пройдено чимало сходів, але останнім часом не стало у боярина грошей,
На подвір'я дим і кіптява й навіть немає кого боярину по плечу поплескати!
Несе народ свій хрест, поселяючись удалині від тих нещасливих місць!
                -***-
Суєта суєт і всіляка суєта!
Куди піти? Дітися немає куди! Кидатися не має потреби й туди, і сюди!
Залишилося в житті боярина тільки одне: витирати піт і дивитися на всесвіт,
Слухати бродячих мандрівників і пити  дешеве вино!
Розваг у Кирила немає, йому вже байдужки до всього, тому що його молитви не доходять
До Бога и не вдасться вгамувати життя і випробувати на смак байдуже до нього щастя!
Не бажає він жити навмання, але як перебороти цілий ряд непереборних перешкод?
- «Де ж ти зник мій Кітеж - град?!
 Не треба мені ні слави, ні твоїх нагород!
Боже! Дай мені шанс не потрапити хоча б у Пекло, хоча тамга рече і тепло!»
Не зажадаю від Бога йому нічого, крім щастя для ченця одного!
У яскравий колір нехай офарбляться миті, коли ж прийде смерть, прийде забуття!
Із задуманого нічого не збулося, думи, і ява як і раніше проносяться нарізно!
- «Ваша милість, Вам щастя в цю ніч лише на коротку мить приснилося,
Але в життя воно ніяк не втілилося!»
                -64-
-«Мама рідненька – ті моя ненька, як тебе я сильно люблю,
Одну тебе, дорога, я в серці зберігаю!
Без тебе, моя рідна, я жити не зможу,
І, якщо треба, тільки до тебе на всіх парах прибіжу!
Ти із мною: і в горі, й у лиху, пам'ятаю про тебе я всюди й скрізь!
Горе й лихо я від тебе швидко відведу, ти непіддатна народному суду! Ніколи тебе
Ні в чому не підведу! Забуваю й горі, і нестаток, піднімаючись на гірську гряду!
Коли поруч ти – про горе і біду забуваю,
Твою допомогу й підтримку постійно відчуваю!
Духом слабшаю й тілом знемагаю,
Але про все забуваю, коли про тебе, рідна, згадую!
Горе й злість тоді відступають, завжди біль і гіркота затихають!
Материнська любов мені жити допомагає,
Твоя ніжність і пещення вражає!
Вічно пам'ятаю, вічно в серце зберігаю,
Тебе згадую й тебе  завжди я ніжно люблю і кохаю!
У мріях плекаю й уболіваю,
Далеку пам'ять про тебе одну повсякденно зберігаю!
Прости мене, мама, що надходив не етично, а іноді - навіть цинічно,
Адже я нечема, а виховання моє-то де ж?моя любов не знає меж!
Так, я роззява, але відтепер я шаную всі сімейні святині
І геть-чисто забуваю про свою зневіру та журбу!»
Варфоломій почав з дитинства пости дотримувати,
Молитися й себе непохитно, як чернець у повсякденному житті вести
І змалку проти течії річки двома руками, що є сили, гребти!
О, Боже, ти грішника прости!
- «О, Господи, повинен же Ти душі наші від гріха врятувати!
Я ж дав обіцянку Богові піст постійно дотримувати!»
- «Ніхто й ніколи не буває на цьому світлі без гріха» - все інше суща нісенітниця!
                -***-
Марія не могла сина осягнути й зрозуміти, їй би на його місце встати,
Його вчинки їй складно пояснити, тому що постійно переривається червона нитка
Його буття, яка не дозволяє минуле навіки забути й гріх повсюдно творити!
У його душу треба глибоко заглянути й суть сповна зрозуміти!
Їй би треба побачити мир через міражі Едемського саду!
Можливо, на одну годину потрібно встати на коліна , щоб поворожити і не попасти
За грати? Від безвихідності Марія не може ніяк устояти!
Ночами безсонними вона почала й плакати, і ридати,
Мовчачи, усамітнившись, Бога молити і Його заклинати!
Вона страхом за сина обійнята, адже він колись виступить у ролі й ченця, і солдата!
Скільки ж було безсонних ночей,
Скільки ж пролито сліз із її блакитних очей!
Варфоломій! Син ти мій або чий?!
Ти Божий син або нічий?!
Сльози лилися струмком з її мудрих очей,
Слова виливали й вторили: «Ти чий? Ти чий?»
А синові думки розум заштормили, мрії його просто розохотили,
Вони між собою довго спорили й хоробро сперечалися!
Зокрема Варфоломій уже звик до постійної небезпеки!
Самотній заклик звучав у ночі,
Відповідь не чутна, хоч як не кричи!
«Не бачу світла, Господи, від твоєї великої свічі!» -
Луна мені вторить у ночі: «Кричи! Кричи!»
У хаосі мороку видні окремі риси тільки однієї лише мирської суєти,
Однак  за порогом вічності видні прояви духовної краси!
                -65-
Їй один раз навіть здалося, що відбиття Бога поблизу сина на мить затрималося,
Але відразу майже непомітно умчалося в шлях кругосвітній!
Господарство продовжувало падати, воно занепадало і майже деградувало!
Це ж, звичайно, не порядок!
Кирилови волості починали порожніти,
Як же дух занепаду йому перебороти?!
Були й золоті злитки в ростовського боярина колись у надлишку,
Нині він терпить одні лише збитки!
Люди розбігалися - хто куди, в інші селища й міста, бунтує кожна слобода!
Залишилося запасів тільки на півроку, данину зібрали наперед, а стражники переходили
Ріки вбрід, щоб народ в інші селища й міста не витік! Боярин ще може
Наступні три роки не думати ні про що й бути впевненим тільки в одному,
Що достатком наповнить боярський будинок!
Селяни не здавали свіжоскошені корми,
Не допомагала ні погрози, ні в'язниця!
Поступово порожніли у Кирила комори,
Попереду немає нічого - одна суцільна тьма;
Навіть маячить перед очами дірява торба, а хіба в давнішні часи  люди відділяли себе
 Від тутешню красоти?
                -66 -
Недовго родичі судили й виряджали,
Виїхати на нові землі все-таки й вони вирішили, а коли?
Суд праведний меж собою вершили, тому що за законами Христа праведно жили
 У ті далекі часи! Ходоків послали в ті далекі краї, але в кожного свій шлях,
За поспішність, часом проклинаючи себе, свідомо людей гублячи!
А ті на півдорозі, чимало пройшовши й нічого підходящого для себе не знаходячи,
Відпочили наприкінці дня поблизу нещодавнього спаленного пенька,
Але довго на запити родини не відпочивали й далі прожогом поскакали, але через дві
Години себе ледь-ледь стримали! Ворог заклятий зустрічав вояків незваних, одягнених
Неохайно, серед лісів первозданних мечами, але пришельці відбивались руками й ногами
 І досягли с допомогою господа-Бога довгожданої і бажаної перемоги!
Опісля їхнього повернення односільчани довго чекали, однак точно не знали:
Чи повернутися посильні із заплави далекої й невідомої ріки?!
Мучилися до болю й страждали всупереч волі: не все залежить від розуму й волі!
Обрати іншу Батьківщину неможливо, важко й дуже складно,
Хоча й маємо ми одну Вітчизну, але дивимося на неї через усічену призму!
Звикаємо й любимо країну, її звичкам підганяємо й мовчачи розорюємо цілину,
Але не віддаємо належну пошану людям тим, хто перед усім боровся за волю і кращу
Долю!Я совість і честь ніяк не обдурю й на Вітчизну руку ніколи не підніму,
Древню Русь розумом своїм я не зрозумію, а свою гіркоту й злість до кінця не вгамую!
Важко кожному іновірцеві зрозуміти просте російське серце,
Ми ж у своїх берегів краще всіх почуваємо своїх власних богів!
Крокуючи по каменях і гнилих порохнявих пнях, ведемо лік митям і дням,
Але й нашим нащадкам призначено йти слідом  за нами в сущих потемках!
Ніхто не встане відкрито в тих місцях на твій же захист, а навпаки знайдуться такі
Чоловіки, котрі за гроші будуть обіймати навіть самого чорта!
Інші звичаї й звички серцем не прийму, нам Батьківщину залишати ні до чого,
У нас є віра в Бога! Шукати треба дорогу до храму людині як порядній, так і відвертому
Хамові і тим самим підніматися всі крутіше й крутіше, все вище і вище - за величезні
Грозові хмари, які навислі над лісом дрімучим, але все в житті визначає випадок
Неминучий! Є певні рамки й границі, але їх нам нема чого страшитися,
Головне, вчасно зважитися: вже краще бігти спереду, чим за возом тягтися!
 Від нещасного випадку треба берегтися, щоб з нещастями спокійно розійтися!
У пікові хвилини інтуїція сама вибирає нові маршрути,
Але навіщо людям зміни, якщо їм трудитися треба буде в три, а то й чотири зміни,
А замість хати - одне порохняве поліно, а навколо снігу більше, ніж по коліно!
Мало сили треба, щоб нажите добро мерщій зруйнувати,
Мужність треба мати, щоб себе спонукати у шлях-дорогу безвісну рушати
І при цьому родину зберегти й нові храми порушити!
Щось у роті від страху сильно сушить,
Цей страх уже ніхто й ніколи не забуде, будь що буде!
Гірше чим є, уже ніколи не буде, нехай невідомість душу хоча б небагато остудить!
                -67-
У кожного своя планида, ми ж їй пручаємося тільки для виду,
Як іудеї в часи правління мудрого царя Давида!
Нам для міркування приділяється лише одна мить,
Треба скоріше приймати вірне рішення – від нього залежить наше життя!
А тут вивалив народ майже, що весь у люту холоднечу й до того ж без своєї зброї,
Важко рушити з однієї держави в іншу, але тут жити набагато гірше, чим там,
Де хтось мав вистроїти величезний з п’ятьма куполами двохповерховий храм!
Авжеж питання про город Радонєж встало перед Кирилом  впритул, напевно, вітер
 З півночі на південь зненацька подув і почався зсув народів і племен!
Як ходакам здалося, у тих краях легше жилося й вільно дихалося!
Життя досягло високого гребеня, але ти не знаєш, де твій розум необхідніший:
У себе або на далекій чужині, але ж тут залишаються наших предків святині,
А там їх немає навіть у спомині, усюди одні глухі пустелі, немає ні стін, ні даху, ні стелі!
Усюди напередодні велися плітки і бредні по закінченню недільної обідні! Збиралися
Гуртом багаті люди і бідні, яких уже заїли злидні, щоб все обговорити, тому що так уже
Не можна жити: не родить жито і про свої злидні люди говорять відкрито!
На труднощі людям наплювати, на вільні землі й хліби треба їхати,
А там сіяти й жати, молотити й орати, терема зводити і дичину тривожити!
У тих краях знає навіть птах легше життя прожити, а то ніяк не залишає розум морок!
Під Московською владою жити, однак вільним себе почувати, добре жити й час даремно
Не марнувати! Государеві московському боярин просто зобов'язаний служити,
А про колишні свої чини і заслуги йому варто геть-чисто забути
І боярського сану й вільностей самому себе позбавити,
Аби тільки ординську данину десять років нікому не платити,
Хоча нові тереми й села треба всією скопою рубати,
Адже на новому місці, у Радонєжі, його родина  відтепер буде жити!
Більше вільності в порівнянні з Ростовим там має бути,
Однак князеві Московському суперечити ніхто не повинен сміти,
Інакше можна челядь і себе голови позбавити,
На плечах її не багатьом боярам залишилося ще довго носити!
Потім, коли втратиш, назад її вже не пришиєш,
Тільки душу рідну й серце на жмути порвеш,
Себе ж до знемоги й болю доведеш,
Однак назад шляхи-дороги вже не знайдеш,
До розчарування й гіркоти тоді ти сам прийдеш!
Що ти тоді від життя візьмеш і до чого, наприкінці - кінців, прийдеш?
Від цих дум боярина кидало в озноб і в тремтіння! Тут залишалося добре ім'я
 І батьківське добро й святині! Для людей бідних гроші - навіть мідяк останній!
                -***-
- «З роками й ти доживеш до старості, але, Кирило, ти теж багато чого не розумієш,
Свою душу в моліннях тільки у Божому храмі врятуєш,
Удень і вночі молитися себе ти змусиш, і плоть отрутою страсті отруїш,
Свій лик до Бога повернеш, і душу Йому одному відкриєш, а обличчя святою водою умиєш,
Наприкінці - кінців, холопів туди перевезеш,
Собі щастя й радість тільки у Радонєжі й ти знайдеш!
Не відаю, скільки горя й болю на том шляху перенесеш,
Однак будеш вільним і таким ще десяток років поживеш!
Про що боярин, ти мрієш? Чому так тихо плачеш і так голосно ридаєш?»
- «Хоча б на старості років, як людина поживеш,
Хліба вдосталь поїси, а в придачу тобі люди добрі дадуть шматок домашньої
Ковбаси! Ти  нові тереми зведеш,
А головне, боярин, долю й волю, нарешті, собі знайдеш!
Що ти там гуториш: гусак свині не товариш?! Ти синів у спокої залишиш,
Весілля старшому справиш, а потім обох синів у монастир відправиш!
У їхні душі заглянеш - любов до Бога побачиш, там  молитовна благодать і тиша!»
- «Рветься там, де тонко! Складно виховувати батькові перекірливу дитину,
Але все-таки й ти Кирило в історію разом із синами ввійдеш!
І хоча б на старості синів своїх зрозумієш і поймеш,
Для них ти ореш, сіяєш і жнеш!
Дарма себе й холопів працею переводиш,
До марнотратства сил і здоров'я плоть свою приводиш,
Однак щастя тільки в молитвах знаходиш!
Себе працею розморюєш, дарма сіяєш і ореш, але на Бога всяк час уповаєш!
Ворогам своїм ти все добро тут залишиш і купцям усе за «спасибі» віддаси,
Віз - це місце для твоєї поклажі! Зник кураж, залишили душу сумирність
І примха в цей скорботний для Вітчизни час, але ти одержиш с небес наказ:
Залишити всі як є, але зберегти чистими свою совість і честь!»
Рішення вже прийняте, але «Це все зовсім не те!» - стукає думка як долото!
«У Радонєж виїдеш, землі освоювати почнеш! Але  жити тобі буде ні за що!»
Тебе не засуджую, але не відаю й не знаю, до чого родину приведеш!
До багатства або занепаду?! Ти сам краще мене все зрозумієш!
Може й ти смерть у тій дорозі знайдеш, а можливо на новому місці вродиться жито?!
Заздалегідь не знаєш, де знайдеш, а де щось втратиш!
Ти людей збираєш і в шлях-дорогу на зорі виступаєш,
Зараз про себе славу добру навіки в цих місцях залишаєш,
Коней сідлаєш і старий терем  швидше на замки замикаєш!
Тут  і молодість, і щастя назавжди залишається, а життя спочатку починається!,
Пройдуть роки, ти старим станеш, але сюди вже ніколи і ні під яким приводом ти
Не заглянеш! Тільки подумки іноді рідні місця відвідаєш,
І те зробиш тільки тоді, коли на душі буде біль нестерпний, або ти  довго не спиш,
 А, закривши очі, на спині лежиш пів ночі! Загострено кілки, людей виловлювали мужики
І жінки в дикому полі, і ті мимо волі йшли в Московію по велінню судьби за своєю
Волею! На цьому місці поставити б крапку, але й там ти не будеш жити поодинці!
Зараз на нові місця родину ти відправляєш,
Себе в душі клянеш і ворогів весь час проклинаєш,
Однак гіркота й біль ніколи не вгамуєш і від них нікуди не підеш!
Свого сина, Варфоломія, ти до серця ніжно пригорнеш,
Євангеліє разом з ним почитаєш, з ним поговориш, а потім дружину приголубиш,
Ти поки що живеш, любиш і страждаєш і, слава  Богові, ще не помираєш!
З Богом у душі як і раніше живеш
І по життю семимильними кроками вдалину з закритими очима мовчки бредеш!
Про сутність життя й буття тихо міркуєш,
Душу труїш, але багато псалмів до кінця не розумієш,
Хоча себе ти не змусиш думати інакше, тим більше,
Що всі сусіди про тебе весь місяць судачать, але не кричать і не плачуть!
Однак знову й знову твій сум буде тебе на хресті розпинати,
Але тобі ж не треба ні співчуття, ні пощади!
                -***-
«Господня земля і повнота її, вселенна і всі, що живуть у ній.
Він на  морях заснував її й на руках утвердив її.
Хто зійде на гору Господню, або хто стане на місці святому Його?
Невинний руками й чистий серцем; хто не віддав для суєти душу свою
І не присягався зрадливо ближньому своєму. Цей прийме благословення
Від Господа і милостиню від Бога, Спаса свого.
Це рід тих, що шукають Його, шукають лиця Бога Якова.
Піднесіте, князі,брами ваші, і піднесітеся, входи вічні, і ввійде Цар слави.
Хто є цей Цар слави? Господь кріпкий і сильний, Господь сильний в бою.
Піднесіте, князі, брами ваші, і піднесітеся, входи вічні, і ввійде Цар слави,
Хто є цей Цар слави? Господь Сил, Він є Цар слави.»
(Псалом Давида 23, в перший день тижня)

                Г л а в а  - 1

                Ю  Н І  С  Т Ь
                - 1 -
Нічні молитви всі почуття до межі загострили,
І в безгрішній душі святі риси відразу ж оголили!
А обличчя Варфоломія роки білим пухом покрили,
Юність і отроцтво підвели до холодної купелі, тепло назавжди покинуло його оселю!
У ті часи діти рано дорослішали й ставили перед собою високі цілі, адже треба немало
Часу, щоб живим і здоровим дійти до поставленої мети,
Але їм казки півні ще проспівати не встигли,
А вони сіяли й Батьківщину боронили, у миру проповідниками були,
Але й багатство теж невпинно збирали, тільки в бою знаходили сили!
Юність у свої права вже вступала, вона велич Русі в себе сповна увібрала!
Вирішено: з дитинством назавжди й назовсім покінчено! Дитинство зникло з очей,
 А юність сама до блакитних небес прожогом піднеслася! У такі часи
Істина буття не важлива! Зірки засіяли небо чисте, і чоло обмили пахощі різні!
Дитинство залишилося за високою стіною, але його вже не дістати своєю рукою!
Варфоломій був високого зросту, все йому в житті давалося занадто просто,
Але не залишалося часу подумати про сільський цвинтар,
У цьому миру ми тільки тимчасові гості і виживати в ньому нам не дуже просто!
Однак нова земля до себе молодих людей зазивала,
Пізнати любов призивала і двері в мир іншої навстіж вона відкривала!
По санному шляху рідня через кожні чотири дні обози проводжала,
А в Радонєжі їх давно уже чекали, але на допомогу Господа завжди люди прості уповали!
Всі нитки з минулим життя саме одним махом перерубало
І нічого в минулому часі воно не пощадило, але люди обрила собі крила!
З новою землею доля навіки юність зв'язала,
Вона кричала, голосне щастя  до себе підзивала й у своє коло його запрошувала,
Але від спокуси відразу ж застерігала, особливо на празник Івана Купала,
Але відповіді від Варфоломія сама не одержувала,
Хоча молила, уболівала, плакала й благала,
І відвідати себе свята юність його запрошувала, але не вдало йшли діла!
Двері юності навстіж весь час були відкриті, всі застереження геть-чисто забуті
І потоками осінніх дощів їх дороги ще до кінця були не розмиті!
 Копита по снігу стукають і тихо люди проміж собою говорять, що ворожий загін
 Назустріч їм летить, знехтувавши совість і людський сором!
                -***-
Душа ж отрока тоді іншими турботами жила!
Вона вершила тільки благі справи, вона гріх, як сміття мітлою навколо себе підмела,
А молодий орел у мир святості з головою пішов і там собі спокій знайшов,
Він уважав і гадав, що набагато мудрішим за ці роки став і що тільки глас Творця
Замінить йому і брата, і мати, і батька! «Суєтності суєт» нетлінна душа твердо сказала:
«Ні! Краще я буду горіти в полум’ї, чим в гріхах проводити ночі і дні!»
Будувати й землі орати Варфоломія привчила рідна мати,
На нове поприще грішне тіло рідна земля кликала поспішно й Бога постійно молила,
Не грішити й Бога любити вона його, що сили, призивала і не в останнє його душевні
Сили стрімко мобілізувала! Юність Сергія з Радонєжем навіки узами братерства зв'язала,
Ім'я Радонезького майбутньому ченцеві дала! Його в проповідники й праведники древня
Русь сама на повідці до святого храму ранком привела!
 Через мить зв'язала стременами й закричала:
«Не кидайся в мене величезними каменями!»
А в цю мить дуже серденько непривабливе у нього болить, але дивлячись зі свого боку
 На буття коротке, але широке він зажмурив праве око і згадав про дитячі забави:
Нудьгувати на ними у нього були всі підвалини і підстави!
Юність! Що створити з майбутнім Сергієм ти забула?
Особисто ти сама забула дати йому білі ангельські крила!
Думаю й знаю! Багато чого дозволила собі - припускаю,
Однак тебе ні в чому й ніколи донині не засуджую!
Я просто живу й за історією мовчачи з боку спостерігаю,
Хоча точно знаю, що ніщо не зникне від очей людських,
А що народиться в думках їх, не відаю, от коли ситуацію сповна розвідаю
І чашу правди покуштую, тоді при особистій зустрічі все викладу
 І на всі питання сповна й чітко відповім, зараз же не веду я мову
Про суть буття, тому що, хто ж в цьому світі Я, звичайно ж, не Всевишній Судія!
Так само, як і Варфоломій, живу без зайвих витівок і наяву за течією пливу!
Ніколи про це не жалкую, тільки Бога про щастя благаю
І на Його милість у всім уповаю, думаю, а не ворожу
Інакше сподіватися навіть не смію: я ціную все те, що нині маю і своє буття
Не марную! То-то й воно,адже коштовно тільки те, що робити людям не  грішно!
Юність промайнула поспішно, умчалася й пішла далеко,
Її не повернеш і не спрямуєш назад - вона  знеслась високо і її не бачить око!
 Вона летить долі всупереч і дивиться на  грішників в упор, але ось-ось загубить зір!
  Аякже тоді бути з мрією про монастир?
                -***-
А роки, як птахи летять, їх уже ніяк не відвертаєш назад - швидко роки летять,
Чи то в Рай, чи те в Пекло! Люди всяке про це говорять, але дні біжать, а розум вникає
У суть! Раптом зла звістка здалеку прийшла, що битва страшна неподалік Радонєжа була,
 Хоча надворі стояла холодна зима! Людський поговір юнака знехотя примушував нібито,
 Вислухати всі скарги шаленого року й животрепетної долі!
Журавлиним клином у невідому далечінь дні летять і вони ніяк не повертаються назад!
Про себе сивинами нам вони нагадують,
Жаль і гіркоту ті роки викликають,
Далі летять - до старості плоть наближають,
Та й про самітність занадто часто людям  нагадують!
У молодість повернутися роки кличуть, хоча й добра вони нам зичать, але залишилися
 Далеко позаду й істина, і суть! Трохи зміцніло немічне тіло, але позаду темрява і мряка,
Однак там нас давно вже не чекають, загублене щастя, загублений сімейний затишок,
А ти всіма друзями навіки забутий, але духовно щасливий, одягнений і ситий,
 І до того ж для спілкування з людьми навстіж відкритий!
                -***-
Через багато спокус нам варто пройти,
Щоб дорогу до Бога назавжди знайти!
Треба довгий шлях сумніву перебороти
І багатьма хворобами душею й плоттю перехворіти,
Щоб у душі спокуси осудити й надовго остудити свою грішну плоть!
Потім на суд Божий свою душу представити,
Блуд і гріхи навіки забути й навіки за бортом буття їх залишити,
Але важко вільний політ собі надати, якщо добрими справами Господа не славити:
Треба праведно жити й Бога про прощення гріхів своїх постійно молити! Благати
Й просити! Любити й цінувати все святе, душі й серцю настільки ж дороге,
Світле, не забуте й рідне, пекуче, дзвінке й відважне,
Незаплямоване й біле, єдине й ціле, немов яблуко дозріле,
Сонцем і життям обпалене і навіть обгоріле, воно як тісто листкове,
Але вже майже що спечене, таке велике й величезне,
До ножа давно вже звикле, але від сковороди воно ще не відлипало,
Не розгнуздане, але самотнє, добре й не жорстоке,
Спокійне і ясне і як диво прекрасне, велике й неосяжне,
Величне й гарне, урочисте, але не отрутне,
Слізьми й потом господарки обмите, а потім листом від пристріту прикрите!
У себе в міру закохане й молодістю геть-чисто осліплене,
Але своїм кінцем ніяк не вдоволене, є щось у ньому церковне -
Там смак проскури, що переповнила ущерть навіть Святі Гори,
Воно нескінченно, тому що завжди прагне тільки до життя вічного!
Як і все неосяжне, воно не всім зрозуміле, скромне й не розпусне,
Голодне й сите, але багатьма людьми геть-чисто забуте,
Навіть жорстокістю буття до кінця не вбите, до святості схилене,
Але не всіма людьми прощене, вільне й богоугодне,
Від думок сховане й до того ж життям на дрібні частини розбите,
Але духовно багате, хоч церковними рамками немислимо стиснуте!
Про те воно - зерно, Богом вирощене і Його сивинами побілене,
Але потім одним махом у догму перетворене, на шляху земному
Його обпоюють терпким вином і обдаровують златом і сріблом!
Мова про кого йде? Про саме складне й просте - про Духа Святого!
Він не видимий і незримий! Він той, кого ми все вважаємо Духом Святим,
Він той вогник, що Бог уже давно підпалив і ось підсумок:
Усюди розтління й немає нікому на землі прощення!
Знано, що ім'я Господнє незаперечно й тому воно живе серед людей вічно!
Божество завжди є божество й не розуму мого, коли ж починати торжество,
Адже прожито майже більше половини життєвого шляху! Куди ж далі нам іти?
Віра непереможна, а істина невідворотна й ніким непохитна!
Є в житті шлях досить вірний: жити вдалині від гріха й скверни!
У нас єдине серце, а ми все - одновірці!
                -***-
Я в роздуми впав і ледве Радонєж не проспав і посеред лісів не заблукав!
Там я адвокатом у Варфоломія був, але висохнув мій жар і запал!
Я прагнув наблизитися впритул до Віри, але хтось перед носом прожогом захлопнув
Вхідні двері! Ну, що за манери, товариші офіцери, існують навіть у духовній сфері?!
Мені добро творити ще не набридло, і я втручаюся у відносини душі й тіла
І себе присвячую цілком цієї досить пунктуальній справі!
За непокору не чекає на грішників пробачення, але страждання підійдуть до них впритул
Дуже скоро, хоча виникають сумніви після закінчення дещиці часу!
Варфоломій - син часу іншого, йому покладений сан святого,
А мені дано не так вже й багато: я маю матір й тата, але згоріла батьківська хата!
Слава Богові, хай живе його душа Господу на догоду!
Для нього Бог - Володар, а Євангеліє -  мій путівник!
Він же великий Мислитель!
                - 2-
Боярство встало відкрито на свій же захист -
Не погроза сильній натурі ні грім, ні холод, ні бури! Воно перешугне навіть високі мури
 Заради своєї ж шкури! За допомогою Бога й зброї люди впоралися з дощем і лютою
Холоднечею, вони, як ліси й ріки, рівнини й гори від століття до століття служили
Для Русі надійним стовпом і перевіреною опорою!
Люди ходили похмуріше хмари по лісах дрімучим, чекаючи на вірний випадок,
Їхні діяння ставали усе вище й крутіше, повстав рід могутній проти вражої хмари!
 Варфоломій у мить одну задивився на імлу далеких вершин, але там у тумані міражі
 Спокійно пливуть і спогади юрбою встають перед  уділом та судьбою! Вони хвилюють
 Кров і груди й не дозволяють до самого ранку боярському синові заснути! А погляд
Всевишнього судді нагадує лише іноді йому про неприкаяну любов і що проходять дні
Й години яскравого буття! Молодий городянин був судьбою в саме серце майже
Смертельно поранений! Він добре все знає, що диявол поблизу весь час блукає
 І гординю на скромність за великі гроші міняє, однак люцифер йому програє відтепер,
Тільки тому, що Варфоломій не відходить далеко від дому и постійно молиться,
Незважаючи на знесилення і втому!
                -***-
У незапам'ятні роки новгородці,
Як розповідають люди ті, що не лежать ще в сирій земля, а залишаються в живих,
Вони та інородці, пробираючись крізь ліси межиріччя,
Одержували множинні рани й тяжкі каліцтва,
 Себе, мучачи й калічачи, вони прагнули доставити звістки на всенародне Віче,
Але доводилося правду шукати їм далеко від батьківського дому! Частіше в мінути
Скороминущої зустрічі розвідники слов’янські лягали в землю кістками, тільки щоб верх
Був за їхніми панами! Мучачись і страждаючи, і гаті мовчачи, ставлячи, чужі землі
До своїх  рук охоче ці люди прибирали і нікому вони не потурали, але на обставини весь
Час зважали! Найчастіше темною ніччю вони виходи бездоріжжя, у цьому інородці
Переконувалися навіч, тому що до чужого добра пристрасть мали й про це
Першопрохідникам їхні думки й міркування завжди нагадували! Люди жили нібито
Вовки, але лихо навіть мале не давало їм затишку і спокою і ось чому:
У тих краях ліси й ріки мало вивчені, небезпека таїлася в круговертях і закрутах,
А народ холодом змучений і повсякденною суєтою знесилений по кожному випадку
 Веселощі влаштовував, і навіть нові землі на свій склад розуму облаштовував, постійно
Щось створів, а опісля знову щось перекроював, переробляв і перелицьовував!
Краї ті неходжені, але місця Святим Духом давно вже прикрашені і зовсім не занедбані,
 Там трави не скошені й села напризволяще природою покинуті, але не бездоглядні
І не запущені –ось так і йшли ночі і дні! Люди напризволяще покинуті довго жили
На самоті, щось трапилось страшне у їх житті!
А тропи снігами давним-давно припорошені, та й багатства не збільшені!
Русинам краю ті не були відомі, якщо бути кристально чесним, але люди видатні
 Знаходили для себе всі блага родючої землі, а народи злі їм тільки заздрили і накликали
Негаразди в їх самотньому житті! Діло дійшло до брехні і обману, тому що прийдешні
Тирани не зважали уваги ні на каліцтво, ні на рани і на багато ще що!
 За лісами дрімучими з-під землі до самого неба били джерела гримучі,
 А над ними літали ангели-хоронителі, але піднявшись один раз над людьми,
 Саме вони найбільше розмовляють із малолітніми дітьми! Там у годину таємничу
 Зустрінеться щастя в мить єдину і заставить родину згадати про свої старовинні святині!
Люди з великим задоволенням слідкують за своєю долею і застигнуть у здивуванні,
  Смакуючи солодку мить, коли зникне дивовижа в сірому тумані,
Але в цей  край нахлинуть володарі й тирани й ходою сміливою приймуться
 За праведну справу, присвятивши їй себе цілком, але кругом одне недбальство
 І суцільний різноголосся, але різноголосиця не приваблює ні боярина, ні кравця!
                -***-
Там поселялися старовіри, закляті захисники колишньої слов'янської Віри!
Не далеко від них жили помори, але не відбувалися в тих краях розбої й побори,
А так само всілякі князівські збори, від них народ оберігали дрімучі ліси
І високі неприступні гори! Побудували Радонєж новгородці та інші інородці,
Але пішли із цих місць їхні батьки, їм заважали жити й спокійно вмирати драговини
І солонці, однак залишилися з дірявими торбинками їх молоді й сильні нащадки,
Справи їх були скромні й не занадто голосні! Їх зброя не іржавіє на стіні,
 Вона захищає все, що належить православній країні і віднині вона охороняє їх давнішні
Святині від перелюбства і блуду, заздрості і жадібності, але люди прості в той час були
Не гіршим ніж ми, хоча і не складали вірші і не займалися поезією, а йшли своєю стезею!
Проклали шлях сюди першопрохідники, що черпали золото зі звичайних колодязів!
Природно, не за мінути ними прокладалися там для всіх людей  зручні маршрути!
На вирваних в лісової глухомані прожогах, у краях досить гарних, але причіпливих
І строгих, аж до гірських відрогів  люди настроїли хуторів і селиш небагато!
На лісових непідступних болотах ніхто тоді не думав про квоти на землю й дичину,
Там постійно токують глухарі й плачуть старі сичі, особливо в ночі!
Там будували й ставили гарні тереми, прекрасні будови й  дерев'яні будинки!
Почали будувати і добудовувати, а новгородську твердиню заново реконструювати,
А занедбані землі в тяжкій праці й нестатку добротно облаштовувати!
Тому, що вже досяг заповідної границі, нема чого чужого гніта страшиться,
Але добиралися туди все-таки одиниці! Спокій їм і понині сниться!
Не одну тут поховали героїню, а сам  стольний град перетворили у святиню,
Хоча лихо й горе скрізь ті самі, навіть якщо це лігвище ведмеже! Ніхто людям не бреше,
Коли язики ввечері люди чешуть и мовчки ждуть, коли до них нові чудовиська
 З і сходу знову прийдуть! Ішло переміщення свіжих людських потоків і було
Невиконання, призначених князем строків, але своєю чергою йшло суті збагнення
Й над похіттю постійне знущання, але на місці люди не стояли, а йшли на північ далі
 І підкидали вони що весни всі земні печалі! Народ позбавлений усього, окрім
Князівських пут і оковів, не вистачало в окрузі навіть підків, але багато було шинки
Й окостів розумних і мудрих! Проте чимало шустало по окрузі всяких холопів – проте це
Не нікчемних бездарі і дурні!
«Збережи Господи, що йдуть спереду від падіння гріховного
І діяння кримінально карного, від усякого погляду лукавого
І від усього того, що настроєно супротив Духа Твого!»
                / Молитва /
                - 3 -
Вони рахували і ночі, й дні й ось приїхали вони вночі в Радонєж, повітря там було свіже
 І погоже, але в цю саму мить щось душу юнака немислимо тривожить! О, боже!
Від холоду пробирало тремтіння! Нічого в цю мить не зрозумієш і відразу не розбереш!
А поруч стояло ще не прибране жито, містечко було пригожим і собою гарне, але понад
Усе на санях дуже й дуже трясе! Побите тіло зовсім оніміло й сном переселенців воно
Відразу здолало! Усякому терпінню є межа, від спокуси виспатися ніхто не встояв,
Усякий, де зміг, там і валився з ніг! Дехто довго не засипав, тому що про своє здоров’я
Не дуже дбав, адже довго око ніхто в шляху не стуляв!
Однак тіло стогнало й нило, неподалік щось у лісі злобливо кричало й вило,
Навіть серце на мить застигло, однак людям жити, тут ще не обридло!
Спогади мело й заметало, про колишній світ воно їм постійно нагадувало:
Будинків не стало, а життя треба починати майже, що спочатку!
                -***-
Людей місячним світлом висвітлювало, а перед очами все повзло й плило,
З ніг людей додолу втома звалила, їх холодом злегка приморило!
Їхні душі в глибокій ночі утопило, а тіла сном скувало й утихомирило,
Навіть мужиків морозило й знобило! Так воістину воно насправді й було!
Коли ж ранній ранок наступив, сонце місцевість яскраво освітило,
Хоча природа від холоду утомилася, зовні вже світало із дахів капала вода розтала!
Зорею туманною і до того ж яркою, але бездиханною небо миттю обпалило
І утому нібито барвисте сонце саме з немічного тіла швидко й легко змило!
Хмари темні й грозові воно чимсь обпалило,
До світанку безтурботного відразу душу грішну привело,
Бліде небо поступово прийняло полегшений вид, а божий світ може розбудити людей
Кожну мить! Ранковою голубизною небо в усі сторони відливало, зірки померкли - ранок
Вже наступив, він прохолоддю переселенців на новому місці раптово зустрічав!
Ніжне тепло Варфоломію сонце слало, воно отрока саме обігрівало
І сходом сонце отрока приваблювало, воно з Радонєжем його навіки обвінчало!
Легким вітерцем в обличчя пахнуло і святість у його душу, що сили, вдихнуло,
Різнотрав'ям її обпалило, радістю й щастям удосталь напоїло! Насправді
 У цю мить землі не вистачало співучої сопілки! Ока у небо упираючи, Варфоломій
 Своє дитинство повільно пригадує, а там череда якихось подій
 І нових відкриттів: «Є потреба в обоє ока дивитеся, щоб їх не ушкодити свої
Відчуття! Хай вони горять, як яскраве багаття!» Думка потопає в них!
Всі навколо ожило й у мрячному серпанку розцвіло, фарбами заграло біле срібло!
З'явилося бажання відновилися сили, а всі фібри душі знову, здавалося, ожили,
Всією би скопою їм пройти через ніким не второвані шляхи! Головне, до мети б дійти!
А хлопець стрункий і високий, чорний і світлоокий дивився спокійно в далечінь далеку!
                -***-
Туман у невідому далечінь, знехтувавши й горе, і сум стрімко поплив,
Нерівною бахромою він місто як би поволі накрив,
Містечко перед ним, немов би по небу тихо попливло, але і його сильним вітром
 На схід силоміць понесло! Хто про що, а я про думки героя свого!
Про сон Варфоломій відразу ж забув, він цією миттю нині жив і подальше тужив!
Дух небесний душу охоплював, а мороз ніс і щоки одним махом прихоплював,
Кожний як міг, так на життя й заробляв, що заслужив, то й одержав! На свій кошт
 Кожний господар жив і не тужив, якщо гарні справи повстяк час він особисто робив!
Мороз подих у зобі стискав, і хвилюванням душу юнака опромінював і на нові подвиги
Його надихав! Він навшпиньках встав і щоб не піймати гав, ретельно роздивлятися нове
Місце проживання зразу ж почав, але замовк на півслові, тому що люди безголові на любі
Вчинки давно уже були готові і тому придиралися до кожного слова хлопця ще молодого!
Краєчок сонця золотом оббризнув всі тереми й писані майже пензлем  казкові будинки,
Потім за обрієм знову потонув; уже позаду була зима,
Природа немов би цей мир всіма фарбами малювала сама з ранку і до темна,
Різноцвіттям палали височенні й стрункі тереми, однак життя уже давало тріщину і навіть
Не одну! Природа навіть у холодну пору року розкидала свою казкову різнобарвну
Колоду, а Господь послав гарну погоду всім людям як велику нагороду! Їхнє єство ніяк
Не винувато в тім, що особисто їм в цей час хочеться по рідній стороні несамовито
Плакати, але треба на чужині і надалі жити! Тут не так життя
 Пахне, а душу від туги вмирає і чахне й ледве не знемагає від туги й суму!
Радонєж! Беззвучно губами шепотів Варфоломій, перебуваючи в колі друзів своїх,
Він відчуття чуда для себе відкривав, славне слово «Радонєж» мовчачи шепотів!
Господь йому право вибору надав і на шлях істини без трепету направив!
До речі, у всім майбутньому Сергію тоді допомагала чернеча братія!
Поки юність до нього наближалася, у перших променях світла святість нібито з’явилася,
Як потім виявилося, це до нього прийшла його планета в обрамленні яскравого світла!
Подякуємо Богові за те, що Він указує нам свій шлях і дорогу,
А ми грішимо потроху, але все-таки молимося Господу – Богові!
У променях ранкового сонця він сам відразу ж побачив великий храм,
А поруч, скільки вистачало погляду, стояли тереми й перекошені й кволі будиночки!
Хтось удалині у самісінької ріки сильно й голосно свистів,
А поруч із ним ранковою порою очерет боязливо шелестів,
Поблизу невеликого струмка соловей заливався й співав,
Душу ніжну і безгрішну його райський спів навіть зимою грів,
А соловей заливався й співав, вже така у нього доля, але і він не потерпить чужу сваволю!
Нове селище виявилося набагато кращим й світлішим, ніж нічне сновидіння! Гяурів в цих
Місцях давно уже немає, тому що князь московський міцно руку на пульсі життя тримає
 І довго на чудо не чекає – він сам бере все, що його душа в цю мить забажає!
                -***-
Дух неземної краси життя на землі продовжував,
Ніжною й ласкавою феєю тіло й слух він пестив,
Про щастя й радість на землі теплом нагадував
І нікого красою не нехтував, тільки пестив і обіймав,
Про тлінність буття він весь час нам нагадував!
Уже незабаром Варфоломій у Богові знайде свою крапку опори,
У цю священну мить, коли свято весни наступило
І своїм теплом і пещенням віно душу людей зігрівало,
Вируючий потік думок і почуттів зараз боже світло представляв і рідний край
 Новими барвами заграв! Приблизний відлік прожитих літ говорить про те, що є кой де
Соромливе щастя і воно, напевне, змогло розтопити холодний лід і свободу підняло
На родинний щит! Отрок у гору йшов, але в ту пору він свого перевалу ще не досяг,
До нього залишилася тільки єдина мить, щоб до середини бурхливого буття ледь-ледь
Доплисти, але що для цього зміг би зробити особисто ти?
Думаю, своє подальше життя він до кінця ще не представляв,
Хоча собі останній шанс для збагнення суті буття завжди залишав!
Про щедроти душі й думки він і думки не мав, але постійно думав і про свою родину
Мріяв, але перед ним гріх стояв непідступною стіною, немов би урочище лісове,
Але навіть ця стіна була в цей час благодаттю наповнена!
Свою безгрішну душу як ніхто Варфоломій розумів,
Її він полюбив! Її млоїв! Бувало, що й нехтував!
Коли ж вуста відкривав, тоді Бога молив і закликав грішникам допомогти і до кінця свій
Шлях пройти! Йому святість була необхідна, він вершив її незримо,
А час ішов уперед невблаганно, та й життя проходило мимо!
А це ні із чим не можна порівнювати! До речі, людей від нової втечі врятував князівський
Указ, схожий зовні на суворий наказ і в ньому говорилося, щоб люди проміж собою
Ніколи не сварилися, а один про одного піклувалися, але так сталося, що несвідомо
 В розум людей тривога прокралася і там вона надовго залишилася! Наша плоть легко
Уразлива, але вона майже непробивна, якщо Віра в Бога легко відчутна, а не тільки
Передбачувана! Віра, як стіна, через котру не можна переступати, а потрібно весь час своє
Я гартувати, щоб чистішим стати!
                -***-
У Радонєжі майбутній Сергій свій шлях починав!
Друзів минулих днів ночами часто згадував,
Гарні хлопці, та й розуму в кожного величезна палата!
Друзями він завжди пишався, їх  завжди розумів,
Ось тільки його душу тривожили погані думки - цього ніколи не заперечував!
Його юність величезною й світлою тінню прикриває майбутні сумніви!
-***-
Між минулим і майбутнім складно нитку прокласти,
Якщо чесно, то складно в цьому світі без гріха й день прожити, це всім відомо!
Але душі треба від гріха оберігати, а свої вчинки постійно сумніву піддавати,
Їх не можна щадити, інакше важко буде своє життя бездоганно прожити!
Батьківщині нам стоїть вірою й правдою служити!
Про це завжди варто пам'ятати й не можна навіть на мить забувати,
Що між душею й тілом є сполучна срібна нитка, а вона розквітає, як лісова квітка,
Котра стоїть між минулим і прийдешнім, яке ще не зів'януло й стало більш квітучим,
Доки природне чудо, якщо навіть на душі буде погано і зле,
Не ввійде в нутро й не пробере все те, що ми згадаємо ненароком,
Залишаючись самотніми й настільки ж далекими в цьому світі нещадному й жорстокому!
А церковні дзвони дзвонять, гудуть і гримлять, а як їх нам зрозуміти, коли ноги
Продовжують весь час тремтіти?! Цих дзвонів не бояться тільки діти – вони ще
Не встигли добряче нагрішити! Як нам далі жити?
Невже ці люди хочуть відлік нового життя в Радонєжі почати, щоб безгрішними стати?!
 Але як їм свою зухвалість одразу подолати? Ми всі згадуємо тільки в останню хвилину,
Що смерть і Суд Божий не мине кожну людину, хоча не хочемо слухати про гріхи проти
Божого Духа! Від сходу до заходу все в буденному житті буде святістю обійняте,
Щоб грішні люди не попали за залізні грати!
Має так бути, що душа грішна скине залізні пута поспішно, щоб в майбутньому відразу ж
Не вмерти від сказу, а тільки Бога одного до самої смерті величати,
У цьому житті треба вміти багато чого близьким людям прощати!
Про порятунок своєї душі нам Бога потрібно молити і постійно вірність Господу
Зберігати, щоб терни без перешкод подолати і відійти як можна далі від скверни!
За великі гріхи і такі ж  провини ходить мужик в штанях, а баба в одній спідниці,
Якщо у неї немає пологів, а він ще не чернець, а добрий молодець, їм треба небагато
Попоститися й у вівтаря з Богом  на словах, а не на кулаках порозумітися!
Чого ще бажати? У чесноту своє життя перетворювати й цього ніколи не заперечувати,
Богові потрібно весь час служити, а свою душу і народ пильнувати, а це треба робити
 Постійно, але все одно треба йти на сповідь і хрещення, хоч й немає особливого бажання!
Ніяку провину не можна собі прощати, а майбутні події бажано всі людям передбачати,
Усе на цій землі Варфоломію треба бачити й всі навколо себе помічати!
Жити й чекати, коли ж і твого чола торкнеться Божа благодать
І терпіння чимале при цьому треба проявляти! На життя не слід нікому нарікати,
А ще більше працювати й як можна поменше спати!
Гріх на душу не слід брати, нікого й ніколи не варто обманювати,
Чесним і щирим належить бути, а почуття святі ні в чому не губити!
Мученням і каяттям совісті себе піддавати,
А про порядність нам теж варто хоч іноді згадувати!
 Свідомо знаючи, що чудовисько часом нам нагадує біль людська!
 Вона стоїть на порозі, немов біс дворогий і не хоче, напевне зі страху, сходити
З того шляху, на якому вже давно лежить наша плаха! Скоро прийде час відплати!
Все життя треба терпіти, щоб надалі ні про що потім не шкодувати!
У кожного є свій жереб: в одного - Ангел, а в іншого - Диявол на небі,
Один живе на воді й мріє про скоринку хліба, а в іншого добра дуже багато
 І кожний день у нього як свято!
Хто й що дарує і з ким все життя Бог воює - не нам визначати,
Ми ж можемо лише сказати: «Вина й хліба! В цьому є потреба! Замість дарунків
Всемогутнього неба!» Нашими вустами голос злісний хоче переломити хребет народний,
Але голос богоугодний інше затверджує, він диявола в спокусі дорікає:
«Життя - це чиста посудина, з якої воду люди черпають
І потім до схочу п'ють, але щоб вникнути в Божу істину й у суть,
Треба ноги в колінах зігнути і хоч згорбленим, але вибиратися з диявольського
Полону, а не жити там, немов згниле у воді поліно й весь час лежати в бруді
По коліно! Святість – нетлінна!» Це й питання, і дилема, але не постійно діюча
В тлінному житті чітка й харизматична схема!
                -***-
Клянуся я Богом, що Диявол уже стоїть за нашим порогом,
Але й Ангел поруч, він недалеко й підставляє руки й плечі, але не про те веду я нині мову!
Я у великій зніяковілості відправляюся слідом за Кирилом у його привільні володіння! 
Йому потрібно чимале терпіння, щоб на хвилі подій смертельних життя своє остаточно
 Не розорити й по мирі родину силоміць не пустити! Сім’ю не складно обібрати до нитки
 І щодня її життя перетворити в подобу катування! Їй не потрібно чуже знущання!
                - 4 -
Не судженої грамоти на землю в Кирила немає,
А значить і прав теж немає, тепер у суді треба і йому відповідь тримати,
А час такий незабаром прийде, адже боярин давно вже не той, кому не можна палець
Покласти в рот! Він не кусає, а тільки отроків розуму повчає, але в основному без роботи
Нудьгує і ледаря сам собі нагадує, коли молодший син душу вгору розмовами піднімає,
Серце тоді на час на світлі завмирає, але життя однаково здоров'я підриває!
Білокрилим птахом зробити б отрокові політ, але йому поки що не дуже в житті везе,
Його від вітру хитає і постійно кружляє й опісля весь день у сторони кидає,
А він своє тіло вітру буйному знову й знову підставляє,
Він під небесами шастає й подумки на небеса літає,
І наяву в реальність свою мрію зараз  втілює, але ніяк не забуває про буття своє!
Він знову живе, він по небесах літає, Бога молить і Його заклинає,
Хоча завжди мало слів з його вуст злітало,
Але треба жити й починати всі спочатку! Колись і він не мав згадки, що таки з’являться
В слов’янській державі закони і порядки!
                -***-
Кирило мовчки у ріки стояв, а перед ним лежав старий річковий причал,
Тлінне життя турботами засмучувало і від безустанної праці несамовито спина тріскотіла:
 Вона постійно про себе нагадувала, однак хтось має хороми рубати й ліс купчастий
Валити, щоб піч розпалити і в теплі своїх гостей приймати, щоб їхня довіру без краю
І без міри, нарешті, виправдати! Але знову й знову доводиться задкувати назад і одне
Й теж саме всім працівникам повторювати:
«Нам не можна на життя нарікати! Мовчати! Мовчати! Ми повинні подякувати
Господа щиро за те, що маємо ладан, золото і миро! Ми ж до порівнянь весь час
Прибігаємо  і жити поспішаємо, але про свою душу ніяк не дбаємо! Ми з чого кожну
Зустріч з Вами починаємо? А з того, що самих себе вітаємо, а про Бога напрочуд
Часто забуваємо! Замість того, щоб попросити у Бога прощення і терпляче кривду
Зносити, ми гріхів не цураємося і рідко дивимося на небеса!»
Благо велике: дружина вміла завжди гостя, як треба, прийняти і пригостити:
Обмити й нагодувати, вином напоїти й у м'яку постіль укласти,
Усім слово добре в кожному випадку сказати, заспокоїти й приголубити
І чоловіка нічим і ніколи не обтяжувати! Стражденному народу, що звик собі ж
На догоду чекати з моря гарної погоди, навіть у тяжкі часи народна пісня була дужа
Потрібна, як ковток чарівного вина! Люди всього бояться, тому що будь-яка людина
Над ними може в мить поглумитися, на пів слові обірвати, але протилежній стороні
Не можна на дибки вставати! Люті солдати можуть спалити і комору, і хату! Що далі
Від такого життя можна чекати? Потрібно жити на від шибі, щоб тебе не розіп’яли
На дибі, як це зробили напередодні з одним паном по прізвищу Кандиба! Це була
Не людина, а гора схожа на глибу льоду, від якого йшла прохолода! Людину неабиякої
Вроди приїжджі злодії стратили на очах всього народу!
                -***-
Відгородившись від сусідів товстими стінами, Варфоломій спілкувався тільки з небесами,
А люди все чітко бачили самі: всі свари і всі розбрати, але його геній жадав розради,
Як розум людського спілкування, ідучи по шляху спотикання, мін мав одне бажання:
 Служити Богу і не ждати від Нього постійної допомоги! Він сам потроху готувався
До нелегкої дороги, по якій згодом понесеться прожогом! Чи неспроста так йому була
Потрібна тілесна та духовна чистота? Варфоломій, як завжди, любувався братом,
А той сокирою грався немов би з розжареним булатом!
Серце Варфоломія билося сполохом у такт високій ідеї,
Важко було, серце нило і весь час боліло, а грішне тіло постійно тремтіло і здавалося,
Що життя вже закінчилося і кров у жилах  майже, що застигла до кінця – на все є воля
Творця! Життя мирське йому набридло, немов пряний запах від церковного кадила!
Однак душа в роботі згоряла і боязко співала, але несамовито страждала,
Вона з дитинства до праці, уболівань і білю помаленьку звикала!
Усюди митарства, а мишача метушня ведеться навіть серед білого дня,
Немає вільної мінути, однак необхідно розвідувати нові маршрути
Для перемоги й відступу, але всюди лежать валуни спотикання і немає ніякого бажання
 На взаємне спілкування з тими людьми, які духовно жили немовби жебраки!
                -***-
«Учися й працюй!» – дав брат Варфоломію пораду,
Удалині мерхне тьмяне світло, у його душі залишаючи яскравий слід,
На обрії лише миготить сіро-білий світанок! Варфоломій давно уже не спить,
 А перед ним свобода яскравими барвами постійно майорить!
Варфоломій незабаром оцінив братню пораду,
А це був молодий чоловік ще в кольорі років,
Він - його рідня вже дванадцять років і три дні!
Він з жінками часто знався, ніжно в них і надовго закохувався,
Жагуче цілувався й ніколи жінок не соромився, адже це не порок, всяка пристрасть
Приходить у визначений богом строк, якраз на стику отрочних і юнацьких років!
Хочу й Вам, мої друзі, я дати одну пораду:
Ви любіть, поки любиться, а коли щось не так, то любов назавжди забудеться
Або десь вона на небесах заблудиться, можливо, їй щось у сні приверзеться,
 А опісля небо над головою раптово насупиться!
Цілуйтеся, поки цілується! Милуйтеся, поки милується!
Нехай і Ваші груди із пристрастю обійме хто-небудь,
Однак не в цьому Божа істина й суть!
А Божий храм відвідуйте завжди, незважаючи на погоду й свої роки!
Любите й молите Господа хоча б іноді, але запам’ятайте назавжди, що він вас оберігає
Від біди і в руки забуттю Його молитви ніколи не віддавайте по добрій волі! Диявол гуляє
В дикому полі і насипає жменями в наші рани сіль, а вона викликає нестерпимий біль!
Заклинайте  Бога і оди Йому складайте навіть тоді, коли Ваш кінець недалекий,
Однак, грішній душі невтямки, що життя безутішного вже давним-давно згас вогник
 І він навіть не горить як яскравий смолоскип! Він поступово вгасає, але ще нагадує
Здалека маленького нічного метелика! Усьому приходить свій строк! Навіть той, хто
Московією так довго правив, уже, здається, і він свій народ без владики залишив!
Іде звичайна гра без правил!Хоча в знаті є добро й добротні палати, але немає в них
Відважної раті! Куди ж поділися хоробрі солдати?
                -***-
«Закінчився моїх і сил, і здоров'я приплив.
Життя пройшло, пролетіло, як кипучий потік,
Уже близька година, коли, не запитуючи нас, прийде смертна година!» - ці слова
Повторював стражденний і немічний Кирило щораз!
Варфоломій же молодий і повний здоров'я й сил, дарма йому холоднеча й холод,
І не лякають юнака пости й повсякденний голод, молитися не припинив! Він божою
Благодаттю жив! Не знаю, чи про довге життя він Бога в своїх молитвах просив?!
Проте, зараз тільки працював - він нині жито в поле косив,
Сильно облиту потом сорочку до самого вечора носив,
А своє здоров'я й силу юнак молодий ніколи не щадив!
Будучи загартування панського, він жив в імперії, по своїй суті, татарської!
  Коли ставало не під силу відійти від краю могили, він лягав на спину й дивився
В небесну порожнечу, але у нього виростали крила, хоча сил не вистачало, а тіло швидко
Утомлювалося і з'являлася дрімота, спати було охота, але по-перше - є робота, від якої
 Неможна відійти на відстань далеку, щоб навіть здалеку помилуватися білими лелеками!
Але допомагало щось неземне, незриме й святе, добре й не зле всі! Труднощі перебороти
Й до вечора загодя додому до вечері поспіти! Від роботи німіли ноги навіть у власному
Барлогові, але він свою неміч все таки переможе! По черзі перемінялися й біль, і тривоги,
А їх було  в той час напрочуд дуже багато! Він послухає Бога, і його постулати повністю
Сприймає і зі своїми проханнями Йому не дуже докучає, хлопчисько майже не спить,
А тільки дрімає! Так і живе й смерті не чекає, а час уперед стрімко йде і його він не чекає!
                -***-
Він обожнював жіночу красу, але ще сильніше любив духовну доброту,
 Постійно пишався улюбленим батьком, а у важку мінуту про себе читав псалом:
«Куди піду від Духу Твого?
І від обличчя Твого куди біжу?
А ще зійду на небо - Ти там є,
А ще зійду в Пекло - там є.
А ще візьму крила мої рано
І вселюся в останніх морях -
І там рука Твоя наставить мене
І удержить мене десниця Твоя!»
/Псалом Давида, 138/
У мінути гіркої нудьги хотілося віддатися забуттю і навіть кончині,
Щоб залишитися разом з Господом наодинці навіки й відтепер!
У ці мінути сховатися від усіх йому хотілося, але нудьга не забарилася
 І сама в його помешканні силоміць з’явилася!
Все усередині якось клекотало й несамовито нарікало на буття, але життя навколо своєї
Осі постійно вертілася, але після читання псалма йому жити вже зовсім не хотілося,
А буття ладь-ледь кудись неслося і пішло й криво, і навскіс! Там таке почалося,
Що відразу нічого не розбереш: чи то хуртовина, чи то дощ, чи то страшний мороз
Наскрізь пронизував навіть велику кістку! Погано тоді Варфоломію жилося! Це правда,
А не брехня, але без вечірньої молитви там не обійшлося - так на Русі давно повелося:
Постійно молитися, щоб духом зміцнитися! Треба не їсти і не пити, а поститися,
Щоб люди твердолобі змогли у силі Бога на собі самому вдосталь переконатися!
 Від Його погляду людям простим нікуди не зникнути! Душі приносить зцілення
 Тільки церковний спів, але воно натякає на довготерпіння, а отрок не має часу,
 Щоб перебороти тугу й сумнів! Неміч продовжує плоть терзати й постійно йому
 Про себе нагадувати! Чому  він повинен завжди мовчати і ні з ким з людей навіть
Не розмовляти? Варфоломій! Ти Господу молися й кайся,
На колінах перед ликом Божим частіше схиляйся! Навіть у постелі валяючись, Богові
Молися, Господа про милосердя проси й благай за смерть і за життя:
«О, Боже наш, що єси на небесах!» і кайся при всіх за власний гріх!
На коліна, боязко вставши, Господа подякую, що на дворі немає мряки й тихо читай
Новий церковний устав! Варфоломій, ти душу, і серце Йому одному подаруй і молися
До ранкової зорі! Забувши про журбу, ти будеш Богові служити навіки й відтепер,
Ми ж люди прості, адже і грішні, й не святі, але ще живі і тому шукаємо на землі свій
Жереб, уповаючи на ту долю, що править всіма справами на землі і на небі!
У захваті безсмертної свідомості ми шукаємо багатомовне звучання
У звичайних речах, де воєдино переплетені й тлін, і порох у своїх же власних
Стінах! Спалахнувши один раз і майже задихаючись від нестерпної спраги,
Почнеш і ти несамовито горіти, щоб відтепер і надалі не безглуздо жевріти,
А символ Віри у своїй свідомості навік запам'ятати, щоб потім спокійно вмерти!
 Зараз - життя, а завтра - смерть, так що багато чого треба встигнути зробити!
За два тижні юнак навчився постоли плести нікуди не поспішаючи
 І в благовісті добрий хоровод вести!
Варфоломій! Живи, молися й не сумуй!
Все поки що йде відмінно, говорю про це я привселюдно!
                -***-
Від цілонічних молінь тіло гуділо, але душа кричала й співала,
Вона завжди перед Богом уболівала, іншим людям до його турбот немає ніякої справи!
Свою душу терзаю, Бога молю й заклинаю, але марно: він любить життя безмовно!
Утомленим, вертаючись додому, він тільки опісля міг займався самим собою,
Він повинен молитву створити й тіло чистою криничною водою обмити
І про спокуси  хоча б на час забути,
А потім на декілька хвилин заснути й з Богом у душі мало-мало відпочити!
Саме в цьому таїться велика суть! А глотка не хоче завершувати розмову коротку,
 Вона небеса запитує чисто по-собачі: у чому ж застава нашої вдачі? А сама майже
Що плаче, коли намагається слова небес переінакшити! Ще чимало часу пройде, поки
Його думка закінчить свій політ! Він зігнув в уклоні стан і, забувши про нічліг, читає
Книгу про святий ковчег! Він досконало знає латинь, але від досади намагається з жари
Вирватися ближче до прохолоді: не чоловік той, хто своїм діям звіту не дає!
Нікому й ніколи не мсти, але живим повернися з небезпечного шляху! Незабаром тут
Від холоднечі лютої й північного вітру стрімчаки тріснуть, і посиплеться іній зі стовбурів!
Важко парубкові розсунути небесний звід, щоб правосудний Бог в освоєнні
Наук йому хоча б чимсь, але допоміг! Він не лев і намагається стримати власний гнів,
І тому забувши про втому, починає читати молитви на латині співучо:
«Pater noster, quits in caelis,
Sanctrticetur nomen Tuum.
Adveniat regnum Tuum.
Fiat voluntas Tua, sicut in caelo et in terra.
Panem nostrum quotidianum da nobis hodie.
Et dimitte nobis debita nostra, sicut et nos dimittimus debitoribus nostris.
Et ne nos inducas in tentatijnem,
Sed libera nos malo.
Amen. »
/ Отче наш, сущий на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде царство Твоє,
 Нехай  буде воля Твоя як на землі, так і на небі! Хліб наш насущний дай нам сьогодні
 І прости нам провини наші, як і ми прощаємо боржникам нашим.
І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого! Бо Твоє є Царство,
 І сила, й слава навіки. Амінь./
 Його слова молитви вся округа почула й до нього небеса ще ближчими стали! Перед ним
Галявина довго красувалася й дерева над квітами долу нахилялися! Мирську відраду
Дав йому Творець і поставив перед юнаком він важке завдання, а як же інакше, якщо
Зцілитель надмірну ціну за гріхи всіх людей потім заплатить! Перед ним небозвід
Засвітився й божий лик перед ним на коротку мить відкрився, щоб він у силі небес
Особисто переконався! Приємний у Бога голос і чорне волосся в того, кого вже давно
Полюбило Божество! Пам'ятаючи божу милість, він більше колишнього став
Проповідувати на землі загальна рівність і справедливість! Людей грошима обдаровуючи,
Він ішов по дорозі до Раю! А земною рисою блиснув світанок золотий, нехай завжди
Над цим славетним краєм горить щаслива зірка, яку засвітила Господня рука! Він став
Благати небесного Батька й Божу матір цей мир у всіх гріхах зрозуміти! Ока відкривши,
 Він цілковито зрозумів, що здоровий й живий! Він вдався в забуття, коли дійшов
До холодного струмка й знову почав читати молитву свою:
«Ave, Maria, gratia plena;
Domenus tecum:beneducta tu
In mulieribus, etbenedictus fructus ventris tui Iesus.
Sancia Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus,
Nunc et hora mortis njstre.
Amen. »
/Радуйся, Марія, повна благодаті; з тобою Господь, благословенна ти Його дружина,
 І благословенний плід черева  твого Ісус. Свята Марія, Матір Бога, молися
 За нас грішних, навіть, і в годину смерті нашої. Амінь./
У захопленому запалі він віддав хвалу Божої Матері й самому Творцеві, а його коні
У ту мить паслися на березі ріки і за ними стежили сільські мужики! Він коліна перед
Небом схилив і Творця  разом з Дівою Марією в сльозах подякував! Він звернувся
До небозводу й сказав спасибі Богові за насущний хліб і воду, а потім спорядив обоз і свій
Скарб у напрямку монастиря ледь-ледь повіз! Він довго їхав при світлі зірок і що ж?  Жах
Його чоло покрив, коли він сам у лісі був і страшні крики чув! Не страшачись лиха, він
У свої руки взяв кермо влади, однак перед ним виросла висока скеля і її довжелезна тінь
На нього лягла і він невимушено вимовив наступні слова:
«Anima Christi, sanctifica me.
Corpus  Christi, salve me.
Sanguis Christi, inebria me.
Aqua lateris Christi, lava me.
Passio Chrisni, conforta me.
O bone lesu, exaudi me.
Infra tua vulnera absconde me.
Ne permittas me separari a te.
Ab hoste maligno defende me.
In hora mortis meae voca me.
 Et iube me venire ad te, ut cum Sanctus tuis laudem te
In saecula saeculorum.
Amen. »
/Душа Христа, освяти мене, тіло Христа, урятуй мене, кров Христа, сп'яни мене,
 Вода Христа, обмий мене, страсті Христові, зміцните мене.
 О, Ісус, почуй мене. Занурюй мене у свої рани, не дозволяй відділятися
Від тебе. Від злого ворога захисти мене, а у годину смерті моєї призви мене і накажи,
Щоб я прийшов до тебе й із твоїми Святими співав хвалу тобі навіки віків. Амінь./
Ніч густішою стала, але дияволів поблизу обозу не стало! Бог тому свідок, що йому
Допомагав якийсь благодійник, коли до нього впритул біси підійшли й навряд чи в пекло
Не повели: «Коли наш шлях не обереш, сам помреш і своїх людей вже не врятуєш!
 Ми самі назвемо тебе своїм ворогом і розповімо людям про те, що саме ти
Винний у горі людському!» Виявившись між двох вовків, він не став говорити зайвих
Слів, однак сам ледь-ледь не опритомнів, а по тілу пробігло тремтіння! Ну й що ж?
Невже він на боягуза був схожий?! Як йому з Дияволом боротися? Відповіді в той час
 Він не знав, хоча не вперше бісів в цих місцях зустрічав і завжди молитву він читав!
«Я не хочу ввергати людей у лихо! Ви тут постійте, а я далі сам піду!
Що нас чекає - не знаю, але сам себе главою раті нині призначаю!»
Вони повільно далі пішли, немов воїни - богатирі й захисники своєї рідної
 Багатостраждальної землі! Вони ж не собаки, щоб гавкати на кожну людину, але й у них
Є шлях єдиний, щоб зробити вільною свою родину!
Коли праця твориться примусово, воду люди не вірять своєму господарю на слово
 І , напевне, так виходить, що істина в одну вухо входить, а в друге виходить! Коли
Є в душі дещиця сумніву, тоді не позаздриш ти нікому і від нудьги втечеш з рідного
Дому! Сумніви мають величезне значення для істини і її збагнення!
Звільнившись від скверни, ти, напевно, сам обереш шлях вірний
 Не тільки для себе, але пройдеш через терни в ім'я й для збагнення істини
Свого ж буття, тому що так нам жити не можна! Нехай людина кожна відійде від гріха
 І його лушпиння залишить для молодшого покоління!
-***-
Вічна таємниця! Вічний круговорот буття! Чи осягну Бога коли-небудь я?
Їй-богу, я постійно беру із собою Господа у великотрудну дорогу!
Всесильного Бога творіння вимагають усвідомлення й осмислення,
Це нове коло відтворення, ось-ось з'являться все нові й нові перекази,
 Коли спалахує в природі шалена радість і в цю саму мить,
Що викликає в людини повне нерозуміння, біль і жаль, з’являється думка
Про те, що життя мирське і нудне, і не просте, проте кой-де люди самі себе на гойдалках
Гойдають до тієї миті, коли вони відкрито відділять лушпиння від істини!
Справа доходить до самозречення, блаженства й миттєвого забуття,
А все через передчуття, що обставин стікання позбавить душу від гріха і з’явиться,
 В кінці кінців, бажання самому пройти через терни і страждання з метою їх подолання!
 Люди - не ангели, але, перебуваючи в полоні повсякденної суєти, вони інший раз
Поводять набагато гірше ніж жирні коти! От і закінчилися дитячі ігри, що подобалися
 Варфоломію до пори й до часу, зараз настав час збирати розкидане каміння, щоб
У цілості зберегти свій рід і вимираюче плем'я! Уже наскрізь проржавіли залізні ланки,
 Які з'єднують проміж собою всі покоління! Голова ж порожня, хоча в ній є
Незабутні й розумні місця! Соромно зізнатися, але Варфоломій все життя продовжував
Жінок остерігатися, ні, він їх не боїться, а осторонь від них продовжує триматися, щоб
У їхні сіті одним махом не попастися й не випробувати на міцність ні радість, ні щастя!
А поруч були ті, хто жити воліє наодинці, а не ходити на задніх лапках перед дівками
Й старими бабками! Ця думка засіла в ньому глибоко й залишилася в отрока на все життя,
Щоб він часи свого життя провів у пустелі далекої й Богові служив без строку! Прийшла
Година для відспівування колишніх спогадів і сподівань! Хто нижче плінтуса хоча б один
Раз упав, тому вже до небес ніяк не піднятися, зрозуміло, що в них немає шляху
Зворотного, як сидіти обіч святого шляху і продовжувати молоти нісенітницю!
А заздрісники й наклепники тільки на юнака поблизу глянуть і ще похмурішими стануть,
Але від нього вже вони ні на крок не відстануть, доки пахучі квіти в їхніх садах
 Зовсім не зав'януть, але той на них не злиться,
Тому що дурних намірів ніяк не боїться! Буття ще до кінця не завершене,
 Але життя проходить миттєво! Він щастя бачить тільки там, де зараз вже піднімається
Православний храм і там не чути взаємних образ, але навіть довкола храму цього
Розташовується неправда і її на своєму шляху у божий дім ніяк не минеш! Ну, і що ж?
Було б смішно, якби не смутно! Скрізь те ж саме! Позбав ж нас, Боже, від гріхів
Напрочуд багатьох  і до того ж на нас здалеку схожих!
                -***-
Постійно Біблія і Євангеліє говорить,
Що Творець Всевишній силою любові благо на землі весь час творить,
 Він земне буття обновляє й людину Він на великі подвиги надихає,
Себе не славить, а тільки інших прославляє!
Руками своїми Він тримає долю й судьбу за вим’я,
У країні любові і єднання немає ніяких видів сумніву,
Там сліди від тіні під ім'ям розгардіяш!
Творячи - відтворюй, відтворюючи - твори!
У Вірі завжди живи, а вже потім помри!
З волі Божої живи й твори, пий воду і їж житні сухарі,
У благо живота ніколи не живи, тому що є благодать у великій любові!
Ти благо на землі в ім'я Творця твори, своє обличчя вечернею порою умий
І насухо його протри й молитви шануй до ранкової зорі!
                -***-
Радонєж, де ж твій багатовіковий рубіж?
Не одне древнє місто пережило вже заколот, але продовжував його народ
 Боротися супротив знегод, щоб багатим став кожний хлібороб!
Немає слів, ти уже виріс із полум'я віків, багато чого пізнав і мало постарів!
Чого тільки древній град за довге життя не побачив,
Разом з народом дорослішав, потім швидко з волі часу занепадав,
Слава Богові, що ще залишився цілим, хоча трохи посивів!ё
Твої святі обійми допомагають жити народу по церковним уявленням!
Разом із Сергієм прийшла до тебе блага звістка,
Твоїх позбавлень і образ від  ворогів не порахувати! Тобі потрібно було постійно мовчати
 І бідувати, щоб всі перешкоди на своєму шляху подолати!
Радонєж! Зараз тобі надана велика честь,
Не личить тобі колишнє зло й давня помста,
Постійно твої городяни дотримували в чистоті свою совість і честь!
 Під гілками верб плакучих вони перечікували грози неминучі,
Але уповали на випадок, і поліпшувалося їхнє багатостраждальне буття!
Чи багато добра в них нині є? Їм дір на поясах не порахувати-є потреба з колін встати!
Вони з річкового мулу свої будинки колись зводили, мулом замазувалися щілини
У мінути горя й веселощі, а люди повзли ледве-ледве до свідомо поставленої мети!
Їхній подальший шлях мені невідомий, але я йду за Варфоломієм слідом!
                -***-
Як зерно, кинуте навесні в землю, проростає,
Так і думка, закладена в дитинстві, над усім в житті людей переважає!
Людина дитинство всім періодам життя воліє,
Тільки про дитинство вона періодично згадує,
Подумки його плекає й ніколи про цей період життя не забуває!
Але воно однаково, як білий сніг, швидко тане,
Дитинство проходить і його ніхто й ніколи до себе назад не повертає,
Воно спогадами про себе іноді нагадує нам, воно немов наш духовний храм!
Часто смуток і гіркоту в душі воно викликає,
Але життя далі тече, а душу дорослішати продовжує!
Новими турботами, а іноді й склоками або взаємними докорами вона жити починає,
Однак зерно, кинуте в голову, уже крізь теплу землю вдало проростає,
Воно подальше життя юнака визначає!
Як себе дорога життя поведе, лише один Бог знає, але він свою таємницю не розголошує!
Голова на плечах ледь-ледь трималася, погано отрокові дихалося,
Доки святість на обрії не з’явилася, але досягши гребеня, вона виявилася грішникові
Найбільше потрібніше! Йому хочеться мало-помалу від мирських справ
 Відпочити й розголос роковий розумною думкою захлиснути, щоб зрушивши убік свічу
Воскову! Час йому життя подарувало, але спрага знань вище часу розум зачарувала
 І дійшла до серцевини, перетворюючи на ходу недоступні досі глибини!
Бог Всемогутній, Всесильний і Справедливий, а дух страсті не приймає такий лейтмотив,
Тільки люблячий чоловік безгрішний, але його гріх безутішний!
Кожний з нас по великому рахунку  винний перед Господом і, безумовно, грішний!
А Варфоломій нагадує мені білий колір, де темних плям зовсім немає, тому що він
 Руку на пульсі свого життя постійно тримає!
Давай з оргвисновками поспішати не будемо, а все у вівтаря статечно з усіма обговоримо!
Бога не займай дияволу на догоду і не вирішуй питання сходу, не знаючи броду!
                - 5 -
Земля парить, хмари пливуть високими громадами, нагадуючи гірські водоспади,
Народ очікує зливи й граду, але яка досада - для врожаю виникає нова перешкода
У вигляді зливи й потопу: нічого не залишиться від жита, що дозріває! Потім, як не тужи,
Однаково будеш голодувати й у виправдання нема чого самому собі сказати!
А земля клубиться й димиться - вона виходить всіма соками,
Аркуш зелений блискає, що підігрівається календарними строками!
Душа терзає Стефана то одними, то іншими докорами,
 Брати працюють споро й уперто, а не наскоками,
Мир навколишній роздирає їх своїми склоками,
Він не наповнює думку, а говорить напівнатяками:
У майбутньому не настільки вже далекому й ми будемо вірити тільки своїм пророкам!
 Отрок молодий стрепенувся душею, але спокій не знайшов, але, обхлюпнувши чоло
 Студеною криничною водою, хрест поцілував і одне виречення зі Святого Писання
 Співучо прочитав: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси
І все наповнюєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди й вселися в нас,
 І очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші!
Христос воскрес з мертвих, смертю смерть подолав,
І тим, що в гробах,  життя дарував!»/ Молитва до Святому Духа /
Стефан свою душу терзає, але милує й догоджає,
І як би ненавмисно собі або братові тихо роняє:
- «Єдина дорога - у монастир іти!
Не притулок, а спокій душі хоча б там на короткий час знайти,
Щоб потім до служіння Господу обдумано прийти,
А опісля до простого люду самому зійти, щоб визволити його з убожіння й убогості,
 Але для цього треба житі постійно у строгості!
Для цього, брат, треба в монастир нам з тобою йти!
Розкіш і добро не потрібні простій людині,
У житті ж всі як раз, навпаки, відвіку до віку тяжко завжди жилося на землі
Простій людині! Господь же в поті чола свій хліб добував і нам це заповів,
Про Духа Святого я Бога молив і Його ж благав, щоб і мені Він благодать
 В  цю мить послав! Ми ж сили свої в іншу сторону направляємо,
І себе від тягарів буття врятувати бажаємо!Ношу тяжку прагнемо із плечей видалити
Й тим самим життя собі ледь-ледь полегшити! Від поту й тягарів буття
Ми намагаємося врятуватися, але душу чомусь опускаємо стрімко долілиць!
А там уже останній і слизький карниз! Замість того, щоб підніматися вгору,
Ми суперечимо самі собі: виконуємо своєї плоті кожний каприз без дужок і реприз!
Вся суть в тім, що на цьому стоїмо й цим живемо, душу балуємо й пустуємо,
Ночами в будинку із дружинами не спимо, самі гріх постійно й прилюдно творимо!
Часто собі догоджаємо й душу терзаємо! Про призначення своє ми часто забуваємо!
Адже мир не вічний, він тлінний і швидкоплинний! Будь-яка людина на грішній землі
Не вічна, людина завжди в гріхах своїх безтурботна, також як і мир на землі - він теж
Не бездоганний! Ми бажаємо тільки скарбів і благ і живемо  в ім'я розваги і відваги!
На тлінному задумали будувати вічне, а поруч грішне, у нього ж обличчя нелюдське,
Проте воно гріхом, блудом і соромом отруєне, ледь-ледь для запаху зіллям приправлене!
Для душі й тіла ця справа погана й зовсім не свята, немає серед них єднання, у всім там
Панує розбрат і роз'єднання! Сором! Поки не звалиться на тебе лихо, не зрозумієш себе
Ні в чому й ніколи і тільки коли впадеш долу, пошкодуєш про свою жебрацьку долю!
Самі не можемо! Слабкі ми духом були завжди, однак оремо й будуємо села й міста,
Себе не щадимо - працюємо до сьомого поту, доки нам працювати хочеться!
Треба самим! Величчю духу давай і ми свій шлях опромінимо,
А свою душу від злої долі зараз же звільнимо!
Нам жертви потрібні, адже тілом і духом слов’яни завжди були сильні,
Праведники й проповідники Русі нині як ніколи потрібні!
У ченці йти! Для величі духу й жертви, але, на жаль, умови буття такі,
Що батькові вже не накосити стіг високий із зеленої трави! Йому б дожити до весни!
Від спокус мирських важко піти, але вони нам зараз не особливо потрібні!
Русі негайно інші ідеї й думки найбільше важливі,
Завдання, поставлені історією перед нею занадто складні,
Однак люди наші працьовиті й надзвичайно розумні!
Буває, що й вони буйно гуляють, іноді в любові не занадто скромні,
Але Батьківщині й Вітчизні вони до кінця будуть віддані і вірні!
Прості люди страшно бідні й зовсім багатства позбавлені,
Однак душею й тілом багато хто з них непорочні, незаймані й чисті!
Від розкоші, від гордості й похвали необхідно далеко убік відійти!
Всім слов’янам  треба об’єднувати себе духовно,
А то ми живемо відокремлено - всі ми поголовно!
Єднання й Дух Святий розпалити б у нас,
До об'єднання кличе всіх нас сильний і могутній Божий глас!
Негайно й зараз! Отже, у добрий шлях і в добру годину!
Скільки роз'єднаності в нас? Її б нам перебороти, але треба сильно захотіти,
Щоб відтепер і надалі про Батьківщину думати й сміти!
Ось той шлях! Себе від скверни потрібно очистити,
Як Господь діяти, жити, думати й мислити!
За добрі побажання ніхто не звільняє нас від Божої данини,
Спереду й горі, і страждання, безвихідність і незнання!
Диявол над плоттю, а Бог над духом воркують і між собою вони ворогують!
Вони наші плоть з превеликою охотою таврують і лінчують!
Нам шлях цей невідомий, але ми підемо слідом за Богом,
Але куди святою водою не бризни, немає ніде святої основи в повсякденному житті!
Диявол і Бог ведуть меж собою занадто довгий  діалог: душу, і тіло вони раз у раз
На частини розривають: один - блуд вкусить, інший – до духовності прислухатись –
 Повсякчас призивають нас! Думки воєдино зібрати не дають, вони крівцю нашу поволі
П'ють, але про все тільки результату кривавої битви мовчачи й тихо чекають!
Чи зуміємо підняти всю Русь, якщо вистачить сил духовних, тоді нехай найдуться сили
Для справ і битв святих, що пройдуть на полях величезних,
Але терпіння  й пристрасті нам не достає для справ невгамовних,
Тяжких і непід'ємних, але й ми не з роду людей занадто скромних!
Нині час рівнодення й ми перебуваємо в блаженстві,
Дивимося на близькі предмети й не бачимо їх у відбитті Божого світла!
Бачимо лише ледве тільки ті вузькі щілини в мить свят і веселощів! Зайві слова тут
Навіть не потрібні! Справи нам потрібні, вчинки й подвиги! Життя - це коротка мить!
Йому Господь свій пам'ятник давно вже спорудив!
На Русі пропала віра у святість, зникли добро й доброта!
Усе перетворилося й у твань буття швидко по власній волі поринуло,
Воно й у сні нашим предкам навіть не снилося! Що ж з Руссю трапилося?
Подвиг - іти всупереч здоровому глузду, але звідки черпаються ці чудові думки?
Не опускайся донизу й завчасно не натягай на себе позолочену ризу,
Треба жити життям повнокровним, але не втрачати висоти духовної,
Безумовно, всі ми поголовно злиденні духом, негаразди в нас із зором і слухом!
На ріллі благодать і тиша, а ти твориш заради Духа Животворящого,
Своєю стрілою ворогів разючого, що й нам своїм перстом всякчас загрожує,
А ми живемо неспішно в ім'я грішного й справи безутішної!
А життя проходить поспішно й рідко хто може сказати: «Я його прожив чесно!»
Ми духом завжди були слабкі, незважаючи на свої роки, все залежить від долі!
Постій! Не поспішай! Від щастя не вмерши, ти не позбувайся всіх негод!
Витримати можна багато, коли немає шляхи іншого, але кожний шлях від Бога!
Ми щось вибираємо, але не можемо добратися до суті,тому що нічого не розуміємо,
 Але однаково вважаємо, що тільки ми здатні прожити без в'язниці й торби!
Ми Богові не рівня ні вночі, ні серед білого дня! Навколо одна мишача метушня!
У гріху живемо, рятуємо себе від честі і схильні до дикої пристрасті й помсти!
Совісті, коли нам потрібно, ніколи не буває на місці!
Я ж завжди намагаюся розігнати й зло, й темряву,
Віднести від душі морок і порожнечу,
Але залишаю Божий Дух і Його духовну красу!»
- «Якого біса ти шукаєш у мене дуже приємні риси?Де ж мені знайти святу
Й безгрішну планету?! Може мені покинути й залишити назавжди землю обітовану
Цю, що зараз вся в цвіту?! Де той острів небувалий, де можна своє життя почати
Спочатку?» - «Сильна плоть! Важливо самого себе перебороти,
Зрозуміти й осягти земний круговорот, і ніколи не можна нам підходити навпаки,
Інакше життя вступить у крутий поворот, щоб позбавити грішну плоть
 Всіх повсякденних турбот! Спогадів купи, але вони нагадують ліс дрімучий
 И доводиться їх згрібати, немов суки в одну велику купу, щоб розуму вони
Не дуже наш розум досаждали і його не боляче мучили й кусали! Буття в тумані
І воно обіцяє душі одне лише животіння, але ще є надія на спасіння!»
- «Я не прошу для себе корону золоту, але не можу перебороти долю лиху,
Її нутром я почуваю, хоча ще не царюю, я живу весь час у турботах державних!
Диявол довго мною правив, але нині він мене вже в спокої залишив!
Живу нудно, але не дрімаю й правила мирського буття, особисто я, серйозно
Не сприймаю! Душею й серцем уболіваю за поневолену землею, але, проте, розум
 Гризуть сумніви, вони хочуть самовідречення від самого таємного,
 Тобто мого буття, але не можу ж я усередині себе нудитися і з богом мені не можна
Сваритися, коли знаю, що мрія моя відтоді ніколи не здійсниться?!»
                -***-
Живете і Бога любите, а душу дотримуйте у повному порядку і гадки не майте,
 Що гріхам потакати! Постійно треба себе в їжачих рукавицях тримати, щоб всі
Перешкоди на своєму шляху подолати! Живіть і не нудьгуйте, проте про своє честь
 Піклуйтесь й друзів  ні в чому не підводите, але вище всього Батьківщину й Бога любите,
У великій і безгрішній любові живете, замилування й заздрість воєдино з'єднаєте!
Тільки б витримали духовні нитки, так що терпите і мовчачи чекайте
Чергового повороту, але тільки із превеликою охотою займайтесь своєю роботою,
Інакше перешкодить щось і почнуться зайві і не потрібні Вам турботи!
Наше життя, як хвилеріз для блакитних небес, куди відправився Господь, коли воскрес!
Ми ж обожнюємо  тільки те, що бачимо й відчуваємо, але що це - до кінця не розуміємо!
У Любові до Бога блаженство осягайте й любов'ю до жінки себе частіше опромінюйте!
Любов'ю, даною Богом, не зневажайте й улюблених жінок імена ніколи не забувайте!
У благо мистецтва живете й творите й у недоступній височині зблизу на Бога зрите,
Його молитви й завіти постійно шануєте, а межу честі в лицарстві не переступите!
У віці такому будь-яка людина відчуває себе майже що черв'яком,
Але  злегка прив'янувши й не реалізувавши своїх власних планів,
Виявить у самому собі чимало дивних ваді знову розквітне в душі чарівний сад!
А вади спозаранку завжди ховаються на вивороті, немов би знахабнілої поганки!
 Навіть у дикому полі вільно гуляє бездолля, воно приносить нам лише горе
І того більш! Улюблену жінку в обіймах зігрівайте і даровану Богом милість тільки
Їй відкривайте, святість у любові в усі роки й завжди дотримуйте,
Якщо любите - жагуче любити продовжуйте
І улюблену жінку нікому не уступайте!
У сяйві любові себе на небеса піднімайте,
У любові ніжній і святий знайдете і пристрасть, і спокій свій!
 Вони в людини розумній завжди перебувають під рукою!
 Хвиля сумніву пробіжить і потім довго вона в голові як церковний дзвін звучить.
 Тому що кожній геній народжується через три покоління!
 Не розповіси ж нікому, чому в години суєти йдеш із рідного дому, незважаючи на втому,
 Щоб душа, нарешті, наодинці побула й знайшла для себе два білосніжних крила!
Всі гріхи й провини, згадуючи і в передсмертних муках коло життя замикаючи,
Совість і лицарство, честь і любов навіки в душі зберігаючи,
Ми мріємо вступити в передодня Раю, але чітко розуміємо, як же вони далекі від нас,
Хоча зовні двері занадто великі і, якось не з руки, у цю мить умирати нам від туги!
Колишнє, згадуючи й прийдешнє, клянучи, ти розумієш, що чітко навіть не представляєш,
Чому ж смерть кошлата, до плоті із силою притиснута, сама шукає провідника,
А він, упавши в журбу, усвідомлює, що життя й смерть єдині
 І меж ними немає тої золотий середини, коли все визначають роки й сивини!
У ній є Бог і я, а також тісні рамки земного буття!
                -***-
На  краї могили своє чоло хрестом осені й гріхи свої долі назад поверни!
Як же дивовижно життя коротке, вона пронеслася, як грозові хмари,
Колись воно було молодим і прекрасним,
На старості років стало й насправді нестерпним й жахливим!
У любові  пізнав ти саме Божество, у всім іншому - тільки морок і святенництво!
Величаво - гарною любов була завжди,
Однак сумніву ти піддавав її лише іноді!
Закохати жінку в себе - не представляло для мене особливої праці тим паче,
Що кожний козак собі на вуха тлумачить: «Що не требо боятися невдачі,
Коли любов гаряча постійно за тобою плаче!»
                -***-
Набридали зайві турботи,
Часті побачення й запізнення на роботу!
Жертвуєш усім в ім'я краси,
Любов'ю сп'яняєш свою душу навіть ти!
Пам'ятаєш дорогі серцю риси,
Однак спалюєш разом всі перепони й мости для своєї персони
 І йдеш, незважаючи на плачі й стогони, у мир небуття й порожнечі!
                -***-
Я ж швидко все влаштую і серце для святої любові відкрию,
Але якщо на стежку любові вийдуть двоє, то зіллються дві половинки в правому  двобої,
Вони немов крижинки, що тануть, їх не видні з вивороту, але є приводом для принади!
 Немає колишнього розуму й колишньої постави, а хрещені муки путами зв'язали й ноги,
І руки, однак люди люті нічого не жертвують на перебудову науки!
                - 6 -
Весь Радонєж потопає в білій імлі,
Величним здається він при нічному Місяці,
Однак чудиться давно вже мені,
Що я сиджу й кручуся по життю, як на старій колоді в холод і в негоду,
Жити отрокові складно нині подвійно! Він не грає в карти і не п’є вино,
Але все одно він собі в слід чує одне и те: «Він до бога не дійде, а його святість
 На коліна перед Дияволом сама впаде!» Він знає, що його доля з ним в свої ігрища грає
 І ніколи про це не забуває, але коли його біс на півдороги спіткає, він його вилає за те,
 Що той супроти Бога йде і людям нісенітницю весь час несе, але вітер в іншу сторону
Дме! Холод жене отрока з батьківського дому, а голод і знемога воістину невагомі,
Але тепло до ранку в моторошний холод переросло, а добро перетворилося миттю в зло!
Варфоломію тоді не повезло: його вабило Божество, але поруч із ним нині немає нікого!
Земля вкутана в білу шубу вже давно,
На вулиці хуртовина - мерзлякувато й холодно!
На душі похмуро, темно й обтяжливо,
Тільки челядь почуває себе добре,
Їй хочеться в теплі поніжитися ще й ще,
Меду вдосталь попити й про ожеледь геть-чисто на цілий день забути!
Варфоломій виїхав за сіном давно - це ще напередодні батьком вирішено було,
 Але на дворе дуже сильно мело і мело, що дороги і стежки снігом ще з ранку замело!
Його всі давно вже чекають, туди - сюди по терему снують,
Баби прядуть і тихо судачать, але їсти гостям вчасно подають!
Розмови й пересуди меж собою двірські люди спокійно ведуть,
Мовчачи й неспішно пісні про волю і долю співають, а дні поволі йдуть,
Але зимові вечори повільно до самого ранку повзуть,
Грішним душам спокою вони не дають: усі якоїсь новини вперто чекають!
Напевне, люди надію мають, що  ворога князі гуртом подолають!
Зимова краса вже всім набридла, але, загалом, і в цілому
Не можна вийти за панські межі і не тому, що хтось за тими людьми постійно стежить,
 Але життя без всяких обмежень не життя, а звичайнісіньке буття!
Коли пан сказав: «У добру годину!», ти ж йому не скажеш: «Не боюся я Вас!»
 Серце бідне і сіро-бліде чекає звісток переможних, либонь, це трапиться після обідні!
А мужики шахи пересувають, одні працюють - інші відпочивають!
Так і живуть, так і вечора люди взимку коротають!
Розмови йдуть то про те, то про це, а загалом - ні про що, в основному, про буття земне,
Вони проміж собою ведуть, особливо не вникаючи в істину й суть,
 А баби, як звичайно, їх, що є сили клюють, особливо вдень, а тим потрібно віддати
Задарма своє життя! Люди  просто сидять, щі їдять та язики чешуть, казки гуторять,
Але частіше, як собаки на своїх господарів без втоми брешуть:
«Волость на прокорм панові нашому не дають!» -
«Застарів наш боярин, біса лисого йому дадуть!».
Кирилу думи тяжкі давно вже спокою не дають,
Душу боярську тривожать і кігтями її на частині, немов шкіру неубитого ведмедя, деруть!
Марія ж поруч сидить і ні про що вголос вона при людях не говорить - більше мовчить!
 А навіщо марно слова в пісок лити? Набагато краще було б гідні умови життя для своїх
Рідних створити! Стефан теж книгу читає, грецьку мову він ретельно давно уже вивчає
Тому що точно знає, що знання світло випромінює, а він свою душу з тьми визволяє,
  Себе до чернечого життя Стефан давно вже готовить, але себе в мить на думці ловить:
«З ким залишаться батько й мати, хіба їм помічник молодший брат?!»
Чутно, як відгораючи потріскують свічі в ночі, їхні промені не в міру гарячі!
Тяжкі думи давлять на плечі, чекає давно вже Стефан із ченцями зустрічі,
Але він не бажає вести про це з батьками навіть короткі речі!
                -***-
Розмову неспішно мужики ведуть, вони, немов, у полон беруть новий татарський редут,
Різні історії пригадують ненароком, дивляться один на одного недремним оком!
Згадують про те, як важко їм жилося в краї рідному, але відтепер тут їхній дім,
Від неробства  люди втомилися, але сльози про тяжкій праці не ллють і солодкий настій
З різноцвіття травневих трав неквапом п’ють! Кожна істота не бажає знати в ім'я чого,
Їй треба відмовитися від цікавості своєї і не з того й з нічого починається загальне
Блазенство, що переходить у баловство! Захват людей невимовний, усі здивовані
Раптовим дівочим поцілунком! Кому потрібен порятунок?
                -***-
 Деякі люди книги постійно читають, але їх думки спокою не знають,
Вони завжди в реальностях буття по самі вуха потопають!
«Думи, мої думи! Що нам робити з Вами?!
Роки пролітають, смерть давно не за горами,
Горе мені й важко жити разом з Вами,
Хоча світлиця наповнена людьми й хлібами,
Проте немає щастя в житті, воно пішло, як же тяжко на душі!» -
Це поруч із димом і чадом кається Кирило, а піт котиться з його чола градом,
Він Бога вже багато разів просив, щоб Він йому сили й розум, хоча б ще на декілька років
Зберіг: «Може бути, що йому залишилося мало жити, попереду - останній крок,
А там дивишся - і ти вже на небесах! За - і тлін, і порох!
Тільки б не невільничий полон! Думки мої не хочуть жити в забутті!
 Я ж бачу навіч, як тире й три крапки роздирають землю на дрібні жмути!»
 І продовжується сутичка й будуть боліти його боки доки,господар не подивиться
 На себе і свою рідню з іншого боку!
                -***-
Ми завжди ублажаємо душу мріями і відмолюємо свої гріхи під святими образами
 І тим самим робимо нову й нову спробу, щоб спілкуватися з небесами до самого гробу!
Людей страшимо й лякаємо розумними словами, а самі розмовляємо з ворогами,
Як зі своїми друзями! Хто ми? А що в цьому житті зробити можемо ми самі?!
Навіть не  знаємо, що і як вершиться під навислими над нами небесами!
Що ж представляють із себе душа й тіло наші?
Щоб усвідомити це ми ще мало з'їли каші!
Що хочеш, те і думай, про що хочеш, про те і мрій, але не грішив ім’я своєї душі!
Про щастя, про Бога й про благодать тільки пиши і свій язик дарма ні про кого не чеши!
Нікого не засуджуй дарма, адже здійснювати гріх і злодіяння особливо небезпечно
І недоречно при цих обставинах, адже майбутній манах давно вже стоїть на двох ногах!
                -***-
Нема на Кирилові лиця, він покахикує без кінця!
Що ж залишилося від колишнього молодця? Тільки тлін і порох,
 І брава усмішка на вустах, а смерть уже застигла на очах!
                -***-
Зимова ніч насувається на древній Радонєж, гарніше його лише місто-казка  Кітеж!
Як славно бути вдома й сидіти в теплі неподалеку від широкого й глибокого виднокраю,
Де природа своїми м’язами повсякчас грає і свої примхи задовольняє!
Хуртовина хурделить, мете й кружляє вже цілих три дні,
Добре, коли сидіти і книгу  читаєш й думаєш про життя поблизу грайливого вогню!
Запросити б скоріше до вогню всю свою велику рідню скоріше і разом з нею свого
Молодого вороного коня, який серед білого дня врятував від вовків мене, але щось дуже
Сумне на думку йде саме і вітер цьому суму в спину дме и відтепер і ти теж сидиш рядом
Зі мною біля вогню, а я твою присутність боляче терплю, хоча ночами довго не сплю!
Забуваючи про холод і заметіль, я проводжу своєї паралелі з морозом і снігопадом,
Але недобре твориться з лукавим поглядом, він чи то вдалині, чи то поруч,
Замість снігу йому чудяться гірські водоспади! А навіщо йому все це треба? Невже
У нього є така потреба, адже життя давно трощиться і хлопчиськові постійно сьоме небо
Сниться, але рідна земля від пожарищ димиться, але ніхто з князів не поквапиться, щоб
 Перескочити через високий замет і напасти на своїх ворогів і їх пристарілих батьків!
 Зовсім не цей предмет цікавить державних мужів – їх Господь, напевне, вже оскопив
 І сиві голови білим снігом покрив! Абсурдність ситуації полягає в тому, що ніхто не хоче
 Далеко від’їдати від рідного дому – всі скаржаться на загальну слабкість і втому, адже
Під рідною стріхою, навіть, неміч виглядає як втіха! У теплі хати й у млості зімліваючи
І суть буття по книгах осягаючи, нікого навколо себе не помічаючи, знаєш, що в хмарах
Божественної любові вже декілька годин витаєш,
Доля в тебе така, однак, тобі не потрібне життя інше!
А вітер думи твої по окрузі розметав і минуле в свої руки взяв і відразу ж розтоптав!
Він же нахаба! Чому тут дивуватися? Він любить по білому світлу скитатися!
 У нім й міць, і сила, але все, що життя обіцяло, доля прожогом згубила!
                -***-
Природа рідна, як диво ти прекрасна й свята, ти - радість моя,
Любов'ю й красою своєю мене п'яниш і разом зі мною дивися поверх дахів,
 Але натикаєшся на туземних птахів!У життя сам себе занурюєш і охмеляєш сам себе,
 Але не думаєш про те, що тебе вже завтра дома жде?
О, древня Русь моя! Ти гіркота, біль і туга моя!
Щоб я робив? Про що б мріяв без тебе?!
 Як би я жив і з ким би дружив, не знаючи тебе?!
Про тебе я сумую й тужу, сидячи взимку зблизу вогню,
Одну тебе лише люблю я, тому що ти Батьківщина велика моя!
                -***-
Різдво минуло, у небилицю воно кануло, сніжинки сіяють як гранули,
Спогад про дитину воно залишило, і думати про Господа людей змусило!
Думами про Христа душу наповнювало, небагато потішало й навіть забавляло,
Час на місці ніколи не стояв і про це кожен із домочадців знав! А навколо все гриміло
Й тріскотіло, про давню давнину Різдво всім людям тоді нагадувало і серце радувало!
Все навколо сміялося, веселилося й співало, але серце нило й зменшувалися сили,
Щось їх уже погубило! Такий період настав - народ саму малість, здається,
Уже перегуляв! Він втомився, свято чимало здоров'я й сил у людей забрало,
 А торговельний люд свій товар уже розпродав, але той, що залишився, миттю
Подорожчав! В час вечірній вимальовуються все нові й нові терни у образах гордовитих!
- «О, Боже, прости, але ж  куди мені податися й куди ж мені піти,
Щоб наодинці з одним Тобою залишитися?
Бути може, піти на край святої землі, де квіти ще не перецвіли,
Але хто ж  мені там допоможе?» - саме це Варфоломія давно вже тривожить!
                -***-
Завжди Різдво народу благодать несло!
До об'єднання Русі воно потім  весь православний народ привело,
Хрещення, Масниця й Різдво давним-давно пройшло, воно в Лету кануло,
А сліди від нього заметіллю давним-давно припорошило й намертво замело!
Люди ворожили, молилися й хрестилися, цілувалися й відразу злилися, а потім
 Три тижні суворо постилися й духом, що сили, кріпилися!
Вони в церкву йти збиралися, а вдома гаданням всяк день віддавалися,
Перед марновірствами здавна на Русі схилялися,
Навіть лікувати хвороби бралися й нікого русини в ті часи не соромилися,
Але бога боялися і за Нього двома руками трималися!
Нечисту силу заговорювали, щось шепотіли й заговорювали,
Домовика просили й ганяли, але істину в молитві кожного день шукали!
В усі століття марновірствами жили, але самі гріх день - північ творили,
Тоді багато чого вони ще не усвідомлювали,
В ученні вершин не досягали й з неба зірок не хапали,
Тому душі свої дарма сумнівами терзали!
Жили як дикуни, але працювали від зорі й до зорі! Робота більше ніж бажання!!
О, Боже, є Ти й небо! Ти багато чого від нас уже не вимагай!
Нам хоча б зрозуміти: чи є на небі святість і благодать?!
Зима йде вже до сну, пережити б Кирилу ще одну затяжну весну,
А то поболюють шрами, вони нагадують про себе старому напрочуд уперто!
А суть поки ще не досягла голови отрока, але думки падають прямо зі стелі,
Їх направляє туди Всемогутня Господня рука!
Уперше замислився він про загальне право,
Може бути,  варто йому знайти собі мирську славу,
Або спалити себе в безславності, адже нема чим плоть свою прославити
І, як хороброю бути її змусити, якщо вона завжди й у всім лукавить!
Може треба присвятити душу православ'ю, адже Господь завжди допоможе:
Він і розум розтривожить і силу духу через молитви помножить?
Наслухався Варфоломій усякого, однобокого й дволикого,
Хоча в душу не впускав нікого, тільки брата старшого свого!
Душу роз'ятрювали всякі обмови, вони душу труїли й напружували духовні сили,
Однак розважали всілякі розмови, що переходили в довгі й затяжні суперечки!
Узнавав він першим усе - воно лізло у вуха саме,
Начебто бачив сам себе в дзеркальному трюмо,
 Але одне горить на небесах світило, а буря відморозила йому одне крило!
-«Як же мені бувальщину й небилицю сполучити?! Як бути?
Чи по високих церковних словах мені жити або сповна шматок життя скуштувати!
Може треба про Бога на час забити й біль у душі на коротку мить заглушити
Або жіночим пересудам повірити? Кому ж душу й серце грішникові довірити?!
Як себе осягнути? Як себе до кінця зрозуміти?
Треба якнайбільше книжок зимовими ночами читати,
Тоді завжди будеш усе бачити й багато чого про життя на небі знати!
Необхідно зараз це відразу визнати, щоб своє буття до кінця усвідомити!
Можу сказати без зайвих застережень, що мир страстей мені не занадто дорогий,
Але я дивлюся на всяке диво, як усякий грішник: спокійно й мовчазно!»
Не забуваючи читання, Варфоломій проявляв до Біблії особливу повагу!
Ми читаємо мало, а душа завжди харчується нашими трудами,
Тіло працює, щоб прокормитися, душа ж читає, щоб істиною насолодитися!
Треба просто жити й Віру осягати!
Своє життя не можна жолобити й одним махом його через коліно ламати,
Більше треба думати й читати і прагнути одного: менше довгими ночами спати!
Дарма собі й людям нерви не варто тріпати,
Буття-життя треба розумом і за рахунок своєї інтуїції осягати,
Мрією жити, ущент горіти й не давати тій іскрі до кінця на вітрі вгасати!
А з лиходіями не варто по-християнському поступати
І чергової провини мовчачи чекати, прийшла пора на зло прожогом наступати!
                -***-
Як же в душу заглянути, як її зрозуміти й чи потрібно порятунок у Бога здобувати?
Хто спілкувався з бісом - істину тому не призначено пізнати!
Завжди про це треба пам'ятати й ніколи про це не забувати,
Лиходіям істину в муках  треба осягати,
У пеклі горіти й про колишні злодіяння надалі залишається тільки шкодувати!
Як хотілося б взяти й відразу вмерти, однак довго ще там ти будеш жевріти,
 Мріючи про щастя земне,  проте ,засипаючи безтурботним сном, ти будеш прикриватися
 Старим рядном!
                -***-
Мати випадково згадала: «Скоріше б нам Стефана оженити,
Щоб йому після нас не довелося одному на білому світі жити, плакати й тужити!
Ми з батьком старі вже й однією ногою стоїмо на останньому рубежі!
Що за життя поодинці? Засватати б у сусіда його молодшу доньку!»
Варфоломій тихо сидів і читав Євангеліє, а там описане Боже буття!
Про одруження не думав, тому що мріяв тільки Господу служити,
Але для цього треба при монастирі йому постійно жити,
Тільки у монастирських упокоях можна свою душу Господу відкрити і себе успокоїти!
Привести плоть в порядок, адже там панує хаос і занепад!
Тільки чернецтво пізнавши й себе його турботам цілком віддавши,
І вивчивши досконально монастирський устав, і служінню Господу душу цілком
Віддавши, та відрікшись від веселощів і мирських забав, ти зрозумієш, що був воістину
Прав, коли себе Господу присвятивши й десять Його заповідей навіть ні на мить
Не забувши і Його ніколи не зрадивши, але любові святої дотепер ще не випробувавши,
Ти молитву читаєш на коліна підвівшись і вивчаєш старий церковний устав,
Не перераховуючи потертих глав! У тебе ж немає на це ніяких прав! Не варто просто
Жити й про життя шкодувати, на вітрі бовтатися й жовтіти, не спробувавши вище голови
Під напором буйного вітру до неба злетіти! Коли захочемо і ми в піднебесся один раз
Злетимо й свої пориви Вітчизні й Богові до кінця життя свого без сумніву присвятимо!
                -***-
Молишся й Господа  заклинаєш, і все мирське від себе ледь-ладь відсуваєш;
Чернецтву себе присвячуєш, адже ти сан ченця прийняти давно бажаєш
І тягот чернечого життя до кінця ще не представляєш:
Життя без родини,  удалині від  батьківського дому , відбій і підйоми - усе за статутом,
 А в ченця є одне лише право: бути до самої смерті самотнім,
В ім'я пастви молиться і страждати, та за людей перед Господом постійно клопотати!
Уставши на коліна, ти просиш у Бога прощення!
Невже це Всевишнє веління насправді в ім'я єдиної мети:
Свого й загального порятунку! Ти жадаєш рятування від мирської суєти
І мрієш зануритися в мир порожнечі, де є тільки Бог і Ти і більше немає нікого!
Все це залежить тільки від Господа-Бога! За нещасний народ страждаючи, і його від гріхів
Молитвами рятуючи, але за нього ти сам багато чого вирішуєш, а може народ сам
Не бажає жити в переддвер’ях Раю?! Хто його про це голосно спитає?
Хоча твоєму рішенню ченцем стати ніхто вже не зможе перешкодити!
                -***-
Мирське горіло в ньому й палило плоть воно розжареним вогнем і вночі, і вдень,
За мішурою повсякденного базікання чередою проходили похмурі дні!
Плотське поки що не хвилювало його, там панувало лише одне Божество,
Ніщо його серце не мучило, але жити отрокові в місті вже давно наскучило,
Доводилося чекати зручного випадку, щоб розсунулася темрява дрімуча!
Ніхто крім Творця не знав, у що все це виллється?! Про те світло надії ще світило
Подекуди, але негода й прожиті у темряві годи постійно розум в трепеті тримали
 І в ночі його весь час питали: «Хто ти такий? Ти ж ще зовсім молодий, так навіщо
Тобі підкорюватися долі і судьбі? Ти себе від пороків відгороди і щастя по інший бік
Життя знайти, а бог віддячить тобі за тяжку працю! Я ж бачу, що ти хлопець
Моторний і не ледачий! Так що часу не марнуй, а постійно над собою працюй!»
Черствим був монастирський хліб, там із заборон можна построїти довжелезний ланцюг,
Одним словом - Пекло кромішній, але сильні духом виживають, звичайно,
І серед духовних уламків зберігають Віру в ім'я своїх же нащадків!
                -***-
Чоловічий початок плоть не боляче ночами терзав, але іноді спати не давав,
Страстей молоде тіло ще не знало! Будь-який самий статній воїн
При слабості духу чернечим саном ніколи ніхто його не удостоїть!
Тіло ще дитинством жило й по-справжньому нікого не любило воно!
Блудом і пристрастю плоть не хвилювало, тому що воно в помислах про Бога потопало!
Від безвихідності горюючи, страсті пустилися бігти врозсип,
Ображаючись на долю лиху й досить таки не просту свою судьбу!
Але осінньою порою приходили напасті, адже страсті забували про святість,
Вони не знали спокою, час тоді був такий - похмурий й злий!
 Ніхто не знає, коли його в вологу землю зариють й від людських очей
 Немічне тіло сховають! Адже біси своє діло добре знають!
Проте він з дитинства до стриманості схильним був,
Потім строгістю свого буття всю братію здивував:
Дуже мало спав, помірковано їв і багато не пив!
Стриманістю своєю ченців приголомшив!
Неминуче одного тільки Бога той отрок любив!
Напрочуд всім принцесам він обходив стороною любовні ексцеси,
У ньому не було ні грама чорного чванства, так характерного для вищого дворянства!
Його діяння безцінні, він дуже скромно звільнив свою душу з диявольського полону!
                -***-
На Трійцю берізку завивали й міських дівиць пряниками пригощав
А хлопців яйцями обдаровували, а тих, хто був старший - спаювали!
Упряж ладили, орали й сіяли, молотили й віяли,
Знову ліс чистили й випалювали, удома будували, а восени врожай забирали!
Підсилювалося серцебиття в мінути духовного постаріння і набуття життєвого досвіду,
 Але на біду ніхто тоді не мріяв про доброзичливу судьбу! Постарів Кирило, він початків
Здавати, хвороби начали його нутро вже долати!
Стало бути, треба до допомоги знахаря прибігати,
Адже господарством треба розумно управляти, а кому ж його довіряти?
Старість не легко подолати, адже роки продовжують плоть за зябра постійно брати!
Благо друзі почали бояринові пристойно допомагати, снопи молотити й урожай збирати!
Він стояв уже на краю обриву, але як і раніше сподівався на всесвітнє диво!
                -***-
Зараз інші турботи в усіх на розумі, адже живуть люди немов би у в'язниці,
Не хочуть, щоб голодно і холодно було в  їхньому домі, а надворі в правду холодно
Й спить бідолашний народ на тогорічній соломі,
Як - нібито пробуджується від глибокої коми!
Простіше й сердечніше стало застілля, у підпілля вирушало щастя від долі,
Не сильно балує людей веселість, не часто відзначають вони свої  новосілля!
Скромно їдять і  не п'ють заморське зілля, на тесаній підлозі сплять, зігнувши ноги,
І не знають, куди ока дивляться, а руки не відають, що творять!
Іти б на бій разом з усіма, саме, що не є - час!
 Зима, негода й метушня, у снігу всі терема! Сутінок і тіні передбачають
Дні весняні, а навколо повнісінько всяких дурниць! Кроки недбалі завершують
 Зими сніжні! А мрія світла, але від неї немає ні світла, ні тепла! Народ ходить
Роздягненим догола с раннього ранку й до вечора! Хіба це не ганьба для людей тих,
 Хто зуби сам собі давно уже прогриз, але нічого не досяг! На що плекає надію майбутній
Монах? Іде в небилицю боярська слава! Нині розбійникам юрба кричить: «Браво!»
Усюди чути шалений стогін, старіє розкіш минулих часів,
Зрідка чути шелест яскраво-бордових прапорів, але зараз нікому
Не допоможуть гучні слова, тому що країні потрібна розумна й твереза голова!
Всі разом: зять із тестем і поруч із ними майбутня свекруха й невістка сидять
За святковим столом, напарившись у лазні, ненавмисно впиваються медом і вином!
Люди хоробро черпають пиво величезним дубовим ковшем,
Сидять і співають, але сльози дарма не ллють, тільки належне чоловічій відвазі вони
Віддають! Готові один за одного люди життя віддати й не намагаються убік інших
Головою кивати! Про дружбу святу треба з ранку добрими словами віщати, хоча
Над головою дим і кіптява і тільки диявол намагається в долоні ворогам нашим ляскати!
                -***-
Ніщо не закінчилося, ніщо не застаріло, хоча російському народу краще жити не стало,
Зміст буття на частини дробився, хтось заміж вийшов, а хтось у той час уже женився,
А хтось із багатого в жебрака швиденько перетворився!
Легше людям не стане, якщо древня Русь від посухи сама по собі зів'яне!
 Веселощами не віє, либонь, пісня протяжлива тяжкі думи по білому світу розвіє!
 Звуки навколо людей юрбляться й ніяк не хочуть із простим людом надовго
Розставатися! Невже і їм уже пора в одне велике коло збиратися на дикому полі?
                -***-
Пісню тужливу тихо ченці співають, вони гіркота і смуток на серця поволі ллють!
Душу болем слова знехотя наповнюють і в інші світи прожогом думи мої спливають,
А обривки незапам'ятних часів ховаються за блакитний небокрай! Грай, музико, грай!
Благочестям душу спів опромінює й святістю воно терем відразу наповнює!
Рідні землі односільчани відразу ж згадують,
Про це співають, і щастя  своїм родичам прийдешні люди бажають!
Минуле пригадується легко, але рідні землі лежать занадто далеко,
Тут зовсім інша земля й немає в ростовських бояр величезних володінь!
Одна туга від таких пісень и поволі виникають хиткі тіні забутих предків,
Але вони ніяк не впливають на Всевишнє Проведення і Його ж благословення!
Слова  пісень плавно ллються, мелодії за течією ріки, бог звістка, куди несуться,
 Але душу тривожать і різнодумство множать, вони поруч кружляють і говорять невлад!
Кому ростовські люди нині служать і з ким вони сьогодні дружать?
При першому кличі бойового рога вони повинні зібрати війська дуже багато,
На когось нападати, щоб князівське добро умножити, але силу країни не підвищувати!
А той в помсту давав їм у руки молоток і стамеску
І велів зводити селища й міста - так було й буде на Русі завжди і що не говори,
Але як завжди не напрасними були всі праведні труди!
Слова мовляться, самі собою в саги складаються,
Ці слова на Русі народною піснею відтепер називаються
І ніжною мелодією відразу ж ті рядки доповнюються!
Всі, хто сидить в цей час за столом, щастям удосталь обпиваються,
Цей стан душі благом на Русі здавна називається!
Довгу, але смутну, хоча щиросердечну й майже що повітряну пісню бояри тихо співають,
Вони мріють і про ростовську землю з болем тут же згадують!
Про Батьківщину меж собою сумують, іноді плакати навіть хочуть,
Піддавшись журбі й упавши в тугу й зневіру!
Слова пісні душі тривожать, тут їм тісно, вони вдалину спливають, їм біль відомий,
А бояри веселяться й до світанку  гуляють, апогею в мріях і вона ближче до ранку
Досягають! На чужині живуть, але про Батьківщину постійно мріють!
Благословення Бога на чужині поволі очікують,
Знаючи, що далечінь рідна ніколи не зрадить і відсіч татарам теж не дасть,
Хоча на чужині їхні тілі після кончини поховають, а їх маєтки чужим князям віддадуть,
Одні хрести за звичаєм їхні могили увінчають, а тому страшно мучаться й страждають!
Може бути, що потім нащадки данину їхнім діянням віддадуть,
Але чи в цьому є заповідна істина й суть людського буття?
А пісня ніжно й тихо ллється, у височінь летить і за хмари прожогом несеться,
Про далеку молодість усім вона нагадує й у слабості духу весь народ сама докоряє!
У далечінь летить і вихром несеться, а потім голосною луною вдалині лунає,
Серце стогне й плаче, хвилюється й розривається, воно у вчиненому гріху, здається, зі
Сльозами на очах постійно кається! Чого тільки в мить туги з людьми не трапляється?!
                -***-
Інші труди селянські й печалі душ слов'янських їх, в кінці кінців, засмутили,
До сьомого поту трудилися вони, а їх із рідної землі піти вороги силоміць змусили!
Чини й почесті навіть на пам'ять для нащадків злодії нікому не залишили,
Душі розтерзали, все добро миттю забрали і худобу покрали, і в душі запросто
Наплювали! Налетіли собачими зграями й майже злиденними і голими їх залишили!
У далеку далечінь пішли князівські труди, немає куди піти від біснуватого лиха,
Залишилися одні боярські суми й турботи, про які треба розповідати пошепки,
Забувши про гомін, крик, й лемент! Треба ж мати терпіння велике,
Щоб завжди залишатися  духовно сильним, але, по суті, німим і безликим!
Проста праця турбує їх нині найбільше всього, хліб насущний, насамперед,
Але не більше того! Споконвічно людям хочеться жити нормально, але що сумно, так те,
Що буття – це річ далеко не ідеальна! Адже князі не блазні - з ними жарти погані,
Але замість жарту по окрузі несуться похмурі примовки, зовні похожі на казкового вовка,
У якого є товстий загривок, який завжди приваблює дівок і вводить їх батьків в шок!
Відтепер нічого у боярської родині не залишилося від колишньої гордині!
                -***-
Звільнена від пута, думка злітає вгору, а там її чекають і на руках кудись несуть,
Залишається тільки довгий слід на схилі прожитих у безвихідності років! Закінчується
Життям уторований шлях, але назад молоді роки уже нікому не вдасться повернути!
А родина свій важкий шлях продовжує, плаче й ридає й серце вроздріб розриває!
Навіть по виділенню багатьох років старі істини люди беруть під сумнів свій!
 А хто у нас святий? Нема пророків на своїй землі, тут залишилися лише одні пани,
 А інші і далеко не самі гірші про себе пишуть не охоче, але той, хто до істини дійти хоче,
Той ризикує своєю головою, але знаходить спокій! Є випадки поодинокі, коли люди
Вставали на терези високі, щоб подивитися на себе з іншого боку, а потім вклонялись
До землі, тому що їм до вподоби слов’янські зими і білосніжні угроби!
                -***-
«Суєта суєт» мою душу не тішить, судьба язик о наші кістки й удень, і вночі чеше,
 Напевне, вона постійно щось людям бреше і нісенітницю весь час несе, доки вітер
В спину дме! Хто країну від безладдя спасе? Запитання просте, але життя у нас не святе!
Розум метушня не ублажає, але плоть вона однаково ні на мить наодинці не залишає,
Кипінням страстей вона розум, що сили, наповнює і постійно говорить людям
Про безвір’я своє, адже в цьому світі є велике й нетлінне, але ось що тут головне: речи
Другорядні завжди нас захоплюють і щастям наповнюють! Напевне, коли-небудь істину
Люди все ж поймуть, але Сізіфів труд починати своє життя з абсолютного нуля! Там
Немає тепла,  але є життя заради багатства! Душу й серце радістю воно опромінює,
Хоча й навпаки Буває! Ця думка напрочуд часто серед простого люду лунає!
І якщо людина в розумі, то вона нормально сприймає будь-які жарти мирського буття,
І її важко спантеличити, навіть якщо гріховні речи звучать без угаву,
Їхня луна розноситься по лісовому путівці, але не злякавшись, люди щось будують
 З величезних полін і тонких брусів, насупивши брови й звісивши долу вуха!
Вони мають уяву про цю давнішню справу!
Відразу гасне незриме світло, щастя як не було, так і немає!
Хто ж буде на Русі духовний мир охороняти, а не просто кадилом повітря трясти?!
 Так можна себе до немочі дуже швидко довести!
                -***-
Знову й знову валять ліс на нові хліви, ліс рубають, а тріски залишають на дрова,
У небі блакитному небачена синява, уже сніг зійшов і на буграх з'явилася молода трава!
Розгарячилася ще вдень серед братів суперечка, нелегка і важка меж ними була розмова:
- «Звідки ж зло до людей прийшло? Що його в людську суєту привело?
Навіщо простому люду потрібне воно? Чи надовго до людей прийшло це зло?»
- «Занадто давно те зло людей відвідало, це давним-давно вже було! До злості
І до ворожнечі народів воно привело, у горі й нещастя простих людей залишило!
Це і висновок, і правило! Воно людей роз'єднало й витягнуло з них останні жили!
 Люди буквально в штики добрі справи Бога зустріли, але їх вони не зупинили!»
«Неодмінна ворожнеча, несправедливий суд і жорстокість, а при рішенні багатьох
Питань - вічна роз'єднаність і страшна однобокість! Людина  котиться в прірву!
Бідність, убивства, заздрість, хвороби й лінь – все це тривожить людей й донині!
Як же все це з добротою погодити?! Адже Господь злі справи ніколи не творить!
І так поступати нам Вседержитель велить! Він за кожним нашим кроком зрить!»
- «Усякий іудей Вам скаже, що Господь за добро людей нагороджує,
А за недотримання своїх заповідей невпинно карає і по руках б’є!
Кожний єврей знає, що поголоска вже розпустила свої брехливі слова,
Вона злегка порожевіла, а потім помовчала й нову пісню заспівала,
Але робила свою пропащу справу: дияволові підкоряючи свій розум цілком!
Коли бідний, злиденний і хворий – це означає, що він покараний Господом,
Якщо багатий, славний і здоровий - стягнений Богом!
Ми все в землю впираємося рогом, щоб бути задоволеним останнім підсумком!
Отже, в останню путь, чого ж час дарма тягти!»
- «Це неправда!» - Варфоломій гарячиться, його чоло від чи жару ледве не димиться!
Старший брат не здається, він сміється і приндиться, справа йде й спориться,
Щастя йому в дискусії  в усі зуби посміхається, а таке рідко в житті трапляється!
Його знанням Біблії Варфоломій щиро й від душі дивується!
- «Бог Ізраїлю й Бог Євангелія - різні Боги,
Начебто дві діви - красуні, але недоторки,
Вони розумні, у міру скромні, гарні й не вбогі!
Такими різними в їхньому поданні були Великі Боги!
Один - давав закон, інший - благодать,
Одним розжареним залізом звик людей за гріхи карати,
Інший надає людям розум, святість і благодать,
І завжди забороняє людей необдумано карати!
Це написано! Це не взяти й не відняти! Воно не нами придумане й складено!
Один - пропонує людям помсту,
Інший - призиває дотримувати свою ж совість і честь!
Один - вибраний народ пасе, обіцяючи землю в нагороду,
Інший - у своє лоно приймає, не обіцяючи блага, і відкидає всякі нагороди!
Один - вірним велить робити обрізання,
А переможеним обіцяє вбивство або катування!
Інший - дарує милосердя й прощення! Навіщо ж Йому знадобилася помста?!»
 - «Чому вчив Христос людей завжди і чому Він не приніс благодать на край землі?»
- «Дві нові заповіді Він у наші душі зі старих часів привніс!»
Думати братам треба було, і це в їхні плани теж, напевне, входило:
- «Полюби Господа більше всього на світі
І ближнього свого як себе самого!»
- «Для людської стада у вигляді заповідей створена висока огорожа,
На все є Господня воля, навіть якщо на руках у нас з'являються мозолі!
З головою, що долу поникла ми повинні підкорятися власній судьбі та долі
І не скаржитися для порядку на недостачу розуму й достатку!»
- «Ми вільні завжди у вчинках своїх,
З кожного спроситься про справи його, тому що за нами слідкує Божество!
Зло у світі тому, що сам мир – суцільне зло!
Осягнути суть істини дуже й дуже  важко!
Зрозуміти б це всім гріхам на зло, але нам, здається, не дуже повезло,
Нам би перед бісами не гнутися й обличчям до Бога повернутися!!!
Швидкоплинне життя! Мій брат, ти Богові поклонися
І в лоно церкви скоріше повернися!»
Зрозуміти отрокові все це було нелегко, спокуса поруч, а Господь далеко!
-«Насилуючи й грабуючи, люди проявляють свою нахабність і відвагу ,
Але створюють для себе все нові й нові блага,
Прикриваючись ім'ям Господа Живого!»
- «Мир створений Господом, і він не може бути таким й немічним, і злим,
Мир земний, Богом створений, повинен бути зовсім іншим!
Багато хто затверджував, що тіло Христа було примарним і ілюзорним,
Гностики говорили, що воно стало ефірним, а не ефемерним, незримим
І безмірним, треба розуміти, що тіло було прозорим і наскрізним,
І ні в що не пофарбованим, до болю не сприйнятливим і не чутливим,
Духовно ранимим, але ніяк невразливим!»
Варфоломій хоча й був хлопцем соромливим, боязким і конфузливим,
Проте він міг перебороти сумніви свої і заперечити в потрібний час:
- «Союз Господа з Дияволом прийняти не можу!» - голосно й сильно заперечує
- Варфоломій йому! «Перемінити своєї Долі, не дане в цьому світі нікому,
Тільки Господу нашому одному, Всемогутньому й Всесильному!»
- «Не будь мук хресних, не було б і самого Христа!» -
Тихо, але наполегливо й уперто шепотіли Варфоломієві вуста!
Не стану лукавити, але не в моїх силах їхні думки нині правити,
 Їх Господь через терни й міркування сам повинен до Істини направити!
Він їх особисто пестив, але не знедолив, ніжив і голубив, пестив і усмиряв!
Диявол же поводився як Каїн і вважав, що саме він для них щирий друг і їх хазяїн!
Якщо чесно у всім зізнатися, то Дияволові не стоїло дарма біснуватися!
-***-
Скільки благих справ можна створити, якщо років до ста хоча б на землі пожити!
Для цього треба зі здоров'ям і Богом тісну дружбу водити,
Тоді в ім'я благодаті на землі і ти будеш довго жити і добро людям творити!
- «Диявол - це занепалий ангел, скинутий долу з небес,
У своїх витівках, що досягла вершини й під видом чудес
Зло творить на землі цей підлий біс!»
- «Прийми навчання латинян!» – сказав Варфоломію голосно Стефан!
- «Православна Віра дає надію на порятунок,
Ніколи не уповаючи на Всевишнє приречення!»
                -***-
Про заповіді Христових здавна йде довга суперечка,
Між православною й католицькою Вірою всюди є чвари й розбрат
І ведеться споконвічна, древня й нескінченна про приречення думок суперечка!
-«Бог або людина повинні відповідати за злі вчинки свої?О, Боже, не таї думки свої!
Бог Всесильний і Всемогутній! А диявол підступний і злющий, але він підносить людям
Чарівні дарунки, а опісля зводить з ними свої рахунки!
Поки кружиться земля, він шпурляє їх думки на палаючі багаття,
Рятуючи думки від повсякденної мішури!»
- «Як нам духовної волі досягти?!
Як древній мир православ'я зрозуміти й миттю суть буття осягнути?»
- «Господь сказав, що Він миру цього Творець! Так, Він і скульптор, і митець,
Який не любить ходити за істиною навпростець!
Він наших доль Володар і наших душ Заступник! Він - наш Учитель!
Він Віри Хоронитель і для душ, що заблукали, він самий відданий Рятівник!
Він єдиний, хто разом з нами підходить до швидкої бистрини
І ми в Ньому одному визнаємо свого Владаря!»
 Було б краще, якби отроки поговорили про дні юності давно минулої!
 Тільки доля зможе зірвати окови й пута з ніг і рук раба!
                -***-
«Немає зла у світі зовсім!»– говорить святе вчення всім!
Визначеного Господом ми не розуміємо зовсім!
А зло завжди за необхідність швидко сприймаємо,
Але ніяк до кінця Святе Писання розумом не понімаємо,
Іноді себе за не вченість і бездарність просто зневажаємо і нею нехтуємо
У злі завжди живемо, але розумом його одним махом відкидаємо,
Свою ж душу й серце постійно в муках терзаємо!
                -***-
«Зло є зло,  однак усяке зло не Богом нам дано!» - Ця фраза сказана не мною й давно!
Що Богом дано - споконвічно волею Божої на небесах було визначено!
Змінити людині в його долі не можна нічого!
Нами всіма править одне й теж всесильне Божество!
Суперечити долі складно, але це при бажанні можливо!
Як же жити важко, адже тяжке зло людину до безодні вже давно саме підвело!
Як мало краси й багато страждань серед мирської суєти!
Коли ухвалено рішення, то вбий ворога без жалю,
Але якщо вистачить терпіння, то розвій всі сумніви свої
І нехай каменями спотикання на твоєму шляху богослужіння
Залишаються тільки молитви, пісні і псалми!
Православ'я говорить, що Долю все-таки можна змінити,
Якщо тільки в Бога твердо вірити, і його про спрощення гріхів молити,
Десять заповідей дотримуватися й Господа  благати за те, що біду відводить
Від батьківської хати! Тоді з небес зійде на людину благодать!
Що можна до цих слів додати й що ще приписати?!
                -***-
Негадано-неждано ясна думка виходить із сірого туману,
Вона для ченців серед тьми й мороку дороговказною ниткою стала
І Фаворським світлом серед білого дня яскраво заблискала
І шлях до Істини саме їм вона тоді вказала, але на самому початку,
Перебуваючи в глибокому сумі, навіть точно не знала, що роздуму вже до стола
Спізнилися! Дісталося душі за огріхи, замість дір з'явилися на груди величезні проріхи,
Однак поперед її чекають всі нові й нові успіхи!
Ці смутні миті їм нагадали про яскраві дитячі сновидіння!
                -***-
Залишається одне: жити й не грішити,
Завжди поруч із Богом душею й плоттю бути!
Забуттю всі свої гріхи віддати,
Про щастя своє менше  думати й скромно мріяти:
Коли ж у душі грішників вселиться благодать?
Люди давно загинули б від злості й ненависті,
Від підступів диявольських і від прикрості, і безвихідності!
Чому не гине Диявол - джерело зла?
Людина у своєму житті так мало бачить добра!
Як нам виміряти й зрозуміти необхідність зла?!
Як зрозуміти втручання Бога в наші земні справи і діла?!
Я чую присутність Бога скрізь і завжди,
Але не можна протиставляти діяння й заповіді Творця!
Це рівно сильно, що порівнювати лук і самого стрільця!
Треба зізнатися, що не стоїть нічому в цьому світі дивуватися!
                -***-
- «Зрозумій і пристрасть свою вгамуй! Створивши простір поза собою,
Бог тим самим обмежив свій вплив і на мене!»
- «Бог добрий і всемогутній! Не спокушай, Стефан, мене!
Бог перебуває зовні - це значить, що Він поза мною!
Перед нами висока й неприступна стіна,
Але для розуміння суті вона конче потрібна!
З погляду Бога мого в цьому світі немає нічого твого,
Всі нитки життя тільки в Нього, адже Він є наше Божество!»
- «Господь сам створив для нас необоротний час,
І звалив на свої плечі страшний тягар!
Він Всемогутнім бути вже не може,
Але Бог наші гріхи підсумовує, а людина їх постійно множить!
Я зараз тобі передаю думу тяжку свою,
Господь із мною й з тобою веде чи то гру, чи то нерівний бій:
Він – яркий самоцвіт, ціни якому на цьому світлі навіть немає
І Він в своїх руках все важелі тримає від нашого буття!
Однак совість і Його постійно гризе,
Повернути колишнє не колишнім навіть Він не може!
Адже створивши душі, наділені свободою вибору й волею,
Навіть Бог не може вгадати їхні вчинки, Він давить на них силою й власною волею!
Бути Всевідаючим Господь уже не може, хоча Він, жартуючи, коней стриножить!»
- «Ти не правий, Стефан, Господь, все може!
Він добрі діяння в душі сіяє й їх там постійно множить!»
- «Одна любов залишається нам від Бога,
Хоча й любов буває напрочуд убогою!
Напевно, Він до нас ставиться занадто строго!
Бог залишає нам любов і доброту -
Щастя в любові, принадність і чудову красу!»
Повчально говорить Стефан молодшому братові, взявшись двома руками за велику
Сокиру й таку ж лопату, як личить бравому ченцеві й молодому солдатові!
- «Я говорю діло, мені неправда про Бога вже порядком набридла!
Мені б змовчати й на свої вуста накласти печатку,
Так ні, вислухую всяке безглузде марення!»
- «Він повинен бути в злі й у гріху, а цього немає!» -
Говорить молодий брюнет, але який вже утомився від любові!
Мовчачи, скромно посміхаючись, брат з напруженням чекає від отрока відповідь!
Луна вторить і відразу відгукується: «Цього давним-давно вже немає!»
- «Тому, що Бог Милостивий, все відбувається саме так,
Він словом переконує, не пускаючи в хід ні меч, ні тесак!
Коли б Він був всемогутній і всюдисущий, велелюбний і всесильний,
Тоді не правив би чередою заблудлих і грішних душ!»
- «Вибач, мій брат, але це ж суща нісенітниця! Якщо на душі з'явилися сум
І  біль, то краще себе ти ніколи не неволь і не сип на свої рани цю пекучу сіль!
Бог не виправив зло миру всього через те, що Він думаюче, а не жадібне Божество!
Тоді б все живе Його давним-давно вже б прокляло,
І в далечінь далеку від Нього прожогом пішло,
Це було б з Його боку не співчуття,
А просте споглядання на грішний мир й звичайне мирське пильнування,
Де на першому місці завжди стоїть сумнів! Якби Бог зумів посилити свій вплив
На грішних людей, він блиснув силою і міццю своєю, тому що нетлінні Його ідеї!
 Коли б Бог знав наперед всі злі думки наші й допомагав би в спокусі частіше,
А злі помисли й задуми залишили б собі нерозумні буйволи й осли,
А їхні різнобарвні переливи залишили б занепалі душі квапливо і поспішно
І пішли б з нутра скромно й напрочуд мовчазно!
Ніколи ми волі Його не порушували й злочину з волі Творця не робили,
Завжди по Біблії і Євангелію жили й тільки благі справи завжди вершили!
Якщо Господь про злочин все знає, тоді за всі злочини саме
 Він відповідає! Людина лише волю Бога на землі виконує, а свою душу гріхами
 Постійно наповнює! Бог добрий завжди й  не винний Він у злі ніколи,
Джерело зла - завжди лише тільки один Сатана!»
- «Стефан! Ти визнаєш силу Сатани?!»
- «Так! За все лихе і зле у відповіді Сатана,
Але якщо Богом створений Сатана, то в діяннях його є й Бога вина!»
- «Хоча душа й вільна - «Відійди від мене, Сатана»,
Інакше злом і ненавистю буде покарана вся країна!
Виходить Диявол, постійно руйнує Божу могутність
І вся його істота розсіює по мирі зло й блюзнірство!
Усі, хто сам по добрій волі прийняв закон Сатани,
Смерті й воскресіння на страшному Суді будуть навіки позбавлені!
Хто не живе, не може ні вмерти, ні воскреснути!»
Скажіть, благопристойні мої, хто ж ці думки зможе спростувати?
Від безвихідності в суму щоки навіть у братії надовго обпали,
Ось так вони бідні мучилися й страждали від злиднів, однак Євангеліє дбайливо
Вивчали і на вус собі мотали все, що з книжок взнавали!
                -***-
- «Зло й жах - це первородні основи царства Сатани,
Людям завжди вони були не дуже потрібні, тому що вони жахливі й огидні,
Але поки живе земля, завжди буде зло не тільки на початку вересня,
Існувати постійно повинне воно і це зрозуміло!
Сила зла була і є в брехні і в неправді! О, скільки ж на землі й горя, й огуди, але ще більше
Брудного одягу буде, коли збудеться чудо і люди самі справляться з гряззю?
Від них страдає навіть Цар всієї землі! Неправдою можна зворотне довести,
Знеславити героїв і святих оббрехати – кожну людину можна ославити!
Можна вселити, що той, хто життя за друга віддавав,
Лише нижчої користі й багатства в мирському житті невпинно шукав!
Неправдою волю в неволю легко обернути і навіть святу правду з ніг на вуха теж можна
Повернути, якщо на нашу свободу стрімко зазіхнути!
Неправда представляє велике - малим, боягуза - сміливим і прудким  - це вона особисто
Вважає, а мале великим всякчас мерзенна неправда величає,
Неправда й обман завжди слабких духом вражають, а сміливих вони на боротьбу
Спонукають! Вони правду заживо вбивають і замість неї  брехню нам представляють!
Живуть у бур'яні, повні духовних вад зі слідами болю, але без жалю
І злиденні, і дворяни поводяться досить дивно!»
- «Покаянням можна зняти з душі будь-який тягар,
Покаятися в гріхах можна навіть у нічний час!
Викинути б зі своєї душі всі свої сумніви,
Але раніше Господа нам не можна виносити доленосні рішення!
Диявол постійно все спрощує, він ціле на частки роздрібнює,
Істину від неправди як - нібито не відрізняє, а великий народ на народності біс
Власноручно розриває! Він завжди розумного розуму позбавляє,
І розчарування в навіть в праведних душах викликає!
Тільки силою хреста від Диявола буде врятована Земля,
Дотепер вона Демоном до кінця ще не скорена,
Хоча місія біса на землі поки ще не закінчена!»
- «Ще планета від нього не звільнена!
Зло споконвічно виходить від чого?»
-«Із плоті людини споконвічно, тому що не все в ній ідеально!»
Волю свою нам зміцнювати слід завжди,
Тоді проблем зі злом у нас не буде ніколи,
А гіркота й нещастя відійдуть, Бог звістку подасть, але вони відійдуть туди, де немає
Ні болю, ні біди і я сподіваюся, що зникнуть з Землі назавжди:
Без любові неможливо подвигу зробити, без неї неможливо навіть дня прожити,
 Вона подібна грайливої сопілки, що біснується в пришляхової хмелі під шум капелі!
Чия ж це заслуга й чому вона не може сама знайти собі справжнього друга?
Дорого буде їй коштувати ця послуга, адже любов для  душі сама велика подруга!
Можу душею не лукавити, якщо скажу, що їй буде важко справи свої поправити,
Хоча можна зрідка із заїжджим молодцем себе саму малість побавити!
А от, щоб службу в храмі правити, тоді треба всі свої мирські справи назавжди залишити!
                -***-
З осудом ближнього ніколи не поспішай,
Поруч безодня й немає нікого, ні душі!
Більше з душею своєї говори в безмовній тиші,
Живи, молися і якнайменше гріши!
У вічній боротьбі зі злом живи, якнайчастіше Бога до себе клич і його зови,
А душу від пороків  у майбутньому не настільки вже далекому позбав і себе
 На коротку мить зупини, і борінню з Дияволом себе присвяти, але не зійди з вибраного
Тобою шляху! Як же хочеться добро, а не зло на землю нести!
Але демон прикидається твоєї судьбою, і немає ніде твоїй душі спокою!
Шукай причину зла усередині себе самого, осягаючи суть єства позамежного,
Моли й заклинай Господа нашого, Отця Всемогутнього й Всезнаючого!
Очисти свою душу від нечистого і оберігай себе від лукавого!
Зі злом борися й духом постійно кріпися! По сторонах у цю мить оглянься,
І Господу нашому без ремства, сперечань і шепоту прожогом скорися!
З осудом чужих гріхів не квапся, якщо можеш, то й у лоно святої церкви повернися!
Не засуджуй пороки - перегоди, розберися і лише потім про людські справи суди!
Від пересудів свою душу відгороди, блуду й злості ти шлях перепини!
Нові духовні висоти, беручи, ніколи не проливай кров свою даремно, адже життя буремне
Зробить навіть те, чого не зможе здійснити мужня людина, яка віднині вмирає від своєї
Гордині! Пізнаючи мир - пізнавай завжди себе, адже у нас життя одне!
У любов занурюючись й пристрасть смикаючи, ти котися вниз!
До струн душі і ти постійно прислуховуйся і віддай їм самого себе! Спереду необстежені
Землі, але й ти будь обережним! Вони на тебе чекають і до себе зухвалих і сміливих
Людей, що сили, кличуть і зовуть! Треба зрозуміти суть свого буття, але цей процес йде
 З самого початку життя, але він не має кінця!
                -***-
Наша душа пристрастю відправлена на задвірки, всупереч духовному щастю,
Їй же залишаються  тільки крихітки від хлібної черствої кірки, стусани й каверзи!
Пристрасть тоді лише стане тихішою, коли над тобою закриють від труни кришку!
Будь-яка недоторка не грішить тому, що боїться тільки Господа - Бога, адже у неї є врода,
Але поки душа не врятована від пристрасті й блуду, їй завжди буде похмуро й зле!
Подумайте й запитайте себе: зло або добро виходить від тебе і для чого Ви живите?!
Усе, що обумовлено ними у світі цьому, давно вже помічене й мудрецем, і поетом!
Завжди все має причину свою, я ж призначення своє й то ніяк до кінця не зрозумію
І в душу не загляну свою, тим більше, чужий біль не вгамую!
Велика справа - Бога любити, як голуба білого, ласкавого й сміливого!
                -***-
Навколишній нас мир нічого не творить,
Мовчки на тому ж самому місці він стоїть й давно непробудним сном спить! Він
Від відсутності  духовності зараз гине й про високі матерії навіть не згадує!
Людина завжди про майбутнє мріє, Господь його точно знає, а не припускає!
У вигляді бачень його нам відкриває й сновидіннями Він нас рідко нагороджує,
А людина завжди сьогоденням живе, але рідко дивиться вперед, іноді сповільнюючи
Свій хід! Про щасливе майбутнє тільки мріє, але на Господа скромно уповає,
Може бути, й немає ні Ада, ні Раю - думає людина, коли помирає!
О, де ж ти, істина свята, - та, що без дна й без краю?! За що я мучуся і страдаю?
Адже Бог ніколи сам зло не творить, про волю вибору Він нам постійно повторює!
Він всі гріхи наші бачить, однак дарма живу істота навіть пальцем не скривдить,
Я теж ні про що шкодувати не буду, якщо Він на смерть переведе Сатану й Іуду!
Нехай робить Він праведні справи спокійно й сміливо, душа з ним буде заодно,
Їй же не однаково, з ким поруч жити й з ким по вечорах дружити!
О, душу, не свята! Тебе у всім виню й лаю, але за що? Сам до кінця ще не знаю!
                -***-
Кращі ліки від вашої прикрості - повний  і ідеальний спокій власної совісті!
Повинен Вас заспокоїти й засмутити: чесною й порядною людиною треба постійно бути,
 Щоб небесних висот самому досягнути! Не стоїть нам багато слів про любов до Господа
Говорити і свої сили на спогади тратити, а потім свою душу дарма терзати, мучити
Й труїти! Багато про що в житті вона ще має забути, але постійно крики про допомогу
Чути! Треба й нам збагнути, що не можна сидіти в багнюці склавши на грудях руки!
Не раз і не два не треба собі вголос повторити: «Це більше не залежить від мене!»-
 Повторюю ці слова Бога і Його благаю й Сатану кляну, однак розум сп'яняє словесна
Бійка і тому йому доводиться ричати, як бездомному собаці!
А в голові хитання й смута, не потрібні моїм думкам залізні окови й пута!
                -***-
Люблю мріяти й думки у вільний політ відправляти,
І про велич всесвіту мріяти, хоча важко безумцеві щось там зрозуміти,
А тим більше швидкоплинність часів своїм коротким розумом осягнути!
Хочу завжди любити й любов смакувати й подумки в нескінченну далечінь летіти!
Мрію, як Господь переді мною встає й мене за собою по шляху істини поведе,
 Але чай йде, але на місце стоїть діло святе! Хтось сіє, а хтось жне, але любе діло
 Спокою грішним людям не дає, проте люди живуть і виживають і сумні речи про своє
Взуття вони розповідають що весни! Істина розум опромінює, а мрії в реальність наяву
Перетворює! Але доля, як чужа дочка, у всім одні худі коми, а не жирні крапки,
А душа несамовито страждає у той час, коли сонце усе сильніше припікає!
На плоть же уваги ніхто не обертає, її із сторони в сторону сам біс качає,
Вона ж блідне й швидко убожіє, дивиться на мир у подиві,
Швидко опускається перед Господом на покручені неміччю коліна, але в підсумку
Ніхто не має бажання говорити відкрито про своє зубожіння і скруту!
                - 7 -
Не вдалося Кирилу поправити справи, видно по всьому його вправність підвела!
Доля родину в нікуди повела, однак до достатку так її й не привела,
Але гордості боярської  трохи зменшила і жити їх у бідності примусила,
Простими вотчинниками сторонніх бояр вона зробила, але їхню психологію
 Не переробила! Чим вище мітимо, тим більше втрачаємо - це ми чітко знаємо,
Але часто як раз про це, а воно основне, ми й забуваємо!
Простою працею родина собі хліб добувала, працювала й свят не знала,
До сьомого поту сіяла й від зорі до зорі землю орала,
Бога молила й по святах церкву всією скопою відвідувала!
                -***-
Дивиться Бог на землю не відриваючи погляд свій, а перед Ним долина лежить,
Немов змія меж гір ізвивається, то нагору, то вниз миттю опускається,
Немов би у всіх людських гріхах вона постійно кається!
О, земля! Ти ж піддана небесного короля!
Ти Його коханка й ти будеш любити Його до самої труни!
А на землі живуть дурні й непосиди, і не уживаються між собою ці сусіди,
Хоча на ніч читають молитви «на всяку потребу»,
Але замість неба перевагу віддають воді й черствому хлібу!
                -***-
Варфоломія доля також терзала, любов Стефана до Нюши  всіх потрясала,
До розпачу й прозріння його привела, а потім у лісову глухомань хлопця повела
Прямо із-за батьківського стола, а у ту мить саме бузок у палісаднику квітнув
 І ніхто йому навздогін тоді навіть не крикнув: «Зупинись і Бога побережись!»
Глибоку образу любов на старшого брата затаїла  й таке в його житті було!
Гіркота самітності через край душі перехлеснула, а потім палицю перегнула,
Великі ревнощі до брата розбудила, вона Стефана в зрадництві обвинуватила:
Брат уперше пристрасть покуштував і високому почутті не зрадив, але від Віри відступив,
Колишні угоди він миттю попросту забув і запросто взяв і згрішив!
Він заповіді, дані Богові, відразу ж порушив,
А Варфоломій на нього обвинувачення холодною зливою обрушив!
Соромно було дивитися в очі батькові, гілки боляче хльостали по молодому обличчю!
Не до лиці відступництво братикові, це діяння до лиця тільки сторонньому негідникові,
Воно закриває Варфоломію шлях до небесного Творця!
                -***-
З мороку минулого перед ним брат поволі встає, він дивиться тільки вперед,
Але його миттєво світло Фаворське опромінює, а Проведення душу його зміцнює,
Погляд до сина Божого воно саме направляє й об порятунок душі Бога невпинно благає!
Думка спалахує і розум відразу впокорює і для себе щось відвойовує!
Так вона насправді є: варто прагнути: рівним Христу бути,
На нього ще чекає подвиг Христа – його треба неодмінно повторити,
Але не заради гордині свій дух необхідно кріпити,
А заради Божої благодаті треба праведно і безгрішно в цьому світі жити!
Є велике благо: угамування спраги холодною й приємною вологою,
Але плоть із душею ніколи не жили дружною парою, а постійно лагодили розбій!
Навіщо й чому Христос страждав? Адже Він же точно знав, що Іуда за десять срібних
Грошей Його давно вже зрадив, а гроші приховав і ними свій мішок доверху набив!
Христос же сам про себе в ту ніч говорив, що в ім'я людей Він страждав і жив!
Адже Він не даремно ж мучеником був і своєю кров'ю Віру сповна окропив!
Забуттю святу Віру не віддав, хоча сам на хресті нестерпно мучився й страждав,
Він зрадництвом людей був убитий наповал! Хто цього ще не знав? Він від людей
 Зрадництва ніколи не чекав, хоча с долею в хованку теж не грав!
Ревниві тривоги, щасливі мрії: піти б подалі від суєти й мирської порожнечі, але тільки
Туди, де можна спокійно хоча б на крок відійти від мирської суєти!
                -***-
Не даремно Богом іудеї прокляті, їм уготований світ без небесної висоти,
Вони Бога зрадили назавжди й на розтерзання ворогам віддали без дещиці печалі,
  Але їхні ідеї до кінця не розбиті, однак у цьому світі всі меж собою будуть квиті,
Син Божий ходив в оточенні власної свити!
Христос завжди мучився й страждав, те ж саме Господь усім нам заповідав!
А що далі? Відьми у вівтаря свій час уже відстояли й почесті Христу сповна віддали?
Що ж ти, Варфоломій, задумливо сидиш?
Про що вболіваєш? Ти себе вже ченцем  представляєш,
Але нічого й ніколи до кінця не передбачаєш,
Тому що боїшся, що когось ненароком скривдиш!
Головне, щоб ти оскому собі не набив,
А дух відчаю святість в кінці кінців не переміг!
 Чого ж ти на землі досяг, адже ти не маг і не володар землі, щоб кожний помах твоєї руки
На свій звичай тлумачили сільські баби і чоловіки?
Цілий мир пристрастей живе в душі твоєї,
З кожним роком ти стаєш дорослішим, але, між іншим,
 Ми всі жити згідно з заповідями Господніми не поспішаємо,
 Але своє щастя постійно на узбіччі життя чекаємо і бога про нього благаємо!
Чашу любові до дна допий і сил своїх в ім'я Бога не жалій!
Богові любов віддавай і дарма не мучся й не страждай,
Страшися розправи бузувірської й життя бездуховного й мерзенного,
Але, відлітаючи в піднебесся, згадай про діву Марії, як про земну принцесу!
                -***-
Треба б з думками зібратися, щоб від слов'янських корінь остаточно не відірватися!
Мій юний друг, у тебе в монастирі не буде відданих слуг!
Вся суть твоїх ідей у тім, що ти зрозумілий для простих людей, холопів і князів!
Назад ти Божу благодать мовчки приймай! У щасті живи, але й про зло теж не забувай,
Господа, як дарунок неземний, завжди з розпростертими обіймами приймай!
Перш, ніж щось зробити - думай і розташовуй думки по своїх місцям, вважай й визначай!
За спиною долі зри від сутінків до ранньої зорі й з нею ніколи не дури,
Ока собі протри, але душу не терзай – любим дурницям приходить край!
За любов до Бога навіть на плаху крокуй, але Його ні в чому й ніколи ти не зраджуй!
                -***-
За те, що євреї Христа позбавили влади, їхні нащадки потім жахливо й погано жили,
Як виявилося, вони з Ієговою постійно дружили, а кров'ю Христа чоло своє окропили!
Зрозуміло, що втрата Духа в цілому безповоротна, не хочу, щоб мене люди зрозуміли
Перекручено й мінливо, але для євреїв це неприємно, а чому - зрозуміло! Кожне діло
Потребує того, щоб в ньому участь прияло саме божество!
Я ж пояснив суть християнства виразно!
Ну, і народ! У якого Христос був, по суті, великим полководцем,
Але, відправившись із ним на бій, євреї його зрадили
І віддали його голову ворогам на відсікання! Чому у них виникло таке бажання?
Господь же поступив відважно й звільнив свого сина із вражого полону,
На третій день відбулося його воскресіння, а потім прослідувало Його піднесення
На голубі небеса!Наодинці з Господом хочу бути завжди, з ним розмовляти й про життя
Мріяти іноді, його дорогу повторити мені не вдасться ніколи!
Треба просто жити, Богові служити й любити Його завжди, а Він захистить праведних
Людей від біди! Він - мої два крила й поки злість мою совість ще не спалила вщент,
Не треба відривати своїх очей від заповітних Господніх дверей!
                -***-
Як сон, як солодка мрія - життя один лише раз нам на землі дане,
При народженні доля загодя Богом визначена,
Вона лавровим вінком була увінчана, але з горем життя навіки повінчане!
За посланий на землю доленосний дар, людям треба витримати ще один тяжкий удар!
Сьогодні лестить тобі одна надія, ти розумний і грамотний - не неук, а тертий жук,
Але, як і колись, тільки на Бога в тебе одна надія, хоча на тобі старий одяг,
Ти носиш, що припаде, взуття - доти, поки вона наскрізь не протреться,
Одяг - поки зовсім він на дрібні жмути не порветься!
А доля вже витягла розумні думки із твого чола,
Ти кращої долі в Бога не просив, добротну їжу ніколи не їв
 І новий одяг давно вже не носив! От так і жив: скудно їв і вдосталь не пив!
                - 8 -
Смерть Варфоломія зовсім не лякає,
Вона нові обрії перед ним відкриває,
Його розум інші вистави відтепер займають!
Втрату любові душа й серце разом переживають,
Однак колишню любов йому вони вже не повертають!
Про майбутнє весілля боєм годинника нагадують
І рідному братові щастя в любові й житті щиро бажають,
От тільки ока вони закривають, а сльози ллються струмком, нагадуючи про буття святе!
Випадковості в здійснених подіях не царюють, але вони над розумом людським
Постійно панують, коли вони голосу небес навіть не чують!
Святі мрії вже давно в його душі несамовито панують!
У Варфоломія свій шлях! Йому інакше жити не можна!
Кохану дівчину із щастям  родичі поздоровляють і багатства її однієї бажають!
                -***-
Тобі ж призначено Бога про свій порятунок молити,
Святий хрест цілувати й Його просити про порятунок душ, що у тьмі заблукали,
Щоб вони набагато кращими стали! Проте людей нужда на пів дорозі спіткала!
Про порятунок всіх ближніх Варфоломій буде Бога благати й на Його святість завжди
Уповати! Що можна йому побажати? Постійно про свою душу дбати!
                -***-
Батьки ж вирішили весілля галасливо відсвяткувати,
Запросити родичів і сусідів, а також друзів покликати! Гуляти й бенкетувати,
Але не бешкетувати! Молодим потрібно живцем на ноги встати, щоб було, що на дозвіллі
Згадувати! Треба страви й пиво приготувати й столи заздалегідь накрити,
Щоб весело було гуляти й мед до світанку пити, а потім  воблою вдосталь закусити!
Однак Варфоломій відмовився добровільно випивати,
Перед тим, як за нареченою слідувало з мінути на мінуту відбувати,
Насамперед, треба весільний поїзд споряджати!
Діва його мрії опустилася з небесної висоти,
Вона залишала рідний дім, щоб жити вже із чоловіком удвох,
Вони заздалегідь змовилися про все, а вже потім нічого від батьків не приховали,
Тому що на очах у всіх городян молоді були як на картині!
                -***-
Зі свистом поїзд летів, продовжуючи городян багатством дивувати,
Всім перехожим городянам треба данину пивом виплачувати,
А море страсті в його душі продовжувало бушувати,
Хмара прикрості почала щастя брата затьмарювати,
А заздрість любові білою завісою продовжувала ока накривати,
У розумі й розсудливості йому відмовляти,
Скороминуще щастя почало розум залишати!
Від себе нікуди не піти й не зникнути - треба чекати!
Від духоти й шуму розболілася молода голова,
Зараз доля до Варфоломія була не зовсім права!
У цю мить чудесну підвівся перед ним морок небесний, не всякому люду відомий!
                -***-
Залишившись наодинці, Варфоломій втік на зади і заридав - він почуттям волю дав,
Вчепившись за виступ колоди, ридма плакав і несамовито ридав,
Гарячі сльози хусткою витирав, але й він не допомагав!
Сльози струмком лилися, Варфоломію здавалося, що скінчилося життя,
Зараз він першу й останню любов забуттю віддавав!
Від моторошного приступу самітності залишився лише біль, він від любові вже утомився
Від самоти залишився тільки біль, начебто на серцеві рани насипали пекучу сіль!
Пройшла любов, вона пішла в невідому далечінь, залишився на серці тільки біль,
Розчарування й самітність, але спереду маячило Всевишнє пророцтво!
                -***-
Все важке притирання молодих один одного
Відбувалася через «не можу» дома, у поле й на зеленому лузі,
Стефан обожнював, плекав і любив свою молоду подругу!
Не віддав би її нікому й ніколи, незважаючи на особистостей і роки!
Була свята й безгрішна любов тоді,
Урочисто-безмовно сіяла любові нетлінна зірка,
Але над нею витали сімейне горе й суми, страсті давно вже проти розуму повставали!
                -***-
- «Запам'ятай, Варфоломій! У чуже життя даремно не вплутуйся!
Ти свою безгрішну душу для інших справ оберігай!»
Тобі дано бути нарізно зі всіма - ще не прийшов твій таємний час!
У родині, між мужем і дружиною, усяке завжди трапляється вечірнім часом!
 Люди п’ють пиво з квасом, а запивають кип’ятком з чорницею і суницею!
Дуже складно жити із чужою людиною, краще б жити з росіянином, чим з узбеком,
Але завжди треба при цьому, насамперед, залишатися людиною!
Ніч для втіх, а ввечері  - танці й сміх на очах у всіх!
Вино страсті вже піднесене, треба пити, поки ще надворі темно,
А батькам уже однаково! Буття рівноправно й це аж ніяк не випадково!
У дітей своя родина, де є зміст для продовження земного буття,
Але у всім там превалює тільки власне «Я»!
- «Усяке в нас із батьком бувало, часто спокій його залишав,
Іноді таке з ним бувало, що я зі страху навіть ока закривала!
Про це нікому й ніколи не скажу, проте цими розповідями тільки душу свою розтривожу
Й страхи свої примножу! Згадувати погані історії я ненавиджу, відтепер я заздалегідь
Його реакцію передбачаю, знаю й допомагаю своєму законному чоловікові й у спеку,
 Й у холоднечу! Ми разом переходимо через замет і величезну калюжу,
Щоб випадково не ударити своє відкрите чоло! Що? Невже життя не так пройшло,
 Як того від нас вимагало божество? Дружина зобов'язана не тільки чоловіка любити,
 Свій будинок містити й дітей виховувати, чоловіка постійно цінувати й поважати,
А також дітей йому народити! Якщо так не буде, тоді люди дружину засудять,
А багатства в будинку також не буде, убогість і руйнування будинок відвідають! Треба
 Ще навчитися чоловікові догоджати: заспокоїти й нагодувати, а потім у постіль
Укласти, а про свої хвороби геть-чисто забути й чоловікові не нагрубити,
У щасті й любові треба із чоловіком жити!» - «А чоловік вправі дружину коли-небудь
Побити?» - «З будинку ніколи й нічого не повинне на люди виходити, справа чоловіка
Свою родину всім забезпечити! Справа дружини - йому ні в чому не суперечити!
Коли в будинку чисто й тепло, у чоловіка на серце тоді легко! Чоловікові необхідно
Завжди догоджати, а дітям повагу до батька з самого дитинства прищеплювати!
Тільки вдвох утримується в достатку й вотчина, й будинок!
Іноді не доспиш і шматка ковбаси не доїси, зайве з'їсти не дозволиш
І себе часом у всім неволиш, ніколи собі боліти не дозволиш:
Мати на ногах повинна бути назавжди, дружина не повинна боліти ніколи,
А чоловік і діти хворіють завжди, але дружина не повинна уникати важкої праці!
Але ніхто не знає, чому так буває, що в родині з'являється прихований пролом,
А всі тому, що важко було чоловікові твоєму, тому що дружина не поступала по розуму!
Із чоловіком треба десятки років прожити, за чоловіком доглядати й дітей прижити
Від  худих справ стримати й дітей у побожності виховати! Це справжній чернечий
Подвиг і труд, але чоловіки дуже рідко своїх жінок цінують і норми моралі дотримують,
Вони часто свою дружину з кішкою порівнюють, але в правах їх ніколи
Не зрівнюють! Коли дівицею заміж беруть, багато чого обіцяють і брешуть,
Проте усе, що обіцяють, після весілля дуже швидко забувають і не цілованими своїх
Дружин чоловіки залишають, а іноді напризволяще їх кидають!
Чоловічу працю жінка ніколи не подужає, вона тільки чоловіка невпинно пиляє,
Але не вміє поле орати, хороми класти й ліс валити! А як же без цього жити?
Без чоловіка всяке може трапитися, можна навіть у семи соснах заблудитися!
У чужу родину ніколи не втручайся! У чужі сварки не вплутуйся!
Тільки завжди за нею з боку спостерігай, стеж і наглядай і все помічай!
В обоє ока дивися, спостерігай і мовчи! У чуже життя, ні за яких умов не влазь,
Інакше твоє життя перетвориться просто в Пекло, а не в Рай! Так і знай!»
Марія піднялася утомлена й поникла, до гіркоти і тривог буття вона вже давно звикла!
                -***-
Варфоломій довго мовчав і в краю стола тихо стояв, словами приборканий,
Однак у правоті матері до кінця не був переконаний, трохи принижений,
Але морально її промовою не зломлений! Зовні смиренний, але образ святий
І нетлінний був присутній перед очами у юнака неодмінно!
                -***-
Жінку чоловіки з її трону скинули і її величного сану вони силоміць позбавили,
Їхніми нащадками Єви швидко оголосили й у служниці до чоловіків негайно відрядили!
                - 9 -
У всім нині на Русі занепад, я ж буду висловлюватися коротко і спробую писати
 Про брата Стефана без особливих загадок,
Але чому ж порушується давно вже встановлений Богом порядок?
Невже слов’янський воїн божественних почестей не гідний?!
О, Боже, зглянься наді мною, якщо хочеш, то все інше я заберу навіки із собою!
У процесі любові позбав нас, Господи, від блуду й пихи
І всели в нашу свідомість святе Божественне сяйво!
Про це саме говорить народне додання!
Хочу ненароком прокинутися в краї казковому й далекому,
Де ніхто не стежить за мною своїм зірким оком!
Земля звільнялася від сніжних покривів,
А Радонезькі люди вже ходили без головних уборів!
На сухих пагорках видна зелена трава, але обмежені народні права!
Напевно, це така  у нього доля! Шкода, що всюди вбогість і голота!
Московія знову почала над Ростовим підноситися,
Але додому бояринові не можна назад повертатися!
А лизоблюдів жалюгідний набрід от-от всім переселенцям шиї згорне,
Від них не дочекаєшся князівських щедрот, все відбудеться саме навпаки!
Раптово примчався московський гонець у миле серцю місто Радонєж,
Усе була честь по честі, крім самої звістки: про смерть князя Івана,
Ця сумна звістка дуже сильно вразила змужнілого Стефана,
Народ хвилювався й, як завжди, шумів, доводити щось намагався навіть серед темряви,
Але засудити, минулого князя ніхто у цю мить не смів, адже всьому є межа!
Швидкий на руку князь Іван був, гуляв і нескромно жив і карати він добре вмів:
Голови бездумно рубав і батогами до смерті стібав, щоб народ загодя знав,
Що шапки необхідно перед князем заздалегідь знімати, інакше, як холопів їх будуть
Батогом стібати! Треба належну пошану йому віддати - умів небіжчик  владу при нагоді
Застосовувати і добре рознесення своїм спостерігачам влаштувати, нічого не залишалося
Безправному народу, як гірко плакати й тихо стогнати, тепер має так стати, що потрібно
Іншого князя боярам обирати! А що, хіба він не буде на страту засуджувати і людей
До смерті катувати??
                -***-
Сталися толк й пересуди під лементи, лайку, мордобій і дзенькіт розбитого посуду!
Давно й гаряче так не тлумачили й свою подальшу долю так пекуче не обговорювали,
Але коли люди свою межу перейшли, їх оточили стрільці, але ті навіть кулаками
Розмахували, а потім ще й пишалися порваними сорочками, а про майбутні події тихо
Тлумачили, поєднуватися князям усі пропонували, голоси рвали й душі терзали, але як
Все це зробити  вони не представляли! Працювали й орали, сіяли й жали, пиво пили,
Неспокійним життям жили, але дружин своїх любили й їх боготворили!
В ім'я сили держави необхідно було створювати єдине Московське царство!
Люди чітко знали й добре представляли, за що свою глотку на збіговиськах дерли:
Зараз вони свою долю на століття вирішували, щось відкинули, щось постановляли,
Але це означало, що спочатку треба князя Івана вихваляти і не дай Боже його посварити,
А тим часом своїх прихильників треба воєдино збирати, списки складати
І військо споряджати, але перш, ніж його на бій відправляти, треба одяг справляти,
Іноді хотілося плакати й кричати, але доводилося на щастя уповати!
Що й говорити, кожний сам хотів край панського пирога відкусити!
Без майбутнього Русі не жити, але можна навіть гіркоту медом запивати,
Щоб свою державність відстояти і спасти ту землю, що лежить біля хати!
                -***-
Весна червона! Варфоломію дев'ятнадцять, а може бути й двадцять!
Юність пройшла, у далечінь далеку вона прожогом пішла, її пурга вже замела,
На зміну їй пора зрілості вуже давним-давно прийшла!
Можна дівок жагуче любити й хороводи з ними вечорами водити, цілувати й жартувати!
Старість, хвороби й смерть йому дарма непотрібна, він а рукоять сохи тисне своїм
Могутнім плечем: хлопець землю оре, а вона шарами піднімається й танцює, а його
обличчя Піт заливає, він же його наодмаш витирає, але ока  відразу прикриває,
Про чернецтво зараз наш юний друг мріє, він у хмарах благодаті витає!
Щоб удалині від ростовської землі не вирішили князі, працювати їм на ній не можна,
А на землю вже лягає нова борозна, народу завжди потрібна тільки міцна вузда!
У їжакових руках людей бояри тримали завжди, у колишні й нинішні роки,
Недостатньо однієї духовної праці, щоб відступив нестаток,
Але не вистачає й надмірної, тяжкої й непомірної фізичної праці,
Щоб завжди в благу й щасті жили пануючі нині добродії і багатії – вони ж гуляють
Не на свої гроші, коли у бідноти в карманах є тільки воші! Часом, тужачи, вони голосно
Кричали «Алілуя», лаяли сп'яну життя буремне, але проводили час даремно, а побачивши
Лихо розсипалися врозсип і тихо-тихо ховалися в кущах, але не про таке життя мріяв
Майбутній манах! Давай сперечатися не будемо, уже краще про все одним махом і відразу
Забудемо, давай залишимо суперечки на потім, а коли до своєї межі, нарешті, і ми
Все-таки дійдемо, своє життя по шматкам розберемо і суть його поймемо!!
                -***-
Тільки гарячі струмені поту ллються завжди з холопського й панського чола,
Поки життя ще не пройшло, вони постійно орють і будують все нові й нові міста!
 Їм до вподоби нові селища і міста, але проміж князями йде тяжба за землю і податки, але
Не треба людям відправлятися в невідому далечінь, їхні нерви міцніші, ніж булатна сталь,
У майбутньому не настільки вже далекому це для них же обернеться гірким докором,
Не моргнувши навіть оком, їх обвинуватять у гульбах і повсякденних склоках,
Слух пройдеться по лісистих краях, а поголоска буде слідувати за ним по п'ятах,
Але вирішувати ти повинен тільки сам: як тобі надалі жити? Чи в монастир йти,
Чи вирощувати жито?
                -***-
Істина завжди жива й вона чекає твоєї ради, за нею не треба мчатися на край світа,
Але оточують народ і нестаток, і лихо! Від них нікуди не сховаєшся!
Істина з тобою, вона у твоїх грудях, вона керує долею, але й вона говорить вроздріб
Вже багато діб, але у кожного свій хліб і своє молоко, але країна одна у багатія і бідняка!
За власними законами їх вчинки ти не суди, понять безгрішних завжди дотримуйся,
Розумно говори й крізь зуби слова не ціди! По життю второваною стежкою йди і щоб
Не наврочити собі біди, тільки благо постійно твори! Життя осягай, в корінь дивися, 
Але дивись - не помилися, хоча пристрасті перехльостують через край,  голосно
Не кричи, особливо в ночі на людей тих, хто живе в краях цих!
У світі земному  не тільки зло обпалює душу кам'яним вогнем, але у світі твоєму
Бог є тим дуже сильним щитом, за яким ми спокійно й праведно живемо!
Руками перед собою не тряси, а свою тяжку ношу сам по життю мовчки неси,
Спину, згинаючи, але плечі  відразу розпрямляючи, важке життя, клянучи й проклинаючи,
Митями любові її зрідка опромінюючи, ворогів і друзів  на бенкеті оспівуючи,
Тяжке й злісне душею відкидаючи, а низинні почуття геть-чисто нехтуючи,
Святе і прекрасне ніжно оспівуючи, і в тлінності буття своє щастя миттю знаходячи,
Живи тільки своїм розумом, а Бог нехай буде твоїм Всесильним щитом!
Живи законно й нехай Свята Діва стане твоєю дружиною!
                -***-
Ми в тяжких працях щиросердечний спокій знаходимо,
Однак ніколи справжнього спокою навіть не знаємо!
Про це мріємо, але життя від спокус не оберігаємо! Щастя крадемо й себе нехтуємо,
У гріху живемо й уночі, й удень, але про любов мріємо!
Грішимо, ми жити завжди поспішаємо, а про Бога чомусь всякчас забуваємо,
І єдності душі й тіла ніколи не досягаємо!
Як осінні листи кружляємо й потім в сиру землю падаємо,
І на собі всю вагу гріха мовчачи несемо, не замислюючись у ту мить ні про що!
Живи, як мудрим личить, а хто цього не знає, нехай його Господь прощає,
Адже Бог дуже строгий, хоча наш мир духовний, де всі вбогі можуть звернутися
З молитвою до Бога, а опісля йди й жебракувати і носа догори лише інколи вони зможуть
Задирати! Нас вітер по життю несе: то назад, то вперед, іноді вгору піднімає і навіть
Про святі почуття  він часом забуває, проте єство твоє нікого вже не вражає!
Вітер шумить, він свіжий аркуш додолу шпурляє, а зіпріле чоло відразу ж освіжає,
Просто так, грішне життя в злі миттєво протікає, щось люди патякає, але істини буття
Вона не знає! Сліпою безвихідністю вона розум просто придушує, і страшним страхом
Душу втихомирює, а у влади верховної поблажливе відношення до життя духовного,
Що б нам влади не брехала, але фундамент буття будується тільки на силі й на моралі!
У світі добра й зла йде боріння, усюди світла й темряви суцільне повторення,
Для безгрішної душі там спустошення, не допомагає їй ні смиренність, ні свята
Повсякденність - скрізь одне і те саме відтворення гріха! Усьому провиною наші знання,
Вони джерело безутішного приречення, тому що незбагненна сама суть світобудови,
Але є чітка думка,  що в пізнанні істини наше призначення!
Ми граємо в шахи з долею й ведемо незримий бій, ризикуючи часом
І своєю долею, й навіть головою, але не вистачає знань,
Щоб досконально зрозуміти суть світобудови, але не про це наша розмова!
 Вона про суть божого слова!
                -***-
Віра в Бога пропадала не раз, вона по селищам розлилася, не виставляючи себе напоказ,
А вона вигострювалася за всіх часів, особливо, коли спокійно жила країна!
Її щораз точили вітер і вода, як багатогранний алмаз
Зміцніла вона й стала твердіше алмаза велика країна, але не відразу!
-***-
І от тепер і я на наругу Віру не віддам ні друзям, ні заклятим ворогам,
От коли відійду в інший світ, тоді нехай Господь все вирішує за мене!
Я ж робив свою працю з горем навпіл, даючи волю й почуттям, і вустам!
Бушує в серце моєму похмурий океан,
Воно знівечено від незміцнілих шрамів і ран,
Не допомагає йому навіть пристрастей ураган!
Тільки помилкова мудрість мерехтить удалині:
-«О, Господи! Всі мої суми із серця видали,
А душу в спокої залиш, але все погане й зле подалі із мого шляху забери,
Ти світлом  Фаворським її серед тьми опромінь і її із собою забери!
До благочестя  душу приведи, позбавивши її від дещиці безчестя, зміни суть мого  буття,
Ти всі напасти від мене стороною відведи й ворогів попередь,
Що їх очікує тяжка кара попереду і це станеться чи четвер, чи в середу!»
                -***-
Нехай сіяє сонце й зникне тьма, щоб зло творити, не потрібно багато розуму!
Давно йде про мене подібна поголоска, але людська поголоска давно не має права
 Осуджувати мене і мою державу і перетворювати осуд в свою забаву! Будь-який слух
 Покоїться на речах тільки двох: на злості й неправді, брехні й обмані,
Наш розум поводиться дивно, він не суперечить обтісуванню!
Є така думка, що обдурення розраховане на довірливе населення
І дозволяє людей обдурити, і перетворювати їх у слухняних шкап, але князь не цап,
 Якого слід боятися і з ним за руки простим людям ніколи не братися, а тільки на відстані
Постійно він нього триматися!
                -***-
  Ти, як вільний птах, будеш  над хмарами літати і з піднебесся за землею спостерігати,
І від гріха древню Русь завжди оберігати й зухвалою рукою щастя для неї добувати,
В ім'я душ, що по мимо волі заблукали і грішниками стали, станеш мучитися й страждати,
А про щастя пусте ночами будеш наодинці згадувати!
Так, Сергій буде всякчас страждати, але на кращу долю завжди уповати!
«Треба ж щось робити, щоб в святості дні свої прожити» Як сказати?
 З чого ж треба нове життя нам починати?
                -***-
Я вільний птах, я вільний козак! Життя на самоті - для душі повний смак!
Самотнім бути хоче навіть повний дурень! От так і не інакше,
Тим більше, коли душа  несамовито стогне й плаче! Ніхто їй не потрібний!
Гріхів більше дюжини, а розум майже що контужений,
Йому подають те ж саме й на обід, і на вечерю! У нього голос застуджений!
Щастя й гроші в усіх на вустах, клятву на безшлюбність дає тільки чернець
І зі злом бореться російський патріарх! Подібний царському той престол патріарший!
Молодий анахорет у всім зобов'язаний дотримувати заборони! Іншого шляху в нього
Просто немає і він свої обіцянки в кула ці тримає! В очах сум, а нерви натягнуті
Як булатна сталь! Ідеальним лицарем бути не можна, це сказано для вас, бояри й князі!
Колишньої знаті нащадки давно вже ходять по світу з дірявими торбинками!
У поті чола ми добуваємо хліб насущний, посилаючи поцілунок повітряний красуні тої,
Яку можна зрівняти зі злою долею й доброю волею, адже через неї загублений
Щиросердечний спокій і навіть на землі святій лагодиться над своєю душею
Непорівнянний ні з чим розбій! П'є вино без міри той, хто постійно п’є, але грішить
Усякий, хто від данайців дорогі дарунки бере! Все ж краще буде, якщо ти будеш
При будь-яких подіях у самій їх гущавині, але безсмертна людина, якщо вона добро
Й Віру в Господа людям несе, але запах, що смердить, приймається юрбою за справжній!
Усякий, хто боліє, встає на коліна й забуває про колишню лінь, тому що волає
До небозводу: йому потрібна духовна воля вже більше року, але ключі від райського
Входу тільки є у Бога!
                -***-
- «Ступай, тягни свою ношу! Спину згинай, але знай єдине, що тебе я в мить небезпеки
Напризволяще не покину, ти ж людина напрочуд гарна і сором’язлива! Я ж твій Володар,
Господар і Вчитель! До сьомого поту працюй і поменше розмовляй,
Але свою думку завжди й у всім відстоюй! На кращу долю уповай, але не перехльостуй
Свої пристрасті через край! Цю заповідь пам’ятай завжди й надалі ніколи не забувай!
Працю земну й подвиг духовний разом поєднуй, двоєдиною основою буття живи
І її споконвічно пізнавай! Іди! Ступай туди, де є святість і благодать!»
                -***-
Юний орач по мирській дорозі студеним днем іде й великим молитовником стає,
Велике щастя слов’янській землі Варфоломій  з роками принесе!
Відкашлявшись небагато, і присівши на краю лісової дороги, він
Подивиться на мир і сумно, й строго: людині не треба багатства багато,
Йому б дійти цілесеньким до останнього чертога і не впасти б поблизу
Від отчого порога! На душі нав'язлива тривога, а все це через духовний дим і смог!
Осяяння душу охоплює, а він кілометри мовчки намотує,
Важко дихає й майже нічого не чує, спину розгинає й плечі розправляє,
Піт хусткою витирає, він в тяжкій праці хліб насущний собі добуває:
Оре, сіяє, працює й страждає й про благодать тільки  ненароком мріє!
Майбутній чернець духовний мир подумки перевтілює,
Він служити Всевишньому, як божий раб бажає!
Але душа темна, та й не збагненна вона! Для неї дорога пізнання важка,
Але не кидає вона на вітер зайвих слів, ти дарма не злослов, адже вона твій повсякденний
Дах, але мир такий, де вже ніхто не вірить у силу навіть божих слів!
                -10-
Варфоломій працював і орав від темна й до темна! Його ж не чекала молода дружина,
А під сохою була суцільна цілина, по-російському просто - новина!
Від зорі до зорі співали прощальну пісню в небі журавлі, що прилетіли із самого краю
Казкової землі! Ранкова зоря розігрівала небозвід майже, що до червоності,
Життя Варфоломію було зовсім не миле, вже занадто воно важке, але про це мова йде!
Тяготи життя, гіркоти й негоди зовсім плоть здолали,
Однак плоди, посіяні замолоду, здавалося уже дозрівали,
Але сили давно вже на межі, хоча далеко ще крокувати йому до своєї мети!
- «О, милосердний Господь, Ти від гріхів позбав мою грішну плоть
І допоможи себе перебороти! Від гріхів отеши всіх російських чоловіків!
Ти просто накажи: не гріши!»
                -***-
Сумніви душу терзали, і тіло батогом щосили опівночі хльостали,
Але переборювати тяготи й прикрості йому наяву допомагали!
Красою неземного буття душу поволі наповнювали,
Сяйвом зірок про тлінність буття йому завжди нагадували,
Ганебністю до мирського буття душу опромінювали, але куди подівались зараз вони?
                -***-
Трудиться в поті чола доблесний воїн і древньої Русі від татарського ярма рятівник,
А поруч тривожить душу запобігливим поглядом підлесливий диявол - спокусник,
Ні до чого їм жваві розмови в хвилину скороминущої зустрічі, хоча до Бога далеченько,
Адже Сергію визначено йти по шляху Христа й Іоанна Передвісника, щоб стати на землі
Їх намісником!! Попереду його очікує сімейне віче!
Нашому героєві дане буття таке, де серце живе розколюється відразу на три частині,
 Не приймаючи участі в повсякденній життєвій пристрасті й не відаючи удачі,
Одні нещастя до всіх негод на додачу, а як же інакше?!
-***-
Коли відсіялися й відкосились, всі поля зеленню знову покрилися,
А собаки, немов, сказилися, вони майже у вовків переродилися,
Хоча до цього ніколи не прагнули, але від людей у лісі вони сховалися!
Чогось боялися й інтуїтивно побоювалися, тріпотіли й тремтіли, а чому - не знали!
Варфоломій виріс серед людей, і багато чого бачив у житті своєму,
Він буде грати свою роль, доки Русь не покинуть усе гіркоти й біль!
Прості люди відпочинком упивалися, і домашніми справами без особливого завзяття
Займалися і від тяжких трудів майже не надривалися! Просто жили й життям милувалися,
А святими людьми щиро захоплювалися, у церквах зрідка зустрічалися, а потім надовго
Прощалися зі слізьми на очах, але поступово зникав неймовірний страх перед ворогами!
                -***-
Прийшов час Нюші дитину народити, за тяжкий жіночий гріх їй теж треба відповідати!
Муки в родах Нюша терпіла, біль розривала молоде й сильне жіноче тіло!
Як на гріх у будинку не було нікого: ні батька, ні матері - нікого свого!
Родичі вчасно приспіли, вони прибули без зайвої канителі,
Люди оглянутися навіть не встигли, як пологи відразу пролетіли!
Після пологів родичі пиво пили й про Бога не вели пусті розмови й Його не гнівили:
Породілля була жива й також гарна як весняна трава! До чого їм зайві слова?!
                -***-
Варфоломій навчився дитину купати,
Малюка обмивати й холодну воду з колодязя тягати, він обтирав маленького задирку
На втіху усьому світу, завжди любив він Нюші в справах хазяйських допомагати,
Він міг цілодобово працювати й не утомлюватися, йому приємно було маляті докучати,
Але на його чолі лежала колишньої скорботи печатка:
Не треба було невістці дитину в той рік народжувати! Чому її не попередила рідна мати?
                -***-
Російські жінки завжди соромляться чоловічих турбот,
Але ніколи наші баби труднощів не бояться й повсякденного  домашнього клопотання
Вони теж не цураються, працюють і орють цілий рік! У неї справ безліч:
Чоловікові допомагають, поки старість не прийде!
Ночами безсонними кожна жінка сльози невгамовні ллє,
А вечорами для насолоди чоловіка народні пісні йому ж співає!
Так рік за роком йде, потім старість неждано-негадано в їх будинок один раз в житті
Увійде, коли поріг дому перетне! За тяжку працю час із жінки запитає й своє завжди він
Візьме! Лише блиск любові в її очах залишить, навіть холодний лід ненависті в ньому
Прожогом розтане, але здоров'я старість ні на грам жінці не залишить!
От тільки старість душу гіркою отрутою постійно труїть!
Думаю, що законно брали в цьому краї красунь у дружини,
Благовірні не завжди поступали вірно, але зрад чоловікам не прощали
І назад не спускали, але душу труїли, хоча сімейно з ними жили, разом їли і мед пили!
У світі жорстокому любов проходила з ворожнечею в сусідстві недалекому,
Як життя птахи в польоті високому!
                -11-
З Орди вернувся князь Симеон, старшим сином московського князя був він!
На княжіння подарований він у Золотій Орді, але немає щастя на Русі нікому й ніде,
Почав князь його шукати в древньому стольному граді Новгороді!
До серйозної війни справа ще не дійшла, однак час його давним-давно був вичерпаний,
Варфоломію, як на зло тоді з дорогою не дуже повезло! Люди злиденні стоять на дорогах,
Що вщент розкиснули, а розбійники ховаються у величезних заметах!
Пливуть каравани людей торгівельних, везуть вони безліч товарів дешевих!
                -***-
Красою й розкішшю потряс його стольний град Володимир,
Здавалося, що місто майже що вимерло, однак воно жило і приїжджих людей
Обожнювало! Що ж то було, як не яскраве світло серед буденною темряви?
Закотив князь володимирський на честь знаних гостей шикарний бенкет,
Але як завжди, бідно був одягнений наш кумир, який вже значно подорослішав!
Надивився тут він усякої краси, побачив сполучення багатства й убогості,
Наслухався  безглуздо різних пліток і пересудів, пожив у колі князів, бояр і великих
Торговців! Він знову й знову всіх їх порівнював зі зграєю лісових ненажерливих вовків!
Там кожний усякого зжере, але своє завжди візьме й пред'явить швидко рахунок, але Бог
Сповіщає про початок нової ери в російській духовній сфері! Варфоломій пізнав істину
Від розумних пророків і він ніколи не забуде своїх перших уроків! Після прибуття
Незабаром він вистояв службу в Успенськім соборі, побачив убогість і горе,
Побував у митрополита при  дворі, подарував подарунки місцевій дітворі!
«Задихаємося ми від бідності й торбини», але люди горді тримаються за руки
Що хвилини і що року встановлюють поміст серед зеленої долини і багатії
 Звертаються до простого народу з проханням при нагоді відстояти свою свободу:
«Боріться за святу волю!», але, не знаючи броду важко ріку перейти!
О, Боже, за нерішучість Ти свій народ прости! Чути карбований крок
Відважних розбійницьких ватаг, але хто загубив нашої волі яскравий прапор? Він у татар!
Пройдуть ще багато років поки в наспіві неземному слова заблищать трепетним вогнем,
Але зміниться все, у тому числі й буття в прийдешньому й у колишньому -
Адже горя повний кожний будинок, але про це ми поговоримо потім!
                -***-
Тут уперше побачив він живцем численну й гучну, проте ще молоду татарку,
Що ходила по місту, немов би по власному хліву і ще довго залишалась на плаву!
  Юнак дивувався, як змогли погані завоювати таку велику країну?!
А ночами голосив: «Мучуся, страждаю, душу терзаю й себе кляну!
Як можна було віддати на розтерзання ворогам свою країну?!»
Як було йому самому осягнути істину одну? Я сьогодні тобі, Варфоломій, докорю,
Але прости мені, великий праведнику, цю тяжку мою провину!
Твоє діяння давно здійснено і не підлягає воно обговоренню!
Буду любити тебе однаково! Жив ти розмірено, їв і пив помірковано, поки ж мені долею
Відміряне, лише одне: описувати життя твоє в цьому благодатному краї
І мені не однаково, що тебе засуджують нещадно, а вороги лінчують твоє ім'я
Немилосердно! Саме ти, пішов в монастир від мирської суєти, щоб проводжати рать
На поле брані, а ратникам у повчання дав благословення князеві Дмитру на прощання!
І на закінчення я прошу в тебе за всіх прощення, хоча яке це зараз має значення!
                -***-
Що може воєдино всіх слов’ян на поле раті зібрати,
Всіх людей згуртувати й змусити їх суть буття без тяганини зрозуміти?!
Щоб наш біль усім разом вирішувати, треба сили народні прожогом поєднувати,
Їх на багатих і бідних ніколи не розподіляти, не можна один одному постійно брехати,
Всевишнього завжди і невпинно ми будемо благати, а окраєць хліба із ближнім своїм
Розділяти й силою свого розуму в різноманітті реальність світобудови осягати!
Як пити дати, татар з Русі треба нам силою виганяти!
 Татарин гірше, ніж підлий грабіжник, злодюга й тать!
Тільки молитва може росіян об'єднати й змусити ворожнечу міжусобну забути,
Православна церква може людей воєдино зібрати й правду князям прямо в очі сказати!
                -***-
- «Без вільної Русі мені ніколи не жити!
Духовне об'єднання саме я повинен незабаром зробити,
Свій народ би осягнути й зрозуміти, до кінця б усе побачити й усвідомити!
Навіть умерти не маю права - я повинен це здійснити!
 Життя як диво різноманітне, але воно напрочуд не справедливе!
Я зумію! Я зобов'язаний, хоча по руках і ногах давно вже обставинами зв'язаний,
 Але Господь - моє сіятельство й перед Ним у мене є свої чіткі зобов'язання!
Я не маю права відступити, коли бажаю й далі в божій благодаті жити!
Ні на що свою увага не варто відволікати, зараз я не можу інакше поступити!
Я зобов'язаний духовний подвиг зробити й чудо на своїй землі створити,
Буду мучитися й страждати, але реальність буття до кінця осягати!
Роль особистості своїм  прикладом я повинен миру довести!Боже, прости!
Я піду навпростець, і кожну мить буду бачити тільки стражденний лик народу свого,
Але буду жити тільки в ім'я його, опираючись у всім на своє ж Божество!»
Уже така доля в багатостраждального божого раба!
- «Себе не щадити, але ні в чому нікого не корити, в ім'я народу страждати,
Дух і плоть треба постійно зміцнювати, але далі йти і падати на коліна, спотикаючись
Об камені спотикання, але знову себе піднімати і мужністю своєю заражати всіх людей
Підряд! Все рушиться у шаленому вогні, невже все це можна витримати мені?!»
                -***-
Особиста мужність людей одухотворяє й на великий подвиг вона народ надихає,
Завжди особистий героїзм віру в силу духу миттю бідним людям вселяє
І полководець перемогу досягає, якщо мету й завдання добре й чітко представляє
І навпаки невір'ям юрбу заражає, коли полководець сам боягузтво проявляє!
У духовній сфері усе складніше буває, хтось на Бога, хтось на Диявола уповає,
Подвиг духовний ми зразу й не побачимо, а все тому, що тут немає розумних гідів,
Але ми ж знаємо, що у нашого народу є дух непереможний, він плоттю непохитний,
А духом його ніхто не розтрощить! Тоді ж чому ми пропадаємо?!
Це питання для тебе, Варфоломій, ми розв'яжемо? Ти ж наш побратим!
Ти своєю силою духу – богатир незламний, у прагненні до подвигу - неприборканий!
Ми всі тебе давно вже, Варфоломій, любимо й у народі, як Сергія Радонезького шануємо!
За добрі побажання на Русі не вимагають данини, але через терни й страждання,
Муки, катування й терзання ми маємо спільно пройти, змітаючи все зло на своїм шляху!
Без зайвих застережень можу сказати, що Сергій для всіх занадто дорога людина!
                -***-
Страшніше катувань - тільки спокуса Сатани:
- «Ніхто про тебе й ніколи не довідається з іншого боку,
Ти загинеш дарма, діяння твої нікому не потрібні!»
Для народу слов’янського твої слова не важливі, однак жахливі всі витівки Сатани!
Нарешті й Сергій точно довідався, що за ним сам Сатана з висоти небес споглядав,
Але рознеслася по білому світу поголоска, що у Варфоломія серце як у молодого лева
І він від людей не сховав, що його сам Господь Вірою обдарив, щоб він праведно й далі
Жив і ніколи не сумував, а сам всі терни подолав!
                -***-
«На людях й смерть прекрасна!» - говорять люди чемні, напевно, не даремно так
Думають вони, адже гріх, як не крути знаходиться поряд и сумнішає погляд людей!
На небозводі Русі інша вже сходить червона зоря! Подвиг твори завжди і загинеш
Не даремно: тебе завжди буде пам'ятати слов’янська земля,
Дійдуть слухи про тебе навіть до високих стін московського Кремля,
Якщо подвиг робиш - виходить, що буремне життя ти прожив не даремно!
І, якщо ти своєю кров'ю почервонив плоть із великою любов'ю в ім'я колосальної ідеї,
Тоді не дарма ти жив і добре діло всякчас творив, тому що великій ідеї служив! - Так
Говорять іудеї! Сум від серця відійде, а пік пристрастей тихо додолу впаде,
Але ніхто у твоїй душі дещиці гріха не знайде!
Тільки боже слово древню Русь від рабства врятує!
                -***-
Своє життя в благо Русі віддавав, коли черговий свій подвиг Сергій здійснював!
Коли цей дуже тяжкий вантаж над своєю головою Варфоломій до небес піднімав,
Він на свої сильні плечі тоді святість російської землі водружав,
Хоча чітко знав, що в ту мить своїм життям страшенно ризикував!
Для перемоги все вживав, ворогам в обличчя палкі прокляття він кидав,
Він тоді за свій народ заступився й з поганю духовно до крові побився!
І на коліна перед окаянними він не опустився – цьому навіть Диявол зачудувався!
Коли Сергій Русь рятував, Сатана йому в потилицю ненавистю дихав,
Його вчинок він тоді не схвалював - і його Сатана нехтував!
Він же в ім'я народу страждав, у благо людей життя своє віддавав!
Його ідея напрочуд проста: «Життя порожнє, там тільки тлін і суєта!»
Це означає, що треба вихід все-таки знайти й своїх овець від зграї вовків урятувати
І врочисто вимовити: «Хто на Русь із мечем прийде, саме той
Там свою смерть заживо знайде! Нехай ворог нам яму не риє,
А то він на цій землі суще Пекло для себе невдовзі відкриє!»
 Сергій зовсім не такий, як казковий Ярила, у якого в одну мить виросла великі крила!
Чогось тільки горе й сором душу Сергію постійно холодить,
Хоча він і робить вигляд, що йому ніщо зараз уже не загрожує, але кортить щось приємне
 Для своєї родини зробить, адже Сергій не буде бісами убитий, якщо зло особисто
Зробить на очах людей, прихильних до безбожних ідей!
Триклятий молитвою був вбитий, не так вже й безвинний він, його погляд не до небес
Спрямований, тому що біс був на війні загартований і він не один із тих, кого Господь
Ще не пробачив! Очі Сергія серед темної ночі в темряву спрямовані,
Вони спрямовані в напрямку Місяця й до нього всі погляди росіян звернені!
Сергій шепотить молитву, а вона гостра як бритва, вона й щит, і меч,
А він може голову швидко підлої погані відітнути
І та впаде з обезголовлених плечей удалині від Едемських воріт!
                -***-
Люди допитливі, що втратили своє минуле, не мають ні майбутнього, ні сьогодення,
В ім'я багатства вони зрадили своє минуле, але слави собі так й не здобули!
До нового прагни, але старе не забувай, століття живи,
І життя від свого ж коріння осягай,
За розум завжди тримайся й ніколи його не втрачай,
 А на нещасті інших своє благо не влаштовуй,
Борися із труднощами розумом, а з небезпеками - досвідом!
Минулого знову не пережити і все те, що вже пройшло, назад уже не повернути!
Є майбутнє в країни, чиї горді сини в неї несамовито й щиро закохані
 І на притчах  Христа вони  давно вже виховані, вирощені й сформовані!
Що було – пройшло! Що буде, прийде,
Саме воно щастя Варфоломію й Русі, нарешті,  принесе!
Минуле ніколи не вирушає безслідно, воно в думках і думах з нами завжди і треба з ним
 Навчитися розмовляти плідно!
                -***-
Коли ти один,чи  один ти?! Наодинці з Богом завжди залишаєшся ти!!!
У кожного свої в душі цвітуть сади, але з поривів благих ми знімаємо самі дивні плоди,
Так роблять всі: і я, і ти! З Богом у душі повинен жити постійно ти!
Погані діяння й мрії! Нехай будуть прокляті! Бувають помисли глибокі й чисті,
Твої ж помисли про Господа зовсім не прості – вони інші! Вони витають серед мороку
Мирської суєти, але ти навіть не замислюєшся, коли дивишся на різні полюси свого буття:
Чому так сумна у нас земля? Напевне, ми даремно робимо вчинки чемні?
«Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш,
Помилуй нас. Амінь. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
 Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси
 І все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди
І вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни,
 І спаси, Благий, душі наші.
 Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!
 Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!
 Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!
 Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші;
 Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься
І зціли немочі наші імені Твого ради.
Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй!
 Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;
Нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші,
Як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина,
 І Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
 Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй.
 Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй.
 Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй.
 Прийдіть, поклонімось. Прийдіть, поклонімось. Прийдіть, поклонімось.
/Послідування до святого Причастя/
                -***-   
Зі століття в століття переходить грішною кожна людина
 І не позбавить нас Бог від гріхів своїх навіть за ціле століття! Таке у нас буття!
Ми ж осягаємо суть Віри в тривозі безмірної,
Забуваючи про призначення душі нетлінної,
Ми думаємо про другорядне, але головне залишаємо на потім,
От так і живемо, а життя проходить день за днем, а ми ніяк не зрозуміємо:
 Чому нема спокою на цьому світу нікому! Ми для інших Діянь були породжені,
Хоча гріховні й не занадто розумні! Породження Пекла і Сатани – ось хто ми!
Хоча ми і вродливі, але брехливі, непоступливі в суперечках і бійках – хлопці не промах!
                -***-
Бажання Сергія таємничі, але помисли його войовничі,
Але, як і всі вони не бездоганні, хоча для пізнання дуже важливі:
Труду духовному потрібні витоки з сільської тиші,
Як було вже мною сказано, вона нікому не протипоказана! Зроблено-сказано,
Але всі наші набуття в один тугий вузол міцно зав’язані!
Наодинці із природою в тиху погоду книга буття повинна бути цим монахом створена,
Тільки для його розуму підвладна непролазна й дрімуча тьма!
Але, як завжди, не вистачає розумному свого ж розуму,
А кожна думка притягає світло, але якщо світла в голові давно вже немає,
Тоді саме буття відразу заживо відкидає її! Думи, мої думи! Горе мені з Вами!
 Суперечка йде весь час між панами і вона не замовкає навіть в божому храмі,
 А луна котиться полями і ярами і тим самим ніхто людей не боронить від злодіїв
 І лиходіїв, але й вони не мовчать, а впевнено діють і зерна розпусти в землю мовчки
Сіють! Розбійники самі гуртом встали на стежку війни, а що ж робимо ми?
 Зі сторони за ним й ми спостерігаємо і часу не гаємо!
                -***-
Хліб йому вдалося продати не відразу,
Він занадто довго чекав чи на продаж, чи на князівське волевиявлення, чи на князівський
Указ, але й на цей раз князеві ніхто не указ! Ми - для нього, а не він - для нас!
Слава Богові, що стороною обійшов його зайвий галас і головний біль,
Він придбав і одяг, і сіль, але повернувся не відразу до рідного дому!
Він з'їхав у приміський монастир і там протирав свої штани до дір,
По ночах, перечитував старий церковний псалтир!
Там усе залежало від Божої влади, Варфоломію сподобався місцевий пастор,
Коли ж служба йшла, саме він відповідав за всі церковні справи і буденні діла,
Варфоломій за ним спостерігав, і все примічав, а Діонісій стояв позаду густої юрби
І раптом йому примарилось, що він стоїть на Божій стежці,
Але все чи ніби йому привиділося, чи то примарилося,  уже так на Русі повелося,
Що душа й плоть не можуть спокусу самі перебороти, хоча їм і допомагає Господь!
 Слава Богові, що життя не пішло під укіс і його не понесло, розносячи на мілкі частини,
 А то були гіркі сльози в його родині! Він удосталь пізнав почуття міри й порожнечі,
Але не скинув золоті пута в період ворожнечі й загальної смути,
Він у хмарах витав і там він живі квіти бачив, а він саме про це все життя мріяв!
Перебуваючи в казковому сні, і поривши в неозорій височині, він згоряв у шаленому
Вогні, але його промені зігрівали минулі дні, хоча хлопець залишався весь час наодинці!
Знайшов він щастя в чужих краях, уважай, що похапцем, але й воно було приховано
В хмарах! Він плекав дітище своє й уже готовий був покинути колишнє буття своє!
                -***-
Діонісій юнака примітив, він старанне моління відразу ж помітив!
У свою келію один раз хлопця запросив і Варфоломій Діонісія відвідав
 І разом з ним від обідав! Там світло відраду на очі серед дня й ночі буйним потоком ллє,
А слова там набагато солодше, ніж гірчичний мед!
Варфоломій, що є сили, істину усмоктував і від великої заздрості до ченців знемагав,
Але душу подібно окрайцю хліба на шматки не розламував і себе не розмінював,
 В ім'я прийдешнього душа збережена, тому що Богові як ніколи душа його потрібна!
Так цей древній град був гарний і повний усіляких див і до того ж він казково багатий!
                -***-
Ходять люди по святих місцях,  навіть не знаючи, що побачать там!
У старця благословення, прийнявши й свою цікавість небагато вгамувавши,
Варфоломій відрікся від мирських справ і прийнявся вивчати монастирський устав!
Вони розмова меж собою вели й не рахували мінути й дні, залишаючись наодинці,
Старець уже, по суті, не мешканець, його от-от до себе забере Творець, а там йому кінець,
Але він і отрок молодий разом ішли до істини одній по стезі дуже слизькій, але прямій,
Щоб і в холоднечу й у спеку бути разом з народною юрбою! Приходилось жертвувати
Собою і постійно бути напоготові, адже діло святе потребує чималого труда, щоб святі
Почуття не тільки проростали, але і до себе інших людей постійно залучали!
Люди близького духовного складу, рівної культури й цільні натури,
Вихідці з одного побуту й укладу, рівні по розуму, що вірували Богові своєму,
Знайшли загальні теми для розмови, а їхні суперечки не доходили до всесвітніх розбратів
І склок, але один другому давав життєвий урок, щоб ніхто і ніколи не давав своїм
Почуттям волю, а вийшовши в відкрите поле, спонукав свою долю мінятися поволі!
Вони говорили й сперечалися від зорі до зорі, тримаю з вами парі,
Що вони знаходили час, щоб послухати, як токують у лісі глухарі!
Найчастіше поминали своє Божество й говорили про скорботу рідної землі,
Для її щастя робили все, що могли! Думки праведників багато в чому збігалися,
Вони без боязкості благо друг у другу визнали,
І, судячи з усього,  ласкаві слова на прощання сказали і побажали праведної дороги!
А потім все життя, що залишилося смиренно ждали свого кінця, але про цю зустріч
Постійно згадували і дивувалися мовчазно будь-якому божественному диву!
                -***-
По приїзду додому юнак пішов з головою в домашні справи,
Але монастирське життя до себе отрока як і раніше кликало!
І він вирішив у монастир піти, але до нього треба довго брести,
Головне, себе духовно під сан ченця підвести!
До життя самотнього в краї далекому монастирські стіни отрока кликали,
Геть-чисто відкидаючи всі прийдешні суми, служити Богові - Отцю його призивали,
Вони спокою безгрішній душі вже давним-давно не давали і на добрі діла спонукали!
Всі строки минули, але бажання плоть назавжди ще не покинули,
Строки здійснилися, але не втілилися в життя, як і все задумане,
Вони в черговий раз не збулися! Обіцянки пройшли, вони станули вдалині,
А потім у вічність канули, але святі спонукання знову в душі на ноги встали!
Надію на майбутнє йому давали, але залишити мирське життя постійно призивали!
 Тяжкі дні для Варфоломія настали! Татари людей убивали і грабували і наповнювали
 Людське життя печалями!
                -***-
Русь у глибині душі сентиментальна, вона покрита нікому не відомою таємницею,
Вона скритна й зовсім не цікава, хоча й кружляється серед мирської круговерті,
Але її ока сіяють відблисками близької смерті! Однак небеса творять на землі чудеса,
Навколо Сергія лунають ангельські голоси, вони призивають його піти в глухі ліси,
Де вже давно причаїлася божественна врода!
                -12-
Удома зовні все було як і раніше, відносини між подружжям залишалися ніжними,
Пес все так само лежав під старим парканом, і голуби лунко співали хором!
Насторожувало єдине, що батько не зустрів свого улюбленого сина
І слова не сказав йому, а Варфоломій всю ніч мучився: «Чому?!»
Назавтра мати повела його для таємної розмови:
«Хвороба кусає батька, немов собача бродяча зграя!»
 «Поговорити з батьком треба про все!» - досягли угоди,
Але не про це син хотів з батьком розмову свою вести,
Він жадав скоріше в монастир піти, щоб святість у народ потім нести!
Адже тільки там він зможе своє щастя знайти й душу врятувати!
Однак хворого одного не можна напризволяще кидати, навіть якщо твої родичі бояри
Й князі. Адже він в могили стоїть вже на одній нозі!
- «Мої брати життя своє давно вже влаштували,
І подякувати Бога нічим не вдостоїлися!
Їх закрутило мінливе життя, мій друг, посторонися й по сторонах обернися,
Вони обрали свій життєвий шлях, їм важко з його вже звернути,
Мене ж інші завдання чекають - у кожного свій власний шлях!
Хочу поглибитися в суть, перш ніж вічним сном навіки заснути,
Мені потрібно від гріхів у далекий монастир піти
І там пізнати всі принадності мною же вибраного шляху!»
-«Синок дорогий, потерпи! Своїми слізьми батьківський шлях до могили окропи!
Смерті батька почекай, а опісля у монастир назавжди ти йди!
Нас із батьком до могили проводи, наші домовини в землю опусти,
Нас погреби, хоча б наприкінці шляху життя наші не губи!
Мати пошкодуй і батька не груби, ти нас не переводь! Нехай милостивим до нас буде
Господь! З могили на чернецтво я благословлю тебе, несамовито бога люблячи,
Я ж себе нікуди не діну й твоєму батькові навряд чи знайду гідну заміну,
А в тебе в душі буде йти постійна боротьба між злом і добром,
Не відаю, що трапиться потім, але така твоя доля, у неї є на тебе свої права!
Я ж до стоп Господа тихо припаду, не знаю: на щастя чи на лихо,
Однак коли я вмру й в інший мир по Божій волі піду,
Завжди за тебе там Бога молити я буду й твоє терпіння, мій син, надалі не забуду!
Благословляю тебе на праведному шляху, щоб непохитно ти зміг всі негоди перенести,
Ми незабаром підемо в мир зовсім інший - потерпи, коли ж помремо із твоїм батьком
Удвох, тоді з Богом у свій монастир іди, а поки ж батька з матір'ю утримуй,
А сьогодні моїм молитвам поступися, через своє «Его» переступи!
До речі, тобі у всім допоможе братія чернеча, яка має шляхетні поняття,
Але їй замість оплати будуть денно й ніччю мстити малі дияволенята!
Кращі дні зі свого життя присвяти улюбленій Вітчизні,
Ця істина всім відома, особливо тим, хто йде по дорозі небесній!
Відтепер і навіки боротися за Віру завжди будь готовий! Стань справжнім чоловіком!
 Перед тобою дорога до Божої Віри майже відкрита!»
Господь велів усім нам, холопам і панам, слідом за Божою матір'ю йти,
Адже нам із сином Божим завжди по дорозі! О, Боже, наш шлях освяти!
Повірте, що він все-таки дочекається батьківської смерті,
Але після їхньої кончини піде оберігати древні православні святині,
Щоб навіки й відтепер позбавити свою душу від осоружної гордині,
 Принаймні, позбувшись, нарешті, від фанаберії,
І відкинувши езотеричні містерії, буде більше думати про душу, а не про матерію!
Він буде поодинці по пустелі мороку брести, адже кожна людина через усе в цьому житті
Повинна пройти, щоб істину хоча б наприкінці дороги, яка дана від Бога, але все-таки
Знайти й скинути пута Диявола, адже навіть дітвора хреститися начинає зі свого чола!
Варфоломій незабаром пройде через злість і горе, але відгородить себе від мирської
Ганьби – так це дуже тяжкі труди, але щоб своє щастя в житті знайти, треба повсякчас
Мовчки на самоті й далі брести і свій хрест до самої смерті на собі нести!
- «Мама, ти розриваєш серце моє, я ж повинен піти, щоб слово своє стримати!
Там закінчиться все, у тому числі й житіє моє! Ти ж мене в зворот береш
І серце на дрібні частини відразу ж рвеш і безвихідну ситуацію створюєш,
Але розплутати мій клубок допоможе тільки Господь - Бог!
Я не хочу більше чекати, скільки ж  можна мучитися й страждати,
А свою душу несамовито терзати, щоб у неї вселилася, нарешті, благодать?!
Мама, я не жорстокий до тебе, я жорстокий до самого себе, але так завгодно моїй
Долі! Рідна мати, я вже утомився так довго своєї години чекати,
Але продовжую Вас сильно любити й надзвичайно поважати!
У батьків я в неоплаченому боргу, свою честь я теж змолоду бережу
 І гріха ніколи із власної волі на свою душу не візьму! Я ніколи не перетну заборонену
Межу! Якби я міг, то логікою би, природно, зневажив, але на світі ж є Бог,
Мама, Ви труднощі мені створюєте, я ж не можу звикнути до власної плоті!
Ви згодом мене зрозумієте і тоді з рідної домівки мене з радістю проведете!
Господи! Що мені робити? Як мені бути? З чого почати? Як далі жити?
Що матері сказати? Господи, дай же мені знак, як потрібно поступати?!»
- «Не примушую тебе, а тільки прошу, напевне, у цю мить сама грішу!
Розстаючись із тобою, природно, сумую, тебе, мій сину, нікуди зараз не відпущу!
Якщо хочеш, можеш по добрій волі далі  іти, я тебе не буду неволити,
Ти можеш багато чого самому собі дозволити! Якби тебе не стало,
Тоді блискавка й грім стрілами злості закидали б рідну домівку!
Я від цього життя дійсно утомилася, але не починати ж його спочатку?
Не відаючи  межі, заздрість перейшла всі кордони і рубежі, адже вона руйнувати нашу
Подину поволі захотіла, але вона затіяла діло зле: щоб родина зріділа і ослабла держава!
Ось чому вершиться несправедлива справа! Темрява вже на дворі настала, наша ж
Плоть і це, напевне, бачить Господь, не створена із семижильного металу!»
- «Мама, я уступаю тобі, але ставлю запитання сам собі: чи витримаю жити
Від чернечого скиту вдалині?! Я залишаюся! Жити без гріхів я з дитинства прагну!»
- «Чадо моє, таке наше буття! Ми вже старі, нас чекають зовсім інші світи,
До того ж ми не дуже мудрі! Не далекий кінець життя нашого,
Але ми з батьком думаємо тільки про долю Вашу
 І Вам, а не нам крокувати по цьому життю з недопитою чашею!
Негідники й підлотники першими прагнуть знайти ключі від небесного Раю,
Постійно доля люди проклинають, але завжди геть-чисто забувають, що життя
Неземне не таке вже й просте, а, тим більше, що грішили всі ми по власній волі,
Але до дверей Раю будь-який багатій несеться наперегони й навскач!
О, скільки у світі грішного й злого, але нам з батьком не потрібно ні те, ні інше!
Немає в нас крім Вас нікого, чекайте й Ви часу свого, але, занурившись у мир інший,
Ми всі розстанемося навіки із душею грішною! Нехай її неспішно судить Цар Всевишній!
Хоч камені гризи, але покійні тіла на цвинтар особисто ти, мій сину, на возі відвези!
Земне життя - не солодкий ізюм, голова тріскається від повсякденних дум,
Але всякий має власний розум, у голові ж і гамір, і шум!
Ти станеш православним царем, але ми на той час із батьком уже в мир інший
Назавжди відійдемо й не довідаємося ні про що: ні як ти жнива пожинав і як зі словами
 Молитви до Бога в храмі волав, і що у відповідь від Нього одержував?!»
Найближчі роки не пройшли, а пролетіли. але потом і кров'ю вони минули, підживлюючи
Пасма своєї землі! Як вихор вони пролетіли, тому що переслідували свідомо нездійсненні
Цілі, але залишили рубці на немічному тілі! Але не всі думали про державну справу, адже
Близькі родичі оглянутися навіть не встигли, як інші турботи їх настигнули!
А роки шелестіли від колиски до мирської канителі, немов би у день весняної капелі,
Але сили вже давно на межі і тому люди ходять сумні: їм ніяк не подолати високі цілі
І рубежі!У життя й у долі різні цілі! Треба знати, що робиться у всім світі,
Щоб не втратити ні святість, ні Віру!
                -***-
Брати догоджали дружинам своїм, але не до батьків було нині їм!
Ми їхні уроки засвоїмо, але душу навряд чимось швидко заспокоїмо,
Але їм обом ми яму аж ніяк не риємо, хоча в порівнянні з нашим героєм,
Їхньої високої честі навряд чи вдостоїмо!
                -***-
Батько довгостроково болів і Варфоломій його спокій порушити не посмітив,
Він господарював, як умів, слава Богові, що залишився здоровий і живий,
Орав і доїв корів, але на Петров пост відвідав найближчий сільський цвинтар!
По мимо волі, а не з власної долі, навчився гарно торгувати і тому став юнак
У Переяславі  часто бувати й церковну столицю регулярно відвідувати!
Довелося в чернечих колах обертатися й зі служителями церкви зустрічатися!
У столиці один раз він теж побував, за скромність і розум його почали дорослі люди
Поважати і потихеньку уму й розуму навчати і на дійсну дорогу наставляти! Він Знайшов
час монастир відвідати, щоб для себе твердо вирішити, що в ньому він не буде Жити!
Треба в ліс швидше йти й там власний скит рубати, свою обитель створювати,
Щоб по справжньому взнати, що таке Божественна благодать і як птицю щастя зразу
Піймати, щоб терні разом з нею подолати! Скільки ж можна на випадок сподіватися?
 В житті всяке може трапитися! Йому не до серця мирська метушня, але для його родини
 Вона несе спасіння! Не метушні,а щоб не догодити обличчям в бруд, не знущаючись
Над собою, молодий юнак захотів по добрій волі зануритися в духовний мир з головою,
При цьому залишаючись самим собою! Хто виграє в тому двобої: він чи Диявол? Як і всі
Казкові герої він жив за принципом: щоб зі мною не сталося і де б ми з батьками
Не розсталися – я їх навіки вічні, адже вони мої самі близькі і рідні!
                -***-
Час ішов, а Кирилу, здавалося, зовсім не повезло, він не видужав всім лихам на зло,
Він з кожним днем слабшав і думати про видужання старець навіть не смів,
Залишався як і раніше він не при справах, Кирило швидко змарнів і постарів!
Уже сльози про нього ллє блакитний небозвід! Попереду відхід на вічний спочинок
І розставання із власною душею! Так завжди кінчають і злодії, і справжні герої!
                -***-
Боярин почав про монастирське життя мріяти,
Уже прийшов час свою душу від Сатани рятувати,
Ніхто не хоче великим грішником умирати і грішну землю назавжди покидати
 Кожний за нею буде нудьгувати, але правди нікуди грішникам дівати!
Що ж йому робити? Як слід поступати?
Йому не хочеться Марію одну залишати,
Але й дружина не думає чоловіка назавжди покидати,
Вони обоє бажають своє життя разом доживати!
Вони думають про завтрашній день, коли й що згорить у вогні!
                -13-
Страх душу Варфоломія давно терзав, він Нюшу любив і її одну поважав!
Він ще не знаменитий, але молитву на ніч ретельно творить,
Поводиться статечно і його буття ні із чим не зрівняне:
 Воно співвіднесено, підрівняне й зіставлене, але гіркотою все-таки приправлено!
Страх ножем по душі полосонув, коли він на Нюшу по прибуттю глянув!
 Страх  душу охопив і не було в нього сил, щоб очі закрити: а він вже точно знав,
Що й раніше припускав, відразу ж побачив і визнав: смерть наближалася до неї серед
Довгих зимових ночей! Варфоломій скромний по природі своєї заздалегідь бачити смерть
Починав, особливо, коли увагу свою він активізував і до довгих міркувань приступав:
Піднявши погляд свій, він був розчарований красою, що на очах  в’яне! Що з малою
Дитиною опісля стане? Це почуття він все своє життя постійно розвивав,
Нещастя або каліцтво загодя визначав, він на чоло кристально дивився
І суть буття розумів, немов би по написану книгу життя читав і її сторінки листав!
Долю людини заздалегідь знав і завжди феномен цей розвивав і вдосконалював!
Старизна, його завзятість молодецька всім людям була давним-давно видна!
Та бачить Бог, що Нюша вже валиться з ніг, а він їй тільки радою й допоміг!
Варфоломій не даремно голодував, мучився й страждав, але поводився чемно і про велике
Благо довідався, і набагато багатшим духовно став, він божий промисел зазнав і дорогу
В скит розвідав! Юнак вже багато днів не їв і не пів, він тільки легко обідав, але зовсім
Не вечеряв і навіть не снідав! Хлопець в темряві блукав і сам себе постійно
Виправдовував, а все тому, що йому хотілось бігти з дому туди, де завжди палає сяйво
 Божої доброти!
                -***-
Він мовчачи свій страх пережив, наодинці й плакав, і тужив,
Але про свої передчуття нікому загодя не говорив,
Усередині себе він горі стримано пережив і подумки братову дружину уже поховав,
Однак строк похорону ще не наступив! Незабаром вона виявиться у світі іншому,
Залишить грішних на землі, щоб вони до святості самі дійшли!
Вона залишить рідний дім і тоді в ньому все встане догори дном!
Нюша нічого не підозрювала, надмірно веселилася й гуляла,
По господарству дуже багато клопотала й придане немовляті вечорами вишивала!
Пологи благополучно пройшли, нещастя їх стороною в той день обійшли,
Але у вічність не канули, а бажання до небес не повстали! Вони хворобу тільки убік
Злегка відсунули, хворість відстрочили і її до стольного свята поволі приурочили!
Поки ж не гримнула година благословення,  хворість залишалася у Сатани в служінні,
Але скінчилося і його терпіння й у ця ж мить, почалася жорстока помста,
А де ж від напасті шукати душі порятунку?!
                -***-
Хвору відспівували й на Господа у всім сподівалися,
Травами напували й заговорювали, годувальницю по всій окрузі шукали,
Але тільки на деякий час моторошну смерть відсували!
Жар спав! Вирішальний момент у житті хворої жінки миттєво настав!
Вона опритомніла, але в очах відчувалося нестерпне страждання,
Не було там колишнього горіння, залишилася лише одна підозра
На швидке вирішення всіх домашніх проблем, її душа залишає землю назовсім!
Останні сили назавжди від неї відходили, вони смерть не перемогли, тому що не змоги
Зруйнувати буття таке, де зло й добро між собою постійно воюють, один одного б’ють
 І лупцюють! Все життя промайнуло ледь помітною тінню, як одна скороминуща мить!
А людина, що осягла задум Божий, стає і в правду на праведника схожим!
Помилуй його і життя вічне даруй нам, Боже!
                -***-
Безнадійно хвору сили залишали, разом із собою вони і її життя забирали,
До останньої риси її підводили тільки один бог знає , що вони в ту мить творили!
Усе проходило немов у тумані, про колишні турботи залишалися одні гіркі і неприємні
Спогади! Життя тануло й догоряло, як монастирська свіча, без  тіні й яскравого промінця!
 Варфоломій рубанув з плеча і обвинувачів зопалу свою долю, але разом з хворою жінкою
І він згоряв і тихо жеврів, інакше до цих пір він жити не вмів! У ту студену пору не з ким
Не вступав у довгі розмови, а тим більше в безглузді суперечки і спори,
Душу не виносила тяжкого гніта, тільки про майбутнє була у неї одна турбота,
Ховати близьких ні у кого немає охоти, не відволікала думку навіть повсякденна робота!
Вмираюча нагадувала малолітню дитину, яка тільки що звільнилася від своїх пелюшок:
Вона то плакала, то стогнала, то відразу лунко реготала і чого хотіла, навіть сама
Не знала і, напевне, не уявляла! Цілонічні молитви й пильнування не приносили душі
Ні спокою, ні заспокоєння! У силі Божого Духа не виникало у хворої ніяких сумнівів,
Всі муки послані нам за наші гріхи, але проте будь-яка підозра тільки погіршує ритм
Серцебиття! Прощай, життя! Доля тяжка є у багатія і в бідняка!
Промінь надії душу вже не опромінював, він тільки ще яскравіше горе й біль висвітлював,
Адже Варфоломій точно знав, що кінець уже не за горами, незабаром люди молоді і старі
Будуть обливатися гіркими сльозам! Він за зовнішністю бачив нутро, уже зникло добро,
Він учений і дуже розумний, але в Писанні Святому не багато ще розуміє він!
Хрестити дитину прийде вся родина, але там не буде матері,
Її незабаром відспівуватимуть на церковній паперті!
«Я буду приходити до тебе на сповідь завжди й не дам тобі спокою ніколи,
Не забуду тебе, Варфоломій, ти залишишся вічно в душі моїй!» -
Ці слова вона вимовила й відразу Нюша померла й у інший мир відійшла!
Тяжке горе Стефану її смерть принесла, його долю смерть із собою стрімко забрала,
А в цей час душа любити бажала, але дружина йому дитини на руках залишала!
Смерть родину посиротила й життя Стефану назавжди розбила,
Ця лиходійка, погань і чарівниця разом весь будинок погубила!
Треба жити в праці й у постах, наше ж буття - це сущий тлін і порох!
                -14-
Мати з батьком Варфоломія покинули, вони попросту відлинули!
Вирішили - зробили, але себе вже не переробили, однак, коли в монастир прийшли,
То й там остаточно в постіль злягли, захворіли й занедужали, хоча Бога славили,
А Варфоломія одного в новому теремі жити залишили! Любов - йому, а собі - небесний
Храм, хоча Варфоломій здатний сам остудити пристрасть свою, щоб у монастир як можна
Скоріше потрапити!
                -***-
Коли ж Кирило з будинку в монастир ішов, він всіх холопів відпустив,
Минувшину згадуючи, а про майбутнє зовсім нічого не знаючи, але нелегке життя він
Людям пророкує, але відповіді ні від кого боярин вже не чує!
Сказав він Господу «спасибі» за його нелегку працю
І поскаржився, що Він не врятував родину від нестатку ы цьому виною великі податки!
Головне - близьким людям добро своє роздати, а вже потім можна й спокійно помирати!
Господь його шлях затвердив, Він залишив йому дещицю сил,
 Щоб останні дні він у монастирі провів!
Свої помилки Кирило визнав і пожитки простолюдинам роздав,
Добро й зло не поминав, відтепер він свою долю Господу в руки вручав
І монастирю свої книги заповів, але сина жебраком залишав і його, по суті, він втрачав!
Той вже тоді жив без води й убогої їжі, у годину невизначену він не став безвадним:
« У мир інший нічого із собою не віднесеш, але  тільки в могилі спокій знайдеш!»
Навряд чи мир духовний був наповнений сумом, коли їх у монастир сусіди проводжали!
Все треба людям на спомин душі роздати, собі ж тільки необхідне залишати і бідних
Втішити, але як самим їм вижити? Адже хурделиця мете й мете, але мова йде не про те!
Незабаром, боярин залишиться без головного убору, він має тлінний світ залишати,
Не кричати й не лихословити, а себе до зустрічі з Господом всякчас готовити,
Зі своїми страстями належить упоратися, а потім мовчки й тихо своєї смерті чекати,
Але життя прожите напотемки свої сліди залишило на худих тілах і вселило в душі страх!
                -***-
Звичайно, життя не є нескінченним, всі ми тлінні й не вічні,
Буваємо склочні й багато в чому порочні, поводимося аморально й живемо далеко
Не ідеально! На що ж наші лики схожі? Ну, і пики! А краще хто ж?! Господь людське
Нутро не відразу розпізнав, він всіх занепалих вершити святі діяння  в добрих справах
Призивав! Однак наближаються ті дні, коли в пеклі згорять вони:
Це ті, хто в мирській суєті не підкорявся ні Богові, ні долі,
А тільки постійно думав про самого себе!
                -***-
Стефан у монастир пішов не відразу, він усе відміряв три рази, але відрізав зразу!
Він втіхи собі не знайшов і коли сороковий день після похорону пройшов, свої речі зібрав
І друзів на останню зустріч скликав, а потім у скит пішов, його година стати ченцем
Прийшла і простий хлоп’яга перетворився в священика, проте він робить діло святе:
Божественний Дух на нього з небес зійшов! Закінчилася духовна сваволя!
Попереду непроста судьба і доля!
Смерть Нюши посиротила родину, винищила її на корені!
Уподібнюючись героєві, пишу ці рядки власною кров'ю,
Але світлі думки ложу до його узголів'я!
Виконуючи місію свою, ми ходимо по двосічному лезу,
Але не бажаємо раніше строку жити в Раї, подібно пророкам,
А прагнемо пізнати святість у земному краї,
Віддаючи перевагу гульбі! На мир гріха і я дивлюся звисока,
Особливо, як людство підходить до свого останнього рубежу!
Мерхне срібло ранкової роси, коли наші гріхи наближають до кончини останні хвилини,
Позбавлена  грішна душа від земної вроди, але тільки в мертвих загострюються носи!
Іде в безвісність буття: і твоє ,й моє! Навіть не без того, щоб сумувати, усякий грішник
Згубить себе, якщо почне нудьгувати! Ну, от і все!
                -15-
Батьки незабаром, забувши про нестаток і горе, самі, щоб не залишаться у темряві,
У монастир пішли, який в ті часи вважався символом духовної красоти!
Варфоломію нічого не залишили, майже голим його оставили, але були обставини,
Які подавали надію: вони хлопцю новий одяг справили! Купили чоботи, щоб він їх
Міг одягати восени, коли проливні дощі спокою людям не дають і ноги в багнюці
 По самі щиколотки в’язнуть і всякі бажання від розпачу встають на коліна і забувають
 Люди навіть про свою родину! Під дзвоновий дзвін батьки вручили йому декілька
Старовинних книг і стародавніх ікон, але він мріяв про високий сан священнослужителя!
 Книга буття лежала відкритою! Прийнявши постриг, він істину ледь-ледь осяг, але вже
Через час в ліжку зліг, захворів і занедужав, але люди вже дивилися на нього байдуже!
Свою хворобу Кирило не переміг, наступив розпал хвороби, а організм  виявився
Не залізним, він не привик до таких катаклізмів, хоча поради ченців були корисними,
Але й на небесах приймаються суперечливі рішення: для одного - везіння, а для іншого –
Камінь спотикання! Навіщо людям потрібні ці знущання?
Варфоломій відвідував батьків зрідка, доводилося приїжджати здалеку,
Але поруч із їхнім монастирем протікала чудова ріка, але вона була не дуже глибока
 І її дно бачило ретельне око! Я от що , добрі люди, Вам наодинці скажу: «Кожну
Поклажу треба так прилагодить, щоб навіть в час негоди, вона приносила користь!
 Молода поросль завжди поруч із своїми учителями: вона в келії і в храмі!»
Сонце землю до біла розжарювало і так трапилося, що благодать вся в душу з небес
Зійшла! Все вже давно написано й визначено в «Книзі Буття»!Все, що небом нам
Уготовано й ним ангелам продиктовано, відбудеться неодмінно и требі відноситися
Стримано до любих подій і цінувати навіть біблейських повій!
                -***-
Кирило почав відходити в середині ночі, дивитися на агонію не було сил,
Він помер на світанку, поруч із ним були дружина й діти, яких він успів народити!
Важко синам було, їх вогнем нещастя відразу обпалило і спекою залило високе чоло!
Уже до нестерпної межі дихання ослабшало і потом покрилось зморшкувате чоло,
Та й серденько підсіло, а все до цього давно вже йшло! І ось в мир інший відійшло
Старезне тіло, але не воно вершило нині зло, яке в їх родину мимо волі дітей пройшло!
Щастя родину назавжди покинуло, відтепер горе у вигляді холоду нахлинуло,
Душа навіки плоть покинула й у безодні безвісності миттєво згинула!
Нову зірку вона на небі запалила, але звалилася прилегла скеля,
 Душа своє тіло боготворила, і небо йому під ноги сама підстелила,
А Місяцем голе тіло відразу ж прикрила, щоб його не сильно знобило!
Про себе душа з Богом уже поговорила, Його вона благала й несамовито просила
Відкрити перед нею двері небесного Раю, але заважала їй лиходійка зла! І ось прийшла та
 Зачарована пора, коли вона перед Творцем на Страшному Суді на коліна встала!
Вона знову й знову Бога до сліз благала, дозволити їй своє життя почати спочатку,
У відповідь - одне мовчання одержувала, а реальність буття всі її мрії вщент розбивала,
Про її гріхи постійно їй прожогом нагадувала,
А все земне, справжнє й колишнє, ніколи не забувала!
Що ні крок - пастка, але нікого у своїх гріхах не звинувачувала,
Проте ретельно берегла два своїх білосніжних крила!
Вона з кожним днем ледь зі злом справлялася і своїй безвільності завжди щиро
Дивувалася, таке з нею –так їй здавалося, колись вже в на землі траплялося!
 За душею вже зовсім нічого святого не залишилося!
                -***-
Про Господа душа мало згадувала, грішити й без Бога жити вона так само продовжувала,
Тільки похіть свою постійно ублажала, хоча в нестатку людям завжди допомагала
І на Страшному Суді сама на ваги вставала, коли про своє земне буття пригадувала!
Її кончина сумніву навіть ні в кого не викликала, але її тіло ослабшало й горілиць упало,
Раніше вона не жила, а існувала, але зараз її вже не стало! А її плоть дитину близьким
Людям нагадувала, її зовнішній вигляд для чужих осіб був геть-чисто закритий!
У біді суворій діти швидко осягали мир новий, особливо не вникаючи в його основи!
                -***-
Діти закрили очі батькові своєму й підвели його до небесного вінця і подумки віддали
Його душу в руки Творця! Дай, Боже, щасливо пожити їхньому батькові в небесному Раї,
Хоча самі про нього нічого толком не знають, проте Біблію дуже поважають і часто її
Відкривають, а коли холоди наступають, то довгими ночами божі істин осягають!
Батюшку поховали по монастирському звичаю,
По такому випадку були дотримані всі канонічні традиції,
Сам ігумен відспівував батька і молитви руйнували молодецькі серця,
У монастирській пісні було багато почестей і поваги!
Мати ж відразу після поховання від хворі злягла, її смерть ходить близько -
У цьому не було тіні сумніву, вона вгасала – їй необхідне благословення,
Після чого пішло чергове зимове поховання!  Поруч з колишнім чоловіком виникло
Нове поховання! Наше життя - лише коротка мить, де в чергу вишикуються благі діяння,
А поруч з ними з протягнутою рукою стоять гріхи!
                -***-
Син почесті батькам віддав, сирій землі їхній порох віддав! Сорок днів у їхній келії потім
Проживав, він же свій  синовній борг своїм батькам віддавав, коли ока батькам своєю
Твердою рукою прикривав і їхні домовини сирою землею неспішно присипав,
А гіркоту в очах молитвою вгамовував, але, коли плакав і ридав, тоді завжди себе хрестом
Осіняв! Ось так  він мучився й страждав і своїй душі ні хвилини спокою не давав,
Але свою честь молодий боярин не заплямував, свою плоть молитвою й постом очищав!
Зробив все, як колись матері обіцяв! Коли ж з Хотькова назавжди виїжджав,
Тоді до від'їзду злегка запізнився, він з болем у душі той монастир залишав, але далі
Пішов і не зупинився! Підносячись над нами, він сіяв багатобарвними вогнями
Під блакитними небесами, а над його золоченими куполами розносився благодатний
Передзвін! Ніхто не може бути Господом до кінця на землі прощений! Це точно знає він!
                -***_
Надворі вже стояв холодний лютий, а ангел - хоронитель до Бога Сергія кликав!
Зараз же лютий теплою весною глибоко дихав і капеллю душі ніжно догоджав!
Скільки ж ця радість може тривати? У цьому Сергію жодного разу не довелося
Переконатися! Надворі чарівна погода, а йому всього лише двадцять два роки,
У повітрі витає прохолода, але на душі - християнська насолода!
Що ще для повнокровного життя людині треба?! У природі пахнуло навесні, а йому
Відразу схотілося скоріше виїхати додому і от видалась така нагода! Шлях батьків
На землі підійшов до завершення, їхні душі вже знайшли свій довгоочікуваний спокій,
Вони неслися по вічності позаземній, сп'янені її чудовою красою!
Даруй їм, Господи, до кінця благодать, що сходить із Твого обличчя,
Усе в цьому світі від Творця: і наші душі й наші серця! Прийми батьків ніжніше
І скорботний поцілунок своїх синів з їхніх облич відразу по світу розвій!
Ти ж і маг, і чарівник! Ти - джерело всіх великих і грандіозних ідей!
                -***-
Настає весна, от-от зійдуть пишні сніги й побіжать весняні води на соковиті луги,
А глибокі ріки от-от покинуть ухоже ні з роками пологі й круті береги!
Тоді ж кожний божий слуга спробує відкусити більшу частину пирога,
Але почнуть вони повторювати хором, що їх постійно гризе одурманений сором!
На порозі весна, вона немов дівиця червона, але наближення тепла вже почуває вона!
Розум, що сп’янів сам  додав в плоть небагато страсті й духовного вогню,
А російська земля не даремно пускається у веселощі всього лише на чотири дні!
Пора прекрасна, дивна і дивовижна, але і їй потрібна сорочка гамівна! Весна прекрасна,
Але у нас країна нещасна, вона світлом блискавки у цю мить осяяна,
А вся ближня округа просто здивована й неймовірно зачарована!
На небесах іде кровопролитна війна Між Богом і Сатаною, який вдався до розбою!
Темряви не стало, але й світла занадто мало, чогось ще природі не діставало!
Зима закінчуватися, якщо судити по природі й по мінливій погоді,
Але всякчас у народі згадують тільки холодні шести десяті роки чотирнадцятого століття,
А вже потім усілякі негоди!Весна, ти струнка й ніжна, хоча трішки дивовижна, по окрузі
Мечешся одна! Ми душі в тобі не чаєм і твій прихід, як свято відзначаємо,
Тебе ми занадто довго чекаємо, про тебе ми пісні хором співаємо,
У віршах душу на зелену траву виливаємо й про твоє тепло завжди мріємо!
                -***-
Варфоломій біля розбитого вікна довго стояв і млосним поглядом зірки пестив
І тихим голосом до Господа – Бога волав: «Небагато почекай
 І мене у своє лоно прийми! Витягнися мою душу з мороку й тьми!
О, Господи! Божим світлом мою плоть опромінь! О, Боже! Не даруй мені одне й теж,
Адже воно  бог на що схоже! А далі що ж? Не знаю, як життя зложиться далі,
Може всяке бути, напевне, його протверезять гіркота й печалі, а що з і мною далі буде?!
 Я сподіваюсь на чудо! Ти мене не сильно жалій, хоча я син твій, але жити стало мені
Набагато тяжче, чим зграї опальних білих журавлів, їм нині не до високих ідей!
Прошу й благаю! До Тебе свій погляд давно вже обертаю й життя свою Тобі присвячую!
Тобі молюся й відкриваюся, і без стиснення страчуюся й каюся,
Що із гріхами більше не сходжуся, але все-таки зустрічаюся!»
Відтепер йому дорога в монастир відкрита, він має намір зробити туди черговий візит,
А дорога весело по лісу біжить і якась мелодія серце однозвучно веселить,
Але думка стрілою вперед летить, Варфоломій себе вже ченцем представляє,
Він у хмарах божественної любові несамовито літає і Бога благає:
«О, Господи! З блиском нового дня більше колишнього полюби мене!»
Скриплять попруги і луна розноситься по окрузі, дзвоновим громом дзенькаючи в ночі,
Але у світлі дня, що вже  починається, немає вже колишнього вогню!
Хоча вражають уже дорослого здорованя багатобарвні картини,
Він  оглянув оком всю округу разом і перехрестився три рази,
Прочитав молитву проти пристріту й іншої зарази
І вирішив монастирський храм відвідувати,
Адже там збирається вся доморосла  знать!
                -***-
Любов до Бога душу веселить, навесні час занадто швидко вперед летить,
Але не можна вже нічого змінити! А як же бути? Як далі юнакові жити?
Вечірній місяць відблиск на землю кидає, а Варфоломій тим часом уже свій скит залишає,
Думками про Бога себе догоджає і душу щастям наповнює!
Він не дуже сильно нині страждає, у великотрудний шлях Господь Сергія відправляє!
Нехай він стежкою брата по землі крокує, його Віру сам Бог благословляє
І на дорогу істини Він його наставляє!
«Сподоби, Господи, у день цей без гріха зберегтися нам;
Прости мене, Господи, та ні словом, ні справою, ні думкою не прогніваю Тебе,
Творця мого, але всі справи мої, поради й думки
Нехай будуть в славу Пресвятого Ім'я Твого.»
                /П’яточисельна молитва/
                Г  л  а  в  а – 2

                П Р Е П О Д О Б Н И Й    С Е Р Г І Й
                - 1 -
Як твою душу осягнути, як тебе мені зрозуміти?! Не знаю, що навіть сказати!
Усе, що відтепер Богом мені дано, природно воно збутися через час повинно!
Може до Всевишнього знову свій погляд звернути?
Його своєю увагою все-таки ушанувати Бога-Отця
І про одну послугу просто так – ненавмисно попросити,
Щоб життя своє в кінці-кінців зрозуміти, а потім буття Сергія вірогідно описати?
Мені Господу не можна суперечити, але як же Твоє ім'я, Боже, на століття ввічнити?
Я ж істині ні в чому не бажаю суперечити й гріх на душу не хочу брати, щоб опісля
Скиглити, але мовчати і своє майбутнє життя починати буквально з нуля!
Утомився я! Я більше не можу до сьомого поту орати! Розум не може все миттєво
Пізнати! Як грішникові безгрішного зрозуміти? Дай же, Боже, мені сили, щоб неосяжне
Пізнати і навчитись знову істину буття в різноманітті постійно осягати!
Образ Сергія великий, його погляд до себе святість найбільше вабить!
Позначається святе виховання й уміння до безправного проявляти жаль і співчуття,
Пізнавши на собі суть словоблудства й свари, йому доводиться тягнути жалюгідне
Існування! Про які тілесні бажання може йти мова, коли підірвана основа естетства,
Хоча на плечах є голова і вона добре розуміє божественні слова, але їй не дане побачити
В його діяннях велике диво, проте його душу зрозуміти теж неможливо!
У голові одна порожнеча, а поруч тлін і суєта, у череві три дні не було ні чорта!
Хочеться поїсти трішки, мені надоїло ходити по монастирях пішки! Навіть мерхне тьмяне
Світло в келійному віконці, а поруч птахи шумлять, що навіть вікна деренчать,
Доводиться стоячи спати, адже треба молитву всю ніч до самого світанку вголос читати!
Колись і Сергій був аристократом, зараз він встав на духовну стезю і перетворився
В багатія – Бог йому суддя, але не я! Відтепер він трудиться на монастирській грядці,
Слава богу, що зі здоров'ям зовні все у нього в повному порядку,
По ранках він робить фізичну зарядку, але від роботи чомусь лопаються п'яти!
Святий Отче, Т и ж бачиш гріх своїми очима і вдень, і темною ніччю!
Ти не тільки споглядальник, але й російського духу найперший творець!
Саме ти втілюєш образ нетлінної краси й духовної доброти, адже російський дух зміг
Воскресити тільки ти! Ти з ряду тих тихонь, яких тільки торкни, відразу буде висічене
Полум’я і вогонь, у тебе важка долоня! У годину нудьги і зневіри ти не думаєш про всяке
Чортівню, але ведеш теревені! Монастир від міста неподалік, він стоїть на тихій і дрібній
Ріці, над нею бушують блискавка й грім, а в цей час Сергій співає свій святковий псалом!
З його допомогою татар зламали, потім через сторіччя велику Русь відтворили,
Твоя доля ореолом Творця розцвічена! Тоді повідай мені, що ж ти  бачиш у прийдешній
Глибині? Невже немає добра ніде? Може воно є на якійсь остиглій зірці?
                - 2 -
Прикрості буття дух Сергія зміцнили, але взамін все залишили без особливих змін,
Від лютості й насильства душу вберегти прості люди допомогли і вони совість і честь
Для Русі в первозданному виді зберегли! Його життя проходило непримітно, був він
Бездітним і майже безробітним, сильним і в той же час тендітним!
Сперечатися з ним марно, це по всім його діяння особливо помітно!
Поважав він святість і ліричність, у всім і завжди знаходив гармонійність,
А в будь-якій людині бачив велику особистість!
По брату нестерпно нудьгував, злиденним і бідним людям, як міг, так і допомагав!
Зробивши святості глоток, людських пороків відомий знавець, дав собі обітниця,
Що знайде для грішників відповідь: виправдання для гріха давно вже немає!
Він готовий цілими днями молитися, йому нема чого Господа-Бога соромитися,
Хоча йому біси загрожують, що спереду у нього маячить лише пекло, а там святих ніколи
 Дияволи не пощадять! Рука Господня сама виткала небесні світила без числа
Невже по примсі небес Боже світло на Русі без опору людей так хутко зникло?!
Сергію потрібно добратися до суті, от тільки б не почалася на землі велика смута,
Повільно проходять життя дні, Варфоломій, ти на сльози своїх родичів поглянь
І надалі нікого й ніколи за свої діяння не кляни! Край таємничих завіс уже перевалив
Через сизий, але ще моложавий лісі на землю він лише мряку приніс!На землі щастя
Немає, але кой-хто зовсім інше людям розповідає, хоча й сюди доходить тьмяне світло
Від сонця й далеких планет, але їх світ не такий яскравий, як гуркіт карпатських трембіт!
                -***-
Пішовши в далекі ліси, Варфоломій, таємно вірив у Божі діва й чудеса!
Він опору в вірі Бога знаходить, але мир грішний ще молодим залишає,
Своїм життям навіть всіх ченців захоплює, а його аскетизм і дух віри їх вражає!
Мирське життя йому самому набридає і тому він відтепер святість воліє,
Дух Божий його у всіх справах скрізь супроводжує і йому у всім допомагає!
Життя в мороці без просвіту, йому доводилося чужим людям давати слушні поради,
У той час, коли самі ченці роззуті й до гола роздягнені, немов малолітні діти!
Кожний чернець теж прагне до благодаті Божої, але по мимо волі гріхи множить!
                -***-
Про просвітління душ Сергій мріє, він Бога молить і молитви вголос читає
І Фаворський вогонь за допомогою своїх же долонь запалює, і дати щастя Русі він Бога,
 Що сили, благає й апостолам зрілий отрок у всім наслідує, а скромністю своїх
Сподвижників постійно дивує! Хвала небесам: їх слова – єлей і бальзам для всіх, хто йде
По Господніх слідах! Своїх гріхів жахаючись, раніше і в цю годину, він молиться
Не кваплячись за свою родину, але руки на грудях схрестивши, тужливо співає старий
Церковний мотив,  який іноді переходить на речитатив! Він у молитві весь, віднині 
І повсякчас просить благословення Боже, на Фаворське світло здалека схоже!
Якщо вдасться довго прожити, то він повинен велике благо на землі створити,
Вистачило тільки б сил! Дай боже, щоб завчасно він руки на грудях не схрестив!
Він здоров'я просить у Творця, адже не потрібні йому лаври без початку й без кінця!
Вільного часу немає, його обличчя тьмяне світло офарбила в блідо-жовтий колір,
Він сидить нерухомо й уже довго міркує про безгрішне життя,
Дні мирського буття померли, від них слідів уже майже, що не залишилося,
Особистого щастя як не було, так і немає! Невже він живе собі на шкоду? Ні, він
Знаходиться весь час на війні! Ходить в сутані і здоровається за руки зі знатними
Панянками і панами, читає проповіді в храмі! Він у мирській суєті почував себе, як
 Риба у воді, але жив нібито у гігантській порожнечі, друга людина подумала б про втечу!
В ім'я всього святого Сергій позбувається від плода гнилого! «Совість була б чиста!» -
Не вмовкають повторювати його вуста й мабуть неспроста! У нього все під забороною,
Там пристрасть не знайдеш удень зі світлом і взимку, і влітку! Честь май, і думати
Про особисте щастя відтепер навіть не смій, живи в ім'я великих ідей!
Син, ти в матері був не один, адже Господь твій Учитель і Пан і немає видимих причин,
Щоб відмовити тобі в збагненні всіх християнських глибин! Тобі великим стати Господь
Велить, і ніхто й ніколи тобі не заборонить вірити в Бога, хоча поруч усякої погані багато,
Але ти ж дворянин, що мав досить високий чин, але не було великої посади, проте
Мирське життя уже залишилось позаду! Там було все: і щастя, і зради! Тобі про щастя
Мирське /а що це таке?/ необхідно відтепер навіки забути, ти повинен тільки Богові
Одному завжди служити! Так Господь тобі повеліває! Це Він тебе на тяжку працю
Відтепер благословляє і своїх намірів ні від кого вже не приховує! Нехай життя йде,
Як йому заманеться! Звичайно, життя коротке й швидкоплинне, але головне те,
Що ніщо на землі не вічне!
                -***-
Наш дух і плоть від початку й до кінця створив сам Господь і саме він ввів нас у божий
Дім, щоб ми у всім не йшли напролом і не розбивали стіну власним чолом,
А мовчки йшли за тими, кого Господь визначив нам у Поводирі!
Совість, якщо вона є, то вона й власна честь, і твоя дороговказна зірка,
Саме вона не звертає уваги ніколи на прожиті тобою в безвихідності роки! 
Вона повинна одному тобі служити, інакше зло ніколи тобі поодинці не перемогти!   
А як же далі жити? Загалом, і в цілому на душі багато чого у Сергія в той час наболіло:
«Гляну на рід людський й відразу занурююсь в його мир з сумом і тугою!»
Той, хто праведно жив і з молитвою постійно дружив, нізащо сам би себе не погубив,
Тому що він ще не забув, для чого народився й для чого на землі до цих пір жив!
Серце нестерпно страждало, заповіді божі сумнівам воно не піддавало,
Культу Богоматері себе віддавало, російську Мадонну молило і їй однієї служило!
Давши сльозам волю, Сергій катував нічною порою свою душу до нестерпного болю,
Залишаючись у монастирській неволі по власній же волі, завдяки судьбі і долі! Вона
Боролося проти сваволі тяжкого буття, але забувала про своє виховання! Проте
 Духовне виховання, як і моральний вплив, діють не механічно, вони прямо на льоту
      Вибирають високу ціль або мету і проявляють себе органічно, діють не машинально,
А строго індивідуально! Сам Христос якось сказав, а Його слова один з апостолів
На своїх скрижалях великими буквами власноручно записав:
«Царство Боже подібно заквасці!», воно схвально ставиться до бур і струсів,
 И в підтвердження  викликає в розумах страшне бродіння, особливо в дні Піднесення,
Коли страстей кипіння переходить через край: «Ти наших ворогів краще взнай!
Шукай не обтяжений  турботами Рай на небесах і живи на свій же ризик і страх!»
                ***-
Спочатку було моральне збудження й братії, що веде чернече життя, замилування,
Потім прийшло прозріння й суті Віри збагнення, а вже опісля, а це було тоді, коли
 Зеленою травою вкрилася земля – в кінці травня, наступило моральне пробудження,
 А через роки прийшло політичне відродження,  відлюдництво й зречення 
Від усього буття мирського, гнилого й злого в ім'я справи святої!
                -***-
В ім'я людей бідних ченці займалися запереченням всіх початків ворожих!
Повірте, ченці не нарікали перед кощавою й худосочною смертю,
Гріхів навколо купи, немов битого посуду, вони розкидані всюди,
Але залишаються на тому ж самому місці, яке лежить недалеко від батьківського дому
 І навіть забувають люди про благовіст, совість й честь! Морок весь небо вилило на землю
В самий непідходящий час:дияволи своє свавілля вершать і голову не повертають назад!
Вони Сатані завжди доблесно служили, а з богом навпаки – ніколи не дружили! 
                - 3 -
Лихо й горе не можуть із небом посперечатися! Після рідкого шквалу нарешті чудова
Погода в цих краях настала! Зло пішло на час, воно точнісінько як холодна зимова
Й довжелезна ніч! Сергій радий, що ніщо не може йому завадить озирнутися назад,
 Нехай що завгодно вороги говорять, але його нинішній дім уже не встане нагору дном!
Спітніло лисіюче чоло, головне щоб пішов з тіла незрозумілий озноб, а то він зажене
Немічну плоть у тесану труну! Сергій не вчасно занедужав і занеміг, ця хвороба
Посипалась на його голову як білий лапатий сніг! Напевне збіг обставин міг заставити
Молодого пана пити холодну воду з величезного чана! Простуда ввійшла в немічне тіло
 Без зайвих зусиль і на одужання було витрачено немало душевних і фізичних сил!
От тільки хвороба ходить як тінь весь світловий день, насунувши свою шапку набік!
Молодий монах нещодавно дуже сильно промок, тільки-но ноги свої додому притяг,
Але молебень прочитав три рази й пробув у храмі до кінці молебна, але в цьому не було
Великої потреби! Сергій протягнув свої руками до неба і попросив Бога, щоб він освятив
 Його життєву дорогу!
                -***-
-«Іди на безбожників сміло й присвяти себе боротьбі цілком, і ти переможеш,
Піднесешся у височінь і лихою стрілою своїх ворогів в ту ж хвилину простромиш!»
Почалася боротьба з недоліками внутрішньої природи і вже з'явилися зрілі сходи,
До неї приєднався тяжба з незручностями зовнішніми й всіма пороками тутешніми!
Не чекали ченці з моря погоди, вони не зважали на лиха й негоди, а мовчки землю орали
І злаки саджали, а потім боронували й урожай своїми руками по осені в клуню на собі
Піднімали! Тяжке було житіє - там було все: гіркота й біль, але молитва грала головну
Роль! Йшли до них багатому й голодні, майже святі й Богові неугодні, судити про їхні
Діяння ми не маємо морального права, якщо не бути лукавими! Адже чернецтво принесло
Русі всесвітню славу і пальма першості Сергію належить по невід'ємному праву!
                -***-
У всіх фразах летучих, є одна істина могутня, але й над нею згущаються хмари,
Напевно, це випробування життя скверною, хоча пси на зірки постійно гавкають,
Однак ті ще сильніше на небесах палають і до себе погляди людей залучають!
Схоже, що по милості Божої ми повинні за істиною невгамовно гнатися
І в ретельності один з одним змагатися, щоб, як людина, нарешті, відбутися!
Можна спробувати й з відкритим забралом до неї  без молитви прорватися,
Але це навряд чи колись і комусь удасться! Небесна синь відразу мовить: «Відринь!»
Думки з почуттями розминуться і з'ясовувати відносини відразу ж приймуться
І все, що було святинею, відразу перетвориться в бездиханну пустелю!
                -***-
Запало в  душі світле враження, зроблене Сергієм швидке перевтілення,
Він підняв упалий дух роду людського в ім'я буття святого,
Невідомі його дороги, тому що хробак неспокійної тривоги заважав всім потроху:
Ченцям і навіть Господу - Богові вершити свій суд над жалюгідним створінням
З байдужністю й відразою, але без помсти, уповаючи тільки на загальне прозріння!
У цьому весь наш порятунок!
                -***-
Сергій відновив до церкви довіру й зруйнував невір'я у власні сили,
Воно на крилах поруч кружляло і кров холодило у вогненних жилах!
Комусь таке життя вже надоїло, декого від нього, навіть, знобило - так воно й було!
В ту пору повір'я, що по землі весь час гуляли, у князів викликали друг до друга суцільну
Недовіру! Невже люди похожі на звірів? Була безліч сумнівів у прийдешній перемозі,
Більшість людей думали лише про воду й насущний хліб, а дехто дбав про свою вроду!
Не було ні дружби, ні військової служби, як звичайно всі викривали один одного
Привселюдно і публічно! Багатії, але не всі, поводилися не етично, хоча в їх іменах
І прізвищах були розходження, але суть буття не в запереченні своїх же повсякденних
Обіцянок, що постійно відкидають силу знання! Але вже нова нація на Русі
Народжувалася, і вона народом багато звучно виспівувалася!
                -***-
 Перебуваючи на самому дні, люди не забували про свій завтрашній день!
З ранку в бору стоїть нестерпна жара, але в дальню дорогу відбувати вже пора:
Розірвано царський поділ і похитується князівський трон!
А навколо й лемент, і стогін, до них звик народ споконвіків!
Жартувати не станемо! Не просто пошумимо, а потім по справжньому  з колін встанемо
 І дверима перед Золотою Ордою що сили грюкнемо і бій їй дамо!
Що не зрозуміємо своєю головою, відразу ж виб'ємо босою ногою!
Біль у тілі викликала наруга іноземців й постійне катування простих людей,
До них ставилися гірше, ніж до зграї лісових звірів!
 Не дай же Боже, на своїй шкірі зазнати всі теж!
І все-таки мир по-своєму гарний і напрочуд пригожий,
У тілі тремтіння й ломота, а поруч мирська суєта, замість світла - суцільна темрява,
Життя - не мед, але хто й де його краще, ніж воно є, знайде, на великотрудному шляху
Важко правду знайти простому чоловікові! Шлях Сергія тернистий, але він не егоїст,
Його тривожить приниження безмірне і християнських святинь опоганення неправомірне,
Постійне гноблення народу підлими невірними в будь-який час року,
Що встали на шлях неправди й мерзенної скверни!
Усяка напасть повинна через час пропасти й втратити над миром всемогутню владу,
І зникнути назавжди, не залишивши жодного сліду, вона піде в нікуди!
Як злиденні, так і багатії на руку були неприродно гарячі,
Але, стримавши свій гнів, разом співали довгі молитви співучо і дивилися на високі кручі!
На душі в Сергія обтяжливо, боляче й не радісно, а тим більше не солодко,
Тому що татарин зухвалим, підлий і мерзенний пальцем тикає в нас
І щораз бажає слов'янам з голоду пропасти й у безодню з висоти впасти!
                -***-
Після смерті батьків брати в ліс пішли
І через десять верст дивовижне місце на березі привільної ріки знайшли!
З усіх боків вона було тільки неходженим лісом оточена,
Сама душа криничну воду тут пила з дерев'яного ковша,
А та вода напрочуд була гарна, але не коштувала й ламаного гроша!
Пристрасть до кінця ще не погашена, а Маковиця віковими ялинами прикрашена,
У той час нічия була ця сувора земля! Усе там є, птаха й звірини не порахувати!
Але для гарного житія не вистачало одного - добротного житла!
Там щороку визрівав м'ясистий соковитий плід, це місце створив Бог
І Сергій від нього в ту мить відмовитися не змог,
 Хоча при бажанні міг знайти будь-який гідний привід!
                -***-
Коли ще живою була їх мати, то вона вчила своїх дітей за природою тихо спостерігати,
А потім Боже проведення без нетерпіння чекати, необхідно відразу силу духу визнати,
Адже від її виходить свята благодать!  Ми ж тлумачимо про це в променях яскравого
Світла, але не відходимо далеко від людського житла і та чекаємо від блакитних небес
Розумної поради! Не знаю, чи погоджуся об'єднатися в сою на краю землі, де повинні
Жити не ченці й поводирі, а воістину одні богатирі!
Багато чого зробити за літо встигли, але почали з будівництва дерев'яної келії,
Зовні трудилися брати безуспішно, але не зрячи й не дарма,
 Хоча умови буття були просто жахливі, моторошні й страшні,
Одним словом, справжні! Але однаково монастирю стояти тут призначено!
Два рідних брати, обоє із христової раті, орали від світанку до заходу,
Молокососи жовтороті шукали своє місце в круговороті буття, і Бог був їм  Судія!
Знайшовши духовний спокій, вони на час забули, що існує рід людський,
Чимало довгих днів чоловіка присвятили втіленню в життя своєї мрії!
Сергій Біблію в сутінках читає, сидить і за книгою позіхає,
Його до сну вже хилить, а он голову набік наклонює і ледь-ледь її він на плечах тримає,
 Проте він голосно не плаче й не стогне, й забуває проте, що буття його і справді тяжке!
У годину нічну навіть зимовою порою обіллє себе водою крижаною, щоб дрімота
На короткий час від нього відступила і сил йому до самого ранку вистачило, доки піч
Зовсім ще не остигнула! Тьмяніє вогонь свічі, що вже догоряє, хоча камені в російській
Печі дотепер ще гарячі! Так або інакше яскраво-червоне полум’я все також нагріває
Великий гранітний камінь, а за вікном  заметіль бушує люто, вона як-начебто хоче
Несамовито ввірватися в теплу келію посередині холодної ночі! 
                - 4 -
Брати не довго думали й вирішували, не довго меж собою на високих тонах тлумачили:
Вони свою долю на роки визначали, коли самі монастир одним махом заснували! Його
Построїли без єдиного цвяха: щось довбали, а щось дуже довго рубали, проте впроголодь
Не жили – це місце не те, де можна з голоду вмерти,  але до зими гідне житло собі
Зрубали під синім небом, харчувалися кип'яченою водою й окрайцем чорного хліба!
     Вели невибагливі розмови, коли тяжкий вантаж не давив вже так тяжко на плечі,
У молитвах години коротали, тому що в дрімучому лісі брати давно вже жили,
Про мирське життя потихеньку забували, вони звірів, як дорогих гостей, по ночах
Із хлібом і сіллю їх зустрічали! Серед зелених віток жила безліч нелюдів і звірів!
Така мінливість буття, що навіть Всевишній судія не відверне неприємність,
А всьому провиною мирська жадібність! Є слівце таке й мерзенне, й зле,
Воно підриває суспільні підвалини, а людей перетворює у звичайних ізгоїв!
Бога, брати, не гнівіть, один одного у всіх гріхах простіть й праведно надалі живіть!
Швидко церкву зрубали, для цієї справи місцевого теслю вони запросили,
Йому природно добре заплатили, але до теслярської справи Варфоломія прилучили!
Потім у Москву до Феогноста пішли, збивалися не один раз із непроторенного шляху,
А коли від нього благословення одержали, тоді відразу свій храм по всіх канонах
Освятили! Монастир одержав визнання й популярність по всій околиці,
У тіні його розкішних віток співав і свистів доморослий соловей,
Немає тут заборонних границь, все мирське, не дивлячись ні на що, скинуто долу,
 Але виникло немало різних дрібниць, які самі по собі ні чого не вирішували, проте жити
 Людям постійно заважали і їх думки в напрузі всякчас держали  - вони їм заважали!
 Не було відбою від безсоромних дівиць і інших, місцевих і приїжджих блудниць!
За духовну волю самому Господу на догоду заплачена гідна ціна
 І в жертву дияволові не може бути принесена вона!
Життя в лісі пробуджена від дрімучого й повсякденного сну,
А на просіці лісовий уже міцно стоїть монастир молодий! Він став на пагорб,
Щоб дивитися всім грішникам прямо в очі і в лоб! Звістка про нього
По селищам стрімко летить, уже вся Русь у всю гуде, хоча він і осторонь стоїть,
Однак народ туди піде по весні, братам стане радісніше вдвічі!
У воду перетворюється пухнатий сніг і весна починає свій скороминущий біг,
Щоб у небуття піти навіки, так само живе й російська людина!
Ця новина всю країну сполохала, святістю Русь вона окропила,
А ченці жили без ризи й без золотого кадила, але зміцніли силою!
                -***-
Ряса наглухо зав'язана й на поясі тонкою вірьовкою
Міцно підв'язана, до чого ж Варфоломій у ній гарний!
У нього немає перед братом провин, він гідний батьківський син,
Але, насамперед, він дворянин! Сам Сатана хоче,
Щоб у нього була заголена широка й мускулиста спина,
Однак син свого батька й учень самого Творця молиться без кінця,
Він точно знає, що Господь його вчинки схвалює,
Але іноді й докоряє, коли гріхи на сповіді відпускає!
                -***-
Шлях його був важкий, однак він з Москви додому пішки все-таки поодинці дійшов,
Він молився усе сильніше, поки молитва страх зовсім не здолала,
А поруч віз із живими мощами мучеників ледь їхав,
І потім вони в монастирі через час по божій волі з’явилися
 І з другими ченцями зустрілися, хоча ті на зустріч трохи забарилися!
Там над голою рікою відбулося чудо неземне, але його не опишеш однієї строчкою! 
                -***-
Свою церкву брати ім'ям святої Трійці нарекли,
Тільки після того як живі мощі туди на підводі самі привезли!
Чи погано, чи бідно, але жити продовжували від людей удалині,
Душі постами очищали й невпинно Господа благали,
Але між собою контакту не знаходили, хоча Бога сильніше самих себе любили!
Монастир - їхній дім і вони обійшли пішки все навкруги, їм подобалося ходити вдвох,
Але життя текло своєю чередою і ченці боролися зі злом, привносячи розбрати навіть
У божий дім! Кожен був несамовито радий разом із братом побачити світанок і захід,
Ніхто з них уже не був одружений, а відтепер стократ вони тільки Господа боготворять!
У колишні часи природою й Вірою жила величезна країна,
Але не всякий духовній труд позбавляв грішну душу від домашнього пут!
Минуле вже здавалося дрібницею, хоча колишнє життя пішло шкереберть,
Занадто буденне воно, а на душі в них давно вже стоїть весна!
                -***-
Молодший брат, безумовно, міцнішим виявився в плані духовному,
Він виконував беззаперечно всі заповіді церковні!
Стефан же фізично був сильнішим й жорсткішим, твердішим й міцнішим ніж менший
Брат, він спалахував подібно восковій свічі й у вигляді яскравого променя багато справ
Накоїв зопалу! Не схильний їх храм до нападу злого духу й сарани - цей феномен, мій
Друг, ти ретельно вивчи! Визнання до того не прийде, хто своїй пастві привселюдно
Бреше і бога кляне! Не ходили тоді ченці, як наряджені свахи, вони крім ряси носили
Портики й сорочки, але не мали на собі ні злата, ні одежі із парчі, вони молилися при
світлі Звичайної свічі, однак її яскраві промені були видні навіть у глибокій ночі!
Душа добра Сергію бажала, а серце до неї у всім прислухалося! 
Є ще святі місця на землі, але нині вони в божественній імлі,
Де ченці моляться  разом з Господом наодинці й дають одповідь самому Сатані!
 Там кожний щось будував і рубав, щось мовчки майстрував і надією мав, хоча своє
Минуле уже давно на чужині поховав! Предмет їх постійних бесід - Бог, а не відомий
Поет! Варфоломій питання братові задає, а Стефан відповіді чесні загалом йому  дає, він
Ніколи не бреше! Але, як здається йому, усякий прислухається тільки до голосу нутра
Свого, а це ченцеві ні до чого! Чернець повинен вірити тільки Богові одному, Він і зараз
Всі питання вирішує за нас!
                -***-
У ту пору меж братами почалися звади й сварки,
Були  розбрати й велися всілякі розмови про буття чорне, зле й ганебне!
Оратори блискучі удавалися до крику все частіше, адже від них не залежить звичайне
Щастя! У ту пору Стефану важко припало, так сталось, що ланцюгова ланка меж братами
Враз на дрібні шматки розірвалася, напевне, хлопці догралися! Їм погано разом жилося,
І ось життя сама понеслася під укіс, а рядом є річка і дивовижний ліс,
А ближче до ярів, де розмахували своїми прапорами й збіглі і бурлаки!
У них багато претензій друг до друга нагромадилося, а вже потім і все погане сталося,
Їм не їлося й не пилося, їм би краще нарізно жилося! 
Грішний випадок усе звалив у ту саму купу, а тепер він душу мутить,
Терзає й мучить, поволі її точить і тихо - тихо до смерті підводить, він мозки всім
Колобродить! А раптом це допоможе народу позбутися від життєвих мук?!
                - 5 -
Пустельним життям обтяжуючись і самоти жахаючись, щоб не вдарити чолом у бруд,
Стефан своє чоло хрестом осіняє, але пустельне місце скоріше залишає,
Він брата одного тут назавжди залишає й у руки Богові його життя віддає,
Він надходить як останній бовдур, його ж покарання в Аду, напевно, вже чекає!
Стефан у Москву тишко-нишком відбуває, але на подвиг брата сам благословляє,
Чи йому не знати, як важко одному в дрімучому лісі із усякою нечестю воювати?!
          Скорботи келія повна, але такі були тоді часи, що навіть якщо істина важлива,
То й вона може бути на невдачу іноді приречена! Геть дозвільні мрії! Колись можливо
Й ти за усе праведно відповіси! Навіщо ж гріхи заздалегідь збирати, адже з ними треба
Століття прожити й дияволові служити?! Розрахунок замість розуму тихо говорить
І продовжує кровиночку поволі пити! Так, так! Попереду тьма й моторошний морок!
Ну, а тут пахощі віднині будуть постійно цвісти, адже рядом з монастирем ростуть
 Дивовижні заморські кущі!
                -***-
Слова Христа Стефан не забував, їх він постійно й усюди згадував:
«Зруйную й споруджу!», «Брати, якщо я не піду, то точно тут загину!»-
От і вся розмова молодих людей, що по-різному віднеслися до долі своєї!
У Богоявленський монастир пішов Стефан, уперше побачив Москву він там, піднявшись
На високий курган, що поростив чагарником і він не хотів розмовляти з кожним
Мандрівником! Адже той лише любувався Москвою, де проведе життя досить не просте,
Але не згає час не даремно, а будить поводитися з ченцями дуже чемно!
Йому ангел, що з'явився раптово на небі, відразу ж кине дуже щасливий жереб!
Стефан же почав у Москві з митрополитом Олексієм дружити,
Потім йому належало духівниками самого царя Симеона стати і з часом не зволікати!
Забувши про радість і лихо, всі свої гріхи відразу варто віддатися всенародному суду!
Стефан не знає, як важко Варфоломій від самітності у лісі страждає,
Терпіння не висохнуло б, якби не уроки справжньої й романтичної долі!
Він псалом читає й глави слово в слово пам'ятає, а навколо стоїть шум невгамовний,
У вікно келії хтось скромно стукається, напевно, мрія в яву от-от втілиться,
А доля, нарешті, зм'якшиться й туман густий, невидющий і сліпий, зникне саме собою!
                -***-
Залишившись в доскональній самітності, Сергій забув про мирське ім'я та і по батькові,
Але завжди пам'ятав про далеке пророцтво, що своє життя він завершить у чернецтві!
Коли ж Всемогутній Господь зміцнив його дух і плоть, то без особливих коливань
Чернець смиренний розділив шлях романтичних поневірянь з душею нетлінною!
Він у точності й строгості правила чернечі виконував, душу єлеєм наповнював,
А коли постриг на чернецтво прийняв, то увесь світ під ім'ям Сергія про нього довідався!
Він у двадцять три роки без лишньої мороки ченцем став, відтепер він вже чернець,
Мирським пригодам прийшов швидкий кінець і свідок цьому сам Творець! 
У казковому краї він будував життя непорочне своє, але в цій частині світу постійно
Гуляв буйний і лютий вітер! Не дочекавшись кращих часів, результат ченця вже був
Майже вирішений: Хрест на вузькій шиї,  а ряса з кожним роком стає усе важче й важче,
А Сатана поводить себе нахабно, доля гіршає, а гріхів усе більшає й талія товстішає!
Йому не потрібен пастух, хоча біси бродять навколо і поруч зграями носиться тополиний
Пух! Чернець читає молитви тільки вголос для себе, а не для мужиків і беззубих бабів!
Навколо привілля, довгоочікувана духовна свобода й немислима воля, але не більше,
 У серпанку блакитно-синьому безліч легковажних ліній! А де ж заповітні святині?
                -***-
Ігумен Митрофан не був велетнем, він ходив у рясі драної і зовні виглядав дивно,
Але літургію вміло робив, а Сергій у той час сім днів тяжкий пост дотримував!
Щодня ігумен літургію служив, Сергій же в молитвах також свої дні проводив,
Цей дорогоцінний Божий дарунок навіть у лютий холод допомагав угамовувати
Нестерпний духовний голод, а ледь з’являвся жар, що ледь-ледь тепліє, ще сильніше душу
Молитвами розпорошував і до свого храму всіх людей запрошував! Сергій тільки сили
Збирав, але мало їв і мало пив, одну проскуру йому священик вранці приносив! Він свій
Зовнішній вигляд змінив – сам так захотів, адже він повинен точно знати, як правильно
Літургію читати, а то можна вигнанцем стати! Життя треба цінувати, Бога за гуманність
Поважати, але немає з чим Сергію пристрасть порівняти! Вона ні до чого йому самому,
 Адже він підкоряється тільки Всевишньому Розуму!
Вечір цілий по монастирі Сергій носиться як очманілий, а Митрофан як і раніше сидить
Без справи, він тут народився й тут уперше закохався, його підсумок напрочуд простий –
Він сам незабаром зійде на старий сільський цвинтар! Під стукіт струменів дощових
Кожний з них думав про минулі дні свої! Він подумки відкидає будь-яке легкодумство,
А його думка несеться в глиб Божого колодязя, але пити воду з нього не можна!
                -***-
Залишаючи священний храм і поклонившись високим куполам,
Старий священнослужитель віддав останні почесті лісової обителі!
Догоряв захід, високі слова на цей раз не звучать, всі ченці мовчки стоять
І ігумена дякують за те, що він своєю рукою в годину грозову вселив у їхні душі спокій!
Через високі огорожі послушники на ігумена спідлоба кидають заздрий погляд, а там,
Де кінчається паркан, розпалюється й димиться ледь породжене чиєюсь рукою 
Багряно-червоне багаття, що нагадує перський намет, що вознісся над головою!
Десь плаче сопілка, у такт їй гойдається столітня ялина, вона стогне навзрид,
А в монастирі життя невпинно кипить, попереду нелегкий шлях і його змінити нічим
Не можна! На прощання ігумен братії сказав: «Хвалю цю обитель без докору
І прошу в братії прощення за всі незручності, що Вам створив!
Буття придумане не нами, адже воно створено небесами,
А  ми самі йдемо по сліду за Богами!
Сергій, нехай сам Господь захистить твою душу й плоть,
Нехай Він стане твоїм рятівником і суворим хоронителем всіх твоїх починів,
Щоб ти навіки й відтепер боровся за наші древні святині!»
                -***-
А Сергій в той час хрест у руці міцно стискав і мовчки мову ігумена слухав,
Але проти нічого не сказав, заборонену рису він ніколи не переступав!
У годину таку він міг упоратися зі своєю головою й боровся з думкою тією,
Що вбивала своєю вбогістю весь монастирський спокій! Хтось би інший уже тупнув би
Ногою, либонь, на землю обіпруся й за пояс двома руками швиденько візьмуся
І отоді до блакитних небес піднесуся! Нехай серце охоплює смуток, але у Сергія є
Розсудок! Відтепер йому не до жартів! На карту поставлена його життя! Сергій же дуже
Радий тому, що вже залишилася за спиною дорога в нещасливе пекло!
Дотримуючись монастирського уставу, кілька наставлянь Сергію наставник дав,
Митрофан у далекий монастир віддалився, він швидко зник, немов би випарувався,
А його образ у пам'яті Сергія знову воскрес і викликав у братій великий інтерес!
Він швидкими кроками пішов неходженими краями і встав, як святий перед нами!
До Всевишнього сильна любов розбурхувала знову й знову й мозок, і кров,
 Вона як диво слідом за Сергієм скрізь ходила, поки його святою водою не окропила!
Сергій на зміну Варфоломію прийшов і під цим ім'ям в історію православ'я ввійшов,
Він новим шляхом у руках із ціпком всю Русь пішки обійшов і щастя в цьому сам собі
Знайшов, хоча в ту пору у всім і скрізь панувала сваволя! Серед безлічі горя і муки,
Робота сама покидала худі і немічні руки! Хтось пиляє вже висохлий сук, щоб саме отут
 Той самий грішний люд, що станув від похоті, але не жив в теплі і віддалявся від рідної
Землі і продовжував жити в бідності і нужді! Куди ж подівалися наші нікчемні вожді?
Не кожний з них вникав особливо в суть свого гріха, нехай злітає вся дрібна лушпайка,
Але залишається серцевина, а гріх і святість відтепер нехай будуть злиті воєдино,
Їх надалі не роз'єднає навіть водна стромовина!
                -***-
Сергій не відразу став святим, а його гріхи не розсіялися як дим у миті ока,
Монах був як перст самотнім у краї не настільки вже від столиці далекому!
Він по вуха горем ситий, але Господь службу правити саме йому сьогодні велить,
 Хоча він всього мирського давно позбавлений, чому ніскільки не здивований, проте, він
В ім'я Господа справи свої вершить, дехто їх потім із благочестям зрівняє! Усім хочеться
Праведно своє життя прожити й своє чоло у святій річці, нарешті, окропити і в кінці
Кінців зробити там єдиний ковток, віддавши Богові свій останній боржок,  щоб біси
Зрозуміли тонкий натяк, як же їхній гріх від Божої істини все-таки далекий!
І нехай цей урок позбавить країну від усіляких склок хоча б на одну днинку!
Якби він і на цей раз виявився народу взапас!
                - 6 -
В ім'я Бога й людей, не настільки вже самотніх у єресі своєї, жив Сергій,
У миру - Варфоломій! З кожним днем всі трудніше серед мороку довгих ночей
Ішло усвідомлення православних ідей, які становилися все ріднішими для душ простих
Людей! Порушуючи спокій, від життя лихого вони вступають у бійку меж собою,
 Ризикуючи своєю сивою головою, але ніхто не хоче відступати й ім'я своє заплямувати:
Схопивши один одного в оберемок, перетворивши багатий одяг у ганчірку для підлоги,
Щоб всі нехристі по дорозі до Бога об неї витирали свої брудні ноги і кинувши додолу
Стару ведмежу шапку, кожен свою  лінію гне і буром на порядну людину пре! От-от
Справа до бійки дійде і хтось із двох помре, або собі чоло до крові розіб’є, але ніхто один
Одного в цю мить не зрозуміє! Де ж ту істину роздобути, щоб вона змогла трохи очі
Народу відкрити і святість у розум, нарешті, вселити? Диявол теж лізе із бесівської шкіри:
У нього є стимул гарний, зовні на нього самого схожий і фігурою, і пикою! Сергій
Із Сатаною ніколи не дружбу не водив, він все своє життя служінню Господу присвятив!
Сергій вибрав великотрудний шлях, тепер йому з нього  не звернути ніяк! Ось так,
А інакше – ніяк! Він з мирського життя навіки пішов і собі щастя серед монастирської
Братії знайшов! Біля серця його постійно було одне тільки Божество й більше нічого!
Але зима вже не за горами, а він виснажує себе постами й повсякденними працями,
Теплого одягу він тоді в достатку не мав, всі, чим володів, так це - рясою й мотузкою,
Які носив із собою й у холоднечу, і в спеку, а знімав їх вечірнім часом! На вечерю був
Чорний хліб з квасом, а часом і голодним в ліжко лягав, але він своє тіло в постійній
 Напрузі тримав і всякчас від себе жадав, щоб ніхто не сказав про свого настоятеля
 Ні одного поганого слова і це було передумовою того, що він молився постійно!
Проте це було і це ще не все до цього прагнув молодий чернець: він хотів, щоб сам
Творець спонукав інших ченців жити в страху перед покаранням і всі люди про це
Повинні знати заздалегідь, щоб ніхто не проґавив ту мить, коли біси супроти людської
Волі почнуть втручатися в людську долю! Бесівська сваволя не давала Сергію спокою!
Є в нього й шуба й осіннє пальто, але вони йому навіщо? Отже, він гірше, ніж бідняк!
Його завжди обтяжував звичайний нестаток! Поклажа вміщалася в невеликій скрині,
А чернечий ціпок завжди він тримав тільки в правій руці, але прості ченці  не завжди
Тримали хрест при собі! А дияволи їм увижалися на стелі, розум холодний поводився
Часом нещадно і, що втішно так це,  що він істину завжди усмоктував жадібно,
 Але, якщо його сподівання знову з колишніх примар воскресли, а вони завжди верталися
На одне й теж старе місце, честь по честі із благополуччя і роздумом разом,
Однак на його б місці не треба так часто по стелі звичайним батогом ляскати,
А треба було б авторитет у Бога пристрасною молитвою заробляти і своє житло кохати!
                -***-
Невідомі вороги на Сергія поволі ополчилися
І на нього вони величезною ордою прожогом накинулися,
А після молитви по кутах тужно забилися, нарешті,  біси угомонилися, вони
Не досягли того, до чого все життя прагнули! Їхнє бажання в яву не втілилися!
Хоча у величезних змій і злих звірів доморослі біси перетворювалися
 І руйнуванням його душі вони всяку годину з превеликою натугою займалися,
Але на місце встановлювалися, як говориться, з носом залишилися!
Вони до душ, що в темряві буття заблукали і гірше бісів стали, знову й знову зверталися
 І над грішниками вільно поглумилися, але й люди з відповіддю не забарилися!
                -***-
Тисячолітній досвід чернецтва довів, що не даремно Сергій мучився й страждав,
Всі тяготи аскетизму він тоді по добрій волі на собі випробував!
Він з дияволом в схованки грав, хоча наперед знав, що це до добра не приведе
І ще невідомо, як Господь цю справу поверне, чи то назад, чи вбік, або ж навпаки - зграя
Бісів несамовито кинеться вперед! Хто розсіє те марево, яке зовні нагадує заграву, від якої
Люди страждають і навіть часу для сповіді не мають!
                -***-
Хмура пора була із самого ранку, а під вікном у вихрі сніговому заметіль кружлялася
І у височінь вона всякчас злетіти прагнула, але до вечора зовсім угомонилася!
Тьху ти! Немає навіть вільної хвилини, щоб спокійно подивитися на небо
І попросити в Бога шматочок хоча б черствого хліба! У ньому є насущна потреба!
У житті повсякденному не обійдешся фразою розхожою, щоб розповісти про посивіння
І  повсякденну свою спокусу, йому ж доводилося туго, а від нестерпної натуги
Лопалися навіть різьблені дуги, але зневірятися йому не можна ніяк,
Нерви стислі в один потужний кулак, хоча він і не із числа забіяк і розбишак!
Сергій, ти тут свою юність навіки залишиш, але крила ти швидко розправиш
І, якщо не злукавиш, то й Русь через час надовго прославиш!
                -***-
Віруючи в Господа - Бога, Сергій молиться багато й дотримує постів дуже строго,
Але з душі не йде тривога, природно він пристойно засмучений і істотно здивований!
Приймаючи істину за диво, а вона зовні виглядає дуже приємно і красиво, але у подобі
Пихатій відразу ж виникають смиренні переливи! Кожна людська душа нагадує два
Дерев'яних колеса, які котяться в різні сторони й поводяться як злі й ненажерливі ворони:
Один - шанувальник Бога і прямо в Рай лежить його дорога, йому не треба від життя
Багато чого; інше поводиться так, немов би саме для нього створено палаюче Пекло,
Саме воно шанувальник Сатани і його почуття до межі давно вже загострені,
А між ними йде подоба війни, ми ж плоть від плоті споконвічно грішні!
За високими підйомами йдуть падіння, і вони душею приймаються смиренно,
Але одне тут незмінно, буття - тлінне! Дехто золотих воріт уже досяг, але життя триває
Тільки коротка мить, хтось дуже довго пізнього щастя чекав, а хтось рот мускулистою
Рукою сам собі затис,  щоб чого зайвого, не дай Боже, він дияволу не сказав!
Він ненавмисно свої гріхи сам собі прощав і на сповідь у Бога довго чекав!
Інший раз життя так набридне, що не хочеться не пити, не їсти,
Тільки б на міцний пеньок трішки присісти, залишивши, всі як є!
Нехай нинішній день піде до минулих часів,
Щоб особисто нам святість завжди була по зубах!
Нехай вона служить не тільки небесним богам!
                -***-
Скажу без зайвих слів, що мир дійсно суворий,
У ньому багато й пута, й оковів, але занадто мало березових дров,
Щоб, зрештою, змусити великих мудреців почути серця голосний заклик
І завдяки яскравому вогню викорчувати зло на корені! Навіщо нам ці прикрості були
Небесами створені? Наш духовний ідеал недосяжний, а людина в злі неприборкана,
Але в Божій Вірі вона непереможна, ми ж її із благочестям давайте хоча б на час
Зрівняємо! Не тільки в ім'я торжества говоряться й пишуться високі слова,
Проте, немає лиходіям на небесах прощення, їм загрожує повсюдне забуття на землі,
Відтепер добро й святість не в ціні, але вони мужніють на цій кровопролитній війні!
У них висока стеля, але який у них пуття для звичайного простолюдина,
Не стануть же ближче до нього всі таємні святині?!
                -***-
Люди любов'ю до ближнього й до Бога живуть, радість спілкування з-під своєї поли,
 Тобто крадькома дістають , довго вижидають і ждуть, коли й до них звільнення від гріхів
Прийде, адже час невпинно до смерті йде і ще трохи часу пройде і буде потрібно
Грішникам всім зустрічатися с Господом своїм! А що сказати Йому, коли ти не уступав
Свою дорогу нікому, хоча й не відходив далеко від рідного дому? Напевне, відчув
Втоплення, адже постійна брехня, яку не розпізнаєш навіть серед білого дня, набридає
Не тільки нам, вона докучає й небесним богам, так що нема чого нам скаржитися
На Всесильне Божество, адже воно в руках не тільки мою долю тримало, але і на всі її
Запитання сумлінно відповідало! Але життя не проживеш, якщо не злукавиш
І брехати себе через силу не змусиш! От тільки плечі ширше розправиш і пристрасть
Свою осторонь на час залишиш, як тебе відразу просять допомогти тому, хто згрішити
Не проти у цю холодну ніч, але постійно відмовляється від буденної робити!
Геть! Геть! Геть! Гріх усе важче згинає худу шию і зневажає великою й непорочною
Християнською ідеєю! Я ж так робити не вмію і тому так рано сивію!
                -***-
Як і все живе, ми утомлюємося думати постійно головою, а дні йдуть своєї чередою,
А жриці любові - пристрасть у них у крові, саме собою, ризикують власної долею,
Але так уже сталося, що в серці народу любов навіки залишилася, і вона жодного разу
Не постраждала від дівочої відмови! Що ви? Навіщо нам потрібні такі розмови?
                -***-
Пристрасть нас від Господа в далечінь кличе й у пекло нас колись приведе,
Напевно, її серцю все-таки ближче скверна! Любов, як дитяча забава,
Поводиться над міру лукаво, хоча в неї немає права писати свої ж устави!
Проте, мережі любові до себе тягнуть і несамовито палять всіх тих,
 Хто в ім'я своїх же втіх готовий піти на підлий гріх! Горе й сміх, але вони не для всіх!
У людських жилах пристрасть несамовито кружляла, вона розум мережею зла вже
Оточила! З нею тоді лише прощаються, коли вже листи із плоті зовсім обсипають,
Люди плачуть і каються, але нічому небеса вже не дивуються!
А гріхи, як павуки на спомині легкі, плоть намагаються побороти,
Щоб Господь знехтував жалюгідне своє створіння й не без дещиці упередження
Дарував лише одну помсту людям тім, хто вже зробив не один гріх!
 Тоді ж у чому наш порятунок?  Невже тільки боротьба з збоченням?!
Жити треба в ритмі рваному й зберігати гроші під своїм диваном,
Що ж стосується мирських вад, то їхнє майбутнє покрите бузковим туманом!
Наші супутниці, а в миру звичайні розпусниці, які до грошей не байдужні
І дуже цинічні дами, безсоромні, як і всі руді, але у них манери непристойні, вони
В місцях публічних поводяться непристойно, честі й совісті чоловіків позбавляють,
Їх навіть у Божі храми  ченці не пускають, але на зради чоловіки благословляють!
Про це всі люди знають, однак жити в блуді їм прості люди не забороняють!
Я покривало із цієї таємниці стягну, захищаючи себе й свою дружину,
І поганим словом тут нікого не пом'яну, тільки одного Сатану на вилах догори підніму,
Оскільки йому начхати, та й годі, на пряник і батіг, які від його ім'я нам біси з ніжністю
Й скорботою самі в руки подають! Ось в чому суть буття, але люди завзяті теж мають
 Добрі поняття, як і куди їм належить бігти від скорботи і нужди!
Грішать всім балаганом люди в цьому світі дикому й чудному, з дірами й вадами,
Рутинерами й хуліганами! Тільки той, хто ситий, постійно свій гріх на святій землі
Творить, тому що йому завжди кортить життя з усіх сторін пізнати і труднощі на своєму
Шляху здолати! Свою долю грішники поволі спокушають, грішать, блудять і в гріхах
Потопають, але в снах вони про Рай мріють і перлиною злості самі себе накривають,
Проте заходи до порятунку душі ніяк не приймають, самі мучаться й страждають,
Коли в Пекло зненацька попадають! Їм  потрібен батіг і от вони слідом за Сатаною тихо
Повзуть - його помста прекрасна й страшна, там кожна людина своє одержить сповна!
Тільки святим, непорочним і не злим відкриваються брами небесного Раю,
Щоб вся погань земна їхні душі більше не знищувала
І добрі почуття ніколи мимо волі вона не заглушала,
Хоча черв’як тривоги для неї значить досить багато!
Він у краю дороги сидить і щось там тихо-тихо собі під ніс буркоче,
Навіщо ж він голову собі й людям морочить, напевно, хоче,
Щоб Божа милість на дні людської душі миттєво опинилася,
А задумане їм у яву в ранкову годину швидко й негайно втілилося!
По ідеї з неї йому щось повинно належати і ніхто саме цього приховувати навіть
Не намагається,  у тім світі це добрим тоном вважається!
                - 7 -
Бог - є сила, Диявол - наша слабість! Кволість і слабість - нікому не на радість!
Бог - опуклість, Диявол – увігнутість, він немов у горлі обгризена кістка!
З нею добре й разом, і нарізно! Вона як у чоботі мідний цвях, що стирчить і нога болить!
Люди на чужих гріхах наживаються, але самі в бісів швидко перетворюються,
Їм іншого не дано, тому що не доступно їм воно! Так небесами вже давно визначено!
З їх холодних  вуст виходить невтримний смуток, адже вони позбавлені своїх смиренних
Почуттів! Так вже сталося, що здолала нещасну плоть духовна втома,
Чи не хочете пізнати всілякі страсті землі? Ну, Ви й дикуни, які покинули самоту
І охлялі до знемоги, але й тоді, у вигляді виключення Господь все-таки пошле своє
Благословення на душі Ваші і Ви вдосталь нап'єтеся чарівного вина з божої чаші,
Щоб стати духовно чистіше й краще!
                -***-
«О, Боже, дай мені сили слабість перебороти, щоб надалі ні про що не шкодувати!»
На очі насувається затьмарення, воно туманить навіть чисту уяву,
Але душу – це Божий утвір і вона рабиня лише однієї миті!
За нею хмарами спокуси несуться, а за ними розгнуздане бешкетування, зло й свинство!
Як же далі жити? Як плоть утихомирити? В ім'я Бога стоїть душі й плоті разом жити!
Треба намагатися багатьох спокус уникати, щоб фортуну в руки поволі спіймати!
 Як пити дати! Наша плоть живе привільно й сама собою у всім задоволена,
Але душі не завгодно бути у своєму виборі вільної!
Душу хазяїна не вибирає, по іншому у цьому світі грішному не буває!
Як всім відомо, є просто люди честі, але іноді на їх же місці виявляються ті,
Які не звикли жити в задушливій тісноті й суцільній мирській суєті!
Як диявола в ангела перевтілити, щоб власне «Я» не втратити й про себе не забути?!
В ім'я чого ж на грішній землі нам далі жити?!
О, люди, люди! Покохаєте один одного! У цьому й буде Божа заслуга!
Ми живемо в краї рідному, між блакитним небом і сірою землею! О, Боже мій!
Навіщо ж полум'я із ченців висікають, а з душі все мирське сокирою боги вирубують?
Там мир інший, він лагодить самосуд над душею й над тобою, мій Сергій дорогою!
Свою душу в храмі обмий, а наготу й фривольну порожнечу Духом Господнім прикрий!
Чого хочеш, того душі й побажай, я ж їй пророкую тільки небесний Рай, а всесвіту  - ще
Гарячіше Пекло, чим воно насправді є, адже там всі підряд без утоми грішать! Будь,
Прокляте нещасливе століття, але за що страждають діти? Що ж ти скажеш у відповідь,
 Моя дорога людина? «Амінь! О, Господи! Від гріха Ти нас позбав і душу в спокої
Залиш, від  молитов не відринь! Амінь! Амінь! Амінь!»
Яка дурниця: закипає навіть крижана вода! Її черпають із дна, але не жива вона!
Звичайно, життя не нескінченне й буття не вічне! Ченцеві набагато простіше, адже він
Живе в тіні соснового гаю, але монастирські закони мирських набагато жорсткіше!
Тихіше! Тихіше! Вони створіння Боже, тому вони й твердіше, і суворіше! Можна
Збожеволіти від такого життя, тому що там щодня та ж сама метушня!
Думай і пам’ятай, що в годину нерівну з'явиться суддя Верховний
І почне лагодити свій суд поголовний, і грішники поголовно будуть розповідати дуже
Щиро про те, як вони зрадили Божу Віру і навіть в яву задуми диявола втілили!
Чи є свідки їх легкодумства і чи зможуть вони відкрити грішку вуста?
Спробуй, обчисли хід Божої думки! Негідники підлотники швидко убік злиняють,
Щоб у черговий раз не виставляти себе напоказ, так було й буде щораз, на цьому тлі
Набагато різкіше виділяються плями брудні, але саме вони будуть кланятися люб'язно,
Що награбоване повернуть відразу й безоплатно! Гріх порошею злегка припорошений,
Але Диявол з п'єдесталу не скинутий! Він спускається з неба в пошуках насущного хліба
І з пикою хмільною напускає морок нічний, щоб з досадою й тугою сам по собі гинув
Весь рід людський! Не забув біс непутящий про вагоме Боже слово!
Сергій ночами не спить, він без втоми риє далекий безтурботний скит!
У хащі лісовій під сонцем і місяцем сподівається знайти ідеальний спокій!
Мир багатства ченця терзає, піти від усього мирського він повсякчас його призиває,
Піти б туди, де спокуси й похоті не буде надалі й ніколи,
Тому що вони сп'яняють, і віддатися в руки бісам постійно черниця призивають!
 А дні йдуть і у мир інший, грішний й неземний, плоть вони ведуть, а потім їх до безодні
Підводять і до страждань немічних людей поволі доводять!
Спокуси роль дияволів грають, свідомості і плоті вони у всьому догоджають,
Але ченці однаково постриг приймають і на самітність самі себе прирікають!
Вони обітницю безшлюбності дають й у нестатку постійно живуть, мучаться
Й страждають, але чернечі канони ніяк не порушують, тому що святість у їхньої душі зло
Переважає! Їм хочеться мовчати, коли інші люди що є сили кричать і дибки стоять!
Прості люди ченців не розуміють, вони життя без родини просто не представляють!
Не на силі влади покоїться щире чоловіче щастя, воно відкидає лихо й негоду,
Але якщо душа назавжди вже охолонула, а поруч із нею безчестя постійно кружляє
І святість із неї в одну мить по щучому велінню відразу ж змило,
 Тоді й плоть відразу голосно заволала: «Я забула, що втратила духовні сили!
Відтепер не літаю, не живу, а просто на роздоріжжі замерзаю! Я в переляку,
 Хоча надворі зовсім немає ні заметілі, ні хуртовини але не знаю, чому ж я тоді живцем
В чистому полі замерзаю? Чому я сохну і старію й уже, здається, на праву ногу
Кульгаю?! Я нікому такого життя не бажаю!»» Власне кажучи, саме я це питання
Піднімаю не даремно, тому що життя буремне в спину дме і по бездоріжжю гоне мене!
Набагато простіше віщати про щось гарне, а як же бути тоді з покидьками?
Не ходити ж нам разом з ними холодними росами?
                -***-
Біси життя Сергію не давали, вони його в спокої й на мінуту не залишали!
Гнали геть щоночі і він йшов кудись, вони штовхали в спину: «Невже я загину?»
Біси лякали й от такими словами Сергія стращали: «Навіщо ти прийшов у таку
Глухомань?» - Навіщо вони несуть таку нісенітницю?«Що тут бажаєш ти знайти?
Невже немає в тебе іншого шляху? Іди геть звідси! У твоїй душі холодна ніч!»
Молитва свята допомогла йому бісів прогнати геть!
Хто окрім Бога міг би йому тоді допомогти?
Рана, нанесена дияволом, через час все-таки зажила, однак вона була на тілі не одна,
Цей жереб несамовитий і страшний уже став би днем учорашнім, якби не підступи
Зрадниці - долі, її нещасливий меч намагався Сергія від нічної молитви відволікти
І гріхи на себе викликати не справедливо, видаючи їх за  всесвітнє чудо й диво!
Піддавався Сергій спокусі страхом, але пропали всі зусилля бісів порохом,
Хоча ті діяли з великим розмахом, але дуже важко довелося цим бідолахам!
Непереможні ми, коли ми разом з Богом і в підсумку людина здобуває дуже багато,
Любов у Бога одна й відкрита для всіх вона й до того ж справедлива й рівна!
Адже кожна людина – це жива істота й з нею у всьому вважається Божество,
 Воно може кожний гріх  до уваги взяти й опісля покарати, але Йому властиво більше
Прощати, чим людині проповідями докучати!
                -***-
Де ж сили духу набратися, щоб нарівні з демонами вдень і вночі боротися?
Сергій вслухується в дзвоновий передзвін, а навколо ліс як ліс лежить навкруги,
Але на всім видна Божества печатка й вона продовжує юнака давно вже своїми розмірами
Вражати! Удалині від мирської товкотнечі підживлював Сергій духовні сили свої,
Його лісовий острівець своїми хрестами дивився й на захід, і на схід,
Обмежуючи себе у всім, він став духовним богатирем древньої Русі,
Де зводу небесному було вільно й не тісно, але, як відомо, внутрішні годинники до пори
Й до часу відраховували поспішно останні миті мирного буття, коли зло вже стояло
На порозі первозданної  Вітчизни! Попереду її чекають нові катаклізми,
Непорівнянні з підсумками людського життя!
Інші спокуси Сергія минули, хоча томління й похітливості плоть спокушали,
Це може підтвердити Господь, зовні тихнув, але не бездиханний небозвід!
Він своїм життям живе, у нього інші турботи є, він не залишається без роботи,
З ним демони намагаються зводити рахунки, але, схоже, їм перешкоджає слово Боже!
Серед квітучих далечини спокуси душу пустельника роз'їдали безліччю сумів,
Він лягає всіх пізніше – тільки після молитви, прочитаної із щирим тремтінням,
Коли мороз уже пробігає по шкірі й догоряє свіча в монастирських передпокоях!
Отоді Сергій розстається  з поношеною рясою й іншою потертою одежею,
Але й у сні його супроводжує благословення Боже, а воно на сон майже схоже!
Він завжди був стриманий і простий, Сергій постійно дотримував великого поста,
Його рокам далеко ще до заходу, однак він живе скромно й не багато,
Чимало тужить про долю старшого брата, відаючись до туги заклятої!
Він про душу цілодобово дбає, покійних родичів молодий чернець теж шанує,
По них Сергій під час служби в храмі вболіває й заново молитву всяку годину творить,
 А як же без неї йому хоча б день прожити?! Серед щедрих і щирих слів
Є безліч дволиких голосів, що нарікають на місцевих святих отців:
«Мов, не в цій обителі зобов'язаний чернець праведно жити
І  на законній підставі своєму Господу служити
Цей  мудрий і розумний священнослужитель!»
Проявляючи до свого буття неуважність, а до земних посад – повне непорозуміння,
Сергій промовляв: « Демонові ніколи не продамся й Сатані запросто не здамся!
Я тільки наступаю, немає в моєї хоробрості ні дна, ні краю,
А далечінь неземна поглине пережиті події, адже прийде час і згорить всі,
Як горять от ці старі перекриття, але земне все колись саме в небуття піде!»
У всякого є своє призначення, комусь по душі й бруд, і опоганення,
А людині іншій треба життя прожити зовсім по іншому:
Йому б пізнати й гріх, і всепрощення, але головне - сформувати власну думку,
Проте мирське життя всупереч всім думкам йде і тільки бог знає, що людина в думці
Тримає і що її опісля спіткає? Довгого перемир’я між людьми і бісами в житті не буває!
Тільки в такому єднанні зла й добра кожен знаходить своє духовне пробудження,
А потім і повсюдний порятунок! У кожного свій у житті земному є найвищий пік,
На ньому чоловік звітує в тім, чого він досяг, але не по сторінках древніх книг!
Знати б честь, але книги можна запросто прочитати, у цьому теж своя ізюминка є,
А так – усе мішура й усе марність! Святість виганяють навіть із царського двору,
 А залишається там лише одна духовна порожнеча! Суєта суєт - все суєта!
Осягнути б істину й суть, тоді злі бажання самі убік відійдуть, от чому, такі люди,
Як Сергій у ченці по добрій волі йдуть! Він на чернецтво зважився й у трьох соснах
Не заблудився, а сам в обитель з'явився, на коліна встав і три рази перехрестився, опісля
 Братії сказав, яка жила у лісовій глухомані немов би в сивому тумані:«Ви люди хороші,
Але Бог – символ моєї душі!» Він розумний не по роках, скажу я Вам
І належне йому зараз віддам, тому що по ночах сам ходжу в той же самий
Божий храм! Він перед ким завгодно встоїть, тому що недругів на відстані зрить,
Але вголос нічого даремно не говорить, тому що твердий як граніт! Так народна мудрість
Свідчить! Відтепер його усюди взнають і до нього в обитель за відпущенням гріхів
Здалеку люди йдуть! Він милостиню бідним роздавав і останню сорочку жебраком
Пропонував, але не продавав! Їх із собою він призивав на смертний прийдешній бій!
Нехай ворог груди мечем проткне, нехай він навіть когось і вб'є,
Але, коли смерті строк підійде, тоді своє вагоме слово скаже Господь!
                -***-
Монастир став малим острівцем, де святість жила навкруги,
Там є гріху межа, там правду говорять прямо в очі,
Монастир святий стоїть в зеленому лісі прямо під високою горою
І править церковні діла чернець молодий - людина по натурі зовсім не зла!
З тих пір, коли був вибудуваний в обителі головний собор і навчений регентом хор,
Нужда в гріху зовсім пропала, немає вже того бесівського навалу,
Коли в лісовому борі у всього миру на очах окаянні ченців в ночі атакували
І до їхнього розуму й почуттів постійно волали, й обіцяли джерела вічної слави!
Ніч темна, а з монастирського вікна свічу видно, вона вже давно Сергієм запалена,
Горить його яскрава зірка й не гасне ніколи! Запалено стародавню лампаду, хоча
Вона для погані перешкода, але біси при нагоді створюють ченцям великі перешкоди!
Але при яскравому світлі навіть примари й ті залишаються без руху!
                -***-
Дні летіли, роки ледве повзли, сліди буття заметали люті заметілі,
Слава Богові, всі ченці уціліли і донині вони ще перебувають при божій справі!
Кожний у своїй келії риється, а обитель тим часом неспішно будується!
Пройшов час холоду й голоду, позаду залишилася холоднеча й у монахів була навіть
Кровотеча від цинги, яка відкривалася постійно, тому було потрібно цибулею лікуватися
 І за теслярське діло братися, але дуже важко позбувалася лісова обитель від роззяв
Із-за дуже різнобарвних справ! Щоденно вся братія живе буденно, усе в монастирі
Заздалегідь ігуменом передбачено і перед кожним поставлено завдання, щоб їх бажання
Не переходили заборонені грані чернецького буття! От вся – його місія!
Зовні все виглядає прозаїчно, але аж ніяк воно не  рухається хаотично!
У кожного своя є думка на мир і його різноманітні перетини,
Але справа ніколи не доходить до жорстокості, хоча там усе перебуває в русі!
                - 8 -
Слухи про його відлюдництво по Русі поволі йшли і, нарешті, вони до Москви неспішно
Дійшли! Люди славу про Сергія поширювали, але разом з ним рятуватися від диявола
Йому ж пропонували! До нього багато людей приходили, його прості люди безмірно
Любили! Про строгу його помірність легенди по всій окрузі передавали,
 Його простота, напевне, неспроста всіх людей дивувала,
А духовна чистота гріховний мир більше блискавки й грому вражала!
Догоряє свіча сумовита й знову бунтує плоть від природи перекірлива,
Немов би вона вже стоїть однією ногою в краю глибокої могили,
Обділена навіки й духом, і силою! Вона  дивиться на мир з побоюванням,
Тому що боїться всенародного розголосу: у неї гріхи великі, а звички - просто дикі!
Плоть роздумами не томиться, вона звичайним життям від душі насолоджується!
Думки кудись мчаться й важко розуму за ними в цю мить погнатися,
Дияволом скорені, потім самим Сатаною прожогом полонені,
 Але пристрастю до кінця ще не приголомшені, думи спокусою ошелешені,
Але небагато буттям відразу ж прикрашені, ледве-ледве на себе розсердилися,
Тому що своїх же пороків вони прилюдно засоромилися!
Їм би взяти й зупинитися, уже краще крізь землю відразу провалитися,
Чим на своїй шкірі переконатися, що почуває стрілою простромлений птах!
                -***-
За порадою до Сергія йшли здалеку, а коли ж сонце закривали купчасті хмари,
Ховалися в лісі від заливного дощу, але довгий шлях люди проходили не даремно,
 Тому що з ними ченці поводилися дуже чемно, але люди знову пускалися в шлях ледве
Світало, ледве зоря із-за хмар випливала! Тривожною минулою ніччю важкі думки були
Порвані в дрібні жмути, це багато людей бачили навіч! Із думкою Сергія вважалися,
За радою до нього навіть старі люди часто зверталися і бесідами з ним воістину від душі
Насолоджувалися! Від спілкування щастям впивалися! У лісовій обителі молодий
Священнослужитель виступав у ролі священика й учителя, усякому добру пораду Сергій
Давав, благодатними словами всіх він там зустрічав і чим міг, тим і допомагав!
На погляди піднесені відповідав привітним уклоном!
Від самітності відговорював, але всіх бажаючих у монастирі на час пристроював,
Він ніколи ні на чому не наполягав! Сергій на труднощі чернецтва людям указував,
Їм долю іноді лише пророкував, але небилиці нікому й ніколи не розповідав,
По руках і ногам мотузкою людей він не зв'язував: «Місця ці пустельні й дикі,
Хоча вершаться тут справи великі, живуть тут молоді й старі, вони вояки ярі,
Але й вони всі ночі й дні повсюдно залишаються одні! Здорові будьте, але про чернецтво
На віки вічні забудьте! З Богом виїжджайте! Собі й людям духовну волю дайте
І над собою волю Господа теж визнайте, Його молите і у свої вуста Його ж слова
Вкладайте, а про його діяння легенди повсюдно складайте! Бога побійтеся і трохи
Заспокойтеся, а опісля навколо подивитеся й Ви відразу й раптом побачите, де ваш ворог
І де щирий друг! Не довелося б потім Вам відвертатися від свого ж прохання,
А Ваші благання й заклинання – це не предмет для подальшого оповідання!
Ви чуєте в небі спів й щебет, а поруч із Вами серед білого дня лунає дитяче ніжне
Базікання!На кого ж Ви залишите їх, чад улюблених своїх? Чернецтво не просто всім
Людям дається, у монастирі тільки сильний духом назавжди залишається!
Так, душі молодій, звичайно ж, потрібен Дух Святий! Тут важко довго протриматися,
Ще сутужніше в скиті на самоті надовго залишатися! Так що давайте прощатися
Й до пори до часу розставатися, а там видно буде, що далі з нами станеться!»
                -***-
Коли Він бачив тверду рішучість присвятити себе Господу - Богові,
Преподобний Сергій потроху для всіх, що проявляли надмірну ретельність
Виявляв милосердя й відкривав тернисту й слизьку дорогу, що вела до храму!
Під його початком зібралося дванадцять чоловіків, про їх передаються легенди зі століття
В століття! Ореол їх блищить, але їх сам Диявол постійно обмовляє і навіть таке
Буває, що їх звір лісової вбиває й на частині своїми іклами роздирає,
Але частіше людина зло навколо себе честь по честі перемагає!
Не випадково вибрано ченцем число дванадцять, у ньому є містична таємниця!
Вона здатна тому лише відкритися, хто в неї зубами може, як псина вчепитися!
Примітно й те, що не хто інший, як Христос воістину й всерйоз
Служив Сергію прикладом, загалом, і в цілому, в обителі й за її боковим вівтарем,
Але Ісус виражався інакомовно, але це не позначилося на Серії негативно! Він ішов
По його слідах моторно й за свої справи перед Господом відповідав покірно! Чи занадто
Велика справа навчитися келію будувати вміло?! Ченці дружно жили, келії всім приходом
Рубали, колоди на собі тягали, їх розпилювали й тесали, працювали і пупи надривали,
Але в бідності жити продовжували! Самі одяг шили, самі варили й на коромислах воду
З річки носили, до півночі наймитували, але в хвилини відпочинку про життя судачили!
З боку нікого на роботу не наймали, але священика для служби іноді все-таки
Запрошували і літургію разом з ним по неділях вміло робили! Люди знали свою справу!
 Одним словом, вони не жили на всім готовому, як у Христа за пазухою,
А всією братією творили працю святу, молитви читали за упокій і від гріхів рятували 
Весь рід людський! Дивишся і він колись, але підніметься у недосяжну височінь!
Іноді ченцям не співалося, навіть жити часом нікому не хотілося, але служба в храмі йшла
Навіть тоді, коли заметіль усе тропи зовсім замела і гарний хазяїн а таку пору собаку
Не виганяв з двору! Так вже сталося, що все буття навколо святої обителі топталося,
Від пролитих сліз за душею в братії, що давно вже чернечий зміст буття, майже нічого
 Не залишилося! По ранках вони зустрічалися, а пізніми вечорами до світанку прощалися!
З незмінною метою біси відвідували по черзі всі келії і чисто по-людські наносили ченцям
Різношерсті каліцтва, адже чорти намагались самого Бога перемогти, а душу заживо
Проковтнути або в череві Диявола її згноїти! А час немислимо швидко йде, чи то до літа,
Чи то до холодів, про пору року ченці судили в основному по різдвяним і Петровим
Постам! Вони думали цілком тільки про святу й благодатну справу, псалми співали
Й службу творили, але й праведний суд над собою всяку годину вершили! Жалкували,
Що поруч не було родини! Сім разів на день втома вирушала в хитку й хибку тінь,
 Щоб церква приймала під свій покров всіх ченців, вони опівнічницю здійснювали
На честь своїх святих пророків! Глянути б одним оком туди, де вже ніколи не побачиш
Поблизу образ святий в золотом розписаній ризі, а він першим робить почин і виходить
 За тин із дерева і лози і що йому не кажи і як його від гріхів не стережи, він лізе Завжди і
тільки туди, де рукою подать до біди! Блистить на сонці лиса й сива голова,
 Але він як жебрак добровільно відмовляється від жирної їжі, не їздить верхи, а тільки
Скрізь ходить пішки! Є ізюминка в ньому, і ми її витягнемо, в землю опустимо, а опісля
Знову знайдемо, коли шторм у душі переживемо! Багато чого змінилося на землі,
Вона давно вже ховається в імлі! Землі не до зірок, вона сама чимало випила сліз
І пережила ще більше страшних похвалянь і погроз! Усе в цьому світі стариться,
Прийде час і вже в живих нікого зі святих на грішній землі не залишиться і пломінь той,
Що Сергій в ночі запалить, біля його могили вже ніхто у свої руки не візьме! От так
І життя не святе саме пройде!
                - 9 -
Собаки гавкають, але своїм шляхом йде караван! Всьому своє роки, але не бажають
Чоловіки сиві вивчати заморські науки через силу, у них одних сріблясто - біла борода  і
Вона не стоїть їм на заваді, щоб порушувати спокій земний в обителі рідний!
Змінився  народ і от, через рік, в обителі оселився сивий чоловік – це чернець Митрофан,
Він дочиста знає всі Божественні пророцтва і йому дуже хочеться, щоб світло небесне
Доходило до всякої плоті тілесної! Він молитви читає все частіше і в момент сьогочасний
Зовні виглядає скорбним й Господа на колінах чернець благає, щоб владика всіх владик
У людські душі все-таки проникнув, хоча б на мить, але Бог йому й на цей раз відмовляє,
Адже їхній мир дійсно великий і там захований не один золотий потайник! Хтось би
Другий прожогом підняв би крик, але Сергій до таких манер не звик! Митрофан чимало
Бачив сусідніх країн, він знаючою людиною був і коли в обитель вступив, то ні дому
Не дозволяв, щоб хтось ловив гав і Святе писання не вивчав!
Він знавець церковної служби й відданий справжній людській дружбі!
Пішов він на зорі, хоча не довго прожив у споруджуваному монастирі, але так
Призначено долею, що людина по суті свята, дуже швидко в інший мир відійшла!
Громада Сергія поважала, його ретельність на користь собі обертала,
Довго вона під його початком жила й церковна служба завжди праведно вела!
Монастир ріс і формувався й ніхто з нього по добрій волі не пішов,
Він тільки мужнів і розростався, а Сергій раптово від ігуменства відмовився,
Потім  чернець у всім братії сам зізнався: «Помислів про ігуменство в мене немає!
Тому й говорю Вам, мої брати, тільки - ні! Це моє остаточна відповідь!»
На превеликий подив всіх преподобний не брав на душу великий гріх,
Він трудився один за всіх, іноді його роботу супроводжував голосний сміх!
Здоров'я вистачало, але молитва за живе душу брала, а час минуле заметав!
Сергій був завжди у людей на очах, але й він пізнав, як і Господь, і голод, і нестаток,
Він молитви читав на ходу, але ніколи не підкорявся злу або чужої волі! Хто б знав,
Що молода людина заживо вже майже пропала, молода кров вдиралась у коловорот
Таємничих світів,  але часу для довгих бесід у Сергія зовсім уже немає й це першим
Відчув його найближчий сусід! Він зарився з головою в пухкий пісок, там до костей
Змерзнув і на деякий час мало-мало занедужав, але пристрасть приборкати йому Господь
Тоді допоміг, хоча збіг обставин довів розум до виснаження і коли б поруч з ним була
Його рідня, вона помітила при світлі нового дня, як в його душі йде тяжба між добром
І злом, яке вдирається до нього в дім і спокушає на супротив людям святим!
О, Боже прости, але особисто я не зможу убік від своїх страстей відразу піти!
 Мені з ними завжди по шляху! Я їхній сусід і іншого вибору в мене просто немає!
                -***-
Сергій праведно жив і завжди при всіх говорив: «Я честь свою блюду й з монастиря
Особисто я нікуди не піду!» Однак колесо історії котиться і вносить в душі суцільне
Сум'яття: по мимо волі людей змішують поняття про єднання народів і їх поводирів!
Вище себе ніхто не стрибне – життя у нас таке! О, Боже, яка ж доля Сергія незабаром
Спіткає? Ніхто окрім Бога цього ще не знає! А він риється на грядці і збирає незначні
Залишки овочів, а думки його в повнім безладді! Заклик плоті над душею переважає,
Однак, плоть душу всерйоз ніколи не сприймає, душу любові святої завжди бажає,
Але часто в хмарах вона без утоми витає! Однак без плотської любові тіло жити не бажає
Й щастя без неї просто не представляє! Дияволові плоть належить, з ним вона ніколи
Не воює й себе ніколи не стратить, вона запах грошей нюхом чує, але вище себе
Не стрибне й суть буття вже не осягне! Щастя земне небесному, якщо бути чесним, вона
Вважає за краще, тому що не мислить, а тільки на кавовій гущавині по вечорах ворожить
І дещо з минулого життя постійно згадує! Її й там, і отут одні біси постійно чекають! Вона
Одягнена в старе пальтечко, але це вже занадто, щоб думати про виття заметілі із самої
Ранньої колиски! Висушена спекою, душа мріє про небесний спокій, а що це таке,
Знають у цьому світі тільки троє: Бог, Син і Мати - це вони володіють всією землею,
У них буття зовсім інше, безгрішне й святе, проте ми знаємо все про діло зле!
 Їх важко нам зрозуміти, але за це нікого не осудять і відразу не стратять!
Пристрасть же по долинах крокує, вона про святість чомусь забуває!
                -***-
У такт гойдання міняються всі наші мирські бажання
І вся їхня істота в славу духу Твого, Ти ж наше Божество!
А Твоє вікове торжество триває  так довго в ім'я чого?
Тисячоріччя пройдуть, але навряд чи хто осягне до кінця істину й суть,
Адже вони утвір Творця, а йому належать людські серця! Ланцюги ганьби навряд чи
Додолу зненацька впадуть і змусять Сатану страждати, а гріхи пов'янути! Хоча б ти
 Божі справи не ганьби, адже Бог обіцяє своє торжество, але для справи Його не вистачає
Тільки одного: забуття страсті, але все це від нас не залежить!
Диявол поблизу заліг, він до спокуси шукає будь-який привід!
Плоть уважає, що краще жити в блуді, чим страждати, їй важко душі у всім довіряти!
Серед страстей кипучих рояться й плодяться грозові хмари, а під ними э ліс дрімучий!
Добре в блуді жити й чудеса в любові всяку годину творити, але краще однієї належати
Й на її пещення постійно сподіватися! Не можна за одну ідею двома руками триматися,
 Можна ні з чим остатися! Мріям навздогін несеться голосна луна й вона як диво дзвінке,
Але зблизу схоже на лементи ще маленької дитини: душі ж буде важко й зле,
Якщо вона не позбавить власну плоть від сорому й блуду!де ж подівалося чудо?
Зло на землі творять нащадки самого Іуди, але щоб у Раї колись жити,
Треба дитиною життя своє до самої смерті прожити, щоб ніколи й ні в чому не згрішити!
Можна чоло собі під час молитви набити і всі навкруги начисто опісля винищити, всіх
І все проклясти, але в немилість Бога одного разу впасти, однак для  того, хто зберіг
Духовну  владу, ніяк не можна на землі не знаємо пропасти, адже ще є шанс спасти себе,
Проте це діло пусте! Добре любити безгрішних дівиць і воду пити тільки із чистих
Лісових криниць! Ми самі у своєму гріху винні, для цього є завжди окремі причини,
Душа й плоть - дві різні наші половини, а серце розташоване саме посередині, обидві
Перебувають поруч і завжди обмінюються перекірливим поглядом, але колись було,
Що святість їх проміж собою постійно за руки тримала, але та забралася з тіла й відразу
Полетіла за незримі межі і віддалась у руки долі цілком, а напівживе тіло от-от займеться,
Воно готово скоринкою попелу миттєво покритися, але душа постійно до Бога прагне!
Плоть хотіла страшно жити, їй би шматочок щастя відкусити й про колишній буття
Назавжди забути! Вона з гріхом ще не розсталася й на місці ніколи по добрій волі
Не тупцювала, але терпіння в душі зовсім уже не залишилося, з'явилася одна лише утома!
У боротьбі зла й добра немає золотий середини і навіть Господь наш єдиний
Не в змозі задовольнити всі домагання кожної своєї половини!
Одна пестить біса й рятує свою плоть від повсякденного стресу, 
Але не в ім'я прогресу, а заради звичайного інтересу, так, принаймні, пише преса!
А інша, по великому рахунку, майже що свята, саме вона догоджає Бога відданим
Поглядом!Вона завжди стоїть під зоряним водоспадом, а потім лягає під заливним дощем
І її небо обсипає великим градом, щоб з тілом удвох поговорити про житіє своє:
В ім'я чого ж ми тут живемо й по кому ми  темною ніччю й сонячним днем
Великі сльози невпинно ллємо, а потім псалми Господу - Богові співаємо?!
Мрія, здається, уже поруч і в ту мить ніщо не зрівняється з її всесвітнім масштабом!
 У неї є можливість випробувати тяжке розчарування,
А також зрозуміти суть чернечого страждання, однак пророкую заздалегідь,
Що для душі неприйнятним є сперечання, інакше їй не бачити у земному житті успіху!
Між страстями й почесними гістьми, що черпають святість величезними жменями,
Бушує вихор і ураган, він уже приготував для всієї рідні свій білий саван
І по всіх розрахунках він уже підходить до золотих і високих брам,
Вони вже видні за крутим і звитим поворотом, але такі справи не вирішуються наскоком!
Так бачить же всевидюче око, що немає пуття  від пророків, що прийшли на Русь здалеку!
Хочеться на мить застигти й про перебіг часу забути, але коли зайшла про диво мова,
Можу словами своїх прихильників захопити й під отчим дахом у краї досить суворому
Спробую знову зважити кожне своє слово й скажу, що Богом давно вже захоплююся
І постійно у вчиненому каюся! Близька година, коли кожний з нас, утоптаний у порох
У своєї рідні на очах переборе, нарешті, цей огидний страх і в дощ осінній покаже, хто тут
Справжній геній, і вагоме слово чітко скаже наприкінці грудня й загине за Віру
Не даремно! Армія Христова не мала, вона й полум'я, й смола, як вихор воїнство пройде
Над поверхнею йорданських вод і підніме весь народ у черговий хрестовий похід!
За Віру! За Бога! У православних людей є одна дорога! Саме в ній ти, Сергій, станеш
Набагато мудрішим,  але не збагатієш, а станеш ще убогішим і таким пройдеш по долі
Своєї! Подивися на п'ятірню й простягни її ближче до монастирського вогню
І ти побачиш там закривавлений Йордан, що стогне і плаче, але не може бути інакше!
Ти чернець простій і стоїш на просіці лісовій сам не свій, тому що давно вже втратив
І сон, і спокій, а думки і серце вже багато діб б'ються тільки вроздріб! Невже білий світ
Осліп? Адже молодий чернець – не перестаркуватий дід, так чому тоді він сидить в узді?
Щось вторгається в істоту Господа - Бога самого, але не відбувається тут нічого,
Крім одного: почалося вже битва й тривала вона з успіхом змінним! Для перемоги час
От-от приспіє, Місяць ось-ось зачервоніє, а Сергій аж до світанку без перестану воює так,
Як уміє! Його серце святість колись обігріє, але диявол бачить, що йому не везе
І він всі засоби пускає відразу в хід, спрямовуючись тільки вперед! Немає істин таких,
Щоб біси самі розтерзали їх, на стороні їх завжди допомога всіх святих! Душа завжди
В роботі й повсякденній турботі і все через плоть, поставити б, незалежно від долі, на ній
Звичайний хрест, а то немає світлих місць довкола –рядом земля гола! Сергій же один, як
Перст! Він готовий зло до кінця винищити й багато шишок на чолі своєму набити,
 Щоб праведно й безгрішно своє життя прожити, але час загублений безутішно
І прожитий він поспішно! Перша мить уже загублена, вона в океані світобудови
Загублена! Сергій не забобонний, він просто приголомшений і небагато убік бісом
Відкинутий! Він цілий рік на Сергія з усіх боків пре і моторошний писк повсюдно видає,
Як телепень або ідіот! Він от-от Сергія вщент розіб'є під покровом весняних вод!
Важко й небезпечно ченцем бути, треба пристрасть свою на роки геть-чисто забути,
А під чернечою рясою красу від навколишніх приховувати і духовний спокій вважати
За краще ніж похітливість, а ще треба пустельником бути, не грішити й не хмеліти
Відтепер і надалі, а на смерть, як на свій кінець, запросто дивитися, щоб народ жив
 Веселіше, а не гірше і позбувався від своїх ланцюгів! Перефарбувавши свої одяги тільки
В чорний колір, чекати торжества прийдешніх перемог! Де ж взяти терпіння таке?
Чи не приходить воно по Божій волі? Чернець у зрізанні живе й уже котрий рік  любові
 Не чекає, проте почуття свої без часу ховає і пристрасть подалі й відразу жене,
У дзвони про святість він не дзвонить, просто сподівається на волю Господа - Бога
І йде своєю непроторенною дорогою за плату малу, хворий і втомлений, до свого ж ідеалу!
А руки й ноги ланцюг намертво скував і ідеалу відразу ж поруч з ним не стало! Але той,
Хто його за живе зачепить, сам же себе відразу в сирій землі глибоко поховає!
Не всі живі відвідують місця настільки святі, хоча людство всюди метається, його страсті
Швидко плодяться, а люди народяться з надією живими надовго залишитися,
Але незабаром самі в порох вони перетворяться після того, як їхні скроні зовсім
Сріблитимуться, як і зовнішність вся!! Перед цим вони повеселяться й почнуть відразу ж
До суті буття добиратися, але, мабуть, їх по праву найбільше потягне до неземного ідеалу,
Тому що в цих місцях порядних людей мало і кожний раз можна наступити на цвях,
Але цього не хоче монах!
                -***-
Сергій же знає, що не дарма він душі ченцям терзає, він волю братії своєю молитвою
Добуває, коли Сатану з болем у серце перемагає, хоча всі свої почуття від простих людей
Приховує, але все-таки безгрішним бути воліє! Докопуючись до суті всіх основ, Сергій
Знову й знову заводить пісня свою, в яких немає слів, але є там дивний приспів! Пісня та
Про важке буття простих пастухів! Горить багаття вівчарське, від жари стоїть задуха,
Немає ні одягу, ні їжі, усюди видні чіткі сліди нестерпного лиха й потреби!
Можна підійти до істини й так, і сяк, але як вирвати з неї зубожілий бур'ян?
                -***-
Нагодуй того, хто жадає поїсти, він повинен молити небо й святу воду
Замість хліба вважати за краще, але не у кожної людини честь і совість є!
Місяцями в пост Сергій не їсть, він дотримувати зобов'язаний чернечу честь!
Скільки чернець зобов'язаний - нам не порахувати! Тільки під кінець
Внесок кожного в буття визначить один Творець! Сергій пост завжди дотримує
 І крихти від проскури ніжно в рот кладе, а своє життя молінням бажає присвятити,
Тільки б одному Господу все життя служити! Як же важко на Русі ченцем бути й вірою
Й правдою чернецтву служити! Дні йдуть за днями і чи будуть перемоги за нами, не знає
Ніхто, ми ж тлумачимо про що? Ні, це все не те! Ченцеві не легко, адже Господь далеко!
Хто про що, а я тлумачу тільки про грішне й святе, але життя супротив Богу йде!
Воно, як старе долото: стукає й довбає, але сором про основні риси гріха завжди мовчить!
Він щось повторює й напам'ять молитви й псалми всю ніч запам'ятовує й зубрить,
Що навіть сморід шалений стоїть там, де Сергій уривками спить!
Над душею й плоттю досягнуто чимало перемог,
У чернецтві проведено більше десяти років,
 Сергію вдалося дечого в цьому житті домогтися
І в розумного ченця перетворитися через роки!
Брати ігуменом стати його запрошували, старці до нього «приступали»,
Умовляли й переконували, однак домовленості ніяк не допомагали!
Отоді брати в Христі Сергію твердо сказали:«Не буде ігумена, ми з монастиря геть
Підемо, і із собою всіх ченців поведемо!» Турботи про власні душі ченців у піднебесся
Тягнуть, але, щоб ще глибше осягти істину й божу суть, вони не можуть спокійно навіть
Уночі заснути: їм спокою страшні думи ніколи не дають! Вони завжди в блакитних
Покривах з’являються знову й знову і діють на свій ризик і страх! Марніє рід людський,
Це Сергій відзначає з тугою, а Божий храм ладаном пахне, але на землі давно вже правди
Немає, там Сатана влаштував свій лазарет і туди не проникає небесне світло! Бути
Вівцями без пастиря ченці не бажають, але відповіді Сергія їх зовсім не задовольняють!
Душа країни хвора, вона у виборі своєму не вільна, але тут вольниця людей святих
І саме серед них, людей простих,  вона шукає захисників своїх! Про душі, що заблукали,
Ченці до Бога постійно волають, вони бачити Сергія своїм ігуменом давно вже бажають
І, нарешті, їхнім проханням Сергій поступився, він свою гординю переміг! Так ігуменом
До самої кончини в тім же самому храмі він і служив! О, обитель рідна! Одна ти тільки
Точно знаєш, скільки ченці вислухали від Сергія моралей, але вони ще краще молитися
Стали!! Зрадійте, всі люди! Відтепер Русь забуває про гріх і блуд і не вподібнюється
Зрадникові Іуді!
                -***-
Він промову для своїх сподвижників відразу приготував
І наступні слова тихо й скромно їм наодинці сказав:
«Бажаю краще від справи віддалитися, ніж Вас усьому вчити!
Я сам точно не знаю, як потрібно б жити, щоб гріх не творити!
Краще коритися, чим начальникувати, але Вам вирішувати!
Я не хочу над Вами панувати, я й так буду в церковному житті участь брати!
Не боюся суду Божого, Його буду постійно слухати, як пити дати!
Свята воля Добродії так буде все вирішувати,
На всі Господня воля й Божа благодать!»
Що до цих слів можна додати й що ще приписати?
Він усе ще в дорозі и часто зупиняється на розі двох доріг: якби він міг до суті буття
Добратися, адже він звик за самого себе боятися, а тут потрібно за всю братію
Хвилюватися! Він навіть ще не знає, як йому себе на своєму місці треба вести,
Але щось повинне відбутися, щоб на відстані він побачив своє ж відбиття на фоні життя!
                -***-
Сергій вирішив братії не перечити й себе більше не неволити!
Народ треба високої честі вдостоїти й почати нове життя в обителі будувати!
Треба пройти через терни пекла, щоб побачити все те, що лежить поруч, як загальне благо
У дійсності, а не на шматку паперу! Він готовий без зайвих і підлесливих слів свою долю
Творцеві віддати і себе в черговий раз глибше випробувати, а вже потім у Переяслав 
Із ціпком крокувати, щоб там єпископське благословення одержати й почати по канонах
Церковним жити! Тільки єпископові дане право повелівати, тільки він може Сергію
Наказати: у своїй обителі ігуменом стати! Його треба слухати й наказ виконувати!
Так уже небесами визначено, що тільки одне Божество й більше ніхто
На чернечому шляху не може дозволити самого ж себе постійно в чомусь неволити
І змусити на півшляху з великотрудної дороги один раз взяти й відразу зійти!
Насправді ж ченці всі псалми вже давно проспівали, голосу їхні трішки підсіли,
Але вони в обмін одержали мир без сущих змін! Там порох і тлін!
Сергій же на Бога уповає й уже він ченців на сон прийдешній благословляє!
Він ігуменом стане й, природно, передчуття ченців ні в чому не обдурить!
Ігумен своєю  величчю всіх вражає, коли голову твердо догори піднімає
І своїм ціпком владика всім велить, він словами, як мірошник жорнами,
Уміло управляє й відважно наставляння підопічним читає!
Він ченців на шлях істини наставляє, сам у строгості всі пости дотримує
І молитви до світанку співучо читає, а по ранках до літургії братію запрошує,
 І сім разів у день ігумен монастирський храм  відвідує,
І навіть у короткочасному сні він про службу не забуває!
Пішовши від буття мирського в ім'я всього святого, він тримає власне слово!
Йому не властиві величні пози, для нього всякий гріх гірше ніж колючка в тілі, яку
Знаходиш в час летаргії! Він солдата на пості нагадує, всякчас він Бога молить і заклинає
І строгим харчуванням душу і плоть догоджає, катуванням над юрбою себе піднімає,
А смиренністю й покірливість свою душу, справді, наповнює!
Видно по всьому, що служба не легко дається йому!
Спрямувавши пильний образ на святі образа й кроками простір храму виміряючи,
Він  відразу ж пригадує, що Русь свята донині від грабіжників несамовито страждає!
На хвилі подій цей молодий священнослужитель говорить народу: «Ланцюги розірвіть!
Ніхто за покірливість Вас не подякує, а тільки в боягузтві Вас же всякий відразу
Обвинуватить! Брате, з нас хватить всіляких гріхів!На собі я знаю, що таке біль
Людська і я все переживу й випробую, тільки б Русь свята ввійшла б у брами небесного
Раю!Наша земля багато намучилась й не раз вона падала в багнюку і в грязь, але до сих
Пір стоїть на порозі, щоб невдовзі побачили вороги всі, як скорчившись від духовної
Тривоги її недруги, біжать від наруги слов’ян, адже країна вже відходить потроху
Від давнього забуття і все робить для своєї свободи, але потрібні роки, що вільними
Стали всі жінки і чоловіки! Вже готова Русь виступити в нелегку й тернисту дорогу
 І з допомогою Бога покращити власну долю! Ми зі стражденного роду, але
Не виправляють нас прожиті роки, хоча в межах нашого приходу святі пісні й нічні
Пильнування приносять грішним душам повне зцілення! Брати, скільки ж можна
Дозволяти ворогам над древньою Руссю знущатися? Скільки ж буде все це тривати?
Невже всім нам не набридло це життя собаче? Адже це наша земля і цю державу
 По даному нам небом праву створили слов’яни більше п’яти століть назад, так чому ж
Кожний гад нам спокою не дає, а наш народ тільки лапті плете, проте от-от наша
Країна в небуття сама піде! Невже Вас совість не гризе, але цього разу сам Господь
На небесах молитиметься за всіх нас,адже ми в підлості загрузли і по вуха в бруді
Й безвір'ї вгрузли, але так ї не досягли своєї великої мети! Нехай заставою удачі стануть
Постійні наші молитви, адже ярмо на шиї не відповідає нашій національній ідеї!
Вже краще смерть, чим пощада з рук ворога у вигляді звичайного скотинячого ярма!
У нас уже є величезна дірява торба, але смерть кощава намагається свою справа
Вершити величаво, але й  ми не будемо в неволі нудитися, а все, що призначено,
Зобов'язано збутися! Нам би зібратися всім до копи і показати татарам, що ми
Не гнойові купи, а наші бажання не висохлі під сонцем суччя, хоча поруч й стоїть ліс
Дрімучий і миром править слизький випадок! Повинен кожний наш нащадок
Запам’ятати на всякий випадок, що зло до нас саме прийшло!»
                -***-
Братія ж практично вся з великим подивом на ігумена дивиться,
«Ангелом у плоті» його вона давно вже вважає!
А преподобний Сергій про рівність народів довго й жагуче міркує,
А тим часом його рідний племінник у далекий монастир уже вступає,
Іван постриг саме на Маковиці приймає, преподобний отець його Федором нарікає,
А потім той двадцять два роки монастир ні на хвилину не залишає, нікуди за ворота
 Навіть не виїжджає і тільки іконописом свою душу й плоть й надалі розважає!
Сергій, як міг, так свого племінника від Сатани й беріг!
Часу для життя небагато нам дано, не підлягає обговоренню все те,
Що по суті ніщо! Місця глухі для ченців -  їхня стихія, вони для них майже рідні!
Що Богом призначено, те постійно бути повинне тільки духовній боротьбі присвячено!
Багато зла в житті нам долею відведено й коли так у цьому житті заведено, тоді про дату
Смерті свідомо нікому не буде заздалегідь відомо, але зло ніколи не приходить одне,
Про нього ми слава богу нічого загодя не знаємо, адже воно ніким не передбачається,
Але коли зламаються останніх два крила й прийде наростаюче плотське безсилля,
То гріхів достаток сам собі вириє глибоку яму, щоб позбудеться від блуду й сорому!
Один крок недбалий і відразу обрушиться лавина сніжна на буття таке,  де заграва вогнева
Навіть у мить часу фатального нікому не дасть і хвилини спокою! Воно поведеться
Безглуздо, тому що забуде засади буття мирського! Його зустрічають люди, що деякий
 Час на колінах стоять і меж ними є споріднення майже святе, адже всі вони ізгої, але нині
Час такий, складний й не простий! Чи не по їх провині люди бачать зло наяву, а не в сні?!
Для того щоб загинути тисяча способів є, а де ж завдання, які стоять перед людством, нам
Не перерахувати, але прості люди продовжують себе за казкових велетнів вважати і свої
Стосунки й надалі вони будуть будувати не вникаючи в дуже складні деталі свого буття!
Але завжди люди повинні дотримувати свою совість і честь,
Не можна мир залишати таким, яким він насправді є!
Нікому совість не приносить шкоди, вона наша дороговказна зірка,
Яка з ока знімає шори й розсовує височенні гори щораз,
А іноді навпаки одне нещастя на голову людства шле, проте людство далі йде!
Священики повинні за собою людей вести, щоб до спокою й благодаті душі, нарешті, їх
Привести! І той, хто цей хрест у свої руки візьме, завжди піде тільки вперед, а не навпаки!
Скільки Господні заповіді не повторюй, будеш каятися завжди ненавмисно, 
А тому ти чітко знай, що з Богом у схованки ти ніколи не грай і себе не забавляй!
Вже краще Його люби, шануй і поважай!
                -***-
З великою радістю братія Сергія зустрічала, вона розкрила йому свої обійми,
 Тому що він приклав неабиякі зусилля, що православна земля ще раз шлях
Самовдосконалення пройшла! З новим саном ігумена від душі Сергія ченці поздоровляли
Й від своєї долі саме йому обитель ключі вручала, лише згодом до нього прийде слава!
Його слова, як повчання небес звучали й грішників до Бога вони ненавмисно прилучали!
Він швидко звик до такого вантажу і відтепер не вважає його за повсякденний тягар,
Він багато чого зробити може, однак його відсутність єдності на Русі давно вже
Тривожить! Він буйну славу по Божому праву сам собі в тій обителі знайшов, яку
відстроїв
 Серед дрімучого лісу і ігуменське благословення ченцям там уперше він прилюдно дав!
Мир не новий, у ньому безліч колишніх основ, але вони тільки для розумних голів,
 А не для холопів й простих мужиків, але, зрештою, життя не завжди протікає як треба
Й воно не тільки для одних мудреців, адже не скрізь знайдеш радість і відраду і куди
Не подивись, то зло побачиш скрізь! Гарна доля призначена всім, окрім її раба!
З великими ревнощами Сергій чернечі правила виконував, він щодня Божественну
Літургію в монастирській церкві читав, дрова колов і пшеницю молов, проскури готовив
І навіть ніколи не лихословив! Давно вже в руїнах ті колишні святині, вони не позбулися
Від повсякденної рутини, хоча їхні сріблисті сивини шустають по лісах і болотах,
Постійно волаючи до блакитних небес, адже постійний стрес відкриває великий пролом
 В тілі далеко не святім проте Сергій ще далі йде і робить діло святе, він відвагу народу
Оспівував, але до готування проскури сам нікого іншого не допускав! Домашній комфорт
Давно вже забутий, тут інший побут і Сергій їм по горло ситий, однак наш брат не таїть
На Бога колишніх образ!
                -10 -
Вітер віє й підсіває, але ніхто безумовно зараз не знає: чого там ворог проти матінки - Русі
Знову й знову затіває?! Він свої плани під сім’ю замками до весни приховує!
 А у немічному тілі немає вже ні мощі, ні сили, там тільки недуг повний достаток,
А замість духу гніздиться зневіра, як пити дати, нікому руку дружби подать і гідну
Людину в окрузі знайти! Сергій, як і всі, у монастирі праведно живе, його позитивні
Якості тут не береться до уваги, адже він не першим по цій стежці з палицею ледь бреде,
Проте він першим встає й першим у церкву рано ранком по холоду йде,
Першим входить, а останнім із храму ледь-ледь виходить! Він цим життям жив,
Бога любив і своє власне життя в ігуменстві не дуже сильно змінив!
Він про сон часом забував, коли на постриг послушників у себе приймав,
Але церковні й чернечі канони ігумен дуже строго дотримував! Він був для братій святим
Батьком, а сам виглядав хвацьким молодцем і за народним звичаєм бив поклоні і ляскав
В долоні,  адже він їх патрон, хоча на вид так - не ігумен, а звичайний сільський батрак,
Який словом душу не дошкулить, він просто так собі на цьому білому світлі живе,
Скоромно сіяє й тихо жне, лише іноді водить із дівками гучний хоровод!
                -***-
Коли ж мела поземка й гримотіло на подвір'я щось голосно, але його ще не сповивали
В парчеві пелюшки, проте він уже урочисто сповістив про життя кипуче в лісі темному
Й настільки ж дрімучому всю округу, яка сама жила в великої напрузі!
Його батько й мати не думали постійно від всіх лих своє дитя оберігати,
Треба було те життя гарно знати, щоб тільки на везучий випадок всякчас уповати!
Не знайти нам у ньому нічого такого, що б принижувало достоїнство людське, проте
В цьому світі ще велике незграбність теж є!
                -***-
Біси в спокої Сергія не залишали, звернувшись у змій, вони в келії самі вповзали,
У великій кількості піл покривали й до його ж розуму тоді несамовито волали!
Сергій зі слізьми в очах на свій же ризик і страх Господа тоді від душі молив
І рятування в Бога він особисто з жалем і з пристрастю просив! Ці хробаки йому діяли
Постійно на розхитані нерви, але він не був першим, кого знову біси втягували
В непролазну сльоту! Він не без підстав хрестом бісів осіняв і сльози додолу відразу
Упускав, але  молитви невпинно читав і бісів із храму словами виганяв, а душу від мари
Рятував, на силу й допомогу Господа у всім уповав божий слуга, свої ж підлі страхи
Нехтував! Він, мабуть, спробував, хоча б у мізерно малому, показати весь зміст
Здоровий для ченців молодих і бравих, у яких не болять ще дрібні суглоби
 І їм поки ще до вподоби витівки й бесівські забави! Є в Бога молитви від пристріту,
Їх треба читати тільки по три рази, щоб Бог з любов'ю підійшов до твого узголів'я!
Небо стемніло, а потім воно відразу швидко зачервоніло, хмари відразу ж зріділи
 І злегка-злегка посивіли, їхні сили вже на межі, але їм ніяк не вдається добратися
До високої мети! Хоча їм дуже хочеться винищити російське чернецтво дочиста!
Щоб Сергія зрозуміти, варто було б нам той час досконально знати!
Спасибі Сергію за добрі слова й всепрощення, що сказав він під час і після моління,
За хліб і сіль, за частування, які, поза всяким сумнівом, на ярмарку не купиш,
А тільки життя своє загубиш, якщо на корені через святості переступиш!
Буває, що люди щось дуже люблять, але, не відаючи суті, відразу його самі гублять,
Сук, на якому твердо самі сидять і на мир двома очами дивляться, своїми ж руками
Рубають! Долю додолу валять, а біси у відповідь тільки зуби скалять!
 Без особливої любові народ ставиться до короткої передмови, краще - до марнослів'я!
Страсті піняться через край, бери їх, долонею черпай, однак знай,
Що всяке може відразу трапитися, у чому ти зможеш наочно переконатися
А непередбачене на голову може прожогом з висоти сніжною грудкою звалитися,
А всі тому, що саме Божество в ім'я порятунку твого не робить майже нічого!
Люди подрібнювали, їх не тягнуть незримі далечіні, в основному турбують земні суми!
                -***-
Після моління чорти залишали ігумена й просили в нього прощення,
А Господь йому сили дарував, щоб він постійно свою спокусу перемагав!
Ігумен вже твердо на ноги встав, він у себе всю міць російської землі увібрав,
По ранках і вечорам він особисто сам неспішно ходив у монастирський храм!
На одній сторінці його добрі діяння не зможуть уміститися, йому було чим похвалитися,
У минулому тисячолітті, у роки загального лихоліття події ці знали всі без виняток,
Ними пишався весь російський народ! Мудрість народна не буває марною,
Вона Богоугодна, моложава і огрядна, пишна і здобна й для нащадків придатна!
-***-
Довгий час виростало посіяне Сергієм насіння й розросталося його святе плем'я,
У монастирі жило дванадцять чоловік, це число не забути віруючим людям довіку,
Це число самого Христа й воно вибрано ним неспроста! Слова ж молитви тихо шепотять
Вуста, а навколо й тлін, і несусвітня суєта, життя долає й безвихідність, і порожнеча!
Але скільки ж скарбів щедрих вирощено в монастирських  бідних і могутніх надрах?!
 У процесі розвитку переплітаються між собою досить дивні на вид події і розум робить
Для себе всі нові й нові відкриття, хоча літописцям немає особливо, чим похвалитися
Перед простим, але набожним народом!
По велінню Святого синедріону в монастирі зустрічали архімандрита Сімєона,
Який став душею всієї братії, і вона розпростерла йому свої незвичайні обійми!
Велика сума грошей монастирю презентована, але не відомо ким вона була дарована,
Монастир будувався, на святих речах він покоївся, життя його змінене, проте мова йде
 Про святі діяння ченців, для яких церковне начиння й одяг їх були ґрунтовно оновлені,
А будинки заново підновлені, але душі людей ще не знекровлені,
Тому що всі діяння Всевишнім розумом обумовлені!
Той, хто з Вірою близько зштовхнувся, з'їв проскуру й не поперхнувся,
Побачить звід небесний на тлі сльоти околишньої й здивує людей повсюдно!
                -***-
Каламуть іржава дощами вимивалася із символіки державної,
Яка знову стала головною і виросла до рівня рівноправної, але зовсім не такої,
Де відблиск кожний пройшов би через людський стрій, відволікаючи щиросердечний
Спокій в тиш9і передміській, він відтіснив би роздуми від суєти мирської! Адже він
Поводиться як герой, що не лагодив ще повсякденний розбій над своєю долею!
 Разом з людьми слова й честі  Віра знову на поле брані кров'ю готова пролитися,
Щоб у силі духу народу ще раз переконатися, а потім назавжди в скиті закритися!
Чоловік не той, хто за вітчизну життя без роздумів відразу віддає, а той, хто спить
У ковчегу, не думаючи про гідний нічліг, хоча кожний угамовує сумовиту спрагу
У міру власного нестатку, заздалегідь прораховуючи осоружні ходи!
                -11-
Сергій у ченці не відразу стриг, він пильно духовний початок людини вивчав,
Постійно за послушниками спостерігав і ченців до читання Євангеліє прилучав,
Нову церкву будував, свою пильність потроїв, а обитель розширював! Його девіз:
«До Бога душею й серцем прагни, тому що люди дияволові за злато продалися!»
Він стримати запал молодих має намір, але він серед страстей давно вже загублений!
Сил своїх Сергій не щадив і він переміг побутову утому, і так вже сталося,
Що та пішла й не попрощалася, тільки від тягаря гріхів злегка прогнулася,
Але на прощання вискалилася й навіть не посміхнулася!
Тут чоловіки охороняють давньоруські традиції й святині,
 Щоб навіки й відтепер позбавити землю від панської пихи й гордині!
Народ стоїть і чекає дива, дехто коситься криво на мир убогий і перекірливий,
Не продихнути від напливу мирян, що побачили чимало іноземних країн!
Закони монастиря над міру строгі й дуже багато хто збиралися знову в дорогу,
Щоб в іншому краї об'єднається в нові  й ще більші зграї, де теж Бога шанують
І Його проханнями не часто відволікають, де замість нудьги шелестять таємничі звуки,
Але линвою не зв'язані натруджені руки й шануються всі природничі науки!
Їм усім хочеться, щоб до Віри люди постійно тяглися і навколо неї щільним кільцем всі
Грішники один раз зімкнулися, але під тягарем гріхів до самої землі прогнулися, а потім
До світла самі дотяглися, але це ж чернече  життя! Від всіх благ мирських відмовся
Й тільки Богові підкорись! До небес прагни, свій погляд не обертай долілиць, проте
Над страстями духовно піднімися! Унизу крутий і глибокий карниз, який веде прямо
В нещасливе пекло, ним священнослужителі завжди народ страшать і непристойно
Про нього вголос говорять!
                -***-
Одержавши благословення патріарше, і ставши трохи по старше,
Сергій виглядає солідно, але на ньому пихи, чванства й експресії зовсім не видно,
Часом стає йому до сліз кривдно й навіть за свої пороки буває соромно,
Однак досі, перебуваючи після нічних пильнувань у постелі,
 Сергій не може відійти від повсякденної канителі!
У ченців - не келії, а комори, де старі ліжка стоять поперек,
Їх у нову обитель молодий боярин замість подарунків якось притяг,
А над головою промокла стеля, а посередині підпірки з ясена й дуба,
Вони зовні виглядають досить міцно, але зроблені грубо,
У куті келії висить бувала й дірява шуба,
Її заметілі насправді пристойно порвали, але, мабуть,
Все-таки залишили шанс мізерно малий,
Щоб Сергія зігрівати і йому в нелегкому житті саму малість допомагати!
У стіни стоїть російська піч, а біля неї скинута із плечей в'язка дров,
Щоб з її допомогою обігрівався монастирський дах, зрештою
Вона будувалася на порадах сільських мудреців!
Вікно закрите, а недавно саме воно вітром було вщент розбите,
Тепло навіває напівдрімоту й думки про рідну домівку, але келія - не домашня світлиця,
У якій жити будь-який чоловік прагне, за гріхи ж нам відплачується сторицею,
У чому не раз навіть Сергію довелося переконатися!
Ігумен констатує зі смутком, що на колишній колись глушині нині немає спокою,
Що ж це за місце святе, де замість молитви розвертається бойовище
Для простих людей не сильно досвідчених у науковій суті духовних ідей?!
Народ говорить багато про то,  що у душі він разом з Господом – Богом, його цінує
И натхнення жде!
                -***-
Не продихнути від напливу мирян, що об'їхали вже чимало чужоземних країн,
Дехто посміхається криво, не віруючи в передбачуване диво, а хтось турбується
Про свою роботу, але немає нудьги, навколо чути лише чарівні звуки й видно на грудях
Складені навхрест руки - усе робиться згідно церковній науці! Народ відразу затихає,
Усякий відзвук відразу в молодому серці надовго завмирає, коли молодий ігумен
Великодню службу майже, що з паперті починає, от-от він обрушить святі молитви
На наші грішні душі, а горло спрага несамовито сушить, але над храмом вороняча зграя
Давно вже кружляє її крики до храму долітають і в напрузі людей вони весь час
Тримають, але самі не допивають і недоїдають – все що мають, князям віддають,
 А ті на них собак своїх цькують! Надворі Великдень, природа офарбилася
Багатобарвними фарбами і там, де колись була майже, що гола пустеля,
 Навіки й відтепер тут місце є й для  древніх святинь!
Разом з ними Русь непереможна!
Ігумен хоче, щоб всі молилися до середини великодньої ночі
І, щоб переконатися навіч, він, між іншим, не стуляє утомлені очі!
Його вітри косять, а ченці про послаблення постійно просять,
Але Сергій невблаганний і останнє слово завжди залишається за ним!
Господь далеко й не все порою бачить Його Всевидюче око,
Доводиться Сергію поступати жорстоко, аби більше було пуття!
 В монастирі треба не відриватися від рідної землі, але забути про почуття свої!
Коли дивитися здалеку й задуматися надалі про своє буття,  тоді скільки ж може Господь
Терпіти людський гріх? Горе й сміх! Людина всім жертвує в ім'я своїх же втіх!
Але час не з тими, хто сіяє в землю ще не проросле насіння!
                -***-
Усе, що знаємо про монголо-татарське ярмо, ми вивчили по древніх книгах!
Для цього нам стоїло довго вчитися й до збагнення істини всякчас прагнути,
Адже вона приходить здалеку, у ній немає навіть прихованих пороків,
Схилившись над нею, ми бачимо минуле країни набагато крупніше і нам стає цікавіше
За життям спостерігати, тільки б не прийшлось нам жебракувати і канюка самому собі
Нагадувати! Відійти б від суєти як можна далі, щоб не вникати в неістотні деталі життя!
                -***-
Серце ігумена раде, що все поки ще йде як треба,
І грішне Христове стадо вже давно прагне до духовної прохолоді,
Воно молить Бога про свою пощаду! Сергій усмак відчув над людством владу,
Особливих вигід не переслідуючи й багато чого ще не знаючи,
Він про свої роздуми із ченцями обителі скромно розмовляє і неприступну стіну про меж
Ними поволі долає! Що його до цього спонукає? Адже не той злиденний, у кого немає
Ні шуби, ні коротких чобіт, але він щоденно біжить від Пекла або скверни!
 Людина працьовита завжди зовні виглядає щасливою, скромною і не пихатою!
Чи не це повсюдне диво? Той, хто живе неквапливо, буває казково багатим,
Мало що про нього в окрузі сусіди говорять, у його родині панують спокій і лад!
Багатством цим пишаються багато людей, що живуть на білому світі разом з родиною,
Його почитають і батьки, й діти!Але аскетизм в монастирі ніхто не підтримує, адже
 Не кожний послушник має право носити рясу і клобук без збагнення, хоча кожен має
Бажання пройти через всі спотикання, тільки б досконально зрозуміти, за що ми маємо
 Бога так сильно любити? Як проказував пророк, Господь м'який і строгий, але негідника
Він не пустить за поріг! Келія – це наше житло, в ній повинне бути все, але воно
Суспільне, а не своє! Схиляйтеся частіше на коліна в надії одержати Всевишнє
Благословення і просите прощення за всі свої гріхи! Келії - наші хатини, ми ж Богом
Не скривджені, але бідні ми настільки, що не зрівняється з нами інша голота! Нікому
Не охота жити рядом з болотом і розставатися зі своїми пільгами! Але ми як птахи і наш
Переліт вічно буде тривати, був би привид, щоб він у думки й сподівання Господа колись
Все-таки втілився! Нам треба тільки до небес постійно подумки прагнути і порядно жити!
Хоча, звичайно, можна життя своє прожити мізерно,
Але зробити це буде складно й майже що неможливо!
На душі тривожно через те, що вже давно багатство розбоєм у народу придбано!
Не один велетень із заможних країн ще не звів собі храм серед одних руїн!
Ті, які в боротьбі й суперечці на руку швидкі, упадуть незабаром через порожні розмови,
А через боягузтво й лінь будуть завжди залишатися в тіні, а потім упадуть на коліна
Чекаючи прощення, але душу лікує тільки час! Наша межа бажань - жмут піску на землі
Обітованої! Хочеться побувати в Палестині й побродити по випаленої сонцем пустелі
Разом зі своєю великою родиною, а потім повернуться додому – на Батьківщину!
Поговорити би зі зрадником - народам, зануритися в Йорданські води, але не ті вже роки!
До Христа б встати ближче, щоб схилитися нижче в уклоні й поцілувати Його долоні!
Там улітку й узимку стоїть спрага й спека! Там всюди є небезпека впасти в гріх
І проклясти всіх, хто поруч з тобою жив і зло творив! Там час тече саме собою,
Він здатен на мить зупинитися, якщо людина раптом собою загордиться,
Але час до того ставиться прихильно, хто прагне до Божого трону й, не зважаючи на все,
Поклоняється тільки Господу одному! Ні хвилини заспокоєння!
 Кожну мить проживи в ім'я  боротьби!  Тоді саме собою настане благословення,
Адже людина діє і постійно мріє про те, як щастя земне ввійде в той дім, в якому
 Не можна ще ставити жирну крапку и таку ж кому! Поповнюйте серця духовною
Чистотою, але все мирське й старе залиште за високою монастирської стіною!
Настав час для нас зупинитися й убік Бога низько поклонитися, треба частіше
В собі самому частіше копатися й Людиною з великої літери завжди залишатися!
                -***-
Недосипав Сергій завжди, особливо коли були пости, він кожної п’ятниці і середи
 Не приймав м’ясної їжі, проте не скаржився він на життя таке нікому й ніде!
Його дзвін лісовий постійно дзвонив над поневоленою країною,
Він знімав покрив мрячний з поволоки дивної, де зло здається небесною манною!
                -***-
Не все залежить від простих людей, кожний йде нагору або долілиць по шляху своєму,
Втрачаючи друзів біля витоків матінки-природи, тому що прожиті роки
 Не обдаровують ніжним світлом плоть кволою навіть пекучим летом!
Не можна обдурити свою дороговказну зірку, вона завжди у всіх на очах,
Я ж святість почитаю, але не завжди її блюду! Грішу майже, що прямо на ходу!
Доля й воля! Судьбою дана нам не проста доля! На всі є Божа воля!
Поруч і правда, й брехня і її чути навіть серед білого дня! ! Відразу ключі до них
Не підбереш, але масу пригод собі раптово знайдеш і все ж ти не йдеш в напрямку біди!
Усе колись починається з нуля, навіть музикант уперше грає ноти «до» і « ля»
І всі підряд прагнуть взяти участь в такому понятті як щире людське щастя!
День зміняє ніч! Не знаю, як розуму в цю мить допомогти!
 А він не ладь зануритися знову в примари святого й минулого, або колишнього!
                -***-
Сергій за життям ченців зблизу спостерігав і заходи слухняності їм визначав,
За зовнішньою дисципліною ретельно стежив, а тоді кожний чернець сам по собі
В своїй обителі жив: сам прав, сам гроші на хліб копив, сам їжу готував і молебні читав!
Кожний своє господарство вів, але не лагодив сваволю над своєю душею,
За собою стежив і все, що мав, з батьківського дому приносив, домашнє носив і їв,
Про громаду ніхто навіть думати у ту пору не наважувався!
У келії основний час кожний чернець проводив, але найчастіше на самоті жив,
Його ж притулок от-от дияволи в полон візьмуть! А куди ж подінеться суть чернецького
Життя? От і приказка вся! Від життя до повного забуття один крок і щоб із життя
Витягнути урок, треба було всім суспільно жити і хороводи не водити!
Кожний чернець на свій ризик і страх про гріхи міркував настійно, а не похапцем,
Висловлювався інакомовно! Вся справа в тому, що езоповою мовою ченці свої промови
Переливали й навіть коли Святе Писання по ночах читали і свої думки ненавмисне
Узагальнювали, до нього однаково рано або пізно вони прибігали, тому що багато чого
В буденному житті не осягали! Жити їм було складно, не в облік досягнення колишні,
Там заохочувалися традиції вікові! Боячись чужого погляду, чуток й ганьби, прості ченці
Уникали мирських розмов: їх Сергій забороняв, і виходити по ночах з келії теж
Не дозволяв! Чернець, як німий, не мав права вести бесіди з  великою й малою юрбою,
Його розум був обкутаний тьмою, але організм молодий йшов своїм шляхом
Над пониклою в сумы землею!

                -***-
Над гладдю стрімких гучних вод тлумачить про життя тутешній народ,
Він проводить вечори у вогнища й у багаття й судачить там до самого ранку!
Йому несамовито хочеться, щоб країна ланцюги рабства сама з обох рук зірвала,
А Орду в друзки миттю рознесла, для цього пора давно вже прийшла! Вистачить!
Нічого свої сили на антихристів витрачати! Люди іншого життя заслужили,
А татари - начебто подоба пилу, але не рівні ще сили, щоб з ворогами воювати і їх на полі
Битви подолати! Люди! Люди! Скільки ж серед Вас загиблих буде?!
                -***-
Кожний послушник Євангеліє знав, інші книги читав і їх скрупульозно переписував,
Окремі цитати записував, у монастирях уже давно процвітало це древнє ремесло!
Закінчивши молитви, Сергій виходив на поле битви, він особисто келії обходив
І порушників не щадив, Сергій у всім чіткий порядок любив! Тих, що заблукали
 И на шлях скверни стали, до себе миттєво призивав, але гідність людей не зачіпав,
Старанно ченців Сергій у своїй правоті переконував, якщо чернець у гріху визнавався,
Відразу ж прощав, іноді єпитимію на тих, хто провинився, але не визнавав свій гріх,
Без вагань і роздумів він само особисто накладав, щоб не було в подальшому у них таких
Бажань! Він піклувався про череду свою й з Господом удвох викорінював будь-яке
Безладдя, коли наводив в обителі загальновизнаний порядок без застережень і здогадів!
Він вершив свій суд, як умів, але всьому колись настає край, хоча його вчинки
Засуджувати ніхто б з черниці не посмітив, не все там було шито й вкрито, в тих краях
Кожне слово просівалося крізь дрібне сито! Ігуменові потрібен гідний захист від ченців
Безтурботних і пересудів нескінченних! Їхня павутина в мить єдину величезною сніжною
Лавиною могла монастир покрити й всіх людей проміж собою пересварити, а Божу
Справу миттю погубити! А як же їм без згоди праведно жити і Бога любити ?!
Світло, що з небес на землю приходить, своїм мечем гріх разить, адже він майже у Рай
Перетворював Пекло справжнє, і ніхто не приймає супроти нього ніяких протидій,
начебто Світ земний давно вже грішний і не святий!
                -12-
Тільки в благо Господу Сергій жив, щирим пастирем для ченців він був!
Почуття поклоніння, а не страху він постійно людям вселяв
І встати на праведний шлях ченцям ігумен теж допомагав!
Їхнє буття плило по хвилях, немов шалений ураган воно вторгалося в Божий храм,
На їх грудях висять срібні хрести, але чи замислювався колись особисто ти,
Як же важко відійти від повсякденної мирської суєти?! Думка завжди в дорозі
Але її вістря сталеве вимагає знову породженої любові з домішкою своєї ж крові!
Борсаючись у киплячій піні, перемагаючи й біль, і сум'яття, через молитви
І пісні ченці проявляли особливе завзяття,  щоб домогтись ігуменського благословення!
Сергій же проявляв неймовірне терпіння в боротьбі зі спокусою прийняти милостиню,
Виходити із храму й милостиню просити ігумен черницям забороняв, насамперед, він
Ченцям удень і вночі в розум вселяв, щоб кожний власну гідність завжди поважав
І добро, а не горе й зло на землі затверджував, святого Франциска він тоді всім людям
Не нагадував! Проповіді Сергій не тільки ченцям читав, він і про свою душу ніколи
Не забував, своїм поводженням народ навчав, а не місіонерством його запалював!
У тиші німої він веде боротьбу із самим собою, де пороки встають високою стіною
І лагодять розбій над створенням божим, щоб його в кінець знищити, під себе підім’яти,
І геть зі своєї дороги подалі забрати, вони не просять, а беруть все те, що їм вільно взяти
Святі діяння не дають! А пан гарний згинається під непосильною ношею і аналізує думки
Тривожні, збентежені й складні - їх же породжує буття непорушне!
                -***-
Де ж знайти те місце святе, щоб людина там не була останнім ізгоєм?
До образа Христа Сергій прагнув завжди, у своїх молитвах  не забував Його ніколи!
Можливо, хоча б Він  людині вродливій допоможе  в боротьбі з бесівськими маною?!
Доки сам Господь сидить на троні, лісову обитель ніякий диявол навіть пальцем
Не торкне, адже є діло святе у тих, хто там працює и жне, а також з бісами воює!
Його Сергій молитвою вижене в зелені поля, де водяною парою дихає ще прохолодна
Земля! Сергій піднімалося ледве світло, ледве зоря, він нічого не робив дарма,
Скромністю свого буття монастир затьмарив би самий злиденний острог,
Подарунки люди приносили, не переступаючи навіть через монастирський поріг,
Жалюгідні залишки їжі і ті роздавали у вигляді милостині перехожим і злиденним,
А одяг продірявився до дір, тільки по святах ченці вкушали фрукти й сир! Але монастирю
З ігуменом дуже повезло, незважаючи на бідність, його будівництво все-таки неквапливо,
Але йшло! Можна душі ченців розтривожити, але їхній дух нікому не дано знищити!
                -***-
Сергій поступав вірно, коли оберігав ченців від повсякденної скверни, обитель була
Дружної, а молитва  - її основна зброя! Ченці про візки давно вже забули, вони тільки
Пішки скрізь й усюди по Русі ходили, часом і їм хотілося чогось іншого, наприклад: пива
З домашнім квасом, але ігуменське слово нагадувало гортанний лемент Бога неземного!
Себе від спокуси позбавити й не дати Сатані себе самого відразу загубити!
Свою плоть треба частіше втихомирювати й від гріхів її при нагоді рятувати,
Волю проявляти й добрі справи робити, але в постійному нестатку своє століття
Доживати! До сьомого поту займатися непосильною роботою, однак, тільки так можна
 Досягти духовної висоти і визначити все те, що небесами нам не визначено, адже не нам
З тобою треба ганятися за своєю долею! Вона поводиться часом нахраписто й безумно,
 По-хамські й галасливо! Не нам, простим пацанам й звичайним грішникам, долю свою
Міняти, ми її не можемо ґрунтовно на корені пізнати, а затіявши будь-яку дрібницю,
Вникаємо в її суть абияк! Спереду й холоднеча, й морок! От так! Відстоюючи праведну
Справу, гріхам не знаємо меж, але, загалом, і в цілому однаково робимо свою пропащу
Справу! Яка жалість, адже ми не дотягаємо до святого образу саму малість! Святість
Через край буремного буття не бризне, її джерела залежать тільки від течії власного
 Життя! Це всяка людина може із чистою совістю визнати, але кару Господню треба
Без ремства й тупоту - мовчки приймати: життя – це суєта і суцільна метушня,
Де не закриваються вуста, хоча в голові панує суцільна порожнеча! Людина не одним
Днем у цьому світі живе, по гріхах предків їй й посади, і пошана! От тільки за загальні
Гріхи нас чомусь карає Господь - Бог! Ніколи Він не балує багатих і злих, але за добрі
Діяння в Рай впускає лише одних святих!
                -***-
В Аду ж, напевно, насправді й моторошно, і кепсько!
 Мир наш милий, але йому не вистачає духовних сил, щоб розум зло переміг!
У століття неясний, дай Боже, щоб народу теж у спину дул тільки вітер попутний!
Ближнього простите, хоча всі зухвалі події, що відбуваються на Русі,
Відкидають порядок старий, але все прийдешнє - наслідок Господньої кари!
А що тепер? Що настане замість колишніх втрат? Де була голова, коли Сатана качав свої
Права гордовито людям родовитим й говорив про речі другорядних, але похитнулася сила
Священна, вона об величезні камені ненавмисне спіткнулася і поставила під сумнівів
Саму суть і істину кінця світу, адже будь який розгардіяш ускладнює побут наш
 І направляє думки на зовсім іншу орбіту!
                -***-
Чи може Господь покарати весь свій народ за гріхи й гріхи колишніх панів?
 Хто спастися від божої кори не зумів, той свій свідомий вибір сам зробив!
Буває й навпаки, що Бог карає навіть самих панів, коли грішить і зло творить весь
Православний народ! Так от, щоб праведно жив народ, йому потрібно дотримувати
Давило адже, проте у людства безліч помилок є, але ніде і ніхто щастя своє не знайде
 Лише тому, що кожний думає лише про свою втому! Отоді справ у Бога безліч!
А нині голосно плаче й пересуджує російський народ, його життя багато чого позбавляє,
Але доки воно тримає, ніхто чачу не гає! Якщо все це ще деякий час протриває,
Тоді людям всієї землі людям за свою волю, судьбу і долю треба буде врукопаш битися
Хоробро й безшабашно! Але народу нічого вже не страшно, уже прийшла  та грізна
година,
Коли Господь запитає й нас: чому Батьківщину не захистили, адже її вороги поневолили?
Ви ж у той час жили й завжди говорили, що сильніше життя свою Вітчизну любили!
Чому ж злих, грішних і не святих мало карає по життю Господь?
Він їм життя завжди продовжує й вічного життя їх ніколи не позбавляє,
Він їхні душі від пекла постійно рятує й приємними запахами їх власноручно харчує!
Боже, ти мене чуєш? Не дано нам, грішним, бездарним і потішним, робити висновки
Поспішні, а порою дуже безутішні і в тьмі, перебуваючи ще при здоровому глузді,
За Божою істиною зі сторони споглядати! Треба чимало ще попітніти, щоб хоча б трішки
Прозріти і свої спогади на пів дороги зупинити! Як же ми маємо надалі жити?
Не залишаючи каменю на камені від мирської своєї компанії, у запалі нескромних бажань
І таємних мріянь не може зрозуміти народ, хто ж тут кінчений ідіот,
Але коли цей час прийде, він само особисто до суті істини дійде
І когось ще почекає дерев'яна плаха й громіздкий ешафот!
Доти, поки над людством висить залізна сокира у вигляді гріха,
Ніхто не буде бачити в упор все духовне сміття, що вносить у душі склоки й розбрат!
                -***-
Треба ще довго чекати, щоб праведне за несправедливе помилково не сприйняти,
Треба суть мирського буття до кінця хоча б розумом зрозуміти, а опісля свої справи
Творити! Тільки у світі іншому ми подумаємо про побут святий, а потім розумнітимемо
З кожним днем і не будемо розставатися з ділом святим! Там не важко зрозуміти, що таке
Святість і благодать! Нам Христом цей шлях зазначений, він у тугий вузол подій долею
Зв'язаний! Думки з сіркою пилу, але вони літають тільки по краї російської землі,
Їх уже запримітили у відблиску зеленої планеті, адже вона бачить єресь далеко!
Вони серед зграї кращих, їхні батьки й матері серед овець, що заблукали! А що далі?
Коли на битву йдуть мужики, їм усе тоді з руки, про наживу й грабіж вони не мріють,
В ім'я слави й честі Вітчизни сини й діди гинуть - смерть безчестю вони воліють!
Одягаються чистіше, упорядковують свої затрапезні житла,
А меч стискають величезні руки – все згідно військовій науці!
                -***-
Складно шлях святості простежити, легше ні про що не думати, а просто скромно жити,
Але не треба в самому витоку свою душу необачно губити! Виміряй кожний крок,
І, якщо будеш вчиняти тільки так, то погубиш позамежний морок!
Бути або не бути? Праведно жити або постійно грішити?
Не треба святість торкати до пори й до часу, інакше не довідаєшся ні роду, ні плем'я!
Добре тому, хто до Бога близько, либонь, і йому щось дістанеться від жалюгідного
Недогризка, але між небом і землею велика відстань, вона в зло перетворює мріяння,
Але не доходять до Бога наші покаяння через неозору далечінь! Нас не зрячи небеса у всіх
Гріхах докоряли, але на відстані миготить їх же відбиття і відразу виростає бур'ян, йому
Дорогу кістками  вимостить будь-який батрак! От так, але ніяк люди не можуть зі свого
Шляху усунути морок і пітьму! Буття стає безцільним, а гріхопадіння - безмежним!
А всі заклики й гарні слова, як небесне диво, своєрідні й перекірливі!
                -***-
Святість і покірність ченці завжди й у всім дотримували,
Однак і норовистість часом самі проявляли,
Убогість постійною їхньою супутницею була 
І саме вона до довготерпіння всіх ченців привела!
 Вони живуть  ні без чого, тільки тримають хрест в одній руці, тому що мають віру в Бога!
Запасів немає на горищі, а душа сама готова збожеволіти, але супроти суєти нічого
Не поробиш навіть ти! О, Боже мій! Що ж діється з душею? Вона ніде не може знайти
Спокій! Заради миру в домі Сергій жертвує собою, можливо, хтось інший
Повернувся б до ченців широкою спиною й учинив би несусвітній розбій!
Від взаємних образ ігумен святими молитвами, як сталевим щитом закривається і думає,
Що наодинці ще довго протримається, він далі швидко йде і навіть на відпочинок
 Не зупиняється! Хоча він більше мовчить, чим говорить, але його тіло періодично
Тремтить, а іноді сильно зудить, що навіть не хочеться жити, адже не можна все життя
Тремтіти і на одному місці в повсякчас сидіти! Сергій готовий навіть дерево дружби
Відразу посадити, а його плоди всьому народу подарувати, тільки б у дружбі з усіма жити
І про чужі гріхи мимохідь не судити! Не можна час марнувати – треба бідних людей
Хлібом і м’ясом добре нагодувати, а самім швидко збиратися на полі раті! Гидко на себе
Зі сторони дивитися! Як ми могли в такій халепі опинитися?
                -***-
Ігумен сокиру у свої міцні руки знехотя взяв
І чорну рясу старою мотузкою навколо живота туго обв'язав,
А вже потім до ченця Данила негайно ж попрямував!
Там він дерев'яний зруб ретельно так рубав, що піт струмками лив,
Плати до закінчення роботи ні з кого не брав,
А тільки цілий день Сергій без відпочинку сокирищем махав!
Піт його обличчя заливав і струменями додолу збігав,
 До пізнього вечора за звичкою ігумен як віл орав,
А хліб поруч з ним весь час лежав і його біля свіжого пня очікував!
 Ніхто його під час роботи не окрикував і процес той не зупиняв!
Сергій по горло ситий нескінченним круговоротом образ,
Сонце вже зникло за чорними хмарами, а нові дні підуть услід за старими днями
От-от зачервоніє захід, братові в Христі допоможе тільки брат в сутані!
Проклинаючи Сатану, ченці зруб зрубали сажня чотири в довжину
І дві завширшки! А ну, подайте мені ще дошку одну, я її наверх жбурну!
Либонь, там і злякаю самого Диявола й Сатану! Зруб рубали по розуму,
Вийшов якраз, хоч бери й виставляй всій братії напоказ! І на цей раз
 Життя йшло без зайвих прикрас, але коли світ сонячний згас, тоді люди залишилися
 З бісами на самоті, тобто віч-на-віч з підлими ворогами, але попереду темна ніч – тіло
 Від жахів тремтить! Що ченцям робити, щоб цієї ночі вижити? Удалині від шуму
Міського й усього, що не є мирського, у самоті, де немає ніяких селищ, Сергій свою плоть
Вирішив перебороти! Він не відходить від роботи,але чинить бісам супротив! Йому
Хотілося, щоб допоміг Господь духовних сил набратися і холодна ніч завершилася,
 А задумане все-таки відбулося! Душу вже співає, але поруч змія звивається, проте сама
 Назустріч ченцю повзе! Приключилася несуттєва дурниця: закінчилася в глечику питна
Вода, але вітер освіжає  груди ігумена, той вітер продовжує зі сходу постійно дути!
Сергій сильно утомився й тільки на заході дня він, як подаяння чорний хліб прийняв,
Той хліб він потім наодинці доїдав, але найчастіше від голоду й холоду немислимо сам
Страждав, але якось виживав! Напевне, йому Господь здоров’я і віру в свої сили дарував!
Зубожіння частим гостем у монастирі бувало, жити було не просто: їжі й одягу ченцям
Часто не вистачало, але свою слабість монастирська братія рідко коли проявляла,
Але голод і нестаток їх ось так іноді вчиняти змушували: один раз два дні вони сильно
Голодували, начебто гірські орли й тільки тоді вголос заремствували: вони від тяжких
Праць уже давно втомилися, у поті чола всякчас трудилися, хоча й голодували!
Неймовірно ченці утомилися, але нерви їхні виткані не із заліза й стали,
Долали душу суму, хоча нікого насильно до слухняності не примушували!
Тоді про совість ченці забули, вона покрилася товстим шаром пилу,
Своїм учинком ченці Бога прогнівали, обіцяли й надалі свавілля не терпіти,
На Сергія вони нарікали, і піти з обителі йому пообіцяли!
Тоді дияволи їхнім розумом управляли, а ті цього навіть не знали,
А тому в їхні мережі самі потрапили! Люди, бережіться лукавого!
                -***-
Сергій навіть не мріє про збагачення, у його душі живуть і біль, і сум'яття,
Вони прагнуть у шлюбі поєднатися, але з бажаннями Сергія не бажають рахуватися!
І отоді він заспівав останній псалом, він гримнув над монастирем як небесний грім
 І луна гуляла за вікном! Сергій пішов напролом, тому що під жорстоким вогнем виявився
Божий дім! Слова молитви говорять, що за непослух Господь пророкує Пекло,
Де слуги Диявола нікого не пощадять! Хтось у трьох соснах заблудився,
Хтось заплутав, а хтось зарився з головою в пісок, але яке ж пуття по лісу в пошуках
Істини незрячій людині бродити? Їй ж могли чорти миттєво там убити!
Там були й роззяви, яких сумніви висушили, на них клейма давно вже нема,
А тому з усіх боків несеться безглузде марення!
Тиша прекрасна й страшна, межа терпіння розсічена
І тільки письмена не обмовляють задіяні імена!
Диявол затіяв торжество, але не вийде в нього майже нічого!
Балом править у цьому світі лише одне Божество й більше нічого! Все, що є - від Бога!
Преподобний як міг, так і утішав, про подвиги святих він братії часто нагадував,
Заради Христа ще потерпіти призивав, але голод на п'яти ченцям самотужки наступав
І от переломний момент вже настав! Господь ченців досить випробував!
Отець небесний живить пташенят своїх, коли пише свій мудрий триптих прямо на очах
У всіх! Невже Він не бачить їх у нестатку? «О, Боже, Ти де?»
- «Майте час і терпіння й Ви здолаєте будь-яку спокусу без зволікання!
Для нас і цього разу Господь посилає випробування, якщо хочете, навіть катування!
Ранком прийде достаток, Бог виявить своє всесилля,
Кажу Вам точно, що завтра на нас зійде Божа благодать!
Про все це ми потім  будемо нерідко згадувати!»
Це пророкування святого збулося, їхнє житло хлібами наповнилося,
Отоді щасливе житіє для ченців почалося, а то чомусь вони намагалися бути з Богом
Нарізно і поки не пізно, треба ситуацію виправляти, щоб чуби один одному не рвати!
Люди ті, що приїхали з дарунками від обіду відмовилися самі, але ченці не тирани,
У них уже зарубцювалися виразки й рани, але вони нагноїлися, а очах троїлося!
Вдячні молебні ченці відслужили, а потім благословення на трапезу від ігумена отримали!
Нас вони впритул до чудес Сергія привели, для нас вони краще, ніж поводирі!
У ту пору весняну виявилася спільність у силі людських відчуттів!
«Боже, будь  милостивий до мене грішного
І прости мені всі гріхи мої, як простив Ти,
 З Свого чоловіколюбства: митареві, фарисеєві,
Блудниці і Савлові, що гнав Тебе.»
                /Молитва/
                -***-

                Г   Л   А   В  А - 3

                ЧУДОТВОРЕЦЬ  і  НАСТАВНИК
                - 1 -
Чим більше до Господа спрямований людина,
Тоді й Бог сильніше її підтримує  зі століття в століття і так продовжується без кінця!
Божа печатка залишається на чолі, а людина свої сліди залишає на землі!
Бог заступається й окриляє, духовність людини навіть Бога скоряє,
Душі жагучі пориви Господь запалює,
А людина себе натхненним на землі відчуває,
Вона велике щастя тільки у Вірі здобуває!
Основна умова щиросердечного спокою в себе включає все те,
Що радість душі доставляє, це цілком відноситься й до всієї країни!
Той, хто Віру осягає, але Біблію і Євангеліє через слово читає
Або над суттю прочитаного ніколи глибоко не міркує,
В оману відразу ж упадає, а той, хто багато міркує, сам попаде у становище скрутне!
Напевне, ми ж всі маємо потребу у Всевишнім благословенні, тому що не вічні, а тлінні,
Хоча проявляємо недостатнього завзяття при збагненні Високого учення! Така суть буття
 І її ніяк не заміниш ні ти, ні я! Ось так!
                -***-
Чудеса грішник, якщо може, робить, однак частіше тільки безгрішний їхню суть розумом
До кінця осягає, але таке рідко буває, адже наше життя не дуже довго на землі тримає!
Чудо є, і чудеса бувають, але вони сяйвом Бога наші думки й справи опромінюють,
Коли щастям нашу плоть метушливо накривають, а миті зовнішній мир у всій вроді перед
Людством розкривають, але прості будні ніколи людський розум не вражають,
Тільки чудеса нас божою росою окропляють і допомагають вникнути в Божу суть!
Душі дуже треба пройти через брами небесного Раю, вона живе цією ідеєю й шкодує,
В тих місцях зовсім інша психологія панує, адже там зневажають нею і не сприймають
Серйозно цю ідею! У райській долині не повинно залишитися багато слідів від колишньої
Зневірі, суму і нудьги, але коли замкнеться коло нашого буття напевне не знає навіть
Суддя світу всевишнього, а нього є передчуття, що скоро закінчиться й наше життя!
Але кожне чудо свято в душі подібно до божого проведення миттєво запалює,
А перемога святості над злом розум настільки вражає, що відтепер ніщо віруючий людині
Не заважає жити і добрі справи творити тільки в ім’я бога! Бог же нас охороняє
Від диявольських нападок, мить дотику до Віри дивно солодка!
Закони Божого миру незбагненні, незрозумілі й непояснені,
Вони прикриті різнобарвним покривалом і дуже тонкою золотавою вуаллю,
А вся земля лежить під пишною засніженою шаллю, що прикриває слизький шлях,
З якого душі доведеться в зовсім інший бік звернути, особливо не вникаючи в суть буття!
Там немає високої огорожі, але треба постійно бути насторожі, адже тягтися треба увесь
Час тільки в гору, спотикаючись похапцем, щоб не попасти в халепу живцем, а потім
Описувати свій страх детально й у всіх рисах, адже буття брутальне і далеко не ідеальне!
                -***-
Ми ж ідемо слідом за всіма, але діємо за однією й тією ж старою схемою, ніяк
Не протидіючи вже роками відпрацьованій системі, а суддею тут виступає майбутній час!
Він незримий й нашими почуттями майже невловимий, як і будь-яке диво, час має тисячі
Звоїв, але їх також можна навіть у троїть, але для цього треба одне правило засвоїти:
 Можна будинок на століття побудувати лише на міцному фундаменті! Хоча під час
Загальної смути, коли холод лютий постійно бентежить і тіло, і душу, зробити таке диво
Практично не можливо! Адже час знову й знову вертається назад, намагаючись, суть
Буття досконально зрозуміти, щоб нові почуття для себе відкрити! Але марення, що люди
На чужій стороні самі напередодні знайшли, без сторонньої допомоги вже пішло вперед,
Щоб на свою сторону залучити простий народ, а у нього сльози лилися з обох очей, але
Він далі ішов і зряче, і кваплячись, як зачарований, але занадто згуртований тяжким
Життям щось збирається доводити нам!  Хоча сам теж не ходить в божий храм і не вірить
 Людським сльозам! На арені з’явились люди з піною на губах і збираються зі сльозами
На очах переформувати нас, але вже  відбулися події такі, які схвилювали натовп людей,
Але сталевим путом по руках і ногам їх зв’язали, щоб вони набагато кращими стали,
проте Ніхто не подумав про велич держави! Браво! А людина ризикова не хоче з життя
йди Достроково, але їй ніхто для виправдання не надає слова, а час йде геть і з’являється
На сцені новий гравець, не дуже розумний, але нахабний, який має голос дуже гучний!
Він першим стрибнув у потопаючий біля берега човен, інстинкт самозбереження був
Зламаний, але залишився час для нових спонукань і надій! Тільки злодій злий не може
 Зрозуміти шлях свій, а його дорога йде всупереч Богу! Хтось гучно б’є тривогу і відсуває
Натовп з дороги у надії там побачити свою власну знахідку, але в мирському побуту
Не змінивши колишню ходу не можна осягнути небесну висоту! І от його човен до дна
Йде з волі хвиль, адже він був переповнений і люд земний в нього сів не помолившись
 І з близькими родичами не попрощавшись! Він також незабаром на собі відчує велике
Горе, коли не зможе дати відсіч татарам і його тіло вороги викинуть в бурхливе море!
Тяжко жити на Русі людям старим, адже їм треба самим вступати в бійку з ворогом злим
І вибирати шлях майбутнього життя, але занадто мала у нас земля! Людина старіє
Від потужної ходи, адже йти їй немає куди! А куди б Ви пішли на місці того, хто відрікся
Від всього? Він не знав і не довідається вже ніколи про суть Божої волі! Ходою кволою
Він йде всупереч долі по дикому полю і має надію, що його розум кмітливий навіть
Зі злодіями колись порозуміється! Треба зрозуміти чудо, але простому люду це не дано,
Адже не завжди обговоренню підлягає воно! Що? Високий світ прагнень проходить
По шляху чергових крахів усіх надій і сподівань, але немає ніяких міркувань, як здолати
 Мерзотну погань!Через терни повсякденних сумнівів, юнацьких міражів і уявлень дехто
Вже відійшов від божих справ! Він вдав, що прийшов час для ігрищ і забав! Поза всяким
Сумнівом, важко пізнати швидкий поточний час, його не можна збагнути ні в спеку,
Ні в холод лютий, він тікає невблаганно в небуття, а все тому що тяжке у нас життя!
Час новоутворений - незборений, його стрибкоподібна течія науками ще не пояснена,
Хоча багато чого розжовано й розтлумачено, але до кінця не прояснено!
Здавалося, кожному чоловіку відома така проста й забавна дрібниця,
Але вся суть у тім, що без часу може запустіти рідна домівка! Її продадуть з молотка двоє
Хвацьких чоловіків, які дивляться на своє різнобарвне життя з глибини своїх років!
Спробуй мить любові хоча б на короткий час у свої руки взяти і цю мить надовго
Запам’ятати, щоб без довгих роздумів її відразу зупинити! Хтось вчинить супротив
 І в очах з’явиться подив: чому життя нас гонить з батьківського дому і воно не зважає
На нашу слабкість і втому? Навіть на цей раз швидкий час під впливом величезних зірок,
Розташованих у вигляді небесних борозен, людей до дій спонукає, адже протистояння
 Всякчас тримає і там тільки мудра людина супротивника перемагає! Безперечно, що цей
Світ є дуже не простим і небезпечним, але всі шляхи ведуть на занедбаний цвинтар,
 Де злодії вкрали навіть старий дідусевій ліхтар! Чинити їм опір було небезпечно
І страшно, але недоречно брати в руки рване рядно і думати тільки про соє майно!
У холоднечу й спеку в суєті людської важко знайти собі спокій земний, скільки не крути
Головою, усюди віє страшною тугою! Час до польоту як птах постійно прагне, однак
Ніхто заздалегідь не знає, чого ж він в своєму житті досягне?!
Час не можна побачити, його джерела неможливо передбачати!
                - 2 -
Мир існує в декількох площинах, але наші площини стоять на окремих осях!
У суєті днів відкривається чудо тільки на стику площин, де йде постійна боротьба
Рівновеликих і різношерстих ідей! Чудо від Бога, а не від Іуди, у когось є бажання,
Щоб воно допомогло йому в повсякденній роботі і на полюванні,
Але відкривається не кожному воно - відомо це всьому вже давно,
Воно попереду думки стрімко летить, а зло від заздрості несамовито тремтить
І за поділ цю мить постійно через силу смикає, тому що потреба в цьому ще є!
Воно крутиться навколо розуму твого, але розуміє його тільки одне Божество!
Тільки святим доступно воно, тому що вони живуть напрочуд праведно, але комусь
Стає завидно від того, що у нього немає доступу до Господа-Бога!
Розум же гріховний і бездуховний і у всіх гріхах саме він винен!
Повага без дещиці знання перетворюється з часом в самокатування,
Ми ж багато чого ще досконально не знаємо й не сприймаємо дотиком,
 Хоча науки, як можемо, так і вивчаємо й світ по-своєму відчуваємо,
Але як увійти у межі неземного світу навіть не представляємо!
У світ неземний серце прагне разом з душею навіть у мить фатальну,
 Забувши про речи брутальні і далеко не ідеальні і повірте, що туди вона проникає тільки
Після клінічної смерті! У запалі ж земної круговерті вона йде пішки брудним й розбитим
Шляхом, доки буття не піде шкереберть, щоб потім забути про справу святому!
Ми свою країну в годину визначену ворогам віддаємо й міняємо на мить порочну,
А потім сльози ллємо й згадуємо про колишній час як про щось святе, але життя далі йде!
Завісу, що відокремлює земне від неземного, ми не руйнуємо,
Своїм звичкам мовчки й у всім потураємо й у світ неземний тільки душею,
А не плоттю, тільки після своєї кончини проникаємо, цієї честі святої
Від Бога під час життя земного ми не одержуємо, а тому швидко скисаємо
І навіть ніс долу опускаємо й відразу з очей  простих людей зникаємо!
 Ми суті гріха не розуміємо! Як далі жити, просто навіть не представляємо?!
Нам же замість призначено пережити й порох, і тлін! Зовні все тече без змін,
Але, як і колись, людини тільки сьоме почуття прилучає до Віри, Любові й Надії!
Хто я такий? Невже і я готовий докопатися до суті й до основ,
Щоб позбавити землю назавжди від всіх несправедливих гріхів!
                -***-
Ми бажаємо пізнати світ неземний, однак він проходить якось стороною,
А ми само собою існуємо між небом та землею, але боремося за високу ідею,
Залишаючи безпросвітність за спиною, а знання не змогло добратися додому,
А залишилося вдалині за широкою й привільною рікою! Немає спокою навіть там,
 Де стоїть високий православний храм, адже там є межа, за яку грішникам переступати
 Не можна і потрібно діяти дуже обережно, щоб залящатися спроможним зрозуміти
Й осягти незнайомі науки а при цьому не забруднити свої чисті і немічні руки!
До збагнення душі варто прагнути, але в Христа нам дано вчитися все буденне життя,
Алгебру й геометрію буття треба розумом осягати й не тільки про себе, а й про свою Державу постійно дбати!
Ми потроху починаємо, адже на краю прірви вже стоїмо!
Думаємо, що вже багато чого знаємо, багато чого осягли й багато чого розуміли,
Однак понад алгебру й понад геометрію неземного світу досконально не представляємо,
Хоча до самої смерті намагаємося вийти зі складної земної круговерті і про пізнання
Неземних світів і Духа тільки мріємо спозаранку, але мислимо не широко, а вузько –
Точно так, як дід Стецько! Хто? Подивитися туди був би кожен вельми рад, але вузьке
Вікно закриває ранній захід! Іноді думки про проникнення чудесного в світ святого
І грішного й ми допускаємо, але існування неземного в земному насилу відкидаємо,
Себе спокусі піддаємо й темної ночі, і ясним днем,
Але неземні закони буття не розуміємо гострим розумом!
Хтось себе по іншому мислити змусив і світ у вигляді спирали один раз представив,
У фантазії буйної закрутив вітер різносторонній, але не вийшло нічого особисто в нього –
Тільки дуже спітніло долоні і сивиною по мимо волі покрилися скроні!
У пізнанні своєму думаємо тільки про одного - Господа свого!
Я теж нічого не зрозумію й не розсію відразу непролазну тьму,
Це ж не тінь зеленої діброви, що огортає буйні й соковиті трави!
Можливо, істина колись відвідає якогось розумного й невибагливого аристократа!
Розумні люди є, але їх не багато! Світ високих прагнень теж до краху схильний,Особливо
На шляху навіжених міркувань! Чиясь думка залишилася без вітрил, а хтось її вже давно
Сам по добрій волі схоронив, адже немає вже фізичних сил, щоб бути піддослідним
 Для неземних ділків! Що хотів, те й знайшов! Ось і тобі вже випустили кров, але забрали
З собою до Господа палке кохання! Про це свідчить народна чутка, яка ледь-ледь
Виглядає із темного закутка! До планет далеких нас постійно вабить лелека сумна,
Летить вона щорік далеко, швидко й високо, аж до небесних Богів і пророків!
Занадто цивілізованими, розумними високоорганізованими ми себе вважаємо,
Думаємо й сподіваємося так дарма, тому що буття навколо змінюється всякчас,
Воно про себе сповіщає завжди громоподібно, коли замість світла наступає тьма!
 Не позбавити розум від незримого найтоншого пута, все інше - просто «Фільчина
Грамота і напрасна праця», адже ніхто не може розраховувати на успіх і ніхто людину
Не віддаче за зайвий клопіт і дуже тяжку роботу! Ми неземне буття не осягаємо, а тільки
В думках його представляємо і лише інколи ми собі первісних поселенців Землі часом
Нагадуємо, і навіть музику Бетховена за чудо часом уважаємо, а його самого за небесного
Ангела вважаємо і віддаємо належну пошану йому за силу і несумірність розуму!
Можливо, що й ми під чиїмсь мікроскопом останні дні свої ледь-ледь доживаємо,
Адже постійний вплив Сатани й Ангелів на собі відчуваємо, але удари долі тримаємо
 І відбиваємося від ворожої зграї! Хоча чим далі час йде, тим менш розбірливо видно
дрібні Деталі, напевне якісь вандали руйнують чітке уявлення про світ в якому живемо і
Не дбаємо ні про що! Чи можна все заздалегідь передбачати й неземне крізь завісу часів
Хоча б один раз побачити? Бачення прийдешнього, яке у собі величезну інформацію несе
 І постійно живе в ім'я живого й сущого, але фізично для очей незримого, жорстокого
Й невловимого! Що це, як не баловство нашого уявлення? Напевно, по-іншому мислить
Божество, але нам Воно не говорить нічого, а рід людської втрачає свій спокій! От-то
Закінчиться цей чудовий сон, але не занадто правдоподібний він! Я до істини завжди
Прагну й ні перед чим не зупинюся, навіть якщо в дідуся перетворюся! Без правди
Зачахну, а опісля умру – не знаю: це на щастя, чи на біду!
Ми інтерес у науковому плані для Творця представляємо,
Однак тільки після смерті в неземний світ мимо своєї волі попадаємо!
Що нас там чекає, лише згідно Святого Писання представляємо, але точно нічого
Не знаємо, хоча подумки великі відстані долаємо і себе за володарів світу вважаємо!
Думки ж з піхов витягли гострий меч не для того, щоб у густих кущах залягти або лізти
На рожен! Дивні речі потойбічний мир з людьми давно вже веде, але спільної мови з ними
Ніяк не знайде, тому що кожний на себе ковдру тягне і щось і щось довести намагається!
Він на їхні голів сипле градом уїдливих гострот, щоб сумнішим став н               
Ми безмірно душею й серцем у чудеса віримо, але слабко підковані в духовній сфері,
Розумом тільки те відкидаємо, чого самі зовсім не знаємо, але на випадок уповаємо!
Суть і істину буття поки ще не розуміємо, у ній не бачимо сенсу і часом в стозі сіна
Шукаємо малу голку! Та й годі! Не одягаємося по погоді, але при кожній нагоді
Свою роль граємо, жінок спокушаємося й надію маємо, але всі свої думки Богові
Перепроваджуємо, але, здається, думка вже прокинулася від вічного й безпросипного сну!
А у відповідь - тиша! Буває, що людина воскресіння від смерті зовсім не відрізняє,
Тому що вона лише те розуміє, що особисто сама почуває, бачить і нутром відчуває!
Але ж воскресіння тіла нерідко в житті буває, у силу Бога таке чудо вірити розум завжди
Призиває! Тут розум і безліч заповідних людських дум, але істина завжди була одна
Навіть у колишні доісторичні часи, коли люди їли хліб і ковбасу, виготовлені за смаком!
А Віра над всією суттю буття переважає, і вона простий люд спонукує до почуття жалю,
 Адже Мойсей на своїх скрижалях написав слова, які людей поросту без меча вражали!
Тільки чудеса наші грішні душі вражають поспішно, квапливо й безутішно!Яких тільки
Таємниць не знає небозвід, цей мир не такий вже й простий, на ньому міріади всіляких
Зірок, їх там цілий хоровод! Вони один на одному гніздяться і майже нам на голови
Вечорами сідають, разом з нами мучаться і страждають! То народяться, а опісля
Умирають, то воскреснуть і знову оживають! У постійному русі небеса у всесвіті
Перебувають, але про це не всі грішники знають! З роками слабшають і потроху
Приходять в знемогу  від постійного руху, а опісля коли круговерть йде земля,вони
На неї зривають свій гнів! Побачивши цю пістрявість відразу ж забуваєш ти про суть
Мирської суєти, а в душі одні безглузді здогади, їх більше двох десятків, серед них є
Й гіркі, й солодкі, і на сенсації вони досить ласі! На Землі нестерпний сморід,
А від небес душа вдихає приємний аромат, напевно, вже прийшла пора з колін всім
Людям разом встати й суть буття самим усвідомити, а опісля, коли снігом вкриється
Матінка - земля, повітря свободи вдихати! Нічого не видумувати й зайвого не вживати,
А просто аромат ладану вдихати!
                - 3 -
Людей до Преподобного Сергія тягла людська поголоска, адже це були не прості
Й повсякденні народні слова, від яких навкруги йде лисіюча голова! Нам з дитинства дано
В Бога закохуватися і разом з Ним у довгий шлях відправлятися, але від молитов ніяк
Не можна відмовитися й з Господом про щось постійно сперечатися! Його влада прирікає
Нас постійно вишукувати незримий зв'язок між Богом і вівтарем у повсякденному житії
Своєму! Ангели оголошують гласно про всі бажання й не збуджують наші страсті дарма,
Як ніхто донині вони оберігають давньоруські святині від єресі й гордині! Із Сергієм
Поговорити всякий радий навіть під кінець свого буття! Позаду лихоліття – пора смути,
Порясній й бідування! Однаково й ти випробуєш благодать під час бесіди і геть відійдуть
Негоди й потрясіння, а небозвід синій-синій вже не тремтить від жаху та гніву!
                -***-
Я супротивник Енгельса і Маркса й до них у захисники ніколи не наймався,
Але що за чортівня, що в чергову річницю Жовтня я вдався в страшну тугу?
Момент не дуже приємний і особисто мені зовсім не зрозумілий!
У голові одна порожнеча й мабуть неспроста не можу зрозуміти нічого!
Навколо тільки тлін і порожнеча, кудись зникла духовна краса!
Щось, чи то грішне, чи то святе перекриває зімкнуті вуста,
А суспільні підвалини от-от подих людям перекриють
І вони стоять горою за тих, хто сповідає по життю гріх!
                -***-
 За  чудесними знаменнями Сергія слава слідом постійно бігла,
Їй не кричали «браво», але й не нарікали, от тільки парафіяни
 Виражали бурхливе тріумфування, а потім ранню ранньою вони благали свою рідню,
Щоб вона  викоренила  свою гординю і почила вивчати древні святині! Через діяння
 Святих у душі людей земних спускалася Божа благодать, а разом з нею без особливих
Зусиль заселялася божа рать, щоб приклад грішникам подать і старовинні святині
Відстояти! Але навіщо людям ганебні вчинки вчиняти, коли можна обідню відстояти
 І ні про що опісля не жалкувати! Хоча ноги болять і хочеться спати, але можна свою
Слабість загальними зусиллями здолати! Треба про душу частіше дбати і нічого в житті
 Не руйнувати! Як же мені всі випадки чудес взяти й миттєво їх перерахувати?
Там навіть після пісного монастирського обіду немає мар і марення, але є яскраве
Забарвлення свого буття,  яке відслужує Суддя навколишнього світу! Йому навіть діти
Приносять до храму різнобарвні квіти: «О, Боже! Ти тих людей, що заблукали і в лапи
Диявола попали, ніколи й ніде не переслідуй! Уже краще їх частіше сповідай! Ти їх
 Пекло не лякай, хай вони самі знайдуть дорогу в небесний Рай!»
Благодатні знамення Сергію от так відкрилися: у стін обителі святим джерелом вони один
Раз проявилися! Сергій жагуче біля калюжі молився, навіть кілька разів відразу ж
Перехрестився! Це місце хресним знаменням Господь осяяв, після того, як Сергій Його
Про це палко попросив! Він всі почесті Господу віддав і всі сили у свої руки воєдино
Зібрав, а опісля на саме місце став, звідки забило холодне джерело і з’явилася криничка,
 Правда є в тому, що  вона буда маленька! Джерело било воістину могутньо і пронизливо,
Як сонячний промінь воно не опікало, а охолоджувало чернецькі долоні! Сергій с колін
Встав, трохи помовчав, а опісля пильно глянув здалека в сторону молодого струмка, який
Сам Господь-Бог зненацька утворив для питва й монастирських забав, тому що його
Сергій про це попросив, щоб від спраги не нудитися й мудрості від цього джерела
Вдосталь напитися! Слово священне, що злітає з вуст ігумена поважного і розумного
Й до того ж ще і статечного, перетворює церковний дзенькіт у солодкий і блаженний сон,
А луна  від цього передзвону летить по околицях привільним і вносить за коротку мить
В душі заспокоєння, і відразу ж утихомирює гірке хвилювання, адже всі святі міркування
 Обмежують людські бажання! Для Сергія сан і Біблія - основи його буремного житія,
 Релігія - не тягар, вона вірогідно набагато сильніша, ніж всесильна муза! А джерело
Ще сильніше з часом б'є з Божої судини і кожна людина бачить, що сама природа плаче
І вся її енергія виходить звідти й пливе туди, де гріха немає ні взимку, ні влітку й все це
Йде в благо всієї ж планети! Таке у нас буття, що навіть зречення або відчуження вносить
В розум миттєве прояснення!
                -***-
Про другий випадок хочу особливо розповісти,
Адже в нього можна не повірити і його суть не зрозуміти,
Але я повинен його повністю переказати,
Щоб святе Діяння Сергія розумом змогли ми всі разом зрозуміти! Тяжко зрозуміти один
Одного, якщо ніхто не вірить Господу-Богу, адже тоді не вказує нам на праведну дорогу
 Я в цьому не дуже знаюся, але за кожне слово з Святого Писання двома руками хапаюся,
Адже воно йде від самого Бога! Розповім я Вам багато про що, про стан речей
В суспільстві і про тяжкі відносини проміж людьми! Отже вперед і з Богом!
                -***-
На околицях обителі жила одна багата людина, цю історію запам’ятають грішники навіки!
Велику Віру до Преподобного він мав, але коли його єдиний син тяжко занедужав,
За допомогою до Сергію прийти він відразу не посмітив, адже був не шпарко сміливим,
Але як створення Боже грішив він теж, інакше жити на землі ніхто не може!
Колись Сатана нас усіх знищить, якщо Господь людям у лиху годину не допоможе!
Усьому в житті настає край, однак людина перебороти свій страх все-таки зуміла!
До келії живим він сина все-таки доніс, але відразу Бог душу дитини на небеса підніс
Батько із плачем і слізьми Сергія докоряв, що із-за нього він останню надію на Бога
Втратив: «Краще було б, якби дитина дома помирала!»
Пишу, як у літописі - ні слова не збрехав! Отче наш, що єси на небесах, помилуй нас!
Безутішний батько залишив в келії «мерця», це слово пишу не для дотепу,
Але зглянувся Божий догідник над стражданнями батька і звернув свій погляд убік
Творця, він розібрався із батьком і молитви почав читати наодинці з мерцем,
 Міркуючи про Духа Святого й про буття досить не просте, але це ще не все!
Ще не закінчив Сергій молитви своєї, як дитя ожило і свій голос воно відразу ж подало,
Він донісся до простих людей, про цю бесіду відразу почули найближчі його сусіди!
Серед іншого цієї холодної вночі світло небес першими побачили очі, які ожилі серед
Ночі! У цьому ігумен переконався своїми очима! Сергій кидався вперед-назад,
Але все-таки знайшов свій найбагатший скарб! Зникла примара нічна, проклята і зла,
Але вона була явно не свята, він на землі давно вже ізгой! О, Боже мій!
Напевно, люди даремно говорять і все одне й теж гучно повторюють,
Що не буде ладу від пошуків у стозі сіна маленької голки! Будь обережним зі своєю
Уявою - усе в житті кінчається звичайним крахом, я пишу про це з жахом і острахом!
Це є навіть у світі найвищих устремлінь, адже існує безліч думок, однак ніхто не знає
Місцезнаходження й Пекла, і Раю, але є на землі обитель свята і я її вибираю!
Куди ж постукати або ж треба, що є сили, несамовито кричати, щоб нам прийшли брами
Від Раю самі ангели відчиняти! Пісню заупокійну батько вже не співай: єдиний дитина
Твоя, як і колись, здорова і жива - так що вручи від життя величезні ключі своїй надії!
Здивований батько не повірив очам своїм, він упав ниць до ніг святих, коли побачив сина
Знову здоровим і живим! Батько гаряче Преподобного подякував, а той його сина відразу
Освятив і розголошувати про чудо, що напередодні сталося, Сергій йому категорично
Заборонив, а опісля й батькові всі гріхи відпустив! Ожилі очі ігумена дякують, а вдячний
Погляд до небес несеться і Господу в любові миттєво клянеться, це його необмінне право,
Щоб мислити й думати розсудливо! Смерть страшна, вона немов височенна стіна, але
Й вона може бути наяву спалена! Не лякає її думки неймовірна глибина, тільки б
Звільнити душу від вічного сну, адже треба йти в далечінь безмежну!
                -***-
Ще один важко хворий у монастирі був,  якого Сергій без особливого труда від всієї
Немочі швидко зцілив, а він перед цим три тижні нічого не їв і не пив, але коли його
Сергій святою водою окропив і скуштувати їжі йому запропонував, той через час воістину
Заново ожив! Видужалого хворого ігумен відразу ж відпустив під лоно отчого даху!
Його не схоронять і в землю не зариють, не закопають, тому що живих людей ні за що –
Просто так, життя не позбавляють! Хоча там його притулок, а тут його вже не чекають
І милостиню йому не подадуть! Він мовчить зі страху, тому що боїться знову потрапити
 На плаху, яку сніг накрив і ледь праведну людину не погубив, але той вже готовий
 Без зайвих передумов віддати свою останню сорочку, тільки б не випробовувати
Мінливості долі! Цьому його навчали ще в школі, але примхи долі затьмарили очі
 І от посеред ночі людина молиться охоче!
                -***-
Інший випадок зцілення біснуватого вельможі був на аналогічний епізод дуже схожим,
Він душі простого народу знову розтривожив, і впевненість його в самому собі теж
Помножив! Він усіх в окрузі захопив, але безліч пересудів відразу ж одним махом
Породив, коли Преподобний душу хворого від бісів за допомогою молитов у мить
Звільнив! Він святе діло зробив, щоб цей чоловік праведно жив: землю орав и хліб
На полях збирав! Коли у людини є бажання стати  великою, отоді вона бореться Відкрито
з зазіханням на свої розумові здібності, а світло тим часом з’являється в вікні!
                -***-
Із збільшенням числа відвідувачів, поліпшувався добробут лісових небожителів! Адже
Люди по одежинці один одного зустрічають і погано одягнених ченців вони не розуміють,
До ченців  у поганій рясі неповагу часом живлять і навіть, гірше того, - ними нехтують,
Однак згодом, поцікавившись чужою думкою, у всіх гріхах себе обвинувачують!
Адже земля вчинками живиться, а їм немає ні краю, ні кінця, тому що людям належить
Чернецькі думки і серця! А розум молодий на одному місці ні хвилини не стоїть, він
Вперед нестримно летить разом з таємною мрією, а та з гордо піднятою головою йде
По життю і захоплюється кожною миттю! От так й змінюються століття, але не дуже
Змінюється людське життя, тому що у молодого покоління не вистачає ні розуму,
Ні терпіння, щоб відстояти свої нетлінні святині і все це із-за своєї непомірної гордості!
Воно багато в чому рідко коли погоджується з Господом - Богом, але в підсумку люди
Деякі по розуму незнайомців зустрічають, однак їхній одяг дуже сильно розум вражає!
 Чого тільки в земному житті не відбувається: добрі справи швидко забуваються, а негожі
Назавжди в пам’яті народній залишаються! Але розум потихеньку дзенькає й щось
Відразу ж темніє, а поруч щось шелестить і, як туман сіріє, а в повітрі вже чудо зріє,
Його тінь стає з кожною миттю світлішою, але про суть можна судити тільки пізніше,
 Коли проблиски світла накриють своїм покривалом хоч би малу частину грішної планети
 І не залишать всі запитання без відповіді! Коли на землі не буде потреби, щоб одержати
корку хліба треба тяжко працювати на полі свого сусіда з ранку і до самого обіду! Треба
Постійно боротися за ідеї релігійні і ніколи не втрачати надії, адже щоб  боротися за своє
Існування мало одного бажання, адже люди знають заздалегідь, що через коротку мить
Життя  їм обманом відповість! Але чудо є і воно серед людей не існує, а живе! Небагато
Часу пройде й усе святе всі перепони подолає і ключі від земного раю в кінці кінців
Знайде! Хто з ним поруч, не загине і не пропаде! На чудо можна дивитися й прямо
Й збоку, із Заходу й зі Сходу, але не буде пуття, адже Чудо приходить на Землю здалеку!
                -***-
Через Сергія діяли не тільки сили зцілювальні, через нього свою волю проявляли мечі
Караючі! Багато хто приходив в лісову обитель за мудрими порадами, а опісля ці люди
 Верталися окриленими! У живій душі сидить ніжне прагнення до постійного
Й повсякденного очищення, адже людина ж прагне все-таки по Божому напрямку йди:
Там її потяг, пристрасть і тяжіння, але не кожен піддає свою душу самокатуванню 
Й не усюди знаходить визнання правоти своїй! Плоть завжди насторожі й вона теж свій
Розум обережно й ніжно тривожить, а ціль все ближче і ближче і далечінь неосяжна стає
Персоною на диво дуже важною, адже вона слідує за діяннями святими, але всякчас
Залишається з кишенями пустими! Не мудреці, а самозвані жерці Віру проповідувати
Беруться і намагаються ці грішники в істину з головою зануритися, але правди
В проповідях тих ні на гріш! Що ти із лжепророків візьмеш? Але світ тим і гарний,
Що навіть люди легендарні не все в нім відразу зрозуміють, хоча вникають в суть!
Всесвіт не відразу здатний людині повністю відкритися, з ним може тільки суть буття
 Де в чому порівнятися! Я заздрити нікому не вмію: ні жерцеві, ні чарівникові, можу
Тільки спіткнутися й не у ту сторону повернутися, а потім зламати собі шию!
                - 4 -
Життя висунуло Сергія на пост всенародного вчителя,  Божого заступника й людських
Душ великого цілителя! Подяка й хвала тому, кого сама доля до джерела істини привела,
Йому благословення сам Бог послав і він прозріння через мить побачив, а опісля знайшов
Все те, що сам уже давним-давно всюди шукав! Преподобний виконував на Землі волю
Рятівника, Творця й Володаря! Йому думка одна прожогом з'явилася, що його діяння
На землі ще не завершилися, утомленим він палить холодну піч, але ситим спати  ніяк
Не зможе лягти, тому що сам живе серед убогості! Поникнув старик, а його зморшкувате
Лице було холодне, але він думав про натхнення своє і його погляд неприступний
І безвідрадний, тому що він до гріха нещадний! Розум його глибокий, але як перст Сергій
Був самотній! Бачиш сам, що він по руках і ногах зв'язаний путом жорстокими й лютими,
Але Сергій незворушний і Господь усе ще задоволений ним!
Бог  мир сам на землі створює, а все, що було, пройде, а що буде, про знає тільки сам
Господь! Злу не бувати і не треба час на нього марнувати! Нема чого на Сатану уповати
Й в його сторону головою кивати! У монастирях старці теж іноді тем мали потребу
Безмежну: їм потрібні поводирях, які б вже побували на заморській землі і щоб вони були
Розумними і кмітливими! Їх виділяють в особливий розряд, вони давали поради всім
Ченцям підряд, старців не вражало людське вбрання. Адже у них є зовсім інше завдання!
Той, хто у всім з деталями цієї історії досконально знаком, відповість, що правда над усе
 На цьому світі! Не хочу грішити проти Бога, Він дає добра нам занадто багато!
Старці завжди як мудреці славилися, і традиції православ'я вони ретельно зберігали,
І за законами Божими постійно жили, й основи старецтва вони заклали., адже самі
 Не грішили й Господа сильніше себе любили! Навіть у чернецтві доброчесність
Не залишається на самоті, вона є всюди! У Ченців є прагнення до добра і до уникнення
Зла, у них радість одна і біда одна! Але страсті  могутній вітер несамовито б'є в худі
І немічні груди, щоб вони коли-небудь теж пізнали і істину, і суть! Однак треба й надалі
У своїх діяннях гріх наперед передбачити, але скажу, між іншим, що ми самі жити
У святості, не дуже хочемо! Собі очі замулюємо, а опісля на божий світ плюємо!
Живемо як-небудь, але починаємо розуміти своє єство й Божу суть, коли між життям
І смертю вже роздвоюється природний шлях, і з його неможливо в іншу площину
Повернути! Немає гріха важчого ніж гріх мирських пристрастей у житті грішній моєї
Й твоєї! Старець відгукується строго про свої діяння в ім'я Господа - Бога!
«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє,
 Перемогу православним християнам над супротивниками подай
 І хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою.»
                /молитва Животворящому Христу!/

                Г  Л  А  В  А - 4

                Т   Е   Р   П   И !
                - 1 -
Сергій приймати дарування не забороняв, от тільки просити милостиню він нікому
Не дозволяв! На крайній францисканській точці зору не наполягав й непримиренні
Рішення  поспішно не приймав, але якщо Бог дарування давав - він брав й подарунки
Від чистого серця завжди поважав! Хто хоче святість відчувати й постійно Господу
Молитися а також відчуває потребу з покаянням до Нього звернутися, тому треба
В заміському монастирі хоча б на короткий час оселитися, щоб у важкому житті ченців
Ще раз переконатися, як сини людські стають синами Божими! Щоб не розверзлися усі
Джерела безодні, і вікна небесні не розкрилися, треба щоб люди самовіддано Богові
Молилися! Віднині всі стародавні святині стають великими гірськими вершинами!
Преподобний у житті був занадто простою людиною, коли йому було жахливо і почуття
Страху і тривоги він переживав, тоді йому було не до монастирських справ:  Сергій йшов
Злиденний і байдужий до благ, молиться в храмі: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло,
Якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю, а гріх, що живе
В мені!» У світі грішному й пихатому, де будь-яке чудо сприймалося як диво,
Сергій перевагу віддавав тільки святим духовним поривам! Він уже третій раз читає
Молебень заради нас, а в шлунку порожньо, але він щасливий від того, що трудиться 
Заради слави божої! Ігуменові не до жарту, ні до чого йому суперечки й примовки,
У келіях хоч кулею покоти, але не знайдеш їжі, можна шукати напомацки і нічого
Не знайти! Голоду знову ченцям вже не перенести, але ніхто не знає: звідки можна їжу
Привезти! Питання совісті і честі, але ченці всі разом навіть денний час думають про хліб
І про квас! Лише за допомогою внутрішньої мови Сергій коротає вечір зимовий,
Але вантаж прожитих десятиліть уже не прикрашає темні проміжки ці! Адже люди святі
 Постійно були заручниками убогості і біди! Як і все на білому світі, на древі життя
Добро Зло поруч зі злом спочиває, все постійно ґрунтується й заново будується,
Поки життя зовсім не заспокоїться, не затихне й не вляжеться, а Гордіїв вузол сам по собі
Через час не розв'яжеться і з іншого боку здається, що життя  в бездонну прірву весь час
Мчить і ось приходить та мить, коли квіти в душі назавжди відцвіли! Життя пред'являє
Свій рахунок і вносить в душу смуток, воно вчепилося у того, хто пощади ні від кого вже
Давно не чекає, але й на лаврах на спочиває! Але, відкидаючи суєту, кожний чернець
 Відразу ж ловить небесні думки прямо на льоту і шанує їх  за смертельну й безмежну
Прямоту! Він з головою поринає в усе живе, але проповідує учення святе й відкидає буття
Мирське, з заповідними словами летить до назустріч людям тим, що напередодні
Заблукали і дійшли до безодні, але не наносить їм каліцтва, а знаходить засіб
Для декількох осіб, щоб допомогти їм відійти від суєти і заробить грошей на одяг і хліб!
Він проти насолоди і я тої ж думки, геть всі сумніви, його ж буття прославляє мій твір!
Люди не даремно встають ледве світло, ледве зоря, адже у них тяжке буття! Вони зовні
На живих тварин схожі, самі лізуть зі шкіри, тільки б молитвами вгамувати дух на диво
Втомлений, але ще напрочуд міцний! Вони думають, що тільки ім’я того живуть, щоб
Подумки осягнуть Божу суть і талу воду перетворити у святу, не мертву, а живу! Алілуя,
Алілуя! Сергій відкидає від себе кожного, хто виступає проти волі Бога його! Сатана,
Відв'яжися! А у монастирі тече своє неквапливе життя, і ти над ним не глумися!
Йому всі під стать, вона може навіть виразки древньої Русі лікувати! Його ж буття
Призивало пізнати Божий Дух у первозданній чистоті! Мудрість і краса, духовність
І чистота, а з іншого боку - бездуховність і порожнеча, сморід і повсякденна суєта!
                -***-
Люблю тебе я, ненька свята, країна моя :грішна й благодатна, багатогранна й порожня,
Загублена й голодна! Точно не знаю, чому ж я в морі любові до тебе потопаю?!
О, древня Русь моя! Ти ж моя земля! Ти святість для мене в мороці земного буття!
Немає меж людьми примирення, хоча я у всьому знаю міру, не задовольняюсь своїм
Положенням, але важко тому, хто ні в чому не знає задоволення й поклоняється тільки
Бажанню своєму! Попереду страждання і великі знущання над самим собою, адже життя
Йде своєю неквапливою ходою! Помірність - перший щабель доброчесності й це можуть
Підтвердити дуже багато свідків! Скажіть своє слово, отроки! Тут уже не раз траплялося,
Що й у сильних духом щось усередині раптово ламалося і неодмінно губилася свідомість, 
Але було бачення, що зламано вже якісь члени! Людина ж не звір і не тропічна рослина,
Її ні до чого гріхопадіння або чергове світо представлення! Дурень незначний! Цей мир
Досить складний і вижити в ньому просто неможливо! Рідко хто згадує, що він не живе,
А животіє! Мир на тім і стоїть, що Господь багатьма мирянами майже вже забутий,
 Але, незважаючи на тисячоліття, війну й лихоліття Сергій всі так само молиться
До світанку біля вівтаря і на зеленому ганку! Людині святої не треба жити по-іншому,
Інакше її виженуть із божого дому і знову нові поневіряння, муки і страждання!
Сергій постійно вивчає заповідні науки, при невдачі не опускає долу руки, але їхній голос
Розум будить і відразу посилює тілесні муки! Він зі штанців давно вже виріс і йому
Пробудження в глибокому сні один раз з'явилося! І от тоді  він простяг до неба власні
Руки, дождався й томління, й нудьги, але думки ж у Божій владі, хоча мозок розділився
На дрібні частини і намагається в дискусії приймати саму активну участь! Його дитинство
Вже давно боягузливо кинулося в безвідрадну втечу! А людській череді потрібен
Розумний поводир, у якого душа без брудних плям і без великих дір! В ігумена лик
Блискучий, він же чернець і його поводир - небесний Отець! Він став відомим, хоча від
цього Відчував втому! Людям розказував про Садом і Гоморру, але всі люди на деякий
час Втрачають під ногами опору – особливо люди немічні і хворі! Він всі сили свої
Прожогом напружив і підняв над головою свій Божественний прапор і сам намагається
Позбутися від повсякденних колотнеч! З неймовірною прудкістю його молитви летять
Над поневоленою татарами землею! Усі рівні в межах цілої країни перед лицем 
Господнім,  але важко стати богоугодним, незалежним і духовно вільним!
                -***-
Русь, ти у святості живи й Бога ти ніколи дарма не гніви в мить святості й любові,
Не потрібні нам ні золото, ні багатство, поголоска й зловтіха, ні до чого нам гроші!
Головне, щоб процвітала справа державна, але в душі ти свої гріхи ніколи не воруши
І робити скороспішні висновки ніколи не квапся, а молися завжди від душі!
Небеса вже захід цілує, він по землі спокійно кочує,  але серце чітко чує, що інша думка
В миру вже існує, і долітають до слуху здиблені цунамі, які повсталі з рабства духу!
Не потрібна нікому мирська похвала, а в монастирі тим часом боротьба постійно йшла,
Братія була гуртожитком сильно незадоволена, тому що вже закінчилося її привільне
Життя! Ченці жили в привільному лісовому, але віддаленому краї, там в основному
 Без догляду тихо бродить худоба й по святах, що є сили, молиться збіднілий народ,
Але не всі ченці мали переписувачів під боком, давши відпочинок думкам, у прямому
Й переносному значенні, вони знову прилучилися до повсякденної переписки! Хто міг,
Той розплутував цей заповідний клубок, а от мудреці завжди ховали у воду свої кінці!
Ченці немов статуї з тесаного каменю, зовні виглядають чарівно, але досить дивно, адже
Навіть в цьому віддаленому від селищ краю вони завжди мали власність свою! Кожний
Вів сам, як хотів, власне життя своє, але знав межу всьому й не міг послати до всіх чортів
Будь-яку особу, щоб навіть ледве-ледве не нашкодити Господу - Богові! Проте ченцям
Було де схоронитися й від дощу, і від вітру, був свій не терем, а чертог, він ченцям багато
В чому уже не раз і не два разів підсобив і почату справу зовсім ще не погубив! Проте
Своє вогнище у кожний черниця давно вже є і він від всієї душі його любив, він своїм
Чертогом постійно марив і в ньому жив і Бога молив, але той його грішну плоть швидко
Остудив! Бог усім говорив, що розділ меж братіями глибокий, а кожний чернець
По великому  рахунку сиротливий і самотній, але з найясніших ніг уже сиплеться
Покритий цвіллю мох! Можна мохом обрости і зацвісти навіть напередодні теплої весни,
 Адже  все, що у ченців для споживання є – це людське, хоча і особисте! Ніхто навмисно
 Не займався розподілом майна, адже у всіх ченців була нужда, але нові втрати
 Відкривали монастирські брами - ті самі, за якими люди Господа весь час молили!
Саме Бог зберегти Віру на Русі тоді ченцям допоміг, Він зробив усе, що міг
І от підсумок: Диявол шукає будь-який привід, щоб під келією підпалити вже висохлий
Стіг! Ця новина – як на голову перший сніг, вона звалила молодих ченців з ніг, але через
Мить ченці змогли відкриті душі від Сатани щільно закриють! Так уже сталося, що ніхто
Досі не примічав свою втому, тому що думав тільки про справу і про свою державу!
                -***-
Чим ціль більше недосяжна, тим вона тягне до себе людей неспинно, вона й у спеку,
І в холоднечу по прогалинах і по калюжах, зрушує і кружить буття, але затягує його ще 
Тугіше, але душ спрямовується на небеса і летить ще вище! Вона не йде стежкою
Второваною по ущелині гірської, але вириває дух бур'янистий з побуту людського,
Щоб людина до самої труни менше думала про власний земне благо та свою утробі!
На шляху одні тільки калюжі і ями, немає спокою від людського тупоту й гамору,
Православним нині не до канонів ісламу, своє би учення справді пізнати,
Адже ненависна вража рать почне ченців у всіх гріхах докоряти! Як пити дати!
Треба постійно себе здержувати, адже тяжко йди безгрішною стежиною по долині гріха!
                - 2 -
На Русі будь-якого священнослужителя запитай і вони підтвердять, що черні в ту пору
Жили відокремлено один від одного, але це дух роз'єднаності і заздрості в життя
Монастирів вносило! Не від великої спритності потім пішли всі подальші події,
Справа дійшла до гуртожитку, кожний зробив для самого себе якісь великі відкриття,
 Що наша земля була створена для упередження зла! Хтось раніше зливатися із братією
Почав, а опісля немало зусиль доклав, щоб інші ченці по його дорозі пішли! Дехто
По всякому приводу тільки судачив і іноді плакав, але буття своє однаково він через час
Переінакшив і посіяв нове насіння, які прийняла земля! Тепер кожний на свою громаду
До сьомого поту наймитував, але жар-птицю за хвіст не зловив! Я згодний з тим, що
шлях, Затіяний Сергієм, був насправді важкий і досить небезпечний і хто по ньому оди н
раз Пустився, той  з роз'єднаністю й заздрістю навіки розпрощався і при своїх думках
Залишився і у всій красі пізнав своє буття! Ранню ранньою, ледь видимою серед погані
Й сірого туману, кожний чернець сам підкорював свою вершину з боку вицвілої долини,
Залишаючи свій будинок десь там, посередині, а в ньому є свої таємні святині! Серед
Бездиханної вологи чувся ледве уловимий скрип ніким не змазаної старої колимаги,
Але в їздового не можна відняти відваги: татари незабаром сюди от-от нахлинуть
І свої багаті намети на заході власноручно далеко розкинуть, багаття відразу розкладуть,
А ближні села зовсім знищать - от, що ігумена давно вже тривожить, і його страхи, немов
Сніжні лавини, воно постійно множать! Але чернецтво вже не роз'єднане, воно зусиллями
Сергія навколо однієї великої ідеї об'єднано, а різнодумство з келій витиснуто, адже
По його заклику взяв гору дух працьовитий і відбулося велике диво: йому скорився навіть
Чернець перекірливий! Відтепер і гори, і долини в їхньому загальному володінні, навіть
Ті, що лежать на далекій відстані, а майбутні покоління побачать за незримою гранню
Подальший шлях до співіснування! Часи в ту пору лютими були і ті, хто Богові служили,
Відмахували багато миль, щоб без зволікання на Русі почався рух назустріч один одному!
Сергій не досипав трохи й не давав собі ні хвилини перепочинку, а потім робив добрі
Вчинки, але в нього інколи боліла печінка! Кожний священнослужитель своїм боргом
Уважав: відвідати навіть віддалену обитель, щоб її кожний житель тільки за об'єднання
Ратував, з бісами бився й їх завоював, навіть духовну січу Сергій розпочав на загальній
Зустрічі, він народ призвав до захисту землі, що була поневолена, щоб попередити
Прийдешні криваві події! Русь необхідно захистити! Народ на деякий термін ожив, адже Його душу
ігумен дуже боляче розтривожив! Всі ченці стали абсолютно рівні, адже всі
Вони однаково бідні, але усе, що стосувалося зіву, природно, не доходило до утроби!
 Їй самій не до вподоби й нудьга, і сльози, провокації та погрози, треба пройти
Шлях чималий, щоб дух волі випірнув із-за незримих меж! Сам себе малими термінами
Обмеж, щоб, загалом, і в цілому ворогові хоча й з запізненням  відповісти ратною
Справою і без лукавства й баловства відстояти права своєї держави! Коли б люди
Всі стали родиною єдиною, а монастир став жити общиною, адже ні в кого немає нічого,
Крім Фаворського вогню, загальними стали навіть особисті речі! Вони стали збиратися
Разом кожен вечір і спілкуватися між собою, але повсюди знаходяться свої герої, які
Стоять за державу горою! Такій рівності ціни нема, од же тепер ченців ніхто не подолає,
Вони навіть кожний світанок разом зустрічали, а буденне життя протікало в блаженстві,
Особливо в дні весняних і осінніх рівнодень! Але дехто горював і навіть хрест цілувати
По ранках забував і до Бога зі слізьми волав, щоб той, взяв всі їхні потреби на свій
Особливий рахунок: не думка, а гра уяви, не сон, а тінь від сновидіння може миттєво
Перетворити протистояння відкрите в дружні стосунки, адже ми подумки далекі
 Від ворожнечі! Ми готові підставити свої плечі людям тим, що відстоюють ті ж самі речі,
Що й ми, проте це ще не все! Не всі ченці кинулися за своїм ігуменом слідом, його шлях
Їм невідомий! Усяке буття саме освячує гідність свою, але при житії такому, коли немає
Спокою дома ні вночі, ні вдень, нема рації ні в малому, ні у великому, адже давно вже
Загублена рідна домівка, а її силуети і контури зникли в зовсім іншому вимірі, а колишнє
Життя назавжди залишилося в батьківському домі, куточку воістину святому! Колись
Й ти сам підеш без постолів по шляху своєму босоніж, щоб завжди пам'ятати про те,
Що любов і єднання - це не багата прикраса, а почуттів і думок сплетення
На тлі різнодумства й сумніву, і нового переосмислення своїх же ідеалів,
Яких давно вже не стало, адже їх минулий час у народу давним-давно забрав,
Але воно проповзало крізь малі щілини, справа доходила до загального зволікання!
 Простим людям уже не до веселощів, але вони не схильні й до неробства! На жаль болить
 Голова і її не можуть зняти чудотворні слова! Жару спадала, спека була небувала й плоть
Втомлена в роздуми відразу ж поринула тому що на неї минулі спогади налинули
І на очах в усіх вона миттю перетворилася, але ще далі у густі нетрі поглибилася! Адже
Ніхто не хоче знову нікому вирити на слово, тому що кожен хоче чужими руками жар
Загрібати, щоб мудрішим і багатшим миттєво стати! І ось тоді Сергію згадалися дитячі
Роки, коли синь небес була схожа на величезний нетесаний хвилеріз, на який би він
 З великим задоволенням знову заліз! Щоб не загубити ключ запашного життя,
Треба б Сергію до самої тризни послужити ще крихту в благо своєї ж Вітчизни!
Але йому недруги докори кидали, багато в чому незаслужено молодому ченцеві вони
Докоряли, а інші ледве чи не безбожником його вважали, так вони думали й пропущення
Будували, коли на світ по вечорах дивилися, але багато чого до кінця тоді вони ще
Не розуміли! Постоли плили, з шкіри лізли, але пройшли самі шлях від ганьби до слави,
 А опісля вершили тільки добрі справи! Здобув Сергій до гуртожитку бажання,
Щоб припинити на Русі звади й злочини! Він був відданий цій ідеї до кінця днів,
Подивитеся на сяйво його потьмянілих очей! На землі й на небесах моляться всі,
Знехтувавши власний страх, тут же ще темно, а небо вже давно блакитним світлом
Ненавмисно осяяло і яскравим світлом облямована! А як нам жити, щоб не грішити
Й безгрішно дні свої до кінця буття прожити? Тут важко все однозначно й відразу
Вирішити, тому що нас із гріхами зв'язує ще доісторична нитка, яка тягнеться до нас
Здалека, тобто з великої відстані років і пройдешніх днів! Але як же нам бути? Невже
Заживо себе губити? Невже не можна зло зовсім на кордонах держави стрімко зупинити?
Користі немає ніякої в боротьбі проти миру злого,  але знову й знову на перший план
Виходить Дієслово або Боже Слово, адже воно істини нетлінна суть і її основа!
                -***-
Монастир на Маковиці був нічий, він не мав навіть продовольчої бази своєї,
Хоча розширювався й будувався по бідності своєї,  але Сергій любив своє дітище
З кожним днем все сильніше! Не мав Преподобний у монастирі власності своєї,
По душі йому чернецьке спілкування на тлі тих яскравих ведень, коли все вже в житті
Майже - що набридло й хочеться вийти за потайливі межі, щоб вогонь священний
Поширити миттєво по всьому туманному всесвіту! Тільки людина стороння може
Щасливою бути і на собі хрест відчуження постійно носити! Псує людей
Своєкорисливість, тоді їхнє буття нагадує висохлі листи, де немає ні суті, ні змісту, тільки
Пристрасть, зів'янувши ще повна всіляких планів! Наші ж знання - результат розуму,
Працьовитості й виховання, але всі люди прагнуть досягти величі, не дотримуючи
Елементарних правил пристойності! Така суть мирського буття, там нічого немає нового,
Оскільки там все є другорядне, тимчасове й тлінне! Одна й таж істота й більше немає
Майже нічого, повсякденна тяжка праця і є ще одне невирішене завдання і на нього
Потрібно витратити три ночі і чотири дні, але ці питання не вирішуються на самоті!
Тільки на небесах зважується наш кожний крок, щоб ґрунтовно, а не похапцем, адже
Життя, проведене на колінах, а не у стоячому положенні, викликає звичайний звірячий
Острах, а життя терпить крах!
                -***-
Бога Сергій про монастир завжди молив і про прощення Його від світанку до заходу
В молитвах просив, ось чому ігумен монастирське життя просто таки боготворив!
Він уперто просив Господа свого забрати з обителі всі старі рубці і шрами,
Нехай Бог у гніві розтопче всіх, хто ще залишився в живих, тиранів і лиходіїв!
А вітер оголює дерева, він природу ранить, а душі запросто продовжує тиранити,
Щодня пройдений ще один заповідний щабель, але помолитися людям лінь
У годину вечірню, тому й виростають біси все нові й нові зубасті труднощі, страждання
І знегоди! Життя невпізнанне й, незважаючи на все, йому всі докоряють і нічого своєму
Життю люди не пробачають! Завдяки молитві проникливої в житті монастиря намітилися
Деякі зміни, а ігумен поводиться гідно й статечно, у нього на все вистачає й мужності,
Й терпіння – він приклад для молодого покоління: встає з ранку  і працює допізна, хоча
Йому протистоїть сам Сатана, а проміж ними йде повсякденна ворожнеча і війна! Він
Диявола від стін обителі відганяє і йому погибель постійно пророкує, хоча з відкрито
Ворогує, тому що той в його обителі зло навмисно провокує! Але ніхто закликів окрім
Диявола в ночі не чує, а той по обителі повсякчасно снує і настрій ченцям псує! Він
Спокою цим людям не дає: ногами воду бовтає і каламутить! Люди, що ж  воно буде,
 Коли про нас забуде всесвітнє чудо? Сергій був сміливим, а в господарських справах
І спритним, і умілим, хоча зовні виглядав похмуро і строго, на чолі його є ознаки
Постійної тривоги, але він потроху забирає зло з непроторенною святістю дороги!
У нього вдача спокійною людини, але характер має крутий, він порядок наводить
Залізною рукою, але перед усім чернець молодий думає головою, щоб потім не мати
Клопоту з повсякденною роботою! Він не витрачає час даремно, хоча життя буремне
 На нього з усіх сторін тисне і от-от ногою, що сили в пах штовхне, але Сергій зараз
Не думає про це! Він свого часу жде, але той ледь-ледь йде і що він йому принесе?
Але він же майже святий, ще один крок і він буде жити вже на небесах! А у цій глухомані
Й святому пустищі жила одна благодать, хотілося будь-якого парафіянина обійняти
Й до себе як можна сильніше його пригорнути! Свіжим повітрям праведник сп'янений,
А красою природи просто підкорений, але народ поневолений не знає кращої долі ніж
 Працювати в полі і поволі йти до злиднів і убогості! Вода гуде в ріці, а поруч із нею 
Міцно на ногах стоїть дерев’яний монастир, він якраз неподалік від злиття двох річок,
 Щоб весь народ пив воду джерельну і обожнював весну! Але умови буття там такі, що
Не витримали б такого життя навіть сильні духом чоловіки! Учитися й молитися там
Треба до останнього видиху, тому що немає більше швидкого шляху до оволодіння
Світовими знаннями! Сергій же застосовував заходи покарання тільки з метою
Перевиховання! Замість того, щоб догоджати й звеличувати блакитне небо,
Люди просять у Бога влади, багатства, грошей і хліба! Облудність людських вуст
Викликають у душі й біль, і смуток! «О, Боже! Поверни скоріше святість у душі всіх
Грішних людей і не забувай про своїх новонароджених дітей!»
                -***-
 У рані ранній дивиться на цей мир неземна світобудова, там усе є результатом створіння
Людських рук і навіть кожний шелест і звук, потрібна праця чимала, щоб зняти всі шори
Й забрала з очей немислимо втомлених! Думка пробігла боязкою тінню як істеричне
Проведення,  але зникла вона через коротку мить у зітханні докору, що прийшов на Русь
Здалеку, здається, з посивілого давним-давно древнього Сходу! Там зовсім інше життя!
Ця частина світу тим же сонцем зігріта, що й ця, але Бога там у нашому розумінні немає,
Усюди там панує одне святотатство, а у пошані не честь, а пиха й багатство!
                -***-
Сергій спритно використовує будь-яку обстановку, щоб без затримки воєдино з'єднати
Роз'єднані буттям рівні половинки! Але життя як трясовина, у себе усмоктує й гори,
Й низини, але єдине, що його узагальнює, а не розділяє на грішних й святих, це Богом
Створений чудовий триптих на тлі фарб блакитних! Менше думай про втрати
Напередодні збагнення щирої Віри, вона під шум капелі заіржавіє без справи, її зло
Й мучило, і їло, а потім снігами замело, без пробудження  надовго залишило, а коли
Зовсім уже розвидніло, почуття від Бога сховали і усе, що вони посеред зими добровільно
Нагромадили, а вже потім глибоко в нутро своє прожогом зарили і ледве своє «Его»
Назавжди там власноручно не погубили! Добре, що голівоньки заживо в дрімучому борі
Не склали, в то б навіки почили в глибокій і сирій могилі! Сергій на коліна вставав
По ранках і вечорам, завдяки провидінню він голос Господа через годину почув,
 Про розширення свого стада учнів йому Бог тоді тихо передвіщав! Сергій слухав Бога
Сидячи і Його образ перед собою чітко бачив, а потім на коліна став і гучні слова сказав:
«Коли Тебе я, Отче, чую, Твій голос всіх благ земних вище, ми ж всі йдемо по Твоїй
Дорозі, трохи втомилися й знесилилися, але Твій глас нас знову воскресив, він наш дух
Наяву оживив!» У великій радості Преподобний до себе ченців підкликав, однак Симеон,
На жаль всіх, тільки кінець бачення застав, потім докладно про усе він монастирській
Братії особисто розповів, адже сам Господь цим баченням святі справи ігумена
Благословляв! «Що є людина й що за користь Богові від неї, створення злого
Й грішного?! Що є  благом для неї й що є  зло для неї? Куди ж поділися великі ідеї?
Немає нікого в порівнянні з цією істотою більш хижого й неймовірно жорстокого!»
Скарбниця серця ігумена Господу відкрилася, а душа від щастя в сторону небес швидко Кинулася!
Небесний мир Сатаною ще з місця не зворушений, а на землі люди навіть
У дрібній воді щодня тонуть! За наказом царя небесного серце Сергія вже готове боротися
З всякою шушваллю знову! Смію Вас запевнити, що важко зміст Віри одним махом взяти
Й виміряти! Божественне осяяння відвідує душу іноді, але от у чому лихо, що так буває
В буденному житті не завжди! Щастям і теплотою душа сп'янена, а перед нею лежить
Бездуховна країна, віднині Сергій сидить начебто приречений жити біля монастирських
Дверей! Йому зі своєї сторони видніше, що братії стала жити набагато дружніше,
Але відкриті двері ведуть земний світ до постійної втрати, адже люди не бачать залізні
Грати і продовжують в занепад і безлад впадати! Їм здається, а не сниться, що душа
До праведності  завжди прагне, але це дійство є великим і недосяжним, але щось тут
Не в'яжеться, потім воно на долі народу в цілому позначиться! Вдень і вночі ігумен
Просто зобов'язаний бути пастухом у братій своєї до кінця днів своїх! Скільки ж можна,
Говорити про те, що зробити гріх не дуже складно, але всякий до гріха само особисто
Прагне і на себе його ковдру постійно тягне, не відаючи де святості непорушна границя,
З нею б не заважало й нам поріднитися, щоб духовно всім перевтілитися! Сергій кожного
Ченця змусив, щоб він у своїй келії добрий ремонт справив і за монастирським статутом
Все там сам обставив! Сергій міг тільки від Бога залежати, але не повинен свій голос
На ченців підвищувати, адже вони не злодії і не люті кати, щоб до такого стану дійти,
 Коли люди хворі залежали тільки від їх долі! Не вистачало ченцям чорного хліба
Під широким і роздольним російським небом! Їхні ока без зазору вимагали тільки
Плотського задоволення! Сергій довго правив і після себе відмінний монастир своїм
Нащадкам залишив, хоча його невелике боже царство жило турботами всієї держави!
Сергій відкашлявся трохи й сказав урочисто й у міру строго: «Таких, як ми у світі
Небагато, але перед нами лежить терниста дорога, можна скрутити собі шию,
Якщо бути роззявою і не слідкувати дуже пильно за своїми справами!
Кожний з нас, по суті, великий воїн і він почестей  має бути удостоєний!»
                -***-
Всюди чути ридання й стогони, а люди плачучи й горюючи, відразу кинулися прожого
Урозсип, а разом з ними і я горюю й уже, здається, знову з дияволом подумки воюю!
Сумніви ще б довго душу терзали, але тим часом Ангели стріли на землю вдень і вночі
Що сили метали, тому що на захист поневолених душ вони прожогом встали, війну
Розпочали, але їх вороги посеред людей вічно жили і їм було до снаги таке буття, адже
 Небесний суддя не завжди захищає людське набуття! Хоча сумніви самі випливають
З пітьми, тому що хочуть бути постійно разом з простими людьми! Боже, Ти їх зціли
 З великої милості і з великого милосердя Твого і проти їм всі провини, просвіти їх очі
І розуму навчи, щоб люди змогли чинити опір своїм і Твоїм ворогам і супротивникам,
Адже вони тут гості не дуже бажані, однак людська свідомість навіть на полі брані
Поводиться досить дивно й лицемірить на прощання: замість того, щоб прощати, вона
Починає сама себе вихваляти і злодіїв повсякчас прославляти, хоча їх потрібно сажати
За високі мури і залізні грати!проте у Тебе єдиного, Боже, милосердя є, так що прости
 Наші надмірні гріхи, адже той час прийде, коли наші вчинки всі розкриються сповна
І про це весь мир сповістить голосна луна! О, Господи, Ти нам радість людську поверни
 І  від ворожого полону визволи, адже навколо немає гарної долі, окрім сваволі нічого
Не бачать очі! Навіть в ночі люди зрячі нічого поруч з собою не бачать, окрім променів
 Небес, які на коротку мить можуть зняти раптовий стрес, але процес роз’єднання душі
І плоті постійно йде і до чого все це простий народ доведе?!
                -***-
А ченці тим часом вірою й правдою хліб на їжу собі добували, вони плоть прос форою
Зціляли, молитви напам'ять запам'ятовували і бісів за допомогою святих молитов 
З обителі виганяли, а грішники самі голови додолу схиляли, але їх життя кращим
Не стало, тому що пристрасть повстала і вона людей спонукала вникнути в давно забуті
Деталі! Але монахи продовжували робити діло святе: з тіла погань виганяли й прагнули
 Навіть в темряві істини засвоїти і собі допомогти, хоча тяжко йди напомацки, але
Уп'явшись очами в бездонне небо, а в них у спілкуванні з Богом виникала велика потреба,
Але лінь і млість були супротивниками їхнього привільного бігу, адже на подвір'ї вже
Станули гори сірого снігу і пішли в небуття й сигма, і омега, але у фантазії буйної відразу
З'явився трепет багатобарвний! Усі вражені побутовою картиною, поруч ліси спалені
Майже до половини, але свята вода як і раніше струменіє з низини, немов з гігантського
Й древнього глечика! Важко й тяжко бути на Русі святим, однак ми своїх ченців шануємо
За поважний вигляд, саме їм спасибі говоримо, але у них немає ні хвастощів, ні пихи,
Їхній характер нічними молитвами врівноважений і навіть Господь ними вражений!
Сергій же ченців іноді соромить, а Господа завжди боготворить!
                - 3 -
Митрополит Алексії про життя братії все досконально знав і у всім монастирю
Допомагав, Преподобний же сам собі помічників обирав і обов'язки між ними по розуму
Розподіляв! Цінувався там порядок, але не обходилося без накладок, але вже закінчився
Занепад, опісля до митрополита відрядили гінця і йому про чудо, що здійснилося, ченці
Самі оголосили! Поступили відважно, але, напевно, ченці лісового приходу мир творили
Господу - Богові на догоду в будь-яку годину року! Всі мешканці обителі, які здатні
До тяжкої праці, говорили самі собі: «Я собі душу в праці відведу, а потім перед Богом
Ниць впаду, адже лише у нелегкій праці й молитвах я насолоду для себе  знайду і після
Смерті душу в Рай спокійно приведу!» Але от у чому лихо, навіть ченці вмирають іноді,
Отоді сходить із небокраю їхня провидиця зірка! Так, біда ніколи не проходить одна!
                -***-
Слава, що приходить після смерті, - запізніла, а душу втомлена й по виду вона, як зоря
Рожево-червона, або ж вода потала, але своїх  соратників ряди вона вже покинула
І залишила свої справи, яки творила задля держави, але як і раніше зберігає у своїй душі
Древні святині, адже на землі залишилася її родина, там її Батьківщина! Жила вона чесно,
Це усьому світу повинно бути відомо, але як її приймуть там, у піднебессі і яку їй ангели
Оголосять останню звістку! Всі вже давно на місці, без натяків на кровну помсту, у них
Теж совість є! Серед люблячих її чимало є людей гідних і вони безліч справ пристойних
Зробили для Русі! Слухати б братії всі наставляння й поняття свого ігумена, адже він
Говорить виважено й обдумано, однак суперечила братії тому, хто вів їх тільки
До Господа одного й, судячи з усього, чималих праць  це коштувало йому, щоб людей,
Що пізнали жорстокий жереб, змусити задуматися про зоряне небо! Від хліба Сергію
Дістаються тільки дрібні крихітки, а руки від тяжких праць майже що відсохнули, до того
 Навіть провидіння боже ніяк не може здолати ці повсякденні підступи! Поруч тлін
І суєта! Слава Богові, що душу потроху залишають неправда й порожнеча, адже життя
Завжди пишеться тільки з білого аркуша, а все інше – суща нісенітниця, але життя
Не триває без кінця – це аксіома для кожного ченця! Людина народжується й живе
Не заради слави, вона в цьому не раз переконується, коли розумніше, ніж є, здаватися
Намагається, а потім прилюдно в цьому кається й уже нікого не соромиться! Ми ж самі
Насаджуємо порочні вдачі й заохочуємо всілякі забави, але щира слава завжди долею
Мертвих була! Доживали до її вершин деякі, тому що її гострі відроги кожному  скрутять
Роги, а людина  - істота божа! У геніїв незавидні підсумки, вони багатство не збирали,
А тільки в убогості постійно жили і на собі випробували всі види насильства, голова ж
Кружляється від його достатку! Живемо ми не для того, щоб пити і їсти, між іншим, є
Таке поняття гучне, як честь! Господь нами до кінця ще не опанував, хоча Він хрести
Православним на шиї одягнув, але влада стоїть йому на заваді, кари небесної вона ніяк
Не боїться і нічім не гребує й не кається, але весь час намагається й там, і тут своїй волі
Підкорити весь православний люд! По королеві й слава, і честь! Мир такий, який він
Насправді є, а пошана – поняття скороминуще, адже вона є  в часі у минулому
 І в сьогоденні! Всі ми не вічні і тлінні!
                -***-
Сергій у жалобу давно занурений і стурбований він, що мир у чварах уже похований!
Якщо смерть прийшла, у цьому нічия провина, просто несе історія всі підряд імена,
Ось-ось запустіє країна, часом вона втрачає й генія, і негідника, кричать й загрожує,
Й у всьому їх докоряє, своєю безмовністю всім досаждає, але сутичку не припиняє!
Чого лукавити? Справу ту ще можна поправити й генія серед живих навіки залишити,
 Але чи зможи він знову своє життя відновити?
                -***-
Лише зрідка виростають їхні насіння і звучить слава, як обірвана буттям струна!
Живих не звеличують майже ніколи, щоправда, виключення бувають іноді,
Легше зробити більш ніж те ж саме, просто до своїх учинків треба ставитися суворіше
І спаси нас, Боже, імена мертвих ще раз потривожити! Нікого з геніїв на Русі нині майже
Не залишилося, але й життя не зупинилося! Зрідка тільки одна шушваль на шляху Сергія
Попадалася, адже вже так в житті сталося, що вона в святі пенати таємно прокралася
І навіть те, що по суті ніщо, приховано під землею, але його побачити зможе тільки
Святий, адже у нього є голос гучний! Не міркує тім'я, але поповнити знання йому
Довелося, здається, прийшов той час, коли не можна божу істину залишати біля нас!
Кінчається колись життя, невже воно прожито даремно? Тоді навіщо ж я хрест на груди
Святителя Русі допізна цілую? Алілуя, алілуя, алілуя!невже я своїм життям ризикую?
Що буде завтра, не бійся розгадати, все, що послано долею, вважай за благодать!
Навіщо чогось у житті домагатися, з долею й Богом постійно сперечатися?
Чи не краще на півдорозі перекреслити у своїй душі всі вісімки й нулі?
Без них же живуть й царі, і королі! Навіщо ж нам ці вісімки й нулі?!
Наші душі володарі труять, коли ще живим вони пам'ятники ставлять,
Ми ж згоряємо від сорому, а для влади й людей всемогутніх - це суща дурниця!
Не було в них ніколи ні дещиці честі й ні грама сорому!
                -***-
О, віроломство душ і світу підступність! Їхнє царство серед суцільного митарства!
Як нам відшукати шляхи в небесне царство? Розтаскали церковне оздоблення царі
Й королі по всіх селах багатої й жебрачці землі! Немає в житті земній людям щастя
Ніколи, їх підстерігає  доля зла і вона завжди влазить у всі людські справи і діла! Життя Із
плямою ганьби обіцяє одне на всіх лихо й горе, але все-таки примітний образ Божий,
Який здалека на нас самих завжди схожий! Щоб у Рай нам колись потрапити, варто
Не жити всмак і перед вівтарем на коліна впасти, щоб молитися й уночі, і вдень, треба
Бога заклинати, щоб Божа рать допомогла нам не пропасти і цілісність держави відстояти!
Треба пост дотримувати, щоб духовну волю на небесах знайти, а що ж робимо ми?
«О, Боже, Тобі ми клянемося, що в лоно церкви все-таки, зрештою, повернемося!
Всі ченці в зборі, самі безгрішні давно вже пильнують у дозорі!  Буття ось-ось
Закінчиться провалом, якщо у світі втомленому ніхто не хоче розчищати свою душу
Від повсякденних завалів! Багатство й влада - все це тлін і порох, не прагне до них жоден
Чернець, адже їх на шлях істини наставляє творець! Вони встають відкрито
На повнокровний захист православ'я, тому що його безправ'я змусить меж собою битися 
Села й станиці! Чим же ми тоді будемо пишатися? Небо блакитне вже, здається, готове
До смертельного бою, усім напрочуд православний люд встає з колін!
«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє,
 Перемогу побожному народові нашому на супротивників подай
 І Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою.»
«Тропар до Хреста і молитва за Батьківщину»

                Г  Л  А  В  А - 5
                ГРІХ  Є ТЕ, ЩО ВІД  САМОГО ДИЯВОЛА  ВЗЯТЕ!
                - 1 -
Багатство й Владу уходять, як у пісок вода, ми ж приходимо в цей грішний мир,
Природно, не назавжди, але викупати свої гріхи ми прилітаємо тільки на час сюди!
Обмиванню грішне тіло піддаємо у великого ставка, щоб вода всі наші гріхи із плоті
Змила тепле літо миттю й назавжди, але куди ж поділися божі плоди? А вода всього
Дорожче у житті багатьох поколінь простих людей, говорю я діло, адже мені єресь
Слухати набридло! Звісно справа, що ми належним чином не боремося з лукавим!
Бути грішниками ми не бажаємо, але регулярно грішити, як і колись, продовжуємо!
Світ божевільний, але з його гріхами безуспішно бореться молодий ігумен, Сергій
Мучиться і страждає, але багато хто на своє буття уваги не обертає, і тільки головами
Ці люди всякчас качають і дивляться з подивом на щасливих у всіх відносинах людей!
Але ті люди, що вже давно загрузли в бруді й у гріхах, а Бог же перебуває в забутті, сонце
З висоти припікає, а Сергій постійно проблеми в обителі вирішує! Немає нічого
Неможливого для мислячих людей, хоча їм важко позбутися від залізних пут й ланцюгів!
Тільки Сергій досяг загального схвалення тому, що віддавав перевагу тільки
Всевишньому благословенню! Міра повинна бути у всім: у справах грішних й у святих
 Й уночі, і вдень! Мир жорстокий, а ігумен шукає свої могутні повітряні потоки,
Щоб у майбутньому не настільки вже й далекому позбавити країну від всіх людських
Пороків! Головне: пощадити свій дах і жити скромніше й тихіше, щоб розум наш
 Не затьмарився, Сергій прямо до Бога в час проповіді звернувся, але в даремності Своїх
зусиль відразу ж переконався, тому що його країна рідна одержала від Господа Голосного
прочухана і цього ніхто зараз на Русі не заперечує! Як і в інших народів
 Є й серед слов'ян і бездарі, і духовні виродки! Їм легше разом боротися
Із совістю й честю! Їх не змиєш потоком слізним і не перекинеш додолу голосом грізним!
Вони перекинуть святість додолу і з голосним тріумфуванням і словами свари разом
З татарами опісля розчиняться в сизому тумані!
                -***-
Кожний чернець любить Бога на власний лад, мріє про Рай і заперечує Пекло!
Доїдає від хліба кірки, але святість уже давно відтягнута на задвірки, адже догнивають
Старі підпірки навіть у молодої душі, але погляд покірний готовий видалити траву
Бур'янисту без докору ы ворожого свисту, щоб Богові на догоду надати совісті повну
Свободу і не допустити нового духовного розброду! А Сергієве стадо ще стоїть перед
Небесною огорожею,  а гріх стриножив навіть того, хто до волі вже дожив, хоча свої
Досягнення сам стрімко знищив і ледь себе не погубив! Ніхто не хоче більше
Біснуватися, адже кожний сам бажає в гріху своєму ігуменові зізнатися!
«Напоуми, Всемогутній Бог – Отець, навчи нас, нікчемних невігласів та неуків,
Профанів та незнайків! Не лишай нас, Господи, на життя в Раю райдужних надій!
Святою водою нас, Боже, окропи, і Дух святості на багато років у душі зміцни!
Не знаю, чому з тих, хто пішов у Рай або в Пекло, ніхто не повернувся назад?!»
Невже провиною всьому гріх і море прижиттєвих утіх, що блищали постійно на землі,
Проте вона поросла високим бур'яном, напевне, із-за своїх вад, адже степовий вітер їх
 По землі далі що сили жене і не проявляє дещиці жалю до свого ж скромного хазяїна!
Гріх - наш Каїн, у нього немає нареченої, крім думки від буття геть-чисто відстороненої!
Навіть у лісовій глухомані святі думки бувають напрочуд гарні для всякої чесної душі,
Адже тільки там є приємний для серця волі аромат, але є в Бога заборона на повернення
Тих, хто вже зник з небосхилу, навіть, коли ці люди ще не були похилого віку! Коли і я
Грішну землю навіки покину, то єдино, разом із собою візьму на небеса свої святині!
Сергій, послухай, ти в монастир вкладаєш свою безгрішну душу, але гріх овечий просто
Давить на оголені плечі, він немічне тіло постійно калічить й беззмінно приводить
Людину до каліцтва! Але нутро здається незаплямованим і чистим, хоча буває плямистим,
Часом бачиться спокійним, а іноді гристим, світлим і променистим! Хочеться спробувати
Плоди з Райського саду, але яка ж досада, вони нам не до вподоби, адже в Раю не всім
Подають сік зі свіжого винограду, але він несе нам щастя й відраду! Чому ж Господь сам
За мене вирішив, що я неправедно жив і тільки всякчас грішив? Хто мене в той час
За руку схопив, коли я любов злегка пригубив! Хто мою душу зрозуміє? Хто до мого
Положення хоча б подумки ввійде? Адже чай невпинно йде і ніхто не знає, де нас
 Смерть знайде?! Ніхто не чує слів моїх, а вони мимо волі лягають у цей вірш,
Я ж нутром почуваю їх, а рядки горді й уперті й стають норовистіше з роками!
Ми попадаємо в мир земний з волі чужої, хоча ми ж з тобою не винуваті перед Богом, але
Він нашу долю визначає багато в чому, хоча й Він не дуже захищає нас від гріхів інших!
Гріхи ж ці перекреслюють всі бажання і позбавляють надії, що колись збудуться всі наші
Таємні мрії! Вони як малолітні діти! Їх можуть дияволи темною ніччю полонити, але
Не можна без мрії на цьому світі жити! Хто окрім Бога зможе нас від бісів захистити?
Духовно убожіє слов'янська нація, хоча, загалом, процвітає вся земна цивілізація!
Назріває якийсь рух, але все вертається на колишнє положення!
Все приходить на круги свої, тому що такі закони земного буття!
А самовпевнена знать ще намагається почуттями своїх народів управляти, їй важке буття
Зрозуміти і тому вона вимагає, а не просить, не жне, а в підніжжя свободу косить,
Поводиться єхидно й проблисків у її поводженні навіть поблизу не видно і єдино,
Оберігають людей і понині тільки древні великі православні святині!
Немає дня такого, щоб людська заздрість знову й знову плоть не палила,
Але життя – це суцільна гра, але вона у глухий кут думку вже давно завела
І з кожного чоловіка зробила не воїна, а звичайного сільського козла!
Всі суми життя від народження до самої тризни ми повинні пізнати, а земна благодать
Стає примхливіше, адже без неї нам важко жити, однак її нам самим не поховати, адже
Нам дано Бога до самої смерті постійно любити! Ми породжені, щоб казку зробити
Бувальщиною, хоча  вітер засипає сірим пилом і гіркоту, і сум, адже їх несе чеснота
В безвісну далечінь! Амінь! Амінь!Нам Богом колись і щось відміряне було,
Але для Батьківщини милої не залишилося більше сил, але щоб її душа й тіло ніколи
Геть-чисто не зотліли, а жити й любити повнокровно завжди свій народ хотіли, просто
Людям необхідно напружити свої останні сили і під гул церковного сполоху, навіть якщо
На душі буде немислимо жарко! Адже ти сам станеш жити не дуже багато, нагадуючи
Собі того солдата, що давно вже відслужив і свою солдатську справу  вже зробив! Але він
Озброївся палицею сукуватою, хоча й ти трішки щастя зажадаєш у вигляді оплати
За аромат волі, який принесуть нам весняні води, але вони підуть назавжди, як у землю
Потала вода, ці рано посивілі роки! По примсі людей всі страшнішим стає світ
Людських пристрастей, а на станції попутній ці гості миттєві породять гріхи
Без рахунку і будуть допомагати Сатані шукати для себе повсякденну роботу! Ми ж разом
З гістьми черпаємо насолоди величезними жменями, а  звід небесний затьмарює красою
Чарівною скороминущі сумніви з приводу чергового гріха, хоча зміниться народна думка
І дехто вже відрікається від своїх же переконань, і відходить в хитку тінь самоти! А весь
Гріх тому, що правлять бал на Русі флірт і кумівство! А з ними безчестя заодно, саме воно
Велике зло на Русі створило, а потім про нього навіки забуло й завісою розум закрило!
                - 2 -
Відрізняй пряме від кривого, а грішне від святого! Що тут такого? Святість загинула
Й воскресла знову, вона пробуджена від вічного сну и продовжує гнути лінію своє!
Відійшовши від шуму світового, але забувши про буття земне, вона пішла назавжди
До ізгоїв, намагаючись там знайти джерела духовного спокою, але блукала там дарма,
Хоча вона утомилася жахливо, але поводилася гордо й владно! Святість прожила свій
Довгий вік і от уже повернулася на земний нічліг без перекірливої вдачі й це її
Безсумнівне право, але його не можна перетворювати в дитячу гру або в забаву!
Живи не тільки сьогоднішнім днем, а думай постійно про прийдешнє своє!
Трохи потерпите і прийдешні події оголосять відкрито й строго, що за тільки
За допомогою Бога для роду людського буде багато дано! Адже Господь через пророків
Своїх для мертвих  і живих створить небачений триптих!
                -***-
Жінка  - мати й дружина, але вона джерело плотського бажання, а воно обіцяє душі
Строкаті страждання, з нею й понині свої дискусії ведуть люди святі! Якщо нині погано,
Так буде й надалі, сподівайся, що смерть тебе стороною обійде, а ти не підеш по прямій
І пристрасть не буде лагодити розбій над твоєю душею! Котиться щастя до моря втіх,
А поруч веселиться страждання й корчиться від болю сміх і з висоти небес зрить Творець,
Чи доходить до глибини людських серць Його свята благодать, але іноді доводиться
Й плакати, і ридати, щоб суть буття до кінця все-таки зрозуміти і на Бога опісля за своє
Буття вголос не нарікати! Рішення про життєвий шлях, що нам усім у мороці буття треба
Буде пройти, приймається не нами, усе вирішується там - під блакитними небесами,
Тільки зрідка опромінює нас Господь своїми чудесами! Коли й я по великій ідеї подумки
Й ґрунтовно пройдуся, то не відразу своїми ж принципами саме їй поступлюся,
Я панувати над миром не прагну, але жити й творити добро завжди кваплюся!
Буває, що дарма на щось злюся, тому що як білка в колесі від зорі до зорі верчуся,
Але все це - справа порожня, вона ж грішна й не свята, смішна й потішна й не завжди
Протидія проходить успішно!  Життя своє завжди бере, але закриває чомусь розумним
Людям рот і рідко коли буває саме навпаки! Життя зло покриває, а доброта від цього
Тільки постійно страждає! Воно лінощі виганяє, але слабість духу постійно заохочує,
Адже не всім підряд суть буття доступно й виразно пояснює! У неї немає бажання
Розтлумачувати смертним людям щось, навіщо ж затівати скандал і з'ясовувати, хто й що
Й у кого украв? За пояснення Сергія дякую і його за скромність я від душі обожнюю!
Ігумен перегортає календар церковний і привносить Божу істину в наш мир духовний,
У величі строгій він постійно радиться з Господом - Богом, підводить останні підсумки,
Але люду незнатному його думки не завжди доступні й зрозумілі, хоча Сергій щось тихо
Шепотить і стискає хрест міцніше, йому так набагато легше вести пристойні розмови
Про поводження людське! Він спустошений, але його дух не поневолений!
                -***-
Життя пройде, і ніхто його назад уже ніколи не поверне,
Думати про повернення - порожня духовна й розумова витрата,
Адже ми люди не імущі й не багаті, не вчителі й не меценати,
Ми бідні, а не аристократи, люди не публічні
 І вболіваємо в основному тільки за справи особисті!
Ми просто тліємо у світі цьому й немає задоволення від Старого й Нового Завіту,
Нам заважає все на цьому світі: і близька рідня, і слухняні діти, і порядки ці, навіть
Книга, яку приходиться подовгу тримати в руці! Адже ми грішити продовжуємо й зло
Власноручно вкушаємо, навіть коли Біблію читаємо, то спимо й голосно позіхаємо, а суть
 Прочитаного ледь-ледь розуміємо, то мовчимо і про щось подовгу сумуємо! Чиясь
Зовнішність перед очами  ледь-ледь миготить, і вона нам ока туманом застеляє, а зла доля
Життя на шматки завжди розриває й з кожним днем день смерті мовчачи наближає! Вона
Бога від душі народу відокремлює, але, зрештою, ратує за всіх святих батьків! Життя
Повинно бути назавжди відділене від ганебної життєвої плями, як і країна, адже вона
 В нас завжди одна! Невже душа в бабу перетвориться і їй уже не можна, як колись,
 У зашийок щастю вчепитися? Що це, як не кінець надії? А вона давно й сильно б'ється
 В закрите вікно, на склі видно її єхидний слід, а далі напряму немає й той, хто його
Швидко на землі знайде,  той природно, що с тане духовно і морально міцніше, але чи
Стане йому від цього набагато легше? - Не знають про це ні душа, ні серце!
Хоча воно щось приглушено напівголосно шепотить, але по милості високій
 Саме витає далеко, удалині від суєти й склоки! На очах у народу всі його
Великі і малі пороки, вони виставляють себе напоказ, породжуючи й біль,
І страх! Язик бог що бовтає, що життя волю до болі сушить і важко поворухнути рукою,
Щоб та стала перед тобою! Старовинні ікони іржавіють на стіні, а зло не згоряє навіть
 У вогні, але рідко хто на дозвіллі згадує про посивілу старовину, а народ від голоду
Мерзлі овочі гризе, у той час як злі духи злобливо плазують по череву! А простий люд
Тільки святим духом харчувався, але немічним постійно залишився!  У ту ж годину світ
Пробудження лише на коротку мить згас, але це вразило нас!
Коли у важкій життєвій битві, грішна душа вже ушкоджена,
Схилися перед хрестом у молитві, і полегшення принесе вона!
Душа пристрасна й владна, своєрідна й прекрасна, тільки руку прямо простягни,
 Як пороки її миттєво зникнуть і згинуть, як колись, вони перепурхнуть, а потім на мить
У далекій вічності завмруть! Вони ж спокою людям навіть удень не дадуть, а тільки
 До смерті їх ледь-ледь підведуть! Але Господь щиросердечні страждання полегшить,
Разом з нами Він їх тягне, хоча постійно прагне зберегти добро державне, проте серце
Людське в страсті згоряє, але Бог наш розум істиною рідко коли збагачує, але не всякий
Грішник її відразу ж осягає й не всіх людей Бог на благу справу благословляє – інакше
В цьому світі не буває! Не може наші гріхи стерти нині й надалі навіть невибаглива
На вид содуха, але варто тільки захотіти й в очі правді в упор подивитися і почати нові
Ідеї висувати, щоб на почуттях людей надалі ніколи не грати, як відразу свою благодать
Подарує народу Спаситель, Він і Творець, і Володар наших душ і сердець! Свічу
Блаженства Бог запалює іноді, але не збагнути нам діяння Бога ніколи! Господь наш світ
Створив, разом з нами й за нас Він мучився й страждав, і куди  Він уперше не ступав,
То завжди під його стопами знову навіть мертвий мир заново оживав!
З Богом у душі нам не страшно будь-яке  кліше, нам важливо одне, щоб душу для блага
 Миттєво відкрилася й у неї чергова молитва одним махом вкотилася! Вона біг часу
Не сповільнює, але за неправду людині постійно докоряє й у неї щось завжди шпурляє,
Але нам Бог допомагає перебороти й негоди, і неминучу смерть! Щось розболівся
У Сергія поперек, а опісля молитви зник відразу біль і залишилися всі перешкоди давно
Вже позаду! За добрі справи Господь не  жадає від нас нагороди, а ми будь-якому чуду
Нині раді! Під куполом превеликим ми дивно з Богом про душу говоримо, але розмову
Починаємо тільки після того, коли остаточно згрішимо, хоча самі рідко добро творимо,
А тому зло не швидко, сподіваюся, але все одно переможемо!
Господь утомився, Йому остаточно набрид весь цей безпричинний скандал, 
Він тільки на мить затих, але не відрікся назавжди від слів своїх!
Люди свої бажання постійно задовольняють, проте постійно засуджують тільки те,
Що зовсім не розуміють! Не всім дано поважати те, що честі гідно, а тому ще диве сіра
Маса в основному непристойно, як із бідного, так багатого класу! Я ж теж боюся
Звалювати на свої плечі сповіді тяжкий вантаж, проте ловить ніжний слух все те,
Що шепотить наш заколотний дух! Думаю, що не удасться всі пороки суспільства
Вирішити земній цивілізації, адже вона вже давно перебуває в прострації і ніхто
Не піклується про її скромну репутацію! Але божа Віра Сергієм заново відроджена,
Проте й вона не завжди канонам Бога у всім залишається вірна!
                - 3 -
Якщо суть вірогідно розумієш ти, то в яву швидко втіль свої таємні мрії й сни, особливо
 Напередодні весни, адже душа недарма охоплена шаліючим жаром, однак, у житті
Такому, не всякий зможе ужитися разом з високою мрією і тим більше услідкувати
 За грандіозними подіями! Проте незважаючи на все, ми живемо і діємо так, як вміємо!
Звичайно, життя дуже швидкоплинне, адже нічого на землі немає вічного! Летять
До небес наші моління із проханнями позбавити нас від чергової спокуси, але довгий
Шлях від гріха до благословення, хоча і є якийсь сумнів, що саме в освіті  є основне
Наше земне призначення! У кожної людини є своє тлумачення законів буття, у мене
Теж є позиція своя, але вона як те вогнисько чи багаття, біля якого прості люди
Зігріваються від холоду і голоду, а опісля відмиваються від бруду, коли постійно
Пам’ятають про ганебний вчинок Іуди! Дорожче всього на світі для віруючого в Бога
Молитви всі ці! Сергій відразу став набагато твердішим, ніж самий загартований у полум'ї
Метал, а з піднебіння високого й настільки ж далекого від нас лилися думки потужними
Потоками і ось він йде широкими кроками в напрямку свого храму, щоб за високими
Брамами всю холодну ніч залишатися з Богом віч-на-віч! Він благодать вдихає, а думки
І міркування самі туди проникають, де їх уже давно не очікують і не підстерігають!
Їхній устрій таких же складний і в теж час простій, проте і він порушує вільний політ,
Адже він волі духу не дає, а думок бурливий потік несамовито пре й тільки вперед йде!
Наш кінець єдиний і від нього ми ніяк не відвернемо, навіть якщо вся родина на наше
Буття якось вплине! Наслідки свого буття ми лише добрими справами полегшимо, але
Якщо ми своє життя якось погіршимо, отоді - визнані наші й ночі, і дні! Ми й зараз
Спокійно грішимо, хоча на Господа уповаємо й про вчинений гріх мовчимо! Диявол тут
Як тут, він відкидає подалі істину й суть, а в руці стискає товстий батіг, адже у цьому
Грішному світі двічі два буде не п'ять, а чотири – про це знають навіть діти! Розкривай
Свою кишеню як можна ширше або латай свідомо всі невидимі діри, щоб пломінь
Пекучий освітив наші гріхи набагато краще навіть у тьмі дрімучої, а кожний випадок,
Що в долю прожогом увірвався неминуче, сам у вчиненому гріху миттю би зізнався
І потім душею своєю помилувався, для себе ж він завжди він старався і дбав, проте
Зовсім не  з того свою справу розпочав, щоб люди позбавили свої душі від бруду!
Думки до серця долітають, небеса ж слів на вітер ніколи не кидають, вони як сухі поліна
Несуть у душу пломінь Божого благословення! Себе за ганебність Духа люди не даремно
Нехтують, тому що Богом вони самі зневажають, а свої й похоті догоджати продовжують,
Хоча свою смерть як удар долі сприймають! Ця милість нам не по заслугах, нам диво
Напередодні в білому одязі з'явилося, адже нам показалося, що Господь став відданим
Другом, проте в яву тільки зло втілилося, тому що святість народом геть-чисто забулася,
Вона за величезною стіною, а за нею стоїть злий ізгой! Ніколи ближньому яму не рий,
Тоді й ти знайдеш собі вічний духовний спокій, про нього без всякої передумови
Красномовно говорять високі щиросердечні пориви! Господи, ми ж самі часто не віримо
В праведність Христа, у такі хвилини буття  грішна душа особливо буває й дурна,
І порожня! Саме так тоді знехтувані слова вирікають нерозкаяні вуста, лише Ісус зрить
На уклінних з мальовничого полотна! Довірся й відкрий свою душу Христу і залиш
Геть-чисто всю мирську порожнечу, але не пропалюй буття даремно, а просто кажучи,
Живи без витівок і постійно плати Господу оброк, щоб ти кожен рік мав великий успіх
 В буремному житті, проте якщо ти не бажаєш Бога любити, тоді тобі немає потреби
 Велику плату за свої провини платити! Він же буде нас благословляти і на вірний шлях
Наставляти! Так колись робив уродженець Назарета, чиїм видобутком стала Віра ця,
Вона сильніше всіх на тім і цьому світі, але святість уривається в кожний будинок
На світанку, хоча  зимовими вечорами ми від неї відвертаємося ненароком самі!
Кожна людина прагне до мирської величі, все це стало давньою традицією!
Він - перший, Він і останній, хто відкинув різномовну поголоску й різношерсті дурниці
Та нісенітниці, і не зважаючи на всі дурниці, в умовах бездоріжжя люди один на одного
Стають схожими, адже вони лізуть із шкіри, щоб качатися покірливими! Але вони
 Практично не чують один одного вже давно, хоча у Христа за печами є золочені храми,
А в них не маєтки ы фільварки, а злиденні ы жалюгідні халупчини,
Його життя пролетіло мимо, позаду залишилось  кільце із сірого Попелу й сизого диму,
але їхні пориви до землі долітають, і мир у всіх гріхах відразу ж Вони викривають самі!
А святість серед тварин тулиться, їй нікуди вже квапитися!
А що ще з нею може трапитися? Вона не дивлячись, залишає все, що залишилося позаду,
Їй є чим пишається, нехай диявол своїх же діянь сам засоромиться!
Багатство нашої душі в Христі, нам слід її розміщати завжди в чистоті!
Нашого минулого в нас не відняти,  а стан древньої Русі чужоземцям
 Ніяк не зрозуміти! Неможливо людину навіть за життя достеменно взнати
І від злодіяння себе на всі випадки буття миттєво застрахувати!
                -***-
Перед очами миготять сторінки всі підряд, як дні майже вже прожитого життя
Вишикувалися в екзотичний ряд і стоять там послідовно! Роки як Вавилонські вежі,
Закривають своєю тінню навіть день вчорашній, жити було страшно і дуже важко
Вибиратися силоміць з трясовини, щоб не звертати увагу на неприємні й повсякчасні
Новини, які постійно надходили від людської родини! Але лихоліття змушує нас
Докладно згадати про дні лихі, а також про буття людей святих,  адже вони стоять
Із стародавніми іконами й руками, схрещеними на грудях, підтримують їх, щоб не дай
Боже хтось їх людей грішних не зробив супроти них якесь зло і постійно ченці читають
Псалом «живі помочі» і вдень, і вночі і просять Бога їм допомогти і стати в допомозі,
Але у нього немає такої змоги, щоб стати кожному грішнику у пригоді! Чому грішать цілі
Народи, але при першій же нагоди звертаються вони з проханнями до Бога? Єдиними
Думками, немов путом обплетеними, люди не виглядають стрункими й одухотвореними,
Адже вони чимось до кінця не вдоволені! Їх думки в промені меж собою зливаються
Й у глибину душі кожного мирянина не швидко впроваджуються, пішовши
З нескінченності всесвіту, скидають додолу джерела глибокої вічності! А Господь сам
Свій хрест підносить до збуджених губ, адже це тест на те, що буде й те, що є! Але
Все-таки совість Сергія як і раніше до болю гризе, проте його не просто прийдешнє
Тривожить, воно страхи міцно множить! Цікавість ігумена зачеплена: «Чи це кінець
Означає все – кінець  білого світу? Невже помремо і ми, і наші безвинні діти?»
Але Сергій пережив і дощ, і град, заметіль і снігопад й були слова, сказані кимсь із нагоди
Й невлад, вони чорні й колючі, от-от у жмути розірвуться багрово-чорні хмари, таке
З ними й раніше бувало, прикладів тому в житті Сергія є чимало, здається, що час
На одному місці зупинився і справа дійшла до смішного, але вагомим виявилося Боже
Слово! Усе від Бога, коли мислити поважно і строго!
                -***-
Сергій піднімається в духовну височінь, а життя протікає без повторів і реприз,
Позаду залишилися стужа й охолода, а рядом кружляє неміч і біда, а на полях ідуть своїм
Чередам неспішні жнива і душа ігумена горда нині як ніколи! Русини бусурман побили,
Їхньою кров'ю води своїх же рік покропили й зробили велике диво, адже вони ледь
Не вперше стали нагадували не незграб, а ведмедів перекірливих! Позаду залишилися
Завірюха, морози й сніги і от російська рука встромила свій спис у голову всім
Ненависного ворога! О, Боже, скажи ж народу, що грішити йому негоже й варто бути
Завжди насторожі, але той, хто короткозорий, не бере у свої руки величезний дерев'яний
Лук і стріли! Кожен займається тим ділом, до якого особисто його ще з дитинства
Привчили, а все те, чому батьки своє дитя навчили, залишається назавжди в дитячій
Голові, адже всі думки потребують великої підтримки від близької рідні! Безумовно,
Що вся Русь повстане поголовно й у годину славетну разом піде на кровопролитну війну
 А коли виграє останню битву, досягне розквіту свого і  проводир державний, могутній
 І настільки ж славний у тому процвітанні знайде приємне забарвлення, якщо проявить
І совість, і сумління і з нього приклад буде брати молоде покоління!
                - 4 -
Ще багато можна про життя ігумена говорити, навіть про те, як він міг добро творити,
Але час роки жене й з розуму цілі народи зводить, навколо та біля істини люди бродять
І постійно свої підсумки підводить, але не тоді святою стає дощова вода, коли в єресі вже
По вуха загрузли й селища, й міста і вже згоріла не одна слобода, а народ постійно Убиває
повсякденний нестаток! Як же душу треба роздражнити, щоб вона теж захотіла Святої
води вдосталь випити?! О, Господи, Ти Сергію допоможи, а людям святою Молитвою
ґрунтовно промий мозки, але під святість треба підставу підвести, а вже опісля Зривати
старий лист з календаря, щоб  знову подивитися очима новими на готовий майже Початок
свого прийдешнього буття! Треба його стіни заново зводити і дах будувати, але Звідки  ж
нам сили черпати, адже навіть за прості думки чимсь треба Богові платити,
А на що тоді ж злиденним людям існувати?!  Сергій, ти духом кріпися й постійно зі злом
Розумом і хрестом борися і завжди прагни в надхмар'я! Прийшла пора небеса завоювати!
Скільки ж можна Русі на землі мучитися й страждати?  Хватить їй ярмо на своїй шиї
Носити й із усякими покидьками дружити! За добрі справи треба щедро платити, але дах
Над головою немає за які гроші грішній країні зводити! Віч-на-віч люди готові дати
Ворогу відсіч, а щоб спільно виступити супроти бусурман – кишка тонка у кожного
Громадянина і мужика! Русь до війни ще не готова цілком, вона зі злом усе ще наодинці,
Слава Богові, що ще й жива, і здорова, більше про погане і зле не скажу ні слова,
Хоча вони суть буття і його нетлінна основа! Ігумен, подвиг ніколи не буває скаженим
Чи занадто шаленим! Вистачить з нас гризтися й гарчати кожен раз і ченцям права свої
Постійно качати, адже вже наближається час свою країну з мечем в руках захищати!
Хочемо чи не хочемо, але якщо підступного ворога не переможемо, то остаточно
В рабство назавжди угодимо! Сергій, не погребуй й ти справою святою і встань поруч
 З натовпом, адже ти став священиком , щоб служити людям до самого гроба! Навіть
Зараз всі країни нехтують нас як суспільний і громадський клас! Це йде ще з тих часів,
Коли вже Сергій був у глибокій могилі похований! Служиш ти Богові чесно й людина
Всім людям відома, але з тобою князі погано дружать і, що ще гірше, ченці не дарма
По ночах тихо-тихо тужать і журяться, що люди не тими справами на дозвіллі часом
Займаються! Їхні вуха бог знає що слухають, а зло мири тим часом валить від води
До самої суши! Божа благодать, як пити дати, незабаром заблищить і німб самих небес
Її чоло зненацька увінчає, але небо щось таїть і приховує, ченці зрять в ока обоє, хоча
Й бунтує їх голодна утроба, але дивує мирян їхня худорба! У кожного торба висить
За плечима, але не буває диму без вогню, адже мирське буття на людей єпитимію
Мовчання накладає! Кожному з нас по заслугах відплатиться, але пройде деякий час
І не стане нас, але щось після нас залишиться! От і Сергій  півночі молиться, щоб
Жоден із прокажених не врятувався! Така година настане, коли грім небесний, що є сили,
Серед темної ночі гримне, він на землю полум'я принесе й підніме власний прапор!
Будь-яка ж Вітчизна жадає від співгромадян і хоробрості й героїзму! А звідки їм взятися,
 Коли немає куди чесним  людям податися?
                -***-
Господь приймає молитву твою й мою, однак не люблять люди істину в цьому краї,
Усі бажають бути в Раї, але часто самі попадають у петлю й пастку! Я ж Русь боготворю
Й Богові дякую, як Учителю й своєму Судді! Грішити нікому не дозволяється, однак
Усяке в земному житті часом трапляється, людина навіть на гріх через власний сміх
Занадто безглуздо натикається, але руки ченців сплестися навколо Сергія повинні,
Адже такі, як він Батьківщині сьогодні особливо потрібні! Доля відбиває поволі останню
Секунду чи годину, так нехай же Господь пощадить усіх нас і надішле благодать
Із космічних висот, але чи зрозуміє народ все те, що йому дає Великий Господь!
Адже не всяка жриця стає красунею и богинею, а кожна ікона - православною святинею!
                -***-
Сергій мав розум холодний, вступаючи із супротивниками в битву нещадно,
Він молив Бога про щастя Вітчизни постійно, а татари розправлялися нещадно
З жінками й дітьми не на поле брані, а в хліву й у сільській лазні, а опісля посміхалися
Спотайна на прощання, вони творили суд по своєму бажанню в поле й на галявині,
Не проявляючи дещиці жалю до городян і селян! Народ зрозумів оттепер, хто тут
Прокажений звір? Народу потрібен простір, довгі вила й гостра сокира!
Сергій усе виконував, як Богові було завгодно, з жебраками поступав шляхетно,
Але складно людину від пороків своїх відірвати, якщо його продовжують страсті постійно
Хвилювати! Як же їх тяжко подолати?! Важко змінити людську природу навіть Господу
 На догоду! Чим більше нам дано, тим більше ми бажаємо, у нас є море мирських турбот,
Хоча про прийдешнє ми часто забуваємо, доки смерть до себе не забере й у жмути душу
Не порве! Куди ж життя йде? Ми ж смерть, а не життя за благо вважаємо, свої ж гріхи
Від усіх приховуємо, проте використовуємо життя марнотратно й мислимо тільки
Умоглядно і не дивно, що навіть в останній час життя саме відштовхує нас! В убогості
Й у бідності без особливої потреби ми потроху задовольняємо свої природні потреби!
О, Бог! Ти справедливий і строгий, але нині крайній термін для внесення змін в душі
Людські, адже ми істоти живі, але  горимо в огні  буття, але ніхто не може покращити
Своє життя и навіть всесильний небесний суддя  вважає, що люди його гідність інколи
Ображають! Коли б Він Русі на ділі допоміг, тоді б ніякий збіг обставин не змусив людей
 Відректися від великих божественних ідей! Бог є творцем усього: і розкоші, і неймовірної
Красоти убрання і обробки неземного творіння, іменує мого початком Буття!
Бог - Всевишній Судія! Напевно, ми – все Його здобуття, проте безладною залишається
 Земля, де влада вся тільки й робить те, що приборкує людей від волелюбних ідей! Боже,
Це Ти ведеш нас до небесної вершини й навіки, і відтепер благословляєш земні святині!
                - 5 -
Я ж у храм іду за праведними словами, а вони з роками блищать все сильніше перед
Ясними очами, немов би разять ворогів булатними мечами під блакитними небесами!
З ними до основ Віри прилучаюся і у церковних стінах миттю перевтілююся, тому що
Щиро в своїх гріхах перед народом каюся й перед чернецтвом щиро до землі схиляюся!
 Від їхньої величі часу минулого залишилося в споминах людей одне тільки Боже слово!
 Не зайвим буде людям нагадати, що треба руки на пульсі життя весь час тримати, щоб всі
 Суперечки між душею і тілом миттєво подолати! До речи, є такі приємні речі, як тяжка
Перемога над самим собою, коли тобі не соромно навіть перед Богом, але для цього треба
 Приборкати своє «Его»! Споконвіку закон земного світу був таким, що для безлічі
Великих мудреців і яскравих дурнів, які хотіли позбутися від мирського пут й оковів
За допомогою дій, а не слів, але Господь величаво відмовляв їм у праві на ореол древньої
Слави! Той, хто мерзенний і незначний, зрештою, буде все-таки позбавлений влади,
Собі ж дорожче дарма Бога своїми милостинями тривожити й гріхи постійно множити!
На цьому світі Господь один за все у відповіді, але на безкрайній зеленій планеті
Не всякий прагне: вчасно причаститися й вчасно у вівтаря помолитися! Можна від цього
За голову зненацька схватитися і бог знає чим захопитися, навіть в окремий скит  -
Помешкання для монахів-відлюдників і глухій пустинній місцевості, усамітнитися
 Для набуття життєвого досвіду навіть наприкінці свого життя! Можна перестати з усіма
Людьми спілкуватися і почати їх чужатися, але життя на самоті повинно виходити
Зсередини! Як можна життя прожити без своєї родини і не кохати молоду дружину?
Немає нічого ясніше ніж любов всепоглинаюча моя, адже вона горить як ярке полум’я
 І тільки в ім’я майбутнього життя! По її волі я схиляюся й нелегкій долі, і примхливій
Фортуні, але не більш, життя була б напрочуд нудне, якби не уклінна країна, адже вона
Й побожна, й шаноблива, але чомусь її другою стороною обходить велике диво! Напевно,
 Тому вона й признало чуже право управляти великою православною державою!
Відтепер йду разом з усіма російськими святими по священній і квітучій долині, адже там
Мого народу древні святині, а вони для Батьківщини коханої є предметом і зліз, і гордині!
                -***-
Життя швидкоплинне, як і все на землі воно не вічне, воно не триває нескінченно,
Тільки душа тлінна й норовлива, але все-таки статечна, як і неозорий всесвіт,
Жити продовжує вічно, мешкає у вищих сферах, де забуває про свої безглузді манери!
Вона колись великою грішницею була, але вище всього для неї стали честь і похвала,
Закінчилась знехтувана пора, коли великі справи творили два величезних білих крила
Одного могутнього, але зухвалого орла, що падав долілиць зі стрімкої кам'яної скелі,
А навколо літали інші орли, які без особливого нестатку намагалися зрозуміти його,
 Але він в той час відчував велике торжество, однак,  товариші не розуміли зовсім нічого!
Його ж до плахи прикували й на кіл майже посадили, а небеса за всім тим, що неквапом
Відбувалося, ледь-ледь стежили, але ховати мученика не поспішали, він усе ще висить
На тім же місці - заручник Божої волі й власної честі! Його душа нагору спрямована
І тільки Господу відтепер належить вона! Закінчилась гра на вибування, зараз прийшов
Час тяганини і зволікання, попереду нові поглумки і знущання!
                -***-
«Господи, прости мої гріхи, адже вони і справді великі, очисти мою плоть від лушпиння,
Її дияволи обплутали, як привиддя! Вони сповна наповнюють пристрастю келих сухого
Вина! О, Боже, від ворожнечі позбав нас і допоможи нам у черговий раз і нехай народ
 Готується в похід і не щадить того, хто не почитає наше велике Божество!»
А розум на щастя постійно прагне, він хоче вільною любов'ю обпитися! Душу сполотніла,
На неї нудьга і журба миттю налетіла й уже зовсім вона плоть здолала, але зі століття
В століття доки була живою людина вона на краще в житті завжди сподівається, але гріха
 Ніколи не цурається, хоча сподівається, що на якийсь час Бог свідомості не позбавить
Нас, навіть якщо особисте життя по-справжньому не ліпиться! Воно з'являється зненацька
І  душа з іншої сторони людині відкривається: грішною і злою, богомерзькою і лукавою,
Однак саме ми з тобою її робимо такою, хоча важко посперечатися зі своїм жеребом
 І долею! Всі ті, хто до нас жили й проводили дні в мирській суєті, багато чого здійснили,
Хоча себе й погубили, але почату справу заради держави до кінця так і не завершили!
Братики! Нам є чому дивуватися! Знекровлені палаци й замки, а там, де життя ще оцими
Днями кипіло, зненацька у пустище перетворили вражі стріли! Немає легенів доріг
У житті нічиєму, зло поневіряється серед жебраків і багатіїв, але пролетять короткими
Митями прожиті роки, і залишиться тільки міраж від духовної свободи! Хочу сказати всім
У повчання, що життя цінується не за довжину років, а за його зміст! Мир по-своєму
Прекрасний і бридкий, недосконале завжди чомусь швидко й жваво занепадає,
Я ж буду говорити коротко стисло і лаконічно і напослідку скажу, що у всякого з нас
Є свій величезний мирський недолік, але у кожної вади є свої переваги над тими
Рисами характеру, які я миттєво відокремлюю від святості буття!
Кожний побіжно, загалом, і в цілому насолоджується своїм же жеребом і уділом!
Кріпися й Волі Бога й долі завжди смиренно підкорися і ти відчуєш користь від того,
Що по волі Бога йдеш по лісній дорозі! Ти ще в змозі сам пересувати свої ноги! З Волею
Бога, мій друг, змирися і з останніми силами зберися! Стримай свій черговий каприз!
Є вища Воля й Істина і їм не страшна незламна величезна й височенна кам’яна
Чи скеля, чи стіна! Адже й вони виконують роль стовпів і велетнів і охороняють посірілі
Від часу святині! Навіть тоді, коли перебувають в млості, проте утомлюються
Від соромливого повсякденного забігу, тому що ніяк не можуть зламати перед собою
Величезну кригу і тому чекають на розталь і відлигу, але постійно тримають в руках
Мудру книгу! Весь рід людський, який вже давно втратив і сон, і спокій, навіть сказати
Смішно, але ніхто не може вже давно знайти те раціональне зерно, коли душа й тіло
Діятимуть заодно, а життя їх штовхає негайно в справжнісіньке пекло! Вона щось
Майструє дотепно і доводить людей до склепу, але вони не хочуть лізти в пекло! Навіщо
 Людям грішним знову вертатися назад, хоча їм почуття невпинно вголос повторюють,
Що необхідно суть і правду до кінця зрозуміти, але неосяжного їм не дано зрозуміти!
Цьому народу дуже хочеться від гріхів відмитися дочиста, люди бачили на власні очі,
Як зуби блискають, а купола їм, щоб відомстити, золотом палають і про Бога, що ні день
Нагадують, проте грішники про нього постійно забувають! У фантазії буйної думки
Прихильники суспільної ідеї не відривають погляд від палаючого небокраю, але немає
 Заспокоєння в хвилини загальної боротьби серед людей і ними ж вирощених навіжених
Ідей! До небес рукою, здається, подати, а там же живуть наш Батько й наша Мати,
Від них виходить благодать, їх не видно, але їхні справи виглядають цілком солідно!
Потім наступає темрява, така беззоряна і безмісячна, що її оточує суцільна порожнеча,
А в костях одна ломота і навіть працювати не дуже хочеться, адже літо тепле йде!
А поруч дзюрчить холодна ключова вода, але в ній відбивається самотня зірка,
Яка може тільки вибраним відкритися і з нею ніхто не може в силі й потужності
Зрівнятися, але від неї виходить жар, що кожен чернець безсловесно і всюди шукав,
Але поблизу не побачив у тумані досвітньому і тому думки, що біжать з цієї планети!
Тепер доводиться дорого платити, щоб Господа у своїй праведності навіч переконати
І чашу ваг на свою сторону, нарешті, схилити, щоб не перервати найтоншу нитку,
Що по ідеї з’єднує небо і землею, інакше хтось інший буде й надалі переривати наш
Щиросердечний спокій! З нас досить! Як свідчить спільний досвід, то треба жити
 І перелюбу ніколи не чинити, адже Господь сказав: «Живи і розум не втрачай!»
 Він Господь наш і нехай не буде у нас інших богів, окрім нього, нашого Бога!
Нехай осінить нас Божа благодать, але плоть продовжує душі у всім повелівати,
 Щоб та припинила час марнувати, але скільки їй можна дорікати, адже вона може сама
За себе подбати?! А розум починає отруту струмками на тіло виливати, він жадає душу
У заморському вині і блуді викупати, а опісля, що буде, те й буде, адже час нас ніколи
Не жде! Розум, здається, давно вже з’їхав з глузду й розуму, а навколо не життя - суцільна
Метушня! Серед суцільного мороку одна лише зірка горить у вигляді примітного
Багряного знака, яка висвітлює старе дерев'яне розп'яття, освячене братією, що поруч веде
 Чернече житня, адже без її молитов не буде небо завжди сіяти над посивілою в ратних
Працях головою, проте рідна земля залишається під п’ятою іноземного візиру!
                -***-
Принадності Віри, якомога швидше на собі відчуй, тільки в ту ж мить від душі собі
Поспівчувай, адже Рая на землі немає, пекло є завжди й немає потреби його шукати
 Чоловікам же6гатім занадто далеко від старої батьківської хати! Скільки років земним
Життям не проживи, однаково будеш опісля рахувати прожитого життя години і дні,
Щоб надалі праведні справи зробити встигнути, а потім їх документально зберегти!
Хто б ти не був: багатій або бідняк, ти ніяк не захищений від склок та невдач!
Щоб не трапилося - ніколи вголос не плач, мовчачи переживай про колишнє буття
І борися з мимовільним злом із хвостом зміїним, який вже виріс до розмірів велетня!
Немає тирана у світі сильніше, чим грізний самодержець душі твоєї, хоча насправді
В людей немає певної мети, як і куди треба йти, але вона і близько, і дуже - дуже далеко!
Святість від юрби маячить вдалечині, її несе за течією життя, як билину по великій річці!
Ми всі однакові з народження, але наші устремління прагнуть тільки швидше дійти
До гріха, адже там є і бруд, і спокуси, але нагородою за добру справу стане відділення
Зла і його відбиття від загального реготу, торохкання й гуркоту, страстей і похоті!
Важливо у всім: і  грішному, і святому, приймати зважені й обмірковані рішення
І вирішувати всі питання без зволікання й без тяганини, треба навчитися бачити суть
Буття між рядків, сама ж істина не терпить відстрочень, вона з розряду одинаків!
Невже я для самого себе істину теж відкрив? Безліч вона заперечує й робить все те, що їй
Робити личить, адже всякий чолов’яга знає, що святі діяння рідко хто вголос засуджує,
Біс же справу злу всім творити дозволяє, але великих людей тільки тяжкий труд годує!
Не даремно зморшки в них на чолі, адже всі вони багато думають про завтрашній день
При повному Місяці! Їм би зникнути з очей геть, щоб не чути навіть голос свій у тьмі
Нічний, але люди довго чухають свої вуха, а божу істину погано слухають! Вони в
Подумки скоряють все нові й нові обітовані землі і разом з поплічниками своїми про Бога
Тихо тлумачать і на недогарки свіч безмовно дмуть, але їх женуть ладь і в холоднечу,
Й у холодну вогку осінню довгу ніч, проте вони самі вважають, що їхній борг - людям
Допомогти і їх навіть думки від зла оберегти! Мешкаючи  посеред диму й вогню, коли
Під ногами вже горить недоторкана попелом земля, віддаються ідеї згубній,
А тим часом нечестивець моторний їм же виносить вирок ганебний!
                -***-
На ділі людина сама колись про свої великі здібності довідається, але поспішність їй
Багато в чому заважає! Бездіяльність душить і плоть, і душу! Мова ж правди напрочуд
Проста, як цвинтар, що самотньо стоїть окрай монастирських стін, але на небозводі
Темному проявляється вогненний диск - такий яскравий і величезний, але він з’являється
У ту мить, коли ритм монотонний захоплює юрбу по шляху гріха й безславності,
Але мудрість відразу звільняє живий розум від міщанського марнославства!
Хто позбудеться від нього не намагався, той у безславності загруз і там навічно
Залишився! Ми всі довго терпимо й муки, і позбавлення, але, проте, помиляючись,
Інших уводимо в оману, а вона немов дев'ятибальний землетрус, викликає навколо люту
Смуту й багатоголосе сум'яття! У справі злої і правої варто навчитися й мудрості,
Ї добрим вдачам, адже їх можна переінакшити на свій лад, а опісля пожартувати,
 Що треба було навчитися свої емоції в руках тримати!
                - 6 -
Якщо ж Господь твій розум надовго залишив,
Тоді ти не довідаєшся для себе навіть декількох мудрих правил,
А будь-яка помилка здобуває іноді значення звичайного побутового злочину!
Немає меж у найпростішої омани, як немає кордонів у гріха! Нам би не вийти за межі
 Пристойності і не загубити своє буття із-за прикрощів мирської суєти!
Роздратованість і клопіт, тому що немає пристойної роботи, а це означає,
Що насильство в нашій державі по цей день  триває! Кого воно піджидає? Воно живе
І процвітає, адже зло часу дарма ніколи не гає! Ось що витікає з  того, що немає Віри
До Бога у мого багатостраждального народу! Хто ж йому на цей раз отут допоможе?
Той же, хто на ділі навіть трьох слів зв'язати не зможе,
У серйозній справі навряд чи радою грішникові допоможе -
От що душу Сергія тривожить і путом мирських тіней думки триножить! Природно,
Що святе місце ніколи не буває вільним, але щоб стати розкутим і розкріпаченим,
 Треба йти в ногу з постулатом одним: «Боріться і Ви покорите, а опісля свою
 Велику і могутню державу створите!» Не знає всякий, як йому цього року вибратися
Самому із кромішнього мороку? Мені ж Господь говорить, та й совість зненацька велить,
Що зі святістю треба постійно дружити! У кого що болить, той про те всякчас говорить
І постійно про це на вухо весь день бубонить! Було б гуманніше, якби між людьми було б
У всім повне взаєморозуміння, отоді б менше стало на землі страждань, і на життя б
Не було особливих дорікань, а то навіть у вельможному стані от-от відбудеться
Всенародне повстання! Часто ж ті, хто Бога не шанують, свої душі зовсім не щадять, вони
До Безбожництва бредуть і постійно регочуть, тому не хочуть так жити, як написано
В книзі буття! Грішники та їх приспішники за собою інших в пекло ведуть, їхня мрія –
Повне черево, а не святість плоті й Духа! Однак не винний той, хто справно платить
Своєму панові оброк, адже він сам собі ні в чому не бреше і мужається в постійному
Сумніві: наскільки великим є його гріх? Треба бути сміливим, щоб не займатися дурною
Справою, адже у кожного є велика держава! Якщо ж насправді страсті плоть зовсім
Здолали, а сили вже давно на межі, поклонись іконі, що висить на стіні, адже вона наш
Клинок, блискучий і міцний!Дай же, Боже, щоб упало з будь-якого сумніву його
Похмуре покривало і відкрився початок всіх священних початків, а його до цього ще
Ніхто тоді достеменно не знав, проте з ним нас всіх ще Христос у теплих водах Йордану
Обвінчав! Роки нам дивляться в слід, а поруч минулого давно уже немає! Той, хто дихав
І жив, і сам несамовито Бога обожнював і любив, свій шлях як усі - миттю завершив:
У глибокій бездонній могилі, а поруч учні в глибокій скорботі надовго застигли
І великими слізьми Його сліди на грішній землі скропили! Безвісні герої й ті гинуть
Під монастирською стіною, але не стають вони ізгоями, хоча й гинуть за справу
Державну, святу, а не брутальну в той час вирішальний!
                -***-
Ми випробовуємо долю, жереб ы планиду, коли грішимо досхочу, а потім проміж собою
Обговорюємо минуле життя із превеликою тугою! Куди вже отут народному героєві?!
Хоча цінність буття - у чесноті і його досконалості, з ним досягаєш блаженства!
А життя нарівні із синявою, що зависла опівдні над сивою головою! Слава героям!
Чи стоїть про те мріяти, що навряд чи має бути блаженство на землі випробувано,
Але перед цим треба життя по-новому почати! Гріховне нам мило й любо, ми ж хрест,
Зроблений зі столітнього дуба і його цілуємо досить невміло й грубо! Навіть
На старості років усе ще віримо в безліч старих народних прикмет, хоча чітко ще
Не знаємо: підтвердяться вони чи ні? На Страшний Суд після кончини нас усіх
Поведуть ы хто там усім нам поставить захисний редут? Залишившись на останній межі,
Тремтимо в страху від думок про сокиру й плаху, що не залишається навіть світлих місць
На полотняній сільській сорочці!
                -***-
Страждання й втіха – наша остання доля, поза всяким сумнівом, але в житті всьому є
Своя межа, вона залишає нас не при справах! Слава Богові, що я ще живий і цілий
І вставши на коліна, подумки прошу Бога про життя в райському поселенні,
Але гріхи - наш камінь спотикання, а за ними лежить сіра смуга повного забуття!
Священик ніколи не буде від церковних канонів відступати, у кожного сповідника є
 Своє сприйняття тяжкого буденного життя, адже наше існування інколи викликає
Бажання  для того, щоб скоріше закінчилися над нами знущання тяжкої долі, вийти
 В чисте поле і жити наодинці! Там варити борщ і пекти млинці, нехай святі старці
 Моляться за нас, а ми в той час будемо жити своїм життя і тільки по великим празникам
Їздити в найближчий храм, щоб тільки там Бога прохати і надію в грудях постійно мати,
 Що ми ніколи не попадемо за залізні грати! Загальноприйняті істини Віри старець буде
Сто разів підряд нам викладати, але не завжди навіть йому дано душі грішників
Зрозуміти! Поради мирських мудреців нікуди не годяться, хоча ними завжди вони
Несамовито пишаються, але їм вірити не можна ніколи, адже вирушають вони тільки
В ті краї, де сонце у воді грає, проте його тепла там завжди людям не хватає, а прості
Слова йдуть у пісок, як дощова вода! Так біло і буде завжди і як не крути, але є речі дуже
Прості і немає потреби щось постійно просити у неба, коли ти вже попав в халепу!
Розуміти це ми починаємо лише тоді, коли проходять тлінного життя посивілі роки
І вони кінчаються десь, напевно, там, на самому обрії бездиханного світа! Давно вже
Поховані воістину великі сини цієї древньої й величезної країни, вони могли нам дати
Й святість, і благодать! Тоді чому ж їхні могили запорошила зимова  поземка, стужа
Й холоднеча? Невже у державного чоловіка немає мети високої або він мислить дрібно
Й однобоко? Але Русь ще не забула, де лежать їхні святі могили! Можливість є захистити
Первозданну честь людей святих, щоб на прикладах їх через могильний морок покінчити
З миром скорботним і всім йому подібним, а потім з лементом внутрішньоутробним: бути
Або не бути? Почати праведно жити і дифірамби нікому не співати! Навіщо дарма
Галасувати? Адже життя продовжує ваги на свою сторону схиляти! Можливо, як і колись
Без Віри жити або планку життя трішки знизити, щоб святість до себе трішки наблизити?
Ніщо не заслуговує такої поваги, як довготерпіння й уміння вчасно розпізнати й суть,
І єство будь-якого гріха! Часто краще не помічати образи, щоб не вносити в душі
Нещасні й біль, і сумнів одночасно, в ім'я ж її збереження варто піти навіть із пороком
На примирення, щоб на тлі поневолення свій гріх знищити й стати воістину створенням
Божим! Це не природно й ганебно, хоча голому однаково, що в нього зовні все чітко
Видно, але перед тим як зробити черговий гріх, краще почекати з ухваленням
Останнього рішення і запитати в совісті своєї, блукаючої в тьмі північних ночей:
Варто чи не варто рватися вперед, якщо сам народ ледь - ледь по своєму шляху повзе
І ось-ось на землю впаде? Яке буденне життя його опісля жде? Йому молитися лінь
І безбожництва сіро-чорна тінь лягає на всі грішні тіла, але декому таке життя миле
 Й дороге, адже грішимо ми всі, хоча ходимо босоніж по холодній і незворушній росі!
Ми вірні собі: схиляємося перед долею й фортуною, але ніяк не можемо перешкодити
Їхній духовній боротьбі, адже святість носиться над землею, а як нам повернути її до себе
Додому щоб миттєво пішла з поверхні душі вся брудна піна, а життя стало рожевим!
Інший раз як риба об лід несамовито б'єшся й обставинам на поруки не здаєшся, але з ким
Поведешся, від того, Бог звістка, чого наберешся, лаються між собою свекруха і невістка
 Аж до самого ранку, але від тієї суперечки тікають їх чоловіки, хоча ми теж від зайвого
Старання ліземо зі шкіри й стаємо на лиходіїв схожими! При цьому себе вважаємо
Кращими з усіх на цьому світі, хоча часом поводимося як малолітні діти: ходимо
Й бродимо, роздягнувшись, без майки й білої сорочки, а груди прикриваємо дірявим
Жилетом холодної зимою й пекучим летом! Втрачений сором дає всім підряд можливість
Постійно грішити і про святі істини хоча б на час забути, але повинне ж щось святе
В цьому житті бути? Нам би більше мовчати й хоча б за скромність святих людей
Поважати, але всяке зло, якщо йому дуже й дуже повезло, чимсь все-таки компенсуватися
Повинно! Навіть всемогутній государ і той не записує наші злодіяння у свій календар,
Хоча, як говорили за старих часів: вершиною благодіяння на землі може бути й Бог, і Цар!
Наші очі в сльозах, а чужі пороки у всіх на очах, проте свої ж за спиною, а ми за ними, як
За кам'яною стіною! Гріхів повним-повнісінько, але грішникам всім однаково! Небо нас
Продовжує градом стріл обсипати, а ми починаємо приймати терпку отруту і від
Прийнятого порядку ніхто не хоче й на крок відступати! Добре зжився з бідністю той,
Хто достатньо багатий, адже йому не страшна ні гієна, ні пекло! Люди ж по великому
Рахунку – невдячна й твердолоба худоба, яка сприймаюче багатство і все те, що має
За самий тяжкий вигляд повсякденної вбогості! Ми ж слугуємо грошам, а не вони нам,
Хоча справно сплачуємо по своїх рахунках! А ними треба навчитися управляти, щоб ще
Впливовішими в цьому світі стати, адже їхній вплив на суть сорому можна  лише один раз
Зрозуміти, але, підходячи саме так, ми не задовольняємо бажання немічних бідолах!
Поки ми відкладаємо життя, воно проходить, роки усе далі від молодості геть ідуть,
Ще недавно горе й страждання, як окови протиставити себе добру були готові, але серед
Пристрастей і безсловесних  мук все чомусь відразу ж валиться з худих рук! Життя
В цілому йде зовсім не на те, що потрібно, нас же відволікають від проблем всі гріхи дуже
Дружно, а навіщо їм все це потрібно?! Ми ж незмінно уповаємо на чергові зміни і серед
Гір мотлоху розшукуємо самі своїми ж руками безодню сорому! Тільки час все ще
Належить  нам, уже постарілим грішним чоловікам, і ми з горем навпіл по життю йдемо
Й постійно чекаємо удачі, тому що інакше все закінчиться слізьми й голосним плачем!
У нашій історії чимало випало горя на долю справжнього героя, який є монахом!
Устав строгий приймали деякі, але вибрані йшли з ношею хресною своєю дорогою
І проповідували істину повсюдно! Ченцям у пустелі відтепер не до веселощів,
Вони не знають, що таке похмілля! Насправді ж їхні інстинкти вже присмирніли!
Але кожний з них прагне вмерти духовним багатієм, однак, Господь тут, здається, зовсім
Ні при чому, хоча божество після смерті нам не залишає зовсім нічого,
Щоб після кончини незабаром знову почалися непристойні розмови,
Проте хто, як не ми свою душу для злих псів напередодні навстіж відчинили?
                - 7 -
Ніхто не спізнюється прийти туди, звідки вже не зможе назад повернутися ніколи!
Ми ж грішні, часом не шпарко розумні й, як воша, роздягнені й бідні, хоча й нам сняться
Довгими ночами рожеві сни, де превалює доля поневоленої країни! У всякого ченця своя
В монастирі чекає робота, хтось рубає дрова з нальоту, а хтось просто зводить із гріхами
Власний рахунок! Жити в монастирі дуже не просто, добре ходити туди тільки в гості
Або побувати на монастирському цвинтарі! Не завжди наше мовчання рівносильне
Миттєвому визнанню, але віддаленість і знання предмета відразу підсилює повністю
Духовну чарівність, а за гранню тьми й світла думи як величезні комети завжди на своєму
Шляху зустрічали одні і ті людські радості і печалі! Я не буду вникати в дрібні деталі,
 Щоб мене вороги Древньої Русі в чимось не звинуватили! Не завжди людська поголоска
Помиляється, адже вона краще нас у людях часом розбирається, а сі ті, які загрузли
В мирській суєті, як в болоті, наївні у своїй простоті, але віддані мрії! Щораз кожний
З нас, коли виставляє свою скорботу й святість напоказ, доводить із натугою собі
Й власному другові, що вони є Господніми слугами! Грішні ми всі підряд, тільки в одного
Христа був безгрішним миттєвий погляд, Його істина підкріплена часом і точкою зору,
А також поводженням тих, хто відкинув гріх і на очах в усіх у безтурботності дитячої
Сказав ледь-ледь не розплакавшись, але досить вагомо й досить різко:
«Вистачить по пустелі скитатися! Нам треба тут назавжди залишатися! За нашою
Спиною ні що інше, як місце воістину святе! Тут з'єднуються два мири, над ними
Не владна гріха важка сокира, отут божественна ліра привітає стоячи всіх злиденних
Іі справжніх героїв! Стіни храмів у синій колір грішники офарбіть, щоб хлюпнуло щастя
В усі християнські династії і врятувало цих людей воно від напасті!»
Ми про Бога говоримо із сумнівом і тривогою, навіть гідні розуми уражені
Марновірством,проте без терпкого болю й пристрасті не буває земного нещастя! Усе
В божій владі! При розбраті, що проявляється незадоволеним загальним хором, істина
Нам іноді здається дурницею чи нісенітницею, вона на частини відразу розпадається,
Але при згоді і злагоді вони миттєво знову зростаються! Гріх з душі зніміть, і святість
У свої душі на своїх руках туди внесіть, проте залиште за спиною все дурне, а поруч
Із собою залиште тільки святе!
«Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства
 Й марнослів’я не дай мені. Дух же доброчинності, смиренності, терпіння
 Й любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої
 І не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь.»
/Молитва святого Єфрема Сиріна/
                Г  л  а  в а  - 6
                Збагнення  істини
                - 1 -
Відплачуйте рівним за рівне людям простим і чоловікам державним, адже бути
Людиною в цьому житті справа головна навіть у суспільстві нерівноправному! Ми ж Т
ільки тоді розумніємо, коли вже остаточно старіємо - інакше жити ми не вміємо!
Треба постійно дерзати й прагнути свій стіг високо нести, а своїй душі на ділі допомагати,
Адже вона сама повинна пізнати сповна й святість, і благодать! Ми ж себе не за думки,
А за діяння лінчуємо, хоча напрям думок Богом не може бути покараний! Я ж помилку
В черговий раз роблю, коли надаю допомогу останньому негідникові і про це я
Заздалегідь знаю, але чомусь так завжди й скрізь ось так поводжу!
Легше сказати: «Моя хата скраю, а тому для порятунку країни я нічого не вживаю
Й щось робити даремно просто не бажаю, хоча сам мучуся й страждаю!»
                -***-
Ліс зеленню ченців вражає, а повітря своєю чистотою Сергія сп'яняє! Він по тренах храму
Неспішно гуляє і молитви читає! Навколо храму тиша, дихає й пахне тільки святістю
Вона, а на землі пустельної блищать мідні дзвони, які стоять на церковних вершинах,
Треба було чекати чимало днів, щоб будівництво дійшло до своїх останніх рубежів!
Благодаті там немає рахуби, там усюди одна мідь і позолоть, але продовжує кипіти
У монастирі тяжка повсякденна робота! В ній ченцям допомагають навіть діти з окремних
Сіл, адже справ дуже багато, а робочих рук нестаток! Тільки одне знати Сергію не дано,
Що й коли тут буде днями зроблено?! Де й ким? А нам те все це навіщо? Надворі сніг уже
Сильно не валить і мороз невпинно вуха голками не жалить, тільки пташиний лемент
Тишу зненацька порушує, тут все цвіте й пахне і про земний Рай природа простому люду
Щораз нагадує! Навколо монастиря й тиша, і благодать, а де ж мені гарні й сильні слова
Нині взяти, щоб Божественну літургію в своїй душі справедливо описати? Може
До святкової ікони прикластися й при цьому тричі перехреститися, а потім для себе й для
Бога небагато помолиться, щоб у милий образ ґрунтовно вжитися?! Між іншим, хочу
Декого прилюдно спитати: чи можна до добра рукою подати і своєї меті відразу ж
Досягти? Адже душа беззмінно з ними, цими місцями – благодатними й святими,
Але з речами простими в штовханині буття намагаюся розібратися особисто я!
Хто ж творець цієї пишноти? Тут немає раболіпства! Але як і все на білому світі душа
Ніяк не сприймає ні пута, ні мережі! Велично й урочисто церковний хор недільну
Літургію співає, проте молодий чернець високу ноту в черговий раз знехотя бере,
Ігумен все бачить і чує, адже він навряд чи дихає, але молитву голосно читає,
Шляхетність його душу давно вже переповняє! Природа на дарунки свої не скупиться,
От-от літургія у велике свято трансформується і народ тямуче і хитро вслухується в кожне
Ігуменське слово! З розмахом королівським Сергій дає одповідь учинкам богомерзьким!
Він єдність душі й плоті відчуває, велич же до країв його чашу переповняє, він нині в ролі
Пророка, а його ченці мовчачи стоять неподалік, від ікони Христа небагато збоку, такі
Нещасні й настільки ж самотні, як і ті ченці, що колись в жаркій пустеле наодинці жили,
 Проте бачить Всевишнє око всі їхні недоліки й пороки!
                - 2 -
А пісня тихо ллється й у далечінь далеку з успіхом під виглядом луни, зламавши голову
Летить, а дзвін то там, то тут безупинно гримить, а душа якось непомітно  зникає десь
В імлі передсвітанкової! Тут позитивні якості не береться до уваги, тут кожний чернець
Своїм життям живе, щоб буттям безвинним під небозводом блакитно-синім стати божим
Сином і сплести воєдино своє життя із древніми святинями! Прохолодь і свіжість у всім
Відчувається, тут тільки одна істина в вигляді яскравих барв миттєво сприймається,
Святістю ченців народ відкрито захоплюється, коли Господу молиться й відразу ж
 В гріхах своїх кається, адже життя ні на мить не зупиняється! Треба на Бога сподіватися,
А зло саме собою розвіється, а тому немає потреби зневірятися, проте потреба є, щоб
Молити прощення у Творця, щоб у злі вгрузлі серця спробували до кінцевої мети дійти
Й не збитися з вибраної Богом дороги! Муж праведний і мудрий істину завжди гідною
Визнає, коли, незважаючи навіть на помилки свої, її суть до кінця зрозуміє! Свої бажання
Й пристрасті варто стримувати, у себе й у добрі справи Господа воістину повірити,
Адже люди вірять тому, хто обіцяє розвіяти навіть непроглядну тьму! Все це властиво
Нашому розуму! Повинен ще раз сказати, що ніколи не можна допускати, щоб
На діяння Бога падала тінь підозри, і в душі закрадався навіть боязкий сумнів!
О, Боже! Нікого не змушуй без нестатку в ім'я Твоє переносити фізичний біль і змінювати
Розміряне буття! Коли ж мовчить утомлене тіло, уважай, що смерть зробила майже пів
Кроку на випередження навіть серед білого дня! Що ж Ти, Боже, наші душі дарма ночами
Тривожиш, чи не краще жити за принципом: « Живи, як можеш!» Людина для людини
Від століття до століття й Цар, і Бог, якщо він зміг знайти для почестей будь-який,
Мало-мальськи і вартий того привід, щоб сплатити людству свій борг! Пізнай себе самого
В ім'я всього святого, а головне в ім'я Господа - Бога! Якщо над сивою головою
Простирається благодать і сяяння, тоді виходить так, Господь удостоїв твою персону
Своєю особливою увагою, але де ж взяти наснаги, щоб на клаптику застарілого паперу
Вміло описати про довіру Бога до себе самого! Адже живу й грішу наяву! Незважаючи
На життя досить сіре, у Бога, як і раніше, щиро й щиросердно вірую!
Радість і горе в мирських трудах осягаю, але порядність блюду і честь наяву дотримую!
                -***-
Кадил сумовита брязкотня, як відзвук дитячих спогадів, адже вони то там, то тут,  то десь
У безвісності шукають для своєї душі спокійний притулок, але Сергій почуває знову, що
Сіра тінь буття минулого набагато стала важчою, ніж сталеві окови! Попереду невидима
Глибина, але душа ще до кінця не спалена, адже вона була збережена для майбутнього
Непорочного сну! Не в змозі сховати переляк, ігумен приймає хвилинну слабість за якусь
Недугу і він ледь-ледь шепоче отак: «Господи, помилуй нас, бо на тебе  ми надіємось:
 Не прогнівайся дуже на нас і не пам’ятай беззаконь наших, але зглянься і нині,
 Як Благоутробний, і визволи нас від ворогів наших. Бо ти Бог наш, а ми, люди Твої,
 Всі творення рук твоїх і ім’я твоє призиваємо». Йому починає здаватися, що він уже
Забув, як треба перед людьми посміхатися і він продовжує сам собі дивуватися, уп'явшись
Зорами в блакитне небо, але просить у того й води, і хліби, читаючи вголос молитви
На всяку потребу! Хоча свободи велике дитя лиже свої потріскані губи, а голос грубий
Призиває народ безперервно молитися й до небес хоча б подумки прагнути, але у всякого
Дитяти свої є погляди й свої поняття! Дуже часто, коли немає ні терпіння, ні влади
Над добром і щастям, дуже хочеться сказати: «Баста! Я не хочу нове лихо зазнати,
 Мені б перекусити й пообідати,а опісля обмити у святій воді брудні руки і змінити
Сорочку й потерті штани! Я не хочу й далі терпіти всі ці духовні тягарі і муки!»
Всяке може статися і для свого майбутнього життя особисто я  востаннє істину осягаю,
І кидок з небуття до непорочної любові роблю! Я собі Христа іноді нагадую, адже я також
Мучуся й страждаю, однак навряд чи ретельно знаю, в ім'я чого сам себе вже давно
Обвинувачую і всі звинувачення навіть не оскаржую! Немає нічого важче ніж гріх
Нерозкаяний, але навіть мирська лушпайка не здатна сховати примари мерзенного страху
Перед небесною сокирою й дерев'яною плахою! Виявившись покору нелегкій долі, з волі
Хвиль у безвісність пливе наш утлий човен, але цей старий байдак не може ніяк
Вибратися на простір життя, хоча все робить для набуття досвіду і знань, тому що погань
У воді мерехтить і хоче у нього всі здобутки відібрати, а міражі як бачення повні й страху,
Й подиву! Проте насправді люди всі плекають надію, що в життя втіляться всі їх мрі
Сергій змушений  був біля ікони Творця  лише на коротку мить зупинитися, як відразу,
Прямо посеред сіріючої ночі, так зненацька заскрипіла стара дубова мостина, що гіркі
Сльози градом накотилися на молодецькі очі і застали його прямо в дорозі! У нього немає
 Змоги, щоб миттєво трубити тривогу і знову від пут ховати натруджені ноги! А ігумен
Тим часом з народом своїми думками ділиться, але той робить вигляд, що із гріхами
Незабаром назавжди розлучиться, проте коїться щось зле, адже він сам чогось боїться,
Але зло Рясне, як і раніше в його грішному серці посеред добрих справ таїться!
«Але хто ж його звідти виб'є, мабуть, хтось зверху, адже той, хто волі сильно
Жадає, сам Свою долю спонукає істину знайти?»-«Хто ти? Невже, боже це Ти?»
Але раптово доноситься чийсь боязкий голос із таємної церковної ніші: «Тихіше!
Тихіше! Не довелося б тобі замовляти особисто собі нові берестові труни
І заздалегідь відмовитися від схвильованого прохання, адже для подолання
 Всіх своїх вад і прогалин, треба стати особою яркою! Адже піде життя твоє
Практично все нанівець, хоча і каже нам Творець, що життя не можна прожити
Без єдиної помарки!» А літургія своїм ходом тече, не змінюється її століттями
Запрограмований хід, церковний хор з душею співає Давидів псалом, у його словах є
Велика любов і відчутне благання, але не прихилена, як і раніше до монастиря доля
Тяжка, адже пройшла її стежка біля зеленого бережка, де один раз уже спіткнулася
 Планида! Була з її боку протидія, але ніхто так сперечатися не вміє, як життя сумне!
Складна доля пережила все те, що вже давно татарами спалено майже вщент і ось житло
Заміське залишено людям чужим, адже ніхто не знає, що робити з ним?!
Ігумен повинен знову й знову черговий псалом уголос для братії перечитати,
Щоб сам Господь освятив і дух, і плоть, а себе теж треба б до кінця перебороти,
Щоб із цих стін, що вже лицезріли чимало змін, не залишився в живі тільки тлін!
До Бога та пісня спрямована, і її стежка Фаворським світлом давно вже освячена,
А остання надія ще втрачена, проте душа спантеличена ходом сумного буття, а що
Повинен робити у цей момент особисто я? Людьми треба бути й по суті, й за назвою,
А також відповідати своєму високому духовному змісту! Коли  ти грішиш не навмисно,
 Тоді ти свідомо не відходиш далеко від божого дому! У кожного є свій вівтар у душі,
Але його гріх роз'їдає подібно рухлявій ржі, проте тільки в одного корчмаря ніколи
Не було й не буде свого святого вівтаря! Якщо покаєшся, то від своїх слів завжди
Виправдаєшся й зненацька остудишся,  але навряд чи коли колишнього гріха забудешся,
Найчастіше сам у його хащах заблудишся, а опісля ще не раз і не два рази оконфузишся!
Коли серед трьох смерек заплутаєш, то ще більше колишнього в житті втратиш!
Люди зовні не схожі, та й характерами проміж собою непохожі, але всі однаково
Сприймають благословення Боже! Не кожному дано чудо зробити і щось добре
В своєму житті створити, проте любий зцілитель довго не буде на землі жити
Без допомоги небесних сил, а якщо хтось занадто й багато загордився і про своє
Походження геть-чисто забув, той з наївним тремтінням сам, тільки трішки пізніше,
Доторкнеться до покарання божого! Але що нам с того, що тільки у Бога є сила і міць,
 Проте нехай у грішників плоть тремтить!
                -***-
Ченці завзято слухняність виказують, вони в тяжкій праці свій гріх у Бога викупають!
Чоловіки в літах уже перебороли свій безмежний страх, а люди молоді ще мріють стати
Воістину святими! Вони читають із ліхтарем, якщо немає часу поспілкуватися з Писанням
Святим вдень, хто й кого подужає, здолає й переможе, той і збереже людство як
Природний вид! Якщо Диявол здолати ангелів зуміє, тоді він таке зло на землі посіє,
Що навіть день свого створення люди будуть згадувати з великою відразою і відворотом!
Перемога ангелів – для нас і підмога, і порятунок, а для ченців вона - джерело натхнення,
От тільки вистачило б у них терпіння на тяжку працю і нічні моління!
Людський організм – це єдине ціле, він нагадує яблуко не зовсім дозріле,
Хробак його точить і бачить людина навіч на своїх плодах тире й багато крапки!
Усе на землі не терпить самітності, а Господь посилає людям свої слова пророцтва,
А отримує у відповідь п'яні дивацтва, адже у всіх людей є всякі негативні якості, але поки
Земля обертається навколо своєї осі, допомагає нам «Отче наш, що еси на небесах!»
 А ігумен псалми далі читає і навкруги поглядає, і все примічає: «Хто живе
Під охороною Всевишнього, той під покровом Бога небесного оселиться. Каже він
До Господа: «Ти пристановище і захист мій, бог мій, і я уповаю на Нього». Він спасе
Тебе Від сіті ловця і від пошесті згубної. Плечима своїми Він захистить тебе, і під
Тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його.
 Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошесті, що ходить
У темряві, ані напасті духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч
Праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися
 І помсту над беззаконнями бачити. Бо ти сказав: «Господь – надія моя»,
І Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть
 Не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам звелить, щоб охороняли тебе на всіх
Путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь.
На гаспида й василіска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь:
«За те, що він поклав надію на мене, я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє,
 Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його.
 Довгим життям обрадую його і дам йому спасення Моє».
                /Псалом  90/
                - 3 -
Струмені гарячого поту плоть обливають, ченці до сьомого поту молитися воліють і від
Тяжкої праці знемагають - так добрий люд осягає саме зараз і ось тут і істину, й суть!
Сергій же в холодній кімнаті один сидить і тільки в одну крапку помовчуючи зрить,
А на свічнику недогарок злегка кадить, його очі застигли на материнській іконі,
Там є відбитки її теплих долонь! Ці ікони йому дісталися в спадщину, вони йому
Нагадують про щасливе дитинство! Відтепер, де була рідна домівка - пустеля, але колись
Це місце для всіх було майже що святе! Родина жила в достатку, без нестатку й убогості!
Стіл завалений пирогами солодкими,  у мінути витівки смачними здавалися ці солодощі,
У отчому домі не було брутальності, мати дорога з будинку створила подобу земного
Раю! Відтепер залишилася тільки гірка старість! Одне йому ясно, що життя як диво ніжне
Й прекрасне! На небі зорі яскраво палають, сови над теремами низько літають, а поруч
Собаки тихо гавкають і цявкають! Точнісінько як у ту серпневу ніч, коли всі бігли геть,
Щоб самим собі допомогти, треба було тікати геть і навіть не залишити слідів для зграї
Розкосих татарських псів! Ніхто тій втечі не радим не був, але вже відрізаний шлях назад!
Люди бігли навмання, а над головами миготав заливний зорепад, але ніхто око не зімкне
Всю цю темну ніч, адже душа безперервно тремтить і в кожну мить бусурман може
Християнина погубить! Залишився далеко позаду спокій і безпросипний сон - він лише
Для того, хто ще не поневолений і не обездолений! Русь занедужала, хоча вона ще зовсім
Не стара, а вороги вже добралися до її багатого стола, а частина їх у лісі дрімучому
Залягла про всякий випадок, щоб під холодним місяцем піймати втікачів у пустищі
Лісовій! З ретельністю безустанною люди молилися ранком раннім допоки не знайшли
Скит дивний серед молодих, але густих рокит, майже живих на вид! Невже там хтось
До цього часу ще спить, тому що хропіння на всю околицю стоїть? Батько першим туди
Ввійшов і побачив занедбане та занехаяне ложе й старий трухлявий й запорошений стіл,
А навколо стоїть непролазний ліс, не сунеться сюди навіть відспіваний шибеник!
Адже ті, що прийшли сюди  здалеку, спорудили подобу човника, щоб на дозвіллі
Порибалити, а опісля поговорити й попащекувати про повсякденний нестаток і таку  дуже
Рідку с першого погляду вдачу! Хтось відразу в ліс поплівся, там навіть старий зруб серед
Старих в'язів відшукався, проте там де є щастя людське й діло швидко йде! Нове житло
Спорудили, а старе й занедбане без зайвих роздумів обновили, щось добудували
Й опісля молитвами посвятили, а потім щасливо на деякий час зажили, сподіваючись,
Що хоча б сюди знову не наскочить чергова напасть і лихо і не вмирали в тих краях від
Суму та нудьги! Нарешті, і над ними змилостивився сам Творець! З досадою й тугою про
Минуле згадує людина свята, але зімкнуті її вуста і це, напевне, не дарма!
Чи подумати хтось міг, що ця подія колись погодиться втілитися в поетичний склад?!
                -***-
Ми винні багато в чому перед собою й Господом - Богом! Дуже швидко монастир
Відгородиться високим парканом від своїх же мирян, щоб ніякий дурень із міщан
Чи приїжджих селян не перешкоджав би братії тієї жити життям святим на втіху
 Бісам лісним! Адже в будь-якої незначності  в збагненні Віри є свої непорушні
Складності, хоча також є деякі можливості, не боячись за своє прийдешнє, вникнути
Негайно в духовний зв'язок плоті й духу! Ці слова  зараз звучать і скромно, й сухо, хоча
Важко в простому слові змінити хід людського мислення за одну коротку мить!
Народ хоронителем Віри був завжди, адже благі Діяння не забуваються ніколи,
Господь на добро благословляє і душу, і плоть, хоча важко свої гріхи перебороти!
Не бовкнути б зайвого, а то, як би чого не вийшло? Адже широко розкривши свої очі
Й підігнувши під себе коліна, що майже вже підкосилися, але вони ж ще недавно
На призьбі сиділи у воскресіння останні, саме після обідні і про щось з захожими людьми
Баяли, що навіть Ісусу багато чого в нашім поводженні було навіть тоді не до смаку,
Доки морок хмільний не розсіявся над поганою, хоча й сивою головою!
                -***-
Ченці вже звикли від земного життя нічого не одержувати, проте їм допомагають тільки 
Молитви святі Диявола із грішної душі виганяти і суть буття в його різноманітті
Досконально втямити! Всі елементи світобудови важко зв'язати проміж собою,
Коли на душу лягає морок нічний й щораз перед тобою з'являється мир зовсім - зовсім
Інший! А зірки нам шлють привіт здалеку, їх мерехтіння нагадує рух старого човника,
Але кишка, здається, тонка, щоб вникнути в суть і зрозуміти, що там, а що отут?
На небі Божий будинок, а де ж наше місце в цьому світі святому? Невже воно
Недалеко від нашого дому! Природа сама нам нагадує про те, що не можна у світі
Земному залишатися на самоті, хоча люди парості не люблять буди довго наодинці!
Набагато краще б було, якби в кишені бокової ми носили Євангеліє й не читали його
Як марно, тобто без необхідності, адже є речі прості, але про них не знають люди всі:
Без Всевишньої підтримки з'явиться присмак мерзенний! Напевне, це до добра людей
Не доведе, а саме навпаки, життя по злому руслу миттю потече! Нам природою не дано
Пізнати всі межі речей, дай нам, Боже, щоб, як можна, скоріше всякий з нас став духовно
Чистішим й розумово мудрішим і таким же залишався до кінця днів свого життя!
 А навколо вже стоїть галас і тріскотня, суєта й суцільна біганина! Мир став на пекло
Схожим, адже у ньому поганці й негідники множать свої власні зграї, своїй ненавистю
Навколишніх, вражаючи й Віру у всіх земних гріхах постійно докоряючи, вони часу
Даремно не втрачають! Людина ж мало страждає, навіть якщо вона своє призначення
На сто відсотків заздалегідь не знає, але, що посієш, те пожнеш, де покладеш, там
І візьмеш! Я навряд чи із цим погоджуся навіть тоді, коли в мир інший назавжди пірну,
 Все одно буду затверджувати, що вража рать продовжує терзати шлюбний союз між
Душею й істиною святою, коли гріхів повнісінько за згорбленою спиною! Від цієї тяжкої
Ноші навіть пан на вид гідний і гарний сам своє добро розпатрає, але при цьому зробить
Такий безвинний вид, що навіть його розум ладний, що є сили, почне гріх кропити
Нещадно, щоб іншим людям було теж знаходитися разом з ним противно і неприємно!
Ну, гаразд! Не варто морщити ніс, не вирішивши одне пекуче питання: звідки виходить
Безліч погроз  для доброго люду, який вже позбавився сорому й блуду? Невже повинне
Відбутися чергове чудо, щоб людське братерство не замикалося тільки на матеріальному
Багатстві? Не нам з ним змагатися, а тим більше знатися! У годину ранню душу можна
Краще зберегти і опісля її Богу як подарунок піднести! Гріх є всюди, він приправлений
Зсередини й зовні й золотом, і смарагдом! Не вистачає терпіння, щоб зважувати разом всі
Сумніви, адже вони майже всі без золотого узору, але, як усякий камінь спотикання,
Діють усьому світу напрочуд і неперевершено, тому що за святість сприймають будь-який
Гріх! З'являючись недоречно, самі пропонують монастирським братіям нові поняття
Й хрести на вид дорогі та багаті,  а в нестатку проклятого немає надлишків, особливо
В ченців голодних і злиденних!
                -***-
- «Помилуй, Боже, мене! На Твоє благословення уповає душу моя!
О, Господи, в ім'я Твоє врятуй мене серед непролазної тьми і ясного дня!»
- « Духом своїм, мій син, пишайся! Він завжди прагне до ідеалів і летить у височінь!»
Душа не пам'ятає про минуле, адже у безвісність кожна хвилина сама по собі йде,
Вона зрить сьогодення й передбачає суще, але на собі відбитки історії все-таки несе,
Проте ніхто не в змозі нам пророчити прийдешнє! У годину не просту дуже хочеться,
Щоб Святе Писання виявилося під рукою, адже тільки з ним знаходиш спокій мирський!
Благодіяння, зроблене через гріх, викликає в ченців тільки саркастичний сміх, адже це
Злодіяння, якому надано надмірна й тепла увага! Розум сам визначає свій духовний стан,
В всьому провиною стає саме той шлях, по якому ще нікому непоміченим пройти
Не вдавалося! Щиросердечна біль болісна, але що дивно, так це те, що чомусь вона
Не дуже довго тривала! О, Господи! Почуття святості душі поверни, а таємні премудрості
В яву втіль і за всі гріхи грішників прости, але духом Господнім плоть затвердь, постав її
На твердіні, я ж виявлю свою ретельність! Яка дійсність, така реальність буття – ось
І казка вся! Час йде, проте ніхто своє буття не кляне, а кожний чернець Господа про своє
Щастя і таким чином йому про себе нагадує: «Милосердні двері відкрий нам,
Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха
Тобою визволялися. Бо ти еси спасіння роду християнського.»  /Молитва/
Нехай плоть поплаче трішки ридма, якщо в неї ще залишився сором! Розуму
Не доводиться самому вибирати, які ідеї для душі важливіше: святість або благодать?!
Хіба порядній людині пристало нещадно обманювати й постійно брехати? Між мудрістю
Й справедливістю кожна людина має  вибирати, але є там дійство головне і його суть
Полягає в тому, щоб на лету велику ідею за хвіст спіймати, а потім свої кайдани
Розірвати, щоб других людей всім премудростям навчати! Але як своє відчуження
 Від Віри подолати? Свідомість як граніт, вона як і раніше усе ще тупо мовчить!
Істина ж у всім тільки на совість уповає, хоча незмінно вважає, що сама себе від
Диявольського зла захищає, хоча досить часто так буває, коли канони Віри хтось
Неумисно руйнує! Проте наше життя затиснуте у рамки вузькі, але стисло про нього
Не можна розповісти! Треба істину десь роздобути й про зло чорноризникам назавжди
Забути, а то вони затіяли проміж собою не бійку, а звичайний мордобій, на вид - смішно,
Як у ковбойському кіно, але причому тут воно, коли дотепер гріха ганьба ще не змита
 З лику землі?! І все-таки кожний гріх по-своєму гарний і дійсно пригожий! Схоже на те,
Що наламано чимало дров із приводу релігійних канонів і їхніх основ,проте закон церкви
Дуже суворий, незважаючи на перенесені муки і позбавлення, його не торкнулися зміни!
«О, Боже! Прикрий від лукавих і всіх неправедних в ім'я блага держави ім’я моє! Ми ж
Точно знаємо, якою наша держава була квітучим краєм із фронтону й фасаду, але її
Розоряють різношерсті гади: злодії й казнокради! Боже, хоча б Ти нам допоможи
Розібратися в діяннях земних і у всіх гріхах своїх, тому що їх хитросплетення позбавляє
Чарівності наше життя! Дай надію всім, що на Тебе сподіваються і в блаженстві нині
Перебувають, милість і сили в Тобі одному вони черпають і про порятунок своєї душі
Постійно марять, але бісі їм очі ось-ось затьмарять!»
А перед храмом аромат стоїть квітковий, для богослужіння настала година неозначений,
Храм побудований міцно, щоб всі душі порочні не були сиротливими, а стали, нарешті,
Воістину щасливими й залишили життя розбурхане й недбайливе! Пройшла пора
Коливань, за спиною залишився шлях поневіряння, але уже накопичено чимало знань,
Хоча вони також як ы наші святині не дуже нині цінуються, але вони як велетенські
Жорнова на водяному млину: спритно крутяться й вертяться, доки вода в ріці ще
Ледь-ледь ворушиться! А коли ж наша свідомість  з місця зрушиться?
                - 4 -
Господи, помилуй! Господи, помилуй і наділи нас духовною силою, щоб грішники тлінні
Знайшли якості безцінні  в цьому житті тимчасовому і стали людьми статечними,
Відмітаючи ідеали другорядні, а струмені пінні не нагадували нам про прийдешні дні,
І не вселяли в розум тільки безпробудний острах і боязнь! Адже цей мир побудований
На людських костях, якось непродумано й похапцем! Ох, не так усе задумував
Господь – Бог, як опісля сталося! Адже кінцевою метою не були гойдалки,
Які насправді допомагали людям із самої ранньої колиски, хоча ряди прихильників
Христа ще не зріділи, а навпаки вони побільшали і всі захисники Віри христової зміцніли!
Проте мова ось про що йде, адже мир не став цільним і неушкодженим через ті таємничі
Грані, які ранню ранньою висвічують всі наші недоліки й вади, звільняючи землю від
Лукавої погані! Навіть проміж грозових хмар пробивається тонкий сонячний промінь,
Він уривається й у келію, і в будинок, щоб потім передати богам, Що людству нині зло
Не по зубах, адже воно не вхоже в Божий храм і не тому, що не може залишити
Власне ложе: його совість не гризе і не тривожить! О, Боже! Мене ж совість поїдає:
Душа молитися хоче, а плоть робити це не може! О, Боже, Ти за гріхи своїх людей прости,
Уже краще вмертви, але не карай! Уже краще щастя дай і відкрий дорогу нещасним
Людям в достеменний Рай! Господи, зроби своє диво: урятуй, збережи й душу помилуй!
Твій дорогоцінний дарунок несе сюди й холод, і жар, проте він оберігає Русь від злих
Татар і допомагає нанести їм смертельний удар, захищаючи нас від чаклунських чарів
І приворотів! За всіх часів Русь до Тебе була любові повна! На Тебе, Господи, завжди
Й ми уповаємо, але про тебе ж тільки в мінути гіркоти згадуємо! Вечірній дзенькіт
Несеться з усіх боків, викликаючи трепет стародавніх ікон, саме цей передзвін
Супроводжує чудовий і таємничий сон! Він несе заспокоєння й дарує мудрість і терпіння,
Приміряючи грозові хмари і воєдино зв'язує всі випадки, що відбуваються,
Вирішуючи відразу всі теми пекучі й по-своєму пояснюючи питання колючі!
                -***-
Сергію таке від ченців вислухати довелося, що серце навряд чи від туги й суму відразу ж
На дрібні уривки ледь-ледь не розірвалося! Ченцями усе сильніше мирська пристрасть
Опанувала, але чи чувана це справа, щоб, перебуваючи при справі святій й знаходячи
Розраду в тім, захотілося б ченцям небагато побалуватися  плодово-ягідним вином?!
Сергій же з роками дозволяв собі харчуватися тільки божими дарунками, чи не зарано
Дозволяти почала собі монастирська братія за рахунок казенний у схованку гратися
Зі змієм зеленим?! Розкати сильного грому все-таки не вийшли прогулятися, щоб
Природою наодинці помилуватися, з монастирського будинку, проте нехлюйство таке
Чоло ігумена покрило легкою знемогою, адже особисто йому соромно перед Богом
За вчинки братів своїх! Вигадка братії не знає меж, але підла думка вже скинута долу,
За нею слідом саме перед обідом почалося моління, а потім прослідувало пастирське
Прощення! Сатана вперто тягне набожних людей у темну й бездонну яму! Завжди
Для спокуси в біса гріх у старій торбинці знайдеться, але не можна ж жити так,
Як припаде! Будь-який гріх голосною луною колись навкруги відгукнеться!
А в дірявій торбинці непосильний вантаж, що навіть я його високо підняти боюся,
Навіть святим перстом осіняючи кожну п'ядь землі, проте молитви мої, як поводирі!
Боже мій, як же жити людям з порочною долею разом? Адже не кожний же з нас святий!
                -***-
Ми далекі від жалості й дозволяємо легко втягти себе в будь-які витівки, але змушені
На собі весь тягар буття нести, навіть не вимагаючи замість слів подяки, хоча й ми
Народжені в обхід святості, але готові знову в біло сніжних ангелів перетворитися!
Виходить так, що божа благодать ще в грішних душах гніздиться, адже її біси зовсім
 Ще не згноїли і заживо в глибокій могилі, позбавивши чудодійної сили, не поховали!
Розум же джерелами мудрості живиться, з нього за це, природно, треба оплату
Миттєво взяти, адже історія завжди в наших нащадках повторюється й чим людина
Розумніше поводить себе, тим сильніше вона ідеї бога всюди проповідує, хоча часом
На життя безупинно ремствує, але поводиться набагато простіше й скромніше багатьох
Русинів і халдеїв! Вона з боку в інший бік шарахкається, намагаючись хоча б чимсь
Допомогти всьому людству! Усе намагається для людей, щось зробити: пише в тьмі
Довгих і холодних ночей про гіркий побут святих людей, проштовхуючи ідеї свої подалі
Від мирської товкотнечі! Його думка, як бурлива ріка, що нагадує гойдання маленького
Човника, адже її потік увесь час прагне умчатися прямо на схід, пороте шлях туди
Далекий і є чи в ньому якесь пуття? - Не скаже відразу не один знавець! Ніяка гострота
Розуму не буває настільки великою, щоб її миттєво не зупинила Всевишня рука!
Вона й радість, і відрада, але є в ній щось від справжнісінького пекла, навіть жебрак і той
Знаходить у ній свій духовний хліб! У кожного свої судження про роль Бога й суті
Гріха, адже всякий може помилятися, але головне: через терни до істини добратися!
А на тій тернистій дорозі й горя, і безчестя досить хтозна-скільки, але рід людський,
Втративши й сон, і спокій, намагається не думати дуже часто своєю головою, а діє то
Рукою, то ногою, знущаючись із себе, він лагодить повсюдний розбій над власною
Плоттю й душею! А чи готовий наш розум до такого двобою?
«О, Боже! Урятуй і збережи нас в ім'я Твоє й зм'якши наше буття тяжке!
Боже мій, Ти всюди поруч із мною, але не віддаляйся далеко від мене,
Від лиха охороняй серед ночі й білого дня! Я завжди уповаю на Тебе!
Ти ж Божество й святість завжди біля хреста Твого!
Ми всі Твої діти, зміцни нас і Духом, і Радою і не вставай на заваді помислів святих!
Ти розвий по землі проросле насіння й зніми з душі безвір'я сірий тягар,
Сподіваюся, що підійшла вже та година, щоб нам піти слідом за тими,
Хто з життя мирського назавжди пішов, але знайшов собі духовний спокій,
І на місці тім для братій вибудував чудовий маєток,
А потім сам виходив пішки всю Русь незатишним битий шляхом!»
                -***-
Ченцям починало здаватися, що вони не в змозі від гріха назавжди відірватися,
Але по літописних описах у захваті повсякденного творення, оспівуючи житіє загробне,
Ченці умудрилися створити на землі щось подібне до Раю, хоча досконально про нього
Майже нічого не знаючи, але коли-небудь, відправившись у свій останній шлях, вони
На небесах знайдуть через багато років скитання чудовий край ніжної любові й покаяння!
Їхня уява ще переживе не одну й дуже важку аварію, а їхній інтерес розсіється в синій
Імлі і дійде до небес,  проте жити ті люди залишаться тут: на грішній землі! Відпочивши
Злегка, вони відчують, що їм припаде навіть там життя починати із чистого аркуша!
Ну, а поки всі їх думи і гадки спрямовані за пір'ясті хмари!
                -***-
Зрадій вовік і оспівай Бога, квола людина, адже Його постать єдина, яка слідкує за добою
 Здалека! Нехай зі століття й довіку молитовні слова розривають грішну душу до самого
Дна,  їхній стрункий і ніжний звук допоможе кожному перебороти свій дикий переляк!
Ось так! Людина зі скрипом дихає, але Господь однаково кожний подих і бачить, і чує!
Як відомо, тільки тварині безсловесної в цьому світі жити нестерпно туго і тісно!
Людині ж інше призначено, проте нажаль час буття не на святу справу був витрачений!
За постійні витівки люди не гідні ні милості, ні жалості, адже Всевишньої любові
Достаток не уживається з тиранією й насильством! Живи! Люби й у Бога віруй, щоб
У житті бездарному й убогому себе навік не погубити, вже краще нехай молитва постійно
Поруч звучить і вона нашими бажаннями тут постійно керує!
                -***-
Нерідко у ченців життєві факти не узгоджуються з гарними розмовами, у кожного з них є
Чимало своїх вад за плечима, не звільнившись від їхнього ярма, в якусь мить і сам
Збожеволієш!Адже у нас життя таке, що пороки перехльостують через край,
Перекриваючи дорогу в таємничий і прихований від чужих поглядів Рай, вони немов
У горлі нещаслива кістка, яку не схопиш відразу в жменю,ї Її навряд чи комусь самому
Витягтися з рота вдалося, а достаток величезного безсилля породжує страшну злість,
Вона ж гірше, ніж у горлі раптово застрягла кістка! Але щедрість Бога не знає меж, якщо
Перед Ним, Господом своїм, ти падаєш долу, але якщо від Нього ти чекаєш одних
Нагород, то замість Раю потрапиш ти тільки в пекло! А час біжить уперед невблаганно,
Він старість наближає дуже швидко, але у чому ж сутність буття? Нам на це запитання
Зможе відповісти досконально тільки Всевишній судія! У чому ж відповідь? У цьому світі
Нічого готового немає! Наші діяння нам же на шкоду, на землі ніхто не застрахований від
Нещасть і лих! Нам би вічно жити, щоб щастя удосталь випити, але ми продовжуємо своє
Життя брудне і гріх творимо і розриваємо святості найтоншу нитку!
                -***-
Вечір і тиша! Вона одна найбільше душі Сергія зараз потрібна! Йому Русь як диво дорога,
Але полчища ненависного й підступного ворога, готові знову всі монастирі живцем
Спалити - прийшла пора й настав час братися за важкий меч! Ворог йде слідами сивої
Старовини, а вони сліз і гіркоти вже давним-давно повні, сіючи смуту й убогість,
Убиваючи півчих птахів прямо в польоті! Проте він народ на захист своєї ж вітчизни
Відразу штовхає, а сам тим часом багатство й волю в людей загодя не відбирає!
Ми ж не хазяї у своєму краї і ось тому ми втрачаємо незалежність свою! У народі у всю
Йдуть розмови не про примхи погоди, а про рабство й волю! Справа доходить навіть
До всенародного повстання, але підступний ворог довідався про нього заздалегідь,
Хоча завдяки старанням Сергія серед сірого дня буде піднято християнський прапор!
Мрія є одна: вільною і незалежною повинна бути древня країна! Навколо Дмитра
Донського збираються для кривавого бою світло-русяві герої, щоб у дощ і в непогоду
На мечах битися за свою же волю і прийдешню долю, кожний її борець усвідомив,
Нарешті, що Русі готовий допомогти Творець!  За мечі узялася безліч палких серць, вони
Своїм здоров'ям і кров'ю, пожертвувавши навіть першою любов'ю, напнувши шоломи
На лисіючі глави будуть битися в ім'я слави своєї ж первородної держави! Проте караван
Далі неспішно іде - собаки гавкають, а на небесах все так же само зірки нерухомо
Мерехтять і думки людей поїдом їдять: на який день і час назначена рать? Коли у похід
Будуть слов’яни виступати і що з собою потрібно взяти, щоб свій остах подолати?
«День і ніч! Як же важко світлу непроглядну тьму перемогти? Усім можна в ім'я Бога
Зневажити, але складно й навіть неможливо зрадити своєму й близькому, і рідному,
Духовно серцю дорогому! Важко зламати традиції вікові, але вже готова до бою збруя
Бойова, осталося лише загорнути рукава і підготувати для кровного ворога злі слова!
Русь надалі не дозволить свій народ грабувати й неволити! Люди вправі ворога силою
Примусити назавжди піти із земель споконвічних, ріками слов’янської крові давно вже
Обагрених!» - слова ігумена священні, їх тут кожний пам'ятає незмінно! Із цими словами
Підуть русини на бій святий й правий в ім'я щастя своєї держави! Дубинонька ухне,
А вража рать під її напором миттю додолу звалиться, але відтепер від великої й потужної
Колись твердині  залишилися одні ветхі  святині, які згодом знову опиняться разом
З простим народом! Треба татар пихи і їдкої гордині позбавити, щоб через терни дійти
 До своєї мрії, але як будуть розгортатися подальші події, ніхто загодя не знає і кожен
Бога про перемогу благає! Господь же простить народу всякий гріх, нехай тільки одна
Перемога сі майбутній успіх стане надбанням всіх! А Русь крехтить, але мовчки йде
 По шляху останньої перемоги, ледь-ледь пересуває немічні ноги, але вірить Богові!
Вистачить чекати - прийшла пора нове буття у своєму краї будувати! Прийшла
Пора ворогів кидати за залізні грати і там їх до кінця життя тримати!
Господи - Боже наш, полегши й без того не легку годину нашого буття, помилувавши
Всіх нас, Ти ж в той же час змусиш людей своїх подолати страх перед зграєю вовків,
 Які  одвіку мучать і вбивають жінок і людей похилого віку! У милостях своїх Багатий, Ти
Святість теж за нас засватай, ми ж усі є сестри й брати, хоча різні в нас у всіх поняття
 Й різні шляхи до розп'яття! У своїх щедротах Незбагненний, Ти реальний, а не мнимий
І для нас Ти завжди Творець Єдиний всього, що поруч за нами є! Ти ж живеш під наметом
Голубих небес, а на землі сам створюєш прогрес, слова ці можу невпинно повторювати,
Щоб знову й знову Божа благодать допомагала душі проти усіх гріхів устояти! Ти один
Безгрішний у світі тутешньому стоїш на стражі, зустрічаючи сили вражі на поле брані,
Сіючи заздалегідь паніку в їхньому диявольському стані! Їхні коні вже несуться навскач,
Тікаючи від погоні, але криві мечі як і раніше стискають їхні пітні долоні! Але списи наші
Набагато вражих міцніші й кращі, вже незабаром підсумок нам підводити, адже прийшов
Час вирішувати, як ворожу рать зі світу зжити, а вже опісля перетворити ворогів у хиткі
Сіро-чорні тіні перед тим, як назавжди поставити татар на коліна й почати жити в спокої
Й мирі! Ми б ворога вже давно скорили, якби в згоді проміж собою жили і великий гріх
 Невпинно не творили і разом би хороводи вечорами водили, а так у годину невизначену
Людом східним вся країна по шматкам розкидана, а від колишньої згоди залишилися
Тільки старі жмути! Хватить нас, Боже, постійно карати і нам дорікати на те, що є буття
Святе? Не вже ми робимо щось не те, щоб тямущі люди самі дійшли до біди? Все це
Сергій побачив навіч, тому не спиться йому кожної ночі! Усілякі блага нам, обіцяючи,
Боже, очисти від гріхів Ти й мене, хоча не страшна мені ніяка петля, але однаково прости
Й розум мій ще раз освіти знання своїм і зверни нас у Віру свою, помилуй народ, що живе
В дикому північному краї! Є бажання святістю обпитися, вистачить жадати й щораз
Нудитися, від Тебе нам, Боже, нікуди не зникнути, навіть якщо в гадів прийдеться на мить
Перетворитися! Ти Вищий судія, так сприймає всі Твої слова вся полонена російська
Земля! Ми для Тебе, а Ти для нас – так було і буде повсякчас! Бог славу й благодать нам
Миттєво дасть, адже Господь ніколи своїх дітей на розтерзання заклятим ворогам
Не віддасть! В ім'я високої любові землю нашу Ти, Боже, благослови а народ від ворогів
Словами молитви захисти й на небесах слова згоди своїм перстом накресли, щоб ми
Своїми гріхами знехтували і уподібнилися плодам Твоїх дерев, а то люди багато в чому
Ще остаточно не розібралися й з дияволом, здається, майже що сторгувалися, але вони ще
Не вдарили по руках, адже їх серця не залишає страх за своє життя! Мені ж здається, що
Вже незабаром крівця слов'янська ріками проллється! Совість же серце гризе, і Бога
Слізно просить, либонь, Господь кожному в його горі допоможе, або Він людям душу
Безвідрадне, плакуче і сумне! Мені здається і я на це ще сподіваюся, що істина
До стражденних людей все-таки власноручно проб'ється, а свята правда до свого
Підсумку, нарешті, с божою поміччю все ж добереться, а Божі слова дійдуть до самого
Серця! Прагнучим й шукаючим істину давно вже кортить зло нарешті біля державних
Кордонів зупинити, щоб приватно жити! Так, бачить Бог, що всякий боровся зі злом, як
Міг, а на коні весь підсумок минулих заслуг і тривог! Гори й ріки нагадують кожному
Дорослому чоловікові про постійну й безперервну Божу опіку, але немає такої людини,
Щоб вона від століття і до століття не мріяла Святе Писання від кірки до кірки прочитати
І все зрозуміти, як у цьому світі є! Добродії й вельможі, а з ними й бідні теж поруч стоять,
Господи - Боже, на колінах у нестерпному тремтінні у Твого високого підніжжя, проте
Свої гріхи прожогом підсумовують, щоб у великому сум'ятті перервати довге нетерпіння,
Залишивши важкі мінути за спиною, а потім далі йти своєю ходою і розгорнувшись
Миттю й круто, щоб розстатися надовго з тугою лютою! Але бажанням невгамовним вони
Бажають надовго вп'ястися на небо сіро-темне, таке величезне, ласкаве й млосне, адже
Воно всякчас літає над землею, зігріваючи її своєю теплотою! Під ним лежить намет
Зелений, злиденні халупи й золочені трони, а на них королі сидять при яскравих коронах
І дивляться на грішний світ володарі землі самозакохано, проте вдалині чудове небо
Впирається в край знедоленої землі, де пташок ціла зграя, така величезна і велика,  що дух
Людський вона миттєво захоплює і жадає тільки одного: у щасті дожити б до кінця свого,
Адже  навіть крихти не залишилось від нього! Дуже важко цим маленьким бідолахам,
Хоча й дивляться вони на світ з-під чола, але їхня тяжка доля вже поріднилася зі злістю,
І вони перестали відразу галасувати, куражитися й голосно без перерви співати, на них
От-от вороги накинуть золоту сітку і підуть гуляти по світу плітки, що нічого не змогли
 Для своєї держави зробити слов’яни і нібито у них очі олов’яні!! Як же їм тоді через
Срібну кліть дивитися на цей прекрасний і різнобарвний світ? Попереду на них чекає
Невільнича  смерть! Боже, ти нас завчасно про біду і морок попередь! Під ношею
Хресною стогне народ на Русі повсюдно і не тільки по днях недільних, щоб з голоду
Зненацька не здохнути, а від плачу й стогонів зовсім не оглухнути! Інший раз сильно
Охнеш, а потім тихо-тихо зітхнеш і в руки сам себе візьмеш, заточиш старий булатний
Ніж і вткнешся п'яною пикою у перезріле жито, і начнеш чекати зміни знову, але тільки
Через деякий час ти станеш господарем статечним! Інакше немає надії навіть
На найменшу успіх і перемогу! Слава богу, що Він надає нам у скрутний час свою
Підтримку і допомогу!
                - 5 -
Сатана поводиться безшабашно й розхитано, розбовтано й настільки жахливо,
Що навіть ангелам часом стає страшно, особливо лютою зимою, коли біси лагодять
Жорстокий розбій над грішною плоттю й такою ж душею! Але ангели тільки на час
Здрімнули й от уже блискавки в їхніх руках прожогом блиснули, біси крихту
Прохолонули, але тільки на час вони зажурилися, а потім святої води попили,
Себе нею з голови до п'ят збризнули й злегка відновили вже зовсім втрачені сили,
Щоб незабаром при будь-якій навіть безглуздій розмові легко вступати в жорстокі
Суперечки! Всіх злих і не благих проступків першопричиною є наш гріх непоправний,
Адже людина спересердя на суперечку без роздуму йде, проте їй сильний вітер в спину
 Постійно дме! Але коли вона прийде до тями, тоді розпач на серце нагряне
І безсумнівний гріх навіть при світлі церковної скіпи, що ледь догоряє:
Люди тільки грозять, що зі своєю пристрастю надалі ніколи не будуть знатися,
А потім лізуть зі шкіри, але упоратися з нею ніяк не можуть, адже не дрімають
Сатанинські слуги, ледве не подихаючи з натуги, намагаються до краю і відразу внести
В голови людей усяку заразу! Потураючи нікчемним боягузам, вони порівнюють людство
З тайговим гнусом і з нальоту в лоні гріха пропонують повсякденну роботу, виконуючи
Роль старої звідниці! Вони й учора, й сьогодні прилучають всю країну до горілки і вина!
У них волосаті і великі руки, а зло – це їхня повсякденна їжа, але щоб повітря стало
Свіжіше й набагато чистіше, необхідне торжество нових ідей, які звільняють всіх хибних
Людей від мирського пута й ланцюгів! Зробивши пів справи, лукавий цілком маніпулює
Всіма думками народу досить тонко і вміло, чи не ми самі свої душі для зла бездумно
Відчинили, коли тендітні двері навстіж злим бісам своїми ж руками нещодавно
Відкрили?! Між ангелом і дияволом завжди й у всьому,  в минулому й у пройдешньому,
Іде затаєна ворожнеча, але грішити людей змушують як  і багатство, так і нестаток!
Землю опоганюючи і вдень, і вночі, людина сам закриває перед собою двері Раю,
Як завжди забуваючи, що саме Віра свята людство від лиха за всіх часів рятувала!
Гаразд!  А чому нам життя не дає наша пристрасть? Жити теж можна безоглядно, якщо
На серце прохолодно, тоді гріху не закортить лізти туди, де його сміливість відразу
Почуттями погасять, а опісля до півсмерті батогами поб'ють і ціпками відразу ж
Відлупцюють, надають по шиї - треба бути набагато скромнішим й завжди служити
Високій ідеї! Сатана! Ти нас надалі не займай! Прощай і крокуй своєю второваною
Дорогою, ми ж віруємо в Бога! Повернутися тільки спробуй, народ у злості на всякий гріх
Здатний! Це я тобі кажу як особа приватна! Все зрозуміло? Ти бачив наші крила? Проте
Хиріє життя земне, зі століття в століття мучиться на землі людина, серед зла вона своє
Життя доживає, і церковні канони нещадно зневажає! Нехай позаду залишиться й горе,
 Й нещастя, тільки життя своє заново на свій смак перефарбуйте! Сестри й брати,
Повірте ж своїм власним клятвам, інакше жорстокі прокляття у вигляді лиходіїв відразу
Обрушаться на святі християнські ідеї! Ось так починалося лихо в Галілеї! Господь
Створив мир такий, що задум дурний розум відразу осушить, якщо ж непорядок
З головою, тоді він праведність у душі миттєво зруйнує! Тільки праведне слово служить
Надійним засувом від безодні і ями! Куди ми заживо ліземо самі в пошуках духовного
Мотлоху, але тільки в стародавньому храмі Господь нас учить рухатися прямо,
 Без коливань то вліво, то вправо в пошуках багатства й слави, аби стверджувати опісля
Лукаво, що все, що творимо - це для блага своєї ж держави! У мене є підстави не довіряти
Нікому, окрім бога! Господь же посилає на землю свій осуд у вигляді небесного
Покарання і не зважає на наші дорікання! Проте смертю завершуються всі земні
Страждання, якщо немає особливого бажання пройти короткий курс навчання!
                -***-
Земля й камінь! Вода й пломінь! Чернець високий, згорблений і самотній напередодні
Вийшов з густого лісу, що пророслого осокою, він ішов здалеку по улоговинах і балках,
Проявляючи часто рідку кмітливість і опираючись на ціпок або сукувату палицю! Його
Погляд був спрямований у піднебесся, а воно як і раніше в димчастій завісі, але усе рідше
Й рідше старіючий ігумен чує знайомий ще з отроцтва скрегіт пришляхового колодязя,
Випити з нього святої води не всякому вдається! Скільки часу пройшло з тих пір, нині
Старість уже мчиться щодуху, Сергій неабияк утомився, він досить довго й чесно свою
Роль відіграв, доки прощальний передзвін дзвонів не прозвучав! Він весь час жив удалині
Від своєї родини, не для себе він будував ці монастирські стіни, а щоб небесне світло
Нагадувало всіх братій про велич минулих років! Отцем на землі не називайте нікого,
Тому що один у нас Отець, він же й Учитель, і Творець, і крім Нього, немає в нас нікого!
Говорячи про Творця, ми зримо на небеса, тому що звідти виходять всі Його діва
Й чудеса! Не схиляйтеся ніде і ні перед ким би то було, тільки Господу й Отцю своєму
Можна розповідати про свої прийдешні проблеми! Розходяться тихо кола на хиткій воді,
А Ви всякчас дякуєте Господа свого всюди й скрізь, адже Він наше божество! Він
Присутністю своєю затверджує, що Віру ми в кінці кінців відстоїмо, адже Його слова,
Як гристий і дуже чистий водоспад, і над всесвітом осмислено летять! Хто їм не вірить,
Той миттєво пропаде й безвісним із цього миру назавжди піде, але древо життя знову
Почне рости з материнського черева, коли чергова молода й гарна діва, чи то буде жінка
 З ім’ям Марія, чи у неї буде ім’я як у Єви! Кожна людина по-своєму слова Бога трактує,
Коли її плоть побачивши наші пристрасті несамовито зрадіє, але не стане тим пишатися,
Чого б треба було постійно соромитися! Хтось відразу ж попаде прямо в непролазне
Болото, а когось туди затягне постійна робота! Проте Святості без Віри не буває,
 А Її струмені тільки святих людей обмивають і на подвиг всіх ченців вони мовчачи
Штовхають, а грішників іноді засмучують і їм дорікають!
                -***-
Благословенний Господь, наш Бог зі століття в століття, адже це Він прикрашав наше
Життя і нас пригощав, а опісля провини нам прощав! Любить Бога до самої смерті кожна
Віруюча людина, але короткий у людей життєвий вік, що пройшло, того вже немає
Й ніколи не буде, його може назад повернути тільки вселенське чудо! А особисте
Покаяння дає нам чітке усвідомлення свого гріха, отоді з душі злітає вся ця мирська
Лушпайка! О, життя! З тобою тільки зв'яжися ы відтоді забудеш, що таке небесна
Височінь, але незважаючи на лихо мирське, треба залишити всі свої сумніви, до святості
Завжди прагни, а слово боже повернутися до Віри грішникам все-таки допоможе!
Не треба на лайку  в суперечках зриватися, а більше ходу своєї долі підкоритися,
Святість же повинна тільки поруч із душею назавжди залишатися! Звичайно, не всім стає
Зрозуміло відразу: коли ж можна грішникам від віри відступатися, щоб обілити й без того
Вже брудні плями на істоті майже чистій, проте вже не на стільки променистій, що її
Навіть друзі й дружбами зустрічають із лементом і свистом! Тільки вогонь небесний
Залучає до себе людей і мудрих, і до того ж ще і чесних, в окрузі всім відомих! Вже
Багато слів утішних сказано про діяння їхні, про таємні думки й глухі переживання,
Далеких мандрівках і тяжких скитаннях! Їх же щиросердечні мріяння як і раніше
Залишаються в неприступній таємниці, але святі струмені їхні справи обмивають, тому
Що на зло вони прожогом і всім скопом наступають, а це бісів вельми засмучує, що в тих
Навіть сльози на очах виступають! Святість йде за ними слідом, опромінюючи яскравим
Світлом їхній шлях, який веде до майбутніх перемог, але хто його без поразок пройде?
Залишається ні мало, ні багато, як перенести  всі покарання, що послані Богом з небес,
Щоб, перебуваючи на останнім місці, плоть із душею разом задумалася про свою чесноту,
 Адже вони постійно думають тільки про повсякденну роботу! Не будучи твариною,
Людина завжди очікує на доленосні удари своєї судьби, які вже не раз її по обличчю
Що сили били, але долі всього цього було насправді мало! А що цікавого в тому, як
Монахи збуваються своєї втоми? Із усього слов'янського народу дияволові покоряється
Лише мерзотна і гидка порода, але вона не козацького роду, проте її століттями
Вирощували ми своїми ж руками під земними небесами! Людям створювали життя таке,
Що їм не можна було сподіватися на зустріч іншу, але все пережите снігами давно
Припорошене й прадідами геть-чисто напризволяще покинуте! Не ті уже часи! І не та вже
Країна! Гріх її синів давить всі сильніше і страшніше на плечі людей, які ще не зовсім
Прокинулися від таємного сну, щоб ті як можна скоріше свій гріх за межі держави
Відтіснили, і вночі, й серед білого дня нічого не залишили від порохнявого й смердючого
Корча! У всім себе одних звинувачуючи, люд буттям розбещений, напівп'яний
І напівсонний нарешті почув мотив несамовито смутний в іносказанні словесному,
Де немає місця ні страстям, ні почуттям! Аякже тяжко жити панам і їх холопам!
                -***-
Господи! Від пута звільни й будь завжди від гріха попереду, і нехай вся лушпайка навіть
Через рік впаде в той стрімкий потік, який би ніяк не зміг святість у моїй душі хоча б
Якось перебороти! Чи не я Тебе оспівував, а Ти мене в бій за Віру призивав і стрілами
Своїх гострот, як загальновизнаний поліглот, малював у легкому тумані в образах давніх
Та химерних спогадів височіні непокірливі, де зникають всі дороги второвані і виникають
Питання досить спірні про силу волі духовної, що нехтує всі прожиті роки! Коли ж
Благоговіння, як велике людське надбання не несе душі повне умиротворення, а тільки
Підсилює серцебиття в людського сина, що зі стогоном піднімається на нескорену ще
Ніким вершину, і єдино, що, коли це навіть відбудеться, то ця людина на новий подвиг
Все-таки знову зважиться! Проте зміїні жала доставили горя людям чимало, щоб там доля
Нам не шепотіла, вона підрізала нам білосніжні крила! Так, вона багато лиха накоїла і
Високі мури навколо нас звела із золота і хутра, щоб хурделиця тіло не замела, а от до
Чола справа так і не дійшла! Часом мучусь, що така доля дісталася від дідів власним дітям
І онукам, як виявилося, але опісля, що вони нездатні зрозуміти природничі науки! Легше
Закривавити в крові свої руки, чим по ночах вгризатися в ці тяжкі науки, переборюючи
В своєму розуму всі терни й муки! Так може статися, що вже не можна буде від нового
Гріха нам ніяк відмовитися, у такі часи Віра нікому вже не буде потрібна! Сергію послана
Велика благодать: усім на землі він повинен добровільно й у всім допомагати, особливо
Тим, хто прагнути свої гріхи осилити, щоб надалі своє життя по іншому прожити! Іти б
У ногу разом з Богом і бути згодним з ним багато в чому, проте це не всім відразу
Здійснити удається, тому що всім тут по різному живеться! «Боже! Ти ж можеш
Милувати й рятувати, ми ж повинні Твої діяння завжди оспівувати і прославляти, добра
Й благоденства собі постійно бажати й відпустити нам гріхи Тебе всякчас благати,
Щоб самих себе від пекла врятувати!»
                -***-
Чим товще стіна між нами й Богом, тим сутужніше нам крокувати зі святістю в ногу!
Втрата важка, але й висока стіна набагато більше страждань всім людям принесла,
Чим ті думки, які в прямому й переносному значенні, просто зависли серед
Приголомшеної юрби, адже люди святі мають інтереси свої, але вони не тільки
Для розбудови матінки-землі!Вони будь-яку лайку перевертають відразу навиворіт
І ввечері, й спозаранку, хоча нерідко граються в мовчанку, а на дозвіллі надходять так
Само, як віддані слуги: під покровом розкидистого древа роздають уклони праворуч
І ліворуч, але живуть на догоду череву й навіть у місці святому б'ють своїм чолом
І молять Бога про речі прості, щоб Господь до межі наситив багатством їх недоглянутий
І холодний дім, але справа в тім, що саме в ньому знаходиться не храм, а розгнузданий
Садом, де всі люди разом спілкуються всякчас з гріхом! І ні слова  й ніхто не говорять
Про небеса, навіть кожна розмова проста йде про мари та фата-моргану, люди самі
Намагаються переступити через заборонені грані і відразу ж мирське буття їх перетворює
У тлін і порох, а тому нікого хід подій вже не вражає, адже простий люд зміст буття
Не угадує, проте люди мучаться й страждають,але ритм буття вони ніяк не переривають –
Він неспішний, тому що мир настільки грішний, потішний і ошалілий, що, напевно,
Прийдеться, як і сотню років тому, свій розумний погляд знову перевести трошечки
Назад, туди, де ланцюга від кайданів дзенькають, але якось невлад!
                -***-
Благословенний Ти, Господи, для тих, хто в шляху темної вночі ледве ноги по поталому
Снігу волочить, він собі й людям дарма голову морочить, а в цей час демони свої шаблі
Об камені точать, і юдоль тобі вони неспішно ладять, проте ніхто їм не встає на заваді!
О, Боже! Мене багато чого ще тривожить і мої страхи невпинно множить! Навчи мене
Оправданням і засудженням Твоїм, щоб я став зовсім іншим, інакше ми з душею в пеклі
Після смерті згоримо! Я ж ніколи не забуду священних слів Твоїх, що життя мертвих
Ще дуже довго триває в пам'яті живих! Адже Ти мені якось відповів: «Не берися
Судити інших, перш ніж не порахуєш себе гіднішим їх, адже твій кожний гріх
 Відкладається не тільки на людях мертвих, але і вчинках живих! Ось у чому зміст
 Людського життя, адже воно не так довго тримає, як цього твоя плоть жадає!»
- «О, Господи! Я не знаю, що мене в житті спіткає, але я з твоєю допомогою всі
- Перешкоди подолаю! Благодаттю обдари й із гріхами примири, але голодом ніколи
Мій народ Ти не мори, проте відніми приниження моє й всели повагу до себе й до
Інших, і до грішних, і до святих, що йдуть до мети шляхом своїм! Нехай зерно, кинуте
Тобою, коли-небудь все-таки зійде і Дух Святий святість запалить над головою
Й пломінь той опромінить Фаворським світлом весь блакитний небозвід! Дай Боже,
Щоб ми мали можливість спокійно міркувати, думати й мріяти, і правду в очі навіть
Своєму заклятому ворогові завжди сказати, а в мить відпочинку на сонце, місяць і
Зірки по вечорах спокійно споглядати і життям насолоджуватися, голосно сміятися,
Але постійно не оскалюватися і ніколи у святих істинах надалі не сумніватися! Але
Переді мною світ зовсім-зовсім інший лежить, адже він ще гірше того, що видно
За моєю спиною! Так нехай же зійде милість Твоя в мороці земного буття на мене!
О, Боже, Тебе ж просить раб нікчемний, але я людина досить шляхетна! Давай
Поговоримо про моє буття конкретно, але тільки опісля, коли на небосхили з’явиться
Ранкова зоря! Навчи, Господи, мене жити по Твоїх канонах святих, що не суперечать
Мирським законам , адже я не хочу бути пустодзвоном у світі цьому, що складається
Із землі й небес, інакше б цей мир для мене зовсім би в сизому тумані зник, але я наяву
В ім'я Господа й страждаю, і живу! День і ніч без утоми труджуся й від Тебе ніколи
Не відвернуся, навіть якщо в безодню морську один раз все-таки зірвуся! Благословенний
Господь, наш Отець і Бог, наш Заступник і Рятівник у дні небезпек та тривог! Ти сильно
За гріх нас не суди, адже це рівносильне майже тієї людині, що збилася з уторованого
Шляху, але не здатній нікого добру навчити, а тим більше його постійно людям всякчас
Дарувати! В особі одній Ти був мені Вчителем і Батьком!»
Нехай слух догоджає дзвоновий передзвін, колись згодиться й він, нехай на землі править
Тільки закон! Він вправі людей інакше мислити й думати змусити! Пора за справу
Прийматися й зухвало, й сміло, щоб грішна плоть не отупіла до кінця й до межі!
Душу ігумена й щедра, й багата, а в час безмовного заходу вона святістю обійнята!
Вона, як мале дитя, з лагідністю божій Вірі світить, проте сама не терпить забуття!
Подяка й хвала Богові, що вказує нам на гідну дорогу, але в ту пору біси заважали душі
Швидко рухатися на святу гору, лякаючи загальною ганьбою й не бачачи в цьому зазору,
На руку швидкі, вони в загальному хорі своє відбиття хочуть побачити незабаром!
Господь створив землю й небо, дав народу багато води й трішки хліба, тільки для вечері
І для обіду! Його теж намагалися живим знищити і у вівтаря Йому корчили пики!
 О, Боже! Невже й Ти замислив те ж саме, але не обвінчав людей своїх із символом
Святим! Невже тепер прийшла черга іншим тяжко страждати і нудьгувати?!
                -***-
Серед тьми буття донині плутає по бездоріжжю думка моя, вона або до небес несеться,
Або ж у хвості обозу щораз плететься! А меж землею й небесами ще колишеться
Священний прапор, але на околицях країни вже багато сіл вражою раттю спалені,
Там багато трупів і кісток, ще більше знедолених людей, проте там немає ні бояр,
Ні князів, їм би скоріше позбутися від свого ж коріння і забути на віка про безліч убивств
І грабежів, щоб не стати набагато слабкішими! Було б гірше, якби всі люди жили у тьмі!
У краї первозданному вже гнояться рубані рани, усюди чуються стогони, а народ
Заганяється, як худоба у вузькі загони! Звідки ж спустилося це прокляття на наших сестер
І братів, друзів і ченців? Хто нам заборонив жити так, як нам подобається, а наші серця
Холодом і голодом морить всякчас? Брати, невже це безглузда плата за справи ратні,
Хоча вони канули у вічність уже назавжди?! Воїнів чимало готуються в нелегку дорогу
І ночами довгими потай збираються боярські дружини, з обличчями суворими рать ловить
Кожне князівське слово! Майбутні герої вчаться рухатися строєм,  а Дмитро вже давно
Стоїть у кормила, адже на його боці міць и сила, якими природа слов’янський рід  з дня
Народження нагородила!! Поки князь сидить на троні, не буде в країні правити свавілля
І беззаконня! Господь же робить те, що бажає, як захоче, так і велить, проте бути разом
З людьми завжди воліє й про щастя їх постійно мріє! У мене є Пегас і Муза, життя їм
Не в тягар, а в на радість, проте його гніт – це важка ноша і я бога постійно прошу
Про допомогу, хоча важко позбутися наяву того непосильного вантажу! Господь
Нетлінний створив світ майже що ідеальний, але в розумінні загальному, а не книжковому
 Там щастя немає! Нас постійно хтось за руки і ноги тримає і на нашу нездатність
Подолати міжусобні чвари всякчас натякає! Цей світ існує в образах неосяжної вселеної!
Гори й ріки Божою рукою колись створювалися навіки, але люди давно не встають
На коліна й не просять у Бога прощення! Насправді всім цим світом правлять лихо
Й веселощі, однак щороку губиться гріховним діянням рахунок! Отже – уперед, тому
Що той, хто переможе, перемогу пожне і над миром встане, а своїх супротивників
 В спину турне, але камінь в пригнічених людей не кине, тому прагне святість знову
Відродити в усьому світі! Але пристрасть яскравий пломінь у молодих серцях відразу ж
Запалить, проте до старості від нього залишиться лише студений і тендітний лід, багатьом
Людям на землі по-своєму везе, але диявол теж у свої руки слизький батіг всякчас бере!
Куди ж він тягне живі душі? Там же лігвище враже й немає ні клаптика квітучої суши!
Геть з дороги, підлі пророцтва, відтепер вас слухати мені зовсім не хочеться, нехай дощі
Обмиють гріхи дочиста, але духовний механізм чомусь сам по собі ламається, а душу так
Чи інакше, більше колишнього, від безвихідності томиться, що навіть клуби диму
 До небес здіймаються! Таке нерідко в повсякденному житті трапляється, коли душа
Залишається наодинці без копія і в голові без царя, от тоді вона свої злодіяння
Тишко-нишком підсумовує, а в'яле серце наяву тяжкі спогади тривожить! Думка
По поверхні життя шарахається, намагаючись хоча б чимсь допомогти людству,
А над ним моторошний сморід давно вже навис, про що нас повідомляють крик і вереск!
- «О, Боже! Свій захист подвій перед людською повсякденною поголоскою! Через неї
Загублений спокій і лагодиться над душею розбій у цю годину лиху! Ти, Господи, один наш
І Володар, і Цар! Ти витязь Всемогутній,  Ти натхнення всім страждальцям несеш,
 Але кожний випадок волаючий караєш споконвічно, тому що в будь-якому діянні
Кримінальному винним залишається крайній, хоча, у годину великий немає в Бога
Потреби: збирати на кожного з нас важливі докази!»
Усім без винятку Бог посилає короткочасне прозріння, щоб, стримавши гнів і зміст буття
Запам'ятавши, ми побачили мрячний слід, а йому вже більше двох тисяч років, він бачив
Хрестителя, сина Творця й нашого Вчителя зблизька, а не здалеку, проте люди нікчемні
 І понині живуть за законами непорушними, гріховним і помилковим, непростим і дуже
На перший погляд складним!Усюди й завжди нас супроводжує Боже світло,
А в час спустошення Бог дає важливу пораду! Він на шлях істини наставляє всіх, що без
Міри заблукали і говорить їм твердо: « Увіруй!» однак не сприймає мир священний ніяк,
Яким править давно й беззмінно старець у віці поважному, тих правил поведінки, де
Не заохочується добро й смиренність, любов і повага! Одному за злочин - могильний
Хрест, а іншому – дорога діадема! Так відбувається завжди, коли бруд і вода охрест,
Тоді відразу виникає ще одна дилема: чи страшитися нам Господнього покарання тільки
Тому, що чеснота в цьому світі не має відповідної назви?! Усе, що душі коштовно, ми
Зберігаємо неодмінно надовго і навіки, але тільки вставши на коліна, проявляємо на мить
Шаноблива смиренність!Бог стежить і зрить за нами повсюдно, це навіть грішникам 
Сповна відомо! Покаятися їм однаково прийдеться, от подивитеся, як їхнє серце голосно
В грудях б'ється, його ледве не зломила й із користі не збила нечиста вража сила,
Але якщо справа свята, то серце саме впорається із цією нечестю проклятою!
-***-
«Люби Бога» - тихо собі говорю, але душа не підвладна своєму цареві! Я ж цю істину
Тисячу разів повторю й тут, і в казковому краї і разом з нею заживо згорю, тільки б
На зеленій планеті з'явилися нові духовні просвіти й шанувалися стародавні завіти!
Я ж Богові служу й у цьому зміст свого буття знаходжу, але камені спотикання
 Без божої молитви ніколи другою стороною не обходжу і лагідно з всілякими людьми
Себе всякчас поводжу!
                - 6 -
Для винного найперше покарання полягає в тім, що за всі свої гріхи й діяння немає перед
Власною совістю в нього навіть дещиці виправдання, а тому тільки гіркота
Й розчарування, а не муки й страждання шле йому Господь замість покарання! Він
Трясеться весь, адже порушені Його совість і честь, виходить, що незабаром і тут ідеали
Достеменно вмруть і даремною буде Сізіфова праця, так чи інакше життя у безладі
Пройде, але є потреба вникати в суть зла й святотатства, добра й чернечого братерства,
Щоб з істиною сивою пройти через їх поріділий, але ще щільний лад! Кому, як не йому
Такі завдання треба миттєво вирішувати? Кому, як не йому треба із мрією впоратися?
Господь знайде відраду в кожному людському погляді, якщо він істину осяг і над головою
Відняв палаючий червоний стяг, як символ усіх бідолах! Вічно борються проміж собою
Справи святі й серцеві, миттєві й вічні! Життя саме собою завжди текло і так же саме
Вершилися великі історичні справи, тільки істина постійною століттями була! Її коло
Ніколи не розірветься, адже вона навічно з людством на землі залишається! Вона спить
У його узголів'я й обігріває його своєю святою любов'ю, але будь-який гріх, точно так же
Само, як і насолода приводить душу за рису пересичення й той, хто вдосталь вже
Натерпівся і настраждався, опісля не раз і не два рази Святим Писанням цікавився!
Соромно зізнатися, що святі діяння починають швидко всіма людьми забуватися
І той, до кого Господь уже великою любов не живить, постійно очікує кінця світу,
Його думка літає десь, адже у неї зовсім інше кредо є! Їй би зупинитися на півдорозі
Й далі з висоти долілиць не повзти, але у світі мрій від правди розум відволікає ненаситна
Брехня! Важко ченцеві будь-якому, що залишився без рідні й без дому, слухати слова
Втіхи, якщо він сам не усвідомлює сповна ступінь свого гріха! Ще гірше, якщо кожна
Людина пороку служить, а той довкола нього й удень, і вночі кружляє і про всі свої
Надбання миттєво забуває! Його не всякий відразу виявить, частіше в час такий людина
Хоробро махне рукою, а потім укаже на лігвище враже й скаже: «И Ви туди ж без одягу
І без поклажі?» - «Мир навіженство й недоумкувате, безрозсудний і навіть
Божевільний!» – Так думав не раз уже передчасно постарілий ігумен! Він не терпить
Образ і до всякої людини проявляє повагу, заслуговує похвали його терпіння, він усім
Напрочуд, будучи самотнім, плавав по хвилях високим у світі напрочуд жорстокому,
Але став для Русі, по суті, оракулом і пророком!
                -***-
Бог прощає людям оману, всі гріхи й прогріхи, адже проявляє своє терпіння,
Господь підходить справедливо, коли засуджує в народу пристрасть до наживи,
Хоча більше половини людей майже безневинні, вони по суті своєї схильні жити
 Навіть під тягарем пут й ланцюгів, але щоб буди господарем  свого життя, просто
Не можна вершити гріх і не знаючи броду, лізти в бурхливу воду!  Щоб не викликати
В думках розброду, їм  потрібно свої справи вершити Господу на догоду, проте порок
Ховається в розумі, а людям простим давно вже не до смішної приговірки, адже музика
Гучно грає в голодному шлунку! Жарти погані, коли поруч одні тільки крихітки
Від залишків панського стола, у них місцева знать добро насильно собі забрала! Богові
Від народу нічого не треба, молитва наша для Нього найвища нагорода, але люд
Божевільний й різношерстий за духом, висловлюється про суть буття блякнуло й сухо,
  Але ті, хто думають про майбутні покоління, хочуть жити у своїх добутках! О, Боже,
Чи не  Ти негідників породив і їх думки пестив, а опісля наділив лукавою долею,
А вже потім їх знедолив, кинувшись навздогін з останніх сил за підлими каїнами і їхніми
Природними володарями, оплакуючи біснуватий жереб і на землі, і на небі!
Своє серце, послухавши й зло, дощенту зруйнувавши, вклавши гіркоту в душу
Милостиву, справедливу й терплячу, але здатну зробити чергове диво і до ворогів
Непримиренну, котра постійно бореться з велетнем, який має  оскал зміїний!
 Душу вже не раз страждала, коли навзнаки на землі без свідомості лежала!
Гріх можна зм'якшити й, якщо натужитися, то можна й ворога перемогти,
Не перериваючи нитку людську, незважаючи на тяжкі рани й каліцтва! Збав, Боже, нас
Від тьми, адже смертні всі ми і не надягай кожух овечий на хвацькі плечі, краще подивися
На багато речей, які видно різкіше, чим від них стоїш ти ближче! Господь же нас на шлях
Істини направив, але йому безугавно мішав лукавий, але Бог хрест на долі людства ще
Не поставив, проте необхідно ченцям  потрібно бути не тільки разом з людьми святими!
 А що станеться з ними, коли їм гріх буде до снаги?
                -***-
Я вже зібрав свої скромні пожитки: книги, скальпель, голку й нитки, а разом з ними свої
Думки привів до тями, адже вони рояться в голові в надлишку - це ж платинові злитки!
Настав час зважитися й до старців у монастир на сповідь з'явитися, щоб кращим стати,
Треба заново перечитати святі сторінки, відкидаючи геть всі небилиці, щоб з бісами
Зі скреготом битися в глухомані ведмежої й не бути нечемою, а потім надягти рвану рясу,
Протерту до дір і почати достеменно вивчати батьківський Псалтир! Бородаті сусіди
Підтримають про Бога довгу бесіду до самого світанку, а промінь світла мерехтить десь,
Від нього небагато користі - йому горіти залишилося не довго! Небеса щось
Передвіщають, напевно, вони точно суть і істину нашого буття знають, а думки у п’ятий
Кут не забилися й швидко на грішників з люттю вони ополчилися і відразу з'явилися дим
І кіптява, дехто почав у долоні, що є сили, ляскати! Гріх складається із дрібних ланок,
Більших брил і дрібних каменів і необхідно чимало уміння, щоб перебороти камінь
Спотикання не в ночі, в ранку! Проходить все: і горе, й негода, інколи розум захльостує
Щастя! Проте не всякий неук йде у святий храм по дорозі проїзної! Як йому здалося,
То у монастирі набагато легше дихалося, хоча дещиця сумніву в душу все-таки закралося:
Воно знову і знову до вівтаря підходить впритул і повторює молитву святу:
«Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих,
 Що на Тебе надію покладають. Спаси людей Твоїх і благослови насліддя Твоє,
Повноту Церкви Твоєї збережи, освяти тих, що люблять красу Дому Твого;
 Прослав їх Божественною Твоєю силою і не залиш нас, що надіємось на Тебе.
 Мир світові Твоєму дай, Церквам Твоїм, священикам, Богом бережений Україні
 Нашій, парафіянам святого храму цього і всім людям Твоїм. Бо всяке благе даяння
 І всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, подяку
І поклоніння віддаємо, Отцю, і Сину, і Святому духові, нині, і повсякчас, і на віки віків.
 Амінь». /Заамвонна молитва/
                -***-
Процвітає святість у душах непокірливих, зараз немає дрібниць у справах соборних,
Де є багато речей досить спірних! Скільки ж храмів нерукотворних стоїть на узбіччях
Пригнобленої Русі? Ти, Боже, хоча б у своїх парафіян на дозвіллі тихо розпитай про цей
Співучий край! Багато чого в Божому храмі незвично, дивно й не зовсім звично для
Нашого погляду, якщо прийдеться когось  і про щось запитати - здасися нетактовним,
А твоє запитання покажеться не зовсім обґрунтованим і  тебе відразу засудять відкрито!
Для палкої натури це подібно урагану або бурі, усьому є доступні границі, навіщо ж
Заздалегідь квапитися, хоча нема чого страшитися того, у чому саме Божество хоче
Наочно переконатися! Давно вже нащадками примічене, що якщо життя до кінця ще
Не покалічене, то це означає, що небесна планида робить вигляд, що по життю скучає!
Треба жити пристойно й почитати все те, що честі нині гідно, людина ж не цінує того, що
В неї є й у бруд затоптує власну честь! Народжуючись, ми вмираємо і свої гріхи разом
Із собою в інший світ забираємо, і відразу виступаємо з відкритим забралом, однак
З початку шукаємо ту суть, що душу святістю живить й для кінчених нахаб вікно в мир
Інтриг наглухо закриває! Ченці творять молитви поодинці, з'єднуючи разом усе тире і
Крапки, на колінах у вівтаря подовгу стоять і заживо себе в сирій землі гноять! Всі ми
Подібні в одному, адже не думаємо про те, що стане з нами опісля?! Чому ж ми
Дивуємося? Давайте ж самі собі чесно зізнаємося, що завтра не будемо тими, чим  були
Й чим ми є! Проте все  тече, усе змінюється, а потім знову в новому вигляді на людях
З'являється, а минуле із прийдешнім швидкоплинно зустрічається, але життя
На цьому ще не кінчається, воно не зникає, а тільки на короткий час тихо-тихо
Вмирає, а душа інше обличчя приймає, щось там занепадає, поліпшуючи істину й
Суть на цілий порядок! Я нащадок тих людей, хто колись ще за старих часів
Відстоював велич християнських ідей!
                -***-
Ми захоплюємося стародавністю, але живемо сучасністю,
Життя виконує особливого значення, коли плоть проявляє терпіння й взаємоповагу
До іншої думки, хоча вона для нас не прийнятна і тому відправляємо на інші землі,
Щоб удень весняний із превеликим втішанням відігнати  убік справи побічні, адже ми
Діємо самокритично, але критикуємо своє буття тихо й не привселюдно! Бог у нас самих
І нам не треба творців інших, моя уява вже давно за гранню Божественного створіння,
Вона теж живиться благодаттю божою,  адже дотримує без просвітів всі заповіді
Й обіцянки, але всюди видні пороків невтішні купи! Напевно, вони породжені не тільки
Життям поганим, де в тьмі сумної зло було вже закладене спочатку буття! Хто б ти
Не був: бідняк або султан, кожному Бог ангела-хоронителя дає, адже він сміливий воїн
І захисник занепалих душ від дір і пробоїн, у часи смутні завдяки ангелові нам у спину
Дме вітер попутний! Де б він не перебував наш квартет, миром любувався або зллився,
На землі чи в океані, поблизу або на відстані, на узмор'ї або на широкому степовому
Просторі він бореться зі смертю в постійній мирській круговерті! Якщо хочете –
Перевірте! Він у небезпеці тебе захистить і з булатним мечем і честь твою відстоїть,
Нам у храм ходити ангел-хоронитель денно постійно велить, адже він за наше життя
Тремтить! Ангел наші мрії в реальність перетворить за коротку мить і коли він поруч, нам
Ніщо не загрожує! Вдача його випробувана, він розумний і потайливий, у нього чимало є
Спритності і покірливості! Він стоїть на рівнині й на виступі голої стромовини, а його
Крила над нашим чолом прожогом уже пропливли, невичерпні його духовні сили,
Для нього святість багатства вище! Ми його заклик постійно чуємо на підйомі нерівному
Під звуки дзвонів церковних! Ми всі його чада й даремно нам хвилюватися немає
Потреби, адже наша душа під захистом неба! Воно і стіна, і перешкода для всіх
Споконвічних нащадків Ада! У кожну мить зустрічі про святість не ведуться полум'яні
Розмови, але негадано-неждано його образ ангела-хоронителя виростає в билинного
Велетня! Саме собою зрозуміло, що він має білосніжні крила, а поруч з ним всяке зло,
Як дрібне пшоно, миттєво перемелеться і на це нам варто тільки сподіватися, але туман
По землі все так же само стелиться, як і раніше, а Сатана нам в потилицю дихає! Сяянням
Сонця й нічних світил Господь наш життєвий шлях на землі освітив, Він душу і плоть
Миттю перетворив і всі гріхи відразу ж людям простив, щоб народ любов до Бога
У своєму серці зберігав, але переборовши тривогу, ішов по второваної праотцями
Слизькій дорозі до самого цвинтаря, хоча це зробити не дуже просто, але без руху немає
Ні сну, ні пробудження! Чи готуватися душі до бою, чи зло має надію перемогти наше
Терпіння в тяжкому двобої? Не знаю, чому я грубим часом буваю, але за свої слова на ділі
Відповідаю! Жити без щастя нам негоже, так подай же його, Боже, якщо можна, то
Скопом на всьому скаку або ж галопом проведи цю молоду поросль по безвісних і
Неходжених стежках, щоб у життєвому морі хаос і загальне горе не довели до грані
Ганьби істота безрогу, що молиться на краю неходженого путівця, якій життя гріхи
 Ще не простило, але й воно простій  людині вже давно надоїло!
                -***-
Нашими вчинками Всевишній править, Він людини в лиху годину ніколи не залишить,
Так не будемо ж перед Ним постійно лукавити, що ми самі здатні своє життя відразу
Виправити і його на шлях істини без сторонньої допомоги прожогом направити!
-«О, Боже, Тебе ж теж наше прийдешнє давно вже тривожить: чи був зміст
На білий світ з'являтися, щоб потім з тугою і злом назавжди примирятися?
Не проходь ж  мимо, Отець й наш Репетитор всіма любимий! Допоможи порадою
Всім, хто на землі живе й нуждається в цьому, якби не Твій могутній голос, земля б
На частки давно вже розкололася! Ти безконечний у доброті своєї, Ти допомагаєш
Безлічі нікчемних людей, либонь, і ми упокорюванням запасемося й до кінця буття
 До істини все-таки доберемося!» Минулі гріхи давно забулися, а на ченців злі духи
Зграями миттєво ополчилися, вони немов би сказилися, але ченці молитвою Господньої
Від бісів миттєво закрилися і  святою водою окропились! Уже годину майже четверту іде
Боротьба людини й біса! Там, де між високих сосен і ялинок видно було майже глухе й
Непоказне селище, адже саме там йде битва до останнього результату за честь і совість
 Всього людського роду! Нехай Диявол достеменно знає, що він їхню честь нічим
Не заплямує! У холод лютий битва дійшла до грані горезвісної, де страшні втрати
У духовній сфері змушують віруючих плакати, не зважуючи на туман і сльоту,
 А що стосується їх побуту, то тут острахи людину до землі ось-ось придавлять!
Коли є на серце смуток, тоді і я в Божий храм, скільки є сили, лобом стукаюся!
Чиста совість неправди ніколи не боїться, їй не дане із щиросердечного шляху збитися!
Чи можна квапитися, щоб з ношею непосильною відразу ж облачатися в білі крила?
Якщо чесно, то до невідомого в розуму немає нахилу й немає чіткого бажання, щоб гідно
Застосувати все те, що з небес на землю йде! О, Боже, дозволь мені теж залишитися
У своїй омані, тому що в годину вечірнього заходу думки поводяться дивно й досить
Хитромудро, вони сильні й напрочуд потужні, не запущені, але й не пещені, хоча живуть
Без плачу й стогону у світі позаземному! Тільки розум залишається з нами до самої
Кончини й незалежно від причини до кінця компенсує фізичні сили, що залишають плоть!
 Стражданні плоті навіч бачить Господь!
                -***-
Молитву « Отче наш» прочитай перед сном, її всім іншим спокусам віддай перевагу,
Щоб потім не молоти всяку нісенітницю своїм мерзенним язиком! Молитов є дуже
Багато, але є молитва від самого Господа-Бога, Вона потрібна й дома, і в дорозі, у щасті й
Й у хвилину переполоху, адже вона здатна зціляти навіть ворога заклятого, коли інші біси
Будуть грішну душу несамовито терзати! Ця молитва наша, немов би наповнена
Достатком венеціанська чаша, вона без затримки воєдино з'єднує обидві наші духовні
Половинки,  миттєво очищає потьмянілий зір і поліпшує погане поведінку, і навіть
Людина незряча, хвора і не шпарко ходяча плекає надію на здобуток і вдачу! Коли горе
 Хлюпне через край, відразу на коліна перед святою іконою вставай, і скільки є сили,
Голосно «Отче наш»  на очах в усіх людей читай! Біси відразу затанцюють під дудку
Берестову нашу, випивши до дна свою гірку чашу, однак не із усякого мороку звільняє
Свистунець цей дуже грішних людей! Гріхи плюгаві викорінюються тільки покаянням
 Без рештки старого побуту, і чим ці прогріхи темніші, то й людина повинна поводитися
Потім набагато скромніше, а коли чоловік навіть поняття не має, що заради майбутнього
Господа ангели попросять про його ж пощаду, щоб всі біси й гади у димі переполоху,
Коли почнеться лемент і загальна метушня, відчули себе незатишно й погано, а святі
 Крихітки вільно давалися в руки, вислизаючи з-під тулуба моторної змії чи гадюки!
Нехай вони не лінуються й грішників ніколи не цураються, а в потрібний час, коли доля
Зміниться різко й круто, незважаючи на утому, допоможуть людям хоча б саму малість!
                -***-
Усе у світі тлінному нескінченне й другорядне, тільки по великому рахунку в глухомані
Первозданної природи, де буття залишають посивілі роки, що йдуть у небилицю, думка
Сама усвідомлює ненароком, що минуле вже ніхто назад не поверне і немає пуття
Від істини, яка прийшла сюди здалеку: ніхто не засвоює її повсякденні й повновагі уроки!
Навічно нам життя не дається, чимало горя й лих нам дістається, перетинаючи чужі
Країни, ми самі залишаємо на своєму тілі великі рани, які вимагають постійного нагляду,
Але багато хто не знає навіть броду, через який, залишивши осторонь нещасливі
Суперечки й давні розбрати, особисто ти зможеш зійти на заповідну вершину, здолавши
Насилу цю велику святу долину! Скрутивши руки тугіше, щоб потім не стало душі
Набагато гірше, ти пройдеш із подихом докору свій шлях, що почався  здалеку,
Щоб ціль недосяжна в тумані була нестримно скорена ранню ранньою!
                -***-
На накресленій дорозі земної, Господь є опорою нам у всьому, не Він при нас, ми при
Ньому й уночі, й удень, тільки про Нього одного ми псалми в церковних храмах співаємо!
Прославимо Господа на віки, і нехай не тремтить Господня рука, яка злітає будь яку мить
За купчасті хмари, що нависли на відстані, тому що вона вказує нам на Його таємні
Володіння! Він у нічні мандрівки вже пустився, а з нами тільки до ранку попрощався,
Не проявляючи особливою спритності, ми самі не квапимо прийдешні події! Бог - наш
Щит і наше прикриття, Він без зволікання починає наших душ порятунок! О, Господи!
Благослови й помилуй і нікого не прилучай до святості силою! Це праця чимала, потрібно
Здоров'я з булатної сталі, щоб цієї мети домогтися і до того ж необхідно ще з волею жити
й любити назавжди розпрощатися! Гідні подиву Отця небесного великі творіння, адже
Тінь від їхніх сновидінь багатше самої гри таємничих уявлень! Наш дух і плоть постійно
Намагався Господь пересилити й перебороти, але від рожевого світла тьмяніють близькі
Предмети – так улаштований мир на цій планеті! Не зрозумівши нічого до кінця, діти
Небесного Творця з життям швидко розстаються, а над їхніми потугами чорти в пеклі,
Потім несамовито сміються тому що, не встигши ще народитися, людина вже повинна
У порога пекла по добрій волі зупинитися! Ми ж себе не відразу Богові в руки віддаємо,
Раніше щось будуємо, щось створюємо, ночам не спимо, пишемо й творимо, тобто
Живемо тільки миттю однією, але мир людської душі неповторний, а сам він завжди
Уразливий! Бог відкритий для всіх тих, хто давно вже відкинув гріх, тому що там царює
Диявол без особливих перешкод!Він уже висот таких досяг, що щосекунди й кожну мить
Скидає на рід людський отрута справжню, щоб люди набагато частіше веселилися
І через любовні інтриги між собою сварилися, а потім Бога цуралися! Гріх усюди, його
Цілі купи серед моря пристрастей і блуду! Куди джерелом життя на дозвіллі не бризни,
Чутний гул його течії, саме воно той камінь спотикання, коли неприйнятно для грішників
Любе прощення! Ось таке буття у простої людини, адже поруч з домом гори сміття!
                - 7 -
Хто Богові душу відкриває ретельно, тому й Господь допомагає надмірно,
Він по заслугах відплачує рівномірно тим, хто істину осягає зразково, суперечити
Господу марно! У монастирських стін зникають і сморід, і тлін! В інших, як і раніше, все
Без змін! Як зло стороннє, гріх - річ чужорідна і у своєму виборі завжди вільна,
Але для життя зовсім непридатна! Життя зношується як кільце від уживання,
А гріх, як і хвороба люба зміцнюється від довгого зволікання! Треба на смерть зовсім
По іншому б нам подивитися,  щоб надалі впоратися з почуттями ми змогли б зуміти,
Щоб її ноша нас не обтяжувала й не холодила нерви й жили! Як підказує нам свідомість,
Менш болісна сама смерть, чим її очікування! Ми люди, а не боги, хоча й породжені
На узбіччі безіменної дороги із дещицею тривоги, але таких небагато, хто б без марності
В життя повсюдно втілював свої мрії! Щораз доля вершить свої справи, минаючи нас,
Хтось можливо істину зрадить, а комусь не по вдачі стануть джерела чужої слави! І ті,
І інші, звичайно, не праві! А причини відчуження, на мою думку, криються в нерозумінні
Суті священної, яка, як мить, теж без відпочинку носиться по величезній вселеній! Той
У пекло без труда поринає, хто канонами Віри христової постійно нехтує і завжди тільки
На безглуздий випадок уповає, але підлість словом, а не справою прикриває! Диявол же
Нас нагороджує безплідними плодами, а Бог прикрашає душу святими дарунками! Якщо
Ти Богові вірний безмірно, то, напевно, позбувшись від скверни, швидко зцілишся
Й у лоно церкви непорочним повернешся! Відповідь моя буде строгою і прямою, хоча
Багато чого я не розумію сам і на життя дивлюсь немов би баран на високі брами!Але тоді
Обертаю свій погляд до небес й шукаю всі відповіді тільки там! А небозвід істину за шию
Безупинно ллє й псалми співучо співає, проте покаяння теж на нас чекає, а тим часом
Достойностей рахунок у небуття от-от піде! Геть-чисто забутий уроджений сором, тільки
Він від зла людину відгородить, адже він нашої плоті злі справи творити не дозволить,
А душу його дякує, проте сама падає з ніг, адже бог – це її оберіг! Нам до смерті не дано
Довідатися, що таке святість і благодать і багато істин стовідсотково понять, як п'ятьома
П'ять-двадцять п'ять! Перед нами дороговказна зірка - саме вона невпізнанно нова, навіть
Якщо світла немає, то однаково спереду маячить її чіткий слід, він наш захисник від
Багатьох і багатьох лих! Хто його допомогою ще скористатися не встиг, той попереду
Воза постійно біг, але силу розуму в свої думки не вклав, щось поцупив, а щось відкрито
Забрав, але нікого він не злякав, а все тому, що Богу єдиному не служив, а гріхи копив!
                -***-
Кожний новий день позначає певний щабель у становлення буття, де найвищий судія,
Пихкаючи й крекчучи, б'є все сильніше і гірше тих людей, які себе ще не коронували
 І у відповідь на підступи диявола по добрій волі в безодню ще не впали! Чого ж вони
Досягли і як далеко їм залишилося йти до своєї заповідної мети? Душею й розумом
Управляють небеса, проте у реальності ми зрідка помічаємо чудеса і не чуємо ангельські
Голоси, напевно їх здалеку направляє на землю Всесильна Господня рука! Грішний люд
Нічого не соромиться, він навіть пекла в потойбічному житті не страшиться! А Бог усіх
Без роздумів рятує і від непродуманих вчинків постійно уберігає, коли ж нас відвідують
Погані часи, то в цьому є, безумовно, і наша провина! Невже для прикладів потрібні
Відомі всім нам імена?! Вони піднімаються над нами величезними й незрівнянними
Зубцями і несамовито звучать дзвонами під блакитними небесами! Бог завжди набагато
Розумніший самих розумних людей, що черпають безліч своїх ідей у штовханині пиятик
І безпробудних гульб, коли десятки відьом і чортів, задерши полог, шукають будь-який
Привід, щоб просто зайти до цих розумників у гості і після декількох заздоровних слів
І тостів поставити на них жирний хрест, не залишивши світлих місць на їх житті! Нехай
Навколо панує тьма кромішня, а істина відома падає в бездонну безодню себелюбності
Й загальної гордині, вона ж терзає людей донині! Людина порочна до мозку костей, вона
Не хазяйка власних пристрастей! Творить завжди лише те, що диявол хоче, а Богові
Тільки голову різними дурницями морочить, але допомогти собі нічим не хоче! Вона б
Миттю про свої гріхи сповістила, якби її остання година от-от пробила, проте життя своїм
Шляхом невимушено йде і ніхто не думає про те, як пройти через морок буття?! Нас
По життю дрімучому веде тільки випадок неминучий, а Боже світло несе всім нам одне
Благополуччя, проте навіть у житті ж кипучому є пустельні місця, де неспроста немає
Навіть малого зеленого куща! До речі, ці місця прокляті й понині дрімають, хоча
Й опоганюють наші землі! Бог - наше багатство й бідний той, хто не хоче з Ним
У повсякденному житті знатися! Він продовжує завжди злиденним і бездуховним
Залишатися! Коли священну книгу відкриваєш, то Фаворським світлом свою душу миттю
Опромінюєш, тільки у ній знаходиш море великих ідей, призначених  для простих людей!
Там їх приречення і задум, святість для душі, а погибель і в’янення є в обривках
Стародавніх переказів із заумними біблійними назвами! Якби нас не наздогнала тьма, тоді
Навряд чи людина вижила б з розуму, якби вона змогла перемогти свою долю і жереб,
Тоді особисто сама послала б їх до всіх чортів! Що хотіла, те вона й получила!
Хоча Господь незворушний, проте Він незадоволений нащадками своїми! Живи
 Тільки для досконалості своєї душі, але не заради слави, у Бога віруй і не гріши!
Тоді зрозумієш, що ченці були праві, коли істину відстоювали в межах держави!
Сергію геть усе остогиднуло, але на питання братії він ще остаточно не відповів:
У нього гріхів багато, він теж грішить супроти Бога, але засуджує себе дуже строго!
Він умів себе у всім ущемляти, виходить так, що гріху надалі тут не панувати!
 «Господи, навчи раба Твого, у диявольську гордість запалого,
Лагідності й смиренності, і віджени від серця його морок
І тягар сатанинської гордині!»
/ Молитва про ближніх св. Іоанна Кронштадтського/
Душу від безпробудного життя утомилася, народженим у халабудах про палаци мріяти
Не пристало! Хоча усяке в житті трапляється й рідко хто, проживши своє життя,
Ніколи не помиляється! Я запитую  себе знову й знову: «Хіба можна вірити кожній
Людині на слово?!» Усюди видно, що бідність не одна, а поруч з нею стоїть убогість,
А метушня відволікає людей від повсякденного буття - іншого не бачить Сергій уже
Чимало років! Він у відчай впав, більше замисленим став, частіше ченців докоряв, що час
Давно вже на секунди йде, але не всякий чернець розуміється в релігії так, як того
Бажає Бог!! Адже гріхи у них завжди валяються під ногами, а святість ледь-ледь літає
Над кошлатими головами і Господь не перший, хто постійно давить їм на нерви! Складна
Штука - життя! Над ним ніколи не можна не глумися і насміхатися! Уже краще
Заздалегідь відмовитися від високих ідеалів, якщо сил не стало та й душа боротися
З бісами давно уже вморилася! Нікого немає вище за Бога! Ну й що з того? Адже мало хто
Виконує вказівки Його, хоча Він й велике Божество! Навіть той, хто в штовханині
Монастирських турбот, іноді зовсім не ті розмови наодинці веде, хоча й не прагне
Забігати вперед возу, щоб не смішити незаплямований гріхом народ, тому що кожний,
Умирає тільки один раз чи то від голоду, чи то від спраги, але однаково мовчки чекає часу
Свого, либонь, і його примітить колись Божество! Що ж тоді дістається худому старцю,
Який в дні відпочинку і тяжкої праці чимало побачив лих на своєму  віку? Знову впасти
В безпросвітну нудоту і приблизити до себе журбу? Жахливо! Навіть якщо буття й криво
І навскіс поїхало й пішло! Щось тут відбувається зовсім не те! Невже його думки
Почорніли? Адже нерви постійно на межі зриву, тому що зменшилося сил у старіючому
І немічному тілі! Хочеться Богові ще довго й довго служити, але для цього повинен лад
У думках бути! Уже гуркіт в голові чути. Проте бути тому, що повинно збутися! А дні
Йдуть за днями, місяці за місяцями, служба спокійно вершиться в новому храмі,
Сергій виявився набагато сильнішим багатьох і багатьох чарівників! Він продовжує жити
Й добро людям творити, і не має наміру з життя рано йти! Хоча він уже на схилі віку,
Давно уже не юнак, але й не старий дід, він бачив Боже світло більше молодих хлоп’яків,
Чиї виступи як поліна зухвало іскряться й тріскотять, однак погано, по суті, горять, як
І слова, сказані ними невлад або просто навмання! Цим розмовам довіряти не можна!
О, Господи! Опромінь нашу дорогу й допоможи нам трохи, адже ми віруємо в Бога!
Він створив небесний круговорот, а ми жадаємо його пізнати ціну його високих щедрот,
Хоча й справ у Нього безліч, однаково на щасті сподівається російський народ! А доля
Лізе в душу сама із пропозиціями порожніми, незвичайними й простими, якщо бажаєш,
 Тоді вважай, що без роздумів й відразу ти їх приймаєш!Усе, що за руку схопив і миттю
Спіймав, означає, що ти свою фортуну переміг! А якщо зробити гарну справу зміг, тоді
Тобі і честь, і пошана, але чи не зарано? Адже ти ще забув про справі погані?
                -***-
Чи виконаємо все, що визначив Творець? Адже Він набагато розумніший, ніж будь-який
Мудрець! У глухомані приволзьких лісів і привільних степів життя летить набагато
Швидше, аніж поблизу великих міст і ти все це відчуваєш лише тоді, коли приходить 
Старість твоя, але чи можна коритися їй?! Питання складне, проте ще є життя, а йому
Потрібні всі твої знання! Нас  по життю зірки ведуть у мороці, а шлях указують таємні
Космічні знаки, проте душе у нас швидке життя мирське і на його шляху зустрічаються
Й сварки, й бійки, буває там усяке: гинуть навіть пророслі злаки, а люди в хід пускають
Палиці і кийки! Людина сама по собі самотня, яр між нею і Богом неймовірно глибокий,
Хоча кожен мужичок не такий вже й простачок, яким небеса його вважають, а тому
Не дуже поважають!  І ось тому доводиться йому лише з боку небесами любуватися,
Проте до них простому люду ніяк не добратися! Сіяє яскраво небозвід, з радощів плаче
Бідний люд, тому що йому на голову заздрісники висипають всякий бруд і ніхто не хоче
Вникати в божу суть! Як-небудь прожити б день, а опісля, що бог подасть! Піти б людям
За безкрайні моря, хоча б до початку грудня, адже той час буде загублене дарма: скують
Льоди морську гладь, адже це вона повинна наш шлях перервати й привселюдно сказати:
«Вистачить дутися, пора вже трішки посміхнутися, не треба нікому мстити
Й інших людей заживо губити!» Куди бігти й що й від кого приховувати, про що нам
Треба постійно мріяти, якщо з-під ніг сама зникає благодать? Чи варто кращого від життя
Нам ждати і як кризу в души миттєво подолати?
                -***-
Життя ченців проходить без голосних здивувань і зітхань, але не без страхів: немає
 Життя вічного для людських синів, адже там все чуже, хоча й святе, однак воно їм
Не рідне, там же теж є свої ізгої й на них виливають помиї, а опісля виштовхують в шию!
Життя те то блищить, то вгасає, а тим часом зірки нічний світ дивовижно прикрашають,
Щастя й спокій вони душі передвіщають, а вдача яскравим сонцем поруч сіяє, проте її
Прихід усіх застав зненацька, дехто навіть від шуму майже оглухнув, але в монастирських
Стінах уже не можна контролювати свій внутрішній страх, адже його буття перетворює
На попіл і порох у чесної братій прямо на очах! Від святості один спогад залишився,
А усюди панує бездоганний хаос, зневір’я і розгардіяш та чути галас! «Геть із порога,
Створення двоноге!» - кричить ігумен бісові вимогливо й строго, він був уже готовий
На дияволів нацькувати зграю збожеволілих псів: «Геть звідси, діти Сатани й Іуди!
Що Ви шукайте серед моїх братів? Невже знову посилаєте на них свої підлі осуди?»
Бережіться! Вже краще у своєму колі замкніться! Час поквапитеся тим, хто спірні
Питання вирішувати силою намагається і як часто в житті трапляється: сам на гачок
Попадається! Їх година пробила! Якщо Господь їх ще не вгробив, нехай скажіть Йому:
«Прости і спасибі за те, що Ти не жбурнув в нас камінь з небесної висоти! Ми
Повинні по добрій волі убік від гріха відійти і при цьому міф розвіяти, що ми страшні
В своєму гніві, але надалі не станемо ніколи лиходіями!» Ну й що ж, нехай люди
Здають собі теж саме запитання: «Що в цьому житті важніше: любов до Бога
Або до пристрасті своєї?» Дихати їм з кожним днем стає все трудніше і трудніше,
Але в серці є куточок єдиний, де немає штучної павутини, адже там святість сама лягає
У золотисті улоговини! Вона в хвилини коронування подібна узору найтоншої перської
Тканини, адже на ній є й моря, й гори, ріки й передгір'я! Там дме вітер неземний,  він
І влітку й навесні пронизує груди священиків своєю буденною стрілою і вітер той
На святість усе сильніше з кожною годиною пре! Він уже зніс пасмо сивого волосся
І не одне життя пустив під укіс, проте протягом багатьох століть не позбавив посивілу
Русь від уз й оковів! Переміни, Господи, свій гнів на милість і допоможи нам, щоб там
Не трапилося, адже щастя від нас відвернулося і люди впали в забуття!
                -***-
Сяйвом своїм Бог землю миттю скорив, Він людей у християн власноручно перетворив,
Але зло Господь ще не переміг! Зважаючи обіг обставин і на все, що опісля сталося
Особисто Йому все це ні до чого, хоча ім’я Бога тремтіти людей заставляє і їх воно
Спонукає до добра, проте ця істина стара і її ніхто не пам’ятає звечора! Переселяти душі
Людей у мир високих ідей сам Господь повелів, щоб менше непотрібних справ людина
Втілити в буття зуміла! Проте терпінню Бога теж є межа, вона багато гріха вже бачила!
Чому ж на землі завжди між людьми були ворожнеча й чвари? Невже в цьому винні лише
Одні монголо-татари? Невже їх не можна здолати ніколи? Щоб слова  ченців не були
Порожніми, а їхні діяння стали майже святими, напевно людям треба частіше звертатися
З молитвами до неба! Лампада, здається, давно вже запалена і саме вона вже давно
Іскриться біля розкритого навстіж церковного вікна! Її світло під старою стелею, воно
Накриває іконостас цілком, а там святість струменіє і зникають геть неприємні звички,
Змушуючи їх постійно з хаосом з останніх сил битися! Напевно, Бог щось прогледів, коли
Визначав людині його тяжкий уділ! Господь наш Владар, Він створював нас один! Усе,
Що Бог задумав - збудеться, хоча доля ліпить і мне нас, як їй заманеться! Нам за добро,
Відплатиться добром, а за зло, природно, злом! Коли вітер уже дме за вікном і хрест
Маячить у ньому, почуття диктують нам: до високих цілей треба йти по обоюдогострих
Каменях, але там моїм ногам ніяково - не те, здається, становище, тому що я не каменяр!
Нами правлять доля й жереб, а ми пливемо туди, куди нас несе стрімкий потік!
Бог знає, що творить, Він кого хочеш у своїй правоті переконає! Віра вже пробуджена
Від непробудного вічного сну, а церковний дзвін нас оповіщає про чудо або про те, що
Нам от-от буде зле і хтось своїми ногами до істини не дійде! І от по просіці лісової
 Із ціпком бреде чернець не молодий, він весь уже сивий! Він серед лісу йде з непокритою
Головою й довгою сивою бородою, наділений нелегкою долею людською, що саме собою
Їй не позаздрить навіть останній ізгой, а тим більше людина свята – у неї не життя,
А маячня і це він бачить щодня! Він же молитви постійно читає й Господа згадати
Про народ благає, а потім сльози на очах рукавом старої ряси швидкоплинно витирає!
Він Бога своїм Батьком називає і справи Його обожнює! Всім напевно вже  відомо, що
Нещадно до грішників ставиться Отець небесний! О, Боже! Якщо совість Тебе гризе, 
Позбав людей від недуг тілесних, вирощених  працею чесною скрізь і повсюдно, адже,
Щоб ми краще стали, допоможи нам позбутися від скорботи й суму! Помилуй і прости,
Всі гріха мої, а мимовільні гріхи із собою забери, зло з душі в далечінь далеку віднеси,
А душі спокій подаруй! «О, Боже, що еси на небесах!» Уже краще свій вирок на суді
Оголоси,  адже нам не потрібні подачки із Твоїх Всевишніх запасів, віддай їх комусь
Іншому, нехай вони угамують свою спрагу й знемогу, а буття нехай протриває майже
Повне століття! Можливо, що їх роль в історії настільки велика, що поки шлях цього
Чоловіка направляє всесильна небесна рука, він не стане Богові нарікати, адже йому дане
Не жити, а тільки животіти і хліб насущний тяжкою працею собі всяка хвилину добувати!
                - 8 –
Тепер злу прийшов кінець! Закінчилася ера розбитих доль і серць! З нами сам Творець!
Звершилось! Пророкування Сергія знову в життя в який раз втілилося! Було ведіння серед
Білого дня, чи то сон, чи то скороминуще примара, але ясним залишалася його свідомість,
Вона відчувала під обома ногами не валуни, а гострі рожеві камені, проте було дійство
Дуже проте, хоча оніміли члени, адже на сорочці натільній ока побачили гріх
Убійчий, але  Божа істина говорить, що всякий гріх винищуванню відразу ж підлягає і
Господь на цьому всякчас наполягає! Неміч душу вщент розбила й, Бог що з розумом
Зробила, кудись її погань відразу ж за собою потягла, навіть попрощатися з рідними
Не дала, а вони ще залишалися живими, хоча й були позбавлені багатства і жили тільки
Для слави свого монастирського братерства! Вони почали свої гріхи рахувати й на їхніх
Хазяїв без перерви через силу плювати, намагаючись зло принизити й чимсь покарати!
Якщо зумієш, то гріх здолаєш, а якщо ні, те почуєш у відповідь: «Винуватий! Прийшла
Й наша черга тебе карати! Ти згрішив і цим Бога сильно образив! Невже ти про це
Забув?» - «Заради Бога, почекайте небагато! С саму малість почекаєте, нехай деякий
Час пройде і морок розсіється ! У пекло мене не тягніть! Дайте у виправдання слово,
А то біси вже стоять напоготові! За що Ви маєте намір мене покарати, адже я ж
Ні в чому поки ще не винуватий?! Я маю повне право на дарунок Господа: людина я
І у мене є своє життя, проте навіть я у своїх думках і діяннях розкута і вільна! Нехай
Багато століть пройде, але моя справа ніколи не вмре! Адже Віра не продається,
Можливо, ще один, такий як я, на Русі колись найдеться і чудо знову в лоно церкви
На світанку повернеться, але тоді дияволові важко прийдеться, він от-от у безодню
Долілиць головою зірветься!» Усяке Сергію снилося, доля над ним цього разу сама
Схилилася, багато що із пророкувань його збулися й у буття з волі Бога саме втілилися!
Позбувшись від богохульства, божевілля й буйства, відразу затуманилися думки й
Почуття, працюючи  з полудня до глибокої ночі, ігумен не стуляє сльозаві очі,  адже всі
Його думки зайняті повсякденною перепискою зі старіючим митрополитом, для ченців її
Рядки намертво закриті, але хтось із них репетує до хрипу: «Начальників багато, але
Нікого немає вище Бога! Його сила не слабшає, тільки Він знедолених людей жалує,
Але дехто норовить приловчитися й намагається відразу ж зробитися розсудливим,
Але старіюче тіло навіть дещицю не посвіжіло, а тільки постаріло і ще більше воно
Постаріло, а ситуація загострилася до межі! Вирушає в путь невільниче покоління,
Спотикаючись об гострі камені-спотикання і втрачає останні миті на шляху свого ж
Власного прозріння! Руйнується країна, але її падінню заважають святі імена!
Богові на догоду вони кують волю разом зі своїм же народом!»
                -***-
Треба менше думати про власне щастя, воно у Всевишній владі,
Як і всі нещастя  і буття в небесному царстві! Шкода, що все проходить відразу!
А ошуканці всього людського роду постійно брешуть своєму ж народу,
Розповідаючи йому небилиці, намагаються ледве з Богом не зрівнятися,
А потім розкривають темниці, щоб відомі люди продовжували в неволі нудитися!
Коли душа переможена, тоді з небозводу падає ще одна яскрава і полум’яна зірка,
Вона спіткнулася об високу стіну, хоча й жила смиренно, але буття тлінне! Воно
Для плоті в пекло за коротку мить перетворилася, але щоб у житті не трапилося,
Бог все бачить і про все достеменно знає, найчастіше Він наші гріхи відразу виправляє
І дух розтрощення тільки рабам залишає, але душу з тілом все-таки примірить, коли
Обставини зіставить! Можна провести паралель між злом і добром, проте життя
По своєму шляху йде і ніде й ніхто з нас справедливість не знайде! Проте думки,
Переробивши, загалом і в цілому, душа у своєму виборі стала щирішою і тепер вона сама
Все вирішує, адже її перестали няньчити, а вона – милостиню від бога просити
Щось постійно у Нього клянчити! Господь марнославство й гордість розрізняє, а людина
Сама достеменно не знає, чого ж вона в кінці-кінців бажає! Людина на відміну від
Тварини постійно шукає зміну складників, удосталь п'є і їсть, поки на житті не буде
Поставлений жирний хрест! Так вона насправді є, проте щось тут діється зовсім не те,
Адже час невпинно йде і життя буремне от-от пропаде, а людина в бездоння впаде!
У якусь мить у тіні неходженої алеї кожний чоловік відчуває дотик добра, а потім
Наступає прощання з чередою колишніх спогадів, зникають геть бажання, проте замість
Них уже пишеться новий захоплюючий триптих, де небесні боги вказують на колію іншої
Примарної дороги, там осліплення значить дуже багато, але де ж обитель самого Бога?!
Чи не там живуть поводирі всієї споконвіку слов’янської землі?! От-от гнів знову
Заговорить усередині і він у правоті древню Русь відразу ж переконає, адже їй же
Зникнення з обличчя землі давно вже загрожує! Хтось би заперечував, а Сергій не став
Цього робити:: там, де правда розп’яттю піддається, а неправда неприродно в любові
Всьому народу клянеться, варто сказати у відповідь, що зло породжує несусвітнє
Марення! Треба бути Іудою, щоб постійно брехати своїм же людям! І от Сергій
До заколоту лісовий народ голосно кличе - отже вперед, готуйтеся всі в похід! Сергій ти
Врахуй, що чимало нещасть чекають людей на вибраному тобою шляху! Ти людина від
Бога і занадто строга, от тільки б істиною простий  люд не знехтував, тоді б Бог нам точно
Допоміг, адже збіг обставин такий, що навіть святий може гріх витворити і джина
З пляшки власноруч випустити! Можна ж було Сергію жити без турбот і всіх цих зайвих
Клопотів, тільки скромно молитися, подалі від спокус віддалитися і не про що опісля
Не шкодувати, а постійно благоговіти, але зло поруч із собою йому важко терпіти! Невже
Й далі прийдеться перед злом до землі схилятися й з поганю всякою потихеньку
Приятелювати? До речі, люди давно вже очманіли: вони думати посмітили, що світ
Не такий насправді, як рисується в  колишніх мріях, там горі із гріхом навпіл стрімко йде
По підхмар'ям і святим місцям, малим селищам і великим містам! Скільки ж можна
Плазувати й постійно перед кимсь принижуватися? Нас же всіх Господь створював
По своїй же подобі, хоча й голову, і утробу не виправити нам до самої труни! Від
Задуманого вийшов тільки зліпок, хоча той, хто духом міцний, не боїться ні поштовхів
Долі, ні її страшних ударів, а саме на це й розраховують монголо-татари! Нині страх всі
Грішні душі обіймає, вони навіть добро серйозно не сприймають, святість удалечині
Спить і тихо-тихо дрімає, а грішна душа безмовно і з особливою увагою слухає саме ті
Слова, які ігумен промовляє! На душі туга, адже завдання велике на порядку денному,и
Проте поки час летить уперед невблаганно, а страсті тільки частково стали святими,
І немає у тілі, що сильно схудло, адже там одні кістки і шкіра, колишніх веселощів!
Воно вже утомилося від повсякденної канителі, бійок та дуелей й пересувається ледве,
З боку здавалося дивним, що Сергій завзято й невпинно непорочність створював
І приводу для сумніву нікому й ніколи не подавав! Він не спокусник, а всього лише
Всенародний учитель і трепетний мислитель, не комедіант і не дилетант, але коли вперше
Він відкрив для себе той священний фоліант, у якому визначені цілі його життя
Й були уже опісля позначені жертви в ім'я улюбленої Вітчизни, то зрозумів, що необхідні
Довгі роки для досягнення, щоб досягти повної духовної волі!
                -***-
Як і раніше, так же само тихо співала стара семиструнна ліра, а ігумен усе далі й далі
Відходив від цього підлого миру! Миряни його поважають, і ченці не дуже сильно своїми
Проханнями йому по вечорах докучають, а поруч струмки зигзагоподібні по лісу
Блукають, і зло із плоті поволі вони із людей виганяють! Миті зовсім зупинилися, чому
Всі ченці відразу щиро здивувалися, а в них є шалена сила й вона сильніше каменю
На божих отроків завжди давила, доки себе у святі діяння прожогом не втілила й минуле
Життя не воскресила! Вітер зрідка вітки сосон в усі сторони колише, а Сергій нікого
Не бачить і нікого навіть не чує, він навряд чи дихає, адже Бог йому пророкує, що
Звершиться все, про що він Господа у своїх молитвах просить! Бог за непослух грішника
Покарає, але відразу ж йому накаже: «Не звертай свою увагу на життя собаче, тоді
Й ти зможеш розраховувати на везіння й вдачу!» Сергій поруч із собою гріх виявив
І відразу ж відчув себе набагато гірше, чим було до цієї хвилини, нині почуття роздягнені
Й роззуті! Не треба наступати долі на п'яти, має відбутися так, що треба бігти звідси
Без оглядки! Сергій же вважає, що його душа давно вже голодує, вона повинна почати
Знову про колишнє щастя згадувати! Немає дна у вселеної ніде, тіло ж споконвічно
Знемагає в нестатку, немає межі простору, людській тупості й упертості! Тільки із часом
Приходять знання й уміння і на нас поширюється Божественне веління, хоча з роками
Сам розумієш мистецтво віршування, а разом з ним приходить насолода! Хто вже написав
Хоча б єдиний вірш, той вершин небес, рахуй, уже досяг!
                -***-
Бог дав нам совість і святість, Він вселяє в душі доброту і ласкавість, але зло й брехня
На світі всюди теж є, однак я хочу почути радісну звістку, що зло, безсоромність і обман
Давно вже не перемагають честь! Так воно і є, адже душа вже не готова піти на розбій,
Вона тихо сидить одна біля потонулого човна і сповідається сама перед собою після того,
Як саме Божество дозволило їй ворухнуться, трохи задуматися й посміхнутися, адже вона
Стала набагато багатше й перестала просити й клянчити залишки їжі у таких же, як і вона:
Голих, голодних і злиденних! Душа нагуляла тіло й саму малість, здається, покращилося
Її буття зненацька, тому що монастирська братія в дзвони б’є сама, але  давно вже
Покращився її настрій і цьому є своє пояснення: душа виявила рідке терпіння й без
Зволікання зважила свої втрати й прибутки, хоча й живе вона не багато, однаково
Збільшила духовні витрати, адже на неї чинять тиск церковні й християнські постулати!
Чорт їх забери! Ми ж люди, а не дикуни! Ми молимося від зорі й до зорі і завжди
Плекаємо надію: змінити не тільки дірявий одяг, але й зберегти для Бога душу!
 О, Господи, раба свого Ти хоча б раз ще послухай і не закривай заздалегідь очі й вуха!
Твої витрати я колись тобі відшкодую й борги всі наші миттю поверну, сподіваюся, що
Порахуємося, у чому Тобі ми, Боже, відразу і щиро клянемося! Не важко здогадатися,
Що незабаром з'явиться квола зловтіха і біси почнуть при цьому над нами посміхатися,
Їм же не можна на самоті на цій землі надовго залишатися, але вони сильно бояться
У святі місця без Сатани сунутися! Проте життя по волі Бога йде, а з біса, як з гусака
Вода, адже він не знає, що таке голод та нужда! Тільки після того, як душу відвідало цими
Днями Божество, саме на неї впливають таємні чари, а тіло ниє від доленосних ударів!
Тільки тоді істину зрозумієш навіть ти, коли її саме ти по іронії долі зненацька і поволі
Втрачаєш! Руки й ноги насправді налилися свинцем і обважніли, хоча вони багато в чому
В буденному житті досягли великого успіху! Перед ними навіть стояли високі цілі, прете
Все це було колись, а нині м'яза втратили колишню силу, а їхній хазяїн став нагадувати
Немиту багато днів горилу: язик  заплітається і виходить так, що кінець уже швидко
Наближається! Не можна до кінця хід його думок зрозуміти, що ж він повинен зробити:
Чи буде Богу молитися, чи знову з кимсь всю ніч сваритися?! Але розум допомагає
В тяжку годину й Господь від лиха рятує нас! Ледарство породжує мінливість і на землі,
Й у світовому просторі, проте суть залишається в одному: є гріхи й святість у цьому світі
Земному і між ними є природний зв'язок, але він не видимий зараз! Послане Богом
Випробування - знак Його високої любові, вона як айсберг в бурхливому океані, де
Перезріле мовчання ось-ось припинить своє існування, проте Бог по зірках оцінює єство
Світобудови, адже не всі Його бажання доходять до розуму людського, але після довгого
Мовчання оцінки ці несуть на собі вантаж цілих тисячоріч! Нехай Господь зробить
Ченцям милість і допоможе, щоб задумане звершилось хоча б колись, а в плоті назавжди
Добро зміцнилося! Нехай шматочок доброти позбавить мій народ від убогості й постійної
Мирської суєти! Шкода, що вони знайшли притулок саме у центрі слов’янської землі!
                - 9 -
Постійно підкріплюючи власні знання, ченці перемагають свої страсті й бажання!
Краще пізно, чим ніколи, результат справи вирішують і розум, і вміння, проте якщо
У людини є велике бажання, щоб всі людські надбання в вигляді знань залишилися
 Назавжди в її голові! Все частіше й частіше ченці обертають свій погляд на небо
Скорбне, яке ледь-ледь дихає, але вітер над землею дме, проте і минуле, й сьогодення
Сивим забуттям покриваються, але їхніх прояснень ігумен у келії сидячи чекає, у нього є
Лише одне бажання: зрозуміти суть усієї світобудови! Думки сиплються градом: то
Дощем, то водоспадом, але завжди вони поруч із чашею наповненою смертельною
Отрутою! У чім краї над головами ченців яструби всякчас літають і храми поблизу
 Ночами палають! Після купелі ченці в коло неквапливо присіли й відразу псалми
Протяжно заспівали!Лейтмотив там один: Бог наш Цар і Владар! На небесах Його
Блакитний дім, але вболіває Він постійно тільки про те, що розп'ято Його єдиного сина!
Люди говорять, що небездоганні його манери, але ж Він постраждав за святість і Віру,
Однак ніхто не знає щирих причин, чому всемогутній Владар зараз схиляє сиву голову
Собі на груди, хоча Він же сам відправив сина в настільки смутний шлях, що жодний би
Земний монарх не пішов би супроти долі і жереба свого? Так могло поступити тільки
Божество! У ті часи – такі складні і дуже не прості, панував на землі сам Сатана, а Віра 
Тоді не припала до двору, адже її зла доля н6а пів дорозі спіткала і так сталося, що
Відразу ж Віру ту перетворили в порох і в мішуру, поступили з нею не по-людські:
Нанесли їй смертельні рани й каліцтва - бісам стало від цього набагато легше!
                -***-
У житті мало світлих місць, доводиться на ньому заздалегідь ставити пришляховий хрест,
Земний мир такий гріховний і сумний, адже крадії розтаскуються камені святі навіть
Із монастирських стін і залишають після себе лише залишки руїн! Хоча сам Господь наш
Шлях позначив, але Диявол постійно людину дурив і він нишком святу Віру прибрав
Дуже вправно на далеку полицю, щоб не було користі від усвідомлення яви й сну, хоча
Віра в нас одна, проте насилу  у своє лоно повертається вона! І все святе, що раніше
Було, людина згадує тільки на краю власної могили, коли  закінчується й здоров'ї,
І духовні сили! Роки буття нікого з нас ще не пощадили! Людина народжується, щоб
Страждати й комусь і щось довести, не жити, а просто в'янути без духовного росту, так
Триває до самого цвинтаря! Закриває Господь дверей Раю, по суті навіть не знаючи,
Наскільки болісний біль людський! Гріхи давно вже в дорозі, вони прагнуть у душу
Швидше ввійти і ніхто за доброту нас не подякує, душа ж від неправди часом несамовито
Горить! Лише тільки дрібні уламки від древніх святинь дістануться нашим нащадкам!
Нас великими роблять не слова, а вчинки, проте наші душі й ніжні, й тендітні, великих
І багатих завжди засуджують людські пересуди, якими б не були їхні справи, адже вони
Відкидали Бога силою свого єства і нічого не взяли з раціонального ядра! І от несеться
По окрузі зухвала поголоска, і сильніше тисячі батогів б’ють по обличчю її зухвалі слова,
Вони всюди змішують факти в грудки й купи й з нічого роблять вселенське чудо! Для неї
Це всього лише якесь шалапутство й більше нічого, адже люба поголоска завжди кидає
Тінь на небеса й зашторює навіть розумні з першого погляду очі! А життя тим часом
Мимо пролітає й воно проходить як сон, так чому ж такий короткий він?! У чому ж суть
Земного буття? Все це, напевно, знає тільки Всевишній судія! «О, Боже, за гріхи пробач
І тихо-тихо мені Ти скажи, де ж заховані від Твоєї істини потаємні ключі? О, Боже,
Я з самого дитинства вірую Тобі й свою Віру постійно ношу в собі! Вона святістю
Наповнює мої груди, опромінюючи світлом ще не пройдений шлях, але щось постійно
Стримує нас на дорозі буття! Ти ж наш і Вчитель, і Суддя! Як нам подолати
Занепад і деградацію? Невже Ти хочеш наодинці зі злом залишити слов’янську націю,
Тому що постійно змінюєш свою інтонацію, але робиш наголос на тому, що не буде
Пощади нікому?» Можливо, коли-небудь величезний віз пройде через запорошений хаос
І не потрапить через високі вежі у тонкі мережі й інші предмети, розкидані дияволом
По білому світу! Нехай колоситься жито, а на дворі завжди буде весна або тепле літо!
Життя нам Богом дається на короткий строк, але чужі помилки нам не взапас – це розуміє
Кожен з нас! Адже це не просто тонкий натяк на двозначність буття, проте на кону стоїть
 Людське життя і всі його набуття  тонуть в давніх гріхах, але на цей раз вони послужить
Уроком для тих, хто вже загубив свій оберіг і на коротку мить застиг від переляку, як 
Вигнана з хати собака, і тому нічого не залишається робити йому, як і надалі не вникати
 В дуже важливі деталі повсякденного буття, адже наші знання досить обмежені, а ми
Люди нікчемні, бездуховні і цинічні, безсоромні ы непристойні, але не царство етикету
Несеться наша стара і скриплива карета, розгрібаючи гріх по білому світу! А де ж ті, хто
За нього буде відповідати? Їх треба всіх поіменно і прилюдно згадати! Сестри і брати,
Чому їх немає на полі раті, адже вони завжди повинні буди там, де сором очі сльозами
Заливає нам? Собача зграя живе на грані добра й загальної ганьби, а її пізнання вкрай
Обмежене, але до кінця не знеособлене, проте зосереджене на взаємних докорах
 І ніхто не бажає підвести голову вгору, щоб позбавити своє життя від сорому!
Щоб істину в душі розбудити і суть буття цілковито збагнути, необхідно з Господом
Наодинці поговорити про буття й високу любов, щоб всі помисли твої й мої зважити
Обережно, тому що кожен повинен думати про момент високий, не будучи навіть святим
Або пророком! А де його витоки? Серед церковних вогнів і теплих сонячних променів
Ігумен схиляється в келії своєї перед святою іконою, згадуючи з болем і стогоном, про
Морок незримий, який став долею невідворотною в цьому багатостраждальному краю
І тепер у вогнях тьмяного заходу він нагадує всій монастирській братії про минуле далеке
Й безповоротне! Де ж ті зміни, які незмінно проявляють обережність і відкривають людям
Можливість при першій же нагоді забути про дні благополуччя свого, щоб потім досягти
Єдності духу й плоті, адже на черговому крутому повороті вони можуть перетворилися
В жалюгідних сиріт, коли один іншому / я не знаю чому?/ праведно жити не дає, лише
Постійно праведним людям настрій псує! Що це йому особисто дає? Багато облич й є
Безліч нових фігур і в кожного свій дірявий баул, адже там теж гріхи є і їх не порахувати!
Бог є і Він свою лінію гне,  проте хто ж більше всіх в цьому житті винен і чий гріх
Без особливих перешкод увійде в монастирську обитель, але щоб кожний її житель
Не пішов на приводу в біса-спокусника, а відстоював тільки безсмертне навчання Христа,
Не повинні грішити людські вуста, які ще вчора вкушали благодать із самого ранку!
У потоці проповідей і нескінченний речей не буває дрібниць і дріб'язків! Хоча всяка
Бездарність жадає не крові, а дешевої популярності, але люди ті, хто життям обдурені
І чиї сили даремно витрачені, нині сильно здивовані: чому Творець порівнює людей
Із чередою мерзенних овець? Ігуменові здається, що дехто над ним у тьмі нічної
Неприродно сміється, але відразу ридає, але його крик Сергія  не дуже лякає, а тільки ще
 Більше колишнього дратує, але той, хто до Бога постійно волає й грішникам пекло
Передвіщає, частіше інших ярлики наліплює на тих, хто сам викорінює власний гріх!
                -10-
В усьому світі Віра розвівається між землею й небом і чудо зріє в безодні душі,
 Люди на вид усі гарні, хоча їх неодмінно порівнюють то із серною, то з гієною,
Але й ті, і інші - тлінні, їхні бажання пристойні погасить час нетактовно і до того ж
Образять привселюдно, тому кожне єство поводиться деспотично і не самокритично!
Кожен свою лінію гне і чогось від неба постійно жде, проте в усьому світі й за всіх часів
У християн була Віра одна, адже вона їм самим Господом дана! А це означає, що історію
Вже не можна переінакшити! Людина своєю п'ятірнею лагодить над землею духовний
Розбій! Не зрозумієш, чому безглуздя відразу не  зникає в страшну лісову глухомань?
Навіть за гроші і дуже хороші святість не купиш і задарма її не візьмеш на підставі
Закону, там постійно виникають перепони! Буття згубне і  воно не сприймає дороги
Второваної, навіть люди обдаровані йдуть на шляху ганебному, а чому? Вони здавна
Жили, один одного дражнили й гнівали, цілували й любили доти, поки основний закон
Буття не забули: вони поклонялися й цим, і тим, але від Віри відійшли, здається, уже
Назовсім! Гірко й соромно, і до болю кривдно, коли на півночі дикому святитель великий
Повинен вникати в бруд політики, в якій люди як собаки на татар голосно гавкають, тому
Що жити їм нудно, але для звільнення Русі наяву нічого не вживають і про свій народ
Наші правителі дуже часто й часто забувають! Господь ніколи не побажає своїй череді
Великої шкоди, Він прагне не нашкодити всьому людству у святості жити,
Йому б зберегти ту вдячну незриму нитку, яка б дозволила Бога більше себе самого
Взимку і влітку обожнювати й любити і мати від Бога постійну підтримку! Слова молитви
Люди вторять собі в повчання  і причащаються перед смертю на прощання: попереду тьма
Й морок! Чи не вони наш дороговказний знак? Я ж не зрозумію ніяк, що і як?! Ганьба й
Слава залишилися позаду, немає більше гарячого подиху у грудях! О, Господи! Забирати
мій хрест із монастирської скриньки почекай і заздалегідь про святі справи людей Ти
Не суди, хоча немає у світі справедливості, яку не можна на собі вивезти ближче
До синього неба і де б Господь у той час не був, Він би пишався, що саме Сергій на Русі
В годину шумування народився! Поголоска про чудотворця росла в міру її поширення
І от усі без винятку ринулися від нього одержувати благословення! Він із хрестом
Посередині храму стоїть, а поруч черговий псалом гримить, він немов гігантський щит,
Завдяки якому Русь у тьмі не загубилася і поступово з колін одноголосно піднімалася!
Було небезпечно й страшно, але поки Сергій не помер, а народ уже вийшов з коми, хоча й
Спить ще на торішній соломі! Русь здатна премудрість до кінця  зрозуміти й свою волю
На щит святості одним махом підняти!
                -***-
Мужики зняли старі шапки, склали кожухи в оберемки, ходять із непокритою головою
Й уже не поспішають вертатися додому! Здивування в достатку, а похвала й схвалення
Відразу знаходять своє відбиття у плетінні сьогоденних подій, де кожне нове відкриття
Вимагає від думок нестримного руху і про їхнє прагнення йти не навмання всі у Вітчизні
Нині хором говорять! Зло неможливо стороною обійти, інший раз доводиться
По-пластунськи повзти, щоб безгрішно свій шлях пройти, але перед ченцями люди
 На колінах стояли, вони шапки давно вже зняли і не кричали, а тільки мовчали, проте їх
Ченці проскурами пригощали після того, як всі гріхи прощали і про Вітчизну їм постійно
Нагадували! Хтось ігуменові руку цілував, хтось молитву шепотів, а той долоні до неба
Простирав і очі до зірок піднімав, але в просторі далекому істина була покрита сіро-білою
Поволокою! Хрестячись, щораз, народ бачить Сергія анфас, головами вертячи із сторони
В сторону, люди бачать, як кружляють над монастирською садибою злі ворони! Немов
Мале дитя, люди здивовані, що ченці хоробрістю не обділені і не йдуть з ворогами
На перемовини! Одне питання на всю округу гримить: як жити, щоб не грішити й Богові
Службу стати у пригоді? Скільки ж їм треба своїх гріхів перемогти, щоб тайну істину
Знайти? По-різному єретики хулять весь стародавній християнський обряд: ось тут щось
Не так і там дещо не так! У загальному хорі завжди можна побачити рука диригента!
Годинами можна спостерігати, як ці люди можуть злобливо брехати! Їхня внутрішня
Істота вже дійшла до того, що вони стали відкидати саме Божество! Сергій повторював
День у день: не лукавте і не крутіть хвостом, не хитруйте і постійно комбінуйте,
А всі справи злі за стінами монастиря залиште, адже їм немає місця на землі!
Диявол поруч стоїть і зло в собі таїть, він біситься від жиру і прагне нашкодити усьому
Святому світові, вишиковуючи гріхи по ранжиру, щоб ніяке диво його обійми
Не розірвало! Нині такий час настав, що ніхто не зважає уваги на монастирський устав!
Диявол огорнув мир наклепом, щоб ми повзли мимо волі над смердючою порожнечею -
Нехай по всіх усюдах царює застій, хоча Господь і наділяє мир земний своєю святістю
Й добротою, але лихо змінюється бідою, а ворожнеча - протистоянням і саме собою вже
Рідко хто йде стежкою святою! Навіть у куточку заповітному й то мало тепла й світла,
Але на горі прямовисній, на самому рівному місці, все ще стоїть храм благоліпний, там
Можна на час затаїтися і теплим чаєм зігрітися, а опісля в моліннях на мить забутися,
Щоб у житті мирному і непростому не зависати над порожнечею, а знайти в душі спокій!
У храмі немає домашнього комфорту, але й по країні гуляє журба і смута, доля іноді
Повертає круто й пересмикує  фортуну чиюсь на розвилку неходжених доріг, щоб людина
Свій шлях опісля ніяк знайти не змогла! Не треба бути пророком, щоб побачити, що нам
Гріх виходить боком, але Господу видно хрест, що давно вже в монастирі є, а святість
Зрить із вікон і в глибині, на облупленій і шорсткій стіні, висить старинна ікона, а на ній
 Господь сидить на золоченому троні, перед нею склавши на груди долоні, моляться ченці
Без частки страху, Господа несамовито молять, щоб вільною і богоугодною стала їхня
Рідна земля! По келіях гуляє вогкість, але щоб там не трапилося, вони підуть слідом
За ігуменом святим, зневажаючи буттям своїм!
                -***-
Господь століттями християнами управляв, народ же його в свою чергу молитвами
Прославив, але все тлінне й тимчасове в цьому світі скороминущому, важко бути на землі
Людиною розважливою, проте пам'ятають навіть стіни, як божа милість у душі ченців
Миттю втілилася, а зло тоді об Віру вщент розбилося, але Божий творіння не помітило
Зрушень у часі! Ігумен з відчуженою увагою вслухується в ритм свого ж подиху, напевно,
Його щось в цей час тривожить, але він нічого із своїм хвилюванням поробити не може!
Татари порошать, їхній погляд спрямований на північ, а там тільки що перецвіла запашна
Конюшина! Уже котрий рік від їхнього полювання стогне бідний народ і весь день, і всю
Ніч їхні копита будуть російську землю товкти, а на землі чужій міста й селища,
Не переживши черговий розбій, почнуть стогнати під лукавою п'ятою, а повітря пахне
Гаром і золою! А навколо лементи й свист, очі в татар кров'ю прожогом налилися,
На кону стоїть християнське життя! Ноги вражі вимазані сажею, а в руках здоровенних є
Шаблі несхожі і різні! Переговорюючись між собою, вони носяться над спаленою землею,
Поводяться з людьми грубо, крадуть добро й шуби, але народ уже вискалив зуби!
                -***-
Віра й Боже слово нагадують сіті птахолова, але вони ж призначені зовсім  для іншого:
Миру духовного і високого, де теж можна бути сизокрилим соколом, проте в дірявих
Неводах гріха чимало й хтозна-скільки буває! Лише один Господь із нас запитує за кожну
Помилку вимогливо й строго! Отець небесний, у рамках святості нам не вистачає
Місця, адже там і вузько й тісно, ця істина достовірно народу відома! Де б нам місце
В житті не було відведено і скільки б прикладів святості насправді не було наведено,
Ми ж всі грішимо свідомо, але однаково нам дано лише тільки одне: всякчас Бога
Прославляти й знати, де  б ти не був, над твоєю головою простирається блакитне
Небо, але наперекір нашій волі і жеребу воно нам посилає цілий пуд солі, а разом з нею
Тугу та журбу, але немає нічого кращого, як йти по життю з  молитвою й піснею,
А Господь нас сам відгородить від безчестя й не залишить у душі для нього навіть
Дещиці місця! Інакше людина відразу перетвориться в бездуховну конячину, а її
Життєвий шлях буде даремним, шаленим і жахливим і зовсім не небезпечним! Людина
Для добрих справ була народжена, хоча часто на диявола схожа вона! Навіщо нам ця
 Ганебна війна? Адже Сатана не залишає нам часу для сну і закриває очі на весну!
Клеймо біса в очах навіває на нас особливий могильний страх він от-от на плечі
Грішникові впаде й тоді страшна мить гряде, а людина втратить рівновагу і напише
На папері про свої відчуття, але яскраве багаття спалить життя, а опісля, коли охолоне
Батьківська земля і нічого не залишиться від родинного майна, отоді  можна й пожити
Трішки в нужді, а коли скінчиться рідколісся й молодий джиґун, на високій тичині свої
Гріхи розвісить і почне ледь-ледь шепотіти, що він вже готовий свою душу навіть
Дияволові продати, тільки б спокусу знову на зуб випробувати! Його не  всякий святий
Зможе відразу зрозуміти, адже почуття волі важко простими словами один одному
Передати, треба відчуження подолати і довго ще чекати, поки біси не роздують свої щоки,
 Але пройдуть роки буття, коли нарешті наша душа знайде на небі собі співчуття!
                -***-
Хто це в напівдрімоті заснув, а під ним ледь-ледь зненацька захитався старий стілець?
Він сидить у своїй спальні й тихо наспівує якийсь мотив погребальний, а в келії крайньої
Відпочиває старий, тобто похилого віку чернець, він ледь-ледь відійшов після поїздки
Далекої, де вперше побачив білу лелеку! Він цю мелодію почув випадково, у ній є слова
Надзвичайні, неземні і фантастичні! Обійнявши коліна, чернець вслухується в сумовитий
І протяжливий надприродний спів, який слізьми наповнюється щомиті! Чиї це слова? Чий
Вірш, створений усім на диво? Ігуменові чудиться, що ці слова й мелодія ніколи вже
 Не забудуться! Адже від життя остогидлого відволікає пісня, яка на перший погляд дуже
Сумовита, але досить справедлива, це тому, що здається йому скоро істина буде Богом
Відкрита, але до того часу душа буде, як і раніше розбита! Старець лежить без руху – він
тільки слова і мелодію пісні з насолодою слухає, адже у словах і мелодії він бачить своє
Відбиття! Їх склав безвісний музикант і поет і вже чимало років Сергій намагається хоча б
Якось розуміти: хто ж міг його почуття заздалегідь знати й так уміло пером пожовтілому
Листку паперу його думки передати, адже вони над землею прожогом летять, чаруючи
Й слух, і погляд! Невже так важко було жити, що сама мелодія повинна не посміхатися,
А тільки всякчас вбиватися і тужити? У старця з Богом є величезна подібність, навіть
Здаля можна помітити його шляхетність, але в очах світиться вогонь бунтаря, хоча його
 Великодушність нагадує людям образ Творця, а в словах і в речах є інтонація від
Справжнього філософа і мудреця! Але в чому весь лейтмотив: адже він розумний, проте
Не дуже вродливий, хоча не пити ж воду з обличчя й старця, і мудреця! Чернець же
Доспівав свою дивовижну пісню до кінця й, коли зійшов зі скрипливого ґанку, ігумен
Його до себе підкликав і неголосно сказав, що давно про такий дивний і химерний спів
Навіть не мріяв! Монастирські будинки завжди навівають братії колишні спогади, адже
По ідеї саме у неї немає мінути зайвої: хтось не відходить від полиці книжкової, а хтось,
Закінчивши повсякденну роботу, молитву читає нечутно, але той, хто вже досяг духовних
Висот, не набрав води собі в рота і знову до нової вершини із ціпком йде і за собою своїх
Друзів до Бога веде! Його мислення відчиняє грані Всевишнього утворення, коли
У вигляді виключення й на нього сходить Божественне благовоління! Необхідно мати
Трошки терпіння, щоб у натурі, ока до болю прищуливши, випробувати на власній шкірі,
Весну взимку, щоб, не дай боже, хтось інший не встав у повний ріст над горем і лихом
І не заволодів хворою душею поспіхом! Пройдено чимало верст, але ніде Сергію
Не вистачало гіркоти троянд, що давно уже зав’янули і все-таки він усюди бачив
Скрипливу брехню і неправду, але сучкуватий ціпок був схожий на обоюдогострий ніж!
Нічого не передвіщало його батьківщині швидкий крах, здавалося, він канув у колишніх
Століттях, проте змінилося життя і божа милість вся пішла у небуття! Сергій особисто
Сам ніколи не прислухався до неприкаяних бесівських голосів, але ті були здивовані, що
Ослабшав вплив Сатани в межах цілої християнської громади! Погані вчинки до нещастя
Нерідко пов'язані з тиранічною владою, їх язик як помела й усе, що на нього один раз
Прожогом налягло, тільки на одних грішників сильне враження зробило, але коли до них
Доходить світло денне, щоб людина інша, розумна і вольова, у традиціях кращих не стала
Для демонів попутником! З нас не убуде, нехай Господь наші страсті остудить,
А життя отаким буде, що ім'я Бога й надалі ніхто не забуде! Божі дочки й сини
Ніколи не знають собі ціни, але завжди своєю долею до кінця не задоволені вони! Де ж
 Ключі від божої істини? Куди не ходи і як святість не дотримуй, але про своє минуле сам
Наодинці суди!
                -***-
Немає гарних звісток для православної Русі від незваних гостей, адже ще не швидко
Закінчаться ратні збори й довгі розмови, проте кожен  боярин буде висувати свої умови,
 Але простому люди ніхто не дасть сказати навіть одного слова! Навіщо їм слухати дурні
 Промови? Але не приховаєш шило у вогні, вже прийшла пора, устати з колін всій країні!
Пред'явлено борги до оплати, але в належній сумі виходять лише одні прокляття, хоча всі
Люди брати, куми й свахи, але вони у своєму буття, немов риба в мутному струмені:
Там є твань і каламуть, але завжди відсутні істина й суть! Немає більше сил, щоб жити
Й постійно страждати, намагаючись випробувати й святість, і благодать, хтось ішов
І спотикався й чимало в земному житті настраждався, свої ноги в кров побив, обходячи
Пагорби, снігом припорошених могил, проте життя своє тяжке ніхто тоді не погубив
І Гордіїв вузол до кінця не розрубав, хоча й жити краще не став! А хробак тривоги
Підкошує утомлені ноги прямо на тій же розбитій болем дорозі, по який несли хрест
Люди, що крізь тьму тікають від Сатани та Іуди, але відповідають на питання сущі,
А нині вдосталь п’ють благодать на небесах і приборкавши свій знехтуваний страх,
І нас гукають щораз слідувати на ними стежинами воістину святими! М'яким голосом
Господь за собою юрбу кличе туди, де святість тихо живе, адже вона ніколи не доведе
Праведний народ до Страшного суду! Підносить Господь людей високо, але Йому
Заважають чвари й склоки, а також зовсім інші пороки! Немає від проповідей пуття, тому
Що загрузло людство в трясовині безбожництва дуже глибоко, хоча ангели людей від
Гріха трішки відмили, а ті вдосталь їли й пили й нестримно грішили, вони до Віри
Виявили презирство, виростили ненависть і відразу, але тепер чекають на Господнє
Благословення! Чи не вони у вірності ігуменові клялися й брехали, що за Віру під
Москвою билися? О, Русь, прокинься! Святих приймають небеса, але пішла на камінь
Коса і уже чутні обурені голоси, що арифметика у Бога на перший погляд дуже проста:
Він бачить тлін і суєту, морок і духовну порожнечу і, здається, Бог зовсім не помічає
Повсякденне життя! Ми постійно думаємо про їжу і як би з голоду завчасно не вмерти,
Прийдеться не раз попітніти, щоб квітучий край пішов по прямій дорозі прямо в Рай!
Кожній людині доводиться Бога сприймати як дроворуба, який здатний гріх винищити
Й з допомогою сокири на раз-два-три-чотири змусити нас небеса силоміць полюбити!
Точно не знаю: чи знайду,чи втрачу? Щось туго нині міркую! Як з'єднати «святу»
Справу, Господню любов і оголене молоде тіло, свідомо породжене батьками для гріха?!
Невже це Богові не відомо! Нісенітниця! Немає нікого друзів рідніше, навіть із близьких
Нам людей, крім безлічі мерехтливих свіч, які в тьмі ночей холодних почнуть бісів
Відганяти від людей їм неугодних  і з ними невпинно воювати, посилаючи молитви
Навмання, але ті на своєму навряд чи наполяжуть! Поки захід не скаже: «Себе дарма
Ніколи не каліч і сили на дрібниці не витрачай!  Уже збирається в похід доблесна рать!
Виходить треба більше думати про простий народ, про врожай і примхи погоди!
Нема чого битися об землю потилицею й гратися в лазні голеньким змилком,
Не біси поруч літають, а татари в нас свої стріли на всьому скаку випускають!
Господь же достеменно знає, що від них народ християнський сповна страждає,
Але від пута й ланцюгів не звільняє, а тільки дух і святість зміцнює, адже все це
Постраждалим людям сили придає!»
                -***-
З рабською долею звикшись і навіть не пискнувши, згинаючись під вагою своїх гріхів
І всякчас каючись до сьомих півнів, народ уже не прощає підступи власних ворогів!
З лайкою подвійною піднімається люд простій, щоб іти війною в першому ешелоні,
Пішими й кінними, сокирами й дрюками озброєними, без відступів і вигуків звільняючи
Свою землю від надмірної данини і іншої погані! О, Боже, за що ж нам таке покарання?
Але не вистачило в селян самодисципліни, щоб позбутися від гнилля й твані! Не
З Господом же людям судиться, що саме їм цей жахливий сон сторіччями сниться?
Як і колись були люди й грубі, й ніжні, усе залишилося без зміни, тільки за малим
Виключенням: грішники нині менше тягнуться до нових пригод, адже на них оголошені
Всі народні гоніння, проте гріх обходить Русь стороною! Прийшов час і їй труснути
Старовиною й, мабуть, знову стати святою? Коли ж вона впорається з бурею й грозою?
Боже мій! Очі не щуль і їх не мруж і Ти теж побачиш не тільки височінь, але вовка,
Ведмедя й рись! От бачиш великий слід, він старий і сивий, це по ньому ходив мій старий
І немічний дід! Його давно вже немає серед живих! Він без усяких варіантів пішов
На кроваву битву проти окупантів, зробив немислимий хід, тепер вільний став наш народ!
                -11-
Замовкає стогін по волі й свободі, а там як у дикому полі або ж у татарській неволі -
Немає ні судьби, ні долі! Наодинці з ворогами залишилися слов’яни в дикому полі! Щоб
Дати цілковиту свободу дій ворогам заклятим, треба журбу так довго не чекати, а долю
Змалку наздоганяти! Адже нас хочуть позбавити і свободи, і волі і все це випало на нашу
Долю! Люди вже натерпілися від панської свавілля, що навіть земля під їх ногами ледь
 Не падає і іноді буття нам пекло нагадує! Доводиться мимо волі демонструвати ікла й
Жала, щоб вся країна достеменно своїх героїв поіменно знала, адже  вона не дарма так
Довго мучилася й страждала! Чесно говорячи, ми й не могли навіть представити: стільки
Кривди і несправедливості зміг наш народ на своїх плечах винести?! Його гріхи от-от до
Стіни плачу притиснуть, але вирвавшись із вражих оковів і пут, він біжить із неволі
Зі шматком хліба й щіпкою солі назустріч свободі й волі! Затремтіла утомлена земля,  а її
Плач був почутий біля стін московського Кремля, а там навіть узимку видні й виразки,
Й гній! Кров запеклася й сльозиться князівське око, але всюди гірка каламуть не дає
Спокійно людям навіть на мить в спокої заснути! Хоча життя клекоче й вирує, її тіло
Хворе тільки робить вигляд, що воно дрімає й спить, а наяву страсті хоче, і ворожнечу
В суспільстві воно пророкує й в очі святості зухвало регоче, хоча перекошені вуста слова
Господньої молитви бурмочуть, напевно, неспроста, адже ока в гріху переконатися
Прагнуть навіч, як і все інше, але бажано вночі! Люди одні й ті ж кують перемогу святості
Й вершать довгоочікуваний гріх, що викликає в душі бунт і путч, його не сховати від усіх,
Хтось вірить у поразку, а хтось - у явний успіх, враження створилося таке, що буття
Непросте понеслося й криво, і навскіс, але душа й тіло все так же само відпочивають
Нарізно: душа в храм іде в який вже раз, а плоть виставляє напоказ піднесене життя
Без зайвих прикрас!
                -***-
Ледь-ледь не вийшла з берегів ріка - Москва, там проживає старший брат, того, про кого
На Русі давно говорять захоплено, із часток заздрості й здивовано! Проте мла в небилицю
Тихо-тихо поплила, саме туди, де кінчається безкрайня російська земля, а починаються
Чужі села й поля, їх ранковий дощ окропив і відразу наступав холодний світанок, усе
Яскравіше прояснялося ранкове світло, спасення від гріха на світі нині немає і той, хто
Життя належним чином сприймає, той не аби яких земних висот досягає, але той, хто
Дуже довго на підтримку людей чекає, опісля на дві ноги шкутильгає! Старший брат
Був би, напевно, дуже радий знову повернутися назад, саме туди, де рідні місця, свій мир
І всюди є звична мирська суєта, але життя зовсім не те, що в монастирі йде!Він гарний
Собою, не старий, але й не молодий, цей чернець із кучерявенькою напівсивою головою,
Він все так же само вірить у Творця й буде жити із цією Вірою до кінця! Адже вона – це
Його два білосніжних крила, яких йому доля випадково сама подала і із собою в нелегку і
Довгу дорогу ще в молодості покликала! А дні летять і все по напрямку в справжнісіньке
Пекло, хоча там дуже тепло! До Радонєжа багато верст, попереду ріка й тендітний міст,
Стоїть якась пожежна каланча й лежить старий батьківський цвинтар, проте все це буде
Потім! Спочатку треба досконально розібратися у всьому, особливо в бутті своєму!
Гризучись і калічачись, падаючи в бруд і винищуючи на шляху іншу погань, треба
Спробувати перед новим заходом позбутися від думок проклятих, страшних і кошлатих,
Але на марева досить і досить багатих! Він трудився, не покладаючи рук і сів, здавалося
Б, на свій сук, тому що багато мук найшло свій відзвук в тих краях, де жив цей молодий
На перший вигляд монах! Але щось не зложилося й задумане ним в яву не відразу ж
Не втілилося! У його буття, як на неходженій колії, багато перешкод, бідувань і негод!
При високому росту не витикатися з юрби йому було дуже не просто, напевне, він
Приречений бути морем, а не простим, хоча й чистим, але беззубим струмком! Хтось
Поруч йому тихо на вуха щебече: «Ти куди зібрався, чоловіче? Близько або далечі?
Не сутулься й розправ миттєво свої широкі плечі, а потім випий вина молодого
І позбудься від шуму міського! Що тут такого?  Тебе ж простить твій Бог - Ієгова!»
По сторонах колоситься зелене жито, а в лісах веселяться злі бородаті бандити,
Їхня доля - смерть у чистому полі крім власної волі й не більше! Всі думки звалені в купу,
Проте у голові як у лісі дрімучому, там сварка й лайка, адже всі ті, хто чистіший, голосно
Не свистить, а спокійно по заростях нишпорять у пошуках добра і їжі, але по них
Народний проклін батогами хльоскає і спокою грішним душам навіть вдень не дає!
Воно дорогу їм показує й говорить, що Господь сам лиходіїв покарає, але Він на щирий
Шлях їм теж укаже, а хліб розбоєм нажитий миттю відбере, його Господь сам покладе
Жебраком прямо в рот! От кому везе! У когось чимало скопилося роботи, сльозяться очі
Від крові й поту, їсти і спати хочеться, не дати б маху й не пропити б сп'яну свою останню
Сорочку, мабуть, зі страху повірити Богові на слово й нагадувати Його пса сторожового?!
                -***-
У мінути відчаю ми робимо непрощенний гріх, життя ж щораз обманює навіть тих, хто
 Кращий від нас і забирає успіх без усяких перешкод у людей простих! Хіба це не гріх?
Немає ні палацу, ні хати в простого божого солдата, тільки Господня милість десь поруч
Поблизу розмістилася, вона напередодні ігуменові навіть приснилася, але потім кудись
Дуже швидко віддалилася! Невже тільки сірий морок у своєму терпінні ще до кінця
Не висохнув? Наступає ніч, і бандит не проти всадити у твою труну залізний цвях!
У думках плутанина й затор і він буде доти, поки нічний злодій не винесе все сміття
 Із зубожілої хати, залишивши життя на розсуд долі! Якби та якби нам забути про свої ж
Труни, отоді б усякий чернець вигнав з душі й тугу, і мерзенний страх! Людина не нуль,
Навіть якщо він не любить алкоголь, це ж зовсім чужий біль, він гугнявить і тихо - тихо
Душу труїть, ніколи не посміхнеться, тільки схиляється й до підлоги гнеться, але завжди
Поруч із гріхом чомусь всякчас залишається! Без пори й без часу щиросердечний біль
Навіває смутні сумніви, він немов нічне приведення залишає сліди не тільки на тім'ї,
Незважаючи на повсякденне моління й забуває про прагнення забути на мить про час!
А життя проноситься мимо, ідучи в безвісність неминуче разом із гріхами моїми! Бог
З ними! Жаль, що буття неповторно! Вся країна на розкрадання бісам віддана, невже й
Вона за сім сріблярів Сатані буде продана? Бідні соловейки, хто ж їх погладить
По кучерявенькій голівоньці? Без почестей і слави ангели Русь тільки на деякий час
Залишили, проте немає там спокою і тиші, хоча могло бути набагато гірше, проте ця
Країна ніколи не вмре!
                -***-
Улюблений Бог християн допомагає всім, хто  випав зі стремен, але, проте, прирікає
Народ на тортури, страждання й позбавлення! Закон буття суворий, а ми вже наламали
Чимало дров і придбали безліч гріхів, проте утішаємося думкою тієї, що й син Божий
Знайомий з болем і злидотою! Суперечки нема,  будь-які позбавлення йдуть народу
Тільки на шкоду, вони теж на підступи бісів дуже дивно схожі! Мабуть, непросто
З окремих фрагментів  життя своє складати, адже не все, що пройшло і здавна було,
У пам'яті по власній волі один раз спливло, час колишній у свідомості погас й про це він
Навіть не запитав нас!
                -***-
«Напевне, Боже осяяння й мене незабаром потривожить і святість в православних
Душах воно прожогом помножить? Тоді й душа підніметься в піднебесся й там заново
Розцвіте й воскресне, але не досягне Раю, для неї миліше життя земне, хоча зовні й воно
Порожне і пусте, проте  тут її уділ бажаний, а там є тільки сон благоуханний! Є на
Землі бездиханні пустелі, а над головою повітря сине-сине, а поміж ними, тобто 
Посередині, в пориві єдиному переплелися слов'янські святині! На межі відчаю,
Перебуваючи, частіше в Пекло потрапляючи, душа про Бога ніколи не забуває,адже
У неї, що ні рік, усе більше й більше духовних клопотів і турбот, тому що сам Господь їх
 На плечі грішників кладе! Крізь морок і тьму душа все одно прагне тільки до Нього!»
А час біжить стрімко вперед і ніхто спізнілий народ там давно вже не чекає, все саме,
Навпаки: у країну щастя прийдешнього першим  приходить шустрий жадний и злий
Чоловік, на вид дуже зла ця примара неземний, а по великому рахунку - звичайний ізгой!
Йому важко бути людиною, він не приносить зцілення ні хворим, ні калікам! Багатство,
Заздрість і зло його давно до себе кликало і підзивало, але нарив у душі вже прорвало
І стало навколо біло-біле, як те полотно, яке тільки що випрали, а на душі і ясно, й тепло!
Звучить канон і несеться передзвін по глухомані лісової й улітку, і взимку, роздвоєні
Почуття: радісно й смутно, але в незримому усті переговорюються двоє, один відстоює
Справу злу, а другий на смерть стоїть за діло святе, йому байдуже навіть до луни
Громової! Святість сили потроїть і своїм пледом усякого праведника швидко накриє,
Допоможе людям сильним і боязким, розумним і лагідним, що орють і танцюють,
Адже вони проявили завзяття і неймовірне прагнення до збагнення суті натхнення! Доки
Навколо нас носиться кохання Всевишнього, а поруч ллється зовсім ще тепла кров, істина
Буде великим повпредом між грішною землёю й праведним небом, між молитвою
Й насущним хлібом!
                -12-
А біля дерев'яних нефарбованих воріт, що ведуть прямо в монастирський город, давно
Стоїть навитяжку нечесаний народ і він, мовчазливо й тихо Сергія,чекає, а той подумки
З тими був, кого завжди обожнював і палко любив, але ніколи не боготворив! Шкода, що
Не можна правду людям сказати прямо в очі! Уже котрий рік Русь розбурхує від
Перманентних негод, неможливо навіть розумним чолом пробити  височенну стіну, яку
Ще в глибоку старовину, як і цілу країну не зламали блискавки й грім, а залишили своїм
Нащадкам незакінчені справи на потім! Хрести на небесах рукою Господа написані, адже
Вони створення безсмертні, ймовірно, що це знак чудес, проте той, хто в Іудеї колись взяв 
Іна третій день ожив і воскрес, представляє для народу не тільки історичний інтерес!
Як би Він не був від нас далеким, його навчання пішло народу взапас, Його Дух
Бездонний, сильний і страшний, хоча навіть святий Володимир давно вже витає в тумані
Й димі! Він відійшов від державних страв в невідомому напрямі, а люди за ним
Спостерігали немов би німі, хоча перед ними стояли храми різні! Проте люди живуть
Непристойно й поводяться непорядно, але слово « Господь» як і раніше розбурхує й
Розум, і плоть, намагаючись гріх перебороти й водрузити заповідний скрижаль
Не в позахмарну даль, а на власні груди, перш ніж відправитися у свою останню путь,
 Люди, проте, чогось дуже довго чекають, вони ігумена до себе вже підкликають! Бог
Намагається Сергію своєчасно допомогти, той же кричить: «Біси, з моєї дороги геть!»
Відразу година розплати для грішників настала, хтось голосно відразу ж застогнав,
А хтось віртуозно заграв чи то свою сонату, чи то чужий потрощений хорал! Проте Бог
Нікого не докоряв, Він тільки мовчки й терпляче чекав, коли закінчиться бесівська меса й
Наступить година для всесвітнього прогресу! Земля горіла в бісів під ногами, їхнє коло
Інтересів замкнулося на блуді й стиді, вони хотіли одержати від Бога замість мирського
Буття усе той же старий мир без всіляких змін! Проте яке може бути життя без
Повсякденного набуття життєвого досвіду! Адже у них лише один аргумент є: людина
Ніколи не повірить у святість церковних легенд - прийом нехитрий, але досить
Колоритний! Головне - дебют, либонь, далі справи знову на «ять» підуть! Немов
У листопад страсті надворі несамовито киплять і ніхто не говорить на рівній ноті, дехто
Кружляється, немов би на хресті розпинається, в божевільному польоті, проте ніхто
Не боїться спростовувати бесівські вигадки і небилиці! Сергій простим народом безумно
Пишається й уже, як і колись, не прагне знову в далекий скит подалі від гріхів своїх
Назавжди віддалитися, щезнути і ретируватися, щоб знову у когось не закохатися!
А недоліки виступають назовні, вони от-от зваляться в торішню обмілілу калюжу, але їх
Люди зможуть витримати і витерпіти навіть в холод і в студенець! У всякого тут свій є
Інтерес, особисто біс не відмовляється навідріз від домагань на бездуховну плоть, проте
Не може все це йому дозволити Господь! Йому ангели вторять, як суфлерові нові актори!
Небагатьом людям вдається випити водиці зі святого колодязя, тоді ж звідки святість
На тлінній землі візьметься? Усюди жар і чад, але немає його серед стародавніх
Церковних огорож, їх псалми постійно смикають, як чорні ворони із сторони в сторону,
Навіть коли ченці ночами безпробудно сплять і в своїх дерев’яних ліжках в час немочі
Лежать і у них коліна від болю сильно тремтять! Нехай гріховна лавина винищить народ
Наполовину, однаково стародавні слов'янські святині, залишивши осторонь
Марнославство й гординю, зі свого трону вкажуть народу на свавілля і беззаконня!
Повільно й рівно нагрівається величезна небесна жаровня,  там все умовно, але
Страждають всі люди поголовно! Буває, що життя запросто вбиває, але старець
Билинний ночами довгими і тривалими читає псалом один, покритий сивиною російських
Глибин, він як велетень повстає з тепла й крижин! Він легкий як лебединий пух і
Справедливий як щирий і відданий друг, адже у нього кожне слово на обліку, а думка
Його завжди в природному польоті: «В ім'я Отця й сина…»-у ньому слова й музика
Єдині, вони монолітні і цільні, а тому що люди цієї держави дійсно ще не вільні!
Суть буття у продовженні свого роду, а істина - у словах і народних виразах, які
Читаються зі сльозами на очах! Треба було набратися чимало терпіння, щоб вижити
На далеких поселеннях, перебуваючи в гонінні, запалювати світло у вівтарі рано ранком
На холодній зорі! Подвигом своїм, дарованим Господом тільки людям святим, разом
Із Сергієм ми говоримо: «За честь Вітчизни постоїмо, а за дружин і матерів ми
Помстимося і порахуємося!» О, Боже, заборони всім, хто збився із праведного шляху,
У гниле болото всім табором безвольно повзти! «О, Боже, прийди й нас справедливо
На грішній землі за своїми законами засуди, щоб тепер і надалі тільки істині в очі
З надією, любов'ю й вірою дивитися!» Чого вже там кривлятися, поневірятися й
Дивуватися, щоб на хвилі своєї ж зловтіхи щораз на тому самому місці постійно
Тупцювати! Осягни істину буття, поки Всевишній судія не засудив за богохульство братів
У Христі, адже ті в штовханині й мирській суєті забувають про свою духовну чистоту!
Уникати гріхів зобов'язані всі ми, щоб не дожити надалі до в'язниці й дірявої торби!
Блаженний лише той, хто в покаяння вірить і на свій аршин всі діяння не міряє,
Про це вголос мудрець не говорить, він завжди благі справи спокійно здійсняє! На мир
Земний зі своєї вершини зрить, але про Бога з повагою говорить, але інколи навіть він
Грішить! Він до насолод і задоволень проявляє презирство, а до молитов – велику повагу,
Його турбує одне, проте незрозуміло грішникам воно: чистота душі - межа його прагнень,
Але не згодна плоть, щоб прийняти покору, як і правду, прямо в лоб! Слава Богові, що є
До Нього потяг! Позаду весь кошмар, адже він позбувся від бесівських чарів, а Господь
Послав йому свій дарунок: молитися за рятування Русі від ярма монголо-татар! Ніщо так
Душу не виснажує й схвильовану плоть прожогом не руйнує,  як розпуста і блуд, у якому
Людина сподівається знайти розвагу для своєї плоті і душі, вона від любові й мачається,
Й безперервно страждає, але до молитов дуже рідко прибігає, а ті носяться по біснуватій
Окрузі під шелест дощу й рокіт всесильної хуртовини, але тримаються особняком,
Дотримуючи дистанції між Творцем і його самим здатним учнем! Нам властиво
Практично постійно і методично в житті помилятися, але мудрець не стане від
Своїх помилок відразу ж відбиватися, щоб з іншого боку дурнем не здатися! Він
Може відкрито у своїх гріхах всім парафіянам, як на дусі зізнатися, хоча нікому
Справи немає, де його гріхів загублений і таємничий слід іноді зникає! За огорожею
Нового храму чимало зарубин і допотопних шрамів, завжди напередодні нової біди там
Щось рвалася, проте доля вставала думкам насупроти, напевно, у неї був якийсь
Лейтмотив і не чув велетень і колос трепетний і боязкий голос і шелест посивілого
Волосся! Тільки Боже слово прислухалося до всього іншого, воно знову й знову тягне
В безодню буття святого спокійно й не грубо будь-якого лиходія й душогуба, щоб навіть
Люди беззубі зійшли на ангельський парапет, іншого не буває і його попросту немає!
Щастя не дається людям на століття, минає воно, як і молодість, напевно, його поглинає
В безодню життя бездонне і холодне, але за всім спостерігають хмари, як за слов’янами –
 Монголо-татари! Не даремно молодість буремна придумана небесними богами, щоб ми
Самі згадували про неї довгими холодними ночами!Молодість уже не чекай, сива старість
Тільки попереду, вона прийде, оглянься, вона вже стоїть біля церковних воріт, а в тебе ж
Справ ще безліч і їх потрібно якимось чином вирішувати, але життя в небуття робить
Крутий виверт! Вогонь страсті вже затихає і це від нас не залежить, адже він нездатний
Розправити молодості крила! Старість одягнена в одіяння чорне, а молодість - у шовки
Добірні, які переливаються у вогнях вечірніх! Одна несеться по брущатці з непокритою
Головою, а іншу чекає вістовий, навіть у плоті страшенних тихонь бушує й гримотить
Шалений вогонь, але мир буття досить нудний, але й там є місце для віддушин!
О, Господи - Боже, не карай за гріхи в терпимій дозі вони ж на спокусу бувають порою
Схожі й що ж? Вся справа в прозі життя, корда ми від народження до тризни ледь-ледь
Йдемо по стежині життя і за спиною окрім гріха немає ніякого набуття, адже всі люди
Самолюбні й примхливі, вибагливі і капризні! У них така доля: жити, страждаючи й
 Постійно мучитися, сподіваючись на Бога й щасливий випадок! Сам же Творець ніколи
Нам не скаже, коли ж прийде наш кінець? Життя проведене в штовханині й біганині, нам
Здавалося, що ми їдемо на білому коні по занедбаній сцені, але, опинившись в скрутному
Становищі  і розкривши очі на самому дні, згадуємо про рідну країну, яка палає в вогні!
Кінець недалекий, але гординя спокою душі все так же само не дає, вона млоїть і
Гнітить важким ярмом повсякденних опікувань і турбот! Живи й віруй! Обсмикай
Парчеву портьєру, перед тим як пройти крізь духовну сферу, щоб злі ворожки не узялися
За обривок пуританської шлеї і не залишили слідів на худих щоках і кволій шиї! Якщо
Виходити із великої християнської ідеї, то буття в нас одне, але саме воно дозволяє нам
Терпляче, переживати грозові пориви й у цьому люди теж бачать диво, в якому немає
Навіть дещиці бруду!
                -13-
Для публіки читаючої й багато чого знаючої, але трохи навіженої, зовні заздрої й навіть
Холодної і до свого життя байдужої, я згадую ті часи, коли релігія всім була потрібна,
Через неї велася війна й постраждала кожна країна! З ворогами борються не тільки
Солдати і полководці, але й святі отці в ім'я великої Трійці! Сергій бачить погляд
Світового судді, що всякчас запитує: « А де ж брати й сестри твої? Я даю їм тепло й
Світло, а подяки немає! Не таячись, люди втрачають із Богом зв'язок, але щораз кого
Завгодно втопчуть у бруді в грязь, адже людям простим молитися лінь,ось чому їхня
Віра впадає в занедбаний стан і потроху відходить в тінь!» Осіняючи нас хрестом,
Господь перекриває шлях для нових гріхів! Простягаючи свою десницю для міцного
Рукостискання, Творець залишає осторонь і гріхи, і прокляття! Зробивши невідомий нам
Ритуал, суть пізнання істини Бог ніяк не обґрунтував! Прощайте гріхопадіння й мирські
Мрії, побожність зобов'язані ми постійно дотримувати! Одержуючи благословення, як
Знак Всевишньої поваги, поза всяким сумнівом, ми осягаємо суть і таїнство Його
Небесного вчення! Вишкіл залишається, але життя на цьому ніколи не зупиняється! Воно
Пройде й кожний точно зрозуміє, що Богові всупереч молитися починав він не з тої руки,
Хоча зморшки на чолі й тіло от-от нащадки поховають у сирій землі серед лісів і гір, але
Душі ж потрібна воля й простір! Себе врятуйте й ніколи вголос зранку не кажіть, що
Колись і я, либонь, помру,  Ви ж замість нас прийдете й угодите прямо в гниле болото!
Людина сама нікчемною і вбогою стала, вона безпомічна і незграбна! Тільки душа Богові
Вірна, а плоть у Диявола давно вже закохана! Що ж робити? Кричати голосно: « Аврал?»
Невже хтось честь твою вже потоптав? Скільки дарма загублено сил і часу, адже кому
Тільки в цьому ганебному житті наш дух не служив, проте довіку він допомагав всім
Жебрачкам і калікам! Ми ще вміємо постояти за свою Вітчизну й християнську ідею!
                -***-
Люди готуються до ранньої сівби, протиставляючи розум праведному гніву, проте горя
Багато, але бідний люд сподівається на Бога! Вони як діти, прощають гріх усім на світі!
Народ спокійно ніколи не спав, від напруги навіть він утомився, йому б відпочити,
Не вникаючи особливо ні в істину,  ні в суть, адже хочеться мертвецьким сном заснути
 І не бачити у вогні міста і села, і не метатися туди й сюди, проте треба уникати горя
І біди! Нехай зникне лихо на багато й багато років! Знявши своє буденне вбрання, ігумен
Відпочити, був би справді радий, у нього утомлений і загальмований  погляд, а татари
От-от монастир розорять, але ченці його своїм життям захистять! Про це вони вголос
Не говорять, по великому рахунку – більше мовчать! Русь несе збиток, адже розтоптані
Всі символи: прапор і герб, але цілий новонароджений серп! Сорочку на грудях не рвіть і
Дарма не ревіть, краще на своїх дітей з іншого боку подивитеся і ніс їм теж утріть, чого ж
Ви від ворогів хочете?
Ви їхні табори теж паліть! А міста тим часом горіли, ченці охайно
Молилися й хорали співали, але ворог розгойдував свою гойдалку, татари за руки узялися
Й навскач по Русі понеслися! Народ ще зранку задав їм прочуханку й всадив рогатини
В боки свого заклятого ворога, сховавшись у лісах, він на свій ризик і страх наводив там
Порядок. чекаючи все нових лихоманок, адже мить очікування волі напрочуд солодка!
Прийшли й сміливість, і зрілість, розкрилися талант і вмілість, а зрадництво й млявість
Відразу покинули вкрай знахабнілу старість, сповістила про себе моложава лють, і так
Вже сталося, що у важкий час, і вона під рукою стражників раптово опинилася! Щовечора
Життя виснажувало сили людські, замість їх, пропонуючи людям хвороби й каліцтва,
Адже важко з виру цілим виплести й на мілину з останніх сил спокійно вигребти!
Треба думати, що неможливо й порою дуже складно жити без грому й шуму:
Не ті гадки й не ті думи от-от закружаться в голові, не той колір з'явиться на мураві,
Хоч лізь зі шкіри, однаково будеш бог на кого схожим! Давайте й ми своє життя
Заздалегідь підсумуємо, щось віднімемо, щось помножимо, розділимо, а потім спокійно
Складемо все «за» і «проти» раннім ранком пригожим, нічого не трощачи й не ламаючи,
Без лементів дикої вовчої зграї, не будемо щосили свистати й за борт неугодних нам
Людей прожогом кидати! Адже роки летять лавиною, але нам як і раніше вісімнадцять
Із половиною, хоча й виглядаємо набагато старше, проте хочеться бути набагато молодше
Своїх же років, але почуття у відповідь відповідають порадою на раду: молодості немає,
 Вона пішла під синь небес, а разом з нею й мир любові, здається, зовсім зник!
Має відбутися так, що в стужу і в морок треба Бога хвалити й інших уму і розуму учити:
Праведно діяти й жити, проте в особі єдиної бути одночасно й слугою, й паном, всякчас
Оспівуючи діяння Отця й Сина! Гріхи б потрібно відітнути й себе саму малість поберегти,
Саме про це під час проповідей і церковних зустрічей веде ігумен свою непросту мову!
Гріхи наяву не лежать і біси побачивши святих не дуже тремтять, хоча тьмяніє їхній
Нахабний погляд! А Сергій з роками стає мудрішим і набагато скромнішим, чим
Відрізняється від своїх самих відданих друзів і в слова переводить біль грудей своїх:
«Не гоните кущею вороних коней і не топчіть на узбіччях знедолених людей, ми ж
У світі грішному живемо, але з кожним днем благодать святості все сильніше
Одним духом п'ємо! Коли ж ми до раю дійдемо?» Серце ігумена не на жарт
Розтривожено, а свідомість знаті давно вже відморожена, хоча їй поводитися так
Безпардонно за статутом не належить! Є всі підстави думати, що не можна остаточно
Відійти від мирської метушні, щоб остаточно свої проблеми одним махом 
Вирішити! Тільки рівно через рік його древо принесе свій первоцвіт і перший плід!
О, Боже, народ наш пошкодуй і не позбавляй його від древніх корінь, нехай винуватці
Багатьох лих, убивств і грабежів згниють до костей і кожний труп ворони на частині
Миттю роздеруть і кинуть у злу безодню у пориві єдиному, а ті, кому доля вручила
В чорну годину своє кормило, нехай ідуть із мечами по білому світу, тому що дороги
Назад для них давно вже немає! Хто витримає такий удар долі, той знайде волю! Проте
Майже все загинуло й усе пропало! Совісті й честі у людей не стало! Невже їх
Тяжка доля спіткала і розум на півдороги забрала? Нічні тіні вносять у трепетні душі
Легке сум’яття! А після гріха падає його хитка тінь на світлий і святковий день,
Затьмарюючи променів сяяння своєю же власною неуважністю, що навіть у моторошному
Збурюванні застигають рядки з вірша! Ченці всіх нас гуманніше, їхні серця наповнені
Щохвилинним жалем, адже вони без нагадування приносять із собою божественне сяйво!
Ми ж грішимо інших дужче й руками беремося за непотрібні нам речі! Перебуваючи
В рабстві такому, важко залишатися при думці своєї, будучи не юнаком, а сивим і хворим
Батьком своїх неввічливих дітей! Проте, час йде, а ми виживаємо, тому що нагадуємо
Більшу вовчу зграю, аніж натовп людей!
                -***-
Душа наполовину спить, і вона дивиться на величезний монастирський скит, схований
Людьми серед височенних недозрілих рокит! Там Божий Дух своїх намісників усюди
Ростить і знаходить привід кожний, щоб не бити всяку година відбій, адже йому треба
Вести всіх грішників слідом за собою й крокувати поруч з ними з гордо піднятою
Головою по країні багатостраждальної, убогої й настільки ж сумної! Думами обійнятий,
Відпочиваючи зрідка під березою волохатою, не маючи ні маєтку, ні хати, проте
Будучи духовно багатим, але, не сміючи перетворювати своєї ж ідеї в підлого лиходія,
 Кожна людина про своє щастя постійно мріє! Мороз от-от знову на землю бунтарів
Прийде, повалить сніг, викликаючи й сльози, й сміх і відкидаючи повсякденний гріх, щоб
Жити без перешкод і бути на очах у всіх, проте народ сам до святості не підійде, але гріх
 На душе легко візьме! Руку на душу поклавши і свій страх перед Дияволом подолавши,
Без шаблі й ножа ігумен виходить зі свого холодного і крижаного куреня, адже його місто
Рідне і для нього дуже дороге виявився в петлі тугої й там усюди лагодяться розбій, ворог
Знаходить привід кожний, щоб потемки зробити шаблею зухвалий змах! Зло встає добру
Поперек, Сергій  не дарма сили для битви приберіг, напевно, йому Господь в цьому 
Допоміг! Не були б слов'яни рудими, вони б, природно, у штовханині буття не вижили!
Спис у бік, клинок об клинок, одним допомагає Аллах, а іншим - Бог, а русини ворогам
Здалека мечами загрожують, але їхні коні скакають чомусь тільки назад, а  старі сідла під
Ними неабияк тремтять і нехай що завгодно люди вголос не говорять, ця ніч обрана
Неспроста, сховавшись у тіні величезного зеленого куща, слов'янин топче гада конем
І вночі, і вдень, а потім назавжди забуває про нього! Вітер у дорозі їм дме зустрічний, але
Вони ведуть між собою суперечку нескінченну і бавлять у війну! Негадано-неждано
Кожна людина перетворюється в жадібного тирана!
                -***-
Людина від надлишку розуму сильно над світом піднімається і до висот небесних
Відразу ж по  схилу піднімається, проте йому потрібні великі сили, що його біси
На півдорозі не зупинили! Однак рідко у своїх гріхах людина щиро кається, напевно,
Вона вважає, що не Бог, а вона землею управляє! От хтось на бойовищі летить
У супроводі Божої молитви, він несеться туди ж, де скопилися полчища вражі! Скрегіт
І підлий вереск нині над російським полем сизим туманом навис, він у лісі й у степу, але
Спробуй до нього підступи! Однак чимало там гуляє й бездуховного мороку, адже
Не даремно виє бездомний собака, коли дивиться  убік мрячного сузір'я Рака!
                -***-
«Давить біль на круту скроню, а яке же від нього у вогненному житті пуття? Адже
Користі нема від такого буття і це точно знаю я!» Ще давним-давно вирік відомий
Давньогрецький пророк: «Пропалює душу гріх наскрізь, а вона з нутром перебуває
Нарізно і живе окремо, відкладаючи своє життя на потім, але чого ж ми від життя
Чекаємо, адже ми недовго тут існуємо й живемо, а що з нами станеться трохи
Перегодя – не знаємо?! Можливо  круговерть щезне з під ніг моїх земля, а душа піде
В зомління чи забуття?!» Їй важко з колін піднятися й вийти з духовного рабства, щоб
Стати тим стовпом, що вистоїть навіть під ворожим вогнем! Я ж чую Сергія слова, там є
Молитва й прохання, біль і благання, проте там теж є заклинання, чистота думки й шалене
Страждання: «Продовж мить існування свого раба без усякого зволікання, чому ж так
Непохитна до мене доля моя?!» На арені великій не можна стати перед Богом голяка,
Адже Бог все бачить з верха небес, а коли душа втрачає до святості інтерес, отоді гарячка
Проходить по всій землі, а тим часом Русь згоряє в димі й полум'ї, а мужики й діти, як і
Все живе на світі, теж мають потребу в мудрій і слушній пораді! А навколо вороги
Повзають як гади і заходять ззаду, щоб укусити і майбутнього життя лишити! Їм би
Облишити витівки свої, тому що в повсякденному житті доки люди ще живі, їх буття
Потребує не абиякого завзяття, проте колишнє життя в далечінь давно вже умчалися і там
Назавжди залишилося! Що ж з ним сталося? Чому ж ми з ним так рано й надовго
Розсталися? Ніхто не хоче убік відійти, щоб не заважати святість повз них на двох руках
Тихо-тихо пронести і повною мірою в Бога всякчас ввірувати! Він же світло для інших,
А його смолоскип горить і ясним днем, і темною ніччю! Багато років тому біси життя
Ченців завдяки вогню і гучному полуменію перетворили в суще пекло,їм немає шляху
Назад, тому, судячи з усього, доводиться жити навмання, тому що вміння тримати удари
Долі немає! Так завжди буває, коли людина своє слово не  дотримує і свої стосунки з
Людьми постійно псує, проте життя мирське далі своєю ходою йде! Людей простих
Нерідко гріхи смішать, а часом, біси запросто дражнять і змушують зневіритися й
Уподібнитися холодній й величезній небесній Ведмедиці! Нехай що завгодно недруги
Не говорять, ченці на своєму до самої тризни будуть стояти, не користуючись силою
Пишномовних тирад, тому що їхні сталеві звуки викликають головний біль і муки!
Алілуя! Алілуя! Слухи, немов дощові струмині, вони як вода доходять навіть сюди,
Де Божий Дух не вловлює слабкий слух, тому що він уже майже в серцях людей потух!
З ними одне нещастя і біда - немає спокою від них ніде й ніколи! Слухи мечуться то туди,
То сюди, як по болоту сіра твань або сморідна вода! Вони розносяться щедро
За сприянням і допомогою буйного північного вітру! Їхня відлуння віддається притишено
І глухо, але воно тривожить ще живе людське вухо!
                -***-
За минуле життя Сергій просить у Бога прощення і встає на коліна в шанобливій
Смиренності, а Господь знаходиться у великому здивуванні: «Ти ж борешся з бісами
Проклятими й справа твоя воістину свята! Соромитися цього не варто, час сам
По собі одну тільки іржу не змиє і нашу душу від бруду не відмиє! Той, хто діє
Навмання, напевно, не має великого бажання для Бога робити якісь відшкодування!
Не треба впадати у відчай й морок, адже усе буде так, як задумано Мною, ти ж
Постійно готуйся до жорстокого й смертельного бою! Я стою за твоєю спиною!»
-«О, Господи, прости й від дурних помислів і гріхів саме Ти  свого смиренного раба
Миттєво відверни, а моє життя не Пекло, а в Рай перетвори як можна скоріше!»
-«Тримай свій хрест у пояса, а від гріхів ти нікуди не зникнеш, от тільки коли ти
Зовсім заспокоїшся і потім святим хрестом від лих як живим щитом прикриєшся,
Тоді й честь, і сором, загрузши в смороді взаємних обвинувачень і образ, розіб'ються об
Повсякденний побут і обрушиться хід всього земного буття! Ти будеш, одягнений і
Навіть ситий, але, судячи з усього, твоє прийдешнє Мені бачиться в тумані й у димі!
Вирішувати ж тобі одному: що й до чого?!» - «Гримить то там, то тут, від землі,
Здається, виходить весь дух, вона тремтить – її трясе, а морок клубиться й далі повзе,
Проте грозовий небозвід от-от на наші голови впаде! Що ж усіх нас відтепер чекає й
Жде  і коли ж час небуття остаточно сюди прийде? Відповідай, Господь!» - «Я твій –
Бог і праведних дітей завжди пощаджу і життя їм до кінця віку збережу, в скрутну
годину допоможу всім, чим зможу! Нехай добро всі негаразди і зло переможе! Так
Народна мудрість говорить і наше буття про це свідчить! Шануєте й надалі старі
Християнські святині й молите про пощаду й Отця, й Сина!» - «Боже, дай мені сили
Спокійно дожити до кінця і в яву втіль всі задуми Бога - Творця! Дай сили з вибраного
Шляху не зійти, а початі справи до кінця довести, а за різнодумство Ти мене прости!
Час перемоги незабаром проб'є, але поки ця думка до Господа на небеса дійде,ще багато
Часу пройде. Адже її перехопить хтось інший або ж вона пройде зовсім іншою стороною
І кинеться туди, де є майже завжди і яскраве світло, й потала вода, але я, Господи,
Залишаюся самотнім назавжди, проте моє багатство – це мої роки! Так, я самотній,
Можливо, над міру буваю  строгим або навіть трішки твердим! Я з достоїнством
Прийму будь-який докір, головне, щоб пішов він думкам взапас і від нього б заюшив
На землю вогненний потік!» - це Сергій Господу у відповідь тихо й скромно вирік!
-«Я радий, що мислити ти, Сергій, ще не відвик, простір для твоїх діянь над міру
Великий! Ти живи не в ім'я слави, а в благо святої любові! Саме вона та заповідна
Межа, яку ти давно побачити хотів!» - «О, Боже, хід Твоїх думок дуже складний, я ж
Сам чоловік незначний і обмежений своїм буттям і не рівня Тобі й по розуму, і по роках!
Так, я побудував прекрасний і чудовий храм, але від промов Твоїх, а мені дуже складно
Зрозуміти їх, проте саме в них Ти виконуєш роль Великого Отця, а мені відведена тільки
Маленька сцена з роллю безвусого молодика! Чи справедливо це для Всемогутньої десниці
Й Бога, й Творця? Серце моє от-от розірветься, йому нічого більше робити тут не
Залишається і кров моя от-от проллється, від болю серцевого думка затихне навічно!
Горе Вітчизни мої братію надломило і прикладене було чимало зусиль, щоб не
Виснажувалися їхні духовні сили, а рід людський відчув з усією повнотою, що для того,
Щоб жити, потрібно Гордіїв вузол раз і назавжди розрубити! Ми йдемо слідом за Тобою
Зі згорбленою спиною, упокорившись і з жеребом, й з долею! Михайло - Переможець –
Ось наш щит і наш прапороносець!» Тобі, Господи, всі молитви присвячую і тобі право
Першості надаю, постійно благаю и молю: «Сподоби, Господи, в вечір цей без гріха
Зберегтися нам. Благословенний Ти, Господи, Боже отців наших, і хвальне
І прославлене ім’я твоє навіки. Амінь. Нехай буде, господи, милість твоя на нас, бо ми
Надіємось на Тебе. Благословенний Ти, Господи, навчи мене оправданням Твоїм.
Благословенний Ти, Владико, врозуми мене оправданнями Твоїм. Благословенний Ти,
 Святий, просвіти мене оправданнями Твоїми. Господи, милість Твоя повік, творіння
Рук Твоїх не зневаж. Тобі подобає хвала, Тобі подобає оспівування, Тобі слава подобає,
Отцю, і Сину, і святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків, Амінь».   /Молитва/
                -***-
Нам Господь відкриває очі й прозріння, отоді по іншому починаєш дивитися на увесь світ
І природні явища, тому що сповна розумієш: свої гріхи й усвідомлюєш чужі, а в
Завершення земного буття ти здатний прийняти нестандартне рішення! Всі брати твоїми
Вчинками, Сергій, щиро й від душі пишаються! Час нині такий, що важко совість у людей
Розбудити, а підлість надовго заспокоїти! Мало розсудливості, усюди царює одне
Божевілля, воно викликає жалю безліч! Гади незабаром геть поповзуть, але потім
 Розбурхається їхня азартна сверблячка і вони на дотик будуть визначати свої гріхи
Під крижаною товщею! Важко з буттям не сперечатися й при цьому жодного разу
Не заплямуватися, крізь роки, бог знає, куди життя пірнає, адже саме воно постійно
Наближає нашу смертну годину!
                -***-
Поруч із храмом голосно виє стара вовчиця, вона несамовито прагнути задовольнити
І єство, і плоть, адже їй не дано зухвалу пристрасть відразу ж перебороти, проте хочеться
Їжею наповнити свій худий живіт! Прудкість у неї є, але де вона в цю пору року собі
Добру здобич знайде? Ліс пофарбований у білий колір, він тільки підсилює близький
Світанок! Ось-ось наступить довгожданий ранок, коли можна без боязні війти на гарно
Прибраний ганок! Прийшла настав час мовчати й свою душу співом дарма не терзати!
Хлюпни святості в морок своєї душі; спокою і насолоди свою плоть хоча б на коротку
Мить позбав, спробуй хоч трішки зрозуміти, що ж таке святість і благодать, щоб як можна
Скоріше церковну свічу роздути в тьмі білих ночей, інакше вона залишиться навік
Нічиєю, вже краще б небесний скарбник з диявольського зла ніколи не спускав своїх
Ясних очей! По суті, говорячи, важко сказати, що саме ти вже не молодий, а старуватий!
Всьому своя пора, не знає цього лише одна дітвора, але це злегка торкнулося й мого пера!
Так не важко дійти до самого дна, куди всі - і ми туди! А що є цікавого усередині, тільки
Богові на зорі тихо-тихо говори про сокровенні тайни своєї душі, інакше загинеш, як
Казковий Кощій, у владі нікому непотрібних речей, досить далеких від суті своєї й добрих
Справ святих людей!
                -***-
Думка здалека прожогом в ці місця прийшла, але вона по вульгарному шляху пішла
І відразу святості поруч не стало, тому що її руки і ноги дикий біль прожогом скував!
Свідомість перекинулася й у часі на саму малість, але все-таки зрушилася, хоча обличчя
Й голова в довжелезній вовні, слава Богові, що розум усе ще тім же місці, і завдяки
Всемогутній честі, він, мабуть, став ще ближче до неземного ідеалу! Живе й думає
По-своєму, а його зусилля потроєні, хоча думки не на ту  саму хвилю настроєні! Мабуть,
Інакше йому треба було жити: думати - простіше, а діяти - жорсткіше! Думка
По всій окрузі маревом носиться й не знає чи то вправо, чи то вліво їй шарахнуться?!
Сиплі голоси на Сергія давлять,  що сили, вони чи то гаркавлять, чи то гугнявлять, але
Тверезо мислити вони йому явно заважають, хоча часом просто забавляють! Часто
Лукавлять і ченця щипають ті міражі втомлені то за худу ногу, то за високу талію!
Їм частково на те наплювати, що правду ніяк вони не можуть відразу ігуменові довести,
 Їх штовхають у шию, а вони біснуються й більше дбають про безглуздість своєї ж ідеї!
Зметнувши в день вихідний до неба чорні зіниці, вони крізь свої старі окуляри бачать
Не тільки колір небесний, а відразу голосно жадають від всемогутнього неба: позбавити
Світ від золотих литавр і переписати весь старовинний церковний устав, начисто всі
Християнські ідеї зневаживши, але залишивши їм час для нічних розваг та забав!
Немає ні слів, ні такту в кожній сцені й у кожному акті!  О, Боже, як же всі ми один
На одного буваємо часом дуже схожі?! Ким же ми будемо, якщо й дияволи, й люди підуть
По шляху своїх батьків, щоб, зрештою, подвиг щоденний всіх святителів нелицемірних
І виразників сподівань і дум благовірних не дійшов до простого народу і його душу знову
Не розтривожив і святість багаторазово не помножив?! Як же істини від небозводу людям
Домогтися, якщо Диявол поруч тріумфує й веселиться? А життя поводиться, як запальна
Блудниця, вона й грішниця, й яра вовчиця, тільки вона до гріха постійно прагне, проте діє
Довірливо й сміло, критикуючи ченців за справу, які ті ретельно роблять і уміло в храмах
Проповідують, адже довіряють Богові остаточно і цілковито! Її гостре жало вже не раз і
Не два, або три рази людську плоть до межі принижувало, адже її воно недооцінювало і 
Гнів, який накопичився за всіх часів, поневолювало, але вибачатися завжди забувало, але
Частіше карало, а людство від цих покарань і неймовірних знущань голосно стогнало –
Йому тільки болів і каліцтв не вистачало! Проте, незважаючи на буття стрімке, жодного
Разу від гріха не було відмови, він як інфекційна зараза, яка переходить від хворого
До здорового чоловіка, зовні похожа на прояви сказу, проте одвіку людство неохайно
Відкосилось до каліцтва! Але богомольці або пілігрими  завжди були разом з ними, проте
Розлючене серце люто стукає, а його передзвін по всіх околицях звучить і доходить до
Всіх поколінь, а співанок тужливий, потураючи й грозам, і зливам, що поливають землю
Слізьми рясно можна буде чути до самого ранку і він замовкає лише напередодні
Сніданку, але народу багатожильному вже давно надоїло це життя не стабільне! Народ
Цілує грішні вуста, а навколо одна вбогість, тлін і суєта! Хіба думки людей поважчали,
А опісля, якраз напередодні воскреслого богослужіння, миттю осміліли і подалися ближче
Переборовши дощі й холод, щоб повірив би у святість і старий, і молодий, але вже
Добралася до самої голови сивої всесильна старість, хоча й молодість у душі для добрих
Справ зосталася! На тлі постійних страждань і нещасть немає запрограмованих
Відповідностей самим же Отцем небесним і Його сином дві тисячі років тому
Воскреслим! Ми собі на носі накреслимо, що по його стопам йдемо і Бога свого постійно
Молимо! Завжди готові кліше можуть не сподобатися простій і грішній російській душі,
Там є істини новочасні, але вони на перший погляд заяложені і тривіальні, хоча й не
Дешеві, адже їхні основи спочивають на Всевишній любові й людської крові! Нехай учні
Зразкові вірять сповідальникові на слово, адже воно лежить в основі всіх діянь Ієгови,
А ті, які настільки благовірні, як і люди прості, кликнуть свого духівника, щоб коло
Їхнього гріха звузилось, а круг обов'язків навпаки розширився, адже біло на скрижалях
Начертане, що натхненна святістю рука привнесе святість в душу кожного чоловіка і
Навіть молодого підлітка! А поки в сині небес миготять подекуди хмари, намагаючись
Додолу рясними дощами впасти, щоб зв'язок землі й небес надалі ніколи не обірвався,
Тому що ніхто не вправі когось відразу взяти й проклясти, тільки в Бога на це є сильна й
Незалежна влада! Життя - мить, у ній чимало всіляких спокус, вічність - попереду, стій і
Мовчки години смерті чекай і нікому не заважай поставити на минулому жирний хрест,
Проте Господь сам розбереться, що там є й скільки світлих місць на тлі мирської сірості
 Сіяють яскравими вогнями?! Бог завжди знаходиться поруч з нами, проте відбувається
На землі щось не те: вітер щастя зовсім в іншу сторону дме, а життя саме по собі
В небуття пливе! Постійно давить вантаж бідувань та негод, він от-от життя Сергія в мир
Інший власноруч віднесе, нехай ще небагацько часу пройде й смерть пустить руки в хід,
 А вона не бреше, що біси рядом з людьми як скажені пси постійно гавкають, цявкають,
А опісля , коли тьма опускається на довкілля, як воли в полі ревуть! А від колишнього
Нагромадження залишаться якісь дволикі тіні, невже нам уже можна без зайвих дебатів
Вставати на шлях свого виправлення, там же є водоспад для наснаги і натхнення! Господь
Без зменшення свій погляд засліпив надлишком духовних сил і відразу щирого святителя
Гучно запитав: «Ти ж не забув все, чому Господь тебе напередодні щиро вчив? Коли ж
Твоя душа суть буття до кінця осягне, отоді вона до сині небес у пурпурному вбранні
Відразу підстрибне, а гріха незначні залишки геть відступлять хаотично і безладно!
Розумний рідко владу у свої руки міцно бере, найчастіше дурням у цьому житті
Постійно везе, тоді хто ж стане владикою у монастирі стародавньому? Завжди
Божевілля було уділом тисячолітніх мумій, адже ченці чомусь рідко згадують про
Власних прародителів і своїх предків! Уперед не дивися, але й не забувай про те, що
Залишаєш позаду, ти ж весь у постійній турботі, але чому ж Ви Божу благодать так
Мало п'єте? Собі ж дорожче брести в сутінках лісового бездоріжжя! Мене це
Особливо тривожить і страхи більше колишнього часу в душі воно множить!»
                -***-
З життям варто поводитися напрочуд обережно,інакше твої наміри йому здадуться
Пошарпаною брехнею! Відразливе буття нам дається Богом у покарання, чітко
Окреслюючи грані суцільної маяти й страждання! Навіщо нам тортури і знущання?
 Хочу звернутися до Бога з запитанням: щоб звернутися до джерел християнства,
Невже грішникам треба навіки залишити пияцтво? Ти, Боже, можеш світ
Спопелити і людей в безумців перетворити, якщо вони згідні Тебе назавжди
Розлюбити! У той же час диво гарне, жорстоке й пихате стає загальним надбанням! Дай
Боже, щоб чеснота скоріше досягла ошуканців і лжесвідків! Звідси історія Лазаря схожа
На примарне марево, а не палахкотливу й гарячу заграва! Куди поділися гарні людські
Справи? Невже їх змінили всілякі повсякденні грища і забави? Зникли колишні ілюзії
Внаслідок раптової духовної контузії, адже ідея святості примарна і нереальна, вона
Неприродно похмура! Їй би прокинутися від сну, отоді б на весь зріст піднялася ціла
Країна, але Господь в курсі, що по Русі давно вже гуляють передсмертні конвульсії! Їй
Ніколи не везе, адже у неї справ завжди безліч, більше ніж сотня, але совість і честь
Залишаються такими ж, як є! Проте безтурботність гірше зла, але саме вона з ворогами
Віри здавна одностайна і їх гра злагоджена! Мені якось незручно зупинятися на цьому
Особливо докладно! Ні до чого тут розмови палкі, можна відразу виявитися в тайговому
Засланні, де всі поселенці свої проблеми вирішують наодинці! Буття Сергія в історію
Релігії, як приклад ввійде, його ж розум виявляв увагу й пошану не тільки когорті
Жалюгідних і бездомних сиріт, а саме навпаки – він обожнював тих чоловіків, які йшли
Долі наперекір! Він не просто життям любувався й по білому світу в пошуках істини
Метався, Сергій постійно молився, книги читав і трьома перстами перед іконами
Хрестився! Господь з відповіддю йому не забарився, хоча він не раз й не два рази з Небом
Сварився! Його слова зірки на землі запалювали, а ті у відповідь ночами яскраво мигали
І майбутнє Русі особисто передвіщали, а він у своїх мріях і добрих справах піднімав волі й
Святості величезний червоно-білий прапор! Той, хто в бутті мирському честі гідний,
Не виявиться на роздоріжжі, адже він як щирий і правдивий воїн, тому що і в сльоту,
І в роздоріжжя в благу справу перетворить власні будні! До кого Божа Віра – це річ
Значна і вагома, тоді Сергій з ними поводиться, як щирий і вірний слуга, вік  миттєво
Зупинить грішний потік і розгребе гори снігу, щоб під час за непокоєнь і тривог, Господь
Інших людей застеріг і їм би сам Бог у хвилини затьмарення без роздумів шляхетно й
Статечно допоміг! Якби всі люди, забувши й про гріх, і про блуд, Богові терпляче й
Благопристойно довгими ночами молилися і молитов своїх ніколи й ніде не соромилися,
Тоді б інші почуття в грішних душах миттю пробудилися і життя інше відразу почалося,
Тому що щораз кожний поневолений російський князь, втрачав що разу зі своїм народом
Духовний зв'язок, але мало думав про прийдешнє, частіше – про хліб насущний – украй
йому необхідний! Можна де завгодно від гріхів ховатися, але грішником у душі навіки
Залишатися, якщо не думати ні про що й не бути своїм же катом чи екзекутором! Легко
В Пекло угодити, якщо спробувати гріхи свої від Бога таємно приховати, їх сніг
Запорошить у низинах лише на коротку мить, але для погляду орлиного кожен з них
Поперек горла стирчить і ледь-ледь шарудить, але відкриватися для огляду юрбі ніколи й
Ніхто заздалегідь не поспішає! Йому б навіки з погляду небес зникнути й Сатану
З високого п'єдесталу без страху й докору скинути, щоб його значні прикмети, постійним
Злом зігріті, вільно не гуляли по білому світу і не тримали за руки людей талановитих!
Сергій подумки по всесвіті мчиться, і усвідомити хоча б там своє буття прагне, ігумен
На всіх парах на свій же ризик і страх повсякчасно літає в неземних мирах,
Прагнучи з небесної висоти зійти до мирської простоти, щоб святість вдихати, тому що
 Особисто її на грішній землі за поділ важко мирянам спіймати і навіч поблизу взнати, яке
Палає в її душі багаття, адже її здалека не побачити ніяк, тому що там усюди гуляє тільки
Тьма й морок! О, Боже, прости за намір поговорити залюбки про завидки і заздрості!
Краще бути їх предметом, чим постійно мріяти про це, адже погано жити в жалі
 І співчутті, але в яву перетворювати всі свої таємні бажання! А смолоскип буття
Всю ніч горить і до самого ранку він чадить, хоча й робить вигляд, що з останніх сил
Палахкотить, але є лихо одне, адже немає полум'я від гріха й сорому! Їхня сіра тінь
Постійно збуджує простолюдинів і чернь! У їхніх очах - нетерпіння й страх, адже
Перевернуто буття в пух і в порох! Не забуває істину в Бога закоханий чернець, але він
Геть-чисто викорчував страх, відмовившись по добрій волі від багатьох мирських благ,
Він встав на ті щаблі, де немає буття для гріха й спокуси! Шляхетність і святість
Приносять душі лише високу радість, від них не можна відплигнути і посмітити миттєво
Зрадити їх, адже саме у них таїться втілена благодать! Однак рід людський сам змішує
Своє нутро й душу із чорно-сірою золою, можна Сатану злякатися й гріху на милість
Відразу здатися, але підлий гріх сильніший навіть тих, хто їздить на каретах і дотримує
Правил етикету! До того ж гріх Богові теж був потрібний, щоб на чужих прикладах
Навчати, як з дюжиною гріхів знайти своє призначення й у релігії, й в освіті! Гріх сильно
За душу бере, він б'є й палить душу уже котрий рік і поводиться як насмішник або
Великий улюбленець долі й, у той же час, як знаний грішник! Там, де панує не розум,
А пристрасть, яблуку розбрату немає куди впасти, адже пристрасть бачить світ
В пів обороту, адже у неї інші є зовсім інші турботи, окрім повсякденної роботи!
Наші страсті нерозкаяні гріхи всякчас плодять і підводні течії в душі таять,
Часом  відразу на тлі життєвих нещасть мерхне навіть сильний Божий погляд!
                -14-
Життя коротке, пролітає мир - його ти бачиш здалеку, от тільки Божественна рука вказує
Постійно туди, де гірська бурхлива ріка йде під самі блакитні хмари, а там ангели
Не ходять у чорних фраках - прекрасні мантії в них, однак життя тече за законами
Непорушними, незрозумілими і досить складними! Цей світ управляється Господом
Всесильним, шляхетним і велелюбним, Він нам святість послав і своєї рукою Віру в душу
Народу вписав, але, зрештою, Він все-таки наткнувся на опір і презирство негідників!
Віра Сергієм знову відроджена, хоча ще триває з бісами священна війна, однак він
Намагається її полум'я зберегти й народ від гріха молитвами відволікти! Їхні істоти – це
Творіння від Господа самого, але їхнім полум'ям обійняті й злиденні, й багаті! Нехай
Розтрощить нас небесний грім, але рідко що в цьому житті кінчається добром,
Господь завжди наполягає на своєму, а диявол теж прагне ввійти у твою рідну домівку!
Входить він через вікно й поводиться богохульно й грішно, спостерігати за ним з боку
Навіть смішно, адже у його діяннях є зло одне! Нам бачити це дико, але Бог же
Найбільший владика, він харчується їжею духовною під дзенькіт дзвонів церковних
І дивиться на нас звисока, а над ним одні лише хмари! Бог справи творить чудесні й
Всьому світові відомі,  Він може страх припинити й сум миттєво відвернути, але може,
Словом людини миттю вбити! Саме Він викличе радість, і так вже сталося, що саме
До чоловіка занепалого Бог підсилює наше співчуття і жалість! Цікаво, що люду
Незнатному не все й завжди буває в цьому житті цілком зрозуміло, проте він на собі
Хрест натільний носить і бога охоче про допомогу просить! Ми не можемо жити через
«Не можу», а тому перед Богом перебуваємо у вічному боргу! Як святість не вкутаєш,
Її однаково ні із чим іншим не сплутаєш! От тільки Божу благодать важко поблизу
 Не помічати! Можна на високі щаблі встати і своє боягузтво миттєво подолати! До речі,
Вам теж треба розправити широкі плечі, адже вільний лише той, хто нічого
Не боїться, але до високих ідеалів постійно прагне і неквапливо йде! Він знає, що гріх
Людину в біса перетворює миттєво, проте час пройде і він розвіється як сизо - сірий
Дим, хоча не можна жити миттю однією! Навіть якщо він розвіється, проте грішник
 На свій порятунок уже зовсім не сподівається, адже ніхто порятунку на землі
Не дочекається, тому що на боязні земля в колі святості тримається! З досадою й тугою
Господь споглядає, як гине рід людський і навіть Він не знає, що грішити людей
Підбиває? Їм би вникнути в суть святих ідей, але де ж той міфічний Прометей, який би
Віддав своє життя заради людей, незалежно від їх суспільного положення й суті ідей,
 Які вони сповідують тут, на землі! Хто б привів би людство в якийсь рух по примсі тих
Самих людей, які бачать святість лише у сні, але за допомогою туші позбавив би їх від
 Миттєвої удушшя! Прометей в особі Сергія на Русі/о, Боже, Ти хоча б його врятуй/
У потрібний момент найшовся і за ним по п'ятах весь російський народ обережно
В напрямку волі поплівся! Але Сергій сам іде навмання і блукає по своїй пустелі навіть
серед білого дня, адже його на кожному кроці чекає диявольська западня, проте він
Допомогти людям був би щиро радий, але час невпинно йде, але не допомагає йому в цій
Справі старший брат, він завзято повторює слова непокірливі, часом  навіть беззмістовні,
Вони упереміж зі смутком чорним! Він  стомлений, а його сон не знав насолоди із самого
Дня останніх похорон, але вмер не він, а умирає древня Русь! О, Боже, куди ж і я
Кваплюся і попереду батька в саме Пекло стрімко несусь?? Хоча жити йому залишилося
Саму малість, проте щось у його душі враз зламалося, мабуть, вона в чомусь поки ще
 До кінця сама не розібралася, хоча не раз уже зробите саме це намагалася?! Сергій точно
Знає, що його старший брат уже давно ночами в неясне марення впадає, намагаючись час
Від часу таємну думку вголос багаторазово повторити, але постійно втрачає від свого
Оповідання незриму й найтоншу нитку! А шепіт той, напевно, уже навряд чи хтось
На землі колись достеменно зрозуміє, адже серед слів нічних чимало є таких, які ловить
Слух, проте відразу відкидає від себе Божий Дух!
                -***-
Дзвони північ пробили й саме вони думки Сергія святою водою бризнули:
«Чи вдасться слов'янській нації зберегти хоча б риси великої цивілізації?»
Вовіки й відтепер їй народ подарує вінок із запахом пересохлого естрагону!
«Віддати б Вітчизні все, що за душею залишилося!» - така думка до Сергію давно
Вже закралася! Однак біси знову й знову намагаються розгойдати основи всіх основ!
Осіняючи тих людей, що моляться, хрещеним знаменням, ігумен з великим нетерпінням
Очікує прийдешньої вічності світіння, що позбавить його брата й слуху, і зору і стане тим
Каменем спотикання, де слідом за Всевишнім благословенням світом буде правити тільки
Повне смирення! Що це? Ява чи чергове уявлення? Думки на зорі обернулися повним
Безладдям у головній корі: «Навіщо люди смиренно підходять до священика
За благословенням?» Він чекає відповіді від Бога з нетерпінням, тому що прислухається
До Його точки зору! Але часом, навіть якщо думка - самий дорогоцінний у світі алмаз,
Її не можна щораз виставляти нікому напоказ!  Це наказ, що виходить, звичайно ж,
Не від нас! Осінивши себе святим хрестом, Сергій тричі перехрестився і зробив земний
Уклін! Мир всім! Благословення Господа для Вас! Нехай Його благодать зараз зійде
На всіх нас! Серед темноти раптом почулися голоси глухі: «А ми не грішні, ми майже
Святі! Ні до чого нам ці дебати, у нас загальні й думки, й відчуття, а наше справжнє
Призначення - життя в глухомані суцільної самоти! Ми всі свої зусилля направляємо
На боротьбу з нечистою силою! Наші почуття спорожніли, меж Вірою й буттям
Прокладені зовсім інші паралелі і поставлені свідомо недосяжні цілі! Нас недруги в пекло
Незабаром кинуть, але поки підла смерть нам ноги не підкосить, навіть у місцях глухих
Ми будемо жити для справ воістину Святих!» Істина буття, як здається мені, схована
В неозорій глибині, напевно, вона витає не тільки в небесній височині, вона є у тебе
 І у мене! Нам потрібні й посохнув, і ціпок, коли ними б'ють, то себе стає дуже шкода,
Адже важко бути холопом і літати в міражах по мирах далеких, проте залишаючись
Самотнім! Саме Євангеліє людей запевняє, що грішники на землі не живуть, а тільки
Страждають, дістається там не тільки всім бісам і чортам, але й нам!
Хтось би інший миттю вигнувся б крутою дугою тупнув би розбутою ногою об дерев'яну
Підлогу, щоб дух нечистої сили назавжди із землі геть пішов! Ми ж самі примушуємо
Себе до непосильної праці, проте своїх дітей прилучаємо до пороків і до загального
Сорому, але на своє горе й лихо продовжуємо запекло жити все в тім же земному Пеклі!
Молися й працюй, хоч до сьомого поту, проте осторонь залиш інші клопоти і турботи
І не думай щогодини, які люди бувають бідними й нещасними і чому їх поїдом їдять
Повсякденні злидні? Ми над своїм буттям не владні, як Господь вирішив, так і буде, адже
Він на своєму стоятиме і нам весь час допомагатиме! За провини нас Бог природно
Засудить і пристрасть у душі миттєво остудить! Проте життя мирське  своїм шліхом їде і
Перетворюється в спуск крутий, обривчастий і кривобокий, де дні буття змиваються
Величезною. Хвилею під назвою повсякденне життя  і саме собою доводиться зло і лихо
Переживати тихо-тихо й постійно до Господа волати, іноді навіть посеред ночі голосно
Кричати і Бога благати, щоб він допоміг всі примари буття миттєво подолати!
Віддалившись в дику глухомань, спокійно слухати, як розум несе всяку нісенітницю
Подвійну, хоча вона не для невинних ушей, але біси спритно грають на ній, намагаючись
 У кабалу загнати простих людей! Ченцям, як і звичайним людям неможливо забути про
Всі злочини Іуди: і хні думки заледеніли, і тіла стали білішими, чим вапно і крейда, їм
Гірко й образливо, боляче й соромно, що Христова справа в тар тарарам давно вже
Полетіла, адже зроблено лишу половину божого діла! Адже всі ми живемо в просторі
Єдиному, злегка присипаним терпким нафталіном, а від примх життя буття стає з кожним
Днем жити все тяжчає і важчає! Не перелічити людям гріхів своїх по безлічі їх, але
Господь за них по своїх рахунках віддасть, хоча кожен живе, як Бог подасть! Між
Мріями і явою, між думками і зробленими справами лежить безбережний контраст!
Усім рівні можливості Господь надає, але розуму він нас ближче до старості
Позбавляє і хворобами старе тіло наповнює, і воно незабаром зотліє від немочі й горя!
Тому, хто вже відходить в царство неземне, уже не допоможуть ніякі зілля, але грішна
Душа заново починає свої нові й нові митарства, намагаючись пожертвувати земним
Царством, в обмін на колишні будні, але ми навряд чи знову безтурботними будемо, тому
Що задуманий шлях напрочуд небезпечний і важкий! У тій старій обителі можуть
Оселитися тільки колишні довгожителі чи святителі православної землі, а ті, хто будуть
 Жити в пеклі, зараз переправляються на старому човні через Лету, що не залишитися
В глухому куті наодинці і продовжувати своє життя в ярмі! В усьому ми винні самі, адже
Ми в мирській суєті не помічаємо ікону Бога, що висить в нашій оселі на високій стіні!
Здорова кістка в горлі надовго застрягла, нам одного життя мало, хочеться своє буття
Почати спочатку, але старості отрута на очах у всіх не передвіщає нам швидкий успіх, її
Несе на собі дикий гріх! Боже мій, навіщо Тебе обтяжувати, адже нам необхідно спочатку
Суть буття остаточно зрозуміти, щоб самого себе біля гріха зостановити! Хочеться
Пережити його чари, гіркоту й злі кошмари, але ніщо не дається задарма ні немічним
Жебракам, ні завзятим гусарам! Є чимало речей і всіляких дріб'язків у потоці безглуздих
Розмов, де каламуть і бруд щораз випинає себе всій юрбі людській напоказ! Що станеться
На цей раз? Ніхто з нас достеменно не знає, адже Господь з відповіддю чого так довго
Зволікає, хоча Він вожді від нашого буття в своїх руках весь час тримає!
                -***-
Ти істину пізнай і відразу ж побачиш безодні край, адже там теж є й пекло, й Рай!
Істина робить людей вільними, але для тіла вона непридатна, тому що неспроможна
 Саме сьогодні переступити край неосяжної безодні! А попереду, коли по обличчю б’ють
Заливні дощі, тоді нічого не видно через незадоволену життям мілкоту, яка прямо
На льоту хапається за виступ високої скелі, яка доходить до небесної оселі, проте життя
 Бурлить, вирує і клекотить, а душа весь час тремтить! У Сергія вже давно утомилися
Мозки, адже ченці дичавіють і що з ними робити ігумен достеменно не знає! Гине
Поголовно справа, близька й кровна, її ділять за ознаками умовним! Лиха біда –
Початок любої справи: суть у тім, щоб підлості поменше в цьому світі стало!
Прекрасні молодості прожиті дні, однак хворобами згодом зміняються вони,
Безвихідність і тьму наближають дні, прожиті навіть згідно розуму! А все те, що колись
Здавалося дрібницею, уже пішло шкереберть і невідомо, що буде потім! Здоров'я Сергія
Пішло на спад, голос здається неприродним й грубим, а в краю дикому навіть князь
Не зможе довго бути всесильним і великим! Він напіввідчиненим ротом зі скорботою
І з великою турботою повідомляє всім людям про те, що вража кіннота мчиться галопом
І незабаром татари почнуть діяти скопою! Суть справи не в повноті знання, а в силі
Людського мислення і в здатності приймати врівноважені й сміливі рішення! Щоб
Вижити, треба вмерти, але раніше треба сміливо зустріти смерть! Ніхто не може Господу
Заважати й уголос Його всякчас перебивати, вже краще тихо зубами скреготати, згадуючи
Про Отця, Сина й Матір! Після марнослів'я виникли зовсім нові умови, щоб назавжди
Покінчити з бездарністю і посередністю, а опісля роз'єднатися з безталанням! Нам
Призначено жити в зеленій долині, проте там постійно панує зневіра, хоча ченці ще
Поклоняються своїм стародавнім святиням! Вони, загалом, і в цілому досконалі й духом,
І тілом, коли ж бісам набридне святість і Віру заживо гризти і їсти, отоді й гримне чвара
Або буревій! Ігумен же ока прищуливши, оголошує у великому гніві, що попереду нас
Чекає смердюча й затхла гієна і  буде важко вибратися з полону всім нам одночасно!
Після цих слів жити становиться страшно, адже життя безжалісно і шалено по обличчю
Хльостає і що сили шмагає і ніхто в ту мить грішникам не допомагає, проте життя тримає
 І кожна людина точно знає, що ще не таке безщастя в житті буває! Ченці повинні погано
Животіти й повільно-повільно вмирати, ненавмисно образам запобігати і, напевно
Святістю грішний мир покірливо наповнювати і дивитися на далекі планети через дим
Смердючої сигарети, забувши про Боже світло! Неможливо жити погано й нерозумно,
Нестримано й безумно, тобто не по-людські! Серед лісів дрімучих миром править
Господь і випадок неминучий, він душу млоїть і ввергає тіло кожний раз в море
Хворобливих з першого погляду образ! Господь сам молодість із дурістю на небесах
Обручив, але розвести їх по різних сторонах Він потім забув! Чи є той, хто по молодості
 Не грішив?! Якщо так, то все це значить він не жив, а тільки на мій подив постійно
Смердів! Сергій свою справу туго знає, він постійно ченців розуму повчає: «Ганебно
Чужі недоліки ретельно примічати, а на свої взагалі уваги не обертати! Впускаючи
Гостя в свій дім, користуйтеся частіше вухами, ніж язиком своїм, щоб потім
Не жалкувати ні про що! Ось воно що?!» Ті слова, як живі ланки на собі несуть
Вантаж здійснень, проте особисто мені подобається жити в безмовній тиші й
Не горіти у вогні, якщо Господь подає іншим, нехай тоді подасть і мені! Якщо йому
Подобається карати, змінюючи душу й статут, нехай почне з мене, мені набрид галас
Іі тріскотня! Адже вона супроводжує душу з колиски й насправді заважає нам
Добратися до кінцевої мети! Подій невидимий ланцюг випадково вибудовує темний склеп,
Щоб у його череві нудилися й королі, і королеви! Будь-який чернець повинен бути до того
Готовим, що Бог от-от перетворить людей у худобу! Людський рід Господні молитви
Щораз читає навпаки, хоча він прагне хибно жити, бавитися й зрідка жартувати,
Але Бог дуже строгий, якби він міг на образи, нанесені людством Христу, накласти
Печатку забуття і порожнечу забути, але Його думка зла ні на кого не таїть, Він
Продовжує разом з горем удень і вночі жити й рід людський все ляк  любити! Чи існує
Більш сильне страждання, чим про минулий гріх скороминущий, але гіркий спогад!
Ми звикли убік слабких головою кивати і їх випадково у всіх своїх гріхах прожогом
Обвинувачувати, але не навчилися неправду від істини відрізняти, нам би ближче
Пізнати й святість, і Божу благодать, щоб по світу мандрувати подібно бравому
Солдату! Але всі наші теревені і балачки можна розмістити у невеликій жмені
 І з не незвички одягнути їх у дуже красиві черевички, проте наш розум сам колись
До істини дійде і шлях до Бога він знайде! Але не виконують ченці цей завіт, хоча в них
Вибору немає, вони воду п’ють й жують черствий хліб, своєму здоров'ю наносять шкоду,
Адже той, хто був зрячим і багато чого в своєму житті побачив, з роками повністю осліп!
Догоряють ледь тліючі свічі й усе більше сутуляться юнацькі плечі, а потім з'являються
Все нові й нові каліцтва напередодні зустрічі з Господом-Богом! Невідомо це тільки тому,
Хто не знає чому люди поклоняються тільки Господу одному?! Можливо, прозріння
Приходять до людей тільки в хвилини ув’язнення і треба двома руками ловити такі
Короткі митті, що далі спокійно жити і навіть в час недуги не тремтіти! Проте вибору між
Життям і смертю у простих смертних немає ніде! Невже це безглузде й блюзнірське
Марення? Напевно, ні! Тільки опісля смерті спокій настає, але блякне блакитний небесна
Твердінь, але пробуджується душа від скороминущого й міцного сну і знову в неї
Вселяється одухотворена весна! Проте гріхи виникають то там, то отут і вони спокою
Грішній душі вже ніколи не дають, тому що чужі плани в життя перетворюють!
                -15-
Вся суть у тім, що живий думає про суще і живе безперервно, заподіюючи своїй душі
Й біль, і страждання, а вона вступає в тілом в прирікання, тому що має надмірне
Бажання жити щасливо і творити справи вдало! Проте усюди одні й ті візерунки,
Знайомі імена й ті ж погляди на суспільне життя! Але де ж полегшення від молитовної
Пісні? Що прийде опісля сповіді і покаяння: біль чи стогнання? «Наприкінці свого буття
Не прагну грішити я, нехай відпочиває від гріхів душу моя, що заблукала перед тим, як
Піднестися в безвісні краї! Я творів добро як міг, а прозріння вселив мені в душу Бог!
Хрестом Господнім себе осіняю, не грішу й біль своїй душі надалі не заподіюю! Назустріч
Богові роблю ще один крок і відразу відмовляюся від мирських благоденствів і благ!
Потрібні чималі труди, щоб не дійти до лиха й опісля пожинати небесні плоди!
Я на молитву в храм Христа скореньку йду, і християнські святині всюди блюду!»
Страждання Сергія схожі тому нещастю, що звершились, горю й нестатку, що тягнуться
На довгому аркані із самої ранньої рані слідом за нами! Поважай життя, прожите даремно,
Якщо святість розтринькано начисто, незважаючи на життя холосте й долю воістину
Земну! Скільки ж можна по білому світу в ім'я Віри бродити і нікого крім Бога на цій
Прекрасній землі не любити? Адже любов себе не дасть дияволові погубити, а тим
Більше, навіки про святі почуття забути! Забуття не дасть Господь, хоч і грішний я, але
Він достойності урівень із гріхами кладе, а життя йде серед лісів, драговин і боліт, проте
Вітер продовжує скромно дути чи то в спину, чи то в груди, його гул прояснює істину й
Суть! Коли-небудь люди своє призначення на землі достеменно поймуть! Напевно, і ми
Коли-небудь, начнемо посеред літа борознити ті планети, що лежать на краю білого світу
І зненацька помітимо, що селище, побудоване Сергієм на землі для самоти, ледь-ледь
Мигне на далекій відстані, як земного світла скромне віддзеркалення! А навколо цвітуть
Високі трави із запахом і меду, й отрути, вітер їхній пилок несе й несамовито в усе горло
Горлає: «Вперед! Вперед!» Він чинить так, тому що поруч бачить буйний бур'ян, що
Напередодні розрісся і саме на ньому зупиняється допитливий погляд, але вигуки святі
Направляють його в місця зовсім інші! Віра відроджувалася із сизого диму й сірого
Попелу, захоплено оживала й міцніла, хоча буття небагато зблякло і зав’яло! Сергій
До небес спрямовує розумний погляд, а його вуста боязно і лячно говорять: «Господи, Ти
Мене прости! Твоя ж святість розміщена у твердих межах, проте моїм думкам важко
В них уміститися! Мій дух уболіває, але шлях до Тебе ще відкритий! Ти ж щирий
І до того ж відвертий! Я ж винуватий перед Тобою стократ, адже чимало гріхів уже
Зробив і були такі часи, коли порохом був, але Господь мене пожвавив і велике чудо
З моєю душею Бог тоді зробив! Він віру в Себе в грішну душу прилюдно вселив! О, Боже!
Стався до мене як можна суворіше, тоді, напевне, твій Син всіх ченців причастить, а зло
Назавжди і миттєво в пеклі згорить! Будь моїм наставником у земних справах, і я
Подякую Тобі не тільки на словах, а і в молитвах і в пробачених гріхах і надалі не буду
Жити потемки! Впаду Тобі в ноги, тільки б Ти простив мене!»
Початок-половина всього! Ти все це зрозумієш тоді, коли від нього не залишиться вже
Майже нічого! Найчастіше люте зло саме розбивається об високе й сиве чоловіче чоло!
А на свитах стежок видно то один, то інший величезний кучугур чи замет і по них пливе
Ледь-ледь майже ще живий  ковчег праведного Ноя,  який спорудив жертовник і приніс
Подячну жертву від усіх чистих тварин і птахів, але його корму засипає дрібний сніг!
 Проте розверзлись усі джерела великої безодні, і вікна залишилися відкритими.
А. люди осталися голодними! Як каже Мойсей: «Це було випробування для людей!»
Уваги до нього прикуто чимало, але воно спокою жителям обителі не давало! Станеш
Зовсім дурним, якщо колись безумцеві в суперечці поступишся і гріхопадінням своїм
Порушиш гармонію і єдність духу, душі й тіла! Бог свої заповіді запізно в яву втілив!
«О, Господи! Ти нас вимогливо не суди, адже в житті безповоротному немає шляхів
Зворотних! Ти один визначаєш нашу межу, коли побажаєш, то залишаєш нас без добрих
Справ! Ти нас на свій рівень ніколи не став! Напевно, грані прекрасного безмірні, головне
– Позбавити життя своє  від скверни, проте воно вже давно готове прислухатися
До кожного Твого слова! Не відразу й не раптом замикається величезне параболічне коло,
Воно пливе величаво, поволі викриваючи й велич, і славу, а хрест є знаряддям перемоги
Христової над гріхом і смертю, але де ж наш кінець шляху й коли ми до нього повинні
Вже підійти? Скільки часу нам потрібно ще в цьому великотрудному напряму?
Скільки ж горя й сліз нам потрібно ще перенести, що свою душу від напастей спасти?
О, Господи! За всі гріхи прости! Руку подай і відразу допоможи і із праведного шляху
Ніколи не сходь, а завжди до добра й справедливості разом з нами неквапливо йди,
А від злих намірів подалі відійди! Все це я говорю не тобі, а самому собі!»
                -***-
Сергій ніколи не був у житті гравцем,  він не славився ні розумником, але й не був
Простаком, тобто чупруном, хоча й у нього часом голова йде шкереберть! Сергій під
Старими іконами сидить і мовчки сумує, а поруч величаво зелений ліс гуде і тиха ріка
Сріблом блищить! Його душа грішити давно вже втомилася, вона не раз у вогні палала,
Їй пережити лиха довелося чимало, її життя скрізь шпурляло, а полум'я буйної пристрасті
Поза її законною владою, хоча частково вона сама впливає на земне щастя своє і все це
Невипадково, адже більш-менш душа вірить у силу Божого слова! Свої пороки всі ченці
Без винятку  знаходять відразу ж після дня свого народження! Адже немає в грішних
Душах до Господа поваги, і до молитов вони не проявляють особливої завзяття! Їм
Не вистачає шляхетності і над гріхом у них немає переваги! Ми вважаємо, що особисто
Від нерозкаяних гріхів свідомо гинемо й пропадаємо, пошана й розум тільки біля старості
Зненацька знаходимо, але їхню повноту втрачаємо даремно! Божевілля й дурість, як і
Людська тупість - наш загальний недолік, від них приходить розум поступово й повільно
В занепад і гине божественний сад в той самий час, коли деградація хапає за рукава всю
Націю! Їй не заважає навіть вогняний язик, але й він від тверезих аргументів уже давно
Сам відвик і других людей відучив! Жити безгрішно неможливо, однак можна, якщо
Осіняти себе хрестом Господнім і постійно молитися під багатозвучними й зичними
Дзвонами! А вони мало-мало пошуміли, однак на ділі не досягли високої мети! Чим
Більше страждаємо, тим сильніше на Бога уповаємо і Йому своє буття віддаємо, і чіткіше
Бачимо гріх довкола, але однаково помремо й мовчки зустрінемо смерть, щоб відтепер і
Надалі прямо Господу в очі постійно й смиренно дивитися і його справами цікавитися!
А смерть нам в очі регоче, і посміятися разом з нами вона теж хоче, вона гарцює й танцює
Й от-от наші душі знову облюбує! Життя ж у безсмертя мчиться, намагаючись подалі від
Гріхів вийти! Воно йде в невідомість, туди, де чекає її безвісність!
«Господи, я людина грішна і не розумію, як повинно,
Але, Ти, Милостивий, напоуми мене як потрібно поступати».
/Молитва 1-я « Про дарування розуміння»/

                Г  Л  А  В  А  - 7
               СВІТОСПРИЙНЯТТЯ  БУТТЯ - ТУТ  Є  ТИ  І  Я!
                - 1-
Ледь дихаючи, нарікає й плаче грішна й убожіючи душа і от знову нам біси багатозначно
Говорять, що вже прийшов час на совість наступати, але з усіх боків чути вогненне
Ремство й тужливий стогін, адже наступили тяжкі часи, знову по Русі нишпорять
Татарські племена! Вічно жити залишається лише той, хто кров за свою Батьківщину
В бою проллє, хоча життєвий шлях Сергія був над міру важкий, слава Тобі, Боже, що
До ручки він ще не дійшов і душу свою до пекла поки ще не довів! О, Господи! Що ж це
Таке? Невже переді мною чудовий Троїцький храм, що стоїть над широкою річкою, а над
Головою височіє його купол блакитний і здалеку помітний! Там видно контур
Стародавній, він вигнутий і таємниче - довгий, його рука ігумена виткала, хоча й вона
Іноді на мить у польоті завмирала, він чистий як сльоза, його улюблений колір - бірюза!
А погляд Сергія спрямований туди, де небесна синь на околиці лягла, утрудняючи
Мирські й церковні справи! Ігумен знову й знову стоїть посередині дерев, саму малість
Зціпенівши, але молиться на колінах стоячи й чекає від небес тільки вагоме Боже слово!
Чернець бородатий плавно показує всій братій знаком, що відтепер він справно бореться
Зі злом і мороком, що заважає жити всім мирянам! Вони тіснять у грудях подих і
Вказують на своє місце білявим слов'янам: серед хащ пурпурно-багряних і на гори
Лахміття драного-передраного – там таке страхіття, що навіть люди відважні і непохитні,
Були вражені зухвалістю чортів і затамувавши подих, дивились у височінь, щоб ті
В годину окаянну, залишившись наодинці серед полиню й бур'яну не розібралися сп'яну,
Хто ж зло сюди заніс і чому життя понеслося під укіс? Якесь божевілля світів пройшло
Метрах у п'ятистах через смуток століть і в їхніх вустах ігумен побачив тіні сумніву,
А поверх них він швидкоплинно пізнав великі й гострі камені! Духовні рани Сергій давно
Навчився добротно лікарювати, ігуменові до пари сталі й інші ченці йому інтенсивно
Стали допомагати! А Сергій мало-мало погорював, а потім свій натільний хрест злегка
Поцілував і спробував руку допомоги потопаючий людині негайно подати, а та, з усього
Видно, була одягнена неохайно і не дуже хоче його подарунок у руки приймати, але як
Довідатися: чи потрібна їй була в ту мить ця свята благодать? Навіщо ж тих рятувати, хто
Сам себе бажає в глиб гріха загнати? Гріхи не зцілять, вони завжди разять рукою тією ж
Самою, яка постійно була завжди й разом з нами! Невже люди протягом тижня ще
Не спромоглися устежити ні за наміром, ні за метою? Їх би занурити в купелі, щоб вони
Багато пудів солі на дозвіллі разом з’їли і прилучившись до духовної сфери, відкинули б
Колір сірий, а полюбили інший: чорний або святий! Щось інше стоїть у грішників
За широкої спиною! Тьмяніє золотаве світло, здається, виходу зі страшної ситуації немає!
Де ж ті люди знатні, чиї плаття повинні бути на вид охайними? Немає там чорні, вона,
Напевно, першою пішла через неприступні терни, збігла подалі від буття марновірного,
Щоб почати потроху не опиратися Господу - Богові й миттю покінчити з ярмом,
Нагадуючи коня, що встав дибки, і готового загинути під млином долі в ім'я волі
Безбережної, такий таємничої й напрочуд ласкавої й ніжної! Є потреба неспішно
Помолитися й до Господа за допомогою ще раз серед ночі звернутися, щоб побачити
Навіч, як усяке зло відразу припиниться, а замість лошати з'явиться статечна гніда
Кобилиця! Що ж у світі нині діється? Кров струмками по землі піниться й струменіє,
А на полях давно вже спіле жито не цвіте й не колоситься! Які ж закони буття тут діють
 І що смиренні люди робити вміють? Встати на ноги Русі Господь один допоможе, Він
Доброї справи нашої держави миттєво примножить, нехай навіть землю білим снігом
Припорошить, і немічне тіло небагацько холод приморозить, все одно ніч стане набагато
Світлішою і якщо їй призначено стати жвавішою і набагато охайнішою, збудеться все
Неодмінно, але все, що ледь тліло, тобто недовговічне й скороминуще, воно спробує
Розтоптати достоїнство Русі, але мова йде про те, що неможливо перемінити буття
Мирське! Той, хто благодаті з неба жде, сам її серед дикого поля в кінці-кінців знайде!
Русь! Ти живи й не бійся! Іди своєю дорогою, уповаючи на Господа-Бога, але за собою
Стеж над міру строго й не гріши досить чимало! Нині такі дні настали, що люди розваг
Буває замало! Нехай божа рука виверне навиворіт душу жебрака, хоча вона жадає тільки
Води і їжі, та щоб поруч були новини свіжі! Не принижуйся щораз: не час і не та доба,
 Щоб з ранішнього ранку кругом йшла сива голова! Тобі нема чого соромитися, проте
Треба навчитися не тільки думати й молитися, але й до високої мети постійно прагнути!
Ченці стоять у храмі твоєму, вони моляться босоніж, адже це ж їхній духовний дім і що
Жахливого в тім, що Отець небесний, обходячи володіння свої неспішно, інший раз,
Звичайно, не може побачити межі безмежного світу і Його величезна небесна ліра
Не завжди запалює в душах свічі при черговій короткій зустрічі різних людей, у яких
Немає високих ідей! Чому дивуватися? Ченцям часом починало здаватися, що небо над
Ними починало замикатися й зі злом у гульбищах змагатися! Важко жити із гріхом
В одній запряжці й крокувати в єдиній в'язці, їм би налягти на роботу, щоб всі прийдешні
Турботи пішли геть із грішної плоті,  але їм заважає щось, а розбитий човен віддається
Волі океанських хвиль, що не рік, тим більшим стає потік всіх прикрощів і незадоволень,
Що з’являються кожний день на нашому обрії? Невже ми всі таки ганебні і неохайні, як і
Як и біси ті,які поруч з нами живуть на землі?а куди ж подівались наші поводирі?
Продовжує бездонне дно до себе залучати: то туди, то сюди її на своїх гойдалках  качати -
Їй неможливо навіть на ноги міцно встати, щоб кризу в душі подолати! Душа час марнує 
В стінах стародавнього склепу, їй і погано, й безглуздо, а часом дуже прикро стає, тому
Що час невпинно йде, а свободи немає ніде! Ну, гаразд! Нехай іншим більше не кортить
Замість секунд ворушити сторіччя, уподібнюючись малолітнім нерозумним дітям!
А священний вітер ніщо вже не тривожить, от тільки сумління розум чомусь гризе,
Його думки, що розрослися, могли б у повному розумінні зруйнувати багатотонні брили!
У світі одне незмінно, все те, що воістину священне – є вічним й нетлінним! Без совісті й
Дещиці добра, як і без їжі, душа залишається й голою, і убогою серед спаленого до золи
Великого дерев'яного городища, проте вона своєю дорогою далі йде і святість людям
Несе! Частіше у злі відбувається гріх і слідом за ним стороною нас обходить  такий
Бажаний успіх, хоча немає від щастя пуття ні зараз, ні в майбутньому: далекому і
Неприступному, лише зрідка миготять натяки, але вони летять ближче до Сходу, а туди
Нам своїм ходом йти дуже далеко! А Боже слово знаходить душі святі й непутящі, воно й
Дороге, і священне для всіх, хто нехтує багатостраждальний гріх, Боже слово похоже
 На  безмежний скарб, а гріх - гірше, ніж зле й люте потвора чи чудовисько! Тим паче
Мислить інакше  Божество і воно малює своє велике полотно і внаслідок цього дехто
 Не міг допустити, що йому демони можуть руку за спиною скрутити! Сказав же давно
Апостол Павло, що дехто не хоче робити того, що робить, а зло, якого ніхто не хоче,
Сам по мимо волі творить; так ось, якщо хтось робить те, чого не хоче, тоді це
Не він робить, а гріх, що живе постійно в ньому! В пітьмі чуттєвості і грубій матері
Виникає обманливе зосередження, що світ і пітьма – дві грані нашого повсякденного
Буття! Адже похіть очей чи бажання насолоди розбещує народи, а гординя чи
Фанаберія житейська, яка зовні схожа з істиною тою, що підноситься над голодною
Юрбою! Щоб не порушити вільну волю,  людство впадає чи з примусу, чи
З необхідності у спів страждання і часом забуває про великі надбання всього
Людства! Ми не такими колись були, але люди розселившись по всій землі, поступово
Забули свій рід і святині глибокої старовини, а опісля утворились самостійні народи
Чи нації! Ми ж у час, призначений й свідомо самим Господом по рахунках оплачений,
В особі єдиній згадаємо про буття: терпке і таємниче! Там кожний намагається власну
Лінію гнути, і зло з голови на ноги в мить перевернути, щоб ще глибше вникнути в суть,
Покриту пилом провулковим, яка є й у храмі, і в булочній! А Сергію давно вже є важливе
Доручення: треба закінчити будівництво монастиря в широкого закруту до кінця жовтня,
 Щоб через сіру вуаль обдивлятися чарівну й мрячну далечінь! Іноді  навіть у ті віддалені
Місця приходить неждане й гірке нещастя, вся суть у тім, що Віра вже пройшла
Випробування мечем і вогнем, її гнали відусюди, але самі вірили в прекрасне чудо! Сергій
Щасливим був від того, що Богу він праведно служив! Господи, Ти його діяння не осуди,
Адже для ігумена небеса підготували великотрудний, проте дивовижний шлях!
Вже краще пошли йому жменю своїх щедрот, адже людина бере все те, що Бог їй в ту
Хвилину дає! Молитви перенесені в келію, а там немає навіть натяку на неробство,
Усі зайняті незвичайною справою, люди в будь-які дні перебувають у тіні, а гріхів велика
Зграя на щось постійно людям натякає і намагається своїх постояльців кудись повести –
Тільки бог знає куди? Вони відкрито з’являються на шляху дощами криво й навскіс
Розмитому і тому пробудження для нас бажано, але наше майбутнє мрячно! Ченці
Віддані своїй ідеї, вони хрестом у досконалості вже опанували і присвятили своє буття
Високим духовним цілям! Так що незабаром відстрибнуть іуди від джерел великого чуда,
Але вони ще до останнього часу сподіваються, що істину народ все-таки колись забуде,
І саме вони запалюють ворожнечу дволику й безбарвні вогні, які затухають усередині
Грішного єства, а мирські бажаннями наповнюється голова! Їхня луна мерхне в сліпучих
Променях і слави, і успіху, а Бог правди рятує чернецтво від повсякденного лиха,
Заздалегідь канонізуючи малограмотні ходи! Дияволам це не треба, тому що Господь
Не робить ні єдиного кроку, якщо не бачить у цьому шлях до щастя й до блага,
Але для гарної прорісі потрібна живильна волога! Ось чому тривога на душі у Сергія
Панує, проте він слова Бога дуже цінує! А над головою тільки небо німе, а поруч ніжиться
Буття порожнє і незайняте, там лемент і ремство, гомін і тупіт! Святості наче й не було,
Вона десь у болотній твані, напевно, надовго застрягла! Якби голим і кволим було грішне
Тіло, воно б від гріхів давно вже в пустищі зотліло: «Відпусти, відпусти! Мені потрібно
В найближчий храм на сповідь йти!», але відповіді немає, а Боже світло не вірить тим,
Хто уникає в розмовах складних і болючих тим! Попереду та й ззаду видні обличчя
Втомлені і якісь безпорадні, але в люди ті у руках своїх держать прапори блідно-червоні,
Це ченці стоять в одних натільних сорочках і дірявих темних рясах і хліб їдять і заледве
Піднімають доверху келехи з квасом, що часом здається, що  їх тіло з духом розстається!
Вони з тої ж обителі, що і всі славнозвісні російські святителі: «Чи простять Боги своїх
Образників?» Про це треба спитати їх послідовників, тобто вихованців! Навіщо про все це
Питати немічних бранців? «Напевно, ні!» - такою і буде, швидше за все, їхня тверда і
Жорстка відповідь! Знати ченцям не дано, що Бог уже давно насторожі, і Він стоїть на
Заповідній межі, адже слідкує за воїнами тими, що охороняють його рубежі! А за тією
Межею вино мир незримої краси й немає там мирської суєти і хто тієї межі вже досяг
У якусь складну мить, той побачить сходи чарівні, але на них відсутні обличчя ворожі!
Тут відтепер зібраний загробний мир весь, він потопає в сонячних променях, нагадуючи
Грішним душам про минулі дні! Мирський і колишнє - тлін і порох! Життя залишається
Тільки у святих словах! Так щораз проявляється істина в заплаканих очах, проте час
Невпинно далі йде і в пошуках щастя люди блукають по білому світу дарма! Чиїх рук це
Справа? Де ж подяка й похвала? Погляд скрізь ступав, він, мабуть, куди тільки не літав,
Але через багато років поневірянь він знову повернувся до рідних, але знедолених
Слов'ян, тому що полюбив їхній храм! Молодості, як і не бувало, від неї бруд майже вже
Відстав і немає н6іких підстав, щоб відсторонити грішну душу від божих справ! А погляд
Здається з боку забійним, а не як колись, нашої уваги невартим! Думки той загадковий
Погляд під мелодію вітру кружляють, тихо й спокійно щось на вушко йому шарудять,
Щось між собою шепотять і говорять, напевно, мова йде про занедбані святині, про
Покаяння чи про свою незламану гординю, але вони маніпулюють словами такими,
Котрих ніхто не чуяв на Русі донині! Через завісу часу вертається в плоть осиротіле
Терпіння, але в чому його призначення? Напевне, про це знає тільки примара нічна,  яка
Наодинці з лихом і своєю дороговказною зіркою постійно спокушає рід людський! Саме
Собою людина проста по суті своєї не потерпить усякий розбій над власною душею!
Воістину шкода, що за ці роки потьмяніла не тільки позахмарна далечінь, але затупилася
В битвах кровавих дамаська сталь і виріс ушир загальний сум! Живемо, навіщо й грішимо
Чому?! Нам скорбота народна, здається, ні до чого! Тільки в минулих днях своє відбиття
Знайде наш поважний порох, а мир інший, в особі смерті нещадної й неприродно злої,
Уже давно розбурхує розум неземний, а опісля, коли в сутінках життя занедужає земля,
Візьметься за нас з тобою! Але він для нас гірше ніж тягар, тому що я відверто людям
Скажу, що набагато легше жити й бога любити без його духовного вантажу! Були б Біблія
Й Муза, але в колоді всього лише чотири козирних тузи і що не говори, нікуди не дінешся
Від своєї долі чи судьби!
                -***-
У буденних розмовах таїться отрута, а слова наяву теж небезпеку таять!
Хоча і я зі словами дружу й Музі старанно вже багато років підряд віддано служу,
Але в розмовах застільних, як диво широких і таких же привільних, рідко перегукується
Винуватці і свідки, проте під передзвін церковний сам собою незадоволений, часто
Згадую роки шкільні, коли думи тяжкі відображали дитячі казки, незвідані ні страсті, ні
Пещення, та й перша любов не підлягає розголосу, попереду перша прихильність і перша
Недомовленість! Море й Місяць, небо й тиша, земля й височина, а перед тобою лежить
Незвідана й величезна країна! Проте слова як стріли летять, вражаючи навіть тих,
Хто ні в чому не винуватий, хоча ворогів вони теж викривають, але зрідка все-таки
Й у них попадають, хоча ті стріли нікого ще не вражають, вони просто майбутнє Русі
Пророкують і часом Сергія шокують! Не можна стріляти абияк, скинувши й щит, і своє
Забрало, ще не вистачало, щоб кисть, здригнувшись, відразу утомилася і більше
Колишнього свій народ настращала! Йому ж сумувати не пристало, для Сергія
Благодатний час уже, здається, настав! Зроблено чимало добрих справ! Проте йому
Доводилося тяжко у хвилини й години переляку, не було часу для дозвілля і він не міг
Думати про своє весілля! Повірте, ігумен рідко коли думав про смерть майбутню!
Чернець поважний повторював ті ж самі слова неодмінно: «Спокій у душі завжди
Потрібно зберігайте й у смуті її ніколи не обвинувачуйте, а від спокус себе побережіть,
Собі й своїм ближнім на особистому прикладі допоможіть! У нас є право вплинути
На норовистість власної вдачі, якщо зробити добру справу вдається, то тоді душі
Набагато легше серед бруду живеться! Почитайте Бога, і Вам відплатиться багато,
А Ви несіть своїм парафіянам Євангельські знання! Ваша істота завжди при бажанні
Доб’ється святості духу свого, а Боже світло освятить своїм променем немеркнучий
Слід в ім'я прийдешніх перемог! Гріх же коле і ранить, але душа ніколи ченців
Не обдурить! О, Боже, нас гріх постійно гризе, і часом він серце так розтривожить,
Що йти на молитву не буває бажання, з'являються інші суми й турботи, треба б звести
Нам рахунки із підозрами й усілякими спокусами! Я не боюся незримих, але священних уз,
Під їхньою вагою не зігнуся, а тільки розпрямлюся й в очі бісам відразу посміхнуся! Наші
Думки меж собою сплетені, і вони в сни бувають втілені, ми ж тілом і духом завжди,
Боже, з Тобою й улітку, і зимою, у холоднечу й у спеку!»
                - 2 -
В основі основ лежить всепоглинаюча буття жертовна любов, вона неможлива без боргів,
Їх повернути б кожний радий як можна скоріше, але любов нудиться біля їхніх дверей,
Проявляючи терпіння і готується до нового бою з роком і судьбою! Повір, що навіть
тепер ігумен не входить у відкриті навстіж двері, адже він не ізгой і все в порядку в нього
З головою, але він сам не свій: уже котрий рік його старіюча плоть у пекло чекає свою
Чергу! Сергія колишній час тягне долілиць, а тіло сушить гіпертонічний криз, він
Продовжує з боку дивитися на диявольську розідрану сіть! Ігумен метається в тьмі,
Заздалегідь прораховуючи ситуацію в своєму розумі! Його погляд відкритий, адже він
Не просто сумує, коли братії співає тропар, Сергію по справжньому шкода, що вже
Погашено священний вівтар! Поки тіло ще носять ноги по великотрудній і вибоїстій
Дорозі, разом з ним подорожує по миру тривога: спокус поруч багато, в вони
Передвіщають нові втрати! Коли ж смерть буде переможена, заново прокинеться
Величезна країна, зараз вона обтяжена, але міцною надією все-таки обдарована! Хоча
Плоттю слабшав старіючий божий раб, але доля й жереб передвіщають емоцій потік,
Якби Сергій міг читати букви сузір'їв, він би знав, що прямує відплата на голови його
Ворогів, які знову по Русі колобродять, когось уб'ють, когось повісять, з нагоди такої
Народ біжить прожогом зі свого дому ближче до храму святого! У його ж обителі вже
Давно живуть парафіяни й священнослужителі, воїни й будівельники, злиденні і їхні
Піклувальники! А поруч жолобляться розкосі вершники, вони поводяться як хижі
Стерв'ятники, але встають на їхньому шляху навіть мужики: запеклі розбійники, вони
Майбутні мерці, проте вони вимовляють полум'яні промови й запалюють воскові свічі
З нагоди нової зустрічі, от-от повинне початися народне віче, хоча Москва лежить
На великій відстані від Ростова, міста закуткового й простого, смутного, безрадісного й
Сумовитого, який натягає останні жили, щоб люди удосталь трішки пожили! Місто
Злиденних істот, воно таким і є, зовні грубувате,  злиденне і не багате, вдача його
Випробувана, пізнана і побачена! Список  його діянь не ганебний, він ставний і солідний!
Місто вирішує питання не прості: до нього вже підійшов народ чужий з однією мрією:
Лагодити повсюдно розбій і змагатись наперегони з долею! Напередодні русини татар
У пах сильно штовхнули й недобрим словом відразу голосно їх батьків пом'янули,
Побільше б митей таких, тоді б народ миті волі набагато швидше б досяг, проте життя йде
Зовсім не так, як нам забажається, тоді простим людям одне залишається: в злиднях жити
І сили для спротиву збирати, об’єднувати в одну зграю бідних і багатих! До речі, люди
Стали трохи розправляти свої плечі! Але варто вводити себе в оману й заохочувати
В справах таких спокусу, прийде час і ми побачимо рятівника на білих хмарах, але життя,
По суті - це тлін і порох, а нас викриває підлий страх зі слізьми на блакитних очах!
Страхи - наші вороги закляті, але в них дуже чіпкі обійми! Господь засудить і мертвих,
І живих, Він залишить на землі лише одні лики святих! Господь відстоює безмежність
Мрій, але миром править по великому рахунку хаос і безладдя, адже на нього є у Всесвіті
Попит, але й він немислимо гарний на тлі збожеволілих пик! Він став для нас святим
Променем, але Бог може бути й жорстоким катом! Його рука, яка спрямована прямо
На нас, проходить крізь морок і темінь, як вдячності знак, однак ніяк всемогутні Божі
Руки не окреслять ні нестаток, ні мук! Бог зовні стриманий і сухий, Він не коментує
Мирські події вголос, Він діє напрочуд просто: напускає на грішників переляк або якусь
Невиліковну недугу, щоб грішники впали в журбу і тугу!
                -***-
Шпурляють сокири нам Дияволи в слід, приносять сльози й чимало повсякденних лих!
Вони не дивляться у височину: на сонце й місяць і не сприймають первозданну тишу,
В очах їх - ми Боже створіння, народжене за коротку мить! Господь не знає сам, що ж
Дійсно потрібне нам?  Не життя, а катування! Бог готовий вимокнути до останньої
Нитки, тільки б посмішка супроводжувала крок будь-який і відроджувала весь рід
Людський! Стає страшно навіть у сні, так чи інакше, ми всі перебуваємо в духовній
Пастці, один Господь Фаворським світлом мерехтить у неозорій височині, але щоб тіло
Ніколи не боліло і не тремтіло, треба постійно повторювати, що без прикладів
Великої особистості неможливо юрбу добру й розуму миттєво навчити! Звідки ж
Натовп знає, як праведно жити, як треба дихати, щоб дійсно не існувати і час свого
Життя даремно не марнувати? Сергій вірний божінню й цю віру він носить у собі,
Але своє життя цілковито і відкрито присвячує національній боротьбі! Адже не живе той,
Хто тільки в ім'я себе одного на білому світлі оре й жне, проте для нього одного є й
Ангели, і божество, але вдалині палахкочуть тлін і суєта, а тим більше поблизу вже видні
Пустельні місця й бездуховна порожнеча! Скільки ж можна багатство збирати, удосталь
Їсти й досхочу пити?! Якщо тільки в ім'я себе жити, тоді все це6 ніяк не означає, що
У згоді з совістю бути! Із часом правда все-таки виявиться, але зло ніколи
Не забудеться! Ми всі розумні, коли даємо поради навіть у межах цілої країни,
Але поводимося як діти в подібній ситуації, що це: божевілля чи юродство всієї нації?
У світі сірого мороку й чорних тіней не по примсі своєї у співтоваристві простих людей
З роками стає дихати з кожним днем всі трудніше і трудніше! Сильно страждаючи
Й в відчай і розпач постійно від безсилля і виснаги впадаючи, людина сам себе мучить,
Голосно плаче й несамовито ридає, немов би на цвинтар найближчого родича в ту мить
Проводжає! Ченці вже не раз примічали, що для людини немає нічого гірше суму, адже
Жити під тягарем гріха люди, здається, дуже утомилися, однак він весь буде й рости,
І всякчас цвісти то там, то тут! Ця звістка бентежить всіх, адже вони мають і совість,
І честь! Чия ж це провина, що гріх гнітить усяку душу сповна? Добре жилося народу
В старі й добрі часи! У глухомані тіней гріх дозріває з кожним  днем всі швидше й
Швидше, куди вже йому до іскрометних ідей, що визрівають у розумах великих людей,
Але невідомо куди вони зникають опісля назавжди? Вірі потрібна воля й простір, але
Повинна бути й ще один договір, що ніхто не повинен обмежувати людський погляд доти,
Поки Господня рука не розсуне на століття над чорною тьмою купчасті хмари і з ними до
Пари наші міста не покинуть злі татари, тому що їх зграї людям жити мішають!
У майбутньому коротким часом обмеженому, якщо зло подужає Всевидюче око, зникнуть
Із обличчя землі всі людські пороки, залишається тільки чекати й мовчки мріяти, коли ж
Ця благодать почне над всією землею годинниками носитися й літати! Гірше всього –
Повне безвір’я, але й вище зарозумілості немає мерзотного пороку, адже він щороку
Назустріч людям робить зважені кроки і залишає наслідки свої  на нашому тілі
 У вигляді зморшок на високому лобі і смуток в грішній утробі! Адже любе лихо чи зло
Обходиться навіть зі святинями над міру жорстоко і безжалісно і чим воно важче,
Тим це гірше і тяжче для людської шиї, адже на ній ледь-ледь ще живій тримаються
Всі великі ідеї! Проте зарозумілість тлінна, хоча з боку здається цілком статечною, хоча,
По суті кажучи, все тлінне у світі буття, тільки страшний біль супроводжує  наш побут
Незмінно і безперервно! Важко розібратися в житті своєму і вирішувати складні життєві
Проблеми, проте трудно знайти людину серед зграї звірів, задовольняючи всі примхи
Грішних людей! Бог бачить, як дивно поводяться Його ж створення! Народження – це
Велике благо для тих, хто живе в ім'я Бога, а не тільки для власних утіх! Той, хто сповна
Усвідомлює, що без перешкод не проходить усякий гріх, любі трени попалає, якщо надію
В своєму серці на Бога має!
                -***-
Пізнавши істину, ти станеш вільним і для гріха зовсім непридатним! При вивченні
Нічного неба й нічних світил напередодні Божий промисел мою душу ненароком відвідав
І її святою водою сам Господь сприснув, тобто окропив! Зрозуміти це вище моїх власних
Сил! За що Господь мене своєю присутністю віддячив і нагородив?
Є ті, хто краще мене Його любив і в ім'я Його жив і творив і Йому одному денно й всю ніч
Віч-на-віч служив! Невже є бажаючі споглядати на древо, що звечора в’яне і ніхто
Заздалегідь точно не знає, яким до ранку стане небозвід, адже поки грім над головою
У мужика не гряне, він не перехреститься і не повірить в ім’я небесного Творця і нашого
Отця! Той, хто рано світанок зустрічає й собі знехтуваного раба часом нагадує, тяжкий
Шлях пройде, проте істину на ньому все-таки знайде! Одним словом, це пустоцвіт, а, як
Відомо, хто живе далеко від дому, постійно відчуває втому! В ньому пахощів немає, ось
Чому ця людина постійно зітхає, у неї залишилася тільки боязке дихання та дещиця
Таємних  знань, до того ж є ще дивні домагання: пред'явити рахунки до оплати!
Що це? Примара або чергове прокляття? Підкажіть, брати мої! У всякого жебрака є
Джерело їжі, проте на благодатному поприщі, як на попелищі життя влаштовує власні
 Ігрища, а потім люди залишаються без води і без духовного хліба! Ніде на люди
Показатися, щоб залюбки с сусідами погратися й у силі і спритності позмагатися, тому
Доводиться проміж собою на пустому місці торгуватися, щоб у дурнях не виявитися!
А буття  швидко тане, сама щаслива людина не тільки живе й споглядає, вона сама
На небесах зірки мовчки запалює, але пурпуром не блищить і не сіяє!
                -***-
Гріхи свої не намагайся словами лікувати, тільки розуму можна життя своє довіряти,
Адже там є й святість, і благодать! Життя нікому не здається величезною кручею або ж
Змією гримучої, воно буває дивним і чарівним, навіть якщо трапляється повзти по стіні
Прямовисній! Наш життєвий шлях прописаний і криво, і навскіс, адже на цій грішній
Землі всякий з нас лише сторонній гість! Господь приймає в долі співучасть й
Нагороджує людство лихом та нещастям, проте мирське життя йде второваними
Шляхами, і нерідко люди залишаються наодинці з обманутими мріями! Справи й слова
Не збігаються часто-густо, а люди нерідко брешуть один одному навіть у хвилини
Нещастя! Час йде, але Душу простір земних широт постійно до себе по ранках тягне!
                -***-
Я ж мовчки на ганку сиджу й в руках себе тримаю, адже я не підданий гульбі, але по собі
Про інших суджу, проте благословенно приймаю всі пороки мирського буття! Колись і я
Багато уваги приділяв поезії й мистецтву лікування, проявляв належне розуміння,
Майстерність й глибокі знання, адже сильні слова в коротку мить перетворюються
В солдатів! Вони як флейти голосною луною по всій окрузі, що сили звучать, але славним
Намагається стати навіть кінчений супостат! Як і короткі слова: « так» або « ні», люди
Чудні оживають ближче до весни, але всі свої слова повинен обміркувати навіть мудрий
Король і лукавий валет! Іншого шляху в них немає! До зустрічі з Адамом перша жінка
Була дівою, потім її ангели нарекли Євою, вона наситила вдосталь Адама пристрастю
Перезрілою! Їм світила одна небесна скіпка, вона всіх наших лих найперша причина,
Особливо, якщо ти спересердя по справжньому поклоняєшся Божеству! Не хочу жити
Подих затаївши, адже прагну любити й почувати своїх пристрастей приплив
 І не рятуватися втечею від зла в світі майже божевільному!  якщо ж внутрішнє почуття
Ще не відповідає зовнішньому смутку, то варто задуматися: «Чому доля залишає такі
Брудні калюжі?напевне, тому що ми до чужого горя байдужі!» Довіри немає у Сергія до
Чужих слів: сліпа Віра тих, хто сліпий до своїх гріхів, але корабель життя вічно
Летить по високих хвилях, всупереч бурунам і височенним валам! Потребою ваблений
До духовної праці, він ранішнім ранком прийшов до рідної домівки, щоб у вечірню
Годину знайти духовну підтримку в середовищі своєї родини, а що там діється всередині
 Його душі, чи то там йдуть проливні дощі, чи панує бездощів'я і посуха страшна – цього
 Ніхто ще не знає, проте щоб істину заново смакувати, а не воювати або бунтувати, треба
 Знати, як гріхи людям прощати і всі примхи долі миттєво долати? Він своє слово ще
Грімко скаже, якщо знайде підтримку на стороні, де живуть люди в думках і справах дуже
Обережні і духом міцні, вони такі, якими їх зробив Господь, щоб його благі справи
Відстоювала слов’янська держава! Адже Його промова миттєво може народ від грішних
Справ відволікти і надовго їх припинити, а їм другі діла знайти! Він не раз намагався
На льоту спіймати святість і благодать, але повинен був відкрито визнати, що вони
Намагалися цих зустрічей уникати! З тьми, виростаючи, Віра свята десь удалині
Миготить, а потім у далечінь спливає, але куди? Цього ніхто не знає! Чудеса зцілення
Викликають у народу тільки подив і здивування, проте терни спотикання вимагають
Неймовірного терпіння! Час і простір - ази досконалості, саме Бог має над миром
Верховенство, але що для цього родить духовенство? Нам усім загинути призначено,
Адже життя буде в одну мить повалене, тобто спалене! Багато що в житті Сергія дивує,
Адже простір і час усередині людей сіяє! Однак, усередині в нас живе злий і дикий
Собака і немає ніяких ознак, що хтось всі труднощі разом подолає, зло осилить
 І лихо припинить! Проте неможливо розділити лихо або віддати себе прожогом
Всевишньому Суду! Душі своєї Сергій повинен таємниці відкрити, а потім їх більше
Колишнього зберігати, щоб вовіки нічого не забути і не перериваючи срібну нитку своєї
 Долі, почати поволі тужити й несамовито ревіти, як принижений родичами ведмідь!
Слова, слова - Ви й полум'я, і вода, проте нас вогнем обпалює злюще горе і нещастя,
Але не обвинувачує безвинного Господь ніколи! Так було й буде завжди і за любої пори!
За любов і за милосердя й всі дарунки, які терзають наші душі до пори й до часу,
Він дарував побожність і святість своєму ж творінню! Навіщо, невідомо мені, і чому Бог
Був схильний до забуття?! Проте моє життя далеке від спочуття, хоча і бажає ігумен усім,
Хто в міру розумний и помірний, щоб у мороці земного буття тільки духовна рівновага
Була наяву, але не на листі паперу і страсті в міру ходили по життю і прагнули до іншого
Виміру! Однак, не до всіх доходить істина ця, але вона спливає з небуття!  Є така думка,
Що образу варто змивати в річці забуття, але не варто ніколи втрачати самоповаги! Бог
В нас самих і нам не дане шляхів інших! Мир мерзенний, низький і незначний, він
Чим-небудь постійно розтривожений, але його нам біси хочуть продати якнайдорожче,
Але все-таки люди вже ставляться до себе набагато суворіше! Довгий ряд років уміє буття
Враз міняти, але утомлена душа не може, як колись, святістю блищати і променіти майже
Кожної митті, адже їй ще потрібно людей сповістити про свої надбання, проте немає у неї
Такого бажання і охоти!
                - 3-
Ісусу люди пальцем тикали в слід, у деяких жалості й любові до Господа зовсім немає!
 Таке часто-густо в цих краях святих людей зустрічає, коли життя зненацька когось у лісі
 Настигає, а людина про Бога все, що знає, миттєво забуває! Кричи, проте легше
Не стане на душі твоїй, якщо немає дещиці Бога в ній! Відстрочки буття ігуменові
Не треба: «О, Боже, людям не потрібна Твоя пощада! Якщо народ винний, не щади
І їхні душі прямо в Пекло в кайданах веди! Всі гріхи на чашу ваг поклади, на справи
Праведні і несправедливі неквапом розклади, але на цей раз ніяких образ на цілий
Народ не тримай, адже всьому приходить край!» Країна обжита й чимало зліз уже
Було на землю пролито, ми з небесами квиті! Ігумен бачить райдужні сни й скороминущі
Далекі мири, повні жаркого вогню навіть серед білого й нескінченного дня!
-«О, Господи, Ти сам виріши: на скільки надійні мирські платежі, а вже опісля свій
Страшний суд на небесах верши! Пекло або Рай для грішної душі Сам вибирай,
Тільки грішників голими й босими по миру не пускай! А діяння братії лихим словом
Ніколи не поминай, якщо можеш, то останній шанс для виправлення їй дай!
Їхній саван похоронний відправ на цвинтар ідеальний! О, Боже, Ти нам можеш
Допомогти і занедбані душі від смерті спасти, а підозрілість нехай іде геть!»
Сергій неквапом живе у своїх берегів, але йому важко добратися до хмар, а там
Відпочиває його Вчитель і Цар! Хмари піднімаються вище й вище, а голоси святих стають
Усе тихішими, серце Сергія утомлено б'ється, його гул по околицях громом віддається,
Попереду чимало нових турбот, але Господь ще не шле братії море своїх же щедрот!
Позаду залишився курний шлях, незабаром прийде час назавжди глибоким сном заснути,
Але Бог як і раніше мовчить, Він грає в мовчанку рано спозаранку, а поруч холодна вода
Дзюрчить, але святість робить вигляд, що їй зло вже нічим не загрожує! Перед очами
Відомі з дитинства  картини, вони видні навіть крізь призму тонкої павутини, а гучні
Слова самі собою як німфи складають вітіюваті рими, а ті в мирській суєті пишуть святі
Билини! Вони моторно відокремлюють плювала від старих зерен! У міжпланетному
Просторі серед чудового зоряного оздоблення немає одного: постійності! Там усе таке
Ніжне та легке, проте напрочуд мертве, тобто воно не значить для нас нічого, однак саме
Там миром править всемогутнє Божество і є немало ознак, що  Бог є:  «О, Боже, Ти
Твори, і грішні душі навіть біля останньої межі не залишай і велике значення словам
Саме Ти надавай,  але сльози ворогів у попіл і пил прожогом перетворюй!»
                -***-
Колись, втративши свою честь без вороття і знявши застарілий мундир бойового солдата,
Грішник вусатий згадує всі духовні дати, щоб туди знову не ринулася затхла й стояча
Вода, адже вона почне пестити пересохлі ниви й відкидати всяке небесне диво! Все тут
Умовно, а грішать на землі люди поголовно, вони зовні ледачі, адже повільно й рівно,
Не норовисто, а марудно йдуть по неходженій і непроторенній ниві, де моторно
Відокремлюють від шкарлупи пророслі святістю зерна! Не відразу й не раптом зникло
Денне світило, воно саме себе тільки на мить погубило, як ніч прожогом наступила, вона
Землю чорною тінню відразу ж накрила! Планету щось давно вже тривожить і постійно її
Нутро дволике дуже гризе, адже воно чуже, а не своє! Їй тільки Бог зараз допоможе! Гімн
Небес швидко зніме зубожілий стрес! Його сяйво розвіє по землі вічні муки й багаторічні
Страждання, але в душі повернеться колишня тривога - вона ж виходить тільки від Бога!
На землі відразу не стало безмірного й розкішного Раю, нема до чого людям прагнути,
Навіщо ж їм дарма трудитися або точним наукам удень і вночі вчитися? У людський
Розум тільки лінь вільно зможе відтепер уміститися! Золото, слава й багатство всенародну
Душу надмірно гнітять, і щораз її кличуть особливо не вникати ні в істину, ні в суть,
От чому один одному люди грублять і брешуть! Вони навіть не прагнуть зрозуміти,
В ім'я чого Христос повинен був страждати й при цьому відчувати благодать? Навколо
Земної кулі вертяться суцільні кошмари в пошуках скляної тари, адже їх персоніфікують
Монголо-татари! В одіянні вбогому, всупереч бажанням Бога, носяться по розбитих
Дорогах, забуваючи багато про що, у тому  числі й про щиросердечну тривогу! Вороги
Господні всю землю перетворюють у твань і в пекло! Морок по власній волі з диких гір
На зелені ліси й доли в ту мить спустився і ще сильніше над всім людством його туман
Згустився! Хтось з Богом на цій землі, напевно, посварився! Господь же молитви Сергія
Почув і біль у своєму серці відразу ж відчув, русинам на зустріч само особисто вийшов і
Побачив блакитні і ясні очі в сутінку холодної північної ночі і переконався навіч, що гріх,
Як і все інше, діється частіше суворою ніччю, а днем таїться на безлюдному узбіччі!
Господь кинув тінь Світла свого, а народ застиг чекаючи правдивої відповіді, що навіть
 Голови пропащі, зібрані в купу з усією грішної планети, покинули лісні хащі і зараз
Б'ються об підлогу головою, тому не в змозі впоратися із собою, але Бог вдихає повітря
Міражів і мрій і шукає для відмови будь-який привід, Він у цю мить на простолюдина
Схожий! Ну й що ж? Багато тисяч років справедливості на нашій планеті як не було, так і
Немає, здається, що світом нині править мерзенне марення й саме воно спотворює суть
Духовних перемог! Люди як пацюки, голі й лисі, у них гріхів чимало й вони всі члени
Путом скували, але кам'яніють перед безцінною православною ідеєю! Гріх
Непереможний, він стурбований тільки одним: чому ми гріх не творимо, коли спокійно
Вночі спимо, або по дорозі, коли до храму йдемо?! Так, Господь нагадує всесвітнього
Вождя, Він впливати на душі народів прагне щодня, хоча Його ноша дуже важка, проте
Коли Його думка в яву втілиться, а людство від своєї немочі остаточно зцілиться? Але
Цього не знає навіть Божество, але Воно робить висновки із усього, що загалом впливає
Й на душу, і на порох! Господь от-от всі наші справи в жалобну книгу занесе, проставить
Дати й згадає число, і навіть рік, коли наш люд остаточно осліп?! Справ же в Бога,
Здається, безліч, а життя русинів не вписується ні в один крутий поворот! Біси нерідко
Пускають батоги в хід і відразу затикають людям рот, таким чином впливаючи на розум
І сили, проте вони вже багатьох праведників на Русі погубили! Сергій же до Бога
Звертається з молінням, він повний святого натхнення, але суть його прохання зводиться
Ось до чого: чому так важко часом молитви даються йому?  Це невідомо нікому
Вичерпалися сили, вони камінь сточили, а червону кров у просту воду без роздумів
Перетворили, але подальший хід подій не передбачили! Поволока бездушна, маса сіра
Й неслухняна, проста і безповітряна, проте саме вона напливає хвиля за хвилею в образі
Німфи молодої! Її в монастирі зовсім не чекали, а тому саме так завжди міркували:
Коли справа дійде до загального суму, тоді миром назавжди опанує ненаситне лихо!
Щасливий лише той, хто рахунок нерозкаяним гріхам повсякчасно веде! Він тільки
В благо народу живе, але годину смерті чомусь постійно чекає! Треба чимало лих
Пережити, щоб Бога більше всього на світі любити! Коли прямим шляхом підеш, навряд
Чи відразу ти Бога у своїй душі знайдеш, так що на своїй кар’єрі зарано ставити
Жирний хрест! Адже кожна людина має право на протест, або на виразний жест!
Сергію же довелося ковтати й черствий хліб, і обгризену кістку, він уже чимало лих
По життю переніс, навіть голосу лишився, коли постійно до Божої істини принципово
Прагнув ы ночами молився! А диявол суть буття пристрастю приправив і туди ж небагато
Болю замість солі додав, але щоб пристрасть ще яскравіше палала, довелося і йому своїх
Зусиль витратити чимало! У глибині душі повинна бути вузда, адже вона охороняє плоть
Від пороків і загального стиду! Саме тією вуздою, що повинна бути всюди з тобою,
Є Віра, в Бога, приміром, або в першооснову духовної сфери! Віра відгородить від
Диявола завжди благословенні села й грішні міста! Звичайно, краще від пороків і страстей
Шпарких і пекучих, а так само від болів фатальних позбуватися по ходу життя
Бурхливого, уповаючи на схильність Бога й випадок! Жити безгрішно можна, хоча
Зробити це досить складно й важко! Як же жити? У що вірити й з ким дружити?
Чи нам у благо вино із друзями й з ворогами разом пити? Як часто нам треба в Божий
Храм по ранках ходити, щоб своє буття на корені змінити? Душу вже стомилася й умліла,
Її вражає лише свята й праведна справа і вона цілком свіжістю сіяє, і своїм обличчям
До себе народ юрбами залучає! Душу прямує слідом по рівнинах блакитного неба, воно їй
Замість насущного хліба, а це вагоме кредо для будь-якої молитви «на всяку потребу»!
Нарешті вже ожив давно покійний мрець, Його віра проникнула в десятки тисяч серць!
Щоб зникли миттю підлі тривоги з непроторенною долею тернистої дороги, людям треба
Трудитися дуже багато й твердо вірувати в справи Бога! Віра  прямує континентами,
Перетворюючись у зло окремими моментами, часто свариться зі студентами, а потім
Натщесерце цілується з колишніми опонентами і підлещується з майбутніми клієнтами,
Знатними професорами й доцентами, але в один момент хрест перетворюється в дуже
Неслухняний інструмент, а з його допомогою будують новий невдачливий монумент!
Хоча сьогодні Віра стала войовничою і вільнішою, адже так Богові було завгодно, а його
Бажання з наказом подібно! Воно виглядає досить і досить шляхетно! Сергій ніколи
Не знав відпочинку й у особі Бога бачив свого наставника й друга, схилившись над
Надгробною плитою, він злегка торкнувся хреста своєю сивою головою і вдався до мрії,
Що тягнеться до незбагненної висоти, але віддаючись, на поруки суєті, він задумався на
Короткий час про безповоротну порожнечу, де недогарок свічі давно вже догоряв, але від
Цього він набагато краще, звичайно ж, не став! З'явився новий у пам'яті провал! Як же
Сергій від всіх повчань утомився, якби про це Господь на дозвіллі довідався?! Хоча
Простір і час - величини змінні, але вони нетлінні і безсмертні: одне в далечінь летить,
То застигне на одному місці, задумається і ледь-ледь мовчки  постоїть, адже йому
Рухатися Господь не велить, а до роду людського доходять тільки міфи буття
Колишнього, грішного й святого, але земна душа залишається без Батьківського даху!
Друге тягне судилище святе, де навіть ізгої діляться на два стани, хоча це виглядає досить
Дивно і незвично, але немає нічого тут без пороків і вад, адже вони самі відтаюються
В довгий ряд і щось говорять невлад, адже в їх душах панує повний безлад і розгардіяш!
Боже наш! Не можна наситити утробу грішну й відразу ж угамувати біль сердешну,
І побачити світло крізь тьму кромішню, не впливаючи на голоту потішну! Люд утомився
На колінах так довго стояти, йому б святістю трохи подихати, а вже опісля у вівтаря
Без свідомості полежати! Як довідатися про те, кому першим руку треба подати? Земля
Вже давно лежить під могильною плитою, але Дух Господній витає над заснулою землею,
Вселяючи в грішників мирський спокій, саме собою зло виростає в тьмі нічний до розміру
Такого, що здається часом, либонь, за тишею громовий гримне новий бій чи настане час
Такий, коли люди по мимо волі будуть совістю торгувати із-під поли! Той бій розділить
Людей на добрих й злих, грішних і в міру святих, але в речах простих ніхто не зробить
Висновків ніяких і не задумається хоча б на мить про справи земні! Ось які ми! Ворог,
Тремти! Настає час помсти!
                - 4 -
Ми життю набагато менше віддаємо, чим від нього завжди замість чогось  беремо,
Друзів і дружин, як заклятих ворогів віддаємо, забувши про те:як їм в очі дивитися
Потім?! Пристрасть досягає розмірів небувалих, вона виростає навіть на пагорках впалих,
Але з облич втомлених радість зовсім пропала! Де ж буття відвічний початок? Що ж
З Вірою сталося? Чому її залишилося напрочуд дуже мало? Так, шлях чернецтва
Тернистий, але Сергій теж  в своїх думках не знає меж, адже він не великий гуманіст,
А коли він чує навкруги постійний гуркіт і свист заїжджих шакалів, які грабували й
Убивали, але й свою погибель скромно наближали! Думаю, що їхній видобуток
Не обмежувався скромною сумою, проте в кожного дитяти в цьому житті є свої про
Доброту поняття! По монастирських канонах у світі цьому всі люди - сестри й брати,
А за законами мирським - саме буття робить людей таким: порочним і злим! Ми ж
Віддати свої борги іншим майже ніколи не поспішаємо, проте постійно грішимо й про
Душі своєї не дуже пильнуємо! Ледве не із самої колиски з Господом у народу різні цілі,
Страсті його нутром опанували й там знайшли стихію злу! Алілуя, алілуя! Навіщо ж
Прилюдно себе соромлю я? Заробивши жменю грошів і чимало вошей усього лише 
За декілька днів, сунусь своїм носом  до Господа із черговим хитромудрим питанням:
«Навіщо молиться, Боже, так часто? Один раз - і баста! Це ж у Твоїй  владі!
Багато разів треба? Яка ж досада! Навіть хвороба для молитви не перешкода!»
Нехай струменіє холодний піт, а його течії заливають облисіле чоло, але не споганить 
Народ, хоч у нього дух жебрака и тремтить іноді його немічна рука, коли йому подаяння
Подають і вдячності ждуть! Адже жебраки не живуть, а терпляче смерті чекають, проте
Таким же як вони в лиху години, чим можуть, тим і допомагають! Бути або не бути?
Праведно жити або грішити? Не в ім'я ж загального прогресу на релігії сходяться 
Мільйони інтересів, проте кой де їх прикрашають різнобарвною пастеллю з однією
Єдиною метою: не тільки суть буття осягнути, але й у позамежний мир на самоті дійти!
Він є миром сіро-білим і двокрилим, добрим і самолюбним! Але давно вже від границі
Польської йде вороже військо по дорозі леденистої й обслизлої! Більша маса зменшується
Час від часу й при цьому хтось жертвує собою, щоб перервати повсюдний розбій, але
Жалюгідний розум відстороняється від усяких дум! Татари ще не понесли належної їм
Законної кари, але її чари давлять на горло хворе, подих у зобі напередодні багатьом
Наїзникам воно, що сили сперло, і контури землі перед очами одним махом стерло! Бог
Наказує цих людей за розбій і побори! Ще крок єдиний і в слуг перетворяться володарі
Русі нероздільної, скільки ж було тих, хто вільно проповідував гріх на очах у всіх?!
Усьому є межа, гріх, здається, уже зрідів і навіть обмерзнув і заледенів! От-от виявиться,
Що його мир через мить на голови занепалим людям обрушиться! Співтовариство чесне
Сприймає тільки думку всім відому, адже в цьому світі є канони й правила, які релігія
Всім народам здавна залишила! Їх треба дотримувати й себе цілком пристойно
 В побуті вести! Чи дозволяє закон розіпнути того, хто як злодій або тать намагається
Суть із Віри прибрати? Як сказати! Закон не бреше, він надію на святість людям подає!
Адже люди не однакові, а тому й Віра не для всякого! Справа може дійти до бійки!
У прагненні до Бога, народ потроху сам собі ліктями розчищає й шлях, і дорогу, але коли
Зрадить хтось з особливої нужди і справа дійде до сокири й ешафота, отоді сповільниться
На ниві святості повсякденна жалобна робота! Без відстрочки в душі перешикуються й
Тирі, і крапки, зовсім по-іншому ляжуть рядки на глибокі ями й високі купини! Віднині
Правда перемагає зло неминуче, а праведна діло - незламне, особливо, якщо братися
Двома руками за справи державні! Проте люди дружно вже беруться за обоюдогостру
Зброю, вони свої життя на плаху поклали, щоб люди вільними стали! Вітер білим снігом
Припорошив їхні могили, але вже зотліли їхні кості й жили, адже час дробить природу
Собі й Господу на догоду, але не слабшає рука всього православного народу! Ходою
Твердою він підтверджує почин гордий людської істоти і поки в нього є душа й голова,
Він ще має право думати й мислити розсудливо! Але його дух живе, він уже не просить,
А заживо бере все те, що Бог йому задарма дає, адже через жалюгідне марнославство вже
Не раз й не два рази гинуло святе православ'я, його б'ють і кришать, але воно ніяк
Не згинається під непосильною ношею! А життя ледь-ледь тече в напрямку заданому,
А там зовсім не пахне ладаном, ми ж у його сторону гундосимо й задаємо йому несуттєві
Питання, відповідей не потребуючи, але у вчиненому гріху нічної порою мочаємось
 І постійно каємось! Ось, таке у нас життя, де є людська краса, проте вона вся летить
 Не небеса, а безодню, не привертаючи темною ніччю до себе чужу увагу! Чужу увагу
Треба зайняти, щоб прагнути замість благодаті  добре товариство знайти! Ми ж всі
Зв'язані міцними узами з багатими й голопузими, з Пегасом і Музами! Тільки генії
Піднімаються над землею для чергового ширяння, залишаючись людьми чесними
Й у той же час безвісними, проте вони повсюдно святість для своєї Вітчизни кують
І дух волі всякчас дотримують! Наклепу й огуди вони остерігаються і свої думки
Привселюдно виражати ніколи не соромляться, генії в логічному мисленні постійно
Вправляються з розумними людьми дуже часто для бесід зустрічаються! Їхнє буття – це
Суцільне змагання, але кожна вправа дає для розуму набагато більше, чим природний
Талант або природне обдарування! Важка справа - виховання, але немає нічого більш
Важливого, чим самоосвіта! «Знаю, що великий гріх роблю, коли суть речей до кінця
Не розумію, вінок ми з святості само особисто сплели, але ж мудрість – цариця й
Піднебіння, і всієї землі, а люди незвичайної сили самі відштовхують мудрість від
Глибокої могили! Проте життя тече за гранню, але й там є своя чудова чарівність!
Молоді люди навряд чи будуть лукавити й безумно Божу службу правити, вони для
Вітчизни захист і твердиня,а  їхній гріх колись просіється крізь тонке-тонке сито!
Вони молоді й могутні й здатні розсунути на небі навіть грозові хмарини!»
На переплетенні шляхів Європи й Азії нині діється формене неподобство, а по дорозі
Небесної йдуть тільки люди чесні, навіть якщо вони безвісні! Немає особливого щастя
Від загальної участі народу й влади у визвольній боротьбі, тому що все зло дістається
Одній лише голоті, а пани не схильні до земної карі, вони тільки ближче до старості
Втрачають ярість і лють, ці люди поголовно давно вже заляпані народною кров'ю!
Якою б влада не була, вона думає не тільки про власний прибуток, а почуття вельможне
Або заклик власної крові завжди витає над їхнім узголів'ям! Нависнув стіною, могутній
Жереб й випадок неминучий їхні душі невпинно мучать і призивають іти на бій, де їх
Чекає знедолений тілом і душею земний спокій! О, Боже мій, кому ж потрібне ремство
Грозове, яке згусло над рідною сивою головою?!  Є істина відома, коли народ повсюдно
Починає громити панські маєтки через звичайну помсту, тоді всі разом люди забувають і
Про совість, і про честь! Біда! Біда! Невже й вона незабаром переповнить таке широке й
Глибоке море під звучною назвою – життя! Невже нами править Сатана, а йому у всьому
допомагає наш правитель – великий ханжа? Де голосні сварки й загальні розбрати мають
Згубний запах не виреченої хвороби, люди твердолобі давно вже відчувають, що
Знаходяться в однієї поступі  від всесвітньої ганьби, так доки нас буде неволити бездонне
Горе! Де ж колишня величчя і сяйво строгих і прекрасних слов'янських облич? Боязкий
Гомін біжить по землі із приводу всякого князівського стягнення, хоча весна майже вже
В ті безіменні краї своїми ногами прийшла, але немає ще в її душі тепла, його ж погань
Із собою кудись спрямувала, перетворивши закон не новий, але досить суворий
І з домішкою людської крові в основу всього мирського буття, де відбита дійсність вся:
Там зло упереміж з негодами давно вже виходить передчасними водами незалежно від
Мінливості погоди! Тьма давно настала, а душу зовсім, здається, утомилася, хоча в Бога
Вона нічого не крала, проте, її постійно дикий сумнів гризе і немає високого ширяння,
Але тоді звідки ж береться те диявольське терпіння й повсякденна покора, яке на дрібні
Друзки Золоту Орду в кривавій січі рознесло і в настання на ворога воно, уважай, саме
Пішло? Татари все те миттєво одержали, що давним-давно їхні батьки й діди заслужили,
Вони Русь навряд чи на корені не погубили й народ у безодні не згноїли! Все йде своїм
Шляхом, усякий живе у світі своєму, а люди нишком, ледве світло, ледве зоря мечі кують,
А опісля ними ж своїх недругів з останніх сил на смерть б'ють! Всі ми міркуємо на мирні
Теми, однак зупиняємося біля чергової дилеми, адже нині царюють зовсім інші схеми, які
Визначають обличчя цілої системи! Вони кожного озлять і посварять, і людей
Перетворять у сімох цапенят, а потім їх же виженуть у ряд, в чеканні поки ті не скажуть
Голосно: «До зустрічі», а голота безпросвітна носиться з питаннями безмовними: що й
Чому, навіщо й кому? Можливо, ми нічого не повинні ні Богові, ні Батьківщині своєї?
По дорозі небесної йдуть тільки люди чесні, але всі ми грішні, хоча серед них є імена
Досить відомі! Сергій один з них, але він ще не вхожий у лоно всіх святих, а тому не
Зупиняє увагу свою на речах дозвільних і простих! Його думки вже заслужили, щоб не
Залишитися серед шару сірого пилу, адже вони пройшли крізь мілке сито, саме воно їхній
Справжній захист! Сергій возиться з молоддю, від неї ж виходить одна кара божа, проте
Його заняття майже на сповідь схожі! Відразу не зрозумієш, що саме молодь дійсно
Тривожить і її страхи постійно множить! Серце - той куточок єдиний, де всі думки
Об'єднані найтоншою павутиною, вони, не знаючи межі, відразу ж хочуть сунуться
У справу чужу! А потім від вітру розлітаються, але, прохолонув, несамовито в гріху
Своєму каються, коли до монастиря по вечорах цілими зграями раптово злітаються!
Ідучи по невідомому шляху, Сергію треба у всім обережність дотримувати, щоб самого
Себе ненароком у тупик не завести! О, Боже, Ти його прости за те, що він воліє
Второваною тропою далі йти, щоб душу миттю врятувати! Сергій Богові вдячний і
Говорить, що особисто сам бездарний, а Бог променистий і Його остерігається всякий
Підлий і мерзенний татарин: «Брати! Народ спиніть! Ну, а Ви, куди від ворога
Біжите? Спочатку інших урятуйте, а потім себе обороните! Лайку припиняйте!
З миром і Богом по будинках опісля ідіть! Де ж ті чисті руки, що нічого й ніколи
Не крали, адже вони весь народ давно вже пограбували?»
                - 5 -
Ігумен  був напрочуд розумний і розсудливий, він тісними узами був зв'язаний з усіма
Небесними музами! Будучи ченцем відомим, залишався чесним і зовні чарівним! При
Ньому одні святі справи, ненависть доля в минуле вже давним-давно віднесла, у годину
Сувора тільки людина, котра до позбавлень була готова, скаже своїх братій строго:
«Клятвам не стоїть ні в чому довірятися й надмірно балаканиною захоплюватися,
Не треба нижче плінтуса ніколи подумки опускатися, але любові жіночої більше
Ненависті чоловічої треба нам остерігатися! Я хочу, щоб всі русофіли й русофоби
Любили святу Русь до самої домовини, адже все, чим ми володіли й усе, що колись при
Собі ми мали в годину грозову віддамо країні відразу і не будемо спокушати долю свою!
 А молоді люди нехай сильніше й краще будуть! Я ж багато горя й негод уже пережив і
Бачив, що ворог з Батьківщиною творів, народ нічого не забув! Скільки горя розлито й
Жеребів свідомо розбито?! Терпите, поки терпиться! Живете, поки земля під ногами
Ще крутиться! Бог нам суддя, Він же захисник нашого земного буття! Він не бачить
В нас своїх ворогів, Бог такий, який він є, при Ньому й слава, і честь! Ми ж усі від Нього
Далекі: і діти, і старі люди! Диявол же скажено по світлу носиться й убік святості
Постійно коситься, відчаю і розпачу потоки наші грішні душі незабаром смутком
Заллють, а ті втратять у монастирі свій постійний притулок і от я сльози за святістю
Ллю й не приховую скорботу свою, а відкрито й уголос говорю, що свою Вітчизну й Бога
Більше свого життя люблю й Вас за службу від душі дякую!» У житті гарний учитель,
Він же наших достоїнств і чеснот найперший цінитель, адже вони кращими здаються
З іншого боку, аніж будь-яке багатство, але ми вбогості рідні сестри і брати і ніколи нам
Не варто сильно побоюватися жартів, хоча в житті всяке може статися і навіть трагедія
 Наприкінці життя миттєво може розігратися! Багатством може бути задоволений тільки
Останній ідіот або той, хто слідами своїх батьків ледь-ледь іде, проте той, хто не
Задовольняється малим і не жадає ні величі, ні слави, а підкорює Бога своїм виглядом
Бравим, гордим і величним, той має розум здоровий і в його основі лежать інтереси
Держави! Все те, що Господь Сергію послав, він як губка миттю в себе увібрав і в книгу
Святості своє ім'я навіки вписав, але перед Господом на суді з’явившись, скаже там, що
Свої гріхи він сам собі не прощає, тому що чітко знає, що його душу трепетом обійнята,
 Напевне неспроста, а її рани прикривають старі й рвані латки, але вона рветься на волю,
Саме туди, де панує в природі роздолля і зовсім немає неволі! Люди грішать, коли
Лукавлять і душу собі й іншим свідомо труять, але в гріху кого завгодно обвинуватять
І виллють бруду майже повне відро! Хто грішникам допоможе в час такий? Невже
Чернець старий? Тіло цілком душею опанувало, у тягар для душі стало власне тіло!
Його пісня вже не так солодко звучить і не відомо, що його біль колись полегшить?
У нього над головою дме вітер верхівковий, а поруч повітря й вода, горе й нещастя!
Душу щось каламутить, вихор злобливо хмари поруч крутить, напевно, він просто жартує
І над людьми ось таким чином глузує? Чимало поту й праці вклали в Русь відомі усієї
Нації люди, вони наші добродії! Суща дурниця! Будували селища й міста не тільки одні
Добродії, прості люди наживали собі грижу, а очі безсоромні тягли всі, «що бачу»! Це
Біль серцева, вона й миттєва, і нескінченна, а, по-суті, істина вічна! Лихо скоїлося, минуле
Сірим серпанком і попелом раптово покрилося! Мабуть неспроста минуле поглинули тлін
І суєта, а на підмостках сцени залишилася лише одна духовна порожнеча! Ми ж усі
Живемо на одній і тій же землі, але різні вирази чомусь гуляють на кожному чолі!
                -***-
Намагаючись зрозуміти незрозуміле, ти раптом виявиш: хто ворог, а хто твій друг,
Але не відразу осмислиш перелік їхніх колишніх достоїнств і заслуг! Скільки ж бродить
Безумців і наших однодумців навколо? Сходяться всі гріхи й недоліки в одне єдине,
Величезне й неподільне коло! А раптом верх візьме переляк?! Чого вже нам на похвали
Скупитися, і чи треба своїх гріхів заздалегідь соромитися? Земне лоно до гріхів завжди
Відносилось доброзичливо й прихильно, проте буття на людей діє згубно й у Москві,
І в Леворно, тому що воно пеклу подібно, хоча це твердження не безперечно! Гріхи
Несуться до нас із усіх боків в обличчях друзів і колишніх дружин, ми їх черпаємо
Жменями, тобто обома руками, тут, під земними небесами, але коли залишаємося одні,
Тоді з чернецтвом ми немовби споріднені, проте нутро регоче скажено й поводиться
Досить неврівноважено, воно немов би вже давно на петлі підвішене: серед народу
Кружляється, але немає куди на ніч його душі притулиться, немає де на час забитися
І куди б на хвилину від очей бесівських зникнути! Щиросердечний біль нещадний, він
Наші сили усмоктує в себе над міру жадібно, проте нас втішає лише одне, що люди
Голодні завжди залишаються духовно вільними! Сергій пройшов крізь вогонь і воду і все
Це тільки Господу на догоду, але чи в благо воно було простому російському народу?
Він звик страждати і його важко буває студеною порою досконально зрозуміти,
Історія не чекає всіх, хто від Бога на півкроку відстає або слідом за Ним не йде!
Пророки товкмачать, що Бога  неможливо простолюдинам осягнути й зрозуміти,
 Хоча Він для всіх людей відкритий! Він відкриває людям святість і благодать! Їх треба
Безвідмовно всім серцем приймати! З ними жити, звичайно, солодко, але люди бачать
Тільки їхні залишки, суспільство давно вже перебуває в занепаді, а божественні створення
Знаходяться у такому стані, що радості й страждання їх по черзі позбавляють ясної й
Чіткої свідомості! Що ж відбувається з народом? Чому подумки він з Господом-Богом,
Але йде по відрогах і височенних сірих заметах? Всупереч божественному миру він кидає
На підлогу й церковний прапор, і святу ліру, тільки бути б учті, щоб можна було
Веселитися з жиру, а часом люди уподібнюються злим вампірам! Як далі жити? Добро
Або зло простіше простого творити? Мабуть, про Бога на деякий час їм треба забути
І знову почати більше колишнього грішити? Що ж з суспільством має відбутися, щоб
Божі чудеса відкрили людям на істину закриті очі? Думки ці гуляють по білому світові,
Але їхнє торжество на собі не відчуває чомусь божество! Немає в них жалю, я ж сам собі
Постійно різними запитаннями дошкуляю, хоча знаю, що не буде нам прощення! Спереду
Лише довгий шлях, де не можна навіть око на мить зімкнути, щоб трішки здрімнути?
Сергій продовжує допускати, що треба себе подалі від безумців тримати, тільки гідним
Та шановним людям є потреба свою руку подавати й благі діяння завжди заохочувати!
 Ігумен точно знає, що біси нині чергове зло затівають і запобіжні заходи відразу ж
Уживає, а те зло таку справу замутить і таку карусель закрутить, що розум безглуздій
Відразу не зрозуміє, що й до чого прожогом йде! Немає монастирю удачі, адже там
Процвітає життя майже що собаче, буває, поплачеш або ж попащекуєш і відразу пізнаєш,
Що на душі якось стає набагато легше, це всякий у монастирі на дозвіллі на собі
Випробує! Якщо чернець не молодий, йому докучають і холод, і голод! А отут ще
Вершники приносять князівські укази із завзятими тріскучими фразами, а вони не дають
Вільно зітхнути й вникнути в суть! Лопається терпіння безмірне, адже воно не безмежне,
Спокійно спить на Русі тільки дитя маловірне!
                -***-
Коли щось улюблене - воно гарне й подібно казковому диву, саме воно буває будь-яких
Недоліків у нашім розумінні позбавлено, завжди прекрасне й миле й наділене надмірною
Духовною силою! «Дайте ж мені Боже благословення, і я відразу схилю у вівтаря свої
Старі коліна і виявлю неймовірне терпіння, а в душі не залишу місця для збурювання!
Мовчання скріпить печаткою мої уста, а сила святої любові розправить немічні
Плечі! До речі, добромисність і своєчасність скріплюють мовчання й всім гріхам
Для науки пробуджують усвідомлення власного «Я», а воно великий фактор земного
Буття!» Боже благословення додає в душу для горіння сухі березові дровини! Пізнаючи
Й осягаючи суть свого буття, у святу істоту перетворюється кожне «Я»! Плоди знання
Позбавляють свою плоть сердечності й доброти собі ж на кару, адже поруч ворогують
Слов’яни з татарами! Мир, у якому ми все живемо, навряд чи до кінця колись остаточно
Зрозуміємо, недоступний нашому пізнанню він! Наш результат, здається, вирішений!
Адже саме він самим Господом був за сім днів створений, ми ж землю покинемо, коли
Духовно ы фізично помремо й за її межі мовчки і без зайвих сліз підемо! Навіть якщо
В потойбічний мир ретируємося, однаково досконально суть буття не зрозуміємо! Нічого
До кінця не зрозумівши, а від буття безмежно втомившись, проте розумнішими
 Не ставши, почнемо й ми зубрити настільки багатоскладовий небесний статут! Так нічого
Й, не домігшись, і в істину, зрештою, не поглибившись, ми з тихим смутком безвісними
Підемо в піднебесну глушину! Прийдеться божу благодать через муки й страждання
Пекла без сліз і погроз терпляче осягати, адже гріхи свої нам ніколи не перерахувати,
А сторінки прогріху не можна перегорнути назад! Залишається одне: мучитися й
Страждати, але про праведність тільки думати й мріяти! Чому ж наш народ від Віри
Відступився? Невже він серед сімох сосен напередодні заблудився? Його ж прихований
Потенціал ще зовсім не розкрився, у цьому Сергій уже не раз особисто переконався!
Ігумен сидить у своїй світлиці й перевертає за сторінкою сторінку, а між ними миготять
Знайомі й суворі обличчя і виникає питання одне: скільки ж ця трагедія буде тривати?
Знайома картина, але в чому ж Сергія провина, адже його душа й плоть зв'язані ниткою
Єдиною? Невже за бортом лишаються древні святині? Куди ти слідом за Богом не підеш,
Навряд чи на грішній землі спокій для своєї душі знайдеш! Усе, що жеребом нам
Представляється, ніколи й ніким до кінця не досягається, хоча людина постійно
Намагається його знайти, але зло завжди біжить попереду! Людина як скіпа загоряється,
Коли подібне з нею трапляється, однак роки геть ідуть, вони навколо та біля щастя
Бродять, але його там вони не знаходять! Русь неспішно живе й волі боязко чекає, але
Нічого вічного в земному житті немає! Усякий знає, що Диявол людину благодаті
Позбавляє, а чому? Ніхто не знає достеменну відповідь! Немає - так немає! На
Відповідь - «Ні» і суду в суспільстві немає, проте життя триває! Повсякденне життя
На шматки душу Сергію розриває й нічого і нікому воно досі не прощає, хоча всяке в
Цьому тлінному житті буває! Людина трудиться як воша, але її ніхто не ставить ні
В гріш, а мир земний по-своєму красивий і гарний, але що в нього візьмеш, коли в мир
Інший назавжди самотнім підеш? Тільки в хвилини кончини, не заради духовного
Порятунку, душа шукає втіхи, забувши про свої гріхи! Власті строгі, але процвітають
Бандити з великої дороги, а що ж Боги? Честь у народу вороги забрали, та й позбавлення
Теж нерви людям удосталь пошарпали, усюди вимовляється брехня, і святість на корені
Викльовує чорна вороняччя! Холодно й голодно, але за гріхи просять прощення губи
Втомлені, майже синюшно-червоні! Що за житіє таке, адже воно на грані повсякденного
Розбою? Світ не досконалий, як і все він тлінний і до того ж скороминущий! У ньому
Багато ліні й люди відпочивають у її тіні! Від надміру почуттів народу жити неприємно,
От тільки Бог ще зовсім не забутий і його любити ніхто нам не заборонить! Господь
Не остогидне, але Диявол душі хвилює й мучить! Мир щастя загублений, але людина
Довго чекати зовсім не має наміру!Не допомагає щастя недбайливим, людям
Самозакоханим і пихатим, а тим більше легкодухим, злим і надзвичайно обридливим!
Через відсутність терпіння в кожному окремо взятому випадку розходяться думки по суті
Буття і його нещастя! Від дня народження людина боїться темряви, але ніколи вона
Не утомлюється від мирської суєти, хоча у глибині душі боїшся смерті навіть ти, втілення
Духовної чистоти! Вона завжди супроводжує нас і, причаївшись, чекає свою невизначену
Годину! Вона мовчить, вичікує й голосно не ричить, але щораз, коли приходить кончини
Час, нікого не пощадить, пальці розчепірить і нагадає злого вампіра, вона вже готова
Кинути вагоме слово прямо в сиву голову! Ледь почавши жити, ми вмираємо,
Ні до чого тоді погоня за багатством і славою! Душа неймовірно утомилася, а серце
Битися, здається, зовсім перестало! Людина завжди перебуває на роздоріжжі, а тому про
Спокій до самої смерті забудьте! Що ж загальне об’єднує нас всіх? Напевно, це
Перелюбство й повсякденний гріх! Сергій продовжував затверджувати, що не зовнішність
Людині треба прикрашати, а свою душу без роздумів від повсюдної злості треба нам
Очищати! Треба бути не на вид гарним, а норовом - добрим і пригожим і найкраще у всім
Бути тільки на Ісус схожим! Не стоїть язику дозволяти набагато думку свою
Випереджати! Приходить час відкидати злість і сумніви, але виростають нові камені
Спотикання, але, щоб своє буття ні в чому не обтяжувати, треба розкидані камені знову
Й знову докупи збирати!
                -***-
Як наслідок болещей, переживань і мирського лиха на серці Сергія вже видні від
Декількох інфарктів рубцеві сліди! «Кепська справа – лихослів’я, стримуйте свій язик
Особливо під час застілля, тому що саме там для нього виникають особливі умови
Промовляти якісь тиради без довгої передмови! Це рівно сильно, що п'яному на землі
Вечорами валятися і під маревом пришляхового пилу постійно укриватися! Люди
Бачать усе, що зовні, а усередині в нас все набагато гірше, чим зовні є!
Люди бісам продалися й слідом за ним у безодню прожогом подалися!»
Лихо пройшло й прокотилося, поки Русь сама у своїх пороках навіч не переконалася,
А гріх росте й додається, він між добром і злом всяку годину бовтається!
Спереду біжить його сіра тінь, ганятися за нею народу ніколи не лінь, але з кожним днем
Коротшим стає світловий день! Не можна наздогнати власну тінь, навіть перестрибнувши
Через високий тин, а все тому, що думати стало лінь! Гріхів нагромадилося чимало, жити
Нестерпно людям стало! Серце битися вже майже перестало, йому щастя завжди в бутті
Не вистачало! Не встигнеш мить зупинити, дивишся, а вже нічого не залишилося
За душею, щоб праведно життя своє прожити! Життя поводиться як жагуча блудниця,
У ще більші гріхи нас втягти воно прагне! Поволі пестить, а потім прожогом кусає, немов
Дика вовчиця, її ж направляє всемогутня Божа десниця! А нечестиві думки завжди гріхом
Чреваті, за погані діяння люди чекають години розплати! Вони колись будуть на хресті
Разом зі своїми гріхами розп'яті, ми усвідомлюємо, що по великому рахунку винуваті,
Адже ми ж у цьому житті звичайні жовніри чи солдати! Ми ще зелені, хоча скроні
Сідиною оббілені, але добро небесами в розум ще не розміщене, от чому думки навмисно
Ідуть по розпадинах, там істина, здається, нашими прадідами була зненацька загублена!
Люди шепотяться проміж собою, що загублено на роки духовний спокій! Їм зараз і надалі
Напередодні всіх негод і багатьох лих прийшла пора тужливу пісню голосно й хором
Заспівати, щоб розплутати чиюсь мудру мережу! Душі дуже була потрібна мирська
Самотність, виїхати б їй у віддалене селище, де немає навіть натяків на спокусу! Нехай же
Гряде забуття! Адже наше призначення - мовчки нести в маси святу освіту, але буття
Пронеслося, що як самотня і величезна круча, яка стоїть посеред лісу дрімучого! Нікому
Немає справи до того, що з тобою вже скоїлося! Минуле в невідому далечінь спокійно
Понеслось, а там і принадність, і смуток - воєдино злилися і немає колишніх мрій, про їх
Наївні люди забули надовго й всерйоз! Знемагає від хвороб утомлене тіло, а люди
Продовжують будувати свої плани сміло, не знаючи у своїх примхах межі, вони доводять
Божий Дух до страшного гніву! Проходить життя кожна мить, і щогодини смерть до себе
Все ближче наближає нас! Світ улаштований так, що змінити його вже не можна
Ніяк!  От тільки розростається в душі бур'ян - хтось із нас, напевно, дурень! От так!
                -***-
Ми колись природним шляхом до власної смерті прийдемо й назавжди вмремо, хтось
Згадає про нас одним слівцем, а про що? Можливо, просто так, ні про що! Можливо,
Найдеться привід такий, повсякденний і порожній, грішний і не святий, хтось ім'ям своїм
Пожертвує в ім'я давно в небуття збіглої смерті! Людям не вперше зустрічатися
З наклепом, яка лагодить розбій на просторах землі рідної, де повсюдно царює буття
Тривіальне й зовсім вже воно не ідеальне! Ледь помітні повсякденні картини, але не в них
Єдиних видна дещиця щастя, вирощеного на тлі любові й участі у повсякденній боротьбі
Проти вбогості, лиха й нещастя! Ми в цьому житті всього лише неждані гості, прожити
 Безгрішно життя не просто, після нас залишається вщент згнилі кості на старому
Занедбаному сільському цвинтарі! Усе перетвориться в сущий порох, ми щасливі були
Спочатку, коли ж помираємо, то забуваємо про справи, але при житті бажаємо собі добра
Й усіляких благ! З побажанням добра й даху над головою, їжі й здоров'я люди входять
У мир марнослів’я, де без зайвої передумови неспішно творять зло всі люди поголовно!
Непоправних тут немає, але миром править суєта суєт! «О, Боже! На гріх петлю
Накинь, либонь, у грішників з'явиться питання: на що нині гріх схожий і чи можна жити
З ним нарізно? Насамперед грішити кинь!» Одне нерозумне слово і яскравий спалах гріха
Вже буде готовий до баталії й до бою, але не обумовлені дрібні деталі із самим собою,
А також разом з долею й судьбою, щоб почати знову злегка допомагати людям, що
Залишок гріха ще зберегли і праведно ніколи вони навіть колись ще не жили й зло
Повсюдно творили! В очах вираження перемоги й тупого терпіння, зовнішній спокій
Без руху, адже попереду шлях звільнення від пут й оковів поневолення!
                - 6 -
Наші гріхи - тирани, вони в одіянні драному, перебуваючи на останньому видиху, ніколи
Не кинуться перед іконою додолу, тільки війна й полум'я виверне їх з коріннями!
«О, Боже, від жадібності позбав, скупості розум і плоть трохи зменш! Ти мені здоров'я,
Господи, будь ласка, додай!» Хоча й хибне, й помилкове наше буття безстрокове і до того
Саме воно над міру склочне, однаково від нього йти достроково ти не поспішай, краще
Щиросердечний біль в грудях заглуши і поживи лише на одні нулі, а по-російському
Просто на маленькі гроші! Ні до чого народу великі бариші! Тільки нам потрібні
Прожитого життя ночі й дні! Що було, те й буде! Господь на Страшному Суді нічого
Не забуде! Якщо треба, то до вічного ув’язнення засудить! По-іншому там не буде! Сергій
Шкодує про загублену з роками ідею і не знає, що йому робити з нею: жати або сіяти,
Молотити або віяти? Він читає розпливчасті рядки в причтах самотнього й дуже далекого
Соломона і нічого не чутно крім горя й стогону, нічого безвісного там зовсім немає, адже
Усюди видно лише одну метушню, усе-суєта, а на душі панують тільки біль і порожнеча!
Немає пам'яті про життя колишнє, гарне й безбережне, не суєтне, а гарне й ніжне!
Міркуючи строго, багато хто робив кар'єру на ім'ї Господа-Бога, тільки воістину шкода,
Що після радості в душу споконвічно приходить сум, цінуйте Христа одного, адже Він
Посланник Бога самого! Бог сіяє проросле насіння, давати сходи воно буде давати через
Деякий час і от на плечі Бога давить тяжкий тягар: що за часи – не ті сходи дає проросле
Насіння?! Що ж ховається за колишньою божественною величчю, у яку всі ми пальцями
Тисячократно тикаємо? Невже воно зникає безповоротно? Сергію багато чого нині
Не зрозуміло, минуле виглядає мрячно й навіть порою дивно! Хоча Писання не безплідно,
Воно дає сходи в душі народної! Воно в чудових надрах таїться, немов проросла
У світлиці іноземна пшениця, виростаючи з тьми дрімучої, терпкої й колючої, вона уповає
Теж на самотній випадок, щоб висловити свій протест! Час усякої речі бути під небом і
Там живитися насущним хлібом, час народжуватися й час умирати, час убивати
І час всі пороки й виразки лікувати; час будувати й час руйнувати, час плакати й час
Танцювати, час розкидати камені, всупереч чужому й осоружному погляду, але
З'являється прагнення знову збирати розкидані з нахабністю камені, при повному русі й
Надлишку роз'єднаного терпіння прилучається до потуг митей, що стрімко йдуть
В небилицю! Час зрозуміти, що є мить, яку ти сам особисто збагнув і осяг, коли турботи
Вічні, такі нескінченні, як і справи серцеві, адже треба любити, цілувати й обіймати,
А потім прожогом любов заперечувати, але навіть звідти навряд чи ти побачиш
Скороминуще чудо! Час несеться по невідомим літописам, дивишся, а його вже не стало!
Час шукати й час втрачати, час кидати й час оберігати; час роздирати й час воєдино
Шматки зшивати; час говорити й час мовчати, час ненавидіти й час любити, час
Умирати й час повнокровно жити, в ім'я його все можна в цьому світі забути! Час миру
Й час війні, але Святому Духу люди раді подвійно!Настав час, щоб на мить зупинитися
На цьому місці й задуматися про достоїнство й честь!
                -***-
Нелегка доля, немов важенний і повновагий дрюк, теж несе на далеку чужину молоду
Діву і юного чоловіка, увергаючи їх у стромовину місць і звісток, там їх вже точно
Перехрестять або ж стратять на безвісному місці без слави й честі! Померкне боже світло,
Коли їх смерті продадуть за жменю обвітрених монет! Їх поведуть за повноводний Дунай,
Де страсті проллються через край! Вороги позбавлять їх достоїнства людського й
Не залишать у душі почуття святого! Його татари роздавили посередині пришляхового
Пилу! Серцю й розуму треба буде пройти через Содом і метушню! Терпіти їм зло довго
Ще доводиться, аж поки у них терпець не обірветься, а зло в тих краях, здається, ніколи
Не переведеться! Батогами посмуговані груди й обличчя кирпаті й довгоносі, а ноги
Затоптані кінськими підковами й не чутно там Боже слово! Народ дивиться байдуже
На бранців перекірливих і неслухняних, але при нагадуванні про Творця сіра маса відразу
Міняється в лиці! Бредуть по полю тіні бліді, що згадують про останню обідню, немов
У сизому серпанку йдуть, спотикаючись люди-невидимки! Вони втрачають останні сили,
І стають на краю бездонної могили, їх вабить воля й привільне роздолля, але по-іншому
Розсудила людська доля! Люди й понині, не знають, де їх чекає остання журба, але вірять
У свої святині! Очі чорні зрять на височіні гірські, ореолом рабства облямовані, у вселеної
Великої людина самотня разом із власною душею! Адже прапор Вітчизни міражами
Закритий, але він погляди всіх рабів до себе вабить! На жаль! Чи не рано ховаєте нас Ви?
Ще чимало раз Господь від лих позбавить нас! Колишніх чеснот рахунок у їхніх грішних
Душах з колишньою силою знаходиться й ще живе, лише іноді перед грозою невільничі
Очі наповняться крупною сльозою, але дощ проходить іншою стороною, а новий день
Настає, а все це достеменно означає,  що нова біда вже не за горами, а поруч з нами!
Татари не поспішають на милість Богові своїх невільників залишати, а ті продовжують
Голодувати, їм немає кому шматка хліба й кружку води подати! Вовчий рід давно слов'ян,
Який уже рік, що є сили гнітить! Ворог проклятий гріхами небо закоптив і всіх бранців
Майже вже на смерть забив! Незабаром обоз дійде до чергового, що поріс терном
Косогору, непомітно відкривається серпанок досвітня, ледь-ледь здалека помітна, люди
Відразу згадують, що фортуна їхніми долями грає, а надворі вже світає! Чимало
Поневірянь, горя й страждань у країні несказанній, дикій й дивній невільники зустрінуть,
Але привітності там вони ніколи не помітять! У них кидають каменями й висохлими
Коріннями, але дні проходять за днями, проте краї притираються із краями, а ворог
У невільниках не бачить тяжкий тягар, він притерпівся із цим болісним вантажем! Татари
Щось тихо говорять, видно, що обережно йде їхній загін, адже на злодіях шапки горять!
Ворог знітився, він до програшів ще, здається, не звик! Якби доля людей не примушувала
Так, отоді зникли б з обличчя землі всі мирські скарги, а гори й пагорби озолотилися
Напередодні холодної зими, навіть у чужій стороні вони цілком нагадують про свою
Країну, очі причаровують та ноги по ночах приморожують, але мороз дарма тому, хто
Вкритий дорогим сукном! Все тече як треба, тільки спогаду для душі й радість, і відрада!
                -***-
Багатство, збираючи, ми життя тим  часом швидко втрачаємо і цього навіть не помічаємо,
Проте однаково завжди збудеться тільки одне і мені не байдуже в якому напрямі воно
Піде, адже Господь усіх нас голими призве в останній і скорботний час туди, звідки, як
Не крути немає вороття! Різне мають значення: очікування смерті і її наближення!
Під землею люди проміж собою рівні, незалежно від того чи багаті вони, чи бідні!
«Вірував я, тому й заговорив, і я змирився вельми. І сказав я в нестямі моїй: «Кожна
 Людина говорить неправду!» Що віддам Господеві за все, що Він воздав мені? Чашу
 Спасення прийму й ім’я Господнє призву. Молитви мої Господеві воздам перед усіма
Людьми Його. Чесна перед Господом смерть преподобних Його. О Господи, я раб Твій,
Я раб Твій і син рабині Твоєї. Ти розірвав кайдани мої. Тобі принесу жертву хваління й
Ім’я Господнє призову. Молитви мої Господеві воздам перед усіма людьми Його.
У дворах дому Господнього, посеред тебе, Єрусалиме. Слава Отцю, і Сину, і Святому
 Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Алілуя, алілуя, алілуя. Слава Тобі, Боже.
 Алілуя, алілуя, алілуя. Слава тобі, Боже. Алілуя, алілуя, алілуя. Слава тобі, Боже».
                /Псалом Давида, 115/
Перед хворобами й смертю не зачищені ми, проте ці миті не особливо жахливі і страшні,
Ми всі нещасні й тільки Господові наші душі підначальні! По Фрейдові: людина раб своїх
Пристрастей, вона впадає у віще марення все більше і більше, адже усякий
Незадоволений власною судьбою, а кров хльоскає потужнім струменем і палить вогнем!
Все свідоме життя прожите в опалі, від нього старі люди до болю утомилися і ледь
На землі від немочі не впали, але вони вже сидять на останньому привалі! У дні
Благополуччя при кожному зручному випадку людина себе страстями замучить, але
Захищатиме блага свої до останньої митті, розмахуючи перед обличчям ворогів
Слов'янським прапором, але голова додолу майже упала, перш ніж сонце ще не встало!
От до чого доводить відкрите навстіж забрало, невже життя треба починати спочатку?!
Пихатість і честь у людини є, але не рятують вони, коли їй нема чого пити і їсти, і отоді
Загине той, хто спокою душі ніколи не дає, проте сам долю за чуба в формі грубій
Силоміць бере і тільки Боже слово звучить у тьмі невибагливо, але суворо, але ніколи
Не вірте, коли Вас запевнятимуть у власній смерті, адже вона ще сама до кінця
Не зрозуміла, наскільки близько хвороба до вас підійшла! Ось-ось померхне перед очами
Боже світло, але давним-давно в душі притулку для іронії долі немає! Віддаються нам
Борги сторицею, вони розкриваються сторінка за сторінкою і цьому багатостраждальному
Краю! По боргах не платимо ми сповна, але чаша життя горя й смути до країв повна,
Збоку могильна яма, а до ешафота треба йти тільки прямо! У всіх доля та сама,
Грішать на землі навіть люди святі! Один Господь завжди стоїть на стражі наших
Інтересів, рятуючи плоть від потужного стресу!
                -***-
Я ж молюся й Богові прилюдно клянуся, а потім на дозвіллі поволі каюся і жаліюся,
От тільки в повсякденному житті рідко до Нього звертаюся, напевно, соромлюся! Нині
Йому одному у всіх гріхах повинюсь, досить часто я Богові нині молюся, хоча як бджілка
Всі роки без  відпочинку труджуся, часом самого себе соромлюся, тому що беру на себе
Високі зобов’язання, проте натхнення покидає життя буремне! Адже під моїми погана
Дорога, вона навіть гірше аніж тогорічна стерня, а по неї нам треба ходити кожного дня!
Доктор зобов'язаний таємницю зберігати й щиросердечні страждання хворому полегшити,
 Треба біль викорінити дощенту, але всьому є межа, він вихром над країною пролетів
І своїм крилом дуже багатьох людей зачепив! Він назавжди роздавив величезну брилу
З холодного льоду! Застосовуючи лікарське мистецтво й приводячи пацієнтів з коми
В почуття, витягаючи з душі камені, у великому прагненні встати ближче до входу
Блакитного небозводу, але доля плоть на частини розірвала, а сльозам немає ні числа,
 Ні краю і кого я не запитаю: за якими правилами буття я особисто граю, коли руку
На пульсі життя тримаю? Мені ніхто не відповідає!
«Господи, почуй молитву мою, зглянься на моління моє в істині Твоїй, вислухай мене
У правді Твоїй. І не входь у суд з рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто
 З живих. Бо ворог переслідує душу мою, втоптав у землю життя моє, посадив мене
 У темряву, як давно померлих. І впав у мені дух мій, стривожилося у мені серце моє.
 Я згадую дні давні, розмірковую про усі діла Твої і в творенні рук Твоїх повчаюся.
До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою. Скоро почуй
Мене , Господи, згасає дух мій. Не відверни лиця твого від мене, бо уподібнюся тим,
 Що сходять у могилу. Дай мені зрання відчути милість Твою, бо на Тебе уповаю.
Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою. Забери мене
Від ворогів моїх, Господи, до Тебе вдаюся, навчи творити волю Твою, бо Ти єси Бог
Мій. Дух Твій Благий наставить мене на землю правди; імені Твого заради, Господи,
 Оживи мене правдою Твоєю. Виведи з печалі душу мою і милістю Твоєю знищ ворогів
 Моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є. Почуй мене, Господи, у правді
Твоїй і не входь у суд з рабом Твоїм. Дух Твій Благий наставить мене на землю правди.
 Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Алілуя, алілуя, алілуя, слава Тобі, Боже».
                /Псалом – 142/
                -***-
Людина вподібнюється худобі, несамовито любить і морок, і суєту, часто ввергає себе
В непроглядну порожнечу, і відразу породжує духовну й безповоротну вбогість! Тим
Більше, що кожний дяк будь-яку істину прожогом переінакшить, а в церкви божої треба
Бути досить і досить обережним, адже негоже розуму людському життя перетворювати
В непристойний жарт! Скільки не страждай, але про Господа ніколи не забувай! Ми
Ніщо в порівнянні з Ним: розуму не густо – у голові порожньо, а думки, що почивали
В тілі, давно вже пристрасті  з реп’яхами з'їли й занурили їх у холодній купелі без потреби
 І без мети, а мир чудес давно з огляду душі зник! Від життя немає ніякої користі, там
Одні негоди, та й годі, а лиха там стільки?! Воно не схожа на малу голку, розміром
Із сажень! Мить істини для людей не настільки вже важлива, найчастіше людина буттям
Буває сильно збентежена, навіть якщо вона і смілива, і відважний! Навіть якщо цей
Чоловік не дурень, однаково неадекватно реагує на будь-яку дрібницю і не перевиховати
Його не можна ніяк! Він зопалу рубає сокирищем прямо із плеча! Живи й тріумфуй,
Веселися й життю радій, але знай і ніколи не забувай, що попереду на тебе чекає
Поцілунок ненависної смерті, адже вона - результат земної круговерті! У людей бідних
І злиденних не менше звичок шкідливих, чим у кишенях грошей мідних, проте всю ніч
Безперервно смуток спокою душі не дає, він буде виляти й петляти, зміїтися й вигинатися,
 А потім до небес на дозвіллі поволі прагнути, але мало бажати, треба птицю щастя двома
Руками на небі спіймати! Адже доля напружуючись поволі, котиться пошепки долілиць,
А там же височенний карниз і є одна дорога – тільки вниз! Перевалюючись, вона щораз
Зупиняється біля старої берези, щоб витерти свої сріблисті сльози, як симптоми
Наростаючої погрози! Ремствуй, не ремствуй на своє життя - все зло повинне закінчитися
До літа! Так що беремося за розум і творимо добрі справи для своєї держави! Вперед
треба дивитися, щоб на краю життя миттєво не зупинитися! Перш ніж умерти смерть
Гідно в рідній домівці зустрінь, хватить себе корити й чолом об землю бити, не варто
Стільки часу з собою сперечатися й переінакшувати розмови, придбання і втрати! Настав
Час простити тих, хто святість зберегти не зміг й ворогів попередити про те, що у них
Старий трюк уже не пройде! Як пити дати, прийде час карати і торжествувати, щоб надалі
Будь-який супостат не став Русі загрожувати, адже ми звикли бунтувати і під свої мрії
Надійні основи підводити! Треба б простити навіть тих, хто хоче сповідати гріх на очах
У всіх, хоча кожен гріх створений не тільки для мирських утіх! Уже краще б Господь
Наші душу поберіг або приховав в острог усіх, хто духовно занедужав і влігся поперек
Шляху і замість заходу лобом ліг в напрямку Сходу і тому спутав праведну дорогу
З диявольським шляхом! А потім пронісся по пороші і забув про манери хороші, і прямо
З ходу занурився в проруб, щоб освіжити грішну плоть і от холодіє душа, а в кармані
Не залишилося нічого від великого баришу, тобто прибутку! Не дати, не взяти, проте
Душа стогне і плаче, а це означає, що життя саме всі негаразди колись подолає, але ніхто
Заздалегідь не знає: хто злодій, а хто страшенний тать? Кого попереджати? Нам
Духівники не пояснюють: яким чином вони існують і живуть і які німфи їхні душі
Живлять і разом з ними сплять, а опісля їхні думки на святість благословляють і над всіма
Парафіянами піднімають?!
                -***-
-«О, Господи, зрозумій нас, зрозумій! Наш біль і гіркоту вгамуй, але настрій нікому
Не псуй! Вилити свій біль на папері дозволь, а із грішної душі нерозкаяні гріхи звільни!
Душу роздирає дикий плач, немов би струни рве пристарілий і немічний скрипаль!
На жаль, тут я гість недовговічний, який затримався на станції подорожної, щоб
 Дивитися правді в лоб без рахунку разів, адже немає остаточного бажання знову
Поринати в океан пристрастей і бажань, адже я не донжуан і не перелесник, який
 Сходу бреше простому народу про свою нахабність і вроду! Не нескінчена мить життя,
Адже це ще все, чого людина вже досягла! Повинен всякий: і священик, і дяк пояснювати
Стовковиську будь-яку дрібницю - інакше не можна ніяк, а то можна опуститися дуже
Низько!»
                - 7 -
Несеться скрипливий обоз через скрипливий дерев'яний міст,  ніхто не хоче дивитися
Вниз, адже бурхлива річка тече! Вона вирує і клекоче, немовби лісові біси регочуть, а той
Обоз щось у столицю ще вчора привіз, чи то пшеницю, чи то море червоних троянд,
Але візник пішов на віддалений цвинтар! Він був ще зовсім молодим і на вид - напрочуд
Простий, але щирий у відношеннях з людьми, особливо з простими мирянами, які аж
До самих небес піднімали руки, щоб боги собі залишили їхні поневіряння і муки! Про
Його простоту говорила вбогість і порожнеча в худому животі! Він прийшов до батька й
До матері без їжі й без скатертини, напередодні  він довго молився на старій паперті,
А потім довго спав узаперті, поки його розбудили хазяйські діти рано ранком на світанку!
Він мудрий і відважний, гарний собою й плечі в сажень, проте він знає місце своє, за чужу
Межу не ввійшов, а влетів: сильно побачитися із рідним братом давно вже хотів! Сергій
Небезпекою знехтував, адже він не для того сотні верст подолав, щоб його рідний брат
Так довго зустрічі чекав! Від бажання і охоти майже зотлів, він прийшов до святих місць,
Щоб саме там святість і благодать текли по утомленим від немочі вустам! На згадку
Юності минулої, що вже давно в далекої минувшині назавжди по вуха загрузла, але з чола
Усмішка зійшла, проте вона поволі в безвісність ледь-ледь не вислизнула, часом
Позолочена з’явилася червоточина в середині душі і почуття зовсім інші - невидимої
Зі щілини замкової зненацька з’явилися, а вони подібні до води проточної! Вітер східний
Потріпає наше життя і перетворить його в жмути, увергаючи у випробування напередодні
Весняного купання в ополонці сніжної, коли крок недбалий і людина ласкава і ніжна
Перетвориться з молодого парубійка у звичайну синю льодинку! Він звик долу
У світлиці вже давно не метена й вона навіть нефарбована, але на столі стоїть капуста
Квашена, а в святому кутку висить на цвяху велика ікона,  що золотом була прикрашена!
Звучать гусла дзвінкі, їхні звуки пропускають вікна тонкі! Не в наказі ж Сергію сидіти й
Над паперами цілодобово длубатися, йому б хорали в храмах співати, а це теж потрібно
Вміти справно робити! Не бричку ж ченцеві на своїх плечах возити, якщо йому не можна
Красивий дівок ночами до ранку любити, він може тільки по воду ходити й рибу в озері
По вечорах ловити! Дивно виглядають його серцеві рани, вони вперто тягнуть душу
В бездонну яму! А дощ все ллє й ллє, він спокою нікому не дає, але поруч гусляр втішно
Співає і голос той від душі, здається, давно вже йде! Удалині пекло вогневе, а неподалік
Маєток батьківський стоїть, там залишилося селян тільки двоє, час нині такий, грізний й
Роздратований, адже він стоїть на грані грабежу й розбою! «О, Боже, якщо Ти не спиш,
Мої молитви, будь ласка, почуй! Боляче нутру й увечері, і ранком, колись, напевне, і я
Помру, залишу мішуру другорядну у вселеної великій і нетлінної, щоб у житті
Повсякденному покволом святість протоптала собі нову доріжку!» Без гуркоту й
Зайвого шуму мучить молодого ігумена чергова нав'язлива дума: невже Господь
Не бачить, як наш народ страждає і плаче і що татарин будь-яку людину може на своїй
Землі скривдити кожної хвилини? Спогади, як  сухі суки, а їхні величезні купи лежать
Повсюди й вони темніші аніж хмари грозові і їх важко зібрати докупи, вилазить назовні
Крізь тепло, холод і холоднечу якась розбещена малеча! Невже йому знову сниться,
Що дивовижний сон колись здійсниться й у яву поволі він все-таки втілиться? Свідомість
У рожевому тумані, вона давно вже перебуває в животінні, їй й похмуро, і нерадісно, а все
Від того, що святість виходить з моди! Адже в житті мирському, немов у існуванні
Собачому, одноманітному і непоказному, адже там нічого вже не можна переінакшити!
Сніги й зливи йдуть майже що безупинно, Батьківщина палахкоче в чаду і в  диму,
Особливо це видно взимку, але, незважаючи на все, відвага нині особливо потрібна
Не тільки йому одному! Невже зло може жити нескінченно й тривати цілу вічність?
Не знаю й не відаю! Час прийде - поздоровлю всіх із черговий перемогою! Сестри й
Брати, як Вас перегукувати, як Вас мені нині кликати, що серед лісу знайти? Честь по
Честі зірки тихо проходжуються по темному піднебессю, немов душі заново воскреслі!
                -***-
Ніхто не є лицарем по народженню, ними стають завдяки своєму розумінню, адже
Від точки зору багато що залежить і якщо честь душу бентежить, це означає,
 Що людина свій острах сама подолає, якщо цього сама побажає – інакше не буває!
Будь, вдячний долі за своє нове народження і не проявляй норовистість і непокору, тільки
Тоді ти піднімешся на височенну гору! Проте мова ось про що йде: люди ще не готові
Усмоктувати в себе кожне Боже слово, бігти б треба, але куди? З людської череди піти,
Але немає куди свого воза на собі тягти, адже відрізані вільні шляхи і, як завжди, заважає
Думка одна: чи є в цьому зміст і раціональне зерно? Ось воно що!
                -***-
У ті часи не було картечі, мечами тоді наносилися тяжкі каліцтва! Сергій у зародків Волги
Безмовно вже довго стоїть й весь його замислений вид про його божественність народу
Відразу ж говорить, а в його серці молитва, що сили звучить, поруч із плакучою вербою
Він знаходить нові крила й казку робить бувальщиною! Забуваючи про тепло й холод, він
Живе в нестатку й голоді, в обителі суму й розпачу гріхи його набагато різкіше стали
Виднішими! Адже вони руки підняли догори, щоб всі чвари не згасли, а пристрасті
Вгамувались, хоча подумки їх обожнюють всі мужики і навіть місцеві байстрюки
І ті збираються як можна ближче до гріха підійти, щоб в ньому щось тайне розгледіти!
Розумом скільки не розкидай і скільки не прикидай, однаково до кінця не зрозумієш,
Де грішне, а де смішне! Зрозуміти б життя суть, відтоді коли-небудь серед холодної ночі
Ширше розкриються заплакані очі! У тривозі мирської суєти вони побачать знайомі риси
Безпристрасної надії, адже вона, як і колись, не міняє кольори свого власного одягу! Її
Вуста продовжують шепотіти: настав час випробувати божу благодать, з Богом живи і
Його ніколи не гніви, нікого не осуди і святим хоча б коротку мить один серед живих
Побудь, тому що твій побут в цю мить визиває різнобарвні почуття і все життя йде під
Уклін, немов би ти не боже дитя! Поруч із тобою буде суть! Віра - істини ріка, а вона
Повноводна й глибока й тече до нас ця премудрість здалеку, але поки що кинь жити
На «абияк» і бути із совістю нарізно й не махати руками, тобі одному не впоратися
З величезними міхурами, що пливуть під голубими небесами! Залишається одне: або
Вірити або жити, або молитися або грішити, але краще Творця постійно любити
Й надалі в безвір'ї не жити! Почекайте, нехай ще ченці послужать у синкліті, нехай
Знають нащадки, що лід тонкий тріскотить досить голосно! Сергій блукачем почуває себе
Вже давно і йому не однаково, що не в країну великих світил Господь святого чоловіка
Оселив, але страх Бог у душу все-таки вселив і воєдино дух і плоть, нарешті, об'єднав,
Щоб  Сергій миттєво не досяг у єдину мить всіх творчих вершин! О, Боже мій! Результат
Останній лежить перед Тобою, від нього віє синявою! Година блаженний, година сумний,
Проте людина розумна завжди терни подолає і  істину здалеку впізнає! Хто ж у цьому
Світі крайній, особливо у мить прощальну? Біля ікони чудотворної ігумен молиться
Завзято про Вітчизну нашу, яка в рабстві зав'язнула і ледь-ледь не втонула, його привиддя
Величні схопили своєю рукою кощавою прямо за глотку й на дистанції короткої нині
Ворог намагається опоганити її святині! А по горах і низам погань літає подібно
Розлютованим бджолам, але вогонь волі ще не потух, він відразу й раптом переборов
Сумний переляк і зник страх! У цьому застава удачі, тим більше, що суспільство вже
Не вболіває, як колись, і не плаче, і навіть не скиглить по-собачі, але це нічого ще
Не означає! У ті далекі часи інша мелодія простим людям була потрібна, адже йшла війна,
 А там те йде ворожнеча, хтось стріли метає і  у страху цілий народ залюбки тримає! Гірко
Сергію стало: надії на порятунок від рабства мало, вона змішалася з юрбою й саме собою
З волі хвиль пливе дірявий човен! Горе зле несе в безодню й минуле, і пройдешнє, а все
Інше в іншому виді з’явилося і диво не забарилося! Земля відразу затремтіла! Їй кривдно
Й навіть соромно, що святості зовсім поблизу не видно!
                -***-
Пишу своє створіння не через страх, хоча знаю, що все на землі відбулося з попелу й
Пороху, попереду ешафот зцілення, нехай хоча б він розвіє по вітру всі поточні сумніви!
Я ще не спростував, що, як і все прагну на самий верх, адже звідки Господь бісів
У безодню повалив! Нас веде по життю гріх, він один для всіх! Ще ніхто цю думку
Не спростував! Я так і знав, що в  западню попав!
                -***-
 Щоб чогось у житті досягти, треба істини Господні розумом збагнути, до того ж
Гнучкий розум теж потрібний, ним треба майстерно володіти, над собою постійно
Працювати й книги безперервно читати, страсті й плоть треба в чистоті містити і від
Бруду свою плоть у студеній воді днем й ніччю обмивати, щоб весь розбрат в душі
Подолати! З ідеями такими треба розмовляти зовсім з людьми другими, майже що
Святими, а як же нам бути з лиховодами своїми? Вони всі разом стали раптово знаряддям
Бесівської помсти! Наша ціль недосяжна, але ясна, від неї залежить ціла країна, хочеться,
Щоб чистим залишався її погляд сяючий і променистий! Сергію відкрилася таємниця
Одна, здається, країна давно вже невиліковно хвора і тому вона така слабка, адже її
Хворість з першого погляду страшна, хоча як і раніше душа її ласкава й ніжна! Під
Ревіння і свист обпадає осінній пожовтілий від часу лист, адже надворі листопад і треба
 Князям второпати, що й куди на своїх плечах нести, щоб людський погляд від біди
Миттєво відволікти, адже народ поводить себе як егоїст чи альтруїст: він не прудкий, як
Виявилося, оптиміст! Набакир одягнена на ньому шапка, його ж ніхто не бачить в упор
Доти, поки ганьба затемнення не звільнить всі слов'янські поселення від поневолення!
Сергій чує плач сопілки, адже вона стогне й реве, проте те дійство насправді не
Проходить, а поширюється  за пагорби і хмари, адже люди майже немічними стали!
Добре, що не отупіли і не загубили свої белі крила, проте там проходить дійство дуже
Непросте: сутінок ночі народ до себе вабить, але він людей зненацька на місці не застає,
Сильний грім потрясає піднебесся навкруги, забуваючи про одне - Батьківщину свою!
А поруч Пекло кипляче, що народу рабством  загрожує і спокою йому постійно не дає
У момент справжній, проте воля от-от повинна підійти, адже вона вже давно в дорозі!
А хвиля подій загрожує Русь дощенту розорити, вона марніє, тому що волею в глибинці
Навіть не пахне, а держава вигорає і чахне! А як же бути? Де ж та перлова нитка, яку ще
Нам треба заново замінити, щоб спокійніше на білому світі стало людям жити?! Летять
Слова переривчасті й чути розмови уривчасті, вони, напевно, стали ще більш
Забобонними і навіть дещиця безвір'я не живить Віру росою вечернею, але порив страстей
Могутній, навіть волі потужний промінь, гарячий і колючий, продирається крізь ліс
Дрімучий, адже у ньому є той єдиний ключ, яким можна скарб відкрити і всі примари
Життя миттєво припинити, коли навіть на час не забуваються повітряні устремління,
Хоча вони на тлі тернів уже нагадують і залізо, і кремній! Суєта ця переплітається у святі
Мощі темряви й світла, щоб не загинула зелена планета, де непроглядна мерзенна тьма
Зводить весь народ з розуму! Скільки ж треба розуму, щоб навіки зникла приворожена
Тьма? Які символи для свого буття підібрати, щоб себе нічим надалі не спокушати?
О, Господи,  Ти Надію, Віру й Любов на століття русинам подаруй, але дарчих поцілунків
Від них надалі не чекай! Вони в маренні долають чергову високу гряду, напевно, скоро
Опам'ятаються в Аду, де разом з усіма розділить страшне лихо! От тільки нечестиве зло їх
Наскрізь уже, здається, зовсім пропалило і пропекло! Ну, і що ж? Сонце не завжди
Повертається убік одних вельмож, нехай навіть тлін вони одержить замість рабство й
Багаторічного полону! Наша доля написана на наших долонях! На землі все минуще,
Тільки одне сьогодення, примару волі до себе мане, воно виходить за межі земного буття,
Адже ним управляє Всевишній судія! А нам вигода яка від опустошення душі і плоті?
                -***-
Зробивши лише одне зло, у Пекло попадаєш однаково, а там уже давно в багряному заході
Палає первозданне зерно, Богові на догоду нашому розуму не дано суперничати
Із природою! Лавр такий все життя супроводжує рід людський, знаючи, що є на світі біль
Людська, диявол страстям завжди потурає і їх підганяє до здійснення безглуздого гріха,
На верх спливає й дріб'язок, і лушпайка! Жити б подалі від гріха, так ні - кожен хоче
Кінець життя провести в багні, немає нині в душі країни жодної святині – всім
Хочеться ближче  бути до журби, щоб відчути себе чоловіком! Живи й не займайся
Дурницями і не лад кар'єру на крові! Ти небеса віддяч, а Сергія візьми собі в поводирі!
Довкола нього вже мечуться невірні тіні, а крила ростуть із силою неймовірною у міражів
І приведень! Виникають сльози і якісь непорядні пози, вони відразу ж встають на коліна й
Миттєво просять в ієромонаха благословення дієвого! Зовні хмурі й прихмарні, як бійці
Кулачні, а усередині прозорі вони височіють у балці всіма й звідусіль гнані! Хоча
Приносять холод і свіжість і зміняють смердючу ядуху, проте народ же простодушний
Між іншим не стає згодом слухнянішим, адже йому життя це уже остогиділо, як гірке
Вино! Ось до чого мирське буття наші примари довело! Народ жадав і довго миті
Втішання чекав, поки чоло не розбив об тисячолітній граніт! Думки заважають
У височінь спритно підніматися, а потім знову на мул річковий спускатися, їм хочеться
В інший світ умчатися й там, нарешті, відбутися, щоб істини домогтися, а вже потім
Удосталь повеселитися ! А зірки алмазні відкидають ці розмови безглузді й думки брудні,
Які терзають голову  всякчас, але всі зусилля, здається, затрачені дарма! Мабуть, Сергій
Теж прагнув до високого ідеалу і не знав між, поки батьківський перстень не зняли  прості
Мужики з його правої руки, але спочатку йому ангели ні в чому в ту мить не допомагали,
Адже його біси в той час спокушали?! Він і понині чекаючи своєї зірки-богині, але саме
Зараз, у цю похмуру годину, його запал майже зовсім згас, його небозвід уже от-от
До себе в утробу назавжди забере і до своїх пенатів силоміць поведе! Сподівайся й чекай,
Поки серце б'ється й плаче несамовито у кволих грудях, адже попереду розлука, а далі
Тиша без єдиного звуку! Не життя, а мука! Молитвою Господа віддяч, а своєю
Слухняністю саме Його ти нагороди! Якщо істину знайдеш і її суть досконально
Зрозумієш, спокій і щастя миттєво знайдеш! Господь думає про одне, як би зло
Не торкнулося тебе своїм крилом! Не думай про минувшину, живи і слушний момент
 Піджидай, знай міру і край своїм гріхам, що опісля не було соромно нам за вчинки твої!
 Любі друзі мої, адже всі ми з Вами не святі, ось чому мені буває соромно самому
За своїми вчинками спостерігати, але чомусь я продовжую їх до останньої митті
Захищати?! Сніг під ногами ледь-ледь хрумтить, а поруч тетерев кепсько свистить!
Попереду ряд нових випробувань, а на прощання гряде умирання, позаду успіх і зрада,
А перед цим маячив другосортний гріх, він по мимо волі роздувається, але його ніхто
Чомусь не лякається, таке рідко з ним трапляється, найчастіше він як звір кусається!
Ось-ось упаде на голову білий сніг, а час сповільнює свій розбіг, не встигши народитися,
Волосся починає відразу сріблитися! Усяке зло спокоєм лікується, от тільки людству
Постійно ввижається не святе розп'яття, а загальний проклін! Треба вставати нам
  З колін і тримати хрест над головою і йти з ним як з великою булавою слідом
За гідністю людською!
                -***-
Мудрим людям не треба багато золота й хліба: у них у думках є величезна потреба,
Дай Боже, щоб над  їх головою було тільки небо блакитне! Роки волосся красять у білий
Колір, його в природі не існує, але чого не зробиш для людей навіть супротив волі своєї!
Серед буденних теренів почуває Сергій себе кепсько, особливо в годину вечірню!
По примсі небес на землі відбувається прогрес, досить примітивний процес, але народ
Уже котрий рік виявляє цікавість до того, що породжує біс!
                -***-
Перед ликом Бога Сергій у здивуванні великому завмирає і спокійно й гідно міркує,
А жереб буття його додолу що сили кожного дня кидає: то догори піднімає, то знову
На підлогу з висоти опускає! Він нагадує, що смерть його ченців уже давно чекає й цим
Ігумена докоряє, проте смерть розумних від дурнів не відрізняє, вона  людей до землі
Пригинає! Людина готова в ангела перетворитися, хоча в його душі тільки бог знає, що
Гніздиться! Там турбот багато, але одна надія на Господа-Бога! У кожного життя 
Колись вичерпується до кінця, і всякий свій шлях на землі в той час кінчає!
Виключень ніколи не буває! Вона в покривалі білому не виглядає сторопілою, без
Белькоту й трепету під хмарами свинцевими смерть грається дошками дубовими!
Загробний мир не дуже солодкий, він таїть у собі безліч загадок, але у всьому земному
Панує давно встановлений Богом порядок! Колись гримне сильний грім і смерть
Увірветься в рідну домівку, і пролунає заупокійний псалом, а люди закриють дзеркала
І припинять недороблені справи, а смерть уже на всіх свою тугу навела, проте не зняла
Напругу! Свіча погашена, немає колишньої віддушини, лампада задута й заспокоїлася
Навіки журба і смута! Смерть одна кожному з нас дана, вона немов би перша дружина,
Що сили, репетує темної вночі: «Згинь і пропади! Уже дух прихопило в грудях, там
Нібито сторчить величезний цвях!» По Божій волі доводиться терпіти знущання таке,
Зі зброї тільки хрест під рукою й от ранньою зорею людина назавжди розстається
З таємної фантазією, проте приходить вона, коли життя вже майже завершене! У певну
Годину доля натискає на останній дзвінок, підносячи нам усім черговий урок! Година
Кончини, здається, недалека!
                -***-
Багато чого в житті земному пройшло мимо Сергія краєм, його щастя позбавляли мирські
Пристрасті, адже день кожний його мучила духовна спрага, проте горе, зло й лихо чомусь
Його одного супроводжують завжди, хоча він про смерть не думає майже ніколи, але
Поруч із ним та думка завжди! А хор німих планет на небесах малює Сергіїв портрет,
Його бачать ченці своїми очами під блакитними небесами і чують вухами як з роками,
Щось усередині затріпотіло, і вже миготить біле покривало, воно вже ігумена дістало!
Що страшніше смерті в житті земному? Розставання з дітьми й дружиною, але воно
Відбувається саме собою, а життя ще тепліє за спиною! Цей мир гарний і доки він є, дуже
Важко на ньому поставити хрест, але коли життя назавжди обірвалося, - всьому свій день,
Всьому своя година, тоді прийми ж останній результат без кривлянь і гримас! Ангели
Вчасно підоспіють, небеса ще навіть не зачервоніють, проте немає ніде ідей таких, які б
У грішників не перетворили навіть людей святих! З нагоди або по неволі люди
Сподіваються на свою долю й жереб, але не більше і не менше, адже нас сили пристрасті
З дому в саме Пекло жене! У споконвічній зміні живуть і почуття, і потяги, адже любов
Нам до снаги, але змінюються не тільки думки, а грози й зливи наспівують свою пісню
Тужливу людям дуже вразливим! Придумали ж люди дивну назву зупинці серцебиття й
Дихання! Слова «смерть» не дає народу в прийдешнє розкритими очами подивитися!
Пам'ять колишнього не втрачає це безглузде слово, проте серед буденних тернів
Воно, напевно, змінює навіть відблиск натхнення при зорі вечірній! Життя земне дуже
Гарне і славне, але не відомо, куди несеться після смерті душа, адже у неї ж за душею
Немає ні копійки, ні гроша! За нею накопичення величезних сіро-чорних тіней у вигляді
Повсякденних гріхів і спокус! Чи існує Рай або Пекло, не знаю - ніхто ще не повернувся
Назад, а міркувати навмання - не бажаю, але вірю тому, що люди говорять, а вони, як
А кого в Пекло?! Люди що завгодно з нагоди твердять! Людина не бачить Божого веління,
Як і не знає відведеного особисто їй часу, щоб подолати сіро-чорну полосу свого буття!
Люди нічого не відають і не знають, навіть як гріхи на небесах між грішниками
Розподіляють або за що в Раю благами по черзі всіх людей нагороджують! Загрузли люди
В нерозкаяних гріхах своїх, лукавство й підступництво на цей раз погубить навіть нас,
Непорочність прямодушних і слухняних направляє на шлях істини дітей своїх! Буде всім
Важко, коли Сергій піде туди, де миром править зло одне! Під сонцем віщих днів дехто
Потопає в гріховності своєї! Господь повинен був людину створити, щоб та почала заново
Мучитися й страждати! Кожен чоловік повинен усе на цьому світі випробувати на собі
Самому, інакше йому істину буття ніяк не зрозуміти і вікові традиції вже не відродити!
                -***-
Ранок сивий, позаду залишилась минувшина, завісою забуття покрилося буття й уже,
Здається, зовсім забуті холоди люті, ненавмисно темним вечором про свої пригоди
Згадаєш, покійних пом'янеш і відразу забудеш, проте сам краще, ніж ти є, вже не станеш,
Напевне, і ти незабаром, як береза зів'янеш, коли істині в очі на дозвіллі соромливо
Глянеш! Зустрічі давно позабуті й серця довгою розлукою в друзки розбиті, сніжні тропи
Й білі замети, сірим інеєм покриті, медові промови й похилі жіночі плечі, звуки улюблені,
Але не вловимі, справжні й не мнимі, але вічною пристрастю постійно в небилицю гнані!
Згадаєш дитинство далеке й поле привільне й широке, але таке ж самотнє, як і життя моє,
Проте почуття дивне і ненормальне вже зникло в дикому полі, його нечутно більше ніде!
Простір скрізь, але його немає в мозковій борозні! Життя, хоча б на мить зупинися й
Зробися розсудливим, і вмирати, передчасно ніколи не квапся! Душу Сергія заспокой
І не лагодь над нею грабіж і розбій! Почуття гріховне давно вже бореться з початком
Духовним, а дзенькіт кришталевий чутний у селі далекому, у ньому немає людини, яка
Була б позбавлена пристрастей, а якщо виразитися вірніше, то скоріше серед захоплених
Промов при полум'ї воскових свіч немає заспокоєння, проте одне й те гріхопадіння
Майорить скромно в безодні немислимо величезної! Псалми величальні, тужливі й сумні
Давно вже люди не співають, однак, належне своїм гріхам завжди віддають, вони щасливо
Кидають їх з високого обриву й творять, по суті, нове диво! Довгий шлях, що веде
До світла з сумного Пекла, а за виправлення гріхів людство чекає висока нагорода!
Попереду виростає чергова перешкода, але вся її істота виростає з пороху свого! Іди
До світла! Там брами Раю й життя зовсім інше! Там пороків зовсім немає! Сергій стоїть
Біля порога тьми, на світло, дивлячись, і думає, що немає на землі святого Раю! Всю його
Істоту не осяг ще ніхто! А жити йому  потрібно в ім'я чого? Сергій жив і творів, але тільки
На схилі віку він побачив прощальне світло любові останньої, що з'явилася напередодні!
 Часом нічним Сергій стоїть під струменем дощовим, а поруч хмари, чорні і злющі,
Звісно, затверджують, що немов би, наяву існують Рай и Пекло! Хто вибирає: кого в Рай,
Скидають тони води кипучої! А крони зелені величезних дубів і кленів кланяються йому
І, зважаючи на все, намагаються з колін встати, щоб суть буття досконально зрозуміти!
З миру простого зняте покривало природного покриву! Суть буття не осяг і я, хоча голова
Давно вже сива! Я жив і не тужив, от тільки мир по-своєму завжди любив, його,
Перетворюючи, випив чашу болю й гніву до краю, що навіть любов земна,
Хворобливо-яскрава й чарівно-німа, свої крила не раз мені поставляла, а опісля гучно
Стогнала навздогін, нагадуючи малолітню дитину з багатодітної родини! Вона пройшла
У вигляді біло-сірого диму, але залишилася незримою й майже невловимої! Захват від
Буття простими словами виразити практично не можна, адже жив же я, по мирі земному
Сірою тінню сковзаючи, але так жити далі було не можна! Безпристрасність і мовчання –
Самі небезпечні й таємничі друзі! А Бог тим часом свій суд вершить із благими намірами,
Він часто нас карає і прислухатися до заклику душі ненавмисно пропонує! Сім кіл по
Пеклу проходить душу: перевалюючись, тихо, розмірно й не поспішаючи, на вид вона
Напрочуд прекрасна й гарна, але її грішні справи спалили їй два білих крила – це давнина!
З помислами минулих днів вона повільно сходить у світ тіней, прямо в сіро-чорне Пекло,
Де дияволи ніколи глибоким сном не сплять, до горя причетні - ці нелюди страшні
Вершать самосуд повсякчас, а душі байдужою юрбою долають гряду за  грядою
В пошуках вічного спокою! Пекло - джерело багатьох лих, але для нових мандрівок сил
У душі більше немає, проте битва Бога і Диявола ще тримає!
«О всеблагий отче наш Миколаю, пастирю й вчителю всіх, хто з вірою звертається
 Під захист твій і теплою молитвою благає тебе: поспіши і захисти отару Христову
 Від вовків, що гублять її. Україну нашу й всяку країну християнську та й увесь світ
 Захисти й збережи святими твоїми молитвами від землетрусу, наступу чужинців
 І народних заколотів, міжусобиці; від голоду, пошесті, потопу, вогню, меча й наглої
 Смерті всяку людину охорони. І як помилував ти трьох чоловіків, що у в’язниці
Сиділи, та спас від гніву царського й кари смертної, так помилуй і нас, що розумом,
 Словом і ділом у пітьмі гріхів перебуваємо. Спаси нас від гніву божого і вічної кари,
Щоб за твоє клопотання й поміч та Своєю благодаттю й милосердям подав нам
Христос Бог  тихо і без гріха прожити на цім світі, і не засудив нас стояти ліворуч.
А сподобив стати праворуч зі всіма святими й увійти в царство вічної слави Бога.
 Амінь».  / Молитва до святого отця Миколая/

                Г  Л  А  В  А – 8
                Гріхи  спокою нам  не  дають,
               Тільки в храмі душі знаходять щоденний притулок!
               У оцьому є істина й суть, про інше навік забудь!
                - 1 -
Ченці не представляли ясно собі, що Бог захищає їхні долі, але все те, що привело їх
Сюди, піднімалося над цим тлінним миром завжди!  Погляд, спрямований угору, прагне
 До себе наблизити й марнославство, і користь, але не всі ченці насміляться поріг гріха
Переступати, щоб у всій вроді всі його вади зрозуміти, тому що прокляття й ганьба тоді
Наблизиться до них впритул! Вони повинні себе застерегти навіть від короткочасних з
Бісами зустрічей, щоб гнів небес на себе не викликати! На них можна здалека дивитися,
Щоб не попасти у диявольську мережу! Канони небес постійні, а слова молитов священні!
Із цими словами ченці йдуть на смертний бій із закоренілими супротивниками, але ніхто
Не вправі їх насильно робити все це змусити! Бог людям більше грішити не дозволить,
Але татари продовжують православних людей брати за горло й неволити! Коли лихо
Знову на Русь наскочить, отоді кожний монах  у військовому одіянні на захист Віри
Встане й один раз на поле раті зустріне тьму вражу, щоб край споконвічний, кров’ю
Обагрений, мечами бойовими сам розірвав ланцюги вікові! Адже вороги вже в дорозі,
А люди підвелися на ноги й моляться Господу-Богові, але грішать потроху! З чого їм
Треба починати, щоб супроти Золотий Орди встояти? Адже татари йдуть сюди, щоб
Людей убивати і спалювати селища й міста! Перш, ніж у храм увійти, свою збруя
Знімають воїни-богатирі! Нікому Русь не шкода, от чому тьмяніє позахмарна далечінь!
 Думи чорні і тяжкі, терпкі й солодкі несуть марні мрії подалі від мирської суєти! Над
Головою згущаються чорні хмари, а нагорода за чернечу працю велика, але ціною
Найбільших жертв доводиться відстоювати своєї Вітчизни прапор і герб!
                -***-
Сергію недуги й хворості спати спокійно не дають у ту злощасну пору, а біси плоть
Сітями в Пекло тягнуть темними ночами, жити в спокусах вони ченця поволі призивають
І людські пороки біси самотні постійно оспівують і всякчас прославляють! Ані вдень, ані
Вночі Сергія вони в спокої не залишають, а стежать навіч, як поводиться чернець
Наодинці, особливо вночі! Їхня тінь подоба диму, вона завжди незрима й невловима! Між
Їхніми голосами ремство чутне, таке голосне й гучне, що його тон злегка підвищений:
 «Меж страхами і різноманітними жахами тут, під блакитними небесами,немає і не
Буде перешкод між нами! Дні йдуть за днями, а позаду таємничої юрби стоять чертоги
І велетенські стовпи! Невже й ти не випробуєш всіх принадностей мирської суєти? Вони
Струменем високої б'ють по нутру пристрастей небаченим потоком, удалині від світла
Й мистецтва ти сам заживо ховаєш свої бажання й почуття!» Біси Пекло сторожать і
Сергія вбити норовлять, вони виють і галасують, що всіх прожогом стратять, хто не
Сприймає їхній погляд на земне життя! Уже багато років вони приносять людям чимало
Всіляких лих, хоча їм у слід несеться постійне й голосне: « Ні!» Це не життя, а суще
Марення: душі ніде спокою нині немає, проте життя триває і монах нові перешкоди долає
І з полегшенням лише іноді зітхає! У безодні безіменної живе постійно диявол окаянний,
В одіянні золототканому й для тих місць досить дивному! Серед них проходить велике
Пожвавлення, коли в людини вже немає надії на порятунок і повне видужання, а попереду
Лежить незриме забуття! Нехай ідуть дияволи геть! Вони нам не можуть нічим у справі
Божої допомогти! Країна в небезпеці, але ніхто не знає, як її врятувати?! Чернеча праця
Прекрасна й велика і в неї таїться все православне джерело, там як на полі брані, де істину
Відстоюють ратники-слов'яни! Навіть у грудні світло горить на вівтарі, його великий Бог
Для вітчизни русинів приберіг і не висихає там  людський потік, що переслідує неминуча
Доля! Він жадає від людей відплати, але в штовханині буття тьмяно виблискує на небесах
Навіть яскраві сузір'я! У поривах жагучих біси балакучі не проти продовжити свій
Супротив людям, які спустилися в підземелля, що зустріти наодинці темну ніч з хрестом
В руці, адже правда на їхньому боці! Там до самого ранку трудяться вони, коротаючи
Хвилини буття серед поту й землі, одні-однісінькі, намагаються вони в світі запущенім
Завжди перебувати тільки в тіні! Цей мир, недоступний для всіх богів, його вигляд і
Шалений, і суворий, а приховує його таємничий покрив, що витає проміж сивих голів!
Зрештою, для жителів країни тіней нема рації чекати кращих днів,адже їм спокуси жити
Не шкодять, про їхні вади всі підряд постійно шепотяться й говорять! У безодні темній не
Личить поводитися досить скромно! Там гріхи подібно хмарам ведуть життя серед
Примар різноманітних, адже там царство гріхопадіння й немає часу для його
Виправлення! Ми ж від народження на пороки багаті, а вони , до речі, мученнями
В Аду чреваті! Рідко коли відвідує розум прозріння, тільки Господь говорить про гріх,
Але не вписується все життя в загальний перебіг благої ріки, так учать нас
Високоповажні старі, і вони від істини не настільки далекі, щоб не сприймати їх слова!
Усе, що усмоктує джерела добра, віддавати колись приходить пора! Сергій, ти тільки
Тим і живеш, що постійно відкидаєш неправду й брехню і нікого не зраджуєш, від твоїх
Дум виходить тільки благочестивий шум! Не дарма написані ці рядки, адже ченці як ніхто
В земному житті самотні й одинокі, усюди й скрізь чутні одні докори і скільки не кричи,
Однаково протягом ночі твій голос перекричать молоді граки! Уже краще трохи помовчи!
У руках у людей палаші й шпаги, а в грудях ще є чимало відчайдушності і відваги, але
Коли вони від татар по сторонах шарахатися почнуть, ті через них без жалю переступлять
Або ж мовчачи всіх переб'ють! Переповнившись сумом, зірки на небесах затремтіли, тому
Що вже замаячили кінні вершники, вони на Русь накинулися, немов хижі стерв'ятники!
У них вушанки набік зрушені, а руки вшир розкинуті! Вони вже були тут напередодні,
Здається, ця справа, що твориться від лукавого, була в червні! Полум'яніють їхні косоокі
Обличчя, вони от-от повинні на Русь знову накинутися!  Незабаром земля чорним димом
Затьмариться, а від колишніх насолод залишаться одні лише хиткі тіні! Той, хто ченцем
Давно вже став, у себе святість і шляхетність минулих часів увібрав! Наші пращури
Завжди прагнули велику країну створити, вони вміли на полі раті воювати, щось творити
Й щось виробляти, проте в цей час князям на колишню велич начхати! Сумнівів стріли
В грудях буквально закипіли й розпалили пристрасті в країні вони до межі: чи чувана це
Справа, щоб лукавий скоряв серця молодих істот?!
                -***-
Життя не легке, а ноша тяжка, ми ж на зло дивимося згори, а де ж знань повноводна
Ріка? Невже й вона спливла за сірі хмари? Під подихом легкого вітерцю святі думки
Припливають до нас здалеку, усмоктуючись у поросль густу через ґрунт вологий й сирий!
Алілуя! Алілуя! Щось неземне ворушить пожовклою листвою й зеленою буйною травою!
Як здається мені, почуття й мрії поневіряються по духовній глибині, поблизу результат,
Вже чутний хід зовсім інших підземних вод, але чи розуміє народ, що за закінченням
Часу з'являться зовсім інші устремління! Вони не мовчать, а просто в степу волають,
Зміняючи загальноприйнятий погляд на суть речей, щоб як можна скоріше зірвався
Яскравий колір з галузей, що бешкетують! Праця - справа свята, але не дуже проста, тому
Що легше руйнувати, чим будувати! О, Господи, Ти нас прости за те, що гріх,
Придбаний у молодості, ми викупаємо в старості! Одна справа - брехати, інше –
Помилятися у вчинках і в промовах, коли на тебе давить огидний страх, а на насильство
Багатий наш світ і тільки сусідові сусід не завдає шкодить в ім'я уникнення прийдешніх
Лих! У справах пам'ять про себе залишає кожний  чоловік, хоча його слова залишаються
На землі навіки! Мирські блага - не постійні, а от недоліки зависають над людьми,
Немов би густі тумани і поводяться вони дуже дивно, тому що голосом гортанним
Вимагають відради, але самі не переборюють водні перешкоди, а плетуться за людьми
Позаду, щоб людський розум розпізнав би їх вроду не відразу! Грішні люди,
Не залишаючи сліду, намагаються розправити два своїх величезних крила, але
Укорочують життя дні й роки, але однаково вертаються туди, де вже нові покоління
Будують для себе квітучі села й міста! Лицемірство в нас у крові й обман у справах і
В любові, але тому,  хто застуджений, лікар більш, ніж священик потрібен! Звичаї
В людей такі, що вони до неправди напрочуд сприйнятливі й нею перевантажені їхні
Мозки, от чому вони не можуть стрибнути вище власної голови! Не кожний, хто шукає,
Істину знаходить, не кожний, хто тільки на коротку мить з дому вирушає, швидко
Назад повертається, тому що наше життя на коромислі постійно гойдаються
Й усяке в ньому з людьми трапляється! Мир став таким не тому, що саме ми хочемо
Перемежати благі справи з дурними, а тому що з небесних висот за всім на землі стежить
Господь, він навіть думки бере до уваги й розгадку, і вихід з будь-якої ситуації Він теж
Знайде, але приймає без посмішки будь-яку нашу помилку й упущення! Його нікому
Не вдавалося  зустріти, але коли людина вже попала в диявольські мережі, Творець миттю
Розплутає сіті ці! Коли на любов не витрачені юності дні, то невже без користі
Пройшли вони?!  З повагою ставитесь до прийдешніх подій, і поради Творця сприймайте
 І буття, як є за руки і ноги хапайте! Юнак тільки радість бачити звик, проте її
Не помічає навчений життєвим досвідом старик!  Коли заздалегідь ти не подумав
Про ганьбу, випробуєш незабаром нестаток і горе, але ті, хто зараз сидять на золотому
Троні, повсюдно творять беззаконня!
                - 2 -
Зморшки з'явилися на ігуменському чолі, а от на стражденній землі в цей час бешкетує
Вороже плем'я! Воно задарма піддає людей земним карам, Сергій обманюватися був би
Радий, але не звик жити в ім'я високих небесних нагород! Його щоки сполотніли, ченці
Тільки що співтовариша в церкві відспівали, а він уже шукає відповідь на хмарах, що саме
Є джерелом всіх земних благ, і надія тепліє в його очах, він же правовірний російський
Монах, а наше буття - і тлін, і порох, якщо хочете - звичайний міраж!  Несеться гріх
По полях і перелісках, навіть до монастиря доносяться його сплески, на слух вони досить
Голосні й різкі! У дзвінкій тиші важко Богові молитися наодинці! О, Господи, народ
Навчи, де йому відшукати від святості заповідні ключі? Навколо тартар-арам, але чи є
Життя там, як отут і чи люди його основи загодя второпають? Закінчується земний шлях,
А гріхи поволі простромлюють груди, проте життя по-своєму миле, хоча його давно
Вже оточує непролазна імла, а чаша буття горя й нещастя переповнена, але між злом і
Добром іде відкрита війна! Уже така в русинів країна, але вона, як і життя завжди одна!
Миттєво в душу входять нещастя, а зміни не наступають відразу, поки добро на дозвіллі
Спокійно спить, життя зло засудить, але ніколи не стратить, йому воно ока зрідка рябить,
Породжуючи непристойний сором і стид! А все тому, що важко йому бути й жити
Одному, але зважаючи на все, це подобається декому, чому б особисто йому в монастир
Перед цим не відправитися? Хто душі своєї хазяїн? Хто там Авель, а хто Каїн?
У споконвічній боротьбі при безглуздій худорбі Сергій ні в чому не потурає собі,
Він от-от досконально зрозуміє: від кого знову піде новий слов'янський рід, хтось би
Інший в скиті знайшов спокій земний, але в Сергія склад розуму зовсім інший, навіть,
Завершуючи свій життєвий шлях, він намагається вникнути в істину й суть! Про інше
Забудь, щоб не сталось гірше і як-небудь зберися у великотрудний шлях, але без запізнень
Прибудь на найстрашніший Суд! Не швидко відбувається Суд над худими справами, але
Від цього не легше нам з Вами! Криво й навскіс усе в житті пішло, а все, тому що
В серцях панує зло! Коли ж нечестиві догори піднімаються, тоді праведники у своїй
Чесноті каються і вже вони іншими в житті стати намагаються, але опісля
Дешево й задарма від усього, що їх в старі часи турбувало, миттєво відрікаються!
Хто серед гріхів нудиться, тому святість тільки довгими ночами тільки сниться, але коли
Він спати не лягає, то довго у пітьмі блукає, хоча продовжує Господу молитися, а потім
Подивиться у височину й побачить зірки й холодний Місяць, але його світло ніяк
 Не проникне в глибину людського єства, хоча буде від болю розламуватися голова, а її
Почнуть розбурхувати якісь незнайомі слова! Біс на них прикрикне й голівонька додолу
Поникне, а людина супротив біса навіть не пискне, тому що той  у мозок прожогом
Проникне й погасить там боже світло, а без нього, як відомо, життя немає!
                -***-
«Сергій, не віддавайся суму душею своєю й не йди слідом за нею! Ти частина пори
Весняної, де море щастя й чудових відчуттів! Ти мир інший ніяк не обійдеш стороною,
Знехтувавши мир земний, от коли піде й покотиться по торованій дорозі сум'яття,
Душа вище себе не стрибне, але істину буття все-таки осягне!»
Безсмертний мир, у якому ми живемо, він буде жити, а ми колись вмремо,
Але неуцтво нездоланно! Його залишки валяються поруч з нами безладно!
А от і його сусід знову до нього стукається для продовження розпачливих бесід,
Але Сергія дома нині немає, його вабить до себе Господнє сяйво!
                -***-
Руку допомоги хочу кому-небудь подати і щиросердечні рани пером зціляти,
Щоб зникли всі сумніви на тропі спотикання, адже прийшла пора нам збирати розкидані
Камені,  хоча й без особливої насолоди! Хтось чинить супротив, а хтось голосить, проте
Інші думки в суспільстві теж є! Можливо, хтось іншої думки, але я поет і своєї думки
В мене майже вже немає, хоча вона спалахує, проте майже все вирішують короткі миті
Й рідкі хвилини натхнення, мені б дещицю чернечого терпіння для посилення емоцій
І своїх відчуттів, от тоді б я для себе інший світ відкрив!
                -***-
Забуто молитви й пости, храми в містах і селах майже пусті, а все через мирську суєту,
Адже немає в душі колишньої краси! Бог не рятує людей від мороку й темряви,  проте
Мир висушений спекою залишається стояти на краю буття, а країна роздратована
Загальним розбоєм і відсутністю тиші і спокою, час нині не простий! Так що нам є
Думати про що! На землі повно зла, але зовсім не залишилося в серцях щиросердечного
Тепла, до чого ж народ безвихідність буття вже довела? Від неї гине Боже світло, треба б
Сергію безбожникам дати одну пораду, інший шляху у русинів немає: не дивися, у що
Народ одягнений, голодний він чи ні, адже його дні проходять як на війні! Йому все
Тоді на шкоду, проте народ ходить на роботу, але знатний люд зберігає священну
Обітниця: над палаючою безоднею не чекай слави зоряної, вона обіймає кулю земну й
Своєю величезною хвилею змінює мир очманілий, долаючи гряду за грядою в смузі
Лісостеповий! А Сергій хоче думку далі продовжувати: святість повинна серця постійно
Терзати, але як же не легко душі зрозуміти, що ж таке Божа благодать? У Вірі б себе
Народу виховати, щоб ніколи не плакати й не ридати! Гіркоту слізьми треба Сергію
Залити, інакше йому повнокровно не жити, але краще святими словами й благими
Справами добро на землі творити, а не зло усередині себе постійно носити й злість, що
Сили збирати! Земне життя снами обійняте від світанку й до заходу,  проте щось не те
Відбувається з нами, мир не видно за крутими віражами, а тим більше під хмарами або ж
За високими хвилями! Усередині нас спить величезна змія, що ускладнює всі пороки
Земного буття! Усякий повинен зрозуміти, що не треба диявола спокушати й нерви собі
Постійно тріпати, адже святість душі нам не дано зрозуміти, а життєвий шлях нікому не
Вдалося обдурити, але де ж знайти своїй душі черговий притулок? Нехай люди в черзі
Спокою чекають! Ніжність гласу не для ранкового часу, адже проблем безліч або маса,
Навіть небесний звід власним життям спокійно ніколи не живе, адже на грішній землі
Й святість, і блуд майже, що поруч уже давним-давно живуть і однією дорогою
До високою мети йдуть, але різні пісні чомусь про Бога співають і один за одним
Стеження поволі ведуть і не можуть поділити проміж собою істину і суть, скоро нові
Події, зрештою, грядуть! Їх русини мимо волі з нетерпінням чекають! Усякий час гріх
Змушує нас несамовито молитися й уподібнюватися артистам, просити за гріх
Прощення, тобто вибачення, забуваючи про природу самої насолоди, адже всі ми
Живимо навмання! Будь-де народ гине і не живе, як треба, хоча над нами одне й теж
Саме небо і в порозумінні між людьми є потреба! Схаменіться люди і відмийтеся від
 Грязі і бруду! Отоді й ти, і твої сусіди в храм разом підуть! Дивлячись на ченців
У опівднішню годину, на мить прищулився московський князь! Доля от-от увергне його
В черговий вир нових подій, але не відбудеться там чергових відкриттів! Їхні тіні погляди
Ченців ваблять, проте їх затьмарює лісовий аромат! А в безмежності міражів і мрій уже
Давним-давно панує безладдя і хаос! Щось зі свідомістю скоїлося! Невже його баркас
Уперся на мілині прямо у голе плесо? Невже кінець гряде для молодих серць?! Хоча серед
Дивних бачень і неусвідомлених тривог можна розрізнити тонкий натяк на свій останній
Чертог! Ось бог, а ось поріг, хто слова Господні зрозуміти ще не встиг, той келих свій
Загодя розбив, хоча ще його не випив до кінця! Ось і байка вся!
                -***-
Ну, ти даєш! Навіщо ж гріх на душу береш, свідомо й прилюдно брешеш, людей ґвалтуєш
І подать з них береш? Нічого не залишилося від молодого запалу, а скільки ж його нам
Життя колись обіцяло! Все пройшло і в річку небуття миттєво кануло! Можна б молитися
Частіше, але в мить справжню зникненням Русі ніщо не загрожує, адже насправді,
Простому народу вже не до веселощів, у нього інша мета: суєта і метушня спокою людям
Не дають і тишу у родині порушують! Це в бояр битви й дуелі на першому місці, але
Не для того ж дитину ченці хрестять, щоб, забувши про мить земну, людина сама
Перетворилась в немічного осла!
                -***-
До достатку прагне старанне мислення, а всякий квапливий постійно терпить
Нестатки і позбавлення! Багатство від суєтності буття постійно виснажується,
А в того, хто докупи все збирає, воно дуже швидко зростає й збільшується! Ніхто
Чомусь зі злиденними людьми довго не знається і спілкуватися з ними навіть
Не намагається, хоча свій біль дуже довго не забувається! Щоб урятувати людину від
Короткого віку й шляху злого, розум простору світового охороняє й грішного, і святого
Від одноплемінника, а, по суті, зрадника, який підтримує обман і неправду! Адже вона
Той стрижень або цвях, який Господь бачить майже наскрізь!
                -***-
Мир земний незабаром у пожежу перетвориться, невже й він миттєво загориться?
Йому призначено сірим попелом покритися, щоб від ярма татар назавжди звільнитися!
Чи дочекається народ променисте сонце? Любов і сила ворога в хитрості перепльовувала!
 Як і раніше горить небесне світило, яка б війна русинам не загрожувала, їм  завжди
Допоможе багатостраждальне вітрило, а все, що серцю було миле сірий пил від погані
Мрячною імлою прикрив! Так би, напевно, і далі було, якщо марні тіні не поставили б
Русь на коліна, вони пронеслися вихром і громом по тихих заводях і широких затонах,
Кращого життя Господь тоді Русі не дав, а народ в той час жалібно вив і стогнав! Божа
Матір дивилася негоді в слід, а в її очах туманилося яскраве світло, адже ще не прийшов
Час для нових перемог! Воля ще чекає, коли ж Бог смолоскип запалить, а народ його
У свої руки візьме, але час невблаганно вперед біжить і ледь-ледь йде, увергаючи простий
Народ у черговий вир подій, від очей простих завісою справ святих намертво закритих!
 Скільки ж гуляє по країні один з одним і наодинці людей голодних і не вмитих, з долями
Геть-чисто розбитими? Горе сиплеться разом з дощем і градом, нагадуючи Сергію про
Зоряні водоспади! Воно по дорозі мовчки йде, а потім у воріт чергового нечестивця
Тремтливо чекає, либонь, номер пройде й на принаду клюне голодний і неголений народ!
Всі бажання волають до світобудови, що звалилася, уповаючи на його самосвідомість,
Але важко будується нова будівля, якщо людина грішна! Вона, немов би місяць молодий,
Обпивається поталою водою, зневажаючи власною долею! Здивовані очі мовчки
Дивляться на чудеса, а людські ступні обмиває Божественна роса, але імла загородила
Думкам шлях до правди і їх іншою сторона не обігнути, але настануть ті часи, коли
Опам'ятається від довго сну православна країна! Свій борг безкоштовно треба віддавати,
 Коли буде потрібно йти на рать, щоб татар воювати, адже треба йти без зволікання,
 Щоб не втратити ні сили, ні час! Хто ж першому зустрічному повірить, коли в країні
Давно вже панує повне безвір'я?!  Камінь безбожництва на вуста людей з небес упав, але
Кінець буття від цього краще так і не став! От тільки з тьми виростає гріхів величезна
Зграя! Вони малюють якісь картини, їх вони сплітають із дуже тонкої павутини, там є й
Ріки, і рівнини, там чимало хмар, що спливають від рідних берегів! Проте немає нічого,
Що було б від гріха свобідне, тому що буття повітряне й мертве, а все тому що до слів
Диявола воно прислуховується! Немає колишнього оздоблення, як і немає прозорого
Простору! Наше життя визначають дилетанти і вони на корені відсторонюють
Від науки молоді обдарування і таланти! До колишнього немає повернення, як і немає
Колишнього запаху й аромату!
                -***-
У ченців вогонь в очах майже вже згас, а сивина з'явилася на кучерях, всяку годину вони
Уникають сліз, але їх мучить теж саме запитання: чому народ, доведений до сліз, навіть
Не намагається зменшити вплив зовнішньої погрози, а мовчки переносить заливні сльози,
Подібно яскравим блискавкам і грозам?!
                -***-
Святі справи нудяться, як у клітці молоді перепели, яких доля туди окрім їх волі занесла
  І обірвала два крила! Для повного щастя їм потрібна була обоюдогостра пилка, а щоб
Золоту клітку не простромила ворожа стріла, і не загинули в ній перепели, є потреба
Клітку ту розпиляти й почати вільно, як колись, існувати! З чогось необхідно починати!
Варто швидше вириватися з полону, а батьківщиною для них стане весь всесвіт, воля всім
Людям потрібна, тому що вже не одна душа стражданням була перекручена! Чи бачена
Справа: плоть від гріхів майже зотліла, а душа спорожніла, хоча моляться завжди її грішні
Вуста! Немає давно крові в плоті, звільнити б душу скоріше від зайвого клопоту, проте й
У неї своє надбання є, але скільки б не жив дух праведності в ній, щораз скорбота давить
на неї з кожною миттю все сильніше і сильніше, немовби хтось інший за нас наше буття
Без зайвих подихів пише, а вдалині мигочуть безвісні мири, досить далекі від мирської
Суєти! Саме вони втілення дитячої мрії, але не призначене Сергію дожити до свята
Щиросердечної краси й підняти все людство до небесної висоти!  Час пройде й життя
Пролетить і вже через коротку мить його увагу ніщо не спокусить!  Близький строк, коли
В небуття понесеться будь-який метелик!
                -***-
Суєта суєт – все  метушня! Де ж загубився Сергіїв слід? Йому на схилі віку втіхи, як і
Колись, немає! Але все-таки йому вижити образ Божий всякчас допомагає! Нехай і так,
Але підступний нині підлий і мерзенний ворог! Нехай від святого вівтаря відійде сила
Чаклунська, Господу завдяки, буде винищена звичка злодійська! Із віку до віку у злі
Завжди жив на землі простий чоловік, адже нестаток і горе безпросвітне і
Багаторічне його переслідують чимало років! Весь лейтмотив буття полягає в тому,
Щоб переборовши втому, втекти подалі з батьківського дому і опісля молитися за
Батюшку-царя і нехай земля в роки буремні сама розстається з людьми нікчемними!
Час пройде і плоть перетворилася в порох навік! У пору непогожу з такий от рожею,
Мабуть, на кого диявольську схожу, куди ж їй від безвихідності податися? Не йти ж
Огульно по миру з протягнутою рукою і тягти своїх людей слідом за собою! Щоб собі
Дорогу в Рай прокласти ненавмисно, треба мати такі риси характеру, щоб були сили дати
Відсіч заклятому ворогу! Так має бути, проте щоб дійти до суті самому, треба чимало
Тернів подолати і чимало років втратити, щоб опісля щось на своєму шляху знайти! Діло
Святе швидко не робиться, тільки ряса чернеча здалека чорніє і вітер в її сторону віє!
 У благо майже ніколи людям не віриться,адже попереду один і той туман покраю
Бездоріжжя привільно стелиться! Хоча там маячить ідеал високий, але шторм
Лютий і жорстокий гуляє в негліже по розбитою пристрастю різношерстій і
Самотній душі, вона ж воює з безліччю власних пороків і нехтує склокою, розкидає
Тріску мимоволі на холодне земне бездолля! Невже поруч тільки чаша зі смертельною
Отрутою, а від неї рукою подати до Пекла? У той же самий час немає святих людей
Посеред нас! Біси продовжують свою перемогу гучно смакувати, а грішники, здається,
Не готові бунтувати! Як увагу людей від гріха відволікти і їх у православні  храми
Скоріше залучити?
                - 3 -
Сергій йде в Москву пішки, а поруч з ним молоді ченці їдуть верхи! Їм сніг і заметіль
Дарма, що стоять люті холоди, як збоку припарка, адже молоді прошарки суспільства
 Кидають на вітер гучні слова, але мирське буття йде своїм непроторенним шляхом!
Схиливши голову на груди, Сергій продовжує свій сумовитий шлях, майбутнє йому
Рукою не достати, але мудрішим вже точно стане, якщо мислити не утомиться і до землі
Ще нижче склониться! Сльоза переломлюється в очах: усе тлін і порох! Гріхам він
Рахунок веде, що рахує і гадає, адже благодать останні жили з тіла витягне, проте йому
Не потрібні ні почесті, ні вшанування, адже ріка життя по хвилястих берегах бурхливо
Тече саме туди, де замість слів розливається одна лише студена вода, а вони джерела
Духовного хліба й для багатих, і для злиденних!  Десь у самих небесних границь
Починається нове життя! У тлінному світі правди немає зовсім, щастя там
Не належить всім! Віра потрібна нам потім, щоб покинути мир земний назовсім!
Час мимоволі йде до холодів, він крокує по п'ятах, досаждаючи мерзотно нам! Можна ще
Довго скитатися по білому світу, намагаючись бісів, нарешті, залучити до відповіді, але ті
Гуляють десь і веселяться майже на краю бездиханної планети, проте саме вони гублять і
Народ, і країну, але не тільки її одну, а, здається, і нашу старовину! Від небесних сліз
Нічого не залишилося, святість назавжди із землею розсталася! Немає ні дійсності,
Ні сну, нікому духовність не потрібна! Дійсність страшна! Неприхильна доля
З людини робить раба! Воля поруч із Руссю не довго тупцювала, але від неї нічого давно
Вже не залишилося! Як далі людям жити, якщо біси намагаються духовний мир
Поглинути і його роздавити?
                -***-
Нам боги залишають дороги прямі, щоб шляхами тьми в Пекло йшли зовсім інші!
А ми, одягнені у рвані дрантя, осягли б суть помилкової дійсності, але не позбулися б від
Торби й звичайної мирської метушні! Землю диявол колише й забуттям минуле буття
Ненавмисно покриває, він народу весь час загрожує й постійно людям у всім досаждає!
Навколо себе б людям чесно подивитися, щоб відтепер і надалі в пеклі не горіти!
У передчутті своєї кончини каламутиться розум навіть у здорової людини, каламутиться
Він тому, що не може зрозуміти людина всього, адже не насититься її око зором, а душа
Скороминущим благословенням! У руках у старого ченця посох сучкуватий,
Він нагадує бувалого літнього солдата! Завзятість ченців міщан вражає, а відчуженість –
Наповал убиває! Сергій не тужить тому, що чернецтво відкидає мирське кумівство!
Живуть ченці життям похідним, яка здається людям багатьом і строгою, і безвихідною,
А часто нестерпною й голодною! Їхній погляд напрочуд сумний, хоча вони Віру своїми
Руками відновлюють із руїн! Монахи подумки скоряли далеку небесну далечінь,
Забуваючи про дрібні деталі, куди свій погляд там не кинь, завжди побачиш височінь!
В ім'я Бога монахи й мучились, і страждали, а за що - не знали! Їхня мудрість дорожче
Дорогоцінних кам'яній, вона невичерпна по суті своєї до кінця днів! У них немає ні
Пиятик, ні гульб, проте у них все як у простих людей, але йде боротьба ідей і вона
По гостроті своєї нагадує льодове побоїще великих людей!  Ніяке зло не зможе
Противитися їй! Народ з головою, розумний і діловий, постійно не задоволений сам
Собою, вони по суті говорять, а їхні ока добром всякчас горять! Простий народ їх
Не бачить без повсякденних турбот, найчастіше навпаки, ігумен нікому спокою ні вдень,
Ні вночі не дає! Усяке тоді на Русі бувало, адже тяжкий час для неї давно вже
Настав! У її історії таке вже зустрічалося, адже Русь славилася й величалася,
Але один раз без чобіт вона все-таки залишилася!  Чиновники, а потім і князівські
Сановники народ напризволяще залишили і його на промисел долі відправили!
До нього їм справи немає, уже так влаштований білий світ, на морок схожий і
Вкутаний дірявою рогожею! Він запобігти злу не зміг, поки Сергій смолоскип волі своїм
Словом не запалив! Ніхто йому тоді не наказував і його цю справу робити не зобов'язував,
Але він пам'ятав про прикрості людські, поки його дух в агонії зовсім не затих! У годину
Нічну тільки вітер очманілий порушував чернечий спокій, святі таємниці Сергій читав
Справно, але в рядках непокірливих йому чудилася благодать, але її важко, однак,
Простим смертним зразу зрозуміти, а вона продовжує смиренно в круговерті звучати й
Святість народу постійно вселяти! Їхню бідність люди давно вже примітили й проміж
Собою їхню прозорливість відзначили, але вони на те й були Богом поставлені, щоб святі
Справи не були напризволяще людьми ославлені! З бажанням невгамовним ченці
Боролися із силами темними! Притиснувшись у куточок, Сергій молився, скільки міг,
Доки зовсім не змерзнув, і от підсумок: з ним як і раніше Господь - Бог! У нього на шкірі
Немає вільного місця від тремтіння, попросити б тепла в перехожого, але він теж
Прикриває втомлені очі в сутінку ночі, щоб гріх не бачити навіч! Ось у чому річ!
Хто дасть притулок душі нещасній, над своїми пороками давно вже не владній, розбитої
Непроглядною тугою в тьмі нічний! О, Боже мій! Де ж тиша і спокій? Треба завжди брати
До уваги душевну рівновагу! Хто ж у прикрості німої в стані вирішити таке питання,
Досить не просте, щоб потім у тиші гробової почати сперечатися із самим собою про суть
Важливих речей! Сергію не до гульб! Його хороми зруйнувала татарська гроза, а селянам
Татари викололи очі й за допомогою клинків перетворили здорових сільських мужиків
У безумців, а не у вовків, але час Сергій не марнує і постійно шукає однодумців! Нехай
Радість і любов повернуться знову у свою обитель, щоб диявол-спокусник нагадував тінь,
Що ледь-ледь по маєтку бродить і нікому відтепер вона  гострим мечем не загрожує!
Нехай всі занепалі тужать по-справжньому за благодаттю й живуть надалі
По церковним поняттям! А той, хто ще не утомився затівати з бісами скандал, нехай
Гру продовжує, але наперед знає, що йому не Бог, а Сатана погибеллю загрожує!
Не тепер, так колись сили й розум, втративши без вороття, кожний грішник не почує
В молитвах колишнього аромату! А той, хто стомлений, нехай побачить солодкий сон і
Нехай він триває до тих часів, коли Русь розбудить від довгої сплячки лемент і стогін, що
Несеться до монастиря з усіх боків! Коли скаже небесний суддя суворо своє останнє
Й вагоме слово?!
                -***-
Русь пропадає, рабство їй на шию вповзає, і бути рабинею відразу ж їй біс пропонує:
«Будеш жити й не дуже тужити, адже ти здатна волю назавжди розлюбити!»
Тихенько ворог відтискує велику країну в сторонку, ближче до лісової крайки, де зло
Напрочуд важко по деревах дивного лісу тихо-тихо текло, але не можна перестати
Самого себе любити й поважати тільки за те, що навколо тебе життя брудне!
Можна історію країни забути й втратити дороговказну нитку, але пошепки й нишком
Люди згадували про життя гарне й дуже солодке! Однак, усе по порядку! Не треба  своє
Буття перетворювати в загадку! Сказано голосно, що воно схоже на головоломку!
Життя відбуло, помандрувало й перецвіло, йому на спину старість мимо волі сповзла,
Немає слова - «не можу!» і немає - «прости, біжу»!  Від них віє холодом незатишним і
Несе запахом трупним! Можна миттю задихнутися, а потім похитнуться й на мить
Заснути, не шкодуючи нітрохи тим, що поруч спливає тільки повсякденний жах! Мабуть,
Коли-небудь ясновидющі своїх нащадків до істини призвуть, а ті своїм розумом блиснуть
І убік від гріха прожогом відійдуть! Уяви ж, що гріх уже спустився на землю набагато
Нижче і став він людям і миліше, і до них підійшов ще ближче! Коли він стане древом ще
Більшим, отоді люди молоді обігріються теплом страстей під ним! Життя саме по собі
 Проходить і час для підведення підсумків мимо нашої волі теж підходить!
 Треба робити щось, однак життя міняти нікому не бажання!
                - 4 -
Хтось несеться в дорогому екіпажі, він не помічає на узбіччі ченців навіть, бодай хоч хто
Там стоїть, а він мчить  так, що не бачить нікого, але коли екіпаж спускається з високого
Зеленого пагорка, відразу зупиняється коней вороних молода й жвава четвірка! На душі
В їх хазяїна скрутно і гірко, душа від болю задихається, а поруч із нею дзвіночок голосно
Дзенькає й натужно заливається! На землю рідну повернувся мандрівник всіма вітрами
Гнаний з бажанням єдиним, щоб ідеї високі позбулися, нарешті, від туги глибокої, а Русь
Не була б настільки самотньою і одинокою, на її волю давлять строки жорстокі, які в часі
Прудкому встромлять свої шпори в ліси, ріки й гори і виникне надія позбавити Русь від
Загальної ганьби! Прийшла б милість зверху, тобто з небес, а то от-от пам'ять народу
Незабаром виб'є горе і татарський регіт, і гуркіт затьмарить зелені простори, а лихо й горе
Більше колишнього скорять почорнілі доли! Подорожанин потроху прислухається до долі
Й Господа – Бога і дякує ченцям, які позбавилися від усіляких страхів, за службу вітчизні,
Адже йому як нікому, коли він подорожував далеко від дому, так не вистачало їхніх
Псалмів на далекій чужині! Він Батьківщину покинув через власну гординю, залишивши
Там і традиції, і свої святині! Він покинув родину через чванство своє, але його наміри не
Зрозуміло шановане панство і все, що в нього є, залишилося серед рідних просторів, але
На душі постійне горе і сум! Голова от-от розколеться від тяжких дум! О, мандрівник,
Тебе ж ми точно знаємо й на твій подвиг у своїх молитвах уповаємо, адже ти блищиш
І до зброї свій пригноблений народ уже давно призиваєш, але скрипить під тобою стара
Мостина, напевне, є потреба на  коротку мить зупинитися, щоб у правоті своїх
Міркувань ще раз наяву переконатися: Чи по тім шляху й тут, і скрізь ідуть колеса,
Може на цьому шляху щось незвичайне відірвалося? Судячи по всьому, селища й міста
Від ворога захищаються нарізно! Перед ним дітище рідне, слава Богові, ще поки живе,
Хоча й худе, і тонке, але по великому рахунку - святе! Його ведіння повні й сліз,
І здивування, а в очах мигоче ява віддзеркалення! О, Боже! Де ж і в чому Русі порятунок?
Де ж той камінь спотикання,через який народ століттями стоїть на колінах? Коли
Саме сюди  прийде прозріння? У небесах щебечуть птахи, вони співають про всілякі
Небилиці, однак їм є чим пишатися, відтепер Русь до величі й волі прагне і за собою всю
Юрбу немічних людей тягне! Тут на великому просторі мандрівник бачить не тепле
Закордонне море, а повсюдну скорботу й горе, що незабаром переллється через високі
Краї ворожої межі і зникне сама суть мирського буття, проте залишиться жити підлий
Грабіжник! Він же його Вітчизни косоокий володар, а що ж всенародний учитель? Він
Слухає гомін і щебет і любується птахами на блакитному небі, нині пропала потреба
У воді й хлібі, одні думки про землю й небо займають його, але, коли ж наступить волі
Торжество, не знає, здається, навіть саме божество! Сергій, не знаючи спокою, молиться
На колінах стоячи, за всіх жебраків і ізгоїв, волаючи до Господа з мольбою: «Нам важко
Воля дається! Що ж тоді народу робити залишається, коли він з поглядом піднесеним
Б'є, Господи, Тобі свої уклони, а Ти як і раніше непохитний?! Поросль молода Твої ікони,
Боже, постійно пестить, але й вона достеменно ще не знає, що ж її в прийдешньому
Очікує! Дай нам відповідь: чи буде воля в нас чи ні?» Країна сивинами історії побілена
Й віковими традиціями навчена, але відтепер розорена стоїть під ешафотом, а її патріоти
Проливають червону кров, щоб знову на престолі російському сиділа Всевишня любов!
                -***-
Сергій засмучується й серед келії наодинці нудиться, він чимало ченців в останню путь
Уже проводив, а сам ще залишається жити тут, хоча часто рубав с плеча і багато помилок
У житті крім власної волі зробив і майже себе не погубив! Він усе, що міг, давно вже
Випробував, але на життя ніколи не нарікав, і от, коли прийшла бажань велика черга, він
Силу волі проти тілесного болю виховав, а розум і честь навіть у положенні хибкому
Ніколи не втрачав! Ігумен був тією робочою конячкою, що йде шляхом не шпарко
Гладким і на почесті не дуже ласою! Сергій у щасті не жив, а мовчачи своїх ворогів
Корив, багато сумнівів Господь у його душу в ту мить вклав! Він думати не відвик, як
Простий звичайний російський мужик! І от у ніч похмуру ігумен про діла свого народу
Довго думає, він гадку має, що в державі немає порядку, а все з нестатку розуму і честі!
Його короткі промови не порожні й не холодні, їх усмоктують всі ченці жадібно, але нині
Він обійнятий мовчанням, що здається дивним, адже його духовні страждання
Виливаються в довге мовчання і воно ніби камінь спотикання лежить посеред дороги
 І люди до крові розбивають свої ноги! Що є цей мир? Ким створений він? На чому він
Стоїть й хто слово Боже на землі, нарешті, затвердить? Невже тьма Боже світло
Застить? Чому простим людям на землі не щастить? Як їм далі  жити?  Цей мир
З волі випадку тихо-тихо в небуття пливе й ніколи не знає наперед православний народ:
 Хто ж у цій країні верх візьме?! Звідки ж гріхи узялися й чому їх ніяк не позбувається
Мирське життя?! Чому можна на землі навчитися, коли до істини постійно
Не прагнути? Можна до суті пішки дійти, але хто ж повинен людей заохотити
 До цього? Ініціатива завжди виходить від Бога! Він вказує людям на праведну дорогу!
 Хто й що зі свого буття витягне, коли його приваблює тільки мирська слава й пошана?!
 Але чим ближче підходить до людям смерть, тим швидше з під їхніх ніг вирушає
Земна твердінь!
                -***-
Ворог страшенний відкидає вирок, який йому ж ігумен напередодні пред'явив, а гріх
Стоїть посеред майдану майже обезголовлений, але ні на йоту своїх прикрас
Не позбавлений! У годину таємничу він єдиний постійно щось торочить про Бога, хоча
Часу це забирає багато, але освячує всі людські тривоги! Віддають люди останні гроші
Свої в стародавні монастирі, всупереч давнім гріхам, вони самі із гріхом навпіл будують
Чудові храми, щоб дами та добродії відвідували їх завжди, незважаючи на свої роки!
В холодну пору року вони моляться безплідно, а біси регочуть скажено, саме вони
На народ всі свої гріхи вже давно повісили! «О, Боже, що єси на небесах, помилуй
І врятуй голови, приречені на довгі муки, буттям монотонним! Нехай смуток величезний
Відкине сили темні, адже вони тільки на зло здатні!» Зуби в диявола не ламаються, хоча
Він відкусити куш побільше завжди намагається, проте час йде, але він у лайні постійно
Копається, а там, Бог знає що, тільки не валяється! Вони сунуть туди носи зміїні, короткі
Й довгі, проте їх січуть і б'ють, а ті прямо в пекло гурбою йдуть, але волю почуттям
Ніколи не дають! Вони зубами брязкають, але поводяться з побоюванням й намагаються
Тільки пещеннями, без особливого розголосу підім’яти під себе уяви злидарські
На тім шляху, що до цвинтаря йде! Як від життя взаємності домогтися, але так, щоб
З волею не розпрощатися?! Повсякденна робота й буденні турботи роблять людей ще
Злішими, адже й вони намагаються щось жадати від життя! Їх небо сердить, тому що
В душі немає небесної твердіні! Ще чимало часу пройде, поки людей напоумить
 Господь і потім кожний користь для себе з Його ж слів витягне і добру справу
Миттєво впорає!
                -***-
Соромливо склавши руки на немічні груди, ченці чоловікові пропонують: «В очі Богові
Подивися й відразу сльози на очах своїх утри, і ти побачиш істину Господню в себе
Усередині!» По вулиці пустельної йде сивий ігумен у рясі довгої, невміч йому суть буття
Зрозуміти самому, шевелюра здибилася жмутами, і всякий її бачить навіч навіть вогкою
І холодною ніччю! Його доля така, як і в багатьох російських мужиків: відстоювати
Справа попів, щоб, зрештою, святість не відійшла під тінь століть! Під їхнім пожовтілим
Листям згустилася хмари над суттю світовою! Життя в Сергія одне, але навіть воно й
Тягуче, і напрочуд нудне, проте вони не ворогували грубо один з одним, хоча їм
Самотньо, але ворожість лежала напрочуд глибоко, у неї свої недоліки й пороки,
І нікому не потрібні зайві докори, мішура й склоки! Не новий предмет, ця нісенітниця й
Марення вже протягом дуже багатьох років залишають у душах християн помітний
Слід, але іншого шляху в них, здається, немає! Сергій знає, який біс на ділі буває: він
Іншого сорту й зовсім не схожий на чорта! Він самий лютий наш ворог, але він ніяк
Не вірить у повсякденну казку, адже там небилиць під зав'язку! Саме в ній є істина
Минулих днів! У краї далекому багатьом людям буває самотньо, немає від знань
Пуття, уже краще все мати й відразу ним зневажити, чим даремно вести про щось
Розмови чемні! Сергій зовсім духом упав, він і глухий і німий, а навіщо йому з народом
Пояснюватися і на частині порию розриватися, уже краще б на самоті назавжди в лісі
Залишитися!
                - 5 -
Сергій хмиз для печі по лісу несе, він повз стару церківку ледь-ледь іде,
А там хтось псалми чудовим і гарним голосом тихо й ніжно співає! Той голос летить
Над землею, і він розсовує непролазну тьму над православною стороною! Напевно,
Молодий чернець просить Бога, щоб той йому трішки допоміг пережити епоху нещасть,
Алярмів і тривог, однак, у Бога чимало є таємних доріг, де дорога не гладка і в
Штовханині суєти у світі панує у всім занепад і депресія, проте постійно відчувається
Величезний недолік духовності, але йти пристойно заважають якісь умовності! Сергій
Метається серед різночитань у серці й і грудях, Ти ж сам, Боже, поміркуй, що ж його
Долю чекає попереду? Заздалегідь цього ніхто не знає, але буття саме нам тяжку долю
Нагадує, а голос злющий переінакшує трель святих співзвуч, він немов «Голландець
Летучий» над собою відразу ж згущає хмари, однак випадок невідворотний ще сильніше
Душу штурляє і мучить! Однак тих, що пізнали істину й суть ще сильніше, ніж
Лукавих і облудливих батогами б'ють, а диявольські стріли вилітають навіть за земні
Межі і їх не можуть зупинити навіть височенні брами і вежі! Усе, що нове, давно вже
Застаріло, але де ж святості межа і її дивна краса? Ігумен носиться по монастирі як
Очманілий, немає його люті межі! Раніше справа, а потім уперед дивися і нікого ти
Заздалегідь не щади, тільки непохитно до мети семимильними кроками йди! Якби на Русі
Не було християнської моралі, тоді ще на самому початку люди б навіть книг
Не читали і природні науки не вивчали, а так їх по Біблії вчили, щоб вони всі, як Ісус
На цьому світі жили і добрі справи творили! Нерідко після читання книг, якщо хтось
Чогось після цього осяг,через якусь мить, згадував про своїх предків, які колись жили
В халупах занедбаних і старих! Після цих рядків Сергій зовсім, здається, зовсім змерзнув,
Він змерз, доки тяжку ношу до храму з натугою й надсадою ніс! Перед ним зависла
Крилата комета, що передвіщає кінець білого світу, проте вона не відразу й не раптом
Робить на небесах чергове мудре коло! Вона поволі ходить навколо судьби і долі? Невже
Близький захід? Адже зірки як і раніше на небозводі блищать і ярким полум’ям горять!
А де ж Божество? Невже зірки вже не помічають нічого? На небі з'являється величезна
Пляма, воно вже зовсім затінене, а через мить буде кров'ю обагрене, немов гристе
Церковне вино! А по голові ходять думки як по столітньої, але вже пожухлому листю,
Тільки рідна мова в глибину істини вже майже проникнула і вихлюпує із чаші мудрості
Незаймане джерело, але в ту ж саму мить істина стає доступною не всім, а навіщо
Людям знати витонченість всіх життєвих схем?!  З чого почати, щоб суть Віри
Досконально зрозуміти і її закони одним зубом розкусити? Адже одним дістається й
Багатство, і слава, а зло з'являється то ліворуч, то праворуч, не життя, а гра й
Забава! Не мудруючи лукаво, Сергій читає «Отче наш» спочатку, проте попервах він
Трішки плутається в старослов’янський словах, але намагається вдихати не сморід,
А свого життя дивовижний аромат, але діє деколи навмання!  Проте справа свята постійно
Відкриває перед багатьма ченцями свої величезні брами! Чистий і святий! Преподобний і
Святий! Непорочний і святий живе посеред нас і разом з нами п’є вино і квас! Геть
Образи ті, що звинувачують всіх людей у підлості й у наклепі – це  розмови прості
І вони виникають із-за відсутності людської теплоти! От якби люди всякчас жили
Тільки в ім’я своєї души, тоді б кожен з них до примар буття швидко звик! Нас ці
Думки в свій час погубили: нібито у країни немає ні моці, ні сили! Вони завдали удару
По жеребу й долі, а Русь не перемогла татар у визвольній боротьбі! Нараз покалічена
Величезна, але немічна країна і її житниця гріхами переповнена, але чомусь порожніє
Скарбниця ця! А кому така жебрачка потрібна?!
                -***-
Під невисокою горою стоїть бор вологий і сирий, коли приходять люті холоди, то гора
Завжди від монастиря відваджує холоднечу й морозь! Вона на своєму короткому житті
Пережила й горе, і тугу, смуток і журбу! Сергій зрить на гору в профіль і йому чудиться
Античний Мефістофель, цей образ стікається в струмки по крихтам, а потім убирається
Зеленим мохом! Щоб урятувати людей від шляху злого, людині потрібно зовсім небагато:
Віра в Бога й позбавлення від грішної дороги! Дарма, що грізні слова в опівнічній тиші
 Мимоволі розчинилися, а так би люди з небесами швидко зговорилися і люди сміливі
Зайнялися б потрібною справою, але коли Бог поборотися з бісами їм накаже, Він їх сам
До святості товстою мотузкою що сили прив'яже! Господь бачить грішників наскрізь і
Особливо недолюблює брехню! Жити Сергію треба навмання й нічого вже не можна йому
Повернути назад, адже розсудливі й розумні ченці приховують свою образу, проте дурні
Вступають з Богом у непотрібні дебати! Мудрець зла завжди боїться й від нього убік
Ретирується, адже розсудливий бачить лихо й від нього вкривається, але коли гріх
Трапляється, то вчасно Господу молиться і в своїх гріхах прилюдно кається!
Найчастіше небесні знамення в монастирях збуваються! Думка золота примчалася
До Сергія ранком, її до нього, зважаючи на все, надіслала далечінь далека й неземна,
Вона відділилася від столітніх стін, і затверджує, що земне буття, по суті, тлін і від нього
Неможливо миттю домогтися істотних змін! Легше жити й бути тому на землі, хто завжди
Веселий, особливо опісля похмілля! Люди такі не тонуть у воді, і не горить у вогні, проте
Ці люди особливо потрібні воюючій країні! Вони стають героями у визвольній війні,
Де їхня ціна виростає подвійно й, як здається мені, вони, навіть забувають про все у сні
І лежачи на величезній і широкій копиці, на похмілля мріють про веселощі й слабке вино!
Звичайно, будь-яка п’янка не триває нескінченно: колись усе кінчається, і нове життя
Із чистого аркуша знову починають! Завзяттям своїм сивий і владний пан вселяє
П'яниці такому, що й у них життя складеться зовсім по-іншому, а вони не дарма пішли
З рідної домівки: «Саме ми в черговій битві переможемо, тому що з нами Діва Марія й
Херувим, а його ми всі повсюдно любимо!» Прийде час і п'яне покоління, всунувши ноги
В стареньке стремено, візьме в руки зброю бойову, щоб під час фатального знищення
Захищати рідне селище, адже воно не буде безутішно чекати, багато думати й ворожити,
А миттєво почне Вітчизну зі зброєю в руках захищати! Образок святий кожний з них
Візьме із собою в останній бій, небезпечний і фатальний! Мир, на превеликий жаль, так
Улаштований, що син зобов'язаний бути батька гідним, а той не спокійний  сильно
Розстроєний, тому що люди вірні собі, хоча й озброєні, але не хочуть брати участь
 У визвольній боротьбі! Ось вони які це справжні слов’янські мужики, адже у них є руки,
 Щоб мечі держати і силоміць підступного миттєво відправити за залізні грати!
Не даремно все земне ще від дня народження вимагає всевишнього благословення!
До гріхів рукою подати, варто тільки побажати, і без праці з'являться й хоробро, і лихо!
Буття мізерно: жити без гріха практично стало неможливо!
Знехтувавши страх, будь-який чернець намагається вкусить святість на небесах!
 Однак усюди є час і місце для блуду! По виділенню багатьох років можу сказати
 Гріхам у відповідь, що від їхньої отрути можна бути б умерти, весь жах у тім, що багато
 Грішники ходять по мирі з натільним хрестом, але їх усіх на свою сторону
Переманив лукавий біс! Доки мозок істину шукав, окаянний кров його жадав!
                -***-
Як же важко в цій країні жити й наодинці самотнім бути! До якого берега грішникові
Приплисти, щоб спрагу пізнання назавжди вгамувати, а осягнувши суть, у Вірі жити
І про гріховність плоті варто навіки забути! Людям дане дуже тяжке  визначення і для
Його формулювання треба відповісти на дуже складні запитання, які супроводжують
Шлях  зневір'я і розчарування, адже у людей немає бажання, щоб кращим стало їхнє
Існування! Щастя минає і на дно тихенько йде і  навряд чи вже повернеться назад воно,
Точно примара нічна воно грається із благословенною душею, але чим більше турбот, тим
Сильніше її нутро цвіте! А душа хороша, хоча за душею в неї немає ні гроша! Ганьба нам,
 Ганьба, адже ярмо раба давно вже приросло до нашого горба! Проте у нас життя таке:
 Який їхав – таку й віз, а опісля на перекіс пішло життя! Нехай воно і далі своєю
Стежиною йде, але час не марнує і сили свої даремно не розтрачує, адже той, хто себе
 І свою державу повік-віків береже, опісля й посіє, і пожне! Є прислів’я майже святе:
Бог на небі, а влада на землі, а де ж тоді ми – люди звичайні і прості? Не суди і
Не судимим будеш, ти гарно житимеш, але не існуватимеш, а коли істину з іншого боку
Знайдеш, отоді  всі заповіді Бога з насолодою виконуватимеш, себе реалізуєш і суть свого
 Буття поймеш, проте особисте життя і державу просто так не поєднаєш! Але все ж треба
Свою стежину на землі знайти і із смолоскипом в ночі по ній мовчки йти! «Світи!
Світи!» - я чую заклики чужі, але чиї ж вони? Невже це хтось кричить нам з висоти і
 Намагається нам чимось допомогти, щоб з малими втратами ми дійшли до високої мети?
Хто ти, чоловіче, який нас в свої обійми кличе? А що ж робимо ми? Дарма, що поруч
З нами постійно залишається ганьба і на землю капає гірка сльоза, проте6 доля тяжка
Тільки для невільника чи раба! Куди люди – туди і ми! О, Боже, я прощу у тебе захисту
Від ворожої помсти і за нашу знущання ти їм відплати, адже ми теж віддаємо свої борги
 Навіть тоді, коли червоні барви блищать навкруги і інше розрахунки нам не до снаги!
Ось куди повинні йти людські сили, але насправді немає нужди розповсюджувати по
Лісам і долам вісті непрості! Що не кажи, але від долі залижемо ми! Боже, ти країну
Збережи і нас не ганьби!
                -***-
У мінути щиросердечної негоди ще сильніше старять тіло життя роки, невже через тяжкі
Думи піднявся цей хаос і розголос? Адже Бог не далеко від нас, і про всяк час за всім
Стежить Його Всевидюче око, воно до пори й до строку дбає про нашу дорогу, яка йде
Віддалік і уже не один рік зустрічає і розбійників, і калік! Люди йдуть до храму при
Повному розсудку і в нестямі, щоб саме в тому далекому храмі помолитися за державу,
 Адже це право тих людей, чиї руки встають на заваді нещастя і трагедії, але щоб собі
І іншим допомогти, треба яскраві запобіжники було знайти супротив ганьби! А люди самі
Живуть в нужді і безладі і заздрість до ченців живлять, а ті про зустріч із Господом
Мріють і лише іноді про рідну домівку таємно на дозвіллі згадують! Усе порох і марність,
Усе тлін і суєта, а в душі одна і та порожнеча і маячня! Там спустошення і марення!
У монахів є бажання молиться, ніхто з них не відпрошується від строго поста, проте це
Їхнє бажання і не єдина турбота, адже ще й слухняність, вона як наявність суворого життя
Дається їм на кара на все святе життя! А меч кривавий, кінчений і лукавий, шукає сам
По собі забави у світі іржавому! Слава Богові, що він допомагає в хвилини тривоги
Й у великотрудній дорозі! Адже ми не в змозі подолати всі перешкоди, що стоять
 Перед нами з не покритими головами! А християнські руки вже пройшли через терни й
Муки, вони вивчали всі військові науки, коли взнали пустирище незапам'ятних часів,
Чули невблаганний плач і стогін, але звідки ж виходить він? Його вищий пік припав
На сторінки стародавніх книг! У них щось священне є, але їх не можна всі відразу взяти
Й по десять разів все сторінки підряд перечитати, коли ж їхню суть люди пізнають, вони
Зовсім інакше своє буття відразу ж сприймають і про підлий гріх на час забувають, але
Чомусь ці книги не всі люди читають! Сергій був би радий, заснувати особливий обряд,
Щоб народ не читав розумні книги навмання, адже є безліч причин, щоб народ-велетень
Позбувся від своєї журби! Він проти зла встоїть, адже його серце твердіше, ніж червоний
Граніт! Його душа не розкута, але чиста як перлинне намисто, хоча мирська суєта вже
Не опоганює святі вуста!  Закінчилася в його житті чорна смуга, відтепер його розум
Вражають лише одні небеса! Він мислить чисто по-чоловічому й продовжує усмоктувати
 У себе божественні джерела! Істина витає в синій імлі, а гріх привільно ходить
По грішній землі!
                -***-
Я в храм світлом недогарка свічі був притягнутий, вже давно саме там пізнанням істини
Був захоплений, адже там стоїть золочений трон! Я там сиджу безвиїзно завжди, лише
Іноді бувають виключення, але це ж суща дурниця, проте святими стають лише одиниці!
Розштовхуючи парафіян плечем, часто запитую: «Тут Віра скільки вартує?» - це голос
Точно не мій, це хтось інший лагодить над моєю душею грабіж і розбій! Я тут ні при
Чому, хтось інший хотів би бачити мене своїм лютим ворогом, але чому? Я суть речей як
Є приму, хоча вже давно не довіряю тут нікому! Страх перед мороком майже зник, перед
Душею сіяє лазур небес! Найчастіше часом нічним в Бога є перевага світла перед тьмою,
Але не завжди перемагає початок святий!
                - 6 -
Серед народу починається галас, а серед худоби - падіж, збиток відразу не порахуєш!
Поле давно засіяне житом, але з полів, навряд чи щось нині візьмеш, урожай не дуже
Гарний! Ну, що ж підвела пшениця, підведе і жито! От-от почнеться голод страшний,
Треба убік відкинути всі жарту й приговірки, адже чимало днів навіть крихти не було
В пустому шлунку! Повірте, це чорти жадають всенародної смерті! Однаково з народом
Бог заодно! Народ не той, що колись, коли вподібнювався останньому неукові, нині він з
Останніх сил обороняється, хоча сам по мирі із сумою днями й ночами поневіряється!
Над ним небо чорне й беззоряне, темне й холодне, чим воно чорніше, тим, природно,
Страшніше! Виходячи із загальної ідеї, що земним миром правлять багаті іудеї і саме
Вони затівають танець страхітний, щоб всі народи танцювали тільки під їхню дудку!
Русь не розстається з Божим світлом, але грішить при цьому, тому що переміняється її
Дороговказний знак, сподіваюся, що світло все-таки подужає непроглядний морок!
Залишилася одна істотна дрібниця, але її ніяк не залишає все той же морок: тінь світла
Повинна посеред білого дня  освітити думки часом давно вже відспівані, щоб поневолена
Гріхом планета заповнилася з часом яркою ясою! Сергій же свій монастир від татар
Стереже  і в монастирське підземелля іноді спускається й з туманом там воєдино злився,
Але в землю він не поглибився, адже там народжуються міражі й кошмари, а просте 
Життя одержує подарунки від небес майже, що дарма разом з бесівським наваром! Його
Душа давно вже готова позбавити тіло від буття зіпрілого, але Боже слово запізнюється
Знову, щоб допомогти й миру, і долі, хоча життя - так собі: один гріх на вустах і 
Виразки на потрісканих від сухості губах! Ворог заклятий, немов вал дев'ятий, що сили
Намагається святість із обличчя вселеної однією миттю змити і добрі зачини на землі
Слов’янській відразу ж перемогти, він до того ж без утоми загрожу всім тим, хто хоче
В благодаті своєї життя земне прожити і паростки в землю пустити! Коли час прийде й
Позволить Господь, Він упевненість у собі Русі пришле, адже він ворога наздожене, але
Той відразу не загине! Загальмується лише на мить його подих, здається, кінець
Слов'янам, але відбудеться щось дивне й тіло майже бездиханне зробить подих єдиний і
Назавжди попрощається з безоднею напівпустельною! Невже буттю прийшов кінець? Ні,
Адже у своєму безглузді винні ми самі! Безчестя здохло, воно на корені вже усохнуло!
А людське стадо такому результату справи природно ж буде раде ы не зважатиме на чужі
Поради! Коли біс гинув, народ у черговий раз радів і тріумфував, а пристрастей запал без
Вогню й полум'я  серед білого дня  тільки від істерики миттєво закипав! Ніщо для підлого
Люципера ні Святість, ні Віра, він насаджає серед людей зневіру і розчарування, адже
Сатані наплювати на сльози й благання,  у нього є свої зазіхання на душі людські, але
Вони такі, що навіть справи великі залишають в стороні! Дияволу одному подавай
Озлоблення, а вже опісля саме прийде поневолення душі й плоті і дома, і на роботі!
У душі безбожної все, по великому рахунку, помилково, але не настільки тривожно,
Щоб спати ночами стало неможливо! Люди, що народяться пізніше, будуть лізти зі шкіри,
Щоб нові покоління розтривожити й знову страхи перед бісом постійно множити! Уже
Запалало ненависті величезне полум'я! Бог з нами, хоча Він і живе під далекими
Небесами! Для тих, хто побував у полоні в злих чортів не буває відразу двох смертей,
От тільки нове покоління намагається виховувати власних геніїв, які не без тіні жалю
Стають відступниками колишніх думок, щоб хтось сказав їм в лоб, що любе
Неробство повинне вважатися за неподобство! Мир умирає від червоточин, він
Непіддатливий для мислення вузького і світло досить тьмяне людей в безодню тягне,
А що ж можна сказати про свої почуття?! Люди сходу плачуть над Господньою труною,
Але в підсумку дуже багато грішників залишилося, як і колись за душею в них немає
Бога, хоча тінь сумніву в душі закралася! Що поробиш, якщо так сталося?! Холодний
Камінь не приносить стражденним людям ні вогонь, ні пломінь, адже він лежить
Нерухомо й нічого давно вже через морок народу не видно! А знову породжене полум'я
Поводиться нахабно й усмоктує рідоту й твань жадібно! Гаразд! У духовній порожнечі
Завжди народжуються думки зовсім не ті, які булим потрібні для держави і сім’ї!
У думках своїх, непролазних і густих, у міру злих і трішки святих, а де знайти інших,
Коли залишки малі вже дійшли до тюрми і суми?! Відразу не зрозумієш: де ж, правда,
А де ж брехня? По голові гуляє смерч і вихор, він породжує гординю навіть у важкий час
І в сумніви занурює нас! Дивно лише одне, що гріх не влітає до Сергія у вікно! Усе, що
Йому здавалося звичайною дрібницею, покотилося долілиць шкереберть! Істина ж
Причаїлася за високим кущем, але не змінився мир довкола! Навіть у небесній висоті
Люди говорять про наклеп і спитують тьмяні образи й позбавлення навіть ті, хто не живе
Донині в постійному нестатку! Мудрий той, хто філософствувати не хоче, але не живе,
Як у курятнику старий і старезний півень! Він би був радим через мить випробувати й
Розлуку, і пекло, а от горе й отрута - новий маг не відразу впустить у своє вогнище!
Зло є зло! Воно завжди до себе людей тягло і вижило всім смертям на зло!
                -***-
Що ж є наша світобудова? Чи зможе зрозуміти його суть людська свідомість?
Куди воно летить або ж воно на тому самому місці вже багато сторіч стоїть і як завжди
Мовчить? Звідки гріхи в знову породжених узялися й що таке взагалі людське життя?
Чи одне і те ж свята душа й грішне тіло? Чому ми молимося, починаючи нову справу?
Як надалі істину простим людям поблизу розглянути? Поміть! «О, Боже, відповідай: чому
Наша плоть зобов'язана в сирій землі зотліти? З якої сторони на життя подивитися,
Щоб істину, нарешті, зблизу побачити? Адже з кожною миттю всі ближче й ближче
Наближається кощава смерть, надалі на неї треба філософськи дивитися! Життя - це
Світло, а смерть - це тьма! Невже зразу не було помітно, що люди ходять білі як
Полотно, адже вони зі злом заодно!» Так можна й звихнутися з розуму, будучи
Блукачем убогим, який ледь-ледь не збився з дороги, проте він постійно сперечається
 З Господом - Богом і не згоден з Ним багато в чому, але в підсумку, поневіряючись
По путівцях, продовжує вести юрбу людей на аркані, не знаючи заздалегідь, що всі його
Старання зовні не схожі з милістю Божою! Що ж повинен народ створити, щоб
У нормальних умовах надалі жити? Скільки можна тиранію поруч з собою терпіти?
О, Всемогутній Бог, якби Сергій Тебе попросити б міг, то він, як воїн і чоловік, святитель
Русі й лікар душ, попросив би благословення Божого небагато пізніше, але спочатку
Примножив би свої великі духовні капітали і молився б ночами за те, щоб гріх
Перетворився ні в що! Ще б він попросив, щоб Владика всіх небесних сил уголос свій
Вирок Русі оголосив, але це понад Господніх сил! Хто не успів, той спізнився і ще нижче
В життя опустився, адже він свої сили змарнував і багато гріха собі прощав! Його питання
Змусило б Господа-Бога задуматися всерйоз про сукупну юрбу, натовп чи товариство,
Яке зав’язнуло у повсюдному гулянні, проте ніхто не чекав зі сторони Бога буття такого,
Де горя занадто чимало! Його видимо-невидимо - хтозна-скільки, от тільки ніхто своїх
 Гріхів не признає! Не мучать порочні з'явиська, але й прийдешнє буття просто
Зобов'язане пройти свій шлях повторення!  Серед темряви не видні честолюбні мріяння,
Адже вони – породження мирської розрухи і суєтні, а в товкотнечі закони буття свої!
Ось-ось трапиться щось і тісне коло не відразу й не раптом, а все ж  замкнеться і майбутнє
 З нами розминеться! Ось і старий чернець замкнувся на остраху перед смертю, а чого
Йому чекати від земної круговерті і від заколотників диких, але духовно могутніх і
Напрочуд ставних і великих? На їхніх обличчях грають яскраві сонячні відблиски, вони
В душі грішників ще до кінця не проникнули! Життя одне, але воно по вуха закабалене,
Не відкрите й не рівне, адже його не раз і не два рази господарі віддавали й без штанів
Самі ж хазяї залишали, але себе винними в гріхах ніколи не вважали! Коротше, гріх
Треба побачити навіч о пів на першу ночі! Тому що вдень він мерхне під всесвітнім
Вогнем, його ж промінь могутній підминає час гнітючий! Звичайно, краще своє життя
Прожити без зайвого гріха, уже краще плуг або соха для молодого сільського пастуха,
Чим відрада у вигляді безодні й породження пекла! Життя буденне й повсякденне несе
Душу в далекі краї, туди не добратися йому пішки, тому що бісів чимало валандається
Навкруги! Можна їхні чудності передбачати, але їх же важко у тьмі нічної побачити!
Навколо одне баловство й більше немає нічого! Люди погані заохочують страсті
Як стихію, а у них виникають думки досить погані, не добрі й злі, але чи не для того
Вони плодяться, щоб людина могла ними постійно насолоджуватися? Диявол чашу
Любові вином розбавив і людей грішити ще в Едемі він  примусив! Скільки разів ми
Говорили, що багато чого витримають папір і чорнило, але, коли жінку ніжно
Любили, то однією миттю цілу вічність жили і її боготворили! Минулого ніколи я
Не соромлюся, я ж просто ним пишаюся, проходячи через покаяння в лісовій самоті, хоча
Живу там без любові й без спілкування! Часом не вистачало душі терпіння, але
В надлишку було відчуття, що похмурий сумнів перерве живе благовоління!
А благодать страстей у сутінку погожих днів входить у серця знедолених людей, щоб
За допомогою своїх ідей змусити всіх чоловіків і дітей забути про суть свою! Я теж кажу,
Що немає щастя без меж і рубежів, тільки той, хто вже постарів, може собі відмовити у
Достатку, але коли бідність занадто велика, тоді люди здіймають галас і крики! Нехай без
Освіти існують всі нові й нові покоління, нехай забудуть про силу розуму прожиті
Роки, але пам'ятають люди завжди про свою первозданну природу, щоб нудотне життя
Нікому не набридло й нікого воно надалі так жорстоко не дубасило при всякому зручному
Випадку, а час кипучий без роздумів вторгається в буття дрімуче! У душі немає яскравої
Віддушини, хоча мир прекрасний, але по великому рахунку він занадто хитромудрий і до
Того ж надміру нудний! Сергій же чоловік не наївний, але в міру простодушний, малість
Грішний й до того ж слухняний і покірливий!
                -***-
Давайте й ми  разом із ченцями у мріях поринемо і тоді, можливо, відбудеться диво
 І життя бурхливе по накатаній стезі потече, а все, що у людині є до бога склониться
І тільки одному Господу скориться! Нехай не все в порядку з духовними
Пересвідченнями, трішки краще із втішними одкровеннями! Їхнє життя ще не витрачене
До кінця, вони як і раніше живуть за законами Творця, але в Нього на очах незабаром
Зотліє їхній слухняний порох! Їхні серця відкидають мудрість усякого дурня, я ж не знаю,
Хто й кого подужає, переможе й здолає, адже кожний живе так, як вміє! Треба мати
Нерви залізні, щоб бути Господу корисним і в ім’я буття пережити хворобі й недуги,
А опісля пройти без поранень свій шлях по зачарованому колу! Церква знову ожила, тому
Що в особі Сергія у неї з'явилися два білосніжних крила, але доля по хвилях випадків її
Завжди несла, часом уриваючись у крайності, забувала про складні випадковості, поки
Не залишилася без вітрила й весла й спалила колишнє життя майже що вщент! А народи
Жадають спокою й волі, в ім'я їх Сергій читає молитву про всіх святий, але спокуса зріє
В безоднях морських! Ченці живуть днем одним і не загадають про те, що буде завтра
З ними і завдяки справам своїм, справляються з навіженою рікою, адже у них молитви
Завжди під рукою, а вони вселяють у душі рівновагу і спокій!
Навіщо себе питаннями обтяжувати й на себе гнів небес поширювати? Адже
Однаково людству не відпущено суть світобудови зрозуміти! Варто тільки
Замріятися - відразу можна з небесами подумки зрівнятися,
Але в пам'яті людей ніким залишитися! Тоді жити навіщо?
Чи зобов'язана ця думка негайно лагодити розбій над грішною плоттю й душею!
Слова ці, немов малолітні діти, летять до небес вроздріб, окремо і галасливою юрбою, але
Саме собою не змінюється мир земний! Сергію відомо, що повсюдно із гріхами бореться
Господь небесний! Ігумен знає, що його риса дурна чимало домислів серед ченців
Породжує, адже Сергій майже не відпочиває, його благоговіння хвороби незабаром
Осідлають! Він раб небес і землі! Спробуй й ти там сіль буття знайди! Він з тяжкою
Думою бачить, як древня земля під ногами у варварів горить От-от вона зникне без слідів
Під покровом купчастих хмар! Він переборює останню межу, проте не вийшло те, чого
Досягти хотів, напевно, він трішечки перегорів! Ну, що поробиш, така його доля! Над
Ожилим миром знову з'являються й біси, і вампіри, вся суть у тім, що зло панує в бутті
Земному й ніколи воно не полишає рідну домівку! Що ж це за дивовижний особняк
З такою дивовижною назвою? Він на очах в усіх красується, а парафіяни ним постійно
Любуються, він блищить на зразок глянцю, адже побудований зі скла й фаянсу! Сергій
Завжди поводиться з простими людьми шляхетно, але йде туди, куди Богові одному
Завгодно, адже його свідомість до кінця не вільна! Він життям навчений й Богом
До терпіння давно вже привчений, але серед дрібних закрутів Господнього створіння
Гасне, напе6вне, невчасно земна уява! Не рятують душу покаяння, у неї попереду маячить
Шлях розставання і не збігаються з реаліями буття її споконвічні бажання! Виразки гріха
Довго не гояться, вони із щирого шляху людей постійно збивають! Немає втіх без гріха –
Оце чистої води нісенітниця! Легко опуститься до дна, де видна тільки безодня одна!
З переляку не хочеться навіть думати про майбутнє дозвілля!
                -***-
А по окрузі несеться дзвін, чимало дум породжує він, уже в який раз губиться духовний
Зв'язок між простором і часом, немов би рветься мотузка міцна, коли ж прийде, нарешті,
Пробудження? Від Господньої любові одна знемога! Навіть із життям назавжди
Попрощавшись, мир її подобу на небесах по добрій волі бога миттю відтворить! Сергій
Нехтує мир суєтний і гріх несусвітній, зовні не завжди примітний, він жадає спокою й
Сну, він безсоння випив сповна! Миті були, коли Сергія люди любили, але потім про
Нього на деякий час забули, але коли на небесах зустріли, відразу ролями вони
Помінялися! Змучилися й настраждались, поки до вершин небес вони з торбою піднялися!
За допомогою Божою Сергій дійшов тільки до їх підніжжя, йому на потребу потрібний
Купол блакитного неба! Ні слова не зривається із крижаних вуст, проте немає колишнього
Надміру почуттів, адже мир душі порожній вже, на серце гіркота й тяжкий смуток!
Попереду почесті й влада, але колись слава його залишить і зрадить, просто так
Ніхто її в руки нам не віддасть! Треба чекати чимало днів, щоб дійти до істини
Своєї! Уже краще нічого Господу не обіцяти, ніж, пообіцявши, свої  обіцянки
Не виконувати! Треба людей вшановувати, щоб не дійти до відчаю і помсти!
Важко відокремити себе від духовної смути, адже люди, по суті, великі баламути!
У безлічі слів - безліч суєти, у світі вселеної ніщо навіть ти! Ніщо для неї твої думи
Й мрії, у них нічого немає окрім порожнечі! До речи, немає на землі нікого праведного
Крім Бога одного! У колісниці плотських мріянь тільки безліч порожніх вигуків,
Не було й дня такого, щоб не згрішив хтось знову й знову! Хочеться з високого коня
Впасти й пожити ще всмак, але де ж грішникам щастя украсти, але знову й знову
Приходить розлука і відходить любов, але під чужий дах, а замість неї залишається цокіт
Кінських підків, їх вся Русь у свій час слухала, коли під ярмом бусурман несамовито
Мучилася й страждала! Її ворожнеча народу дошкуляла, а любов до батьківщини стрімко
Вгасала і їй на зміну повернулася міжусобна кров,  як спогади тих похмурих років!
Підкреслюючи нетлінність духовних основ, ченці щоденно творять всевишню любов,
Але, перебуваючи в прострації, не замислюються про духовні початки всієї цивілізації,
А більше думають про майбутню інаугурацію! Грішники мовчки в той час рахують свої
Асигнації! Слова диявола входять у внутрішність черева і свою безвинність миттєво
Втрачає навіть сама чесна діва! Людське життя, яке дійсно важке все ще висить
На волоску, а слова мудрих ледь чутні вдалечині! Що робити мені, щоб гарно жити
На многостраждальній землі? Сила гріха чимала й превелика, вона немов би повноводна
Й широка ріка, у якої немає дна, але вона не дана людству на багато віків!  Святість
Мчиться до небес, простираючись по полях і лісах, але вона все так само перебуває
Вдалині від самого краю православної землі!  Під нею поховані кращі її сини, а земля від
Сорому стала майже чорна і її непорочність навіть поблизу простому люду зовсім не
Видно! Чи забудеться гріх очманілий в тьмі нічний, адже любов дарована ченцям долею,
Проте вона не всім їм пробудження несе, але усвідомлення істини і її втілення, вона
Усвідомлює! Власне кажучи, вона парить над ними у вигляді величезної мильної
Бульбашки! Люди бідолашні ще довго будуть згадувати про діла вчорашні!
                -***-
Подумай: хто ти в цьому житті такий? Куди тебе віднести в стан розумників або
Дурнів? Якби ти насправді порозумнішав, тоді б ти до землі свій ніс не вішав і себе
Заживо не умертвляв! Зрештою, всі ми живемо, не пізнавши мирських основ!
Не люблять і не поважають у цьому житті люди простаків, які розпинають свої душі між
Двох світів! А ті всує й суєті вдалину летять і до себе доторкатися нікому не позволять,
Тільки Бога слухатися вони норовлять, рідко відпочивають і мало сплять! У їх промовах є
Слава й безчестя, одна лише душа залишається на колишньому місці у чоловіка  того, хто
Абстрактно думає про велич і честь, але почитає Божество і не жадає від Його майже що
Нічого! Хто – про що, а я про Бога речі веду і заздалегідь не знаю, де своє життя загублю!
                -***-
Зовні тремтять ченці від лютої холоднечі і хрестяться незграбно, а рядом з ними татари
Поводять себе нахабно і строять свої дома незграбно! Їм важко холод пересилить, він
Скував і струмки, і калюжі, а муки і тортури творять чудеса, навіть до небес доходять їхні
Зичні голоси! По окрузі гуляє й виє статечна хуртовина, ігумен поясом підперезався туго,
Його ось-ось подолає журба, адже прийшов її час поставити на місце боярського сина,
Перетворивши велетня у звичайного ченця, щоб у майбутньому недалекому синява небес
І їхня поволока влилися в прилеглу протоку, а рід людської в його особі, нарешті,
Знайшов тишу і мирський спокій! Дурням кортить щось незвичне зробить, адже
Безумець завжди в будь-якій громаді знайдеться! Важко бути на Русі пророком,
А тим більше мислити високо, коли під ногами ота сама толока, а поруч живуть
Одні лише бовдури і тупці! Розумних людей – одиниці, тай ті давно уже сидять
 У в’язниці! Хтось їхні наукові праці поцупив, а опісля наказ злодій своїм воякам
Віддав, щоб того, хто свій голос супроти розбійника підняв, кожний громадянин
 Як бунтаря сприймав! «О, Русь, моя! Ти дочка зорі й вогню! Чи вмру я, не знаю точно я,
Але вічно буде жити у Всесвіті душу моя!» Попереду перебування нове, адже монастир
Знову може залишитися без їжі й без даху! Невже відтепер святі місця стануть
Неходженою пустелею, а монахів будуть порівнювати з казковим Ємелею, у якого
Навіть немає своєї славної оселі?! Мир холодом скований, і довгоочікуваний спокій
Щиросердечним болем зачарований! Із печалями заповітними живуть ченці життям
Непримітним, кожний з них натільний хрест у заповідному місці зберігав
І із громадою свою неміч постійно ділив! У краї снігів і хмар, поряд з монастирем одного
Разу забило чарівне джерело, а саме воно немов би чарівний промінь, струменем
Соковитим і густим відродило образ істини колишньої! Немає там сонця південного,
Проте відношення дружне на батьківщині заметілей і хуртовин заміняє ченцям
Непримітний і млосний південь! Обряди священні всі ченці виконували натхненно,
Як говорить переказ, там не заохочувалося мирське цілування, уже точно, схоже, що мир
Живе завдяки милості Божої! Догоряє свіча життя, але ще жевріє пам'ять про рідну
Вітчизну, проте життя своїм шляхом далі йде і залишився тільки один крок до могили й
Тризни, а правди немає ніде, одне поневолення присутнє повсюди! Кожний входить тихо
У власну келію, щоб не від неробства або веселощів поставити лампаду, а щоб її світло
Огороджувало ченців від багатьох прикростей і лих! «Гріх, не стій на просіці лісовий!
Коли в ліс прийшов, миттю залазь на стовбур!» - вуста чернечі тремтять, але вони ними
Навіть не ворушать, тому що їхні думки самі вдалину просіки летять! Від пхикань,
Умлівши, люди намагаються приборкати власну лють і гнів!  Вони вже чимало днів
Думають про долю свою! Надія на перемогу ще не вмерла, хоча вона вуста наскрізь
Пропалила і штани людям просмалила! Нові мрії вдалині мигнуть і людей відразу
У тупик прожогом заведуть! Думка згорить дотла, але ж вона була й гарна, і світла!
 Невже й душа, і тіло вже від гріхів майже що зотліли?!
                -***-
Знайомий погляд, очі несамовито палають і горять, вони любов і скорботу давно вже
Усередині себе зберігають! До ангельських висот душа навряд чи сама колись дійде,
Призначення своє вона навіть там сумнівно що зрозуміє, а швидше за все, грішна плоть
Колись умре від повсякденних турбот і, не одержавши в дарунок божественних щедрот,
У мир інший назавжди піде! Чому ж плоть не може свій страх перед спокусами життя
Перебороти? Плоть все дуже легко сприймає, навіть те, що розум постійно відкидає!
«Давай людям у борг під час бенкету й чуми, дещицю світла й тьми, а пиху свою
Особисто ти, людина, угамуй і ближньому ніколи надалі не грубіянь! У словах є віще
Марення, але воно - наші ліки від лукавства й багатьох лих! Коли в серці твоєму й
Уночі ,і вдень панує одне крутійство, тоді сьогодні тебе очікує ще одне пекло,
А не царство Господнє! Хто відплачує за благодіяння, муки й страждання, про
Того нащадки зберігають добрі спогади! Наше життя - звичайна доросла гра,
 В основному там правлять бал сльози, гіркота й мішура!»
Сергій самотній, як дика польова квітка, яке від молитви пуття, якщо горло стискає
Ненависну грудка повсякденного життя? Важко самотнім бути, треба безгрішно жити й
Тільки Бога одного повсякчас любити! Любов може, Бог знає, що йому миттєво відкрити,
Але головне - ще сильніше йому треба бути Бога обожнювати й любити! Вона, як погано
Випрана бязь, де щораз з'являється на ній і пил, і бруд, у якій би будь-який чернець
По вуха раптово загруз, якщо загублено буде з небесами духовний зв'язок! Адже такі
Взаємовідносини треба цінувати і шанувати і про це можна прочитати в Євангеліє від
Луки, де написано про святі канони, адже в храмах і вдома у нас знаходяться святі ікони!
 Там зображення божої матері і самого Христа, там образ Творця і Спасителя! Цей образ
Теж саме, що й священна книга, у якій читаємо Божі слова і опісля прояснюється голова,
А завдяки іконам ми згадуємо лики людей святих і, дивлячись на них, піднімаємо свій
Розум до Бога і Його святих! Сергій молитву наодинці тихо читає і його серце любов’ю
До спасителя палає: «Невже моя молитва на небі не чутна, адже в ній є все: і відданість,
І глибина! Моя душа в хвилини ці тільки Богові віддана, блаженствує й мандрує по небу 
Вона, знехтувана й всесильна! А вдача кроками семимильними несе свою ношу непосильну,
Але чекаючи Божої кари, душа давно вже залишила грища й забави, проте вона довго ще
Не могла знайти на свої гріхи управу, а нині живе за монастирським статутом: їсть
Безкоштовно, тобто задарма, але молиться на славу!»
                -***-
Раптом сплеск лунає й по землі він стрімко подібно грому  несеться, а що йому робити
Залишається, якщо на сто святців, стільки ж лиходіїв і вельмож? Сплеск до небес прагне,
А потім раптово внизу кружляється, на перший погляд необразливий він, хоча він теж
На поразку буттям був заздалегідь приречений! Він заради забави проноситься над
Зеленими лісовими дібровами, зовнішній вид у нього дуже втомлений, але він залишає
Над землею свій слід кривавий! Мир у неволі й крім власної долі весь народ став
Мотлохом в руках своїх же панів, тобто наших добродіїв! Скільки ж князі будуть Руссю
Торгувати і її у всім і завжди зраджувати? Їм же століттями не вікувати! Тоді, як же нам
Зрозуміти: чому татарин Русь закабалив і на кіл мужиків без роздумів посадив, невже
Російський народ слабкіше був і гірше інородців у той час жив? Серед селян і городян
Повинен був з'явитися не один баламут, який би навіть у неволі побачив вади власної
Долі, але все те, що силою в людей віднято, перетворюється ні в що, проте, як і колись,
Живуть у благополуччі лиходії й недоуки, вони не сіяють і не жнуть, а бариші заживо
З людей деруть і кров живцем з них висмоктують! Повинні зштовхнутися меч із мечем,
Щоб у сяйві золотім воля прийшла не на щиті, а поруч з ним! На подвір'я тихо, хоча
По країні нині гуляє зло й лихо, але ніхто не подбає про  родича свого, щоб захистити
Його добро, а чого? Князі спокійно правлять і людей за провини злими собаками труять,
Адже вони свої забави навряд чи добровільно колись залишать, ще жодного разу з їх боку
Не було відмови! Хто їх на князювання засудив і таким величезним царством наділив? Це
Не що інше, як знущання просте, але багатовікове, пов’язане з катуваннями й розбоєм,
Де свій народ у своїй же країні стає останнім ізгоєм! Не часто приходить натхнення, коли
Поруч панує розлучення! Знехтуваний і гнаний народ як і раніше своєї волі мирно
На рідному ганку чекає, адже йому наказано мовчати, не огризатися й не ричати,
Поки мідні труби знову не зазвучать! Коли накаже князь, отоді і треба у похід
Виступати! Важка мовчання печать, народу є що своїм пригноблювачам сказати,
Але йому ж знову наказано пущі колишнього помовчувати і свої почуття від злих
Язиків приховувати доти, поки допомога не прийде з іншого боку! Веління своїх панів
Зобов'язаний поважати простий народ і йому треба своїх хазяїв цінувати і шанувати!
А його захоплення до пори бувають і мінливі, і старі, ніяк простий люд не може збутися
Від повсякденної мішури: багато чого йому незрозуміло, але немає шляху зворотного
Для людей на перший погляд охайних і гарних, дужих і ставних! Напевно, їх погубить
Незабаром пекло дуже погане і що з ними стане? Напевне, грім гряне і темряви не стане!
Собаки поруч гавкають і селища разом з містами неподалік від монастиря ярко палають,
Русинів у рабство йти татари силоміць примушують, муштрують і в рабство женуть! Туга
Серце відразу відвідує, вона щось недобре вже передвіщає! Народ тільки обурився, але
Вихром на поле брані не пустився, а навпаки, як бовдур посеред межі зупинився! Простий
Люд воювати в черговий раз без князя не ризикнув і не відважився! Черговий потік журби
І смутку обрушився на буденні страсті й почуття! У душі то густо, то порожньо –
Мирське життя прожити неможливо без частки смутку, воно подібне
До акторського мистецтва, де вище Бога на кону стоять переживання і почуття!
Ми гріх за благо вважаємо, але в лихий час до Господа волаємо і навіть не підозрюємо,
Що нічого про суть буття досконально ще не знаємо! «Грішників все-таки прощу й з небес
На грішну землю святість опущу і надалі диявола в їхні душі ніколи не допущу! Адже він
Точнісінько схожий на вогку зимову ніч!»
                -***-
За матку-правду душа плоть постійно докоряє й до ранку зі сльозами на очах докоряє
І під колеса долі її із силою шпурляє, а що вона про грішне життя знає? Ніхто тут
Не вічний, ми все підемо туди, де наш кінець гріхами й пороками відзначений!
                -***-
У тумані колишнього пишеться літопис роду людського, проте доки життя йде,
Я ніде лаврів для себе не шукаю, не дасте - не стягну, а мовчки свій віз далі на своїх
Плечах потягну! Хто терпів розгроми і поразки, той знає, що таке насильство
І примус, але не в ньому Русі спасіння, застава перемоги - у її довготерпінні!
Якби Господь знав, яких він нам доброчесностей надіслав, Він би їх у шию прогнав,
А народ би без них ніколи не пропав! Господу невтямки, що вельможі заставляють людей
Силоміць тягнути лямку і саме вони загнали істину в дубову труну і перевернули нагору
Дном запущений батьківський дім! Турботи Русь зовсім здолали й переплутали меридіани
Й паралелі, але незмінними залишилися цілі! Наука - для дітлахів, а для мужиків - часу
Надлишок, щоб історія віддала їм сторицею, а то багато хто намагаються у її двері
З відкритим забралом  ломитися, щоб визволити з полону всі скарби безмежної вселеної!
Хтось уже зламав собі шию, але ті, хто воюють за високу ідею, зерна святості в землю
Постійно сіяють! Їм доводиться туго, особливо не під силу їм пережити пургу й
Хуртовину!
                - 7 -
Сергій уже, котрий день ходить як чорна тінь, у нього шапка набакир, йому читати
Молитви теж лінь, адже він оглухнув як старий пень! Ледь заціпеніння пройде, як отут
Нове лихо прийде, так всі ночі безперервно Сергій око ні на секунду не зімкне, він щось
Чекає, а воно саме до нього чомусь не йде! Думки й почуття живуть врозбрід, адже
У кожного своїх турбот повний віз і у кожного своя стезя! Ну, і що ж? Племінник є
В нього, але в того немає пристановища свого! Ну, нічого! Люди століттями жили одні 
Під блакитними небесами, їх сонце пропалювало наскрізь і тільки вантажений нещастям
Обоз людський рід спокійно й повільно віз у долину зникаючих мрій! Після сліз настає
Тиша і спокій, а замість холоднечі приходить жара і спека, а літо змінюється зимою, але
Одинаків труять юрбою! Розпадається тіло від потрясіння, супроводжують його одні
Лише гріхи! Де ж шукати для себе простому смертному порятунку без істини й
Прозріння? Землю опоганює грішна кров, але вона очищається знов й знов ы від неї
 Нічого не залишається, адже коли людина покається, отоді гріх поруч з нею
Зупиняється! Як із заціпеніння Сергію вийти, інакше його снігом уночі засипле?
Посередині порожнього помешкання він стоїть на колінах і просить у Бога прощення,
Не міняючи пози, він утрудняє набряклі ноги, він і цього разу поруч з розп’яттям стоїть,
Уже котру годину під церковним дахом, що продірявився, чернець молиться, але думає
Про того, хто живе вище нього, це Бог! До всього вже Сергій звик, він зняв промоклий
Наскрізь башлик і починає Господові за прожитий день дякувати, але настільки дорогою
Ціною йому вдалося його купити й у якій валюті треба той рахунок Вітчизні сповна
Оплатити? Час проходять мимо і всі, хто живуть поруч з людьми святими, але люди
Не всі святими стають, тому що деякі гуляють і п’ють! Зізнатися їм би без докору, що
Не все задумане втілилося в цьому житті, але їм однаково, а що саме: чи пити благодаті
Вино або ж творити зло?! Ось воно що! Ченці ж наяву ділять меж собою й життя, і долю,
Останнє дихання їх у наслідку втілиться в словах всіх святих! У ретельності безустанної,
Такій величезної й широкої, дихаючи пахощами, люди всі: старики і пацани плачуть
І на долю нарікають, коли свої погляди на обрії зупиняють! Божий  хрест, тримаючи
В руках, і роблячи за кроком крок, вони до слів Бога прислуховуються, проте досконально
Розуміють, що їхній холодний порох  уже майже зачах! Сині віка, немов усохлі
Мілководні озера і ріки, кудись удалину дивляться, але нічого вже не бачить потойбічний
Погляд, навіть те, що знаходиться поряд! Хіба можна йому в цю мить довіряти? Йому 
От-от прийдеться умирати, як пити дати! Куди поділася благодать? Хіба Сергій посміє її
Визнати, перед тим як вмирати?! Над головою простирається неосяжний всесвіт, сповна
Наповнений свіченням й мерехтінням, а внизу в той час зелені ліси шумлять,
Передвіщаючи суще пекло, адже туди входять через двері сталеву, назавжди залишаючи
Життя земне! Нікому справи немає до того, що на землі відбудеться через пару років?
Сергію невтямки, що існує зоряний каталог, якби він міг серед тих далеких світів
Відшукати для своєї Вітчизни гідний дах! Саме звідти на землю спускається чергове чудо,
Для цього необхідно, щоб гріх завжди пролітав мимо! У Сергія за спиною видно вал
Фортеці, там є герб міський, хоча він уже давно покрився ржей і мирською лушпайкою!
Але в храмі панує спокій, не доходить туди спека мирська упереміж з тугою!
- «Коли в землю впаду, із собою свою неміч і лихо назавжди туди ж поведу, адже
Не стану героєм, що прощається стоячи перед всім людом, що чернечить! Позаду
Залишаться й тінь, і світло, це блискуча відповідь смиренних небес на падучу смерть,
А вона не позбавлена особливих прикмет уже чимало років, але схожих один на одного
Тут немає! Людина - жива оболонка, а прожитий день - усього лише крапка, проте
Життя - це тільки жирний рядок, про нього можна почути багато пліток!»
                -***-
Історія банальна й до того ж ще й сумна, адже вона як інфекція госпітальна або стара
Афіша театральна,  яка багато чого що на своєму віку вже побачила, чимало намучилася
Й настраждалася й на очах зв’янула, але при подуві вітру до ніг перехожих полегла, проте
Краще так і не стала! У храмі ж не високому і вузькому важко розкритися характеру
Слов’янському, а по подвір'ю старому ходять ченці найчастіше парами! У час непогожий
Рідко там зустрінеться випадковий перехожий, який би був ликом на ченців зовсім
Не схожий! Ранній підйом не в характері моєму! А по місту старому їдуть вершники
Прямо по вузьких тротуарах, діється там щось таке, що чорніє навіть небо блакитне,
Зло діється потемки без сліз на очах, однак, при свічах, що догоряють! Усе – тлін
І порох! Із земель східних ворог прийшов на Русь у годину великого безладдя і у воді
Проточній залишився остаточно його ледь примітний слід, інших слідів там нині немає!
У цьому хиткому світі, іменованому зеленою планетою, люди живуть по прикметах,
Нехай земля їм стане пухом, а вони сильнішими будуть духом! У світі тлінному виникає
Жар миттєвий, коли душа забуває про буття статечне, адже вона відразу починає жити
Другорядним! Життя почуттями сильна, але вона солона, занадто невміло свої сили
Витрачає кволе й хирляве тіло: не обійняти, не прийняти! Уже краще його на щось
Корисне у монастирі обміняти! Спочатку був жест і саме він виражав протест, а вже
Опісля прийшло слово й нічого іншого! У хуртовину й у заметіль Русь не міняла ні свій
Ціпок, ні свою постіль, адже у руках у воїнів меч, а в пророка - просторова промова, у неї
Є й молот, і сила, тут же їхніх предків лежать ветхі могили, але під п'ятою монголів Русь –
Вона і плаче, і голосно стогне, а сила дієслова ховається не в монголів, адже вона знову
Повернулася до народу простого! Не купити, не здати землі російської п'ядь, знову й
Знову рука стискає меча рукоять, адже їй треба свою землю відстояти, інших бажань
Немає, волі негасиме світло - одна з тих давніх прикмет! А краплі дощові й зливи грозові
Поливають Русь уже не вперше, проте їй за всіх часів допомагали тільки лики святі!
Уже літо майже минуло, тепла зовсім не стало, а душа чогось дуже довго чекала
І до кінця вона не в'янула, щось їй увижалося й здавалося, а іноді їй нічого не залишалося,
Як спостерігати за тим, що навколо твориться, але вона на виверти диявола ніяк
Не піддавалася! А він навіть у непогожий день ішов постійно в хитку тінь!
Сергій чує, як краплі голосно стукають об дах, намагаючись знайти хоча б там ту
Заповідну нішу, не п'ють зайвого й вірують тільки в Бога Всевишнього! Якщо ввійшов
Туди хтось без особливої праці, то назавжди грішний мир відітнув і себе на вічний спокій
Прирік, а чи є в цьому пуття, коли земний пророк ще нікого не застеріг від нових турбот і
Тривог?! Навіщо заздалегідь готовити собі окріп, якщо вижити в злі ще ніхто не зміг?
 Життя на цьому не кінчається, хоча часом у ньому усяке трапляється: кінь і той під ухил
Спотикається, а люди вмирають за всіх часів від холоду й голоду! Ченці від нудьги
Страшно томляться, але що ж їм засмучуватися, коли кожний тільки у храмі молитвами
Насолоджується?! Серед ікон золотом блискаючих чимало блукає
 Поглядів голодуючих і нічого в тлінному житті не розуміючих!
                -***-
- «Живу чи тільки існую, слухаю чи нічого взагалі я не розумію? Вірогідно не знаю, але на
Бога у всім уповаю! Довіряю тільки Йому одному свій старий ціпок і свою діряву торбу,
Яку навряд чи один підніму, але я звик жити через «не можу»! Я замерзав на холодному
Снігу, але пережив усе: і спека, і пургу, не раз і не два рази в дорозі відморожував собі
Ноги, адже я один із багатьох, кого він доводив до сліз, проте я чесно дотримував пост
Досить строгий! Випадок сліпий сам розпорядився моєю долею!
Справа з добрим кінцем закінчилося тим, що я вважаюся тут філософом і мудрецем,
Але вся суть у тім, що я не переконаний до кінця в благих намірах Творця! Не в усі ж часи
Громоподібно цокали підкови самотні й дзенькали стремена, нині рідкий обоз обходиться
Без лайки й гірких сліз, справа навіть доходить до взаємних погроз! Ну  й що ж?
У країнах більше древніх лиходії спалювали й міста, і села,якщо судити строго, то цей
Світ насправді убогий, а що йому протиставив Бог? Смерть миттєву й діяння тлінні
В межах цілої вселеної! У річковій заплаві от-от повинна початися нечувана бойня,
Кому від неї стане спокійніше? Хтось стане героєм, а хтось - ізгоєм, але не буде тут
Спокою доти, поки царство земне підступи Богові строїть! Особисто мені нічого
Не треба, я вже навряд чи дійду до райського саду, але у світі тлінному потрібно
Неодмінно проводити якісь суттєві і дієві зміни, але не у вигляді нової схеми,
А цілісної й могутньої системи!» Якщо до землі придивитися, то побачиш її юність
І дитинство, а при гарній погоді можна заживо прочитати її історію, навіть написати
Хорал або ораторію, я ж з Богом не спорю, щоб Його не засмучувати, уже краще
Заздалегідь на час кудись відчалити, але незабаром знову до Його берега приплисти
Й продовжувати Його пущі колишнього любити і кохати!
                -***-
Боязно мені було, замерзали на холоді кості й жили, але якщо я коли-небудь загину
І в зовсім інший мир порину – в мир небуття і там мене зустріне Творець і Суддя! Отоді
І я цей тлінний мир назавжди покину, але зроблю єдино те, що візьму туди свої святині,
А залишу тут показну свою гординю! Хочу, щоб чудотворна сила душі натхнення
Без утоми дарувала і все мене вона пробачала! Навколо тільки змахи мозолистих рук,
Адже поневолену країну охопив загальний недуг, убиті вже на ноги не встають,
А хлопчиськи в останній бій за волю й кращу долю йдуть, але перед ними укріплений
Ворожий редут, його без бою, здається, татари їм ніяк не здадуть! Лунає грім, десь там
За високим пагорбом, раннім і погожим днем! Хлопчиськам, здається, вже приходить
Кришка, а під життям треба підводити жирну риску! Тримаєтеся, братики! В ім'я слави
І майбутнього своєї держави доводиться залишати на землі свій слід кривавий! Браво!
Браво! Воюйте хлопці по-молодецькі, у цьому все Ваше новітнє право! Холонуть вигуки
Лебедині, а могили шанують коханих і любимих! Вони стали останнім притулком, адже
Там немає холоду лютого! Краще третину життя добре прожити, але перед тим як
Умерти, нічого у своїй душі не ворушити! Адже ми вважаємо власне життя раєм,
Коли родина з короваєм, але варто задихнутися на бігу, як відразу ж виявишся
Зацькованим натовпом на холодному снігу, адже Диявол розкидав свої сіті й давно
Приготував для розумників шкіряні батоги! Він терпляче чекає, поки Господь не зрадить
Грішну плоть! Він уподібнюється тиранам, що царюють і понині у світі окаянному,
Мислить широко і просторікувато, але дивно, я ж теж вірую в Бога, але сумніву піддаю
Дуже багато чого, а в підсумку - немає прямої по життю дороги! Душу ведуть
По етапу чорти косолапі, а на святість зло давно наклало свою величезну лапу, здається,
Що вся справа в капелюсі, але відповідати прийдеться ні грабіжникові, а небесному Отцю
Й нашому батькові за всі наші загальні прокляття! О, сестри й брати, вибачите один
Одному гріхи трикляті! Багатостраждальний чернець постійно думає про далекі мири, де
Провидіння пробуджують моторошний страх! Сум застиг у його очах!  Зірки мигають
І людям вони про тлінність буття по ночах нагадують! Коли їх немає, отоді й світла
В монастирі теж немає, проте тримає життя складне, але на перший погляд дуже просте!
                -***-
Між іншим,  Варфоломій, навчаючись, не знав ні дня, ні ночі, але з'явився зворотний
Зв'язок між небом і землею і юний князь став самим собою, а пробудившись від сну,
Його відразу до себе призвала чудова небесна височина! З радістю нестримною він ішов
До небесних святинь, щоб у пориві єдиному, злитися з небом, синім - синім!
Надії як вода пішли в пісок, благі діяння їм не взапас! Хтось був великим гравцем, а хтось
 Жив, як свинопас, але й на цей раз істерія захопила у свої обійми нас! Двом краще, аніж
Одному, ось чому родина - вінець всьому, навіть якщо хтось стане долати одного, то
Двоє встоять проти нього! Загрожує доля: «Незабаром умре великий пророк і зрадіє
Середній Схід! Сергій, ти тут ще небагацько погостюєш, але набридне тобі затишність
І безголосся, проте мовчання привнесе у твоє буття море страждання, і потім життя
Піде шкереберть і не буде спокою ні в чому! Залишиться тільки берег хвилями розмитий
 І небо навстіж для ворожих вихрів відкрите, але погляд болящий не встежить
За лісовою тишею і сизий дим ока апостолам застить, але своїх образ твоє чоло нікому
Вже до кінця життя не простить!» Блякне місто на зорі, хтось тихо стогне на старому
Монастирському дворі, боязко підходить світанок на зелений ганок, але минулого давно
 Вже поруч із ігуменом немає! Воно в дорозі, а прийдешнє  уже стоїть біля порога, але
Рядом гріхів напрочуд багато! Все темніше і темніше стає їх череда і не піти від них нам
Ніколи! Лихо! Лихо! Ледь горять надворі розбиті ліхтарі, а яскраве світло виходить
Зсередини, воно яскраве і хитке, швидке і прудке! Тільки воно здатне висвітлювати
Людські помилки, адже їх приховує тьма й морок, але варто зробити єдиний крок, як м'які
Тіні відкривають гріхи давно зниклих поколінь! Майте ж терпіння, щоб перебороти
Сумніви! Дробляться гріхи від мирської лушпайки, тому що життя - не мед, душа ж
Страждає, проте праведно живе! Їй солодко дихається, коли дзенькіт мечів поблизу
Не чується! Коли ж чудо відбудеться?
                -***-
  - «Загрожує давно мені смертю доля тяжка! Брати,я все одно вмру, коли прийде мій
Строк! Я ж пред'являю собі один докір: я йшов прямим шляхом, а треба було б іти
Навскоси – як можна далі від біди! Гріє душу маленький образок, величиною так
З вершок, іконка ця завжди в моїй руці, немов підкова на правому каблуці! Сильний я був
Духом, але став безпомічним і сухішим, а грішну душу скувало страшне бездушшя, страх
Скував і плоть і душу, тому що я багато пащекував і до уваги поради дорослих не брав!
І ось тепер по вузькій келії не мотаюся, тільки молюся й каюся, але не б'ю байдики!
Навколо марність і вбогість, а вдалині - небесні брами! Ні перед ким мій дух
Не винуватий, хоча пережив дворазово він пекло! Навіть у мороці проклятому за нами
Постійно стежить спостерігач! На душі й біль, і тривога: не знаю, чи дійдуть мої
Благання до Бога?! Мої думки лестяться до Всевишнього порога,хоча й  вони розірвані
На дрібні шматки, а в той же час почуття й страсті викручують руки в межах хворих
І слабих зап'ясть!»
                - 8 -
Після нечуваної різні чи то кривавої бійні на Русі не стане спокійніше, проте коли деякий
Час пройде, люди віддадуть всюди належне власним героям, що відходили з життя прямо
На поле брані! Хоча в тім бою, вони захищали свободу свою, проте життя тим же шляхом
І далі йде, але ніхто не встає поперек своєї долі, а слідом за нею поволі йде і на собі свої
Гріхи несе! Немає в Русі довідки на проживання, але не потрібно їй чуже
Заступництво! Якщо взяти для порівняння докупи всі людські страждання, тоді
 Зрозуміють люди прості, що від біди один крок до своєї загибелі! Немає щастя у цієї
Землі, хоча люди тут живуть не дукарі, адже працюють від зорі і до зорі, але кожен
 Сам по собі наближає свободу і при першій же нагоді піде в річку, не знаючи броду!
 Норов у Русі дуже впертий, той самий, котрий не переносить підлесників і хамів, проте
Вона сили витрачає на будівництво прекрасних дерев'яних храмів! За всіх часів Русь була
Вільна у виборі своєму, адже тут є її рідна домівка!  Вона за короткий строк позбулася від
Розбійницьких доріг і цей урок пішов їй про запас, але вирок виніс Бог і по різному його
Тлумачить народ! Усе, що свято, буде виливатися у висловлювання крилаті, але вони
Опісля загубиться в променях небесного заходу! Її нагайка татарська, що сили б'є і вража
Шабля от-от голову долу знесе, але Бог їй сили й міць знову пошле, коли для цього час
Прийде! Попереду час загальної смути, коли люди роздягнені й роззуті у холод лютий
Знімуть друг із друга кайдани й пута протягом однієї мінути! Холодна рука зніме
З вельмож дорогі шовки, завезені сюди здалеку! Скільки ж років з тих пор пройшло, коли
Вперше Русь випила терпке вино своєї неволі! Саме воно повело народ за собою
Величезною юрбою, а в того хвіст стоїть трубою! Русь і дихає, і тремтить, вона вдалину
Від татар стрімко біжить, не досягши гучних висот, незабаром у черговий раз у безодню
Стрімко впаде і ось вона кудись бреде і людям за відданість дякує, проте злодії
Не стримують емоції свої – вони знову на коні, а це означає, що бути війні! Нехай знову
Пролунають слова і вислови гучні, а ти за спокій народ подякуй, мочки живи і багатіям
Піддакуй! Ще волею подихай і декілька місяців по царствуй і поживи, як повинні жити
Люди живі! Сергій, як людина досить бідна, спокійна і не шкідлива, проте дуже вродлива
Кінчає читати Євангеліє при лампі мідної! Чи є потреба дарма про гору Ієрусалимську
Галасувати і зайвий раз панікувати, щоб знову попадатися дияволам у найтонші сіті?
- «Запам’ятай назавжди: нікому не заздри, тому що заздрість не спалює колишні
Образи! У роки військові  ближче всім нам стає всесвіт, тривога його серце мучить,
А Бог тільки терпінню народи вчить! Невже нова битва з ворогами скоро має
 Відбутися? А що зроблять небеса?» Тяжко в перший раз понять: з якої ноги треба
Вставати і на якій нозі біля Ікони Божої матері стояти, щоб не панікувати і свій острах
Подолати! Дитячий досвід йому був взапас, недарма пройшов перший у житті урок, потім
Сергій пройшов всю Русь і уздовж, і поперек, слава Богові, він пересуватися до самої
Смерті без чиєїсь допомоги міг! Поки був малий, жив і підростав, батьків цінував і
Розумів, що добрі вчинки прикрашають навіть жінку, а опісля, коли вже виросло мале
Дитя, воно у науки з трудом вникало, але для науки цього було мало! Хоча все перемелює
Колесо буття і не зразу змінюється наше життя! Сергій у дитинстві ходив босоніж, але від
Батьків тайкома відходив від батьківських справ і непомітно ставав кулачним бійцем,
Забіякуватим він був, сам тумаків одержував і інших дітей для острашки лупив! У житті
Своєму Сергій недолюблював жорстоких людей, іноді у нього сльози по щоках текли,
Немов весняні струмки, а обличчя горіло від сірого пилу, він же був створенням землі!
Не боячись завидющих очей навіть у дозвільну годину, він виконував будь-який
Батьківський наказ, як майбутній боярин чи князь, але при всім при тім постійно морив
Себе не тільки строгим постом, щоб ніхто потім не тикав йому в фізіономію його ж
Перстом, що він грішний навіть у тім, про що не відав і заздалегідь про це не знав, хоча
Гріхи за ним ходили слідом і їх відбитки залишалися біла дерев’яної хвіртки і їх басили
Сусіди!  Надривалися сухожилля, але щораз на їхньому місці виростали нові крила, проте
Істину не купиш за копійку! Просто ні за гріш пропадеш, якщо суть буття сам не знайдеш,
Хоча немає часу йти по суспільних щаблях і втрачати свій час на пустощі життя, треба
Йти слідом за старшим поколінням і прислухатись до його порад! Життя безповоротне,
Адже час йде і сльози капають навіть на щоки святого херувиму! Треба дивитися в два
Ока, щоб душу не пересилила злість і замість єднання вона залишила в душе вагоме
Переконання, що всі селяни і городяни можуть встряти без тями у страви такі, що
Їм опісля буде не з руки вникнути в тайни святого буття! Проте життя на місці ніколи
Не стоїть – воно далі йде і ось уже розвівається волі прапор, і він призиває всіх бідолах
З ворогами боротися так, щоб тьма й морок не пригорнулися до монастирського вікна й
Не розділяли із ченцями трапезу одну і ту! Нехай інші прохачі ходять по чернечих
Обителях і шукають собі тепле пристанище, адже кожна людина своїм шляхом до істини
Йде і кому і як в цьому житті повезе: хтось своє щасті у вірі знайде, а хтось майже заживо
Пропаде і його останків ніхто і ніде навіть зі свічкою не знайде! З самого дитинства
Починається кладка цегли, кругляків і каменів у душі звичайних і пересічених людей,
Це той постамент, на якому природа в момент творить свій мудрий експеримент!
Умов для цього немає, але бог руку на пульс життя весь час тримає, хоча ледь тремтить
В душі життя, проте поруч тільки безліч бід і нещасть усіляких кольорів, аж до копит і
Рогів, вони носяться поверх голів і жінок, і мужиків і без всякої потреби лізуть туди, де
Один крок до нової біди! Життя як зошит, який треба до останньої сторінки
Списати й всі заздалегідь там треба розрахувати, тому що не можна опісля в ньому
Нічого виправляти! Треба на своїй думці стояти, але заздалегідь знати, що злодій
Буде нас за руки хватати і на всю округу верещати: «Ловіть злодія і крадія!» Природа
Якщо сумніви в її думки закралися або ж поблизу завалялися, вона проявляє свою вдачу й
Через шепіт зелених трав доводить людині, що вона, напевне, не права, навіть , якщо
У неї є розумна голова! Проте думки самі по собі не падають у рукав! Та хіба ж Сергій
У чомусь був не прав, коли приступав до державних справ? Зліпок дитинства
Вертається до людини у вигляді його ж спадщини, ми ж нащадки своїх прапрадідів,
Але при перевірці багатої спадщини в Сергія немає, хоча йому вже чимало років, але все,
Що йому залишилося від батьків, він бідним людям роздав і тільки маленьку частку на
Користь монастиря продав, тому що про святість дбав! Написано різко, але перо схоже
На гостру стамеску! Історія вікова людству, невтомно і постійно нагадує великі слова:
Чим думки вище, тим їхні хазяї живуть спокійніше й тихіше, адже вони живуть чи
То в келії, чи то в ніші і їхній голос майже ніхто і ніколи поблизу не чує, проте їхнє
Життя нікому настрою не псує! Коли ж їхні коріння проростають у сиру землю завзято,
Отоді навіть пес бродячий по звичаях нам близьким їх привітає прилюдно уклоном
Низьким! А ті, віддавши належне мирській суєті, шукають суть у небесній синяві, коли
Інші копошаться в листі або ж у кропиві до самого світанку, але важко чекати відповіді
Від землі, яка божою любов'ю була не сильно зігріта, хоча на дворі стоїть літо! Дитячий
Досвід дозволяє заздалегідь діри на своїй же долі штопати й вухами не грюкати, вся суть
Не в традиціях вікових, а в завзятості їх, по суті майбутніх святих! Їх природа обдарила
Величезною розумовою й духовною силою, вона не дасть їм спокою, поки час золотий
Не змінить мислення просте на щось зовсім інше, але не методом розбійництва! Їхній час
Прийде, адже молодість своє ще візьме, але чи зрозуміє її простий народ?! Будь-яке
Життя відразу ж втрачає ясний зміст, коли по закінченні багатьох років спокою
Й суттєвої стабільності у людини в житті нема, проте навкруги є темрява! Треба
Знати й розуміти мову її, отоді краще стане й душа, і житло! Ось воно що! Проте немає ні
Змісту, ні хисту до природних наук, але є відчуття, що праця вся не піде навмання  туди,
Де ще є дещиця везіння! Від прожитих років усе далі відходить ясне світло, усюди теж
Саме, Бог знає, на що воно схоже! Ну й що ж? Не прийшов ще час життя
Підсумовувати, адже життєвий шлях ще праведно не прожитий, хоча кінчаються
Його щаблі і догорають його іскрометні дні, хоча немає благоговіння й до кращого буття
Колишнього прагнення! Знятий білий покрив з ніжно-білих хмар, щоб, зрештою,
Будь-який городянин або ж селянин не був уражений або поранений божевіллям своїм,
А що ж іншим людям робити з ним?! Питання тільки здається з боку простим!
Слава Богові, що буття привчає нас потроху йти, бог знає куди, майже в нікуди!
Доля великий розум Сергію дарувала, а душа сама ближче до світла пробивалася,
Як усякий геній ігумен швидко пройшов перші щаблі свого навчання і на відміну
Від свого ж покоління його не затьмарила імла гріхів! Він в пам’яті своїх потомків
Залишиться таким, як білий дим! Його ніжні руки на собі відчули хресні катування й
Муки, проте у душі залишилося юнацьке безладдя, а скільки ж раніше там було
Кмітливості і здогадів, нині ж у всім, навіть там, панує повний занепад! Недожаті ниви,
А в управах люди палять тайні архіви, тікає навіть доблесна варта й усюди розкидані
Клубки з білою пряжею! Треба ж щось робити? Болить грудна клітка, ворог стріляє теж
Влучно, перекрикують спів пташиний повсякденний сум і колишня велич! Чого ж ми
Стоїмо й хто  ми: добродії або ізгої? Хто наносить грішникам побої? А Господь
Роззявляє рот і Він от-от долю Сергія на бік переверне! А що ж тоді з ним відбудеться?
Пломінь плотський не гаситься розчерком пера цинічного і що з того, що ігумен обожнює
Бога, проте добра ігумен протягом життя не нажив, він старанно молився й не бродяжив!
Почитав Ісуса, та й життя в монастирі була йому до смаку, але життя святе без дна й без
Краю не завжди його особистим інтересам відповідало! Він давно вже не молодий,
 А по його жилах гуляє нестерпний холод, цей геній не був жертвою програних боїв!
 Всевишній голос і пристрасть між собою все століття боролися, а Бог довго свого часу
Чекав, адже боротьба двох ворогуючих початків у часі швидкому не буде об'єктом вічної
Суперечки! Ігумен насунув шапку на брові в знак своєї безповоротної любові, а в її основі
Було безмежне почуття й слово з вуст майбутнього святого! Вона сповна була його ж
Братом поневолена і ось швидко зникла прекрасна комета, що прилетіла зовсім з іншої
Частини світу, а просторовий зв'язок навколо душі щосили оповився!  Йому незрозуміло:
Звідки ж на сонце з'являються темні плями, а потім кудись вони зникають! Чому все те,
Що дійсно святе, назавжди зникає кудись? Коротше, побачивши безобразність, варто
Частіше протирати свої заспані очі, щоб усякий чоловік не брав змором тисячі замучених
Душ, а вникаючи в різниці, постійно виділяв непримітні на перший погляд частковості!
«Пожити б ще небагацько!» – Сергій просить Бога, а в лісі сорока скрекоче, і щось
По-своєму Сергію вона пророкує! Він знає або знати не бажає, що Бог на нього вже давно
Уповає і його від душі поважає, хоче він чи ні, проте прийдеться за свої діяння перед
Господом на небесах відповідати! Гріхи людей множаться, Сергію давно вже на землі
Не можеться, його не одну вже весну знемагає сон і відразу тягне в його первозданну
Глибину! Розстеливши овчину, ігумен приліг під старою зеленою осикою й задумався про
Росію! Сну, наче й не було, він подумки піднявся нагору по щаблях застарілим, а за ним 
Поспішала зграя злющих, але утомлених від погоні шакалів, але, переборовши останній
Щабель, вони відійшли відразу кудись у сіру тінь! Нічого немає сумніше кончини
Натуральної, але в житті реальному всі ми люди тлінні, у тому числі й з когорти
Святих і блаженних! Сповідаючи силу навколосвітню, ми просимо в Бога підмоги, але
Швидко затікають ноги, в очах несамовито рябить, а за спиною мішок висить взаємних
Претензій і образ, але віз і нині там стоїть, де дзвін по ранках гуркоче й дзенькає, хоча над
Головою в ченців дамоклів меч давно вже висить! Немає тут сталості, а християнство
Воює зі старообрядниками й шаманством, але ще чимало років пройде, поки воно в мир
Інший по добрій волі самотужки ввійде і з собою юрбу людей приведе! Голодних ситому
Не зрозуміти, але хтось же повинен за Русь на поле брані встати і прапор свободи над
Головою, як можна вище підняти?! У різнобарвних розмивах чимало навкруги носиться
Висловлювань шолудивих і просторічних, але зрозумілих першому зустрічному, а слова
Ласкаві й перекірливі не всім до смаку, адже вони подобалися тільки Господу-Богові і
Його синові Ісусу, але не в кожному підворітті люди думають про чистоту власної
Плоті! Якщо не збрехати, то мені не вдавалося таких на землі зустрічати! Щоб
Таких людей надибати, треба себе від багатьох спокус утримати, адже зерно
Святості затерте й захватане, із цього приводу чимало статей випущено
І опубліковано! Зле, братики, зле! Не відвідує землю русинів заповітне чудо!
Іван і Василь! Вистачить вам копатися в мулі, Ви ж дуже загордилися і чомусь як павичі
Роздулися! Люди до мозку костей не бажають чути поганих звісток, незмінна навіть
Мова ще не дописаних Сергієм книг! Його давньоруське слово допомагає Русі свої
Традиції багато сторіч берегти, от чому вони ніколи не загинуть, а у відношенні - два
До одного, зважаючи на все, підуть по шляху ще нікому невідомому! Проте люди
Сторонні теж тікають немовби коні від зграї вовків!  Коли ж Русь своєї величі досягне!
Все поки в повному порядку, попереду чергові святки, води і їжі в монастирі в статку,
Якщо зможеш, то побачиш нові сни, але вже зовсім з іншої сторони, а простолюдини
Навіть не відали й не знали, чим же ченці ще вчора обідали! У світі грішних людей себе
Знайти куди трудніше тому, хто багатьох розумніший і поводить себе скромніше,
 Хоча книги ночами пише і за собою слід в історії залишить! З тисяч понять немає
Жодного, що буде до речі! Доводиться вертітися й грати, часом обманювати й брехати,
І самого себе іноді прилюдно карати! Стань самим собою, і ти побачиш мир зовсім
Інший, багатогранний, хоча не ідеальний, а під твоєю стопою застогне навіть німий і
Твою промову почує глухий! Наш кут точки зору міняється тільки в хвилини рідкого
Осяяння, але всі великі творіння на колишнім місці залишаються, доки новий воєвода,
Здається, не повернеться з важкого й довготривалого походу! Йому ж боги завжди
Допомагали у великотрудній дорозі, а люди молоді, його співтовариші відважні, з мечами
Й палашами сміло тлумачать самі зі своїми закоренілими ворогами, адже у них чимало є
Перемог за плечима! Мужики як на підбір - усі з вусами, їхня зрілість уже не за горами,
Деякі давно вже вбиті, але військо до кінця ще не розбито! Не всі воїни ситі й для
Відвертої бесіди вони ще не відкриті, немає над ними духовного захисту, тільки один
Старий домовитий дні за днями проводить наодинці, чикаючи зустрічі  з людьми тими,
Хто готовий залишити напризволяще своє майно і супроти ворожої навали піти, але
Покійні до ігумена вже так часто не приходять! Він видає легке ремство, що переходить
У відвертий шепіт, вид у старого затрапезний, немовби він тільки що втік з безодні!
Погляд напівп'яний, але запаху немає, мабуть він закушував смаженим каштаном,
Щось у ньому змінилося й залишилося тільки те, що в житті намертво затвердилося!
Він не жив даремно, хоча й вів життя неодружене й майже що святе, хоча й прожив
Ні багато, ні мало, але його нерви були з булатної сталі, проте тільки на самому початку!
Нині його розбурхують духовні святині, а колишнього немає в спомині, хоча воно
Блискає білками й клацає каблуками, але думки витають давно вже під хмарами! Він всі
Молитви знає назубок, а від  нього виходить магічний струм! Чоловік хреститься рукою
Посинілою грамотно й уміло, судячи по-всьому, він добре знає свою повсякденну справу,
А кволе тіло вже готове відправитися за незримі межі за духовним надбанням, адже є
Такий на Русі стародавній звичай, коли розум холодний усмоктує істину жадібно, але
Його вбивають біси нещадно, щоб іншим не кортіло займатися неприємним ділом! Сивий
Чоловік вже декілька діб нічого не їв і не пив,  якби сказали в наші часи: він на дієту сів,
Проте навкруги життя вирує і клекотить і треба ловити кожну мить, щоб всі діри в своїй
Душі від бісів закрити, але у кого вуха є, той просто зобов'язаний молитви слухати,
Інакше Господь на них свою немилість відразу обрушить, а хвороба негайно задушить!
Нехай гунявий і слинявий, але на зовнішній вид у хлопця бравий, він на красеня схожий
І кожному старому, прикритому вошивою рогожею,  якщо зможе, то швидше  всього без
Зайвих роздумів допоможе! Він погляд уже потупив, здається, що чоловік старий, але
Зовні досить міцний і цупкий вже зовсім до життя охолонув, як його кличуть - геть-чисто
Забув, проте в нього є притул – це маленька прибудова до храму головного! Він завжди
Приходить туди, щоб свою увагу відволікти від повсякденної нужди і розмову з небом
Провести наодинці і віч-на-віч побути з Богом, але кожна зустріч закінчується одним
Проханням, щоб всі заклики і жадання ніколи не стали перешкодою для подолання свого
«Его», адже є від чого відштовхнутися, щоб знову у буремне життя з головою зануритися!
Швидше всього він просто свою суть глибоко в душі сховав, щоб ніхто його ім'я надалі
Вголос навіть не вимовляв! Адже момент істини ще не настав! Ніколи не лукав перед
Самим собою і не йди слідом за юрбою злих людей, які відійшли від сокровенних ідей!
Сергій тільки хрест у руках весь час крутив і щось тихо, майже пошепки вимовляв, а сам
 Себе поїдом їв і постійно собі докоряв і попрікав, що дуже пізно сьогодні з ліжка встав!
Це було дієслово колишніх часів, його йому навіяв неясний сон! Його хрестом освячений
На Русі кожний дерев'яний дім, але милість Бога він добув власним горбом, адже він жив
У темних печерах, несумірних з малими розмірами, адже ще в дитинстві вирішив
Відмовитися від батьківської спадщини, проте не всі нащадки чужим людям залишали
Свої спадки, але він не мав згадки, що хтось буде йому за все це докоряти і якісь підстави
Постійно шукати, щоб у чомусь обвинути! Він був могіканином останнім, котрий
Напередодні відмовився слухати панські бредні і у вирішальну ніч відказався воду в ступі
Товкти, а зайнявся справжньою справою, тому що подумки був разом зі своєю державою!
По його стопах бредуть душі людські, а саме які: грішні й у міру святі, глухі й німі,
Видючі й сліпі, довгоногі й кульгаві, люди сільські й міські, спокійні й злі, мертві й
Напівживі! Вони йдуть по однієї й тій же доріжці, але з різними ложками, одне
Неймовірно, що всіх їх очікують пекло й скверна! Але отут вітер змін задув, і всі душі
Ангел в іншу сторону миттю повернув, а там на перехресті стоїть церква стара, на ній дах
Обпав, її покриття грабіжники дарма вже майже розібрали на дрова, адже навкруги не
Життя, а суцільна халва! На краю світа встали образи зі Старого завіту,
У полум'яності їх є образи великих російських святих, але хто з них зможе з Сергієм
 Порівнятися? Довго треба на плаву триматися, щоб завзято і з поняттям за кожне
Слово битися, а опісля зі своїми супротивниками порозумітися!  В опівнічній тиші,
Немовби в сні, дихання напівмертвих душ заново ожило і воскресло, але якщо душа
Осуджувала Бога їй Рай не потрібен задарма! Але отут пригадати монастирський статут,
В якому є потреба, адже нам теж треба на темному небокраї побачити  чудотворну ікону,
Оскільки вона була чужинцями з монастиря миттєво викрадена, а це було якраз перед
Війною й була ситуація в країні зовсім інша - не та, що зараз, коли кожний панує і
Другому чоловікові теж пропонує зло творити і нікого окрім себе не любити! Як нам
Надалі жити? Через одну мить в стані мертвих душ почнуться броунівський рух, але при
Яркому місячному світлі ніхто не звертав уваги на народні традиції й прикмети, а їх
Особливості такі: що всі баби і мужики не покладаючи рук воюють супроти ворогів своїх!
Дзенькають усохлі кістки, але люди промовляються довгі тости, хоча почути їх не просто,
Не говіркі пішли нині гості! На них теж немає ні м'язів, ні шкіри, проте вони просто себе
Від інших поглядів огородили, коли накрились старими мачулами, здаля на старе рядно
Схожими! Старий дивиться з тугою, як ті затіяли бійку проміж собою і гріх згущається
Над їхніми  головами! Здригаються руки від будь-якого звуку, проте народ легко на ноги
Встає, він діє вперто і завзято, проте ще не готовий йти вперед, навіть якщо Сергій його
Слідом за собою поведе! У людей витрішкуваті очі, здається, відходять від смерті синки!
Ну, а старі люди босі і їх ноги омивають холодні роси, але вони хоробрі й злі і вже готові
Йти в бій за свою країну! Гімн волі був написаний ще у материнському череві й уперше
Пролунав у її ж наспіві, але немає настрою, щоб зламати своє сприйняття повсякденного
Буття! А коли під кінськими копитами гинули бусурмани, а слов’яни своїми важкими
Мечами наодмаш убивали ворогів, от тоді люди від божих заповідей зовсім відійшли!
Руки в народу були зовсім розв'язані, але останні слова напуття йому ще ніким не сказані,
Вони пофарбовані в колір синій і складаються із багато крапок і переривчастих ліній,
Від них холодом тягло й похитувалася стара й скриплива подоба стільця, холоділи молоді
Серця і не було напутніх слів від Творця! Здається, що вже відроджується повсякденне
Життя, а разом з ним по примсі людей проростає велике царство завдяки тільки духовним
Лікам! А як жити нам? Диявол уже піджав свої копита й підсунувся ближче до чужого
Корита, він хоче бешкетувати і безчинствувати, а ми як дикі мурахи в життя втілюємо ідеї
Свої! Люди хапають усе, що під руку попадеться, а як воно далі обернеться, думати ніхто
Не бажає, хоча проміж собою в розбійників молодь грає і під білою березою опісля
Відпочиває, проте життя й надалі триває і в поезію перетворюється проста життєва проза!
За всім цим здалеку спостерігає священик, але в нього немає ні щастя, ні грошей, адже
Він не занадто багатий, як його знатний старший брат! До колишнього немає
Повернення, адже втрачене минуле буття! От так втрата за втратою, збиток
За збитком! Навколо не люди, а злющі звірі! Вони майже що озвіріли, адже вони зовсім
Не ті, що колись жили на богом благословенній землі: у них інші справи, інші цілі, проте
Їхній розум битком набитий різним лушпинням і його не можна здолали і горе відвести
Від батьківської хати! А поруч із храмом у цілющого струмка, виросла загодя береза
Невідомо чия, а поруч з нею відразу ростуть три високих дуби, як три споконвічно
Російських богатиря! А на високому паркані сушиться чиясь лисяча шуба, зроблена
Досить незграбно і грубо, але в лісі глухому селянин не перехреститься, поки не гримнуть
Блискавка й грім, доки є в душі спокій і є надія на порятунок, народ не вважає за життя
Його короткі миті! По селу ходять баби череваті з коромислами сучкуватими й мужики
Незграбні, немов пружини стислі, худі й не пузаті, нечесані й патлаті, проте вони люди
Дуже чесні і прості, але не всі, адже є такі, які  країну ворогові продадуть за мідний
П’ятак! Але не кожний дурень діє ось так! Діти хапають матерів за поділ, хтось уже ногу
Об залізну скобу до крові пропоров, проте час йде і усякий бажає себе із кращої сторони
Стороннім людям показати, коли починає на сопілці грати, а люди  старі сидять
На каміні й хвастаються своїми непоказними виробами, але поступово один одного
Розпитують про буденне життя і розмову само собою починають і своїх співрозмовників
Слов’яни дуже поважають: «Невже ми свою пісню вже доспівали, а зло загрузло
В життєвій купелі, адже цим миром править похіть, нині нікому не можна татар
Торкати ні за косу, ні за ніготь!» А ті товчуться серед народу годинами й на бійку
Напрошуються самі, вони спідлоба дивляться на гранітні чорно-сірі кам’яні стовпи, але
Не змінюються особі дійові, коли розмова заходить про Творця: « Люди всі гарні, але
Гріши чи не гріши, дихай чи не дихай, проте віддавай їм свої останні мідні гроші,
А собі залишай одні дулі!» - «Слухай! Не заважай!  Добродію, помовчи! Ти краще
Старших почитай і їх не повчай! Живи й не плохуй, а мовчки жуй свій коровай, молитви
Напам'ять учи пізно вночі при світлі свічі і частіше розумних людей слухай і більше
Мовчи, адже ми всі приречені жити за божим статутом і богу підкорюватися
У всьому!»
                -***-
Всім чортам на зло, а навчання взапас князям ніяк не пішло, проте воно до останньої
Межі, в кінці кінців, все-таки дійшло, декому настрій підняло, а декому ноги судомою
Звело! Мужики, як і баби дурнуваті ходять від хати до хати і підраховують свої і чужі
Втрати, вони очманіли в натурі й лізуть із останньої шкіри, тільки б не бухнутися головою
Об простір світовий, а час то нічний – всяке може статися, якщо з бісам о півночі у бійку
Вв’язатися! Можна з носом залишитися, якщо своєчасно не зупинитися! Час незримою
Височінню піднімається над вивертами лисячими! Але навкруги тихо й глухо! Навіть
У чверть вуха немає колишнього слуху! Небо всі так же само світилося, зірки за всіх часів
На ньому не переводилися, але як же вони посеред Чумацького шляху стовпилися і йдуть
Дорогою вільної, широкої й роздольної в шапках - трикутниках у місто стольне і досить
Богомольний! Вони такі величезні й на вид непід'ємні, круглі й прямокутні! «Ваша
Милість, чому ж Ви в школі ще недавно так погано вчилися? Невже початок
Міщанський по тілу як і раніше мандрує і разом з собою всі незнання земного буття
 Перетаскує?» Якщо чисто по-людські, то щоб уникнути каліцтв, треба тренувати й
Розум, і плечі, а не просто поодинці по білому світу мовчки брести, але ще й за собою
Ватагу своїх же прихильників при зброї на клятого ворога вести! Чи не краще
Повернутися назад туди, де струни бриньчать і дівочі голоси голосно дзенькають? Якщо
Правду вголос сказати, то нема чого щастя в чужому краї їм шукати! Що небезпечніше
Від смерті? На її останньому концерті не буде колишньої круговерті, адже вона таїться
Ближче до задвірків, де гуляють тільки одні тузи й сімки! Ті, як лицарі проміж собою
Воркочуть і тільки опісля себе смачними справами балують, адже хазяї покинули
Доглянутий будинок з усім своїм добром ще до зорі, щоб потім подібно примарам
Колишнього буття повернутися знову туди, де рукою можна доторкнутися до біди!
Залишилося покинутим усе: і життя, і буття, навіть у будинку немає дров, а мороз
Суворий і жорсткий щось на вухо людям говорить і бог знає, що з ними творить! Він
 Вмить любого вщент заморозить, носа і віхо прихопить, а людей опісля жах охопить!
 Що ж він творить? Як надалі в такому холоді жити? Важко, зрештою, жити в домі без
Роботящих і працьовитих мужиків! Усе залишилося, як і раніше було, а коли б воно назад
Повернулися, згоріли б й зруб, і крокви, баби не були б дурами, якби не поводилися
Подібно кульгавій цензурі і не сміялися як біси лукаві! Це все чоловіка випробували
На власній шкірі! Як їм відійти від демона власної мрії й де знайти пристановище
Для своєї духовної краси? Адже святість на дорозі просто так не валяється,
Але розумна людина в собі самій постійно копається й чим сильніші її ідеї, тим
Могутніше вона регоче, яро й  скажено, тому що на її зморшкувате чоло чимало вже
Гріхів небесами навішено! Все, що в житті було, вже пройшло!
                - 9 -
Дорогу не видно через липкий сніг, проте нутро вивертається в труському бігу,
А якого біса воно спить в скрипливому возі?! Їдеш же не в допотопному возу!
Коли ж закінчаться їх скитання, відразу ж почнуться нові виправдання!  Баби тлумачать
Проміж собою про гріхи, які згустилися над їхнім головами і їм не допоможеш простими
Словами – тільки молитвами! Адже вони з нами поруч живуть і, мабуть, куди людей
В пекло один раз заведуть, а опісля дверима, що сили гримнуть, але промова безневинна
Відразу ж нагадає метушню мишачу, проте там немає вдачі! Чи закінчиться цей страшний
Рік, коли душі не будуть пускати в постійний обіг, а саме, навпаки, у пору осінню гряде
Всевишнє благословення! А в передмісті - ніч, їй от-от потрібно йти геть! У цей час вітер
Сизокрилий Б’є по обличчям остогидлим, нелюбимим і неприємним, але, вирушаючи, він
Забирає із собою холодні струмені осіннього дощу, а біля погаслого багаття грає
Балалайка до самого ранку! Мить прагнень настала, народ від рабства вже утомився, йому
Не йдуть на розум позбавлення, проте чергова спокуса свій подвиг здійснивши, доводить
Людям самотужки, що гріх як і раніше добре живе, хліб сіє і жне, він святість на коліна
Давно вже поклав, а потім вирішив кинути її під високий обрив, заздалегідь її в суть речей
Не присвятивши і краплі надії на землю не проливши! Картина знайома, самим дияволом
Ведена, адже вона, як повість про погорілий будинок! Юрба грайлива не зупиняє біг
Запопадливий, веселий напрочуд, але в міру перекірливий, а образ двійника нагадує
Тільки здалеку нам сивого й розумного, але старого дідуся, який гріх нехтував,  нікого
Не обманював і нікому не брехав, адже він просто роль свою давно справно грав
І жив на хвилі подій, понять і натхнень! Він без шапки прав засалені ганчірки, але
Безсмертя - його перспектива, а його батіг - висока кропива! Часом сиротливо й навіть
Лякливо дивився він на душі священні пориви, нині він любити гріх уже не може, його
Відтепер тільки святість повсюдно тривожить і вона не дає спокою ні грішним, ні святим,
Хоча її опора в них одних! Щоб і надалі спокійно не жевріти, а несамовито горіти й сіяти
Як дзвонова мідь, зграї тайгового гнусу нападають тільки на страшенних боягузів, адже
Їхнє виття сумовите позбавляє духовної сили тих, про кого навколишні люди вже забули,
А вони проповідують нерозкаяний гріх, який твориться на очах у всіх! Для пенатів святих
Немає ідей інших вище їх самих! Плату, прийнявши свою, не важко відразу ж виявитися
В незвіданому досі раї, на тім стояв і стою, але, потрапивши в іншу колію, зовсім
По-іншому на буття дивлюся, але коли по іншу сторону життя опинюся, напевно, скажу,
Що жив і помилявся, проте весь час на плаву тримався! Яким я був, таким і залишився
 До останнього дня!  Дивлюсь спокійно й відчужено - життя не завжди було до нас
Прихильне, адже воно дуже замащене і брудне! Життя, обпалене гріхом, нагадує
Будинок, не обігрітий жаром і жіночим теплом! Життя темне й неясне й з вікна нікому
Навіть поблизу не видно всі його вади, а навіщо вони нам треба?! Обіймів тривожний
Заклик і дуже багато незрозумілих людям слів, що, зрештою, для простих російських
Мужиків волі глоток - це тільки видимий привід, щоб злитися з юрбою людською і йти
Слідом за нотною млою, де вільний глас звучить сильніше щораз! А біля  гумна утомлена
Сопілка ледь-ледь чутна, вона то грає, то пихкає, але найчастіше вона плаче голосно
Ридма, як колись не дзенькає, тому збивається з ритму!  Інакше їй не можна, адже у неї
Великотрудний шлях! Її цураються й бояри, й князя! Серед порослі деревної  з легкістю
Небесною забувається гріх тілесний, але під вагою земною важко упоратися ігуменові
Із самим собою! Попереду нерівний бій, він відбудеться вже в середу! Димить багаття,
А поруч із ним ледь стоїть перекошена огорожа, вона зовні на кріпосну стіну похожа,
А вітер грає з вогнем і обвинувачує його в бутті очманілому! У первозданній тиші важко
Розібратися в спокусах грішної душі, адже вона живе в підземеллі глибокому, там же
Відсутні веселощі і немає канителі! Розгублені колишні цілі, а життя без спадщини - це
Не тільки загальнонаціональна трагедія! Хочеться зрозуміти життя тлінне й трішки
Пізнати весь всесвіт, але сіра завіса опускається над сценою буття, немає натхнення,
Проте залишилася дещиця терпіння для свого небажання всесвіт вивчати і руку на пульсі
Буття постійно тримати! Лампада з кожною годиною блідне, а в ній мудрість ледь-ледь
Жевріє, година безцінна позаду, хтось, напевно, Сергію позаздрить, адже мить самітності
Маячить десь спереду! Без божого благословення доводиться підніматися по каменях
У вигляді великих  і слизьких щаблів, але щоб не було там різночитання по суті всіх
Колишніх оман у години захвату й хвилини насолоди необхідно пройти повз гріх
Рукотворний й сильно переперчений своєю долею і судьбою! Через суєту неможливо
Стомити глухоту й німоту - жити вже не під силу, адже суєтність увесь час
По голові нас б'є і що сили додає по хребті! Душа тужить уночі, коли від минулого
Залишаються тільки рвані жмути й бачить навіч жінку в одній хустці, що пливе без нічого
По привільній і широкій російській річці! Часом здавалося, що вона долонями води
Не торкалася, а борсалася й звивалася, поки наодинці, зрештою, не залишилася і тільки
Опісля за голову схватилася, адже вийшла із дрімоти і забуття! Тінь сумніву в душу
Старого монаха давно вже закралася, навіть зі страху промокла холодним потом стара
Й потерта сорочка! Невже серед білого дня знову почнеться ця шалена різанина?
Татари вже махають руками, а русини брязкають залізними замками і дивляться на мир
Невидющими очами, а там під блакитними хмарами горе тісниться із щастям поруч,
А життя зав'язане товстою вірьовкою з постійним розладом і тільки сліпі не бачать
Усього безчестя святої Росії! Татари їй переб’ють хребет у відповідь на божевільну
Любов тих колишніх років, коли собі ж на шкоду серпанок синій згладжував контури
Протертих до дір різнобарвних ліній! Жити стало нестерпно і єдине, що для душі було
Дорогим і милим, так це слухняне подиху величезне вітрило, яке ще зовсім недавно
Багатьох людей на землі спасло і їх пощадило, а опісля наше незграбне життя
Подальший хід подій саме передбачило і визначило долю тих людей, які не дарма
 Стоптують свої каблуки біля красивої жінки і перегортають сторінки свого буття
Задля того, щоб у них з’явилась віра до Бога!
                -***-
Сергій убік небес давно вже осмислено крокує, там його, мабуть, з хвилини на хвилину
Слуги Бога очікують, але ті не відають і не знають, що всі його болещі тільки розум
Затьмарюють і спокою по ночах не дають!  Його погляд, у Всесвіт спрямований, бачить
Лише край землі ворогом вщент розорений і від Бога страшним гріхом і спокусою
Немов би туманом віддалений, проте поки час йде він видає постійні лементи й стогони
Розлютовані! Він продовжує затверджувати, що мир нема чого нам змінювати і на людей
Не можна зайвий раз головою кивати й у всіх гріхах їх обвинувачувати! Що ж для
Поліпшення буття нам зробити? Сліпому праведний шлях не знайти! По своєму шляху
Треба тільки зрячому крокувати! Хворий хоче здоров'я, жадібний - грошей і крові, але,
Щоб пломінь не гаснув треба вчасно його підтримувати й прагнути до меж далеких!
Людям подалі треба від  істини сумної відійти, але ніяк не віддаляться від  життя
Реального! Справи давно минулих днів погано зберігаються в пам'яті людей, але
Перекази старовини глибокої іноді маячать поблизу самотньо, а гордовите око
Постійно дивиться з піднебесся високого і бачить предків наших з недопитою й розбитою
Життєвою чашею! Істина втрималася по краях, години навіть там рахуються по днях,
А не по градусах і ступенях! Розширюється незриме коло, тільки щиросердечна недуга
Видає невизначений звук, а праведні думи чомусь стомлені й до того ж дуже похмурі!
Ці воїни сміливі своїми ж стрілами розсовують гордовиті межі з однією єдиною метою:
Треба досвід здобувати, в злагоді жити й шукати віщу суть і святу благодать! Є в життя
Єдиний закон: ніколи не чекай сприятливих часів, тому що вони напряму залежать
Від  магнітних коливань землі! Це не порожні слова! Розумний переможе і додолу
Повалить лева, адже у нього набагато світліша голова, чим у лева сива грива!
Де ж твій меч, а де ж твої права? Сильні думки на Русі не цінуються, але вони як вино,
Перебродивши, сильно піняться! Поки ще шануються молитви і їхні слова, припускай,
Що життя ще не вмерло до кінця! Скільки їх неслося з небес і піднімалося вверх із землі,
Однак контури святості не видні навіть неподалік! Куди не подивися, усюди терни одні!
Люди всією скопою шукають не свої, а чужі пороки! Не дарма вони говорять, що злі
Вчинки навіть у вогні не горять, їх сірість у своє нутро засмокче, заманить і там, що
Сили стисне, а коли буде потреба – без роздумів уб'є!
                -***-
Милі мої! Треба жити в ім'я високої любові, а як же повсякденні клопоти і турботи?
Що ти! Добре б було про лихо нічого не відати й не знати,  краще свої недоліки шанувати,
Чим святість не признавати! Нам би умитися чистою водою, присісти під чернечою горою
Й добре пообідати, а потім скинути двадцять одягал, під якими досі кожний з нас так
Довго спав, але суті буття досконально не знав, а на тобі тим часом гріхи висіли й твоїми
Думками насправді саме вони опанували, але у всякого дитяти є свої заповітні поняття!
Воно рахує кожну мить, коли поруч щастя миготить, але, згоряючи від нетерпіння
Поводиться гордовито, проте проявляє прагнення до повсякденної самоти, щоб у лісовій
Глухомані послухати, як шумлять дерева й остатки від зеленого очерета і як квакають
Жаби в болотному бруді! Їм, напевно, всю ніч не спалося і от тепер вони зривають
На комарах свою ярість і злість! Зорі ще не видно, але людям обтяжливо й соромно, що
Край рідний поріс нестатком і убогістю! Їх душу млоїть тривога, проте вони жадають
Почути промову Бога!
                -***-
Не починати ж життя спочатку, хоча в мить скорботи душу полум'я так сильно
Обпалювало, що втрат від нього трохи менше стало, хоча всяке за давніх часів бувало!
Народ, побитий бусурманами ранком раннім, саме собою, і не хоробрий, і не герой, але
Не останній ізгой, який прикривається травою луговою, але ховається від зла в тьмі
Мирський! Воно чимало людям суму принесло, але декому ще повезло, а що саме тоді
Відбулося? Хтось вижив всім бідам на зло, а когось бурхливий потік прямо в безодню
Поніс і бідний чоловік опинився серед скопища пацюків, які його лишили крил!
Така течія рідко кого стежкою святості по життю вела, що було, те вже давним-давно
Пройшло! Ну і що? Сонячне світло й церковна свіча обпалюють душу, напевно, не дарма,
Адже вони такі прекрасні, як ранкова зоря або жовтизна наприкінці теплого жовтня!
У лементах душі чутні благання, що тлінністю буття опановують доля й якась планида!
Життя за своїми законами оббудується, проте час йде, але цим миром править Свята
Трійця - «В ім'я Отця, й Сина, й Святого Духа», ця молитва тішить Господнє вухо
І згодом вона доходить до тих, хто без роду й без плем'я і викликає у них відчуття, що
Не дарма на дворі стоїть зима! Нитка, скручена втроє, не порветься більше на розлогім
Роздоллі, От щоб тоді сказав Творець: «Прийшов скитанням твоєї душі кінець!»
Душа котиться потемки туди, де тлін і порох і в почуттях, і в розмовах! По примсі
Сюжету проходить лінія ця по окраїні земного світла, де подібних святих немає, але
Ніхто на Бога не ремствує й нікому, і нічого даремно не радить!  Треба просто жити й
Правдою, і вірою своїй Батьківщині служити! Гріх продовжує над Руссю кружляється,
Він шукає місце, куди б йому на мить притулитися й тому сильно злиться! Інакше він
Не може, тому що його теж совість гризе і поїдом їсть!  Поневіряючись серед сосон
І беріз, він прислухається до силі й моці таємних і негласних мрій!  Перед ним гірка
Пустеля, по якій розкидані православні святині! Святі ідеї, немов би вже скам'яніли!
Пророки брехливі повторюють, що межа людських бажань лежить відтепер у країні
Обітованої!  Слухати ченцям ці промови дивно, але вони готові загинути за велику ідею
 І коли треба пройдуть пішки свій тернистий шлях, навіть, до Іудеї!
                -10-
А туман густий стелиться весь день над сивою головою по землі святій, видаючи звук
Сумовитий і простій, що хочеться часом піти подалі в скит глухий, щоб у дні осінні
Позбутися від думок амбітних і гордовитих! Вони вже стали видобутком забуття,
Чергового гріха й повсякденної спокуси, одна лушпиння залишилася від праведного
Поводження! Що це - черговий сумнів? Цілий день іменитих людей супроводжує блідий
І нудний тлін, проте їм не лінь було вставати рано ранком з напівзігнутих колін, щоб
Потім тихо входити в безвісний і ветхий з роками дім, де ні в чому собі притулок душу
Не знаходить, а навколо й мовчки, вона тихо бродить і чисто по-людські не вимовляє
Горді слова й промови! Як виступ свій душі почати: лаятися й викривати або ж шанувати
Воскресіння духовної природи, щоб всі прожиті в темниці роки миттєво не вилетіли
В трубу й до кінця не зіпсували досі непорочну долю?! Перебуваючи осторонь від
Великого шляху, важко мимо від спокуси Сергію пройти! О, Боже прости, того, хто
В релігії не спокушений, але для високих справ народжений! Немає пуття від високих
Духовних потоків: вони високо, а мир жорстокий у мить ока засмутить мир земний і під
Його страшною стопою відразу загине будь-який, навіть святий! «Є речі незбагненні для
Мене, адже я живу серед диму, мороку й холодного вогню, хоча навколо мене палахкоче
Величезна дерев'яна баддя, яка наповнена недоумством, але чи щирим буваю я, коли
Міркую в колі братії своєї про суть земного буття і високі ідеї, й насаджую людям
Простим свій світогляд і свої поняття? З потугами великими намагаюся не бути
Дволиким або сердоліком, але серце сиротливе все-таки клює на буття несамовито
Бурхливе і роз’ярене! Проте життя людьми не цінується, але його колесо потихесеньку
Навколо своєї осі ворушиться, як би його не любили , але навіть у віка благочестя!
По-справжньому ніколи не шанували! Тільки одну любов боготворили, а боже слово
Порівнювали з кінською підковою! А де ж дарунок прямої і розумної мови? Слова теж
Душу миттю скалічать, але вони й лікують все те, що істину перекручує й нівечить!
Де ж той пишний чертог, куди був вхожий сам Бог? Чому люди думки глушать, що
Мовчки мандрують по міражах повітряних і знаходять відклик в грішних душах?
Невже тільки хлібом насущним зі віка в вік  повинна жити на землі людина, наслідуючи
Риси божества? Набожний орач, лікар і знахар падають горілиць від нальоту злого,
У них немає вибору іншого, крім буття мирського, але все земне: і грішне, і святе
У коло єдине миттю зливається, але навіть там кожний своїми справам дуже погано
Займається! Так на чому цей світ стоїть і до цього дня тримається? Намір диявола
Нікчемний має під собою основу хитромудру, але по своєї суті дуже помилкову, щоб всі
Питання надалі передбачити достроково! Змушений я Вас ще раз гучно запитати:
Чи важко праведно на білому світі грішнику жити? Ще сутужніше Господа любити!
Я вечір цілий перед Вами розпинаюся, як очманілий з єдиною метою: намагаюся довести
Ділом, що людина цілком не повинна кричати очманіло про свою відданість
Православній Вірі! Не зможе жити кволе тіло без святих помислів і без доброї справи,
Але стражденним від душі раджу: не носитися по білому світу в пошуках таємних
Відповідей на всі запитання, тому що на моє глибоке переконання їх на землі немає!
Над землею бідною чутний передзвін дзвонів мідних, а кожний чернечий крок луною
Віддається в небесних вухах, адже немає часу, щоб згадати про минулі дні, прожиті
Похапцем! Всьому своя година! І от поспіхом кожний з нас, будь то поважний чернець
Або скромний ієромонах намагається заздалегідь оплакувати ще теплий порох,
Переборюючи холодний страх перед майбутньою кончиною й незвіданою досі безоднею!
Невідомі нам смерті причини! Ми Творця й діти, і сини, але, як і всі, і ми на смерть були
Приречені завжди! Розум порожній панує над мирською порожнечею! Я багато чого
В житті не розумію і від своїх незнань мучуся й страждаю, небилиця душу тривожить,
І добрий намір її на дрібні уривки кришить, а потім все знищить і людину принизить!
Я ще бадьорий дідок, хоча вже приходить життю останній строк, що складається
Із різнобарвних плям! Висновок очевидний і зрозумілий – камінь залізо гострить,
А гостра їжа викликає гастрит, але незмінним залишається людський сором! Запевняю
Вас, що пара Господніх очей усюди відшукає нас, але не треба так довго чекати, що
Господь знову буде сам всім гріхам на глотку наступати! До колишнього немає
Повернення, вабить  мене тільки те, що свято, а не перли й злато! Кувалда й хутро
Самі по собі не здатні перекувати повсякденний гріх, адже його, що сили трощу й
Палахкотливе горнило, поки живу, сам не погашу і не дам цього зробити нікому,
 Незважаючи на повсякденну втому!»
                -***-
Через мить у монастирі починається святкування великого празника - богоявлення,
Святість уже вступає у свої заповідні володіння і тільки чергове запаморочення поринає
В безодню вселеної, щоб там дерзновенно сидіти на троні й тримати увесь світ у своїх
Долонях! «Хлопці, по конях! В погоню!» Божа милість північним сяйвом засвітилася,
А держава від вічного сну ще не пробудилася і з волі небес перетворила свою свободу в
Білі вітрила! Нарешті чудо звершилося і небесні брами для слов'ян в ту ж година
Відкрилися, а зло геть зсередини вийшло і зерно саме зійшло! «Боже правий! Ти
Допоможи піднятися з колін православній державі! Нині, як і у давнину, на сторону
Русинів встав Небесний Цар! Його розум нам впевненості придав!»
                -11-
Гуляє, п'є й веселиться чернь і голота, напевно, їй Віру пізнати не судилося і її життя
 В мареві буття розтворилося! Немає придбань і куди не глянь, скрізь одне бидло і рвань!
 Людям так жити набридло, а таке життя їм просто остогиділо, адже життя зовні прості –
 Напрочуд жахливе і страхітне! Куди воно йде? Не життя, а марення! Сорому в народу
Нема. Адже ніхто нікого за руку не тримає!  Невже простий люд не розуміє, що він
Зло учиняє, коли свій рот роззявляє і язик за зубами міцно не тримає? У завісу
Безсоромності одягнені не тільки одні багатії, а й люди бідні і прості, тобто – всі,
Особливо, міські, адже мешканці сільські трошки принишкли і замовкли після нечуваної
Біди, яка звалилася на їхні голови після нищівної поразки на берегах широкої руки Це ж
Суще марення похоже зовні на дивний сон! Сяйвом Господнім людський розум сильно
Зачеплений! Щастя начебто б немає, але кожний свій келих догори піднімає і тости
Промовляє, адже життя триває! Проте ці діяння й думки йдуть Святому Духу тільки
На шкоду! Як же хочеться простому народу позбутися від численних прикростей і лих!
 Як гріху чинити опір, щоб Творець змилостивився, нарешті і надав свободу бідноті?!
Чи не пізно каятися, адже завіса на сцені життя вже нижче до землі опускається?!
Душу йде до дна, у бездиханну й незбагненну досі глибину! Там псалми ангели співають,
І покаяння божі слуги від всіх прибульців чекають, адже попереду лише Страшний суд!
Як бути із простим російським мужиком, перев'язаним широким червоним поясом, адже
Все життя, що його пройшло під жіночим каблуком? Адже Боже слово як небесний
Дарунок і грізний грім, праве й здорове є ньому, а отут з усіх боків постійно чутний
Тільки крик і стогін! Зоря ледь-ледь на небі зайнялася, як було сказано, життя пройшло,
Але воно не зачепило ні брови, ні око, але жадало зустріти на землі свого пророка! Адже
Час невпинно йде, а я саме зараз дарую для Вас волю й залишаю рабства довгі роки
Без особливої уваги, незважаючи  на всі муки й страждання, але з Вашої сторони чекаю
Лише одного – згоди і взаєморозуміння! Воля звільнена від гільйотини за допомогою
Прославленої російської дружини, адже її призначення: на хвилі чергового натхнення
На оскаженілого ворога невпинно наступати і з ним до самої смерті воювати! Воля
Непереможна, проте минуле йде в безповоротну далечінь неминуче, хоча воно
Розміром у чотири аршини, а за останньою рисою від свободи віє однією порожнечею!
                -***-
Уставши на носки, місцеві чи диваки чи то від неробства, чи то від туги потирають
Безглуздо сивуваті скроні відразу у дві руки, тільки помовчують побілені сивинами
Столітні старі, адже їм обговорювати своїх князів якось не з руки, але близькі ті часи,
Коли вся країна буде від ярма монгол звільнена! Усі одягнені у рване плаття, але твердо
Й спокійно кивають убік розп’яття, де їхні сестри й брати вже не відступаються! Вони
Довго волю чекали і довго про неї міркували, але не жіноча це справа: обговорювати
Державні цілі?! Їхні голови битком набиті різними думами, але бог з ними – нехай вони
 Залишать нас наодинці, доки ми будемо себе гартувати і подумки ворожі редути
Завойовувати! Зміни в психології досить приємні, а мужики високі й статні уже бачать
Лютого ворога, але тільки поки ще здалеку, а меч стискає пожовтіла від роботи рука!
Відплата неминуча, адже Русь уже стоїть на ногах непохитно, їй неробство нестерпно,
А раптом знову повернеться сюди колишня недуга? Невже повернеться час розлук
І Русь знову потрапить під вражий чобіт і кований каблук! При скреготі й стогоні
За рукояті мечів знову тримаються мозолисті долоні людей в свою державу закоханих!
Доводиться повторювати стократ: «О, Боже, у чому ж простий народ винуватий?
Він же бідний і не багатий і не заохочує блуд і розпусту, але демони з'являються, то
Праворуч, то ліворуч під звуки чужого наспіву! А якийсь бовдур, тільки відкривши свій
Перекошений рот, що сили юрбі кричить: «Пішли, брати мої, далі! Там нас
Довгоочікувана воля чекає! Отже, уперед!» Зухвалість людських страстей усе ще
В пам'яті людей у вигляді їхніх помислів і ідей! Як їх не познач, напевне, там будуть
Клятви й плач!
                -***-
Холод надворі, адже ця благодать довго ще буде людей при собі тримати і її примхи
Нелегко людям подолати! Вона для дітвори набагато краще ніж грища на жарі!
Їхні батьки сп’яну валяються в бур’яні і поводяться дивно і незвичайно, тому що ховають
У бої отримані рани! Вони воювали абияк: без доброго меча й без залізного забрала,  адже
Не даремно їм ворожка напередодні, бог тільки це знає, що набовтала і навіть надлишок
Сказала, що ті втратять у бою й мечі, і плуги! Ще чого не вистачало?! Виявилося, що та
Стара й дряхла баба їм збрехала! Бій тог був, але який? Жорстокий і не дуже простий!
Дехто повернувся з розбитою головою, а хтось у землі сирої знайшов собі вічний спокій!
Билися без строку, несамовито й жорстоко, від дому недалеко, майже під боком у ґанку
Рідного в ім'я порятунку родини й даху! Народ воював розумінням своїм і давав відсіч
Іноземцям чужим! Без манірності люди відстоювали своє право на життєвий простір,
І знаходили колишнє величчя, не сильно дотримуючи правила пристойності! Їхні жили
Кров'яні, немов струни сталеві усмоктували й біль, і благо, начебто ключову вологу
Й до Бога в них підсилювалася тяга! Їхній кволий геній ще не усвідомлював німий зміст
Всіх предметів і явищ, але в колишніх похованнях, які зробили злі кати, проте вони самі
Зло бачили зсередини і за давно збіглими в небилицю посивілими роками вибудовували
 Дивні храми! Мир геть-чисто б розвалився, якби весь хаос тих часів знову назад
Повернувся! Безвихідність люта штовхала народ роздягнений і невзутий на немислиме
Геройство! Уже така властивість душі людської, що вона, незважаючи на рани й
Каліцтва, ще сильніше розправляє плечі, щоб при черговій зустрічі з'єднати уламки
Сердець за допомогою позолочених, але фатальних кілець!  Нехай думає Творець, як,
Нарешті, Йому одному позбавити й землю, і небо від земного повсякденного
Різноманіття! Подайте вина й хліби! Нехай манна небесна падає з неба! Тоді навіщо нам
Молитви «на всяку потребу»? Луна війни несеться по землі, вона до вподоби Сатані,
А куліш уже вариться в казані, коли країна вже потопає в досвітній імлі! Настав час
Підніматися з ліжка дітворі, над їхніми головами простирається небесна синь, а вони ще
Не знають, що означає  слово «латинь», проте на всі лади читають заповіді від нещасть
І лиха, але фамілія не без виродка, не всім до вподоби майбутня воля! А як же принижена
Честь? А кому до неї нині справа є?! Бог звісно знає, що тільки Сергій намагається
Врятувати народну честь! У темряві нічній він щось мудрує із золотим кільцем,
Подарованим йому ще живими батьками! Він давно вже осиротів і охолонув, але коли
Жвавим і рухливим був, віддавав на жертву честь і кров свою, адже  він навіки зберіг
До батьківщини високу любов!
                -12-
Сергію не спиться, йому давно вже нічого холодними ночами не сниться, а днем
На одному місці не сидиться, адже час невпинно йде, мріям не призначено збутися,
Але до них треба постійно прагнути, щоб суть буття знайти! Хвиля за хвилею
На берег життя набігає й упалих додолу вона назавжди завісою забуття силоміць
Накриває, тільки чудом ніхто на цей раз не гине, а тільки потім довго мучиться й
Несамовито страждає! А ігумен сивий мало княжив над своєю власною долею, його
Душа колотилася, але серце потроху все-таки в немічному тілі билося й щоб у житті
Не трапилося, він був урівноважений, хоча по великому рахунку як людина грішна мав
Свої прорахунки, але на можна робити висновки невтішні на основі цих думок! Живучи
Серед замерзаючих боліт, із хворими ногами він цілими днями бродить полями й
Спілкується понині з небесами, але коли серед боліт побачить ледь мерехтливий вогник,
Його відразу ж кидає в піт від усвідомлення того, що він неймовірно такий же самотній як
У дикому поле одинока квітка, що постійно сохне і в’яне! Брати – слов’яни мають вдачу
Дуже погану, адже їх постійно принижують заморські тирани, але час йде і дивлячись
На райдужне світло, він зненацька розумів, що порятунку від смерті немає, адже
Господь на наше життя не зазіхає, але на путь істини саме Він нас надихає
 І той, хто в метушні земній пройде шлях прямий, залишиться опісля в стані
Небесного Царя! Проте коротке життя людське і Сергій уже однією ногою стоїть у краю
 Глибокої могилі, але він раптово відчував і холоднечу, і спеку, хоча тільки взимку
Радувався тому, що, слава Богові, поки ще живий і не травмований! Наморщивши чоло
Своє, Сергій ще сильніше  почав вдихати повітря земне, тверде і слюдяне, але, здається,
Вже прийшла та пора, коли стала очищатися навіть деревна кора від червоточин, де, між
Іншим, кипіла робота й удень, і вночі й Сергій це бачив навіч! А два старих його чоботи
Як і раніше топтали по окрузі сліпучі білі сніги, хоча навколо зла заметіль зі скреготом
Мела й завивала самотня пурга!  Можна звідси навіть не дійти до самотньої ялинки, яка
Стоїть на пагорбі й потрапити в ворожу пастку! «Ну, що ж я коней у безвісність жену,
Адже прийде час і я свою голову додолу схилю!» Холодно було в ту пору в старих
Сокирами рубаних стінах, але вже пристарілий з роками високий і худий чернець
Переборював дрімучий страх, він злегка з ліжка підвівся, і щось ледь чутно комусь сказав,
Але той другий мабуть його слова не розібрав і у відповідь промовчав! У чому предмет
Їхніх довгих бесід мабуть, судячи із всього, не знає ні ігумена , ні його напарник, тобто
Його найближчий сусід, з яким вони живуть поруч уже не один рік! Вистачить балувати,
Адже настав час залишати надовго старе скрипливе ліжко і починати народ призивати
Свою землю від усякої погані звільняти! Треба йти прямою дорогою за новою підмогою,
Тому що серед чортополоху всіляких ідей навряд чи черга за волею дійде до простих
І смертних людей! Схмелівши від азарту й відсутності вдачі, ігумен  нікому не відкриває
Свої карти, але вже після десятого березня пошле в столицю свого гінця – адже це є наказ
Самого Творця! Погані думки під час зими геть віднесло, нині в голові хоча й порожньо,
Але світло, є одна лише відрада: батьківщині треба служити смиренно, але в той же
Час думати про всю Вселений і не втрачати час життя даремно! Люди поводяться
З ігуменом чемно і йому бачити все це приємно! Либонь, гряде звільнення в годину для
Русі благословенну, либонь, прийде час поневолення і воно залишиться на цій землі,
Напевне, назавжди! Жди бідив усі часи, адже на Русі грішні люди майже всі! Його
Незгасаючий заклик уже несеться через далекі степи й зелені ліси, перемовляючись
Зі студеним струмком то про одне, то про інше, адже воля гряде і святість у землі
На століття вона в позику бере! Уже такий земний закон! Його веретено то несеться
У височінь, то йде на саме дно, а йому уздогін несуться різні слова, від яких кружиться
Голова, але куди ж поділася його зрілість, що не відбулася? Невже і йому схотілося
Прилучити до себе відвагу й сміливість? В ім'я Бога живого відразу вимовляється
Животрепетне слово, таке променисте й ворсисте, щиро й чисте, як вино гристе,
Але воно летить відразу в імлу, через киплячу смолу, немов у величезну й бездонну діру
В давно вже прогнилій дерев'яній підлозі! Ігумен не в замилуванні від зміни простору й
Часу, але і в нього є свої надбання, проте є дійсність й світло блискуче, проте воно
Проноситься прожогом над лісовою хащею, а потім летить над зеленими ярами і полями,
Висвітлюючи дорогу всім бунтарям і бурлакам! А сивий ієромонах подумки вітає
В прийдешніх часах, немов утомлений вершник, підвівшись на довгих стременах, він
Без стомлення несеться й пророкує, що долю Батьківщини до струменів часу він
З допомогою молитов давно вже приторочив!  Як раніше, так і надалі долею слабких
Була й буде ганебна смерть, пристрасніше й суворіше прийдешнє Сергія ще більше
Тривожить, воно тому дорожче, адже він теж хоче надбання Батьківщини помножити!
«Доля Творця - до добра готовити всі заблудлі серця, а за попрання Віри й забуття
Духовної сфери слід смерть прийняти і сором ланцюгів передати на плечі своїх же
Безвинних дітей, тому що завжди долею наших синів було відновлення,
А не винищування ошельмованого долею буття, тому що земне життя все до кінця
Вбите неволею і рабським ярмом, нелегкою долею й тяжким жеребом!»
Ігумен зажадав ще сильніше молитися довгоочікуваній ідеї, але та не ставала злішою,
Хоча вже ледь-ледь здригнулася вона й була сум'яттям наповнена, прийшов час мінятися,
Але ідея кудись неслась і мчалася! Невже вона зі слов’янами розсталася?
«Невже Всевишня любов вимагає знову від людей пролити християнську кров?!
Де ж зміст перетворення й де ж стимул для звільнення душі й плоті від повсякденної
Роботи? Куди поділися всякчас ні турботи? Він же не тільки думає про повсякденну
Роботу?! Русь буде врятована чи ні? Ось чим його душа стурбована і думка у цьому
напрямі спрямована! Хто проллє істини світло й дасть йому позитивну відповідь?
Дамоклові мечі над істиною висять і постійно виливають терпку отруту!
Щоб допомогти власній долі, мабуть, коштує почуттям давати волю?!
Навколо одна порожнеча і зімкнуті навіки вуста!» Скільки ж шкоди
 Російському духу нанесла мирська суєта? Пам'ять минулого водою розмита,
 А прийдешні події теж будуть просіяні поточним часом через тонке сито!
 Сергій попросить у неба небагато тиші, а йому замість воно запропонує  холодне
Світло місяця! Русь і так замерзає, а що їй робити? Ніхто не знає, але так не буває!
 У небі захід уже догоряв і через хмари ясний місяць випливав! Під його світлом земля
 Знову ожила, а там і тиша, і темрява, гнилизна й мокротиння!
                -***-
Важко суперечити старикові, на якому  одягнені чоботи нові, проте всі заперечення
Навряд чи вмістяться в один рядок і щоб подивитися правді прямо в лоб, треба руки
 Простягнути до синього неба, щоб період безшлюбності не здавався ні мені, ні старому
Ігуменові, який ледь-ледь ходить по землі, часом похмурим, проте поруч із ним завжди
Була удача, але виглядала вона як стара й замучена шкапа! От і час буття, здається,
Вже пройшов і в житті наступив прокол: здоров'я геть у небилицю пішло, а життя,
Як не бувало, шкода, що часу для нього відведено було напрочуд приймало! Його нам
Завжди не вистачало! Воно, як аркуш обпалий, що мати берегла й мимоволі рятувала
Від ворога заклятого і своїм обом синам у спадщину перед смертю як божий дарунок його
Заповіла! Повсякденне буття геть-чисто відразу ж зламало всі надбання, а потім спалило
Своє білосніжне крило, але залишилося одне, хоча доброї долі поруч немає і ніхто
Монахові не дошкуляє запитаннями гучними, громоподібними і дзвінкими! Час невпинно
Далі йде, але не перевелося до кінця безсмертне й довго живущих нещастя! Цей великий
Дар, який залишився нам в спадщину ще від татар постійно зберігався під білим рядном
І вікові гени відбилися на ньому! Недарма  моргала на небі південна яскрава зірка, адже
Вона вже зникла в безодні буття і здається, назавжди, їй ніяк не можна повертатися назад
І от вона летить казна-куди, вважай, що навмання душа сама позбавляє себе земного
Буття! Зірку вабить небесне чудо, але й у неї гріхів ціла купа! А на гусячій шкірі
Відчувається повітря передгроззя, хоча ще скрекочуть молоді ластівки і второваною
Дорогою рухаються навантажені добром довгі обози, незважаючи на небезпеки й вражі
Погрози! Загорнені на рясі порвані рукава, меж людьми майже не залишилося
Колишнього споріднення, залишилася рідка трава на той стежині, де люди зустрічалися
 Родинами! Тільки рідка вдова вслухується, як шумить перед світлицею опале листя!
Звідки в людей беруться всякі слова й звідки в них є право вимовляти зубожілі слова,
Перебуваючи в розумі здоровому? Образливо і соромно за свою Державу! А рабства
Тяжкий тягар плаває над всіма, але після себе він залишає сірі тіні на водній рівнині,
Але по землі тим часом гуляє дволика єресь, спокусам земним довіряючись, вона вершить
Свій страшний суд, особливо не вникаючи ні в істину, ні в суть! Можливо, коли-небудь
Поза земними умовами людство зрозуміє суть Божого слова! Біс не вбитий і в землю він
Ще остаточно не заритий, але залишається потаєним ворогом у небі нічному, змінившись
Тільки обличчям, але напружившись, немов би юний і безглуздий барон, свої умови всім
Людям відразу ж висуває він! Бог обурений пасинком своїм! Навіть у строгий пост він
Хоче досягти найближчих і давно вже згорілих зірок, де для святих душ споруджений
Величезний і шляхетний цвинтар, проте й там є один бунтівник, тобто заколотник!
Убивця нічний в годину фатальну повинен бути засуджений до страти! Ява - не сон,
З'явившись меж світанком і ранковою тьмою, немов би місяць молодий, вона втрачає
Постійний спокій і породжує повсюдний розбій! Перебуваючи між псом і вовком, народ
Не відає, коли зло покине рідний дім! Сергій сильно здивований і настільки ж уражений,
Що багаті люди святкують свою перемогу занадто зарано, але не в них же під п'ятою
Перебуває  коло світове і саме собою всюди лагодиться розбій над грішною плоттю
І душею! Зводяться рахунки з нестатком і повсякденними турботами, але на державній
Короні вже видні обриси Сергієвих долонь! Похвала ігуменові ні до чого: «Я її ніколи
Не прийму!» Після сходу Сергій мирно спілкується із простим народом, щоб Богові
На догоду краще жилося всьому простому й неосвіченому народу! Він щирий співак волі,
Але постійна тривога мирно прямує по второваній дорозі! Їй сім верст до неба йти, хоча
У кишені немає ні крихти хліба, а в кув шині немає ні каплі води!  Як би не довелося всім
Людям діяти нарізно й особняком, адже при духовному застої немає часу, щоб предметно
Поговорити про спокій або про майбутній бій! А буття мирське того коштує, щоб
У російському полку ніхто довго не спав на боці одному, але з похмілля можна угодити
В нову ущелину, випивши волі солодко-терпке зілля, є потреба з колін встати серед ночі,
Але піднятися немає сили! Чи не можна й далі наодинці обдивлятися земні далечіні, але
Вже в їхньому повному ідеалі? Вирощена в пості строгому, блакитними небесами й
Господом - Богом, слов'янська держава має незаперечне право мислити й думати
Розсудливо! А в сяйві гордині навіки й відтепер не дане нікому позбутися від духовної
Пустелі! А як же слов'янські святині, чи не вони ідеал нашої повсякденної гордині?
Російський дух охолонув і сполотнів, він часто тремтів, поки Сергій уголос не сказав:
- «Я не дарма їдкою сіллю свої рани посипав, і всі речі завжди своїми іменами називав,
Часто мучив нетерплячу плоть, намагаючись, свою пристрасть стримати
 І перебороти! Зривав з обличчя незриму павутину й шпурляв неї в бездонну безодню,
 Де вода дуже холодна, хоча образа думку судорогою звела, але не звільнила людський
Розум від дещиці зла!Не один десяток років тому назад я плив за течією буття майже
Що навмання і мене несла бурхлива течія мирського  життя саме туди, де можна рукою
Доторкнутися до біди, але як завжди у нас у самих горя стільки, хоч греблю гати! Куди
Нам  треба йди, що свою роль в цьому житті до кінця усвідомити? Нехай що завгодно
Ченці про мене говорять, адже особисто  мені вже далеко за шістдесят і я дуже радий,
Що не жив абияк, хоча плоть так жити вже утомилася, однак дух намагається відразу
 Робити одну страву, але працює один за двох! Ну, що ж, мабуть виникне у Бога
Запитання: як не втратити всі свої благі намагання, адже Отчина в димі й, зважаючи
На все, саме їй прийде кінець, якщо не заступиться за Русь Творець, але, як і багато років
Тому назад мені важко дати самому собі і своєму духу лад! Немає в державі
Упорядкованості, порядку і організованості, адже ми люди прості і  теж слухаємо
Вечірні новини, коли за життям слідкуємо через замкову щілину! Кожної хвилини ворог
 Має напасти на мою світлину, але там живе моя родина: діти і дружина! Хоча
Особисто я підневільний Богові раб і фізично не дуже слабкий, але, переборюючи чергову
Яму й новий вибій, за спиною чую диявольський храп! От так діє заклятий ворог,
А підсумок буття завершить мій останній монолог! У серце моє от-от повинне
Встромитися непоказної стріли вістря! Чи не однаково де й коли стріла простромить
Ветхе полотно і потягне його на саме дно, але й там я піду по второваним Богом слідам!
На своїх плечах понесу пророчий хрест, хоча гріхи ходять навколо і доходять, навіть,
До віддалених місць, де знаходять для себе тепле пристанище, адже там палає вогнище,
 А черниці довго - довго на самоті живуть, а в тім тлінному світі й холодно, і сиро,
До того ж навкруги віє невдаваним злом, але буття мовчки йде своїм торованим шляхом!
Чуже щастя ока застить, але воно - наш панцир і щит, проте ними наш зовнішній
Вигляд повністю від мирських негод ще не закритий! Немає потреби загодя себе й
Інших людей ховати, поки не перервалася життя пунктирна риска, люди мало - помалу
В житті своєму прагнуть усвідомити першооснову повсякденних речей і вибрати
Напрямок для своїх великих ідей! Діти Творця самі собі задають запитання і їм немає 
Кінця, а Бог нас соромить іноді, навіть, погрожує! Він безглуздо, що є сили, кричав
Посеред ночі, що багатьох із грішників пізнав і у нього є немало підстав відсторонити їх
Від божих справ! Бог недарма людям дорікав! Своє буття, пересоливши й гріхами душу
Оточивши, людина напрочуд брехлива і до того ж ще й балакуча сама зайшла в ліс
Дрімучий, щоб наодинці саму себе замучити! Кожний діє, як вміє, проте він не чарівник і
Міг, хоча в його долонях багато є цікавих паперів, які можуть передати атмосферу тих
Часів!  Був би і від мене толк, якби я воду на свій розсуд в ступі без утоми товк, але я
Загубив здоровий глузд і тому часом переінакшував свій гамазею і залишав напризволяще
Своє натхнення і особисті ідеї!  Тільки був би привід змінити зміст повсякчасних розмов,
Але мало хто замислювався про життя своє, адже час йде, але ніде волі немає, а
Бусурмани людей повсюди за руки чіпляють! Скільки ж можна бовтати про долю
І волю?! Тільки б з'явився біс, відразу ж спокуса поговорити про них негайно зникне,
Але не кожна людина до такого життя звикне! Люди самі руками й ногами копошаться
В смертельному соромі й власному мотлоху, а під небесами ллються моління в ім'я Русі
І її спасення! Їй призначене й моє благословення!»
                -13-
Там де Дух, є бажання до волі, адже вона призначена для всього народу! А Русь тим
Часом голодувала і спала без теплої ковдри й, що попало на зерно й сіль миттєво міняла,
Зник з їжі хліб, через його відсутність дехто вже осліп, люди святу воду натщесерце пили,
А про запах цей давно вже забули! Багато свого майна задарма спустили, тільки б діти
На білому світлі ще пожили, але багатьох з них татари вже вбили, порвали їм останні
Жили і ті виявилися в глибокій могилі! Земля змарніла й постаріла, зло і її за живе тіло
Зненацька зачепило, їй же те рабство вже набридло! У мужиків голови завчасно посивіли
Від цієї повсякденної канителі! Люди, як птаха в золоченій клітці, мінути щастя рідкі,
Але ще  нерідко судачать про долю й вдачу жалісливі сусідки! Народ живе небагато, як
Злидарі колись, проте він почуває себе винуватим перед своїми сестрами й братами! Бог
Багато в чому незадоволений їхнім останнім наслідком, але Творець, Він же позивач,
Чи довідався, нарешті, чому такий вінець у всіх православних серць? Всьому свій строк
І свій кінець! Тільки супостат спокійно жив серед кам'яних палат, а народ тулився
В злиденних халупах і працював, не знаючи дозвілля!  Він не мав ні кола, ні двора!
Жилося йому важко й туго, а панські слуги вперто тягли простих людей у бездонну яму!
Поля, народ говорить, що не дарма, поростили травою бур'янистою, звіробоєм і
Пасльоном, але поки час йде в різнотрав'ї зеленому ховається чимало гостей непрошених,
Їхні сліди снігом припорошені, а хати давним-давно покинуті! Це татари винні, що
На вікнах висять дерев'яні хрестовини! Мужики борються за духовний спокій і клянуться
Перед Богом і дружиною, що, зрештою, припинять повсюдний розбій! Люди, звісно, щось
Плели й говорили, але Сергія вони животворили! А в нього ж мерхне зір, мир здається
Йому якимсь приведенням, де воля продається поштучно і всі живуть у ньому
Не благополучно! Напевно, це мир печерний у своєму  різноманітті безмірний!
У кожного горі своє, але воно немов у горлі чужий спис! Уже таке буття! Сергій
Молитви не читає ночами, у нього одна лише туга таїться за плечима, йому легко
Вмерти, якби не хибка твердінь, що прогнила вже майже на третину! Що можна взяти
Зі старої людини? З якої сторони на життя подивитися, щоб жити й не жевріти
Й нині, і надалі? У цьому є сумніви, тому що розбрати й примирення доводять народ
До збурювання, не треба бути князем, щоб, падаючи навскіс додолу, усвідомити свої
Гріхи всі й відразу! Люди не вірять напередодні в усі те, що відбудеться, здається,
У червні, вони вже не водять хоровод і не вірять у щирість небесних щедрот! Сам же
Народ уже, котрий рік почесті Богові віддає й псалми в православних храмах до зорі
Співає, але благодать повільно з небес на землю йде й не досягає неозорих широт!
Люди на власній шкірі почувають відчуженість небесної лазурі, навіть невидющий,
Чоловік хворий і не ходячий бачить каламуть у воді стоячої, адже перед ним стоять інші
Завдання: у день багряний і гарячий треба почати жити зовсім інакше, чим тепер! В цю
Саму годину набожна людина метається по безкрайній рівнині, вона втрачає зір і немов
Загнаний звір наситься по своїй домівці і тільки уривками набиває їжею утробу грішну,
Але не може ніяк угамувати біль сердешну! Про це діти й підлітки шушукаються
На кожному перехресті, адже їм мами в дорогу дали хліби й солі небагато, тому що самі
Живуть біднувато і у них немає дорогих палаців! Саме вони попросили Господа - Бога
Не судити про вчинки їхніх дітей занадто вимогливо і строго! Сум'яття тоді було, та й
Штовханина всякчас росла, поки зайва піна через край бурхливого життя не перетекла
 І в посудині іншій своє відображення побачив би чоловік грішний, адже життя його
Ще не пішло по дорозі стовповій! Саме вона, що сили підняла неймовірний галас і гул,
Але простий народ туди без роздумів ступнув і повітря волі миттю вдихнув! Він
Не мудрець і не багатій звиклий слухати тільки крик і плач, але він ще вірить у щирість
Вдачі, адже він не може думати інакше! Хто країну в годину таку собою прикриє, коли
В неї рани нестерпно судомлять і ниють, а вороги нагадують вошей, що учепилися
 У волю землі всієї?! Народ робить тільки перші шажки, і відразу небо розтискає свої
Залізні кліщі, на собі, відчуваючи, що православна Вітчизна поки ще живе і до своєї мети
 Всупереч татарам йде! Так, вона жива й це не просто повсякденні слова, суть її буття
Така, що дехто від неї відвернеться, отоді назад зло на цю землю миттєво повернеться!
Її губи рухаються ледь-ледь, але ще жевріє сивинами побілена голова, адже виходить так,
Що вона свою долю незабаром переінакшить сама! Хоробрий завжди на Русі найдеться,
Це достоїнство з генами людям передається, адже самоповага повинна бути не тільки
На листі паперу! Не треба вторгатися в духовну сферу навмання і брати до уваги слова
 Лазаря, адже завірюха швидко відморозить цим людям два вуха! Треба дуже багато всім
 Потрудиться, щоб саме сюди  промені ясні від волі своїми ногами прийшли! Господи,
Хоча Ти нам допоможи у скрутну годину врятувати свою родину! Дивлячись на небо
Із землі, багато поводирів помилково порахували, що істина лежить у сірому пилу! Нехай
Вони не всі молитви знали напам'ять, але в просторікуватості промов, виголошених для
Людей ростовських і московітів, вони знайшли безліч тайних ключів, щоб пожвавити
Серце мляве й не оплакувати й надалі людей пройдешніх: битих-перебитих,
Тертих-перетертих, здається, вони вийшли зі старої князівської когорти! Там немало є
Досвідчених і стріляних, але заново ніким ще не перероблених! Їхня поява внесла в розум
Людей нові уяви, але якесь пожвавлення їх в сторону зневаги до Віри веде! Не боїться
Глухоти глухий, а сліпоти сліпий, але людей завжди лякали темрявою і в ній поспіль
Лагодили над ними бешкет і розбій, але вміли надавити державною рукою на гріх,,
Щоб піднятися над різношерстою юрбою в тьмі сторічний! Так де ж наш герой і що
Він робить весняної порою? Не сходяться тільки гора з горою, але на тижні страсному
Людина будь-яка може намацати свій нерв сталевий й навіть невидющий побачить
Дивний подобу за своєю спиною! Хоча колишні помилки народ завжди зустрічає
 Без посмішки, проте рабства лик ще живе й поки він за обрій зайде, чимало ще часу
Пройде! Дивно за тим спостерігати, як надзвичайно напружуються нервові мембрани:
Слідом за яскравим коливанням гряде їх швидке в’янення, але важко ясній свідомості
Жити і не тужити без ніжного зачарування! Ціна помилки – знання! Тільки звук волі
 Підвладний сліпоті, тому що в тісноті й суєті людські помисли завжди зовсім не ті,
Що ведуть народ за собою по стежці лісової й по міській брущатці в останній
 І рішучий бій! Не  чоловік той, хто волю в чужі руки віддає, а сам час гає і спокою
 Своїй рідні не дає! Простягнені грішник до неба руки й жалібні звуки передвіщатимуть
Час нелегкої розлуки! Дні за днями йдуть і у них той же самий маршрут, адже вони
До волі за собою велику юрбу ведуть! За дверима слюдяними людям святості не видно,
Але поруч з ними гірська річка тече, переповнена лазурною водою, але час йде саме
Собою, напевне, тільки вдень народ знайде собі рівновагу і спокій у тих місцях, де храм
Загублений давно вже стояв, але довго чекати простолюдини не мають наміру! Вони
Не хочуть випробовувати долю свою! Люд скам'янів і як риба онімів, але піднімається
Над лісом, немов би кам'яна брила, він застиг чекаючи «спасибі», але істина  знову
Воскресає і давній глас її наяву не пожвавлює й часу на роздуми нікому не залишає!
А загострений ніс, як облізлий пес намагається самому собі поставити запитання:
«Що скоїлося з Долею, вона ж була в передньої, за облупленою стіною, мир сивий не був
Прикрашений сивиною, вона з'явилася на чолі якось сама собою і без попиту ввійшла
В кут глухий, і лагодить там постійний розбій над тілом і душею!» Доля потупила свій
Погляд прямо в підлогу й нікого не бажає бачити впритул! Не буття, а суща дурниця,
Скрізь одне і те розтління й мирська ганьба! Мир страшний, він ледь-ледь лазур'ю був
Прикрашений, але синню своєю жене волю в шию і відкидає обережні ідеї, а ті давлять
На виснажене тіло, доводячи до абсурду ідею! Нерви у всіх людей на межі, але ніхто,
навіть, не думає залишене задуману справу напризволяще, адже вона робиться в  ім’я
Своєї держави! Розширившись у плечах, старий, але ще міцний духом чернець, читає
Молитви поспіхом, а вони й у путах, і в ланцюгах викликають не повагу, а якийсь досі
Невидимий страх, але зліз немає на їхніх очах! Невже мир тримається тільки на сильних
Мужиках, а не на боярах і князях?! Свідомість малює непопулярні схеми, але воно стоїть
На краї життєвої дилеми й схлипують нечутно! Наш мир спорожнів і ніхто точно не знає,
Куди ж він пішов і чому саме там він іншу пісню відразу ж заспівав, адже він не ловив гав
 І постійно на свої гальма натискав, але свічі миготливе полум'я відбивається в тесаної
Рамі й воно ловиться обома очами, а також вухами, але, віднявши, не віддає, хоча воля і її
До боротьби давно вже кличе: «Як хочете, але за волю наперед заплатите й своїм
Ворогам гріхи мимо волі  відпустите, адже не можна уникнути небажаних подій, а нам
Ще треба атаку татар попередити!» Ну, і що ж? Це ж життєва проза, а вона для душі
Таїть чималу погрозу! Світло немеркнучої свічі намагаються згасити й упирі, і кати,
Вигинаючи стегна, вони починають розповідати народу усілякі казки, хоча зовні вони 
Говорять інші речі і самі розпалюють воскові свічі! А поруч щось стогнало й вило й серце
Неймовірно холонуло, а від буття віддавало глибокою могилою! Воно зовні виглядає
Дивно, адже його не відтягнути від дірявої кишені, там же немає кланів, але чимало інших
Вад! Там є і дим, і чад! Хто дасть тим людям лад? Адже вони самі вийшли з нашої
Світлини, щоб жити в нашій родині! Ці люди зібралися нині разом, щоб боротися честь
По честі на стику неправди й помсти, адже з безчестя й неправди народиться зло, а воно
Як різнобарвне барахло, за собою плоть до безвір'я прожогом поволокло ще завидна!
Сильні натури намагаються людський біль випробувати на власній шкірі, вони
Бушують люто, начебто їх силоміць у постіль до диявола затягли і там рот наглухо
Циганською голкою зашили, але зло ніяк не попередили! По вулицях гуляє заметіль,
А в будинках процвітає п'яний хміль, невже у народу немає іншої мети? Охоловши
До повсякденних лих, своїм і сусідів, люди на санях по бездоріжжю їдуть, але
На всенародне віче прибудуть тільки після обіду! Біси, сівши на свої хвости, несуться
Слідом за ними з неймовірної висоти до миру непродуманої суєти, де життям правлять
Мрії й думки! Воля майже в труні, а піт виступає на чолі! Люди біжать, не вникаючи
В суть, дехто собі нирки майже відбив, урятуються лише ті, хто ледь не загинув!
А по стінах чорти тінями сковзали й до них перевертні в гості на хвилину заходили,
Небагато по жартували, але горілку цеберками не пили, їхня душа навіть зліз була в той
Час позбавлена! Здається, що вона навіки дрімучою тьмою заглушена! А думки повзли аж
До самого краю спаплюженої землі, але її сини ще дивляться ранкові сни, хоча вони
Бачать, як від зорі й до зорі токочуть в лісі глухарі, але тім не потрібні поводирі!
Злом уражена вся країна, її перспектива невиразна і неясна, але державі ще рано
Вмирати, їй би ще трошки волею подихати, щоб призабути задурливий чад!
У струнку витягнулося худе тіло, ним душу повністю вже заволоділа, вона для боротьби
Посеред ночі пробудилася, а потім чомусь зупинилася, але я з цим розберусь і впритул
Державними справами займусь, щоб і надалі грішники завзято не міркували про те, що
Буття таке кожну людину на землі постійно жде! Щоб з нами не трапилося, не можна
Дарма все покинути опісля й усе, що колись було, забути, адже душа намагається
Сильніше колишнього Бога любити! Птахи звучно співали, їх слухали тільки сосни вікові,
Що від своєї старості майже заледеніли, а життя тихо пішло на виправлення, людям
Вдалося вимити патлате волосся і зняти з шиї буття товстий зашморг! Якби не
Бог ніхто б не зміг товсту петлю зняти з голови! Невже це виклик для людської долі?
Вистачить нам Русь плюндрувати і нівечити! Так тому й бути! Хрумтить сніг у темному
Провулку, це п'яний купець тягнеться на підводі, а вона набита золотими скриньками!
Холодно, не те, що влітку, проте ніхто не задоволений таємничим світлом, яке багато кого
 До Бога веде, адже люди відлучаються від блуду і йдуть у монастир до Сергія за радою!
А в того піт по шкірі струмками тік і волосся, зібране у тугий пучок, давно вже намокло,
Ікони поруч висять, вони на відстані погляду й борються зі спекотою і пеклом!
Так уже сталося, що час рабства кінчається! Країна у волю закохується!
Але зло, породжене вампіром, ще нависло над слабким і бездарним миром і над буттям,
Щоб у світі земному воля завжди йшла поодинці тільки напролом! А що станеться з нею
Опісля? Цього ніхто заздалегідь не знає і, напевно, здоровий глузд над таємними
Бажаннями переважає! Що ж сталося, що воля знову від слов'ян на один крок
Віддалилася? Вона в чужій стороні тягне всіх косооких на своїй же могутній спині!
Воля живе від Русі далеко, ближче до мусульманського Сходу! Там і ойкає, і охає!
До слов'ян лише долітають не слова, а їх крихти! Ворог і лиходій! Залякувати ти Русь
 Більше не смій! Лють виходить із її блакитних очей! Адже вона нагадує розлютованого
Сідока, і поки чужі шпори впиваються в її худі боки, її доля буде скрутна! Піднявшись
Дибки, вона голосно жадає від долі, щоб Господь татарина вбив, а слов'ян від зла своїми
Руками захистив! Люди зрозуміють набагато пізніше, що мирське життя
На непрохідні нетрі схоже! Ну, і що ж?! У цей же час її обтяжував страшний тягар,
І він давив всім ченцям на тім'я, але ті, зігнавши зі свого обличчя смуток й сум, дивилися
В неосяжну досі далечінь впродовж суток! Що їм від того, що окрім Бога одного немає
 Святішого більше нікого?! У них терпіння вистачило, щоб вуста голубі небеса
Про прощення вічно молили, а ті слов'янам всі гріхи швидко відпустили і двері їм у Рай
Самі навстіж відчинили, хоча ті чимало вже згрішили й Бога не завжди шанували вони!
                -***-
А буття знову впадає в забуття, тільки чернець із особою блідіше мела
Не плює на почату справу, вона звільненням Русі поглинена цілком!
Обличчя його з роками навіть посірішало й, звичайно ж, постаріло,
Але й воно любові хотіло, а мир несамовито грався, здавалося, що він весь перетворив,
Але не заблискав, поки годину звільнення не настав!
-«Як вижити мирним людям і що ми в майбутньому із гріхами робити будемо?»
Народ напружився з останніх сил, його непосильна праця вже тіло стомив,
Здається, що довіку, нестаток буде долати простої людини!
Уже котрий рік народ бунтує й повстає, але почата справа застигла на колишній алеї,
Воно подібно солов'їної трелі, що насправді переслідує зовсім інші мети,
Їй треба, щоб люди під гусла танцювали й співали навіть посередині робочого тижня!
Багато спокою й сподівання, що незабаром закінчаться на Русі немислимі страждання
І зарубцюються, нарешті, старі рани, прикриті рваним і ветхим одіянням!
Без болісних зусиль люди грань терпіння без стогонів переходили,
Вони, мовчачи горі баддями, пили, поки ще були духовні й моральні сили!
Замислений пломінь над Руссю сіяв, він надію в душі народу, що сили вселяв,
У ті часи все дівиці теж красили чорною сажею свої довгі вії
І один одному розповідали всякі казки та інші небилиці!
Їм доводилося чимало трудитися, щоб на них хтось зміг незабаром женитися!
Нареченим те, яке? Коли за спиною в них немає майже нічого!
А тим часом пророк усіх благословляє й відразу кляне,
І посипає попелом пил лісових доріг, йому суперечити тоді ніхто не міг!
Сергій живе поодинці, сам стирає й сам сушить сорочки,
І просить Бога без дротика на рабстві поставити тирі або крапку!
Щити, побиті в боях і особи у величезних фляках, вселяли в недругів непомірний страх,
А на ветхих стінах висять ікони, які повісив юний безвусий чернець!
Люди в довгих бесідах ненароком згадували про колишні бої й перемоги,
А голови молоді, збривали волосся густі, але люди святі відпускали кучері сиві!
-«Доброта із чарівністю ввійдуть у союз! На цій ниві без утоми труджуся!
У часи мої Русі особливо потрібні розумні й розважливі поводирі!
Хоча я молодший зі своєї родини, однак, думки мої будуються на зв'язках родових
Всіх мертвих і живих! Не залити нам слізьми мучень і страждань високе полум'я!
Господь як і раніше з нами, але Він же живе під блакитними небесами,
Немов би за околишніми пагорбами! Йому має бути воювати з відважними псами,
Але народ же з голими руками, а дехто вже з рогами!
Що ж буде нами? Воля вже не за горами!»
                -14-
Кучеряві діброви посміхаються всім негодам лукаво, але за білою завісою вони зрять
На храм під двоглавою горою, що стоїть поруч з річкою і горить яркою свічкою! На столі
 Стоїть дерев’яне розп'яття, а біля нього ледь-ледь горить багаття, воно поруч
Із палаючою свічкою іскрить і яскраво сяє і блищить! Там чернець легкою рукою
Призиває покійні душі до досвітнього спокою, але такі мирські підвалини, що світ гріхом
З голови до ніг завалений і якщо тіло ще дихає, а вухо шепіт ледь чує, отоді душа просто
Зобов'язана  свою пісню до кінця доспівати, а вже потім взяти й спільно вмерти, щоб
На собі ярмо рабства постійно не тягти! Звісток від князя немає, проте Сергій давно вже
Чекає від Дмитра відповідь, але її, як і колись, немає! Напевно? Напевно, хтось
Московського князя за рукав міцно двома руками тримає, а Сергія він просто не поважає,
Адже всяке в житті буває, але той, хто супроти церкви виступає, ніколи заклятого ворога
Не подолає! Невже цього князь не знає? Адже час йде і це справі на шкоду йде! Чому
Ангел – охоронець покинув лісну церковну обитель? Адже тут притулок для немічних
Людей є! Від смутку самотнього немає нині ніякого пуття, а якщо користі немає, отоді
Сенсу нема, щоб сходити з ума!  До Москви далеко, звісток чекати треба зроду-віку?
Проте, навіть, каліки мають розум великий, а суть буття така мовчазна й смутна, а за нею
Стоїть одна висока, але ветха стіна: «Чи помщуся ворогові я й чи залишу кров його
На рожевому снігу? Проте я щиро вірю, що люті нелюди і звірі на собі відчують в повній
Мірі, що час невпинно йде, проте свободи немає ніде! При святому аналої не личить
Ченцеві замишляти діло зле!» А місячний промінь уже виглянув через сморідні й темні
Хмари, на згадку загиблим батькам він світло надії щохвилини посилає нам! Найчастіше
Вечором зло вторгається в рідну домівку, судячи з усього, вона уривається туди таємно,
Намагаючись нас вогнем обпалити й спотворити навіть мову святу! «Здобувай довіру
Ближнього в убогості його, щоб зрадіти разом з ним багатству його!» Нехай полум'я
Сміло, не знаючи меж, назустріч гріху мчиться, адже воно диявола зовсім не боїться, а вся
Суть у тім, що Сатана не грається з полум'ям і всупереч молодим парубкам надолужує
Сам свої промахи! Де ж стійкість і де ж терпіння? Бог любить у всім смирення і покору!
Спалахнувши, погориш одну лише мить, а потім гряде загальне забуття, а опісля
Закінчиться життя!
                -***-
Думали - ворожили, виряджали й згадували, гадки убік ворогів кидали, собі й людям
Нерви миряни тріпали, один одного корили й палицю перегинали і в словесній перепалці
Докоряли й їли поїдом, щоб опісля ті знали, що по молодості років навіть починаючий
Поет може нести зі своїх сторінок повну дурницю й марення! А потім знову дружно
Жили, хліб і яйця в ближньому храмі святили, але в чашу із чистою водою клали
Півмісяць золотий, щоб люд простій не лагодив над собою постійний грабіж і розбій!
Нехай брат за брата мстить і нікого надалі він не щадить, і мечем переконає будь-якого
Супостата, що Русь нині на героїв багата! Уже встають під прапори російські дружини й
Виходять на неозорі рівнини, вони непереможні й із соколами порівнянні, але спільно
Воювати не звикли прості вояки! Князь Дмитро бере у свої руки всі нитки правління, він
Життя дає войовничим лавам і направляє на зустріч з триклятим ворогом, а попереду він
Їде сам на білому коні, щоб люди не відчували, що вони наодинці без дещиці вдачі
Воюють з супротивником проклятим! Він в слух нікому не говорить, що його майбутній
Бій млоїть! Бог - наша помста і віддяка, русини не віддадуть свої землі інородцям
На розкрадання! З ними заперечливий досвід, але в душі він почуває непевності тихе
Ремство, а попереду вже чутний голосний кінський тупіт! Йому вже чимало років і як
Нікому особисто йому відомий перемоги яскравий слід! Перед ним шлях загибелі й честі,
Тільки б нам всім разом не встати на стежку повсякденної помсти! Він бадьорий, хоча
Його обличчя прикрашається сивиною! Судячи з усього, він земний лицар і богатир,
Вид у нього прекрасний, але для ворогів лик у нього дуже жахливий, зараз він просто
Для них супротивник дуже небезпечний і загрозливий! Розум холодний лежить перед
Запеклим ворогом, адже він упевнений в одному, що ще послужить Русі своїм чолом!
Знайомі йому всі нещастя й жодна подія не відбувається на Русі без його участі!
                -***-
Вічність непохитна, а можливість збагнення Істини для Русі просто необхідна,
Труднощі завжди при бажанні переборні, але ціль буття майже недосяжна для одного
Життя! Горить і палає Всесвіт у вогні, його тепло передається престарілій старовині!
Там сонце одне й саме воно Богом землі вже давним-давно в користування віддано,
Але тільки щасливим  і допитливим висвітлює й понині тернистий шлях воно!
Нам би від безвихідності не пропасти й знайти над щастям і силу, і  владу,
Адже в крові й руки, і паща, попереду одні нещастя! Як же нам вижити зараз?!
                -***-
У безвинності серцевої проходять години життя вічного, такого недовгого й
Безсердечного, уже серед високих пагорбів видно блиск серед тьми змішаних лісів!
Їх сонце зразу освітило й прожогом Русь воно ще сильніше озолотило, немов би заново її
Божество освятило, але не повернеться  все  те, що раніше було, адже здоров'я вже не те
Й не ті вже сили, а невдачі колишні фарби над головою миттю згустили і навряд чи
Останню надію в людський душах вони не погубили! Воля опочиває непробудно,
Але ще поруч з нами є небо правосудне! Ці думки вилітають назовні підспудно!
                -***-
Губить безвір'я праведний народ, воно, як завжди, не залишає від колишньої Віри
Навіть сірого сліду! Сумнівів тяжкий вантаж не звільняє плоть від всіх священних уз,
А народ сам собі непристойно бреше, що щастя в іншому світі все-таки знайде, однак
Яскраве полум'я, запалене Божими перстами, згасне разом з нами, коли земля буде горіти
Під ногами й мир закриється чорними хмарами! Тоді мрячний дим ніяк не допоможе
Людям простим відчути себе хоча б на мить істотою святою, бадьорою і молодою!
«Досвід  мій, придбаний і тілом, і душею, проаналізує хтось інший, а вже потім
Візьме із собою в мир зовсім інший, щоб трохи перегодя сісти верхи на білого коня,
Проте коли фортуни поруч нема,тоді над людиною згущається темрява!»
Життя зухвале, не благополучне і мерзенне вкушає пристрасті солодко і посміхається їм
В слід щасливо і радісно, люди не дарма говорять, що їх життя не можна повернути назад,
Але можна їх справи оспівувати і якщо треба, навіть пожвавлювати потаємні думки!
                -***-
Пишу й складаю не для людей крутих свій праведний вірш, адже творю і справу свою
Роблю для людей розумних і серцем молодих! Недалеко до безодні гробової, адже вона
Завжди стоїть над душею й святу любов кропить своєю ж сльозою! Читати моє творіння –
Нелегка праця, головне - проникнути в істину й суть, перегортаючи книгу, Святе Писання
Взяти в руки не забудь, а прочитавши, не обвинувачуй без нужди! Пам’ятай і жди
Завершення війни між дияволом і богом! Прости безвинних і правих і люби державу
 І ніколи її не ганьби! Наодинці з Господом  хоча б коротка мить побудь, адже хто, як
Не ти, повинен на всі Його запитання відповісти! Чому люди від Бога світ за очі біжать
І повсюдно гріх творять? Не  ми для  миру, а він для нас і нехай Божественна ліра
Звучить всяк час, як у всесвіті Божий глас! В повній мірі люди досконалі і зрілі на собі
 Давно вже відчули те, про що в цій книзі мова йде, але той, хто до Бога по добрій волі
Йде, завжди з Його боку підтримку знайде! Хоча це ще не все, адже в світі світло і
Темрява є і кожна людина свою лінію гне і від життя тільки яскраві спалахи бере!
Мій юний друг, не чекай від мене невизначених послуг, але раптом мій лист почне
Яскраве світло випромінювати всім тим, хто не бажає до слів Бога прислухатися, щоб
Зміст Його буття розуміти сповна?! Життя не вгасає, воно просто тихо і тихо вмирає,
Із часів тих далеких доноситься лемент несамовито сумний і він від нас жадає протидій!
Він приходить із полів і зелених ланів, де покійні душі перетворилися в незвичайних
Журавлів! Колишні часи із трудом назовні випліскують дивні на перший погляд імена,
Але з ними рахується ціла країна, а вона сизому соколу подібна! Також смілива і також
 Чарівна! Через проміжок малий потік імен дуже втомлений зникає в мрячній імлі
І про них забудуть відразу всі нащадки на цій грішній і багатостраждальній землі!
Хоча бесівські зграї їх постійно корять і при нагоді голосно окликають, але їхнього голосу
Вже ніяк не почують утомлені від туги блакитні небеса! Ось і дійсність нашого буття
Мимо погляду Бога слабко проплила, зім’яла всі справи і загубила діла, які не сприймала
Душа, адже всьому є межа! А на темному небокраї вже видні зморшкуваті долоні
Старого ієромонаха, на ньому одягнена чорна сорочка, але в душі немає й дещиці страху,
Він же не бранець дурної суєти і у нього є свої спогади й мрії! Він живе і діє, але
Натикається на протидію потаємних силі, які в житті буремному не дають спокою нікому!
Кружляючись на вічній каруселі, він насправді тричі вже побував у святій купелі!
Невже?! Схиливши голову у весняні води, не можна забрати всю красу у природи!
На небо ненавмисне подивишся й через час душу і тіло навіки порідниш, але пройде
І ця коротка і благодатна мить, але треба жити і свою землю від загарбників
Боронити, але як це здійснити, щоб в коморах залишилось жито, а жінки і діти
 Були від пошесті святістю укриті? Час йде, проте знову й знову Сергій починає батька
Й матір згадувати і окремі епізоди з свого дитинства припоминати! У дзеркалі весняних
Вод коливається стародавній град уже котрий рік, а над ним яскраво горить ліловий захід,
Йому чернець нестерпно радий! Золоті струменя голубі небеса розсікають, навіть, серед
Білого дня, а потім вони ближче до землі з'їжджають, адже разом з людьми й живуть,
І нові почуття приносять здалека, поки зовсім і назавжди не вгасають, але поки ці приємні
Митті на землі тривають, люди живуть і пахнуть, а біси тим часом чахнуть! Залишився
Плід безвинності серцевої й зупинилася мить життя швидкоплинного, колишнє миттєво
Перевтілилося в серпанок і зникло разом з міражами в обнімку! Таке монах десь бачив
 На одній картинці, коли його сумні думки залишили з Богом наодинці! У свідомості
Щось запалилося, а потім вона на його роздумах якимось чином яскраво відбилося! Буття,
Звичайно, спотворилося й завісою туману відразу ж з усіх боків покрилося!
Вишикуються в полки Батьківщини сини, зовні вони як білокрилі орли, а вороги стоять
Проти них як хижаки і мовчки ждуть, коли слов’яни на них з криками «Ура!» в атаку
Підуть і кров свою на полі бою проллють! «Звідки Ви, орли? Ви, чиїх кровей? Хто Ваш
Керманич, лідер і вождь? Чи це не Ви діти давним-давно загиблих синів, вирощених
Нащадками на ниві їхніх нетлінних помислів і ідей? Вони матерями оплакані, а їхні
Імена перекручені вовкулаками, але поки час йде, вони мерехтять на небесах
Таємничими знаками під назвою дванадцяти сузір’їв, яки блищать посеред темряви
 Для людської юрби, захищаючи її від осуду і ганьби! Це що знак осуду чи подяки?
Від них виходить світлий промінь, адже він для нашої волі перманентний ключ!»
Околиці світлом осяяні, але від істини демонами вони віддалені у межах всієї неозорої
Країни! А у стані матерів лунає ремство всі сильніше, що татарам буде набагато трудніше
Подужати їх знедолених і дітей, що давно вже подорослішали, сформувалися і підросли!
Ворог неспроможний, хоча його перемогти можна, проте наші прадіди ще не перемагали
його, але вбивали, коли відстоювали свою волю і долю, адже ненависть у серцях ще живе
Й про це знає весь народ! Вона летить по Вселеної, але образ країни незабутньої, простої
І незрівнянної стрімко тече по величезним ріках, несучи відповідальність перед
Майбутнім століттям, але людина завжди зобов'язана залишатися Людиною! Важко
Про лихо спокійно говорити і в той же час Бога щиро любити, і в храм, по ранках мовчки
Й без стогонів ходити! Земля на Русі благодатна, але гармонія душі й тіла неприємна і
Вона породжує даремно думки такі, які, навіть, у темряві блистять і сяють! У пам'яті
Сумної зберігся їх образ загальний і він далеко не ідеальний! Там признавали ледарство
Без трудів, але немає  ж  мудрості без дозрілих плодів і, зрештою, навіть біднякові
Потрібен міцний дах над головою, щоб  бути задовільне ним своєю долею не простою!
Хоча мудрість набагато сильніша дуже багатьох неясних ідей і по суті своєї не люди
В ній, а вона знаходить істину для всіх живих і думаючих людей! Адже добрий люд
Поводиться дивно, чудно й надзвичайно: гуляє і п’є вино і у нього немає таємниці, навіть,
На випадок крайній! Можна в довгій рясі по землі ходити й щось щодня мудрувати,але
Праведно і достойно ніколи не жити! Ніхто не говорить про це, тільки думка клекоче десь
У пошуках насущної відповіді! Вона біжить неприборкна по пагорках і долинах всієї
Землі родимої! Що б про неї не говорили, вона все-таки перемагає слабість і безсилля!
А неподалік низькорослі люди гуторили на безвісній нам мові, вона проводили якісь
 Перемовини напередодні кровавої війни! Звуки чужої мови душу до болю калічать,
Спотворюють й нівечить, але ніяк не лікують і рани не гоять! Розправити б ширше
Слов'янам богатирські плечі й не лити гіркі сльози, а обоюдогострими мечами усім
На подив почати загальний бій за своє ж звільнення і розкріпачення! Русини готові
Загинути де завгодно, тільки б Вітчизна знову стала вільною! Край поневолений весь,
Звільнять не сьогодні, але саме тут, уже, здається, пішов процес! Проти течії почався
Загальний рух! Попереду багряний листопад і новий молитовний захід, коли поблизу
Маячить рабське ярмо, то вона справляє неприємне враження, але ще на волі стоїть його
Старе і ганебне клеймо! Коли воно на суд народів буде по волі бога віддано! Коли
Від рабства Звільняться навіть ліси, доли й гірські кряжі й вільними стануть ті люди,
Що ходять без стражі і ті, що не їздять в екіпажах! Треба ж комусь вникати в істину
І в суть, але бозна-кому треба скаржитися на своє буття, адже побут і умови проживання
Не виявляють особливого бажання забути про всі дорікання людської долі, щоб поволі
 Перейти засніжене поле! «Брати мої, доки ми будемо кричати про нашу гірку долю
І нічого не вживати зі свого боку для того, щоб воля позбавилась від присмаку гіркої солі?
Щоб нині не шепотіли закривавлені губи про вічні наші святині і які б слова
Не перемелювали почорнілі від болю зуби, ворог підступний і грубий витрусить усяку
Плоть із ведмежої шуби і поруч з річковим вигином просто заради нудьги відрубає
Слов'янам мозолисті руки! Я землі рідної молюся й ще сильніше духом стаю, коли
До духовної волі із зусиллям кожного дня сильно прагну і свій острах подалі від себе
Жену! Його в шию турляю і в спину пхаю, адже ворогам заважаю, тому що заздалегідь
Знаю, що вони постійно готуються до війни! Людям молитви щастя обіцяли, а його ченці
Вже вдосталь пригубили, хоча наші пенати дуже бідні, а ми зовсім не багаті: немає
Ні грошей, ні хати! Позаду залишилося новосілля, адже вже давно обновилися постарілі
Келії, однак нам не до гульні й веселощів, тому що голова ниє, немов би опісля
Задушевного похмілля, проте незважаючи на те, що залишається надію на спасення
І тільки грайливі солов'їні трелі цю надію плекають і нас вони спонукають подивитися
На повсякденне життя через призму свого набуття! Господь живе й отут, і там, Він
Особисто сам правду й честь розставить по кутках, утомленим дасть притулок, але
Злиденні духом нехай ще небагацько почекають. Адже своєю простотою вони навіть
Бога вражають!» Нині свіжим вітром зі сходу дунуло, уже й зима майже минула, а весна
До волі прилинула, проте неможливо шум відрізнити від повноводного гулу! Надворі
Пахучий квітень, а на вулиці - крапель, у небуття пішла остання заметіль і от-от  загуде
В пришляховій траві величезний джміль, а в небесах закричить молодий журавель!
- «Браття, ворогам всупереч настав час розпалити війни велике багаття, але ворог
Не простий і напрочуд кмітливий і хитрий, він самого ранку розкине свої намети
На березі ріки, у якої є круті береги! Ніч тривала занадто довго, нині час прийшло
Для виконання синового боргу, у сутінках нічних ми повернемо всіх, що втекли в чужі
Землі з рідних країв Щоб вони нині нам трішечки підсобили й допомогли, перебуваючи
Від ненаглядної Батьківщини вдалині!  Вони зможуть підсобити і гідно своїй Вітчизні
Розумом послужити, коли будуть її сильніше колишнього плекати й любити!
О, Господи, народ заспокой у годину сумну, нехай люд простій розстанеться з тугою
І журбою, адже він вміє ризикувати своєю кмітливою головою! Допомога прийде,
Напевно, але не здалеку, а зблизька! Без Віри не пускайтеся у дорогу, вона наш щит,
Не раз і не два рази вона захищали від ворога православні груди! Ніяке чудо не врятує
Грішників від Страшного Суду і те, що надалі буде, випрасує білизну від всякого бруду!
 Святість гряде і вона майже всіх урятує і убереже, адже з нею наш народ досягне нових
Небачених висот!»
                -15-
Юрбою легше, ніж одному пробиратися крізь хащі й непроглядну тьму! А в хатині
Вбогої вже стоять припалені й старі триноги, щоб мандрівникові, що утомився з дороги,
Можна було б відпочити в теплі скромно і біднувато! Там є начиння просте й на столі
Лежить книга свята, проте немає м'якого ложа, але душевний спокій усього дорожче!
Для подорожанина бездомного, невибагливого й у міру скромного потрібен тільки жар,
А вже потім відкриється щирий дарунок для народу, приниженого юрбою напівп'яних
Татар! Нехай Бог за наші гріхи до нас буде й милостивим, і строгим, а голосом віщим
По своїх місцях розставить повсякденні речі, які потрібні багатим і жебракам!
Він Свідок слави нашої великої й могутньої держави! У суєті мирської навіть людина
Проста зрозуміє, нарешті, що меч його не гострий, а тупий!А ворог твій, супротивник
Не простій, він ховається в траві лугової й лагодить усюди бешкет і розбій! У проповіді
Нагорній Мойсей своєю промовою нерукотворною наблизив мить волі, але не врятував
Свій народ від злої долі й тяжкого жереба, та хіба хтось з нас долю за руку тримає, коли
Вона йому жити в достатку заважає! Горить як і раніше нічна лампада й висвітлює темні
Двори древнього граду, вона милістю Божою знову вернулася до древнього підніжжя!
Страстям у всім потураючи, тим часом колишеться колиска людська, нам, натякаючи
Про суть земного Раю, де горю немає ні дна, ні краю! А в ній токують біси, не умовкаючи
Про буття своє, про щось мале й велике, хоча голова землі вже давно покрита сухозлітним
Сріблом, але зло без попиту мовчки входить у кожний будинок, але мешкаючи в чужих
Краях, кожний чернець подумки завжди на небесах, адже він передчуває свій незмінний
Крах! У нього сльози на очах, а відбиток мовчання лежить на вічно закритих вустах!
Усякий сущий, що скиглить і співає, непитущий і питущий - який-ніякий, завжди
Буває, незадоволений долею людською! Це річ не проста, хоча досить порожня, але
На частини вона буденне буття розриває, хоче плачем своїм змусити народ займатися
Дечим іншим!
                -***-
Серед земних пишнот виділяється щирий дитячий белькіт, він несеться по затінених
Схилах, а потім підходить незримо до тихих річкових затонів, він зі шкіри лізе геть,
Намагаючись видати звук, схожий на страшний лемент або стогін! А за зеленим лугом
Стоять хатинки в тіні лісу одна за однією, а їхні господарі моляться одній ідеї! Тут
Почитають силу блискавки й грому й усі один з одним давно вже знайомі і їм всі примхи
Навколишнього середовища знайомі! У цих краях швидко народжується й радість, і страх,
Тому що зло діється прямо в усіх на очах! Їх ріднить Господня любов, а не якась інша
Сила і щоб їм буття не обіцяло, кров молода безбережно грала й вирувала у молодецьких
Жилах, і невиразно щось під ніс собі бубонила, вона, здається, говорила, що важко
Приховати в малому мішку дуже гостре і велике шило! Незбагненні людські поняття,
Їх же космічні побратими на рубежі своєї душі й тіла тихо творять задуману справу,
Там є істини зерно, але невидимо ще для нас воно! Його з далечінню зв'язує близь
І далека космічна височінь, там час сповільнює свій біг, але до істини завжди прагне
Кожна людина! А повітря вітром пропилене, сп'яняє й піших, і кінних єдиною думкою
Страшно захоплених: як нині жити? Як своїх ворогів погубити? Як Русь від татар
Звільнити? Що надалі потрібно людям робити? Хоча б із боку побачити мить волі навіть
Занепалі повинні! Нехай живі до мертвих йдуть на уклін, а над миром панує сила
Й міць минулих часів! Людина, по сторонах оглянься й на мить поблизу храмів
Затримайся! Совість твоя нечиста, та й грішні твої вуста – це сказано недарма!
- «Нехай утішиться безутішний, а святим стане кожний грішний!
Треба біля кожного хреста зупинитися, щоб пороху своїх же батьків поклонитися,
А потім наяву їм помолиться і в гріхах, знехтувавши свій страх, Господу повинитися!»
У шляху далекому душу охоплюють нові джерела, що виливаються в поетичні рядки!
Ніхто не знає коли, він знову повернеться сюди? Багато чи мало верст пройти йому
Залишилося і де ж нині живе настільки живуча й ненависна старість? У яку сторону
Звернути, щоб не зіпсувати вже пройдений шлях? Треба зробити останній крок
 І з свого життя винести урок!
                -16-
Сергій з трудом піднімається на черговий високий пагорб!
-«Ох!» - він тихо вимовив і далі продовжив своє запитання: «А де ж Бог? На землі я
-бачу Пекло, невже йому Творець дійсно радий? Було б набагато краще, якби в яву
-втілювалися Всі бажання наші, а сонце ще яскравіше світилося й духовне тепло
-Надалі на землі не переводилося! Як же ми погано зі своїми близькими
-Поводимося?! Чому ж на самому початку святі приховували від людей майбутні
-Печалі? Подивитеся в мої збуджені очі, їх осушує рідка сльоза, а думки
-Спотворюють чужі голоси! Кудись геть зникли чудеса! Життя таке, що від
Невтішності кружляється голова, а навколо носяться непристойні слова! Де ж те
Диво, яке б майбутній хід подій передбачило і сказало наперед, куди нам йди і що
З собою нести?? О, Боже, подивися, дощ або пурга нас чекають попереду? Помилуй
І від безчестя душу відгороди! Я чернець простій, чи мені пристало відкрито
Говорити з Тобою, моїм Судією!? Не визнай мене за пройдисвіта й нахабу, але мої
Вуста ще не все Тобі сказали! Слава Богові, що з’явився випадок після того, як
Розвіялися грозові хмари, забути про розпач і ремство! Хто ж нині несе на собі
Визволення тяжку ношу?  Скажи нам, Отче! Обдаруй своїм привітом і допоможи
Народу доброю порадою і зроби так, щоб жінки, старі й малолітні діти були щасливі
На цьому білому світлі! Хочу, щоб серед безлічі доріг, Ти нам знайти свій шлях
На землі допоміг, адже ти є Бог, хоча й дуже-дуже строгий і вимогливий? Скільки ж
Горя треба моєму народу сьорбнути незабаром, адже на нього з усіх сторін
Насідають татари? Він до волі нові шляхи торує й з Тобою, Боже, ніколи про істину
Не сперечається, хоча інколи вагається, коли остаточно визначається! Нехай наш
Шлях буде й чесним, і прямим, якщо, звичайно, цього Ти хочеш сам?!  Нехай на ньому
Менше зустрічається глибоких вибоїн і роздольних ям! Наше життя суворе, але
Грішну душу завжди зігріває Боже слово, нам не треба буття іншого! Ти
Не задумуй нічого такого, щоб люду простому стало ще гірше від негод і нещасть,
Які залишилися від колишніх часів нам у спадщину від наших батьків і дідів! Знай, що люд
Простій, захистить мечами цей благодатний край від вражих зграй, тільки Ти нас у цю
Годину ні на мить не залишай і завжди про Віру нам нагадуй! Поки ще нас носять ноги
По старій розбитій ростовській дорозі, ми ще ворогам покажемо, навіть якщо кістками
В вологу землю намертво ляжемо, але поки ще живемо, хоча й із превеликим трудом, але
Все-таки по шляху волі мовчки й тихо бредемо! О, Боже, із Твого порога наша терниста
І слизька дорога здається прямою і пологою, але я завжди дивлюся на цей шлях
Із тривогою, адже від майбутньої битви залежить дуже багато що! У лісах я чую
Кінський цокіт, біганину й неясний тупіт, сум'яття й гуркіт, штовханину й регіт,
А від небес давно вже сходить неясний клекіт!» Сказане в хмарах літає, адже ще не змовк
Навіть цокіт копит, що віддаляються в далечінь, а вже Господь говорить ігуменові
Повчально: «Божий раб, все це ти сказав свідомо чи просто так – аби щось сказати?
Воїн ти мій, чи не одурманений і ти мирською напівтемрявою і нині лагодиш над самим
Собою довгий і вічний розбій? Ти не молодий, але гарячий! Уже краще ти багато
Про суть буття не судач, ти ж чуєш тільки лементи й плач! Уже краще хід думок своїх
Переінакши і несися до волі не галопом, а тільки навскач! Над твоєю головою сивою
Небесна височінь, ти їй до самої землі поклонися і, як можна, частіше молися! Якби
Старість могла, а  молодість знала, отоді їхнє молодецтво долю напевно б прямо
Навскач давним-давно вже осідлала! Нехай народ надією однієї живе й звісточку
Ввід мене постійно чекає і коней поперед батька свого не жене, адже і до нього черга
Дійде, от тільки трохи часу пройде і вітер в іншу сторону подує!»
                -***-
 Грішні люди по своїх учинках про Бога судять і таким чином свідомо душу гублять! Мир
У тиші з голови до п'ят, але люди тихо говорять, що заклятий ворог намагається знову їх
Своїми стрілами доконати, честь сплюндрувати, а країну погубити! Сонце біля столиці
Тулиться і тісниться і від його променів не можна навіть у тіні дерев щезнути! Брехуни
Кирпаті набрехали ченцям про заметілі й замети й потім ще й відповідали на їхні численні
Запитання на їхнє прохання!  Ось тільки потуги боязкі виводять ратників на бойові
Стежинки! Невже серед слов’ян перевелися справжні мужики? Поперед юрби біжить
Борза собачка, її господаркою, здається, була боярська праля! Сонце палить і спокою воно
 Воїнам не дає! А пес, догори задерши свій маленький ніс, учув сільський цвинтар, проте
Там же дика глухомань, хоча поруч стоять старі хати й проміж ними блищить безліч
Великих калюж , а на лісній галявині голим бігає малий карапуз! Розплавлене літо
Розкинуло проміж дерев власні сіті, у них попадають всі: і дорослі, і діти!  У лісі
Як - начебто порожньо, звірів - не густо, але спокійно жити людям заважають якісь дивні
Відчуття! По серцю вже пройшла незрима борозна, і вона залишила там свій слід майже
Назавжди, але він зникне наприкінці серпня, коли зійде опівнічна зірка і вона обпалить
Своїм сяйвом всі селища й міста, щоб туди не повернулася знову темрява! А та по землі
Черевом стелиться і діву дивуєшся, тому що не віриться, як життя вертиться навколо своєї
Осі і навіть старі дідусі крутяться на одній нозі перед своїми однолітками, а ті теж від них
Не відстають і горілку сміливо п’ють?! Собі наливають і других людей відважно
Пригощають!На, викуси, а вже потім  небо про усе розпитай: де там  пекло, а де там рай?
Знову не видно ні стежинки, хоч очі молоді вже привикли до темряви, але й вони не
Бачать, як на спокійній воді плавають одні лише пухирі! Страх торопкий їх змушує
Обережно зійти убік з уторованої стежинки, хоча сільські мужики уже розправили свої
Крильця й поскакували зі стільця, що стоїть пуд столітнім дубом, адже вони не вірять, що
Кришка від труни незабаром намертво закриє їхніх сестер і братів! Прийшов час
Протидій, але не зразу розберешся, хто тут свій, а хто чужий? Хто тут грішний, а хто
Святий? Порожнеча шугується серед лісу одна і немає їй ні краю, ні дна! Що не говори,
Але кожний ратник приховує свій страх, хоча він намагається вирватися зсередини, тому
Що йому тісно жити в грудях! У ратників розподіл праці, але от  біда: на їхні п'яти насідає
Новий нестаток, адже вони йдуть туди, звідки ще живим не повернувся ніхто й ніколи!
Суща дурниця, але люди проміж собою так говорять! Можливо, і так! Либонь, стороною
Промчаться й тьма, і морок! Все тече, все міняється й страх на обурення прожогом
Переміняється, але відразу паніка проміж людьми починається! Воїни вже
Вишикувалися в ряди, щоб татар списами й стрілами зустрічати і себе врятувати!
По суті кажучи, немає серед них розумного поводиря! А той, що є, на перший погляд
Дуже старуватий, але серед них воєвода є і такому провіднику він був надмірно радий!
Він серед інших воєвод нарозхват, адже у всьому знає міру і такт й може узагальнювати
Безперечні факти, але п'є без міри й незграбні в нього манери! Життя до нього ставилося
Несправедливо, але й він живе неквапливо і очікує на прийдешнє диво! Ще вчора його
 Не дратувала жара, а от сьогодні вона його допікає з самого ранку! Шкода, що вже
Закінчилася у цеберці джерельна вода! Він би й надалі жив і працював, любив когось
За щось і вантажі тягав, але не випинав свої гріхи назовні, адже вони були загнані
Всередину! Вони як огудина прибавляють в зрості щодня, проте людське базікання,
 Тобто марнослів’я звучать як народні прислів’я і доводять людей до забуття! Сергій
Нічого не знав про вигоду і комфорт, а працював, як віл або чорт, але зараз зігнувся
 Під ярмом мирських турбот, адже справ у нього безліч! Нам одне говорять священики
 І зовсім інше розповідають нам досвідчені бранці! Шостий десяток, розмінявши, цей
Мужик був позбавлений спадкоємних прав - у нього місцевий боярин маєток батьківській
Зухвалим  чином забрав чи попросту кажучи – миттєво украв! Він щораз намагається
Прибрати з очей гірку сльозу, що роз'юшилися на чолі! Вона по морді тихо рухається,
Незабаром нічого від розумного мужика не залишиться! Його нерви стиснуті  були
До останньої межі, але він шлях серед лісу прокладає вміло, тому що знає своє діло!
А отут раптово кінь додолу перекинувся й над ним розбійницька ватага воїнів
Скупчилася! Така нісенітниця почалася, що була загублена для пересування по лісу
Ціла година! Всьому свій час, всьому своя година! Місцеві люди, цікавістю обійняті,
На всю округу кричать: «Солдати, не віддамо землі ворогові ні п'яді!», а їм хтось
Відповідає позаду: «Чому Ви тут укриваєтеся, немов повзучі гади? Навіщо себе й дітей
Мучите!» - «Чекаємо зручного випадку, коли мимо пройде смерть неминуча!»
 Ворожість зависла у повітрі, ще трошки й ворожнеча вирветься в розкрите навстіж
Віконце! На серці кішки кігтями скребуть! Справа погань - немає рахунку добрим дням
 І святим почуттям! От і доводиться крокувати по згнилих пнях, доставляючи біль
Своїм же конякам! Від манни небесної людям зараз не до пісень, але мир близький для
Нас занадто тісний і вузький, але раптово замовкла оса і вдалечині почулися чужі голоси!
- «Ну, що? Беремо їх у полон? Якщо - так, то тільки живцем!»  Хоч падай, хоч стій,
Але не пройдеш той смертельний бій іншою стороною!  Так що ретельно готуйся до бою!
Як же влип у нову колотнечу нас старий воєвода, немов вовкулак чи останній дурень?!
 Де ж була його голова, коли він вів своїх воїнів сюди? Вони б ворога розбили і
Перемогли, коли б добре збройні були, а так у січі тієї багатьох бійців на смерть вороги
Знівечили і загубили! Але той, хто січу витримав і в битві тієї не утомився, ще сильнішим
 І могутнішим духом став і зараз немає ніяких підстав, відволікати його від добрих справ!
Юрба паскудна й п'яна, черпає вино на похоронах до самого дна, але її погляд падає туди,
Де бочка браги до країв заповнена заздалегідь була!  Всі ми красномовні і голосисті, але
судимо про людей не по розмовах чи буденних справах, а по їхньому голосному свисті!
                -***-
Собі ж на подив Сергій від цих слів прийшов би в здивування і миттєво висловив би
Подив! Коли час прийде, отоді народ повстане до єдиного, від батька до малолітнього
Сина, і скорить досі неприступні вершини, де в будь-яку погоду, волі й чесноті вороги
Ніколи не давали ходу! А люди досить кволо йшли  в напрямку волі і своєї долі! Вона
Блищить попереду і кричить: «Бога дотримуй, а ворогів не щади!» Як знати, можливо,
Зараз більше колишнього треба буде ворогів вбивати і їх нащадків зі своєї землі виганяти?
Серце в камінь перетворилося й ще сильніше в могутніх грудях Русі забилося, але на мить
Воно зупинилося! Що з ним трапилося? Воно просто холоне побачивши давно
Спустошені древні святині, адже вони завжди були символами нашої Батьківщини!
Із  грудей виривається стогін і образа: «Це не ворог, а звичайна гнида!» Немає Богів,
Окрім Бога, але нам не відома Його далека дорога, по який у часі швидкому в напрямку
Сходу побредуть люди самотні, сиротливі і одинокі! Не полюбляє Русь пророків!
На Біблії є стикання строге, адже воно від Бога! Вони із золота і срібла, але подряпини
Солідні з'явилося напередодні, люди пошепки говорять, що все від Бога! Напевне, всі
Нещастя тому, що народ мало почитає Бога свого? Як же так, адже Господа признає
Вся Божа рать? Хіба міг народ угадати, що, пануючи над миром безроздільно, небеса
Нанесуть йому рани смертельні? Щось тут не так, напевно, заважає їм суща
Дрібниця, яка лежить на старій полиці, але із-за неї усюди царює повсякденний
Морок! Хто наш ворог? Татари чи гріх? Ігумен славний, спадкоємець волі
Повноправний і чоловік державний, говорить, що люди всієї планети настільки бідні й
Буденно одягнені і вони не виконують прапрадідів древні завіти, хоча тлумачать про одне
І те мовою однією всім близькою і рідною! Співають той самий мотив, душу й серце
Злегка для Бога прочинивши, рано чи пізно вони повинні подумати про майбутнє своєї
Країни, тому що примара майбутньої війни поруч бродить грізно, щоб на стременах
Підвівшись, увірватися на наші землі прожогом, де за допомогою невиразних слів
Переписати історію Батьківщини знову, навіть якщо прийдеться їм погубити чимало
Світлих голів – не історія, а детектив! Народ же по мимо волі не хоче бачити зло всюди,
Він шукає праведну долю і біжить від блуду! Зітхаючи ненароком, він дивиться на Сергія
З любов'ю й докором, але сказати йому не можна, як же була важка його просвітницька
Стежка, адже він завжди був один і жив у тьмі часів! Він такий як э і вітер волі йому
В спину дме! Душа його чиста, але нині голова зовсім спустіла, адже він бранець суєти,
Але немає там пристановища для таємної дитячої мрії! Життя прожив, не уникши втрат,
Але він щасливий тепер і бажає, як і надалі, вогнем Віри довічно горіти, а не тільки
Жевріти! Він же розумна людина, але короткий вік його життя! На цьому тлінному світі
Не можна праведно своє життя прожити й бачити все тільки в рожевому кольорі, щасливі
В цьому світі тільки ті, чиї серця розкриті як можна ширше і віддані своїй мрії, а не
Бездуховній порожнечі! Волю Русі побачити йому ще доведеться, а от пожити при ній
Навряд чи трапиться! Що ж тоді йому залишається? У ту древню пору не часто вголос
Говорили про розбрати, але в багатоголосому хорі чутні й скорбота, і горе, чи варто
Нагадувати всім про ганьбу і погану славу, яка гуляла по державі, коли вороги до кінця
Ще не розбиті і на кордоні стоять ворожі полки, а їхньої обличчя непроникними масками
Від слов’ян закриті! Сергій знає сум і смуток не по слухах, а на яві, тобто чернець
Напам'ять вивчив всі недоліки і помилки своєї держави! Князеві, довівши, що той був
Неправий, коли уповав на старий кремлівський статут і доводи не вичерпавши, Сергій
Прямим текстом тоді вголос сказав: «Я татар не боюся, але коли хтось тут підлий
Боягуз, той нехай не мріє про голосну славу і навіки забуде про велику слов'янську
Державу! З нас досить лиха, ми два століття пожинаємо його гіркі плоди! Але в кращу
Сторону змінюються часи, змінюється держава й країна! Якщо хтось тут сліпий
І не здатний бачити вогонь молодих серць, тоді йому Творець суддя! Виходить, що його
Чекає сумний кінець! Нехай слова крилаті летять по травах ворогами до землі
Прим'ятих, адже не треба здаватися татарам на милість, адже країна сильно
Змінилася, а її монастирі золотом горять уже десятки років підряд! Строк мого життя
Майже минув, але все це на мої почуття ніяк не вплинуло! Не будь до мене Ти занадто
Строгим і вимогливим, але в  моїх промовах є після довгих роздумів останній підсумок!
Нехай допоможе нам Бог! Мої думки й справи саме життя з моїх роздумів виткало!
О, Боже, я був завжди рабом Твоїм  і клявся непорочним ім'ям своїм, що ми свою волю
Все-таки відстоїмо й нечестивців незабаром переможемо!»
                -***-
Незрозуміла нам природа удачі, адже та скакає як гумовий м’ячик і пасеться у святого
Колодязя, де воду п'є й удалину, що сили несеться! У неї на тонкій шиї давно вже висять
Забуті народом ідеї! Вона була для того Богом створена, щоб блаженству душ служити
Й разом в святості жити! Вона чимало плакала й реготала, свої удачі на пальцях рахувала,
Але їх було напрочуд мало, але інша пора настала!
                -***-
Хоча гніт нелегких років відкидає щастя,  але до нього кожний повинен бути душею
Й тілом причетний, але той, хто по справжньому  нещасний, над собою вже ніяк
Не владний! Лихо на дорогах постійно коїться і рани в душах людей ніяк не гояться,
А народ завжди в тривогах, але згадує рідко про Бога і молиться Йому небагато тому що
Сам живе скромно і біднувато! А небозвід уже цвіте й поволі чекає, коли ж мить волі
Знову гряде! Ми її не цураємося, а тільки Богу молимося й в гріхах своїх каємося, але
Землю от-от подолає голод, адже людям на п’ятки холоднеча й холод натупають! Шлях
До волі виявився наяву вже занадто тривалим і надміру довгим! Не треба так презирливо
На небо дивитися, адже час йде, а волі поруч немає і не буде її в цих місцях й надалі!
Тим часом небеса світять нам всім і не тільки для того, щоб хтось від щастя
На мить розплакався і від гріхів своїх якнайдалі віддалився! Хтось давно вже спився,
 А хтось сам в собі закрився, напевно, йому все одно: чи лежати як колода, чи
Входити в ручку не знаючи броду?! Важко пророчити, яку благодать треба небесам
 На землю послати, щоб люди на собі змогли випробувати її таємницю й силу, які б безліч
Думок і гадок відразу б породили! Баталії й раніше в цих краях бували, люди жили
І бідували, але від справ злих уже порядком утомилися, хоча старанно постилися! Воїни
Оголювали й мечі, і кинджали, а потім довго мучилися й страждали, що вороги на їх
Селища першими напали і в полон жінок і дітей забрали, однак це було тільки на самому
Початку! Нині на злобі поставлена жирна крапка, хоча й немає на Русі добробуту
І  достатку, однак є немало ознак, що в тьму і морок своїми ногами ввійде проклятущий
Ворог! Юнаки молоді й чоловіки вже зовсім сивоголові свято вірили в чудеса святі, але
Тільки тихо зітхали, коли вороги древню Русь по ночах оббирали, а людей різали
І катували! Вони воювали від своїх домівок вдалині, трудилися в боях як могли за волю
Й щастя своєї ж рідної землі! А на дозвіллі засмучувалися їхні молоді подруги, адже
Виродки жалюгідні розмахують справжніми мечами, а не сухими в тріснутими ціпками!
Татари чітко знають, що русини їхні справи всякчас засуджують і їх за грабіжників своїх
Рахують, але вголос ніколи їм не докоряють, але в день підходящий ті насилують жінок
Прямо в холодній прихожій! Вони поголовно вриваються в гніздівля, що впали їм в око 
Й жадають крові, адже їм знущання до вподоби! Як і надалі за віконцем продовжує сніг
Скрипіти, а вдалині ліс зеленіти! Сніг біліє дотемна, а в небі сіяє тільки зіронька одна,
Вона, як лід холодна і крижана, незворушна і спокійна і не біда, що світить вона зовсім
Не туди, але треба їй світити куди?! Туди, де є й селища, і міста, тоді Русь була ще зовсім
Юна й молода! При всім при цьому Русь небеса освітлювали яскравим світлом і взимку,
І влітку! Сергій лише на коротку мить у гарячої печі на дерев’яне ліжко приліг і зрозумів,
Що дійсно до костей змерзнув і майже заледенів, а від його старих чобіт на землі
Залишився чіткий слід, тепер його ніде в спомині навіть немає! Мороз міцний сковував
Ока, його промова застигла на півслові, вже посивіли від інею брови, але пики бусурманів
Посміхаються якось дивно і незвичайно! Ось що воно: перед ними гойдається великий
Слов’янський стяг, який великих розмірів досяг після битви в дикім полі, а перед ним
Ратники моляться в лісовому храмі! Із цією хоругвою підуть у бій Пересвіт й Ослябя,
Вони будуть йти через сушу й через мокву, тому що треба звільняти свої стародавні
Святині, що є символами нашої гордині,  які дісталися нам від Іллі Муромця і його друга
Добрині, які теж загинули, але продовжували жити в народних оповіданнях і байках!
                -***-
Священик знову й знову згадував кожне Боже слово, але плоть зрозуміти його ще не була
Готова, напевно, не всі передумови в серця ввійшли, хоча є хрест під рукою, а поруч час
Застою! Добре б до нього пригорнутися теплою щокою й спробувати праведно жити, щоб
Подбати про мирський спокій, а потім у келії своєї піч сухими дровами розпалити
Й святість до себе на мить підпрягти! Що ти?! Такі слова навіть не говори! Ченці
До самопожертви готові і є для цього гарні передумови! Але погляд старого ченця
З першого погляду був насуплений і звернений в сторону ікони улюбленої, уже зовсім
Обвугленої, але з часом до кінця не загубленої, хоча із дрібними зазублинами на старому
Кіоті! Сергій дивувався тонкій роботі художників і майстрів,адже чимало на Русі є
Розумних голів! Ікона складається їх дрібних, але барвистих брил, що повторюють
За вигином вигин, до нього ігумен давно вже звик! Чи довго уміючи, звалити лихо
На плечі жіночі? За образу кровну люди переписували навіть власний родовід, але
Не тільки в далекій давнині люди вимагали підпорядкування й вірності, проте із-за
 Самовпевненості страждали тільки люди прості і незаможні, які в пригоршні свої
 Черствій хліб клали і самі до доброти інших людей спонукали, але нічого не робили
Задля своєї держави! «О, Боже, Ти тільки з боку подивися на старі дзвіниці і занедбані
Людьми древні й старі монастирі! Бог, напевне, знає, на що вони схожі навіть у дні
Пригожі, адже вони завжди любили ті ж самі дарунки старі, які на ці землі з далеких
Століть прийшли!» Сергій ними любувався й завжди красою храмів від душі
Захоплювався! Він ніколи б, як раб під вагою гріхів не прогинався, якби наодинці
В монастирі з Господом не залишався! Свій же монастир Сергій голубить і дійсно
Любить, і своїми руками його ніколи не погубить! А уява простромлює нічну тишу,
Воно малює на стіні злого Сатану, а його тінь уже котрий день гуляє на відкритому
Навстіж вікні! Невже ченці можуть жити так, як колись жили апостоли святі? В обителі
Дикої до цих часів живе Святитель країни привільної й занадто великої, він багато
Не базікає, тому що тяжко працює, адже займає посаду ігумена, а вона у всякий час
 Заставляла принижувати свою пристрасть! Він у мороці непогожої бури, ока злегка
Прищулив, чи то від горя, чи то від тяжкої долі семимильними кроками Сергій ввійшов
У новітню історію! Він молився й ранком, і ввечері й не поступав необачно чи легковірно,
Але в романтиці тривожній народжувалися думки й сподівання часом безбожні! У ньому
Його батьки виховали великого вчителя, священика й мислителя, йому нині зле й повинне
Відбутися велике чудо, щоб відтепер гріхи зменшилися хоча б наполовину! Попереду
Пора військова, а з нею може зрівнятися тільки безодня нетлінна! Історія наша славна
Й саме це для всіх нас головне й першорядне, адже буття мирське далеко не ідеальне,
А просто - забавне, воно, регочучи, рубає з розмаху і від плеча, і до плеча по Вірі
Й Богові, що не може не викликати в Сергія здивування і тривогу! А Русь уже спалює
Рабство на великому багатті прямо отут, на монастирському дворі, адже наступає пора
Золота, коли підла вража зграя від відплати, що сили тікаючи і у яскравому вогні
Палаючи, в кінці кінців, зрозуміє, що доля жорстока уже поблизу, а не далеко! Русь чекає
Близької розв'язки, а від блакитних небес чіткої підказки! Їй не можна пощупати власною
Рукою подарунок той, не дуже який, але він завжди висить над сивою головою!
-«О, Боже, порадь, при якому ж світлі на ворогів нам розставляти тонкі сільця
І мережі? Так жити далі нестерпно, але наші ідеали з ними просто несумісні,
А серце Батьківщини улюбленої легко раниме, але ж воно непереможне! Народ нині
В настрої особливому, який переходить у стадію ознобу, коли кожна особа повинна бути
Країні своєї залишатися вірною до самої труни, щоб рано ранком разом з вітерцем
Подорожним при сотнях свіч спробувати знову вогонь волі в серцях простих людей
Запалити!» Не розігнати туги, хоча вже будуються могутні полки за князівським наказом,
 Але народ не відразу готовий ганьбу історії своїми руками з чола свого змити, адже він
Теж хоче знову мирним шляхом Гордіїв вузол розв'язати і пропонує татарам свої
Пропозиції прийняти, щоб розбрат  проміж слов’янами подолати! Бачить перестаркуватий
Дід, що увесь світ як на долоні, вже скакають по полях і долах баскі коні, рятуючи своїх
Вершників від смертельної погоні! А холодний місяць, що з неба напередодні звісився,
Тихо-тихо шепоче: «Благослови нас, Отче, на подвиг великий! Брати, у нас волі немає,
Тому що нас постійно страх за рукав тримає! Це ж не відповідь на всі запитання!
Нехай своє слово скаже Божество в особі ікони чудотворної, нехай саме вона слізьми
Змиє наш слід ганебний, як це зробив Мойсей у своїй Проповіді Нагорної! Бог усіх нас
Розумніший і, між іншим, він набагато нас вищій, а Вам слід бути скромнішими
І набагато тихішими, а то не дай, Боже, заздалегідь свої душі черговим гріхом
Розтривожите і число загиблих ратників по мимо волі Бога відразу помножите!
Уже краще з молитвою й Богом, а також мужністю строгою збиратися в дорогу,
Господь витає над нами, хоча Він там під небесами, адже нам не пристало бути рабами!
Бога люблячи й промені небесні на частині дроблячи, ніхто не збирається випинати себе,
Але, подумавши загодя, і до висновку прийшовши, напевне, вартує чесно й відкрито
Сказати, що Божа благодать повинна нове обличчя Русі додати й уголос ворогові
Розповісти, щоб той готувався отут спокійно померти! Невже прийшло й сюди
Всевишнє торжество? Чи не забагато щастя випадає тут на чоловіка одного?
Вистачить у Всесвіті парити і про свою любов до Бога постійно людям говорити, нехай
Небесний вітер загуде на світанку, щоб всі дорослі й діти вільними надалі стали на цій
Знедоленій планеті!»
                -17-
Слова як мить сновидіння й жест особливого беззвучного руху, але вони й камінь
Спотикання й божественного веління, призначені для виправлення будь-якого свого ж
Гріха! Що не говори, але вже з'їжджаються до поля брані славні росіяни богатирі,
 А їх зграями від зорі й до зорі супроводжують веселі та співучі червоногруді снігурі!
Добро, повсюдно творячи не проти когось, а для самих себе, але нічого не ділячи в тім
Самому місці, де в ім'я порятунку й совісті, і честі всі ратники разом прийшли в бої
Виснажувати всю ненаситну ворожу рать! Ми їх відлупцюємо, життю й розуму
В майбутньому бої навчимо, якщо треба таке витворюватимемо та й себе трішечки
Помучимо, а душу тяжкими гріхами відразу нав'ючимо! Була - не була, у Русі ж є два
Білосніжних крила, як у двоголового її орла, виходить так, що вже настав час гнати
Лихого татарина зі свого двору! Гримнуть нові салюти, а темна ніч теж пройде через
Замети й уступи, щоб усякий: і розумний, і дурний не дивився в рот ворогам своїм тупо
І не чекав від них прав своїх, а сам плив до бажаних рідних берегів, але там насамперед
Завжди приходив у Божий храм! Нехай кожний прихід поважає наш грішний народ
І почесті Богові віддає, але час життя далі йде! Тільки там зрозумієш сам, що Божу
Благодать ти баддями п'єш, коли молитви разом із церковним хором голосно співаєш!
А навколо нагромаджується царство дикої природи, удалину вислизають холодні води,
Хтось вірить удачі, навіть, коли постійно їздить на шкапі, а як же жити інакше?
- «Чи дочекаюся інших часів, коли зникне з життя й плач, і стогін? Мовчки сіяю й жну
Й уповаю на миттєву тишу, коли відходжу вже до сну, але опісля трощу й дроблю свою
Власну майже безгрішну душу, але, виходячи з холодної води на хитку сушу, бачу чудових
Небес якийсь рух і його боязке відбиття у світі єдиному, де Бог залишається всесильним
Володарем! Йому всі й тут, і там підвладно, а людям жити на землі стає украй
Страшно, хоча думки, звернені в піднебесся, вдалину прожогом пішли, а потім знову
Воскресли, але вже на краю безіменної землі і замість них у ряд відразу ж встали великі
Богатирі! Гул усюди гримить, ніхто вже давним-давно глибоким сном не спить, тільки
Сполох по всій Русі дзенькає, він розноситься вітром рано ранком і особливо на світанку
Його грім чути! В димці тихої він ледь-ледь тоне, а земля йому у відповідь тільки пхикає
Й стогне! Багаті й злиденні собі нішу для порятунку невпинно по білому світі
Шукають,  але навряд чи знайдуть все те, чого вже не можна знайти, знову
Не збившись із праведного напряму!»  Де ж водоспад натхнення? Якщо ж судити
По власному серце биттю, то каменем спотикання є те страшне зло, що вже давно серед
Селиш і міст тишком-нишком тулиться, щоб у шумі міському трішки забутися
Від мирського буття!  А що про це думає Всевишній судія? Подивися, простий народ,
На своє повсякденне життя і від власних гріхів навіки відречися і єресь надалі не говори,
А тільки добро навколо себе твори!
                -***-
Безчестя діється таке, що зло лихе голову народу от-от остудить, але люд простій лихо
Відразу ж засудить, а після - що буде, то й буде! Багатьох людей знемагає вечірній сон
І відразу ж горе пригорнулося одне до одного, адже воно охопило цілу країну! Живеться
Їй неважливо, хоча живуть там люди дерзкі і відважні! Добро вже багато-багато років
На її просторах не робить погоди і вже більше не має ніякого значення, яке воно має
Тлумачення, адже  нині нічого не виходить ні в кого, тим більше, що від країни
Чомусь відвернулася удача, а сильні люди ледь не плачуть! В ім'я своєї вигоди
Вивчають ходи й виходи не тільки русини й жиди, щоб позбутися від нестатку і бідності!
                -18-
 Сергій з амвона проповідує речі іскрометні й піднесені, адже він жадає, щоб кожне його
Слово було простими людьми почуто, але юрба стоїть як опудало, їй давним-давно
Слухати ігумена знудило вона чужі гроші рахує і свою душу не чує! Від його слів
Валиться старовинна фортеця, але народ сприймає їх як безглуздість нового життя,
Але це ж не прості слова, вони як кам'яні жорнова стоять за віковою стіною у глухомані
Від людей віддаленій, охороняючи й сон, і спокій Русі непорочної й святої! А вся країна
Зовні страхом й трепетом давним-давно вже переповнена - насувається велика бійка й січа
Їй стрімко летить назустріч! Від татар немає ніде спасення, усюди гнів і образи, лайка
Й приниження, терпіти зло вже ніхто не може, але страх за прийдешнє душу постійно
Тривожить і ніхто його подолати не може! Переступивши грань добра й зла, країна геть
Від рабства до волі пішла, а там цвіркання блискавки і яскраве світло, проте тьми там
Зовсім немає і кожна людина в своїх руках  долю тримає! Позаду розкаяння й бруд,
Але країна геть сама пішла подалі від минулого, не обертаючись назад, адже її попереду
Якесь диво жде, але мовчки й статечно крокував до цілі московський князь, проте ще
Не загублений із сьогоденням міцний і нерозривний зв'язок! Він бачить всесвіт, такий
Могутній й нетлінний, як злато позолочений, адже тільки там усе іскриться в золоті
Й сріблі, а зірки розсипані на величезному перському килимі! Там ангели голосисті
Сповіщають доли моховиті про майбутнє зцілення величезної країни й усього її
Населення! Треба тільки виявити дещицю терпіння! Скільки було сказано животрепетних
Фраз, їх повторювали бувалі люди не раз, але в Сергія є ще не одна тирада про запас, але
Народ ще не готовий вислухати безліч справедливих і праведних слів! Нічого
Не поробиш, що він у нас такий! «Усе тлін і суєта, на очі прожогом напала сліпота,
А на чолі висить неприродна глухота, і, як колись, мовчать зімкнуті вуста! Для кого ж
Ми себе бережемо, невже ми Русь від ворогів ніколи не врятуємо? Пора б пам'ять
Освіжити й себе один раз і назавжди запитати: в ім'я чого ми на землі живемо
Й куди прямуємо? Повинні ми на білому світі вижити, але так щоб гріх не творити,
 А свою свободу виборювати! Для чого ми живемо під снігопадом і заливним дощем?
Коли смерть прийде у свою годину за мною, я як усі мертві переселюся в мир неземний,
З пекла прямо в рай! Земне життя, навік прощай!»
                -***-
А біси із чорними очами й ангельськими голосами носяться над долами й лісами
І там репетують не своїми голосами: «Люди, ми з Вами! Година розплати вже
Не за горами! Людина, ти дарма щебечеш і святу воду на своє чоло постійно хлюпаєш,
 Головою уклони б'єш і до ранкової служби рано по ранку потемки встаєш, щось у храм
Священикові несеш, або подумки у небі розпростершись, у потоці вітру пливеш! Важко
Й тяжко бути безвинно винуватим для всякого ченця й старого солдата! Я ж коли
Захочу будь-яку долю за зашийок миттю схоплю й, бог знає, куди поскакаю! Господь
Живе на небесах, але жити потемки є потреба зараз саме у нас! Біблію читай, але
Пам’ятай, що образ Бога скромний церква малює вже давно, зрозуміти його народу вже
Занадто тяжко, тому що буття мудре й каверзне і до того ж ще й хитре, але Господь
Однаково тверду вдачу повсякчас  зберігає – він про нас,  грішних, дбає, а все це означає,
 Що він нашим бажанням потурає! Це Він вголос народу голосно говорить, що,
Зрештою, нібито Сатану Він переможе! З вуст ніжних багато виходить слів люб'язних!
Солодке вино ллється, але чиє ж воно? Чи нам це у сні здається, що буття до раю
Несеться? Воно розливається з гулом упереміж з обіцянками по містах і селах,
На роздуми не залишаючи часу Вам! Це я бачу по Ваших збуджених очах!
Безсоромність і трепет, що хоче, то з народом і ліпить! Любов до хреста небезпекою
Може закінчитися, подивися на життя - воно на спокуси багате, до речі, вони й для
Народу, і для божої раті! Вони на будь-який смак і складаються з безлічі страстей
І почуттів! Кожен раб своїх пристрастей і таким залишиться до останніх днів! Адже
І Ви не раз виконували безрозсудний небесний наказ і що ж? На що нині Ваше буття
Стало схожим? Мене лукавство небес тривожить, і страхи в душі воно постійно
Множить, адже людина  живе, як може! Перед Вами пустеля, немає тут раю
Й у спомині? Ваші стопи давно вже пройшли по неходжених стежках, вони задурно
Залишали свої житла ненависним татарам! Віра - це приведення, а життя схоже
На повсякденну битву, але молитва - це Донесення, а її читання приводить народ
До природної поразки! Навіть той, хто вже досяг неабияких висот, що в далечіні
Блищать, навряд чи за Віру в пекло без роздумів піде, тоді чому ж народ до самої
Тризни не міняє джерела власного життя? Що написано на його скрижалях? Так,
Нічого крім журби й суму? Говорять, що там є таємний знак долі земної, тоді чому ж
Люд простій ходить сам не свій? Бог не цікавиться Вашою долею, від нього мир земний
Сховав туман густий! Тільки Сатана печеться про Вашу долю і про всіх людей, але
Найбільше про бидло і голоту, але навіщо їм Його турбота?! Смерть не за горою,
Життя не буде другим, так що вертайтеся в лоно Сатани, адже Ви йому, ох, як нині
Потрібні! Ловите мить останню, адже Ви її втратили напередодні!
Я до Вас ще не раз прийду й Вас до себе в час дозвілля в свій маєток приведу!»
 Цей баляндрасник сказав під кінець Богові: «Цур!» і викинув пару мудрих фігур!
-«Гори й з Дияволом бийся, веселися й смійся, але не стань схожим на мумію,
 Упавши один раз у божевілля! Не поводься в храмі галасливо і не вступай у суперечки
Безумні! Немає серед народу єдності й немає торжества там, де повинна бути
Розумна голова! Нехай пронесуться сумніви мимо, а поблизу залишиться все те,
Що обожнено й почитаємо, адже ми  всі в цьому диво небес вбачаємо!»
 У минулому, далекому й безповоротному часу події перевернені нагору дном,
Чоловік згоряє у вогні західному і немає йому дороги зворотної!
                -***-
У мить торжества Сергій підбирав гарні й звучні слова, хоча виглядав втомленим
Під світлом бордово-червоним, однак він уже давно був болем виснажений!
Буття ніколи не ділиться на частини, це від нас не залежить, як і сум, і щастя,
Час сумів і турбот навряд чи колись само собою пройде, адже за спиною то захід, то схід,
Але життя не стає веселішим, але набагато тяжчає! Час йде поволі, але немає ні щасті,
Ні долі у відкритому для вітрів полі! От-от прийдеться встати напроти останніх дверей
І здійснити покаяння як можна скоріше, адже совість по високому праву живе
 Й ніколи не лукавить, але зло її серце постійно отрутою труїть і палить! Сергію снитися
Знову, що він ходив у рідну домівку, щоб там батька й матір після довгої розлуки
Зустрічати, треба думати, що Сатана знову почав його спокушати й уміло його увагу
До себе привертати! Скільки йому від життя дісталося, хоча жити залишилося –
Саму малість?! Однак він задоволений жеребом своїм і щасливий собою самим!
Так, неподільні ні горе, ні лихо! Так було й буде завжди! Ніхто себе не застрахував
Від біди! Куди не піди, навіть, подумки, всюди люди очікують вселенське чудо!
Дерева нині міняються в забарвленні, адже вони поводяться як малолітні діти, собі
Не відмовляють ні в чому, напевне, скромничають тільки в одному, що тільки вдень
Погоджуються з Богом у всім, а потім творять бог знає що! Проте у Сергія свої прагнення
Є й вони не завжди зрозумілі для підростаючого генерації, адже у кожної людини є свої
Мотивації! Тільки зовні добра людина зберігає і доповнює свою вдачу у великотрудний
Вік і по праву відвертає від себе мирську славу, адже він мислить розсудливо і тверезо,
Але не виглядає браво, хоча поважає усі монастирські статути! Для нього біс, що цвях
Іржавий в нових чоботях: на вид величний і зовні дуже демократичний, але усередині
Щось не те, адже він,як аркуш обпалий, весь якийсь шелесткий і втомлений! Він під
Зіркою Давида був народжений, але в політиці тоді не був досвідченням і шанувати
Святих не зі своєї волі був примушений! Таких як він не було з тих далеких часів, коли
Не ще знали ні великих прізвищ, ні імен! Історія зробила свій чіткий хід, він всі ночі
Безперервно свою душу до обряду таїнства веде і чогось постійно жде! Справ безліч,
А Господь не чекає! Його країна гріхів повним повна, але порожня її скарбниця!  Невже її
До нитки обібрав Сатана? Що ти, Сергій в цих місцях шукаєш? Уже прожито дві чверті
Життя, святість ти ніде не знайдеш! Ніяк не старячись, ти лінчуєш і підлість, і заздрість!
Тільки люблячий Бога буде з роками безгрішним, але не відразу цей титул тобі на шию
Ченцями повісять! Пристрасті треба було приборкати в цьому грішному світі так –
Рази в три-чотири, щоб смутна земна широчінь все разом возвеличила і людям
Довела, що Всевишній розум ніяк не зважає на людські погрози!
                -***-
Нехай гори й ріки відтепер і вовіки завжди будуть під божественною опікою,
А в далечинах грозових уже видні контури боїв активних! У клекоті тлінного  миру є
Відтінок для високого орієнтира! Блакитні хмари гордо несуть добро крізь багато
Століть, воно солодше від поголосків після зими, але гіркіше, аніж листя зеленої кропиви!
Коли грішні всі люди навкруги, чи не краще пожити небагацько так, щоб безгрішною
Стала будь-яка дрібниця! Інакше нам не можна ніяк! Господь сам ніколи не переможе все
Зло й сором, але допомагаючи нам, Він від гріхів очистить усяку діряву кишеню, тому що
Гроші – це велике зло, яке вже давно за грань вимирання все людство привело! Виникла
Не відразу й не раптом ця фатальна недуга й відразу замкнулось таємниче коло, стало
Темно навколо, а діти супроти волі своїх батьків перестали ходити до школи! Але той, хто
Небесних висот досяг, раптом збагнув, що тайну буття ще ніхто не розгадав, хоча кожен
Бажав дібратися до її серцевини, але віз і нині стоїть посеред зеленої долини, на якій
Загинуло немало жінок і чоловіків , але він як і раніше зберігає таїнство трьох і пам'ятає
Про дні людей святих, його серцю настільки бажаних і дорогих! Люди дужі, звичайно,
Страсті швидко осилять, ось тільки де їм взяти сили, щоб у них з’явились крила! Напевне,
Небагацько потужать і свої сльози на землю проллють, щоб вникнути в істину
І в суть, адже тільки вони здатні весь людський рід захистити від чуми і нікого прилюдно
Не засуджувати й не благоволити, а просто праведно жити й тільки Бога свято любити!
Кроплячи гріхи святий водою, Господь, саме собою, хоче бути чесним сам перед собою,
У нього роса забуття під томною рукою є кожний порою, а люди якось дивно шукають
У собі недоліки й вади, але занадто рано піднімають за столом кришталеві склянки, якраз
 У розпал п’янки! Живуть тут люди всмак, але всі хочуть у Рай потрапити! Важко
На землі животіти, ще сутужніше в пеклі розжареним залізом живих людей обпалювати!
Сонце вже котиться з небес, відразу багряним стає незайманий ліс, він начебто горить,
Хтось його з Раєм можливо на коротку мить порівняє, але ця мить не дуже довго тримає!
Однак підлі страсті заважають збагненню мирського щастя, а в час негоди вони
Можуть дибки ставати й у слуг бісів відразу перетворитися! Душа серед ночі от-от
Займеться, адже немає сили, щоб зупинитися і щоб на мить зробитися розсудливим
 І розміркованим! А земля з натугою несеться по орбітальному чи то еліпсі, чи то колу
І зітхає ігумен вражено і здивовано, дивлячись на мир через ґрати віконні, проте він
Не відає сам, чому істина доторкається спочатку до його волосся, а вже опісля чіпається
До натруджених мозолистих рук?! Він із гріхом навпіл підходить до святим і настільки ж
Древнім іконам, він всієї душею нині як ніколи прагне до щиросердечного спокою! Сергій
Не думав ніколи, що першої приходить старість, а вже потім люди рахують роки свого
Буття! Ось таке земне життя, лише опісля на скронях з'являється перша сивина, кому б її
Хоча б на мить підкинути, щоб раптово не загинути? По молодості всяке бувало, він
Говорив що попало і бував, де попало, адже йому тоді волі теж не вистачало, але
З роками зовсім інший час настав, нині зважуєш кожне слово і готуєш свої промови,
Тому що душа грішити й неправедно жити ще не готова! Час за все запитає суворо!
Сніг плоть сивиною присипає й ближче до землі її щодня наближає! Ніхто свого кінця
Досі не знає! Часом здається холодною зимою, що щастя вистачило б з відсотком, якби
Не стояла кончина за ближньою горою з великою торбою гріхів, адже вона не тільки
Для холопів! Він був юнаком білоголовим, мовчазним і на вид не по роках суворим,
Нині став сивим і старим, але здоров’ям залишався міцним! Хто він у цьому світі
Земному? Питання, задавши, він не випрошує в Бога на буття подальших прав! Виступає
Терпкий жар на синіх вустах і думки змішуються похапцем, переборюючи мерзенний
Страх за невідоме прийдешнє, яке несамовито до себе завжди народ мане, але це ще
Не все! Куди ж нас вітер буття несе?
                -19-
«О, Боже, якщо можеш, відповідай, хто від безчестя захистить нас надалі?Ми ж довго 
Від тебе справедливості чекали і мовчки за життям спостерігали, проте час йде,
А жити в монастирі й простіше, і спокійніше, адже гріхів там немає, можливо, але я
Точно не пам'ятаю, коли відбудеться вселенське диво?!! Нічого від Бога не приховую, але
Всі речі своїми іменами відразу ж називаю, колишнє швидко згадую, але дні, проведені
В колі своєї братії, ніколи не забуваю і не тішу себе якоюсь зрадою! Я сам іноді собі 
Мандрівника чи пілігрима нагадую і про свою любов дуже часто згадую! Цей мир
Подібний до Раю, особисто я так вважаю! Ні про що інше слухати, навіть, не бажаю,
 У житті повсякденному всюди нудьга зла панує, а в обителі життя зовсім інше!
За вікном мчаться дні й роки своєю чергою, обвинувачуючи грішників у бутті не зовсім
Святому, але не хочу я думати більше ні про що: всі мої думки тільки про високе
Й святе, а про що ще можна думати  на краю світа, коли буття суцільною темрявою
Покрите! Нині я служу Батьківщині, хоча живу й тріумфую й не поминаю про життя
Інше, тому що я люблю всі джерела земного буття, де один Бог усьому судія! Нині Бога
Молю, хоча молитися швидко утомлююся і даремно злюся, але до істини завжди прагну
 І свій розум туди тягну! Зі страхом і збентеженням прощу в Господа прощення, Бог же
Пам'ятає про все, Він вражений і сильно обурений! Я ж в уклонах до землі згинаюся,
Скромно молюся й відразу каюся і сам собі скромно посміхаюся: невже я каюся? Каюся!
Каюся! Каюся! Плечі відразу розправляю й колишнє достоїнство відразу знаходжу,
В плечах ширше стаю й ще сильніше до істини божественної прагну, росту й виростаю
Й мимо волі відразу плечі розправляю! Я не вірю в колишні втрати у своїй духовній сфері,
Від Бога повністю залежу, Він надає нам ту таємничу нішу, де можна суть буття
Поблизу розглянути й на істину з усіх боків подивитися! Браття, де ж Ваше
Каяття? Бог Вам і мені арбітр і суддя! Нехай прийдешні покоління відгородять моє
Ім'я від повного зомління і забуття, мабуть, повторюся знову, коли в який раз повторю,
Що я готовий за Вітчизну життя своє віддати і всі перешкоди на своєму шляху
Подолати, тільки б стати відважним і войовничим солдатом! Проте не легко навіть
Ченцем стати, адже важко бути на вершині й зберігати вірність всім своїм святиням!
За всіх часів однією святістю жила наша древня країна, і добрі сходи давало її насіння!
Я ж живу в ім'я святої ідеї й бісів не побоюсь, адже я тертий гусак, з яким би не
Подружився вовкулак, хоча вони як повзучі змії на холодній кам'яній алеї згортаються
Відразу в клубок, щоб зразу їх не помітив Бог і ніхто надалі не зміг у тіснинах миру
Вибрати собі гідного кумира! Треба забути про гумор і сатиру, щоб зайняти свою
Стежку всупереч тим панам, які підлість пропонують нам!»
                -***-
Храми сріблисті й золотаві, на вид доглянуті й зовні чисті завжди стоять в усіх на очах
І з Богом вони в непідсудному ладі! Звичайно, я не відкрию великої тайни, коли скажу,
Що вони будуть стояти там довіку! Сергій ченців чимало спантеличив, коли час зустрічі
Московському князеві у своєму ж монастирі призначив! А в небесної сині витають і там
Літають і понині немеркнучі слов'янські святині, Сергій як глашатай стоїть посередині
Монастиря, деревами міцно затиснутого посеред цвинтаря і великого бугра, де недавно
Ромашка польова буйним кольором зацвіла! Ледь-ледь дихаючи, поруч з ігуменом стоять
Русичі, вони всі про волю Русі молиться і кожна безгрішна душа згорає, навіть,
Під струменями заливного дощу! У височінь небесну дивлячись і бороду смикаючи,
Сергій досконально бажає знати, що йому треба зробити, щоб вільним стати?! Є трепет
Єства й невтримний страх, а також безліч питань на вустах, які хотів би зразу задати
Всевишньому наш посивілий з роками чернець!  Сьогодні Бог, а через час замість плоті –
Порох без гарячих сліз на очах!  Уже якщо на білому світлі жити, то навіщо ж тоді
Гріхи свої збирати? Чи не краще заздалегідь їх особисто перед Богом засудити?
Перебуваючи з ріднею в розлуці, пізнавши тяжкі страждання й нестерпні муки, ігумен
Уже опустив долу ослаблі від роботи руки! Його лик покрила таємниця, можливо, що
Випадково вона вселилася відразу в розум, звільнивши його від несусвітніх дум
І відкинувши слави різкий розголос і шум! Ченці, не мовчить, краще чесно всім нам
Повідомте, хоча б через мить: «Чому вуста Сергія для полум'яних промов давно
Вже закриті?» - «Незавидна його доля, він не все зробив, що хотів, просто не встиг!»
Не перше століття підряд миряни про нього все, що душі завгодно в слух говорять, а свої
Слова завжди гіркою сльозою кроплять, але близькі ті часи, коли вся країна буде від зла
Назавжди звільнена! Кинувши погляд свій здалека на світову історію, по мимо волі
Зрозумієш, що здавна тварини Божі були, Бог знає, на кого схожими! Ніхто
Представити тоді не міг, навіть Бог, як багато є доріг для думок хибних, але
В буденному житті все можливо, а тому живеться людям досить таки складно
І важко і тільки люди випадкові на собі випробують силу Божого слова!! Згоряючи,
Люди ці не досягають порогу Раю, їх засмоктує безодня земна, навіть, посеред білого дня!
У блакитному мерехтливому тумані випливає багато всілякої погані, у якої
Нічого за душею немає: ні честі, ні знань! Мішура плоть здолала, але потім вона Сергія
Пошкодувала, і він знову почав вершити почату справу, уповаючи на Бога цілком!
Забувши про туман, він відразу зблизив землі й небес незримі грані і підніс їх під
Яскравий купол небес, де сутінком таємниці відразу ж його огорнув, але про простих
Людей забув! Сказав він тільки одне слово, і відразу все населення стало готове до того,
Щоб воно відразу ж було вголос озвучене, але, зважаючи на все, не збутися цьому!
Так щораз - напевне, що правда писана не про нас! Так уже було призначено, що буття
Один туман синявою відразу ж огорнув і підніс під величезний золотавий церковний
Купол, а житіє інше Господь привів у лоно лиходіїв і ізгоїв! Той храм давно вже стоїть
На великій відстані, приводячи своїм куполом простих людей у здивування, але не тільки
Їх, а також й праведників святих, що прийшли з місць отчих, а також всіх будівельників
І всіх зодчих! У їхніх вустах і радість, і любов, а в тілі ціпеніє давно охолола кров!
Зрештою, хтось за високою огорожею вештається уже протягом багатьох століть, а як
Місцевим людям поруч з брудом жити і добро творити? Уважалося за благо на Русі себе
Й інших від гріха подалі відвести душі ті, що заблукали на самоті, від Сатани врятувати
Під покривом Всевишнього судії, щоб жити і діяти так, як велить Божий наказ! Тільки
Господь вправі на людей лукавих гнівитися і сердитися: ми ж своїм гріхам не знаємо межі
І не можемо від душі в храмах молитися і з добром поруч і разом ужитися, чомусь
Російська людина до зла й неправди завжди прагне? Чому слов’ян завжди тягне в бур’ян?
Він не по власному бажанню виконує тяжку повсякденну роботу, але йому вічно заважає
Щось або хтось! Навіть у холод жорстокий і лютий люд простий роздягнений і роззутий
По вітрі віє чомусь іскрометну смуту?! Він тупо на своєму ж місці стоїть і всякчас
Грішить, й на ворога із при мруженням здаля дивиться,  в обидві дірки тихо сопе, але як
Пень цілодобово мовчки до основної мети йде! Пройшла й розкіш, і млість, нині намела
Заметіль у душі занадто багато снігу, і от з тих самих пір запустів добротний і якісний
Монастирський двір! Братії спілкується з народом  через високу огорожу і нікого майже
Не бачить впритул! Скажи нам, Боже, ось що: невже вітер змін зовсім в іншу сторону
Подув? Я ж від монахів давно вже ніяких пояснень не чув!
-***-
Молитва в строк була прочитана й відразу ж на виправлення пішли монастирські справи,
Напевне монахам заважав лукавий! Їх не тривожить мирська мішура, вона по Божій волі
Пішла відразу знадвору і дійшла на високу гору, де розсталася назавжди з соромом 
 І ганьбою! «Людям, породженим при світлі до темряви зовсім справи немає!
Там, де тепліє Боже сяйво, нещасть і лих ніколи не було, і немає!  Гріх кудись зник
І тільки бог достеменно знає, куди з тих місць він зник, але смерть без жалості народ
Разить, але вона робить вигляд, що хтось їй неслухняністю загрожує і привид для
Остраху сам дає! Совість і честь, якщо вони ще є, гріхи томлять, але зло ніколи й нікому
Не прощають! Так знані люди говорять! Прийшла пора з пам'яті стерти нещасливе
Життя й таку ж смерть,  щоб надалі самим зуміти, гріхи перебороти й зло на небеса 
Прожогом доставити і тільки там його за допомогою важкої сокири відразу ж
Обезглавити, але треба зважати на дієві обставини! А зло буде швидко тікати, але
Треба ж його комусь наздогнати, щоб собі опісля не дорікати, але кожна погоня лихом
Чревата, але Русь на хоробрих людей завжди була багата!»  Свій страх подолавши і
Тверезо кожний крок обміркувавши, який зробить його закоренілий ворог, Сергій
Вирішує, стратити ненависний порох у всього народу на прямо за заплаканих очах!
Звертається відразу до Бога великий і безгрішний владика: «О, Боже, Ти чесно нам
Скажи, чому Дух святості всякчас біжить від нас? Невже Він насправді цей варіант
Тримав про запас, не думаючи про нас?» Питання, задавши, ігумен не оспорює з Богом
Своїх прав, адже він шанує й сам береже небесний устав! У царстві піднебесному, над
Міру веселому й голосному, дні течуть швидше, чим роки життя, а ті летять
Скоріше і набагато швидше, чим небесні води воскресають мертві народи! На власній
Шкірі Сергій випробував цілісність бесівської натури, проте біс поруч з людьми живе,
Адже він грізний і впертий, цинічний і безсоромний і поводиться як підлий хам! Так, він
Грубіян, а що з того нам, що він не поважає бога? Переповнений гніву, він задовольняє
Гріхами своє ненаситне черево, адже його вуста годуються кров'ю неспроста - от чому 
В нього постійно нахмурені брови! Чимало його ж прапорів колишеться з усіх боків, але
Мир ще не покірний і він сіяє власне насіння, уповаючи тільки на безвихідність і час!
Сергій же щиросердечний і прямий, він давно вже облагороджує свій дерев'яний храм,
Знаходячи там і радість, і щастя - там усього навпіл! Там панує велика любов і немає
В пристрастей озлоблених рабів! Серед миру такого немає місця для пороку земного,
А тому, хто зайнявся справою дурною, настав час прикластися до хреста святого, щоб
Угамувати й спрагу, і знемогу! Втратившись білих крил, розум храм злоби й зла один раз
Все-таки відвідав і про святість надовго там забув!  Де ж той чудовий і неспокійний храм,
Незнайомий всім нам! Туди приходить злодій і тать, щоб задарма все добро із собою
Назавжди в інший мир забрати, а своїх супротивників заарештувати! Серед вчинків,
Невартих нашої уваги,  деякі бідолахи, які на вид урівноважені і спокійні, адже і на русі
Є такі, над міру маленькі й більш ніж святі, але грізні й лихі, а за своєю натурою дуже
Прості! Для них давно вже настали дні нелегкі і важкі! У них такі обличчя, що не грішно
Поквапитися, щоб з їхнього око подалі зникнути! Сергій зів'янути Вірі ніколи не дасть,
Її красою любуватися він здатний навіть у скорботний для Батьківщини час! Ігумен ні
В чому не шукає користі, він разом з простім народом оплакує всі гористі, згодом
Ні з ким не сварячись, він очищає перед Богом власну совість і проявляє сумління:
 «Якщо молиться я утомлюся й відчую себе ніяково й дивно, отоді відважно стану
Читати дешеву прозу й слухати гуркітливі над головою грози! Нехай завжди давні роки
Перед очами юрбляться, як люди в Божому храмі, але з роками їхнє прагнення
До боротьби й до непокори змінить про буття своє  судження! Вірую й корюся! Нині
Блакитними небесами до самого ранку любуюся! Бога люблю і Йому у всім я вірю, але
Якщо аспідна тінь затьмарить мені душу, тоді на неї всю міць святого слова відразу ж
Обрушу! Навіть у ці часи є на Русі співзвучні подіям імена! Я плачу тому, що від імені
Мого народу біси, що сили людей ошукують, а слова мої кожен хоче переінакшити, тим
Більше, що кожний як може, так їх і пересуджує!»
                -20-
Не далеко від святості до гріхів, як від молитви до лайок, кинутих поверх голів, але
Крізь сильний шум у них чутний недалекий розум! На мій розсуд люди загубили
Здоровий глузд і його вони шукають  то там, то тут і, напевно, вже ніколи
Без чужої допомоги не знайдуть! Мир неблагополучний, він бісами зовсім уже
Виснажений і замучений, хоча він нудотний і докучливий! Цей мир настільки старий,
Що будь-який могутній удар може людську свідомість умить зруйнувати, хоча ворог і так
Все палить і руйнує, адже він дійсно лютує, сам шаленіє і людей роз’ятрює, адже він от-от
Страшну кару на православну землю обрушить і витрясе з людей останнє, що в них є –
Їхню душу! А поголоска ходить по кругу, передаються не розмови, а слова один одному,
Але не рятують вони Русь від тяжкої недуги, а їй живеться важко й туго! Поки люди
Живі, слова їх будуть завжди неправдиві й брехливі! Так кажуть люди поважні
І старі! Повинне трапитися тільки диво, щоб розум перекірливий просте молодецтво
Сприйняв за диво! Голос небес притих, немає слів колишніх, а питання святих тонуть
У справах земних! Хоча з піднебіння ллються святості ключі, що переходять часом
У євангельські рядки і навпаки люди прості уголос кажуть, що їм здається, що і їх скоро
Вороги на багатті засмажать! Є у них великий важіль, який неабияких розмірів досяг,
 Проте наша долю в наших руках! Роки життя, здається, пролетіли й безповоротно
В безодню хаосу вже полетіли, залишивши на землі високі цілі практично без жодної
Справи! Ходить по колу чаша із церковним вином, і воно в запалі молодому призиває
Подумати про насущне й живе, адже на небесах наш будинок теж є, але те вино  насправді
 Не таке смачне, як здається людям назовні, адже воно гірке, як і життя мирське! Немає
Гідних білих крил, видно Господь забув про те, що судом поспішним не допоможеш ані
Святим, ані грішним! Між іншим от що я Вам скажу: я теж за своїми справами стежу
 І знаю свою межу, хоча як чорний ворон над своїми домислами кружу і старе надбання
Ось-ось розворушу! «Не гріши, але жити завжди поспішай! Дні буття гарні для
Грішної плоті, але не для святої душі! Якщо Господь скривдив когось ненавмисно, Йому
Це завжди прощай і чужого  гріха ніколи не поминай, навіть якщо став невидимим
Казковий Рай! Все те, що називаємо під час перебування на землі божим Раєм і за велике
Благо його вважаємо, на землі ми миттєво втрачаємо, коли старіємо і своїм шляхом до
Тризни йдемо й про Бога ми геть-чисто тоді забуваємо!  З роками всі трудніше людям
Зрозуміти зміст істини всієї! Тісні немислимі мири, куди  йдуть із роками наші
Поважні кумири, а ми ж поки ще тут залишаємося, але не про душу, а про плоть
Невпинно печемося! Життя миттєве й тому воно таке безцінне, все інше - тлінне!
Хто з нас перед Господом, хоча б раз не провинився? Хтось вчасно не помолився, а хтось
Із осудом, напевно, поквапився, хоча потім і перепросився,і вибачився, але час пішов
І зроблене зло, упавши на землю, гірким полинем проросло! Для бідних і багатіїв,
Жебраків і царів мірилом праведності прожитих днів є їхнє життя й світлий розум,
Який ніс на собі повсякденного буття нелегку поклажу у вигляді думок і слів як
Для друзів, так і для заклятих ворогів! Диявол мутний підстерігає грішників щохвилини,
Коли погашене у ночі світло ледь-ледь тліючої свічі, отоді він з'явиться в тьмі нічної
Через мить одну або іншу і всім людям на зло знову намагається відродити своє
Негодяще ремесло! Поговорить досхочу із грішниками про їхню долю й тяжку частку,
Але не більше того, але святих тоді не буде навколо, а грішників раптом охопить
Непояснена недуга! У багатих не залишиться слуг, а бідного покине останній і самий
Відданий друг, покине вірна дружина свого чоловіка, а чоловік залишить дружину! Слів
Буде сказано багато і всі вони нібито від імені Господа - Бога! Духу немає, він просто
Хутко зник і тишком-нишком втік з поля чудес, адже тільки у безвір'ї бачить прогрес
Цей перекірливий і хитрий біс! Він без зайвого шуму вторгається й у думки, і в думи
І вимовляє чимало промов без яскравих вогнів уже погаслих церковних свічок, щоб не дай
Боже ніхто свою душу зайвий раз не розтривожив! Довівши людину до фатальної риски,
Позбавляє його всієї духовної краси, адже Бог не любить мирської суєти й внутрішньої
Порожнечі! До речі, Він тихо й неждано, а потім і постійно вторгається до хворих
Іі вбогих і обіцяє їм, між іншим, багато чого від імені Бога нашого! Повірте старому,
Не мудрецеві, але знавцеві, що іноді не під силу навіть Творцеві осягти якомога швидше
Нелегкий і тернистий шлях, пройдений всіма євреями! Давайте і ми свої зусилля
З'єднаємо, і Господа хвилиною мовчання ушануємо і до кінця життя тільки Йому
Вірність і святість у душі збережемо! Тільки отоді ми Сатану спільно й до кінця
Переможемо!»
                -***-
Добрий геній, учитель багатьох поколінь, допомагає щиросердечним прагненням
Осягнути істину й суть святих явищ, він при кожній зустрічі відіграє роль предтечі
І умертвляє страсті людські, часом рятуючи душі від смертельних поранень і каліцтв!
Сергій же зі смутком і докором думав про той час майбутній, коли всупереч дозвільним
Домислам і розмовам ніхто вже не буде з колишнім запалом зберігати вірність старим
Угодам! Бог нікого не буде відразу ж судити, кожний вільний, так поступати,
Щоб потім себе самого миттєво не стратити, але спокійно й праведно жити!
Присівши поруч із ченцем сивим, моложавий боярин сказав голосом зовсім молодим:
«Давай поговоримо про суть твоїх пропозицій, адже у тебе й у князя розходження є
В поняттях і уявленнях, але у Вас загальне поняття є, адже у Вас ті ж  самі
Сподівання й прагнення, але різна лінія впровадження в життя своїх думок, як
Символів здобуття!» - «Важко злетіти над гребенем двох епох, лихо застало Русь
Зненацька, діти своїх батьків повинні ж стати вільними, зрештою, вони теж на цих
Землях мешкають! Таке веління богів! Немає в нас ні дурнів, ні дилетантів, у нас у містах
Ростуть розумніші таланти, хоча ти не схожий на свого земляка, напевно сюди ти сам
Прийшов здалеку! З якого ти полку? Неробоча в тебе рука й на людей ти дивишся згори!
Мабуть твоя рідня про суму не чула і нічогісінько не знала й не часто на поле брані
За свою батьківщину вмирала, моя ж плоть постраждала від бусурман і татар! Бачу
Я, що для тебе я занадто старий, але ти навряд чи витримаєш той удар, що я вже
 Не раз і не два рази витримував за все своє життя!» - «Отець, наш Учитель і Творець,
Уже почув неспокійний дзенькіт умираючих серць! Що я князеві відпишу, і що йому я
Про нашу бесіду при зустрічі повідомлю?» - «Твої гріхи, юначе, зараз же відпущу
Й за інакомислення князя теж прощу, але за боягузтво з нього по-доброму стягну!
Нехай ціпеніє кров, але вище всього до Вітчизни й до Бога є смиренна любов! Треба
Прорвати оборону кругову й своє життя змінити на інше, адже воля буде мертва, доки
Розумна голова не пред'явить на неї свої права! Щоб вільними бути, треба ворога його ж
Зброєю бити і, б’ючись у смертельному колі, ніколи не здаватися на милість заклятому
Ворогові! Я сам себе ловлю на слові! За всіх часів у перемоги була одна велика ціна –
Вільна і незалежна  країна, але вона – це наша держава!»
                -***-
Охороняють лісові рубежі гідні й сильні чоловіки, при собі в них і шаблі, і ножі, проте їх
Не цікавлять дрібні гроші, хоча вони собою напрочуд гарні! Вони в хвилину фатальну
Піднімуть шаблю сталеву і встануть на весь зріст, щоб відрубати злому бісові й голову,
І хвіст! У годину передвоєнній круговерті воїни хоробрі ніколи не думають про швидку
Смерть! Вони ледь-ледь йдуть вперед! У кожного є свій талісман від змов
І смертельних ран! У всякого є свої причини бути гідним звання хороброго чоловіка!
Ліси здіймаються навколо, часом викликаючи скороминущий переляк, але храми
На відстані привносять у душу колишнє здивування! Немає там розчарування, проте там
Натхнення є! Велике бачиться здалеку, а мале - не розглянеш навіть поблизу! Вража
Зграя велика, їй скільки пальцем не загрожуй, однаково вона повторює одне й те ж:
«Князь, ти наше дозвілля ніколи тривож! Русь для нас - ніщо! Наш багатотисячний
Туман скорив уже чимало сильних країн! Кожна кінська грива на своєму шляху бачила
Не одне святе диво! Всі воїни пройшли крізь дим і вогонь, під кожним добротний
І хоробрий  кінь! Спробуй нас тільки пальцем торкни, як з іскри спалахне яскравий вогонь!
Його не загасити за допомогою однієї долоні! Жертв зажадає той вогонь, який розгулює
По землі всій!» Така заява кого завгодно спантеличить, слабкий відразу голосно заплаче,
А сильний на жвавому коні подалі поскакає, там же по думки все переінакшить, поки
Супутник втомлений, присівши на привалі, не скаже пари слів по дружбі старій, що
Нібито татари от-от зітруть хрест із обличчя поважної держави! Подібне будь-яку людину
Відразу спантеличить і свій шлях вона, трішки подумавши, відразу чітко позначить, адже
Скільки не хитри, однаково народ побачить, що за серце в людини є  усередині!
Сергій не один на Русі щирий Християнин, його розум - не розум тирана, хоча в промовах
Буває напрочуд багатозвучним і до того ж вміє натовп на відстані тримати, як оратор
Великий, у нього є на приміті чимало теплих і широких закрутів! Шлях чернецтва
Досконально ще не вивчений, але, розсунувши життя роки, чернець постійно шукає
Шляхи до волі для свого талановитого народу! По чолу проходить широка борозна, немов
По небесах летить яскрава зірка й у вигляді сліду ця чудова і яскрава зірка обрисує
Зморшкувате чоло, щоб по саму труну його слова зовсім по-іншому сприймала кожна
Голова! А тихий глас іноді народ бентежить, але до істини буття він усяку свіжу думку
Наближає, але час йде, а Сергій усюди розумом і інтелектом блищить, проте буває, що
Навіть зубами, що сили скрегоче, коли випадок віщий на святу церкву, Бог знає як нічною
Порою обмовляє! Поза всяким сумнівом, Сергієм править і дарує його думкам осяяння
Тільки чернече терпіння! Не блистить його старий до дір протертий батьківський плащ,
Чи не вчора ченці на роздоріжжі доріг мовчки й тихо стояли і точно навіть не знали, що їм
Робити треба спочатку, але, виявившись на високому перевалі, сталі стежити за своїми
Промовами набагато суворіше: «О, Боже, невже наші тіла за хурделить заметіль,
А повсякденна життєва канитель, залишивши душу в сумі й у тривозі, і замете вільні
Від татар лісові дороги!» - «Нехай нам допоможуть небесні боги!» Їхні сльози нині
Ллються в три струмки, а провина в цьому чия? Здається, майже нічия! Це не звичайна
Трель солов'я! «Сива непогода, лихо й негоди червоною канвою проходять крізь роки
Життя і викликають бажання, найти свій камінь спотикання, щоб він передвіщаючи
Загальний мор і крах, залишив у спокої нас, доки вільним не стане державний прапор!»
Чи не можна народ зробити з булатної сталі, щоб люди непохитними стали? У Сергія є
Таємна мета: о, Боже, його розум Ти хоробрістю наділи, щоб він зміг пройти через
Суцільну обмілину без суєти! Горе в душі вже перебродило й невір'я в себе й свій народ
Воно, нарешті, позбавило, тугу ненавмисно перемололо й витягло хоробрість з-під
Старого й потертого камзола! Ось чому пройшли й сон, і дрімота, і, незважаючи на дощ
І непогоду, хоробрість і мудрість ще не вийшла з вибагливої й допитливої моди, хоча
Мовчазні муки не живуть із Вітчизною в дуже далекій розлуці! Її звуки чути повсюди!
 «Боже, будь милостивий до мене грішного. Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене.
Безліч нагрішив я, Господи, прости мене. Владичице Богородице Діво, спаси мене.
 Святий Ангеле - Охоронителю мій, від усякого зла обережи мене». /Молитва/
                -***-
До Сергію збирається князівська звита, уже підковані кінські копита, там чимало людей
Обережних і обачних і ніхто не веде розмов пустопорожніх і вітряних! На обличчях
Людських гіркі сльози, а над їх головами бушують і блискавки, і грози, воїни ярі, а також
 Всі бояри напрочуд тверезі, вони тихо стоять і проміж собою тихо шепотять біля молодої
Й незайманої берези – розмови ведуться навколо майбутньої погрози, що надходить від
Татар! Адже все це означає одне: пожежа от-от розгориться і божевілля охватить все
Довкілля! Поруч вже палає яскраве багаття і ніхто заздалегідь не знає, яку мелодію зла
Доля з людьми зіграє і от чому ведуться цілком пристойні чоловічі розмови про те, що
Треба створити передумови для протидії бусурманам, адже їм не винесеш догану за діла
І справи погані! Хтось відразу ж кидається  в суперечку, але одержує в докір, що треба
Жити по розуму і ворожнеча країні ні до чого, вона тільки на руку ворогові одному!
І відразу їм вторить голосна луна: «Згода - запорука вдачі і успіху!» А на голови
Сперечальників вже капає дрібний дощ, до чого ж він у той час був гарний, адже поруч
Ніде немає п'яних і недоглянутих пик?! Ну, що ж, хоч підчепи на шапку таємну брошку,
Хоч голову на плаху відразу положи, але душу дивною неправдою не тривож! Терпіння
Русинів не безмежне, але Русь поранена тяжко і смертельно! Їй буде дуже важко
 Вибратися з цієї багнюки, але люди мають міцні руки, щоб навколо ідеї свободи
 Об’єднати весь народ! Адже час йде, але страждає країна! Її спина заголена, від болів
Мачається величезна й поневолена країна, проте усередині її за допомогою вина балом
Нині править грішний Сатана! Ворогам всупереч і самому собі в докір молодий юнацький
Запал просто так, на парі містить в собі таємну угоду, адже доти, поки не буде змита!
З Русі позорище і ганьба, занедбаними залишаться її два білосніжних крила! Треба кинути
Виклик підлості людський і піти юрбою по вулиці міський, щоб зупинити бешкет і розбій,
Що панував з давнішніх часів, але у розпачливу пору над державою й країною сонце
Затьмарилось і тут таке почалось, що людям самим йти довелось на старий погост! Але
Вічну суперечку закінчили наші герої, адже перед ними діло святе і от колишні ізгої ями
Ворогові посередині дороги тихо риють, а навкруги вовки виють і острах серед татар вони
Сіють! Помститися б потрібно йому жорстоко, але зі порозумінням і злагодою на Русі
Один клопіт і морока, адже волинка, канитель і бодяга не для свого ж власного блага! Всі
Негаразди на землі приносять людям наслідки скорботні і сумні! «До вільності я вже
Давно Русь призиваю, адже безодня перед нами без дна й без краю, але вільною повинна
Залишитися Русь свята на довгі віка! Я про це постійно мрію, фантазую і гадки гадаю!
А буття замість відради приносить народу тільки гіркоту й досаду і картини
Неприємні для мудрого і зваженого погляду, але народна громада вже котрий рік підряд
Погано захищається від повзучих гадів! Кожний хвалить тільки воїнів своїх, забуваючи
Про наявність почуттів святих! Чи не тому лиха й нещастя слов'ян у дугу майже
Зігнули, але терпіння людей не безмежне, небезпечний звір поранений майже
Смертельно! Хоча російська співучість сама із собою, мучачись і гризучись, запитує:
У чому ж наша доля? Їй небеса відповідають поволі, що немає на Русі великої людини
На чолі всієї громади, яка б мала шанс сама дійти до поставленої людьми високої мети!
Самі по собі чернечі слова дзенькають, як туго натягнута тятива, але сильні чоловічі
Руки вже не помічають шалені мордування і муки, які з неправдою разом заважають
Постояти честь по честі впертому дитяті, яке дісталося Батьківщині від своїх же
Прапрадідів замість божої нагороди, тому що ті не дали ладу пеклу тому, що раптово
Прийшло на землю сумну! Ось чому ворог панує повсюди: він і попереду, і позаду,і  от-от
На Русь із останніх сил насяде і людей так притисне, що кров з них вийде, а країна
Назавжди залишиться в ворогом заклятим один на один й до того ж ще вона немічна
Й бідна! З боку здається, що ні на що вже вона не придатна, але це ж наша країна і є
Велике панство, яке на зміну немічним людям прийде! Хоча щось там не в'яжеться, але
Князь якось дивно на людях куражиться, однак ніяк на смертний бій  із золотою  Ордою
Не наважиться! Коли він насмілиться і зважиться, отоді збереться в одне коло люди
Всі, щоб обсудити спільно доцільність визвольної боротьби! От якби ми добре військо
Мали і своє слово дотримували з князем на чолі, отоді татари б на нашій земле
Не бешкетували, а люди прості ніколи б не постраждали від ворожої навали! Чи довго
Нам лямку тягти, і чи варто обирати свідомо скривлений шлях? Народ уже котрий рік
Спокійно по ночах не дрімає й не спить і при першій же небезпеці в дрімучі ліси
Прожогом біжить, а за його спиною рідна вотчина горить і худоба на всю округу
Верещить, а злющий ворог норовить, втративши й совість, і сором, свій запал мало-мало
Приборкати, щоб ногами по землі не шорхати, але свою могутність на довгі віки саме
Тут зміцнити! Ось в чому істина і суть його панування, а нашого страждання!  Такий
Кошмар від нападів татар неможливо забути миттєво, але треба ж якось далі жити!
Лукавство князів подібно отруті, узятій від земноводних гадів, воно образу породить
І зло повсюдно творить, але в пам'яті людей ніколи не згорить! Пам'ять пам'ятати
Зобов'язана, чому країна по руках і ногах була своєю слабкістю зв’язана? Чому і це
Відому тільки Богу одному багато років у рабстві була країна? Чому вона одна
 Йшла на ворога? Де ж були її побратими? Невже щось трапилось з ними?
Слава Богові, вона разом зі своїм народом почне крокувати в ногу, маючи чесний розум,
Новизну і ясність власних думок і знову виниклих дум, але ми подумки боремося
Із неспокоєм і тривогою, але ніхто не поспішає до нас зі своєю допомогою! Проте
Держава мовчки йде туди, де від думок немає спокою ніколи, але це не тільки її горе!
Напевне, я події випереджу, коли про свою країну невтішні слова гучно скажу, але є закон
Буття такий, що в основі основ лежить перевага дурнів перед тими, хто живе не по
Старих і допотопних схемах і не хвалить шарпаків, дорікаючи в злі тільки ворогам своїм!
У їхніх словах немає звуків порожніх, але правда завжди стоїть за ближньою горою,
Невидимою нічною порою! Русь до того ж ще молода, але це не біда, наживна справа –
Досвід і клопіт ! Немає потреби заздалегідь про прийдешню перемогу в усі труби
Сурмити, адже щоб гідно жити, треба князеві ще чимало добрих воїнів у битві
Загубити! Веселощі ніде немає, адже до бою готується доблесна рать, не вистачає
Людям часу, щоб мачулу жувати! Була - не була, але коса крупний камінь сама
Знайшла, щоб помститися за минулі справи і відшкодувати збитки своєї держави!»
Видно одне, що обличчя князя блідо, а очі стомлені в передчутті війн і прийдешніх лих
Для всієї країни! Ворог притих, але немає віри до нього у людей простих! Князь робить
Впевнений крок назустріч людям і говорить: «Ми вільними будемо, і мить перемоги
Надалі ніколи не забудемо!» Крізь дрімучі ліси й широкі доли, зелені поля й гори летить
Його моління, це він просить у Сергія на ратний подвиг святого благословення: «Країна
Рідна, люблю тебе я, але як тебе від татар захистити, навіть не знаю, але постійно
Бога молю й благаю нам допомогти, щоб ми змогли свою волю і кращу долю посеред
Дикого поля знайти і щастя цьому благодатному краю під час негоди принести!»
Любов безкрила, але все, що серцю було мило, вона сама без слів приворожила
І тернистий шлях серед боліт і драговин проклала, щоб у сліз солоних і у воїнів не раз
Ворогами переможених і, мабуть, намертво вже вбитих, але святістю
Одухотворених і, по суті, ніким ще не переможених!» До мечів потягнулися могутні
Руки, стріли вже вставлені у величезні луки, а навколо несуться радісні звуки: на долиною
Пливе якийсь наспів, його вже багато років співає старий воїн, він від туги за дружиною
Злегка захмелів і захворів, коли пригадав про своїх прапрадідів! Його вабить воля без
Границь, і він падає на коліна землю ту, де стоїть святе розп'яття, а слідом за ним його
Приклад наслідують сестри й брати! З їхніх широких вуст убік ворога несуться усні
Прокляття! Там панує горе й смуток, адже ворог лютує! Напевно, що все це теж князеві
Почути було небом призначено: «Але все-таки князь, ти наказ на бій даєш або як
І раніше ти єресь несеш?» А його довжелезний язик накази віддавати вже майже відвик,
Але слово не шорсткий камінь, воно й шалений вогонь, і страшний пломінь, у ньому є
Брязкіт клинків непримиренних і гортанний змах на піщаних виїмках, зроблений
Похапцем на семи верстах від місця, де тріпотить родовитий прапор! Князеві життя ні до
Чого, адже є щось головне: що станеться з його ім'ям потім? З чим він повернеться до
Рідного дому? Багатим чи голяком? А всюди носяться лестощі, у них удавана отрута,
Звичайно ж, є, але лукавство одне й те ж, куди не ступиш, скрізь знаходиш безмірну
Неправду і брехню! Люди, як звірі без краю і без міри вже знахабніли, їм потрібні
Не тільки будинку, а невибагливі печери, де б зло позбулося від химери! Люди, схожі
На пацюків або ненажерливих лисиць, уже вступили на останній у їхньому житті карниз,
Потовк небес над ними вигнувся і сильно донизу провис, адже їх біси тягнуть тільки
Долілиць! Всі, як і раніше, покрито сизим і холодним туманом! Терпнуть зап'ястя, їх
Обтяжує байдужість! У цьому світі треба плечі розправляти ширше, інакше стане жити
Ще гірше, адже час йде, але податки як брали, так і беруть, і ще шкіру деруть люди
Свої й чужі, грішні й святі, добрі й злі! У кожного життя є своя гідна ціна, однак
Вона напрочуд безглузда й страшна! У нього на ногах залізні браслети, адже воно
Відкидає навіть розумні поради й не вірить у народні прикмети, як і всім на цьому білому
Світі йому подобаються прийоми, застілля й банкети, але головне зовсім не це, адже
Щастя бродить десь і воно ледь-ледь припадає до панських ніг і прагне наблизитися
Не до злиденних, а тільки до богів, але входять чомусь у загальний храм! Але прийде той
Час, коли все це торкнеться всіх нас, отоді мир увійде в буття без лишніх прикрас, але все
Це вище нас! Дмитро ще не поранений, але погляд його чомусь затуманений, дотепер він
Не йшов долі всупереч, адже все це він вважав за сущу дурницю, однак попереду має
Бути справжня бійка, коли навіть двірський собака вступить у сутичку фатальну за всю
Рідню свою ще живу і від її результату, як і від майбутнього князівського походу,
Залежить погода в державі! А від кволого сердяги такі ж, як він немічні бідолахи,
Вимагають сміливості й відваги, але як би він зі шкіри не ліз і хмелем не знімав весь
Нещасливий стрес, майбутньої битви тяжкий прес, як калюжі після зливи, зовсім ще
Не зник! Він підступив до нього в притик, от-от буде дотик і його бік покриється
Кровавою плямою! О, жах, що за звістка? Треба і йому постояти за свою зганьблену
Честь, адже у князя сміливість є, проте він в наступ чомусь повільно йде! Нині Дмитру
Не до святих ідей, адже йому треба одному розібратися в суті земних речей, тому що
У часи подій грізних опісля може бути вже пізно свої гріхи підсумовувати і події
Узагальнювати! Повсякденні клопоти не дають спокою і до гіркоти і нудоти відволікають
 Князя від його роботи, але він все робить для того, щоб на розсуд князя віддавалися
Справи державні, які вирішувалися до цього дня неохайно! Навкруги гнітюча атмосфера
І навіть зовсім неможливо вдихнути свіже повітря, хоча поблизу олтаря святістю дихає
Православна земля!  По дорозі второваної йде рокіт слави неповторної, хоча вона ще
Не дочекалася Петрового поста і по добрій волі понеслася в неходжені місця, судячи
З усього, неспроста їй набридли й тлін, і суєта! Рятуючи власну шкіру, треба дати здачу
Ханові-самодурові, але для цього треба мати таку міцну натуру і бути кремезної статури,
Щоб здуру, цураючись тяжкої долі, не зіпсувати шляхетну справу й не погубити волю
Цілком і сповна, тому що може згоріти країна дотла!  Ця думка сумна вийшла зі старого
 Храму і змінила панораму подальших подій! Збуджені пристрастю презлою, всі думки
Весняною порою, сперечаються постійно й докладно проміж собою: який їм треба йти
Стежкою, грішною чи святою, уподібнюватися воїнові чи ізгоєві! Розум князя от-от
Затьмариться, але вибратися з нетрів все-таки прагне і на себе ковдру постійно тягне,
Спочатку буття трощиться і злегка розумна голова каламутиться, але пророкування
Ігумена повинне ж збутися! Дмитро хоче Сергію відкритися й до нього за благословенням
У лісному монастирі з'явитися! У того було чудове ведення, що Русь урятує ігуменське
Благословення і Бог не стане каменем спотикання, а навпаки постійні моління принесуть
Країні рятування від ганебного поневолення! Потрібно прощення гріхів, щоб, зрештою,
Ніякий азіат не вбивав русинів навмання, втілюючи в життя чуже завдання! У теплий
Літній дощ по тілу князя гуркоче дрібне тремтіння, адже він серед тиші чує стогін
І лемент своєї душі! Він не прихильник гучно риторики, а я не фаховий історик і ми ще
Остаточно не готові по секрету розповісти всьому білому світу про ті хвилини, коли
В годину нелегкої смути в імлі нічній самотужки виникнув образ волі святої!
А нічні химери без міри вторгалися в заповідні для простолюдинів печери, де праведне
Трощиться, а зло от-от повинне відмести від себе всі провини і от-от на царський престол
Встановитися! Боже, що в цьому світі коїться? Без лицемірства ніколи не починалася
На Русі жодна яскрава феєрія! Коли загинути комусь прийдеться, то нехай той бідолаха
Хоча б доп'яна горілки нап'ється, а що йому ще залишається, адже під його ногами земля
Шатається? Почестей небагато йому дістанеться на сповіді у Бога! Людина як є, так
І живе, діє залежно від ситуації і сама  іноді вислуховує нотації, адже вона ще
Не свята і частка її життя прожита в тьмі досить злій і, саме собою, саме їй
Доводилося чинити розбій над тілом і душею в мить фатальну, адже людське
Життя зовсім не ідеальне! Чомусь у такі хвилини всі люди згадують не святих, а друзів
Колишніх і предків своїх! Бог править білим світом, а люди - його малолітні діти, у тому
Числі й поети, ідуть до Бога за порадою й узимку, і влітку! Нехай людина ще не осягла,
Що її буття  це лише коротка мить, але крізь скіпу в божому храмі він уже побачив Божий
Лик, а його мізерний порох от-от поховає на цвинтарі старий чернець, по суті, він теж уже
Старик, який віку давно вже досяг, проте ще сам захищає бідолах! Його життя прожите
Непросто, але кінчається воно завжди на старому сільському цвинтарі! Життя, ти
По-своєму миле й прекрасне, але не квапся навіки згаснути, проживши його дарма,
Умирати всім людям страшно, але й жити далі стає важко й небезпечно! Воно боїться
Раптових зрад і будь-яких змін! Життя, ти знову воскресни й до нас з'явися і у новому
Образі нехай продовжиться нове Буття, живи й мучся, як усі на цій грішній землі
Й довірся Всевишньому судді! А буття здається нашому героєві якоюсь наївною дитячою
Грою, там чути лемент надсадний - це з'явилася за життям смерть нещадна! Так уже
Сталося, що позаду усіх залишилася пора безвідрадна - не світла, а сморідна!
Вона вперто тягла душу в бездонну яму, а з людей робила кінчених хамів!
                -21-
Сирота не сирота, якщо на ньому сорочка з білого полотна, хоча людина ця на вид
Напрочуд проста казанська сирота, замкнуто мовчазні її вуста, але в зовнішності видна
Духовна краса, але її розум зігрівають і повітря, і вода, однак ніколи істина не була зовні
Помітна, навіть якщо мова про її презентабельність йшла! Людина бачить навіч кружіння
Яркого світла й тьми холодною літньою ніччю, адже вона тільки добра своїй країні бажає,
 Але як домогтися щастя точно знає, з мук в муки душу втягає, але відразу руки від зла
Відмиває! Хочеться просто під небесами полежати, нічого не говорити, а більше мовчати,
Йому бравим солдатом ніяк уже не стати - не та хода й не та статура, хоча для його вдачі
Це не перешкода, адже проміж людьми існує угода і її зміст в тому, що декому немає
Місця на православній землі! Не може Сергій у руки довгий спис взяти й належне
Ворогам віддати, адже роки вже не ті, та й буття, проведене в постійній суєті, не від миру
Цього, адже душу його давним-давно викрало саме Божество! Ігумен здатний тільки
Псалми протяжно співати й повсякденні муки з ранку до ночі терпіти, в нього немає часу,
Щоб відпочити! Жаль, що немає в ченця ангельських крил, щоб скинути з себе безсилля
 І іншим поглядом подивитися на своє довкілля! Його розжареним вогнем не змусиш
Говорити про щось мирське мовою рідною, адже чай йде, а країна молода кружляється
Окрай бездонного краю, злегка на коліна припадаючи і своїм зовнішнім видом небесам
Нагадуючи, що ще живе на Русі істина свята! До нього між іншим підходять ченці один
За іншим, вони схильні до думок святих, але кожний робить вигляд, що тільки він
Святіший від інших,і тихо пошепки говорить сам собі: «Не судите мене, як братів
Інших!» Кожний бажає знову до неба доторкнутися й святий хрест рукою дістати,
Але, зазнавши благодать, почне собі кволі нерви знову тріпати і поки не звершитися
Справжнє чудо не поставить Богові свічу, а уподібнившись кривавому катові, голосно
Й чесно скаже: «Не хочу! Я Богові іншу ціну у свою годину заплачу! Він колись дивився
На мої вчинки упереджено, а я жив, як бачите, не бідно і не багато, але мудро й свято!
Молився до ранку, а обігрівався скіпою від багаття! Я не багатій і не бачив ні щастя,
Ні успіхів, а тільки чув усюди голосний стогін і плач! Пройшов без вузди й стремен 
Чимало верст і дійшов до далеких країн, де очолив загін монахів, але чув навздогін слова
 Невдячні! У кого тільки я не був у гостях, але переборовши свій неприступний страх,
Завжди говорив з посмішкою на губах, що наше буття – це тлін і порох!
Багато міркував про минулі часи з гіркими слізьми на очах, але не часто навіч бачив
Мирське щастя і в час негоди був разом зі своїм народом! Ішов дорогою й пустельною,
І людною, але на шляху великотрудному не був на себе схожим,тому що своє життя
Особисто я не цінував ні в гріш, ну й що ж?!  Даремно слова на вітер шпурляючи, часом
Дикуна нагадуючи, намагався ввірватися в переддень Раю, на гріхи незважаючи, але усе
Швидше старіючи, відігравав роль простого чарівника й борця за святі переконання
Та ідеї! Своєю святістю я не пишаюсь, хоча в мене є інші набуття і таким –
Привабливим і чарівним з іншого  боку здаюся й цим, природно, пишаюся, хоча в ратники
Давно вже не годжуся й своєї немочі соромлюся! Душі немає спокою ні мінути,адже 
Вона витає по миру перебуваючи в скорботі лютої, перевтілюючи живу істоту
У звичайне рідкоземельну речовину! Ось до чого я все своє життя прагну і поспіхом йду!
Мені ж пломінь із небес посилає божество, а не вибагливий біс! От чому я після смерті
Хочу, щоб мій дух знову воскрес, а перед ним заблищало джерело всіх великих чудес!»
                -***-
Час справи церковні квапить, адже часу постійно бракує для монастирських турбот,
А поруч лунає кінський тупіт і чутне всенародне обурене ремство!  На що розрахунок
І де ж той ідіот, що, тільки бог знає, куди народ у тьмі веде? Потрібно гнати погань
Відусюди й мстити всякому Іуді без розмов і пересудів! Патріотичні промови на корені
Побиті, а слова сміливі давним-давно вже забуті, але ті, хто колись були знамениті, уже
В сиру землю своїми ж родичами  глибоко зариті, але рани щиросердечні усе ще навстіж
Відкриті! Балом нині правлять розбійники й бандити, їхнє правління буде тривати
Вічно, але буття не нескінченно, хоча й виглядає душевно і сердечно! Смерть із ним
Нерозлучна, хвороби ж зі смертю співзвучна, похоже, що вони друг з другом зовні схожі!
Уже гримить по гаю дзвіночок однозвучний, наганяючи тугу й хмари не на слова, а на
Їхні  почуття! Життя, пов'язана із сьогоденням, у вогні боїв постійно вирує і ніхто не
Жартує, що воно постійної корекції потребує і тому швидко проходить, і за собою тугу
І смуток сюди навічно приводить, часом з розуму хтось сходить, але все, що шукає,
Ніколи не знаходить, хоча часу немало гає! Що ж на землі відбувається? Де основи совісті
Й честі? Їх немає на старому місці, там залишилися лише сліди від підлих лестощів!
- «Нехай знає весь світ, що вже багато років підряд  я шукаю той божественний слід,
 Якого, напевне, навіть у цьому всесвіті немає! Мені ж не по характеру кимсь придумана
Слава, для когось вона як химерна забава, але я ж  шукаю собі заняття згідно  вдачі!
Буття зрозуміти нам складно, проте Бог є і можливо Він створить велике диво, але
В чому ж Віри православної суть? Скажіть мені, хоч хто-небудь?» - «Ще небагато
Поживеш і до кінця свій шлях пройдеш, отоді й ти все сповна зрозумієш,
І коли-небудь вникнеш в істину й у суть, якщо до мети дійдеш насправді, тобто
Наяву! Я ж тебе в свої ряди з великим бажанням прийму!»
                -***-
Люди над долею не владні, вони на випадок завжди розраховують дарма, адже є речі
Негласні й для оголошення досить і досить небезпечні, тому що на погибель були нашими
Прадідами приречені! Як на зло час для здійснень своїх мрій практично в небилицю
Пішов і немає ніяких передумов для того, щоб слово Боже привернуло до себе увагу
Людей простих, але ніхто не хоче відповідати на гріхи людей других! Проходе життя
І його ніяк не можна повернути назад, адже воно кануло в минуле майже що
Безповоротно! Ось воно що! Залишилося гріхів достаток так роками буття підтяті крила,
Але, незважаючи на насилля, справи справедливі стають всі ближче
До грішників, що опускається з кожним роком нижче й нижче!
«Щось твори й прямим шляхом йди до своєї мети, однак чітко знай, що всьому є
Міра й край, і через нього ніколи не переступай! Може так у буденному житті
Трапитися, коли краще раніше оступитися і якнайдалі від зла перегодя подалі
Віддалитися!»
Не можна, щоб душу зло терпіла, їй побороти його допоможе всемогутня сила,
Забудь всі образи, будь спокійним і солідним, і чоловіком помітним, адже час, загублений
У суперечках і порожніх розмовах, не повернеться назад! Поки обертається навкруг своєї
Осі земля, Господь говорить: « Вам грішити не можна!» А люди живуть і в хащах,
І на лугах, але вони подумки завжди на небесах, там є вічність, а на землі – відмічають
Монахи всі швидкоплинність життя, так тільки буття визначає час смерті, а на землі воно
Триває коротку мить, як тут не здійснити людям гріх? Немає часу для підозри і сумніву,
Адже поруч завжди живе нова спокуса і привід є, щоб взяти  від життя все, що поруч
З нами давнішніх часів існує і живе Колись скінчиться моє й твоє грішне й несправедливе
Буття, але як учить нас «житіє святих», треба признавати не тільки мертвих, але
Й всіх живих! Прийде та година, коли тут уже не буде нас, але живим залишиться
Всевишній глас, він стане явою, напевно, тоді і я свої крила заново розправлю і в мить
Високого торжества почую віщунські слова від самого Божества: «Ти Дух обурив, однак
Забув, що багато чого в житті зі своїх рук упустив! Згадай, як ти раніше жив, кого
Ти пестив і кого любив? Невже забув? Уже, коли згрішив, то себе не неволь, краще
Покаятися своїй душі на самоті дозволь! Ти особливий запал з буття постійно
Черпав і пив і майже що себе не загубив! Твої думки то там, то отут, від них
Постійності небеса вже, здається, не чекають! Ось чому навіть ангели ночами
Зітхають, адже вони людям добра бажають! Навіть бувало, що святу воду ти
Сьорбав, як звичайний бідолаха, із простого келиха, на якому порвана остання
Сорочка, хоча у нього теж є золота ціпочка! Але потім інші часи настали і келихи
Золоченими стали! Спрагу до кінця не вгамувавши, з тобою навіки от-от
Розстанеться співуча земля, а життя, напевно, було прожите дарма,  уже давно був
Зірваний передостанній листок з календаря!» - «Буття й брехливе, і правдиве, але чи є
В ньому в справжнє диво?» - запитав Сатана грайливо і відразу випив три кухля пива!
« Бог знає про те, що щось у цьому світі все-таки праведне є, адже це й совість,
І честь! І як ти Всевишнє створення не назви, воно постійно вимагає й покаяння,
Іі любові! Вигляд Його світлий, але воно персоніфікує світобудову, вогонь і попіл,
 Воно почуває негайно по якому шляху йдуть сподвижники найближчі і цілий рік веде
Облік гріхів своїх і чужих і навпаки, належне святості іноді відплачує і людям за це бог,
Як може, так і віддячує! От так грішний мир і живе, а час в неприборкну хвилину
До земної кончини йде, але щоб не розстатися зі світлом навіки, треба праведно
  Жити на цьому свыт і це повинні знати наші діти!
                -22-
Від повсякденної гордині вже обвуглилися небесні сині й постаріли древні святині,
Народ очікує біда, коли повсякденна суєта пересилить дух і розум, на всі пропозиції Бога
Ті завжди відмовляють, і по мирі гуляє пошесть і зараза! Їй би зникнути, а духу повстати,
Але важко буває відразу суть гріха усвідомити! Я ж до того хилю, що не можна
Вирубати зло на корені, адже не знаючи причини, небеса сині собі забирають наші
Святині! У статтях і висновках людей вчених є тези непохитні, але розділяти їхні думки
Багато хто ще не був готовим! Навіть у страсті безбережної, палкої й ніжної, завжди витає
 Дух заколотний, на вид він колючий, зарослий нетрями дрімучими й виглядає похмуріше
Чорної хмари, але його неабиякі чари породжують великі чвари проміж простими
Людьми! У його владі до любові й ненависті пристрасті, а значить і просте нещастя!
Скажемо сміливо, хіба в Богові справа, що плоть праведно жити сама не захотіла? Адже
Дух і тіло зв'язані долею найтоншою і єдиною, тихою і іноді дуже галасливою, від віку
Ясно наперед, що коли час всіх напастей, зрештою, пройде, отоді людина суть гріха сама
Зрозуміє  сповна й відразу на коліна на землю у вівтаря впаде! Не збитися б
З пантелику, адже за спиною гріхи великі стоять юрбою і постійно сперечаються
Зі мною! Я ж стою на зеленому ганку і продовжую їм давати одні й ті ж самі
Обіцянки, та й годі! Порада чиясь розбурхує неабияку пристрасть і кожного разу
Доводить московському князю, що йому теж треба за допомогою звертатися
До неба! Люди із замилуванням вдихають насолоди життя й на собі випробовують
Радості в хвилини торжества, але доля зла не тільки їх з небес сюди на своїх руках
Принесла, але час йде і багато чого із задуманого ще не збулося! А чому? - Це дуже
Складне запитання, бузу із солодкого меду нам створила природа, вона є й там, і отут і її
З великою насолодою всі люди залпом п'ють! Тіло трощиться й страждає, а дух у плоті
Мучиться й знемагає, адже тільки він прекрасно розуміє, що, віддавши волю в руки
Поневоленому народу, Бог би їх від уз не звільнив і Дух співчуття як і раніше б жив, поки
Народ у холодній темниці свій дух не випустив! Зірка на небі напередодні передвіщала,
Що напасть на Русь уже напала, але любов до Вітчизни голівоньку кожного разу
Запалювала, а зло виду ніяк не подавало, поки старий і сивоголовий монах у черговий раз
Не промовив вагоме слово: «Русь до духовної волі ще не готова! Ми робимо мечі
Й підкови, але правда із чиїх би вуст вона не йшла, ніколи приємною для князів
Не була! Відомо, що поняття честі не для багатіїв місцевих, вони спину перед
Ворогом зігнуть і будуть продовжувати свій рабський шлях! Я надії не мав, що мені
Доведеться передвіщати Русі багато геройських справ, але простий народ прозрів і для
Подвигів уже дозрів! Зміни буття набагато  ближчими до людей стали, вони
До перемоги простих людей вели з московським князем на чолі, незважаючи на їхні
Повсякденні справи, люди свій розум запалювала якоюсь уявою, але відразу вона піднімала
Геть-чисто закриті забрала! Життя нам треба починати спочатку! Воно як тінь
Проходить, істину в пил переводить, йому з рук дуже багато чого сходить! Де ж
Допомоги шукати? Як суть буття зрозуміти? Може є потреба більше мандрувати?
Тут можна довго тлумачити, собі й людям брехати, потім йти у випадку на поводі
 І продовжувати жити і холоді і голоді! Мимо волі, накликаючи на країну не переможене
Нещастя і лихо! Треба сидіти тихо і не робити нічого, а ждати, коли саме божество
 Вкладе нам в руки торжество перемоги і вкаже на святу дорогу! Русь у неволі, а князь
Дмитро вже довго сидить на московському престолі, але золотавий скіпетр його
Дотепер не помічало небесне божество! Правитель нинішнього століття – не мале
Дитя, він не звертає увагу на всі каяття, але дає поради на майбутнє життя! Він
Не зрить на повсякденні потреби простої людини, тому що хоче й себе прославити
Й пута рабства для Русі на багато століть залишити!  За що ж його повинні ми нині
Славити? Випадки зради на Русі не рідкі, зраджуємо ми, зраджували й наші предки!
Князь стіною свій град оточив не для того, щоб його народ постійно в рабстві жив,
Але щоб стріла не догодила князеві прямо в чоло, адже у того  родич жорстокий
У глибокому підпіллі жив, адже він у руки до ката напередодні догодив!  Князь чимало
Людей у Москві погубив, роздмухуючи ніздрі, але, не будучи воїном грізним, він порахував
Можливим піти по шляху свідомо помилковому, мені з боку здається, що життя князя
З реаліями буття зовсім не в'яжеться! Що в тім гарного, що азіати топчуть нашу
Землю своїми поганими калошами, валять монастирі і навіть камені кришать на дрібні
Частини, щоб Русь назавжди забула про волю й щастя?! Пора князеві братися за розум
І звільнитися прожогом від безглуздих дум!» Чи може так статися, що князь все-таки
Прислухається до слів мудрого  й шляхетного старця?!
                -***-
Чернець повільно йде своєю стежкою, що поростила молодою зеленою травою, поруч
Чередами бродять кози й над його головою бушують і блискавки, і грози! Будучи
Хазяїном чудового лісового храму, він мріє про звільнення Русі від старого мотлоху!
Він жене запекло тяжкі гадки й думки неприкаяні кудись геть,  атам їх чекає холодна
Й беззоряна ніч! Вечір тихо полоще сріблисту імлу посеред літньої ночі, чернець же
Бачить навіч як біс, немов молодий півень скаженіє й над Вірою регоче, що він простих
Людей хоче? Він неквапливо по лісу йде, але за ним лягає чорна смуга, на розум спадає
Туга, адже тільки на злі справи його життя приречене! Пригорнувши руки до грудей,
Ігумен тихо запитав людей: «Що ж нас очікує попереду? Куди Господь направить свою
Череду?» Його руки нині до неба вознесенські, а слова звернені до Творця всієї Вселеної,
Той знає відповідь, безсумнівно, але буття земне - справа другорядна у порівнянні
Із проблемами всієї неосяжної Вселеної!  «Почекайте й ніколи не поспішаєте, події
Ніколи не квапте, вже краще безгрішно живете, але, ідучи на смертний бій, візьміть
Із собою ікону Святу, щоб вона допомагала всьому людству в мить страждань,
Інакше бути великій біді і країна знову залишиться надовго жити в убогості і скруті!
Обмийте святою водою натруджені долоні без лементів і стогонів перш ніж коні
Гніді, булані й вороні кинуться за татарами в нову погоню! Не можна бути дитям,
Щоб йти іти за підступним ворогом навздогін слідом за своїми ватажками, як своїми
Рідними батьками, адже вони колись були разом з нами! Ворог відступить трішки,
А опісля знову ввірветься в кинутий ратниками особняк, щоб морок і пітьма, навіть,
 Посеред білого дня охопили душі тих, хто сховатися від бусурманів ще не встиг!
Полетять там тріски від розбитого життя, адже руки в татар напрочуд сильні
Й міцні і вони наодинці в зухвалому поєдинку будь-кого, якщо йому не допоможе
Божество, лишать життя, а молоде покоління в рабство віддадуть! Так це люди
 Живуть і спокою не очікують! Скажу Вам проміж нас: не провороніть свій
Визначений Богом час,  поки вогонь волі в людських душах до кінця ще не згас!
 Всьому -  свій час, всьому - своя година! Це моє прохання й мій наказ!»
Обважнілий і сивий Сергій залишився наодинці із самим собою, проте думки набігають
Хвиля за хвилею як море бурхливе на берег крутий й саме собою згибаються немислимою
Дугою! Написано уже давно всі закони миру на золотому й срібному порфірі, їх апостоли
Сухозлітним золотом напередодні покрили й за виконанням наказів Бога завжди вони
Ретельно і сумлінно стежили! Байдужі й черстві, вони не доступні для іспитів жменею
Сухої землі, яку споконвік оберігали їхні батьки від сорому і ганьби! Зачерствілі й
Заледенілі напрочуд як сніг білі, вони всякому гостю навиворіт вивертають кості! Життю
Праведність дається не просто, вона спокій знаходить тільки на старому цвинтарі і про це
Знають люди старі, але придуркуваті не йдуть на поле раті – вони сидять у своїх хаті доти,
Поки хоробрі ратники не загонять ворога в капкан, щоб той сам підняв дуки догори і уже
Для нього настали важкі часи! Не заснути Сергію до третіх півнів під ревіння корів
І стукіт залізних підків, У нього крім старості немає нічого, але його вік не таке вже
Велике лихо, йому про свій вік можна забути назавжди, хоча роки буденного життя
 Залишають рубці на серці! Вони є і гяурів і іновірців! Уже на зорі знову Сергія
Побачили всі ченці надворі, потім мимо волі він з’явився на занедбаному селянському
Полі, адже дозріла краса сподобила його мовчазні вуста тлумачити про потреби світу,
Хоча на календарі давно вже стояло літо, а ігумен, як відомо, не був схожим на поета,
Проте й він згадав, як переборював неусвідомлений морок, а разом з ним і всякий сумнів
І як з'явилося до наук надмірне прагнення, але мало одного бажання, щоб камені
Спотикання зібрати зі своєї стежини і в будь-яку хвилину щасті прийшло в кожну родину!
Він пас отари й валандався по міських базарах і замолоду пас табуни коней! Перед ним
Розсіявся суцільний туман, коли ще безвусе хлопча, відкривши буквар, багато чого
Довідалося про всяку живу тварину, там буття описувалося дуже шляхетно, але ява
З описом була не схожа! Його моложава мати теж любила всілякі книжки опісля тяжкої
Роботи на печі читати, її слова підбадьорювали юнака й багато чого майбутньому
Послушникові наобіцяли, адже він тільки повинен розумним бути й за законами Святого
Писання думати й жити! Коли чуприна кучерява й хлопчина почуває себе здоровим,
Як тут не подумати про отрочні забави? Життя здавалося прекрасним, поки ворог
Жахливий не приніс у батьківський дім вести жахливі! Вони били, що сили по його
Великому чолу й удень, і вночі й не дарма: наближався світа кінець, от-от на країну
Вороги одягнуть терновий вінець!  Уже у віці зрілому він по дріб'язках витрачав тендітне
Здоров'я, адже теж хотів бути тільки першим у справах духовної сфери, що ж стосується
Віри, то він не намагався відразу своїй братії гучно заявити, що чеснішим за нього нікого
Не може бути на всьому світі, але намагався безгрішно жити! Він строго дотримувався
Правил релігійної моралі, але йому біси теж дошкуляли і у Сергія були підстави, щоб
Зробити в сторону гріха свій перший крок! Він став майже святим пророком у минулому
Часу не настільки вже далекому! От і осінь непомітно прийшла й із собою недуги
Ненавмисно в стару келію принесла! Життя пройшло мимо, відразу серце від спогадів
Защемило, а все, що було, у небилицю своєю стежкою ледь-ледь пішло, а йому на зміну
Як на зло земне тепло ще не прийшло! Піднісши святість у главу кута свого життя, ігумен
Не помітив, як зморшки поплили по чолу, проте він не судить про Бога заочно, тому що
Точно знає, що зображення може неточно істину людям передати й не всякий Господа
Зможе прожогом зрозуміти! В образі великому чимало буде розмазаних сонячних
Відблисків і через яскраві спіралі не видимими стали зовсім дрібні деталі, а отут ще
Почуття й страсті проти мирського щастя повстали! Їхні промені подібні світлу в ночі,
Однак їх гасять тумани, що накрили багато країн і ніхто точно не знає: звідки ті прийшли,
Але точно, що не від випарів нагрітої яскравим сонцем землі! Сумнівний погляд
Продовжує оскому собі набивати на дещиці мирських радощів,  на які білий світ поки ще
Був багатим, але нерви в Сергія бешкетують! Він вирішив на землі ще утриматися, щоб
Господь допоміг йому в дріб'язках буття остаточно розібратися, тільки б хвороба нутро
Відпустила і збереглися б творчі сили! Уже сонце весняне світить на дитячі шпаківні,
А чоловіки нетутешні, звичайно ж, всі люди грішні й на вид досить потішні давно вже
Не проти щось уперти або вкрасти і своїй родині вижити допомогти в цю важку годину!
Робить розсудливими нас сонячні промені і приємні церковні передзвони, що доноситься
Сюди з усіх  боків, він їх до божевілля от-от доведе й дасть від воріт черговий поворот,
Але коли справа до січі дійде, отоді простий народ своє вагоме слово гучно скаже і на ділі
Усьому світу покаже, що совість простий люд ще має, адже він не жадає великої помсти,
 Інші б на його місці в дрімучі ліси поспішили, поки їх тут ще живцем вороги не вбили!
Там хоча б мало-мало по-людськи пожили, один одному не дуже часто грубили, а тільки
Ліс з ранку валили і  вечорами пиво вдосталь пили! Душу від дум стала похмурою, а ніч
 Як і в стародавні часи стала темна, але по землі гуляють різні слухи, які серед людей
Розпускають злі духи! Люди не багаті відразу стають солдатами, а в домі залишаються
Тільки баби із цебрами, але й вони із пристрастю приймають у проводах чоловіків
Активну участь! Під Місяцем білим люди давляться любов'ю переспілою і тихо плетуть
Нічні візерунки, немов з казки великі фантазери, а лісові хори тим часом зрушують
З місця гори, а їм у ту пору спокою не давали повсякденні ворожнечі й пекучі суперечки!
                -23-
Задувши свій запилений каганець, князь відкрив замурований у стіні схованку, адже
В тому тайнику зберігалося чимало виробів із срібла і золота, адже казна у князя була
Завжди пуста, хоча були заповідні місця, де можна щось сховати, щоб своє буття зовсім
По-іншому сприймати! Князь білолиций, упав перед  схованкою на коліна ниць, адже там
Була від прапрадідів ікона і схованка для неї був подобою схорона! Чорні ворони над
Країною кружаться і може так статися, що від істини нічого не залишиться! А ікона та
Святості й побожності була повним-повна, там був намальований лик Творця, а над його
Головою німб у вигляді золотавого кільця! Звідки цей строгий лик на іконі один раз виник
І як він проник у безвісну й незнану схованку? Там можна вловити незнайомі риси й вони
Досить далекі від загальноприйнятих символів людської краси, але там же написаний
Іконописцем  сам Творець, і у своїх руках Він тримає величезний срібний хрест,
А на голові - золотавий вінець, напевне, всім звадам уже прийшов кінець! Коли ікона
Святістю переповнена, отоді виходить так, що кристально чиста вона і ніяк на неї
 Діє земний морок! Князь не вперше оплакує покійних, сам же стоїть в штанях до дір
Потертих, але до останнього вірить в удачу! О, Боже, я ж нічого вже для інших людей
Не значу й чим стаю багатшим, тим більше сил на порятунок своєї душі я витрачаю,
А як жити інакше ще не знаю?! Поки князь на колінах перед іконою молився, внизу
На подвір'я водяна пара клубилася! А думки, немов би плоди недоспілі, мовчки пускали
В його сторону безшумні стріли! Уже краще було якби дехто не думав про своє майно,
 А відстоював інтереси держави, адже є підстави навіть для судової справи! Краще
 Відправитися в далеке заслання, чим залишитися без обіймів палких, у цих палатах
Дихається солодко й всенародне горе навіть поблизу не чується, але проходять міражі
Й ілюзії, коли вітер подме убік високогірної Грузії! Не зауважують князю навіть вірні
Слуги, а він, віддавшись власній музі, дивиться убік широкої калюжі і по його грудям
 Біжать конвульсії, і навіть на шиї немає пульсу!  Чудеса, та й годі! Немає від  цього
Життя ніякої користі! Тільки погані звістки навкруги літають і вони людей завжди
Лякають!  Над головою застигла височінь фіолетова, але що князеві від цього? Надворі 
Літо  і земля вдосталь залита безбережним, ласкавим і ніжним світлом! Він тепло
 На камені вдосталь пролив і заповіді небес майже замусолив, а потім їх народними
Слізьми полив! Божий портрет рясно поливає бірюзове світло, а на фоні нього Творець
Небесний зображений в одіянні чаруючому, зважаючи на все, чоловік Він чесний, хоча
Звідки це князеві  це має бути  відомо?! На ньому одяг світлий, він немов би зшитий
 Із кришталевого скла, висить прямовисно, як біле плаття на молодій і красивій нареченій!
У пору гіршого дня ікона постійно одна, адже вона князівській династії була вірна
За всіх часів! Князь цілує ступні Божих ніг і бачить під ними потертий листок  і відразу
Читає між рядків: «Як ти міг торкнутися до моїх ніг і шиї, надалі відмовся від такої
Витівки! По моїх стінах плазують величезні змії! У свої руки скрижалі вклади й
Усьому світу свою мудрість негайно доведи, і розумні виступи для всього простого
Народу скажи, щоб слова були прості і для всіх людей зрозумілі! Нехай ратники
Точать мечі й ножі! Зроби милість, розкажи, що нинішньою ніччю тобі снилося?
Ти бачив сон наодинці, чому ж ти стогнав і плакав у сні? Тобі ж повезло: уціліло
Царське село, але ти сідай скоріше в сідло і всім лихам на зло несися на січу, там тебе
Я заздалегідь зустріну і накрию тебе білим покривалом, щоб біда від тебе відстала!»
                -***-
Князь пішов по кам'яних щаблях і побачив на відстані палаючі поселення, треба володіти
Собою, щоб з достоїнством вийти з майбутнього бою! Очі повинні бути широко відкриті,
І побачивши ворога не вилизати з орбіти! Як треба далі жити, щоб не бути в підлості
На зачіпці й жити з розумом у ладі, адже набравши ходу, люди пізно замічають поруч з
Собою лихо і бідо! Ось що я вам скажу: «Навіть взявши коня за нову вузду, не можна
Пропустити мимо вух нове лихо чи біду!» Народ, на бій праведний направивши, але
За собою право вибору залишивши, але свої руки закривавивши, подумав Дмитро
Розважливо і розсудливо, що чимало воїнів умре в тій битві кривавої і кров у ручки
Потече, а вода покриється різними барвами! Від горя й туги йому довелося узятися
За посивілі скроні: гріхи  його напрочуд великі! Не треба говорити зайвих слів, щоб знову
Й знову не проливалася народна кров, але під ярмом народної поголоски буде важко
Вижити без розумної і мізковитої голови! Прокинувшись після зимової сплячки, всі
Російські ратники пускаються не в перегони,  вони готові без жодної зупинки
Продовжувати свої поєдинки! Проте відправляються на перегони в п'яному вигарі або
В стані гарячки, зневажаючи втіхою, їдуть зі зброєю в руках до нового успіху, забувши
Про страх! Але хаос упоперек шляху стирчить, незабаром його буття білим снігом
Запорошить, але князь ворогові здаватися на поруки поки ще не спішить! Схилити їх хоче
Праведний розум, забути мирський брязкіт і шум, а плоть, згоряючи від сорому, встає
На захист поневолених усюди й завжди, відвойовуючи древні селища й міста! А поруч
Люди по старинці збираються справляти по загиблим вбогі поминки, адже добре тому,
Хто сивий: він уже дожив до похилого віку, став поважним чоловіком, адже побачив
Чимало горя й лиха, але час пройде і він залишить в історії яскравий слід! Русь через
Час знову буде мучитися від жури і суму, адже її молоді сини як герої в страшній січі
Померли! А той, хто худий і слабкий, немов полонений арап, не зможе ніяк розсіяти над
Головою нещасливий морок! Губиться з родиною міцний зв'язок, чимало чоловіків
До себе притягує зло, але правда така, що не всяка вдова любить не втіхи, а прості слова!
Русь завжди орлів мала, але орлина зграя часто без справи на задвірках тихо сиділа,
Але буття іншим стало, доблесних ратників бояри й князі бачать при справі дуже
Мало! Піт градом котиться із чола, надія на перемогу усе ще є, але вона занадто слабка,
Та й що може зробити голота проти війська славного, домагаючись у бою звільнення
Духу державного?! Князь і гадки не мав, що не за цапову духу пропав і саме йому, судячи
З усього, треба залучатися до поважних справ, але без допомоги Бога він ворога ніяк
Не подолає, а хто й кого подужає? Все це тільки Господь знає! Поневолі його воїни
Задихнутися від нестерпної жари й немилосердного болю, нелегкої долі й ворожої
Сваволі! Кожний взяв своє добро із собою, але залишив своїй рідні замість всього майна
Мирський спокій, адже доки його нема, людина ходе як чумна! Князеві боляче дивитися,
 Як кривлячись, адже трясуться від жаху ноги, дуже багато вояків сходять з войовничої
Дороги, особливо недоторки, які привикли жити як мімози тільки в теплі, а справи брудні
Нехай залишаються для інших, але й вони в хвилини тривоги здатні на багато що! Люди
Можуть побожитися, що за свою батьківщину до самої смерті будуть відчайдушно
З заклятим ворогом битися, адже це їхнє невід'ємне право, але всякого може поплутати
Біс лукавий і обпоїти своєю отрутою! Він наш ворог лютий тому сіє в душах тільки
Печаль і смуту! Пройшли не місяці, а лише дні й от уже воїни перетворилися із пташенят
У злих стерв'ятників, хоробрих і войовничих ратників! Вільні сини гуляють на безкрайніх
Просторах великої країни, а там ростуть осокори і бур’яни, а ліси зелені й напрочуд
Стрункі й жадають від ратників спокою й тиші! Вітер продовжує убік волі сильно дути,
Наповнюючи щастям мужні чоловічі груди! Коли-небудь люди один одного все-таки
Зрозуміють і вникнуть у божественну суть! Віддавна свою роль на Русі грав і воїн,
І вбивця, і злодій, адже всі вони тримали луки зап'ястями й противилися всякої владі, яка
Приносить народу тільки горе, лихо й нещастя! Стоїть дню стемніти, як відразу шкіряний
Батіг почне гуляти по чужій спині, він як білий сніг на спину сиплеться і ніхто не знає,
коли ж цей снігопад врешті припиниться?! Щоб у холодній тиші люди більше не думали
Про завтрашній день, їм потрібно всю добу не думати про метушню, а більше всього
Думати про свою рідню! Бог разом з нами бореться із сатанинськими слізьми й  деяким
Диявольськими голосами, адже Бог бачить охрест, хто який і де його совість і честь?!
 Князя вража стріла ледь-ледь не вибила з нового сідла, але часто хороброму серцю
Велике лихо допомагає знайти дорогу до волі і щастя! У війську панує порядок, зник духу
Занепаду і ніхто не думає про лихо і біду, адже всі вояки завжди на виду, але є й там свій
Недолік великий і поки не зрозуміють всі бояри й князі, що на всю трагедію їхнього буття
З височини небес зрить Всевишній захисник і суддя, їм благодаті не слід до самої весни
Чекати! Кожний ратник, бравий воїн і князівський соратник зовні виглядає молодцем, він
 Гарний обличчям й схожий майже із самим Творцем, хоча його шапка з бубонцем!
Дугами брови, а обличчя в сажі й крові, воїни завжди напоготові зі страстями боротися
Знову й знову і не хочуть з бісами вести перемови! Колишня слава не оступилася й знову
До русинів вона через роки назад повернулася, їхня заповідна мрія врешті здійснилася
І нова зірка на небі з’явилася, але щоб серце ще сильніше билося й до небес завжди
Прагнуло, треба щоб сонце вийшло із-за хмари й освітило весь шлях моїх земляків!
Розповідали люди бувалі про майбутню битву як про велике чудо, що врешті звершились,
З відходом зими повинна була зникнути завіса темряви! Старі люди навіть в будні чесали
Потилицю, не обходилося там і без усмішок,адже там теж такі люди є, що зловтішаються!
Напевно, кожний мужик тоді куражився злегка, але, уперши руки в худі боки, нагадував
Великого бугая, що направив свій погляд у чужі краї! Бог йому арбітр і суддя!
- «Орли, уперед! Нам шанс дає Господь! Переможемо -  вільним буде народ!»
Нехай і так, але повинен подумати перед січею навіть останній батрак, як ніяк, але
Попереду чи світло, чи темрява, інакше не можна життя розуміти ніяк! Люди
Не дивляться один одному в очі, але й не ганьблять дарма! От тільки бояри та князі
Поводяться - гірше не можна, адже з ними на приємній ноті розмовляти дуже складно!
 От чому у них закисли від ненависті віка, але не призупинили свій біг лісові ріки, щоб
Розглянути на небокраї розпростерті над країною божественні долоні! І от нарешті все
Звершилося і чудо в яву прожогом втілилося й отут таке почалося, що буття саме
Понеслося й криво, і навскіс, але із честю чомусь вони летіли окремо! Напевне не
Спрацювала стародавня схема, яка допомагала їхнім батькам в стародавні роки! По небу
Заметалися сірі тіні, а віруючі відразу встали миттєво на коліна, а князь присів на сухе
Поліно, перед подією цією звільнене з лісового полону! Справа відбувалася влітку, а тому
Виник нестаток у мудрій пораді, як і все на цьому білому світі всі події йшли задом
Наперед, але хто цим людям причиняв шкоду більшу аніж непорозуміння проміж
Господарями православної землі  Сергій не змін при пригадати, адже біси продовжували
Його за руки держати і їх супротив було тяжко навіть йому подолати! Одиниці чули про
Сергія поза очі, але щоб засуджувати його в них не було великої спокуси, адже всі живі
Прагнули відвідати місця досі святі й довести справою, що ігумен схвалює їхні височенні
Цілі, але час йде і в багатьох людей нерви давно вже на межі! Останні зусилля треба
Прикласти, щоб у пута ворожі завчасно не попасти, адже вмирати страшно! Князь і гадки
Не мав, в яку халепу він би попав, яки піймав гав, хоча це він згодом Русь з колін підняв!
Деякі вояки зовсім вже швидко слабшали, але ще залишаються при князівській справі,
Адже хочуть від души допоїти своїй державі, але з кожним світанком простий люд усе
Більше, адже життя гіршає, має потребу в чернечій пораді і при цьому бажає відвідувати
Свої православні храми, залиті божою ясою! Ігумен достеменно знає,  що його держава
 Усі терни подолає, хоча мирське життя пішло на злам, вона щосили бореться зі злом
І неправедним гріхом! От-от у боротьбі добра й зла гряде перелом! Усі сходяться
В одному: щоб краплі крові менше по селищам текли, треба остаточно вигнати
Заклятого ворога з рідної землі, адже слов’яни по своїй натурі заколотники і
Бунтівники, хоча самі тяжко працюють від зорі і до зорі і просто так нікому
Не віддають ні одного клаптика своєї рідної землі! Їх прапрадіди цим шляхом йшли
До своєї заповідної мети і те ж саме своїм нащадкам заповідали! Не було б печалі,
Світлі дні на Русі ніколи б не настали! З часом люди стають злішими і діють
Набагато сміливіше, аніж в старі часи, вони скрізь кричать, незважаючи на свій вік:
«Не віддамо нікому ні п'яді землі! Є в нас богатирі, учителі й поводирі! Ворог буде
Переможений, адже це він гнітив Русь відвіку! Ми ж не каліки, щоб таке неподобство
 Весь час терпіти!» Русь от-от залікує власні рани й могутньою повернеться обличчям до
Сходу, пройшовши крізь драговини й тумани, але страх те ж саме що і переполох, йому
Важко й гірко залишати на поле січі близького друга! Але коли скоїлася велика біда, тоді
Не сиди на батьківській печі, адже прожиті в теплі роки буття багато добра тобі
 Не принесли, тому ноги в руки і в пекло бою разом з раттю рвися й там чоловіком ставай!
 А бог на свій розсуд відправить твою души чи то в перло, чи в рай! Помилка напрочуд
Буде страшна, якщо вона князями була зроблена  саме в ту мить, коли йде жорстока війна
За своє життя! Хто міг, той себе беріг, але коли твоє поселення стоїть вдалині і в самоті
У зеленій долині, то вовіки й відтепер шануй і Бога, і Його нетлінні святині, але
Остерігайся своєї гордині! Той, хто хрест цілував, завжди коліна перед іконами схиляв
І молився до кінця, просячи прощення у Бога і Творця! Народ у боях зовсім не був
Загартованим, він давно уже уклінним стоїть, майже декілька століть, і божі на храми
З-під лоба насуплено дивиться і кожного разу молиться, щоб від Творця зійшла на землю
Благодать, але немає тієї людину, в якої можна спитати: як людей навколо великої ідеї
Згуртувати, щоб всі терни на своєму шляху до волі подолати! А у храмі з куполом
Золоченим є єдине коло, Дмитром згуртоване і ідеями звільнення Русі сильно захоплене,
Проте ніхто на себе відповідальність за долю батьківщини не бере, але час невпинно до
Смерті йде! Тут немає шуму мирського і дечого іншого, щоб можна було думати не про
Бога і свою життєву дорогу , адже звідси рукою подати до простору світового!
                -***-
Сергій надію плекає, що разом зі своїми воякам він всі тяготи биття все-таки подолає
І тяжкі думи, які літають серед простого люду все-таки розвіє адже він це робити справно
Вміє! Він брехати не стане й нікого загодя не обдурить! Не буде бити себе із силою в худі
Груди, а донесе народу божу істину й суть: «Я не збентежуся, коли перед юрбою
Багатолюдною з’явлюся, я до них по крутих сходах миттєво  спущуся й разом з ними
В роздуми відразу ж порину! Єдине, що мене бентежить, моя родина! Коли від пут
Звільнюся, я над майбутньою про мовою до сьомого поту ночами труджуся
 І перед всіма іконами свого ж храму прилюдно клянуся, що із заповітною перемогою
Додому один раз надвечір повернуся!» Сергій сумував, хоча Господь всіх грішників
Давно вже простив, а злих людей покарав, хоча Цариця небесна освятила повсюдно тіла
Заблудлі й грішні! З далекого піднебесся долітає до Сергія її прекрасна пісня, проте час
Невблаганно до благословення князя йде, а пісня продовжує незримий політ, але вже чути
 Гуркіт від ворожих чобіт! Перебуваючи в позахмарній імлі, Божа матір простирає руки
Свої до грішної землі, їй подвійно радісніше, тому що країна вже не служить ні
Дияволові,  ні Сатані! З небес звисає різнобарвна пряжа, Божа матір долю Русі постійно
Пряде і в'яже, і та от-от на землю у вигляді килима ляже й землянам миттю щось підкаже,
Але візерунки долі, хоча на вид досить грубі, але якщо подивитися на них удень, то навіч
Ми побачимо живцем Творця, який входить з посмішкою в рідну домівку! Сергій Його
Не злякався, а у відповідь Йому лише посміхався й сказав, щоб Господь достеменно знав,
Що дух його ще годиться для того, щоб з бісами до кінця життя жорстоко битися в ім’я
Бога! Печалі Бога вразили ігумена пребагато, вони стрілою серце миттєво простромили
І навряд чи побачене в драговині ледь-ледь не утопили, але дух не ушкодився, він відразу
Підбадьорився і заново до Сергія живцем з'явився, він його хвилинної слабості  вразився,
А вона одвіку душу людям гризе, поїдом їсть не тільки пілігримів і каліку, але й здорових
Мужиків! В ім'я поривів святих Сергій готовий й надалі жити без надій золотих, адже
Його пісня не проспівана, а битва з дияволом і бісом тільки-тільки намічається для зняття
Стресу на кінець нинішнього літа!  Людина розумна не виражає свою радість розкотисто
Й галасливо і не поводиться бездумно, як недоумкуватий божевільний чоловік! Терпіння
Лукавого виснажується, коли Сергій перед Богом у черговий раз на колінах молиться й
Щиро в гріхах кається, але на цьому його буття не переривається, хоча всяке опісля
Моління трапляється! Сергій і гадки не мав, на кого він руку  в той час піднімав! Сергій,
Особливо влітку не спить до самого світанку, він сидить посеред ганку і думку гадає,
А вона його на подвиги спонукає і ось він не вимагає від Господа швидкої відповіді на всі
Свої запитання, а у того безліч усякої повсякденної роботи! Але майбутня перемога
Відразу й раптом починає вислизати з ослабілих від хвороби рук, а страшний диявол,
Сівши нахабно і незграбно на товстенний сук, піднімає неймовірний стукіт і викидає
Черговий трюк, намагаючись замкнути й звузити для мислення досі ще не замкнуте коло!
А раптом, щось зміниться між рядків і з'явиться явний привід зробити чергову
На зовнішній вид безневинну підробка, тобто фальсифікат і отоді не буде шляху назад!
У глибі одкровень є розходження точок зору і суджень, але немає збігу думок
І міркувань, адже по примсі самих людей мир сповзає в непролазні нетрі бажань
 І пристрастей! Мороз іде по шкірі, ну й що ж? Сергію вже не помолодшати! О, Боже,
На що ж стало нині його буття схоже? Це не тільки ігумена тривожить, воно страсті
Несамовито по світу множить і гріхи без роздумів рахує! Обмерзає грішне тіло, воно
Цілком закинуло свою святу справу і вже стукається сміливо туди, де ще воно не бувало
Ніколи, але там окрім мли нічого іншого немає! Йому хтось зі сторони щось докоряє
 І своїм поглядом поїдає! Гора не сходиться з горою, але людина навіки, сп'янена дитячою
Мрією забуває літньої порию про щиросердечний спокій, хоча  по руках і ногах вона була
Зв'язана міцною бичовою з повсякденним горем і бідою! Він ніколи б не зміг сам над
Собою розсіяти дим і смог, якби Бог не був напрочуд строгим і в боротьбі зі страстями
Йому прожогом не допоміг! Потоки гріха й сміху доброму молодцеві не перешкода,
Щоб на поле брані йому домогтися успіху, цим слова вторить  багатозвучна й
Голосна луна!  Коливається світло, але справедливості давно вже тут нема!
Народ запал ворогів остудить, і більше мовчати не буде, а що ж далі буде? Хто й чого
В черговий раз накоїть? Огорожі рабства навряд чи миттю впадуть, їх князі для своїх же
Людей надовго збережуть! Пута на щит себелюби піднімають, навіть пуп нерідко
Надривають, а науки юнаків годують, їхні знання розум прикрашають і чорні плями
Життя навкруги них от-от розтають, але доля передвіщає спорудити обеліск немеркнучої
Слави і її тріумф величезний йде прожогом вперед, але це не він буде, якщо щось і комусь
Не збреше! Простий люд завжди безрадісно жив, але свій розум нестатком благ ніхто
 З бідолах не затьмарив, хоча не знатний рід літає за хмарами і породжує грози і чвари,
Особливо для людей немічних і старих, адже не кожний чоловік вже встиг обзавестись
Чудовим маєтком, хоча потай знав, що земний рай був перешкодою для життя багатьох
Бідаків,у яких немає ніяких пожитків! Скільки сказано звичайних слів, але не промито
Ще безліч тупих мозків, всіх бездар і дурнів, які, зрештою, виростають у зрадників і
Негідників! Можна спросити у їх батьків про ступень виховання і як їх діти дійшли
 До такого сприймання страж нього буття? Це знає тільки місяць молодий, окроплений
Давним-давно святою водою, адже він весь час сіяє в народу за спиною і саме собою
Із землі сирої проростає дух великий, здатний протистояти підлій і жорстокій кліці!
Але під нічною тишею струменіють міражі мирського спокою, вже наближається строк,
Коли грішну  землю звільнить від расового рабства всесильний і могутній пророк! Ця
Година недалека, Сергій зовсім знеміг, він волі навряд чи колись дочекається, навіть якщо
Та крізь терни прожогом прорветься на грішну землю, їй же нічого поки що
Не залишається, як сміло ввійти в незриму духовну сферу, але там замість м’якого килима
 Зелена трава росте і вітер в спину людям рідко дме! Крила імли нічний широко
Розпростерлися над сплячою землею, попереду світанок і часу для мирних бесід
В ігумена давно вже немає! Він нерухливим поглядом мовчки й з докором стежить
За безмірним молочним простором, де з розмахом багатії живуть і благодаті від бога
Ждуть! Від суєти, відлучаючись, мучачись і каючись, Сергій усяку хвилину й кожну
Годину почуває тимчасовий зв'язок зі святою родиною, але саме зараз міраж геть пішов
І миттю розчинився десь там, на чужині він тихо за великим каменем причаївся, але коли
Встав дибки, все це не зникло від очей непередбаченої долі! От якби навколо не було
Злиденної голоти, отоді грішників би шкода людям стало, хоча гріхів у кожного з них
Було чимало! Уже інший час настав і немає ніяких підстав старому монаху
Відходити від повсякденних справ! Плакатися ченцям не пристало, хоча й терпіння
У них іноді не вистачало! Диявол стріли в їхню сторону кидає й шукає зі своїми
Соратниками скороминущої зустрічі, збираючись улаштувати прямо на чужині
Всенародне віче! Нація повинна омолодитися, щоб святості назавжди скоритися,
Пізно або рано знову відкриються на її чолі ще незагойні рани, але життя мчиться
В небуття невпинно і безугавно, як не дивно, але вона вміло приховує свої ж програми
І життєві плани! Ігумен уже мріяв не раз і не двічі над тим, як людям святим позбавити
Свою націю від духовної спраги, адже для цього мало було запалу і наснаги?! Його
Зовнішній вигляд знову свіжим і балакучим став, але закон природи не завжди до нього
Був  справедливим, але нічого немає вище і сильніше чим правда повсякденного
Життя, проте у кожного істина своя і вона не веде людей до каяття! Проклята
Кривда спокійно і тихо проміж людьми пливе і робить згибле діло своє! Кожна
Людина живе у власній ніші, але всякого чоловіка за брехню навіть злодії що сили
Б'ють перед тим, як віддати під справедливий Божий суд! Ось чому народу моєму
Жити було не цікаво, хоча ігуменові нині багато чого вже про життя відомо, але особисто
Він живе праведно й чесно, але навіть у хвилини негоди він скромно мріє про щастя своє!
Його буття від постулатів не вільне, адже ті зіпсують життя кому завгодно, хоча поруч із
Ним соратники жили і здраствували, але чи праведними вони в повсякденному житті
Були? Якою мірою міряти і як їхнє буття після закінчення сторіч перевірити?
Позаду порох і тлін, а що ж суспільство одержало замість тих поколінь, які в далекі
Часи праведно жили посеред великої пустелі? Сергій й надалі праведне життя
Продовжує й обростає немеркнучою славою, він ченців не балує й своїх парафіян
Не сильно прощає, його думи нікого не щадять, а для грішників  вже давно було
Приготовлене Пекло страшне! Куди ж людство йде? Ігумен жебракам у монастирі
Притулок дав навіть у келії багатьох з них оселив, хоча у нього було чимало підстав,
 Щоб їм відказати і залишити без даху над головою! Він витратив уже чимало сил, але
Гуртожиток у повсякденне буття ченців все-таки впровадив і нові закони там укорінив!
Гримить святковий псалом як перший, але далекий грім, він входить у кожний дім, адже
Його проповіді звучать правдиво, а в молитвах є два мотиви, він вірить у чудо й диво,
Слова молитви вимовляє неспішно й не квапливо, а біси у відповідь посміхаються криво!
Він не настільки сміливий як колись, його душу страхом і трепетом давно вже обійнята,
А буття навколо несамовито вертілося, та так , що іноді навіть плакати Сергію несамовито
Хотілося! Ченці ж повинні мир бачити зі  сторони, але в межах цілої країни, хоча Сергій
Купається в дощах яркій променів, божественних по суті своєї, він мріє по подальші
Події: йому б скоріше вигнати з меж Вітчизни тумани злих дикунів! Цей кволий старий 
Правити братією давно вже звик, все частіше із ченцями свариться, скандалить і лається,
Але він уповає на совість, адже його слова душу разять і є надія, що  країну вони від зла
Нарешті зцілять! Але перед його розумними очами, особливо темними  й холодними
Ночами, встають стіною минулі марення, у них є болісне розкаяння за минулий гріх, який
Був скоєний на очах у людей всіх! Хтось взяв в свої руки батіг і цим самим застеріг своїх
Товаришів від нового гріха, але від його дій ніхто не постраждав! «Терпи й помни, що
Жити ченцеві личить незаможно і скромно! Якщо хтось згрішив колись, отоді
Поголоска не упереджена торкнеться й князя, і солдата, адже провини навіть
Боги людям прощають, але розумні ченці її в чесноту миттю обертають!»
Старий ченцям тихо повідав, що Русь хтось із наближених бояр таємно зрадив,
 Цим простих людей образив, адже ніхто не любить зраду, але ченці, що стоять із ним
Поруч, побачили в потойбічному погляді відсутність надії і відради:  «Невже він
Майбутньої битви злякався або в думках один раз заблудився?» Кожний чернець не довго
Горював, але після того як хрест тричі поцілував, хід своїх думок відразу перервав
І в чергу біля ікони « Святої Богородиці» став! Моргаючи ледве, ченці свої псалми
З насолодою до вечірньої зорі голосно співали! Їм би знати, кому руку допомоги подати,
Щоб грішні душі таємно лікувати?! «Що не говорить, але ліки від рабства все-таки
Відшукайте, тому що тіло від болю тремтить, а душа болить!» Монастирські стіни
Напередодні прийдешньої зміни встали посередині зеленої діброви і мало-помалу люди
Невимушено зелені трави прим’яли, але й вони живуть відтепер за церковним статутом!
- «Невже я подібно каменю нечутним до болю стаю, хоча постійно Господу молюся
І до істини завжди прагну! Невже не посильно моєму розуму подужати зло й тьму?!»
Ігумен сивий ы з великою гривою перейшов до храму іншого, щоб там знайти втрачений
Спокій: «Господь підніс мені урок: я промок і змерзнув, але подужати тремтіння
І дрож до цього часу так і не зміг! Наше життя може змінитися за мить!»
Ігумен гладить бороду лівою рукою, а правою держиться за срібряний і хоча він з Богом
Всією душею, але нудиться разом думою святою: «Не залізом і не кров'ю, а однією лише
Святою любов'ю лікують юрби людей, пекарів і орачів, а також безліч сільських
Знахарів і вчених лікарів! Хочу, щоб вони скоріше в практиці повсякденної дійшли до душ
І серць простих людей! Нехай Господь почує, як важко народ слов'янський нині існує,
Хоча в Бога чимало є всяких турбот, однаково нехай Він на допомогу людям прийде і їм
На людських прикладах докаже, що давно вже святість на землі панує, а те зло, що
Поруч з нами існує, це лише частка того, від чого нас постійно захищає божество!»
Уже темніє і сутінки поволі густіють, народ думати про волю поки ще не сміє, адже його
Буття не стало чистішим, поруч усяка погань нишпорить, а люди правду всюди шукають,
Але ніде її не знаходять і тому похмуреними і зажуреними ходять! Нещасні люди, але їх
Життя вже кращим ніколи не буде, буття приземлене й одноманітне нікого до небес
Навряд чи колись піднесене! Народу однаково, йому все по барабану і часом стає смішно
Тому, що всі навколо грішні! Чому ж ніяких заходів не приймає всесильне Божество, щоб
Людське життя по іншому шляху пішло?! Сергій братії вирішив відверто сказати, що
Вистачить ченцям подовгу ночами спати, адже прийшла пора молитви й псалми до самого
Світанку протяжно читати, треба ще більше всім про батьківщину думати й не тягти
Тільки на себе теплу ковдру, щоб святість до кінця на Русі не пропала, а життя свій зміст
Зовсім не втрачало! Спочатку на перший план виходять наші припущення, а опісля,
І напевне недарма, з’являються чітка уява про свої надбання і захист своєї держави,
 Адже на другий план завжди відходять буденні справи! Народ завжди був схильним
До гріха, кожний чимало залишив зла за своє коротке життя, але, входячи в божий
Храм, Господь наказує всім нам: входити в церкву тихо-тихо, щоб не будити там зло і
Лихо і хоробро говорити про гріхи свої, однак чітко й коротко, але сповідатися без
Залишків, не доводячи себе до божевільних припадків! Треба наслідувати приклади своїх
Батьків! Нехай не все в житті враховано, однак не нами завчасно вирішено, що
Однаково збудеться все те, що збутися повинно! Зрештою ми всі опинимося
 Чи в Пеклі, чи в Раю і я про це відверто людям кажу! Головне – не переступати
 Запре тну межу, навіть, знаходячись поблизу Раю! Я це точно знаю і всі
Обвинувачення від себе відвертаю! Поруч біснуються чорти,  вони спокою не дають нам
До самої смерті, а Бог благий рядом стоїть й мовчить за широкою спиною, але вселяє
В грішну душу спокій! Страсті розбушувалися й відразу нарізно прокралися крізь
Штовханину й хаос! Ну й що ж? По тілах занедбаних хвилями пішло безславне
Й хворобливе тремтіння! Може так статися, що буття не виправдає старика, що давно вже
В монастирі живе, але час загальмувати ніхто не має сил і поки люди свою історію
 До кінця ще не забули, вони будуть на стражі свого буття стояти і терни постійно будуть
Долати! Сергій предстане перед нами в обличчі зовсім іншому, коли розсіється смог
 І дим, а разом з ним прийде черга й всім святим піти вперед за Батьківщиною своєю!
Сергій стежив за перебігом буття, а його погляд відміряв свої тисячоріччя! Він має право
Любе горе пережити, добро раніше за всіх побачити й про зло відкрито людям говорити,
Але тільки Бога він повинен любити, але не всякий рот красить святе слово, частіше буває
Саме навпаки, так, напевно, думають дурні, а от люди розумні свої думки при собі
Тримають і їх за це інші люди поважають! Саме слово змінюється й переломлюється
В межах простору світового, люди від простого доходять до складного, адже їхня
Плоть давно вже хвора й за всіх часів тільки в гіршу сторону міняється вона! Чорти
Не тільки рогами в її сторону кивають, але й до гріха простий народ повсякчас
Підбивають, а ті мовчки гріховну чашу, без буйства допивають, і буття однією любов'ю
Прикрашають! Поголоска ж носиться по замкнутому колу, ставлячи собі в заслугу все те,
Що є і надалі буде! Здається, воно праведність у душах людей, зрештою, розбудить
І збереже всім людям буденне життя! Так і буде, але ніхто нікого надалі не засудить!
Храм - не розкішний зал або салон, де не можна почути всім присутнім неголосний
Всенародний плач і стогін, адже туди дозволено заходити лише тим, хто знає, що небес
На небозводі тільки сім і там є місце всім, хто в Бога вірить! Проте час йде, але істина
Майже забута, у дугу зігнулася її еліпсоподібна орбіта, але вона для повсякденного життя
 Не годиться, хоча сама хмарами повита, але її гріхи повинні пройти крізь тонке решето
Або сито! Сергій мислив незвичайно й зрозумів, в кінці-кінців, що буття завжди буде
Поняттям вторинним, але тоді виникає питання риторичне: хто все це зрозуміє
 І пойме? Все це виглядає досить цинічно, але рідко хто підходить до своїх гріхів
Самокритично! Поки біси проміж собою б'ються, ченці проповідувати вчення Творця
З натхненням беруться, хоча як риби об воду б’ються, але втішних результатів немає,
Тому що диявол людей до гріха спонукає! Той, хто про його плани заздалегідь знає, той
Сам себе від провин захищає! Сергія нащадки не забудуть, а його доведене чудо
Гніздиться в мозках, затверджуючи наяву, що буття схоже на тлін і порох! Там є свої
Відради й печалі, про них люди дуже часто згадували, коли їх татари мордували і
Кийками до смерті забивали, але так було тільки на самому початку людського життя,
Опісля під людськими ногами горіла земля! Ось і все набуття тих, хто звеличив гріх,
 Але в свій час нічого в своєму повсякденному житті так і не досяг!
                -***-
У храмі святому, такому величезному, що по ньому можна їздити вершникам, але
 Не можна ченцям стояти босоніж, хтось супить брови й розтирає очі до крові,
Допускаючи помилки в кожному слові, але ігумен завжди готовий тим людям, що
Не по своїй волі заблукали, відразу допомогти і він не проти крізь дрібне сито просіяти
Їхні гріхи, але у тиху й беззоряну ніч він бачить навіч, як біси ходять по лісу! Невідомо
Хто, зрештою, зійде на високе плато, головне криється в тому, щоб всім грішникам
У короткий строк в міру сил своїх допоміг всесильний Господь-Бог! Є відчуття якоїсь
Новизни, але мирські переживання для Сергія не настільки важливі, адже його думки
Таїнствами наповнені й, опускаючись до самої глибини, саме вони доходять до самої
Серцевини! Усвідомивши всі наслідки й причини, він у мить єдину починає полум'яно
Молитися і більше колишнього до заповідної істини прагнути, але перед тим як почати
Божитися, сам хоче в справедливості своїх же слів щиро переконатися! Наука пізнання
Солодка й досить-досить для непосид нелегка, не пишеться рядок просто так, слова
Не злітають зі стелі, доки всемогутня рука не розсуне купчасті хмари і всупереч
Прогресу зніме таємничу завісу просто так, для інтересу! Думкам роздолля
В безбережному небі: немає потреби ні у воді, ні в хлібі, але всі його думки йдуть
В напрямку таїнства заходу, не можна ж про небеса мислити упереджено, все це вже
Давно розумними людьми було доведене! Таємничі слова навколо літають і люди вільно
За ними із землі спостерігають, іноді в дебати вступають, а з ким - цього точно
Простолюдини не знають! У фантазії буйної, що клекоче джерелом  гарячим і віщує
Людям про скору вдачу, але події найважливіші відразу викликають почуття жахливі!
Іноді з’являється тільки смутний погляд, він бачить навколо одне лише сум’яття й ганьбу!
Слова й фрази застарівають, але не зникає суть жива, іноді вона плоть так допікає, що
Навіть душа Віру вище голови не піднімає, однаково нічого в Диявола не вийде,
Він виснажиться й висохне, а вже потім, що сили, непогожою зимовою ніччю таке брякне,
Що промінь золотий прожогом пролетить крізь туман густий над стоячою ключовою
Водою і проблеми людські розв'яжуться самі по собі, але рокіт заздрості глухої тихо
Пройде над злою юрбою,  а опісля зрине через навислі над головами хмари, але дійшовши
До високих круч, що поростили буйним лісом, побачить на твердіні гранітній російського
Народу самобутній побут: здоровий і непутящий, де тільки боже слово допомогти всякій
Людині в годину негоди відразу було готове! Земну відраду відокремлює від людей
Висока небесна загорода, кому треба через неї пройти, щоб до дорогу до раю знайти, тому
Варто добиватися від долі трішечки удачі! Коли покаєшся в храмі глухому й повинишся 
В чомусь, як смуток тягне твою душу в таємний закуток, щоб життя знову принесло такий
Урок тим людям, які себе не заплямували брудом і прийшли до тями, помолившись
В лісовому храмі! Зло зісковзне з мокрої стежки й упаде до ніг гучної й зловтішної юрби,
Бачить Бог, що Він не всім на землі за роки буття достеменно допоміг! Одних білий сніг
 З голови до п’ят покрив, у інших страх породив дивний жах перед прийдешнім! Бог
Славний і сильний, але й Він у небеса свої несамовито й шалено закоханий, Бог свій
Погляд вгору зводить, але краще небес нічого там не знаходить! «Сивина в бороду – біс
У ребро!» - це вираз, як саме життя над міру старий, адже він дійшов до нас від наших
Пращурів! Проте ніхто допомоги від Бога не жде і скрипливе перо вже не пише зовсім
Нічого, просто немає натхнення в нього, не дає йому робити це святе божество!
Коли-небудь люди самі зрозуміють, що всупереч заповідям Божим діють, адже вони
Роблять все для того, щоб віддалитися від Бога! Нехай грішники йдуть своєю дорогою,
 А ми знайдемо іншу, яка б зупинила спроби всіх нахаб, земне життя занурити в тьму
І морок! Хто себе пересилити не зміг, сам переступив через поріг гріха і тепер Диявол
 Тягне його за два вуха, а він потилицю довго чухає і бісівські настанови уважно слухає!
Святості всупереч грішники по добрій волі живуть, проте життя земне заставляє до
Сьомого поту трудитися простих російські жінок й мужики! У передзвоні слов'ян чується
Невдоволення всіх простих городян, адже душа повинна жити як можна тихіше, а Бог
Знаходиться вище всіх святих! Він завжди благу пораду надасть, але той. Хто на
Божевілля здатний, сам себе в руки злому дияволові на розтерзання без роздумів віддасть
 І свою буду йому за безцінь продасть, адже йому ніхто не указ, навіть князь! Нехай
Сергія судить прожитий час, але вирощене ним насіння напередодні принесло свої плоди,
 Русь хрест поцілувала і своє вагоме слово в історії людства голосно сказала: «Сутужна
Біда – це лише початок повсякденного дуття!» Без малості, проживши майже не повне
Століття, у всі таємниці буття ще до кінця не проникнула навіть людина свята! Жалюгідні
Думки на мить у повітрі зависли як гірські орли, їхній погляд спрямований прямо на схід,
Але строк їхнього життя давно вже, здається, проминув і душу цей спомин гіркотою
Наповнив, тому човен по річці буття під назвою «Маячня» довго плив і поступово
Зменшувався його вплив на дії і думки! Замість неба людина постійно дивиться в стелю!
Всі ночі підряд прості люди про майбутню зустріч Сергія і князя тихо говорять, усяке
Бовтають і відразу натякають, що, либонь, меж ними буде лад, адже ніхто не винуватий
У тім, що над Руссю нависає смердота і нікому нею дихати не хочеться, але старі рани
Кривавлять і дуже болять! Про це люди відверто говорять, лише в присутності князя
Немічні і болящі мовчать! Сергію пригадувалося скрізь, що не всякий шлях веде
До смертельної ворожнечі, але ті люди, хто вже приготувався до втечі, мають
Знати, що ворога важливо всім разом подолати! Це потребує великої праці, але
 Немає на Русі нестачі роботящих рук і ось Сергій чує гучний вигук: « Станьмо в коло,
 Щоб згуртуватися навколо князя московського для того, щоб попросити допомоги
У Бога! Ми будемо молитися в ім’я перемоги, встаньмо з колін на ноги! Попереду нас
Чекає не тільки воля, а й щаслива доля!» Ігумен народом звеличений, хоча його вид був
Божественним і пристойним,  і до того ж він був дуже самокритичним! А вітер по всіх
Обличчях сухими гілками що сили б’є, адже над головою сильний вітер, що сили свище
 І лютує, але ніхто не знає, чого ж він в цих краях так довго шукає?! Земля на новий етап
Свого буття по добрій волі вступила, їй Божа матір відібране ворогами щастя повернула
І нових синів вона сама зростила, витративши на це чималі сили! Сергій мимо каплиці йде
А улюблена тиша для нього запеклим ворогом стає, адже вона просто не виважена
І напрочуд страшна, незважаючи на те, що йде давно вже лиховісна війна й постійно
Мужається древня країна, хоча сама вона не в змозі змінити й роки, і часи в ім'я добра
І волі! У всіх відомих місцях, незважаючи на ризик і страх, а також на гіркі сльози
На заплаканих очах, ім'я ігумена завжди на народних вустах, а вони відкидають ганьбу
І крах! Кумачеві сорочки одягнули на себе пацани, а засалені картузи сторчать як
Капелюхи на давно немитих головах і вони сіяють немовби червоно-білі прапори! Народ
Не дорого візьме, коли когось обдурить або щось від щирого серця лагідно збреше! А люд
Молодий й над міру лихий порівнює себе з висхідною зіркою і виллє бруд на голову
Чиюсь, а я від цього не плачу, а тільки сміюсь, тому що розум старий завжди дружить
З головою, він би швидко з колін устав і слово істини привселюдно прожогом сказав, але
Не видав відразу біль свою, хоча бачить країну в безодні на самому краї! Зовні простий,
Зовні - святий, але із твердою рукою, за кожним рядком його святість побачить чернець
Будь-який! Русь розправиться з ворогами однаково, їхня пісня вже проспівана
Давним-давно і виходить, що все вже за нас на небі вирішено: минуле саме от-от
Відправиться на бездонне дно! Але поки тіло ще живе, божевільна пристрасть
Намагається украсти хоча б двадцяту частину із прожитого років, яки породжували
Тільки благодатне світло, проте час невпинно до прокляття йде і іншого вибору в неї,
По суті, немає, хоча війна на небесах як і на землі повсякчас тримає! Невже цього ще
Хтось із грішників не знає? Протяжливий скрип незмазаних коліс нові звістки з Москви
Простим людям приніс, а буття старе вже не вперше відразу пішло під укіс, а сьогодення
Поїхало й пішло вроздріб і вже чимало діб немає спокою душі, вона згадує всі свої гріхи
І доводить себе до крайньої межі! Ну, скажи мені, навіщо все це тобі? Невже їх Господь
Від зайвих трудів не береже і за цими людьми ретельно не стежить, тому що вони завжди
Попадають у бісівські сітки? У дні сутичок, набігів і лихих погонь мозолі з'являлися
На шкірі юнацький долонь, юність вже без роздумів і коливань ринулася у вогонь
І в твань: спробуй лихо тільки зворуши, як  сам дійдеш до сорому і ганьби! По країні
Забутої гуляють не добрі звістки й з ними обман і брехня, честь по честі! Навіщо бовтати
Про дурницю й тонути в загальному хорі на гранях мирської ганьби? Боже, ти нас борони
 Від напастей і лихої слави і осуди грішників тих, хто лише на мить притих, щоб
Набратися заново сил, але перед цим свою батьківщину зганьбив і її справи осудив!
Невже люди воювати не захотіли, перебуваючи із князями в смертельній сварці і кожний
Думає тільки про власне горе, але на очах у всіх ці люди засуджують гріх! Невдоволення,
Пізнавши, цей благодатний край, з колін відразу ж хутко встав, раніше він навмання
Вірив слову кожному, відтепер усе буде зовсім по-іншому! Як кінь без узди, так
І царство без блискавки і грози! Проте люди набожні моляться не для того, щоб
 Діждатися погроз на свою адресу від Бога – їм потрібна допомога, адже вони стоять
На порозі великої війни! Рятуючись від помислів дурних, Русь рятувала й себе, і інших,
Геть-чисто забуваючи про душі святі, замість обрису своїх земель вона бачила повсюдно
Тільки збудження і хміль! Чорти на носилках гріхи людські несуть, а ті в людей крівцю,
Що сили висмоктують! Адже колись і ця земля квітучої і дужою була, а нині лихо на її
Чолі свою косу заплело! Ненависть у грудях закипіла і страшне слово з вуст
Священнослужителів відразу злетіло, але при чому тут Віра, коли в людей зовсім не ті
Манери?!  Навіщо нам торкатися духовної сфери? В цьому немає ніякої потреби! Ми ж
Зуміємо повстати за праведну справу і будемо чинити супротив усім супостатам!
Сергія слухати народу не набридло, він все говорить зрозуміло і чітко обґрунтовує високі
Цілі, і йому довіряють люди цілковито! Але слава попереду людей йде і вже є не добра
Звістка, що московського князя хочуть до лику святих прирахувати, але Сергій бере
На душу гріх, намагаючись затверджувати при людях всіх, що не в цьому таїться наш
Прийдешній успіх! У пору боїв чоловіки вилізають і падають із чергової вершини, коли
Сама доля торкається їхнього крутого чола! У мить фатальну ніхто не стане поступатися
Істиною святий і вести себе нечемно і брутально, але з першим променем вона може стати
Й другом, і катом: «О, Боже, Ти нас не покинь, але мирське буття не споловинь і
Страшну війну від країни улюбленої  відразу відмети й одним махом відринь! Амінь!
Амінь! Амінь! На цьому грішному світі швидко дорослішають навіть малолітні діти,
Але пройде ще чимало десятиліть, доки короткі митті буття не підуть без шуму
 І зайвого розголосу в хитку тінь ізольованості і самоти! Правда про колишню святиню
Стане тоді тільки гірким прегірким полинем, але будуть жити переконання, що все
Дозволено людям робити в ім'я свого ж спасення!» Нехай це так, головне - перемогти
Й розсіяти тьму і морок, але люди живуть, як уміють, а ряди праведників постійно
Рідіють, але країна не тільки повинна позбутися від своєї ганебної плями, але мирська
Влада зі злом невпинно борючись, не повинна втрачати з духовністю найтонший і
Незримий зв'язок, тому що людські вади будь яку живу істоту до себе приваблять! Адже
Не дарма будь-який шлях на Русі завжди починався від святого вівтаря і, незважаючи
На втрати, у храмах по ранках відкривалися двері, що були зроблені з величезних
Дерев’яних колод, щоб простий народ в холод і стужу не замерзав в час молитви і в теплі
 Співав псалми! Тільки підла смерть може іншого наслідку нині хотіти для свого народу,
Щоб відтепер і надалі подавати терновий вінець, навіть ще коли далекий кінець, проте
У людей уже увірвався терпець! Смерть нікого від зла не вилікує, але вона суті буття
Постійно суперечить, чіт або це непарне число? Хто й кого на землі всякчас калічить?
Старий і молодий був виселений татарами на нестерпний холод, а небеса вже тоді
Нагадували мені найлютішого пса, люди негайно ж вийшли на дорогу, тому що й біль,
І тривога забрали духовних сил хтозна-скільки! Ніхто не знає заздалегідь сил своїх, хоча
Молиться  й працює відразу за трьох здоров’яків, але навіть мерзла пара викликає в плоті
Найсильнішу пожежу, особливо якщо за цією людиною біси постійно стежать і її навіть
У хвилини спочину бентежать, але відразу відкривається черговий божественний Дарунок
і на чоло людини падає святий поцілунок! Сергій бачить відразу навіть те, що не доступно
Простому оку, а поруч сперечається імла з холодною водою, порівнюючи туман густий
Із грішною землею! Але особисто їй сильну образу ворог уже наніс і довів весь наш народ
До гірких сліз, хоча закони мирські не враховують у бутті всі крапки й коми, охрест
Мирних місць давно вже бродять і совість, і честь, не відмовляючись від вічних прав,
Сергій намагається змінити свій монастирський устав! Він кається й із всіх сил
Намагається зійти по сходам чарівним, щоб всі сили ворожі прожогом проголосили навіть
Через силу: «Ми не погані, а тільки злі, нами правлять біси худі, ось чому в них думки
Такі нікчемні і дурні!» Цей короткий вираз підхопила скороминуща мить, через багато
Років поневірянь він став доступний землянам у вигляді всенародного надбання!
Заколисані мирською синявою, думки летять прожогом над сивою головою
 І без зайвих заковичок уже пробили на небесах чимало всіляких дірок! Свій побут,
Клянучи й буття невпинно лаючи, люди перестають бути й негідниками, і рабами,
 Але однаково б'ються об стіни крутими чолами й стоять із нахиленими спинами, але вони
Самі спочатку згрішили, а вже потім гучно проголосили,  що хочуть теж бути на Сергія
У всім схожими, щоб рівною мірою зі зла одні пір'я по вітрі летіли! Але все це зло
Не дуже страшить, адже його буття в храмі ще не відспіване, у його руках дотепер
Ще тепліє страх, він з гордістю похвальною діє жорстко й нахабно, але як би йому
Не довелося жити з людством окремо або нарізно!  Треба покидати рано чи пізно життя
 І йти в напрямку тризни, треба діяти і чинити супротив злодіям і супостатам прямо
На полі раті! Людська порожня тінь всю ніч і весь день проявляє тільки спокій і лінь,
Проливаючи кров, що блискає в мороці зоряних світів, але тільки загальна любов
Не затьмарила великі слов'янські святині на тлі неприступної досі пихи та гордині!
                -***-
Божа мати вирішила Русь провідати й блаженство від зустрічі через час зазнати, але
Не можна  передрікати, що на полі раті неодмінно буде перемога на боці слов’ян! Навіщо
Саме сюди приїхало вояків понад тисячі і всі вони набагато сильніші і вищі, аніж ті
Завойовники, котрі будуть їм чинити спротив доти, поки вони не зійдуть зі стежки війни!
Вона залишила незгладимий слід, але не позбавила народ від багатьох і багатьох лих! Як
Народна мудрість каже: святість ока ніколи не застить, але розумна людина завжди
Промочить, коли їй дурень навіть палицею здалеку грозить, адже в цьому житті все
Вирішує коротка мить! Полум'я війни до небес уже здійнялося, і гасити його русинам
Всією скопою довелося, проте час йде, але спокою нікому тут немає, а незбагненне зло
Давно вже по білому світу наодинці гуляє і постійно розбурхує цю грішну й нещасну
Планету! Сергій же говорить багато про що голосом досить твердим і строгим, його
Думки виходять від Бога, а Він не забув ні блиску великих імен, ні яскравого світла
Відомих могил! Він живе під своєю зіркою, а вона гордо сіяє над любимою країною!
До речі, Сергій живе не дуже багато, навіть гірше, ніж чимало ратників і солдатів, але
Його вуста до цього часу були  безмовністю обійняті! Ряса йому не тягар, а Святе
Писання – замість музи і натхнення! Однак за законами земного буття зло земне, немов
Гримуча й повзуча змія, яка в саме гирло річки заповзло без дозволу багатія, проте Сергій
Життю не суддя, адже на цьому світі є тільки Бог, Він чесний, але строгий, проте навіть
Йому не під силу одному переступити нещасливу рису й побороти самому суєтність
І метушню! «Сонце нині стоїть в зеніті, люди, Ви на себе з іншого боку подивитеся
І до ікони Богоматері своїми вустами притуліться й надалі ніколи не пустуйте,
Тобто зайвий раз не бешкетуйте! Люди, від Вас нічого не убуде, коли гріхів набагато
Менше, аніж нині є, за душею буде і ніхто Вас за покаяння надалі не засудить! Так
Воно наяву й буде!»
                -24-
Піднятися з постелі немає сили, Сергій бачить навіч наближення холодної ночі,
От-от світло місячне проллється на юрбу багатолюдну і град древній миттєво позбудеться
Іскри полуденної, зникне жар і юнацький запал, який удосталь і постійно святість
Напередодні жменями вдосталь пив і слова подяки не говорив! Сяючи з величезної
Висоти, Господь не обертає уваги на людські мари і мрії, а вони непохитно горять і
Настільки ж сильно на яркому світлі блищать, але вголос про них  вуста нічого
Не говорять! Затьмарюється розум, але поник долу він не відразу, просто на коротку мить
Він ніс повісив, а тепер мовчки бродить і колобродить по грішному білому світу, його
Душа горить у вогні, чинячи опір наодинці самому Дияволові або Сатані! Думки вже
Давно змінили свій колір, колишнього щастя від пройденого шляху, як і колись, немає!
На душі боляче й нудно: розум учиняв поступки помилкові і жив не праведно
І поводив себе не порядно, але й засуджувати його досить складно, адже по великому
Рахунку навіть неможливо! Він що сили чинив супротив темним силам, проте
Не знаходив підтримки ніде! Вуста найстарші говорять, що нечестивці в пеклі вдень і
Вночі ярким полум’ям горять, там сильно виють і скиглять і щось пошепки говорять, але
Тільки невлад, адже там панує повний хаос і безлад! На них теж напала загальна недуга,
Вона в думки ввійшла не відразу й не раптом, просто повільно звужувалося геометричне
Коло й змеркнуло боже світло і нікому вже справи більше немає до всіх колишніх
Святинь, які сяють на небі синьо-синьому! З'явився чорт при цьому, а небозвід офарбився
Сіро-чорним кольором, розум почав каркати й кричати, що не буде більше ні хвилини
Мовчати і просто так на гріх, що твориться на очах в усіх, без емоцій споглядати! Куди
Колишнє молодецтво в біса поділися? Одне лушпиння, побачивши Бога серед білого дня
Залишилася на старому місці, адже сила єства повністю залежить від стану й волі
Божества! Це не прості і звичайні слова! Їм вірить й Київ, і Москва!
                -***-
Сергій припав до вуст улюблених, жагучих і неприборканих, але потім рухом
Невловимим, різким і нестримним приборкав своїх страстей неймовірний змах – усе тлін
І порох, а мирське буття для людства самий заклятий ворог! Живий його образ чи ні
По витоку вже багатьох і багатьох років? Хтось просто сам для себе жив і нічого для своєї
Держави не робив, але добро придбав і має немало підстав для того, щоб попросити 
Прощення у Бога! З боку здається дивним, що Сергій виглядає майже бездиханним!
 Дзенькають поминальні грановані склянки й згущаються над головою непроглядні
Тумани! Народом оспіваний, ігумен прикривається бувалим сукняним пледом, адже йому
Зле - у нього жар, з яким не вижити навіть людям святим, але він тримає долі тяжкий
Удар, як казковий цар, але слідом за щиросердечним хвилюванням приходить легке
Заспокоєння! Душа боязко гойдається на високих хвилях, але її обплутує тонкий страх
І тінь сумніву знову з'являється на сталевих вустах! Все не так, як колишні рази, тендітні
Нерви, немов оберемки пересохлої лози, відразу починають кришитися і невідомо чому
На дрібні частки серед ночі дробитися! Губляться сили і слабшають жили, чи не вони
Немічну плоть розбудили й на подвиг її надихнули? Їй би святості вдосталь напитися, чим
Жадати і бажати, але за ґратами нудитися, уже краще від зла подалі зникнути або
В загублене село на час ударити навтьоки, щоб опісля його не змогли ніде знайти добрі
Воїни чи байстрюки! Звучить закличний заклик, але замість слів там передзвін церковних
Дзвонів звучить, проте час йде, але немає звуків справедливих і митей як диво щасливих!
Навколо безліч різнобарвних квітів, іде гра звичайних слів і обіцянок, яка зрештою,
Пройшовши через терни століть, замерзає в глибині холодних арктичних льодів! Істина 
У Сергія одна і вона зовні і насправді чарівна, але вона серед тьми вроздріб розчинена!
Його життя як дев'ятибальна хвиля: і небезпечна, і страшна, і завжди воно боротьбі
За честь країни присвячене було!
                -***-
- «Руки до світла простягни, як колись, адже ми в цьому світі один одному на зразок
Великої рідні: у нас нащадки одні й ті ж, а колір чуприни схожий на світлий беж!»
Сергій п'є сльози без міри, вже давно поміняні його мирські манери! Губи, до крові
Кусаючи, і себе від печені пекла всякчас рятуючи, він по мимо волі зауважує, що не може
Подужати тілесні рани і дати їм ради й навіть може піддатися по необережності обману!
Так, йому складно пережити поранення тілесне, як і прожити життя бездоганно, а тим
Більше довге й, до того ж, ще й нескінченне! «Душу моя, живи й не засмучуйся, прошу
Тебе, не оскандалься, вже краще ще раз перед Господом на світанку покайся! А ти, мій
Кінь лихий, об камені ніколи не спотикайся! Душа, живи, молися  й у височінь прагни й
Частіше кайся, адже прийшла пора - визначайся й як можна швидше, не соромся!
Ти жила безцільно, твої рани, по суті, смертельні! Слава Богові, що ти поки ще жива
Й на плечах ціла твоя сива голова, але до того ж ще ти пред'являєш на життя свої
Нетлінні права, але в дрібних складках правого рукава ховаються святий хрест і святі
Слова! Плоть, твій судія - сам Господь, спробуй сама себе перебороти, живи
Статечніше і дивися незмінно в очі життя тлінного, з Вірою дружи й тільки святості
До самої кончини служи! На своєму прикладі народу доведи, що коли за зло всі люди
У відповіді, отоді й гріха на білому світі поруч з ними немає! У петлі не виявися, тому
Що не передбачуване мирське життя! У тиші і в самоті, моя душа, шукай свою долю
І своє призначення, а забуття й людське прозріння твій шлях увічнять, якщо біс і Сатана
Твій дух загодя не скалічать, але гріхи теж душу лікарюють! Їй завжди важко живеться
Й не все так  легко і задарма в цьому житті дається! Нехай дієслово священне стане
Символом буття поважного для чоловіка шановного, але без роздумів в океан страстей
Не поринай, адже там є і безодня, і край глибокого провалля, а твої набуттям малі і
настільки дрібні, що про них тобі можуть нагадувати лише вщент висохлі стовбури, які
Стирчать на лісової прогалини начебто недоліки твої! Ось вони! Свою порядність
Якнайчастіше перевіряй і чітко знай, що жадібність і сором - гірше всяких образ, адже
Увесь світ ними, як змією оповитий, а вона його задавити по ночах норовить, але розум
Ніколи спокійно не спить!  Думаю, що саме він морок і тьму, зрештою, переможе, якщо
Цьому холопу хтось зі сторони допоможе! Нехай моїми діями розумна голова все
Життя, що залишилося, впевнено керує і дуже часто не сумує! Перегортаючи Святе
Писання, сторінку за сторінкою, продовжую в закриті двері святості постійно
Ломитися і намагаюся від зла подалі зникнути й високою стіною від лиха відгородитися!
Я божевілля вже в сторону відкинув і з постаментів його миттю дощенту спихнув,
Багато з того, що колись для мене істиною було, розумом спростував, здається, це було
В минулий четвер, коли я свої наміри стосовно любові і Віри прилюдно спростував!
Мучуся й над собою знущаюся, але у тому, що сталося ніколи не каюся, але зізнатися
У вчиненому, як звичайно, сам собі соромлюся!» Цілком людська огуда зробила свою
Пропащу справу і Віра в істину буття в серці народному відразу охолонула і заледеніла!
«Не будь занадто ревнивим до дружини серця твого й не подавай дурного прикладу
Супроти себе самого і щоб вона не повстала проти влади твоєї, ти стався суворіше
До неї й люби їй ще більше!» Сергій дуже утомився, але слова Бога, як істину він
По ранках повторював як молитву: «Не вбий! Не укради! Сам дай собі раду, тому що
Тобі на тому світі не буде пощади! Чужу дружину з дому насильно не тягни,
Свою дружину в межах святості держи, а похоті свої сам же переможи!»
Нам уготований шлях тільки в Пекло й немає вже шляху назад! Сергій в напряму святості
Тихо-тихо йде, він ледь-ледь повзе й нас за собою постійно слідом кличе, адже було б все
Зовсім інакше, якби ні страстей безсилля! Страшно навіть на дно гієни опуститися, але
Прийде пора, коли треба буде сповна за всі свої гріхи розплатитися, адже вони були
Скоєні не сьогодні й не вчора! Світ вічний, він такий величезний і настільки ж
Нескінченний, але жорстокий і безсердечний, що рідко хто повірить у мить буття
Швидкоплинну, він зовні незмінний і на вид досить статечний, хоча простий і тлінний,
Але Богом все-таки благословенний! Учора й оттепер саме тут лилася тужлива пісня,
Яка прийшла сюди напередодні із блакитних небес, здається, що Господь напередодні
Воскрес! Йому присвячений псалом цей весь! «Краще гріхів не мати й муки всяк день
Страждати!» Як і все на цьому білому світі, людина завжди має потребу в розумній
Пораді! Боги допускають, що люди теж грішними часом бувають, вони разом з ними
 Й мачаються, і страждають, і на будь-яке зло іноді очі закривають! Пройшовши через
Долю жорстоку й однобоку, немов через ріку глибоку, минуле, як і щастя земне,
Безповоротно геть пішло, але прийдешнє теж не зримо, адже ми його заздалегідь
Не бачимо, хоча про нього багато тлумачимо і без нього плачемо!
                -25-
Моє оповідання приймає зовсім інший хід, адже не мною доведено, що «Отче наш» має
Свій математичний код, а Господь у хвилину негоди нам цю молитву відразу надішле, як
Ознаку своєї допомоги! Один тільки Бог цієї молитви знає таємний і постійний шифр!
Наш розум ще не достиг тих передумов, щоб зняти з цієї тайни секретний покров!
На системі координат навіть «Малу ведмедицю» можна намалювати, але суть
Інформації нам важко достеменно зрозуміти! Щоб суть уторопити, треба небесних
Вершин досягти і спуститися на грішну землю з небесної висоти! Чим же ці шари
Звісток і інформації із глибини Всесвіту підняти? Хотілося б все  точно знати, щоб суть
Буття на землі не довелося б нам по ходу життя спотворювати, а своє життя нівечити
І калічити! Як не малюй, як не петляй, проте дорога небуття веде душу в Пекло або в Рай!
Зі смутним виразам обличчя ченці сприймають смиренність, але ставляться з повагою
До наступної слави, хоча мріяти про Рай по церковних канонах вони не мають ніякого
Права, нехай Господь сам вирішить, де їх душі після погребіння мають бути! Думка
Велична своїми рясними променями, як міражі чудовими островами, але не за горами
Той час, коли Богом вирощене насіння, пройшовши через спокій по штовханині
Мирській, почне новий рух в напрямку недосяжного, химерного і недоступного!
 Так ось чого ми спонукаємо Бога свого до удосконалення людського буття, напевне,
 Така у нас стезя і задля неї грішать вчені і фарисеї! Але нові безвісні утвори, що
Виникли за короткі миті, заново народяться й Божим світлом відразу освітяться, щоб і
Надалі не так уже яскраво горіти, а загинути через багато років у штовханині і метушні!
Іншого виходу для будь-якої матерії просто немає! А той, хто руку на пульсі науки
Тримає, золоті думки для себе і всього людства здобуває, але прийдешнє життя завжди
Не довго тримає! Люба матерія в кінці-кінців вмирає, але той, хто гадає, що смерть колись
Подолає, про одне забуває, що все те, що ми Раєм називаємо і про нього мріємо, наяву
Не буває, але наше життя схоже на чиюсь заставу і ми розплачуємося своїм життям
 За чужі забави! У цьому світі земні далечіні й широчіні набагато б кращими були,
Якби люди Господа шанували й сильно істину Його любили, а диявола ненавиділи!
                -***-
Пройшовши через долю жорстоку, не можна двічі ввійти в ту саму ріку глибоку,
 Але можна знайти гниле багно чи болото, в якому можна позбавитися дещиці свого
Сорому! Але старіючий чернець, вийшовши на сушу, немислимо промерз і сильно
Змерзнув, однак зміг устояти і не звалився з ніг від немочі, а що він стане робити в ночі,
Невже його заклюють голодні сичі? Не розірвавши священних уз,  треба скинути із серця
Своїх гріхів неймовірний вантаж! Це він повторює собі кожний раз, але проходить певний
Час і все починається спочатку, адже він має здогадку, що його сила волі дуже слабка і
Тільки ніч глуха ховає від людського ока слабкості душі і тіла! Душа напередодні зовсім
Зомліла, а тіла знепритомніло і його кудись буття понесло! Хто – кого?! Переможе біс чи
Люди переможуть його? Хто про що, а я кажу про те, що людство скоро до прірви дійде і
В неї свідомо впаде! Мої прогнози зовні на чаклунські чари схожі, проте мова ось про що
Йде: кожен свій візок доти везе, поки його ніхто не пасе і поблизу стежини не стереже!
Він у своїх ніг зростив живу величезну квітку, за що ми його почитаємо, але відразу
Істину й суть його ніяк не розуміємо, адже попереду важка дорога й вона веде до Бога!
Чи можна думати про помірність, перебуваючи в ореолі слави й у її сяйві? Треба було
Вирішувати питання державні, виділяти справи другорядні і зосереджувати свій
Погляд на головних і славних! Не так уже багато для здійснень часу залишилося, але щоб
Із ченцем не сталося і куди б його думка надалі прожогом не умчалася, міцно розп’яття
Обіймаючи, він доводить душу до краю, де височінь земна сіяє у вогні й у димі, але коли
Русь хрестив святий Володимир навесні, то отоді й він мріяв не тільки про святість одну!
                -***-
Зразу не поймеш, що описують змахи чернечих рук: чи великий хрест, чи широке коло?
Сергій чернецтву ніколи не вчився, хоча й ходив до школи, але багато чого в житті він
Не домігся, але до серця господа достукався, проте тільки Ігуменом став, але від багатьох
Своїх же ченців Сергій на пів шагу відстав, проте на небесах залишився його п'єдестал,
А тут - усе тлін, усе - порох! Однак його ім'я  донині в усіх на вустах, адже Богові служить
Із достоїнством і гідністю цей поважний чернець! Людині, яка все своє життя в прожила
В нестатку, коли-небудь Рай відкриється на далекій зірці, адже після чергового
Гріхопадіння в стражденне серце проникають спокій і смиренність, але тільки
Опісля все його розуміння земного буття сприймає грішна Земля, але біс йому
В супротивники запропонує самого Миколу Коперника! Про що з ним можна говорити,
Коли він мир у підзорну трубу ночами зрить і нічого не говорить, а тільки весь час
Мовчить?
                -***-
Хто хоче слави в цьому світі домогтися, тому не треба бідністю гребувати, адже
У златі можна утопитися, але святої води вдосталь ніколи не напитися!  На бутті
Смертному  всі слова заповітні давно вже рукою Божественною чітко написані, адже
Грішити немає бажання, але святим стати щось теж заважає, спокус навколо без лічбі!
 От якби Сергій зміг подивитися навкруги, він би побачив біля своєї голови майбутні
Перли перемоги, але він цього зробити не може! Вони своїм крилом збуджують навкруги
Й блискавки, і грім, щоб у бутті мирському  кожний залишався на місці своєму, адже гріх
Розуму не взапас, але мить усвідомлення не настільки далека, щоб у розумного чоловіка
 Від віку і довіку не знайшлося багато запитань до самого себе, адже в порозумінні землі
І неба є насушна потреба! Воно зрідка спину полум'ям палить і пред'являє рахунок
На кожний обопільний докір, поволі закривається ледь розкритий рот, щоб страстей
Клубок нікуди не витік! Але час йде і на превеликий жаль земне життя коротшим  стає,
Хоча, між іншим, не змінилися ні дні, ні ночі, але сну немає, напевне, тому що єдиною
Ниткою зв'язані на землі тільки тьма й світло, а навколо безмовність одна, але однаково
Там царює у всім безголосся і тиша  і саме вона гнітить мирське буття, однак навіть
Від сяйва великого полум’я займається тільки сухе поліно або бездушна колода, а буття
Тлінне серйозно сприймає речі не головні, а тільки другорядні, тобто побічні! Але люди
Набожні не залишають дуже довго на самоті, адже тиша всіх гнітить, а громоподібна мить
 От-от процес життя завершить! Хтось б'ється об камінь чолом, каючись всім грішним
І святим, як відразу блискавка й грім без майданних чудес встановлюють на старе місце
Наш духовний хрест! У височіні блакитної немає життя бурхливого і до того ж ще й
Розгнузданого, там є лише одна любов, що зігріває смиренну і слухняну кров, а на землі
Тим часом селища і міста роздирає загальна протистояння і ворожнеча! Кожна людина
Таємно готується до втечі, давно вже зібрані на всякий випадок дорогі речі! Якщо трохи
Від цієї теми убік відійдемо й минулому свої гріхи всі й відразу повернемо, отоді всі ми
 Зрозуміємо, що погано живимо і неправедно діємо! Але чи зуміємо від грішного буття
За одну мить відмовитися в ім’я свого майбутнього життя, щоб чогось у цьому
Тлінному житті все-таки домогтися і спромогтися свої пристрасті перемогти?
Мир буття нестерпний і нудний, його уклад давно вже дощенту майже зруйнований,
Але стражденні душі вдаються до розбою й, уставши на колесо громове, грішників двоє
 Забувають про своє призначення святе, вони живуть як обідранці або ізгої, адже не все
В повному порядку в них з мозковий корою й, перебуваючи в страстей під п’ятою,
Їхні думки по білому світу носяться й колобродять, частіше бруд усюди місять і в метрі
 Від провалля всякчас висять, але хто буде про них ретельно дбати, коли вони самі цього
 Не хочуть робити! Вони як добрі сусіди ведуть проміж собою недовгі й безтурботні
Бесіди і навіть у сні не дають один одному спокою навесні! Навіть у годину грозову життя
Й смерть суперничають проміж собою, як і все, що не вічно під Місяцем, а результат
Буття такий оскаржить не тільки ізгой, але й будь-який святий серед безлічі оповідань і
Старовинних легенд знайде той інструмент, де боже слово для раба й пана простого стане
Основою єдиною, коли по руху губ буде вловлюватися кожний, навіть, тихий звук усього
Лише із трьох букв: «Бог!» Він наповнює життям білий світ, змінює смак і колір і дихає
Людям услід, він мало-помалу заметає пройдений зі змінним успіхом шлях, просто тихо
Дме в спину й у груди, щоб коли-небудь людина розуму не втратила і за два кроки від зла
Все-таки зупинився! Колись всі ми помремо й у мир інший преспокійно навіки підемо
І із собою свої таємниці туди миттєво й на багато століть віднесемо, але доки ми на землі
Живемо, треба свою країну шанувати і простих людей поважати! У вироках довгих
Пролунає чимало слів безвинних, вони злетять як крапля з язика, але хрест стискати
Все так же само буде права рука! Адже ганьба поруч з нами крокує і кожна людина її
Подих вдень і вночі чітко чує! Душа заздалегідь готується до останнього бою, але чи
Вистачить у неї терпіння, щоб продовжити короткі миті повсякденного буття й не впасти
У вічну сплячку? Не треба пороти гарячку і чинити супротив самому собі і постійно
Відчувати сором на змоклому чолі, адже всі ми господарі своєї землі і тому є й у нас
Потреба в спілкуванні з небом! Найчастіше, не знаю отчого, але смерть перемагає
Пристойне життя, вона по мимо волі чинить супротив долі й котиться стрімко вниз
І не переживши черговий гіпертонічний криз вступає на дуже слизький карниз! У природі
Простих і важливих речей частіше зло над добром переважає, але інтуїція людину про
Наближення смерті свідомо зараннє попереджає, адже вона неспроста все живе постійно
Перемагає й преспокійно тлінним миром управляє! Дійшовши до суті такої, увесь світ
Земний і його супротивник нетутешній, розсудливо всі «за» і «проти» зваживши, мовчки
Дотримують хиткої рівноваги! Вони навіть пристрасть закликають присісти й трішки
Відпочити, благо - поруч є тихий ставок, що поробиш отут? У них є хрест і батіг! Там
Хтось місить глину з мулом наполовину, а людина потихеньку сама перетворюється
В покірну й боязку худобину! Бог від нас далеко, а око із блакитною поволокою у всім
Бачать тільки одне і те підґрунтя, на якому ледь-ледь стоїть земля, але від такого життя
Нікому немає пуття, особливо чоловікові досить і досить недалекому!
Душа лукава, хитра й шахраювата звикла з високу дивитися на повсякденні справи і вона
Може до самого Творця ввечері з'явитися і зважитися в Його будинок увійти, але коли
Таке все-таки трапиться, отоді й вона на своїй шкірі повинна переконатися, що Господь
Не безсердечний, але не всякого там будуть гідно зустрічати – цей  мир надприродний
 І дуже винятковий! Така душу погубить свого власника й викличе невдоволення
Нашого Бога і Творця!
                -***-
«Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме. На місці плодючім, там Він оселив
Мене;  біля води спокійної виховав мене. Душу мою навернув; навів мене на стежки
Правди задля імені Святого. Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо
Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя – вони потішили мене. Ти наготував переді мною
Стіл на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що
Напоює, найкраща. І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого,
 Й оселюся в домі Господнім на довгії дні.»
                /Псалом Давида, 22/

                Г  Л  А  В  А  -  9      
                «Кінець  справи краще початку його,
                А терплячий краще пихатого!»
                /Екклєсіаст/      
                - 1 -      
Звабою не можна свою душу постійно терзати,  а суть не усвідомивши, негайно своє чадо
Прилюдно принижувати! Неземне й земне, як і грішне й святе нам не призначено
До кінця свого життя зрозуміти! Усе, що вище нашого пізнання, нам розумом ніколи
Не осягнути, не осмислити і не усвідомити! Можна нестримно сперечатися, думати й
Мріяти, але треба нестримно діяти, але неосяжне нікому подумки не охопити! Людина
Пропаща, питуща і гуляща, часом й вона неправду говорить і грішить, вона праведно
Не живе, а постійно чадить, одним словом, уже додолу ось-ось упаде, тому що говорить
Про Бога солодше й пребагато частіше, ніж священик справжній! Але божа рать ніколи
Не буде зі сторони на цей мир споглядати, адже її сильна стать почне з багнетами своїх
Ганьбителів зустрічати й відразу їх засуджувати! Скільки б вони шкоди й горя
Православ'ю не заподіяли, їх не за Віру завжди судили, а за те, що такі Русь на корені
Погубили, а самі вдосталь і дозвільно жили чуби собі скубли! Кожний хоче бути
Здоровим і невразливим, і до того ж всенародно любимим! Нам не дано зрозуміти, що
На мир Вселеної ми не будемо просто так споглядати, а почнемо намагатися щось
Вивчати, щоб істину осягнути й суть буття сповна зрозуміти, але цьому не бувати! Треба
с часом в ногу крокувати і перемоги над часом жадати! Постій, постій! Адже питання це
Дуже не просте! Кожний з нас зовні вродливий собою, особливо, якщо він ходить
З кучерявенькою головою, але він же сліпий, хоча на людях - просто чарівник і мудрець!
-«Якщо щось у Всесвіті побачиш, і подвиг Христа в ім'я людей повториш, отоді й ти
У Всесвіті заживо згориш, але нещастям ніяк не запобіжиш!» А тим часом дрібний
Дощ капає із солом'яних дахів і створює дивне диво, відбиваючи мир у задзеркаллі
Й прямо, і криво! Ніякі нації, що навіть перебувають у стадії прострації, не зможуть
Достеменно зрозуміти мир позаземної цивілізації! Уже так призначено, що із двох
Нещасть проходиться вибирати лише одне, а ось і воно: код Всесвіту лишається
Константою незмінною і щоб суть буття зрозуміти, необхідно його просто за вуха
Взяти й, подумавши, негайно розшифрувати! Однак чекати треба знову й знову, коли ж
Зерно пізнання знову почне на благодатному ґрунті проростати, щоб опісля його в істину
Глибоко закопати, а потім щодня дощем зрошувати і глибоко вдихати вічне благовоління,
Що переходить всі припустимі грані людського терпіння!
                -***-
Хто в канони життя повірив колись, той, до речі, дивною схожістю своєї
Нагадає багатьох відомих нам людей, що жили пребагато днів тому назад,
Не беру імена просто так, навмання, тим більше що не все діється по нашій волі,
 А залежить від провидіння і долі! Кожний живе доки, поки у всім потурає своїй долі
 Й щороку зменшує частку своїх хиб і пороків! Проте часто так буває, що навіть
Людей святих ціпками б'ють і на смерть забивають за скоєний напередодні гріх,
Але не сприймають люди їх всерйоз, а чому? - Це серйозне питання! Не всякий би
Відмовився навідріз задовольнити чийсь боязкий інтерес і попросити багатьох благ
І дарунків у високих блакитних небес, адже не всякого раба цікавить тільки його
Власний жереб і доля! Коли за спиною листопад, людина, що прожила багато років
Підряд, в кінці кінців, усвідомлює, що винувата, адже вона сама взяла не ту октаву
Й вчинила повний безлад, про який розумні люди вголос не говорять і більше мовчать!
Попервах шляху вона дифірамби життю співала, але не все в буття втілити вона змогла,
Він нині « у славу» не співає, а навпаки, свої слова назад він забирає! Проте остаточні
Висновки робити не поспішай, постій і себе убережи від спокуси і приваб! Життя ще
Не раз і не два обіллє тебе крижаною водою! Нехай будь-котрий чоловік стане святим,
Нехай колишні гріхи нікого, що сили не смикають за пуповину, а спокійно сплять серед
Юрби молоденьких хлоп’яків, навіть якщо борода у них виросла до п'ят! Нехай завжди
 Звучать різні ноти у святій душі й у грішної плоті, адже одна завжди в польоті
Й у вічній турботі про свою духовну чистоту, а в іншої думки зовсім не ті,адже  вона
Вже давно звикла до мирської суєти і не має уяви, як можна вижити без келиха
Солодкого вина, щоб життя не було таким нудним, треба спілкуватися з небом
 І воно надасть допомогу, яка прийде від Бога, але всі члени плоті прикривають
Незмінно ті ж самі рвані лахміття! Часто не вистачає терпіння, щоб покращати
Своє життя! Сини своєї землі не завжди можуть постояти за себе й за свою Вітчизну,
Їм потрібні повік-віків розумні поводирі, які вкажуть на праведний шлях, де всякчас,
Навіть, здалека помітні істина й суть! Люди, де Ви живете, навіщо землю орати і жито
Жати, якщо життя позбавлене продовження, а до волі взагалі немає ніякого прагнення,
Адже в очах позбавлених виразу, отоді не буде ні торжества, ні натхнення, там є завжди
Одне й те – смиренство і покора! Жити не можна наполовину, думки батька повинні
Передаватися до рідного сина, від титана до велетня, а час наші кістки перемеле
В пісок і глину!
                -***-
Зла жереб! Він не раз нам у житті підносив важливий урок, однак жоден з них не пішов
Нам у пуття! Ось таке подальше життя нас і надалі чекає і ніхто заздалегідь не знає, хто
Хід наших думок зрозуміє і пойме! Так уже  мир земний улаштований і обладнаний,
Що людина завжди на хвилю добра повинна бути настроєна, але не все задумане
Завжди збувається і людям одне горе зустрічати залишається! Але якщо розум дуже
І дуже розстроєний, отоді він усередині крамольник і бунтар, який з великим трудом
Прочитав за все своє життя один єдиний буквар, але чомусь його розум в одну мить
Охопила смута і життя повернулося круто спиною до законів і понять власних сестер
І своїх братів! «Нехай не буде у тебе інших богів, крім духовних тенет, пута й оковів,
Які, зрештою, не обмежать погляд і дадуть душі волю й простір!» Сонце в зеніт давно
Піднялося, але в монастирі щось, здається, уже сталося, туди з'явився ніким нежданий
Гість, вже так здавна на Русі повелося, що море озлоблення в душі до кінця ще
Не вляглося, воно вирує немов би не приховувана розлюченість і злість, кожний рятується
Окремо й намагається першим схопити кинуту варварами кістку! Стоять ченці в ряд, їхні
Шапки не видні через дерев’яні високі огорожі, проте там страсті теж кишать, і зразу
Не зрозумієш, хто й у чому винний, але гуде дзвоновий сполох, його незвичайний набат
Призиває сам час повернутися трохи назад! Хтось проклинає пекло, а інші в тіні беріз
Мовчки й тихо стоять, але, відключившись від суєти, люди прості намагаються
Подивитися на грішний світ з небесної висоти! Хто ж той пан, що з'явився в лісному
Монастирі зовсім один? Дивно, що поруч не видно навіть малої охорони, але подивися:
У нього хоробре серце несамовито б'ється в широченної груді, адже у нього все в житті
Давно вже є: у нього золота кількість незліченна, але чи є бажання беззавітне з ворогом
Воювати, мучитися й навіть страждати, але недругів своїм мечем карати?! Звідки з'явився
Подив й із чим пов'язано різночитання думок і міркувань, адже окрім плотських бажань
Нічого не залишилося? Чому саме сумнів гнітить занепалий мир від дня свого
Народження? Поза останніми поселеннями відбувається на Русі святе відродження,
Щоб після її гріхопадіння почалося нове літочислення! У море криваве впасти не дозволяє
Людям нечуване досі князівське кормило, воно людський розум заслонило, незважаючи
На те, що літо вже майже зацарювало! Усе в грішному житті боярина було: срібло скронь
Ясніше чола світило, проте він ні від кого не приховує, що час для боротьби проти зла
Вже вичерпується, проте життя ще не кінчається! Чи треба вголос говорити, що йому
Нема чого від ченців таїти, адже ще із часів народження Христа життя людей не було
Настільки вітряним й порожнім,  але ллються народні сльози всюди, проте простому люду
В цей час не до прози! «Не укради й не вбий, і почитай своїх же матерів! Не говорячи
Ні слова, завжди живи в ім'я буття святого! Нехай твоїми богами будуть святість
І сатира і ніколи ні в чому не твори собі кумир!» Алілуя! Алілуя! Не вимовляй ім'я Бога
Свого всує! Все це відношення людські псує і духовної свободи людям не дає!
Грішний мир з усіх боків не видний, адже він не простий, але повсякденний!
                -***-
Немає нічого страшнішого, як відмовитися від таємної ідеї і виштовхнути її зі своєї
Душі прямо в шию, але, розставшись із нею, її суть по світу відразу на семи вітрах
Розвіяти в пух і в порох, але немалі страждання перенести на просторах рідної землі,
 Щоб, зрештою, власну совість і честь від підступу Сатани врятувати, але на побут прози
Приклад діє набагато сильніше будь-якої погрози! Уже, коли мінливим стає життя
Лик, те й приклад заразливий, коли він воістину великий! Час уже приспів, щоб
Перевтілюватися сміло й коли треба - загоратися і на одному місці ніколи не тупцювати!
По Всевишньому велінню людське життя розділене на дуже короткі миті, але чи
Вистачить у Сергія терпіння, щоб святість взяти разом із собою, а не обходити її іншою
Стороною?! Щастя, людям даруючи, небо їх у гріхах дорікає, здається, недарма й от уже
Й пристрасть приречена на те, щоб жити посередині вогню й полум'я, хоча вона у всі часи
Панувала над грішною плоттю!  Треба діяти, а не вичікувати, коли ж позволить благодать
 Своє вагоме слово в наш захист гучно сказати, адже не можна ні хвилини втрачати, тому
Що кожний воїн заздрості гідний через те, що в нього є право, пройшовши через
Небезпеку, вдостоїться немеркнучої слави, а тривоги й боріння вже нікому не вселяють
Підозри, що навіть у пост строгий люди деякі не звертаються до Бога! Давайте ж і ми
У своє минуле заглянемо і, можливо, ще краще станемо?  Ми несли свій хрест разом
З усіма й переживали тяжкий час, але сутінок вічний тягся нескінченно й труїв душу
Й плоть безсердечно! Шукати свою опору в Богові треба, тому що мирська відрада –
Неміцна для буття завада!  Коли природа в мінути страсті показала нам силу власної
Влади, посіявши всюди нестаток і негоду, то не можна чекати нам той строк, доки
Висохне їхній гуркітливий потік! Всьому свій час, всьому свій строк! У золотий вік
Повинен бути щасливим простий й безгрішний чоловік! Не можна ж йому одному
Ходити на уклін ні до кого, а тим більше чекати, коли ж прийдуть на уклін до Вас!
Не чекаючи ані хвилини, треба по життю прокладати немислимі маршрути для всієї
Родини, тому що життя напрочуд коротке й над головою постійно нависають його
Грозові хмари, але дійові особи постійно згибають хребет і суглоби перед страшними
Індивідами, з якими можна разом дійти лише не тільки до бідарки, але й до напасті і
Пізнати її у всій красі! Хто йде по її шляху, не поспішаючи, той за душею не має
 Ні гроша, тому що така дорога нам Господом-Богом дана і треба терпляче проходити
Весь тернистий шлях, перш ніж коли-небудь сповна осягнути істину й суть! Адже  він
Приводить розум до таємної мети, незважаючи на буреломи й заметілі, хоча є велике
Побоювання, що жалість і прозріння покинуть незабаром молоде покоління, тому що воно
Постійно приймає невірні рішення, але за старанне виконання власного обов’язку
Передусім перед своєю державою людина буде розплачуватися з небесами ще дуже
Довго! Людина вже занадто переконана у тім, що діє законно і саме вона дуже розумна,
 Поважна і чемна, адже брудна сторона  не завжди на поверхні життя буде видна, але
Розуму як не було, так і не буде і людина ніколи не відмиється без допомоги Бога від
Бруду! Ось чому кожний чоловік нісенітниці і марення несе небесам у відповідь і тому
Доокола тьмяніє біле світло! Коли немає розуму свого, отоді навряд чи допоможе йому
Божество зберегти непорочним й безгрішним власне єство! Для тіла грішного - пихатість
Річ недоречна й це повинні знати люди, яки живуть повсюди, а життя тим часом втрачає
Ясний і легкозрозумілий зміст! В чому його сенс і де заховане раціональне зерно, і чи є
 В ньому якийсь глузд, адже диявол людину від гріха не застереже, а навпаки він стопче
Свої каблуки, коли постійно діятиме насупроти здоровому глузду і людському розуму!
Дуже погано, коли в людини не вистачає розуму чи здорового глузду, тому що висихають
Іі думки й уже нічого не залишається від пошани до праведного й безгрішного існування!
 Пристрасть без особливого труда бере гору над інтелектом і струга думка поступається
Місцем вуличним жартам і народним примовкам! Жити страшно й моторошно, але все
В цьому світі на одних і тих вагах зважується, а вже потім зло й добро урівноважуються!
А гріх входить і виходить на очах в усіх, сідає й встає з заповідного місця, тому що
Завжди не дивиться в очі своєму співрозмовникові щиросердечно й відверто, але мовчить
 І рухається інакше, намагаючись своїх співрозмовників чимсь спантеличити і зненацька
Приголомшити! Він клянчить у природи милості й ніколи не домагається справедливості,
Але намагається всякчас кудись квапитися, однак нікого не соромиться й не боїться!
Йому корисніше буде до інших людей пристосуватися, щоб від них якихось поступок,
Зрештою, домогтися, а опісля відмитися від бруду! Я ж не впевнений до кінця, що його
Суть можна виміряти на власному прикладі! Коли зерно мудрості в душі своєї посієте й
Не будите жити за принципом: «Будьте нахабні й Ви досягнете успіху!», тим більше, що
Саме це будь-яку людину приведе до промаху й невдачі, тому що поставить перед нею
Нерозв'язне завдання і опісля навпаки піде все життя! Багатий не той, хто багато
Від життя отримує, а той, хто сам себе від власних пороків одним махом рятує
І життя на свій розсуд будує, але люди свій побут не бережуть і самі в пристрастей
На приводу в пекло стрімко йдуть! Адже у нас вибору по великому рахунку немає: чи
Жити, чи вмерти?! Нам не дано щось вибирати, ми можемо тільки бажати! Тут
Нічого від людей щось приховувати і себе прикрашати, адже святість і благодать нам
Доводиться ще дуже довго і нудно по білому світу шукати!
                -***-
Душа безвладна з усіх боків несамовито палає, їй ангел піднестися на небеса відразу ж
Пропонує і в мирських гріхах її одночасно викриває, а та вже точно вважає, що саме там
Найбільше її непорочність постраждає і покидати землю поки ще не бажає! На коня сама
Вона сідає, щоб від гріхів куди-небудь миттєво зникнути й там оголитися, а опісля святою
Водою з голови до п’ят умитися! Там є пустельні місця, але їх не помічають грішні вуста,
А життя тим часом прискорює біг черепашачий, воно саме молотить і оре,
Змінюючи на корені буття наше, і призиває молитися людей набагато частіше!
Ледь-ледь видніється світанок, як на остиглу землю кидає розсіяне світло божа благодать,
Але щастя поки що в цьому світі немає, але простір рідних широт душі спокою не дає!
                -***-
А князь третій день гуляє і досхочу п’є на черговому бенкеті, адже він сам не розуміє, що
Веде свою незрозумілу нікому гру, йому б зібратися в далеку дорогу, але він намагається
До самого ранку глибоким сном заснути на зе6леному ганку, йому б Бога попросити
І голову низько перед Ним уклонити, щоб Той змог всі гріхи немічній Русі простити
І сили в нелегкому шляху надалі зберегти, щоб горе надалі вдосталь цій країні жменями
Не пити! Князеві б споконвічно почати заново жити і по-іншому відпочивати, щоб свого
Батька й власну матір почитати, нікого й ніколи не вбивати, адже уже чимало років Бог
Намагається відвернути Русь від багатьох лих! Справедливості в цьому світі як не було,
Так і немає, адже все інше безцільне і нецілеспрямоване! Перед людством стоїть
Величезна сіть, а поруч із нею лежить великий шкіряний батіг! Вони свого сусідства
Не соромляться, якщо виникне потреба, то до смерті будуть битися, щоб у єдиному таборі
З бісами залишитися! Охопила князя ненависть, але від неї обсипається кремлівський
Стінопис: «Князь, ти татарам не погрожуй, уже краще на коліна скоріше ставай
І перед іконою до світанку мовчки молися, але з покаянням не барися! Ти духом
Кріпися, мужайся і всякчас тримайся! Не говори ні слова, але вбий ворога будь-якого
Рукою своєю і помстися за занепалих синів і матерів, а до твого приходу Сергій
Розігріє старий камін тобі ж на догоду, незважаючи на літню погоду! Нехай татари
Русинів хулять і як є сварять, навіть мерзенні слова про них говорять, тобі все це
Ні для чого, адже наближається велике на Русі торжество, але воно не для того, хто
 Довго бариться!» - «О, Боже, безмірним милосердям людині не шкодь, ти замість суму
Для людей втіху в нетрях буття скоріше знайди, а за гріхами й всіма спокусами зірко
По ночах стеж, адже у них немає меж! Грішить не тільки той, хто своєму народу
Й удень, і вночі бреше і навіть в імлі, що над головою всякчас згущається, постійно
Лукавить тут, на землі, але не вникає в суть життя і робить добрі справи знехотя!
Грішник нехтує ближнім своїм, але не тому, що він сам набагато краще його, не сила,
А духовне безсилля заздрість би його сповна б угамувало і задовольнило, але святість
У своїй душі ніколи б не перемогло! От так би люди й надалі жили, якби в лоно церкви
Вони ранком не входили! О, Боже, на землю прийди і якнайближче до нас в своїй одежі
Підійди, зашкодити гріхам спробуй, нехай вони твою  душу зайвий раз не колобродять
І за ніс простий народ у тьмі земної не водять! Як народу далі жити, якщо він сам
Не здатний пожежу страстей у своїй душі пригасити? Блаженний лише той, хто
В ім'я Бога одного все життя живе і приводів для розчарування Йому ніколи не подає!
Вигляд святості цвіте й не тане, він як і раніше на небесах блищить, але на землі
На лаврах потихеньку почиває!» - так Сергій нині вважає!
                -***-
Все це так! Адже попереду тільки морок, інакше  людям жити не можна ніяк! Який же ти
Дурень, адже безмірної вселеної могутній Творець - наш із тобою рідний Отець, проте він
Ледь-ледь повзе, тому що утомився  від швидкої ходи по горі стрімкої! Він хоче посеред
Холодної ночі у мить одну позбавити від повитиці народ, по суті, дикий! Разом з ним
Усяка людина йде по життю шляхом своїм, але тьмою посеред ночі він буде все-таки
Вбитий і злом беззубим переможений! А що ми можемо йому протиставити? Хіба що
Нічні думки, але ми ніяк не відв’яжемося від Сатани! Все б по-іншому шляху пішло, якби
Йому трішечки в буденному житті повезло, адже саму малість людині заважають прожиті
Роки й скороминуща старість! Дивна є у Сергія пристрасть, що у далекій юності з Вірою
В Бога на рідних просторах перетнулася й привільною та широкою рікою по святій душі
Прожогом розтеклася, поширилася і в чужі краї подалася за келехом дармового квасу!
Проте любов людська там і по цей день живе й не тане, вона стрес іноді з душ знімає
Непогано, але живе, кривляючись, проте неспішно йде по життю, хоча на підйомах часто
Спотикається, зрідка кається і дуже часто по ранках похмеляється і постійно переконує
Себе, що доля її від себе жене подалі від дому і тому немає повернення зі скверни й
Небуття, нам справ до нього немає, адже кожний чоловік свої гріхи пам’ятає! -«О, Боже,
Що ж тут відбувається? Ти там, де честь, а де ж Твоє безкриле світло? Його поблизу
З Тобою поруч немає! Або Тобі ніколи, або в нього якась недуга? А навколо дияволи
Двоногі намагаються збити людство з уторованої дороги, життя з ними, звичайно,
Не схоже на Рай, так що за непокору ти мене вибачай, іноді і мені хочеться навіки
Залишити цей благодатний край! Ти свої таємниці тільки вдень сторожиш, а ночами
Найчастіше задумливо мовчиш, міряєш усіх на один і той аршин, часом доходиш
До неусвідомлених глибин, але й там ти один, наш Учитель і Пан! Життя із мріями щось
Ніяк не в'яжеться, Тобі ж дуже часто ночами здається, що Тебе й славлять, і хулять,
І, бог знає за що  вголос при всьому народі віщають, що прості смертні Тобі вже не
Довіряють тайни свої! Невже їм потрібні зовсім інші поводирі?» А країна улюблена
Обростає одними пожарищами й руйнаціями, тільки рідкі таловини повсюдно
Відкривають прожоги й руїни! У тих місцях уже не раз багаття тріскотіло, воно раз
За разом відроджували й біль, і суму, адже люди від них порядком втомилися! Неспроста
Не закриваються від лементу народні вуста, та й північ нині зовсім уже не та, усюди
Панує лише одна порожнеча! Навіть старий і малий скрізь тільки жах  і кошмар,
Прокинувшись на світанку побачив, але не таким Творець бачити наш мир бажав, про що
Неодноразово людей Він сам сповіщав! Напевно, досить слабкий, створений Богом,
Володар землі й раб своїх страстей! Він став таким по примсі чиєїсь! Хто з живих людей
Винний у долі своєї? «О, Боже, Ти крах землі пророкуєш і свідомо вважаєш, що землю
Від бісів рятуєш, але нічого для цього реально не вживаєш! Тільки від сумів вуаллю
Небесної далечини душу злегка прикриваєш, хоча людей за слабість плоті й духу Ти,
Звичайно, зневажаєш!» Небо купається в зоряній імлі, а що ж діється тут, на грішній
Землі? Судити про чужі вчинків не беруся, тільки коли знову в мир інший врешті-решт
Повернуся, хоча туди не дуже нині прагну, хоч і тут живуть майже одні душогуби
Та й народ до того ж і черствий, і грубий! Можна чолом стукатися об ворота, тебе
Однаково по ночах там зустріне одна лише порожнеча, за тими брамами життя
Зовсім не те! Там одна лише чорнота! Люди виглядають покірними, хоча й ходять
В одіянні чорному, не лежить давно вже рука доторкнутися до прогнилого косяка
Власноруч збудованого особняка, а він от-от завалиться, хоча неправда від істини не така
Вже далека, але й вона не давить на худі боки, адже у колі своєму вона із гріхом говорить
Мовою однією!
                - 2 -
- «У цьому лісовому й далекому краї вияви грішникам, Боже, милість свою й розкажи:
Як там життя в Раю?! Мабуть, там кам'яні плити тільки з рожевого граніту,
А святість ще до кінця не забута? Що нового в тих краях чути? Які там вирують
Музичні звуки і як там поживають люди від науки? Невже у них розв’язані руки і вони
Не терплять муки від того, що дехто з них не може зайти на бесіду до людей святих?
Якою буде, господи, Твоя відповідь? Невже її як  не було, так і надалі не буде? Невже у
Тебе, боже, часу бракує, щоб ми відчули на собі всі Твої таємні думки?» - «Грішник,
Увіруй! Ти ж не чорнокнижник, щоб сумніватися у Божій справі? Не треба зайвий
Раз прислухатися до лукавого! Засмикни наглухо портьєри й вивчи з минулого життя
Приклади, особливо ті, що стосуються духовної сфери!» Здається, що Богові справи
До того немає, який після себе на землі людство залишить слід, адже він схожий на сірий
Дим і постійно слідує тільки за миром святим! А як бути з людиною простою і буттям
Земним? Господь же не може залишатися глухим до прохань тривіальних, плоских і
Банальних, напевне, хтось завжди залишиться крайнім без причини й при світлі свічі, яка
Ледь-ледь догоряє , а її чорна тінь от-от безвольно впаде на відносини фривольні жінки і
Чоловіка, але душа у всіх одна і саме вона стоїть біля старого парапету білі-біла, як
Випране полотно, їй смерть уже не страшна, їй істина буття  набагато важливіша, аніж
Брехня! Уже багато років її турбує все білий світ, хоча там не життя, а  суще марення!
Розбурхують ветху свідомість ні колишні спогади, а одні осуди та прокляття, та іноді
Борги, пред'явлені до запізнілої оплати, всіма сестрами й братами приходять самі посеред
Холодної зимової ночі, хоча  ти їх вперше в житті бачиш в очі, але життя от-от останнє
Твоє майно собі відбере, а тебе заарештує і за коротку мить волі позбавить! У душі
Й трепетної, і чистої струменіє потік сріблистий, такий ніжний і гристий, але й він
Не обходиться без солов'їного свисту, це хтось зовні грається, адже ще є бажаючи знову
В лоно святої церкви повернутися, але чи призначено цьому збутися? Це не відомо
Нікому, напевно тільки Бог один достеменно знає, що людська совість давно вже
Відпочиває! Вона голосить і кричить, що їй нічого серед людей робить!
 «До Тебе, Владико Чоловіколюбче, вставши після сну, вдаюся і до праці Твоєї стаю
 З Твоєї милості, і молюся Тобі: допомагай мені повсякчасно і в усякому ділі, і захисти
 Мене від усякого лихого, що є в світі, і від диявольської спокуси, і спаси мене, і введи
 В Царство Твоє вічне, бо ти мене створив і дбаєш про мене, щоб обдарувати мене
Всяким добром; на Тебе вся моя надія, і Тебе я щиро славлю нині, і повсякчас, і на віки
Віків. Амінь.» / 3-тя ранкова молитва святого Макарія Великого/
                -***-
Гріх важкий мимо волі обриває в долі дуже обшарпану підлогу, а небозвід уже не балує
Весь людський рід, а саме навпаки усе до того веде, що от-от щось страшне на землі
Відбудеться! Яке життя не гарне й не чиста свята душа, адже вона жила і постійно
Грішила, але нині життя стало трішки світлішим не по примсі людей, а тільки з волі своєї!
                -***-
У холодній келії тепліє жар свічі, висвітлюючи чорну рясу у вогкій і прохолодній ночі,
Уже давним-давно на душі в Сергія стало темно й беззоряно! «Мало в шумі користі,
Горе не схоже на циганську голку!» - думає ігумен нишком: «Що тільки в житті
Не траплялося, але опісля виявляється, що щастя лише зрідка випромінюється!
Тільки зараз підозри і сумніви в душу закралося: що ж з Руссю нині сталося?
Коли перерветься череда сумних днів, а вогнище долі займеться і яскравіше,
І сильніше і в полум'ї його яскравих вогнів навіть думки сумовиті, докучливі
Й відворотні не заплутаються в нетрях сивини, але їм не виміряти всієї довжини
Пройдених шляхів співтовариством простих людей з плеяди страшенних бунтарів!
Вони пройшли чималий шлях, пора б скромно відпочити, щоб знову пуститися
В далекий шлях, а опісля свого поводиря в духовній чистоті зустріти!»
Сергію бачення раптово відкрилося, що Божа матір на Русь у цю ніч спустилася, адже
Її почитали наші прародичі, але уповали на її благодать досить рідко, навіть, вони,
А життя на їхньому чолі залишало дивні мітки у вигляді зморшок і рубців, холод чуба
Сивиною вкрив, щоб, зрештою, відрізняти всіх дурнів від мудреців і незвичайних
Сміливців! Не знайдеш на Русі обличчя без шрамів, як куполів без православних храмів,
Що не рік, усе більше й більше мирських турбот тривожить простий православний народ!
Незабаром князь відправиться в черговий похід, хтось із надією результатів чекає, либонь,
Рабство, нарешті, долу впаде, але більшість побоюється, що будь-яка оказія в дорозі
З раттю нерідко трапляється і висловитися вголос і прилюдно ніхто зараз уже
Не соромиться! Десь стукнув підбитий підковою каблук, Сергій відчинив двері
На боязкий стукіт, перед ним став молодий чернець, йому колись ігумен велике майбутнє
Напророкував: «Чого тобі, синок?» А той, тримаючи в руках тесаний брусок, невиразно
Й тихо прорік: «Отець, я до кісток промок і змерзнув, адже я хочу, щоб ти мені
Істину одну зрозуміти допоміг! У ночі я побачив світло ледь  мерехтливої свічі й про
Себе вирішив, що мене Господь від лукавого не до кінця ще звільнив! Хочу, щоб ти
Мені небагацько допоміг, поки диявол мою душу остаточно ще не загубив!» Сергій був
Повергнутий в здивування, немов у мить хрещення, адже ченцеві не потрібні порівняння,
Йому подавай готові рішення! У хлопця немає своєї постійної думки!
- «По молодості років чи зрозумієш ти, отрок, мою відповідь, але, щоб грізний Бог
Завжди тобі допомагав, не лови гав і уповай на долю, і жереб! Кінець мий недалекий,
Незабаром Бог і мене до себе призве, але коли це відбудеться, не знаю точно я, адже
Ця парафія не моя, на це є Всевишній судія! А тобі ось що скажу - не плач і не несися
Хоробро навскач, сам себе ніколи не дури, але завжди поводься скромно, щоб мене
За твої вчинки не було соромно! Твоє питання з часом буде вирішене, але у твоїй душі
Чимало є віддушин, адже ти розумний і слухняний і до того ж ще й простодушний!
Ніхто не знає, чого там, на небесах, Господь передвіщає, будь у всім Господу покірним
І лузай зерна науки моторно як недоспілі зерна і ти, напевне,  подолаєш неприступні
Підвалини свого буття і високі терни!» Чернець ще  б довго міркував, чого ж там
Заумного йому сивий ігумен в останню мить сказала, а потім ледь-ледь простогнав:
«Якби я знав, коли в монастир уперше босоногим прийшов, до чого ж побут чернечий
Важкий? Напевно, я б іншим шляхом по життю тлінному пішов, але тільки
В істині святої я нині знайшов для себе духовний і внутрішній спокій! Панотець, я
Сам лікую свою душу рідну, коли запалюю скіпу смоляну! Світло тобою запалене
І в наші душі привнесене, дорожче й цінніше, чим думки холодні, а часом
І божевільні, що рояться в голові моєї!» - «Не вічний їхній шлях, усе, що нам дане,
Повинні й ми небесам повернути! У цьому істина й суть, можливо, коли-небудь вони як
Зашморг або джгут за шию тебе обіймуть і не дадуть тобі до світанку глибоким сном
Заснути, але ти тільки на мить забудь, як чернець початківець, який Бога у всім почитає
Й глибоко Його Віру поважає! А думку, що дзюрчить і поблизу несамовито вирує, важче
Забути чим ту, що постійно мовчить! Від думок втекти нам немає куди, хоча й вони
Як потала вода, до єдиної всі йдуть тихо в небуття! Їхній вихор давно вже зник серед
Лазурі семи небес, але їхній дух знову б на грішній землі воскрес і відгукнувся б міражами
Своїх чудес, якби земні духи не зважали уваги на зайві чутки і поголоски, адже вони як
Примари нічні знову через роки ввійдуть у дорослі сни твої матінки-землі!» - «Ти сяєш
В забарвленні своїх років і мені дуже важливий твоя порада! У будь-які часи Русь
Православ'ю була непідкупна і незрадлива, чому ж зараз велика країна на рабство
Господом засуджена? В чому її провина?» Питання, схоже, Сергія теж зачепило за живе,
Адже його самого все це давно вже тривожить, але що проста людина проти волі Бога
Зробити може? Думки як злі марення, подібні сірій, але невидимої тіні, немає ніде від них
Спасення! Їм ніхто не радий, вони кого завгодно миттю розорять і продемонструють свою
Владу, проте такий розклад, немов незвичайна отрута, створена чимало років тому,
Викликає стрімкий кінець серед багатьох запальних серць! Життя - це повість, яку
Читають, заздалегідь до неї не готуючись і на поганий кінець не налаштовуючись!
Страшно виходити назовні, там холод і холоднеча, бруд і наполовину застиглі калюжі,
А навіщо й кому мир навіжений потрібен, де кругозір заборонними рамками звужений,
А розум немов би був напередодні контужений! У бутті холодному й від зла ніколи
Не вільному, лише іноді розкутому, нині не до божественної краси, але все-таки
З допомогою божою розростаються вшир мрії і на терези ставляться всі гріхи, а страсті
Хвилюються, а люди ними зі сторони повік-віків любуються й божеволіють! Не життя,
А довічна метушня! Бог знає, у що перетворилися чимало православних храмів і
Міщанських хоромів! Віру, знехтувавши, люди храми перетворили в скотинячий хлів,
Від татар дехто дарунки приймав, на вільних вотчинах родинами осівши, ведуть ранішню
Щорічна сівба, а проміж собою і всієї сільською гурбою кидають слова як зерна в холодну
Землю моторно, але побачивши татар прогинаються покірно! Хіба це для російської землі
Не ганебно? Не треба вмирати безславно за справи державні!
                -***-
- «О, Боже! Уже, коли Тебе пронизує той же біль, тоді хоча б нам Ти дозволь не бути
Святими й жити разом із гріхами своїми! Набридло озиратися навкруги, коли за бугром
Залишилася рідна оселя, адже у неї згоріли дах і стеля, а оборонятися від ворога лютого
Можна важким дрюком і сталевим списом, а за водою ходити з одним березовим
Цебром, щоб потім нікого не обвинувачувати ні в чому! Якщо бачити нас такими
Не бажаєш, навіщо ж разом з нами Ти мучишся іІ до болю страждаєш? До палкого серця
Твоя  думка завжди дійде, проте вона ж супротив волі в розум влетить і привід відразу
Знайде, щоб зрозуміти причину лих і скарг! Повинен же знати сам Бог, що виправити
Людей Він до кінця ще не зміг, хоча Ти дуже строгий і характер маєш твердий! Про кого
Ти, Боже, сумував, тому свої заповіді й присвятив, але пристрасть у душі не погасив, це
Вище всіх Всесвітніх сил, але Сатана рід людських ще не погубив!» - «Немає щастя
Ніякого серед мороку для роду людського, потрібно мати неабияке терпіння, щоб
У духовності знайти своє спасення! Адже там є Боже слово, а воно для душі
Фундаментальна основа, але не має дії прямої на людину багату й просту! Ось чому
Люди мало прислухаються до свого розуму! Ну, а гріх, немов легкий подих повітря:
Воно поруч всякчас було і вже немає, хоча життя багато чого без нього втрачає!
От у чому весь секрет: у Вірі тепліє Боже світло, іншого там просто не існує!»
Ченці голосно гуторять проміж собою прохолодною літною порою, я не ніяк не приховаю
Від простих людей, що іноді й вони б'ються меж собою, дехто йде з розбитим носом
І губою! Усяко там було, але бажання жити згідно зі Святим Писанням ні в кого
Не викликало нарікання і в їхніх душах ще воно до кінця не охолонуло! Чернече
Братерство всіляко засуджувало як святотатство, так і рукоприкладство! «Прав був
Творець: у будь-якій череді знайдеться дурень або навіть великий негідник!» - «Ми
Зрозуміти досі не можемо, що ж нам усього дорожче: Русь або слово Боже?» - «И те,
І інше! Адже Батьківщина - це святе! А за слово Боже людей перетворювали в ізгоїв!
Дорогоцінна і велика збагнення істини коротка мить!» - «Диявол безпомічний і малий,
Тому що Бог всесильним давно вже став і немає ніяких підстав, щоб своє життя
Руйнувати і заново щось на землі будувати! Нам ангели велять, усе відкинути, що
Біси ночами тихо на вушко говорять! Інакше треба йти тільки в Пекло й немає
Шляху назад!» - «Чи не однаково, чиїми вустами пити хвалебне вино? Адже солодке
Воно, але коли все це схоже на зло і було всупереч волі господа породжено, то для кого ж
Існує воно? Для ченців і мирян, священиків і парафіян! А інші думки - це шлях
До гріхопадіння, адже поруч тільки одні спокуси для людей слабких духом!» - «На досвіді
Чужому не кожний чернець неминуче переконується в тім, що на прикладі святому
Треба вчитися й до чого в житті варто завжди прагнути, щоб суть буття збагнути
І у праведності Святого Писання, зрештою, переконатися, а не тільки перевертати
Поволі й дарма пожухлі сторінки батьківського букваря!» Замовкли й огорожі, і кущі,
А люди, породжені серед мирської вбогості, уголос вимовляли заповідні мрії! Вони
Носилися над травою, укритою вечірньою росою й саме собою вносили в душі спокій!
Ока в усіх горіли, а слова у вухах дзенькали, поруч же лісові птахи пристойно співали,
Якщо хтось попадав у халепу і щось робив у цю мить не так, їм з посмішкою прощали
Нові й колишні помилки! Зморшки в ченців на чолі, немов величезні таловини на ледь ще
Теплій землі, вони п'ють воду з коров'ячого рога і їдять небагато, хоча будь-яка їжа від
Бога! Сонця диск зовсім уже згас, мир поринув у тьму без прикрас, але серед безлічі
Цікавих очей, спрямованих щораз на темний небозвід, де зірки безперестану водять
Довгий хоровод, їх же танець грізний і впертий, він загрожує земним краям, що Господь
Зруйнує сам ними ж побудований лісовий храм! Всім воздасться по справах і по ділах!
Є за що людям дорікати! З них можна за всі провини у храмі спитати! Безгрішний тут
Хто? Ніхто! Напевне, тільки дід Піхто! Удалині Полярна Ведмедиця горить і погляд
Ігумена вона постійно зліпить, а він тихо й спокійно братії вже в який раз говорить:
- «Хотів би сказати чимало слів, по суті! Зло ні до чого нашому єству! Не можуть
Невдачі примусити русинів до добровільної здачі, навіть гіркота поразок, убивств
І множинних поранень, поза всякими сумнівами, гідні людської поваги, але
Не вистачає князям великого стремління до свого ж звільнення від рабства й
Пригноблення! Якщо зможу, то народу миттю допоможу, горе здолаю і сам себе
Пересилю, нехай моє бажання визве хвилю нового переконання задля нового життя!
Добре, уже біжу! Уже сюди дійшло лихе нещастя! Воно проводить по землі чорну
Смугу і його тінь лягає на чернечу косу! Якщо князі на допомогу народу не прийдуть
І Русь від підступного ворога не врятують, отоді вони самі незабаром помруть, адже
Вони вже по черзі від війни біжать в напрямку вічності, але не всі, тому що є й такі,
 Які мужніють, хоча з роками ще більше сивіють їхні скроні і кривавими мозолями
Покриваються натруджені долоні! Рідіють ряди тих небагатьох хвилин, що
Залишилися для них! А де ж істина й суть?  Через гуркіт війни й диявольського
Реготу її стогони зовсім не чутні, але хвилини буття незабутні, проте не кожен
Чоловік готовий почути їх тихий і скромний заклик! Буття не стане помилковим,
Якщо із усього можливого і припустимого людина вибере обережно собі ж на шкоду
Не меч, а серп! Смерті всупереч треба, щоб мужики й старики, розумники й диваки
 Богові на догоду ковтнули трішки терпкого й солодкого лісового меду, щоб потім
Довгоочікувана воля разом з Богом увійшла в їхню рідну оселю! Не можу заздалегідь
Вам сказати, кого треба нам відспівувати, але багатьох треба сповідати! Місця
На цвинтарях ще вистачає, але Господь Сам собі гідних вибирає і щедро їх на небесах
Нагороджує, а самих чистих своєю увагою вдостоює! Не треба заздалегідь ревіти,
Головне - не хотіти раніше часу вмирати й тоді рідня не буде сильно тужити!Щоб
Ви тут довго не галасували, адже вже наступного тижня повинні прибути гості
Здаля, так що розправте ширше сутулі плечі і приготуйте свої привітальні промови!
Час зустрічі вже недалеко! З кожним днем наша земля слабшає, адже вона схожа
На змучених хворістю людей, поки до розуму князів дійде більшість народних ідей,
То ще дуже багато днів пройде, але не кожний з них до кінця зрозуміє: що невірно він
Діє, адже немає нічого святості корисніше, як засобу від всіх хвороб! Чи зможу свій
Запал я зберегти напередодні майбутніх зустрічей?» - «Погоди заради Бога! Чекати
Залишилося тобі зовсім мало!  Незабаром всі твої тривоги самі підуть із повсякденної
Звитої дороги! Життя таке, як в дійсності є, адже його гріхів нікому не перерахувати!
Всі нещастя від горя, болю  й переживання, нехай же, Отче, всі Твої діяння послужать
Батьківщині знаком виправдання в мить руйнування й будування!» - «На минуле я гляну
Й бачу свою країну тільки у рваному одіянні, під ним ховається й горе, і страждання!
У чому причина й хто в цьому винний? Молю Отця й Матір, і Сина, адже у них все
Повинне бути єдиним – вони одна велика родина! Невже люди насправді напередодні
Битви вже перегоріли? Я ще багатьом молодикам ніс утру, коли голосно на всю
Округу закричу: «Я не помру, я буду ще дуже довго жити і добро в ім'я свого ж народу
Повсякчасно творити, хоча важко наприкінці буття мозками ворушити! А як же бути?»
У колі монастирських турбот навіть час сповільнює свій неквапливий хід, ще
Занадто рано випинати назовні всі свої вади, а тим більше свої майбутні плани!
Колись і вони будуть сяйвом святості обвиті! Помучимося до строку, поки сивина
Й легка поволока не накинуть сітку, зроблену з тонкої нитки, на грані докору, отоді
Й гряде час покаяння, а ми в заціпенінні дивному миттю зберемо свої пожитки
Й відразу підрахуємо й прибуток, і збитки, але це гірше звірячого катування!»
Той, хто не мучився й не страждав, а просто так на тлінний мир здалеку споглядав,
Нічого, рахуй, не втратив, він просто пожухлі листи вдень топтав, а вночі сам собі всі
Гріхи прожогом прощав! Сергій же продовжував: «Я багато верст подолав і у мене є
Чимало підстав, щоб вже відлучитися від божих справ, але момент істини ще
Не настав, так що вважай, що треба пороками гребувати і своїм шляхом до волі
Йти! Боже, ти нас прости за всі пересуди і розголоси! Мені за Русь образливо,тому
Що вона поводиться безсоромно! Морок над нею згустився, він, мабуть, із блакитних
Небес уже давним-давно спустився і серед ночі безжалісно дивиться людям у їхні
Втомлені очі! Лиха біда – початок, але який зв’язок він має з тими, хто від імені Бога
 На землі діє? Потрібно будь-що-будь розвіяти туман у день сльотавий, щоб до сили
Додалося тремтіння, що постійно біжить по шагреневій шкірі! Воно людські
Інстинкти множить й гріхи вдало підсумовує, проте час йде, але людина сама
З часом розбереться, хто поганий, а хто доладний! Молитви ще не доспівані, у нашім
Храмі дуже багато яскравого світла й поки вітер нам в спину дме, треба усім миром
Виходити на рівнину й всю непристойність і бруд, що за два цих століття на цій
Чудовій землі народилися, виплеснути ворогові в обличчя із шумом, щоб й надалі він
Хтозна-скільки думав, перш ніж, запитати себе: а навіщо я п'ю і їм, чи не краще буде
Для всієї землі, якщо я залишу все без змін в обмін на благополуччя своє?» - «Що
Можна щовечора протиставляти силі людської? Тільки силу Бога, якщо прямою буде її
Дорога! Сміливість переходить у лють, але, коли так сталося, то нехай старість
Навчить зрілість, як би кому не хотілося, переводити будь-яка суперечку в неспішну
І не голосну розмову! Багато страждань татари притягли разом із собою на довгому
Шкіряному аркані, вони спочатку все зробили для того, щоб Русь замовчала і свій язик
За зубами, як можна довше тримала! Храми, трощачи й ламаючи й втоми в цьому,
Не знаючи, ворог пройшовся від краю до краю, земну широчінь постійно, неволячи
Й мучачи, він жене табуни коней по землі моєї, і вбиває простих людей, але вже
По примсі своєї, але ранок від вечора наваго розумніший! Ми станемо ще грізнішими
І навчимося мислити, набагато тверезіше у колі своїх же колишніх друзів! Хватить
Перемелювати небилиці, ворога вже ніхто майже, що не боїться, треба тільки
Прагнути скоріше всією скопою проти нього об'єднатися і навколо князя згуртуватися!»
Хіба заздалегідь довідаєшся, що за яву ти часом нічним відверту брехню сприймаєш!
Стріла, випущена із вражого лука, людям частіше приносить муку й вічну розлуку, невже
Православні руки охляли від нудьги по тятиві й добротному луці? «Чому стоїмо, як
Заморожені? Що ж ми не можемо більше жити без дірявої торби? Або нам інакше
Не дано? Ось, що воно! Невже тіло народу майже висушене й збезводнене? Багатьом
Немає й тридцяти з половиною, коли всі  ми однією лавиною обрушимося на ворога,
А він вже точно поводить себе, як диявольський прихвостень і слуга, тоді від його
Чобота не залишиться ні халявки, ні каблука, а поки нехай спис стискає ліва рука,
А права - натільний хрест, адже він у кожного християнина нині є! Багато хто з нас
Стали геть-чисто сивими, але ми ще потягаємося із хлопцями молодими й доведемо
Їм, нащадкам хоробрим своїм, що ті, хто нас набагато сильніші й трішки  молодші,
 Вже давно збирають бариші на чужій межі, але вони теж не повинні виходити
 З визначених Богом меж і тому зобов'язані ченців слухатися теж! О, Боже! Важко
Позбавитися плоті від тремтіння, воно на будь-якому перегоні русинів миттю
Наздожене і на свою сторону їх розум схилить! Нас женуть відусюди, ми падали
Й надалі падати будемо, якщо про рабство зовсім не забудемо й своє поводження
Прилюдно не засудимо! Ось воно що! Нас смути загнуздали, а що ж далі? Усюди
Злість і неправда, невже наш побут настільки жахливий, що той, хто в нього
Вхожий, Бог знає, на кого став схожим! Борони нас боже, від такої долі! Я збитися
Зі шляху боюся, але у хвості подій ніколи не плетуся, але вічно в дорозі перебуваю.
Адже до істини прагну завжди! Хочу, щоб Господь нагородив мене за тяжкі труди
 І відсторонив мою долю від нещастя і біди! Життя моє з роками солодшим не стає,
Хоча несподіване трапляється набагато частіше, чимсь все те, чого постійно
Очікуєш і довго-довго ждеш, хоча в глибині душі прекрасно розумієш, що не дарма
Повсякчас  мучишся і страждаєш і волосся на собі іноді вириваєш, однак ні в чому
Й ніколи своєму горю не допомагаєш! Але чомусь сам собі дорікаєш, що грошей
В кишені котрий день не маєш! Угомонися, не плач - час найкращий лікар і ескулап!
Коли  ми за бортом життя, Бог тут ні при чому, адже в справі святій Він був нам
Панотцем, а в справі земної - Бог ні при чому, тому що кожний сам по собі став
Ошуканцем, обманщиком і брехуном або просто негідником і мерзотником! Не
Можна всі гріхи зв'язувати тільки з одним Творцем! Придумано не нами, що все те,
Що побудовано працьовитими руками, можна зруйнувати з роками, але зруйноване
Можна прожогом відновити, якщо з розумом постійно дружити й розумником бути!
Головне: не грішити і прагнути благодать із рук Господа черпати й жменями пити!
Той, хто терпів поразку, знає, у чому сила Божественного благословення! Нам вже
Багато років татари не просто загрожують, а вбивають і стратять, проте ми без
Зайвих слів самі ходимо по лезах їхніх сталевих клинків, залишаємося часом без голів
І співаємо тужливу музику без змісту й без слів! Невже ми ворога подужати ніколи
Не можемо? Як багато пройдено доріг, як багато зроблено помилок, щоб з життя
Не витягти урок! Тоді давайте крила складемо і відразу занедужаємо! Ми довіряємо
Й зіркам, і числам, але не дружимо зі здоровим глуздом! Навіть у житті вічному
Не можна бути святим і бездоганним, серед підйомів крутих немає доріг таких, де б
Не був шляхів інших! Життя перетворена Господом у коротку мить! Скік, скік,
Скік -- дивишся, уже вичерпана мить буття і, напевне, назавжди! Головне – не
Відходити вбік від своєї мети! Смерть тільки клацне каблуками, як душа вже літає
Під хмарами, а де ж ми? За сімдесятьма верстами!  По-перше: не згинувши, але й не
Вмерши, а тільки скромно стримавши палкий гнів, серед лісових нетрів на скоринки
Присівши, гіркими слізьми землю окропивши і ложку дьогтю сповна допивши, а вже
Опісля, почивши вічним сном, не забуваючи при тому думати тільки про одне: про
Справу не закінчену своєю! О, боже, в біді допоможи, направ на стезю істини всі
Помисли мої! Чи розумно, перебуваючи в рабстві такому і ставши поважним і
Престарілим чоловіком, який за віком доводиться нам дідьком, знову почати
Розмахувати своїм гострим клинком? Мабуть, хтось би інший не думав про петлю
Тугу, але я іншою стежкою до мети своєї йду й всіх братів і сестер відтепер слідом
За собою веду! Щось загублю, а дещо знайду! Уже краще б Бог наші небезмежні сили
Для інших справ поберіг, якби зміг, але йому не можна ставати поперек, адже у Нього
Багато доріг, а в нас стежка одна, як величезна країна. Котра перебуває в руїнах! Руку
На серце положу, і жодного разу не погрішивши, ось що Вам я наодинці, як на духу
Скажу: «В любій справі треба знати запре тну межу, я теж за собою стежу, але іноді
Відбілюю свою занедбану одежу! Проте життя й дивне, до того ж ще й гарне, але
Грішна лише наша невмируща душа! Жити безгрішно можна, однак зробити це дуже
Складно і не просто, звідси на моєї душі ніяково й тривожно! Ми ж не всі такі руді
Й не безсоромні, як вояки ті, що зі сходу на наші землі голими і босими прийшли!
Виходить,  що ми самі страждаємо від своєї доброти, проте час йде, але ми усі
До єдиного виживемо і ворога зі своєї землі викуримо!» Жест, зроблений поспіхом, майже
Що в сутінках, на своєму прикладі показав, що ще сильним залишається ієромонах! Не
Голений і не підстрижений, але не обездолений і напрочуд загартований, він тихо пішов
До власної хатини, щоб на ділі перевірити, кому із братії можна свої таємниці довірити?!
Він подивився на небо з докором і з попріканням задав одне-єдине запитання: «Чи не буде
Ганьбою у часі стрімкому для людей, які змирилися з повсякденною дурницею, мовчки
На помостах лежати і довго чухати свою потилицю, коли справи важливі у часи бурхливі
От-от закінчаться безладдям, а люди забудуть дорогу в храм? Чи буде Богові завгодно,
Щоб кожна людина стала духовно вольною і розкутою? Душу не видно під дірявою
Рогожею, тоді як же впізнати людину гарну серед юрби перехожих? О, Боже, Тебе
Молю я: нас благослови в ім'я Всевишньої любові! Мій розум нещастям захоплений, він
Тільки цим і здивований, але порив любові давно вже був втрачений! Твої чудові чари
Заважають мені писати свої нічні багатотомні мемуари! Час не був витрачений
Задарма, але я, як і колись, борюся з диявольським чадом,  але не прагну до повсякденних
Сутичок і свар! Іду шляхом уторованим ходою покірною, але відчуваю на собі втому
І журбу, а на душу давить тяжкий вантаж, його брязкіт і хрускіт я на собі відчуваю,
Він тягне долілиць - тпрусь! Куди ж я несусь і коли, нарешті, зупинюсь? Адже живу
На свій розсуд і смак! От так – інакше ніяк! Він уже не раз навіть у непогожий час
Готовий пуститися в якийсь дивний танок, не випинаючи щораз свою пристрасть
Напоказ! Вона робить ласкавий хід, увергаючи грішну плоть у тепло найніжніших вод,
А потім проходить через дрібний брід, але незабаром відносини рве й непристойно в усі
Горло репетує, не закриваючи свій рот, що от-от стрілу пошле своїм ворогам прямо
В чоло! А вітер у цей час на дрібні частки душу рвав і відразу жмути по подвір'ю
Розметав, але, коли година примирення настала, пориви вітру в непристойну позу відразу
Встала! О, Боже, нами повсякденно прав, але й нам залиш небагацько чоловічих прав,
Адже мова Твоя суха, а до благань моїх Ти часто залишаєшся глухим!  Ми ж самі
Маємо повне право чинити так, як знаємо, але не у збиток державі, нам визначати
Долю своєї країни! Ченці завжди праведно жили й Творця постійно любили! Нас улітку
Діставав гнус, а взимку над головою скрипів прогнилий брус, здавався тільки підлий
Боягуз! Судити інших я не беруся, ми дотримуємося поста, він у наші душі, навіть, у час
Лютих чвар і бур майже, що намертво уріс! Нехай Верховний Суддя, своєї доброти
Ніколи не таїть і пошле її в наші краї! Господи, Ти нас помилуй і нагороди мій народ
Незвичайною силою, невинний голів не січуть і лежачих ногами ніколи не б'ють! Ось
У чому суть повсякденного буття! Адже Ти ж правиш тільки праведний Суд! Ми ж
Виступаємо у ролі ласкавих ягнят, тоді за що нам підготовлене все це Пекло, яке
У нашу підсвідомість з молоком матері увійшло?! У тлінності буття, вважаю
Особисто я, що душа моя вже давно переконана, що горя, і нещастя вона сьорбнула
Сповна! Прокляття повсякденного життя залишаться на землі навіть після нашої
Тризни! До чого ж я капризний і вибагливий?! Ось чому ходжу таким сумним! Якщо
Для повного тріумфу Твого потрібна часточка серця мого, тоді без довгих роздумів
Візьми його! Ось воно!
                - 3 -
Ніхто пройденого шляху в Сергія не відбере, адже він спрямований завжди вперед,
Прапори шелестять і труби по містах і селищах несамовито гудуть, а люди вже не часто
Своєю хоробрістю прилюдно хвастають! Сльози долу ллють, а навкруги ворожі стріли
 Гудуть і їх за п’ять верст чути, так тому і бути, адже ті, хто першими під їх град
Попадають, напевне, на небесах свою долю узнають! Залишився вдалині цвинтар забутих
Ідей, а поперед них дибки встало чимало сміливих людей, упевнених у правоті своєї!
Вони зійдуться в степу, у ту мить до них ніхто не підступить, тому що ворог лютий от-от
 Нашу землю погубить! Серед визвольних ідей одна іншої убогіша і бідніша і, щоб істину
Знайти один раз у ній, треба пройти чимало важких шляхів, а Русь вже горить у димі
І віднині немає спокою в кожній родині! Важко зрозуміти самому: що й до чого? Уже
Краще зникнути з очей, чим у черговий раз з молодого коня на всьому галопі без голови
Впасти, втративши одним махом і владу, і багатство! Не було б щастя, так нещастя
Допомогло, адже коли діло до січі дійшло, отоді першими в бій пішли старі діди! Немає
Людей веселих навіть серед нових лісових новоселів, а вони в часі стрімкому ось-ось
Почнуть кричати несамовито й хором: «Врятуйте! Допоможіть і нашим шляхом
Надалі ніколи до істини не йдіть, та й помилки своїх батьків не повторюйте!
 Самі свої землі у ворога відвойовуйте, адже час йде і ніхто не зупинить військо
Чуже!» За тишею гробовою подав голос удар громовий, і він тягне юрбу прямо в пекло
Слідом за собою! Люди всюди терплять поразку, але ведуть боротьбу з насильством
 І нахабством! Пора б зло зі шляху забрати й незалежність для беззубої юрби, нарешті,
Своїми руками завоювати! Мчиться воля по миру всьому й, незважаючи на все, їй
Колишні страхи вже ні до чого, а все тому, що жити вона почала згідно розуму своєму!
Воїни вже дали князеві присягу, що не дійдуть справи до безладу і назад від Москви
Молоді вояки не зроблять ні кроку, адже всі ратники віддані православному прапору!
Їм не можна йти назад або колись обертатися назад, це повинен усякий врешті зрозуміти,
Але на кого треба головою кивати, коли прийде пора віз до небесної зірки з останніх сил
Штовхати і каміння, як сонячне насіння в своїх колишніх друзів шпурляти, щоб самім
Не попасти миттєво за грати?! «Уже краще кістьми додолу ляжу, чим зміню своїй
Присязі, Батьківщині й прапору!» - так думати кожний русин був зобов'язаний, адже
Він гучними клятвами по руках і ногах як бичовою був зв'язаний! Князь мав би вдосталь
Влади, якби з досади не проґавив бесівські страсті, які частково жадали примирення і
Відбудови нових стосунків, а для себе ханських подарунків, але часто багаті люди
Змінювали без зволікання свої ж власні думки, але прості мужики не піднімали свої руки
Догори! Вони дожили до тих часів, коли подальші події в іншому напрямку пішли!
Застигли шоломи в безглуздому лиску, але на них видні широкі сріблисті смужки, залізні
Щити виглядають непомітно! Ніхто заздалегідь не пхикає й не стогне,  але підступний
Ворог у кривавому морі от-от потоне! Кожен воїн радий тому, що незабаром князь
Улаштує війську своєму й оглядини, і парад, адже час йде і не можна ж у смертний бій
Йти навмання й діяти там невлад, тому що безлад і розгардіяш до смерті доведе всіх
Нас! Тримаючи на князя рівняння, забувши про всі колишні свої поранення, воїни повні
Відваги, адже вони от-от  за свої переконання на полі брані постоять сповна, адже за їх
Спиною стоїть величезна країна! Бояри хід ратників мовчачи спостерігали й разом з усіма
Голосно раділи, можна б на злі поставити жирний хрест, але на Русь кинулися
З віддалених місць смутні тіні колишніх образ, але дали сходи колишні надії, щось
У цьому таємниче є! Вітер в спину русинам дме, а військо вперед йде! Серед мирської
Суєти і повсякденної колотнечі на поверхню випливають досить ганебні речи, здалеку
Видні міцні хребти, що вже стали символами чоловічої краси! Кожний воїн давно вже був
Готовий стати тільки правофланговим і, слово честі він дав собі, що має бажання гідно
Пролити моря бусурманської крові! У мить швидкоплинна тільки талановита людина
Забуває про життя вічне, адже її сокира була віддавна важкою й гострою!
                -***-
З неба полуденного падають краплі пекучого жару, невже навіть вони виступають у ролі
Смертної Божої кари? А щось тоді роблять у час спеки татари? Вони лежать в тіні
І дивляться на Місяць і зорі, які над головами всякчас горять і постійно мерехтять!
   Думки пильні вже в мозку в Сергія остаточно визріли, але й штовханину там вони самі
Неабияку викликали, з’явилися навіть болі в правому боку, а ліву щоку сильний жар
Охопив, а поки вуздечки дзвякають під старою слов’янською піччю і мелють усяке, що на
Ум прийде, привносячись у буття зміст двоякий, але справа ще не доходить до бійки!
Проте життя буремними шляхами далі йде і кой де з’являються паростки свободи, до якої
Люди пішки йшли всі свої чималі роки, але їх знайшли тільки на березі Приазовської
Річки! Так розповідають кремезні з виду старики, які прийшли через горнило грядущої
Битви, а татари ледь-ледь ноги унесли в напрямку Криму, але час непростий і дуже
Стрімкий постійно про сьогодення людям нагадує, проте сам прямує в напрямку сходу,
 Адже ще шанси є, щоб завоювати для народу довгоочікувану свободу! А душу палить
Примуса, вона розбурхує будь-який сумнів, немов камінь спотикання, що встав дибки
На стезі пробудження! Щось таке вторгається в усе буття земне, змінюючи нашу древню
Історію, повсюди панують побрехеньки і розповіді і люди говорять про справи свої так,
Нібито вони вже до краю своїми ногами дійшли і на шляху до волі розгубили надію
На покращання долі! Народ від постійної ворожнечі сильно втомився, але ворог людей
У ярмо давно вже загнав, він непокірних убивав, а слабких духом в полон забрав!
Слов’янська кров сочиться з високих скель, напевно, пророк уже не раз би і не два рази
Прилюдно вирік, що торік саме тут було, але діло до кровавої січі тоді не дійшло, а язик
Як помело, говорить все, що на ум чоловікові в той час прийшло! Ще не висох кривавий
Потік, як привид смерті раптово зник і поки людство не витягне з буття свого важливий
Урок, щастя до нього не прийде! Народ, позбавлений прав, уже смолоскип волі у свої
Руки чемно взяв і над головою його підняв, але душа потаємні думки відразу ж читає
Й зневазі їх миттєво піддає, адже вона все прекрасно розуміє, однак плоті ні в чому сама
Зараз не допомагає, хоча бачить життя без прикрас і оздоб, але боїться само собі сказати
В лоб речі неприємні, прикрі і немилі! От так завжди люди себе намагаються в півсили
Захищати від нещасті і біди! Але куди їх подіти, коли вони ходять навкруги і грімко
Верещать, а люди подумки тремтять! Душа одне тільки знає: постійно примхи й страсті
Засуджує й відразу всім вона нагадує, що є на небесах Господь і тільки Він нам поради
Спокійно дає, і через пророків своїх добирається до людей черствих і злих: Живи як
Завжди: в надії і в теплі і залиш сварки при собі, які колись виникли само собою
 І поєдналися разом з бідою! Остав сварку раніше, чим розгориться вона, отоді у ній
Буде частково й твоя провина!»
                -***-
Наносить нам доля удар громовий, вона блискавкою проноситься над сивою головою,
Щоб увесь світ земний зачарував людей тишею гробовою! Треба готуватися до бою
 З Золотою Ордою! Уже кинуто в землю проросле насіння й підійшов той час, щоб
Розвіяти грозові хмари і чорні примари, що згущаються навколо нас, але на цей раз нам
Треба без довгих роздумів вступити в останній бій, такий величезний і такий великий,
Тому що за душею в штовханині мирською тінню ходить нетлінний спокій слідом з
За Золотою Ордою! Цей вихор пройде й стихне гладь холодних заморських вод, а потім
Відступить темрява і відкриється шлях до волі, але залишиться біль у костях і ниття, але є
 Потреба турбуватися за своє життя! Навіть мале дитя має все підстави на свої здобуття!
Суєта суне - усе суєта! Життя як колись невагоме й спустіле! Немічним стає тіло
 І з рук валиться кожне справа, от-от рухне долу держава! Любов до неї залежить від
Бажання і той ідеї, в яку ми щиро віримо і на неї надію покладаємо, а куди ж діти
Наші повсякденні клопоти і турботи?! Як себе відсторонити від повсякденної
Роботи? Душа, що мала звичку, своєю рукою перевертати сторінки таємного буття,
Чужому горю співчуває холодно і сухо й у його сторону не повертає своє тупоумне вухо!
Чим же зло їй розтопити, щоб життя у квітучий сад миттєво обернути? Уже готова погань
Немічне тіло в бруді утоптати, але душа боїться з нею в контакт вступати, їй доводиться
Довго чекати, поки на допомогу їй прийдуть завзяті солдати! Їй ангели порятунок
Обіцяють, мир жорстокості вони, якщо захочуть, відразу ж приборкають і вгамують,
Добрі злих колись все-таки переможуть, про все це вже давно всі мудреці вголос
Віщають! Напевно, коли помножиться бальзам, отоді душа грішна відразу ж трісне
Навпіл, а люди із навколишніх сіл відчують душевну біль, в одну половину святість свій
Мед увіллє, а інша сама по миру з рваною торбою піде, їй треба довго йти, щоб до мети
Дійти й не збитися з вибраного напрямку! Браття, своїй душі в минути благодаті
Поклоняйтеся й мук її ніколи не побоюйтеся, зотліває височінь повсюди, приводячи всяку
Душу на короткій вузді до горя й нестатку! Багато хто з нас жив в нужді і в скруті, але
Життя своїм шляхом далі йде і привід для щастя до самої смерті жде! Із всіх слів чарівних
Хочу виділити пару виразів нікому досі невідомих: «Можна вогонь ворожнечі
Триразово роздути, особливо не вникаючи ні в істину, ні в суть, але коли-небудь люди
Все-таки один одного, нарешті, остаточно зрозуміють і свої пута вщент розірвуть,
А дурнів, що їх оточують, поб'ють, свої ж пороки наяву визнають, якщо самі того
Побажають! Нехай лицеміри і комедіанти не сильно морщаться, а залишають все
Те, що нині мають: життя божевільне, очманіле й безрозсудне!»
                -***-
О, Русь! Як же я тобою пишаюся! Скільки перед поглядом твоїм примарних картин?
Де ж твій великий і єдиний святій і безгрішний син? Він сам із трудом й горем навпіл
З обривків своїх промов будує чудовий храм, поки ще недоступний нам, адже ми майже
На собі пізнали весь стид і сором, який здаля схожий по архітектурі своєї на зелений гай
З могутніх столітніх тополь! Там все як у простих людей, однак, мало витає визвольних
Ідей! Той храм давно вже заповіданий ігуменом нам, він Божим світлом буде відразу
Зігрітий і позбавить свій народ від багатьох нещасть і лих на століття! Сергій по натурі –
Оптиміст, але чернечий шлях важкий і тернистий, він голий і кам'янистий, а поруч
Постійно чути, майже, що хвилини, диявольський вереск і сатанинський свист! Скільки
Треба в цьому житті вовтузитися, щоб святість ігуменові навіч побачити?! Бідність
Сергію найближчою подругою з дитинства стала, до нього вона як реп'ях давним-давно
Прилипла й пристала, плоть ланцюгами туго обв'язала й у нього долю вона
Холоднокровно украла, але й цього їй біло замало! У порога батьківського дому в мить
Слабкості і знемоги, коли Сергій знепритомнів і не мав змоги їй належним чином
Відповісти, вона мало-мало наодинці постояла, щось довго промовляла, напевне, віщала
Втім вона Бога ніжно й тихо молила, і таке з нею раніше теж бувало, а потім себе гріхами
Обкладала, світ душі вона пізнати сама бажала, і осяяння тільки в молитвах ночами
Шукала! Оперення із грішної плоті пригожим днем зняла й із собою прожогом удалину
Віднесла! Ось така вона – красива і чарівна, хоча й не дуже молода, проте зовні файна
І повсюди супроводжує таїна! Скільки ж було тих, хто, знехтувавши пломінь мирських
Втіх, сам себе додолу повалив і чинив супротив помислам святим, коли проти течії
Постійно плив?! Він постраждав вдвічі більше від того, що від нього відвернулось
На деякий час божество! Робити нічого, але треба своїми примхами знехтувати
 І далі жити, але гріха як можна менше творити! Однак, вставши  в ряд із собі подібними,
Молодий чоловік злився воєдино з миром самотнім, він постарався святість присунути
Ближче і склонився перед іконою божої матері якомога нижче, щоб свою душу до Бога
Наблизити, незважаючи на всі ризики такого буття, але були й ті, хто хотів добрих людей
Немислимо принизити і не тільки із-за заздрості! Вогонь в очах людей майже вже згас,
Мир вони щораз бачили вже без оздоблень і прикрас! Щастя розбилося об побут, де
Море взаємних претензій і образ псувало людські стосунки щораз! Навіть той, хто
Ситий і сам в змозі виростити добре жито, постійно про минуле  думає й про
Колишній уболіває і тому не може спокійно жити, адже навіч горе людське
Спостерігає, але чомусь дуже довго на допомогу вояків чикає! Хтось інший, напевне,
Чоловік із сивою головою, пропонує йому досвід минулий свій, адже він дивиться
На зірки у вигляді величезного ковша й туди спрямована його безгрішна душа! Погляд
Ловить Велику Ведмедицю й не хоче в силі Бога особисто зневіритися, але від сумніву
Нікуди не зникнеш, адже  він завжди висить на ремені або на поясі! Життя стало
Схоже на земляного павука, вона тече як брудна й повноводна ріка, але направляє її
Втомлена від життя зморшкувата рука, вона намагається всім стражденним допомогти,
А ті взагалі-те не проти погуляти й поколобродити до ранку в цю темну ніч! Тих, хто
Придав  православну Віру, Господь відразу ж викликає до високого бар'єра! Наприклад,
Чи є потреба поруч із ігуменом бути або краще все про нього миттєво людям забути?!
А в рідній стороні дивне й багато гучне буття вже точно не по мені, проте його яскраві
Промені залишають великі рубці на зневіреному тілі, але на далекій чужині чомусь дуже
Часто пригадуються древні православні святині, немає колишньої гордині, там  діви
Гуляють напівголі й думки важкі щоразу на всіх нас дивляться анфас, щоб щораз до бісів
І окаянних остаточно наблизити нас! Так відбувається усяка годину! Як же хочеться
Добротно жити й мед величезними ковшами вдосталь пити, розум був сліпим до одного
І того ж обману, що здається досить дивним і не дуже гуманним, але його бажання
Перегукується навіть зі словами лайливими, але світло мрячне до нас несе завжди одне
Й те страждання й проявляється незагойними ранами! Куди від гріхів забратися, куди нам
Від них подітися, щоб чистими надалі залишатися? Диявол хоче на Сергія напасти ы його
Почуття до єдиного вкрасти й устромити свої ікла спочатку в праве око, щоб навчити
Старого розуму! Він люб'язно говорить, навіть якщо нутро його чуйно спить, його
Усмішок не порахувати, хоча вони в кожного в таємному місці з самого народження є,
Так же само, як і совість, і честь! А де ж розсудливість? Вона закрита силою-силенною
Потаємних деталей, про які раніше люди не знали. але від цього не переживали! Навіщо
Душу дарма будити й зайвий раз турбувати, чи не час засвоїти, що головне - її заспокоїти!
Зло добру у всім протистоїть, одне - вино поволі п'є й постійно грішить, а інше гріх
У своєму житті ніколи не зробить і чужих помилок не повторить! Що ж їм загрожує?
Одна честь дотримує й про добро завжди мріє, а вільний час молитвам присвячує, адже
Жити в благочесті й слухняності він не тільки фантазує, про гріхи й прогріхи  все-таки
Забуває, хоча й таке з ним  нечасто, але все-таки іноді буває! Йому один Христос шлях
До святості особисто своїм прикладом освячує, а осяяння й натхнення вижити в мороці
Вселеної всім нам постійно допомагає і вижити людям, чим може, тим і сприяє! Скажу,
Напевне, досить зухвало, що життя - штука дуже мерзенна і брудна і доведу це
Вагомо: Бог от-от кине товщу студених вод зі своїх небесних висот на простий народ
І вода широкою рікою по життю потече, а потім великі селища й міста вона миттю займе,
Щоб рік у рік русини свій шлях спочатку пройшли і до кінця подій червоною кров'ю
Зовсім спливли! От і прийшли ми туди, звідки тільки що із сучкуватим ціпком пішли
Назавжди, майже, що із краю ветхої й промерзлої наскрізь землі! «До кінця я повинен
Гріхи викупити й життя своє у Вірі прожити і святість надалі не губити - так серце
Мені нині робити велить! У цю пору мені ще треба піднятися на високу гору
І порозумітися на зрозумілій Богові мові, що важко жити, перебуваючи в журбі і тузі!
Земля всякими людьми заселена, але істина у них одна, а Віра в них напрочуд різна,
Адже вона немов хвороба заразна й дуже загрозлива і небезпечна!» Думки недоречні,
 Невчасні і страшні з’являються в келії задушливої, коли її стіни покинули всі члени
Великої родини! «В ім'я Любові й Віри я повинен довго жити й кристально чистим бути,
І одному Богові душею й плоттю, правдою й вірою служити, хоча важко свої сумніви
І всі підозри в душі прожогом придушити, адже вони на стражі гріха постійно
Й непорушно, як сталевий постамент стоять і хочуть своїх ворогів на хресті Розіп’яти,
Щоб самим людським життя керувати!» Пристрасть і блуд душу і плоть незмінно
Гнітять, і спати спокійно ночами їм не дають! Душа в Сергія ниє й болить, немов би він
Був напередодні людьми голодними дуже сильно побитий, адже нутро палає й вогнем
Горить і от-от воно полум’я мозок охопить! Хіба можна в пеклі спокійно жити? Адже
Серце людське зроблено не з каменю й межею всіх його мріянь стало б просте й постійне
Животіння на старому домашньому обдертому і рваному, але все-таки шкіряному дивані!
У такому стані можна забути про речі погані, але для втечі від самого себе душе ще треба
 Істину до себе притягти і разом з нею до кінцевої мети дійти! Ну от ти мені скажи:
«Звідки прийшли на нашу землю засухи і холоди, адже вони завжди приходять невчасно
 І тому людям тут жити страшно! А чому біда нас гонить з дому?» Адже в батьківськім
Дому ще не вдавалося нікому вижити посеред суєти і лежачи на дивані тупо дивитися
На небозвід, де немов би на величезному небесному екрані видні всі незримі грані буття
І в їхньому ніжному сяйві той, хто любить Бога, невразливий для злодіїв і повій, адже він
Живе на землі своїй і є прикладом всім живим! Створив один раз Бог і темницю, і острог,
Щоб кожний відпочити там спокійно міг і не валився на землю з ніг у мить втоми!
У людей сорому і тому вони женуть святість з дому, але потаємні думки спливають
Повсякчасно, але з ними зустрічатися людям страшно! Тільки старці поважні нічого
 Не бояться і можуть в суперечку навіть з ворогом вв’язатися, щоб зробивши декілька
Невдалих проб, знайти істину ту, що от-от проб’є кремезний лоб, а що в цю мить робить
Бог, адже це Він і апостоли Його у тому числі придумали їзду на молодому ослу по рідній
Матінці-землі! А плоть душу спокійно губить і ніхто цю неборачку ніколи й ніде
Не приголубить! Їй знудило жити й всіх підряд любити й добро на ділі творити, Господь
Був би радий дати грішникам дієву пораду і колишній час душі повернути назад,
Але не все обертається навпаки, можна розум загубити назавжди, якщо думати
Про дещо! Хто Богові за свої провини відповість і коли кожний грішник підіжме
 Свій хвіст? Адже Бог наше Божество й ім'я Його вище всього не тільки для чоловіка
Одного, а й для людства всього! Ось що! Він набагато кращий, чим юрба грішників
Заблудлих, адже вона стоїть серед зеленої хащі і пугає дітей звірячим оскалом! Цього ще
Людям не хватало! Адже біси ричать і святості зникненням у ту мить що загрожують,
Вони довго вичікують, коли сили людей остаточно залишать! Плоть для душі є подобою
Житла, хотілося б зробити її набагато чистішою, а думки в повнім і переносному значенні
Є подобою нашої духовної їжі, але її їсть і п'є навіть останній старець і жебрак! Ось так
В житті іноді буває, коли дуже довго людину біс спонукає в напрямку гріха! Ми
Не станемо святими, адже ми не маємо сил і мощі, щоб сперечатися з спокусами
Своїми! У них теж є ім'я, а в нас нічого, окрім людського забуття! Проте час далі
Йде, але ніде грішник підтримки не знайде, навіть, якщо суть буття колись знайде!
Поруч з ним живе саме Божество! А ось і Воно!
                -***-
- «Прагну я стати у всім вільним і розкутим, хоч хочеться бути богоугодним, проте є те,
Що в дійсності є! не можна бути в міру грішним і в міру святим і в той же час 
Залишатися завжди добрим і не злим! Нехай Господь допоможе всім діянням святим
За допомогою благословення свого! Дай, Боже, щоб на святому місці стояло вічний град
Єрусалим і все, хто в змозі постійно спілкуватися з ним! Святий Боже, Святий Кріпкий,
Святий Безсмертний помилуй нас у цей скорботний для древньої Русі час! Подбай про
Нас! Це благання, а не наказ! Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас,
І на віки віків! Віра, надія й любов - свята Трійця святих основ!» Муки й гріхи душу
Завжди обтяжують, адже вона не бажає любити всіх людей підряд! Життю Сергій давно
Вже не радий, на прикрості його побут завжди був казково багатим! Як же жити, якщо
Не славословити й не блудити? Невже нікого не можна любити? Святість на мить
Прилягла поблизу зла, і не сталося б нічого такого, якби вона мимо волі не мовила
Одне-єдине слово: «У мене немає над головою даху, в ім'я всього святого допоможи!
Уже не видно нічого, але залишився один крок до перемоги!» - У цьому проханні
Сумному був закладений гріх споконвічно! Думка, кинута навмання, повернулася відразу
Назад! Треба ж було їй угадати, чого ж далі від бісів треба чекати, але треба по селищам
Уперед мовчки йти і на всьому своєму шляху ціпком пил вибивати й, що сили, кричати:
«Чому ангелів ніде не видно?» - і далі питати: «Як мені буття зрозуміти й де правду
Шукати, щоб сили для перемоги брати?» Скільки він лих побачив і скільки гріхів собі
Нарахував? Хоча сонячний промінь от-от повинен виглянути через грозові хмари і треба
Знімати з повсякденного буття таємні чари!
                -***-
Якщо розум спить, то він народжує монстрів, які швидко зникають з високих пагорбів
І біжать завжди в сторону від яскравих скарбів, адже їм треба сховатися від горя і біди!
Якщо диявол належний засіб підшукає і його на чоло своєму супротивникові відразу
Пирсне, тоді в голові божевілля прожогом засвище, але положення таке суспільство
Розбурхає і простих людей потрясе! У чому відмінність людей розміщене не змог
З'ясувати ще ніхто, але багато-хто вже давним-давно пішов на пошуки різниці, але не зміг
Витягнути істину із Диявольської скарбниці, а кому це треба і чи варто запитувати чужого
Дядька: слід чи ні блукати по чужій стороні? Як раніше, так і нині книги, написані
Грецькою мовою й на латині, за всіх часів шанувалися людьми святими, тому що
Боже слово там усьому було початком і основою! На його засаді ставилися для бісів
Всілякі перешкоди і незалежно від примх погоди, люди робили перші кроки в напрямку
Святості і сумлінності, але знаходилися й такі, які поводили себе немов би
Байстрюки! Може раптово схотітися, почати знову навколо мирського буття постійно
Вертітися, але літописці говорять, що ще багато сотень років тому ніхто не продавав душу
Свою ворогу заклятому і ось чому: любов до Бога була у всіх підряд  і не говорив про
Нього невлад, хоча в країні панував повний безлад! Углядівши сонячну смугу, що
Деренчить на своїй вазі, доля дихання неба тихо сприймає і його стогони слухає!
Позад залишилися людські пересуди, але звідки Віра на Русь прийшла? З Києва,
Звичайно! Щоб було, якби вона пронеслася по небу мимо? Усякі ходять по миру бредні,
Але в книжках написане щось середнє між правдою і брехнею! Ми ж йдемо слідом
 За великою ідеєю ы остаточно приходимо в древню Іудею, де євреї розіп’яли Христа,
 А опісля ця земля в грішному світу жила! Ми ж і надалі будемо віддзеркалювати
 Ледь помітні деталі буремного життя з однією метою і задля набуття належного
Досвіду, щоб не спокушати свій жереб і свою планиду! Усяке можна намолоти, якщо
Тішити й душу, і плоть! Суддя всьому Господь! Цей мир кривавий і Віра його, на частині
Розірвавши й у новому обличчі через роки представши, незабаром сама напише свій
Новий церковний устав без яскравих преамбул, прологів, вступів і зухвалих глав!
Як талановито об ті часи, добродії, не пишіть і свої язики об гарні слова не чешіть, але
Насамперед чесно всьому народу скажіть, що уперше Сергієм був утворений
Монастирський гуртожиток! Крізь роки, над землею буття хоробро пронеслося, але
Пережило свою скорботну годину і перетворило в єдину й велику родину вотчину святу,
Подолало неміч і біду! Завдяки силі священної чернецтво впоралося із примхою
Гордовитої, щоб у всьому Всесвіті не лилася червона водиця, а людина не змогла
В чудовисько перетворитися! Що не говоріть, однак всі зухвалі події в благо перетворіть,
Адже інакше не можна жити і Бога любити! Пробачте за те, що буття непросте за душу
Людину постійно тримає, але разом з ним вона терни долає! Світло життя от-от знову
На землю русинів вільно бризне і окропить всіх, хто бажає праведно і безгрішно жити!
Не нам про їх вчинки судити і не нам їх пригнічувати! Боже світло розсікає повітря
І летить саме собою над поневоленою землю, прикриваючи її своєї голизною, а вона то
Голосить, то замовкає - нехай чує Русь рідна від краю до краю, що пісня волі ще існує
 І здраствує, а Віра свята у всім небесам потураючи, не дуже квапить події й виступає
В ролі прикриття для порядків старих, але важко уникнути народу Божої кари! Дзвін волі
Голосно дзвонить над диким полем і журбу з душі постійно жене, адже вогонь вогню
Руками ніколи не торкне і свій свого не задіне, проте біс кого завгодно на свою сторону
Швидко схилить і страх перед відплатою прожене! Зла доля верх взяла, і грішний мир
З голови до п'ят засипала сіра зола, а поволока землю замела, і цей мир з розуму тьма
Звела! Людям бояри жорстоко брехали і при літній жарі, і при холоднечі зимової, що вони
Розсунуть чорні хмари, що нависли над головами! Вони татар як хотіли, так і паплюжили,
А самі їм великі гостинці напередодні підносили, а свою честь змолоду не зберегли, тому
Жили як віслюки! Збирали з миру по одежинці, а до неї золоті вилки й ложки, 
Інкрустовані кільця й платинові сережки - усього помалу везли князі до Золотої Орди, але
Себе й надалі в руках весь час тримали, в основному  їх стрівали на лісовому перепутті
Вояки кирпаті або довгоносі і добичу забирали, а опісля тікали як можна далі від Золотої
Орди крізь заметілі, пургу й замети! Там золото тоді користувалося великим попитом!
Приїжджали в собачу глухомань, де тільки чорний бруд і безліч смердючих калюж, там
Навіть кусючі дворняжки хватали їх гострими зубами за роздобрілі стегна! Невже
Створення Божі можуть бути на розкосих татар настільки схожими? Хоча руки цього
Низькорослого народу завжди оберігали свою незайману природу! Вони ладили свою
Долю й запалювали на небі багатобарвну зірку, немов золоту корону в себе
На зморшкуватому чолі, але марево швидко зникло, а думка піднялася до блакитних
Небес і пішов уперед таємний процес! У ту саму мить юний чернець риється
У величезних стопах священних книг, хтось поруч в дзвони зі всієї сили гримить,
А Золота Орда скромно тулиться в занедбаної жебраками столиці і на людських обличчях
 Нічого немає окрім журби і смути! Пісень давно вже не чути, тому що в годину скрути
Звичайні люди галасувати не будуть! Адже там не в пошані лазневі віники й немає поруч
Довгобородих і сивоволосих священиків, немає й диму самовара, тому що постійно витає
Над занедбаною державою тільки Божа покута і кара і кожна людина чекає її
Смертельного удару! Непоказний у заморського правителя зовнішній вигляд, проте він
Здаля кривим мечем Святої Русі загрожує, і говорить, що лезо сталеве в країну, що ніколи
Не знала тиші і спокою, от-от знову встромить! Його голос гримить, а у слов’ян душа
Болить! Князь веселиться й гуляє до світанку, у підмісячному царстві вітається все це,
Він обожнює всякі забави, але не йде геть від повсякденної доблесної слави!
По суті кажучи, він встає ледве світло над небокраєм промайне і вишиковує воїнів
У довгий ряд, немов на чергове вишкіл або на парад! Він піднімає очі у висоту і бачить
Над собою одну безхмарну порожнечу - йому не хочеться жити і не під силу добро
Творити, але душа не відкидає мирську суєту, адже грішне тіло обожнює незайману
Жіночу красоту! Як татаринові себе прославити й русинів поважати силу своєї зброї
Змусити? Після гулянок безтурботних приходить мить, коли треба думати тільки про
Безмежний всесвіт і є потреба забути про буття швидкоплинне, адже на землі нічого
Немає нескінченного і безмірного! Але що з того, що перестороги, які надходять від Бога,
До грішників не доходять і їх серця не займають? Хтось шукає щиросердечного спокою,
Де б можна було відійти від мирських потреб і молитися своїм богам на колінах стоячи,
Щоб на рук вперед відправити свої думки в пошуг і в політ, а потім удосталь пити
Солодкий і терпкий мед! Там є куточок єдиний, де час нависає тонкою павутиною
Над родовими святинями, які берегла все своє життя велика родина і хоча там немає
Світла, але ніхто не подає йому порад, а турботи залишаються десь на краю безмежного
Світу! Зараз можна забути про страх і журбу, адже візир не може довіритися нікому! Вся
Справа  в тім, що навіть його дім охопив морок, можливо щось діється не так, але якщо
Думати якось і перемелювати всі факти, тоді навіть чорт вірогідно в ці мінути зрозуміє,
Що буття тече й швидко міняється, а чоловік чоловіком не вважається, якщо він
Марнотратством занадто довго захоплюється! Людина від звіра тим і відрізняється,
 Що сама в чужі справи всякчас втручається, завжди грішить і ніколи не кається! Людські
Думки мчаться по небесних хвилях, а вона стоїть немовби стіна і не встигає бігти по їхніх
Слідах, але на перших порах їй хтось забиває в голову величезний цвях, щоб вона сама
Завдяки розуму до суті буття дійшла! Але той, хто час гає, укрившись величезним пледом
Узимку й влітку, проте постійно мріє про щастя, хоча поруч царює негода, навіть, через
Багато років не зможе зрозуміти істину мудреців: жалюгідне марнославство заважає
Об'єднанню доблесті й слави, треба розбурхувати потихеньку долю й зломити народ, що
Повстав на боротьбу і розпочав відкриту війну супроти тих, хто є оплотом людей
Розгніваних і злих! «Чи вартувало жити, якщо навіть князя доля постійно заганяє
У власне стійло і для продовження роду людського створює пекельні умови?» - Думка
Ця  сама раптово в грішну душу ввійшла, нутро похитнула й прямо ладь-ледь пішла! Він
Єдиний, хто розправив свої  зморшки на чолі і відтепер бачить тільки ока кінські, замість
Жереба остогидлого і настільки ж доброго й милого! Ну, а доля буде жити в його стійлі
Відтепер і на свій манер життя людям буде псувати! До речі, дехто вже приготувався до
Втечі, адже є передвісники, що вороги і завидники начинають що весни одні і ті ж
Балачки стосовно відповідальності поголовної за провини чужі! Вояки справжні думають
Лише про справи державні і роблять діла реальні, а дехто має наміри брутальні! Диявол
Справу до того хилить, щоб посадити чужу долю на власні долоні і в тиші німої крізь
Громовий прибій намагається її повернути із чужини до себе додому! Саме собою, думка,
Породжена ранньою весною, не зігнеться перед жеребом й долею! Піт по смутному
Обличчі градом котиться, але будь-яке зло колись із надлишком золотом і сріблом
Зі злитків оплавиться, а добро із гріхом власними руками миттєво розправиться! Немає
На душі ні частки спокою: повстали мерзенні ізгої, вони давно вже мріють стати
Всенародними героями, але хто ж тоді ми і коли люди самі дійдуть до власної мрії?
Думки здійнялися в небо блакитне темними зграями й там же миттєво станули, я ж
Вірогідно навіть не знаю, чи дійшли вони до православного краю, хоча поголоска земна
Повторює грубо, що думка ця колись була зрубана з мореного дуба, яки готували для
Господарського зрубу! Нас не вберегло велике чудо від забуття, адже в гарного коня
Миттєво не перетвориться одноденне лоша й не кожна людина відчує гріх свій вправно,
Але коли ж лопне її серцевина або перетинка і пролунає по окрузі гуркіт дзвінкий,
А колишня велич, що побачила чимало дивних облич, дотримає всіх народних традицій!
Надворі палає яскравий захід, безневинні давно вже тихо на своєму подвір'ї сплять, а злі
Думки в голові несамовито гудуть, і зло розбудити поволі вони норовлять! Так буває
Кожної весни, коли молоді воїни готуються до війни! Вже так сталося, що сонце
За чутками без попиту прожогом помчалося, а на шляху тому, коли воно ледь-ледь
Вийшло з власного дому, зразу з власною долею на задвірках буття зустрілося, але та про
Всякий випадок розганяє по небу грозові хмари, щоб у тьмі дрімучої мить другого потопу
Була людською юрбою почута, незважаючи на голосний тупіт і тихе ремство тих, хто
Хоче лише хліба і розваг! А дощ уже капає з даху, він прогинає спини нижче, але їх дух
Піднімається усе вище й вище, князь майже не дихає, він чітко брязкіт якийсь поруч чує,
Але в руки неспішно бере сталевий клинок, хоча він уже дав собі зарік, що з реалій буття
Все-таки витягне для себе гарний урок! Поруч скрипить стара гарба, а з-за неї визирає
Одна простота, тобто голота, мабуть, їм не судилося жадати від бездонного неба навіть
Маленький шматочок черствого хліба! Не відаючи межі, люди прості зрозуміти б нарешті
Хотіли свою долю, але для будь-яких бажань є своя заповідна грань! Мешкаючи серед
Нескінченних світів, князь Гирей душу своєму Аллахові віддати по добрій волі не захотів,
Він закликає своїх людей знову стару істину серед глибини посивілих століть шукати,
Щоб набагато сильнішими і мудрішими стати! Той, хто зможе відстань між землею
І небом подолати, ніколи сам себе не стратить! Його погляд не видно у Московії, його
Скривають високі кримські гори, але голосний заклик, зрештою, пересилить міць і силу
Всіх бесівських слів і біля підніжжя земної висоти відволіче душу й плоть від мирської
Суєти! Вистачає в житті Сергію всіляких побоювань і турбот, та й справ у нього безліч ,
Тільки от диявол подвійну гру з ним вже занадто довго потай від усіх людей веде, щось
Затіває, але результату немає! Нікому немає справи, що душа для добрих справ давно вже
Дозріла і помінялося довкілля! Серед ченців був поділ праці, але молилися вони у святому
Храмі завжди і по ранках ходили тільки туди! Привілеїв їх я точно не знаю, але де ж тоді
Жила Віра свята?! О, Русь дорога! Сергій про тебе молитви й удень і вночі складає!
А монастирська братія віднаджує від тебе безсмертного Кіндратія! Прим'ята чоботями
Густа трава й пахуча м'ята, але на ній залишилися святі слова: «Воля для русинів свята!»
Стукає без угаву шкіряний барабан, його гуркіт проходить через  лоно дуже багатьох
Країн, немов через тонке сито, але Вітчизні в ту мить потрібен справжній захист! Серед
Опівнічного наспіву чутні звуки передгрозового гніву, одне нікому невідомо, що ж думає
Про прийдешнє Діва Небесна? Вона приклалася до узголів'я, заляпаному власною кров'ю,
 Взяла голову Русі у свої долоні й у цю мить на блакитному небокраї зійшла зоря, а трохи
Згодом виникла перед ворогом висока гряда, щоб Русь надалі ніколи не терзали ні голод,
Ні нестаток! «Нікому немає справи: куди я йду й з ким і куди наприкінці свого шляху
Прийду?! Чи святим, чи грішником у мир інший після кончини навіки піду! Ігуменом
Одного разу назвавшись, я зі святістю завжди підтримував незримий зв'язок, але щораз
Одержував від неї миттєву відмова й от зараз дзенькає сполох, він породжує неабиякий
Острах! Я не занадто бідний, щоб стати радним для тих людей, що присвятили своє
Життя для здобуття грошових премій! Молодість давним-давно кудись пішла
Й неквапливо до старості грішну плоть вона підвела, гріхи підрахувала і на поверхню
 Їх підняла, але поки молодість ледь-ледь животіла, немічним ставало тіло, яке хвороба
Вразила, як вража стріла - мабуть, погані мої діла! На що уповати? Скільки можна
З іншого боку за гріхом спостерігати, сподіватися й довго ждати, а потім у нетерпляче
Вставати на хворі коліна у вечір осінній? Багато було вжитті втрачено і згаяно було
Не тільки все батьківське майно, адже Сатана нас всіх на мирській дорозі стереже,
А Бог убезпечує, хоча наш борг Він сам не оплачує! Коли-небудь мою душу забере діла
Лебідь і без зайвих образ я буду повторювати що раз декілька висловів і фраз, які
Нагадують музичний парафраз! Я завжди тікав від злидоти і нужди і був готовим
Погоджуся на міцний і довгий союз між святістю й Вірою, хоча мої переконання
Не завжди впливають на повсякденні бажання! Хоча людина я хвора, але готова йти
На смертний бій у годину грозову, ось чому я любий вирок долі стримано сприйму, щоб
Думок рій залишався й надалі на землі моїй!» - Молиться чернець сивий й своєю бородою
Вселяє в Русь мирський спокій! Сто разів на дню ігумен підходить до вічного й
Священного вогню, і те, що від задумав, вдалося йому втілити в життя, незважаючи
На все, розкрилися нарешті золоті дверцята перед своїм величезним серцем і почалося
Свято! «Образ досконалості мені Господом не даний, доля в очі пускає лише поодинокі
Тумани! Позаду залишилися нездійсненні бажання і постійно виникають різні питання
 До самого себе, напевне, в них є потреба у незайманого неба! Хто це за постать така,
Невже це лиходійка не свята, адже вона на вид не зла? Ледь-ледь повзе доля сумна,
 А з її чола додолу падають сльози гіркі – плачуть не тільки жінки, а й бувалі чоловіки!
Мабуть, вона прийшла з берегів повноводного Дунаю, тому що яскраво на сонці палає?
Вона як яскраве полум'я, і горить більше ніж червоне-білий прапор, її зустрічає чоловічий
Хор і спів несеться по довкіллю, але я на тому ж місці стою і намагаюсь зустріти
Бувальщину стару! Бога молю і себе запитую: чому вороги вигнали мою рідню
З батьківського дому і кому я поверну старі борги? Нудьга і спрага тихо лягають
На шматок паперу, а перед очима виникають дуже вразливі химери! Зла доля зустріла
 Молодого хлопця в дикому полі, вона стільки йому відрізала йому часу, скільки час
Дозволив їй і вона сама зло благодаттю охрестила, але потім про це швидко забула!»
Утомилися в Сергія натруджені ноги постійно плестися по неходженій людьми дорозі,
Відпочити б небагато і прилягти на ліжкові, адже він пройшов під країни пішки, але
Родина живе скромно і біднувато і тому руки і ноги постійно відчувають неабияку втому,
 Вже опісля він відпочине і знову обдивлятися поля і доли, які належали колись його
родині! Проте Сергій хоче в монастирі назавжди залишитися, щоб у минулому
Й у прийдешньому досконально розібратися, однак, довіку душа спокою не дає людині!
 Хвастаючись, їде по столиці моложавий князь, він дивиться сердито на власну свиту, він
У тьмі нічної вертається до додому, щоб сьогодні спати із дружиною молодою, але життя
 Котиться долілиць, а з ним всі, хто дияволові давним-давно вже продалися й вони
Горлають:  «Князь, навколо тебе один лише бруд! Навіщо тобі життя? Від його джерел
Краще б ти сам відмовився, аніж всемогучий суддя все зробить за для того, щоб ти
 Попросив прощення у Бога!» Над дорогою стоять одноповерхові будинки й тільки зрідка
Видніються високі тереми, але вдалині видні площі й палаци, судячи  з усього, їх
Побудували розумники й творці!  У князя похмурий погляд після чергової пиятики, але
Йому махають руками молоді міщанки і підморгують гарні дворянки, вони не дуже
Дотримуються етикету й зупиняють на ходу золоту князівську карету, а одна молодиця
Навіть вчепилась у шкіряне сідло й запрошує його відвідати  її лісове село, але як на зло
Слід від його карети вже дрібним снігом замело!  Ось воно що! Людям би всупереч долі
Замолювати власні гріхи і не думати про розваги і втіхи тих, що встають на шляху, а від
Них можна з розуму зійти, коли їх іншою стороною не обійдеш і іншого розвитку
Стосунків з дівками не знайдеш! Князь досвідчений грішник, він баляндрасник
І насмішник, але словами важко передати, яку ж благодать він здатний жінкам задарма
Віддати й до ранку їх любити й цілувати! Хоча похмілля душу палить, особливо, коли
Поруч жінка вродлива, а сонце зазирає у розчинене віконце і палить так, що тьма і морок
 Немов би зашморг на шиї у молодої повії! По чолу його щось поволі текло і нарешті воно
Своєї мети досягло! Воно що сили в старе обличчя б'є, і повторювати не утомлюється, що
Час до старості невпинно йде і пора б йому зробитися розсудливим, а він ніяк не може
Задовольнятися щастям своїм! Він сам бере участь у диких оргіях і танцях і не боїться
Розголосу - життя проходить, немов у казці, але вигадки людські постоптували самі собі
 Величезні каблуки, хоча на дворі гарний день, але ще не вирваний з життя його
Благодатний корінь!  Він дивиться на кожний дівочий стан і передчуває пристрастей
Страшний ураган! Навіщо йому  вечеря? Їжа йому зовсім не потрібна! Достатньо кухля
Доброго вина, щоб спокійно до самого ранку спало високоповажне панство! Навіщо
Потрібна князю нелюбима дружина, коли ланцюгах заплуталася вся православна земля?
Адже зміст буття загублений ы, напевне, назавжди, але він його собі повернути має намір!
Дмитро носиться як загнаний звір і на свій вибір цілує молодиць, кладе їх долілиць
 І творить все, на що збагне немічне тіло, хоча воно не молоде, але не дуже старе, яке саме
Свій розум ще остаточно не загубило, здоровий глузд не втратило, хоча буденне життя
Зовсім не так, як повинно було, до проблемних питань будівництва державо устрою
Підійшло! Багато чого було втрачено, часу немало згаяно, адже по рідному краю дотепер
 Носяться ворожі зграї!
                - 4 -
- «Горе мені! Недруги перекривають подих мені навіть при яркому Місяці, який завжди
Набирає міць і силу якраз опівночі і освітлює людське житло на православній землі, але
Люди непорядні на перше місце у своєму житті постійно висовують речі другорядні!
До речі, вони давно вже приготували свою родину до втечі! Лише Господь один вабить
До себе з височенних вершин, адже Він моєї долі Вершитель і Пан, мій Заступник
І Володар, Він наш поважний Вчитель! У Його молитвах є слова гостріші від лез бритви,
Там є зцілення для душі, Він мені всякчас говорить: «Не гріши, але жити поспішай
Завжди! Тікай від біди, але законів божих дотримуйся і диявольської помсти
Не бійся!» Доводиться постійно жити серед гріхів і образ, я ними по вуха оповитий,
 Немов би смаком оковитою! Усякий грішник святу людину скривдити норовить, але
В мені почуття болю й зла як і надалі не так сильно вирує! Болить іноді голова, а в словах
Є одне лише благання, але, напевне, не судилося, ростити мені нові хліби! Тихо лягає
Туман земний на вигляд пристарілий мій, а переді мною біс щось гаркавить, проте він
Робить вигляд, що тільки добро на землі творить і гарними словами про життя вже
Занадто довго й тривало говорить, а сам прожогом норовить гарний куш для себе
Й друзів у своїх ворогів відрізати, але при цьому лукавить, що гріх навіки залишить
І випрямить зігнутий стан, і почне праведно молитися сам, особливо по передсвяткових
Вечорах, щоб осуд і острах не зруйнував вщент людські надбання, хоча виникає питання:
 Чи не замало одного бажання для опанування волі?! Нині всі люди прикуті путом
До рідної землі й ледь рухається в непроглядній тьмі у напрямку до Місяця, щоб хоча б
Там залишитися на одну єдину мить наодинці, але, як здається мені, важко простому
Люду жити буде в небесній височині, тому що в тій стороні величний і німий Господь мій
 Літає над рідною землею, нині обкутаною тьмою! Господь свій суд вершить, але карати
Грішників Він чомусь не дуже поспішає, але їм дорікає на те, що життя людське
Знецінилося і в гіршу сторону змінилося! Моя доля - мучитися й страждати, але про
Щастя своє ніколи не смію відтепер навіть мріяти і фантазувати! Я повинен сповна
Тільки горе нещастя, як борщ величезною ложкою постійно сьорбати, у Бога вірити
Й на Його милість всякчас уповати, а лихо ніколи не помічати, адже воно сидить тихо
 І тільки в мить кризи про себе нагадує, але в мене часу бракує, щоб постійно чекати
 І навколо себе нічого не помічати!» Сергій чітко знає, хто з його ченців Євангеліє взагалі
Ніколи не читає, а в книгу тільки дивиться й, що сили до світанку позіхає, але життя
Прагнення до знань навіть у неуків миттєво пробудить, там кожна крапка і всякий
Рядок задуматися про свій шлях людину змушує і в Бога божа істина розум закохує!
Життя - звичайна мінливість, а в ній переважає неймовірність, коли  поруч перебуває
Чергова неприємність! Святість десь поблизу всякчас крутилась, але щось із нею
Напередодні трапилося, що побачивши зло вона у втечу прожогом пустилася! Невже
Людині так тяжко її доля помстилася? Вона лише раз на мир глянула, і своє сприйняття
На побут земний відразу ж перевернула, а сама опісля, не думаючи ні про що, прямо
В безодню без роздумів зробила крок, щоб не дай боже не повертати небові остаточний
Борг!  Диявол зметнув до небес свої зіниці й подивився на грішний мир через розові
Окуляри, але не розгледів дрібні деталі, проте він звикнув дивитися на людський гріх
Взагалі, адже сам живе в теплі і рідко зводить очі догори! Він пішов долі наперекір
І відразу спробував згасити святості багаття, але воно горить досі і навіть у часи негод
І веселощів, гріється біля цього багаття і молодь, і дітвора до самого ранку! Розпускається
Юне древо під натиском святого наспіву, от тільки біль у грудях передвіщає нещастя
Попереду, але посередині вітер гуде зловісно, і море звуків хлюпає й щораз усе різкіше
Й різкіше: «О, Боже! Невже люди на бісів схожі? Я теж знаходжу риси схожі
На своєму обличчі, де не залишилося навіть слідів від колишньої величі! Дещиця мала
Істини там теж є, але куди ж поділися святість і честь? Миром править біс
Чорношкірий, такий телепень мідноликий! Врятуй від нього нас, Боже! Він бореться
З Тобою й загрожує Тобі ворожбою! Він хльостає кров з наших серць, а всесильний
Творець тільки здалеку спостерігає, як в одну ватагу збирається зло, а навіщо ж нам
Воно?! Я бачу сам, що божий погляд прикований був до небес, а що ж залишається нам?
Уподібнюватися молодим перепелам! Ну, і по ділах! Покараний повинен бути лиходій
І хам! Я ж доводити нічого не хочу й не вмію ні грішникові, ні роззяві, а тим більше
Катові і лиходієві! Хрест по ідеї, що сам Господь один раз повісив на зорі мені на шию,
Дияволові не пара, він виконує роль мого величезного щита, але він знаходить новий лаз
І випинає себе напоказ! Йому на святість наплювати, він любить трохи поцарювати!»
Зрештою, з небес спускається знайомий заклик від всіх святих отців: «Наш голос огрубів
У повсякденному духовному бої, але ми не залишимо стежку свою! Ми творимо наш
Подвиг щоденний, Бог - наш судія нелицемірний і саме Він виразник думок вірних,
Який віднаджує всіх нас від холодної скверни! Напевно, навіть перебуваючи вдалині
Безмежної й безмірної, ми все-таки  почуємо Його голос чарівливо співучий!»
                -***-
Цей голос йде здалеку, він проникає сюди навіть через грозові хмари, але його гуркіт
Чують білі лелеки! Його сила велика, однак всесильний Владика повільно наводить
У грішних душах порядок, тому що повітря волі й гріха неймовірно солодке! Голос
Сповнений доброти і незрозумілої відразу бархатистої хрипоти! Горить у душах пломінь
Вічний, але проблематично, щоб бозна-хто винним у всіх гріхах признавав своє єство!
Адже саме воно забирає частину життя у своїх же підопічних і так триває нескінченно,
 А люди до біди приречені бажають суть буття  виразити в одному реченні: «Пропадеш ні
За гріш, не відрізнивши від правди кривду чи брехню, і тільки Бог знає, куди прийдеш,
Якщо не по тім шляху до своєї мети підеш, а розбите скло нічим не склеїш!
Перебуваючи в злості, пооране поле добротою навряд чи колись безпомилково засіяєш,
 Тільки гріх замість помсти матимеш! Як звичайно щось клеїш і за Батьківщину
Дбаєш, але із цього майже нічого й ніколи достеменно не маєш! Живи, як тямиш!
Скільки планів не будуй ні влітку, ні навесні, однаково будь готовим розпочинати новий
Бій! Живи й не позіхай, а на чуже майно рот не зазіхай, більше звикай до говору
Булатних мечів і до напору спритних і могутніх силачів, геркулесів і богатирів і не будь
У ворогів слугою, думай більше своєю головою, незважаючи на гаманець тугий,
Порівнянний з великим капшуком, що завжди повинний бути під приватною рукою!
Зберігай традиції вікові пам’ятай перекази стародавності святі, адже князі в часи
Минулі у своїх руках тримали православний меч і освячували кожну войовничу промову!
Я теж йшов не тим шляхом, свою скорботу іноді заливав молодим гристим вином,
Відтепер є в душі високе прагнення підняти народ на боротьбу за своє ж звільнення!
Можливо, що це є Божественне повеління і коли я ним наділений, тоді, усвідомивши
Зв'язок часів, зберу всіх соборян, простолюдинів і дворян і нехай вони почують, що вражі
Воїни поблизу вже голосно й оглушливо дихають! Наші люди сліпнуть і глухнуть, а трави
Під копитами татарських коней відразу сохнуть, а міста й села постійно марніють, але
Пожарища на Русі ніколи не гаснуть! Людей вбивають вороги одночасно, нам жити
Страшно!» Народ злий і голий, хоча й одягнений у старенький камзол, але він
У дружинники все одно по добрій волі пішов! Простий люд і плакав, і стогнав, але всюди
Волю шукав, але ніде її так і не знайшов, мабуть, кінець Русі давно вже прийшов! Від
Пошуків простий люд втомився, охляв і виснажився! Народ от-от покаже свою сувору
Вдачу! Він надмірно гордий, що історія трішки сповільнила свій хід, а не навпаки,
Тоді б події прийняли зовсім інший оберт! Виходити на січу людям не ново, але як би
Знову земні пророки не переплутали Богом накреслені терміни і строки! Отже, з Богом!
Треба квапитися! Вистачить нехристам над православними глумитися!
Прийдеться й нам  зустрічати татар на всіх шляхах і стежинах, а їх тут досить багато!
Скільки поглядів, стільки й докорів гуляє по земних просторах, татари довго не ждуть і
Зразу беруть простий люд на сполох і переляк! А раптом у ту пору це військо дасть деру
І замість низини побіжить прожогом у стрімку, а не похилу гору? «Я не боюся звалювати
На свої плечі тяжкий вантаж, звісна справа, якщо братися за неї сміливо й віддаватися
Їй цілковито, тоді навіть скелі вікові зваляться миттю на доли лісові! Чернець - не
Багатій, тоді чому саме йому треба боятися нових невдач?» Не дочекатися душі щирого
Співчуття, адже в силу добра не вірять навіть древні додання! Невже, незважаючи на болі
Й страждання варто людям добровільно чекати часу свого в’янення?
                -***-
Відцвіли вже давно хризантеми в старому церковному саду, що це ченцям передвіщає:
Чергове горе чи нове лихо і де свої дні доживати Русі прийдеться в геєні чи в пеклі?
Життя прожогом проходить і із собою вона уносить удачу й успіх, але на очах у всіх
Залишає християнам тільки повсякденний гріх! Роки нікого й ніколи не щадять, зморшки
Втомлені обличчя сповна борознять, адже буття пориває назустріч новим епохам
З переповненим гріхами різнобарвним глечиком, щоб у пориві єдиному на небесах,
Незважаючи на ризик і страх, зустрітися з Отцем і Сином, підійшовши впритул
До духовних вершин! Гріх не втаївши, молитовно поклоняються Богові розорені ворогом
Студені краї, але побачивши прояви дійсності навіть гріху стає образливо
За православну державу, яку люті недруги постійно зневажили і кривдили!
Коли ж посміхнеться миру щастя, якщо йому потрібна інкська участь, отоді заздалегідь
Простих ченців не очорняйте, і їхні гріхи в діряву торбу тихо-тихо кидайте
І з миром подальше від святих місць своїм шляхом ідіть! Нема чого гріхам  у мішках
Таїться, адже той, хто від суєти мирської ховається за високою монастирської стіною,
Від Бога й скверни з своїми прогріхами надмірними не затаїться і, напевно, божа кара
Всупереч бажанню людей все-таки здійсниться! Роки щораз постійно б'ють обухом
По голові всіх нас, залишаючи про всякчас в душі один єдиний мотлох і поруч з ним
Суцільне дрантя! Нестерпним стає людське життя! Але коли приходить строк,
Грішникам навіть невтямки, що пророк уже їм смерть давно напророчив, а вони
Рано-вранці тупо дивляться в прогнилу стелю, зважаючи на все, все це їх  до добра
Буденне життя не доведе! Геть із душі штовханину й мішуру! Прийшов час зло наблизити
До бурхливого багаття, щоб опісля його попіл розвіяти на сильному вітрі! Нехай горить
Пристрастей багаття доти, поки не просвітліє людський погляд, а степовий простір
Не вловить дихання засніжених гір! Що народу нині треба? Цьому бідоласі побільше б
Обпиватися життєвою насолодою і жити поруч з людською вродою, адже йому як
Бурлаці, який, до речі, вже не раз побував у кривавій колотнечі, постійно треба йти
 Своєю дорогою до сутички з розумом своїм, щоб потім сипати на сиву голову сірий
Попіл! Живи й бодягу присмоктуй, але гріхи по миру не розкидай, душу не розпластай
 І постійно сам себе в руках тримай! Мости між іншими людьми, якщо є сили, то розведи
 І на ділі мирянам доведи, що не звернеш з обраної стезі! Отоді ангели вірні доведуть тобі
На власному прикладі, що якщо немає Бога в твоєї душі, то їй не потрібно готове кліше,
 Яке на перший погляд було дуже брудне і настільки ж замацане, проте святість до кожної
 Людини дійде, а та второпає, що Бог є і Він часу свого постійно очікує, а життя триває!
Хтось терни долає, а дехто з долею з закритими очима грає, поки людські пороки
Не зроблять людей самотніми і одинокими! Якими будуть перші кроки чоловіка того,
 Якому у всьому довіряє Божество? Ось воно що? Бозна-хто береже батьківське майно,
 А хтось на своєму горбі тягне суспільний обоз, намагаючись щось у світі змінити, але
Не можна грішника святим відразу зробити! Все зло, що владу в свої руки давно вже
Взяло, слідом за собою натовп людський потягло і справо до того дійшла, що наша
Держава немає особистого права, щоб самостійно зробити перший крок у напрямку
Свободи із-за погрози з боку бусурман, адже у них хан справжній самодур і тиран!
Церковний сан ченця просто зобов’язує жити згідно з Святим Писанням, але одного
Бажання не достатньо для того, щоб миттєво змінити остаточно свої переконання! Задля
Волі можна знехтувати власною долею! Готове кліше, як заздрість для тіла або гнилизна
Для обгризених костей, негоже нам поклонятися долі своєї в тьмі вогких ночей! Ми
Нездатні і непридатні сприймати речі подібні на самоті, адже вони схожі на речі дуже
Прості, проте коли мова до їх суті дійде, отоді провини мирські затьмарять чорні хмари!
Не люблять люди прості церкву відвідувати часто, сходиш раз - і баста! Немає
Контрасту в стосунках людських, адже гріх обмежує людей всіх в бажаннях щирих,
 Але справа не тільки в великому бажанні і взаємної довірі! На кожному небі сяють
 Свої сузір’я, а на землі велику роль відіграє постать вождя! Навіть, якщо він
Останній нахаба і зовні похожий на жабу, однаково він змете зі свого шляху зло!
А потім горе й нещастя хочуть прийняти в його долі хоч якусь участь, але в той же час
 Ти сам забудеш про свою пристрасть і швидко підійдеш до церковного вогню, розкривши
Рот і розчепіривши п'ятірню, адже Бога ніде не видно, а на душі й обтяжливо, і кривдно,
Але ніяк не соромно, хоча люди безсовісні і безбожні саме на цьому тижні кричали
Істерично, що всі свої здібності педагогічні вони направлять на підтримку ганебних
Почуттів! Хто б з нас погратися з гарною жінкою не захотів і сам себе в глухий кут завів!
Треба б тут забути про всі свої турботи, але що ти?! А як же душу залишати назавжди
Без тяжкої повсякденної роботи? О, Боже, зжалься! А ти, моя душа надалі ніколи так
Щиро не засмучуйся, але що ж далі? Знову треба кружлятися по життю у швидкому
Й ритмічному вальсі?! «Завжди зло трапиться, коли диявол грішника спокусить, а отрок
Не почне праведно молитися! Бог при бажанні може розлучитися з тобою й навіки
Розстатися в тьмі нічний і не тільки із грішною плоттю, але й з святою душею! Засіки
Душі давно вже спорожніли, там нині дмуть люті заметілі! Дивлячись їм вслід, уже
Багацько років люди бачать тільки єресь і марення! Доля приносить людям одні
Випробовування, але останні діють навмання, навіть, посеред білого дня! Саме собою дух
Запашний і злий мовчки витає над землею з обоюдогострою косою! Гріхи розум швидко
Стомлюють, але в спокої його не залишають і на добро прожогом не благословляють!
Пригнувшись до самої землі, все так же само дотепер грішать вони і проходять життя
Короткі дні, але не гаснуть у душі яскраві вогні! На них святість зовні схожа! Відречися
Від зла й жадай собі тільки одного добра! Нехай життя підніме до небес всі твої
Почуття, а ти кріпися й з бісами бийся, але міцно за святість обома руками тримайся!»
Слова Сергія не залишилися в штовханині буття, вони зникли у вогні західному  і надалі
Не пошкодували, що не повернулися назад! Втоми не знаючи, кинулися туди, де височінь
Блакитна злу ні в чому не потурає, хоча буває іноді й з нею приключається напасть і лихо!
Поріднившись із новим століттям, Сергій відчув себе удруге вільною людиною! Він
Вибудував новий хлів і комору, але там виникла одного разу дуже сильна пожежа, вогонь
Палахкотав до самого ранку, а в гущавині розлютованого багаття поломеніли головешки!
Вони освітлювали таємні стежки, проте як і ми в цьому тлінному житті, саме вони такі ж,
 Як і люди всі, звичайні і пересичені пішаки, які пішки  всесвіт обійшли, але загубили свій
Виразний слід серед сизого туману напередодні  того часу, коли  розкриється безодня!
Ігумен заново пожарище відбудував і братію свою тим самим швидко заспокоїв, але йому
Постійно заважає Сатана, адже тому його душу дуже боляче потрібна! Біс йде крізь
Грішні ряди з порожньою й дірявою торбою, горбатий і кульгавий, але вже занадто злий!
Його люди палицями що сили б'ють, вони то там, то тут в усе горло репетують:
«Зупинися! Постій! Ти ж безумець порожній, хоча й доводишся нам близькою ріднею,
Тоді чому ж ти лагодиш усюди розбій і бешкет? Ти зовсім не святий, так що не козиряй
Душею, перед тим як відійти в мир інший!» Дияволи безсердечні й вороги наші
Споконвічні змінюють життя - тільки тримайся! За кризом треба новий криз! Треба
Падати увесь час тільки ниць – адже це долі каприз! А де ж її сюрприз? Нам невтямки, що
Мир і підступний, і твердий, не врятувати нам від склок! Все частіше люди попадають
У його пута як у сільце, а який від них народу пуття? Буття проноситься мимо,
Залишаючи на землі навіть те, що душі й серцю було улюблене! Ну, і Бог з ними,
З небесами блакитними! Ми ж не будемо іншими! Ні до чого нам зміни, вони немов би
Відступництва і зради, яких народ немислимо боїться і бажає подалі від них віддалитися,
Поки рідне вогнище ще сильніше не розгориться, але куди ж Сергію від горя і біди
Щезнути?! Сонми підданих зникли в краях родимих! Доля одна й життя одне, і та,
І інше Сергію небом дане! У ньому морок поточних днів і темрява північних ночей, а він
Стоїть посередині й міцно тримає в своїх руках древні святині, які йому дісталися
У спадок від своєї Батьківщини! У кишені жменя грошей, невидима при світлі ледь
Мерехтливих світочів! Хто б праведність на Русі вчинив опісля все зробив для того, щоб
 Люди увірували в силу господа-Бога, якби не монах, який виріс у непрохідних лісах!
- «Вугілля - для жару, а дрова - для вогню! Нехай Господь простить мене, адже
Не проходить і дня як доля зненацька скидає стару плоть із молодого лошака! Радується 
Око, коли дивишся на буття здалеку: навколо чудова місцевість, не гірше її  околиця, яка
Пролягла навколо барського села, там молодь співуча і пісенна, як російське
Письменство, але при нагоді душу холоднеча мучить і кусається гірше змії гримучої!
 Вижити можна й не все в ній вже так безнадійно, якщо жити обачно!» Сергій став
Знаменитим, він постійно щось мудрує, його відблиск слави до себе вабить, а він робить
Вигляд, що є інші славетні імена, яким потрібна пошана, для нього ж істина важлива
І занадто велика її ціна! Вона багато вартує, коли вітер долі в спину що сили дує!
У монаха чарівного є лагідність і сум’яття, напевне, це у нього від самого Бога, адже він
З кожним днем стає ще більш статечним і у нього з'являється прагнення забути
Про скорботу й мучення! Проте йому не достає наснаги і натхнення!
«Нехай хвалить тебе хтось інший, а не вуста твої й не язик твій!»
                /Притчі Соломона/
Зі століття навіки був злий порок у підлого чоловіка - мерзенна неправда і брехня
Велика! Її загодя ніколи не тривож, вона гірше, ніж тифозна воша! Інакше раніше всіх
Помреш і ні за цапову душу пропадеш, і своя доля опісля в сирій землі знайдеш! Вона
Землі ровесниця, адже є у власного серця таємний вістовник, який в кожну мить робить
Про наші справи обґрунтований висновок, щоб кожний з нас, її малолітній хрещеник або
Безповоротний намісник, ніс свій жереб все життя задля свого щастя! Ось і всі здобуття,
 На які зважився наш суддя, а все тому, що у вустах невігласів брехня і кривда є завжди,
Незважаючи на особистості і прожиті роки, яке б значення кривда мала, якби в період
Нахабності не доходила до межі і не вставала поперек задумам небесного Судді!
Прикидаючись недоумкуватою, любить гріх безумно таємнича доля й до того ж б'ється
Галасливо і шумливо посеред океану пристрастей, а в період божевілля стає схожою
На древню й зморщену мумію! Я теж іноді над великими проблемами довго думаю
 І хоча маю гадку, що мої думки – це темні лошаки! А наші гріхи як дві краплі ранкової
Роси, на великих лиходіїв дуже боляче схожі, але спробуй щось їм доведи й поклажу цю
На пісочні  ваги миттю поклади, вона відразу понесеться по білому світу й почне вже
Святість призивати до відповіді! Рай і Пекло грішні душі на свій лад смикають, а всі люди
В Рай хочуть і не бажають по добрій волі у Пекло тікати від сваволі господарів своїх!
Причини різні є й них і от вони висувають різні підстави для того, щоб іноді з долею
В піддавки безжалісно погратися і в п’ятому куті опісля не виявитися, але самі себе
Ніколи й ні в чому не засуджують, тоді чому ж люди постійно грішать? Вони частіше
мовчать тоді, коли треба кричати, щоб юрбою всі напасті подолати і самим не попасти
За мури і  грати! Чи не для них було створене Пекло? Що за народ, який вічно в болото
Однією ногою встає, а іншою, одержимий пристрастю земною, бореться з духовною
Вбогістю і біднотою? У голові одні ілюзії як наслідок щоденної контузії, там трава
Не колишеться, душа не сміється – їй не дихається, важко буття душі дається, тендітне
Відразу розіб'ється, а ганчір'я гниле миттю на дрібні клаптя рветься! Колись Сергій тут
З народом до ранку возився, він напередодні у святого джерела на нічний постій
Зупинився, відразу ж помолився й причастився, а вже потім під дах старої каплиці
Віддалився! Там у роздуми надовго поринуло його чоло, а тіло від тепла вмліло, але серце
Полагідніло, але думка як плід переспілий шпурляла на грішне тіло свої вогненні стріли!
 А на її вершинах зникли колишні святині, там відтепер край пустельний, немає відбитого
Світла, воно літає десь по всій планеті, але і як усе на цьому світі постійно мріє бути
Єдиним владикою в країні холодної й по великому рахунку дикої, але соромливої! Він
Країну не обмовляє, хоча говорить досить неупереджені речі, а мир лиховісний її
По красивому обличчю тим часом з останніх сил досить боляче хльостає: «Людину
Неможливо зробити іншою, точно так само як буття зле або дзеркало криве саме
По собі не стане прямим і дуже рівним! А тому й ми вголос оголосимо: не бути йому
Святим, чистим і непорочним!» А тим часом Сергій із властивим йому одному
Терпінням, боровся в цій глушині з відзвуками похмурих дум і невтішної журби! Вони
Височіють удалині як сухі жердини, нагадуючи ігуменові про швидку смерть! Відразу
На нього наплили спогади сумні, які настільки йому набридли і докучили, що іноді йому
Здавалося, що ці події не з ним відбувалися! Йому біси не дають свіжий струмінь у своє
Життя вдихнути, але прийшла пора старовиною труснути й продовжити великотрудний
Шлях! Дзвони б’ють на сполах, тому що страх вривається в кожну душу просто-таки
На сторонніх очах! Якби Господь подарував Сергію білосніжні крила, зникла би відразу
Задуха, але під подихи молодої акації думки вже програвали зовсім інші варіації, але,
Навіть перебуваючи в прострації, вони мали потребу в новій трансформації своїх думок
І почуттів! Все, що Бог хотів, він в образ Сергія самотужки втілив і у велетня його
Перетворив! Скільки ще пройде років, коли людський подив дійде до монастирських стін!
«О, Боже, ти цей світ швидко створюєш, нас  молиш і клянеш, але всіх грішників
Ніколи одним махом не перекуєш! Настав їх на дійсну дорогу і спробуй грішників
Назад до себе повернути! Так тому і бути, адже студи люті ворожнечу Щохвилини
сіють посеред людської родини! Я молюсь за свою Батьківщину
І кожну родину!»
Молитви ці йому дорожче всього на білому світі, але він чує ноти роздратування
У відповіді: «Радься раніше із Богом і не мрій на землі багато про що, по-перше: не чекай
Від небес пожертви, а по-друге: не святими мені здаються всі твої бажання!
Пристрастю тяготися й борися з мирською метушнею, а буття саме собою вирішить
Довга суперечку із ганебною долею! Будь самим собою і постійно готуйся до останнього
Бою! Я буду завжди поруч з тобою і ти впораєшся з бідою!» Сергію як на зло ніколи
Й ні в чому життя не везло, хоча він тримав у руках і золото, і срібло, але людське щастя
Його іншою стороною обійшло! Воно поруч із його життям пройшло і крізь сито в сиру
Землю миттю пішло! А перед ним, чоловіком, по суті, святим нагромаджувалася небесна
Височінь: «У поривах мрії на небеса, чернець, прагни і думи тяжкі від себе подалі жени,
Але за своє життя двома руками до самої смерті тримайся, за Бога держись і на Нього
Завжди обпирайся! У його терени сміливо входь разом із Божим словом як символом
Святого знаряддя! Адже кожне слово у всесвіт відлітає, але наслідків сказаного ніхто
Не знає, можливо, воно вмирає, але напевно, знову десь воскреє! Усяке в житті буває!»
Нам немає справи до слів інших, але що стосується виражень святих, які не знають ні
Меж, ні границь, хоча самі живуть на  межі почуттів небесних і земних, проте від них
Залежить наше мирське життя! Так зробимо ж все задля свого подальшого життя!
- «Біс, посторонися, і Віру ховати в землю ти не квапся, коли хочеш, то Богові
До землі тричі поклонися! Привітайся з небесами і тим самим ти полегшиш своє
Життя!»
                - 5 -
А государ властолюбний з’явився на колінах перед жінкою стрункою й гарною, у неї
На руках малолітні діти, але немає в порівнянні з нею красивіше нікого на цьому білому
Світі! Злий диявол розставив незримі мережі, уже не раз народом у своїх переказах вони
Були оспівані, а інколи і осміяні, адже серед яких є ті, що мечуться в розкритих сорочках
По духовній порожнечі, їх повсякчас потрясають судороги й конвульсії, але народ ніколи
Не буває в курсі духовного буття, тільки повсякденне життя відбивається на його
Ослабленому пульсі! Князь говорить слова гарні, вони на перший погляд їй здаються
Правдивими, чесними й не брехливими, але в промовах квапливих є якесь заморське
Диво: князь у любовних справах не дилетант, адже у нього є особливий талант! Такі слова
Їй співали й до нього, але таку пристрасть і злість жінка бачить у князя одного! Що ж
З ним скоїлося й куди ж його серце понеслося? Невже воно насправді з розумом
Перебуває нарізно тобто окремо? В холодну ніч тяжко бути узбіч життя і люди все
Роблять для набуття життєвого досвіду і не зважають увагу на знадобу і нужду,
Приймають миттєві рішення прямо находу, а потім падають в глибоку яму – ту саму,
 Що відділяла порядну людину від хама! Хто є дамою його серця? Невже вона донька
Наїжджого іновірця?  Невже донька бусурмана зробила свій вибір сама і від її красивого
Стана нічого не залишилося, хоча жіноча краса зосталася? У неї родина напрочуд дружна
Й до того ж вона ще й жінка замужня, а її чоловік у полоні серед людей чужих, адже
Серед них немає людей невинних і святих, а зло для інших – це символ мирського життя
І воно до самої тризни поводиться дивовижно й капризно! Вона вірить у мить щасливу,
Але коли трапиться щире диво й чоловік, одержимий пристрастю земною живим
І здоровим  все-таки повернеться цим летом до себе додому! Злі думки вітри по світу
Відразу розносять у одному й тому напрямку, вони людей слабких намертво косять,
 А у сильних й спритних самі прощення, стоячи на колінах, просять! Його відзвук
Відразу вмирає, він миттєво в безвісність падає, і ніхто його шляхів ніколи вже
Не дізнається! Таке теж в життя трапляється і горе ніколи не забувається! Князь піднісся
Високо, він мислить і думає безжалісно і жорстоко, він не пара самому пророкові, а жінка
Квола й слабка, у неї самої нелегка доля, адже рідного чоловіка поруч з нею давно вже
Нема, спустіли засіки, адже всі чоловіки пішли в краї далекі, щоб батьківщину захищати
 На смерть стояти за свою рідню! А жіноча душа жадає наприкінці тунелю побачити
Любові й пристрасті яскраве світло, якого теж поруч нині нема, а навкруги повна темрява!
Хочеться плюнути на стоусту поголоску і пожурити огуду, щоб у півсні й у напівдрімоті
Забути на мить і про родину, і про домовину, про гріхи і свої провини! Від цього з'явилася
Поруч далечінь лілова - фіолетова й жінка напівроздягнена і витягнута із багна, але за тіло
Живе пристрастю зачеплена, яка із зими нагином прожогом кинулася в пекуче літо зовні
Схоже на пекло! Бачила білобока сорока велику пристрасть не поблизу, а здалеку, коли та
Самотньо всякчас дивилася у відкрите віконце, а під холодним Місяцем стояла безкінечна
Спека, немов пізньою весною! Дух любові урочистої, помпезної і тріумфальної витає
Усюди, він от-от любов до волі серед простих слов’ян пробудить! Його подих юрбі
Не чути, любов очам дана, але не завжди вона одному вірна і віддана! Непідкупне
І незрадливе кохання стає великим дивом! Зажили жіночі рани, що нили й боліли
Попервах постійно, виречені останні слова, уже не кружляється молода голова, тільки
 Людські пересуди блукають всюди! Князеві б у Сергія строгості повчитися,
А не за бояринями цілодобово плентатися! Пора б до істини прагнути, щоб суть свого
Буття збагнути! Сергія все це тривожить, але хто ж князеві в голову його таємні думки
Миттю вкладе і своїм вчинком його раптово не уб’є? З надією благою він відправляється
До володаря додому, щоб годину або більше поговорити з розумними людьми про долю
Зовсім іншу! Було б набагато гірше, якби в душі люди, які сильніші від інших,  миттєво
Не відмилися від грязі і бруду! Зі століття вовіки поголоска опоганювала саму
Особистість, хоча навколо одна суєта, а неправда й порожнеча постійно опоганюють
Навіть безгрішні вуста! Усе, що виходить із вуст, навіває безповоротну тугу й смуток!
 Вони, як і всі рідні сестри не люблять язик грайливий і гострий, часом вони не чують
Навіть Божий глас, а тим більше всіх нас! Позаду залишились бувальщина й любов,
І хистке щастя, але вони зникли відразу, коли до них зненацька підійшла проказа!
-« Щасливі люди ті, яких вигнали за правду, вони непідсудні мирському суду, тому що
Вже сповна пізнали й біль, і нестаток, їм призначено вижити навіть в Аду!»
Взнати неправду, не приведи, боже, але заздалегідь Ти князя, Отче, теж жорстоко не суди!
Він не спить сном  невпинним і не розстається до світанку з тугою безсердечною, адже
Йому одному долею призначено бути постійно здивованим результатом щастя й удачі!
Скільки не тужи й не ридай, усьому на землі приходить край! Якщо ти грішний і шлях
Твій тут був не безуспішний, тоді навіть тобі дуже важко буде розшукати його грані
В суцільному сутінку й тумані! Горнеться душа до душі, але їй завжди заважає грайливе
Кліше, яке вже давно мовчазно стоїть на заборонній межі: справа зовні схожа на сирий
Тютюн, але ж і князь - не дурень, його ніяк не можна обвинуватити у тім, що особисто він
Поводить себе як пияка і постійно провокує з татарами бійки до крові! Коли нема в душі
До бога любові, отоді посеред осуду і ганьби проходять дні людського життя, адже злюща
І жовчна зима позбавила молодого государя найменшої дещиці ясновельможного глузду!
У того турбот величезний віз, а там один безлад і хаос, так що Ясновельможному нині
Не до мрій, адже він своє військо готує до бою з Золотою Ордою! Навіть серед старих
І облуплених кремлівських стін князь не бачить особливих змін, а він там для того, щоб
Слідкувати за порядком в державі дуже строго і щоб хтось не зводив з країною власні
Рахунки! Адже всі чоловіки мають на мети пограбувати в державу, використовуючи
Силу і мужність свою! Місяць молодий серед ночі дихнув на землю трухлою вологістю
Й саме собою мир втратив дивовижний спокій! Набухає над суходолом темрява, але щоб
Зникнути в ній не назовсім, а годин на сім, або вісім, людині треба очі підвести до неба
І довго читати молитви, враховуючи свої власні духовні потреби! А нічний звукоряд грає
Свою пісню, як і багато років тому назад, а вона плоть млоїть, але розум ще не спить, він
Над головою несамовито шарудить і кудись постійно поспішає, тому що особисто йому
 Всякчас хтось таємно розважитися заважає! Закони, що панують у Вітчизні досить строгі,
Але для злодіїв з великої дороги вони - потерть, адже усе, що князь проголошує і у люди
Несе - суща нісенітниця! Йому б самому відійти подалі від гріха, але в його думках тільки
Є молода боярська невістка! Ця звістка не є новиною для людей царських, адже з тих пір,
Як він пішов від неї, як розбійник і злодій, у нього постійно крутиться в голова одна і та
Розмова, адже з неї не можна викинути жодного слова: він нікого не хоче бачити в упор!
Князь жадає в душі молодиці колишню пристрасть знову розбудити або хоча б пару
Хвилин з нею наодинці  ніжно поговорити, він навіть крізь легкий сон чує її мов строгий
Передзвін, але з усіх боків до нього тягнуться дівочі руки і разом з ними він тікає від
Справжньої нудьги! Ставна любов його спонукувала ховати своє обличчя під оксамитову
Ковдру! Вона, так князь рахує, була б його павою, якби не справи державні, адже вони
Покрили його чоло дурною славою! Їй кінця не видно, тільки з боку князь здається таким
Могутнім і солідним, що людям стає завидно! Йому й соромно, і кривдно, але думки як
Чорні ворони накидаються без кінця на його грішне буття! Не біда, що дівоче обличчя
Кожного разу червоніє від сорому, так було й буде завжди! Князь із досади тягнеться
До заморського грона винограду, пальці розчепіривши і ширше ноги розставивши, він
Нагадує самому собі підлого вампіра! Втіхи немає, адже йому в слід тільки гидотні слова
Люди говорять, але немає шляху назад, але князь чогось чекає, адже він не тільки про
Своє майно зараз дбає! У нього зовсім не ті роки, щоб геть зійти мерщій зі шляху своїх
Прапрадідів, але не тільки метушня й суєта, але й порожнеча жити заважають, хоча всі
Його почуття гідні пристрастей молодих, і він намагається знову зануритися в них! Він
Має намір угамувати на дозвіллі власну спрагу, у цьому житті помиляється кожний,
Але воно дається лише один раз! Чоловік той, хто себе любові без залишку віддає,
Якщо помиляється, все одно поруч з любов’ю тримається! Її чудовий і граціозний стан
Уже породив пристрастей ураган! Навіщо ж думати про честь,  якщо продовжувати жити
Посеред безчестя? Під покривом нічним князь би став майже ручним, але життя заохочує
Тільки тих до співчуття, хто в ім'я мирських утіх дияволові продалися: «Князь, зробися
Розсудливим і від чужої дружини відмовся! До чого тобі таке життя?» Почувши глас
Блакитних небес, князь знову ожив і майже що заново воскрес! Ціною подальшого життя
Відсунуті джерела швидкої тризни, але почуття нестерпні й примхливі не залежать від
Днів прожитого життя! Князь не знає, як далі йому жити й чи зможе він лизоблюдів поруч
З собою всякчас терпіти? «Як хочеш, так і поступай, але з дияволом у хованки  ніколи
Не грай! Темінь тебе сторожить, і похоронний смолоскип над твоєю голівонькою вже Чадить!
Господь сам вирішить, що йому з тобою робити і як тобі надалі жити!»
Слух породив особливий дух в обрисах виднокраю і назовні вирвалося щось до болю
Знайоме, адже воно виявилося інших сильніше й ширше, зовні – немов, двічі два - чотири,
А усередині - йому самому потрібні грамотні поводирі! Слух гуляє по всіх краях, селищах
І лісах, іноді набридаючи нам, але ми йдемо по його примітних слідах, хоч і з горем
Навпіл, але все-таки відкидаємо сором від грішних тіл! Розумним, а не божевільним
Повинен бути кожний християнин, незважаючи на те, хто він: князь або звичайний
Простолюдин? Свята правда століттями серед нас живе, а простий народ знає її
Достоїнствам рахунок! Гора є між словом і справою, але за її межею безвісність одна,
Проте вона відразу нікому поблизу не видна із-за лайна! Правді б осторонь від неправди
Подовш залишитися, щоб гіркими слізьми ніколи не обливатися, тому що життя пройде
Без небесних щедрот, а Господь, напевне, щось на голову брудне самотужки пошле
І вже тоді ним колишні гріхи не будуть братися до уваги! А якщо так і далі життя піде?
Що з душею тоді відбудеться? Чи не побажає вона й надалі нудитися в тяжкому ярмі
Й жити у неволі? Усяке, можливо, адже жити стало нестерпно і дуже складно, а люди,
По суті, незначні самі встали на стежку війни! Напевно, черствість і мерзенність, надягши
На обличчя маску  самі почали згущати фарби повсякденного життя, як би їм не хотілося,
Проявити все-таки свою закостенілість і своєю славою інших велетнів остаточно
Затьмарити! Щоб щастя для Русі досягти, повинен князь всьому воїнству кинути
Несамовитий клич: «Молю всіх Вас у цей грізний для Вітчизни час виявити вовче
Чуття і постояти за своє в міру скромне, але все-таки  буття, і в тьмі ледь помітної
Залишити на задвірках свій неприборканий страх і задуматися про втрати
Непоправні у випадку провалу - тоді б зовсім інше життя для всіх русинів миттєво б
Настало! Вороги от-от кинутися на нас, але й ми от-от повинні з небес почути
Божий глас: «Мене покличте і не залишайтеся на самоті, нехай кожний мешканець
Нижнього Новгорода і Москви на поле брані вийде! Адже князь сам ще остаточно
Не знає, чого він  бажає і тому так довго на прояви долі чекає! Вам всім потрібно згоду
І злагоду хоча б на поле брані досягти, щоб до своєї мети спільно дійти!» Роздуто
Гордовитий пломінь і кинутий у город татар тридцяти фунтовий камінь, лемент злості
От-от у ворогів Русі з губ зірветься і кров нехристів незабаром по всій занедбаній землі
Проллється! А гул перемоги досягне небесних висот, і вона майже все в грішному світі
Горілиць переверне, адже у Сергія було знамення, що стан ворогів незабаром відвідає
Жалобний спів, а блискавка й полум'я напередодні або днями вивернуть ворожу
Свідомість із православної землі з коріннями! Нехай буде ворог переможений під шелест
Розгорнутих у бою православних прапорів! Сергій вже чує переможний спів своїх
Співвітчизників: дідусів і школярів! Вони татарам на подив встають з колін, а поруч з
Ними стоїть високий і мужній громадянин по імені Варфоломій, який не хоче тікати
 З землі своїх батьків і прадідів!
                -***-
А старість, як більмо для ока, але ніколи з роками безглуздішим не стане людський
Розум, адже він народжує нові ідеї і до них спрямовуються сильні й сміливі, а розумні
І кмітливі весь час чогось вичікують, тому що вникають в істину і в суть земного
Буття, але, між іншим, всі ті, хто набагато інших дурніші, залишаються посеред
Розбитої вщент колії й мовчки рахують гріхи свої! Скрізь печаль одна, а життя
Тяжке й напрочуд нудним з часом ще більше стає! Там тлін і суєта, постійна
Метушня, а поруч йде бездуховність і порожнеча! У життя з головою поринь
І особисто у всіх його пороках особисто переконайся! Є в цьому зміст, але тільки
У одного Бога шукай свій захист! Ніколи не пізно порозумнішати, немає потреби свого
носа долу вішати, адже ще час для того є, щоб свою пісню прилюдно голосно
Й могутньо проспівати! Хоча розум докучає думкам своїм і не дає спокійно жити людям
Іншим, ми однаково його боготворимо за те, що він до привілля прагне всяку годину, щоб
Розстатися із щиросердечним болем в дикому полі і йому тоді не до багатств, він розуму
Вчить усіх нас, не випинаючи наші недоліки напоказ! Він наш Суддя й Творець нашого
Земного буття! У ньому – падіння наше, але в ньому - спасення наше й коли допита
До самого дна його золота чаша, то життя повинне стати й вище, і краще, але в нього ж є
Заповідна межа, за яку людина проста ніколи б переступити не посміла! Він - відлуння
Наших думок і справ, але думи нелюдські відволікають людей від життя вічного, а їхній
Погляд упирається у Шлях небесний, такий далекий й такий нескінченний, але слова
Вилітають із вуст на раз і два, однак, серед повсякденної суєти в яву втілюються не всі
Таємні мрії! У світі нічого ідеального немає, нам природа в слід посилає безліч
Каліцтв і лих, але той, хто замолоду багатьом наукам не навчений, не розумний і до
Того ж ще напрочуд нудний, забуде про шлях свій у тьмі нічній! Уже краще все століття
До істини прагнути й у природи розуму навчатися, чим дурнем залишатися! Без ремства
Й заздрості треба по шляху знань до цвинтаря йти, щоб тільки там блиснути
Своїми перевагами, а не слабостями й лягти в сиру землю кістьми! Скільки не будеш
Мучитися, без зовнішнього приклада розуму навряд чи сам навчишся! У щастя іноді,
Що сили впирає свої гострі роги доля проста, коли в неї вже ввійшла біда, але якщо всі її
Бажання й пристрасті розбурхаються, отоді люди незначні про своє призначення
Миттю забувають! Скільки про свої гріхи не кричиш, їх ніяк не полегшиш! Для
Будь-якого пророка немає безвір'я страшнішого пороку, чия дорога простяглася дуже
І дуже далеко! Адже зло панує повсюдно й це вірогідно Господу достеменно відомо!
 За рівну провину й кара рівна, але винних розрізняє вітчизна , тобто країна, їм
Знатність уже ніяк не допоможе, адже душа перед горем крила розправити
Ніколи по своїй волі не зможе ! Серцем її не зрозумів ніхто, життя вразно понесло на
Перший погляд дивовижне буття!
                - 6 -
Сергій покинув свою скромну обитель, але перед цим її відвідав сам Спаситель,
Наш Господь і Вчитель і повідав Він, що поводженням знаті був сильно обурений
І не розуміє до сих пір, по якій невідомій причині немає серед них гідних чоловіків? Люди
Багаті занадто тратять сил і емоцій в ім’я свого благополуччя, але грішна земля, від Києва
 І до Кремля, клекоче, тому що йти в рабство по добрій волі не хоче! Час невпинно далі
Йде, проте ніхто не скалічить свою долю, якщо він відважний і сміливий і в житті,
І в боротьбі! На ганьбу схоже все те, що відбувалося з Руссю дотепер!  Знати б нам, що
Вона вже ніколи не вмре від безчестя й сорому, але кому треба йти осторонь від стиду?
Ніхто і ніколи самотужки не добереться до довгоочікуваної волі! Вона кидається т
Туди-сюди, проте завжди приходить тільки в нікуди!  У мить таку Сергій залишився
В кімнаті порожньої наодинці із самим собою, а ніч поволі тихо завмирає й, що відповісти
Богові, навіть точно його душа не знає! Ігумен риється серед святого посланія, він без
Зайвих передумов перебирає дуже багато томів, які до цього часу прочитати ще не зумів,
Але життя саме вносить у його думки суттєві корективи, і створює ще одне чудо й диво!
На ньому віддрукувався полум'яний знак, але й він навіть удень не розсіяв тьму й морок!
Сергій дивиться через вікно на хмари, і поки Всемогутня рука малює там свої візерунки,
На них є й ліси, і гори, де в часі швидкому дощ змиє з Русі тінь осуди і лихої слави!
О, Боже, Ти країну врятуй, «Єси на небесах» і допоможи перебороти свій остах!  Честь
Русі віднині освячується на  очах у всіх: грішних і святих! Уже не раз рокоче трибунний
Глас, і він призиває всіх нас у цю сумну годину перед битвою зі своїми ворогами набагато
Смиренніше жити й у життя втілити благодать, яку через Сергія Господь зумів саме нам
У ту мить передати!  У нього є передчуття єдине, що вся людська родина несеться
По гірській стромовині! Головне - не збитися зі шляху й волю слідом за собою в черево
Країни ввести! О, Боже, прости, за недотримання етикету, Сергій ніколи не сідає
В панську карету, він пішки йде по світу з надією, що князь прислухається до його ж
Поради, але того нині в Москві немає! Ніхто не знає, де він зараз перебуває і з якою
Долею він повернеться додому від красуні молодої! Йому б гріха злякатися, відхитнутися
Й відскочити як можна далі, але злу в руки не здатися, тому що гріх призначений тільки
Для тих, хто живе в ім'я мирських утіх і тішиться ними! А князь не вдаряє обличчям
В нечистоту, він на коні стрімко несеться, але щораз виставляє себе міщанкам напоказ,
Але йому важко і тяжко після опівнічної пиятики й довгої гулянки суть буття зрозуміти!
Він їде в рідне село, і йому ще, вважай, дуже в житті повезло, що міцним виявилося нове
Сідло, які він купив на ярмарку  у Новгороді, але іноді ми всі забуваємо про те, що життя
 Зовсім не по тій стезі йде, як нам би бажалося! Проте коли горе сталося, то отоді повинні
 Об’єднатися люди прості, щоб спільними зусиллями відірватися подумки від грішної
Землі, адже немає бажання їхати весь час на старому осликові! Собі на носі назавжди
Накресли і в голові черкни, що події важливі поруч з річкою бурхливою стоять
І допомагають суть буття людям втямити, адже напроти щаслива мить весь час тремтить!
Миготять одноповерхові особняки й високі писані тереми, але дух знеможений
І втомлений нагадує князеві про Божу кару! Не дарма на Русь прийшли здалека татари!
У його супроводжені чутний голосний сміх, людям би замолювати свій нерозкаяний гріх,
Адже він гірше всіх мирських огріх, але князівська свита випинає своє нутро нарочито,
Яке повинне було дорогим одіянням прикрито, а сміху розкати чують і міщани, і солдати!
Не шкодуючи про зганьблену ідею, стоять на узбіччі шляху прості роззяви, вони
Видивляються, як багачі розважаються! Їхні обличчя перекошені від болю - не бачити їм
Довгоочікуваною волі! Чи впору князеві молодому вдаватися до такої гіркої й нахабної
Ганьбі, коли нелегка доля багатьох з них назавжди понесе з кайданами на чужину
 І вони навіки загублять зв’язок з батьківщиною? З душ виходить лемент протяжливий,
Але його відразу гасить повітря вологе, його колихання не почує будь-хто, але вмирає
Багато хто від безвихідної жаги і спраги! Душа Сергія в тривозі, він ледь-ледь відриває
Утомлені ноги від князівського порога, адже час йде, але відбулася довгоочікувана бесіда,
Русь знову очікують безпросвітні лиха! Для князя важливіше – так в літописі знаний
Чернець пише, пишні гуляння і обіди, від відкидає повсюдні напасті й безвісні пригоди,
Він не збирається без зволікання їхати в далекий монастир за благословенням! Треба мати
Тільки дещицю терпіння й тоді, поза всяким сумнівом, втратиться величезний камінь
Спотикання й у воду кане гіркота колишніх перемог і поразок! Настав час витягти
З минулого буття добрий урок, адже термін вже для цього давно, здавайся, минув!
Коли настане новий день, зникне разом з похміллям величезна й всемогутня тінь
Розбуялого буття, адже вона безтурботністю чревата й колись була на примхи немислимо
Багата як для міщанина, так і для простого солдата! З тих часів людський стогін у сльозах
Народних знайшов своє відбиття, щоб опісля через музику дзвонаря згадати в цю мить
Про все: і про минуле, і про колишнє, про грішне й святе, але кожний у ту саму мить
Думав тільки про будинок свій! Совість князя не гризе, адже він постійно думає, що
Господь йому все-таки допоможе! Маска з обличчя зникла в нетоплених передпокоях,
Адже потухло вже у відкритих навстіж дверей бліде світло, що падає від ледь-ледь
Мерехтливих вуличних ліхтарів! Треба трошки поспати, щоб суть і істину буття сповна
Зрозуміти, що не солодкому вині й у запоях особисто йому треба шукати для своєї
Вітчизни небесну благодать?!  Прокинувшись, і у холодну водицю занурившись,
І до свого обличчя ретельно придивившись, він спробував забути на корені, як ще вчора
Допікав до сліз свою рідню! Князь потупив долу очі, підняти їх догори не вистачало
Ні сили, ні моці, а поруч шаруділо пожовкле листя, а в болящій голові кружлялися
Недоговорені напередодні власної клятви єлейні слова! Він відразу згадав, як стояв
Уклінним і був безмірно закоханим, сердито хвастаючись долею вщент розбитою, він
Немов би казковий або билинний богатир, прикрикнув сп'яну розсерджено на власне
Супроводження, що розжиріла не в міру: «Оглядитеся навкруги, скільки гуляє по окрузі
Незаміжніх красунь-наречених? А що з ними робите Ви? Звідки на нашій землі
З’являються байстрюки? Адже Ви самі на особистому житті намагаєтеся поставити
Жирний хрест, проте життя вперед йде і любов на землі теж  є! Наслідуйте мій
Особистий приклад й на мить забудьте про мирську кар'єру, вона ще трішки почекає,
Уже боляче пристрасть душі спокою ночами не дає і несамовито грішну плоть вогнем
Потрясає! Любов людська подібна до величезного кулака, вона пристрасть перетворює
В повноводну ріку і дозволяє прилучається закоханому в майбутню наречену або невістку
Сильно п'яному мужику! Дивитеся на небо зоряне, любите дівок поки не пізно, адже,
Майже, усе у Ваші роки здійснити можливо! Далі буде складно зробити любовну послугу
Своїй гарній й молодій подрузі, не нам квапити великі події й заздалегідь визначати хід
Всесвітнього розвитку! Для цього є Бог, так помолимося ж Йому одному, щоб Він сам
Скоріше всім нам допоміг пережити час плотських страстей і  щиросердечних тривог!
Що це я здумав Бога прилюдно славити, прийдеться на сьогодні всі гульбища залишити,
Але біль душу нищівно палить і серце труїть! Життя на місці не стоїть і нам треба
Себе від бісів відгородити, щоб з розумом дружити! Куранти дуже боляче й голосно
Б'ють, і спати вдалині від дому спокійно ні мені, ні слугам моїм не дають! Нам же
Потрібний смиренний і не одноденний, але й не останній затишок! О, Боже, створень
Своїх не знехтуй і про них не забудь, але й про гріх нам в слух не говори, хоча він палить
Зсередини! Чи безсмертна душа – достеменно не знаю, однак вважаю, що підняти треба
Келихи за здоров'я тих, хто багато чого зробити в житті вже зміг і мав у жінок
Неабиякий успіх! Гріх – залишати їх наодинці – так кажуть наші мудреці! Готуйтесь
До січі, добрі молодці, адже там не обійдеться без кровотечі!» Він вийшов
На різьблений ґанок, ранкове світло відразу бризнув свіжої росою прямо на молоде чоло!
Світло на розум, що сили давило і цю мить князя протверезів, адже напередодні ворожої
Погрози по його обличчю градом покотилися гіркі сльози, але погляд тверезий з мазуна
Й насмішника, п'яниці й великого грішника висікав джерела простої життєвої прози!
А далі що ж? Урятуй і помилуй нас, Господи-Боже! Зникли різнобарвні маски,
Припинилися вихру подібні танці, і все це діялося по князівській вказівці! Він був
Справжнім росіянином мужиком, і безмірною пристрастю до жінок приваблений,
Про що він сам покається вже потім, він поневолі гріх творів, як хотів, так і жив!
Справжню пристрасть ні із чим не поплутаєш, як її у свідомість мовчазно не кутаєш,
Але однаково вона сама не опускається на саме дно, адже вона на вид тиха й чарівна
 І не потрібні їй дорогі хутра, адже їй потрібне мирське лушпиння! Вона поводиться
Немов відьма чорна або раба, яка за всіх часів своєму розуму ніколи не була покірливою,
Але в першій любові завжди, бавить в годину нещастя і біди, потопають спогади твої!
Зажди і спогади людські не воруши! Любов доводить грішну душу до нової задухи
І встромлюється в труп майже ще живий обоюдогострою металевою голкою! Уже котрий
Рік князь самотнім життям під покровом палаців немислимо живе, але протягом року
Не змінюється не тільки погода, але і його духовна природа!  Немає згоди між кшталтом
 І думками, вони навіть в православному хромі не поділяють одну й ту точку зору: думки
 Летять вгору, а єство живе поруч з позором і не робить нічого для відчуження свого від
Минулих хиб, п’є воду і їсть украй необхідний людям хліб, але дотепер поводиться як
Гість чи візитер! Дмитро давно вже звик поруч із собою бачити юний і незайманий лик,
Він цю жінку всюди славив, не дотримуючи таємничих правил, він її тільки на день
Залишив наодинці нагином і без спідниці, для нього її кожне слово, що наказ для воїна
Рядового! Довго триває їхній роман, на двох серцях залишилося чимало хронічних
Виразок і ран, але жодного разу не втрутився туди обман, що вже скорив чимало
Найближчих до Русі земель! Рік від року міняється в хоромині погода й на жінок проходе
Мода, що важко сховати від неї: чиїм же символом стало саме божество! Сергій бачить
Постаті живі, а поруч з ними лики святі, вони обдивляються далечини земні й небесні!
Сподівайтеся на зцілення чудесне й промовляєте слова набагато різкіше! Бодай додасться
Сили чоловічої, старість, рахуй, уже не за горою, нехай улюблений наш герой грається
Із самим собою, немов хлопчисько розбишакуватий! Йому вже не цілуватися під Місяцем,
Що над головою повис  і дивиться вниз на мир, який був приголомшений у межах тих
Старих часів, адже навкруги немало бісів і от несеться лютий стогін із всіх округ
І напрямів! Князь над міру був обурений тим, як священики поводилися з ним, а люди
Продовжують репетувати й народ підбивати, щоб миттю напасти на ворожу рать!Можна
Намертво впасти за зганьблену честь і владу, але ніч безсонна і дуже довга, і настільки ж
Бездонна, вона продовжує забризкувати шлях мирський пилом сивим! А поруч натовпи
Жебраків трішки просять для себе й своєї малечі дрібних грошей для придбання старого
Одягу й скоромної їжі! Бідні й незаможні, п'яниці і зовсім непитущі, але хабарі всякчас
Вони беруть, згущають над головою князя хмари, немов «Голландці летучі» або гади
Повзучі, вони завжди уповають поволі тільки на випадок або пригоду упередженої долі!
У житті цьому, князь, на горе й на лихо не нарікай, уже краще до Сергію йди за порадою!
Ігумен приймає парафіян і взимку, і влітку, тобі не зникнути  від поголоски і не викинути
Нову любов із голови, що збунтувалася й швидко посивіла! Князь же повинен бути
В своїх промовах і справах обережним і обачним, якщо це можливо, тому що багато
Ходить усюди шпигунів іншомовних, які живуть під впливом закордонним, адже вони
На зневіреному тілі Русі як шрами привичні або слова недорікуваті! Ми ж люди не багаті,
 Але маємо свою жінку і хату, на собі їх пристрасті смиренно носимо й скромно свої
Плани виношуємо, але по ночах на свій риск і острах в Господа щастя випрошуємо!
Зажди! Попереду воза не біжи! Ти Бога про пощаду зайвий раз не проси, уже розігралася
Жорстока драма, коли всі лиходії й хами, щоб уникнути загального й відкритого сорому,
Ледве-ледве тримають меч в одній руці, але самі намагаються бути від січі вдалечині
Й шукають своє спасення на домашнім горищі! За всіх часів їх приваблювала тільки
Державна скарбниця, золоті медалі й ордена! Вони для істини повністю закриті, але їхні
Виступи все-таки знамениті, немає їм рівних в справах остогидлих, проте тільки в справах
Державних, де треба відрізнити другорядне від головного, вони розкрадають народне
Добро дуже справно, але не це головне, адже їм в самоті жити не просто, треба князів
Частіше запрошувати в гості й промовляти тости, проте життя гірке далі йде і вимушує
 Людей жити уклінними й цілувати князівські не тільки вуста, а й засолені й брудні
Долоні, хоча у самих давно вже посивіли скроні! А в цей час на небокраї гнуться
Різнобарвні дуги й хропуть від переляку звичайні люди! Близький час розплати, Господь
Вже відкриває свої небесні пенати й збільшує штати, міркуючи строго, гріхів у кожного
З нас досить чимало, але коли справа доходить до Бога, то відразу з'являється
Щиросердечна тривога! Треба бути великим і могутнім магом і чарівником, щоб спокійно
Ходити по незайманих царських алеях, але те, що ми у повсякденному житті маємо,
Ми ніколи не цінуємо! Люди подрібнішали, вони вже зовсім не ті, що були попервах!
У бажаннях своїх ми нагадуємо тварин земних, дуже простих в інстинктах своїх!
А князь і бояри дуже довго-предовго, майже до ночі вирішували, щоб зробити передусім
Для того, щоб по милості Бога всі ці суперечки дрібні їхнє оточення криками помсти
Оглушали, але навряд чи слуги вірогідно і достовірно знали про що тоді їхні господарі
Сперечалися й довго сварилися, а опісля сорочки на тілі рвали, поки не утомилися
І на сиру землю для відпочинку верхи не всілися!
                -***-
 А у святого джерела ченці примітили лихого їздця, прибулого сюди, мабуть, здалеку!
Його мозолиста рука стискала вузду коня спочатку злегка, але опісля, коли під ногами
 Закружилася земля і до волі залишився єдиний крок, йому вивчити той урок, який йому
 Піднесла матінка-природа! У нього є розум і є неабияка врода, проте вдача твердолоба
 Ось-ось сама до ручки дійде і краю безодні врешті досягне! Він чоловік розсудливий
І прямий і тому біжить з дому незважаючи на знемогу і втому, адже Русь готується
До бою з ненависною Золотою Ордою! Біля святого джерела чернець зняв з мокрого тіла
 Вологу чорну сорочку, у нього не було і дещиці остраху, щоб когось остерігатися, адже
Він не мав наміру в чужі справи втручатися, але всяке може надалі з ним статися! На
Худої шиї було видно край дівочої вовняної хустки, в ті  незабутні роки і це можуть
підтвердити люди старі майже всі молодиці і незаміжні дівиці носили чорні платки, але
Час любов переконав в тому, що в місці святому всі мирські очікування зайві, але майже
Все видав погляд гарячий! Він розповів про життя кусюче, по суті, колюче і бродяче, але
Не може бути інакше в гінця, народженого одного разу у сузір'ї Стрільця, який приїхав
За благословенням Творця у далекий монастир, адже ігумен Сергій - його заслужений
Ідол і кумир! Його святий лик в усі шари суспільства давно й стрімко проліз, уже на схилі
Віку всі люди бажали з його вуст почути слушну пораду: бути новій січі чи ні? Проте
Країна давно вже перебуває в стані війни! Тримаючись за поручні, у храм неспішно
Ввійшов величезний, але тверезий здоровань,  він виглядав кумедно і смішно, але все це
Йому самому було давно вже відоме, якщо бути чесним! Адже чоловік так довго на коні
Скакав і коли з сідла на землю встав, у нього було чимало підстав, щоб в теплій світлиці
 До самого ранку відпочити, тому він немислимо утомився, хоча й прибув на заході сонця
І, до речі, ледь-ледь насолоджувався прохолоддю й польовим ароматом, адже квітуча
Земля була в різнобарвному кольорі! Але, як відомо, за красу була потрібна плата кров'ю
Й борг синів треба було відплачувати великою любов'ю до батьківщини і своїх богів! Той,
Хто хотів жити без зайвих залишків, швидко порозумнішав і долу носа ніколи не вішав!
Він був закоханий в особливий дзвоновий передзвін, що несеться до нього з усіх боків,
На Русі люди добрі до часу й до пори, але в його вустах відчувався мерзенний острах!
Тільки вночі, переконавшись у святій істині навіч, зрозумієш, що честь і повноваження
Набагато гірше всякої рани і теж можуть кровоточити! Його тіло теплом людським уже
Зігріте, хоча вже проходить барвисте літо, але тепло гуляє десь - пісенька його давно вже
Проспівана, майже, до кінця! От тільки по берестовому даху постійно бігають і граються
Лісові задиристі миші! Повіривши стародавнім прикметам, гонець увійшов у храм разом
Із яркими променями місячного світла, його серце сильно під одежею б’ється  і от-от вона
На дрібні частки розірветься, воно незабаром святої ікони своєї ж рукою торкнеться!
Що й говорити, серце за Батьківщину несамовито болить, а душа дико вболіває: «Як
Поранений вовк по величезних просторах повсякчас ношуся і князівські накази вчасно
Доставити до певного місця прагну, а сам не живу, а чахну! Не можу своїх людей
Зраджувати,, за що змушений постійно мучитися й страждати! Князь править в отчих
Місцях, але тягар прокльону лежить не тільки на його зімкнутих вустах, але й
Виснажених від тяжкої праці долонях: бояри стали неслухняними й до долі своєї
Батьківщини до болю вони були байдужими, але той, хто Батьківщину несамовито
Любить, чомусь її сам же своїми руками і діями губить, хоча на словах її голубить!
Ніхто не дивиться в далечінь, а скорбота й сум! Напевно, зазнавши чимало
Повсякденного суму, князі й бояри самі подрібнішали, хоча зовні деякі з них, навіть,
Посвіжішали! Відтепер і я молюся тільки древнім святиням, а вони поховалися
В непрохідних лісах, випробувавши на собі вже не раз мерзенний острах, але, закривши
Ока, пішли в глиб лісів зі слізьми на очах, але гордість все-таки є в нас! Я щораз виконую
Без фанаберії князівський указ! Ми при ньому, а він при нас!  У гордині своєї ми часто
Забуваємо про долю простих людей! На жаль, нічого на Русі не залишилося від щирої
До Батьківщини любові, але нам дане буття тільки одне й серце довго тремтить тому,
Що за душею вже немає майже що нічого! Чого ж ми милості Божої чекаємо, либонь,
 І самі дні до кончини в смиренності проведемо? Куди ж ми йдемо? Немає в нас ніякого
Достоїнства людського, адже всі ми живемо тільки для щастя земного, напевне,
Прийшла пора нічого навіть у храмах про свої лиха в слух не говорити! Уже краще
Наболіле мовчки в душі таїти, адже так легше життя своє  безгріховне прожити!
 Сергій хоч ти мені прилюдно скажи, як оборонити Русі свої ближні й дальні рубежі?»
Ігумен побачив народу через край, спробуй кожної людини думки прочитай, але
До нічного славослов’я він віднісся із батьківською любов'ю: «Позаду у тебе, мій сине,
Нелегкий шлях, про щиросердечний біль на деякий час просто-таки забудь! Дай мені
Декотрий строк і все, що Бог Вітчизні напророкував, через час втілиться в життя,
А глечик побуту новими соками наповниться! Займися іншою роботою, твори
І поруч з натхнення живи завжди!Нехай диявол як не біснується, але визначене
Богом у життя не без особливо труда все-таки реалізується! Прийшла та чудова
Пора, коли потрібно жити й гинути тільки в ім'я добросердя і добра, а не заради
Прибутків і майна!  Ще вчора я думав до самого ранку: чому нам так мало допомагає
Божество? Опісля до висновку прийшов я, що коли день буття перетворюється в рік,
Тоді й Господь в іншому ракурсі перед грішниками з’являється, адже їхнє життя
В справжнє пекло перетворюється! Повільний хід на Божих годинниках, проте всі
Ми живемо в хащах і лісах, проводимо час у турботах денних і мало коли згадуємо
Про гріхи свої! Тебе князь сюди, мабуть, сам послав, а ти став схожим на висохлу
Кістку, але доки ти сюди без відпочинку скакав, я зовсім інше про нього довідався!
Виявляється, що він у золотоглавій столиці боягузливо загуляв, напевно, його ворог
Залякав, але він недовго мучився і страждав! Коли я від відданих гінців довідався про
Те, що життя людське в його руках нічого не коштує, проте надалі князь не має
Права забувати про державні справи! А чорноокі дівиці намагаються з допомогою
Любові озолотитися й у красунь миттєво перетворитися, йому б від них хоча б
На мить відвернутися, щоб у п'яному хмелі не похитнутися! Я його особисто
Попрікну й укажу йому на велику провину, адже й нього є приязнь до молодого вина,
Однак, всі мирські бажання гідні співчуття задля майбутнього безгрішного життя!
Скільки ж гідних чоловіків загинуло без усяких на те мотивів і причин і не досягло
Своїх заповідних вершин через один порок - вони не вміли побачити далечінь глибоку,
Але бачили поблизу тільки кривда однобоку! У джерела російської держави
От-от встануть дрібні князівства й царства, а Русь пройде через терни
І митарства, але простий народ князя ніколи не підведе, хоча той і говорить, що це,
По суті, звичайне збіговисько і набрід! Кесареві - Кесареве, а Богу - Богові, саме Він
Вказує нам до Фаворського світла тернисту дорогу і потроху знімає з серця довгий сум
І зловорожу тривогу! Слава Богові, що Він не вганяє нас у труну, а стоїть уздовж
всіх Таємних життєвих стежин і троп! Думаю, що незабаром ворог понесеться
долілиць Із крутого косогору в віднесе із собою горе подалі від нашого дому, адже
наруга над Нами дійшла до ручки! Наші рани час забинтує й за допомогою жагучих
поцілунків Відбудеться чергове диво, а наша земля стане набагато красивішою і
країна, що була Завжди зголодніла і безхлібна, удосталь благодаті нап'ється і в лоно
Бога знову Повернеться! Я Господа люблю, і гріхи свої сповна викуплю!Ти ж живеш
При князівському маєтку, немов у глибокій норі, хоча тобі їду подають на сріблі!
Бога не треба поруч із нами шукати, головне зрозуміти й відчути Його благодать!»
 Зненацька пролунав голос небес: «Я той, хто воскрес! Аз есмъ з Вами у все дні
До кінця віку!» - «Ти бо єси спасення роду християнського до кінця буття!»
                -***-
 У православної країни шанобливі й напрочуд розумні дочки й сини, але їхнє життя
 Швидкоплинне, тільки пам'ять нащадків вічна, хоча в деяких дітей страшний норов є,
Який створив чимало склок і розбратів! Народ своїми справами зайнятий і тільки
Віруючих  людей до себе монастирі притягають, а ті, хто дурнів дурніші і від сліпих
 Бачать набагато гірше не приваблює верховенство високої православної ідеї! Діти
Приклад беруть з матері й з батька й коли ті ввірували у Творця, отоді й діти
Люблять Його більш всіх на світі, а для кого Він запеклий ворог, той роззява й дурень!
Моральність залежить від виховання, а від працьовитості – глибокі знання! Сергію
Не треба ні багатства, ні влади, у духовній моралі - все його щастя і все його надбання!
Він до бога прослуховується і до всякого зла байдуже спиною повертається! Ігумен свою
Душу не губить, тому що створіння небес надмірно шанує і любить, адже говорить:
«Святим Духом кожна душа живиться і чистотою до небес підноситься!» Він прагне
Гріх до всіх чортів послати, щоб Богові за Його справи добром віддячити! Так й надалі
Тримати! Коли б не ворожнеча усередині країні, тоді б Русь не залишилася з босяками та
Нечестивцями наодинці й вовіки не знала б рабства православна людина! Хто терпіння
Не має, той ніколи в чернецтві успіхів не досягне, тому що його інші турботи всюди
Чекають, а тих, хто там і отут ніде не поважають і їхню честь ніколи звичайні
Люди не дотримують! Відомо споконвіків, що жінки - слабість всіх російських
Чоловіків! Чужі краї відвідуючи й свої пізнання, примножуючи, Сергій молить Бога про
Щастя власної держави! У неї є розум здоровий, але вона не має права мислити лукаво,
Але в її владі всюди сіяти лихо й негоду! У грішної особи на першому місці - злоба
І вона там панує до гробу, щоб ненависть між людьми з кожним днем була б ще більш
Неприборкана!  Невже все це для вас новина?: Біс саме собою задоволений власною
Долею, він, не зважаючи на все, ніколи не допоможе тому, хто в лиху годину вчасно
Не зміг піднятися на безпорадні ноги, а виявився в числі багатьох, що змарнували волю
 І зіпсували свою ганебну волю! Вражі пастки й сітки страшніші будь-якого зла на цьому
Світі, але й пан, і холоп прагнуть дійти своїми ногами до одного: розбити своє чоло, щоб
Кожна персона забула про існування золотої князівської корони, як символу монаршої
Влади, адже люди встають на заваді багатіям тим, хто ніколи не став би преподобним
І святим! Відвіку ці бідняжки йшли із гріхами в одній упряжці! Так, їм було й боляче,
І важко, але закон буття такий, що постійне випробування підживає на шляху, витканому
Із прогріхів, всіх російський бабів і мужиків! Зрештою, хто ти в цьому світі такий і хто ти
Є, і чи зможеш ти всі вади свого буття на своїх плечах перенести, адже їх ще нікому
Не вдалося остаточно перерахувати? У цьому є якийсь зміст буденного життя! Князь
Народу без втоми бреше, що сам військо на криваву січу незабаром поведе, але народ
Не легковірний і тому відплачує йому по ділах і по Вірі, незважаючи на свої духовні
Збитки і втрати! Скільки часу можна простим людям чекати, поки князя будуть мовчки
Посеред дикого поля стояти і руки в боки тримати? Хватить з жеребом гратися! Всі
Бідування і злигодні переборюються щохвилини тяжкою працею й потом, коли є
Бажання думати й працювати! Проте, коли сценарій буття зовсім іншим шляхом піде,
 Отоді люди нещасні і знедолені відвернуться від жереба і долі, а опісля наодинці
Залишаться в здичавілому полі, вони зіб’ються зі своєї колії і не дійдуть до бажаної мрії!
Боже, прости людей своїх за провини їх! Вірність істині дорожче за життя, хоча всі
Людські бажання, як і світські дами, занадто вибагливі і примхливі і як показують
Бурхливі події, вони завжди залишаються наодинці живуть вдалині від Бога! Одна істина
Висвітлює іншу, коли та підходить до неї впритул!  Князям не до високих ідей, їм би
Знайти для себе як можна більше вірних людей, тому що людиськи не живуть згідно
Заповідей, які за повідував Бог для розумних людей, адже вони не читають стародавні
Книжки, але зайвий раз розпускають свої довгі язики, які можуть своїх хазяїв погубити,
 Коли ті їх вчинки не зможуть належним чином оцінити! Слуги невірні із числа
 Придворної черні поводять себе так же само, як і хазяї самовпевнені й до того ж ще
Й гордовиті! Коли добропристойним будеш, вогонь зі святилища богів добудеш:
Завзятий і впертий завжди досягає того, чого він щиро бажає і першим доходить
До своєї мрії!  Мої слова підтвердять подальші події! В ім'я благочестивих діянь
Треба стримувати апетит власних хотінь і бажань! Князі - люди славного
Дворянського роду, але живуть вони самим собі на догоду, а не в благо свого ж народу
Й тільки той, хто слабкий, буде жити ще гірше, ніж невільник або раб! Друзів у ворогів
Обертаючи й мир бажань і інших діянь на собі замикаючи, Русь дуже швидко убожіє,
Однак, правителі про свої обіцянки відразу забувають і тому злими словами тільки
Прилюдно татар поминають! Вони просто від свого ж народу таємні думки приховують
 І не дарма їх скривають,  тому що гадку мають, якби в мить простолюдини з вигляду
Слабкі не знищили б своїх правителів і владик! Той, хто на погибель приречений, буде
 Жити приреченням на смерть! Не ті вже в Сергія роки, їх супроводжує темрява
Й омана і саме життя не вірить у його піднесення, тому що перед ним встають муром
Камені спотикання, за яким кояться знущання! Життя, як мука, йому не треба
Ні злата, ні срібла: воно жадає море щастя й добра, але синиця ніколи не зжере орла,
Навіть якщо в цьому є потреба! Будь, упевнений в тому, що згорить дерев'яний терем,
Тому що люди прості учиняють у мирському житті немов би звірі лісові, у них схожі
Прояви облич, єдині почерки і стилі! Мало хто в Бога вірить і Йому  цілком довіряє
Й молитви по ночах наодинці вголос читає при тьмяній свічі! «Славте Господа в святих
Його! Адже всяка душа і грішна, і лукава, ось чому земні справи ледь-ледь бредуть
По стежці буття, адже нашим провинам немає ні краю, ні кінця!»
                - 7 -
Удосконалюючись, людство пішло не по тому шляху, напевно, треба було іншою
Стороною технічний напрям обійти? Очевидно, варто духовним шляхом у розвитку
Своєму йти вперед! Тоді б всі ми позбулися давним-давно від непроглядної темряви
І без лукавства до Бога змогли, незважаючи на гріховності, дуже близько підійти!
Говорити про це грішно й навіть смішно, але однаково нам призначене гріхопадіння одне!
Я б теж хотів довідатися, де страждань і мук лежить межа? Якби я трішки прозрів, тоді б,
Напевно, хрест на своєму чолі накреслив би і багато діб молився, але мій час чомусь
Забарився, а небокрай зненацька затьмарився! Нехай розум відповість мені своєю
Відмовою хоча б не відразу, особисто в нього я брати не хочу нічого! Нехай по душі
Гуляє торжество! Адже наші колишні святині подібні до букета з терпкого полиню,
Вони вештаються на сьомих небесах, вселяючи в грішні душі поголовний острах!
Сутність Духа треба б кожному розумом осягнути й його основи зрозуміти, а вже опісля
Своє єство прилюдно освячувати, але суть духовності необхідно засвоїти, щоб душу
Й плоть безповоротно заспокоїти! Ісус народився не в будинку, а в сараї, на соломі,
 А вже потім Він сидів на царському троні, і люди Йому одному цілували долоні! Ми
Бродимо в мороці непроглядної темряви, не зрікаючись ні в'язниці, ні дірявої суми,
Не сміємо щораз виставляти свої гріхи й прогрішення всім людям напоказ, ось чому вони
До цього часу продовжують наші душі ночами терзати і як пізнати те життя, пригноблене
І брудне, адже багато чого у грішному житті навіть людям святим важко зрозуміти, нам
Залишається одне - на Бога у всім уповати, думати й гадати, але все одно постійно чекати
 На рішення небес, адже воно вносить в побут іншу суть і викликає дійсний інтерес у мене
І моїх колег! Однак, досягши неземних вершин і опустившись за знанням до таємних
Глибин, іноді усвідомлюєш, що в цьому грішному світі не тільки ти один і вчитель, і пан,
Але є ще Бог і божий Син, а ти їм нагадуєш чи сіру глину, чи чорний пластилін! Вони
Ліплять, що хочуть вже багато років підряд, змінюючи щохвилини власний погляд
 На життя щасливе й мерзенність на вид некрасиву, адже їх тішить тільки дивовище!
Бог прагне від своєї заможності духовного хліба нам віддати маленьку частку, а ми
Продовжуємо, як і колись, голодувати й залишатися неуками і профанами, тобто живемо
Поруч з нікчемними селянами та городянами, до яких іноземці відносяться без пошани!
А навіщо дарма ризикувати, адже чим більше істину ми осягаємо, тим сильніше самих
Себе не поважаємо й мурах часом собі нагадуємо, але саме тоді про Бога згадуємо, Його
Комп'ютером Всесвітнім представляємо і Всесвітнім розумом Його відразу наділяємо,
Хоча свідомо не знаємо: навіщо живемо, мучимося вночі й удень і в ім'я чого від гріхів
Страждаємо?! У світі цьому треба набути репутацію дурня або безвісного поета, але
Жити при цьому по древніх заповітах, залишаючись наодинці з усім білим світом!
Неможливо самим собою бути й за законами фізичного поля повсякденно жити, багато
Чого наукою ще достеменно до кінця не доведено, але ще більше не договорено, усе
На Господі зав’язане, а вторгатися нам туди суворо заборонено! Зроблено - сказано!
Зірки не зобов'язані тільки за законами Ейнштейна жити й нескінченний світ
По їхніх траєкторіях борознити! Наш погляд не може охопити міріади зірок, щоб
Зробити остаточний вирок! У житті ні на кого не ображайся й не ремствуй, адже
Галактики й комети множить тільки одне єство на цілому світі, для Нього їхні орбіти
Повністю відкриті! Як себе хто з них поведе, напевно, знає тільки один Бог! Багато чого
З того, що за істину ми зараз приймаємо, назавтра розумом миттєво відкидаємо
І достеменно вважаємо, що рішення всіх проблем відтепер вже остаточно знаємо!
Щоб про знання не говорили, але не всі люди по справжньому їх боготворили, але мир,
Створений Богом нам важко зрозуміти, хоча духовність своєю треба опановувати!
Куди від істини нам дітися, на кого окрім Бога одного у цьому світі можна
Обпертися? Як досягти нескорених вершин, якщо ти як і раніше один, для нас Бог
Єдиний, але як Йому не клянися, але по-різному  в кожного може скластися особисте
Життя, але з Ним не зможеш ніяк розійтися! Було б бажання пройти терни й спонукання,
Щоб зустріти істину несказанну, таку мрячну й на перший погляд дивакувату і ти
Знайдеш її, але чи зміниш своє буття? Воно не під покровом хмар,  адже закон життя
Такий, що чиста вода від отчих джерел розбурхує жагучу кров і споконвіків знову й знову
Освячує немеркнучу від святості любов!
                -***-
Теорію Дарвіна завезли до нас із дуже далеких країн, зануривши папіруси в старий
Дерев'яний колчан, але там представлений був один обман і над нею витає сизий туман!
Куди не тикнеш, скрізь той же самий недолік знайдеш, куди не глянь, усюди громадою
Править ілюзія і обман, куди свій погляд не кинь, усюди той же самий клин! Коли
Людина з космосу на землю прийшла, її вона у незайманому стані знайшла, разом з нею
Вона шлях становлення в тяжких трудах пройшла! Кожний чоловік поклонявся всякому
Древу і молився під дзвонові наспіви в мінути тяжкої сівби, але, незважаючи на суєту,
Кожний день людського життя був на рахунку у Бога, поки всесильна рука не укладе
На могилу кам’яну плиту і щоб здвинути її не вистачає ні мощі, ні сили! Час, на жаль, був
Загублений попусту! Ніхто при житті не думає про кончину й тризну! Є один закон, але
Не для простих смертних створений Богом він, але Господь обурений тим, що людина
Приречена, джерело його мук у тім, що кожний чоловік давно покинув рідну домівку,
Він на землі був народжений і в сум саме він як у своє похмілля споконвіків одягнений!
У чому ж винний він? Бог добра йому бажав, і подяки ніколи ні від кого не чекав, поки
Хрест Господній у Палестині з Голгофи неприступної горілиць не впав! А диявол мовчки
Рахував наші гріхи й на грішну плоть опускав безліч мирської лушпайки! Які були мрії
 В тих, хто людям жити на землі без гріха повеліли й туди їх послали, де раніше самі
Не бували, потім на відкуп науковим експериментам його плоть віддали? Про що мова
Йде, чи не про те, що наші при страсті не змогли вберегти душу в надрах матінки-землі?
Доля людства давним-давно вирішена, провинило воно перед Богом сповна! Теорію
Ейнштейна треба застосовувати на землі, але дуже й дуже обережно, адже не діє вона
В космічній глибині, де мир підвладний тільки  Богові і Сатані! Храбритися почекай, адже
Серце одне б’ється в грудях твоїх! Заздалегідь нікого не засуджуй, навіть, якщо  ти
Буржуй! Наші знання можна застосувати в прилеглому просторі, де брехня догоджає
Хамству, але й там людина не підвладна собі, подібно будь-якій голоті вона цілком
Довіряє тільки жеребу і долі, але у віддалених галактиках і мирах, переборюючи власний
Жах, усім миром з розумом управляє небесний порфіроносець чи монарх! Не поширює
Туди свою владу навіть земний патріарх, адже у нього є людські вади і як будь-яку
Людину його теж мирські блага до себе приваблюють і не дозволяють вникнути сповна 
В суть великих звершень, але в душі є матерія жива: рухлива, проворна і швидка і хоча
В ній сіль землі суцільна й гріхів там без дна й без краю, проте вона свої наміри здійсняє!
 Ще, здавалося, вчора ми не знали навіть про міру добра й губили самі себе, наприклад,
Ми намагалися здолати нездоланний досі бар'єр, але життя, не гра, і не позбутися людині
Від небесного тавра, але мирське життя - суцільна мішура і важко чекати від нього навіть
Дещиці добра! Віддавна будь-хто був сам собі режисером, але згодом постановники
Змінювали один одного і здіймали галас гучний знову і знову, що у них є підхід науковий
До проблем земних! Але віз і понині там, де був напередодні – в одному кроці від
Безодні! Люди зубожілі і голодні ледь-ледь життя доживають, але себе грішниками
 Не вважають! В ім'я чого нас освічені мужі запевняють, що досконально про роль
Людини в суспільстві знають? В ім'я чого вони нам очі й удень, і вночі непристойною
Кривдою заливають?! Питання зовні некоректні, але задають же їх люди на вид досить
Добропорядні! З висоти космічної наша планета - земля, особливо наприкінці грудня
Або ж на початку січня, перетворюється в дику глухомань, але це ж суща нісенітниця!
Галактика мчиться понад швидкість світла, а істина губиться десь напередодні світанку,
Часом, досягаючи неземного Пекла й заповідного Раю, але землю її промені дивовижно
Огинають,  от чому тут люди й мачаються, і страждають! Несеться в безвісність наша
Планета, наближаючи кожну мить кінець світу, і по невідомим нам законам рухається
Безіменна комета у світі цьому, незважаючи на всі перепони і пересилюючи безмірний
Простір з диким лементом і жалюгідним стогоном летить в напрямку чорних дір, адже
Там весь світ давно вже живе за власними законами! Щоб пізнати суть речей, треба
Вникнути в істину нетлінних ідей, безсмертних по суті своєї! Скільки непізнаного
Попереду, залишилося тільки одне життя позаду, палає душа й б'ється серце в грудях: «О,
Господи! Від лих і мучень Ти нас відділи і від бісів наш внутрішній мир як можна
Скоріше звільни! Наші прикрості на Твої так саме схожі, адже ми у всьому подібні
Окрім одного: ми Твої вівці, а Ти наше Божество! Ось чого ми зайвий раз не робимо
Нічого для того, щоб попросити у Бога допомоги! » Швидко ллється вода й мчиться
Вже не один рік думок великий потік, але зіркам зовсім невдогад, що на землі царство
Гріха й склок і на її чолі вимальовується за пороком порок, проте не кожний недолік
Людину очорняє і ганьбить! Наші страждання - наслідок і відбиття неозорого всесвіту,
Вони воєдино на зорі об'єдналися, і навіки жити разом із гріхами в кінці-кінців
Погодилися, але перед ними двері в пекло відкрилися, а колишні мрії ніяк не здійснилися!
                -***-
Ми ж втрачаємо занадто багато, вирушаючи назавжди за межі рідних чертогів,
 Але дізналися ми тут назавжди, що мудрість і любов не збігаються  ніколи, і нам
Не дарма, здається, помарилося, що від праведності й смирення одна лише потерть
 Залишилася, але, поглибившись у життя з голови до п’ят, сам починаєш сперечатися
Із власною долею, тому що в душі немає спокою, і ніяк не зрозумієш, де ж те безгрішне
Життя, у яке Господь вклав великий зміст?! Де ж те раціональне зерно,  про яке ми все
Одно будемо думати наодинці, але немає в нас сторонньої підтримки! Але думки всякчас
Говорять: « Поквапся, тому що коротке земне життя, а без нього всі слова втрачають
Таємний зміст! Ти скорботою громади не боляче томися, але поблизу мирських пороків як
Можна менше тримайся, краще – більше кайся, тому що каяття в повній мірі збільшує
Земне життя!» Але життя пройде по шляху другорядному й зникне з поля зору терпіння,
Але йому на зміну тоді прийде духовне зубожіння і гряде чергова спокуса! Її заклик
Призначений для нас і наших ворогів і немає серед нас таких, хто не пізнає сповна сто
Своїх гріхів! Скільки не проживеш, все одно в небуття не по власній примсі підеш!
Рано або пізно дізнаєшся про смертне ложе! Юність давним-давно гуляє вдалині і її дні
Вже, здається, визнані, тобто майже пройшли вони! Немає іншої моралі, крім тої, котра
Вникає навіть у дрібні деталі, затьмарюючи мир спорожнілий своєю духовною чистотою,
Вона за всіх часів служить людям в ім'я щастя, розуму й добра, але час - великий  педагог
І вчитель, якщо до нього чуйно прислухається  кожний мислитель, а не брехун або
Ганьбитель! Від часу нікуди не сховаєшся, навіть якщо постійно будеш шаленіти
Й тим самим боком до нього повертатися, все одно саме воно глибокими зморшками
На чолі твоєму колись позначиться! Час не стоїть побіля межі, немов страшило
Посередині нескошеного жита! До речі, там чимало ходить людей наближених до знаті,
Але про них треба судити по розуму, а не по платтю! Той, хто волю змушував ховатися
В недоступних місцях самому собі на догоду, святотатствує і бреше простому народу,
Тому що відверто боїться прилюдно перегортати постарілі сторінки мирського буття!
А розум до істини прагне й намагається об'єднати людей і їхні думки разом, але
Незалежність свою він теж береже, щоб не дай Боже, її з виду не упустив бідолашний
І сердешний народ і він звільняє диявола від повсякденних турбот, а той ходить в одягах
Рваних і воює з дивними постатями, що висять по кутах у будинках і в храмах, навіть
Бідність і скрута входить туди без особливого зусилля й труда, адже біс не у свою справу
Напередодні по самі вуха вліз і миттю поласився на світовий прогрес, і обіцяє юрбі він
Море розваг і втіх, але гріх проповідує на очах у всіх: грішних і святих! Провини легше
Осуджувати, чим їх  виправляти! Без них життя пропадає, рахуй, задарма, а плоть
Старіє від неробства і гультяйства сама, але розумні люди точно знають, що їй до вподоби
В'язниця або ж дірява торба, з якою не побудуєш різьблені тереми, а тільки швидко
Зійдеш з глузду і на свою біду лишишся розсуду! Виправити людей можна, показавши
Їх такими, які вони насправді є, хоча зробити це дуже складно і не просто,адже
Життя закриває перед правдою діри й щілини й гріх творить під дзенькіт капелі!
Треба щонеділі праведно жити й не всяку правду в очі людям відверто казати –
Просто так мирянам цим спокійніше буде й надалі на землі існувати і не вникати
 В дуже небезпечні деталі свого буття!
                - 8 -
- «Браття, істина зробить нас вільними, а наші справи - богоугодними,адже вона
З ніг планети прибирає пута вогненні і разом з ними убирає залізні браслети!» -
У відповідь Сергію небеса засміялися, а вже потім вони злегка посміхалися! Ігумен
Поважний, всіма люб'язний і навіть у країну закоханий, спробував однією скопою щось
Важливе посланцеві сказати, але почав слова зі Священного писання вибирати: « Від
Усякого, кому дано багато, багато й буде потрібно опісля віддати, а кого багато
Покладено, з того ще більше стягнеться!» Якщо інших аргументів у супротивників
У той момент не відшукається, тоді не годиться ритися в своєму буремному житті
 І здіймати хвилі у домашньому кориті! Життя - не життя без неприємностей,
Допущених по недбальству, воно джерело всіляких слухів і поганих новин, але саме
В ньому перепочиває безліч святих ідей, а вони з незапам'ятних днів до слабоумства
Доводили дуже розумних і кмітливих людей! «Скажу заздалегідь, що житіє сипле сіль
На наші рани, що кровоточать, але не визивають почесті і пошани, навіть,
У православному храмі, але опісля підносить бальзам до потерпілих від смертельних
Сварок губ! Якби все в цьому грішному світі залежало від щасливої фортуни і долі,
Тоді б наше сьогодення, таке жалюгідне й кричуще висохнуло б, адже від долі нікуди
Не втечеш! Але на те і є на небі Творець, щоб терновий вінець не опускався нижче
Плечей! Скільки Господь не старається, але коли людина у своїх гріхах не шпарко
Кається, але доля з долею не завжди переплітається, рідко коли в буремному життя
Якраз навпаки трапляється!» Ігумен читає молитви дуже прудко, але від кожного його
Повтору можуть зблякнути навіть височенні гори, якщо мислі почуттям не будуть
Вторувати й з бажаннями постійно й усюди почнуть сперечатися, і самих себе будуть
Прилюдно ганьбити, тоді праведне життя для грішної людини нічого не вартує!
- «Позбавляє життя мене не тільки міцного коня, але й золотого стремені, адже я
Дворянин, але без роду й племені, хоча все своє життя скакаю на коні – так легше жити
Мені! Хоча мій батько шляхетний боярин, але він родом, що не є із самих окраїн! Замість
Опори Віра в мене так під ногами дибки встає, нібито вогненна земля у провалля йде!
Думки будь-які в келії протягом дня відвідують мене, але їм не пояснюють, чому їх люди
Так часто на дозвіллі міняють, а вони над головою витають незліченно і поводяться
Безтурботно, підкоряючи розум собі беззвітно!» Тому, хто просить,  милостиню без
Всяких роздумів подай, нехай він хоча б на землі зазнає незваний, але дуже бажаний
Рай! Не судіть й не будете осуджені, хоча Вам уже ніяк не стати святими,
Не засуджуйте й не будете засуджені, пробачайте й будете прощені,
Адже немає в милостинях Вашої провини, у ній відзвуки бездуховної тиші у межах всієї
Неосяжної, але все-таки грішної країни! Втрачаю в Бога віру, своїм словам часом не вірю
Й уподібнююся злому звірові, але, незважаючи на пізню годину, повторюю афоризми
Щораз від євангеліста Луки: «Давайте й Вам відплатиться, тільки нетреба в своїй
Праведності постійно присягатися! Котрою мірою міряєте, такою й Вам
Відміриться!» - «Щось особисто мені із великим трудом в ці істини віриться!
Уже не раз і не два рази десь я читав, що Бог постійно кривдить нас!
Насправді, перед нами мир веселощів, де править бал звичайне неробство!» -
Ці слова на хвості птах сизокрилий в монастир у відповідь ігуменові приніс!
- «Хто має, тому й буде ще більше пільг надано, не дарма розумні люди кажуть, що
Збудеться все те, що Богом заздалегідь призначено, а хто нічого за душею не має,
У того відніметься навіть те, що вже є і якщо життя не клеїться, все одно йди
До своєї вершини, але із собою бери гріхів більшу половину, а за душею зберігай святині!
Звісно, що слізьми не згасиш яскраве полум'я, але Бог усюди з нами, він не тільки живе
В нашому храмі, Його прихід сюди вже не за горами!  Ми живемо, як доведеться, чимало
Горя бідним людям дістається! Передом або задом до нас фортуна обернеться? На
Нашому шляху вже розставлені жалюгідні віхи, й далеко позаду вже давно зосталися
Наші колишні здобутки і успіхи, нині на плечах висять залізна зброя! З великою тугою
Дивлюся на життєвий досвід свій, треба було раніше думати головою і не творити над
Грішною душею оману і розбій! Нехай буде Бог постійно з тобою!» У страшній
Глухомані, немов би в густому тумані, ведуться розмови Сергія із князівським гінцем:
Просто так - для душі, адже вони не поспішаючи, сидять поблизу річкового очерету, у них
Немає ні ручки, ні олівця, але вони чітко чують якісь неземні голоси, звичайно ж, бувають
На світі дива, коли суцільний морок може розсіяти навіть безграмотний дивак! А люди
В цей час несуться на швидконогих конях і пишуть яскраво-червоною кров'ю на каменях:
« Усе - тлінь, усе - порох, але проростає святе насіння і з нього виросте народ
Із серцем із кремнію, але буденне життя не змінюється в одну мить, його час дуже
Швидко пролетів, але ще не зовсім пожовкло виснажене з роками ледь-ледь
Пристаріле тіло!» Гонець багато говорив і розумівся в справах державних, провадячи
Поглядом хмару сімома веселками напередодні розписану, він гуторив про те і про це,
Про мале і велике,  потроху про все - про світ небесний і мир земний: «Від миру земного
Не відречусь, напевне, і я перед райськими брамами на коротку мить зупинюся,
Але вмирати ще не кваплюся, хоча, дивлячись на ніч, Богові нашому без утоми молюся!
Тільки перед Ним, а не перед кимсь іншим, можу бути чистим як білий дим! Все коротке
Життя по перевалах крутих кудись мчуся й навскач несуся, додому повертаюся
Розбитим і хворим і постійно заздрю людям простим!  Жити інакше не вмію,  своєї долі 
Я не боюся, але холод земний узяв гору над душею! Засуджувати себе мені складно, адже
Я завжди боровся з наклепами й неправдою, читав молитви Божі, але на душі тривожно
Й сум’яттям переповнена вона , хоча всі ми люди тлінні, але навіть із життя відходячи,
Треба пам'ятати шум заметілі й дощу, а потім, трохи почекавши, молитися Богові
З піднесенням, незважаючи на течу даху і з захватом  вслуховуватися у церковну пісню,
Виділяючи з вечірньої вистави православні ікони, які в старовинні часи були масляними
Фарбами роз писані, адже вони висять на стінах принижено, хоча увагу юрби до них, як
І раніше, не знижено! От і у Вашій обителі напередодні і я побачив хтозна-скільки
Праведних жителів, які Біблію читали допізна, але це не новина для тих, хто давно вже
Встиг дійти до вершини буття і от саме я для самовираження душі і плоті вмираю
На роботі! Жити б людям святим до сотні років, але них таких немає і що їм заважає,
Ніхто з простих смертних достеменно не знає, хоча їм довелося пережити пребагато
Нещасть і лих! Напасти крижані, як і прикрості інші, вони що сили, тріпали їм нерви
Сталеві, але всі народні прикмети говорять про драматичне й критичне літо! Я прийшов
У монастир за порадою, а вирушаю назад з чіткою відповіддю  й усе, що потім зі мною
Відбудеться, всьому народу на користь із часом все-таки піде, адже зло щезне і геть
 З цих країв самотужки вислизне! Коли другорядне винести за дужки, тоді головне крізь
 Терни пройде і до істини на відстань кроку підійде! Труба співає й за собою вперед всю
Рать несамовито зве, але час не чекає, коли справа до кровопролиття дійде! Нехай моя
Плоть на поле брані вмре від болів у животі, тоді кінець прийде моїй мрії!
 Коли її виношував в душі, багато гострих кутів по життю згладжував, життя
Причісував граблями, проте в гості до гріха все-таки заходив, навіть ліз зі шкіри,
Тримаючи в своїх руках гостру сокиру, але не був на лиходія зовні схожим, але вся справа
В тім, що лихо без дозволу входить в батьківський дім! Я щораз намагався не вдарити
Обличчям в бруд, однак князь приборкував спробу цю і відразу гаснуло сповна  джерело
Яскравого світла і шелест бур’яну звучав як догана справжньому селюку! Коли тіло
Знайшло зрілість, з'явилася сила і сміливість, однак, хотілось би, щоб свідомість
Залишила єресь! Нехай злиденний люд хоча б вникне на мить в безбережну земну суть
І на протязі семи хвилин відчує волю, що щезнула з обрію на хтозна-скільки років! Душа
Думок набагато світліша, однак не у всіх людей, адже ми захищаємо свій отчий край,
Хоча життя тут зовсім не схоже на Рай! Кому належить життя твоє, і кому належу
Тут я? Хто ж мій заступник і хто ж мій суддя? Коли ж гріхи людей потрясати
Перестануть і в сірому мареві миттєво розтануть? Жити, отче, нудно й у неділю,
І в будень! Повсякденність на емоції давить, коли ж вона мій народ у спокої залишить
 І людей в кінці-кінців на самоті залишить? Вона серце й душу несамовито труїть!»
Сергію здалося, що гонець не лукавить, він без відповіді ігумена просто так не залишить:
 «Відомо ще з дідівських часів, що той, хто силою духу був з самого дитинства
Наділений, -  непереможний і він буде Господом на небесах прощений, але вже, коли
Пройдено останній Рубікон, живи й мовчки дотримуй церковний закон і всякчас
Молися, перемагаючи утому і сон! З людьми не сварися, не скандаль і не гризися, але
Остерігайся книгарів і пророків, що не знають глибоко щирої Віри джерел і немає тоді
Пуття від мирської дрібноти, адже є відчуття, що не працюють як треба людські
Мозки в кінці житія! Колись вони були слугами в аристократів, жили не бідно, а багато
І прислугували шляхті і знаті, а нині потоптані всі святині в Московії й на Волині! Думки
Всякі мій розум турбують і тривожать, але вони теж давно вже не знають меж
І живуть як знатні вельможі і намагаються продати Святе Писання якнайдорожче!
Я не оббріхувач і не наклепник і мій язик кривду говорити ще не звик! У мене є своя
Обитель, слава Богові, що є у розуму добротне лігвище! Мені залишилося, звичайно ж,
Хтозна-скільки молитися за благополуччя душі перед відходом в інший світ, адже чималі
Мої роки, уже видно кінець тернистого й слизького тракту! Я ж думаю не тільки про
Гріхи свої, я запам'ятав достеменно їх, але й про їхні наслідки! Я весь у справах, але
Все-таки мерзенних страх поруч із Вірою сусідить, і він ніколи не злидарює, тому що
 На порядних людей повік-віків полює! Душа міліє, сумує й відразу шкодує, простромлює
Груди сталевим кинджалом, але не може вподібнитися металу! Ще чого їй
Не вистачало?! Отже, пороків і вад у неї залишилося ще чимало! Напевне, їй
Не призначено праведно й безгрішно життя своє прожити до кінця але в сварливій
Справі треба думати про державу і щоб ока жорстокістю до ворога горіли, отоді серце
Скорботою не стече, а плоть будь-яке лихо наяву переживе і щасливим буде той, хто
Кермо влади у свої руки миттєво візьме! Від мелькання людських душ у голову без кінця
Лізе всяка словесна нісенітниця! Нічого не поробиш із долею, вона нагадує мені морський
Прибій, що клекоче, булькає і бурує кожну мить, що не є невідповідним суті буття, адже
Воно несе наше трепетне щастя тільки Бог знає куди, але слідом біжать роки, і поруч
Із ними прямує злісне лихо! Люди живуть як таргани, п'ють і плазують усередині
Стаканів - неприємно й дивно, ми ж обурюємося із приводу простих дріб'язків, але
В житті своєму не контролюємо таємний зміст безглуздих промов, але пороки
Йменуємо, кличемо й величаємо, по ім'ю та по батькові їх завжди й відразу голосно
Називаємо! Тобто по темряві блукаємо і виходу із ситуації точно не знаємо! Адже
Господь остаточно гріх не відкидає, але й злі вчинки Він ніколи не схвалює! Зрозумій мій
Сум! Він мені дуже й дуже дошкуляє, адже народ великий живе життям безликим!
Якщо говорити відверто, то наше буття, звичайно ж, тимчасове, але воно незмінно
 По своїй стежині в напрямку смерті йде, хоча плоть річ другорядна, одна лише душа
Нетлінна і порядна! Збитки ми терпимо такі, що навіть люди чисті і святі не бачать
Промені вогневі й відблиски злі постійно зустрічаються в цьому житті, але про небесну
Височінь всі помисли й думки, хоча грішникам провини ні до чого, вони відскакують від
Лоба, адже кожний нероба своїм шляхом йде до гробу, але розкаяння опісля прийде,
Слідом за скоєним гріхом! Розберися сам у всім! Святість повинна жити постійно
В серце твоєму й уночі, і удень!» Від надміру почуттів можна захлинутися, глибоко
Заснути й не прокинутися! «Дивишся в небесну височінь і Богові завжди дякуєш, і от уже
Летять моління у надії одержати Всевишнє благословення, але перед ним є камінь
Спотикання по імені - загальне забуття! Воно, відкривши рот, усіх за комірець
Прожогом бере: і жебраків, і панів, а коли ж до нас з тобою черга дійде? Може, ми
Дивимося високо й заздалегідь, тобто до строку плекаємо надію на самого пророка? Але
Він мешкає занадто далеко, він там, де світло й тьма непідвласні всевидючому оку! Ми
Як злиденні скиглії усе далі й далі віддаляємося від політики й заглиблюємося в нетрі
Самокритики! Людина не живе, а існує як худоба, їй би дати наперсток гасу, щоб усякий
Молодий здоровань свою душу сам переполовинив, але ніколи своє він вже не полагодить!
Боже мій, як же люди здичавіли від життя земного!» - «Бог з тобою, сине мій! Гріхи
Навіть тут бродять юрбою, і тягнуть слабких духом слідом за собою, їм далечінь
Здається близькою, а стежина кам'яниста супроти них виглядає ідеально чистою,
Але прозорий день залишає за собою тільки власну тінь і, не зважаючи на все, він
Тяжко переходить у суцільну темряву! А чому? Сам до кінця не розумію! Адже це
Не підвладне розсуду!» Уже зоря багряним світлом палає, здається, світанок поволі
На Русь наступає, а зі стелі сиплеться деревна стружка, на столі стоїть зі святою водою
Старий кухоль, надворі, як і в дикому полі дує вітер буряний –  він загроза для шляху
Далекого: «О, Боже, якщо не спиш, тоді мої молитви почуй!», але голос той, от-от
Скорботою спливе, а темні тіні, які були для душі каменем спотикання, поволі з очей
Зникають, поза всяким сумнівом, щоб знову повернутися  в день весняний! І щораз на
Поверхню спливають і підлість, і мерзенність, а упереміж з ними земля, яка сама себе,
Гублячи щодня, перетворюється в місиво й бруд! До підніжжя справжнього щастя рукою
Подати, але кінця тому шляху зовсім не видно і поруч немає благодаті! Як справжні
Грішники, які ніколи себе не відокремлюють від юрби, продовжують ніколи не змовкати
І, побачивши святість і благодать, припиняють довго вичікувати! Кому нема чого вголос
Сказати, той починає без роздумів брехати й блискавки на біле сяйво метати,
А гріх, урагану подібний, породжує страх в утробі! Той починає зубами скреготати й без
Причини іржати, а вже опісля він буде людей спокушати! Гріх до кінця ще
Не вичерпався, адже особисто йому подобається непролазний морок, але раптом хрест
Вислизає з рук, але саме тут не місце для прояву злості й помсти! Знущатися над
Духом киньте і в сполохах боротьби не переламуйте кістки тимчасово занепалим і без
Міри зів'ялим! Наливається колосся й випадає посивіле волосся, але тим же зостається
Охриплий голос: «Я вичерпуюсь й від злості кусаю власні кості і долю хапаю і сили
Витрачаю, але болю немає ні дна, ні краю!» За помилки нещодавні й гріхи справжні ми
Б'ємося з бісами врукопашну, але вони виходять назовні, сіючи й студенець, і холоднечу!
Демон бурі вичерпується від власної дурощі, він на своїй же шкірі наяву й у натурі багато
Чого випробував, і утомлене від натуги тіло раз у раз дуже сильно розминав, але коли час
Розставання все-таки настав, він прилюдно й голосно сказав: «Час прекрасний настав, от
Тільки шкода, що часу для щасливого життя залишилося так мало! Що за час такий,
Коли вороги без боязні виливають на шию брудні помиї й перетворюють нас в ізгоїв?!»
                -***-
 Все вирішує розум один, він без ведених причин, що сили кричить бездарності услід:
«У безодні згинь!», а ченцеві: «Дотримуй чистоту своїх святинь!» Розум могутній
 Плоть грішну безперервно мучить, і сам уповає на щасливу подію! Коли ж тлін і суєта
Закриють, але вже назавжди розумні свої вуста, отоді духовна чистота на землю змінить
Небеса! Його думки, як примари безугавно носяться у хмарах, а тіло тим часом
Перетворюється в тлін і в порох,  але плоди розуму залишаються жити в віках!
А по голові в той же самий час вітер спокійно гуляє, він просто на дрібні частки її одним
Махом розриває, і пам'ять відразу розумним людям відбиває, тому що відомо йому те,
 Чого ніхто дотепер ще не знає, однак, він не прислухається до того, що чутно всім!
А навіщо?!  Всі ми грішні і наша доля в руках у Всевишнього! Намагаючись перевершити
Самого себе, щоб воскресити власне «Я» з небуття! Добре чи ні той вітер навчали вчителі
В лісовій школі, не знає ніхто, але всі вважають, що буйному вітру в цьому житті боляче
Поталанило й повезло: він думки чує раніше всіх і навіч бачить ледь-ледь народжений
Гріх! У бідняка не повинно бути ні єдиного недоліку, тому що тільки люди багаті і імущі
В кожній країні стежать за порядком і брутально займаються розпутством!
                - 9 -
Сонце в небі одне, самотнім і Сергію бути призначено! Він молиться й кається, не думаю,
Що у всіх гріхах колись до кінця зізнається! Згодом все погане забувається й навіть
Кістка з кісткою не відразу зростається, але добра звістка є в тому, що люди,
Незважаючи на втому, спішать додому! Хоча демон говорить кожному: «Зважаючи на
Все, ти віриш тільки Богові одному, але не бувати цьому! Ти з дешевою бездарністю
Несешся слідом за власною популярністю і з геніальністю за руки тримаєшся, коли
Читаєш у храмі й в своїх хоромах всі стародавні псалми, а чи зможемо так зробити ми?
Ти недосконалий і тілом, і духом, адже негаразди в тебе  теж є з музичним слухом, слова
Для проповідей тобою вкрай витрачені, твої ж побратими були зайвий раз здивовані,
Сили тобою такі витрачені, що ти їм не пара! Тоді на чорта тобі потрібна вся ця лісова
Спустошеність! Навіщо казати зайві слова, коли держава бідна і слаба, адже світ
У провалля по добрій волі йде, а навколо буття на колінах повзають клопіт і суєта - не
Життя, а красота! Не без тяжкого труда особисто я добираюся до тебе тільки іноді,
Любові ж  підхмарної я тут не бачу й чим підходжу я ближче до релігії, тим більше й
Чіткіше бачу по всіх усюдах поклоніння не Богові, а лише одному Іуді!» -«Клятий, ти
Звідки взявся? Адже ти напередодні особисто мені в тому клявся, що свої обіцянки
 Дотримаєш і життя монахам не зіпсуєш! Ну, ти й зануда! Ти на свій розсуд
Розумієш небесне чудо, я ж не боюся навіть важкої духовної поклажі, призначеної
Мені, але нести її потрібно тільки на своїй спині! Ти добре відрізняєш золото від міді,
Нині я й мої сусіди вкажемо всім дияволенятам і чортякам на наше могутнє кредо!
Нехай я лишуся сніданку й обіду, але тобі доведу, що тільки Господу всякчас служу,
А з окаянним ніяк не дружу! Не думаю, що це рожевий сон, але борг не обмежується
 Одним платежем! Красна ціна тобі в базарний день – ломаний гріш і не більш!
Набагато гірше б було, якби на мене ти надів своє ярмо і все до цього дійсно йшло!
У мене є не один недолік, адже торік якийсь смиренний чоловік стверджував, що
Твоє хитросплетіння творчій рядків і твій безжалісний докір у моєму безсиллі духу
Виглядає дивно й сухо, а серце у відповідь б'ється тупо і глухо! Бог дарує миру істину
І світло, їх же у тебе просто немає, а всі твої виступи і повчання - суще марення!
Що ж ти скажеш мені у відповідь?» Біс почорнів від злості: «Похвалятися Богом
Киньте, Він не зустріне Вас навіть на сільському цвинтарі! У цьому житті не все так
Дешево і просто, треба завжди мислити розсудливо, щоб відгородитися від біди,
А не мудрувати лукаво! Браво! Браво! Ти як божа вівця намагаєшся йти за Богом
До кінця! Все це похвально для Творця, але якими залишаться Ваші серця? Невже й вони
Створені теж для Творця? Видно мені в небесній височині, що Його ікона висить
На облупленій стіні старої келії, але в земному житті всі люди немовбито на війні! Нема
Поруч Бога твого, поживи всмак до миті останньої! Твої доводи хиткі, а помилки
Бувають у всіх, для цього й створений був так званий гріх, але він коїться не на очах
У всіх! Приходить час для роботи й час для розваг – особисто тоді по боці турботи мої!
Бог є Бог, а що ти за індивід, якщо ти не пізнав азів духовної чистоти й не досяг тілесної
Краси? Невже це теж гріх? Горе й сміх! Ти син своєї епохи й думаєш, що є на небі Боги!
Вони точно є, але їх небагато! Ти ж відповідаєш сміхом на мої підступи, але ми теж
Не лохи! Напевне, коштує смерть завчасно попередити і трохи для себе самого
Пожити? Богові належне віддавши, але від молінь все-таки занадто втомившись,
Вистачить праведно жити, уже настав час завершити великий політ, адже час
 На нас не чекає?! Через рік або два твоя смерті все-таки вступить у права!»
Але Сергій на принаду не клює й на повідці в біса не йде, він просто скромно чекає,
Коли Господь йому сам на допомогу через час прийде! Справи його не так вже й погані,
Він стоїть двома ногами на початку нової епохи! От-от перевернеться нова сторінка
І ворог у силі Бога врешті-решт переконається, але окаянний у його двері в цю ніч знову
Постукається! Чого тільки в життя не трапляється?! Мабуть , борги йому є потреба
Назавжди й сповна повернути, інакше не жити?! Диявол як біле провидіння без усякого
На те дозволу миттю вторгається в заповідні монастирські володіння! Споріднення душ,
Не виявивши і не відшукавши там підлих зрадників і боягузів, він свої помилки миттю
Повторює, адже окаянний недарма людям мстить і всіх карає, але перед тим він всім
Грішникам уголос нагадує, як Господь на небесах мучиться й страждає й що Він
Достеменно знає, як народ у безсиллі загоює зломлені негодою власні  крила! Дияволові
Навіть невтямки, що він через мить кинеться бігти навтьоки у свою нору як переляканий
Звірок і посміхатися стане його сивий стрілець, який його поранив! А годинники, що ще
З зими висіли на стіні не тільки для вроди, пробили в неозорій височині, їхній бій
Громовий пронісся по всій неосяжній країні в тиші гробовій, він саме собою зруйнував
Весь мирський спокій, і дамоклів меч навис над праведною душею! А гріх гуляє без
Перешкод і завад на очах у всіх - він сам по собі, тому що в його утробі є втіхи, які
Грішників тішать до самого гробу! Сподобавшись багатим і голоті і не підвладний
Ні уділу, ні фортуні,  він присліджує особисті цілі, зайві висоти не тривожить, він може
Кров чужу проливати дарма, перетворюючи кожну людину у звичайнісінького дикуна!
Він не боязкий, а сміливий і безстрашний, а злість і брехня - його доля тяжка, але тут
Здалека у келію поважного старого прилетів посланець божий – це архангел Михайло!
Окаянний, здається, миттєво прозрів і воювати з ним зовсім не захотів, тому що неабияку
Силу в ньому відчув! А небесний небожитель повільно й довго оглядав Сергієву обитель
Не тільки, щоб угамувати пристрасть власної утроби, але й уникнути подальших пліток
І пересудів, він швидко стягнув біса з похилої лави, але відпустив опісля його під заставу!
Вже краще б той не пускав сльозу плакучу, а втік би подалі по такому випадку у тьму
Непрохідну й  настільки ж дрімучу, холодну й у той же час в’їдливу і колючу! Є ж там
Незапам'ятні гнойові купи й старі згнилі від часу суччя, де можна на час від слуг небесних
Схоронитися й від яси земної запросто в скиті вкритися! Кінець тяганині, коли люди
Одягнені, неголодні й ситі! Серед лісів безлюдних, у місцях здавна віддалених, а також
На висотах орлиних спасення можна для грішної плоті знайти, якщо праведний шлях
У момент ока знайти, але шлях лежить далекий і навряд чи його здолає подорожанин
Одинокий! «Чи зможу! Чи знайду? Чи підійду ближче, і, напевне, все-таки побачу у тьмі
Кромішній весь гріх тутешній і у відблисках променів знову яскраво засяє цей мир
Потішний?» - «Зможеш, звичайно, якщо будеш поводитися невимушено і природно,
Адже на землі досить багато нащадків Адама над міру грішних процвітає і до цього
Часу неквапливо живе! Ти їх знайдеш по припаху багаття, іди – прийшов твій час!
З осудом не поспішай, свою тугу й сум у своєму серці заглуши і вгамуй!  Наодинці
Посидь у лісовій тиші і страждати почекай, ніхто не знає, що тебе попереду чекає:
 Пекли чи Рай! Як хочеш, так і вважай! Але заздалегідь нікого не засуджуй і не суди,
Ще буде час підчас довгої дороги подумати чесно і розважливо про гріхопадіння
Й небесну славу, про перемоги криваві і справи, звершених в ім'я держави! Пам'ять
Млоїть, але серце давить лукавий стид! Чи гідні всі ті, що відтепер від січі вдалині,
Нашої поваги, адже нині вони розчинилися в порожнечі, але в старі часи саме вони
Були до небес звеличені проповідями палкими? А де ж їхні начальники й куди зникли
Підлеглі? Бог знає всі гріхи по нерозумінню скоєні, Він сам не схильний ні до почестей,
Ні до чинів і особисто всім нам радить викинути з душі своєї бездуховний мотлох,
А частіше відвідувати старинний божий храм! Він розставить святих і грішних
По своїх місцях, але по дорозі кривій і суєті мирський добровільно піде людина тільки
З хворою головою!» - «Вірую в повній мірі в Єдиного Бога Отця, Вседержителя , Творця
Неба і землі, всього видимого і невидимого! А ми б так жити, як Він навряд чи змогли,
Навіть якби нас по життю всякчас вели Його прямі нащадки, адже вони мудрі вчителі
 І поводирі? До істини завжди прагну, Богом одним клянуся, що в лоно церкви знову
Повернуся! Навряд чи від суєти врятуюся, але якщо на землю знову-таки через деякий час
Повернуся, отоді вдосталь благодаті небесної саме тут, нап'юся, а зараз три рази
Перехрещуся! Від безнадії всю ніч нуджуся, нікуди давним-давно не годжуся, хоча в поті
Чола як віл всю ніч без утоми труджуся! Не небеса ж винні в тому, що постаріле
Обличчя сполосували глибокі зморшки, від віку й віднині голову вони розділяють на три
Рівновеликі половини! Тоді чому ж, я хочу запитати святого чоловіка, зникають із виду
Потужні християнські святині?! Ми ж по цей день пам'ятаємо їхні імена, нам пам'ять
Саме для цього в тяжкі часи була потрібна! Невже вони насправді ще до кінця
Не прозріли, навіть побувавши в купелі? Небо з наміром або без мети мене робить
Грішником насправді! Скільки потрібно нам до неба пішки йди, щоб Раю досягти?
Невже особисто я Богові десь перейшов святу дорогу й породив у Його душі небажану
Тривогу? Мороз хвилями біжить по зморщеній шкірі, але породжує думки щирі, він душу
Сумно й ніжно всякчас тривожить: невже я і моє ім’я все-таки дияволові, а не Богові
Набагато дорожче? Прости мене, Господи - Боже! Завжди заважають мислити думи
Нескінченні, доводиться постійно серед них блукати й нудитися, не відаючи, що
Й коли до кінця в житті здійсниться?!  Жити страшно, а життя тяжке
Й жахливе! Мене все життя до себе тягло не благо й не сухе вино, а просте домашнє
Тепло, але де ж воно?! Ранком істину пізнавши й не знайшовши там довгоочікуваний Рай,
Ближче до ночі можна вмерти, ока закрити і себе в темряві замкнути, щоб надалі
На людський рід не дивитися! Я не прошу в Бога милості, я завжди жадаю від Нього
Одного – справедливості і більше нічого! Наші радощі і прикрощі – все Бога, у нас
З Ним одна стежка й одна дорога!»
                -***-
Наш шлях не посипаний ні трояндами, ні ліліями, усього ми в цьому тимчасовому
Житті домагаємося тільки власними напругами і зусиллями, адже справи суспільні
Впливають на довкілля! А навколо мирських щедрот життя бурхливо тече, але щораз
Буття міняється навпаки і довкола нього палає страстей достаток, він творить над душею
Дивовижне бешкет і насилля майже щодня! Мовчати! Мовчати! Не треба зубами від
Страху безсило цюкати! Прийде час й повернеться назад люба серцю благодать! Мир
Гріховний і духовно порожній, ніхто  до кінця не дослухує першочерговий златоуст,
Все це породжує неприродний смуток! Ось чому Сергію на розум не йде робота, а плоть
Перемагає всесильна дрімота, йому спати давно вже хочеться, але він встати з колін не
Дуже часто поривається! Жити б особисто йому по розуму й уму, але це ні до чого сивому
Монаху! Минуле навряд чи назад хтозна-коли повернеться, але від монастирського
Буття тільки повсякденний подвиг на віка лишається і кожний чернець особисто
Ним пишається! Шлях Сергія важкий, але він, до чина ігумена, знехтувавши страх,
Все-таки дійшов, хоча він давно вже не той, адже у його душі немає ні тепла, ні щедрот!
Ігумен постійно поститься й до небес, знехтувавши тьму, постійно прагне і за собою всю
 Братію силоміць тягне! Він нічого не їсть і навіть води давно вже для наснаги не п'є
!Котрий місяць, майже, що цілий рік Сергій перед святим іконами сидить і весь час
Мовчить! Попереду гіркота прощання, все частіше й частіше Сергій згадує про батька
Й маму, але час кудись стрімко мчався й з його бажаннями він ніколи не рахувався!
Понад всі очікування за багато років монастирських поневірянь не набагато наповнилася
Чаша академічних знань! Душа плаче схвильовано, адже життя майже змарноване, але
 До неї увага плоті давним-давно прикута, щось там неясне кощавою рукою вимальовано,
Чи то була примара величава, чи то шлях кривавий в напрямку держави! Душа ніяк
Не може приборкати свою природу, а небеса їй обіцяють свободу і набагато кращу долю!
З нею спокійніше, напевно, переборювати непролазні терни, що силоміць встають
На повсякденному шляху, але їх не можна одним махом взяти й обійти! Виходить
Пристрасть із берегів, але до цього Сергій давно вже був готовий! Він один з тих гравців,
Що, зрештою, здатні відрізнити мудреців від дурнів і негідників! Ми п'ємо свою чашу
Гріхів з самого вечора до перших півнів, знемагаючи від немислимих позик і боргів! Одна
Душа до самого світанку не спочиває, її камертон невпинно і якось дивно звучить
У відповідь на біль банальну! Не можна зберігати соромливе мовчання й приховувати
Ворожість і захвати від розставання, адже по-перше всі наші думки повинні бути теплом
Небес зігріті й узимку, і влітку, але, як і цілком усе, вони входять у рідну домівку завжди
На світанку і починають знову душу терзати, а вже опісля плоть від всіх болещей зціляти!
Вони можуть над ким завгодно поглумитися, але святі люди нічого в цьому житті
Не бояться, але їхня пісня, якщо бути чесним і правдивим, за всіх часів була простим
Людям особливо потрібна! Крім життя прожитого в суєті мирської нічого не видно
За загальною товкотнечею, хтось би зовсім осліп, але Сергій залишив в історії Вітчизни
Свій незгладимий слід, як заставу прийдешніх перемог і повернув через шлях
Випробувань цей священний край, що був весь час у вигнанні, на шлях свободи, щоб
Через роки простий народ побачив заповідний Рай!  Не в ім'я слави він пішов на подвиг
Правий, його помисли завжди займала пригноблена держава! Ігумен ткав свій чудовий
Килим доти, поки не був закінчений багатобарвний візерунок, там воєдино все злилося:
Страждання й злість, а озлоблення з жорстокістю за руки узялося, однак, хтось кинув
У його творіння гнилу кістку: «Звідки це саме тут узялося? Як би його викинути нам
Не довелося на старе сільське кладовище!» Кістка пішла на кістку! Диявол скинув білу
Накидку з плечей і, знайшовши переконливі слова, знову заговорив аргументовано і ось
що Сергію було мерщій запропоновано: «Тобі б, отче, скинути запал, ти б трошки
Охолонув, а то ти став занадто гордовитим і пихатим! Шлях до волі для Русі закритий,
Є чимало неперевірених орбіт, ява рабський побут ніколи остаточно не знищить! Людей
Неясність не млоїть і як народна мудрість говорить: роз'єднаний народ ніколи своїх
Ворогів не переможе, ти шукаєш день вчорашній на занедбаної п'яними боярами
Столітній ріллі! Там, де колись ріс клин яровий, відтепер він став непрохідною
Борозною! Не треба нікого корити, уже час настав почати свою любов молодим жінкам
Дарувати!» Ось що Сергій йому відповів: « Немає нічого на світі сильнішого аніж
Всепоглинаючі святі ідеї! Невже люди побояться й дозволять дияволові над своїми
Святинями поглумитися? У просторах вічної темряви й несусвітньої повсякденної
Суєти біси знущаються з батьківщини моєї й вселяють злість у душі маленьких
Дітей!  Дияволи перекірливі, занадто злі і балакучі, хвастатися прилюдно почекайте
І народ не боляче смішіть, вже краще помовчить, а то слова ці ріжуть усе, що є на
Білому світі, навіть нитки святі! Ви ж стоїте до нас впівоберта і заважаєте нам
Молитися й працювати до сьомого поту! Чи не час Вам свої справи залишити
Й разом з нами почати Бога прилюдно молити й славити?! Кінчайте суперечки! От
Посміховища! Перед Вами ж Святі гори! Вам же ще повезло, що всім бідам на зло
Земне буття не настільки швидко пронеслося й не віднесло всіх Вас під укіс! Коли
Немає над гріхом перемоги, тоді ні до чого нам ці довгі діалоги! Вся суть у тім, що
Віра перестала бути ремеслом, яке у гріхах по вуха загрузло, краще поговоримо
Про Вітчизну нашу!» - « Скільки б ми про Батьківщину твою не говорили,
Вона закінчить свій шлях у глибокій могилі, а ти, отче, дарма витрачаєш власні сили!
Хвороба візьме тебе за глотку й за мить коротку приклеїть тавро ганьби до нього
І навіть обізве всіх ченців злодіями і шахраями! Все навколо викарбовано в барви чорні
І недарма живеться людям погано, але звідки чекати інтриги не знає навіть малеча!
Ми ж свій жереб не клянемо, і, здається, не дуже погано існуємо, ми ще багатьом людям
Ніс утремо! Адже наш дух є у будь-якій домівці, задумайся й ти: а чому? Ви намагаєтеся
Бути святими, а ми,живемо навпаки: прагнемо бути недобрими й злими! Вас парафіяни
Поважають, а в нас вони спокуси очікують, із хлібом і сіллю наші тіні зустрічають! Ви
Їх женете у вигнання і дієте навмання, а ми виконуємо всі їх заповітні бажання!
Посмакувавши  спокій, невідомий тому, кому він не призначений, людина явою буде
Відразу здивована і примхами життя зачарована! А як же інакше? Сергій, ти мертвим
Потрібніший, аніж живим, ти покійних зігріваєш теплом своїм, іноді їх воскрешаєш,
А чим же живим окрім молитви особисто ти допомагаєш?» Важко тому, кому
Призначено жити на землі одному й бути всяку година без своєї рідні, у ченців саме так
Проходять і ночі й дні! О, Боже, Ти нам допоможи, а ми допоможемо Тобі, і зайвий раз
Тебе не потривожимо, Твої плани не поламаємо і своє життя не розіб’ємо! У житті
Пустельному і однобокому не приживеться людина поодинока, їй би пізнати
Досконально себе, але від колишнього смирення і покори не залишилось нічого, лише
Зайві  діалоги можна почути в хвилини переполоху! Смиренно Бога полюби і забудь
Про колишні розваги, невже особисто тобі вуха мотлохом заклало й надавило, що сили,
Воно на оголене твоє нутро, а разом з ним жорстокість і зло всьому світу відкрило всі
Вади твої! Грішні люди всі! Невідома сила свої клішні у святість, що моці устромила
Сьогоднішньою ніччю, а подальші події випливають як тире й багато крапка! Попереду
Нас жде велика сутичка! О, Боже, подивися на них навіч! «Вже краще не займай людей
живих і не закривай їм подих, немає нікого сильніших й Кращих них на просторах земних,
Не говорячи про людей святих, вони як живі ланки не гідні людського забуття!  Головне –
Істину пізнати, а потім жаром благодаті палати й у гріхах не потопати, треба Господу
Постійно молитися й Божий хрест на світанку цілувати, але, доторкнувшись до складок
Старої плащаниці, до збагнення Віри більш колишнього прагнути і на собі цей віз тягти!
Той, хто вчиться, не розмірковуючи, що таке істина свята, відразу впадає в оману,
А той, хто всякчас міркує, але навчатися не бажає, виявиться в скруті! Без питань
«Чому?» не можна вижити наперекір стихіям і жити згідно розуму своєму -
Це ясно як два до одного! Головне знати, з якої ноги з ліжка вставати й з яких слів
Кожну молитву починати! Достоїнствам варто наслідувати, а недоліки треба
Швидко забувати, але свій же шлях, незважаючи ні на що, треба всюди й завжди
Шукати, а знайшовши, на світом панувати! Немає потреби довго чекати, поки
 На землю спустяться небесні пророки і висловлять свої попрікання, адже
Вислуховувати їх немає ні в кого бажання! Не можна зрання любов і гріх поєднувати,
Їх треба завжди протиставляти, щоб різнодумство подолати! У мить любові ніхто
Не згрішить і за кожним словом слідкує, але грішник може про гріх один раз взяти шлюб,
А опісля забути сказані напередодні слова! Він з того роду, що до другого приходу буде
Грішити собі ж на догоду, наносячи шкоду своєму народу, а той уже звик до похоронів,
Він став розумним не по роках! Навіть перебуваючи у ув'язненні, простий люд вірить
У своє ж прозріння і наступне виправлення підростаючого покоління, навколо якого літає
Павутиння! Серед всіх стежок і шліхів нас охороняє Бог від бісів і чортів!
Ангели душі дотримують, а дияволи їх у порошок без жалю от-от зітруть!»
Часом Сергію не спиться, той самий кошмар йому постійно сниться, це дивовижний сон,
Однак, не правдоподібний він - усього лише проста небилиця! Треба ж таке вві сні
Набожній людині приснитися?! Однак у житті йому не призначено збутися і в яву буття
Хоча б один раз втілитися! Поки ці сни він тримає під спудом! Гріхи йому спати спокійно
Не дають, колись під їхньою вагою плоть і душа остаточно вмруть, інакше кажучи, у мир
Іншої цивілізації навіки-вічні підуть, так і не вникнувши остаточно в Божу істину й суть!
- «На що уповаю й чому так сильно я душу всякчас терзаю?! Мабуть, мене щось інше
В ту саму мить тривожить? Образливо мимоволі, але не вистачає думам волі, адже
Майже все залежить від талану і долі! О, Боги! Заберіть камені з моєї тернистої
Дороги! Візьміть моє життя в заставу, але не саджайте плоть у холодний острог!
Пройдено чимало тернистих доріг і ще більше пережито тривог, але душа
Піднімалася із дна, хоча її шлях особливо був важким, але і я був гарним - догоджав
І обман, і брехню, але в плоті залишилася нудотна примха всяк денного життя і
Тяга до спокуси! Я весь час знаходжусь в руслі останніх подій, але жереб мій
Піджимає хвіст і забуває про захист душі і плоті: навіщо йому зайві турботи?
Спробуй примхи плоті не вваж, відразу ж одержиш не тільки в око за свою відверту
І явну відмову, відразу й у цей же час! Стараючись, чашу Віри не розбий і через край її
Вміст не перелий, адже за широкою спиною в темряві земної не видне навіть світло
Яскраве!» - «Якщо можеш, поживи веселіше в кінці власних днів, тому що немає щастя
В житті твоєму! Воно з кожним днем стає труднішим! Навіщо ж сльози дарма
Проливати або ж когось біля останньої межі проклинати?  Настав час нове життя
Почати, прийшла пора знімати врожай і страсті лити через край!» - «Окаянний, ти
Людей завжди поважай! Блаженний лише той, хто нічого про себе заздалегідь
Не знає, але надію на щасливий результат буття все-таки має і про наявність
Високої любові навіть не підозрює! Живе він небагато, але на небесах усіх нас очікує
Година розплати, там біси б'ють, не знаючи пощади, ці гади, будь-яким провинам землян
Бувають раді! Жити на землі їм було приємно, але не всі там живуть у задоволенні й
Знатно! Відтепер нам, які перемогли власну пиху, ні там, ні тут остаточно нічого
Не зрозуміло, але не можна відступатися й вертатися в безодню! Ми ходимо від страху,
Тремтячи по краї обоюдогострого булатного ножа, а що ж для свого виправлення
Робить грішна душа? У неї за спиною немає ні гроша, хоча на вид вона напрочуд гарна!
Псалми не доспівані й не стримані колишні обітниці, у мареві денному святість
Перемішалася із гріхом навпіл, удалині мерехтить темрява неходженої трясовини,
Від неї затхлий запах холодний вітер несе, він вже вкотре свої сльози постійно ллє, але
Навіть їм доброти бракує і ніхто добрих людей на Русі не шанує! Мало русинів на святій
Русі зосталося, їх занадто багато по лісах розбіглося ы розповзлося,хтось рве на голові
Посивіле волосся, а хтось діє якраз навпаки і перемелює чужі кістки! Чи повернуться
Назад вони? Напевно, що ні, адже у них позаду шляхи залишились важкі, а у  їхніх душах
Уже давно дух святості не запалювали, але їх завжди з ніг на землю вороги звалювали!
Бог знає, чи вдасться всі їхні гріхи по папірцю прочитати? Буття швидко тьмяніє
Й невпинно стариться, багато чого в цьому житті простим людям не подобається!
Руйнується батьківська земля і день від дня у гіршу сторону змінюється вона,
Змінюється все навколо  мене! Час карає, але іноді він людей протвережує, а Бог
Постійно докоряє і їх попереджує! О, Боже, що ж Ти мене у всіх гріхах кориш
 І не боїшся, що біль моїй душі миттєво заподієш! Над головою летять планети,
Вторгаючись у туманність Андромеди, а потім їх розносить Бог по космічному
Простору, позаду залишаються взаємні і дуже неприємні докори, але життя наші
Самотужки входять у холодні води Лети! Помирати не страшно, хоча плоть умирає
 Уже по-справжньому, тобто раз і назавжди! Напевно, я боягуз або ж я ним стаю?!
Скільки б я не сердився й чому б не вчився, однаково мене чекає одне - безвихідне буття!
У розумники ніяк не годжуся, але стати в один ряд з дурнями дуже соромлюся!Я просто
За святу Русь всякчас без втоми молюся й цим, звичайно ж, горджуся! Рвуть Русь
На шматки, і розділяють її на частки вітчизняні можновладці! Чи в цьому є їхнє щастя?
У бездуховному мороці не виявити просто так всі водяні знаки, які залишилися с давніх
Часів на папері!  Ми ж тягнемося завжди туди, де через край хльостає й горе, і біда,
Адже немає щастя в присутності болю й немає радості в рабстві й в неволі!Що це, як
Не знак жереба і долі?! Не засмучуюся, коли мене не розуміють, однак сильно
Ображаюся, коли про мене парафіяни забувають або поганими словами, так між іншим,
Мої діяння на дозвіллі поминають! Питань переді мною купа, але я про всякий випадок
Ними себе не сильно мучу! То отут, то там я чую, як Господь на землю дихає, але Його
Молитви нестерпний біль приносять нам, це підтверджує ієромонах Авраам!  Як
Кажуть у народі, непросто так проходять роки земного життя, вони приносять
Холоди, але прохолоджує грішні душі завжди лише одна дощова вода! Істина в нас
Одна й вона воістину точна й вірна! До церкви себе не ревную, але й не хочу зазнати
Життя інше!» - «Живи і не гай часу!» - говорить біс Сергію із глузуванням і превеликим
Бажанням насолити йому - «Ти завжди встигнеш стати звичайним пішаком, а от знаним
Королем, який не уступає князям ні в чому, не знаю, але припускаю, що можеш в кінці
Життя стати, треба тільки все навкруги себе миттєво помічати! Треба щось для цього
 Зробить і думки свої змінить! Віра твоя як ніколи зміцніла, але плоть складається
 Із глини й попелу, а грааль, наповнений скорботою, летить по всесвіту, обпалюючи
Об гріхи білосніжні крила, віддаляючись подалі від достатку і добробуту, скільки б ти
Не додавав зусиль, не зникнуть навіки ні гріх, ні зло! Їх навкруги повнісінько! В них свої
Ока впираю і відразу твоїх парафіян я, отче, без надсади згадую!  Усьому є межа й грань,
Але людський рід постійно до блуду прагне і за собою інших грішників тягне! Я був би
Повинен всім цим пишатися, але в кожному погляді є відблиск повзучих гадів! Чого ж їм
Від людей треба? Жари чи прохолоді?» Диявол ножем потрясає, а ігумен напружився
Й мовчить, поруч же тільки вітер шелестить і несе на собі безліч образ! А душа зовсім
Не схожа на граніт, її пам'ять давним-давно млоїть! Час біжить, а життя перетворюється
В коротку мить! Перед очами темна балка, якби Сергій грубо відповісти бісові міг, то
Миттю знайшов би вагомий привід і став би поетичним його склад, але він не зміг все це
Зробить! Його жереб давно вже прирік задуматися над безліччю не пройдених ніким
Доріг, ось чому у нього вид замислений і смутний, сплять щирі почуття! Сергій
Не веселий, адже йому вже котрий день не до пісень, він просто ноги з ліжка звісив,
А рясу на вішалку повісив! Він любується сапфірами променів і згадує знайомих
Москвичів, а також їхніх молодих синів, які давно вже в дорозі, адже вони посеред
Темряви намагаються слід ворога серед нетрів буття все-таки знайти! Про нього люди
Постійно віщають, але саме вони татарам шлях на Москву перепинають! Хоча в нестямі
Лежить країна, а на порозі давно вже незвана війна, але не нескінченна біль людська,
Адже не вічне життя земне! «На хвилі прийдешніх подій, нічого й нікому не кажіть,
Але сльози миттєво на своїх щоках утріть, коли ж своїми руками лігвище ворога
Сповна спустошите, хвилину наодинці постійте і в скорботі помовчить, а вже
Потім свій вирок язичникам оголошуйте, а поки що спокійно на білому світі живете,
І благо для Вітчизни творите!»  - Сергій щораз молиться за всіх грішних нас, про себе
Забуваючи часом, свіже повітря він ледь-ледь хватає ротом, але опісля молитви відчуває,
Що навкруги вирує прекрасне життя!
«Боже, очисти мене грішного, бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою;
Але Ти визволи мене від усього злого, і хай буде в мені воля Твоя,щоб не осудно я
Відкрив уста мої грішні і славив ім'я Твоє, - Отця, і Сина, і Святого Духа, -
Нині, і повсякчас,і на віки віків. Амінь».
/ Молитва 1-ша, святого Макарія Великого/
                -10-
Скільки ж загинуло наших синів на полі брані, серед них були ібісі люди і дворяни,
Але сюди чутний голосний плач їхніх матерів, що оплакують рідних дітей! Життя
Промайнуло, де воно тільки не скиталося, але коли вже так сталося, тоді це співчуттям
Для нас ознаменувалося! Мало в цьому світі добра! Люди живуть в ім’я свого майна!
«О, Боже, відокрем наші душі від зла! Життя тлінням пахне, а зло, здається, ніколи
Не зачахне! Коли ж воно зотліє й згорить? Коли ж його Господь на корені
Винищить?» Сергій от-от князя причастить, нині не час для минулих образ! Натхнення
Немає, давно вже зник його слід у невідомому напрямі, адже люди не в курсі задумів
Його! Ось воно що! Бог замість того залишив життя одне й то без особливих змін! Усе
Порох і тлін! Час прийшов вставати слов’янам з колін!
                -***-
Укрившись у непролазній хащі, стоїть на пагорку монастир справжній, а виглядає він
Просто блискуче, він куполами сяє і на сонці різними барвами грає, а навколо поросль
Щільна і густа і саме вона тугу й сум з душі виганяє! Хто й чого Русі пророкує -
Вірогідно цього ніхто не знає! Полеглих оплачуть, а, випивши пляшку, трохи
Попащекують, але в небесах нічних будуть горіти зірки ратників молодих замість світил
Старих! Ченці нові храми побудують і ворогів оголосять ізгоями, а полеглих - героями!
Орли, що стали соколами й піднялися урівень зі своїми батьками, будуть спочивати під
Високими пагорбами і жити неземними снами! Ніч стрімко на Русь повзе, і душу поволі
Гнітить її прихід, затьмарюючи погляд на нечуваний зорепад! Охоче й старанно Русь
З людей бере оброк, відкриваючи для лих і нещасть особливий рахунок! Кому і як тут
Повезе! Зло йде за людиною слідом, постійно радуючись своїм успіхам і перемогам,
Біс своїх вершин уже давним-давно досяг, він усяку мить змінює власний непристойний
Лик! Йому не дано простих людей шанувати і їх рівним собі признавати, він уміє на
Хресті боржників розпинати, але й він один раз буде довго страждати і мучитися від
Нестерпної спраги! Множачи злість, біс до землі пригинає свій хвіст і намагається
Наситити ненажерливу утробу!  Він, як вбогий бурлака лазить постійно по глибоких ярах
І крок за кроком знущається з невидимого пороху, щоб одним махом покінчити із кволим
Страхом! Плоть із душею лише смерть назавжди їх роз'єднає, але доки сонце над головою
Сяє, життя в своїх руках владу тримає і творить все, що душа бажає! Бути покірними нам
Господь наполегливо велить, але той, хто пристрасть і блуд перебороти ще не зумів,
Сам свій внутрішній мир перемогти не посмітив! Не кип'ятися! Зупинися й
Посторонися, адже проходить мимо грішне життя! У мир інший не поспішай – там є
Остання межа! З-під наших ніг іде життя, а разом з ним зникає земля, тобто
Твердінь, щоб відтепер і надалі зовсім по-іншому на своє минуле дивитися і своєю
Історією постійно цікавилися! В ідеалі всі різнобарвні справи, які на протязі життя,
 Набули розголосу, самі вступили на чорну стезю, ось чому я вголос говорю, що інколи
Грішу, але свою поклажу на собі везу! Все в житті було, а воно поводилося і розумно,
І розважно, але не в той ґрунт лягло святості проросле зерно! Під тягарем гріхів
І святості небесна твердінь старим наметом іноді всім людям здається, вона от-от до нас
Саме зійде і що тоді відбудеться, знає тільки сам Господь! Але голос істини противний
Слуху, тому що він засуджує те, що непотрібно святому Духу! За всіх нас Господь
Особисто розплачується щораз, щоб опісля в кінці-кінців змусити наш гріх встати
На коліна, але гріхи не лежать без рухання, і не виникає найменшого сумніву в тім, що
Святість все-таки ввійде в рідну домівку, а вже потім мир нас здивує співзвуччям новим,
 Але пізнавши його основи, скаже своє вагоме слово задля виправдання гріха живого!
Душа напружена до красна, вона натягнута як гітарна струна, але виливши почуттів потік,
Вона рятує землю від усіляких звад і склок, але минулі неточності залишаються із
Грішною плоттю навіки! Замерзають душі, озера й ріки, намагаючись перевиховати
Заблудлу людину! Сумніви в душу раптово закралося: невже від гріха навіть тіні на землі
Не зісталося? Невже мені приснилося все це? Коли ж наступить кінець білого світу?
Нарешті зло оступилося й усе, що повинне збутися, саме собою звершилося! Дияволи
З легкістю повторюють, що щира Віра – набагато гірша, ніж смертельна отрута! Відразу
Згустилася темрява й стало життя ще жахливіше, ніч беззоряна підпирає небокрай, але
Він, здається, слабко Богом захищений! Наші очі не можуть до кінця розкритися, а тому
Ніхто не може в їхній доброті відразу пересвідчитися! Господь нам блаженство після
Смерті всякчас обіцяє, але ми самі бажаємо зараз нормально пожити! Хочеться щастя
На землі сповна випробувати, адже у світі іншому нам його завжди не буде вистачати,
Турботи й там нас будуть всяку годину перемагати! Як довідатися, де зло, а де ж розкіш
 І благодать? Ігумен розповідає жінкам і мужикам, як добре їм буде там, однак я дотепер
Не розумію, чому ніхто з багатих не хоче в руки брати ціпок і торбу?! Всі від них в іншу
Сторону повертають морду! Напевно, зважаючи на все, важко по життю йти із ціпком
Одному! Ось чому люди шукають собі спокуси і буремному русі життя!
                -***-
Багаті і сильні, знаходячи крила, царюють на землі й живуть як бог подасть, ніколи
Не думаючи про одяг і їжу! Напевне скоро станеться лихо, адже вже не вперше Сергій
Каже, що немає благополуччя ніде! Хліб насущний не тривожить їхні розуми, адже багатії
Живуть без похідної суми, відкидаючи царство темряви, яке від низ в трьох кроках
Ходьби! Страждаємо від цього лише ми: бідні і убогі, голі і нужденні! А товстосуми
Золото лопатами гребуть, але народу жити заможно вони не дають! У грошах і в золоті ці
Люди купаються і владою вдосталь обпиваються, а у вчиненому гріху ніколи не каються!
Божий хрест знаходиться занадто високо, а до небес далеко, тим більше що його закриває
Легка поволока! Чому ж гріхи небеса всім негідникам прощають, а злиденним й голодним
Людям лише заповіді божі вони залишають: «Не вбий і не вкради! Як Бог дасть, так
І живи, але в божий храм завжди по празниках ходи! Канони церковні дотримуй
Інакше після смерті щастя не чекай!» Висихають від безсоромності глибокі ріки,
Загублена Віра у святі діяння навіки-віків! Дивляться грішники на мир поглядом
Здивованим, коли їх нелюди катують залізом вогняним! «О, Боже! Ну, що ж Ти тягнеш
Канитель? Навіщо марудити і зайві історії з свого життя грішникам вигадувати, адже
Надворі давно вже бушують пурга й завірюха, вона продзижчала селянам вуха! Убогим
І жебраком, які залишилися без шматка духовного хліба, Боже, Ти від злості очисти,
Звільни й спорожни й духовну волю простим людям скоріше дай і ніколи не принижуй
Народ дужий, його благослови й дарма не муч! Зі свого плеча святої Русі свій подарунок
Чималий принеси, щоб народ змучений і відсталий припинив свої домашні свари
І, нарешті, усвідомив остаточно, що його земне життя – це лише божа примха!
Караючий меч на голови грішників ті їхніх поплічників опусти, але їм всі гріхи остаточно
 І дотла прости, адже особисто Ти прагнеш до ідеалу, але ми, мабуть, про це знаємо
Занадто мало! Хтось робить вигляд, що багато чого вже осяг, але хто тільки припускає,
Той церковні канони сам безтурботно зневажає! Душі насправді, зважаючи на все,
Зачерствіли, ними ворожості опанували, а Сатана й Диявол роблять чорну справу!»
Напевне, марно тяжкі сумніви душу грішну тривожить безутішно і, звичайно, їх серед
Юрби нам подібних, але людей шляхетних, зі стогоном множить?  У світі немає такого
Предмета, честь якого кимсь не була б ґрунтовно зачеплена! Відповідь серед темряви
Загублена, але Сергій довго чекати відповіді не має наміру! Не видний вільний берег,
А на голову сивина падає як перший кошлатий сніг, от-от гряде нічліг! Час навряд чи
Наздоженеш, його рукою відразу не торкнеш! Він зрізав людей під корінь, а мир Сергія
Різнобічний і як кажуть люди освічені, що є вагомі причини, щоб зупинитися на пів кроку
 Від гільйотини! Це добрі чи погані новини?  «Я погано переношу висоту, в основному
Дарую я людям тільки доброту, ще не набув собі славу пихатого безумця, але знаю наяву,
Що до днів красних навряд чи доживу, проте не бажаю руйнувати безглузду поголоску!
У кожного свої пороки є, саме собою приходить реляція чи звістка, що зачіпає власну
Честь! Навіщо ж славословити й лукавити? Так само можна навіть душу дияволові
Навіки-віків залишити? Я ж не буду душею лукавити й попрошу всіх грішників, зло хоча б
На час в спокої залишити і свій моральних дух підвищити, а свої душі на алмазному колі
Постійно правити, але як же важко праведно жити самого себе змусити, набагато
Легше продатися дияволові за палку ковбаси! Гріх ще не забувся, а Судний день
Остаточно не завершився, але слово задушевне завжди знайдеться, адже воно саме
В праведну плоть увірветься, але  якщо страждати в ім'я країни прийдеться, тоді кров
 Народна ріками по селищам і долах проллється в ім'я своєї ж волі, що русини очікують
Багато років посеред дикого поля! Все, про що у Святому Писанні сказано, завжди
Збувається, а будь-який гріх на небесах ніколи не забувається, ті, хто не свариться
З  людьми, ними ж не засуджуються й міри до них не приймаються, багато хто
Із пристойними чоловіками в цьому погоджується, але істині завжди чинять опір!
Немає лиха важче, аніж колихатися бездиханним на корабельній реї, але по ідеї
Люди самі в душі невір'я сіяють, напевно, щось із цього вони мають! Той, хто знає міру
В справах земних і церковних, безумовно, задоволений своїм положенням у сім’ї
І в суспільстві, адже дійство проходить під його особистим впливом і в кінці кінців
 Дивовище саме приходить в гороховище, а людина по щаблях влади піднімається
 Набагато вище, аніж раніше! Але не всякий чернець мовчки справляється зі своїм
Призначенням! У нас один кінець, нехай гравець нам допоможе повсякденний сум
Розвіяти, але для цього треба на місці не сидіти, зложивши руки, а діяти, щоб опісля
«Спасибі» тобі сказали онуки! На битком набитому світі немає звуку гірше
Потьохкування батога, його бояться не тільки маленькі діти, але й ті, хто по старше,
Вони вже випробували його на собі, скорившись жеребу і долі і про це свідчать рубці
На голові! Часом весняним мир тлінний не став іншим і більше завершеним, замість
Головного на перші ролі виходить другорядне, а де ж перебуває живе й нетлінне?
Шумить мурава поблизу монастиря, під її шум народжуються високі й мудрі слова, але
Ніколи не відпочиває від дум стара голова! Їй би щось обговорювати, когось брудом
Облити! Чи не час злість усім нам спільно угамувати?! Із серць вщент розбитих і тіл,
Кайданами й ланцюгами повитих, треба гріх вилучити, щоб досконально істину й суть
Буття збагнути! Нічого з собою я зробити не можу - навіщо я Богові навіть наодинці
Щось брешу і зайвий раз йому нову нісенітницю кажу і таким чином сам переходжу
Заборонену Богом межу? Щастя на догоду любові до Бога в жертву принесено, а потім
Вітром буйним у безвісність відразу ж віднесено!» Духовний мир і світ гріховний
Нерозривні, а їхні зв’язки є тривкі і міцні, хоча їхні скроні вже давно стали сивими,
Але вони, як і колись, почувають себе молодими! Їхній мир напрочуд великий, він немов
Знову створений величезний материк! Він складний з байдужих каменів, під їхньою
Вагою дихати з кожним днем стає тяжче мудрецям і ізгоям, але стоячи на вершині своєї,
Серед різноманіття домислів і всіляких ідей клянчити в Бога начебто незручно про долю
Свою під дзенькіт кайданів і власних ланцюгів! Можна де завгодно згадувати молодість
Колишню й свої перші поцілунки, але в годину лиху й пору злу душі кортить трішки для
Себе пожити: остання  струна от-от назавжди обірветься й побіжить туди, звідки немає
Повернення майже що ніколи! Бог у всім іде нам на поступки, але ми продовжуємо
Робити грубі провини, але час щораз, що сили б'є по потилиці нас! Уже промайнула
Блискавиця, до самого світанку молиться за нас небесна цариця, душа й донині згадує
Свою захисницю й богиню й зберігає її великі святині!
                -***-
- «Задовольняйся самим собою - і ти крез і дукач, але коли наступить Судний день - не
Скигли й не плач! Запам’ятай одне: тільки це життя має щиру ціну, і воно ніколи
Не потерпить будь-яку зраду! Ну, а час, як добра залива, незмінно змиє й сірий пил,
І білу піну! Не радуйся тому, чого ще немає, адже навіть Бог не знає відповідь на те,
Чого ще немає! Себе безглуздими запитаннями терзаю, хоча відповіді на свої питання
Давно вже знаю! Немає в цьому світі повної справедливості, у ньому багато зла й
Пихатості і мало доходить до землі Божої милості! Я повинен бути на інших людей
Схожим, інакше в їхній мир не буду я вхожий, а далі що ж?  Озноб і тремтіння
Вміщаються в тугу земних явищ, щоб у вихрі бурхливих прагнень випробувати й муки,
Іі насолоду, а навіщо все це особисто їм треба? Піт котиться градом, а поруч немає
Нікого, тільки біс підходить позаду, а я віддаляюся від церковної огорожі, здаля на нашу
Буття схожу!! Талановитих людей на Русі навряд чи колись дурні зрозуміють, їх
Завжди під одну гребінку стрижуть, не вникаючи особливо ні в істину, ні в суть!
Частіше гонінням піддають, псами труять, і віддати почесті забувають, а все тому, що
Бездарі великою Руссю правлять! Заздрість - корінь, а древо - зло, навіщо ж воно велику
Країну в саму безодню завело? Талантом обдаровані ми щедро, багаті наші земля й
Надра! За них в бій піде простий і знедолений народ! Я не раз й два рази у земному пеклі
Горів, але ще не зотлів, хоча всьому є межа! Усе, що в історії було, в небуття пішло,
Йому ж на зміну інше життя прийшло, і саме воно нові віяння в думи й чаяння
Простого люду відразу ж принесло! Так уже сталося, усе, що святе в душі народної
Зосталося, князь знайшов привід і його майже, що дощенту спалив, інакше зробити б він
Не зміг! Не його провина, що вся величезна країна не була йому одному до кінця віддана
Й вірна, про саме це свідчіть перебіг подальших подій! Той, хто з історією не з чуток
Знайомий, але ще й має гнучкий розум і до того ж гарно володіє старослов'янською
Мовою, врешті зможе досконально зрозуміти, звідки на Русь прийшла Божа благодать!
Нічого тут ворожити?!  Її мелодія донині продовжує у всіх храмах на літургіях звучати!
Про що зараз мрію? Якщо чесно сказати, навіть не знаю - я на милість небес завжди
Уповаю, до Господа прислуховуюсь й прошу його благословити всі слов'янські землі, тому
Що подальших гріхів боюсь! Як здається мені, вибір цілей при житті треба робити ще
На святій землі: горіти у вогні, але не згоряти, любити тільки батька й матір,
А із двох лих нічого не вибирати! Як на біду люди спокушують жереб і долю, проте
 Коли справа до порятунку дійде, ніхто їм вже не допоможе! Прости їх, Боже!
Ускочити у халепу можна досить легко, проте вийти з неї буде дуже тяжко!
Нам би Рай на землі пізнати, а вже потім, куди ока дивляться, прожогом від зла тікати!
Кожний з нас майже що ізгой, який спорудив своє розп'яття власною рукою,
Вік нині такий, що блаженство, рабство й полон повністю затьмарили собою блакитний
Небокрай! Нам би заново на білий світ з'явитися, а вже потім із грішників у святих
Людей моментом перетворитися, а то нам нема чим пишатися, адже душа ні до чого
Не лежить і, зважаючи на все, вона трощиться й болить! Будь-яка туга, що зійшла
На землю з височини, кінчається веселощами й гульнею, там пахне пивом і похміллям,
 Хоча поруч немає весілля!  Ми ж на ділі не повинні жити без високих цілей, але
Крутимося в земній каруселі, обростаючи гріхами в повсякденній канителі! Постійні
Копання й колупання у своїй душі в присутності п'яної компанії є наслідком
Відсутності побожності й знання, а звідси всі наші біди й страждання! Хочу, щоб
Багатостраждальний край, як його не називай, став духовно здоровим і не виглядав
Червоно - багряним, прагну, щоб ніхто не підривав його духовні основи, проте ніяк
Не збагну, чому люди навкруги себе не помічають море суму! Сиджу і думку гадаю,
 Своїх ворогів незлим і тихим словом поминаю! Гріхів зосталося  багато в мого
Багатостраждального народу, але, слава Богові, що душа його уціліла і збереглися
 Духовні сили! Хоча й погані справи у моєї знаної держави, але вона сама собі величезне
Гніздо посередині Русі звела! Скільки можна терпіти знущання таке? Зрадництво
В слов'ян завжди під рукою є, а тому й немає ніде душі спокою, а люди гірше живуть,
Чим ізгої! Бог знає, що плету, але мені здається, що я думки небес хватаю просто
На льоту й пізнаю нічних явищ красу, але чи втілю в них свою давнішню мрію - не знаю,
В основному, на випадок рокований надію маю і цього ніколи й ні від кого не приховую!
Життя важке й голодне, нещастям не видно ні дна, ні краю! Плоть творить вчинки
Мізерні і дрібні, вічно її тягне в якісь переробки! Незабаром у чистому полі, днів так
Через тридцять і не довше, гримне січа на російські богатирські плечі й буде чимало
Козаків ушкоджено, а ще більше їх буде покалічено - це небесами Русі давно вже було
Передречено!  Адже все, що небом напередодні було сказано, немов, сокирою відсічено!
Жити доводиться тяжко, Ви тільки подивитеся: скільки жебраків ходить по окрузі,
Від нещасть не видно нічого! Один полій у душі, а під очами - сині кола! О, Боже, як
Можна скоріше Ти нам допоможи!» - Це старець сивий мовчки міркує наодинці із самим
Собою!  Йому нелегко зрозуміти вечірнім часом і назавжди покінчити з проказою й
Чумою, які заполонили собою дрібні села й великі міста, щоб як завжди,  разом
З бусурманами в них одночасно увійшли й горе, і лихо! Люди більше не сміються, адже
Над ними злі демони в'ються, а вже потім самі у небилицю несуться, вони немов би
Чудове з'явисько, що з'явилося сюди, бог звістка, звідки! При  їх появі бліднуть відразу
Люди занедбані й замикаються їхні губи, а біси діють незграбно і грубо і підштовхують
Натовпи народу як можна ближче до блуду, але той, хто надмірною любов'ю захопився,
Однаково від Бога зовсім не відрікся, а той, хто остаточно від божої віри відмовився,
Відразу позбувся життя! Ось і казка вся! Нехай човен долі, що прийшов сюди здалеку,
Об гранітні скелі розіб'ється і кров гаряча по морю галопом розіллється, нехай грішники
Злегка поплачуть, а небеса надішлють на зустріч до них свої осуди, адже вони наші
Єдинокровні сестри і брати, щоб миттю однією покращало життя простих людей!
Життя міняється миттєво і вона неодмінно навіть без тіні жалю згадає про біль
І мучення, а так само пригадує всі камені спотикання, що вставали на тернистому шляху,
Який ще треба було Сергію пройти і свої задуми здійснити! Щоб дурня розуму навчити,
Треба своє життя йому присвятити! Він не вважає себе всезнаючим, тому що достеменно
Знає, що погляд небес осудливий, принесе разом із собою меч караючий! «О, Боже,
Навіщо Ти мені погрожуєш, і бути праведним у всім велиш? Люди псуються миттєво
Й не поводяться розмірено й статечно! Моя плоть створена із кремнію чистого, у ній
Немає нічого іскристого, Ти ж добрий, щедрий і красномовний, Ти ж наш Творець
Всевишній! Я ж давно живу у світі фантастичному й стою перед Тобою в одіянні
Рваному і роздираю власні рани, але не рахую дрібні вади! Душа страждає й з сторони
В сторону кидається, і думає про майбутнє людства всього! Серед його тіней видні
Відблиски блискаючих над бездною божественних променів! Там немає світлих місць,
На житті можна було б поставити жирний хрест, але святість поруч є, однак всі
Зиґзаґи буття остаточно врахувати не можна! Мені не вистачає єдності плоті й духу,
А усередині мого єства духовним миром править хвора і слабка голова, її розбурхують
Тільки святі слова! У країні панує розруха, слова молитви народ сприймає байдуже,
 Адже котрий рік вже Русь стоїть на межі між життя і смертю! Добродію,
 Яне дарма ці слова говорю, прислухайся до них, хоча ти до інших звик! Годується
Істиною безсоромна кривда й вечірнім часом навіть забуваєш, за що мучишся й
Страждаєш, але потім все-таки до кінця осягаєш, що тяжку ношу на собі за всі гріхи
Несеш і всупереч долі усе ще на землі існуєш і живеш! Не перечу нині й нікому, я вірю
Тільки Богові всемогутньому, навіщо мені щось доводити й кому? Треба просто жити
Згідно розуму своєму, щоб не потрапити у нову халепу! Є потреба менше валятися
В ліжку, а більше молитися в мить заходу, треба водити з народом дружбу й праведно
Нести в божому храмі службу, залишити майже назавжди почуття й потяги, усі без
 Без виключення, не пускати пристрасті в хід, отоді простий народ зрушить гріхів
Нагромадження, але залишаться їхні сірі тіні в вигляді чорних смугастих ліній!
Свої справи я перед смертю підсумую, скільки прокрокував і скільки прожив,
Але до чуда, що прийшло звідти, все-таки дожив! Я вправі всі гріхи проклясти,
Але можна в стан прострації один раз впасти й втратити над часом владу!
Важко зрозуміти світ великий й багатолюдний, але визнавши істини абсолютні,
Можна в храмі усамітнитися й там наодинці Богові помолиться в глибокій тиші
І до землі перед Ним схилитися, щоб Боже світло від ікон відбите, і заново в душах
Грішників відтворене, запалював би вогонь полуденний, а не тільки освітлював би темні
Хмари, але й дозволив би призвати до себе духівника перед тим, як блисне життя
Востаннє, адже злий біс над головою на коротку мить завіс, блакитний небозвід
 Шукає вагомий привід для того, щоб попросить прощення у Бога! Безграмотність бояр
І інших панів мене вже не дивує, адже вони вже котрий рік практично не сприймають
Свій працьовитий народ, його у всіх гріхах хулять і таврують і за гострі перемови ніколи
Не прощають! Коли світло блакитних небес землю опромінює й знімає з плоті стрес,
 Тоді до життя з'являється новітній інтерес! Чим більше поруч із нами світлих місць,
То більше шансів, щоб на грішному житті поставити жирний хрест! Мир такий,
Який він є? Проте буття земне невпинно далі йде!  Господь Сам дасть поради нам,
Коли назустріч до нас вийде, адже саме Він прилучає нас до блакитних небес, щоб
Незримий  духовний зв'язок з Ним ніколи не обірвався! Кожний чоловік в цьому не раз
І не два рази остаточно переконався, а тому, незважаючи на втому, дивитеся
На буденне життя всяку годину без сарказму й гримас! Іскрою Віри обпалитися
Можна, навіть молитися й то треба дуже обережно, адже сильний вітер може цю
Іскру раптово погасити й порвати найтоншу духовну нитку, а душу запросто вщент
Розорити й кволе тіло одним махом погубити і спонукати душу до волі! Диявол Бога
Перехитрити ніколи не посміє, адже тінь Господня всюди блищить і біліє, а надія
На щасливий кінець із кожним днем усе сильніше й сильніше зріє! Я ж пишу до князя свої
Короткі послання, і вони летять, переборюючи довгі відстані, напевно, востаннє, але
Так і не доходять до його напівп'яної свідомості, але в посланнях є і полум'я, і вогонь, але
Немає жагучого бажання прикласти до нього свою долоню!  Вогонь димиться, чадить
І миттєво гасне, великі люди завжди вмирають невчасно, а Русь тим часом ще сильніше
Марніє! Буття мерхне й вгасає, хоча природа, як і колись, сріблом і золотом блискає,
Віра серед померків злегка горить і робить вигляд, що їй зло вже давно нічим
Не загрожує, але душа з кожним днем усе сильніше сумує! Цей мир не для помислів
Найкращих, адже він був створений для бісів і дияволів найгірших,а вони юрбою поруч
З людьми юрбляться в чистому закруту, щоб при нагоді когось знищити або до смерті
Замучити, але наказуємо зло на цьому світі й люди ті, хто розставляють свої найтонші
Мережі, у них самі насправді попадуться, а опісля і вони до сьомого поту переведуться,
І зануряться в лазур і порожнечу рано по ранку, але не пізнають всіх явищ красу! Той,
Хто риє яму іншому або ж сам того виганяє з рідної домівки, сам у неї ж звалиться, коли
Доля над ним не зглянуться! О, життя! Ти в моєму тілі ще трішки протримайся й
Дивися, у небесну височінь прожогом не умчися! О, Боже, мене заспокой! Я не поспішаю
Відійти в мир інший, вже краще змети з мене мої гріхи геть і двері в мир святий переді
Мною скоріше відкрий, і пісні тихо співай! Мені хворому й настільки ж сивому вже пора
Йти в краї незнайомі, душа від думок розривається, але все-таки кається, коли над нею
Божа матір зі слізьми вклоняється! Навіщо живу я отут, і скільки років ще пройде, поки
Мою стезю заметілі й сніги ґрунтовно не заметуть? Біс усьому перешкода, але й мені
На землі не до сміху! Хто ж мені пояснить, чому серце ниє і душа так довго болить?
Напевне, у день осінній знайду і я своє небесне спасіння, а опісля гряде забуття? Треба
Мати саму малість терпіння, щоб пережити важке знущання!  Рабство давно русинам
Небесами послане, за великі гріхи процвітає воно, педантичності народу не вистачає
Й от небо за бездарність все людство карає, а це означає , що битва двох велетнів
На небесах по сей час триває! Озлобилися небеса проти нас, тому що управляє нашою
Країною безграмотний свинопас! Життя суворе, але й у його основі є тільки Боже
Слово! Смерті боюся, але чекаю й по ночах на колінах стою у святому куті! Щось
Повинне напередодні трапитися, але мені іноді навіть сниться, що душу моя в лихоліття
Мчиться! Ллються молитви річкою по побуту фатальному, вселяючи у розум людський
Спокій мирський, але життя щораз сповільнює свій крок, але я ж не маг - розум всякчас
Долає мерзенний страх: йому здається, що смерть його тягне в глибокий яр!»
                -11-
Поплакавши дзвонами, перехрестившись покрученими перстами, час миттєво застиг під
Дерев'яними куполами! На мить заціпнувши, він зупинилося посеред зелених дерев і вже
Не муркоче старинний наспів: «Уже сто років! - Привіт, батько, привіт, минуло, коли
Євреїв на революцію потягнуло! З того давніх років спокою в душах грішних немає, перед
Нами море нещасть і лих! Ніхто з тих пір зло навіть добро не бачить впритул, воно
В просторах всесвіту крокує, голод і холод відразу не помічає, у запаху винному тане його
Образ стародавній!  Якщо не виправити миттю зло, то відразу подвоїться воно!
О, Боже! Коли ж гріх, нарешті, заспокоїться? Дурні не схиляють у храмах коліна чи то
Від незнання, чи то від власної ліні! Хто запобіжить всім земним злодіянням? Невже
Цим буде саме той, хто не проявляє до людей співчуття?» Для всякого злодія
Й лиходія неприйнятна свята ідея, у мороці буття кращим прикладом йому служить
Суддя, сам гідний честі сидіти на лаві присяжного суду!  У кожного гріха є своя довга
Й напівсива борода! У нього одна дорога - піти як можна далі зі шляху Господа - Бога!
                -***-
Замерзлих зігріває сонце подібно вогню, і воно засліплює будь-який гріх на корені!
Усе трощиться і гине до кінця, невже й все це вершиться з волі самого Творця?!
Доля нещасного - бути жебраком, а розумного - стати великим мислителем!
Сонце заливає околицю, кожну її видиму й не видиму поверхню, але окрім своєї ж волі,
Підкоряючись власному жеребу й долі,  усяка думка, як і повсякденне життя,
Скачується в невідомість! Їй не дозволяють мовити слово й знак небесам подати, щось
Тут діється не так, звідси в думках розбрід і непролазний морок, їх не можна часом
Зрозуміти ніяк! Їхнє жалібне шелестіння, як величезний камінь спотикання, на шляху
Виникнення нових ідей, безсмертних по суті своєї до кінця поточних днів! Їхній шелест
Не вгамується, з ними, судячи з усього, зустрічатися Сергію з ними не раз ще прийдеться,
Вони славу його примножать, але час його останки поволі розтрощить і в мить гріхи
Помножить! Будь-яка чоловік, коли проходить його життя вік, тане, немов би сніг, що
 Випав напередодні, але час із кожним днем усе сильніше прискорює власний біг і ставить
Запитання братам – слов’янам: чого ти в житті досяг? Складно з життя якийсь епізод
Забрати, а тим більше самому собі свої гріхи всякчас прощати, але як навчитися свої
Бажання перестерігати, щоб нікому й ні в чому не брехати і мимо волі своє життя
Підпорядковувати чужій долі? Як відомо, істина народжується у відвертій суперечці,
Незважаючи на нещастя й горе, нам треба руки простягти в напрямку неба і з усіма
Мирянами тактовно й не голосно сперечатися! Перед гордіями й іншими негідниками
Нема чого розмахувати руками, з ними не говори так, немов би ти сільський простак! Їх
Теж треба досконально зрозуміти, і тоді до тебе повернеться благодать, адже й надалі
Треба так діяти і учиняти! Якби доля не була на людство зла, вона спільна мову давно б
Вже з щастям знайшла, але від цього наше буття не стане прозорішим, адже воно криво й
Навскіс поїхало й пішло, розсуду своєму на зло! Ніч темна, сховався за хмари місяць
Багряний, але Богові будь-яка похибка Сергія зверху видна, хіба можна дияволові
В чомусь уступати - совість не дає вдосталь інтелекту поспати! Вона продовжує, як батіг
Грішну плоть бичувати, а їй - на все наплювати, у неї розум спустошений й він іде
Неходженим шляхом! Від гріха тільки душа  може вморитися, а тіло не бажає
Ні з ким воювати! Бруд з кожним днем усе сутужніше відмивається навіть під
Заливним дощем, ми ж потопаємо в гріху своєму, а потім - не думаємо ні про що,
Просто так здрастуємо! У зморшках у Сергія обличчя, а на лівій руці подароване
Батьком золоте кільце, із хрестами теж усе в повному порядку,  а на одязі розправлені всі
Складки, але мислі валяються всюди в хаосі й безладді, а в голові - одні догадки! Від
Міркувань пекучих, ігумен готовий ховатися навіть у лісах дрімучих, але й там до нього
Прагне безліч співучих співзвуч! Життя як перекотиполе під силою вітру котиться,
А в голові залишається одне сум'яття! Ігумен же знає: на що життя витрачається, він
Від бісів навіть не задкує! Він живе на грішній землі й б'ється з дияволами, немов
На війні, а Бог - у височині, хоча Сергій не відпочиває навіть у сні! Його язик говорити
Простими словами майже вже відвик, але він не може інакше, адже його душу й стогне,
І плаче, їй буття Сергія вже не переінакшити! У буденному житті все продається
Й купується, а за благими намірами часто потаємне зло ховається! Хтось убиває,
А хтось наказує вбивати й жорстокість у розум людей насаджувати, але цьому
 Надалі не бувати! Треба тільки протиотруту знайти, щоб дияволові протистояти!
«Будь обережним завжди й у всьому, у справі грішній й у ділі святому, не відкривай
Секрету в роті твоєму, щоб він не став для тебе палаючим вогнем! Чи зможемо, чи
Збережемо від супостатів заповіді своїх батьків на полі раті? Адже кожне слово, як
Стріла миттєво долітає до палкого серця й розумного чола й жалить сильніше, ніж
Бджола! О, Боже, я йду теж своєю безвісною дорогою й мій народ, будь ласка, Ти
Не займай! Всупереч всім ханжам я свій голос тільки розуму передам і Богові належне
Віддам, а вже потім і всім землякам пришлю останнє послання! Мені б, Боже,
Крокувати по Твоїх слідах, але я зачах і зупинився від своєї мети в декілька метрах!
Мені ні до чого особисто самому опускатися в непроглядну темряву! Коли ангели
Піднесуть мою душу до небес, туди дійду я сам по величезних валунах! Немає нічого
Настільки важкого, як гріх, що більшає і ширшає на очах в усіх у тілі господаря
Свого! Ну й що зробиться йому? Напевне,, володар золотих кілець не має з ним нічого
Спільного?! Над полями давно вже лягла темно-синя імла, закінчилася в схованки
З запеклими ворогами довга гра, настав час завершувати початі справи! Поки Русь
У безвісність не скотилася, Боже, надай їй милість і допоможи, щоб надія на волю
В неї, нарешті, з'явилася! Мого життя строк ще до кінця не проминув, я  теж десь
Краєм вуха чув, що навіть Ісус говорив, що особистий дух не потребує чужих послуг!
Я радий, що є на землі такий затишний куточок, не позбавлений ні щастя, ні щедрот,
А все саме навпаки, але нас життя ввергає в злу водоверть, а потім, бог знає, куди воно
Несеться? З мене люди роблять героя, а що це таке? Щось близьке чи чуже? Попереду
В країни чимало часів скрутних і от зараз я думаю тільки про них! Коли ж Бог мене
До себе призве й зажадає про мирські справи свої детальний звіт, не знаю, чи віддадуть
Мені на небесах заслужені ушанування?! Я любити Бога зобов'язаний і не повинен бути
Взаємними клятвами з Ним зв'язаний! Я ж висока духовна особа, а вона в парчу
Й полотно, як у золотавий ореол завжди повинна бути одягнена! Я вже думаю давно,
Коли ж мені з Богом зустрітися  буде призначено, ми теж пробуємо на причасті гристе
Вино, однак є одне велике «АЛЕ», зрозумій же, Боже, що воно не завжди в суть і істину
Твого вишколу може бути укладено! Прости нас, Боже, за життя інше, навіщо ж я
Своїми діями от-от заподію Тобі біль головну, але в пісок ховаю голову свою? Алілуя,
Алілуя, алілуя! Чоловіків не прикрашає сивина, тому що сумом вона завжди затьмарена,
Молодість уже далеко, нині тільки про здоров'я ведуться повсякденні розмови!
Не одне вже століття разом з істиною вихлюпуються здорові діти, немає в душі
Спокою, вона висушена повсякденною спекою, але все-таки молиться на колінах перед
Іконами і мовчки кладе хрести на груди, перед тим як через мить на віки-вічні заснути!
Моя сивина випила гіркоти й скорботи до самого дна, хоча сама одягнена в срібло і
Золото, але її нутро, як на зло, напрочуд уперте й незгідливе! Їй не дають спокою
Заздрісники і наклепники, їхні спроби виправити свої гріхи нелегкі, вони гірше грізного
Катування, а гріхи норовлять ланцюгами душу обплести, щоб прожогом її в Пекло
Відвести! Її не удержать там ні ланцюги сталеві, ні пси ланцюгові, але думки дармові,
А по-російські - просто шарові, будуть стояти на стражі і знемагати від заздрості
Вражої! Плоть за своїми законами давно вже не живе, а душа у сварці із гріхами вже
Котрий рік, коли ж Господь мені останнє пристановище по своїй же волі обере? Думаю,
Ще чимало часу доти пройде! Там гріхи мої всі миттю зважать, можливо, і чужий гріх
На мене повісять, вирок на руки відразу ж дадуть, а потім до вогню грішну плоть
Підведуть і жахливого болю їй завдадуть! Від століття до століття не було, немає,
І не буде людини гідної лише похвали або осудження, тому що в мить навіть
Короткого спілкування ми словам надаємо занадто мало значення! Від них віє чи
Світлом, чи мороком, але зрідка дещо блисне срібним знаком і при світлі його
Таємничих променів з'являться проблиски запалених Богом яскравих небесних свіч!
Молоді кентаври піднімуть до хмар свої золотаві литаври, а потім самі свої крила
В небесній височіні розправлять, а біси, витягнувши довгі шиї, відмовляться від своєї
Зловісної витівки, хоча й зіпсують мирську картину, тому що, прогнувши спини, у пориві
Єдиному з’являться перед Богом злими скотами й не знайдуть схвалення під блакитними
Небесами! Той, хто постійно сидить на тому ж самому місці, мало думає про власну
Совість і честь! Провиною сему є не Бог, а люди, що живуть у розпусті й сімейному
Блуді! Межі моїм мукам немає, від століття до століття людина мачається і
Страждає, але сказати про це вголос не сміє, тільки слова й вчинки по землі постійно
Сіє! Кожний живе, як вміє, адже розуміння життя у всякої людини своє! Здавалося б,
Виходу немає: не хочеться меж злом і добром бути розмінною монетою, але серед
Іншого буття доводиться вживатися в образ хороброго й чесного горобця! Я живу в краї
Суворому під високим монастирським дахом і думаю про свою кончину зі страхом, хоча
Там монахи всі почитають і від душі поважають Боже слово, світлою стала старіюча
Пам'ять, вона незабаром перед самим Богом майже, що нагином  предстане! Зараз для
Мене дуже важливо, чи був я боягузом або жив зі смаком і чи боровся з бісами відважно,
Головне, що примара вже, здається, вмерла і від неї вже майже не залишилося нічого!
Гріх же поруч кружляє, а поруч свята ікона мовчки тужить! Як же їй не тужити, коли
Ворог намагається Русь дощенту розорити і зло над нею постійно творити?! Усякому
Ченцеві на дозвіллі скажу, що я теж свій тяжкий хрест дуже довго несу, але духовно
Росту й думки Господні ловлю на льоту, гріхам ні в чому не потураю, хоча людина я
Не черства і в слухняності й моліннях успіху завжди досягаю! А мотлох з душі викидаю
Обома жменями, коли надовго затримуюся у спустілому храмі! Подумайте самі: хто
Владика всіх владик у світі, що воістину прекрасне й велике? Чи не тому одному Йому ми
Співаємо свої псалми й ідемо мовчки як можна далі від мирської метушні, злого лиха й
Дірявої торби? Чим закінчиться життя земне, таке складне й дуже не просте? Ніхто
Цього не знає, кожний тільки на кавовій гущавині постійно химородить! Душа застигне
Або займеться, проти гріхів повстане або бісам скориться? Дуже хочеться очистити
Цей мир від усякого пророцтва, нехай проливні зливи змиють із обличчя землі дочиста  всі
Наші лиха й прикрості! Нехай епілог буде гідним історичної повісті, але все це на нашої
Совісті! Чи високі мої помисли чи ні? Тільки один Бог мені дасть однозначну відповідь!
Цей ми уже обріс страшною людською поголоскою, немов би сіро-білою бородою!
Гріхи живуть скопою, незважаючи на молитви великих пророків, мчаться до людей
Галопом, вони воліють спілкуватися не тільки з холопами, але й з людьми не дуже
Далекими! Стогне рідна земля, і плачуть лісу й поля, чи дочекаються вони справжнє
Сонце? У кожної душі є свій закон непорушний, вона сама шукає вихід можливий
Із ситуації досить складної, а лиходій найманий порушує побут народу скромного
І із трудом  величезним у потоці весняних вод втрачає своїм гріхам приблизний рахунок,
Його погляд шастає по верхах, не відаючи, що робиться там, наносячи шкоду палким
Серцям, але із гріхом навпіл світло небесне творить зцілення чудесне!  Дехто от-от
Почне голосно сміятися наді мною й говорити, що мир земний піклується про одне, щоб
З кожним днем чоловік не мав матеріально потреби ні в чому! От чому ми так погано
Й бездарно свої псалми в храмах співаємо і терни неохайно долаємо! У людини іншого
Виходу нема, як уловлювати хоча б навіть тьмяне світло, який виходить із Всесвіту, щоб
Повною мірою він допоміг неодмінно насолодитися життям у старій печері
Й залишатися відданим Батьківщині й Вірі! Безжалісний перебіг часу і поточних днів
Для всіх без винятку людей, час життя, що так швидко промчалося, от-от
Закінчиться, проте плоть сама багато в чому навіть ще не розібралася! Можна
Тільки помріяти про те, щоб по життю йти напролом у руках із срібним хрестом,
Мені б зрозуміти істину, що пиряє в блакитно-синім небі і поменше думати про
Насущний хліб декілька діб підряд! Вона запалює в небесній височіні яскраву свічу
І я на своїх плечах її з ранку й до ночі волочу, але сам об стіл три рази тихо стукаю,
Щоб ніхто не подумав, що при яскравому світінні зло увесь світ обійме! Адже ворог
Людства не дрімає й він Святе Писання ніяк не сприймає, але той, хто вогонь у душі
Назавжди запалить, істину й суть небес відразу ж зрозуміє!» В ієромонаха багато хто
Сповідатися бажає, люди прості його сильніше інших воліють, але повністю своє обличчя
Нікому й ніколи не відкривають,  про це досконально тільки російські поети знають,
У їхніх вузьких колах нехтують підступну підлість і мерзенний страх, адже тільки там
 Не по одежинці, а по розуму простих людей зустрічають! Я ж маю дивний дарунок:
Лікую немічних людей цілющим відваром, ціную силу слова, що особливо прийшло
На землю з миру неземного! Хоча релігія начебто мені чужа,  адже вона на ті ж самі
Граблі постійно наступає і брудом православ'я обливає, проте, вона сіяє в душі народу
Сірий сумнів! Народ, ти зрозумів, чому мій подив проіснував до цих днів?
                -12-
Усе рідше й рідше на дорозі проїзної попадається слід свіжий, кожної години невпинний
Час стирає нерозкаяний гріх, що остаточно залишився усередині нас!
Щоб все славно зложилося в долі поета, тому необхідно почувати пульсацію сонячного
Світла! До святості бреде душа, яка майже не плаче, адже їй набридло це життя собаче!
Приховує шаленість миру прозора вуаль, на обличчі народу застиг похмурий сум, нині
Все як в стародавні часи! В ті роки ми теж не чекали з моря погоди, але погані було
Чимало, ми ж самі порушуємо заповіді Бога: не вбий і не укради, тільки по шляху
Святості все життя йди, але в грішних душах людей віє тільки вітер-суховій! Коли
Важко пишеться вірш, життя становиться гірш, ніж повсякденне існування, адже тільки
Бог знає куди пішло колишнє кохання! У молитвах божих я бачу джерело для розуму,
Про гріховність велить він нам забути хоча б на коротку мить! Хіба буває прекрасно
Що-небудь саме по собі, усе в цьому світі на біду підпорядковано тільки жеребу одному,
Але чому ж грішну плоть розпинають на прогнилому стовпі?! Моя плоть - моя столиця,
А душа в ній - зголодніла цариця, у яку ніхто не зможе по-божеськи закохатися! Ми ж
Душу свою обожнюємо й неповторною її чомусь вважаємо! У час богом визначений
Порветься все, що донині було не настільки міцно до душі приєднано! Коли-небудь
Істина й суть відправляться разом у неблизький і великотрудний путь! Буде хрумтіти
Жовтий пісок біля їхніх натруджених і мозолистих ніг, але все це вже не побачить Бог,
 Хоча рано вранці завершиться коротка мить очікування, а небо відразу насупиться,
А потім злегка надовго прищулиться й стемніє неприбрана й затемна вулиця! Народ
До кінця не звільниться від скверни, але стане набагато марно вірнішим! Схиливши
Коліна до самої землі й присівши на гниле й затхле поліно, сам постарається неодмінно
Вибратися зі свого ж духовного полону! Біс же скаже людям безцеремонно: «Немає наді
Мною суддів і немає всіма шанованого закону, адже немає святого нічого, усюди одне
й те - тілесне баловство, тяжба і злодійство! Мир перевернувся на землі, ось чому
Немає спокою ні в місті, ні в селі - обтяжливо мені!»
                -***-
 «О, життя! Прошу тебе, назад повернися! Ти юністю хоча б на коротку мить обернися
І віку свого ніколи не соромся, а навпаки - пишайся багатством своїм, адже ти стало
Зовсім сивим і мовчазним, тому що навряд чи станеш знову колись ярим і молодим!
У пургу й заметілі ти йшло в напрямку дійства високого, але не усвідомленої  мети
Під звуки ніжної сопілки, хоча насправді у ночі голосно стогнало нутро й молодість воно
До себе постійно підзивало: «Прийди, а всі перешкоди стороною іншою обійди й у сіті
Лиходія ніколи не попади! Зроби мені послугу велику і напої душу з холодного
Арика! Боже слово лікує й калічить, зціляє й настільки ж стан здоров’я псує, воно
Ворогів і друзів убиває і разом з душею постійно мучиться й голосно страждає! Воно
Тільки потужних духом завжди поважає, тому що слабких не признає! У словах
Небес є міць і сила, як би їх вража рать зовсім не загубила!» А життя з трудом знову
Повертається в старий, але ще не до кінця занедбаний дім, усе в ньому нагадує їй тільки
Про минуле й про колишнє, але чомусь холодно стало в ньому й не тільки вночі, але
Й удень! Позаду залишилися, мирська слава, яка канула в Лету, й голосні вигуки
«Браво!» Вони колись душу на руках носили й несамовито її любили, словесним
Дарунком плоть сп'яняли й багато чого їй у житті вони дозволяли! Потім доля їй отрути
Налила, а та, розімкнувши свої вуста, напевно, сп'яну випила чашу горя до самого дна
Й залишилася потім наодинці, а навкруги лопається терпіння від напруги! Попереду її
Чекає одна непролазна туга і нудьга, а також глибока безодня без краю й без дна, а тим
Часом країна тихо й скромно чекає на осмислення  здорове свого буття, але від умовляння
Минулого часу не дочекаєшся чогось іскрометного й нового,  тому що в часи настільки
Суворі і важкі потік дум уже не той і не по напряму сповіді він іде! Не потрібна нам
Далечінь чужа, але свій гріх, спокутуючи й на шлях виправлення вступаючи, душу вже
Не рветься в передпокої Раю, до кінця усвідомлюючи, що життя мирське, по великому
Рахунку, порожне, грішне й не святе і наповнена злістю до самого небокраю! Завдяки
Богові людина потроху Віру до себе повертає, тому що вона сама ось що думає:  гріх
Нікуди й ніколи не зникає! Життя плоть на довгі муки прирекло багато років потому,
А саме зійшло майже з розуму й серед інших відрогів потекло! Стало страшно й
Моторошно, немає на душі світлого проміжку, заснути не легко, Бог начебто поруч,
Але – далеко! Снитися якийсь жах! Ангела душу просить: про минуле забудь і забери
З очей цю каламуть! О, життя, всю ніч безперервно Господу молись і Йому одному ти
Повинись, якщо гріх є - зупинись й позбудься від лютих пацюків, що сусідять із тобою!
У колі світового круговороту згрішити  у дуже багатьох людей є бажання! Мені б їхні
Турботи, а їм мою повсякденну роботу! Ну, що ти, на все тут є свої обтяжливі квоти!
Неспроста буває життя в грішників порожнім, а гріхи завжди живуть по сусідству,
Із чим це пов’язано: з нелегким дитинством або ж з генетичною спадщиною?
Доля на трьох коромислах всякчас гойдається, і шлях святих на небесах відбивається,
Люди йдуть у вічність, залишаючи на землі й пристрасть, і безтурботність! Так мир
Улаштований, що вмирає, одержавши каліцтва, старий воїн - тут всі по-людські! Проте 
Людям не повезло, коли багатство їхню обитель стороною не обійшло, але для розумних
І святим не передбачено воно, тому що людських почуттів вони позбавлені вже давно!
Кожний з нас у душі негідник, у пристрасті й блуді - окаянний жеребець, пустун і
Розбіяка! Зовні одяг приховує смертельну отруту, а усередині нас диявольські страсті
Не димляться, а несамовито горять! О, Боже, зупини дію цієї отрути в крові, тому що це
 Кінець існування  і життя от-от піде в гості до хиб і вад! Це все від Сатани, воно немов
Відблиск холодного Місяця в чистій джерельній воді, проте немає непорочних людей
Ніде! Вони всюди й скрізь живуть тільки в горі й нестатку! О, Боже, не заподіюй їм болі,
Але й від гріхів звільни! Їм потрібен Твій контроль! Народ ходить до всеношної, хоча
Йому самому животіти нестерпно й нудно, але він обертає свій погляд до небес,
Незважаючи на ранг і сан і вірить Твоїм чудесам! На грішній землі не всі люди живуть
У догоді й теплі, не всі володіють засіками, хоча відвіку кидаються на вітер мудрованими
Словами, Віра душею до кінця ще не сприйнята і ще не все питво народом випито
Сказати б: більше не можу, уже краще змерзну на снігу або навіки засну в лісовому
Продимленому стозі, але ні, адже по голові носиться справжнє марення, кров із чола
Струменіє - вже остаточно розуму немає! Щось страшне плоті сниться, напевно, чергова
Небилиця! Уже давно ходить по Русі про Сергій невиразна поголоска, але спершу там
Були такі слова: «Він у своїй пустелі зберігає найдавніші православні святині, а сам
Стоїть на вершині, щоб вовіки й відтепер стати правителем країни монолітної!»
Там є тире й крапки, а також і недоговорені народом рядки: «Місце, підібравши, як
Можна вище, сам стань набагато нижчим, тоді й ти будеш до Бога набагато
Ближче, аніж сьогодні!» Одні погано друг про друга говорять, а інші в житті тільки
Миготять, виливають на ворогів своїх смердючу баланду із цебер, а в них - нелюдська
Отрута! «О, Боже, грішникам шлях освіти, і спокій у їхні душі поверни, якщо можеш -
Допоможи їм самим від низинних страстей подалі піти!» Одні сходять, інші - гаснуть,
Адже над часом люди не владні, першими стануть останні, а перші залишаться
Позаду всіх, тому що на них висить нерозкаяний гріх! Миготять гори й кручі, одним
Заважає вітер дужий, а іншим допомагає ліс рясний! Русь давно вже стоїть біля крутого
Обриву, але дивиться  ліниво на майбутнє диво, навколо землю поливає злива, але земля
Тужить безбережно і дивиться вбік інородців чужоземних і смутком ніжним освячує
Прапор, опромінюючи околиці свої палаючим багаттям, їхні тіні видні вже під небесами!
А на небі якийсь човен гойдається, на тлі його неясний силует ледь-ледь означається,
Начебто б він від землян ховається,  чому особисто Йому в ночі не спиться? Уже, коли так
Сталося, тоді навіщо Русь на одному місці стільки років тупцювала? Страждає полонена
Країна й усюди видні смертельні насіння, а вітер утрудняє дихання, а серця людей
Обкутані туманом і душі уражені фальшю і обманом! Через білі хмари не видні обриси
Залізного пута й таких же оковів, після січі ратники воскреснуть тільки в народній пісні,
Але й там їм буде тісно! У просторіччі люди часто говорять один одному непристойні
Слова, але, знаходячи крила в мить любовної зустрічі, випрямляють власні плечі, а там,
До речі, є величезні фляки й шрами від колишніх каліцтв! Вони піднімаються як храми
 Під самісінькі хмари, на них подивишся й зрозумієш, що повсякденне життя постійно
Котиться тільки долілиць! У звичний гул світової течії відразу втручається сповідь і
Прощення, а вже опісля туди влітає святе благословення, адже немає дороги зворотної
Для злиденних і знатних, але, пояснюючись виразно, щоб і іншим це стало зрозуміло,
Хочеться повернути свої гріхи дияволові назад і чисто по-людські зрозуміти прості
Промови! Є два шляхи, щоб гідно в мир інший уже після кончини піти, але як же їх важко
Буває знайти, на них не вкажеш тростиною і не проживеш у цьому житті гостем!
Стати святим теж не просто! А отут ще заметілі й дощі, та й ще жмут страстей гуляє
По грудям!  О, Боже, Ти нас обігрій і пощади! Один шлях у Пекло веде, а шлях у Рай
Рідко хто сам без сторонньої допомоги знайде! Хтось із двох роззява або псих! Біс
Засмутився й на мить, як дикий звір затаївся і притих,  але з-під брів густих видні потоки
Думок диявольських і злих, а на обличчі похмурому, мабуть, с дуру, з'явилася легка
Безтурботність, але цей шлях, веде розум у бездонну вічність! Губи ж шепотять: «Навіщо
Тобі вічність і космічна нескінченність? Пам’ятай і ніколи не забувай, що буття
Не продовжується вічно, адже воно напрочуд швидкоплинно! Про минуле надовго забудь
І без нього ти проживеш як-небудь! Не вникай особливо в істину й суть, про них забудь!
Вистачить мріяти й у хмарах витати! Вже краще постарайся надовго вічним сном
Заснути! Таких, як ти не шанують, їх міркування повторювати ніколи не хочуть і тільки
Бог знає про те, що на дозвіллі люди повторюють одне і те: «Прости, боже, мене!»
Усяке в житті бувало, та й гріхів у кожного з нас накопилося чимало, а це означає,
Що вже прийшла пора свої звички змінити й по-іншому сценарію почати жити! Сергій же
Скромний і тихий, він соромиться навіть думок своїх, хоча читає книжки святі майже
Пошепки і молиться надміру, тільки б щиросердечна тривога подалі пішла від отчого
Порога! По якому шляху йому треба й далі йти? Де ж істину знайти, щоб всі перешкоди
Іншою стороною обійти? А пройти треба не менш чим півмилі, щоб страсті в душі за цей
Час трішки прохолонули, напевно, на них боги потихесеньку вплинули і опісля гріхи
Простили! Кому і як у цьому житті повезе? – Про це знає тільки Господь! Справ у нас
Безліч, але Сергія вже котрий рік у глиб пізнання нав'язлива думка що сили тягне, але ріка
Знань, між іншим, серед скель і гірських відрогів бурхливо тече! Не змінити йому одному
Маршрут ріки ніяк! Можна остатися без рук, але коли час до тої справи дійде, отоді душа
Відділиться від землі, щоб всі вороги Христові замовкли при розмові, майже, на півслові!
Невже попереду маячити знову буде непролазний морок? Тільки на світанку всі дорослі
Й діти зло витравлять білим світлом і очистять від гріхів свою планету! Нечиста
Й засмічена їхня совість, але не про це моя повість!  Як завжди, вона згадує в гріхах
Прожиті дні й роки і кричить, що сили, серед темної й холодної ночі: «Сюди! Сюди!
Хочу добродії, щоб життя моє було чистим і не тільки сьогодні, але й завжди!»
Життя складне й різноманітне, але у своєму різноманітті воно прекрасне
 І чарівне, хоча протікає своєрідно, самобутньо й дуже скрадливо!  Попереду лише
Далечінь небес, де життя от-от погубить черговий тернистий хвилеріз! Перед твоєї стезею
Вічно маячать тільки троє: Віра, Надія й Любов і вони, зрештою, переворушать
І розпушать величезні брили, хоча могли б горе перечекати на хтозна-якому далекому
Й замшілому від шибі, а він лежить на високому пагорбі! Той, хто із Сергієм близько
Незнайомий, погано не озивається про нього, а при зустрічі запросить у свою рідну
Домівку! Світло небес мерехтить десь, воно шугується по білому світу в пошуках
Відповіді на таємні питання земного буття: «Хто в цьому житті особисто я? Чому
Всевишній судія дозволяє, щоб шушваль вся перевертала з голови на ноги, навіть,
Святі слова?» Сергій плечима ледь-ледь на двері тисне й тихо повторює: «Нічого
Не знаю, але на милість небес завжди уповаю! Часом мучуся й страждаю й на панів
Сварюсь й лаюсь! Як прихильник Віри святої, говорю: «Вистачить нам займатися
Балаканиною!  Треба йти юрбою на ратний бій! Я – лезо, а Ви - піхви для ворогів
Торованої країни! Їй порожні слова не потрібні! Щастя, що колись було, повинно
Повстати з могили й додати народу первородні сили!»  Події прожогом поминають
Один одного, от тільки не витримує перегони часу на скакуні стара попруга! Однак холуї
Не думають про негоди суворої російської землі, вони бісам майже рідні, але недовгі
Їхнього життя годинники й дні! У небес свої у всім капризи, вони землі  всякчас підносять
Сюрпризи і от уже затьмаренням вони землі принародно загрожують, а та на багато речей
Не міняє свій закостенілий погляд, хоча чимало років підряд на ногах стоїть неміцно,
А вітер розносить її останки в жмути! Куди подівалися наші кати? Вперед пройди
 І ти знайдеш тих, кого шукаєш, адже ти плати землі догори піднімаєш, але за душею
 Нічого не маєш, окрім розуму свого, хоча у нього теж є запитання до Господа-Бога!
Істина народжується в муках, але з роками слабшають у землян від неробства постарілі
Руки, от-от серед ночі їм чорні ворони виклюють блакитні слов'янські очі і знову
Розпочнеться розбрат і незгода, нагнеться Русь в сторону міжусобиці, проте ще є на
Нашій Батьківщині значні мудреці і мислителі! Увесь світ затьмарення боїться і йому
Негода теж вдень і вночі сниться, але народ не спить, йому Ностердамус Армагеддон
Всіляко обіцяє, і питання перед людьми рубом стоїть: жити чи існувати?! У цей день всі,
Кому не лінь подивляться на обрій і побачать, як шість планет накриє величезний
Небесний плед, а Божий перст укаже на велетенський небесний хрест! Небо буде сизим,
 Але крижа в золоті засяє! Невже те хрестовиння хтось полум’ям обігріває, що воно так
Яскраво блищить і виразно сяє? Затьмарення поглине всі поселення охрест, але землю
Врятує Божественне проведення  і могутній хрест Творця! Обличчя людей побіліли, вони
Освітлені світлом ледь-ледь, як пройде залишок світлих днів, і хто кине виклик тьмі
Нічній? Незбутні сни, що народилися під світлом повного Місяця, вони приходять до
Немічних і хворих, божевільним і злих, запеклих і самозакоханим, тобто до людей щирих
 І сердечних, грішних і не святих, які живуть на землі тільки моментом одним! Життя ж
Мчиться безповоротним потоком, оглянешся назад ненароком і зрозумієш, що до
Цього ти жив одним лише наскоком і не управляв своєю планидою! Так нехай же твоє
Життя стане для дітей твоїх правдивим уроком у прийдешньому не настільки вже
Далекому! Говорю це з натяком, тобто з підтекстом! Я б’ю чолом Богові одному і більше
Нікому не висловлюю свою пошану!
                -13-
Сам Господь всім людям при народженні дарує один-єдиний гороскоп, по ньому опісля
Людина до самої смерті існує і животіє, проте зі страхом дивиться на величезний темний
Небозвід! Кривавих зірок там не буває, тоді чому ж людей злодії так мучать, а опісля
Вбивають? Питання, здається, сумне, але воно підняте із древніх християнських руїн!
Прищуливши очі карі, на нас дивиться з небес Богородиця стара і просить усіх нас
Послухати про життя Ісуса коротку повідь, слава бгаючи, ця Діва Пресвята, давно вже
Пройшла крізь терни земного Пекла й небесного Раю, вона мешканців землі в злі докоряє,
Адже ця свята жінка точно знає, в ім'я чого її син страждає! Гріхи прикрі дихають
Надсадно в глибині за кожною згорбленою спиною і не дають спокою людям у житті
Земному, а ті тріпотять, але розумом не сильно блищать! Вони один з одним на палицях
Б'ються,  немовби страшенні безумці й мерхне десь ніжне світло напередодні нового
Світанку! Сергій - точно оракул і пророк! Чи не він Русі рятування від Сатани
Напророчив, а Бог послав потік своїх щедрот, щоб доля опустила обоюдогострий меч,
Тому що нещасть Русі опісля не перерахувати! Що Господь створить у ту або іншу
Мить: розтопче чи спопелить? Що нам, грішникам, Судний день напередодні
Затьмарення обіцяє? Чіткої відповіді ніхто заздалегідь не знає! А земля тим часом
Назустріч своєму горю стрімко летить, але хто ж нещастя від неї відверне, невже зло
Добро знову переможе?! Щедротами багатий квітучий Божий сад, небо горить і димить –
Там зорепад! Зірки зникають навіки, але, знайшовши себе в новій людині, його життям
Опромінюються і силою духу подесятеряються й із землею до пори й до часу ніколи  вони
Не прощаються, поки їхні таємні мрії до кінця не збуваються, а вже потім вони ледве
Розслаблюються! Зірки недарма почорніли, напевно, від мирської канителі, їхні плечі
Сильно пригоріли! Ніхто не владний над життям вічним, але й воно навіть небесам
Здається швидкоплинним! Один необережний крок, як відразу пат або мат! Немає
Королеви! - Усе в руках Бога і Марії Діви! Немає вже шляху назад - далі нам не можна
Відступати! Те, що Господь начертав, Він віддав особисто тому, хто ні в чому
Не суперечить Йому! Він на мир споглядає й, бог знає, що нам майбутній час пророкує,
Напевно, лає або на добрі справи нас Господь благословляє? Про це тільки один Він
Вірогідно знає, повний величі Духа, Він виражається коротко й сухо, але Його мова - це
Чиста й промениста водойма! При бажанні ми зміст Його слів відразу ж зрозуміємо, якщо
Не розумом, то своїм нутром! Він уміло раз у раз посилає на землю власні стріли, але гріх
Не знає межі! Навіть святі рубежі він проходить на одній нозі, а куди поділися Божі
Важелі? Невже люди прості їх не зберегли? Боже, скажи! Відкрий нам свою
Таємницю, зроби підсумок всіх розумних думок, щоб наша потилиця не свербіла,
А голова завжди займалася добрими ділами! Москва за нами, а Київ стогне під
Монголами і не має великого бажання завоювати волю! День за вдень ми по шляху
Забуття Божих істин тихо й покірно йдемо, але щедрот небесних потаємно від Бога
Чекаємо! Що ж нас до себе всякчас вабило і у далечінь підзивало, сильно млоїло незнані
Почуття, але потім розточило сили принизливе життя і пристрасті розійшлися
По всесвіту? Чому? Немає Віри добротної, щоб у боротьбі скороминущій після січі
Кривавої, узятися за розум потужний і відмовитися від думок лукавих звичайні люди!
Прикро, що не все в цьому житті складається добротно й славно! Життя прожите
Безглуздо і нерозумно, у межах прижиттєвого склепу, але десь, напевне, на краю білого
Світу, добрі думки хоробро мчаться, але їх важко догнати, а Бог з пагорка спостерігає, як
Несеться ворона четвірка і крутяться величезні колеса, вертяться їхні осі, які досі не
Змазані були і от лопнули вони не дібравшись до межі! Щось там уже обірвалося
І відразу понеслися всі думки разом і нарізно то нагору, то долілиць!
Що ж їх потрясло? Що трапилося й учинилося? Невже задумане Дияволом врешті-решт
Здійснилося? Протікають століття, виростають малолітні діти, змінюється все на цьому
Білому світі, але гріх до цього часу живе на зеленій планеті й Бог з тугою, а часом навіть
Із благанням стежить наодинці із самим собою, як людство хоробро грається із власною
Долею! Туга свята опівнічну сум поволі поміняє, але виникає необхідність інша, яка
У всім пристрастям до ранку потурає й вологою терпкою й таємничою веде  з небуття
Образ єдиний, котрий знімає з очей дивні шори! По недобрій волі от-от зустрінуться
На ратному полі два жереба і дві долі! Вони вже ричать і, що сили, один на одного
Голосно кричать, а в них за пазухою ножі стирчать! Їм потрібен наказовий жест,що
Опромінює світлом темряву охрест, у ньому чудова сила є, адже зірки намалювали на небі
Величезний хрест, вони не хочуть становитися в ряд, але люди від страху тремтять
І багато ночей підряд теж не сплять, не тому, що не хочуть, їм щось почуття віщають,
Але, як завжди, вони діють невлад і звідси весь непорядок і безлад! Армагеддон гряде,
Тобто йде велика війна між проявами добра і зла! Його вже давно пророк землі
Напророкував і у нього було чимало підстав, щоб відсторонити московського князя
Від державних справ! Живи і жди, але при першій спробі добитися волі люди прості
Віддячать тобі чорною невдячністю! Той, у кого морда в пуху, несе в життя лише одну
 Розруху! Жаркий година наповнена болісним благанням: чого ж народу чекати від
Крутійки-долі? От якби святість пройшла через всі великі й малі пагорби, пробралася ! Як
Можна далі проміж туманами й обробила з людьми п'яними і щоб пики ці згадали, що
На цьому світі від зла страждають їхні малолітні діти, але слова, що потрапили
В диявольські сіті, удалину несе безсоромний і підлий вітер! Ми праведно ніколи
Не жили, але гнізда собі дивовижні поруч з храмами  звили, їх поступово наші унуки
Обжили, а пристрасті у любові утопили! Однак не хоче ніяк небо розсіювати навислий
Морок, постраждав уже не один перебендя і жартівник, а тим більше бездара або ж
Дурень! Відкрилися рани, що ночами кровоточать, вони у грудях тирчать немовби
Величезний і товстелезний залізний цвях! Що ж чекає нас попереду? Чи то радість,
Чи то сум? Хто принесе народу теплу шаль і в час призначений згадає про моменти
Втрачені? Князі винні теж, що народ не може позбутися від усього, що розум постійно
Тривожить і страхи невпинно множить!  Погляд народу застиг на коротку мить, люди
Чогось на колінах чекають, вони завмерли в томлінні й тріпотінні: коли ж наступить мить
Прощання? Картини Помпеї спливають у неясній свідомості, але від довгого споглядання
Народжуються одні й ті - дивовижні і фантастичні спогади! У передчутті лиха
Невиправного залишають розум останні сили, але руки й ноги йдуть в напрямку до Бога!
Невже кожний насправді виконав призначення своє? Невже от-от кане у вічність тлінне
Буття твоє й моє і від нього не залишиться вже майже нічого? Невже прийшла пора
 Підкладати голову під змах сокири, яка на раз-два-три-чотири всі змінює в цьому мирі!?
А надворі вже з самого ранку стоїть нестерпна духота й жара, але її не помічає дітвора!
Коли ми були молодші аніж є тепер, тоді й життя для нас було набагато дорожчим аніж
Воно є, а нині що ж? Усюди те ж саме: погань та п'яні пики! Злі душі віщають і людей
Кінцем світу всякчас вони стращають, вони лихе лихо Русі давно вже пророкують, лише
Ангели простий народ від зла і нещастя захищають! На вагах гріховних мир завис
Головою вниз, нагрішив народ сповна і смерть – гріху відмінна ціна, але сонце пиряє
 По небу й поруч бджола над вухом дзижчить, усякий на сонце із занепокоєнням зрить,
Але височінь небесна не всіх до себе вабить! Для тих, хто втратив  усякий сором,
Забуття нічим жахливим не загрожує! Учені уми катаклізмів не передвіщають, про це
Вони на всіх кутах вголос віщають, хоча точно нічого не знають, але різні подробиці юрбі
Повідомляють! Один раз у триста років планети на світлому небі зводять Божий хрест!
Два шляхи перед нами й обоє управляються блакитними небесами – їм вирішувати, як
Нам жити: чи вкушати нектар, чи гасити в душі шалену пожежу? Не знаю, кому з нас
У цей сумний для Вітчизни час, послано буде чудовий дарунок! До свій сором накликаю
На себе біду, хоча безвісності боюся, але духом кріплюся! Мучуся й страждую від
Бездуховної й повсякденної спраги, яка була загублена в кінці життя! Враженнями
Обіп'юся, коли живим днями прокинуся й дуже сильно почну дивуватися, що не згоріла
Дотла рідна моя первоцвітна земля!  А грішний люд сприймає тільки блуд, вимітає
Із всесвіту народ тлінний Божа мітла, адже незабаром згорить вщент земля, на якій виріс
Я! Куди ж подівся комфорт і затишок? Люди в божевіллі поволі сльози цебрами ллють,
Але смерті не чекають! За щастям відразу спливають біль, горе й нещастя! Де ж
Відповідь? А його теж немає, тільки гнів іде за ним слідом! Не життя, а марення!
Невже воно нам не потрібне? Тоді чому саме воно вузькими рамками буття стиснуте?
Істина зараз усім нам особливо потрібна! Земля, твоя доля, здається, давно вже вирішена!
Зі смертю незабаром обручення от-от станеться, а життя – остаточно припиниться!
Під кінець життя твого, зважаючи на все, щось святе рядом промайне! Не можна
Відвернути подальших подій тернистий шлях - у цьому їхня істина й суть,
А про інше на багато років забудь! Не проявляй свою спритність - трапиться те, чому
Призначено бути, а це значить, що треба праведно жити й не плакати, і скаржитися
На своє життя, хоча є про що вболівати! «Дай, Бог, щоб у цей час горе більше
Не торкалася до нас! Допомогти грішникам прагну й запалюю їм для поліпшення 
Здоров'я величезну свічу і ставлю її біля узголів’я! Життям власним клянуся, що якщо
Все-таки від Армагеддона врятуюся, то в пекло ніколи вже не опущуся, уже краще
Зайвий раз три рази перехрещуся і за розум все-таки візьмуся! Знайду собі справу
Чоловічу, якщо не святе, то хоча б провісника спокою, але чи дозволить буття мирське
Не стати в суспільстві останнім ізгоєм ?! Є правило золоте: зло не твори й чужого
Ніколи в руки не бери, а за добро людям в знак вдячності завжди падай в ноги!
Буття тоді поводиться с людьми смертельно, якщо воно прожито безцільно!
Можна що завгодно в своє виправдання говорити й, бог знає що й кого в своїх гріхах
Корити, але треба чесно життя своє до кінця прожити й гріхи не збирати!»
Сергій земним спокоєм зачарований, але розум його холодом давно вже скований, хоча
Надворі жарке літо, але немає на землі навіть дещиці ясного світла!
Затьмарення йде! От-от Армагеддон гряде, а будь-хто грань між добром і злом особисто
Сам знайде, адже надія – джерело великого переполоху, особливо для утомленого опісля
Довгої дороги! Тільки хтозна-які жінки і чоловіки, будучи в кайдани закованими, будуть
У буття воістину зачаровані! Все погане з часом пройде, воно в безвісність кане
Й у далечінь через годину піде, але нескінченність буття не тільки таємна мрія моя,
Надію на благо вселяє Всевишній судія!  За ці три дні безвісність майже, що стратила
Мене, але велика ідея рятує сріблястий хрест на худющий шиї! Той, хто духовно
Багатий, має на чимало речей свою точку зору, адже він постійно дивиться вгору!
Він сам по крутості піднімається до неозорої височини, щоб з підхмар’я дивитися,
Як журба тікає від слов’янського меча в зовсім інші краї! Думи, думи мої! Горе мені
 З Вами холодними ночами! А височина і мила, і ніжна й чудовою красою завжди буває
Переповнена! Життя ж швидкоплинне й не ніколи не буває вічним! Батьківщина не може
Бути забутою, навіть, в годину загальної смути або полум'ям війни від патріотів
Прихована! Мої бачення повні яви віддзеркалення й немає ніякого сумніву, що від них віє
Повір'ями старовини, мої почуття переповнені почуттями, які обумовлені вадами
Людської душі! Любов одна нам Господом дана на багато років, але незбагненна її
Глибина! Люди з розрахунку кажуть, що той, хто любов'ю до Господа багатий, суть
На істину небес проллє, адже йому Господь благословення своє особисто дає!
Немає чесноти вище, ніж правдивість, немає пороку гірше, ніж облудність,
Але миром правлять зло й пихатість, патякання й балакливість! У безодню життя
По самі вуха занурся, усюди й всяку годину побачиш тільки моторошний бруд! Усе
Напрочуд виглядає похмурим й буття теж не прозоре, адже скрізь біль і горе, та і я здаюся
Собі непоказним! Немає вогню без диму - цим все й з’ясовано, а життя тим часом
Проходить мимо! Хочеться людей святою водою напоїти й до межі їхнє щастя на землі
Продовжити! Хочу бути потоком поталої води, щоб зросити зміг і поля, і сади,
Замість вина й страстей я дам стражденним людям ковток свіжої води! Коли ж хочеться
Їсти й пити, то є потреба про все гріховне навіки забути, щоб навіть негідникові
Безгрішному підійти до свого тернового вінця, але убога душа, ледь-ледь дихає, проте
Хоче знати, як їй святою стати?! Час поводиться як армійський сурмач! Воно співає:
«Не плач і ні про кого не судач! Від гріха себе позбав, собі ж роки життя, додай, якщо
Можеш, щось у своєму побуті виправ, але ангела-хоронителя до душі своєї пристав!
Їй жити довелася всмак, а тепер божа влада не дає їй у мир інший потрапити,
 Вона ж з тугою згадує зруйнований щиросердечний спокій! Стріла гіркоти серце миттю
Простромила, а колишні надії і мрії відразу за товстими стінами будівлі сховала, смутно
Й задушливо стало раптом, усе померкло за вікном, а на душі недуга!»
«Хвалите Бога у святих Його, хвалите Його в утверджені сили Його.
Хвалите Його в насназі Його, хвалите Його по безлічі величчі Його.
Хвалите Його в голосі трубному, хвалите Його в псалтирі й гуслах.
Хвалите Його в тимпані й обличчі, хвалите Його в струнах і органі.
Хвалите Його в кимвалах добро гласних, хвалите Його в кимвалах вигуку.
Усякий подих так  хвалить Господа. Слава, і нині: Алілуя». /Алілуя, 150./

                Г  Л  А  В  А -  10
                У давнину і нині  ми були і залишилися жителями
                Бездуховної пустелі!
                - 1-
Природа з нами що хоче, то й творить, у неї ненаситний апетит! Не турбує її ні виразка, ні
Виразковий коліт, на її плечі звалилася купа всесвітніх образ, неможливо в цю коротку
Мить якусь інформацію добути й переосмислити, щоб зрозуміле щось одержати!
Чи незабаром наступить мить звільнення? Чи скоро закінчиться моє довге сновидіння?
О, Господи! Полум'я у Всесвіті згаси, щоб навіть люди в глухомані стали вродливими
І гарними! Покаяння душу відразу захлиснуло, але святість у прірву воно не здуло!
На землю насувається страшне чудовисько, воно незабаром проковтне земний скарб,
Мерхнуть далечіні бездонні й тупіють люди, які до чорної магії схильні і в безвісність
Миттю канули шляхи ніким ще не второвані! А буття в безвісність, що сили, неслося, от
І збулося мріяння дивакуватого Ностердамуса, їм ми будемо вірні до кінця! Святе
Писання, прочитавши, Сергій майже що жартуючи, на шлях істини вступив, набравшись
У монастирі духовних і моральних сил!Невже цими днями всіх нас чекає тлін і порох 
У злого диявола прямо на очах? Це питання нині в усіх на вустах! Про нього думає й
Молодий чернець, але щось у цю годину єдиним ланцюгом сковує нас, немовби одну
Родину! Зважаючи на все, народу все це ні до чого, адже воно Бог знає до чого
Суспільство приведе! Головне, не тягти на собі діряву суму, а просто жити й кохати
Згідно розуму! У розпал літніх днів дихається народу все трудніше, але трохи часу пройде
І немилість убік назавжди відійде, а сонце холодний місяць у дугу зігне, але Армагеддон
У Всесвіті не пройде, сонце знову сіяє й місяць йому шлях уступає! Ні до чого мріянням –
Недоступний для пізнання закон руху планет! О, ні, адже ці справи занадто забруднені!
Якщо Бог зажадає, захоче і побажає, тоді й молодий чернець всесвіт переверне, а людство
Іншим шляхом далі піде! Кого завгодно Господь на шлях істини наставить і служити
В ім'я Віри й істини змусить! Знехтувавши власним безсиллям, Він розправив свої
Білосніжні крила: либонь, мрія здійсниться і душа далі не буде нудитися в тяжкій неволі,
Всупереч жеребу і долі, адже є потреба із природою духом і плоттю воєдино злитися, тоді
Щось конкретне може збутися! Навіть Христос вірогідно не знає, коли ж Апокаліпсис
У Всесвіті наступає, один Нострадамус лише припускає й своєю логікою людей вражає!
Він все знає й розуміє: його вчення висохнуло б, якби все залежало тільки від долі!
Езотерична наука нині мало цінується, воно, немовби те вино, що вже прокисло, ап. воно
У бочці сильно піниться, але його шлях земний не вражає людей своєю силою! Не хочу
Миру іншого для серця грішного, коли не вистачає особисто мені неба блакитного! Земля
Й небо! Келих води й дещиця хліба! Із двох начал  лише одне людині зрозуміти надано!
Земля для гріха створена, але не підконтрольна земному розуму вона! Небо для неба!
Бог для Бога! А в серці наростає незвична  біль і небуденна тривога! Небо для Віри й
Для душі! Людина, ти ніколи надалі сильно не гріши! А ночами на небі сіяє холодний
Місяць і висвітлює всім шлях один, адже він веде людей туди, де простір безмежний і
Навіть згори не видні доли земні! Зникаючи, Місяць весь час намагається вирватися
Із зоряної зграї, а десь, по сусідству, чисті спогади нагадують нам про раннє й безвинне
Дитинство, але батьки тільки душу залишають дітям у спадщину! Їй плоть замість рідної
Домівки, адже вона, між іншим, незрима й невагома! У душі й плоті життя одне, але їм
Ніколи не вистачає людського тепла, і згоряють вони разом ущент, все мирське зійде
Нанівець! Попереду образа, позаду – ганьба! Яка тут може бути по суті бесіда? Земляни
Люблять не суть, вони роблять дурниці, їхнє щастя відносять в напрямку далеких
Кримських гір! Попереду біль і вбогість, напевно, це неспроста! Прожити б Сергію років
До ста, його мрія по простоті своєї проста! З нею він ділився святістю своєю, я ж так
Робити, звичайно, не вмію, а тому хмурнію й часом боюся! Сергій загруз у сумі, він
Зовсім не той, що був спочатку, нерви пустувати стали, адже вони зроблені не з металу!
Його думки не секретні, так що охороняти їх від народу марне, він любить Бога беззавітно
Й це, зважаючи на все, всій юрбі давно помітно! Він готовий кинутися в обійми вогню
Або ж великій потребі згасити величезне полум'я і простягти руки до неба, тільки б
Виходили прохання від жеребу й долі, він вже обійшов свою половину землі, йому
Не потрібні зрячі поводирі, він крокував від зорі до зорі, поки його до небесного престолу
Господа один раз ангели на руках не підвели! Як хочеться молодість повернути назад, а то
Чорна і бездонна каламуть може пам'ять на саме дно один раз без попиту взяти й, що
Сили, жбурнути! Бути чи не бути? Хто може Божі думки збагнути? Навколо чутні слова
Невразливі й для християн не дуже зрозумілі, разом виникають ситуації позаштатні під
Небом відкритим з контурами дуже розмитими! Він мовчки йде в келію, йому давно вже
Не до веселощів, він як людина хвора насолоджується в вечірню пору беззвучною тишею
Й мріє знайти мирський спокій вдалині від мирської метушні, але думки його розум
Не залишали й назад  до минулого завжди повертали, ближче до суму! Він запалює в келії
Світло й бачить на столі величезний і прекрасний букет, у нього навіть слів нема, щоб
Цим стінам щось сказати у відповідь! Позаду залишилися ночі безмісячні і роки юності,
Колись і він мріяв про почесті солдата, він не обходить боком лихо, але читає свої
Молитви голосом тихим, щоб навіть звірі в Бога один раз повірили! Вони пізніше
Перетворяться в змій, адже вони не вірять нам, навіть коли схиляють голови до ніг!
Сором і устид! Невже й він призначений нам? А ігумен тихо молебень служив, його
Цьому чемний пастир так робити навчив і він нічого не забув, Сергій щасливим від того
Був, що братію до сну перепровадив, а то б вони до нього на колінах приповзли навіть
Із краю землі! Він читає псалми вміло, але в книгу дивиться раз у раз, а там безліч зайвих
Пробілів і кожний вираз гучний треба повторювати по три рази! Нехай ніхто Сергія
Заздалегідь не ховає, хоча він постійно марить і стогне, хоча вже підходить світанок, але
Кінця його молитвам і стогонам немає! Добрі люди, він молить Бога про чудо, а Ви ж
Поклоняєтеся Іуді! Небо туманне, але ранок бажаний! Безповоротно життя біжить уперед,
Можливо, і він спокій на небесах колись знайде, а все лихе й погане саме в минуле
Відійде, але життя без утоми вперед ледь-ледь бреде! Воно як свіча з нагаром, напевно,
Прожито була недарма і на крилах пролетіло над земною кулею! Не дай, Боже, ще раз
Оступитися і піною морською навіки з головою покритися й, бог знає, у кого потім
Перетворитися! Воно без коливань йшло стезею справжніх знань, віддаючи перевагу
Романтиці скитання! Життя пройде, щастя, і радість у колишнє навіки піде, а грішна
Душа тут спокою собі вже не знайде, адже час невблаганно до смерті всіх без
Винятку веде! Результат наш вирішений, а смерть - кінцевий закон для земного
Буття, його дотримує й шанує Всевишній судія!
                -***-
Сергій духовно багатий, він багатіший, аніж будь-який маєтний стократ!
Посіємо золото й срібло? Так не потрібно йому воно! Йому не має потреби бути рабом
Марнославства свого!У нього досить усього, є все для душі й тіла свого! Душа гарна, вона
Вже майже зовсім не грішна, хоча в кишені в неї немає ні гроша! Усе, що життя
Заборгувало, Сергій давним-давно всім людям роздав! Там, де колись безтурботно жила
Воля, оселилася немічна доля, для неї на небесах свобода і роздолля! Сергію позбавлення
Ні до чого, адже він уже давно став духовним багатієм! Він думає ні про багатство,
А зовсім про інше: він дорожить своїм духівником! «О, Господи, до нас на допомогу
Скоріше прийди! Дияволи навіть не бояться нас, хоча норовлять зникнути із Твоїх
Всевидючих очей і так роблять щораз! О, Боже! Ти ж для мене всіх дорожче! Поглядом
Милостивим дивишся Ти і в знак благословення даруєш моїй душі свої білі квіти! Для
Простих людей, а не в ім'я великих ідей собою жертвуєш Ти, я ж відвідую храми й скити,
 И йду подалі від мирської метушні! Простий до простоти й мій цвинтар, поруч із ним
Всі ченці – старі і молоді, моляться багаторазово у Великий пост,  саме тут підростає
Буйний чагарник, а меж ним цвіте здичавілий татарник! Там безліч різноманітних ліній,
А над ними небозвід синій-синій!» Сергію ще із глибокої гойдалки Богом були поставлені
На прийдешнє високі цілі! Він розсовує непролазний морок, а окаянний йому не може
Перешкодити ніяк, він ховається всі дні в сіро-чорній тіні! Хтось би засоромився і геть
 Відвернувся, але він не такий, адже йому по душі повсюдний розбій над непокірливою
Долею! «Уже таким я колись народився, життя прожив, але не женився, на півдороги
Зупинився, у чому Господь особисто переконався! Нині я Богові служу й будь-якому
На свої проколи вкажу, дружу з патріотами, але часом спілкуюся навіть із ідіотами!
Доля дивує мене своїми змінами! Їй не піти від вогню, але тоді полум'я обпалить і мене
Посеред білого дня! Невже той, хто ворогами був принижений, стане на Бога за щось
Ображатися?» Сергію навіть ночі мало,  тому він на світанку витирає липкий піт рукою
Втомленою! Він знову в цю ніч згадав власну матір і ледве-ледве не почав голосно
Ридати,а потім, що сили, голосити! Йому обличчя одне й те снитися вже давно, але він
Не престольний князь, одначе, тільки що родившись, переборов у собі острах чогось і от
Це щось перетворилося в його повсякденну роботу до сьомого поту! Скільки ж добра й
Щастя Сергій дав людям відразу?! У той час, коли доморосле потомство роздирають лиха
Й нещастя, він дарує надію народу на власне щастя! Після трудів духовних він,
Безумовно, думає про життя гріховне й гріх поголовний! Незбагненний мир земний, він
Сп'яняє розум своєю неземною красою, але прирікає нас на постійний бій і не тільки
Проміж собою, а між фортуною й долею! Піти б як можна далі від всіх неприємностей,
Однак життя повне мінливості, що ні день посередині шляху встає порохнявий пень,
Проте нам молитися лінь тим більше всякий день!У страсті дня не вистачає грішної плоті
Палахкотіння вогню, а тому доводиться кидатися з води у полум'я,  адже жадає плоть
Напитися холодної води, щоб пристрасті залишилися  вогню! Хоче плоть зазнати жару від
Святого полуменію! Треба багато чого зробити й ще більше встигнути, адже варто
Свою лінь перебороти, щоб спокійно потім умерти! Напевно, варто занедужати?!
Охляти, щоб смерть зі шляху мого зійшла? Нерідко помиляється розум наш, адже майже
 Все життя проходить, як єралаш, а по душі гуляє стан страху! Вона місце для ворожнечі
Й повсюдних крадіжок! Написано, здавайся, без прикрас: «Всьому свій час, всьому своя
Година!» Здалеку речі здаються зовсім іншими, чим вони на справді  є! Геть-чисто забуті
Такі поняття, як совість і честь, але по всьому всесвіті розпалюється вогонь священний,
Однак, у колі дев'яти планет набиває грішникам оскому Фаворське світло святе! Проте
Збагнення істини там немає! Одне тільки марення, по-диявольському солоне і сильно
Переперчене! Думки чомусь мовчать, напевно, для них уже прийшов захід, адже тихо
Блякне погляд втомлений! Попереду важкий шлях, по ньому йти зовсім не можна!
Напевне, Сергій хвилюється дарма? Над головою навис небесний дах, він же, зрештою,
Нам дістався від прадідів і батьків! Раптом доноситься сміливий заклик із гурту
Неосмислених виразів с слів! Ліворуч гуде, начебто б це схоже на сором, а праворуч –
Хтось плаче ридма! Напевно, він не ситий? Однак, слова стоять всі ночі й дні поруч
І вдалині зовсім одні, але ховаються від всіх людей у тіні! Проте, позаду залишилися всі
Лиха й позбавлення, а попереду на нас чекають нелегкі сумніви, і можливо, Всевишнє
Благословення! Треба б мати дещицю терпіння! Самотній подорожанин навряд чи вночі
Дорогу знайде, якщо яскравий Місяць на небозводі ввечері не зійде, все це подорожанина
На шлях позбавлень виведе: «Хтось інший пішов би зовсім другою стороною, але
Особисто я сповідаю суть буття, проте в холод і холоднечу тільки те бачу, що лежить
Зовні від буття! Нерви не з металу, хоча їх життя давно вже до самих кісток
Обгризла, не по мені із гріхами змагатися, а святість - не моє приватне багатство!
Треба в безкорисливості життя своє прожити й сильно не тужити! Варто просто
Животіти завжди, не жаліючи для Віри ні сил, ні праці! Отоді сам Господь
Спуститься звідти, щоб зникла гріхів повсякденна купа! Важко знання добувати, ще
Сутужніше їх на практиці застосовувати, але ми просто зобов'язані свій мозок тяжкою
Працею розморювати і по крупицях знання збирати, але при цьому себе й плоть
Переборювати!» Я часто слова мудреця згадую без кінця, тому що в них є приречення
Творця: «Хто за мрією завжди йде, той у безодню ніколи не впаде, він тільки славу
Собі на віки знайде!» От і все на сьогодні! Невже русини стануть людьми вільними!
                -***-
 Сонце Богом створено, щоб світило людям постійно воно! А вони до кінця й не знають,
Що із себе, по суті, у цьому світі представляють! Часом про святість забувають, але
Регулярно свої інстинкти утамовують! Любові в їхньому серце навіть удень повно, а вночі
Спантеличено воно! Чим же займається хтозна-хто? Як у нічній тіні собі друга або
Подругу безтурботно знайти? У повсякденному бутті скривлені всі наші дороги
Й шляхи!
Будучи юним парубійком, я ніколи не рахував всі свої надлишки, але під вогкою пахвою
Носив валізу з дерев'яною розбовтаною кришкою, а там блакитні небеса й усяка - інша
Врода, яка у моїх прадідів залишилась від північного народу, що в стародавні часи
Мешкав в цих краях, він пересилював свій страх, коли його вороги не знали межі, але
Не чутні в цьому краї святі голоси! До речі, там же були й вирази не для загальної друку,
Але собі на здивування почалися уроки віршування! Була там і сумка в золочених латках,
Зшита для чоловіка досить багатого, але занадто великими виявилися мої духовні
Розтрати! Згадувати смішно, але все багатство порохом пішло, частіше всього,
На гристе вино, однак, не схоже, що хазяїн сумки ліз із останньої шкіри, щоб копійку собі
Роздобути на сніданок і обід і подалі гідно жити, але не повинен він бути схожим
На старого жебрака! До яких же пір я буду сам із собою вступати в безтурботну
Суперечку і вести непристойні розмови! Я ж людина гідна і до того ж у житті непогано
Влаштована! Звичайно ж, хотілося, щоб не жилося, а просто співалося, пилося й
Удосталь їлося, але ніколи з очей не зникала духовна цілісність! Адже є ймовірність
Того, що дехто почне лаяти небо, а воно в знак помсти і віддяки зробить так, щоб
 Розбрат і незгода погубили чоловічу вроду дияволові у догоду!
                -***-
Стара свіча дуже погано ночами горить, жити в спокої їй давно вже немає потреби,
При дотиках вона як лань тремтить і тріпотить, а опісля з останніх сил димить, але
Все-таки блищить! Її світло по келії сковзає, але хазяїн обителі ще мертвецьким сном
Не спить, він зрить, як чад від недогарка зовні виходить, а затхлий душок по келії
Ледь-ледь бродить, але місця собі навіть там ніколи не знаходить! Що ж зі світлом нині
Відбувається? Давно потухли нічні ліхтарі, тільки одна свіча горить від зорі й до зорі,
А на світанку знову вдалині затокують глухарі! Місяць продовжує над куполами висіти
Й лукаво на грішний мир з висоти дивитися, а вітер хитлявий проходить поруч
Із сардонічною посмішкою по лісовій галявині!  Очікування світла  - на зразок катування!
Ну що ж, у ночі залишилися й наклеп, і неправда, але отрута нічна й злість уже вразили
На смерть ослаблу утробу, треба б попросити в Бога святості зовсім небагацько! «Бодай
Пошле, Господь, нам радість повсякденного буття! Нехай процвітає, Боже, Віра
Твоя! Дай, Боже, щоб увесь світ був у Твоїх власних ніг! Уже така суть буття, що
На все, Господи, є тільки воля Твоя!» Напевно, думати так кепсько, але важко
Грішникам відійти від скверни!  Ці питання повсякчасні на перший погляд виглядають
Страшно, але не кожна відповідь вимагає: так чи ні?! Життя – не їзда на екіпажі, воно
Від жорсткостей не набагато солодше, але Божа мати стоїть завжди на стражі!
                -***-
Стріла лиха, послана із чужого прохолодного краю, країні крило простромила
І її життя практично позбавила, а той, хто сам постійне щастя всюди шукав, чомусь миттю
Серед горя й зла безвісно пропав, але багатішим при цьому не став! Пожити безгрішно
Нам треба насамперед, щоб у світі іншому душу була жива та й на плечах збереглася сива
Голова! Це ж не порожні слова! «Жертовність в ім'я Бога бути зобов'язана, і веде
По життю нас вона ы тому наша батьківщина не залишає в спадщину величезну
 Й безмежну слов’янську душу! Пожертвуй усім в ім'я Бога й легкою стане твоя
Терниста дорога і навіть непогожою добою нічого страшного не трапиться з тобою!
Хтось скаже, що так в житті не буває, адже і на війні завжди людей убивають, а той,
Хто в бойовому війську служив, не дуже веселим і щасливим був! Тільки Бога одного люби
Й в ім'я Його завжди, як раб живи,  але в озері гріховності своє життя не губи й із плеча
Ніколи не рубай! Все те, що ми кличемо жеребом і долею, залежить від нас із тобою!
Діло стоїть поруч з тим, хто в черзі до храму теж стоїть, а справа добре у того
Чоловіка йде, хто по дорозі щастя йде, адже той, хто творить разом із творцями,
Але воно мовчить разом із мовчунами, воно завжди живе тільки одним сьогоденням!
Кожна справа прискіпливо вперед дивиться й ніколи не спить! Так стародавня народна
Мудрість на Русі говорить! Будь-яка справа, вважай, цілком невіддільно від поставленої
Перед ним високої мети! Воно неспішно йде по наших слідах, тому що своїми
Величезними коріннями сусідить із людством століттями, воно подібно сірій тіні, але
Ніхто не знає причини відчуження душі від істини в ім'я гріха! Ми в грішному світі зовсім
Одні коротаємо холодні ночі й довгі дні і ми повинні відійти від непристойної й постійної
Балаканини і не зациклюватися на нісенітниці! Хватить бити нам байдики!»
                -***-
-«Боже, вияви нам і Ти теж своє віддзеркалення всім нам на подив, хоча б у мить сну!
Всі ми герої, але вираження злісне більше не приносить у серце благодать! Хто б
З нас зміг двома словами зміст буття передати і своє життя без допомоги інших
Облаштувати? Ну, і що ж? Боже, Ти душі лікуй і рани гой, однак їх ніколи не лінчуй
І твердо знай, що навіть в обітниці є міра й край! Я ж у моліннях час до світанку
Проведу і від країни відведу й горе, і лихо, але піду в Тебе на приводу! Чи не тому
Буду стогнати й довго мучитися від болю в не паханому з минулої осені полі, тому що
Душа як і раніше залишається в неволі по примсі долі й жереба! Себе не пощаджу,
Не час нині ні гульні, ні забаві!  Уже краще на себе з боку подивлюся, а вже потім свої
Гріхи по-справжньому засуджу і в тяжких муках останні дні проведу, але
Заспокоєння навряд чи колись поруч з собою знайду! Життя писане й криво, і навскіс,
Усякий з нас тут тільки тимчасовий гість!» - «Так, покинь думки свої! Перед очами
В Бога не ялозь і не приховуй власну злість! Не живи, як прийдеться, але що ще тобі,
Ігумен, робити залишається? Адже нитка буття ніяк не рветься! Всі жителі дивляться
На те, як ти незаможно живеш у своїй холодній обителі! Скинь кайдани із зап'ясть
І покінчи навіки із пристрастю, це у твоїй же владі, отоді розсіється непроглядний
Морок, що не хоче ніяк змінювати свій колір, хоча поруч інших теж немає! Наше
Життя своєрідний самоцвіт, у якого розумного ювеліра донині нема, а наш
Утомлений від неробства мозок перетворюється в потьмянілий і чорний віск, зникає
З обличчя молодецький глянець, але ти як і раніше гарний і красивий: сам за свої гріхи
Собі віддячуєш і на своїй спині цілий віз провин ледь-ледь везеш, але слідами святих людей
Уперто й завзято, що сили, удень і вночі безтурботно бредеш!» Мислі хоробро кудись
Мчаться, за ними безкінному Сергію важко слідом гнатися, можна наступати на п’ятки
 І будувати догадки про майбутнє своє, але думи нещадні - говорять досить складно,
А роблять все як раз навпаки, щоб іншим більше не кортіло братися за грішне діло!
З ними не можна всю ніч сперечатися й щось у відповідь їм голосно тараторити, адже
Життя саме у далечінь бреде! Сергій здоров'ям набагато слабшай дуже багатьох
Малолітніх дітей, адже він їсть дуже мало, т ому що його душу не сприймає ні м'ясо,
Ні сало! Він не боїться зла під час бесівського навалу, але коли вибухне на Русі нова досі
Небачена ворожнеча, о станеться з Батьківщиною тоді? Невже кров знову потече, як
Розхожа вода у безкрайні ріки і моря? Сергій у роздумах дуже довго томиться, а біс
Клятий над ним постійно сміється й регоче! Чого він від віруючої людини хоче?
Бог же дивиться з вершини, як Сергій єдиний, хто не згинає перед дияволом оголену
Спину! «О, Господи! Душу від гріха відгороди і мене пощади! Не знаю, чого особисто
Мене чекає попереду! Молю й заклинаю: Боже, прости! Ти повинен спасіння, а не
Розбещення в душі грішників привнести! Мій шлях подібний лінії кривій, адже він
Дійсно не такий вже і простий, оскільки життя - не мед, але дух святості в ньому
Як і раніше ще існує і животіє! Міркування сковзають по одній прямій і в них я
Занурююся з головою, адже горя й болю пізнав з надміру і саме собою, чого я тільки
Не пережив, про це я вже не раз Тобі казав, але розділив з тими людьми ковток
Холодної води, хто відвів свою душу від страшної біди! Донині на цій православній
Землі залишаються мої сліди! Суди, не суди, але нелегко бігти від скрути і бідності!
Я слово перед Богом стримав, воно мій булатний кинджал - зробив, а вже потім
В своє виправдання щось вагоме сказав, але в душі моєї горить яса Твоїх блакитних
Очей! Ти, Боже, мій заступник і мій Прометей!» Ченці скудно їли й сьогодні вони
Поїсти досхочу не встигли, вони попервах думають про справу і про державу, а опісля
 Все роблять для виправлення свого буття! У них інші цілі, їм же не до мирської
Повсякденної канителі! Є в ченців ретельність людська, але чи буде вона збережена
Під час вічного життя? Утверджувати це я не беруся, не знає цього навіть посивіла
З роками мудра Русь! Гріх - ти нащадок моїх повсякденних лих! Піди з мого шляху
Й поруч не стій, хоча ми з тобою породжені під однією й тією же фатальною зорею,
Але там мир земний не можна, до речі, розгледіти із-за небесної порожнечі! Немає в тім
Світі прямої дороги, щоб остаточно там вижити, треба завжди мережі святості плести,
Щоб всі перешкоди стороною обійти, я ж не звик по кривої лінії до мети брести!
Розсовую юрбу й зі своєї сторони убік її штовхаю, нічого по боках не примічаю, якщо
Є потреба, то погань миттю змітаю, бідним і злиденним завжди й у всім допомагаю
І Фаворським сяйвом свій шлях висвітлюю, але не знаю, чи наближаю душу до брам, які
Ведуть до Раю? «О, Боже мій, мир земний сп'янений Твоєю долею, Твоїм життям і
Небесною грою! Я ж ніхто в порівнянні з Тобою, я - грішник і навіть не святий! Хоча
В очах моїх видно здалеку особливий триптих, але кожну мить світло небес скажено
Горить і мене до себе вже давно святий Синай притягає, але диявол не спить і повіки
Душі нещасної він загрожує й ангелові у всім протистоїть! Він нам розпусту й гріх,
Немов утіху для всіх, відразу у вигляді Божого дарунка обіцяє! Як себе від пристрасті
Вдержати? Напевно, почати, себе у всіх гріхах дорікати? А в чому? Мабуть, у всім:
У тому числі й у своєму ремеслі й, що гріх і святість, горе й напасть вхожі в наш дім!
Там поки ще темно, але прийдешнє злегка тьмяним вогнем ледь-ледь освячене!»
Ось що воно: попереду видно чисте водоймище, де замість води святість плескаєт
В ньому досхочу! Я краще промовчу і гіркоту життя проковтну, аніж почну сперечатися
 І грудки триматися! У Сергія є два великих крила із двох різних квітів, але життя їх
Не раз і не два обпалило! А хто ж він такий, щоб виконувати на землі Волю триєдиних
Богів? Оскільки він простий чернець, що переборов перед смертю підлий страх, то йому
Нема потреба сперечатися з тими, хто живе на небі! Я плоттю мертвий, але душа моя
Остаточно ще не загублена, я по горло обіцянками богів ситий, сподіваюся, що Бог мене
 За правду простить, а вже потім колись мій розум позбавить від мирських образ і від всіх
Хвороб хворе тіло зцілить і я не буду небесами навіки забутий! Моя свіча скривлена, хоча
Ще не потухла до кінця вона! Свіча ледь-ледь горить, вона як лампада в опочивальні
По вечорах злегка-злегка димить! Душа грішна моя – ти свічка тілесна моя! Вона
Не забуває свої далекі холодні краї, але чарівний сон минулих днів хльостає батогом
По думках Сергія  і всіх ченців все дужче, адже їм живеться гірше, аніж в минулий рік,
Однак негайно цей чудовий міраж зникає зі стурбованих очей! Багатобарвне сяйво раптом
Покинуло збуджену свідомість і, незважаючи на всі людські старання, немає точок
Дотику із-зі відсутності бажанні - вся справа в різності часу і тяжкому життєвому
Гніті й тягарі! Все гуманнішим стає все те, що раннє сприймалося розумом, як
Небесне сяйво! Невже для цього з'явилися вагомі підстави? Люди зі злом не упокорилися
І не зігнули до підлоги утомлені спини, вони тільки холодним інеєм злегка покрилися
І неспішно пішли до високої вершини, щоб у мить єдину повернутися колись назад,
Втративши й душу, і творчий погляд, мабуть, навіть обезголовленими або з голови до п'ят
Закривавленими, але на полі бою співтоваришами не залишеними, щоб погань страшенна,
Ще до кінця гончими псами не потруєна, розірвала б худе тіло на жмути, але Бог все це
Знущання бачив навіч! Ось у чому річ! Ось предмет розбрату і незлагоди, адже залишився
Один крок зробити в напрямку біди! Стій! Замри! Дочекайся темної ночі і отоді слідом
За яскравим сяйвом йди! Ти дійдеш до своєї мети!
                - 2 -
Дух і плоть! Як нам свій гріх перебороти? Коли нашу сторону прийме Господь? Як Вам
Обом допомогти і як нам себе перемогти? Як дух і плоть поєднати, щоб всі мирські
Спокуси змогли б ми спільно здолати! Як бути? Як далі жити? По шляху прямому підеш,
 Тоді набагато швидше до кінцевої мети дійдеш, але коли далі побредеш по кривій
Вуличці або ж по п'яній бруківці й, саме собою, застромишся в стелю крижану або ж
Упадеш долілиць головою з височенній бруківці! Не відразу життя будується, але від
Погляду Бога нічого не зникне й Він дуже засмутиться, коли буденне життя у народу
Не оббудується! Бог навіть не знає, що за злом зсередини скривається? Але згорнути
 Із кривого напряму не можна ніяк, хоча нерви вже давно зібрані в кулак! От так,
А по іншому – ніяк! Попереду маячить тільки одна попеляста і до величезних дір
Протерта пляма, вона немовби символ контрасту земного буття, однак виникає сутужне
«Але», що ж символізує наяву воно? З непідробленою досадою і прикрістю Сергій зрить
На весь рід людський, у якого голова й всі доступні йому слова були народжені на
Випадок вдалого торжества! Шляхетський чоловік звичайно Божої Віри ніколи
Не цурається і завжди в лоні святої церкви залишається, хоча Господь його потряс
Уже не в перший, але й не в останній раз! Шлях, який краще всього душі земній? Саме
Собою, тільки той, що бачить погляд твій, адже той шлях – рівний і прямій! Треба
Стримати власну спритність і не забути миттю всі свої борги Богові оплатити й вилізти
З боргів без зайвих доводів і слів! Але щоб гідно на білому світі свій тлінний шлях
Прожити, немає потреби з неправдою й обманом особливо дружити, повинна перерватися
Сполучна нитка їхнього спільного буття, так допускає небесний судія, а разом з ним
Вважаю і я! Незбагненна для розуму мирська поголоска, але є в ній дуже гіркі слова:
Одна подія там бачиться, як два явища; У розкосих очах замість світла - суцільна
Темрява! Замість Володимира - басаманиста Хохлома й усюди там царює непролазна
Темрява! У праведності порятунок будь-якої душі, але робити скороспішні висновки
Ніколи не спіши! Що ж ти можеш людям віддати? Святість або благодать,  щоб мирське
Щастя в них назавжди відняти? А замість ти що тим людям даси? А хто поверне їм
Життя? «Той, хто правдивий, рівний і не дуже пихатий, - перстами долі буде скоро
Обдарований, вже давно йдуть перемовини проміж розумними людьми, адже час
Вперед йде, але перед чоловіком розумним і толковим маячить царський престол,
Хоча він і був обділений долею, але вірно обрав свою стезю!» - цей великий постулат,
Перевірений роками минулих часів, відтворює людське буття і вшановую щастя! Він тихо
Входить у кожний дім і при тім завжди піклується про здорове буття! Вважай, що щодня
Нашій душі потрібна нова, більш висока, у житті сходинка, однак плоть по ній дуже
Тяжко підніматися й, до того ж їй страшно й лінь залазити на новий щабель! Отже тепер
Немає очевидної причини завчасно закінчувати свою пісню лебедину! У пору
Бездіяльності грішний мир страшиться святого буття, а тим більше, мирського
Діяння! Напевне, є потреба змінювати акценти і тональності, аніж знову зійти
 З високої сходинки! Адже внизу тяжке життя і в цьому є провина моя! Про це, як
Відомо, оповідають стародавні біблійні додання, але не слухає мир земний мудрі
Наставляння вечірнім часом і не прислухається до мудрої думки, йому просто не вистачає
Звичайного терпіння, але хоробро вступає в зайві суперечки й бійки, адже все це
Приносять уму не тільки біль і хвилювання, але й посилює людські бажання! Біс регоче,
Скажено, і танцює немовби півень рано в ранку на зеленому ганку, він вже точно хоче,
Щоб що-небудь на голови людей давно було повішено, але народу не весело - зло на шию
Село й ноги донизу звісило, але долілиць не сповзло, а всім лихам на зло, ще вище саме
По собі поповзло! Коли буття в безодню по мимо волі людини пішло і на землі нічого
Вартого для себе поки ще не знайшло, то чудиться мені, що воно згорить у шаленому
Вогні, а вже опісля виявиться на самому дні, але ще довго житиме земля! Адже в неї є
 Віра в Бога і царя! Не згаснуть Віри таємні промені, вони будуть сіяти навіть у ночі,
Їх незабаром побачать мешканці Новгорода й Москви, але ціпок злидаря всіх їх приведе
До дерев’яного хреста й тінь сумовита від буденного життя з незвичайної силою змусить
Схилитися над власною могилою! Щось величезне, реальне, але далеко не ідеальні,
Дрімуче й темне почне в мозках людей прожогом копатися, а потім у занепалих ніг воно
Буде валятися, але йому важко у власному гріху зізнатися, щоб чистим на очах в усіх
Зостатися! Є побоювання, що чергова уява внесе в грішні душі нове сум'яття! Може
Дарма розум сильно томиться, адже він гріха не дуже побоюється? Що йому від
Духовного холоду, якщо основи вбогості й голоду зовсім не стосуються життя його? Що?
Тоді ж для чого від самих північних широт зло по землі так стрімко повзе? Кожний
Чимсь був обдарований, хтось у науках буває надмірно дужий, а хтось не дотримує
Закону і все виносить з батьківського дому, а дехто незвичайною міццю наділений,
А когось доброта людська закабалила до самого краю, але йому не до врожаю, який
Ледь-ледь з’явився на небокраї, тому що його серце чітко знає, що всяке зло не народжує
 Добро! Хтось скаже,що виключення із правил завжди бувають, а небеса через куполи всі
Лиха поглинають! Хтось ходить в хромових чоботях в той час, як у бідноти немає коштів
 Навіть на кирзові чоботи! Ми баємо набагато частіше про білих  журавлів, яких ніхто
Ще не тримав у своїх руках, чим про прості й доступні речі!  Принаймні, люди поки
Ще вірять Богові, Його вчення всім серцем сприймають і ніколи Йому вони не докоряють,
Мабуть, часом про своє злиденне буття люди забувають? У всіх людей є спільний дім,
А всі ми господарі в ньому, але він побудований на хиткому піску і стоїть десь там
Удалечині, майже, що на небесній стелі!  Нам важливо бачити його й сутність, і істота,
Але зовні там нема нічого, окрім Віри в Бога!  Напевне, бог хитання мої, нарешті,
Полегшить, адже важко в спокусі жити, у Бога вірити й мирське життя любити! А як же
Бути?!  Що там чути? Невже знову треба сплачувати податі татарам? Нехай земні
Володарі, бездарі й великі мислителі встануть на шлях покаяння й подарують людям
Власні знання! Нехай не тільки на словах, але й у думках і в справах дотримують
Порядність люди ті, які завжди самих себе любили, хоча загадковість теж не буває
Зайвою в цьому здичілому краю! Господь рукою своєю страчує і милує простих людей,
Але карає за відсутність великих ідей! Хто з них Прометей? Коли повітря над головою
Колишеться, тоді й душі спокійно дихається, недарма спокійна мелодія поруч із храмами
Чується! Чим же монастир обтяжений і чим так Сергій засмучений? Є ж загальний закон
Для тих, хто в Бога сильно закоханий! Позаду залишилися минулі мрії, але там, де немає
Правди і істини, немає й прямоти, але постійно видно брехні й обману жирні риси
На фоні мирської суєти! Доля тяжка й досить нелегка у простого мужика, поки блакитні
Хмари не піднімуть у небо дим і не запалають кошари, люди заможні самі не спроможні
 До істини дійти, але їм от-от допоможуть розумники пожити хоча б миттю однією! Коли
В голові суцільна цілина, то істина їй не настільки вже важливий і для неї цінна, адже там
Немає пророслого зерна, як бруньок на вербі, виходить так, що голова мислить у збиток
Самій собі! Поки плоть жива, їй не подобаються про загробне життя загальні фрази і
Слова, вона не вірить у зцілення, адже опісля смерті її чекає лише одне забуття! Що
Хорошого в сирій могилі?  Там залишають розум останні сили! Серед нас є той, кого сам
Господь уже не раз від лиха й нещастя укрив і врятував! А Його син людству багато
В чому допоміг у часи загальної тривоги, адже у світі чудесному не можна бути дурнем
І міркувати огульно про щось грішне і богохульне! Немає ні праведності в нас, ні
Прямоти, а в людей просто-таки жахливі є в характері риси, напевно, це від повсякденної
Суєти або ж від щиросердечної простоти! Немає потреби особисто мені вникати в усі
Подробиці прогріху, адже з-за нього протікає стріха на даху мого маєтку! Якби про
Правду думав цілий світ, то люди уникли б дуже багатьох нещасть і лих! Щоб біс нас
 В час розпачу наодинці не застиг, у нас з’явиться потреба руки підвести в напрямку неба
 І довго-довго молитися, але з каяттям не квапитися! Коли істина в серці довго живе,
Вона думкам натхненність надає, призиваючи їх у білосніжний політ, а розумна
Людина істину завжди знайде, адже у неї розум є! Праведністю не кожний наділений
І під покровом древніх часів Бог може мати зовнішній вигляд не в міру пригноблений,
Адже з тих пір, коли цей мир попервах був створений, саме Він на страждання був
Приречений і в час роковий був збіг обставин такий, коли грішники всі не змогли
Відмовитися від метушні! Побожність у душі ми не зберігаємо, мало про неї думаємо
Й дуже багато грішимо, але без неї людство ніколи не стане безгріховним! Під скорботою
Всесвітньою святість покрилася пожовтілим листям! Людина не довго на землі живе,
Вона як блискавка один раз в житті блисне, а потім у мир інший назавжди від рідні піде,
Осьде не всякий своє призначення до кінця зрозуміє і збагне! Скажемо відверто і прямо:
Ніколи не вийде праведника з негідника або хама, з ретельністю безустанною гріх
Підкорює дуже багато країн! Скажу для грішників ненароком: «Ти Віру від себе нікуди
Не відсилай, але часу дарма не втрачай, щоб монастирський дід не сказав, що ти ханжа
І фарисей! Йди до людей і вони допоможуть тобі відійти від горя і біди!» Відвагу
Й сміливість у собі боягуз навряд чи знайде, але ганебним буде той, хто лише
Посеред брехні постійно живе! Він дифірамби сильним миру без ніяковості співає,
А за золото не тільки свою честь продає, він совість на відкуп гріху віддає і живе на те,
Що Господь жебракові пошле! У багатьох совість давно вже спить глибоким сном, тільки
Сергій один був готовий відразу відправитися в віддалений скит! Він там святість ростить
Серед високих сосон і квітучих рокит! Треба цінувати кожну мить свого життя, тому що
От-от земля опиниться під ударами ворожого батога!
                -***-
Безвір'я зрозуміти я не можу, хоча роки давно зігнули плоть мою в дугу, до осуду не хочу
Себе опускати й свої вуста в нечистотах мазати, уже краще буду слова молитви всякчас
Шептати! Як гріхи свої скоріше подолати?! Слізьми врожай на землі не підняти, треба
На зливи й Божу милість уповати! Брати, не можу я зрозуміти, в ім'я чого страждає Божа
Матір? Обличчя для нас рідне й настільки ж дороге завжди захищало занепалих і ізгоїв,
Говорять, що вона відганяє від нас і холоднечу, і град! Сергій чимало верст по Русі
Об’їздив, побачив безліч сузір'їв, вони розсипалися вдалині, так завжди буває напередодні
Війни! Від одного до іншого краю землі пішки людям не дійти, але життя на землі тече,
Немов у затягнутій петлі і треба діяти так, щоб темрява і морок позбавили людей всіх
Зморшок! Немає терпінню межі, от-от у душі бурею або негодою вибухне, адже треба
Скоріше ворушитися, щоб подалі від окаянних лих на достатню відстань відійти! Під
Їхнім дірявим дахом святість вільно не дихає, а повільно вмирає! Вона багато чого бачить
І чує, але вже чимало століть її доля була такою, що тільки за допомогою молитовних слів
Можна було, зрештою, позбавити своє оточення від всіх негідників і мерзотників! Все
Підряд на землі зведено в якийсь покручений бесівський ряд, але дрібні подробиці
Побачить тільки розумний погляд! Навряд чи ми зможемо закономірності буття
Зрозуміти! Час такий настає, що тільки Божа воля наблизить блакитний небозвід!
Незнання нам на шкоду, воно застеляє Боже світло, а іншого нам не дано, але його
Й немає! Скільки ж від темряви виходить лих, знає тільки один первоцвіт? Спокою
Людству й донині немає! Тоне в злі людина у наймудрішому столітті! Пропливають події,
Особливо, не міняючи джерел буття, вони хвиля за хвилею обходять святу любов іншою
Стороною, одна доля йде слідом за мною! А в годину вечірню знемагають грішне тіло й
Нещасна душа від безперервних молінь і у всю болять і гудуть хворі коліна! Про Бога
Не забуваючи, осягати ченцям доводиться тут і суть, і єство земного раю! Істина одна,
А оман занадто багато, до них веде та сама слизька дорога, але з допомогою Бога
 Можна терни подолати і долю спонукати себе в руках весь час тримати! За наші
Провини небо запитає з нас досить строго, але основне кара все-таки виходить
Від Господа - Бога! Прикриваючи своїми руками старі й рвані одіяння, ми мовчки
Чекаємо часу свого коронування! А в цей час у лікарні чергове горе таїться і йому ночами
Теж, як ы дияволові до самого ранку не спиться! Небо зупиниться неждано, навіть не
Завершивши своє нескінченне коло! З нього виходять джерела роду мого! Там
Непорівнянний по наших мірках розмір і там чимало різнобарвних химер! Нашим гріхам
Якось не з руки рвати грішну душу на різноманітні шматки, але вони по великому
Рахунку великі гравці у буденному житті, а тому топчуть ногами й рвуть кігтями усе, що
Ми не виправляємо самі, а воно немовби дим, забуто й залишене господарем своїм! Русь
Дорога, коли до твоїх молитов я прислухаюсь, то бачу, як тінь німа всю твою плоть
Обіймає і її в лещатах стискає! А ти несамовито кричиш, розриваючи безхмарну тишу:
«Відпусти! Відпусти! Мені треба від злості подалі б піти, щоб грішний мир від
Багатьох напастей вберегти!» - «Як бути, коли треба на самоті за монастирськими
Законами жити, але осяяння душу повинне стороною всяку година обходити? Я ж
Не бажаю когось злити і душу простою балаканиною без утоми труїти! Я дуже багато
Чого вже можу, але навряд чи зможу: жити через «не тямлю і не вмію», але шукаю
Протидію в іншому місці, адже Богові честь по честі треба ще пошукати собі
Поважного слугу! Прошу за словоблудство мене простити, адже нелегко на самоті своє
Життя безгрішно прожити до кінця! Як же бути?» Дивує недосконалість душі і ума,
Але душу до себе вже не приваблює непролазна темрява! Тільки розумний знає, що
Йому дещиці розуму постійно в житті не вистачає! У нас немає шляхи іншого, як
Завжди повчати когось іншого, близького й рідного, і дуже рідко люди чужі впускають
Наші слова до своєї садиби! Провідником великих ідей має буди боже слово! У пам'яті
Минуле давно вже залишило слід непрямий, з якоюсь непідробленою кривизною, але
Шлейф нерозкаяних гріхів усюди тягнеться за грішною душею! Він іде за сонячні далі,
Які вже не раз і не два рази вщент вимирали від горя і печалі, але кращими не стали!
Світло й темрява! Горе без розуму, не життя, а суцільна метушня! Важко жити в старій
Обителі, коли поруч юрбляться злиденні прохачі, але їх не помічають сильні володарі!
Буття давно вже кров’ю обагрене й саме воно перетворилося в криваву пляму! Йде
Боротьба протилежного, простого й складного, а де ж сутність непорушного? Вона
Бездумна, але досить дотепна, адже вона, як і суть, живе безшумно, але навіть отут її
Постійно штовхають і в боки б'ють! От так люди й живуть! У чому ж сутність буття?
- «У чому ж, Боже, воля Твоя, чи не в руйнуванні Тобою же створеного буття?!»
Сутінок ночі, розвіявши, ми з кінчених лиходіїв, переходимо в гурт роззяв, всі вони зовні
Дуже гарні і славні, але, що стосується душі, то їй можна пекти навіть кулеші,
А у кожного молодця немає на тілі ні єдиного зміцнілого рубця! Люди дивляться на мир
Самозабутньо, але істина  недоторканна, а буття – нетривале! Світло тьму міняє
Постійно і йде вир подій по всієї Вселеної!
                - 3 -
Ми всі актори у світі цьому, не втратити б свою людяність і залишитися навіки поетом,
Щоб узимку й улітку стежити із захватом за небесним світлом і не спостерігати з боку
 За справами великої країни, де ми довіку повинні Богові служити, щоб не стати каліками!
Нам цей мир необхідний, щоб, не ставши навіть на мить безгріховними, у блискоті гордих
Предків побачити обриси досить рідкі золотих куполів, що піднімаються поверх додолу
Повалених голів! Наші прадіди на полі брані немарно боролися, і домогтися волі за всяку
Ціну намагалися, але на вершину тільки один раз піднялися й там з ворогами в спритності
Позмагались, але краплі суму відразу на рідну землю прапрадідів прожогом упали
І задзвонили храми Божі, затверджуючи, що Русь вільною бути ніколи не зможе
Без допомоги Божої! Бог дивиться суворо на залишки люду рідного й не може мовити
Слово! Ллється тільки Боже світло на виплодок пекла й безлічі лих! Він на темінь
Трохи спадає і постійне добро до себе що сили притискає, але потім руки злегка відпускає
І воно назавжди землю прожогом залишає! З тих пір спохмурнів Свято-Троїцький собор,
Після вітряного шквалу колишнє молодецтво й спритність у простого народу миттю
Пропала! Кожний жив сам по собі під самотнім і холодним Місяцем, адже він ще
 Не готовий йти на сутичку останню, щоб ризикувати там своєю сивою головою! Коли
На Русь у ту пору дивлюся, то здалека бачу заповідну межу, де в страшному горі й у лиху
 Прості люди до самої смерті жили, лише один Бог думав про нещастя й нестаток своєї
Отари! Адже татари наш добробут вщент зруйнували! Народ же бідував і зазнав горе
Й тугу, хоча він не знав і не відав дещиці добра на своєму короткому віку, але піднявши
Руки до стелі, зрозумів нарешті напівп'яний народ, що події прийняли зовсім інший
Поворот: все навкруги, як і вночі, так і пригожим днем, виявилося святим острівцем!
Такого блага ніде немає, усьому провиною - Боже світло! Люди вирвалися із залізної
Клітки, хоча руки в рабства були напрочуд міцні, адже недарма  воно лазило
По величезних гілках і роздирало металеві сітки! Від смертної справи руки зовсім
Обмерзнули! Хіба мир настільки жахливий, що там  росте один будяк, але не через острах
Старі ченці кладуть батьківські голови під сокири бесівські, щоб відвернути ганьбу, але
Ворог розумний і до того ж напрочуд хитрий! Набрид йому присмак оскоми, вже краще б
Їй жити вдалині від рідного дому, адже в будь-якому горі Господь завжди допоможе тобі!
Нам же істина конче потрібна, але вона напрочуд млосна й до того ж смутна! Господь
Не любить заздрих і злих, одне горі від них - немає Йому пуття від них у справах
Земних, а тим більше у ділах набожних, тобто святих! Господь обожнює людей
Скромних і простих, порядних у справах своїх! Мир переповнений радощами для тих,
Хто без ворожнечі й заздрості дивиться на нащадків всіх, але в злі він бачить тільки
Свою провину і гріх! Там є млість забуття, адже вона, немов тінь чергового ведіння, але
Немає в неї захисту від спокуси! Гріх бере людей за горло, його руки свої клішні над всім
Миром простягли, а очі його іскряться й не хочуть ніяк на прийоми святих людей
Попадатися! Нам треба безгрішними залишатися і доки сили є, слід не чекати на добро,
 А його постійно шанувати! Ось воно що?! Про це йшла мова давно, але навколо панує
Зло і діло до того дійшло, що  лихо на землі тихо царює і над душами людей володарює!
Через нього люди нехрещені залишаються лежати в могилі не відспіваними, їм
Доводиться знову й знову, куди ока дивляться, постійно й прудко бігти і на милість небес
Уповати! Не можна їм навіч блищати, залишається не жити, а жевріти! У цей час вітер
Хмари завиває, і насип на могилі тихо руйнує, а від душі людської під його важкою
Рукою йде геть мирський спокій! Душі святої не по нутру холоднеча, холод і спека!
Там, де є спокій, править балом Дух неземний, винятковий і фантастичний! Крізь
Вуста говорю, що душу моя нині порожня, та й земля давно вже не та!  Чи бачена справа:
Буття людям набридло! Молячись і мирських гріхів завжди соромлячись, кочуся я тихо
Долілиць, але, вчепившись за останній карниз, через призму часів бачу тільки бруд
І рідоту, а я ж їх ненавиджу! Життя пропалюю, а чому - не знаю, себе ж від пороків
Не звільняю, а тому мучуся й страждаю, але Бога прошу допомогти розвіяти тугу
На моєму короткому житті! Коли ж умру, то моє ім'я буде відомо в цьому світі, навіть
Коли залишуся, навіки лежати в зеленому сосновому борі! Тільки Віра одній душа на
Відкуп Богом віддана, але утроба грішна, а це звістка невтішна для грішників! Як і
Плоть, вона сама намагається свій гріх перебороти, але зло бореться з добром, а заздрість
Із доброзичливістю! Немає душі спокою ні в чому, вона шугується між злом і добром,
Коли ті відпочивають у світі своєму! Невже вони нікчеми і не можуть вирішити одну
Проблему? Нічого й нікому даром не дається, але гріх, бог напевно знає, чим
Для нашого здоров'я колись обернеться! Їх здаля люди пізнають й радуються, коли
Гріхи до них щосили біжать! Зло в плоті кипить, але воно й дух кріпить! Той, хто істину
Для себе знайшов, вважай, сокіл і орел! Живе і святе руйнується у шаленому вогні, воно
Не дає спокою ні державі, ні країні і, як здається мені з боку, не для того ж люди були
На землі породжені, щоб диявол не шкодуючи сил у святу світлицю свій гріх один раз
Впустив, а людина його зазнала і спробувала! Безумовно, не можна вирішити цю битву
Полюбовно! Буття повнокровно й гріх процвітає поголовно! Повітря живлюще і чисте
Тільки там, де є храм смолистий! Там щире щастя й немає пристрасті при визначенні суті
Нещастя! Уже не в перший раз воно обвинувачує в бездіяльності всіх нас! Зло не може
Жити без руху, воно породжено для бою! А небо, сковане сіркою млою, саме по собі
Не розстанеться людською теплотою! А не згаслі бажання не в перший раз приносять
Людям нестерпні страждання, вони дихають у спину нам, навіть вторгаються в Божий
Храм, їх гріх до себе що сили тягне, вони не звертають увагу на простий народ! Десницю
Своєї милості над землею Господь простяг і з тих давніх пір своєю величчю нас вражає
Небесний намет, але під його куполом голосять і ридають і блудниця, і злодій, але між
Ними була угода: н незважаючи на тяжке буття, ні в якому разі не виносити з хати
Замшіле сміття! Вони заповіді Бога розтоптали і сітями жадібності себе по руках і ногах
Сильно зв'язали! Тепер же ридають ридма - який же все-таки це сором, вони волають і
Кричать і за волосся один одного схопити норовлять, а коли дістануть - смикають!
Кожний з них тут тимчасовий гість, а тому, зважаючи на все, їм не стримати злість,
Славній і молодій собаці відразу важко з'їсти товсту кістку і піймати вдачу! Ніхто
За гріхи не буде Богом прощений ні на землі, ні у світі іншому! Наш гріх невимовний
І непередбачений, ми ж розважаємо себе заборонними поцілунками, а вже потім тихо
Старі пісні співаємо, частіше вночі, чим удень про одне і те: алілуя, алілуя! І без зайвих
Зусиль прагнемо потрапити на острів квітучих лілій, де щастя бродить удосталь!
                -***-
Як важко жити! Крім Бога тут нема, кого православній людині полюбити! Навіть той, хто
Далеко, стоїть поруч, адже за всім спостерігає Його Всевидюче око, але, зберігаючи зір,
Він вносить у наші душі не тільки натхнення, але й покору і смирення! Немає нічого й
Краще таємного, дружнього й нетлінного, постійного й незмінного, крім храму Твого
Й купола кольору бірюзового! Раптово з нічого на тлі його грішники побачили живу 
Й нетлінну істоту, зникло марево колишніх пустель, а очі простромила свята синь:
«Диявол відринь від древніх православних святинь! Бог у нас один!нам до вподоби
Його сан і чин!» Чомусь затримую свій погляд на ньому тільки на одну хвилину, але
На серце почуваю непояснену смуту! У дурнях залишився я, адже весь час живу немовби
На порозі небуття! Віра до храму душу привела і от, залишивши всі свої справи, я
Повільно шукаю серед далеких доріг той таємний мир, де ніколи не буде колишніх
Тривог, але в цю мить Бог нагадування надіслав, щоб ніхто у Пеклі заживо не пропав,
А година сповіді давно вже настала, треба б, щоб кожний грішник молитву до самого
Ранку читав, навіть якщо хтось дуже сильно при цьому утомився і постраждав! Щоб душа
Знову буйно розцвіла й на виправлення пішли її ж справи, треба мати всі підстави, щоб
Рахувати себе безневинним і правим! Грішити кинь! Вистачить жити, спираючись
На «може Господь нам в чомусь допоможе » і бути постійно з Богом окремо! Адже
Господь бачить буття наскрізь! А небозвід темно-синій шугується проміж
Вицвілих ліній, а в нас не вистачить життя, щоб із честю послужити для Вітчизні!
З непрожитих років чимало негод і лих будуть мчатися за нами слідом!
Надворі легка мряка, її от-от на дві частини розріже всім знайомий голос: «О, Господи!
Гріхи відпусти і грішників прости, отче, назавжди! Уже настав час умирати і із двох
Лих мені немає чого вибирати! Не знаю, чи щастя знайду перед тим, як додолу
Потемки назавжди впаду! Я можу лише мовчки на грішний і потішний мир дивитися,
Але перед тим як умерти, на очі дияволи нам накинуть величезну мережу! У темряві мені
Дано тільки в'янути і щось далі чекати, щоб надалі нікому не вдалося пережити морок
І ніч беззоряну! Синь небес душу проковтне, але потім одна єдина мисль розум відразу
Осінить і мисль блисне: як далі грішникам  жити й з ким час негоди їм пережити! Моя
Душа поспішає в мир інший вислизнути, щоб там своє щастя врешті-решт знайти!
Прийняти б від зірки всесвітній дар, але перед цим видалити із тліючої свічі весь нагар,
Адже кожна свіча весь час коптить і постійно димить! Час прийде, коли всесвітній хор
Усіх нас враз  однією скопою відспіває, коли музики заграють!
У душі залишиться незаселений острів, але навіть там нема і надалі не буде мого
Скромного цвинтаря! Вижити навіть там нам буде не просто! Ідеал мий високий,
Не видна його шорстка стеля, я б від хвороб давно вже зліг, адже ночами не відчуваю
Під собою ніг! Якби я все не робив у строк, отоді б всесильний Бог вказав мені на поріг
 І на цьому остаточно закінчився перебіг гучних обставин, але час ледь-ледь йде,
А людина повзе в напрямку мрії! У молитвах бачу користь, а в гріхах є великий докір,
Але мені невтямки, чому все те, що Бог усім нам напророкував, не збулося в строк?!
Напевно, це тому, що навколо атмосфера кепська, скрізь одні шинки й таверни, забиті
Людьми під зав’язку, хоча я там не був жодного разу! Здавили гріхи мої немічні груди,
Зітхнути глибоко вони мені не дають, а тільки стращають і шкодити у всім обіцяють!
Моєю долею стане саркофаг, де правлять і суд вершать сіро-чорна темрява! Не може
Життя зрозуміти ніяк, що опустився в безвір'я простій дивак, адже він одних із тих
Людей, які вимовляють безліч нудотних і дурних речей, несерйозних по суті своєї! Навіть
Останній лиходій може вникнути в суть першочергових речей, адже він безпосередньо
Розуміє, що життя на землі - не рай, а злу треба покласти край! В утомі й у знемозі
Й без залишку духовних і моральних сил я б своє останнє бажання Богові відразу би
Оголосив: багато таємниць душі я до кінця ще не осяг і хтозна-скільки в земному житті
Ще не придбав, хоча такий задум мав, але на півдорозі на землю впав, лише опісля я сам
Пізнав смак терпкого вина, однак це не моя провина, що така доля мені Господом була
Дана! Проходять дні у метушні і на очах творяться непристойні речі! Як же
Хочеться скромно помовчати, але покаяння бажає на повну міць в цей час звучати!
З цього варто починати? З іншого боку дивлюся на душу свою! О, Боже, що ж я творю
І як живу в цьому благодатному краї?!» Так не буде дане нікому з нас це солодко-терпке
Вино, краще кожний раз пити квас, аніж ходити на самоті босоніж по голій землі! По
Землі, сонцем обпаленій день і ніч бредуть, як старі пілігрими і разом з ними йдуть всі ті,
Хто невимушено сльози додолу ллють! Куди ж вони ледь-ледь бредуть? Але ж в чужім
Краї і я це точно знаю, вони правди не знають! Місяць щербатий по-особливому світиться
В мить заходу, але чернець худий і горбатий мріє про випалену пустелю, де давно вже
Зберігаються древні православні храмини! Мир і надалі залишиться колишнім, грубим і
Відносно ніжним, але по його просторах безбережні міркування помчаться потоком
Безкрайнім, щоб у ритмі швидкоплинному думалося там тільки про буття довічне! Позаду
Зосталось чимало трагічного і навіть катастрофічно, проте час йде і попереду Господь
Віджене від людей біду на безпечну відстань, адже ти тільки глянь на городян і дворян!
Що вони витворяють, коли оковиту п’ють досхочу і днем, і ночію? Кричать нічні птахи
Напередодні нової зірниці, а по окрузі гуляють усілякі небилиці! Невже все те, що було
 Людьми задумане, врешті-решт здійсниться? Люди напіводягнені веселяться до самого
Світанку на зеленому ганку, а поруч із батьками біснуються діти! Не буде від них ніякої
Користі, от тільки не можна вірити будь-яким пересудам! Говорять, що з дітей таких
Виростають люди-вовки, адже особисто вони не вірять ні в Бога, ні в чорта, а їхня дорога
Веде не до Господа - Бога! До ганебних сторіч ближче найкраще підходити на світанку,
щоб груди - колесом і з відкритою обличчя, а вже опісля безполуменева пожежа охопить
Змерзлий наскрізь земну кулю і нанесе по ній свій страшний удар, щоб не викликати
Протидій запеклих ворогів! Нехай відразу й раптом милість сама спуститься в це чудове
І чітко обкреслене коло, але через завісу часів до мене доносяться страшні лементи й
Несамовитий стогін! Чому розум став як решето? Життя схоже на до країв наповнену
Посудину, яка нерви постійно палить, а вже потім, коли наступить золота осінь,
Бусурмани все спалять і знесуть, особливо не вникаючи в суть буденного життя, але
Широко відкриті очі знову побачать блакитні небеса, а з них зринуть нові чудеса! Нехай
Нас у всіх гріхах небеса обвинуватять, мабуть, візьмуть і розчленують там всіх людей
Підряд! Скільки ворогів бідує в темряві, неможливо навіть представити або порахувати
В розумі! Страшне й грізне століття невпинно наближається, але Бог морок розсік, щоб
Вогонь невгасимий плив у далечіні непоясненої разом з помислами святими, залишаючи
Надію для відлюдних і всіх, хто йде разом з ними! Навіть  світло від лампи гасової теж
Мріє про Русь неподільну, де вічний дух і тлінну плоть надвоє на очах в усіх розділив
Господь! П'яниці бредуть проміж особняками, перегукуючись із голодними й злими
Сідоками і невимушено любуються купчастими хмарами, а ті летять в обійми або ж
Тягнуть волинку, а по вулиці непоказної несеться стара карета з юної нареченою,
Але навіть євреям нині не до гульні й веселощів! Всі йде по старій схемі, адже у людей
Одні і ті проблеми! Країна стоїть на шляху сумному, їй потрібен вінець терновий,
А не обручальний! Момент не ідеальний для дороги настільки далекої! День хоча й
Погожий, але не викликає багато радості в простих перехожих, судячи з усього, схоже, що
Їхню душу щось лиховісне постійно тривожить і страхи там воно множить! Земне життя –
Посторонися! Ще трохи протримайся, адже не за порогом небесна височінь! Знай, що там
Є примарний рай для одних невігласів, але повне море для надій! Вони наголо стрижуть
І опісля людей роздягають, але занадто багато чого сп'яну народу обіцяють, хоча
Найчастіше тільки нерви тріпають і мозки полощуть не викаючи ні в істину, ні в суть
Життя! Їм би жити простіше, гуляти по зеленому доглянутому гаю й не шукати пояснень
Особливо по неділях!  У цьому світі майже щороку йде постійний всесвітній
Круговорот і до кожного трону підходить своя власна золочена корона! Здається,
Знову виникне бійка серед шуму міського, адже життя гойднеться то вліво, то вправо,
Але рідко хто буде мислити розсудливо, тобто виходить, що не буде ні світла, ні слави,
Але, як і колись, заколосяться нові трави і народ повстане за власну державу, щоб
Подолати лукавого! Пройшов давним-давно святвечір, нині  у вогнях вечірніх вгасає
Минулий день, схилилася його шапка набакир! Засипає всі навколо, але не відразу
Й не раптом, стражники роблять новий гак, але всюди лунає гуркіт немитого посуду,
Стукають годинники і тарахкаються додолу залізні тази! А шерех і стукіт розбурхують
Пониклий слух, адже завмирає все, ніде не скрипне навіть колесо! Двері на запорах –
Народ боїться лиходіїв і злодіїв, адже світанок наступить не швидко,сонце дуже повільно
В'їжджає в гору, йому б у пору поквапитися, а то багатьом городянам, Бог це знає, що
Сниться! Схоже, що промисел божий гається теж, бачачи всюди тільки п'яні пики
І рвані одежі, схожі на затрапезні селянські рогожі! Скрізь одне мовчання, немає від
Розмов повітряних коливань і пісенних звучань, померкли й фрази, і слова, але їм
Назустріч несеться думка одна в пошуках відповіді, адже на носі спекотне літо,
А святість носиться десь! Під зводами церкви Богоматері, на дивовижних хмарах,
Знехтувавши свій страх, розмовляють давні й старі приятелі, такими, майже що живими,
Їх придумали древні творці! По їх же лику святому відразу й не скажеш, що вони вже
Давно пішли з рідної домівки! Ніхто не йде в храм з розкаянням, тільки зрідка чутний
Удалині лемент совиний, мир глухий і тихий, але він усього на мить притих, замкнувшись
В мріях своїх! Бог витає високо, а на душі зовсім-зовсім самотньо, покрилися порохом
Родинні ланки, а у душі запанували занепалі сумніви, вони покрилися товстим шаром
Забуття, але в темряві тернистих доріг є єдиний шлях, який Бог усім нам напророкував!
Всю правду про шляхи неходжені свої можна досконально довідатися
Зі староцерковних або старообрядницьких книг!  Хто цього зробити ще не встиг,
Той заплутався в житті мирському і не може відійти від батьківського дому через
Незвичну втому! Кістка вперлася в кістку, зло з добром обійнялося, але немає серед них
Єдності, усі просять дикуна одного - посунься! Все, що посеред людей живе, настільки
Близьке душі й настільки ж рідне спить десь поруч разом з тобою,  але над сивий головою
Біси на фоні неба особисто  для тебе неминуче пекло що сили будують, адже навкруги
Ворожі сили по ночах лютують! Рука їх застигла в замаху, а вони стоять у протертих
Сорочках і щось шепотять у страху! Русь відпочиває славно, а небеса гойдаються плавно!
Тут немає ні сильних, ні слабких, народжених нагином або ж у натільній сорочці, але всі
Не сприймають біль і ворожнеча! Великі селища готуються до втечі і замовкають речи,
Адже майбутні втікачі ждуть злодіїв вночі! Так було й буде завжди, в усі сторіччя й в усі
Роки, але доля людей тонка, як циганська голка, але її застеляє непроглядна імла, а слідом
Йде мирська полуда! А над головою літає тільки Ангел твій, він давно вже повернувся
Додому із ворожого полону! У небесної сині вичерпали свою духовну силу наші древні
Святині, їм не до вподоби за народом ганятися і із усяким збіговищем у спритності і
Мітці змагатися, адже нам не личить знову святими прикидатися, коли хочеться покоєм
Любуватися, здрастувати й любов'ю насолоджуватися?! Душа то регоче, то плаче, адже
Поруч святість всякчас маячить, а Господня рука указує юрбі на сивуваті хмари! Вона
На поминання легка! Бог готується до бою з непокірною Йому юрбою й призиває встати
Поруч із собою всіх живих героїв, жебраків і ізгоїв, що колись брала древню Трою! Давно
Вже немає зими, але Русь як і раніше в руках у темряви, а почуття й думки тягнуться
До заповідної височини у повному і переносному значенні, але чи готовий простий народ
Почати новий похід супроти ворожнечі і протистояння? Він же думає про те, щоб йому
Створити завдяки тяжкої праці, щоб вижити і вдень, й вночі! Наш край - свідомо не Рай!
О, Боже, до нас увагу прояви, разом з нами Ти поживи і ніколи не говори дотепно!
Вантаж гріхів не пускає душу під покрівець блакитних хмар, їй не можна піднятися
Нагору, один їй шлях уготований - тільки долілиць! Душа у Сергія напрочуд чиста
І охайна, адже він виходець із православного гнізда і йому не потрібна вузда!
Він сам ходить по неходжених болотах і лісах і хоч із гріхом навпіл, але уже вибудував
Собі прекрасний божий храм! Він живе в яві, але бачить світ в особливій золоченій
Оправі, де немає гріхів ні ліворуч, ні праворуч - адже гріх для грішників усіх гірше, аніж
Отрута! У нього немає іншого шляху, як боротися із гріхом, що живе в плоті людей, він
Повинен сам себе від біса триклятого вберегти й шлях до істини якнайшвидше знайти!
Не збитися б тільки зі шляху второваного! Гуркіт дзвоновий віддаля був чутний, він
Стрімко сковзає по зубожілих дахах, піднімаючись якнайвище, а вже там стає набагато
Тихішим! А в кожному будинку марніє страшна хворість від знемоги, вона там сидить
На власному троні й не поклоняється священній іконі! Страшний суд їй не страшний,
Хоча той мир жахливий і брудний, але мить буття все-таки як диво прекрасна!
Спотикаючись об гострі  камені, він живе баченням славним і от-от ця мить у його
Свідомість назавжди увійде, але що ж тоді з ним відбудеться?  Не перевернеться ж нагору
Дном його давно вже остиглий дім?! Він сам тягне величезний плуг, щоб святість засяяла
Навкруги, там нема місця рухам різким, там більше підходять вираження вагомі
І слова біблійні! Сергій чує псиний гавкіт! Хто ж забрів у цей неходжений край? Якщо
Хочеш, довідайся від чемних стариків! Страсті хльостають через край! Йому не можна
Прийти туди, де села й міста уляглися на нічліг, хоча його голову давно вже сивиною
Припорошив білий сніг! Той мир по-особливому грішний, на нього ярлик аморальності
Давно вже був повішений! Цей мир спочиває під нічним килимом, він стає видимим
Тільки ясним днем! Як-небудь і ми до своєї свободи доживемо і свій шлях до порятунку
З допомогою Бога знайдемо! Все від Творця: і злість, і доброта, але ніхто тут не чекає
Свого кінця! Біс м'яко стеле і славно язиком своїм меле, але тяжку долю із Сергієм
Навряд чи розділить, адже він в Бога вірить! Всяк, хто хоче, душу в жмути розриває,
Хоча ніхто загодя свої гріхи не рахує!  Вітер виє сумно, пристрасть, здається, зовсім уже
Охолонула, адже її плоть від людського осуду не зберегла! Що було, то було –
Просмолилися нерви й жили! Люди виживають потроху і намагаються йти згодом у ногу
З часом! Слава Богові, що люди живі і здорові, тому що почитають Боже слово, але до
Покаяння вони ще не готові! Невже передумови не ті залишили їх наодинці з гріхами
 У божому храмі? Без Бога ні за гріш один раз зникнеш у темряві й заживо пропадеш!
Ну й що ж? Люди чекають нових змін, але орють і жнуть по дві чи три зміни,
 А в промовах невідвертих ніхто й нічим не зв'язаний, а тим більше нічого й нікому
Не зобов'язаний! Нема кого у своїй долі винити, отже доводиться в штовханині не просто
Жити, але й любити! Почуває бідна душа, як святість вертається до неї, не поспішаючи,
Сонце з'являється через кошлаті хмари й на землю ллється його священні проміні!
- «Почекай! Себе не муч! От-от благодать винирне із-за високих круч! Через
Короткий час вона з ніжністю торкнеться всіх нас!»  У відповідь ледь-ледь лунає
Легкий і ефемерний стогін, що переломився через призму давним-давно посивілих
І пристарілих часів! Ці страшні звуки віднімають і ноги, і руки, і прирікають душу
На довгі знущання і муки! Серце нічому не радо, йому заважає висока цегельна огорожа
 Дивитися на високі скелі  і глибокі склепи! А кому треба ця неприродна перешкода?
Ні душа, ні плоть не зможуть самі себе перебороти - так само цього не хоче Господь!
Час йде в далечінь безповоротно, залишаючи свій слід у парадних і підворіттях, а в старих
Передмістях величаво стоять чарівні панські маєтки! У їхніх господарів є великі
Прибутки! Господарі ці честь по честі з часом самі відкинули не пристойні мислі, які були
Обкутані їдким димом, хоча на вид вони непошкоджені! Тут колись Сергій жив, він цей
Мир напередодні відвідав, всі округи оббіг, але збіг обставин вмить перевернув сторінку
Буття і викинув на узбіччя всі переконання і  тихо прошепотів: «Якби я заздалегідь знав,
Що буде так важко, хоча мені ще, вважай, в житті повезло!» і відразу хтось торкає
Його за худі плечі і з'являється радісне передчуття гучної зустрічі,  де воєдино будуть
Переплетені палкі слова й безцеремонні розмови! Треба було з минулим раніше цим
Людям зштовхнутися, щоб знову у своє дитинство назад повернутися! Життя нас
По окраїнах кидає, а опісля повсякденне буття всіх разом у своє коло збирає!  Сергій
Стоїть у міста на очах і гойдається немов би в мить маренні молодий птах, але отут одна
Думка миготить, а серце щемить і болить: «Не повернути назад те  життя, що давно
Вже пішло в небуття! Прожито майже одне сторіччя, але ніхто порятунку від бісів
Не жде і їх від себе не жене! Ми з нього зі стогоном йдемо, але нічого святого на землі
Так і не знаходимо, лише рахунки зі злом увесь час зводимо, одних людей поважаємо
І їх до себе наближаємо, а інших - віддаляємо!»  Холод йде вздовж довгої рікою,
Позбавленої мирського спокою!  Очі дивляться в далеке піднебесся, але бачать там
Повсюдно одне пожовтіле рідколісся! Душа безтілесна, але вона одягнена в багатобарвні
Полотна! Шкода, що ми не вибираємо щось середнє між пеклом  і раєм, а просто так
Живемо й запросто гинемо, а в ім'я чого страждаємо, навіть точно не знаємо?! Метаємося
Між світлом і тінню, уповаючи на суцільне везіння, але забуваємо про смиренність буття!
Мало що в цих місцях змінилося за прожиті роки, адже люди б’ють байдики і не
Прикладають немічні руки до невідкладних справ, тому що їх постійно диявол тягне
До веселощів і всіляких забав! Тільки раніше більше туману над рікою клубилося, Сергію
Дитинство багаторазово й довго в холодної келії снилося! Він сам посміхається нічним
Ліхтарям і усмішкою відповідає на привітання занедбаним пустирям, уже після
Повернення з лісу і зустрічі з бісами він у багатьох людей попросив прощення за те, що,
Можливо, жив по великому рахунку мізерно!  На душі й радісно, і тривожно! Розібратися
Йому у своїх почуттях буде дуже складно! Друзі підходять поодинці, а він їм дарує
По срібному ланцюжку,  адже йому вірогідно ще не відомо, де знаходиться заповідне
Місце те, на якому йдуть перемовини проміж продовженням і прийдешнього,
І минулого! Від часів тих далеких, залишилися святі пророки в одягах вічно-широких,
Тут над родимою рікою він зустрівся з юністю й своєю судьбою! У минулий понеділок
Сергій виступав посередником між землею й небом, коли читав молитви «на всяку
Потребу», але наостанок з миром з людьми розстався і сам наодинці зі своїм  смутком
Біля своїх же джерел залишився!  Він наяву запитує в Бога: «Скажи, скільки років
На землі проживу?», але перед ним двері замикає височінь свята, де немає ні дна,
Ні краю! Там нічого не чутно крім собачого гавкоту: «О, Русь свята, я ж точно знаю,
Що тобі довго прийдеться добиратися до заповідного Раю, але й звідти я назад
Повернуся, тільки б моїм здійсненням не заважав докучливий смуток!» Він боровся
З темрявою як міг, часом валився від утоми з ніг, але небозвід на землю от-от упаде!
Чорніше його в цьому світі по ночах немає нічого, але й там немає негатива одного, адже
Із цим миром особливо не дружить божество! Що ні крок, відразу ж виникає непролазний
Морок і не можна від нього позбутися ніяк! Святість віддалі видна тільки у вигляді
Світлої, але дуже малої плями!  Попереду непроглядна імла, а в грудях – нестерпний
Біль, який жалить серце немовби товстенна голка, незабаром закінчиться вся ця нісенітна
І, навіть, та ганебна гра, яку затіяло життя, але час пройде і геть зникне легка позолота
 З буття, але нас замінить дітвора, яка вже підросла й сюди прийшла ще вчора, здається,
Із сусіднього двору! Ще напередодні ми сміялися до ранку, але нині на очах видно один
Мерзенний страх! Роздається небезпечний цокіт грайливих копит, а тому темною ніччю
Жоден стражник по-справжньому не спить, адже його зіниця миттю реагує на кожне
Клацання, от тільки новачок, який жадав над ворогами перемог, так зробити одного разу
Не зміг і через це потрапив у темний острог, а його спину сполосував батіг володаря світу
Цього, а опісля того він тяжко занедужав: занеміг і ослаб! Ось так твориться зло там, де
Колись попереду всіх пороків йшло щастя і добро! Диявол грішників шукає посеред нас,
Випнувши напоказ своє червоніюче око! У нього страшний вираз очей! Йому б тепер
Розорити кустарну артіль, що розташувалася недалеко від сюди! Все життя щось
Винаходиш, як - нібито не на землі живеш і вікуєш, одначе все життя ідеш
По вузькому карнизі, але тебе все частіше біси тягнуть донизу! Напевне, треба загодя
Для  себе цвинтар побудувати й поступитися їхньому капризу? - Над питанням цим
Мучаться дорослі й діти, їхній погляд сковзає по темних предметах, але справа
Не закінчується тільки цим! Як і Творцеві, їм не личить сіра тінь! Надворі ж сонячний
День, а перед тобою високий щабель! Йому не можна пустувати, якщо хтось не здатний
Про своє щастя миттю дізнаватися, то нема потреби йому на Бога уповати! Немає ні
Подібності, ні шляхетності меж часом нинішнім і тим, але проміж сирих стін залишилися
Неясні обриси, відбитих лементів і стогонів! Вони думали, що всі давно вже вмерли, але
Злі люди миттю ввірвалися в перекошені хороми, а там відбувся, напевно, чи надрив, чи
Душевний надлам, але минуле важко із прийдешнім з'єднати, адже тонка нитка не може
Всі терни у свої руки взяти й відразу з'єднати, але треба свою любов замість гріхів
Господу віддати! Вітер думки освіжав, а поруч маленький струмок дзижчав і кінь лихий
Прожогом заіржав! Здається, час прозріння для Русі давним-давно вже настав!
А з ближнього пагорба стара церківка була ледь-ледь видна, поруч із нею лежить велика
Водойма, де сидять ченці втрьох і тлумачать про щось задушевне і близьке! Щось
Базікають язиком, але Сергій не відає й не знає про що бесіда та! Розмова було гучна!
Церква та зовні була досить проста, але добре обладнана, хоча й давно побудована
Із сірого каменю й червоної цегли, у її центрі піднімалася дзвіниця, немов каланча, вона
 Церковну свічу, яка догорає , але в останню мить знову оживає! Сергій не поспішаючи,
Пройшовся по рідних місцях, адже він колись народився там і часто ходив сам у місцевий
Добре упоряджений храм, адже саме там Сергій пережив всі негоди із гріхом навпіл! Він
Спустився до прибережних кущів і те, що там зненацька побачив, його погляд відразу
Вразило, але чашу ваг убік небес все-таки схилило! Він побачив сліди на прим'ятій траві,
Здається, там були стопи дві! Ці стопи до себе Сергія  вабили, і погляд його вони миттю
Полонили, але йшов він напомацки, підшукуючи вільну площу, а повітря смолисте,
Чарівне і чисте нагадувало особисто йому про чудовий Рай, про який люди не усе ще
Знають, але плутаються в думках своїх, тому що проміж них мало ідеалів воістину
Святих! А вони, прикрившись широким пледом, йдуть за святістю слідом, але
Запізнюються до обіду, проте спустившись по крутому схилу, дивляться на мир понуро,
А іноді навіть розлючено! А від землі, що бур'янами поросла, виходять запахи чудові,
Немовби вони йдуть з березового гаю! Сергій, наблизившись до пагорба, побачив Русь
Всю у вогні й у димі, адже їй незабаром доведеться взяти в руки діряву торбу, але це їй
Ні до чого! Важко дихається в чаду, а він усе ближче наближається до горбовини! Щоб
Всім боярам стало ясно, що нервове потрясіння заважає мирському життю винищує буття
У самого кореня, Сергій вдається до допомоги хмар і молить Бога знову, щоб й надалі
На Русі не струменіла кров і не сипалося море відрубаних голів, напевне, слід б й нам
З самого дитинства виховувати до Господа любов у своїх дочок і синів! Хто цей хрест
До небес підніме і напругу серед простого люду зніме? У кожному слові є море крові,
А всяка жердь проповідує тільки неминучу смерть! У вогні полум'янистому гинуть
Люди прекрасні, але щезають в безодні вони недарма! Зрештою, вони борються з бандою
Грабіжників і злодіїв, віддають останні сили в ім'я того, щоб люди вільними були й на
Волі до самої смерті жили! Із всіх шляхів вони вибирають той, що набагато важчій, але
Він буде дуже легким для їхніх дітей! Серед проточних канав, немає ніяких мирських
Забав, але нічого не взнавши про життя, Сергій розумів, що був неправий, коли
Чернецтво, прийнявши, спробував змінити свій побут і вдачу! У голосах і поглядах є щось
Від колишньої ганьби, але незабаром почуття війна розохотить, і ратники один з одним
У січі посперечаються! Там вони всі підряд своє єднання з Господом в одну мить зблизька
Побачать! Ми всі стоїмо по пояс у божій росі, прекрасні в первозданній вроді! А тим
Часом по лісових стежках і річкових протоках рухається рать єдиною лавою, там і тяжка
Праця, і гарячий піт змушують душу й плоть своє нутро якимось чином перебороти і їм
В цій ратній справі  допомагає Господь! Коли один етап проходиш і на новий щабель
Сходиш, то втрачаєш почуття яви й ти вже не вправі залишити свої мирські забави, але
Біль і гордість, слава й непокора маячать поблизу й не бажають піти на край
Багатостраждальної землі! Безмірність болю віддавна перебуває в слов'янській крові, але
Немає прагнення до волі і кращої долі, звідси й лементи, і ридання, жагуча любов і
Нестерпні страждання! Коли поблизу їх ми бачимо, то за зовнішнім виглядом нічого
Не можна розгледіти, хоча якщо уважно на суть речей подивитися, то надалі побачиш
Розкішний вівтар, а поруч з ним лежить святий тропар! Все як у старину, в нинішні дні
І в ті роки, коли горе і муки зв’язували немічним людям ноги і руки, але колишнє нам
Уже не повернути ніколи обличчя до себе! Адже посередині кромішньої темряви
Постійно в сум'ятті рухаємося ми, а навкруги тільки залишки суворої зими, адже залишає
Нас невмируща слава, проте у нас одне є право - мислити й жити розсудливо, але
Підлий страх завжди скромно ховається в зелених кущах, він вище за нас , але ніколи
Не випинає себе напоказ! Слова святі поруч із нами тихо звучать, це ченці проводять
Якийсь новий обряд, але цей мир для нас остаточно закритий, наш розум занадто довго
Спить і його музика вже не звучить! Розчиняючись в пітьмі, він породжує новий страх,
А той не ховається в прибережних шатрах, тому що хоче повнокровним життям жити
Й добро в самому собі розчинити! Нам же хочеться вірогідно знати, чи зможемо ми свій
Страх у нутро навіки-вічні загнати? Але той не бажає мовчати й на лаврах весь час
Почивати! Шкода, що поруч немає людей святих, а замість них посеред дороги, яка
 Прямує до Бога, є багато людей пустих! Тільки тінь від монастирської цегли обгинає
Святий іскристо-чистий струмок, він благо для мирських очей і багатьох людських думок!
Він відбиває боже світло, адже в нього гріхів нема! Поруч височіє чудовий храм, а вологу
Струмка люди підносять до своїх губ, але чудовий ліс упирається в синь небес, часом
Здається, що образ святий знову на землі воскрес, ця думка розбуджує до життя колишній
Інтерес! По сяянню прояснених облич видно неприйняття замкнутого кола вигадок 
І небилиць, але мить таїнства поступово наближається й от вона на очах у всіх уже
Здійснюється! А це означає, що святість у цю мить нутро переповняє, вона проходить
Крізь темряву до серця твого, а воно стукає в ритмі стародавніх балад, але сумним стає
До істини нове повернення! Мир спокійним сном давно вже не спить, адже йому ворог
Своїм списом погрожує, а на серці знову й знову з'являється все той же нестерпний біль!
Розбиратися душу, Боже, не неволь і не сип на її рани гірку сіль! Уже краще їй самої
Дозволь зрозуміти абияк,  звідки з'явився у світлих думках сильний Протяг! От так,
Хоча другорядними речами не можна нехтувати ніяк! Повз сонні й напівдрімотні округи,
Проходить довгий шлях на жаданий південь, але маятником здорового сну ніколи
Не стане довгоочікувана весна! Життя країни визначають розбійники, хоча багато хто
З них давно вже мерці і покійники, адже північні сузір'я зірко стежать за процесами
Духовної помсти! У майбутньому не настільки вже далекому, не моргнувши навіть
Єдиним, але невидющим оком, почуття нахлинуть на Русь таким стрімким потоком,
Що в очах широко розкритих з'явиться здивування, як диво велике і в цей бурхливий час
Любов і пристрасть миттю торкнуться всіх нас! Замкнеться коло буття, але все там же
Залишиться холодна північ і теплий південь, але не відразу й не раптом будуть неводи
На диявола розкинуті, і його безжиттєві чари з колишнього місця із силою зрушені, але
Час відплати вже настав! «Сергій, чого ж ти на попередньому місці встав? Давай підемо
З тобою вдвох у старий і похилий від колишніх часів батьківський дім!» Цей величезний
Особняк уже давно осів під мокрим снігом і заливним дощем і навіть удень у його
Пристарілій плоті дивний дух, немов стріла при кінці льоту! Він свердлить зло власним
Оком, що ненароком виринуло поблизу з бурхливого потоку, щоб у прийдешньому
Не настільки далекому ті, чиїми турботами повинна стати тільки духовна робота,
Трудилися ще з більшим хотінням і, незважаючи на чин і безліч усіляких причин, чітко
Знали, що будь-який дворянин, навіть якщо він б'ється з бісами один, все-таки - богатир
І велетень! Варто тільки список ворогів заздалегідь скласти, до Господа звернутися і себе
Змусити, стати набагато мудрішими, чистішими й ніжнішими, щоб високі ідеї прижилися
На тільки що зрубаній алеї, а всі біси й чарівники більше не посміли обсипати градом
Стріл усіх, хто їм щось заперечити хоча б один раз на ділі посмітив, адже всякій терплячці
Теж є межа, одна любов не поділяє меж! Один раз і Ісак, і Авраам теж уперше входили
В божий храм, але при світлі свічі, що все-таки догоряє удень, а не в ночі побачили світло
Яскраве, скоріше всього, багрово-червоне і шум у вівтаря невиразний! Крім граду стріл
Кожний з них там святість побачив і від сорому за свої гріхи ледь згорів, а тим часом
Ніжний звук від повсякденних молінь і чудових пісень тішив ніжний слух, миттю злість
За кут храму зникла, і небо новою зорею швидко озорилось! А на терасі біси для
Віруючих  корчать страшні гримаси! Хочеш піди саме туди, щоб там святість знайти,
Адже її не розглянути при світлі ледь тліючого недогарка свічі! Наш недосконалий мозок,
Немовби знову виплавлений віск, він обожнює зовнішній лиск, яке йому діло, що слов'яни
Морально дуже збідніли? На порожньому місці ніхто не думає про совість і честь,
Важко Сергію повірити, що їх не можна не визнати, не виміряти! Незасіяні поля й навіть
Незаймана земля свій спокій давно вже не бережуть і особливо не вникають ні в істину,
Ні в суть! Хоча в густій осоці видні їхні джерела, але від знань немає пуття о от зникає
Довкілля і порожніє земля! Кожний сіяє й жне, як Бог йому пошле! Розумний дурня
Ніколи не зрозуміє! Всьому свій час, всьому свій строк! «Іди й крокуй, Сергій, у свій
Заповідний рай, тільки ніколи від своїх побратимів ти не відставай! Нічого не бійся, тебе
Усюди охороняє боже військо!» Удалині чорніє ліс, а над ним нависла синь небес, Сергій
Дивиться віддаля на них і бачить там образи людей святих, а ті разом зійшлися й тихо
Дивляться долілиць! Вони не відразу говорять йому заумні фрази, а обмірковують їх
По три-чотири разу, адже вони люди скромні, але з енергією невгамовною стоять на самій
Крайці синіх хмар і дивляться на мир безвісних диваків, що складаються в основному
З дітей і старих чоловіків! У них гріхи не мають ні краю, ні кінця, адже ніхто з них ніколи
В очі не бачив Творця, пропав Його слід і ніде сліду того нині нема! Усюди море злості
Й блуду, у кожного в будинку гори немитого посуду, не чужа їм повсякденна ворожнеча!
Від невміння їхній духовний мир трохи притих, а гріхи, стримавши витівку, затихли
Малість і проміж собою обійнялися - у кожного з них є особисте життя! Звідки в нього
Беруться соки? Адже його репутація сильно підмокнула, але кожна її п'ядь продовжує
До Бога постійно волати, вона хоче час повернути трохи назад! Хоча чорні хмари сірі очі
Закрили, а вітри буйні вкоротили здоровенні крила, але із грішних вуст ллється море
Гарячих почуттів, вони виникають то там, то отут і на очах в усіх ростуть, але коли Сергій
Підходить ближче, вони стають набагато тихіше й нижче! Здавалося, що ціль вже
Близько, вона стелиться над землею дуже-дуже низько, але мабуть не до місця припала їй
Божа кара, не бажає мир древній і настільки ж старий прощатися зі звичками рідними, як
І небеса з місцями святими! На серце давить докучливий смуток, небозвід давно вже
Порожній, однак там щось літає на зразок хрестоподібного знака, воно нам Бога нагадує,
Адже від Нього виходить світло прозоре, і Він висвітлює цей мир досить похмурий! Цей
Знак нікому в руки не дається ніяк, він від Сергія стоїть майже у двох кроках, здається,
Що він уже в його руках, але по капризу небес цей знак з очей відразу ж зник! Він
З'явився якось безглуздо, так само й зник у непроглядній темряві мармурового склепу,
Там видіння не яскраво мигають, але свої ряди все ближче і ближче над його сивою
Головою вони стуляють, здається, що саме зараз хресту й надалі не зникнути з очей!
Його, як і колись, немає, тільки набожна думка мчиться по білому світу - від гріха
Подалі і не особливо вникає в другорядні й буденні деталі, адже у неї теж є
Невідкладні справи! Але вже догоряють ледь тліючі свічі і тихо звучать безповоротні
Розмови в переддень, здається, уже останньої зустрічі! Ця мить, на пекло схожа, адже
По тілу гуляють і страх, і тремтіння, вони все сильніше і сильніше добираються до самих
Корінь грішних душ колишніх днів, що давно вже пережили єресь! Чутний голосний і
Чіткий хрускіт, це ненаситний смуток ламає тонкий пришляховий кущ, щоб море сяючих
Почуттів, залишившись на деякий час саме тут, захлиснули б мир весь! Одягнене в злато
Й багате і розкішне плаття, але воно ж не для грішних помостів, але щоб воно ніяк надалі
Не намагалося великий талант оббрехати і йому за добро тільки злом відплачувати,
Почуття ледь коротають свій вік втомлений, немов старіючі генерали, у яких нерви
Створені з булатної сталі, але цих генералів завчасно недруги прилюдно оббрехали
 І без посібника з насиджених місць їхні супротивники прибрали, додавши тим сивин
 І сумів, адже  людей розумних ледь-ледь життя не позбавили! Скільки їх в одяги
Не кутаєш, однак їхню зневіру ні із чим не поплутаєш! Бездарність за щастя вважає
Чужий талант в свої руки одного разу взяти й відразу ж оббрехати! Що можна до цього
Додати! Однак будь-яке злодіяння ніяк не можна прощати, хоча варто на милість божу
Уповати! Сергій відтепер мачається від самітності в нещасливій пустелі, де тіні голі
Наганяють думки досить сумні! Життя наше - це недопита й гірка чаша! Гріх на серці
Скопився й, бог знає, у що він перетворився, але відразу Сергій примітив, що ще сильніше
Подув холодний північний вітер! Ясно все й так, що життя земне – це не проста дрібниця,
За ним може прослідувати непроглядний морок і Сергій знову додає власний крок, але
Шум наростає у відвислих вухах, хтось шепотить йому похапцем: «Уваж свій мерзенний
Страх, але себе не принижуй і роки буття ніколи не скорочуй! Нехай гріхи твої разом
Упадуть дуже повільно додолу і промайнуть навколо твого буття, а коли згасне духовне
Багаття, тоді закінчиться між плоттю й душею злагода, яка виникла внаслідок давньої
Суперечки, що буде продовжуватися до тих самих пір, поки раннім ранком сильний вітер
Не віднесе гріхи в небесний простір і вони будуть спочивати в човні вутлому! Вітер їх
Відразу схопить в оберемок і понесе вдалину, немов зубожілу ганчірку, а вже там,
На задоволення всім нам, знищить дотла дивну безліч гріхів, він у пил зітре все те, що
Нині ніщо, але воно надією понині живе!»  А під ногами в Сергія розверзлось шалене
Полум'я, воно в майбутньому світлому і прозорому виявиться сірим димом і попелом!
Не тільки тяжкий час, але й нелегкий тягар посіють у землю ще не проросле насіння,
Похитнеться на час земна твердінь і знову поблизу з’явиться стара й кощава Смерть!
Ніхто не знає наперед, де й коли перетнуться їхні дороги! Слава Богові, що Сергій
Побачив сам, як гріх посилає жорстокість навіть світлим очам! Розум від страху холонув,
Коли Сергій навколо свого храму один раз уночі тихо ходив, адже він візитував тих, кого
В спокої залишити не встиг! Біси саме отут плоть у пил прожогом зітруть, а інстинкти й
Насправді назавжди вмруть, вони застогнуть натужно, але чи не так їм все це потрібно, як
Здається їм, але все це ми опісля на дозвіллі обговоримо, і свій запал на коротку мить
Приборкаємо! Навіщо ж Сергій всі роки стрімко йшов туди, де одні нещастя і біди
Несуться на нього з усіх боків в чеканні чергового похорону! З тих пір у його душі горить
Велике багаття, воно постійно поруч, а його полум'я на рівні погляду! Як-нібито так
І треба, однак рукою йому не дотягтися до заповітного знака, суєта скрізь, а спокою
Немає ніде, залишився тільки дим на віддаленій блакитній зірці! Зовсім не стало видно
Утомлених облич, одні рідкі обриси дебоширів і п'яниць, розпростертих ниць, вони
Вп'ялися в траву, а на їхню голову сиплеться дим і попіл, але він напрочуд світлий! Його
Затягне в безодню мирська суєта й розтопче булої епохи п'ята! Схоже, що в них те ж саме
Ложе! Чому ж грішне тіло так довго нило й жевріло, поки душа в мир інший прожогом
Не полетіла? Що їй там світлими ночами сниться і із чим те життя зрівняється? Де краще?
Там чи отут і де краще запашні квіти ростуть? Міркування і ідеї нависають густо, але
Непередбачено їхнє мілководне русло, вони часом нічним мовчать, а їхні перлини
У вигляді збіговиська гріхів з рідкого волосся стирчать, але частіше єресь говорять,
Незважаючи на страшний морок, але він з похмурих очей не зникає ніяк! Невже він
Насправді хоче, щоб вітер підняв їх як листя й створив наяву разом з ними вже нову
Й вільну країну, але Русь, як і раніше живе в ясирі у бусурманів! А там живуть люди рідні
Й у кожного з них є власне ім'я, адже вони ненавмисно сподіваються, що незабаром
Зміниться колір небесної лазурі і затихнуть всі земні бури, а люди на власній шкірі
Відчують скрізь, що страсті одні й ті гуляють по грішній землі й на далекій небесній зірці!
Хто їм на зміст буття вкаже, і руки для кровавої січі згодом розв'яже? Їм гріх зовсім
Не потрібний, кожний з них громом свободи напередодні був розбуджений! Розбите
Зморшкувате обличчя, пройдено й випробувано на собі майже що все, але базікання
 От-от мимо пройде і зостанеться бажання сліпе! Немає однієї святості в спомині,
 А в лісі й на рівнині чомусь геть-чисто забуті древні православні святині, але люди –
Істоти живі, хоча й не святі і часто до чужого горя взагалі вони байдужі, адже вони
Живуть для Бога незрозуміло, хоча зовні виглядають красиво й ставно, але на душі в них
Є сіро-чорні плями! Повернути б окаянним їхнє добро й зло назад,  але як же людям
Знатним піти через роки зворотним шляхом і жити навпаки ученню Бога? У чоловіків
І жінок чимало на серці є глибоких борозен і тріщин! Світло ледь тепліє зовні,
А усередині - і отого набагато гірше, там, на жаль, царюють холод і холоднеча!
Страстей клубок  тягне душу й плоть чомусь тільки вбік, а чому - їм невтямки?! Але
Істина народжується в суперечках, а не в порожніх академічних розмовах ,
Не в людській власті свою душу й плоть різати на різношерсті уривки, намагаючись
Хоча б так знайти своє ж щастя навіть в час негоди! Стежка у людства вузька, важка
І нелегка, але поки вона не трісне як бувала почорніла дошка, тільки тоді відшукається
На землі святе місце, а де ж воно? Це не всім відомо! Отоді, вибираючи між світлом
І темрявою, представиться випадок йти по лінії прямій, навіть якщо людина ізгой, але вхід
Той навряд чи грішник колись саме собою знайде! Поки людина залишається сторожовим
Псом двох хазяїв, тобто попихачем, вона своє призначення не зрозуміє до кінця! Той, хто
Вправніше й сильніше, більш вміло відстоює власні ідеї, але й він неспроможний над
Долею своєю, ось чому Бог бачить тільки страх один у цікавих очах! На місці порожнім
Сергій уперше колись почав зводити свій перший у житті дім, саме він і понині стоїть
В лісі щільному і заважає декому дивитися на світ крізь призму буття! Його дах вітер
Постійно колише, а чернець, що живе там будь-який шелест чує, особливо по ранках!
Він бачить, що добро пішло з Русі на схід, а князям невтямки, у яку сторону їм варто йти,
Адже що сили дме попутний вітерець, а чи буде він Вітчизні взапас і, що дощ очищення,
 Який саме з холодної півночі в ці краї прийде, от тільки б тяжкі муки витримав простий
Народ! «Він виявить міць і стійкість! За людей простих не бійтесь!» - Цей голосний
Окрик пройшов крізь хмари досить мокрі і сирі, у них немає ні краю, ні межі! Хоча цей
Звук відразу відбився від натруджених рук, його вже не чутно в метрах двох, невже вгасає
В народу первородний слух? Не дістає йому чимало добротних якостей, адже у нього
Самого є пребагато всіляких дивацтв, але від злих людей себе не сховаєш, а все, що
Вкладено в народні вуста, а це, сподіваюся, неспроста - адже життя його порожнє і нічим
 Не зайняте опісля в безодню впаде! Усе тлін і суєта! Люди терплять муки, адже у них
Дияволом зав'язані ноги й руки, а вуста не промовляють святі звуки! У житті
Безмежному кожний не знає, чому він живе від людей окремо, тобто сам по собі,
Не підкоряючись ні Богові, ні долі! Їм хочеться бути нащадками Адама і крокувати
По життю тільки прямо, але це значить, що різнобарвний хаос до людства наскрізь Давним-давно
вже приріс, від п'ят до самого волосся! Все дуже просто, адже
 Від народження і до погоста люди вільно себе почувають і про настанови
 Божі постійно забувають! Хтось почуття свої миттєво ховає, а хтось сидить і про них
Запросто судачить, а третій робить вигляд, що йому нічого вже тут не загрожує, а тому –
Мовчить! «Не стій під крижаною водою! Іди швидше від джерел своїх виголосив,
 Адже ти Бога не раз просив, щоб Він тобі підсобив і життя твоє полегшив!
 А що тепер? Невже ти хочеш закрити перед собою отвір до Раю? Я тебе серйозно
 Питаю? » - Ось так відбувається щораз, це безвісність випинає сама себе напоказ, але
Навіть вона не змиває із грішної плоті бруд і кіптява, що прилипла під час брудної
Роботи, а тільки продовжує злу постійно в долоні голосно й оглушливо ляскати! Богові
Набагато видніше, що відбудеться під кінець днів, які ти ще не прожив! Тінь висить
Над життям твоїм! В усі кінці вже давно послані швидкокрилі посланці, щоб
Князівські вінці донеслися до сіл побічних і стали всім відомі укази князя повсюдно,
Але хмари небесні самі входять у кожний терем і знаходять миттю в ньому сон мнимий
І побут ніким закоренілий! Той побут земне буття ніяк не красить, він почуття й думки
Святі невпинно гасить, а пристрасті через край незабаром заюшать і горе душу з тіла
Миттю вийме, але поруч з нею є дух святий і безтілесний, а грішна плоть навпроти
Створена з багатобарвних самотканих полотен! Марево святість на смерть от-от
Підкосить, а молитва тільки Бога одного на всі лади всюди звеличує і Його справи
Прославляє, і навіть в пору весняну призиває своє тяжке життя прожити статечно
 І просити в Господа Всевишнього прощення в ім'я свого ж спасіння, але в цьому пейзажі
Менше похоті навіть, чим у свічковому воску, який протік за минулу ніч на стару
Церковну дошку! Хрест до себе ще сильніше притисни і отоді з’являться в голові великі
Мислі! Зажди! Не гріши! В ім’я Бога трохи поживи! Сергій думає не тільки про загробне
Життя, але ніч напрочуд порожня, немов життя вона знову починається із чистого
Аркуша, хоча він уже давно оточений різною рамою, але навколо її палахкоче дивне
Полум'я! Його супроводжує чудова примара, вона немов камінь колишнього спотикання,
Немає і не було везіння, а на душі - повного заспокоєння, її думки переслідує гоніння!
Хто життя назад поверне й колишнє щастя навпаки простому народу миттю поверне?
Хто може нам про минуле розповісти й майбутнє настільки ж легко пророчити?
Де такої людини відшукати, щоб він не посмітив суть спотворити й збрехати?
Ніхто допомогти не хоче, тільки за спиною хтось то голосно, то тихо регоче й удень,
І вночі, у чому можна переконатися навіч! Спереду блищить чи гай, чи гать? Як здаля нам
Суть свого буття зрозуміти й думку на льоту піймати?! Порядком втомившись від
Мирських повсякденних забав і своєму чолу святості злегка додавши,  але кращим, аніж
 Тіло є так і не ставши, тому що поблизу душа кидається із сторони в сторону, щоб
Не втонути в смердючому бруді! Буття виглядає дивно, і милість, що Богом дана,
Виявилася у пастці, тобто на самому дні, але чому вона там опинилася? Невже це
Ігуменові от-от приснилося? Власне кажучи, тільки Богові одному завдяки, ми життя
Пропалюємо дарма, але, піднявшись ледь світло, ледь зоря намагаємося, щось зробити
Для душі й для тіла, однак не рухається нова справа ніяк, вона пристрастями поглинена
Цілковито! Усвідомлюючи суть буття, змушений констатувати на дозвіллі Всевишній
Судія, що в Нього нічого не виходить, а це значить, що з нас Йому щось припадає!
                - 4 -
Сергій чує, що його кличуть, напевно, уже давно співтовариші на службі на нього
Чекають, адже вже згущається темрява й важко когось розгледіти достеменно з високого
Пагорба! Біда ніколи не приходить одна! Спереду - водойма, там хтось ще вдень ходив
Удвох, ці люди підняли переполох у мешканців місцевих, але у них не було планів дієвих
Відносно того, щоб дехто пізнавши їхні нечіткі сліди змив відблиски метушні з темної
Води! От так завжди, коли хочеш щось приємне людям зробити, то вони тебе готові
Живцем загубити!  Безвісні імена тих, кого признає і поважає країна, а життя колишнє
Давно вже поглинула нічна тиша! Поруч тільки грудки з сірої землі і поруч стоять чоботи
 Старі, але й ті в пилку! На душі журба і туга, а над головою серпанок й чорні хмари, але
Вдалині над крихітною рікою оселився довгоочікуваний спокій, до нього подати рукою!
Минуле ніхто назад нам не поверне, воно навіки разом з нами в мир інший перейде, але
Прийдешнє пророчить нам святий пророк і він от-от дасть нам словесності урок: «Не
Вбий і не вкради! Гріх з душі геть відведи, а себе у всім дотримуй і своїм шляхом
В напрямку святості йди, але попервах поважай власний страх, щоб твій грішний
Порох став шанованим хоча б на небесах! Себе не губи й нікому не груби, у милості
Божої живи й Господа всякчас люби, але не живи миттю однією, і, напевне й ти
Колись станеш майже святим! Любуйся всім, що створено Творцем, тому що саме
В ньому, страсті палахкочуть вогнем і вночі, і вдень! Долю таку навряд чи перенесу я!
Не бійся митей буття, хоча не цікаве нам життя нічиє, окрім гомону холодного
Струмка! У ньому одна синь така, що немає в неї ні дна, ні краю! У себе небеса
Занурюючи, піднімається вночі над спокоєм природа земна, але із холодних вуст, якщо
Розум і справді вже давно порожній, не злітає безліч почуттів, а поволі з'являється
Нежданий сум! Він всім на подив падає на земні новобудови незримою сіркою тінню,
Закриваючи шлях до неба, але немає в цьому ніякої потреби, адже там навіть скоринки
Черствого хліба ніхто дарма не подасть нам! Там шануються молитви «на всяку
Потребу» і у вигляді виключення дозволяється зрідка мати власна думку, але якщо
Совість є, живете спокійно й здрастуйте в цих місцях, адже наше життя – це тлін
І пшик!» Сонце сідає в полях, а пух осідає на тополях, що усихають, а ніч уже стоїть
У дверях, їй залишилося зробити всього два кроки, щоб наздогнати свого заклятого
Неприятеля! Йому мить від життя залишилося, от-от руки небес повинні його загубити,
Але душі не однаково, чи щасливим буде воно, адже не від нас залежить те, що Богом
Передбачено і на білому аркуші було накреслено! Усякий від зла втекти намагається
І, бог знає, що в пориві суму говорить: «Нічого не боюся, душу спантеличує лише смуто к
 Один! Ну й нехай!  Я з ним ще наяву не раз і не два рази поборюся!» А місяць оголений
Посміхається посмішкою напівсонною, а потім зітхає томно: «Візьми себе в руки! Нехай
Панують безмовності звуки! Ти ж тінь від колишніх створень, що пішли в далечінь
Далеких переказів, але ти не один такий високоповажний дворянин, що має й звання,
І чин! Не бійся відходити до сну й пізнати наяву вічну тишу! Нехай блакитні очі
Вічною пристрастю горять, а думки в небесній височіні літають! Йти з життя
Ні в кого немає бажання, але це не наша, отче,з тобою  турбота! Вибери зірку
Для довгої розлуки, але попроси Бога не прирікати душу на довгі катування й муки!»,
Адже непролазний морок не сприймає ніяк цих вагомих слів, вони безшумно летять
Із вільних від життя кутів до сестер і братів і той, хто вижив, став набагато сильнішим!
Сергію не чутно й не видно, як слова над головою зависають нерухомо, але вогонь у його
Очах ще зовсім не згас! Він тлінний шлях усе сильніше висвітлює, проте не тільки нагар
На тліючій свічі тихо наростає! По першій ознаці  злий біс готовий стрімко кинутися
В криваву бійку, але з небесної висоти нині добре йому не видні досі нездійснені мрії,
Вони таяться в сутінку темряви, як символ мирської метушні! Випити б їм сповна живої
Води, щоб істину буття як можна скоріше знайти, адже вона сіяє десь там, попереду, але
Там же ліс навалений, він такий печальний і сумний! Ти подумки до істини злети,
І розгреби по дорозі, якщо ти будеш в змозі, кучугури ті, де балом  правлять твої колишні
Провини і прогріхи, напевно, Вам  з істиною буде по дорозі! Слово до слову й життя,
Можливо, почнеться знову в ім'я Святого Дієслова, але це здійснити нікому не просто,
Особливо біля стін сільського кладовища! Небеса нависають над нами, але символом їм
Стане червоно-білий православний прапор! Ця мить уже не за горами! Ми жалюгідні
Й убогі, ми ніщо перед Господом - Богом, гріхи наші душі розіпнуть, але треба і в цьому
Є потреба, хоча б раз по простоті душі ризикнути, обираючи один раз свій життєвий
Маршрут! – Адже у цього життя є істина й суть своя! Підкоряйся небесним і земним
Богам, інакше буття добре надає тобі по рогах, що ти забудеш дорогу в Божий храм!
Нехай висить на шиї мідний хрест, а буденне життя тече, як є! Сергій, ти ж самотній як
Перст!  Весь сенс, що вкладається Богом у повсякденне життя: «Не юродствуй
І не кради! Постійно молися й прагни піднятися як можна вище - у заповідну
Височінь! Цим завжди пишайся, тому що Божий хлист поставить жирний хрест
На всім, що в цьому тлінному житті давно вже є!» Жити стало не цікаво, адже
Прийдешнє нікому не відоме, а душі тут тісно, тому що пристрасті обступають її щільно!
Коротка мить буття й вона не терпить заперечень навіть у момент благословення!
У цьому світі всяке буває, іноді навіть грішна плоть до небес прожогом злітає, але є одна
Риса дурна, хоча я так не припускаю, а тому поки ще роблю все те, що хочу! Розносяться
По окрузі слова двоповерховий і єресь та ж сама в ім'я дурниці й дурощі стоїть на їх
Шляху, щоб нікому не вдалися гріхи стряхнути й коло буття навколо себе миттєво
Зімкнути! Поступово затихають всі заперечення, їхні голоси поволі летять на небеса,
Але для голоти існують ті ж самі принципи: нема чого милості від природи роками нам
Чекати, сильно мучитися й надто страждати! Вже краще все добро в багатих
Забрати й злиденним його однією миттю роздати, щоб голих і босих одягти й взути,
Особливо не вникаючи в суть буття! О, Боже, мої думки Ти не обезсудь! Розумного
З дурнем не можливо зрівняти, тому що їм ніколи по добрій волі один одного
Не зрозуміти! Ось і приходиться всякчас в непорозумінні жити! Куховарка ніколи
Не повинна державою управляти й високі місця там займати, їй дано зе6млю обробляти
 І свого чоловіка кохати! Нас же продовжують грішники все життя немов карти тасувати,
А ми повинні до слів своїх панів прислухатися й постійно мовчати! Людина до всього
Звикає, а буття тим часом мимо пропливає, але душу до серця волає: « Звикай! Земне
Життя далеко не рай! Ми гріх землі несемо й грішні у всім! Він з дитинства входить
У рідну домівку і ми завжди при ньому, а від при нас з’являється щораз!! Його дзвенячий
Заклик летить проміж товстенних стовбурів, знехтувавши високу любов, він знову й
Знову в одну мить приносить людям зомління! Проходить життя пік і як, видно
З історичних книг, він плоть на півкроку від справжньої мети застиг! Кожний з нас
 Був би, напевне, радий ніколи не знати суть колишніх втрат і спокійно жити, а опісля
Свої крила навічно скласти! Чого тільки в цьому житті не буває, якщо віра в Бога
Людину окриляє, уже скільки разів ми говоримо: «Ну, у добрий час!» Однак, щораз, між
Іншим, наш шлях не ставав коротшим і туман не застеляє блакитні очі напередодні
Холодної й довгої літньої ночі! Сергій бачив його навіч! Перед ним жереб страшний
І небезпечний - це шлях учорашній, але жодне жива істота не уникне шляху свого, за цим
Завжди стежить божество! Ігумен трудиться в храмі дотемна, а там душа його одна
Тримає свічку в правій руці, а за нею стежить Бог неподалік, Його зовнішність написана
Яскравими фарбами на дерев'яній стелі! Прекрасне обличчя, йому необхідно святе слівце,
Але навіть серед обрисів розпливчастих Божий лик ніколи в тім храмі вже не згасне! Він
Стоїть на стражі всіх знедолених і нещасних! Від нього сходить яскраве світло, але
Спокою від окаянних навіть там ніколи немає! Сергій тре посивілу скроню й дивиться
На ту ікону, що висить від нього навскоси, а там написаний сам Господь, від Нього
Залежать і душа, і плоть! Без ликів святих не обходиться в житті будь-яка мить,
Важко вижити без них, як вченому без стародавніх книг! Начебто, хтось із русинів
Уже гуляє на волі! Сергій, повернувшись до вікна, задумливо дивиться на самотній
Місяць, а той його хилить до сну і кличе в далеку й непізнану країну, а його життя вже
Давним-давно стоїть на кону! Воно незабаром саме до дна піде, якщо Господь
Не заспокоїть моментом Сатану! Почорнів чудовий ліс, Сергій зі своїми думками,
Здається, не в ту хвіртку вліз, тому що тільки тут люди уточнюють місце своє, а вже потім
Назавжди йдуть у забуття! Очі ширше розкривши, ігумен побачив величезний нарив
На душі грішній у цей день вихідний! Незначні думки чередою напливають, як вода, вони
Повноводний струмок переповняють і пливуть у безмежність мрій, зливаючи воєдино
Й святість, і різнобарвний хаос! Ну, і що ж? Як думаю я, не в цьому суть земного буття!
Бог створив нас розумними істотами, з головою й руками, а правда, постійно перебуває
Поруч із нами, але в грішному бутті є бешкетники свої й саме вони відводять душу
З основної колії! Так дужу часто буває в буденному житті! Нам Богом дана потрійна
Благодать: жити, любити й свіжим повітрям дихати і ще дано дітей народити
Й ніколи про Господа не забувати! Як же тяжко всі примари життя подолати!
Шлях Віри для всіх відкритий, він нам Богів любити велить, серед будь-якої темряви
Яскравіше всіх сіяєш, Боже, тільки Ти! Удалині від мирської товкотнечі Сергій спокійно
Читає молитви, а дияволові невтямки, що в нього є свій земний острівець, а на ньому
Стоять дерев'яні хрести, що віддалилися назавжди від земної суєтності, вони дивляться
Суворо на захід і схід! Цей храм поважає навіть Господь, саме туди Він посилає свій
Останній шматок хліба і води, щоб прості люди нарешті самі змогли зробити малий
Ковток чистого повітря і назавжди духовна атмосфера змінить погані стилі і манери!
Щось Сергій цими днями занедужав! Чи то простигнув, чи то позбувся останніх сил,
Але видужав трохи пізніше, одержавши напередодні благословення Боже! Тягнути свій
Путь і він готовий без зайвих доводів і вагомих слів, щоб, зрештою, у тремтінні чужих
Голосів довідатися про шлях філософів і мудреців! Він чує лайку візників і бачить п'яне
Фарбування їх посинілих від холоду облич, а вони без особливого ризику відсувають
Порожні полумиски, відразу чешуть свої потилиці горлечкам від розбитої з-під горілки
Пляшки! Їм не відомі таємниці світів, адже вони чимало в своєму житті наламали
Дров від незнання його фундаментальних засад і основ!  Кожний спокійно жив: блудив
І грішив, сам про себе особливу думку склав, а з Богом зрідка дружив, кілька молитов
На дозвіллі підучив! Був веселим, а ночами марив, але путом по руках і ногах був з ранку
Закований, одурманений і зачарований! Одним словом, він жив у полоні своїх почуттів
Й укривався від кінної погоні, але натруджені долоні тяжко працювали від відбою
До відбою, незадоволені тяжкою долею й невибагливим жеребом, а вони не видні
З розбитого й напівзгнилого вікна! Хтось ставав бунтарем, а хтось удвох або ж утрьох
Чекав свою жертву за кам'яним житлом, щоб важкою сокирою вирішити всі проблеми, що
Не вписалися в старі схеми! Коли спиш на брудній підлозі, хочеться, щоб смачні страви 
Подавали вчасно до столу, але як на зло всіх подавальників уже давно від хмелю дуже
Розвезло! Вони верхівки скребуть і тягнуть на шиї рятувальний хомут і просвітління
Від життя всякчас чекають, але не вникають в істину й суть! Немає їм щастя, попереду
На них чекають одні нещастя, але той, хто запасливий, завжди буде везучим
І щасливим! Нескромно! Буття поводиться невгамовно! Невже набагато краще пережити
Насправді всі лиха й невдачі, чим при зручному випадку скорити місця неходжені
Й до того ж ще й густі та дрімучі, нехай там цвітуть верби плакучі, тому що шипшина
Колюча плоть до смерті миттєво замучить непроглядним сумом, хоча наблизить душу
До вічного спокою, або віддалить, а потім зробить її ізгоєм, але не обрушить стародавні
Суспільні підвалини! Ця ж справа свята: осягати разом і складне, й просте, адже є
Потреба ритися у свіжій золі в дикому полі й одночасно стояти нагином на голій
Скелі! Не з чуток я твердо знаю, що шлях святий пролягає далеко від земного раю!
Сам розумію, що комплементи на Сергія не дарма розтрачую, аванси ченцям роздаю,
Адже все це тому роблю, що Русь від душі й до болю люблю! О, небо! Ти багато від
Ігумена не потребуй, але й те, що є, не відкидай!  Так, що швидко думай і миттєво
Вирішуй! У душі в Богу є потреба, хоча плоті для щастя не вистачає скоринки хліба!
Молитва до істини його веде уже котрий рік, але нічого йому вона не обіцяє наперед!
Обранець світла, невже мені чудиться все це?! Сергій швидко поринає в сон, але його
Жагучий норов, здається, може бути вдоволений, адже цей глибокий сон незабаром буде
В дійсність втілений! А вона повинна бути у всім Господу вірна, але чи збагненна для всіх
Людей її глибина? Сергію від роду вже чимало років, адже боярському роду немає
Переводу, проте він пізнав на своєму віку безліч нещасть і лих! Незважаючи на все, він
Вірить у людську природу й нічого не робить дияволові на догоду, але начебто його
Бажання й почуття перебувають у розброді! Від роздумів Сергій змок, адже йому
Не по нутру будь-який людський порок! Із чола він чванство зігнав і його порох майже
В лоб злегка поцілував, віра ж кружляється вдалечині, але нічого немає в її могутній
І трепетній руці! Там по ідеї, як затверджують іудеї, повинен знаходитися хрест, адже
 Для нього там навіть гарне місце є, але совість і честь довели нутро до знемоги, а душу
 Поставили на грань нового гріха! «О, Боже! Ти землю від зла заслони, нехай
 Не мерхнуть її прийдешні ночі й дні! Русь благодаттю прикрий, як молоді дерева Ти
Прикриваєш навесні добротною корою і в цю  мить святу всели в неї Надію, Віру
 Й Всевишню Любов, щоб вони знову й знову розбурхували її майже вже остиглу
Навіки кров!» Роки буття йдуть геть, Богові ніколи не супереч і справи Його не ганьби,
І нових лих для своєї країни не пророч! У святого струмка не рубай із плеча, адже це
Життя  твоє, а доля - нічия, хоча й присуджено мені, підкорятися тільки жеребу й долі,
Але жити в темряві й мирській суєті! «Затисни мені, Боже, рот своєю рукою, щоб я
Чогось зайвого не сказав наперед, а безодню гріхів швидше закрій переді мною цією
Ранньою добою, щоб одна святість була завжди переді мною, а гріх залишився
Під землею сирою! Хочу й я набагато кращим стати і мир добра до кінця зрозуміти,
Але незабаром і я почну замовкати, але ніхто не буде мене на зорі по іменні
Окликати! Коли мене не стане, то земля дибки не встане й грім на небесах по-новому
Дверима що сили не гримне! Живу надією однієї, що все в порядку буде з головою! Бог є
Усюди, куди  ж діти гріхів мені битком набиту купу, у який їх сховати посуд - їх же
В надлишку, а повсякденне життя перетворюється в постійне й щоденне
Катування, всебічні тортури і знущання! Біси ховаються по темних кутах,
Не залишаючи світлих місць усім нам, тому доводиться з ними ділити своє житло
Навпіл, але чомусь нам дістається тільки старий мотлох?!» Ока ігумена іскрилися,
А думки неймовірно швидко роїлися, він почав відразу згадувати, яким дарунком треба
Було б йому володіти, щоб не з боку за батьківщиною спостерігати, адже Русь свята
Відвідує єдина у світі благодать! Варто ждати і на милість небес сподіватися! Що додати
Й що ще йому у відповідь сказати? Русь мовчить тужно, у неї свої невтішні думи, але їх
Не чутно через міські пересуди! Поруч біснуються чорти в передчутті чужої смерті, вони
Борються з білим світлом і навесні, і влітку й зазіхають на ціль одну, хоча не бачать
Небесну височину, але відтіняють духовну білизну! Вона ближче всього перебуває
До розкритого вікна! Їх темрява до себе тягне, а гріхи – вперто не береться до уваги!
Над головою безліч злих і добрих тварин, мошок і ламінарій, начебто надворі не ніч,
А прохолодний літній ранок! На адресу мою розноситься по окрузі нестерпне виття!
Невже це домовик учиняє наяву власний розбій над грішною й розбитою вщент душею!
Хочеться прилягти й звалити непрошених гостей із втомлених плечей, але при світлі свіч
Не видно тріснутий потовк, а там повинен бути сам Господь! Погоди! По-перше всі
Дрібниці з розумними людьми поговори, а опісля  своїх коней у кар’єр жени! Треба
Вірити чудесам і, піднявши голову до блакитних небес, кожний повинен відчути сам, що
Господь спускається на землю саме до нас, а ми йдемо по Його святих слідах! Надалі
Треба далі свого носа вперед дивитися, хоча ігумен досить старий, але його іскрометний
Дарунок здатний погасити страстей пожежу! Він проникає в глибину й наганяє чимало
Спогадів  в вигляді чергової допитливої хвилі, проте на кону - точка зору, що осягла
Неосяжну країну, вона в обличчя своєму обранцеві кристально дивиться, але злегка
Горить і навіть трішки чадить, а все це їй черговою погибеллю загрожує! Так воно і є!
Ненавмисно до його обличчя один чернець підносить сірий квітковий пилок і тикає свою
Долоню у потойбічний пломінь і вогонь! Спробуй, тільки торкни або його в іншу сторону
Штовхни! Недоступний цей чертог для того, хто пересилити свою недугу не зміг
І не позбувся зайвих тривог! Сергій свою утому переміг і відразу сім свіч одним махом
На вівтарі запалив, але, на жаль, вони такі, що уламки їх запалюють тільки в храмах
Святих й вони не потерплять поруч з собою людей інших! Вони самі йдуть у храми
Своїми второваними шляхами, але в них за плечима ховається зла тінь, а на порозі вже
Новий більш світлий день! Серед вечірньої імли над головою всієї країни подули вітри
Теплі й ніжні, у ці погожі липневі дні думи народу й панів, схоже, злилися в одному
Подиху, незважаючи на нестерпну задуху, адже у них є й привабність, і пахощі! Рабство
Незабаром у небилицю кане і неволі не стане, от люди і чекають від божества початку
Й продовження майбутнього і поважного торжества! Немає спокою на землі, тільки
Постійно горить свіча в ігумена на старому дощатому столі, а він молиться наодинці, його
Думка ослабшала, щось у голові нове начебто б дозріло, а вже потім воно що сили поруч
Із князівським престолом сильно зашуміло! Чи то на горе, чи то на лихо гадка інша
Потрапила в нове, раніше їй недоступне середовище, відтепер вона завжди в народу
На очах, від неї немає шкоди тому, хто завжди не рахує свого життя ні дні, ні роки , але
В кожного кута того високоповажного столу незвичайний вогонь струменіє, напевно,
Щось незабаром тут повинне все-таки трапитися, а задумане в яву, нарешті,
Перетвориться! Час йде, переборюючи черговий поворот буття, воно за комірець князів
Своїх бере, щось швидко уточнює, але нічого не бреше і свої слова додолу скромно
Й відразу роняє, адже воно точно свою справу знає: когось, напевне, обтяжує, а когось
Своєю поведінкою сильно вражає, але для всякої речі є істина набагато твердіша  від
Жерсті, на її б місці треба раніше було задумуватися про власну невинн6ість і честь!
Наміру смути лиховісні, але кожний володар зобов'язаний указувати шлях іншим,
Подивившись уперед, він зобов'язаний розуміти свій власний народ, а вже потім
Відкривати здоровенний рот, а ніяк не діяти навпаки! Сильні й потужні,  а також корифеї
Мужні в бою повинні відстоювати свої високі ідеї, а вже опісля збирати скромні трофеї!
Дмитро Донськой недарма  виник на обрії, адже на війні, як на фронті, потрібно всякчас
Бачити певний орієнтир, а вже потім  прийде перемога й наступить довгоочікуваний мир!
У ті часи сіра ряса була в пошані й шанована в простого народу, а от тепер вона без цілі
Лежить  у Сергія в маленькій келії на бувалому комоді, проте її одягають ченці в будь-яку
Погоду, на неї не впливають колишні роки прожитого життя! Їхні іпостасі перетворені
І ні із чиєї сторони, якої би не було провини, вони не можуть бути перекручені навпаки
У межах всієї православної країни! Бувають такі мінути, коли грішну душу відвідує
Нелегкий смуток, втім, поки вона жива, їй по душі святі думки і слова! Куди ж Дух
Святий подівся, невже й він по Русі в пошуках щастя так довго метався, але так ні із чим
Навіки зостався?!  Невже і він на плаву не втримався? Сергій збирає воїнство вроздріб
І складає з нього стопи по цеглинах! Він з колиски робить святу справу, прикро, що люди
Вчасно на допомогу не прийшли, коли доля качала Русь на гойдалці і віддалили всі її
Думки від яскравої цілі! Його душа хвора й недужа, але вона вільна, хоча деякі люди
Дивляться на її муки байдуже, адже вона повинна подбати про себе сама й стати в житті
Главою над жеребом й власною долею! Народ, озброївшись мечем або сокирою, давно
Вже готовий покинути рідні домівки, щоб потім, коли з неба гримнуть блискавка й грім,
Піти до государя на уклін, щоб саме він залишив гульню й повсякденний запій і разом
Зі своєю шантрапою повів би різношерсту юрбу на ратний бій, але той сам ховається
В неходжених місцях, занедбаним селищам і лісам! Наламав він чимало дров, хоча,
Зрештою, прислухався до порад мудреців, але був такий період у його житті, коли були
Занедбані великі ідеї, хоча до високої мети залишалося пройти не більше версти! Хотів
Він вкотре женитися, а вже потім у якийсь монастир віддалиться, але цьому не було
Призначено збутися! Сергій має намір його, як князя зустріти, але він бродить і вдихає
Свіже і холодне повітря, а в його спину що сили вітер дме, поки ще він живий
І непошкоджений, однак живе тільки миттю однією, але та мить безповоротна! Його тягне
В дитинство, йому б у простолюдина запросто переодягтися, щоб заспокоїти розбите
Серце! Князь би знову кудись зник, якби не вагомий державний інтерес, адже він як мале
Дитя живе напівжартівливо, але ніколи його серце не долає лихо! І отут таке почалося
Русь пішла під укіс, адже її предки постійно жили із совістю нарізно! Їм була незнайома
Честь власного дому, але гнітюча атмосфера і втома не тривожила панів - офіцерів,
А їхні манери місцями схожі на жіночі, адже їхні очі блукають по спідницях жіночих!
Яка війна й при чому тут, що гине країна, якщо навколо море молодих і ніжних подруг?
Справи князя підуть на виправлення, якщо він зробить на Віру власну ставку, його ж
Люди зводять в абсолют і постійно від князя чогось великого чекають! Багата знать
До війни ніколи не готується, вона гуляла вдосталь і весело женилася, а вже потім вона
Примудрилася задатися питанням одним: хто ж з них залишиться з носом брудним? Юрба
Вирує й на місці зовсім не стоїть, але її в неї нема бажання однією скопою перетворитися
Миттєво в дохлу піхоту! На серці в жінок непереборна туга, от-от у бій підуть війська!
Адже їм боляче до сліз, до того ж їм набрид фурункульоз, але хіба це не велике питання
Для того, хто в ім’я Бога вже переніс неабиякі знущання, але вистояв і переміг!
Розумники говорять, що потрібен новий погляд на історію, ось чому вони давно вже були
Готові без зайвого слова розворушити темряву і з непокритою головою пішки ввійти
В блискучу з першого погляду яву, проте люди не всі відкривають свою безпосередню
Натуру! Часу в Сергія в обріз, але жертви вимагає майбутній світовий прогрес, адже любе
Піднесення  і розріст потребує жертви в вигляді жертвопринесення! Наприклад, будь-хто
Думає й мислить на власний манер і проявляє не завзятість, а віроломство в мить
Не настільки вже близького знайомства, а що витворяє ними ж вирощене потомство?!
Як казали мої батьки: інші покоління – інші думки! Як же стати людині іншою? Адже
Всі ми без Віри живемо і без  міри грішимо, але відкладаємо життя на опісля - так
Завжди й у всьому, а результат на поверхні: одним днем постійно живемо, але
Перегодя ридма плачемо, але дарма: час неквапливо пішов  з країни життя, попереду
Звичайне буття! Але що стосується Творця, то на Ньому немає обличчя, коли Він
Бачить чергового поганця! Самотність забезпечила думкам простір, вона дозволила
Укласти всі книги на дощатий стіл і в глибокій тиші з'ясувати стан розуму й душі:
 По-перше - не гріши, а по-друге – пильніше дивися навкруги! Твій символ – той
Херувим, що не погрішив, адже ігумен теж святим був і за божими Законами жив! Сергій
З ангелом у мозку проти Диявола завжди починав і завершував свою боротьбу, але, щоб
Завчасно не угодити в дубову труну й не вилетіти прожогом у трубу, ігумен подумки всі
Гріхи свого народу ніс на власному горбі, особливо не тривожачись за свою долю! Свічі
Вже давно запалені, адже саме вони є символом його духовної тиші, Сергій не думав про
Благополуччя своє, адже він в основному тільки молиться й уночі, і вдень! У покаянні
Душ він не сильно знаючий, адже у його обителі різношерстий контингент, монахів своїх
Він перевиховувати порядком зморився, адже Сергій кожного ченця змусив напам'ять
Вивчити монастирський устав, але в стінах його згуртованого колективу були й ті, що
Дивилися на духовний мир похмуро й поштиво! Сергій іноді був радий, вишити кудись
Навмання, але ченці не велять, їхній мир навколо монастиря кружлявся, але раптом
На коротку мить взяв і зупинився й відразу сам насторожився! Миготять рідкі вогні,
Виступають гріхи з опівнічної тіні, але не подовжуються життя роки й дні, хоча буття
Темна смуга вже давним-давно була спрямована на небеса! Відгородившись від простих
Людей високою загорожею з товстих соснових жердин, він бачив сторонній мир через
Прорізи вузьких віконних дір! Зрідка вдалині хвіст білого птаха мигне, а поруч якийсь
Чернець палку розмову про своє буття заведе, а опісля, напевне, дарма виплесне гріхи
Назовні, немов би помиї в стару смердючу калюжу! Сергій постійно перебирає чіткі, але
Зморшки беззмінно гуляють по підборіддю, звужуючись біля носової перегородки!
Забутий смак відмінної російської горілки, але дуже хочеться по пісних днях спробувати
Біломорського оселедця! Чашу слави й пізнання Сергій уже випив до дна, але чашкою
Любові й добра чомусь так і не стала вона! Його мрія про царство добросердне до кінця
Так і не була здійснена! «Дозволь, Боже, Тобі сказати, що я готовий осягнути
Й святість, і благодать! З Господом я у всім заодно, це вже триває непомірно давно
І воно по обопільній згоді вирішене, але виникає нелегке питання: хто й кого до самих
Небес відразу б підніс, якби до Віри мав хист?» Бог допомагає нам своєю владою
Повернутися обличчям до високої любові й до нещастя! Його дарування - це символ
І джерело нашого духовного існування! «Шумить опале листя, на папір лягають
Повсякденні слова, шуму не чутно, але ніде Всевишнього не видно! Мені ж Він на очі
Попадається усе рідше і рідше, а на душі з часом все більш стає боляче і гірше! Це Його
Особисте право, бути б розумним і час не втрачати на мирські забави! Доводиться
Думати шпарко й прудко, це не життя, а суще катування! Я так нині мислю, що гріхи
На шиї в народу у вигляді петлі зависли, а буття стало нудотним і кислим! Пропоную
Тост: «за здоров'я» великої й неосяжної нашої держави, нехай додасться безліч променів
До її немислимої слави у вигляді нових ідей! Отже, в час добрий! Напевне у нас шлях
Не легкий і дуже довгий! Бог прагне до людей, а ми підемо туди, де всі одного разу
Разом будемо і миттю страсті свої остудимо! Поки ще не пізно, то виправити своє
Буття ще можна! Є дивний засіб від усіляких хвороб і нещасть, залишених Вітчизні
В спадщину минулими генераціями, які, знехтувавши всі свої сумніви, мовчки йшли
По тернистому шляху принад і спокус!» Сергій першим не поберіг власні нерви й кинув
У Лету загострені перлини, щоб відновилися нерви в тих, хто любить не жити,
А своє життя вдосталь смакувати і постійно інших принижувати, страчувати й убивати!
Стати б їм набагато простішими, такими як ми, отоді Віра додала б силу над міру худим
Мощам! Я ж як і раніше вірю, що Бог відкриє для волі власні двері й вона, знехтувавши
Збитки й втрати, залишивши гріхів більш, аніж тисячу, вихід до раю все-таки самостійно
Відшукає, але йому біс ними в зморшкувате обличчя безугавно тиче! А зараз знову
Чешуться, невідомо до чого, її мозолисті долоні, Господь же сидить на золоченому троні
Й намагається юрбу від лиха відволікти і безліч гріхів у зародку або на корені припинити,
Але Диявол веде класичну розмову: «Що Вам від Божого лику? Нічого - крім осуду
 І рику! Невже з пащі грізного лева повинні виходити милі для серця й душі слова? Ще
Не вечір, проте дух небес не вічний і навіть він уже давно не бездоганний, ним не одна
Людина була понівечена й достеменно на смерть покалічений! Не дивися Богові у вуста,
Адже життя мирське дуже не просте, книги починай читати із хвоста, тоді мирська
Суєта в сонмі тіней не здасться темної ночі чорніше, але може бути набагато гірше!
Міркування самі прагнуть до неї, щоб у танці моторошному знову танцювати під чужу
Дудку! Мить буття всіх грішників зближає, а в колективі навіть мрець і той, оживає,
Але небо чомусь удалину прожогом тікає, адже воно щастя в людей завжди викрадає!
Із наближенням дощу, людина живе не для якогось нового вождя і не  для того, щоб якесь
Чергове божество не зробило для країни майже нічого! Раніш й тепер ніхто не вправі
Показувати в храмі священикові свої натруджені долоні! Люди ж не коняки або коні,
Кому ж потрібні їхні копита або долоні? У кого слабкі нерви, той повинен виправлятися
Першим з превеликим старанням! Мислячий тверезо, не буде засуджувати своє буття
Доволі різко, причини повинні бути вагомими, як старожитні росіяни фрески! Навіть,
Якщо холодний дощ почне мрячити, пристрасть не дана навіть йому остудити! Невже
Й тебе колись воскресять десятка два от таких, як ти здоровенних парубків, які
Роблять одне, а зовсім інше говорять: спокійно п'ють вино вже давно з однієї пляшки!
 У компанії таких чудовиськ не може бути навіть дещиці духовних скарбів! У світі
Страстей і млостей повинен танути й дощ, і сніг, після їхнього занурення на нічліг!
А де ж святий заповідний ковчег? Він зовсім порожній і викинутий на незнайоме
Узбережжя! Люди, невже Ви реально ще вірите у святе чудо? Ви схильні до застуди
І здоровішими навряд чи будите, доки в душі любов і пристрасть до кінця не розбудите!
Сестри й брати, перед тим як з Вами надовго розстатися й на роки попрощатися, хочу
Вас запитати: чому одним дано довго жити, молодих цілувати й жагуче їх любити?
Чому  час одних молодить, а інших він безжалісно старить? Єдино, що людям навіки
Даються тільки зморшки, а також їхні прижиттєві сивини! Життя - штука однобока,
Тому ченці живуть самотньо,адже  їм до Бога йти далеко, але суєта й склока в них
Завжди знаходяться під самим боком! Вони по праву вибирати життя краще
Не стали, все це не можна зробити в межах цієї держави! Ніхто у своєму гріху
Не винуватий,  прийшов час все це Богові знати, що можна до сказаного додати?
Бог не виносить, коли хтось із людей ім'я Сатани всує вимовляє, Його обличчя тьмяніє
Ще сильніше, ніж старе посріблене кільце! Боги не праві, коли відкидають мирські
Забави! Адже всі ми живемо в ім'я почестей і нагород, покажіть мені тих, хто їм
Зовсім не радий! Разом з ними і Ви чашу вина до самого дна допийте, але ворожнечу
Проміж людьми ніколи не сіяйте! Живете, і не бійтеся, із пристрастю дружите
Завжди, адже життя проноситься мимо, а буття неповторне дається раз і назавжди!
Перед Вами цілий мир, вибирайте: хто Ваш кумир? Якби Ви знали про що, ангели
Сперечаються до лайки в колі своєму? Невже мова йде тільки про божественне і святе?
 Ні, зовсім не про те! Вони хочуть пожити хоча б коротку мить у світі земному! Той,
Хто Бога не раз і не два рази подякував і до Його хреста свої вуста приклав, хоча б
Для пристойності Його один раз на дозвіллі запитав: «Скажи мені, Боже, навіщо я тут
Жив і Твої заповіді завжди виконував? За що Ти мене ледь-ледь не погубив? А чи щасливий
Я колись хоч один раз був? Бажаю жити на землі, душу ніжити в любові й в теплі, але
Мені важко бути наодинці! З побоюванням і тугою усвідомлюю я, Боже, гріх буденний
Свій, проте висот великих я так і не досяг, але бездонну прірву зла вдосталь осяг!
Не говорю про це вголос, не дай Боже, слова мої раптом перетворяться в порох!
Волі духу дотепер нема, навколо не мир, а суцільний кордебалет!» - ці слова перед
Вечерею вимовив глашатай холоднечі! Він перебуває в сирітстві, але йому не відмовиш
У шляхетності, хоча в нього з дияволом є безсумнівна подібність, але в інтелекті в нього є
Велика перевага! Туплю в одну крапку свій збожеволілий погляд, але не бачу поруч Бога,
Навіть, в упор і тому не вступаю з Ним у довгу суперечку! Яка проміж Богом і людиною
Може бути по душах розмова?! Адже у Нього кожне слово вагоміше, аніж життя наше!
Колір бірюзовий ближче до небесного покриву, ока ж дивляться постійно на брудну
Підлогу і не бачать поблизу золотавий ореол, кий відблискує від мармурового карнизу,
 Особливо, якщо дивитися на божество знизу! Отут ти розумієш явно, що в ц виснажні
Для всього людства часи нікому не потрібні справи державні!Давно й поголовно люди
Всі що сили намагаються відкрити зачинені брами, але намагання їхні вітряні
І пусті! Адже життя земне давно вже дійшло до ручки й до краю, духовний мир під
Кінець здрібнював і чогось завжди він чекав від жеребу і долі, але в пам'яті наступив
Суцільний провал! Зло передається по ланцюжку років і рятування від нього досі немає
Ніякого, адже без гадки про зло немає краси повсякденного складу, адже у поета завжди
Стоїть біс на заваді! Без надій і без сил дух страсті свій опір під кінець життя зовсім
Припинив! Хочеться жити справедливо, але треба не просто животіти, а постійно кудись
Поспішати і у всім бути поспішливим, щоб один раз побачити всесвітнє диво, яке виникне
В усій красі серед зелених полів і блакитних перелісків! Їх створив Бог, а не вільний
І неквапливий час, але під час же його постійного руху народжується нестерпний і тяжкий
Тягар! Нам би подолати татар і тоді люди всі простять самі собі всі провини і гріхи! Горе
Неподалік уже котрій рік головою об стіну б'ється і голосно на всю округу сміється, воно
Пащекує так, що луна всюди подібно грому лунає і грізні наспіви подібні до музики
Сузір'їв Стрільця й Діви!  Вони як і раніше тужні і сумовиті, а їхні пристрасті трішки
Прохолонули й стоять, простягнувши долоні в напрямку сонця, адже їх чекає час тяжкий
І дуже сумний! Для безсмертя нерухливих тіл, якщо дух їх, як і колись, залишився цілим,
Теж є межа, але якщо він зміг залишитися непошкодженим від голови до самих ніг, отоді
Виходить, що йому Бог однозначно колись по великому рахунку взяв і в лиху годину
Допоміг! А мир постарів і передчасно покрився сивиною, проте ніхто й ніде над
Досконалістю своєї душі довго не длубався, адже кожний поводився абияк й жив
Безвідрадно – так-сяк, а на душі було не гаряче, а прохолодно, але щоб іншим теж
 Не кортіло так само грішити й неправедно надалі жити, чоловік попросив у самого
Творця, щоб молитва без гострого кінця стрілою відплати простромлювала б всі грішні
Серця! Мало що я колись бажав і до чого постійно прагнув, але свій сумнів остаточно
Не подолав і не за цапову дужу живцем пропав! Усьому є допустима межа, але коли
Людина безмірно смілива, отоді вона молиться після ратного діла! Небозвід і той
За справу Віри повстає, щоб грішна плоть була готова відмовитися від усього гнилого
І жити в ім'я тільки істоти святої! Що я накоїв? Що я учинив? Напевне, наколобродив
І начудив!
                - 5 -
Ігумен і далі буде у своїй же обителі жити й у Свято-Троїцькому храмі служити,
Він повинен Русь об'єднати! Мир святості не спустілий, з його ж власних вуст
Тече хвилями благодатний смуток, а навколо є чудовий ліс і первозданний луг!
Молитва Господня дотепер жива, тому що безсмертні її святі слова, Сергій
Незрадний старій дружбі, але не прагне її покоряти щоденній службі! Як ніхто інший він
Вертить по окрузі головою злегка посивілою в надії знайти спокій, але в нього під рукою
Тільки хрест святий, котрий святість людям шанувати велить, однак від сторонніх осіб він
Постійно прихований! Він зрідка залишає свій скит, коли на князеві шапка із чорнобурки
Яскравим полум'ям горить! Русини непереможні, тому що вони давні побратими Віри,
Надії й Любові! Спробуй їм шлях перегороди! Час тяганини не терпить, коли по руках
І ногах проноситься благодатний трепет! Не можна не побачити близькість
Споріднення, що виходить від людини і її Божества, адже воно людей до доброти
Спонукало і в себе давним-давно вже увібрало багато слів зі священного хоралу!
Промені небес, пройшовши крізь розпечену плазму, побіжать на уклін в напрямку
Сарказму, але якщо додержуватися канонів російського класицизму, тоді святі промені
Необхідно пропустити через усічену призму, але тільки в ночі, коли вони особливо гарячі!
О, Боже, що єси на небесах, скажи Ти нам при всіх, що ж таке нерозкаяний гріх і чому всі
Гріхи до святості напрочуд глухі? Скільки гріхів у людей ближніх достеменно знає
Лише старий чорнокнижник, адже не будь-який грішник радується водам весняним, але
Потопаючи в примарах зверхніх, він начебто проявляє прагнення наблизити свою душу
До природного кшталту! Якщо Бог святість у душу все-таки один раз увігнав і спінив
Страстей величезний фіал, то навіть Він не живе без холодної ключової води, адже
Висохнули вже на землі її сліди, але без світла віддаленої від неба й ледь мерехтливої
Вдалині зорі треба іноді й нам чекати чергового лиха! Наперед не продумаєш всі ходи
Своєї долі! Зажди! Осуджувати небо не поспішай – всьому є міра і край! Біда ховається
В південній Тавриді у своєму первозданному виді, комусь, напевно, потрібні її великі
І дикоростучі, але брудні пасма?! Вона обожнює хаос і йде безупинно в напрямку
Страшних міражів і рожевих мрій, хоча до них безсоромний біс проявляє теж свій
Докучливий і ненаситний інтерес! Артезіанська джерело гріхам не в насолоду, їхня
Непідроблена радість святим людям незнайома, вони все тягнуть із рідної домівки, адже
Зовні схожі на наріст або глаукома на таланті або ж заздрість в очах дилетантів! Немає
Гріхам числа, звершеним безпосередньо у святого вівтаря, вони без надриву, але досить
Пихато намагаються виявити церковне диво, але їм заважає нісенітниця, чи не в цьому
Основна причина, що глибокі зморшки роз'їдали обличчя сивоволосого чоловіка, адже
Вони видні анфас і в профіль! Напевно, сам Мефістофель, діючи приховано, намагаючись
Зрозуміти все, що від інших очей донині було навіки закрите! Хоча чистоту треба бачити
Рано в ранку й тоді ж підходити до господнього хреста, а після з Богом поговорити щиро!
Той, хто по-справжньому грішний, не зможе написати до Бога правдиву депешу,
Без молитов і без листа можна зійти прожогом з розуму, а спереду замаячіє тільки
Темрява! Сергій не раз і не два переконався, що духовний світ знову заново переродився,
Він у гіршу сторону чомусь змінився! Навиворіт вивернута порочність, але спозаранку
Людину гнітить сталість і точність, відбувається якась криза, над кожним плюсам візьме
Гору мінус, а додавання працює завжди на винос! Людське свинство порушує
В співтоваристві людей довгоочікувану єдність, воно маху не дає, тому що щохвилинно
Чогось постійно тільки від геніїв чекає, а про бездар забуває! Скільки зроблено описо
І поставлено жирних крапок і тонких рисок, але для всякого мистецтва необхідним є
Надлишок пристрасті й почуття, адже у світі прекрасного чимало є трагічного
Й жахливого, воно поруч повсякчас! От  це й страшно! Не бояться смерті тільки біси
Й чорти, але вона завжди в дорозі і ніколи не думає про Господа-Бога! Страшно багатьом,
Коли ми говоримо не про погоду, а про смерть і про Бога! Він одухотворить, але постійно
Про святість душі твоєї твердить, про гріх пам'ятає, але чомусь мовчить! Вникаючи
В літописі давніх років, я бачу тяжкого співчуття досить прозорий і чіткий слід!
Сергій давно не той, що колись, він живе однією скромною надією, але у світі цьому
Не всі звертаються  до Бога за слушною порадою! Хоча Господь постійно попереджає
Нашу грішну плоть, що людина дуже обмежена і тому має гріхи численні, а інтерес
До Віри в кожного з нас відмінний, але духовний мир нікому не байдужний! Людина
Тільки зрідка дивиться нагору, частіше погляд її тягнеться донизу, а там він бачить тільки
Золотаву ризу і в нього з’являються підстави по середам і п’ятницям не вживати м’ясні
Страви! Бог бачить життя набагато краще від чорта, адже саме Він тримає поводдя долі
Досить твердо, але, на превеликий жаль, викрутаси  долі такі, що вони змітають
Із уторованого шляху всі заповітні сліди й перекривають таємні ходи для нашої
Свідомості, про що оповідають давні перекази! Є високі духовні задачі, а до них
На додачу кожна людина одержує примарні міражі й море невдачі! У кожній духовній
Заглибині ченці перебувають до Господа набагато ближче, аніж ті, хто їх суттєво нижчі!
На першому місці той чинник, що надалі визначає нашу духовну вдачу і подальший
Характер! Треба вміти пророцтва тлумачити, свято жити і нікого й ніколи не кривдити!
- «Я ж тільки вечорами каюся й від мирських напастей постійно обороняюся, але
Дияволи й чорти тягнуть душу до чертога злющої смерті і тихо говорять наодинці всім
Підряд: «Ви нам на слово повірте!» Я ж не віддаю їм голову свою на відсікання, адже
У мене є своє особисте завдання! Це порожня витівка, щоб пожити трішки суттєво
Бідніше, ніж жили прості люди в Древньої Іудеї, щоб всі проблеми вирішувати вони самі
Набагато сміливіше й почали творити й жити в ім'я Високої ідеї!  Не можна без зусиль,
Пересилити сильний біль, навіть якщо розум у силі, але щоб пролити на те ясне
Світло, чого давним-давно вже в спомині немає, кожна людина на велике чудо чекає,
 Але життя минає і лише однієї миті завжди комусь не хватає для того, щоб знайти
Свою стежину до Бога!»
                -***-
У перше ж повно луня жаркого літа на небі з'являється неждана хвостата комета, яка
Прийшла сюди з потойбічного світу, її вітає стара чаклунка і, як думаю я, є ще час
До кінця грішного буття! Господь усьому судія! Пекло кромішнє нікому, звичайно, ще
Не загрожує, але зовнішній вигляд чаклунки про зовсім інше крізь зуби говорить:
Від пропорцій неподобства один крок до буття! Воно увібрало в себе мрії весняні,
А також всі пророчі й заумні сни, які спустилися долілиць із небесної височини, проте
Вони авторитарно говорять про долю нещасну, але по-своєму солодку і прекрасну! То
Там, то отут нову прорість символи Віри повсякденно дають, її прості люди бережуть,
Вони ж, між іншим, утекли вже давно з панських вотчин! Ніхто з них ні в чому не був
Винуватим, але чомусь зненацька потрапив за грати, кожний був би миті волі, звичайно,
Несамовито радий! Якби не було б на Русі розбратів, шушукань і розмов, свар й
Суперечок, то навіть в часи страшні церковний купол зсередини не спотворювали б ці
Нехристі й дикуни, а прапори православної Віри постійно вторгалися б у високі духовні
Сфери! А так доводиться спостерігати здалеку, коли ж Всемогутня Господня рука розсуне
Над головою країни купчасті хмари, послати б до чорта всю цю купу неприродних
Пропорцій у своєму різноманітті, доведених майже до неподобства! А от і оказія, але її
Ченці побачили не відразу! Спочатку їхнє самолюбство дуже сильно розбурхалося, але
Трохи пізніше, коли зовсім згасли на темному небозводі яскраві зірки, все саме собою
Вляглося і далі вже нарізно, а не одним табуном, що сили, їхнє скромне бажання вдалину
Понеслося і тут таке відразу дійство почалося, що похитнувся величезний і непід'ємний
Обоз, а в однієї колимаги відразу зламалася передня вісь! Нема чого на переляк лісовиків
Піддаватися, адже прийшла вже пора на списах з ними битися! Мир неживий ще
Не зіштовхувався ні із чим подібним, хід думок спочатку якісь звуки постійно заглушали,
Якісь біси кричали й репетували, але на питання священиків ніколи толком вони
Не відповідали, але навколо постійно з’являлися страхіття і кошмари! Коли ж наступила
Пізня година відразу яловець чомусь приємно запах, у душі нечисті вселився справжній
Страх! Усе - тлін, усе - порох, але мир став змінювався прямо на очах! Хмари
Опустилися низько, але русини не можуть жити без елементу ризику, адже позбавлено
Всякого змісту все те, що не врівноважує життєве коромисло, а воно на зразок ємкої
Думки у повнім і переносному значенні! А тим часом татари, щось палили й ламали,
Розбирали й відразу руйнували, тільки окремі будови тоді заживо встояли! Навколо
Православних церков цебрами проливалася християнська кров, але закон буття був такий,
Що на Русі завжди боялися тільки розлютованих биків, що ж стосується бородатих
На підпитку мужиків, то їм нема чого побоюватися ні пут, ні оков! Ясно без зайвих слів,
 Що той, хто діяти вмів, важливі справи для держави крізь страх робив і при виді ворогів
Свої справи він не припинив! Їм не однаково, як їм надалі жити Всевишнім призначено,
Хоча вони із гріхом заодно, але бажання жити непохитне! Вдачі не злої, вони нічого
В житті не зробили дурного, крім недбало сказаного слова! А в провалах вівтаря ледве
Світло, ледве зоря, як негайно з’явилася величезна діра! Їй байдуже, які її руйнували
Занепалі особистості, якщо в цьому з’явиться потреба, то вона простягне свій погляд
В напрямку неба і Господь моментом навколо неї зведе нову, більш високу огорожу!
Зараз же люди з досади при світлі свіч і ліхтарів виганяли зі зруйнованих церков
Майже здичавілих від голоду звірів, а ті тікали подалі від людей у масі своєї дикунів,
Що нагадували юрбу відлюдників, яких вороги почали оточувати з усіх боків і в першу
Чергу вбивати молодих чоловіків! Люди не ізгої, але й вони іноді творять таке, що їм
У підметки не годяться сліди від бандитського розбою! Усе, що очевидно для людей і для
Них усього вірніше, є втіленням їх же таємних і нетлінних переконань і довгих
Міркувань! Навіть собакам небайдуже, що по храмах гуляють подихи різні, принаймні, їх
Не хвилюють ніякі думки відносно божої Віри! Мало того, навколо церков не залишилося
Майже нічого, але є там місце одне, де підлогу треба підмести й проповідь вести, Бога
Молити й народ хрестити, одним словом – праведно жити! Їм довго ще буде нежате поле
Снитися, а тим часом жито вже на іншому місці почне колоситися!Першорядним
Виглядає все те, що русини вже перемогли й Віру для своїх же нащадків навіки зберегли,
Але не зуміли досягти до кінця поставленої перед собою високої мети! Вони до межі волі
Ледь-ледь дійшли, але їм стали чинити супротив дикуни! Буде кровава січа від зорі
Й до зорі! Що ж їх чекає попереду? Погоди і почекай! Зрозуміти нам суть допоможе сам
Господь! Ти вже Його не осуди! Коли-небудь великодушністю прославиться той, хто Русь
У біді й горі остаточно зрозуміє! «Чим вище себе ми над цим миром піднімаємо, тим
Частіше своїх гріхів навколо себе не помічаємо, а життя земне за Рай вважаємо!
Тільки великим людям миру цього у всім наслідуємо, і так само грішити й жити
Разом із гріхом продовжуємо! Ніщо не зможе відволікти людину від гріха»
                - 6 -
Літописання давніх часів Сергій вивчав з усіх боків, адже тяжкою працею він не був
Обтяжений, хоча тиск випробовував з усіх боків! Шкідництвом займався не лише один
Сатана, але його підтримка Сергію була зовсім не потрібна! Коли ж наповнилася чаша
Знань до краю, тоді навіть тиша земна відкрила перед ним на коротку мить великі брами
Небесного Раю! Йому схотілося впасти до ніг Творця, нашого Бога, Сина й Отця, щоб
Навіки змити гріх із власного обличчя, знехтувавши сором і похилість прожитих років,
Він закричав голосно Богові в слід: «Прости мене, Боже!  Мій розум одна лише істина
Постійно тривожить, любові ж великої поруч з собою майже, що не бачу, хоча усюди
Сяють її  багатобарвні відблиски! Свій би шлях мені скоріше знайти і тяжкому
Житті, але щось заважає в грудях набагато ближче до Господа мені підійти!
Допоможи, Господи, рабу твоєму стежку до істини знайти!» Бог - не розкіш кожної
Нації, у міркуваннях можливі абиякі варіації і безліч будь-яких комбінацій, але той, хто
Пройшов через горно життєвої м'ясорубки, і не скривив від розлюченості свої тонкі
Губки, виживе і шлях до Господа знайде! Хоча буття земне, бог знає, що з живими
Людьми витворяє, адже воно з їхніх душ витягало останні жили! Навіть у липні там
Вітри холодні постійно дули, але отчий нащадок не напився жодного разу вщент, а сам
Собі спорудив на Русі нерукотворний пам'ятник! Я насмілюся сказати, що через багато
 Й багато століть люди побачать, що його шлях направляла Господня рука, адже саме Бог
Стежив за Сергієм здалеку, поки тому вистачало сили жити і добро творити в ім'я матінки
Росії! Господь його справами правив, але й окаянний його душу навіть на мить в спокої
 Не залишив! Цей підлий біс до його справ завжди проявляв жвавий інтерес і намагався
Зупинити на ходу кожний процес! Коли ж для плоті й грішного тіла завершилися нелегкі
Муки, то навіть і тоді не опустилися додолу худі руки, Господь простяг до нього свої
Обійми, але й Він не ризикнув запропонувати дорогі одіяння й одяги!  Це навіч бачила
Братія, яка давно чернечить, але в неї на цей рахунок свої були переконання! Все це
Зовсім не ті предмети, яким у часі стрімкому потрібно буття земне замінити вічним
Спокоєм, не втаю, коли вголос скажу, що мир колись упаде додолу під Божою п’ятою,
А людство розпрощається назавжди із власною долею і, саме собою, із плоттю й з душею,
Але тоді навіть Бог буде стояти на стражі власного слова в ім'я співтовариства святого,
Але серед ченців мало людей повносилих, хоча в їхній крові багато є великої Любові,
А вона лежить в основі земної маси й часу, що, поза всяким сумнівом, породжує в народу
Прагнення до пізнання душі пожухлої, але не для кожного вуха приємно й благодатно
Слухати в роздріб або оптом, прямо або ж з натяком, відразу або скопою правду про
Життя прийдешнє не настільки вже далеке! Сергій же став великим пророком для Росії
І як колишні святі їй без залишку віддав свої останні потужності! Йому по праву
Належить земна слава! Він справедливий оракул, але жити йому залишилося, як кіт
Наплакав! У пройдешньому часу - його сяйво і велич, а в прийдешньому - від татар от-от
Прийде погроза, вона волю відведе з-під носа, сидячи на новому кріслі, можна думати
Про те, коли й де ти знову через деякий час воскреснеш, оживеш і повстанеш, але
Колишнім ніколи вже не станеш! Думка дурна й гріховна, але люди грішать поголовно,
Вони поводять себе як дилетанти, але й у них завжди є нові варіанти для того, щоб
Добити собі частку провіанту! Головне, нікуди не поспішати, перш ніж заново перед
Творцем повстати, але якщо виникне потреба, то довго й терпляче другого пришестя
Треба чекати, уповаючи на чудо, але про всякий випадок прибрати з очей геть гріхі
Величезну купу! Нехай голос страсті не стане відбиттям могутності й влади, уже багато
Років підряд душа намагається здолати височенну огорожу, щоб у храм увійти
Не попереду, а ззаду, але їй, здається, там зовсім не раді ні святі, ні гади! Пізнавши
Життєвий досвід, грішна душа замість лементу переходить відразу на шепіт, але по окрузі
Проноситься миттєво зичне ремство: Віра для душ і сильних, і твердих, а що ж
Залишилося в мертвих? У живих попереду є хоча б коротка мить, вони й нині
Не почитають свої ж стародавні святині і не думають про майбутнє своєї батьківщини!
Вони можуть на Бога тихо дивитися, однак їм не дано до кінця зрозуміти, чому занепали
Вдачі великої й сильної держави! О, Боже, Ти ж велиш нам жити тихіше інакше від людей
Відвернеться вдача! Твій портрет висить у Сергія в прихожій, вона зсередини на келію
Схожа! Обставлена скромно, але рівно там падає боже світло, його ніколи не бачить
Навіть ближній сусід! На облуплені стіни, які виниклі з небесних хвиль і піни, падають
Сірі й довгі тіні, привносячи нове забуття в підростаюче покоління, а йому на зміну через
Коротку мить приходить довгий і нудотний сумнів! Втративши колись, власне «Я»
Мирське буття пішло без вороття! Ідеш і ти від Віри в інші духовні сфери,
Де переплітається рокіт і клекіт, бормотання й цокіт, але навіть вони перемогти себе
До кінця ніяк не змогли! «О, Господи, позбав плоть від гріхів тілесних, а в промови - від
Просторіччя і не дай зійти на узбіччя! Боже, тебе я дуже прошу: не лишай дум
Безсловесних, тому що хочу бути відкритим і чесним перед собою й перед людьми,
І з мене чертог презирства Ти теж зніми! Вислови про суть гріха своє судження,
Й довідайся причину зла й відчуження! Нехай молитва і Муза стануть причиною їх
Міцного й довгого союзу, а духовність ніколи не буде для душі тяжким тягарем! Нехай
Що буде після, але поблизу й біля живе безвісне чудо, що прийшло сюди невідомо
Звідкіля! Страждає земля й страждають люди від сорому і бруду!» Крапля за краплею
Плоть і душа йдуть від гріха назадню, все це не дуже приємно, але немає для них шляху
Зворотного, адже в будь-який час доби може скаламутитися людський розум і не бачити
Йому майбутнього чуда, як своїх ушей, але немає часу для зведення рахунків і підведення
Нерозкаяних гріхів! Зрештою, у плоті нема бажання до піклування, їй би дійти
До примирення між небом і землею й тоді, саме собою, у душу повинен вселитися
Мирський спокій! Бог же кине йому навздогін свою рятувальну заслінку, щоб життєвий
Досвід за яву сприймав кожний шепіт, тому що ніхто не почує тихе й скромне «спасибі»!
Щось не те діється з головою, але вона з лихвою переходить за грань смішного й святого,
Щоб знову й знову похитнути основу всіх основ, а потім без зайвих слів побачити яву
Своїх майбутніх снів! Мабуть, наш народ хоча й придуркуватий і відсталий, але все-таки
Добрий і сердечний і це його особисте право: чи то потішатися йому черговою забавою,
Чи то посміхатися всім людям лукаво, однак всякчас треба мислити розсудливо й бачити
Небезпеку й ліворуч, і праворуч, до того ж поважати духовні святині вовіки й відтепер
І не перетворювати в жалюгідну рабиню свою же вигнанницю - богиню! Диявол нікому
Не потрібний, хоча він вривається в немічну душу в обід і у вечерю, адже він по своїм
Законам живе і дуже багато бігає по застиглих калюжах, немов би тільки що від сну
Розбуджений, але бачить ті самі обличчя, від них би йому на час у тім'ї зникнути, але коли
Таке дійство коли-небудь трапиться, то мир у рай відразу ж перетвориться! Але в сутінку
Колишнього й скитання неземного виникає спокус занадто багато, коли ж людина
Повернеться своїм обличчя знову до суті буття і вдивиться в нього як можна ближче,
Отоді вона усвідомлює до кінця життя, що без Віри немає існування і воно стане мертвим,
Якщо там не буде нічого від миру того, де править усім лише одне Божество! У голові
Звичайний розгардіяш, вона не зрозуміє ніяк, що безодня й морок - суща дрібниця перед
Вічністю й таємничою нескінченністю, хоча є народний засіб, щоб виправити свою
Рабську спадщину, а її суть така: нехай завжди мислить до кінця голова, а вже опісля
Язик вимовляє святі слова! От й ми прийшли туди, звідки декілька століть геть
Пішли, але спокою для душі до цього часу не знайшли! Що в нас за країна? Адже
Мудрість і святість там не відразу людям поблизу видно ярку білизну! Вона
Шубовстається в старому ковчегу і ненавмисне мріє про спокійний нічліг, щоб
Утішитися в теплі й млості! Чоловік сивоволосий сам собі ставить все життя ті ж самі
Питання, а відповіді носяться під самим носом, але істина спить непробудно, хоча інтуїція
Ловить думи підспудно, а розум на той час майже що помер, але навіть у безглуздій
Порожнечі встають питання одні й ті! Як розумній людині жити в порожнечі, де, до речі,
На розум ніхто уваги не зважає, але він себе в руках весь час тримає! Здавалося, що поруч
Є зовсім прості речі, але поблизу навіть вони виглядають зловісно, хоча й репетують
В унісон, що наш мир давно вже на страту приречений і ніколи не буде Богом
Прощений! Стіл у монастирі накритий на двадцять п'ять персон, незабаром у яву
Перетвориться чудовий сон, якщо життя саме не помчиться по непролазному бездоріжжю
Кутастим колесом! Віра відкине родину, любов і будинок, але при всім при тім людські
Звички залишаються в грішній плоті навічно й правлять балом життя нескінченно!
Нещастя завжди під руками, от тільки проблема із правами й гарними словами, яка
З'являється перед одушевленою особистістю, але суть проблеми не в тім, що у всім:
 І в грішному, і святому, у небесному й земному люди чекають якогось кінця, який,
Напевно, несе народу темряву від злого біса, просто так - заради інтересу, чи то йому
На зміну сонячне світло в норовливий розум і остиглі від темряви буття ошаленілі серця
 Ледь йде, проте воно чогось занадто довго вичікує і жде! Безчестя, всім людям обіцяючи,
По мимо волі від святості буття відходить грішна  земля, адже їй теж хочеться жити
Веселіше й не оспівувати порочні й склочні ідеї, однак, всі лиходії, одягшись як можна
Тепліше, зло всюди сіяють, вони на землі живуть і нікого не бояться! Галас і стогони,
Переповнені простими людьми всі шинки й корчми, які живуть за своїми законами
І у світі цьому тільки князь своєю персоною стежить за власним троном!  Був би Сергій,
Як і колись, здоровим і міцним, він би, зрештою, духовно й морально був би вже давно
Готовий не пошкодувати своїх тяжких праць, щоб особисто йому допомогли небеса
Розвести яскраве багаття прямо в рідній домівці і розпалити яскравий пломінь
На сіро-білому снігу, під небесною аркою ігумен став би схожим на пророка, тоді він би
Короною увінчаний був, але все це вище небесних сил, до того ж диявол роздратувався
 Так, що не може вгамуватися ніяк, він до кінця ще не вгомонився, хоча от безладдя теж
Втомився, хоча у своїй силі засумнівався, але нікуди від сорому не зник! Його плоть
Пропхнув сильний озноб, але щоб він у душу не вліз, їй потрібен був стрес! Чого людям
Самих себе соромитися, коли гріх  у самому серці постійно гніздиться? Треба чимало ще
На духовній ниві потрудитися, щоб з лиходіїв і дикунів перетворитися в пристойних
І толкових людей! У Сергія є свій інтерес, адже він теж передбачає великий прогрес
Для всіх, коли нерозкаяний гріх покине Русь навіки-віків, отоді свою воду освятять
І озера, і ріки, а мокрий, але теплий ліс теж не обійдеться без допомоги тих, хто раніше
Всіх на саму вершину гріха один раз по власній волі взяв і вліз! Навколо не стало
Беззоряно, однак однаково на душах в ченців вирують почуття непідкорені, але їм не дано
Зрозуміти одне, що буття полігамне і що, принаймні, воно виглядає нині дивним, а те,
Що грішне й неправедне, не може бути потішним! У розумі й у крові повинно бути дуже
Багато Любові, вона нарівні зі світлом у розкритому влітку старому вікні й він цілком
Допомагає особисто мені вижити в невибагливому житті! Дещиця Любові необхідна
До того ж і для поліпшення морального здоров'я, я не віддаюся в руки марнославству,
Коли, не моргнувши навіть бровою, відразу захотів крім своїх не перероблених до цього
 Часу невідкладних справ, але щоб одного разу осягнути межі світів різних, треба
Особисто себе не знеособити і компенсувати відсутність шкідливих звичок! На жаль,
 Не все залежить тільки від одних бажань, які витікають від сивої голови! Грішник
Завжди буде покараний, навіть наприкінці життя, його слід йде нам на шкоду
Від самого дня народження до тризни, там є страх і присмак докору!  Чого вже тут
Казати про їдкий оптимізм! Гріх без усяких перешкод лізе тільки нагору! Немає давно
Й відтепер навіть у спомині на нашої тверді справжньої духовної твердині, але є багато
Пихи й гордині, а вони джерело суєти й повсякденної порожнечі, проте їхні сірі риси
Не мерхнуть у світі троєкратної мрії! Немає тепла в умираючому організмі, прошу
Простити автора за неприродні афоризми, але хочеться пожити при житті і ні на п'ядь
Землі від своїх переконань ніколи не відступати, тому що переміщення назад неможливо
Святим людям споконвічно й у корені зрозуміти! Свідомість кидається туди й сюди, їй ж
В усі роки жити заважало й заважає вороже середовище, тому що воно без особливого
Труда простежується  в дружині й у чоловіку й до того ж проявляється в холод
І в холоднечу набагато гірше, але зло не видно зсередини, хоча душа й дорослого,
І дитини завжди рветься там, де неміцно й  до того ж дуже тонко, але свідомість
 Будь-якого покидька позбавлена всього того, до чого його призиває постійно саме
Божество! Воно наполегливо, гучно й глухо натискає на поневолене гріхами вухо, щоб
Сила небесного Духа не була святості позбавлена, а істина добралася сама до самого дна!
Як здається мені, святість і істина боготворять небеса з Господом нарівні, хоча Його голос
Чутний у височині, адже Божество суперечить бісові наполегливо, але не виходить
У Нього нічого, а все від того, що душа не почуває в межах тісноти свої одушевлені
Й святі риси! Свідомість, звужуючись, при наявності зла змінюється остаточно, адже вона
Постійно із гріхами бореться, але часом нічого в неї не виходить! В очах двоїть, а гадки
Думка свята от-от пожвавить, їй же неможливо жити зачепленої за живе єство і бути
Майже що ізгоєм, воно не відає, що творить і під образом правди, бог знає, що говорить!
Міркує безглуздо й ділить на нерівні частини всяке святе слово, але воно не щаслива
Підкова, яку знову й знову позбавляють отчого покриття! Напевне, не варто постійно
Грішити, а треба просто й покірливо жити, дати своїм вустам відбій і, саме собою, нехай
Вони навперебій живуть єдиною долею! Стимул душі необхідний точно так же само, як
Небесам потрібен всесильний і могутній херувим! Якщо затримаєшся, то світ на тебе буде
Дивитися з докірливою усмішкою, але, вибираючи між щастям і ядухою, треба свою душу
Й серце ночами слухати, щоб Господь Всемогутній, який постійно від ненависті й зла
В нескінченність біжить, нагадував християнам про минуле й про прийдешнє! Нехай
Ненависть і смуток залишать знаттєлюбний розум для неспокійних думок і таких же дум,
Але можливо,що гріх люди з білого світу зживуть, і добро на землі немислимою працею
Все-таки помножать і святість збережуть, але все, що святості протилежно,
По великому рахунку - помилкове й безбожне, воно хибне і криве, цинічне і безсовісне!
Звичайно, можна перемогти  навіть те, що мізерне і дрібне! Як здається мені, дивно
Подвійно молитися Богові й служити самому Сатані! Чи не багато честі їх згадувати
Разом? Богові люди псалми співають, але честь по честі Сатані пошану створюють!
Сергій не гається, адже він бачить злу бесівську усмішку й, щоб відомстити тому нагадує
Всякчас йому знову про всесильне Боже слово, адже в його основі лежить бездонне море
Пролитої християнами крові! Божий лик до того ще остаточно не звик, що всяке
Зрушення явищ ефемерних може прийняти розміри непомірні! Їхній мир увесь час
Розростається вглиб і вшир, він тільки однією містикою жив, але його кумиром теж
Преподобний Сергій був! Йому б зсунути тугіше власні губи, щоб не говорити про всіх
Бояр незграбно і грубо, адже весь зміст мирської наготи прихований у нетрях мирської
Суєти й повсякденної вбогості! Вух ти - невже, все зло від підлої вбогості?! Зло за вузду
Ніколи не варто до себе здалеку тягти, так можна добро знову від простих мирян мимо
Волі взяти й відразу віджахнути, а вже потім себе в дугу зігнути й, не випинаючи колесом
Кволі груди, на мить зміркувати, що немає істин достовірних, як і парафіян
У смиренності й моліннях показових! Якщо це зрозуміти Ви не захочете, ну що ж, тоді
Вже, вибачайте тих, хто зміст буття спіткав і великих втрат при цьому зазнав! Виходить
Так, вогненне світило ще не в повному зеніті! Що було, то було! Перечекаєте!
Пересидите! Звіра в душі поки ще не будите! Всі незримі нитки у руках у Господа – Бога
І їх там видимо-невидимо, але щоб і біль, і тривога не пішли разом з татарською ордою
Дорогою однієї й тою, і не повели інших слідом за собою, проти них встане чоловік
Сильно худий і злиденний і настільки ж святий, але він давно вже був оточений досить
Злим і поганим середовищем, це ніяк не пов'язано зі святою водою й із прісною їжею,
А тільки з жеребом й долею! Сергій заздалегідь обмірковує всі свої ходи, щоб відвести
Скоріше Русь від біди, нещасть і нестатку, але як йому щезнути від колишнього
Середовища, яке саме от-от дійде до льодового побоїща?! Цим турботам немає
Рахунку! Він на вид мужик нічого, але заледве - того, напевне, в нього вселилося давно
Саме Божество, а Воно, як звісно всіма чоловіками й дамами, не порожнє й не мертве,
Воно ще живе, от тільки біда, що народ наш пішов зовсім не туди! Вийшло, як завжди! От
Це так! Ігумен наяву виявився занадто релігійним і напрочуд мав розум вагомий, але
Норов його був нервозним, на зовнішній вигляд він занадто серйозний, хоча сам він
Особистістю одіозною! Щось автор заговорився й у самі нетрі поглибився, навряд чи
Йому на двері приємні люди не вказали, адже таке трапляється з нами іноді, але це
По великому рахунку - не велике горе і нещастя! Варто бухнутися об землю, як той, хто
На вид був колись грізний і над міру нервозний, адже внутрішнє зло відразу знищить
І притопче любе єство, якщо, звичайно, зможе і захоче! Нісенітниця, та й годі!  На душі
Боляче й гірко, але не тільки! Ага! Життя суворе і тверде, але важко відігнати його
Від гріха, хоча по великому рахунку воно зовсім непогане! Нісенітниця! Русь не живе
Без підігріву, як російська кадриль без бешкетного наспіву! Русини могли б почати
Що-небудь, хоча б сказати Богові « спасибі» за волю, але пройдуть ще багато років, поки
З марнолюбних багатіїв виростуть, зрештою, юрби сміливців і мудреців, але той, хто ні
Такий що буде робити і як йому надалі треба жити? Що йому говорити й чим промахи
Свої крити, щоб гіркота в сльозах не утопити? Можна нескінченно й навіть вічно Бога
Дякувати, де ж візьметься та заповідна спритність, щоб у постачанні дні буття дожити?
Вона до кінця тривожних днів сама не прийде сюди, не приклавши дещицю праці,
Із занедбаних полів з торбою просвітніх ідей і по мимо волі простих людей не скаже
Жодного слова й не зробить уклону поясного убік Божества святого! «Дух краси й демон
Дитячої мрії, де ж  мечешся зараз ти?» Слова кинуті на вітер, але ніхто у відповідь так
Йому й не відповів, як і раніше шумить холодний вітер, але день став більш прозорий!
Дні проміж собою не схожі, адже вони не благословення Боже, вони з різним скарбом
І різною одежею! А далі що ж? Що буде трохи пізніше? Нічого окрім страху й тремтіння,
Але дух блаженний носиться над почорнілою нивою, а лазур безмовна без дна й без краю
Душу до небес, що сили піднімає, і плоть сама пестить і ніжить! Їй знову нема чого душі
Сказати, а вона не може обманювати й безупинно брехати! У німому безсловесному гурті
У височині на безмірному просторі носиться бездонне горе, яке незабаром зникне
В глухомані, а люди от-от поставлять свічу на честь полеглої душі! Зайвий раз ти
Не гріши! Усюди віддає татарським ярмом, і воно розноситься по селах і долах однією
Миттю! Діється щось не те, адже одне добро струмить і про святість народу денно й вночі
Саме воно, що сили переказує! Князь щось, здається, по-п'яні юрбі наобіцяв, однак, сам
Схибив, тобто маху дав без всяких для цього підстав, тільки час дарма у юрби зайняв, але
Віру й волю на довгі роки так і не зв'язав,  хоча багато чого він людям прорікав і княже
Слово їм власноруч давав ?! Проте час йде, а люди обіцяного більш, аніж три роки ждуть,
Не вникаючи ні в істину, ні в суть! Чекали ті, почекають і ці - усе міняється й тече
На цьому білому світі, але назавжди й понині перед людьми святими на відміну
Від грішників і інших нечестивців особисто їх приваблюють православні храмини!
Вирушають у безвісність сірі тіні, одні покоління міняють інші, але колишніми
Залишаються тільки віддалини земні і терема басаманисті! Теж саме коло
Проходить людство не відразу й не раптово, комусь треба роки два, а комусь чотири,
А для одного життєве коло набагато ширше, інший же стає кровопоєм і навіть тут
Перед ним благоговіє мир весь! А що в нього святе за душею є? Мабуть, загублена
 Й совість, і честь! Все так і є! На першому плані тільки пиха! Вона звузила святе кільце,
І свіжий вітер в обличчя не дме, а людство падає на узбіччя життя, а у відповідь тихо
Звучить невиразні слова: «Це зовсім не той предмет, що навіть на схилі віку від суті
Відриває ту найтоншу срібну нитку, яка  божественно, як колись, відтепер не звучить!»
Все йде до того, що Бог не здивується вже нічому, а це значить, що людина дарма була
Зачата! Темрява наступила, і померкло денне світило! Вистачить, по помилувалися
Й покохалися й баста, адже не у святості земне щастя, а великих взаємовідносинах
 Між людством і Богом! Немає ніякої відмінності в мерзенному земному лукавству!
Воно непідсудне нікому, навіть тому, хто все життя поклоняється Богові одному й живе,
Судячи з усього, тільки завдяки розуму, але несе на горбі свою дірявих і протерту до дір
Заплічну торбу! Чи можливо таке в природі? Начебто слухи гуляють серед простого
Люду, вони на язику у тих, хто постигнути суть буття ще не встиг, але з монастирського
Амвона вони от-от віддадуть зло новому прокляттю, а сестри й брати ці слова наповнять
Зовсім іншими поняттями! Немає безгрішного місця на землі, адже люди грішать
Поспіль і всюди – це всім людям достеменно відомо, якщо бути відвертим і чесним!
Спаплюжено власне ім'я, але люди пишаються гріхами своїми і от-от зупиниться
Земля і нічого не залишиться від буденного буття! Ну, і Бог з ними, гріхами брудними!
До грішників немає в Бога питань, там безліч усіляких перекосів у людських
Взаємовідносинах! Люди живуть навмання, творять зло невпопад, звідси
В суспільстві панує повний розлад і багато всіляких втрат! Немає перетворень
І немає згуртованості точок зору і єдності думок, от чому люди до цього часу
Не об'єднані, вони навпаки - роз'єднані в межах цілої країни!  О, так! Русь, здається,
Уже ніколи не покине нужда й біда!  До думок прислухаючись, Русь свята стоїть біля
Церковного притвору, адже вона вже давно була готова для серйозної розмови,
А не для порожнього балакання! Імовірно, Сергій буде говорити стисло, але всім буде
Зрозуміло, що князь на цей раз буде баяти докладно, тобто детально й щось доводити
Сергію візуально, але чи буде його промова богоугодною й до того ж ще й
Правдоподібною?! Вітер дме через високі кручі, він напрочуд могутній, а Бог спостерігає
Через чорні хмари, як народ руки на грудях схрестив і присягнув у батьківських могил,
Що не пошкодує своїх останніх сил, щоб ворог, нарешті, від землі русинів назавжди
Відступив, а народ, врешті-решт, щасливо зажив! При всьому при цьому його слова
Вилітають із пропитого горла розжареним дуплетом, але серед обривків і химер люди
Шукають для наслідування собі гідний взірець, але шлях цей слизький і дволикий, адже
Важко й тяжко йти всім грішникам за навантаженим видобутком повозом, зовні досить
Непримітним! Імовірно, занадто багато чого простим людям там незбагненно, але жити
В юрбі їм, звичайно, приємно, адже мислення людське, по суті, неосяжне! Так, це всім
Зрозуміло, немає шляхи їм зворотного, але нічого, слава Богові, що у них ще є Божество!
Мир перестаркуватий уже кінчає поділ і свару, щоб з Господом вдвох перемогти гріх
Заклятий, хоча час його ще не наближається до повного заходу! Серед мирської
Товкотнечі Сергій забуває про плани свої, із трудом й журбою він призиває грішні душі
До постійного спокою й говорить наодинці сам із собою: «Богові, про усе говори й ніколи
Перед Ним не хитри! Ти на мир двома очами подивися й тримаю з тобою парі, що при
Новій і довгій розмові ти вже не згадаєш про колишнє нещастя й горе! Грішити кинь!
Тебе ж Господь бачить майже наскрізь, якби потім тобі не довелося, жити з Ним
Порізно, адже особисто ти, мабуть, не схожий зовні  на розжарений у горні подій цвях,
А гріхів за спиною ціле гроно?! Цікаво, чи тобі вірогідно не відомо, що ти життя
Не прожив чесно? Слухати правду неприємно, але немає шляху зворотного, нагадувати
Про це мені, здається, доречним! Я б на твоєму місці більше молився із братіями спільно!
Не гнівайся, уже краще у вівтаря побожись, що й надалі твоє грішне життя буде
Підніматися тільки в духовну височінь! Туди й ти всяку годину прагни дійти й, будь
Ласка, поспіши й поквапся, а своїх гріхів ніколи ти й надалі не соромся, але ними
Не гордися! Уже краще по добру й по здорову згадай знову й знову про Боже Дієслово
І ти хоч-не-хоч задумаєшся про свою тяжку долю й важкий жереб! Твій розум перебуває
В неволі, тим більше, що ніхто від нього злодіяння твоє ніде вже не сховає!» Він сам
Відповідає собі, але міркування прожогом переплуталися в сивій голові, вони так собі,
Але ще готові стояти на голові, однак спрага Віри й Бога для неї значить дуже чимало:
«Щось ніяк не зрозумію, що й до чого, хоча завжди довіряю розуму своєму, але він уже
Не вірить нічому, а чому? Я дотепер сам ніяк не зрозумію, я ж як і раніше вглядаюся
В непроглядну темряву, а вона в суцільному тумані й у димі! Не знаю, кому служити
Й в ім'я чого на цьому білому світі надалі жити? Як мені бути? У голові одна полова,
Зрідка туди залітає Боже слово, щось поруч струменіє, а вже потім здаля ночами
Думається, але душа того не сприймає, хоча вона теж не дрімає, адже вона жива
Істота, але що з того, якщо на тлі лих колишнього сяяння давно вже поруч немає!
Звужений кругозір з тих самих пір, коли мирська дурниця втрутилася в духовну
Суперечку!  Душі ганьба, але навіщо їй ця тяжа, адже вона обтяжує час життя
Іі стращає людське плем'я, але висока любов скрашує знову колишні ночі й дні
І запалює в серці будь-які вогні, а вони як ангели безликі, таємничі й великі, володіючи
Палким бажанням, починають грішну плоть знову, які  колись, стращати і тонкою
Повитицею навкруги хреста обвивати! Серце ще до кінця не охолонуло, але все, що
Раніше було, душу в Рай саме по собі від себе не відпустило - на душі тужливо
Й осоружно, адже небо душі колишній гріх ніяк не простило! Не темни! Їй зло теж
Ні до чого! Уже краще чашу ваг у свою сторону схили, щоб кращим стало буття наше!»
Навіть день короткий не обходиться без замерзлого оселедця, він завжди на тарілці, але їй
Теж не подобаються бесівські витівки! Життя не можна почати з нуля, як не можна
Змінити народу свого князя або монарха! Ігуменові часу шкода, він удивляється
В безрадісну далечінь, а там сіра вуаль обплутала небокрай з усіх боків, щоб тільки він
Слухав вічний дзвоновий передзвін! «Мабуть недарма, мої вуста знову оточила суцільна
Порожнеча, адже вона ввійшла навіть у заповідні досі місця! Невже думки оторопіли?
Тоді чому ж душі живеться усе гірше й гірше, а її мирський шлях стає суттєво
Вужчим, це зовні, а що ж усередині - спробуй на  місці все це побач і Бога подякуй
Трохи, Він стежить за всіма нами вимогливо і строго! Реалії недовіри, а також всі
Народні повір'я, встали в позу на грані лицемірства, але не звір же я, хоча моя стезя
Не для місяця вересня, а найбільше вона підходить для холодного грудня! Колишнього
Орла буденне життя роздягнуло майже що догола, він як колода, яка згоріле вщент!
Немає колишнього тепла, але не пролий чаші всієї на спини витязів і богатирів, поводься
Набагато скромніше, адже ти живеш серед простих, хоча й грішних людях, а то буде
Суттєво гірше тобі жити посеред лиха і біди!» Полум'яніє захід, він уже надяг своє
Прекрасне бордове вбрання, але йому ніхто не радий! Люди просто мовчать, тільки
Сльози, схожі на крупний град, з висоти небес назад на грішну землю зі швидкістю звуку,
Що сили, летять! Про що ми сльози на дозвіллі мовчки ллємо, але потім дифірамби
Співаємо й уночі, і вдень? Напевно, про гріх свій, адже він як таємнича тінь або ясний
І пригожий день – ні на що не схожий, який усім покинути лінь і от хвиля за хвилею
Прожогом осушує подобу давно вже не молоду! Довго триває Сергєєв монолог,
Безглуздим може здатися його незавершений склад, але чи варто дарма засмучуватися
Й право ж так сильно обурюватися?  Сергію пора вже в лад нових промов і слів вертатися
Знову, а там у роль свою мовчки вживатися, до тому ж треба молитися про прозріння
Душ, що заблукали, інакше їх роздавить величезний і тяжкий вантаж їхніх колишніх
Заслуг! У душі пташині права, буттям завжди керує її голова, іноді вона робить вигляд,
Що її від грішників нудить, плоть же відіграє роль незримої плівки, чохла й покриву,
Адже вона є джерелом кожного слова, але те, що усередині, спробуй, здаля і миттю
Розбери, адже не всі люди лиходії й дикуни! Сергій не боїться й ніколи не кам'яніє перед
Високою ідеєю, йому я вже точно вірю, що, зрештою, ми ворогів переможемо, а то багато
Десятків років про це тільки віщаємо,  але про свої слова опісля забуваємо! Так
Поводитися не личить людям воістину святим! Він сильний і хоробрий чоловік, який
Відкинув для всіх православних душ нерозкаяний гріх і іншу нісенітницю! Якби йому
Не вдалося жити з Господом побіжно, а з дияволом нарізно, тоді б його буття зовсім
Не в ту сторону поплелося! Ніскільки він би не за боявся і не кинувся б від ворога
В семимильні перегони і не вгомонився б доти, поки з обличчя Русі остаточно не буде
Змита рабства й лиха повселюдна лиха слава і лихі слова не будуть гуляти по її великих
Просторах! Слава та гучна майже за два сторіччя по землі слов'ян поширилася й там
Укоренилася, а чоловіки й діти ходили тим часом в рабах, смутно представляючи загалом,
Що таке тлін і порох! На ринках ішли торги, де невільників продавали із запалом!
Примари милі не були обділені ні розумом, ні силою, але в душах сумних прагнення
До волі трішки охололо й от суспільні покидьки збираються на вузькій земельній смужці,
Споруджуючи захисні стіни з кожного візка! Незабаром розвідувач ханові донесе, що їх
Там душ  вісімсот або сімсот, але попереду в них справ безліч, а час, як звісно, нікого
Не чекає і ніхто його не зупиняє, він саме по собі вперед йде й пред'являє життю рахунок!
Хан здалеку за ходом справ спостерігає, живе й ніколи не в'яне, але здатністю
Передбачення ніяк не володіє, отчого постійно мучиться й страждає, але простий народ
Його не сильно засуджує! Йому б вершників трішки по степу нашкрябати і тихо опісля
Сказати Аллахові: «Прости, я готовий всі почесті одним махом перенести,
Тільки б не постраждати від голоти й непрошеної долі!» У зрілому міркуванні
Немає ні захвату, ні усолоди, є одні домисли про місцезнаходження русинів і про ту їхню
Половину, що от-от на татар обрушитися страшною лавиною! Тоді хана не врятує той
Жмикрут або кретин, який йому дещо ще багато разів щось донесе, але, не досягши нових
Висот, з відрубаною головою біля ніг старого хана додолу впаде! Я до того хилю, що той
От-от накаже своїм воїнам вирізати на корені всю його рідню, тим гірше для тих, хто
Гнилий з нутрі і зовні! Надворі давно вже не березень, але молоде воїнство долає азарт
 І не зважає уваги на повінь, адже для перемоги ханові потрібна тільки вдача, але в нього
Пороків більш, аніж мільярд! Добре б було йому, якби він не торкався цих гнилих хащ,
Щоб не отримати по шапці, адже час невпинно йде і положення татар відтепер хибке
І непросте, але маючи хитрі звички, вони місяцями спостерігають за молодими пацанами
З посірілими руками, які від холоду тремтять, але однаково в засідці, як й колись,
Спокійно до самого ранку сидять! Вони хочуть спотайна зібрати скоріше багатий урожай,
Отже, починай, однак знай, що всьому приходить край! Оскільки так суджу, то виходить,
Що я на мир гріха постійно дивлюся зблизька і бачу там безодню пекла, де нема
Колишньої відради! Русини самі інородців до себе призвали, а вже потім несамовито
Мучилися й страждали, а своїх дітей татарами завжди лякали, але Русь чомусь інородці
Не захищали, а тільки повсюдно її на наругу ворогам віддавали!  О, Боже, прости
Й душу остуди! Є Вищий суддя всього земного буття! Сергій з натхненням звертається
До небес зі святим молінням, а життя всюди несамовито вирує й нікого вона вже
Не пощадить, адже у голові одна тирса і головний біль, який застиг у посивілій потилиці,
Нічого окрім темряви не видно від сморідного каганця! Тільки підлога й стелю Сергій
Зміг побачити у своїй келії і кота, що забився в запилений куток, щоб ніхто не зміг
Перервати його докучливий монолог! Перед очами в ченця двоїться, і чоло вже давно
Сріблиться, а поруч пара від самої землі клубиться, але розум намагається в суть буття
Поглибитися, але йому туди навряд чи вдасться незабаром пробитися!  Повір мені на
Слово: Русь  не боїться майбутніх втрат, однак небезпечним є поранений звір – це факт!
Жереб страшний приснився Сергію в сні вчорашньому: ґрат плетіння і далека воля, що
Стоїть до них задом наперед! Чомусь все саме навпаки! Чи є серед русинів справжні
Чоловіки? Щось повинне незабаром тут відбудеться й чия буде черга до січі призвати
Народ? Хто ж стане його співрозмовником або ж новим спадкоємцем князя на цій землі,
Який сховався від святості в мрячному сизому мареві! Не вистачає уяви, щоб думкам
Позбудеться від гальмування, і взнати на собі всю силу Божественного проведення!
У голову лізе одна нісенітниця, щось нічого не міркує нині голова моя, хоча прилучається
Іноді й вона до основ святого буття, але пасе останніх, адже немає її в рядах перших!
Куди не глянеш, розумнішим навряд чи відразу станеш, але зробиш крок у імлу
І опісля тобі поставлять свічу, як мерцю! Я мовчу і нічого не кажу про те, що є
 Бажання чисте, але земне! Попереду нелегкі ночі й дні, там є височенні кручі,
А на стопудовому шляху лежать величезні гілляки і давно неприбрані гнойові купи,
А ззаду ліс фігурує рясний і він про всякий випадок темніє сильніше, аніж грозової хмари,
Але душу злість уже давно не мучить!  Вона захоплюється стократ, що нею править
Не товариш і брат, а великий мислитель, він же наш небесний учитель, а по великому
Рахунку до того ж ще й наш властитель! Не пам'ятаю у що тоді Він був одягнений, коли
Господь почав випромінювати Фаворське світло, але точно пам'ятаю, що це трапилося
Саме в обідню годину, саме тоді Сергій із братіями радився: чи бути йому ігуменом, чи
Ні?! Разом з ними він істину шукав, а потім її як юну діву своїми ж вустами цілував, але
Спрагу пізнання, пійману одного дня, до кінця не вгамував, навряд чи її суть на корені
Не загубив! Збив його зі шляху істини один плішивий дегенерат, який манією величності
Надмірно був у ту пору обійнятий, адже попереду лежить чорний квадрат! Із превеликим
Трудом він досяг успіху у справі тільки однієї - подружився навіки із Творцем,
Переборовши перешкоду одне, відразу ненароком своїм недремним оком подивився
У відкрите навстіж вікно, вже так, напевно, Богом було передбачено, і побачив там тільки
Глибоке дно, а далі ще й ще, але й це не все! Там в віддзеркаленні сіяло все його святе
Буття! Якщо глянути на нього звисока, то дорога ця була вузькою, а над нею звисли
Дугою грозові хмари, а внизу гуркотала широкий, але мутний потік! Ніч темніла, але
Не чернеча ця справа втручатися в течію розгнузданої гордовитості, духовний мир зовсім
Не той і він чогось іншого від Бога постійно не чекає, а коли воно все-таки відбудеться, то
Не звихнеться з розуму, а життя потече серед лісових нетрів саме,  але кращою не стане
Навколишня її мирська метушня! Не підходять до людей божі мірки, адже миряни - істоти
Досить низькі й дрібні, але допоки на землі вдосталь блуду, то будь-який зануда спробує
Зробити якесь диво і чудо! Панацея від лиха й негоди - не думати про них,
Нам цей прийом ще з дитинства знайомий, особливо, коли нещастя раптово входить
У рідне житло! «Ніколи не мсти і  мовчки всі гріхи ворогам своїм відпусти, тільки так
Можна богомерзьку душу від пекла врятувати! Всіх людей прости, скільки б
Не прийшлося особисто тобі позбавлень в тій дорозі перенести!» - «Грішив і грішу,
Доки живу й дихаю, хоча Бога вище всіх до небес підношу і Його про поблажливість
Постійно прошу!» - « От такі діла!  Душа ще не врятована від зла і великого гріха,
Адже плоть гріхами переповнена і ні із чим не порівнянна їхня довжина й ширина,
Хоча сповна за превеликий гріх заплатила ординщину ціла країна!» - «Що ти скажеш
Про підлого боягуза? Я просто у відповідь йому посміхнуся й скажу, що я не боягуз! Часу
Немає, я по справах кваплюся!  Це в моєму смаку, адже я нікого вже не боюся!» - «Бісам
Немає сили терпіти, щоб знову відродити колишню неправду, але все-таки,
Побачивши розбрат і галас! Мислю і припускаю, що мир душі зовсім ще не знаю, адже
Він зовсім на нас не схожий!  Ну, і що ж? Не почитали люди на Русі гам і галас!
Варто нам розсердитися, як зло негайно пропаде й випарується!» - «На жаль, заповіді
Господні майже мертві, хоча ще є силуети їхньої мрячної канви, але ніколи їх зблизу
Не побачите Ви! По звичці вони умчалися до біса на кулички і наяву от-от заплетуть
Там свою всемогутню канву, не віддаючи данину колишньому бешкетництву! По якійсь
Нікому невідомій причині гріх постійно одягається у святі скіпи і єдино, що його зараз
Від святості відрізняє, так це те, що він канони безгрішні мовчки зневажає, але про це
Господь вже точно знає!» - «Ледве чи, Він вже так сильно впливає на суспільну
Мораль, йому теж буває, когось шкода і іноді в душу вселяється бездонний сум!»
- «Питання із всіх питань, але ти ж по великому рахунку ще не любомудр! Ти єдиний, хто
В поточному році ще не разу не пішов у диявола на поводі!» - « Я ж заповіді Бога
Постійно блюду й по Його стопах завжди йду, але до свого сорому в будь-якій людині
Я теж бачу морального каліку, а він має потребу в повсякденній Божій опіці!»
- «Навряд чи вдержиш людину у вузді, адже вона гріх для себе знайде всюди й скрізь,
Але вона не буде розп'ята на дерев'яному хресті, хоч від голови до п'ят людина та у своїх
Діяннях сам винувата! Напередодні майбутньої катастрофи кожна жива істота зовсім
Не думає про далеку й близьку Голгофу! Доля її вирішена, суть їй не настільки важлива
Але, якщо вона представляє по ідеї сущий нуль,то о після мирського життя ніхто
Не пошкодує про власний егоїзм!» - «Я ніяк не зрозумію, чому людина не живе згідно
 Розуму своєму? Він хоче відразу й все, але наяву зовсім не те йому пропонує буденне
Буття, адже там майже все вирішує метушня! Ви не праві, адже людина  створена
Не для повсякденної забави і немає потреби лукавити, адже прийшла пора свою
Неправду в іншому місці навіки залишити!» - «И все й відразу й більше нічого!» - це
В суперечку втрутилися посланці Бога! Саме божество порушило монотонний діалог,
І особисто Бог знайшов вагомий зачіпку, щоб м'якшим в цій довгій суперечці став
Чернечий склад розсуду! У сутінку густому, немов будинку порожньому, ведеться
Невимушена розмова, хоча співрозмовники не бачать один одного в упор! Вони
Кидаються словами, немов би сухими дровами, хоча ризикують самі залишитися
Віч-на-віч з самотою і стати ізгоями, адже час невпинно йде і Страшний суд уже
Не за горами! Треба обережніше поводитися із грішними вустами! Це занадто легке
Зауваження не є знаком звичайного суєтного мовчання, коли будь-яке починання
Приносить душі й плоті одні тяжкі страждання! Серед собі подібних Сергій шукає людей
У міру скромних, які й у житті загробному розкриють людяність свою, і будуть вести
Статечні розмови і постійно йти Богові назустріч! Навіть вираз їхніх ясних очей
Підтвердить негайно, що вони щораз не виставляють свій розум всім людям напоказ!
Здається з іншого боку, що русини напередодні будуть врятовані, якщо ще до Покрова
Господь їм повірить на слово, що народ весь не буде на вітер кидати словес, щоб ними
Загордився підлий біс! Ми всі пливемо вдвох або втрьох по скаженій ріці, перебуваючи,
Навіть, у горі й тузі, проте тримаємо хрест в одній руці, а в іншій - гріхів неймовірно
Щільний шар і, саме собою, кожний незадоволений сам собою й власною долею, тому
Що не можна йти разом з стовпищем і юрбою й повсюдно ризикувати своєю головою!
Провидіння зловісно дивиться на прості  й повсякденні речі! Невже нам не призначено
Дійти до високої мети, щоб сьоме небо, адже в цьому немає особливої потреби?! Не дай
Нам, Боже, гріхи свої й надалі множити й давати волю своїм сльозам, щоб гіркота текла
Гарячими струмками по щоках, хоча для цього є чимало причин, але не той велетень,
Хто молиться один серед зелених лісів і широких рівнин! Згадаємо про Гоморру
Й Содом, як про власний неприбраний дім, де гріх хтозна куди біжить, а совість навіки
Спокійно під покровом даху спить, але під сонячним променем думка мріє ні про буття
Просте, а про щось своє: близьке й настільки ж рідне, а по великому рахунку, про
Повсякденне й святе! Колір, змінивши й пожежу страстей дещо вгамувавши, але
Благодать, в землю закопавши й набагато кращими ставши, сонце на небі з'являється
І з тьмою воно на обрії щомиті зустрічається - два конкуренти й два опоненти ніяк
Не поділять свої дивіденди, хоча в них моментами теж виникають різні аргументи!
 У деякому розумінні є бідність змісту й мислі, однак, час пору кружляє й удалину
Стрімко біжить і на одному місці ніколи не стоїть! Серед святих мощів людина частіше
Думає про життя грішне своє, проте, відкривши вуста, забуває пом'янути подвиги Христа,
А без Нього будь-яка молитва порожня і пуста, адже поруч тлін і суєта! Господь і понині
З нами, хоча ми докоряємо Йому думками і словами, Бог знає, що гонимо, коли
Застосовуємо метафори й синоніми! Від совісті користі мало, її, здається, менше не стало,
Однак, вона, напевно, задрімала або ж у шляху вморилася! Бог осіняє Русь Хресним
Знаменням, але весь час люди чекають на воскресіння мертвих з небуття, і дивляться
З великим сумнівом, як Всевишній судія пророкує народу вічність, адже люди, навіть,
Не представляють, що таке нескінченність, їм подавай конкретність, а просторові
Промови нехай небеса побережуть для наступної ненавмисної зустрічі! У відповідь –
Одне й те мовчання, а усередині – обурення! Бог міг би зробити русинам зауваження,
Але череда спогадів пручається базіканню й постійно сперечається з любов'ю: хто ж
Розплатиться власною кров'ю за буття безглузде, але й у його основі лежить лукаве
 Й облудливе слово! Однак, і воно не перешкода для подоби успіху, от тільки гучна луна
Дзвонить для тих, хто захотів пізнати щемливий гріх, адже розмова із Творцем не може
Бути ні про те і ні про це і з розпливчастим кінцем! Слово Бога душу коле, адже Він
Завжди істину для нас говорить і вже, коли Він дозволить, отоді буде для порядку
Виражатися в міру чітко, але воістину коротко і стисло! Для когось там таємниче
Й загадкове є, але нікому немає бажання вникати до змісту високих слів, щоб, зрештою,
Не перемінювати власне життя! Тупіє ясний погляд - не виходить начистоту розмова, що
Тільки почалася! Не вистачає почуття міри й такту, свідомість плутає прості
Й щиросердечні факти, тому що немає в душі й плоті проміж собою близького
Контакту, вони загодя доводить серце до чергового інфаркту! Так! Так! Без здоров'я
Й тяжкої праці, як звичайно і як завжди, незважаючи на все, немає дороги туди, де буття
Визначає середовище перебування, але й воно ніщо без фундаментальних знань! Коли ж
Суть знайдеш, перед цим через терни пекла все-таки пройдеш, але всюди побачиш тільки
Кривду одну, але, не пізнавши її, через час пропадеш і у святості навіть миті спокійно
Не проживеш, але під час Великодня всі священики розголосять про гріхи простих людей!
Сергій всі частіше замислюється про прийдешню розв'язку, правда ока князеві ріже
Й коле, але його вона ніколи не неволить, однак Бог наполегливо говорить, що вижити
Нам Він навряд чи незабаром допоможе і Його наше грішне буття давно вже тривожить!
Не можна випадково пізнати життя - штуку далеко не ідеальну,адже його завжди
Супроводжує якась таємниця, але у всіх гріхах воно знаходить крайніх, з першого
Погляду людей випадкових! Нема виключення навіть для тих, що напередодні
Одержали від вищих духовних осіб релігійне благословення!  Люта вдача, весь гріх
Буття в себе прожогом увібравши, жадає ще більших прав, щоб миттю змінити весь
Монастирський устав, але під себе святість підім'явши, зажадає посилення своїх же
Власних прав! Тут не місце людям стороннім, вже краще зло ми зайвий раз не торкнемо,
Але влаштуємо за ним опісля гонитву на вороних і буланих конях і в сяйві світлого дня
Роздуємо полум'я зі святого вогню, Віру люблячи й так само її зберігаючи від завидющих
Очей, щоб вона довіку й понині по безвісній і невідомій нікому причині розливалася
Нескінченно по широкій і привільній російській долині! Нехай вона затопить навіть
Високі й однобокі вершини й, дотримуючись Всевишнього прикладу, вторгнеться
В високі духовні сфери й, незважаючи на всілякі втрати, почне спільне буття й де,
Незважаючи на повсюдний вилиць і ниття, народ зробить практично все, щоб
Нерозкаяний гріх пішов навіки в небуття! « Давайте, брати, зло в безодні морської
Поховаємо й дамо волю своїм же долоням, інакше мирська балаканина зменшить силу
Й міць святого вогню! Раби землі вже змогли знайти в передгрозовій атмосфері
До православного храму двері, які раптово навстіж відкрилися, а опісля знову зачинилися!
На все Господня воля, з нею давно вже ніхто не сперечається, вона над землею пурхає
Навіть тоді, коли та, зімкнувши намертво вуста, не може відійти від довгого зимового
Сну і постійно дивиться на крапку одну, але її непомітна білизна, зі світлою й вузькою
Смужкою, зверху небесам помітна! Божа десниця завжди до сталості несамовито
Прагне, її ціль ясна і вона її досягне: донести б грані Господнього створіння до простої
Мирської уяви і на краще пішли б наші справи, але судячи з того, що важко навіть Сергію
Висвітлювати незлочинну й непроглядну темряву! Чи можна одному, вигинами
Окрутившись, знайти загальний і постійний зв'язок між небом і землею, щоб саме
собою вирішувалося питання майже  будь-яке – мале й велике?! А що мирянам
Робити, адже істина буття навіки захована в кожній окремо взятій людині?!
Виразність мені не ясна, хоча на порозі давно вже стоїть тепла й пригожа весна! Той,
Хто себе вже давно на муки Пекла прирік, сам по собі гріх перемогти так і не зміг, але
Той, хто розумний, не будемо зайвий раз називати гідних і праведних імен, не буде
За провини свої до суду присуджений, тому що безгрішний по великому рахунку він!
У кожному співучому звуці є передмова до довгої й вічної розлуки, розв'язати б руки
Розумникам, а не дурилам, хоча ми по - іншому робити набагато частіше вміємо
І ніколи перед зла не боїмося, хоча ми всі сталися від Адама й Єви, тому що злізли з того
Самого древа, але в нас в усіх є загальне материнське черево! Будь ти русин або єврей
В тебе є сили зло перемогти й стримати його спритність, але як стати добрішим,
Перебуваючи в співтоваристві дурних людей! Бог завжди стоїть за нашою спиною,
Він хоронитель мій і твій!» Серед всіх народів і племен ішла поголоска споконвіку,
Що серед білявих і в той же час шпарко похмурих ы не байдужих до життя російських
Мужиків чимало є гідних і сміливих соколів і козаків, але будь-хто по великому численню
Лише птахолов, тому що їхнє життя теж залежить від богів і якби чоловік своїх богів
Не любив, він сам собі кумирів утворив і так би далі жив, проте їхнє життя напрочуд
Коротке і куце, адже життя біси продають з молотка й відправляють прямо-таки
На блакитні хмари, а дні відносить як можна далі люта ріка, але безглузда доля посилає
Щастя людям не занадто  густо, немає там хлібного хрускоту й у засіках як і раніше пусто
І порожньо! Не дарма люди ледве з’являлося світло і ледве показувалася яскрава зоря
Вголос прилюдно говорять, що душевна порожнеча від спустошеності, а горе
Від убогості й нестатку життя, але ось таке існування не цікавим було б без
Повсякденного напруження, без тліну й без суєти, але ще задовго до Великого Поста,
Сергія немов би живцем зняли із хреста! Він немислимо на очах у юрби схуд і спав з тіла,
Монах охляв і похудів, але всьому ж є допустима межа, навіть коли він би скоромне
Пожити захотів, але вершину свою він би ніяк не здолав, тому що крім Поста є в людини
До того ж ще й ненаситні вуста! Надмірна ретельність і в грішному ділі, і в святій
Справі ніколи не кінчається добром і шкодить інтересам держав, тому що плоть
Нагадує навіжений дім, і в ньому люди думають тільки про одне, як після зняття з хреста
Без допомоги інших людей розкрити ненаситні й незворушні вуста?! Не моргнувши
Бровою, ченці супротив своєму ж здоров'ю, змушують себе жити для постійної знемоги
Повсякденного свого буття! Бог їм судія! Попереду яскрава перемога, а не повний
Розгром, але суть вся в тім, що й у буру, і в шторм перешкода виникала між крижаним
Бісом і молодим ребром, і виникає зло, адже воно вже давно живе в Батьківщині моєї!
У його кожному звуці чуються стогони й нестерпні муки, а за грішників  будуть
Розплачуватися наші правнуки і їх же онуки! Немає сили, особливо вночі, щоб слухати це
Неподобство, хоча й не відразу, але до вуха доносяться уривчасті фрази, але ми їм
Протистоїмо, хоча особливо ніколи не стежимо за далечінню небесних вершин! «Я ж
До свого великого сорому не часто душу свою гідно блюду, хоча вона завжди у юрби
На очах, але бачить навіть набрід, що мир нині зовсім не той і що от-от щось із ним
Станеться, але простий народ живе, майже, як безрога худоба, але на цей рахунок можу
Відверто людям сказати, що мир може покинути небесна благодать і тоді тлін і суєта
Закриють для святості свої вузькі брами й, напевно, неспроста над нею накопичиться
Величезна кам'яна плита! Залишиться позаду мішура,адже там немає ні особняка, ні
Двору! За душею не залишиться нічого, але любов до Бога - свята! Прожогом зваляться
В безодню колишні мрії й минулі надії, усі до єдиної, але залишаться великі святині, хоча
Відтепер помічати їх уже не станеш ти! Куди ж піти грішникам від мирської метушні
Й повсякденної суєти?» Життя спокою людям не дає, а за виворот завжди одних святих
Людей бере, адже в його основі немає пунктів нових, тому що, як і раніше старе її ветхе
Нутро, однак рід людський не заслужив лавр такий! Паки-паки народ же живе в мороці,
Йому гірше живеться серед татар, чим останньому собаці, а князь мріє про новий шлюб!
Люд молодий і старий женить із душі горе своє, проте вони пасинки й раби буття свого,
Хробак тривоги вже давно відбив собі ноги, постійно перебуваючи в нелегкій дорозі,
Йому не байдужні заяви публічні, які лунають від знаті, адже вони зовні досить і досить
Непристойні: князь не проти із новою господаркою провести до світанку жагучу ніч, він
До одноманітності ще не звик, але той, хто ситий, сам себе ніколи й ніде
Не пощадить! Адже виходить так, що весь розгардіяш не прикрашає нас! Відтепер
Князь стоїть на вершині, а від нього всього лише в одному аршині темінь така, що
Не видно ні дна її, ні краю! Він звик  до нечистої сили і як відважний чоловік намагається
Хоча б у новому шлюбі заглушити думки всілякі! Татар лаючи і живучи серед вогню, він
Кидається по добрій волі в яскраве полум'я, голову повертаючи убік вогню! Йому одному
Бог лаври визволителя Русі обіцяє, але він же, по суті, духовний інвалід, хоча міць у його
Кволій плоті несамовито вирує, та й погляд донині ще горить! Він незабаром у кожному
Зустрічному погляді побачить масу постійних і злих докорів, видимо з усього, що князь
Теж хоче себе продати своєму ж народу якнайдорожче! Інший згорів би від сорому,
Однак, йому сором не заподіює шкоди, майже, що ніколи! Лихо, та й годі! Ще скільки
Чекати треба людям волі і скільки часу ждати пошани від долі? Як людина далекозора,
Сергій бачить чорну рясу з потертою оборкою, що анітрошки не подовжує полу, хоча вся
Вона давно вже у пилі! Він думає про те, у чий незабаром увійде він дім, хоча того, буде
Визнавати саме божество! У віці такому явно краще жити вдвох, щоб потім не шкодувати
Гаряче паро те, що загублено для опори широке дружнє плече і не усе ще зроблено для
Тих, хто відкидає остаточно повсякденний гріх!  Торкнувшись настільки складної теми,
Можна відразу вийти за межі складної схеми, але чують навіть монастирські стіни, що
Люди не глухі й не німі! Гріхи всі наші -  ніщо в порівнянні з  молитовною чашею,
Якщо ж вдаватися в тонкі деталі, то її йменують Священним Краалем!  Коли її
Засмоктала непроглядна темрява, отоді її відразу ж не стало, а гнилизна й мокротиння
Замкнули навіки її святі вуста, а  всьому провиною ті гріхи, що гурбою ходять навкруги
І йдуть слідом за безсердечним натовпом непроторенним шляхом! На ньому повнісінько
Ізгоїв, які заплямували своєї душі опівнічним розбоєм, але їм не перешкодило моління
Святе, хоча їм біси пропонують зовсім-зовсім інше! Не чує Бог їхнє нещадне благання,
Воно теж уповає на злу долю! Іде словесна перепалка між боярами й князями, але ті ж
Не знають самі, де й за якими горами не буде колишнього сорому! Їм часу не шкода,
А будь-яка перепалка може перейти у свару й сутичку! Туга давить Сергію на груди,
Він не може навіть на час хоча б заснути! Хіба можна на помостах скромно лежати,
Якщо думки не дають навіть спокійно дихати? Чого ж далі від бусурманів народу чекати?
Сергій бачить одну темряву, а за нею непримітну й пожухлу рису, але в секунду ту
Його думка прямо на льоту миттєво провалюється чи то в безодню, чи то в порожнечу!
Відразу моментом похолоділо його хворобливе й ослабіле від довгих молінь тіло,
Виснажене постами до межі, воно відновитися, ще не встигло, проте з'явився гіркий
Присмак у роті й нова думка: як же перебороти безвільність і порожнечу? Він зупинився
 На дерев'яному парапеті, присів на старому табуреті і згадав про батьківські завіти,
А вони подібно прозорому світлу до добра ведуть душевну планету! Хоча з кожним
Роком між землею й небозводом водяться зовсім не ті, що колись хороводи, які поважали
За старих часів майже всі народи!  Думка ясна й у той же час болісна, яка вже давно
Звикла до негод і бідувань, адже вона мандрує по весняних водах, привносячи в утробу
Грішну один біль сердешний, а народ нещасний, без кебетний і знедолений прагне
До волі, але він вже не сподівається на добрий результат, проте хто ж думки панів у цю
Хвилину до кінця зрозуміє?! Ігумен бачить поля й пагорби, а за ними князівство темряви,
Де всі ми під вагою торби не живемо, а тільки животіємо й замість щастя зло повсюдно
Й безмовно всюди зустрічаємо! Іноземні мови вивчаємо і терни долаємо, але час гаємо,
Тому що свої помилки постійно повторюємо! Ігумен вірить в народні прикмети, але не
Квапиться з остаточною відповіддю, тому що будь-яка балаканина чи то вночі, чи то
Серед білого дня позбавляє розум відваги й вогню! Невідомо куди умчалася чиста
Весняна вода, вона як завжди несеться тільки туди, де, незважаючи на прожитті роки
Буття, її стискає в жагучих обіймах чуже середовище! Коли пишеш про конкретну
Людину, тяжчають і падають долу посивілі віки, але ти думаєш про чотирнадцяте
Несамовито плакала й стогнала! Плоть міцна, це видно навіть здалека, але душа у Русі
Занадто слабка, її балує будь-яка похвальба, але не щадить з часом зухвала доля! Гріхи всі
Наші довили Вітчизну до параші! Прийдешня імперія нині сама себе не гріє, не тому що
Робити цього не вміє або ж народ від нещасть постійно тупіє! Ні й ще раз ні! Історія для
Неї залишила чітко обкреслений слід від селянських візків і панських карет! От тільки Бог
Створити для неї добро набагато раніше так і не зміг! Сутінки пливуть, а люди чогось від
Князя всякчас чекають, напевно, коли ж гасла грядуть і їх під бойові прапори нарешті
Вголос глашатаї призвуть, а дні стрімко біжать і їх суть не можна зразу понять! Скільки ж
Можна діяти обережно й потуплювати свій ясний і мудрий  погляд на протертий до дір
Старий і ветхий різнобарвний перський килим? «Тяжкий час відтепер для русинів
Настав, серце небо слухатися утомилося, але хоче життя повторитися спочатку
Й взяти все те, що йому належить по праву, щоб не забувати про пристрасть і славу,
Духовну владу й мирську забаву! Від віку й до віку було чимало достоїнств у будь-якої
Людини, але є чимало таємних джерел для протиприродних людських пороків! Я ж себе
На розтерзання гріхам ніколи не віддам, тому що у всім саме там я бачу тільки сором
І стид, а він йде за народом по п'ятах! Там єресь теж є, але там гріх і святість ділять
Життя навпіл! Не скажемо ж ми бісам: «Ну, що по руках?» Ні, я волі не дам своїм
Посивілим не за часом рокам! Попереду не один високий пік, а скільки ж ще мною було
Не прочитано духовних книг? Життя – це коротка мить! Чого ж я в цьому грішному
Житті по великому рахунку досяг? Я священик, а не маг!» Мало-мало підкосився
Під Сергієм табурет - не думки, а якийсь вінегрет! Ігумен навіть не помітив, як надворі
Піднявся сильний вітер, він двері зривав з петель і Сергій був свідком тому! На стражу
Плоті ангел встав, він вчасно на небеса свідомість людей підняв і сяяння добра навколо
Себе постійно випромінював,ы зваблювати грішну плоть нікому не дозволяв!
- «Хто ж від спокуси встоїть, тільки камінь - граніт! А от людина - грішна з віку в вік!
З незапам'ятних часів з людиною всюди перебуває Він - Бог! Мабуть не дарма кожний
З нас стоїть на колінах у святого вівтаря, Господа про прощення скорботно моле, але,
Виявившись на землі, забуває про свій дім і про його тепло, адже легше жити тільки
Тому, хто напідпитку , але це, здається, не по мені! О, Боже проречи, як душу позбавити
Від мирської туги і щоб гріхи забули назавжди й діти, і люди старі! Народ не череда
Баранів і не юрба безумців і дурнів, але коли в нього є очі, то  він сам все врахує проти
Й за! Нехай Бог позбавить плоть від болю, але не більше того, а народ залікує свої
Натруджені мозолі, вже краще вони, чим дихання тяжкої неволі спокушають думки
До волі і кращої долі! Народу подавай бузу, і її я на своїх плечах давно вже несу й нелегку
Доля на собі тягну, хоча на ділі люди не зовсім ще очманіли, вони заледве в лоно святості,
Але все-таки полетіли! Весь рід людської забув назавжди про щиросердечний спокій
І саме собою закрився наодинці з душею й дотепер мовчить, але плоть несамовито
Стогне і болить! Незабаром з бурою й вітром сперечаючись, встануть на захист Русі
Розкаряки для січі й бійки! Імовірно, що сором джерела святості усередині себе дотепер
Ще зберігає, але підлий аспід або змій творять нечуваний гріх, що наяву не відразу людям
Видно! Їм боляче й кривдно, тому що брехня знову вертяться на старій орбіті, але
Джерела Віри русинами до кінця ще не позабуті! Люди, не спіть, Ви більше про біль
Щиросердечно вголос і голосно говоріть, але тільки ніколи й нікому не брешіть!
Пам’ятайте про власний рабський побут і ніколи зло навколо себе не терпить! Можна
Зопалу рубанути сокирою із плеча, коли відмовлять гальма, але тоді назовні вилізе
Народна буза, і вона завісою прикриє ясні очі! Немає потреби  без побоювання простим
Людям про волю розповідати щоденні казки,адже не можна в утробу грішну вселити
Історію Русі досить потішну і вгамувати біль сердешну! Рвуть землю повзучі гади,
А наші недруги цьому сильно раді, поплуталися густі пасма на голові в дитинок і старого
Дядька, але Бога заради вони не думають про нагороди й прийдешні перешкоди! Кому
Вони потрібні, адже всі ми бідні і до того ж ще і грішні! В кожному погляді протягає
Біль, збільшена людською юрбою майже в три або чотири  рази!» Не все йде по розуму
І немає на чому затриматися в Московії йому, але, зважаючи на все,  він все-таки знайде
Привід будь-який, щоб сказати Русі: « Ока свої ширше відкрий! Отоді зникнуть і бури,
 І спека, а удача навіки залишиться із твоєю нелегкою долею! Перед тобою величні
Шляхи, але їх ще треба безгрішно пройти й не збитися з дороги!» Коли ж замість
Колишнього розладу в життя вторгнеться духовна насолода, їй люди будуть неприродно
Раді, вони під гуркіт словесної канонади побачать святість із собою поруч і зустрінуться
З нею власним поглядом! А та з похвальбою піде слідом за рабською долею й народною
Юрбою, поки труба не проспіває черговий відбій! Сергій йде, не поспішаючи довгим
Коридором, хоча йому нелегко впорається з напливом думок і їхнім твердим напором,
Тому що вони дуже скоро розбудять ненависть у кожному людському погляді! Уже
Немає колишніх козирів у душах грішних і занепалих людей, їм би позбавити себе
Від гріха як можна скоріше в ім'я високих і нетлінних ідей, щоб покінчити з розладом
Свого буття і зм'якшити на своєму шляху всі ями й вибої! Скоріше покінчити б
Зі збіговиськом дикунів і скинути їх у драговину північних морів, а потім з боку глянути
На пройдений народом тернистий шлях! На ньому одні квіти як колись не ростуть, але під
Час дощів табуни молодих коней спокійно дощову воду п'ють! На гробовій плиті птахи
Токують про духовну висоту, там жуки й павуки вмирають від неробства й туги, але
На них теж був одягнений хомут їхніх колишніх заслуг! Репутація Русі підмочена, борода
Ігумена скуйовджена, але щоки впалі й губи червоні свідчать про те, що колишня святість
Знову вертається в рідну домівку, але про все це ми поговоримо потім, коли всі терни
Буття разом із Сергієм пройдемо до кінця!
                - 7 -
Мир, пізнавши й деякі таємниці для себе відкривши, подумки в мир інший ненавмисно
Спливши, а опісля зрушивши шапку набакир, князь вбіг стрімко в натоплений курінь!
Там було гаряче і йому схотілося ще комусь підставити для допомоги своє широке плече,
Він, як і денщик Касян, здається, був у дошку п'яний! Хмільне вино діє вже давно і до
Того ж воно приємне й у спеку, і в холоднечу! Тиснуть на князя життя роки, ми ж прості
Пасинки дикої природи, які готові вірити ні Божому слову, а копійці мідної, витягненої
З кишені напередодні, такою сірої й настільки ж блідої, як життя мить остання! Чи варто
Йти до обідні, якщо досада кроки рахує до монастирського саду? Пройдено сорок чотири,
Але далі душу не пускають злющі і завидющі вампіри! Вони немов би статуї сердиті
На шляху Дмитра величезними стовпами застигли і дорогу до храму йому прожогом
Перегородили! Він стоїть майже поруч з навісами церковних дверей, проте його вже
Оточило море голодних людей, а над ним міріади маленький бульок! Була, не була, але
Коли життя на злам пішло і не стикуються ніяк його високі береги, хоча вже давно
Станули навколо нього білі сніги! Нехай сам народ свою нелегку долю загодя обере!
Князь не гуманіст, але шлях юрби тернистий, він поблизу чує протяжливий
Розбійницький свист, з його обличчя струменіє піт, а довкола нього вже стовпився
Простий люд і той, ніяк не зрозуміє, чому князь у храм по добрій волі не йде! А він
У золоченому мундирі здається юрбі й вище, і ширше в плечах рази в чотири, він
Добротно одягнений, на їдений і ситий, однак чомусь на лобовому місці як стовп стоїть
 І чомусь немовби німий мовчить! Чому він продовжує на старому місці бовдуром стояти
І дозволяє знову душу бісам на хресті розпинати? Напевне, він черпає сили душевні,
А святість і благодать теж поруч з ним тремтять і бояться його роздумам заважать! Перед
Тим, як заново криваву січу почати, треба свій страх перед ворогом подолати, щоб
Міцніше зброю в своїх руках тримати! Він стоїть перед всіма зі своїми наболілими
Проблемами і дивиться убік старого й хворого ворона, але в підсумку не може з місця
Зрушити миттєво, тому що обважніли ноги, а навколо стовпилися судді з знаряддями
Для катування! Вони думають, що станеться із сумою тих гріхів, які, зрештою, дозволять
Князя на хресті розіпнути і йому відверто через деякий час сказати: « Стань щасливим
І повір у чергове диво, адже воно от-от закінчиться всенародним вибухом і натиском
Шаленої юрби, яка перекриє всі ходи і виходи і зітре з гріха любовні риси! Геть всі
Гостроти, прийшов час для тяжкої роботи! Ти ж не геній, але в числі твоїх же
Створінь є чимало тих каменів спотикань, які привели Русь за рису гріхопадіння!
Бачиш от воно, та чорна пляма, всім відома, але не занадто чесна, хоча на вид як мале
Дитя прекрасна і чарівна! Вона сіру тінь на країні залишило, хоча твоя рідня Руссю
Завжди невміло правила і всякчас жила за власними правилами! Ви люди дозвільні
Й до наживи жадібні і ми стоїмо на сторонах різних, але ти ж людина смілива, так
Зроби ж крок перший напрямку долі і  нехай прийдешні роки подарують народу
Хоча б тінь від волі й у своїх надрах залишать дещицю щастя для самих бідних
 І дужу вразливих! Не будь шкідливим, і ти ще встигнеш до обідні!» На жаль, важко
Навіть всемогутньому князеві стрибнути вище своєї голови! Він спокійно стоїть на вівтарі
В яскраво-червоній сорочці, а перед очами набряклі березові бруньки, а проміж ними
Мерехтять маленькі зелені листочки, які без зволікання розставлять жирні крапки
На будь-якій його смак! Схоже, що за допомогою божою святість вулик страстей ще
Більш розтривожить і серед безлічі великих ідей,  які проникають у душі й серця простих
Людей, врешті найдеться предмет для дискусії, дієвої пальпації й легкої перкусії
«Оскільки живу, а не існую, то вирішу я проблему будь-яку, однак, не можу життя
Країни вирішувати на бігу, навіть, я!» На поверхні лежить звичайна краса, а усередині
Помітна духовна єресь і порожнеча, там є тлін і суєта! Русь велика й напрочуд широка,
Але немає там святого ключа, у чому можна здалеку швидко переконатися, тому що
Не з чого святої води напитися! Здається, що вже прожите довге життя, але поруч з ним
Ледь-ледь мерехтить багаття! Багато чого побачено без прикрас і навіть хоробрий князь
Дивився смерті в очі десятки разів, але він жив не кваплячись, втрачаючи згодом зв'язок
 З всесвітом своїм, тому що він жив не для нас! Ходив не з порожньою кишенею й дружив
З ганьбою й стидом, лишаючись, по суті, звичайним хамом, переповненим буйством
І завзяттям, але заходив до вдів частенько в гості, де міг не раз подавитися обгризеною
Кісткою! Йому пора б забути про дівок і гулящих баб, але натура сильна постійно тяглася
До особистостей свободолюбних! Він пов'язаний з музами дуже міцними узами, але став
Тягарем для чоловіка, який насправді поважає свою дружину й що набагато гірше, то
Відчужено бачив, як буття по днях обсипається й з ним навіть час навіки прощається!
Коли надміру вип'є, то з будь-якого мужика визнання відразу ж виб'є, кров холонула
В жилах, а поруч біда кружляла! Перебуваючи в люті, чи то від старості, чи то від втоми
Він відігравав роль пана одіозного, а вже потім - героя народного! Проблем було маса,
Життя не текло як по маслу, адже його доля зацькувала власною владою і розлючений
Плотською пристрастю він вклав саме в неї все бажання своє, однак буття вимагало від
Нього ще й ще! А вже потім панське єство, одурманене хмелем і ладаном, не пішло за ним
Шляхом строго заданим! Скільки можна за мріями гнатися, але продовжувати таким, як
І колись, всякчас залишатися й щастям вдосталь насолоджуватися?! Ну, що ж, мир
По-своєму пригожий і напрочуд гарний для того, хто вхожий у православний храм, щоб
Тільки там з Богом наодинці поговорити по душах! Свідомість розтривожена,
Хоча путом воно вже давно цілковито стриножено, розділене й  помножене,
А вже потім була розорена майже дотла і знову доглянута! Отаке буття
Продовжується без краю і без кінця! Грішить князь дарма, але йому вторять ханжі
Одноголосно, що грішне життя напрочуд дивне й прекрасне! Коли ж гримнув обвал
І душу камінь до серця, що сили притис, змінився вираз обличчя і князь нібито підріс,
Але розум відразу ж голосно й немічно закричав: «Ким відтепер я став? Невже душа
Знову розсталася навіки із грішним тілом, а думки вдалину прожогом полетіли? Єдині
Не тільки дух і плоть! А хто або що? – про знає тільки Господь! Напевно, був правим
Господь, коли святість Він привніс у вигляді сивини мого чорного волосся! Поперед на них
Чекав хаос! Проте він шлях спасіння знайшов і по ньому грішників особисто Сам повів!
Я ж порахував, що труджуся як загнаний до сьомого поту, але над міру пристарілий віл,
Якщо все перерахувати, що я встиг за півроку написати або прочитати, то можна знову
Почати щосили себе самого шанувати! Ну й що ж, що поруч зі мною немає великих
Святців?! Мир, як і колись гарний, а я в нього буде до самої смерті вхожим!» Промінь
Сили й духу виходить із очей земного мудреця, нагадуючи про моці небесного Творця!
Сергій став втіленням Віри й добра, з ним ченці недарма коротають свої довгі вечори!
Розумник і грамотій, один з розумніших людей свого часу, перебував часом у сум'ятті,
Але, коли наступало прозріння, він, як звичайно, почував особливі розходження між
Небесним і земним, тілесним кольором і блакитним, він же був святим, але, не маючи
Власних дітей, жив і творив в ім'я високих ідей! Він над людьми мав незаперечну владу,
Нам би хоча б мати малу частку, я ж можу хоч зараз перед ним на коліна із благоговінням
Упасти! Йому знову готові прості люди догоджати, щоб суть його єства досконально
Зрозуміти! Протягом кілька десятків років Він у результаті тяжких духовних праць
Позбавив російський народ від пут й оковів! Ніч холодна, а на обличчі видна розуму
Глибина! Йому безликість давно вже не страшна! Перед величчю генія природа
Схиляється сама! Звичайно, думки кромішні очищають води весняні, а ченці тутешні
В хаті лісовий слухають, Боже, голос Твій неземний! Вони звертаються до сусідів
Ближніх , щоб ті поділилися з ними скарбом зайвим і допомогли їм у житті пережити всі
Негоди, щоб вивести гріх під самий корінь, але той, хто моторний, теж мало їздить
На конях! У році тисяча триста вісімдесятому від Різдва Христова Русь не зображує
Лицаря безмовного, а народ ловить кожне князівське слово, щоб у всім йти своїм
Непроторенним шляхом! Йому не вистачає дещиці кисню, хоча в справах буденних йому
Допомагає дика природа, перебуваючи під владою галюцинацій, князь уже не чекає
Від хана зухвалих провокацій! Поруч цвітуть берези й акації, запах квітів захлиснув розум
Під час променаду, нині святість нікому вже не потрібна, хоча в кожного горить у куті
Стара лампада, а над нею висить облуплена ікона, ближче до різьбленого балкона,
На якому сушиться ще мокра від поту попона! Князь хоче швидко розібратися, у чому він
Зможе з ханом позмагатися і як це на долі Вітчизни повинне позначитися? Чи породжує
Рівність і братерство кромішню вбогість і багаторічне рабство? Під дахом князівського
Особняка чутний гуркіт першого грому, але людей долає знемога, хоча всім вистачає їжі
Для прокорму, але буття і його форма в центрі всіх подій, а вони стоять на перехресті
Нових і важливих відкриттів! Там окрім галасу й лементу, князь майже не в'яже лика,
Хоча напередодні мріяв з новгородцями об'єднатися, але повівся як не цілована дівиця!
Йому б у суті буття досконально розібратися, щоб живим після жаркої січі хоча б
Залишитися, але себелюбність - у центрі і ніщо для нього православні церкви, хоча є
В душі його своє незриме божество! Він не вірить доморослим пророкам, так нехай же
Стане для нього жорстоким уроком все те, що гряде у майбутньому не настільки вже
Далекому, але прикритому легкою поволокою! Життя людське складається з тирі
Й крапок, але на тому самому місці мотається його клубочок, зменшуючи дні буття
Без усякої тяганини і поволі гасне світло на долі батьківщини! Блиск знехтуваного металу
Вабить до себе навіть жорстокого тирана! З нього довгі мечі давно вже не кують, але
Щастя там цебрами господарі п'ють, коли твори мистецтва великі майстри наяву
Виробляють! Марення гуляє по білому світу, прямих контактів з ним у князя поки що
Немає, але він обдурив майже, що цілу планету! Князь ніяк не набирається розуму, хоча
За спиною висить дірява торба, адже у грізного тирана порожні засіки й рвані кишені! Він
Дивиться на талії голі, і його долають думки досить невеселі: Христа заради, подайте ж
Прохачеві дещицю насолоди! Князеві потрібно до строку добратися до свого ж пророка
Й у його обителі зрозуміти, чому ж волі гонителі, загарбники й грабіжники продовжують
Міста й села спалювати, а простих людей на хрестах розпинати? Вони багатим дають
Право своїх родичів за злато викуповувати з басурманської неволі! Це зло народу
Стороннє, адже боротися з ним всією скопою людям потрібно, не нарізно, а дружно!
У князя вистачає скандальної слави, але він має на це вагоме право, у його владі - рвати
Русь на дрібні шматки! Ні до чого тільки князеві одному мирська чеснота й Господь сему
Свідок, свої слова князь відразу кидає на вітер, а вони на хиткі драговини миттю лягають
І там продовжують гіркими слізьми обливатися, адже їм треба множитися, щоб з долею
Наодинці й назавжди опісля не залишитися! Князь був людиною досить шкідливою, він
Вірив тільки думкам останнім, а тих, які з'явилися напередодні, відправляв до свого
Молодого проповідника! Звичайно, що минуле вже не можна відшкодувати, адже воно
Із сьогоденням  несумісне, але є один дивний спосіб задовольнити власну особу, якщо
Вона не для простого інтересу намагається усвідомити шляхи свого духовного прогресу:
Розв'язати душі руки, а розуму прокласти шлях у нетрі нескінченної й вічної науки,
Але від пороку, що загрузнув в руках в майбутньому не настільки вже далекому не буде
Ніякого пуття, а це ознака того, що ніхто не змінить на краще наше життя!  Дружба
З безоднею кінцем своїм усім відома, але ченці місцеві, люди дуже чесні, які
З превеликим блаженством спостерігають із іншого боку за власною досконалістю!
До того ж вони живуть поруч зі святим, по суті, чоловіком і чесно з ним дружать, а він
Свою честь ніколи не упустить і своєї голови перед варваром навіть на пласі не схилить
І буде правильно власною братією зрозумілий! У неї свої не писані закони і їх
Дотримувати їй допомагають святі ікони Творця й Діви Марії, але, перебуваючи в стані
Ейфорії, душі по великому рахунку сирі шукають єдиний спосіб, щоб зрозуміти свою
Грішну особину! Навколо гуляють страсті жорстокі, з ними важко впоратися людям
Самотнім, тому що зло поруч носиться й убік монастиря постійно з-під чола коситься!
Туди ж миттю й відразу сповзаються всі ті, хто в мирській суєті з Богом сперечаються
І тут така справа часом починається, що навіть ті, хто давно вже в січі в землю полягли
Й у пустелі не раз несамовито волали, а потім супротив зла скопою повсталі, але
Благодать у себе так і не увібрали, а тільки Господові у своїх гріхах денно й вночі
Докоряли, адже вони вимагають для себе простору, щоб знову відродити у своїй душі
Християнство, але їм у відповідь несуться благання й стогони, що упереміж із дзвоном
Створює картину штовханини величезної і єдиної, але на небі ясно й життя напрочуд
Прекрасне, однак все-таки є порядок речей навіть у співтоваристві грішних і зовсім
Невибагливих людей, якщо там шанується совість і честь! Дехто вже багато чого в житті
Досяг, але воно пронеслося немов коротка мить, дивишся зі сторони на прожитий шлях,
 А ти вже сивий монах, про роки подумавши, ти головою прожогом поник, тому що
З самого дитинства тільки в молодості жити звик, але молодість убога плює часом
На самого Господа-Бога, хоча в неї вибору зовсім немає, але вона волі від небес вимагає!
Життя кружляє каруселлю, прилучаючи юність до гіркого й нудотного зілля,
До гульні й п'яних веселощів, не до праці, а до суцільного неробства! Вся справа
В суті моралі, досить, ми вже вдосталь погуляли, але кращими, аніж раніше були
Так і не стали – все як завжди! Люди геть-чисто утомилися ходити по нещасливій
Спіралі й бачити одні лише позахмарні далі! Їм занадто часто й суєтно брехали, а вони
Й не думали, й не ворожили, що ніколи власноруч не впораються із православною
Мораллю! Накласти б мораторій на політ думки і її мудру траєкторію, яка з Богом
Постійно про щось щохвилини сперечається і навіть словам Диявола вторить!
Серед мороку бісом розлитого чимало є людей горем убитих, адже там не буває ситих!
Як же швидко поширюється по землі страшне самогубство?! Забуваємо ми зовсім, що
Небезпека одна загрожує нам усім: її старістю звуть, у молодості про неї зовсім люди
Не згадують і не вникають навіть у суть буденного життя, тому що у молодості є свої
Поняття, а потім на схилі віку одну її у всіх мирських гріхах несамовито клянуть і мовчки
Смерті люди в своїх підворіттях чекають! А роки душу в жмути роздирають, їй в обличчя,
Що сили, плюють і всякчас докоряють, указують на древні скрижалі, які грішників
До землі, що сили, вночі притискали! Гріхи ж душу постійно терзають, а плоть вони мощі
Позбавляють, однак точно не знають, що їхнє повсякденне благання, це словесна пальба:
Ніхто не вбитий, та й сором ще з обличчя країни зовсім не змитий, але плоті зло нічим
Уже не загрожує! У череді часів не змінюється безмірний блакитний небокрай,
Колишнім залишається не тільки життєвий тон, але й плач, і стогін!
Минуле Залишилося навіки в колишньому, але ті часи живуть у серце моєму!
                - 8 -
У благоволінні великому стоїть князь перед святими ликами, вони як символ старовини
Для відродження Русі художниками були породжені, їхні митецькі роботи заховані
В старих величезних кіотах! Князеві помолиться гідно треба, але його погляд всякчас
Відволікають мідні лампади, він у більших масштабах зараз не думає про замужніх баб!
Його совість у ямах і вибоях! Це не важлива справа! Невже його свідомість зовсім
Збідніла? Нікому не вірте, що тільки в храмі людина думає про власну смерть! Оніміло
Князівське тіло, воно стає чистішим, позбувшись від думок брудних, адже замість них
З'являються інші, що перефарбувалися в кольори писані! Незважаючи на розходження
Чоловічої і жіночої статі, кожне єство під час молитви думає тільки про силу Божого
Слова! «Істина проста, – коли вивчиш молитов більше ста, тоді з іконописного
Полотна буде й суть, і істина чудово видна, адже вона немов бузок, яка розцвіла
Біля розкритого навстіж вікна! Життя роки старечу неміч нам залишають, уважай,
Назавжди, у радість тоді лише одна свята вода! Життя висушило плоть ущент,
А душа, тільки один бог знає, що напередодні пережила: вона ночами ніколи не спала
Й Божий храм одна завжди до самого ранку берегла! Важко вижити в тісному
Й грішному світі, легше всього спочивати в сирій могилі, але коли ще залишилися сили,
То щоб люди про тебе не говорили, нікому не вір: у цьому житті попереду чимало має
Бути всіляких втрат, однак тепер входь, князь, у відкриту навстіж церковні двері!
 Грішимо всі ми, коли обговорюємо мирські теми, ніколи душа за чашкою кулешу
Не згадає про високу духовну культуру! Але, коли обговорювати немиті каструлі, сидячи
Боком на скрипливому старому стільці, то в натурі відчуєш миттєво на власній
Зачерствілій шкірі, як  раптово затрясуться жижки, адже почнуться нові події, а князь
Уже бачить біса в зеленій пляшці, при найменшому стукоті в нього тремтять
І трясуться від переляку пещені руки! Наша душа в повнім і переносному значенні
Не живе, а гойдається на довгому коромислі, їй жити заважають плотські думки, адже
Вони трясуться від злості, коли перемивають грішникам їхні трубчастої кістки!
Зустріти б їх на сільському цвинтарі і  попросити лиходіїв неодмінно зайти в гості,
Але зробити це буде зовсім не просто! Бог нам усім суддя, нехай покине тебе дума люта
Й перерветься чергова смута! Хто не хоче, той своєму нутру дарма не буде зло
Пророкувати! Повірте, що кожний своїм шляхом іде до своєму ж безсмертя!»
Сьогодні в храмі зібралося народу заледве більше сотні, люди вийшли з підворіття
 І тихо метушаться, а ті, хто давно вже постяться, уже точно гріх взяти на душу
Побояться! Одні вже моляться, інші тільки починають хреститися, сонце за хмарою
Згасло, челядь грішити, не згодна, а чому?  Всім відразу стало ясно, адже пора року дивна
І прекрасна! У Сергія чомусь розболілися ясна, але люба неміч, навіть, жахлива не визве
Катастрофу, от коли рука усохне, отоді можна чекати погроз від матінки-землі! Духом
Слабкі не тільки мужики, але й сільських баби, коли сидиш на дні колодязя, тоді важко
З несусвітньою темрявою, особливо вогкою зимою, одному боротися!  Що ж тоді народу
Робити залишається?! Серед літа можна зостатися навіть без жилета, але без духовної
Свободи дарма будуть прожиті буття дні й роки, але жити треба, простягнувши руки
До неба, і горілку цебрами пити, голодувати й страждати, а потім поститися, коли
Остаточно набридне метушитися! Можна завжди знайти причину, щоб у руки взяти
Лозину, але, прохолонувши, зрозуміти: звідки треба чекати відразу й святість, і благодать!
Із чогось же треба колись починати, щоб душу і тіло єдиними почуттями об’єднати! Гріх
Поблизу не виглядає дуже мерзотно, хоча поводиться напрочуд різко, що хочеться відразу
Врізати йому по товстій хліборізці! Гріховні мережі розкидані по білому світу, але їх
Не відразу здаля помітиш, адже глибину єства миттю не побачиш, хоча не дарма голову
Ламаєш і ночами не спиш, адже, навіть, в цьому є якась користь для тих, хто подолати
Свій супротив гріху ще не встиг! Крутишся без особливої користі на новому простирадлі
З перського шовку і міркуєш нишком про суть буття, але істину не бачить навіть самий
Розумний суддя! Час нікому не підзвітний, він стискає у своїх обіймах людство дуже
Щільно, але люди поводяться безтурботно, хоча  життя назад ніколи не повернеться, воно
Серед тернів постійно в'ється й у безодню, що сили, прожогом несеться! Таке життя одну
Досаду множить, і людський дух завжди тривожить, адже воно пристрасть от-от
Народить, однак на тому самому місці ніколи не стоятиме і до свого кінця врешті-решт
Дійде! Суть речей, як і свідомість людей, мороком покрита, одному Богові істина
Відкрита! Осягнувши суть, через мить про неї забудь, інакше спалахнеш і відразу ж
Згориш, саме в цю мить роки буття сам собі вкоротиш! Не пізнавши таємницю життя,
Підхопишся на небесного коня, щоб серед білого дня подивитися в очі безсоромні
І побачити поблизу волосся руді своєї долі, щоб дума люта ніколи не намацала гріхів
Стільки, що прийдеться їй самій платити грошову неустойку, але…... скільки?
Коли суть душі наодинці осягаєш, вважай, що й ти дерзаєш, однак часто забуваєш,
Що зворотний відлік часу ти сам для себе миттю включаєш! Роки висушать плоть, а потім
Сам Господь допоможе хворобам худу плоть до кінця приборкати!  Усі думають про
Власне благо, хоча на чистому аркуші ветхого від часу паперу беззахисні думки
Розчиняються від крапельок небесної вологи! Що з ними стане після, не знають тільки
Небіжчики на старому сільському цвинтарі, але хто, як не Христос посилає заливні дощі
Для блага чимало від лих постраждалої споконвіку російської землі, яку бояри й князі від
Рабства ніяк не вберегли! Він людям залишив чимало своїх канонів і правил, але немає
В народу дещиці вправності  для їх грамотної й науково обґрунтованого трактування!
Доля вільна в небес свою долю постійно циганити, але людська пам'ять довга, немов
Неорана народом тисячолітня цілина!  Якщо зациклиться на цьому, то розмова з ігуменом
Буде безпредметною, хоча не все відразу стає доступним навіть всевидючого ока!
Сумнівно, що душа хотіла позбавити від пороків грішне й кволе тіло, адже мир гріха
Стабільний, у ньому море щастя й достатку, але брижі сірих звивин викликає мотиви,
В основному благі, однак, наяву з'являються зовсім інші і боги й богині, кольору синього!
Вони точнісінько, немов літня ніч, що постійно під боком бурчить! Їм наплювати на волю
І долю, але коли мова йтиме про біль, то в їхнє терпіння безмірне зможе повірити тільки
Дитя маловірне! Вони не крутяться біля амвонів і не зовсім не нагадують тих казкових
драконів, які в кожного зустрічного викликають думки анти людяні, на вид безтурботні!
Вони не страждають Бога заради, що говорить про їхній щиросердечний склад, їм подавай
Призи і відзнаки, адже біси та інші гади завжди їм будуть неймовірно раді, але вони самі
Нападають на людей з таємної засідки, збільшують страждання і не полегшують муки,
Тому що в крові по лікоть їхні худі й жалюгідні руки! Той, хто миром знедолений, буде
Опісля додолу одним махом повалений і зостанеться у всім самотній, немов без золотих
Піхов булатний клинок, як цей молодий, але вже весь сивий і дуже-дуже худий чернець!
Його життя йому не взапас, але він сльози дарма не ллє і приклад для гріхопадіння своїй
Братії ніколи не подає, він на собі чан гріхів з жалем несе, але все це бачить тільки Бог!
Де ж були його видючі очі, коли проміж гріхом і святістю була проведена незрима межа?
Я теж здаля дивлюся на ту невідому нікому межу: з однієї сторони життя без покаяння
Хоробро тече, а з іншого боку - хід святий по ньому зухвало йде, але він у світі тім
І іншому ніколи не стане острівцем, який в полум’ї не горить і в воді не тоне! Це той
Випадок, коли краще душу роздумами дарма не мучити, але коли це на гріх схоже, тоді
Все-таки плоть воно повинне неймовірно тривожити, але її завдання - позбавити своє
Нутро від горя й плачу, інакше треба життя заново переінакшити! Поневолено російські
Землі, але рабство люди ніяк не сприймають, хоча часом дрімають і різким лементом
Не повідомляють своїх побратимів про нещастя настільки велике! А воно давно вже
Поруч, з ним усякий може зустрітися лукавим поглядом, свобода лише на мить з'явилася,
А опісля прожогом на втікача пустилася! Неземне вираження в неї на очах і тиха журба
На щільно закритих вустах, біда блідолиця давно вже стала на Русі красунею-царицею!
Вона почиває на перлинах, а в числі її перших подруг невтримне замкнуте коло, його
Мирська свідомість відразу ж перенеслася на величезний сільський луг! Там поруч
Далечінь далека з темно-синьою поволокою, але немає перемоги дійсності і ніхто
Не вправі прихильність до істини видавати за потішну забаву! Кошмар пороків і маса
Всіляких докорів, чвари й склоки проходять по тілу і віддячують йому по ділу! Від
Гомону волі немає ні користі, ні пуття, адже час йде, але до волі далеко ще, поруч одні
Пересуди, сидиш на них немов би на величезній циганській голці, та й годі, один тільки
Вітер гонитву за волею влаштувати не проти, але слізьми лиху не допомогти, особливо,
У вогку літню ніч! До ролі визволителя новій князь ще не готовий, буйний вітер сему
Й очевидець, і свідок, але хто ж буде думати про народну волю і кращу долю?
                -***-
Доводиться ігуменові поневолі, силкуючись побачити навіть те, що за ста верстами
Зникло! Думки по світу розкидані, і в суті питання розуму розібратися зовсім не просто!
 Принаймні, саме в православній Вірі лежить джерело думок чистих, а не в ораторах
Речистих, які перетворюють слова в ріки гристі, на вид хвилясті і нібито ідеально чисті,
Але наяву всі вони плямисті! Вибір небес на Сергія впав відразу , і він на весь зріст над
Руссю встав і вголос тоді сказав: «Скільки сорому ми будемо терпіти від поборників
Ісламу? Православ'я його набагато краще, говорю це про всякий випадок тим, хто себе
Роздумами ніколи не мучив! Ми зобов'язані стати іншими, але нас життя зробило
Такими, якими ми є, але де ж шляхетність, сумління і честь? Наш ідеал високий, але чи
Буде в словах моїх пуття, якщо волі ніхто не радий і люди вже готові повернути назад?!
Ніколи ворога не бійся, якщо можеш - убий, лиходія знищ, але сам від січі ніколи геть
Не біжи! Тільки Бог знає, що нас очікує попереду! Думаю, тільки це Русь поверне з того
Світу! Треба ще при житті праведно служити й Вірі, і своїй Вітчизні! До перемоги
Варто йти без дещиці страху, навіть на плаху і за неї віддати навіть свою останню
Сорочку! Одним словом, необхідно бути до всього готовим, щоб зусиллями загальними
Звільнити дім отчий від іноземної віри й викорінити на корені безвір'я, адже воно
Миттєво наповнює пристрітом статечним всі артерії й вени! Буття наше тимчасове,
Смертне й тлінне нам усього дорожче, однак, воно теж страхи безвинно множить!
Можна гойдатися розмірно на хвилях буття, але жити невірно й це побачить відразу
Небесний судія! Говорячи по суті, не можна втрачати в тлінному житті жодної
Мінути, адже ми досить довго жили, мучилися й по ночах тужили у краю бездонної
Могили, усі стібки-доріжки там виходили й водойми вплав зборознили, але нічого окрім
Гріха для себе не нажили! Тільки грішниками уславилися! Щораз, незважаючи на вік,
Сперечайтеся з вітром, але при цьому поки тіло ще живе, воно повинне боротися
За буття воістину святе! Так, ми слабкі, адже у наші плоті вселився дух жіночий, але
В ім'я Господньої слави треба залишити всі мирські забави й довести ділом, що є ще міць
І сила в слов’янському тілі! Напевне, тоді життя не дарма буде прожите! Безперечно,
Що плоди з колючого дерну не солодші винограду, але іноді плоть навіть дерну буває
Рада! Вигнати б всіх гадів зі свого підворіття й забрати слово «татарин» з мовного
Обороту, отоді в мир волі миттю відкриються брами, щоб хтось знову повірив у Бога,
А таких би набралося чимало!» Народ, почувши це, не плаче, а це багато чого значить!
Гріх Русі перевищив суму семизначних чисел, там є й правда, й вимисел, але немає
Нічого важливішого для простих людей, як повірити в суть святих міркувань і ідей!
Заради порятунку й власної втіхи Сергій знову й знову уповає на Господню любов, він
До січі призиває відкрито й говорить сердито, що татари будуть геть-чисто розбиті, якщо
Хоробрість, яка властива кожному чоловікові, виплеснеться, нарешті, назовні! Тільки
Отоді татарина ми скопою подужаємо і зі своєї землі поженемо, а потім оточимо
Й переможемо його з допомогою своєї зброї! Біль же не повинна більше тривожити тіло,
Пора мечі свої пускати в діло! Залишіть страх тим. хто що не жив і гаряче нікого й ніколи
Насправді ще не любив, але залишок любові до Вітчизни все-таки зберіг! Той, хто
Із сумлінням колись розходився й по Русі перекоти - полем прокотився, але назад
Уже не повернувся, а назавжди з Батьківщиною своєю розпрощався, нехай подумки
Злітає в рай, а ти про свою вітчизну дбай і всякчас руки на пульсі життя тримай!
Русь ходить в одіянні чорному, вона покрита випаленою травою й колючим дерном, але
Не чує стогонів її ніжний слух і безтурботним залишається людяний дух! З кожним роком
Усе сутужніше спілкуватися їй із простим народом, він без дозволу ступає в мутні води,
Щоб навіть не помітити духовної пропажі!  Нічого не поробиш із тими, хто не хоче
Виходити на яскраве світло із сірої тіні чи то з небажання, чи то через боягузтво,
Чи те через ледарювання! Країна повинна бути щасливою й виглядати красивою, адже
Тільки їй по плечу господнє диво! Дехто готовий перед ворогом встати на коліна й
Уподобатися  мертвому поліну, тільки б позбутися невільничого полону! Братики, нині
Святотатці  вголос не читають Господні молитви навіть на святці, але в кожному дієслові
Істини більше, аніж насіння у охайному полі й рабів, що нудяться в неволі! Татари
Й турки живуть у наших упокоях, у яких ми не можемо життя собі облаштувати! Всі ми
До пори й до часу дурні й німі, але не недоучки, чиє життя тече тільки долілиць! Жити
Не можна й так, і сяк, інакше нас очікує непролазний морок!  Сидимо ми в рідоті
Й у бруді,  тому що звикли до інфекції й зарази, але війна – не порожня словесна гра,
Куди не тикни – скрізь діра! Люди різної масті намагаються вмертвити власні страсті,
Однак, власті на місцях заохочують у людях непомірний страх! Положення Вітчизни
Хибке, ми ж повинні без остатку перестати з долею гратися в схованку! Життя й так
Зайшло в глухий кут, а по всій країні лунає несамовитий лемент, люди ховаються в хащах
Ы волю ніяк не можна відкладати в довгий ящик! Скільки про неї говорилося, однак, вона
Ще не народилася, а що ж з нею трапилося знає тільки Бог, у нас на руках один підсумок:
Ланцюги на ногах і скутість у словах, але життя одне й воно не настільки довге, щоб
Заживо лягати в труну! Люди від життя собачого голосно ридають і несамовито
Плачуть, адже настав час розібратися, чи варто князеві на своєму престолі, як і колись,
Наодинці залишатися, якщо він заперечує всенародне братерство з отрутною усмішкою
Й зловтіхою і готовий прилюдно заприсягти, що нічиї тіла не допустить ніколи у власні
Справи і що совість його перед всією країною як джерельна вода чиста, а думка щира, але
Чашу горя він випив сповна разом з народом, тобто до самого дна! Звичайно, князь
Не боягуз - це йому великий плюс, але чому смуток спокою йому не дає, адже воля
 Не чекає, поки примха в князя, нарешті, пройде! Треба дути в довгу дуду й відвертати
Від країни велику біду! У розум наш миттю вселиться страх і жах, але коли мить
Одкровення прийде, тоді весь простий народ всі ночі на проліт очей до світанку ні
В якому разі  не зімкне! Я не знахар і вже давним-давно не орач, але думаю чи не від
Страху цей мир зовні згоден скоритися Сатані, щоб тільки мені полегшало жити
Наодинці, щоб цей окаянний у труну скоріше зліг, але всьому свій строк!  Гріхів у народу
Додається, а днів, відведених для життя, постійно зменшується, але рідко хто
З Богом погоджується й із чортом задирається! Якби я тільки міг, то заживо себе в ім'я
Волі народу відразу спалив і знайшов би вагомий привід, але самогубство засуджує Бог!
У глибині душі є сором, але немає ні на кого  найменших образ! Напослідок про душу
Клопочу, але п'ю благодать зі святого струмка! Наводжу про себе в Бога довідки,
Сподіваюся, що справа не дійде до зашморгу! Я сам незабаром у Бога попрошу відставки!
Поки живу – сподіваюся, що коли-небудь назовні випливе вся духовна каламуть,
А усередині залишиться одна-єдина суть! Русь умирає від бездуховної спраги, нехай
Кожний заприсягне Богові двічі, що постоїть за нас, а ми постоїмо за Вас! Іншого
Не повинне бути в природі, треба боротися за волю Господу своєму ж на догоду! Отже,
Друзі мої, у шлях-дорогу, з Богом! Промова моя звернена в інші краї, де бував колись і я,
Там нині живуть лише бояри й князі! Якщо вірити їхньому слову, то вони знову істину
Перетворюють у дрібну полову й несуть абсурд, адже їм тут не загрожує Божий суд, але
Коли-небудь їх чорти на уривку миттю розірвуть і добром уже не пом'януть! А це
Значить, що ніхто свої гріхи від бога не сховає! Отже, з надією на удачу пришпорте своїх
Коней і несіться скоріше до столиці батьківщини своєї, адже там відбудеться збіговисько
Богатирів! Той, хто в дружбі з тілом, нехай займеться ратною справою, і вона стане
Світло-білою! Не слухайте брехню, тому що все земне буття завжди наголошує на одному
Єдиному «але», адже кожний чоловік неминуче по життю стає грішним і нечистим!
 Нехай совість народ відвазі навчить, а боягузтво всім грішникам порядком докучить!
Сергій з людьми згодний, що мир земний жахливий, але по-своєму прекрасний!
Будь-який вагомий доказ не потерпить ні відречення, ні зрадництва, але яке
Відношення до ходу думок має суспільне презирство до суті злочину, зробленого
Татарами, що загодя розбилися по парах, щоб забирати й грабувати дарма, а опісля весело
Жити, але продовжувати людей живцем потрошити! Нехай Господь народ простить, а той
У свою чергу перестане грішити й почне, між іншим, праведно жити, але от-от оглушливо
Затрубить величезний бичачий ріг, який подарував народу всесильний Бог, Він тільки
На вид такий похмурий і строгий, а так Він уже дуже багатьом людям на землі не раз
І не два рази підсобив і допоміг! Русини з Господом давно помирилися, а вже потім з Ним
Щасливо зговорилися, що будуть знову словам Його вірити й дотримувати канонів
У духовній сфері, принаймні, вони усвідомили на ділі, що в них є загальні шляхетні цілі!
Здавалося от-от благодать у країну сповна ввійде й тоді час для волі прийде, але чи зможе
Сергій хоча б її тінь колись побачити?  Ніхто крім Бога загодя не може цього знать! Втім,
Ігумен по суботах міг бачити чудеса небес навіч! І от Бог підвів останню рису або
Підсумки: істина лягла прямо напроти ігуменського стола і створена вона з ясно-рожевого
Скла! Люди Богові говорили, що наяву завжди грішили багато гріхів по ходу буття
Ненавмисне вкусили, однак, це від Господа сховали, але перед Його приходом
Насолоджувалися не тільки незайманою природою! А життя внесло свої корективи, слава
Богові, що залишилися живі, на тім і розійшлися, уже ніхто не падає з карниза
Прямовисно долілиць! Гріх до кінця нікому не вдалося замінити і свою пристрасть
Назавжди вгамувати! Як народу виразно й до того ж зрозуміло пояснити,  що треба
Безгрішно життя своє прожити? Загалом, ніхто перед гріхом не ремствує! А той
Продовжує рухатися й вертітися, часом не витримує хворе серце і тоді з небес падає
Чергова яскрава зірка, і справа доходить до Страшного Суду, а що тоді? Горе чи лихо?
Звичайно, буття не вічне й не нескінченне, воно швидкоплинне! «На мир, що нас покидає,
Останній раз ти подивися і його внутрішнє єство на мить побач, поруч із тобою
Бездарами виглядають царі й королі - великі владики цієї священної російської землі!
Про минуле не жалкуй і сльози дарма не лий, уже краще живих пошкодуй, ти бачиш зло
Із дзвіниці своєї і піклуєшся про діла простих людей! Грішний і святий твій шлях, але
Коли-небудь, ради бога ти мене за істину не обезсудь, до землі притиснута будуть твої
Власні груди, в очах стане темно й беззоряно, адже порветься остання ланка меж
Життям і смертю, а минуле стане далекою твердінню, де ізгой останній не поговорить
Із тобою, але навіть у темниці сирої ти за Віру будеш стояти непорушною горою! Тебе
Ніхто не змушував насильно змивати плями гріха зі свого чола, але святість рясно,
Змивала все те, що кров'ю й нещастям у давній давнині було обагрене! Не дарма ж там
Донині й сиро, і темно, і навіть кожне тіло в рідоті й у бруді! Усе рідше й рідше ранок
Там ніжно світиться! Відтепер осторонь можна на деякий час залишити святині
Й присвятити себе нерозбірливій гордині і на свої гріхи з іншого боку глянути, а потім
Продовжити свою останню дорогу! Ти час і вічність безмежно осяг і не згадуєш любові
Бажану мить, проте час на місці не стоїть! Мій вірний брат, нехай благословенним буде
Твій останній і довгий захід і полум'ям страсті твій грішний шлях відтепер не буде
Обійнятий! Вороги все, що завгодно про тебе, отче, наяву говорять, але вони ж Русі
Свідомо шкодять! Ніч давно вже темна, але свіча запалена й саме тобі призначена вона!
Від неї виходить яскраве світло і поруч мороку донин, немає! Він оберігає нас від лих,
Йому альтернативи більш немає! Особливо в ночі неймовірні по силі і яскравості промені
Цієї чудової й заповідної свічі творять диво! Спробуй її звір з тими, хто рухається назад
 І не готовий свою правду на очах у всіх відстояти! Ти побачиш наперед, що навіть
Диявол навряд чи розбере все те, що передбачає сам Господь! Сліпота можлива навіть
У роки неспокійні й тривожні, біси норовлять народ дурити й зневажати, щоб все-таки
Повернути час назад! У часи чорні й важкі люди чомусь миттю впадають у сон
Непробудний, не встигши як древо розцвісти, продовжують мережива навколо того
Самого гріха постійно плести й шляхом непроторенним понуро й нескінченно брести!
У багатьох якось немає бажання зводити з окаянними власну рахівницю, адже заняття
Це є  богохульним і грішним, але, принаймні, людям ніяк не смішно! Можна тільки
Представити, як гріх постійно душу розжареним залізом труїть і в спокої він її вже
 Ніколи не залишить?! Він краще обезглавить або зміїним жалом вжалить! Але прийде
 Та година, коли Господь вибудує всіх нас у довгу шеренгу або ж у довгий ряд, а ангели
Його вирок уголос миттю оголосять! Замаячіє життя вдалині, дивишся, а хризантеми
В твоїй душі зовсім уже перецвіли, але поки плоть ще жива, вона не бажає попадати
Під величезні мельничці жорнова! Богородиця - наша мати, не варто її по дрібницях
Засмучувати і відпускати її напрямку жарти! Кому як не Їй вірогідно знати, як про
Покарання людям треба міркувати, щоб грішникові шанс останній для виправлення
Дати, щоб він зміг істину й суть буття досконально зрозуміти? Ваги убік гойднулися,
Їхні стрілки донизу чомусь відразу повернулися, ось там видно і сором, і устид, але
По сторонах - усе, що було раніше недоступно нам, наближає душу до закритих високих
Брам, але не в божий храм або ж до небес це можна зрозуміти по тьмяних вогнях -
Звершений гріх вертається поступово до нас! Йому потрібний конче тяжкий
Повсякденний стрес і блиск розпеченого заліза, як символу вікового хвилеріза між
Святостями й гріхом, щоб уже потім увірватися в нове життя на коні лихому й у руках
З помелом, але до старих підошов прилипне відразу наша не настільки вже давня
Давнина! Та мить недалека, коли між рядків молитву вимовить сам пророк! Він знову
Почне провіщати й нас за гріхи повчати, намагаючись, суть буття наяву відстояти, але
Не видимий наш берег, хоча поруч видно бувалий старий ковчег, але його  посипає
Заледенілий і тендітний сизий сніг! Суть вся в тім, що буття перевернеться догори
Дном і його от-от накриє небо величезним своїм валуном!» - «А ми тут при чому? Хоча
Й грішні тільки в одному: молячись і хрестячись, не втрачали з Богом зв'язок, однак
Щораз, новим гріхом обзавівшись, падали в бруд і не викали в істину і в суть! Нам
По нутру рано по утру залишати свою лісову будку, щоб у холод і в жару не заради
Власних вигід спробувати знайти з нетрів заповітний вихід! Якій душі резон слухати
Постійно той самий дзвоновий передзвін,який несеться із всіх сторін? Нутро
Сміється криво, а душа сподівається на чудо чи диво, але свідомість грошолюбна
Й до того ж ще й пихата! Воно сьорбнуло горя досхочу, але не ображається
На долю тяжку!»  - «О, Боже, Ти тільки представ, як Сергій утомився й на його місце
Ангелів постав, Його захисти й від Ада відверни!»  Цей старий багато чого в цьому житті
Вже досяг і от він, по своїй алеї згорбившись, йде й тихо молитву про Всевишнього співає
І, як підсумок - той попередній монолог, що вели проміж собою чернець і Бог!
                - 9 -
Скільки щастя не чекай, одна біда завжди позаду! Її нескромний зовнішній вигляд
Поволі бешкетує або ж постійно людей уражає, але частіше до пори й до часу мовчить!
Ховає свою перевагу або ж каліцтво, дозволяючи душі пізнати ближче власне сирітство?
Зрештою,будь-яка суть для пояснення цілі вимагає особливих слів на ділі! Саме тут
Покоїться зміст весь, але виникає гримуча суміш, яка, проникнувши в плоть і в мозок,
Наводить там красу й лиск, адже вона риється в тілах і в старих речах, думках
І заповідних снах, заохочуючи жалість і страх! Все це здійснювалося там, де є місце
Блакитним небесам, там турботи вічні і справи безсердечні проміж собою переплелися
Й кинулися мовчки вгору, але їх не підпускають міркування до створень рук своїх, нехай
Дідусь святий, худий і сивий з досадою й тугою дивиться на поневолений рід людський!
Він втратив родину і сподівається знайти її хоча б у небесному раї, а в цьому заповідному
Й зубожілому краї татари вирубували її основи на корені! І там, і отут люди Всевишнього
Завжди дотримують, але носи, задерши, чекають особливих прав, щоб змінити прожогом
Свій стародавній монастирський статут! Сюди приплітаються навіть ті, які перебувають
Зараз в стані божевіллі й сліпоті і завжди пам'ятають про мирську суєту, але хочуть
Пожинати плоди в духовній чистоті чужими руками! Вони йдуть слідом за Христом і
Його перстом, який вказує куди йти, щоб з розуму остаточно не зійти і потім
Не відчути добро власним нутром, але поки ні поблизу, ні здалеку не видно вихід
З духовного тупика! А святість на спомині легка, але вона згоряє від сорому, її от-от 
Подолає лихоліття! Холоне кров у всіх російських бабів і чоловіків, їхня доля, зрештою,
Така, що вона не міняється повік! Щодня замість світла з'являється сіра тінь, а розсунути
Шори людям чомусь лінь! Думка, опустися скоріше долілиць і, нарешті, наочно
Переконайся, як прекрасне все земне життя, хоча немає ніякої перспективи, щоб
По-справжньому побачити нове небесне диво, а тому руки в боки люди стоїть
І виглядають зі сторону некрасиво, але йде душа подалі від гріха і робить похапцем
Й поспіхом! Значить її серце як і раніше без особливих турбот живе!
                -***-
Від мук і позбавлень Сергій байдужим став, він вірити у свої сили, здається, зовсім уже
Перестав! Його погляд на сонечку одного разу блиснув і в глибокій темряві через мить
Прожогом потонув, але себе ковдра ніколи він не тяг, але недавно його в спину хтось
Ліктем, що сили, тикнув! Із прямого шляху Сергія, тільки бог знає куди віднесло,
Однак він живе й молиться всім лихам на зло, хоча життя земне занурилося на сморідне
Дно, а там усюди на очах спокуса одна і та! Скільки б часу міркування не тривало, у яву
Воно ніколи б не втілилося, адже без руху перебуває багатолике, млосне й велике
Сновидіння, воно шалено томиться й з усіма друзями постійно голосно лається, а потім
На дрібні частки із хрускотом ламається, але вище хмар ніяк не піднімається! Не прагне
Воно до чесноти, є тому ще живі свідки, але поки душа в немочі томиться, плоть тим
Часом життям удосталь насолоджується! Піднімається повільно в гору, а її гострому зору
Відкривається далечінь неземна, яка нагадує здаля початок небесного й заповідного Раю,
Де єресь душу зовсім не гріє, вона на холоді повільно дубіє, але намагається, випнувши
Дугою кволі груди, постійно власну лінію гнути! Їй немає в чому Сергія докорити, Бог же
Дивиться зверху, як по власному даху носяться люди подібно зухвалим малолітнім
Мишам! Вони в темряві нічний готові подавитися навіть власною слиною, порушуючи
Лементами спокій земний! Виводить Сергія лихо із заціпеніння й забуття, позбавляючи
Щастя й спокійного буття і не залишаючи дещицю часу для бурчання й ниття, але
В останню годину  Господь через ангелів попереджає всіх нас, що свої нерви треба 
Зібрати в кулак, адже зло не можна творити ніяк, інакше темрява й морок накинуть своє
Зубожіле покривало і волі, як не було, так і не буде, але коли такий час настане, адже
Землю зло обкрало, слова нема чого нам берегти, тому що свята мова зобов'язана нутро
Наскрізь пропалити і розум просвітити! « Я в неоплаченому перед Тобою боргу!» - тихо
Говорить Сергій Богові своєму і продовжує далі:  «Тобі вірую й постійно молюся! Каюся
Й клянуся, адже свого минулого не соромлюся! Є бажання величезне: залишити навіки
Пристрасть невгамовну, адже вона знаходить своє відбиття у щоденних моїх
Сновидіннях! Чому Ти мене назовсім залишив? Я ж праведно службу в храмі правив
І ніколи не порушував православних канонів і правил, я перед Тобою голий, пішли ж мені
Своє попередження чи знак: скільки ще мені Твого благословення чекати?! Мені до пари
Запитує братії моя, адже Ти ж наш Всевишній судія! Припадаємо до царственого лику
Й клянемося образам великим, що образ Твій величезний у глиб землі ще далі проникне,
А братія ніколи перед бісом не знітиться! Ти лише наші слова в стінах храму почуй,
Адже ми живемо в бідності й убогості і не думаємо ніколи про мирську суєту,
А піклуємося тільки про Віру й хрест! Чи не Тобою були сказані слова про гріх і біль,
Про силу Духа й наснагу волі? Засуджувати нас не спіши, уже краще біль у душі
Назавжди заглуши, адже наше призначення не тільки працювати і їсти, повинна ж
І Віра по всій планеті розцвісти! Так воно насправді і є! Тобі я повідомляю цю благу
Звістку, але й страждання поруч із Вірою теж є! Життя не просте, адже його
Не почнеш із чистого листка, але, зійшовши із хреста, не розімкнеш прожогом свої
Вуста! Що ні крок, то знак: молися й мовчи й удень, і в ночі! Що було, то було, але
Русь завжди своїх святих боготворила, і Бога в усі роки від душі кохала! Усьому є
Межа, навіть я, Отче, себе до кінця ще не переборов, Ти ж наодинці прийшов
Поговорити раннім ранком у стару келію до мене, але тут, на землі, гріх ховається
В кромішній імлі, важко всім, у тому числі й мені! Наші погляди із князем розійшлися,
Він дивиться долілиць, адже там видно красиві ноги молодих дівок, які виглядають із-під
Спідниць, а я прагну пізнати надхмар'я! Серед слов'янських літер витає Твій Дух –
Зцілитель, він з'являється раптово, розриваючи безмірне коло всіх колишніх заслуг!
Я до шаленства борюся із власним гріхопадінням, розширюю місця вузькі на своєму
Позахмарному спуску! Гріх тут як тут, він намагається всіх нас одним махом надути,
Однак його підступи ні до чого вже не приведуть! Мені шкода, що біль і сум, одягнені
В старе рядно, вриваються в життя вже по п'ятому колу! Вони плоть на уривки
Розірвали, але Віру в душі не потоптали й святість із неї ще не забрали! Вони нас вірити 
Сатані ночами змушували! А ми спасення шукали на грішній землі, і я в тім числі, - цей
Гріх, властивий і мені! Щоб вирвати його жало, мужності й відваги нам бракувало! Їх
Поруч було дуже мало! Наші думки й бажання невагомі, вони на зразок легкої утоми або
Знемоги, збадьорити себе не можна ніяк, доводиться перечікувати й темряву і морок
Щоб не попадати щоразу у нову халепу! Без зайвих слів у монастирі Ти, Боже, знайдеш
Свій дах, а поруч дно святого колодязя, освяченого Святий Трійцею! Не все видно там,
Нагорі, набагато гірше нам тут, внизу! Я на своєму віку багато чого втрачав
І знаходив, часом безладно жив і життя не цінував, але Бога завжди несамовито любив!
Його заповіді, немов золоті крупиці, повинні були в розум сильно вчепиться й там
Намертво приліпитися, щоб у яву щораз втілитися! Самому від себе нікуди
Не зникнути! Час не все наперед передбачає, Він всіх нас по великому рахунку просто
Ненавидить! У нього є над нами влада, а в нас випадає зовсім інша масть! Варіантів
Не порахувати, однак шанси вижити все-таки є! По Іванку й шапка, і честь! Уже
Точно, що наше нутро склочне й до того ж без міри хибне! У межах власної
Суєтності доводиться шукати й знаходити святі риси, але буття швидкоплинне,
Так що навіть із власним тілом неможливо прожити довіку! Сміється диявол над моєю
Журбою, уважає її він безпричинною й тільки Ти Єдиний даруєш нам надію, невидиму
В сутінках буття! Звичайно, без ретельності не можна досягти безсмертя й пізнати
Всю суть земного буття! Це пов'язано з ризиком, але воно в часі близькому буде
Доступно кожному оку, хоча й не відразу, тому що доводиться зважувати кожну фразу
Перш, аніж  подивитися в очі зблизька таємній надії, що ледь мигнула і передчасно
Зів'янувши, відмовляється від своїх життєвих планів! Перш, ніж умерти, захочеться
На своє дітище ще раз із висоти небес подивитися, щоб надалі про всі деталі люди теж
Знали! Завдяки, Боже, Тобі ми залишаємо на землі пам'ять про самих себе! Ми
Живемо не тільки для Бога, але й в ім'я інстинкту провідного, але грішимо занадто
Багато! Навіщо нам чужі втрати? Гріхом, як і помелом не можна на землі зневажити,
Хоча свою душу треба б ретельніше від Диявола поберегти! Немає спору, що важко
Підніматися, Боже, людям без Твоєї допомоги у гору! Ми ж не проти молитися й день,
І вночі! Не пам'ятаю толком, як князь поставився до мирських пересудів і мені невтямки,
Чи здавила його горло грудка злості, коли гульня не пішла йому про запас! Ти його, Боже,
Сильно не муч і не згущай над його головою жмути сірих хмар! Він далекий від
Довершеності, але люди прості невимушено сприймають його викрутаси! Адже
Пристрасть над розумом має верховенство і перед людиною повстає завдання дуже
Складне: як через терни пройти і себе в мотлоху буття не забруднити? О, Боже,
Вибачай! Уже краще свій рецепт Ти йому на дозвіллі пропиши, щоб два його крила
Не згоріли загодя вщент! Він ловить кожний момент, щоб зрозуміти суть буття,
Адже Ти допомагаєш всім незримо, у кому душа й плоть монолітні і єдині! Є частка
Його провини в тім, що поступово стає пустую рідна оселя! Гірко й кривдно до сліз,
 На розум відразу приходить запитання: чому, уже котрий рік гріх ходить задом наперед
І його ніяк не змінює небозвід?  У цей вечір особливо розумієш, що мир дивовижний!
Біси клацають зубами, намагаючись висікти з каменів полум'я, але самі вже довгі роки
Перекривають нам всі шляхи до духовної волі! З лютого по квітень кружляється
В дикому полі зла заметіль, а потім до світанку грає сопілка, саме весна у святці вписує
Наші імена! Треба б від щастя знайти таємний ключ, щоб собі розум повернути
Й у гріхах остаточно не потонути! Немає вірності ні в кому тому, хто не особливо
Блищить власним розумом у цьому світі земному! Прийшов час гріхи скопою
Пом'янути й на них з боку хоча б миттєво глянути, адже душа грішна й не заповідник
Чистоти вона! Нам від життя дістаються тільки крихти, ми ж здуру ляскаємо долі
В долоні, хоча на душі скребуть в той самий час кішки, але не хватає терпіння, щоб
Почекати до найближчої неділі, щоб зрушити камінь спотикання з того шляху, який ще
Потрібно нам пройти! На душі темно, хоча все навколо яскравим світлом освітлено,
Усюди гра одних і тих образів і на них падає тінь давніх сновидінь! Життя жадає від
Мене перевтілень, однак я ж не геній! Мечуся меж сном і дивом у цьому світі мерзенному
Й пихатому, але від сліпучого світла здаються контрастними всі прилеглі предмети,
От-от їх накриває сірою тінню мить скорботі і забуття! Невже це кінець життя?
Багато чого моє серце вже втратило, але не скинуто з таємниці світобудови світле
Покривало! Людина - джерело зла, але все, зваживши «проти» і «за», на добро
Розкриваєш очі й бачиш одні лише дивовища! Виплодок Пекла мерхне перед непорочним
Зачаттям, проте всі люди - сестри й брати, але саме їх поглинає безодня і вони
Йдуть туди безкоштовно! Знову налинула холоднеча досередини, а назовні панує спокій!
Завжди я, Боже, уважав, що тільки справедливість у цьому світі постійно шукав, знання
Переплавив на дорогоцінний в світі метал, а від неспокійного життя, Господи, особисто
Я зовсім утомився! Покинути гіркоту й біль хочу, якщо треба, гори розверну, однак
Робити це не дуже хочу, а тому убозтво тягну!»  У монолог втрутився біс, він виявив
До нього здоровий інтерес: «Що за галас? Скільки можна скиглити і пищати? Життя
Не цінується ні в гріш! До чого ж цей мир гарний для тих, хто в русло млості вхожий!
Чи варто було на землі народжуватися, якщо не жити до схочу й удосталь
Не веселитися й постійно до пристрасті не прагнути? Життя схоже на коротку
Мить!  Невже у тебе, Сергій тіло не тремтить, коли особисто ти бачиш молоду
Дівчину? Не проходь мимо в ту саму хвилину, адже навкруги вирує життя, а які твої
Набуття? Я, Сергій, виражаю власну точку зору! Ні до чого тобі проявляти свою
Смиренність і постійне терпіння! У гріх пальцем не тикаю й не шукаю для своїх друзів
Поживу! Я дуже терпеливий!» Поки біс підглядав у щілину замкову, ігумен постарався
Пригадати цілковито, коли джерело зла проникало усередину й за межі плоті, адже воно
Завжди на полюванні і постійній роботі! Нехай наступна фраза буде сказана Сергієм три
Рази: «Як відомо, саме для Бога повсюдно відбувається хід хресний, частіше це
Робиться в день святковий! Настав час звільнити народ і його грішну плоть
Від усякої лушпайки й чітко виміряти свої гріхи, а то там одні діри і глухі закутки,
Як результат колишньої втіхи! Нас захищають задрипана збруя - вона тільки
Від сліз, але не від отрутного сміху! А наш дух єдиний розділений небом на дві рівні
Половини, їх нічим не можна замінити, хоча можна собі їх у нутро прожогом
Занурити! О, Боже, від гріхів позбав і на шлях істини мене направ, у лоно церкви душу
Достав, догоди й настав! За гріхи не обезсудь, але допоможи хоча б коли-небудь
Осягнути істину й суть!  Як хочеться у святість з головою поринути й у праведного
Християнина відразу перетворитися, але гріховності душу ланцюгами скували,
І святості – наче й не було, її просто поруч не стало, а я ж не останній зазивала,
Який тільки відкриває рот, а вже потім усе туди кладе, що простий народ йому
Зранку спокійно подає, уже котрий рік на мене нападає біс! Наш люд сам рачки повзе,
Тому що дуже далекий від ідеалу, але для початку, щоб душа по ночах сильно
Й голосно від плачу не кричала, вимагає осяння від долі, а на закінчення падає
На коліна і віддається в руки проведенню, але без тяжкої й повсякденної праці
Зникнуть назавжди й одяг, і їжа й постаріють і захиріють наші села й міста!»
                -10-
Сергій Вітчизну сильно любив і їй всі роки свого життя присвятив, звільняючи душу
Від сталевих ланцюгів, він думав тільки про неї навіть наприкінці життя свого! «Якби
Наш розум залежав від жереба й долі, тоді б відсутність зору від нас нікуди б
Не сховалася! У тій країні навряд чи хтось згадає про Сатану, залишившись із гріхом
Наодинці, так здається мені, адже6 у людей немає підтримки сил небесних! У речах
Простих чимало є істин святих, однак у них мало слів рідних, у токовищі далеких
Слів є тільки лемент і ревіння, що, зрештою, шкідливо для мозків! Людство свою
Гідність остаточно втратило й високі думки і ідеали саме в бруді забруднило! Чому
Воно так низько впало? Боже, дозволь же мені сказати набагато більше, чим я вже
Тобі сказав, але суть не відшукавши, спіткнувся і на спину прожогом упав!
Народившись у ту далеку пору, важко було знайти для себе й небес міцну опору,
А без неї не піднімешся в гору, це той предмет, без якого не видне яскраве світло
Далеких неземних комет! Щось тут не так, невже в голові немає царських палат,
А Руссю весь строк править п'яниця й супостат і воля віддана йому в заставу, а він нею
Розпорядитися так і не зміг, поки йому ігумен на ділі не допоміг! Схоже, що він теж ліз
Зі шкіри, щоб з Руссю залишилася честь, поки вона там ще є! Навіть своїх близьких люди
Не оплакують зараз і без частки ризику не відспівують їх у передсмертну годину, але,
Посміхаючись, стоять біля труни без сліз і ознобу і навіть хвилину скорботи, в жалобні
Одяги одягшись, вони не зрозуміють, що невірно діють! Де Віра, а де бруд! Людям не під
Силу вдаватися до ідеалів милих, але Господь наш - і Вчитель, і Страж, Він відкидає
Суєту й бездуховну порожнечу! Ворожий людству хаос уже давним-давно до могили
Істину довіз, зі святістю, перетинаючись, він, не соромлячись, кидається в нову
Крайність! Тільки Божа мати продовжує біля краю могили людини і плакати, і ридати
І, придушуючи в душі журбу й тривогу, з болем дивиться на весняну дорогу, яка
Нещодавно розкисла вщент, намагаючись потроху допомогти порадою й людству,
І Богові, але, одержавши послугу, ті тільки дивляться з-під лоба один на одного, немов
Давні подруги, що пересварилися проміж собою! З історії всім відомо, що будь-якій дії
 Відповідає і  місце в історії, адже її риси привносять символи красоти або ж
Бездуховної порожнечі в суть ту, яку неможливо просто так, одним махом розвіяти
На вітрі! А життя тим часом котиться по неходженій стезі, не завжди відповідаючи
Своєму призначенню, ролі й висоті, у ній гріх і пристрасть відразу знайдеш, проте
Святість теж і душі збережеш, якщо життя по розсуду проживеш, заохочуючи
Правду й заперечуючи брехню! Тільки той, хто точку опори на землі одного разу знайде,
Своїм шляхом ще далі до піднебесся швидко піде! Талант і гармонія ніколи не були
Символами земного буття, тому що всі наші пороки, у тому числі ворожнеча й склока,
Близькі до чесноти і як усе на цьому світі не мають потреби в розумній і чесній пораді
Тих, хто душею й тілом відвертає від себе мерзенний гріх! Тільки добрий люд проповідує
Божу істину й суть, інші мовчки результату життя чекають, поки Господь сам
Не розкидає по святих кутах весь непотрібний людям мотлох! До самої труни людина
Живе для того, щоб не дивитися в очі самої собі, вона, що не є, намагається в будь-яку
Щілину ще живою пролізти, щоб будь що залишити власну совість і честь, але
Намагається добре одягатися і славно їсти, адже всі ми природжені артисти!  Так,
Люди не згоряють від сорому!  Втім особисто їм багато чого дано, але існує одне велике
«Але» і саме воно, не вказуючи на причини, передвіщає людям солодку кончину! Не
Укладається в простих людей у мозку, як же не брати багато від буття земного
І жити через «не можу»? Набагато простіше бути за гріх лише іноді у відповіді,
 Але коли примари ці не будуть лазити нагином разом з будь-яким гріхом
По схоластичному світлу! Начебто такого не існує в людській природі! Вся суть у тім,
Що в просторі порожньому можна побачити яву навіть на коліна вставши, але, коли
Із чотирьох кутів на нас дивиться збіговисько павуків, плоть навіть не чує слів! Вона
Тикає пальцем у темряву й усюди бачить не тільки одну порожнечу, але й повсякденну
Мирську  метушню! Гріхи молодості люди надолужують до самісінької старості, але
Не уживаються зі святістю мирські радості й чорні підозри, якщо повсякчас ти  думаєш
Тільки про одну спокусу! Немає злого наміру в гріху, звершеного в силу своєї ж омани!
Ми душу хвилюємо найпершим поцілунком і несамовито радіємо, коли наш мозок у душі
Наводить лиск! Немає колишніх веселощів серед вимираючого від неробства
Теперішнього покоління, саме в минулому потрібно шукати джерела відродження!
Кануло в Лету все те, що було відроджено людиною в мить свого духовного розквіту!
Нам шлях Господа невідомий, однак ми йдемо за Ним постійно слідом!»
                -***-
Догоряє в келії свіча, а на вустах ченця лежить печатка із коричневого сургучу, він
Недавно дав обітницю мовчання й от тепер сидить у куті й мовчки дивиться на голку, яка
Визвала спогади в опівнічній тиші про прожите життя й про свою занедбану країну! Він
Книги недарма постійно читав і немовбито заздалегідь все знав і передбачав,проте суть
Буття розумом до кінця ще не осяг, хоча своєї вершини майже що досяг! Свідомість
Не дрімає, вона тільки чисті думки спокійно сприймає: «В ім'я чого я жив і страждав,
І сам собі не раз докоряв? Мінявся в обличчі не раз, і не двічі, згадуючи  у своїх молитвах
Про Творця, але завжди жив по розуму, відкидав Содом і метушню, але,судячи з усього,
Це відомо тільки Богові одному: що й чому?! Заважав мені жити постійний припах
Поту від молінь і роботи, не моєю ж метою були провали, виступи й ущелини? Я повинен
Був не голитися, щоб стати не об'єктом Любові, а простої цікавості? Так, я багато чим 
Можу пишатися! В ім'я бога я жив і творів і про всі спокуси геть-чисто забув, але ж я
Чітко знав в ім'я чого й жив, і страждав! Господь - мій Властитель! А хто ж я?
Звичайний прохач! Боже, пробач старого жебрака, хоча його молитва щира і пряма,
Адже в ній є дуже сильні слова! Невже тільки це мені скаже Всевишній Судія?! На світі
Хтозна-скільки гріхів водиться, але в ім'я Бога ними жертвувати всім нам  доводиться!
Душі дайте волю й нічого собі й ніколи загодя не прощайте! Мабуть, всі гріхи краще
Назавжди забути й преспокійно й довше праведником бути! Увійти у свій чертог, щоб
Звалитися миттю від утоми з ніг, а опісля подивитися в стелю, а на ній побачити дим
І смог! Він на землю сідає, очорняючи думки й обличчя, перетворюючи в стогін будь-який
Самий чарівний сон! Нехай порожнеча мине жерло рота, а кінчик носа зачеплять нові
Запитання! Видимо й тут своя принадність теж є, адже мир - зловісний, а людський
Гріх у ньому – це повсякденна річ! Розум не спить, він в котрий раз проходить через
Новий лабіринт, через світло й морок, але мислить якось невлад, тому що в голові повний
Розлад, але є знак, що життя складається не тільки із заповідних меж! Їхні уламки люди
Знехотя складають у свої старі торбинки, щоб у сірому серпанку ті сталі звичайними
Невидимками!» Від думок гордовитих Сергія рятують тільки товсті стіни, адже мир душі
Такий беззахисний, але як і раніше від миру він скритний! Молодики й зрілі чоловіки
В пориві єдиному розчиняються в темряві, щоб служити батьківщині! Їм будь-що
Потрібно мати мужність, а не холуйство! Нехай же їм підкаже шосте почуття,
Змішане з нестерпним болем і смутком, як, схопившись за мечі, залишитися в живих
В непроглядній ночі?! Якщо вони зможуть ворога розбити, то й ночі будуть по-іншому
На Русі розтікатися і повзти! Позаду міжусобиці й склоки, синці й синці, але заморським
Собакам прислуговує підлий зрадник, лизоблюд і провокатор! Уже битий час він дає
Знати татарам всю правду про нас! Зрештою, Русь позбудеться від негідників і всіх
Мерзотників! Адже рух у вірному напрямку вже є, з Руссю разом перебуває Господній
Хрест! Як не згадати про ті далекі часи, коли будь-який чернець, переборовши свій
Власний страх, міг похапцем, уявою, граючи, досягти й пекла, і раю, позаду залишалося б
Життя порожнє й пусте! Ґніт чадить у тьмяних потемках, а в куті стоїть рвана торбинка!
Сергій здивований і хвилюванням охоплений: ворог не дає країні часу для перепочинку,
На небі ігумен знову побачив три яскравих спалахи! Там попіл і курява! Він не знає, яку
Діру треба загодя особисто йому латати! Не сплять на рубежах постові, вони немов би пси
Сторожові вдивляються в темряву, але вона, незважаючи на все, не підвладна вже давно
Й нікому, а тим більше людському розуму!  Поруч кружляються ворожі вихри, вони
Тільки на деякий час притихли! «Якщо треба – помремо, але свій шлях із честю
 Й до кінця ми всім натовпом пройдемо, промокнемо під снігом і дощем, однак із землі
Своєї ніколи не підемо, але задумане перетворимо в життя, щоб наші гіркі набуття
Як можна скоріше забула матінка-земля!» Чорніє прикордонний ліс, тривогою
Охоплений він весь! Мороз проходить по шкірі, розум, тривожачи й страхи несамовито
Множачи! У ту пору, напевно, люди й православні й, уражені мороком скверни, були
По великому рахунку занадто забобонними! Незважаючи на швидке лихо, воїни завжди
Стовбичили у ворога на очах, вели проміж собою неприязні розмови й виходили
Назустріч ворогові для кривавої січі, але відпочивали вночі! Один одного, ранячи,
Шпурлялися стрілами й каменями, але щоб не осоромити власний прапор, ішли
В наступ тільки прямо! Йшла боротьба до кінця, але вона була виснажлива! Люди
Говорять, що вже був сформований з міщан один великий загороджувальний загін, куди
Вступити міг всякий ратник молодий! Боролися там не заради почестей і нагород!
Зрештою, істина захована не тільки в суті або в безтактності слів, вона в далечіні далекої,
Злегка прикритої від зіркого ока непомітною й сизою поволокою! Поза всяким сумнівом
Вона завжди була з відблиском золотого тиснення, але й у неї кидають люди, що сили,
Великі камені! Ми ж приходимо в цей грішний мир не для того, щоб дивитися з усіх боків
На гульню й бенкет, на все те є воля небес, ми ж очікуємо від Бога тільки неймовірних
Чудес, але тільки подивишся на небо, почитаєш молитви «на всяку потребу», як строк
Твого земного буття навіть тут зовсім з очей зник, а ти поник і духом упав і не тому, що
Немає поруч з тобою добрих справ! Адже час невпинно йде, от і ти незабаром станеш
Мерцем, так і не довідавшись до кінця про призначення своє, хоча душею і серцем ти
 Летиш пуд яскравим променем небес і в тебе виникає інших інтерес до свого буття, але
Життя на одному місці не стоїть і є потреба щось велике зробити, щоб і надалі на землі
Животіти, а не смердіти! Не виконавши приречення своє, ми залишаємо на землі
Добротне житло й все те, що залишаємо для нащадків своїх, а воно укладається
В скромну й стару торбинку! Вона не для дорослого чоловіка, а для малолітньої дитини!
Зануривши душу в морок і порожнечу, ми залишаємо назавжди мирську метушню
Й переступаємо заповідну рису рано вранці, а за нею не лишається ні ворогів, ні друзів  - 
Ти наодинці в колишньому одязі, але душа твоя між носиться сімома небесами, немов би
Перед античними островами, вона пропахла кров’ю і  піт залишив на її обличчі свої сліди,
Як свідоцтва пережитої біди, але душа незадоволена таким поворотом подій, адже перед
Нею череда нових відкриттів! Було не життя, а суцільна мука! А поруч мовчки жили суєта
І нудьга! Тиша - ні звуку, але вільними для молитви й роботи були наші руки! Їм
Завжди дістається, адже хліб насущний усім людям кров'ю й потом дається!
Совість наша брудна і не чиста, але підведена під гріхом жирна й остання риска!
Грішно ми жили, от тільки себе, а не Бога перехитрили, нічого й нікого не боялися, однієї
Пристрасті завжди по ночах покорялися, із чужою думкою ніколи не рахувалися і от
Тепер біля розбитого ковчега назавжди й на самоті зосталися! Поруч чудові гаї й зелені
Галявини, стоять дуби-велетні, але виглядає той мир досить дивно! Хочеться  чогось
Простішого, але набагато міцнішого, хоча купа млинців від злющої тещі теж позбавить
Грішну душу від зайвої спокуси! Люди такому життю зовсім не раді, хоча на землі
Лишилися повзучі гади, святість тут і попереду, й позаду, але немає ні щастя,
Ні колишньої відради! Невже душа весь час спала, коли візерунок буття сама ткала, але,
Коли вийшла з-за столу і підняла очі вгору, тоді достеменно вона зрозуміла, що
Неправедно жила і не тим шляхом йшла! Зібрати б у заповідному місці честь по честі
Власні гріхи всі разом і вдосталь поговорити про благочестя, але напередодні небесної
Зустрічі варто заново запалювати воскові свічі на честь Іоанна Предтечі, щоб Божа
Милість у мить покаяння  відразу ж з’явилася і над свідомістю назавжди зацарювала!
Нехай гріх згоряє дотла й від нього залишається тільки глина й зола! Замість того,
Щоб нове буття створювати або ж почати святість на царство коронувати, нам
До вподоби знову народжене на корені руйнувати і це важко відразу навіть Богові
Втямити! Усе колись починалося із грози й дощу, якого раніше не було три або чотири
Дні, із допомогою клина й цвяха грішники будували храми і мали всі підстави на
Прощення гріхів, адже вони унаслідували Віру в Творця від своїх прапрадідів, які жили
Тільки в ім’я святих куполів, які підносяться поверх сивих голів, щоб, зрештою, бісів
Вигнати зі свого помешкання, а вони не примушували б людей писати довгі скарги
На зміну жереба й долі! Людина стала жертвою мирської товкотнечі, вона відразу
Забула про всі гріхи свої, а поруч несуться повноводні струмки і саме вони намагаються
Істину поперед себе штовхати, але воді на святість наплювати, адже їй хочеться ікати або
Повернути власний час назад! Чи так варто про суть буття тлумачити, адже
Неможливо істину достеменно зрозуміти?! Плоть спопеляє дух у попіл і в порох,
Принижуючи його у власних очах, а життя проходить потемки, проте шукає своє щастя
Душа у святих місцях, а людина грішить і зло вершить, незважаючи на ризик і страх!
Порожні пози, лементи й погрози! Вони символи й джерела щоденності й мирської прози!
Приміром, рідко хто з нас готовий у важкий для Вітчизни час впасти за Віру на полі
Раті! А час іде й з розуму він істину як колись не зводить, хоча смерть дихає в потилицю
Й хапає за високий зашийок, але, не зберігши до цього часу свою шляхетну мрію й високу
Мету, людина готова піти звідси, щоб не бачити гяурів: губа не дурра, але погляд
Похмурий рветься назовні і в студенець, і в холоднечу! Людина із віку вовік несе на собі
Гріховний знак, він самотній і голий і не може ніяк покинути бруд і рідоту й сказати злу:
«Я ж тебе ненавиджу!» Вітер полоще сиві пасма й нікому безгрішна душа вже
Не потрібна! Кожний чернець входить у лоно темної печери, але якщо йому не вистачає
Віри, йде в далекий скит, доки його дух у кінець не буде на дрібні уривки розбитий!
А душа вже рветься на уступи, намагаючись зійти із проїзної дороги, але не в її владі
Залишити Богом дані напасти, вона хапається за земне щастя, але в ту ж пору
Вповільнюється рух у гору, хоча небагато почекавши, після того як у святилище тайкома
Душа ввійшла, а воно було закрите для повсякденного буття, починає гнути себе через
Коліно, немов порохняве безжиттєве поліно! Життя, позбавлене змісту, просто у повітрі
На коротку мить зависло! Як швидко розсунуться на очах темні шори й у нікуди зникнуть
Хребти й гори, яким у цю пору треба було б навіки розстатися з нестерпною ядухою!
На площі перед храмом порожньо, народу там не густо - відзначає Сергій зі смутком,
Народ так рано в церкву на молитву навряд чи прийде, він поки свій живіт усякою їжею
Не наб'є, молиться точно не почне, але час йде і немає спокою ніде! Сергій молитву читав
 І добра всім грішникам жадав, але було у Бога чимало підстав, щоб опісля людських
 Ганебних справ, забути на кореню про паству свою, проте щастя людське вирує
Навкруги! «Спаси, Господи, людей Твоїх і Благослови насліддя Твоє, перемогу
Православним християнам над супротивниками подай і хрестом Твоїм охороняй
Нас – оселю Твою.» /Молитва Животворчому Хресту/
Храм тим часом з кадилом обходить моложавий, але басовитий дяк, з ним повинен поруч
Перебувати всякий, хто відкидає темряву й морок, хто жадає, щоб дещиця добра,
Пролізла усередину його нутра із самого раннього ранку, однак ті, хто хочуть жити при
Суцільній темряві й у бездуховній порожнечі мечуться в суєті, і дивляться тим людям
У слід, кому ще не огиднуло божественне світло! Сергій сидить на різьбленій лаві і згадує
Про свій плід, родина завжди жила по православному календарю й по ньому зустрічала
 Сяйво і першу зорю! Усі колись на землі вмруть і в мир інший ледь-ледь підуть,
Напевне, багато молитися Господу - Богові  - це марний й даремний труд?
Він не готовий почати на своє ж запитання негайно відповідати, тим більше, щ був дуже
Здивований словами молодого дяка! Той запитав ігумена напередодні: «Чому, будучи
Людиною, не останньою у своїй єпархії, він так ретельно дотримує всі правила відносно
Ієрархії? Вона, звичайно, саме той предмет, що проливає ясне небесне світло на темряву
І вселяє всякому здоровому й тверезому розуму: що й до чого?! Адже Господь грішним
Миром править, і Він нас без своєї благодаті навряд чи залишить!  Тоді можливо нам
Не варто так праведно жити, і відкрито небу  потрібно уголос говорити, що ченці вже
Утомилися так тяжко жити?!» - «Ой, дяче, ти мене своїм питанням не вперше вже
Спантеличив, адже воно не просте, але за змістом, як не є, пусте! Невідомо нікому,
Що огидно плоті, а що потрібно розуму? Тримаю з тобою парі, що ніхто того
 Не знає,  що в нас виходить зсередини! Тільки ідіот не намагається власну плоть,
Що сили, перемогти й перебороти! Так, нам у всім допомагає сам Господь, і Він своє
Тепло землі теж нелегко віддає, поки я ще живу й повними грудьми повітря вдихаю,
Божу благодать завжди відчуваю! Можна життя зламати, його на фрагменти
Розпатрати, але змісту так і не зрозуміти, а як же далі людям жити, коли Бога
Й Батьківщину надалі до болю не любити? Мости не важко за собою спалити,
Можна совість на свою сторону на короткий час залучити, але куди ж діти свій
Особистий вантаж, дотепер не скріплений символікою священних уз? Ми віруємо
Не тільки Богові одному,  але й тому, хто був прибитий цвяхом до хреста,
Тобто самому Христу! Його більше з нами нема, але святість не поміняла свій
Яскравий колір! Душа страждає тому, що час занадто швидко біжить, але до кінця
Не вирішивши, хто мертвий, а хто ще живий, але себе великій ідеї порятунку Русі
Від поневолення цілком присвятивши! Ми чуємо у відповідь той самий на зовнішній
Вид дуже дивний мотив! Що було – геть пішло, що буде, то буде і з нас від муки
І страждання нічого не убуде! Мелодія проклята порядком набридла й убогим,
І багатим, худим і пузатим!  Їм різниці немає, у який колір зло напередодні
Перефарбувався! Ніхто вже не радий тому, що треба йти чи поповзом повзти всією
Скопою прямо в Пекло! Життя - це ж суцільний маскарад, виживеш там тільки
Навмання! Яка різниця в тім, будеш ти заможним чи торбешником? От так, погано
Молитися натщесерце! Це повинен знати навіть дяк!» А в того волосся скуйовджені,
І хрест висить на шиї зовсім не позолочений, він до землі нагинається, молиться
Й прилюдно у вчинених гріхах кається! Цим літом він, як і колись, на слабість духу
Скаржиться, але сильнішими стати іншим радить, він надувся весь, щоб в інший бік
Направити власну чванливість! А поруч тиснява, хтось стягнув щось із церковного
Прилавка, почалася давка  проміж людьми, а за парканом голосно гавкає бродяча шавка!
Народу ту псину дуже шкода, але простий люд не ведмідь і не верблюд, він не зважає
Увагу на Всевишній суд, який відбудеться коли-небудь! А в церкві Божої вдень пригожий
 На колінах стоїть жебрак, прикритий старою рогожею, на вид на мандрівника схожий!
Він без постолів і без тапок, а за спиною сумка, зрушена набік! Старий не ломиться, що
Сили, у зачинені двері, проте усім здається, що він, принаймні, тільки недавно вийшов
Із глибокої й темної печери, а тому ще сильніше співпереживає про душу грішну свою!
Він  прийшов звідти, де неодноразово бачив неминуче диво, але над порожнечею давно
Вже не висить німб майже золотий! Жебрак безмаль цілу добу перебуває без дещиці
Розуму, Бога благаючи, сам себе запитує: «Чому ж він вірогідно не знає, де воля зараз
Живе? У проваллях дворів або в розкоші палаців декілька поверхових?» Йому
Незрозуміло: звідки на сонці беруться темні плями? Дзвони несамовито сурмлять і на всю
Округу сильно гудуть, баби за руки в храм ведуть малих хлоп’яків, а ті по дорозі
Пустують, але при наближенні Духа Святого в польоті завмирає будь-яке слово! Кожна
Дівка в різнобарвній хустці, її вітер розвіває, немов пил на протязі, а неподалік ченці
Вогнище розпалили так, щоб його було видно всій окрузі здаля! Люди давно там
Не сміються, дивишся - не встигнуть навіть оглянутися, як ворог увірветься інкогніто
Й не врятується ніхто, але він порушить все те, що через січу й бій було захищено
Від приниження! Час забрав злість, воно крізь терни пронеслося, але померлі
Не воскресли, тільки села й міста честь по честі залишилися на колишньому місці!
Спогади чередою встають і тяжку пісню всю ніч жалібно виспівують, немов би когось
Постійно й довго чекають! А татари худі й сутулі от-от поглумляться над древньою
Слов'янською культурою і будуть вимагати оплатити волю тільки натурою, а кожний
Дорожить власною шкірою і з неприхованим смутком сам власноручно знищує
Слов'янське мистецтво! Утішитися народу нема чим, ми ж дух свій начисто калічимо
Й душу геть-чисто ушкоджуємо! Люди звикли до постійних втрат, немов до лісових
Сохатих, але їм не під силу боротися зі згустком порожнечі й щиросердечної темряви,
 Адже все зло сходить від вампірів! Навколо темно й сиро, сірість млою цей мир сповна
Накрила! Вогке середовище просихає тільки іноді, але люди не згоряють навіть тоді
Від нестатку власного сорому! Пресвята Богородице, спаси нас! Ощаслив і обдаруй
 Володіння Творця і збережи людей силою Господнього хреста! Все це, немов пришестя
З того світу, а зло разом з ним сюди прийшло цим летом як відповідь, але людям же
Не варто бачити на святій землі виплодок пекла! Сергій же навпаки намагається заново
Навколо Христа згуртувати народ і подивитися уперед, щоб Боже слово було шановано
Знову! Князя люди докоряють за діло: він поводиться несміливо й кривить душею, коли
Відмовляється йти на ратний бій! Русь же не вилізе з бур'яну й ніколи не залікує власні
Рани, доки князь веселиться й регоче, а злий татарин тим часом шаблі й сокири точить!
 Поки лихо не тикнеться князеві в бік і страстей клубок не вдарить прямо в чоло, він пити
Зілля не кине – хоча душа щастя постійно просить! Себе змучивши, господар ходить
Чорнішим хмари, і плачуть нерозлучні подруги, а цей паразит навіть їм часом своїм
Мечем грозить! Злість не виходить із буйного тіла, доводячи думку до останньої межі:
Де ж зрадництво, а де ж відступництво? Напевно, не тільки книги породжують всі ці
Палацові інтриги! Дмитру набридла обжерливість, він проявляє неймовірну завзятість
І велить жорстко: «Боярин, подивися, що в тебе усередині! Ти мертвий чи живий і хто
Захисник твій? Ти ж не бурсак, чому ж учиняєш так, що темряву й морок уважаєш
За сущу дрібницю? Ти був другом розумним і займався справами торговими, зустрічався
З людьми сучасними, зараз же став не примітним, адже ти прийшов на світанку
На грішну землю не для гулянки і п’янки, а щоб Русь прославити й не грати проти правил,
Які нам мій батько залишив! Нам потрібно йти в монастир до старця, а то, якби
 Нагином тут навіки не залишитися! Так воно і є, братики ріднесенькі! Ціль у нас
Відтепер є, так поцілуємо ж Господній хрест і призвемо народ з віддалених місць нести
Свій тяжкий хрест! Вистачить нам лиха й горя, які прийшли сюди через з-за дальнього
Лукомор'я, щоб з русинами в силі посперечатися, а опісля з ними посваритися! Треба
Квапитися, поки не одумався ворог-кровожер! Бачите от ті ветхі руїни, їх більше
Половини й немає відтепер золотий середини, немає ні дружби, ні рутини! Нехай Господь
Поспілкується з нами, а ми волю добудемо самі власними руками й своїми ж ногами!
Серце чує, що ми ще з ворогом повоюємо! З нас горя вистачить, нехай в цей час ворог
За всі злодіяння свої нам сповна заплатить, ми вкажемо йому ціну, а після зміцнимо
Міські стіни, тому що татари неодмінно почнуть по головах ходити і захочуть знову
Вільну Русь назавжди собі підкорити! Нехай лиходії й злодюги вмруть від тяжкої недуги,
А їхні подруги потім з самого раннього ранку займуться поділом усього награбованого
Злата й добра! Нехай вони попросять у неба води і скоринку черствого хліба і, як колись
Ми, побіжать і вони від безпросвітної безодні й темряви! Лабузнитися з ворогом немає
Ніякої потреби, нам би дружно вхопитися за мечі й напасти на ворога посеред ночі!
Тільки б не дощ і сльота не перешкодили січу почати, не хочемо ми плакати, але, коли
Не мине серце гострий біль і перемога не стане явою, отоді я сам себе прожогом
І відразу обезглавлю або ж з відкритою і ясною посмішкою прийму від ворога
Передсмертні катування, але слід уникнути чергової помилки! Татари спритні й прудкі,
Вони нам не дадуть спокою й улаштують заживо таке життя, що живцем у сиру землю
Зариють, і шлях до небес назавжди перекриють, але ми ж самі з вухами й очами! Якщо
Не забудемо про совість і честь і про те, що разом набагато легше горе пережити
Й лютого ворога подолати, значить будемо й надалі вільними жити, а городнє пугало
Заженемо в кожний вільний кут! Жили ми, звичайно, по-свинськи, але, щоб закінчилася
Й ця епоха раз і назавжди, розумом, браття, розкидайте і вивідачів своїх запитуйте
 І на їх запитання прожогом відповідайте, а коли немає ні вміння, ні змоги дійти
До перемоги, то заздалегідь попросите в Сергія святого благословення! Треба мати
Чимало терпіння, щоб пережити й ці тяжкі миті! Прислухайтеся до голосу Творця
І тільки Йому відкрийте свої молоді серця! Радий за Русь із татарином битися,
Нехай же й моя мрія в яву, врешті - решт, перетвориться!» Не такий ворог страшний
У січі рукопашної, як здається нам здаля, хоча нас почуття й міркування до тернів уже
Одного разу підвели, але це зовсім місце не те, де людям буде тісно, адже воно на краю
Села й придумано Богом для князя й королеви! Люди в щі вмочають рваний личак, але
Відразу починають голосно вити й так само плакати!  «Прислухайтеся до голосу Творця,
Адже Його силі немає ні краю, ні кінця! У чотирнадцятому сторіччі іншими стали
Занепалі батьки і їхні нерідні діти, а хитрість лиса пройшлася по спалених дахах
І забралася набагато вище! Мир православ'я на дві частки розколотий, а народ терзає
Нестерпний духовний голод! Майбутні розправи й страти не предмет для прийдешнього
Остраху, вороги вже стоять перед нами з випнутими від страху очима, вони до строку
Намагаються зрозуміти глас земного пророка й не виконати волю Божу, змішуючи її
Вроздріб з непомітною кривдою, залишаючи гріховності нам, щоб люди не згадували
 Про Бога навіть по вечорах і завжди пам’ятали про острах!» Крити гріх нам нема
Чим, ми ж, між іншим, душу загодя знищуємо й калічимо, а князь тим часом збирає
Всенародне віче, але в переддень прийдешньої зустрічі, йому ніщо не чуже гуманне
Й людяне, він сам собі наносить невелике, але фатальне каліцтво! Зваливши важкий тягар
На кволі плечі, він не подумав заздалегідь про своє старіння і в той же час виникло велике
Непорозуміння між анатомічною комплекцією й силою тертя, тобто між плоттю
Й гріховною спокусою! Щонайменше, князь не розминувся з низькими дубовими дверима
Й чоло собі злегка забив, але навряд чи, спіткнувшись об високий поріг, ледь-ледь
 Не загинув! Все це бачив Бог! Тріскотячи суглобами, він влетів у двері ті самі, що вже
Бачили чимало сорому від князя - бунтаря й хама, але хто на Русі нині без хиби та вади,
Хтось ходить по селу в устілку п'яним, а хтось шукає суть буття в місці невідомому!
Інший затикає вуха ватою і длубається там деревинною лопатою! Я нікого зараз за Русь
Не сватаю, але в чергу й першу, і п'яту намагаюся істину зрозуміти, слідуючи
За святими цитатами, великими й крилатими і на проведення суті в буття досить
Багатими! А коли князь випав зі стремені, він уже нісся по столиці в непроглядну
Темінь, але саме тоді на молодому коні лопнув шкіряний ремінь! Він гримнувся додолу,
Чортихнувся три рази, біль у тім'ї відійшла не відразу, її бабка віднаджувала, немов якусь
Заразу! Князь ще довго лежав на чистій солом'яній підстилці і пив парне молоко зі злою
Усмішкою зі старої сільської пляшки, а вже потім друзі, що сили, його парили кожної
Ночі в дубовій парильні - не відразу пройшов гострий біль у немитій потилиці! Купатися
В ставку боязно, але роздягнувшись наголо майже до пояса, він зібрав докупи своє довге
Волосся,  а трохи перегодя подивився короткозоро на охлялі від хвороби тонкі руки
Й здолала душу нестерпна туга й нудьга! Здоров'я було задарма втрачене, а йому ж зовсім
Інше було Богом призначено, немає жодного здорового органа, а плоть обмовлена
Й оббрехана, але він не зберігає мовчання іншим же людям для науки! На місці очей - ями
Й западини, замість брів - якісь дивні перекладини, багато днів з життя бісами геть-чисто
Були давним-давно вкрадені, а ті бажання, які ще з дитинства були загадані, здаля йому
Скалилися, але із часом в гріху вчиненому трохи покаялися! Як усякий смертний
Він теж не думав про своє безсмертя, крім його ж волі поховають князя незабаром злі
Недруги в чистому й широкому російському приполі, після недовгої, але важкої неволі!
Попереду й тлін, і суєта, депресія і порожнеча, але життя, судячи з усього, неспроста
Настільки невиразне й розпливчасте! Не від тупості,  а по власній дурості князь
Побивається по темряві й не знаходить собі місця в холодному теремі! Він вів життя
На невільничий ринок схоже,але з волі Божої пішов від суєти п усім знайомі риси чудової
Духовної краси! Сьорбнувши ложку чорного дьогтю,  Дмитро вийшов на праведний
 Чи то шлях, чи дорожу і побачив Боже світло у своєму ґратчастому віконці, але Богові
Треба б себе цілком віддавати і до себе Його якнайчастіше призивати, молитися, а не на
Помостах цілу добу лежати! Важко вершити справу Господню, хоча вона гарна
Й шляхетна, адже друзі-голубчики веселилися й на практиці не стали князеві опорою
При підйомі в неприступну до цього часу гору, їм би впору із чоловічим запалом
Вишикуватися на відкритій місцевості не для вправ у власній словесності, а щоб вороги
Й інші супостати відчули силу й міць їхніх рукостискань на полі раті!  До речі, воно
Придумано не нами й не земними богами, але князь ще не знає, що погода сира фатальну
Роль у його долі незабаром зіграє і він багато ратників на поле брані миттєво втратить!
Князь же тільки мовчки дивиться на землю оголену й уголос своїм сподвижникам каже:
«Я Вас нікого не неволю, але не дозволю падати російської плоті додолу! Надія
На спасення жевріє, а поруч перед очами лихо вертиться, воно з'являється як
Нісенітниця, дичина й безглуздя! От таке зло до плоті один раз причепиться, поки тій
Терпиться, але щоб витерпіти крик мовчання й пережити в душі всі тяжкі страждання,
А це з’являється внаслідок розпачі і безнадії: ніхто вже не вірить у швидке вигнання
Із землі російської здичавілого татарина! Почуття жаху не відразу поруч із величним
З храмом з’явиться, плакати нема чого - у душі одне місиво! Є зримі втрати й вони,
Принаймні, вже давно витають у духовній сфері! Від погляду тверезого не зникне вже
Нічого, але, тільки-но переставляючи ноги, кожний смертний уважає себе рівним Богові,
А чи небагато для дрібного хазяїна багатостраждальної землі?! Ґрунтуючись на довірі,
Бог століттями створював живу й мертву матерію, не обійшлося тоді й без втрати:
«За гріхи Я належне всім грішникам віддам! Все старе зруйную й нове прожогом
Створю, а грішників під суд на небесах віддам!» І от уже любується простий народ
Творцем своїм, але віддає власну данину всім Трьом: Батькові й Синові, і Святому Духу,
А Творець в обмін наближає день прийдешніх змін, тому що сморід і тлін набагато гірші,
Ніж вогкий і холодний день! Там погано пахне й душа поступово марніє, але слова, що
Сховалися від гріха в роті, у просторіччі й у побуті не сприймають мирську суєту!  Проте
Є неписані речі, вони немов би залізні кліщі впиваються в груди і в плечі й починають
Висмикувати із серця суть! Розраховуючи на інші часи, силкується на ноги встати
Поневолена Русь, щоб у цей же час скинути із плечей тягар власного рабства! Ченці
Місцеві сидять тим часом на їжі пісної,  від якої вони відмовляться незабаром,
Незважаючи на лихо й горе й всі ознаки ганьби! То там, то отут перед ними встають
Пагорби із власних вигадок і причуд, але ченці ніколи не брешуть, коли обітницю
Мовчання ігуменові напередодні благословення дають! У величі прийдешнього часу їхній
Геній потопав, він скромність, а не поспішність не завжди проявляв, а життя йому
Приносить тільки засмучення одні! Жити не можна без Віри! Живи й віруй! Господь
Усіх нас винагородить і Страшний Суд у безвинності людей, сподіваюся, все-таки
Переконає, але нікого святим у ту пору не проголосить! Де ж був дозвільний розум, коли
Він ухилявся від розумних дум? Чи не він по безлюдній пустелі сорок діб блукав і разом
Зі злом поруч крокував, і привід Дияволові одного разу дав, щоб той на святість все-таки
Наплював, коли попереду вже замаячів останній привал?! Мозок давно вже не в силах
Геть-чисто забути про речі осоружні і досить сумовиті, але пізнавши, що таке біль
Людська, навіть перебуваючи в тривозі, тільки-но переставляє хворі ноги, які майже
Підкосилися, але все-таки далі йде і тяжкий вантаж на собі несе, валандаючись
По слизькій дорозі, ще трохи і він встане нагином біля отчого порога! Його грішну плоть
Святістю з голови до ніг Господь обдасть, а ангели прочитають напам'ять весь Екклєсіаст
І звільнять із невільничих сіток разом з ним і всіх простих людей!  Сергій давно вже осяг,
Що близько від нього майорить смертельна мить! Попереду спуск через гірський перевал,
Який для нього сам Господь уже давно облюбував, але він невтомно далі покрокував
Й завидну завзятість при цьому всякчас проявляв! Заздалегідь не знітився й головою
Зовсім не поник! Мало-мало лише стемнів під сонцем священний лик! У нескінченній
Тиші вже не зустрінеш ні душі! Гріши - не гріши чи святість верши, проте особисто тебе
Ніхто й ніколи не засудить, а твоє добро відразу всі люди миттєво забудуть, але воно саме
Виходить назовні у вигляді їжі духовної, щоб на ділі в холод і в холоднечу дух
У чоловічому тілі залишався створенням здоровим і потужним, але ні в якому разі
Не байдужим!
                -11-
Бог високо, а Його правда далеко! Сергій сидить на ґанку й п'є молоко, що вже давно
Прокисло! Великий народжений грішниками сором і пекло всіх їх гідно винагородить,
Але Господь навряд чи гріх комусь при житті простить, Він тільки зробить вигляд, що той
Майже навіки позабутий! Ангели не порахують за труд й святу воду на істину все-таки
Проллють, хоча абсурд люди в спокої не залишать! Можливо, передбачати це складно,
Вони нове учення створять, але людина й уночі, і вдень буде насолоджуватися смачною
Їжею й рясним питвом у вузькому колі своєму! Йому легше лихо пережити з Господом
Удвох, але крім вогню й диму людям вічно гнаним у світі реальному, а не в мнимому –
Нічого вже не треба, хоча Русь уже давно стоїть однією ногою на грані загального
Розпаду! Відради мало, гірко стало на серці й душі, вони почувають себе погано і тому
Плані, що їм і моторошно, й страшно і вони дудять у свою трубу протяжно, але зробити
Це не складно, якщо мати хист до музики!Все нібито всім давно вже зрозуміло, хрест є
В руці й святість вже який рік вештається неподалік! Із чого варто починати, щоб душу
Народну досконально зрозуміти, не вчити її, а перестерігати? Хто її батько й хто її рідна
Мати? Як вселяється в неї небесна благодать! Ми ж не вправі йти ні без чого
До бурхливої переправи й не треба лукавити, що люди в такому стані свій гріх
При бажанні зможуть миттєво залишити! Навряд чи грішній душі в мить втіхи
Допоможуть прості слова й поки вона остаточно ще не мертва і жива і здатна відняти зло
З безлічі його кількості, воно стає сірим на тлі білому, але незримо зв'язано не з душею,
А з немічним тілом! Усього вірніше для душі своєї й жити до кінця днів серед віруючих
Людей, безгрішних по суті своєї! Сказати, що гріха зовсім немає або ж помінявся тільки
Колір його - це буде схоже на марення! Немає місць доглянутих для душ, незнанням
Надовго розтривожених і цікавістю в кілька разів помножених, але пристрастю
Приворожених, щоб й надалі брести серед місць давно вже неходжених! З волі
Прийдешніх подій безодня буття буде, немов би нова книга, навстіж одним змахом
Відкрита, але істина все одно простим людом не буде навічно забута! Перед Сергієм
Мигочуть якісь фігури, немов би змальовані з натури, однак немає на них ні одягу,
Ні шкіри! На вид вони не повні дурні, але на що ж вони поблизу схожі? Горе зле
Повернуло розум Сергія в колишнє, а от насущне і святе залишилося в стані ізгоїв! Чудові
Звуки обплітають і ноги, і руки, а ті відкидають нещастя й довгі муки, але мить
Затьмарення проходить миттєво через тім'я, немов завіса минулого часу через
Розграбовані міста й спалені селища! Тільки ця думка чола злегка торкнулася, як вся
Плоть відразу сильно стрепенулася, тому що голос чудотворний кличе душу завзято йти
По шляху непроторенному у мир білий і чистий, весь, що не є променистий і такий
Запашний, що все це стало спотворювати риси незримого предмета! Сергій обличчя
Супить, але воно в мініатюрі, як далекий простір, позбавлений усяких шансів  урятувати
Себе від позбавлень і лих! Де ж колишнє залишило свій заповідний слід або, можливо,
Його зовсім тут немає?! Його внутрішній мир, здається, уже погубив чи то вовкулак, чи то
Був злющий вампір! Не дарма у кожної Божої тварини всього повинне бути по парі, тоді
Й вони завжди будуть в ударі! А єресь, шостому почуттю відразу ж довіряючись
Намагається знайти відповідь: « Де? Коли? Так чи ні? Плоть і дух придбають іншу
Форму й невже все це станеться в день чорний?» - «Не поспішай досконально істину
Зрозуміти!  Суть єства розумом не можна усвідомити! Продовжуй праведно жити!
Навіщо я повинен це всім знову й знову нагадувати? Хочу повернутися на землю я знову
І злитися плоттю й душею з величезною й багатоликою юрбою, щоб поставити знак
Споріднення й довідатися, чи не мертва велика країна, що помчала бог знає коли
 В позахмарні далечіні, тому що вона за строк настільки короткий геть-чисто змінити
Повинна всі свої звички?! Насправді ж у неї з'являться інші думки! Хто ж душу назад
На землю поверне, але скільки ж часу з тих пір пройде і чи зробить це Бог, але через який
Строк? Відповіді не видно! За незнання соромно і стидно! Можливо, в інший час доби
По іншому буде мислити мій старіючий розум! А плоть зовсім до того часу згниє, але
Душа на землі вже нову тіло для себе знайде, скільки їй богом часу відведено – стільки
Й проживе! Не говорю землі: «Прощай!», а кажу: «Розуму не лишай!» Нехай небо
Стане сестрою думок моїх, а я ж буду молитися відразу за троє: Отця, Матір і Сина,
Щоб у пориві єдиному стати до них набагато ближче! Коли зникне стіна меж ними
Й мною і в штовханині земної з'явиться проблиск істини святої, тоді й душа моя
Остаточне знайде спокій в кінці свого буття!»
                -***-
Плоті ж слід постійно перебувати у високому польоті, немов би поринути з головою
В приємну роботу! Я ж ока на небо, що сили  впираю, і щось дивне злегка пригадую,
 Як  колись хтось на зразок солдата одягав і на мене сталеві куті панцири і вручав отоді
Він саме мені меч сталевий у надії, що і я теж стану дивним солдатом і постою
За Вітчизну й Віру й на особистому прикладі серед древніх руїн і безлюдних пустель
Залишуся знову, як і колись, майже святим, але голос того, хто залишився в пустелі зовсім
Один не був небесами почутий, хоча наді мною повинен був сидіти всесильний Владика!
От такого роду сни сняться у переддень провесни, щоб у час сходу незалежно від
Мінливості погоди коротшали життя роки! Я ж чекаю приходу Месії й про нього віднині
Всі думки мої! За всіх часів і всіх володарів Віра нам була потрібна, як зіниця ока! У ній
Було зцілення для душі й плоті, але, як відомо, на щастя теж існують квоти! Його ж наяву
Недруги втоптують у ще зелену й морду траву, і в цій метушні немає спокою мені навіть у
Глибокому сні! Я вже знаходжусь наприкінці свого шляху, але як мені в той мир
Безгрішним увійти? Я ж порядком утомився, а серце не камінь і не розжарений метал!
А що народ? Він слухає неквапливий говір весняних вод і довго дивиться на небесний
Звід, щоб міць райдужного світла простромила гріх на цій нещасній планеті! Погляд
Мовчки шукає вільну нішу й спрямовується усе вище й вище і чим стає до неба ближче,
Тим голос народу стає тихішим! Здолавши камінь-граніт, думка далі на небеса от-от
Подріботить, і мир земний уже майже навік забутий! У тій стороні далекій не говорять
Повсюдно про муки хресних, але запах чайної троянди вловлюється не випадково!
Випадок далеко не ідеальний, однак розум відміряє три рази, а вже потім згадає батька
І свата і закричить, що сили, один раз холодною й вогкою ніччю в напрямку юрби:  «Мені
Не зрозуміло, чому за слова й фрази крилаті й часом неосяжні зобов'язаний ратувати я
Безугавно! У цій країні чи зовсім в іншій місцевості як здається мені, навіть ночами
Можна перебувати під зцілющими плоть променями, але в хвилини стресу не можна
Воювати з дияволом чи бісом, можна ходити по лісі, щоб він як духовний рятівник душу
Твою святістю й спокоєм удосталь наситив! Взагалі, ратуй або не ратуй за святість –
Головне:  бути для всіх людей зрозумілим, шляхетним і ставним і мати задатки,
Придатні для даної епохи, а вже потім збирати святість і честь по крихтам, тому що
Люди, які звикли до підступів, незабаром самі стануть блазнями! Пломінь мокрий
Заливає бажання померлих! Імовірно, їм більше зараз повезе, але варто праведно жити
Й Бога від душі любити, і у світі тому щастя до них рано або пізно все-таки прийде
Й радість буттю воно поверне! Заплутатися в житті не складно й прожити без
Гріха практично тут і там неможливо! Після нас хоч бур'янистою травою грішний
 Мир зарости! Ти вмри сьогодні, а ми - опісля, нехай ще декілька кіл зробить земля!
О, Боже, гріхи Ти нам відпусти! За такі слова Ти нас, Боже, теж ще раз прости!
Після нас землю не накриє сірий дим, ми тільки думаємо, що безпробудно спимо, але
Живемо миттю однією і постійно грішимо! Слідом за нами стелиться туман,
А по наших стопах йде безпробудна пристрасть і суцільний обман, а за ними чергова так
Звана нова вада, але сонця теплий промінь до серця наближає благодатний ключ, він
Посеред тижня викликає святість у тілі! Об'їжджено чимало країн, але навіть там
З душею постійно поруч перебувало троє: Віра, Надія й Любов і вони, зрештою, знайшли
Чимало вагомих слів, щоб знову й знову дійти до фундаментальних основ! Науки
Пристойно гризучи, забувати ніколи й нам не можна, що в ім'я Віри ченці обживають
Духовні сфери, але майже завжди після їхнього життя люди не знаходять навіть сліду!
У цьому все наше лихо! Зводячи своє буття майже до нуля, вони тільки Богові говорять
«Люблю», у них свої підвалини і вторгатися в них - справа пуста, там мир обійнятий
Спокоєм, жити в якому важко й тяжко, хоча там постійно ясно, але за його межею
Немає кольору білого - це їхній шлях і іншим входити туди не можна ніяк!»
                -12-
А там, де світла нема, сірим виглядає будь-який предмет! Серед повітряних прагнень
Миготять якісь тіні, укутавшись платтями вечірніми, схиляють розум до марновірств!
На повернення немає ніяких надій, вони живлять тільки фарисеїв і невігласів!
Сергій тілом почуває, а душею відчуває, що прийдешнє саме про себе от-от нагадує!
Друзі, лестячи, розум розбещують, а вороги, лаючи, душу миттю виправляють - так
Ченці його обителі припускають! Вони переборюють порожнечу, тлін і мирську суєту,
А знаходять усюди простоту! Вистачить жити по-собачому - так прості люди
Судачать, коли своє безправ’я з іншого боку бачать! А поруч лементи, стогони й плачі,
Але всі з нетерпінням уповають на довгоочікувану удачу! Люди не виглядають
Покірливо, хоча їх рабство двома руками чіпко тримає за глотку! Погляд Сергія
Сумний, він блукає проміж стародавніх руїн -  той мир тривіальний, примітивний
І банальний не засуджує пристрасть сексуальну! Цей мерзенний дух залишає бездиханний
Труп, він до божевілля тупий, але нудиться в неволі  на зло блукачці-долі, а люди не всі
Готові змінити свої мирські підвалини і жити в ім'я святого слова! Таких одиниці,
Але до їхньої меншості треба всім нам прагнути! Тьмяніють точки зору від
Постійного тертя безгрішних бажань і злих пристрастей, які лежать на поверхні
Буденних речей! Сергій не раз себе докоряв і вголос гучно повторював, що навіть він
Нерозважливо горював, коли безвихідність у любові вперше особисто пізнав, але з нею
Гідно воював! Багато було вбитих, коли люди попадали в опалу страсті пекельної, тому
Що в крові людей цивільних гуркоче грім і він опромінює всіх людей теплом своїм,
Однак без особливого нестатку заохочує людей до духовної праці, а вони напружують
 І совість, і честь, за умови, якщо вони в людини в надлишку теж є! Нехай же блага
Звістка країну наскрізь продме й скине зло з розхитаного стільця, хоча Божество
Й сильніше його, але Йому не дано дріб'язку побачити, Бог нині й надалі на своє дітище
Повинен з боку крізь призму буття пильно подивитися! Сергій дивиться в темне ребристе
Вікно, а його худе нутро яскраве сонце наскрізь давним-давно до кісток пропалило, але
Час уже пішов! От-от скинуть князя недруги із трону й додолу повинна впасти його
Золочена корона, закінчується срібло й злато - мало на Русі залишилося людей багатих!
А над його головою сіяє небо блакитне, воно як і раніше дивує людей широчінню
Безбережною, на ньому хмар досить багато й серед них є символи Господа - Бога!
Воно розділено на рівновеликі частини, де є яскраві кольори й немислимі масті, воно
Породжує й горі, і щастя, там багато чого залежить від Божого кормила! Бог здаля
Вкушає тільки запах гіркого й терпкого мигдалю і бачить грішний мир крізь призму
Із чистого гірського кришталю, але живе для того, щоб древній побут не був на дрібні
Уривки миттєво розбитий! Ні в кого із гріхом воювати немає бажання, хоча в бій першою
Йде легка піхота, а вершникам завжди заважає щось: чи то лінь, чи то дрімота? Встав
На весь зріст уже його могутній і сильний протеже, але душу обпалює червнева жара
І із плоті злазить пухирчаста шкірка, умлів ґрунт і розпустилися березові бруньки, але
Точно ніхто не знає, коли ж знову пожарища по всій Вітчизні займуться й запалають?!
Залишилися позаду холоди й заливні дощі, їх змінили здогади напередодні війни, але
Дозвільні думки більше колишнього розкисли і виросло непарне число із усього того, що
Вже давним-давно будяком поростило! Сергій дивиться в очі обоє й бачить удалині одні
Лише злиденні нетрі, але щоб люди свою Вітчизну любили до самої труни, необхідно
Витягти всяку святу думку з її потаєних і таємних ніш, адже примху й тишу від людей
 Не приховаєш! Кожна з них робить свої оцінки і розмічає небо в блакитну клітку! Жити
Ігуменові не солодко, він уже цілком готовий пережити наскоки й нападки недругів своїх,
Тільки б позбавити їх від крові й зліз, обвинувачень і взаємних погроз! Сергій сідає
За столик у новій цегельній будівлі й дивиться на синє небо, переповнений знемогою
Й млістю! Він пропонує ченцям негайно змазати дверні петлі вхідних дверей собору - це
Він говорить із гірким докором! Ходуном ходять худі вилиці, а він от-от сповзе зі стільця,
Адже перед ним площа порожня і голосиста зграя, що пурхає по гілках! Вже такий зараз
Час настав, що він всі сили в ігумена геть-чисто забрав! Горобці розсипаються врозсип,
Не намагаючись на собі випробовувати долю злу, а сторож веде за вузду кобилу ворону,
 А це значить, що незабаром хтось у Москву з посланням Сергія миттєво поскакає!
Не може бути інакше, коли Русь несамовито стогне й плаче! А буття нагадує про
Ненаситне нутро й хворе ще з дитинства праве стегно! Усюди лунає дзенькіт зброї! Гріхи,
Множачи, життя інакше поводитися не може! Сліпа сила, бог знає, що з людини зліпила,
А потім висмоктала останні жили й мир тлінний, і до того ж скороминущий одержує
Неодмінно істоту нікчемну, а по великому рахунку, другорядну!  Саме зараз Сергій
Остаточно зрозумів, що молодецький погляд уже згас у зв’язку з недовірою або повного
Безвір'я людей вусатих і бородатих до писаних ікон і статуй, він як великий російський
Глашатай повторює народу раз двадцятий, що вистачить плакати і руками волю лапати, її
Не вистачить на кожного брата, давно вже випитий, наповнений нею дірявий
Паралелепіпед!  Якби всі були при справі й тихо не сиділи, давно вже б для великих справ
Дозріли й досягли б заповідної мрії! А ангел - хоронитель об волю обличчя всім людям
Витер і з її чотирьох літер зразу спорудив статую довгоочікуваній волі!  Ікона в дубовій
Рамі, а безвісність, здається, уже не за горами, хоча люди моляться в храмі, але час
Невпинно йде і він за собою роки життя жене! Що Русь надалі жде? Радість чи
Печаль?! Відрада чи журба? Хто в змозі спростувати прості й щиросердечні слова
 Про те, що минає все! Пройде й це, але де наша душа своє останнє пристанище
В кінці-кінців знайде? Проміж нами вертиться мідна решка й виховання чималі витрати
 Всієї юрбою з лементами й мольбою не тільки слова на вітер, що сили, кидають, але
Сторінки нашого буття чорнять і відразу мажуть, а вже потім на своє мистецтво тихо
Дивляться немовби сторонні люди, але них крім є речі незамінні й у пам'яті людей
На протязі століть збережені! Саме на них люди дивляться із затаєною любов'ю
Й припадають із лементами до їхнього узголів'я, а на них великі імена, вписані кров'ю
 В слов’янську історію! Надломивши коліна, народ не біжить із полону, а сидить як
Прогниле поліно, майже знесилівши й зневірившись у власній сили, люди заздрить
Однолітнім рослинам і персонажам настінним і ще дуже багатьом,  але тільки не істотам
Двоногим, що скитаються по холодних острогах з острахом і тривогою! Люди не дарма
Стали прислужниками і рабами й не домагаються волі самі, хоча нічого не розуміють
Толком, однак як і раніше вірять і пліткам, пересудам, але не воюють роками з вартовими
Псами! Змучені члени занурити слід неодмінно у водицю святу й не витрачати енергію
Свою дарма, що не кидатися врозсип, углядівши здаля лихо! Поруч ліси й рівнини, храми
І занедбані руїни, але відтепер люди пам'ятати завжди повинні про древні слов’янські
Святині, інакше Русі кришка, тому що татари, поживившись сріблом і золотком, теж
Не моргають навіть оком, вони й надалі будуть з боку спостерігати за тим, як множиться
Слов'янська рать, яка готова вмирати й гинути, не маючи змоги іншим  чином на ситуацію
Вплинути, але перш ніж голову на плаху опустити, рать ще повинна трішки без розпачу
На грішній землі пожити! Причому їй слід стати до плеча плечем, а вже потім, доживши
До кращих днів, подбати про долю свою! Поки ж кожний радий захистити свій худий зад
Від стріл і марновірств і вдатися до православної Віри, щоб прийдешні втрати від безвір'я
У перемогу Русі не вертілися навколо вигнутої осі! Лихо поруч з нею завжди, воно саме
Пропонує людям, які інтригують поглядом чашу меду зі зміїною отрутою! Спалені
Останні мости, які пов’язують канатами останки совісті і честі і  нічого не залишилося від
Колишньої порожнечі, але мир ще не стоїть на порозі духовної краси, адже він порядком
Втомився від повсякденної суєти! Птахи залишають гнізда поки не пізно і гаром
Наповнюється свіже повітря, пора безтурботності пройшла і знову за втраченою любов’ю
Дзвонять, що сили, золоті й мідні куполи, намагаючись знову й знову віру в перемогу
Людям у розум вселяти, але треба ще й потрібні слова до музики дзвонів підібрати, а це
Значить, що варто ще небагато часу людям почекати! Вони от-от почнуть байдикувати
 І ледарювати, ніхто дарма не хоче сіяти й орати, адже для того, щоб золоті маєтки
Будувати, треба суть буття чітко позначити віхами височенними і довжелезними, один
Крок залишився до війни, а ми громадяни єдиної православної держави! Відтепер діяння
Творця серцю милі й завдяки тому, що Бог таїнством сповіді не знехтував, кожна людина
Від підступництва диявола ухилилася і тут же розплуталися вузли небесного таїнства, але
Залишилася без великих діл і справ! Напевне, час прийняття рішень вже настав і варто
Розплутувати ланцюги і пута жорстокої смерті! Того, хто насправді старий і немічний,
Молодості вогненний жар запалити вже не зможе, його смертельний заклик по ночах
Невпинно тривожить і страхи непримітно посеред живих істот множить! Мир знемагає
Під смертельним каблуком і нікого немає навкруги, хто б зміг допоміг молодим ченцям
Досконально розібратися у всім: і в грішному ділі , і в занятті святому! Вони кидають
Втомлений погляд поверх монастирських огорож і бачать пожовтілу траву і всю іржу
 Земного буття, але наяву злість на татар схожа на твань і бруд, а обагрений кров'ю князь
Намагається щораз обновити тільки що дописаний власною рукою князівський указ! Він
Указує перстом на Орду й віддає її власному суду, але слова в роті не видавлюють
У наближених бояр навіть куцу сльозу, вони нагорі і їм нічого достеменно невідомо,
Що ж робиться внизу! Ворог господарює на чужій землі так, що липкий піт струменіє
По неголеній вилиці, а йому в слід із заздрістю дивиться напівголодний кістяк, до якого
Татаринові справи давно вже немає! Немає  волі ніде, одне рабство процвітає усюди,
А прості люди живуть у постійному нестатку, але тіло, що удосталь давно вже нічого
Не їло, зовсім до землі присіло й ледь тримається на одному лікті! Поскаржитися немає
Кому, можна тільки Богові одному щось пошепки сказати, але ніхто не бажає свій
Час марнувати справами такими, які не визивають задоволення не тільки у неба,
 А і в диявола! З озлоблених вуст чутний зубів скрип і хрускіт, як наслідок надміру
Почуттів! Доколи татари будуть гуляти в чистому російському полі? У небуття пішла
Дозвільна зима, але спустілими лишаються дерев'яні хати й тереми, а люди просто
Божеволіють і немає ніякого сенсу озвучувати комусь власні думки! Русь, здається,
Заснула, але тінь волі вже сковзнула по краєчку старого стільця й вона Сергія в пах
Ледь-ледь штовхнула! Скинути б йому гору із плечей своїх під дзенькіт дзвонів
І блищання свіч, що вже догоряють, а так він сам над бездною висить і весь його
Зовнішність про це всій братії говорить! Однак серце безупинно б'ється, та й думка смерті
В холодні руки ніяк не дається, вона під лежачий камінь рветься, а звідти виносить вогонь
Народ без елементів лицемірства і фальші! Вони завжди вказують туди, де палають
Селища й городища, де панує голод і нестаток, хоча вони живуть за допомогою чудових
Чарів і вказують для багатіїв на особливий дар своїх одноплемінників і їх пристарілих
Батьків! Невже хтось з них велику справу своєю поведінкою зганьбив? Гаснуть тугі свічі,
Замовкають жагучі промови! Тільки ангел білокрилий чує, як безпричинно скриплять
Старі крокви! Усе, що дихало одночасно стогнало й вило, на душі в ігумена погано було!
Його тіло ніяк не гріла ковдра стара, адже чернече буття в'януло і наближалося до свого
 Кінця! Русь майже на коліна перед іновірцями впала! Де ж ті кріпкі поводдя, які людям
Допоможуть остаточно скинути зі своєї шиї тяжке ярмо, адже воно ніколи не зникне саме
 По собі! Хотілося, щоб життя навколо Москви в куражі вертілося, але бажання в чорне
Одіяння зненацька одяглося, тільки висипка й попрілість видні з висоти зеленого гумна
 І тужлива мелодія чутна, але всім лихам немає ні краю, ні дна! Ну й життя, за  Віру
Тримайся, проте на дружнє плече всякчас спирайся! На коліна перед гріхом ніколи
 Не схиляйся! Зри частіше в зоряну височінь! Треба багато чого переломити,
 Щоб праведно відтепер всією скопою жити! Світло показалося в старій віконній рамі
 І відразу яскрава заграва засіяла зверху над мідними ліхтарями, знову - таки чутно
Від ріки, як матюкаються сільські мужики! Набридло їм ярмо колишнє й житіє
Безпросвітне і німе, місяць остаточно охолонув від бесівського жару, він крім власної волі
В тінь землі без нічого пішов, адже ніде він особисто для себе нічого приємного на землі
Не знайшов! Який йшов – таку й знайшов! Хтось в іншому напрямку від державних
Справ пішов, проте лихо зле, майже, до душі дісталося і їй нічого не залишилося, як
 Здаля дати прочухана своїм образникам, але те, що до вподоби нам, теж від нас
Тікає! Ніхто зайвий раз часу життя не гає! А край слов’янської землі пір'ясті хмари
Зовсім уже замели, але  навкруги нічого не змінюється і, як відомо, від зміни місць
Втрачається зміст  лише буденне життя - так було, так воно і є! Облисілі ліси теж
Уповають на дива,  начебто всі події там і тут є підлеглими живої природі, але на дворі
Холодно – явно не по погоді! Ще із ночі розламується сива голова, напевне, їй докучають
Нав'язливі фрази і слова, але вони не горять як сухі дрова, а із зімкнутих вуст на волю
Спрямовується один безмежний жур! Думки різноголосі, немов перлини алмазні, ідуть
Юрбою за простою долею, роздирають бадилля й ловлять святість прямо на льоту! Поруч
Обгорілі особняки, коли сам їх зблизька бачиш - сходиш з розуму, адже з прилеглої
Території втекла  бродяча собака, але зосталася її подоба на товстому листі паперу!
Заросла сусідня межа, немає на душі колишнього куражу, а за душею - ні гроша, але
Соловей співає всі більш і більш! Немає слів для вираження своїх бажань, тільки коли
Скінчиться час випробувань, зникнуть міркування ворожі, а їм на зміну прийдуть
 Зцілющі молитви! З нас гріхів досить, за грудиною й нудно, і боляче! Позбутися від
Зерен і лушпиння заважає дійсно холодна й дика північ! Життя гаряче, але не від
Сонячного променя нагрівається повсякденне буття, воно рубає прямо із плеча будь-якого
Молодця, незважаючи на обставини проживання, адже від подуву вітру не колишеться
Кожна гілка, хтось, напевне, лукавить, коли ледве чутно гугнявить і гаркавить і душу
Примарною волею труїть! У похмурий час будь-яка подія прожогом стосується всіх нас,
А диявол повністю розкривши розлютовану пащу, намагається гріхи залишити при нас,
Але коли їхні уривки знаходить і над його плоттю бездонне всевладдя, отоді й він вже
Готовий на коліна впасти, щоб при зустрічі з людською оравою сказати: «О, Боже
Правий, я Твій раб лукавий, я жив завжди з душею дірявої й не помічав що, гріх від
І до ставив волю ні у що! А вона потрібна навіть для сліпого, а тим більше для русина
Святого й простолюдина будь-якого! Те, що бісові всмак, може прямо в душу народу
Надовго запасти! Хоча для городян приготовлена інша ваду, вона немов би сизий туман,
Перекриває дорогу людям у православний храм!»
                -13-
Із тремтінням таємничим Сергій виходить на стежку єдину, яка от-от приведе його всю
Монастирську родину до небесної височіні! День для нього не загублений, а ігумен своїй
Обіцянці як і раніше був постійно вірний! Дзвіниця із хрестом видна відусюди навіть
У тумані густому її відблиски можуть помітити люди всі, адже, її передзвін обплітає
Знайомі околиці з усіх боків! Несе горілим і сіном перепрілим, а сонячний промінь
Шугується серед сірих хмар, але час несамовито давить на лисе тім'я! Сергію хочеться
Піти додому, щоб там зануритися з головою в мир майже святий! Духота, тлін і суєта
З’явились поруч з Сергієм, напевне, неспроста і вони сковують дотла шанобливі вуста!
 А небеса відкривають людям ока, адже вони зроду не бачили часів безсумнівний зв'язок,
А він, порошачись, намагається внизу очистити душу об холодну і чисту  з першого
Погляду росу! Вона із присмаком солоним і одягнена в кольори ясно-зелені, поки
На полці лежала і дуже довго преспокійно відпочивала, затупилося її гостре жало!
Її високість - випадок і самітність вселяє святість у мозок, але не наводить лиск, тому що
За гулом писклявих слів, зрештою, не стало видно всіх гострих кутів і таємниче  зник
Святий покрив зі святих куполів, але Бог сидить на хмарах і тримає хрест великий у своїх
Руках, Йому святість сниться і крапля надії в душі все-таки таїться, що, незважаючи
На холод січня, люди не стануть грішити дарма ледь світло, ледь зоря! Гріх приходить
До людей ззовні, а що є усередині й чому воно покоряється самому Сатані? Легко на очах
У всіх обробити нерозкаяний гріх, немов би він уже перезрілий горіх, але в результаті
Довгої розмови згаснуть воскові свічі, що догоряють, і гріх знову от-от впаде на плечі!
 Але коли до цього діло ще дійде? Хтось із ним зжився, а він у його мозку добре
Прижився і убік диявола змістився, але нижче планки ніяк не опустився! Серце
Колотиться в грудях й тараторить: «Сподівайся й чекай! Святість у душі розбуди!
Душу буде від цього краще, якщо поруч із нею стоятиме пильна  охорона!» Хоча до її
Фасаду таємно наближаються злі конокради, щоб убивати й грабувати, а потім Русь
Остаточно послабити! У темряві не видно насуплених пик, але те, що кожний з них на зло
Зовні схожий, підтверджує нещасливе тремтіння! Мир страшний, навіть якщо він тільки
Саму малість буває квітами прикрашений! Біль людська не затихає з роками, тому що
Вона проявляється слізьми і опухлими по ранках очами! А дурна ява намагається
Перебратися в нутро хоча б вплав, не відлякують її ні злі лементи, ні лютий гавкіт, але
Всьому є міра й край! Вона ховається в татарник молодий, але густий чагарник, хоча знає,
Що вже точно не можна виграти шахову партію без однієї тури й ферзя! Зібравши силу
Волі в жменю, Сергій примічає при світлі потьмянілих зірок, як мало ним пройдено верст,
Але він радий, що зірки всі так само яскраво на небі горять, як і прожиті роки! Ослабнула
Нога, вона не визнає тісноту чобота - це диявол діє з обережністю і наставляє особисто
Йому круті роги! Він діє майже наосліп, намагаючись використовувати помилку будь-яку,
Він нікого не лякається, а тільки від натуги роздувається й сильно при цьому лається -
Це за доблесть у тім краї вважається, але відблиск зорі вечірньої допомагає вижити
 Серед непролазних тернищ і неодмінно стати ще сильнішим і виглядати набагато
Статечніше, аніж це насправді є, а інертна маса жадає крові й вражого м'яса! Горить свіча,
Біжить струмок дзюрчачи, а Русь як і раніше уразлива і слабка, вона ростить нового свого
Раба, щоб піт градом падав у того з чола,  але вже така в неї доля важка!  Нехай до пори
Й до часу гуляє й веселиться голота! Є святі речі, але воля Русі злата набагато краще!
У смітнику поточних днів мало хто може від душі подбати про неї, але знову й знову
Лунає Сергієве слово: «Агов, братове, ніколи ворогів  не бійся! Нехай вода й земна
Твердінь зупинять на деякий час невблаганну смерть! Дух, стиснутий у грудях, згинь
І навік пропади!  Ми перебуваємо в стінах рідної домівки й молимося у святого трону!
Дайте волю власному роздоллю! Я нікого й ніколи не неволю!  Нехай вогка ніч
Безповоротно піде геть, а морок не діє ніяк на наш волелюбний червоно-білий
Штандарт!» Чимало неабияких справ ігумен переробити до кінця не встиг, йому часу
Не вистачає, та й небесні світила жили своїм розумом і не міркували про те, як їхнє світло
Сприймуть люди у світі земному! Ось воно що! Уже пройдений пік життя, а попереду або
Рай, або останній тупик і у спогадах любих лише на коротку мить своє благополуччя й ти
Продовжиш! Немає вільного місця для пристойного слова й запаморочливого жесту,
Тільки темрява й воля мовчки надолужують загублені колись роки! За незнання молитви
В монастирі нікого палками не б'ють, але можливості створюють, щоб вникнути
Миттєво в істину й у суть! Колись повстане пройдешнє з пороху, але залишиться
Уразливою область паху, але зі страху, що в момент чергового перегину може з душею
Відбутися що-небудь, але все це - не самоціль обговорюваного предмета! Сергію хочеться
Трохи прилягти, щоб скинути свої негоди швидко із плечей, але суха й нудотна розмова
Намагається, бог знає, кого на свою сторону притягти! Тонкий дзенькіт у вухах ловить
У підворітті всякий стукіт і боязкий крок, але ігумен дарма себе напружив, намагаючись
Позбутися від пропонованих дияволом благ! Життя давно пішли шкереберть, а слідом
Гріхи несуться косяком, щоб потім неспішно увірватися в рідну домівку, де разом
З піснею колисковою святість безпробудно спить і двері дубові злегка скриплять, але
Думки про смерть, яку втикають у розум арідники, немов морок густий йде тропою тією,
Де дух неземний витає постійно над головою! Лісові звірі давно вже звикли до такої
Гнітючої атмосфери і вони, принаймні, навіть умираючи, не вірять в існування чарівного
Раю! Поки Сергій жив, він собі ворогів багато не нажив, він із простолюдинами дружив
І пересічним словом не порушував рух молодецької крові, а він у своїй основі
Відповідає святій Любові! Вона дрібним кроком йде по щаблях жорстким, на вид грубим
І ветхим і щось у Бога постійно й наполегливо просить, але дивує Того своїм безголоссям!
Чому ми Бога постійно  про щось просимо? Всі негоди я запросто переживу й на поміч
До себе ангелів призву! Треба жити завжди по Вірі, щоб до волі миттєво відкрилися
Нові двері, інакше неминучі страшні збитки і втрати! Треба кожну мить свого
Життя прискіпливо рахувати і довго не чикати на здійснення своїх бажань! У години
Рідкого дозвілля Сергій мимоволі згадує свого дитячого друга, він зараз живе як у сні,
Адже його життя давно вже розділилося на рівні половини! Одна - до постригу, а інша –
Опісля закінчення часу заплуталася проміж мостами і, бог знає, що белькоче утомленими
Вустами, але ява обертається страшними снами! До колишнього немає повернення, хоча
Воно дорожче срібла й злата, навіть, для людей багатих! Коли мова йде про минуле
Життя, ніхто не думає про тризну і її дорожнечу, а життя летить то долілиць, то нагору,
Як - начебто якийсь нелюд на неї з іншого боку пильно глянув і сильно в пах її миттєво
Штовхнув, і відразу зачепив старий майже вже зламаний стілець, кольору жовтого й весь
До дір потертий, трішки запилений і неживий, але до довгих угод зовсім не схильний! Біс
Однією миттю жив, поки своє створіння до кінця не погубив, але горя надлишок й сам
Тоді схватив! Раз щастя давно вже нема, виходить, наскочить незабаром чимало нещасть
І лих! Він грішить віддавна й не молиться по ранках своїй душі всупереч! Його наслідок
Вирішений, тому що є Всевишній закон і саме він, як доля жорстока, такий же лукавий,
Але однобокий, що не бачить у святості пуття, йому до небес йти ще далеко! Звичайно,
Ніщо не вічне під небесами! Поки біс бачить святість лише здалеку, от-от замерзне його
Безсоромна рука й з'явиться на очах сльоза, немов рідка бірюза! Він незабаром добереться
До святої води й удосталь нап'ється з монастирського колодязя! Йому Господь давно вже
Напророкував, що шлях до прозріння далекий, але всьому приходить строк і стежить
За цим дуже сумлінно сам Бог!  Біс же на небо недовго дивився, залишаючись без
Вагомих справ, а коли зовсім прозрів на чотири крапки відразу сів! Перед ним миготіло
Біле крило, а від нього пахощі в усі сторони поволі й повільно текли і німб над головою
Говорив про те, що він майже що святий і йде, саме собою, слідом за божої п'ятою! Поруч
Сірі тіні всією скопою юрбляться і не хочуть із бісом назавжди розставатися, але може так
Статися, що, виявившись у забутті, вони забудуть за всі гріхи свої:  «Святість, геть!
Мені вже ти нічим не зможеш суттєво допомогти, переді мною тільки ніч! Я ж ніяк
Не зрозумію:  саме чому за безвір'я нікого з людей не саджають в острог чи у в'язницю?»
- «Виплодок пекла, пропади, і зло з душі навіки в далечінь небесну за собою поведи!
Земля кругла й  духовна воля для всіх грішників давним-давно вже видна зблизька!
Треба своєю кишенею постійно не трясти, а спокійно свою ношу ближче до святості
Все життя нести! Безрадісність днів і ночей народиться поблизу мирських
Страстей! Боже, подивися, що в кожного з нас стукає несамовито в грудях?! Там
Опівнічна  метушня і повсякденна гризня серед ночі й білого дня! Я хочу,  щоб Господь
Біса на смерть взяв і прирік! Його портрет написаний за допомогою чорних фарб,
Вони не зміняють свій колір вже багато років поспіль! Нехай кожний з нас згадає про
Духовну спрагу! Це мій наказ!» - «Сергій, я божеволію, перед очами маячить тільки
Темрява! Мою плоть не губи й навіть грішника від душі полюби!» - «Люди духом бідні
Й темні, відразу не розбереш, де правда, а де ж зла кривда? Візьми святість у неба
В борг! Ми ж усі грішні й незалежно від міри провини будемо в пеклі вщент спалені!
Не думаю, що тут деталі важливі!» - «Якщо сам Господь мою грішну плоть на швидку
Смерть ще торік, майже, прирік, вона була б, до речі, про запас, але грішній душі
Невтямки: чому вона платить оброк і в якому напрямку їй далі йди, щоб жити залюбки?
Моє щастя люди десь зарили, його сховали й утаїли в невідомій досі пустелі, але цілком
Забули, що й вони давно вже особисто погубили свої древні святині! Ніхто нічого не знає,
Але так же в житті не буває, так навіть Бог припускає! Моє покаяння майже що
Повністю готове, хоча не написане ще заключне слово! У лайні все життя тону, однак
Всупереч всьому виживаю, інших прагну потопити, а сам завжди живим на берег
Життя випливаю, а чому – я точно не знаю! Я радий, що хоча б хтось цікавиться моєю
Долею! Так, я гад і мені соромно перед самим собою й ока застеляє часом туман дуже
Густий! Ти, ігумене, хоча б у цю мить грішникові останній раз повір, що життя
Не можна прожити без втрат особливо тепер! От і зараз на березі річки сиджу й сам
Себе за гріхи соромлю, гойдаюся в такт хвилі при холодному й самотньому Місяці
Й постійно розкаююся! Ще «вчора» сам ліз у твань і бруд, але сьогодні душа й ниє,
 Й болить, але вголос про своє горе нікому вона вже давно вголос нічого не говорить!
Що їй робити і як їй надалі жити? Кому вірити й кому праведно служити? Чи можу
Довіряти душі своєї до кінця днів? Тьмяніє грішний погляд, а по душі кішки, що сили,
Скоблять! А поруч відгомони минулого мідним дзвоном гримлять, але цей передзвін
Не триває вічно, адже ніщо в грішному світі не нескінченно! Любові ж до Бога тому,
Хто вже вийшов на праведну дорогу, я не бачу в тих, хто вірує трохи і заохочує гріх
На очах у всіх! Горе й сміх! Вони завжди вдвох і вночі, і вдень! Їм не вперше битися
Об землю головою, але й вона дуже швидко заросте зеленою травою, хоча знеболено
Країну супроти волі тих людей, які всі тяжкі роки направляли свої думки в зовсім іншому
Напрямку!»  У нічному сутінку з'являються міражі, зруйновані напруженим сном,
Чутний кожний шелест, не кажучи про дозвільні розмови, адже ухопившись руками
 І зубами за грішне життя, біс бачить у ньому спокусу, у якої немає ні краю, ні кінця!
Він недорікуватим жестом указує Сергію на те прокляте Богом місце, де гріх вершиться
Повсюдно - воно Богові вже точно відомо і, напевне, давно! Його душу тривожить усього
Лише одне непросте з виду лихо: «Навіщо, дами та добродії, з миру іншого прийшов я
Сюди? Невже для того, щоб боротися супроти біди? Як я жив і що творів?- Це
Таємниця моя назавжди! Про неї не довідається навіть Господь ніколи! Моя ж журба
По відомій тільки мені причині залишається із мною відтепер, моя душа її споконвічна
Рабиня! Все це нез'ясовно через сіру завісу з їдкого диму! Я не схиляю голову перед
Грішними людьми! Грішники всі ми! Люди із блакитними очами живуть тільки
Рожевими марами! Прошу я Бога повернути мені трішки спритності, щоб зміг я
Вижити в Судний день під час мого останнього відплиття! Хотів би і я наприкінці свого
Мирського буття ввійти у святу обитель і навіч побачити: хто ж там самий відданий
Служитель і наш святий вчитель? Згодний з тим, що вхід туди для грішників занадто
Небезпечний і загрозливий! З миром земним я ще до кінця не розстався, але в дорогу
Оборотну без особливих роздумів пустився! У цю мить із мене вирвався клин у вигляді
яскравого вогню! Кров не проливаю й вірність високої любові ніколи не зберігаю, живу
Й животію, перешкоду сумлінно долаю, але ні дні, а роки буття як і раніше втрачаю
Й, навіть, не знаю, на що сам себе на каторжний труд прирікаю! Ця страшна доля мене
 На муки й позбавлення волі давно вже прирекла, не відразу й не раптом душу здолала
Тяжка й безвихідна недуга! Він сказав: «Йди без зайвої метушні по дорозі в Рай,
Однак чітко знай, що для душі гріховної замовлений шлях у мир духовний!» Так,
Грішник я, але така суть мого земного буття! Я ж прилюдно визнав, що чимало гріхів
Зробив, як безбожник жив, праведне й зле одночасно вершив! У гріху потопав і нічого
Не знав про небесний і заповідний рай, проте мені подобався цей чудовий край, де я довго
Проживав, а мій розум свою лінію гнув, але я не раз і не два рази у гріхах тонув, проте
Випливав назовні, про мирське щастя я у всій вроді завдяки гріху одному сповна довідався!
Де ж праведного буття початок, а де його кінець? Куди йти: ліворуч або ж праворуч?
 Перемагає божественне або демонічне й превалює етнічне або ж естетичне? Що є
Сутність буття?  Дотепер ще не знаю чітко я! Живу меж двох порожнеч і мою плоть
Не на хрест святий хвиля буття весь час несе, їй тут жити тісно й вона почала падати
Зі стіни стрімкої!  Це ж прекрасно, але небо широке не дає навіть між рядками згадати
Про буття далеке! Бог - творець, а я лише сторонній спостерігач! Навряд чи істину
Побачити мені перешкодить чорно-біла вуаль! Мені нічого вже не шкода! Свої думки
Вголос я висловлюю немов молодий півень, що втратив і розум, і слух! У темряві нічній
По-особливому відчувається мир порожній і пустий! У незримій борозні є простір
Скрізь і всюди, а для тих, хто живе в нестатку, є свої складності, але немає
Можливості втекти назавжди від безвихідності!» - « У серці твоєму гріх
Трепечеться живцем і Ви з ним удвох навіть на краю землі не бачите святість
Мерехтливу вдалині! У неї немає особливих або самобутніх прикмет, але від неї
Сходить Фаворське світло, і вона скрізь залишає свій ледь помітний слід! Час пройде,
І Господь кару на землю пошле і ніхто вже не зрозуміє того, хто тут праведник,
А хто духовний виродок?! Тобі б гріх перервати, щоб істину зрозуміти, хоча ні -
 Тобі не потрібне Боже світло! Це моя тобі відповідь!» Сергію невтямки, що біс
Настільки самотній і одинокий! Він же поки дивиться на свого опонента здалеку! Поки
Той на цей мир із напруженням дивиться, а втомлена земля під ногами окаянних
несамовито гуде й навіть дзенькає! Думки мовчать, вони по голові ігумена не стукають,
А тільки безпробудно сплять! Намічається новий обряд, уже дзвони по небесах дзвонять,
Сергій з ранку стоїть у дворі, а дзвіниця – на високій горі! Прожито життя у два кінці,
Одна дорога  веде до думок мудреця, а друга - відкриває двері чи то пекла, чи то
До раю! У цьому вся привабливість земна! Там добро й зло проміж собою сплітаються
І грані меж ними швидко стираються, але істерія навколо буття постійно нагнітається!
 До земних синів вона злітає упереміж із гріхом навпіл, щоб усім нам була замовлена
Дорога у священний Божий храм! Нічого не чути на ходу, можна послатися на глухоту
Й піти в гріха на приводу, але його видно наскрізь, незважаючи на те, що душа й плоть
Проживають вже давно окремо один від одного, тобто нарізно! Між ними пролом,
Він постійно є, але він тісний й червоний, хоча з часом розжарюється до білого кольору!
 Була, не була, адже коли черемшина знову в душі зацвіла, то на згадку про колишнє ми
Кайдани й пута назавжди порвемо! Чистота душі - застава всього живого, адже вона
Суть, і основа нашого буття! Треба попросити прощення в совісті своєї, тому що
 Продажних тварин ми вважаємо за святих людей! Невеликий труд відправити когось
На останній Страшний суд! Він коли-небудь порахує і зробить висновок: чи був святий
Ігумен божевільним, чи ні! В часи тяжкі нелегко людям дійти до своєї мети! Боже,
Грішників прости! Усім гарним був лісовий монастир, поруч є галявина, ріка й пустир,
А неподалік, саме на ріці, де проточна вода прожогом біжить, гарний терем на узбіччі
Дороги стоїть, а допотопний скит глибоко в землі лежить! Здавалося б, лінь прийшла
Сюди із прилеглих сіл і стоїть вперто посередині лісової незайманої галявини як
Порохнявий старий пень! Він нагадує всім живим, які хрест на своє чоло по недільних
 Днях кладуть, що життя земне дане народу Господом у заставу, щоб той грішити надалі
Ніяк не міг! Немає там слуг, ченці самі косять зелений монастирський луг, навіть у тім
Місці, де ріка робить черговий крутий вигин немає ні високих теремів, ні низьких хат,
Але багато честі є на тім святішому місці! Тільки сором  ховається по кущах і вдавлені
Маячить свіжозрубаний храм! До нього несеться нитка безмовної стежки, немов промінь
Долі! У цьому місці святому завмирають миті, і немає зіткнень між злом і добром, тільки
Крапельки ранкової роси освіжають ченцям бороди й вуси! Згадавши неволю, вони
Починають молебень прямо на гороховому полі, а втома розпирає боки в молодого гнідка
Й сідока, який вліз на нього і щось говорить Богові! Поблизу дрібного струмка стоїть
Копиця, але вона чия? Напевне, це символ буття?! Тут гордовитий язик тільки правду,
А не кривду говорити вголос звик! Ченці обговорюють по вечорах справи державні, вони
Всі проміж собою люди рівні і ніхто не входить раніше всіх на службові щаблі, адже вони
Марять тільки істиною! Згадують із гіркотою про минулий час, але й нинішнє піддають
Великому сумніву, у його тяжкому тягарі навіть люди гострозубі стають зовсім беззубими
Й доводять себе до божевілля! Люди геть-чисто лихом були замучені, однак, молитви, які
Давно вже назубок були заучені, в пам’яті весь час спливають і збагненню суті життя
Вони теж сприяють, але на кожній версті з'являються силуети зовсім не ті, і вони
Подобаються тільки мракобіссю й темряві! Пам'ять сусідить із тяжким мовчанням,
Вона з помітним бажанням оберігає душі від усіляких обіцянок! Напевно, незабаром
Гряде неділя вербна і чернечий пенат бажає черговий шар істини наверх із глибини
Століть з допомогою чуда підняти, а потім почати заново страждати! Вибудувано варту
Із православних душ, вона на вид могутня і дужа, але в її прояснених очах не видно
Скорботи по життю на небесах! А як же тлін і порох? Кожний подумки був готовий
Приступити до неприємної розмови, щоб життя на уривки поділити й пролити сльозу,
Віддаючи належне тому, що сьогодні цінується й сильніше пива піниться, але вгасає
Іскристість око й це дивує всіх нас у цей тривожний для русинів час! Їм би користь від
Роздумів взнати, але ні, не про це зараз ведуть ченці розмови свої! Вони в напівтемряві
Самі копошаться в якімсь дранті, їм важче удвічі, чим тим, хто побуває через три сторіччя
На замерзлій й голодній Калимі! Але саме тут злітається дивний жах, їй шлях не уступає
Свята істина й суть, вони от-от січу з бісами почнуть! Кожний думає про буття своє, але
Життя вже висить на волоску, до того ж думок юрба перелітає з одного стовпа на інший
І, саме собою, чернець сивоволосий й довгобородий і до того ж ще й босий теж встає
 Позаду юрби! Невже особисто йому не потрібний щиросердечний спокій? А його голос
Тонкий, що сили, б'є по вушних і тугих перетинках, а потім у повітрі чистому й дзвінкому
Істина два своїх білосніжних крила прожогом розпростерла і її луджене горло наказує
Людям зм'якшитися й хоча б на коротку мить посередині храму зупинитися, а вже потім
Розібратися в справі будь-якій! Сумний шлях земний, але він нерозривний з долею
Й за нього люди відповідають своєю головою! У цій миті чудовій не розбереться
Навіть хробак архівний, але людина наївна і безперспективна, і до того ж ще
Й волелюбна, а в житті мирському дуже важкому й не стабільному ніколи не почне
За правду й Віру, що сили, длубатися, потіти й пихкати, але, щоб не догодити
 В диявольському тонку мережу, людина готова покуштувати знову присмак батога!
Ні чутно нікого, адже люди помирають в неволі, але пісня чутна на дикому полі: вона
Про волю й долю! Псалом виучений назубок, є й у цьому пуття, але тільки Бог точно знає,
Як свята Русь зараз мачається й страждає й що її в прийдешньому підстерігає! Скажу
Проміж нами, що її Орда сповна засипле валунами, з'явиться й сажа, і кіптява, але Русь
Не буде надалі татарам у долоні з останніх сил ляскати, а їхній лікоть весь буде в червоній
Крові, адже немає в душі до Бога святої любові! А струмені дощові, звичайно ж,
Не вперше усмоктують у себе всі сльози людські, але сини святі, добрі й не злі, знаходять
Прості  й доступні слова, від яких ледь-ледь не закружиться будь-яка, навіть розумна
Голова! Перебуваючи посеред темряви, ці фрази ченці не раз уже прокручували у своєму
Розумі, але для відбудови держави ніхто не розпочав робити великі справи! Люди горді
 Не продають Русь таємно, але їм не потрібні чужі похвальби! Сергій же не винуватий
 В тому, що з роками став трішки глухуватим, він не тільки заради інтересу, постійно
Дивиться убік рідколісся: він гостей зі столиці вже котрий день на околиці селища чекає,
Але князь до нього на уклін чомусь не йде! Ігумен продовжує свій тривалий монолог,
Проте переконати біса поки, навіть, він не зміг: Коли хочеш бути чесним перед людьми,
Тоді хоча б святості й честі в Бога в борг візьми - не купуй, а так - у позику бери!
Блудом, спокусившись і страстями озброївшись, ні в кого навіть до старості
Не закохавшись, а від Віри за сьома горами зникши, саме ти несеш людям лише
Дурниці і пророкуєш своїй країні ще одну ганьбу! Можливо, ти людина нікчемна
І не занадто обережна, але ти ж не Господній служитель, а пекло - твоя розкішна
Обитель!» Кожний сам для себе обирає довгий шлях! Боже, Ти людей не обезсудь
І коли-небудь вникни в їхнє духовне єство й суть! Адже вони й досі живуть у безводній
Пустелі, загублені надовго їхні древні святині і нічого не залишилося від колишньої
Гордовитості, але є й ті, хто, навіть, старіючи з волі небес, не стали злими цирульниками
Й не понеслися за нині модними ідеями! Саме от так Сергій думав скинути із своєю
Громадою непролазний духовний морок, але диявол не відходив від нього ніяк, ні на Крок
І запитав когось він прямо в лоб: «Сергій зник десь, однак я дочекаюся світанку, а якщо
Його ніде немає, знайду навіть на краю білого світа! Є думка, що людина -  рослина, що
Усихає і уже який час  про неї ніхто не дбає й вона собі на лихо шукає власне щастя
Тільки в Аду! Напевне, у неї розуму не хватає, а бажання зле її за руку міцно тримає!
Біс іншим катам у повчання тільки по ночах носить старе обмундирування, щоб без
Зайвих слів поволі добратися до дверей небесних! Там є доблесний воїн, цієї почесті буде
 І Сергій колись вдостоєний, але від цього чоловіка одна душа залишилася, вона із плоттю
Вже майже на століття розсталася, а коли так сталося, то це означає, що попереду
Невибаглива старість, а за нею смерть!  В ім'я чого ж я длубатися? Невже люди ще
Не утомилися падати долілиць по самій вертикалі? Якби вони знали всі прийдешні муки
 Й печалі, то на землі б сповна вони всякчас  відпочивали!» Сергій розправляє утомлені
Плечі й запалює парафінові свічі, він чув диявольські виступи, навіть перебуваючи
В стані суцільної глухоти й не в одній версті від скопища бісів, дідька їм лисого,
А не гріховне буття, адже є Божа істина, яка спонукає людей здалека на великі відкриття!
 Він із превеликим інтересом готувався врятувати від публічного гріха навіть злого
Забіяку-півня! Він увійшов у запал, однак, навіть не знав, що в саме яблучко з першого
Разу одним пострілом своєї думки попав! Прокинувшись від зимової сплячки, не став
Відразу ж пороти гарячку, він більше думав про чудо, немов би про дивний і таємний
Смарагд, поки доля-зануда не задула повністю всі воскові свічі і не звалення весь вантаж
Мирського буття йому прожогом на дужі плечі! Долі всупереч зовсім по-іншому
Починають мислити російські баби й мужики, хоча їм якось не з руки вмирати ночами
Від злої нудьги й такої ж туги! Вони ледачі й до того ж ще й пихаті, і на вид не дуже Гарні
І доладні, але речі брудні – це предмети для них заповідні! Люди завжди хочуть, щоб
Превалював над хтозна-скількома речами їхній власний погляд, а будь-які справи навколо
Них несамовито шуміли й, що сили, гуділи заради щастя держави, але планида цілий
Вечір боязко поруч вертілася як очманіла, а не займалася справжнім ділом! «Поки дихаю,
У собі страсті й бажання всякчас придушую! Я не ледачий, але волелюбний і один раз
Бога назавжди полюбивши, став над міру перекірливим! З кислим обличчям намагаюся
Розібратися з терновим вінцем, одягненим самим Творцем на моє чоло, а його від
Гордості в усі боки рознесло! Святість із якоюсь сталістю зливається воєдино
З безбережним простором, вона направляється до нас, до земних синів і дочок, щоб
 Темрява і морок зникли назавжди і не залишилося на землі проявів біди! Закінчився
Холодний березень, а плоть охопили пристрасть і азарт, але душі потрібен спокійний і
Врівноважений бард! Життя навколо кипить, але хто його з монастирською
Обителлю хоча б раз порівняє? Дехто іншого життя для себе особисто бажає,
 Але другим людям за гріхи дорікає, проте нутром відчуває, що доля особисто прагне
Його життя зламати! По Русі великої носяться монголи й татари з гострими
Й довгими піками, а люди здуру всі свої гріхи валять на погану погоду й низьку
Температуру, але кожний надягає шкіряний шолом, щоб не потрапити до недругів
Без бою в полон! А ока гнідого лошака дивляться з натугою з-під лоба на мене, адже
Землю татари перетворили в пустирі й розграбували далекі лісові монастирі,
А ті горять удалечині від зорі й до зорі, їхній вогонь вже який рік бачать всі люди
Віддалік! Якщо молитися строго, тоді можна попросити в Господа - Бога трохи
Свободи! Одні розбіяки, а їх невелика жменька, нагадують зграю сторонніх птахів,
Падають перед Ордою ниць! Я ж їхній шлях перерву, якщо зможу, тоді і їм допоможу
Прорватися до небес крізь пір’ясту синяву, але їхнє життя ніяк не обірву! Прийшла пора
Відтепер і надалі зблизька святість і честь розглянути сповна і вникнути у всі деталі,
 Проте ми ж не на базарі, щоб кричати, що сили, що нас наші пристрасті згубили!
Але жити без душі особисто ти ніколи не поспішай, адже люди продаються бісові
За мідні гроші! Не можна довіряти власним почуттям, навіть високій любові
Й страшної журбі, вірте в житіє інше й не творите таке, що подобається лише
Лиходіям і ізгоям! Суть всіх народних прикмет: побачити безгрішним біле світло
І прозорим бачити будь-який предмет! Багато родин живуть у розлуці, у мужиків
Чешуться від неробства руки, а жінки томляться від нудьги! Багато хто не без докору
Згадує на дозвіллі про колишнє безвадне життя, але за душею гріхів повна купа й рідко
Хто з людей простих уповає на чудо через надмірні  веселощі й блуд, але хто з них Іуда
Або ж зануда? Чи є світки тому, чому люди гадки не мали, що їх лихо спонукає? Прийшло
Це все на Русь звідки?» Сергій змок, він просто дивиться в стелю і чекає, коли ж Бог йому
На допомогу прийде, але поки ніде не дзижчить навіть муха-цокотуха! Однак думки ті,
Які не витають довго в піднебесній висоті і завжди прагнуть бути ближче до мирської
Суєти, правлять бал у нашому житті! Господи, спаси насліддя своє!
                -14-
Відповіді нагромаджуються на обідньому столі, а не в холоді або теплі, але в нутрі
Чужому ми нічого стидного миттю й відразу не знайдемо, але коли далі підемо своїм
Шляхом, тоді істину за гриву своїми ж руками візьмемо і суть віри сповна поблизу себе
Знайдемо! Кого ми ждемо і чого жадаємо? Ніколи майже неможливо відразу святість
Поруч із собою знайти, але пам'ятають люди старі, як вони бігли за нею по високих
І крутих сходах, але спіткнувшись одного разу об стрий стілець, піднімали нестерпний
Галас, а в цей час вітер в іншу сторону дув і саме він опівночі спробував всім грішникам
Через силу допомогти! Були чутні сиплі голоси, що осторонь залишалися все дива і тільки
Безвинні очі нагадували про пристрасті, які кожної ночі не дають змоги людям
Заплющити очі і саме вони почали говорили людям про силу й міць духовної влади! Уже
Скільки років думку цю намагається вселити в грішні душі небесна яса, але пуття немає,
Тільки над старою ріллею вчорашній пил тихо осідає, але мирське життя по цей час
Тримає! Побачивши його на душі стає боязко і моторошно, навіть небезпечно, але,
Висловивши впертість, людина намагається розширити свій життєвий простір! Вона
Всякчас сподівається на лісову луну, але небо саме латає діру, яка знову виникла
Напередодні з волі Господньої! Хотілося б зло на землі зупинити, щоб людина могла
Волю Творця втілити до кінця в буденне життя й, зокрема, розтопити остиглі серця!
Луна колись відзвучить і немає ніякої потреби життя квапити, але м’якше із простим
Народом треба всім барам поводитися! Не кваплячись, життя підганяй і просто
Праведно живи, хоча варто пожити тільки в ім'я високої й сильної Любові,
Але від перелоги не треба вимагати хвилюючої молодецький розум крові, варто
Вірити на слово й прийдешньому, і минулому, але не виносити все сміття з дому!
Це й закон, і аксіома повсякденного буття!
                -***-
У тумані видно обличчя дивне, довкола нього світле кільце й важко віддаля розібрати,
Звідки на круте чоло спадає сиве й довге пасмо - не той масштаб, щоб кожний божий раб
 Мав змогу вийти на простору дорогу ы попросити Бога про допомогу! Лисі скроні й
Чотки, що звисли з руки, і ока, що вмирають від глибокої туги, напевне, саме ця людина
Вже йде до дна, але навіть вона пам'ятає істину одну, що треба усвідомити до кінця
Глибину усього живого, прийдешнього і попереднього й він знову й знову поринає
 Подумки в темряву, а все тому, що це важко зробити чоловікові одному, який довірився
У всім тільки розуму своєму! Побачивши в тумані нечіткий овал, небесний дух, який
На землі мешкав, чомусь злегка занудьгував, він у ньому Сергія навіч признав, хоча його
Обриси проміж собою злилися, і роки зморшками по обличчю пройшлися, але у всім
Винне грішне життя! Живи й кріпися, але вмирати ніколи не квапся! Немає  живого
Єства, адже є тільки одна голова, що остовпіла від повсякденного  буття і раніше
Вимовлені ним самим святі слова! Ми ж ніколи вголос не говоримо, що його подоба
Стала примарою святою в наших очах, але холуїв і тюхтіїв ніколи не притягає обсяг його
Думок і їхній масштаб, тому що кожний з них раб своїх помислів і марінь, що залишилися
В тіні поневоленої уваги! І вони пливуть кудись навмання, а попереду на них чекає
Яскравий зорепад, адже небо вже з думками воєдино злилося, але поговорити їм спокійно
Проміж собою так й не довелося, буття з думками нарізно в безвісність прожогом
Понеслося, але тільки чомусь криво й навскіс, а все тому, що опале й пожовтіле
Передчасно листя засипає пилом ледь уловимі обриси знедоленого єства! Хоча подоба
Чудова і ніжна тане в серпанку безтурботному й тільки потім з'являється в обличчі зовсім
Іншому під нетесаною, але вимитою напередодні стелею! На околицях місцевих гуляє
Чимало особистостей всій країні достеменно відомих: і злих, і чесних і вони повсюдно
Зупиняють час, щоб сунувши ногу в стремено, знайти свій порятунок під небесами
Й звернутися до Господа ось з такими словами: «Боже, присядь поруч із нами, щоб
Кожний з нас відчув часів незримий зв'язок і знову в тину назавжди не погруз! Ми
Молимося у Твоєї Святої ікони, але чуємо не  благання, а тільки несамовиті стогони,
Бачимо не тільки церкви, але й шинки, і корчми! У нас нестача хліба, але всього цього
Не бачить безхмарне небо! Серце розривається на уривки від багатьох прикростей,
Лих і нещасть, воно прагне бути ближче до небесних світил, і  жити поруч з образом
Милим! Чим ближче до нього, тим світло по-справжньому сильніше розсіює
Темряву! Чому?! Сутінковий холод сам всякчас несеться навмання, йому б загодя
Дати коня й батіг, щоб він зміг відтепер і надалі хоча б гідно ближче до старості
Вмерти, але як йому себе пригамувати?!» Він з перекрученим обличчям намагається
Навіть жартувати із самим Творцем, а що ж буде потім? Поки живий дух до кінця ще
Не згас і зовсім не потух, а ще й трудиться один за двох, знайти б проміж ними
Якнайменший просвіт, але для цього потрібен неабиякий досвід, а якщо його ніде поблизу
Немає, тоді варто йти за ним  слідом у лігвище зухвалих нещасть і безпросвітних лих! Але
Біси самі лізуть нагору, щоб хтось їх один раз із п'єдесталу долу опустив або ж швидко
На землю ницьма повалив і незалежно від того, коли це станеться, чи в чергову п'ятницю,
Чи в чистий четвер! Дочекавшись кращих днів, Сергій розумів все сильніше і сильніше,
Що мир земний майже вщент був дияволом зруйнований і він нікому вже таким, як був
Непотрібний! Ігумен із часткою переляку дивиться на темне небо й сліпо, і тупо
І не чує незайманих звуків і тому порукою є його власна честь! А безлика тінь миттю
Скидає його шапку набакир, зрушити її на нове місце йому лінь і так відбувається щодня,
Але тлін і суєта не помічають ні чорта, судячи з усього, все це діється неспроста! Хоча
Ніжні й дотепні слова шукають діру наприкінці дірявого рукава, але знаходить отвір
В відкритому роті і туди спрямовується свята вода! Попереду високий і страшний обрив,
А думкам потрібна довга пауза, щоб за їхній комір не проникнув моторошний і мерзенний
Холод! Нічого не бачить проста людина з-під своїх вік, які всякчас сльозяться, адже
Очі святістю сочаться! Людину із віку в вік творить гріх і поверх нього, затоптує
В бруд все своє єство й для свого спасення не робить нічого: йде живцем по мокві,
Зі стогонами переборюючи будь-які вибої, щоб не помічати діри в одязі власної долі!
                -***-
Мир не простий, Сергій встає на давно вже прогнилий міст і бачить удалині, майже
На кінці російської землі, старе сільське кладовище! А ближче до себе мерехтять вогні,
 Які напередодні запалили люди для нього дуже близькі! Посеред погоста стоять похилі
Хрести, немов вони от-от спустилися зі злої стромовини, а поруч серед білого дня видна
Свіжоскошена стерня, що витріщається у всі боки, але молоді чоловіки як завжди чешуть
Свої язики, а баби – навпаки здебільшого мовчать! Не видно небесної синяви через густе
Й зелене листя, Сергій же сам йде по старим поселеннях і лісових присілках, щоб там
Вселити в кожне сімейне дупло й святість, і тепло, але, як на зло, все саму тоді наперекір
Долі поїхало й пішло, навіть до того справа дійшла, що багато людей намагалися
Залишити своє старе ремесло, щоб всім лихам на зло вільно писати й говорити
Й без оглядки по своїй землі ходити, і не ховатися за темний кут від безвісних і злющих
Спотворень, які людей всякчас лякають! Однак зло всюди зараз водиться, воно з Вірою
Завжди у своїх бажаннях розходиться, проміж ними ворожнеча по кожній події
Точиться! Йде мишача метушня вже майже три роки й три повних дні, але Бог їм
Нерівня! Його очі гіркі сльози миттю заповнили і про колишній гріх простолюдинам
Швидко дні буття нагадали! Немає їжі для прокорму, люди втрачають свою фізичну
Форму, але зміцнюють корені повсякденного життя об ґрунт інтересів, які майже
Щодня  поруч з’являються, вони огороджують плоть від стресів! У погляді над миром
Простягненому, ще живому й не мертвому, прийдешнє зустрічається з колишнім, а мертве
Із ще зовсім живим, а грішне зі святим! Щось ходить по грудях і кричить: «Отче,
Помилуй і пощади й звіра в мені, будь ласка, не буди!», Але при цьому темрява от-от
Почне фліртувати з ясним сяйвом і за допомогою почуттів вижене зі свого єства
Неприродний смуток! Важко нести на собі таку важку поклажу, навіть помолившись
Три рази, можна протиріччя не згладити й відразу свої сили вщент втратити, але на лихо
Своє ніхто в цю мить не знаходить поблизу себе небесного суддю! Він, напевно, почиває
В Раї й з ангелами п'ятьома розглядає  в лупу мрію свою! Йому задають питання ангели
Голосами верескливими, але, щоб почути слушну порада, вони чують одне тільки «Ні!
Завжди, усюди й у всім я повинен сам розібратися, щоб при своїй думці надовго
Зостатися, а вже потім особисто судити про все! Не визнаю непорозуміння, хоча
Й відчуваю біль і стенання! Вони летить по небесах, дрібних і великих  містах і
Впирається своїм поглядом в кожний Божий храм, адже тільки там стає благо
Доступним всім нам!» -«Звільнившись від остраху й ліні, Русь встане один раз зі своїх
Колін, обпершись руками й вставши двома ногами на коліна перед Господом - Богом
 І тоді в підсумку нікому це зло просто так не минеться і  багатьом людям теж
Відповідати перед Господом на колінах прийдеться!» - ці слова прекрасні почули люди
Сучасні, адже й вони до справ Сергія були теж причетні, не жадібні й не можновладні, але
По-своєму нещасні! Він і зараз живе десь, його правда наголо давним-давно роздягнена,
Але істина вся так само чекає холодного світанку на самому краї білого світу! Вона
Переспіла, але задумане втілити в буття ніяк ще не зуміла, напевне, їй перешкодили
Окаянні свою мрію наяву здійснити! Тоді ж с пантелику спробували Віру збити хлопці
Великі за допомогою неправди й фальші, вони зняли з себе черевики і пішли босоніж
Назустріч меті, але чим далі, тим сильніше вона сяє при світлі парафінових свіч! Її
Відблиск видно на коріннях дерев, у дворах і в сінях, проте там зникає тлін і порох,
Збираючись похапцем в великий гурт у селах і містах, але незмінним буде мерзенний
Страх, що з'явився відразу у відкритих навстіж дверях! Він саме собою тримає хвіст
Трубою, але має погляд тупий і в історії віковий він шукає зримий слід від колишнього
Буття, але його, як і колись, поруч з грішниками немає! Ніколи не стану нетямущим
Священиком, у якого розуму не вистачає і він Віру в самого себе миттєво втрачає! Я ж
Прагну бути розумним і дуже кмітливим і стати пророком у Батьківщині своєї! Хочу
Безгрішно жити й бути не тільки на словах умілим і переслідувати високі цілі, однак
На ділі треба не стати дурнем практично у всім, що з'ясовується завжди потім! Русь зітхає
Непримітно від будь-якого коливання вітру, її рух для очей непомітний!  Вона молода
Й цікава, як завжди, але не ті її роки, щоб поруч із вродливістю йди, адже позаду неї гірке
Лихо й непролазний нестаток! Життя не вміщається в канони й рамки, вистачить
Русі тягти ту ж саму лямку, треба без останків братися до зброї спозаранку, щоб
Вивернути душу навиворіт своїм ворогам, що досадили уже порядком усім нам!
Розділимо ж долю свою навпіл і відкинемо й сором, і глузд подалі, аж до блакитних небес
І знімемо з себе стрес! Насильство  в сутності людей, але вони нічого не знають
Про жереб і долю свою! Підкорившись голосу пристрастей тільки на одну годину, люди
Платять скорботі щораз, але Фаворський світло несе спасіння нам і від страшних
Прикростей і багатьох лих людей спасає, хоча іноді здається, що виходу з тупика
Практично нема! Були б люди гірші аніж звірі, якби не було святості у світі в немічному
Тілі, але вона на тлі повсякденних промов з кожною миттю стає набагато виднішою,
На фоні давно вже забутих визвольних ідей! Старість із кожним днем відчувається 
В тілі будь-якому, всі  ми колись звідси навіки вічні підемо, але залишиться навік той
Нещасливий і тяжкий гріх, який зробила колись на землі грішна людина! Мирські
Блага мрячні й по своїй природі вони непостійні, а люди у своїх вчинках виглядають
Істотами досить дивними! Невже наше призначення не в тім, щоб мати терпіння,
І нести на собі ближче до землі злі провини?! А звивисте диво нагадує берег під час
Високого припливу, воно приходить мовчазно, а зникає занадто квапливо! Воно
Не говорить вголос нічого і слово не витягнеш з нього до миті тої, поки істина в розумові
Остаточно не затвердиться, але скільки мить усвідомлення протриває? Цього точно ніхто
Не знає! А що з того, що немає часу ні в кого, щоб зайвий раз звернутися до Бога?
Можливо, що мале дитя почне посміхатися напівжартівливо, але не усвідомлено кільце
Історії в руках почне крутити, хоча пізніше зрозуміє, що дарма його нутро вдихало
Непомітно всі пориви ураганного вітру, а разом з ним приходив холод вересня!
А кільцеподібний дим проходить миттю над верболозом напівсухим, у його владі й доля,
І щастя! Не сумуй, уже краще частіше вголос жартуй, але воду у вирі ніколи ненавмисно
Не каламуть, а дружину боляче-те не бий, інакше зіб'єшся з Богом даного тобі шляху!
Страждай, але мовчи! Господи! Ти грішників прости! Жити б і думати Сергію простіше,
Тоді б сила власної моці перемінила б тіло кощаве й худе, що нагадувало здаля святі
Мощі, адже м’яз нема, але є кістки і шкіра, але поруч завжди знаходиться Божа віра!
Невже її поруч  немає! Не те палахкоче в дикому полі Фаворське світло! Воно до небес
Піднялося і там злітало догори й горіло майже три ночі й три дні, а зла не було видно
Серед того різнобарвного полум'я! Він немовбито пригадує щось гірко і смутно, але
Всюди шукає щастя його розум баламутний, а знаходить тільки радість миттєву! Вона
Нічим не гірше, ніж люта холоднеча під час навали на Русь татар і французів! Поруч
Лунають слова німецькі і крики дитячі, але ніхто від безвихідності чуба на голові не рве,
Усякий дивак мовчки й не поспішаючи, йде тільки вперед! Склянки осушені, голосами
Мужиків міста й села приголомшені, але та сама тінь строго опівдні падає на тин, а він
Стоїть як пень збоку дороги і весь час дивиться з-під лоба на незнайому особу,  і не чує
Знову цокоту молодецьких підків і тих холодів, що неспішно сюди йдуть з високих
Російських пагорбів і посивілих річкових берегів, щоб, зрештою, не наламати чимало
Дров, хоча великі обрубки у вигляді культі викликають задишку і думки зовсім не ті,
Що панували в цих краях навесні! У момент такий, коли весь тягар буття висить
За спиною, а гріх стоїть височенною стіною перед неосяжною країною! О, Боже мій!
 Біля ріки багато сільських мужиків замість посуду знаходять одні черепки, якось їм
Не з руки доводити власну душу до журби і туги! Гріх, по суті, порожній, але туга
Й смуток, не розтискаючи грішних вуст здавлюють похіттю й торс, і погруддя!
Ну, а ти свої бажання не ігноруй! Вони посидять на соснових голка і помоляться небесам
Тишком-нишком, можливо, комусь додасться користі і не буде багато осколків, тобто
Великих уламків від нерозкаяного гріха, адже все інше на наше щастя - проста життєва
Нісенітниця!  От коли піде в минуле вся мирська лушпайка, як можна далі  від
Нерозкаяного гріха, отоді люди з більшою повагою й часткою зніяковілості подивляться
Уздовж високої церковної стіни, де ікони в ряд ченці повісили, але оскільки немає ніякого
У них виду зі спини, різночитання очевидні! Народу повно-повнісінько, його не просівали
Крізь дрібне сито, але мужики, немов би висічені із сірого й чорного граніту, але їхні душі
Вщент розбиті, вони не ситі, а голодні, однак, як завжди, готові постояти за честь своєї
Країни! Це доступно кожному оку, однак, не відразу впадає в око, як мураха й бабка
Намагаються в натурі будувати свої власні скульптури! Поперед них маячить смерть,
 А позаду гостра жердина, щоб надалі кожний воїн зміг загодя в особі своєї безсмертю
Подивитися в очі й, побачивши там провалля, але він нікого заздалегідь до себе
На допомогу під час січі не призивав, адже він чітко знав, за що своє життя він не дарма
Віддавав! Ставши пішим, відразу сторопієш або побіжиш прожогом у свій притулок але
В той вечір бігти до дому прийдеться далеко! Треба тримати себе в руках, інакше сором
І устид понесуться по наших п'ятах, і кожний буде мучитися сам доти, поки не змиє 
З особи Батьківщини ганьбу! Треба б жити своїй долі всупереч і не бачити гріх
Впритул!  Ти чув, як вітер в нашу сторону подув? На розправу народ наш швидкий,
Це пишу йому не в докір, хоча повсюдна ганьба дме з боку степів, лісів і гір! Простий люд
Напрочуд гарячий, він мчиться з кар'єру хоробро навскач, він би миттю затих, коли б
Не один непомітний штрих: у тінях довгих ховаються слов'янські руїни і єдино, що при
Цокоті підків сонце сходить знову поблизу всіх селищ і міст! Доля кожної людини
Заздалегідь зумовлена, але обставини буття приводять грішників до каяття, але
Дорогу, по якій людина йде назустріч своїй долі, вона обирає сама! Ось основна суть
Земного буття! Кожний боярин поруч з домом щось ліпить, але, коли  поруч лунає
Сильний пташиний щебет, тоді і він прожогом несеться в засідку, щоб напасти
На татарина-гада й спереду, і ззаду! Забувши про свої недоліки і вади, люди звертаються
 До бога за порадою, але серед бачень і слів відсійте піну високих бурунів, щоб знову
Й знову з допомогою священних слів знайти віру в перемогу, проте будь-яка радісна
Звістка з’являється то там, то тут і залишає завжди на зморщеному чолі свої сліди, які
Ніколи б не пізнали дещицю лиха й біди будь на те їхня воля! Немає ніякого збитку від
Улюбленого прапора і герба! Чому ж люди говорять, що людина людині більше чим
Сестра чи брат, хоча великі почуття звірів добровільно плодять і обікрасти один одного
Загодя хочуть, а занадто запопадливих і пихатих царі й князі у в'язницях і ямах гноять!
У долі немає ні грішного, ні святого, а тим більше складного або простого, проте там
Є там тільки змістовне Боже слово й людям не дано іншого, як постійно боротися
Супроти грішного буття! Від в'язниці й суми ніколи не застраховані всі  ми: вічно
Гнані й легко ранимі, але ніким ще до кінця неподоланні, хоча лихом з усіх боків
Оточені, а радості й щастя ми завжди були позбавлені, але духовністю сповна
Обдаровані, хоча пороки нам небом дані! Усякий був би радим врешті-решт зрозуміти:
Як їх зі свого шляху негайно забрати? Навряд чи допоможе словесна рать! Час йде, уже
Прийшла пора готуватися у відліт, адже час не можна змінити навпаки! Воно біжить
І завжди сумує, хоча йде, як завжди, але зовсім не туди, куди бажає простий народ!
Не міняється середовище його перебування, але заглиблюються знання, а на особисту
Думку ніяк не впливає чуже судження, але не воно є каменем спотикання, а наші виміри
Ніжної й тендітної рослини, у якої є ім’я - людина, незалежно хто вона: джин чи людожер,
Адже у кожного Віри в Бога теж по великому рахунку давно немає, хоча життя й надалі
Так само триває! Удвічі зігнувши худий хребет, кожний чоловік говорить про Бога суще
Марення! Ми ж ведемо розмову непросту й, по суті, зовсім-зовсім порожню! Вона про те,
Що наш переповнений дім поволі наповнюється духовною скрутою! А що ж народ?
Невже, він схожий на нікчемність, а на ділі це лукаве і брехливе зборище? Так може
Відповісти тільки кінчений виродок, розділений навпіл, щоб й надали не кортіло думати
Про святість нам, по суті, варварам і дикунам, величезною рисою розділених меж святим
Небом і грішною землею й, саме собою, виникає питання не зовсім на вид просте: чому,
Побачивши напередодні дуже страшний сон, люди Богові відразу ж підспівують в унісон?
Напевно, кожний хоче просити у Бога прощення за свої гріхи, але робить все це поспіхом,
А потім настає час для тяжкої роботи! Бог стоїть між добром і злом, як у сьогоденні,
 Так і в колишньому бутті! Він встає в повний ріст під покривом хмар, туману і яскравих
Зірок, щоб винести остаточний вирок тим, хто йому завинив! Він своїм перстом, немов би
Шкіряним хлистом, указує всім нам дорогу в Божий храм і говорить, що свята людина зло
Ніколи не створить, але щоб гріх з душі навік вилучити, треба б сповна на собі
Випробувати божу благодать, але як же будь-який порок із грішної плоті назавжди
Забрати?! На все є Божа Воля й Божа благодать! Людина живе і постійно грішить посеред
Лісів і очерету, а от душа мислить і діє завжди, не поспішаючи! Дарма Сергій сльози
Градом лив, коли вперше згрішив, адже древній мир по-іншим тоді законах долю свою
Вершив! Чого гріха таїти й Бога дарма гнівити, треба було зі злом не дружити і про нього
Навіки забути, а це значить – варто праведно жити! Але як себе високою стіною від
Мирського буття відгородити? Треба все це самому вирішувати: як жити й кому надалі
 В цьому житті слугувати?! Можна зайняти високу посаду, але в душі залишитися гадом!
Диявол роззявляє вуста й заохочує бездонну пристрасть, важко не піти на саме дно, однак
Є одне велике «Але» і воно завжди в цьому житті одне! Дух рветься нагору, а страх зло
Ще додолу не повалив, але поверх того споганив своє нутро! Потім сховався раннім
Ранком у вузьку й задушливу діру, але від і до нездоровим виглядає те гніздо, а нутро
Більш того, адже воно - грішне єство й більше нічого! Від життя лихого Сергій
Сьорбнув горя з надміру і надовго втратив щиросердечний спокій, проте не втратив віру
 В добро і в Бога! Сергій знітився – огляд для буття є не занадто великим! Його виступ
Переходить на лемент і крик: «Прислухайся до себе, старий чоловік! Попереду на тебе
Чекає холодний лід, а позаду верещіть знедолений народ, який тільки робить вид, що
Сльози постійно ллє, а частіше всього ґрунтовно бреше, що по Божих заповідях всякчас
Живе! Сон його глибокий, уже болить правий бік, але всьому є міра й свій граничний
Строк! Тобі далеко за шістдесят - так людей усюди  говорять, на їхніх вустах замки
Давно вже не висять! Я темряву й гріх на очах у всіх витісняю геть кожної холодної
Ночі, адже намагаюся простим людям допомогти і за сприянням свіч, що догоряють,
Озвучую свою німу й безмовну мову, адже слова мої вуста без дозволу покидають, вони
Намагаюся всякий гріх на корені припинити! Обважніли мої й ноги, і руки а страшні
Несказанні й бездонні страждання й вогненні муки відразу ж затьмарили божественні
Звуки, але знову перед осиротілим чолом проходить свята й нетлінна любов! У неї
Святість на одному крилі й там же безгрішне буття, а гріх - на іншому, але суть
Зовсім в іншому! Варто, щоб будь-яке крило саме до Високої істини душу постійно
Тягло, але як на зло, минуле любов затьмарило й зовсім її сліди замело! Небо мстить
Тільки тим, хто донині є глухим, і німим й на тому самому місці повсякчас як постать
Стоїть і про втрачені можливості майже ніколи не сумує! Життя винесло суворий
Вирок і припинило зводити над головою блакитний намет, хоча народна мудрість
Говорить: зло над душею всюди висить і її вогнем палить, а підлий сором завжди
Намагається бути під рукою, він спалахує часом нічним від іскри однієї! Боже,
Не приведи: довідатися, що нас чекає попереду! Мабуть тільки в злі людина буде
Любов'ю по горло сита або ж тільки робить лукавий вид, що блуд її єство веселить
І більше нічого, але, крім того, зловісний побут наносить святості шкоду і усьому світу
Розголошує секрет, а може тут гріха зовсім нема? Спробуй сам собі суть буття
Доведи, коли намертво перекриті всі двері й рубежі! Тільки святість, як зіницю ока,
Зберігай і близьких людей у молитвах зайвий раз згадай, тому що проходять життя роки
Й дні, а ми залишаємося назавжди із гріхом наодинці! Немає нікому справи до думок
Різких і сміливих, вони не всім по розуму, але треба служити не тільки Богові одному,
Але й собі самому! От чому думки проходять через морок і темряву і повсюди дужу
Приємні люди відмивають себе від грязі і бруду! Перлина є в міркуванні моєму, давайте
Разом її з душ своїх витягнемо, але є порок там в одному: думки йдуть по життю пішки
Й найчастіше босоніж, а треба б їм їхати на конях верхи, хоча я щиро радий, що мислю
Зовсім не так, як мислив колись великий Сократ, я всього лише троюрідний брат того,
Хто по вуха був закоханий у своє божество! У світі святому саме я стаю багатієм, хоча
Не вмію скарби збирати й не можу уникати всіляких розтрат! От так! Хто моє життя
З Раєм хоча б раз зрівняє?  Хочу прилюдно всім сказати, що буду несказанно радим, коли
Вся братія сюди прийде, щоб в останню путь мене проводити, і попросить Богові руки
З жалістю потиснути, щоб потім Його знову благати всієї обителі своє благословення
Послати! Вставши в ряд, ченці от-от зроблять стародавній свій обряд, вони будуть
На милість Бога уповати, але не ризикнуть Йому відверто, дивлячись в очі, сказати, що
Не можуть остаточно зрозуміти, у чому ж Його благодать? Уже мозок просяться
Давно піти на затишний цвинтар, але не добудований там новий міст, значить, не треба
Розставатися з людьми й у сиру землю лягати старими кістками! Прийдеться всім нам
Страшний Суд пережити і завдяки небесам назавжди залишити й сором, і устид, щоб
Себе зберегти й гріх скинути із широких плечей!» Його погляд чомусь був спрямований
Назад, хоча він дивиться не на дно буття, але повторює одне й те ж: «Ну, що ж,
Тьмяніють лиця, а небеса відкидають на землю статечні відблиски, адже я майже
Постарів і зменшився мій особистий вплив на братів моїх! Хоча мій життєвий досвід
Занадто великий, але якщо висловлюватися  точніше, то в житті своєму я побачив
Чимало монастирів і золотоверхих церков як малих, так і великих, став занадто
Розумним і почав жити скучно, напевно, від надлишку ідей! Якщо вже на те пішло,
Що минулий час геть-чисто снігом замело, і розум з розуму він звів, треба було б
Сказати долі своєї, щоб вона скоріше позбулася від залізних пут й ланцюгів! Настав час
Перевернути застарілий календар і згадати всім у повчання, як ченці жили колись і де
Вони добували таємні знання, а опісля відточували їх немов би золотавий янтар! Вони
З великими труднощами церкви  будували, а вже потім, коли Віру потроїли, отоді на свій
Лад усе реорганізували, щоб тільки Бог споглядати за ними постійно міг! Як Божу
Істину й наше буття воєдино зв'язати й не задкувати при цьому назад, а йти тільки
Вперед, але чи підтримає ченців простий народ? Цих думок потік навряд чи хтось
Повністю перерве, адже вистачить нам рабами у своєму домі бути і в усе горло
Постійно сурмити, що неможливо наразі праведно жити на білому світі! Чимало
Навішено на грішників собак, з першого погляду їхня справа схожа за зілля, адже спереду
Одна порожнеча й морок і ніхто не боїться диявола ніяк! Не можна ока впритул
Зімкнути, інакше можна в гріху по вуха потонути, якщо не вникати жодного разу
Ні в істину, ні в суть! Важко ступнути й назад, і вперед, але ще сутужніше на гріх
Без лупи поблизу дивитися! Душа, дроблячись, втрачає із плоттю незримий і нескоримий
Зв'язок, але без неї світло небес не змінить буття! Коли ж не стане його, тоді в незначне
Перетвориться єство, а куди ж подінеться раціональне зерно, адже воно поруч з нами
Весь час жило? Щоб перебороти повсякденну журбу і печаль, варто всі молитви
Вчити майже що напам'ять! Там Дух Святий давно вже є, адже Він залитий
Божим світлом увесь! Він у гудінні слів і в метушінні зарослих голів, служачи інтересам
Своїм, надає нове звучання їм і допомагає людям святим, а ми ж тільки грішимо і зовсім
Іншою стежкою далі йдемо! Наш в'ялий човен гріхами і прогрішеннями до країв битком
Набитий! Хіба можна з ними поруч жити? Саме він перетворює всі радості в горе
І багато скорботи він нам подарує незабаром, від такої спритності зміняються довільно
Майже всі поточні події! Не секрет, що поруч із людьми давно вже  святості немає,
А народ, як і колись, сліпий і темний, йому Віра, на мою думку, як - начебто на шкоду
Чи ні?! Ока би не бачили це грішне світ, чого вже тільки тут нема! Дзвін не для
Людей дзенькає, уже сонце поповзло в зеніт! Уже скільки днів князь не турбується про
Вітчизну свою? Йому б душу від горя позбавити, а то він сам себе незабаром отруїть
І в сиру могилу добровільно відправить! Чого отут лукавити й зуби дарма скалити?! Він
Весь тремтить і ночами довго не спить, а сам наодинці із собою до ранку про щось
Говорить! Невже й він Бога хулить? По Божій волі люди тікають від образливого
Рабства та неволі, ми ж ідемо з Ним удвох під градом і заливним дощем, але насправді
Тільки віддаляємося від поставленої мети, треба б нам частіше задумуватися про
Справжнє життя! Забуті дочиста всі древні й святі, по суті, пророцтва, однак
Згадувати минуле теж не дуже людям хочеться!» От-от багаття негод грішну душу
Вогнем нових лих обпалить і до вершини скорботи її знову підведе! Нас на страждання
Й біль Господь давно прирік і раз за разом підносить нам важливий урок! Де ж захист від
Зла, яке сповна ніким не забуте, але від стороннього погляду добре приховане? Сергій
Надягає теплий светр, щоб спину в мить єдину не проморозив злющий вітер, він був
Прихований у мареві багаття, розпаленого ще вчора, у ньому згоряє вся мирська мішура
І Сергій починає метатися в пошуках дещиці добра, але лихо поруч із ним, як завжди! Він
Ніяк тривогу не може в серце згасити, але не в його силах надалі так сумно жити!
О, Боже, його Ти не неволь пересилювати горе й біль! Вже краще щі холодними
Сьорбати, чим на розтерзання себе ворогам що разу віддавати!  Не варто сперечатися
Із власною душею, вона любить спокій і, саме собою, метається меж полум'ям і димом,
Щоб у пориві єдиному стати невловимою, але вигляд диму ніколи не пролітає мимо, він
Незримо з'являється у небі мрячному, щоб зникнути в напрямку безіменному й стати там
Бідолашним! З усіх, хто сповна пізнав мир мирських втіх і, природно, гріх у нікуди
Не зник, він просто на час пішов туди, звідки ніхто й ніколи не повертається живим сюди!
Немає їхнього сліду навіть там, де святість завжди допомагала виживати біднякам, де до
Їхнього відходу вже багато років царювала дика й незаймана природа! А серце душу
Кличе в розпачливій спробі Діяння Бога возвеличити і число Його прихильників одним
Махом збільшити! Треба б гріх на добро замінити, адже його нікому не вдасться від Бога
Сховати й, бог знає, щоб набундючитися, адже нам у всьому потурають небеса! У Сергія
Нове видіння, воно породжує відчуття чергового всенародного приниження! Він думає,
Що сам особисто зрить на принижених і до небес наближених, усяке в житті бувало і їхня
Зірка колись на небесах, що сили, кожної ночі висіювала, а тепер її наче й не було, навіть
Слідів там не зосталося! Ми все колись підемо в небуття і дуже довго по космосі
Бродитимемо, а коли до вівтаря знову підійдемо,отоді виявиться сповна, що на тому
Самому голому пустирі, де ми колись жили, а вже потім на бігу розпалювали своє
Багаття, від якого залишилося одне сміття! Прийшла мить саме та, щоб біля погаслого
Вогнища знову себе запитати: « Як на далі нам жити?»  Замість відповіді - скаредний
Шум, замість слів молитви – народне прислів'я миттєво приходять на ум: «Мир
Невимовно великий і одним з його всесильних владик є Господній лик! Він жива істота
Й від того ока блакитні в Нього,вони як великі свічки весь час горять, а пронизливий
Погляд про силу розуму й волі постійно нам говорить! Він наш духовний щит, але Він
Велить тільки праведно всім людям жити! Поки що благає й  мечем не погрожує!»
А вовкулаки наговорюють на Бога всяке, їм підтакують родичі грішного Ісака і його
Приятеля Яків, однак, перед ними істина встає у вигляді знаку оклику! Нещасні ті люди,
Які гріх творять повсякчас, вони духом бідні й розумом темні не для них писані божі
Закони, адже вони не патріоти, а марнотратники мирської суєти! В ім'я чого живуть вони?
Адже те люди не знають, і знати цього достеменно не бажають, хоча справно святі книги
Ночами читають! Їм здається, що їхнє буття зовні виглядає пристойно, хоча вони
Поводяться нетактовно, але не висловлюються про це публічно й самокритично! Згасло б
Сонце на небі, коли б у грішниках не було великої потреби! В ім'я чого люди ока свої
Горілкою заливають, але самі себе у чомусь постійно запевняють!  Ніхто тут не вважає
Себе холопом чи ідіотом, хоча гріхи біжать від різношерстої юрби всією скопою! Скільки
Вчинків мерзенних творять на світі люди сміливі й нахабні?  Вони не хочуть розгадувати
Загадки й шаради, тому що їх тягнуть до себе одні лише насолоди! «Коль виникне
Потреба, тоді я Господа на допомогу собі призву, але без гріхів свій вік все-таки доживу!
 Невже всі люди на Русі такі глухі? Невже вони неживі? А куди ж поділися всі святі?»
Сергій трішки почекав, а вже потім їм запропонував великий Божий дарунок і вголос
Сказав: «Близькі ті часи, коли стане вільною наша неосяжна країна! Люди говорять,
Що кожний з них є духовно багатий, але примари упирів над головою висять і норовлять
Проникнути знову в Едемський сад! Ми ж навіть не знаємо, що є життя без части
Гріха! Цього ми навіть не представляємо! Його досконально навряд чи опишемо, але
Незабаром поділимося страшним горем ,яке над русинами прожогом нависне! Незмога:
Позбавлення перенести, щоб заблудлу душу від всіх напастей в одну мить урятувати
І в молитвах залишок свого життя провести! Хочеться жити, а не жевріти й всі
Терни одним махом перебороти, але випробуваннями нагороджує нас доля людська
І здається часом, що вже кінець всім  нам або в пекло кличе божі труба!» От тільки піт
Струменіє з похилого чола, а душа готова знову відправиться в перегони, але їй
Перешкоджають білосніжні сніги! Вони не краще й не гірше вовкулаків дужих, до яких
Прихильна доля, але вони не мряка і не голота і розуміють добрі слова!  Лицемірство
Й удавання зберігаються в їхній крові і ніхто з них не зізнається Господу у своїй любові!
Їхній слух, як і колись, до істини глухий! Чимало глухих не слухають розмов чужих, але
Дарує мудрість Бог тому, хто у всім довіряє розуму своєму, але той, хто зрозуміти
Зміст буття не бажає і життя своє безтурботно пропалює, побачить грізний жест,
Коли подивиться в напрямку небес і до нього примчиться образ з давним-давно
Забутих Богом місць! Щось містичне в цьому точно є!  Підкорюючись його наказу,
Сергій хреститься три рази й про минуле буття згадує відразу, він по його сліду бреде
Й свою голову на дерев'яну колоду відразу ж кладе, але, що ж зараз відбудеться, і хто
В цю мить відкриє власний рот, щоб рабство пішло на задвірки й залишилося там
 Без хлібної кірки? Який же у них багатостраждальний шлях? У чому є  істина і суть?
Хто може на нашу долю зазіхнути? Ми, як могли, так себе по життю й вели і от уже
Зовсім до ручки дійшли й стоїмо на краї бездиханної землі але гріхи не відітнули, а разом
Із собою їх у мир зовсім інший на ланцюзі притягли! Вони спалюють плоть ущент, і після
Них залишається тільки сіра й скриплива зола! Хвала тим, хто живе завжди в ім'я
Щастя, любові й добра! Люди не думайте про блуд тихо живете й мовчки добро наяву
Творите! Щастя й радість знайти нелегко, але вульгарність завжди заходить
Занадто далеко! Ніхто не зможе сховати від людських очей свій власний сором і нікому
Не вдається втекти від людських образ! Багатьох від цього життя знобить, особливо тих,
У кого після мирських втіх з'являється сухий плеврит або обмінний поліартрит! Життя
Саме гріх остудить, крапки розставить і людей розсудить, але нас тоді вже в живих
Не буде! Сергію не дано багато чого про себе забути, адже він повинен одному лише
Господу служити і щораз не виставляти свою непорочність напоказ! Це, напевно, Божий
Глас! Ченці вже точно знають: в ім'я чого вони живуть і так важко страждають! Схоже,
Що все мирське їх теж постійно гнітить і несамовито тривожить, адже вони живуть як
Рідні брати й віддають забуттю будь-які закляття! Господь же незримою тінню
Перепиняє їм шлях до спокуси! Ніхто з них не радий, що душею давно вже ослаб,
А по великому рахунку – почав жити як раб, хоча мить буття й гарна, і солодка, але як ж
Привести свою душу в абсолютний порядок? Адже зло мало їх до себе не залучило, але
Серце теж утомилося жити, як попало! Правду від людей приховує земля, в ім'я чого
Й для кого? Варто перевернути аркуш нового календаря наприкінці холодного вересня,
Як дзеркальні озера відкриються для святого погляду! Повернути б минуле назад,
Чим от так мучитися й страждати і один одному всякчас докоряти! Пройшов час
Взаємних поступок, відтепер Русі потрібен сміливий крок, а не його обрубок, щоб у неї
з’явився свій великий пророк! Страх, який душу леденить, і який вдалину стрімко летить
І перетворює мить справжню в життя не ідеальне! Всі очікують, коли ж місцевий месія
Почне рятувати від зла поневолену гріхом Росію! «Встань з Вітчизною урівень!» - гріх
Сказав їй уголос, що ні в чому немає його провини! Душу подвійність роздирає, а правота
Від гріха плоть погано відокремлює, адже гріх в усіх на очах, але не боїться він заживо
В пекло попасти! Життя  схоже на коротку мить, але його ще треба праведно
Прожити й не дуже мудрувати, але Сергій так поступати не звик! Його побажання
Благі, по великому рахунку - святі, стоять, немов би дерева голі посеред землі і мовчки
Чекають, поки їм милостиню в черговий раз слуги панські безкоштовно не подадуть
Або ж подалі їх зашлють! Зовсім не такої гри чекають від нас небесні мири! Боже, прости!
                -15-
Болить голова, напевно, від нестачі розуму, але куди ж поділися святі слова? Видно навіть
Мені, що ікони висять на кожній церковній стіні, а на саме дно покладене було вже давно
Вицвіле старе селянське рядно! А стерню гріха давно вже не борознить потужна соха,
Не ворушить вона землю сиру в пору несамовито злу, а людські сльози поливають зелень
Прогірклу! Шкода часу, витраченого задарма! Чого ж ти, ігумен, від татарина чекаєш,
Він же сіяє тільки кривду, а що з неї візьмеш?! Промовляють люди: долі не заперечуй,
 А тільки проявляй у всім свою любов! Мірило Віри дорівнює любові, принаймні, вона
Зникає в тумані сірому, залишаючи шлях дерзання тільки для людей сміливих!
Чимало зазублин залишилося на тілі, щоб воно, узагалі і в цілому досягло тієї
Заповідної межі, за якою воєдино зливаються й душа, і тіло! Скинути б їм гнилий
Баласт, адже гріх волю нікому зараз й надалі в чужі руки не віддасть! Обривається біла
Нитка святого буття, яку ченці бажають у єдності всякчас зберегти! Їм слід єднатися,
Адже  у згуртованості є Русі порятунок! Почуттів наплив підсилює страстей
Привільний розлив, але нині й надалі його важко простим людям навіть поблизу
Побачити! Треба краще говіти! Хтось Русь уже хоронить й в усі дзвони про це ночами
Дзвонить,  але, підступивши до святих справ, Сергій підніс урок покаяння всім нам, адже
Він сказав, що ніколи ще не переступить тендітну грань стиду й сорому і так буде завжди!
Мир гріха незбагненний і ніким ще непояснений! Він все помітніше наближається
 До нових пліток, але по мимо волі згинається від нестерпного болю й нелегкої долі!
Народ валандається по місту без справ, багато хто під хмелем і щось проміж собою
Постійно ділять, і дзеленькають, що татар само собою особисто поховають! Їм видніше,
Адже вони живуть на землі своєї! Прості люди не доводять свої справи до мучень
І страти, хоча в них немає й натяку на присутність дещиці страху й жаху, слава Богові,
Що день безхмарно був прожитий, але ніч острахи, що сили, множить! Народ боїться,
Виходити на утоптану дорогу, але потроху по дворах стирчить, поки утомлений люд
Слабко й чутно спить! Ніхто не голосить, дехто тільки робить вигляд, що про волю
Сильно вболіває! Не чутно ні звуку, але на серце й біль, і муки! Тільки херувим стоїть
Над монастирем своїм! Народ забув про бешкетництво й нічого уже не нагадує йому про
Стрітення й Різдво! Люд як очманілий, одуріли і ошалілий носиться без цілі навколо
Панського ґанку, лише іноді згадуючи про Творця! Слух пройшовся по дозвільній юрбі,
Що князь відтепер теж живе в нестатку, страхаючі думки душу й серце юрби наскрізь
Прогризли, але в сутінках хмар надовго зависли! Стримати б народу запал, щоб дух
Охолонув, але народ хвастнуть завжди любив, цим і жив, але сильно сп'янівши, ледве
Зменшив власний гнів супроти татарів! Навіть кульгавий слуга без жупана й одного
Чобота намагався знайти собі ворога в особі будь-якого інородця і завжди почував
Свою перевагу! Тим, хто побачив чимало лих і див, особливо було потрібне Фаворське
Світло, але при подібності дуже багатьох нещасть і лих, перебуваючи на схилі
Безтурботно прожитого життя, Сергій зійшов на сплячі пагорби і попросив Бога
Позбавити Русь від торби задля майбутнього щастя: « Дай я долю добрим словом пом'яну,
Щоб завчасно Вітчизна не пішла до дна! О, Боже, звертаюся до Тебе у щиросердому
Благанні: прости за суєту й духовну порожнечу й дозволь наблизитися до хреста, я ж
Засуджую життя те, що багато чого всім обіцяло, але не завжди грішну душу від
Прогріхів захищало! Знаю й вірю, що будуть серед русинів ще  більші втрати, але вони,
Принаймні, не з розряду духовної сфери! Люди, позбавлені багатства, гуркочуть
Ланцюгами й кайданами рабства, намагаючись безгрішними в пам'яті своїх родичів
Залишитися! Кожний наяву, як людина хоче відбутися! Роки життя не просто йдуть,
А чомусь постійно в далечінь несамовито біжать, а навіщо ж  я є присутнім отут?!
Хіба так добрі люди на світі живуть? Мова не йде про мирську славу, її навіть
У зародку у давнішні часи не існувало, але саме тоді писалися монастирські устави,
Хоча для початку треба б скромно освятити місця темні й настільки ж затишні
 І про минуле геть-чисто забути, щоб надалі свої помилки ніколи не повторити і знову
Почати Бога обожнювати! Настав час зрозуміти, що все в житті неможливо відразу
Випробовувати! У споконвічній зміні всі наші стремління прагнуть тільки до змін,
Але непостійні наші почуття й потяги, сни й сновидіння, гріхи й прогрішення!
Сумніви є: чи можна на своєму минулому поставити жирний хрест? На жаль,
Нікому праведники на Русі давно вже не потрібні!» Можна тільки чоло собі ударити,
Але пристрасть ніяк не можна навіки забути, якщо продовжувати статечно жити! От-от
знову зійдеться на площі міський народ і почнеться пісня тужлива, але не припиняться
Страшні зливи, які наповнять землю вологою рясною! Виходить буття не помітним, жити
Важко всім, навіть розбіяки й ті скаржаться сусідам на примхи свої, хоча ще телиться
Їхня яскрава зірка, і поки ще гуляють всі добродії, але приходить якесь чудо і скинуті
Гріхи миттєво в єдину купу, але сили стільки людям узяли звідки?! Допомогла надія
 На Бога, адже в простого народу скопилося занадто багато! А в руках у Сергія
Багатокольоровий прапор, тільки один його змах і стогін з'явився на вустах, а хрест виник
На блакитних небесах! Тільки острах, йому дорогу тільки дай, переселився з пекла прямо
В небесний Рай! Наших знай і ні в чому їх загодя не звинувачуй, уже краще молитви
На сон прийдешній тихо читай! Там скарб дивовижних перлин, але навряд чи він
Нечестивцям всім так сильно буде потрібний?! Поверни, Боже, провини мої й дай,
Господи, усім нам поблажливість свою!
                -***-
Бог створив мир таким, що верх завжди залишається за справою й ім'ям святим,
Ми це навіч бачимо, природно, якщо того хочемо! Благополуччя продовжує свій політ,
А час у безвісність при нагоді його прожогом несе! Маючи які-небудь сумніви із приводу
Скороминущого гріха, до пори й до часу не слід висловлювати ні схвалення, ні осуду,
Адже варто своїм думкам знаходити зовсім інше застосування, тому що дорого ми
Заплатимо за свою нову помилку, сприйнявши вовчий оскал за добродушну посмішку!
Є різні думки із приводу задоволення страсті й гонитви за любов’ю! Якщо плоті й душі
Дано об'єднатися, а таке тільки глухому в сні може приснитися, тоді негайно блага звістка
Про це повинна по землі розтектися! Нам для помсти окаянні без дещиці зніяковілості
Кидають обгризену напередодні другими людьми велику кістка,  яка викликає жалюгідну
Гіркоту й злість, але що поробиш, коли так на Русі здавна так повелося й по життю людей
Веде тільки розлюченість і злість! Незрозумілі людям божественні сфери, адже вони
Приймають протиотруту надміру, але продовжують панувати бесівські манери! Немає
В цьому світі нічого дорожчого, окрім Віри своєї! Ми думаємо про ганьбу тільки тоді,
Коли поблизу з'являється лихо і горе! «Ведуть як пса біси в нашийнику мене серед
Темряви й посеред білого дня, скидаючи вогонь і полум'я, але воно проноситься повз мене,
Усякими обіцянками, ваблячи, але плоть усіляко тавруючи! Вони ставлять у докір гріхи
Мої, які виникли ще при житті, не нехтуючи рабською долею Вітчизни! Їхня вага
Дорівнює силі всіх небес! Немає на краще ніяких надій для тих, хто живе серед лиходіїв
Іі невігласів! У всякого свої гріхи й витрати, але іноді, навіть, святий просить
У грішників особливої підтримки! Душа змучена, адже вона хвора й багато чого
В житті була позбавлена, вона представляє фібри з тонкого волокна! З небесних висот
Блискає яскраво сам Господь, перед Ним відступає  практичний розрахунок і ніхто
Дозволу Його таїнств ніколи не знайде, хоча шукають їх уже котрий рік! Тим більш
Ніхто по добрій волі не бажає на себе Божу кару викликати і святою істиною заради
Мнимого й того, що завжди проходить, постійно зневажати, але проходять швидко
Дні життя, і знає тільки Бог: чи з користю для твого буття пройшли вони?! Із всіх
Несправедливостей долі смерть і гріх страшніші за все, тому що у світі грішного
Й нещасливого Сатана править своє торжество! Бога заради молитеся частіше
Про свою власну пощаду і підсліпувато уповайте на Його милість і свою вдачу! Менше
Вимовляєте хвалебні промови в мить любові й таємничої зустрічі, адже біси розкидали
Серед людства безліч усілякої шушвалі! Жити серед зла й безчестя паскудно і жахливо,
Варто б присвятити без залишку себе боротьбі з пороками людськими й боротися
З поганю до упаду, щоб перемогти всю цю бесівську кавалькаду і пристойно протидіяти
Їм багато років підряд! Свят! Свят! свят!»
                -16-
 Щастя – це щаслива випадковість, суть і єство якої - крайність!  Слова Христа
З повагою слухайте і Його вчення  так як є сприймайте, але більше всього про добро
Й святість із ближніми міркуйте й нікому надалі своїх родичів не турбуйте! Адже навіть
Будь-який дідусь до добра сповна ще не звик і навіть на краю білого світу Господь знайде
Вас, і всяку годину за зло зажадає відповіді й узимку, і влітку і якби Ви не зникли далеко,
По всіх усюдах відшукає Вас Його Всевидюче Око! «О, Господи, на допомогу нам прийди,
Адже ми всі Твої слуги й раби, які лише твердять всякчас про  добро, виявившись
У нечуваному лиху, перебуваючи в стані переляку, згадуємо всі Твої заслуги, але Богові
Не потрібні наші дріб'язкові послуги!» Я ж поняття не маю, чому перед Господом усіляко
Себе на хресті розпинаю, а насправді грішу вже котрий тиждень! Риюся обома руками
В брудній білизні і в іншому мотлоху, але навряд чи спокусник доможеться поставленої
Мети, якщо святість і Віра душу грішника захистити ще встигли! Нехай не мерзне рука
У народного месника, який кинувся у височінь за хмари!  Нехай з'явиться біль у боці
В того, хто прислухається до наклепника або ябедника!
                -***-
 Витає любов тільки в снах і в мріях, а також у зроблених раніше справах і ділах, але
Наяву, коли її потемки при всіх гукаю, перетворюється в порох зі слізьми на очах!
Невже її в буденному житті зовсім немає, і її не будить навіть ясне небесне світло, але
Вона йде по рідколіссю, ніс, донизу повісивши, і бореться з рідкісною хворобою, а поруч
Миготять ореоли неправди й незримі досі міражі, але зникає їхній слід саме в обід!
Справи вершаться потемки, а любов дивиться на світ у рожевих окулярах! Чому ж
Так трапилося й чому саме зло з безчестям на Русі обручилося? Кличуть люди волю
Голосно й рвуть на собі дотла порвану торбинку, від їхніх лементів лопаються у вухах
Занадто тонкі перетинки!
                -***-
Довго щось вибираю й руки до неба простираю, однак, уже точно не знаю, чи є любов
На задвірках миру цього або ж вона в мріях вовкулака або вампіра погрузла! Напевне,
Парить вона в блакитних небесах як молодих і сизокрилий птах, норовлячи глянути
Здалеку й в істину, і в суть, щоб спокійно продовжити задовго довгий шлях! Навіщо нам
Мучитися й страждати, щоб потім загинути? Напевне, варто почекати, поки міцний
Сімейний шлюб розсіє раптово виниклий перед очами морок? Династія - це символ
Земного буття, людям двом доводиться шукати всі крапки зіткнення й думок, і дум!
Із двох створюють одного, котрий набагато вище тих, які колись створили Його
Й за всім, що відбувається на землі, стежить Божество! Ось воно що?! Щось
Відбувається усередині, найчастіше при світлі ранкової зорі! Бог знову догори піднімає
Свою кошлату брову, щоб, зрештою, декілька слів сказати про святу й нетлінну любов!
Обійми й поцілунки в сні завжди проявляють прагнення до новизни, але за коротку мить
Нелегко знайти собі спасіння, і от навіки опущені долу очі, які вкрай втомилися! У людей
Обох вид особин дуже чимсь розстроєних і індивідів роздвоєних, допомогти цим людям
Не проти ні червоне вино, ні темна вогка ніч, саме вони ховаються в куширі, тому що
Наприкінці війни ніхто не хоче помирати! Рукою ллється вино, але в скрутному стані
Не допомагає навіть воно свій дух підняти і в один ряд з ратниками встати! Все це
Не смішно! Серце ж не може постійно знемагати й великої любові всякчас бажати! А де ж
Сили плоті взяти, щоб таку вагу з місця зрушити, а вже потім догори її підняти? Треба
Вміти терни переборювати й багато чого про життя знати, щоб любов завоювати!
У царственого прапора саме ми даємо на вірність Богові останню присягу і треба мати
Чималу відвагу, щоб із усього розмаху, зваживши кожне слово, почати боротися знову
Й знову спробувати Батьківщину від зла врятувати!«Щасливого напрямку!» - так
 І хочеться у цю мить виголосити! Як вирішимо й ухвалимо, це й буде нашою єдиною
Умовою, щоб й надалі не займатися балаканиною й марнослів'ям! Почитайте
Народні прислів’я, адже всі вони про наше сьогодення, а воно брудне і мерзенне!
 Давайте вже краще суть любові принародно розкриємо і свої зусилля подвоїмо! Її образ
Давно вже поблизу виринув, він відтворений був із древніх і стародавніх книг,
 Не лицезріючи справ інших, люди сховалися в нетрях земних, щоб кожну мить усім нам
Не довелося кидатися з сторони в сторону і подібно злодіям спрямовувати свій погляд
На чорних воронів, адже вони летять туди, де чутні осуд і обмова і ще неспішно йде якась
Таємна розмова! Хтось виносить із хати нікому непотрібне сміття - от так всі плітки
Заново створюються, а люди проміж собою немов погані пси постійно й довго гризуться!
Не можна відрікатися від свого народу, навіть якщо серед нього чимало всякого
Збориська!
                -***-
Наш народ балакучий і чудакуватий, а будь-яка обмова на Русі вітається з давніх пір!
Бажаючи зламати комусь хребет і принести народу чимало нещасть і лих, процвітають
Люди ті, у кого мозків зовсім немає або ж взагалі відсутній будь-який інтелект!
Не варто піддаватися тупості, заздрості й дурості, скаредності й неправедності,
Щоб не зійти із праведного шляху, по якому ще варто дуже довго йти до особистої
Мети! У людей культури немає, у голові ледь-ледь світиться світанок, але іноді буває,
Що й короля перемагає бубновий валет, але користі йому від цього немає!
                -***-
«Боже, милостивий буди мені грішному!»
                / Молитва  митаря /
                Г  Л  А  В  А – 11
                У Я В А
                - 1 -
Чи варто нам думати про те, чия душа перетворюється в снігову лавину і що трапиться
З нею опісля, адже з нею не можна поговорити ні про що, не говорячи вже про високе
Й святе, тільки можна погуторити про буття простосердечне! Ми стукаємося в прогнилі
Двері, а свої думки оставляємо на жовтому папері, а там колишеться море безмежних
Втрат, але той, хто не знає: скільки битва з Дияволом продовжиться, миттю за голову
Схопиться і почне молитися! Що робити нечестивцям тепер, щоб підлий звір не ввірвався
В відкриті настіж двері! У динаміці світового буття осягаємо істину й ти, і я!  Хоча
У нашій душі немає єдності, адже там тільки пророслі зерна бешкетування! Ця
Істина невідома тобі, вона лише віддана твоїй власній долі, а життя – так собі: тільки
Одна слина тримається на нижній губі і не приносить тобі ні спокою, ні втіхи будь-яке
Позаурочне хвилювання! Кожний думає тільки про себе й дуже мало про власну долю!
Часто по незнанню ми попадаємо в дуже скрутне становище і робимо черговий крок
Назустріч гріху, але стоїмо на місці старому, здається, на квітучому бульварі, стовпом
Або ж перпендикуляром! Боротися із гріхом сил не вистачає, а страшна недуга душу, що
Сили, терзає, особливо вночі! Смуток! Ну й нехай, на серце панує заздрість! Знати б
Молитви всі назубок, щоб простив нас Бог! «Не дай, Боже, від смутку пропасти, прояви
Свою владу й не дай заживо пропасти, але назад забери із плоті зухвалу пристрасть, щоб
 З коня під час січі намертво не впасти! Тільки бажання й пристрасть знаходять над
Плоттю небачену владу! Вистачить їй бродити по світу й покорятися всяким
Заборонам, гріхів давно посеред живих людей уже немає!»
                -***-
А неясний сум не летить у безхмарну далечінь, а шкода! Найчистіших почуттів давно
Нема, а  іскрометна любов зараз схожа на дивне марення! У душі пристрасті нема, вона
Віддає перевагу дзенькоту монет! Треба жертвувати й ризикувати! Але як це своїй
Душі розтлумачити, щоб та змогла суть буття до кінця усвідомити! Любити й
Пестити варто, але не всіх підряд, а плоть страстям ніколи не піддавати! Це нісенітниця
Й дурниця зовні схожа на невдалий жарт! Яка різниця: чи проживеш ти сто років або
Один день?! Адже важко жити стойма й мати славу особи достойною, Бог бачить
Наскрізь, що душа й тіло живуть нарізно! Грішити кинь! Нема чого роздягатися догола,
 Суєтність буття не всім загодя, навіть, зблизька видна! Життя тече навпаки, чим ми
Подумки направляємо його, тому що майже ніхто не може зрозуміти небесний світ, адже
Серед народу йде цілковитий розбрід! Почуття зведені у квадрат, але їм давно вже
Ніхто не радий, люди вислуховують чужі порати, коли наступає час підраховувати
Колишні втрати! Доводиться повторювати знову й знову, що мудрість і любов
Не збігаються ніколи, а все інше трощать втрачені навіки і дні, й роки! Так було й буде
Завжди! Через хвилі часів чутний дзвоновий передзвін, але там же слух прорізає грізний
Стогін – хтось робить спробу встати з колін! У колі яскравих рожевих перлин, чутний
Його голос застуджений, але коло буття немислимо швидко було звужене! Згас вогонь,
Злітає попіл з обгорілих долонь й по степу розноситься сморід і смердота! Тріщини пішли
По Обличчю й, уподібнюючись своєму ж Отцю, всі ченці підходять до обгорілого уже
Не в перший раз кахлю, щоб в котрий раз поклонитися небесному Творцеві!
                -***-
Чому я не знаю: чию дружину треба найбільше любити й поважати, щоб святість у  душі
Ніколи не втратити? Чужу чи свою? Своя завжди стоїть в безодні на краю, а чужа  живе
В земному раї, а все тому, що немає справи до істини нікому! У країні темряви чужа
Дружина набагато гірше, ніж злі чаклунки, адже вона є богинею перелюбства і ось чому
Особисто вона приносить душі тільки біль і стогони! Той, хто презирства й помсти був
Вартий, звичайно ж, не стане відпускати непристойні жарти у бік жінок, хоча він
По великому рахунку не джентльмен і не великий воїн і любові Всевишньої ніколи
Не знайти посеред мирської суєти! Серед мирської суєтності ми всі на зраду приречені,
А ті, хто із занепалими людьми поруч жили, самі грішниками, напевно, були! Коли
Вживу от так вечорами тлумачу, то слави не хочу я, але почитаю Віру святу!  Жалкувати
Про минуле не варто, хоча в минулому залишилася й любов, і нагороди, але страстей
Вічний поклик тягне плоть до здійснення більш тяжких гріхів! Ми ж самі, зрештою,
Вибираємо собі й друзів, і ворогів! За ті дні, що у вічність уже щезли, вони
Незатьмареним сяянням маячать вдалині! А Господь своєю рукою перегортає
Скромний перелік подій, де, саме собою, є й нерозкаяний гріх, навіки зав'язаний з долею
Величезною й товстою вірьовкою!
                -***-
Відстоюючи суть змін, що людина може одержати замість них? Той, хто ще не
Встиг дійти до заповідних місць, буде силоміць до відповідальності притягнений!
Поговоримо про це нижче, хоча збіглі події не стануть нам набагато ближче, але знявши
З них замшілий покрив за допомогою психологів і інших докторів можна, зрештою,
Зрозуміти суть гріхів, зроблених купою російських жінок і мужиків! Ми з непідробленим
Смутком пробираємося до власного широкого устя, щоб навіч переконатися на всі
Сто, хто є, хто й умирали прості люди за що? Майже півріччя тому холодною ніччю я
Переконуємося навіч, що зло подібно багато крапці  в житті склочному, адже там усюди
Знайдеш бідолашну й бездонну брехню, але не в ім'я ж її й ти живеш? Розум прагне 
До розлуки, але дужі руки тримають його й за живіт, і за штани і терпляче, довго
Й без короткої на обід перерви вселяють істину одну, що ідея захищати волю й країну
Належить не тільки Сергію одному!  Зараз ми зовсім не ті, коли шукали свою спокусу
В мирській наготі і повсякденній суєті, але, виявившись у порожнечі, усвідомлювали речі
Жалюгідні, але не розуміли події на вид досить прості, хоча не вперше зачіпаємо
Проблеми, по суті, святі! За огорожами давно збіглих днів неможливо розібратися в долі
Країни своєї! З магічного числа, куди Сергія православна церква прожогом сама внесла,
Як великого старця, здатного в ім'я Батьківщини на хресті розп’яттю вдатися й заживо
На ньому розпластатися, щоб уже сьогодні на поневолену Русь зійшла милість Господня!
Старцеві цьому, зважаючи на все, завдяки інтуїції й розуму, було дано розсіяти темряву
 І серед лісового храму повстати над усіма нами й встати урівень із блакитними небесами!
Сергій не думав ні про що, як тільки про те, щоб святість торкнулася Русі своїм теплим
Променем, а вже потім вона ввійшла б у  кожний селянський дім! Святість зберігаючи,
Він без молитви не прожив і дня! Завдяки тим, хто бачили все це, гра небесного світла
Не умчалася в далечінь, а переборовши біль і сум, з подихом вітерцю, відштовхнулася
Об купчасті й пір'ясті хмари, щоб здалеку крізь завісу густу здалека подивитися на волю
Людську й зелень густу! Алілуя, алілуя, алілуя! Тиша ще не наступила, димляться як
І раніше дерев'яні фронтони й крокви і як знайти слова такі, щоб всі страсті мирські,
Завдяки Богові й Діві Марії від грішних душ у небуття миттєво відступили й, через багато
Часу освятили праведний шлях мирського буття! Хоча гріхи хором у часі стрімкому
Почнуть призивати почуття до розбратів, які будуть гуляти по привільних просторах!
До Сергія нікому не вдавалося розсіяти непроглядну темряву, ходу його тверда і своїм
Ідеям він не зраджував ніколи, він ішов однієї стезею й вів юрбу слідом за собою, але
Підійшовши до храму святого й чомусь саме в цей час порожнього, побачив у його
Вузькому отворі, немов би у дзеркальній водоймі, якісь схрони, прикриті величними
Дерев’яними колонами! Він постояв мало, адже на нього люди дивилися як на Бога,
Величного й строгого і коли замовк гул, Сергій добрим словом всіх покійних пом'янув
І в храм, що запустів першим широкою ходою ступив, у ту мить попутний вітер йому
В спину відразу ж подув! Під ногами була твердь, щоб надалі сюди ніколи не входила
Глухоніма смерть, ведіння розширювалося й так вже сталося, що навколо безгоміння
Не порушив навіть тихий звук, а челядь уже визирала з-за рогу й першою почала
Виносити розп’яття  з храму і тлумачити вперто, що не здатна ні лиходіїв, ні хами
Захистити власну Вітчизну від безчестя й сорому! Така суть земного буття, що кожна
Думка твоя, немов рана ця закриває всевидюче око від земних гріхів і пороків, захованих
Під землею далеко! Раптово настала тиша, юрба була й насправді над міру збентежена
Й лише тільки вона! У глибокій дрімоті необхідно було пожити трохи країні перш, ніж
Бути війні! О, Русь, опущення одних і піднесення інших відбувалося ж на очах твоїх!
Одні давно перецвіли й у безвісність давно вже пішки пішли, а інші блищали й лих
Не помічали, поки небес не досягали й у всій своїй вроді купалися там немов би у святій
Росі! Голі і босі, але не в розпачі і не в відчаї!
                - 2 -
У сталеві ланцюги людські серця заточені, але рідко коли вони без червоточини,
 А їхні голови, бог знає, чим давно вже заморочені, але чому я ніяк до кінця не зрозумію:
 Люди повинні й мучитися, і страждати й горе недобрими словами в молитвах всякчас
Поминати?! «Господи! Отче наш! Тебе слухаюся й в своїх провинах каюся, постійно
Виправити свою душу з допомогою молитов завжди намагаюся, хоча сам на ногах ледве
Тримаюся, але продовжую йди і не зупиняюся! О, Боже, я на собі відчуваю Твою подяку
Й з образою осягаю власну бездарність, але це ж розплата за мою популярність!
Пам'ятаю, що завжди жив скоромно в сім’ї і поза домом! Зараз стежка, яка веде
 До батьківського  додому заросла високою осокою-травою і стала неходженою, вона
Розцвітає лише навесні і вражає погляд власної довжиною! Там трава й камені, а поруч
Палахкоче вогонь і полум'я! Війна ще до кінця не завершена! Звужується й час, і простір,
Коли довго по Русі ходиш і мандруєш, подовгу думаєш і міркуєш, але коли постійно
Пиячиш, мозок, бог про це знає, чомусь засмічується! Головне в тім, що саме  він
Із праведного зненацька шляху збивається, але війна теж так швидко не кінчається,
Вона тільки починається! Чи побачимося знову й чи почуємо удруге Боже слово? Ми
Не безгрішні й, звичайно, жити не будемо вічно!» - закінчив ігумен поспішно!
Старість Сергія ще зовсім не здолала, але ченця вона не пошкодувала, хоча для молодості
Є межа, от тільки в старіючих тіл немає тої риси, яка під виглядом мирської простоти
Входить в лоно повсякденної суєти! Він чином своїм не тяготиться, але в житті будь-яка
Істина сповна знадобиться, ігумен дивиться на небесну лазур і бачить початок нових
Сутичок! Міражі пофарбовані в сірий колір, з першого погляду нічого там цікавого нема,
 Втрат Сергію не шкода, але визначає прийдешнє не безхмарна далечінь! Якщо баяти про
Душу і тіло, то їм завжди загрожують чи втрати від неробства, чи якісь неподобства , які
З’являються від життя в такій печері, де сморід проникає навіть крізь малі щілини!
Припавши щокою до землі, що тріснула і майже лопнула, ігумен помітив сиве пасмо
На своєму чолі, він чує гру підземних холодних вод, але момент зараз зовсім не той, щоб
Згадувати про єврейський результат і сорокалітні муки в безлюдній пустелі, однак про
Них ченцям нагадують слов'янські нетлінні святині, які й донині ніким ще непереможні!
У смороді поточних днів важко буде позбутися від сильних татарських пазурів і без опіків
Не втекти від ярма чужого, а тим більше без сильного болю й щиросердечної тривоги!
Цілими б залишилися ноги, а в іншому русинам допоможуть їхні боги!
                -***-
Не піддані вони впливам Місяця, але негативно позначається й на них сила Сатани! Люди
Застигли від передчуття війни, і от вони намагаються відділитися від неї за допомогою
Високої стіни і тут прийоми не настільки вже важливі, головне - здатність всієї країни
В заметіль і хуртовину встати огорожею один за одного й на прикладі інших цілком
Переконатися, що думка здатна в яву втілитися, а реальне, сильне й разюче мигне як
Світло проміж очей і пронесеться вдалину як холодний і бурхливий буревій! Ти чекаєш
Гарячої любові, але чиєї? Мучишся в турботі своєї до кінця днів! Немає краще тої
Моралі, яку вороги відразу знехтували і від її канонів відійшли, однак не привнесли
Сюди божі раби нічого окрім мороку й скорботи!
                -***-
 Плаче вдалині від краю бездиханної землі самотній і всіма забутий соловей і говорить він
Тихо подрузі своєї: «У любові себе не жалій, але полюбити все-таки зумій! Саме перед
Нею покірною жертвою стань, у її очах ти не побачиш ні кривду, ні обман, адже там,
Звичайно, є затаєна злість, вона як обгризена кістка й гріхів більш ніж жменя, але не за
Горами, а під блакитними небесами знемагають безсоромні лестощі!»  Духовна точка
Зору переходить із роками від покоління до покоління, але не міняється з часом
Укорінена в пам'яті суспільна думка! Яку ти бажаєш чути звістку? Відплат небес тобі
Не перерахувати, люди тиранам у багатьох країнах віддають задарма свою совість і честь!
 Не всякий вінець нам визначає небесний Творець, це ще, здається, не кінець буття, однак
Позбавляє нас щастя й спокою в житті звичайний мерзотник! Ну, нарешті, й Бог простяг
Свої долоні, адже навіть вони стали видні на тлі небокраю, що чорніє і догорає! Бог - наш
Рятівник, а час - великий і повсякденний Вчитель, я ж виступаю тут як простий
І безвісний досі Мислитель! Якби знав Творець, який мерзотник вийшов з Його
Добротної череди овець, він би, нарешті, залишив би людей у спокої й направив свої
Зусилля зовсім на інші події! Хтось би відразу овдовів або ж осиротів, але всякому
Терпінню теж є межа, кожний жив, як умів і в один із днів залишився жити наодинці
Із смутком своїм! Скромність – найкоротший шлях до безвісності, особливо коли
Ніхто не орієнтується файно на незнайомій місцевості, людям постійно не вистачає
Чесності! Так, солодкий мир снів, але краще його тільки наше духовне відродження!
                -***-
Разом з усіма князь ніжиться на стозі свіжоскошеного сіна, а Сергій у той же час
Намагається інших перекричати, щоб вони змогли суть і істину сповна зрозуміти,
Він зайшов занадто далеко, але замість хмар бачить чи туман, чи одне молоко! Немає меж
Його клопоту - з ним його вже давно небеса обвінчали, і жити в забутті і покорі йому вони
Тихо-тихо наказали! Бувало, що час загодя зло прикривало, воно стійкіше будь-якого кола
Або овалу! Той, хто з дияволом разом дуріє, від його ж злодіянь нікуди не сховається!
Диявол злом обласканий і ним, як березневий кіт, затасканий! Він з великою швидкістю
Шукає потоки користі в повсякденному бутті, щоб незабаром взяти щось у борг
У порожнечі й темряви! Турбот у Сергія дуже багато, тобто йому потрібно тренувати свої
М’язи, щоб не спіткнутися ні разу! Залишається йому сподіватися тільки на допомогу
Бога! Він бився над збагненням суті езотерізму, але життя не схоже на усічений конус або
Таємничу призму! Всевишній відкинув у зачатті ідеї перевтілення в наступному житті,
Але для рятування душі від гріхів необхідно мати гострий зір, щоб заздалегідь помічати
Духовне й плотське старіння! Наш Ангел - Хоронитель веде людей по шляху праведних
Подій і призиває їх бути скромнішими і тихішими від води, щоб заживо втриматися
На шляху своєму! Втрачаючи слух і зір, приходить нещасливий розум до нелегкого
Висновку, що навіть люди безгрішні і святі творять гріх! Вони дивляться на мир крізь
Щілинку дверей, перебуваючи усередині своєї прогнилої наскрізь печери, здається, що
У них немає турбот ніяких, адже ніхто під час щоденної й тяжкої роботи не ганьбить
І не засуджує Бога! Ніхто навіть перебуваючи в запарці, не думає про молитви з-під ціпка,
Але молодь чогось заповідного від Бога постійно, але терпляче чекає, боячись заздалегідь
Відкрити рот, щоб не сказати те, що їй у голову збреде! Визнаючи верховну владу небес
Над собою, плоть намагається дружити з голотою і, саме собою, з її оточення ще ніхто
Не проникнув у глибину стародавніх книг! Хоча страшна туга іноді злітає з нещасливого
Язика, коли розімкнуті навстіж вуста, але поруч і тлін, і суєта! Їхню домішку на поверхню
Хтось із бісів відразу виніс, але залишив у версті все те, що завжди жило в бездуховній
Порожнечі! Воно знаходиться від нас не далеко, однак, повсякденні розмови від людей
Нещасних, але ще живих і на все згодних, але кривих і не чистих підтверджують у цю
Саму мить, якого бешкетування гріх досяг і який у нього розмах! Колись Русь урятував
Колишній свинопас, але це написано не про нас! Той, хто здатний на поле брані за волю
Мертвим впасти, для блага Вітчизни сіяти й прясти колись знаходить над народом
Заповідну владу! Кожна особина скрізь шукає свою золоту розсип, але по її сусідству
Час спрямовується у втечу, щоб ока обоє бачили грішний мир по-особливому, а доля
Струшує піт із чола, але куди  доля людство завела? Тільки в безтурботне царство
Холодного й студеного льоду! Так що трудно виживати простому народу!
                -***-
Мої знання - стопа різношерстих книг і море різнобарвних слів, у знак підтвердження
Переді мною лежить Святий молитовник! Немає там порожніх і грішних словес, але  там
Інше чудо є, так що й ти до захисту істини будь готовим завжди, щоб не сталося біди!
До шляхетності й розуміння підготуй душу, яка виявляє покору благословенню! На все те,
Що я колись накоїв, Бог уже давно свої ока закрив, але не позбавив мене крил, Він
Придержав усередині плоті палахкотливий жар, але душу ніяк не обезсмертив, а вказав їй
На обгорілий рожен! Їй доводиться жити на самоті, без ім'я та ніхто не узнає, як її кличуть
По батькові, але з вірою у віддалене пророцтво вона залишиться навіки! Нехай Господь
Буде її власною тінню, що піддає будь-яке зло сумніву!  Жити треба по розуму – сто
Разів сказав сам собі самому, але пристрасть ніяк в своїх руках не втримаю! У Господі –
Всенародна сила, Йому одному й честь, і хвала! Дай, Боже, щоб доля праведним шляхом
Нас у Рай завжди вела!
                - 3 -
Земні звичаї люди погано шанують, але поважають тих, хто сильний і до того ж багатий
Або ж на багатої бабоньці одружений! Їх завжди боготворять, хоча злість на них таять,
Однак уголос нічого не говорять! Ми з ними від квитаємося тільки тоді, коли ворожа
Карта буде біта і в горах начне гучно співати трембіта! Мир холоднокровний і до того ж
Він ще й бездуховний, але багато в ньому таїться різних дивин, але позамежний мир
Мовчазний! Уподібнюючись нахабі, помалу посміхаються люди кожному збожеволілому
Скалозубові, а тим часом  сприймають Боже навчання із превеликим сумнівом! Люди
Злукавлять за мідяк, але мати багатство всі підряд, без винятку, хтять! Бути багатим
Прагне будь-який бідняк! Йому нема чим зайнятися, найшлося б тільки місце, де душі
Розгулятися, але не буду Вас завіряти, що є ще люди такі, які не  можуть своїм
Ідеалам постійно змінювати! Про духовність у цю мить вони не говорять, збирають
Золото й преспокійно блудять, але про велич душі всякчас забувають, але собі ні в чому
Вони не дорікають, їм про гріхи в старих храмах старезні ченці зрідка нагадують! Господь
Терпінням запасається, поки разом з нами до мети добирається, однак таке диво дуже
Рідко в природі трапляється! Даси людині пораду і відразу одержиш у відповідь шантаж,
Так відбувається щораз, коли об'єктом  зло річчя, є широкі плечі, відповідно до думок
Благих людство могло б піти шляхом зовсім іншим, а не піднімати келих за заможних
 І забезпечених! Багатство легше всього роздавати, чим скрині зі златом пакувати!
Люди роками збирають гроші, забуваючи про призначення власної душі, володіючи
Сьогоденням, ми живемо тільки майбутнім!  Можна бути бідним, але бути духовно
Багатим, ходити в рукавичках і поголовно роздавати бакшиш й цим, і тим, але повертати
Назовсім прагнення до заповідної мрії, але не жити як люди всі, кожний йде по краю межі
 І боїться на неї ступати, щоб ізгоєм не стати! о боку сом, роздавати свою шляхетність
Усім нам варто! Хто відпускає жарти в сторону того, кого любить божество? А час
Невблаганно до смерті тече, залишаючи за спиною почесті й колишню пошану! Все зараз
Диявол у свої руки прожогом бере, а його прислуга метається посередині земного кола,
Там грішників і боржників не встановлюють, зрештою, по платтю, вони дружбу не водять
Із православною знаттю, але їм же дияволи більш , аніж брати! Що ти?! Не можна
Н розсердитися, побачивши як зі святістю розправляється юний тупак, він не боїться того,
Що і його буття буде перевернена остання сторінка! Зробити гріх будь-яка людина
Намагається, але робить вигляд, що Бога вона теж шанує, майже, щодня, хоча
 Колода залишається колодою, навіть будучи в одязі чистому! Так і людина
З віку в вік, маючи вдачу горезвісну ніяк не дорожить ні однією прожитою хвилиною
 Разом зі своєю родиною!  Як би їй не довелося жити з Господом і святістю нарізно!
Чорна пляма не дарма давно самим Богом нам була дана! А диявол пикатий, немов старий
Спостерігач, стежить здалеку за справами діда старого, але ченці мовчки творять свій
Повсякденний обряд, але в справі говорять, коли пожежу стрімко гасять, що зміст буття
Вони бачать тільки в прийдешньому! Народ уже плаче ридма під покровом молодих беріз
І старих лип! До пори й до часу своя рука ближче до власного тім'я, щоб вчасно, коли
Країна звільниться від принизливого тягаря, знову урівень із сильними миру встати
Й головне - тоді  до розділу майна не спізнитися! Піти б Русі від марності, але не дають
Загарбники-скоти, вони рубають квітучі сади і, щоб минуле не ожило, а колишнє, бог
Знає, куди пішло і його заметіллю час замів, тягнуть усіх на дерев'яний ешафот: кого
За волосся, а кого за відвислий живіт, адже всіх до гріха прирівняє блакитний небозвід!
Ну, а народ теж слідом за ними мовчки під охороною в полон піде! Спасіння від рабства
Нема, так думає й блондин, і брюнет, але звучать на окраїнах крамольні промови, що
Треба б розправити народу ширше плечі, щоб довгі його сивини в мить єдину, розчесані
Від самої середини, не почували скорботу на своєму чолі й були знову хазяями на своїй
Землі! Навіщо нам пани чужі? У нас своїх вдосталь! Не покладаючи рук, Сергій крутить
Чи обруч, чи коло, але всякчас обертається назад, тому що там прості люди ридма
Голосять! Душу, Бог йому надовго розтривожив і він трохи пізніше тихо почне шепотіти:
«О, Боже! Невже татари Русь на корені знищать, і хто ж цим летом, знесиленому
Бідоласі допоможе? Послухай, як люди повсюди голосять і кричать?!» Він скаржиться
Богові на життя і долю, на тягар буття й скутість у горбі, а головне, що в зобі подих щось,
Що сили, спирає, а чому навіть він у цю мить ще до кінця не знає! Люди ходять по
Вістрю ножа, хрест святий, над головою тримаючи, постійно зважуючи все проти й за,
Але відводять убік свої безсоромні очі! Як проти гріха  бідним людям устояти, щоб
Нікому не віддати землі малу п'ядь? А князівську корону, як показують зірки на темному
Небокраї, попереду чекають чималі урони, адже на дальніх рубежах вже стоїть величезна
Ворожа колона, а над нею літають чорні ворони! Біль роздирає на дрібні шматки й тіло,
Й душу, й мозки, вона віддає в круті скроні, шкода Сергію себе, чисто по-людські! Ніяк
Йому не вдається позбудеться від нудьги й журби!Він ходить уперед і назад,
Розмірковуючи: хто ж у всьому злі, що прижилося на землі, винуватий? П’ятиалтинну
Монету ніхто за свою волю не віддасть, хоча народ, коли добре на свято піддасть,
На багато здатен, але наяву видно страшний контраст: добро – з вуст, а на ділі – тільки
Сум! Повернути б минуле назад, але тільки безкоштовно, щоб знову стало жити приємно
Простому народу, але колишнє неслось назустріч прийдешньому безповоротно! Мужики
Були завжди одягнені в косоворотки й білі штани, на вид не дуже короткі,  вони деруть
Свої луджені глотки після двох склянок напередодні випитої холодної горілки, але
Доходять відразу до фатальної риски, щоб у пориві єдиному досягти, нарешті, святої
Середини, але добратися туди вартує їм чималого труда! Не для нас там хворі ченці
З останньої сили вже спорудили свій іконостас, де відспівають у передсмертний час! Там
Чутний хрускіт і брязкіт, а також людські чвари! А поруч вовки виють, але по стежці
Лісовий крокують двоє чи то розбійників, чи то ізгоїв, яки настраждались чимало
За справу святу! Ще  вчора вони веселилися із друзями до самого ранку, коли як бовдури
 Пили пиво в єврея-бондаря! Сьогодні по їхніх обличчях поплили сині плями, на вид люди
Ці виглядають неохайними! Хочеться виділити особливо, що вони обоє вірують не дуже
 У силу Бога, але пориви ознобу до землі прогинають їхні голодні утроби! Далеко
Не молодики, а горді бородаті батьки ледь пересувають по траві втомлені тіла, адже
 Попереду їхня доля, здається, давним-давно вже під сірим небом на їхню появу чекала,
Але приводу для ревнощів вона не давала, а тільки за комір татар злегка взяла і як овець
За собою під вінець повела! Ну, нарешті, змилостивився над Руссю Творець! Вони
Страшаться важкої сокири, що була наточена із учорашнього ранку, як загнана дичина
Інородці намагаються зміст буття слов'ян опанувати й убити того, хто любить божество!
Ці барани, побачивши древні російської святині буцаються посередині зеленої трави, але
Умови гри такі, що, на жаль, як би ним не довелось залишитися без лисої голови! Вони
Схиляються якнайнижче й підходять друг до друга як можна ближче, приречені на великі
Страждання й муки, не вимовляють зараз ні звуку, але видно назовні як тремтять їхні
Руки! Ока як стекло, з них живий початок уже витік, але як на зло, зараз все наперекір
Життю поїхало й пішло! Причин було багато, щоб справа не пішла по сценарію іншому,
 Тобто убік рідної домівки! Ока ж пропалюють наскрізь навіть іржавий цвях, але душа
Й тіло перебувають нарізно! Либонь, усе обійдеться, і душа сама мимо волі на небеса
Прорветься! Околиці залиті пожежею, а люди пришелепуваті й до тому ще й втомлені
Тихо співають церковні хорали і з надією дивляться на Стожари, а удома хоч кулею
Покоти, немає нічого з того, що можна поїсти, - по хазяїну й шапка, і честь! А полум'я
Вже загубило майже половину дерев'яної Росії: згоріли будинки, обгоріли крокви і Віра
В бога теж постраждала, проте її чернь несамовито любила! Народ же дивиться унило
На монастирське срібне кадило, він готовий у бою пошукати навіть смерть свою, щоб
Підкласти ворогові свиню! Хочеться пожити в Раї, але не дожити до щасливого кінця
Нащадкам Всевишнього Творця! На деревах немає молодої шкірки, у полях залишилися
Одні бугри, не бачили б ока, як Русь поглинає всенародна сльоза! Міняються пори року,
Але однієї й тією ж залишається людська природа! Уже майже півроку Сергій чекає
Приходу всенародної й довгоочікуваної волі! У сумовиту пору року люди спрямовують
Погляд долу, їм би в цю пору не прибігати до мата й не повторювати заучені тиради
З незвичайних виразів і слів, які не сприймає церковний молитвослов! Саме в цю трагічну
Мить прості люди переходять на страшний лемент, зміняється їхній лик, але молиться
За них монах дуже старий! Тільки він посилає Господу низький уклін, а поруч лунає
Огидний стогін, він по змісту такий, що його не виносить навіть юрба заклятих ворогів!
На жаль, їм уже не стрибнути вище голови, але в кутах були розвішені ікони, а не гарні
Й пригожі кулі, які здаля парафіянам були б помітні! Ченці п'ють воду і їдять хліб без солі
В будь-яку погоду, вони перебувають зараз в сварці із власною натурою, тому що
Випробували на своїй же шкірі, майже що в натурі, що можна бути учнями старанними,
Розумними й ніжними, навіть воюючи з почуттями крамольними словами й діями досить
Недобросовісними! Їм треба буде на собі перти рівно сорок шість лих, бог знає звідки
Вони опинилися в цій дірі, тим більше на старому монастирському дворі, адже з'явилися
Лиха ті немовби ненавмисно, як хочеш, так і розумій, однак дарма ні на кого тут не треба
Гніватися! Щоб змінити середовище свого перебування, необхідно себе віддати
Всевишньому суду, бажано, щоб це дійство проходило в Едемському саду! Все йде
На користь тому, хто обожнює працю тяжку, навіть радість допомагає усвідомити
 Й щастя, і лихо і навіть піти в них на поводі, а вже потім дудіти у свою дуду, забуваючи
В ту пору року про нещастя і біду! До складу наших почуттів входять  різноманітні думи
І слова, з якими в постійній суперечці знаходиться душа!
                - 4 -
У багатих, але не в солдаток, у душі процвітає порожнеча й духовна вбогість, їм шкода
Навіть нагодувати власного кота - у душі добро перемагає марність повсякденного буття!
Голову термосять одні підсумки - не життя, а суцільна мирська суєта! Так, так! Хто
Годується чесною працею, тому відплатиться опісля у світі іншому і він поквитається
Сповна із власним гріхом практично у всьому! Своєму багатству чоловік багатій не дуже
Радий, він адже духовний бідняк, перед ним маячить не світло, а тільки морок поруч
Горить! Але життя може змінитися за коротку мить, так що є потреба милостиню
У Господа всякчас просити і по божим законам жити! Бідняк рідну дружину ніколи
Не продасть за простий мідяк, адже його душу гроші на дозвіллі не веселять! Кому, як
Не багатію, напевно, з іншого боку набагато видніше, кого любити сильніше, адже він
Майже рік третій, чи четвертий посилає свої гріхи тільки в лігвище до чорта! А в бідняка,
Напевно, дуже легка рука, адже не знає гріха його досі незаплямована душа! А чого йому
Боятися? Він на вівтарі в безвинності душі миттю може заприсягти! Хоча важко йому
Прилюдно зізнатися, що за душею немає ні гроша, зате в людей багатих життя гарне,
Але не знає щастя відкинута Богом душу! Чесно кажучи, ми гроші збираємо дарма, хоча
Без них теж нема життя! От таке у нас сьогодення: поруч  метушня і тільки Думка,
що виникає серед сну нагадує проте, що життя от-от пройде і де душа свій Останній спокій знайде?
Попереду на нас чекає глибокий вир, у ньому всі грішники,
Без винятку,  колись потонуть, але людей святих ніхто навіть мізинцем не штовхне, однак,
 У божої істини є дуже високий чертог і важко встояти навіть у підніжжя її ніг!
Якби не Бог, ніхто б грішникам не допоміг! Багатство живих завжди приховують
 Ввід очей побічних, адже у нього є загальні для всіх риси і штрихи -  до нього треба
Звертатися пошепки й тільки на «ти»! Воно зникає миттю однією, проте пильно
Стежить за великими ідеями, адже люди всі полюють за добром чужим, постійно
Повторюючи, що доля безмірно зла від кінця й до краю, адже саме вона душу від гріха
Ніколи не звільняє, а тільки про пороки їй всякчас нагадує і поспіль всі її дії засуджує!
Лиходії бродять нашими слідами, вони ходять по селах і містах, набридаючи нам, але
Не відвідують божий храм! Їх не гнітить нестаток, вони багатство добувають без тяжкої
Праці, шукають золото в непролазних болотах або ж у сусідніх занехаяних городах, але
Навряд чи його можна знайти в занедбаному підвалі, хоча всяке в житті бувало! Тикають
Люди пальцями на небо, а бруд не бачать на власному обличчі, їм би загодя подумати
Про воду й хліб, але чомусь не направляє їхня думка грішні душі у потрібні ковороти!
Брехати ж самому собі немає бажання! Серед кийків і ялинок у життя вплітається безліч
Мідних голок, замість відколок! Болять голосові в'язки, важко їм вижити тут без
Всевишньої підказки, адже поки час буття йде, люди голови один одному розбивають,
Коли хліб насущний потом і кров'ю собі добувають і на їжу діткам тільки дещицю їжі
Залишають, але від інших свої гріхи ретельно приховують, але при всім при тім своїм
Жалюгідним розумом істину ніяк не осягають, люди просто руки вмивають, коли інші
Люди мучаться й страждають! Життя – тлінне і до того ж воно проходить миттєво,
А багатство – це дрібниця нашого життя, на яку не слід опиратися, коли ти
Не досягаєш своєї мети! Саме в цих словах істину осяг сивуватий монах! Ми Бога
Любимо більше всіх, однак до любові нас прилучає тільки повсякденний гріх!  Адже
Людина без гріха як без рук і без ніг, вона, по суті, короткозора і недалекоглядна, хоча
зрідка попадаються й на нашому шляху люди пристойні і порядні! Гріх на світі є
І йому слід віддавати і почесті, і честь! Боже, не осуди за хід думок таких! Шляхетність
І велич духу – це суть мого буття! Мабуть, коли-небудь у брехні й нас із Тобою люди
Дорікнуть! Слова мої забудь і нікого надалі не огуджуй! Жебрак легко переборює морок,
Гроші для нього -  це суща дурниця, навіщо трудитися подібно бику?!  Щоб одного разу
Звалитися в морок і порожнечу? Здавалася б проста дрібниця, але розбагатіти ніяк
Не змаже старець і жебрак! Великі сили, що вирують по ночах у людській крові, зцілюють
Дурість у мить високої любові! У драній сорочці й без папахи живе старий чоловік, хоча
В суть віри давно вже був присвячений! Заздрять багатії розумним головам і їхнім словам,
Але їх не тягне до шляхетних справ, видно, що шапка зшита не по їхніх вухах! Все це -
Не жіночі бредні, але слухає їх не той, хто в черзі стоїть останнім, напевно, і Сергій
Грішив напередодні і ось чому він творить молитву господу своєму! Проживши свій шлях
Серед ям і вибоїн, став над міру холодним і трішки злісним, він для багатьох ченців
Суб'єкт дуже незручний! Чужі вчинки легко осуджувати, чим їх без роздумів прощати,
Складніше всього свої гріхи виправляти! Людина інший раз таке витворяє, що навіть Бог
Її всерйоз ніяк не сприймає, але чоловік уважає, що без жінок життя задарма пропадає!
Намагаючись як праведник ще при житті прославитися, людина старається свої злодіяння
Хоча б в ту мить не вершити, але суцільна нитка буття! Не знаходячи поруч з собою честі,
Люди не знаходять собі на землі святого місця, але впадають миттєво в безчестя! У ході
Еволюції люди втратили й совість, і душу! Може так статися, що судити про нас
Наші нащадки будуть не по грошах, а по великих справах і праведних виступах! При
Всім при тім, будь-який звичай часто є великим злом, ми ж у постійному вдаванні живемо
І вночі, і вдень, а вже потім жалкуємо про все! Так уже здавна в цих місцях повелося,
Що розумник бачить дурня наскрізь, обв'язавшись стареньким шарфом, він заздрить
Могутнім монархам, а вони завидують біднякам і свої враження відтворюють
У незвичайних словах, але хіба можна відчувати заздрість до нас: простих і бідних, людям
У суспільстві останнім? Так, ми розумні не по роках, багатії не вірять навіть своїм очам
І розчепіреним вухам, що зло й добро усередині людей перемішане було навпіл! Так
І треба нам! Престол і багатство королям дістаються в спадщину, а порожнеча дістається
Нам! Нехай Господь грішникові безвісному на лобовому місці стане й другом, і тестем,
 А ми Його зі своєю душею в ближньому храмі ще раз охрестимо! Усе буде честь
По честі, без дещиці обману й лестощів! Полум'я гасне на свічі й саме собою душа
Залишається бездомною сиротою, вона втрачає щиросердечний спокій і не знаходить
Зв'язків з долею! Їй ще не вистачає подиху легенького вітерцю, тому що блакитні хмари
Дивляться згори на грішний мир здалеку! Із гріхами повний перебір, а на голові широкий
Проділ розбурхує погляд, хрускіт у костях і матірні слова на вустах, говір не святий,
А по великому рахунку - просто пустий встає злочинною стіною перед світлом і тьмою,
Але ніхто не ризикує своєю головою! Тільки свічковий вогонь обпалює поверхні
Мозолявих долонь й кричить: «До мене не доторкуйся! Якщо можеш, прости
І гріхи сповна всім людям відпусти!» Їм би треба мати шляхетність і честь,
 А на задвірках душі залишити злість і помсту, а вже потім роздягати душу догола,
Щоб вона святою й надалі і завжди була й не сідала на край обіднього стола! Хоча нутро
Дотепер ще строкате, але його втрачаючи ніяк не можна!  Усе обертається в порох,
А смерть породжує безмежний страх зі слізьми на очах, поки чоло ще мислить жагуче,
Хочеться пожити ще, але тільки Бог сам один раз зміг уникнути повсякденних чвар, ось
Чому Він серед нас майже десять століть живе! Той, хто Йому молитву возніс, свою душу
На вівтар істини давно вже привніс, але оголилися хворі місця і виявилося, що найбільше
Грішна не душа, а наші вуста! Вони намагаються суть одним махом захлиснути, але те,
Що зовні ми відкриваємо тільки собі наодинці, пролітає мимо, а зло підходить
Зі спини, щоб знайти усередині занедбаної людини великі гріхи і провини! Скільки
Душу не тряси й допомоги від Бога не проси: «О, Боже наш, ти єси на небесах!
Звідти нам свій вирок оголоси!» Хоч стій, хоч танцюй, хочеш - праведно живи або ж
Постійно гріши, все одно одержуєш ті ж самі гроші, але їх вистачить тільки
На прожиток своєї плоті й душі! Тільки низовинна пристрасть допомагає грішникам
До небес дійти і духом додолу в ту мить не впасти, а от головний мозок боїться хльостких
Різок, тому що Бог переконати його ні в чому ще не зміг! Він істину в маси ніс, але
Не піднімав питання: коли Христос воскрес, чому ніхто не пішов йому напереріз? Тоді б
Істина наяву добротно жила і вона душу б наскрізь розжареним залізом не пекла, а нині
Від неї залишилася одна порожня зола замість великої ідеї! От такі справи в нас, добродії!
«Все вирішує Він один, наш Рятівник і наш Господар!» Людина похмура слова ігумена
Почула й шляхетно, і тихо у відповідь йому сказала, що Дух єдиний не ділиться ніколи
На дві рівні половини, незважаючи на примхи жереба і долі!  Тільки небеса і їхня врода
Наяву творять чудеса, коли навіть ти ще не став святим, а залишився, як і колись
Злиденним і до того ж ще й неодруженим, тоді твоє нутро відразу проковтне сірий дим!
Плоті нині не до мрій, її заливає море бідолашних сліз, а тлінний порох охоплює
Споконвічний страх, але охмеляє душу й плоть старіючий чернець! У всім винний
Не передбачається випадок, адже окрім нього і пліток поруч нікого немає, але життя
Триває! Бог володар наш могутній, а навколо нього тайга й ліс дрімучий! Людей більш,
 Аніж половина прагнуть зануритися в холодній безодні, де істина єдина несе всі гріхи
У свою стромовину! Навіщо нам багатство й кормило? Чи не для того, щоб окрім
Божої волі, мати у своєму поділі злата більше того, що призначено долею убогому рабові!
Нам хочеться життя прожити смачно і з високого коня хоч раз у житті впасти, але поки
Ти живий і рухливий, будь до себе справедливим і не занадто пихатим! Наше буття,
 Схоже на поле брані, де треба винищити чимало всякої погані на прекрасно
Доглянутій лісовій галявині! «Не грішіть!» - сказав нам Бог в мить розставання, після
Чого залишив людям свій заповіт! З душею одна плоть стикається нічною порою й, саме
Собою, нею управляють чотири стихії: повітря, вогонь, земля й вода, але саме сюди кидає
Свою тінь божество завжди! З’явившись перед Господом уперше й зрозумівши, що ми всі
Подоби далеко не безгрішні і для обмивання душі нам потрібні напрями зовсім-зовсім
Інші, вони зовні досить прості, щоб кволий жах затьмарював буйну примху, але
Зараз не про це наша розмова піде! Ісус хрест святий в руках своїх тримав, коли
В Нагорній проповіді скрите зло викривав, він і на багатство перстом тоді вказав
І прилюдно в горах сказав: «Я жити нікому на землі не заважав, але гріх є скрізь, навіть,
На далекій зірці! Ми духом будемо міцні, якщо зможемо самих себе перерости, щоб років
В шістдесят змогли впевнено собі сказати, що вистачить нам роль грішників грати!
Серед довгих черг  немає святіше тих людей, які по суті своєї самих себе набагато
Чесніші, вони часом із храму не йдуть додому і харчуються однією травою, щоб дух їх
Святий не зник саме собою, а вселяв у їхні душі спокій неземний! А пролом у всякого є,
Адже туди гріхи низкою йдуть, але в основному пішки, підуть потім, тому що в рідну
Домівку їх не пускають із брудною білизною! Ви насправді думайте більше про душу,
А опісля - про грішне тіло і спокійно йдіть до власної цілі! Нехай буде Вам у радість
Благодать і святість, тоді буде їжа на столі, а душа не стане жити у вічній кабалі!
 Як здається мені, є святість зовні беззахисних тіл, але, заохочуючи переділ добра й зла,
Бог уже сповна визначив, яка у гріхів довжина! Старина, не напружуй свій погляд,
Немовби ти лиходій чи злодій! Вони супротивники мирських змін, адже життя повинне
Завжди давати крен в напрямку доброти! Зажди! Серед пожарища друзі й співтовариші
Твої не можуть позбудуться  ланцюгів і пут й не вникнуть швидко в істину й суть - вони
Безумцями прожогом в інший світ відійдуть, але за допомогою рук собі нерукотворний
Постамент все-таки зведуть! Там, де є скарби, великі чорти ока витріщають і говорять
Багато чого недоречно, хоча пропадає душа наша й не намагається вона стати
Набагато кращою, але уповає вона на розум і совість наші! Вона гасить і, що сили,
Глушить пристрасть, знаходячи над плоттю нестримну владу, але заважають збутися
Мріям різнобарвні полюси і їм відразу вторять дивні на вид голоси! Господь не всі гріхи
Людям простить і про майбутню кончину навряд чи нас заздалегідь сповістить!» Люди,
Вірте словам Христа, адже його вуста повторюють слова свого Отця, напевне, неспроста,
 Без них  наше життя було б порожнім і пустим! Хоча роки не ті, але де ж знайти Боже
Слово в цій порожнечі, щоб суть всесвіту осягти? Навіть якщо душа не тих кровей, вона
Стане набагато сильнішою і до того ж красивішою, але в два ока дивися: свій код у крові
Одним махом не зітри, адже він захований глибоко усередині, але під небесним покривом
Не тільки тіла нездорові лікуються Божим словом! Сильніше за нього немає в цьому
Світі нікого, перед ним схиляють своє чоло бояри й князі, осилити його нічим
Не можна! Спочатку воно в себе прилеглі джерела мудрості увібрало, а опісля сіра завіса
Йому карі очі припорошила, і воно не розрізняло все те, що вже давно безликим
У грішному світі поволі стало! Ні від кого, не ховаючись, геть втекла юнацька гарячість,
Але створюються нові мири, вільні від повсякденної мішури, але Бог не марнує свої
Повсякденні дарунки, адже заповідні райські плоди Йому самому давним-давно були
Потрібні! Треба жити не на шкоду своєї країни! А поруч  світло змінюється на темряву
І іноді здається, що духовний мир для православ'я повністю  загублений! Щоб менше
Бути й спокійніше на цьому світі й надалі жити, треба святість у думках закріпити
І ними ніколи не смітити! У них є своя особиста риса й кожна - занадто солодкий плід для
Тих, купається в гріхах земних, але щоб під покровом весняних вод не жити щораз
Навпаки, варто брати себе в руки! Гріх сповна трощачи, царює над тілом свята душа,
Адже саме вона, здається, учора завісу зняла з божевільного чола! Чи зможе Бог
Розмотати грішний клубок всіх мирських чвар і склок?  Напевно, новий плювок або ж
Черговий докір звалить диявола з ніг? Було б прекрасно, якби окаянний занедужав, але я
Не Бог! Кепські слова ніяк не сприймає хвора зовні голова, але й вона має невід’ємні
Права на мислі і думки! Горе, біль і щастя в парі з головою сивою сперечаються невпинно
Із власною долею, адже старість уже не за горами в того, хто в душі ще зовсім молодий
І до того ж ще завзятий і прудкий, але покритий інеєм буття! Замість слів - якесь марення,
Але щастя поруч в цей час теж нема!
                - 5 -
Гниє земля обгоріла, але єдина й  до того ж ціла, немов черешня недоспіла, країна, як
І раніше живе і долає перепони буття успішно й над нею більш колишнього сіяє
Блакитний небозвід! Тільки посередності багато чого в житті домагаються, а люди
Розумні у знак смиренності перед новою перешкодою відразу зупиняються, але
Не отримують схвалення від свого ж непримиренного оточення, а в їхню сторону
Летять одні й ті осуди! Навіває таке життя лиховісну нудьгу, якщо ж дурість і пиха
Йдуть рука об руку, хоча від повної самітності людину не рятують ні титули,
Ні почесті! У словах порожніх занадто мало істин непорочних, адже вони написані
На фоні старожитності без крапок і ком! Закутавшись у старе рядно, чи то рване
Полотно, душі стає однаково, де з'являється на ній чергова пляма! Не вона, а інша
Дурниця вистроює всяку погань відразу в сорок чотири ряди, щоб завжди плоть була
Напрочуд енергійна і молода, але, як і колись, вона напрочуд холодна, незважаючи на свої
Роки! Дожити б їй до Страшного Суду, отоді вона б сховалася як можна глибше, щоб
Стати непомітною зовні, затягла б талію свою тугіше, щоб зсередини й у холод, і в люту
Холоднечу сказати собі: «Потерпи, однак, на мир відкритими очима дивися, а дурниці
Й зло не твори, адже вони гірше аніж привиддя земного буття!» Час не розгладжує
Зморшки, тому що він в мить єдину стає незримим і невловимим, але час йде геть, але
Позаду залишається тільки темна й холодна ніч! Її женуть відусюди, немов би
Христопродавця Іуду, щоб серцевий біль не грав відведену особисто йому роль! Ми
Живемо лише для того, щоб не знати зовсім все те, що вже давно відомо всім!
А навіщо? Щоб молитися від середи до середи, усе далі й далі, тікаючи від мирських
Дурниць, але ніяк не нам не втекти від свого нестатку!  Думки снують то туди, то сюди,
Перед ними мерхнуть навіть малі села і великі міста, вони немовби величезні череди
Своїм ревінням переривають мертвий сон майже завжди! Його суть така, що істину ніяк
Не сприймають косоокі татари, хоча вони менше нас майже на третину, але їх же треба
Ще здолати, щоб на мир широко подивитися й бачити в довжину й ширину всю чарівну
Й чудову старовину! А звідки виходить праведне світло? Відповіді давно вже немає, але
 Кожна людина на відповідь небес завжди чекає, проте є шлях високий, але настільки ж
Він однобокий, тому що там чимало уваги приділяється й чварам, і склокам! Його
Поблизу не розгледіти, треба чимало попотіти перш ніж його біля себе побачити!
Перспектива сьорбнути болю земного постійно маячить над раптово посивілою головою,
Ставши нагином перед високим Духом, прийдеться повозитися із власним слухом, щоб
Святість, що є зовні, не металася по старій монастирській стіні, не знаходячи місця собі
Від занепокоєння і сум’яття, адже їхні мерехтіння просто відбивалася у відкритому вікні
Й, саме собою, увесь світ земний лежить перед тобою! Бажання  жити - безцінне, саме
Воно не раз і не два рази визволяло душу з духовного рабства й полону, але тільки
Фаворське сяйво допомагає нам усвідомити сповна суть і єство всесвіту! Душа розкрита
Й оголена, а поверх неї - розкішна сивина, нутро несамовито горює і його ніщо, як
Колись, вже не хвилює, а думи несуться врозсип, вони мчать без оглядки, боячись, що
Гріх розкладе їх негайно на обидві лопатки! У них положення хибке, але не безвихідним
З боку Сергія бачиться воно! Життям зім'ятий, побитий і пристойно побганий, нарівні
З іншими парубками геть-чисто занедбаний і всіма покинутий, він лежить на траві давно
Ніким некошеній і дрібним снігом давно вже припорошеній, адже його особисте життя
В глушину було відсунуте недарма! Так би неуком він і сидів і був би далеко від справ
Державних, якби по іншому шляху піти посмітив і своє «Его» скоріше всього остаточно
 Не переборов! Відтепер надриваються гріхи до хрипоти, позбавляючи душу нечуваної
Досі краси, але нема там нічого, окрім бездуховної порожнечі, у тогочасності залишилися
Високі мрії! Жартуючи, вони підкоряють собі людей, проте тільки порядність не може
Нашкодити душі своєї! Можна багато чого догори дном перевернути, але поглядом
Мир не перетрухнути, можна в безвісність, закривши ока зробити крок, щоб
Назавжди вибути з боротьби! Невже все це вирок долі? Скрізь ніздря до ніздрі стоять
Богатирі, у руках у них і списи, й штирі, але зсередини віє безтурботним сном, де сильний
Вихор і слабкий грім зливаються в рокоті одному, ще вчора у ту ж саму пору проміж
Ними нещаслива й кривава січа до півсмерті велася, однак, зараз вона по Божій милості
Хоча б на час, але все-таки припинилася! От тільки Бог має намір дати стусан проміж ніг
Тому, хто честь свою не зберіг і занепалим людям ніяк не допоміг! Несправедливість
І гіркота вони пізнали досхочу, але святість нічим не потоптали, хоча на собі чимало зла
В той час випробували і гріх наяву побачили, але нікого досі не зрадили і на ділі людям
Довели, що завжди вони жили тільки в ім'я високої мети, адже самі ці бунтівники
Знехтували смертельним ризиком і не помітили вчасно величезних хвиль і кривавих
Бризів! Де ж Ви, славні сини, моєї Батьківщини? А вони в цей час пильно дивляться
На нас і в профіль, і анфас і нагадують про одне й те ж саме: про всеперемагаючого Духа
Святого, а потім голосом зовсім чужим, пропонують порушити монастирський режим
І не бути ченцем святим! Там ікони скрізь, вони висять на кожному  цвяху, там є де
Мандрівникові прилягти й присісти, є що випити й що поїсти, можна там поставити
Запитання тому, хто в божу мудрість вхожий! Там правила прості й немає мирської суєти,
Але з почуття порожнечі викинуті всі колишні дитячі мрії, окрім величезного вогню, яке
Зловісно дивиться на події, що відбуваються і не сприймає нові речі!
                -***-
Поза всяким сумнівом, наше скороминуще сновидіння, представляє резервний канал,
Створений Творцем для повсякденного спілкування! Ми ж повинні навіть у хвилини
Війни з тонкими мирами в снах тісніше спілкуватися, щоб у своїх уявленнях про роль
Буття й надалі ніколи не помилятися й щоб самим собою назавжди залишатися!
Збагнення істини снів - основа всіх духовних основ, адже мир тонких матерій, який
Прийшов до нас із потойбічних імперій, напрочуд безликий, але багатогранний, однак,
Він трішки дивний, хоча й новий, він наш розум і тонкий покрив, щоб, зрештою, стати
Зрозумілим хоча б для відібраних мудреців і наблизити себе до небесних богів! Люди
Не можуть зрозуміти ніяк, як пройшовши крізь сущу темряву й непролазний морок,
Доходить Боже світло туди, де навіть джерел Віри немає!  Йому ж, напевне, в цей час
Суттєво допомагає сновидіння, але не воно, а Божественне проведення прожогом вступає
На шлях повного одкровення!Сон, як рух нейтронів  - це й нісенітниця, і обман, він
Той камінь спотикання, за яким істина покривається тванню забуття! При
Створенні людини Творець підозрював, що на розум того і його єство наскочить
Матеріалізму повсякденний вал і відразу почнеться передбачуваний духовний обвал!
Людина вчасно не похмелилася, а тому й заблудилася на шляху свого розвитку і зайшла
Зовсім не туди, куди йшла, от і знайшла шлях сучасного буття, адже це шлях тотожного
Не усвідомлення й тимчасової омани, де немає дороги для свого призначення!
«О, Всевишній Боже! Чому ж на початку шляху Ти не поставився суворіше
До людства? Зараз би у Тебе не боліла голова, якби ти тоді сказав свої горезвісні
Слова, що прийшла пора братися за здоровий глузд, а розплати прийде коли-небудь
 І перед очима з’явиться істина і суть буття! От і проповідь вся!» Навіщо ми самі
Гріхи безперервно множимо і інакше жити ніяк не можемо? Розриваються мляві груди,
Їх би убік заповітної планети один раз миттєво розгорнути і в тому напряму штовхнути,
Щоб коли-небудь людство продовжило свій праведний путь! Нині нікого й нічим
Не здивуєш, інтелект наш нижче покрівель, там благодать і спокій, а замість думок
Лише шумить густий і високий очерет, а з вуст ллється солодкий мед!  Життя
Прожите більш ніж на четвертину, але не з’явилася дещиця розуму у на пів дорослої
Людини! Людям ні до чого прагнути тільки до Бога одного, вони складають гімн людям
Зовсім-зовсім іншим і поклоняються тільки їм одним, але не святим! Щораз святість усе
Сутужніше виявляє прищулене око! Життя своє бере й розвертає плоть щораз
Навпаки - задом наперед! А там, замість - «не дам», звучить: «Все негайно віддам, але
Не Вам, а в православний божий храм»! Будучи проміж собою у сварці, ми всі зрівняні
Власною долею, але вічно незадоволені ні життям, ні самими собою, адже живемо ніби
Ізгої! Господь нам шлях, обравши, володарем нашої грішної душі так і не став, Бог
Вестися полеміку з нами давно вже втомився, Він пересилити плоть не зміг до кінця,
 А нудьга змінила піднесення! Думок клинопис опускається постійно тільки долілиць
І вже з раннього ранку піт градом котиться з утомленого і ледь живого осереддя!
До стовпа ганьби плоть, приваливши й трішки помовчавши, щоб кожне тіло, нарешті,
Прозріло, а потім належне святості душі віддавши, Бог участив землі серцебиття перед
Тим, як почати загальне благословення! Уже видно по Його очах, що миром, який Він
Створив і подарував його всім нам, Творець незадоволений і занадто розстроєний: Він
Підставив погруддя своє, як потім виявилося, страшенним розтелепам і розтяпам!
Вони продовжують йти убік - зовсім не туди, куди потрібно всім скопом йти, усе глибше
Проникаючи в мирський розгардіяш! Його діянням серце вторить, але все ближче
Й ближче до плоті на ціпочках підходить страшне лихо і горе! Людство все живе неначе
У чудовому маренні, відображаючись у сонячній жовтизні, власним сном! Воно зжилося
Із грішним тілом і розумом і навіть удень перебуває у забутті! «Щоб говорити про
Святість як про духовний предмет, треба Бога любити більш всього на світі!
Покаятися людина не захотіла, вона просто ще не прозріла! Не всім нам дано бачити
Відразу й вершину, і дно, але багатьом людям однаково, яке волокно створює людське
Нутро й чоло?!» - «Не знаю, як собі допомогти, адже у душі непролазна ніч, я ж
Не проти одержати в ночі пораду від Бога, але таких як я тут хтозна-скільки!»
Скільки ж розбратів приносить нам задиристий і запальний норов, але не можуть люди
Жити без чвар і дискусій, а так само вести чимало непристойних розмов!
- «О, Господи! Не дай помилитися й дозволь до мети в повному здоров'ї дійти,
Щоб перебороти всі перешкоди на цьому довгому й великотрудному шляху! О, Боже!
Дай можливість мені наснагу знайти, щоб в мить безсилля перевершити себе!
Неможливо в цьому житті бути обачним! Від народження до самої смерті
Доводиться змінювати масштаби мирської круговерті, але спокій рідко виявляється
Завжди під рукою, і саме собою серця вже багато діб стукають вроздріб! Але є один
 Засіб для зміни буття, але на це немає волі Творця! Хоча для сліпого ніякого значення
Не мають риси його обличчя, але для Творця добрі справи не вмирають зі віку в вік!
Бог пам'ятає все, що робить у злі кожна людина, але її буття шугується туди
Й сюди, намагаючись подолати всі перешкоди і пережити час Страшного Суду!» Нам
Не змінити нічого, от таке наше єство, у кожного є своє магічне число, але на нього
Впливають і життя, і ремесло! Святе і велике ніколи не бачиться безликим, але воно
Попросту зобов'язане бути Богом освячено! Людина стрепенеться душею, щоб
У холоднечу й спеку до себе притискати й святість, і благодать! Ми душу Богові труїмо,
Коли гаркавлячи, бажаємо йому  здоров'я! Можливо, ми не праві, хоча й не кентаври ми!
                - 6 -
Хрест - хоронитель всієї Вселеної, Божа матір плаче поперемінно, коли звільняє російську
Землю повсякденно і їй допомагає цілий Всесвіт! Той, перед ким темрява зриває свої
Чорні покриви, вже давно осяг нетлінні основи потаємного вчення! У безодні небес
Величчю палаючий Господь - Творець наш Животворящий, який розум свій всім людям
Дарує, Його ж Хрест приносить людям радість і відраду, але стороною обходить бісів
Спокійна святість! Оспівуючи силу Чесного і Животворящого Хреста, ні на одну хвилину
Не вмовкають інкські вуста, адже без Хреста життя людська була б воістину порожня
І пуста! Прошу всіх Вас у цей сумний час в ім'я безвинно розп'ятого Ісуса Христа, нехай
Наш шлях освячує тільки благодать і краса! Перехід від слів до справ з горем навпіл
Уготований всім буйним головам, щоб погляд сліплячи, істину бачило навіть мале дитя!
Той, хто веде буття непристойне, буде жити за всіх часів непристойно, але ніяк йому
Не втекти від мирської позолоти і не згладити гострі кути у своєму житті! Може здатися
 З іншого боку, що їхні думки засмічені, але святі слова потрібні, щоб самому розвіяти
Несусвітню темряву! Ми всі божі дочки й сини - у міру скромні, але на превеликий жаль
Не дуже розумні! Наші ж природні знання, великі пороки й зухвалі бажання залежать
Від спадковості і виховання, а вже потім - від загальної освіти! Кожний повинен
У своєму житті розібратися сам і довірятися у всім блакитним небесам, а не полум'яним
Промовам, адже саме вони серце запалюють, і пристрасть відразу розгнічують, а опісля
До небес душу піднімають, хоча буває, що й небо душу терзає і не завжди її поважає!
Воно сіяти ворожнечу між минулим і майбутньої не забуває! Російська мова й велика,
І мала! О, скільки ж вона доль напередодні зламала, коли свій шанс, упустивши,
Залишила прийдешнє без усяких перспектив на покращання життя! Усе минуще!
Ніщо не вічне! Тільки простір і час нескінченні, одне життя швидкоплинне, але, як
І колись, людині допомагає вижити надія, але відтепер і назавжди в нескінченність
Спрямовані нашого життя й дні, і роки! А вони як дрібні струмки спрямовуються саме
Туди, де завжди жили новгородці й москвичі! Усяке буває, іноді бідний багатого теж
Принижує й відразу ж кидає в стромовину ріки! От так і діють справжні російські
Чоловіки, незважаючи на імена, вони прожогом стаються на ноги і сідають в чужі
Стремена - адже надворі йде страшна війна, але у великій країні навіть у дні брудні жити
Красиво не вважалося ремеслом ганебним! Людина людині може багато чого дати, але
Ніяк їй не зрозуміти й святість, і благодать, тому що високо поверхи у нехлюйства
І брехні! Вони всякчас живуть навмання, але не далеке їхнє згасання! Всякий знає, що
Ситий голодного ніколи не розуміє, а бідняк багатого у святенництві викриває
Й словесно мучить, але любити Бога він не забуває! Пороки наше нутро обожнює і їх
З захватом усюди зустрічає, але роздягає догола, щоб розлилися навіть круті береги!
Божевілля душу трусить, як грушу й духовність трощить, коли вона брехню
 Й підступництво любить! Хто її за це засудить і запал страстей остудить? Можна любити
Й цілувати, Господу під стать, але навіть через товсте скло ніколи на собі не відчувати
Небесне тепло! Зате воно вже точно не перетворюється ні в що! Воно необхідно для
Скорення одиниці й нуля! «Ого-го», але сутність буття сходить від Бога одного!
При наявності влади без відсутності моралі немає дещиці щастя! Остогидла ця
Мерзенна кривда, адже вона входить у душу неначе обоюдогострий ніж! Сергій стоїть
Один посеред високих тіснин, він пригноблений, зовні похмурий і трішки збентежений,
 Він дотемна дивиться на свою обитель, де кожний себе вважає небожителем!
 Ні, у юрбі схудлих людей нема нікого його розумніше і мудріше, а тим більше стрункіше,
Але кожний цілком довіряється долі своєї! Риси його обличчя перекручені, вони
Чорнотою з усіх боків, здається, давно вже оточені, але Сергію не до тиші, для нього інші
Проблеми найбільше зараз важливі! Монастир зубожів, але жив не за рахунок податків,
Хоча мав потребу в повсякденних речах, а звідси мерзенний страх з'являється всякчас
В розумних очах! Або благання й відмова, або гидкий страх, що перетворив тіло в порох,
Але все це залежить не від нас! Спочатку треба зважити вимовлені напередодні слова,
Щоб не боліла ранком сива голова! Поводженням знаті Сергій був обурений: коли всюди
Сльози й стогін, князь, втративши язик, намагається свій імідж хоч якось зберегти
Й голим не бажає в могилу лягти! А Боже світло злу у відповідь образ істини постійно,
Що сили, ліпив, тому що людину більш всього на цьому світлі любив, але трошечки
Призабув, що доля, як маленька дитина, вчиться в Бога святості ще з пелюшок!
Вона по ідеї злого жереба не набагато дурніша, а навіть розумніша дуже багатьох простих
Людей, у дурнях доля ходити не буде, якщо з розумом заздалегідь всі дріб'язки в деталях
Обговорить, все обміркує і наперед розрахує своє буття, але у всіх доля своя, але навіть
Пришелепуваті чужі сини намагаються впливати на суть буття, тому що всякий кнур
Силкується проявити в будь-якій дискусії власний характер і норов! Він винуватець
Повсякденного тяжби й темна примара таємничої долі, важко вижити людям без
Всепоглинаючої сили всесильної людини! Їй ні взапас ні те, ні це, але крутиться з волі
Жереба наша грішна планета і завмирає, коли чека праведної поради! Не всяка тварина
Змогла б колись прочитати буквар, але будь-який вампір уже давно подужав
Нагромадження цифр і протер штани свої до дір, але він не ратує за волю й омріяний мир!
Давно вже замовкла чернь, адже не той сьогодні день, тому що годувати людей немає
Чим?! Колишнє, грішне й не святе – це наш баласт, напевне, хтось за нього навіть
Ламаного гроша в день ярмарку не дасть, але розумний життя своє віддасть, щоб
Насамперед до серця доходили слова, а вже потім міркувала голова й качала йому права!
От тільки народ боїться заздалегідь відкривати широкий рот, щоб не сказати чогось
Навпаки, але тоді як Русі розсіяти непролазний морок? А ніяк! Невже наш народ дурень?!
Бісам горе країни ні до чого, вони лютують у всім! Попереду то кучугура, то вибій,
Але окаянний, здається, ще зовсім не померхнув, він відданий раб самого Сатани,
А такі тому завжди були конче потрібні! Залучити Ангелів доля давно вже могла б,
Але не той сьогодні у неї масштаб! Думка про нього наростає з кожним днем, але скільки
Вгору подумки не прагни, але за день сто разів згрішиш, адже таке мирське життя!
Навіть перед далекою дорогою немає в народу прагнення: догоджати Господу - Богові,
Хоча б потроху, але треба належне Йому віддати, а нам, грішникам, на свою долю
Не варто нарікати, адже є потреба файно молитися й до сьомого поту на власній ниві
Орати, щоб набагато кращими й чистішими стати! Країна в нас одна й вражає її величина,
Але сила інерції ще включена й саме вона, а не земля, не бажає своє життя починати
Зі звичайного нуля! А дарма! Тільки себе одного полюбивши, князь постійно пиво пив,
Він удостоєний іншими би почестями був, якби не відрікся від власної долі! Він зараз
 Не потрібен уже нікому, а морок тим часом занурює нашу країну в купу й темряву, але,
Незважаючи на все, Господь грішника як і раніше любить і за щиросерде покаяння
Не сильно засудить! Нехай так і буде, але гріхи ті Бог ніколи, навіть князівські, не забуде!
Бог улаштував князеві розгін, а в того гріхів повний легіон! Сльози течуть по його
Обличчі, воно під стать останньому сліпому! Ще вчора його в щоку вжалила величезна
Бджола й до ранку пухлина та, що була ледь менше нігтя, виросла до розмірів голівки
Малого й безвладного дитя! Уже котрий рік бідує на Русі простий народ, але йдучи
Вперед, щось із собою у важку дорогу бере! Князя Бог зберігав й про нього він постійно
Дбав, адже його ще ніхто у відкритому бою не перемагав і не було ніякий підстав, щоб
 За його життя комусь хвилюватися, хоча він жив тільки миттю однією! Поступав, як
Хотів і проштрафитися уже сповна зумів, але перед гріхом і Страшним Судом ніколи
Не потерпав, був невдачливим і в справах любовних занадто сміливий, однак, багато чого
Руками робити вмів, але проявляв дух слабкий, коли плівся серед ям і вибоїв, немовби
Баба боязка, у душі майже що бовдур, але не дурень і не холоп, однак, щоб правда вщент
Не розбивала брови, а тільки вражала тверде чоло, тобто лоб, йому довелося об’їздити
Русь і криво, і навскіс, але серце на уривку навіть тоді не розірвалося, але щось тоді з ним
Все-таки сталося, тому що сварки і гулянки на деякий час припинилися, але задумані
Справи до кінця не здійснилися! Він зводив гарні тереми й дерев'яні хороми й не зійшов
Від безвихідності з розуму, хоча дощ капав йому за комір, а він зміцнював нездоланними
Стінами кожне місто! Через багато років недруги його осудять і скажуть опісля, що він
Жив, як мале дитя, але головний біль пройшовся уздовж і тільки тоді змішався із грозою,
А та з темрявою! Із правди багато чого не візьмеш, тільки ворогів собі чимало
Наживеш і швидше, виходячи з ідеї й поставленої напередодні мети, сам від омани
Помреш, немов платтяна воша! Відсіч злу й кожному козлищу душа прожогом дає, але
 Замість них собі майже нічого не бере, а час уперед невблаганно й швидко йде, він
Старість і хвороби всім людям несе! Ураган шевелюру князя ворушить, а горло неміч
Сушить, адже в нього з похмілля голова дуже болить і от він падає ниць серед пшеничних
Крупиць і незнайомих до цього часу облич! Йому важко, але поруч стоїть Сатана з його
Долею в упряжі однієї! Який зміст сподіватися бідняжці на дріб'язкове щастя й грядущі
Поблажки, якщо не дано йому було з'явитися на білий світ в материнській сорочці?! Ніяк
Не діє правда на слух, адже люд простій до стогонів інших людей напрочуд глухий!
Собі ніхто не докоряв, коли країну ворог на корені розтрощував! Це характерно для
Народних мас, адже правда попадає тільки в розкрите навстіж око, щоб після сутички
Рукопашної, дикої й страшної, кожна фраза, яка додолу упала, але нічого там не створила,
Розжарилася дочиста й оживила заживо поховані християнські тіла!Була - не була, але
Коли така гра пішла, то чи не краще зникнути з людських очей геть назавжди, щоб знайти
Щиросердечний спокій за дальньою грядою?!  Нехай небесне очманіння не хвилює його
Уяву! Життя перевертається в єдину мить, але є потреба жити і життя своє таким, яким
Воно є, любити!
                -***-
Ми не завжди сповідаємо Його й не завжди любимо Того, який покохав нас більше,
Аніж  ми Його, тобто Бога свого й Творця небесного! Ми не вдячні Йому, Богові, Отцю
Й Вчителю своєму! Без розуму й без розсуду доля навколо життя кружляється сама,
Судячи з усього видко, що вона намагається зло перебороти з трудом, але воно лагодить
Відсіч долі у всім: у малому й великому, грішному й святому! Треба було багато чого
Побачити й почути, пройтися по землі й по дахах, а якщо треба, то й піднятися ще вище,
Щоб суть буття досконально зрозуміти, а ворог тим часом намагається ланцюгами Русь
Скувати, щоб там панувати! Життя ж йде своєю чергою, а ворог топче землю кривим
Чоботом, як тут забудеш про долі людей, що перебувають у зачарованому колі? Перемога
Все-таки до русинів прийде, коли Сергій до єднання роз'єднану Русь призве! Багато хто
З живих її мешканців давно вже не бачать гарних снів, Бог знає, що лізе в їхні голови: там
Безліч немислимих виразів і полчище слів, але без окулярів їх не можна розібрати! Хтось
Свої думки від людей ховає, а хтось разом з ними про долю країни судачить і ледь
Не плаче, тому що не може мислити інакше, тим більш, що трохи почекавши моментом
Підхопиться на підкованого рано по утру вороного коня, щоб серед білого дня змінити
Загалом не тільки зачіску на своїх волостях, але й залишити безповоротно нещасливий
І докучливий страх, але він знову в неясних рисах спливає зі слізьми на утомленим від
Безсоння очах, щоб похапцем знову згадати про битву на полі Куликовому і прилучити
Народ до святих основ, але забути про ланцюги і окови! Перемога незабаром прийде - її
Російський мужик сам без сторонньої допомоги добуде, коли про власне боягузтво
І свою слабкість духу хоча б на деякий час забуде! Так воно й буде! Якими ми ввійдемо
В прийдешнє століття? Нехай Бог простить за гріх тебе, свавільна людина! Життя тебе
Чимало мучило й кусало - це його невід’ємне право! Усе колись повториться, але вже
Без нас! У відповідь я чую волаючий у пустелі тихий-тихий глас, але не простить
Господь за прогріхи всіх нас!  Треба б у всім достеменно розібратися й обговорити
Із князем проблеми слов'янського рабства, але з-під ніг йде земля й тільки Бог нам
Потрібен для того, щоб не потонути в темряві свого буття і під час варти миттєво
Не заснути, але і Йому не під силу захистити країну, яка його серцю була мила! Він уже
Не раз мріяв, щоб ганебний метал все зло в себе воєдино миттєво ввібрав, але воно
Маячить удалині, напевне, туди його чорти давно вже повели, немов зрячі поводирі! Щоб
Справедливість на Русі завжди процвітала й молодість старість перемагала, одного
Бажання народу мало, треба  було про прийдешнє дбати і свої пристрасті всякчас
Перемагати, щоб душа про гріхи свої ніколи не забувала і, якщо треба, то й мучилася,
Й страждала і сама неспокійне життя заживо на собі  випробувало! Не все в цьому
Буремному житті буває приємним, адже існують чорні дні і на кожну людину
Осідають чорно-сірі плями! Не варто шукати вагомі причини, адже вони вже відомі
Мало-мальськи розумним базікам! Тане древнє церковне оздоблення й убожіє
Потомствене російське дворянство, але множиться на Русі монголо-татарське хамство
Й небачена до цього часу людська впертість! Бог, руйнуючи зла оплот, хотів ощасливити
Весь народ, але вийшло все саме навпаки й от знову нахлинуло море негод, але бояри
Й князі закривають людям рота: «Проспитеся й зробитеся розсудливим! Трохи
Попостіться і в лоно церкви знову спрямуйтеся, але не посковзніться! Краще буде
 Для Вас, коли Ви поквапитеся! Кожний молодець і витязь подасть свій голос і знову
Розпустяться свободи колосся! Іван і Микола! На народ не занадто напирайте! Ви ж
Наших людей добре знаєте і їх справи завжди поважайте! Бувало, що й ми спали під
Спільною ковдрою! Відтепер нам потрібна підмога - від простого народу й Бога!»
Страждає й чахне православна земля, але в ім'я чого й для чого? Чи не для того, щоб
Мошкара й попелиця нікуди не полетіла  і, як колись, опісля того, як вони вціліли
На старому місці тихо сиділи і вершили свою гнилу справу! Сергій напружує зір і всім
Напрочуд він відразу приводить порівняння, що мир тоне в злі тільки тому, що
Гординя і жорстокосердість відтепер запанували на нашій землі! Їй не залишається
Іншого, як уповати на допомогу Бога, але в підсумку має крокувати по вибоїстій дорозі
І трудиться дуже-дуже багато! Не треба скиглити, а стримавши власну спритність, про всі
Свої гріхи зовсім забути й вже потім благодать цебрами до дна випити, тобто є потреба
У Вірі православної повсякчасно жити, щоб Русь до кінця не загубити! Ворог перед
Нею стоїть як неприступна скеля, про це Сергій говорив із братіями ще вчора і бесіда ця
Тривала майже до самого ранку: «Як подумаєш, що народ такий нещасний і самотній,
То не допоможе навіть Бог! О, Боже, прийди нам на допомогу, але не пізніше, ніж лютий
Ворог своїми копитами розтопче нас і скине народ, який у Вірі живе, в воду із суши! Чи
Князеві не знати про те, що бояри ходять із туго набитим животом, і вони вже забули
Про борг свій перед самим Творцем! Ми все неправедно живемо, але стоїмо на своєму!
Святі сліди не відшукаєш ні посеред суши, ні поміж води, от тільки від нестатку
Й повсякденного лиха не сховатися за дверний косяк, хоч тлумач і так, і сяк, адже народ
Не дурень! Він бачить і темряву, і морок, а минула зима ледь-ледь не звела юрбу з розуму,
Щастя нібито кіт наплакав - татарин все народне добро давним-давно вже захапав
І опустив країну на долу! Як країну від окаянного врятувати, і чи варто про цьому Бога
Запитати? Адже ніяк не можна мовчати - це я повинен твердо всім ченцям сказати
Дзвін голосно б'є, а народ, котрий рік уже сльози цебрами на землю ллє й з мученнями
Зустрічає новий схід сонця! Він давно вже стоїть на заповідній межі, зовні червоної, але
Зсередини перестаркуватої! Один Бог народ до Віри й щастя в храмах кличе, Він кайдани
Й ланцюги все-таки, коли час для цього прийде, миттєво розірве! Один Господь моєї
Душі й володар, і оплот! У неї вже немає колишнього тремтіння й, схоже, що гріхи свої
Підсумувавши, але їх ніяк не помноживши, вона спливає вище, щоб вибратися
Із сіро-чорної ніші! Між іншим, Бог живе в ім'я  парафіян дуже багатьох країн, Він
Не кидає в невіруючу юрбу розбиті на льоту і яйця, і шкарлупу! Його слова гострі, але
Гріхи й брати, і сестри, які життя своє прожили посеред мирської мішури, не настільки
Добрі, як святість Господа-Бога, але і її небагато зустрічається на розмоклій від дощів
Дорозі, тому що біль і тривога по душі прожогом батогом січе й потроює рахунок всіх
Людських негод! Мені дуже шкода, що поки ще людська мораль напрочуд низка, навіть
Із Богом люди розмовляють звисока, але в підсумку страждають тільки деякі! Обрій
Померк ще в минулий четвер, важко юрбі буде підніматися вгору, але, дивлячись
Долілиць, побачиш одне лише непристойне і грішне у всіх початках життя!
У справедливості по власній милості Господь уже неабиякого успіху досяг:
Людина духовно й морально, здається, мало-мало вже розбагатіла, але й для терпіння
Бога теж є заповідна межа, через яку переступати нікому не можна! Бог весь люд
Земний повів слідом за собою по шляху святому, але народ злий наповнює свої серця лише
Пристрастю неземною! Були часи, коли і я був зовсім ще молодим, тепер же покрився
Суцільною сивиною, а зараз гріх, що навис над рідною країною, немов розбійник або ж
Ізгой, дім, що грабує, зовсім чужий, він от-от віднесе з моєї душі швидкоплинний спокій!
 Слова провидців у спокої долю не залишають, вони все людство на шлях істини
Завжди наставляють! О, Господи! На допомогу до нас негайно прийди! Нехай помісь
Гніву, що з'явився й праворуч, і ліворуч розсіє безхмарне небо!» Руки, стиснуті в кулаки
І підняті догори, саме так Сергій переборює судорожний морок, намагаючись від гріха
Врятуватися, він спрямовується подумки вгору: «Гріх, посторонися!» Нема рації всякчас
Повторювати, що в чистоті все охайно і чисто й немає забрудненого нічого із усього
Того, що освячує наше грішне єство! Якщо ж виражатися з допомогою іносказання, то
Все дозволено, але не все це треба виконувати обов’язково! Інший раз люди
Попадають у саму крапку, коли залишок життя прагнуть прожити нарізно, адже
Щоб йти в ногу з усіма, ще не прийшов час, хоча є й бажання, і прагнення, але,
На превеликий жаль, не вистачає людям дещиці везіння через відсутність жалю
Й терпіння! Пішла й поїхала зі скреготом і сміхом нинішня епоха, наближаючи себе ще
Ближче до веселощів і розваг, але в глибині холодної й безвладної держави хлопці на вид
Хвацькі і браві чомусь шкутильгають, напевне, тому що були небагато втомлені, вони
Ходять по промоклим до нитки дворах, досаждаючи й злиденним, і панам, у них є свій
План від будови життя, але його на стіну не приколеш, і посперечатися із князем собі ніяк
Не дозволиш, але, спокушаючи власний страх, почнеш похапцем і зі слізьми на очах
Вириватися з безодні мирської і, саме собою, рай відразу ж не виникне перед тобою!
Життя людей пішло наперекір долі і вони живуть абияк, однак, все це зовні виглядає
Зовсім не так, як того вимагає Святе Писання, людських рук небесне створення потребує
Іншого найменування, проте немає бажання щось міняти! Живим би дійти до рідної хати,
 А там, як Бог подасть, так і буде! Важким був для усвідомлення розуму древній
Слов'янський правопис, він завжди був оточений ореолом живим, по суті, майже святим,
Адже текст Святого Писання сильний і не вразливий! Його мало читають у глушині
Ханжі й тартюфи, тільки чоловік завзятий і не безглуздий повік-віків досягає того, чого
Він хоче, ретельність проявляє в курятнику навіть старий кочет, навіть якщо сам у цей час
Ноги ледве по землі волочить, але встає і діє посеред темної ночі! Гріх у простого люду,
Звичайно ж, є, скривдженим ними числа не порахувати, адже люди втратили
Й совість, і честь - так воно на ділі і є!  Хтось діє, а хтось тільки жде, коли й на нього
Божа благодать з небес зійде! Господь пригнув їх до землі, щоб й надалі не жили немічні
Люди в злі і пам'ятали завжди про власний нестаток, і спокою їм немає ніде! От коли всі
Ми диявола з душі виженемо, отоді й покладемо кінець земним свавіллям, а поки плачемо
Й стоїмо руки в боки і на всю околицю стогнемо, як загнані після перегонів вороні коні,
Демонструючи всій юрбі свої натруджені долоні! Ще за старих часів люди випрямляли
Зла й лиха кривизну, але не відкидали всяку новизну! Вони учиняють дерзновенно,
Намагаючись вирватися із рабського полону, щоб жити статечно! Русь життів своїх синів
Не жаліла для великої справи, але істина духовно майже зотліла й сильно захмеліла!
 А навіщо їй хмеліти? Уже краще при своєму розумі зустріти власну смерть, але ніяк
Не жити, як і надалі – поглиблюючись в дрібні деталі свого земного буття!
У павутині монастирських покрівель і кутів стоїть юрба молодих і завзятих співаків,
Вони сповіщають люд простий, що воювати з татарами відтепер шалено бажають, хоча
Схиляють голови свої тільки перед Сергієм одним, ігуменом старезним своїм, адже півчі
Йшли постійно слідом за ним, усі вони - народ з головою й напрочуд занадто ділові!
Сергій же на стражі православ'я стоїть, а Бог його завжди від зла захищає і, що сили,
Будь-якої ночі від бісів його хороми охороняє, адже вони зовні схожі на древній
Слов'янський щит! А православ'я тим часом углиб знедоленої країни прожогом поспішає,
Перед ним зараз біле світло навстіж відкрите, але татарський хан своїм воїнам велить,
Якомога швидше російський храм у темному лісі в полон захопити! І от рівнина димить,
А храм непошкодженим, як і колись, на тім же місці стоїть, але військо вже в повному
Зборі, а кінний роз'їзд давно гуляє в дозорі! На Русь наскочить незабаром лихо й велике
Горе покриє своїм рядном її широкі доли, адже нещастя сумне не закінчиться от-от
На привільному російському просторі! З-під небесного струменя виходять всі діла
Й думки твої, але по чужому доносі про себе знову нагадує голос писклявий і саме він
Задає необразливі на перший погляд питання: «Коли ж Сергій Русь святою водою
Збризне і перемогу в грішні душі споконвічно вселить, він же знає, що Русь незабаром
Переможе і рабство, і горе на Куликовому поле!» А ворог гру слов'ян напрочуд дуже
Легко сприймає, однак, і сам ніколи не дрімає! У штовханині своїх турбот грозу
Не помічає  відразу чесний народ, а вже настав час йти в похід, щоб зсередини й зовні
Народ дружній за лушпинням цифр побачив свій образ роззяви, що постійно жила
В потойбічному світі і забувала про державні справі і діла! У цьому і є майбутня інтрига,
Але проблема в тім, як моментом позбутися монголо-татарського ярма? У пошуках броду
Вартувало б князеві прислухатися до голосу простого народу ще до сходу! А татари
Й печеніги роблять раз за разом свої люті набіги, низькорослі бусурмани не виявляють
До слов’ян навіть дещиці пошани і белькочуть дивні слова, але їх ніяк не сприймає
Слов'янська голова, перемелюючи їх на  дрібні дрова! А народ полонених ворогів князеві
Не віддає, він їх як свій трофей, собі на згадку про лихо бере, а вже потім судачить, що
При потребі кого завгодно в дрімучому лісі сховає! А як же інакше?! Люди, яких тіснять
Вороги, давно вже марили за рідним курищем, але не знали, що буде з ними потім!
Існують усюди заповідні місця, але на Русі, що ні верста, там життя порожня
І пуста, адже поруч немає ні розп'яття, ні хреста! Люди задкують геть, щоб
Не загинути випадково у наступну ніч, а інші страждальці, місцеві й постояльці, ламають
Від немочі власні пальці, вони раді б свій лікоть вкусити, тільки б заживо себе надалі
Не ховати! З усмішкою кривий народ намагається розбити дужий ворожий конвой,
 Ризикуючи власною головою! Ніч нічия, а січа незабаром відбудеться біля лісового
Струмка, при чернечій скіпі образи татар стануть нерозрізненими! Позаду зостався
Розкол, відтепер військо нагадує довгий частокіл, перед яким Сергій пішки пройшов
І хвилину після того, сказав, що татарам мстячи, виживе навіть мале дитя! Світло сонця
Дало життя земним богам і подарувало тепло всім нам, але Господь, будучи
Й світлом, і вогнем забув про колишнє існування своє! Як завгодно такий стан душі ми
Назвемо, однаково до безвісної нескінченності цугом прийдемо, але людину назвемо
Світлим днем - вічним і безгрішним мешканцем, щоб потім обвинуватити її в гріху
Своєму! Дивлячись в упор на свій дерев'яний собор, Сергій бачить натяк на прийдешнє,
Яке з незвичайною силою плоть до гріхів манить, але все пройде й мине! А в храмі тім
Йдуть моління й звучать заклики до заборони чергового зла й гріхопадіння у межах всієї
Держави, щоб у цьому чудовому й гарному краї люди заздалегідь знали, що будь-який
Таємничий союз перерозподіляє з душі й плоті нестерпний вантаж! Допоможи їм, боже
 Правий! Гріхи з душ людей несуться у вигляді різнобарвних простирадл у неозору
Широчінь ланів, але й там на них чекає щиросердечний біль і тяжкі тортури, щоб інші
В знак повчання не йшли по кривій дорозі і не вторгалися миттю в будинок чужий й
Завжди, коли, навіть, впритул наближалися до своєї мети, дружили з головою, а не
Поводилися як казкові герої на гірському водопої! Плоть же обходить іншою стороною
Втішання, а попереду, як завжди, біжить прогрішення, яке змінюється кожну мить й ось
Чому тіло постійно тремтить! Уже давним-давно поспільством помічено було, що все,
Що передусім на погибель було приречене, іншими фарбами буде на чолі людей
Відзначене! Той, хто із грішниками постійно спілкується, але з похіттю з останніх сил
Бореться, майже завжди бажаної мети домагається й усередині самого себе ні на мить
Не замикається і в його житті значні події всякчас відбуваються! У всякого носія вогню
Й власника пророслого зерна для глибоких роздумів нема навіть дещиці часу, спробуй
Сходу перелічи власні думи й помисли, які над головою в вигляді чорної хмари нависли!
Доводиться жити навмання або ж відразу битися об заставу, що суть буття
Не в бариші, а в чистій і непорочній душі, яка вже відвикла жити в одному негліже!
Хоча без турбот ні хвилини не проживе простий російський народ,йому б набити живіт,
Щоб свіжий кисень простромив товщу весняних вод! «Сам себе прости, але душею надалі
Й ніколи не криви, а похіть свою на корені роздави ізгадай про високу й нетлінну небесну
Любов, адже вона твоя покрівля посеред злиденного буття! Чи не так жили князі
Й королі - справжні хазяї всієї православної землі! Це не просто звичайні слова, адже
 Вони відкривають суть людського єства! Хто ж вона для більшості людей наша
Прародителька-земля, яка у свій час без особливих роздумів прийняла Боже сім'я
І завдяки й їй з’явилося життя безцінне, схоже на божий каприз і чомусь відразу ж
Віддала свій наказ: всіх нащадків людства негайно відправити на довічну страту!
 Повна статечної величі, адже саме вона  істину буття до повної духовної байдужності
 Миттєво довела без допомоги земного царя, її ім'я - земля, а пристрасть - її найближча
Рідня, тому що ні дня ніхто не проживе без диму й вогню! Вона капризів завжди була
Повна, але її втрати - символ і форма прийдешньої розплати! Люди - натури склочні
Й, звичайно ж, єства порочні, які живуть у власних вотчинах, але коли наступає час,
То серцем скриплячи, вони трудяться для чистоти ідей і не знають спокою в житті
Повсякденному! А чому? Не знаю чому! Вони лише розуміють благодать і тишу, навіть,
Будучи при положенні й високому чині, ставні й огрядні чоловіки, в пориві єдиному
Будують великі маєтки, але зірок з неба не дістають і тому час постійно гають!
Там вони вдихають кисень по великому ковтку й випинають свої очі в стелю, хоча самі
Ледь висять на кволому суку або ж лежать на тому самому боці, що і тому році, навіть
Тоді  люди брудні не намагаючись розвіяти свою чорну нудьгу й сіру тугу! Тільки хмари,
Які видні з високого пагорба, й небесна рука, що волає до пристрасті довгого язика:
Вистачить у своїй промові піднімати страшні смерчі, тому що від життя нелюдського
Залишаються згодом не тільки одні й ті ж самі гріхи, але й тяжкі каліцтва - буття
Небездоганне постійно давить людям на плечі, але без нього наше грішне єство варто б
Було відправити на навчання в лікнеп, щоб зняти там свій духовний стрес! Біжать слова
По хворих трахеях, вимовлені архієреями, немов золоті трофеї, але, зупинившись біля
Ікони Чудотворця Миколи, стають невеселими й падають долу, щоб чекаючи небесної
Зорі, сказати невтішно собі: «Прозрій! Живи й дурниці не роби, а гріхом знехтуй!»
                - 7 -
Утихомирені теплими пейзажами, йому плескають навіть насуплені й хмурі стражі,
Вони ще не забули, у якому раніше страху перед прийдешнім простолюдини жили!
Відтепер завдяки йому, їхній розум відкидає нерукотворну темряву, у прийдешнє
Смиренно входить гостинна люб'язність, на вид така неслухняна і настільки ж
Простакувата і наївна! Гріх лише тому служить нагородою, хто не звертає увагу
На значиму перешкоду і постійно звертається за допомогою до Господа-Бога!
Перебуваючи в глушину, молодики ще безвусі і не змужнілі боягузи, терплять цинічний
Трепет і у всі сторони летить їхній лепет! По Вірі всі вони – чистокровні брати, хоча
Й одягнені в різні одяги і сорочки!  Їхні щоки, розфарбовані журавлиною, нагадують
Прапори й хоругви, але натякають країні вдруге про її тяжку й невиліковну недугу!
Даруючи людям нове народження або ж воскресіння, Бог миттю змінює коло їхнього
Спілкування, що, поза сумнівом, вимагає правдивого терпіння, але тіло не жадає нових
Переділів, адже багато істин розвідані, а всі собаки з'їдені, так що з іншого боку людям
Здається, що в межах цілої країни вони бісами були занадто пригноблені напередодні
Довгої війни! Давно вже немає сили,щоб жити так, як хочеться, особливо темною
Ніччю, коли несправедливість буття ти бачиш навіч, адже що ні верста, як на очі
 Відразу ж попадаються саме ті нещасливі місця, де тільки тлін, і суєта вражають
На корені гріховні тіла, а найбільше всього від лиха цього страждають розум і вуста!
Хоч стій, як останній ізгой з непокритою головою й не лагодь над своєю душею розбій,
Хоч скигли, хоч плач, але не вертися як дзиґа, вже краще, що сили, знехтуй смугу невдач!
В ім'я благочестивих діянь стримуй число своїх непомірних бажань, щоб й надалі
Животіти без закидів і дорікань, нагадуючи самому собі божественне створення
І в силу політичних міркувань не варто влаштовувати з Богом відкритих дебатів!
Молитви «на всяку потребу» послані всім людям прямо з неба, щоб джерело Віри
Живої завжди стояло стіною за широкою християнською спиною, а той, хто завжди
Був незадоволений самим собою, не залишав би завчасно цей мир земний! Уже краще б він
Прощення в Бога попросив і себе не ганьбив і Бог, подумавши, його б відразу ж простив!
Не можна благі діяння вовіки забути, як неможливо тіло й душу роздільно любити, а їх
Між небом і землею постійно ділити, адже завжди потреба є, щоб себе й інших зайвий раз
Не турбувати! Усі дурості відбуваються не тільки від тупості розуму людського, а ще
Й тому, що зло й жорстокість до горла вже підібралися і наодинці з людьми деякий час
В ночі залишалися, щоб прикрощі ніколи і їхньому житті не кінчалися! Погано плоті жити
Без гріха і блуду й потрібно побачити чудо, щоб за спиною з’явилася справа свята! Той,
Хто зі злом був зачатий, не зможе жити інакше, хоча він своє обличчя на деякий час
Від людських поглядів за сьома замками сховає і своїми діями Бога спантеличить, але
Життя своє вже не переінакшить! Напевно, зло й скверна здійснюється з розумним
 Обличчям, але при всім при тім, вони граються навіть удень з невтримним вогнем,
Щоб потім творити війни й бути задоволеними, прикриваючись Господнім Хрестом, але
Ніколи властолюбці не думають про справу святу! Важка штука - земне життя, а тому
Його всякчас бережися, тому що можна з висоти прожогом на роги впасти і миттєво
Втратити свою совість і владу, але залишити частину зла й скверни, коли почати грішити
Без укривання й настільки ж відверто, що вочевидь  іншим людям не захочеться поруч
З ними жити! На Русі немає пустелі, на приклад такої, як пристрасна й пломениста
Палестина, зовні схожа на дуже дешеве намисто, яке коштує не більше як двісті
Гривен! Де в цей час перебуває наш  Бог єдиний, одягнений у діряве й старе полотно,
Адже Він сам себе добра позбавляє, коли свої закони прилюдно в храмах оголошує
Й зовні нагадує покликача! Загальноприйняті правила в ту мить, порушуючи, Він точно
Знає, що навіть помилка незначна людині гріх просто так ніколи не прощає! Бог
Указує нам на праведний путь, Він розтлумачує й істину, і суть, щоб ми не змогли
З уторованого шляху зійти, аж поки не досягнемо своєї мети!! Бог наша опора
Й наш оплот, але справ у Нього безліч і от хтось гримить залізом і голосом не занадто
Тверезим попереджає нас про всякий час: «От зараз Бог покарає Вас! Перед Вами мир 
З ребусів і шарад, таємниць і всяких дивовищ, але він і чудом буває до краю наповнений,
Хоча його шлях кривий і горбастий і там чимало нещасть, а наш будинок напередодні був
Побудований з нетесаних і не струганих колод, але в годину нерівну усе, що стає само
По собі умовним, йде відразу в небуття й живе, як всі ті, що не мають потреби
В великих тиранах, а самі собі нагадують череду людських баранів з їхніми гріхами
Й вадами! Серед інших тварин ми як християни,були  створені з глини, води і воску,
Але виглядаємо непомітно, адже їздимо на облізлих скрипливих візках і зовсім
Не схожі на Христове військо! Побудували князі чимало в'язниць ще в далекі часи, ми ж
Їх однаково постійно обдурюємо, часто влаштовуємо перекури й у натурі ніколи
Не ліземо з останньої шкіри, а завжди пасемо задніх і вертаємося назад, коли необхідно
Відступитися! Що в нас за країна, де  мир і війна, гріх і прогрішення, постійні дебати
Про суть земного буття і її збагнення перетворюють без зволікання будь-які дебати
З повсякденного одкровення або ж збагнення істини у відчайдушні битви й довгі
Словесні бої?! Коли ж істина одержить Всевишнє благословення, тому що не лишилося
В народу дещиці терпіння, адже він уже дійшов до зубожіння? Передбачаючи словесну
Перепалку, часто люди замість слів хапаються за гнилий палку, а іноді за величезну
Качалку! Не пізнавши до кінця глибини земного буття, потопають люди в нетрях
Мирського житія! Ми ручищами своїми за минуще щастя тримаємося, як за коров'яче
Вим'я, хоча цілуємо по святах святі ікони, але зараз не дотримуємо церковні канони
І з дивним лицем, а часом навіть із гоготом і лементом міркуємо про нетлінне і велике!
Люд що завгодно про Бога бають, але це ж не дитячий белькіт і чому небеса все це
Терплять і очі змикають? Без костей язик й він думати, ніяк не звик, а взутих і босих,
Які вирослих серед суспільних покидьків, наздожене божий ціпок! Він таємним знаком
Укаже небесним стражам на грішника всякого, щоб позбавити землю від безодні
Й мороку! Господь за нами постійно зрить і як небесний грім Його глас посередині лісів
Гримить, це Він нам у ночі неміччю загрожує, якщо, не дай Боже, хтось із нас згрішить,
То Він стрілою відплати грішника наскрізь простромить! А обличчя рябе постійно мріє
Про розбій і безчинство, воно виражається різко, а слова, які схожі на сильні сплески
Гірської води, не діють на свідомість вагомо, уже краще б стародавні фрески дивилися
Безтурботно на гріх такий нескінченний і, по суті, довгий і невпинний! В ім'я буття
Святого нам слід сповідати ім'я Христове, опираючись тільки на слово Боже! Так
Нас так учить православ'я вже більш, аніж  тисячі років, але грішній душі спокою
В цьому тлінному світі ніде немає! Господь сам свою Віру зберігає, людям вчасно
Допоможе й ворога прожогом розтрощить, Він рекомендує людям: не займатися
Блудом, тобто не грішити й тільки у святості їм пропонує жити! Їй-богу, люди
Не завжди живуть Господу на догоду, їм подавай духовну волю, але для витривалої
Натури колишнє життя вже пройшло крізь терни й бурі! Очі свої, прищуливши, люди
Бісяться від надлишку власного дуру – все це давно вже є в їхній натурі! Гнані вітром
По шляхах різноманітних і безвісним усім нам, щоб вовіки й відтепер вдихати запахи
Терпкого полиню! Бог добро нести в народ велить, саме Бог у тяжку мить всіх людей
Збереже, але, коли прийде кончини час,Він про всі гріхи відразу запитає нас, але ніколи
Без допомоги не залишить нас! Бог для душі потрібен, яка достигла напередодні перевалу
або високого гребеня, адже Він зробив усе, що зміг і знайшов все-таки привід: не водить
Душу за ніс безцільно по миру безмежному, але дійшовши до пустиря посеред білого й
Холодного дня, вирішив й надалі всі гріхи зі свідомості людей зовсім стерти, щоб злий
Жереб, а він відчайдушний і сміливий гравець, протрубив у кривий коров'ячий ріг, що
Не забув остаточно, хто істину в душі людей вселив!» Хоча гріхів у всіх навалом, навіть
Діти півторарічні, розумні й не відсталі, уже давним-давно готові боротися за справу
Справедливу і відстоювати інтереси власної держави! Русь хапається двома руками
За кожну соломинку, з'єднуючи воєдино обидві половинки мирського й духовного
Буття, щоб істина вся в нудьгу не впадала, начебто псина немічна й до того ж ще й худа
І дуже зла, але в підсумку люди, а не чотириногі витягають власні ноги і багато хто вже
 Не п'є святу вологу із спільної дерев'яної фляги! У долині пустельної немає істини
Єдиної, приміром, князь пиячить у своїй розкішній їдальні – він гуляє і таким чином
Відпочиває на власних іменинах, їсть перепелиць і одягнений як принц, перед ним купа
Срібного й золотого посуду, а на жирному підборідді залишилися краплі від холодної
Горілки й сліди від жирного оселедця! А поруч виє холодний вітер, але йому князь нічого
З самого ранку не відповів, адже поруч біснуються народні маси і князь чітко бачить
Розчинене вікно всі їхні криві гримаси, саме вони з часом піднімуть крик і галас! Там
За дерев’яною рамою чимало гуляє на волі будь-якого сорому, він і понині поруч із нами!
Піднявши клішню свою, він привів годувальницю свою до ненажерливого вогню, щоб та
На корені змінили суть людського життя, тобто він надумав  відокремити свій побут від
Рідоти! «Ну, скажи!» - повторює Сергій тричі чи дві й продовжує, от тільки хід думок він
Сам трохи сповільнює: «Чому ж кожний, кого от-от подолає спрага, відверто не скаже
Сам собі хоч раз, що рано спозаранку сам готовий був без зайвих слів вивернутися
Навиворіт, щоб у вівтаря не стояти дарма, нагадуючи безумного дикуна, а ледве світло,
Ледве зоря відправиться в далекі й благодатні краї, щоб довідатися там про таке, що
Нагадує поблизу й високе, і святе і вселяє в душу початок простий, який ніколи
Не проросте усохлою лободою! Куди поділися казкові герої? Нехай вівторок зміниться
Середою, а череда ізгоїв слідом піде за правдою святою і її кожний крок громом лунає
 В слов'янських вухах, але під час переходу бодай витає над волохатої головою
Довгоочікувана воля, яку ми очікуємо багато років! У мирській товкотнечі проходять
Роки й дні практично всі, для них бурі й напасті те ж саме, що життя брудне! Але
Натуру кожну ми засуджуємо всує й на рахунок «один-два-три» починаємо виганяти
З тіла пристрасті свої! Немає ніякої перспективи, щоб вибратися з ворожого полону,
Адже бруд вище коліна, а плоть же не схожа на гниле поліно, звичайно, буття
Повсякденне швидкоплинне й тлінне, але воно неодмінно повинне розум напружувати
Й у пекло його ніколи не пускати, але як життя заново почати?! Істина більш всього
Видніша у пустелі на тлі небесної сині, а Русь поступово звільниться від неволі й полону,
А піна слів вимивається з голів, але знай, що всьому приходить край, значить - живи
Й не позіхай, і на чуже добро не зазіхай, але лови голосний заклик всепоглинаючої
Небесної любові, хоч на краю землі!» Слова Конфуція врізалися в мій розум ґрунтовно,
Вони вже вийшли із широкої затоки і більше не дивляться на світ однобоко:
«Затягують біси душу в мережі пороку, людина знудьгується як прокажений, тому
Що дух спотворений розбурхує плоть молодця, який ще не пізнав життя до кінця!
Що ми знаємо про природу смерті? У цій земній круговерті нас усюди підстерігають
Чорти! Істина не відразу видна, напевно, десь далеко ховається вона! Ритм буття
Монотонний затьмарює розум репаний - його вабить лик буття перекручений, напрям
Думок туманить повсякденне буття, вже краще смерть, чим страждання! Де ж той
Поріг, за яким саме до нас приходить суспільне визнання?» Коли замовк останній звук,
По юрбі ченців прокотилося якесь ремство й переляк: «А раптом, це справа бесівських
Рук? У сум'ятті перебуває Сергіїв дух! Ми ж грішники рядові, а Русі потрібні старці
Святі й мужики відчайдушні, але ніяк не злі!» - «Мої дорогі, далекі й рідні, грішні
Й не святі, одягніться в одяг білий, щоб душа й тіло переповнилися Вірою до країв
І їхній дух остаточно би зміцнів, і от тоді всі мешканці Москви сміливо б воювали
За перемогу Христової справи! У мить своєї кончини незалежно від останньої
Причини вовіки й відтепер я віддам перевагу благодаті замість туги й журу! Доки
Живу й скалюся і по білому світлу скитаюся, поневіряюся й тягаюся, завжди
Намагаюся до свого сорому бути в Бога на очах! Живу, то там, то сям і бачу той
Самий сором, що й колись, адже він знаходиться скрізь! Він пересувається по ногах
І руках і виходить на велику дорогу, одягшись на босу ногу, щоб проникнути в утробу
Й сидіти там до самої труни! Його обриси здалеку не видні, адже вони пропадають
 У сизо-сірому тумані, але, коли оглянешся через плече, захочеться подивитися
У його сторону ще й ще, щоб на мить забути про все! Він руйнує людські звички,
 Коли з нишком збиває народ зі шляху й пропонує по іншій стежці тому в ночі
Повзти! О, Боже, прости тих, хто через незнання взяв на свою душу гріх, а пластівці
Туману пролітають якось дивно, але поблизу лунає дике іржання, як символ розлуки!
О, Боже! Я грішний теж, ніхто крім Тебе мені вже не допоможе! Дзвони дзвонять
 Із самого ранку, точно голоси чужі, а не свої й не рідні, але десь зовні, а не зі сторони
Сіріє світло, якого, взагалі, навіть поруч з немічними людьми немає! Душа діє на свій
Ризик і страх, намагаючись зрівняти людей у громадянських правах, щоб праведним
Став будь-який, навіть грішний чернець і він ніколи не думав про власний гаманець!
Старий Завіт говорить нам у відповідь, що благом уважається процвітання, Новий
Завіт говорить навпаки, що тільки напасті, горе, муки й страждання приносять людям
Зовсім інші бажання! Протиріччя, що виросли посередині колишньої родини
І миттєво з’явилися потоки простих слів і виразів, давлять на розум і плечі, адже
Вони знаходять свої ніші в душах простих євангелістів! Вони як гриби ростуть
І свого часу всюди чекають і от-от обплетуть мережами народ, щоб той надходив
Як балда або ідіот, але час невпинно йде і той, хто спокій на землі ніяк не знайде,
Зовсім іншу нішу на небесах займе! Що в сутності поганого в тім, що багато хто
Заробляє собі на життя довгим язиком, адже вся сила розуму зосереджена саме
В ньому?! Щербаті й вусаті, лисі й рогаті - невже всі ці люди наші кровні  брати?»
Тільки півчі, яким вибачатися перед Богом не було в чому, тихо псалми співають і ні
Хвилину не замовкають, саме вони дивну атмосферу усередині храмів створюють! Їм
Довелося жити із гріхами нарізно й з лихами усмирятися й від мирського буття
На деякий час відділитися, щоб воєдино з Богом злитися! Не ніяк не можна розчути
Простім людям всі звуки свого гріхопадіння, напевно, все це через власну напругу, яка,
Поза всяким сумнівом, неспішно йде серед кривих балясин і перетворює мить прекрасний
У години страшні і жахливі, але не настільки небезпечні, як все це може з іншого боку
Миттєво показатися, але варто самим собою навіть у дрібницях залишатися! Не треба
Вподібнюватися безбарвним бриджам, коли непримітний зовнішній вигляд є і попереду,
І позаду і його ніяк не можна згладити, тому що постійно біси стоять на заваді! Не просто
Доторкнутися навіть до святого торса! Дияволи ніяк не хочуть ангелам свій стопудовий
Шлях уступати, усі прагнуть грішною душею заволодіти і поки час невпинно йде,
Повторюється все це знову й знову, от чому ринди по ночах так довго дзвонять
І бомкають, адже вони темним силам спокою до самого ранку не дають! Що ще сказати?
Ти тільки в пам’яті заново відтвори, що сказані мною заяви миттю втілиться в непримітну
Яву буття! А біси лихі теж проливають сльози гіркі, адже вони шукають стресу, хоча вони
Не погані, але занадто злі, їм погань вся під стать, адже немає у світі місця, де б можна
Було під теплим сонцем спокійно хоча б одну хвилину постояти і випробувати при цьому
Благодать!  Навіщо нам когось руш лаяти, якщо ми самі поводимося, як вершники
Замурзані, які творять прикрі справи в ім’я потіхи і розваги! Намісниками Бога
Бажають стати навіть люди ті, які живуть в лайні і духовній пустоті, але стільки
Місця на землі ніяк не знайти! А Господь вітає ізольованість від життя, Він є наша сила
Й наша підхмар'я! Ми ж з розкритим ротом, слухаємо про що Він сперечається зі своїм
Закоренілим ворогом, Його нога готова розтоптати будь-якого супротивника! Велика
Доля – велике рабство, а губа у кожного чоловіка на перший погляд не дурна, навіщо ж
Їй богохульство? Богові – богове, кесареві – кесареве, а нам залишаються обов’язки
Боргові, а що далі? Жити для чого? І що із цього приводу говорить Божество? Ніхто
Й ніколи не належав і належить самому собі, всі ми належимо тільки Богові одному
Й, зважаючи на все, ми молимося тільки Йому! Співаємо молитви співуче, два рази
Повторюємо той же самий  приспів, але завчити напам’ять всі слова до кінця не
Встигаємо, хоча від себе сумління вимагаємо, але бачимо вдалині нові обриси зовсім
Іншої землі і чуємо поруч із собою жалісний плач, схожий здаля  на дитяче голосіння!
Крекчучи й скриплячи, намагаємося змінити власне «Я», всупереч всім джерелам
Першопрестольного буття! Пройде деякий час і по миру почнуть гуляти інші звістки,
Але для них завжди чужим залишиться наше середовище, але ніколи не вмре пам'ять
Про сліпих вождів, можливо, це трапиться цими днями! Сергія вела по життю дивна мрія,
Він був готовий віддати навіть своє життя за справу Христа «Бездонне наше приречення,
Тільки в Господові ми шукаємо власне спасіння, але благословення має чимало обтічних
Значень, у долях людей є море таємних ідей, цілий ряд напуттів і дозволів, але в щирій
Вірі не повинно бути вагань і сумнівів! Ми ж сповідаємо ім'я Його й славимо своє
Божество й більше нічого! Віра без справ - мертва й це не порожні слова! Адже
Наближаються ті дні, коли посеред  рідколісся одним махом згниють навіть нові корчі!
Нам би від безчестя як можна далі піти, щоб шматок життя, що Б’ється в грудях,
Не попадав у бесівські неводи, як і все на цьому білому світі! Бог є всюди й скрізь, навіть,
Якщо особисто Його не видно ніде! Ніколи не повторюй, хоча б ненавмисно, що тобі
Й твоїй долі наплювати на Пекло! Боляче до сліз чоловікові отому, який до Віри
Намертво приріс! Дивлюся в бурхливий вогонь і почуваю жар, який добуваю за допомогою
Мозолистих долонь! А по мозку вітер ганяє тугу, переборюючи розбрати й ворожнечу,
Мовчачи убік стражденних наодинці із мрією бреду і загалом не знаю, що на своїй
Стежині знайду?! Набридло однобарвне буття, виучені приказки всі, я ж читаю
Євангеліє, щоб суть істини достовірно пізнати й Віру на слух не сприймати, а щоб
Мислити й міркувати, а не опісля щось доводити людям всім! Не для того всі ми
Народилися, щоб самім собі споганити настільки коротке життя! Треба перечити
І спростовувати, слова молитви не просто так уголос по ранках повторювати,
А щоб їхній високий зміст досконально утямити!» Спокою ні вдень, ні вночі
Не знаючи, тлумачать люди про долю, точно забуваючи, що в чоловіки повію ніколи
Не вибирають собі в подруги! Ступнувши в суцільну порожнечу, побачиш там ти тільки
Тлін, і суєту, а от  недолітки рано намагаються вилетіти з отчої клітки, але коли
Душа давно вже знаходиться в занепаді, тоді доля сама розкладе людину на обидві
Лопатки, але, упавши на спину, так як і належить робити дурневі або ж кретинові,
Кожний шукає сам свою половину! Королі й царі, як всі доморослі снігурі, не знають
Принадності мирської долі і мало не плачуть від біди й ворожнечі, а зерна щастя ніколи
Не приносять гіркі плоди! Перед кривавою січею, князь багато турбот звалює на власні
Плечі напередодні зустрічі зі святителем Русі тихо промовляє: «О, Боже, що єси на
Небесах, Ти нас як можна скоріше просвіти й від гріха відверни! На мужика простого
Налягло чимало тягаря, а він забуває про старе тлумачення, що істина -  рідна дівка
Свого часу! Головою об стіну не варто стукати, краще правду й неправду на корені
Розрізняти, але не бувати тому, адже люди не вірить ніколи своєму розуму! Добродії!
Навіщо існує заздрість і ворожнеча? Куди б забратися й виїхати куди, щоб собі
душевний спокій знайти раз і назавжди?» Знаменита людина тим і славиться, що
Перевершити інших людей своїм розумом у всім намагається, але при цьому часто
Темнить і ночами подовгу не спить, їсть мало рису, адже по гороскопі він сірий пацюк!
У будь-якому доблесному вибрику всі ми страждальці високої ідеї, а по великому
Рахунку, прості злодії й роззяви, але розділити гіркоту навряд чи разом із любими
Друзями зуміємо, хоча боремося завжди за те ж саме переконання, але відсутнє бажання
 Встати в один рівень з недоторканними людьми! У загальному галасі, ми самі
Набряклими вустами сьорбаємо щастя маленькими ковтками, але ніколи не задумуємося
Про вагу духовної праці, так було й буде завжди! Немає межі для людської невпевненості
В самому собі і в силах своїх! Боже, допоможи, людям Твоїм! Доля людини зумовлена,
Але дорогу, по якій вона йде назустріч своєї долі, кожен вибирає сам! Одні йдуть
В храм, а другі псують життя всім нам! Перед нами висока стіна, а на ній якісь дивні
Письмена, а далі зображена велика, але поникла донизу країна! Там князь намагається
Щораз сісти на коня  посеред білого дня, але його не видно в димку туману й вогню, вони
Висвітлюють лише сірі тіні і поля ячмінні, а позаду криється віроломство і зрада, а слідом
За ними маячить якісь зміни!  Невже неповага до свого буття невпинно приводить
До занепокоєння? Князь хоча поводить себе зухвало, тобто як попало, але він не занадто
Мерзенний, тому що сивий і стрункий, однак, видно, що сильно чимсь був розстроєний,
Зовнішність таж сама, що в дворянина й родовитого слов'янина, але єдино, що він теж
Часто попрікає всує слово Боже: «О, Боже! Допоможи особисто мені переплисти
Широку річку на вутлому човні і ворожу рать знищити дотла, щоб моя країна знову
Розцвіла! Нехай ці гади будуть теж зазнають втрат, адже давно вже йде гра без
Чітких правил, я ж прошу Тебе, Боже, щоб Ти Русь понад усе вище нашої долі
Поставив!» Промова вимовляється дивно, немов би її витягли слуги з-під нового
Каптана! Справи йдуть жалюгідно, напирають на слов'ян кочівники,яки на наші землі
Простягли свої руки, вони спалюють ріллю й вирізають худоба домашню, а жінок
Забирають на згадку про життя без додатків! Можна згадати хоча б день учорашній, такий
Мерзенний і страшний, коли косоокі гниди палили села з лютим видом! Князь
Зажурившись, згадав отроцтво своє й далеку юність і потрапив у саму крапку,
Коли запитав власну доньку: «Яка справа зараз підніме душу й тіло нашого народу?»
А та відповіла сміливо, що потрібно відмовитися князеві від свавілля, щоб печалі всіх
 Православних людей з лихом навіки не обвінчали, тому що для будь-якого аристократа,
 Рідної сестри або ж троюрідного брата, все це означає прийдешню втрату!
«Ні!» - прослідувала князівська відповідь – «Якщо немає духу - чекай розруху,
Ворог без роздумів надає по шиї й вуху! Прикривши брови, не уникнеш пролитої крові,
Однаково вона проллється у твого узголів'я! Треба бути нарівні з любов'ю!»
Сказав, як відрізав, однак князь не римський Цезар, він людям нічого ще не роздав,
Як Христос або його апостоли, адже вони одягають на ноги старі постоли, щоб ноги
Не змерзли від час завірюхи, але і його пристаріле око ще здатне бачити далеко, воно
Бачить і нестаток, і склоку крізь небесну поволоку, проте немає від нього людям ніякого
Пуття! Русь у чаду й у димі, немовби у пеклі живе народ і всі, хто поруч з ними, але над
Головою небозвід синій-синій без чітко обкреслених ліній дивним полум’ям весь час
Горить і до себе людей він вабить, адже  щастя пролітає мимо Москви і Єрусалима!
А держава велика вже була обплетена повитицею дикою, як і вся монгольська кліка, але її
Перекошені лики чомусь миттю поникли і вглиб Русі ще вони не проникнули! Люди
Горді, але зі страшними мордами, адже вони із самої колиски лише одну справу знали:
Пили і їли, але мало ніжилися в постелі, зате воювали, як уміли, але завжди на ділі
Досягали поставлених перед собою цілей! Русини без шкоди для власного герба
Вирішили, що немарно ненависть по крупицям збирали у той час як самі у тяжкому
Рабстві жили! А в чертогу царському, схожому на цвинтар татарський, люди не плачуть
І сльози марно не ллють, а тільки судачать і старшим людям почесті віддають, але
Чомусь усі люди на появу князя мовчки чекають! Інший порою, він зухвало поводився
З юрбою, щоб загалом помилуватися перед солдатським ладом самим собою напередодні
Кривавого бою! З такими молодцями бояри самі почувають себе, ледве не святими
Батьками, князеві будь-яка стежинка поблизу дома давно вже знайома, тим більше, що
Й він уповає на вдачу і заздалегідь не плаче, тому що не може жити інакше! Він атлет,
Бери кисть і пиши його портрет, слів просто немає, щоб щось сказати йому у відповідь!
Рот ворога вискалений, він носиться проміж руїн, а погляд сумний, але навколо розкосого
Овалу, який життя не раз уже покусала, напевне, якась іронія долі все ж  таки існувала!
Князь все частіше вкушає вино тільки те, яке дуже солодке, але його манери не є
Свідченням  любові до православної Віри! Він не з тої природи, коли прожиті роки
Життя, прожогом ваблять непокірливий дух боротися за свою волю і кращу долю!
Його ж упертість і мінливість без особливих причин несуться незатребуваними у напрямі
 Бездонного простору, але залишається на землі повсякденне пияцтво!Посеред цього
Будяку відразу видно тих, чиї справи вочевидь дуже погані - це тінь тої рабської
Епохи, при якої і нам довелося пожити трохи, але немає часу чекати гарних сходів
Із пророслого насіння, адже із блакитного небозводу вже видна дорога до настільки
Довгоочікуваної волі! Тут свою вагу має кожна хвилина, тому що воля може навіки
Залишитися без вогнища й притулку! Усюди носиться жур і смута! Російські шиї стали
Подобою мішеней, побути у їхній шкірі не бажають навіть останні дурні, незважаючи
На високу зовнішню температуру, вони лізуть з останньої шкіри, щоб  всі свої мрії
Нарешті здійснити! Але по мимо волі демос сам тягнеться до кращої долі, він вже давно
Готовий загинути в дикому полі, де збирається військо, воно виглядає непомітно, немов
Дерево, вимазане вапном! Поруч жир нагулює селянська череда! Ніхто не хоче згадувати
Про те, що в світі є  нещастя і біда! Ну, що йому там зараз треба? Дихання в зобі ще
Остаточно не сперло, але гострий ніж майже вже піднесли вороги до самого горла!
Видали не видні передова, неї прикриває благодать свята, незабаром сльози й горе
Землю товстим шаром миттєво накриють, і люди благим матом голосно завиють, буде
Надлишок поранених і вбитих, голодних і ситих, а зараз для кожного слов'янина бажаної
Залишається смачна конина й смажена свинина! Люди не оклякнули, адже вдосталь пили
І їли, постійно серед спогадів жили і ходили ватагами в сільські лазні, а князь, сидячи
На шкіряному дивані, не піднімає погляду догори, так він намагався втихомирити власне
Горе! Йому б не уникнути ганьби, коли б воїни Аллаха, позбувшись страху, понесуться
Навскач, тоді хоч стій, хоч плач! Не видно поблизу ні щастя, ні вдачі! Людей, які жили
В аулах, у небуття скаженим вітром не здуло, хто на що здатний, той своєму Богові
Так і честь віддасть! Дехто назутий, адже людям немає що взути,  вони ходять босоніж
І не думають про те, що повністю пограбовані їхні домівки! Народ одягнений у те, що В
Той момент під руку потрапило, але дехто має і кольчуги, і забрала, уже такий час настав,
Що навіть хлібна опара запах майбутньої січі в себе сповна увібрала! Холодне повітря
Шукає своє відображення на миготливих зірках, а ті потопають у тіні сільських
Кладовищ! Вижити людям не просто, навіть, вдалині від погосту! Їм не до святкових
Заздоровниць і тостів! Строгість і вбогість породжують зло й острах, тільки після смерті
Тіло перетворюється в тлін і в порох! Коли ж душа Богові мила, то початку дружби
Сприяє скороминуща похвала, але ворожнечею загрожує осуд, який приносить
Скороминущий біль і щиросердечне страждання! Слава Богові, що Господня сила
Постійно з нами! Нехай зберігає наш розум небесне полум'я, а ми по білому світу будемо
Носити Божий прапор, але Сергій грішників хвалити ніколи не стане, адже вони гублять
Духовність на корені! Роздавити! Підкорити й погубити, а вже потім щось для свого
Племені роздобути, адже треба жити й про совість не забувати! А хто ж нам ідеалом буде
Служити? Як відсталість і розбрат у грішній душі погасити? За всіма, хто поруч із тобою,
Гріхи йдуть довгою чередою! Їм немає числа, їх навіть благодать на шматки не розірвала
Й не спалила вщент! Нікуди не підеш від своєї долі, але прості люди в житті більш  всього
Дебелі і грубі, їм важко щодня відмовлятися від образа трутня! Вони в душі надмірно
Немічні і слабкі й серед них немає жорстокої боротьби, хоча суєтно те слово, яке
Повторюють всі грішники знову й знову, але зовні не помітна його богомерзька
Основа! Пам'ять багатьом людям відбило, але святість, слава Богові, ще на корені
Не загинула, ось чому преподобному Сергію Віру шкода: її ледь не спроваджують
На міське звалище і замість ціпка застосовують палку, але загублених душ йому безмірно
Шкода! Була й нього нагода звернутися напряму до Господа-бога, але час невпинно далі
Йде і Сергій вже не хоче згадувати про минуле! Про відсутність Любові й прямоту кожної
Брови люди прямі і криві судить по частці пролитої крові! Коли до Бога серцем
Приростеш, то із плеча прожогом сокирою уже вліво і вправо не махаєш, адже
Набагато м'якшими стають манери й звички, хоча жити тяжко і важко!
В очах видно недугу, а душу борознить дерев'яна соха й опісля за свою справу
Приймається залізний плуг, а грішне тіло біси раз у раз і не два рази штовхають у кювет,
Але душа не змінює своє первородне забарвлення! Залишається тільки крок зробити
До сіромашного лиха, усе гостріше стають її кути і ближче зрушуються старі столи, щоб
Російські орли не використовували свої прибутки і нічого не викрадали з державної
Скарбниці, але на облупленої й почорнілої з роками глухої стіни як і раніше куражаться
Веселі і яскраві сни, як символи запізнілої весни! Ми разом з усіма несемо свій хрест
Із віддалених і ближніх місць, намагаючись за один присід багато благодаті випити
І стільки ж з'їсти, поки ще сили в немічному тілі є, то й душа пісні співає і терни
Долає! Як знати: на кого людям уповати й кого своїм товаришем вважати? Де більше горя
І лиха? Що плоті й душі йде на шкоду? Кожний здоровий чоловік намагається вступити
В бойову дружину, там всі мужики на одне обличчя, але у кожного на руці є особливе
Срібне кільце! Нам святості не взапас, її канони багатьом людям невтямки, хтось на себе
Вже одяг зовсім не ту панчоху, а хтось себе пересилити не зміг – все це чітко бачить Бог!
Собаки бігають без нашийників по пустирях, що поросли реп'яхом! Оголилися високі
Схили, поля і яри, а люди-бідолахи: бідні і бурлаки, які багато років уже не голилися, але
Одного разу все-таки пробилися поближче до божого світла, вони багато чого у татар
Навчилися! Минуле йде у небуття і йому на зміну приходить прийдешнє! Русь ніколи
 Не переінакшує свій колір, але темнішим став її силует! Усе змішалося в ній, давно
Вже розділеною на безліч нерівних частин бачить її молодий володар, тобто князь
Чи цар, але хто із князів набагато сильніший і добріший всіх заморських дикунів – цього
Ніхто не знає, але всякий про себе відзначає: хтось у перегонах перебуває в цей час,
А хтось взутий на босу ногу і навіть не думає про довгу дорогу, але хтось ходить
У хромових чоботах і людям не дає змоги відкрити тора! Невже це свобода? Ми ж самі
Губимо все те, що раніше пестуємо й голубимо! Усе переживемо й полюбимо, але
Іншими навряд чи будемо! Напевне, святість Бог у душі помножить, але це лише тоді
Відбудеться, коли людина шлях до істини на дорозі стовповий сама серед темряви знайде,
Але коли це відбудеться, знає тільки Бог! Хоч я людина нездібна і не геніальна, але
В Бога щиро вірю, можна засуджувати мої манери й ставати в позу, але ніяк нам
Не позбутися від диявольської погрози! Адже люди вмирають не тільки від чуми
Й туберкульозу - це ж повсякденна життєва проза! Колись ж час такий прийде, що
Господь-Бог Сатану на свою сторону перетягне і, завдяки Богові він перестане
Валандатися по второваних і неходжених дорогах і досаждати людям багатьом, а почне
Вселяти  в їхні душі святість і благодать, хоча вони вже давно звикли страждати! Такий
Час, безсумнівно, прийде й тяга до наук у простого люду теж  зросте, але в мить ту,
Місяць на землю прожогом упаде, а стражденна душа в інший світ відійде і стануть наші
Худі кістяки тієї весні свідками нового світанку, але десь на краю білого світу з'явиться
Інша планета! Там інші обхопи, але сестри й брати відправляють грішників до підніжжя
Високого розп’яття - важке заняття жити посередині руїн, де ти теж повинен бути завжди
Вискалений! Якби князя хвилював завжди овал його обличчя, тоді б він всіх би прожогом
Зачарував і поправив виріз сорочки, куди настирливі свахи при черговій спробі поклали б
Білі нитки, як знак долі, але є одна річ, на яку князь уваги не звертає, адже в нього совісті
Немає!Навіть будучи хворим на лакунарну ангіну він постійно згадує про свої древні
Святині й рідну берегиню! Уже нікому зло з душі зіскребти, а добро ніяк простим людям
Не врятувати, адже прийшли важкі часи і ніщо не приживається до омертвілої кістки - їх
Тільки пусти на хвилинний постій до плоті – зовні такої простої і відразу станеш сам
Не свій, будиш ходити немовби хворий домовик! При падінні розлютованих вод у першу
Чергу страждає простий і злиденний народ, від лих спасіння немає вже котрий рік, але
Всупереч тяжкої долі живуть суздальські баби й мужики, хвалити їх якось мені
Не з руки, адже  - це ж звичайні баби й дядьки, але в них є на плечах голова, що вимовляє
Потрібні для даного часу голосні вирази й сильні слова:  «Хрест – символ нашого
Порятунку, символ причастя й благословення! Хрест - не знаряддя для страти, він
Є предметом від сатанинського остраху! Хрест виганяє бісів у пекло землі, і з ним
В усі століття на страту віруючі люди з високо піднятою головою йшли! Боже
Писання говорить: Хрест – це саме та сила і міць, у якій будь-який гріх прожогом
Згорить, але незмінним багато століть залишається його зовнішній вигляд! Без
Хреста за душею людина не зможе знайти собі земний спокій і помірковано жити,
Тільки Хрест душу в мить зможе одушевити! Той, хто був розп'ятий на тім Хресті,
Буде зображений на чудовому домотканому полотні,  але не всує або в суєті, а по своїй
Щиросердечній простоті люди прості й щиросердечні, один раз вдалися до власної мрії
І стали зблизька спостерігати за подіями! Не відвідують храми тільки ледарі й хами,
 А Євангеліє від Луки читають навіть бояри й лихварі, а не прості російські мужики, але
Люди, які були одягнені в ганчір'я стискають у руках саморобний спис! Під дзенькіт
Дзвонів, яки зависли над колонами, і з-під синіх куполів дивляться батьки на своїх
Молодих синів, а дзвін несеться з-під маківок монастирів, і проноситься поверх сивих
Голів звичайних мужиків, але Русь свята стоїть неначе вона от-от була знята з хреста,
Адже вона до свого лиха стає глуха, їй би бути подалі від гріха! Але ні, люди чемні тільки
 Говорять слова приємні, а творять справи неприязні, адже вони грішить чимало років!
Подивися на прояв обличчя нашого небесного Отця, вчителя і Творця! При рахуванні 
Раз-два-три сам свої душі для Бога й ти як можна швидше відчини! Чи нам вмираючи,
Треба вголос говорити про переддвер’я Раю, по суті, навіть не знаючи, що ж таке –
Віра свята?! Суть випливає вдалині й тримає хрест в одній руці! Вона от-от удалину
Сама прожогом піде, її ніхто вже назад не поверне! Вона на підйом напрочуд легка
Й здатна вивести Русь із глухого кута, але поки блакитні хмари пролітають над синню
Куполів під передзвін мідних дзвонів, щоб, зрештою, не тільки синь і бірюза відкрили
Всьому народу збуджені від вітру очі! Як йому надалі жити і що з собою робити, щоб
Ніколи не грішити? Розум і хоробрість неможливо забути, безліч вигід християнство
Нині обіцяє, але Хресний хід стороною чомусь обходить простий народ в те саму мить,
Коли грім на небесах гримить! Хоча Ісуса прості люди ще не забули остаточно, але
Щирим прислужником Бога тільки колишній грішник може стати, якщо зможе розум
І Віру миттєво об'єднати! Оглянься! На що було витрачене твоє минуле життя?
Відповідати не квапся! У чому його відрада? Навіщо ж треба зривати кисть винограду,
Якщо вона не визріла? Гріхи ніяк не пахнуть, але від них люди чомусь швидко худнуть!
Вони простромлюють тіло, щоб на ділі проковтнути християнські ідеї й намилити
Віруючим людям шиї!
                -***-
Серед білого дня народ, немислимо дражнячи, вся князівська рідня несеться по столиці,
Їй начебто нікуди квапитися, але щось же повинно було трапитися, адже в цій круговерті
Люди тікають геть від підлої смерті! Татарин прилеглі міста напередодні підпалив,
Награбував учора чимало всякого добра й усе із собою забрав! До нього верст більш, аніж
Пів ста і, напевно, неспроста князь зімкнув навік свої вуста, він ні про кого не тріпає
Язиком, а тільки молить Бога про те, щоб ворожнеча обійшла іншим боком його рідну
Домівку! Поява князя на людях вчинила переполох, хтось від церковних дзвонів вже
Оглух! Першим був, напевно, лох, яки помітивши сполох, почав тікати з рідної хати!
Пройшов час веселих забав, душу на дрібні шматки розірвавши й святість в своїй душі
Надовго розтоптавши, князь, нарешті, усвідомив, що він самотній, як і його клинок, він
Від істини був не так вже далеким в той час, коли дивився, як на південь відлітають білі
 Лелеки! Бруд є, навіть, на нових підошвах, а на старих чоботях в ноги впивається
 Дерев’яний цвях, але всієї думки про хороми і маєтки  давно вже у минулому! Князь
Завжди славився, що був людиною допитливою і в звичайному житті був грубим
 І вульгарним! Він себе завжди ставив вище церкви і самочинно православною Руссю
Правив, але, навіть, порвавши самоткану нитку, яка об’єднувала проміж собою буденне
Життя і всі його особисті надбання і духовної сфері, ніколи не намагався погрозі сповна
Запобігти, щоб й надалі праведно жити й честь з душі ніяк не упустити! У нього були всі
Риси, характерні для мирської суєти, але не було там стільки простоти, як у звичайного
Казанського сироти! Що-небудь йому могли по старій дружбі пройдисвіти, які з іншого
Боку за життям спостерігали, тихо шепнути й істину з ніг на голову перевернути! А що
Там чути про часи майбутні? Князь один шубовстається серед сірих крижин, але він же
Наш  владар і правитель, адже не без турбот великих йому все-таки підкоряється простий
Язик, адже він уже котрий рік бог знає з ким приятелює, але в час нічний князь носиться
По Москві немов би розбійник очманілий адже хмари вже згущаються над його головою!
Життя позбавлене суті і змісту, але в нього приклад для наслідування є і тому він жити
Поспішає, а тому часто грішить і покривало тайни з себе зриває! Проте час йде
І примара душі колись пройде, але колишній час уже ніхто, навіть Бог, назад ніколи
Не поверне! По його п'ятах лихо йде, досаждаючи панам і іншим пацанам, але людей
Завжди на стани будуть розділяти тільки заздрість і ворожнеча! Князеві б на себе
З іншого боку пильно подивитися, щоб надалі із сорому не згоріти, але ні – він про це,
Навіть, зараз не думає і гадки не має, що час колись такий прийде, коли всі здогадки
 Кануть у минуле! Особисто ним було видано наказ: поставити людям простим: селянам,
Багатим і біднім городянам в обов'язок: на смерть з мечами стояти й назад ніколи
Не відступати в хвилини кровавої раті! Русини непокірністю здавна славилися, вони вже
З багатьма князями й боярами розправилися, але доки гріх, породжений Іудою, ще живе
На древній Русі, навіть муки таємні й на перший погляд випадкові, легко переживе народ
Непокірний і настільки ж безправний! Дух його підвладний тій же закономірності, що
Й тіло,і вже є потреба використовувати свої знання вміло, і бути обережним до
найвищого ступеню, тобто не доходити до крайньої межі, щоб досягти поставленої
Перед собою мети! Мабуть, Господь у чомусь нам все-таки допоможе! Себе можна
Перевершити, крокуючи тільки по небесному шляху! О, Господи, прости! Ока ворогів
Русі вогнем горять, а вуста всякі вульгарності про неї в слух говорять,  але небесна
Благодать намагається всі свої сили всім слов'янам миттєво передати, щоб недруги не
Змогли рідну землю завоювати! Вона за їхнє прийдешнє тривожиться, але страхи її
Постійно множаться! Їй не можеться!Адже народ постійно тільки божиться, що під
П’ятою божою йому живеться, як під тёплою рогожею! «Хто над бідними людьми
Зглянеться?» - це Божа матінка засмучується! Вона в прикрості німий стежить за Руссю
В час нічний, щоб демон злий не порушив її земний спокій і не вчинив жорстокий розбій!
Вона величезними граблями повільно проводить по душах млявих, змерзлих і над міру
Ослаблих, але вони ще не впали в пекло, незважаючи, на всі вади мирського буття!
Озлобляються людські серця, коли вони бачить, як син піднімає руку на свого батька!
Великий гріх упаде на голи тих, хто віддавався до спогадів про колишні втіхи!
 Там буле невдачі і великі успіхи, але гріхи були завжди! Люди роблять помилки собі
На шкоду, їм не уникнути багатьох напастей і лих, а смерть приходить непомітно,
Найчастіше в годину передранкову, але в житті тільки тим людям достеменно везе,
Хто чітко визнає всі свої помилки і знає, як з дияволом рахунок звести! Завжди
З одного вогнища виходили й правда, і нестаток, а по життю людей супроводжує
Міжусобна ворожнеча, а в півкроку дрібоче нещастя! Відчуження доводить душу
До Страшного Суду, а тих, хто не страшиться тяжкої праці, перемагає гріх тяжкий, він
Подібно тіні плете мережива свої з повсякденних дурниць, знемагаючи від туги й ліні,
Часом ледь-ледь опускаючись на хворі коліна, але весь сліпий одур ще біснується
Віддалік!  Здається, що торік теж була у князя дуже неприємна мить у житті, коли, навіть,
Люди, наближені до його особи, витирали піт з лобу і косо поглядали на нього і горя
Бажали ворогу своєму! Однак сліпота зло й добро відразу нікуди не сховає! Не важко
Поладити із власною душею, коли над головою нависає небозвід голубий! Надмірності
Руйнують душу відразу, а помірність як можна далі відкидає мирське щастя, але без
Певних зусиль не стане іншим колір синій, можна в нього пильно вдивлятися, однак
Серцю нікуди надалі від гріхів не дітися, воно з усіх сил всякчас намагається без явної
Суперечки почати з душею безсторонню розмова: чи буде побудований святий собор
Посеред купи руїн і коли люди його потім самі ж спалять дотла? Невже, посеред них
Гуляє така мета? Падає на землю залізний графин, він із всіх предметів один, кого в руках
Тримав по ночах святий серафим! Усяке буває, коли ми дуже міцно спимо, можливо, і ми
Зустрічаємося з особою святою, яка в ту саму мить знаходиться рядом з тобою! Коли ж
Церковні куполи освячені вогнями повені сповна, їх як завжди вінчають золотаві й
Урочисті хрести, але на вид вони напрочуд прямодушні і прості, але ці ж хрести, немовби
Божі персти указують нам на праведний шлях і душу на плаху відразу укладають, їхнє
Світло земля поглинає, а потім сама всіма квітами веселки блимає! Храми і їхні хрести
Знаходяться далеко від мирської суєти й тим більше від повсякденної порожнечі, у них
Одних тепліє надія на спасіння й духовне відродження душ людських, яке прийде сюди
Без зволікання, але у людей повинно бути велике хотіння і терпіння, щоб Боже насіння
Принесло довго очікуванні плоди! Ми ж самі не завжди прагнемо бути ближче до церкви,
Адже не зупиняємося в самому центрі, а стоїмо на узбіччі буття, але хробак гріха до болю
Душу точить! Ми ж переборюємо, як Христос, череду гоніння, але море мрій, що вселив
В нас бог, підносить тіло на вершину православної святині, але від грішного тіла несеться
Дух зіпрілий, напевно, для острашки, а не для розголосу Бог згущає власні фарби! Люди
В мініатюрі знемагають від надлишку звичок дурних і на власній шкірі почувають свою
Незначність, безграмотність і злиденність,які є не тільки в п'яного перехожого! Адже їм
Не до красномовства - залікувати б всі свої каліцтва, а вже потім розправити груди
Й плечі, щоб прийдешнє лихо належним чином зустріти! Людина була вкрай знесилена,
У її голові майже не залишилася глибоких вигинів, там ґрунт сирий від краю
Й до краю, але я в котрий раз повторюю, що шлях до волі Сергій достеменно знає!
Як і спочатку він сам відзначає темними ночами свої гріхи й прогрішення, підйоми
Й падіння, згадує про них чернець без дещиці збентеження! Вони громіздкі, але для мозку
Грішні ми лише трішки, хоча спокій і млість, немов коми білого снігу, приходять
На грішну на землю прямо із чистого неба! Вони спускаються на крутість дзвіниць і весь
Цей мир бездуховний, але не рубають життя під корінь: що посіяв, те й пожнеш, але
Свій гріх ніде не сховаєш, адже він ховається не тільки між ніг, але таких вершин
Досягає, що людина свій розум остаточно втрачає, адже тільки різкіше обриси гріха
В тіні дерев позначаються, але думка про святість  ще вище піднімається, адже людям
Доводиться жити скромніше й тихіше, немов би в заповідної, але спритно захованій ніші!
Гріхи спокою не дають нам ночами, хоча спочатку всі почуття немовби мертві спали
І на обіцянки ніяк не відповідали, але зігнуте передпліччя нагадує про далеке каліцтво
І пам'ять про минуле тихо й тихо душу калічить, але нутро воно зовсім не лікує! Чому ж
Мороз проходить хвилями по шагреневій шкірі й що ж? Так, усе те ж саме душу й плоть
Несамовито тривожить і страхи постійно множить й воно перетворює минуле в руїну
І до землі згинає немічну спину, але думка несеться до хмар настільки страшних
І могутніх, що доводиться про всякий випадок ще раз подбати про своє прийдешнє!
Ну, а минуле, грішне й доскіпливе, затоптане по самі вуха в землю брудними
Підошвами нікчемних людей, у яких немає ніяких ідей! Нехай йому грець, тобто
Життю, але слово – не горобець: вилите – не спіймаєш, а дні несуться довгими
Рядами, а години буття перевертаються новими, але вкрай розідраними сторінками,
Вони зупинились на межі, яка відділяє неміч від здоров’я і сперечаються з долею,
Обходячи іншою стороною терни й руїни, які роздирають країну на шматки!
Важко встежити за життям, але, навіть, доживши до тризни, не знаєш змісту
В ім'я чого таке буття на землі створювало Божество? На Всесвітньому престолі
Господь зробив все для того, щоб народ зміг зцілити себе самого й почав споруджувати
Чудові храми у світі тілесному по подобі Царства небесного! Німіють грішні вуста,
Коли ока бачать храм Воскресіння Христа, він неспроста нагадує людям про страждання
Ісуса Христа! На  місці для жертвопринесення, що стало каменем спотикання, у час
Ранкової тиші відбулося піднесення Ісусовій душі! Не підвладна нам суть божественних
Основ, адже на тім місці був знайдений хрест Христовий! Нема чого ворожити, треба
Праведно жити й зміст буття завжди усередині самого себе шукати, щоб суть
Житія спочатку розгадати, а опісля про себе дбати! Хоча круті кордони
Відокремлюють грішну душу від священного трону, але тільки натруджені долоні
Миготять на тлі небокраю, поблизу від карниза старого будинку, де все до болю знайоме!
Швидкий час давить, що сили, на лисіюче тім'я, доводячи немічне тіло майже, що
До свавілля, поглинаючи енергію небес цілком! Люди не дурні, але слів несправедливих
Великі купи постійно вимовляють їхні шорсткі губи, щоб не залишитися голими, роблять
Собі одяг з попелу й глини! Не бояться люди Бога, адже у кожного своя в цьому житті є
Дорога, їм щастя начебто треба не дуже багато, але з Богом грішники завжди в розброді,
Їх ваблять зовсім інші поля й угіддя! Каюся! Каюся, але я ж дійсно намагаюся вибратися
З потемків і знайти світло в дірявій торбинці, але там знаходжу лише один уламок, який
Дістався душі ще з дитячих пелюшок! Без гріха ніхто своє життя не прожив, усякий
Свій розум пекучими питаннями тривожив, однак, скрізь тлінне буття тримається тільки
На одному іржавому цвяху! Час познущався на буттям і людей на дерев’яному хресті
Силоміць розп’яв! Напевне, життя влаштоване зовсім не так, адже  воно продається
За мідний п'ятак і його не змінити люди не можуть ніяк! Хто з нас у гріхах
Не потопав і не жив за принципом: або пан, або пропав? Цей мир у себе все зло,
Здається, давно вже увібрав, недарма народ і мучився, і страждав, але хитро було
Влаштоване наше грішне нутро, хоча той, хто ніколи в житті не хитрив і завжди
Тільки праведно жив, нічого нового в цьому світі для себе не відкрив! Судячи з усього,
Немає спокою розуму тільки тому, що плоть погана занадто часто душу брудними
Словами лає і про свої гріхи зовсім не згадує! Чи велика це справа: розжарювати свою
Пристрасть до останньої межі, коли діло робиться на куражі? Зажди! Достеменну відмову
Знає тільки Бог, адже саме Він заклав основи нашого буття і це друга справа, по кому
В цей час плаче острог і чи часто входять у душі людські лихо й нещастя? Колишнє
Пройшло й у небилицю воно вже давним-давно пішло, туди й щастя зло за собою
Понесло! За що нам такі напасті і чому треба постійно боротися за своє щастя? Господь
Щогодини таємно благословляє всю нашу велику родину, Він знову й знову
Старається чашу гріхів змінювати: чи то її спустошувати, чи то від болю заставляє своїх
Дітей несамовито кричати! Навряд чи нас такими: нечесний і злими, у рай приймуть,
Не той там клімат! Наше небесне світило на землі добра ще мало зростило, адже
Саме звідси йде відсутність духовної й внутрішньої сили! Немає за душею у людей
Красуня - агата не тільки в бідняків, але й у людей багатих! У штовханині буднів навряд
Чи хтось святість поруч із собою відразу виявить! Ще з ранки закинуті гріховні
Справи, але й порядність із душі вимітає стара мітла! Уже краще хрест спросоння
Поцілуємо, а вже потім тихо скажемо: «Алілуя!», але всує не порушимо заповідь дану
Ліпшому приятелеві, а після поговоримо із ченцями про загальну користь єдиної точки
Зору на всяке гріхопадіння! Людина постійно кається, але сам до гріха непомітно
Пробирається, щоб з життям воєдино злитися, але не дай Боже комусь помилитися!
- «Користуйтеся, але не зловживайте! Думайте й про Бога ніколи не забувайте!
 Пристрасть сама від душі відійде, коли голова на плаху через час упаде, але Господь
Тім людям не бреше, хто мовчки на своє щастя по півроку в кабалі чекає!»
 А на північних широтах люди, які утомилися від сутужної роботи, намагаючись змінити
Хоча б щось, малюють квіти на дерев'яних воротах, як - наче немає в них іншої турботи!
Вони тільки разів у тиждень і молилися, і говіли, а потім насправді спонукували Русь
Таку нещасну, бідолашну й безталанну забути свою долю далеко не ідеальну, щоб разом
Відправитися в дорогу віддалену і в ніч напередодні великодня подивитися на урочища
Й горську гряду, розписані дома й балюстради, щоб відразу заявити татарському князеві
Про нову пропажу й навіть, перехрестившись три рази, вони не зможуть надягти новий
Триух, щоб перевірити свій слух і стримати дух, що усередині біснується, адже саме він
Пророчив душі швидкий тріумф! Князь намагається мости за собою спалювати й ворога
Винищувати, а ночами йому доводиться самому свою душу, і плоть наголо роздягати,
 Адже пручатися страсті немає духовних сил! Він природно по кожному випадку тужив,
Але, як і колись, всякчас грішив, тому що постояти за себе він тоді не зумів! Так і бути,
Треба із гріхами теж підло поступити, інакше можна легко брехню від народу сховати,
Але простіше всього - гріх не робити, щоб надалі щасливо жити! Князь про себе вже
Відзначив, що важким стане кожний кілометр на шляху до волі - усьому провиною
Прожиті в пиятиках роки буденного! Вони промчалися мимо й зникли неминуче, але
Голод – не тітка, він не затикає голодним і знедоленим людям їхні луджені глотки!
Даючи почуттям волю й випускаючи їх на широке роздолля, ми по мимо волі
Випробовуємо на міцність свою долю, але треба з'їсти, принаймні, майже пуд солі,
Щоб у повний голос змусити розпуститися пшеничне колосся, яке ще остаточно
 Не налився, а коли зрілості нема, отоді перед очима виникає темрява! Князь знав ще
З колиски, що берези й колючі ялини не мають запаху бузку, він згадав своє дитинство,
А потім випив грамів двісті гарного напою, а опісля сів на лобовому місці зі своїми
Приятелями разом, щоб поговорити про славу й честь, але мить покаяння недовгою була!
Князь уже не молодий, адже він теж знав і негоду, і голод, але гарний побут і вдача йому
 До болю подобалися, але Русь від останнього набігу татар ще ніяк не оправилася! Він,
Ніде правди діти, зайнявся грішним ділом і спробував чорніти на тлі білому, розлігшись
І взявшись в боки жди: коли хтось зробить йому назустріч перші кроки - це великий
І статурний князь назустріч людям йде, він ледь-ледь ноги тягне, адже він ще раз зробив
Спробу пройтися криво й навскіс, щоб розім'яти старі кістки, адже він хоче, щоб сьогодні
Рука Господня дала йому право мислити розсудливо й творити діло праве, щоб окаянні
Й лукаві стороною обходили зганьблену нечестивцями державу, але Бог був строгим
І не бажав до його слів прислухатися і в суть земного буття поглиблюватися! Кінчалося
Холодне літо, а доля як - завжди була сліпа до людської ганьби, але люди повилазили
Із власних склепів, обдерті й без золотих еполетів! Думка відсувала тіло й не потрясала
Його до заборонених меж! Вона втратила відпрацьовану з роками  схему, тому що дурні
 Першими вийшли на політичну сцену й жадали неодмінно перемогти порок, але
Безмежно розпалили страстей вугіллячко, що навіть заснулий на деякий час бабак
Пручатися їм, що сили, не зміг! Не всім тоді повезло, особливо тим, хто зразу
Не зрозумів, де  ж зарите зло! Таким вже тоді був час, адже  все без винятку думали
Про дармове частування, розбрати і каверзи буття, але тільки не про загальне прощення!
Люди з великою любов'ю вислухували славослів’я у свого ж узголів'я, але не знаю чому
Вони не прагнули до справи одної, яка було легко зрозуміла й серцю, і розуму, однак,
Слово Боже вражало ченця кожного: молодого й підтоптаного, слова молитви дорогоцінні
І вони ніколи не підуть зі сцени! Життя відокремлює зерна від лушпиння і веде думку
На далеку північ, а той, хто її посіяв, уже на грані марення, він просить свого молодого
Сусіда словами міцними й навіть терпкими згадати богатирів билинних,  мужнє і сильних,
Щоб минуле через призму часів відразу побачити, а потім: « Я вірую!» - пошепки сказати!
Туманить розум колишнє до самої смерті, адже там є колишня пристрасть і колишня
Пасія! Можливо, тому й на душі в Сергія тривожно, адже зрозуміти істину йому
Моментами буває дуже складно і віжко! Він випадково сказав зайве слово, яке було
Адресовано Богу і от йому треба збиратися в далеку дорогу! У ту пору хочеться піти
Подалі від ганьби: чи то вклонитися матінці - землі, чи то в гору зійти й насунути на очі
Собі величезні рожеві штори! Тому що в кожному пейзажі суєтність буття скрізь
Одна й та ж, є тяжіння й схильність, щоб усвідомити щиросердечну далекість до пороку
Й гріха і чому в богів, що живуть нагорі, навіть, немає на слуху: чому Божа віра
Легко не вписується в небесну сферу? Щоб з неї голим не випасти, людині потрібна дуже
Сильна отрута! Поруч цвіте зелена рута, але нічого не чути про всякчас ні розбрати! Гріх
Літає по кривих орбітах, заважаючи жити людям ситим і до крові напередодні побитим,
Але в підсумку сковзають кволі ноги по укоченої возами дорозі! Немає сили в тілі, хоча й
Духовні сили вже давно дійшли по забороненої небом  межі! Закон один: якщо ти
Й на цей переміг, отоді ти – пан на цій землі, а всі інші – луги твої! У шумі й галасі
Люди грішать самі, представляючи себе всесильними богами, але тепла небесного
Світила для всіх людей навряд чи вистачило б! На скривджених воду возять,
А по спинах принижених батоги вздовж і поперек постійно ходять! Треба духовність
Почитати свою, щоб процвітало щастя в рідному краї і тоді добро переможе всяке зло
В кривавому двобої й перетягне на сторону свою світовий простір, але не впертість, щоб
Його оглянути своїм оком у майбутньому - не настільки далекому, треба позбавити свою
Душу від мирських пороків! А  в прибережному талі ховаються від бояр люди опальні,
Звичайно, що вони натури далеко не ідеальні, ці люди набагато частіше
Звикли жити в лісовій хащі, де листів тихий шелест привносить у душу принадність
І відкидає несусвітню єресь, чим бігати всюди від вояків панських або загинути
Від стебель татарських! Там під високими обривами плаває неквапливо величезна риба
 І чимало підлітків ходить по лісу без зачісок, а солов'їні трелі звучать посередині тижня
Й навіть у мить капелі їх слухають високі замислені ялини! Ох, уже це життя! Так жити
Надалі не можна, адже особисто ти свої пристрасті вгамуй, і перемогти грішну людину
За всяку ціну ніколи не прагни – це мета недосяжна! Добрі помисли із грішної душі
Нікуди не йдуть і за собою добро вони в божий храм не приведуть! Гріх свій навряд
Чи колись особисто ти переможеш і ніколи його осилиш, адже немає ще таких вудилищ,
 Щоб його спіймати й в острог на довгі роки на государеву службу віддати! Сильний
Озноб і велике підвищення температури є провісником швидкого буревію, народ же
В натурі все це повинен завчасно відчути на власній дубовій шкірі, але від пориву вітру
Не колихнеться навіть зломлена вчора гілка, а її останки вже забрали для розпалювання
Печі дві молоді селянки! Поруч скрипить віз, він намагається повернути убік хліва, їй
Потрібно їхати ліворуч, але молодий візник сподобатися молодий бабоньці відчайдушно
Прагне і її в свої обійми з усієї сили тягне, він проноситься немов сизокрилий птах, але
За колоду чіпляється дерев'яна спиця, старий віз летить зі ската й урізається в стареньку
Батьківську хату! Звідти миттєво вибігають три дорослих брати у сорочках смугастих,
Щоб жінок від насильника захищати і от вони оголюють молоде тіло й миттю беруться
До роботи - дивишся, уже поліно убік кривдника полетіло, але й йому ця пісня теж
Набридла, але він був одягнений в усе біле, проте час йде, а білизна, що одягнена
На ньому поки ще ціла! Висипається капуста з дубової діжки й прямо на сусідські грядки!
Немає недосолу в сварці, яка щойно розгорілася як полум’я, хоча тільки що почалася ця
Суперечка і вона відбувається на крутому сільському косогорі! Батько миттю спустився
Із сінника, він наївся до відвала й тільки що відійшов від гарячого самовара, у нього
Шляхетна відрижка, але жити заважає біль в області кісточки на правій нозі: «Відповідь
За все тримати ти будеш там, тут же все віддано на розтерзання рожевим мріям!
Стид і сором! По-всьому, схоже, що тобі власна спритність твоєї совісті дорожче?
Ну, що ж ми тобі зараз допоможемо й хоробро надаємо по пиці!» - «О, Боже! Що Ви
Робите зі мною, адже я нічого не встиг зробити з Вашою сестрою? У мене й так
Мороз гуляє по шкірі й страхи він постійно множить! Перед очами сонце померкло,
А все тому, що я плаваю досить дрібно!» - «Проте ти добре розрізняєш у мідній склянці
Всі ребра й грані, хоча життя твоє пройшло немовби в ранковому тумані!» Крізь гамір
І лемент, до якого народ сповна вже звик, доносяться обривки собачого гавкоту, але його,
Заглушаючи, прості люди відразу ж визначають і вуха їх сприймають, як хтось і щось
Поблизу лопоче, але його народ слухати вже не хоче, а просто з нього всякчас регоче!
Ситуація непроста, але зелень густа їй волосся в один тугий пучок миттєво заплітає,
Люди на приманку ніяк не клюють і звіт собі віддають, що їм постоли от-от сплетуть!
Що нас очікує там, де є місце тільки небесам? Часу в людей в обріз, але всі моляться,
Щоб Ісус знову воскрес і спустився на землю із блакитних небес! Він допоміг би нам,
Адже ми, звичайні сліпці, які обезуміли не по роках від буйної пристрасті! А нещасні
Бродяги ховаються від татар по неприступних ярах, щоб уночі змусити ворогів бігти
Ганебно саме туди, куди ока дивляться! А скільки можна русинам князівського наказу,
Ховаючись по хащах, чекати? Їх злі ворони в голову клюють, мучать і на смерть
При зручному випадку заб'ють, але тихо здіймають догори груди,  але вона не бажають
Навіки в глибокому яру заснути! Мужики перекірливі обростили довгими гривами, але
Не стали менш грайливими, хоча й вони дійшли до дна, як і вся велика країна, яка
Потрапила в обійми до безпросипного сну! З ворогами даремно вести бесіди люб'язні,
Треба й надалі на них звисока дивитися і, не сказавши ані слова, встати за захист рідного,
Дому, щоб нещасливий брязкіт, белькіт і безліч чвар іншою стороною обійшло всіх нас,
А тепло по всій Русі знову без перешкод потекло! Коли ворог намагається обійти поважне
Місце іншою стороною, треба йому назустріч військо послати й гідно зустріти вражу рать
І серед білого дня вперіщити того мечем плиском! Раз і два - там, де була голова, її вже
Давно нема! Нема на що ворогам з боку дивитися! Якби всі так ворога зустрічали, тоді
Стороною нашу державу обійшли б усі гіркоти і суми, а збереглися б духовні сили
Й цілими залишилися б наших прадідів могили! Зараз же скрізь діється зло таке, що кров
Ллється широченною рікою й виганяє із землі учення святе! Не у всякого є меч і щит, але
Народ як раніше не мовчить, розкривши впасти, він намагається на татар у темряві
Негайно напасти, щоб свою волю в тих злодіїв украсти! Життя йде на злам, все це я
Бачу сам, але в справі святій відзначений великий підйом! Хоча зі святістю в душі мало
Подібності, адже у неї назовні випирає не шляхетність, а одне бездуховне каліцтво!
Поклоняючись у храмі Ісусу Христу, люди не опускають себе в безодню й порожнечу,
Він один був розп'ятим, щоб усе сестри й брати стали духовно багатшими! У тім святому
Місці грішно не заприсягти власною честю, що навіть у темряві дрімучої люди будуть
Богові молитися неминуче: «Без сну й спокою колишеться море людське, а я ношуся над
Земною корою, щоб поросль молода й старість сивоголова, буревієм гнані, принесли волю
У краї родимі! Молитви беру у великотрудний путь й слухаю тільки Бога одного!
Залишивши скверну й переборюючи терни, перемагаю особистий страх, тому що я
Чернець, тобто монах, а в моєї Вітчизни є підступний і підлий ворог, у якого лють росте
 Прямо на очах! Причин на світі немає, щоб волі яскраве світло не висвітлювало
Слов'янське погруддя, а молитва не неслася по всій окрузі з віруючих вуст! Нехай нутро
Покине журба!  Життя по ідеї не набагато блідіше від гріха, коли з нього сходить піна
І лушпиння, то отоді в цій країні русин русина, на відміну від бусурманів, ніколи
Не зрадить, він все може, якщо треба, то й жебракові на пропій подасть, згладить
Гострі кути у своїй родині й зашиє пасок без голки! Треба постійно молитися й духом
Кріпитися, щоб від грішної плоті навіки звільнитися! Варто пристрасть миттєво
Вгамувати, щоб розум гнів не зміг охопити! А молитва зовні схожа на наш всесильний
Щит, хоча старість чоло морщить і тіло нищить, але воно ще має достойний вигляд!
Дух ще є, щоб гідно постояти за зганьблену честь? Вуста єресь бубонять, але твердим
Залишається погляд!» Лісове урочище стоїть перед Сергієм нездоланною стіною, а юрба
Бесівська мовчки скалиться за його широкою спиною! Треба з ними битися і довгими
Ночами постійно молитися! У ту нелегку пору Божа допомога приходила не дуже
Швидко! Лементи про допомогу потопали в диявольському гурті, та й заважали їй
Непрохідні гори! Ставши жертвами повсякденних наслідків, люди по мимо волі стали
Замислюватися про давно збігле дитинство, але, не переборовши холоднечу в душі своєї,
 Навряд чи хтось із простих людей стане духовно багатшим й сильнішим! Їм нема чим
Похвалитися, а варто було б на час під синім небозводом забутися, і черствим хлібом
Насититися, щоб задовольнятися й спокійно у власний скит увійти! Світло ледь-ледь
Уловиме у мить непоправну проноситься мимо і летить до нагромадження хмар, щоб
Знову, відроджуючись із пам'яті дитячих снів, розум не був готовим стежити байдуже,
Як шибеники неслухняні дивляться у здивуванні й дивному сум'ятті на перевтілення
Людей самотніх, у який є  безліч пороків, і як колишні злодії стають слухняними
Й не дивляться крізь пальці, як мучаться й страждають на білому світі блукачі! Бог
Створив людей по-своєї подобі, щоб потім до високого гранітного надгробка
В неповних сорок років не проникало таємниче Фаворське світло! Для більшості, що
Нарікає на своє життя – це лише банальні слова, але їх не сприймає хвора голова! Не
Стати рабом своїх пристрастей - не головна мета для людей! Напевно, варто
Покаятися, щоб серед людей невіруючим Хомою не прославитися! Треба б знати, як долю
Переверстати і нікого надалі не проклинати! Ангели гріх нехтують, вони, як можуть, так
Юрбі й допомагають, іноді від суєтності її загодя звільняють і надію в розум вселяють,
Але страсті й тяжіння приводять людей до зайвих помилок, адже вони зосереджують всю
Увагу на одному гріху! Думки бурхливими потоками текли по таємних стежках, але їх
Дияволи по вибоях і ямам вели до самого краю землі! Коли Бог вирве гріх з коріннями,
Отоді засяє святість під блакитними небесами! Невже ми насправді відпочиваємо
Тільки в ліжкові від неробства й канителі, але жити продовжуємо без єдиної мети!
Плоть голками сколота, а душа замерзає від нестерпного й  лютого холоду!
У постійній боротьбі варто народу жити, щоб свого духовного ворога на корені розбити,
Але й себе під час боротьби не погубити! Без найменшого тремтіння кожного з нас може
Образити незнайомий перехожий, до болю на нас самий дуже схожий і заклик віщий стає
На цьому тлі ще темнішим і різкішим, а аргументи стають важчими й тяжчими, але Богові
Від цього ніяк не легше! Невже це порок людської сліпоти? Ні, це життя миттєво руйнує
Таємні мрії мої, але той, хто глухий і не зрячий, лише бачить всенародний стогін і плач!
Суть буття йому важко зрозуміти, а тим більше сповна усвідомити, звідки ж
Виходить Божа благодать?! Як її одушевити, щоб себе прожогом не прибити, адже
За спиною не завжди маячить колір голубий, тим більше, навесні, коли зелень сама
Спускається до глибокого ставка і вона переважає в кожному саду! Люди на Христа
Тільки зовні схожі: і обличчям, і кольором шкіри, але в їхніх душах мало місця
Залишається для Бога,  зовсім в інші краї веде нас небесна дорога, але від гріха
Не звільняє душу тривога, якої скопилося там напрочуд багато! Там одні холодні течії,
Проте там пристрасть теж є, адже любов і розвага теж поруч з людьми тихо йде, але
Господь невпинно зрить за нами з височини, перетворюючи в реальність всі миттєві сни,
Додаючи грішникам трішки сивини! Від краю до краю в нетрях життя пробирається
До людей святість Господня, часом добро, не розрізняючи, а зло, зовсім не помічаючи,
Однак, бачить земля, що гріх все більш і більш пронизує в буття, немов би підступна змія!
Сили вже на межі, але ченці сміливо роблять святу справу, витісняючи щораз все те,
Що може тішити грішне око, але людина не може жити поза порожнечею і без 
Мирської суєтності, за її спиною з опівнічних гріхів утвориться сильний рій і вони
В момент будь-який, якщо комусь несила терпіти, відразу поглиблять повсякденну
Брехню! Думки над головою кружляються, а та намагається в грудку скупчитися, щоб зло
Не робити! «Хто я такий? Чернець сивий! Чому ж я грішник, а не святий, хоча
 Не боягуз, але й не герой? Постій! Питання це зовсім не таке просте, яким виглядає
На перший погляд, але його ніяк не обійдеш іншою стороною!» - це думки налягли
На Сергія разом, так, що каламутиться його розум! Йому небеса намагаються підказати,
Що виживає той, хто не дурень і може завжди себе в руках тримати! Шумить
Листва, перемелюючи через свої жорнова й думки, сказані напередодні важливі слова,
Але вони зрозумілі тільки для одиниць, а не для більшості! У жахливі часи
Татарськими шаблями в лісові нетрі загнана величезна країна! «Що ж трапилося?
Чому ж все зло світу на Русь всією скопою ополчилося? Чому ж Господь, мовчки
На нашу погибель чекає й нам на допомогу занадто повільно йде?» А життя біжить
Посередині життєвих стромовин, Сергій як і раніше живе один, він і не слуга, але й не
Господар: « По миру зі смутком бреду й живу, немовби у чаду, я давно вже готовий
Пролити за Віру власну кров! Попереду повінь, але є чимало троп, щоб сам Господь
Вирвав сміття із пророслого зерна, адже земля густою кропивою з усіх боків у ті часи
Була давно вже оточена! Легко лише ничком йти, але ми зупиняємося від своєї мети
На половині шляху, не намагаючись нутро від гріха врятувати! На жаль, тільки вдалині
Вібрує вогонь великої любові! Люди самі бредуть до свого кінця, всупереч всесильному
Творцеві, їм гріх до обличчя йде, але вони згаряча гинуть не тільки від татарської шаблі
Й від меча! Весь рід людський живе давним-давно в темряві нічний, не задоволений сам
Собою й власною долею, адже йому важко свій шлях без дещиці зла завершити і Гордіїв
Вузол одним махом розрубити! Серед білого дня простим мирянам потрібна лише одна
Біганина, але тонкий слух ледь-ледь уловлює дзенькіт щиросердечних ляпасів, невже це
Страшний порок вириває на голові жмут сивого волосся! Боже мій, що ж чекає
Людей наприкінці тракту непрямого? Йому б подумати про взапас, щоб Бог прожогом
В скрутні часи допоміг, плювати в позбавлену даху дерев’яну стелю! У рай навряд чи
Після смерті потраплю, але коли мені бути в пеклі, тоді краще тут собі я пристрасть
Знайду, але гріх живцем не вб'ю! Мабуть, я короткозорий і мене важко залякати, хоча
Життя ніяк не вписується в небесне коло! Чого приховувати, що наш народ звик
Тільки хапати, красти й убивати, але не хоче тяжко працювати, щоб кризу в душі
Подолати! Варто про неї постійно дбати! Простий люд ниць і стійма труїть своє
Тіло пагубним пійлом! У більшості людей немає уз споріднення, а для меншості, у якої є
На плечах голова, справами всіма керують не бажання, а розумні слова! У ті століття
Ніхто до допомоги небес не вдавався! А той, хто херувим, по великому рахунку незримий,
Але лишається прикладом живим для грішників! Що потрібно робити, щоб стати
Святими і не знатися із гріхами земними?» Думки ігумена несуться по колу,
Не довіряючи, один одному, а тим більше юрбі, адже життя було прожито в мирській
Суєті! Можна на почуттях довго грати, але їм краще не стати, чого вже від людей
Приховувати, що треба ясність у розум внести, щоб душу й тіло від гріха врятувати, то
Треба мати хоча б малість злата в жмені  зажатого! Адже в мить розплати можна буде
Відкупитися й не забаритися з обіцянками про своє виправлення! Гріха, не страшачись,
Люди всякий час самі лізуть у твань і бруд, а їхні звички й голоси намагаються
Повторювати незримі дива, але кожне слівце, начебто куряче золоте яйце, відразу зліпить
Навіть розумне обличчя і його риси перетворюються під сяйвом мирської суєти
І обпадають з дерев у вигляді пожовтілих аркушів! У нічній тиші далі не прагне
Сергій надалі пильно розглянути строгі обличчя, у кожного чоло в скорботі й сумі,
Але їх відокремлювати від плоті ченці скопою не стали! При світлі каганців молодий
Чернець з оскалом чеше волосатий зашийок, а вже потім переходить на потилицю!
Чешеться все тіло, та й шия пристойно спітніла, але пітьму закриває стара й порвана
Портьєра, але в будиночку з химерами веселяться люди з непристойними манерами!
 У будь-якому єстві суть і істина залишаються в меншості, а зло б'є по голові, але
Життя - так собі: прийдешнє в імлі, а гіркота ріками тече по грішній ще землі!
Залишити б всьому народу, незважаючи на прожиті роки, осторонь самовихваляння,
Хоча воно й приносить розуму внутрішню насолоду, але породжує біль і приниження,
Воно виглядає з боку при світлі холодного Місяця, як перше побачення і приносить
Кожній людині менше радості, чим мук і страждання! Душі потрібен громовідвід, щоб
Брудом не поперхнувся рот, і потік грішних вод не пролився по всьому району
І не застудив він глотку! Угамовувати свої домагання ніхто не має наміру, хоча
До кінця народ не впевнений, що джерело страсті, як подоби щастя, не буде миттю
Загублене! Але з рота несеться одна нісенітниця, напевно, неспроста щоденно грішать
Вуста! Душа чорна, а навколо неї лежить одна порожнеча! У ніч похмуру й понуру
Біси вимагають винагороди від повсякденного лиха й нестатку, вони завжди не тільки
В голові, але й у будь-якому єстві – це з лишком випробуване на собі! Зло не видно
Зсередини, але при яскравому світлі ранкової зорі люди поводять себе нібито вони
Справжні дикуни! Потрапивши під страшний буревій, Сергій сам свічу в темряві запалив,
Але зберегти вогонь до кінця не зміг, він тоді стояв на високій горі, а зараз сидить
Самотньо на старому перському килимі! Навколо нього й морок, і дим, там важко
Дихається навіть людям живим, а тим більше святим, у годину таємничу він із всіх
Священиків, хто наодинці повстав за Русь і за собою людей позвав, переборов сум
І смуток і з його вуст ще в холодному квітні полилися слова, вимовлені дуже слабко:
«Боїться розплати гріх людський, саме собою, він йде ходою хибкою по шляху
Тернистому й не рівному, намагаючись поглядом холодним розстатися  з тугою марною!
Вона сум не розтоптала, але в душі зима настала, мимо волі плоть грішила, де тільки
Вона подумки не літала, і ніколи не думала й не чаклувала, що попереду на неї чекає
Більша, але холодна зала! Там раптово теж похолодало! Я не великий історик і думаю,
Що засмучуватися сильно немає потреби, тому що час розум заспокоїть, але він
Не схожий на пофарбований в червоний колір ніготь, до нього не можна поблизу руками
Навіть приторкнутися! Мабуть, дух залежаний, не святий і не правий не бажає
Мислити реально! Коли, навіть, буду по землі повзти, однаково на собі я повинен Божий
Хрест до кінця нести!» Життя на пагорбу тихо спіткнулася, а вже потім у ліжку сильно
Потягнулася, але згадало нутро про самітність і неземне пророцтво й теж у славу Божу
Молитву душа прочитала, адже вона небагато відповідальнішою стала і її зірка знову
На небокраї яскраво засяяла: «Потрапивши в лихо, шляхом божевілля навряд чи далі піду,
Інший вихід я все-таки для себе знайду! Спочатку - слова, а вже потім - справи, хоча
Всюди тільки кривда й огуда! В цей час духовність у занепаді, а святість тікає від Русі
Без оглядки, душа вирушає в п'яти, напевно, боягузтво в неї від прабаби! Є потреба
Рахівницю з гріхами звести й святість в душі знову знайти, щоб себе в нетрі зла
Не завести! Сподіваюся, що сам мудрі поради ченцям дам, однак треба чітко знати,
Де ж їх шукати?! Все йде до того, що треба довіряти тільки своєму розуму, але його
З вогнем не знайдеш, навіть удень і в прийдешньому, і в колишньому часі! Душу моя – це 
Набагато вище аніж «Я», коли на плоть падають краплі небесного дощу, там усе
Повертається на круги свої, але, навіть, у мороці й нудьзі буття, у томлінні свій
Тернистий шлях, до кінця пройшовши, зберігаю все-таки власне відчуття свого життя!»
Сірість на чотири крапки відразу поруч із ігуменом присіла й на ділі їй не до веселощів -
Є інші цілі: собі на погибель вона всюди ратує тільки за прибуток і раніше строку
Назовні випинає мирські пороки, щоб навіть люди жорстокі й до того ж самотні,
Не дивилися на світ однобоко, а мислили глибоко й бачили далеко! Ганебно
 Не покарання, муки й страждання, гріховним є сам злочин, як в час війни –
Зволікання, але в житті - будь-який мирський гріх приводить Бога в здивування
Й подив, його причини окрай буття нерозрізнені! Воно, напевно, набагато гірше
Чесноти, але гріх безмежний і непомірний породжує всякі фрази, які набагато
Страшніші від будь-якої зарази! А слава сліпа нікому пальмою першості давно вже
Не поступається, але бере за зашийок тіло живе, щоб погубити на корені суть
Справи святої! Невже це все? По лісовій смужці вже гуляють відгомони колишніх
Діянь, вони на вид непримітні і зовні виглядають як сіро-білі смужки, без краси й лиску!
Русь свій колір ніколи не змінювала, але бувало, що ворогів поблизу не впізнавала
Й в іншу сторону тягла стару ковдру і в поривах поспіху разом з лушпайками їла дрібні
Горішки! Гасне світло в розкосих орбітах, але в животах їжею досхочу набитими і до того
Великими немає мотивів остаточно забутих, хоча пам'ять людська, напевне, пожухла
Сповна, але для слуху у кожної людини є два повноцінних вуха, через них все чути,
Не тільки земне, але й занадто урочисте: «За здоров'я своє вношу розп'яття до себе
В житло! Коли зрозумію: що й до чого, тоді руки до небес підніму, устану поспіхом
І прилюдно скажу: «Усе тлін і порох!» Але саме у цю мить розкриються перед поглядом
Царські ворота, і щось змусить плоть розгорнутися до них на пів обороту, здається,
Грішити у неї немає бажання, але гріхи зовні мляві, великі й малі, розумні й відсталі, сірі
Й з підпалом йдуть по спільній криво й навскіс виходженої вздовж і поперек залі! Яким є,
Таким перед Господом навколюшках стану, але жити в божевіллі вже не буду!
Не думаю, що бесіда буде похмурою, вся справа в сумі й вазі тих гріхів, що спливли
З народної казки або старих сказань, знявши таємничий покрив з сьогодення,з яким люди
Парували, але завдяки своєму ж безсиллю, порушували канони й правила буття, але Віра
Їхні думки у нове русло відразу направила й змусила з користю молитися і на колінах
Перед святими образами повзати! Навіть той, хто на вид ще не ідіот, свої гріхи сповна
Пожне, як тільки час для цього прийде! Усякому гріху є межа й той, хто багато чого
В житті своєму мав, відразу ще більше втратив - Господь дав і відразу ж забрав, щоб
Той Віру на хресті одного разу не розіпнув! Я повинен відкрито і прилюдно сказати,
Що неправду не легко наяву розпізнати, хоча правдою те ж дуже важко керувати!
Ми грішимо по власній вині, але за брехню на Страшному Суді з нас спроситься
Подвійно! Навіть у ті короткі митті, коли плоть виходить у душі з покори, сили для
Спротиву завжди я знаходив і заповіді Бога повністю не забув! Душа брудом стекла
Й стала чистіше аніж кришталеве скло, а істина до розуму дійшла і свята стежка
В Божий храм простолюдина привела, але не спалила всю єресь ущент! Була, не була, але
Не спалювати ж грішників унівець і не бити ж їх різками, якщо істина ніяк не доходить
До слабкого мозку?! Мені стає й смутно, і самотньо, коли замислююся глибоко про суть
Всіх земних пороків, у штовханині посеред них не проживеш за рахунок чужий! Поки
Країні ще зовсім не зле і вона мимо волі ще не перетворилася в збіговисько злиденних
І голих, повністю залежних від примх низькорослих монголів, треба без натиску
Піднімати навіть майно нерухоме! Ми ж самі обливаємо труну Господню гарячими
Слізьми, щоб інші люди теж пішли слідом за нами! Душа від реалій буття не далека,
Але у Вірі живе вона поки! У трепеті великому вона у свою годину повстане перед
Господнім ликом! Тобто, їй згадають і про меркантильність, і про користь, але я
Почестей не вдостоюся, хоча, напевно, розстроюся, коли спустошено і безсило буду
Дивитися на хрест свій могильний, угамувати сум не зможе навіть Бог всесильний!
Що ж робити мені залишається? Невже чекати, поки душа на дрібні шматки вщент
Розірветься? Нічого певного зараз не можна сказати, навіть кілька тижнів назад
Можна було б на щасливий випадок уповати!  Я ж сам собі нещодавно відкрито зізнався,
Що дарма раніше у Вірі сумнівався, зараз же до хреста припадаю й чітко десять
Заповідей Господніх знаю: «У Божих істинах переконайся й заново оглянь у цьому
Світі сірість, бруд і мішуру!» Усе в житті було, але до правди я не підбирався з тилу,
Як би не було боляче, але я не йшов до істини дорогами обхідними й не брав участь
У буйствах застільних! І понині повний життєвих сил, але гідного їм застосування ніяк
Не знаходив, хоча вірою й правдою Богові служив, став одинаком, тому що на своїй
Родині поставив велику крапку! Господи, Ти ж став для мене набагато сильнішим
Й ближчим! Нема рації сприймати всі докору життя! Молитва що відлуння, воно
Наближає людину й до слави, і до успіху! Вона догоджає слух, але в здоровому тілі,
Слава Богові, є здоровий дух! Де ж щастя межа? Бог ним всіх людей наділити
Не захотів! Говорю, як на дусі, що не точно знаю, що ж відбувається там, нагорі!
Я з великою підозрою ставився до будь-якої системи погляду й, проте, у душу закрався
Сумнів великий! Смута душу надломила й виснажила її духовні сили, а поблизу показалась
Могила! Якщо мені буде богом призначено розбити залізні окови ціною власної крові,
Тоді я припаду до Божого узголів'я без усяких передумов! Сили вже закінчуються, але
Начебто б, якщо судити по погоді, то в моїх руках ще тримаються поводдя від власної
Долі! Можна все собі простити, але як же можна було без Віри стільки часу життя
Сповна прожити? Хоча із самого початку душа розум вірити в Бога підбивала,
Відкривши край стьобаної ковдри, вона невпинно повторювала щодоби: «Почни життя
Своє спочатку! Попереду тебе жде бариш солідний, адже кінця твоїм гріхам із землі
Не видно, от за що й мені образливо! З роками не все в житті закінчується одними
Слізьми або ж безглуздими плювками! У силу своїх принципів і інтересів людині
Не дано зрозуміти весь зміст духовних процесів, але коли справа доходить до ексцесів,
Тоді немає навіть хвилини зайвої, щоб миттю розібратися досконально в житті
Особистому, не говорячи вже про свою діяльність публічну!» Буття - первинне,
А свідомість - поняття вторинне, принаймні, коли встановлений факт втрати духовної
Й живої матерії, тоді люди, неначе дикі звірі, не сприймають святі критерії,
А низькоросла раса одурманює народні маси! Скільки часу все це ще протриває, варто
Мені наяву особисто самому на дозвіллі переконатися! На душі погано, не хочеться
Виглядати криво або ж пихато! Душі боляче і вона шляхами обхідними нагадує юрбі
Безвільній й буттям своїм не задоволеної, що в боже військо не приймають по-свійськи,
А тому потрібен пошук істини столітньої, щоб навіть чернець останній, який згрішив
Напередодні, відкинув мішуру й склоку і кинувся навтіки від власних пороків! Дивитися
Із дзвіниці на грішників страшно й боляче, хоча корінь гріха залишає зрідка гнилизна
Й лушпайка й там, де молитва вище музики й ритму, життя здасться раєм, навіть,
У самому старому сараї! Втім, ми ж самі Богові голову часом морочимо, коли бачимо
Чудо навіч, особливо темною й вогкою ніччю! Чому ж наші душі постійно б'ють
У ночі байдики? Я страждаю й стогін, видаючи, не до кінця сам розумію, чому, не будучи
Кволим, перебороти гріхи свої навіть я не маю сили і моці?! Усякий мені повір, що
Не уникнути нікому моральних втрат, якщо не підеш назустріч Богові хоча б теперечки!
Ти тільки в Бога щиро вір! Нехай душа поплаче, це нічого ще для неї не означає, тим
Більш, що в неї немає решти здачі, ось чому і я про неї вільно судачу! Взагалі,  не можна
Життя прожити, щоб жодного разу не побачити Божого світла! У розрахунок гріхи
Прийнявши й помолившись за полеглих, але славу собі так і не здобувши, уподібнююся
Комасі й повзу по шляху незнайомому, щоб там поборотися зі спрагою й знемогою! Душі
Неприємно, що вже немає в неї шляху зворотного! Іде не тільки прожитий час,
А разом з ним і наше плем'я! Смерть дихає в потилицю, але ми із зачаруванням вдихаємо
Запах свіжих ошурок! Відбуваються якісь метаморфози, але плоть не зважає уваги
 Ні на старість, ні на тріскучі морози, а із грішною душею розправляються останні ізгої,
Колись виселені з войовничої Трої за недотримання людського спокою! Тоді був час
Такий, що слово будь-яке, вимовлене без Любові до Бога, закінчувалося пролитою кров'ю!
Русь роздягнена догола й пристрасть розпечена майже добіла! От такі зараз справи!
Дійти б їй до святого кута, але постійна млявість злим пороком у плоті русинів навіки
Залишилася, що навіть сумнів у душу відразу закрався: що ж з Руссю сталося? Перш ніж
Кричати «ура», їй треба було знати, що ще вчора на Русь зійшло Всевишнє благословення
Й почала зникати непролазна темінь і мряка, а сивина в монголів пройшлася по кошлатих
Головах, але не торкнулася їхнього норову! Священики не раз голосили, що перемоги
Ніколи не буде без наявності у людей високої моралі, а у випадку неуспіху вороги
Надягнуть на себе слов'янську збруя й почнуться голосні втіхи у розрахунку на те, що 
Всесильне відлуння наяву простромить нічну темряву й понесеться до ковчега свого!
Почнеться життя іншого сорту, зовні схожа на перефарбованого чорта! Люди
Короткозорі, вони нечутливі до довгої  розлуки, тільки тому у них зв'язані путом сильні
І міцні руки, але вони ж не зобов'язані в віці зрілому займатися не своєю справою!
Благоустрій держави – це не дитячі розваги! Тим часом треба б відійти нам усім
Від давно заучених діянь і схем, щоб не залишитися рабами назовсім! Все бачить око, але
Гріх усе сильніше об’єднує нас, але до чого ж цей світ непередбачений, це ми серцем
Відчуваємо, але він по-своєму прекрасний! Нехай кожний татарин знає, що ніхто
З русинів його не поважає, але і горя йому не бажає! Було б набагато краще, якби
 Татари піддалися божим барам і повтікали з православної землі поки ще живі вони самі
І їхні родичі!» Сергій зустрічає новий схід сонця і спостерігає через розчинене настіж
Віконце, як прямо на очах денному світило вшир росте, а потім, розжарившись, неначе
Деревне вугілля, миттю його жар йде на спад! Отак і життя невпинно чекає розкат!
«Скільки можна князеві пояснювати, що січі з татарами нам ніяк не уникнути! У нас
Горя під зав'язку, а в житті шляхетність люди черпають тільки із дитячих казок!
Рабство для нас - не нова річ, воно гірше будь-якого зла земного або демона іншого!
Гірчить воно, немовби прогіркле вино, однак, однаково нас всіх колись поспішно накриє
Посмертне рядно, і імла нічна навряд чи відкриє двері раю, тоді небокрай померкне
І ніхто темряву ночі не подолає: «Прощай, країна рідна!» і « Здраствуй, височінь
Неземна! Ти на мене довго чекала і от я стою перед тобою весняною порою!» Коли
Нас вже тут буде, комусь нас стане шкода, хоча нерви - не сталь, але й надворі давно
Вже не місяць лютий! Багато історій із людського життя було забуто, але її відлуння
Поруч чути! Хотілося б вільним трохи пожити і гідно дні свої в монастирі дотягти!
Нехай серед страшної битви усе сильніше звучать слова високої молитви!» Його
Спокійний погляд на всіх ченців відразу зійшов, намагаючись вибрати найбільше із горя,
 Але погляд уперся в старий і дірявий камзол - це мандрівник до нього в келію без
Дозволу самотужки зайшов! Ледь залишившись у живих, він молився за всіх родичів
Своїх! Він бачив долини і засніжені вершини чужої батьківщини, йшов по курних дорогах
І з болем, і із тривогою думав про своє буття, тому що бачив скорботи занадто багато, але
Все на землі вершиться з волі Бога! Говорити всього сутужніше саме тоді, коли немочі
Й лихо відвідують утомлену тіло, незважаючи на безвинно посивілі роки, а всі промахи
Й помилки вже перетворені у величезні й непід'ємні злитки, а душа у великому збитку!
Не залишилося нічого від колишнього красномовства й сутулими стали похилі й широкі
Плечі, за залишилося чимало каліцтв, а із всіх слів на пам'яті залишилися лише одні 
Просторіччя!  Така суть земного буття: його нікого не шкода, тому що всі гріхи валяються
Покотом! Як же важко самим собою бути, коли оточуючі тебе люди намагаються
Поспіхом твоє життя за хобот двома руками взяти й відразу його очорнити! Чи можна
Двома словами виразити суть побуту, коли істина вся поблизу ніколи й нікому не видна!
Острах зла на шлях розкаяння грішну душу прожогом привела! А воно добром зневажає
Й розумом заволодіває, але його дії простий народ уголос уже не засуджує! Нам із самого
Дитинства не чужим є елемент кокетства, яке залишилося нам від древніх предків
У постійну спадщину! Як праведно життя прожити, коли неможливо свою душу від
Немочі остаточно зцілити? Слава Богові, що у житті все в повному порядку, хоча не будь
У нас дуже багатьох недоліків, нам було б не так приємно помічати їх у близьких друзів
І родичів своїх! Одних гріх засліплює лише на дуже коротку мить, а іншим - ока
Відкриває! Ми ж запевняємо самі себе, що гріх уже йде в інші краї!  Життя як - нібито
В порядку, тому що всім людям до обличчя припадають їхні недоліки! Як душа не прагне
Гріх пожмакати, грішна плоть ніколи не бажає його виправляти! Його ж можна сховати,
Але несила навіки забути, але, навіть перебуваючи на краю світу, старі люди дуже
Полюбляють давати всім юнакам і дітям свої запізнілі, але гарні, на їхній погляд, поради!
Ми ж усього боїмося, але до істини постійно прагнемо, як і покладене всім смертним,
І всього ми хочемо добитися, як – нібито уже нагороджені безсмертям, і справа лишається
Лише за буттям земним, але ми ж за себе горою постоїмо і свій шлях в житті все-таки
Знайдемо! Ось воно що! А на крилах поточного часу несуться вдалину й сум, і сумнів,
Ведучи душу від чергових труднощів, яки перейшли до нас ще з далеких часів від наших
Прапрадідів і батьків, але у відповідь на всі земні гріхи нам бог читає дуже довгі моралі
І повчає правилам етики! Наше щастя зовсім не складається з повного задоволення
 Власної насолоди, яка доводить наш розум до отупіння, але скромні люди, будучи
Свідками чергового гріха, випробовують на собі відчуття, схожі зовні на сором, але ті
Роблять вигляд, що їхня совість, як і раніше, міцно спить! Суєта суєт - усе суєта, коли ж
Умирає остання надія, отоді виникає навколо одна неземна порожнеча, але слава
Й почесті завжди в руках ішака! Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, а плоть
Старіє й розум, не знаходячи собі застосування, марніє й тупіє, хоча всякий чернець
 Достеменно знає, що стояча вода на жарі гниє, а на холоді - миттєво замерзає! Помилок
Тут ніколи не буває! Констатую вже без жалю, що істина - єдина дочка свого часу й в ім'я
Їй збагнення йде геть вічне прагнення до нових і нових насолод! По-новому мете кожна
Мітла! Була – не була, але вже настав час виступати всією скопою супротив земного зла!
 Воістину той, хто не цінує життя, його не заслуговує, а він слова Господа до кінця ніколи
Не вислухує! Сумна доля очікує того, кого небесне Божество наділяє великим талантом,
Залишаючи мирське щастя одним лише неукам і дилетантам, а ясність і гостроту розуму
Непередбачена доля не визволяє з рабського ярма!  Пиши - пропало, коли зло саме
За комір зненацька впало! Підпасти пороку завдяки незнанню – це одне і зовсім інше –
Споглядати за ним у розкрите навстіж вікно, але де знайти сили, щоб не загрузнути
В ньому, коли вже доля пройшлася по життю маховиком своїм ! Збираючи святість
По крихам, намагайся не бути нижчим від власної епохи! Великим миру прості люди
Часто дорікають, що ті їх з духовного рабства, що сили, не визволяють! Коли в житті
Приходиться туго, тоді всі люди прагнуть знайти істину, але це не їхня заслуга! А багато
Істин до безумності перекручені, але збоченцям не всі ще гріхи відпущені! Чи не дивно,
Що люди так часто воюють за релігію, але рідко живуть по її ж приписах, вище Бога
Ставлячи власні знання, прагнення і свої бажання! Перш ніж щось засудити, треба
Не тільки розумником, але й праведником бути! Так тому й бути: ми не станемо надалі
За законами окаянних животіти! Нікого не засуджуючи, Божа істина над нами постійно
Свої крила простирає й над усім миром вона безперервно витає! На превеликий жаль,
Повчання в житті зустрічається набагато частіше, ніж втіха! Зло минеться, а добра
Справа навіки-вічні у свідомості людей залишається! Мова, якою Русь приказує,
Жодній європейській мові ні в чому не уступає, вона тихо терни буття переборює 
 Й на царському престолі дуже довго сидить і свої справи творить, а нічого в голос
Не говорить! Божа воля виміряється буттям, а не виміряється циркулем! Тільки від
Божого ім'я, а не по псалтирі можна навчитися філософії і хімії, що очолюють інші науки
 В цьому світі! Хоча Русь с голови до п’ят закована в ланцюгах, але не всякий чернець
Зважиться її ворогів лаяти у своїх проповідях! Їхня сила подібна грому і блискавки, що
Відбивається на повсякденному бутті! Духовну волю ніхто на землі ще остаточно собі
Не знайшов, але на небесах сіяє її німб і ореол! Мирська слава подібна до спалаху клоччя,
 Яке довго палає в мороці, адже занадто ніжні її ще не дозрілі злаки, вони проростають
 І через мить усихають, але не відразу й раптом! У моці духу – непохитність наша,
А в роздратуванні - непримиренність, але внутрішня сила відвагу й сміливість сама з волі
Небес народила! Злиденний не той, хто з волі неба просить у вельможі корицю житнього
Хліба, адже бідність – зовсім не той порок, щоб себе у чомусь докоряти і поїдом їсти,
Адже життя не позбавлено глузді, тому що всі люди переживають нужду і людина
Безповоротно не залишається самотньою, доки її, навіть, у безодні на краю захищає Бог!
У самоті глухої легко стати покійником, який завдяки своєму недбальству попав
У глибоку водойму, тому що поводився з людьми непристойно! Природу єства нам
 Ніяк не змінити, але варто праведно й свято життя своє прожити, хоча раз у раз рветься
Тонка нитка буття, але її зберігають величезні ланки, які втримують на землі молоде
Покоління від духовного зубожіння! Можна плоть виправити, коли гріх і дурість навіки
В безодні наодинці залишити, але всюди і скрізь є ключ від неприязні й ворожнечі! Важко
Вижити злиденній голоті у знедоленій і поневоленій державі, де всякий намагається
Встряти у сутичку чи бійку! На просторах державних немає людей абсолютно рівних,
Там безліч пригноблених і безправних, але й серед них є головні! Кожна людина земне
Життя тлумачить на свій власний лад, тобто як їй заманеться, але основна маса
Людей йде власною дорогою через терни у саме Пекло, де їхні душі після смерті
Піддаються вічним тортурам і мордуванням! Немає любові там, де відсутнє сумир'я,
Немає віри в Бога без вибачення! Є право на життя на серці у вінценосця і
Самодержця, але немає життя на Русі у безбожників! Коли за душею нема нічого,
Тоді таке єство не сприймає навіть Божество! Зараз час жахливий, але  ми над ним
Не владні, адже всі ми бідні й нещасні, і про цьому ми не кричимо у всіх підворіттях
Громоподібно, що нам за мороком сонячного світла не видно ! Звичайно, на першому
Місці - справи серцеві, а вже потім - думки про неминуще й вічне! Адже всі ми люди
 Грішні й сльози безутішні ллються наших очей поспішно доти, поки не відбудеться
Довга й непроста розмова з одним із чоловіків, що мають високий духовний сан і чин!
Він поступає невигадливо, що саме під час літургії вдосталь п'є  монастирське вино!
Жити йому в цьому світі страшно і до того ж ще й небезпечно, тому що істину
Видно поблизу, але не дуже ясно! Замість того щоб у Бога вірити, йому доводиться
Брехати й лицемірити і щоб священик під час проповіді нам не говорив і наскільки б
Він точку зору на правду буття нам заново не відкривав, кожного чоловіка постійно
Притягає грішний мир! Його ж пороки і вади прикриває одяг на дорогій підкладці,
Здається, він у повному порядку, а все тому, що зараз культура в занепаді й немає
В лиходіях недоліку, але дзвоновий дзвін ніколи не змовкає й він людей до святості
 Всякчас призиває! Невже немає вагомих підстав, щоб перервати шлях щоденних
Страждань?! Йти по ньому й нерозумно, і небезпечно, але над злом навіть час
 Давно вже не владний! Але віра в Бога ніколи в серцях людей не вмре, тому що
Пам'ять про страждання Христа непорушно в грішних душах живе! Ми самі
Відповідаємо за провини свої, зроблені на землі й під небесами, але, скільки ж було
Пережито всіляких подій і зроблено нових відкриттів?! На тім стояв і стою, тому
Що інакше робити не можу, як тільки поклонятися Богові своєму! А дорога подібна
До змії постійно ізвивається й  безперервно огризається, чи то ледь-ледь кудись повзе,
 Чи то біжить, але однаково впирається у височінь небес і в край землі! Ніхто
Не зубожіє після того, як його єство розумне зерно в землю посіє!  У мить бажану
Грішній душі допомагає лише один Ангел безіменний! Помиляється той, хто думає,
Що благі діяння залишаються в пам'яті людей у вигляді довгих спогадів! Нерозуміння
Людей таке, що їм ніколи супроти їхньої волі не зможе допомогти навіть саме
Божество! Люди напрочуд простодушні й до того ж ще і неслухняні, особливо коли
Нестатком поглинені й тоді їм не до первозданної безтурботності й тиші!
Викорінити б гріх у межах всієї країни, щоб осягнути людську природу, але треба
Прожити довгі роки буденного життя, щоб надалі не бути государем і при всім при
Тім не стати лжецем або страшенним шахраєм! Не можна ввійти в лоно святих,
Не зачіпаючи при цьому інтересів інших людей, а домагання знаті бідні й злиденні
Відразу двома руками прожогом підхоплять, коли сили в них вистачить, і навіть,
Перебуваючи в опалі, ці люди трішки мудрішим стали, але однаково зневажають
Норми людської моралі! Бог може карати й милувати, наближати й віддаляти, але
Він не може вибирати своїх придворних, тобто вельможне панство! Марнуючи
Добро чуже, люди стають у своїй Батьківщині паріями й ізгоями, але, марнуючи
Майно своє - збільшують безвідрадне мирське буття, тому що живуть собі на шкоду
 Й не хочуть сказати своїм гріхам голосне: «Ні!» Уникши однієї неприємності, відразу
Впадаєш в іншу за законом імовірності й потім проклинаєш долю злу - все це в побуті
Повсякденних речей, тому що з роками вона поводить себе ще віроломніше і встає
На шлях свавілля і беззаконня! Можна перенести все, тільки б ще гірше не стало
Буття! Не буває вогню без диму, так що відплата гряде неминуче! Сутужніше всього
Буває зрозуміти: до чого ж прагне твоє єство?! А Бог допускає зло й чомусь
Не коректує його! Бійся себе самого й остерігайся своє грішне єство! Моє ж
Божество змушує кволу й немічну серцевину бажати набагато більшого, чим я можу
В цей час досягти й тому кидаю зичний виклик собі: «Будь-яка справа вимагає,
 Щоб люди їй віддавалися сповна!» Треба мати міць і волею, щоб стати для власного
Духу ярим захистом і опорою! Я ж тільки каюся в серцях, коли після звершеного гріха
Мій розум охоплює  мерзенний страх! З волі Творця думка про святість без кінця
Зігріває порочні людські серця, але бажання й побоювання прийдешнього забуття
Викликають тління власної плоті і розуму, який перебуває в постійній роботі! Віра
Повинна не туманити, а освіжати думки, не помрячать, освітлять ідеї людські! Але
Бог не стоїть на одному місці й мовчки не чекає, поки той, що по кривому шляху йде
От-от у безодню по власній волі мовчки пірне! Грішники як і ратники або солдати
Завжди й у всім самі винуваті - навіть у тім, що не живуть, а існують, не сміються,
А всякчас горюють! Вороги навкруги лютують!  Їхня помилка в тім, що в бутті
Мирському гріх ховається за кожним кутом! Я ж думав і буду думати так й надалі,
Що несправедливість у цьому світі є! Колись відомий усьому світу пророк гучно вирік,
Що правдивість – зовні ніяк не схожа людський порок, хоча вона нехтує лихослів’я
 Й бореться за духовне здоров'я нації, використовуючи сотні комбінацій, щоб
Позбавити людство від непростої і прозаїчної ситуації, коли розум перебуває давно
Вже в стані прострації! Треба діяти і менше базікати й добрі справи всякчас
Вершити, але коли голова світла, тоді високі слова допомагають нам вирішувати
Навіть заплутані справи і діяти в ім’я держави! Ніхто не вправі квапитися, щоб
Скоріше в істині наяву переконатися, але треба жити й боротися, тому що іншого
Нічого нам не залишається, адже життя ні на одну мить не зупиняється! Що ж
Цікавого в ньому кожного дня відбувається? Треба істину двома долонями черпати
Із дна святого колодязя, адже небеса туди воду ллють і людям пошану таким чином
Віддають! Брехливі праведники поруч із нами теж є, у них продажна совість і честь!
 Не нервуй і зло всюди примічай, заспокойся і пересилювати самого себе ніколи
Не бійся! Люди з роками стають істинними ханжами, вони Бога не визнають
І не вникають ні в істину, ні в суть! Із причин незрозумілих вишукують на совісті
Людей чорні плями, їм святість не по зубах і вони сповна заздрять нам! Адже вони
Можуть, майже, всі собі дозволити й усе самим собі простити, обманювати
Й лестити! За холодністю слів давним-давно уже не ховається висока до Господа
Любов, от тільки душу неміч постійно мучить, а плоті святість незабаром зовсім
Набридне! Хто в житті ні разу розум не втрачав ? По боку всі жарти, жити стало
Страшно й моторошно! Гріхи випадкові і ті давно вже обкутані езотеричними
Таємницями! Усюди витає лицемірство, ненависть і безвір'я, немає чесноти і все це
Підтвердять дуже багато свідків! Безвір'я розум засліплює, а святість його зненацька
Просвіщає й надію на благополучний наслідок буття все-таки людям залишає! Хоча
На кожному чолі Бог не розписує по днях людську долю! Дебют буття вкрай невдалий,
Весь запал душі, Бог тільки знає, на що був витрачений, а Бог ревнивий і похмурий, він
Просто був здивований! Усюди горе й муки, зв'язані проміж собою круговою порукою!
 Потихеньку старіє плоть, щоб ніхто надалі грішити вже не  міг! Куди поділися
Розумні виступи, адже поруч одні пороки людські? Незабаром і я з’їду з глузду і всьому
Провиною буде вченість моя: навколо одна нісенітниця буття й немає від неї ніякого
Життя, однак, ніяк нам не можна на догоду собі самому на іншими людьми панувати
Й царювати, їх треба любити й без приводу ніколи не лаяти! Хтось черпає благо,
 А хтось удосталь п'є зло - кому і як у цьому тлінному житті повезло й звичайно,
Що саме ми одержуємо таке житіє, виходячи з того, у що ми перетворили його,
Тобто життя в бог знає що! Воно ж виконує кожний наш каприз: чи то
Спрямовуються вгору, чи то миттєво падає ниць! Ціль губиться, а колишній час
Відразу на корені забувається, але ланцюг подій ніколи не переривається, хоча навіть
Кінь іноді теж спотикається, а що ж людина?! Невже їй не можна жодного разу
Згрішити, статечно доживаючи своє великотрудне сторіччя?! Немає в душі гідного
Пристановища, навколо одні кострища й пожарища! Внаслідок тупості непомірної
Поселяється людське безвір'я в глибині душі, але всяка думка відбиває до кінця наше
 Безвідрадне й грішне життя! «Постій! Зробися розсудливим і по сторонах роздивися!»
 Перед очами сизий туман, а за ним стелиться злісний обман! У кожній душі є свій
Величний храм, але, судячи з нас, він не відповідає нашим думкам і повсякденним
Справам і винний у цьому тільки один єдиний  обман! Чим старше стаю, тим
Скоріше скидаю з себе самовпевненості тяжкий вантаж! За старих часів людей
Вирощували в повазі до честі й волі, але не ті в цей час роки, щоб вони перейнялися
Смиренністю й взаємоповагою! Люди безчесні не здатні відгородити нас від халеп
І нещасть, але гарні всі засоби, щоб достукатися до власного єства! Чого людям
Не уникнути, того нам ніколи не зрозуміти! Так воно і є!  Якби брехня така ж сама
 Як істина була, тобто однобока,тоді перед нею лежало б поле роздольне й широке,
А так вона усе рідше і рідше чує брязкіт і скрегіт, тому що зло її слух пестить
І ніжить, але спалахи фізичного болю не замінять все інше, але зовсім не потрібно
Від розумника або мудреця підкоряти собі інші серця! Не можу собі представити,
Як можна людей супротив волі молитися змусити?! Миром править безвір'я, тому
Що люди нині нікому давно вже не вірять! Гарні всі засоби, щоб захистити все
 Людство від ганьби й безчестя! Поруч із нами гріхів набагато більше, аніж в них
 Потреба є і вони творять над простими людьми насильство страшне!  Коли гріх поволі
Вершиш, менше думаєш, а більше говориш! Як істота, обдарована розумом, людина
Завжди думає тільки про одне: як порушити незмінні закони й благодать черпати
Своїми ж долонями?! Не потрібно бути великим генієм, щоб творити гріх! Цей  мир
Улаштований на свій лад, у ньому чимало грішників і ізгоїв і немає таких, хто б
Із частиною заздрості не дивився б убік людей святих! Хтось гарний, а хтось
Поганий, хтось встати на ноги після падіння не зміг, а хтось зробив напередодні
Підпал і відразу угодив в острог! Ніколи не варто сунутися туди, куди не велить
Голова! Така справа надає душі право думати про майбутнє держави! Як своє єство
Пожвавити, коли над ним нерозкаяний гріх у вигляді грозової хмари висить?
Людина пуста ніколи не пізнає мир святий і, саме собою, небо не розсунеться над його
Сивою головою: жити залишилося саму малість, доживеш до моїх років, отоді
Зрозумієш, що таке неміч і старість! Немає сил, а ти на себе віз гріхів уже звалив,
Тому що неправедно жив, броду поруч нема, і мерхне перед очами ясне світло, але
Вдалині мариться зримий слід, а до нього, зважаючи на все, душа прагне сама, тому
Що вона в той слід з дитинства була закохана й йому вона довіряє без розсуду!
 Безпросвітне в нас буття, але у слов’ян розум кращий від заморського, а всі тому,
 Що силою й міццю наділило його саме Божество!  Я ж чітко знаю в ім'я чого
Живу й страждаю й гіпотез уже давно не вигадую, лише іноді, коли спокою душі
 Не дають роки, на лаврах почиваю, однак страх змалку був закладений природою
 У наших серцях! Де ж мрії про великі здійснення, адже позаду залишилися лише одні
Гріхи! Хто ж руки нам розв'яже й найкоротший шлях до істини вкаже? Чого ж
Чекати нам від людей, якщо вони підліші і набагато зліші від зграї самих лютих
Звірів? Треба смирення прийняти, але навіщо ж безглуздо мучитися й страждати,
Коли можна своїм бажанням нескінченно догоджати?! Гріх і уздовж, і поперек
Зборознив нашу плоть і чоло, щоб ми до самої тризни небесам платили величезний
Оброк! Слава Богові, що кістки цілі, а ми завжди при справі, але думки гинуть раніше
Строку, хоча кружляються вони у нас під боком, але обкутані легкою поволокою! Ми
Слабкі й недосконалі, недолугі й не творимо справи благодатні, а тільки сіяємо гріх
По всієї Вселеної! Людина безсмертя захотіла, але вона не ангел і від людських тіл
Залишиться один лише порох, хоча час швидко висушить сльози у людей на очах!
Усе, що навколо нас є  - тлін, усе, що поруч з нами живе, коли час прийде, теж
Перетвориться в порох! Нещастя наше криється в тім, що особисто нам властива
Чутливість до дрібниць, вона вільно входить у наш дім, коли світло або темрява
Нависають за вікном! Горе людям вибагливим, які не знають змісту власного
Життя! Мир такий, що він ділиться на розумників і дурнів, грішників і праведників,
Панів і чоловіків, щоб ті, зрештою, не кидалися зі сторони в сторону, немовби чорні
Ворони, побачивши здобич, і не прагнули піти подалі з рідної домівки, а переборовши
Знемогу наближалися до хреста святого! На землі славної чимало є людей чванливих,
 Які глибоко поважають святині державні! Коли й ми зникнемо назавжди з землі
Й станемо могіканами останніми чи то в пеклі, чи то в безодні, але серед нас буде
Чимало тих, хто вище Бога почитав  марнославство й гріх! Так, ми суєтні й все це
Від убогості беззоряної! Люди шукають задоволення, випинаючи власне «Я»
Посередині мирського буття, але у безвихідь заводить їх оцей порочний і аморальний
Шлях! До самої тризни люди почувають наяву порожнечу й беззмістовність свого
Життя! Вони шукають спокою, тому що бояться ворожнечі й розбою, але
Знаходять безчестя таке, що стають ізгоями у цей час досить непростий, хоча
Шосте почуття постійно підказує їм, що треба виживати завдяки інстинктам
Своїм! На тім стояли й до цього часу стоїмо, нічого для душі не робимо і мовчимо!
 Люди ж всякчас сперечаються про те, як їм краще провести відведену для життя
Годину?!  Але ніхто для нас ще не видав такий указ, щоб ми в благоденстві жили!
 Розуму властиво – вірити й довіряти, а волі – бажати високі терни подолати
І при цьому не попасти за високі грати!! Тому що ж треба жити, щоб порядно
Вмерти?! Наші митарства - основна причина людської мінливості, особливо коли
 До неї прилучається безпробудне пияцтво! Ми жадаємо істини, хоча й інші критерії
Буття для нас важливі, але суєтні ті, що весь час тільки сподіваються й вони дуже
Рідко на шляху буття нам зустрічаються! Що на землі відбувається? Нас залишив
Господь, і ми на землю впали з небесних висот, щоб мучитися тут до самої смерті!
Недосконалі ми, тому що в мороці темряви не відрізняємо істину від кривди! Люди
Рідко у вчинених гріхах каються й навіть зробити цього не намагаються, але лише
Тоді, коли земля під їхніми ногами захитається, вони від гріха й омани геть-чисто
Відрікаються! Все те, що правдиве, приводить душу до пізнання Всесвітнього дива
І наділяє плоть надприродною силою! О, Господи, відгороди Ти нас від гріха
Й помилуй! Людина духовно слабка, адже вона  силу розуму не здатна збагнути
Й Бога своїм владарем признати! Зі століття в століття з легкістю й спокоєм
Злодіює на землі людина! Більшість найчастіше ніколи не визнавала й не визнає
Божество, однак за Ним йде меншість і не тому, що вона права, а тому що над міру
Потужна! Проростають насіння розбрату, позбавляючи людей небесного даху!
 Мало вціліло товаришувань, тому що православний люд був впертим і над міру
Грубим! Закон буття такий, що, зрештою, мовчання в ньому дорожче всяких виразів
І слів, але людям чесним правила гідної поведінки давним-давно відомі, хоча бездушшя
Панує повсюдно! Тому, хто безкорисливий, усякий егоїзм ненависний! Зло тихо
Літати над миром не може, тому що воно постійно порядність тривожить,
А ненависті полум'я розвівається всякчас над нами, воно засліплює наш погляд і той
Напрасні муки! Голова болить і в ній одна похіть вдень і в ніч панує! А люди іншими
Ніколи вже не будуть, адже їхні пристрасті тільки роки тяжкого буття трішки
Остудять! Вони потопають у гріхах своїх, але знаходять щастя в них! Невинність
Нам дана від Творця й нею не похваляються без кінця, але це характерно для мудреця,
А не для дурня! Час веселощів геть пішов, тому що Батьківщина на погибель,
Вважай, уже приречена, адже  для неї її нащадками зроблено недостатньо! Не варто
Додержуватися ремства тих, хто сповідає тільки гріх! Він один для всіх! Йде юрбою
Народ туди, де є завжди безкоштовний вхід, щоб істина простромила наскрізь
Тверде й категоричне чоло! Буття неміцне й з усіх боків воно по великому рахунку
Хибне! Уже так улаштований цей білий світ, що протиотрути від гріха ніде немає!
Коли Господь нас власноручно створював, тоді Йому в руки попався досить слабкий
Матеріал! Людина розуміє підспудно, що воювати їй з небесами нерозумно! Можна
Скільки завгодно волати до розуму й честі, але при цьому тупцювати на тому самому
Місці, чекаючи доброї звістки, але те, що свято, не відкриває раптом свої обійми
Для всіх сестер і братів, тому що святе слово призначено не для єства  живого!
Передчасно людей до землі нахиляє Божество й Воно не помічає нічого із усього того,
Що в наш час лягає на душу тяжким тягарем! Одні лише стани й чини ні від кого
Не були залежними, вони залежать тільки від процвітання власної країни! Люди ж
Над міру багаті задовольняються не  молитвами, а сріблом і златом, а злиденні
Небеса обливають їх холодною водою з дірявого цебра! Жити важко, а вижити
Не дозволяє нам зло, але промчаться роки й на зміну їм гряде нове лихо, коли
Спалахне яскраве світло, боронячи злиденних і голодних від нещасть і лих!  А хитка
Світобудова з жалю обмежує людські знання, тому що люди ними зневажають! Гріх
Залишається на землі, а святість зникає у непроглядній імлі, на превеликий жаль,
Не вистачає сили і моці в Божого вчення, щоб людина сама осмислила суть свого
Буття! Господь їй і Учитель, і Судія! Люди вже не прагнуть ні до чого, напевно, все
Так відбувається тому, що повної волі не вистачає їхньому розуму: жити відповідно
До розсуду свого не дане нікому! Від небесного Творця знання доходять навіть
Не кожного мудреця, а від дурня вони біжать прожогом, неуцтво в себе сповна
Увібравши! Адже знехтуване буття знаходиться поруч із небесним чадом, а поблизу
З людьми спочиває чаша зі смертельною отрутою! А кому вона потрібна?! Гріхів
У нас багато й всі вони від Бога, адже святості мало в цьому світі і от чому єство
Жити в тяжких стражданнях утомилося! Навіть той, хто по великому рахунку
 Ідіот, уважає, що небаченим розумом він теж володіє і його совість ніяк від цього
 Не страждає! Болісні мордування сковують ланцюгами й путом ноги й руки, цим
Користується підлий ворог, якщо він не дурень! Людина  не хоче бути в Бога слугою
Й жити всякчас під Його всесильної п'ятої й у відповідь відплата вражає весь рід
Людський новим й більш жорстоким лихом! Загублений початок буття, нині воно,
Здається, зовсім зав'януло, але розцвіло все те, що пристрасть постійно тішило!
Куди ж подівся святий корінь буття, і що із цієї нагоди нам скаже Всемогутній
Судія? Якби ні мирська мішура, що розцвіла ні сьогодні і ні вчора, тоді Богові
Не строїло б особливого труда збільшити нашого життя й дні, і роки, щоб завжди
Була порожньою нашого безглуздя діра! Трудися чернець для того, щоб тобою було
Повіки задоволене Божество, але не можна зловживати терпінням Його! Ми ж
Морально ще не готові, щоб повірити Богові на слово, але той, хто ахінею повсюдно
Несе, перепиняє дорогу Богові поперек, щоб Той не заточив тяжкий гріх в острог!
Треба розумником бути, щоб гідно й праведно посеред гріхів жити й зайвий раз
 Не творити! А життя нам черговий урок дасть, щоб щораз кожний чоловік побачив
 Між світлом і темрявою чіткий контраст, тому що люди зіпсовані і порочні всі їхні
Помисли і думки, а почуття чомусь одурманені! Наше марнослів'я до колодязя
Істини тяжкими цепами прикуто, але в його основі лежить несправедливе слово!
Мова розуму, напевно, все-таки буде нашими нащадками почута, а диявол і шайтан
Одержить безліч рваних ран, але важко зникає кожний недолік, адже розум людський
Багато в чому зобов'язаний особистим страстям! Мир душі не легко завоювати, але
Ще сутужніше навчитися власним розумом управляти! Тут одна лише істина
Важлива: нікому й ніколи не варто заподіювати зла і обривати крила! Уже багато
 Й багато поколінь умирають у надії й забутті! Усе - тлін, усе - мішура, а це означає,
Що нічого могутнього і великого не може вийти з-під продажного пера, хоча,
Здається, що ще вчора іншу потребу випробовувало грішне тіло! Треба бути рівним
Серед рівних, щоб грамотно вирішувати справи державні! Думи смутні спокою
Не дають нікому, тому що прямодушність приборкує й страсті, і почуття! Проти
Всього можна на двох ногах устояти, тільки б наперед знати: в ім'я чого нам треба
 Так немислимо мучитися й страждати?! Критеріями людського поведінки є
 Наші задуми! Не можна замикатися в собі й повністю віддаватися у руки долі!
У народу, що складається з рабів і сторожових псів, немає тих духовних підвалин,
Щоб в ім’я їх народ собою пожертвувати був би готовий, а тим більше він живе ще
Гірше аніж вчора, у нього не вистачає високих і шляхетних ідей! Природну
Нерівність ніяк не сприймає більшість, а все тому, що саме меншість, яка
Складається з місцевої знаті й людей воістину багатих, не може сидіти з жебраками
На загальних підмостках! Коли навколо гріхи в повному достатку, тоді всяка злість
Відбувається, звичайно ж, від безсилля! Людям важливіші глибокі знання,
А не жалюгідні оплески! Всім вже давно відомо, що прекрасне тільки те, чого давно
Вже поруч з нами немає, але про нього дбає весь світ! Важко нещастя вкушати, але
Ще сутужніше прийдешнє не знати і тільки з вітряними млинами в ночі воювати!
Незважаючи на всі позбавлення, які виходять від Божества, людина мало просить
У небес вибачення! Легковажний той, хто здобуває й постійно про заповіді Господні
Забуває! Мудрий бореться сам із собою, а вже потім з долею, щоб гріх завжди
Залишався в нього під п’ятою! Треба душу зміцнювати, щоб зазнати до кінця
Святість й благодать, але знання звідки нам черпати?! Важко від думок і дум, адже
Цей мир свавільний і похмурий! Горе пройде й сум буйний вітер кудись віднесе! Але
Наші бажання й всі страждання ніхто до уваги не бере! А життя тим часом
Недовго триває, тому нам треба квапитися робити добрі справи, поки погань
 Душу в непролазні нетрі гріха не повела! Той, хто чесний і прямий, повинен
Без побоювань входити у божий храм! Насправді важко жити тому, хто чесний
И прямий! Грішити кінчай і гріхами Богові ніколи не докучай! Поки рот закритий,
 То й гріх від сторонніх людей намертво схований - так народна мудрість говорить!
Нехай надворі й заметіль, і пурга, але навіть холодні сніги не зупинять задуми
Підступного ворога, як не бережи таємні таємниці свої, однаково про них
Довідаються підлі твої вороги: зрадять друзі, хоча й знають, що не можна гріх
На душу брати, але підступи таємно творять! Хтось сіяє, а хтось жне, тому що
Всякий своїм шляхом до заповітної мети йде! А вирощений плід тільки праведник
пожне і йому в ту мить допоможе Господь, але щиросердечна рана ніколи не заживе,
Навіть коли багато часу з тих епохи пройде! Коли ти не диявольський слуга, тоді
Ніколи не приймай всерйоз пораду свого заклятого ворога, щоб не бути йому
Зобов'язаним до самого гроба, виходить, що треба надходити щораз тим порадам
Навпаки, інакше життя ще не раз тебе до півсмерті поб'є! Люди чесні проявляють
М'якість навіть там, де вона недоречна, тому що зло діється скрізь!
А нестриманість простих людей просто губить і на корені непорочність поглядів
Рубає, коли пристрасть буття вчасно не остудить! Що буде, то й буде, але коли
Людина небеса полюбить, тоді не стане вона щодня про суть буття з недоуками
Міркувати й докори убік Бога, що сили, кидати! Незабаром не стане чвар і суперечок,
Але під час марних розмов люди будуть репетувати хором, що їхній язик ніяк
Мовчати не звик! Тільки тих, що сили, б'ють, які дуже довго миті рятування
Від усіляких негод чекають! Коли одне лихо піде за поріг, нова негода відразу
За зашийок людину візьме - от так і живе той, кого колись створив Бог, але сльози
Даремно не ллє! Люди наяву не бачать, що й до чого подібно дзеркалу кривому і тому
Самі нівечать духовну красу й падають додолу прямо нальоту, щоб знову потрафити
В якусь порожнечу! Буття таке, що з кожним днем усе сильніше слабшає людське
Єство, а потім залишається порох і більше нічого! Складно жити безбожно, прикро
Слухати промови нескладні й подібно холуям судачити цілими днями про те, як
Чернець пішов на ринок, а життя йому не пішло взапас: біси от-от на нього
Нападуть, а ворог той твердий і лютий, він великий пройдисвіт, бестія
Й шахрай! Він здавна звик до того, що величезна країна залишалася за всіх часів
Однісінька - одна й була до того ж ще немічна й бідна, тобто гола як мізинний
Палець, але Творець часу не гає і Він буття таким як воно сприймає і таким чином
Всі несприятливі умови буття миттєво долає! Хоча не завжди людей застерігає
Від нещасть і біди! Їм би води вдосталь напитися і хліба досхочу наїстися, щоб
Наприкінці життя, забувши про провини свої,  уже сьогодні подивитися за обрій
Матінки-землі! Адже там є чимало ледарів і нероб,  які мріють всякчас тільки
Про Рай, але вражі зграї заново канитель починають: селища палять і дітей
Вбивають, а замість синової любові той мир додолу скидає море гарячої крові
До власного ж узголів'ю! Геть будь-яке марнослів’я! Із-за нього позбавляється досить
Міцних уз наш шлюбний і сімейний союз, але на плечі лягає дуже тяжкий і гіркий
Вантаж! У дім уривається стужа і холоднеча, відсутність любові рано ранком
Виявивши, люди не розуміють, як їм далі жити, щоб зберегти своє майно, в кого вона
Є, але дехто не має нічого і йому, судячи з усього – море по коліна: зберегти свої коліна
 Від ворожого поліна! Мрія єдина зігріває єство: знайти б чоловіка того, хто встане
Навдибки і зробить справу велику і розв’яже людям руки, а вони забудуть про неволю
 І свою тяжку і стопудову долю! Уже  віками кружляється над нашими головами
Шалене полум'я, до того ж холод і люта стужа проникають усе глибше й глибше
В наші грішні й неправедні душі! Коли істина для стражів Віри важлива, то
Перебуваючи в ній в ній, кожний рід буде чесним перед собою і своєю ріднею!  А князь
Народ гнівить, тому що має пихатий, але не грізний вид, він дуже мало робить, але
Багато говорить, і ніхто повсюдно про нього не озивався приємно і все це всьому люду
Наяву відомо! Люди готові при будь-яких погодних умовах слухати в храмах Боже
Слово і йому справами вторити й слова подяки вголос говорити, а потім Творцеві
Вірою й правдою всякчас служити! Кожний з нас - син своїх великих справ, але
Всякому терпінню приходить межа! У нас дві душі, але єдина воля, хоча безбарвна
В них доля і планида! У нас зморшки на обличчі і й рубці на серці,  але думка лише
 Про один Творця! Зі століття до століття в бажаннях виражається вся сутність
Будь-якої людини! Досвід часто повчає нас, що природа щораз проявляє над нами
Власну владу! От ще раз вона дає нам наказ і вимагає від нас стати по одну сторону
 З чорними воронами, але ми горішки міцні і доводи любі ми здатні поховати в землі,
Якщо вони не доходять до душі! Але той, хто ще молодий достовірно не знає, що
Незнання - не довід, а неуцтво - не аргумент! Кожна людина у момент посилається
 На будь-який авторитет, хоча тому давно вже віри немає, адже ця людина не про
Вітчизну, а про себе дбає! Люди з далеких окраїн горді тим, що вони слов’яни! Ми ж
Похапцем дивимося на будь-які предмети тільки загалом і в цілому! Не можу знати,
 Як потрібно на питання небес відповідати або як правильно в житті свій слід
Знайти, щоб істину збагнути, тому що нездатний той солдат до багатьох втрат,
Якщо він сам намагається всіх людей у своїх прогріхах обвинувачувати, але двом
Смертям не бувати, а однієї - не обминути! Тримайся двома руками за власне
Життя, поки сили є, інакше прийдеться на власному житті поставити жирний
Хрест! Скільки мить щастя не лови, а співчуття завжди передує палкій і жагучій
Любові! Як її осягнути й зрозуміти, щоб потім випробувати легку благодать?!
Ми ніколи не станемо іншими, тому що наші духовні рани невиліковні! Брати!
Не юродствуйте недоречно, щоб не виявитися позаду тих, хто сповідає тяжкий гріх
Прямо на очах людських! Коли не дане, то нерозумно по власній волі йти на саме дно,
Де б зло з розумника бездарність одним махом зробити  могло! Господь на шлях
Істини направляє всі наші справи, і Він ніколи не допустить наруги душі й створення
Зла, але от і воно, виходить, що справа зла ще остаточно не завершена! Воно завжди
Прагне домогтися свого, щоб неуком назвали люди того, хто від душі вірить у своє
Божество, але навіть крізь сірий туман проглядається неправда й обман, що огорнув
Чимало православних держав! Боже проведення могло на корені знищити все зло, але
Воно сили свої поберегло, і буття наперекір розуму пішло, воно не побігло, а ледь-ледь
Поповзло і поводиться необачно, тому що не розуміє нічого! Невже все те в людині
З самого дня народження було кимось закладене?!  Гріх поводиться потрійно, але
Постійно лізе в бійку й суть навіть не в тім, що він веде війну з розумом! Вона зовсім
В іншому: ми просто не тим шляхом до справедливості неспішно бредемо! Голос
Зірвеш і в яму не один раз і не два рази впадеш, поки до високої мети своїми ногами
Дійдеш, але робити нема чого, адже вже давно чемні люди стали помічати і на це
Інших мирян увагу звертати, що трапляється інший раз щось робити досить
Необачно! Але біси нам вдячні за те, що життя пор накатаній колії неспішно йде!
Замість горіння - тління, а замість того, щоб слухати словам мудреця, доводиться
Виконувати накази останнього дурня і так робиться без кінця! Хоча Боже слово веде
Думку за грані миру земного, але невчасно і відразу з'являються розбійники й таті!
 А голос неземний, між іншим, стає все беззвучним, але він затверджує, що вже
Цілковито знає, що на цьому світі бідують і дорослі, і діти і скрізь братаються дрібні
Душі, але не сприймають ці крики ті вуха, що остаточно оглухнули від отосклерозу
Й що ж! невже на дворі знову пішов дощ? Совість в цей час нікого не гризе! У мою
Пору, коли я був трішки молодшим, тоді дух невір'я моє серце теж несамовито
Тривожив, але коли до п'ятдесятьох років я з горем навпіл все-таки дожив і своє
Буття, зрештою, підсумував, тільки тоді цілковито затвердився в думці, що на землі
Каменем спотикання є наше хитання, тому що велика до нього людська повага! Чи
Варто говорити нам, що поваг повинна бути не до чинів або грошей, а до порядних
Людей, не пов'язаних путом ні із гріхом, ні із блудом і вони чудом врятувалися
Від власної сверблячки, якщо не виражатися зухвало й грубо! Ну, я й зануда! Люди ж
Загострюють свій розум для народження високих думок і помислів! Невже вони
Приходять у цей мир зовсім не за цим, а щоб тільки багатство залишити після себе
Власним дітлахам! Розумними будуть - без нього обійдуться й батьків не забудуть,
Коли наодинці серед кошмару буття в нестямі один раз прокинуться! Дітям
До обличчя всі достоїнства, а вони сходять лише від Божества! Нам слід чесно
Й праведно животіти й один одного ревнувати до справ, а не до почестей і чинів!
 Життя карає, а Господь на шлях істини вказує, Він людей остерігає, тому що
Заздалегідь знає, що до великої прикрості немає в народу до мудреців і старійшин
Ніякої поваги! Праведник тут хто? Без знатних справ шляхетний стан - ніщо! Ось
Воно що! Треба завжди й у всім залишатися порядними людьми й до істини не йти
Обхідними й знехтуваними шляхами! Люди, залишайтеся завжди людьми! Хто нам
Дасть відповідь: в ім'я чого був створений Богом цей білий світ? Він же погляд дивує,
Але в темряві буття людина від зла гине й немислимо страждає! Усі помиляються,
Коли з вагомими обставинами не рахуються і по сторонах не оглядаються! Хто
В потоці повсякденної суєти обманює так часто себе, як не ти?! Скажи сам собі!
Важко навіть уявити, як слід праведно і безгрішно животіти? Люди, що досягли
Популярності, не завжди знали про переваги чесності, а коли б знали, то не крали
Й на корені чуже добро не вирубували, а те б море смутку до сонячного світла
Супроти  власної волі не наближали! Стоячи на двох ногах, диявол розгорнув на очах
У святості власний прапор і відкрив людям очі на великий тягар, він ставить
На коліна ціле покоління! Чи всякий знає, що в межах землі маленьких ворогів
Не буває! А ржа розуму й тіла на світлі знову заблищала, навіть якби людина її
Сприйняти у свої обійми не захотіла і бажання такого не мала, однаково вона сповна
Довідалася б про своя долю! Не можна рубати із плеча і давати обіцянки згаряча,
Тому що, перебуваючи в радісному збудженні, можна легко перейти через риску гріха!
Воюючи з негідниками, які ходять по лісах величезними зграями, залишай їм шлях
До відступу і зменш злегка власне завзяття, щоб люди, які рангом нижчі від тебе,
 Н не дивилися із жалем і співчуттям на створення вище! Адже вони навіть
Не знають, що, воюючи з негідниками, не залишають їм шлях до відступу
Й накривають їхній розум завісою забуття - це плата за всі гріхи й провини,
Але крупиця первозданної чистоти не завжди проникає в серце грішної людини,
Де на спочинок зупиняються лише приховані мрії, але й вони розсіються й по миру
Сильним вітром от-от розвіються, тому що розміри всесвітнього простору
Обумовлені нашою свідомістю й повсякденним буттям, але коли помисли великі
Й напрочуд широкі, то в душу ніколи не проникають людські пороки, а пристрасті
Й повсякденні турботи відразу відбивають у грішників будь-яке бажання
 До щоденного навчання й тяжкої роботи! Переможи суєтне буття й несправедливу
Свідомість, щоб безгрішним і непорочним стало твоє повсякденне буття! Я людина
Не знатна і хід моїх думок навіть мені не завжди зрозумілий, а інтерес до життя
Знижений, тому що розум збентежений і принижений! Він застиг і скам'янілий,
Хоча повинен здаватися бути розсудливим і розміркованим, а не божевільним!
Будь стриманим у словах і ніколи не говори про свої чесноти! Усе - тлін і порох,
А мир божеволіє в нас прямо на очах! Після світанку від нас самих залишаться
Ледь-ледь живі скелети!
                - 8 -
 У світі затінків всі грішники вважають, що живуть і не животіють, релігія - це вузда
Для простих людей! Буття нікчемне й можна - жити безбожно, однак діяти треба дуже
Й дуже обережно! Страх перед Богом закриває шлях до гріха людям багатьом, він
Утримує тих, хто не здатний і дня прожити без вина й втіх! Горе й сміх, але незбагненний
Людський гріх! Він один для всіх! Сумнівів у житті було чимало, воно саме дров
Сповна наламало, але легше життя так і не стало, тому що навколо видна тільки
Його напівсолодка недуга! Люди втрачають розуму й грішать цілодобово! У цьому житті
Треба б з гідністю послужити своїй Вітчизні до самої тризни, а від журби можна укритися
Тільки в глибокій сільській глушині, коли, лежачи в спальні, не чуєш скреготу залізного
Ковадла, але з безлічі чинів не той розумний, хто зовні білястий! Розум не визначається
По бюсту,якщо в голові насправді пусто, тоді зайві науки не зрозуміють наші унуки!
Настав час прислухатися до Іоанна Златоуста і стримати власний запал, емоції
Й почуття, все це особисто я констатую без журби і суму! Здалеку на очі напливає
Легка сріблиста мряка, кожний у цьому світі, як збоку річ та, що постійно на душу
Чіпляла подобу тавра, немає від такого життя ніякого пуття  або ж найменшого натяку
На те, що час пройде і прийдешнє заволодіє людськими думками і люди прудко почнуть
Окидати очима, як тих, кого, знехтувавши мирський гріх, на січу послали й на повернення
Їхнє не сподівались, але на вдачу все-таки уповали, а тому носи в усі діла Русі сували
 І народу постійно брехали, що навіть дорогою ціною ратники звільнять від пута людей
Простих! Хоча не прийшла ще та довгоочікувана мить, щоб в усі труби сурмить і збирати
Воїнів на рать – варто ще деякий час почекати, а опісля з татарами воювати! Гріх був
Припертий до височенної стінки, але зсередини не видні його землисто-сірі відтінки, він
Ззовні подібний до вимитої білизни, але факел вночі гріх бачить навіч, він уже руки
Простяг, щоб пригасити в душі слов’ян бурхливе багаття, але святості потік очищає душу
Від голови до самих ніг! Хтось від його тепла давно вже відвик, але над головою блищить
Простір небес надмірно великий! Повинен же народ дожити до моменту того, коли
Святість звільнить його від шляху грішного, але в ту ж мить від нього, як форми істоти
Своєї вже не залишиться майже нічого - у небуття зникне те єство, яке не поважало
Божество! За що муки такі терпимо ми і терпіли наші батьки? А грішне тіло майже
Уцілило, воно в тартар-ари не полетіло, але спокійно і без бентежно живе на грані
Свавілля за згодою обопільною володаря небес і землі, а також людей тих, хто чекає
На успіх в справах земних! Розум зовсім знеміг і на секунду в тіні дерев приліг, щоб Бог
Його благословив і від бісівських помислів,в кінці-кінців, все-таки в останньою мить
Захистив, а колишні провини їм простив! Розум, як і колись, ще живий, але все так же
Само поводиться немовби чоловік ледачий і до того ж ще й перекірливий! Проте під
Лежачій камінь, вода не біжіть, тільки земля від гуркоту води тремтить і людська душу
 Болить! Розум черпає енергію свою з натури, але баби-дури пропонують для
Оздоровлення душі зовсім інші процедури й немає сумніву, що для примирення
Ворогуючих сторін гріх не буде мати особливого значення! Думки вічно вільно
Мандрують по нивах безплідних, щоб стати, нарешті, богоугодними! Столичне ж місто
Слухами навстіж було розпороте і кожна їхня купа капала за пітний комірець як болотна
Вода, але так на Русі люди поводилися не завжди! Людина свята молиться й поститься як
Ніхто інший, але суспільна мораль незадоволена собою, тому що зникає непорушний
Спокій! Вона може сповна всіх людей відразу перетворити в череду звичайних дикунів
 І по милості своєї запропонувати їм шлях набагато довший, щоб марність і суєта зникли
 З очей навіки-віків! Молитви марні, їм тільки ченці вірять беззавітно, і за ними
Залишається хід належний! У русинів зброя в усіх єдина: мечі та списи, а у деяких
Ратників були щити, однак нікому не відібрати в них всеосяжної доброти, але настане час,
 Коли грішники, відійшовши від мирської суєти, будуть у царство темряви занурені,
Залишаючись в обіймах повсякденної вбогості! Там не буде ні хвилини спокою, але окрім
Лементів і криків, люди залишать собі душу Богові відкриті! Ніщо земне, а тим більше
Святе або ж мирське душу навстіж впертим грішникам не відкриє! Які тільки думки
Душу не відвідують, вони в променях пітьми й світла постійно з вогнем і темрявою
В хованки грають і яскраво блищать, когось, мабуть, поволі смішать і чорні кучері
Темряви злегка сріблять! «Хто не спроможний сильно бажати, може тільки
На Бога іноді уповати, адже прийде довгоочікуваний час, коли Господь буде постійно
Тільки з тими, хто ніколи не відхиляється від вибраної напередодні теми й сіяє в землю
Насіння Божої віри! Все скоротечне у світі тлінному, одна любов до Бога неминуща
 І довічна, але й вона не триває нескінченно! Велике бачиться на відстані, а любов
Видна тільки в хвилину розставання!» Ремство ледве чутне несеться по дорозі брукової,
Але в темряві нічний мир непростий і земний спокій покриті ледь помітною завісою,
Багато в чому схожою на сивину! Це тіні рабського силуету, що падає з небес на цю
Лукаву планету, вони як вигнанці або злиденні й хворі мандрівники з холодною увагою
Намагаються спілкуватися й з Авелем, і Каїном!«У релігії є свої переваги й прогалини,
Як у всякої людини - добрі й злі звички: короткозорість і брутальність, солідарність
І вдячність, розум і бездарність, прагнення піти від крайностей, безглуздостей
І випадковостей! У цьому довгому ланцюзі думки виявилися обмазані єрессю, немовби
В'язкою глиною, а конфесійні лікарі, напевно, немарно увесь час ратують про те, що
От-от закінчиться життя мирське і людям варто пам'ятати про небесного Царя!»
                -***-
 Сум’яттям лик ігумена обійнятий, губи від вимовлених слів ще сильніше горять
 І хрест цілувати вони йому вже не велять! Мир трясеться весь, плач чутний і там, і тут!
Йде процес перевтілення, але це має значення тільки для спокуси, але той, хто вже
 В поважному віку і ще не каліка, особливо почуває і холоднечу, і холод, забуваючи
 Всякчас про голод, адже він готовий без води і їжі, немов би пілігрим - жебрак, жити
Посеред лиха, горя й потреби, але посередині шалених мучень виростають храми
Забобонних моралей, які прагнучих шлях до істини знайти серед безодні власних і чужих
Гріхів! Людина далека від досконалості, вона очікує від прийдешнього лише проявів
Блаженства, але зло не за горами, воно всюди й поруч із нами! Його глас все чутніше
Тисне на православні ідеї, але не рятує від гріха хрест святий, який висить на нашій шиї
Худій! «Батько небесний! Ти - милостивий, а я воістину - грішний! Нескінченна наша
Любов до Тебе, ми ж в ім’я Твоє готові проливати власну кров! Нам не тільки зараз
Варто свій власний сором добрими справами від бруду дочиста відмити, але й воєдино
Святість із вірою поєднати! Я не цінитель чужих пороків і достоїнств, я тільки
Виконавець чужих бажань і керівник християнського воїнства, але не дано зрозуміти
Моєму розуму, чому Господь створив людину по образу й подобі своєї?!» Мрячні
Обіцянки спокушають простих і грішних людей, але до останніх днів життя ніхто
Не замислюються до кінця про суть релігії своєї! Поза всяким сумнівом, брехливі
Переконання - для слабких створінь, приречених на довгі й вічні мучення, адже вони
Сповідують неправду й гріхи! Душа пороками, як паралічем розбита, а небо
Для спілкування давно вже від нас закрито, воно разом з Богом, а нам поговорити з Ним
Треба багато про що: «Твоя Всевишня рука людям святим видна здалеку, у Твоєму
Царстві будь-який гріх підлягає загальному розголосу, але ніхто не помічає лукавство!
Це не іграшки й не цяцьки для людей мирських і цивільних, адже душа сидить як
 На голках, і гріх несамовито палить посивілу холку! Я ще не зовсім розучився розуміти
Потаємні числа і живу, як воїн молодий, хоча давним-давно ходжу по країні із сивою
Бородою, а по ранках умиваюся чистою божою росою, лише зрідка - пітною водою!»
В цей час поруч із новим храмом носяться гніді й лошаки і хтось усе далі й далі тікає убік
Лісу від смертельної погоні, а вершник лихий не може навіть поворухнути зомлілою
Ногою й, саме собою, земне буття відбивається в його мозку: «Я так жити більше
Не можу! Всюди палає пожежа, я ж від злих татар ледь-ледь утік! Вони метали ножі
 Й кричали, що сили: «Біжи й своїм родичам саме ти перекажи, що ми виб'ємо їх із сідла,
Нехай тільки сунуть свій поганий ніс сюди! Все тут наше й назавжди, хоча Ви й сіяєте,
Й землю орете! Ви повинні стати лагідними й відпустити собі козлячі борідки, а потім
Відмовитися від вина й стопки горілки!» Серцем, скриплячи, вершник, як тільки
Отямився від поштовху долі, відразу підхопився і сів верхи на лошака і понісся навскач
Туди, де лемент і плач були чутні завжди! Той, хто духом злиденний в повсякденному
Житті нічого не бачить вище власної халявки, навіть уставши на коліна, ніколи
Не одержить Всевишнє благословення! За душею у нього нічого не було, з'явилася одна
Скам'янілість, але  відразу в небуття зникли відвага й сміливість! «Мені б зрозуміти всі
Потреби сьомого неба, щоб попросити сповна води й хліба для своєї браті, а особистого
Для себе щось у Бога просити в мене немає ніякої потреби! Гріхи свої в ріці буття
Утоплю я, нехай чистоплюї Богові дарують лише одні палкі поцілунки! Нічого про
Прийдешнє не відаю, але істину постійно й усюди переслідую, проте не поздоровляю себе
З достроковою перемогою! Попереду спуск у небуття, адже ворог, як повзучий гад,
Лазить по голубниках і ніяк не відступається, а пливе проти течії і меч на голови людям
Без роздумів кладе! От-от життя остаточно пройде і ніде щастя не буде! Нехай усе
Залишається так, немовби непролазний морок не діє на нас ніяк! Я довго в монастирі
Жив і із гріхами чимало дружив, але мало думав і поки нічого кращого ще не придумав,
Як сподвижником Бога стати й не прагну знову час повернути трохи назад! Стає навіть
Ніяково, коли, починаю вболівати про останню зупинку свою! Я старий ростовський
Вовк, але не знаю, чи буде користь від молитов моїх, я прошу Бога за ченців - розстриг!
Ти нам благодать, Господи, даєш, разом з нами й сіяєш, і жнеш, але простолюдинові
Ні до чого величезне піаніно, хоча християнське вчення приносить народу й радість,
І насолоду! Страшна майбутність земна, адже нами править доля досить сердита
І зла! От чому поруч з нами не видно проявів добра! Не вимагаю за святість мене Раєм
Нагородити, прошу Бога лише про одне: гріхи сповна мої простити! Знаю, що все це
Варто тяжкою працею заслужити, але серце раде, що я давно вже молюся так, як Треба
І постійно свій погляд спрямовую в напрямку неба!» Сергій не відразу й не раптом
Усвідомив, що суспільство вразив тяжкий недуг, ось чому Бог неприступний й строгий,
Адже Божа Віра не може бути сторожовим псом двох панів! Не розірване величезне
Коло його колишніх відкриттів і заслуг, Бог їх не відразу оцінив, хоча Сергій Його про це
Багато разів під час молитви на колінах слізно просив! Богові суть прохання сторож
Достовірно не виклав, напевно, він просто призабув, як колись сам в такому становищі
Був, але коли він в перший раз  прохання Сергія почув, на коліна встав, тому що про себе
 Постійно дбав! Він давно вже читає по складах, і його прохання давно вже немає ні тут,
Ні там - воно пішло в тартар-ари й маячить десь удалині, чи не з іншої сторони нашої
Матінки-землі! Використовуючи будь-яку можливість, Сергій намагається приструнити
Свою незначність, але є до гріха й прогріху у кволої плоті схильність, хоча Боже лоно
До неї ставиться не дуже прихильно! Немає в ночі просвіту навіть посередині теплого
Літа, грішна пісня до кінця ще, здається, не проспівана, але вимирає свята планета! Нині
Середовище зовсім не те сприймання істини буття, але, як завжди, навіть посередині літа
На душі лежить товща льоду, адже тільки лихо, неміч і нестаток одиницю перетворюють
У три тисячі золотих монет, а з монологу вилітає токовище, але там же немає духовного
Хліба, відусюди доноситься гнилизна й смердота! Хтось у гріху загруз по самі вуха, 
А дехто сам себе при кінці польоту від стріли татарської врятував, поки ті робили свій
Намаз! Господь християнам, князям і селянам, святим і мирянам шлях до добра поясняв
І істину всім панам Він сам у ночі відписав, але народ православний кращим не став!
Закінчився базар-вокзал! Людина йде, немов ідіот, по шляху суцільних гріхів, адже їй
Властиво жити тільки посередині життєвих насолод, мрій і фантазій своїх! В орбітах
Грішних очей давно вже можна побачити дивне врочення, але воно не для нас випинає
Свої кволі груди напоказ, немовби дорогий, але цілющий алмаз! Звичайно, що в душах
Кочівників лицемірних і блідих панує одна й та - опівнічна пустеля! Це теж видно
По фарбуванню людської шкіри! «Молюся й Богові клянуся, що долілиць ніколи так
Швидко надалі не покочуся і не тому, що божої кари всякчас боюся - адже я не боягуз!
Хоча бажання щастя, пофарбоване в різнобарвні масті, воно так же само переходить
Із голови на два висохлі зап'ястя, як і наше життя приближається до свого кінця!»
Обпавши з обличчя, образ святого Отця, представляє не що інше, як осяяння святе,
Не характерне для живих, які ніколи не брали в житті навіть невеликих чайових! Не треба
Бути астрономом, щоб дружити із числом стороннім, подібним до бінома! Він
Не відрізняється від багатьох наслідків і причин, коли Господь один, допустивши
 Страшний вибух пристрастей, Сам живе посеред простих людей і точно не знає,
Коли й де з'явиться святість, вирощена на святій воді! Говорять, що так не буває! Можна
Багато чого не знати, але треба думати, що божа благодать охопить широчінь степів, щоб
По суті своєї переповнити повноводний струмок без ліком різношерстих ідей! Нікому
Не вірячи, свята Віра не сприймає будь-які духовні втрати, вона ледь-ледь впливає тільки
На прізвища й імена! Дивна в нас країна! Напередодні смертельної битви лезо гострої
Бритви починає без угаву різати товсту шию й коротку холку, ніяк не сміючи, сіяти
В грішні душі насіння високої духовної ідеї, але щоб не впасти у бездонну яму, люди
Вперто ока Господу мозолять, але ніколи не дозволять широчінь душі слов'ян зрозуміти,
Щоб знову не спробувати назад проміж гріхів втомлено крокувати, щось суть буття
Знаходити й відразу втрачати, але без Віри людям не варто животіти! А вони моляться
Богові перед довгою й великотрудною дорогою, вся надія зараз тільки на військових,
У чиїх венах тече гаряча кров і через край б’є свята до Батьківщини любов! Лайливе
Життя робить нестерпним прийдешнє буття, коли все й вся впирається в незначні
Обставини й великі імена, але відданість Творцеві зберігаючи, не можуть прожити
Християни й дня в компанії старого й порохнявого пенька! Ченці своїми ж руками
Виробляли тканини полотняні, у них не було прислуги і їм доводилося вчитися всяку
Роботу робити у своїх побратимів! Коли життя ставало нестерпним, тоді й вони згадували
Про страждання Божого сина, але вони не бажали, що їхнє власне тіло в Аду колись
Умліло! Жити заважали злі вовки, часом ніде взяти для шиття голку, отже їм доводилося
Не тільки бісів боятися, але й незнайомого фіґляра або ж паяца стороною обходити! Вони
Не раз і не двічі в земну пору року вмирали від голоду й спраги, хоча кожний ішов разом
Зі своєю тугою в ліс, щоб там наодинці сумувати, але, надивившись удосталь мирських
Чудес, ченці знімали весь нещасливий стрес, який збирався роками, у божому храмі!
До життя з'являвся новий інтерес! Образок святий завжди був у них під рукою, адже він
Вселяв спокій навіть у мить фатальну і, саме собою, силу Божу на собі відчувши,
З'являвся лейтмотив: не пройти стороною, немов би вперше, мимо думки стовпової,
Але до неї треба йти тільки по лінії прямій, а не дорозі по кривої! Махнути б на життя
Рукою й не кривити надалі своєю душею перед Богом і планидою! У той же самий час
Ніхто не ходив у теплому стьобаному пальто, всюди один і той пейзаж, кругом чимало
Розбоїв і крадежів! Під тріпотіння ґнота над Руссю догоряла вщент зопріла петля, яка вже
Зотліла, а під ногами ворога палахкотіла православна земля! У п'яти врізалося стекло,
Але ніхто після забуття не думав, що саме солодка кутя не дозволить бісові душу згноїти
Й людське буття отруїти остаточно! Люди горлали до хрипоти, розбивали один одному
Носи й ламали хребти – це прямий наслідок повсякденної суєти! Один тільки Бог ніяк
 Не дозволяв ченцям звертати в інший бік, щоб піти зовсім не туди, куди треба - інакше їм
Жити не можна! У кожного часу в обріз, але в них є загальна до життя зацікавленість:
В усі боки розноситься з монастирського містечка скрип пили і стукіт молотка, а лісовий
Шум відваджує хиткий розум від смутних міркувань і дум! Хоча ніхто сильно не прагне
Піднятися вище аніж нависає гірського плато, але дехто став духовно сильнішим разів
 У двісті або ж раз у сто! А саме хто вірно зрозумів Боже слово? Їм можна руку
Подати і щастя від душі побажати, але кожний їхній крок дається їм з кожним
Днем набагато важче, аніж тисяча яскравих фраз, повторених поблизу престолу
 Не один раз, але що ні крок, як душа відразу попадає у халепу, але все це не розуміє
Простолюдин і простак! Людям не вперше йти замість брукової бруківки по лінії кривої,
Їм би встати набагато щільніше, щоб надалі не стало жити гірш і так стояти до кінця днів
 Майбутнього життя, щоб пристрастей мутний вал душу не боляче часто кривдив
 І не втикав у неї свій двосічний кинджал! Тільки старий воїн зовні виглядає постаттю
Спокійною, але в ту мить прекрасну він, як ніхто почуває миттєву небезпеку! Не
Перестаючи трудитися й невпинно молитися, ігумен продовжує в безвихідності нудитися:
Він за рідними місцями нудьгує довгими літніми днями, однак, не знає, у який час сунути
Ногу в старе стремено, щоб вдихнути широкими грудьми через розкриті вуста свіже
 І холодне повітря! Нехай народ на волі свої дні довіку доживає, щоб навіть каліка, Бога
Молячи, в решті-решт усвідомив остаточно, що ще кращою повинна стать поневолена
Матінка-земля й своє життя цілком присвятити для витонченості своєї душі й тіла!
Можна все, що завгодно бажати, але ще довго треба здійснень чекати! Навіть якщо
Немає шансів підняти вгору, а позаду залишився тільки слизький карниз, нарівні із небом
Будь заодно, у хмари рукою вчепись, але гріхів теж не цурайся, тому що тільки мирське
Життя, коли прийде черга, звільнить простий народ, від рабських оковів і пута! Рогом
 У землю впрись і йди туди, де щастя грішники бачили завжди! Поки люди волі чекають,
Ще багато років пройде, адже істина й суть добровільно в буття людей семимильними
Кроками колись ввійдуть! Напевно, сам Творець теж передбачав такий худий
 Для православних людей кінець, коли від розбитих буттям серць залишаться лише одні
Крихітні частки, а щастя їм тільки холодними ночами на світанку подовгу сниться!
Ми йому не пара, тому що у них є та заповітна риса характеру, коли ніяка подробиця
Буття не знає де та межа, за якою лежать заживо похованими у землю багато
Думок і справ! Гріху потрібна противага, але куди ж поділося зацікавлення
 До повсякденного життя? Воно раптово в небилицю зникло, тобто з виду пропало!
Немає міцного союзу, а душа для плоті стала тяжким тягарем, подібним тому
Вантажу, коли забуваєш про спокусу в ім’я того, кого обожнює саме божество!
Коли ж немає у власній жмені нічого - там тільки шкіра так кістки, але духом сильне
 На вигляд залишається зовні кволе єство!  Русь на фазі повного розпаду, а татарам
Цього й треба, але Сергій встає нездоланною перешкодою і, застосувавши владу,
Не дозволяє їй загодя долу впасти, незважаючи на свої вади, але сірі непривабливі риси
Повсякденної смути й суєти доводить країну до повної й відвертої бідності! Крізь скрегіт
І гул ледь-ледь можна почути скрип чернечих вилиць і у ньому тонуть такі слова: «Жити
Нам не солодко, грішимо ми нишком! А люди навіть не знають, яку до них заздрість
Всі демони мають, але на православній шиї постійно висить сріблявий хрест, адже
Це наш захист і щит, який дозволяє нам праведно жити! Не поспішаєш ніколи
Повторювати, що будеш спокійно свою смерть в своєму помешканні чекати, але коли
Прийде час умирати, почнеш знову й знову гучно скиглити і голосно стогнати,
Бажаючи своє буття перебрехати й перелицювати!» Видно з усього, що з допомогою
Бога  вітер в іншу сторону вже подув, адже навіть люди ті, які своє життя провели в скруті
І були майже приречені на собі відчути повне безвладдя, врешті решт відчули ступінь
Власної провини перед своєю державою і родиною, але будучи людьми благовірними,
Не відразу повстали за волю власної країни, деякі чоловіки робили спроби марні зрештою
Людей відволікти від довгоочікуваної свободи! В очікуванні смерті всі вони перед
Господом рівні, хоча дні буття ще до кінця не були полічені! Іде природний відбір,
Але його ніхто не бажає бачити в упор, тому що й у профіль, і анфас він гіпнотизує
Всіх разом нас! «Цей мир неповторний і над ним одним всі ми загальною скопою стоїмо,
А для чого все це робимо – остаточно не знаємо! Коли ж і ти помреш, то й тоді навряд
Чи остаточно зрозумієш, що дарма ставив життя ні в гріш! Воно тверде, як наждак
 І його не можна змінити ніяк, тому що безодня й морок його родина, а без неї не можна
Прожити й дня, щоб не стояти стойма біля полум’я буденного буття! Невже в цьому
Правда буття? Ми ж кидаємося з диму в пломінь, а вже потім, коли згасає багаття
 І починає коптити побут, сваримося з усіма через нещасливу тему: чому ми не з тими,
Хто вже сьогодні має змогу виступати на великій арені буття і грати роль першої
Скрипки? Складна геометрія людських втрат, вона не нагадує рівновеликий квадрат,
Коли й сестра, і брати постійно грішать і норовлять щось один в іншого вилучити
 Й тим самим Вітчизні шкодять, шарпають серце і мозок! Русь не змозі була самостійно
Пережити всі ці брудні справи, але розжарившись добіла, бог знає, чому й куди вона
Негайно побрела! Поки в неї є міцний дух, вона  метається проміж лихами обома,
Адже їхнє буття не підвладне ні собі, ні власній долі! Тимчасове є в постійному,
 Але у світі фантастичному неможливо навіть мить прожити без спокуси і обману,
 Неправди, сірості й туману! Люди ніколи не поспішають попереднє буття хоча б
 У своїх снах зрідка згадувати! Адже суть буття на вид прямодушна й проста, вона
Створена була із домотканого полотнища і, як говорять людські вуста, не варто
Завчасно висовуватися з-за рогу і ждати підмогу від Господа-Бога! Вважай, що сидіти
Там треба людям дотемна, але, виходячи з того, що будь-яке єство дивиться на мир
 І на своє  божество частіше ничком, сподіваючись на черговий сюрприз! Кожний би,
Напевно, хотів, щоб відзвук гріха до нього ніколи не долетів і струни душі він надалі б
Нічим не зачепив! Людина в міру стримана й смілива, але не всякий чернець згадує
Похапцем про свої колишні роки - усе колись пройде, адже людське буття схоже на тлін
І порох! Тільки сльози постійно залишаються на очах, у яких чимало й уболівання, і горя,
Воно от-от з'явиться знову і закружиться в дикому танці на далекому косогорі! У його
Палких обіймах фігуруватимуть рідні сестри й брати, які до тієї пори щиросердечно
 Не жили майже ніколи по церковним поняттям! Не час і нам перед ворогом своїми
Переконаннями поступатися, адже настав вже час забути про життя мінливе!»
Чого ж свого гріха соромитися? Чи не краще у всім Богові щиросердно зізнатися?!
Буття саме перемінилося й з духовністю воно майже, що назовсім розпрощалося,
Але коли зло вже трапилося й у душах людей воно запанувало, тоді ворог без зайвих слів
Вигнав із православних храмів і церков всіх до єдиного ченців і був на спомині випадок
Такий, коли чоловік зовні пристойний такі брудні речі говорив, що їх розголос дійшов
 Небесних висот! Люди горілку без перерви квасять і в знак незгоди один одного, що
Сили, кожного дня дубасять, вони божеволіють, а перед ними маячить чи в'язниця, чи
Дірява торбина і поруч немає родини! Їхній страшний рід як тільки коротку мить
 На білому світі живе й то завжди все робить навпаки, перетворюючи життя своє ні в що,
 І набиває всякою їжею власне єство!
                - 9 -
 Згадавши про святий початок, люди, перебуваючи в скорботі й сумі, вони напевно забули
Про Мойсеєві скрижалі, вибиті на величезних каменях брилах, але незважаючи на ризик
 І страх, і розташованих у трьох тисячах верстах від тих місць, де ніс свій хрест наш
Чернець! Там витає дух правди вічної, однак, страх нескінченний і до того ж ще й
Безсердечний ніяк не прагне жити в чужих краях, він чомусь поспіхом робить широкий
Жест або змах - головне, щоб не на словах, а в справах його побачив давно посивілий
Монах! Думки йдуть догори так, як їм заманеться, тобто нагином і без натільної сорочки,
Але залишають на них свої сліди старі підтяжки, тому що не можна без натяжки і міцного
Зв'язування виражень і слів, що спустилися  із блакитних хмар поверх сивих голів, врешті
 Решт остаточно зрозуміти хід думок розумників і дурнів, щоб, зрештою, не відбувся
 В їхніх душі повний розкол! Який йшов, таку ж собі й подругу на все життя знайшов!
Думки несуться нарізно, а все тому, що задумана наспіх справа не збулася, ніщо не жаліє
Безвинно постарілу кістку, але на порозі новий пост, невже саме він врятує земну
Світобудову від мучень і тортур, а так же само від інших злодіянь, як символів людського
Покаяння! Навіщо нам страждання? У підсумку нелегких трудів істина відкрилася групі
Праведних ченців, щоб ті, зрештою, стали ще розумнішими і між іншим не жили гірше
Ніж люди мізковиті, але мішком з-за глухого кута прибиті! Вивітрився пил і оголилося
Догола історичне минуле, створене з виражень і слів для дуже розумних і тямущих голів!
Здавалося, що руку до неба ледь-ледь простягни і заюшать блага в жменю жилавої
П'ятірні, але все так же само - одноманітно проходять дні буденного життя! Позаду
Залишилися всі наші набуття! Скрижалі! Скрижалі! Чого ж тільки Ви на своєму віку
 Не пережили й не пізнали, Ви марно вникали в незначні подробиці свого буття, але від
Повсякденного суму, здається, зовсім утомилися, але народну мудрість у себе сповна
Увібрали і набагато мудрішими стали!
                -***-
Каятися у тім, що було звершено, нерозумно, треба б всім ченцям бути вкупі, але ті
Відмовляються тупо від дарунків дорогих - вони ж не для людей святих, але на днищі
Продертих кишень знаходять чимало власних пороків і вад, які раптово випливають
 З навислого над величезним храмом сизого туману! День почався досить незвичайно
 Й дуже дивно! Відзвуки колишніх трагедій і в небуття давним-давно комедій буття
Змішалися як дощова вода і глина лісова, поки люди з ними близько не спілкувалися,
 Тобто із сьогоденням, яке наш розум постійно волею й пристрастю п'янить в розум
Дурманить, адже люди хочуть жити, кохати і дітей народжувати! Хочеться частіше
Бачити святість насупроти себе, але час і доля, немовби бидло і голота, заметають
Колишнього життя ледь помітні сліди, не залишаючи навіть однієї дуже простої на вид
Дурниці - непередбачені всілякі ходи земного буття! Напевно, нерозумно тягти жили
Із власного пупа заради чашки гречаного супу або ж поклонятися чомусь химерному, ось
 Чому й вертається на колишнє місце єресь і смута! Мир став знову чужим і грішним
 І не зовсім святим, але він нездоланний, поки ми всією скопою про колишній час
Уболіваємо і на чудо чекаємо – проходить життя! Колишній час тільки на мить зник
 З-під покрову недосяжних для погляду небес, тому що загублений був давно до життя
Інтерес! Перешкода встала високою стіною, тому що спокій земний знову роз'єднаний
 Із грішною душею, яку небеса кожного дня умивають ранковою росою! А скрижалі, які
Деякі християни на дозвіллі спокійно й вдумливо читали, суть Божої істини на голову
Стражденної Русі по ранках у вигляді роси небеса осипали! Написані кількома словами,
Вдумливо й не похапцем, вони спопеляють у пух і в порох колишню погань і страх:
«Не бажай житла ближнього твого, не бажай дружини ближнього твого, ні раба,
 Ні рабині його, ні вола, ні осла його; одним словом – нічого з майна чужого, адже
відмовся від  усього, що є в ближнього твого, тому що ненаситне і жадібне людське
Єство!» Нема сумніву в одному, що люди породжені між домом і гумном, щоб потім
 У мить божевілля свого продовжувати жити поруч зі скотарнею! І куди ж ми надалі
 В кінці кінців прийдемо? Чи не туди, де свій слід залишили Мойсеєві скрижалі, там
Навіть ясним і пригожим днем гріх не відшукаєш із вогнем! Хочеться праведно жити
 І завжди ближче до Бога бути, але життя пригинає нас усе нижче й нижче, а саме
Стопи Господу нишком лиже! Божий храм ми відвідуємо наскоком й згадуємо про Бога
Випадково, але, будучи самотніми, опоганюємо душу зайвими пороками і вадами! А як
Нам праведно жити, коли згрішити будь-яка людина всяку година норовить, вже потім
Довгими ночами нудиться й всю ніч не спить, і тільки під ранок захропе! А  що йому
Прийдешній день обіцяє?! Без вагомої причини не всякий чоловік сяде сиднем у святої
Скіпи і повною мірою не відкриє для щирої Віри навстіж широкі двері! З усією
Очевидністю я ніколи сам собі не піддаю улесливості, але гріх на очах у всіх миттю
Вижену, а у Бога попрошу прощення за всі свої колишні гріхи! Хтось би інший на моєму
Місці пожертвував совістю й честю, але той, хто насправді є самокритичним і не дуже
Обмежений у часі, поза всяким сумнівом, не буде стверджувати знову й знову, що Бог
Іудеїв і християн недорікуватий і до того ж Він різний, адже знає навіть останній дурень,
Що Господь один нам небом був посланий! Він не вважає за гріх винищення всіх тих, що
Сповідають іншу релігію, але Він прирікає людей на голод і позбавлення, хоча не Йому
Одному, зважаючи на все, як нам повітря необхідне велике натхнення! Нам би його міць
 Й терпіння! Ми б подумати навіть не могли, щоб відірвати свою грішну плоть від вад
Багатостраждальної  землі, але нам потрібні грамотні поводирі! Душа б миттєво
Помстилася тій безглуздій і пагубній силі, яка міць нашого духу в мороці буття згноїла
 І плоть на гріх надихнула! А де ж житло моє? Душа дійшла до ручки, справа от-от дійде
До прочухана, а гріхи дивляться з докором, що діється  за високим і ладним частоколом!
Бог розчарований, тому що мир принадами сповна нафарширований! Народу подавай
Одне неробство й рай після довгоочікуваного похмілля! У правлячого класу своїх
Клопотів маса:  то немає хліба, але немає м'яса до певної години! Грішники тим часом
 Не дуже поспішають храм по ранках і вечорам відвідувати, але про гріхи відкрито бають!
Кожний чимало часу чекає, коли ж гріх назавжди з душі кудись піде! До чого ж нехитрий
Наш народ, він ніяк не зрозуміє, що біс його от-от в полон з усіма потрухами візьме!
                -***-
Ми ж молитви читаємо стоячи на колінах, від марновірства лікуємося, немовби
Від запою, але душу покриваємо новим соромом і до гріхів йдемо завзято! Гріх буде
Вічно поруч із нами: «Ви туди і я з Вами, щоб побалуватися хоча б там заборонними
Словами!» Нехай благодатне бачення приспить у душі всі мої хвилювання! Знак питання
Дивиться на грішне тіло недоброзичливо, здається, підходить  час для допиту! Душа
 Не настільки чиста й чепурна, щоб холодні й навіжені вуста не замикалися навіть у дні
Великого поста!  Я ж наяву перегортаю життя своє, як зі старої книги нову главу!
Тим і понині живу, але наяву до ранку наближається ніч, так що бісам ніхто вже
 Не в змозі допомогти! Атеїсти вважають, що вірити в Бога необхідності немає
 Й розсудливіше всього їм нічого не відповідати у відповідь! О, ні! Адже всі ми маємо
Думки брудні! Нехай їм у відповідь шлях невір'я висвітлює Фаворське світло! Тоді зникне
Морок і станеться так, що всяк, хто не дурень захоче, щоб навіть могила їх зі своїх
Списків навіки виключила, а зло назавжди викорінила із душі! У годину велику це буде
Незаперечним доказом у боротьбі із богомерзькою клікою! Життя нестерпне, а роки
Побуту вже давно промчалися мимо! Чимало загинуло людей на чужині, багато хто там
Живе й донині, але їм сняться зелені балки, тому що вони чистокровні русини! Суєта під
Глянцем плоті, але нічого немає на звороті буття! Ви випадково нікому й ніколи
Не брешете, навіть перебуваючи в ту саму грізну годину на тяжкій і непосильній роботі?
                -***-
- «Були часи, коли по Русі ще гуляли злі племена, я ліс цілодобово валив, величезним
 І сильним мужиком тоді я був, між іншим, прагнув бути робітником і хотів мати душу
Без вибоїн і червоточин! Тепер я в обителі чернець головний і відстоюю справно честь
Власної держави! Радий служити государеві - без потреби не дурію, не п'ю й не курю!
Тому й Бог мене у свою обитель прийняв, я відмовити Йому тоді не зміг, адже Він мені
В тяжку хвилину теж справно допоміг! Його вчинком я був захоплений і в той же час
Був глибоко здивованим, адже Його співучастю у моїй долі задоволений, але до кінця я
 Не був Господом пробаченим! Живу й понині неспішно й майже безгрішно, коли ж буде
Суд Господній? Мені це достеменно не відомо! Відповідаю чесно! По сторонах подивися,
Навколо гогочуть одні дикуни, їм податі віддай - хоч умри або ж трудися все життя
Від зорі й до зорі, але їхні примхи вгамуй!» А що чекає всіх священиків попереду?
Спробуй удар диявола заздалегідь попередь і тебе тоді візьмуть у вчителі й поводирі!
Рука Всевишнього настоятелеві видна здаля! Багатьом не дано зрозуміти, що вмерти
За релігію, ще не значить, що саме так можна свою відданість Богові довести!
В якому напрямку далі йти! Вітер зараз не дме на пітні долоні, але нова зірка з'явилася
На темному небокраї! Істина поруч у зухвалому танці кружляється, але не знає, де їй було
Заздалегідь призначено на п’яту точку приземлитися, але це все-таки колись трапиться!
                -***-
Істина в мініатюрі, списана була ще в стародавні часи з натури і вона не завжди
Знаходить своє відбиття в сучасній архітектурі! Купола в ореолі золотом є для Русі
Величезним і потужним щитом, адже вони нам про святість нагадують і нашу
Трагедію разом з нами співпереживають! Там під блакитними небесами люди
Не кидаються останніми словами, вони пристойно служать государеві навіть у тім
Віддаленому від Вітчизни краю! Будь-яка зараза, побачивши дзвони, летить подалі,
 Не вдаючись в вагомі деталі, і чим вище ті купола, тим нижче юрба схиляється до землі,
Коли вона цілує ікони, адже на них і волосся, і ока мають вигляд класичний, але далеко
Не ідеалістичний, а, швидше за все там щось містичне є! Над куполами зірка горить, але
Усередині плоті душа несамовито болить, вона корчить пики, щоб бути зовні на господа,
Хоча б здаля бути схожою! Там страстей помісь, один з одним вони перезнайомилася
 Й тихо говорить: «Усе, що попало – пиши, адже буття, майже, пропало, але святості
Менше на землі з часом не стало!» Хоч час страждань ще не пробив, але дехто своє
Здоров'я давним-давно вже вгробив, а злодії й тати заразне наближаються до дерев'яних
Підмостків! Адже саме там зберігаються сіро-білі святині, написані посеред рутини буття
На старослов'янській мові й на латині! Вони завжди в ченців під рукою, але зберігаються
В старому мішку, обв'язаному новенькою вірьовкою, адже суть буття юрбиться
Удалечині, але її тримає Сергій у власній руці, а світло мерхне під стелею і нагадує
Ченцям про одне і те, що в місці святому не треба кидатися безумно словами, а тільки
Подумавши, варто ворушити втомленими вустами! Погань пуста навіть лікті кусає, але
 У зв'язку із власною кончиною намагається переплутати наслідок із причиною, щоб
Вовіки й відтепер віднадити від народу православні святині! Можна все, що завгодно
 Про джерела Віри припускати, але безглуздо, немовби за небом з підземного склепу
Спостерігати, щось конкретне про Бога стверджувати! Невже, одного разу
Побувавши в купелі, люди миттю повірять, що можуть без обох крил літати,
А не перечитавши Святе Писання, про святість легко й вільно міркувати?!
Цьому ніколи не бувати! Варто свою історію до кінця шанувати і над своєю самоосвітою
Всякчас працювати! Істину складно простолюдинам до кінця зрозуміти, але упущене ще
Можна при бажанні надолужити, якщо ж прийдеться ченцем стати, тоді  не треба лізти
 На високу стіну й не випускати з рота свій надлишок піни, а спокійно виходити на власну
Сцену й ратувати саме там за скасування вади і гріха, щоб його безглузді звички ніколи
 Не змогли в душі порочної воєдино злитися! Варто вчасно було людям спохватитися,
Щоб у лайні знову не опинитися! Уподібнившись мурасі голодній, але воістину вільній,
Сховати від погляду чужого свою досаду, щоб остаточно зрозуміти відраду й усунути
Раптово виниклу перед нею перешкоду! З якої ж статі, ігумен на князя  брилу з каменю
Прилюдно котить? Навіщо йому цей зайвий клопіт? Поки вистачало сил, і він праведно
Жив і боготворив усіх, хто свої голови в боях на вівтар свободи давно вже поклав, але
У людській свідомості Віра завжди відбивається тільки через біль і страждання!
 Здійнятися б Сергію соколом під золочений купол храму, щоб його ніхто там з іншим
Ченцем не сплутав і біс відразу ж не поплутав! Пройтися би по високих дахах, але нічого
Не попишеш супроти повсякденних манер і звичок, словесних бійок і сутичок! Грішити
Вже хватить! З якоїсь статі нам вподібнюватися розбійникам і татям? Адже вони
Живуть так, що зводять свою пристрасть у квадрат і одержують у підсумку біном, але
Помиляються в одному: миттю порожніє давно не доглянутий дім,  адже немає нікого вже
В ньому! За смертною рискою, кров'ю сповна залитою, уже ніхто двері в колишнє буття
Не відкриє, але серце, що сили, завиє! Мабуть, засмучуватися про минуле нам не личить?
У божому храмі нічого не видно за кристальними слізьми, будучи не боязкого десятка,
Сергій бореться зі своїми звичками, але їхні химери не змінюють давно вже устояні
 В душі манери! Щоб сховати свою досаду, яка вже багато років підряд краде радість
 Іі відраду, треба стримати хвилювання й знайти в храмі для своєї душі абсолютне
Заспокоєння! Так наш душа збудована і варто її оберігати від бруду і лайна! Нерви,
Заощаджуючи, нічого не чуючи окрім небесного грому, варто спробувати  хоча б удалині
Від рідного дому відчути простір земний й залишити первозданний гріх за спиною, але,
Саме собою, нікому не вдавалося впоратися з реакцією ланцюговою! Якщо з поточного
Простору миттю забрати звичайне життєве хамство і зовнішнє оздоблення, тоді й сталість
Не виявиться хтозна-де, адже  вся справа в наших недоліках і звичках!
                -10-
Процесія вже неспішно йде через монастирський сад, зараз там почнеться святковий
Обряд, а сад заріс і тому там немає ніжних троянд, адже зло гуляє по білому світу,
І нікому зараз спокою ніде немає! Сергій як причепливий скульптор, будівельник
 Іі творець махає мідним кадилом, щоб серце не так вже боляче на пам'ять давило, адже
Сильно воно всю ніч боліло й нило! Воно вже готове було весь свій біль сповна оголити,
Але йому ніяк не забути все людські дороги, не відмиті від крові і поту, і храми,  які були
Побудовані  нашими прадідами з великою любов'ю! Він, як свідок багатьох подій, угод
 І відкриттів через багато років опісля них намагається знову пожвавити давним-давно
Померлі місця! З його обличчям  можна особисто поспілкуватися рядом з іконостасом
 Із всемогутнім Творцем, щоб потім було що згадати про часи минулі! Колись і він
 Не боявся Страшного Суду, але від нього нам щезнути немає нікуди, адже грішну
Плоть уже підпирають великі роки! Так було й буде завжди! Про нього люди згадують
Тільки тоді, коли уже догоряє на небозводі вечірня зоря, але іноді ченці з Бога, нехай
Буде благословенною Його великотрудна дорога, роблять пугало для інших, однак, воно
Мало лякає людей грішних, але щоб цей мир урятувати, необхідно заздалегідь двір
 У рідній домівці дочиста підмести й винести все сміття,  але деякі його не бачать в упор –
Таким з давніх пір у країні загрожує людський осуд і ганьба! Це не прості слова! Адже
Розумна голова їх сповна сприймає і про них завжди вона пам’ятає! Це позначається
 На поводженні тих, хто сприймає гріх і провину, але вони вносять у стражденні душі
Сум'яття й відкривають дорогу до повного забуття! Важко в суєтному світі співати
Давидови псалми під святу й божественну ліру! По нитці з миру й бути новому
Бенкету, князь біситься з жиру, а народу хочеться не попасти в нову халепу і залишитися
Живим: «Невже війна ще не кінчена й до кінця не завершена?  Чому ж так мучиться
Й страждає православна країна?» - «Війни й розорення доводять юрбу до приниження,
А щоб не було спротиву людям стороннім, котрих ми заздалегідь подумки ховаємо й про
Це на всю Русь в усі дзвони що сили дзвонимо! Життя не може початися заново, адже
Тільки люди народяться позапланово!» На превеликий жаль, думки раптово вилітають
 З голови, переодягнувшись у доступні слова, вони не завжди горять як березові дрова!
Така суть людського єства! За Сергієм плететься довга звита, немовби череда букв
 Зі старослов'янського алфавіту, треба і йому тримати власну марку, щоб задумане
 Не пішло миттєво нанівець! Думка про самопізнання завжди приходить у розум
 З деяким запізненням, адже її прихід не можна передбачати заздалегідь і простим,
 І огрядним слов'янам! Закон буття такий, що ніколи немає часу для спокути
Власних гріхів, вони немарно нас у тремтіння й трепет всякчас вганяли, поки покуту
Вночі із грішників остаточно не зняли! З нами звикли звертатися гордовито люди
Ті, до яких ми звертаємося смиренно, перебуваючи в суєті й порожнечі! Господь - наш
Суддя, а хто ж у цьому світі особисто я?! Напевно, для острашки трохи й мені
Доводитися згущати темні фарби: то тут, то там наближати душі, які заблукали і ще
Гіршими, аніж раніше були, стали! Із гріхом навпіл до облич святих, наближається старий
Чоловік, який  себе перебороти все-таки зміг!Чого ж потрібно всім нам? Уже є дорога
 В Божий храм і можна пройтися спокійно по святих місцях, але ми ж не орли, щоб
Обдивлятися грішну землю з незлочинної досі скелі? Нам би зігріватися спогадами про
Власне дитинства до самого ранку біля давно вже погаслого багаття! Була - не - була, але,
Коли  життя наперекір пішло, тоді й душі не до сну, але як же їй потрібна тиша!
Небагато праведників на Русі найдеться, та й звідки така людина тут візьметься,
Якщо кожний живе, як йому заманеться! Без мрії навіть герої завчасно виходять
  Із ладу й стають ізгоями, але чим довші їхні тіні, тим сильніше сум’яття, але народу небо
В будь-яку погоду посилає в подарунок тільки вогонь і воду! А князь уже майже готовий
До бойового походу, йому мати поклала в дорогу припасів небагато, тому що його родина
Жила біднувато! Була б справа, а вже потім гуляй сміливо і поводь себе гордливо!
-«Коль що - пробачте й дарма не докоряйте й часто ратників Ви не лайте, а пам'ять
Загиблих всякчас шануєте! Зізнаюся відверто, що люблю Русь любов'ю незабутньої!
Не можу байдуже слухати тужливу сопілку старого вівчаря, адже в ній немає
Покірливості і вона навіває сумніви дуже складні! Це народне мистецтво запалює
 Й пристрасть, і почуття! Говорять, що в Сергія напередодні Великодня було таємне
Бачення, що Русь незабаром знайде своє заспокоєння, але все страшніше й темніше
 Світить сонце на прокладеної татарами дорозі! Там горе, як глибина  без дна і життя
Зовсім чорне і навкруги гуляє полум’я, там усюди пирує тільки смерть одна! Там градом
Під нічним зорепадом котяться сльози різношерстої масті, а поруч моторошний страх
 І  перелякані страсті, зараз все буття знаходиться в їхній владі, але поблизу давно вже
Немає щастя, усюди панує лише одна юдоль! Русь не загине остаточно і вона у свою
Чергу чимало блискучих висот через деякий час все-таки досягне, адже холодний камінь
Ніяк не згасить ні пломінь, ні страсті! Русь уже дозріла, щоб залишити назавжди свій
Кістяк обгорілий і зірвати плід давним-давно доспілий, хоча шалена пожежа охопила
 Й будинок, і комору, але з ним бореться й старий, і малий! Якби я заздалегідь свою долю
Знав, то лихим би словом її надалі не поминав, але вихор буйний налітає прожогом
 На небозвід блакитний, щоб той згорів під впливом безлічі бесівських стріл, але
 У терпіння теж є межа! Куди сховалася стража? Адже вона зобов’язана була
 За подіями буття не спостерігати, а допомогу всім людям надавати! Ми ж славу ділимо
Проміж собою й навіть, жертвуючи своєю ріднею, а мінливість буття сприймаємо
 Всякчас як чергову халепу! Кожний сам свій гріх сльозами оплатить, а це значить,
Коли гріхи тяжкі, тоді важко буде вижити на небесах бідоласі-душі! Я ж смерті
 Не боюся, але непосильний вантаж колишнього часу не дає повною мірою на собі
Відчути всі привабності буття земного! Сподіваюся, що до дня січі не розклеюся,
І думаю, що ми переможемо й підступного ворога стрілою відплати миттю
Простромимо і за всі негоди простого народу з лишком йому в той день помстимося!
Нехай сокіл столітній сам простежить за моєю дуже складною долею! Часом
 Не помічаєш ні вогню, ні диму, поки не усвідомлюєш, як Русь тобі необхідна
І звичайно, що вона стане державою непереможною! Я ж уперше намагаюся робити
Справи святі, щоб навіть люди злі вилізли з болотного бруду й навіть, не будучи князем,
Спробували душу непорочною зберегти й ніколи скороспішно не грішити! Наш
Войовничий дух тішить всім русинам душу й слух, а люди старі очікують, що їх
Не уб’ють і вони статечність зберігають, і на чому, попадя, татарина лають,
Але коли мене вороги вб'ють, то близькі й друзі мій труп нехай у них відіб'ють, а потім
Поховають у широкій могилі на землі, де я й мої предки колись жили! Нехай люди
Оспівують істину й суть, але покаяння від татарина надалі не чекають, у нащадків
Приїжджих немає почуттів святих, їхнє минуще йде від німф! Може всяке статися,
Але минуле в прийдешньому постійно буде повторюватися! З ним нам буде важко
Навіки-вічні розстатися!» Серед його оточення немає людей щирих, але й присутність
Їх майже у місцях святих відбуваються явища незбагненні для його уяви, воно не із серії
Кращих, але й не з гірших: щось відбувається в темряві, мирській штовханині й суєтні!
 А Бог малює буття на старому й дірявому полотні, щоб навіть ті, хто живе в убогості,
Не заради правил пристойності забули про власну байдужність до життя тих місць, де
Сергій з ретельністю несе свій тяжкий хрест! У цій тавтології навіть Боги не помічають
Істин правдоподібних і настільки ж строгих, але на єресь зовні схожих, хоча й тихих,
 І не злих! У житті людей простих переважає статус гостей! Вони втручаються
 В справи твої, але забувають за колишні обіцянки свої!
                -11-
П'янить розум мир мрій і сновидінь, але нищівним здається блиск їхніх сумнівів,
 У посудині той, яка є нашою кармою теж знаходиться багато дивного, ідеалістичного
 Й нежданого! У період розвитку внутрішньоутробного люди осягають суть діяння
Доброго, але зло чомусь далі добра по життю пішло, хоча воно непристойне
 Й нестерпне, але нарівні поруч із живими людьми живе! А буття в небилицю несе
Внутрішньоутробні думки на своєму старому, але ще добротному коромислі! Мова йде
Про грішне життя, звідси й думки, породжені самою історією православної землі, де
Люди-дикуни грішать від зорі і до зорі, міняють пози й вирощують прекрасні троянди, але
Усюди сіють сльози! Наша плоть - недосконала, а буття - швидкоплинне й тлінне! 
Все там, крім Віри - другорядне! Люди тупцюють навкруги матінки – Русі, але ніхто їм
 У долоні вже не ляскає, але й ногами сильно не тупотить, тому що овації тут не до чого,
Адже кожний дорожить власною честю! Розум біси обдурили, а тіло, що сили, у пах
Штовхнули, але свічі в храмах остаточно ще не задули! Люди живуть не так, як
Ясновидющі стверджували, мучачись, жили й страждали, постійно перебуваючи в печалі,
Але це було тільки на самому початку людського буття, коли Мойсеїв «Вихід!»
На колінах читав стражденний народ, але байдужки читали його скам'янілі скрижалі,
А душу на жмути рвали! Щось будували й створювали, тільки б нерви, створені
 З булатної сталі, більше смутку не знали! Все їхнє оздоблення миттю увібрало в себе
Бездонний простір думок і почуттів! Для захисту Віри не вистачає сталевого панцира,
Щоб землю захистити від окаянного стократ! «Обрахунок ворогів сам не веду, але й лихо,
Яке нависло над стражденною юрбою, своєю рукою прожогом не відведу! Мене зрозуміє
Тільки старший брат, адже я не бюрократ, але все-таки чекаю той божественний знак,
Щоб надалі не жити навмання!наздогад не можна будувати своє життя! Блаженні
Люди злиденні, вони без одягу і їжі! Блаженні стражденні й ті, хто прагнуть вистав
 І хліба, але на все є воля всемогутнього неба! Блаженні люди всемогутні, які силу
Єдності в душу народу денно несуть і на своїх плечах страждання народні щодня везуть!
Вони мало думають про себе й тим більш про власну долю! Повністю їхнє буття ніяк
 Відразу не вписується в строгий геометричний квадрат, але що ж їх змусило стати
Виключенням із загального правила?  Як вони могли побачити те, що раніше
 Не розгледів поблизу себе ніхто? Невже в них зовсім інше єство? Напевне, тільки їм
Допомагає Божество? Їхні ікони на стінах висять, а від них залишився тільки порох,
 Але й вони колись жили в хатах і теремах, вистроєних з дерев’яних колод, хоча бродили
Скрізь, але свій норов тримали в міцній вузді! Їхні нещастя, немовби сусіди, в один клубок
Звилися й сплелися і відразу табуном коней вороних хоробро навскач понеслися, але їх
Зупинила єдина думка: «А як же земне життя? Гріх! Убік посторонися, а ти, душа –
Остаточно прокинься від сну! Я ж погані думки як можна далі прожену!» У всіх
Кінцях країни до небес палають полум'яні вогні, спорожніли міста й села були давно вже
Ворогами спалені: Прийшла біда – відчиняй скоріше ворота! Дерева зрубані під корінь,
А на шибеницях гойдаються трупи безвинно вбитих людей! «О, Боже! Що ж сталося
 З батьківщиною моєю? Навколо безліч обгризених костей! Пора б скоріше встати як
Можна сміливіше на захист землі своєї! Хватить шубовстатися в старій ополонці,
Немовби у обмані і брехні, але ми такі, які насправді є. проте це ще не все! Вороги й п'яді
Нашої землі без бою не віддадуть, усіх людей до єдиного вб'ють, а добро спалять,
Багатьох після січі вбитими знайдуть, але ще більше багатства на собі віднесуть і його
Навряд чи наші нащадки колись собі повернуть із чужих рук! Набридло буття непоказне,
Йому б стати прозорішим, щоб про безшлюбність люди по вечорам не судачили!» У цей
Час, який гнітить Русь, піднімає до небес подих могутній і їй допомагає інцидент
Волаючий! А люди всі перешкоди от-от подолають, адже вони руку на пульсі життя
Міцно тримають, але від них князя ще майна вимагають, але де його взяти, коли татари
 Все добро давно вже винесли зі старої хати? Чому їх князь не відправить за залізні грати?
                -***-
Русі жити все трудніше стає, тому що гостра сокира височіє над нею з давніх часів!
Він якраз в одну мить міняє на буття дозвільний погляд, але думки від гріха не відійдуть,
Навіть якщо їх і украдуть, вони однаково шлях у вільне нутро коли-небудь знайдуть!
Люди скиглять як малолітні щенята, а бояри б'ються яро, немовби у банку павуки, які
Збожеволіли, адже саме вони тільки перед простою юрбою здатні показати свій дух
Надмірно бойовий, а коли ворог поблизу гуляє, тоді готові повзком повзти
 По непролазному бруду, тільки б не видати страх і не зникнути назавжди темряві!
Хіба  ми живемо? Від життя такого, що в нас завжди є під рукою, незабаром всі ми
Умремо й у мир інший навіки підемо, але й там навряд чи щастя для своєї душі знайдемо!
Його б брати жменями, а не тільки вказувати на нього довгими перстами, недарма хрест
Люди ставлять стойма, а щоб не заросла до нього всенародна стезя, і треба бачити його,
Хоча б здаля! Де ж боріння? Де ж боротьба? Замість них от-от гряде хвиля заспокоєння,
Але поруч немає й дещиці терпіння! Чи варто людям бути дріб’язковими й на гроші
Скупитися, щоб потім один раз у скупердяїв перетворитися? Умерти не страшно,
Залишитися безгрішним - от що насамперед важливо! Жити на землі стало
Неможливо, тому що життя небезпечне і ризиковане, хоча воно по-своєму прекрасне!
У світі буття саме релігія за всіх часів виступала ворогом благополуччя! На тупій
Землі навіть святість може згоріти в страшному вогні й тим більше в нещасті і злі, вважай,
Що тобі ще повезло, якщо ангели від тебе вже давно віднадили єресь і зло! А гріхів
 На землі достаток тільки тому, що бал тут править безсилля і слабкість людей!
Ченці, як і люди звичайні, порядні  й у міру статечні, адже вони є зразком Господнього
Творіння: «Хрест, поки сили ще у тебе є, на собі носи, адже ти його одягаєш собі на
груди не для краси, і пристрасть усередині себе при нагоді гаси! Будь глухим і німим
 Й відповідай не відразу й не всім, не намагайся серед людей виділятися, тому що
В житті може всяке статися і людина може навіть без носа залишитися, якщо
 Вона не у свою справу буде часто сунутися! Чи ти стоїш, чи на землі лежиш - ти тільки
Лише сам собі постійно шкодиш, не прислуховуйся до чужих промов, але почесть віддай
Простолюдинам і панам, тому що демони веселяться по ночах, докучаючи всім нам! Вони
Сіяють стид і сором! Виникає плутанина й у нетрях буття можна легко оступитися
 Й, тим більше, посеред білого дня остаточно заблудитися! Що нам прийдешнє обіцяє,
 І хто грішний мир трансформує і оберне? У небилицю пішли колишні мрії, їм, здається,
Прийшов каюк! Перемагає виплодок пекла й суєти! Напевно, що душі ніколи не вистачало
Вчителя й провідника, і вони нагрішила сповна!  Людина живе, сама себе губить і тільки
В ім'я й для золотого рубля працює і тіло лікує, перебороти б їй чергову висоту, щоб
 Не впасти в єресь ту, що поруч спокійно гойдається на дерев’яному плоту, душа
 Не думає про буття чуже, а тільки загрожує всім грішникам обоюдогострим ножем,
Затиснутим у жменях, навіваючи і тлін, і порох,адже вони в неї завжди на вустах!
А поруч примари й злі духи, вони немовби комарі й мухи ледь-ледь дихають і на льоту
Шарудять нечутно, щоб не почула їхній шум немічна душа! Саме вони прискорюють
Діяння свої сьогодні й у прийдешньому, масу пороків людям несуть і кров гарячу ночами
З них що сили п’ють! Їм би подумати про хліб насущний, але тому, хто йде по стежці
Безвір'я важко відректися від свого давнього марновірства, але завдяки Вірі процвітала
Російська імперія! Нехай нам допоможе  чеснота й вона положить край всім знущанням
Над людьми і нехай наші вороги відчують силу слов’ян, а Господь сему буде праведним
Свідком! У світі цьому всі діяння благословляються Божим світлом, але щоб знову
Піднятися на вершини колишнього буття, треба пам'ятати в ім'я земного й святого
 Велике й вічне, повільне й швидкоплинне, зле й бездоганне! Згадуючи традиції вікові
 Й перевертаючи сторінки минулі, не забуваєш, як предки прадідів жили й землю
 Від супротивників боронили, а вже потім і її назавжди освятили! Вся суть у тім, що
 При небажанні своєму Віра навряд чи залишиться в тілі живому, коли вже душа пішла
На зламування, а в інших частинах надовго оселився підлий і неприкаяний страх, хоча
Хрест, який знаходиться в міцних руках, знаходить свій відблиск у багатьох очах!
Не варто розповідати бредні про себе,завжди роби головне: потурай і долі, і жеребу,
 І свій гріх мовчки неси на собі, але поки душа у вузді, вона не знайде собі спокою ніде!
Напевно, недарма, душа, по гребені буття ковзає і намагається з грішної стезі бісів
Збити, щоб ті не змогли в суєті буття її думка заздалегідь перехопити, а потім і її
Остаточно перемогти, але коли їй на очах в усіх не вдасться узяти гору над плотськими
Страстями своїм бажанням всупереч, святість потушать йорданські піски! Поникши
Від горя і біди, Русь одна я полинь-трава стоїть на високому російському плоскогір'ї,
 А ворог гуляє нагло по її подвір'ю! Проте я вірю, що вона стримає ворога і з допомогою
Бога вийде на праведну дорогу! Почуваю, який же я дрібний, але ще сильнішим став,
 Адже я чужого добра ніколи навіть у руки не брав, а тільки людям у нестатку як міг
Так і допомагав! Поглядом з іншого боку бачив багато критеріїв духовної порожнечі, але
Чавкаючи йшов по грязі і бруду, але не йшов на уклін до власного князя, хоча з ним
Зустрічався поглядом майже три рази на день, але він, напевно, не відчув, що у вигляді
Старого чоловіка є істина, яка прийшла на Русь здалека! Ну, а поки ми з ним спілкуємося
На відстані, подумки й за рахунок нюху долаємо відстані - немає проміж нами повного
Взаєморозуміння! Часом він закриває обличчя своє перед темрявою земною, але роздає
Стусани й гасить вогонь через плювки, хоча в штовханині повсякденного буття
Не продихнуть йому від запаху старого ганчір’я, яке прогнило наскрізь, але Бог йому
Суддя! Не згоріти б тільки вщент, а вуж потім, була - не - була, коли таке життя
Прийшло, тоді не варто роздягатися перед ним догола і з самого раннього ранку
 Не варто сидіти на зеленому ганку: варто переборювати зло!»
                -12-
Саме собою йдуть процеси саморегуляції, пов'язані із усілякими асоціаціями, які
Доводять розум до повної стагнації, а вже потім ведуть до зникнення слов'янських націй!
Тільки підла пристрасть не бажає наниз впасти й, роззявивши невгамовну й величезну
Пащу, ловить усяке падаль, але той, хто ще так низько ніколи не падав, уже котрий рік
Стоїть  віддалік, напевно, час його ще не пробив і він сам свою долю поки ще остаточно
Не вгробив! Спотворення одногорбе давно вже звикло до рваної торби! Від біганини
Підкошуються утомлені ноги, їм не позаздрили б навіть всесильні боги, а люди давно вже
Валяються на колінах прямо в храмі або ж стоять на його порозі в вимушеної позитурі
І, що сили, посеред темної ночі волають: «О, боги, дивитеся, як люди страдають і тому
Що сили кричать – навкруги них горя видимо-невидимо! Ви їм на допомогу прийдіть
 І скоріше грішників від зла й прокази захистіть, тому що диявол лютий не звільняє душу
Й тіло від повсякденної смути! О, Боже правий, навіщо ж ти створив цей мир
Кривавий? Стогнуть від горя слов'янські держави й гнояться їхні закривавлені рани,
 А біси норовлять їм сісти на плечі й ведуть проміж собою непристойні розмови,
 Нагадуючи людям при кожній зустрічі, що життя людське - ніщо, адже на них чекають
Хвороби й каліцтва! Гріхи ж розбрелися по білому світу і дороги назад для них давно
Вже немає!» Сергій може на цей раз не подивиться істині в корінь і не зміниться її колір,
Його ока зі смутком стежать, як простий народ великим прагненням обійнятий, хоче через
Терни й глушину скоріше доплисти до широкого устя і стати багатим, щоб уже на новому
Місці честь по честі детальніше розглянути столичне передмістя, а воно, схоже, саме
Шалено тривожиться і так, що зморщується всюди загоріла шкіра! Одного лише душа
Прагне: як можна скоріше в чистих водах від гріха сповна відмитися! Вирок от-от
Прогримить і небо, що сили, зачадить, але не пропаде сором, а тільки зробить вигляд,
 Що й він про своє колишнє буття несамовито сумує і, обхопивши жменями свій живіт, 
Відразу теж не зрозуміє, що згодом зміниться простий народ, адже незабаром висохне
 Дотла його терпіння й з'явиться нове натхнення! «Століттями той старий лякає
Грішників лютою карою, яка нависла над ними, але люди пережили ті роки, а разом
 З ними постійну злість, сум’яття й негоду! У те століття вперше відчула проста
Людина на собі, наскільки важливий для неї даний Богом інтелект! Його природа
Суперечлива, адже людині властиво на кожне диво дивитися зі свого боку чванливо!
Хіба все це виглядає справедливо? Плоть відразу відкидає колективізм, їй ні до чого
Безодня повсякденних катаклізм, адже душа покладається тільки на свій індивідуалізм
І до деякої міри на містицизм! Відтепер тільки блуд і сором залишилися у споминах моїх,
А про древні святині люди згадувати ніколи не полюбляли, проте жили в хатах на ніжках
Курячих, але не сиділи відразу на трьох стільцях! Куди свій погляд не кину, усюди й скрізь
Перебуває людина у великому лиху, її диявол увергає в безодню і в дрімучому лісі й на
Привільній рівнині! Прийшла пора остаточно зрозуміти, що важко щось сучасне
Створювати з матеріалу того, кого ще давно вигодувала старенька мати, треба
Непорочність любити й її від бісів захищати, Богові молитися й на Нього уповати!
Бог - справедливий, мудрий і не чванливий, Він не образиться за звернення до Нього,
 Рятівника й Володаря свого! Люди страждають комплексом непогрішності, але
Забувають іноді про принципи необоротності всіх яви і подій,, які, поза всяким сумнівом,
У час нічний поллють грішників крижаною водою й заберуть із собою мирський спокій!»
 Сергій поспішає в далекому скиті свого ж ченця відвідати, щоб його побачити і низький
Уклін від всієї братії йому передати, але перш, ніж тлумачити про це, варто було б
Сходити за порадою до тутешньої громади, і по тій же причині от-от зберуться за круглим
Столом молоді й сивоволосі мужики! Настав час зрозуміти, що гріх не можна ні в якому
Разі на душу брати і нема чого в чиюсь сторону зайвий раз головою кивати! Жити б в ім'я
Поставленої перед собою мети, так ні - люди навіть думати тоді не сміли зстрибнути
Заздалегідь зі швидкої каруселі! Невже треба заново життя почати, щоб окаянного із плоті
Навічно вигнати? «Треба до істини постійно  прагнути, але важко до норову її
Призвичаїтися, головне в цій страві - не помилитися! Ми завжди потребуємо
Допомоги людей, коли мова йде про збагнення високих ідей, але ми не сприймаємо клич:
На шибеницю королів, хоча продовжуємо жити серед грабіжників і злодіїв і дифірамби
Співаємо тому, хто наш правитель, хоча він звичайний злодій! Наш народ уже котрий
Тік так постійно живе, що йому не позаздрить навіть рогата худоба, але важливіше
Всього те, що він усе ще вірує в єдине божество! Є люди, яких позаочі ми не судимо,
Але такими особисто ми навряд чи колись будемо і, не вподібнюючись Іуді, починаємо
Молитися в півсили: уголос і крикливо! Ченцем був і буду, щоб переворушити своїх гріхів
Мізерну купу, але ніколи не піддамся душевній недузі! Друзі, треба було краще
Розбиратися у вадах людей, чим у користі лікувальних трав і дорогоцінних каменів,
Але їм ніяк не вдасться уникнути кровопролитних бійок, от так - раптово зникає
Непролазний і несусвітній морок, щоб відразу й раптово селянська соха або плуг
Перервали довге й спокійне дозвілля і в боротьбі заочній рухами точними розправилися
 З бездуховною червоточиною!» Природа робить мудро, коли на зміну холодної ночі
Приходить пещений ранок саме тоді, коли відразу й раптом булатний меч вислизає
 Із сильних молодецьких рук, виходить, що душу вже вразив тяжкий й хворобливий
Недуг! У воїнів немає відданих слуг! Уже давно править духовним миром православ'я,
Але йому удавана скромність натякає, що чванство давним-давно страждає, і воно вже
 Не розуміє, чому ж того повідець такий короткий і над міру строгий?! Завжди можна
Знайти вагомий привід, щоб зробити комусь дорікання або докір!
                -***-
У досвітньому блиску біля широкої ріки красується храм майже що королівський,
 А усередині нього ченці на колінах уже довго стояли й мовчки до голосу Сергія
Прислухалися! Невже вони весь час вагалися і тепер у храмі стародавньому вони застигли
В пориві єдиному, щоб віднині Сергій став їхнім правителем, а той, хто був донині, почив
Уже давно у своїй журбі по невідомій нікому причині! Ченців було чимало, але їм життя
Постійно дошкуляло і всіх учнів по містах і селах прожогом розкидало! Вони нехотя
Пішли в народ, щоб голосно сказати, що не можна гуляти й чуже майно задарма собі
Брати! У них немає щастя мирського, як і у всього люду простого! Попереду одні мучення
Й митарства, але не залишається часу після моління для дозвільної нудьги в тих, хто
Знехтував мирський гріх і тепер кається на очах у всіх! Крім нетерпимості є два
Чинники необоротності: здоров'я й час, але відразу стосовно нас виникає дилема:
 Як виростити за короткий час не слабе, а здорове потомство? Ченці й справді вже
Чимось були сильно стривожені і їхні страхи надвоє були на незнання свого майбутнього
Життя помножені: так вже може статися, що коли почне смеркти, тоді гріхи фатальні
 Й досі ніким непереможні, але настільки ж всіма улюблені, почнуть творити невмолиме
Зло й не пройдуть вони повз буття земне і мимо інстинкту основного, щоб з вуст чарівних
Почути звуки небесні, одягнені в одежу кольору тілесного! Не відбудеться зараз хід
Хрещений, нехай всі проблеми вирішує собор помісний! Уже котрий рік руйнує народ,
Богом створений плід! Під напором буття затихає шум заливного дощу: проте жити
Варто, але не для пристрастей виснажених і барахлом буття надмірно припорошених!
Вони, як ченці без келії, не проживуть більше одного тижня без гулянок і веселощів!
Опанувавши мирськими законами й переговоривши спокійно з ними, щоб без лементів
 І охкань ніхто не чинив спротиву своєму земному приниженню, але яке ж було
Здивування людей, коли під час довгого моління почали лопатися ланки величезного
Ланцюга! Спробуй його заново сколоти, або ж знову шуміти на всю округу заборони!
Важко щось непід'ємне, чимале й величезне в грішному житті врятувати, коли
Перешкода стіною стоїть перед тобою на незбагненному шляху! Раптово великі
 Й сильні Сергієві зап'ястя  хтось миттю в свої долоні заграбастав і прудко схопив древні
Рукописи, а ігумен внаслідок короткозорості не відразу усвідомив, що це біс окаянний
Святе Писання в нього прямо з-під рук украв! Двері закриті назавжди й не видно нічого,
 У темряві маячать тільки одна депресія! Не чутно навіть подиху і його шум не доходить
Від притихлої надовго свідомості, вона от-от з міражами воєдино зіллється, коли ж
Благодать і його чола своїм крилом ледь-ледь торкнеться і в небуття сама через мить
Прожогом понесеться! А що людям робити залишається? Хоча кожна людина намагається
 Супротив дияволу чинити, але кожної митті перед її очима встають двері на декілька
Замків закриті, а вони ведуть душу в рай! Друже, вибачай і руки поперед себе завжди
Тримай: душа голосом дрімливим передвіщає нам чергове диво, але відразу вереск
Пихатий, яки що сили несеться від тієї істоти, що трусить довгою гривою і голосом майже
Не своїм несамовито кричить: «Ми ніколи не скоримося гріхам своїм, та й не тільки їм!
Наші переконання подібні радісними небесним одкровенням, але вони не дуже жадібні,
Хоча досить безжалісні! В усі роки вони черпають свої духовні сили з незайманої природи
Не залежно від погоди, адже їхні тільки після цього їхні фантазії піднімаються догори,
Однак, немає пуття від них! Спробуй їх уважно послухати всім нутром і утробою
 І ти забудеш до самої смерті, що є буття таке: насущне й святе!» Треба мати
Терпіння залізне, щоб устежити за думками корисними! Серед живих картин тільки
Господь один із щирістю й чистотою вселяє в душі мирський спокій, у Нього ліва кисть
Стискає малярську кисть, і відразу малює повсякденне життя: без усяких прикрас, але
Вона щораз миттю випинає всі свої пороки напоказ! Оце тобі така нова історія - не око,
 А відшліфований алмаз! Він бачить зв'язок, у якому кожний з нас по самі вуха загруз, але
Ідея власті не розриває плоть на частки, хоча підлий одноплемінник живе й трудиться
Тільки в ім'я злата й дещиці грошей, щоб стати людиною багатою! А кралям повногрудим
Хочеться пізнати всі таємниці мирського блуду і все на землі випробувати заборонне
Богом чудо насолоди, але вказувати натурі люди більше ніколи не будуть, вони не вправі
 Що-небудь творити без дозволу навіть у власній державі! Грішні дивляться на Господа
Самозабутньо, лагідно й смиренно, а багатії - гордовито, адже для них буття - другорядне,
Але, не дивлячись ні на що, Бог править цим миром незмінно! Йому й ми незабаром
Підкоримося і наяву в Його справедливості переконаємося, хоча все життя до одного
 Й того прогрішення, що сили, прагнемо й удень, і вночі! «Думаю, не варто з Богом
 Про природу буття так довго до хрипоти сперечатися, не треба влаштовувати довгі
Дебати й Богові суперечити до самозабуття, адже наше життя - коротка мить, їй
 Не допоможе мирська непокора, хоча кожний, хто вмирає від спраги, скаже,
Прокинувшись від сну одного разу, що й він про себе високої думки, хоча сам стоїть
 В півкроку від нової спокуси! О, Господи! На допомогу нам негайно прийди й від кайданів
Гріха нечестиву плоть звільни! Ти маєш незвичайну силу, нас богомерзьких урятуй
І відразу ж помилуй! Серця дуже багатьох людей уже простромила стріла божевільних
Пристрастей, їх цілком ваблять привабливості голого тіла! Чи чувана справа, уже
 В тартар-ари любов прожогом полетіла, але за карниз зачепитися все-таки встигла,
 А тому і вціліла, але дітородний орган не бажає при житті стати агнцем вільним!
Він із захватом і екстазом обводить три рази всіх грішників прищуленим зором, відкидає
Порожнечу й суєту, адже він любить тільки життя те, що оспівує лише одну любов
 І жіночу красу! Підступництво й жорстокість - суть того ж самого пороку, а від
Нього до гріха йти недалеко, він простромлює суть єства і віднімає в людини з таким
 Трудом добуті права! Від безвихідності тупіє навіть розумна голова, а думки, що
Піднялися до хмар, попадають відразу в ліс дрімучий, але, щоб не гаяти час дарма,
Гребуть величезний сніп для розпалювання вогнища, а там ще є сирі й ніякі дрова!
Ми прихильники законів суворих, але істина - уділ не багатьох людей! Радісній волі
Подавай не тільки всі сили свого народу, але й у терпінні прожиті роки! Гей, слов'яни,
Заздалегідь позбудьтеся від суєтної погані! Сокири гострі зменшать суттєво Ваше
Буття, де все перемелюють кам’яні жорнова, але Бог звертає увагу не тільки на події,
 А й на сказані напередодні слова!» Вони вириваються зі смертних вуст і чутний тільки
Скрип і хрускіт, він б'є вроздріб тлінним, і голосний дзенькіт прожогом розноситься
 По всьому всесвіту,  як людина високоідейна, Сергій не завжди вписується у портрет
Поспіхом склеєний, а вже потім, щоб не вдарити в бруд обличчям, по вітру буде шпарко
Розвіяний! А голос рівний і глухуватий пропонує дворянам ставати гарними солдатами,
Він вимагає жертви нової й жадає постійно теплої крові, відкидаючи тінь на узголів'я
 Старого надгробка, а воно на зразок тріснутої клітки, де щастя зустрічається напрочуд
Дуже рідко! Щоб багатим стати, треба перед убогістю нагином стати, але, коли з кишені
Вже нема чого дістати, щоб навіть милостиню жебракові подати, тоді душа почне ридати
Перед тим, як благодать сповна на собі випробувати! А той, хто істину вже осяг, немовби
Сам себе наголо постриг і довідався правду, обтяжену тягарем, який не встиг крокувати
 В ногу простим людом! Розбитим і немічним нікому не хочеться бути, але важко всі лиха
Відразу пережити: на поверхні лежить неправда й обман, а навколо дощ і сизий туман!
 А де ж справжній божий храм?! «Люблю без натягнутої посмішки грати в житті
Роль першої скрипки, коли в інших людей немає порядності в надлишку, але
 В прикомірку лежать золоті злитки, адже ніколи не можна відмовлятися від своєї
Останньої спроби, тобто не варто бути твердолобим! Уже так сьогодні повелося, що
На всіх зриваю власну злість, начебто мені в цю ніч пристойно спалося, але почуття
Чомусь мчаться нарізно! Коли так ранок почався, і захід обкутаний темрявою, а ліс
Переді мною стоїть зовсім-зовсім німий, але в братії є Віра під п'ятою, але вона сама
Повстала з попелу й пилу, і ченці свою славу сповна заслужили! Слава Богові, що себе
 Не погубили перед тим, як встати на тернисту дорогу! Тим часом змінювався суворий
Клімат, люди незабаром самі душу з кого завгодно своїми руками виймуть і навіть хрест
Натільний з втопленика знімуть, тільки б трикратне відлуння не стало для їхнього гріха
Очевидною перешкодою! Книги без втоми читаю, і думки благі саме звідти всякчас
Черпаю і буди статичним і щиросердечним від себе вимагаю, свою духовність і мораль
Минулих часів крізь сльози і стогін осягаю, а свою плоть від бруду звільняю, хоча й знаю,
Зо з вогнем зараз граюсь, тому що душу чекає доля-лиходійка напрочуд зла і розгнівана
 На повсякденне життя, але в місці нелюдимом все задумане обертається звичайним
Сірим димом! Він виразно й діловито розповідає панам на вид ситим і для проповідей
 У ту саму мить відкритим, що важко істину простому мужикові відразу зрозуміти,
Адже всі скопою говорять, що не можна брехати, хоча спробуй комусь соту частку
Правди сказати, і ти прославишся як негідник, гад і паразит! Чимало необхідно вміння,
Щоб сховати від людей свої ж прогрішення! Треба вміти мовчати, адже не всяку
Правду можна відкрито і прямо в очі будь-якій людині сказати! Треба про себе загодя
Дбати, щоб не попасти за залізні грати! Правду ми часто неподалік себе бачимо, але
Рідко чуємо її в первозданному й чистому виді! Вона до нас біжить здалеку, як
 І блакитні хмари! Істина на небі, а суть земна – у воді і хлібі, щоб її цінували люди
Досвідчені, адже вони на Бога у всім спираються і з ним ніколи не сперечаються, але
Людське єство вони розуміють й ключами від істини уже давним-давно володіють!
Вона бреде через хащу дрімучу й уповає на випадок невідхильний, а святість зрідка
Пробивається крізь хмари, ось чому уже котру годину її не можна розгледіти через малу
Щілину! А люди як звірі в загоні, хтось ховається у власному домі, а хтось у глибокому
Схроні переховується від вражої погоні! У безмовності нічної варто подумати про одне,
Що кожний повинен стати великим у справі своєї, але не всі наші ідеї приживаються
 І наші бажання рідко коли збуваються! Цю істину на ділі змінити навіть всесильні боги
Не посмітили! Господь же дивиться знову й знову терпляче й суворо на гріхи новітні,
Вони проходять лінією суцільною перед кожною плоттю або душею, тобто між мною
 Й тобою! Пізно ввечері розсипаються величезним віялом, щоб у суть монологу миттю
 Не пробралася ні біль, ні тривога, але не можна залишитися без застави! Колись усіх нас
Зрадять великому вогнищу, а порох розвіють на вітрі, багаті глибоко зітхнуть і гроші
Небесам відразу віддадуть, але не зрозуміють, що не продажна ні істина, ні суть!
 З їхнім ім'ям ніщо вже не пов'язане, це довжиною й ціною всього людського життя було
Напередодні доведене - не треба було жити розпусно! Цим все вже давно висловлено!
Коли ж бура в душі вляжеться, то й гріх тоді, сподіваюся, що назавжди від тіла
Відв'яжеться! Повір, що смерть не страшніша від інших втрат, особливо тепер,
Коли людина, немов би поранений звір без дозволу вривається в кожні навстіж
Відкриті двері! Люди живуть як бездомні собаки: жадають тільки крові й бійки, хоча
У нас у всіх є одна дорога і за нею Господь стежить досить суворо і вимогливо! Заради
Бога! На своєму шляху нікого не займай! Не зрозумійте ігумена недобре, але в голову
Йому теж лізуть думки абсурдні, більш півстоліття назад він зробив над собою духовний
Обряд і йому вже наплювати, що про нього бояри й князі в мить злості будуть бовтати
 І митимуть кості не дивлячись ні на що, адже особисто його біси обдивляються
 Й спереду, і ззаду! Ніхто їх ще не знищив до кінця, тільки Сергій їхнє лігвище взяв
 Іі розтривожив, щоб кожний сам своє життя у пеклі, як йде йому до лиця, так і прожив,
 А Господь миттю гріхи б підсумував! Нехай журба не тривожить богатиря й велетня,
Але буття знущальне і глузливе веде часом себе пихато! Воно, як розпечена Російська
Плита, може миттю розум і груди своїм жаром обпалити! Усяке бувало і Русь зліз
Проливала чимало, коли несправедливість постійно й усюди зустрічала! Її духовний
Голод млоїть, але вона в основному завжди мовчить і про наболіле нікому й нічого
Не говорить, а бере в руки старі і вщент зламані милиці й вибиває сірий пил з буття!
 «О, Русь, спалена вогнем, що ж сталося з тими, хто молиться про страшний жереб
Твій й уночі, і вдень? О, Боже, у мить справжню почуй серед руїн мій голос жагучий
 І постійно Тебе благаючий, щоб підлий ворог не зміг ніяк знову накинути на країну
Непрозорий морок! По ідеї оскаженілих і злобливих людей Русь до кінця власних днів
Приречена бути жертвою примови, звідси випливає горе і його більш ніж болю
 Й стенання,але людські промови не йдуть далі сказаного слова, тобто є слова,
 А справжніх дій до цей день нема! Ось чому болить голова у старого ігумена! А хмари
Рясні вже височіють над макітрою й над рідною країною й, саме собою, не ладиться
 У Вітчизни ні з долею, ні із планидою! Русь, стань і ти країною святою і будь чистої
Переді мною, як я перед тобою! Дай своїм гріхам спокій і забудь про буття земне, є ще
В цьому світі незвідане й святе! Так уже сталося, що ти з ними ще не зустрічалася
 Й ролями з татарами остаточно не помінялася! Страх смерті затьмарює навіть чисту
Душу, але Русь вибирається із твані прямо на сушу! Вона давним-давно вже готова, щоб
Знову в сутичці з жеребом й долею негайно піднятися над собою, і побачити ангелів
І херувимів вдалині аквамариновій, і постояти за справу прадідів і своїх батьків!»
 Її подвиг насправді був великим, але його первозданний лик саме Сергій Радонезький
Особисто спорядив, пізнаючи закони небесних сфер і істину і ставлячи всім живим
 У приклад своє життя, але поки злий і жорстокий Іуда, як сірий вовк, поруч із країною
Йде і діє, адже він ще до кінця не замовк, так от чому до кровавої січі знову готується
Заново народжений молодими боярами полк! Він ворога в порошок на полі брані зітре
За допомогою копій і своїх гострот, він тим і живе, що битву в час полуночний тихо Чекає
І остаточної перемоги Русі бажає! Якщо зможеш, то воїнів дорікни, що зовсім не так вони
Проводять свого життя дні і ночі, адже вони жінок до блуду заохочують. але сірий пил
 От-от осяде на старі пні, але грішать не тільки воїни молоді, але бешкетують і старі князі!
От і наш князь вирішив на славу погуляти, немовби востаннє й не вдарити обличчям
 В бруд - на те він і князь, щоб бачити часів і подій незримий зв'язок! Він не тиран
 І не злодій, хоча себе іноді так поводить, що тіло тремтить, а душа на дибки встає,
Адже він не балує простих і знедолених людей! Проте їм не потрібна ні слава, ні повага,
 А його духовна воля теж до себе не тягне! Усе коли-небудь улагодиться й буревій,
Врешті-решт, в душі, що бунтує, вщухне, хоча вітер ще сильно дме! Можливо, що
Йому життя в ту мить зрозуміти було дуже й дуже складно, але, як і всі, у тому числі
 Й буття, йому в рожевому кольорі вже не здається: «Відступиш зараз – переможеш
Опісля, представ подіям можливість йти своєю чергою практично у всім, щоб ніщо
 Не зникло за тією шкодою, що живе у світі земному! Встати б нам усім на хворі коліна
І, не віддаючись ліні, просити в Бога довго й натхненно вибачення за свої дії і Господь
Пошле Русі своє благословення, поза всяким сумнівом воно вже стоїть за закритим
Вікном! Треба тільки мати дещицю терпіння! Навіть у краплі пролитої крові є величезне
Й бездонне море Всевишньої Любові! Наш рабський дух – наслідок небачених нещасть,
Які в минулому часі лягали тяжким тягарем на голови і плечі людей, а також душі всім
Людям калічили! Країною, що втратила волю і спокій, править зграя злих вовків, дурнів
 І негідників! Який народ - такі їхні керівники, учителі й володарі, злодії й грабіжники,
Але ні в якій мірі не рятівники й до того ж не філософи! Вони волі й духовності самі
Люті згубники!  Мир повний дурнів відтепер і вовіки - їм корону на царство подаруй
І цього їм буде замало! У відповідь на обіцянку - тільки одне ганебне мовчання! Такі люди
Лагодять самосуд і всі близькі люди біль і страждання всяку годину на своїх плечах
Несуть! Ні, у співтоваристві людей немає нікого їх набагато грубіших, але не
Розумніших, їх хоч за гріх убий, але вони репетують: «Не смій, я ж прихильник
Рутинних ідей!» Навіть серед придворної знаті убік князя несуться одні й ті ж самі
Осуди! Будь прокляті мої гріхи навіки, що злилися давно в повноводні ріки! Є чимало
Простих людей, які є в душі своєї більш щасливіші аніж родовиті королі. однак, таке
Рідко пробачиш на землі моєї! Усе б здійснилося, як я задумав, однак, нічого кращого
ніхто ще в цьому світі щке ніхто не придумав: замість того, щоб стратити,
 Яя б запропонував у світі всім грішникам віднині жити і про розбрати навіки забути,
 І надалі ніколи не грішити! Тому, хто пізнав всі муки Ада, багато щастя
 В земному житті не потрібно! Кожний сам за свої гріхи заплатить сповна, якщо
 Сил дожити до самої смерті вистачить, але люди ті, що були прирівняні до власної мрії,
Залишаться жити в суцільній темряві! Поберегтися варто людям від лихої  біди,
 Але миряни, як сліпі кроти, далекі від ідеальної чистоти!» Закінчується
Чергове століття, але час ніколи не припиняє свій квапливий біг, у нього є мінуси
 Й плюси, а в боягузів різний апетит і різноманітні смаки! Поволі прийшов підсумок
 І промовив, що строк буття Сергія майже вже минув: «Так що готуйся, братуха, одного
Разу звалитися з ніг, але, можливо, Бог дозволить ще продовжити ангелам Твоє буття
 Й плюнути не раз і не два рази через твоє плече! Ти не квапся залишати земне життя,
Такий каприз тих, хто дивиться зверху вниз на людей всіх, посторонися й не кип'ятися,
Коли наступить смертний час, тоді ще раз із братіями попрощайся, а зараз ще сильніше
Постися! Ходи пішки й на мир з душком дивися одним очком, але тільки в ньому одному є
Твоя рідна домівка! Холуї вже рахують твого життя дні і часи! Сам себе не кори
 Й не готуй до страти, зрештою, нічого не залежить від мешканців і мудреців, а все
Залежить від їхніх батьків, зараз мерців! Як їм там?Ніхто відверто не скаже нам!
Смерть, що прийшла в строк, буде плоті тільки взапас! А грішний мир наповнений
Чорними і сірими дірами, чи варто в них лізти, коли гріхів за плечима шістсот
Шістдесят шість, включаючи минулі лестощі! Так воно насправді і є, але як себе від них
Уберегти – от про що мова зараз йде?! Є багато істин недосяжних, але не можна
Кожній особистості він них відступатися, осягаючи далечінь неосяжну, тому що гріх
Земний череду друзів веде слідом за собою, але тільки в однієї душі от-от прокинеться
Колишня спека й вона своєю теплотою, зібраної в кулак, розсіє миттєво непролазну
Темряву і сірий морок, але не досягне успіху в ділі одному, тому що там людей
 Не посилають до всіх чортів, адже прикрившись рваним рядном, істина стане новою
Ланкою в ланцюгу славнозвісних промов, покритих златом і сріблом, але вони дубасять
По голові своїм долотом, щоб потім люди чинили дияволу супротив! Ще вчора душа твоя
Була чорним кольором від ніг і до чола вкрита, а зараз вона посвітлішала! Усяка напасть
Повинна, врешті-решт, назавжди пропасти й не торкатися нас, але тільки тоді, коли
Вона не залишить сліду, але священикові теж не потрапити туди! Багато часу ще
Пройде:  може місяць, а може рік, поки вітер про тебе поголоску по білому світу
Рознесе й тоді благословить Господь і тебе, і твій нещасний народ!»
                -13-
- «Урятуй і довго грішника не муч! Я напрочуд живучий! Ти краще подаруй ясний
Промінь великої надії і в яву втіль мої давнішні мрії! Спробуй мені істину відкрити,
Щоб знав і я, у яку сторону буття мені треба постійно пливти, щоб надалі праведно
Жити! Не прийшов ще час самому собі могилу рити!» Голос із інших широт, гундосить
Через закритий наглухо рот і бубонить як  завжди, тобто навпаки, але поруч уже
Замиготіли якісь дивні, але не п'яні пики, немов би вони самі нещодавно були на пожежі,
Але прийшли сюди здалеку і разом з ними прилетіли в ці місця білі лелеки! Їх плечем
 Не вдасться зрушити! Але людям треба далі йти і за собою інших страждальців далі
Вести! Так що - самому згинуть? - ця думка до чола припала, і суть буття сама вона враз
Проясняла!  Для чого жити зобов'язане єство, якщо від нього відмовляється саме
Божество? Бурхливо давлять на душу, не благословенні Богом події, напевно, вони
 З натхненням прагнули робити нові відкриття, але на диво всіх у ту ж саму мить, коли
До людини з'явився й не запилився довгоочікуваній успіх, мир уже пішов по технічному
Шляху подальшого розвитку! А-у ! Після кривавого бою завжди воїни знаходять
Подряпини на своїй міцній будові, але Бог допоможе людям розгладити складки зі шкіри!
Вони не з тими зустрілися й не з тими обійнялися, коли із прогресом у храмі обвінчалися!
От чому, зважаючи на все у безодню одну прагнуть мирські поняття й не вражає
Грішників Животворяще розп’яття! Господь і сьогодні призиває нас: залишити
Осторонь весь жах буття! Він уже багато разів надає для виправлення нам останню
Можливість  - тобто шанс! Вогонь страждань роз'ятрює плоть наскрізь, але думки
 Й діла всюди рухаються нарізно! Святості, здається, зовсім не стало, і темрява біле світло
Вже заплямувала! Настав час одягати кольчугу й забрало, їх завжди русинам для успіху
Не вистачало! Хватить татарам тягти тільки на себе перську ковдру, їм треба було
Зміркувати спочатку не раз і не двічі, як один раз позбавити російську землю
 Від опівнічної спраги! Прислухаюсь до бажань своїх, але тільки іноді віддаю накази їм
 І ніколи не довіряю словам чужим, тому що не бажаю залишитися у спогадах нащадків
Людиною злою, але про це ми в інший раз на дозвіллі тихо й скромно погуторимо! Адже
Коли нам буде призначено на полі раті  згинуть, чи не краще тоді ближче до себе всі
Російські храми миттю зрушити, щоб, коли забудуся нічною порою, дарованою мені
 Й жеребом, і долею, зможу вільно поговорити наодинці із самим собою! Думати ні про
Що інше не смію, просто живу й всякчас страждаю, воюю з ворогами так, як умію, але
 В душі ношу лише одну лише ідею й думаю про одне й те ж саме: чому Русь і понині
 Перебуває під чужим чоботом, і її плоть пута обпалюють полум'ям і вогнем, вона
 Не вільна навіть у домі своєму! Незабаром усе завершиться й Русь від язичеського ярма
Звільниться сповна, а між ворожими племенами теж часом виникали тертя, сплески смути
Й усілякі хвилювання, але Русь осилювали й голод, і всілякі позбавлення! Навіть той, хто
Молодий або ж старий, встане відтепер на боротьбу супроти ненависних татар! Відійде
Вбік давно повалений навзнаки жахливий страх і колишнє буття новітня  історія розвіє
В пух і в порох, і на чолі довгоочікуваного звільнення, завдяки Всевишньому
Проведенню,разом встануть московський князь і Радонезький чернець! А хрест і меч
Будуть постійно стояти в ногах, нагадуючи про те, що тлін і порох знову розцвітуть, як
 І колись, на небесах! Прийде день і новий світанок офарбиться червоною кров'ю і отоді
Впаде татарська корона до князівського узголів'я! Народ застиг чекаючи чуда, але
Невідомо нікому, чи прийде воно саме й звідки його чекати? У який виступить ролі
 Й у якому Воно засяє ореолі?  Чого від нього сьогодні нам варто чекати: чи окрім волі,
Ще й дещицю нестерпного болю, або ж нової неволі! А коли відбудуться суттєві
Зміни власної долі і жереба?! Грає труба – збиратися в дорогу прийшла пора? Невже
 Й до нас черга дійшла!
                -***-
 Сергій жив у міру скромно і навіть біднувато, а його зір на світ було автономним, він
Любив укритися у місці затишному, але у ворожому середовищі йому не було спокою
Ніде, адже суєта  подібно вечірній зірці знаходила його особу скрізь! Поки життя ззовні
Неспішно тече, разом з ним ворожість навколишнього середовища по мимо волі людей
Теж з кожним роком ще більше росте і їхні насущні  гріхи вже не береться до уваги,
 А саме навпаки: розважаються жінки і чоловіки, адже їм не достає жагучості буття! Хоча
Людське буття залежить від мінливості жереба і долі, якби не широкі спідниці, то ні в що
Перетворювалися б чоловічі приповідки!Хоча серце поки ще мовчить чекаючи чуда, але
Язик давно вже звик про зло й добро поговорити, інакше плоть у вогні згорить, а тіло
Перетвориться відразу в камінь-граніт, а з нього гора складається, а із граніту дивовижні
Постаті Господь  творить, але, щоб не стати нічиїм рабом у світі земному, треба
Жити завжди розумом своїм і вночі, і вдень і особисто ти ні з ким не ділися ні про що,
Навіть про справу святу! Таємниці не вислухуй і не розвішуй вуха, та й сам нічого
Людям не повідомляй, тобто свій язик за зубами весь час тримай! Ти ж не знаєш, де
Наразі розташоване чи то пекло, чи довгоочікуваний рай, і двері туди поволі
 Не відчиняй, у всім знай міру й край, вже краще сам собі у всьому довіряй! Мучся
 Й страждай, але життя нутром і розумом осягай, але чи дістанеться тобі в спадщину
Суттєва перемога від твого ж батька або старого діда, до ранку відповіді почекай ! Вона
Добута кров'ю й потом, але життя, проведене в тих же самих турботах, жадає від молодих
Й живих, щоб полотно чи триптих, який тільки на коротку мить принишк, було
Розфарбовано у різнобарвні кольори! А перемогу, добуту крутійством і збережену у серце
Своєму, несуть завжди втрьох і тільки із превеликою гідністю! Щастя в житті більш нема,
Втішає людей тільки небесне світло,проте іншого шляху в людства немає, все інше - суще
Марення! «Пам’ятай про мене, навіть будучи на Сонці або на Місяці!» - нам тихо
Шепотить порох, але і його от-от охопить у ці хвилини неприродний жах прямо у всього
Людства на очах! Чому людський інтелект зачах? У землі сирої ніхто не мріє знайти собі
Земний спокій, він приходить саме собою в час тиші нічної й взагалі він у своєму плащі
Відвідує тільки старе житло, де немає й тіні натяку на дещицю спартанської їжі, адже там
Живуть злиденні і убогі люди, вони всюди б'ють старий посуд і знущаються над Іудою!
Бог чудесами володіє, і сам їх творить, про це нам Святе Писання постійно товкмачить,
Але всякий сам із себе святого корчить й, знехтувавши загальний сором, на всю губернію
Бубонить,що Віру в Бога до самої смерті все-таки збереже, але час йде, а дій немає!
Не треба бути профаном, щоб, як і колись, жити лише одною надією! Чому так безумно
Людина, як тухла колода, опускається відразу на саме дно? Чи не тому, що побувавши
 Один раз у вовчій шкірі, своє духовне багатство миттю розбазарила, а гріх осторонь
Все-таки не залишила! О, Боже правий, навіщо ж Ти створив цей мир перекірливий
І лукавий, підступний і далеко не ідеальний! Тут кожний ближній згадує про Творця
Всевишнього тільки в ту мить, коли мир жахливий давить не тільки гуманні ідеї, а й
Душить людей прямо за шию, хоча вісь мир з кожною миттю стає й вище, і ширше, але
Поруч живуть злющі вампіри! Діти зорі й вогню спалюють заживо самі себе серед білого
Дня, але, молитву здійснивши, вони готові встати зі зброєю «За волю й короля», але
 Осторонь від значних подій залишаються вельможі й князі! Стражденним вони життя
 Ніяк не полегшили, швидше за все про них вельможі попросту забули, а ті в пекло
Відразу ж потрафили й духовність Русі на корені майже погубили, хоча до цього праведно
Й законно жили! Життя без права Дмитро народу надав і мав для цього чимало підстав,
 А себе не позбавив ні однієї забави! Вигнанці Вітчизни вже готуються до тризни!
Попереду обряд священний, де люди будуть слухати натхненно піднесений спів!
Задумане навряд чи збудеться або ж реалізується, минуле минеться, коли душу з тіла
Вийметься! Невибагливий і непримхливий простий народ, він лагодить повсюдний
Розбій над самим собою й жертвує власною душею, в ім’я чого?! Цього не знає ніхто!
Ось, зібравшись юрбою, люди кличуть голосно й навперебій інших йти слідом за собою
На січу і бій, хоча самі, віддавшись стрімким хвилям, пливуть в напрямку невідомого
Берега по незвіданому шляху, залишаючи барахло й інший мотлох в минулому! Невже
Така доля уготована й нам? Грядуть нові часи, на зміну старим прийдуть нові племена,
Але ця традиція ніколи не буде скасована! На превеликий жаль люди не завжди
Починають гнити з голови, коли немає за душею ні гроша, тоді першої дає тріщину
Душа! У ній самої й улітку, і взимку панують поперемінно то холоднеча, то спека, а їм
 Ні до чого щиросердечний спокій! Люди бредуть як бараняча череда туди, де їм бути
Взагалі-те немає ніякої потреби! Владика по святах великих згадує, як раніше люди
Жили і кого тоді вони боготворили, зараз їхні пристрасті небагацько вщухли, але волога
Не змиває товстий шар пилу, яким людей вовкулаки від своєї ж історії високим
Тином супроти їхньої волі відгородили, щоб ті завжди самотніми були! Багато
 В народу є пшику, але побувавши в його  шкірі й поживши при низькій температурі,
Достеменно розумієш, що життя в натурі, що твоя родина в мініатюрі! Князь всі свої
Багатства миттєво розбазарив і нічого навіть на милостиню своєму народу не залишив - от
Так він Вітчизною управляв, але розмовляючи з дурнем, не варто здаватися мудрецем,
А перебуваючи вкупі з божевільним, ніколи не почнеш жити розсудливо і розважливо,
 Але варта Вітчизною правити праведно й мудро! Ось воно що! Він же постарів, як
Ягода в лісі вже переспів, прийшла пора і йому почути цокіт копит і стукіт сокири, щоб
Сором був начисто з обличчя Вітчизни ворожою кров’ю остаточно змитий, але по наказу
Щучому у країну не приходить загальна воля й благополучне буття!  Людина здаля
Нагадує мені дрібного черв'яка, поки його чола не торкнеться  всесильна Божа рука
 Й життя, не розраховане на століття,  не почне дубасити його в боки! У сумах заповітних
Ченці як люди бездітні служать Богові беззавітно, залишаючись на вид людьми зовні
Непримітними! Вони шанують велику Русь і її безкрайню сушу й того Духа, що по зараз
Всюдисущий, але суперечать самохвалові, який задарма здатний продати татарам свою
Стражденну країну і не тільки її одну! Тьху! Куди ж я в кінці –кінців прийду? Один
Морок навколо - сонце зникло за хмарами відразу й раптом, воно гріє душу занадто
Рідко, напевне, звузилося буття замкнуте коло, але народ нічим не залякаєш, хоча
Будь-яка недуга викликає острах точно так же само, як стрілецька страта! Мить
Добра невловима, але для цього є ангели і херувими, як усякі небожителі вони бачить, що
Русі святитель бореться з порушниками спокою й щастя земного, але так уже цей мир був
Улаштований, що люди в ньому стають ізгоями! Той, хто за правду бореться скрізь,
Ніколи не зможе жити у вузді! Під покровом російських лісів виросло чимало прекрасних
І чудових квітів! Почекати хоча б один рік, а вже потім вдихнути волі глибокий ковток,
Але чи буде вона служити людям в ім’я добра чоловікові тому, який, незважаючи на все,
Живе, а не існує, адже воля йому ні до чого? Навколо й блиск, і вбогість, тлін і суєта,
Мирське життя зовсім не те, адже воно немовби зняте із хреста! Немає іншої радості,
 Крім вина й усолод! А людей придуркуватих і до того ж сліпуватих набирають вельможі
Багаті в ратники й солдати! Вони добро своє ще не заклали, але хочуть, щоб люди їхні
Скарб задарма стерегли, але трусам це не за смаком! Того, що гряде і незабаром на землі
Відбудеться, не знає наперед ніхто! Тепер усякий татарин став гірше, аніж поранений
Напередодні звір, але князь – себелюб, він мовчки їсть і п'є чай зі срібних блюдець і йому
Невтямки, що історія от-от подарує йому новий урок шановного життя! Ворог стоїть
 За ближнім пагорбом і розмахує в наш бік величезним мечем і точить ніж на бояр
 І вельмож, таж сама доля спіткає попів і святош: «Право я ж не знаю точно, що таке
Любов свята?! Напевне, мені хтось у цьому розібратися на дозвіллі допоможе і душу
Новою пристрастю миттєво розтривожить, але почуття при цьому в три рази
Помножить! Вони схожі на пломінь минущий, адже висвітлюють мить минулу
 І справжню, все це схоже зовні на смердоту, яка небеса несамовито коптить і в саме
Серце святість вражає! Немає почуттів нескінченних, довгих і вічних у житті
Швидкоплинному, хоча розуму всупереч вона накручує власні кола, але виворіт речей
Показує сутність на вид високих ідей, але й вони не доступні для простих людей!
А розум у мить єдину обплутує незрима павутина, йому добре від життя дісталася,
Що святості майже в мозках не зосталося! Вільному  - воля, а голодному - рай
Негайно подавай, однак, грань гріха надалі не переступай!  Крім всезнаючої долі
Людині при нагоді допомагають жереб і планида, але не більш того! Гріх - провини
Побратим і він гірше стократ всякого лиходійство, він його ровесник і двійник
 І до того ж ще й провідник ідей того, хто в мир, що створило божество, таємно,
А не відкрито проникнув, щоб через коротку мить увесь духовний світ разом з людством
Загинув, але сам у темряву не поринув! Ланцюгами, повсюдно гримлячи, Русь окрім себе,
Звільняє свої величезні ріки й поля, а крім них ще й православну Віру, яку тяжка недуга
 В лісовій лощині наздогнав, тому що в надрах її чистого колодязя на самому дні ще
Чимало святості залишається, але від божевільного буття в іншу сторону прокладений
Широкий шлях як сьогоднішнє життя, але ступати на нього праведникам не можна
Ніяк! Люди говорять, що небезпеками чреватий тернистий шлях назад, тому що
 Не можна відходити назад з заплющеними очима і посередині шляху суть буття
Необачно шукати! Істина попереду й до неї мовчки через терни йди, залишаючи всі юдолі
Позаду! У мить будь-яку дощ заливний може обійти тернистий  шлях іншою стороною
І залишити всі гріхи за утомленою від життя спиною, але Бог зробив усе, що міг і якщо
Він не допоміг, тоді біля чергової гряди морок сірим пилом покриє твої останні сліди!
У душі виникне порожнеча, гіркота й марність, хоча дух хоробрий з останніх сил б'ється
З абракадаброю, тобто безглуздям, але марення сивої кобили рве останні жили, щоб
Люди разом із глупством жили й безправними були, але норов примхливий мало
Турбується про кращу долю Вітчизни: йому б дожити спокійно до тризни, а вже потім
Покаятися в гріху своєму! Колишні пристрасті й цілування давним-давно пішли
 В сказання, залишивши лайки і сутички нам як ознаку повчання, адже це  символи
Минулих спогадів! Коли є час для написання мемуарів, здійснюй плани подальші твої!
Але запам’ятай назавжди, що від біди і бідності ніхто не застрахований!» Не радісно
Й не солодко - життя проходить стороною і чим його не прикривай, усюди видно розбрід
 І безчинство! А добродії без зазору частки сорому наносять країні стільки непоправної
Шкоди, що він завжди за частку секунди доведе грішну душу до заколоту й бунту! Забута
Древньою Руссю духовна сила й краса, як і раніше мовчать її ніжні вуста, тому що
Внутрішня висота, мабуть неспроста, замикає наглухо вуста, щоб не міркували вони
 Про суть гріха занадто хоробро, а поводилися, принаймні, скромно й тихо, тому що народ
Не стане мізерією своїх же панів! Перебуваючи навіть у неволі й переживаючи нелегку
Долю, він не буде в дівках свій вік вікувати і гріхи іншим людям постійно прощати,
Не його призначення - відсутність Віри й розлучення, хоча і йому не стороннє кволе
Переконання в мить відсутності наснаги! Вона неспроста, як чергова й непереборна гряда,
Майже завжди поповнюється тільки енергією величезного небесного ковша! Нею вже
Давно просочені й грішна плоть, і безутішна душа, однак, небеса, що дотримують стиль
І майбутнє, тихо перетворюють прийдешнє в минуле, але і його заметає, як у найгіршому
Разі, сірий небесний пил! Щось душу постійно мучить і навиворіт її викручує, доводячи
Розум до нетрів дрімучих, де живе чортяки злющі! Хто ж її на рабство засудив, а вже
Потім сповна закабалив? Чи не дурість бездарних панів і чи не весь їх дворянський рід
Знехтув свій народ, забувши  про міщан и помісних селін, відправив пошепки
Духовну волю в велику торбинку, немовби якийсь порок або провину! Усе, що силою
Було вилучено в міщан і підневільних солдатів людьми багатими, у штовханині земної
Знайде все-таки вигляд свій, але він не піде по стежці святий! «Пращури мої недарма
Боялися навіть зиркнути убік Всевишнього судді, зараз нам немає за що боротися,
Адже навколо нас крутяться одні пройдисвіти, але не полководці, хоча командувачі,
 Які і вдень, і вночі готуються до втечі від Божої кари! Нам суддя - один Господь,
Йому належить наша душа і плоть! Не спрага слави чи отрути наш дух, у загальному
Значенні, бравий, у височінь що сили тягне, адже він відмовився вже від тілесної забави,
 І служить Богові справно, але не випадково виявляється в черзі за золотом, не першим,
 А останнім, коли мирська пошана інших до себе з величезної силою тягне! Обман, у душі
Панує і відтепер уже ні в що не вірую я, але така суть земного буття! Думаю тільки про
Минуле, яке мої надії так швидко обдурили! Скільки ж залишилося горя позаду, напевно,
Його не менше чекає нас попереду! О, Боже, від негоди країну хоча б на мить відгороди
 Й за всі провини так строго людей своїх не тавруй! Безвинно - не винувата, до речі, вона
Силу власної раті доведе на поле брані! Ми часом і щастям остаточно позабуті, але
 Не спокусою! Всі негоди особисто були пережито, але карти ворогові до кінця ще
 Не відкриті! У періоди молодики душа, немовби лісова чаклунка, яка перебуває на грані
Божевілля: вічно молода, грішна і не свята, а часом занадто зла, хоча вся вже майже
Сива і стара!  Душу моя, по тобі уболіваю передчасно я, адже ти дійшла до краю, де
 Не видно осередків Раю! Спасибі тобі й долі за чудовий і страшний сон, у який і я
Наприкінці власного буття був так довго занурений: відусюди до нас йде єресь і обман,
Немов сірий і холодний туман, долаючи чимало далеких і ближніх країн! Мені суть буття
Стала ясна, коли, пробудившись один раз від довгого сну, побачив особисто я замість
Людей лише одні статуї і от саме тоді я усвідомив, що немає поводирів і великих ідей,
Які б змогли полегшити наше існування! Гріх же був посланий людям на знак божої кари!
Він напрочуд міцний, немовби з обпаленої глини зліпок! Скільки ж втрачено нервових
Кліток?» Серед селян, які ударили навтьоки від рабської долі, немає людей осілих, вони
Дотримуються принципів бівачних, мешкаючи під покровом хмар грозяних, адже всякий
Пагорб миттю перетворюється в житловий будинок і затрапезне лігвище з обителі
Розбійника одноногого відразу звертається в кубло, а таких обителей на Русі занадто
Багато в той час було, але в підсумку зноситься непотрібний мотлох у прилеглий храм,
 Де людина свята, нічим не пов'язаний з духовною порожнечею, копошиться в бруді тому,
Щоб інші не лагодили над своєю душею грабіж і розбій! Тільки рухлу плоть повсюди
Бачить Господь, але над монастирем знаменитим височіє постать Сергія, яка була
Зроблена із сірого граніту, як данина його святому буттю! Воно його оберіг, йому дано
Охоронять спокій і нічліг, а на голову давно вже падає сірий попіл, немовби холодний
Сніг! Де мій батіг? Як же мені боротися супроти бісівських витівок? Можливо, що в житті
Іншому навіть останній ізгой, побачивши хмари над головою, пізнає святість, яка сюди
Прийшла здалеку й вона йому буде в радість! А перед князівським палацом промчався
 На коні верхи молодий чернець, який зміг в ситуації заплутаної самого себе перебороти,
Щоб безгрішною стали його тіло і плоть! Його сам Творець вводить у кришталевий палац,
 Щоб той, врешті-решт, побачив скоріше, як на небі шанують воістину святих людей!
Люди віками довго й нудно міркували над тим, як же там, під блакитними небесами, але
Нічого не робили самі, хоча займали великі посади і були майже нарівні з королями
 Або ж з родовитими князями! Їхні покійні обличчя не визнані гідними минулого величчя,
У цьому й всі відмінності, доведені просто до грані непристойності простими воїнами
 Й будівельниками, які збудували не одну обитель! Колишній мир для них зник, вони
Залишаються без всіх інтриг і той, хто першим цю істину наяву вже осяг, облагородив
Власне тіло і не довів свою душу до крайньої межі! Вона стогне беззвучно, а дзвони
Гримлять однозвучно, слов’янські душі рахують вороги поштучно, розділяючи на худі
 Й розжирілі! Там нагорі погано ангели ставляться до чужого гріха, вони не визнають
Нехлюїв, які прийшли з-під відрогів Гімалаїв, їх за іновірців уважають і радуються, коли
Ті з очей геть зникають! У лісовій глухомані зараз не зустрінеш ні однієї святої душі, хоча
Всі люди на вид гарні і красиві! У світі панує загальне остовпіння, можна для порівняння
Згадати про нічне приведення, яке всім напрочуд творить миттєве самовикриття! Воно
Нагадує здаля добре знайомого двійника й припливає прожогом під хмари, здається, уже
Віддаля, але вид, що відкрився з вузького вікна, де тлін і штовханина одна, але навколо
Панує тиша чарівна, а вона зовні зовсім нікому не видна! Справ у людей велика купа,
 А попереду улов з нерозкаяних гріхів, немов ліс дрімучий! Можна збожеволіти, навколо
Лише одна метушня і обгорілі вщент терема! Де ж вигнанець живе, що він сіяє й що він
Жне? Якою дорогою пішло його життя, спробуй у мить обернися назад і ти побачиш,
Як він буде радий побачити нащадків своїх у глибинах земних! От і завершується
Великотрудний шлях, але до кінця не пізнана ще ні істина, ні суть, мабуть, колись
Той, хто всіх чесніший і набагато розумніший, скаже слово від імені Вітчизни всієї
 Й поіменно назве тих людей, хто життям своєї породив чимало домислив, адже його ім’я
До цього часу серед відомих бунтарів і захисників своєї держави: «Кожна людина  має
Невід'ємне право жити хоча б побіля нестерпної слави! Не дозволяється тільки
Дітям приходити до дорослих людей з готовою порадою! У часу такі місця є, коли
Навіть зганьблена честь переборює гордовитість!»  У ченців кращі сусіди - це дикі
Лосі й сонні ведмеді, вони по звичці проміж собою влаштовують дрібні сутички, а життя
Їм заміняє жирні лапки посеред рядка свобідного існування! Життя рвалося й поривалося
 У тінь піти, тому що щораз одержувало стусони, а від неба щоразу поступав новий наказ:
«Вийти миттєво на зв'язок!» Дух моментом захопило, і розум багатьом людям лихий
Час скаламутив, адже навкруги смута і журба, так воно тоді всюди й було, але не зірвала
Вітчизна останні жили, хоча низькорослий лиходій по великій лічбі постійно знущався
 З неї! Негоди на тіло давлять що сили, і душу несамовито всюди труять і навряд чи
 В спокої її колись вони остаточно залишать!  Шлях тернистий і до того ж ще
 Й кам'янистий, зовні був схожим на оксамитове намисто! Він здаля здається
Кольору бурштинового і хто по ньому пройшов, той назавжди усвідомив, який він
Тернистий і до того ж більш важкий, аніж здавався до того часу, як на нього
Ступила людська нога! Зразу з’явилась жага до життя, проте час невпинно далі йде
 І ніхто на собі воза з тяжкою поклажею не везе, просто ніхто робити цього не хоче!
 Хоча небо людей заохочує і стимулює, але вітер в інший бік постійно дую, адже ворог
Лютує і скаженіє так, що темрява всякчас насідає на буття і лишає людей дещиці
Мужності і завзяття! Пора б уже від мирських турбот відпочити, на час біля дерева
Прилягти, щоб глибоким сном на хвилину заснути, але біль за грудиною що сили давить
На шию й груди, особливо уночі й про неї неможливо забути, а тим більше спокійно
Жити! Серед молодих тополь видно зграю диких журавлів, які мимо волі змушені
Оселитися поблизу юрби норовливих людей, вони сковзають по поверхні таємничих вод,
А ними любується привітний народ! Він там уже давно живе, але мить блаженства
Незабаром у нього теж пройде! Люди тільки в Божому храмі діляться один з одним
Чистими мріями й пережитими снами, які бачать під блакитними небесами! Нині ніщо
Задарма не зійде, але дехто ледь-ледь моргне, коли номер у татар не пройде, а смерть їхнє
Тіло в чистому полі один раз знайде! Їхній дух осоружний понесеться в краї милі, але
Поховають їх на високому кургані, приховуючись від русинів у густому тумані, який
Передвіщає заздалегідь, що їхні нащадки з іменами гучними все-таки помстяться
Слов'янам! Вершники несуться хоробро навскач напередодні прийдешніх удач: «Русь,
 Не плач і свої зусилля на гіркі сльози даремно не витрачай, цього не зрозуміє твоя ж
Над міру амбітна знать! Так й надалі тримати і про мої настанови не варто
Забувати!» Цей голос до болю знайомий несеться убік рідної домівки, де спека й знемога
На догоду нестатку і скруті буйно розсипають по головах тільки жар різнокольоровий!
- «Боже! Освяти й душу навіки прости, а гріхи мої відпусти, щоб знову не збитися
Мені із праведного напрямку!» За тридев'ять земель уже розцвів запашний хміль,
 А у русинів з'явилася нова мета,  але чи буде користь від неї, не пророчить навіть старий,
Бувалий вовк! Він щось теж на деякий час примовк! Здаля, побачивши нас, він зовсім
Уже, здається, згас – всьому свій час, всьому своя година - це написано саме про нас!
Землі загрожує нечувана ганьба, у розмовах - одна дурниця й страх, вона звучить як
Вирок, коли ж закінчиться суперечка проміж слов'янами старими й відважними татарами:
Хто мудріший й набагато сміливіший із землян і чиї ідеї зараз не сприймає Божий храм?
Відповідь неодмінно найдеться в глибині безкрайній вселеної! Нам життя дане небесами
Не для вбогості чи мирської суєти, адже цей мир був створений для слов'ян і він зовні
Схожий на кришталеву склянку, де є одна вада! «Живи із гріхами нарізно й не дозволяй
Іншим людям бачити тебе наскрізь, якби хтось не хотів безвинно пройти через свою
Долю, він б навіть подумати не посмітив, щоб всіх бісів залишити безгучних справ, а себе
Оставити без ігрищ і забав! Народ згодом сильно подурів, але не злякався, і застосувати
Насильство супроти ворогів, врешті-решт, посмітив! Серце от-от трісне навпіл і душа
Відійде до небес, а на землі залишиться власний храм! О, Боже, допоможи і мені почати
З того ж, що на Твою істину з боку моїх ворогів схоже! Мабуть, мені призначено
 По гріховному морю без утоми постійно плисти , а коли ж жити? Коли люди чогось
 Не знають або ж в омані тимчасово перебувають, мабуть, в істині сумніваються,
Отоді вони з розумними людьми рахуються, а так живуть і тільки прикидаються,
Цілують і захоплюються, грішать і честю ніколи не дорожать! Стають рабами
Громадськими, але живуть й на гріх не сильно нарікають, міркують не конкретно, адже
 Все це відразу на обличчі помітно, а, загалом, шукає життя кожна людина собі як
Можна простіше, але хоче жити тільки в ялиновому гаї! З Богом не фамільярничай
 І іншим людям теж не дозволяй, тоді й перед тобою відкриється чудовий край
 Під старою назвою - Рай! Живи й буття сповна осягай і свій віз до зірок постійно,
 Що сили, в напрямку дитячої мрії штовхай! Загалом, живи й процвітай!»
                -***-
У лісовому шумі відразу не зрозумієш, хто нещодавно помер, з висоти без міри не видні
Холопські манери, але при зустрічі я нещирість завжди примічу і тепла бесіда обернеться
Кривавою січею й таке почнеться, що буття зі сторони в інший бік гойднеться й, бог мені
Суддя і тільки Він один знає, куди воно понесеться?  Мабуть, знову у свою обитель
Повернеться? Мені так не здається, щось з думками не в'яжеться! Не мудруючи лукаво,
Людина живе не розумно, але це ж її таємне право! У кожного хрест свій, так неси ж його
Пристойно над головою й голосно псалми співай! У місцях наших, либонь, доля рукою
Нам помахає і добре слово гучно скаже, але, побачивши масовку, відразу вкаже
На  чумарку, але залишившись із душею разом удалині від міських передмість, заговорить
Про незайману честь! Скільки вмерло за моєї пам'яті людей – їх було набагато більше,
Чим прожитий років і тижнів, а в кожного з них була своя висока ціль! Живи й у Бога
Постійно вір! Він бачить зверху, якби чого із грішниками не вийшло, але голосу Його
Донині на землі не чутно! Зовні все чисто й просто, але немає духовного росту,
Грішити людям не варто , щоб не перетворювати своє життя в суцільні жарти,
 Щоб не ввійти своїми через відчинені настіж двері в саме Пекло! Тільки поблизу
Окраїн дух думок є гласом державним! Ми із гріхом погодки, у нього й у нас на ногах
Висять розбійницькі колодки, але не вони для святості перешкода, а лунке відлуння, його
Всесильний звук почує ворог і близький друзяка! Завіса ще не спущена до полу, але звук
Зростаючий нагадує про буття насущне! Для мене не в новину, що треба вміти
Тлумачити кожне Боже слово, адже воно й суть, і основа Його вчення, а це значить,
 Що й усього прийдешнього буття! Хрест будуть тримати мої руки до самої смерті,
Тобто до остаточної розлуки! О, Боже, суть свою Ти нам розкажи і свою прихильність
 До людей прожогом вияви, а земний люд не обезсудь і скажи йому: у чому буття
Земного істина й суть?  Відносно нас життя щораз тече по високих хвилях, часом воно
Досаждає сильно нам, я ж забуттю своє минуле ніколи не віддам, але воно сучасність
У гієну вогненну жене, хоча вогонь до вогню ніколи не торкнеться і його честь вниз
 Не упустить, хоча навколо все виє й стогне, але по усьому світі він миттєво роздзвонить,
Що Господь, як і колись, сидить на небесному троні, а ангели блищать все так же само
 На блакитному небокраї, тримаючи свої хрести в обох долонях! Невже й ми насправді
Самі знищуємо тавро творіння Божого і душі дарма тривожимо, але грішний мир ще
 Не забув остаточно, що особисто йому, незважаючи на все, не вистачає сил духовних,
Щоб мир святість на корені сам не загубив! Куди погляд не кинь – усюди клин! Творець
Тонкого миру в нас один, але ніхто вірогідно не розуміє, для чого ж Богом був створений
Іудейський народ? Відновіть минулі події і євреїв простіть за розп'яття Христа, напевно,
Вони неспроста поводилися гордовито на землі священної і до того ж незвичайної, але час
Незмінно вихлюпує назовні все те, що тлінне й статечне! Народ ще не вижив з розуму,
Тоді чому ж непроглядна темрява накриває своїм рядном височенні будинки й тереми,
 Чи не від надлишку розуму? «Не кажи дурниці, вже краще правду біля престолу наяву
 Й уголос говори, а вже потім хоч умри або Господові за все дякуй, але не чекай амністії
Й любові,  їх прожогом змивають заливні дощі! Бачиш сам, що життя пішло до всіх
Чортів у гості, воно не залишає навіть нам гріх з добром навпіл! Мир зовні простий, але,
Коли попереду вже миготить занедбаний усіма цвинтар, то виникає відразу питання:
Коли ж святість у світі є, то чому ж на шиї хрест не оберігає душу від нещасливих
Місць? Господи, повз нас ніколи не проходь й свою милість нам вияви, в ім'я нас у цей
Важкий для Русі час хоча б мить і Ти поживи посеред нас! Так, мир Всесвіту воістину
Великий, а в Бога гарний і суворий лик, проте Він Всесильний і Всемогутній і Тато для
Всіх кабальних душ! Він у цьому світі бачить чимало втрат, які складаються з
Рівновеликих духовних сфер, але, створених - кожна на свій манер! Можна зло на корені
Одночасно знищити, або інших заходів супроти лиходіїв вжити, але не можна
 В жодному разі гріх таємно або явно множити і догори його піднімати, а свою душу
Постійно потрясати! Камені підводні очікують усюди людей богоугодних, навіть
 У періоді внутрішньоутробному біси і їм подібні єства доводять зачаттям земним,
 Що особисто їм не по дорозі з ликом святим, варто жити миттю земною, але Бог
Незворушний і ми Йому належне сповна віддамо, коли душу в молитву вкладаємо! Чув я,
Що джерела буття визначає тільки Всевишній судія!» - «Чому ж і ти, давно вже
Відійшовши від мирської суєти, перед труднощами знітився? Невже диявол
 У сутність і твоє житіє теж швидко проникнув, що всемогутній із всіх владик
Головою на коротку мить поник? Невже Сатана відшукав у твоїх грудях чарівний
Тайник? Чого тут тлумачити про те і про це, вже краще давай поговоримо
Про щось інше, наприклад - не про буття небесне, а про щось земне!» Встав неспішно
З колін сивоволосий чоловік, він подумав коротку мить і мовив вагоме слово в захист
Творця світового: «Святий Дух у праведності душі повинен наяву переконатися, щоб
Без покаяння в іншу плоть опісля вселитися! Ти ж знаєш, що у світі нині діється,
Однак нічого не вживаєш для того, щоб кінець покласти пристрастям і напастям,
Але всіх ченців своїми запитаннями сильно дошкуляєш, від чого сам мучишся
 Й страждаєш!» А ченці дружно піднімають над головою хрест, як символ своєї зброї,
Доставлений сюди зі священних місць, але не бояться Божої кари ні старі, ні малий, хоча
Наш народ відсталий, але сміливий і бравий, адже він тільки в любові шукає свою забаву!
«Я ж передбачаю, що опускатися нам усе нижче й нижче наміру ні в кого немає!
Що ти мені скажеш, святий отче, у відповідь?» Щоб продовжити неквапливу бесіду,
Треба було не спізнитися ченцям до пісного обіду! Молодий чернець тихо торкнув
Ігумена за  жмут сивого волосся і спокійно відповів на складне питання, яке прозвучало
 Напередодні: «Нині, батюшка, прийшли дуже складні часи! Кого хочеш про це спитай
 І всім розмовам отоді покладемо край! Нині немає щастя ні в одній родині! Коли я тебе
Скривдив, то прости грішника! Я бажаю по життю в повний зріст йти, а не поповзом
Повзти! Питання задаю тільки заради нас і не намагаюся випинати свою вченість
Напоказ! Старий переказ, хоча і я люблю свої пізнання! Що було, назад уже ніколи
 Не повернеться, але від спогадів серце усе сильніше б'ється, а чому не бувати,
Це може тільки один Господь вірогідно знати! Тоді нема чого нам перестерігати
 Й переконувати самих себе задля слави прийдешнього буття! Життя заново
 Не переінакшиш, його не перешикуєш і помилки навряд чи виправиш, але себе
 На шлях істини при бажанні завжди направиш! Мабуть, коли Бог душі твоєї вчасно
Допоможе, грішити менше станеш, коли жити сповна стомишся! Ти, Отче, занадто
Метушливий і неспокійний шукач, а Бог – предтеча і віщун! Винним за наші гріхи себе
Вважає наш Творець! Вир за виром переборює людство у вутлому боті, а ми ж, Отче,
 Живемо у постах і постійних турботах про людські душі, ми їх кроїмо й відразу їх
Штопаємо! Іноді жити немає бажання, але від смерті оберігає щось! Ми вкушаємо їжу,
А надлишки роздаємо голодним і злиденним людям! Отче, мене надіями не пригощай! Я
Розговляюся, молюся й вічно каюся, адже просити прощення у Бога не соромлюся!»
Перш ніж дати відповідь, старець подивився на сонячне світло, що от-от погасне, і тільки
 Опісля з-під лоба глянув на ченця строго й задумався злегка, а вже потім обвинуватив
Себе у всім: «Мені обридло буття на грішному світі, коли грішать батьки й діти,
 Але ченці за них у відповіді, а грізний небозвід от-от обрушить на знедолений народ
Гроно з моря випробувань, але ніяке лихо його з вибраного шляху не зіб'є, адже він уже
Звик йти тільки вперед! О, безсмертний і нетлінний Дух, Ти не раз тішив моє око
 Й слух, а я молився відразу за двох і моя грішна душа була б вся Твоя, якби не витав
Господній Дух поза  мною! Нехай простять мої слова й небо, і земля! Зараз я чую шум
Дощових струменів і нетлінного Духа скорботний поцілунок! Мені немає спокою
 Від думок і міркувань! Більше п'яти десятиліть от так читаю я проповіді ці, немає
Їх прекрасніше нічого на цьому світі, адже ми живемо не в лазареті, а тому люди
Завжди мають велику потребу в добрій пораді! Як їм оцінити світобудову, якщо вони
Навіч бачать лише одні і ті муки і страждання? - «Навіть, перебуваючи на грані
Усвідомлення власних гріхів, Бог нас довів до повного покаяння,особисто й ти терпляче
Переживи й тортури, і страждання й скорися душі своєї до кінця! Можливо, призначено
Їй іменуватися грішницею й надалі, але однаково слова небес із тугою слухай і тоді визріє
Сповна той врожай, який тільки дозріває! Немає нічого страшного в тім, що один раз
Гріх раптово відвідає Ваш дім: він при Вас, а не Ви при ньому – от в чому розбіжність
І незгода з простим народом! Немає гріха вище того, коли ти відкидаєш силу й волю
Бога свого!Господь на землю з небес споглядає й про всіх грішників буквально всі
Подробиці Він достеменно знає! Я тебе, Отче, шаную за святість, ретельність
 І прямоту, саме ти зменшуєш на третину ту кару, яку посилає нам Господь по праву!
Горя чимало небо на землю адресувало, а щастя дуже рідко там бувало, воно інші
Зірки по ночах відвідувало! Звідки - це всесвітнє чудо? Чи не з тих воно нещасливих
Місць, де не тільки пересуди й плітки повсюдно є? Кому ж це любо? Адже чиїсь вщент
Розпухлі губи єресь проголошують, а молитви рідко в монастирських стінах уголос
Читають! О, Боже, перед Тобою чимало слов'ян жертвують собою, але в мить єдину
І Ти разом з ними побудь, адже вони насправді будуть раді, що служать                Богові не в ім'я Нагороди: жити варто праведно! Рано або пізно передбачати гріх дуже буде складно,
Але виникає питання: бути або не бути, у гріху вмерти або у святості надалі жити?»
Йому старець спокійно й тямуче відповідає: «Нам рідко хто в біді й у нещасті
Допомагає, устежити за всіма людьми Бог не встигає, але щоб мир незабаром
 Не обрушився на голови бояр, князів і інших панів, а простий народ не скоштував
Заборонний плід, Бог на допомогу до нас от-от прийде й тоді будь-яка людина відразу
Остаточно зрозуміє, майже, все! Адже недарма Господь передвіщав загибель тих,
Хто без особливих перешкод сповідав гріх! Іноді Бог навіть не приховує, що грішників
Від ланцюгів і пут Він особисто звільняє, хоча не завжди в суть речей вникає, але
Таке дуже рідко в земному житті буває! Волю мінімальну Він усім надає, але наш
Розум Його діяння сильно вражають!З таїнств Блага й Зла життя мережі у вигляді
Пут й сіток загодя сплела! Ну, і справи трапляються в нашій великій державі!
Бездуховність, як якась умовність, людей безпосередньо до глибокого коловороту
Підвела, але надію все-таки подала, тому що голос, який звертається до небес,
Укаже праведний шлях собі сам! Бог милує нас, і постійно Його дбайливе око
Відвертає єресь і пристрасть! У нас доріг багато, але не все залежить в ту мить
 Від Бога. адже тіло тремтить і душа верещить, коли людство страждає, але
Полишати гріх ніхто з людей не бажає!  У Бога безліч турбот, то там, то тут
Голодує, або бешкетує народ, а хтось усмоктує Віру з материнським молоком і буває
Нею поглинений цілком, але, навіть, будучи сіромахою, я не каюся ні в чому! Я чимало
Разів із насиджених місць переїжджав, але не про всі перипетії буття саме я тобі,
Чернець, зараз розповів, я лише на суть і істину тобі одним перстом указав!»
Не знаючи, що заперечити старому, молодий чернець вирішив свої слова вмістити в один
Рядок: «Кожний чекає часу свого, а вже, що зробить Божество і якого кольору буде
Рішення Його, цього остаточно не знає ніхто! Схиляти голову перед Господом я
 Не боюся, тому що думку своє маю!» - «Дружок, непоганий у тебе склад ума, але щоб
Був привід схрестити руки на грудях, мабуть, варто на грішний мир поблизу
Подивитися зайвий раз - там же просвіту не видно попереду і душа заздалегідь
 До болю тремтить! Не завжди я був без одягу і їжі, тому що не був я народженим 
В злидням земного буття! Бог ще не забув, що для самобичування мені батіг служив
 І з ним я дуже довго дружбу водив, але, щоб глянути гріху своєму прямо в чоло перед
Тим, як Божий суд вершити, необхідно праведні діяння постійно вершити!  Я от
Знову й знову намагаюся зрозуміти суть свого буття і все-таки добратися до його
Основ, але переді мною безодня із власних гріхів встає непереборної стіною! Б'юся
 Об неї головою, однак не можу впоратися зі стіною й почуваю, що стаю вже ізгоєм,
 Хоча борюся за справу святу, і немає в душі моєї ні дещиці спокою! А царські пенати
Не приймають на себе грозові розкати! Треба відтепер і надалі себе від гріха хоч
 Злегка поберегти, і познач для себе, щоб суть із істини сповна витягти і Божу кару
На себе не викликати, треба виправити поведінку свою й звичайну розмову перевести
В проповідь значну! У суть, вникши й на страсті прикрикнувши, але розум до кінця
Ще не втративши, я, врешті-решт, зрозумів, що саме тоді я був неправий! О, так!
Душу терзає лихо – вона, як і раніше, ще чарівна й молода, незважаючи на свої,
Майже, що космічні роки, але так було й буде завжди!» Уже цілі сторіччя роздирають
Русь на шматки роки розгніваних лихоліть, б'ють російський народ татарською нагайкою
Й батогом, оголюючи спину й плечі, а душу й плоть ворогові калічать, але наші пастирі
Невпинно принижених молитвами лікарюють! Через марево снів Сергій бреде слідами
Язичеських богів, щоб, зрештою, їх возвеличити знову! Боги ці, немов малолітні діти, але
Живуть вони на білому світі далеко не перше сторіччя! Добре, що буття знову на лад
Пішло, але не можна повторювати стократ, що русини сповна змогли жорстокість татар
Відразу попередити і минуле своїх прадідів не забути! Молодий чернець, щоб істину
Знайти, збився з ніг, він дивиться на хрест святий з надією й тугою: посередині келії
Стоїть сам не свій: «Боже, захисти душу й плоть рядном укрий, тому що біс злий сюди
От-от прийде з гострою косою! Сподіваюся, що мої благання будуть не пропадуть
Даремно, тому що Бог у хвилини небезпечні й страшні намагається в чомусь людям
 Все-таки зайвий раз допомогти, незважаючи на студену й вогку ніч! Нехай пророк
Простить мій необдуманий докір, проте я знову повернувся на отчий поріг! Нехай море
Зовні схоже на людські сльози, що ніхто не знає: звідки саме тут воно з’явилося, але воно
Немарно на землю благодатною зливою пролилося!» Старець голосно у відповідь скричав,
Що попереду ченця чекає священний причал і при цьому голосний дзвін на соборі
Зазвучав: «Хлопчик, ти ж святим бути бажаєш і про це мене вже сповіщаєш, сам же
Мучишся й страждаєш, хоча зло своїй землі пророкуєш! Втім, ні, ще не прийшов час
Відмовитися Русі від всіх напастей, позбавлень і лих, вони вже залишили незгладимий
Слід на її чолі, а вона мчиться вдалину ледь-ледь, тримаючись у старому сідлі, і вже
Здається мені, що зло прожогом біжить без оглядки по всій величезній країні, але
В цю мить, слухай, що говорить тобі старий чоловік: Дух терпимості в душу народу
Сповна вже проліз, але гріх Русі як і раніше був занадто великим! Він гуляє по ній
 З тих давніх часів, коли вона в упор не помічала ні мишачу метушню, ні сміття, яке
Зрання заметало її власний двір! Князям ганьба! Кожний смертний може в будь-яку
Мить умерти, але чи почекає смерть, коли й надалі країні буде призначено у вогні
Згоріти, щоб воскреснути знову, проливши на поле брані власну кров?! Ти до позову
 З бісами вже готовий, щоб знову позбавити Русь від всіх її допотопних гріхів? Їй же
Самої, коли вона ходить за плечима з торбою, не впоратися зі своїм лихом
І не виплутатися із гріхів своїх, тому що словесна примха повна слів порожніх,
 Для розуміння складних і духа не  простих, адже вони, поза всяким сумнівом, гірше
Приведення! Прекрасний звук небесних дзвіниць, він несеться по долах знедолених,
Але я його раб поневолений! Я ремствую про одне й горюю про це й уночі, і вдень,
Адже люди православної віри горді й славні колишньої величі купкою татар були
Давним-давно вже позбавлені! Від минулої величності залишився лише спорожнілий
Дзенькіт, а простий люд щастям сповна був обділений, немов сонячним теплим
Променем або ж чарівним і чудовим сном! Грішив я часто, але відтепер - баста!
Зовсім в іншому я бачу власне щастя!Не збіг думок випливає незримими тінями
 По всій державі, він як і гріхи біжить слідом за своїми провинами!  Їм потрібно бути
Ближче до вогню, щоб, розкривши власну волохату п'ятірню, почати від усього
Відрікатися, у що раніше намагався розум до божевілля закохуватися! Ми ж люди
Живі й не сліпі, але далеко ще не святі! Нас постійно відволікають від  молитви
Справи земні, але Божество - це сама потаємна наша істота, але далека від  миру
Непізнаваного, але пов'язана з ним тільки творінням своїм! Ну, нічого! Закінчаться
Хуртовини й разом з ними пройдуть миттєво всі хвороби й недуги! Усе у світі
Земному тримається тільки на Ньому і Він у всім святий! Не бійся нічого окрім Бога
Одного! Живи проблемами насущними і пам’ятай про прийдешнє! Із цього дня дарма
Ніколи не тривож мене, мій розум убогий незабаром зникне в неозорої вселеної
Безслідно! Прийшла година – йти й нам з тобою до обідні, а то будемо стояти в ряді
Останньому і отоді у нашого сусіди виникнуть питання, що й трапилося, здається,
 З тобою напередодні!» Попереду на людей чекають дні холодні, а часи голодні очікують
 Нас! Невже дні молодості для Сергія так швидко пролетіли, а кучері не почорніли,
А навпаки - зовсім посивіли! Згорблений старий уже чує смерті зичний крик, але він
Вийшов у двір і руки до небес широко сердечно простяг! Забутий чернечий
Невибагливий побут і ангелами, і Богом - ігумен заважає людям багатьом, але поки його
Носять по землі власні ноги, він пройде через всі тернисті дороги й сповна переживе
 І смуток, і тривогу, але підійде трохи ближче до Господа – Бога! Чи зможуть ченці
Відірватися прожогом від тлінної землі?! Їм же завжди були потрібні тільки розумні
Поводирі! Хоча й грішний ігумен, але він щиро у Бога був закоханий, однак Бог мав
Характер дуже строгий і його справами був не задоволений, але смію запевнити Вас,
 Що він безгрішним був тоді й зараз!
                -14-
Замело грішну Русь, по саму шию снігом припорошило й підмело і, як на зло, зовсім
 В інший бік її волю повело - тоді її чуття сповна підвело! У душах дують люті холоди,
Але піти від холоднечі людям нікуди, адже лише на стовпах залізні дроти відволікають
 Своїм гуркотом людей від очікуваної мети і ім. всякчас вторить голосне відлуння:
«Горе прийшло самотужки сюди! Усюди лихо - відчиняй ворота, залишився лише
Один крок до нещастя! На допомогу! Сюди! У єресі потопають православні села
 Й міста! Біси в купу жалюгідну всі їхні гріхи склали й ледь маленьким уламком Русь
Не погубили! А народ багатостраждальний завмер в образі нікчемному й сумному,
 Щоб, перебуваючи вже в могилі, голосно крикнути: «О, Боже, урятуй і помилуй!»
 Вільно зітхнути не сміють грішні люди, адже саме вони повинні просити прощення
В лиходіїв! У сутінку стародавньому не видно профілю земного владаря!» За бідою йде
Нестаток, їй пройти б інший стороною або ж сховатися за неприступної стіною, щоб
 Не ризикувати своєю сивою головою! Прийшов час,саме собою, поладити, нарешті,
Свої стосунки з долею й планидою, як гора з горою люди не сходяться проміж собою
В помислах і думках! «Вірою й правдою служити Вітчизні клянуся, і бути патріотом
Теж прагну, але, ким виявлюся - покаже тільки життя! Воно розпатрає всі сумніви
 Й зростить нове покоління, з'єднавши воєдино слабкі ланки, щоб брили й камені
Спотикання не викликали більше в людей тугу й мучення! Русь люблю і їй клянуся,
Що від гріха, нарешті, і я віддалюся! Тільки повір мені, свята Русь!» Ворожнеча проміж
Слов'янами як і раніше велика, суті в цьому Сергій не бачить поки!  Його душу чарують
 І заворожать чорні хмари, що нависли над ним, спасибі Богові, що він живе ще поки!
Управляє цим миром Божа рука, а в жмені цій є купа дрібних грошів, але завдяки їй був
Написаний черговий рядок і багато чого міняється в долях простих людей! «Поза
Всякими сумнівами, тільки Господь - цензор наших слів і виразів! Богові не на радість,
Розкидана по завулках святість, але мчиться по життю страстей неприборкана ріка,
І саме вона тягне за собою незліченну кількість бруду, глини й пришляхового піску,
Немовби, якщо говорити дослівно, виймає зло з відпрацьованого напередодні рудника!
Ми по великому рахунку - блукачі, а по суті - великі страждальці, але на свої гріхи
Ми чомусь дивимося крізь власні пальці!  Доводиться плисти, щоб не ридати й не нити,
Проти течії власного буття, але жити супротив і завжди виконувати необґрунтований
Мотив вже немає більше наснаги і сил! Їх гріх на корені згубив! Веде нас по життю
Живе проведення, але якщо вимагаєш до себе поваги без усякої ніяковості, тоді
Саме в спілкуванні шукай з людьми сліди для примирення, а не починай бесіду з образи
Або приниження! Немає гіршого нічого, окрім безлюдної пустелі, де до самої повалені
Всі древні духовні святині і все це робилося в пориві єдиному!  Вовіки й відтепер повинне
Бути переможене болотній сморід! Колись наступить для всіх нас мить кончини, але
Нікому не відома її точна дата, а люди навіть не мають поняття, за що їм послані ці
Небесні прокльони?!» Для цих слів не потрібен таємний покрив у вигляді стародавніх
Перських килимів, у виді виражень і слів, немовби у палаючих сухих дровах там є й тлін,
 І порох, але, стоячи на обох ногах, уже гойдається розгорнутий величезний слов'янський
Стяг! «Міряло щирого задоволення – похвала, а вже потім – лестощі й забуття, але
Ніхто не розділить із тобою лихо, я ж такого навряд чи поруч із собою десь знайду!
Говорю це крізь сльози, тому що постійно чую у свою сторону приглушені погрози! Зараз
Мені не до прози буття – жити заважають екзостози і попереду на мене очікують
Невтішні прогнози! Щоб бути для Бога коханим, просто необхідно стояти
Незворушливо на стражі життя свого! У прагненні стати ще більш відомим
І набагато кращім,аніж це насправді є, багато чого втратить людина безвадна
І до того ж ще й чесна! Тільки дурень або ж негідник може сказати, що Творець
Воістину: «Молодець супроти череди поганих овець» - він до того ж ще й брехун!
 Милістю, даною Богом, люди деякі знайшли не тільки для себе руки й ноги, щоб
Крокувати без утоми по тернистій дорозі, але вони осягли суть свого єства і багато
Чого в житті досягли, тому що на плечах була освічена голова! Вони духовну волю
Сповна знайшли й вдихнули її суть у черево багатостраждальної Землі, а самі
На п'єдестал скромно й тихо зійшли - їм вже не потрібні ніякі поводирі! Ось так завжди
 Роблять ті люди, які постійно копошаться в бруді! А небесної мокречі межі немає,
Перед нею мерхне Боже світло! Поза всякими сумнівами, наш всемогутній геній прагне
Завжди потрапити в площину нових пригод! Бог творить все те, що хоче, а людина
Поводиться як кочет, тільки Божа Віра без коливань створює міцну основу
 Для державних домів!» Пролунав тихий подих - це ігумен свою скорботу врешті-решт
Переміг, а Бог, вставши перед чоловіком похилих років, запросив того в його ж власний
Дім! Відразу до справи приступив і Сергія миттю підбадьорив і повернув тому надмір
Духовних сил, колишньої втоми наче й не було - її просто не стало, все навколо іншим
Кольором  заблищало, настав час посміхатися й за нову справу із завзяттям братися! Чого
Соромитися самого себе, адже він намагається для свого власного буття щось приємне
Зробити! Розум гострий миттю відзначив кольори напрочуд строкаті на безжиттєвому
Острові, йому знову хочеться свято жити й Господу з колишньою ретельністю служити!
 Святим словам і справам немає кінця - вони сходять на землю по волі самого Творця!
Немає приводу, щоб від Віри відрікатися й в іншого ідола закохуватися і таким же, як усі
З боку здаватися! Століття живеш і чогось постійно від життя чекаєш!
 Животієш, але нікого в гріхах не докоряєш, іноді про Пекло забуваєш, але про Рай
Постійно мрієш, але сонце заходить, а Місяць на небозводі неспішно сходить, проте
 Час йде, а гріх за гріхом чередою бродять і подібних собі скрізь знаходять! Вони
Шукають те, що інші не знаходять, але слідом за тишею гробовою гряде фатальної долі!
Навіть при яскравому пломені страшно стає мені, адже бути занадто розкутим
В гробовій тиші дуже тяжко, але ворожнеча на коня в мить сідає, вона вже до порога
 Жадань мчиться, щоб ще раз в чомусь переконатися, адже життя повне спокус, немовби
Опівночі пекучий й жагучий Місяць! «Я ж свій шлях до істини шукаю і всі колишні
Гріхи сповна Сатані колись безкоштовно поверну, а за відмову з нього ніякі борги
 Не стягну, я все йому у свій час вибачу і прощу!»
                -15-
Події з часом, мабуть, набагато швидше ближче до старості пролітають і одне - інше
 Без чвар поміняють, але збіг обставин нашого життя сповна визначають! З радістю
Нестримною земне існування проходить мимо чергової бездонної стромовини,
Розділяючи нас на добрі й злих, грішних і святих, але почестей немає ніяких для мощів
Земних! Скільки б розумний не сказав, він однаково набагато більше свого часу
Втратив, чим придбав, тому що недоступний для багатьох людей його високий
 І шляхетний п'єдестал! «Ну й ну! Чому я  цю лямку на своїх плечах без утоми постійно 
Тягну? Чи не час і мені відходити після молитви й відійти до сну, щоб загодя зустріти
Завтра ранком чарівну й довгоочікувану весну? Усякі справи вершить наша доля, але сила
Людська напрочуд млява й слабка, вона гріх з душі не знімає, але спокій, немовби посох
Кривій, відразу ж мужність віднімає, але тільки Бог вирішує, і Він вже точно знає,
Де на нас чекає черговий крутий коловорот!  Люди згодні з тим, що Бога варто щиро
Шанувати й навіть украдене щастя відразу Йому повернути, щоб свої гріхи хоча б чимсь
Надолужити, а то з ними неможливо спокійно й безтурботно жити! Ми занадто легко
Дивимося на речі серйозні й серйозно - на вчинки безглузді, у годину радості і журби
Відвідує розум усяку погань! Душі живеться важко, вона знемагає від мук і горя, адже
Вона вже пізнало життя сповна, бідняжка, але Бог до забуття жадає від неї
Повсякденного моління, щоб пройти через гієну самозречення! Нехай Господь простить
Мене через свого сина, Ісуса Христа, колись і я повнокровно жив і невпинно грішив, тоді
Не було на мені хреста, а життя було напрочуд просте й настільки ж ясне, але саме
За свої ж гріхи розіпнули євреї Ісуса Христа! Мрія про святість розум миттю спалює,
Але прагнення до Віри знову вона відроджує! Нічого, що люд простій ходить із дірявою
Торбою, Господь додасть його житті земний дещицю мирського спокою, а особистим
Рятівником стане Ісус, Він все бачить і відразу ж мотає на вус! Молитися треба
Сміливо, коли гріховності навіть Богові порядком набридли, але той, хто відкидає
Христа, не має за душею натільного хреста! Попереду у нього тлін і метушня!
Плоть у правоті душі важко переконати, не будучи самому переконаним в цьому,
Але складно не грішити, будучи неодноразово прощеним і своїх гріхів з волі бога давно
Вже позбавленим у тронної зали! Скільки часу вони чекали, але їх руху вперед боги
 Не позбавляли! Щоб одержати заздалегідь прощення, а тільки воно дає надію на твій
Порятунок, прийди в храм і одержи Всевишнє благословення! Скажи: «Боже, від гріха
Відведи і шлях до порятунку підкажи!» Життя тече за роком рік, вона мчиться
Вперед,якби не сплохував простий народ, то можна було б у Вірі жити і ніколи зайвий
Раз не тужити, і на добрі справи своїх дітей сповна благословити!  Давши Богові свою
Обітниця, ніколи не жадай від Творця миттєвої відповіді на  животрепетне
Запитання: так чи ні? Яким повинне бути Боже світло?  Адже мир такий дрімучий
І химерний, а зло ховається завжди в місцях затишних! У селах і в містах повинен
Проповідувати будь-який монах, знехтувавши страх, він піде за тридев'ять земель,
Переборюючи пургу й заметіль, понесеться хоч за сині моря, тільки б безгрішною
Лишалася його рідна земля! На догоду не помислам буйним, а Вірі багатобарвної
 У глибокому скиті сам усамітниться й з миром надовго там мовчки попрощається, щоб
Ненароком не побачити земне буття власним прищуленим оком і цьому зароком
Послужить життя самотнє в ім'я Бога і його ж пророків! Людина! Зробися розсудливою
І по сторонах оглянься! Духом кріпися, але не прагни упасти долілиць, але, упавши,
Хапайся за високий карниз! Нерідко людину рятує навіть зламана напередодні пальмова
Гілка! Святості залишки вже не видні при світлі мідної церковної лампадки, але князь
Вважає, що все поки в повному порядку й немає духовного занепаду, хоча жити людям
Стало не солодко! Бог мудрує високо над землею, а хтось інший молиться про діла земні
І серцю настільки ж дорогі, як і наша рідні місця! Не спорожніли стіни Божого гнізда,
 І вони мовчати вже не будуть ніколи, святість з'явиться зверху над головою
 І проникне в храми через берестяний дах, а очі небесних зірок віднадять від місць
Священних людей злих і разом з ними нестаток і гріх, а на землю проллється сильний
Дощ, щоб пристрасті з душею жили нарізно, але людина залишить зримий слід на землі,
Як символ пережитих прикростей і бід! Нехай зніяковіє мир, побачивши бесівський
Бенкет, я б нащадкам заповів, щоб усякий з них священикам свої гріхи повідав і нехай
Святий чоловік зцілить десятки тисяч душ, а восьма їхня частина втихомирить
Божевільну пристрасть! Кому й що в цьому швидкоплинному житті дісталося, але
Ніщо на небесах тоді не кралося і вже, коли так сталося, що добро у ті жорсткі часи
 На базарних торгах не продавалося, тоді й ти живи тим, що від інших залишилося!
Не лад із себе тим часом казкового або билинного героя - час наразі не простий, він мене
Хоча іноді турбує, але сили навряд чи мені колись потроїть! Не зійти б нам з розуму,
 Адже життя стало ще гіршим, аніж смертельна чума! Сподіваюся я, що істина
 Й суть віроучення на допомогу моїм людям все-таки прийдуть і зло в острозі на засув
Вони негайно замкнуть, а ангелів нічних, духовних доглядачів гріхів чужих, час позбавить
Від залізних оковів, щоб, зрештою, мир став більш доступним для мудреців! У наші дні
Грішний мир ніяково сприймають вони, але подібно білокрилому орлові своїм поглядом
Простромлюють навіть нічну імлу! Я б їх у молитвах оспівав, якби складати їх гарно
Вмів! Разом з ними чекаю на прихід нової порослі й нового народу, але вже така його
Природа, що дуже багато вимагає Бог від грішного народу, а він начебто й одягнений
 Не по погоді й голову нього від сумних думок весь час колобродить і місця душа ніде собі
Не знаходить! Гріх важкий і страшний, він мчиться мимо старих церковних веж,
А сам у сіро-чорні тони вже давним-давно був пофарбований! Запитати б його:
Навіщо він випробовує на міцність Всесильне Божество?! Всьому свій час, всьому своя
Година! Клянуся, що цього разу легшими стануть й посох ,і торба, але в інший колір
Офарбляться панські тереми, хоча колишніми залишаться всі селянські новобудови! Від
Дивовижних мрій, що постійно на своїх плечах до глибокої старості я постійно віз,
Майже, що повний віз, не залишилося майже нічого - все  вилетіло у вікно, немов старе
 Й нікому не потрібне веретено! Ноша, як диво велика, але доля над міру зла, адже вона
Не добру, а злу у всім потурала, чогось посеред буття постійно шукала: напевне,
Багату здобич, а може хотіла врятуватися від мерзенних звичок? Куди ведуть дороги
 Земного буття? Напевно, цього не знають наші боги!» До походу вже, сподіваюся,
Готові й князь, і воєводи! Всі вони в обновках і одягнені немовби з голки, адже одежа з
Бархату і шовку, але ніхто належним чином не замислюється над військовим становищем!
Під ними гарцюють полукровки, але їх дратує яскраве полум'я - це в червоний колір
Пофарбований всенародний штандарт! А татарські собаки теж не тікають від січі і
Жадають бійки, вони носяться поруч, часом обмінюються лютими поглядами й по звичці
Постійно там відбуваються рукопашні й кінні сутички, багато хто не знає, як довго їм
Залишилося йти до сільського цвинтаря?! Б'ються русини в пориві єдиному без страху
 Й докору лише за втілення в життя своєї надії, але бачить князівське око, що ворог
Основні сили розташував теж недалеко! Кров джерелом струменіє, супротивник хоче її
Вдосталь пролити, його голова від успіхів поволі почала кружлятися, але біля міської
Стіни молодий стражник уже бачить сьомі сни! Слава Богові, що ще війська ворогами
Повністю ще не оточені, але Русь стоїть на грані нової війни! Таке буття на психіці людей
Сповна відбилося, а буйство татар ні на хвилину не припинилося,а тільки збільшилося!
Підсилилася злість, їм Русь, неначе та кістка, яка застрягла в горлі і перекрила
Шляхи уторовані! Нависли над країною хмари грозові, поки вітер могутній не знайде
Підходящий випадок, щоб ударити ворогові прямо в чоло! А той замовить сам собі труну
 І мовчки умре і ледь-ледь піде у нескінченність, пізнаючи наяву швидкоплинність буття,
Але його там зустріне Всесильний судія, а на землі залишиться вся його рідня, у тому
Числі й велика родина! Перш, ніж гідно зустріти власну смерть, треба відтепер
 Й надалі на своє життя звисока й без натуги дивитися й навіть у хвилину біди
Божественні псалми спокійно співати! Ми животіємо на землі, життя пропалюємо
 В шаленому вогні, але покоряємося прострації, очікуємо після смерті на небесах чергової
Інкарнації, але коли мова заходить про виживання цілих націй, ідею звільнення
 Не зустрічають бурхливі овації! Ми подорожуємо по миру астрального плану, нам сила
Енергії Господом була дана, саме вона Вищим Розумом колись була для  простих людей
Народжена і в нашу плоть зненацька заселена! Так було Богом наказано й всі ті, хто
Міркують про неземну порожнечу, як і вся німа природа, не шукають собі шляхи
 Для останнього шляху! Ми повинні самі собі зараз відкрито зізнатися, що подумки
Боїмося з миром тонких матерій змішатися, але колись нам представитися випадок
 Із землею навіки розстатися, щоб здригнувшись, з астральним миром міцно обійнятися!
«Братики! Зараз святці! Наші праотці були воістину мудріші, ніж всі мудреці! Мир
Тонкий вони просмикували крізь вушко в голці, але було мало від цього користі, тому вони
Досвідом ділилися проміж собою нишком! Зло на цвинтар знесіть, а вже потім уголос
Про свої гріхи говорить і їх проміж собою без похоті ділить, зло в землю закопайте
І добро своїм нутром проміж собою провідним в бутті визнайте, але живете, і на чуже
Щастя не зазіхайте, і очами не так часто моргайте, адже біси злі завжди воюють
 Із людьми відважними й діляться баришами тільки з негідниками, тому що в житті
Нещадному майже кожний, хто злісний і до того ж ще і жадібний, але прикидається
Ягням непорочним і безневинним, але ходить по миру із душком винним! Люди домовиті,
Здається, уже цілковито горем убиті, а грішна душа й тіло пороками вщент розбиті,
Їхні цінності білими нитками шиті, хоча для огляду інших очей завжди вони відкриті,
 Але древні святині майже вже забуті! Народ тривожить не тільки нестаток і голод,
 Але той, хто ще й молодий і має здоров’я, готовий показатися з тими поруч, чиї сльози
Градом на землю незабаром заюшать, але навряд чи зло зі свого місця зрушать! Жах
Який! Світ насправді став брудним! Покажи свою побожність, і сховай їй назад, щоб
 У хвилину небезпеки тобі одному не довелося йти знову в напрямку зворотному! Уже
Краще покайся й своїх сліз надалі ніколи не соромся, тільки окремі щасливці, а не лиходії
Й нечестивці, уповають на скору смерть, однак потрібно сміливість мати, щоб один раз
Гідно за своєю кончиною разом з справжнім катом спостерігати! Супостатів за грати!
 Немає нікого на землі праведного, крім Всевишнього - Отця нашого! А той, хто Бога
 Не дуже любить, напевно, швидко життя своє на землі загубить і загине безславно
Серед пустелі державної, навіть будучи православним! Нехай карає Всемогутній Бог всіх
Тих, хто вище божих істин шанує підлий гріх і творить його на очах у всіх! Попереду
У них справжнісіньке Пекло й немає вже нікому, зважаючи на все, шляху назад, у світі
Тісному важко залишатися правдивими й чесним, навіть люди дуже відомі схильні
 До гріхів статевих! Чому не можу харчувати я джерела свого ж буття власною
Кров'ю, коли живу в Богові природною й повнокровною любов'ю! Ми язики по будь-якому
Приводу поспішно чешемо, але хто ж з нас невинний? Відповідь буде безутішною, вона
З  домішкою гіркої отрути постійно змішана! У мить будь-яку, навіть для вітчизни
Фатальний, Сергій не ходить ні під чиєю стопою, але гріх йде по дорозі стовпової саме
Туди, де ліс густий завжди приховує те місце, де животіє Ангел святий! «У часі
Швидкому грішний мир офарбиться новою ганьбою!» - це вторять Богові люди
Гуртом!  А що ж буде з ними потім? Бог - праведний і справедливий, розумний, сміливий
 І неквапливий, Він щодня творить власне диво, адже від Нього сходить благодать одна,
Хоча часом, навіть, строгість на Його обличчі поблизу не видна! Він напрочуд гарний
 Для людей на Нього хоча б здаля схожих! Боже, будь милостивим до мене, я ж грішний
Перед Тобою подвійно, тому покаяння давно вже потрібно мені! Моя душа і я –
Спотворюємо суть земного буття, грішні ми обоє, а в кінці земного буття з'явилося
Безсилля й злість! Серед заходів червоних жити стало й нудно, і жахливо, але в той же
Час тут дихається напрочуд прекрасно! Каюся й молюся на зорі, і належне віддаю
Жовторотій дітворі, хоча більшу частину часу сам проводжу у власній глибокій норі,
 Де холодно буває навіть у вересні, а мої бажання повідомляють страшну війну мені,
Не знаходячи виправдання ні моїм гріхам, ні особисто мені - стає страшніше удвічі!
 Господь - наш Вихователь, Він - наш милостивий Творець, але зважаючи на все,
 Зараз не надано Йому наші гріхи навік забути, хоча Він продовжує, як і раніше, всіх
Своїх дітей пестити і любити й так повинно бути й надалі, але нам однаково треба
Жити! День за днем сиджу із книгою віч-на-віч, але кожний з нас думає в ту годину
Тільки про буття своє, адже попереду на нас чекає холодна ніч і що з нами буде? Мені
Життя обіцяє добро на завтра, вона нагадує в ті хвилини підлого мінотавра і підтримує
Свій імідж воно дуже справно, але я прагну вже сьогодні осягнути ступінь чудову!
Таємні чаяння душі неприкаяної глибоко вдихаю, аромат травневої троянди відразу ж
Сприймаю й у покірності дні буття доживаю, весь день молитви до сьомого поту читаю
Й постійно десятки разів на день повторюю:  «Боже, мене збережи й у мій розум
Святість сповна вдихни, і плоть від гріха прожогом звільни! Боже, Ти теж знайди
Вагому причину, щоб у пориві єдиному не позбавляти мене чернечого чина, адже у нас
С Тобою час ще є, щоб урятувати й мені власне сумління і чесноту!» У будь-якого
Чоловіка для гріха є тільки одному йому відомі причини! За спиною ноша велика, але вона
Гріх від Бога ніколи не закриває, а тільки про горб самому собі завжди нагадує, хоча таке
Рідко з моєю душею в ночі буває! Дощ і мені спину напередодні остудив, а то я наприкінці
Свого буття, Бог з на що про себе помислив, хоча й не забув, кому і як перед цим праведно
Я все своє життя служив! Ворог не поживиться російським видобутком, але є ж
Стародавній звичай: той, хто багатий, не буде своєму багатству в мить суму
Безмежно радим, коли життя піде невлад, отоді людина поплететься по Вселеної
Навмання! Буває така доба, коли наступають короткі вечори, а час швидко пролітає
 Й тоді молодість назавжди замовкає, про неї всякий парафіянин з непідробленим сумом
Зимовими ночами згадує, адже тільки спогад назад їхнє минуле людям повертає! Кого ж
Нам призвати до відповіді, тому що біда й узимку, і влітку кружляється над знедоленою
Планетою? Заважає думкам щось, можливо, це сон або ж дрімота, сьогодні, навіть,
Думати мені і то немає особливого бажання! Понад благословення шукаю не тільки
Помсту, але бажаю проникнення у свята-святі. адже мені не треба настанов
Поводарів інших, у нас достатньо розумників своїх!» Воно дарує всім нещасним
Короткочасну радість і скороминуще щастя, але в мінути негоди пригадується таке, що
Воно собою закриває все дійство святе, але відкриває у всій красі діяння земне! Ось такий
Момент у житті настав, коли черговий буревій або дев’ятий вал гримлять усюди,
Навалюючи на плечі Русі величезну купу немочі й болю по примсі долі й жеребу,
 А я по мимо волі на грішників дивлюся і стаю від них позаду, щоб біси й різні гади
Не лізли в темряву нічну й поволі не порушували тишу земну! Думки блукають
 У небесних височінях, а розум майже, що повністю висохнув, туди по тернистій дорозі
Добираються деякі, але не люди, а боги! Схрестивши руки, в ім'я Христа я готовий
Прийняти через будь-які страждання і муки, щоб із плечей знеможених і втомлених,
Трохи вогнем тортур обпалих, тяжкий тягар миттєво зійшов і йому на зміну колишня сила
Знову повернулася! Позаду залишилися всі турботи благодатного дня, серед них я був
 І разом з ними жив, а зараз поруч з ними немає мене! На землю по всякому випадку
Опускалося марево глухомані дрімучої, наш дух знівечений і змучений, він ледь-ледь йде
Й уже слідом за собою нікого не веде! Так сталося, що душа вся в коротку мить у грудку
Збилася і на плоть уже не раз і не два рази із сокирою вона піднімалася й ледь залюбки
 Не кидалася, але, слава Богові, що так сталося, що дух кмітливим був і він у неї свою
Рогатину, що сили, прожогом у її серце не встромив і своє життя остаточно не ускладнив!
 Він тільки одяг з себе нишком зняв і в діряву торбу прожогом відправив, але, пославши
Гріхи свої подалі, відразу полегшення випробував, якби він раніше знав, що все, що
Раніше так довго і марне шукав, йому б Господь за праведне буття сам один раз надіслав!
Чому тягнути повинні ми весь тягар гріха без торби? Страх охопив мене, він уклав
Грішну душу плазом у самого краю пекельного вогню, але все закінчилося нерозумно,
 Біс ударив, що сили, у живіт, вище пупа, щоб пам'ятала душу дол. самої смерті, що треба
Берегти не тільки свою печінку, але й весь живіт! Окаянний  гріхи душі до себе в торбу
Поклав і тільки напослідок щось зрозуміле їй тихо й ніжно сказав: «Я ж все тобі
Напередодні збрехав! Так, я знав, що мій язик  - кінчений нахаба, але й він давно вже
Утомився й немічним став! Він не крав і не хапав, а тільки своє назад завжди повертав!
Я хотів крізь сутінок ночі побачити навіч пекучі й безсоромні очі, але не довелося, час
 І по мені ковзанкою пройшовся! Він відкрито вдарив в обличчя мене своїм копитом і все,
Що було від розуму пильно приховане, виявилося навстіж відкритим! Отець! Наше
Життя – це лише коротка мить, але його зміст напрочуд великий і той, хто в нього
Споконвічно через дах небес проникнув, той за мить на вершину щастя пішки зійшов
 І тільки там він святість і благодать по Божій волі для самого себе тишком знайшов,
Хоча крізь терни брів, падав і сам себе піднімав, і допомоги ні від кого він не чекав,
 А буття сіре перефарбувалося в колір майже що білий, немов плід давно переспілий,
 Але буття як скриплива гойдалка насправді слідом за короткою миттю нікуди
 Не встигало! У цьому все лихо! Зараз не  залишилося навіть сліду від світила на небесах,
Але проблиски Його недбало миготять у височінях, переборюючи похапцем весь
Повсякденний жах і ганебний страх! Усе - тлін, усе - порох!» Душа вислухала цю
Промову зі слізьми на очах, а підлий страх догола плоть оголював і все, що було,
До самої шкіри знімав, але із собою нічого не забрав цей кінчений нахаба! Душа дихати
Стала тихіше, і вона миттю зрозуміла, що всього вище Божество і Його Дух
Животворящий і Нетлінний, а мирське буття - річ другорядна! «Господи, помилуй!
Господи, помилуй! Господи, помилуй! Отче наш, Ти від гріхів наші душі охорони, у Тебе
Є й сила, і влада, віддай нам ніші борги і завчасно поверни всі наші вади! Віддай хоча б
Частину своїх повноважень простій людині, щоб серед мороку ночі я переконався навіч,
Що всі тире й багато крапки не просто бриньчать, а іноді чинять безлад і вносять
Повний безлад в думки і почуття: «Чи не краще їм повернутися назад, у справжнє
Пекло?», адже люди говорять, що в обіймах пристрастей всі люди тремтять! Усьому є
Міра й край! Боже, звільни наш знедолений і немічний край від підступу Сатани, щоб
І надалі люди цілої країни, як і колись, були Батьківщині у всім вірні і проміж собою
Дружні! Волю собі ж на догоду даруй простому народу! Твої порядки строгі, від них
Народ ледь не витягує ноги, але йде по тернистій дорозі, тремтячи від надлишку
Тривоги! Допоможи всім богомольним і не тільки в граді стольному, але й людям, що
Живуть на долинах просторих! Святий вогонь у грішних душах запали, тому що навколо
Не видно, адже життя зовсім в інший бік самотужки пішло, а зло снігом голову люду
Припорошило, щоб не дуже утомилися від нестерпного  буття мозки, але Трійцю святу
 У нічних молитвах я теж тричі пом'яну, мої слова не розвіє по світу людська огуда
Й поголоска, хоча її кам’яні жорнова диктують всім грішникам свої права! Люди
Достеменно знають, що цим миром ангели управляють, але їхні молитви до небес
 Не завжди долітають або ж про них там забувають! Святість готовий зберегти я
 В ім'я поліпшення земного буття, але отримані каліцтва руйнують зненацька всі союзи
 Й прислів’я і самотужки беруть високі слова в дужки, що звалилися з небес на людські
Плечі - звідси й мої розмови про основи земного  буття, схожі зблизька на просторіччя,
Але вдалині від них виходить запах ледь поораної землі! Мені лише треба, щоб Той, хто
Управляє Всесвітом тільки одним поглядом завжди був зі мною поруч! До речі, хочу, щоб
Душа людська, грішна й не свята, купалася в Божій благодаті! Я ж син Твій вірний, який
Давно вже відійшов від мороку і скверни і готовий перед Тобою розпластатися й навколо
Твого трону швидко обертатися, тільки б світ жорстокий позбувся від своїх хвороб
 І пороків, забув про чвари й склоки, але на добро нас благословляючи, заздалегідь
Не відкрив брами Раю для нечестивців і хамів, тому що височінь неземна постійно людям
Нагадує: ким вони стали й чому так сильно подрібнішали - вони ж рабами по добрій волі
перед очами господніми залюбки предстали! Тепер мучаться від суму, адже їхні нерви
 Не з булатної сталі! Це не може тривати вічно, тому що життя коротке
 І швидкоплинне, але його відблиски літають по шляху молочному! Що ж повинно було
 З душею статися, щоб вона вирішила перед Богом розпластатися і Йому одному
 На поруки здатися, щоб почати за вчинене відразу щиро вибачатися? Шлях жорстокий
Був пройдений через безліч пороків і довгих взаємних докорів, але послані випробування
Породили спочатку тільки слабкий і ледь чутний гомін, а вже потім виник витвір! Ми ж
Нащадки рабів і нам варто на Святому Писанні Господу заприсягти, що окови й пута,
Коли люди голі й роззуті, для всіх гріхів початок і основа, адже слідом за ними скопою
Рухаються суми, вони біжать ледь не галопом, віддаючи належне багатим князям
 І нехтуючи холопами! Бог іноді перед людиною склониться, коли вона ледь на ногах
Стоїть, сильно валандається, проте у всім з небесним Творцем погоджується, але,
Знайшовши колишню велич буття, сам відразу стаєш ворожою здобиччю! Він буде дуже
Радим, коли йому вороги нагороду миттю пообіцяють, але змусять трудитися зараз
І надалі, у таких умовах не вижив би навіть тайговий ведмідь, але виживає російський
Мужик! Напевне, до таких умов життя він давно вже звик! Коли ж у святих
Перетворяться грішні люди, і коли святителем Русі я буду? Чи можна, перебуваючи
На краю багатостраждальної землі, сподіватися на чудо й чи буде призначено
Винагороду за пережиті нами мирські немочі й мучення?» Летять над лісами й полями
Слова молитви сьогоднішнього дня, куражачись серед мороку і полум'я, часом
Дістаючись до небозводу, але знехтувавши прожитими роками, однаково вони борються
За волю! Будучи короткою й у той же час найбільшою, але воістину животворящою
І святою, вона може кожної миті  в себе занурити грішника з головою, віддаляючи його
Від суті земної, щоб залишити в душі спокій неземний і, щоб та, зімкнувши надовго вже
Розкриті сповна зовні замучені вуста, мовчки й тихо йшла по дорозі стовповий, але,
Вибравши шлях прямий, розмовляла з Богом не тільки про дотримання поста строгого!
О, Боже правий, яка же я людина відстала, а мій розум втомлений вимагає іншої забави,
Він спливає в таємниці мороку, але саме там він особисто сам не знайде Тобою
Вирощеного злаку! Одягшись як можна тепліше, він збирає вінок з витканих
Багатобарвних променів, щоб тепло душі забезпечити і надалі її ніколи не калічити! Люди
Говорять, що час душу лікує! Хіба може вважатися віруюча людина святотатцем,
 Якщо і йому не раз доводилося із гріхами наяву зустрічатися? Із цим нам ще
Варто достеменно розібратися й розповісти докладно людям богоугодним, знатним
І шляхетним, але духовно не вільним від спокуси, що гріх усередині нас тулиться
І потрапити усередину душі він завжди прагне, щоб там у зло втілиться! Він
Поводиться, принаймні, дивно: спотикається об величезні валуни й камені, але запалене
Його руками величезне полум'я, перетворюється в палахкотливий прапор для спокуси
 Й покаяння, не обіцяючи заздалегідь відпущення гріхів нащадкам своїм! Простому люду
Потрібні прості слова, у яких є осуд і поголоска мирська! Нам же покаяння, Боже правий,
Напередодні Трійці хоча б трішки дай, ти ж підкоряєш величезні держави, але народ з
Жаху й надмірної натуги забуває про мінути свого дозвілля! Сьогодні Ти всіх святих
Більш благородний і набагато їх у своєму виборі вільний, але, скільки б і Ти не мотався
Посеред мирської суєти, буде порожньо її нескінченне русло! Навколо буття
Великотрудне, своєрідне й над міру нудотне, потрапивши ж у місця безлюдні, можна
Виявитися за його бортом, щоб уже потім покаятися священикові в гріху своєму! Під
Привільним небом легко жити лише чоловікові тому, який їсть їжу з молоком і хлібом,
 Він може гнівливо окликати юрбу людей тужливих і не дуже крикливих, і, побачивши
Гріх навіч, роздирати їх на дрібні жмути, особливо холодною ніччю! Так уже сталося, що
Небо навіть на коротку мить тоді ледь-ледь заколихалося, але, переборовши свій страх,
 Змушений був мовчати сивий монах і безглузді слова не повинні були звучати в його
Звучних промовах, адже тяжка ноша буде постійно висіти на немічних плечах і погляд
Блукатиме по інших краях! Він просто зобов'язаний зі сторони за життям споглядати,
Адже він був з небом єдиним вузлом пов'язаний,! На що йому чекати, як не мовчки
 За земним буттям прискіпливо спостерігати, але запопадливість свою до пори й до часу
Не варто йому проявляти, адже потреба є всякчас рот не розкривати і не пащекувати!
Хоча недарма прості люди кажуть, що не можна всі лиха в житті миттєво пізнати,
Божевільного розуму й розсуду вчити рівно сильно тому, що з вутлого баркасу
 Дірчатою цеберкою воду відбирати, щоб скоріше його утопити й навіки про колишнє
Життя остаточно забути! Таку благодать може тільки Господь на землю послати,
 А диявол її таємно буде від людей відлучити, щоб вони не могли Бога пристойно кохати!
У світі цьому мирське буття постійно було покрите туманом навіть ясним летом, але мир
Не бажає розставатися із благодатним світлом, хоча шлях уторований викликає чимало
Дебатів і зайвих розмов, але тих, хто тільки в гору йде, не буває багатогодинних
Заторів, але в будь-яку пору люди незначні краще йдуть по дорозі слизької! Вся суть
Прихована в бутті святому, а що трапиться опісля, людина довідається у світі іншому,
 Уже сидячи із грішниками за одним великим столом! Чоловіки без видимої причини
Гублять мужність злодійством, не жертвуючи нутром, рахують, що земля воістину
Свята занадто далеко перебуває від Раю, а той, хоча й далеко і його не бачить просте
Людське око, але тільки на сході люди мислять глибоко, хоча від цього мало пуття, але
Сьоме почуття підказує, що злодії самі встали на шлях розбою, проте ще є буття святе!
 Не приховаю, коли скажу, що воно ховається не за далекої грядою або ж височенною
Горою, хоча через одну коротку мить під потужним подихом вітру порветься на дрібні
Шматки наше терпіння й Бог із презирством подивиться в віконце досить старе, щоб
Поглядом втомленим зрозуміти, що і його біси, здається, теж зненацька обікрали й майже
Всю святість із собою в лісові хащі забрали! Сергій багато разів молився, а іноді навіть
Сам з собою сварився, тому що задум диявола в яву вже втілився, адже йому зрозуміло,
Що людей притягають справи втішливі! Людина відкриє власну душу тільки тому, хто
Особисто їй прийшовся до смаку, але плоть, одягнена у рвані лахміття, старіє
Безповоротно й дрімає преспокійно, щоб навіть у час спекотливий напнути на себе шапку
Трикутну перед тим, як виголосити промову застільну! Хоча сумніви в голову вже давно
Закралися і немовби скакові коні по неосяжної Вселеної галопом помчалися, але пролунав
Неприємний крик усередині душі: «Швидко сльози втри, а вже потім хоч умри, але зло
Надалі й ніколи не твори, а тільки молися від зорі до зорі! Нехай зрадіють твоєму горю
Дикуни, які здавна бісилися так, що над землею нависав непроглядний морок! Той, хто
Небесною височінню зневажив, перебороти свої страсті так і не зміг, але маючи
В голові не тільки святі ідеї, але й звички лисячі, назустріч благодаті помчався неспішної
Риссю, а вже потім над далечінню земною шляхетні думки надовго зависли, щоб
 У прямому й переносному значенні слів поговорити про підсумки прожитого життя!»
Люди, які дружили із гріхом і темряві, не часто згадують про своє минуле, тому що
Переступаючи закони і суть земного буття в натурі, але осмислюючи своє прийдешнє,
Напевно, вони остаточно знають, що під пресом небес уже давно їхні бажання і почуття
Перебувають і на очах всі їхні надії миттєво за обрієм тануть! Усе, що в секреті
Відбувається, повинне ж колись всьому людству відкритися, головне – ніколи
 Не квапитися! Майбутнє спливає, а потім кружляється в небі нічному,
Не погоджуючись із Творцем, що в бутті земному важко жити, будучи філософом,
Краще всього бути дурнем, або перебратися в шкіру звичайної сільської дівки!Сергій
Говорить: «Я завжди мчався вперед  і летів в напрямку своєї мети тільки навпростець
 І тому той конфлікт, що одного разу виник на моєму славнозвісному шляху, ще раз
Нагадав, що наш гріх перед Господом занадто великий, хоча я холодний сніг босими
Ногами всю ніч топтав і на снігу не раз і не два рази замерзав, але, незважаючи на те,
Що ідеал мий високий, спокійно виходив за отчий поріг: я заповідями Бога невпинно в ті
Роки не зневажив!» Усякий гріховодник і великий безбожник поводиться немовби
Бабський звідник, його гріхи в повному порядку, вони напрочуд солодкі, їхній морок
Бореться зі священними підвалинами буття і всякий із себе полководця вдає, але
Знущається із власного воїнства навіть перед своїм останнім боєм, зневажаючи людською
 Гідністю і чеснотою! Можна раз спіткнутися і краєчка землі долонями торкнутися, але
Щораз треба з землі підніматися й на руки товаришів опиратися, щоб надалі
 З підступництвом дияволів не зустрічатися! Немає більшого мучення, як подумки
Представити всі свої гріхи, відразу душу охопить сум’яття, а плоть почне потрясати
Хвилеподібний землетрус! Щоночі я був згідний прибрати камінь ворожнечі зі своєї
Дороги геть! Скільки ж можна воду в ступі товкти? Від свого буття ніколи не відступлюся
Я! Ті, хто після нас народяться, теж сповна мирським життям насолодяться,
 А вже потім Богові скоряться! Скільки ж можна спотикатися, летіти й в польоті
Декілька разів перевертатися, заохочуючи своєю неміччю чужу зловтіха? Скільки ж
Можна й мені в дурнях залишатися? Якщо я зробив перший крок, нехай знає мій
Закоренілий ворог, що я духовно виріс і доріс до таких висот, що йому й не снилося! Мені
Соромно за минулі жарти та інші свої приговірки! Мені б раніше відкинути
 З тернистого напрямку залежаний камінь, щоб не пройти крізь вогонь і пломінь!
Адже я був багаторазово поранений! Мені шкода в цьому світі тільки одного: в ім'я чого
Нам доводиться з мученнями йти до труни своєї? У плоті все єдино, доводиться
Розділяти її на дві половини - одна повинна Богові служити, а  інша - назавжди Його
Слова забути! Як мені бути, якщо згубний дух миттю норовить душу зі шляху
Праведного силоміць збити?! Мені вічні блага Богом не дані, тільки на страждання мої
Сни давно вже засуджені були! Доводиться страждати в ім'я країни! Відсутність зору у ніг
Нашкодить кирпі, щоб не лізла вона без попиту усередину до гріха багатоголосого!
Головне, щоб буття славне не було прожито легковажно, «якщо я мислю, це означає,
Що я живу і існую», навіщо ж завчасно мені вивчати тишу гробову? Я ж прагну
Пізнати істину святу й назавжди забути про життя мирське! Відтепер всім грішникам
Кидаю голосний виклик: немає таких вершин, які не можна було б при бажанні
Досягти; немає таких явищ, які не можна було б досконально пізнати!  Можна все
Зрозуміти, варто тільки на життя не нарікати, а більше думати й мало-помалу міркувати
І на ногах міцно стояти! Втім, що я говорю? Я ж миру свою передостанню мову дарую!
Позаду залишилося розуміння і за визнання заздалегідь усіх дякую!
                -16-
Свіжий вітер нові майоріння Русі обіцяє, як чорний дим, біс над країною у вигляді сірої
Шуліки літає, він долілиць із-під чола дивиться й має намір почати людей бракувати,
 Чи не суддею для них стати, щоб вербувати власне військо або рать! У нього шлях
Прямій і вільний, але перед ним лежить камінь прямокутний, який перекриває дорогу
 У град стольний, куди з раннього ранку біжить від напастей і зла народ богомольний!
Середина шляху вже, здається, залишилася давно позаду, тільки хворість і недуга чекають
Попереду всіх панських слуг! У житті немає пожухлих дріб'язків, але мало
Осмислених слів! У майбутньому й сучасності повинен бути в ченців погляд палаючий,
 А не засмучений, а голос - дзвінкий, який про суть єства сповна розкаже і язик людям
Розв’яже! У мить таку Господь могутньою рукою розсовує небозвід голубий над сивою
Старечою головою, але дід поважний уже не думає про речі другорядні, поруч з ним
Будні тліні, пороте він незмінно щось шепотить, не приховуючи подив, і вказує братії
На купу каменю! Імовірно, ігуменові реакція братії не зовсім зрозумілою була! Якого біса
Камінь виявився не в того борта? Тут кожний собака, знає, що навіть каліка не кине
Камінь у власну ріку! Навіть свині не здатні зрушити з місця камінь надгробний: «Лиха
Смерть, ти надалі мене не чекай і колесити навколо мене припини, скільки вперед не зри,
Але через тебе не видно ні великої дичини, ні мілкоти! Себе вже не переламаєш - на
Старості років колишню силу тільки втрачаєш, а не знаходиш, проте надію щоразу
Плекаєш, коли чесність і порядність до інших людей проявляєш! Кожний був би
Радим, навчиться правильно думати і вірно міркувати, і розум свій сповна в кожному
Випадку застосовувати, не можна нічого зайвого без приводу бовтати, а фрази
Нерозважно, як ступу в воді товкти! От коли з'являється пагубна спокуса інших учити
Або ж їм давати свої наставляння, отоді перед простими людьми виникає камінь
Спотикання, немовби привід у хвилини забуття! А той, хто проявляє нетерпіння
 Й виявляє до людей свою неповагу й, якщо хочете, то навіть презирство, той живе
 В постачанні повному, і його плоть оточують біси безмовні! Підступу Сатани ніяк
Не страшуся й  у своїй плоті наглухо ніколи не замкнуся, інстинкту страху, навіть коли
Спітніє натільна сорочка, не повинюсь! Якщо чесно, то вже нічого я в цьому житті
Не боюся! На душі холод і хуртовина, вони дмуть у напрямку нової недуги, коли душі
Доводиться справді туго, відразу зникають у безвісність всі друзі й подруги! Вони всі
Разом загрожують душі вічною відмовою! Вони, напевне, не розумніші і не бідніші чим
 Нещасна душа, яка виникла із глибини збіглих у додання днів, але не відійшли вони з волі
Землі від простих людей!  Її ж таємниця залишиться невипадково для всіх непробивною
Таїною, але хто ж Він, ким мій розум і понині поневолений?! Коли і я зостарюся й, як
Кощій Безсмертний вискалюся, напевно, хоча б тоді догадаюся, що навіть море безмірне,
Із глибиною своєю непомірною не відгородить мою душу від мороку й скверни!
 На контакт із бісом не піду, уже краще інші захоплення для себе спокійно знайду
І крізь злами долі пройду, а всі ущелини стороною обійду, але до Бога за благословенням
Із чистою совістю прийду!» У справі збагнення істини й суті для своєї душі, рахуй, що
Всі методи гарні, необхідно шукати всюди самоту, щоб забрати із тропи життя купу
Каменів спотикання і піти, майже, назавжди від мирської смути й суєтності, залишивши
Для душі тільки її потаєні мрії! «Грішити й грішно жити давно вже не смію, я  живу,
Як умію й служу тільки високим ідеям! Постійно каюся, а одержавши благословення,
Ніяк не зваблююся, хоча з думкою інших людей рідко рахуюся, але змінити своє нутро
Постійно намагаюся, хоча на превеликим трудом в образ святенника все-таки
Перевтілююся, щось супротив сказати Богові навіть не намагаюся! Одному Йому,
Зважаючи на все, беззаперечно служу, але зрушити з місця святість ніяк не можу!
 Всі ми - божі слуги, а життя неквапливо рухається по слизькому крузі, у труському
Бігу воно ледь не летить чи то на коні, чи ти їде на старому возі й в'ється як змія
 Дорога багато страждального буття, нагадуючи мені про суть всесвіту і з думками
Своїм не справляюся я!» Серед безлічі ідей є пороки, які впливають на духовні блага
Людей, адже орок уже згустився й чоловік серед темряви відразу опинився, але мій
Ангел-Хоронитель туди миттю спустився і в образ святого він перевтілився, а щоб ніхто
Не здогадався, ким він насправді ще вчора був, зовні простим  залишився, скільки б
 По світу напередодні він не мотався, поруч зі мною надовго затримувався! Ніхто
Заздалегідь знати не може, що ж наші страхи перед Богом множить? Якщо совість до себе
Не допустить користь, тоді нескінченною буде повість про гріхи людські, які звалені були
На плечі свої в роки давнішньої молодості, але незважаючи на всі поранення й каліцтва,
Не вистачає людям красномовства для опису свого буття! До гріхів  ми з горем навпіл
Як-небудь звикнемо, трохи головою в напрямку землі поникнемо, а вже потім навіть
Жодного разу не пискнемо, а тільки до себе подумки молитовник притиснемо! Нехай
Пристрасті, як і всяка юдоль, нас  всякий час що сили, не смикають посеред темної ночі
І не каламутніє дозвільний погляд на знехтуване буття, однаково ангели ще глибоко
 Не сплять і при них не варто про свої сокровенні бажання вголос розмовляти, адже
Навкруги все від бісів кишить! Вони гріх ведуть на товстому аркані, а він ховається
Подібно гристому вину в гранованій склянці, передвіщаючи всім їм заздалегідь
Нестерпний біль і великі страждання! Де ж ті незримі грані, що тримають на собі цілу
Світобудова? Думка дотепер ясна й світла, але нічна імла розум тривожить і страхи
Множить, але інакше й бути не може! Коли Сергій за святу справу от-от візьметься,
 Тоді він зможе побідити й самого завзятого чорта! Чернець запопадливий не заграє
 З юрбою пихатої: не пристало йому мірятися з нею своєю силою?! Він готовий залишити
Хащі  і йти пішки в напрямки Господньої труни! Якщо щось він точно довідатися
Захочете, тоді свою свічу у його ж монастирі на короткий час запаліть і надалі ніколи
 Й ніде явно не грішитиме, щоб дух наш дійшов до осередків істини Божої, на грішне
Буття нічим не схожі! «Усяке гріхопадіння впливає на Бога у вигляді незабутнього
Враження, коли ж покриви таїнства скинуті, а норов на корені підкошений, і запал
Духовний у колір глини остаточно був пофарбований, тоді людині допитливій жити стає
Нестерпно й страшно: їй дуже часто здається, що її буття з божими істинами ніяк
 Не в'яжеться! Либонь, усе інакше в дійсності виявиться! Постійно грішити або
Блудити думки нам не велять, але тваринні інстинкти й страсті на свій ризик і нещастя
Гріх постійно вершать, а в душі поселяється незгода й розлад! Кожний був би радим
Іншою стороною обійти Пекло, але як себе людям виховати, щоб власне «Я»
 Не розтрощити й себе через коліно переламати? Надалі біса в грішну душу ніколи
 Не впущу й всі витрати їй сповна відшкодую! Зло вже пригріто зовсім на іншому кінці
Світу, його там набагато більше та й виглядає воно набагато товще, ніж у колишні
Часи! Люди убивають один6 одного за шматок ковбаси! Здається, у кращу сторону
Міняється православна країна! Ми гріх свій розуміємо, але серйозно його ніколи
Не сприймаємо! Нас хоч вморите, і прилюдно вголос промовте: «Бога не озлобляйте
І настільки явно не грішите! Спокійно й праведно живете, і святість бережіть!»
 Вам відразу відповідь розумні люди дадуть: «Краще помовчить й над вухом
 Не скигліть! Буде гірше людям всім, особливо набожним, коли богомольними прості
 Будуть селитися у версті від божого храму! У безвісності на Вас спокій чекає
 І бог Вас там особисто привітає! Ми ж прагнемо жити по-царському, і весь гріх
Теж розділимо по-братерському! - «Сто разів я повторювати всім людям буду, що
 Не варто у всім нагадувати Іуду! Добре, коли все в житті гарно складається, і блага
Справа на загальний клубок буття намотується, а гріх, як поденник непотрібний, на очах
У всіх відкидається дружно в сторону іншу!  Живи розумом своїм, і жити давай людям
Іншим! Не живе своїм розумом лише той, хто вже повний ідіот або ж кому, судячи
 З досвіду мого, дано вмерти ослом! Вся суть в тім, що немає святих у світі земному!
Серед просторів земних зараз не знайти пенатів святих! Буття мені вже остогиділо,
Смутно й  боляче мені не раз  було, а Господь супроводжував мене похнюплено! Що ж
Його мучить і тривожить? Невже Він нас заново полюбити ніколи не зможе?» З боку
По-іншому виглядають навіть страшні сни! А кому сьогодні прості люди потрібні?
Спадкоємці замшілої старовини пройшли через горно не однієї війни! Зло завжди
 На людей наступало, а вони сумнівався занадто мало, уже такий тоді час настав, що
Людям жити всякчас заважали грища й забави, а бадьорість і веселощі сховалися від
Народу в глибоке підземелля, щоб зі своєї нори не вийти навіть до ватаги сільської
Дітвори! Уже спорожніли господарські двори, немає там нічого окрім мирської мішури,
Та й та цвіте там до пори! Душі простромлює безмежний страх, а люди думають тільки
Про березові труни, вони похапцем збирають свої пожитки і на власний ризик і страх
Несуться на конях або ж ледь їдуть на старих волах у глухомань лісову, рятуючи Русь
Святу й душу рідну! Ніхто добрим словом не оплатить миру сліпому його лихо, нестаток
І знемогу! З душі холодом віє, народ над міру, вже сильно ворога боїться, але живе як
Усякий грішник або ж злиденний насмішник! Чого йому від життя чекати? Як
Надходити, щоб знову сюди повернулася благодать? Хоробрість спить і з душею уже про
Волю ніколи не говорить! «О, людина! Ти в божевіллі проводиш своє коротке століття!
Немає межі для зневір’я мого, а все тому, що знехтувало наш мир святе Божество!
Я нібито праведною стежкою по життю йшов і за собою мирян своїх вів, але куди ж
Дівся ідеал любові святої? Невже, він поник долілиць головою разом із мною? Смерть
 От-от кістки мої вщент згризе і в могилі сирої мені навряд чи хтось із гріхами
Впорається допоможе! Я не бачу свого положення в щирому світі, тільки один Бог за всі
Мої справи у відповіді! Я ж пропалюю дні свої, хоча весь загруз у порохняві, але світло
Мерехтить удалині, здається, на самому краї землі, а мене гріхи, не відмивши душу від
Налиплої на тіло лушпайки, уже до краю глибокої безодні миттю підвели й, як завжди,
Саме туди, що сили, темною й вогкою ніччю штовхнули й мимо волі в пекло попхнули!
Духовні окови от-от з рук долу упадуть, хоча нутро ще цілком здорове і йому не потрібне
Буття сьогочасне, але біси не чекають, їм на зміну інші навряд чи колись прийдуть і меч
Волі в інші руки вони вже ніколи по добрій волі не віддадуть! А ті, переживши буття 
Своє в штовханині й убогості, терпкий біль веселощами приправили, себе й інших тільки
На мить побавили, але в дурнях відразу всіх своїх спільників залишили! І от тепер,
Приборкавши безліч збитків і втрат, мчаться бажання людей серед пустирі, але,
Дійшовши до дверей нових і пригожих монастирів, навіть там не знаходять святих
Мощів! Нема нічого простішого, як забути гірші сторінки свого буття, адже попереду
На нас чекають нові набуття! У світі вбогому важко людям ужитися разом
 З Господом-Богом! Зуби зчепивши, живу й мовчу, зрідка по столі кулаком стукаю,
 Але жалюгідне буття на своїх плечах тягну і на своїх помилках інших вчу! Я грішну душу
 Й своє єство молитвою лікую і в такий спосіб за вчинене раніше сповна плачу! Нехай
Знає Бог, що вже йду за далекий відріг, де немає не хвороб, ні тривог! Тяготи буття
Залишилися за спиною, але що ж чекає на мене попереду? Нехай чашу скорботи від мене
Поля подалі забере, адже вона мою плоть зовсім від немочі не береже, хоча час дарма
 Не втрачає й своїй уяві всякчас догоджає! Їй сонце ока зліпить, і вона навіть краєчком
Ока не помітить, коли життя мимо пройде, вона чогось постійно й понині чекає, але
Пристрасть усяку годину в душі бушує й вітер мовчки їй у спину тихо дме, але життя,
Як завжди, іде в небуття, немовби у пісок дощова вода і не відомо мчиться вона куди!
Особисто мені довелося випити кубок щастя й горя до самого дна, але не моя в тім
Провина, що життя моє було гріхами переповнене! Чим так далі жити, то краще келих
Терпкого вина пригубити, щоб потім своє життя за мідний п'ятак загубити!» Старий
 І поважний грішник нічого не бачив повсюдно, окрім тьми кромішньої! Він застряг між
Землею й небом, вставши в чергу за святою водою й черствим хлібом, але тільки до обіду
Божу благодать зазнав! Коли праведно жив, тоді менше вболівав, він набагато більше
Заслужив, тому що смертельно хворів, але знав межу добра! Не розумію й серцем ніяк
Дотепер не сприймаю чоловіка того, який зав’яв передчасно від надлишку мудрості
Ботая: перед ним лежала зовні істина проста, але дуже чарівна, адже там були написані
 Такі слова, від яких кружляється й болить голова й вони про буття земне: «Не хочу
Показатися хвальком, роки не ті - уже зима давно стоїть на моєму дворі, але по  мені
Відтепер і надалі підла й неждана смерть - сама смішна штука у цьому підлому
Й мерзенному світі!» Нехай з ним б'ються задираки, біси або вампіри, але й вони
 Не заткнуть у душі всі діри, адже життя наближається до тої позамежної риси, коли йому
Незабаром варто буде залишитися наодинці, щоб самому пережити нове горе! Усюди
 Й скрізь лементи одні й ті: «Не бувати на землі красі, а людям дано жити тільки
 В бездуховній порожнечі й ніколи їм не досягти надхмарної висоті!» Коли ж плоть,
Яку ще раніше треба було на корені перебороти, покриє цвіль і твань, саме тоді перед нею
Відкриється заповідна пустеля, але посередині неї виникне райська рівнина, щоб у мить
Єдину Господь відпустив гріх непоправний і відправив душу на задвірки, витягнувши
Всіх грішників зі старої комірки! Бодай здраствує Всевишній Розум! Нехай хоча б Він
Позбавить мир від гріха як зарази! «Навряд чи колись кращим стану, навіть якщо
 На минуле звисока один раз гляну і серед іншого мотлоху знайду чимало іншої погані!
Її із силою струсну, а вже потім сповна відпочину! Досить гіркоту повною чашею пити,
Хочу чи ні, але мені знову варто Творця щиро полюбити! Вистачить грішити! От біля
Самого узбіччя недобудований храм самотньо стоїть  й видно як він тужить, але
Вірувати всім грішникам у силу Бога в цю мить жагуче велить, однак не всім вдається
Випити чистої водиці зі студеного колодязя, але завжди проростають зерна, кинуті
 В землю рукою моторною, тому що в ґрунті родючому, навіть у пустелі безводної, зло
Остаточно блідне, воно ледь мерехтить і жевріє й святість серед ближніх мовчки, але
Твердо розум сіяє! Обитель нещасть! Для тебе в душі моєї давно вже місця немає!
Ти вже не раз ламала мій хребет, що я ледь-ледь уловлював сонячне світло! Поруч
Кружляються жах і гніт! Ну, хто ж Божу істину сповна зрозуміє, як не простий
Народ?! Природно, не бездара й не ідіот, а тільки той, хто не намагається завжди
Діяти, жити й мислити навпаки! О, Боже! Що ж мені прийдешній рік принесе?
Сум’яття або ж спокусу?  Покарання чи повне прощення? Що залишиться серед диму
Й вогню на землі опісля мене? Порядку в душі давно вже немає, поруч живе чимало
Нещасливих буд!  Почуваю своїм нутром, як лихо по п'ятах йде за Руссю слідом
І, напевно, уже до обіду наскочить на ближнього сусіда! От-от землетрус гряде, отоді
Душа на небеса без копійки й гроша піде, але вже назавжди, хоча здається мені, що
Немарно я неспішно ходив босоніж по цій грішній землі! Не можна крізь безодню прийти
До чергової обідні, але не можна й стояти в останньому ряді, накликаючи на себе нове
Нещастя! Диявол тягне плоть у темряву, але я навіть наприкінці буття призначення
Своє ніяк не зрозумію! У людини товста шкіра й дуже складна натура! Нам треба
Багато чого заздалегідь передбачати й точно знати, що нині  ми любимо те, що
Завтра будемо ненавидіти! Ми повинні на Бога уповати й уже сьогодні те шукати,
Чого вже завтра почнемо постійно уникати! Хочу від грішного життя відійти, але
Ущелини й прірви відразу встають на покрученому шляху, через них на перший погляд
Неможливо пройти, але все-таки, всі нещастя й біди мирського буття ще попереду
 На нас чекають, тому доводиться непроторенним шляхом крізь терни йти! У мінути
Сумніву душу зомліває від нетерпіння! Гріх негайно накинув на благодійника петлю,
 А потім пригрозив неретом! Безглузді дорогі й шляхи, доводиться мені самому шлях
Смерті мести! Я трійку гнідих чи вороних коней у глиб Русі, що сили, гнав і точно знав,
 Що загодя б у пеклі пропав, якби перед Всевишнім не став у годину суду! Потім
Блакитний блиск небес у мирському шумі буття надовго зник, випереджаючи стрес!
 Мені ж достеменно відомо, що Троїцький храм стоїть на горі стрімкої! Я готовий
Прокляття ворогів у друзки рознести, щоб тільки один день у тім храмі провести!
 Чужими вухами й язиками перекриваються незабутні шляхи й вони здавна кличуть
Ченців до себе в поводирі! Коли ж думки застрягли на роздоріжжі, чи то наяву, чи то
 В хвилини жарту вони теж не знають, як себе в подальшому житті поводити й куди
Потрібно йти, щоб себе й Вітчизну від всіх напастей відразу ж і миттєво врятувати!
Всі наші традиції - це наслідки слов'янської інтуїції, звідси схильність до написань
Прохань і петицій до князів і царів! Нещасний той, хто намагається кричати, що він
Сам у стані суть буття сповна зрозуміти! У житті немає нічого постійного, окрім
Приваб зовні досить дивних й ненормальних, але не вічних й тим більше не безмірних! Все
Те, що є порятунком для одного, згубно й шкідливо для чоловіка іншого, навіть якщо це
 Людина непорочна й свята і у неї вже є велике здобуття, а життя є символом великого
Прагнення до людського порятунку від гріха! На нелегкому шляху замість ялинників
Зустрічаються тільки одні порохняві пні, а роки летять, як чорні дні: люди залишаються
На землі без своєї ж рідні і немає межі їхній смуті! Як їх мучення описати, щоб себе
Брудом не забруднити й чистим перед братіями предстати? Позбавлення, а потім
 І руйнації через душу вже пройшли статечно, але зло нікуди не зникло назавжди, воно
Там надовго осіло й ласувало плодами переспілими! А в юрби, яка що сили галдить
І ночами спокійно не спить, ока лютості повні й пилом затуманені! Її очі чорні, а ніздрі
Роздуті від наснаги і ярості, волосся сивиною наповнені й мечуться люди по гребені
Життєвої хвилі, але не бачать своєї мети і живуть так же само – як і завжди: грішать
І від перешкод подалі біжать, їх б’ють, а вони мовчать, їх пани дошкуляють, а вони їх за
Руки не хапають і не зупиняють, хоча злобу в серці тримають!  Самі буття тихо
Хвалять, і душу постійно труять, іноді хулять і знімають із душі, перебуваючи в дикій
Глухомані, її дивне вбрання, щоб на її плоті затримати свої очі! Нещасні й до всього ми
Байдужі, хоча бажання й страсті перед очами мигочуть і все більшим вогнем у пориві
Гніву горять, щось говорять і повторюють одне і те, яке вже всім людям достеменно
Набридло і майже остогиділо! А заздрість розуму кидає горілиць грішне тіло сам, саме
Туди, де тільки бруд і тьма, але не сприймає слов'янська земля те зло, яке творять
Сьогодні православні князі! Як знає всякий, важко душі жити однієї в мороці, особливо,
Якщо поруч немає місць для бійки! Не прагніть за коротку піти від Божої опіки, хоча ми
Самі перекриваємо свої ж духовні ріки, щоб відтепер і вовіки кожна людина безтрепетно
В похід за волею пустилася, а на звук грому відразу ж обернувся, а опісля трішки убік
Шарахнулася, а вже потім  об високий пень запнулася! Життя, здається, ще остаточно
Не закінчилося, але в інший лик перевернулося, хоча сумнів у її душу закрався: чому я ніяк
Не можу зрозуміти: як так могло статися, що час рік у рік увесь час тим самим
Шляхом йде і ніде не може знайти собі підтримку? Час що завгодно переверне, але
Заздрість і жадібність ніколи остаточно не вгамує! Приносячи  у жертву людей в ім'я
Своїх нетлінних ідей своїм власним богам, які знехтували й сором, і забули про стид, але
Вони із гріхом навпіл витягають із будинку всякий мотлох, прислужуючи своїм
Ідолопоклонникам! На хресті було написане великими ризиками ось таке речення: «Саме
Цим хрестом ворогів перемагай!», а від себе я особисто  до цього вислову додам, що
Християнське вчення ніколи не обезглавлю: «Не мучся й не страждай, але заповіді
Небесного Отця чітко знай і завжди їх дотримуйся!»
                -17-
Тьмяніє від гріхів земля, немає в душі ні Бога, ні короля,  вона жила лише ля одного
Добра, а не для бруду і зла, але вже вчора смута й мішура в години захвату повернулися
 В лоно порочних оман! Колишня святість щезла в мить, а за нею юрбою не йде, а ледь
Повзе плотське руйнування! Бог повинен бути нам у всім суддею, ми за Нього встанемо
Горою, адже звернені до Бога й плоттю, і душею! Тільки іноді хочеться піти прожогом
 У нікуди й покинути суть свого єства назавжди, але щоб промінь світла висвітлював наш
Шлях без особливої праці! У добрі порятунок твій й мій, ти осторонь залиш гріхопадіння
Своє! Будь у справах великим, вже краще займися тим, чим велить небесний владика!
 Усякому гріху є межа, люди же створені Богом в основному для грішних справ, хто
Врятуватися від них не зумів, виходить, що заживо в горні буття по добрій волі згорів
Дотла! «Рвуся й мечуся, то туди, то сюди, зі сторони в сторону шугуюся і на кращу долю
В буденному житті всякчас сподіваюся, але немає виходу з тупика ніколи – не життя,
 А суцільна дурниця: усюди чекає на мене теж саме лихо, що й повік! По життю
 На одинці поневіряюсь і в несправедливих гріхах самотньо каюся, але за кожне слово, яке
Відходить від Господа-Бога обома руками чіпляюся, проте навіть із ними – слова
Міцними, вже не справляюся, адже немає моці – не на моєму боці прожиті літа, хоча
Позаду заплили шилася маячня, але вона пішла у небуття не до кінця! Напевне,
На гарного мисливця і звір біжить, тому що до нього є довіра у долі! Далі так жити
Боюся, але стати безгрішним прагну і подумки підкорюю свою мету! Духовне життя
Подрібнішало, подібно вуличкам старого єврейського кварталу! Здається, якщо бути
Чесним, я кари боюся небесної! Нелюдський оголений супроти Віри гострий меч, але цей
Мир вічний і про нього ведемо ми розмову! Тільки б особисто ми не забували все те, про
Що раніше ангели з нами так довго тлумачили! Боже мій! Що ж робити з відчайдушною
Головою? Духовні засіки єства нині порожні, не можна душу ніяк від прогрішення
Врятувати! Як душевну кризу подолати?в яку зайти потрібно хату, щоб себе спонукати
 До набожного життя? Боже, Ти грішників прости, адже нам залишилося недовго ось
Так по миру безглуздо  брести! Можна відразу не почути Божі слова, адже в людини
Вуха тільки два і одна є голова! Честь би непорочною зберегти, а зірки допоможуть
Нам свій  шлях визначити до кінця, хоча на все є воля Творця! Адже я й ти занадто далекі
Від духовної чистоти! Ми Богові дарунки свої потроху підносимо, будучи хлопчиськами
Кирпатими і Його завжди про одне й теж саме постійно просимо: «Так, Владика, я теж
Грішу, і бути першим у всім завжди хочу, але від гріха не відводжу очі!О, Боже, грубо з
Нами не розмовляй і свої задуми мовчки здійсняй, щоб вся духовна сльота опускалася
Стрімко в саме Пекло, а суєта залишилися посеред малечі, а люди вели проміж собою
 Чемні речі! Прийшла пора голову піднімати, вистачить нам грішити й тріпотіти, суть
Істини треба над собою підняти й вже тоді всі її ази сповна зрозуміти! Круча істини
Занадто висока для нашого сприйняття й від народу вона так же само далека, як і
Матінка-земля від людського здобуття, адже її закривають злегка купчасті хмари від
Поглядів Богів! Вони над нею висять, але, осягнувши суть свого єства, відразу ж
Сумують і тремтять! Носить нас бура по буремному життю, як сліпих кошенят, хоча
Ми знаємо самі, що не всі люди наділені Господом необмеженими правами, тому що
Все вирішується не на землі, а під голубими небесами! Любов до Бога без пошани,
Не гідна ні грама людської поваги!» Змінюючи власну думку, у келиху вина шукає туга
Полегшення для грішної душі, але при наявності чергового гріха на ум йде нова дурниця!
Це знаходить своє втілення  у вигляді афоризмів і виречень! Але ж приклад з вищих
Духовних сфер діє сильніше, чим проповідь: «Істина – основа духу і його кам'яна
Твердінь, щоб надалі все, що нам дане згодом мати, ми повинні багато чого в розумі
Перетерти, і з іншого боку за миром страждань і зайвих сподівань мовчки
Спостерігати, але на щастя прийдеться дуже довго чекати! Коли ж святість до нас
Зійде з безіменних широт на білому скакуні виникне питання в глибині душі: що вона
Запропонує тобі й мені?! Де ж щастя: на небі чи на землі?» Не варто істину в злі весь
Час шукати, щоб благодать над своєю головою високо обома руками підняти! Настав
Час припинити одними мріями жити, адже обтесати брили свого єства мені ще
Доведеться не раз і не два рази, тому що немає межі у людських сподівань і нестриманих
Бажань! Нам варто жити тільки духовним життям, але перешкода з'являється перед
Ним у вигляді строкатого вбрання й веде його невідомо куди й все те, що наближало
Душу до Бога завжди, піде в небуття, але вже - назавжди! Треба знати майже все
 Про житіє святе, щоб не ховати обличчя своє у вогненну гладь, любуючись із боку
 На власну стать! Її не зрушиш і не зштовхнеш із п’єдесталу, і навіть не відразу
Колихнеш, а тільки своє здоров'я дарма підірвеш, тому що супроти влади і закону
 З голими думками і пустими руками не попреш! Будеш сильно напирати, уляжешся
Надовго в ліжко кошлате але якщо відразу не помреш, то духовну волю, здається, сповна
Знайдеш, хоча із сокирою проти кінних стражів порядку не підеш - от так все життя
 У трепеті живеш і постійно години рятування від свого ж гріха тихо чекаєш і з Богом
 Наодинці розмовляєш! Перебуваючи в нещасті, - живіть і здраствуйте, от і прийшли
 До нас у гості й лиха, й напасті, - і, як здається мені, ніхто вже в ті хвилини ніяк
 Не співчуває горю моєму, але почуваю нутром і відчуваю на собі самому з небесами
Незримий зв'язок і в постійному русі перебуваю, тому що почуваю я щораз, що знаходжу
Благо в людському спілкуванні: саме воно скидає камінь спотикання у безодню
Безпросвітну, де гинуть незмінно від самоти друзі мої безцінні, а шлюб і любов
Приносять знову й знову тільки прикрості буття, але є дум високе прагнення! Як
 І раніше зберігає земля горде терпіння, лише зрідка дарує вона всім простим і знатним
Людям скороминущу втіху, в обмін на довге заточення власної душі й плоті, проте їм
Жити постійно заважає щось: чи то молитва, чи то нудна робота, коли ореш весь день
Не на себе, а на когось! Я ж молю Святе провидіння ввійти в моє положення й без
Зволікання відвести скоріше від всіх грішних людей новий гріх! Твердиню в груди зводжу
 І сам на себе дивну поклажу із превеликою працею вантажу, а сам і плачу, і тужу, але
Істину поблизу себе ніяк не знаходжу! Перед нею юрба розбійників і дикунів, вони самі
Стіну звели від самого неба й до розмоклої від вологи землі, там видна купа розпеченого
Заліза, що залишилося чи то від диявола, чи то від біса! Ось такі риси є у людей, які
Народилися під знаком Пацюка, адже їхнє життя настроєне на наснагу і одушевлення!
 Переді мною проходять роки молоді й спогади колишні: де ж тепер ті - зовні золоті
 Часи?! Коли я був вільний і тілом, і душею, але в ім'я Бога жертвував собою й вглядався
В небозвід голубий, відмовившись від насолод і порочних оман, йшов шляхом нових оцінок
І вражень! Молодість швидко перецвіла, вона чернече життя не зрадила і по шляху
Святості сама його повела, наповнивши молитвами грішну душу сповна, але благими
Намірами вимощена дорога в Пекло  - так, принаймні, мудреці у всіх літописах нам
Турчать! А  що з того, що сам Сатана гріх п'є з келиха мого? Нічого гарного! Полум'я
Пристрастей прасує простори країни пращурів молодості моєї, але на шляху
Наїждженому скопою стоять біси завзяті й у досягненні мети непохитні, але
Поводяться вони дуже нісенітно й до того ж непокірливо! Від вогню людям би
Загодя відвернутися, щоб живими й чистими додому повернутися, але вони завжди
Говорять собі: «З розуму сходить білий світ! Хтось базікає, а хтось завжди мовчить!
Як роззяв нам зупинить на пів дорозі від гріха, напевне без келеха вина в цьому випадку
 Не обійтися людям, які зовні схожі на пацюків! Зупинившись на перехресті, грішать
 І дорослі, і підлітки, їхні батьки і немічні байстрюки! Хтось ганяє на візку, а хтось
 За допомогою тростини кидає в храми камені громіздкі! Стати б нам людьми
Турботливими й до того ж лагідними, щоб і надалі ніколи не доторкатися губами
 До горілки гіркої! Мариться перед очами благодать, однак її важко відразу будь-якому
Грішникові пізнати! Часом пропадаєш задарма, як дикий терник посередині пустиря
 Й продаєш усе, що за душею зараз є, навіть власну честь! Цей мир не дуже простий,
 Ми жили й живемо серед міріади яскравих зірок, цей мир зовні на чудо схожий, але він
Давно вже не такий, як море юнацьких спогадів і мрій, тому що міняється земля
Щороку, адже її населяє простий народ, а Диявол грішні душі постійно стереже, але,
Прагнення постійно йти вперед у нього теж є, він слідом за собою всіх праведників йти
Кличе і на собі віз людських турбот везе! Але доля, як коромисло у повнім і переносному
Значінні, зло й добро вона відразу обвінчала і заклала в людську сутність два
Суперечливі корені: самолюбство, яке манить наші душі до самих себе, і чесноту, що
Штовхає їх до людей інших! Людина може бути великодушною, злою і простодушною,
Грішною і майже святою, але природа не Бог, хотілося, щоб Він народу допоміг свої
Спокуси перебороти, поки час неспокоїв і сумнівів подібно проведенню не пройшовся
 З ковшем порожнім по місцях високих і святих і з лементами гордовитими люди
 Не зайнялися питаннями другорядними! Людина - не машина, а серце в неї не з холодної
Крижини, от чому всі чоловіки мають певні підстави й причини, щоб бути похмурими
 Й ходити з похмурими думами, але, як говорять розумні люди: гіпотеза - ще не факт,
 А віруючий чоловік - не фанат, якщо він не дилетант, тоді лише при осянні дня
Нерозкаяні гріхи мовчки засуджують мене! Я ж сумніваюся: чи безпомилково молюся
 Й каюся, хоча виправитися всякчас намагаюся?! Найкращий той порядок речей,
Що був встановлений Богом в ім'я високих ідей разом зі співтовариством людей!
Боже мій! Чи не однаково жити: під небом чи під землею? Головне, щоб буття у всім
Супроводжував спокій і була святість над головою! Мабуть, страх за життя наш розум
Постійно тривожить і допомагає добро й зло підсумувати? Навіть брехня, якщо її
 На короткий строк із собою візьмеш, то зрозумієш, що вона річ корисна, але неминуче
 Із часом вона виявляється настільки шкідливою, а вже потім стає марною, що,
Керуючись логікою залізною, ми в мить кожну повинні порівнювати її й з Богом,
І з долею! Поки не згасло денне світило, треба лагодити ушкоджені духовні вітрила!
Смикаються повіки від нетерпіння, а думки від збагнення великої Істини відокремлюють
Короткі миті від земного буття, навіть люди молоді згадують про роки колишні, а вони
В собі таять щастя й отруту! Знання того, якою повинна істина бути і як нам жити
Характеризує персону розумну, у якої ясне  чоло ніколи й ні в чому ще не підвело, але яка
Суть насправді люди розуміють ледь-ледь й живуть без високих цілей! Знання ж того,
Як змінити своє єство убік буття кращого, найбільше характеризує тільки людину
Геніальну! Я ж сирота, на душі лише одна порожнеча, батько давно вже помер,
 А слідом за ним умерла й мати! Я ж був придатним тільки молитви до самого ранку
Співучо читати або ж йти з татарами воювати, але мені не треба добра багато
 І я віддав перевагу Богові! Не можу зрозуміти, як можна живих людей рубати
 Й винищувати, хоча люди на свій лад намагаються пояснювати навіть те, що не можна
Відразу зрозуміти - сором, та й годі, але от наскільки - точно не знаю сам, адже там
Обман й правда перемішані навпіл! Немає великого розуму без крапельки повного
Божевілля або ж слабоумства – така суть земного буття, а в ньому міститься
Істина вся! Мир стіною темряви обгороджений від світла, а правди ніде давно вже
Немає! Проміж добром і злом практично у всім йде небачена суперечка, але в головах –
Затор, він зовні худий і сухий, але до гігантських розмірів розпухнув, в одному вміщає
Відразу двох, але до інших лих розум пустельний і глухий! Як здається мені, люди живуть
Уже в темряві, щоб потім тут - на землі, сповна усвідомивши своє буття, викласти
Богові карти всі!  Якщо розум - дарунок неба, то всі нещастя й лиха - від відсутності
Святої води і крихти печеного хліба! Те ж саме можу сказати про Віру, яка заставляє
Пересічену людину жити в порожній півсфері! Як отут праведно жити й безгрішним
Бути, коли тобі призначено до самої кончини кайдани й пута на своїх ногах тягнути?!
Хто б змусив душу мовчати й прилюдно не нарікати, але вселив би в неї лише благодать?!
Всі ночі й дні безперервно кришиться і ламається тендітний лід, напевне, ще чимало часу
Пройде, поки простий народ кермо влади у свої руки не візьме й, напевне, тоді й він
Зрозуміє, що життя на землі давно вже не мед! Скрізь, де народ не почитає Бога,
За гріхи із тих, хто заблукали в нетрях буття, спроситься дуже строго, тільки святі
Люди самотужки сходять на небеса і сидять праворуч від Творця, нашого Вчителя
 Й Мудреця! Немає істини без Творця!»
                -***-
 Релігія ще на початку буття перетворила безвинність у злочин, але кров'ю
Обагрений будь-який релігійний погляд – це не тільки моя особиста думка, адже це
 Достовірний факт, якому не всякий священик буде радий! Невідання - не безвинність,
 А гріх, адже тільки Віра в Бога обіцяє народу хоч якийсь успіх! Думка про те, що
 У світі неземному Бога давно вже немає, принесла б людству в прийдешньому чимало
Нещасть і  лих! Померкло б біле світло - все це було б простим людям тільки на шкоду!
Якби їм не було чого боятися, вони б ніколи не припиняли між добром і злом
Метатися й від своїх благих діянь постійно вкриватися! Ідеї Божі народу  потрібні, як
Повітря, їжа і питна вода, адже вони єдиним ланцюгом людський розум оповити повинні!
Бог усього вище, але після Бога – Ви, адже саме Ви своє життя прожили в непролазних
Нетрях із густої кропиви! Наше знехтуване марнославство віддаляє душі від джерел
Православ'я! Заздравиця чутна навкруги, а де ж в цей час знаходимося ми?
Не домігшись у земному житті ні почестей, ні величі, міняється людське нутро й обличчя,
Вони рамки буття не зрушують, а навпаки, самі ж їх розсовують і в монастирях дають
Обітницю послухання і покори, і на багато років відрікаються від права на волю, свідомо
Прирікаючи себе на лиха й негоди, але найчастіше тільки на заході свого життя, усі
Сестри й брати прагнуть потрапити до Господа в теплі обійми, а тим часом Вітчизна наша
Жадає від своїх синів мужності й справжнього героїзму! Людина, яка порушує обітницю
Дану Богові, дивиться на буденне життя з пересторогою і частіше всього в ім’я Бога
Опускає очі на підлогу, коли знаходиться в колі життєвої мішури! Кожне горе приносить
Народу чимало нещасть, адже частина з них котиться швиденько донизу, а там високий
Карниз, вико ванний із заліза! Монастир зовні схожий на темницю, куди рідко хто
 По добрій волі потрапити прагне, але життя далі йде і туди життя кидає тільки
Тих, у кого за душею є дуже тяжкий гріх і от тепер у темниці свою духовність осягає
Лютий звір, і він веде духовний бій наодинці із самим собою й власною планидою, щоб
 В Аду не страждати у всіх грішників на очах! Коли ж Господь своє благословення пошле
На весь людський рід, який не завжди праведно жив, але Віру ще сповна не забув, щоб
Хто про нього і що не говорив, хоча він суть свого духовного єства не погубив: без утоми
Сам камені розбрату тягав і сумнівам основу основ завжди піддавав!  А чудеса тільки
Там трапляються, де канони Божі сумнівам ніколи не піддаються й чим більше люди
Вірять у Спасителя, тим частіше наяву зустрічаються великі події! Священики
Постійно повторюють нам: «Ви грішники й не дано усяке чудо вщерть пізнати Вам!
За рисами земних зморшок є безліч недоступних для погляду зірок!» Не виснажується
Втомлений розум від докучливих думок і мислей, від них весь гамір і шум! Вони
Насправді в голову надовго засіли й сидять, як на неприбраному бадиллі, щохвилини
Приступаючи до їжі, але спогади про гріхи ще свіжі, їх от-от відвідає крах і перетворить
Розум у тлін і в порох, а мир буде жити без змін, даруючи грішникам замість них чимало
Нових схем, щоб не потрапити до диявола в полон, але знову й знову буття змушує думки
Повертатися до джерел колишнього буття, щоб зрозуміти Боже слово! Не випарувалося
Море від лиха злого, однак, воно залишилося навіть без краплі святої води, людина
Духовно обсохла, у її душі надовго оселився непролазна темрява, тому що над миром
Панує у всім: у грішному й святому - один і той же хаос і нікому не вдається пересилити
Його, адже йому нікуди йти від пітьми! Ті, хто живуть багатіше, не часто плачуть,
Але про чудеса чимало на дозвіллі судачать, а бідним людям залишається одне - долю
Просити й клянчити у неї благ мирських, інакше їм ніколи не бачити везіння й вдачі!
«О, життя не святе, люди гинуть Віру у битвах захищаючи, але не дано іншого для роду
Людського! Чому ж в нашій державі немає прав і волі такої, які  є в народів інших? Люди
Жадають жити й працювати в умовах зовсім інших! Зникла духовність із меж буття,
Але незалежно від Віри поважаю людей давно вже я, хоча всі ми, по великому рахунку,
Раби власної частки долі! Братики мої, коли ж небеса на зло ополчаться й з ним навіки
Попрощаються? Бажання є, але яке? Щоб йому скоріше приготувати від'їзд! У душі
Одні і ті стенання, але немає морального покликання для подолання немочі духовної!
Лише зрідка лунає голос обурення, але немає глибокого взаєморозуміння проміж людьми
 В питанні Віри, хоча так було не завжди! Розплата наступає повсякчас, от чому
 У муках проходять дні й роки буденного життя й, як небесний грім, у душі іноді звучить
 Духовний псалом, коли душа згадує про час колишній, як про щось гарне і святе! У безвір'ї
Жити народ утомився, він недарма тужив і за Віру не раз мучився і страждав! Він
 У великі зграї збирався, але Бога завжди почитав, хоча ховатися від влади народ уже
Втомився! Йому Господь в інші краї тяжкі путі вказав: Він людям особисто дарував
Великий дарунок у вигляді православної Віри, щоб не підводили душу її вбогі манери! Усім
Нам призначено бути з Богом тільки там, де є Він понині, ми ж будемо з Ним прісно
 Й повік, оберігаючи від пристріту Його древні святині в лісі й на рівнині, у горах
 І в пустелі! Мовчать тим часом закриті наглухо вуста, тому що вірувати в Христа –
Важка праця,  адже Святі Таїнства сповіді слідом за собою простих людей йти
Невпинно кличуть, а поруч з ними біси голосно гигочуть! Чого вони від набожних людей
Хочуть? Але сьогодні немає виправдання тим, хто про свою душу забув уже зовсім
І прибігає до вивчення якихось порочних схем! Народ і ні глухий, і ні німий, адже він зовні
 Має вигляд дуже потужний - він стежить за всім! Нам по святому шляху Господь
Велить мовчки йти і благодать постійно людям нести, а щоб припинився гріхопадіння
Вал, Господь на допомогу людям своїх Архангелів надіслав! Той, хто вірить кожному
Божому слову і завжди напоготові, щоб постояти за канонічні основи, той наповнює
Благодаттю власні груди й йому Господь указує  на рятівний шлях зі сльозами на очах!»
 І от потягнулася на захід криклива зграя, свій відліт вереском супроводжує вона, але,
 У журбі потопаючи й від безсилля кров минає грішну душу, тільки на час смуток древню
Русь наодинці залишає, себе і юрбу він нехтує, тому що припускає, що вірно в цю мить
 До вирішення багатьох питань підходить! Страшна мить земного буття, хто нині
Зганьблений? Він чи його безпосередній суддя? Не життя, а химера і як приклад можна
Привести житіє фанатика або лицеміра, адже велика кількість людей одержують визнання
Тільки завдяки сліпоті своєї долі! Саме їй відомі всі людські пороки, а люди в цей час
Виглядають особливо жорстокими, усюди є і бруд, і склока і ніхто не засвоює чужі уроки!
Язик з розумом разом, честь по честі, служать всім нахабам знаряддям помсти, але
 Й буття не тупцює на одному й тому ж місці! Живемо ми просто так і в Бога віруємо
Абияк, а диявол нам і не друг, і не ворог, але всюди розвівається його власний прапор!
 За кордон тіснять людей вовчі зграї, вони кусають народ заради своєї ж забави
І ганяють людську ораву то вліво, то вправо, а про земляків по всесвіту гуляє дуже
Жахлива слава! Усюди нещастя й блуд, а всякий грішник б'є кулаком себе в груди
 І відхрещується від грязі і бруду! Де б ти в ту мить не опинився й у яку б далечінь
 Не зник - усюди теж саме: буття зовні стало у всім на Пекло схоже! Попереду страшний
Час очікувань і змін, але ніхто не запропонував нічого Господу замість старих і всім давно
 Обридлих схем систему скасування зла! Ах, була, не була! Уже, коли така метушня
По Вітчизні смерчем пройшла, тоді виходить, що насправді вся країна грішна і нечиста!
 Так уже сталося, що розумні невартими людської пошани відразу ж виявилися, їх
Розвінчують словами непристойними, а іноді навіть забійними! Шум невиразний
Заглушає глас утішний, хтось повинен відступитися або ж піти назад, щоб вижити
 В ситуації позаштатної! А вовчій зграї віддане право: милувати й карати, їй дане
Вирішувати: кому вірою й правдою відтепер служити?!  Святість ховається
 За розбратом, і тонуть її голоси в загальному хорі, а поруч чутні зухвалі чвари
 Й незлагоди, війни й сварки, біди й горе! Життя погане послане небесами нам, щоб
Пили ми гірку правду по краплях! Безладність і необов'язковість – основа слов'янської
Душі, особливо вони видні у далекій глухомані! Скільки народу не кажи: «Не дури й
Дуже часто не гріши, краще свій віз сам на собі тихо вези й надалі ніколи
 Не копошися в бруді!» А холоднеча й холод, нестаток і голод йдуть країною,
Накриваючи всіх підряд височенною хвилею, люди давно втратили спокій і сон і, саме
Собою, вони знову й знову проповідують бездумну любов, щоб, зрештою, не розжиріти
Недоречно, а негайно приступитися до ранніх жнив! Не може гідно жити слов'янський
Рід, ось чому небо ввергнуло народ у небесний вир! Гріха не менше зараз стало, хоча
Народ уже наївся його до відвала! Хоч ціпком бий і злиденних, і князів - не буде від них
Ніякої користі, вони навіть зуби покладуть на полицю, але все одно будуть повторювати
Одне й те: «Хочу, щоб моє вітрило неслося туди, де серцю буде мило!» Мить буття
 Не владний над пристрастю і не може допомогти простому люду в горі й негоді!
Людина з роками усе міцніше вдивляється у власне дитинство: пильно й грізно, якби
Стало можливим  вижити в цьому житті складному й настільки ж тривожному і голосно
Не кричати: «Урятуйте й від бісів душі захистите! Пощадите й загодя нас
 Не губите!» Тоді б і мужики, і баби, знехтувавши мирського буття масштаби, терни
 Й ями на своєму шляху, не вмирали б від приступів грудної жаби, скільки б їх життя
 Не лупило й голодом не морило, вони ніколи не стануть відрікатися від гріха, допоки
 З нього не сповзе вся мирська лушпайка! Хоча, як від нього уберегтися, коли поранення
Й каліцтва давлять нескінченно на шию й плечі, відбираючи навіть дарунок власної
Перемови! Куди ж поділася сила слова? Карає Господь і душу, і плоть! Слів бунтівних
Було висловлено досить багато, але все йде від Бога: і радість, і тривога і по Його волі
Гасне велике багаття під назвою: земне життя, але його суть незбагненна і, напевне,
Вона стоїть на землі як постать химерна! На превеликий жаль, всі лиха тягнуться
 По людському відбитку, не сміючи близько наближатися до буремного життя, всякчас
Намагаючись непоміченими вдалині залишатися, але диявол от-от свої права на  людське
Життя знову пред'явить, налетить як яструб і небо ясне й до того ж безстрашне відразу ж
Стемніє, а душа у п'ятах зомліє – усякий живе, як уміє, а виживає лише той, хто зовсім
Нічого в житті не боїться!«Душу у своєму виборі вільна, вона може йти куди їй
Заманеться! Їй подобається спосіб мислення бойовий і завзятий, але, якщо йти
 Від протилежного, тоді божество не повинне бачити нічого, але таке неможливо!
Я ж мовчки по пустищу бреду й милості ні від кого давно вже не чекаю, хоча йду далі,
Однак не бажаю, щоб нерви поміцнішали і зрівнялися з булатною сталлю! Продираюся
Крізь вибоїни буття, але ніяк не позбуваюся від грудної жаби! Нескінченність і вічність
–Кінцева мета мого тернистого шляху, але як його пройти, щоб не збитися знову
 З уторованого напередодні напряму! Думу важку всякчас на собі несу і піддаюсь впливу
Стресу! Куди йду і чому саме в незнайомому напрямку? О, Боже, прости, але я вже
Втомився свою ношу нести! За слабкість духу прости! Я ж прагну на волю, всупереч долі
Й жеребу, але стаю заручником демонів підсвідомо й звичайно борюся із власним
Презирством і сум’яттям, скидаю з голови рога оленячі,адже вони немовби камінь
Спотикання на шляху звільнення моєї душі від старого прогрішення! Винна у всіх гріхах
Душа моя, саме вона веде дозвільні думки в інші краї, але найбільше винний я й моє
Божество! Все, зрештою, пізнаю, хоча не все ще до кінця розумію, і реалії буття ще
 Не осягаю, а тому, незважаючи на все, у темряві божевілля мечуся й блукаю, тільки бог
Про це все достеменно знає,але нікого про мої провини не оповіщає! Куди прагну! Куди
Йду? Я сам часом не знаю, але на очах не просто тану, а швидко чахну і в'яну! Так, я
Знаю, що до збагнення істини сам себе невпинно наближаю, про кончину - от про що
Єдине, думати навіть не бажаю й виклик долі нині кидаю! Пишаюся я цим і взимку,
І влітку – я ганяюся по світу за тим, чого давно вже поруч зі мною немає, адже
Життя триває і розум особливих дій від єства вимагає! Вглибившись в істину тямуще,
Врешті решт і я зрозумів, що тільки Боже слово - всьому суть і основа! Йду, нарешті,
Подалі від власної гордині, щоб вовіки й відтепер молити Бога про православні святині!
Тільки зовні все в країні стоїть на тім же самому місці, але не вистачає людям совісті
 Й честі, повсюдно гуляють прилюдно бурхливі пристрасті, але немає над ними в людей
Влади! Коли ж свавіллю наступить межа?Від безвихідності народ зовсім уже посивів!
 Повірте в те, що немає нічого кращого від страшної смерті! Русь невпинно сльози
 По вибоях ллє і постійно п'є влесливу й пихату неправду одним ковтком, забуваючи про
Спадщину святу! Попереду мерехтить нудне Пекло, в ім'я втіх Диявола люди всі підряд
Постійно согрішають! Важко хід їхніх думок утямити, адже в чорній діжі добре
Живеться тільки одному Сатані, а особисто ми живимо немовби у довгому сні: «Про
Гріх навік забудь! Вже краще яскраве світло з темряви для своєї юрби добудь!
 Ключове слово життя – «суть!» О, Боже, за відвертість мене  не обезсудь, мабуть, і я,
Хоча б наприкінці свого буття, осягну істину одну й допоможу звільнити країну від
Ворога лютого! Іде спокій, занурившись із головою в мир земний, з мирського буття,
Залишаючи сталість тільки для малодушності! О, Боже! Ти душу послухай! Мені
Життя дошкуляє і завжди в напрузі тримає! Шкода, що всяка шушваль намагається
Вселяти пристойним людям свою життєву мораль, де чимало є блуду й гріхів із часів
Того самого Іуди, який принизив людство і зрадив божество, але заради чого?!
Повинне відбутися лише чудо, щоб народ сказав: «Грішити я надалі вже не буду!»
Йому призначено або ж опуститися на саме дно, або ж шукати незвичайне в земному 
Й тлінному, а звичайне - у екстраординарному, але, перебуваючи в положенні
Статичному, важко бути самокритичним! Треба дивитися відтепер і надалі на мир
 У ракурсі іншому, щоб не веселити душу вином, а прудко, розкидавши всі свої старі
Пожитки по кутах буття, біля пришляхової колії тихо згадати про всі достоїнства свої:
«Народ, піднімайся з колін! Чаша терпіння вже переповнилася через край! Ти зло
Перестерігай, уламуй і переконуй самого себе, адже  усьому приходить край!»
О, скорбота, ти душу знищиш і доведеш її до труни, щоб по ній уже не пройшовся озноб
Великих пристрастей!  Доля людям щастя обіцяла, але потім про це забула й усе, що
Породила, через десятиліття, залишила без чіткої відповіді, а потім геть-чисто
Погубила! Нехай життя наша стане набагато чистішим й кращим й останньої буде
Випита чаша терпіння! Від безсилля лопнули венозні жили, а душу, лиха доля додолу
Скосила, але, ідеєю одержимий, дружу з волею неприборканою і поки ще ніким
Непереможної, прагну з колін піднятися, як можна, вище злетіти, але ступаю на свій
Шлях набагато тихіше, ніж це робив раніше! Якщо справедливий Господь небесний,
Тоді в найближчий день недільний нам у сні - так здається, принаймні, мені, повинен
З'явитися хліб несмачний і прісний, звільняючий від гріха наш дух тілесний! Він повсюдно
Волею насолодиться й у правильності вибору сам пересвідчиться, але туман свідомості
Переплутав істину із древніми письменами! О, Боже, навіщо ж Ти розділяєш людей
На погані й гарних, Тобі ж суперечити ніхто вже не зможе! Чому так багато людей
Безправних, якщо Ти їх любиш рівно? В ім'я Христа кожний радий і мучитися,
 І страждати ще багато й багато років, але вхід саме туди, де Його Дух живе завжди,
Закритий для грішників буде, напевне, назавжди! Є Сили в Тобі, і є сили поза Тобою,  але
Саме ти, щоб втекти від ганьби, був залучений у потоки земного буття, де істина вся
Підносить уроки ледарям, лежебокам і шалапутам, але в будь-яку годину дня й ночі Бог
Переконується навіч, що є право в народу на щастя земне, але немає права на одержання
Прочуханів від заможних господарів і тиранів! Нехай мудрість древніх простирається
На нас, адже є подоба безодні в наших серцях! Через сизу далечінь я бачу горе й сум, але
Там, удалині, майже, що на краю православної землі святі літописи вивчає буддійський
Чернець, осягаючи істину й відкидаючи підлий страх, а гріхи поруч з ним висять
 На залізних ланцюгах і вони в усіх людей на вустах! Їх купа й вони є всюди!» Незнання –
Не привід для розвінчання й покарання, але, створивши гріх, людина сама приймає
Відповідальне рішення! Як людям піти від асиметричності плоті й ліричності душі?
О, Боже, хоча б Ти мені посеред ночі скажи і навчи, як себе зберегти від напасті?! Гріхи
Послані людям як ознаки Божої кари! Нам гріх, виконаний без особливих перешкод,
Приносить лише одні страждання й удалині залишається таємне й благоуханне буття,
Хоча воно - не мед для грішника того, який до Бога сам не йде! У грішній душі є сто
 Візерунків, як на державці головних уборів! У мить кожну на захист душі встають всі
Троє - Отець, Син і Дух Святий, але й ми встаємо перед Творцем на коліна, як перед
Світовим Суддею! Таємниця є, але нікому не відкрию, що Вони тут, а не за далекої
Грядою мовчки людською ввічливості ждуть! Прикро, що житіє складається якось
Кострубато і незграбно! Гаразд! Гріхи самі перемелються і на цей раз, нехай і надалі
Сизий туман по землі моєї стелиться! Де тільки вітер мандрівок нас не носив, давно вже
Втрачений юнацький запал і я трохи остигнув! От тільки чомусь кружляється голова
 І рясним шлейфом стелиться людська поголоска, а слідом за нею летять непристойні
Слова! Від досконалості всі люди далекі, однак, їх цілі не високі, а вчинки напрочуд
Низькі! Їм добро вершити якось не з руки, напевно, тому що від туги в п'яти вдавлюються
Високі каблуки! Немає підходящого слова для опису єства живого! Людина з посереднім
Розумом переборює всі позбавлення своїм трудом, є по ідеї щось грішне й святе
У будь-якій справі, але душу тут ні при чому?! Гріхи майже до кінця, тобто вщент були
Розбиті! Отже, ми квити?! Голі, але духовно ситі! Рабське поріддя працює на чужих
Угіддях! «О, Ваше благородіє, чого зволите, і чи дозволите погуляти нам на волі
 В дикому полі?» - « ...тільки це, але не більше того! З'їсти б Вам пуд соли й не спати
Сім ночей від болю, а вуже потім з виступом підходити до будь-якого свого вчинку!»
-«Жити нестерпно - страшно й моторошно! Раніше кожній ідеї жилося веселіше,
 Та й народ був значнішим й не цурався воювати з не чистими на руку братіями!
Нині важко бути чесною людиною, вона з таким же успіхом з голоду вмре, але
Милостиню в руки навряд чи колись від князя візьме!» - «Ну, що за народ?! Який уже
Рік він б'ється немов риба об лід, але робить все як завжди - навпаки й постійно щось
Боярам бреше, хоча сам на собі величезний віз своїх гріхів із превеликим трудом везе!»
«А час невблаганно біжить уперед, люди плачуть до смерті, адже вони
Втомилися від земної круговерті! Ангел незримий, а всім їм хочеться пожити
Поруч із ликом невинним! Сподіваюся, що ми гріх все-таки переможемо!» -
«Всі ми смертні й звідси, напевно, легко угодити в гущавину скверни! Звання бунтаря
Навряд чи колись прийму особисто я на самого себе!» -
«Даремно ти не поважаєш життя буремне!
Ти не гірше Інших, так що йди по шляху всіх святих і молись за предків своїх!
Всі багаті й знатні, простолюдини й аристократи бувають просто огидними,
 А їхні бажання на перший погляд виглядають принизливими! Духовний
Мир зовні схожий на диво велике, але йому не потрібен сміливий бунтівник, який
Постійно в розмовах і дрібних сварках переходить на гортанний крик! Послухай,                Старий, цей постійний рик! Він в усі сфери земного буття сповна проникнув!» -
«Душа Богові заборгувала занадто багато, Її нутро, що сили, затремтіло, коли поруч
святості не стало - не починати ж їй своє Життя спочатку! Адже вона у всіх гріхах
тіло викривала, волосся на  собі рвала й Несамовито на всю околицю кричала, от
тільки людям невідомо, кого вона серед темної Ночі таки чином стращала!» - «Але
гріхів менше від цього лементу не стало! Хоча Іноді бажання виникало миттю
скинути з них залізне забрало, але їй рішучості Завжди не вистачало!» -
«Батенька, я ніколи бісів не злякаюся, той страшний пломінь Сповна загартував мою
немічну душу! Коли сніп вогню виривався й летів на неї
 З червоного горна, то завмирало дихання і з'являлося бажання не виречене й несказанне,
Трішки дивне: чогось хотілося, але не пилося й не їлося, адже порушена цілісність душі
 Й тіла і застигло в розпачі розпочате напередодні діло! Душа і тіло остаточно у пекло
По добрій волі полетіли, щоб осягнути суть мирського свавілля!» - «Поруч із гріхом
Страшно перебувати, але його чомусь ніхто вже давно не страшиться, але, щоб
Перед ним нагином стояти, треба всякою хіромантією захоплюватися!» - «Ну, ти
Промову, братуха, засунув, немовби цебер п’ять дерма сам собі на голову перекинув!
 Невже, охороняєшся від тління й не бажаєш стати здобиччю булого забуття! А як же
Вижити поруч із спокусами? Всі думки про небо, лише зрідка плоть згадує про насущний
Хліб?! Живеш, як знаєш, але свою долю тільки Богові одному довіряєш і загодя на себе
Тільки білі одяги приміриш! Чим напоїш свою душу, коли спрага плоть от-от
Збезводнить і сповна висушить?» - «З роками стаю усе старше і старше й хочеться
Буття послати куди-небудь подалі, але все, що раніше нагромадив, миттю розмотав
І розточив, немовбито праведно жив, як усі цілував і любив, але потім сказав собі:
«Вистачить, треба ощадливо власне життя розтратити!» Для душі привільної завжди
найдуться справи набагато пристойніше, аніж ті, які напередодні поруч з нами
Жили!» - «Що ти за створення? Сам проклинаєш себе за те, що не послухався себе! Так,
Господь усіх нас колись покарає, а вже потім благословить, але ніхто не сприймає
Сором і стид, який щойно народився і на білий світ голим з’явився! Бог стоїть
 На стражі канонів безсмертних і звільняється від учнів інертних, щоб у подальшому
Житті після смерті їм снилися тільки дияволи й чорти!» -«Ти мислиш Богові супротив
 І наспівуєш зовсім не той  мотив: мелодія зовсім не та, та й слова не ті, їм би
Звикнути до духовної красоти і мовчки йти в напрямку небесної висоти, проте
 Ледь-ледь шепотять огрубілі вуста - мабуть все це відбувається неспроста, тому що
Тлін, і суєта вже давно облюбували у твоїй душі всі таємні місця! Вдихни ж повітря
Вільне і подивися на далечінь розлогу, і навік забудь про життя роздольне, а вже
Потім обв'яжися чорним поясом, і тобі стануть не страшні ні блискавки, ні грім!
Ти надалі не станеш дикуном! Обзаведися стрілами розжарюваними й луком
Величезним, закинь їх собі за спину й згинь серед трави й полиню, щоб у мить єдину
Згадати про свої нетлінні святині, але ніколи не піддавайся фанаберії й гордині!»
- «Рідний, шановний і настільки ж улюблений! При чому ж тут всі ці розмови, коли вага
Давить постійно на згорблені плечі! Якщо прийшло лихо, тоді відчиняй як можна ширше
Дерев’яні брами, але тобі буде не до красномовства, коли зло душу от-от скалічить,
А тіло геть-чисто пошкодить! Ти людина єдина, хто безгрішно прожив життя своє,
 Хоча б наполовину, часто молився й Творцеві, і Синові! Твій розум не раз у роздуми
Поринав, коли від тебе дарунок усвідомлення буття в безодні побуту надовго ховався!»
«Усі, хто високо цінують народні звичаї й стародавні традиції, дотримуються
Правил пристойності! Коли хвора голова, то для неї порожні слова – пуста
Феєрія, але на моралі є, принаймні, найтонша вуаль або ж  зовсім інша матерія
Прийшла черга вголос сказати, що до них уже примикають і святість,
 І благодать!» - «Нехай нові закони обігріють сповна мозолисті долоні,
 І відкриється погляду чудові простори, де
Є поля й гори, рівнини й доли! Хочу, щоб з почуттям захоплення народ перед Богом
Опускався на коліна! Його я обожнюю і разом з Ним  повітря воли що сили вдихаю!
А скрізь нестаток і злодіяння, лементи й стенання, рідко чутні голоси тріумфування! Це
Самі щасливі з людей посміхаються долі своєї, сподіваючись щасливо жити до кінця
Днів!» - «Життя повалило нас у мир тривог і переживань, а побут злом наповнений,
 Поруч чимало ходить істот втомлених, але на вид - хвацьких, але ці безсловесні
 Створення вимовляють брехню й стогони! Ми ж власною рукою руйнуємо мирський
Спокій над своєю передчасно посивілою головою!» - «Тільки розум може підказати,
Чого нам треба було постійно уникати, хоча серце про Бога дуже тихо говорить, але
Створюється враження, що й воно занадто довго мовчить! Невже розум спить,
 А Святий Дух навіки вічні ним забутий? Що із цього приводу народне повір'я
Говорить? Воно повторює, що Бог скоріше простить тих, хто повісився, чим людину,
Яка на саме дно буття впала! Бог може руку допомоги подати або ж у кайдани
 Й у пута нутро й душу заживо загнати! Незначний дух нам небом даний, немовби
Гончим псам, щоб у безодню опускатися й там до глибокої старості наодинці
 Із самим собою залишатися, мучитися й страждати, адже важко знизу наверх
Забиратися, легше всього внизу виявитися!» - «Щоб дурниця кожному здаля була
Видна, не треба випивати багато терпкого вина, можна говорити по-написаному,
Уподібнюючись немічним архівним пацюкам! Є ще на білому світі люди, які плекають
Таємну надію на всесвітнє чудо, одним з них і я буду, якщо князівські ад'ютанти або
Звичайні педанти не перешкодять мені зустріти ангела на білому коні, тоді у всій вроді
І красі засяють надії всі, а жадібний і допитливий зір побачить власну душу в оточенні
Височенних гір, але, коли сюди прийде лихо, як знамення Страшного суду, тоді істина
Остаточно повернеться туди, де вже багато років на самоті стоять святі села
 Й міста! У кожного є така можливість, щоб сповна зрозуміти свою незначність,
Але є в цьому превелика складність! Люди з роками переконуються самі, що жити поруч
Із грішними істотами не можуть ні православні, ні магометани! Біблію написали в
Стародавні часи не дурні, а розумні євреї, вони зерна Віри в душі праведників засіяли, але
В яву не втілили таємні ідеї й  от знову треба воювати за кожну п'ядь своєї ж землі, але
Русинам потрібні знаючі поводирі!» - «Колишні часи ще не забулися, хоча прості люди
Святості майже вже позбулися, але цим біси не вдовольнилися, тому що жити
Постійно квапилися! Нехай Господь відгородить їхню душу й плоть від омани, інакше
Гріх поверх голів людей упаде і поруч з ними на коліна встане навіть в православному
Храмі, начебто виразить пошану небесам, хоча сам веде людей в тартар-ари, адже
для цього татари сюди і прийшли, щоб знівечити наші землі!Поки ж народ із гріхами
Разом і поруч живе і полотно тче, а життя далі тече, а духівництво тим часом
Втрачає останні надії на своє блаженство! Життя для одних - суцільне мучення, а для
Інших - Всевишнє творіння: скільки людей - стільки ж думок! Одним воно обіцяє
Загибель, а іншим - багатство й прибуток! Одне буття вручає слово, як могутню зброю,
А іншим воно не потрібно: життя не буде тривати вічно, і немає потреби очікувати
Святість нескінченно! У колишнім тисячоріччі, але не тільки в часи лихоліття,
Замість Господньої молитви використовувалися пута й батоги! Історія Київської
Русі дуже складна й велика, але все-таки її гріхи без утоми тривожать, хоча Божа
Рука вказує людям здалеку своїм перстом на блакитні хмари, за якими величезним
Роєм проносяться святіші підвалини! Їм треба терміново допомогти, тобто
Перебороти всі перешкоди саме в цю тривожну ніч, поки душа дозріла для великої
Справи!» - «Ти затіяв справу не просту й, на перший погляд, порожню! За твоєю спиною
Чемно стоять ізгої! Ти ж сам їм яму сьогодні риєш! Я ж хочу запропонувати тобі зовсім
Інше, якщо ти цього хочеш, то ця справа блага, адже саме вона збереже канонічні
Засади в душах сущих і часах прийдешніх! Уже дозріває плід великих сподівань,
Наближається час грандіозних відкриттів, а ми стоїмо на порозі велетенських подій!
Ними повинні поласувати люди й залишити купу свого ж гріха, нехай кожна душа
Помізкує, але тільки не поспішаючи, про полум'я мирського життя,тобто про кончину
 Й тризну, а також про долю своєї улюбленої Вітчизни! Отоді геть-чисто покинуть нас
Назавжди й нещастя, і лихо, хоча доля приготувала нам різки й батоги, щоб всі люди
Попалися до вовкулаків у сталеві сіті, неначе немічні діти! Доля сильніше всіх на цьому
Білому світлі!» - «Будь-яка провина,яка була усвідомлена сповна, каяттю гріхів
Дорівнює, але не бажає Сатана, щоб її чаша не до країв була гріхів повна: нехай дарма
Мачається вся країна! Тут суть найбільше важлива, а винність у суть кожного
Єства давно вже укладена й це не прості слова! Хто в лиху винний? Покажіть мені
Того, хто безвинний? Я живу миттю одною і вважаю, що тільки той залишиться
Непошкодженим, хто сам служить князям і царям, постійно наближаючись до них,
Не будучи посеред людей святих! Попереду нелегка дорога, передчуттів небагато,
Але, вставши в грані зламу, хочу сповна зрозуміти, де ж основна аксіома буття і чому
Гріх став тягарем для рідного дому і чи треба жити по Писанню Святому, постійно
Набиваючи на собі величезну гематому?! Чи варто жити нам скромно в оточенні
Багатств незмірних або ж відійти заздалегідь від справ темних? Біле й чорне,
Немовби небо величезне або бажання невгамовне, воно душу поволі сушить і давно
Вже її примушує йти по тім шляху, де панує повна розруха, не зупиняючись навіть
 В час зливи й грози! Виходить, бути лиху!» - «Ми не можемо не хотіти, думати або
Бажати: розірвати власного рабства ланцюги, щоб й надалі в битві заживо впасти, але
В чергову напасть ніколи не потрапити! Тут золотої середини немає, але є чорний колір
–Він же джерело багатьох лих! Велику таємницю відкрити просто так не можна, люди
Гинуть дарма, піднімаючись ледь світло, ледь зоря зі свого ліжка, але, Богові завдяки,
 У живих залишаються не тільки бояри й князі! Можна істину в сні пізнати, а вже
Потім себе на Святому Хресті розіпнути, щоб живих зціляти! Я був би щиро радий,
Ніколи не жити навмання, але ж я всього лише Божий солдат, однак, ще не чудодій
І не маг! Навіть умираючи в безвісному краї, я пісню свою одному Господу тихо
Проспіваю! Мене вражають страждання Христа, але тлін і суєта заважають мені
Врешті-решт зрозуміти Божі істини до кінця! Нехай Господь знає, що блудний син
Божу череду не осоромить і не забруднить! Він колишній гріх ще тоді втратив, коли
Йому ангел у сні один раз уночі з'явився, я ж не раз переконувався в особистих бесідах, що
Віруючі й грішники живуть неспішно, як добрі сусіди, по світу бродять і колобродять
 І до того ж чекають, коли небеса їм хрест на шию при нагоді повісять або ж,
Виражаючись грубо, подарують на плечі песцеву доху!» - «У день єдиний люди згадають
Про звичай стародавній і оголосять збір великий, щоб без лементу і рику поговорити
Один з одним, але вільно й відкрито! Дочитавши до кінця святий фоліант, я ніде
Не знайшов там таємний діамант, можливо я й дилетант у питаннях святих, але я
Не знаю, коли ж наступить благодатна мить для всіх людей простих! Я ще встиг
Розпізнати свій талант, проте світ у безодню неспішно йде! Де ж ті витязі волі,
Яким я повинен присягати й істини Божі разом з ними осягати? Хтось би інший
Сприйняв би вчинок мій за безглуздий і навіть дурний і, саме собою, не поворухнув би
Навіть рукою, щоб зберегти в душі повсякденний спокій! Глянь ти на мене серед
Білого дня: я більш сивий, аніж грива у мого старого коня, але не від хвороб
 І прожитого років я так рано посивів, у роздумах провівши ніч не одну,
Співпереживаючи за свою безправну країну, а опісля сам побачив на голові суцільну
Сивину! І от уже мій народ знову збирається на війну, я ж сам на собі свій віз
 Й понині тягну, хоч і згорблений до землі, а на чоло наплили зморшки! А навкруги
 Кричать ватажки татарські, а провулки вузькі затисли тіло немовби в тиски!
 Немає ніякого зиску від сміливості і ризику, проте кожному вояку варто битися
 На шаблях, щоб пам’ять залишила їхні ім’я на щаблях слави! Невже й це йде від
Лукавого? А чоло моє зморщене, я днями сам ледь не опинився в ланцюгах, але
Переборовши, зрештою, свій мерзенний страх, не постарів і зовсім не зачах і справа
Не дійшла до арешту! Старик, напевне, особисто ти до гіркої правди ще не звик?
Зараз моя плоть гірше, аніж стара руїна, але під поволокою років видна дум
І міркувань небачена глибина, думаю, що Русь пробудиться від сновидіння! Іншого
 Виходу у неї немає! Ще тепліє колишньої надії світло, що ледь видніється зблизька,
Воно вже пробиває сіру імлу, але знову впирається в неприступну стіну! Увесь світ
 На неї із-під лоба дивиться і чомусь тільки мовчить! Його можна порівняти
 Зі старою тканиною, на якій навіть ясним днем сліди колишнього малюнка ми
Навряд чи колись знайдемо, навіть якщо з тобою вдвох крізь терни й муки пекла
Разом пройдемо!» Чернець мовчазний і похмурий канони буття по-своєму уже
Переінакшив, але всякий труд повинен бути сповна оплачений! Цим його співрозмовник
 І співтрапезник дуже сильно здивував! Він у темряві нічній вирішує поговорити
 Із земним Творцем, щоб достеменно розібратися у всім! Він встав зі старого стільця, коли
Холодним вітром весна подула і нову думу в голову прожогом вдихнула, але обпершись
На край дубового стола, подумав і тільки опісля сказав: «Була - не була, але людина ж
 Не схожа на величезну скелю, щоб нерозважно вершити свої прийдешні й поточні
Справи!» Він пригадав безліч висловів і слів, але вибрав, зрештою, фразу з вуст земних
Мудреців: «Господь карає тільки за пролиту без видимої причини кров і може
Привітати лише одну святу любов!» Мир свідок тому, що важко суперечити Творцеві
Своєму, котрий у главу своїх діянь звеличує незримі грані, які під небесами висять, але
Не виливають на голову отруту, хоча у них погляд занадто лютий в часи великої скрути!
Люди тільки очі хилять долу й із превеликим трудом піднімаються в гору, тому що зло
Ще до кінця на землі не ліквідовано, але в усі члени вже давно вгризло воно! Якби
Людський рід руку Богові потис, він би багатьох безчесних справ сповна уник! Бог би
Визнання в гріхах почув і відкрив би ту заповідну нішу, що спочиває під самим дахом
Блакитних небес, і тоді б гріх весь відразу зник з очей людських! Коротаючи дні
 В мирській суєтності, люди по своїй щиросердечній простоті шукають допомогу собі
Не в образі Бога, а в суперечливій юрбі! Перед нею завжди їм треба плазувати, щоб
 У дурнях не зостатися! Молитися їм треба завзято й невпинно, щоб неждано душу
Охопило немеркнуче сяяння, як символ заслуг і колишнього признання! Його ж батько
 Й онук не відбилися від Божих рук: вони  самі пройшли курси всіляких наук, потім
Ходили по окрузі і розмірковували про людські недуги! Як час надолужити і себе від
Провин врятувати? Рятуючи народ від хвороб і недуг, Господь-Бог не знайшов нічого
Іншого, як в образі старця святого прислати на землю ангела свого, щоб той пішов
Дорогою іншою в напрямку раю! Він не хотів розбагатіти без натуги й турбот, але всякчас
Піклувався про православний народ: «Що ти з бідняка візьмеш? Одне напевно - почуєш
Тільки кривду у відповідь на звинувачення своє, адже змінюється в цьому світі все, але
Опісля брехню на покаяння десятки разів помнож і ти одержиш одне й те ж: що
Посієш, те й зіжнеш! Де тут правда, а де там обман і брехня? - «Довгий і далекий мій
Шлях, можливо, коли-небудь і я спробую втому із плечей своїх зштовхнути, щоб
Святість ненароком не віджахнути! Не варто свої нерви тріпати дарма і намагатися
Щось долі доводити, адже все це виглядає дуже небезпечно! До такого висновку
Прийшли вчені одноголосно! У моєму серці незрозумілий смуток, але я до нього вже
 Ніколи не повернуся!  Душа жадає спокою, я ж сприймаю її пророцтва на колінах
Стоячи й шукаю рішення, на перший погляд, досить прості: хочу, щоб Божество
Одному мені нині допомогло, але, як на зло, усі стібки-доріжки в храм Божий безвір'я
Замело! Що? Уже сили немає, щоб перенести чергове й непомірне марення! Мені нової
Біди не знести, а її обриси вже стеляться на моєму кромішньому шляху! «О, Боже, мені
Відкрий скоріше істину свою! Я ж стою на колінах біля однієї із твоїх дверей!
Відкривай! Не бійся й ворожнечу проміж Нами надалі не сій! Повір, що, переживши
Чимало втрат, тепер я став зовсім іншим!» Ангел мій привів мою душу в дім свій!
Година істини й зречення настала, швидким речитативом Господь мої гріхи дуже довго
Зачитував і мав чимало підстав, щоб відволікти мене від неприємних справ : пройшли
Й день, і ніч і вже ніхто не вправі мені в чомусь зайвий раз допомогти! Один я повинен
Себе перемогти, хоча поруч зі мною є люди майже святі, але мені інше під стать: я ж
 Не зможу сам себе лікувати, отож залишається в молитвах свій біль богові  в ночі
Виливати, сівши поперек на скрипливий тапчан! Вникши в суть, я знайшов для
Виправлення свої думок духовний шлях! Хочу запалити Фаворське світло, але його
Поблизу, як і колись, немає! Поруч із власним садом нема відблисків колишньої відради,
Там багато мотлоху й зла, але я ж хочу, щоб душу моя набагато чистішою була! Чудова
Істота багато ще чого хоче забрати в Добродія свого! Я ж не бажаю піддавати себе
Світському неробству й жертвувати високою ціллю, адже я ще дихаю й живу
 Не подумки, а наяву і не в сні, тяжко працю. в ім'я великої ідеї і її зерна всюди, як орач
Сіяю! Ми ж самі потрафляємо демонам церковними дарунками, коли в годину смути
Віддаємося усякій нісенітниці, замість того, щоб оспівувати древні святині! Як треба
Нам жити, щоб не блукати в темряві буття й не грішити з бісами наодинці? Де ж
Ховається основа нашого життя? Чи не в Божому слові знаходить собі співчуття
 Грішна і понівечена душа?? Нічого немає вище небес, нижче їх один лише темний ліс!
О, Господи, до мене зійди, а дух смердючий, ти геть піди! Благослови сина свого в ім'я
Безмірного щастя його! Ми живемо на самому дні в безвісній і далекій країні без мрії
 І надії, надані самі собі, а Твої молитви недоступні для голоти, адже вона  поклоняється
Лише одному Сатані! Зігнувшись у три погибелі, я прагну до недоступної височини, але,
Здається, мені, що з небес на мені дивляться мої батьки й проявляють законний інтерес
 До моїх успіхів, хоча на мені немає військової упряжі, тільки хрест - одна моя втіха, все
Інше - так, для інтересу або ж для сміху!  Жити на самому дні - це вже точно
 Не по мені! Невже доказом Віри служать насправді не молитви й великі справи,
А тільки доля й жереб?! Хіба Віра полягає в тому, щоб усякого грішника  і його самого
Близького поплічника вважати ворогом своїм? Думаю, що золоту середину варто
Шукати зовсім в іншому! Треба одержати Всевишнє благословення, щоб життя, що
Залишилося прожити в смиренності, далі йшло по накатаній стежині - у цьому є суть
Божого знамення, але поблизу під товстим шаром бруду схований камінь спотикання!
Надалі знай: до підступництва й підлості ніколи не прибігай, а від блюзнірства й
Лицемірства в далечінь тікай! Ти належне їм за свій гріх теж віддай! Ми тільки
Частково перебуваємо в стані щастя, коли в хвилини негоди купаємося в сльозах, як
 У маслі! Я ж не боюся їхніх священних уз! Мені ніколи хвалитися розумом своїм, я честь
Оберігаю у величі своєї! Шукаю й скромність, і статечність, але я ще далекий від повної
Досконалості! Бачу лише вдалині стару світобудову, але є поблизу звичайні діяння, а куди
Поділося наше співчуття?! У наших промовах чимало мотлоху, туману й диму,
 А словесна рана, по суті, незціленна, навіть життя й те, яке колись починалося
 Із чистого аркуша, неминуче пробігає мимо людини святої, котра живе непогрішно
 Й вірить у силу Божого слова! Негідник животіє завдяки наклепам, а віруюча людина
Жадає зустрічі з Божим світлом і взимку, і влітку, але душа без плоті ніколи не стане
Зватися Людиною!  Як жити, щоб свій розум знаннями збагатити і не попасти
 В халепу? Уже краще в темряві перебувати, чим власну душу бісові ні за гріш продати!
  Він хитрив і страждав! Своєю хитрістю вже багатьох людей дістав, неправду й зраду
Сповна пізнав, а любов з душ людей назавжди вилучив! Сам свою репутацію порядком
Підім'яв! Минуле душу сильно ранить, але прийдешнє серце ніяк не обдурить, поки воно
Ще б'ється й на диявольські виверти зовсім не піддається! Мислити йому іноді не дуже
Хочеться, і заважає думати щось велике і страшне: чи тяжка наука, чи повсякденна
 Праця, одним словом, на серце суцільна нудьга, напевно, до неї не доходять
 Й Всевишнього володаря натруджені руки?! А нудьга переповняє кармічний посуд,
 Але постійно й напружено люди чекають на те, коли ж прийдуть всі ті, що живлющу
Силу духу без утоми прилюдно п'ють, а опісля самі собі дифірамби голосно співають,
Проте свідомості навіть на одна мить заснути не дають! Боги за нами стежать,
 І вирвати святе й зле із праведної душі швидко не намагаються, чим демона злять, але
 В очі йому ніколи пильно не дивляться! А поруч будинки й терема горять і чадять, а вже
Опісля вони що сили димлять, майже, всі підряд! У мене двоє пристрастей, від них
Зіходить і сила, щастя:  це Біблія й Муза! Мабуть я для них тяжкий тягар, але зараз
Не можу я жити без цього нестерпного вантажу! Хтось принижений, а хтось
Прощений, хтось добрим словом був улещений, а хтось сильно чимсь здивований, а все
Тому, що грішний я у всім і навіть у тім, що не риюся з ранку в білизні чужій, а залишаю
Це на потім! Усякий хват нехай буде яскравим полум'ям на землі обійнятий, хоча навколо
Дощі і грози гучно шумлять, але дзвони завжди тихо дзенькають і з небесами всякчас
Говорять! Зло по землі стрімко несеться, віддане нами - до нас же повернеться!
Давайте ж допоможемо тим біднякам, які колись безкорисливо допомагали всім нам!
О, Господи! Даруй нам прощення й не надавай прощеним гріхам особливого значення!
Пройде лиха година й дещицю доброти заслужить усякий з нас! Невже мені цими днями
Приснилося, що Господь зробив мені свою милість і прийняв мене, як колись я приймав
Свого рідного брата! У розмові Він був ввічливим, але обговорювані теми мені здавалися
Неосяжними, я ж не був особистістю знатною! Це й зрозуміло, тому що Бог віддячить
Чад своїх сторазово! Хто вибирає між розумом і красою, той змушений жити однією
Мрією, що не гарна, а розумна стане йому пристойною дружиною, але, ідучи до жінки
Іншої, почне шкодувати про ту, що всякчас грішила й плоттю, і душею! Адже там
Лише є мир порожній, грішний і не святий, хоча найбільше почуття насолоди має
Присмак огиди!  Є такі помилки, і вони набагато гірші будь-якого гріха! Терпінням
 І рабською покорою, поза всяким сумнівом, перевіряються відібрані, Богом і судьбою
Обрані, але в тіні залишаються зганьблені - люди дивні і до того ж тлінним життям
Геть-чисто залякані!»
                - 18-
 Бог наділив нас розумом по праву, не п'ють люди доброхітно всяку отруту, а сприймають
Мовчки тільки те, що їм давно вже по вдачі! Нині підлість у ціні, люди зло творять
 По власній провині! Бог вість, що діється в нашій древній і голодній державі! Купується
Відтепер навіть те, що було вирощено ще в часи Христа в безводній пустелі і продаються
На торжках православні святині! Нині зло знову в ціні й не цінується Віра ніде! По мені
Вже краще дика пристрасть, чим непотрібні почесті й жорстока влада! Чого багатіям від
Обездолених людей потрібно? Люди із крижаними серцями до Бога добираються
Ганебними шляхами й найчастіше напівзакритими очами й зустрічають своє Божество,
Звичайно ж, не в православному храмі або ж під сьомими небесами! Не збивай себе
 Із щирого шляху й не шукай того, чого вже не можна знайти!  Пручатися  страсті –
Від нас не залежить, адже за людьми постійно біси стежать! А людина поважна,
Самовпевнена і статечна спокійно дивиться на мир тимчасовий! Кожний має право:
 Приборкувати злі похилості й вдачі! Люди вчиняють злочини і встають на межу
Війні, коли за правду сприймають сумнівну точки зору особливо в зимову поре року!
Ми багато в чому грішні перед Господом - Богом, але протиотрута крокує поруч зі
Вбивчою отрутою! Живемо ми як-небудь і по своєї волі підставляємо під удари нищівної
Долі власні груди, щоб ціною неймовірних зусиль пройтися шляхами щасливими
 Й побачити нове диво! Треба б зупинитися й з очей окаянних на деякий час зникнути,
Подумати про гріховність своєї душі, сидячи на скоринках у непролазній лісовій
Глухомані! Сталося так, що несусвітній морок думками людей обділив і розуму їх
Прожогом позбавив! Але синь небес як і раніше темна і химерна, адже перед нею стоїть
Бездонна й кам'яна стіна! Тільки місяць молодий летить слідом за жеребом і долею, В
Далеких краях знаходячи колишній спокій, а той літає у височині недосяжної серед
Древніх православних святинь! Згинь  з очей морок сумнівний, адже життя іншим
Шляхом піде, але все це мало вірогідно, тому що на тій стезі відразу багато чого
Недоступно для простого ока, але, помолившись тридцять три рази, починаєш
Усвідомлювати недоступне розуму буття миттєво й обмірковуєш провини статечно, але
Чимало ще днів пройде, поки під Новий рік весь православний народ сам себе власноруч
Не позбавить від повсякденних турбот! Тоді Господь сам спуститься до нас, щоб навчити
Нас благородним вдачам, Він з палаючими очами ввійде в новий храм і грішники
Зрозуміють по Його сяючих очах, що Він причащати почне людей по ранках і вечорам,
 А старці будуть слухати Його проповіді і йти за Ним доти, поки є на цій землі жебраки
 І злиденні люди! Він пройде селом, щоб благословити рід древній і прилюдно повідає
Нам: «Хто був би нижче, аніж я сам - таких достеменно не знаю і ніяких відомостей
Про них давно вже не маю! Хто був би вище, аніж я сам - таких я не введу власноруч
 В побудований напередодні храм!» Гіркоту не приховавши від людських очей,
Відразу ж простий народ сповістить Творець: «Ви ходили по ранках у монастирський
Храм, тому що ще з колиски батьки прищеплювали любов до Віри Вам! Я ж був для Вас
Наставником і Захисником і, звичайно ж, уважав своїм ворогом того, хто ганьбив моїх
Ідей торжество, адже той, хто православ'я не любить, природно, свій рід і православну
Віру, врешті-решт, погубить! Я ж буду набагато суворіше запитувати з людей старих
 І молоді за дотримання канонів святих, тому що у світі цьому вони милість небес ніколи
Не цінували, а праведників за всіх часів судили відкрито, хоча двері для святості
 Не повинні бути ні для кого закритими! Не хто інша, як кров молода повинна сама
Прагнути самотужки дійти до підніжжя Раю! Людям прийдеться до самої тризни
Нести по світу холод мирського життя!» Щоб підняти себе самого, ніколи словесно
 Й тілесно не ганьби небесне Божество і без потреби не виставляй Йому свої слабкості,
Але нікому не відкривай чужі омани й не приховуй власні гріхи! Коли сум і нещастя
Обтяжать груди твої, тоді достеменно знай, що ти терпиш нещастя в ім'я благодаті своєї,
 Яка до тебе самотужки прийде в Раї! Особисто я для себе святість буття вибираю
І другим людям подолання душевної кризи бажаю! В ім'я великої країни ми до кожного
 З нас повинні підходити з уразливої сторони! Бог велів усім нам сказати, щоб ми без
Молитви не лягали спати, а продовжували на колінах перед розп’яттям стояти, але нам
Молитися немає бажання, постійно заважає щось! Якщо мислити розсудливо, то це наше
Право: чи молитися в ім'я Божої слави, чи схилятися перед власною державою?!
Треба до чогось постійно прагнути, а найкраще Богові один раз відкритися тому що,
Утворивши із гріхом потужний тандем, плоть залишиться, зрештою, ні із чим! Щось ми
Винаходимо, але що? – Ми цього достеменно не знаємо! У гріхах надриваємося, грішимо
Й відразу каємося й нічим надалі не захоплюємося, але втручаємося в чужі справі –
Напевне, все це від лукавого! Ми долею незадоволені й небагатослівні, чи  випадково,
 Чи навмисно ми прагнемо побачити гріх навіч, від крапки відразу переходимо до коми,
 А опісля біжимо з дому, незважаючи на втому! «Щоб відгородити себе від пересичення,
Придуши на корені свої спокуси, щоб не було до них відрази! Дерево має потребу
 У випаруванні, адже йому, як і тілу, необхідні й сила, і переміщення, а розуму –
Розумові вправи! Життя на місці не стоїть, воно завжди вперед стрімко летить!
Невідомий мені астральний мир, його мені Бог ще сповна не відкрив, адже не підвладно
Мені все те, що в моїй свідомості – ніщо! Управляє нами хто? В астральному світі я
 Не знайомий ні з ким! Я Ангела - хоронителя на землі зустрів, він за моєю спиною мовчки
 Стоїть, а  в невідомій імлі вирують таємні мрії мої! Мабуть, він один у цьому світі є
Моїм наставником і мій володарем? Йому доводиться жити в кам'яному склепі і ніколи
 Не бачити навіч земної пишноти! По Божій волі наш розум висвітлює тернистий шлях                Дуже жорстокої долі, а люди мимо волі утягнені в склоку душі й плоті! О, Боже, будь
 Зі мною більш відкритим, але суворішим, аніж з усіма людьми! Хай  буде всі по-іншому,
 Адже я вірю людині будь-якій! Я буття осяг за дуже коротку мить немов псих
І перейшов від інтриг до гри слів, хоча моє житло стало набагато чистішим і не схоже
Воно на страшне попелище, де немає ні води, ні їжі! «Яке від їжі пуття?!» - один раз
Один пророк перед сном тихо промовив, але відразу величезний і жирний шматок сам
Собі в рот прожогом положив! Може комусь це невтямки, але всякому дійству
Приходить строк! Я ж упавши на коліна, молюся перед іконою без ніяковості, але,
Випереджаючи своє завзяття й переборовши свою спокусу, втомлено шукаю все те, чого
Мені постійно в житті бракувало! Там майбутність моя, але ким же там буду
Особисто я? Сподіваюся, що чесно буду свої справи робити в цьому морально
Подавленому краї, коли врешті-решт собі скажу: «Так, я все перетерплю й під
Небесним покривалом напомацки підійду до священної підстави, де все-таки хочу
Образ Божий знайти!» Не вірте ніколи, що земний пророк колись по-своїй
Простодушності вирік, а все це тому, що людині властиво любити не яскраве світло,
А кромішню темряву, але, незважаючи на все, це заняття не просте, адже попереду нас
Очікує справа свята! Земляни влаштовані дивно: вони вірять будь-якому обману
 І живуть немовби в тумані, вірять брехні й неправді! Довірливість їх підводить завжди,
Незважаючи на прожиті дні й роки! Уже котрий рік велика гра слів за собою веде
Простий народ, де навіть багатство не має особливого значення! Немає нічого
Скромності ціннішого, а от відносно ідей, то не завжди вони хвилюють душі грішних
Людей від мозку й до самих костей! Ми плаваємо в полоні пам'яті своєї, спогадами
Тішимо плоть свою, однак продовжуємо тільки нісенітницю вголос говорити! Мир
Зганьблений і опоганений, а духовно він був ворогами присоромлений і поневолений, але
Продовжує йти по тій же стежині, по якій і наші предки тяжко йшли, щоб свою грішну
Душу від Ада остаточно врятувати! Звіріти й від зла нам мліти негоже, уже краще
Бідним бути або ж ходити в одній і тій дірявій рогожі, чим не знати межі злу
 Й уподібнюватися старому помелу! Я непорядність у порошок зітру і його як пил
По вітру розвію, адже я це робити гарно вмію, але недарма казали в старину: «Твоя
Душа – це твій вівтар!», але в боротьбі з гріхом проливаючи кров, ти знаходиш над
Своїми пороками владу й зменшуєш слабість до розваг! А думки до небес стрімко
Летять, вони з Богом поспілкуватися теж хочуть, а їм люди вторять у лад: «Нехай
Буде так, як душа бажає! Либонь, розвіється морок і порозумнішає найнікчемніший
Кеп!  Як-ніяк у нього в руках є великий, але різнобарвний стяг! Йому одному довірена
Честь, бути тим, ким він насправді є!» Не віддаю особливого значення помилковим
Сумнівам своїм, піднімаючись по стежці мирських спокус, але у вигляді виключення
Не відрікаюся від благих переконань! Куди тільки мій розум не тягнуть його таємні
Вподобання й великі здібності, хоча самі гойдаються на хитких хвилях мирської
Бездуховності, залишивши позаду безглузді умовності буття! Вони вважають, що
Тільки ті науки постійно живуть і процвітають і в штовханині буття без втрат
Виживають, які шлях до істини для всіх людей однаково відкривають! Потаєним
Ворогом ніхто не може бути прожогом розтрощеним і відразу ж вщент убитим!
Тільки те достеменно є міцне, й надійне, що зрозуміти й осмислити розуму зовсім
 Не складно! Очі посміхаються вигадливо, але божество мовчки робить діло своє!
 Чи варто горювати й стогнати й без утоми прокляття в напрямку неба надсилати,
Не бажаючи від стогонів і голосінь свою плоть відстояти? Це рівно сильно тому, що
Книги читати, але суть написаного ніяк не вловлювати! Чи не краще їх взагалі в руки
Ніколи не брати?!» Від тужних дум у голові один різномовний шум, але ніщо не
Веселить розум людський: адже його не візьмеш за зашийок відразу, не помолившись
Перед цим три рази! Йому грішний мир давно уже набрид, там панує повне свавілля, він
Над міру розкутий і до того ж сміливий, але поки ще й живий, і переповнений всіляких
Надій! Він трохи пригноблений, але ще не убитий на смерть, адже прожита тільки третя
Чверть відведеного богом часу, позаду зосталося багато стресу, але для інтересу люди
 Дивляться на небеса ледь-ледь зімкнувши очі посеред ночі! Над ним не владичить
Загальноприйнятий закон мирського життя, його випробовують тільки вогнем і мечем,
 Але з російських земель до нього доходить святості хміль, а її ціль - відверта дуель
 З миром чудовиськ окаянних, проклятущих і на вид химерних! Вони не в радість для
Душі, хоча  припахи напрочуд надзвичайні й дуже гарні! Люди майже що оглухнули,
 Але руки в них ще до кінця не відсохнули, хоча їм заборонено суворо падати низько,
 Навіть, перебуваючи біля  підмостків вівтаря, думаю, що це недарма! «По ранках ми
Гнівимо свою душу, але Господь одного разу людям сказав, що гріх на корені особисто
Зруйную! Зараз не думайте про славу - всі думки про народ і державу, хоча себе вважати
Людиною я не вправі! Говорю простими словами, але не підтверджую їх вчинками
 Й справами, не мені допомагають приклади чужі, я  ж святість п'ю, як хмільне вино, без
Міри і відразу забуваю про канонічні настанови, тому й  не знаходжу їм належного
Вживання! Над землею пройшовся дощ і град, адже недарма люди щораз вголос
Говорять: «Чим далі підеш, тим більше побачиш, але менше зрозумієш і сам себе
 В нещасне життя сповна зануриш і в нестямі його сповна проклянеш!»  Я в нерви
Буття зубами впиваюся, і із труднощами донині не рахуюся, адже живу й наяву
 З одного кута до другого шатаюся - з однієї крайності в іншу відразу ж кидаюся!
 Що скаже Господь про мене в годину кончини на Страшному Суді? Святим я не був
Ніколи й ніде, але на схилі віку на багато питань буття саме я одержав чітку відповідь:
На землі Божого царства нема, але я наскільки зміг сам свою пристрасть переміг
 І врешті-решті зрозумів, що Бог нас по життю всякчас веде й мить покаяння
 Коли-небудь відбудеться! У хмільній напівдрімоті збудженої свідомості чутні лементи
Розчарування, повсюди літає гіркота й незрозумілі стогони! Неспроста, святість стуляє
Надовго свої вуста: розум доходить до Животворящого Хреста й на престол Благочестя
Він сам сходить! У мене з'явилася відрада: я чітко знаю, як жити нам всім варто!
Клянуся своєю честю, що моя совість знаходиться на тому самому місці, що й в минулі
Роки: вона держиться вдалині від неправди і огиди, пихи й помсти, вона опочиває
 В центрі російської землі, і її охороняють там витязі й богатирі! По ідеї немає нічого
Важчого, ніж себе перевиховати, але ще складніше діяння святі досконально й докладно
Нутром і розумом зрозуміти! Насправді важко жити всім людям на землі без високої
Цілі, тому що язики полум'я й вогню торкнутися й тебе, і мене, щоб убік гріха
Гойднутися й знову злегка на високому пагорбі спіткнутися! От у чому все лихо: нещасні
Душа й плоть були завжди, але я живу в ім'я продовження буття, але куди ж зникає
Духовність моя?! Можна загинути від нудьги й туги і, як говорять старі люди: голодна
Тварина миттю розірве грішне тіло на дрібні шматки! Тільки позбавлення й сновидіння
Мають внутрішню силу для духовного пробудження, але, проявляючи до життя повну
Байдужність, люди не дотримуються церковних традицій, хоча стараються на свій
Страх і розсуд рамки зовнішньої пристойності в очах людей якось зберегти! Їм набридло
Жити на межі сил своїх і трудитися відразу за трьох! Чи можна було припускати, що
Колись треба буде Богові брехати, щоб посередині наодинці бруду встояти?! Що із цієї
Землі ми б взяти змогли без краплі святої води! Ми по життю тільки гребли  так,
 Як могли, перемагаючи безсилля своє і постійно кляли вголос буття тяжке! А тіло було
Відсутнє на землі цілком, воно було від душі вдалині, десь посередині обітованої землі!
Немає там правди ні на гріш, а де ти нині істину знайдеш? Доля нас у прірву скидає,
Що хоче, те й витворяє, але не велика біда, що щастя тільки іноді душу відвідує!
 Я майже, що прожив буття своє й зрозумів, що грішно ми всі, пройшов я Пекло і мідні
Труби, стояв у двох кроках від чуда і нічому вже не радий, тому що живу майже
Навмання, тому що грішать всі підряд! Де стояв, там і буду стояти, немає ніякої
Потреби себе в руках тримати, щоб на спину не впасти! Змітаючи на шляху
Благодать, я мав можливість сповна міць небес на собі пізнати, але сили Духа не могли
Тоді моїм розумом командувати! Попереду не святість, а переддень Раю, туди прагне
Душа благодать, осягаючи, і свій гріх не заперечує вона! Я ж ночами перегортаю Святе
Писання і роблю це для духовної освіти, але ледь бреду, забувши про пристрасть свою
 І переступлення в своєму бутті, але, переборовши негоди й сумніви, бачу святість
На чималій відстані, а за нею - сморід і тління! Там гріхи, як приведення бредуть слідом
За справами святими без дещиці ніяковості, але плоть рятування від скверни щохвилини
Чекає уже котрий рік, але як і раніше живе за кам'яною огорожею й молить Бога про
Пощаду! Люди проповідувати беруться й самі до безодні прожогом несуться, поки об
Мідну стільницю не спіткнуться, а вже потім у яву сповна зануряться! Базікаючи про
Істину й Віру, сам перебуваю в незримій півсфері: ми говоримо одне, а робимо - так, як
Заманеться, але про Писання Святе чомусь дуже часто забуваємо, хоча на сон
Грядущий з ретельністю Євангеліє читаємо!» Щоб сумнів ніколи не виникав, душі
Було надане право: не мудрувати лукаво! Душа намагається плоті допомагати, щоб суть
 І істину сповна зрозуміти! Щоб чистої перед Богом стати й своїм Батьком почати саме
Його величати, але мирська метушня на спомині легка, хоча блаженство покуштувати уже
Не може, її щось грішне постійно тривожить: безліч дум і турбот її долу гнуть та й плоть
Прагне гріх перетворити у свій духовний оплот, але година розплати все-таки прийде
 Й праведний меч незабаром бісів до єдиного переб'є! «Наше життя – це коротка мить,
Вміння панувати над страстями не черпаються зі стародавніх і дряхлих, але
Заумних книг! Ми ж постійно гарцюємо, коли серцем любов і святість чуємо! На мою
Думку, Господь, вселяючи в наші душі терпіння, ставить людей на стежку збагнення
Хтозна-якої проблеми, їм би відійти від давно випробуваної схеми, проте часу немає: їм
Відразу подавай готову відповідь на всі гучні запитання, щоб по-іншому сприймати
Святість і благодать і знову не впасти в чергову оману, зовні важку, а усередині –
Нудотну, коли буття вивчаєш і до кінця його підвалини не осягаєш, але терни долаєш,
 А опісля зовсім по-іншому життя  в себе вбираєш! Неможливо й дуже складно
Неосяжне осягнути і незбагненне розумом прожогом збагнути, однак треба істину все
Життя шукати й буквально по крупицях знання по батьківській землі збирати, щоб мир
Неозорий хоч на мить осягнути і навіть ніщо спробувати врешті-решт зрозуміти
 Й прийдешнє здалеку розпізнати! Мені книжкових знань не займати, але як розумом,
Створене Богом, усвідомити й з чого варто починати? Серце любові хоче посеред
Холодної ночі, а для душі вона нічого не означає тим більше, що та за коротку мить
На свій лад все переінакшить! Вона без жалю крокує по крутих і слизьких щаблях, на вид
Тиха й бліда, немов молодий й холодний Місяць, її, як і нещасного Іуду, женуть злі люди
Відусюди, хоча їй народ велить, але вона нікуди від своїх почуттів не біжить, але душа
Повторює без кінця: «Як прекрасні жіночі серця!» Вона обманута мрією, але в житті
Мирському ратує завжди тільки за тишу й спокій. Але де ж вони? Жди і ти дождешся
Свого часу !» Здригаються в битті й великому жалі серця людські, які викривали розум
 В обмані, немовби відчайдушного брехуна і все це триває без кінця, тому що ніхто
 Не слухає поученням Творця! Зло засліплює грішний погляд, а люди не знають, що
 В цю мить творять! Їх повсюдно зраджують грішники безчесні і посилають прокляття
Й бідним, і багатим, особливо в часи лихоліття і на стику чергового сторіччя! «У чому ж
Розміщена суть усього земного  буття?» - Це питання вже давно тривожить мене1
Думки всякі розум долають, голову кружляють і душу підкуповують, але життя не стоїть
На першому місці, воно завжди тече супротив шерсті й, честь по честі, кожний чернець
Мріє бути з Богом разом, але порив вітру залишає всі її питання без чіткої відповіді!
Туман густіє, а в очах усе сильніше темніє, однак, наяву немає ніяких ознак того, що ніхто
 Не любить небесне божество, адже душа в неправді жити не вміє й зерна святості, як
 І колись, у землю самотужки сіяє, але позаду лунає голосний регіт, сміх і злісний гуркіт,
Проте думати у душі немає бажання: їй постійно заважає щось! Мир не дуже гарний
 І зовні не пригожий - його хочеться обагрити за мідний гріш! Ну, до чого ж він на нас
Самих схожий! Особисто мені важко подвійно, адже мої думки немовби на війні! Терзає
Серце спокуса а все погане викликає сумніви важкі, тому що будь-який гріх – це символ
Уособлення душі й плоті, які потерпають від біди на крутому повороті! «Я згодний все,
Що завгодно перенести задля подальшої долі, але ніколи не погоджуся, щоб
Постраждали від нудьги моя совість і честь! Життя заїло душу до ручки і вона викидає,
Бог знає, які штучки! Важко плоті на самоті бути, для симетрії душі варто Бога
Сильніше любити! Його забувати не можна ніяк, без Нього життя перетвориться
 В темряву й морок! Він правий багато в чому, наша честь повинна значити для нас
Набагато більше, аніж істина для Бога! По життю йду, спотикаючись, посміхаючись
І кривляючись, грішу й відразу ж каюсь, хоча завжди намагаюся розмежувати Віру
 Й пристрасть свою і сильно на землю не впасти! Катування йдуть слідом
 За катуванням, а на обличчі подоба посмішки: що це за відвідувач прудкий прагне
Самотужки влізти на стіну хоча б з останньої спроби? Він уже промок до нитки, але
Сам до заколоту плоть без особливих роздумів кличе! Із щирого шляху душу зводить,
 Здається, довкола нього буття колобродить! Я Вам ось що скажу, що коли позбутися
Від гріха колись вирішу, то буде все це наяву! А вже чи піде народ за мною слідом ми
Довідаємося в трапезної опісля обідні! Життя подібне тлінню, але поки не програне
Остання битва, треба вжити й владу, і вміння, щоб наприкінці мирського  буття
 Не відкидати можливість повсякденного щастя, а життю віддати перевагу перед
Ганебною смертю і повірте мені, що не варто заздалегідь вибирати замість Раю
Справжнісіньке Пекло! По ідеї немає нічого для мене на ділі страшнішого того, в ім'я
Чого колись я жив і страждав, але його забрало задарма собі небесне Божество й нічого
Не залишило країні замість нього! Не йти ж мені із протягненою рукою до самого
Сатани?! Я ж виріс із тих років, коли мені потрібна була слушна порада! Я до нотацій
Не звик і від багатьох спокус у житті зовсім відвик! Мої гріхи із мною лигалися, іноді
 Контактували й спілкувалися, говорили й тріпались, але в дурнях не я, а вони залишилися!
 «Час змінився вже, так покайтеся! Виправляйтеся, поки не пізно!» - з небес волає
Голос грізний! Все це стало можливим у годину настільки тривожну, тому що момент
Пізнання істини як диво не просте й дуже складне, хоча споконвічно на підмостках
буття на дрібні цеглинки розкладене, а опісля на нерівність і безліч гріхів помножене!
Знехтувавши вбогість і багатство, я сам миттєво ополчився на святотатство
І допомагає мені в цій кровавій січі монастирське братерство! Я на власному прикладі
Біля джерел пізнаю святу Віру, а мимо проходить чимало розумних облич, немовби я
 З ними вже давно граю в шахи партію - бліц, але побутова проза не звертає увагу
 На князівські залякування й погрози й що ж? Так, усюди одне і те ж - Бог знай на що
Воно поблизу схоже! Тільки в годину смути можна його контури зрівняти з якимсь
Чортовинням, але така небилиця може тільки в сні дурневі глибокою ніччю приснитися!
Що ж у цьому світі діється? Адже не можна до святості навіть однією щокою
Притулитися! Заняття досить приємне й для злиденних, і знатних людей, але, імовірно,
Багато чого простим людям у церковному житті є незрозумілого, але, незважаючи
 На все, немає звідти шляху зворотного тільки тим, хто у всім довіряє розуму своєму!
Люди деякі відвідують мири зовсім інші, але вони майже що святі, а хто ж ми такі?!
Грішні й прості, добрі і злі, у всіх гріхах винуваті і люди не дуже багаті, і, до речі, ми ж
Все - сестри і брати, але в кожного є свої поняття і світогляди! Ченці добро на землі
Творять і Віру пильнують, постійно моляться й ночами не сплять, а миряни тільки
Повсюдно грішать, їм уготований шлях Пекло! Вглибившись в істину й в суть буття,
Попросити Бога простити гріхи ні в якому разі не забудь: нас усіх очікує Праведний
Суд!» - «От-от! Нехай знає народ, що для всіх людей однаково горить Блакитний
небозвід! Той, хто постійно кається, але знову в черговий раз
 На порожнім місці спотикається, сам від гріхів після покаяння відрікається й уже
Вважається, що в нього їх відтепер немає! Невже всім однаково світить Фаворське
Світло? Напевно, люди відійшли від гріхів і скверни й на прогріхи знята була 
Заборона! Напевно, в цьому особливого горя теж немає? Хоча я вважаю, а я маю
 На особливу думку прерогативу: коли рівна провина, тоді й кара повинна їй
Дорівнювати, незважаючи на обличчя й часи, але під час Страшного суду усяка провина
Повинна бути винуватому доведена й поставлена на дибки! Навіть, якщо Богові
 Не до вподоби наш гріх, отоді в небесної Феміди він повинен викликати сумнів, біль
І жаль! Часом і на небесах вершаться злочини тяжкі і наша історія цьому є
Яскравим підтвердженням!» - «Залишилося почекати трохи, коли я зустрінуся
 З Господом - Богом, саме тоді я запитаю Його багацько про що! У голові скопилися
Виразні слова, у них свої претензії й права, від них обважніла голова! На неї нависли
Сумніви й різношерсті думки, бездушні й до того ж неслухняні, хоча зовні здаються
Простодушними! Вони не тільки очами, але й вустами можуть говорити й про що
Завгодно Творця особисто запитати, адже для них головне, щоб не забути: поговорити
Про справи державні і відразу їх обговорити! Ми Божа череда, а всім Його чадам
Образи на Творця таїти немає потреби!» - « Якщо в душі немає чесноти, тоді
 Не допоможуть їй ні вчителі, ні свідки, але сильно не тужу й от що сьогодні всім
Своїм учням голосно скажу: своїх собак я міцно до дубового стовпа прив'яжу, а злість
На саме дно грішної душі відразу ж укладу, щоб вона негоду пережила сама й тільки
 Опісля слідами Христа до Раю пішла, їй треба перед Петровим днем піти прямим,
 А не окружним шляхом, щоб як можна швидше ввійти в рідну домівку, а там
Із гріхом навпіл встати на коліна перед страшним вогнем, майже що нагином, щоб
Побачити в ньому богатиря з величезним залізним списом і таким же щитом!
Потрібна ще й доброта на додачу, непогано б мати дещицю щастя й удачі! О, Боже,
Всю правду нам скажи: чим же нам виміряти всі гріхи своєї трепетної душі?  У цієї
Вибагливої пані всі бажання й прагнення напрочуд ладні й гарні, однак її завжди наяву
Тягне тільки в темряву, але я не знаю: чому?! Співчуття до слабкого криється в силі
Воїна хороброго, адже вона сходить від самого Творця! Чужий біль слабшай, чим біль
Душі своєї, а тому нікого не шкодуй, є горе набагато страшніше від  буття твого й це
Бачить навіч Божество! Коли вже так сталося, що горе нам давно в тяготу,тоді
 Особисто ти тихо й мовчки чекай собі на радість і відраду заливні дощі з потоками
Мулу і граду! Ти таких ще не бачив і навіть їх в гості не чекав, хоча злива перелетіла
Через високі скелі, а поруч з оселею дятел, що сили, напирав на тих людей, хто честь
Свою напередодні дияволу продав, і ти тоді голосно сказав: «Божа породженниця –
Наш міцний і цупкий щит, ним наш народ з усіх боків відтепер прикритий! Я його здаля
Давно вже побачив, коли він ще під хмарами довго висів  і яскраво полум'янів!» Тоді я
Тобі суперечити не посмітив - у мене інша доля, але я всякчас наяву переконувався,
Що момент істини в саме серце ігумена вже прокрався, щоб у годину безрадісну
 І сумну вручити особисто йому свій перстень заручний!» - «Майже всякий може
Ченцем стати, навіть якщо він зірки з небес не буде діставати, йому досить хоча б
 На деякий час грішити перестати, щоб служителем культу на землі коли-небудь стати!
Якщо час приспічив, тоді ставай служителем у храмі сміливо і веди літургію вміло!
 Не для себе, а для інших ти живеш на цьому світі і саме ти за їхні гріхи у відповіді!
Слов'янам у розумі не можна відмовити, їх іншою стороною не обійти і розумом
Не обскакати! А священик може гріхи людям відпускати й речитативом молитви
 Й псалми читати, але треба вміти в блиску перед паствою предстати, поставлений
Голос до того ж ще мати, але не легко навчитися у церковному хорі ладно співати!
Непогано до всього ще й великі знання мати, щоб надалі ніхто на його вуста не накинув
Сіті, але важливіше всього ось це: вірувати у своє Божество, а вже потім заповідей
Дотримуватися, завжди поститися й свою паству не обманювати, але гострих дискусій
Ніколи не уникати!» - «Прямодушність саме споконвічно пронизує весь церковний
Посланіє: євреї з Ісуса хотіли зробити бездільника й боягуза, Його в шию гнали
 Й ніколи не поважали, нині вони віруючими теж стали, хоча свою віру кров'ю
Христа заплямували! Велич наша в тім, щоб у навчанні святому не шукати
Невідповідностей тайкома! Горе від надлишку розуму! От чому холопи не довіряють
Нікому, тільки Христу одному!» - «Паства свого священика завжди буде почитувати,
Їм тяжкий тягар ченця під стать, але потрібен великий талант, щоб святим перед
Господом на небесах предстати! Безталанних людей й мене немає підстав в чомусь
Дорікати, хоча святим  може стати тільки той, хто був вибраний Богом, хоча у всіх нас
Дуже різні дороги! В одного плаття в латках і немає прислуги в штаті, хоча у його
Словах і виразах є вдача і щастя, адже вони не в хлібі й маслі, а в іншої людини дуже
Багато влади, але він постійно воює з негідниками!»
                -19-
Доглянуті трави посередині церковної держави, але її перетинають і гори, і канави -
 Упереміш із немеркнучою славою! Її фундамент і понині стоїть на величезної
Двоголовій вершині й ім'я їй - християнські святині, де немає й у спомині і в згадці
Життєвої ворожості й гордині! Мабуть, намагаємося ми даремно подаяння злиденним
Людям дарувати, проте, щоб сподобатися Богові, не варто брати свої гріхи в довгу
Дорогу разом із собою, нехай хтось інший забуває відвідувати храм святий! Звичайно,
Покаяння чималої праці коштує, але за добро Господь свою ціну подвоїть, а якщо треба,
То й потроїть! Зціляти себе важко від усякої щиросердечної недуги, частіше це робить
Улюблена дружина, коли на її шиї петля вже затягнута туго! Бог може й лиходія щиро
Полюбити, але Йому взаємністю заздалегідь треба борги оплатити й надалі гріх на землі
Не вершити! Святі храми вінчають купола недарма, їх висвітлює рання зоря - усе в цьому
Світі Богом створено немарно, але, волосся своє, смикаючи, прошу: «Господи, дай те,
Що можу взяти від Тебе, але, чесно говорячи, на щастя сподіваюся, напевно, я
Недаремно!» Чи можна на Бога нарікати і Його одного у всіх святих й несправедливих
Своїх гріхах обвинувачувати, якщо ми самі не прагнемо суть Його учення до кінця
Осмислити й зрозуміти?! У гріха й святості свої мінути веселощі й радості, у них різні
Прагнення: гріх шукає насолоду, а святість - Божого піклування! Якщо істина
Помилкова, тоді, припускай, що зрозуміти її суть майже неможливо! Немає у світі
Чудес вищих, чим Божий хрест: йому далеко видний мир охрест! Тільки хрест веде
Людей туди, куди показує Божий перст, до нього інформація сходиться з різних місць!
 Навіть не відкривши ще рота, почуваю, як всі потаєні місця вже відвідала порожнеча,
А в душу неспроста вторглись відразу бездушшя й убогість, а святість за ними спостерігає
Через високі кущі! Ось які бувають пертурбації у нашому повсякденному житті! Щоб
Суть істини пізнати, розуму потрібна Божа благодать! Хто не знехтує свій страх
 У спілкуванні з Богом, той, зрозуміло, винний перед Ним багато в чому й, зрештою,
Навіть стан мудреців буде засмучений останнім підсумком: не можна ні в чому
Суперечити Богові!
                - *** -
Розумно й сильно читає проповідь святий засновник лісового монастирю, напевно, його
Напоумив сам Творець, адже Йому, незважаючи на все, тільки одному відома таємниця
Людських серць! Він зсередини бачить буденне життя, а тому вселяє людям думку, що
Чоловік - не тільки злиденний мандрівник і постійний вигнанець, але він ще й Божий
Обранець і Його заповідей незмінний охоронець! «Я повинен все-таки до Раю дійти,
Мені треба буде праведність й там дотримувати, а із гріхами мені давно вже
 Не по одній дорозі, але треба йти далі, не особливо вникати в різноманітні деталі
Людського життя і все варто робити для набуття життєвого досвіду! О, Господи,
 За наявність їх, Ти мене прости! Я от-от проб'юся до заповідних райських воріт, а там
Уже своєї черги чекає простий народ, а поруч з ними стоять князі й бояри, але вони
Йдуть в обхід, щоб безмовно й смиренно знову повстати з попелу й тліну й правити бал
 У всій Вселеної на очах! Щось наш розум невчасно зачах! Мені ні до чого ні сила, ні влада,
Мені б на коліна мовчки перед Богом додолу впасти і стримати власні жадання!
Не бездонні Божі надра, Бог  не може всіх нас нагородити дарунками щедро! Той, хто
Зміг від своїх принципів вчасно відмовитися й остаточно від своєї ідеї відректися, уже
 Не зможе від помсти небес уберегтися, тому що гріхи людські наносять навіть Господу
Тяжкі каліцтва! Святість турбує мир земний, і вона обходить провини іншою стороною,
Сковзаючи поблизу них, але чує легкий шепіт душі: «Грішити не можна!» Однак плоть
До інших діянь невпинно диявол тягне, і вона туди непомірними кроками йде, це гра
Буття по руслу інтриг сама привільно тече! Мені достеменно відомо, хто гріх нам
Усучити задумав шляхом безчесним, щоб він розцвів повсюдно, але не  тихо, а з шумом,
Щоб спокою не було ні думкам, ні міркуванням! Великого пуття в цьому не бачу - можна
 Заробити собі килу або грижу, а це по плечу тільки людям нахабним і безсоромним!
 Я ж їх наскрізь бачу!» Праця ченців подібна до праці новоселів: вона нудотна і важка
 У будь-яку пору року, чи ти швидко спускаєшся долілиць, чи ти повільно піднімаєшся
 В гору! Її можна зрівняти із працею дроворуба, коли той входить у безвісну річку, щоб                Сплавити ліс ницьма по ріці, і крім сили й багра немає нічого в його мозолистій руці!
 У ченців є Боже слово, і воно в будь-яку хвилину готово летіти меж стрімчаків і скель,
 Тільки б хтось йому добро зробити наказав і для нього одного молодого і ярого скакуна
Прожогом осідлав! Геть зникнуть будь-які сумніви і в безодню кануть примхи й спокуси,
,Їхній час сам, це тільки бог знає, кудись відніс! Все проходить, але щастя рідко грішників
Посеред гіркого буття знаходить – не завжди зло людям з рук сходить, а іноді перед
Ними, що вже давно й навіки попрощалися із просторами земними, відкриваються
Глибокі темниці й починають у яву втілюватися дивні на вид небилиці, але душа тільки
До них повік-віків прагне, щоб у їхніх нетрях від спокус на деякий час зникнути! А той,
Хто вмер, уже не чує міського шуму, адже у нього в голові, а не на слуху: як викорінити
Дозвільну й вихідну поголоску й не ставити її в главу всіх добрих справ, а все тому, що
Немає спокою в цьому світі нікому! День змінює ніч, але й вона не проти, щоб
Перескочити з однієї істини на іншу, але навіть їй важко узагальнити життя земне!
-«Я ж навряд чи зможу їй пояснити, як треба всім нам праведно жити, сам
Штовхаюся посеред безлічі народу й не намагаюся змінити природу всього людського
Роду, проходжу крізь юрбу подібно обоюдогострому ножу, але відповіді, по суті, ніде
Не знаходжу, хоча з багатьма людьми вже давним-давно дружу! От так безглуздо
По городищу в зад і вперед броджу, не ридаю й не тужу, але от що я Вам зараз скажу:
 Коли доля хоч раз спіткнулася, а щастя їй жодного разу на землі не посміхнулося,
Тоді серце мляве й до того від чвар буття втомлене, не стане строїти інтриги
Минулі, хоча їхня поява внесла б у безстороннє буття якесь пожвавлення і струмінь
Освіження розсіяв би нелегкі сумніви, а думки, як приведення,понеслись би прожогом
 У неосяжну далечінь протягом однієї миті, не звертаючи уваги на величезний камінь
Спотикання, що поруч гуркоче, немовби у старому курятнику молоденький когут!  Доля
Зовсім відбилася від рук, вона кинулася у вир страшних щиросердечних мук! Її от-от
Недруги поб'ють і навіть ковток повітря вдихнути перед самою кончиною їй не дадуть!
Перш, аніж з ворогами розстатися, треба б один одному скромно посміхатися, а вже
Потім нехай доля надходить, як їй заманеться! Її ж сам Господь на хмарах качає, цілує
 Й обіймає, а вже потім на землю ніжно опускає! До Його ж слуху вже дійшли здиблені
Хвилі поневоленого духу, але зустріли їх на небесах досить холодно і не привітливо! Ось
Воно що?! Розносить вітер думи, як колосся, нагадуючи людям: «Грішити хоча б на час
Киньте й забудьте навіки про блуд! Ви ж не звірі, а розумні істоти!» А з кам'яних
Палат за буттям спостерігає уважний і ретельний погляд, він блукає земною
Круговертю, як провісник прийдешніх лих і дуже близької смерті! Шляхом обману
Призиває людей на вид дивних робити вчинки погані і йти слідом за  бродячими циганами,
А ті спокусити людей хочуть і із щирого шляху їх збити швидко норовлять; не люди,
 А вони невимушено людьми керують, коли їхні думки геть-чисто сплять! Їхні спокуси
Брудні й чітко видні при світлі самотнього Місяця, але в них немає колишньої новизни,
Від них крутійством віддає, однак простий народ до них постійно щось шляхетне все
Ближче й ближче тягне!» - « Нам життя дароване небесними богами, але ми
Незважаючи ні на що укорочуємо самі його, залишаючись потім наодинці зі своїми
Нерозкаяними гріхами! Моє багаття догоряє в ночі, як хочеш, так і наречи суть мого
Єства, у нього ниють руки і яро болить голова, але Божі ідеї над миром панують,
 А ікони й храми тішать наш ступлений погляд! Шкода, що не нам, а блакитним
Небесам був дарований іскрометний талант, хтось уже став відомим поетом або
Визначним музикантом, але посеред них ще є заклятий дилетант! Для тіла грішу,
І саме йому присвячую цілком все те, про що вже давним-давно по ночах пишу! Адже
Я незадоволений життям осоружним, одноманітним й настільки ж сумовитим,
Оскільки доля в усі роки скоряє розум неосяжною силою молодецького розуму! У часи
Млості з нею змагаюсь, сумніви у мій розум відразу ж закралося, коли ж так сталося,
Що йому нема чого ділити з ким би не було власну славу, але, завдяки совісті й честі,
Святість і благодать як і раніше  тримаються разом і на тому самому місці!
 До заповітної мети душа насправді завжди прагне, але норовить у порядності мого
Єства скоріше сама переконатися, от чому їй ночами так довго не спиться!» - «Після
Здійснення гріха ніколи не чекай від Добродія ніякої полегкості, в цьому випадку тобі
Ніяк не допоможуть ні совість, ні честь, й ні до чого не приведуть запізнілі покаяння
І сльози в хвилини розставання! Від істини до Бога занадто довга й терниста дорога,
 А гріха в наших душах скопилося занадто багацько, але для того, хто в Бога
Закоханий, святинею стає будь-який церковний закон, але святотатство теж зовні
На мракобісся схоже! Хіба можна Віру принижувати, навіть, діючи обережно
 І не переходячи грані неможливого, але при кожному шереху тремтіти і постійно дні
Свого буття вголос рахувати? Коли остаточно загублені й совість, і честь, отоді
 Доводиться обожнювати те, що поруч є! Бог не замінний, ми всюди поруч із Ним
І навіть дихаємо повітрям одним, от тільки спимо не під ковдрою однією, але за життя
 Сповна Його дякуємо! Геть звідси Диявол, Сатана й Іуда! Геть виплодок Ада, гріха
 Й блуду! Нехай царює над планетою Боже чудо! Боже знамення посилає плоті й душі
Повне відчуження від мирської суєти, я ж у точності дотримую всі Його заповіді
 Й пости! Чи досить часу приділяєш Богові ти, щоб позбавити себе від духовної
Порожнечі? Тіні предків навіть не знають, що вони самі благодаті вино вже майже
Допивають, у всім з Богом погоджуються й головами кивають, але в душі підступ
Підозрюють! А ока застеляє величезна сльоза, під нею сховалася повзуча змія, якою
 От-от буду ужалений, а це вже кінець усього земного буття! Щось турбує мене серед
Білого дня й не дає спокою якась дурниця: всі напасти скопою в мою напрямі летять,
Подібно чорним воронам, і згноїти мою плоть на корені норовлять! Випадкової погибелі
Уникаю, але своїми думками, як шаблею, вільно граюсь, але ніде спокою й притулку
 Не зустрічаю! Біжу, падаю й на коротку мить завмираю, а опісля сам себе за слабість
Духу зневажаю, але не встигаю добігти до межі Раю, хоча там на мене порядні люди
Чекають, але тяжкі  брами ангели навстіж не відімкнуть і їх на Божий суд відразу ж
Призвуть! Мене немає серед тих, хто в житті жодного разу не робив страшний гріх,
Молитва й слово - от мій успіх! Я ж точно знаю, що немає за душею в мене ключів від
Заповідного Раю і сам себе безсмертним мукам постійно піддаю, йду й залишаю межі
 Небесного Раю, попереду далечінь земна, а вона без кінця й без краю, грішна й не свята,
 Тут ніколи не відшукаєш ключі від небесного краю! Я ж мовчки й довго чекав, що
Милостивим виявиться небесний кинджал, але душа летить гріхам назустріч, я ж їх
Зустрічаю чисто по-людські, без тостів і довгої промови, надягши сіру мантію
На похилі плечі! Душа благодаті ще не набралася й от вона на вітрі заколихалася,
Простираючи обійми до неба, уголос читаючи молитви «на всяку потребу»! Слухаю,
Як далекий грім, по окрузі розноситься протяжливий церковний псалом! О, Боже, вияви
Нам ознаки своєї любові! Є ж почуття святе, воно й у Мемфісі, і в древньої Трої і тут
Переді мною! Можливо, Господь занадто обережний і, щоб випадок вельможний
 Гріхи людей не помножив, Він взяв майбутнє й на минуле перемножив і наяву сам
Переконався в тому, що Месія ще не народився!» - «Ми ж Божі діти й Він один за нас
 У всім у відповіді, поки ми живемо на цій багатостраждальній планеті! Ми ж без
Дещиці страху у свій час зійдемо на колоду або плаху, тому що на ділі страсті плоть
Зовсім уже здолали й на шию без натуги їй сіли! Вони продовжують бушувати, їм
Подобається наша фігура, і стать, але от-от висохне ненависний Богові потік, коли
Цьому прийде певний строк! І немає нічого страшнішого, чим буденне життя
Грішних і знедолених людей, особливо, коли гине бажання у грудях твоїх! До злочину
Людей доводить нечиста сила, вона вже свої ікла у душу мою стрімко встромила,
 А та, що сили, зімкнувши широкі вуста, намагається пручатися страсті неспроста,
Але однаково підкорюється її незвичайної владі! Не в чи цьому щире щастя? Навіщо
Народу про свою душу потрібні повсякденні турботи, коли в Аду грішники нудьгують,
Сидячи без роботи? Ні до чого нам святість дотримувати і побожністю своєю
Плоть захоплювати! Однаково нам призначено одне: свій вік в Аду доживати! Ми ж
Не станемо іншими, а залишимося такими, як були донині: не святими й над міру
Злими!» - «Хотілося б заздалегідь знати, коли прийде час гинути? Коли на цей шлях
Призначено нам через деякий час стати, тоді чи не краще вмерти від нестерпної туги,
Чим потім твою душу в Аду дияволи будуть розривати на дрібні шматки! Ми від
Природи не просто дурні, а, по великому рахунку, ще й диваки! Не знаю, чому істина від
Нас зарита в землю так глибоко? Недосвідчений і безграмотний я, як у святій справі,
Так ы в джерелах земного буття! Ази трохи знаю, старослов'янський письмо ледь-ледь
Розумію, але насправді живу без високої мети! Невже я такий безглуздий у цій справі?
По дорозі до великого не обійтися без стогонів і лементів, але люди ті, що вже пізнали
Тривоги й боротьбу, вони у Бога поза всякими підозрами! Тільки небесний воїн поваги
 Й слави гідний! Як знаєте, ніхто жорстокий порядок не поважає, тому що він на смак
Не дуже солодкий, хоча безладдя веде слідом за собою духовний занепад, але там, де
Моралі зовсім немає, процвітає єресь і марення, але, коли серце не зарозуміло
 Й не второпало, що Віра - поняття не другорядне, завжди царює сором у всім
 Іі незмінно! Не відає ніхто, зерен святості скільки в грішній душі наяву проросте
І, коли добро саме собою із пророщених зерен, врешті-решт, зійде, але ніхто Бога
 В побожності й святостях не перевершить! На них дивлюся, як самотній Місяць
 І виводжу звідси мораль одну: ніхто їх у безодню силою не зштовхне, тільки доля всі
Наші лиха знає без виняток і де, і який повороти перебороти вдасться й що там буде:
Купа горя або море щастя?!» - «Нам би загодя знати, коли ж буде можливість сповна
Волею подихати перш, а ніж гряде й настане час умирати! Минуле не береться
 До уваги в порівнянні із плином спокійних небесних вод, я ж ніяк не зрозумію, що ж
Понині тривожить душу мою і всієї родини, хоча сам давно вже стою в самої
Кончини на краю, але оду буттю як і раніше гучно співаю! Терзаю душу без приводу
 Й причин, бездумно кидаюся в неземні глибини або ж пиряю у височині,
Обдивляючись, здалеку околишні вершини, доступні сьогодні тільки мені!
Представляючи себе, на мить, відмовившись від мирського буття, чи тими, хто
Живе в небесному Раї, чи тими, хто гниє у холодному й смердючому Аду! Тужу
Й молюся, адже не знаю: де й коли Добродія дочекаюся? Кличу Його одного, але ніяк
Не докричуся, а на душу лягає сіра журба й чорний смуток! Вони мене позбавляють
Великих почуттів! Ти, Боже, у мені порядну людину убачай, а моїй душі дещицю
Щастя хоча б на коротку мить зажадай! Скільки ж можна найбільший в світі галас
Повсякчасно живцем терпіти, потрапляючи в заздалегідь розставлену спокусами
Найтоншу сіть? З мене слів досить! Можна й пожити порядно й привільно,
Зневажаючи буттям прокольним і настільки ж свавільним! Душа із серцем ніяк
 Не розстається, а йому не їсться й не п'ється, воно скверну саме руйнує, і благодать
Сповна вкушає! Напевне, щось тут теж святе найдеться, і святість знову на землю
Повернеться, але поговорити про це з Богом на чистоту ніяк мені не вдається! Щось
Усередині душі зламалася й сполучна ланка в самому серці на дрібні частини
Зненацька розпалося, але ніхто достеменно не знає, чому ж наша думка ніколи
 Не вмирає?! Вона сама всі терни мовчки переборює й нікого вже, як колись,
 Не спокушає, але новий день гряде, і хтось знову вмре, а опісля його душа увесь світ
Пішки обійде, але таємницю буття вона ніде й ніколи не знайде! Люди - не боги,
Дуже багато хто нудяться в острозі або ж гине безвинно в дорозі від болю і тривоги,
Але грішні й шляхетні – всі рівні перед ликом Господнім!»  А ворог всі свої сили миттю
Напружив, люто пручаючись, але ні в чому й ніколи не каючись, постійно лається
 І несамовито тужиться, адже намагається захистити себе, але не живе він поруч з мрією
Дороговказною і не пливе до пристані рятівної! Його, як магніт, до себе постійно пекло
Вабить! Він колишні свої помилки згадує на тлі посмішки, але ті йому нагадують про
Бесівські катування! У країні йде війна, і вона вже зруйнована майже сповна! З небувалою
Швидкістю роки сперечаються самі із собою, дивишся із землі на небесну височінь,
 А старість не за кряжем, вона вже поруч із тобою, тобто рядом! Для людини звичайної
Багато чого в житті святому незвичного, її пошана до себе ніколи не тягне, а саме
Навпаки! О, Господи, позбав нас від катувань і дай можливість випробувати твій
Освіжаючий напій, а від зайвої пошани Ти нас звільни! Ти, Боже, нам жити в скромності
Дозволь, наше життя суцільно переповняє повсякчасна метушня, там біль і марення,
 А тому дарма Ти душу не тривож, адже недаремно люди говорять: що посієш – те
 Й пожнеш! Навіщо Ти нас повсюдно стережеш? Хтось хвастається духовністю
Завжди, а інший слова покаяння не може вголос вимовити без дещиці сорому,
Наша душа, по суті, була безсмертної завжди, але грішна в усі дні й роки!
- «Божевільним поглядом на буття країни дивлюся, але свою шаленість таємно в душі
Зберігаю й Бога молю, що вже нікого, як колись, не обійму, а тільки на добрі діяння себе
Благословлю! Безглуздо, як колись, жити й все так же само гріхи у своїй душі зберігати!
Шукати опору в Богові варто, адже Його благословення для бісів м'язиста завада!
 Треба б власну душу поспіль слухати й нею створене на корені не валити, сподіваюся, що
Незабаром людина зрозуміє, що гріх - бич його ж власної ганьби! А скарбниця думок
Порожнечі повна, на неї напливають гріховності з іншої сторони, немовби на берег
Штормова хвиля, і немає в людей колишньої скромності! Вони сьорбнули гріхів сповна,
Але не тільки вони, але й вся величезна країна, затьмаренню від відсутності розуму
Стала піддана навіть вона, хоча законам Всесвіту завжди була її логіка підпорядкована!
Хоча всі планети навколо вже давно будуються у таємниче й магічне коло, однак,
 Не зменшується кількість скверни й злості навколо гурби людей! О, людина! Я постійно
Молю Бога, щоб Він продовжив твій вік на землі, але, не зумівши звернути на себе Божу
Увагу, ти лише зрідка знаходиш із Господом взаєморозуміння!  Жити стало страшно
 Й небезпечно, люди в безвихідності буття заспокоюють себе дарма! Для них
Дороговказною зіркою, що висить вечірнім часом у годину фатальну, стала нахабність,
Тобто порожня бравада, балаканина й хвастощі заводять святість у височенні хащі,
 А поруч гуляє нещастя!! А кому все це зараз треба? Недарма звисока  дивиться земне
Начальство на навислі над землею хмари! Невдячне ремесло обрав собі той, кого  вже
Котрий рік намагається покарати за великі гріхи Господь-Бог! А звід небесний приваблює
Не всіх людей своєю музикою чарівною: щирою і чесної, але на превеликий жаль вона
Звучить не повсюдно - у людей не вистачає терпіння! Дами та добродії, розкрийте свої
Ока широко, адже від вашого серця залишився шматок холодного скла, а яка махина
 На його місці колись була! Сьогодні воно на дрібні шматки розбите і немає захисту
 Від повсякденної туги! Мужики! Хлоп’ята й старі люди! Вам грішити не з руки!
Здавалося б, справа проста: взяти й повернутися спиною до гріха, щоб побачити
Волю над посивілою головою! Нині мені не до образ, я ними по горло ситий, нині
Святість до душі благоволить, але й сором ще до кінця не забутий! Я багато чого зберіг,
Але висловити ворогам своїм не зміг усе, адже бачить Бог, що ніхто не виходить за поріг
Гріхів своїх! Він би їх всіх особисто застеріг, і, напевне, навіть допоміг! Буття не може
Бути покарано кримінально, так що варто йти за Богом і  беззаперечно робити тільки
 Ті речі, які Божим канонам ні в чому не перечать! Якби люди заздалегідь знали, що біси
Їх по руках і ногах давно вже путом зв'язали і святість майже що зім'яли, сміючись
Жорстоко, вони живуть за принципом: око – за око, поширюють про буття пересуди,
 Намагаються когось покарати, але їхні супротивники навіть не думають мовчати! Біси
Теж одягнені в людську шкіру й на вид дуже на простих людей вони стають схожими,
 Однак немає в них тих великих серць, якими ченців нагородив сам Творець! Вони тварі
 Не горді, Ви тільки подивитеся на їхні злі й злобливі морди, у них величезні уші й злість
Туманом покрила їхні огидні душі! Прийде та година й вони зжеруть усіх нас! Чорти
Прокляті, наші душі сватають за своїх сестер і братів! Тварини злочинницькі обіцяють
Поліпшення умов життєвих! Їхня душа чорніша, чим в останнього лиходія або ж
Чарівника! Коли біси слухають лементи і стогони, поневолених мільйонів, то вологою
Не покриваються їхні зморщені долоні, але світлий лик божественної корони, яка один
Раз виблиснула удалині на великому небокраї, змусивши їх жваво пуститися без оглядки
 У втечу! От таку спадщину нам залишили наші предки! Тепер за їхні гріхи
Розплачуються їхні онуки й діти! Їхні вороги на головах повитягували останні волоски,
 А серця затисли в залізні лещата й от уже гріхи передвіщають всі душі розірвати
 На дрібні шматки!  Душа ж не прагне довго чекати, поки до неї зійде благодать на уклін
Здалеку! Про неї до кінця днів можна тільки мріяти, але на щасливий випадок не варто
Уповати! Я не аматор неробства, як і в усіх, у кого за душею є гріх, у мене предмети
Рукоділля теж  є, але вони не для всіх, я ж знаходжу їх у келіях святих і без остраху
Входжу в морок сердитий, але туди душу тягне немовби магнітом, там же ховається
Щастя долею вщент розбите! Тоді й мені, як казковому Омелі доведеться спускатися
 В темне підземелля, щоб сховатися від повсякденної суєти й щиросердечної порожнечі,
Але, здається мені, що постійно росте горб на спині, як знак прокляття, але, щоб
 Не бути рогатим або ж горбатим читаю старі закляття! Живу поки, але життя                Напрочуд коротке, якщо на нього дивитися завжди звисока! По Всевишньому велінню
Піду і я колись у романтичну самоту! Нехай дні йдуть за днями, а пройдений шлях буде
Вимірятися роками, от тільки б душа завжди була поруч із нами, а не витала там,
Удалині під хмарами поруч зі своїми міражами! Усяке може зі мною статися, я теж
Можу билиною по білому світлу бовтатися, але мені вже наплювати, у якому виді має
 Предстати перед Господом моє єство: чи в одіянні, чи нагином - однаково гріх свій
 Не сховаєш у тілі оголеному! Він видний здалеку й поки цим миром править Господня
Рука, чистими залишатимуться над сивою головою блакитні хмаровиння!  Їх звідти
Зможе витягтися тільки небесне чудо! На святі земному хочу бути разом і поруч
 Зі своїм буттям! Нехай мир оживе, і святість у кожне серце самотужки ввійде!
А холодне світло зникне з очей за давниною років!» Життю радується всякий слимак,
Але для людини мирське буття гірше, аніж тяжке катування, і от вона робить суцільні
Помилки й воює через золоті й срібні злитки! А життєве відображення, точно так же
Само як світовий перепуття, яке видно тільки на відстані трьох кроків!
Перебуваючи у Бога на опікуванні, особисто я уже не шукаю для себе мирських розваг!
Чому ж Господь силу сильних миру цього визнає, а слабких презирству піддає, а всі
Здійснення на суд Божий тільки через рік або два віддає, а час, проте, невблаганно прагне
Тільки вперед, але народ, намагаючись землю облагородити, сам тереми й храми під
Небесами зводить! Він сам на святі хрести мовчки дивиться й по хрестах святі місця для
Себе відзначає!  Це було б просто чудово, якби люди не виражалися ніколи алегорично
І справедливість ближнім відплачували невідкладно! Хто до мети йде не поспішаючи,
 Не маючи за душею ні копійки, ні гроша, того за безкорисливість поважають друзі й
Приятелі! Хто терпляче готується в дорогу, тому легше вчасно на правильний шлях
З колії звернути, він насправді раніше всіх добирається до поставленої цілі!
                -20-
 Умілець і страждалець наш народ, однак, йому ніколи й ні в чому не везе! Що із грішного
І голого можна взяти, якщо хід його думок заздалегідь не можна вгадати?! Навіть не знаю,
Чого найбільше заслуговуємо ми, адже ми звикли тільки до світла темряви: жалості або
Презирства? Небезпечніше всього: прийняте поспішне рішення, яке, поза всяким
Сумнівом, ніколи не приведе душу на шлях виправлення, а відкриє їй дорогу до нового
Гріха! Я серед ночі до небес спрямовую, благаючи Бога очі свої, а на душі кипить
Червоточина, у неї голова скуйовджена, тому що думка дияволом давно вже обдурена,
Хоча за всі гріхи сповна вже йому заплачено! А скільки зусиль дарма було витрачено, але
Буття розумом до кінця ще не охоплено! Зважаючи на все, тільки йому одному все
Близьке здається віддаленим, а загибле - рухлявим! Думки й гадки рухаються врозбрід,
Сьогодні в голові  все йде майже, що навпаки! Чим же думки замінити і як без них нам
Праведно життя своє прожити? Кого ж на землі боготворити? Від душі сходять останні
Звуки й повільно клякнуть покручені хворобами руки, все ближче й ближче підходить
 До тіла дух майбутньої довгої розлуки! Життя долю не сприймає в рахунок і рогом на неї
З підворіття, що сили, пре, але та ніяк не зрозуміє, чого від неї хоче простий і напівголий
Народ? Що на неї очікує опісля: всіх своїх ворогів любити або ж на корені їх булатною
Шаблею порубати,  чи по мирі з торбою бродити або ж назавжди припинити гріх
Повсюдно творити? Ніхто не знає: чому так чоло горить і несамовито душа палає? Куди ж
Колишній її запал подівся й до якого берега, він напередодні перебрався? Невже він
 У землю зарився? Постійте, хтось поруч щось ледь –ледь кричить і, як лев, на пристрасть
З-під лоба дивиться, а буття второваною стезею неспішно йде, от тільки сорому завжди
 Не везе! Де ж знайти нам заповідний брід, тому що лиха вдача душу нестерпно гнітить,
 А справ ще безліч! Отож, повинен же задуматися колись російський народ над
Безликістю своїх підземних вод! Мир зобов'язаний за задумом Бога стати елітарним,
Але виявилося, що все, що раніше сталося, не присниться навіть у сні кошмарному!
Ніч густа клуби диму над країною піднімає й гріх на її небокраї все так же само як колись
Блищить! Поки чернець про своє буття згадував, моторошний кошмар по тілу вже не раз
 Пробіг, його час ще не настав: він повинен повідати одкровення боже й все те, що грішну
 Душу поспіль тривожить! А вона не воскресає, а навпаки семимильними кроками вгасає,
Проте, вважає, що вже чимало про тлінне життя публіка вся знає! А буття перебіжне все
Ближче й ближче наближає душу до вічності, а тіло - до нескінченності! У колишні
Роки вони не знали утисків від волі, жили спокійно й поводилися гідно! Нині ніхто майже
Не звертає уваги на древні святині, напевно, через зарозумілість і гординю, всі почитають
Словоблудство до непристойності, але головна його відмінність від істини у тім, що воно
Саме іноді втрачає чистоту свого обличчя! Багато чого залежить від поставленої цілі,
Якщо вона є, значить зроблене уже пів справи! Либонь, плоть знову заново оживе, адже їй
Теж потрібен духовний політ! За старанне виконання його людині віддячить саме
Божество й Господь пошле людям своє благословення, але на землі йому важко буде
Знайти гідне застосування! Звичайно, розум людині не в тягар, важливо, щоб його
Набагато частіше відвідувала Муза, вона повинна бути постійно поруч, Боже, із Тобою,
 А також з моїм тілом і душею! Треба, щоб душа і плоть самотужки йшли по Твоїх слідах,
Але це не завжди грішникам по зубах, вони присягу саме сьогодні дають зовсім іншим
Богам! Одна із прикмет посередності розуму та, що розум не сприймає яву сповна,
Адже пихатість тут не доречна, якщо говорити про суть речей, принаймні, відкрито і
Чесно! Ми не можемо власним розумом пишатися, нам Треба було сім тисяч років тому
Назад народитися, відтепер нашим мріям не призначено збутися і в яву сповна втілитися!
Чим нам пишатися?! Важко людям позбутися від своєї спадковості, а тим більше для
Звичайної посередності, яка не сприймає навіть речі прості, як правдиві, їх характерною
Рисою буде розум спустілій, йому властиве гадання на кавовій гущавині, а так само гучна
Балаканина і вічна біганина серед диму й полум'я! Підлесник лестить тільки тому, що
Відтепер ніхто вже не вірить йому, навіть слову одному! «О, Боже, біль у моїй душі
Вгамуй і побажай нам завжди залишатися гідними людьми, щоб вибудувати храм,
А його куполам досягти небес, постійно переборюючи нав'язливий стрес! Ти в польоті
Нам крила розпрями й вправ багатьом людям короткі мозки! Не той талановитий, хто
Крізь терни, закривши ока, що сили несеться, а той, хто у відданості мистецтву
 Й Господу прилюдно клянеться і вміння володіти дарунками природи в нього
Залишається на дуже багато років!  Ми ж самі вибираємо собі рід занять і нерозважно
Вступаємо на шлях прокльонів! Скільки ж зла підла заздрість розумним і талановитим
Людям сама із глибокої темряви в обох руках принесла?! Перед талантом завжди
Із глибини століть виникає неприступна стіна, у сталості своєї вона ніколи не буває
Одна, напевно, можна розбити буття об стіну цю, але неодмінно всі питання
Другорядні, не досягши досконалості, віддадуть узам волі свої борозни верховенства
І на кам'яний ослін присяде старий чернець у теплій тілогрійці, щоб буття своє
Остаточно підсумувавши, повідати мирянам одкровення Боже! Він дивиться на мир
Набагато глибше, хоча йому ніщо земне теж не далеке і не байдуже! Усюди, де є прості
Люди, бідність є і нею переповнена убога духом країна, вона з багатством змогла давно
Розпрощатися й навіки з ним розстатися!  Там, де є тлін і суєта, усюди й завжди всі
Шляхи борознять убогість і скрута, їх на землі безліч, але злиденність, будучи матір'ю
Злочину, змушує чимало простих людей побачивши ті ідеї, які падають прямо з неба
 По Всевишньому велінню, прожогом падати на коліна й прямо в сінях у годину вечірню
Молити Бога про прощення, але недалекий розум – фундатор будь-якого гріха, згадує
Ясно тільки окремі глави з народної казки! Думки без упередження порівнюють проміж
Собою живі образи духовного правління, але не один з них, великих і святих, не робить
Враження, адже немає у нього немає до істини великого  прагнення! Проте є добро
 На світі, але воно пересувається тільки на золотій кареті, адже у нього підбиті крила,
Хоча воно має нутро багатожильне й душу дуже нестабільну, але все одно доживає
 До глибокої могили, зберігши для боротьби власні сили! А жити заважають заздрість
 І лестощі, але всіх гріхів плоті навіть їм не перерахувати, не рівна година, вони
Швидкоплинно торкнуться й нас, і тоді на новому місці виростить помста, а вона
З часом народить безладність і неправедність - це Божий вердикт, але зникнуть совість
І честь, а разом з ними все те, що благе за душею  ще є! Відразу виникне в ангелів слизьке
Запитання: хто з талановитих людей до багатства цілком ще не приріс, але його розум
Сірим запалом, немовби бур'янистою травою сповна  заріс, і нічого не залишилося від
Долини різнобарвних троянд, крім дрібних бабок, що тихо дзижчать, минулих спогадів
І гірких сліз! Розум споконвічно змерзнув, і противитися нікому вже не міг! Марення, як
Провісник дуже тяжких лих, накриває розум таємним покривалом, щоб ніхто не бачив,
Як талант убивають заздрісники своїм же кинджалом і кричать, що сили: « Браво! Це
Наше право творити все те, що хочемо робити ми задля недосяжної мети! Ми ж
 Не таке ще про себе подумаємо й геніїв негайно переконаємо, що не єдиним хлібом
Живе проста людина, незважаючи на свій дуже коротке вік!» Питання виникають,
 І спогади кудись спливають, але відповідей, як не було, так і немає! Опускаються крила,
Коли відчуваєш відсутність власної сили, але в руках гордині таланти й древні святині
Живуть і донині! Їхній духовний мир подібний пухкій і тонкій павутині, а душі - безводній
Пустелі, не немає вже давно святості навіть у спомині! Бездонна прірва талант
Від людей відокремила, але нагадати їм забула, що життєві сили розум неспроста
 Погубили, коли плоть душу напередодні спокусила! Що було – те було! Люди жили
І гріх творили! Хтось цей мир уже покинув, а хтось заживо в його нетрях згинув!
 Той, хто відстраждав і намертво на полі сутички впав, завжди Вітчизну з мечем
В руках захищав! Саме він повинен бути, по ідеї, до землі іржавим цвяхом прицвяхований,
 Щоб потім побачити оманний і страшний сон, майже, що ні про що! Нарешті
Звершилось: галузь душі наполовину зломилася й кудись зникла, а життя прекрасне
Згустилося в темряву страховидну й жахливу! Усе, що розум мав, він миттю втратив,
Він не допоміг ні бідним, ні багатим, тільки думки проміж собою схопилися й так
Зчепилися, що чолами об землю до самого світанку билися, а ока страхом іскрилися!
Якби не яскраве ранкове світло, то не пройшло б іншою стороною опівнічне марення
 І вони самі по собі в ту мить не зупинилися, і відразу не застопорилися! Удосталь тоді
Думи бісилися, але в яву ніяк не втілилися, тільки тихо застогнали і вже їх більше тут
Ніколи знаючі люди не бачили! Їх поглинуло всесвітнє диво, і думки зникли у всесвітньому
Вибуху, а опісля довго лежали без руху, перебуваючи на грані смерті й тління, але мить
Проведення зупинився поблизу руїн і побачила споконвічно мир, охоплений тугою й сумом!
Йому здалося дивним і надзвичайним, що там валявся крайнім чоловік випадковий і далеко
Не ідеальний! Його тіло лежало нерухомо і очей було зовсім не видно, але гріх плоть
 До кінця ще не покинув і сам по власній волі в пеклі ще остаточно не згинув, нікуди
 Не умчався, а, навпроти, разом з душею навіки залишився! Вона його нетлінна богиня
І він відтепер виступає в ролі хоронителя єдиної її таємничої святині, але колишня
Берегиня просто зобов'язана зараз стати його невільницею й рабинею! Там же, де
Залишився порох, тихо стояв старий і лисий чернець, він вірив у буття святе й відкидав
Мислення інше, він доти молився, поки незримий образ страху в темряві небес до кінця
 Не розчинився! Нехай краще душа об землю розіб'ється, адже птах щастя в руки
Живцем нікому без зайвих зусиль не дається! Волаючи безумно, і відповідаючи на питання
Ангелів недоумкувато, душа поводилася очманіло й вся несамовито тремтіла, від
Колишнього і святого буття не відрікаються, якщо істину полюбляють, проте все це
Там, на землі і в сірій імлі, давним-давно вже залишилося! Втрату цю душу пронесла
 По нескінченному і безмежному світу, сподіваючись знову повернутися до наступного
Літа в ті з дитинства знайомі місця, але в кінці старого тисячоліття повільно течуть
Навіть століття! Душі часом здавалося, що до неї бачення напередодні з’явилося, але
Потім прожогом кудись умчалося! Душа ж, скорчившись від болю, тяготилася власної
Неволі і тяжкої долі, сидячи у величезній калюжі червоної крові! Вона стала гірше
Жорстокого тирана або ж дурня-бовдура, щось волає завзято, але це з боку виглядає
 Принаймні, й дико, і дивно! Поблизу з'явилося велике щастя: серце навіки залишають
Нерозбірливі страсті! Вони всі згадують минуле десятиліття, а слідом і буремне буття,
Куди ненависть уже прилипла й на час поблизу темряви головою поникла! А святість
 У глибині душі вже ніхто не пізнає, та й про її гріхи ніхто давно вже тут не згадує, але,
Виявившись перед імлою нескінченності, вона бажає ввійти в переддень не миті, а довгої
Вічності, проте миряни продовжують жити, цілувати й любити, перебуваючи в краю
Незримої безтурботності! Вони можуть робити усе, що душа забажає, адже все це
Було створено Богом задля примх простого народу! Спробувати відразу знищити або ж
Стерти з обличчя землі все провини людські, ангели кращого засобу не знайшли, як
Встати посеред юрби великих грішників, і на всю околицю кричати і верещати, щоб їм
 На допомогу прилетіли небесні солдати! Не варто зайвий раз панікувати, тому що
Людські гріхи враз би у бездуховну лощину все людство завели, але, як і колись, залишили
Їм місце для надії, адже недарма люди споруджують хрести задля слави землі!» Вони
Осягають суть свого Творця, який нагадує здаля нам скромного мрійника, але не занадто
Гарний характер у того, хто нетерпимий до примх ближнього свого! «Кружляється,
Невтомно зелена планета, перетворюючи золото у звичайну розмінну монету, але я
Однаково обожнюю землю цю, розташовану майже на краю православного світу!
Мабуть, ніхто не близький до ідеалу, але відтепер я боготворю тільки діву Марію,
Як свою духовну богиню! Талант безбожно спину гне й проливає додолу холодний піт,
 Але не сприймає високе мистецтво злегка загальмований народ! Якщо подумати
Розсудливо, тоді на це він має власне право, але якби душі раптом поруч з людьми
 Не стало, тоді розум негайно б божевілля скувало й на закінчення я Вам ось що скажу:
«Відтепер не дано нікому поставити генія на коліна в період весняний, тому що він
Проявляє небачений дотепер опір і інших підбурює робити теж саме, але тривають
Тертя й гріхи - їх сповна вже бачила згорблена від гріхів спина! Самобичування
 В досконалості осягла вона! О, Господи, на шлях Віри всіх грішників Сам приведи! Дай
Розуміння боязкості, щоб душа змогла себе врятувати від усякої напасті, а в нашої
Слабості віру в силу Бога знайти й з нахабністю себе належним чином поводити! На
Превеликий жаль, моя буденна розповідь, яку я веду для Вас, хоче миттєво зникнути
 Від заздрих очей, коли ж мені молитви читати набридне, я все тоді залишу так - як
Насправді є! Я ж самотній, як перст долі, але ледь-ледь не став проводирем злиденної
Голоти! Від життя треба брати практично все, адже в одну сторону крутиться
 Його розбовтане колесо! От і все! Дожити б як-небудь до останнього пристанища,
Щоб опісля піти, оголившись в останню путь! Однак народ бачить показну велич власних
Панів, але вона не схожа на диво і виглядає з боку неналежно й не красиво! Образливо
 За свою державу, адже свої ж люди на корені знищують її немеркнучу славу! Це рівно
Сильно тому, що в їжу кладуть зовсім не ту приправу! Мені гірко за державу
Й запитати з панів можу по праву: «Чому ж грішні вуста іншою стороною обходить
Духовна велич і краса? Хоча та не залежить від смаків і суджень, її антипод –
Збіговисько неприязні і відраз!» Мабуть, душі гріхів дісталося чимало! Їй голосно
Ляскають у долоньки й відразу підставляють всякчас підніжки й готові ці люди знову
Й знову на вітрі розвіяти духовні крихти святого буття! Намагайтеся істини
 Від нашого Добродії швидше домогтися, адже повинне ж зло перед Богом на коліна,
Врешті-решт, остаточно схилитися, щоб простий народ безсоромність за славу
 Не вважав й присягу на вірність Вітчизні дав ще зовсім молодий військовий генерал!
Він сміливим і могутнім був і славою в битві з ворогами своє чоло покрив, але про це ми
Поговоримо опісля, а зараз же розмова піде тільки про святі справи і діла! По велінню
Немилостивої долі, чудові слова в мою келію на хвості принесла білобока сорока, хоча я
Не бажаю оприлюднити їх раніше строку свого життя! З ними одна морока!  У пориві
Єдиному вони несуться по долах і нивах! До чого ж ми прагнемо й що шукаємо? Чи
 Не духовної їжі? Окрім суєти немає перетворення в яву загубленої навіки мрії, але та
Похмура пора, здається, уже назовсім пішла з нашого двору і це сталося ще вчора!»
Якщо все описати в декількох рисах, хоча все життя пройшло похапцем, воно йшло
 Швидкими кроками зеленими долами й темними ярами, залишаючись всякчас під
Небесами! Пройдено певний шлях, і минулого назад уже ніяк не повернути! Залишилися
Позаду всі незвичайні мрії, але оманна зовнішня сторона краси, а люди, як і колись,
Живуть немовби худоба однорога! Чи замислювався коли-небудь ти про своє життя?
Жінки доводять, що чоловіки непостійні, але себе путом з ними зв'язують, але ті,
Проживши чимало років у суєті, стверджують і постійно нагадують, що жінок вітряні
 Й до того ж ще й уперті, хоча самі живуть нарізно зі своїми мріями, але на те вони
 Й дами, щоб ходити в храми із золоченими куполами тільки разом зі своїми чоловіками!
Невже не можна винайти засіб, щоб жінки поліпшили вироблену спадщину?! Пристрасть
Про наслідки не думає ніколи й вона без труда бере гору над розумом, за любов людина
Розплачується власним шлунком, звиклого до всіляких життєвих примовок! Наші
Недоліки, майже завжди, були прикриті маскою лицемірства, навіть коли ми занурюємося
В безодню гріха й безвір'я! Господь тому свідок, що немає того пороку,  який би
Не виряджався б у яку-небудь чесноту! Все життя -  морок і темрява, а наші діяння
Суцільна метушня, звідси -  безвихідність і велич розуму! Скільки ж раз ми Бога
 Про допомогу просимо й тихо перед дорогою промовляємо: «З Богом,  у добрий час!»
Так чому ж до Нього в ту годину не доходить волаючого в пустелі глас? Невже ми здатні
Свою долю спугнути і палаючу свічу в православних храмах миттю задути? Інший раз
Варто ризикнути й вникнути в істину й суть, щоб повними грудьми волю вдихнути!
Іноді повний віз гріхів на своїх плечах везеш і по життю, як бурлака бредеш, і оточує тебе
Зла ватага із твоїх же приятелів, з ними жити тобі призначене до кінця днів! Бог вість,
 З ким особисто ти знаєшся, однак всякчас рисуєшся й по білому світлу немов втікач
Скитаєшся, нерідко до півсмерті напиваєшся і тільки зрідка порядністю як дешевим
Рядном вночі прикриваєшся! Заливаєш неробство пиятикою, а закінчуєш – любов'ю
 На ліжку скрипливому! Невже ніколи не боїшся, що й ти колись у темряві
Безмовності візьмеш і розчинишся? Але поки жити остаточно тобі не набридне,
Доведеться й пити, і є в один присід приймати дуже багато свіжої їжі, адже вона дарована
Була нам Богом! Поки перед тобою біла смуга, то тебе супроводжують одні чудеса,
 А тепло і врода, підставивши своє чоло під сніг і град, не роблять ні кроку назад, адже
Життя повертає свій обережний погляд не тільки вперед, але поступає щораз навпаки,
Щоб будь-який докір не прошибив би твоє грішне чоло, адже так не раз уже з ним було!
 А поруч є посміховище й поголоска - це всього лише порожні слова, але й від них,
 Як на похмілля болить голова! Слова, слова! Яке пуття людям від них, коли немає
 Змісту й раціонального зерна в промовах інших! Самі люди підносять слова одних
І з непомірною силою шпурляють додолу вирази людей інших, немовби художник пише
Гори, ліси і пагорби, так і повсякденне життя шкрябає свій черговий триптих, але
З невідомої причини з'являються стародавні святині з горлечка орієнтального глечика!
Скільки ж можна грішити безтурботно? Гріхів у нас скопилося незліченно! Безсилля
 Й знемога чесний люд з ніг скосила, але й безтурботне життя душі давно вже не миле!
Що я можу сам собі замість насолоди запропонувати? Адже їй всі люди раді, але грішити
 Немає потреби! Вистачить душу потрошити й безцільно в мріях літати!  Невже
Небо не може людям щось інше запропонувати, адже береженого Бог береже! Ти
Знаходишся в нестямі мовчки лежиш посеред бур’яну, немовби п’яний біля кав’ярні,
 Постійно спиш і самому собі повністю не належиш, але чи не однаково й ти
Постраждаєш, коли остаточно впадеш на самісіньке дно?! Ось воно що?! Нашу душу
І плоть завжди береже Господь, Він у будь-якій ситуації порятунок душі знайде і як ніхто
Інший тебе сповна зрозуміє і недоліки життя збагне! Зберігай честь свою, навіть щось
Фантазуючи наяву! Життя не можна повернути назад і минуле від поточного часу
Самотужки відірвати, у сяйві божественних променів видно мир у всій вроді своєї,
 Хоча в його загальних рисах  є й тлін, і страх, а так само батіг в обох руках і зміщення
 Ідеалів у головах, а сльози виступають на очах, коли в труну буття біси забивають
Останній цвях! Довірившись своїм пристрастям, немов молоді й недосвідчені рослини,
Мозок і кров шукають повсякденну Всевишню любов! У Бога безліч справ, але Він
Постійно перебуває в наших думках , адже він там повсякчас живе, хоча в душі
Скам'янілої й небагато вже пожовтілої, стоїть православна віра на ціпок, опираючись
 І всяку годину, злу пручаючись, молячись і каючись, повітря лементами вона потрясає,
Що Бога теж шанує й поважає! А Бог, хоча й строгий, але під себе, як курка ніколи
Добро не гребе, а тільки в ім'я інших людей сіяє й жне!
У Його краях всякий підкоряє волю свою! Прийшов час й нам до Його череди примкнути,
Щоб вникнути досконально в істину й суть! Горе твоє й моє Божа сила не раз і не два рази
На лопатки, немов борця, розклала, але душі невтямки: чому сувора доля роз'їдає її
 Й уздовж, і поперек? Божа сила, будь і ти до нас завжди справедливою й, у вигляді
Виключення, пошли нам своє благословення й забери назад з душі будь-яке прогрішення!
Якби не хвасталися люди всі величчю своїх діянь, адже останні є наслідком чужих
Починів, тоді б не все залежало від жереба й долі! От це номер: нам жити велить той,
Хто давно вже помер! Грішити не варто, але не можна життя перетворювати
 В суцільні жарти, адже родюча земля, яка вже давно порох святих людей зберігає ,
 Занадто дорого вартує! Я свій гріх свідомо знаю: правду рідко кому я в очі кидаю, а це
Риса адже дурна, але цим миром правлять доля зла, але  на шлях істини нас направляє
Господь - Бог, але й Він не прагне негайно правду в очі сказати, щоб усякий зміг свій гріх
Сповна зрозуміти! Як же нам надалі жити? Думки прекрасні й настільки ж нещасні, вони
Створінням розуму вважаються, хоча Фаворським світлом на шлях істини завжди
Направляються, хоча грішники від розумних думок завжди позбавляються! Шлях
Випробувань проходить земне життя й тихо воно просить Бога: «Ти гріхи наші
З утроби скоріше вийми й у вир їх відразу скинь і не висипай на рани сіль, але вгамуй
Нестерпний біль!» Скільки було великих прагнень і стремлінь, але протягом декількох
Митей на тлі повсякденних міркувань у мить одну спливла наяву катастрофа духу й плоті,
Але далі ні слова про повсякденну роботу! Я не бажаю назавжди розставатися із власним
Розумом, хоча борюся з кошмаром моторошним, проте свою душу веселю й даю волю
Примовкам, але жалість і презирство викликає в Бога Його ж утворення! Поза всяким
Сумнівом, Господь висловлює ангелам великий жаль із приводу свого ж дивного витвору!
Видно на зорі людської орелі всюди бушували пекучі бурани й заметілі, але люди жили
Ще тоді тільки в ім'я єдиної мети! Що ж сталося з Божим сином, Творцем і земним
Можновладцем? Я ж нагадую собі бузувіра: та ж Віра, і ті ж манери, та й пристанище моє
Залишилося в старій й занедбаній людьми печері, кудись я  постійно мчуся і в усі двері,
Що сили, відразу цюкаюся й так весь день, як веретено верчуся, але в свого Добродія
Мало чому вчуся! Мені відповідають люди невлад, що не кожний батюшка може бути
Фарисеєм, якщо він не побратим диявола, а біс не є його найпершим сватом, але, щоб
Віру відстояти, нам потрібний меч-булатний! Невже постулати недовговічні? Як же
Можна від істини так швидко відректися? Це не по-людські! Не для душі всі ці каліцтва!
Гріх гуляє по землі, а святість літає в імлі! А чернець у сірій сутані ранком раннім довго
Відмолює всі свої вади, але з боку він виглядає досить дивно: вирвавшись із мирського
Полону, він незмінно попадає на православну сцену! Усе, що здавалося раніше половою,
Опинилося благом трохи перегодя, але воно є не під кожним кущем! А життя йде
Шкереберть, тобто дає сторчака, однак, суть зовсім не в тім, а в чому? Наші думки
Занадто гарячі, але ми аж ніяк не багатії, щоб роздавати їх усім вночі! Уже, краще
Скромно помовчи! Нам би духовність нації відстояти й надією душі грішників обійняти,
Щоб результат свого призначення вгадати і не діяти навмання!  Хоча рід людської ніяк
 Не терпить спокій мирський, адже для дурної голови немає нічого вищого, аніж мирська
Пристрасть й любов! Немає нічого неправди й обману небезпечніше, але навіщо ж тоді
Годувати розум стенаннями і новими байками! Мить буття - заручниця всіх негод
 І нещасть! Я ж запитую знову й знову у Господа - Бога: «Чи доживу до дня такого, коли
Люди без кінця будуть вихваляти й звеличувати тільки свого Вчителя й Творця?»
 За сімдесят років натерпілися прості люди чимало всіляких бід і див, але ті в душах їх
Залишили незгладимі сліді, а скільки було сумних втрат? У світі неправдивому всюди є
Падіння норовів, був порушений віковий уклад і ось до блуду прагне люд старий
 І молодий, йому всякий буде радий, адже все наше життя -  це суцільний
І дешевий маскарад! Треба б жити завжди згідно розуму, але ніде не знайти спокою
Чоловікові тому, який не знайшов його в самому собі й завжди був покірним власній
Долі! У душах тих людей, що заблукали посеред трьох смерек, немає благодаті, а чи у Вас
Ця якість, до речі, теж є?! Геть образи ті, що присвячені були неправді й обмові! Нехай же
Святість стане повсякденною турботою й ціллю буття, а не тяжкою роботою, яку ми
Виконаємо із превеликим бажанням! Вогонь, яки тільки що жеврів і вже багатьом людям
Сповна надоїв, знову свою голову до небес підняв і дибки відразу ж встав! Йому б дух
Перевести, щоб гріх від душі подалі відвести, але взаємності від плоті важко домогтися,
Невже треба своєї чесноти всякчас соромитися?! Дозволю в цьому засумніватися! Хто
Хоче свою душу для небес зберегти, той повинен всіма благами на землі зневажити! Хто
Не втратить душу – збереже себе, і буде жити ім'я Христа і постійно любити буденне
Життя! Ми часом боїмося причаститися, адже нам невідомо, якщо бути відвертим
 І чесним: чому нам призначено своєї Віри соромитися, якщо хтось і чогось зрідка
Бентежиться, то це по велінню Творця на землі трапляється, але той, хто істину чекає, її
Суть сповна зрозуміє, однак, ще чимало років пройде, поки розум із усього буття користь
Витягне і неймовірних висот досягне! Душа випробовує тягу до довгих суперечок
 І нікому непотрібним домовленостям, щоб у часі швидкому здатися плоті під їхнім
Напором, а та знову продовжує душу невимушено спокушати й чужі гріхи й лиха тихо
Рахувати, щоб самої з колін відразу встати! Усюди тільки бредні й одна балаканина,
 Немає задоволення від життя! Спокою думки серцю не дають і ніде вони не знаходять
Собі довгоочікуваний притулок, а омани для них терни відразу ж створюють, щоб ті
 В мить печалі, прикривши своє обличчя темно-сірою вуаллю, розпрощалися навіки
 З небесною далечінню! Якщо хтось привносить у людські душі добро, тоді й  ми
Просто зобов'язані зносити заподіяне цією людиною зло! Нам дарує щастя не те,
Що нас стабільно оточує й, по суті, грішну душу всякчас поневолює! Ми ж щасливі, якщо
Любимо тільки те, що нас диявольською пристрастю запалює! А думки в руки бісові ніяк
Не даються, вони, як вода із глечика, струменем ллються і думають, що взаєморозуміння
Голови й плоті, зрештою, доб'ються, але живуть, немовби у неволі, ніхто не позаздрить
Їхній тяжкій і нелегкій долі! Найкраще, коли душа на волі, навіть якщо доведеться їй
З'їсти пуд солі! Немає бажання стати ще дурнішим, чим насправді є, краще бути на світі
Всіх розумнішим і милішим, але в житті, як у народній лотереї: комусь дано гойдатися
 На реї, а для тих, хто сміливіший або сильніший уготований інший гріх, їх прилучають
До себе злодії й лиходії - з ними жити навіть дурням набагато веселіше, але, перебуваючи
В гніві, Бог теж нарікає на лиходіїв, коли проходжується по небесній алеї! Чи зуміємо
Побачити Божу ясу вдалині з будь-якої крапки грішної землі? Без дещиці знання,
Перебуваючи на грані нерозуміння, люди поводяться дивно, приховуючи всі свої вади
 Й крихітні бажання в морській безодні, одержуючи сповна за всі грішні справ и
Відповідно до чина й незалежно від першопричини! Я ж заздалегідь загину, якщо
Остаточно не перетну духовну вершину, але так може статися, що біси будуть в усі наші
Справи постійно сунутися й почнуть масло у вогонь підливати, і права свої почнуть, що
Сили, качати! Як пити дати й у всю глотку репетувати про здоров'я і своє рівноправ’я!
 Мабуть, краще помовчати й тихо у вівтаря постояти, а опісля поодинці шматок хліба
 В поті свого чола тяжкою працею добувати,але от-от гряде такий момент,
І вседозволеність на коліна перед вівтарем упаде, а задумана справа звалиться з ніг і суєта
По-російські голосно ухне! Господь сказав: «Я є світло миру!»,  Його влада
Простирається від привільних рівнин до вершин сивого Паміру! Він  усюди й скрізь – на
Квітучій землі й далекій зірці! Його голос над юрбою зметнувся, напевне, істина
Поборола людські почуття, адже Бог на землю зійшов, але замість рівності Він там
Знайшов повне безправ'я!  Тиран боягузливий і чванливий не вірує у святе диво, він
Дивиться лякливо на сильний шум і гамір, але на колишнім місці залишається сам,
 Не вірячи навіть святим вустам! Немає в достатку на землі духовного хліба, Віра
 В занепаді, а в храмах грязюка, тільки паперть витерта коліньми прокажених і жебраків,
А в князів коліна прикривають шкіряні халявки! Не життя, а суцільна нудьга! Бог
Простромлює грішних поглядом твердим, нехай же засяє Його благодать побіля нас! Він
Бачить гори гіркої брехні й людської ганьби, а поруч із ними ходить нещастя й горе, але
Той, хто більш капризний, одержує дуже багато чого від самотнього життя, а той, хто
Стабільно людям бреше, немовби нетяма або ідіот, тому що праведника ніколи він
Не зрозуміє! Пройдуть дні буденного життя й ледь-ледь пригадаються миті бувальщини
Й той, хто був колись батраком, навіть при світлі нічному вже ніколи не стане князем або
Королем, але той, хто став ченцем, до самої тризни буде дивитися на мир з Божим
Острахом! Він у постолах і сільській сорочці, але готовий за Віру встати на плаху! Він
Просто жив і ніколи не грішив, а дні йдуть своєї чередою і все тече саме собою! Я ж можу
Затверджувати сміливо, що людський розум лінивіший, аніж грішне й немічне тіло,
Напевно, він нагадує молодого метелика, який летить на яскраве світло і там остаточно
 Погибає! Хіба ця діло, що йому особисто самому думати давно вже осточортіло?! Дотла
Забутий гадок і думок таємний аромат, його запах  уже котрий рік заміняє сморід! Всім
Досить добре відомо, якщо бути справедливим і чесним, що говорити про жінку погано
Вважається в русинів не доречним! Не піддавайтеся непотрібним суперечкам ніколи,
Тому що промови й слова наповнені дурницями майже що завжди! Скромно приховуй
Свій норов і уникай безглуздих і непередбачених розмов і дозвільних суперечок! Люди
Крадуть друг у друга щастя, і штовхнути в пах один одного зловчаться, а зарозумілість
 І пихатість прямує серед простого народу, але немає нічого вищого від Бога! Народу
Стати б набагато суворішим, щоб не викликати на себе прокляття боже! Духовна сталість,
Як і повсякденне пияцтво, з однієї сторони, поки його пороки всім людям не видні,
Заслуговує похвали, але з іншого боку, йому ж потім зовсім будуть не потрібні елементи
Людської огуди! Суспільство старіє й потихеньку вимирає ціле покоління, чиї ідеї ченці
Самі скромно сіяли на святій алеї, але, перебуваючи з Богом у довгій розлуці, мучилася
Довго від нудьги й опускали долу свої мозолисті руки, але по подоланню нудьги у світі
Існує окрема наука! А все горе це зіходить з того, що за душею немає святого нічого!
З роками гріхи вибудовуються слідом за нами, ми ж відчуваємо підспудно, що живемо
Малоцікаво й нудно, але стаємо ще безрозсуднішими й трохи мудрішими, хоча
 З пороками нам жити було набагато веселіше! Але не можна ухилятися від повсякденної
Боротьби за права свої! Щира велич укладена у думці простій, що треба загодя
Навчитися, досконало володіти не тільки тілом і душею, але й самим собою
І не схиляти голову перед власною фортуною!  Завжди треба бути готовим
 До жорстокого й смертельного бою! Як написано у Святому Писанні: людині
Визначено було страждання, коли в нього з Богом немає повного взаєморозуміння!                Наше буття із чудом подібне, але воно для повторення ніяк не придатне, займаючись чим
Завгодно, будь-якою дурницею, свою плоть інородці обмивають святою водою,
Залишаючи осторонь інтелект свій, а імла згущається тим часом над сивою головою,
 Але скільки не мийся й у щільні ряди не будуйся, не очистишся від всіх гріхів, адже
 Загруз у них народ від низів до самих верхів і залишився таким і донині! «О, Боже!
Перед тим, як вивести мене із скрути, прочитай мені свої співи і залиш осторонь всі
Моралі! Немає часу для виправлення! Бог вість, чому мир весь забуває про совість
 І честь?! Можливо, і мене колись поглине полум'я, але відвідає піклування
 Й терпіння! Добра до нас доля, перебуваючи в доброму настрої, вона не схильна
Давати по кожному приводу довгі пояснення! Вона поруч із тобою й зі мною, як боже
Проведення! Тим більше, що зло скрізь загрожує нашому життю собачому!»
Справи на землі розподілені строго по чину, наш щиросердечний стан залежить тільки
 Від Бога! Призиваючи народ до пісень і цілонічних молінь, ми просимо в Бога дещицю
Терпіння, хоча самі без роду й племені, але істина – єдина донька свого часу!
 А терпіння й старання не замінять заздалегідь чернечу слухняність! Хоч ціпком бий -
Не буде ладу з тих, хто тишком-нишком замолює свій гріх! Якщо це правило
На носі зарубаєш, тоді свою грішну душу навіть, перебуваючи в Аду, ніколи не згубиш,
Але колись треба собі відверто сказати, щоб суть буття сповна зрозуміти, що до сьомого
Поту треба сіяти і жати,  щоб навчитися свої думки чітко виражати! Там, де вмирає надія,
Відразу виникає порожнеча, її наверх викидає мирське метушіння! Мені люди скажуть,
 Що недарма грішникам чола єлеєм мажуть, адже у церкві їм підкажуть, як жити і як бути
 У тій або іншій ситуації, коли вирішується доля цілої нації! Іржа наш дух вщент роз'їдає,
Так часто буває, навіть залізо іржавіє й від нього холодом усюди віє, а стояча вода теж
 В болоті гниє, а без думок простий народ дуже швидко вмре і знову ніколи вже не оживе!
Люди самі падають у боргову яму, тому що не хочуть позбуватися від особистих  вад
  І йти по тернистому шляху тільки прямо! Самі голі і голодні, але, що сили, видають
Наказ, а вже потім за ними йде багато крапка! Всякий повинен займатися своєю
Справою, але пізнання суті стало людською долею! В ім'я Бога люди терплять негоди,
Залишаючи собі й тяготи, і прикрості, але не кожному дістає витримки й терпіння!
Все живе повинне життя своє прожити, не переступаючи грані спокою, але поруч
Постійно ходить горе сутужне! Не приховаю, але воно давно вже було готове до того,
Щоб за себе постояти купою і яму конкурентам увесь час особисто риє, підкопуючись
 Під древні підвалини буття, але задумане не завжди збувається, адже не всякий за свої
Гріхи перед Богом прилюдно кається, хоча виключення теж у житті нерідко трапляються!
Істина тільки стражденним і прагнучим сама відкривається, але Вітчизна жадає від своїх
 Синів прояву не тільки патріотизму, але й героїзму! А владика небозводу постійно
Стежить за православним народом, хоча того залишають останні сили і він уже готовий
Відправитися прожогом у глибоку могилу! Люди недаремно Бога дякують і порівнюють
Рідну домівку з величезним пташиним гніздом, ми ж у божевіллі своєму самі на собі
Сорочки рвемо, коли ніяк суть буття не зрозуміємо! Якби люди думали завжди про
Результат своїх же діл, тоді б вони мали набагато більше наукових понять! Їм не дано від
Своєї долі відректися й новою фортуною безумно захопитися! Я ж говорю й ніколи
 Не замовкну, але від цього мало Богові користі! Бувало, що щастя й у наші келії залітало,
Але нам тужити зараз не потрібно, хоча серце в такій напрузі битися вже втомилося!
Щось діється там, адже хочеться послати всіх до всіх чортів і перестати ходити
 По головах по скрутній дорозі в  божий храм! Бажання жити миттєво не стало, воно
 В безвісність по добрій волі впало, там згинуло й навіки пропало, але ж колись поперед
Мене воно, що сили, до Бога бігло, а тепер від мене втекло! Зараз  серце охолонуло,
 І немає ніякого бажання жити в цьому світі! Йому все вже давним-давно обридло,
Остогиділа навіть багатострунна ліра, яка черпає сили з небесного ефіру! Щоб душу
Поглинув морок і надалі добрих справ не робити, можна довго про суть життя міркувати
Й на окаянного нарікати! Наш духовний мир неозорий, ми ж у снах підкорюємо
Всесильний і могутній Рим! Коли ж ми святість у своїй країні знову відродимо? Дотепер
Від гріха не відводимо свій погляд і дивимося на нього в упор! Жити заважає безнадія,
Вона передчуває швидке розставання! Але щось повинне трапитися я як нам від
Прийдешнього захиститися? Все тлінне губить себе, безмірно пристрасті полюбляючи!
 Мир мій устав дибки переді мною й вигнувся дугою й з нього не відразу підеш і, тим
Більш, не зрозумієш: хто в ньому святий, а хто ж ізгой?! Посох сукуватий колись був
Символом святості, нині такий час настав, коли народ молиться кому прийдеться, але
Людина колишня подумає спочатку: що ж мені червоніючий схід ранком принесе – славу
Чи пошана? Нині совість не береться людьми до уваги! Пиши, що наше майбутнє
Пропало, адже затьмарення на землю саме з небес уже майже впало й святості в душах
Людей не стало, проте, будь-яку спокусу Господь розцінює як тяжкий злочин! Він знає
Гріхи людей без винятку, але мені вже не потрібні ні слава, ні пошана! Дням життя даний
Зворотний відлік і от переді мною стоїть сам Господь! У тисняві безглуздої проходить
Місяць медовий, без суті й основи, там для двох людей все нове, зовні прилизане 
Й до того ж ще й лаковане! Здається, не вперше грішать люди молоді, а разом з ними
 Й святі! Гріхів і помилок нам не порахувати, гріх за душею у всякого є, але що ж нам
Залишилося робити? Рівно нічого: тільки грішне й до того ж потішна істота і більш
Нічого, але для святості місце в душі все-таки є! Віддавши плоть свою на катування,
Пішов Ісус по шляху рятування людства від відвертого гріха, щоб мирська лушпайка
Покинула його єство безповоротно! Він жадав рівності в правах і молитва була завжди
 На Його вустах! Він чоло своє напружив і сказав, що люди повинні жити тільки в ім'я
Всесвітньої істини! Даний Ним для виправлення крайній строк вже діє, адже Бог назад
 На землю от-от прийде! Візьме в руки сокиру й подивиться кожному грішникові в очі
Щиро, відіпхне від себе всіх нас і скаже востаннє: «Час розплати вже настав, і немає
Ніяких підстав відволікати мене від дуже важливих справ, виправляти Вас я
Втомився!» Дай Боже, щоб Дух святості в наших душах воскрес завдяки сяйву
Блакитних небес! Хватить у закриті двері ломитися й думати, що це тільки мариться!
Потрібні реальні зусилля, щоб противитися нечистій силі! Поки ми живі, повинні
Молитися Богові без всякої перерви, повільно й не квапливо, плекаючи сподіванку
 На всесвітнє чудо й диво! Нам моторошне буття порядком набридло! Закон буття такий,
Щоб позбавити себе від пута й оковів і зупинити вплив помислів дозвільних, всі люди
Повинні знову й знову вийти на терени буття, взявши в руки списи і сокири, задля
Подальшого свого життя! Варто зустрітися на полі брані з ворожими масами й без
Роздумів простромити татар гнівними поглядами, щоб ті побачили ангелів під хмарами
 І нехай народна думка продовжує осоружне життя, спрямовуючись тільки наш побут
До височенної гори! Здається, що це останній каприз людей тих, хто не хоче остаточно
Падати вниз! А вірність Вірі дає й правду людям несе немеркнуче світло на небі, але не на
Всі питання в Бога відповідь є! Їх просто ніде немає! Переконання стрілою от-от
Простромить простий народ, і Бог його старання завжди зрозуміє! Піклуйся про простих
Людей. адже горя навколо чимало, як води в глибокому морі, душа страждає у мінорі,
Сподіваючись, що незабаром нова ера гряде, і Всевишнє благословення на землю от-от
Самотужки зійде, але залишиться довгий розпис, немовби горбкувата височінь у вигляді
Сірої тіні, як колишнє знамення на старій селянській огорожі, яка знехтувала нестаток
 І горе, але ніколи не вийдуть із моди, витрачені життя роки на продовження величі й духу
Незайманої людської природи! У голосній тиші голосно молюся про рідну землю, адже
 У неї чимало турбот є за спиною! «О, Боже, я перед тобою весь такий, як є! Благослови
Й допоможи мені й всієї моєї родині, але не забудь і про країну пращурів моїх! В ім'я Тебе
Про все прогрішення забуду я й без них у прийдешньому часі жити скромно буду! Де ж
Святість час носить? Коли ж її до ніг людських ангели кинуть? Усе, що раніше було,
Знову назад ніколи не повториться, адже колишньому гріху не призначено в душу
Мою заново вселитися! Варто зупинитися і над своїм життя остаточно замислитися!
Якщо в гріху жити, тоді не має потреби Бога любити! Шлях грішника й бесівського
Поплічника для всіх людей. Як добрий знайомий, але ніхто не хоче жити із цим
Багатобарвним ярликом! Свої гріхи не призначено нікому навіки-вічні забути1 що з
Цього приводу чути? Незважаючи на все, вони ходять в зад і уперед, адже загублений
Рахунок прорахункам людським! Я ж всякчас намагаюся свій уторований шлях
Перетворити в дорогоцінний алмаз! По цій дорозі я іду й падаю долу в оточенні
Прекрасних і перекірливих дівиць і ніяк не можу забути їхніх високоякісних облич, хоча
 Й віддаю перевагу церковним передзвонам набагато більше, чим дурним посмішкам
 І безглуздим уклонам! Я ж бранець нескінченного й бездонного Всесвіту, де править всім
І всіма тільки Дух Безсмертний і на задній план нехотя йде все другорядне! У нас одна
 У всіх дорога, хоча гріхів за душею чимало, але ми ж діти Божі, народжені при
Яскравому денному світлі, запаленого і минулі століття Адамом і Євою! У душі завжди
Виникають його таємничі наспіви, воно з'являється то праворуч, то ліворуч від нас
 І блищить величаво, його сяйво гідно поклоніння й немеркнучої слави, а ми у своїх діяннях
Грішні й неправі й живемо лише в ім'я багатства або мирської славнозвісності! А наша
Душа зовні чиста, немов білизна, але нам дійти б ближче до знамення Христа, щоб
Замовкли навічно грішні вуста, і зникла з очей повсякденна метушня! Люди читають
Божий закон, але не підвладний грішникам він! Як справи Христа нам зрозуміти?
Як себе з темряви вивести й мир осягнути, щоб набагато чистішим стати? Що
Варто зробити, щоб не жити облудним сном, а збризнути себе святим вином? Я ж
Винний тільки в одному, але про це трохи ми поговоримо пізніше! Зараз же побесідуємо
Про животворяще й насправді святе! Господь же призиває всіх нас пам'ятати про те,
Що прийде кончини час й Господь поки ще не зневажає нас, але всьому свій день, всьому
Своя година! У години дозвільні ми сповідаємо ім'я Господнє по-різному, але піддаємося
Божевіллю своєму, але кожний грішить по-своєму! Люди шанують Добродія вустами,
Хоча навпаки роблять самі! Як сказано в Символі Віри, залишити повинні ми всі свої
Погані манери й прославляти Бога, тому що до Нього одного веде нас свята дорога!
Йому ми допізна поклоняємося, і вихваляти Його ніколи не соромимося! Він відкидає
Гидотну суть людського життя й призиває не прагнути до радості, а опісля Він
Приводить реальні приклади відчуження людей від святості й Віри! На превеликий жаль,
Немає в народу прагнення, хоча б пізніше продати бісам життя своє якнайдорожче!
Пройде ще не одне століття, поки в буття втіляться думки ці!»
«Господи Боже наш! Все, у чому я згрішив сьогодні, словом, ділом і помислом,
 Ти  як благий і Чоловіколюбець прости мені. Мирний і спокійний сон даруй мені.
 Пошли мені Твого ангела - охоронителя, щоб він покривав мене й охороняв мене
 Від усякого зла. Бо Ти охоронець душ і тіл наших, і Тобі славу розсилаємо, Отцю,
І Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.»
                /Вечірня молитва/

                Г  Л  А  В  А  -  12
                Наказ! Благословення й всепрощення!
                - 1 -
Стою однією ногою на краю прірви й не знаю, як поводитися, щоб врятувати душе свою?!
Чекаю наказу Божого у свого ж порога й намагаюся осягнути суть неможливого, червонію
Й млію, як дівчисько-недоторка, але нічого зробити із собою не вмію! Бог про мене й мою
Країну майже не знає нічого, хоча я люблю своє божество, але чи любить воно все те, що
Їм же самим на землі вже давно вирощено з великим трудом було?! Нарешті, думка
Небесна простромила м'якоть людських серць! Щось і Йому, зважаючи на все,
Хочеться зробити для простих людей, безумно відданих Вірі своєї! Інший раз Бог хоче їм
Подарувати свій чарівний алмаз, однак не можна щораз істину Божу випинати всім людям
Напоказ! Немає повісті сумнішої на світі, чим чарівна драма про Ромео й Джульєтту, вони
Були ще дітьми, коли попалися в розставлені бісами золочені мережі і супроти їхньої
Любові виступали батьки! Немає любові сильнішої й страстей миліших для того, хто в
Таємницю страху був заточений уже давно, але дерзнув сказати один раз прилюдно Він,
Що воістину й щиро в когось закоханий і мир чарівний встав перед ним на два коліна і
Стоїть так і понині! Так уже сталося, що природа здавна сама збиралась зробити жінку
Вершиною і нетлінною святинею свого ж творіння, а поети про неї складали свої твори,
Адже із Всевишнього благословення в яву вони перетворюють свої наміри! Уже багато
Років буття красить природа в білий і чорний колір, як символи страсті й колишні
Перемоги добра над злом, а за ними тягнеться слід страшних нещасть і моторошних бід!
Слів навіть немає, щоб описати все це яре марення! Вірність і святість у любові
Прояви, але заради любові життя своє ніколи не губи! Уже краще тост вимов, а потім
Вирок уголос оголоси і келих вина пригуби, і слідом за тим пристрасть у душі запали!
Суперечки немає, що пристрасть любові йде завжди на шкоду! Коли вона прожогом
Наскочить: чекай –на те, що саме тебе от-от мудрі люди обдурять! Не можна по дорозі
Любові із закритими очами навіть із ціпком в руках  йти, коли нічого не видно попереду
 Й паралізовані всі м’язи і мозки!  В ту пору її свічення позбавляє закоханих остаточного
Зору! Колись і моя душа подібно сонцю світилася й любов'ю похвалялася, а потім з нею
Назавжди власноруч розпрощалась! Що трапилося, те трапилося: ява в суть буття
Врешті-решт , все-таки втілилася! Улюбленій жінці ніколи не грубіянь, але в ім'я її
Капризів життя своє надалі теж на саме дно буття не тягни, краще убік піди, а вже потім
Келих терпкого вина з горя пригуби і на самоті тихо вболівай, але лихо не приходить
Одне! Воно в саме серце встромиться, і плоть відразу ж запалиться, так уже водиться
 В нас, що в будь-яку кромішню годину, якщо щось заздалегідь сам припас, не намагайся
Тягти на собі крихти минулої пристрасті вже краще все віддай на розсуд долі! Ця думка,
Як і уява, вимагає постійного руху, але пожирає її не повсякденне буття, а своєкорисливі
Наміри її поїдом їдять і немає їм ніякого прощення! Божевілля це чи слабоумство, також
Безвільність є терновим вінцем долі й не більше, вони страстей яскрава прикмета, навіть
Божевілля буває  великою любов'ю зігріте! А потім приходить муки буття, адже
Вторгається в серце довга розлука, от тоді до самої землі опускаються немічні руки,
 І хочеться випити отруту, адже улюбленої жінки поруч немає, а темрява спокус душу
 І тіло от-от здолає! Навіщо гадюку під серцем гріти й рабство терпіти таке, чи не краще
Перекреслити долю власною рукою? Тим, кому не везе, Господь дуже мало благ дає, але
Куди ж дорога життя нас приведе? Невже ми по Божій волі своєму розуму не довіряємо
Більше, аніж воно насправді є? Було б набагато краще для нас, якби всюди наш рід 
Супроводжувало мирське благополуччя! У яку ейфорію треба впасти, щоб геть усе
 В одну мить разом з життям остаточно проклясти й безбожникам вручити ключі від
Верховної влади? Поруч є мирське буття, де практично все - нічиє!  Воно для більшості
Людей невідоме, але як довідатися б про нього майже все? Саме це, а не щось інше,
Багатьом людям було б досить цікаво! Течуть по ріці історії й дні, і роки у пам'яті своєї
Зберігаючи, майже завжди імена святі! Змиває геть буття практично все, що є
Суєтним й тимчасовим, але залишає недоторканним дарунок розуму безцінний!
Йому важко вижити, перебуваючи меж двох епох, але допомагає людині Всесильний Бог
Перебороти заповідний дебют, щоб дехто довго мучився, прийнявши  на себе послану
Небесами тяжку долю! А час відносить життя безповоротно й користі немає від буття,
Адже воно розумом перекручено було вздовж і поперек, але воно розбурхує не тільки
Дозвільну думку, там зло доходить саме до безгрішних думок, піднімаючи шалений гамір
І несамовитий шум, хоча він нікому давно вже не страшний, окрім широких ланів і ніким
Не прибраних з осені ріллей - там заховані скарби наші! Вони безупинно штовхають
Плоть до високого обриву, залишаючи на чолі мітки свої і кожна зморшка свідчить про
Прожите десятиліття, але ніхто не доживає до свого сторіччя, тільки онуки й діти
Постійно воюють із тим, що чорніше всього на білому світі і, коли наступить новий вік,
 У глибокій безодні зникне нинішня людина, але ніщо не зміниться в нескінченному
Перебігу часу й, напевне, сум’яття знову занепалу душу розтривожить і підсилить її тягу
До непокори, але після нього повернеться  у свідомість миттєве торжество священної
Молитви, і залишаться дрібні крихти минулого буття, як спадщина тієї епохи, що канула
В небуття! І відлік подій «до того» і « після того» буде все так же само вести небесне
Божество, а як же інакше, якщо Бог прагне отримати віддачу за своє ж добро, але
Неслухняним стає людське нутро! Роздуми про минуле, гарне й найгірше, рухають
Думки у напрямку непередбаченого майбуття, хоча їм важко забути навіть близьке
Минуле! Прожогом проносяться й дні, і роки, тільки глибокий подих іноді та лементи
«Ах» і «Ох», нагадують людям про стислість існування, де доля ревнива забуває створити
Святе диво! За подихом слідує задишка, а за нею рухається морок, щоб хоча б абияк
Зупинити спалах свідомості й викликати дорікання на суть свого буття, де вороги й друзі
Почнуть боротися зі злом всі разом на заповідному місці! Дехто майже оглухнув, а дехто
Не зміг знайти для себе черговий привід, щоб грізно й суворо зазвучала сила праведного
Слова, а душа на смерть піти вже була майже готова, але для народу важливіше всього
Довгоочікувана воля! От-от наступить гробове мовчання, але ніколи не кануть у Лету
Символи колишнього жалю, вони у свідомості залишаються людям у повчання! Минуле
Злегка сполотніло, коли чергова думка прожогом на нього налетіла, його очі вже не так
Палають і як смолоскипи давно вже не мигають! А, щоб холодний піт не капав у постійно
Розкритий навстіж рот, встає з колін простий народ, він у спокої ворогів ніколи
 Не залишить, але сам собі душу роз'ятрить! Життя мовчанням наповнена, тому що
Страждає  і зубожіє велика країна, по периметрі всієї землі татари сільця давним-давно
Вже сплели! Постійне страждання й животіння дані людям у нагадування про
Швидкоплинність мирського буття, тому що людська сутність вся ніколи не думає
Про вічність! Люди просять у Бога милості й нарікають із приводу несправедливості!
Хочеться сказати самому собі: «Будь, покірним своїй долі й нічого не бійся, подумай
 І заспокойся, але ніколи не приймай несправедливість миро устрою, як буденність
Життя!»  Людям властива риса одна: вони не розуміють нічого, але подорож
По життю, зрештою, закінчується хмурою тризною!
                - 2 -
Мій розум, від любові трохи охолонь, у серці Сергія було чимало Великоросійських
Святинь, ти його життя на вагах історії прикинь, а вже потім від істини відринь! Колишнє
Відкинь і відмети, якщо можеш, то й всі гріхи ворогам своїм без зволікання прости! Їх,
Страшачи й на корені трощачи, народ перетворюється у велетня, але перед ним встає
Глибока безодня – вона єдина, що відтепер дозволяє грішників на мить простити,
Возвеличити й благословити, а опісля, створене ними колишнє життя навіки забути!
«О, Боже, себе під ноги глянь! Здається, справа зовні схожа на погань! Усюди миром
Правлять п’яниці! Якщо і я колись згрішу, тоді сам себе негайно й сповна запитаю:
«Для чого диявол  влаштував на Русі своє торжество? Він то там, то отут, навіть
Там, де його ніколи порядні люди давно вже  не чекають!» Вистачить у хованку
 Із совістю гратися і з любов’ю ночами забавляться, треба мир душі заново будувати
 Й щось нове створювати у своєму побуті, щоб врешті-решт досягти сказ очної мети!
 Нарешті й остаточно там  розцвіли святість і благодать! Нехай Господь мене
 Не засудить за те, що особисто я живу за принципом: нехай все буде так, як буде! 
Скільки разів я намагався зрозуміти всіх нас, але одержував відмову! Чому ж Бог
Постояти до кінця за всіх нас не зміг?» Ми всі живемо в ім'я великих святинь, диявол, ти
Від моєї душі відринь! Амінь! Амінь! Поки час невблаганно до смерті йде, колишня
Святість ним не береться до уваги! Душа не права, коли змушує серце й розум зважувати
Сповна всі вимовлені нею вголос ганебні слова! Хочу сказати, що в цьому житті треба
Вміти, подібно акторові, на сцені буття свою роль грати, щоб уникнути ганьби! Треба
 Не тільки думати, але й сміти, хоча ледь повзе немічна душа, вона нещодавно була
Позбавлена без всяких вагань блудливих думок і таких же міркувань, і не маючи в кишені
Ні гроша, в напрямку старості несеться вона, майже, навмання, зрідка піднімаючи
Іскрометний шум, але для пошуків істини їй необхідно мати старанний розум! Люди
Вивчають Святе Писання й борються за Віру, але на власному прикладі не ратують
 За чистоту духовної сфери й не живуть згідно її приписам, надаючи волю розуму
 Й знанням! Народ співає «Символ Віри», але колишніми залишаються його манери!
Здаля видна зубожіла сторона медалі, адже люди одержали зовсім те, що не очікували
 І духовно чистішими вони ще не стали! Всьому свій строк – прийде час і доля викладе
Народу свою науку, водрузивши на церковний хрест тернову плетеницю! Помічаючи все,
Як здається мені самому, ми рідко коли підкоряємося розуму своєму! Перебуваючи
 В пориві дивному, молитися прагну під стать поважним християнам, але не бажаю бути
Тираном або ж виражати свої думки докладно! Особисто я пізнаю сповна суть свого буття
І пізнаю себе в мандрівнику випадковому, адже ми подібні з ним у всім, хоча розходимося
В одному: він чернець у рясі й високих чоботах, а я ні при справах, хоча при модних
Дзиґарях! Мені якось не до обличчя вподібнюватися злиденному сліпому, однак, занадто
Часто я звертаюся до небесного Творця! У колишні часи в нас одна з ним була велика
Країна, а зараз загублений спільний алмаз, він сьогодні сяє без прикрас, помічаю часом,
Що цим миром править не диявол, а пристрасть людська! Розум накритий білою пеленою,
Хоча небесна свіча горить наді мною й, саме собою, переховуються  з очей зеленої
Діброви, тому що над ними стелиться туман кучерявий! А солодкуватий єлей несеться
 Зі свіжозрубаних сіней, ніхто дверей ще не відчиняв й герметичність великого будинку
Ніяк не порушував! Напевно, русини молоді обмили ялицевим маслом свої кучері густі
 І запах пронісся подібно зграї із песців посередині молодого рідколісся, його сивий туман
До дверей прожогом припер, але там же був важкий залізний замок, але його ніхто
Не помічав в упор: навіщо ж зі своєї хати виносити все сміття? А ангел-утішник уже
Намагається непоміченим пройти у святу обитель, уже краще там умерти й навіч
Побачити прояви смерті, чим надалі псалми в усе горло піяти, але істині в очі пильно
Ніколи не дивитися! Думка носиться далеко, і вона прихована від людських очей
Небесною поволокою, там біснується щосили, як мале дитя, вона грається у війну,
Роздираючи в жмути тією холодною ніччю все те, що бачить навіч! Вона несеться
 По пагорбах крутих, немов вутлий човен по величних хвилях, але всюди бачить тільки
Один обман! Душа грішна і її суть у пута закована! Буває такий стан, коли душа й тіло
Приховують власне страждання, але опісля з'являється моральне й фізичне нездужання
 Й отоді, як завжди, якщо близько підходить до тіла зле лихо, йти треба подалі
 Від колишнього пророцтва, найкраще всього в обійми чернечої самітності! В ім'я
Бога все перетерплю, Його постійно про всепрощення своєї душі молю! Ми із Сергієм
 По одному напрямку бредемо і з ним удвох володіємо непростим, а складним ремеслом
 І кожний процвітає в справі своїй, тому що й вночі, і вдень володіємо всією землею! Якби
На його місці був хтось інший, духовний мир встав би дибки долілиць головою, а лютий
Рід людський тільки завдяки Вірі святий хоча б зрідка знаходив спокій земний й побачив
Чисте небо над собою! Лише той, хто ніколи й нікому не бреше, може бути впевнений
 У самому собі, щоб постійно й надалі прагнути до духовної боротьби! Людські душі
В занепаді, а все тому, що миряни на спокуси напрочуд ласі! Не грішити даю я Господу
Обітницю, але гріхи негайно ж спрямовуються за мною слід в слід! Як не крути, як
 Хвостом не верти, але за прощенням гріхів треба в Божий храм спозаранку
 На колінах увійти, щоб потім щастя й спокій назавжди знайти, але для цього варто
Крізь терни пройти! Виражаю великий сумнів, що жагуча любов - є великим гріхом,
У серці надовго оселилася тяжка смута, адже доля повертається до фортуни круто!
Завжди знайдеться вагома причина, щоб небеса сказали і пітьмі: « Грішні всі чоловіки!»
А слова Бога до нас ангели незабаром переправлять і наодинці нас зі своїми турботами
Ніколи не залишать, а безневинного з розмаху відразу ж не відправлять на плаху, але
 Й не знімуть із себе останню сорочку, щоб на своїх вадах поставити жирну крапку!
Нехай грішники тремтять від страху, адже Господь постійно їх докоряє, тому що Він
Точно знає, що їх вутлий човен Він сам по хвилях буття, що сили шпурляє й лише іноді
Його до небес піднімає! Ми не вільні по-своєму бажанню уникнути з Дияволом
Кровопролитної війни, нас гріх, який є і його чимало охрест, відправляє в безвісний
Шлях! Коли ж пристрасть простромить наскрізь молоді груди, тоді Бог поруч покрокує,
Він ніколи чоловік одного у лиху годину не залишає! Не все тут подобається мені, навіть
Те, що бачу я іноді тільки в сні! Гинуть душі без кінця, усюди скитаються розбиті
Поганю серця! Поруч мучення й маячня, а життя відразу стало зовсім не тим, навкруги
 Й скрізь одна метушня! Простолюддя не схоже на голоту - воно й то вже давним-давно
Зовсім не те, що колись було! Звузилися простори і набагато нижчими стали височенні
Гори, але у світі, у якому всі люди схильні тільки до повсякденних суперечок,
Верховодить життям сум й горе! Не дає спокою серцю вбогість і духовна порожнеча,
Люди кидаються з мосту долілиць головою й, саме собою, все, що було в колишньому,
Обертається потім для людини неминучим злом!  Суспільство не буває ідеальним, але
Його не змінити нам радикально! Я ж шукаю свій ідеал, хоча від чвар і сварок сповна
Вже утомився! Живу не для себе, а для небесного царя або короля, їду на колимазі
 Й постійно перегортаю старі папери, а істина панує в імлі, але людина живе тут - на
Грішній і потішній землі і, як здається мені, їй важко дається кожний крок, адже життя
Проходить на ногах: у поспіху і похапцем! Не так жив, як треба праведний чернець! Наше
Буття, як катастрофа корабля, воно кидає нас на голий берег у хвилини лютого неспокою,
А там всі ті ж гоніння нібито за вчинені раніше гріхи! Так, не сприймає їх земля
 Й відкидає Всевишній судія! Безумці очуміли, багато хто з них давно вже овдовів,
Вони із чортом сторгувалися й відразу в своїх вадах йому зазналися, хоча раніше
 Із чужою думкою завжди рахувалися! Бачить Бог, що зараз вони не схиляються біля Його
Найясніших ніг і постійно шукають будь-який привід, щоб думки не кружляли по голові
Низкою рясною і не відплачували горю й лихам сторицею, але по всіх усюдах можна
Зустріти ще живого Іуду, а народ голодний облизує крихти від панської їжі, а навколо
Грязюка повсякденного життя! Брудні в бояр халявки, а на душі - нудьга! Страшно, що
 В бої рукопашному вже ніхто не переможе, а Бог сидить високо, коли ж Він схопить
Диявола за душу і на нього сповна свій гнів прожогом обрушить? Попереду лежить
Сумовитий шлях і немає часу хоча б коротку мить передохнути, а переді мною стоїть
 На хворих колінах немічний чоловік, побілений сивиною, він сьогодні сам не свій, адже
Ніяк не може зрозуміти: куди ж зникла земна благодать? Час швидко йде, а душа вже
Припиняє вічний політ! От-от уже гріхів череду біси вроздріб розберуть чи в пеклі, чи
 В Аду! Я ж мовчки миті смерті біля паперті чекаю, себе ніяк не щаджу, але іноді
Цілковито віддаюся гульбі! Багато нині розвелося багатоликого народу й валандається
 Побіля паперті чимало всякого наброду, який прикривається ім'ям усього народу вже
Багато років, щоб угамувати власну утробу, відзвук їхніх справ геть летить, а вже там,
Удалині, потихеньку вмирає, душа в глушину тане, і смуток її сповна долає! Важко
Праведно життя своє прожити й істину прожогом проковтнути, головне в житі саме те,
Що буття мирське відтіняє справи державні: Віру в Бога в душі варто навіки зберегти!
Нехай люди набагато чистішими будуть і врешті-решт почнуть вникати в Божу істину
 І суть, а вже потім вони самі візьмуть святу книгу в руки і Святе Писання від кірки
 До кірки зимовими ночами прочитають, а опісля вивчать його назубок, щоб Бог, почувши
Дзвін далекий, не закривав ока розуму легкою поволокою - у цьому немає ніякого пуття!
У природній красі, а не духовній висоті прикрість схована, поруч із нею носиться гріхів
Величезна звита! Коли краса надмірно роздута, отоді холод лютий нікого не щадить,
Він стрімкіше, аніж світлі думки, до самого серця летить! Майбутнє всіх людей -
У Вірі своєї й саме в ній людям варто виховувати своїх чад, тобто дітей! Свої вуста
Набагато кращі, чим у ста інших чоловіків і чим вони крупніші, тим поблизу здаються ще
Страшнішими, але чим ближче до паски, тим соковитіші з'являються фарби на пітному
Чолі лисих грішників! Обличчя складними візерунками покрите недарма, хоча ще
Паралічем не розбита грішна душа! Там є й гори, і рівнини, на які незабаром вийде
Військова дружина, щоб у січі суворій небо стало для них природним дахом! Адже під
Ним почнеться фатальне пробудження й нове відродження для голови й людського ока,
Які повернулися на землю здалеку! Життя не вивчиш по книгах, але від татарського
Ярма осліпнеш майже миттєво! Все життя нам варто вчитися й разом із книгами
По пустельних трактах ледь-ледь волочитися, щоб на душу Бог благодать свою,
Зрештою, один раз все-таки з усієї сили обрушив! Порушений пісенний лад, а любов
Перетворилася в убивчу отруту, тому що люди не діють, а тільки нісенітниці про неї
Прорікають! Вимальовується неприваблива картина: попереду маячить гряда пустельна
Й на її вершинах чутно припах бузинний! Багато пороків є у людини одної, якщо
Педантизм стає блазенством, а з ним усякий  добре знайомий, особливо, якщо людина
 Не дружить зі своїм розумом! Коли бал у світі править розлад і дисгармонія буття, тоді
Кожний пісню співає на власний лад! Негідників, а я це точно знаю, а не просто іноді
Припускаю, невдачі інших людей забавляють і веселять і вони про це вголос і скрізь
Відкрито говорять, але брешуть всі й завжди, спотворюючи буття, і правду з їхніх
Вуст не почуєш ніколи ти! Удавання не виправляє природні недоліки, звички, пороки й
Вдачі, просто з віку в вік своє призначення прагне глибше зрозуміти кожний розумний
Чоловік! Чого ж він у житті досяг? Він не варяг і в нього приємний одяг, проте
 У кожної людини строга думка теж є, адже мотивом всіх нещасть є розтління
 Й розкладання суспільних підвалин, а ця справа не проста й по великому рахунку
 Не свята! Люди не по добрій волі перетворюються в ізгоїв – приходить час і гріх стає
Урівень із тими, хто проявляв колись сумнів із приводу його проявів, а нині гріх
 Не чекає на появу нових настанов, він постійно прагне побільше відкусити від Божої
Милостині! Той, хто вчасно зрозуміє, що гріх став зовсім не той, і він не так себе в миру
Поводить, адже дияволи й чортенята здирають погодинну оплату  з рідної сестри
 Й двоюрідного брата, коли ті стають духовно могутніми й настільки ж багатими! Гріх
 Не висить на волоску, як це було колись, десь там удалечині, він пурхає по сивій голові
 Й натрудженій руці, а зло сидить на стелі просторої світлиці, щоб перевернені сторінки
Буття знову змогли в суть історії сповна через деякий час втілитися, але чим бурхливе
Життя врешті-решт завершиться по великому рахунку не знає ніхто! Ну, і що? Навіть,
Якщо святими промовами наповнена була мідна посудина, тоді від цього не зміниться
Їхній зміст і суть! Я ж хочу на небо подумки всіх безбожників повернути, але ті норовлять
Миттю вшитися, серед темної ночі кожний хоче вдосталь повеселитися, але не в усіх
Вистачає сили й моці! Знаки колишніх перемог залишають на чолі свій закономірний
Слід, який ще яскравіше сіяє через багато років буденного побуту! Життя пролетіло –
Залишилося після нього лише немічне тіло, а зроблено менш половини задуманої
Справи, але багато чого змінитися вже встигло: ока дивляться понуро на мир
Осоружний і покритий товстим шаром сіро-чорного пилу! Ті гріхи, що більші, сіли
 На шию й уголос проповідують народу свої неблагозвучні ідеї, їх слухають ледарі
 Й роззяви – ніхто не хоче поринути в побут важкий, дуже нудотний і невеселий!
На серці прохолодь, і от воно нічому давно вже не раде! Де ж щастя світове? Його щось
Не видно під рукою! Із шершавих губ, що тріснули напередодні, злітає божевільна
Промова, що мир земний досить грубий, але він теж жадає яскравих зустрічей, щоб розум
Від повсякденності буття відволікти! Життя зовні схоже на коротку мить і чого ж ти
 В ньому вже досяг? Та нічого, а все тому, що завжди відкидав від себе  Божество! Всі
Сили висохнули, замість думок - оберемка з відвологлого клоччя, а в залишку - промови
Недовгі й короткі! О, Боже, гріхи від нас відринь і небесну височінь покинь в ім'я своїх
Святинь і переді мною з'явися! Немає моїм молитвам ні початку, ні кінця!  Читаю заповіді
Добродія без кінця й молюся за свого Творця! Ніяких цілей не переслідую я й на
Запитання: що ж мене попереду чекає, природно, не відаю! Чимало всякої лушпайки
 Промиває мої пристарілі від часу мозки, а усередині не видно нічого, окрім нудьги!
 Слабкішим стає слух, вогонь пристрастей у душі зовсім, здається, вщент загас!
 Чим більше гріхів ми дозволяємо собі, тим менше віддаємося духовній боротьбі,
 Нам життя один раз на землі дане, а  ми продовжуємо сіяти насіння гріха
 І його поросль вже видна здаля, але люди вважають, що це не їхня провина,
 А у всім винні тільки Диявол і Сатана! А тим часом небесна завіса пробивається крізь
Завісу з диму й вогню, а та гріхи собою щільно прикрила, але байдуже забула, що для
Діянь Бога немає границь, адже Його погляд сильніший від погляду птахів! Нехай тільки
Троє: Батько, Мати й Син встануть за моєю спиною, закриваючи душу й плоть від
Повсякденного гріха високою стіною! Нехай вони простять усе, що раніше було
 І відсунуть границі бездуховної могили, а імена Святої Трійці спливають знову і знову:
Віра, Надія й Любов є основою всіх мирських і духовних засад!
                - 3 -
Люди на Бога здивовано дивляться, вставши на коліна й у небо потупили погляд, вони
Великі печалі поруч із собою зустріли й наяву їх на своєму горбі випробували, хоча гріх
Постійно творили, і молиться в ім'я Бога незмінно забували! І от наступило велике
Забуття, зразу виникла журба й загальна непокора, але той, хто хитромудрий, терпіння
Бога відразу й раптом випробовувати на собі не стане, тому що Господь грішника
Всюди дістане! Той, хто духом злиденний, не виросте вище власних халявок! А Бог
Уже над землею простяг свій розкішний блакитний намет, щоб сховати всю ганьбу, яка
Прийшла на землю з далеких кримських гір і з тих пір він роздирає її на дрібні шматки,
 А грішна земля знемагає від зневіри й туги! Саме ми й горді, і до того ж уперті, адже вся
Цивілізація як і раніше разом з нами, але ми сьогодні не живемо під небесами, але, коли
Вірші на дозвіллі тихо пишемо, мимо волі думаємо не про символічний, а про вищий
Зміст людського буття, щоб колишнє існування все була б до кінця оголене! Від
Позбавлень знемагає бідний люд, а багатії одними насолодами весь свій вік живуть
І сльози ніколи прилюдно не ллють! Треба не тільки хотіти, але й вміти за Віру
Полум'яніти й шаріти й свої помилки навчитися миттєво виправляти! Таке рідко
 В житті буває й найчастіше пам'ять ненавмисно без сліду спливає! «О, Боже, Ти нас
Молитися не неволь і жити по-своїх поняттях Ти нам врешті-решт дозволь, хоча ми
Незначні настільки, що неміч і біль здіймають свої руки до небес, але про своїх чад
Господь повинен потурбуватися сам! Тоді що залишається робити нам? Напевно,
Частіше ходити в храм!» Йде процес складний, його не зрозуміють люди обмежені, але
Вже почався рух зовсім в іншому напрямку, от-от почнуть змінюватися всі думки і їхнє
Положення в просторі й у часі, але викликають подив нічні бачення-вони наших реалій
Повне відбиття! Скільки ж позбавлень, нещасть і мук скопилося навколо вбогості
 Й мирської суєти? Вони беруть людей на переляк і, що образливо - ті поводяться
Напрочуд єхидно! Будь-якому аристократові, що звик жити привільно й багато,
 Не потрібна розуму палата, якщо плоть страстями давно вже обійнята - саме вона у всіх
Людських гріхах винувата!  Дуже багато недоліків з'являється раптово на шляху
 На вид досить рівному, хоча багато в чому грішна душа згодна з Господом - Богом,
Але не хоче дотримувати канони дуже строгі, вона чітко бажає знати: чому Сатані
 На людей начхати? Усюди бачу бруд, туди легко й самому впасти й так буває щораз!
 Те, що розбоєм було придбано, випарувалося в піднебесся вже давним-давно! Коли ж
Буття наше стане суттєво кращим? Божа череда своєму побуту не дуже радо! Я ж
Голий, як сокіл, а в душі моєї панує цілковитий розкол! Мій дух втратив напередодні
Слух, він злиденний і самотній і яке ж йому пуття: засвоювати всі ті слова, що Господь
 У Нагорній проповіді давним-давно виголосив?! Я ж духом ослабнув, тому що я раб
Своїх бажань і страстей, але вони перебувають не у владі моєї! Мені ж стає набагато
Легше, коли природа тихо на вухо ночами шепотить: «Тримайся за Бога й життя як
Можна міцніше й тобі стане набагато легше! Ми всі відійшли від плуга й сохи,
 У тому числі й наші допотопні гріхи!» Я встаю на коліна й знову прошу в Бога
Благословення, хоча не вистачає терпіння, щоб пережити всі муки й позбавлення
Спокійно! «О, Боги, грішні з нас майже всі, але Ви гріхи зупинить й нам до них
Доторкнутися хоча б на мить дозвольте, а бісам накажіть людей залишити в спокої!
Сьогодні час такий, що нутро людське переповнилося злістю, а людина нагадує пса, що
Подавився великою кісткою! Терпіння прогризло обидві жмені й почин навколо нас
Кружляється, бажаючи до когось хоча б на деякий час щільно притулитися!»  А божий
Суд сам собою звершиться, але його людська свідомість зовсім не страшиться, суд не йде
Привселюдно, виходить, коли бути самокритичним і мислити алогічно, що саме
Свідомість є первинною, а матерія – реалією вторинною! З ученими вимогливими
Можу посперечатися про канони Божі, але не згорну зі шляхи надзоряного, по-якому йде
Божество! Мені б викинути затьмарення зі своєї долі, щоб святе проведення опромінило
Душу сторазовою миттю! Тільки в самоті глухої дозволю пригрозити самому собі
 Й батогом, і бичем, щоб не поневірятися душі потім, шукаючи істину в тумані земному!
Ми голодні й до того ж ще й бідні, але не вільні й ведемо спосіб буття не богоугодний!
Межею всіх мирських бажань не є земля обітована, брехуни повторюють щораз, що Бога
Праведно шанують, а самі гріх всякчас творять! Легко Богові поради грішникам давати:
Як їм жити і як святість шанувати, а хто буде старі прикмети дотримувати? Адже нам
Важливіше більше знати, щоб на Бога уповати і Його надалі ніколи не зраджувати!
Кожний з нас бажає буття собаче бачити без прикрас, а душа вже одержала над тілом
Влада і не повертає хоча б частину своїх повноважень, витканих з тире й багато крапок!
 Вона краще поплаче й на свій лад життя переінакшить, тим більше, що всяке про неї
Народ судачить! Від гордості порожньої навіть останній ізгой вступає в послідній бій
 Із самим собою, ризикуючи порожньою головою, але результат вирішений - усюди чути
Плач і стогін! Щастя скорене непролазною темрявою й зі злом воно веде розмову
Порожню! А порив святий не народжується в порожньої голові й не з'являється саме
Собою за високої стіною, повернувшись до мужності й відваги широкою спиною,
 А до злої ватаги - обличчям, щоб разом із Творцем зустріти безжалісно й жорстоко бісів
Нахабних і ненаситних! А заздрість пихата нутро наповнює незвичайною силою, щоб
Народ недбайливий і на вид досить життєрадісний і милий не був таким перекірливим,
 А всякчас розвівав свою фантазію і при першій же оказії молитви перечитував по трьох
Разів на день! У нього гріхи давні, ще із часів князівни Ярославни, адже  у них очі зміїні,
А голоси на перший погляд схожі на солов'їні, але язики над міру довгі! Вони дружать
Зі своїми  ворогами під блакитними небесами, але смирення Господь дарує постійно нам,
Забираючи з нашого шляху все сміття й дрантя, але не варто із цієї нагоди дарма
Засмучуватися, марно страждати й безглуздо томитися - у цьому житті все трапляється
 І задумане рідко коли збувається! Немає нічого, щоб не залежало від намірів Бога
Самого! Грішні й плоть, і єство! Зрештою, не все залежить на землі від розумників
 І мудреців, тобто наших праотців! Перед людьми майже завжди простирається гірка
Й безводна пустеля, і тільки Господь єдиний веде народ настирний по балках і вибоям,
Але холодні й надокучливі змії й жаби прагнуть підійти до гріхів як можна ближче
І відразу їм п'яти лижуть! Господь, зм'якшившись і ще раз у непорядності бісів
Пересвідчившись, дозволяє їм трішки поплакати, немов бездомним і голодним собакам,
 Щоб запобігти новій бійці між простим народом і іншим набродом! Чернече братерство
Відкидає святотатство, як злочин і немає йому, незважаючи на все, ні виправдання, ні
Всепрощення! Воно немовби приведення зупиняє душу на початку руху в напрямку
Невідомому, тому що придуркувата зарозумілість вустами окаянного вселяє в душі лише
Одне безвір'я! У ньому можна побачити вночі й удень ключ до ворожості й антагонізму,
Воно відкриває двері до горя й нестатку! З ним важко залишатися наодинці! Люди
Живуть як пілігрими, адже вони всякчас зайняті тільки справами своїми! Їхнє
Минуле, таке уїдливе й допитливе, давно покрито гріхами великими, а зверху їх мирське
Буття присипало золою, їх не штовхнеш відразу ногою, навіть якщо щось сталося
 Із хворою головою, але вона, саме собою, встане неприступною горою над своєю цікавою
Долею! А народ від ченців теж ні в чому не відстає, він по стопах Божим спокійно йде
І тихо чекає, коли ж його черга, нарешті, прийде, щоб розрізати прілу мотузку, яку
Дияволи спритно зав'язали на спині перед останнім боєм, ми ж власною кров'ю гріхи свої
Змиваємо, щоб не жити із клеймом ізгоїв! Чемність породила недбайливість, але
Повернула прихильність людей до всенародних повір'їв! Ми теж у Бога щиро віримо,
Але внутрішня зарозумілість вириває з душі корені довіри! Сподіваюся, що такі святі
Серед русинів все-таки знайдуться, які самі у високу обитель на небесах проб'ються й там
Вдосталь вина благодаті нап'ються, кури й ті й вночі яйця не несуть, а світанку чекають!
Померкне незабаром Місяць холодний, коли будуть доведена її невідворотна провина, але
Роздратуванню невідомі півтони! Навіть у пекучий день від Бога на землю падає
Незвична для ока сіро-чорна тінь, тому що повсякденна дурниця не може перемогти
Власну лінь! Брехуни повторюють, що ока грішників на мир ніколи відкрито
Не дивляться, а народ від промислів божих постійно на крок відстає від думок своїх!
Пройти б простому народу й вогонь, і воду, а опісля позбутися від боягузтва й ліні, щоб
Не стояти перед заклятими ворогами на зігнутих колінах, а живити таємну надію:
Влягтися в прохолодній тіні власних сіней! Світло всьому живому голова, а людям
Потрібні яскраві приклади, а не порожні вирази і такі ж слова! Бог повинен бути
 Постійно з народом, разом з ним крокувати по пустелях і водах у будь-яку погоду, щоб
Ті, забувши про мирську суєту, не жили, як нелюди всі, а йшли по суєтному миру, тільки
На святість, настроївши свою співучу ліру, даючи відсіч вовкулакам і вампірам! Вони теж
Неправедно жили і не так, як ведеться і мирському житті, любили й дуже багато разів
Грішили, не ті землі для себе застовпили, у чомусь порядність не проявили, але своєю
Байдужістю совість назавжди загубили! Дуже м'яко для своїх колін стелили, проте свої
Гріхи сповна збирали! Користі заради не вбивали гадів, їм було начхати, що світла Віри
Сьогодні поблизу них не видно! Їхні нерви на межі, але не все так погано насправді:
 Є високі цілі, але ченці їх втілити в яву остаточно ще не зуміли! Про це й ми відверто
Поговоримо і тільки опісля святий хрест тричі поцілуємо! Не можу ніяк зрозуміти: у чому
Я зобов'язаний сам себе щораз обвинувачувати?! Перш ніж пізнати гріх, я підкорявся
Богові від дня свого народження, і багато в душі виникало всяких спонукань, але служити
Господу набагато приємніше всіх насолод і задоволень! Необхідно виявляти терпіння
І тоді у душі відразу наступить пробудження зовсім інших світоглядів! Не треба
Людям прикидатися, що ніхто із них не любить цілуватися, просто любов не завжди може
Відбутися й з підступництвом на рівних змагатися! Той, хто йде з дірявою торбинкою,
Врешті-решт подужає темряву, і йому будуть вдячні його нащадки, але він не має гадки,
Як можна встояти супроти страшної немочі, особливо в ночі? Непристойно стояти
 З відкритим чолом перед своїм безнадійним ворогом, вже краще на поле брані самому
Себе позбавити від власної погані! Нехай серце блищить чистотою, а душу сп'яняє дзвін
Удалині лісовий, адже його дзенькіт висить над злиденною країною й суєтою мирською!
Як перебороти нам морок і воєдино зверстати Божі побажання й власну потяги?
Хіба можна життя своє так прожити, щоб ніколи й ні в чому не згрішити? Важко
Свої бажання й святість воєдино сполучити, їм не можна бути поруч і разом, якщо думати
Доводиться побіжно про совість і честь! Треба було дожити до сивого волосся, щоб дещо
Усвідомити, нарешті, і мені вдалося! На превеликий жаль, ми все свідоме життя готуємо
Себе тільки до поховання, але не віддаємо належне своїм гріхам! Гріхи мовчки робимо
 Й відразу про них забуваємо, а напоумленням душу ніколи не опромінюємо!
До засмучення великого, незважаючи на все, не дійти розуму самому до свого
Остаточного очищення! Гріх – його призначення! Не можна себе змушувати
Насильно святість і Віру у своє єство ще з пелюшок ввібрати, їх можна тільки
Зрозуміти і тільки опісля всі гріхи від себе відмітати! Немає справи нікому
 До чергового гріхопадіння мого! Усе в цьому світі від Творця, Йому сповна належать
Наші душі й серця! Він здатний допомогти народу перемогти на життєвому шляху всі
Пороки і смути й душу загодя від всіх гріхів урятувати! «Бог!» - я знову й знову
Повторюю це заповітне слово, але якщо б я міг, то сам би розвіяв чорний смог, що навис
Над людством ! Попереду шлях загибелі або честі, можливо, прийде час, коли мені буде
Дозволено стати пророком славної помсти й бути з Богом постійно разом! А плоть
Розривається на фрагменти, прагнучи убезпечити душу від нелюдської пристрасті!
 Доля її страшна, але, як ніколи, ясна й завершиться гріхопадінням у безодню вона!
 Уже чутний битви глас, його рокіт не раз був замічений в останню годину! Тоне в сльоті
 Країна, хоча події виглядають, як обривки від віщого сну, але таке життя, старина!
Нікому не потрібна доля ні моя, ні твоя! Куди ж від божевілля піти, у які краї, щоб щастя
Там знайти й життя, не лаючи й заново її брудними словами не підфарбовуючи? А кінця
Злиденного буття не видно, але скільки ж часу волю простому люду треба чекати?
Розкололося життя у мить ока, колишнє виявилося занадто далеко, воно без туману й без
Поволоки, але його всюди супроводжують одні розбрати й склоки! О, Боже, чому ж наше
Щастя стало на гріх схожим? Адже воно теж дано нам небом згідно волі Божої! Чи велика
Біда? Буття повноводним не буває ніколи! Його оцінить лише Всевишній суддя! Що ж є
Його основою? – Я задаю собі це питання знову й знову, намагаючись перейнятися суттю
Буття земного! Хочу в силі Віри ще раз переконатися, але прагну життям земним сповна
Насолодитися! Від любові до Бога зникає гріх в гіляках густих, якщо ми любимо, тоді
Втрачаємо й слух, і зір! Хапаємо гріхи жменями і не гребуємо свавільними гістьми! Бог
 З нами надзвичайно люб'язний, але й душі Він напрочуд корисний! Над Ним одним
Розвівається жовто-рожевий прапор, а під ним безліч усіляких благ! «О, Боже, якщо Ти
Бачиш наш гріх зі своєї висоти, тоді виконай хоча б частину моєї таємної мрії:
Я ж утомився на колінах до заповітної цілі повзти! О, Боже, Ти пута мої розпусти!
Тоді і я виберуся з бурхливого потоку грішного буття, хоча мирське існування - штука
Досить жорстока, але доля людська не повинна залишатися дівкою самотньої!»
Розум старість невпинно втрачає, хоча життєвий досвід сповна здобуває, але молодість
Старість не признає, та майже завжди молодих людей на шлях істини наставляє! Наші
Гріхи, поза всякий сумнівом, є наслідком божевілля, а не кінцевого шляху земного буття!
Дай, Бог, щоб процвітали на землі згода й лад, але замість них там лише є нестерпне
Пекло! Безтурботність і сором молодих людей у свої сіті постійно тягнуть, їхній вік
Такий, що для збагнення буття їм не вистачає прожитих років! Пороки молодь
 До себе підкликають, магнітом притягають і до хтивості тягнуть! Сорому й досвіду
 В молоді немає і от перед страстями мерхне не вкушене світло! Душа як і раніше ще
Сильна і стійка, але простити собі гріхи – ніяк не може! Проклята любов все так само
Хвилює гристу кров, що та, зрештою, стає тією причиною й провиною, що гріх усюди
 Й поруч із праведною душею живуть, хоча вона завжди знаходиться в руках Творця,
 А разом з нею там перебувають і наші серця! У любові необмежені права, як у монарха
Чи самодержця, але в кожної людини є лише одне гаряче серце! Немає доречнішої
Кари для любовної пари, як згрішила напередодні, чим терновий вінець! Тоді навіщо ж
Любов створив Творець? Вінок лавровий плететься не для буття мирського! Земне
Лоно до любові й страстей не дуже прихильне! Ми душу свою представляємо так, що
Нібито вона живе у небесному Раї! Слухаючи дзвонові звукам, старцям цілуємо й
Тискаємо худі руки! Сильніше любовного почину немає нічого, якщо б не було любові,
Померкло б Фаворське світло! Іншого шляху в людства просто немає! Життя затиснуте
В руки вечірнього заходу, але душа чудовим сяйвом уже давним-давно обійнята - за гріх
 І блуд її теж колись буде чекати на небесах тяжка розплата, душа  ж Господньої кари
 Не страшиться, коли до любові прожогом прагне, тоді за собою своє єство тягне!
 Їх розділяють ріка й море, але воєдино вони зіллються незабаром і не тільки при черговій
Розмові, адже у них є всі передумови для щастя мирського! Забуваючи  про долю, любов
Прагне й далі панувати на царському престолі! Її милість сама себе на мить засоромилася
Й з очей кудись хутко зникла! Поруч псалом звучить, напевне, хоч він її будні трохи
Полегшить?! Любов не розбивається об скелі й стрімчаки сталеві і нікому не дано
Розтрощити наші традиції вікові! Прості люди - не святі, дивлячись на світло далеке,
Безконечне і безкрайнє, вони не бачать прикладів ідеальних у межах землі, їх же на гріх
Побратими навіки-вічні прирекли! Позаду громади засніжених гір, а попереду  видно
Безкрайній простір, але життя постійно пристрасть ускладнює чоловікові тому, який
До Бога свого великої любові не має! А гріхів лавина у пориві єдиному кидають душу,
Немов самотню крижину, розбиваючи вщент будь-яку махину! Примари колишнього
Зникають у небутті знову, але залишається животворяще Боже слово! Невже життя
Колись у порох перетвориться, адже хочеться в його гриву двома руками, що сили,
Вчепиться й трішки озлобитися, щоб побачити дику гру, в яку грається натовп людський
 На ревучому від злості вітру! Колись і я вмру й скажу собі із глузуванням, що поводився
 Я непристойно й до того ж незграбно, але на щастя завжди зберігав стару батьківську
Шапчину! Страсті тріпають струни щастя, а ті згаряча рубають просто із плеча, щоб всі
Склоки буття в прийдешньому часу перетворилося в бурхливі потоки для серць святих,
Але в той же час таких самотніх, що жах охоплює душу і плоть! Відтепер у них назавжди
Запанувала ніким неходжена пустеля, а душа, як невільниця чи рабиня почитає зовсім
Інші святині! Листи з неї повільно обсипаються, немовби душа мимо волі з тілом тихо
 Й ніжно сьогодні прощається, а страсті, як вири з роками трішки затухли, у повному
Й переносному значенні! Люди навіть у снах думають не про Бога, а про власні справи,
Але постійно й надовго забувають про свої гріхи! Душа урізана в правах, її зім'яли біси
Вщент у своїх жорнах і тлінним став її царствений порох, нас усіх гнітить перед смертю
Несусвітній страх! На слизькій стежці буття виникають непереборні перешкоди, але
Любов'ю Бога ображати не можна, люди ж недарма бояться чужого погляду і ніколи
 Не переходять всі грані ганьби, щоб горе не запалилося й на струнах мирського буття
Настільки згубно не відбилося велике почуття всебічної пошани до православної Віри!
Уже спозаранку для спокою душі шукаю пристойну стоянку, не піддатися б на заздалегідь
Приготовлену бісами принаду! У справах державних, як і у відносинах сторін нерівних,
Ніколи не уживається висока, а не однобока любов, хоча Бог вимагає зміни всіх життєвих
Принципів і основ і не тільки для дурнів, але й для розумників і мудреців! Я ж свій гріх
Слідом за собою волоком тягну і навіть не представляю, коли його від себе на волю легко
Й без утруднень відпущу! Всякий йде своєю второваною тропою в напрямку цілі,
 Але разом із гробовою тишиною рухається багатолике колишнє, воно грішне, але усе ще
Живе! От-от розвіється рожевий дим і тоді під небом блакитним сонце встане на гряду
Рівновеликих пагорбів, щоб знову й знову освітити весь морок незайманих лісів! Люди ж
Переконані тільки в одному, що земля, зрештою, загине від лютого вогню, адже він увійде
Неждано у кожну домівку! Думок боязке трепетання відразу викликає в окаянних злі
Нарікання  на мирське буття й тихе плескання повсякденних дум, які підняли  невгавний
Гам і шум! На грані легкого гомону або ж непослуху біля стін нового церковного будинку
Стоїть жінка молода в хустці червоній і розрисованій в крупну клітку, її погляд був
Зосереджений на дивній квітці, але зілля вона тримає в лівій руці, а правою миттєво
Хреститься й дивиться на відбиття яскравого півмісяця! Він точнісінько, немовби холодна
Осіння й вогка ніч, у яку ніхто не проти з вірою в Бога небагато почекати, щоб до самої
Старості знову почати Господній хрест цілувати! Важко витримати долі блискавичний
Удар і вирватися з її таємничих чар! Правда руки палить і спокою душі ніколи не дає,
Навіть, коли яскраво блищить небозвід і над головою відповідь що сили блищіть! Так вже
Сталося, що втома по душі підколодною змією раніше ізвивалася, вона із праведністю
Чомусь сповна вже розсталася, а в мене для опору сил зовсім тоді не залишилося, але
Поруч пролунав голосний крик і розум відразу знітився! У чому ж користь від життя
Такого і чому мій розум надовго замовк? Любов до Творця тривка й сильна, але зради
Ніколи не потерпить вона! З небом, постійно сперечаючись, душа всякчас прагне
Вирватися на волю, щоб на привільному просторі забути про своє повсякденне горе
 І за собою думки і мислі тягне і голову ближче до святості тисне! Молодість страждає
Тихим божевіллям, а старість - звичайним слабоумством! Так було Богові завгодно,
Щоб саме сьогодні люди неблагородні один одному готові були в горло впитися, щоб
 За чужий кошт трішки поживиться і ніхто першим не може зупинитися! Це почуття
Очманіле виникає через надлишок жари й спеки, воно носиться десь удалечині й у якімсь
Безглуздому ковпаку, у лукавості не знаючи межі, але діє і нагло, і сміливо! З боку таке
Буття виглядає просто жахливо, розуму моєму стає воістину страшно і, здається, що ми
Стукаємося у двері Раю безрезультатно! Наша воля над почуттями й страстями
Не владна! Повторю все це де завгодно, адже не воля Господня, а людські пристрасті
Є головнішими для світської влади! Люди давно втратили свій сором, він у глибині душі
 Уже давно лежить і навіть не тремтить, хоча йому безчестям Господь із небес пригрожує!
На те  він і сором, щоб про честь навічно забути! А вся справа в тому, що безславним
Стидом давно вже заповнена майже вся рідна домівка! Гріхи гурбою мчаться второваною
Тобою і мною слизької, але привільної стежкою! Небо мимоволі вгасає, а душа
Неймовірно страждає! Ворони над людьми кружляють і не бажають буття повертати
Назад, їм призначений жереб сумовитий, тому що дух недбайливий заважає наблизити
Країну до довгоочікуваної волі, щоб забути в неволі проведені роки, а клятви, які були
Дані народу, не повинні напередодні, немов могікани останні, канути в бездонну воду,
Щоб потонути там з розмаху й зразу і зникнути з виду всім бісам і чортам на догоду! Бог
Буде з народом вічно, але Він не любить черствих і безсердечних, Його світило купола
Православних храмів минулим вечором злегка позолотило, а чарівний промінь виглянув
Із-за  купчастих і грозових хмар і освітив все, що лежить у підніжжя храму дзюркотливе
Джерело! Один чернець витяг зі своїх піхов новенький клинок, але виголосити файну
Промову так і не зміг, його образ величний передвіщав йому й почесті, і славу, а вид
Бравий говорив про перемогу над самим лукавим! Безліч питань невирішених, як і гріхів,
Не прощених, скупчилися в місці затишному, їм обтяжливо й соромно, боляче й кривдно,
Тому що плодів боротьби з Антихристом, як і раніше ніде не видно! І от звучить під
Золотими куполами голос закличний - це ігумен читає вечірню проповідь досить активно,
У його ж промови швидкоплинної багато було сказано про життя вічне й небагато - про
Біль сердечну! Пригнувшись до самої землі, люди дивилися, як їхні духовні поводирі самі
Себе на довгі страждання і муки прирекли, вони знову й знову уповали на святу любов,
 Її потоки от-от заллють далекі й ближні протоки, щоб люди самотні забули про склоку!
Русинам за всіх часів були потрібні пророки -  вони люди, в основному, самотні, які
Бачили далеко, далі, ніж всесвіт обдивляється людське око, але від історичних уроків
В цей час немає ніякого пуття особисто для нас! А народ простій намагається йти
Непроторенним шляхом пішки і верхи, вириваючись на поверхню з рабських уз, на собі
Тягнучи сумнівів найтяжкий вантаж і в тиші гробової кропить свої сліди гіркою сльозою!
Серед безлічі безвинно поневолених чоловіків ніякого значення не має їхній вік і чин,
Скитаючись по всій окрузі, вони намагаються захистити свої родини від холоду
 Й хуртовини, а один чернець, що присів на гіллястих оленячих рогах, сам ледь-ледь
До смерті не зачах у своїх побратимів прямо на очах! Його доля всі таємниці людські
 Спокійно й чинно зберігає й на змову з бісами не йде! Як досвід учить нас, всьому
 Приходить свій день і таємничий час! Якби негідники й мазуни своєї долі всіх гріхів
 Раптово не дорахувалися, тоді б й вони праведниками в пам'яті нащадків навіки-віків
Залишилися, а так, знехтувавши темінь і морок, вони не можуть ніяк пройтися
 По прибережному піску, щоб стрімголов скотитися в мілководну річку, хоча б лежачи
 На одному боці трохи відпочити! Що там можна робити сімдесятирічному старому!
Природа напрочуд благодатна і гармонія душі й тіла на багато дій здатна! Можна уздовж
Берега босоніж походити і холодної водиці зі святого джерела натще випити, щоб
 Про мінливості буття трошечки забути, хоча без тяжкої праці не зростиш чарівних
 І гарних на смак плодів для своєї нації!
                - 4 -
О, Боже, прости! Мені ж ще потрібно духовно деякий час рости, щоб не розірвати
Історичну нитку, що дотепер ще дихає і стогони улюбленої землі постійно чує, а земля її
Пам'ять на своїх хвилях безумно гойдає! Вона тишком-нишком припадає до узголів'я
 Генія, але із превеликим сумнівом і щиросердечним сум'яттям, ставиться до любові,
Замішаної на сльозах і крові! Вона над миром ледь-ледь несеться й незабаром сама об
Камінь спотикання спіткнеться й нитка та майже порветься, а в пам'яті сумної спливають
Картини з дитинства далекого! Вони гарні, хоча далеко не ідеальні, а найчастіше там
 На чоло спадають історії скандальні, в тому числі претензії територіальні, вони немов
Прути гнилі напружують і пам'ять, і жили! Минулі думки з розмаху тягнуть кволе тіло
 На дерев’яну плаху, прямо на ходу розриваючи на монахові сатинову сорочину! Чи то від
Болю, чи те від страху притихли фільварки, хоча люди коротають вечори біля погаслого
Багаття, яке загодя самі розпалили і двері в рідну домівку поспіхом зачинили! Вони про
Життя довго тлумачили, але предмета суперечки вірогідно не знали! Водили свій хоровод
На гладі синіх і примарних вод, але потім утомився простий народ про пусті справи
Розпатякувати, їм би впору на небеса спрямувати власні погляди, а опісля рабства вічне
 Клеймо, яке нестерпно довжелезне, немовби на старих биках тріснуте від натуги ярмо,
Скинути разом з наїзником лихим і назавжди попрощатися з ним! Ну, що ж  давайте й ми
Свою долю на бойовий шлях благословимо й підемо слідом за чоловік одним, щоб ліси
 Й зелені діброві перед заходом багряним ушанували його пам'ять трепетним словом!
Нехай наспівують сосни і столітні дуби дивні мелодії, знайомі нам з материнської
Гойдалки, які неходжені ліси нам постійно холодними ночами співали навіть на краю
Православної землі, де проміж собою до крові воювали русини й дикуни! Пролито чимало
Християнської крові, смерть от-от припаде до високого узголів'я, щоб по-новому глянути
На істину й суть, людям варто бісам не розкривати свої подальші дії і плани! О, Боже,
 Не примушуй нас знову проливати православну кров і побути ченцям на самоті деякий
Час дозволь! Вони, саме собою, уже упокорилися й з жеребом, і з долею! Немає нічого
 На білому світі такого, за що б вони не почували себе у відповіді! Їхнє серце тільки
 У Бога закохане, але ніколи вже не зможе лукавити воно! Кожний із ченців вірогідно
Знає, що злословити Господь всім людям забороняє, тому що зло і безчестя в душах тоді
Розцвітає, рахуй, що назавжди вони намагаються втекти від моторошної долі і біди!
Не дозволено тій людині в Бога вірувати, хто звик у тлінному житті у всьому
Лицемірити! Таким не можна ні в чому і ніколи довіряти! Бог у людей один і будь ти
Боярин або ж простий міщанин - результат у всіх завжди один: прекрасне все зовні
 У них, але чим глибше, тим гірше й поганіше, а розум мислить із роками все вужче
І вужче й у жару, і в холоднечу, а немічне й слабосильне тіло виглядає ще гірше
Й поганіше, чим по ідеї, воно повинне виглядати, адже єство теж поступово
Старішає й застаріває! Губиться розум, він уже давно втомився від примовок
 І непристойних жартів! Його охоплюють думки жахливі про прийдешнє – страшне
 Й настільки ж потворне! Заходить розум за розум, йому зараз не до вільних думок або ж
Таємних гадок! Поки існує  мир несамовито гидкий, людина буде жити з оглядкою
 На минуле й прийдешнє, мимо волі до себе свідомість вона постійно, що сили, тягне, але
Тільки не в райські кущі! Нехай уже краще у сьогоденні і недалекому прийдешньому
 В кожному будинку буде хліб насущний!  Купол старого храму дивиться на синє небо,
А воно, як і колись, все так же само - без'язике, але люди шепотять молитви на кожний
Випадок і всяку потребу, пропонуючи йому свою скоринку черствого хліба! На очі
Напливає щось, начебто пластівців із сіркою пилу, їх направляє хтось! Ну, і робота
 В товстого й страшного холопа, він до речі, допомагає мазурикам, шахраям і татям, щоб
Ті не вперше в житті вставали на смертний бій із простою і шолудивою юрбою і копалися
В брудній, у той час як рідний край був завчасно занурений у холоднечу й спеку! Невже
Люди нічого кращого в своєму житті  не здобули?! Навіщо ж їх просіяли крізь густе сито,
Щоб приховано зруйнувати їхню ауру або кармінний захист?! Кожний сам свій шлях
Проходить, поки своїми ногами по землі живцем ще спокійно ходить: «Піди геть,
Бесівський почин!» Він в народу волю й щастя два сторіччя тому назад украв! Тіло вгору
Підняв грізний сполох,  але в ті мінути на небесах видний був яскравий зорепад! Темрява
Боротися зі світлом утомилася й от, здається, його вже не стало! Серед бісів летучих
 Чимало гадів злющих і настільки ж могутніх, що навіть темні хмари або ж ліс дрімучі
 При кожному зручному випадку намагаються неминуче застигти, очікуючи й не вступати
 Із чортяками ні в які сперечання! Хтось відразу клятви скромно пише, а час для інших
Тільки зрадою дихає! Вітер прагне бути ближче до джерельної води, тому що волі немає
На землі, майже що ніде! Культура й мораль давно вже у великому занепаді, навіть
Золото й те ніяк не приховує дуже багато людських вад і пороків! Люди, заляпані
Кров'ю, наближаються поголовно до святого хреста рано по утру, але без міри тих, хто
Горілку п’є і без міри в кишені тягне майже все, що під руку попадає, адже не сприймає
Дух всюдисущий гріхів насущних! Їх засуджує людська поголоска, і величезна юрба, що
Потужно клекоче тут же знаходить вагомі слова, щоб навкруги пішла голова! Хто ж
 Не спотикався й хто матірними словами на Русі ніколи не лаявся? Любого хлопчину
Спитай і ти почуєш справжній мат, адже тобі скажуть декілька народних висловів підряд
 І отоді вирішувати особисто тобі, що робити і як надалі жити! Ніхто б чесно у своєму
Гріху  прилюдно не зізнався, навіть якби хрест на ньому ненавмисне на дрібні крихти
Зламався! Буття людям уголос докоряло за їхній диявольський зав'язок з силами
Потойбічними, які вкоренився в грішних душах міцно, майже ще в першому сторіччі,
Навіть якщо праведні люди намагалися жити нехибно, тобто без зовнішнього бруду!
Важко відійти від чаду хмільного, не допомагає навіть праведне слово зіпсоване здоров’я
Назад повернути в холод лютий, адже в душі не залишилося нічого святого, вона упитися
Гріхами хоче, постійно собі і іншим людям голову морочить, але запах пристрастей
Несамовито її роздуті ніздрі лоскоче! В носі свербить, але грішна духа дуже болить!
Плоть зупинилася на роздоріжжі, її ніздрі роздулися і от-от вогонь з них почне вилітати!
До речі, вже дехто з грішників готується до втечі! Люди, пильними будьте, а за правду
Нікого не обезсудьте! Пристрасть по нутру бояр колобродить - вона підсумки їхнього
Життя скромно й тихо підводить! Їм багато чого в тяжкому побуті дісталося, але дещо
 Й для прийдешнього від них залишилося! Ах, яка жалість - повернути б людям
 З минулого хоча б саму малість з того, що навіки в розум закралося! У скитаннях
Нескінченних чимало лих дісталося людям безтурботним, але важко боягуза перетворити
В справжнього героя в цей час досить непростий і дуже тяжкий! Бог говорить:
«Наглядайте за іншими людьми й за собою стежите, розкрийте очі як можна
Ширше, щоб бачити гріхи, навіть, посеред ночі, а так само єресь ніколи вголос
 Не промовляйте! Вже, краще на сім кроків уперед дивитеся, інакше розірвуться всі
Духовні нитки, які поєднують душу і єство! Слова зовні зовсім прості, але по суті,
Звичайно ж, майже святі! Вони виплили із суєти мирської і потягли слідом за собою
Духовний спокій у святі царські пенати, де рідко з'являлися люди багаті й до того ж дуже
Знатні, але на ґрунті благодатному подібному полям ратним, можна було вмерти,
 Не турбуючись про те, щоб варто трішки потерпіти перед тим, як надалі гідно зустріти
Свою блюзнірську смерть! Її лезо сталеве, як ніщо інше виглядало гірше сталевого меча,
Адже було покрите згустками червоної крові й чим ближче воно підходило до узголів'я
Буття, де миром править тільки Всесильний суддя, то навіть у храм, увійшовши серед
Білого дня побачиш, як твар проста там постійно щось мудрує й лукавить! Плоть для
Грішної душі – це духовна основа, а одяг відіграє для неї роль сталевого даху, хоча душа
Теж іноді згадує про смертне ложе, але поки людина ще жива, особисто вона дуже мало
Думає про життя неземне, настільки дивне й чуже! У тих місцях почиває тлін і порох,
 А душа грається на полях і луках, щоб у радісних і веселих місцях хоча б на час забути
Про повсякденний острах, у якому її дух по вуха загруз! Право ж не знаю, чим кінчається
Життя не святе: чи то буде новосілля у небесній келії, чи то буде чергова купіль
 У глибокій ямі посередині робочого тижня, але вона пройде під столітньою корабельною
Ялиною?! Свій кінцевий результат  ми ніколи не вибираємо самі, нашу долю
Вирішують ангели під блакитними небесами! Клянуся бородою й вусами, що тільки
 В православному Божому храмі обмиваю гріхи своїми гіркими слізьми, життя дуже мало
Благ обіцяло, але й про них воно згодом геть-чисто забуло! Постійно каюся, коли
 Із своїми гріхами розлучаюся й на сучкуватий ціпок обома руками  опираюся, але
Байдуже й нечітко стою в самої безодні на краю й всякчас спотикаюся,  а опісля, як
Божевільний, довго кривляюся! Не живу, а граюся! Мені б буття змінити, але немає кому
Підсобити й від злої журби душу прожогом звільнити! Нас Господь повчає й до світових
Істин спокійно прилучає, а стомившись, відразу ж умовкає, тому що новий гріх заслуг
Нікому не додає, але його ніхто в людей потім не віднімає! Ніщо не залежить від
Приватної волі, адже все знаходиться в руках Бога, жереба і долі! Народ прокидається
В похміллі великому з голосним стогоном і криком, але російський мужик не шитий
Ликом, він зло на корені знищить, і, мабуть, сам продасть себе як можна дорожче перед
Тим, як лягти в смертне ложе! Гріх і тут, і там, його народ сам розставив по давно
Неметеним кутам, але, з'явившись у храм, при перших звуках церковко співу видавлює
Із себе сльози розчулення й просить у святого Отця остаточного прощення, але Боги
 До нас не дуже прихильні, хоча їхні пахощі наповнюють храм і обіцяють усім нам
Рятування від життя вбогого і святу дорогу без болю й тривоги, але до справжньої слави
Людям перепиняє шлях звичайне людяне марнославство!
                - 5 -
Сергій нежонатий, тобто неодружений, у нього на голові кучерявеньке світле волосся
Й він має добре поставлений голос, йому ж ціни немає на цьому білому світі! А поруч
П'янички й гуляки затіяли подобу жорстокої бійки! Сергій бачить юрбу, що злиться в усіх
На очах, за закритим вікном, там чимало мужиків з розбитим чолом і розідраним на дрібні
Шматки сукном! Люди прикриваються дірявим рядном, щоб потім блискавки й грім
Іншою стороною обійшли їхню домівку! Цей ревучий ураган прожогом несеться
 По життєвих хвилях і кожний репетує, як останній ідіот: «Я особисто сам здачу
 Будь-якому кривдникові миттєво дам! Нехай фіміам допоможе всім нам!»  Їх навряд чи
Хтось сьогодні їх сильно зачепить, але й вони довго не всидять на розпеченому троні,
Тому що вже сьогодні обпалять об жар пекучий свої натруджені до болю руки: «О чудо
Природи, ти тільки Богові на догоду забери разом із собою прожиті в лихоліттях роки,
 А небо, коли в цьому є потреба, нехай віддасть нам меч тупий, щоб у суєті мирська
Людина не воювала із самою собою і ніколи не ризикувала свою головою!» Скільки ж
Випробувань душу ігумена на своєму віку знущань побачила, поки через терни буття
Пройшла, і багато пороків на своїй шкірі не довідалася, була мить, коли вона, що сили,
Кричала, навіть, коли працювала й горлала: « Хочу життя своє прожити у земному Раї,
На тім стояла й стою, тому що не можу я жити інакше! Дай же, Боже, щоб поруч
Завжди була вдача, тому що сили свої на дріб'язки зараз витрачаю й не можу себе ніяк
Переінакшити! Тільки по дорозі в Божий храм, подумки злітаю до блакитних небес, але
Поруч бачу сором і стид! Долі немає чим підсобити і її вже ніяк не змінити!» У муках
І стражданнях його тіло димілося й постійно горіло, поки до кінця не пропотіло! Душа
 Не сміє гріх любити, їй не пристало стогнати й на всю округу голосити, але чого душею
Кривити й навіщо себе заживо губити, якщо хочеться по-панськи жити?! А клеймо зла
Висить над створеннями божими, які ні до чого окрім гріха не придатні! Мабуть, ми
Їх своїми ж руками колись знищимо і в ратному бої голівоньки за волю й Віру тихо
Покладемо, але за що? Це ми можемо зробити, але як можна з гріхами поруч жити! Як
Знати, чого може бажати ця високоповажна знать? Чи готова вона кару Господню
Прийняти сповна, тільки б вижила у кровопролитній війні православна країна? Напевно,
Для неї було б краще позбутися від скверни і погані, щоб народ не гнітити і на свого князя
Всякчас не нарікати! А простий люд навіть не намагається вголос сказати, що не бажає
Пригнобленим на цій землі існувати! Нехай війна з дияволом ще чимало років протриває,
Він буде хоробро з недругами битися й дуже образиться, коли йому запропонують
Продатися бісам, як можна дорожче! Государеві дане право милувати й карати,
Випробовуючи при цьому щиру благодать, він  може накричати, а іноді повинен навіть
Зайвий раз промовчати, щоб обличчям в грязь не впасти! Йому рідний край уже давно
 Немилий, адже немає для захисту Батьківщини ніяких засобів, ні моці, ні сили! Позаду
Залишився сірий морок, і він не бажає ніяк добровільно щезнути із праведного шляху!
Розум хворий і собою зовсім незадоволений, але він багато чого готовий простити своїм
Вустам, тому що ті, загрузли в мирській суєті й по своїй же простоті бовтають навіть те,
 Чого достеменно не знають! Ледь-ледь пересуваються хворі ноги по тернистій дорозі, але
Йдуть абияк у визначеному напрямку, а щастя душу не відвідує ніяк! От так! Людям
Духівники по чиїйсь вказівці барвисто малюють чарівні казки, але по таємному велінню
Духу їхні слова входять у людське вухо, тому що воно по-особливому  їх сприймає, але
 Не всяке нутро їх зміст усвідомлює й розуміє! Напевне, його усе ще совість потихеньку
Гризе, але навряд чи Господь їй відразу ж допоможе?! Ми раби своєї ганебної долі,
Напевне, саме про це говорив Христос у проповіді Нагорної, але на дорозі второваної
Встає чимало проблем побутових, вщент побитих і раніше строку людьми забутих! Гріхи
Мої стійма стоять переді мною, але ще більше їх юрбиться за моєю спиною! Вони
Бажають пам'ятник власноруч собі поставити, щоб нащадки могли, їх відкрито славити!
Народ же, як череда бараняча не знає заздалегідь, чиї йому виконувати вказівки й жити
 В ім'я чого: чи задля повсякденного страждання, чи задля свого добробуту? Одна людина
Створений для молитви і її слова подібні до леза гострої бритви, а інша ніяк не осягне
Життя святий, йому пости в тягар та й святість у руки не візьмеш, вона немовби у горлі
Кістка та, яка застряла ще з ранку! А невір'я породжує багато лих, хоча не кожний
Чернець, врешті решт, це відвертий дармоїд, звичайно ж, це не так!Ми невільники
Темряви й зла, хоча й молимося іноді дотемна, але наша стезя душу вже в пекло завела!
«О, Боже, прости, всіх тих, хто збився із праведного шляху!  Страждає простий народ
Від безлічі лих і негод і холодний піт величезними струмками обмиває зморшкувате чоло!
Недарма святі люди кажуть, що миряни не знають, що часом творять! О, Господи!
Допоможи гнаним і в страсті неприборканим, адже вони дияволу до вподоби!
 Мені від Бога не треба нічого, тільки б добро творило на цьому світі Божество!»
Безліч таїнства й божої сили приховано в цьому порочному й дуже склочному світі! Це
Треба знати, як двічі два - чотири! Там є й вовкулаки, і вампіри - всі вони створення божі
Й вони теж строять людям пики й лізуть геть зі шкіри, щоб стати на бісів зовні схожими!
Вони порушують порядок старий, але їм ніяк не уникнути божою кари! Їхнім  примхам
Гордовитим Бог протиставляє сили священні і ті благословенні митті буття, які
Продовжують людське щастя! Якщо б перевертні безумцями були, тоді всі вони давно б
Свої голівоньки намертво склали, але життя триває, а серце все так само продовжує
Ритмічно битися, але ніхто гріха по цей час не боїться!  Хоча серце не з каменю, але
 Всередині нього теж палахкоче вогонь і  блищить яскраве полум'я, але, щоб воно часто
 Не нило, святість встає біля кормила, хоча гріх рухливий нікому не уступає власне право
На грища й забави! Він незабаром розорить людське житло і замість духовного хліба
Привнесе нудьгу в кущі тернові, щоб люди безголові молилися в традиціях гірших
І нагадували зграю вовків, які у рідколісся заблукали! «О, дух нечистий, навік піди
З людських грудей!» Релігії відрізняються тільки кольоровими декораціями, але чомусь
Саме вони сіяють ворожнечу й протистояння між різними націями, використовуючи
Різноманітні спекуляції, як музиканти грають усілякі варіації, а артисти змінюють
Інтонацію, коли впадають в стан прострації, але той, хто дурить свій неосвічений
Народ, приходячи до Бога, повинен навіки залишити мирську, тобто земну дорогу!
Нехай душа у святості живе й ще сильніше по ранках цвіте, адже вона вже е боїться Бога
Свого, тому що потрібно страшитися тільки себе самого! Нам призначено вмерти
Сивими серед квітучої привільної рівнини й немає різниці в тім, коли й де  ми умремо!
Напевно, ми в мир інший молодими навічно підемо й покинемо це мирське багно,
Залишивши тут всі свої турботи, але гинути за здорово живеш немає великого бажання,
 Але важко втекти від свого ж ешафота! Думка гуляє на небесах, а жити нам доводиться
Всякчас тільки в чужих краях і вершити там гріх майже похапцем на свій же ризик
 І страх, але щоб не запаморочилася голова  від похвали, тому що слова бесівські люб'язні
Й дуже милі,а голові мрії необхідні й, щоб вони були з небесами порівнянні, адже саме
Там золота чаша визначає все буття прийдешнє! Немає страждань важчих, коли ти
 Повинен відстоювати власні ідеї, стоячи посеред розгніваної юрби, яка ніколи
 Не враховує мотиви твої! Уже краще бовтатися бездиханним на товстій реї разом
 Із приятелем своїм, чим залишатися в старезній келії із гріхом одним! Навіть велетень
Великий не зважиться на крок єдиний без дозволу свого пана! Не життя, а суцільна
Рутина! Тут на очах гріх весь, розумників ніде не поважають, їх найчастіше у всіх
Злодіяннях людських завжди підозрюють! Представ собі, що пекло раптом перетвориться
В велику реальність і яву! О, Господи, Ти народу розум дай, і колишня могутність
Вітчизни заново відтвори, щоб на лад пішли наші справи! Слов'янській Державі зайвий
Раз не перешкодить колишня слава! Боже, ми без Тебе ні дня прожити не зможемо!
 Будь кожному з нас опорою загальною, ми ж на буденно життя особливо не нарікаємо,
Хоча довідаємося всяку годину про жорстокі звістки, що немає в нас за душею ні хреста, Ні честі!                Як чудиться мені, нам варто прагнути йти тільки в напрямку істини, немовби
Неприступній стіні, вибудуваної в небесній височині, щоб не піддаватися спокусі навіть
 У сні! Важко протистояти Люциферу й Сатані, повелителям Пекла! Кожний жертвує
Собою, долею й особистою свободою, щоб у світі скорботному не було людей зовні
На демонів схожих! Нам призначено, розірвати за життя лише одна ланку, а вона для того
Існує, тобто є в наявності, щоб не було ходу людям простим, які прагнуть ввійти голими
 У святу воду простому! Жити стало важко, нудно й тяжко, божевілля охопило всіх, люди
Без остраху беруть на душу гріх!  У безвісність йде спокій і умиротворення, всякий, що
Входить в божий храм, зобов’язаний поза душею залишити презирство своє! Через
Людину - Бога гряде наше  воскресіння! Я ж говорю при всіх, що ціпком смерті є
Нерозкаяний гріх, тому що людина сама укорочує власне життя! О, Боже, тільки на час
Прощай і за гріхи Ти нас ніколи не засуджуй! Хоча витрачено зусиль чимало, однаково
Загодя не знаєш, де ж кінець, а де ж початок земного буття, тому що життя все втрачає
Заслужену нагороду, хоча воно перебороло дуже багато заковик і перешкод, але нічому
Давно вже не раде! За ним прокляття несуться слідом, а воно не встигає повторювати
Тверде: «Ні і ще раз ні!» Життя дійшло до логічного кінця, але не всі діяння
Переживають свого ж творця, хоча благі наміри, поза всяким сумнівом, доходять
 До небесного Отця! У минулому життя було легке, і воно плило, немов по небу пір'ясті
Хмари! Нервова система нині знаходиться на тій межі, коли ряди праведників дуже
Сильно зріділи, їм часто сниться в небесах синиця, яка всякчас пурхає, але сама до пекла,
Що сили, прагне! На хмару з трудом вилізши, вона вже було зібралася в гультяйстві
Провести хоча б зайву годину, але й цього разу відпочинок не пішов їй взапас, і вона сіла
В куточок, щоб помолитися зайвий раз! Її ж друг у постіль надовго зліг! Душу пристрасть
На жмути розриває, немовби та  річ порожня й пуста, а душа завжди прагне бути ближче
До Раю, але кулак великоваговий й невблаганний у перепалці словесної теж хоче зовні
Виглядати й правдивим, і чесним! Рано або пізно людина додолу мертвою упаде в ту
Саму мить, коли їй це зробити накаже сам Господь! Йому б в цю пору зійти на високу
Гору, але ні, адже зараз настають часи зовсім інші і дуже важкі, тому що окрім метушні
 Нічого не видно! Панове, невже Вам в бруді жити не соромно? Все одно колись людей
Всіх розсудить небесне підхмар'я, а Божа рука розсуне чорне буття і зіштовхне минуле
Забуття зі шляху свого! А нам що від того, адже все залежить від Бога?! Він дивиться
  По ходу шляху на чийсь слід, начебто він - символ прийдешніх нещасть і лих! Люди
Часом переходять межу дивацтва й шукають не вагомі свідчення людського
Покаяння, а вагомі докази свого безпосереднього зрадництва і всякчас уповають
На надзвичайні обставини і не відчувають особистої провини за те, що зневажене
Було життя святе, але це ще про все! Радість і мучення, а також малі прикрості - всі
Вони без винятку, приймають участь в створенні ореолу горя і нещастя! Через чашу
Терпіння переливається колишня велич і велике сумління, але й воно прагне у світі
Доброти хоча б на деякий час запанувати! Нас демони намагаються принизити, щоб своє
Царство до землі скоріше наблизити, на них давить печаль, адже їм дуже важко жити
 В далекій пустелі! Там не ті ліси й стромовини, не той припах зів'ялого полиню, який
Ледь стоїть посеред Середньоєвропейської рівнини, а поруч з полями тими
Розташувалися  засніжені вершини, а нижче них лежать зелені полонини!
 «Ти, Боже, мені повір, що якби мир мав перед собою ясну ціль, тоді б він жив би
 Без величезних втрат, а зовсім не так, як загнаний до на півсмерті звір! Треба дунути
Собі в п'ятірню, щоб один раз спокійно наблизитися до святого вогню, але хоч падай
Долу, хоч стій поруч зі святим престолом, все одно череда гріхів не пройде іншою
Стороною від того, хто давно вже втратив мирський спокій! Ну, і що з того? Не
Відбудеться нічого примарного й страшного! Бог любить сталість і відкидає гульню
 Й пияцтво й, тим більше, бешкетництво і хуліганство, ні до чого Йому й пуританство,
Ні пихатість разом із гордовитістю!  Люди не мають ніякої гадки й щонайменшого
Поняття, як їм підійти як можна ближче до церковного розп'яття?  Сестри
 Й брати! Утіхою в нещастях більш всього можуть бути наші думки про кращу долю
Й довгоочікувану волю! Люди давно вже звикли до розходження думок, вдач і звичаїв!
Пожити б їм усім разом у часи поста строгого, щоб у цьому світі вбогому вони самі
Через деякий час, врешті-решт, змогли переконатися на прикладах багатьох людей,
Що навіть при порядках строгих головною метою життя був не примус, а відступ
  Й звільнення своїх думок від зайвих страждань і мук, а вже потім на перший план
 Виходив порятунок своєї душі й тіла, щоб за ними рідня не довго вболівала!  Як хочете,
Так і живете, але себе й народ перед Богом не осоромлюєте і гріх загодя на душу
Ніколи без згоди Бога не беріть!  З Богом навіть Ви не жартуйте, вже краще відкрито
Всю правду, як на духу, особисто Йому вголос скажіть! Щоб нитку буття ніщо
 Не розірвало, почніть спочатку своє життя!  Без Бога грішної плоті жити не можна,
Щоб прожиті роки не пройшли марно й даремно, повинна молитися відразу вся велика
Родина й далека, і ближня рідня й найкраще: підряд чотири ночі й чотири дні й не тільки
В ім'я самих себе! Карає всіх грішних величезний меч небесний, саме він змінює
Колір тілесний на яскраво-рожевий!» Душа й каялася, і постилася, а потім на коліна
Перед іконою Спасителя добровільно опустилася й знову довго молилася, поки Божа
Милість у всім з нею не змирилася! Гріхи пройшли крізь довгі лави брудних працівників
І тільки тоді їм ангели голосно наказали: «Стійте і грішити більше ніколи не смійте!»
 Питання це не дуже просте випірнуло з юрби людської, яка насправді займалась
Грабежами і розбоєм! Його ж вголос задали звичайні з першого погляду кроти, які
Не знали канонів мирської суєти! Вони безупинно ходять у сірих сутанах і не мають
Навіть уяви, чим же займаються їхні земні сестри й брати! Їм би трішки нашого
Розуміння основ мирського життя, щоб засвоїти сповна ази Всевишнього навчання,
Але до наук потрібно мати велике прагнення й вже коли людина засвоїть всі основи
 І ази, що святіше - ченці чи лиходії і яка влада сильніша: влада злата чи кормило
Високої ідеї? Отоді не буде нікого від неї й вище, і правдивіше! Засвоюються істини ці
Найкраще всього вночі, або ж на світанку! На щоках впалих є мітки від минулих
Катастроф, адже саме вони повинні нагадувати  людям про їхні гріхи! Так, всі ми грішні й
Далеко не святі! Хоча для своїх часів ми були носіями передових ідей, які з нестриманою
Радістю проходили повз власний страх  і за православ'я склали свої голови на пласі! Вони
Неодноразово терпіли поразки, однак, їм  вистачало терпіння, щоб побороти власні
Спокуси і люди йшли по шляху Ісуса, їм Господь допоміг самих себе до кінця перебороти
Й від гріха звільнив грішну плоть! У кожного з нас є своя робота, але немає бажання
Вставати на  шлях розчарування! Серед людей святих було більше від природи людей
Добрих, чим жорстоких і злих! Дари благі приймали всі святі, ними насолоджувалися,
Блаженствували й впивалися, хоча сумніви  в їхні душі теж прокралися, але коли так
Сталося, що вагомих аргументів поруч з ними у ту мить не виявилося, тоді для ухвалення
Нового рішення варто було одержати благословення боже, воно ж по характеру на силу
Духу зовні дуже схоже, але чи мужність є у людини тієї, яка ніколи не зрадить своє
Божество?! Не тільки молодим пацанам, але й побіленим сивинами дідам хреститися
Потрібно тільки руками й невпинно шепотіти молитви власними вустами, а ходити як
Можна більше по святим місцям, закривавленими й босими ногами, щоб бачити навіч
Божу благодать під блакитними хмарами! Бог завжди з нами, ми ж легко розстаємося
 З відведеними нам роками земного буття! Бог нам суддя! Нехай тіло ніколи своїй душі
 Не приносить дещиці шкоди! Доля чимало дров наламала, вона на лаврах занадто
Довго спочивала, щось хапала, і щось нагло в грішників крала, витягала їх з-під ковдри,
 А скільки ж болю й зла за роки буття вона власноруч грішній душі принесла? – Це
Знає тільки небесний суддя! Не було б нікого святішого від простих людей, якби вони
Походили від білих лебедів! Попереду чимало нещасть на мій народ очікують,
 А годинникові стрілки все стрімкіше по колу біжать, адже їх не карає всемогутній Бог
 І от є останній підсумок: біси знайшли черговий привід, щоб у часі стрімкому людям
Було не до суперечок, чвар і порожніх повсякденних розмов! Поки душа перебуває під
Небесним дахом, їй хочеться бути безгрішною й здоровою, щоб у світі новому гріхи
Душу і тіло ніколи не здолали, а люди жили й справи творили тільки в ім'я високої цілі,
Але їхньої сили зупинилися на останній межі! Ми такі, як є! Гріхи ж за рахунок обману
Поводяться з нами, як жорстокі тирани, вони не схожі на сухі поліна і прагнуть дійти
До Всевишнього благословення,  щоб мить дотику до сили небесного вогню змінила б
Весь зміст їхнього буття, навіть, посередині ночі або білого дня! Хоча гріхи наші інших
Не набагато кращі, але розбита на дрібні шматки священна чаша буденного буття і от
Ллється на підлогу церковне вино, хоча воно інше добро постійно творити повинне, але
 На землі окрім нас немає винних! Відплачуючи належне владиці семи небес, хочу, щоб
Нічию душу не поплутав біс, але, почувши мою молитву, він відразу з очей людських
Хутко зник! Хочу, щоб будь-який гуляка по добрій волі непошкодженим вибрався
 З духовного клопоту, а його дух став би непереможним! Нехай він сам спокійно входить
В божий храм, а благодать стікає по його золотих куполах і допомагає вижити всім
Праведним серцям! Нехай в обителі Господньої люди знову відчують себе вільними,
Великодушними й шляхетними! Тільки там вони знайдуть собі довгоочікуваний
Притулок і остаточно вникнуть в істину й суть божого навчання! Ченці свою справу
Добре знають: вони загодя кожного грішника спокійно на щаблях храмів зустрічають
 І в його честь молитви тихо й довго читають, а потім натхненно псалми співають, але всі
Смиренно на ігуменську проповідь на паперті чекають! Хто управляє своїми
Пристрастями, тому по шляху йти поруч тільки з небесними богами, а ми ж повинні
Плестися слідом за своїми гріхами! Біс народ спокушає й відразу сумнів у силі Бога
Вселяє й для спокуси можливе й неможливе, що сили, вживає! Всі люди підряд про
Відсутність у них гріхів постійно повторюють, але щогодини, як прокажені грішать,
 І молитися Богові часто не хтять! Напевне, Богові миліше той, хто сам духовну волю
Ніколи не визнає, але не може про це відкрито іншим людям сказати, адже йому потрібна
Лише одна небесна благодать, але де її знайти, щоб суть буття враз зрозуміти? Уже краще
Мучитися й страждати, чим свою матір перед ким би не було щораз принижувати, коли ж
Порветься свята нитка, тоді я не дерзну забути, як треба було свою святість оберігати!
Незважаючи на все, серцю болить тому, що не всі підкоряються розуму своєму!
Скорбота матері й прокльону Батька постійно розбурхують святі серця, нехай трапиться
Все, що завгодно, тільки б Вітчизна знову знайшла кращу долю! У лінощах криється
Всього зла єдина причина, тому що суспільство саме виховує дурил і кретинів! З Бога нам
Усім людям треба приклад брати, щоб навчитися свої бажання вищим ідеалам підкоряти,
 Адже є догмати, які всі прихожани повинні поважати! У бездуховному пориві
Люди вподібнюються собакам шолудивим, поганим й паршивим, людина не може
Ніяк досягти вершин досконалості, щоб, нарешті, випробувати щире блаженство!
Вся суть у тім, що людину ніяк не можна назвати розумною істотою, адже її
 Життя сповна блаженством наповнене, от і мучиться від безвихідності величезна
Країна, висихають її полонині і палають ліси! Всяка людина, якщо, звичайно, вона
 Не дуже дурна, живе, як прийдеться, а що ж їй робити залишається?! З повною підставою
Не беруся це затверджувати, але людям не завадило б самім ще трохи поголодувати, щоб
Перестати страсті розкритим ротом постійно ковтати! Уже краще Богові почесті віддати!
Віра чомусь боїться вийти із власного храму, до її сорому святого приєднуються спрага
 Й знемога, але крім них у стінах святих почивають пси цепні, вони зовні дуже люті і злі!
Життя от-от гойднеться чи то вліво, чи то вправо і отоді зникнуть боже світло й мирська
Слава десь посередині зеленої діброви! Люди ж перетворюються в злющих псів, які,
Зрештою, обертаються у кінчених негідників, у яких замість мозків немає нічого з того,
Що було у їхніх батьків і прадідів! Одні маніяками стали, інші до татар прямо побігли,
 А треті весь свій імідж швидко поміняли й уже в іншому одяганні перед публікою
Предстали! Бездарності видно по ході, а їхні погодки давно вже повинні сидіти
 За тюремними ґратами! Батьки вже точно знають, що дітей вони напризволяще
Покидають, але себе винними за це ніяк не вважають! Життя в оточенні вигарного
 Диму найчастіше проноситься повз долю й жереб, а людина по мимо волі йде по сходам
Сумним, намагаючись виплисти зі стромовини хоча б випадково! Важко сперечатися
Із сідоками, у яких чимало досвіду є за плечима, але живуть вони особняком і нікого
Не впускають у власні хороми! Жити страшно, хоча навкруги краєвиди прекрасні! Це
Горе ні із чим не можна порівняти, але припах їдкого диму проноситься по похмурій
Діброві й качає буття то вліво, то вправо! Горе дрімуче, збившись у величезну купину,
Намагається неминуче в кожному випадку знайти вагомі пояснення із приводу безлічі
Думок, що гуляють по буднях і вихідних днях на наших теренах, заважаючи мислити
Парубкам і молодикам, їхні думки тонуть у водах глибоких і, залишившись серед юрби
Таких же самотніх і сонцеоких, але від істини як і раніше далеких! Горе зі свистом
Пролітає над землею, нагадуючи бісів пазуристих, воно спускається із семи небес, щоб
Навіки зник світовий прогрес, який ледь-ледь сплив з морської безодні! Усе, що на землі
Опісля залишилося, усередину душі саме прокралося й розпалюється вогонь невгасимий
По Русі безлюдної! Він пройшовся по столиці, де бояри круглолиці у дні погожі по сп’яну
Чіпляються до молодих перехожих, а в тих мороз проходить по шкірі й, схоже, що гріх
Гуляє надворі, приносячи радість як дорослим так і дітям! Люди на нього закривають ока,
А от небеса йому не дуже раді й беруть його в довгу облогу вже багато років підряд, але
Той зухвало йде до підйомів і спадів і всупереч всім перешкодам залишається колишнім,
Брехливим і сліпуче ніжним, нескінченним і вічним! Ченці борються з померками
Бравіруючи іноді своєю власної правотою, а час до того йде, що незабаром хор братії
Останніх померлих  у трапезній церкві відспіває і пісня простромить тишу наскрізь,
А потім розум сам намалює на стіні величезний, але холодний Місяць! Серед розголосу
Міського з'являються ченці знову й знову, вони приходять туди часом вечірнім 
 Й найчастіше перед святвечором! Щоб про людей окаянні не говорили, навіть те, що
Вони Бога вже давно забули, Ви їм не вірте, тим більше, що багато хто з них перебуває
 У році від мерзенної смерті! Правдивість – не порок, але навіть Бог наклепи перебороти
Так і не зміг, хоча нехтує лихослів’ям, але грішники брешуть поголовно самим собі
На здоров'я! Бог тому свідок, що не може наклеп здолати чесноту! Від промов
Простих на небесах блакитних з'явився знову створений городянами зухвалий триптих,
Але справа не рухається вперед, людям треба діяти саме навпаки: більше мовчати і нічого
 Навколо себе не примічати, свій меч, знятий із вражих плечей, варто повісити на залізний
 Гак, щоб ворожнеча заснула навколо! Нехай і ворог, і побратим нічого не говорить
Уголос, вже краще про звучні слова взагалі навіки забути, щоб ніхто їх не зміг у злі
Обвинуватити! По власній провині від книжкової премудрості дурень тупіє подвійно,
Кожний гуркіт і стукіт - справа його підлих рук! А праведники й грішники, всі баби й
Мужики п'ють від безвихідності й туги і подають приклади нам, на вид - відважним
Бійцям, а по великому рахунку – брехливим смільчакам, які прагнуть неспішно йти
По праведному, але тернистому шляху! Іменам я не надаю особливого значення, всі ми
Без винятку, залишившись наодинці, просимо в Бога прощення, але бажаємо щастя своїй
Країні! Холодна імла людям вправити мозки дотепер не змогла, але повинне підсунуться
Свинство й сильнішою стати людська єдність! Нехай слава належить православним
 По праву, але коли наш близький брат ще далеко знаходиться від райських брам, тоді
Його не злякає навіть Пекло! Поки пророки безтурботно сплять, про них прості люди
 На приміських площах всяке говорять, там немає слів ніжних, що вилітають із вуст
Люб'язних, усюди гріхопадіння, суєта й повне забуття! Уже так на Русі споконвіків
Повелося, що святе із грішним дуже міцно обійнялося, але в поті чола вони
Трудяться порізно! Тінь гріха перед людьми всюди маячить, але людина рідко коли
 По добрій волі плаче! Вона весь час шукає темні плями на сонці і роздивляється світ
Через вузьке віконце, але сама відступається від канонів буття і на колишнє місце згодом
 Повертається, коли разом зі страхом виростає прямо із землі дерев'яна плаха, скорбна йде
Розмова з тих самих пір, як Бога люди перестали помічати в упор, але церковний хор
Своїм звучанням наповнює сплячий собор! Там службу вже править ігумен справжній,
 До того ж він оратор просто блискучий, а його погляд горить, як свіча і в напрямку
 Небес все частіше направляються очі! Його теж намагалися обплутати ланцюгами біси
 Й не раз, і не два рази саме вони викидали ексцентричні номери, але продовжували самі
По собі розвиватися світові процеси! Віра на древню Русь приплила по Чорному морю,
Хоча країна закривалася завжди на важкі замки, отоді потала вода разом зі снігом навіки
Зріднилися із блакитним небом, щоб до обіду розрізненість і ворожнеча залишили навіки
Всі російські села і великі міста, але біль країни князям була далека! У них є одне
Прагнення: пізнати в час самоти всі ази пісні й віршування, але чи не їм Гаврило ока
 Одного разу відкрив, коли їх уголос на заході сонця голосно запитав: «Чи Великий гріх,
Який кожний з Вас створив напередодні? Чи не Ви породили у душах народних сіру
Тирсу, хоча люд простий раніше праведно жив і завзято ніхто не грішив?» Зараз
Розум людський спить, а ченці мовчки йдуть у дальній скит, тому що там ніхто з них
 Не згрішить! Напевне, не варто жити, коли грішний мир для бісів задарма відкритий?
Треба розкрити ока совині й піди до Бога з провинної, адже Він єдиний, хто захищає
Уразливих і слабких, і допомагає їм пережити терни й вибої на особистому шляху! Поки
Русь дика, то й тяга її до окультизму занадто велика, чи не та зовні занадто худа рука,
 Напружившись злегка, спробувала розсунути сиві хмари, що нависли над православ'ям?
Ігумен входить у храм, як на острів святий, де відсутня темрява й дике виття, які нависли
Над неосяжною країною! Русинам майбутній бій у цю мить фатальну зовсім не страшний,
Хоча його підсумок буде жахливим і непривабливим, він закрився сам у собі і не довіряє
Ні жеребу, ні долі! По поняттях біблійних не можна виражатися грубо і надміру
Різко, тому що в поневоленій країні добре слово, як світло у відкритому навстіж вікні!
 Цей змучений лихами край чув голосні крики й собачий гавкіт, розбита із зіллям чаша,
Але кращим не стало життя наше: той, хто не сіяє й не оре, жнива не жне і святість
 У рідній домівці ніяк не дотримує, по власному праву знущається зі своєї Держави,
Якщо так і надалі справа піде, тоді без Віри залишиться поневолений татарами народ!
Усе до того йде, що ріку прийдеться переходити тільки вбрід, але князівський кінь пройде
Крізь мідні труби, пломінь і вогонь, щоб гріх не торкнувся родовитих долонь! Під
Покривалом білим спочиває ніжне тіло, воно вільне, але не до кінця, одна надія в народу
Тільки на Творця! Немає благодаті для людей щербатих, їм дано загинути на поле раті,
 До речі, вони люди не зі аристократи й до того ж не дуже багаті! Не всякий чоловік
Називатися чоловіком може, але він не сильно буде розстроєний, тому що він ханжа,
 А не справжній  воїн і його поведінка, поза всяким сумнівом, стоїть на грані спокуси!
Проміж душею і тілом щось зле надовго засіло, але воно цілком, здається, уже обімліло,
Але суперечити Богові не посмітило, а довірившись своїй зорі, живе там немовби
 У родовитому гнізді і не думає, як я про інші дурниці й т.д.! Небо нависло понуро
 Над тим, що весь вік від гріха воно саме оберігало на здивування всім, а навіщо?
 Невже люди, які жебракують, Бога не шанують? Ну що ж, питання й справді гарне, але
Без гріха заживо пропадеш, якщо ти не смердюча платтяна воша! Ніхто не зобов'язаний
Віру й святість через силу зберігати й хіба можна когось у небажанні праведно жити
Прожогом і без роздумів взяти й відразу обвинуватити? Ніколи одному не слід
Сунутися в непроглядну безодню і темряву! У словах відвертих чимало є думок
Безладних, але хто задоволений жеребом своїм? Нам самим не вистачає миті самоти, як
 Не дістає щастя старої королеві! Почуття свої на вівтар буття, приносячи, почуваю і я, що
Не вистачає згоди меж тим, що думаю особисто я і тим, що творю, коли довго не сплю
 Й дуже мало їм і п'ю! Від думок скорбних тікаю через двері парадні, направлюся в старе
Передмістя, де з'являються усе рідше й рідше передвістки майбутньої долі! Ігумен же
Наостанок хоче зрозуміти роль Божого спадкоємця для збагнення суті буття, але не так,
Як я зараз настроєна грішна душа моя! Прошу у всіх прощення й трохи послаблення
 Із приводу яскравого подання яке почалося у Вербне воскресіння, але що робити Богові
З нами, коли всі ми з роками стаємо лицемірами й ханжами?! Ми грішимо,
Перебуваючи навіть у храмі, а потім горюємо й бідуємо! Уже скільки років Богові
 Від людей і їхніх поточних ідей ніде спокою немає! Обпершись на святий престол рукою,
Ігумен щось тихо гуторить сам із собою?  Для чого йому все це? Невже його пісня
Насправді вже проспівана остаточно? Він дивиться через рідколісся в далеке чорне
Піднебесся з надією колись воскреснути, але перш ніж умерти, йому треба дуже багато
Чого ще зробити у цьому життя! Він до пізнання свого існування постійно прагне, але
Жити так йому не годиться, немовби загнаному в клітку птахові! Він за істину ніяк
 Не може двома руками вхопитися, а небо от-от знову займеться, пора б і йому в один ряд
Із праведниками вставати! От так живеш і не знаєш, що гомонячи і рокочучи,
Не блискаєш, а тихо й назавжди вгасаєш! Куди ж ми йдемо й що ж там, зрештою,
Знаходимо? Із чим нам варто зштовхнутися й чи вдасться назад колись хоча б на мить
Один раз повернутися? З душі виривається зухвалий крик: «Чи потрібне тобі таке
Життя, коли ти ним не дорожиш? Воно нагадує мить, але навряд чи хтось істину
 За буття своє опанував! Люди мечуться проміж світлом і тінню, але за одну мить
Здатні змінити тільки власну думку, вони, звичайно ж, втрачають все те, що
Щастям люди  називають і зупиняються в півкроку від Раю!»  Бог утомився на всі
Запитання буття відповідати зрання, як Всевишній судія, Йому до вподоби мовчати, тому
 Що люди твердолобі по землі йорзають і не хтять вникати в Боже суть! І от Бог готовий
На жмути грішників порвати, щоб ті зберігали печатку мовчання, а там, як знати, чи то
З анцихристами воювати, чи то в своїй келії наодинці помирати?! Ще ніхто звідти назад
Не повернувся, ніхто в своїх очікуваннях не помилився й жодного разу не ошукався, хоча
Опісля, що сили,  на землю гепнувся! Бог - наш Суддя, а куди ж поділися наші вчителі,
Адже без них всі ми – лише скромні нащадки православної  Віри, яка в повній мірі
Втрачає плоди, які давно вже визріли! Бог всесильний і навіть семижильний живе
 В просторах темно-синіх, Він поодинці збирає на землі давно зів'ялі квіточки, Його
Найбільше хвилює гріха торжество, це свято несеться над пустирями і розкривається
 Під семибарвними вогнями, проте поки час життя невпинно далі йде, люди всі, навіть
Діти і старенькі дідусі, чекають повернення Христа, щоб в останній раз попросити
 Особисто в Нього пощади і помилування, але душа воістину порожня, вона немовби
Заново знята з дерев'яного хреста! Позаду залишилися тлін і суєта! Неможливо й навіть
Складно своє життя на землі прожити неспокійно! Те, що доступно нашим богам,
Природно, всім нам уже давним-давно не по зубах! Незабаром п'яним мужикам буде
Замовлена дорога в храм! Усі шукають духовну суть, але за собою ніякої провини
 Не визнають! Попрання попереднього, подібно забуттю святого слова!
Ще не відоме те заповітне місце, яке ми подумки називаємо піднебессям, ми вихідці
 Не з тих далеких і незнайомих нам місць, але щось делікатне в цьому точно є! Люди і
Із завмиранням чекають, який же їм вердикт винесе Божий суд! Нам би гріхи свої забути
Або для початку зробити скорботний вид - так совість зробити всім грішникам велить!
 А як же інакше життя прожити? Ще далеко до повернення святості у святі пенати, де її
Зустрінуть Божі солдати,  але той, хто з вірою не розстався, без святості в душі,
Здається, не залишився! Час життя обганяє й постійно йому у всіх земних гріхах
 Докоряє й ледве заживо не вбиває! Людям нічого від Добродія не треба, окрім Раю
 Або жагучого Пекла! Там тиша земна просто відпочиває від вереску й гавкаючи!
У розум вселяється порожнеча, а людина не риба й гниє не з голови, а із хвоста,
Усередині в нього чорним, чорно, але під ним проростає святе зерно, а де ж воно?!
 Воно має відблиск янтарю, однак, його глибина тільки пустельникам видна здаля!
 Жмуриться зіниця, але вона від збагнення істини як і раніше далека, як від землі
Стародавня зоря, проте навчання душі не йде взапас, от якби людина змогла злитися
Воєдино зі світлом і темрявою, тоді, саме собою, кожна особа побачила б мир зовсім
Спорожнілий, а сама виявився б за заборонною рисою земного буття! Що ні крок, усюди
Нас супроводжує темрява і морок, тільки біля великого багаття в ігумена розкриваються
Очі і він мріє до самого ранку про те: чи можливо пройти через терни й пустирі,
Щоб не піти по помилковому шляху? Саму малість тіло почуває утому, щось у душі
Остаточно зламалося, але віра в Бога все-таки залишилася! Поки в монастирі живеш,
 Нібито багато чого усвідомлюєш і розумієш, належне Богові відплачуєш і нікого за гріхи
Не клянеш! Тільки піднявшись у далеку височінь, від радості, що сили, кричиш, руками
 Махаєш, коли п'єш із Божої чаші, щоб здоров'я покращало і, щоб життя наше в кращу
Сторону змінялося частіше, але одержавши від нього в лоб і врешті-решт усвідомивши,
Що ти воістину кеп і бовдур, мучишся трохи над цим, особливо не вникаючи в усі
Предмети цієї неосяжної й великої планети, а на ділі відбувається духовний надлам
Практично у всім і лихо відразу входить у рідну домівку! Скільки разів князь думав, що
Він від життя відійшов і начебто запросто вмер, але нещастя все так само хльостає, що
Сили, і вдень, і вночі по обвітреному обличчі! Пора б і нам поскаржитися на важкі
Обставини буття самому Творцеві! Поплачеш без лементу чи звіриного рику, щоб
У домі було все так же само тихо, тільки на обличчі з'являються чорні плями, тому що
Трава у дворі кимсь була прим'ята! Від нудьги відійшовши, бредеш, не знаючи точно –
Куди варто всю ніч йти, а в кулаку немає нічого, крім іржавого цвяха, постоїш у центрі
Старої сільської церкви, а потім помовчиш, щоб не порушувати благополуччя й тишу!
Поруч із тобою, немовби у Бога за спиною, стоять нещасні каліки і бородаті дроворуби,
Їхні коліна тремтять від довгої напруги, адже їм уже давно відомі й дата, і місце, де честь
По честі русини всі разом вийдуть зі старого гаю, щоб пояснити татарам, як можна
Простіше, що незабаром вони очистять країну, яка під ярмом рабства два століття була
Й зеленою тванню повсюдно поростила! Потім обіллються цілющою водою і спустяться
По схилах сивого Дніпра, щоб почати січу розлюченими задля слави Вітчизни й трону,
 А вперед них кривавий бій почне група людей святих, яке разом з собою старий хрест
Понесе разом з святою іконою, яку прикриває вицвілий плед, щоб уже до обіду
 Похвастатися своєму заклятому сусідові, що в кишені в князя була піррова перемога!
Залишилися мало води й хліба, одна надія - на допомогу неба! Перед храмом величезна
Площа, по ній люди сліпі і занадто худі ледь-ледь пересуваються на дотик, тут життя
 Ніхто не звіряє по годиннику! Саме там, де зараз височіє православний храм, кожний
Повинен сам йти по божих слідах! Ясно, що йти по второваному й слизькому шляху
небезпечно й навіть страшно, але коли ціль видна досить ясно, тоді треба вірити в усі
Прекрасне, одночасно повинна вирости інша система, щоб звільнити народ миттєво
 З духовного полону! Уже люди від глибокого сну, майже, прокинулися, але перед ними
Тільки двері храмів навстіж відкрилися, а навколо море безчестя, напастей і мук!
Можливо, це творіння диявольських рук? Невже він насправді бере наш грішний народ
 На переляк і от-от заб’є в наші руки свій цвях? Дух волі  ще не вгамовувався дуже багато
Років і навіть під час негоди він не сходив з вибраної дороги, коли на свята складали
Паски в плетені кошики! Про нього згадували і багато думали й ворожили, коли над
Головами ворожі стріли свистіли, однак, довго мовчали, поки величезна діра й нестерпна
Жара, що піднялася з раннього ранку, не спалила Русь начорно, але її врятувала потала
Вода з монастирського ставка, яка виявилася, як завжди, під сильною чоловічою рукою,
Вона саме тут свій духовний спокій знайшла, їй вистачило води тої, щоб струмок святий
Наповнив душу Вітчизни світлою мрією, облямованою червоною тасьмою й не поглинув
Мир простий непролазною нічною темрявою! Уже знову струменіє по ріках і засіках
Молода кров і щось не видно небесну любов! Перед блакитними Небесами простирається
Поле під величезними полотнами, а смерть кружляється над нами, у неї є велика жердина,
Але люди не бояться смерті, так було й буде надалі! У січі марної й даремної, страшної
 Й жахливої поле брані покриється кольором рубіновим, але для відступлення немає
Шляхів, адже позаду стоїть юрба з жінок, старих людей і малолітніх дітей! Що ж їм від
Рабства чекати? Самому себе простому люду ніяк  на поверхню буття не підняти, але
Прийдеться самотужки з колін вставати! Незабаром лементи похоронні заглушать
Каркання вороняче, а люди побічні почнуть ховатися в місцях напівсонних! На смерть
Встануть всі саме там, де поле стоїть у всій своїй вроді, у кольорі й росі, щоб нам був
Безперешкодним доступ у божий храм! Нехай всі підряд безвихідність свого буття
Прожогом побачать! Вистачить жити в срамоті, прийшов час знайти собі іншу роботу
 І навіки залишити зайві турботи! Пора б подбати самим про рубану лазню, а все, що
Відбудеться потім з нами, доля перекрутить на свій лад, оберне немовби ріг баранячий
 Шлях в напрямку скверни! «Ні!» - виступам великим, але, так і не довідавшись, подиху
Міських канав, заново навряд чи колись прочитаєш монастирський устав, щоб зменшити
Повсякденний тиск мирського буття!  Там серед безлічі глав немає місця для грищ і забав,
Але всюди де є народ, видно наслідки його повсякденної праці й піт окропляє чоло всієї
Нації, хоча душа і плоть волю по одиночці навряд чи в цих краях колись знайдуть –
Ось у чому істина і суть ганебного життя! Перескакуючи з корчі на корчу, ігумен
 На власному житті поставив жирну крапку, він без зайвої тяганини напружує жили тих,
Хто ніколи не вірив у його власний успіх, Господь дав Йому сили й натхнення, а ангели
Трішки супротивників поквапили й він пішов однобоко дуже й дуже далеко по  глибоких
Лісових протоках, балках і драговинах, щоб побачити вогні, які освітять великі пустирі,
Хоча ті перебувають удалині від рідної серцю землі! Невже ще видні всі передумови для
Покращання побуту простих людей? Хто ж побудує величезний музей, де немеркнуча
Слава людей знайде останній притулок, щоб нащадки наші пили благодать із позолоченої
Чаші? Коли походиш босоніж по рідній землі, тільки тоді оціниш біль і гордість, але туга
Й страх завжди будуть видні у тривожних очах! Мир безглуздий і дикий, але він чимало
Гріха вже осяг! Він уважає себе вищим за нас і щораз виставляється напоказ! Вітер
Хльостає по обличчю, немов гілки в старому лісі, світла зараз немає, а де ж куди хутко
 Зник знаменний Господній слід? Він один загубився посередині широких рівнин,
 І оті бачимо ми одні височенні, але й вони спустошені зовні схожі на великі пагорби, які
Давно вже скривавлені смертельними січами, а поруч несеться бурхливий струмок, але
Поблизу нього купа з уламків старої цегли, але в чорному лісі скромно висить блідий
Місяць, але, навіть, у висячому положенні він не виказує нікому свою неординарну вроду,
 Але неподалік сіра смерть тримає косу в худій руці, а буття розчинилося в темряві,
Вселяючи в душі людей, невизначений страх і ті худнуть прямо на очах! Ніхто не маже
Знати, як душевну кризу людям подолати? Може вдасться князеві неприступну фортецю
Поблизу столиці миттєво створити, якщо особисто йому не перешкодить якась
Безглуздість! Треба творити й генерувати ідеї, щоб свою Вітчизну від ворогів
 І недоброзичливців прожогом уберегти! Навколо несуться потоки гірких сліз, але
Самотнім людям не до марев і нездійснених мрій: хто б їм слова втіхи у відповідь
Вимовив?  От у чому головне питання! Людей дістали знущання, вбивства і катування!
 Під холодною імлою немає святості ні в кого під рукою й, саме собою, мирський спокій
Хоче нагору вислизнути або ж на землі вічним сном заснути, щоб нічого не бачити
 Іі не знати, але розум продовжує хвилини до зустрічі з Богом невблаганно й швидко
Рахувати! Чи довго ще на появу Бога прийдеться грішним людям чекати? Мерхне місячне
Світло, але Сергій терпляче жде прийдешній світанок, але його досі немає ! У голову
 У відповідь лізе несусвітнє марення, з'являється головний біль і голос неземний
Говорить: «Ти себе ніколи не неволь! Чого ж ти встав? Невже час для нових діянь ще
 Не настав або ж ти жити в монастирі зовсім утомився? Ну, чого ж ти посередині
Юрби встав і стоїш, майже, дибки? Невже страстей хвилювання зробили й на тебе
Незабутнє враження, і ти готовий піддатися новій спокусі? Так вияви ж терпіння
 Й відкинь убік всі сумніви свої, але не гайся з відповіддю, адже твоя свіча догоряє
Останнім світлом! За твоєю спиною боже військо, тому сміливо йди вперед і нікого,
Й нічого не бійся! Постій і заспокойся! Продовжуй Господу довіряти, Його діяння тобі
Самому варто виміряти й на собі самому Божі настанови перевірити! Не думай на бігу
Й не засиджуйся довго на снігу! Твої слова, як хмиз, але їм потрібна до всього, що в них є,
Розмах і швидкість, щоб молода поросль не вихоплювала відразу з текстів Святого
Писання єдині фрази, а живилася його соками постійно, а не наскоками й тут, і в краях
Далеких, де живуть білосніжні лелеки, тому що немає пуття від того, що вже давно
Перебуває збоку, адже треба бачити буття своє далеко, хоча не підвладне людині її
Власне око! Позаду й усюди ходять люди байдужі до свого насліддя, але людське око
Бачить тільки сліди, залишені багато років потому зрадником Іудою, вони на краю
Гірської стежки одного разу вночі зійшлися, а там, здається, безповоротно закінчується
Земне життя! Ти життя прожив, як блукач чи великий страждалець, але долі не варто
Вкладати в рот власний палець, вона його відкусять зразу й скаже чесному народу, що
Ти всякчас йшов тільки назад, і у всіх гріхах почнуть таких, як ти святих, що сили,
Обвинувачувати, адже немає межі для людської зухвалості! Невже ти все так же само
Будеш мовчати і на мої запитання не станеш відповідати? Ти чуєш шум листви
 Й плескіт плотви, отож є гріх навіть посередині густої трави! Благодать уже
Спускається з небес, ти тільки подивися на ліс, що посвітлів, він же майже весь знову
Воскрес і у нього з'явився до життя непідкупний інтерес, а прес життя відтепер пішов
На край збожеволілої пустелі, напевно, від надлишку власної гордині! Наші думки нас
Наверх несуть, а звідти вони вже самі ледь-ледь долілиць повзуть! Куди прагне наш
 Волелюбний дух? Утіш свій слух і розділи своє нещастя відразу на двох: себе й Творця,
Отоді ваші серця не засохнуть від постійних підступів! Так, їм сьогодні живеться дуже
Погано й дістаються від життя тільки дрібні крихти, але хто з Вас гріх і буття
Сполучить, тому що диявол людям постійно лестить і приємні слова уголос говорить!
От-от замкнеться коло буття й ворогом стане самий відданий приятель чи твій
Побратим! Не твоя біда в тому, що буття пішло на злам! Як і в справі кожній, треба
Тобі було йти в напрямку власної мети прямо або ж просто - напролом!» - «Я ж іду
 В подій на причіпці, але все одно сподіваюся, що дійдемо під градом і дощем
 З Вітчизною разом до власної цілі, але чи доживемо до звільнення нашої землі?
Точно не знаю, однак, на допомогу небес завжди уповаю!» Відразу й раптом згас тихий
Звук, замість слів з'явився знову перед очами недогарок тліючої свічі, його, як відповідь
Небесам, ігумен приніс в божий храм напередодні, щоб із гріхом навпіл себе змусити
 Службу в передостанній раз на цьому тижні відправити: « Хто ж після нього братію
Очолить? Чого сильно терзатися і постійно тужити: ніхто заздалегідь не знає, коли
Йому доведеться вмерти! Хтось і щось поруч судачить, а це значить, що ніхто про
Нього від душі надалі жодного разу не заплаче, ніхто не наблизиться близько
І не опуститься на землю низько, щоб за допомогою недогризка простого олівця
Написати, що життя, яке було напрочуд гарне, але ти його прожив майже без гріха,
Хоча за душею не мав навіть мідного п'ятака й жив під покровом суспільного куреня!
 Ти гордість із бідністю сполучив і нікому, і ніколи не лестив, своїх боржників заздалегідь
Простив, хоча не завжди й ти праведно життя своє прожив, але є й люди ті, які
Розмірковують тільки про духовну висоту, і не бажають жити в порожнечі, хоча
 На їхні плечі журба що сили давати, адже Диявол цим миром править, а Бог йому
Супротив чинить! Хто з них світ на свій розсуд змінить? Кому не вистачить висоти
Духовного польоту, адже мислі Сатини давно вже на вильоті!»  Монастир би давно
Згорів від безлічі копій і стріл і його б засипало золою, але ченці ризикували недарма
Власною головою й у годину трагічну вставали на боротьбу з темрявою, коли морок
Густий просився до них на постій! Доля значна ніколи не здавалася їм алмазом прозорим,
Тільки під збігом подій вдалих ігуменові вдалося уникнути штовханини днів похмурих!
Шляхи буття складні й відступи можливі! Ніхто не щасливий, а кожний своїм буттям
Несамовито був замучений, тільки фатальний випадок, виходячи на дозвіллі з лісу
Дрімучого, почувши сильний хрускіт, відразу сховається за величезний і необ'ємний
Малиновий кущ, щоб ніхто не побачив його нудьгу, яка не повинна бути у юрби на очах,
Але до загального сорому в цьому світі людські крики стають набагато вище й ширше
Лісової повитиці, дехто для себе давно вже відзначив, що людське горе не відносить
Подалі сильний вітер, коли воно вже давно в грудях скопилося, але на дрібні шматки ще
Не розбилося, тільки серце дуже сильно розлютилося! По божій милості його відбиття
 У вигляді відблисків по землі миготить, і очі ніхто з людей живих щільно не стуляє, тому
Що всякий знає, як буває, коли на ризу падає тінь гріха, тоді додолу сиплеться дрібна
Лушпайка! Хрест треба стискати в руках, тому що біси розташувалися у двох кроках,
І вони не дивляться сліпо, як святість зникає із блакитного неба, диявол точно побачить,
Що ліс пустий і його не відвідує розкаяння й смуток, а з вуст не ллються слова каяття!
Тільки душа неприкаяна помчиться по білому світлу, але часу для її повернення давно
Вже немає, його завжди у людей не вистачає! Я ж тихо молитву творю й неспішно говорю
Своєму небесному володареві і монархові, що все перетерплю, але свій гріх знищу
 На корені! Сховати б всі пороки власної долі подалі від очей людських, щоб вони
 Не торкалися так близько нас, а перебували мінімум у трьох тисячах верстах, сховати б
 У воду всі кінці! Так, ми по великому рахунку, ханжі й негідники! Невже такими ж були
Наші прадіди й праотці, але ми ж Божі діти і невже нам варто так знущання природи
 Над собою всякчас терпіти?! Ми схожі з Богом у всьому, але кожний з нас йде до мети
Власним шляхом! О, Боже, правий, угамуй біль, який простромив майже всі суглоби, він
 Стає все сильнішим і вже дійшов до плоті лісових богатирів, але не торкнувся святих
Поводирів, адже ті стають грубішими і стократ могутнішими, але тільки тоді, коли
Вникають у суть господніх ідей! Гріхи осаджують отчий дах, йому важко позбутися
 Від збіговиська гріхів, у небутті і я прожив більше ста годин підряд, а гріхи налітали
Знову й знову, висмоктували чоловічу силу й кров і знімали із плоті таїнства покрив,
Щоб та, зрештою, відразу ступнула в темряву й сказала навідріз розуму своєму, що
Більше ні в чому не підкоряється йому! Любові Господь був удостоєний, але за чад своїх
Він не спокійний, Бог просто розстроєний, тому що народ молитися у храмах був
 Не настроєний, але всякий воїн із праведником схожий і тільки Бог зможе вгамувати
 У його тілі тремтіння, але в нього, не знаю чому, з'явилися зморшки на чолі, Господь сам
Іноді тихо нарікає на свою нелегку долю: нелегко нікому бути постійно у всіх людей
На очах, я ж через терни пройду,  а опісля уставлюсь на небеса і підпорядкую заздрість
 Людську – ось до чого я клоню, коли такі розмови разом з Вами проводжу! Сподіваюся,
Що сам зі своїм завданням, врешті-решт, виправлюся, хоча люди жити без гріха
 Не можуть, перст їхньої долі зігнутий, як старезний і ветхий аркуш, а поруч чутно
Диявольський цокіт і свист! Простий люд просто звик щодня слухати той протяжний
Свист, але диявол гуморист чи звичайний артист, він не почуває на своїх плечах тягар
 Земного буття - він уже давно звик до такого непід'ємного вантажу! Він підніс кухоль
 До рота й сказав народу: « Я до Вас на допомогу йду й за собою веду нові страждання
 Й старе й зашарпане лихо! Настав час забути про істини Божі і Його ж слова, що є
 У цьому світі тільки два сильних єства - Бог і Сатана, але особисто мені давним-давно
Вже була підпорядкована величезна країна із пристрастей, пороків і почуттів, я ж
Забираю зі своїх очей неймовірний смуток! Нехай веселиться звичайний перехожий,
Він теж випробовує хвилювання й до страстей неймовірне прагнення! У чергу свою я
Особисто йому весь світ на розтерзання відразу віддаю! Коли дана йому молодість,
 Тоді нехай вона буде йому тільки в радість, а святість - це хвороба й напасти?!
 Я не вимовляю такі промови там, де яскраво палахкочуть воскові свічки, але при нагоді
Або раптовій зустрічі всіх праведників миттю скалічу, моє слово грішників ніяк не лікує,
Але їхньої душі залюбки калічить! Хочу, щоб люди жили в гріху і  блуді й ніколи
 Не сподівалися на церковне чудо, а ходили у звичайному платті й носили на шиї злато!
Нехай вся церковна братія молиться перед сном на старих помостах, але вона сама
Не побачить позахмарну далечінь, а шкода! У тім світі грішать на раз, два, три
 Й чотири, там теж є свої вовкулаки й вампіри! Той мир набагато ширше, ніж
Здається Вам і немає там кінця напастям і гріхам! Чи далеко нам йти до тих, кого
Очолював Авраам? Ми сьогодні намагаємося йти по їхніх стопах, але чомусь
 Не ходимо у Божий храм! Подивитеся на своїх князів і царів, на злиденних та багатіїв,
Чим вони сильніші, тим їхні гульбища, між іншим, стають пишнішими!Нутро  -
Трагічне і непоправне, а життя зі святістю не сумісне! Все поруч зі мною грішне!
Розум піднесений і сміливий намагається звільнитися від полону, але неодмінно трепет
Його єства, змусить згадати про мої слова: «Сьогодні душа твоя розкута і вільна, але
Воля Господня викликає трепет і страх, а також великі сльози от-от з’являться
 На блакитних очах, а завтра після тебе залишиться глина і порох, навіть, якщо ти
Самий праведний чернець, все одно на всіх людей очікує один кінець! Ти ніколи не живи
Похапцем: коли ти людина, тоді короткий вік твого життя! Тісні мири, а ті, хто
 Вже старі і немічні, все одно що сили намагаються позбутися від мирської мішури,
Але радість і любов все так же само розбурхують їхню старезну кров! Час йде, але їхній
Дух від страждань розпухнув, він ціпеніє від суму, колись вони разом із плоттю вкупі
Жили й разом страждали! Зараз він зник від погоні і сполотніли його долоні! Куди він
 Віддалився або де він відпочивати зупинився? Мабуть, заново на молодиці женився?
Ми навіть не знаємо, про кого молимося і до кого волаємо, коли плачемо або судачимо,
 Проте не можемо жити інакше, тим більш, що при наявності вдачі будь-якого святого
Питаннями спантеличимо! Той, хто народився, уже сам у безодню загодя звалився, тому
Що Богові відразу ні в чому не скорився!» Дух прирікає, що плоть умирати ніяк не бажає,
Але та від немочі додолу падає, однак на вічне життя сподівається й до небес постійно
За підмогою звертається, а ті ніяк їй не відповідають! Тільки грішник і тать здатний
Спокійно життя своє небесам задарма віддати: чого ж йому від життя чекати,
Коли він зміг його сповна розпізнати! Смерть косою загрожує, але до часу нікого
Не разить, її зі свідомості нікому не стерти, на те вона й смерть, щоб відтепер і надалі
Постійно дивитися на її величезну і худу жердину! Від неї ніхто не тікає, вона все живе
Томить, іншого на землі просто не буває! Вона шарить поглядом і йде з народом поруч,
 Але ями риє й ніколи свого обранця увагою не вдостоїть, поки не додасть крок і гул
 Не з'явиться у вухах! Усе - тлін, усе - порох! Чую металу дзенькіт, а проміж них,
 Із глибин земних доносяться сміх і стогін, тут з усіх боків людину жде мир порожнечі!
Навіщо народ прийшов сюди: щоб нещастя й лихо були з ним поруч і завжди? Суща
Дурниця, треба прожити роки свого життя так, щоб за себе не було соромно жодній
Людині і її родині! Не потрібно трудитися натужно, спокій є скрізь, навіть на холодної
І безжиттєвій зірці, але будь-яка твердь відтепер і надалі заохочує тільки смерть!
 Кожний день наближає кончину і єдино, коли люди ні в чому не винні, тоді не варто
Ховатися в кожух зі старої овчини, вже краще стояти посередині мирської стромовини,
А не починати життя з останньої половини! Нехай нікого тяжкий тягар буття вже
 Не бентежить, адже у грішному житті всяке буває, іноді й проведення розум відвідує,
 Але найчастіше людина не живе, а тільки страждає, а чому? – Ніхто цього не знає!
 Клубиться по Вітчизні дим їдкий, а щастя з'являється поруч дуже рідко, воно стрибає
 З гілки на гілку, про нього з жалем згадують наші предки, проте ніхто не думає про день
 Майбутній, тому що буття пофарбоване попелом! Бог народ просвіщає, якщо той розум
Остаточно не втрачає, але диявольська пристрасть відразу розум засліплює! Один
Тільки Бог знає, що не непорядно грішити, проте важливо свій гріх не забути
І Добродія інколи від душі попросити надзвичайний гріх тобі простити! Бог був би
Радий твої бажання й страсті відразу ж зрозуміти і настроїти їх на ліричний лад,
 Але люди ніяк не хочуть подавати Господові певний знак! Страсті, напевне, умруть,
Коли їх у попіл і пил канони буття зітруть, але нічого нового вони знову не створять! 
З їхніх безлічі чимало згине і живцем пропаде, тобто зникне, але не примножиться,
 А зграя вовча їх проковтне - тихо й мовчки! Все ясно й так, не можна на свої почуття
Тільки з іншої сторони тупо дивитися, як на якусь не істотну дрібницю!Він насправді
Заважає ворушитися рукам і ногам, адже заздалегідь гасить пристрастей і бажань
Різнобарвне полум'я! Уже так на Русі повелося, що міцніє моральність тоді, коли
Проходять життя роки й застаріває плоть, але Господь наші всі гріхи знає без
Виняток і спокійно розростатися їм вшир і в довжину не дає! Я ж запалюю багаття
Всім святим всупереч і відпускаю бажання в нічний простір, нехай туди летять, де їм
Хтось буде радий! Тільки роки відучать людей простих від всіх спокус земних, коли вони
 Й тоді встоять, це означатиме, що саме їм уготована дорога в жагуче Пекло!  Людина
Не полова ганчірка і її не можна схопити в оберемок, щоб кинути у бездонний морок
Просто так! У поселеннях благодатних години життя напрочуд солодкі, а людські
Звички, немовби казкові головоломки, вони нагадують молодого ягня, тому що несуться
 За людьми навздогін, щоб тихенько полчище гріхів навіч побачити й пристрастей як
Можна більше одним залпом випити! Головне вижити й не вмерти, попавшись
 До диявола у золочені сіті, проте коли під ногами твердінь є, тоді не варто заздалегідь
Без причини голосно тужити! Де б твій дух не ходив, якби він про свої бажання надовго
Забув і ніколи надалі не грішив, то від безвихідності він давно б заледенів! У роки холості
Люди молоді й літні, коли вони істоти ще живі, виписують кренделя криві, хоча й серед
Людей пристойних є чимало справ їх не вартих! Геть всі жарти, треба йти вперед
 І з допомогою долі відривати поважаним жінкам поли! Вони плани великі тільки
Подумки будують, але ніколи Бога дарма не потурбують, тому що жити без гріха
Відразу ж утомляться, якщо вони насправді істоти настирні й дуже уперті!» Що ж
 У господа Сергію потрібно в час сповіді скромно й тихо запитати: яким чином свої гріхи
Йому  викупити: добрими справами чи високо парними словами? На допомогу небо
 Він особисто призиває, але ці запитання тінню сумніву ледь-ледь прикриває й безмовно
Шепотить, що дійсно хоче, щоб жилося народу небагато легше, чим насправді є! Чернець
Руками махає й ледве не танцює, а потім прикладається до залізної чаші, як людина
Проста до істини прагне доторкнутися власною рукою, намагаючись добратися до її
Корінь, хвилюється з кожною миттю всі більш і більш! Чи варто йому ділитися з нами
Своїми заповідними мріями? А поруч непроглядна темрява накриває церковний вівтар
І чим вона ближче, тим померки опускаються набагато нижче, а слова молитви несуться
Вище старого церковного даху! Народ неподалік юрбиться, він ближче до Бога бути
Завжди прагне і кожного разу сам на себе небесну ковдру тягне, але він сам сюди свій
Хрест приніс і його майже до вівтаря підніс, щоб до кінця днів не згадувати про долю
Людську! «Ку-ку! Ку-ку!» - напевно, це диявол провокує Сергія, сидячи на даху! Сергій
 Під вагою буття не гнеться, він над бісами постійно потішається й сміється, але все це
 Не легко йому дається, до нього ж святість, зрештою, повернеться! Буття пофарбоване
 В білий колір, але духовної волі зараз, як і колись, ніде немає! На душі смутно й імлисто,
Але вона від невизначеності долі виснажується дуже швидко! А грішне тіло на полум'ї
 У пеклі тихо жевріло, воно теж прагне влягтися на праведну одрину, але все це просто
 На блюзнірство зовні схоже й що ж?! Урятуй же, Боже, праведну душу і грішну плоть!
Усьому, здавайся, прийшов кінець, на чоло біси вже одягли свій терновий вінець! Життя
Саме по собі залежне від жеребу і долі, але непросто голоті нагору прослизнути, щоб
 На небесах преспокійно заснути, особливо не вникаючи ні в істину, ні в суть! Бесівська
Свита хоче бути із гріхами сповна розрахуватися, але симптоми ворожнечі остаточно
Ще не забуті! Вони на благодатному ґрунті ростуть і осуду ні від кого не чекають!
Розноситься страшна смердота з мозолистих долонь, її не пускають нікуди, однак, вона
Завжди прожогом несеться тільки туди, де над миром панують напасті і поруч з ними
Знаходиться біда! Вони заходяться попереду й позаду, але не можуть дати ладу власному
Чаду, наближаючи його душу ближче до Аду! Не легко жити тому, кому, незважаючи
 На все, напевне, вже в житті повезло, тому що благо й зло повз них стрімко пройшло,
А вони завзято звільнили лісову галявину від трави й бур'яну, але крівцю людську мирно
П'ють вовкулаки і спокою нікому й донині не дають перевертні, а люди пристойні й до
Того ж тактовні роблять висновки обґрунтовані, але тим часом у пеклі заживо гниють всі
Ті, хто добре розуміють, як варто жити і Бога любити, але однодумці Сатани перейшли
Через межу війни! Зажди когось в чужих гріхах обвинувачувати, тому що опісля потрібно
 Буде всі свої борги сповна оплачувати! Як символам добра чи зла в особі ангела
 Й диявола доля єдине гніздо для них сама  у людській душі супроти волі небес звила
 Й до відкритої ворожнечі відразу ж їх привела! Їм місце гніздування  райські птахи
Звили, а ті дуже загордилися, бог це достеменно знає, але їх зупинили бажання живі,
Але до цього часу не видно поблизу духовного чуда, адже Сатана й Іуда мовчать, але їхні
Вуха в усі сторони, як персти стирчать, сподіваючись почути знак, що застить темінь
 І морок! Доводиться знову нізащо їм мучитися й страждати! Не хочеться нікому,
Незважаючи на все, залишати поневолену ворогом країну й жити на чужині в полоні!
 Треба починати з татарами нову війну й разом з рідними убезпечити свої святині, а разом
З ними й власне ім'я! Щоб Бог їм не відповів, Сергій давно помітив, що тільки буйний
 І кипучий вітер приносить ченцям досаду вже чимало весен підряд, він тішить місцеву
Громаду, а та остаточно не знає, що творить, хоча сама незабаром у запалі й вогні
Прожогом згорить! Непомітні сльози в жінок, їх не стало згодом менше, тільки
 На жіночих обличчях з'явилися сіро-чорні плями, їх уже не повернути в лісові нетрі,
Вони говорять голосами незрозумілими, хоча на вид здаються людьми досить охайними!
Воля їм руки й ноги миттєво розв'яже, але хто ж їм добре слово на дозвіллі тихо й ніжно
Скаже й на зміст буття хоча б серед білого дня здаля вкаже?! Ніяк не вщухає шалена бура,
Їй до особи колір небесної лазурі! Спробуй побути хоча б трохи в її власній шагреневій
Шкірі, а то твого голосу давно вже не чути! Ризик нікому не потрібний, а народ дружний
Давно вже не спить сном непробудним, він от-от прискорять свій широкий крок під
Лемент і вереск лісових ватаг, їх почує навіть закоренілий ворог! Подивися їм в обличчя
Уважно, і ти відразу довідаєшся про все! Послухай їхній говір і ти вдосталь втішиш свою
Незаплямовану гріхами душу, але за потом, що стікає зі слов'янських облич і гомоном
Лісових птахів, що скопилися тут на період весь, доки йде війна і страждає від
Загарбників рідна країна, довідаєшся, що й ти недарма в'янеш і вже точно ось-ось
 На рабстві буде поставлена жирна крапка! У кожній думці є своя сила і глибина!
Погляд уперся в хмари, там видно дорогу, що веде прямо до Раю, але вона занадто
Клопітка і дуже вузька, хоча її й видно здалека! Я ж немислимо швидко росту, обходжу
Стороною порожнечу і хватаю думки прямо на льоту, але, будучи слугою двох володарів,
Не можу зрозуміти свій народ: він довго шукає вхід, мешкаючи поблизу райських воріт,
Проте час не6впинно в напрямку свободи йде, але особисто його тягне чомусь в інший бік
І дивиться він тільки на тріснуту напередодні стелю, а йому в докір із краю святий землі
Вказують лютні поводирі на всі темні кути, де живуть піддані самого Сатани! Люди
Завжди задовольняються темрявою, замість того, щоб повільно йти по дорозі прямої
І в годину фатальну нагином встати перед долею! Той, хто сильніший ніяк не сприймає
 Сатанинські ідеї, він мовчки йде стежкою своєю, подібно магові або чарівникові!
Я так думати навіть не смію, тому що тону в суперечках і постійних розбратах, із себе
Повноваження небес складаю і інших діяти так само призиваю, хоча мучуся й страждаю!
У повітрі спустілому не видний здаля батьківський дім, а сильний вітер поруч дерева
Колише, от-от не втримається на стропилах дерев’яний дах, тому що заржавів там кожний
Цвях, а простий люд власного стогону давно вже не чує, тільки голуби на даху,
Забравшись вище власної голови, дивляться  на поля неозорі і майже, що незаймані краї,
 А над ними ворони кружляють і дуже часто там самосуд вершать! Зараз свій голос
 Не чую, тому що дощ тарабанить по даху, від нього в прихожій ховаюся, тому немає
 В мене тих бійцівських  якостей, як сила й стійкість! Кричу я вголос, що живу проміж
Двох вогнів, але мене не бійтеся, а самі трохи заспокойтеся й подалі з очей моїх негайно
Сховайтеся і в гущавині лісів перед Господом покайтеся! Підіть геть із тропи фатальної
 І тоді і я повернуся до додому! Хто за Вітчизну голови складе, коли мирська суєта страхи
Повсюдно множить і все,  що з дитинства вкладено в її вуста, напевне неспроста, відкидає
Духовна краса! Хочеться скоріше дійти до мрії своєї, хоч прийдеться туго, адже треба
Втратити найближчого друга, але як, досвідчений у життєвих підступах старезний
Чоловік, видаю несамовитий лемент: «Світ! Який же ти великий і неосяжний!
От тільки виття смертельне, перебуваючи в тузі безмежної, не одягає вчасно на гріх
Сорочку натільну!» Вимовляє якісь слова, у виді:  двічі два - чотири, немовби, всі люди
Вовкулаки і кровожерливі вампіри! А це означає, що всякий за душею камінь скромно
Ховає, але про це не кричить, хоча той на очах у святих і грішників стирчить! З вуст
Мокрих доноситься голосний і громоподібний окрик, який чітко чує худий дід, він
 До таких лементів ще з раннього дитинства звик і, здається, ще не відвик: «Праведників
Давно вже поруч з собою не бачу і ніде їхні голоси не чую!» Вони залазять на крутий
Берестяний дах, але, влізши вище, стають  тихішими за вітер! Їм народ не хоче в долоні
Плескати, а на дах все товще осідає чорна кіптява і гріхів там стає значно більше,
 А провини на очах швидко тануть! Той, хто їх у стопу складе, той сам собі відразу
Допоможе, і душу хутко розтривожить за допомогою горілки! «Агов, хто там, заважає
Жити нам?» - зливаються воєдино розрізнені звуки, прирікаючи людство на довгі муки!
Небу видніше, що повинне трапитися із землею поневолених людей, а вона стає блідною,
Але молода поросль все-таки з'являється на ній! Русь молода і їй ні до чого нестерпне
Лихо! Вона сама йде туди, де по божій милості зводяться нові села й будуються міста!
Хто може, той не тільки робить вигляд, що по праці несамовито вболіває, а постійно добрі
Справи творить, проте він вогонь не сховає проміж долонь своїх й не судачить, що варто
Людям жити інакше! Мабуть, наодинці дехто - низ поплаче, згадає про Авраама й піде
 По своєму шляху прямо, позбуваючись від іншого мотлоху! Його губи бліді, а очі
Надмірно стомлені! Душа тріпотить і рветься на дрібні шматки, але в руки міцні
Анафемським думам не дається! Хто шляху свого досконально не знає, той народ 
Сміливо всякчас повчає: «У храм піди й тільки там духовний спокій можна знайти!
Із ченцями всі проблеми буття пошепки обговори і лише опісля людям оголоси, що
 На пагорбах околишніх залишилося мало прісної води, тому що на все є воля
Небесна! Ти зробиш чесно, коли щастя безмежне іншим людям віддаси!» Думкою
Задньою людина скупа і жадібна розуміє, що її розум жадібний земне буття ніяк
 Не сприймає, а ліси й рівнини наповнені духом єдиним, святим, а не мнимим! Їх поети
Підносять у височінь, а люди на корені серпами косять і ще Бога про допомогу просять,
Але той, хто Господь – незримий і безтілесний, сидить на золоченому троні навпроти
Наглухо заґратованих підвіконь а звисока дивиться, як полихає вогонь! Він дивиться
Долілиць і чує розбійницький свист, там гасне полуденне сяйво й нікого з парафіян
Сьогодні поруч немає - на носі в них, здається, добрий обід! Бог постійно волає до того,
Хто несе яскраве світло в непролазну темряву, але як же бути чоловікові тому, який,
Незважаючи на все, уже давно не прагне ні до чого?! Сивина ще не покрила його
Скроні, але на долонях залишилися ледь помітні сліди від повсякденної боротьби
З почуттями розсердженими! Що робити йому, адже особисто йому було непогано
Жити й постійно від болю тремтіти! Навіщо йому турбуватися за себе чи Сатану? Хто
Кволий і знехтуваний душею, той красується сам перед собою, навіть коли хмари
Миттю згущаються над головою! Не приховаю від будь-кого, що думка, яку полонила
Далечінь голуба цієї холодної весною, спурхнула пристрастю злою за моєю широкою
Спиною! Святість спить непробудним сном, а зло у всій своїй вроді несамовито блищить
 І про високу мораль уголос щось декілька разів повторює, але народна мудрість
Говорить про те, що тільки правда всю погань переможе, а їй людське натхнення
Допоможе! Обрій порожній, серед багатьох душ кружляється опалий аркуш, він
Відблиски думок миттєво гасить, але буття ніяк не красить людські вирази і слова! Люди
Сподіваються на своє спасіння, коли відблиск весняного сонця принесе народу настільки
Довгоочікуване звільнення! Зуби, стисши, люди не думають про сенс життя, адже
Їхні таємні думки спрямовані ближче великого почуття, яке має назву –
Скороминуще життя! Вже настільки вони непостійні й примхливі, химерні і вибагливі,
Що люди деякі в не курсі, які от-от з’являться вибрики з їхньої сторони! Нехай, що
Завгодно про дивні почуття люди говорять, але в них відморожений погляд і як і раніше
Грішники тільки сильних мира шанують, а від долі їм ходу три версти, але навіть там їхні
Незримі сліди тихо гасять сплески святої води!
                - 6 -
Незважаючи на тупіт копит, Русь не вмирає, а тільки робить вигляд, що сном міцним уже
Довго спить, а за вікном порожня водойма й на ній дибки підвівшись, ігумен знову
Повторює для всій монастирської братії устав обителі, всі! Майже всі сторінки
Перечитавши, за винятком декількох останніх глав, він оголосив нові імена, які декілька
Днів дому в монастир пішки здалеку прийшли, однак, їх поглинула безмовна тиша!
 Можна були б останні його слова почути, якби не старий гай і висока гать, адже
 За ними слів святих давно вже не чути й важко їхній зміст до кінця зрозуміти! Над
Схилами зеленого пагорба, де зароджувалася російська Хохлома і стояли писані
Терема, тихо й ніжно згущалася сіра темрява, яка швидко поглинала храми й дома!
А над спокійною рікою, де зупинилася череда корівок на вечірній водопій, пронеслася
Ватага малолітніх дітей, що у купі своєї порушила спокій удалині лісовий і, саме собою,
Їх до себе ченці голосно кличуть, але ті знехотя назустріч їм ідуть, пересмикуючи свої
Торбинки й присвистуючи лунко, але в братії не лопаються вушні перетинки! Діти
Забруднилися по вуха в нечистотах, хоча їх поблизу ніде немає, їх дорослі люди недарма
Лають і за вуха, що сили, таскають і вдень, і вночі і обіцянку з них беруть, що ті більше
 В бруд ніколи надалі не підуть! Хтось свої руки від дорослих ховає, а хтось гіркими
Слізьми голосно плаче, у їхній особі вся Русь страждає й стогне, сподіваючись, що надалі
Особисто її лютий ворог руками не торкнеться, але дехто вже чеше свої долоні й дивиться
На молодий місяць, який повис на темному небокраї! Немає нічого на цьому світі, чого б
На собі не випробували всі слов’янські діти і немає тої міри, якою можна було б
Виміряти те горе, яке нескінченним потоком от-от нахлине в ці краї!  Серце
 В ігумена аритмічно стукає, але він під сосниною самотньо стоїть й все так же само
Мовчить, його розум щось темнить, він вигнати з душі зле передчуття всякчас прагне,
Однак його свідомість думами збагачується: залишилося зробити два останні кроки, щоб
Остаточно побачити, як сліди від татарського чобота стирають у пух і в порох все те, що
Святим дотепер уважав сивий чернець і сльози відразу з'явилися у нього на очах, однак,
Ніхто в цей час не думає про те, що життя саме по собі – ніщо, йому не допоможуть
Позбутися від  безлічі нещасть і лих ні багатство, ні зло! Його несолодка думка
 До того ж ще й сумна і тому зовні виглядає похмурою!  Добре тому, кому в житті
Пощастило, і він залишив діряву торбу й не пішов до дна, а мочки борщ сьорбає і святу
Воду на заздрість негідникам п’є! Прийде пора, коли Русь покине вся мішура й погань
Сама миттєво піде знадвору, а її відразу почне освистувати малолітня дітвора!
Не дочекавшись Петрова поста, вона почне у зілля занурювати свої голодні вуста, щоб ті
Не охолонули, адже вони вдосталь наковталися пришляхового пилу! Голодно й холодно
 В ті жахливі роки прості люди жили, хоча ситно поїсти на Русі за всіх часів любили
І цю любов у своїй душі навіки-вічні зберегли їхні онуки! Спочатку народ продовжував
Ховатися в прибережних кущах, він був сміливим тільки на словах, а в справах - його
Обважнював неймовірний і несусвітній страх! Без частини лицемірства він піднімав
 З поневоленої землі власні пір'я, намагаючись пальцем указати: куди й кому, й яким
Шляхом крокувати? А на наше щастя бурхливі пристрасті починали потихеньку вгасати,
Хоча весь жах був готовий безшумно виступити з потаєних темних кутів, щоб все
Воїнство почуло дзенькіт священних слів, але під впливом темряви йому вже ніяк
Не вдасться досягти заповідної висоти! Волі більше немає, хоча країна намагається
Разом звільниться від безлічі бід! Усюди одне й те ж саме: обман і несправедливість
Й куди пальцем не тикни, усюди неприкрите лихо й зло ти прожогом знайдеш!
Думами обійнятий, сидить сивий чернець під ялинами й соснами волохатими, він у рясі
Довгої і разом зі своєю малим військом веде суперечку з нелегкою долею! Скільки ж
Можна ворожі підступи терпіти й в унісон їм постійно співати? Просвіту не видно,
 А лиходіям за свої діяння й вчинки зовсім не совісно! Ремства, що переходить у шепіт,
 Не чутно, а тиша над округою висить нерухомо, буття ще не вгасає, але ніхто достеменно
Не знає, що там над головами грішників всякчас літає! Вінцем людського ремесла
Завжди була  велика й сильна країна, і вона одна на собі сповна всі негоди й бідування
Постійно несла, вона страждає і горить, а її душу простромлює й біль, і сором! У просторі
Нічному людям є про що пошепки поговорити, адже можна згадати про минулий спокій
Зі страшною тугою, побачити своє минуле в імлі, але пута й кайдани залишити тут,
 На батьківській землі, але майбутні катаклізми зменшують частку всенародного
Оптимізму, доводячи мирян до песимізму! Все виглядає дуже просто: все так само
Колосяться колосся, люди роблять свою роботу й шепотять на вухо один одному
Щось, але ні в кого немає бажання згадувати про цвинтар сільський, забиваючи цвяхи
 У власне минуле! Над обителями святими ніхто навислий морок уже ніяк не зніме
 Й авторитет бояр на верхотуру не підніме, хоча дехто здуру, намагаючись обілити власну
Шкіру, малює нові обличчя майже з натури, але баби не схожі на дурнів, адже вони
Носять хрест на шиї і вірять в той перст, що вказує нам на святу дорогу! Слава Богу, що є
 Господь посеред нас і Він прощає навіть нас! Грішникам не потрібний хлист, щоб
Голосно сказати: «Уже кінчається життя, за себе й дітей своїх молися й до істини,
Як і колись, що сили прагни! У цьому весь зміст того, що називається мирським
Життям! Інакше не бачити нікому успіху, тим більш, що тіло біси от-от розіпнуть,
Коли вперед татари хоробро поскакають і навіть родичі в ту страшну мить від душі
Не заплачуть! Мабуть, варто ризикнути й не помічати ніяк, тобою вирощений
Заборонний злак?!» Небеса відразу відреагують, що ти – очманілий дурень! Податі навіть
Зі зрадників не беруть, а зі своїх три шкіри не знімають! Людина вбога, і от чому вона
Своє єство ніяк пересилити не може, але де ж весь цей час був Господь?  Так, Він
 Над міру строгий, але Його молитви не йдуть безмовно в пісок! Ми ж завжди, коли маємо
На увазі слово «Бог», постійно дивимося відразу на стелю! Звичайно, що природно й
Безперечно, перебуваючи на дорозі второваної, не припустимо чужі пороки гудити,
 Не витягаючи зі своїх важливі уроки, перш ніж перед Господом на коліна встати!
 Нехай іскри божества підкорять й селища, і міста й дійдуть прожогом до сірої речовини,
Але, не ризикнувши прийняти Його дарунків, люди самі, зрештою, підуть по шляху своїх
Батьків, а думки люті, наголо роздягнені й майже до неймовірних розмірив роздуті, вони
От-от поглинають останні мінути того буття, де монастирська братія нікому не давала
Життя! Нею, як паствою своєю, керувала всемогутня сила, вона сама Добродія
Напередодні від щирого серця попросила, щоб ангелів до людей херувими допустили,
 Але ті найзапекліші випробування в ту годину важко переносили! Варто згадати про
Татар і росіян, які в чоботах вузьких і мереживних блузках і до того ж ще й з лисими
Верхівками в колі вузькому любувалися жіночими ватрушками й відразу цокалися
Величезними кружками! У середині чотирнадцятого сторіччя, навіть, діти трьохрічні
Закривалися руками від різкого вітру, щоб побільше світла неслося на окраїни планети!
 Розстатися б їй із власною тривогою й бідою, щоб всі гріхи залишилися за широкою
Спиною назавжди ! Ми ж наробили стільки нісенітниці й дурощів через свою
Неймовірну тупість, адже божевілля завжди поруч із народом купчиться, але не знає,
Куди йому дотемна притулиться, хоча вчиненим недоумкувато пишається й безумно хоче
Від душі довго очікуваної волі напитися, але чи призначено цьому колись збутися й коли
В яву задумане достеменно втілиться? Нічого не знають вони, хоча й живуть не на самій
Окраїні знедоленої землі! «Під собою всякчас земної тверді не відчуваючи, про прощення
Гріхів перед Богом клопочу я й про одне і те ж саме Його до вечора прошу, але минуле
Ніяк не ворушу, а наприкінці молитви співаю - Алілуя! Чому Богом вибраний я и в чому
Саме провина чи заслуга моя?! Хочеться поговорити про все, але все те, що ми за душею
Постійно несемо, не легко пронести потайки у божий дім! Життя по бурунах
Пропливає й до своїх гріхів кожна людина хоч-не-хоч, а все-таки звикає, хоча
 Й розуміє, що грішників Господь у Пеклі покарає, коли час для кари прийде! Силуети
Неясні живуть на землі недаремно й повільно там гаснуть, вони не живуть, а тільки
Марніють! Таємницю страждань твоїх зможе зрозуміти лише людина свята, але
 За мирським розгардіяшем людина проста втрачає честь, хоча й знає, що Бог
 На цьому світі є! Кожний чоловік - хижак вільності своєї й до кінця поточних днів
І ночей намагається зникнути, або із попелу заново повстати, щоб знову колишню
Славу своїй Батьківщині на іншому боці землі остаточно знайти! Він негайно
Напередодні обідні вкусить страх і перетвориться в попіл і порох у братії прямо
На очах, почує вічний заклик, биття курантів і тремтіння чужих голосів, щоб,
 Зрештою, позбавити свою країну від негідників і мерзотників! Я ж син своєї землі,
О, Боже, Ти мені допоможи скоріше побачити крізь марево смутку й нудьги розквітлі
Напередодні соковиті паростки великої волі, щоб не було повернення назад, навіть, якщо
Сильні вітри все так же само над Руссю шумлять! О, Русь свята! Є країна така, і вона
Християнством зрошена й, здається, сповна! Пішовши з рідної домівки й уже
Наблизившись до справи святої, ми постійно думаємо про те, що даремно вести чесну
Суперечку з будь-яким дурнем, ми ж добро до людей несемо й тихо свої псалми в храмах
Співаємо, але чогось постійно від Бога чекаємо, але помалу змовкають голоси статечні,
І виростає заграва невмируща, ці елементи невідомої речовини нагадують землянам про
Сутність Божества! Ніколи не кінчається, Боже, царство Твоє, а от  моє житія
 Закінчується, але я прагну жити тільки Господу на придобу! Попереду дух вічності,
Але де ж кінець тої нескінченності, по який варто людям брести, щоб душу свою від
Гріха, зрештою, вберегти? Але виникають нові перешкоди для духовного багатства,
 Біси несуть на землю не честь і славу, а чаклунське зілля, тобто отруту! Навіть
 Не знаю, навіщо свою душу й честь від вовкулаків рятую, я ж майже що помираю?!»
 Дзвони слідом за словами голосно вдаряють і луною праведні промови відразу й голосно
Повторюють: «Будь до Бога ближче й до Нього підійти, але стань набагато нижчим
 Й ти суєтним не будеш, коли на деякий час про пристрасті свої забудеш! Нехай вони
Не присняться тобі ніколи, а святість у душі восторжествує назавжди!»  Чується
Райський спів у цю же саму мить, але лопається в ігумена терпіння: чи не йому не знати
Вартість всіх майбутніх втрат, які Вітчизні давним-давно загрожують? Їй би тільки
 В щасті жити і перед супостатами ніколи не тремтіти, але ні - варто свою голівоньку
 На поле брані намертво скласти, щоб опісля живцем не пропасти! Русь же сама,
Переживши велике горе від надлишку розуму, праведника собі миттєво обрала, але вона
Й не думала, і не чаклувала, щоб Господня любов серця людей несамовито запалювала,
 Але доля їй передвіщала той фатальний початок, якого раніше тут ніколи ще не бувало!
 Хрест у руці, а воля маячить десь удалечині, а правитель блакитних небес, муки замість
 Волі на праведну землю приніс, але вона страждає, мочається й від болю знемагає, хоча
Ніхто не знає, чому вже так наяву буває, що саме той, хто Бога слізно прославляє,
Бачить, коли  ж небозвід затьмариться й свідомість ворогів запаморочиться! Сам
Чомусь дуже довго слабшає й потихеньку додолу осідає! Ніхто нікого не неволить
Безгрішно жити й Бога, що сили, кохати, тільки життя саме по собі всупереч своїй долі
 В тінь прийдешнього тихо переходить, і душу ненавмисно уява нищить, але ніщо
Безслідно для народу не проходить! Як бувало вже не раз, життя цвіло, і буде далі
Процвітати, але все це вже буде відбуватися без нас! Чи варто покорятися долі, щоб, як
 І колись, жити в безчесті й у неволі? Скільки вже загублено слов'янського духу й крові?
 - «Додайте сили, боги, особисто мені і я зможу допомогти своїй знедоленій країні! Я ж
Сміливість маю, щоб загинути за високу ідею, адже вона йде прямо через зарості ковили
Й бур'яну, але якщо йти навскоси через той, що злегка навис над обривом, па горбок, тоді
Не один докір не вдарить праведників, що сили, у бік, от тільки доля хоробро запустить
Великий камінь у грішну плоть, однак, Господь завжди їй на допомогу швидко прийде! Він
Надії вже майже не мав, що народ готовий для героїчних і доблесних справ, але вдача
 Не може поводитися інакше, як бути величиною перемінливою й пороками
Безсистемними бути несамовито здивованою, їй би жити буттям безтурботним, щоб
 У світі безбережному, тендітному й ніжному, полетіли гріхи донизу грудкою сніжною
І на довгі роки поталі весняні води привнесли в душу трохи довгоочікуваної волі! Я благі
Подихи сивих небес вдихаю, але себе від гріхів ніяк не оберігаю і про них лише тоді
Згадую, коли несамовито мучуся й скрутно страждаю! Коли ж упаде додолу корона
 Й нерозкаяний гріх буде скинутий вниз із царського трону, тоді його місце відразу займе
Свята ікона! Вона не раз й не два рази всі гріхи перемагала й сама набагато кращою
 Стала, але її знову стара біда спіткала! Душа, ти жила, не маючи за душею ні гроша,
Тихо й не поспішаючи, зараз ти Бога, що сили, моли від зорі й до зорі, щоб гріхи від тебе
Назавжди геть відійшли за край ніким незнайомої землі! А їх стільки, що на душі при
Їхньому згадуванні стає нестерпно й гірко, і тому я правду всім говорю остільки, чим
Старше стаю, тим менше до обману й неправди прагну! Вона на стрижні не з'являється
Як це було колись: привільно й недбало, ненаситний свій дзьоб не розкривши, відразу ж
Не йде на розрив, напевно, у неї не вистачає сил, але обман не відстає від нас ні на крок
 І щораз уточнює буття своє, але  уповає в основному на людське забуття! Воно
Підносить до горла гострий ніж, а він поблизу на мачете майже схожий і збуджує
У тілі тремтіння! Ніщо з ним не зрівняється, навіть сон з елементами брехні нам
Довгими ночами сниться, а нічне славослов’я вже точно розходиться з божественною
Любов'ю, хоча я Господу ні в чому не перечу, але й не лізу до Нього в душу зі своїми
Почуттям, але все сказане вище, - проста передмова, яку мій розум віщає, а плоть
На собі повсякчас відчуває, але роки життя неймовірно швидко тануть! Народу
 На догоду князі й бояри прагнуть оборонити духовну волю, але богиня влади позбавляє
Православних мирян земного щастя, проте не відвертає любові напасті! Живу поки,
Доти бичувати себе постійно буду й сподіватися на велике чудо, а там, що буде, те
 Й буде і ніхто мене опісля за подальші події не засудить, адже подих вітру розум
Трохи остудить! Дух предків урізався в пам’ять дуже зухвало і, чим смута сильніша,
Тим більше навколо людської юрби стає сірих тіней! Пізнавши глибину вихваляння, зараз
Я проявляю прозріння й усім напрочуд, почувши лайку міських візників, не падаю відразу
Додолу, тому що вони прокладають свій шлях посередині колючих стерень і в суєті
Проходять їхні ночі й дні! Їхнє життя зі своїм зістав і зрівняй: бруд на підлозі й нічого
 Не подають їм до столу, а вони чешуть потилиці і їдять недоїдки без ножа й без вилки!
Позаду залишилися одні й ті ж самі позбавлення, а попереду немає прояснення і від                Віри нема повного задоволення! Колись Бог пригрозить нам розплато і піде брат
С косою чи з лопатою на рідного брата, щоб перемогти тих, хто не хоче по-людськи Жити!                Прийшов час все це безладдя припинити! Гріх цвіте у всій вроді своїй, але є люди,
Які не хочуть жити так само як зараз живуть люди всі! Їм хочеться ходити босоніж
 По холодній росі, а побачивши сільський цвинтар, відразу встати на весь зріст! Скіпетр
Мій завжди переді мною, але правитель безкінечного віку з висоти небес не помічає
Всі лиха простого чоловіка!  Як і вся країна, тінь кожної людини Богові чітко
 Не видна здаля! Творець Всесвіту зайнятий питаннями другорядними, хоча наші руки
Складені на грудях й до небес думки вознесенські, і очі туди постійно спрямовані, один
Крок залишився людям зробити, щоб ворожу залежність на корені згубити! На землі
Розбрід і кривизна, розруха, голод і війна, сушить дух згубна зараза, не допомагає навіть
Цілющий бруд, узятий цього разу з-під столітнього в'яза! Народ недарма плаче й голосно
Тужить: він обеззброєний і зупинений на півдорозі, коли не йому, тоді кому - варто свою
Країну від татар рятувати?! Допитливості моєї немає ні краю, ні кінця,
Вершу свою працю я на прохання самого Творця! О, Цар небесних сил! Спасибі Тобі,
Що Ти мене ще не забув! Дай Боже, щоб мій склад і моє слово звучали на землі знову
Й знову! Часом доводжу себе до смішного в ім'я діяння святого! Що ж зробити треба,
Щоб безгрішним стала людське стадо? У чому ж суть і в чому відрада? Адже особисто
Мені нічого в цьому житті не треба! Уже багато років підряд Творцеві, що сили,
Наслідую і Його шлях для себе обираю! Нехай слово Боже дійде до людей хоча б пізніше,
Адже воно на благословення поблизу схоже, особливо, коли псалом звучить посередині
Величезного притвору! Чому без вагомих причин залишив цю багатостраждальну землю
Божий син? В ім'я Творця він повинен сюди повернутися назавжди! Почуй мої слова,
Владика семи небес, я перед Тобою весь такий, як є! Ти ж усюди: Ти там і тут!»
 Недаремно ченці повторюють, що про Бога не можна небувальщину бовтати, щось
Переінакшувати й брехати, інакше відразу відвернеться від усіх нас божа благодать!
Треба на пам'ять свою, перебуваючи навіть у безвісному краї, у всім покладатися
 Й постійно радитися із розумними книгами, ніколи не с варто соромитися своїх думок!
Коли перед Богом усі люди рівні, тоді й правила гри з усіх боків, вважай, дотримані
І будь-яка суперечка не викличе протиборства на межі кровопролитної війни! Перед
Богом рівні всі громадяни земної країни: добродії й бідняки, однак, їм якось не з руки
Всякчас сумувати від непроглядної туги, коли уява правомочна продовжити свою
Непорочність хоча б заочно, тоді їй призначено побачити не тільки земне дно, але й свій
Погляд чарівний занурити в лазурі небесної, особливо в день святковий! Джерела
Високої любові у бурхливі ріки зливаються й до небес в одну мить вони відразу ж
Піднімаються, а вже там наяву перевтілюються, але розуму ніколи люди ті
Не втрачають! Тільки потім, надягши рятівний хомут, самі собі шиї шкребками, що
Сили, скребуть, але до душ земних знову й знову спрямовуються, хоча ті не плачуть
 І не кривляються, але чудовий дотик зникає в мороці буття через коротку мить!
Розставити б плюси й мінуси проміж собою, щоб хтось інших не говорив, що він
 Зовсім не такий, як всі і блищить своєю духовною красою! Потрібно всім людям жити
Дружно: у гості один до одного зайти і тему для спілкування негайно знайти, але
Вони повинні бути при світлі сонця й місяця правдивими у всім, навіть у тім, про що
Кожний буде шкодувати трохи перегодя! Наші справи нагадують здалеку хитання
Старого човника, але, щоб їх здійсняти, не треба генієм бути, необхідно чесно жити й гріх
На батьківській землі ніколи не творити, нехай життя на одному місці не стоїть, а кожний
Чоловік свої молитви напам'ять хоч інколи повторює, тоді й люди будуть у ногу всякчас
Крокувати, тобто будуть йти в напрямку своєї мети честь по честі із власною совістю
Разом, адже не кожного генія в одну мить визнає його ж покоління! Усякий знає, що
Непередбачене дійство в буденному житті дуже часто буває, а хвороби й недуги без
Особливої потреби й натуги почуття святе під корінь косять, навряд чи варто сунутися
Туди, куди нас не просять! Ніколи не намагайся всі груди орденами закрити, адже саме
Тебе можуть даремно князі на страту засудити, і на місці чергової витівки миттєво
З'явиться велика петля, яка вже туго обтягла худу і немічну шию, а безмовна промова тим
Часом буде продовжує по вустам спокійно текти й нею не можна ніяк зневажити, інакше
Можна самого себе прожогом яскравим  полум’ям обпалити! Треба Богові наслідувати
 Й постійно поважати свою улюблену матір, а вже потім говорити, зважуючи слова, щоб
Їх не змогла переінакшити людська поголоска! Як і чому, варто людей повчати, щоб
Слізьми землю дарма не кропити! Завжди в будь-які дні й роки поведінка й доброта
Будуть душу умиротворяти, а за пороки в майбутньому не настільки вже далекому ніхто
Не наважиться відкрито грішну душу засуджувати! Напевно, так мені здається, хоча
Безліч очей і вух вона почне відразу до себе залучати! А чого їй від простого люду далі
Чекати?! Невже із себе святу діву треба всякчас зображувати? Словами й святими
Справами багато чого можна розвінчати, навіть мертву плоть на коротку мить
Відразу ж роз'ятрити, але слова народжують безліч нещасть і образ, особливо
 Для тих, хто в гріху бачить свій особистий успіх, але душа не повинна мати
Очевидних дір! Сам собі наяву доведи, що ти супротивник обману й неправди! Нехай
Сльози у хвилини погрози випливають із очниць, незважаючи на достоїнство й недоліки
Деяких осіб! Зціпивши рот, повинен брести тільки вперед простий православний народ!
 Голову собі й людям не мороч, уже краще віджени від себе спокуси геть, нехай вони
Біжать ще швидше уздовж широких рік і золотавих полів!
                - 7 -
Образи душа не поминає, коли муки Пекла вона крізь сльози  в себе вбирає, адже воно
Народу страждання дає, але й воно вже давно не береться людьми до уваги, тому що сам
Господь не бажає грішників окликати й шанс їм для порятунку надати! У штовханині
 Й тісноті, на світлі й у темряві людей ангели постійно підбадьорювали й багато чого їм
Обіцяли, але зцілення довго на землю йде й першою от-от занедужує грішна плоть! Хоча
Руки сильні й вуста велелюбні хочуть знайти нові крила, без домішки сірого попелу
 Й коричневого пилу! Повинні ж бути не тільки ті, кого можна засудити, але й ті, хто
Давно вже забув про мирську суєту! Не варто божитися, що душа ніколи не загноїться
 Й чим більше вона веселиться, тим їй сутужніше від покарання Господнього кудись
Зникнути! Кожна людина гарна по-своєму, у житті не повинно бути місця для
Марнослів'я! Складно судити про життя справедливо, наші промови брехливі, а душі
Й тіла напрочуд грайливі, хоча люди майже всі перекірливі! Складно й навіть майже
Неможливо судити про інших людей справедливо, їхні виступи бувають занадто
Брехливі! Хіба можна бути гідним і поважним, постійно віддаючись страстям
Розпусним! Ми стогнемо й виємо, але із себе набожних строїмо, нічого минуле згадувати,
Чи не краще знову життя своє спочатку почати? Мир трощиться, але Диявол своїми
Справами несамовито пишається, він груди православ'я стрілою простромив, і душі
Християн протягом року ушкодив, справа дійшла до логічного кінця, коли б не монастир,
Вибудуваний Сергієм у глухому й дрімучому лісі, то люди немічні і лисі залишилися б
 Ні з чим! Хоча, що потрібно їм для буденного життя? Хліб і вода, а ще навколишнє
Середовище і щоб кожне явище залишалося в пам’яті простих людей! Дух Божий витає
Всюди, він тиранить навіть перекірливого Іуду,  але, щоб його не стало, треба життя
Почати спочатку, щоб душа іскрилася й в очах, як колись, не двоїлося, а думки дивним
Видом не роїлися! У краї вовчому люди спілкувалися проміж собою тільки мовчачи,
Але всі ті, які вже на деякий час остаточно замовкли, бачили лише буття, що стало
Набагато гіршим і поганішим! Сергій змушує нас, почути подяку з Божих вуст
 І побачити сяяння очей, щоб не піддаватися впливу пристрастей і милостей! Люди
Пишаються ім'ям своїм, але йдуть слідом за святим, чий образ ні із чим не можна
Порівняти! Так, лик Божий не переможний! Сергій знає всі молитви без виняток, але
Його мирське життя до себе давно вже не тягне, коли далі так справа і далі піде, то він сам
Прокладе через терни свій шлях до сьомих небес! Суть буття така, що на наші вчинки
Й справи впливають навіть прості слова!  Ігумен дожив до старих років, йому по всій
Окрузі сьогодні рівних немає: він худий і слабкий, але його лик притягає російських
Бабів, на вид він неспроможний, адже його дух всесильний, хоча він і старий, але замість
Серця в глибині грудей променіє золотий янтар! Він лисий і сивий і колишнього бравади
В Сергія давно вже немає, він весь побілів, але під тягарем гріхів ще не зотлів! На вид він
Справжній дід, але багатьом людям навіть невтямки, що саме він воістину святий пророк!
Захищаючи божі канони завзято, він не вірить у походження людини від мавпи, але
 В кожного є свої недоліки й вади! Якщо людина, нехай довгим буде її стражденний вік,
У чомусь гарна, то в іншому – вона, напевне, жахлива, а в душі її панує переполох,
Немовби при лові злющих бліх! Не личить атеїстові прислухатися до розбійницького
Свисту, проте на душі ще є сум’яття й тривога, тому що важкою випала до Бога дорога,
 Та й щастя зустрічалося на шляху не дуже багато й, як завжди, попереду на нього
Очікують залишку суму й ганьби - вони теж прагнуть туди, де без них ніколи
 Не обходяться жнива! Так є, було й буде завжди! Усякий знає свою турботу й, що його
Гріхам давно вже немає рахунку! Не можна здолати миттєву журбу й смуток,
Навіть якщо знати всі молитви назубок! Піднявшись подумки до небес, ти не відразу
Відчуєш сам, що на землі залишився твій власний храм, гріхи твої не береться до уваги,
Тому що зараз твій дух зовсім тягне ідо себе щось інше, щось неземне і воно вже сяє
 На блакитному небокраї, але чомусь чешуться й болять  долоні у тих, хто на трембітах
На полонині грає! Ти любиш тільки батьківщину одну й прагнеш відтіняти її білизну, але
Душа й плоть не досягають єдності, хтось із них добирається до вершини людського
Щастя, перебуваючи навіть в ув'язненні, і змінює власну долю в одну мить, але там
Стоїть й шум, і гамір - це ж провісники негоди, але коли не пізно вірити чудесам,  тоді
Треба й нам зараз й надалі в позахмарну далечінь статечно й чинно за дальні пагорби
Дивитися! Для кожної милості є на землі своє місце й час, нам же призначене сіяти
Добре слово й власне насіння, кожний своє чоло, що сили, до сьомого поту м'яв і вдень,
І вночі й досуха витирав, поки не дістав до мозку власними тонкими різками! Наше буття,
Як недовговічна й швидкоплинна досвітня роса, але душа жадає побачити наяву всі його
Діва й чудеса! Молитви Господні чимало людей у монастирському храмі із благоговінням
Слухало, але ще більшість мужалася й страждала, поки гостра стріла,немов осіння
Бджола, не вжалила нутро вище правого плеча! Не дай же, Боже, щоб повторювалося
Постійно те саме, але все-таки хочеться, щоб життя на Рай було схоже: жити небагато
Залишилося, а душа немислимо настраждалась, хоча плоть ушир поступово розросталася,
І щастя її зовсім ще не торкалося! На все Божа воля й нема чого більшого від Бога!
 Якби Сергій міг, він би власне життя залишив Богові в заставу, щоб жити й далі без сумів
І тривог, але, на превеликий жаль, канони буття такі, що Бог тільки зрить, як диявол гріх
Вершить, Він чадить і ночами подовгу не спить, і щось усередині юрби своєю кочергою
Ворушить! Хто не пізнав любові святої, той подібний до перлини зовсім-зовсім
Пустої, нехай він буде навіть тричі святим і зі світлою майже головою! Життя завжди
Невблаганно прагне дійти до логічного кінця і вже нічого не залишається від туги
Проклятої! «О, Всемогутній Бог, я багато про що Тебе запитати б міг, але Твій лик
Напрочуд таємничий і строгий і я не знаходив зачіпку, щоб вторгнутися у свята-святі
 Й походити серед нетрів густих! Тебе не раз я кликав і до Тебе, коли було важко, голосно
Волав, про Твої справи я не з чуток багато чого знав, але нове середовище, звичайно ж,
Завжди спопеляє дні й роки! Ти на мудреця зовні схожий і в будь-яку душу вхожий,
 Особисто Ти вносиш у життя гладкість, але й визначаєш його довжину і стислість!
Людині, напевно, треба знову повернутися в первісне стадо, щоб любов і відрада
Запанували на землі, а духовний хліб був завжди на його величезному столі! Тому все те,
Що необхідно моєму розуму, не дано зрозуміти нікому! Зло незгубне, саме воно
Розділяє душу й плоть на дві рівні половини, воно ніколи не зникне саме по собі, так
 Вже Господом нам послано!  Ми ж тільки з роками до істини приходимо самі
І із закритими вустами, а істина, здається мені, вже не за горами!» Поросль молоду
Вирощують не у сліпу, її поливають святою водою й, саме собою, ховають від темряви
 За височенної стіною, а коли підійде строк, щоб знову вирощений теплий і солодкий сік,
Не перетворився в бурхливий потік і нікуди потім не зник! Доля спочатку з прийняттям
Рішення весь час зволікала, але потім показала душі своє гостре жало, а Богові душу
Шкода стало й Він, як голуб сизокрилий, прикрив її власними крилами, пошкодував
Дарма бідолашну і нещасну в ту пору катастрофічну, тому що Йому самому стало боязко
Й страшно! Він самітність осяг і через коротку мить, можливо б, і сам пропав! Крізь
Проблиски імли стали дуже яскраво видні всі торохкання убік суєти, горить безліч свіч,
Висвітлюючи широкий і холодний струмок, але поруч немає людей, адже для молитви
 Вони не перешкода, але й не гарантія від дзвінкого сміху, хоча будь-які втіхи тягнуть
Людей до себе сильніше, ніж військова збруя! У спокої й праці, перебуваючи скрізь,
 Сергій молить Бога, залишившись наодинці з Ним: « Брехливої святості ніколи не вір,
 Адже людина по великому рахунку - презлющий звір, мабуть, тільки доля колись
Допоможе їй уникнути небажаних втрат! Людський розум не настроєний на те, щоб
Сприймати Істину негайно й відразу! Народ тим і бере, що луджену глотку, що сили,
Удень і вночі дере і себе ніяк не береже, не знаючи, що далі з ним на роздоріжжі буття
Відбудеться! Можливо, що особисто його піджидає западня не тільки вночі, а й посеред
Білого дня? Він виражається усе різкіше й різкіше, його притягують не ікони, а мирські
Речі! Послухай, Боже, ці полум'яні звуки й не зв'язуй народу бичовою худі і немічні руки,
 Уже краще розшир двері для світла науки, нехай вона дерзає, але на Твої таємниці
Ніколи не зазіхає й нікому надалі їх не розголошує і чужі секрети не видає! Хватить
Просто балакати, треба б сутінок буття, так думаю не тільки я, вогнем опромінити
І на добрі справи своїх нащадків освятити! Де ж орієнтир святого життя? Чи не там
Притаївся настільки дивний і химерний мир? Нікому зараз не потрібні ті іпостасі, що
Втілені в межах цілої країни! Будь-який корифей не відмовиться від своїх же дружків
І нікому не віддасть задарма власний трофей! Земля повинна сама захисників родити,
 А вже потім їхніх матерів і дружин утішати, у різні часи наша багатостраждальна
Земля бісами була повністю заселена! Історія достеменно не зберегла їхні прізвища
 Й імена, однак, юрба була завжди захоплена знаком безсмертя, хоча під кінець буття
Подих смерті, немовби лист у конверті, руки обпалює й часу для міркування
Простолюдинам не залишає! Чи можна собі хоча б чим-небудь допомогти, коли небеса
 Не проти?  Запитати, мабуть, у своїх заклятих ворогів, щоб відчути їхню силу знову
 На собі? Народ надалі вже мовчати не буде і почне вникати у жахливі деталі буття!
 Він сам собі волю коли-небудь добуде, але коли все це ще буде?»
                - 8 -
 Перед очами довгий коридор, наприкінці приміщення вузького щось наспівує
Монастирський хор, а екклєзіарх за порядком у храмі з боку спостерігає, він дивиться,
 Як духівник братію висповідає, а опісля її благословляє, а коли вважає, що хтось негідно
До божої справи підходить, то відразу міри покарання до порушників застосовує, але
Скарбничий і келар скарбницею управляють, а судові справи за допомогою Бога тихо
Вершить давно вже посивілий архімандрит, свою братію ніхто не гнітить, от тільки
Думати про секс святі отці ченцям забороняють, а ігумени вміло проповіді й наставляння
Читають! Вимагає безлічі духовних сил та справа, яку Сергій ще по молодості років
 Сам на свої плечі остаточно звалив і цілком себе великої цілі підкорив, але, коли трохи
Остигнув, тоді послабив і зм'якшив власне завзяття й молодецький  запал, наміри
Мирського буття лиховісні: хтось когось постійно й прилюдно обмовляє й говорить
Досить неприємні речі, хоча дух і сильніший дуже багатьох звичок, але він же породжує
Безліч сутичок і він не проти всім стражденним допомогти в будь-яку студену ніч, але,
Подумавши трохи, побачив попереду свого непривабливого шляху позбавлення, хвороби
І старість, а в тілі з'явилися апатія й втома! Усюди шепотіння й лемент чує давно вже
Посивілий і старий чернець, напевне, смерть прийде нескоро: їй заважають неозорі ліси
 Й височенні гори, але як відгородити свою душу від церковної суперечки і досить
Неприємної розмови, що незабаром має відбутися! Хватить про це говорити! Треба
Просто, але дуже праведно жити! Як відомо: науки юнаків живлять повсюдно, але
Старих людей знання майже завжди лякають і сивиною їхні голови прикрашають!
Для зрячих людей місця у цьому житті нема, хоча й після них залишається на землі
Ледь-ледь помітний слід і його не видно при сяйві Місяця нічного, коли марево й імла
Гуляють по країні, а святість залишається сама наодинці! Тільки доля несла із собою
Святий Животворящий хрест над сивий головою, притримуючи його худої рукою,
 У безмовності до небес прислухалася, багато не мудрувала, але в міру своїх сил дерзала,
 І якісь слова постійно й тихо бурмотала! Це чарівне дитя доживало дні свого буття,
Майже жартуючи! Куди ж її норовистість поділася, скажіть Ви нам на милість? Невже
Вона в дрімучому лісі заблудилася? Де захід, а де ж схід? Це душі  давно вже невтямки!
Немає в ченців ніяких людських прав, замість них  у людей набожних і святих є
Монастирський устав! Їхні предки колись теж жили нарізно, однак, коли тут таке
Стовпотворіння почалося, що колишнє буття прожогом пішло під укіс, отоді й наскочили
Сюди немилість і лихо, і вони застрягли тут на багато й багато років! Не подобається
Сергію гнітюча атмосфера, дух метається по замкнутій сфері, але прагне в інші нетрі
Відразу відправитися, але, щоб зняти з душі примару й стрес, необхідно зрозуміти
Приховані сили небес і виявити до них особливий інтерес! Може, варто силу Божих слів
Помножити, адже душа дуже хвора й не вільна, варто підбирати високі слова, що йдуть
Від Творця й осідають у поневолені серця, але життя саме кого хочеш з розуму миттєво
Зведе - був би привід: чи то веселощі, чи то голод! Немає від неї ніякої користі, усюди
Грішники стогнуть нишком, немовби шукають у стозі сіна загублене не життя, а голку!
Жало гріхів сходить на землю з самих верхів, щоб, зрештою, перекувати на свій
Власний лад всіх мудреців, але ті не піддаються просто так мирській суєті, а готові
Загинути на багатті, тільки б настала тиша, і люд зовні не нагадували бовдурів дерев'яних,
Які дивно виглядають, але в них немає видимих вад! А  гріх вірить у свій успіх, і на очах
В усіх вражає першої груди, щоб коли-небудь на дозвіллі проникнути в людську Суть!
Мій друг, свою долю за жорстокість і однобокість не обезсудь, складно її переінакшити
 Й перетворити життя собаче в стікання бажань і вдачі, можна тільки напартачити, коли
Свідомо брехати й безглуздо судачити, хоча в час своєї кончини, коли душа буде стояти
На колінах посередині мирської стромовини, нам слід тільки правду говорити, хоча
Рідко в кого до неї лежить душа! Сморід густий перетворюється в смердоту, без води
І духовного хліба змушені жити як багаті, так і злиденні! Дружище, ніколи не говори, що
Ти мале дитя, хоча мирська суєта, мабуть, неспроста будить серце по ночах і
Прислуховується до простих слів! Людина, яка зло від інших всякчас приховує і себе
Нізащо не почитає, не зможе зрозуміти все те, що Добродія тривожить і висловити до
Нього повагу, адже його нутро майже готове встати на шлях гріха, а непротивлення злу
Нехай залишиться чи баранові, чи іншому козлові! Охрест давно насиджених місць
Носиться Животворящий хрест, він поширюється тими місцями, де ми ще, будучи
Малолітніми пацанами, у лайці нечемної осягали наяву, цей світ перекірливий! З роками
Страстями тішилися, але внутрішньо ніяк не мінялися, якими були, такими й залишилися
 Назавжди, але опісля потрапили в казенний дім, де ходили нагином, загрожуючи народу
Великим шматком старої цегли! Не встигши переодягтися, подумки несемося у казкове
Дитинство, але ту мить не можна повернути, хоча вона і жива, і непошкоджена! Поки ця
Мить зовсім не зникло, думка до неї проявляє закономірний інтерес, але коли  поруч є
Велике сяйво, а іншого в цьому світі, звичайно ж, нема, нічого подібного давно вже
 Не бачу, хоча від натуги от-от склопочу собі грижу! Напевно, все тому, що я людина
Безсоромний, але не занепала нижче власного даху, хоча й був я шантрапою в житті
Повсякденному, але, пізнавши мир святий, пережив духовний розбій, зовні схожий
Майже, на двотижневий запій! Коли зникло чергове пасмо сивих волосся, змушений був
Задати собі питання: « Що ти з себе представляєш і кого ж ти зараз, окрім себе
Почитаєш? Чи не через це ти так сильно мучишся й страждаєш? Невже достеменно
 Первопричину свого гріха не знаєш? Так, ти людина, але тобі відведений недовгий вік
 І як його ти проживеш, по тім шляху ти далі підеш! Позаду залишиться мир мрій, хоча
Ти б хотів, щоб вітер очманілий знову до тебе усередину душі залетів, але всьому є
Межа: хто спізнився, той не встиг свій погляд до небес звести, щоб подивитися на мир
З висоти! Невже грішний і ти і не вільний від людської суєти? Бог вище нас, а ми нижче
Бога, хоча прагнемо бути до Нього, якнайближче, хоча ми тварини нахабні
 І безсоромні: любимо миловидність, але не цінуємо безвинність, зводимо себе
 В незримий абсолют, але потроху вникаємо в істину і суть! Мабуть, люди нас колись
Остаточно зрозуміють і від багатьох прокльонів наші душі вбережуть, і скажуть своєму
Високоповажному потомству, що в наших діяннях  ніколи не було частини віроломства
 Й на свій манер приведуть новий приклад, як у занедбаних місцях перемагав власний
Страх, покритий сивинами височенний чернець! Він свято жив і не переборщив, коли цей
Світ одного разу святою водою кропив, а слідом за ним йшли ченці свідомо до рубежів
Незнайомих! У ту годину ніким невизначену варто було виражатися дуже точно, щоб
Ефекти побічні не мали припаху канави водостічної! Нам би проникнути в казковий край,
Іменований у просторіччя, як Божий Рай, а потім довідатися, коли ж сонячний промінь
Винирне із-за темних хмар! Дерзає гріх перед тобою, наповнюючи землю собою
 Й бавиться тишиною й, саме собою, буття із символів і знаків поглинає безодня
Мороку, але вчив же народ апостол Яків, що жити потрібне без штовханини й бійки,
Прекрасно знаючи, що ніколи на землі не буде Раю, тому що дияволи таке там
Витворяють І тим більше повторюють, що буде ще гірше людям жити, якщо вони будуть
 Свого Бога вшановувати і любити! Хоча насправді всі грішники в казанах у Пеклі
Згорять! Під впливом хвороб і застуд люди по бесівських стопах добровільно бредуть,
Чуже майно тягнуть і крадуть, тобто вдихають повітря тухле і густе, але усередині воно
Зовсім-зовсім порожне і, по суті, ніяке! Там живуть мікроби, і вони добираються до самої
Утроби й душу статечно душать, в океанських льодах гинуть й душа, і порох! Для слави
Більшості необхідна не тільки розумна голова, але й чистота душі, і сила єства!
Все, що шукаєш, неодмінно знайдеш, коли з Богом у серці по життю бредеш, і щастя
Сповна тільки з Ним знайдеш! Думка, як сизокрилий птах, несеться у височінь, зникаючи
В мудрих словах, вимовлених поспішливо, невже Бог сам колишнє вщент спалив, щоб
Людина й надалі суть зрозуміти так і не змогла?! Принадності Раю відразу розбиває життя
Земне, тому що воно вважає, що, майже, все про загробне життя знає, але плоть не може
Сама себе перебороти, коли на допомогу їй не приходить Господь! Вимовляючи промови
Гнівливі, Він рятує людей від огиди й повного зникнення з обличчя землі, на якій завжди
Народжувалися лише одні богатирі! Коли б не нові витівки, людям би не жилося трохи
Веселіше, але Божество завжди домагається свого!  Нам розповідають у храмах одне,
А наяву відбувається зовсім інше, тут рабство земне, але колишнє закриває тінями
Буття воістину святе! Один Бог знає, що означає, пережити позбавлення таке? Він
Нікого вголос не засуджує, це ні до чого тому, хто, між іншим, думає про нас і вдень,
 І вночі! Премудрість людей від всіх лих би рятувала, якби сама достеменно побут і вдачі
Людства знала й борги сповна людям вона завжди повертала! Немає людей гідних, які
Моляться в православних храмах пристойно, але ті, хто ходять по ранках у божий
Храм, дуже багато міркують по вечорах про дні прийдешні і хліб насущний! На землі,
 Як здається особисто мені, святих двоє чи троє залишилося, напевне, це мені тільки здаля
Так показалося, але від них залежить щастя людське, а насправді їм немає спокою ніде!
Залишившись у храмі величезному, ченці про Бога відразу ж згадали, вони багато церков
Відновили і їх прості городяни від душі полюбили, але повернутися до минулого часу
Знову забули, хоча свіжою водою свої тіла прожогом окропили в ім'я того, щоб у душі
Скверну й зло перемогло торжество святих ідей, настільки недосяжних для простих
Людей! А відвага й страх уже давно живуть у грішних і потішних тілах, вони з горем
Навпіл разом ходять на молебень у прилеглий дерев'яний храм, а там на свій ризик і страх
Службу править старий проповідник і чернець, він живе неподалік - у двох верстах, він
Майже, що три тижні нічого не їсть, тільки живе в лісовій глухомані, та молиться там
Для втіхи власної душі, а над ним витає святий херувим і всі ті, хто ходить поруч з ним!
Зараз досить тепла й білки дуже часто вибігають на прогулянку зі старого дупла, залазять
До ченця в скриньку! Старець торкнув ігумена за рукав, тільки того відшукав у лісовій
Глухомані, де було багато місця для відпочинку душі! Сергій завжди тримався в тіні
 І навіть, якщо поруч мерехтіли вогні, він байдуже шукав місце одне, де б можна було
 Забути про життя осоружне, свої м'яза зміцнити й трохи на самоті побути! Той, хто
Пожив усмак, не варто свою долю проклинати, вона готова йому пригадати кожне
Слово й більш нічого іншого й відразу на коліна впасти, щоб знайти над пристрастями                Верховну владу! Люди поголовно поневіряються по пустелі бездуховної, адже вони
 Жили завжди так, як хотіли і могли: щось оберігали, щось стерегли, але кожний прагнув
 Устати нарівні з пупом землі! Із друзями миттєво сварилися і заклятими ворогами
Становилися, адже жити втомилися, але досягли тільки одного: за душею не залишилося
Майже що нічого! Ми ж не думали й не чаклували, що своє «Я» уже давно знеславили
 Й заплямували, прагнули тільки дійти до слави, але ніколи не залишали мирські забави,
 А вже потім уголос визнали, що ні краще, ні гірше, ніж раніше були, так і не стали, хоча
 В голові залишився бурхливий вітер, а на серці - холоднеча, та й гріхи вже вивалюються
Назовні! Жити їм в ім’я чого й навіщо дратувати Бога? Ах, не мати б смутку й постійно
Дивитися в ідеалі тільки на позахмарні далечіні! Немає пуття від долі жорстокої!
Людина йде по бульвару, а його душа спочиває у шкіряному футлярі, але їй і даремно
 Не потрібні святі вогні, що вже давно були Божою рукою запалені! Треба сміливість                Мати, щоб у майбутнє спокійно дивитися і щоденні страждання зносити
 Й муки всякчас  терпіти! А як же далі жити? Легко живеться тільки тим, хто свій
Побут покинув назовсім і досі перебуває на тій хвилі, яка весело кружляється на нашій
Грішній землі, а інші тільки словами молитов говорять, а самі  в пеклі щохвилини горять!
 Призначено Сергію святу землю від пута звільняти, скільки ж їй можна безглуздо
Мучитися й страждати?! И от уже вона, рахуй сама, прагне пізнати суть небесних висот
 І окрай ока побачити блакитний небозвід! Отже – вперед! Лише осиливши себе й власну
Плоть до крові роздерши, можна волю добути через багато років, коли разом з Богом
Святі справи чинно вершити! Так уже сталося, що це рідко кому в той час здійснити
Вдавалося, однак той, хто шукає шлях до порятунку, його неодмінно знайде, нехай
Навіть він через терни і роки позбавлень самотужки пройде, але той, хто прагне
 До Бога, сам знайде праведний шлях і дорогу, яка не тільки Богові одному припаде
 По нутру, Господь ще й підкаже йому, де відкриваються двері в Рай, а так – піди
 Й довідайся крізь непроглядну темінь і сірий морок, як зібрати ще ніким не прибраний
Урожай! Ніщо не проходить без втрат, особливо тепер! Сам Господь людину на довгі
Страждання прирік, щоб горе пішло йому взапас! Йому б смирення належним чином
Прийняти, щоб сповна пізнати й святість, і благодать! Щастя далеко звідти, де з'являється
Інколи чудове диво, серце розривається тільки від одного його виду, а на душі відразу
Появляється гірка образа! Вона досягла небачених широт, вище її - тільки один блакитний
Небозвід, її гніт всім людям вже осточортів, адже всьому є межа! Усе вертається
На круги свої, підкреслюючи невизначеність мирського буття, де люди ходять
Кругами, постійно розшукуючи кам’яні скрижалі, ледь-ледь перебираючи ногами
 Й до того ж ще й із закритими очами! Вони не розуміють самі, що ж їх очікує цієї весни
Під нічними небесами!Сергій мир сповна пізнав і ніколи й нікого за провини не дорікав,
Він незмінно боровся з темрявою ганебною, хоча в свій час не зміг від дум високою
Стіною відгородитися й у незриму далечінь прожогом віддалитися, може, там його
Святість комусь знадобитися! Потойбічний мир повний ніким не пізнаних дір!
Те, що видно зовні, рідко хто сам осилить й здужає, легше впасти обличчям в брудну
Калюжу, інакше цей мир грішну голову так закрутить, що та не зможе розкрити свої
Вуста, щоб промовити гучні слова, і вони залишаться зімкнутими майже назавжди!
Чимало перешкод на його шляху вставало, але ще більше грішників його промовки
Слухало, святість своєю тінню вміло його єство прикривала й таємним докором слова
Господа завжди звучали, але наукою для неуків вони не стали! Ангели гріхи у свої
Пенати допускають і мовчки ока на такі дріб'язки закривають, є в душі сховані течі,
 Звідси ті нескромні слізні промови, які вимовляє безвісна особистість голосом Іоанна
Предтечі, її нещирість у тім, що вона намагається керувати Божим перстом! Вона
Виправлятися ніяк не бажала й на шлях істини вперто не вставала, але завжди своїх
Ворогів у напрузі держала! Немає тварин окрім людей у цьому світі зліших і
Найстрашніших, коли вони щодоби воюють проміж собою в ім'я й для
Християнських ідей! Невже все це робиться в ім’я простих людей? Треба про гріх
Забути, щоб праведно далі жити, у списках мерців ніколи не повинно бути імен святих
Отців! Нехай тінь сумніву на їхнє чоло лягає і поруч зло скажено кружляє, є ж засіб для
Захисту, саме його Господь вклав народу в душу й серце! Якби чернець зміг до кінця
 З Господом довести свій діалог, але він не молодий і пройдений їм шлях був досить
Довгим і тяжким! Хтось довкола нього істерію розпалив і до того ж ще й знайшов
Вагомий привід, щоб потягти Росію не прямо, повз бездонну яму, а вбік, але бачить Бог,
Що щирий патріот так би діяти не зміг! Люди від Сергія діянь чекають, а він і худий,
 І вбогий, хоча людей не цурається, а тільки їхнім справам боляче дивується й замість них
Перед Богом  у чомусь кається! Він застиг у смиренності святій й відважує Творцеві
Черговий уклін, але все підлягає карі у світі земному, а що ж трапиться з Руссю трохи
Перегодя?! Невже на дибки встане православна земля? Її з'їдять і злопають по самий
Лікоть ворожнеча і лестощі, зло й помста  їй в цьому допоможуть – все це в убогому світі
Сповна є! По Васьці й шапка, і честь! Попереду шлях довгий і важкий! Отже – в час
Добрий! Бог наш страж і Він боїться за нас, а людям шкода власної поклажі! Не життя,
 А суцільний хаос, розгардіяш і єралаш! Іди, іди, але тільки під ноги дивися, інакше
Попервах добра не чекай! Ставай твердіше на землю слизьку, тому що бісів теж дуже
Багато чого в повсякденному житті тривожить і їхні страхи щось постійно множить!
 Інакше й бути не може, коли зірки навіть згаснуть, тоді й людина в мінути жахливі
 І настільки ж страшні забуває про совість і честь, але всередині неї теж єресь є!
Про батьківщину, яка хворіє й вдень і вночі полум'яніє, Сергій пам’ятає завжди, він
Висуває всі нові й нові ідеї, адже в душі заколот, але зовні він, як і колись, має свіжий
Зовнішній вид! Його монастирі прикрасять великі міста, але люди забудуть назавжди
 Про всі умови тяжкої праці, адже він тільки божий слуга, для якого доля Вітчизни
Неймовірно дорога й настільки ж близька! Бути б здоровим і по праву ніколи
 Не лукавити із приводу життя кислого, тому що дозвільні думки, як дикі трави сохнуть,
 А люди незабаром зовсім оглухнуть, коли раніше від голоду не подохнуть! Вони слова
Молитви не чують і ледве дихають: сили немає в їхньому немічному тілі! На його обличчі
Образа є, але він виду не подає! У його сторону кидають перлини, що вмирати йому
Доведеться першим і чи витримають залізні нерви? Все це покаже святе життя - от у що
Часом упирається перша думка святішого отця, який вірить у прикмети, хоча сам живе в
Наметі, а поруч з ним розкидані ворожі сіті! Тримайся, інакше не варто дивитися
 На небесну височінь! Думки ніяк не бажають ховатися за дверима старої шафи, вони
Стоять перед нами з непокритими головами, всіма забуті, але з багатьма людьми вони вже
Квити! Вони виникли чи то з далекої імли, чи то з давно забутої дитячої мрії, тобто
Старовини, але її постулати важливі, як для ченця, так і для солдата! До мене ж
Натхнення приходить усе рідше, у немічному тілі ознаки хворості вже намертво засіли,
 Щоб наприкінці поточного тижня випірнути назовні й перебороти організм потужний!
 Декому, незважаючи на все, призначено старі кістки гризти перед тим, як перед Богом
Наяву предстати і йому дати зрозуміти, що хоча Він наш учитель і брат, однак, на колінах
Довго стояти не зможе ніхто і лихо те, це зовсім не те, що в колі мерзотників допомагає
Пити молоде вино чи дияволові служити! Свою душу треба було раніше щадити, хватить
За чужий рахунок мудрувати, адже ще варто серед фарисеїв пожити і Богові вірою
Й правдою сповна послужити перш, ніж духовний голод угамувати! Як бути? Принаймні,
Треба було завжди прагнути бути ближче до Віри - це заповідний ставок, з якого дуже
Багато народів суть і істину цілковито п'ють! Немає нічого простішого, як до літа
Підготувати власні мощі, щоб у боротьбі дні, що Залишилися, прожити на противагу
Власній долі! Як же можна далі жити, коли доводиться постійно людям грішити, а вже
Потім про це багато говорити, однак, через деякий час про гріхи знову забути, тому що
Нема чим карту сходу крити! Тоді як же бути? Чи не краще відразу ухитритися й у святу
Людину в одна мить перетворитися? Адже немає кого соромитися! Багато пророків
Спростували строки кінця буття,  а хто такий тут я? Соромно самому собі начистоту
Зізнатися, що по великому рахунку, саме я - свиня! Якби Христос знову воскрес, він би
Призупинив наставляння небес, що біжать чередою слідом  за мною, а пересуди падають
Зі старої книжкової полиці й стоять тихенько в далекій сторонці, навіть провесною народ
Простій не бачить дещиці щастя за ближньою грядою! Як йому опанувати вічної
Таємницею щоб біси безсердечні не прирікали людей на муки нескінченні? Немає
Таємниці такої, яку б ми з тобою не мріяли осягнути й зрозуміти і її, як істину, у своє
Сімейство без довгих роздумів прийняти! Хоча ми люди злиденні, але не продаємося
Навіть за тисячу золотих червінців, адже посеред нас є чимало людей набожних
Й святих, але біси ні на мить душу в спокої не залишають і постійно їй про її ж гріхи
Нагадують, і свого вождя всякчас прославляють, особливо при наближенні заливного
Дощу, вони часто до гріхів нас підбивають, а на Бога гавкають потроху, але з кожним
Роком все частіше й частіше, нариваються на прокляття наші! А дощ мрячить, він
Намагається купу страстей остудити, але їхній мир вічний й він уже розсекречений! Чи
Чувана справа: люди говорять, що в бісів навіть горлянка наскрізь проржавіла? Їй без діла
Ричати осточортіло, а буття огиднуло, але грішне і праведне злилося в єдине ціле! Щось
Кричать сільські мужики, їм відразу вторять ватажки, але мовчать люди старі - їм
Розпинатися якось не з руки, хоча їхні руки, як і раніше, міцні, та й не спорожніли ще
Зовсім їхні діряві гаманці, хоча там лежать лише одні мідні п'ятаки! Вони готові пронести
Свій яскравий прапор через терни й сльоти, але їм треба попросити в Бога пощади в ім'я
 Й заради своєї великої родини, яка усілася поблизу на старому й довгому ослоні, і
Одягнена була лише в одні зовні дуже старі тілогрійки! Інакше сам себе остудиш, коли
Мазуном своєї долі не будеш, тому що в компанії всесвітніх чудовиськ, сам перетворишся
В доісторичне чудо, але люди самі будують височенні храми й ті блищать під небесами
Своїми золотими і писаними куполами, люди тільки Богові вірять завжди, а той уже
Котрий рік відкриває у храмах величезні двері, щоб всесвітнє чудо побачили всі набожні
Люди! Можливо, що час їхні голови остудить, і вони хоча б на мить про свої власні
Пристрасті забудуть! У безвір'я впало коло земне, але воно застигло у півкроку
Від передодні істини святої! Мало пуття від святих і пророків, от і Сергій стоїть
Самотньо й дивиться кудись далеко: через сушу й сльоти, гори й вибої, він бачить перед
Собою простори рідні, на яких з'явилася безводна пустеля, а раніше там гуляв
 Із військом сам Добриня!  Він загинув у бої за батьківщину , але перед тим, він став і
Глухий, і німим й, здається, оглухнув назовсім! Він не боявся застуди, але тремтів при ім'ї
Іуди! До його душі не підходять готові кліше, йому по шляху з убогими, але із вдачами
Строгими! Воїни відмінні й сім'янини зразкові недаремно йому дифірамби співають,
 І сльози про нього ночами ллють! Грішників навіть наодинці ніколи не піддають наклепу
Й огуді, ми ж не вправі піддавати сумніву всю їхню велич і славу! Я ж просто думаю й
Іноді мрію, але гіпотез не вигадую: для всіх християн, буддистів, євреїв і мусульман
Один Господь небесами даний і як Його не назви, але Він вимагає завжди до себе
Воістину виняткової любові, хоча серед мирської порожнечі легко ворогів собі
Знаходиш навіть ти, який ще остаточно не пізнав усієї величі й краси власної душі!
Ніколи не гріши й вір у величність своєї душі! Свій надмір сил Диявол уже не раз
Ненавмисно засліпив, його розум поганий порадник, а він поганий перед Богом
Відповідач, слова молитви його душу не догоджають, і він рідко коли про Господа
 Наодинці згадує, і святість свою ніколи наяву не проявляє, Божий храм обходить
Стороною, щоб у темряві земної тривоги мирської суєти не були так чітко поблизу видні!
Ангел з Дияволом не зможе дружити, а якщо зможе, тоді їм разом не призначено бути!
Ми нещасні багато в чому, хоча нам життя дане Богом, але Віра була й буде тією
Заставою, за якою чітко видна незбагненна для розуму держава, де є своя ширина
 Й висота  неабиякого мислення і її доводиться читати із чистого аркуша! До кінця днів,
Ідучи шляхом своїм, стисши руки, у неймовірних муках зізнаєшся Богові в гріхах значних
І тихо говориш, що винуватий, але продовжуєш повітря гріха всякчас вдихати! У знемозі
Нічний чутний водоспад натхнення, і пручатися йому немає ні сил, ні терпіння! А Бог над
Міру строгий, Він віддає за наказом наказ, а ми щораз відкидаємо Його ж наказ! А він
Говорить, що в кожного повинен бути на першому місці сором: «Не вбивай і не кради,
Просто на помостах мовчки сиди і миті кончини як бовдур чекай І даремно не гріши,
Навіть, коли перебуваєш в лісовій глухомані, а заповіді Божі дотримуйся, та й Бога
Постійно про благодать моли й перед Ним ніколи не вертися як крутько! Його рука
На переший погляд дуже щедра, адже Його щедроти ллються немовби з величезного
Цебра, однак, на вигадки всі ми великі майстри, розтратники й сил, і часу без дещиці
Сумніву!» Нам би праведно жити й про Диявола навіки забути, мовчки творити і
Праведно жити, щоб не перервалася тонка нитка, яка пов’язує проміж собою всі
Покоління! Прийшла пора своє нутро пощадити й розум остудити! Якби хтось
 Навіч сказав, де ж захований початок всіх початків? Тоді б і я трохи помовчав!
Перебуваючи в мирській відмові, передчуваю своє гріхопадіння, і немає слів для втіхи,
Одна надія на Всевишнє благословення! Скільки ж принижень і негод на занепалого
 З небес зійде, поки він сповна свій гріх усвідомлює й, врешті-решт, остаточно зрозуміє,
Що життя земне незабаром назавжди геть піде за обрій землі, а разом з ним підуть туди
Всі наші вчителі й розумні поводирі! Зникне колишня шляхетність і гряде повне
Сирітство, яке було засноване на подібності усіх тих же днів і ночей, через які гріх став
Виднішим, тому що мерзенний у безвихідності своєї! Коли Господь когось прокляне,
 Тоді ангел-хоронитель відразу убік відійде, хоча шлях до істини для всіх давним-давно
Відкритий, але тільки не для тих, хто просто робить вигляд, що в хвилини Різдва впадає
 В безодню торжества! Істина тільки Господу належить, і Він один земним буттям
Людей керує! Вистачить голосно гарчати й тільки чужі вади сповна примічати, а себе
Самого від наклепів захищати, ми ж потихеньку гарчимо, що самі жити в безвір'ї давно
Вже не хочемо! Думок безліч у голові, але їхні сліди не залишаються на прим'ятій траві,
Адже вони існують на грішній землі самі по собі! Люди скубуть один одного за чуби - це
Ознака  всенародної гульні, якби не було постійного нестатку, щоб саме ми свої справи
Вирішували не квапливо, а тільки справедливо! Душа істину все-таки знайде, коли час
Прийде й у молитвах до Бога сама підійде, незважаючи на холоднечу, сніг і замерзлі
Калюжі, але проблема не стає вужчою від того, адже все бачить зовні саме Божество! Дух
Єднання свою душу навстіж розгорнув і свою міць в інші далечіні вдихнув, але, коли дух
Прожогом вбіг туди, тоді виявилося, що його там ніхто не чекав! Аврал! Аврал! Хтось
Богові в душу просто наплював! Дух би в безвісності відразу ж пропав, якби не величезні
Хвилі жереба й долі, вони цілком залежать від Творця і Йому до самого кінця належать
Їхні душі й серця! Гірке життя вже майже кінчається й, незважаючи на все, кончина
Невблаганно наближається! Ще раз назад оглянься й від Віри дивися, ні в якому разі
 Не відречися, тому що будь-який каприз опускає людину на найнижчий карниз, а їй
Треба йти неодмінно вгору! Посторонися й побережися! Буде час - з'явиться кінь,
Сідло й стремено! Божевілля - доля недоумкуватих! Гори й бийся, радуйся й смійся!
Жити страшно? Тоді не гріши відважно! Нові зміни будуть незмінно занурювати минуле
 У безодню забуття, але до нього є вічне прагнення у молодого покоління! Могила
Вирита для багатих і сиріт! Юрби черниць множать тільки страхи, а молоді свахи
Дарують нареченим полотняні сорочки, хоча ті зупинилися в півкроку від дерев'яної
Плахи! Душа, нарешті, на себе одягла терновий вінець, але йому ніхто не радий, хоча всі
Вголос говорять про це, але розмова невлад йде, адже всюди грішні душі є, їм окрім
Веселощів і насолод нічого не треба! Де люди не грішать, а моляться всі підряд? Невже
Від повсякденного обличчя виходить священна велич й поки ще не зроблене заповітне
Чудо, святості узятися немає звідки! Від гріха нікуди людям не дітися, їм немає
 Зворотної дороги в настільки бажане дитинство, одна дорогу веде їх в напрямку
Бога, хоча безсмертя поруч теж немає, воно просто носиться по білому світу,
Намагаючись розкуйовдити зелену планету, щоб зло живцем зжити з землі, а от доля
Недосконалість давно вже приберегла й пропонує всім людям у відповідь -  це вже схоже
На дурницю чи суще марення! Ганьба! Ганьба! Нехай Господь Віру на віки збереже, а ми
Повинні так жити, як Він постійно нам велить, але Його обличчя чомусь від людей сизим
Туманом приховане! Хто ж простий народ пощадить? Грішити йому заборонено, хоча
Пити сухе вино у божих храмах із древніх часів було дозволено! Напевно, у релігії теж є
Подвійне дно?! Невже й воно насправді святими отцями було освячено? Комусь варто
Праведником або мучеником бути, а хтось після тяжкої роботи повинен з бісами дружити,
Або самому Дияволові служити і разом з ним божевілля на землі вершити! Що посієш –
Те й пожнеш, коли, врешті-решт,  істину не зрозумієш, тоді тіло простромить і біль,
 І тремтіння! Духовний мир для нас мало відкритий, однак, нам він ніколи повністю
Не належить! Кожним сам у своїй душі споруджує Божий Храм і підноситься до його
Блакитних куполів, щоб з народом там ділити горе й радість навпіл і буття захищати,
 А не ремствувати й дарма на всю округу не гарчати! Так й надалі варто тримати і Богові
 В його великих справах ні в якому разі не заважати! «Хай буде яса!» - іншого шляху
Перед нами просто немає! Ми осягаємо дорогу від безбожництва до Бога, хоча позаду
Гріхів у нас чимало, але в нас попереду одна для всіх дорога: від нуля й до останнього
Підсумку! На мою особисту думку, наша душа розраховує на велику підтримку небес,
 Навіщо їй переживати зайвий стрес, адже вона має інший інтерес! Господь, воскрес!
Ми ж не дотримуємо ні дух, ні плоть, а вважаємо, що винувато у всім Сатана й Господь:
Один спокушає, а інший від гріха душу всякчас охороняє й відразу гріхи відпускає!
На душі й біль, і сум’яття: невже Божий дім домочадці перетворять у питний заклад? Хто
Знає про те, що нам жити залишилося коротку мить? Грішники насправді
Перетворили храми у звичайні борделі! Не знаю, як вони зробити це посмітили?! Любий
Задирка не бачить суєтності занепалого й грішного миру, адже він сам ніколи не був
Спрямованим до блакитних небес і не йшов слідом за Богом по Його стопах, тому що
Суєтний сам! Тоді, навіщо йому потрібен божий храм, коли навколо широкі поля
І зелені незаймані лани, де кожний звук нагадує й тятиву, і лук, але не всім по плечу
Селянський плуг! Попереду - марево, а за спиною - заграва! Однак, мир не порожній,
 Дивний смуток постійно ллється із грішних вуст, все навколо й ліс, і луг відчувають
Нудоту, спокусу й довгу розлуку, а душу на морі й сухі тривожить гірка мука! Богові
Віддано служачи, ченці самі прагнуть ходити по вістрю ножа, вони так само не забувають
 Про тяжбу, щоб один раз не вмерти від духовної спраги! Кому б Сергій ранком
Не молився, навколо храмів постійно б раннім ранком сірий туман клубився, він думки
Колихав навіть тоді, коли про їхнє виникнення ігумен навіть не підозрював! Його чин
 Не велить гріх повсюдно творити, та й народна мудрість говорить, що мир химерний
Давним-давно вийшов з-під опіки класицизму і він ось-ось стане перешкодою для
Суєтного життя й грішний люд, який не зрозуміє ні істину, ні суть і поступово
 Помре в неволі всупереч священній долі, а його могила залишиться лежати у широкому
Полі! Людина не по роках проявляє чуттєвість до будь-яких дрібниць, про що свідчить
На його чолі величезний і забавний на вид шрам! А як же бути нам: мовчки сидіти
Й дивитися на ночах на високий, але від нас як і раніше далекий, тільки що зрубаний
Разом із селянами й міщанами православний храм! Чи не ми від Бога приховували свій
Гріх, який зробили напередодні на запашному сіннику? Ми в спокусах живемо й воду
Разом з бісами з одного колодязя п'ємо, наша душа грішна й вона одержує по заслугах від
Бога сповна! Варто тільки ворухнути рукою в темряві нічний, як думки, наповнені
Всілякою дурницею, забирають й сон, і спокій! Мир земний поступово наповнюється
Одним й тим потрухом, він додолу чимало лиха пролив і безчестям уже весь небозвід
Замусолив! Тягне людина зі сторіччя в сторіччя на собі величезний віз, а на ньому завжди
Вантаж один і той, але він ніяк додолу не впаде, людина терпить ремство й трепет і поки
Її душа жива, вимовляє все ті ж слова: «Навіщо нам Богом даний ненависний усім
Обман? Навіщо нам омана? Що з неї загодя візьмеш?» Хоча апостол Петро говорив,
Що ніколи не збреше, але Ісу тричі збрехав, та й Ісая Богові теж не раз брехав, а Петро
Брехати й далі продовжував, коли захлинаючись зворотну сторону Віри прилюдно людям
Викладав! Він наперед знав, що праведність тоді розчавив, але вже назавжди! Мир важко
Позбавити від кайданів й оковів, якщо поруч немає праведників, ось чому чимало мук
Випадає на голів всіх господніх слуг! Наша духовна слабість Дияволові в радість!
Куди ж людина постійно поспішає? Невже їй набридло жити на землі? Бог бачить її гріхи,
Але до молитов небеса глухі! Людині жити нудно, їй вже набрид дзвоник однозвучний,
Та й чорні хмари над головою гірше будь-якої тварини повзучої! Хочуть живі динозаври
Самі за допомогою сили й моці ввірватися у розкриті навстіж двері Київської
Золотоверхої лаври, щоб для них там співали багатоголосі литаври! У житті завжди так
Буває, що сильний слабкого нізащо брудом з голови до п'ят обливає й сам злості й
Жорстокості усередині своєї утроби не помічає, він тоді про заповіді господні сповна
Забуває й у ту саму мить жити без Бога в душі воліє, але акції лякання постійно
Застосовує! Ми ж можемо у Святому Писанні прочитати, що Бог на цьому світлі  є!
 По наших справах віддасться нам! Бог гріх бачить по очах і нічого не залишається
Нам, як знову й знову йти скоріше в древній православний храм! Істина тільки
 В боротьбі досягається, вона кулаками й ногами, дзьобом і пазурами виловлюється
 За сьома величезними морями!  Начебто чогось не дістає дикій природі! Де ж те
Артезіанське джерело, де був захований православний катехізис людьми зачарованими,
Щоб справа свята завжди їм була в радість, а вибрики ніколи в моління не вторгалася
 Й туди ні на йоту не сунулися! Попрощатися б з життям без надриву й відійти в мир
Інший поспіхом, щоб там побачити всесвітнє диво, але збутися цим думкам Богом
Не призначено, як і колись, немає місця на землі для сподіванню й надії! Суть людства
Криється в постійному русі, а Віри - у духовному поневоленні,  але свідомо ніхто
 Не знає, куди йдуть ті дороги, що ведуть простих людей до Бога?! Хоча таке питання
Грішне нутро на три половини миттєво розриває, але серцева біль ніколи не затихає!
Розумним людям довгими ночами ніяк не спиться, адже тільки Бог знає, що в їхніх душах
Діється, можливо, що їм щастя в цей час сниться! Їхній розум істину напередодні
Втратив: він сьогодні шукає початок всіх початків! Треба все зрозуміти, загодя все
Обміркувати й відразу пророчити, щоб не стати слугою двох панів, тому що
Позбувається від пут й ланцюгів зовсім не той, хто більш всіх дурній, а чия голова
Схожа на генератор ідей, великих і потужних по суті своєї! Грішити ми всі великі
Майстри: голота на вигадку завжди була дуже щедра! Я ж, що сили, усюди кричу, що
Істину вже давно по білому світу постійно шукаю! Рвуся в далеку височінь, але мені
Говорять потомки Іуди: «Туди не квапся йти й навіть не прагни - ще не зійшла твоя
Допотопна зірка! Це право ще треба тобі завоювати і тільки потім сповна зрозуміти,
Де ж живе свята благодать!?» Не згрішиш – не покаєшся, хоча іноді сам піти від
Безчестя шустро намагаєшся і навіть рогом у землю впираєшся, молишся й каєшся, але
Гріх на очах в усіх стирчить і його навіть густий сніг ніяк не запорошить! На обличчі
З'являються нові зморшки, старіють й жінки, і чоловіки, міняється їхній профіль,
Але за їхньою спиною завжди стоїть одіозний і на вид досить грізний Мефістофель!
Його порочність характеризує безстроковість гріха, поки в морок не зійде вся мирська
Лушпайка! Хватить народу веселитися - настав час почати скромно й тихо в храмах
Молитися! Хватить Бога дражнити, треба надовго про свої гріхи забути, щоб праведно
Надалі жити, але кожний чоловік рідко дивиться нагору, це понад його природних сил,
Які він у процесі свого розвитку вже сповна нагромадив! Заприсягши життям своїм,
Не варто задувати полум'я церковних свіч! Є Господь, є гріх і є грішна плоть! Мир
Людини дуже обмежений і він по великому рахунку статичний, але до нього інтерес
 У всіх людей різний і найчастіше він переходить грань пристойності! Коли ти
 В почуттях не впевнений і в справедливості життя не переконався , встань на коліна або
Присядь на старе поліно і попроси Бога допомогти тобі трохи й визволити тебе
 З бесівського полону, тому що все інше в житті тлінному – це речі другорядні!
Негоди й прожиті роки багатостраждального вже зустрілися посередині городу, але їх
Підвела непогожа погода, тут таке почалося, що почуття й страсті кинулися бігти нарізно!
Либонь, хвилюються дарма, щоб потім щодня мирське буття їм здавалося чудовим
І безхмарним! Люди з бісами навіки побраталися й зійшлися по інтересах, поговорили
Про світовий прогрес і Богові не повинились, а з очей Божих подалі зникли! Зважаючи
На все, тільки Сергію одному було призначено стежкою зліз йти, вимітаючи весь гріх
 Зі свого тернистого шляху, щоб святість і благодать для людей знайти: «О, Боже,
Прости дітей своїх й дозволь свою душу від зла врятувати!» Ченці службу праведно
Вели й намагалися від себе нещастя відвести, однак, на їхньому шляху, який їм ще варто
Було не раз і два рази пройти, зустріли такі терни й вибої, що їм люди не були раді, а звірі
Й гади не молили б їх ніколи про пощаду! Ченці чорноокі в краї далекому простий люд
Дивували, хоча самі жили в смутку і в журбі, однак, ніколи не нарікали, вони постійно
Справедливість у цьому світі шукали! Коли перед Вами велика кількість людей, то з юрби
Всієї складно вибрати, хто з них лиходій, а хто ж - великий чарівник! Не ділися ні з ким
Болем своїм, тому що немає нікого, хто б був гіршим від людини, адже вона набагато
Зліша аніж зграя самих злющих і хижих звірів! Чимало дерев навколо монастиря
Давним-давно вже усохнуло, та й на ставнях стемніла стара фарба, її руки ченців так
Замусолили й розтрощили, що вікна потріскалися не від снігу і дощу, а тому що на них
Чимало гірких сліз було пролито, але монастир ніякі вороги не знедолили! Все так само
Ллється невблаганний дзенькіт, і він чутний майже з усіх боків, навіть крізь ранковий
Сон! Ці стіни чуяли лементи й стогони, їх випалювали залізом вогняним, але люди
Трудилися на знос, щоб пересилити створений бісами розгардіяш і хаос, а чорти самотні
Були залякані ченцями до півсмерті і повірте, що вони самі беруть участь у щоденному
Монастирському концерті, який проходить кожної весни, коли зеленіють поля і яри, але
Колишні вади трясуть грішну душу, немовби соковиту грушу, втім та геть-чисто закрита
Від чужого ока й на вид нібито не отрутна, хоча не знає досконально санскриту! Ченці
Щось темнять, але явно не хочуть від юрби свої почуття приховувати! От-от у їхню
Сторону розбиті горщики полетять, а почуттів у них п'ять, і їх немає куди подіти, але
Дзвони по окрузі, що сили, дзенькають й вдень, і вночі, переконуючись навіч, що всі тире
 І багато крапки є символами зла і його осередком! Добре, що поблизу бабуся
Найшлася, яка спробувала сама прикрити твань і бруд і знову відродився колишній й
Святий кровний зв'язок, яким був пов'язаний навіть московський князь! Той же самий
Звукоряд несамовито звучить по окрузі вже багато років підряд, і немає йому дороги
Назад! Плутаючись у нетрях ночі й видираючи жмути довгого волосся, але якби тим
Ченцям не довелося вирішувати більш насущні для Батьківщини питання! Їм давно
 Не до балаканини! Русь уже горить і її похоронний смолоскип несамовито чадить і, що
Сили, димить, але будь-яка небезпека народ ріднить і підказує, як йому надалі жити
 Й творити! Ми багато чого робити вміємо, але щось часто боїмося і зерна сумнівів
 По землі постійно сіяємо, от подивися, як чернець Іполит засіку навколо монастиря всю
Ніч сторожить, але він же тільки робить вигляд, що вогонь у його немічній душі вже
 Не горить, він лише чекає, коли ж сонце над монастирем високо зійде й тоді таке там
Дійство відбудеться, що лихо почервоніє від ганьби й сорому й, здається, уже назавжди!
Народ врешті-решт згадає про старі прикмети й про холодне дощове літо, але, на
Превеликий жаль, реалії буття такі, що їм не дуже потрібні всі провісники прийдешньої
Раті або війни! До Бога їм йти далеко, але талановитим людям завжди жилося тяжко,
Вони живуть від сильних світу вдалечині, а ходять ні без чого і дні свої проводять
 У штовханині й бачать, як у повний місяць виходять із боліт молоді німфи і старі
Чаклунки, а поруч з ними йдуть писані красуні й співухи! У них на місці головних уборів
Видні писані багатобарвні візерунки, які не знають рамок етикету і вторгаються в мирське
Буття напівроздягненими й поводяться, як малолітні діти! Їхні лементи протяжливі
Пронизують повітря вологе, і кожний прагне до любові, тому що пристрасть несамовито
Вирує в крові! Не знаю, безсмертна душа чи ні, але на її шляху зустрічається чимало
Нещасть і лих, але людей безсмертних у цьому світі немає, хоча життя саме по собі
Триває! Не хочу думати, що це суще марення! Хочеться злякатися і відразу в полон бісам
Здатися, а чого ж на голому місці нагином залишатися? А як же гріх? Він же не для тих,
Хто не вірить у бесівський успіх! А владика мороку, старий воїн і лихий рубака, жадає
Шаленої бійки, він у камзолі й без фрака, однак, мимо волі бажає собі кращої долі, але як
Йому ще своїх вад позбутися, адже вони приносять щиросердечні муки і страшний біль,
Тому що майбутні задачі ніколи не простять йому найменших ознак невдачі, тим більше,
Що плоть і стогне, і плаче, а часом і судачить, розгорнувшись в півоберта про якісь квоти
На щастя або повсякденну роботу! Думки одна до однієї бичовою прив'язані, однак, у них
Руки вже давним-давно розв'язані  і всі слова, які ще напередодні були в очі праведникам
Сказані, врешті-решт, були означені у вигляді великих плям на зморшкуватому чолі!
Розуму властиво сподіватися й вірити, а волі – бажати, їй багато чого варто
Перетерпіти, щоб й надалі на себе з іншого боку хоча б на мить подивитися! Душа
Несамовито ридає, але про Бога ніколи не забуває, хоча інтересу до життя зовсім
 Не проявляє, вона навіть у вазі втрачає! Чоловік, який вже розміняв не один десяток
 Років, виправляє іноді тільки зовнішній вигляд зла, чим внутрішню суть святості
 Й добра - ця  премудрість напрочуд стара, як любовна сімейна гра! Ми ж самі
Часто утішаємося повсякденними дрібницями й ніколи не стежимо за своїми словами, але
Відштовхуємося від нещасть і бід руками й ногами, а потім дивимося їм у слід, але вибору
Давно вже під руками немає! Думають про невизнані таланти не тільки дурні й дилетанти,
Але й агресивні окупанти! От і рідне село, йому, здається, ще раз в житті повезло, його
Враже поріддя вщент не спалило і гарні думки нікчемній голові все-таки залишило, тому
Що воно зубами боязко вчепилось у шкіряне сідло й всі біди як на зло в землю назавжди
Не полягли, тільки б одержати дещицю щастя від своєї долі, а там, як Господь побажає!
А от і пестун фортуни, народжений, здається, напередодні, у першій половині червня,
Коли наступив повний місяць, і над нею він - злий насмішник, але, по великому рахунку,
Великий грішник, поблизу схожий не на створення Боже, він трохи пізніше захоче теж
Про себе слід в історії залишити, але для цього треба не просто жити, а народом уміло
Правити, але йому доведеться трохи почекати, коли миттєве лихо в спокої русинів
Залишать, але вже назавжди і гіркота буття чимсь солодким хоча б на час буде
Приправлена, а опісля і себе від душі побавить!  Нехай душу підлий гріх не труїть!
Вистачить людям без інтересу кривлятися й без претексту в усі зуби скалитися й
Посміхатися: людина починає істину боятися тільки тому, що та, напевне
Неспроста, викриває всі її недоліки і вади, заради майбутньої пощади! Якщо не мені,
Тоді кому треба буде молитися у жару й холоднечу? Невже ворога ми не осилимо
Всупереч натиску й дружбі своїх побратимів і ворогів? Не прийдуть на Русь пророки
 З місць таємничих і далеких по заклику серця і долі! Життя тече сама собою, його
Сліди відразу заметає вітер тривкий, але й думки він теж  освіжає, однак, зло творити
Відкрито ніхто не бажає, але й добром людське житло теж ніхто відразу не наповнює!
А навіщо рятувати душі грішні і гниле єство від тління і задухи, але по своїй
Простодушності воно дозволяло чорної туші перефарбовувати повсякденне буття на свій
Лад і намагалося брати майже всі підряд, що під руки попадалося! А біс повторює невлад,
Що він своєму життю не дуже радий і говорить, що не може він пересилити тугу й смуток
Такий, що чоловіку кожному думати про це навіть не можна, адже справа доходить
 До чуток і от тоді Бог, зморщує покатий лоб! Він хитрий і не підкорюється натиску
Сильного вітру, а біс зовні чорний, хоча на вид здається скромним і досить покірним,
 Хоча має характер сварливий і безглуздий, він до себе й собі подібним ставився, як
 До речей невиразних, він і на зорі шукав свіжі діри навіть на святому вівтарі! Йому б
Життя своє зберегти, а інші люди повинні народ хрестити й до вівтаря підводити! Нехай
Хтось храми споруджує й сам себе на хресті розпинає, коли вважає, що іншого шляху
 До раю немає, хоча всяке в православних в житті буває! Очі рухливі вголос не говорять
Слова безглузді, але їх ні з чим не поплутаєш, навіть, якщо наполовину вовняною
Хусткою їх укутаєш! Клубок його думок швидко не розплутаєш, перед нами - руйнівник,
 Не творець і великий воїн, а тільки властитель, лиходій і грабіжник! Не йому призначено
 Із землі піднімати святість і благодать, однак, він намагається навіть хрест у храмі щиро
Цілувати, щоб правдивість своїм словам відразу додати, інакше його люди можуть
Не зрозуміти! Його думка літає десь, щоб наприкінці холодного літа почути легкий трепет
Або дитячий белькіт того, кого вже давним-давно з великим трудом  по ночах створювало
Саме Божество! Як усе відбувалося? Невже люди забули? Чому вони опустили до самої
Землі власні крила? Адже їм ангели говорили, щоб вони всякчас гріх не творили й один
Одного любили, як самих себе й жили тільки для святих ідей, але не доходить світло їхніх
Полум'їв до простих людей! Справа дійшла до бійки, люди гризуться проміж собою
Гірше, аніж дворові собаки: знімають один з одного старі сорочки й множать серед юрби
Нові страхи, адже гріх завжди таїться усередині тих, хто піднімає Віру на сміх
 І не вірить в успіх Господньої молитви, хоча її слова гостріші від обоюдогострої
Бритви! Люди один одному невдячністю платять і дають на додачу один одному здачу
 У вигляді нових стусанів і побоїв, щоб інші усвідомили, зрештою, як багато серед них
Живе негідників і поганців! Різні бажання виникають по мірі виховання інстинктів і
Страстей у середовищі розхожих людей, різні причини недовіру посеред людської юрби
Давно вже породили, але душу від біса високої стіною люди не відгородили й ледь себе
Навіки не зганьбили! Не йому нам говорити, як треба вірність Богові в повсякденному
Житті всякчас берегти, адже його завдання  - святість попередити! Якщо біс до чогось
Додуматися сам зміг, тоді він сходить у храм і не пара ми йому, а все тому що,
Відзначуючи все, думається йому добре тільки наодинці, адже біс завжди був схожим
 На мисливця, а я не можу себе уявити без ручки і олівця і тому обожнюю кожного
Книговидавця! Він хват, хоча поганій славі ніяк не радий, хоча усвідомлює, що винуватий
І не тим шляхом уперед йде! Його не раз і не два рази через коліна ламали закляті вороги
 Й на обидві лопатки додолу клали, майже на хресті не розіпнули, але, коли все про нього
До дрібних подробиць довідалися, інший привід для помсти відразу знайшли! Спочатку
Люди старі влаштували йому сутичку, на його б місці людина справи й честі крізь землю
Негайно б провалилася, але у вчиненому прилюдно б уголос вибачився, якщо розум
До кінця не запаморочився, але він зробив вигляд, що зробився розсудливим і підійшов
 До церковної огорожі й на небо, дивлячись, тихо вимовив: «Я гріхами, як кіпою волосся,
 Давним-давно обростив! Їхні страшні умови постійно вертиться біля мого узголів'я
 І щодня висувають люті вороги особисто мені все нові й нові умови! Вони підходять то
Спереду, то ззаду й шепотять мені одні й ті самі неподобства! Я ж молюся по трьох
Разів на день, але ця зараза не зникає в нікуди й, як завжди, їй на зміну приходить тільки
Нещастя!» Те, що очевидно для людей, упевнених в істині своєї, гасне при натовпі вогнів
Посередині порожніх пустирів! Там стоять житла без вікон і дверей, а в них замість
Людей безліч гадів і архаїчних звірів, їхні тіні видні лише при світлі вуличних ліхтарів!
Біс піднімає лапу на власних сестер і братів і, до речі, не Христа заради, просить йому
Одному на розтерзання братів по Вірі миттєво віддати, щоб він зміг їм урок вірності
Подарувати безоплатно, але ті нікчемність свою зможуть при світлі ночі розпізнати:
«Відкрито Богові скажіть, що постійно гріх творите, а Його заклики глухі не доходять
До серцевини Росії! Вона на вид гарна, але не щаслива, хоча на князівському дворі все сіяє
Й відбивається в золоті й сріблі, але на зорі кожний замикається у власній норі, щоб
Вбитим не бути й ще хоча б день абияк у теплі прожити! Що попереду людей чекає?
Одні борги! Ви відданість Господу не зберегли, тому що перелюбство більш самих себе
Любили, перемогти своє « Я» до кінця не зуміли й ніколи на ділі не йшли назустріч
Шляхетним цілям! Ваші серця забували про існування Творця! У Вас ніколи не вистачить
Сили і волі, щоб відродити колишню велич неосяжної Русі! Треба побувати в новій січі,
Щоб по-іншому сприймати народні приговірки, багато їхніх комбінацій поки ще
Перебувають у стані прострації й не доходять до зубожілої нації! Їхні відблиски
Помітять колись Ваші нащадки, але й вони не встежать за прогресом, тому що їхні
Інтереси будуть, постійно перебувати під моїм тиском і пресом! Не пахане поле от-от
 Травою заросте й навряд чи на ньому колись святість знову зійде! Можливо, Бог
По-іншому буття поверне, коли до цього Його думка сама дійде! Вас ангели запевняють,
 Що всі люди не живуть, а тільки страждають! Не вірте Ви їм, а вірте очам і вухам
Своїм! Вам брешуть нетактовно, використовуючи слова зовні досить пристойні, їм
Хочеться від душі вірити, але їх не завадило б наяву ще раз перевірити! Ці тиради
Вимовляють злодії, зрадники і казнокради вже чимало років підряд в ім'я й заради
Останньої полушки, що має вид забавної дрібнички! Навіть у столиці під назвою
Глухомань, а в глибині Росії всюди чутна одна й та нісенітниця! На превеликий жаль
 Це так! Реалії буття такі, що з весни настали нелегкі часи не тільки для всієї країни!
Добрі слова сьогодні нікому не потрібні! Ніхто не торкне пальцем Вас, хоча в цілому для
Всієї нації можливі певні комбінації, але розп’яття муки не зв'яжуть Ваші ноги й руки!
Невже людям не буває кривдно й навіть соромно, коли їхнє тіло безділля поглинає дотла?
Тоді за справу, братове! За нами нехай залишиться останнє слово! Отже, почнемо сміло
Справу ту, яку, судячи з усього, Ви зробити ще не встигли! Поміж Вас більше мерзенних,
Чим сміливих і зухвалих! Я ж наяву без Вас якось проживу, а от Ви загиньте посередині
Високої некошеної трави, якщо остаточно не вгамуєте власну тугу й біль
І не прислухаєтеся до моїх слів - ця я говорю віднині Вам! Ну, що? По руках чи нехай меч
Пройде по нечесаних головах? Невже їх не шкода Вам? Не ходіть в храм по ранком
 І вечором, не приносьте себе Богові у жертву, Ви мені, як на дусі, повірте й не думайте
Про грядущу смерть! Від неї Вам ніякого пуття, до неї йти ще далеко! Де зараз всі святі
Й пророки? Запитайте у власної долі! Мучаться щогодини ці нещасні в Аду в грішників
На очах, якщо бажаєте, тоді я туди Вас у мить відведу, а вже потім назад приведу, але
За це зажадаю чималу винагороду! Хто із мною? Я вже йду! Ніщо не підсудне моєму
Суду! Я ж завжди в юрби на очах, тому що загодя передбачаю щастя й біду!
Подивиться на відбитки моїх широких лап! Ви чуєте потойбічний храп? Невже віддає
Нафталіном у цьому краї билинному? Недарма язики довгі на Бога гавкають і в Його
Сторону головами що сили кивають, - люди точно знають, що небеса супротив них давно
Вже щось таємно затівають! Кінець мрії! Вистачить жити в тузі й суєті, треба бути
Завжди на належній висоті, а то знову з'явиться різкий біль у животі й можна відразу
Залишитися наодинці у ненаселеній порожнечі! Будні стануть настільки непробудними,
Не дозвільними і такими нудотними, що навіть душа ледь-ледь шарудячи, запустить
 У височінь такого ляща, що навіть праща не зможе його погубити чи на тім же самому
Місці свою думку миттєво зупинити! Як нам далі жити? Немає в душі колишнього
Остраху, навіщо ж тоді страшитися людям майбутньої страти? Може все обійдеться,
І нитка зла ніколи не перерветься?! Що ж робити тоді саме Вам в усі роки
Залишається? Нехай розум сам у всім досконально й детально розбереться!
Принаймні, він витає в духовній сфері і насправді щось постійно з кимсь ділить, напевне,
Він уповає на Боже слово, як суть і основу буття знатного й здорового! А Бог дивиться
На дозвільну юрбу і розкидає над нею велику й дрібну крупу, щоб всі земні жителі
Молилися за здоров'я свого заступника, але в їхніх обителях лопаються згнилі вщент
Срібні нитки, от-от з ніг на голову встануть прийдешні події і залишиться один крок
Зробити до сигналу, яки сповістить всіх про відплиття! Що для небожителя всі Ваші
Земні події - тлін і потерть, марення й нісенітниця! Треба про життя простим людям
Детально згадати і ледарством його хоча б візуально наповнити, а відсутність щастя
Чимсь іншим заповнити! Застосувавши лікувальну мазь, враз не змивати бруд, тому що
Духовний зв'язок уже в інші нетрі ввірвалася! Я ж не вандал і живу за принципом:
«Дав - взяв», але я ж кінчений нахаба й ніколи цього я не заперечував, але хоч я і низько
Впав, але завжди вважав і вважаю, що тільки той за своє життя тремтить, хто
 Не бажає вічно жити! Як народна мудрість говорить: він просто робить вигляд, що
Наближає себе до канонів пуританства, але постійно порушує всі закони християнства,
Хоча тримає хвіст трубою, але ніколи людина не упорається, навіть, сама із собою,
А життя тим часом проходить іншою стороною, але Бог не стоїть на Вашій варті!
По траві передчасно пожухлої ходять люди від голоду зовсім опухлі, їм би жити
У непрохідних джунглях, щоб лежати на голих помостах і ходити без платтів,
 Як годиться щирої тамтешньої знаті! Всі люди воістину сестри й брати, але вони
Тільки для порядку поклоняються старому й ветхому розп’яттю!  Повинні ж будні бути
Не настільки довгими і нудотними, людей гріхи били й б'ють, але вони пили й п'ють,
 А потім ще в груди себе, що сили, б'ють, але сівши в крісло, репетують, що після смерті
Знову на зло своїм ворогам воскреснуть! Я людям постійно в цьому житті допомагаю
І разом з ними страх перед небуттям переборюю й душі в них не чаю, коли перемогу
Єства над розумом миттєво примічаю! Дивлюся без побоювання, як небеса згущають
Власні фарби і для острашки вручають земним жителям ключі від старої пекельної
Обителі! Нехай кожний твердо засвоїть, що ображатися на Сатану нікому не варто,
 Людська принциповість ламаного гроша не коштує! Свої слова люди беруть прямо
 Зі стелі, але, задумавшись злегка, дивляться на грозові хмари, поки не побачать знову
Зображення біса кульгавого, а він укаже на кожного сьомого, кому зараз варто в стані
Журби залишок днів прожити! Хто більш винен за всіх? Я передбачаю Вашу відповідь
 І кажу тверде – ні, адже справи брудні не подобаються мені! Що з того, що чиєсь
Грішне єство на очах у всіх буття саме понесло на тяжкий гріх? Серед безглуздих
Гутірок є чимало життєвої дрібноти, яка по суті своєї перебуває на землі нічиєї! Я ж
 Не оракул, розуму в мене, що кіт наплакав, біси, звичайно ж, чітко знають, що всі люди
Безвинно від Бога страждають, а потім розпадаються їхні думки і слова на мілкі уривки
Й наодинці зовсім дичавіють! У людей плоть і душа єдині, але, щоб не вподібнитися
Скоту, треба виглядати як можна крутіше й при нагоді розправити свої могутні плечі!
Подумай, якщо життя не настільки довге, як здається воно, сидячи біля розчиненого
 Навстіж  вікна, тоді це не твоя провина, що розсипається на частини православна
Країна, однак, заборонні сфери стіною відділені від Божої віри! Сему є багато свідчень
 І фактів! Люди відтепер зневажають своїми святинями, тому що їх мислити заважає
Пиха, проте рядом з нею газ жди живе одне й те ж саме лихо! Будь-яка мерзотник
Щораз сам розводить твань і бруд! У мить будь-яку кожний може труснути очманілою
Головою, щоб мирський спокій увійшов саме собою в душу й плоть, а людські мозки самі
Повинні позбутися від усілякої дрібноти і мовчки йти посеред бурхливої ріки під назвою –
 Життя! Ця істина з довгою бородою й до неї необхідно брести ти стежкою прямою!»
Дай же, Боже, нам, врешті-решт, дійти до своєї дитячої мети, але, ставши набагато
Старше, наш розум буде суттєво мудрішим в будь-який час доби, тому що скам'яніла
Брила нам не скаже голосне «Спасибі!» Голос бажання відмовляється від власного керма
Й відкидає лихо і нещастя, адже воно задарма нікому не потрібне! «Що буде після цих
Великих подій? Невже країну накриє новий буревій? Й де, врешті-решт, оселиться
Святість: удалині або біля нас?» – от що всякчас займає думки настоятеля! Немає
 В житті нічого простіше, як забути на деякий час про святі мощі, тому що злі вдачі
Позбавили колишньої величі православну державу! Сергій знову й знову міряє кроками
Нову їдальню, він шукає проміж столів і стільців солодкий нектар з божих вуликів, він
Подумки робить у своєму розумі якісь зарубки й позначки, а поруч цілуються білий голуб
Із чорною горлицею, вони по-своєму воркочуть, і, здається, на полум'я страсті, що сили,
Разом дмуть і нутром своїм відчувають, як крапля за краплею їхні душі особливими
Мітками із чорної туші воложить і відразу ж відбілює і миттєво й щиросердно сушить!
Сергію чимало ще справ зробити треба, тому що вже відбивається від рук божа череда,
Юрби людей схильні впливу особливих безумних ідей і живуть самі по собі, ніяк
 Не підкоряючись ні Господу, ні жеребу, ні долі, особливо все це відчутно на початку
Весни! А що накажете робити багатим і голоті, коли будь-хто від життя
 По малому шматку щастя відриває собі, а іншим залишаються зі сторони
Спостерігати,  як навкруги батьківської хати ходить завжди велике нещастя,
 Тому що зосередженням всевладдя є ,більш-менш, розум бурхливий і серце вразливе!
Хочете, йміть віру, або не довіряйте, але долю не сховаєш у величезному парчевому
Конверті, до своєї удачі кожна людина йде інакше, чим чоловіки інші: один рухається
Прямо - через вибоїни і ями, а інший ніколи не бажає ризикувати очманілою головою!
Сергію навздогін несуться слова, від яких у ченців лопаються перетинки: «Ти йдеш
 По льоду досить тонкому!» і гучна луна пружно розносить їх по ближній і далекій
Окрузі! Всі ми божі слуги, але деякі з нас от-от не витримають недуги, світла плішина
Ось-ось дасть величезну пробоїну! Ще вчора йому ченці бажали щастя і добра, а зараз
Їхні слова заметіль замела, і життя стало чорнішим, чим до цього було! Що ж таке
Розігралося в монастирському житті, що люди живі стали залишать віру у свою міць
 І власні сили? Немає духовного союзу між Богом і Музою! А гріх, немов нестерпний
Тягар, давить сильніше тяженного вантажу, хоча позаду залишилися й студінь,
 І холоднеча! Монастир - не місце для зведення своїх рахунків з безліччю мирських
Гріхів, це місце призначене для моління й постійного пильнування про свою невинність,
 Але людям заважають злі похилості, щоб марку святості на своїх плечах всякчас нести!
 «О, Боже, Ти нас прости й всі гріхи Ти нам теж, будь ласка, відпусти! Нам потрібно
Вперед йти, а на тім шляху можна чимало нових неприємностей по старих засіках
Нашкрябати! Допоможи, Боже, себе спасти від диявольської напасті!» Сергій працює
 В парі з тими, хто завжди знаходить трохи часу, щоб розорати переліг, а вже потім
Робити роботу  тяжку, а не лежати весь час на боці посеред дня і ночі! Можна прилинути
До вікна, на якому таргани нагло лазять по склянках, і подумати проте, чому життя так
Швидко йде і до чого людину гріх доведе?  Серед монахів тих є такі, хто, доживаючи свої
Дні в суєті, мачаються й страждають, але Бога ніколи навіть подумки не ображають, вони
Завжди шукають істину одну і вільною бажають бачити власну країну! Перед його ж
Очами така чудова панорама, що нічого не видно через змішання святості й сорому! Усе
Нагромаджено у світі тім, немов в океані великому, але напередодні майже все
Перевернуте догори дном, що навіть удень ми самі там нічого поблизу не розберемо!
Тільки саму малість зрозуміємо, але навряд чи задумане для себе там знайдемо й, видно,
Далі підемо, але зовсім іншим шляхом! Зважаючи на все, не заважало б народу моєму
Думати й мислити, підкоряючись Духу Божому, тому що немає рівних Йому! Він
Говорить, як всі, однак, Його буття не розмінюється на жалюгідні копійки й не
Прикрашується тканиною зовні схожу на квітчастої бумазейки! Сергію думати  лінь –
 У нього мігрень, яка насідає на нього кожний день! Він хоче трохи пізніше привнести
 В людський розум вагоме слово Боже, але його як і раніше тривожить те, як бесівське
Єство гріхи довкола нього несамовито множить! Серед високих устремлінь зло й добро
Займали уми дуже багатьох поколінь! Проте люди прості хочуть щастя привнести для
Себе на величезному срібному блюді, але що їм варто зробити, щоб не вподібнитися Іуді,
Але вони діють нагло й сміливо, тому що вірять в те, що творять благу і дуже добру
Справу, адже завжди думають про державу! Звільняючись від пут й оковів, думка
Змінюється залежно від набору виразів і слів, які відображають її істину й суть, але
Коли мислити як-небудь, тоді остаточно буде загублена та найтонша нитка, яка дозволить
Про ту саму думку назавжди забути! А як же далі народу жити, коли добро ніколи надалі
Не творити? Невже потрібно людям руки долу опустити і свої очі навіки-вічні закрити,
Щоб зло на землі зупинити? Хіба можна поруч з гріхами безпечно жити? Будь-яке
Минуле з роками розбиваються в пил і порох та й розум, коли трішки остигнув, теж
Жиром, як і життя, злегка заплив! От таке у нас буття: його не полегшує, навіть,
Щиросердечне каяття! Адже повзучі гади готові на все заради власних утіх і насолоди,
Вони нагадують бризи від сірої громади, побачивши небезпеку невідворотну, вони
Прожогом простромлюють грозові хмари, щоб улаштувати життя своє як можна краще!
Жага бурі найчастіше є проявом власної дурі, тільки той, хто не побував у її шкірі,
Не скаже Богові в міру скромно й строго: «Боже, Ти теж не ходиш у дірявій рогожі
 Й дружбу із усякими людьми водиш, що іноді щастя собі ніде на грішній землі
 Не знаходиш, але народу голову постійно морочиш, коли з простими людьми свої бесіди
 Проводиш! Ти нас даремно не карай - вже краще своєю благодаттю спозаранку розум
Осіни! Не варто зайвий раз зубами скреготати і на когось з-за рогу мовчки докоряти,
Прийшов час відкрито грішникам сказати, що душа повинна безмовно прийняти все те,
Що призначено їй і до самої смерті гріх постійно відкидати! У житті немає порядку,
 Адже воно дуже гірке й не настільки ж солодке, як би хотілося пізнати всю красу
Землі, але це уділ будь-якої долі мовчки дивитися здаля на прояви буденного життя! Воно
З лишком заростає полинем-травою, яка тишком-нишком стала для нього гарною
Прислужницею, врешті-решт кожна людина зрозуміє, що час не даремно біжить хутко
Вперед, а хвилини буття не дарма були витрачені на поліпшення особистого я, хоча
Волосся на голові давно вже скуйовджене, але люди іншими цілями були щораз здивовані:
Вони темрявою на чолі із самим Сатаною давно вже охоплені, а як же інакше, коли
Всякий мужик прагне тільки до короткочасної удачі! Навіщо ж я дарма на дурниці
Власні сили витрачаю щодня? Це моє буття ніяк не красить і святі помисли в душі, як
Сказав знаменитий класик, миттєво й дерзновенно, без попиту гасить! Справа іноді
Доходить до смішного, я ж знову й знову впираюся в передчуття дійства дурного,
 А що ж робити, коли поруч немає нічого іншого, окрім гріха земного?! Без духовного
 Порядку життя не буде нудотно-солодким, але коли дух Божества ще не розбуджений,
 А  людина навіть Богові не потрібна, що тоді їй залишається: невже смерть постійно
Чекати або на щасливий випадок постійно уповати?!» Бог йому відповів, коли його ще
Здаля примітив біля стін свого палацу: «Не репетуй! Чого ж ти стогнеш від зорі
 Й до зорі? Вже краще трохи помовчи й так голосно ніколи не кричи! Читай
Молитви без окулярів, щоб, зрештою, іскри вилітали із зіниць і лихом словом ніколи
Не поминай святих батьків! Мені нема чого сказати тобі сьогодні у відповідь, але
Особисто я побажаю тобі бути великодушним і шляхетним і йти по миру
 Із хрестом Господнім в руці, зайвий раз не стрибати по калюжах, щоб не бути
Застудженим і не забувати про вечерю! Ти, Сергій, небесам ще знадобишся і ми
 З тобою людям сповна ще послужимо!» А людина хоча й була творінням самого
Творця, тобто небесного Батька, який завжди мовчки йде за земною більшістю практично
У всьому! Йому сняться не прості звичайні обличчя, а перевернені з минулого життя ветхі
Сторінки з книги, яка розповідає про зло і щастя! Як не здивуватися тому, до чого його
Єство постійно прагне? Чи варто із цим йому остаточно примиритися чи краще на час
 У непрохідних лісах зникнути, щоб хоча там надовго забутися?! Треба частіше до істини
Прагнути й довгими ночами завзято молитися! У молитви є запах приємний і до того ж
Ще й благодатний, саме вона благословляє воїнів на подвиг ратний, але ярликів ні на кого
Заздалегідь не наліпляє, а недосвідчений погляд до небес спрямовує! Однак є одне велике
«АЛЕ»: благо моєму народу не може бути ніким подароване, напевно, йому судилося
 Бути жебраком навіть у жнива й все життя переживати нещастя й лихо, але чи варто
Йому йти в долі на приводу? Навіщо й чому? Не поспівчуває ніхто горю моєму! Погано
 Ні в чому не знати потреби, але й ні до чого не приведуть нічні пильнування й тяжкі
 Труди! Вже краще ока протри й у далечінь неосяжну довго дивися власним оком, адже
 На Русі немає тих пророків, які в прийдешньому не настільки вже далекому справляться
 Із власною долею! Вони самотужки пішли в мир інший навічно й відпочивають там
Безтурботно й весело від тягот буття швидкоплинного! Бог їм суддя, а при чому тут я?!
Незліченне число усіляких перешкод переборює розумний і здоровий погляд, до істини
Підходять всі підряд, але дуже часто про це уголос ніколи не говорять! Просто вони
Свій розум зайвий раз щадять! Немає страшніших халеп і лих, чим щиросердечна смута,
 Слава ж багатьох людей буває непомірно роздута їхнім власним оточенням, яке
Без ніяковості переборює всі камені спотикання на шляху нового гріха! Іноді в безодню
Горя людей шпурляє невидюще лихо й найчастіше туди, де є мряка і холоди! Знаходять
Вони нас самі й без особливої праці! Як далі жити? Уміти суть пояснити, ще означає,
Що гріх можна легко й гладко наяву перемогти, щоб істину сповна зрозуміти,
Необхідно своїми страстями вміти управляти, але, як узнати, куди ж у цю мить
Схоче повернути благодать і чи буде кожна бездарність у ту саму мить, як риба
 У воді, мовчати?! Легше сього в цьому світі не вампірам, а їхнім слугам, їм хоча б
Зрідка, але все-таки віддячують по заслугах і не стравлюють один з одним, а тільки водять
По великому колу, випускають, як бовдурів або дурнів поганих у штанцях драних
 З розбитих ущент стаканів, щоб ті ривками ганялися під блакитними небесами за святими
Виразами й словами і, схопивши їх руками, придавили б тих своїми стоптаними
Черевиками, але ніколи вони не розуміли самі: навіщо й чому це необхідно їхньому
Перекірливому уму?! Так уже здавна на землі повелося, що всім у цьому світі править
Нахабність, чванство, підлесливість й злість! Вони немов у горлі застрягла кістка: боляче
Й себе шкода, однак є хоча б одна маленька вигода  та й не вистачає товстого ціпка, щоб,
Що сили, по горлу вдарити і тим самим тяжке положення миттєво виправити! Гріх душу
Несамовито труїть, але миром він як і раніше все так само справно править! Йому
 В унісон вторять декілька товстих персон, а в них груди стоять колесом, вони говорять
Слова зловісні й мигцем зачіпають заборонні речі! Збіговисько злодіїв і зграя брехунів
Перетвориться незабаром у простих балакунів! Їхні риси посередині мирської суєти от-от
Доводять святих людей до нудоти! Часом, зневажаючи власною душею, хочеться сказати
Самому собі: «Грішити не спіши і душею не криви, будь ласка! На суть прийдешнього
Й сьогодення свої очі сповна розкрій і ти побачиш мир не простий, де навіть злодій або
Ізгой може звернутися з питанням до старця сивоволосого, хоча в самого під носом
Простір з непрохідної темряви, але там же живемо й понині ми! Хто чого заслужить,
Так, напевно, і буде:  десь краще, десь гірше, але пояси затягаються на шиї усе тугіше
Й тугіше! Невже цього не бачить Всевишній? Люди, якщо навіть побажають, проте
 Не відразу вмирають, про це багато хто з них достеменно знає, але не всі розуміють:
Чому Спаситель роду людського завжди зневажає силою Божого слова? О, Боже мій!
Чому така велика різниця між благочестям і добротою? О, Боже, Ти ока людям як
Можна ширше розкрий! Людству не повезло: воно не в той степ, здається, саме зайшло
Собі на зло!  Людина, прокинься й до пізнання істини прожогом шугнися! Над сенсом
Життя трохи помізкуй і ти довідаєшся про те, що на лаврах довго почиваєш! Думкам,
 У повному і переносному значенні, коли-небудь відплатиться, хотілося, щоб хтось із них
Все-таки без сторонньої допомоги врятувався й на небесах знайшов власне щастя! Час
Покаяння лише тоді настане, коли грім небесний, що сили, гримне! Справа наближається
До остаточної розв'язки, і все вершиться тут по Всевишній вказівці! А вона виглядає
Хоча й простіше, але набагато різкіше, ніж багато святих речей!» Гріх млоїть, але Віра
Поза життєвими образами, от тільки всенародне повір'я так говорить, що правий ніколи
Голосно не тужить! Не завжди високий зміст знаходить вимовлене напередодні зухвале
Слово, але виходу не буває іншого, як повторювати постійно це ж слово знову й знову,
Тобто слово в слово! Адже воно нам Богом дане й це слово – всієї святості основа! Ми
Глитаємо слова, як звірі кістки, не думаючи про те, що смерть ніколи не спізнюється
Зайти до нас у гості! Звичайно ж, не просто жити з думкою про цвинтар! Забрати б
 Із серця нестерпний біль і сказати самому собі: «З Богом ніколи не сперечайся!» Але ні,
Адже на війні як на війні і завжди людина встряє тільки в справи брудні! Нам на всі
Питання подавай негайну відповідь! Ми ж самі свої почуття розбещуємо, коли їм
Прожогом у всім потураємо, а багато гріхів самим собі негайно прощаємо, але про своє
Призначення на землі забуваємо, і надалі про нього навіть не згадуємо! Нам не потрібні,
Створені без особливого нестатку докори, рука відмовляється писати дивні рядки, але
Життя їй постійно підносить всі нові й нові уроки, без утоми насаджуючи розбрати, бруд
 І склоку й немає їм ні кінця, ні краю! Нехай Господь нам святість із небес пошле і їй
Застосування на землі негайно знайде й душі від гріхів постійно стереже, адже час
Невблаганно йде! Смутне сусідство саме придумує від всіх негод лікувальний засіб,
Позбутися б душі від лушпайки, щоб її чистоту бачили низи й верхи! Не сприймай
Гріхи й шануй покаяння, але ніколи не нарікай на свій щиросердечне самопочуття,
 Адже надія й бажання будуть підбурювати один одного в хвилини відпочинку
 Й дозвілля! Хто очистить від гріха наше довкілля?  Не можна нікому вірити, адже всі
Люди схильні до брехні й до того ж вони вміють лицемірити, це не складно наяву  нам
На своєму прикладі перевірити! А мир земний колоситься високою травою і його земний
Спокій розсіюється протистоянням між прибічниками добра і зла, але саме він захоплює
Нас неповторною глибиною, хоча сам часом опускається так низько, що тоді зростає
Ступінь духовного ризику, а будь-яка витівка відразу перетворює навіть роззяв
 У божевільних лиходіїв, які не цінують християнські ідеї, що давним-давно повисли
 В нас на шиї! Хоча їм байдуже до наших проблем, тому що вони все життя вкупі зі злом
Ворогують із добром! Ос воно що?! Коли в багатого забирають добра трошки,
Тоді це не грабіж, а звичайна дільба, хоча в того скребуть на серце кішки, ще трохи й він
До того піде, хто блаженство сам відразу обере і по праведному шляху, спотикаючись
 І всякчас в гріхах своїх каючись, неспішно йде, але той, хто в чомусь засумнівався
 Й до самої підлоги на колінах схилився, сам на мить угомонився, а вуже потім дибки
Встав і роздратувався, але ніж не дістав з-під широкої поли, а тільки спробував разом
Зрушити зі святого місця всі стільці й столи, але подряпав пофарбовані старою фарбою
Скрипливу підлогу і таким чином не зберіг свої ноги від нової негоди! Мир такий, що
Юрбі з декількох диваків не до розідраної долівки, їм доводиться дивитися поверх
Волосатих голів, щоб остаточно осмислити й усвідомити всю небесну благодать! Відразу
Рвуться живі ланки і колишні бажання стають каменями спотикання за одну мить!
 Спочатку, поки ченці грішників викривали й багатьом премудростям їх навчали, ті тільки
Мовчали, але суть буття до кінця не розуміли, вони нишком спостерігали за життям
Терпко-солодким, їм схотілося воскресити дивні свої звички, манери і вдачі, але з дурнів
Підношення не дуже гладкі, а в розумників положення хитке й хибке! Вкусивши
Спокій, невідомий тому, хто не знає навіть чому: він не вірить Богові своєму, але
Говорить собі: «Про істину на час забудь, про неї ти довідаєшся коли-небудь! Небеса
Не обезсудь! Будучи в гніві, ніколи не дізнаєшся, що діється у твоєму череві?»
Вагаючись із відповіддю, але зобов’язавшись вислухати всіх грішників нинішнім летом,
 Юнак охає й ойкає, але ловить ротом всі нові подихи холодної весни і тихо промовляє,
Немов мале дитя: смиренно Бога люби, адже  він прагне у всім розпізнати самого себе!
Він зрячий, попереду  в нього чимало вдач, однак прийдеться почути йому, незважаючи
На все, й стогін, і плач і поки він ще плекає надію на велике чудо! Він також мріє проте,
Що справа до розбрату не дійде, адже він ще не осліп і не збирається йти до чужих місць,
Щоб з горем навпіл випрошувати в злиденних і бідних грошей на воду й хліб?! У розумі
 Й крові завмерли джерела великої любові, які не вкладаються в сферу впливу найяснішої
Голови! Бог же точно знає, що з непокірливими й неслухняними людьми буває, коли біс
На лаврах давно не почиває! Йому відомо, що у світі тілесному з любов'ю нарівні гріх
Обертається великим злом у непробудній тиші й коли дух в тілі не зовсім здоровий,
 Тоді це буде вартувати людині чималих трудів, щоб, зрештою, він був цілком готовий
Перервати гріхи нескінченні й не жити безтурботно в цьому світі перебіжному! Не можна
Без жалю й без особливого хвилювання швидко залишити колишні бажання, щоб
Відправити всі давні пристрасті свої й тяжіння у священний край вигнання, треба мати
Велике терпіння й дещицю везіння, щоб тяжкий вантаж реалізації скороминущих
Намагань зазнав на собі короткі миті солодкого забуття! У які ж нетрі доля людей
Завела і чому одним корисною була  будь-яка лайка й похвала, а іншим вона шкідлива?
Напевно, тому що їхньому розуму не вистачає ні мощі, ні сили, ні глибини мислі!
Простий народ котрий рік живе не по уму, а існує так, як хочеться йому одному
І він не знає навіть чому? Йому однаково: чи праведне це чи грішне буття?!
Інстинкт самозбереження не дозволяє людям жити навмання! Напевно, коли на душі
Темно, тоді й серцю не до забав і не до сміху! Не піддані наші вчинки людському суду,
Але злий дух людям одного разу пригрозив саме тим, що лихо негайно на всю країну
Наведе, адже чекайте в гості горе і біду! Їх не змиють заливні дощі! Я ж неходженою
Стежкою йду в напрямку своєї цілі з непокритої головою й тихо на ділі сперечаюся
 Із власної долею, але навіть їй навряд чи свою душу до кінця відкрию! Подумати навіть                Страшно, що ти безумець нещасний і саме ти маєш право пережити всі негоди й нещастя!
От і думаю на дозвіллі я: як же важко осягається суть земного буття? А всі тому,  що
Дійсно грішний й у всіх лихах винуватий я! Як у подібних випадках поводяться царі,
Князі чи королі, виявившись один раз на самому краї землю, куди їх власні гріхи й амбіції
Напередодні завели? Чи не краще серед неясного мерехтіння земного буття згадати, як
Жив і творів Всевишній судія й у Нього повчитися, як у своїх слабостях зізнаватися
Привселюдно, а вже потім при всій чесній компанії вибачитися й народу як на дусі
Відкритися, щоб у святу людину перетворитися й без особливої завзятості перейти через
Скупчення й затори, де перемежовуються проміж собою людські суперечки, а неуцтво
 Й безсоромність тільки одному тобі буде змушено з часом скоритися! Бог нікому
 Не підсудний, Він Творець наших жеребів! Чому істина в саму останню годину стрімко
Від себе відштовхує нас? Невже в нас билинний дух зовсім зачах, але де ж тоді сльози,
Яких давно вже немає на очах? Усе – тлін і порох! Життя перетворилося у вертеп,
А перед очами простирається широкий татарський степ, а у простих людей немає грошей
Навіть на хліб, і валиться родовий іменний склеп! Невже виходу із цієї ситуації немає?
Небагато оптимізму і все, за що можна покарати і посадити людину за грати, миттєво
Зникне після тризни, а в мертвому організмі, немов у безжиттєвій пустелі - Любов і Віра
Вже не так єдині, як колись! Їхні колишні риси зникли в мороці мирської суєти, а душа
 Й понині боїться людської смути й темряви, але загублені її древні святині на цей раз
Чули через власну фанаберію або страшну гординю! Править святістю недоречне слово
 Й карає православний народ сам Господь дуже суворо, але кожний гріх не схожий
 На новину, він знову й знову бігти геть від повсякденного буття готовий, але для
Кожного покидька є своя в Бога гребінка, яка гарно чеше і ще краще ріже, але завжди,
Куди оком не кинь, рветься там, де тонко! От –от небесна синь либонь щезне з очей
Людських, либонь почне вимагати віл людей святий, щоб ті залишили бога з всіма
Грішниками наодинці! Гріх на очах у всіх вітер звиває і несе його серед лісів, драговин
 І боліт, але той, хто постійно бреше, не віддає собі звіту, що його гріхам немає лічби,
Але яка кому діло, що чиясь совість давним-давно збідніла?! На жаль, навіть православ'я
Не здатне забрати з людської душі мізерні крихти марнославства! «Господи! Кару Ти
Мені по закінченні снів і в міру кончини, будь ласка, сповна приготуй!  Я до останніх
Випробувань майже готовий! Вирок за мою провину повинен бути природним і суворим,
Незважаючи  на те, що я дотримував не менш ста постів! Коли доля подарує мені
 З Господом довгу розлуку, розділю тільки з Ним одне своє горе й муку! Прапор їм в руки!
Немає куди далі відступати, назад - ні на п'ядь! От так!»  Можна згадати знову про рух
Назад і про сльози на чоловічих очах і до того ж, чим далі, тим живеться ченцям там
Гірше й гірше - доводиться їм босоніж ходити по мокрих калюжах і в холод, і в стужу!
 А що ж робить наш моложавий на вид чернець? Судячи із зовнішнього вигляду, він
Майже зовсім зачах, хоча постійно молитися при яскравих свічках! Він високий і худий,
Тільки голова так мощі, немає нічого простіше, як буття обробити під горіх і без усяких
Перешкод знову влягтися на підлогу спати або знову почати декілька тижнів голодувати!
Він думає думу ту ж саму, але на душі стає набагато гірше, аніж було донині, тому що
Немає під ногами колишньої твердині! Нарешті і я самотужки добрався до середини свого
Буття, усередині спокійно й тепло, а зовні вовком сірим волає неприкаяна душа й виє вона
Навіть посеред білого дня! Але виття те шкідливе для вуха й викликає міражі для очей
 І не скріплює силу духу,  але суперечить Богові наполегливо й глухо! Сергій вчасно
 Не зміг сходити в темний виярок, чим себе на неприємності прирік і вибрав зовсім не ту
Із всіх великих доріг! Побут у нього став набагато простішим, аніж того вимагало його
Людське єство, але дух єдиний давно вже розділений був на дві рівновеликі половини,
Там же теж є височенні гори, і широкі долини, але ченці позбавлені колишнього страху,
 Тому що Вірою наповнені їхні серця, адже й вони були від мирської суєти остаточно
Усунуті, проте їм не вдалося віддалитися від майбутньої біди, хоча їм  нещастя зараз
 Не страшні, адже вони поблизу стали чітко всім ченцям видні і зрозумілі! Люди молоді
Моляться в лісовій тиші на противагу самому Сатані! Вихри сумнівів і образ навіть він
 Він ніколи не знищить, навіть, якщо сам зотліє або у вогні намертво згорить, але, коли ж
З його високих орбіт вилетить мирська кара, відразу почнеться лиха свара, а вона
Набагато не безпечніша від страшної пожежі, а вона нікому навіть задарма не потрібна!
Ченці старі ходять вдвох  за чередою й отарою, а їхньої ризи, розписані кров'ю, більше
Всього донизу, з великою любов'ю укладаються ночами ближче до власного узголів'я!
Завидний у пастирів нічліг, слова молитви, немов білий-білий сніг, сиплються на святий
Ковчег! А в того навіть дна на колишнім місці зараз нема, замість нього ченці безглуздо
 Й без пуття підставляють долоні, коли місяць щербатий з'являється на темному небокраї,
Щоб освітити терема заможні і бідні хати, тоді йому на голову сиплються прокляття!
З натхненням свідомість сама квапить прийдешні події!  Вона живе вже котрий рік
Згідно пророкуванням і прикметам, але знаходить натхнення при цьому й навесні,
 І влітку! Невже для них двері в людську душу завжди відкриті? У голові рояться високі
Слова й думка самотня про Бога до цього часу ще жива! Слова, слова! Як же Вам важко
Зрозуміти звичайному грішнику суть святого єства?! Коли ж плоть молода, грішна
 Й не свята, а пристрасть душу зачаровує, тоді вона свідомо не знає, що її нутро легко
Дичавіє й потім про Бога остаточно забуває! Коли-небудь сором і блуд  у безодню душу
Переведуть і до знущання над істиною плоть доведуть! Вони заповідну рису от-от
Самотужки перейдуть! Одні докори на душі у вовка самотнього, немає там
Просвітління, адже попереду одні гріхопадіння! Колись закінчиться смуга невдачі,
 І люди заберуть із дороги перепони, яких дуже багато на тяжкому шляху, у тому
Числі й камінь спотикання й піде в небуття череда невдач! Живи й ніколи не плач!
Безмежно розмножуючись привселюдно й до того ж цинічно, людські звички
 Перетворюючись, просять прощення й відразу каються, навіть роблять спробу
Вибачатися за свої провини перед родиною, але забувають про країну, проте
 До вівтаря наближаються! Бо дійсно ченцям необхідний, тому що Він теплом своїм
Допомагає людям святим і до того ж мудрим і людина тільки тоді стає невразливою,
Коли Господь зависає над нею, немов святий херувим! Скільки ж було гріхів на шляху,
Що навіть соромно до Бога в храмі наодинці підійти, щоб обміняти їх на шило, перш аніж
У мир інший навіки піти?! Головне – прийняти покаяння, потім обрушаться на тебе
Негоди й охкання, підсилиться пульс, але сповільниться подих і на мить зупиниться
Рух людського буття, а це означає, що саме ти стоїш від істини на півдорозі, але
Немає змоги своє єство перемогти і дорогу до Раю самотужки знайти! Слава Богові,
 Уже не грішу потроху, без приводу й претексту й за гріхи неземні Боги не стягують
 Із простих людей немислимі податки! Нетактовність не раз була в моїх словах і тим
Більше в виступах, а практичність пересилювала страх! Тільки один чернець сказав
Один раз похапцем: «Бог на небесах, а я посеред Вас!» Він жестом всемогутнім звільнив
Вуста від задухи й додав сили людям, що від гріхів всякчас біжать, але й подбав про хліб
Насущний! Він у цей мир опісля прийшов, щоб народ віру у свої сили, нарешті, знайшов
 І волю все-таки самотужки знайшов!
                - 9 -
Силу розуму надає не мирський спокій, що навис студеним часом над безвинно
 Посивілою головою в обителі святій, тільки розумові вправи розсіюють всі
 Занепокоєння й сумніви! Помилятися можна нескінченно - це гріх чисто
Людський, але прощати гріх не можна своїй душі безтурботно і до того ж
Нескінченно, хоча житті буденне неспішно по второваній дорозі йде, але хто й де
Своє щастя врешті-решт знайде – цього не знає ніхто! Коли б не очі, наповнені
Сповна й до самого дна нестерпним смутком і болем, тоді б можна було видавати бажане
За реальне й суще! В одному присіді люди справи й честі збираються всі разом, щоб
Визнати, що в кожного душа - святе божество, але що виходить з того?
Двоєдушність безбожна, хоча є думки протилежні, але визначитися все-таки можна,
 Коли бути обережними! Після відбою замовкає боже слово! Йому набридло буття
Легке й порожнє, в основному - ніяке! Люблять нас тут тільки троє: Віра, Любов і Надія!
Важко істину засвоїти дурневі чи невігласові - він такий, як і колись: у нього і понині
Немає за душею святості в спомині, але, відійшовши на далеку відстань від зла, той
 Не помічає навіть вівтаря! А те, що було колись, нині не підвладно ні мрії, ні надії, лише
Минуле одне поруч з людьми йде все в тім же старому й рваному одязі! Воно, тільки Бог
Знає про це, у що часом було перетворене, але все-таки живе всім бідам на зло! Воно
Шукає привід кожний, щоб повести негайно юрбу слідом за собою! А от і старий єврей
 Невимушено стоїть біля закритих церковних дверей у надії знайти від раю ключі
Раніше багатьох людей, які йому не дають в спокої пожити то там, то отут! Живи
 Й довго в одному місці не затримуйся, і не валандайся по старих нічліжках! Уже
Краще жити на засіці лісовий, чим грішити наодинці із самим собою під смолистою
Молодою сосною! У вихрі прагнень людських немає всієї краси земних бачень, у зелених
Зонах ще до цих часів збереглися чернецькі схрони, куди доходять тільки церковні
Дзвони! Їхня мелодія є символом святого буття, вона зачіпає народ за живе єство
Й  тільки ті троє, які генерують поле силове, руку подають знедоленим і ізгоям! Коли
В словах і в справах не присутня крапля розуму, тоді серце й душу охоплює непролазна
Темрява! Я ж у цих справах тертий, але в божевіллі своєму репетую немовби
Прокажений: «Дайте мені дещицю розуму! Він там, де кінчається ця несусвітня
Темрява!» Щастю потрібен яскравий вогонь, привнесений на землю за допомогою
Божественних натруджених долоню! А запах смоляний швидко розноситься над мілкою
Рікою і привносить у смертні душі незмінний спокій! Світло істини радує нас, однак
Щораз він увергає життя в повсякденну рутину, нібито люди усі до останнього кінчені
Дурні і кретини! Їхній язик від лицемірства вже відвик, але люди не визнають будь-якої
Дурниці, а її живі плоди доводять їхнє єство до нестатку! Людське нутро ще не порожнє
Й не мертве воно, але кожний домагається свого, однак, не виходить у них майже нічого!
А буття поступово втрачає самоповагу свою, воно падає в порожнечу, навіть,
Не намагаючись розправити крила в мить польоту! Сергій праведно жив, його
Популярність розширювалася вшир, це підсилює його духовну слабість, але й дарує
Народу радість і торжество! Він всенародний кумир, але порушений його внутрішній мир,
Він звик тримати за зубами власна язик! Ігумен у такі нетрі поглибився, що навряд чи
 Із праведного шляху остаточно не збився, він нервозний - у душі його стоїть холодна
Осінь, бухнувшись об землю, він Бога про послаблення тихо просить: « Боже, на нас
Поблизу глянь і далі з допомогою не тягни, коли ми винуваті, то вибач, але дивися - ціпок
Знову не перегни! Ти зло на порозі мого будинку зупини! Народ релігійний, але він
Нервозний, хоча іноді сам йде тільки туди, де понині є одне лише горе! Плазує країна
Перед злою й жорстокою татарською ордою,  вона оточена  ворожим середовищем,
 А її обливають ченці вдень і вночі святою водою! Боже, не плутай нам всі майбутні
Події! Ми ж з натхнення чекаємо тільки великих ідей! Не хочу, щоб чорна імла над
Російськими полями й лісами чорною смугою пролягла, а величезна країна згоріла після
Життя майже вщент!» Падає дощ великими краплями із церковного даху, який піднявся
Над нами й, коли подивишся ще вище, тоді почуєш слова літописні, написані
 У далеку давнину, але їх би навіть тоді не зрозумів би ні князь, ні цар! Вони летять
 Із невідомості, заливаючи яскравим світлом всі околиці, їхні контури стародавні в пориві
Єдиному йдуть кроком по степах цілинним і неходженим ярам, але мирський спокій уже
Стоїть на позиції вогневої й репетує, що сили, немов ідіот: «Гріх, відійди геть
 І не заслоняй мені ясне світло своєю спиною! Від уклону поясного зараз
 Не доб'єшся ані слова! Спокуса то ліворуч, то праворуч, але їй для підігріву
 Не вистачає хльосткого слова для скромного заділу, щоб підкорити йому остаточно
Нашу спільну справу!» А людські погляди в один момент затьмарили великі російські
Простори, особливо зелені доли й височенні гори! У злато закоханим і в церковних
Справах не досвідчених, важко встати в один ряд із людьми в великі істини заздалегідь
Посвяченими і бути в безодню знань із головою зануреними! Посеред юрби невільників 
І рабів метається полчище всіляких гріхів, вони не переходять у царство тіней
 По власній волі своєї, а живуть серед простих людей! Князь шукає всюди вірнопідданого
Слугу: і в поле, і на лузі, адже саме він прагне прямо на бігу вирішити долю своєї
Батьківщини, але, сповільнивши ходьбу, Дмитро почув, як вітер йому скромно і тихо
Відповів: «Чимало серед Вас є дурнів, але людський розум сильніший від важких кулаків
 І нерідко дарунок Богів буває божою карою, тоді навіть молода душа зовні виглядає
Дряхлою! У горі сумовитому нам багато чого не під силу, як тільки Віра - всьому є
Мірилом, але поруч із нею крокує горі мовчазне, німе й маломовне! Ченцем лише той                Бути гідний, хто за Віру бореться набагато сильніше, ніж мужній і відважний воїн
 І завжди відстоює свої ідеї набагато дужче, ніж це робили древні іудеї! Де ж вихід
 Із цього наслідку? Схоже, що на цьому життєвому відрізку символи  гріха
Висвітлюються ще різкіше! Поки душа жива, вона незримо відчуває всі промови й слова
І не вмирає вона ніколи, а от плоть гине майже завжди!» Розсіяно слухає свої думки,
Сергій нагадує ченцям іншим, що ми на своїй землі двома ногами стоїмо й уголос про це
Завжди народу говоримо, але поки той журиться й тужить, над ним ворон чорний
Постійно в небі кружляє! Життя прекрасне, але страшне, йому одна тривога навіки дана!
Варто б народу ока ширше розкрити й трохи стримати власну спритність, і почати вголос
Про волю і долю говорити, а то якби татари впритул до столиці підійшли, тоді, напевно,
Вони скорити її змогли б: «Адже війська ще стоять на від шибі! Ага! Земля б, напевно,
Здригнулася від іноземного чобота! Нісенітниця! Ха-ха-ха! Коли б не дещиця гріха, тоді
Злетіла б з бояр і князів вся безсумнівна лушпайка! Ви наверх двома очами гляньте
 Й поблизу хоча б раз на синє небо подивіться, і надалі ніколи й ніде прилюдно собі
 І всім людям мозки не паморочте і принародно вголос не говоріть зайві речі, вже краще
На своєму горбі повний віз безчестя далі везіть, щоб хоча б лежачі у труні Ви особисто
Могли покінчити з татарським ярмом! Горілки випити не бажаєте? Сонце вже давно
Стоїть в зеніті, а Ви б’єте байдики! Ну, як хочете, так і поступайте, але з відповіддю
 Не тягніть! Скажіть духу своєму, щоб він не ліз здуру в непролазну темряву!»
 Татарам шлях на Москву перекривши, князь став більш милостивим і спокійнішим, але
Свою похіть задовольнивши, він меч оголити відразу ж забув, тому що за ніч злегка
Охолов! Він тільки збирає власні сили й довго чекає, щоб татари про нього трохи забули,
А тумани неясних часів його тінь сповна закрили, але землю благодаттю освятили! Наші
Душі для Бога завжди відкриті, вони заливними дощами від безлічі гріхів повністю вже
Відмиті! О, Боги! Ви ж Русь помилуєте, а грішників амністуйте!  Зараз немає ніякої
Потреби випивати склянку студеної криничної води! Горілкою б змочити князівські губи!
Мабуть, сказане виглядає досить грубо, але, скільки духовно вгору не рости, скільки
Ангелам н е покоряйся і не сьорбай щі власною жменею, - свій хрест до цвинтаря тобі
Нести буде не просто, а лапу, скільки не смокчи й Бога про милість не проси – відповідь
Буде завжди одна і та: «Ти не туди поглибився і, судячи з усього, вже давно в трьох
 Соснинах заблукав й із праведного шляху збився, але духовно до кінця не розкрився!
В багно не впав, хоча й оступився, але голосно й оглушливо закричав, тому що бухнувся
 Об землю і, незважаючи на те, що був релігійним, став нестерпним і нервозним!
Хоча зовні залишився, все так же само грізним і сердитим! Ти ж повинен по праву
Слабкого визнати, що особисто тобі лишається робити одне: мовчки своєї смерті
Чекати й нічого на когось нарікати! Ти ж повинен був єство своє сповна зрозуміти!
Ти жив без цілі й на ділі плівся вдалину ледве-ледве, хоча повною мірою не використовував
Прагнення своє до високої Любові й до Віри!» Зігнувши спину, Сергій єдиний бачить
Постійно ту ж саму картину, як люди кусають один одного й передають негоду, замість
Щастя по замкнутому колу, але полчища вражі відступати не думають від кордонів
Держави, всі бусурмани стоять на стражі заради інтересів загарбницьких! Злякано
Витягнувши шиї, всі злодії й лиходії, немов губка, усмоктують у себе бесівські ідеї, але,
Коли приходить на Русь нове лихо й захід покривається багрянцем, миттєво кінчаються
Дикі танці! В армію призиваються старі й новобранці! А народ, як звичайно, у храмах
Поводиться пристойно й відповідає на запитання власників майна тактовно, підкорюється
Богові, князеві й панам, а я їх за службу божу теж подякую! Міркуючи про череду
Колишніх часів, ігумен мовчки дивиться на синій небокрай, але навіть він гріхом з голови
До п'ят був поглинений! О, так! Усьому провиною є те середовище, де святості не дано
Дати свої сходи ніколи! Життя - не дійсність й не сон, але є ж непорушний закон
Мирського буття і його сюди привніс небесний суддя! Він начебто непристойно озвався
Про простий народ, викрив його в лукавстві й незнанні загальноприйнятих правил
Пристойності, а потім ще вголос гучно сказав, що він би так ніколи не зробив! Той, хто
 Не досягне нових висот, додолу намертво впаде! Це звучить неправдоподібно, але
Євангеліє зупиняється над цим дуже докладно, воно для багатьох людей незрозуміло,
Тільки тому, що велике й неосяжне! Пора б грішникам досконально дізнатися, що
Легше прощення просити, чим самому винуватців прощати! А ще сутужніше
Неправедно жити і зло на землі всякчас творити, а потім носитися між хмар і бачити
Високі гребені велетенських круч, що на мить спінилися, що навіть храп жвавого коня
 Не розбудить серед білого дня безліч черні, тому що немає серед великої юрби людей
Нікого більш неї марновірної і, напевно, буття тлінне подалі від гріхів навряд чи миттю
Відступить, але далечінь чужа, та, що без дна й без краю, моментом з око геть зникає!
Попереду маячить тільки тьмяне світло, і іншого виходу звідти давно вже начебто немає!
Зараз, як і в давнину, все це сприймається, як черговий ліхтар! А шкода!  Даремні
Колишні співчуття із приводу нерозкаяного досі гріха, який тривав коротку мить –
Він не принос душі повного задоволення, тому що слідом прийшло забуття! Лінія пряма
Гріхам ні в чому не потурає, біля церковного притвору починається подоба святої
Розмови, щоб незабаром після нової сварки проміж душею й плоттю почалися розбирання
За старими, але ще прозорими шторками! Скільки ж горя випито й гріха на душу
Прийнято? Жити так далі не можу, вже краще бути праведником на іншому березі
І спати на холодному снігу, аніж з амвона слухати несамовиті стогони! Нашими гріхами
Переповнені величезні чаші, що раніше пустували, але життя від цього, між іншим,
 Не стало ні кращим, ні гіршим й тільки той, хто загодя слова тієї молитви, що гостріша
Від обоюдогострої бритви, спокійно вимовить вночі, сам досягне неймовірних висот, ми
До них самі прилучаємося тільки тоді, коли добровільно перед Богом покаємося!
Випробувавши на собі всі муки каяття, спокути й жалю, ми намагаємося гріхами
Зневажити, щоб скинути їх із власних плечей, але не про це зараз розмова піде, її суть
В тім, щоб бути праведним у всім! Чужі гріхи від нас приховані, навіть, якщо ми
Розумні й до того ж імениті, я ж не сильно буду розстроєний, тому що один у полі
Давно вже не воїн, навіть якщо він кращої долі заслуговує, а час тим часом йде! Тільки
Чергова неземна небилиця  по старому чолу великими краплями три дні й три ночі ллє що
Сили, і це бачить Сергій навіч, хоча надворі стоїть дуже темна і холодна ніч! Тримаю
Парі, що він навіть тоді молиться від зорі й до зорі, тому що він непохитно знає, що
Важко людям жити із сумлінням поодинці! Коли він уголос про гріхи говорить, то
Думаю, що він не хитрить і нічого не мудрує: « Ніколи не бреши й гріх наяву не твори!
Согрішати кинь, либонь, гріх тебе вже простромив наскрізь! Якби потім плакати
Тобі довго не прийшлося, але, вірогідно, ти сподіваєшся щезнути назад, але немає шляху
Зворотного!  Хочеш, побожуся й скажу, що своїх гріхів я, якщо чесно, теж буває
Соромлюся наяву і покарання небес щиросердечно боюся! Коли довелося сказати ці слова,
То час знову й знову перемелює наші провини, немов полову! Я ж не вірю нікому, а все
Тому, що дійство минуле погрузнуло по самі вуха в сизому димі! Тільки час утіх трохи
Згладжує повсякденний гріх, що твориться прямо на очах у всіх! Це сказано до слова,
Чи то в ім’я добра  чи то заради здоров’я, треба бути всім людям ближче до свого
Отчого даху, щоб одного разу остаточно не вмерти від жаху! Спокій нам тільки
Снитися холодною весною, але вічний і кривавий бій тягне плоть постійно слідом
 За собою! Страшно не від болю, а тому що сьогодні поруч зі мною немає ні щастя,
 Ні волі! Тільки біль значний пронизує лисе тім'я  й про себе тихо нагадує нещасливий час,
Тому що плем'я зрадників і негідників подає народу невдачливий знак, що Богові не можна
Вірити ніяк! А Він і так, і сяк намагається розвіяти навислий над людським натовпом
Непролазний морок, але проходять у трапезній ночі й дні і поступово мерхнуть у душі
Запалені напередодні святі вогні!» А хвилини тим часом дуже повільно текли посеред
Безодні й темряви, вони, немовби повсякденні сни, які в часи лихоліття короткі миті
Перетворюють у довгострокові сторіччя! Все, що було символом сімейного тилу, душі
Вкрай надоїло, тому що залізне забрало мрячні очі миттєво народу завісою закрило!
Що було, те було, але небо знову своє нутро загодя землянам не відкрило – воно
Зайвий раз їхній розум пожаліло! Сергій повільно йде по дерев'яному настилу і знову
Знаходить білосніжні крила, він повний духовного достатку! Скрасив час тяжкий
 І нестерпний тягар, він розсіяв всі сумніви й забрав з шляхи всі камені спотикання, а все
Тому, що душі допомогло велике Божество! Бог, як цар людський, освячує мир своєю
Рукою тільки святою водою! А буття зливається в порочне коло і серед друзів і подруг
Святість виглядає безглуздо, немовби грішники без дещиці черствого хліба! Уже багато
Століть древньою Руссю правлять злість і жорстокість, переростаючи в лихоліття, і саме
Вони допомагають правителям і володарям за допомогою нагайки й батога тримати
Людей в міцних руках!Люди самі попадають у сільця й сіті, а бруски точать душу
Набагато гірше, аніж це видно зовні й ніхто не скаже їм: чому ж?! Чому ти потрапив
 У біду і на собі сповна випробувавши весь нестаток мирського побуту, не розірвав
Відразу пута й вузду? Святість душі не без труда дається, через церковні справи кров
Людська ріками по життю ллється, однак, виправити буття рідко кому миттю вдається
І воно, бог знає, куди стрімко несеться! Зі страху людина сама падає на плаху, вона
Готовий дійти до божевілля, щоб зрозуміти суть свого буття! Зло завжди в законі
 Й честі, тільки Віра на тому самому залишається місці! Як досі, так і понині, ненависть
До батька лягає й на його ж бездоганного і настільки ж кебетливого сина, хоча душа
Його ні в чому невинна, тому що не доведені ніким її гріхи й провини! О, Боже, гріхи мені
Відпусти! Усьому провиною уява, що вносить у душі, які заблукали, легкий сумнів перед
Тим, як встати на шлях спокуси! Сам себе надалі ніколи не піддавай болю і у відповідь
На страшний біль у душі своєї ні в чому й ніколи не обвинувачуй своїх друзів! Підлість
Така, що вона не прагне урезонити свої вирази й високі слова, від вирощеного нею
Насіння поруч із нами стогне чи буревій, чи хуртовина, яка своїм крилом зачепила
Чимало прилеглих земель! Нам вона надавала по шапці, однак, не залишила на ній свої
Власні відбитки! Ми ж стежимо за життям тишком-нишком і ховаємо у воду кінці,
Немовби дійсно ми великі мудреці! За що нам на життя обурюватися, коли ми ним не
Можемо на свій розсуд справитися? Чи не краще в коло буття миттю втиснути, щоб
Заживо із власним духом надовго не розстатися! Сниться Сергію наодинці, як чиясь тінь
З'явилася у вузькому вікні, а думка відразу залишилися на самому дні! Її оболонки
Складаються з безлічі тире й крапок, але окрики напівп'яні вихром несуться над
Арктичними країнами, щоб у годину, яка буде Богом призначена, грішний мир на свій лад
Люди змогли прожогом переінакшити! Думки гойдаються в снігу й суперечать Сергію
Прямо на ходу, а їх уже біси чекають на далекому березі, хоча вони його скарб, але
Сатана прагне зробити з них звичайне чудовисько! Він не заледащів, хоча дух сумніву
 В його чолі наглухо вкоренився! Здається, що біс злегка вгомонився й те, до чого всякчас
Прагнув і в що поринав, зупинила божа рука, адже воля богів тоді була така, що вона
Самотужки змогла змусити анафемських прислужників пуститися в перегони! Їм саме
 В цю хвилину не до жиру – залишитися б живими й рухливими! Ніхто не хоче
Покорятися долі, але буття саме по собі всякчас вселяє жах кожній особі! Навіщо
 Їм було пускатися в перегони, коли страшний і нестерпний біль прийдеться випробувати
На собі! О, Боже, звільни моє єство від повсякденної спокуси, яку сприймає всякий
Порядний чоловік, як несусвітню дурницю?! Людям подобається холодний душ, адже він
Не набагато гірший від зимової холоднечі! А ангели опальні уже давно вислухують
Проповіді похоронні, але їхні очі сумні завжди були гріхами зачаровані і в кайдани ними
Вже заковані! Безвісно їхнє походження і нікому не відоме їхнє справжнє
Місцезнаходження, проте вони не відмовляють собі в насолоді, а їхні думки нехтують
Священнослужителі у церковних установах! Я до того хилю, що церква прагне єресь
 Вирубати на корені, незважаючи навіть на свою рідню, адже священики завжди
Віддавали і по цей час віддають великих грішників анафемі й вогню! Передзвони
Дзвонові заглушають вигуки безпорадні, але в мить єдину крики утворять коло таємне,
 І от посередині нього у весь зріст встає, здається, саме Божество! Воно віщає докладно
 Про людське життя безпорадне й беззахисне і до певної міри все це виглядає досить
Дивно і незвично, тому що звуки гортанні грішників на льоту розпинають! «О, Боже, Ти
Нас в останній раз прости, але чи не можна й нам по засіках поскребти, щоб, честь
 По честі, собі на життя трохи грошей нашкрябати, а опісля їх у божий храм відразу
Віднести?! Добре було, знехтувавши примхи своєї жадібної утроби, стати праведником
І жити в святості до самої домовини, щоб саме вона скрасила ночі й дні повсякденного
Життя, адже ми постійно залишаємося наодинці зі своїми гріхами!» Тільки біси поруч
 З нами стовбичать і, що сили, удень і вночі кричать, що їм притаманний азарт! Вони
Всюди зводять наклепи на чудо, навіть приходять до ченців у келії, коли немає в них
 Дещиці часу для веселощів, хоча й схиляють ченців до неробства, упираючись двома
Ногами в стародавні повір'я! Ми їх думки повинні відчувати на собі здаля, адже вони
Породжені для повсякденної січі і війни! Вони горе для великої країни! Біси щезають
У тумані й випливають звідти раптово! Бог би щасливим був, якби ніхто Сатані
 Відтепер завзято не служив! Бог би всі гріхи народу заздалегідь простив, якби той
Свою душу не плюндрував! Ми ж всі версії обговорюємо й гріху ні в чому не даємо
Поблажки, хоча читаємо свої промови по папірцю, тому що почуттям гумору сповна
Обладуємо й свідомо знаємо, що потойбічний мир дотепер є реальним, але не ми за ним 
Спостерігаємо – це він стежить за нами! Перед нами небо відкрите саме породжує думки
Давним-давно людьми забуті й часом злегка в спогадах  розмиті! Вони йдуть у нікуди, але
Їхній ланцюг просто був приречена назавжди постійно жити у тривозі й нестися
 По розмитій дощами дорозі, ламаючи руки й ноги, щоб, вставши на порозі власного
Дому, подумавши трохи, твердо сказати: «Я не можу далі на долю чекати! Хоч у свою
Пору страшний біль на дно душі влігся, але я його всюди знаходжу й скрізь прилюдно
 Соромлю за схильність до гуляння й забав! Серед мерехтінь золотих ніде не знаходжу
 Діянь людей святих, цей мир трохи притих! От-от наступить вербний тиждень і ми
Навряд чи встигнемо пройтися по чистих алеях! Тільки Бог знає про те, на кого я буду
 Схожим, коли мовчки по пустелі пішим ходом побреду, де й мене біси віддадуть
 До власного суду, але я й надалі тайкома від них піду в ті місця, де росте таємнича
Трава, яка відроджує селища і міста! Святим лише той стає на коротку мить, хто
Істину земного буття сповна осяг! Ісус від народу милостині ніколи не брав, він душі
Невірних перетворити в християн постійно бажав за допомогою слів, а не насіння! Він
 З них брав тільки покаяння, як миттєву данину! У голові не залишилося думок святих,
Хоча вони джерела справ благих, проте їх охоплює степовий вихор, а Диявол у них,
Здається, уже не постоялець, а жених! Чому ж священики всі підряд беруть все те, що
Їм знедолені люди подають, а самі у достатку живуть? Брати милостиню за великий
Гріх вони не вважають і жити в благополуччі пристойно продовжують!  Гріх їхній розум
Затьмарює, але й має на увазі, що їхні думи чорні, що не складає з них частки власної
Провин за свої гріхи! Життя не можна назад повернути ні священикові, ні в херувиму,
А щиросердечна втрата, здається, зовсім невиправна! Не знаю чому, але важко дається
Істина розуму моєму?! Хочеться скоріше пробитися на небесну галею, адже там
Повітря набагато свіжіше й буття, не в приклад земному, біліше! Ну, і видалася нічка!
До самого світанку ігуменові заснути не дозволяли болі в правій нирці! Так, тлінна
Людська повсякденна оболонка! Хоча кров ще вирує, але душа й ниє, і болить - їй спокійно                Жити заважає коліт й біль в потилиці, немов джин, що вилетів, із зеленої чаклунської
Пляшки, перетворює відразу добротні думки в потерть і в ошурки! Немає в мене тої
Жилки, коли б моя уява була б символом і основою притягання, а не гальмування
Насущного буття, хоча Господь мій найвищий суддя! Навіщо в нетрі буття
Заглиблюватися! Всі ми можемо, звичайно ж, помилятися, але треба ж людьми
Завжди й при будь-яких обставинах залишатися! Хватить жити в чужій обителі,
Чи не наші прабатьки були святителями Русі, а всі недруги - її грабіжниками?!»
Зливаються сірі тіні над багатьма поколіннями, але не схиляються коліна, коли бачать
Кошмарні приведення! Сьогодні зло саме назустріч розуму йде, воно підступає щораз
Навпаки й провини спокійно на душу бере, а біля іконостаса ридає молода людина,
 Вона молить Бога, щоб він супроводжував її до самої домовини! Диявол регоче скажено:
Пляма бруду на московського князя давним-давно вже повішена! Він стоїть неподалік
Від майбутньої січі й думає про долю Іоанна Предтечі! Зараз не може бути навіть
Розмови, щоб тяжку ношу звалювати собі на плечі й здоров'я навіки-вічні скалічити!
Біс велить нами й не гасить страсті неосяжне полум'я! Він рухається задом наперед,
 Адже він для зла велика надія й його оплот, він основа всіх основ для кінчених брехунів,
Щоб ті завжди, зрештою, не надягали на себе ореол мучеників або мудреців! Ми ж Сатану
Постійно клянемо й уночі, і вдень, проте, відкинувши всілякі сумніви, йдемо слідом
 За ним і не бажаємо йти шляхом іншим! Ми ж завжди всюди разом з ним, спокусником
Своїм,  а, коли гріх бачимо, тоді  про Іуду згадуємо і голосно плачемо, тому про своє
Майно всякчас дбаємо! Сатана наші серця полонив і, здається, туди свій кинджал по саму
Ручку що сили устромив! А серце, як і колись, не дуже  болить, у ньому лише зло
Грішним миром править і там воно панує! Його прагнення спокусі у всім догодити
І про святість, нарешті, зовсім забути, про його зміст буття простому люду мало що
Говорить! Що ж цей антихрист робить? Геть усі, жителі землі - дорослі й діти, Афродіту
Шанують і навіть у сні їй велять: жити не по стандартних мірках і не дихати повітрям
Прикрим, але її важко докликатися, хоча людям ніколи не хочеться з нею надовго
Розставатися! Хватить їм кривлятися! Піти б подалі від очей людських, щоб не бачити
Там вад своїх і недоліків чужих! На шляху загального безвір'я нелегко усвідомити суть
Чужого лицемірства! Можна дуже довго в церкву ходити й Бога, що сили, любити, але
Хто ж зможе без Його допомоги самого себе від злодіїв захистити? Як далі нам жити?
Просто несила надалі наяву пізнати природне тремтіння! Життя, як і не було, так і
Немає, хоча зараз зовсім інший час для людей настав! Виступи наших духівників
Зовні солодкі і улесливі, хоча й вони сповна бачать всі людські недоліки,  але й вони
Тишком-нишком намагаються свій біль на своє  буття перенести, щоб душу від гріха
Все-таки врятувати! Біс віддає наші душі на тяжкі муки, але Бог простягає жертвам
Власні руки, адже не бажає довгої розлуки з дітьми своїми! Проте люди не почитають
Церковні канони, перед тим, хто намагається їх змінити, встають перепони, а святі батьки
Не слухають народні стогони, на їхньому шляху підіймаються церковні заслони!
Помилка одного - урок іншому, не треба заздрити навіть людині святої, котра довго
Не виходить із власного дому! Кого тільки в храмах не бувало, хоча сьогодні люте
Буття їх усюди по білому світу моментально розкидало! Колишнього часу відразу
Не стало, а там навіть люди гордовиті поводилися порядно й до того ж статечно!
Хоча спочатку гріх вершився в них прямо на очах! Усе - тлін і порох! А поруч морок
Шалений позбавляє навіть праведників золотої корони і миттю додолу опускаються
Мозолисті долоні! Мабуть, добре у ті далекі часи в тих місцях тирани жили! Я ж
Їхні вчинки копіювати із чистого аркуша ніяк не стану, тому що переді мною
Стоять височенні золотоглаві храми і їхні купола мене від ворогів захищають!  Там
На дерев'яної колоні висить дуже стара ікона, а на ній прищулений погляд і очі навстіж
Відкриті, які про високий розум говорять! По його віях мир водоспадом струменіє, але
Його переповняють усілякі небилиці, вони в ряди будуються, але й вони незабаром
 Хвилями забуття покриються! Що ж на нашій землі відбувається? Напевно, святість
Незабаром зникне з очей людських, але нещастя розум умудряє, а душу ненавмисно
 Воно врешті-решт збагачує! Його погляд про допомогу до небес волає, і він нам велить
Й надалі не дуже вникати в незначні побутові деталі і в повнім безвір'ї ніколи не жити!
Воно є джерелом байдужості й нудьги, але зло зовсім не страшиться розлуки! Перед ним
Надають грішники на землю, тому що мереживне сплетення брів і вій увергає душу
 В збіговисько всіляких  небувальщин, баєчок і інших фантасмагорій! У них відбиток
Нашого бачення своїх повсякденних гріхів, а у свічах - відбиття напередодні тихо
Вимовлених слів, але вся-таки істина в руках богів! Невже в кожного гріха своя є й міра,
І довжина? Коли й ким моя душа буде врешті-решт врятована? Платити потрібно буде
Нам за всі свої провини сповна! Відповісти Богові не боюся, але до справедливості буду
 Прогнути завжди! На жаль! Святі постулати вже мертві! Їхню таємну канву Сергію
 Довелося не раз бачити наяву! Він по звичці давно вже жив чортзна-де! Ледь поруч
 Із ним оселився б сум, він би втік в глибоку далечінь! Сергій не має потреби в її опіці,
Адже він ще не схожий на каліку, але гріх скрізь і він тримає чимало людей у своїй вузді!
Я так мислю й думаю, що обличчя похмурі й понурі відбивають всі людські гадки
 Й думи! Бог позбавив мою душу від скверни, тепер я Його шанувальник самий відданий
 І вірний! Справа не в егоїзмі, а в остраху майбутньої тризни, тому що при житті ніхто
Тямуще не думає про Ісуса і Ієгову! Коли немає виходу іншого, тоді люди моляться
Дуже багато! Якщо доля вирішена, тоді форма осуду не настільки важлива! Навіщо
Багатим людям монастирі відвідувати? Їм же немає в чому Бога дорікати! У них є влада,
 І є благодать! Пора буття, таким як воно є сповна сприйняти, але до свого сорому
Вони мимо волі накликають на себе й гіркоту, і лихо! Бог може тільки бідних прощати
 Й відразу їх на шлях істини наставляти, їм дане не знаходити, але постійно щось
Шукати, щоб наяву пізнати й святість, і благодать, але їм заважає дощ осінній,
Витканий з безлічі людських сумнівів, суть пізнати, але до кінця я маю намір, що сили,
Затверджувати, що найкраща в Божої матері хода й стать! За допомогою сильних думок
Мені слід нападати на інші думки, щоб набагато чистішим й більш духовним стати!
Навіть бузувіри воліють подавати гарні приклади в житті, щоб ще краще позначати
Рубежі щиросердечної Віри! У сутінку густому гріх таїться під кожним кущем, але немає
Ніде порядку ні в побуті, ні в монастирському житті, хоча душі завжди до смаку кожне
Послаблення! Слова й вирази чіпкі перелітають із гілки на гілку, але зустрічаються один
 З одним досить рідко, від них розбухає голова, але спокою душі не дають повсякденні
Слова! Безмовно віруючі люди поголовно цілують Божий хрест, вони з'їхалися сюди
 З віддалених місць, щось у цьому містичне є! У ченця в руці зцілювальний хрест, він
Весь тиждень нічого не їсть і не п’є! Запитати б у святих батьків, щоб ті нам відповіли
Наодинці про думки свої, але їхні слова понеслися поверх сивих голів: «Чи вірують
Особисто вони в Боже вчення, адже воно камінь спотикання для мирської
Пристрасті, яка давно вже перебуває під анахтемською владою? Звідси всі лиха
 Й нещастя людські! Чому люди Бога не признавали? Невже вони всіх заповідей Його
Не знали? На все є Божа воля! Тоді чому плоть мою неволить зла доля?»
На нашім нелегкому шляху є область моральності, яку треба всякчас дотримувати
 І за собою паству уважно вести, щоб не збитися з вибраного раніше шляху! Гріхи
Із собою в могилу самотужки несеш, тому що їх на землі особисто ти ніколи не покинеш!
З ким поведешся, того й наберешся, коли в храмі з віруючими зустрічаєшся, тоді там,
Природно, й обвінчаєшся, коли перед Богом загодя в своїх провинах покаєшся! Порадіємо
І подякуємо сьоме небо, що послало нам небагато води й хліба під час чергового обіду,
 Адже в ньому завжди є насущна потреба! Воно поєднує всіх, навіть тих, хто сповідає
Нерозкаяний гріх! Нас же вічно сумління мучить і гризе, жити ж спокійно людина, видко,
Ніколи не зможе! Людям буття набридає, і воно їхню душу постійно гризе й сушить!
Усе тлінне в світі земному, одне небо перманентне й до того ж Всесвіт дихає нам
 У потилицю безперервно! Він той священний храм, що небо приготувало всім нам!
Ми ж бачимо навіть удень блакитний купол на ньому - це, здавайся, небозвід, він сприяє
Тільки тому, кого безчестя гнітить і спати спокійно не дає! У божий храм безкоштовний
Вхід! От чому туди простий люд величезною юрбою по седмицях йде й із собою своїх
Дітей за руки веде, щоб ті відволіклися від мирської метушні і трансформувалися
 В пристойних і набожних людей, які не цураються православних ідей! Господь сам
Розподіляє ролі, і ми беремо участь у тім спектаклі мимоволі, не страшачись
Ні жереба, ні тяжкої частки й захоплено стежимо за власної грою! Хто ж майбутнє
Нам передбачить? Хто ж Істину в очі Господу запросто скаже? Адже Бог за правду
Людину не покарає! Чи варто жити нехибно, коли все в житті таке хитке
 Й вихлювате, й настільки ж плюгаве? Це вже точно! Щоб безумцем коли-небудь
Стати, треба спочатку свою велич сповна пізнати, а вже потім шлях до безчестя на своїх
Ногах перебороти, щоб надалі ні про що не шкодувати, однак запитати тебе дозволь:
«Нас же ніхто й ніколи не змушує грати чужу роль і приносити собі нестерпний біль?!
Від колишнього буття залишився великий нуль! О, Боже! Мені ж так думати негоже!»
 - «Якщо тебе безумцем визнав і старий, і малий, тоді припускай, що це був звичайний
Маскарад! Почуття обману душа що сили усмоктує, немовби думка із сизого туману,
Хоча розуму про це думати ще дуже й дуже рано, однак там уже є наскрізна рана!
Наприкінці буття вже точно зрозумів я істину одну: тільки любов - основа всіх
Основ! Природа всім розпоряджається сама, але безмовність і темрява не жадають
Від неї ні світла, ні розуму! Той, хто в любові дотримує строгої міри, у всім наслідує
Господній приклад й почитає наяву Святу Віру!» Молитва для мертвих не перешкода,
Хоча її голосна луна розпинає душу мою й замість неї пропонує казку свою в цьому
Чудовому і благодатному краї! Я ж із храму вийшов і поблизу його стою, немовби біля
Раю – напевно, до чистого повітря звикаю! Воно голову несамовито кружляє, а думка
 В далечінь біжить! Бог постійно з нами й Він захищає простих людей своїми ж
Словами! Христос давно вже воскрес, але мир не весь Йому повірив, от чому по миру
Гуляє безбожництво й безвір'я! Урятується не кожний від мук і страждань небесних, які
Будуть народжені нестерпною спрагою! Коли на гріх глянути з іншого боку, тоді нам
Судді стануть не потрібні, тому що люди Богом будуть врятовані! Навіщо ж їм
 Так довго мучитися й жевріти? Чи не краще знову на сонечку яскраво блищати, чим
Думати тільки про їжу й харчі! У повітрі чарівному й чистому відчувається запахи ялин
Смолистих! Нам змалку було не призначено змінити власне нутро і людську природу,
Людям не вистачає ні міри, ні такту, вони один одного доводять до інфаркту! Хтось
Зайнятий важкою роботою, а в когось інші турботи, мене ж тільки Віра відроджує, а святе
Слово на шлях істини наставляє, але за собою всі мости воно прожогом спалює, але часто
Так наяву буває, що людина свого ж призначення сповна не розуміє, але той, хто попадає
В мирський вир, доводить себе до самозречення, але підхльоснувши свою уяву, остаточно
 Пізнає невідомі нікому небесні таємниці! Люди до думок іноді руками доторкаються,
 А самі навіть і не здогадуються, що поки ти на землі живеш, сподіваєшся й щастя чекаєш,
Навряд чи щось подібне поруч із своїм житлом відразу знайдеш! Людям би вчасно забути
Про всі неприємності й сварки! Ченці ніколи не довіряють злодіям і людям стороннім,
Вони ж честь свою жодного разу в житті на підлогу не упустять, але їхній спосіб життя
Видають не тільки мислі, але й мозолисті долоні, коли на тлі блакитного небокраю
З'являється всесильний цар, який сидить на височенному троні! Він пильно дивиться
 На темряву й уже не вірить нікому! Зважаючи на все, не подобається Йому, що народ
Не занадто розумний і над міру розбещений! У той нещасливий вік Він морок своїм
Мечем остаточно не розсік, але його багряне світло залишило на небі незгладимий
 І пам'ятний слід! Його давно вже на тім місці немає, хоча там, як і раніше тьмяні вогні
Горять, але їх не відразу помічає опівнічний погляд! Пам'ять все про них пам’ятає, але,
Втративши розсуд у штовханині дня, постійно шукає скороминущі причини своїх провин,
 Щоб у пориві єдиному простромити своїм оком прилеглі доли й рівнини!
Усюди одна й та сама балаканина, скрізь марнослів’я  і плутанина, тому що гординя
Людей пригнобила і розлютила, вона немов морок серед білого дня, але в душі немає
Колишнього жару й вогню! Із прийдешнім нам незручно сперечатися, адже
Прийдеться навмання виносити з неприбраного поля Божа волю! Бог над міру
Строгий, але й Він не знаходить безліч тих доріг, куди темрява не дотягується і до
Святості руками й вустами не доторкується! Хтось намагається знову повернути
Колишній час назад, однак, через завісу часів народ чує тільки виразний стогін своїх
Прапрадідів! Не можна без підігріву влізти на високе древо, з якого Адам і Єва зривали
Заборонні Господом плоди без особою на те вимоги й потреби, не вивіряючи заздалегідь
Свої прийдешні ходи! Мачається країна, однак за всіх часів їй Господня була потрібна!
Є ті, хто за законами Всевишнього живуть і велич душі постійно дотримують, але посеред
Розкоші небесного порфіру потопає незначна малість земного миру! Відтепер ми самі
Живемо без взаєморозуміння із гріхами! Мине усе, виростуть і постаріють діти, але
Тільки в мінути такі розумієш, що життя, яке Господь нам само особисто дав,
 Напрочуд дуже слабкий і неміцний матеріал, якби дивовижно він замолоду
Не сяяв і скільки б у себе він благодаті не увібрав, все одно людей тривожить
 Їхнє єство! Ми ж мріяли стати сильнішими від вогню, а міцнішими чим великі майстри,
Але боротися із гріхами люди втомилися, адже їм перешкоджають стояти на п'єдесталі
Дуже дрібні на перший погляд деталі, які в себе весь негатив увібрали! Раніше в храми
Людей силою затягали, а коли були незгодні  з сповідачами - їх давили каблуками, як
Елемент соціально-небезпечний! От так влада завжди прагнула прямо в яблучно словом і
 І ділом влучити, щоб, загалом, і в цілому, її музика вийшла із-за вузьких меж! Ти теж
Грішний і лукавий! Спочатку слово , а потім – справи! Вся суть у душі й у людині,
Якщо вони грішні, тоді - навіки! Для життя нам відведена Богом коротка година і
І немає часу у нас, тому що страсті з колишньою силою у спину дихають і голос розуму
Вони не чують! У голові одна мряка напередодні бурі й нічого іншого окрім  якихось
Дурниць, їхній голос можна випробувати на власній шкірі наяву - тобто у натурі! Якби
Душа Господу заздалегідь відкрилася, тоді небо відразу б святістю осяялося, а задумане –
Збулося, проте буття мирське пішло наперекір, де ж ти щастя тут знайдеш?! Брехню
Покинь, адже ти не один такий високий і стрункий! Може не всюди холодно й брудно,
 І задушливо до неподобства? Думки порожні, у них немає колишньої гостроти, але
Порожнеча узята із чистого аркуша, адже вона нічим не відрізняється від порожнечі, що
Вийшла з повсякденної мирської суєти! Далеко ще до Петрова поста, але суть гріха
 Не така вже проста, як здається здалека! Сергій виглядає гірше людини, яка була
От-от знята з хреста: окрім впалих щік на очі наліг сірий дим, але ціла стінка між бісом
І ребром, якби не вона, тоді повний розгром увірвався б у кожну домівку і ні в кого
 Не було б божої підтримки! А що потім? Одному Богові це відомо, якщо бути відвертим
 І чесним! А стерв'ятники нарівні з розкосими вершниками жадають від русинів дещиці
Помсти, але сьогодні на небі запалилися зовсім інші сузір'я, а у храмах слова молитов що
Сили звучать - це ченці творять свій цілонічний обряд, лампади тихо перед ними
Мерехтять і про вбогість буття юним отрокам нагадують! Хор співає тропар все так само,
Як його наспівували знані люди в старину, але за спиною ігумена відкритий вівтар, поруч
З ним стовпилися священнослужителі, адже нікого не залишилося на ніч у монастирській
Обителі! Всі прийшли в Божий храм, щоб Богові поклонитися, адже тільки там істина
Тече по грішним вустам! У лісі гикають розбійники, у відповідь їм мовчать небіжчики,
Їхні вуста міцно зжаті, а віка широко розкриті! Тільки лампадки золочені ледь-ледь
Мерехтять, хоча їх ченці тільки що запалили і слідкують за тим, щоб люди злі ці
Різнобарвні вогні не загасили! Їхні погляди на Господа завжди спрямовані! У кожному
Звуці чується біль прийдешньої розлуки, але на їхню появу чекали напередодні, але ті
З'явилися в храмі у пекучому червні! Люди не думали й не чаклували, але до загального
Свого сорому самі додали дещицю напасті і біди! Довгий шлях до збагнення свого єства,
Йому ж потрібна не тільки розумна голова, але й мудрі вуста, які вимовляють розсудливі
Слова практично повік-віків, хоча думка безрозсудна впроваджується в розум підспудно,
Вона плює в стелю й розпалює вируючий людський потік, щоб доля встала людству
Наперекір! У місті вже немає живих істот, всі вони ходять навколо храму, вони несуть
Величезну жердину, на якій висять святі ікони, які люди називають позаочі не просто
Святими, а преподобними, адже вони були створеними не тільки людськими очами, але
Їхніми перстами й долонями! Слово за словом і святість перетворюється у полову, це
Написано просто так – до речі, а жалюгідна основа постійно напоготові собою
Пожертвувати в ім'я інстинкту фундаментального! Кінчається в душі торжество, але люди
Чекають, коли ж, нарешті, з'явиться поблизу наше Божество? Людей знемагає сон, але їм
 Подавай тишу, Диявол прагне очі народу зімкнути, а Бог сонливість прагне на землю
 Стряхнути! Хвилі сперечань, суперечок й стогонів переходять всі припустимі грані, вони
Немовби гристе вино в гранованій склянці - дивляться на мир очами здивованими, майже
Що напівсонними! Його сердечність давно вже канула у вічність, а холод сковує всі
Кінцівки напередодні страшного дійства, але там не відбудеться вбивство! Світовий хаос
Мир ущент і в друзки давним-давно б розніс, і не залишилося б там ні міражів, ні мрій,
Якби все залежало від бесівських створень, хоча вони клянуться заздалегідь, що не хтять
Загальних лих і страждань, але живуть дозвільно й бридко, самотужки споруджують
П'єдестали з допотопної брехні! От які вони, а ми зовсім протилежні! Ну, Боже, хоча б Ти
Їм всю правду в очі відкрито скажи! Нехай все закінчиться добром, і святість ніколи н
 Н залишає навіть грішний дім! Нехай розум буде впевнений в одному, що той, хто крізь
Всі терни сам пройде, зміст буття незабаром теж збагне і його промені і проблиски
Побачить у свого узголів'я, але не поведе навіть бровою, щоб не нашкодити своєму ж
Здоров'ю! Історія пишеться не словами, а пролитою кров'ю, а люди пудрять свої мозки
 Непередбаченою любов'ю! От-от зникає з душ торжество, там від святості вже
Не зостанеться майже нічого, адже душі до вподоби Божество, але яка їй користі
 Від Нього, коли достоїнством усього живого за всіх часів уважалося справедливе
І законне слово! Його подих породжує шалені пахощі думок і розум забуває про всі муки
Й страждання! Подивися, хоча б здаля на ясу ранкової зорі й небеса віддяч за чудовий
Дарунок долі, тому що доки крутиться земна куля, день змінює ніч, а всяка людина
 Не проти у мінути небезпеки іншій відразу допомогти воду в ступі, що сили, товкти!
Не знаю, де зараз подумки перебуваю, але точно з глузду ще не з’їхав і свою духовність
Остаточно ще не розтратив, тому що Віру блюду й вона в мене постійно на очах, хоча
 Й тривожить постійно у цей ранковий час мрячне й величезне «АЛЕ», що хрестоподібно
Зависло над сивою головою й своєю дев'ятибальною хвилею змінює вигляд дивовижний!
Паки й паки я ж нічого не бачу в цьому мороці! Безвісно мені: чи є частка справедливості
В божестві і Його вірі, тому що мир туманом повитий і давно вже щастя до себе руками
 Й словами ніхто не тягне! Бог в основному поки ще мовчить і про провідні справи ніхто
Не говорить! Чи знайдеться в світі хоча б ще одна істота, яка для порятунку свого
 Не робить практично нічого, а власноруч шукає шляхи для загибелі роду людського?
При нагоді зручної вона охоче наносить рани собі ж подібним, вона була і залишиться
 До злості схильною і до святості не має особливої прихильності! Його завжди тягло
Д о матірщини або зовсім іншої нісенітниці, напевно, через те, що мало уваги йому
Приділяло Божество, але й у людини окрім мінусів є свої плюси, хоча в кожного з роками
Зміняються колишні смаки й не тому що люди - підлі труси й самі в давні віки розіпнули
В Галілеї божого сина - Ісуса! Підсвідомо людина свавільна згадує своє золоте сторіччя,
 Вона риється в календарі і постійно щось шукає на постоялому дворі, але знаходить
Тільки одні крапки, коми й тире, проте час до завершення невпинно йде, але істини
Немає ніде!  Що нас попереду жде? Спогади захоплюють дух, а музика колишнього
Ніжить чоловічий слух! Нині ніщо не безгріховне, тобто не святе, хоча люди стали
Жити набагато заможніше! Колись вони існували не тільки для себе або короля,
 А вибивалися навіть у князі, але, мабуть дарма, їм управляти собою дозволив народ, тому
Що непередбаченим був остаточний результат! Південь давно вже пожарищем іскрить,
Там посередині вогонь несамовито вирує й дим в усі боки чадить! У кожному погляді
Видно горе велике, а божий храм під небесами оздоблений чудовими східними каменями,
Тільки звідти народ може бачити первозданне чудо! Шлях до істини вабить погляд
Невпинно в цей ранок холодний й до того ж ще й мрячний, але червона мідь на куполах
Воліє разом з народом й надалі бути і ніколи не турбувати людей чемних і ввічливих!
Істина написана на латині, але спрага до знань незабаром трохи охолоне! Вона
 Не вірить лицемірам і ханжам, що пройшли свій шлях по чужих головах! Уже давно
Істина сховалася від них на саме дно! Це що - кінець? І чи відповість Нам Творець?
Ми богами наділені не тільки похвальбою, але й палкими страстями, які стоять за нашою
Спиною, як тіло обдароване м'язами й кістками! Як без гріхів життя своє прожити, а благо
Й честь до самої смерті зберегти й про колишній час надалі не сумувати! Безсоромності                Підпорядковані всі стани і суспільстві, і навіть дуже високі чини залежать від
Проявів далекої старовини, адже наше життя не коштує ні гроша, слава Богові, що
Жива ще грішна душа! Навіть у цей тяжкий для країни час диявол нарочито сіяє в землю
Грішне насіння, яке виростає і душить нас, хоча не місце й не час міркувати по цій
Заповідній темі! З кожним роком темрява згущається під цим небозводом! У це
Нещасливе століття на тому ж самому місці постійно тупцює одна й та ж сама людина,
 Яка забула про совість і честь, однак, не проти того, щоб взнати всю правду про джерела
Брехні й помсти! А Русь, вогнем обійнята, зовні виглядає убогою й чудакуватою, проте
Намагається звільнити своїх сестер і братів від довгої кабали! Народ з одурманеним
Обличчям намагається боротися з полум'яною пристрастю, хоча не всі бажаючі своїм
Страстям потурають і привітно зло скрізь зустрічають! За зброю беруться навіть каліки,
Тому що в чотирнадцятому столітті кожний мужик був у князя й воєводи на прикметі!
Можна було багато молити Бога про рятівну чашу, але життя наше навряд чи від цього
Покращає, тому що слабкі ми духом і плоттю, хоча дурні до роботи! Горе й муки
Людей не можна виразити звичайними словами, про них теж знають ангели під
Аквамариновими небесами, всяка погань носиться над головами, а народ її зустрічає
 Зі слізьми на очах, але мирське буття йде второваними шляхами, майже, навмання,
А біля лісового струмка зупиняється доля моя перед тим, як ринутися у далекі краї!
Зовсім не той нині я! Мій вигляд не сучасний, та й зуби зовсім не ті, як в роки молоді,
 А думки брудні всякчас літають по голові! Може Господь трохи своїх щедрот і нам
 З неба у вигляді манни небесної колись пошле, але її ніхто вже давно не чекає, хоча час
До краху стрімко йде! Неприємний присмак у роті з'явився, напевне від  того, що люди
Шматок хліба ловлять прямо на льоту? З кожним роком немає лічбі новим нещастям!
Не всяке точка зору жахлива, а от торба лих - безмірна, вона, як і мирське життя,
Настільки ж лицемірна, тому що неправдива! З темряви миттю виростає імла сива,
Без дна й без краю, й вона розум теж вражає! Хто до істини дожив і гарячою кров'ю
Своє чоло вже не раз і не два рази окропив, напевно, він про основні заповіді Христа
Остаточно ще не забув! Він не чекає похвали від гордовитої юрби, адже для нього
Самого немає головнішого нічого від того, як пізнати сутність скверни, але муки
 Його багато стражденної душі безкінечні! Безсоромність і хміль валять слов’янську
Душу в давно остиглу одрину! Все можна в грішному житті поспіхом купити,
 От тільки неможливо дні життя без участі Господа самому собі продовжити!
Головне - не срібло або злато, суть у тім, щоб душа була честю і совість несамовито
Обійнята й до того ж духовно стала набагато заможнішою!  Якось честь із багатством
За змістом не в'яжеться, адже життя більше лихо, аніж нам зі сторони іноді
Здається! Ніж застиг біля гортані, він у руці в тирана! Народу наразі не повезло, йому
Жити й любити Вітчизну стало важко, усюди свої паростки дає нещасливе зло! Ми вже
Дійшли до краю, де починається безодня земна, але треба далі йти, щоб намічений шлях
Ще засвітла пройти! Заздалегідь ніколи не сумуй! Ти зможеш через терни до зірок живим
Дійти, а потім і Русь вберегти! Долаючи вершини неприступних гір і відкидаючи провини
І всяке сміття, викинуте з повсякденного життя, як якусь умовність далекого нам
Середовища, спробуй зазнати смак святої води! На час можна свій розум якось зм'якшити
Й зробити тільки вигляд, що нам ніщо у житті не загрожує! Один лише Бог й відає, і знає,
Що на поверхні багатостраждальної  землі зло вже давно процвітає і йому в здійснені
Задумів ніщо не перешкоджає! На серці залишився біль і з’явився неясний гул в голові –
Це розум ще до кінця не заснув та й вітер в іншу сторону напередодні подув, а Бог до Русі
Звернувся і от накочується за валом вал на того, хто міркувати вже втомився! Так було
 Й буде завжди, доки не закінчиться земне буття, адже летять роки, але вони теж несуться,
У нікуди! Дурниця!  Бозна-куди тече замулена життям свята вода! Щастя дуже важко
Людині дається й по стопах не за всяким воно в далечінь далеку прожогом несеться,
Але частіше лиходієві або ж багатію краще, ніж нам живеться! Тим й різниться
Простий народ від своїх же власних хазяїв, але колись весь цей набрід майбутній час
 На жмути, як паршивих овець роздере, якщо все це трапиться, тоді нічим вельможам
 Від своїх супротивників захиститися! У них окрім власних примх не залишиться ані
Ґудзика, ані петлі, тільки Бог – благодійник та північний холодний вітер, якому якось
Тутешній князь на скороминуще питання чітко не відповів! Не знаю, можливо, життя
Погане нам набагато ближче, чим Віра рідна?!  Непорушні про Бога слова ледь
Не втратили свого змісту! Геть, душевна нечесть і інший збрід, адже вони джерела наших
Лих! Нас буття вчить дечому, але жити ми не можемо згідно розуму, напевно тому,
 Не довіряємо інтелекту своєму, а от рабами ми по злому умислу небес стаємо самі!
Не для цього ми живемо а цьому світі, ми ж за власну душу завжди повинні перед Богом
Відповідати! Людина може надломитися й перестати ретельно в божому храмі молитися,
 Але, коли їй яму викопають під товщею земною, тоді й там їй не буде вічного спокою!
Час зараз не простий! Бідні святими навряд чи стануть, а багаті їх добрим словом
Ніколи не пом'януть, навіть, якщо самі перед Богом на коліна встануть! Мир
Нікчемний, але вихід з безодні все-таки можливий! Люд потішний і грішний, можливо,
Мій висновок поспішний?! Давайте до початку християнства поволі повернемося
 І Господу щиро заприсягнемо, що за розум незабаром візьмемося, а після смерті
Знову сюди повернемося! Незважаючи на те, що гребує нами Божество, а ми живемо
 В імлі, але однаково радуємося життю на цій багатостраждальній землі, а наша думка,
Як і колись, спрямована вгору - вона не пара будь-якому невігласові! Вона говорить:
«Тримайся!»  Людина споконвіків намагається позбутися від власного пута, щоб,
Зрештою, хтось подбав про її власний побут! «Люди, хвилинку помовчіть!» Адже
Творець уже бере у свої руки терновий вінець! Нарешті, підуть у хід кулаки, а баби
 Й веселі мужики не вмруть від непроглядної туги - їх покинуть миттю всі гріхи, а на тілі
Не залишиться місця для іншої лушпайки! За добу цю перед очами пролетіли цілі
Сторіччя, тобто роки щастя й лихоліття, однак усіх нас теж торкнеться смертний час!
Слава Богові, що зараз він прихований ще від наших очей і не випинає своє нутро
Напоказ! У тиші віковій люди прагнуть знайти свій вічний спокій! Вони поволі
Закривають очі від нестерпного болю, намагаючись жити всупереч жеребу і долі, але
Мимо волі розтирають ноги до мозоль і, тим більше, з'їдено ними чимало пудів солі
 В рабстві й у неволі! Ні до чого нам вся ця буза! Вистачить судачити й обговорювати
Людей позаочі! Вони насправді очманіли і їхні серця зовсім зачерствіли! Брехуни
 Й розчепіри мріють про швидку й рятівну бійку але князь для острашки, а не для
Відмахування, намагається одним оком прикинути: коли й де йому найкраще татарського
Хана з золотого престолу на грішну землю самотужки скинути! Він зопалу зупинив
Молодого і баского коня поблизу лісового струмка й щось, бурмочучи, миттю рубає
Прямо із плеча: «Що ж творить цей косоокий аспід? Невже він зовсім втратив совість
 І стид? Коли ж він у безодню, збожеволівши, полетить? Хочу юнаків до боротьби
Залучити, для цього готую полум'яну промову, саму малість тут ченця почекаю,
 А якщо його не буде, тоді далі сам піду! Нехай вража зграя достеменно знає, що доля
Непроста перед нею нагином встає, коли час для цього настає! Зважаючи на все,
Сьогодні Сергія навіть я ніяк не зрозумію, тому що преподобному важко жити
 Згідно розуму й уму!» Той уже звик до будь-яких перешкод, але постійно бореться
 З незгодою й розладом! Серед загальної смути чіткіше стали видні кайдани й пута!
От у такі саме мінути хочеться віддатися відчуванню, що знову, як і колись, розум став
Схильним до Святого вчення й на практиці сам осягає канони теології й схоластики!
 А допомагають йому, не зважаючи на все, істину пізнати і її основи до повсякденного
Життя наближати Творець і Божа Мати, але в мінути туги він читає родоначальника поезії
На фарси - Абу Абдуллах Джафар Рудаки: «Релігія відкидає світове пізнання, але
Постійно стверджує, що тільки Господь достеменно знає свій щирий зміст і поки
Існує світобудова, не будуть доступні грішникам фундаментальні знання! З тих часів,
Як існує на землі людина, тільки зло на землю несло прийдешнє сторіччя, але людина
Жила не по розуму й попереднє покоління його не навчилося, майже, нічому! Тільки
Щасливе дитинство ми одержуємо від своїх батьків собі ж у спадщину, а що стосується
Вишколу Творця, то Божа істина невідома до кінця навіть для сивого мудреця! Господь
Захоплювався власним чадом, а люди отруїли Його буття зміїною отрутою й от Він
Зрить на наш побут застиглим поглядом, перебуваючи з нами практично поруч!
А з небокраю як і раніше несуться неметкі дзенькоти! Вони розносяться легким вітерцем
 І стали вже чутні навіть за далеким пагорбком, дивовижний хорал святість всю в себе
Давним-давно вже увібрав, чи не Сергій це пророкував, коли біля основ православ'я
 На Русі стояв, адже православні святині, як міста - побратими будуть жити в ім'я й для
Перемоги істини й сяяння вівтаря! Немає радості більшої, чим любити щиро Бога
 В мороці холодних північних ночей! «Що нам треба від неба, а небу від нас?!» - ці
Питання постійно терзають безсонними ночами всіх нас! Що можна запропонувати душі
В кінці земного буття, як не рятування грищ від власних пристрастей в ім'я зімкнення
Навколо православних ідей! Скоріше! Скоріше! Позбудьтеся, отроки, від мильних
Бульок! Чорти ж стежать за нами з-під наших дверей! Так бийте ж ціпками всіх чортів!
Нам хотілося жити набагато веселіше і стати заможними людьми, як можна скоріше
 Й ніхто не думав про душу свою, зовні блискаючу й пахучу, однак, наяву страждаючу,
Яка підвалини буття безугавно зневажає! Щастя в цьому світі немає, його світло, що
Спалює єство приносить народу чимало горя, страждань і лих! Взагалі, життя завжди
Йшло народу на шкоду! У голові безсоромної є все те, яке, майже, ніщо, навіть творець
Або ж подавець великих ідей, до кінця осмислити не може, але не всякого ж совість гризе,
Коли він у солодкому сні лишається сам із собою наодинці, але мирно пиряє над грішною
Землею у неозорій височині - йому страшніше подвійно, чим під час січі на війні - так,
Принаймні, здається іноді мені, але істина перебуває набагато вище, а нижче - повний
Провал пам’яті, адже ніхто й нікому ніяких обіцянок наодинці не давав, щоб Бог буття
Самітністю надалі й ніколи не збільшував! Зробив, а вже потім останнє слово твердо
Сказав! На минуле не наплював, а просто, начхав! Хтось тоді сильно маху дав, але
Помилки свої відразу не визнав! Тільки набрався остраху, коли його пристрашили
Сокирою й плахою! Життя ніколи щасливим не була, йому за це й честь, і хвала, вона
Душі завжди Б допомогла, коли б на це воля небес була! Той, хто жадав відчуттів
Напруження, сам зростив терпкі, гадай, що отрутні плоди, як символ смути, але не скинув
Пута, але згладив кутасті риси посередині спогадів і мирської суєтності, довівши душу
До зубожіння! На жаль першим не втратив свідомість той, хто людям всякчас дошкуляв
 Своєю нахабністю і зухвалістю! Не стрибнеш вище своєї голови, коли тебе не видно
 Із-за пожухлої трави! Щось плоть не на жарт засмучується, а душа від безвихідності
Всякчас томиться і нудиться так, що навіть волосся в Сергія сторчма піднімаються!
Незрозуміло бідним людям, чому напередодні люди багаті так довго йшли до недільної
Обідні, адже їм не докучають злидні! Поки думаю - існую, а це означає, що особисто я
Відстоюю всякчас ідею святу і ніколи не згадую про відплату і помсту! Нема притулку
У ворогів, хоча вони шукають нових і нових крутих берегів для себе і власних синів, щоб
Ті, зрештою, наблизили до себе й своєї долі демонів мрії й відкинули парфуми неземної
Краси! Ну, які поживають люди ті, у кого на плечах немає голови? Сірість по землі
Подібно змієві повзе, вона святість от-от  у трясовину  по коліно засмокче! Нинішні
Володарі розтоптали на очах народу джерела його невинності, а володарі й нинішні
Власники поводяться з людьми набагато гірше, ніж лиходії і грабіжники! Про що ж люди
На базарах говорять? Невже вони досі мовчать і нічого не повторюють про нашумілу
Справу? Багато хто собі на цьому зуби проїв, але є багато недоговорених слів, які,
Зрештою, з'являться поблизу поневоленої й донині православної землі, але її поводирі
Поки ще перебувають в тіні! Не перебільшуй своє значення на землі, адже всі ми люди
Смертні! Не всяке світило нашу землю при потребі своїм теплом нагородило б, щоб
 Віддячити людям набожним за чесніть і талановитість! Не треба трястися від злості
Й розбурхувати утомлені кості! Пора б мужикам і бабам пояса свої послабити, щоб
 Дуже не досаждати тим, кому згодом потрібно буде догоджати! «Князі! Чи не Ви
Набивалися народу в новоспечені друзі? Тепер йому в очі подивиться й руку допомоги
Прожогом простягніть і надалі так не химеруйте! Уже краще милість людям зробіть,
 А потім своєї егоїстичності прислужите! Ну, що ж Ви донині, мовчите? Ну, говоріть!
Невже ніяк не очікували, коли Русь на шматки вороги рвали, а Ви тільки з боку мовчки
За ними спостерігали, як примари гріха поруч із Вами безмовно блукали і всі стежки вони
Прожогом запам'ятовували?! Попереду безодня небуття й там загине первозданна
Матінка моя - земля! Ми жили життям однобоким, ховалися від татар за високою
 Й пекучою осокою, але не було пуття від думок над міру широких! Здоровими будьте, але
На віка вічні православне учення не забудьте, адже воно джерело благодаті, яку
 По-особливому відчуваєш, відпочиваючи в теплому ліжку! До речі, яка користь
Вболівати й молитися нишком? Мир наш сумний і далеко не ідеальний, а диявол панує
Посеред духовних руїн! Усяке буває, серед білого дня християн грабують і відразу нелюди
Їх убивають! Як же звільнити душу з рабства й полону? Мабуть, допоможе мені добра
Гієна? Вона мислить по-людські  й не наносить старезному тілу каліцтва! Може, варто
Забратися під небеса, де всі душі сповідають учення Творця, щоб пожити із гріхами
 В розлуці, залишивши в спокої на деякий час спокусу, пристрасть і свої тілесні
Страждання? Скільки можна терпіти знущання над єством і душею від чаклунів
 І чародіїв? Які протидії треба застосувати, щоб на ноги міцно встати?» Ми йшли
Вздовж тінистої алеї, але не дійшли до закруту батюшки - Єнісею, перебуваючи в полоні
Сліпоти, намагалися втекти якнайдалі від мирської суєти, але назавжди залишалися під
Нестерпним ярмом, але суть ні в ньому, а в тім, що, як виявилося потім, дарма сльози ми
Із приводу й без приводу на батьківську землю ллємо! Можна Багато книг перечитати,
Але глибокого змісту буття не зрозуміти до кінця, можливо, наш розум і душу зовсім
Інше щось постійно хвилює і всякчас потрясає? Сергій буде людьми оспіваний, але в цей
Час немає обмежень від нещасть і лих! Наш сором нічим не прикритий, а Господь
 На нас таїть безліч прихованих образ! Немає покаяння, воно саме виривається з глибини
Підсвідомості, справа доходить до спопеління, адже божий утвір самотужки йде по шляху
Спокуси! Тільки презренне буття всюди з нами, або побіля нас ходить, воно спопеляє
Власним поглядом грішну плоть і намагається зло подужати! Сергія юрба тихо колисала,
А потім збожеволіла орава навряд чи його не затюкала, поки сила небес не спустилася
Прямо зі стелі  і не спрямувала його погляд на блакитні хмари і Божество не навчило все
Його немічне єство здачу своїм кривдникам миттєво давати і горе, як воно є, мовчки
Сприймати! Він пережив докори в минулому не настільки вже далекому, а життя
Підносило йому незапрограмовані уроки, зрушуючи заздалегідь передбачені строки:
«Гріхи, навіщо Ви до душі всю годину пристаєте й спокою ніколи їй не даєте
 І руйнуєте мою родину? Буття колись перетвориться в порох і дим, але небо
Назавжди залишиться таким же аквамариновим, а ми іншу Русь створимо, але
Підемо далі шляхом зовсім іншим, проте далеко не святим - у такий от спосіб ми
Сергія, зрештою, віддячимо, а себе в котрий раз спантеличимо! Скільки сил було
 Марно витрачено?! А навіщо?» Попереду морок сивий, він мовчачи стоїть
 З непокритою головою поруч із горем  страшним, але намагається розплатитися за гріх
Свій власною душею і обійтися без грошей! Вистачить досаждати викриттями гласними
 Й на вид досить непристойними й небезпечними собі і своїм ближнім, думаю, що ця
Справа зайва й тяжка для молодого чоловіка! Люди довго Бога чекали, вони мало сіяли
 Й жали, в основному тільки про долю Вітчизни тихо міркували й на лаврах почивали,
 А Русь раз у раз тільки темніла, її дах почав обсипатися, та так, що вже далі під ним
 Не можна було живим людям довго залишатися! Думки сумовиті давили на її душу
З неймовірною силою, вони як тінь переслідували її весь світловий день! Важка пора
Настала в ті часи навіть для знехтуваного, але дорогого металу, однак чернече
Братерство не хоче рабству на поруки запросто здаватися, адже у них Біблія –
 Основне багатство! Для простого люду не вистачає не тільки хліби й кисню, але його
Не владнує холодна погода, тому що на ходу хиріють і марніють молоді сходи! На
Сільському від шибі мужики лежать на зеленій траві і не в'яжуть лика, там крім стогону
 Й гучного рику видна безодня гріха й вона як диво велика і грандіозна! Галявина
Засаджена травою засміченою, вона навіть для худоби непридатна для щоденного
Прокорму, але в самому центрі будується подоба дерев'яної церкви! Сергій нею
Пишається і пропонує людям разом об'єднатися, щоб не довелося всім нам прийняти
Іслам! Поруч люд зібрався місцевий і тлумачить повсюдно про долю безвісну, раптом
Удар з мужиком трапився, коли той донизу обличчям нахилився - мабуть, бідолаха
 Напередодні дуже перепрацювався! У нього ніс відразу загострився й холодним потом
Високе чоло покрилося! Частка зла, напевно, у ту мить уже не так статечно дрімала,
  А тільки терпляче чекала, коли доля свої снопи квапливо в'язала, але не косила й не
Жала, хоча, як весняний аркуш всяку мить тремтіла! Нічого не сталося, якби не було
Поруч у того мужика молодої й гарної коханки! Покликали відразу стару бабу, яка
Прийшла помолиться в храм на святки, вона мала поважні звички, щоб за допомогою
Святої ікони втихомирити необґрунтовані лементи й стогони! Серед рівнини й неба
Почитала баба молитви «на всяку потребу» і мужик відійшов від раптового удару, що,
Немов окропом, чернь, що сили, обварив і обшпарив! Мужика от-от упустять або ж геть
Від храму поженуть, але, поки дзвонарі дзвонять, будь-яка індивід знайде для себе
Сприятливий момент і спосіб, коли і його, врешті-решт, чітко й відкрито запитають не для
Інтересу, а в ім'я прийдешнього прогресу: «Чи не заради великого сяйва душа була
Майже, наголо за мить до цього роздягнена?» Одна доля може душу грішну зрозуміти
 Й без ліку їй однієї дати й святість, і благодать!  А хто буде чужі гріхи рахувати? Господь
Руками володаря в пориві єдиному скидає грішників у глибоку безодню, не пояснюючи
Причини: чому ж православні святині страждають від людської гордині? Треба б
Осягнути початок свого буття й ще глибше довідатися існування великого божества,
 А потім інше все, що його догоджало й на хвилях страстей постійно качало засвоїти
Остаточно! Далеко народу до досконалості, але ще далі йому прийдеться йти
 До абсолютної благодаті! Над християнською мораллю в'ються біси якоюсь спіраллю,
Переміщаючись по чудової траєкторії, яка перетинає всі простори великої світобудови
 І так швидко, що навіть смертовбивство не здається народу блюзнірством великотрудним
Під небом знедоленим і до того ж безмісячним! Той, хто гріхом ще був не обпалений,
Напевно, стане збентеженим і пригнобленим, коли саме він буде з поверхні землі Богом
Зметений, але, пізнавши сповна людські страждання, сльози й стогони, буде знову зі злом,
 Але уже назавжди, заручений, хоча навіть після покаяння, пройшовши через терни
 І співчуття, не буде прощений небом до кінця, але мир для нього стане набагато ширшим,
Чим був учора, проте його всюди буде переслідувати мирська мішура й виросте
У своїх розмірах телепатична діра! У цьому грішному світі процвітають тільки
Одні лиходії й вампіри, безвинно страждає біла раса, це вже стало звичним для
Християнського ока! Люди самітні вірять в народні прикмети, тому що на зеленій
Планеті людські з велетенськими вадами знаходяться при владі! Віруючі відразу
Читають по три і більш разів молитви супроти нечистих, які давно вже значаться в їхніх
Довжелезних списках, адже для створення духовної зручності необхідно позбутися душі
Від звичок трагічних або призначено буде їй почивати у сирій могилі й тільки там
Зберігати власні сили! Так, муки й лихо супроводжують грішників усюди й завжди, це
Вони заважають їм спокійно жити за законами своїм, але скільки ж раз саме пристрасть
Сама особисто осміювала прилюдно всіх нас всі наші звички! Потьмяніло й посиніло,
 А потім зблякло й померкло з роками створена не нами, а тимчасовими хвилями, ревниве
Минуле, воно майже осталося буз власних крил, а піщана бура миттю перетворила життя
В сіру глину й пил, але люди тягнуться з останніх жил, тільки б Господь їм всі гріхи
Сповна простив! Жила колись проста людина й раптом - її нині поруч немає, а після неї
Залишився тільки один майже згнилий ущент кістяк! Він сповна вже допив до дна свою
Чашу терпкого вина! Закінчився весь зміст буття й там, де жив колись я, залишиться
 Ніким не прибрана й пожухла земля, а на ній з роками вторований шлях! На могилі
Поплачуть сільські дівки й старі баби, але це зовсім уже не ті масштаби - земля в тернах
 І вибоях, а на полях плазують тільки біси й жаби! Життя пройшло безповоротно,
Щастя його торкнулося швидкоплинно, десь микається родина, а поруч страждає
Отчина! От і залишилося життя моє  в зачатті мирського буття, лише великі події самі
Створюють людей воістину великих, душею й зовнішнім видом, але ті, перебуваючи
 В повсякденності своєї, стали ще дурнішими, але ніяк не розумнішими! Слово - не
Горобець, воно не поспішає тужити про душу своєю! Ти ж прагни власне життя прожити,
Як можна веселіше! Немає більшої радості, чим жити в колі своїх друзів до кінця днів!
Соромно, кривдно й боляче, але плоть минулим часом задоволена - їй жилося за всіх часів
Привільно, адже вона чимало часу проводила у гутірках застільних і за столами
Хлібосольними! От така російська культура, що наша чиста людська натура
Повинна смак вина випробувати на власній шкірі! З роками міняються угоди
 Й процедури, вже точно - ця система аморальна й порочна! Життя сповна всіх людей
Дістало, від нього не тільки голова втомилася, а на її поверхню скрута людська завжди
Випливала, але всякий філософ на дозвіллі тихо судачить, що життя на землі нічого
Не означає для тих, хто відповісти на свої запитання ще не встиг, тим більш, що
Пророки від самосвідомості досить далекі, тим більш, що вони завжди були сиротливими
Й самотніми і в них зовсім інші за всіх часів були турботи! Сергій сидить на старому
Стільці, він гнівається на повсякденне буття і ледь кулаками по каструлях не стукає,
 А в них знаходяться майже готові мікстури від головного болю і людської сваволі! Для
Них уже яку добу миються великі ляшки, там ліків готуються від болів у потилиці
І слабкості в руці! На його обличчі написані нестерпні страждання і муки, воно миттєво
Здригається при кожному стукоті і відразу ж тремтять його худі руки! Це дріб'язок
 У порівнянні з тим, що сміливості жити при монастирському дворі не дуже хотілося!
Вона сховалася в лісовій убиральні і не виглядає із вікна на «раз, два, три», до неї ченці
Завжди підходять із лозиною, яку тримають в лівій руці, але єдино, що та говорить, вони
Мовчки вислуховують: « Постійте, я трохи остигну! Взагалі, забудьте про народний
Бунт! Добре, коли вся братія намагається зі злом боротися і миттю за кіл чи колоду
Всією скопою береться! Кішки серце точать і душу що сили скребуть і не дають сповна
Розправити кволі груди, хоча б як-небудь! Якби золото і срібло шолуді поїли всім
Багатіям на зло, хоча так думати, звичайно ж, грішно, напевне, тоді хтось із них
Погодиться б тихо в храмі посидіти й попоститися! Ми духом слабкі, щоб легко
Переборювати всі ями й вибої, нас часто давить грудна жаба, коли вже боляче стає
 На душі і тому болю немає межі, отоді нам варто розщедритися! Багатство надірвало
Жили людей і їх воно погубило на Вселеної всієї! По долах і лощинам мотаються ті
Чоловіки, які очманілі, але в кожного з них така хліборізка, що якщо нею гепнуть когось
Дуже різко, тоді тому, незважаючи на все, буде погано й мерзотно, адже його
Викреслять з нагородного списку! У димці хмар тануть тіні сільських бабів і чоловіків,
 А грозові хмари скуйовджені, але репутація селян давно вже підмочена! Така доля
Простої людини, адже вона просто зобов’язана підкорятися точкам зору власного
Сторіччя! Негоди минущі, як і сьогодення, але страсті на наше щастя не мають тієї
Влади, якою душу й серце дияволи контентують! Життя гойдається на гучному
Коромислі в повному і в переносному значенні! Навколо суцільна завіса зі смороду, вона
Немовби за всі гріхи послана нам у нагороду, а за нею ховаються наші мрії й насолоди,
Але усередині - муки пекла, вони крізь стогони, небесні полотна й пантеони входять
 У душі грішні і поспішно творять там зло невтішне! Я ж навіч бачив душі розірвані
На дрібні жмути, які між іншим, коли бути точним, немов червоточини, які проходять
 В курінь, щоб там гріх творити щодня! У них навіть капелюх і той, мабуть, неспроста,
Був одягнений набакир, напевно, їм лінь ходити по багатостраждальній землі, особливо,
У вересні!» У мінути стресу наші очі підлі біси, що сили, туманять і чадними словами
Один одного ранять! Встають настирливі стрічки на їхньому шляху й репетують: «Дайте
Далі пройти, безбатченки і байстрюки! Боже, від скверни народ звільни!» Вони
Лягають стрункими рядами перед нами, щоб будь-яким Макаром пручатися ненависним
 І злим татарам! Їхня ціль - затримати мене й скинути із двокрилого коня навіть посеред
Білого дня. Адже йде постійна війна задля подальшого життя! Зникає промінь колишньої
Надії, немає життя, що було колись, хочуть біси догодити мені дешевою нагородою, хоча
Вона має зовнішній вид – той, що треба! Помилкове виступає в нескінченних
Сполученнях, а минуле - у залишається у людських снах і спогадах! Істина рум'яна
 Й біла,  але якби вона такою завжди була, тоді б щоки вона гаряче людям не пекла,
А мовчки вершила праведні діла й без суєтності всякчас людська родина жила!
На горе чи лихо я сам себе сьогодні віддаю найвищому суду і саме зараз туди без докору
Совісті й дещиці сорому тихо бреду, щоб змусити людей сміливо й праведно хреститися
 І по великих святах поститися, хоча не знаю броду, проте, сходу входжу в холодну воду
 В будь-яку погоду, а яке воно простому народу, коли навколо одна темрява, сльота та
Слизьке мокротиння?! Вірю в нескінченність світобудови, але не чекаю від Бога
Співчуття! Ну, і діла! Зручна річ – кривда й огуда! Вона одна нападає за допомогою
Гучного слова, не маючи під собою ні підґрунтя, ні основи! Колишнє назад ніколи
 Не повернеться, над нами прийдешнє ніжно в'ється, але легко в руки воно нікому зайвий
Раз не дається! Воно сточене вщент черв'яком і припорошене мокрим піском, однак,
Тайкома йде за сивим старим, щоб при ньому пройтися по грішних душах важким
Шкребком, їх, шуруючи і не вимагаючи за свою роботу ні копійки, ні гроша, а потім
Просто сказати, що життя було дивне й гарне, а на колишнє йому начхати! Можна все
Зрадити, навіть Біблію трішки прим'яти, але чи зможуть наші нащадки нас
Зрозуміти?!  Як нам надалі жити, щоб ворожу навалу у вигляді прогріхів остаточно
Зупинити? Наша пам'ять вільна у своїх діях, вона може скиглити і схиляти душу
 До обману в ранок туманний! Ледарство, як у горлі застрягла кістка: її голими руками
Відразу не візьмеш, адже не хочеться розставатися з душею й надією великою, але
 Й важко йти дорогою прямою слідом за Господньої п’ятою! Ледарство те, немовби
Порожнеча, яка була списана із чистого аркуша, там є тлін і суєта, але поруч ховається
Велика істина, яка лише напередодні була знята прямо з хреста! Вона для людей набагато
Краща, ніж говіркий горобець посередині незораних полів, які з волі ледачих людей
Навіть при тьмяному світлі постійно нагадували їм про суєтність буття й присутність
Майбутньої смерті! Ми йдемо назавжди в безвісне нікуди, ми всі підемо колись туди,
Де є незбагненні грані грішної душі й порочного єства, напевно, релігія в чомусь
 Все-таки права, адже вона теж вірує у святі й непорочні слова! Ми черпаємо свої
Знання ззовні, однак, всі ми схильні тільки до балаканини, але, залишившись із природою
Наодинці, думаємо про совість і честь, не намагаємося багато пити і багато їсти, проте
Нам важливо знати не тільки те, що вже поруч з нами є, а й те, що є корисним для
тебе, але воно ще твоєму оточенню незнайоме! Доступні знання помилкові, коли
Шлях до них не тернистий і не настільки вже й складний, найчастіше вони
 До істини не мають ніякого відношення, адже  святі знання відкидає й розум,
 І єство, тому що людське буття має вплив на всі здобуття людського суспільства!
А що ж скаже нам самі Божество? Так, нічого! Інші знання марні й пусті, адже вони є
Породженням мирської суєти й для людини зовсім не потрібні, а тим більш для
Знедоленої і поневоленої всякою нечестю країни, але не в нашій волі обговорювати
Знайомих до болю власний жереб і долю! Ми ж із часткою журу догоджаємо емоціям
 Й почуття своїм, втрачаючи безпросвітно своєї молодості ночі й дні, а потім ледве
Піднімаємося із прим'ятої постелі і навіть небозвід і той перед посмученим поглядом
Навкруги йде, але при чому ж тут простий народ?! Як - начебто мимоволі він шарахається
Убік від власної долі, але що поганого в тім, якщо мрія ще витає всякчас у розумі
Твоєму? Їй хочеться пожити у благу і не тільки на папері, адже на землі не вистачає саму
Малість дощу й вологи! Поки я ще не ходячий труп, хочу покуштувати стародавній суп
 З перетертих манних круп, можливо, наш народ іноді стає дурним, але він не настільки
Тупий, щоб не зрозуміти, що йому потрібно для того, щоб солодко жити! Його чорнявий
Чуб ще здатний на те, щоб багатьох людей ще при житті здивувати й змусити бояр
Праведно й статечно на батьківській землі існувати! Чи не Христос вийшов із простої
 І поневоленої землі?  Ми теж люди прості і здатні самі зрозуміти, як можна високі
Задуми здійснити? Примарна далечінь маячить удалині, а слідом за нею клином летять
Чорні журавлі, якби вони змогли пізнати сіль і вологу тої землі, де колись жили й росли,
Тоді б навіть дикуни побачили гріхів стільки, що мовчки б заплатили небесам свої
Давнішні борги але душа хворе й немічне тіло покинути миттєво не захотіла! Чим сказано
Вірніше, тим для душі це болючіше! Душа не сприймає пагубні ідеї, я ж святість у розум
сіяю, а іншого робити просто не вмію! Честь повинна зло переважати у великому
 У  малому ділі, треба належне віддати монголам і татарам, адже вони йшли на Русь
Навалом і скорили її майже що безкоштовно! Коли б русини були іншими, тоді б вони
Керувалися мотивами благими, але не всі князі були в ті часи святими! Вони навіть
 Не зналися з людьми простими, голими й босими, але по їхньому заклику влітку
 Й взимку народ повинен військо сам збирати, інакше шляхта почне людей сама карати
 Й убивати! Вона вміє своє слово дотримувати, хоча робить це не завжди! Це пора всім
Людям визнати! Поки є сили, а на душі сонце сяє, волого й не сиро, треба мовчки
Переборювати всі перешкоди й ні від кого не чекати за свої дії великої нагороди, нехай
Тікають звідси лиходії й гади, коли не буде поруч їх, тоді в розряді смертних менше стане
Справ земних і, як звичайно, зовні досить не простих! Мир не стабільний стає тільки
Тому, що в людей у голові дуже мало звивин в мозку! По-перше -  злато й чини, адже
Треба жити в догоді й багатстві, щоб вивідати всі кабаки і пізнати смак закордонної
Шинки! При чому ж тут воля переповненої тугою країни? А ми їй потрібні? Ми ж
Язичниками були породжені! У нас свої богині й вони нам стали майже що рідними і от
Ми йдемо слідом за ними! Шлях цей тернистий, але коли людина сповідує гуманні цілі,
 Отоді вона відразу розуміє навіть те, що зараз не доступне для простого ока, от тільки
Перед цим варто помолитися не менш як три рази, щоб Господь не відповів відмовою!
Туман ока застеляє, а на місці повсякденного буття бур'яниста трава через століття
Виростає, проте караван далі йде, хоча собака гавкає й всю округу про нього сповіщає!
Що їй треба? Яка ж досада, що заважає їй грішити висока огорожа, а так би вона
Ввірвалася на територію райського саду! Попереду кошмар з пороків і взаємних докорів,
Але до них на додачу, люди про це всюди судачать, що перед ними біси поставили
Складне завдання! На столі стоїть самотній келих, з якого колись молодий боярин чаї
Попивав і на життя свої права долі скромно пред'являв! Як і колись, був вірний власним
Мріям і надіям! Мінути забуття не довго тривають, над ними мрії, як сірий туман,
Що сили,нависають! Вони з роками з’являться перед нами в зовсім іншому одіянні:
Чи стануть безхатниками, чи будуть королями?! У цьому світі немає нічого
Важкого, крім розуму хирлявого і кволого, от тільки страшні думки над людським
Розумом, немов злі й жорстокі шуліки повисли! А розум пригноблений дивиться убік
Блакитного небокраю, але небо миттю затьмарилося, зважаючи на все, там щось
Зловісне трапилося! Невже, небо затьмилося саме по собі?! Невже повсякденне
Життя гнітить усяку думку і пригнічує великі почуття, а їхній вереск над всією
Планетою немовби чорний смог прожогом навис?! А нині вони відпочивають
 За закритими дверима й ходять краями і тими ж селами, де днями була погоня
Смертельна за нами, а ми відходили углиб своєї країни із кровопролитними боями, щоб
 За сьома верстами довідатися про перемогу уяви, тому що були праві, тому що воювали
Проти татар в ім'я волі своєї держави! Залишаються тільки, натикані бісами по всьому
Тілу товсті голки і немає від сили ніякої користі, тому що вороги, зговорившись тишком
 Й нишком, воюють і б'ються супроти волі й Віри і, принаймні, у захваті великому
Домагаються свого із лементами й криками! Їхні уроки, що порядком людям набридли,
Породжують посеред народу тільки грязь і склоку! Людям би від жахливих думок разом
Відірватися, щоб на їхню милість не здаватися, але ті, теж мріють жити не в бездуховній
Порожнечі, а перебувати всякчас на безмежній висоті! Кожний при житті повинен стати
 У пригоді своїй же Вітчизні, щоб бути готовим завжди до нової ролі, людям точно треба,
Ледь не плачучи, вирішувати насущні задачі й ніяк не можна робити інакше! Можна
Самих себе спантеличити, але життя неможливо по-своєму баченню взяти і одного разу
Життя переінакшити! Носів не вішайте, будуть і на нашій землі добрі вісті! При
 Будь-якому розкладі будуть природні втрати в цих злющих гадів, які несамовито раді                Будь-якої п'яді російської землі, яку русини самостійно відстояти тоді не змогли! Нині
 Не по тому сценарію життя пішло, адже задуми у князя іншими були! Сьогодні всі гади
На Русь зашикали і її волю кудись просто замикали! Сергій пройшовся по багатьох святих
Місцях, але не побачив моря щастя навіть там! Цей випадок не характеризує буття
 З кращого боку, але хрест він не ставить на власному житті й на майбутньому своєї
Вітчизни! На душі й боляче, і смутно, але є й досвід, і відчуття, що недарма мачається
 В конвульсіях наша матінка-земля, а все тому що її вчителі живуть не для народної маси
Й для білої раси, а мовчки чекають тої години, коли сама відступить біда, але, як здається
 Мені, вже назавжди! Мати-природа небесам на догоду повела нас по неходжених
Драговинах і бродах, щоб роки буття святість у душі зовсім угробили, із цієї причини
Загублені древні православні святині й нація перестала бути єдиної! Залишилося легке
Тремтіння в немічному тілі, а сміливість давним-давно замели хуртовини! Тільки серце
Намагається знайти від псування душі справжній засіб, не залишений нам предками
 В спадщину! Бог відплачує по Вірі й віруючим людям відкриває  масивні двері на сьоме
Небо! Він стежить за нами всевидючим оком, але зрить поки ще одні людські пороки!
Науки й мистецтва викликають настільки невизначені почуття, що, здається з боку, що
Вони взагалі людям не дуже й потрібні, хоча до колодязя знань ми прикуті були завжди
Сталевими ланцюгами, але небо блакитне постійно нависає над нами! Не треба гнівити
Бога, Він дає нам у цьому житті багато чого, але одне безперечно: не завжди дають добрі
Паростки Його пророслі зерна, а земля проростає бур’яном й розмови безглузді
 Несуться по її просторах, щоб у часі стрімкому не зупинятися докладно на справах
Добрих і не йти без страху супроти сокири й плахи в одній натільній сорочці! Мабуть,
 Цей вік недарма був ченцем прожитий, але його постійно от що тривожить: чому
Мудрець тягнеться пішки й він в одіянні простому, а дурень їде на коні верхи
 Й не зрозумієш, коли поруч підеш: хто дурень чи мудрець управляють сьогоднішнім
Днем, адже той просто прикидається німим ослом?! Насправді ж нам не до веселощів!
 Можна веселитися частіше, але життя від цього не стане набагато кращим
 Й солодшим, тому що жити нам заважає ворог справжній, який прямо на льоту нашу
Особисту думку стрілою сумнівів от-от вразить! Мудрець не ганяється за багатством
 І не займається дармоїдством, він живе з думкою тет-а-тет і слухає музику буття
Живцем! Майте ж на увазі, що зло не завжди відбувається прямо на очах, от чому
Воно не підсудне всенародному суду, але думки скопою мчаться в далечінь далеку
Галопом і однаково торкаються чола всякого, а розуму, з тілом ланцюгами пов'язаному
 Й багато в чому своїм пристрастям зобов'язаному, варто вголос висловити наболіле
 Й недоговорене особисто нам, щоб ми з горем навпіл змогли розібратися в небесних
Утворах, чий геній писав рядки для чудових псалмів і пісень! Хіба могла істота жива
Роздвоїти своє нутро на  мертве й рідне, грішне й святе? Своє розчарування ніяк
 Не сховаєш, тільки, якщо вовком завиєш, тоді ока на яву миттю собі й всім людям
Навстіж відкриєш!  Люди відомі, порядні й чесні є і повсюдно саме вони репетують про
Те, що народ до Пекла по добрій волі йде! Напевно, їхні гріхи теж безмірні, а дні
Буття миттєві! Їхній список припустимі межі давним-давно вже перевищив, але рівень
Свідомості ніяк не підвищив! Розум зв'язаний міцними узами із числами і їхніми музами,
Але тільки здорове переконання приносить розуму щиру насолоду, а людина відразу ж
Просить у Бога пощади! Згубна не всяка омана, а тільки та, яку буденне життя
Перетворює ні в що!  Не одного разу ченці на дозвіллі довго тлумачили про те, чого самі
Толком не знали, але це було тільки на самому початку життя, а потім блискавки в їхніх
Очах засяяли, і вони самі собі земних богів нагадували! Не заздрю древнім старим, чиї очі
Волають до хмар, коли сльози струмками течуть по їхніх щоках! У них одна дорога  і вона
Йде в напрямку Бога, тобто в храм, а далі треба самим йти по Його ж стопах! До природи
Прислухаюсь й від лиха оберігаю рідну землю, тому що святість, як яву душею
Сприймаю! Сльози від народу ховаю, хоча сам рідко наяву ридаю! До колишнього немає
Повернення, все кануло в Лету й уже залишилося позаду, воно нило колись поблизу
Хворих грудей, нині душу переслідують біль і розплата за попередні втрати! Ми словами
Різними говоримо про речі свобідні і дозвільні! Фрагменти життя нашого, яке
Чимало лиха пізнало, пишуться довго, холодно й колюче, адже те буття треба
Розкласти по полицях, але з почуттям і з розумінням! Усе, що в минулому було злом,
У прийдешньому проявиться великим добром! Ми ворогів б'ємо власним розумом,
А не числом! Наші предки їх навряд чи до себе на допомогу колись підкликали, не варто
Гратися думкою і словом, залишитися б живими й здоровими і не спати під відкритим
Небесним дахом! Про це ми думаємо з острахом! Нехай тіло знає своє місце й думає про
Добрі справи, йому з кожним роком усе сутужніше йти по весняних водах, щоб у лісному
Монастирі поспілкуватися із простим російським народом! Рік у рік країну сушать одні
Й ті самі негоди, небозвід моторно сам покрився мокрим дерном, а доля останнім часом
Ходить чомусь тільки в одіянні чорному, але життя тече монотонно! Душу роз'їдає
Мерзенний страх, але його на цей раз не помічає старіючий й своє сторіччя відживаючий
Чернець, він в слух читає церковний альманах  і книги, які написав колись відомий усім
Людям Плутарх! Думки очманіли, але вони усе ще при справі, хоча не бачать чітко
Поставленої мети, але їхні хазяї над міру осміліли, і, здається, трохи подобріли: за ціною
Не постоять, але Всевишнього всякчас боготворять і за них я дуже радий! Ми ж не будемо
Всі їхні вади відразу відкривати простим і грішним людям, ми про них на деякий час
Забудемо, а вже потім усе в дрібних деталях обговоримо! Мир здригнеться й жахнеться,
 Але стеля миттю прогнеться, коли остаточно дізнається про суть їхньої таємниці, тому
Що події, які визначають наше життя, зовсім не випадкові! Поки ж народ змушений
Порогам скорятися, але ніколи не посміє від своїх святинь остаточно відмовитися, вони
Йому велять у гріху зізнатися, щоб опісля у глибокій безодні  виявитися! Коли народ
Несамовито хвилюється, то навіть князеві небилиця чується, її суть у тім, що народ
Самотужки бореться з лихом й злом, він від гнівних діянь відрікається, у чому навіть
Господь наяву переконується, адже рідко хто у всіх своїх провинах принародно кається,
Хоча, по суті, усякий з бісом наодинці лигається й постійно знається, але рідко коли з ним
Чортихається! От так колесо буття й замикається на думці одній,  в якій  є чимало різних
Дурниць! Ми лише тінь від земного пороху й диму, нам пізнати самих себе необхідно,
Однак, це здійснення для розуму незбагненне!  У його ж стані вже давно готується
Всенародне повстання, де в головній ролі на неприбраному й недоглянутому полі
Виступлять правдомовні городяни, тому що всякий не бажає жити в темряві
 Й непролазному мороці! Сила не творить мирське право, люди ж коряться законам
Буття природно й розсудливо, сповідаючи одне тільки те, що воістину праведне
 Й законне, а не богомерзьке! Вони навіть стоять самі на стражі побуту здорового
 Й почитають Боже слово! Коли б люди підходили до своїх проблем шляхетно, тоді б
Земне життя з Раєм можна було б порівняти, але сьогодні це просто неможливо зробити!
Усюди поверх земного блуду лежить студений лід, людським гріхам сам Господь
 Давним-давно вже втратив лічбу, хоча вони завжди у нього на виду! Життя посилює
Власні вдачі, це відзначає розум двожильний, він намагається замислитися над цим, але
Рвуться думки на дрыбны шматки пыд ударами ворожих батогів, алне не перериваються
Дивні й химерні події, які приносять інтелекту нові відкриття! Порок ганебний виливає
Дух згубний і в мить сумну замість світла породжує тіні, але в мить пробудження знову
Приходить дивний сон, але його приходу ніхто не  був здивований, тому що миром
Править саме він! Біль же стає усе більшим і він нестерпний й холодний й навіть зовні
Виглядає дивовижно! У душу отрута вже пролізла, але їй у відповідь ряд питань у людей
З'явилося: чому ж згубною отрутою було отруєне наше духовне джерело? Породжений
 У рабстві, господарем бути ніколи не зможе, його спрага помсти постійно тривожить
 І совість увесь час гризе! Уже така суть людського єства, можливо, наша доля не завжди
Буває права, коли творить навіть великі ділі?! Мир наш славний, але немає в ньому
Людей рівних, адже кожна людина завжди була безправна, хоча вона сама може
Вирішувати справи державні! Одні Стожари розбивають людей на рівні пари до першої
Ворожнечі чи кривавої свари! Наше серце нудиться в залізній клітці! Ми його виймаємо
 З пам'яті своєї й намагаємося жити для простих людей, але, Боже, упаси нас знову
Мешкати в брудоті! Усе, що було, час тінню забуття давним-давно покрив й своїми ж
Слізьми його окропив, але Сергія думка наяву осінила: невже все, що було - воістину
Грішне? Йому від цього запитання стало дійсно смішно! Країна темряви й неволі ніколи
Не знала кращої долі, окрім рабства і кабали! Біс загодя радіє й у весь голос по лісі
Кричить, що людина по своїх гріхах дуже сумує і тужить! Він від радості прагне робити
Всякі погані! З безприкладною запопадливістю він своє життя закінчує новим
Гріхопадінням! Незвідана Господня дорога, а всяка влада, природно, від Господа-Бога,
 Але й всі болещі теж від Нього! Ну, і що ж? Не заборонено ж на страту ката
Запрошувати, а до ложі хворого досвідченого лікаря призивати? Треба б йти людям
 Від простого до складного, але важко Богові справа вершити одному! У роду людського
Немає самоповаги ніякої, хоча їх вабить лик сучасного святого, але ні на крок
 Не відходять вони від сорому мирського! Бог точно знає, що духовний морок нікуди
 Просто так не зникає, він людство всюди супроводжує і його ж думками завжди
Управляє! Легше душу й серце завоювати, чим ними постійно управляти! Сьогодення
Ще немає, але минуле чомусь йому вже дивиться в слід! Невже воно провісник
Прийдешніх нещасть і лих? Кожний прожитий день, що колода, що пень, він насідає,
Немов сіра плямиста тінь, на новий скуйовджений тин, як помилка людської долі, яка
Промайнула в дикому полі і прожогом промокла майже до нитки, хоча була покрита
Вишуканою накидкою! Треба б знайти загальну формулу єднання, щоб захистити
Істину й релігійне навчання й вживати ці терміни у точній відповідності з їхнім
Значенням, щоб геть пішли всілякі сумніви різної масті як можна далі від ганебної
 Повсякденної пристрасті!  Чи не в цьому криється просте щастя людське ?!
- «На своєму серці одні гріхи сповна несу, але тримаю їх тільки у висячому положенні
 І самотнім живу, майже, що в дрімучому й неходженому лісі! Загострилися риси худого
Обличчя, тому що неволі не видно кінця! Дух від пут був напередодні звільнений і заживо
Народжений хоче у світі цьому святість врешті-решт заново відродити і заборонити
Народу повсякденно гріх вершити! Як бути і як далі ченцям тут жити? Дух лісового
Братерства може почати стрімко руйнуватися! Ченці далекі від зловтіхи, але й вони
Можуть на рівному місці оступитися, а вже потім будуть спотикатися! Треба б нам
 У думках і гадках своїх сповна розібратися! Їхнє життя - не цукор, а він - не знахар,
 А звичайний трудівник і орач! У нас єдиний прапор, хоча кожний з нас переконаний
Холостяк! От так! Інакше нам жити не можна ніяк! Шанси на перемогу в бісів хибкі,
 У них немає тої хватки, що буває в російських мужиків у статку, коли ті говорять, що
Вся справа в шапці! Безгрішним душам потрібні міцні тіла, щоб вершити святі
 Й непорочні діла, але життя в них одне й доводиться навіть їм сповна випивати чашу
Терпкого вина майже до самого дна! Життя ні на що не придатне! На душі острах,
А глибше копни  - одна тільки причуда на поверхню вилазить завжди!  Люди самі
Заходять у глухий кут, але видають при цьому страшний лемент: «Навіщо, біси, Ви
Особисто встряєте в наші справи, адже Вас сюди тільки примхи й химери привели
Для створення жорстокості, проявів біди і зла й нам спокійно жити ніколи не даєте,
А тільки єресь і всякі дурниці в душі простого народу несете?!» На злодії шапка горить
 І назовні лізе стид, але той робить вигляд, що йому не загрожує навіть величезний 
 І непід'ємний тупик, у який дух марнославства вже давним-давно проникнув! «Причина
Духовного руйнування приречена із самого дня народження на розквіт всіма формами
Церковного керування! Вони гідні осудження й жалю, поза всяким сумнівом, і є тим
Каменем спотикання, який немовби приведення щораз до гріха підводить мовчки нас!
Духовний мир змучений, він метається серед лісових просік і закрутів і намагається
 При перший нагоді миттєво перебороти заросли дрімучі! Він над міру обережний
 І нудний, з вірного напрямку збитий і вивантажений вщент! Ченцям сутужніше
Подвійно чим тим, хто зараз на війні! Всі бажання напрочуд гарні, от чому немає
Цілісності плоті й душі! Бог розуму говорить і постійно велить: «Не гріши й живи
Тільки в благо власної душі в мирській тиші! Не займайся жіночими справами, а, загалом,
І в цілому, будь добрим і сміливим, не знемагай від щиросердечної спраги, а ближньому
 У всім допомагай і молитви читай двічі на день, але всьому знай міру й край!
Не переконуйся в терпінні моєму, ти вже краще йди неспішно своїм непроторенним
Шляхом! Істина лежить зовні і це не треба доводити щораз мені або ж Сатані, вона
Спливає перед очами наодинці! Зніми запорошені шори з очей, які надають відблиск
Холодних ночей нічим нерозпещеної душі твоєї! Хоча вона й спокійна, і ясна, але до неї
Злітаються і відразу сповзаються плазуни і гади заради великого бажання і здобуття
 Відради, адже їх сюди послав Сатана! Вони всі з тої когорти, що ходить у церкву
 В коротких шортах і замість ікон обожнює лише одні натюрмортів! Не Бог, хоча він
Над міру й добрий, і строгий, а час оцінює Вас - «Всьому свій час, всьому своя пора!» -
Це сказано саме про Вас! Вам би в почуттях і пристрастях розібратися сповна
 Й перестати змагатися із гріхами щодня, тому що Ви самі зможете стати поводирями
Або ж будете талановитими вчителями, але, на превеликий жаль Ваші тіла майже
Зовсім мертві, а риба, як відомо, починає гнити з голови! Ви загрузли серед мирської
Суєти й втратили підґрунтя природної краси, недаремно не раз і не два рази саме Ви
Були биті батогами, але істини буття були сповна предками забуті й загублені священні
Нитки, якими храми на Покрова були б знову покриті, але Ви з ними розрахувалися
Сповна, тому  що рови між землею й небом ушир і в глибину немислимо розриті, адже Ви
Голі й немиті, а серця людей ущент мирською мішурою розбиті! Скажу до слова, істина
Перетворюється знову не в зерна, а у звичайну полову! Не рівна година, колись і Я
 Не зможу змусити Вас, мир гріха назавжди проклясти й переді мною на коліна хутко
Впасти! У мене теж є сила й влада, але важко в саме яблучно з десяти сажнів з лука
Попасти, коли незбагненна пристрасть до волі людям по смаку припала, а це значить, що
Дуже важко цей мир переінакшити, але грішне тіло теж бажає ходити в одіянні
Сніжно-білому! Ця не брехня, але треба Вам запам'ятати тільки одне: усе, що діється
Навколо Вас, але не зачіпає особисто Вас, ображає тих, хто всякчас мешкає
На небесах і породжує там острах і жах, а також сльози на очах!» Зустрівши такий
Погляд, Ви навряд чи тим би самим шляхом далі пішли, тому що очі ці бачать гріх навіч
 І вогнем горять, а Бог сльозам не дуже радий! От так! У кожного свій хлів, як у всякої
Пісні є приспів: «Скільки голову долонями не тріть, від дозвільних думок нікуди
 Не втечете! Чому про це постійно Ви вболіваєте? Що за питання? На вулиці ще
 Не мороз! Ну й що ж? Мир Богові вдячний, тому що Він променистий і сяючий!»
Його задум важко збувається, але небо з людьми поки ще остаточно не прощається, хоча
Й в обійми до них шпарко не кидається! Тільки очі в сторони косяться, але туди, де біси
Носяться й без совісті, і труда завойовують й села, і міста, хоча людей грішити змушує
Убогість і нестаток, але це тільки початок людського забуття! З рідного передмістя тільки
Батьківщина й пісня починаються! Поки терпиться - злюбиться, а задумане, напевно, уже
Ніколи не збудеться?!  Життя швидко руйнується! Всі ми не любимо обговорювати
Неприємні теми! Немає часу для нового сумніву або зайвого міркування, що загрожує
Думкам новим зіткненням! Скільки ж горя розлитого й завісою забуття покритого
 Забрали гадки, часом убиті! Ми ж поняття не мали, чим насправді володіли! Хоча
Щораз замість горілки пили хмільний квас! Тип думок був не завжди таким, адже люди
Прості ніколи не запам'ятовували власних ворогів, як тхорів або ж бурундуків! Коли Бог
Наші душі до небес мотузками прив'яже і у всім тільки йому одному коритися накаже,
 Тоді в тиші гробової відразу підніметься боягузливе скиглення, і воно понесеться прямо
Над головою, немов лиходій або ізгой, щоб тлумачити про буття своєю мовою!
                - 10 -
Тільки жадібність і нещадність є знаряддями загального поневолення, а гроші
Слугують їм для насильства, тільки святість дана народу для втіхи! Плоть тікає
 Від буття й тлінності, тому що в Духа є інші потреби! От так все життя
Промучуєшся і вдосталь валишся посеред дурману і очерету, але ні з чим у підсумку
Залишишся наодинці! Люди, як зговорилися, роблять вигляд, що поквапилися, коли
 На грішну землю разом з ангелами спустилися, тому що сутінки над ними відразу ж
Згустилися! Вода й повсякденне лихо розум так замутять, що навіть люди дурні в одну
Хвилину наблизяться до істини й суті! Бояри й князі із сумовитими обличчями назавжди
Прощаються з рідної столицею, де залишаються їхні світлиці, а там їхні дружини
Блідолиці, якими вельможі повинні пишатися! Скільки їм дум навіває лиховісний
Розголос, за голосними князівськими указами несуться вдалину тріскучі й гримучі фрази,
Ними сповна переповнені столичні накази, а князь гордий йде по площі ходою твердою,
Слова зблякли на його вустах, але з очей не зник обридлий острах! Князь намагається
Похапцем розвіяти свою тугу в пух і в порох, але штовхає кожного зустрічного,
 Іі натикаються слова безсердечні на терпіння безмірне, коли навіть рішення вірне всі
Люди старі сприймають в гості багнети, але знаходяться жартівники, яким з руки
Поклонитися нижче, щоб встати до князя, як можна, ближче! Я їх навіч усюди бачу!
Життя нічому їх не навчило, а тільки до безсоромності привчило! Що було, те було!
При певних обставинах для обвинувачення не потрібні вагомі докази, від яких
Кружляється голова й не доходять до неї всі важливі слова! Залишитися б живим, а вже
Потім відшукаються мотиви, щоб утихомирити дух перекірливий і до того ж ще
 Й недбайливий, щоб пісня спасення сама знайшла в Божому храмі слова втіхи!
У той нещасливий вечір досхочу по столиці нагулявся сильний і злющий вітер! Посиніли
У народу губи червоні й інеєм покрилися очі втомлені, а щоки впалі незабаром скалічать
Нелюди-татари, але прийшла пора бажана - додолу впала ніч мрячна, на вид тиха, але
Дивна й сумна! Князь думає, як татар воювати, а його кращі друзі, бояри й князі маються
Намір його самого заклятим ворогам зрадити, інакше їм не можна ніяк свою слабкість
Подолати, тому що гинуть хліба і не йде в селах молотьба, намокають високі стоги, от-от
Покриють сніги високі скирти, та й худобина слабка - не вистачає родимий тої частки або
Десятини, яка вже заросла бур'яном до самої середини, але особистий вантаж не рятує
Вельмож від сімейних тягарів! Звірі виють у дрімучих лісах, воші завелися у густому
Волоссі, а благодать, яку на землі ніде не можна побачити, не припиняє кочувати
 По небесах, їй не погано там жити, але коли татари стануть народ заживо потрошити,
 Тоді карту нічим буде крити, треба буде всім ворогам гріхи простити, щоб й надалі
 В їхньому лігвищі жити й не дуже про свої збитки тужити! Навіщо себе в груди, що сили,
Б'єш, коли на поле брані супроти своєї волі йдеш? Чи не для того, щоб ситці й парча
 До ніг вельможі впали прямо з ханського плеча, вони на золото поблизу схожі, але коли
Зрадник у дім увійде, його ніхто добрим словом потім не пом'яне, але й країну ніколи від
Ніхто ярма не врятує! Стануть свою пам'ять люди потрошити, щоб про свої гріхи надалі
Не забути?! Холодно й голодно! Студено у світі одноманітному! Тільки волею
Твердою повинна бути покарана Золота Орда - самолюбна й горда! Думок потік
Намотується на величезний клубок, щоб все те, що от-от відбудеться, було ворогові
Невтямки й пішло воно народу взапас! Гріх шматком пронісся над рідним будинком,
Він не просто серед білого дня по головах прожогом прокотився, але настільки
Розходився, що навіть князь зрозумів, як він перед окаянними провинився, але на нього
 Не дуже образився, але йому все-таки підкорився, але коли з вулиці у свій будинок
Повернувся, доті про все, що з ним трапилося, страшно зачудувався! Навіщо ж він
 Князем народився? Будь-кому така доля незабаром набридне і пожене з дому, доля душу
Хвилює й постійно її мучить! Князь - мужик так собі, але, як і раніше, довіряє тільки
Проведенню й своїй власній долі, а не голодній і збожеволілій юрбі, яка готова відразу
Відповісти на будь-яке різко сказане слово - і нічого іншого, але князівські псарі
 Зустрічають, немовби вандали чи дикуни, простих людей на тлі вогненної зорі, щоб
Покинути нарізно мир тлінний і скороминущий, але, не сподівається на «абияк», а ті
 По своїй щиросердечній простоті більше схиляються до мирської суєти, але їхньої сили
Зараз зовсім не ті: люди просто тихо чекають, коли ж їхні вельможі татарам зрадять
 І на Божий суд всупереч їхньої волі віддадуть, а трохи пізніше їх без жалю на вогнищі
Спалять! Із-за схилених до землі спин виходить уперед один усім відомий чоловік і пан,
 Він навряд чи чує монотонний гімн серед дрімучих лісів і зелених рівнин! Попереду
Нього йдуть поводирі й тихо говорять йому: «Ти не грайся з вогнем!! Уже краще на мир
Широко подивися, не псуй з людьми відносини й не йди на заздалегідь задуманий злочин!
 Не роби швидких висновків, тому що клубок опору проявиться в процесі зіткнення! Ти ж
Звичайна людина, хоча й небагатослівна, але Бог тебе завжди простить і життя
Легковажно ніколи не позбавить! Ти повинен ще пожити! Адже попереду, як завжди, -
Відхід у нікуди, здається, навічно й назавжди, але в тебе ж є ще в запасі роки буття,
Для яких навіть лихо - звичайна дурниця!» За днями дні неквапом йдуть, а слідом
 За ними ледь-ледь роки  мирського побуту повзуть, але попереду у них маячить
Божественна суть, її ніхто не перекрутить: ні лиходій, ні бандит, хоча повсякденний побут
Із всіх щілин зазіхає на святість і кожна людина в боржому храмі шукає собі захист
 Ввід побиття! Питання істини поки ще до кінця не закрите! Утиснута душа в золоте
Кільце, від життєвої трагедії перекрутилося її солідне обличчя!  Скинута непорочності
Маска – жити на цьому добре, але дуже боляче й тяжко спостерігати  з вікна старої
Хати, як ворожі солдати намагаються людей з рідних осель виганяти і в полон
Молодих парубків і жінок забирати! Святих ніде немає, а без них мерхне грішне світло!
Бог створив фундамент для світобудови, але людям бракує самовладання й дещиці
Знання, щоб перебороти всі свої муки й страждання! Хто Богові не вірить і з Ним
 Не згодний, той для людства, природно, репрезентує загрозу серйозну! Куди поділося
Щиросердечне роздолля слов’янської душі? Невже його потрібно шукати в глибокому
Підпіллі або ж у широкому полі? На його ж місце прийшло якесь марнослів’я, адже воно
Без дещиці світла божественної Любові! Живеться всім людям дуже погано, але вони
Завжди сподіваються на всесвітнє чудо! Воно прийде неминуче в мить безтурботну, щоб
Соромливо і ніжно вигнати морок кромішній із глухомані зовсім не ідеальної!
 -«Нехай дарує нам Господь силу й розум, пристановище для мудрих гадок і дум, бодай
Вони людей ведуть туди, де їх постійно чекають давно збіглі у нікуди мирського
Буття тлінні дні й роки!» - це простий народ приходу всесвітнього чуда посередині
Свіжозрубаного храму нетерпляче чекає! «Користуйся в ім'я свого ж буття всіма
Благами землі, живи й твори, поки всі ці дикуни біснуються до самої зорі й сплять
Їхні вчителя й поводирі! Розділяй і царюй над цим миром жахливим, убивай ворогів
 І володарюй, тому що для влади потрібні й лиха, і нещастя! Створене напередодні
Унівець розбивай, але розвинене вщент, знову створюй, але ніколи не переливай власне
Щастя через край! Живи й на чуже добро не зазіхай! Думай і міркуй, але знай, що важка
Дорога, яка веде людство в Рай, тобто до Бога! Ця думка від істини далека, але її
Паморочать холод і туга! Тільки доля єдина не задоволена створеної Богом
Картиною буття, адже на ній одні розвали й руїни, вони там стирчать і понині!
 Давно зникли із виду терни й рівнини! Втім, переконайся в цьому сам навіч! Живи
 Й дерзай, я ж далі піду, щоб іншою стороною обійти тяжку біду, але до великого
Свого сорому причину спотикання навряд чи сам колись знайду, хоча вона лежить
 На поверхні людського побуту! Отже, я далі йду!» - «Ну, що ж йди! Сподівайся
 Й жди, коли зовсім оглухнеш або під час поста усохнеш, а вже потім голосно й прилюдно
Охнеш, але не буде чутним твій глас, що підкорив усіх нас Всевишній волі й відокремив
Думку від жереба і долі, але не більш того! У випадку відмови грішникам хреститися
Треба буде відразу й до трьох разів на день! Життя - це така зараза, від якої під силу
Тільки тому, хто прагне піднятися в неприступну гору, а не жити до самої смерті
Поруч з ганьбою під згнилою огорожею!» - «Все це одні й ті ж самі розмови!» - Біс
Смугастий, сивий і кошлатий і до того ж ще й клишавий прагне зі злістю й безвихідністю
Зжитися й надовго з людьми подружитися! Після сутички рукопашної й бійки вчорашньої
Люди, хрестячись, запитують себе щораз: «Як же міг великий і всесильний пророк бити
Тривогу і жадібно дивитися на тернисту дорогу, але, задивившись на диво, встати в позу
Перекірливу, щоб не працювати і багато не їсти, але й не намагатися побачити яскраве
Світло крізь дзенькіт золотих монет, як - начебто гора з горою сходяться тією згубною
Порою!» Честь, як і камінь спотикання, оберігає наші душі від підлого гріхопадіння,
Але зло грошолюбне й воно, посміюючись криво, захоплене зненацька, б'є на сполох,
Щоб біс, нарешті, зовсім осліп і оглухнув, і опісля не подавав голос! Він дійсно худий
 І має зовнішній вигляд дуже поганий! Куди ж поділася колишня велич й чому з безодні
Знову спливає людська байдужість? Чому серед парфумів безжиттєвої пустелі не дають
Свої паростки всі слов'янські святині? Невже це через їхню власну гординю? Як зі своєї
Душі, чиї ноти безумно гарні, дорогоцінний камінь миттю витягти й на свою сторону
 Благополуччя вчасно залучити? Хоча на грішників біси постійно давили і товстим шаром
Сірого пилу їхні душі навічно покрили, але в ту ж мить людські думки в незриму
Нескінченність спливли! Вони ж лізуть зі шкіри геть, щоб дзвін не був чутний через
Високі і холодні стовпи, але ж вони з кожним днем стають набагато нижчими, але
 До людей встають як можна ближче і розміщаються в приміщенні одному, але там же все
Перевернене догори дном! Із церковного пагорба істина небес ледь-ледь окрай ока видна,
Її закривають зроблені з колод будинки, але розум говорить й серцю, і розуму, де й чому
Грабують лиходії безсоромну й різноголосу юрбу й роздирають на дрібні уривку цю
Величезну країну?! Ченці зважують життя до дрібниць, щоб позбавити співтовариство
 Від базік і іншої босоти  для благо землі своєї! Вони пережили лихі роки й наяву знають
Щиру ціну волі, вони розбираються в духовних речах так само, як кухар в овочах або ж
Ворожка у віщих снах, але над їхніми справами дуже голосними й настільки ж дзвінкими
Нависли великі кам'яні уламки, які були зібрані окаянними у діряві торбинки! Не забув би
Всевишній суддя, що людство зможе вивести із забуття тільки Бог один, який на деякий
Час покине власний чертог, однак, переступивши високий поріг, побачить усюди
Розкидані сірі уяви й рожеві сни, які дуже далекі від білизни, що ж стосується країни,
 То всі її співгромадяни – гріховні й неправдиві! Продовжуючи жити миттю однією,
 Себе ніяк вони не наближають до канонів святих, адже за спиною стовбичить
Нерозкаяний гріх! Хто ж хоче бути старим і сивим, розбитим  вщент і остаточно хворим?
Якби наш народ своїх співгромадян від гріхів застеріг, тоді йому напевно б Бог у час
Напастей допоміг, але серед нас немає Богів, от чому люди носять на собі безліч боргів!
Вони шукають джерела й причини, щоб дістати істину із дна морської безодні! У своєму
Прагненні  православні єдині: «Підтримки  від Бога не чекай! Сам себе від пут й оковів
Звільни, адже багато лих залишилося позаду! Серед поглядів їх ти навряд чи
Відшукаєш співтоваришів своїх! Стримати б гордість і пиху, щоб разом залишитися
Навіки тут! Нам уготоване життя інше, але те, що затьмарює порожнечу і розвіває
Свій прапор на сильному вітрі, нутро, що сили, лає й удень, і вночі, але голову догори
Задерши й дещо для свого виправлення почавши робити, люди врешті-решт
Зрозуміли: хто з них у ту  мить був у всьому не правий! О, Боже, Ти нас не обезглав
І не лишай потомствених прав, навіть якщо хтось і був колись не правий, адже Ти
Мудрий і мізкуватий!» Раптом перед очами з'явився символ вічності – «коло», а поруч
Спливла, між іншим, дивна цифра «вісім», вона ідеал нескінченності або ж зразок
Швидкоплинності, але звичайна вісімка передвіщає бойню чи прочуханку,  адже саме
Вона  нагадує нам, що жереб багатьма б цифрами в ім'я неї знехтував! Під його покровом
Вона знайшла чертог свій останній чертог, який був створеним небом напередодні, але
Не вчора і не сьогодні! У темряві нічної побачити ці символи зміг би навіть сліпий, але
 В чому ж тоді головна причина й чому відразу гасне ледь тліюча скіпа навіть там, де Бог
Сам допомагає всім нам припасти до його стоп?! Сповіді й прохання, сказані як «абияк
 І недбало», могли б вплинути на поводження жереба й долі, якби Бог знаходився завжди                Посеред бурхливої юрби! Можна багато чого зажадати, але важко уявляти, що жалюгідна
Уява врешті-решт пересилить чернече терпіння, і тілесні вправи стануть тим каменем
Спотикання, що нашкодить всім нашим колишнім принадам! «Чому ніхто не допомагає
Народу моєму? Йому б можна супротив лиха встояти, якби поруч з ним завжди
Перебували й святість, і благодать, адже вони повинні людське життя прикрашати!
Чи знає Бог, що за нами плаче ночами тайговий острог? Я ж разом з народом живу
 Й страждаю і про його благополуччя ніколи не забуваю, і на злато свою честь навіть
У роки великої бідності не проміняю! Не для цього я всякчас у  монастирському храмі
Молився, щоб Господь у моїй Вірі мало-мало засумнівався, але темрява й гріх
Переборюють і перемагають порядність у всіх без винятків, адже переважна більшість
Людей живе в ім'я своїх плотських втіх,  а це, як відомо, великий гріх! Стогони й біди
Поглинають розум відразу, коли обходить іншою стороною дім твій земний спокій, але,
Одержавши відмову, він щораз до істини намагається прилучити всіх нас! Присягнись
Богові зайвий раз, адже Диявол нам не указ! Розбійник не злякається крадіжки навіть,
Будучи без камуфляжу! Не інакше, що князівська варта ніяк не помітить нової пропажі!
Слава Богові, що совість лиходій ще не втратив і до кінця її не пропив, а так би змінився
Його власний профіль! Усьому є межа, але той, хто жити свято ніколи не хотів, пізнає
Наяву страждання поки ще не мертвих тіл! Цим миром править деспотизм і свавілля,
 Вони все своє життя серед простих людей провели, хоча були в одіянні простому, через
Прірву майже що пройшли і перебороли чимало горя і все в ім'я того, щоб за кілька
Хвилин проникнути в таємну суть буття, але душі, що звикла до різнобою, нелегко,
Особливо холодною й студеною зимою, наблизитися хоча б однієї ногою до людського
Добросердого спокою! Жадібний слух до добрих діянь давно вже глухий, він до шаленства
Шукає нові форми і методи поневолення зла на цій землі, щоб з ним наодинці пройти
Через горно буття, але ніхто не знає, чим же закінчиться епопея ця! Уже, коли
Страждати душі довелося, тоді, щоб терпіння, як марево або чудова заграва, по землі
Плямами не розійшлося, їй потрібне старе рядно, щоб вітри, що дмуть по всесвітньому
Колу, не приносили заметілі й хуртовини у святі місця! Прихильність, як і
Недомовленість, може обійтися без взаємності, коли немає умов ніяких, щоб з нею
Наодинці без сторонньої підтримки пройти той залишок тернистого шляху, де лики
Сонні і золотим ореолом облямовані сидять на величезному троні, але своїми долонями
До святості не торкаються, але з нею зрідка на бережку ріки іноді зустрічаються!
Таким чином, люди самі намагаються те страждання, що поруч з ними є тихо й ніжно
Перетворити в благу звістку: «Боже, голос волаючого в пустелі почуй, прошу лише
Одного Тебе, щоб саме Ти від неволі врятував не тільки мене! За гріхи прости, але
 Від них я не можу й на крок відійти - далі вже немає второваної дороги! Щось
Повинне відбутися, от-от закінчтеся життя!» Невідання страшне визирає
 З Вавилонської вежі, але воно даремно шукає день учорашній! Є в людини пристрасть
Жахлива й у міру страшна, яка нехтує непомірною небезпекою, але тікає від публічності
Й гласності - це біль безвідрадна, вона як ярмо для душі ненаглядної! Її б розвіяти
В чистому полі, а його опісля можна засіяти недостигшим горем, щоб більше тілесні рани
Не з'являлися від ударів величезними каменями! Правлять людьми ідіоти, але зв'язуватися
 З ними у людей зайвий раз чомусь немає бажання, от чому біси спокійно виходять
 На своє полювання! От-от закінчиться пісня солов'їна й кане в Лету Русь єдина,
Хоча на землі панує бездуховна порожнеча, голод і вбогість і не для всіх відкриті
Небесні брами! Суєта суєт – усе суєта, адже немає життя від людського зубожіння!
Чим ближче до неба, тим холодніше, хоча там незвичайна тиша! Земне відлуння
Переливається через призму зловтішного сміху, іноді так буває, що нудьга душами людей
Сповна оволодіває, а потім її до себе біс наближає! У християнського Бога достоїнств
Досить багато, але й Він своїх супротивників саджає за грати! Сестри й брати
 Не бажають на собі всі неприємності земного побуту нести, проте життя людське
 Не по второваній стежині йде! Куди Богові своїх дітей подіти, адже вони не мають
Бажання в храм ходити і праведно жити? Що з ними робити? Хоча діти ним же
Створеної землі обертання планети розрахувати до часток секунди змогли, але сьогодні
Вони – це звичайні жалюгідні раби, які ще не пізнали суті власної долі і не дуже прагніть
До волі! До нас Віра в десятому сторіччі з Візантії прийшла, в ім'я неї не одна битва була
 І вона сама лукавість забрала з церковного столу й навчила людей ходити до школи!
Ненаситне прагнення ввергає грішне єство у заціпеніння, яке не дає відчути ступінь своєї
Втіхи, але той, хто не просто жахливо живе, напевно, точно знає, що, пройшовши через
Пекло і безліч випробувань, зрозуміє, що Бог багато таїнств для людей приберіг
І Віра не встане народу супротив!  Краще з розумним у Пеклі жити, чим з дурнем
 В Раю! Піп і диякон зважувати повинні всяку дрібницю, щоб ніколи розум натовпу
 Не покрив усім ненависний морок! У цю пору прийшов час припинити товкотнечу
 Й суперечки, щоб рухатися поступово в неприступну гору, але Сергію невтямки: чому ж
Клубок встав в горлі наперекір думкам і мислям? Істина не ходить задом наперед, але,
Коли вона остаточно вмре, тоді й Бог знайде вагому зачіпку, щоб святі човни не були такі
Чорні й замурзані! Нехай більше білого снігу падає з неба! Люди мріють тільки про своє
Збагачення й забувають, про високе служіння Богові і Вітчизні, але замість цього завжди
Одержують зневагу і байдужість! Що це: простої збіг деяких обставин життя? Навіть
 У правді прихованої є грам кривди ганебної, що залишилася Русі у спадщину від часу
Довоєнного, коли істина жила життям статечним, хоча наш побут залишився незмінним,
Але церква Божа перебороти негоди само особисто навряд чи зможе, але хто ж їй тоді
Допоможе?! Як же бути тоді розуму моєму, коли він сам розгарячився не на жарт! Гусла
Дзвінкі тривожать вушні перетинки, а поруч свіча стелю коптить і вона князеві тихо
Говорить, що прийшов час у монастир і йому незабаром сходити, щоб про життя Христа
Цілковито не забути! Чого ж тут лукавити й мудрувати, коли йому мало залишилося років
Прожити? Ми лаємося зопалу й рубаємо із плеча, але самі принижуємо свій розум
Нікчемними речами, яким не повинно бути місця під блакитними небесами! Боляче
Йому й моєму єству, а все тому, що немає кому перебороти хворість свою, тобто чуму!
Небесне світло поблизу Кремля навіть не помітне, адже підлога в ньому давно вже
Не метена, але в одному кілометрі від нього людей б'ють татари шкіряними батогами,
Адже саме вони відповідають за пута й ланцюги на кистях і зап'ястях, як символах
Загального прокляття! Створили люди великі творіння, але самі вмирають у нестатку
 Й забутті, але привілеї різноманітні тяжким тягарем лягають на повноцінну націю,
А люди відразу ж впадають в стан прострації! Фраза майже розміром в сажень, але
Зміст її не настільки важливий для ченців, які без частки сумніву й страху готові
Покласти голову на дерев’яну плаху, щоб у цілісності зберегти свій хрест і нову сорочку!
Мир недостовірний, хоча й одягнений у буйну зелень, але він нам всякчас нагадує
Породження пекла, але ніяк уже не впливає на непорочне зачаття! Неправда по маківці
Сергія що сили б'є, але не звільняє думку від безлічі мирських турбот, щоб джерело зла
 Не проникнуло за стіни Божого храму, створеного, звичайно ж, не нами! Сергій у небо
Худим пальцем тикає й згадує в присутності ченців про стародавні звичаї й традиції!
Негоже йому до землі нагинатися й надуватися, уже краще сміло й уміло братися 
 За задумані напередодні справи! Якби Господь йому допоміг, тоді б він скинув би
Із плечей свою торбинку чи мішок прямо біля церковної паперті, щоб можна було
Спокійно підійти до ікони святої Богородиці й Матері Христа, а потім зі спокійною
Совістю для проповіді відкрити свої, майже, святі вуста! Його думка об незриму
Перешкоду, що сили, б'ється, але вона спокійно в руки дияволам ніколи не дається,
 А запросто в мрячні очі сміється, а що ж їй ще робити залишається?! Блищати й сіяти!
Світити й висвітлювати, а так само на щасливий випадок постійно уповати! Як знати?
Можливо, спуститься з небес свята благодать, але як же її серед натовпу інородців
Спіймати? Попереду лише безодня і їй служать біси безоплатно щодня, але нічого
 В Диявола не вийде, адже Сергій нікому не дозволить самого себе й братію свою
 Скривдити! Це треба було б бачити, щоб ледь помітний еківок підніс йому черговий
Урок, а той для самого себе вже приберіг свій останній підсумок! Навіть серед людей
Майже, що святих є чимало тих, хто по вуха вгруз у гріхах мирських і повністю
Залежних від пристрастей і бажань своїх! У тривогах повсякденної суєти всюди
Видні їхні помилкові риси! Люди, що знаходяться на землі чи живуть на суші, уважно
 До слів ігумена прислухаються і сильно не розвішують свої ослині вуха, тому що гріхи
Давним-давно вже просочили всесвітню душу! Усякий знає, що дурний вчинок святу
Душу придушує і про нього душа дуже часто на дозвіллі згадує, тому що пам'ять людська
 Ніколи не вгасає, вона просто давить всією вагою на плечі, але душу ніяк не лікує,
А тільки спотворює її й калічить, але сповідає, немовби у маренні істину й правду тільки
Одну, а та виглядає дивно, але обговорювати її нам ще рано – ніщо на землі не без
Недоліку, немов ранок сонячний без пилу чи туману! Під час свого вже першого подиху
Навіть маленька дитина повинна відчути сповна, що жити вона тут буде погано і ніхто
 Не знає тої таємної дати, коли ти провалишся крізь настил тонкий і навіки замовкне сміх
Твій дзвінкий, а ти вже з порожньою торбинкою серед дня чи ночі навіки закриєш
Втомлені від мерзенного життя очі, щоб Рай чи Пекло побачити навіч і всі свої зусилля
Тільки на власному «Его» зосередити, але гнила червоточина нагадає про душу наскрізь
Тванню промочену, а питання незмінні встануть у розряд другорядних! Скільки Бога
 Не розпитуй і розумом не розкидай, не будеш знати ніколи, звідки знову наскочить
Нещастя й біда: навіть, якщо ти не підданий постійній гордині і поважаєш древні
Християнські святині! Сергій у будь-яку пору року шукає собі оплот і опору, але вступає
Сам із собою в тривалі суперечки: «Крізь туман і завісу я до мети навряд чи самотужки
Дійду й, здається мені, не переборю чергову гряду, будучи навкруги в боргах, як в гріхах,
Мовчки бреду через «не можу», постійно спотикаюся на снігу, але байдуже своєю
Стежкою до істини йду, але в неї ж на приводу бачу істину зовсім не ту, тому що та
Напрочуд елегантна й настільки проста, і їй не личить змоклі вуста - ті, що вже зранку
Бувають у спітнілими, але я йду й мовчки чекаю, щоб гріхи мої відстали на черговому
Привалі! Усьому є строк і життя дане нам Господом у заставу, щоб Бог сказав би
Одного разу особисто мені: «Візьми все те, що використовуєш потім тет-а-тет, але
Ти повинен завжди пам'ятати про поневолену країну, яка втратила точку опори,
Однаково намагається рухатися тільки вгору! Немає суперечки, що спільно можна
Зрушити гори! Порахуй гріхи до восьми і сторону мою все-таки прийми, але навчися
Ладити із простими людьми, адже вони за Вітчизну ляжуть кістками!» От я далі
Йду – весь гріх твориться на моїх очах! Відради мало, доля оголила власне жало,
 Що думка стійма чи торчма майже обганяє мене, але, проносячись крізь вогонь і полум'я,
Намагається, мабуть немарно, утихомирити перекірливий дух, але він ще не догорів
 Д кінця, здається, він ще не потух остаточно! Нині святинь  поруч із духом немає, він
Відтепер ходить тільки у рваному одязі, хоча всякий чоловік розуміє в ім'я й для чого
 Народний дух не вгасає й немислимо всякчас страждає, але він не настільки вже чистий,
Як вимитий напередодні лазневий листок, хоча в годину блаженну він не думає про речі
 Другорядні, смертні і тлінні, він несеться з колишнього в простір зовсім інший, тобто
Тимчасовий, поволі відсуваючи час злий якнайдалі від діяння святого! Коли рука небес
Сама торкнулася поля чудес, тоді відразу ж інтерес людської юрби тобто натовпу
 До святого Божества непомірно виріс! Кров стукає в скронях, навіваючи острах, але
 Небо чітко знає, що воно погляд народу залучає, коли його обрій загравою палає
І надію в ту мить воно натовпу залишає на прийдешнє й суще, набагато краще,
І в жодному разі не гірше! Крізь проблиски сивини Сергію прекрасно духовні
 Протиріччя, які панують в державі видні, немовби з іншої сторони, проте вони
 Для єднання християн неймовірно важливі! Сергій стоїть здивований і трохи обдурений
Гріхами ніким не оплаченими і настирливо прислухається до слів пісні чудотворної,
Перебуваючи в ролі затворника! Він мучиться від сумнівів і воює зі спокусами, але вся
Його моральність розміщена у власних намірах, високих діяннях і буденних гріхах!
Важко жити йому самому у святості й чесноті - цьому всі ми живі свідки! Нам чужий гріх
Здалеку видно, але іноді нам стає завидно й навіть немислимо кривдно, коли люди інші
можуть дозволити собі відірвати свій погляд від небокраю грішної землі: а чому ми не
Такі, як вони? Але їм не соромно за те, що наше власне єство завжди розраховує
На людську сліпоту і від самого себе постійно в затишних місцях ховається, тому що
Лається і за голову зайвий раз хапається! Душі потрібна воля точно так само, як і зміна
Часів року зберігає образ простий, але, по суті, одноманітний і пустий, вона брехню
 Не пускає до себе навіть на тимчасовий постій, однак люди перекірливі й неслухняні –
Вони до страстей не байдужі, тому що честолюбні й нудні, але немає в цьому й дещиці
Їхньої власної провини: п'яниці і алкоголіки людською поголоскою на безчестя давно уже
Були засуджені! Вони тягнуть усякий мотлох у Божий храм, де ховають його то тут, то
Там, однак, по різних кутах, щоб ока обоє не бачили повсякденну жорстокість і злість!
Так, прекрасно те, чого вже нині поруч з нами немає, клянуться солдати перемогти або
На полі раті вмерти, щоб надалі, навіть умираючи, вони пізнали благодать без дна й без
Краю! Ми чекаємо в стані смутку долю гірку, я теж з її боку деяких пояснень жду! «У цій
Країні ніхто надалі не згадає про мене дрібні деталі і чим далі, тим час забирає
Пам’ять і сили у нас!» У Сергія знятий головний вбір, на його голові видний рівний, що
Біжить убік, проділ, його відразу ж помічає сторонній погляд! На душі й біль, і туга –
Вони, як гірка полинь для злого язика, але для простого російського мужика варто
Похмелитися злегка, щоб не тремтіла підходяща для стрілянини з лука рука!
Людський рід переходить бурхливу ріку тільки вбрід, але ще немає того зілля, яке б
Послужило для поліпшення людського буття! У пору вечерню він ходить посередині
Тернів постійних! Якби русинів вороги не давили повсюдно, тоді б вони самі довели
 До смерті один одного! «Давайте свої страсті швидко погасимо й всі свої гріхи дрюкам
Відлупцюємо, нехай покривала похмурі стануть набагато прозорішими, а люди на вид
Безбарвні і непоказні сховаються за стінами храмів від всіх мирських турбот, щоб тим
Було не під силу вбити символи земного  буття, тому що життя все прагне знову й знову
Кудись нестися й шпарко бігти, щоб на ходу щастя підібрати, хоча його навіть поблизу
Не видно! Чим таке ганебне життя, тоді нехай краще ворожий спис простромить
Наскрізь його! Серед диму й вогню ледь трепечеться безгрішна душа моя, але
 Вона з обпаленим обличчям постійно думає тільки про велич свою, але не жалкує
Ні про що, що було колись у цьому краї! Немає кінця й краю сльозам і стогонам, але серце
Живе й здраствує по своїх власних законах у цьому світі однозвучному й монотонному!
Тут усе тимчасове, навіть сьогодення й те забуває про все, що ледь сталося!
Хочеться побільше таємного й заповідного, але люди йдуть по лінії кривій і в неї
Впирається погляд приголомшений мій! Як відомо, немає місця для колишніх святинь,
Вони нудяться у тяжкій журбі посередині зеленої балки! Хоча зло миттєве, а добро
Жадане й дорогоцінне, проте, немає розуміння традицій кращих, люди прагнуть чомусь
Тільки до гіршого, а чому? Адже багато що не знайоме нікому! Чи вистачить у Бога
Терпіння, тому що буття невблаганно в безодню котиться, долаючи греблі й гаті!
До речі, люди багаті нам не пара, адже самоправність - закономірна риса їхнього
Характеру, але сили їх криються у свята святих, де немає пророків інших, окрім
Ідолів своїх!» Повинен же, нарешті, загинути в кожній душі негідник і лжець! Щоб гріх
Не повторювався і знову в душу не впроваджувався, а людина все-таки відбулася, судячи
З усього, треба б особисто їй назубок вивчити повсякденну теорему, а не перетворювати її
В просту і примітивну схему! Ледь пізнавши застарілу суть, не можу навіть на мить
Заснути або ж хоча б трішки здрімнути, тому що думи про минуле заснути ніяк не дають!
 Непорушне й незаперечне, тобто все, що так швидко людиною забувається, з душі вже
Вилучене і над головою піднято, хоча воно колись було святим для селянина й солдата!
 Серед почуттів святих множаться суперечки й нікому не потрібні розбрати, які з місця
 Готові зрушити височенні гори і їм це зробити впору або знову почати ворушити блуд
 І займатися розпустою! Їхній гул всю округу в одна мить сколихнув, а потім за собою
 В сльоту завів, щоб мить істини була як і раніше далека від великого відчуття під назвою
Велика родина, але він давно вже напоготові викликати знову шумування розуму
 Й хвилювання крові, адже в його ж узголів'я без дещиці мирського пустослів’я пишеться
Нова передмова книги буття! Не приносячись нікому шкоди, воно, як завжди, опирається
На прожиті дні й роки, але творить тільки в ім'я добра! Здається, ще вчора душу смерть
Наскрізь пройшла і її нутро пропалила майже що начорно! Розум довго суть шукав, але,
Знайшовши, недовго істину жадав, перебуваючи проміж стрімчастих скель! Очі кудись
Дивляться, напевне, їхньою мішенню є ворожий солдат! Як не є, але в цьому світі
 Все-таки істина теж поруч з грішними людьми живе! Люди жалюгідні не мріють жити
Простіше, а хочуть стати товстішими і, взагалі, їм подобається жити в мирській метушні!
Вони там завжди на коні! Такий мир потрібен тільки Сатані! Щоб душу скріпляти,
Треба Віру якнайглибше пізнавати! Той, хто грішника бажає під себе підім'яти, повинен
Чітко знати, що сам може в пекло прожогом упасти й втратити вже наявну владу свою,
 А вже там будуть біси, що сили, носитися за ним по п'ятах, досаждаючи холуям і іншим
 Негідникам! На душі одна порожнеча, а поруч - мирська суєта, попереду придбання
Досвіду і усвідомлення сповна власного гріха й от-от уже відпаде повсякденна лушпайка
 І почнеться шанування мощів святих навіть у речах на вид досить нескладних і зовні
Простих! Насолоджуючись духовною висотою, не можна до гріхів повертатися
Спиною, тому що мир душу радує своєю новизною, але він не задоволений власною
Долею! А ченці давно вже перебувають в опівнічному страху, їх немовби присудили
 До страти, але, народившись у сорочці, вони постійно думають про те, як повинне
Визрівати яблуко розбрату на місці пустому! Ченці без цілонічних пильнувань і праць,
 Що сухе поліно без свіжих і соковитих плодів, їхню гарячу кров більше не хвилює ні
Пристрасть, ні любов! Їх буття відкидає й ніяк не сприймає ні те, ні це, хоча пожити
Хочеться ще й ще, але є ж привабливості свої в забутті єресі! «Всі ті, хто живуть
 У глибині небес, перед Богом не таяться, вони через істину і стрес хочуть гідно
Розкриватися! Коли в сіті демонів один раз попадуся і з ними по-доброму не розійдуся,
 Тоді весь від злості зачахну, але від істини й надалі не відмовлюся! Я ж роками чекав
Нелегких випробувань, але коли пройшов через багацько мук і страждань, так
 І не осяг миті самовираження! О, розум мій, ти буйствуєш весною, коли повертаєшся
Після тяжкої роботи додому! Нині душу виручай і подай їй хоча б милостиню на чай, але
Без міри їй не докучай! Знати міру треба у всьому, таємному й спорожненому,
 У грішному і святому й вчасно піти від тенет хитрощі, але не дай, Боже, їй теж
Набрести на нові мерзенності, вони давно вже в дорозі, але я ще сподіваюся, що ангели
Допоможуть мені спокій на цій землі коли-небудь знайти, щоб, незважаючи на всі
 Труднощі буття, все-таки до Бога без гріхів дійти й істину від рабства, врешті-решт,
Врятувати!» А мрія переборовши терни, молитви шепотить співуче, вона от-от поміняє
Радість на гнів, але сівши на порохнявий корч, ледь біса поблизу себе не зачепивши, адже
Поруч щось скрекоче, напевно, вона над людством піднятися ще вище хоче, але немає
 В неї тої сили, щоб посередині темної ночі сам мозок навів би в душі первозданний лиск!
Вона копошиться тихо в глухому куті, але ніяк не знаходить ні нитку, ні голку, а ті думки,
 Що були напередодні, стали для її єства майже що ворожими, а не цілющими: «Не знаю,
Чому одна думка не дає спокою розсуду моєму: за всіх часів на других ролях був
 Не чоловік, а його незрадна дружина!» Вона багато чого жахається, але на уривки
 Не розривається, а пташинкою біля його ніг заливається! Їй тільки снитися, що вона
Одна є предметом його особливої  цікавості і вона лізе зі шкіри, щоб себе йому піднести,
Як можна, дорожче! Мабуть, він може завісою забуття родину накрити, щоб з нею
Безповоротно розстатися, тому що поруч уже нові дівиці юрбляться! Йому хочеться
Дати волю рукам, щоб дати своїй дружині в черговий раз в зуби, щоб та не міркувала
Своїм жіночим розумом, чому холодним став їхній теплий і привітний дім?! Чи причина
Не в отому, що жіночий язик завжди був великим помелом?! Для кожної жінки один
Раз наступає момент істини, коли не так час у домі йде, воно просто повзе! А жінка
Істину всякчас чекає й у чолов'язі своєму знову розчиняється, постійно молиться
 Й кається, але суть буття ніяк їй не відкривається! Дух пристрасті захоплює груди,
 Але нічого доладного не буде в неї попереду! Хоч згинь, хоч пропади ти пропадом, а все
Тому, що немає життєвого досвіду! У чому ж тоді основна причина, що святими
Стають не жінки, а, в основному, одні чоловіки? Я ж немислимо радий, що згодом
Міняється суспільний уклад! При першій пригоді попрошу в Бога благословення
 На подальше благополуччя, але я не можу впливати на хід мирських подій ні явно,
 Ні приховано! Мистецтво древніх остаточно забуте! Всі магічні знання й секрети
 Давним-давно покинули межі цієї грішної планети, хоча люди дуже втомилися
Проводити одні й ті ж самі ритуали, але не можна залишати без уваги дивовижні
 Й дивні бажання з невизначеними й неясними найменуваннями!» Біс на слово
 Не вірить людині святій, тому що знемога жене того із старого, але рідного дому по тій
Простій причині, що відтепер за дверима дубовими будуть жити добродії нові, у яких очі
Свинцеві! А він прислухається до голосу ангела – хоронителя й припускає, що в боротьбі
Двох основ не може бути переможця! З початку до останку наші духовні бранці
Поводять себе як коханці, адже вони пристають до душі, як до своєї пасії! На серці
Тривожно, тому що буття напрочуд складне й до того ж виправити його, майже що,
Неможливо! О, Господи! Дотримуй свої ж найдавніші заповіді! Інакше нам не можна
Діяти ніяк, тому що попереду мерехтить непролазний морок! Люди своїми вухами
Чують і бачать своїми очами метушню між святістю й гріхами, між ними сіра імла,
Здається, вона напередодні пролягла й біс постійно визирає із-за сірого кута! Не із чужих
Вуст, він чує, як страшний смуток, розділяє життя на  великий мінус і плюс, де  ж я
Через деяку мить покажуся? Зароки й обітниці і голи, і роздягнені, немов малолітні
Діти, від них не дочекаєшся поради, але сірість загинути все-таки зобов'язана, тому що
У всіх своїх гріха винувата, а святість простим людям потрібна, хоча їм ні до чого бойня
Чи війна, яку їм всякчас нав'язує сам Диявол і Сатана! Бездарність находить на Русі
Свою славу й популярність, але святості навряд чи вдасться воскреснути й знову
З попелу повстати, щоб почати на ниві благодатної заново сіяти й жати?! Біси незримі
Заохочують наші гріхи незлічимі жити разом з ними, а сльози людські навіть у часи
Непрості ллються, немов струменя дощові! Сірість сама за стіл у трапезній без потреби
Сіла - їй так захотілося, вона по землі всюди блукає й, між іншим, про себе ненавмисно
Нагадує, але ніколи вона не згадує про воду й хліб, а також про святість, що живе на небі!
Що ж робити мені, залишившись наодинці з безграмотністю своєю? Про неї я все знаю,
Нею нехтую й дуже шкодую, але дійти інакше не вмію: тільки міркую та в інший бік
Головою киваю, але безпам'яття духовне вразило всю Русь поголовно! Міркую багато
 Й до того ж суджу про себе досить строго, коли входжу в становище Бога, але зла стільки
В душі таїться, що в сні навіть стільки не зможе разом приснитися! Мучуся принародно,
Але гине добро в душі невагомої, хоча з темряви глухої і дрімучої іноді лише промінь
Надії виносить назовні рідкий випадок, як символ щастя неминучого, але не відбувається
Чудо, немає навіть виходу йому звідти, тому що скрізь народ йде по заздалегідь зораній
Борозні, перебуваючи в одній і тій же тугій вузді! Життя - так собі! На кінчику носа
Вертиться чимало хитромудрих запитань! Ми ж у кожну душу мовчки пхаємо своїм
Колишньою і сьогоденною величчю, але по нашому хотінню ніяк не тішить серце
Чернеча помірність! Навіть бісові важко вдатися до аскеза! Він пальцем безіменним
Тикає в рясу золототкану, щоб на небозводі мрячному з'явилися розлучення досить дивні!
Бог дає зцілення хворим, а святим приносить пожвавлення і нове  відродження,
А на грішників давно вже чекає дрімота й забуття! От таке у нас життя!
                - 11 -
 Нарешті, на чоло надітий святості вінець завдяки Тобі, святий Отець! Люди знову
У монастирі живуть вічністю однією й витають у хмарах мрії святої! Вони вже
Не хочуть спокійно й безмовно повторювати помилки багатьох поколінь, щоб не загинути
Від безчестя й ліні, стоячи на колінах! Вони честь по честі живуть із совістю разом
 На колишнім місці й чекають кращих днів, коли мир тінників у минуле кане, а гріх
 У сірому серпанку навіки розтане й ніхто з них достеменно не знає, коли ж нова звістка,
Що сили, дверима посеред ночі гримне й зла на цій планеті відразу не стане! Немає
Церковного переділу, його поглинула Божа Віра цілком і остаточно, а юрба людей,
Здається, зовсім прозріла - їй по душі ця праведна справа! Людям грішити й неправедно
Жити теж набридло, їхня душа мороком зневажила й знехтувала, але сторінки буття
Вже всякчас намагаються перегортати дивні на вид літописці! От уже майже ціле
Тисячоріччя розпинають бідну Русь нещастя ці, немає їх гірше нічого на білому світі!
У мінути гаснучої зорі сам собі тихо говори: « Даремно й марно в безодні не згори, вже
Краще навколо себе широко відкритими очима подивися і мир духовний самотужки
Зачаруй, але в непотрібних гріхах нікого й ніколи не вини, адже це твої провини,
 А не чужі!» Багатьом ченцям те життя, що вони прожили без дещиці остраху, було до
Вподоби, але в мить єдину їм випала нелегка й гірка доля, по їхніх згорблених спинах
 Всякчас ходила дуже важка дубина і от їх уже кличе до себе безвісна чужина, де інші
Гори, поля й доли! Примарний дух спокою, він нагадує мені щось неземне, котрого ніде
Немає поруч із мною! Мабуть, воно ховається за далеким кряжем? Погляд у небо
Здійнявся й до хмар семи небес прожогом шугнувся, він тільки серед них мовчки шукає
Своїх посеред облич святих! Йому щось заважає постійно, чи це запах липкого поту, чи
Це думки про майбутню нудотну роботу, але назустріч вітру миттю кидається, а поруч
 З ним безліч зів'ялих колосів з’являється! І от скупчився простий народ, він збився
 До купи, щоб мороз лютий залюбки йшов до храму, але, як завжди, зненацька з’явилися
 Нахаби і прожогом самі полилися хитромудрі питання, зовні вони такі звичайні і прості,
Хворобливо-яскраві і чарівно-німі, вони байдуже дивляться на мир нещасний і до того ж
Ще і нещасний, зірвавшись прямо зі стелі, вони починають свою розмову здаля, немовби
 Не можуть самотужки дійти до стін московського кремля! Матінка моя, багато
Стражденна земля, ти вриваєшся в розум людей, щоб опісля залишити їх посеред
Звичайного буття наодинці із самотністю! Вдираючись в область уявлень і снів, вони
Знову й знову мечуться посередині пінистих валів, але не всякий їм готовий відповісти
Без зайвих слів, щоб їхнє ненаситне жерло пройшло крізь провали й ущелини, тому що
Їхньою єдиною метою було ранкове похмілля опісля чергового застілля! Душа вимагає
Роздолля! Уже на народному шляху пов'янула висока пшениця, яка давно вже
 Не колоситься, у хаосі її звуків німіють і мліють, ослабілі від роботи мозолисті руки,
 Але думка трудиться в ім'я й для блага науки! Мир лиховісний і беззахисний, а Божий
Дух скритний, на мить застигши й дихання затаївши, він готовий призвати людей
Схопитися за гострі мечі, щоб у цій же ночі біси на колінах геть уповзли! А посередині
Заможної і багатої Європи ходять русини в одязі злегка прим'ятому, похваляючись
Величезними латками і п’ють вино бездонними цеберками, але радуються вороги
Передчасно, тому що віддалік бояри знімають із заморського питва пробу, щоб туга
Невловима, адже була створена із сизого туману й чорного диму, посунула народний
Геній із властивої йому лінню цивілізований мир в неприємний подив і його мужність
 В одну мить розтоптала великосвітське приниження, але різнодумство тягне Русь
 До повного знищення! Чи вистачить терпіння, щоб знову здобути собі дещицю
Людської поваги?! Можуть навіки висохнути моря й ріки, але народна поголоска, немов
Кам'яні жорнова, перемелює й у канони зводить навіть прості людські слова, сказані від
Щирого серця, а поруч усе одна та босота й падаль - молодики й чоловіки нагло
Зневажають православні святині через власну гординю! Вони, особливо не вникаючи
 В суть, по-хамськи в душі всім православним плюють і імідж своєї держави псують, тому
 Що живий труп не осягає здаля власний шлях свого життя! Гідним своєї історії будь,
Простий люд і ворогів не обезсудь, а все тому, що життя, судячи з усього, не навчило їх
Практично нічому! У світі дволикому життя йде зі скрипом превеликим, воно
 В блискучих панцирах здається здаля й знатним, і багатим, але у вікна й двері уже видні
Його чималі втрати, особливо в духовній сфері! Вибухаючи, помовкуй, тому що сонячні
Промені настільки гарячі, що навіть у ночі душу веселять, але не для всіх у ту мить вони
Горять! А на площі ратоборці дебоширять, скандалять і бешкетують і підбурюють інших
Вояків і солдатів, щоб ті по своїй щиросердечній простоті не били веслами по суходолі,
Як татари сильні й дужі, але трохи застуджені, оббивають знехотя груші! Скинувши ношу,
Ченці гарні відразу небо слізно благають і просять: подати їм здоров'я й, щоб юний
Ангел-хоронитель постійно стояв у їхнього узголів'я! А ті й так всю ніч, і цілий день там
Стирчать, закутавшись у бавовняний халат, і зовсім не сплять! У невизначену годину Бог
По заслугах усім сповна борги віддасть, але перебуваючи нині в бездуховній сльоті
 Чи безодні, люди зменшують дещицю своєї гордині, щоб душа полегшено зітхнула
 Й іншим шляхом пішла, і за собою до істини повела того, хто, немов велике божество,
Супроводжував до самого ранку впертого вола, на якого зараз теж божа благодать без
Беж зійшла! Ченці висипали у двір тільки ігумен почав вести з парафіянами довгу
Розмову, під шум весняних вод бесіда неспішно йде, наближаючи до себе блакитний
Небозвід: «О, боги, чудо створіть, але нас із насиджених місць не зірвіть – вже краще
Наші душі пощадіть! Мрії давним-давно перецвіли і стрімко канули в Лету, але ніяк
 Не можуть наблизитися до райдужного світла!  Люди нових нещасть чекати ніяк
 Не хочуть, от чому їхні думки невблаганно в напрямку світла летять, яке мерехтить
Вдалині далекої і куди на світанку заспаним оком не кинь: буття всюди покрите легким
Серпанком і поволокою! Народ ніяк не прагне в безодню звалитися, як простромлений
Пострілами білокрилий птах! У цей скорботний для Русі час наш народ на благі справи
Падкий, він самий великий у світі алмаз: з ніжною душею, голодний і босий, напівголий
І напівроздягнений, але може тверезо мислити своєю головою й уміє бачити вихід
 Із ситуації непростої, навіть, перебуваючи в прострації неабиякої! Ну, а по п'яні –
Багато з нього назовні виходить будь-якої нечисті, але винні люди самі, що розум за всіх
Часів не був з ними поруч, от тільки піт постійно лився градом із мокрого чола,
 А малолітні чада були для розгульного життя незборною перешкодою! Всі, без
Виключення, на Русі обожнюють дармові пригощення, але серед пороків усіх –
 Це не самий великий і жалюгідний гріх! Сподіваюся, що Господь коли-небудь наш
Народ сповна зрозуміє і йому своє благословення з небес пошле, а батько й мати  будуть
Бога невпинно упрошувати на своїх дітей Божу кару не насилати, адже Господові
Належить дітей своїх прощати, але Русі, врешті-решт, в дарунок надіслати
Святість і благодать! Нехай, небесна Ліра розносить по неосяжному миру
Божественну суть! А людям немає у чому Бога дорікнути, їм якось не з руки мовчки
Дивитися на старі стелі, що пожолобилися з роками, адже вони, як і люди старі, вже
Точно пам'ятають відгомони колишніх боїв! Тоді теж було не просто віддалити себе
 Від смерті в кровавій січі, адже всі зустрічі з ворогами іродовими люди благородні
 І прості повинні були завжди на всі витівки злодіїв завчасно відповісти! У цю лиху для
Вітчизни годину люди не хочуть перетворюватися в мерзенну худобину, для якої мир
Єдиний перетворює дихання легкого вітерцю, який приносить пориви волі сюди здалека,
 У купчасті й грозові майже кошлаті хмари! Голова стала білою, вона давно вже
Посивіла від безпробудного зла і людського свавілля посеред білого дня! Буття прісне
Дивує й чоловіків, і жінок, таких чарівних, балакучій і чесних і народній поголосці донині
Невідомих! У людей про любов одні непристойні переконання: постіль, пещення,
Охкання й обхопи, які проходять на старому й скрипливому ліжку, вже краще при нагоді 
Піднятися вдвох на підмостки повсякденного буття задля подальшого набуття
Життєвого досвіду! Із самої колиски страсті плоттю цілком опанували, але від них
 Не можна назавжди відрікатися, тому що Бог недаремно подарував нам мирське
Щастя:  жити й закохуватися й нічого в житті не соромитися, адже гріх от-от
Повинен насправді відбутися і не варто у великій любові сумніватися!» Сергій устав
Із-за столу, судячи з усього, йому молитва сили додала, він зняв дощовик із цвяха, тому
Що ранок почався із заливного дощу, а потім трохи постояв між двох столів і попросив
Допомоги у своїх небесних богів, поправив одяг, щоб не виглядати невігласом і опісля
Подивився в порожнечу, адже вона була особливо вранці неприємна й досадна, що навіть
Прикрий присмак з'явився в роті! Відразу із-за повороту з'явився чернець, який пропахнув
Потом після цілонічної роботи, адже саме його біси примусили добре упріти в часи
Ранкової молитви! Йому б помитися біля криниці, але відволік його хтось, хоча через
Декілька хвилин чернець сам зняв рушник зі цвяха й пішов у лазню з обличчям сумним!
 Йому в радість були втрачені раніше строку молоді літа, хоча сьогодні підбирається
Старість тяжка і саме вона затьмарює небозвід і його плоть не так шпарко й круто, як
Раніше, живе і дихає! Ріже душу лезо сталеве, тому що діється на землі діяння зле! Знову
Гріхи замкнули святість за стопудовим засувом, щоб був загублений зв'язок і цього
Разу між дією й словом! Серед загальної товкотнечі люди не можуть розібратися, де
Чужі, а де ж свої, тому що немає поблизу широкої колії, де б навіть люди підсліпуваті
Самі б свій шлях відразу ж на листі паперу олівцем позначили! Хоча плоть уперто
Й без чужої допомоги лізе в глибоку яму, усьому причиною є послідовники ісламу: вони
Не проти неприкритого хаосу й сорому! На землі обгорілій тіло остаточно впріло
 Й ледь не загубило почату напередодні велику справу! Ніхто гріх з розпростертими
Обіймами не ділить проміж сестрами і братами, у кожного з них є свої поняття
 Й з радістю його не зустрічає ніхто, у тому числі й Божество, але рідко його прилюдно
Юрба викриває й до чийого розуму постійно волає, але ціпи для цілої держави хоч
 І ржаві, але зроблені ворогом на славу! Кривдно за себе й державу! «Браво! Браво!
Вороги мріють життя церковне зламати й кримінальні справи супроти священиків
Порушити, щоб серце не могло свою душу довгими ночами із захватом до самого ранку
Слухати! Вистачить русинам ікати й в інший бік головою кивати, треба самим свій
Візок в напрямку небес штовхати, а перед собою бачити тільки райський сад! Минуле
Позначилося знову на повсякденному побуту, немовби воскресла свята любов, проте її
Всюди підстерігає лихо, а вона кидається й туди, і сюди, але прожогом несуться буття
Дні і роки! Народитися б років чотириста назад, Щоб навіч пережити й зливи, і град,
Адже це саме вони створили для волі море нездоланних перешкод!» Томлюся від роздумів
Безкраїх, як від гулянок безжурних, що нагадують майстрів справ заплічних, у яких є
Репутація небездоганна! На тілі й у кожній справі видні бруд і павутина, але, як відомо,
Душа й тіло - єдині, але рвуться між ними найтонші нитки з волі прийдешніх подій,
Але люди жадають нових і нових відкриттів! Про міцність ниток, люди, постійно
Дбають, і на розбрат не зважають, але духовність свою всякчас дотримують, хоча за свої
Гріхи прощення від Бога не чекають! Право не знаю, чи є у світі любов воістину свята,
Непорочна й не зла?! Що ж це таке, чому я оповідаю про себе, а не про власного героя,
 За якого встану горою? Він пломінь тимчасовий і до істини справжньої може душу
Привести й сказати Богові: «Боже, мене прости за всі страждання і гріхи!» Він
Грішників пощадить, але для науки їм постійно говорить: «Той, хто просить і Бога
 Не паплюжить, піде слідом за мною і встане з  мечами і щитами за власну Віру!»
Своєю кров'ю Господь освятив все те, що особисто ми називаємо Всевишньою любов'ю!
Напевно, це в Куликовській битві православним людям допоможе?! До цього часу Сергій
Бачив ще в юнацькі роки позначену мету, вона чесно переслідує ігумена повсюдно і їй
Сьогодні чітко відомо, що яскраві почуття  без частки смутку виплеснуті назовні,
Вони мають першість над душею й у холод, і в студенець, але святість все так же спить
Безтурботним сном і поки не гримне страшний грім, і яскрава блискавка власним
Променем не освітить всі земні гроти, щоб народу вистачило й сили, і Віри позбутися
 Від сіро-чорного запалу, який швидко б затьмарив величезне і яскраве світило! Трохи
Почекавши, ігумен у храм неспішно ввійшов, але не знайшов на вішалці старого цвяха,
Куди можна повісити головний убір! Хід думок по іншому шляху пішов: чому його дім
Розграбували й стада повели на край слов'янської землі, де нехристі й дикуни ссуть кисле
Винце й ніколи не дивляться Богові прямо в обличчя! Бриньчать на інструментах
Однострунних і дивляться щомиті на гори й дюни, ці гяури чи похапцем, чи здуру
Говорять нікчемні слова і доля їхня не пряма, а немислимо недоброзичлива! У кожного
На шиї завис невизначений знак, але людина напівроздягнена й голий, він проявляє
 До пристрасті смак і поблизу ніяк не бачить непроглядний морок! Його довгі пасма
Зібрані в пучок і висять попереду й позаду, але жмут сивого волосся іноді  закриває очі
 Й ніс! Мужики, сівши на коліна, копошаться над стрим поліном, що ледь-ледь догоряє,
 А навколо них танцюють величезні тіні якихось демонів злих і людей зовні святих! Пісня
Не позбавлена  мотиву, але вона нудна напрочуд! От так ці люди будуть вечори
Наодинці коротати, а потім один одного обіймати й проводжати й у слід їм довго
Дивитися, продовжуючи навпочіпки тихо сидіти й мовчки в степ дивитися! Темрява
Зовні, а усередині темінь ще гірша, аніж журба, а на очах розові шори, проте руки дохлі
 Й болящі у той вечірній час холодний меч ледь-ледь колишуть і старий пил на ньому
Витирають, а з піхов залишки вина спокійно й холоднокровно додолу випливають! Без
Розуму вони коротали довгі вечори майже до самого ранку, ніхто дружин собі
 На батьківщині не шукає, у їхніх головах тільки вітер, що сили, свище! Він ганяє хмари
Громові, але їх не бачать очі блакитні, тому що православні і їхні святі забувають
Вочевидь про справи земні! Над ними скриплять сосни вікові й у цій порожнечі й темряві
Вони залишаються відданими власній мрії і навіть у віщих снах не згадують про прості
Життєві речі, а на свій ризик і страх ідуть до ріки потемки, щоб новий храм відкрити
 Й почати вголос про свої гріхи баяти! Їм противилася темрява, вона страшна й холодна,
Немов твань взята із дна! Всі люди колись умруть, але нехай нащадки їх за неуків
 Не вважають, адже повсякденна праця марною бути не може! Кожний із ченців Бога
Щиро просить: «Не пам'ятати зла, а жити й творити тільки в ім'я своєї ж слави
 Й добра! Нехай думи чорні покинуть широкі простори й не вступають із народом
 У сварку! Навіщо просити добро й для чого або для кого? Уже точно знає Божество,
Що грішна плоть не здатна сама перебороти зло! Розкиданий усюди тільки тьмяний
Колір, іншого нині на Русі навіть у спомині немає! Останнім часом я подумки звертаюся
До джерел буття, але де ж живе смерть моя? Не знаю точно я! Переді мною великі
Почуття й нестерпні бажання, породжені цією весною й знову хочу я пізнати всі
Принади й негоди земного буття, напевно, сповна, щоб випити гірку чашу до самого дна!
 Либонь, тоді буде від рабства врятована країна моя! Поза Богом життя немає, але
 Не зблякне його яскравий колір, поки по миру носиться Боже сяйво! Поки ще живу
 Й дихаю на повні груди, але бачу повсюди море гріхів наяву, сам себе несамовито
Соромлю й тягар гріхів на свої плечі відразу переношу, а Добродії про одне прошу: єресь
Спалити й зло на корені припинити, щоб православне слово змогло Русь від нещасть і лих
Уберегти! Божа мати повинна різнодумство у моїй Вітчизні миттю зламати, щоб
Гіркота зникла в роті, а в повсякденному побуті прості люди забули про склоку й суєту,
Але ловили слова молитви прямо на льоту й не прагнули впасти у вакуум, тобто
 В порожнечу! Стогне під ярмом ворога наша багатостраждальна земля, але його коряві
Вензелі переповняють горем круті й пологі береги: горе не можна легко з місця
Зрушити, чи як можна далі його віднести від нашої місцевості, як і не можна
Простій людині від віку до віку залишатися постійно в тіні і всі знущання мочки
Терпіти! Треба було порвати диявольські сіті, щоб жити й творити тільки при денному
Світлі, тому що буття не відкидає ні неправду, ні брехню, але страшезні хами обман
Уважають за велике досягнення своє! Чи буду мертвим, чи залишуся живим, своє «Я»
Дощенту подрібнивши, почну з останніх сил боротися супротив всесвітнього зла
 Й диявола, схожого поблизу на дивного рогатого козла! Життя, осягнувши й зрозумівши,
Де ж безодня, а де ж Рай, спокійно піду в мир свій, але ніколи не подружуся із Сатаною!
Я не бачу різниці в тім, хто заполонить після смерті мій рідний дім - я ж буду
Мертвим, а не живим і ніхто не потривожиться над прийдешнім моїм! Я готував
Добре і святе, а наяву миром править горе люте й зле, от чому стою ближче до аналої,
Тому що засмучує розум буття земне: що нам робити з молоддю? Вона, як покарання
Боже! Невже ми насправді краще потомство, без лицемірства й віроломства, у Бога
Не заслужили, адже зовні завжди начебто б по канонах Божих жили, в міру любили
І в міру грішили! А над далечінню земною в'ється величезний бджолиний рій! О, Боже
Мій! Що ж чекає народ мій за тією далекою грядою, що поростила густою й високою
Травою, осокою низкою й високою й гарячою кропивою упереміш із різнобарвною
Плетеницею!» Багато навколо пихатості й чванливості, божевілля й недбайливості, але
Немає прозорливості, мабуть, по Божій милості волхви позбавлять Русь від мракобісся
 Й чуми, а також від всього підступу всемогучого Сатани, який не раз і не двічі
Ліквідовував народ за допомогою голоду і спраги! Воля блага гори з місця миттю
Зрушує і людям вижити на грішній землі саме вона моментально допомагає,
Але вона буття розжареним вогнем розпалює, хоча мені незрозуміло: звідки навіть
 На сонці з'являються чорні плями? Це запитання для Духа Святого, що виплив відразу
З мороку густого! Він не встигає оглянутися, як біси над Вірою глумляться й відкрито
Сміються, вони б самі величалися й славилися, якби їм великі можливості представилися!
 Люди немислимо вболівають по смерті малолітніх хлопців, а окаянні в усі горло
Сурмлять, що не в житті щастя, а в подоланні халеп і нещасть! Ніхто над простим
Народом не зжалиться, коли той уболіває й засмучується! А у бідолашного люду немає
Бажання ходити щодня на роботу чи сидіти в темряві на сьомій версті від монастиря
Святого, де вибору немає іншого, як грішити, а потім молитися знову й знову! Людям
 І справи нема до того: звідки сюди приходить біле світло і хто його запалив вдалині
Від землі?! Знати хтось зміг розвіяти смуту й смог без особливих зусиль і турбот! Ну,
 А народ простий і діловий як же управляється з неслухняною своєю головою? Він
Продовжує поблажливо на той гріх дивитися і у вогні блищати, щоб потім ущент згнити
Чи згоріти, але в гріхах людських гине чимало людей і розумних, і святих, але ніхто
 Не заздрить долі їх! У годину нічну за ними всюди ганяється біс очманілий, на вид
Безбарвний і сумний, але, як потім виявилося, дуже-дуже гонористий домовик! Він щось
Каркає й прорікає і навіщось людям голови всякчас морочить! Хто про що, а я про
Інкогніто, але це явно не те, про що люди будуть згадувати й на собі сорочки знехотя
Рвати, хоча навіть біси недбайливі не позбавлені частки прозорливості! Ним утішатися
Нема чим, якщо треба, тоді й ми їх теж скалічимо й мир стабільний на землі забезпечимо!
Що ж з головою струсило й чому відключається мозок? На нього з боку не дивися,
 Його думки таяться усередині, але нічого нам не видно зсередини! Можливо, що там
Одна порожнеча й тому поблизу її не видно нічого, тому що тлін і суєта затискають
Двома руками навстіж розкриті вуста, мабуть, все діється неспроста! Побороти її мозок
 Не в змозі і, судячи з усього, що жити не легко йому, та й не треба з головою
Занурюватися у пустоту, щоб не знати заздалегідь про немислимі  стражданні у Пеклі!
«Я вже грішу десятки років підряд, але пуття від життя немає з тих самих пір, як я
 В упор побачив Боже світло! Думка поблизу схожа на нісенітницю й дивне марення, але
Це ж реальність буття, якщо зможеш, то все в дійсності представ! Видимо, що все це
Вимагають осмислення самого походження Фаворського осяння! Нехай розколюються
Від втоми посивілі скроні, але нема ні однієї хвилини без прочитаного рядка, коли зроблю
Навпаки, тоді час піде - просто, задом наперед! Невже я й справді ідіот?Не Василь
 І не Федот, і вже точно не бовдур і не дурень, але життя саме веде зворотний відлік
 Часу! Воно нам часто й багато бреше, щось накопичує й прибріхує, а коли чогось
Точно не знає, тоді людей обмовляє й очорняє, і рідко коли своїми кволими грудьми
Людей заслоняє! Про це ангели вголос не говорять, тому що їм не можна людям
Правду в очі грішникам казати, але де ж її тоді простим людям шукати?! Це
 Не прості слова - їх породили мого буття залізні жорнова, хоч я й жебрак, а моє житло
Схоже зовні на величезну галявину, але його ж стіни зроблені з дерев - велетнів
 Без задирки й будь-якої вади! Цей будинок, що тендітне скло, він уже давно на дрібні
Фрагменти кришиться, напевно, так йому призначено було, але неможливо всяку година
Тільки до однієї й тієї  істини прагнути! Це багатьом людям не під силу, от вони
 Й бісяться з жиру, щоб від молодецької пристрасті й запалу нічого не залишилося
 Наяву, але, що стосується Росії, то від зла залишаються великі криги і вони набагато
Гірші від найстрашнішої зброї, адже на державою всякчас висить примара слабості, але
Вона робить вдумливий вид, що вона не пропаде, навіть, якщо сама додолу впаде, тільки
Мить небуття пройде і вона далі по своїй землі поповзе! Хто б так подумати міг? Тільки
Бог! Можна про зло навіки забути й нічого про нього не говорити, а просто жити
І не переставати Господа любити, одним словом, не переживати й не тужити,
 А нишком камені збирати! Я ж так не можу, от чому постійно від мирських гріхів,
 Що сили, біжу, але вони завжди в мене на очах і на слуху! Життя душу гнітить і його
 На дрібні уривки, що сили, рве, адже важко людям гарним крокувати по необжитій
Пустелі з духовною ношею! Я ж її ніколи на ходу не кину, уже краще покладу на вівтар
Чудовий! Давить безвихідність на плоть і її неможливо в одну мить перебороти, адже
Знемагає душа від повсякденних турбот, а великих справ попереду безліч, нелегкий шлях
До посмертної слави, йому ніяк не вистачає колишньої величі й шляхетної гордовитості!
Нікому не потрібна обдерта й облізла щиросердечна струна, що стала чорною, як і вся
Неосяжна й поневолена татарами земля! Ворог несамовито регоче, а русин свою сокиру
Щодня точить, щоб не було миру, кружляються дияволи, немов на балі, хоча їхні обличчя
В сірому запалі, мабуть, це до добро русинів не приведе, тому що трупи людей уже давно
Валяються на брудній підлозі! Той, хто порочною стежкою свою душу ввергає в цупкий
 І варварський бій, вірогідніше усього, зштовхнеться з жорстоким лихом, яке роздавить
Всіх: близьких і знайомих, немовби дрібних комах, вигнаних напередодні з рідної оселі!
Коли бути чесним до кінця, то там м'якість зовсім недоречна, там і миті не можна
Прожити праведно й чесно! Там усюди чутний стогін і напрочуд не так страшний він,
Як його малюють, хоча він напівжартівливо душу на дрібні шматки роздирає, немов
Малолітнє дитя, і у всіх гріхах одну її постійно докоряє, а опісля, коли блисне
Багатокілометрова блискавка й гримне стопудовий грім, подаяння у вигляді гірких сліз
Із душі знімає, але не умиротворяє свої домагання, навіть, пройшовши тяжкий шлях
Через сльози й стогони! У кожної світобудови є хвилини гибелі й творення!» Нас
Життя продовжує в бруд кидати, але в той же час у всіх мирських гріхах дорікати
 Й відразу засуджувати, нібито похапцем, і змушує про істину ненавмисно міркувати,
 А часом і забувати про те, чому ж нас з дитинства навчала рідна мати! А язик мовчати
 Не дуже звик, тому що назовні виліз широкий кадик, він дуже величезний і до того ж ще
Й великий, тільки один сивоволосий старий намагається всіх людей один з одним
Примірити й змусити їх безгрішно й праведно жити! Він по всесвіту цілими днями
Мотається й з ким тільки там він не зустрічається, він не прагне зло добром називати,
 Через що продовжує ще сильніше мучитися й страждати, тому що люди Бога
Не дотримують, а небеса їм у відповідь цебрами нещастя на голови ллють і от-от навіч
 Багато тире й багато крапки свою увага на людських гріхах зосередять! Тут лежать,
Покинуті додолу книги, хазяям їх ніколи читати, щоб випробувати благодать, вони
Всякчас плетуть підступи й інтриги! Їх хвилі з великою силою накривають посередині
Старого цвинтаря й вижити простим людям там не просто, але, будучи старцем, Сергій
Збирає по ночах частини дрібного кварцу, щоб у пам'яті народу в образі праведника
Навіки залишитися, але грішне тіло на собі вже відчуло біль зрадництва! Своя провина
Зовні непомітна, але люди приходять на землю зовсім не за цим, а щоб узимку
 Й улітку не втрачати вигляд справжньої людини! Сергій Русь прославив, тому що
Постійно дотримувався Божих правил і Господь його зусилля без опікунства не залишив!
 Для сильних миру цього майже ніщо наше з Вами Божество! Гріхи напрочуд солодкі,
Особливо ті, що зроблено нишком, але в створення божого, здаля й поблизу ні на що
 Ні гожого й на вигляд святого ніяк не схожого, одні кістки та пика, яка напередодні була
Вщент чужими кулаками розбита, а на тілі висить рвана рогожа, спаси нас, Боже, від
кроку  тяжкого, щоб ми на когось із близьких людей руку підняти змогли! Святості, наче
Й не було, прости, Господи, вже такий час настав, що всі люди сплять під одним спільним
Покривалом! Гріха їм до самої смерті вистачить, хто не розрахувався з бісом – потім
Сповна йому за все заплатить! Він терпляче чекає, коли ж грішний народ сам собі нову
Хибу на землі знайде! Позаду одні руїни й череди, отруєної ворогом худобини, але думам
Ніяк не втекти від повсякденної рутини! Прожито більше половини, відведених днів,
Які у штовханині своєї нагадують табун загнаних, але ще молодих  лошаків! Вони
Прислухаються до слів Бога й самі потроху намагаються подужати, послану Господом
Дорогу, але тільки  сузір'я особливо не вникають у суть земного буття, тому що
 В кожного повинна бути стежка своя – від самого народження й до повного
Небуття! От і сьогодні щось удалині побачив я, але там же далекі моєму власному духу
І спустошені вщент й померклі краї, жити там стало недобре й погано, але вже така
Надворі стоїть пора року, або тяжка епоха повсюди наздоганяє тутешній люд, адже
 Цінувати необхідно навіть крихти черствого хліба, посланні  із блакитного неба
Немічним людям у вигляді великого чуда! За що давним-давно вже було загодя
Заплачено, те й одержимо, але, при слушній нагоді, заженемо себе в п'ятий кут
 І встанемо на місце майже, що мертвих пугал! Багато чого було розтрачено
 В житті собачому, але там не можна було жити інакше! Мало що ми зробити
Хотіли, однак, на ділі назовні спливли зовсім інші цілі! Поменше б канителі було
 Й у душі, і в тілі, тоді б від туги марної так не віяло вогкістю бездушною й холодною,
 Але міркування й думи шляхетні рятують простий народ від життя безвихідного! За
 Темрявою дрімучою люди бачать добро при кожному зручному випадку, однак, отрута
Гримуча пронизує плоть неминуче, але люди думу тяжку думають навіть у ніч похмуру,
Вони створені для високої любові, хоча й ховають серед старої одежі і лахміття думи
Тяжкі, але вони ж не дикуни й тому моляться від зорі й до зорі, хоча і їм самим потрібні
Розумні поводирі! Їх сновидіння  багатьом на подив є відображенням уяви, хоча люди
Самі своїми думками не управляють, вони тільки чекають, коли ж біси в спокої їх
Залишать, а то погані сни постійно душі труять і бал свій мовчки й тихо правлять! Тепер
 У дрімучому лісі знає кожний звір, що Сергію однаково, що долею особисто йому буде
Призначено і чим опісля повсякденне буття буде за свої гріхи нагороджене, але вже
Давним-давно по краплях випите терпке вино, але нікому не дано втекти від того, що
Йому запропонувало Божество! Воно мстить чоловікам і дівам і не радує душу співучим
Наспівом, а все тому, що відомо йому одному, що ніхто не вічний у світі цьому, навіть,
Якщо він народжений був на світанку! Зло саме геть ніколи не піде, але будь-яке творіння
Людини його коротке буття переживе, коли це дозволить їй Господь, але всякому
Терпінню є межа, від людей слабодухих і неслухняних Господь не чекає праведних справ:
Нелегко Йому нальоту зціляти людську сліпоту й доводити людині нерозумній
  І до того ж дурній свою нетлінну правоту! Вона не зрозуміє ні істину, ні суть,
Навіть, якщо її загодя до хреста підведуть, адже такі люди іншими вимірами
Давним-давно вже живуть і в них зовсім інше життя, інша істина й суть!
Їх, Господи, не обезсудь, але про перевиховання таких людей теж не забудь, вони до самої
Смерті свою лінію будуть мовчки гнути, особливо не вникаючи в підоснову буття! Ми ж
Як-небудь, ударивши кулаками один одного в груди, закінчимо свій життєвий інститут,
 Де нам не видадуть диплом, але розумні люди при нагоді впустять у власний дім, щоб
Потім поговорити з тобою вдвох про хліб насущний й про буття земне! А наше буття
Таке брудне й замацане, що після нього вже не залишиться більше нічого!  Соромно
Плакати, але що ж робити, коли загублено останній постіл? Ми з того ж тіста, чиє місце
Не на небесах, а на художніх полотнах, написаних  художником у сіро-чорних тонах
 У семистах верстах від того скиту, де проживав колись усім нам відомих монах!
Батьківщина терпить погубу і крах, продовжуючи все так само ходити в старих
 Й стоптаних вщент постолах і вирішувати пекучі питання  в штовханині й похапцем!
Життя стало об'єктом загального остраху, однак, кожний замість терзань
 І страти жадають життя порожнього і дозвільного, а всі  невдачі, від яких бідні
Люди й стогнуть, і плачуть їм легко звалити на Божу волю, людський жереб і безбарвну
Долю, а біси скрізь прикриваються обманом і брехнею, де тільки зробити це їм
Здається можливим! Звички лисиці й оскали, сходні на усмішки щурів, терзають цей
Мир вже багато століть - це, по-перше, а по-друге, і в чергове: тільки діти, що швидко
Подорослішали, своїми думками й міркуваннями поліпшують життя напрочуд хмуре
Й тяжке! Вони єдині стежать за тією сферою - загадкової й таємничої, де з усіх боків
Несеться різноголосий дзвоновий передзвін! Він дзвінкий і страшний, коли проходить над
Поверхнею ланів і ріллею, але, досягши заповідної крапки, пролетівши над болотною
Купиною й залишившись нагином, тобто без сорочки, миттю затихає й у безвісну
Далечінь по чиїйсь волі спливає, але не відмиває тіло від бруду, а грішну душу
 Не залишають інші нечистоти, тому що не написано в безхмарному указі: як це варто
Зробити, щоб й швидко, і відразу?! Можна місцями поміняти святі фрази або
Повторювати окремі слова до трьох разів, але, так чи інакше, там важко життя
Прожити, не маючи дещиці вдачі, щоб колишні гріхи навік забути! Життя
Безвідрадне тече від Бога вдалечині, який люди всі представляють тільки
Із хрестом в одній руці, але й Господу давним-давно вже не по собі, тому що таке
Існування дуже смердить, як минуле, так і сьогодення, але люди, які небо запросто
Коптять і тільки зрідка над Євангеліє крекчуть, ніколи не стануть дозорцями, щоб їхні
Думки чорні не проникали у серця шляхетні! Вони цілими днями знущаються з себе через
Те, що, над міру вибагливі, особливо в середині життя! На душі неприємно й прикро! При
Перших ознаках старіння з'являється в ченців не тільки посивіння, але й особистісні тертя
 І зникає колишнє задоволення від справ благих, створених  в ім'я всіх святих! Їм стає
Боязно, коли біси кланяються нижче паска, адже думи безбожні з першою ж нагодою
Нагадують про прийдешні складності всього земного буття, от так і проходить
Життя – від початку й до кінця, але, мабуть, недарма наш Бог і Судія, перебуваючи
У здивуванні, виявив нетерпіння й вступив із грішниками в короткі дебати, хоча Йому
Й гірко, і важко, але Його відразу самого на підводні рифи й камені прожогом швидка
Течія понесла, але Він вижив всім лихам на зло! Тільки в жаркий полудень можна
Зрозуміти, якою була ця гірка праця Господня! Скільки ж сил у Бога віднято й украдено,
 А бажань стільки ж було не відгадано, на Його очах з'явилися нові подряпини, а вище
Носовий западини виникли довжелезні зморшки й важко Господу жити разом з ними! Їх
Відтепер не закривають сивини! Ми ж самі, тріскотимо суглобами й, тараторячи язиком
Бравим, ломимося лукаво у двері ті ж самі, у які незабаром біси наскочать, і зневажати
Всіх грішників почнуть і, крім сорому й стиду у купі хмизу нічого вже не відшукаєш, але,
Будучи в юнацькому віці, нові турботи сам собі, трохи почекавши, серед іншого мотлоху
Із превеликим трудом, але все-таки розшукаєш! Коли так жити, як біси усім нам
Холодними ночами наказують, тоді можна з розуму зійти й збитися з вибраного
Тернистого шляху, хоча розумному зробити це буде складно, але в наше час все ймовірне!
Біль відразу з'являється в потилиці, зникають останні гроші із суспільної скарбнички,
 А тіло усе сильніше притискається до солом'яної підстилки - один порятунок у відкритій
Навстіж зеленій пляшці! Моторошно було подумати про те, що священики в шинки
Можуть перетворити навіть боже житло, а потім душу відразу відправити на ломку!
Сторожила місцевого й людини всій окрузі давним-давно вже відомого, запитує молодий
Чернець: «Чому ж церква самотужки не йде від усіляких чвар і склок?» - йому це,
Здається, невтямки! «Якби люди всі покаялися, а один на одного дарма не скалилися,
Тоді б спільно з бідою вони миттю б самі упоралися!» - відповідає йому інший чернець,
Окаючи через кожний склад, адже він вірить, що Бог завжди знайшов би вагомий привід,
Щоб  усім людям допомогти! «Мені від Господа – Бога потрібно не занадто багато –
Тільки самий дріб'язок, щоб Бог у дні нещасть і тривог не просто говорив, а повідомляв
 І голосно віщав, що треба робити й куди йти, щоб не збитися із заздалегідь вибраного
Шляху! Не стояти ж мені посередині величезного поля й спокушати свою долю?» - «Твоє
Мислення застаріло й віджило свій вік, це ж не твоя справа, що кожна людина шукає
Демона іншого й не вслухується в будь-яке Боже слово, але все, що не нове, не має над
Собою ореола неземного! Розпад духу починається із сили й волі й закінчується
Невеликим  пагорбом у чистому полі! У людей немає просто часу, щоб розібратися
Зі своїми ваганнями, які постійно б'ють, що сили, їх по тім'ю!» - «Так воно і є, Ваша
Честь, однак, коли дощ за комірець води накапає, отоді й тлін, і суєта вже
 Не коштують нічого, тому що дощова вода обмиває сповна й думки, і вуста, щоб
 Не тільки добродії почитали Бога завжди, але об'єктом їхньої уваги повинні стати
Людські думи, що виникли заздалегідь посередині міського шуму і, щонайменше, вони
Теж прагнули входити в ті ж самі двері, куди іноді заходять люди зі зморшкуватою
 Й роздряпаною шкірою - прості перехожі! Уже  багато чого з Віри наразі втрачено,
Але покарання за гріх для нас всіх ще не призначено! Немає жодного органа, чия суть
 Не була б грішниками вголос оббрехана! Зараз немає святої моралі, про яку в усе горло
Священики на зорі православ'я несамовито й люто кричали й книги про це довгими
Ночами писали, щоб їхні нащадки зимовими вечорами при свічах до ранку читали, але ті
 З юних років слухають тільки блюзнірське марення й у відповідь на Боже слово навіть
Позов Богові вони пред'явити майже що готові!» - «Їм би йти на тяжку працю
 Із великою лопатою, щоб потім боліли й сочилися п'яти, а то їхній шлях, коли
 На нього зверху глянути, - і рівний, і гладенький, а дух поступово сам занепадає! Тим
Часом, він для них загублений, здається, ще не назовсім! Справ під зав'язку немає
 В тих, хто замість того, щоб відмолювати свій повсякденний гріх, до світанку
Читає дитячі казки або вдень без передиху їздить на санях чи полозках! У кожному
Випадку є безліч власних співзвуч, але краще було,коли б будь-який чернець ніколи
 Не був настільки самотнім, що його в будь-яку мить надмірний недолік відразу зіб'є
 З обох ніг! Треба, щоб поруч був той, хто б йому допомогти зміг і біса переміг, тому
Що Бог кидає докір Всім тим, хто й глухий, і німий до людських хиб, але не тікає від
Сварок і склок!» - «Так, ти, отче, від істини не так вже далекий, як той метелик, який
Уже не раз або двічі свої крила об полум'я буття вщент обпалив! Був би привід, а Бог,
Навіть, серед візерунків мереживних побачить чимало гріхів земних і нас удалині або
Поблизу них!» - «Ми ж духовні лікаря, ми молимося за здоров'я небесного царя,
Сумнівно щоб комусь із грішників Його було б шкода, головне в буденному житті –
 Обопільна вигода! Чи не вони всякчас говорять, що Він їм і не кум, і не сват, і тим
Більш, навіть не рідня, яка капшуком дзенькає і може посеред білого дня
Засмутити рідних людей, але навіть серед них навряд чи когось зараз застанеш
У живих – давно вже немає їх! Один не живий просто тому, що був над міру ледачим,
А інший - сам пожертвував самим собою, щоб хтось інший давив народ рідний своєю
Потужної п'ятою і вдало займався розбоєм,адже його п’ята ще не простромлена
Отруєною стрілою! Ще небагато часу пройде й запалахкоче курний шлях, тоді
 До Бога не дійдуть ні біль, ні тривога! Якщо сказати по правді, то коли людина
 В нестатку, вона ніколи не дивується новій біді, вона буде нею стурбована, однак,
 Не дуже здивована, а навіть буде трохи зачарована розвитком подій! Він, між
Іншим, бачить гріх навіч і вдень, і вночі! Був князь для простих людей опертям, але
Незабаром і він, як ніхто інший буде занепокоєний навислим над Вітчизною горем!
Він припинив брати з людей побори, але в ту пору не припинилися самі по собі
Мирські чвари й сутички! Йому б в ім'я Батьківщини залучити на свою сторону всіх
Ратників і молоде купецтво, але князь сьогодні від запою лікується й, як ужалений
 Зеленим змієм, у своєму теремі біситься, майже, півмісяця!» - «Невже він насправді
Невиліковно хворий, він же свавільний і багатьма соратниками у свій час був не дуже
Задоволений, його я викривати ні в чому не буду, хоча людська поголоска гуляє всюди
 І вона порівнює його з біблійним Іудою! Серед шуму мирського не варто народжується
Нікому, окрім всезнаючого слова! Князь не може стати урівень із Богом і крокувати
Разом з Ним у ногу, але він потроху сам собі народними кістками прокладає до Раю
Тернисту дорогу! До нього юрбою ввалюються п'яні друзі на постій прямо додому, щоб
Побавити його каверзною грою й навіть у годину непросту пограти у хованки із власною
Долею! Я просто так це кажу, але ніколи навіть князеві не дозволю проявів його свавілля,
Щоб  буття незначне вивернуло назовні з народної душі все можливе і неможливе в цей
Час напрочуд неспокійний й настільки ж тривожний!» - «Будуть і в русинів втрати
 Й збитки, хоча вони, принаймні, виткані з іншої матерії, але зовсім не тієї, що народ
Напівзабутий богами і до того ж ще й спорожненій своїми гріхами! Духовний мир
 І душевний спокій йому даються з кров'ю, а Віра в Бога – завдяки величезній любові,
Але будь-який самий тупий жарт  миттю позбавляє людину розуму! Хоча від буття
Прісного не залишається майже нічого, тільки одне Божество та сокира Його, яка
Вознеслась в темряві нічної над свіжою імлою, що сама собою лягає на плоть голу,
 А та розпростерлася на долівці, щоб знизу краще бачити свою долю! Це крик відчаю
Й наслідок людського здичавіння, тому що обітниця мовчання приносить навіть
Ченцям чималі страждання! Поки терпиться, душа живе й на одній нозі навколо
Своєї осі постійно вертиться, а нісенітниці мирського буття псують побут, але без
Всяких передумов всі завали розбирає Всемогутній і колишній небесний Судія! Він
Ставить крапки й коми на всі гріхи мирські, а потім тире й галочки і розділяє весь
Народ на закохані в Бога квітучі парочки!» -«Немає рахунку грішним дням, а душа
Постійно прислужує власним гріхам, немов безбожним, якщо так виразитися ще можна,
Холуям! Не треба тягти інших за собою, коли в буття мирське вторгається біда
Твердої ходою, щоб всі знання довести до здичавіння, а потім відправити всіх розумників
У вигнання іншим же людям у повчання! Сподіваюся, що почуття жаху відразу
Не проявиться й у темряві буття на поверхню не проб'ється, живу я не заради того,
Щоб небесний судія позбавив би мене самого від всіх пороків буття!» - «Я зараз стою
 На п'яді до болю знайомій мені місцевості, але не вистачає слів у української
Словесності, щоб мова сира в себе б всю святість миттю увібрала і нічого при цьому
Не втратила і людей розуму не позбавила! У кожній грі є свої правила і нам варто їх
 Виконувати, тобто жити за ними, але варто залишатися людьми розумними
І кмітливими! Я ж не хочу життя починати спочатку! Немає до князя колишньої
Довіри, навколо нас лише одні скажені звірі, а вороги зовсім ошаленіли, попереду в них
Немислимі втрати, особливо, у моральній і  духовній сфері! Коли-небудь і я для Бога
Відкрию навстіж власні груди, щоб туди без особливого труда не проникнула інша
Дурниця, яка всі роки поруч із мною й повсюдно була, а її на путь зла направляв сам
Сатана! Хотів би і я пожити серед святих і з ними про гріхи поговорити, щоб один
Одного ніколи й ні в чому не корити! Ми живемо на своїй землі й це написано чорним
Мастилом на нашім чолі, ми ж не мандрівники або ж якісь вигнанці! Наші думки
 Не отрутні і не токсичні, хоча вони за життям спостерігають з узбіччя уже яке
Десятиріччя! Вони для всього народу давно вже навстіж відкриті, а кожна значима
Подія, немов віщунський сон, стискає серце в сталевих кліщах! Недоуки ж  місцеві
Ніколи своїм красномовством не блищать, але слова прісні із задоволенням п'ють,
Їх руками торкають й належне ним миттю відплачують, особливо, не вникаючи
 В суть!» - «Так, я теж знаю, що зло вже давно гуляє по нашому краї, воно, як зле зілля,
Випите натще після чергового похмілля, що приносить короткочасну веселість
Й приводять народ на грань неробства! Припускаю й цього ніколи й ні перед ким 
Не приховую, що тільки той, хто пожив у скрутні часи й пізнав фунт лиха сповна,
Тому не по нутру його доступна ціна, але коли йде священна війна, то варто йому
З лихом товаришувати  й вести його на короткому й тісному повідці, відчуваючи всю
Його вагу на власній руці! Той, хто вже обпалений, буде хоча б через час духовно
Зміцненим! Скільки можна безутішне щастя чекати й по ночах ворожити, скільки ж ще
Турбот нашу червону крівцю цим летом поп'є? Наш дух і честь, і все, що поруч із ними є,
Потрібно б у мить згуртувати в один нерозривний союз, тоді й мечем не розрубити їхніх
Найміцніших уз! Дух країни не спокійний і своїх нащадків він не гідний, адже він обмежує
Суть буття через власну примху й інші причуду! Нічого не скриваючи, він уже не летить
Подумки на небеса, святість не грає в ньому, а все тому,  що навіть удень він не думає
Про буття своє! Він до знемоги жадає не самоти, а пригод, щоб душа і плоть могли
Дізнатися про всі плоди, які ростуть за дозвільною межею! Він завжди бачить купол
Синього неба, однак, не читає молитви «на всяку потребу»! Мій глас звернений тільки
До неба, а не до свого ж добродушного і до того ж не дуже слухняного сусіда в годину
Вечірню! У цей день благоліпний гарною вийшла бесіда в комірчині тісної! Ми свої думки
Дуже довго викладаємо й з неї не вилазимо, а з наших вуст тихо вилилося море тайних
Побажань і дивних почуттів, але тільки журба й смуток переповняли із самого початку
Нашу пару, не позбавлених гумору, напіврозкритих вуст!» - «Ми ввійшли в азарт
 І до кінця не розкривали власних карт, але ніхто не діставав заздалегідь заточений
Кинджал, тому що на розум він уповав і наперед знав, що грязі величезний вал,
Не тільки нас одних цим летом лякав і від проблем життя заздалегідь усував, але
 Не вбив  наповал! Нехай Господь і нам назавжди віддасть для детального вивчення
Свій мудрий Екклєсіаст! Чому Він так довго на слушний випадок чекає? По Його ж
Стопах незабаром піде бідний народ! Ми б змогли і свою плоть від спокус повернули
На самий край святої землі!» - «Перед нами стоїть юрба зі сколотими до крові руками,
Яка дуже до золота жадібна, але вона відважна, адже звикла й грабувати, і грубіянити
Здавна, однак, вона багатьох достоїнств була своїми господарями позбавлена! Ось чому
Жила завдяки обману і дозволяла тиранам підкорювати себе, адже  багато священиків
Спокійно брешуть своїм же мирянам, але все буває в цьому дивному світі, де гірка правда
Покрита сіро-сизим туманом, одна тільки брехня тут виглядає без дещиці вади!
Дивно! Сльозу навіть я абияк на землю не проллю, а тільки небо трохи подякую, тому що,
 Незважаючи на мряку, в цьому краї люди завжди пам'ятають про матір свою! Ах,
Пройтися б їм по відкритих крамницях з кошелем своїм у пошуках величезної шпильки,
Що сама визирає з-під високого прилавка! Їй нікого й ніколи не шкода, вона хоче бути
Завжди на очах і відволікати на себе й горі, і біду! Їй не набагато гірше, аніж душам
Грішним у холод і в жару, хоча золоті одежі видні тільки зовні, але чим кут зору вужчий,
Тим це для спостерігача гірше! А вона в бою була давно вже загартована, але відразу її
Гострота нікому, навіть, поблизу не помітна, але крім усього її чітко бачить здаля
Лише одне Божество й більше ніхто! Чому вона така колюча й гостра на язик,  скажи
Нам, старий чоловік? Невже її кінці нагадують укус величезної мурахи? Перебороти б
Людям свій мерзенний острах, щоб опісля спокійно жити на небесах і у Бога прямо
 На очах забити в гріх свій останній цвях! Так, стан неважливий навіть у нехристів
Відважних і вродливих, проте вони не одні всі ночі й дні сурмлять у дуду протяжно,
Відлякуючи на ходу будь-яку біду, горе й скруту! У пилу вуличному вгасає святе слово,
Адже через сірий пил і дим його обриси не вловимі! Важко жити поруч із людьми
Святими й усюди встигати, ідучи слідом за ними!» - «Це ти, брат, гуториш через
Фанаберію й гординю! На треба врятувати свою Вітчизну від розпаду, коли ж наші
Святині додолу впадуть, тоді й нас татари в порошок зітруть! Ми ж як діти
Недоумкуваті носимося слідом за своїми гріхами бездумно, через них навіть готові
Залишитися безголовими, але при одній передумові, що не залишиться марнослів'я
Наодинці посеред земного буття, але всякий, хто по великому рахунку - просто кеп,
Пізнає й холод, і морок, однак ніяк не осягне старий дивак, що він окрім власної волі
 Зло творить, хоча іноді правильні промови в слух говорить, але він теж у пеклі
Згорить, коли в Бога закінчиться терпець! Все бачить Творець!»  «Серце - не граніт,
Воно іноді теж немислимо ниє й до того ж ще й болить!»- Так, принаймні, медицина
Говорить, а повторює це англійський сатирик Джонатан Свифт! Він як щирий геній
Висвітлює яскравим світлом праведний шлях майбутнім поколінням, навіть, будучи
На тому світі він дає поради і дорослим, і дітям! Не варто ремствувати на те, що цього
Не вартує! - «Коли Бог колись запитає мене, що тобі більше до вдачі: спіле жито або
Стерня? Подумавши, відповім по праву, що косовиця важливіша всього для мене, чим
Жито, яка палахкоче посередині полум'я, тому що жнива ототожнює саме
 В безвісність давно збігле грішне буття, а в горні вогню немає місця для мене!
А чи хочу я прожити своє життя знову? Відповім, що мені не треба буття іншого,
Адже саме там пережите все: і світло, і темрява, але завжди мені не вистачало
Дещиці розуму! Вітрами гнаний і легко ранимий у будь-який час я прагну до мрії
Улюбленої! Грішників навколо безліч, але хто з них найбільша нікчемність? – це
Вирішувати не нам або іншим панам! Навіть, перебуваючи в імлі, ми завжди будемо
Прикуті Богом тільки до своєї землі! На тлі білому важко жити пристойно разом
 Із грішним тілом, хоча розум не пишеться з натури, але відносно фігури, то вона
Починається не з думок, а зі шкіри! По небесній підказці на неї лягають однотонні
Фарби, але  під час чергового побічного заробітку їх злегка приховують всі грішники
Під вигладженою сорочкою!» - «Так, людський вид уже давно Бога гнівить, але Він
 Не завжди на людей був сердитим, Його тільки те дратує, що народ про своє долю
Незмінно забуває! Кожний з нас точно знає, що навіть крапля води скелю руйнує,
Але коли розум душу до кінця не розуміє, тоді й тіло від мук і позбавлень немислимо
Страждає!» - «Гарною була остання твоя цитата, але душа ні в чому не винувата,
Хоча до колишнього буття їй немає вороття! Коли ми люди другого сорту, тоді
Якого ж біса ми не готові залишитися без даху над головою, тільки б жило Боже
Слово?! Життя мені нагадує вируючий кратер, де люди - актори, а увесь світ  зовні
Схожий на величезний театр, але упаде він незабаром додолу, тому що особисто
Йому,судячи з усього, перешкоджають гарно жити загальні розбрати, хоча буття
Прекрасне - це, думаю, навіть отрокам відомо, та й земне лоно поки ще до людей
Ставиться зрозумінням, але людство продовжує жити бездуховно, а виражається –
Багатослівно!» - «Ледь-ледь істина Його поблизу помітна, але душа ні на що вже давно
Не придатне, над землею, сковзаючи, намагається вона проникнути навіть туди, де їй
Бути не можна! У момент погоні стає небагатослівною, але махає долонями і показує
Богові, що вона одна стоїть біля краю проїзної дороги! Знехтувавши безтурботність,
Прагне встати набагато ближче до вічності, щоб у потоці швидкоплинності земного
Буття ще сильніше довідатися про силу і міць власного «Я»! Якби хтось зміг розірвати
Моїх нервів шматок, тоді б і я був до кінця свого буття при справі й постійно підбирався
До високі цілі! Так краще жити й творити до кінця власних днів, щоб один раз по дурості
Своєї не вмерти від бездуховної спраги! Навчитися б святість дотримувати і ореол
Страждальця на собі всякчас по білому світлу тихо й скромно нести, але Бога
Неможливо навколо пальця обвести! О, Боже, Ти мене прости за гріх насущний і вчинок
Не розумний! Ну, і що ж? Здається, все це не схоже на порядне життя, а на кошмар
Стає схожим! А винний у цьому хто? Підкажи мені, Боже!» - «Кожний з нас пізнав
Пристрастей межу, але життя, проживши й посивівши, і створивши чимало
Грішних справ, вдерся в темряву, а все тому, що повне свавілля - не плід небуття,
Воно, як і життя це, не гудить грішних людей за неусвідомлену принадність
Бурхливих ночей, а обдаровує своїх поводирів жменею мідних грошів! Він не вміє 
Паплюжити свій плід, щоб той перестав жити в ім'я мирських утіх і усвідомив
 До кінця власний гріх, йому одному, судячи з усього, не під силу підняти його на сміх,
Щоб заживо розіпнути на очах у всіх простих мирян, що з'їхалися сюди з дуже
Багатьох країн! Ми ті з небагатьох практиків, які ще позбавлені розуму у світі
Теології й схоластики! Так, беззвучними стають завжди таємні мрії, показавшись
У світі німоти, не зміг би й ти пройти б там більше однієї версти, а все тому,
 Що там буття приймає іншу форму й воно чи на пекло, чи на в'язницю стає
Схожим, судячи з усього, це мій розум ночами боляче тривожить! Міркуючи про суть
Бога, неспішно й строго, згодом усвідомлюєш і осягаєш, що дарма сам себе часом лаєш
І душу на дрібні жмути без роздумів розриваєш, тому що на розпуття до самої
Кончини перебуваєш! Так, життя нам дане Богом, але воно частина тої застави,
Що коштує дуже й дуже багато! Уже така в людства дорога! Життя розділяється
На короткі миті, де звичайні дебати викликають одне нетерпіння, чи не по цій
Причині ми забуваємо про таємні православні святині?» - «Ми залишаємося, по суті,
Ослами з величезними й довгими вухами, а Господу не по шляху йти разом нами й тим
Більше бути поруч з нашими гріхами! Ми оглашаємо їм війну, але свої здогади
Не перетворюємо в істину одну, котру неможливо знищити на корені! Будь-який
Долі Божественна любов миттю дає відсіч і вішає їй на шию важку сокиру! Вона нас
 У всіх гріхах обвинувачує, і хід думок плавності сама позбавляє! Невже так не буває? Ми
Раніше думали, що праведно ы чесно жили, навіть, коли постійно грішили, але цю землю
Ми ногами босими уздовж і поперек облазили, але, кинуті напризволяще долі, немов вовки
Ночами скиглили! Тяжкою випала наша доля, у нас по дві душі, але тільки одна сила
Волі, одна доля й жереб один і не більш того! Настали часи тяжкі для тіла і душі!
 Залишаючись у світі строгому звичайними недоторками, живимо ми вбого, незважаючи
На допомогу Бога й у підсумку витрачено вже чимало сил, а дим від старих церковних
Кадил, що завжди, немовби пахощі назовні виходив, став душі зовсім не любий! Невже
Він забув, хто святу Русь на подвиги в час смути і розбрати  благословив?» - «Часто
Так в житті трапляється, що син на батька свого за те ображається, що його
Заслуги на рідного сина ніяк не поширюються, хоча він не дурень! Тільки з волі небес
Визначається й сутність, і вага всякого мирського гріха, а все інше  - суща нісенітниця!
Є такі речі, щоб їх біля себе удержати, необхідно в руки взяти потужні кліщі
 І позбавити своє життя мирської суєти ! Нам видно зовнішній мир у натурі,
Однак, він мініатюрний, щоб бачити і мислити взапас, варто трохи розширити свої
Зіниці! Усякий, хто в гріху кається, але зізнатися самому собі часом соромиться,
Що зрадництво нікому не подобається, думаю, що вже ніколи людина така
 Не виправиться сповна, хоча навкруги неї краса чарівна!Нехай вона більше кається!
Свої слова нам більше золота треба поберегти і не ворожити на кавовій гущавині,
Вже краще втихомирити власний язик і нікому, не довіряючись, кульгаючи
 Й спотикаючись, швидко відвадити єресь, тільки мудрості однієї щораз довіряючись!
Я не раз до крові розбивав своє чоло, щоб пам'ятати до самої смерті про ті краплі
Крові, які впали додолу в ім'я страждань і божественної любові!  Я мовчки брів крізь
Частокіл помилок і випробувань, однак, не ми є творцями мороку й темряви, але крізь
Дзвонові передзвони все так само, як і колись, я чую несамовиті стогони країни, що
Гине від ран, а занепалі люди вже давно там нікому не потрібні! Нас тут двоє, та
 Й час зараз денний, так що нема чого нам побоюватися розбою, тому що Бог завжди
Стоїть в нас за спиною!» - «Помишляю, що вже розрізняю безодню без дна й без краю,
Але мені ще повезло, що життя прожив всім лихам на зло! Слава Богові, що Він
Убезпечив мене молитвами у дорозі й розвіяв потроху й сум, і тривогу! Соромно
Зізнаватися тобі, Отче, у своїх провинах, але розум накривають епілептичні припадки –
Напевно, щось з головою в мене не в порядку?!Духовне добро збиралося
 Із великим трудом, щоб потім сховатися за глибоким кріпосним ровом і, хоча воно
 Не має вже потреби ні в чому, все-таки чимало турбот є в справі святій! Не можна
Сказати на всі сто відсотків, що думку вже не потрясає ніщо! Ти тільки, отче, глянь
На наші ночі й дні, але заздалегідь нікого не вини, чим до смерті ближче, тим гірше стає
Усередині! Чому ж душа свою недугу самотужки не подужала?» - «Їй життя
Осоружило й відпиляло два крила, а все, чим вона до цього жила, заметіль і пурга
Геть-чисто замела! Мить буття й та буде навіки забута, коли смерть поблизу нього
Задрібоче, але в штовханині денний або у годину нічну ангели встануть переді мною,
 Щоб привнести в душу вічний спокій! Тут живуть люди жахливі, вони над собою
 Не владні й тому дуже небезпечні для свого оточення, тому що чергове затьмарення
Від нової ж спокуси їм прийдеться до вподоби, тому що в холод і в жару, а так само
 В будь-який час доби вони миттю втрачають власний розум! Все те, що колись
Людьми шанувалося, завдяки ченцям у смиренні душі поволі прорвалося й там уже
Навічно жити залишилося! Не знаю, що з народом сталося? Твердий розум слабшає
 З кожним разом, але, не моргнувши й оком, під гул і рокіт дивиться сам собі
 На розідраний лікоть, починає ойкати й охати і в долоні собі, що сили, ляскати!
Він не хоче рано ранком молитися: а навіщо йому квапитися, от коли народ сповна
Відіспиться і йому до того ж ще й гарний сон на світанку присниться, тоді прийде
Черга й Богові поклонитися! Це не від незнання, а внаслідок порочного виховання!
 Не знаю я, мабуть, помиляюся я, але в кожного з нас є своя заповідна колія?» -
«Незнання – не довід, йому постійно потрібний претекст, а неуцтво в один момент
 Перетворить усяку неправду у свій же вагомий аргумент! Її одну Господь давним-давно
 Пустив би до дна, адже всяка брехня спустошує наше буття! Нам, перш ніж відвідати
Храм, Господь повинен сам суть істини гучно оголосити, щоб наші душі до святих діянь
Миттю прилучити, але ангели крилаті тільки за своїх побратимів ратують, їх вони
Захищають, а нас наодинці з бісами тут назавжди залишають!» - «При нагоді
Подивися, отче, на ту гору дрімучу, котра стоїть урівень з кошлатою хмарою, вона
Здаля схожа на змію гримучу! Нехай наша братія за святість ночами бореться
 Й за православну віру ратує, але ніхто її завчасно не посватає, тому що будь-який
Супостат, який теж би хотів на собі відчути божу благодать і у всім першим
Стати, змушений буде Бога визнати, а вже потім на престол претендувати,
Уп'явшись очами в підлогу, він буде сподіватися на допомогу Господа-Бога!
Вистачить йому триматися за мамчин поділ, прийшла пора ворогам давати
Відсіч і брати в руки сокиру! Я ж Господу у відданості напередодні клявся, хоча
 Із пристрастю тим часом постійно спілкувався! Невже і я тоді зазнався? Навіщо ж
Я так нерозумно прикидався?» Тіло старця важко дихає, а серце свою кончину чітко
відчуває, однак його самого вже ніщо по життю не гойдає! Залишити треба йому, судячи
 З усього, й меч, і дрюк, щоб зміг він з'явитися до Бога з повинної, а гріх десятинний
І ні із чим не порівнянний подивиться на простих людей звисока, а опісля розум
Кмітливий з немічного тіла миттю виб'є: мовчки підніме людину за старий хребет догори
І запитає: «Ти грішний чи ні? Якщо так, то коли припиниш дивитися долілиць!
Вистачить в одній запряжці разом із гріхами мчатися і їм цілком й у всім
Підкорятися, і з темною силою наодинці знатися!» Умовкають слова приглушені,
Вони самі проходять крізь вузькі вушка дзвонів, які весь день гримлять, щоб, зрештою,
Ангели - смотрителі виявляли справи й думки чорні на самому початку, а потім сміло
Переодягали їх в одяги білі! Вони мають силу таку, що багато людей звертаються до них
Із проханням і благанням: «У нещасті допоможіть і надалі по чистому полю наш дух
Ведіть, але ніколи і нікому не кажіть, що іншого в житті не шукайте: у Вас доля
Така, а звідси поруч з Вами майорить та безодня, що без дна й без краю, яка Вас
Завжди супроводжує й ніхто окрім Господа не дізнається, що людину через коротку
Мить очікує!» У тузі марній ці думки холодні переповняють ріки повноводні й пустелі
Безводні, де їх тільки люди не бачили і не зустрічали, але відразу ж їх повсюдно узнавали,
Тому що від них віяло безліччю нудьги й суму, але що ж з нами далі буде? Не знають
Люди, тому що скандали затьмарюють позахмарні далечіні! Невже Ви їх ніколи поруч
 З собою не зустрічали? Бесіда ченців затяглася, уже небо по краях від темряви злегка
Прогнулося, але щастя ще нікому саме по собі тут не посміхнулася, тільки земля, її ріки
 Й поля здригнулися злегка! Горі - не птах і на льоту не здатне саме зупинитися, хоча
Під ним спіле жито уже колоситься й може в хліб відразу перетворитися, але вражі
Каравани напускають на грішну землю різнобарвні тумани й вони накривають пеленою
Багато країн! Тіло важко дихає, а серце свою кончину навряд чи чує, однак, особисто
Ченця одного - людину публічну вже ніщо не колише! Поки ще сили є, він не залишить
Свою ношу й хрест - нехай це знають всі дияволи  й біси охрест, він в змозі взяти
В обійми величезний дрюк, щоб у мить єдину захистити таємні святині, а вже потім
З'явитися до Господа з повинною, до речі, те ж саме мають намір зробити і його чернечі
Брати, які жили завжди тільки по святим поняттям! Біси в здивуванні: наскільки ж
Ігуменові вистачить терпіння, щоб над землею ледь сковзаючи й дияволам п'ятірнею
Загрожуючи, він, врешті-решт, зрозумів, що так само далі йому жити не можна, тому що
Шаблі хибкі вже з'явилися на шляху досить гладкому й за ним стежать всі біси нишком!
 Які б не були Сергієві промови - вже близька мить довгоочікуваної з Богом зустрічі!
Навіщо так себе калічити? Хоча роки навіть час не лікують ніяк! До ченців підійшов
Третій, його руки висять, немов тонкі батоги, як символи його довголіття! Він зазнав усе
На цьому світі, хоча ніколи не їздив на санях і в кареті, монах дихав важко, але жив всім
Лихам і прикростям на зло! От і зараз і його сюди Боже проведення занесло, щоб іскра
Жива, немов діва молода, нікого надалі сама не спокушала, а тільки своєї години постійно
Чекала! Погляд безумний гуляв по смузі прибережної, а очі світилися яскраво й ніжно!
Він нагадував того бурлаку, якому все й завжди в цьому житті треба було знати, і він
Завжди з відвагою дивився на чисте і незаймане небо, і ніколи не просив у Бога ні щастя,
 Ні скоринки хліба для свого ж обіду: «Ненависть ні на кого не таю, а тільки Божество
Завжди я тихо молю, себе молитвами мучу й, навіть, коли зовсім засипаю, їх на сон
Наступний спокійно і довго читаю, піднімаюся рано й дивлюся на мир з пагорба-велетня!
У мене під боком живуть такі ж як і я - ченці, вони теж самотні й від життя
Мирського дуже далекі! О, Боже, хоч Ти мені сьогодні скажи: чи є пробний камінь
 Від повсякденної неправди?» І відразу він чує у відповідь: «Перед істиною хоч янтар
Поклади і навколо не, скільки не кружляй, але однаково побачиш там тільки одне:
Мрії й міражі - вони навіть видні крізь марево мирського сум'яття й суєти, а все це
Тому, що грішний особисто ти! Адже волосся довге не врятує душу від помислів
Гадючих, а гріх страшенний і навіть кимсь напередодні обезголовлений, але Вам
 У спадщину Сатаною залишений, мовчки проникає в душі злістю отруєні! Ви
Слухаєте диявольські казки, а в самих гріхів під зав'язку! Ви й Ваші супутники досить
Далекі від паперті, тому що Вам вірити Богові якось не з руки, Ви ж самі
Погоджуєтеся на втрату посивілої голови, тому що думки добротні нині нікому
 На землі не потрібні! Ваше буття схоже на ціпок злидарський і має припах затхлий,
А Ви постійно щось усюди шукайте, але нічого не знайдете, тому що не тим
Трактом, добродії гарні, йдете! Вам заважає відсталість і рутинерство - Ви мрієте
 Про партнерство з Дияволом, от чом свіча сумовита постійно горить над сирою
Могилою! Усяке з людьми трапляється: хтось щодня від  безвихідності томиться,
А хтось у час лихоліття, немов мідний гріш ламається, коли біс над ним що сили
Насміхається й удень, і вночі, тому що бачить людське боягузтво навіч!» Сергій
Богові, подумавши трохи, тихо відповідає, що виходу, напевно, він не знає, але Господь
Йому сам нагадує: «Людина за свої ж гріхи несамовито страждає, тому що її профіль
Залюбки бачать й Сатана, і Мефістофель, проте їхнє нутро, куди поблизу на нього
 Не подивися, то воно в темно-сірому пилу й від нього виходить зло, здається, зсередини!
 Так що й ти, отче, не дуже дурниці говори, а вже краще молися від зорі й до зорі і мене
Постійно дякуй, що твій шлях був не дуже прямим і твій розум сам по собі не прийшов
 У ту саму мить у великий занепад! Ти все життя перебуваєш у русі тебе охороняє
 Від нещасть і лих Моє провидіння, тільки на небесах твій порятунок! Саме там ти
Знайдеш допомогу і насамперед поміч прийде від Бога! Май дещицю терпіння, отоді
Стороною іншою обійдуть тебе дивні приведення!» - «Отче, я ж каюся перед Тобою
 Й удень, і вночі й Твій портрет завжди стоїть переді мною, а заздрість же є не що
Інше, як почуття ганебне й зле, але нещастя чуже теж не залишає мою душу
 В спокої! Хоча в нас тракти над міру вузькі, але ми ж люди, які мають
Приналежність до слов’янської нації і я пишаюся, що кожний слов'янин також, як
 І я вільний за духом громадянин! Бог з нею, з Батьківщиною моєю! Ми ж з нею
 Вдвох в мить божевілля грішимо, але за ціною ніколи не постоїмо, коли саме сюди
Наскочить неждане нещастя або довгоочікуване лихо! Ми ж в усі роки переживали
Мовчки немислимі холоди, але коли до нас вторгалися нові жнива, і суттєво
Відступали бідність і нестаток, то саме тоді відразу об’єднувалися всі села й міста –
Так було і буде завжди, тому що люди нюхом чують присутність нової  біди! Зараз
Русь у процесі, але є й серед нас гуляки й ловеласи, які вже давно на кіл свої мечі
Повісили! Так, нині як ніколи  ми живемо не тільки справами насущним, але справно
Займаємося ділами гріховним, що, безумовно, подібно карі кримінальної! Люди
Шановні привабливими виглядають зовні, а от усередині вони такі ж брудні і гряззю
Вщент замазані, як і наші славні добродії!Навіть люди з ликами святими стурбовані
Справами земними! По моєму глибокому переконанню, не варто приводити ніяких
Порівнянь, можна потрапити в твань, адже вже є нестаток для нашого
Спілкування: ні я, ні ти не маємо потреби у вихвалянні, але плекаємо друг до друга
Взаємоповагу, а там немає й дещиці приниження, рабства й поневолення! Уже безліч
Століть грішний мир не може позбутися від касти бездарностей і дурнів і наш уділ
Такий, що руки й ноги перебувають під вагою залізного пута й міцних оковів, щоб,
Зрештою, позбавити святу Русь від мудреців! Нічого непереборного на білому світі
Немає, але занадто багато навколо горя, сорому й інших лих, а це нам усім йде
 На шкоду, хоча останній куплет у земній пісні ще, здається, не доспіваний!» Бог
Витканий із тканин того ж самого сорту, що й ми й не схожий здаля на Сатану чи звіра,
Але дияволів ціла когорта Йому протистоїть, вони стоять нагином перед Ним і тихо
 Говорять Йому: « Давай відверто поговоримо, тому що вже зараз Твоя істина може
Зникнути з очей і так буде щораз, коли Твій указ не буде стосуватися всякчас всіх
Грішників і твоїх боржників, а це значить він зачіпляє всіх нас!» - «От і цього разу Ви
Всі миттєво зникніть із моїх очей, тому що Ви мені вже давно не указ і виходить так,
Що пісня ця написана не про Вас! Уже багато років Ви на землю приносите тільки одне
Сміття, яке зовні схоже на дитяче марення і мене завжди особисто Ви паплюжите,
 І прощення ніколи за свої гріхи відчайдушно не просите! Ви живете в повалених мирах
 І Вашу злість контентує шалений страх і він її сам поширює, тому що свідомо знає, що
Іноді таке з ним буває, що він сам нічого не запам'ятовує, а просто стогне й ридає! Чи
Мені Вам в дрібних деталях пояснювати, що Бога Вам усім варто від душі любити
 Й поважати!» - «Було б тільки сказане, а нам на Твої промови начхати, адже це
 На нашім чолі не позначено й у Нагорній проповіді про це нічого детально не сказано!
Чи так варто мовчати й на кавовій гущавині холодними зимовими ночами до півночі
 Чаклувати? Як нам треба надалі надходити, коли біля стін країни з військом стоїть
Супостат?! Нам треба простий народ спокушати, щоб не було в цій країні бравих,
А не лукавих і шахраюватих зовні солдатів! Сатана нам потайливий знак незабаром
Подасть і ми прожогом підемо вперед і тоді крайнім залишиться простий народ!
Скажи нам, праведний Боже, чи люди недаремно говорять, що Божа мати, випивши
До дна Твою благодать, почала своїх прихильників на Почаївській горі в цьому ж році
 Всякчас шукати? У жарку літню пору вона нібито вступила на ту височенну гору
 Й немічних людей від татар захистила, коли маленьке місто дивною хмарою
Воднораз накрила, а ворогів власноручно саме вона через мить геть-чисто погубила?»
«Так, така справа була! Вона власноруч побудувала там праведний монастир, хоча їй
 Намагався перешкоджати один злий вампір, але вона відвідувала келії перед самим
Новосіллям! Я ж не маг і ніколи не розраховую на людський страх, але й тут є один дуже
Праведний чернець, який мої заповіді дотримує і його поважає простий народ, який ще
Досі в великій зневірі живе й мовчки наслідків життя чекає, а в ньому кому і як повезе –
Так думає затурканий негодою напівголодний народ! Він як аркуш летучий носиться
Проміж величезних теч і неминуче уповає тільки на свій щасливий випадок, який
Притаївся за високою і крутою горою, щоб його не з'їв дужий домовик, хоча й вірить
Потроху мені, тобто Господу – Богові своєму! Мені викликати ангелів собі на підмогу
 Чи Ви самі заберетеся з моєї дороги? Так, Вас тут досить багато, але це не викликає
 В мене тривоги! Скажіть правду людям про долю свою й нехай вона переповняє
Величезний і гучний струмок нетлінною істиною своєю до кінця днів! Ідіть до народу
 Й робіть добро небесам на догоду!» - «Так, Боже, нелегка в Тебе робота, Тебе
Осилюють не тільки земні турботи, але є ж щось, через що варто жити
Й працювати до сьомого поту! Так нехай же Всемогутній Володар і наш давній
Вчитель продовжить безкорисливу милість, щоб задумане нами сповна звершилось,
А зло добру швидко скорилося! Багато років прожити - ще не означає, що можна
Самого себе в чомусь обдурити й навколо себе тільки воду каламутити, а потім
 На короткий час бовдуром застигти, щоб далі в одному безвір'ї безпомічно жити!
Скільки ж лих їм пережити треба,Ю щоб діждатися милості від неба?! Уповаючи
На Бога, можна полегшити свою великотрудну дорогу й до старості гідно дожити,
Свої моління потроївши й ази буття сповна засвоївши! Не всі християни відвідують
Земні храми, які придумані давно й не нами, а небесними богами! Всі благоденства є
Під блакитними небесами, але в день наступний варто забути про хліб насущний!
Там є скарбниця благочестивих діянь, але богам не до виконання наших земних
Бажань, що виглядає, принаймні, дуже й дуже дивно!» Господь подивився на блиск
Земних вод і попросив Сергія подумати про останній наслідок, коли всіма поневолений
Народ зростив безліч пророслого насіння і тільки тоді піднявся небаченої сили ураган,
Народ, женучи, він серед білого дня сам посадив Мойсея на білосніжного коня, щоб сум
Залишився наодинці, а життя євреїв не було б настільки монотонним й нудним! Сергій
Думав, сидячи на старому хибкому стільці: «Сильний і велелюбний знехтує смугою
Невдач і далі помчиться хоробро навскач! Хоч стій, хоч плач, але й для нього теж
Настане час невдач і невезінь, однак, він з кожним роком насолоджується щасливим
Наслідком своїх діянь, перебуваючи разом із власним народом посередині ворогів
Лютих, які забули про істину й суть, постійно зупиняються на розпутті! Бог
 На чесноти людей уваги ніякої не звертає, але своїх ворогів Він миттю в друзів
Перетворює, коли в Нього з'являється прагнення дарувати людям друге народження!»
- «Люди по розуму з дияволом подібні й настільки ж, як і він не шляхетні, але всякчас
Відрізняються тільки в одному - кожний займається сповна своїм ремеслом,
Перевертаючи в справі будь-якої важливу суть догори дном! Простому люду легше
Жити вдвох! Скільки ж грішних людей не піклуються про долю прийдешню свою, адже
Саме вони піддані впливу плотських пристрастей! Їм уже давним-давно не до високих
Ідей! Ти, отче, на мир закритими очами не дивися - нічого сьогодні не видно, адже
Попереду хтось до водопою жене велику череду, так що свої очі трохи пощади, і надалі
 Бійся біди! Уже краще спокійно послухай псалом співучий і сам себе всякими домислами
Так довго не муч, він на вид не настільки здається могутнім, але йому не рівня навіть
«Голландець летучий»! Давайте собі за зразок візьмемо героїв древніх часів з тих, хто
 В боях був загартований і в Бога був сильно закоханий, а вже потім небесами був
Прощений за свої гріхи! Ти чуєш всенародний стогін і гуркітливий по окрузі дзвоновий
Передзвін! Про що ж тобі нагадує він? Мова йде зовсім не про те, що народ ще Мною
До кінця не був прощений?»  Сергій подивився на вузький розріз Божих очей і цього разу
Сказав, немовби востаннє: «Як  же важко жити грішникам серед нас! О, Господи,
Допоможи, тому що не видно нічого, та й біси сповна запудрили народу мозки! Ти
Тільки нам тихо скажи: «У добрий час!», а вже потім не тужи, а земляни піднімуть
Самі свій православний стяг, інакше гріхи відразу роздавлять нас, особливо тих, хто
По вуха в них давно загруз! Безсмертні гріхи, зроблені хоча б єдиний раз, але вони ж
Напрочуд схожі на нас! Вони немовби смерч, що пронісся в горах і похапцем зруйнував
Нашу Віру й святість у пух і в порох, але породив наш споконвічний і настільки ж
Нескінченний і соромливий жах! От звідки сльози в багатьох свідків того нещастя
 На очах!»  Сергій бачить, як сльози в ченців блищать, і вуста щось тихо один одному
Говорять, але чомусь ніхто йому, судячи з усього, тут уже не радий! Думки набігають
Невлад, навіть у ночі їхні громіздкі промені по чолу несамовито б'ють, і спати спокійно
 Нікому не дають! Кожний повинен займатися своєю справою і дивитися на тлінний
Мир, загалом, і в цілому, щоб наука завжди була нашою долею! Як же йому нині
Довідатися про те, де живуть святість, Віра й благодать? Ми можемо на мить від сонця
Утомитися, але маємо нагоду відразу прищулитися, закрити очі й на час замружитися, але
Як перебороти свій жах, коли в очах уже потухло немеркнуче полум'я, і всі миряни
Згасили старі лампади, і стали жити тільки в ім'я своєї ж насолоди, відклавши убік
Колишні нагороди! Їм би навчитися стріляти з сагайдака влучно й на коні сидіти досить
Міцно, але як їм стерти зі свого обличчя колишні плями у вигляді шрамів і зморшок - це
Може зробити тільки Бог один! Він нерідко допомагав всім нашим предкам!  Піниться
Страстей шалений вал, колись Бог всі гріхи людям запросто прощав, а нині навіть Він від
Них утомився й у пам'яті людей такий момент настав, коли новорічний бал усюди почав
Правити загальний провал! Якби Бог знав, що від учення мерхне Фаворське світло, але
Аналогічного йому у всієї вселеної більше немає, хоча невчення – темрява, але хто ж
Вам скаже, що йому горе без дещиці розуму? А доля  миром пороків управляє  сама!
Тьмяніє зірка, але й вона не згасне тут назавжди! Нехай край нещасний навіть у час
Негоди не робить спроби, щоб не підставити під ворожу стрілу свій лоб, хай кожний
 Думає й мріє якнайчастіше про прийдешнє щастя, але людський рід грішити ніяк
 Не стомлюється! Усяких людей народжує ця тлінна земля - від жебраків і до самого
Сильного короля, а проміж ними встають хиткою тінню кволі російські князі, але й вони
Вбирають пазурі й згинають у суглобах лікті, намагаючись істину знайти навіть
Посередині пройденого шляху! Вони не знають: як їм Русь від безчестя врятувати?!
 Їхні обличчя мокрі від поту здаля здаються майже мертвими, тому що плотські
Турботи відводять розум від повсякденної роботи ближче до гульби й панського
Полювання, вони взагалі рідко коли ходять у довгому плащі! По них плаче міцна осика,
Тому що їхнє життя проноситься повз дружину, дочку й сина і єдино, що вони ночами
Бачать Русь під дивними вогнями, які своїми променями намагаються горем цю землю
 Сповна наситити, але не про це мріяв колись Русі великий Рятівник і її святинь відомий
Хоронитель! Не тупіє похіть від зачарованого погляду, але князеві вже нічого від цього
Життя не треба окрім нічної любові, блаженства й насолоди! Насамперед, душа із гріхами
Упоратися сама повинна, перш ніж почнеться ця кровопролитна війна, інакше Сатана
За колишні спокуси розплатиться з людьми сповна! Заклик крилатий: «Русь люби й за її
Волю ратуй!» легко сприйняли молоді ратники й ті солдати, які вже відслужили службу
Свою - поки ще сили є, вони дотримують совість і честь! Хіба можна цими словами
Зневажити, але прості люди праві, коли вголос вони гуторять і при цьому не лукавлять,
Що безвісність гірше найдужчої отрути, але й вони пропалюють в пиятиках життя дні,
Хоча жадають трохи грошей і дещиці слави, а як відомо, біси правлять балом повсюдно
Й насаджують далекі нам звичаї і роблять це заради власної забави! Їм би берегти
Церковні устави, але вони готові стражденні душі вразити, щоб народ погубити й змусити
Його навіки про Віру в Бога забути!  Забувши про честь людську, бояри плечі розправили
Й думки про волю на час удалині від отчого дому залишили, але не забули вони
Про чесноту й Господь цьому є свідком! Усім їм варто перед битвою згадати слова
 З останньої Господньої молитви: «Урятуй і збережи!», інакше  прожогом закінчаться
Їхні ночі й дні! Жити без них неможливо, тому що буття незначне саме в зародку святість
Знищить, коли Бог людям у ту мить всіма силами не допоможе! Сергій свій народ всякчас
Призиває: «З колін швидко встань і сам супротив гріха повстань і помчися, немов
Лань або рись на неозору знизу блакитну височінь!» Здається, в кращому напрямку
Мінятися їхнє, судячи з усього, безвідрадне життя, але назустріч йому вже несуться
Неприємні промови, сподіваюся я, що він з достоїнством їх зустріне чи вночі, чи на
Світанку, щоб не докучати словами підліткам, тому що вони  дуже часто стають
Осередками лиха й негоди! Ігумен далі продовжує, хоча поставленої мети ледве досягає,
Тому що князь дотепер ніжиться в теплій постелі і йому на ділі давно вже не до купелі –
Його інші турботи пересилили і ледь не завдали поразки, але Сергій свої думки людям
Вселяє: «Досконало душу пізнай, не просто живи й твори, але й споглядай, навіть,
Усвідомивши буття потаємне, далі осягай той невідомий і заповідний край, де проміж
Собою граничать Пекло і Рай! Ти правду люби без прикрас, і обман викорінюй без
Дещиці жалю! Передчуття мої не обдуріть і свою душу пощадіть, але за злодійськими
Законами надалі не живіть! З Богом по мирі йдіть! Існуйте й живіть, мешкайте
І  своє майно витрачайте, існуйте й нашу землю обживайте, кохаєте її, немов малолітнє
Дитя і населяйте, однак, наперед знайте, що святість блаженствує в спокої, так що
Осягнути її сповна ти поквапся! О, Господи, продовж їхні ночі й дні й дай дещицю
Святості для кожної грішної душі, адже на цей землі є незчисленні вади і паради Божої
Люди прості не зможуть себе від лиха вберегти!» Співчуття передує всенародній славі,
І ніхто Сергію заважати зараз не вправі, адже блискавка несе світло для його житія
 Й блискає раніше грому, а святість відводить душу подалі від Содому !Поки ще мозки
Живуть турботами рідного дому!  Бог і Сергія коли-небудь запитає про істину й про суть
Його особистого буття - Він же наш Рятівник і наш Суддя! Благі почуття самі по собі
 Не розцвітуть, і душу в лоно церкви прожогом не засмокчуть, їх гріхи в порошок негайно
Зітруть, коли ангели душу від пороків не вбережуть! Хижі біси ходять по дрімучому лісі
 В пошуках нових ексцесів, не моргнувши й оком, вони відразу сп'яняють і совість,
 І розум! У тій стороні, як бачиться особисто мені, люди вже утомилися думати
 Про майбутню війну, а тому, залишившись наодинці, мовчки дивилися на відблиски
Сильного світла й довго чекали відповіді на свої ж запитання, однак, голоси гнусові
Нишком відводили у свої нетрі не тільки молокососів, але й мужиків бувалих, які
 В образах батраків намагалися істину відшукати посередині грозових хмар! Тоді мир був
Таким, що не було ні бритоголових братух, ні явних дурнів, які, зрештою, зняли б з Русі
Божественний покрив, накинутий Богом поверх людських голів! Усюди й скрізь звучать
Дебати - це молоде покоління, яке живе в нестатку, виражає сумнів у тім, що Сергій теж
Був генієм, і його поважало молоде поколінням! Диявол використовує будь-який засіб,
Щоб очорнити церковну й монастирську спадщину! Можна сказати впевнено
 Й сміливо, що зміцнюють сильну душу й немічне тіло не тільки моління або
Всеношні пильнування, але й фізичні вправи - поза всяким сумнівом, ніщо в цьому
Світі не замінить рух: у здоровій плоті - здоровий дух! А нестаток, незважаючи на все,
Нас постійно вчить тому, що не під силу навіть людському розуму: немає нічого
Огиднішого, чим духовне приниження, але поринаючи у повне безвір'я, гарні слова
 В людей починають викликати й острах, і недовіру! Душу тим і славна, що у своїх
Гріхах часто кається, але навіть їй вже сильно лестощі подобаються й вона не боляче
Намагається своїх вад прожогом позбутися! Нам багатьох достоїнств бракує, ми живемо
Найчастіше саме навпаки! В образ поганого сну наша країна була давно вже занурена
 Й не тільки вона одна! Бог створив й землю, і небо й залишив нам молитви «на всяку
Потребу», щоб ми змогли самі собі всупереч своїй долі добути шматочок насущного
Хліба! Бог для спілкування дав нам вагоме слово, щоб у штовханині буття земного
 Не були загублені ні суть, ні основа житія святого, тільки в обрисах небесної сфери є
Місце для високої любові, постійної надії й Божої Віри! Побут наш гіркий, важкий
 І нелегкий! Гріхи залишилися далеко позаду, і вони стали видні лише на водній гладі,
Істина дарма була зведена всіма до звичайного нуля, але я її однаково безумно й ніжно
Люблю! За її межами ходять люди тільки в одягах білих, а поруч гримлять барабани
 Й біси насипають жменями сіль на дотла прогнилі рани, немовби ми не звичайні люди,
 А безмовні бовдури! Погроза страшної долі зробила свою облудливу справу, але
 Не змінила цілі і не позбавила простий народ від полуночної канителі! У часи подій
Грізних по-іншому починають пахнуть квіти й свіже повітря, але диявол зі шкіри ліз,
Поки в малу щілину не проліз, але, побачивши Бога, відразу зник у колі ледарів і інших
Бабіїв! Навіть у щасливий для Вітчизни час ми не в змозі любити тих, хто люто
Ненавидить нас всіх, але все, що освіжало наше буття, знову не оживало, а довго
 Й болісно помирало,  а печалі навіть тоді кращими й милішими так і не стали! Нехай же
Відгородить нас від нових негод милостивий і строгий Господь, щоб ми були Йому
Одному вдячні по саму труну! Бог для всіх єдиний, Він наш і Тато, і Пан! Кусають гріхи
Все, що знаходиться нижче ліктя, навіть долоні й пазурі, вони як череда дрібних бліх
Налітають на душу, заставши її зненацька, привносячись туди черговий переполох
 І валять з ніг, а час зупиняє свій нестримний біг! А ті тертя, що виниклі  потайно, всюди
Сіють сірі сумніви, в ту пору вони знижують силу людського зору, хоча сторонні
Спокуси поділяють наше життя на гіркі й солодкі миті! Мабуть, і ми свою душу
 Від бруду відмиємо й по-новому власний побут побудуємо і віддамо Господу з відсотком
За відсутність у душі постійного спокою, але не тлінні Божі постулати в цьому тяжкому
Житті – миттєвому й настільки ж не досконалому, як і людина, який зі віку в вік грішити,
Має намір, от чому мир цей кепський і поганий! Скільки ні плач і не тужи - однаково
Змійкою в'ється дорога протиприродної брехні, від неї як можна далі свою душу тримай
 І ніколи з нею не дружи, без неправди й обману живи і дарма своє власне «Я» брехнею
 Не потрясай, уже краще спокійно й тихо у далекому монастирі чверть століття поживи!
Неправда повинна викликати непомірний біль і сором і як народна мудрість бає: Саме
Хотіння нашим розумом завжди керує! Зовсім інше було б у нас буття, і загальний мир
Запанував би миттю на землі, якби не було понять « моє» й «твоє» - от чому нам щастя
Пізнати в продовж життя не призначено, однак, буття саме йде на саме дно, а зворотне
Затверджувати, принаймні, не розумно! Ось воно що! До речі, добре мудрувати лежачи
 На теплих і м'яких підмостках, коли повз них проносяться страшні бесівські прокляття!
 Господь уже зробив нам послугу не одну, тоді мир сам пішов по загадковому колу!
У Всевишньому розумі щастя найбільше всього й горі тому, хто не визнає Творця свого,
 Нас лихо й нестаток без Нього, врешті-решт, здолають. Адже біси часу не гають!
Хрестячись, рукою й правої, і лівої, ми у всіх своїх гріхах обвинувачуємо тільки Адама
Разом з Євою! Адже Адам був простаком, а Єва все робила зовсім не так, як Бог велить,
 І вона забула про незайманий сором! Тепер нас усюди оточує непролазний морок
 І не вибратися нам з нього поодинці ніяк! От так буття визначають миті життя, особливо
В мінути туги й сум’яття, важко захистити свою душу від приваб і спокуси, ми ж мимо
Волі йдемо всупереч долі й частці по широкому і безкрайньому полю власного буття,
Погано захищаємо свою душу від дивної на перший погляд спокуси:  у божевільних
Бажаннях є трепет волосся напередодні нового побачення! З волі божої десниці пишуться
Прийдешньої історії яскраві сторінки, посередині далеких степів ворог віддає пальму
Першості тільки тому, хто всіх дурніший і тупіший, скільки в його голову пророслих
Зерен не сій, він уже ніколи не стане всіх розумнішим по примсі своєї! Крім Бога вище
Немає нікого, ми ж поступаємо необачно, коли відкидаємо назавжди справу Його!
Витягши похоті жало з молодого тіла, ке всякчас несамовито тремтіло, а потім по небесах
Пурхало, ангели для початку всіх грішників на великі страждання коронували, однак,
Вони ж достеменно не знали, що святими ми ніколи б не стали, тому що так жити давно
Втомилися! Поглинає час доля лиха і стрімко проходить життя ніяке, коли Бог пронизує
Єство, то проникає промінь світла Його навіть у роздратоване нутро, коли ж твоя душа
Ніяк не вражає Божество, отоді у неї є шлях один - уперед, туди, де миром править
Всемогутній Господь, який повсякчас оберігає душу й плоть від мирського гріха!
Для людей, які давно вже втратили й серця, і розуму, важко позбутися свого гріховного
Ярма! Заперечуюся тобі, Сатана, гордині твоєї й служінню тобі, і об'єднуюся
 З Тобою, Христе, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа! Амінь»
                /Молитва  святого Іоанна Златоуста/

                Г  Л  А  В  А  - 1 3
                П О С Т И Ж Е Н И Е
                - 1 -
Господь охороняє душу від зла й на шлях істини направляє всі наші справи і діла, але щоб
Плоть, врешті-решт, змогла все пережити, запрошує до неї диявола пообідати, а потім,
Відійшовши від звичних і допотопних схем, для збагнення щастя пропонує їй
Поспілкуватися з ним якнайчастіше, особливо в дні негоди, щоб ангелам опісля вголос
Сказати: «Хватить! Баста! Нехай без мене жити продовжує Божа паства, і йде сама
В напрямку небесного царства, залишивши на півдорозі свої колишні митарства!
Не мають найменшого поняття наші грішні сестри й брати, які, підходячи в черговий
Раз до святого розп’яття, дозволяють собі, щоб зло й негода саме крізь дощі і тумани,
Немов голка крізь сито, пройшли, тому що, проповідуючи брехню й обман, вони самі
Залишають за своєю спиною складений із гріхів довгий караван під назвою життя, але
 На небесах прощення тому немає, хто на божу турботу відповів багатозначно: «Ні!»,
Чим порушив дану одного разу Богові строгу обітницю!» Отоді Господь  не захистить від
Багатьох лих знеможене нутро й плоть - це справедливо для того, кому по душі Господнє
Диво! Дай же, Боже, щоб віруючі жили, принаймні, щасливо й нікому, й ніколи надалі 
В житті бурхливому вони не грубили! Із превеликим трудом я всім своїм єством осягаю
Мирське буття й постійно принижую власне єство! Чому ж усе давним-давно розділено
 На « твоє» і « моє»? А може воно давно вже нічиє? Напевно, не тільки від Бога залежить
У;цьому житті дуже багато чого? Він у збитку виявиться напевно, коли відразу не візьме
Бика за роги! Хоча кожний чоловік по великому рахунку гарний і доброзичливий, пізнати
Його суть звучить постійний заклик - це ангели наспівують настільки дивний мотив! Про
Людські гріхи тільки на короткий час, забувши, але от-от гряде їхній нервовий зрив
 І святу землю слізьми окропивши, люди в одягах білих побачать єресь і нісенітницю
 За  неозорою досі межею! Вони без особливого бажання почнуть приховувати свої сліди,
Немовби нахабні й скуйовджені від холоду жиди, теж саме, що горобці, але вони точно
Нічиї! Їм ніяк не можна пробиватися в князі, але найближча рідня їм мозки морочить три
Ночі й два дні! Я ж вірую Богові й молюся потроху перед неблизькою дорогою, тільки
Вірю Йому й служу Господу своєму, але  в стани забуття ніяк не зрозумію: як я зміг
Встати  на шлях істини й чому? Божественна рука управляє цим миром уже багато віків,
Бог управляє свідомістю моєю і прихильність проявляє до грішників земних, мене ж
Дивує безмежжя Його світобудови, але незбагненна глибина Його самосвідомості! Без
Участі Бога  мерхне над головою ярке світло й кінчається благодатна дорога, якої теж
Поблизу осереддя Русі давно вже немає! Ми все страждаємо і мучимося багато й все це
 В ім'я й для Бога свого! Не визнаючи колишніх чинів і заслуг, Він не відразу й не раптом
Намагається звузити світобудови магічне коло, а вітер окрім власної волі доносить 
У монастир подих морської солі до болі знайомий, а народ жадає від князя татарської
Крові! Усюди чутний й плач, і стогін, він заглушає навіть дзвоновий передзвін, коли
Ударяється об небесний схил, але, виглянувши у вузьке вікно, я достеменно розумію, що
Особисто мені іншого буття ніколи не буде відпущено, однак, намагаюся його змінити
 І багато чого переосмислити! А як же без цього жити? Усюди бачу сором і згадую, як
Жив у Раї грішний Адам! Він безмежно любив Бога свого, але за спокусу Господь
Покарав того, чиї нащадки будуть вершити справи досить гучні! Справедливою
Відплата бути не могла, тому що досі й насправді всюди процвітало тільки зло одне!
 Виявилося, що Адам негідник і йому світила лише смерть – благими помислами
Вимощена дорога в Пекло, але їй ніхто давно вже не радий, тому що людські вади
Будь-кому завадять самотужки дійти до Раю!  Я за свої слова відповідаю! Він був
 Надміру ледачим і до того ж ще й перекірливим, але поки людина ще жива, вона наспівує
Той же самий мотив! Його не приваблювали гроші, однак, він встав на занадто слизькі
Сходи, тому що боготворив своє єство й відмовився майже що від усього в ім'я його!
Ого-го! Трапилося що? Так - майже що нічого! Його голову вітром напередодні продуло
 І він відразу звалився зі старого стільця, а потім почалася темрява, яка звела його з ума!
 Не було в його голові пануючи, у ту пору ще не практикували знахарі й лікаря! Мабуть
Постраждав він даремно, адже гуляють не тільки простолюдини й князі й не всі люди
Поважають небесного царя! Він ледь усвідомив сум, що нахлинув на нього здаля! У тузі
Безкрайої томиться й тужить Адам лагідний, він не такий, яким був колись! Змінити його
Буття практично неможливо, хоча воно стало незначним і напрочуд складним! Любов
Скрашувала його важкий побут, але він духовно був розбитий і заживо в золотий клітці
Навічно закритий! Вкусив солодкий плід любовних  втіх і негод, Адам залишив після себе
Горбоносий народ, але на превеликий жаль, важко стрибнути вище власної голови! На
Деревах листи миттєво пожухли, а святкові свічі давним-давно потухли! Ох, ухнемо
 Й залюбки простимо Адамові гріх, адже він постраждав в ім'я ж наших утіх! Горе й сміх!
 Ця солодка недуга опромінює благодатним світлом все доокола! У нього самого чимало
Прислуги! Він виходець із незайманого лісу й став він символом людського прогресу, але
Любов в ім'я інтересу продається за половину колоди зі старого і допотопного лісу! Його
 Тут до біса, тобто більш ніж потрібно! Попереду не видно нічого, постаріли мої мозки,
Однак, млосний погляд намагається все-таки суть буття сповна зрозуміти й довго
Не чекати, коли риси Ісуса прокладуть свій шлях крізь марево мирської суєти, а біля 
Його розп'яття завжди лежать квіти, майже, живі, але думки над розумом злегка нависли
 Й тихо малюють нові візерунки, а там є й пустелі, височенні гори, а посередині них
Стоять древні святині, там нічого не залишилося від колишньої гордині! У цю світлу мить
Душі потрібно було знайти неймовірне терпіння, щоб перебороти нахабну спокусу! Я ж
Сам собі вселяю, що людям вольним не набридли ниви безплідні, тому що люди  голодні,
Залишившись у живих, ніколи не почнуть опоганювати могили предків своїх: «Будьте
Ввічливими з усіма і ведіть бесіду строго по вибраній темі, а час все розставить
 По своїх місцях і тільки там ніхто не стане ходити у натовпу по головах! Я ж буду
Й з цими, і з тими! Я вже давним-давно готовий випробувати любові тяжкий тягар,
Але ще не прийшов потрібний час, щоб посіяти в ґрунт уже проросле зерно!» Ось
Воно що?! Нехай в ім'я Вітчизни молоді князі й старі бояри стараються й слізьми частіше
Обливаються, їм ще із простими людьми варто порозумітися, перш ніж задумане у яву,
Нарешті, втілиться! Людина свій гріх вершить на очах у всіх, але місиво тіл погляд ченця
Давно вже загамував! Злим вовком бути я нікому не раджу, хоча на обставини постійно
Скаржуся й опісля ремствую, але від проблем не варто тікати, коли продовжуєш свою
Батьківщину більше самого себе любити! Я чітко розумію, що, не вколовшись гострими
Шипами, навіть, поблизу святого храму, трандафиль не зірвеш, але сам собі, що сили,
Вселяю й удень, і вночі: ну, ти даєш - підметки на ходу от-от сам собі через коротку мить
Відірвеш, адже земля розпустою покрита суцільно, а гріх по полю життя скакає, немов
Поранена в п'яту блоха! Гріх людей не поважає і до того ж він не знає, що таке поразка,
Коли обдумано вершить своє чергове прогрішення! У кожній людині є різні задатки
 Й розбіжні прагнення, але ми не завжди розуміємо їхню суть і їхнє призначення,
Але, щоб Бога любити ще сильніше, треба знати джерела своїх можливостей! Остання
Ціль повинна бути недосяжною і до неї не можна йти поспіль, навіть, якщо вона
Реальна, а не мнима! Ми часто проходимо з нею поруч або мимо, і вона сіяє лазур'ю
Голубою в нас прямо над головою чи влітку, чи зимою, головне, що вона вже точно є,
Адже її вагою може прогнутися й залізо, і жерсть, але вона несамовито сіяє і яскравим
Полум'ям всякчас горить, якщо їй сам Господь уже багато років у всім благоволить!
Шлях до цілі нескінченний, він, по суті своєї, і довгий, і вічний, а людина  в збагненні
Суті свого буття поводиться досить безтурботно!  Проте наше духовне призначення
Полягає в тому, щоб постійно йти по довгому й тернистому шляху свого морального
Збагнення, а також дійти до вершин абсолютної досконалості в ім'я свого майбуття!
Людина гріховна багато в чому, але їй не дане стати новим богом! Як представник іншого
Стану в штовханині земного буття особисто я забуваю про мир брехні й марнослів'я!
Якщо хочете, то грішіть, але в нетрі буття ніколи не заходьте! Я загартований у бої
 Й завжди пам'ятаю досконально матір свою, але ніколи про те уголос не говорю! Завдяки
Духовним силам своїм дотепер залишаюся непошкодженим, але вже підходять строки,
Коли прийдеться й мені відповідати на всі докори й виймати зі свого буття уроки! Себе
Досить часто ігнорую, тому що єднання духу і плоті ніяк не досягаю! На руїнах Давидової
Вежі постійно шукаю день учорашній і випробовую муки страшні! О, Господи! Ти мені
Допоможи і крила дай, і разом зі мною трохи помучся й постраждай, тому що в мене
 В крові: нічого не бачити далі власної любові! А що потім? Чи варто бути мені для своєї
Любові вірним псом, чи легше стати її рабом?! Тільки генії й демони не думають про своє
Забуття - не мають розумні люди звички: проникати подумки в нетрі чуда, але магічні
Сили виходять саме звідти! Люди хочуть задарма набратися святості й розуму,
 Не доводячи нічого до кінця, щоб потім обвинуватити у всім лише одного Творця,
Руйнуючи при цьому кволі душі і сильні серця, і це триває без кінця! Навіть, якщо
Нудьгуєш і у всіх гріхах свою долю докоряєш, поки інших турбот не знаєш, однаково
Безтурботно далі жити продовжуєш і не сумуєш! А земля, повітря й вода основами
Життя були завжди, але проміж собою вони теж ворогували іноді!  Вітри вільні
Завжди бувають кимсь і чимсь незадоволені, адже вони воюють меж собою, а урагани
 Й бури, як символи природної й розкутої натури, лізуть із власної шкіри, щоб свою силу
Продемонструвати на людській шкірі! Вони землю дощами поливають, а повені
Моторошні поля й ліси відразу ж спустошують! Люди зі страхом чекають нового
Землетрусу й до того ж бояться не тільки повені, а легкокрила вуаль щораз прикриває
 Від розкосих очей незриму далечінь! Вогонь воює із суходолом, він проходить по ній
Мертвою полосою, немов смерть зі своєї величезною косою, але за далекої грядою життя
Тече своєї чередою! Не приховаю, що жити часом боюся, а тому буває так, що дарма
Злюся! Час нині який? Нехай все живе одягнеться в одіяння блакитне, щоб не здаватися
 З боку ізгоями, а грішне й зле покине слов’янські моря, адже наша православна земля,
 Мабуть, недарма залишає поблизу себе все чисте і святе! Нехай люди вдихають припахи
 Насолоди, непорочності й натхнення,  хай вони забудуть про камені спотикання, тому що
На шляху омани немає сенсу всебічно викладати власні думи й міркування! Мир душі
Багатоликий, але й у нього є своє єдине джерело - це дивне світло, що виходить від
Самого Творця, ось чому темряви там немає й для добра навстіж розкриті всі серця, але
Людина, яка нерозбірлива у справах, їх вершить швидше за все похапцем, тобто на свій
Ризик і страх! Хоча життя вже поставлене на кін, мабуть, хтось і буде здивований, але
Тільки не Він, тому що сильніше за Нього в цьому світі немає нікого, Він існує десятки
Тисяч років і залишає після себе незгладимий шлейф! Він живе не для себе, а для
Звичайних людей, за якими Він спостерігає здаля через товсті лінзи із гірського
Кришталю!  Ми продовжуємо жити серед хаосу природних явищ і постійних потрясінь,
 Але в мить одкровення впадаємо в коротке забуття, а прорвавшись крізь марево дощу
І туману, по всіх усюдах бачимо тільки кривду й обман! Наш наслідок остаточно
Вирішений, адже бачить Бог, що ми бредемо нагином у цьому світі величезному
І занадто для нас великому, проте благословляємо осяння рясне і по-справжньому боїмося
Темряву густу, а все це тому, що їхню глибину не дано зрозуміти сьогодні нікому, але
Суть, усвідомивши один раз чи двічі, гинемо відразу від неймовірної спраги, але, ставши
Заручниками свого буття навіки, біжимо від нього, немов з Пекла тікають холодні
Потоки! Висота, ширина й товщина - це ті три виміри, вірогідність яких не викликає
 У людей простих дещиці сумніву! Хитри - не хитри, але все-таки доводиться
Й тобі, врешті-решт, замислюватися про свій кінцевий шлях! О, Боже, за гріхи мене
Прости і спробуй занепалу душу від нової неприємності врятувати! З неї злазить
Шкірка зовні тонка, адже їй теж набридли й холод, і спека! От і ти, який виріс серед
Мороку земної суєти, душу свою переді мною оголи і відверто й чесно хоча б раз у житті
Скажи: чи воістину будь-які методи для досягнення високої і корисної цілі настільки
Гарні, якщо вони зовні не брудні й чи варто нам жити в ім'я обману і брехні?!  Нас
Супроводжують по життю сумні тіні, що ведуть всякчас у Пекло по слизьких щаблях, але
Душі й плоті необхідне єднання, щоб валуни спотикання опустилися на саме дно, однак,
Їх буде там видно дуже добре! Людям подобаються бійки, адже вони в душі уроджені
Забіяки, а краса їхніх грішних душ трояка: вся суть у тім, що краса  осягається
Найчастіше знеможеним розумом, з деяким сумнівом ми користуємося власним зором,
 Але іноді із захватом віддаємо перевагу одному з п’яти зовнішніх відчуттів - музичному
Слуху, адже й у кожної баби в житті буває помилка така, яка запам’ятовується на роки!
Іноді й баба не проти довідатися про суть нового страху в ім'я зцілення власної плоті
 З пороху! Ми частіше насолоджуємося земною красою, чим захопленої Богом душею
 Й не прагнемо знайти собі духовний спокій, але хто ж я в цьому світі такий й чому саме
 Я претендую на високий імідж свій? Напевно, у кратері жагучої любові несамовито
Шаленіють гормони молодої крові, як хочеш так їх і назви, хоча, якщо це любов проста,
Тоді вибач, адже вона ніяка! Нехай буде кращою інша: взаємна й свята, безгрішна
 Й справжня! Бог про таку любов все знає й заздалегідь їй у жертву нас призначає, а ти її
Ще не знаєш, хоча про неї до самого світанку постійно мрієш, без неї мучишся
 Й страждаєш! Живу й потихеньку в'яну, як промінь світла по землі сковзаю, але, як і
Колись, уже не сяю, лише на коротку мить із проїжджої колії випадаю й іноді, навіть, свій
 Розум втрачаю, не живу, а тихо вмираю, коли про своє призначення остаточно забуваю!
Куди ж тепер? От-от відкриються масивні двері, і я ввійду туди, де нічим стануть мною
Прожиті роки, і там я вже жити не буду ніколи! Останні хвилини життя швидко біжать,
Ченці, здається, уже псалми співають, але ще тепліє життя й Бог повторює: «Тримайся!»,
А смерть говорить: «Ти мені підкорися й своїх гріхів ніколи не соромся!» А все тому, що
Тут не можна вірити нікому й, судячи з усього, можна довірятися тільки власному уму!
 Я ж не вірю ні в долю, ні в утрату, можливо, що я нікому вже й ніколи ні в чому
Не повірю, тому що люди по своїй натурі -  Богом прокляті звірі, які своє життя прожили
 Без наявності великої мети! Я, це однозначно, людина нещасна, яка була накрита валом
Негоди! Нехай хтось інший розбирається з моєю долею, а мене вабить тільки спокій! Я ж
Вірю одному собі, та й то не завжди – цьому провиною є посивілі роки земного буття, як
Бешкетник плещуся в холодній дощовій воді і почуваю себе - так собі, однак, ніде не бачу
Сходи ті, які б добавили при добрій нагоді для нового життя роки! Я в сумнівах не раз
Губився й у любові своєї занадто часто Богові клявся й, навіть, тоді я не боляче п'явся!
 У мир безвісний йду, не таячись, я тут уперше побачив навіч і сморід, і бруд собачий,
 А на небеса легко тому потрапити, хто вже втратив над душею владу, але якщо
Залишилася сама крихітна частина від неї, то тоді вважай, що ще триває на землі твоє
Буття, але тільки дурниця й обман присутні всюди, навіть там, а в очах моїх лише один
Туман, а на його тлі здаля мариться напівзруйнований іновірцями високий храм! Важко
До бардаку звикати моїм очам! Я ж зміст великий у свої слова вкладу, коли всім ченцям
Жити за божими законами запропоную, адже той, хто пізнав суть буття сповна, стане
Жити набагато краще, чим жив колись я посередині величезного пустиря, тільки
Багато років опісля усвідомив, що для мене є інше ремесло, однак, як на зло мені в ті
Роки, здається, остаточно не повезло! Сутність речей відразу не видна, тому що в них вад
Сповна, зовні – видимість одна, а суть черпати треба із самого дна, а там ще
Неходжена цілина! Треба б піднятися вище сумів і загартувати нерви, виткані з булатної
Сталі, але не досяг ще ніхто таких висот, які їм дозволив би Господь обжити і зло
Людям ніколи не робити, а той, хто постійно бреше, ніколи істину не зрозуміє! Я ж бачу
Незнайомі риси, немов вони символи мирської суєти, я ж з ними докупи зливаюся, навіть
Тоді, коли наголо роздягаюся, а під вагою власних гріхів до самої землі прогинаюся, тихо
Матюкаюся й лаюсь, але відразу ж каюся, і зрозуміти суть своїх вад намагаюся, але
Всякий раз в заповідні терни вторгаюся! А час проноситься мимо й простір стискується
Невблаганно: у чому ж підсумок буття і в чому ж причина людського забуття? Адже
 У світі цьому все повинне бути єдине! По яких тільки вибоях життя мене не носило,
 А нечиста сила про зраду Богові не раз і не двічі мене просила! Я ж просто жив, хоча
Чимало гріхів накоїв, але я не боляче уболівав, я все пережив: запал і втрати і буття без
Певної мети, хоча вже втомився від цієї круговерті або мирської канителі! Мене рвали
Вроздріб розлютовані звірі, але ні до чого мені згадувати про колишні втрати свої! Все те,
Що вже я випробував н6а собі, не витримав би навіть у вогні загартований метал!
Пройшли й зникли колишні уявлення, але посередині шляху залишився все той же камінь
 Спотикання, немає ні краси, ні натхнення - здається, і я вже зістарився, хоча гріхами я
Вдосталь побавився, тільки до кінця життя трохи виправився! У задушливій жарі
Земного буття вгасає навіки моє життя! «О, Боже, невже це я? Думаю, нині тільки про
Іуду, це він, а не я загруз по самі вуха у розпусті й блуді – вони є скрізь і всюди! Я ж
Спокійно подивлюся в очі власним суддям!» А без розуму людям жити стало кепсько
 Й зле, адже божевілля царює всюди і ми його бранцями будемо, поки не звершиться
Всесвітнє чудо! Воно там, де є безліч духовного блуду, тобто всюди, а поруч із ним
Сатана, Люцифер і Іуда! Вставши на коліна біля паперті, ми слізно вимолюємо прощення
В небесного Отця і Божої матері, вони ж ведуть боротьбу методом переконання
 З насильством і гріхом і знаходяться в конфлікті із насильством! О, бунтівне бажання!
У чому ж можна тобі дорікнути, не маючи на те вагомих підстав? Благання
 Й ридання, сльози й стогони - все це я чув у мить животіння! Я клятву Богові дати тоді
 Не змог і нехай же тепер покарає всемогутній Бог всіх тих, хто поласився на тимчасовий
Успіх і потрапив до Диявола в острог і носить дотепер, немовби тать або злодій, залізні
Окови,  як кару за ненавмисно упущене на землю Боже слово! Скільки ж на землі дарма
Пролито крові? Люди ще до кінця не усвідомили: скільки час розвіяв над полями й лісами
Загальної нудьги й суму, вони навряд чи про них згадували б, якби не підступи їхньої
Власної долі! Згадуючи про Бога й уночі, і вдень крізь безодню й темряву до Нього ми
Мовчки бредемо, але тільки мріємо про спокій під час холоднечі й спеки й, саме собою,
Сперечаємося зрідка із власної долею! Омани душать мене серед ясного дня і дивує
Багатоукладність земного буття, але чому дволиким бути продовжую я?! На поверхні
Душі видна білизна, а в глибині – суцільна темрява! Нікому не дано розгледіти свою
Душу з поверхні й до дна, поки з омани вона не вийде сама! Не суєслов! Крім справи
 Й слів є ще на цьому світі свята любов! Навіть у мінути суєти навколо грішної душі
Пахнуть квіти, і немає там порожнечі, а душа нагадує маленьку скриньку для духовної
Чистоти - це ж марення схоже на дитячі мрії! Вічно двоє стоять у душі на тимчасовому
Постої: туга й смуток! Тоді нехай разом із мною їх буде троє! Поруч гуляє презирство,
А разом з ним непокора! Що ж це таке? Чи це не прояв усього того, що мерехтить
Удалині, немов Божество? Глухий і сліпий обходять їх іншою стороною, а зрячі люди
Постійно й усюди стежать за мною! Я ж йду в Рай за святою водою, тут же відтепер немає
Духовності навіть у спомині, я ж супротив власної волі б'юся із гріхами поодинці, сам
Розставляю тире і крапки! Мені ні до чого пізнавати джерела неволі, адже мої бажання
 Й страсті – справжні герої! А де ж, чи не на високій вежі залишилися терпіння і цнота?!
 Вони плавають по ставку, а загублені душі стогнуть у Пеклі й в Аду - Бог цьому свідок!
Пройтися б їм по глухоманям, щоб ява без прикрас дісталася нам! Мені вже зовсім
 Не смішно, тому що проросле зерно вже, здається, остаточно зійшло, а повсякденне
Життя понеслося - тільки тримайся, але навряд чи виросте воно! Лише тільки на землі
Після нього залишиться одна - ледь помітна пляма, але життю однаково: чи то вступити
 В бруд під натиском долі, чи то по мимо волі самої з'їсти пуд солі?! Земне щастя
Напрочуд мале, але навіть у кишеню ніяк не вміщається воно, але, якщо говорити
Правдиво й чесно, то воно в тисячу разів більше небесного! Мир став схожим на що?
Куди ж йому подіти безліч дурнів, а разом з ними десятка три єретики? Русь їх сама
Зростила і мир звільнила від залізного пута й оковів, незважаючи на всю вагу мирських
Гріхів! Совість остерігає попервах, ніж розум починає співчувати черговому неукові! Ти
 Тільки представ, що полум'я гріха переростає в яву! Прилипають гріхи до ослабілих рук,
 А душа гуляє сама по святих місцях! Яка ти зовні гарна! Своєму єству ти яму заздалегідь
Не рій, уже краще свою плоть надовго заспокой і будь задоволена сама собою! Ти
Складаєшся з міріади ниток і управляєш безліччю подій, але незрозуміла мені логіка твоя,
 Тому що односторонньо ти розумієш сутність буття! Душу твоя то тут, то там, але з нею
 Набагато легше вижити нам! Вона кружляє ночами по космічному просторі й себе вважає
 Непогрішною й безсмертною, вона мачається серед людей, але не забуває про високу
Духовність свою! В очах хитромудрих людей - вона є виплодком плоті моєї! Почуття
Управляють мною, а інстинкти рухають душею, вона ж пропалює дні серед невидимих
Тіней і не піклується про хворість свою! Вона намагається випробувати й святість,
 І благодать, але скільки ж ще їй треба чекати, поки затихнуть розбрати і чвари?! Вона йде
По коліно в крові, не піднімаючи догори своєї голови, адже живе серед онімілих від
Страху людей, зелених дерев і висохлих унівець стебел, вона темна й нікому навіть
Поблизу не видна! Її дух онімілий, немов плід занадто перезрілий - цей гіркий плід нічого
Гарного в прийдешньому житті грішній душі не принесе, у нього навіть аромат не той,
Одним словом, він не для бояр і не для посідачів!
                - 2 -
Споконвічний дух уже, здається, у душі давно затих, а в благих діяннях немає зовсім
Заслуг моїх, у нього троє очей й він обожнює ніжні й ласкаві фрази, але, на превеликий
Жаль, з душі не видавиш часом навіть сльози під час урагану або грози, у неї все є, але
Там, де повинна бути шерсть, пульс стукає раз п'ятдесят шість! Життя не подовжиш, воно
Вилізе навіть із вузьких ніш! Для нього Бог - добродій, але хіба щасливий той, хто всюди
Й скрізь буває один?! Не боячись помсти, людина вершить свої гріхи, а в годину
Випробування і двобою, незважаючи ні на що, вона прагне обійти стороною кожне
 Приниження! Чого не знаєш і його суті ніяк не осягаєш, то втішливо це за дурницю
 Й пшик вважаєш, а плоть у всьому: і в грішному, і в земному, вважає за краще
Спонукати до дій добро, аніж пестити користь - це всяка людина знає! Скажу Вам між
Нами, що до збагнення суті життя ми йдемо знехтуваними шляхами, але Господь
Завжди з нами і тільки Йому ми зобов'язані своїми безсонними ночами! «Слава, Богові!» -
Ми говоримо, коли збираємось у далеку дорогу! У нас не життя, а суще марення, але
Ніхто не відгороджений від нещасть і лих! Усюди лихо! Усюди руйнація й мораль - без
Дещиці сорому! Коли розуму в народу немає, тоді навіщо ж Бог відійшов від колишніх
Схем і створив цей знехтуваний небесами всесвіт?! А день зміняє темрява, лик
Господинь прихований від гострого розуму, цей образ Животворящий і зло стрілами
Прожогом разючий, дивиться відразу в майбутнє і в сьогодення, але в добрі всіх своїх
Суперників він переважає! Життя йде в напрямку останньої хвилини, воно вже давно поза
Штатом, хоча після нього залишається розуму палата, але вмирає сива голова, яка завжди
Була на ідеї багата! Усюди процвітає брехня, навіть там, де люди збирають жнива! Чому
 Нам послане таке буття? Хочу бути вільним від бажань, але живу посередині
Несправедливості й цілонічних стогонів! Я ж ніяк не зрозумію: чому біси мене саджають
У в'язницю, я ж їхні обійми незабаром сам розтисну - так душа велить серцю і розуму
 Робити! Перед очами плескається бурхливе море, і загадка таїться в лукавому погляді,
Але немає спокою мирського в мирянина земного! Позаду залишилися колишні мрії,
Нападки й погрози, дивні жести й імпозантні пози - вони немов уламки колишнього буття
В стражденному тілі, але насправді гріхи за горло душать і трясуть, що сили, грішну душу
Як стару грушу! У цей вечір бешкетує на старому подвір'ї сильний і могутній вітер, ченці
Вийшли із власної клітки в одіяннях одного й того ж розцвічення, їхні зустрічі стали дуже
Рідкими, вставши поруч із собором, вони дивляться убік ігумена з докором, їхні погляди
Говорять про прийдешню ганьбу й горе, що насувається, утворивши коло, яке веде
 В напрямку широкої ріки, а мужики не слабкі й на вид тривкі вже оголили хрести,
Немовби вони є символами святої зброї, адже хрест нагадує про те, що час уже давно
 В далечінь мирське буття віднесло! Хтось із них стояти не може - болить гомілка
 І тремтить стегно, та й на подвір'я стало занадто холодно, але вони моляться однаково
Всім лихам і негодам на зло! Вони дивляться на сонце втомлено, його ж небо в них ще
 З  ранку украло, але ще північ не настала! У цю пору лиху ігумен згадав про свого коня                Вороного, котрий посередині дороги скакає, а це означає, що ворог побіжить урозсип: чи
На Схід, чи на Захід! А дрібний дощ все ще деякий час продовжував йому на голову
Капати! Ворог жорстокий прийшов на Русь, здається зі Сходу, до його батьківщини
Скакати вершникам далеко, але коли мчатися галопом чи алюром, тоді можна здуру
Коневі зіпсувати й ноги, і шкіру! Ігумен подивився прямо, убік нового храму, там старі
Петлі, їх треба було змазати негайно, адже з добром варто поводитися охайно! Моляться
Чоловіки бородаті й вусаті за матір, батька, сестру й брата і за тих, хто вже був зачатий!
Поки нікого вороги не погубили й всі родичі нібито ще живі й неушкоджені, їм треба
Словами молитви допомогти, коли вони самі не проти! Вітер усе сильніше дме і розум
Його сила дуже хвилює, а Сергій хрест у старого ченця цілує, він з люттю такою розмахує
Своєї рукою, що завмирають від страху майже всі ченці, а на ньому впріла нова сорочка!
За його спиною стоять парафіяни під яскравим Місяцем, напевне, що Ангел-Хоронитель
Щось шукав серед безлічі літер і раптом почувся голос вдалечині: «Скажи мені, отче,
Чому ж велика й неосяжна Русь на дрібні шматки розкололася? Невже в князів
 Не вистачило жару, щоб зупинити свару, або у їхніх дружин ще не зійшла опара? Адже
У них татари добро відберуть безкоштовно і людям багатьом прийдеться жити
 В теремах старих!» - «Ну, і що ж? Життя наше стало, бог тільки це знає, зовні
 На що схожим! Татари нас ріжуть без ножа, хочеться наглухо закрити очі й бігти
–Куди дивляться очі, адже там ще на слов’янській мові люди проміж собою говорять,
А жінки носять блузки на перший погляд досить вузькі! Немає нікого їх краще, адже
Вони самотужки п'ють воду зі святої чаші! Зараз немає ніякого сенсу перебирати
 В розумі всі таємничі числа, чи ми вже забули, як раніше жили, коли Русь була ще
При кормилі й при силі? Треба її від бусурманів боронити, а не під ханським ярмом
Далі жити! Прийшла пора в сурми сурмити, нехай ця  музика усюди до самого
Світанку, що сили, звучить! Адже людське життя зовні схоже на коротку мить!»
А негоди вишикувалися в довгий ряд, і винищити душу й плоть вони силкуються! Ну,
 А що робить ворог? По всьому, схоже, що він тріумфувати почне трохи пізніше!
У напівімлі безмежна далечінь ледь видна, але тільки вона прогинається в чужій
Місцевості, адже неспокійне життя несеться на білому коні і несамовито кричить: «Душа,
Ти падати долілиць не дуже прагни, хоча диявол виконає будь-яку твою забаганку! Живи
Й здраствуй, але не мандруй у чужих широтах, тому що можеш зникнути в північних
Болотах! Уже краще допомагай людям іншим, так буде краще для них, хоча й серед
Істот двоногих зустрічаються жертви, які випивають море крові з жерла усім
Ненависної Любові! Душа, зі мною погодься й своїх діянь ніколи ти не соромся!
Перемежовуй неробство з розумними веселощами, але частіше думай про прийдешнє
Похмілля, коли ноги будуть пересуватися ледве-ледве, а плоть не зможе встати
 З ліжка! Люди з легкістю зілля п'ють і спокою від невагомості постійно чекають!
Ти ходиш в одіянні золотом і на підмізинному пальці із платиновим кільцем! Ти не вільна,
Але зовні чиста й мороком не затуманені твої вуста! Задаю тобі питання на вид досить
Просте: що варто називати звичайною мирською суєтою?!» - «Історія моя скорбна,
Однак, і вона не буває настільки сумна, як майбутня війна! Прекрасне біле осяння, але
Виходу із цієї ситуації, напевно, вже немає! Це не стосується Русі, вона, як вертілася,
Так і буде обертатися навколо земної осі, хоча туман над нею простягся, що не видно
Стало її могутнього торса! Навіть удома ми чуємо тріск і гул від грому, горе Русь
Наздоганяє і на п’яти воно їй наступає, однак, вона знову й знову на поверхню океану
Буття в повному здоров’ї спливає, хоча свого лоба до крові розбиває! Мольба й Віра –
Все це не привід для Люцифера, щоб покращати своє життя! Цей лиходій став
Ворогом добропорядних людей і ватажком стада чортів! Його жорстокість завжди
До себе тягло будь-яке, навіть, саме незначне зло, він без жалю сприймає
Поневолення духу і плоті! Його дух запеклий і окам’янілий! Так чому ж він ще
 До цього часу на землі тріумфує й ніг під собою не чує, коли знову й знову з людського
Горя радіє або ж наодинці чомусь горює?» Ураган от-от країну наздожене! Невже й вона
Невдовзі загине? У мить фатальну, коли темрява стала згущатися над країною, на її захист
Встав дуб столітній! Ми п'яді землі ворогам не віддамо й за всіх, хто загинув на полі
Брані сповна помстимося, але Русь все так же само стогне й ойкає, але залишається
 На плаву й ніяк не тоне! Пройде час заливних дощів і країна доживе коли-небудь
 До світлих днів, а мир стане для неї й кращим, і яскравішим, хоча, по суті своєї, він
Завжди був для нас екзекутором, але душа тут ні при чому, адже її теж вороги виганяють
Із батьківських хоромів? Десь жалість у чужій стороні залишилася й від гріха вона
Остаточно відмовилася, проте не до кінця, але коли так сталося, то дещиця сумніву
 В її душу закралося: навіщо душа від своїх пороків остаточно відмовилася, адже
Грішна плоть починає нісенітницю скрізь і всюди баяти, її сп'яняє безодня
Пристрасті, а святість уже не в її власті, однак погано і їй жити без дещиці щастя!
Вона може озлитися й відразу здибитися, перед тим як на землю на чотири крапки,
 Врешті-решт, приземлитися! Життя стало нестерпним й важким, від його лютості
 І тупості люди попадають у вир непередбачених подій! Їх лають і б'ють, і крівцю п'ють –
От-от на дрібні шматки ворони мерзенне тіло розірвуть! Смерть одна замість радості
Людям для пошани дана, а старість приходить опісля молодості, але десь удалині
 Поруч з краєм слов'янської землі є значні джерела святості, вони знаходяться в краї
Віддаленому, а замість них тут живуть тільки склоки та інші людські вади й пороки! Мир
Божевільний і до того ж на грошах помішаний, а людина неймовірно скупа і жадібна,
Вона ходить немов напівживий труп і мовчки витирає від вологи довгий чуб! Чередою
Випливають на поверхню буття всі неприємності, чітко дотримуючи закон імовірності!
Люди змогли б себе врятувати, якби не творили один одному тільки пакості, тягнучи
 За собою гріховні пристрасті, вони жадають багатства й влади, хоча частково і  іноді
Поблизу них миготить негода - це буйний вітер щораз надвечір заносить душу  в підлі
Сіті! Вовки ситі, а вівці цілі! Тільки спробуй впусти у свою душу нечувані прикрощі, як
Відразу зіб'єшся зі шляху праведного, який варто тобі з торбинкою за плечима й
Молитвою на вустах  в темряві буття пройти! Невже Бог у диявола під каблуком? Тому
Що ніхто навкруги вже не впускає його у власний дім! А татар треба було раніше
Покласти на пожухлу траву, а вже потім їхні голови відправити у золоту Орду, тому що
Вона накликала на Русь негоду й біду, а та до свого сорому лише з усього розмаху кинула
Додолу велику сльозу, але, виявившись на самому низі буття, російські бояри й князі тихо
Тараторили і чутки пішли гуляти вздовж слов’янської землі: виступати супротив татар
Нам не можна, адже варто нам діяти обережно! Поки князь сам навіч не побачив
Повсюдний бруд, він не віддав наказ  відносно життєвого простору для нас! Тільки тиша
Одна дотримує таїнства душі, а та сильно розцвітає в глухомані, вона на мир грішний
Дивиться крізь довгу бахрому, однак, не скаржиться на життя нікому! Краса почуттів
 І шляхетність душ - це суща нісенітниця, замість радості завжди приходить непомірний
Смуток! А кров металася й кипіла так, що прогиналося тіло і видним був кістяк, однак,
 На землі він не залишив свій чіткий слід! Дарма себе не сором, уже краще подалі від
Гріха відійди й не мучся, і не вболівай, одного Бога постійно люби й свою любов
 На уривки не дробу, своє минуле у святі води Йордану занур і далі свій віз на своєму
Горбі тягни, поки сам не вилізеш із непролазного бруду! Закон написаний вельможами
Для простаків чи взагалі для дурнів і він такий, що немає просто слів, щоб до старості
Позбутися від його кайданів й оковів, які вже давно тягнуть освічений розум на саме дно!
Ось що? Розум мені на цьому світі дорожчий всього! Ну, і що з того? Куди ж поділася
Радість буття? «О, милостивий Боже, мені теж поступати непорядно негоже!» -
Повторюю багаторазово собі теж саме! Душа складається із золи й попелища, вона,
 По суті, бідна й убога! «Скажи Ти мені, Боже, коли ж я її очищу сповна, і доколи, вона
Буде на снігу замерзати біля занедбаного нащадками поля? Яке ж свавілля проявляє
Простий народ до її долі і жеребу?» Я по мимо волі ставлюся до самого себе усе
Суворіше, хоча вже не сплю до ранку на старій рогожі, але від татарських стріл я зовсім
Посивів і моєму терпінню приходить межа! Мені однаково з ким жити або ким бути, кого
Цілувати й кого любити, однак, першу любов мені буде важко навіть у пеклі забути!
У кращому з всесвітів є закон для простих мужиків і молодих отроків: не варто
Торкатися двома руками гострих кутів свого буденного життя! Слава Богові, що
Люди не проклинають нас занадто багато, так вони кожного обізвуть і потихенько
Вилають, а опісля зненацька одягнуть на шию новий хомут, коли саме в цьому, побачать
Істину й суть! Не життя, а пекло, де навіть серед білого дня блищіть і палить мене
Височенне полум’я майже три роки й три дні, а іскри скопою сиплються зі святого вогню,
Але душа моя знемагає в мокречі грішного буття! Вона моє чистилище й вона набагато
Чистіша, аніж я! Уже, здається, загублений весь зміст земного житія, однак, воно Рай для
Мене! Порівняй, як страсті й бажання твої й мої зовні гарячі, але заздалегідь не тріумфуй
 І голосно не кричи, адже у мить роздуму краще помовчи, якщо воно до тебе ледь-ледь
Доторкнеться у ночі! Залишаєшся одна ти тепер, а я повинен взнати сповна про фунт лиха
 І пуд майбутніх втрат набагато більше, ніж старий тайговий звір! Мені слід свій досвід
І ясність розуму постійно зберігати й про прощення Бога на колінах просити, щоб тебе
 Й себе надалі не погубити! Душу моя, перед тим як відправитися у невідомі краї,
Наодинці із мною хоча б коротку мить побудь і про всі свої позбавлення, врешті-решт,
Остаточно забудь! Минулою міркою моє життя не міряй, уже краще нам обійтися
Без нових втрат! Не життя, а суцільна канитель! Ти ж колись жила біля  апостола
 Петра, але це було не вчора, прийшла пора відпочити й тобі від мирських турбот! Ми
Живемо посеред світла й темноти, бездушшя й духовної краси, хоча до найближчого
Храму нам треба йти всього тільки три версти! Нам до небес ніяк не дорости, але що ж
Варто робити, щоб свою душу від пекла врятувати? Чи варто божому слузі молити
 І заклинати свою долю і йти в неї на приводу? Я тобі відразу все це не скажу!
                - 3 -
Символом влади є темний аметист, він напрочуд і світлий, і чистий, немов дозрілий
На дереві буття великий аркуш, однак, тільки рубін серед всіх каменів – і вчитель,
 І володар душ людських! Він символ краси й крові, зрад і любові! Скільки ж подій
Серцем давним-давно забуто, а скільки страждань ним було пережито?  Нам однаково:
Напевно, Богом мені було призначено упасти одного разу на саме дно мирського буття!
 Доля не хоче змін і замість продовження життя вимагає мою душу, як символ обміну
 Дорогого майна! Єси на небесах, помилуй, Боже, нас і від гріха вбережи! Адже морок
Навкруги і недалеко йти до біди – до неї рукою подать і можна по мимо волі дурнем
Стати! Навіщо на чужу частку майна зазіхати? У годину кончини до колишнього вже
Немає повернення, не повернути нікому після погибелі свого батька чи брата, вони ж самі
Пішли в солдати! Всі люди помиляються, але не всі у вчиненому щиросердно
Покаються, найчастіше в собі ніхто не сумнівається – таке нерідко в житті
Трапляється! Ніколи не варто тікати від лиха, якщо призначено, тоді нікуди не підеш
 Від скрути і нестатку! Ти ж сам не віриш власним снам і із гріхом навпіл відкидаєш
Явний обман! Непередбачене наше буття, там все твоє й моє розділяється на добре
 Й зле, грішне і святе! Як присудок мчиться слідом за прикметником, так і минуле тікає
Від сьогодення, тільки землю дарма коптить, але не в небесах постійно в небі парити!
 Нехай першим уроком нам стане смиренність і покора, але й вона пройде так же само,
Як і боже благословення, але в душі воно навіки залишить сліди терпіння! Коли ж доля
Все-таки самотужки зірве окови зла зі свого праведного раба? Хоча жити без пута - йому
Не судилося, але серце раде, що йому окрім Бога нічого не треба! Гріхи множачи, розум
Їхнє число порахувати не може, але Бог точно їх кількість підсумує! Навіть в епоху
Гласності поводирі сучасності не хочуть жертвувати свободою заради власної
Безпеки! От чому поруч з ними немає ні щастя, ні яси! Не знаю: кого любив, коли
 Й десь, але душа прагне на собі пізнати суть Фаворського світла?! Світло це летить
 До Нього, до Нього - тобто Бога одного й грішна душа теж віддається тільки в руки
Йому! Вона жадає навстіж розкритися, але перед цим їй варто трохи помолиться, але
 Чи зрозуміє Бог у мінути одкровення моє призначення, навіть, коли я в Бога попрошу
Прощення за колишні прогрішення? До колишнього немає повернення, а в душі нема
 Ні світла, ні мороку! Із минулого бери собі полум’я, а інший залишай сірий попіл!
 От, де виявляється, зарита собака! Ченці миються в лазні, майже всі там з вибитими
 Опісля січі зубами, їхній сміх підсилює голосне відлуння - для лазні воно не перешкода!
У тім будинку завжди милися й миються брати - слов'яни! Як же їм вижити без лазні,
Адже навкруги непролазні хащі – там Пекло справжнє?! Розуму дуже важко зрозуміти:
 Де зло, а де благодать? Ми звикли завжди на когось головою кивати, що саме він
Зобов'язаний теологію досконально знати! Бог спокійно промовляє, що грішник живе
 Не тим, що з'їдає, а тим, що перебріхує! Інакше не буває - це всякий чоловік знає!
Якщо совість у людей є, тоді не виправлення помилки, а завзятість у ній роняє їхню
Честь! Не варто через дріб'язки роздмухувати сварки й ворушити ледь тліючі головні,
Тому що короткі дні мирського життя, ось чому нам не до балаканини, але, відійшовши
Трохи від озвученої теми, можу впевнено всім панам сказати, що ченці повинні бути
Ввічливими з усіма й товаришувати з багатьма, але залишатися незадоволеними
Останніми підсумками свого буття! Вони виглядають зовні над міру строгими! Із всіх
Уроджених пристрастей сутужніше всього зломити гордість слов’ян, адже для них
Байдуже: де небо, а де дно?! Буття ні із чим не зрівняне, але й воно тлінне, а задум Божий
Був би на яву схожим, якби не підступи людської долі! Душа ще пожити на волі, що сили,
Прагне, але вже настала та мить, щоб їй з миром навічно попрощатися й від землян подалі
 Щезнути! Самітність на душу давить і в спокої її вона вже ніколи не залишить, а щастя
Десь бродить поруч, опоганюючи святість своїм нахабним поглядом! Прийдешнє ігумена
Неозоре й буття пролітає відразу мимо, коли безпросвітна темрява зводить розум і душу
 З розуму! Не відступають уявлення, а плоть усюди переслідують примари й немає від
Них порятунку! Сергій не проти покинути вогку ніч, щоб зникнути з виду в Мойсея
І Давида! Повітря пахне скошеною травою, трояндами й резедою, але немає ніде його
Душі спокою! Гріх тримає святість за руки і заважає їй зроби зайві рухи у напрямку
Людського щастя, а смерть уже точить свою косу, на небі жити наваго легше, а от
Попробуй вижити внизу – немає там життя нікому! Болить голова й ниє тім'я
 Й невблаганно в безвісність несеться час, тим часом Сергію схотілося повернутися
 До себе додому в сорочці однієї, щоб не бачитися з темрявою! Він зроду не бруднив свою
Совість об глину й нечистоту, але плоть на вітрі порошилася, тому що намагалася щораз
Землю пазурами скребти, щоб Русь від поневолення, врешті-решт, урятувати! Ігумен
Піднявся з великим трудом на високу дзвіницю й от він дивиться на привілля, що
Розкинулося навкруги і мріє про волю і кращу долю свої землі! Зверху зелені діброви
Йому здаються іржавими, там на очах в усіх добре росте тільки один зелений горіх, він ще
Не скинув свій полог на в'язку сухих, але дрібних дров, проте Сергій думає про книги,
Папір і перо, адже він витає у купчастих хмарах, стисши хрест в обох руках: він же
Православний чернець і не дозволить ворогові роздирати на дрібні уривки землю свою
І топтати рідний прапор! Він повернувся різко убік нічного сплеску і побачив під високим
Муром велику зграю диких звірів, яким, напевно, терміново знадобилася допомога
Людей! Їм була потрібна їжа, однак, її наразі ні в кого тут немає, вже замовкають вуста,
Коли очі бачать нове зло, що вилітає з-під високого куща! Час не вгамовує біль, але
Відіграє безутішну роль, коли тлін і суєта давлять на душу і вуста! Вони завжди в нього
Під рукою й людина кожна може з ними поспілкуватися наосліп і відразу дізнатися
 Про дрібноту будь-яку, але собачий гавкіт уже заповнив  гулом досі тихий і безмовний
Край! Хоч стій, хоч зникай, але ніколи не говори друзям своїм: «Прощай!» Вставши
 На широкий карниз, Сергій подивився мимоволі долілиць і побачив у надлишку багато
Дрібних равликів поруч із відкритою навстіж хвірткою! Знайшовши нову опору, він
Глянув на високу гору, а там під проблиском небесного променя заново сіяла дерев’яна
Каланча, що стояла прямо в закруту широкого струмка, але зараз вона була вже нічия!
А дурна ява перебиралася через глибоку ріку вплав,  щоб пристаріле чоло надалі ніколи
Наяву не побачило допотопне зло! Інертна маса, створена з людських душ і м'яса
 Не щадить нікого,  її може втихомирити тільки одне Божество! Перебуваючи
В суєті, ігумен забув по своїй простоті  про щі, що киплять на розпеченій плиті й що його
Роки вже давно не ті, коли можна десять справ одночасно вершити: сіяти, жати
Й молотити й самим собою бути! Він з натугою вибрався зі скаженого кола, майже голий,
Але вперся об сходинку однією ногою й допоміг собі лівою рукою взятися за край
Поруччя,  яке остання повінь ледь-ледь в ріку не змила! От справ би тоді в ченців було:
 Ні в дзвони подзвонити, ні душу принадностями буття підбадьорити! Над головою є
Чимало планет, але надії на їхнє світло чомусь немає! Нічого крім жестів не бачить
Сергій на лобовому місці, там вже більше року на волю намагається вирватися зухвала
Воля, але діє вона всупереч долі і Сергій молить Господа-Бога допомогти трохи людям
Тим, які за змістом своїм дуже розумні і охайні, але вітер їм чомусь тільки в груди дме,
А життя тим часом в прірву йде і щоб зло подужати, варто тернистий шлях подолати!
  Наприклад для тих, хто витримує пости і у моліннях не переходить забороненої межи є
Особлива кара, куплена дияволом на гучному й багатолюдному базарі: її ім'я - огуда, але
Їй треба тільки одне, щоб вона вже сильно в грішній душі розцвіла! А тверезість буття
 Уже кладе сухі дрова в холодну грубку й усім пропонує занурити своє грішне тіло
 У святу річку, щоб спокійно в храмі за упокій своєї душі поставити велику свічку!
 Не лінуйся, інакше промчиться миттю життя й скаже тобі: «Посторонися, але духом
Кріпися! Коли можеш, то по сторонах оглянься, подивися з небес на земну височінь!
 А  чого ж ти в житті досяг? Коли особисто ти тонув у звуках колискових, в цей час
Люди страждали у всіх губерніях! Нікому уже не довіряй і, навіть, якщо ледь скрипнуть
Двері - негайно їх не розкривай і тяжко не позіхай, тому що поважний слух пожвавлює
Войовничий дух, але не розриває замкнуте коло святого й непорочного буття, але
Людське життя - це не дитяча гра! Ти пройшов через пік, а нині перед тобою тупик,
 А за ним гомін і лемент! Ти вже дід, хоча твій розум до цьому ще зовсім не звик! Горить
Запалена тобою свіча в сутінку нічному, і на неї всі люди дивляться перед сном, ти теж
Тепло колись людям випромінював, коли істину й суть буття в муках і тортурах осягав!»
 А Сергій тихо життю відповідав: «Усе на цьому відбувається завдяки Божій волі, а я
Заздалегідь те місце знав, де істину й суть буття постійно шукав, але не завжди їх
Знаходив, однак, не дуже вболівав, а робив ще більше добрих справ, адже треба було
Жити для простих людей і, якими вони є, таких і любити, а не плакати й не ридати,
І лишній раз сльози не розпускати, щоб потім у них по вуха топнути, а своє минуле
Мені ніяк не забути, але й прожитий шлях заново не повторити: не багато мені
Залишилося жити!» - «Скільки ж можна навколо та біля святого буття кружляти
 Й удосталь, як колись, не жити, але не можна ніколи про пристрасть і любов забувати!
Жити, а це значить, що потрібно буде грішити, удосталь не квапся й до пороків буття
Не прагни! Серце вже сказало, що настав час знову любити! Слава гучним справам,
Нехай відібрані Богом самі ввійдуть у небесний храм! Ми теж туди ввійдемо і терпке
Вино по келихах собі наллємо, хоча ми багато не п'ємо, але що ні крок, як дзенькіт дзвонів
З'являється у вухах, але коли поруч  є біси і чорти, відразу ж виникає думка про неминучу
Смерть!» - «Не дарма я жив і небо недаремно коптив, зараз стою на світлій смузі
 І особисто мені заздрять грішники, майже, всі! Тихо-тихо життя скрипить, хоча
Не змінюється його зовнішній вид! Чи не чорні справи мої? Нехай кожний згадує про
Прогрішення свої! Коли гріх душі торкнеться, тоді відразу ж з нею він намертво
Зіллється, а спільна мрія теж буде безсоромністю зайнята, доки спокуса в плоті
 Не спить, їй гріх тільки здаля погрожує!» До Сергія Господь поспішає, але ржа розуму
Й тіла сильніше всіх до далекого монастиря біжить і, до того ж, хтось своєю честю, уже
Давним-давно не дорожить! «Плоть над собою не владна - це ясно, вона не повинна час
Втрачати дарма! Мир весь порочний і небездоганний, однак, він не вічний! Будь-який
Порок у ньому є, і ти його знайдеш і там, і тут! Пора б усім нам молитвослов до кінця
Прочитати, щоб зайвий раз не галасувати і своє буття не дорікати! Я на життя
Особливо не нарікаю, але час гряде, і я йому сповна власний розум поверну! Він, як ніколи
Похмурий і далекий від освічених дум, напевно, щось трапилося з головою, але її
 Не змусиш, саме собою, піти від думки будь-якої! Коли прийде строк, отоді доля сплете
Нам гарні постоли з багатобарвних склок, заздалегідь пославши святості докір,
 А зі смутку й неправди вони спечуть нам листкові коржі, а в душі йде боротьба,
 Там воюють три діви й кожна поводиться норовисто, їм святість не мила, хоча вона
 На вид й гарна, і горда, а гріховності пихаті! А люди живуть і життям вдосталь
Насолоджуються, іноді закохуються і усе рідше й рідше вони розмножуються! Наше
Населення по Божій волі зменшується, напевно, тому що народ щиросердно не кається!
Нехай йому частіше ікається й він з Богом більше знається! Мій гнів має всі підстави,
Щоб стримати і пристрасть, і бажання, але, зважаючи на все, заважають моєму
Розуму теологічні знання! Ніхто не може мені допомогти, але, навіть, умираючи, буду
Мріяти про відкриті навстіж двері, які ведуть до святого Раю! Доки призначено плоті
Жити в неволі? Кайдани й ланцюги, порвавши і святість знову в душі відтворивши,
Прагну свою плоть від бісів звільнити – хочу вільним бути, але я ж не Бог, от чому один
Раз і я зневажив логікою земного буття!  Я ж, по суті, сам розділяв свій час на години
І хвилини, але не можна даремно витрачати жодної миті, нехай же від неробства
 Не томиться людська маса! Вона, як ще не спійманий комплемент або лящ! Вибирай
Одне із двох, що тобі миліше на слух? Одне сьогодні не вільно, а для блага потрібно
Багато вологи! Людям даю по ради благі, а вони ж стоять переді мною майже зовсім
Голі!» - «Наша душа для нас загадка, вона завжди забирає благодать без залишку,
 Адже життя ніколи не протікає гладко! Хтось гріха боїться, а хтось до нього
Щосили прагне, я ж буду Богові всякчас молитися! У нас грішне буття, а наш язик –
Його зброя! Живу й каюся, але у послугах бісів уже не нуждаюся, я з ними запросто
Бавлюся, але від пороків мирських назавжди відрікаюся! Моє життя не знає берегів,
Але й не звільняє душу від уз й кайданів і немає міри іншої, яка б сама собою позбулася
Всіх своїх гріхів! Молюся дітищу неземному й прагну встати якнайближче до миру
Іншого!  Давайте зійдемося в ціні, адже наше життя занижене майже вдвічі! У ціні
Видимість одна є, адже істина поблизу зовсім не видна! Нею не можна зневажати,
Однак, треба ось що сказати, що нам не дане долю власноруч вибирати й в той же
Час не помічати земну метушню! Я ж запросто блюду духовну чистоту, адже моя
Душа, що яблуня в білому обарвленні, але немає спокою - я розстроєний: люди
Пропалюють життя від початку й до кінця! Коли бездиханно завмирають їхні серця,
Тоді нам ніяк не змінити своєї вдачі, тому що доля не надає людям такого права!
 Якби не мінливості жереба й долі,яка нас мучить при всякому зручному випадку,
Особисто вони наше життя залишають на волю віщунського випадку! Пізнавши
Мири неземні, відразу викупаю гріхи свої злі, я б давним-давно вже в безвісність убув,
Але й понині мучуся через земні пугала! Живу, як птах у клітці, але іноді займаюся
Ліпленням: ліплю, в основному, із червоно-рудої глини, а мої персонажі живуть
Посередині лісової долини, де немає жодної стежини, де б я не побував і комусь
 За всі гріхи не дорікав, адже є багато підстав, щоб Богові підкорити особистий Норов!                На ці речі з жахом дивиться навіть лісовик! У годинники дозвілля згадую
 Про давнього друга, а життя вже пішло почерговому колу! Скільки мною жовтої
Глини стерто, були персонажі й справді схожі здаля на чорта! Пам'ятаю смутно,
Здається, всі фігурки підсихали вже на наступний ранок! А коли мені їх зберігати
Набридне, займуся тим, що в мене замість ним є! Ліпленням займаюся при світлі
Вогню, це заняття саме для мене! Свої достоїнства я знаю без виняток, а гріхам вже
Боляче потрібний рахунок, тут не можна ніяк робити навпаки, щоб, коли я є винним
В тім, що мене до пристрасті щось щодуху тягне, нехай тоді Господь мене зрозуміє
 Й запобіжний захід сам для мене обере! Ми ж своїх висот не знаємо й понині, тому
Що у всім довіряємося своїй гордині, хоча уже немає колишніх бажань у спомині!
Душа моя, хто твій раб, а хто твій пан? Ти тільки подивися, що в тебе діється
Усередині! Ти переконайся, що не по тому шляху пішло твоє власне життя!» - «Ми
 Й насправді боягузливі й уперті, як молоді лані й до того ж ще й слабкі, але це вже
Примха нашої долі, що ми такі, а не інші! Зник час молодий, а йому на зміну прийшло
Фатальне число! Скажи ти мені, що могло б мою душу від повної страти вберегти?»
 Співрозмовник мовчить, а його кадило, як і раніше димить, люди розходяться по домах,
 А Сергій охоплює острах, але він знову крокує в храм, щоб замолювати гріхи всім нам!
Бог дорікає нас: «Чому вогонь Віри по вашій волі ледь не згас?»  Він усюди шукає свого
Ворога, але тому його життя дорогоцінне! У душі нестерпна спека, навіть узимку, а зовні
Там - незвичайна холоднеча, остудити плоть не зможе, навіть, замерзла калюжа! Саме
Собою зрозуміло, що душа і плоть незабаром розклеяться, а гріх хоч і схожий на ізгоя, але
Не ховається подовгу за широкої хазяйською спиною, він на вид кульгавий й до того ж ще
Й босий, але ноги його обмиті ранковою росою, а може й дощовою водою! Гріх прийшов
Сюди з далеких місць, незважаючи на загальний протест! Так, єресь є, але й зиск
Доводиться ледь не зубами гризти, щоб далі плисти за течією буття, так хто ж
Їхній суддя?  Вже точно гріха височина ніколи не була грішникам достеменно видна,
Тому що її закриває сам Сатана! Пройшло вже чимало років з тих пір, а він, як і раніше
Все так же само мчиться щодуху, він хоча б на коротку мить зупинився й істину осяг
 Іі став порядним в діях своїх! Напевне, написав би вірш або новий свій триптих, але
 Не втягував у свої сіті людей молодих, жебручих і болящих?!
                - 4 -
 Усе тлін – усе суєта, усьому господарка в цьому світі краса, але диявольські перста,
 Мабуть неспроста, закривають ченцям розкриті навстіж вуста й опошляють святі
Місця! Щоб знайти спокій в обох мирах, треба оселити кожну душу на небесах, а по землі
Розсіяти порох! Поруч чується стогін, великому гріху вподібнюється він: «Брехня, ти
Мене сьогодні не тривож, свою душу тобі не продам я за мідний гріш, ти мене ніяк
 Не вмовиш, адже ти ж сама все своє життя справно грішиш!» А в цей час краплі
Дощу падають із похилих дахів, а навколо лише благодать і тиша! Такі думки нас
 До добра не доведуть: де слабість духу, там і блуд, а всі живі навряд чи своєю смертю
Вмруть! Жах наповнює їхній розум і груди, а де ж сховалося справжнє чудо?!
Можливо, коли-небудь нас для виправлення в монастирі замкнуть, щоб ми з людьми
Святими зустрілися, а потім з ними місцями помінялися! Нехай би молодь до їхніх слів
Прислухалася, тоді б набагато кращим стало буття наше! Ченці недарма судачать, що
 По людських гріхах в'язниця плаче, однак, їхньому серцю люди милі, особливо ті, хто
 На ділі над міру розсудливі й розумні, вони ж щирий скарб для безграмотної країни!
Прикидається тільки дружина чужа, коли вона ще молода і сімейних підвалин до кінця ще
Не знає й про свою думку чоловікові завжди нагадує, але без роздумів стародавні
Підвалини потрясає! Адже в житті справа свята ніколи не перемагає злий гріх, вона добру
Не дає спокою! У вселеної великий важко жити поруч із ніжною й трепетною душею!
Незважаючи ні на що, для нас важливе все те, що порох перетворює ні в що, а душа живе
Вічно, для неї не має значення, що час швидкоплинний і тільки короткі миті
Змінюють суть усього мирського буття! А душа обожнює волю, їй по душі російське
Привілля, воно вабить її своїм ароматом, палахкотінням вогню й чудовим заходом! Там
Сила світла й вогню воєдино Господом поєднана, але тьмяніє й холодіє слов’янська земля
 Під кінець дня, адже їй не вистачає сили світла й подиху вогню, холодно стає зсілим
Листям, мряка швидко доторкається до ще теплих вуст! Прожити й хвилини без світла
Не можна, а воно проходить крізь небо своє тепло від людства всякчас приховуючи,
А небеса відкривають перед ним власні двері: чи одні, чи двоє - не велика для них
Втрата, коли земля наповнюється забарвленням білим! Світло переливається через
Край, пропонуючи небу замість страждань земний рай, але відразу все це душу губить,
Тому що нікого небесне сяйво по-справжньому давно вже не любить, але його ніхто
 Із землян уже не засудить! Моє тіло втомилося горіти, йому залишилося тільки на світло,
Прищуливши погляд дивитися, а опісля у пеклі тихо жевріти й ледь-ледь скрипіти, але
Після того, як востаннє із землею проститься, наяву побачить весь гріх і непрохідний
 З першого погляду бруд! Від холоду незабаром нутро повинне зомліти, але йому в пам'яті
Своєї прийдешнє варто запам'ятати, щоб на небі надалі спокійно жити, а не жевріти,
Просто в ту мить треба чимало болю всім людям перетерпіти! Боже світло грішну душу
Назавжди покинуло, а простір і час на триста шістдесят градусів зрушив! Перспективи
Темні, а думки так само, як і колись, бідні і вбогі! Навіщо нам ці повсякденні злидні?
-***-
«Господи, не остав нас, які Тебе залишають щохвилини! Не відкидай нас, які Тобі
Змінюють безперестану! Допоможи нам, рабам Твоїм: Сергію й Вікторові, які
Безліччю гріхів і напастей затьмареними!
Сприйми у Твою любов, милість і піклування!»
                /10-я молитва до Господа/

                Г  Л  А  В  А - 14
                Горіння або тління - вінець усякому здійсненню
                І
                Суті миру іскрометне засвоєння?!
                - 1 -
 Безсмертне світило вже давним-давно все, що колись було, у пам'яті своєї запам'ятало!
Довге життя денне світило на самоті віджило, але вщент ще не згоріло! Воно залишилося
Таким, яким раніше було, а перебіг часу в одна мить із пам'яті всіх поколінь добро й зло
Не змив, він лише плоть земну трохи святістю окропив! Не вдалося забрати у мира злість,
Але всесвітні вади стережуть дияволи завзято, а навколо сходить поросль із молодого
Бур'яну! Ми ж не знаємо, що даремно на землі пропадаємо, а все тому, що не залишилося
В душі від святості майже нічого! У думках своїх я згадую таємничу мить: вогонь свічі
Пронизує мирське буття, злегка обігріваючи холодне тіло моє! У крові тане холодний
Пломінь, а за душею висить величезний камінь, але церква святими справами
Піднімає над нами свій церковний прапор! Про велич прожитих років небесне світло
Тихо говорить, в основному мова йде про тяжку повсякденну боротьбу й тільки саму
Малість про самого себе! Поки ти вогонь у душі бережеш, це означає, що ти ще
Живеш, адже  без нього ти в  одну мить умреш! Ми судимо інших, а самі перебуваємо
В турботах земних, але шукаємо в їхній провині, відсутність своєї вини! Кому на Русі
Нині лиходії потрібні? Кривдно, коли засуджують тебе, а твоєї вини зовсім не видно, але,
Виносячи тобі, вирок зопалу, суддя отьмарює розум кровожерливого ката, який
 У радісному ексцесі творить всі нові й нові гріхи, а на нього напливає чергова хвиля
Затьмарення! Злі язики, немов ядовиті павуки, плетуть від горя й туги нам похоронні
Вінки, але підлими ченці ніколи не будуть і славу для православ'я вони своєю працею
Добудуть! Колись пристрасть їхня плоть теж несамовито любила, відтепер зима в їхнє
Нутро вкрадливо вступила! Їм зрозуміло, що Віра повинна розгорітися сторазово, адже
Молитися теж буває приємно для мужиків високих і статних! Хто рано встає, тому Бог
Сили для молитви дає, щоб усякий зміг переворушити свій стіг і при цьому не змерзнув,
Але коли наш дух навчився рахувати до двох і побачив підсумок розрух, тоді до кінця
Часів земного саме він буде на страту найвищим судом миттєво засуджений і втратить
Свій позолочений трон! Розгориться драма, коли почне валандатися ґрунт під ногами!
А скільки сорому прийдеться пережити, перш ніж свою пристрасть на корені вгамувати?!
Сергій бачить свою тінь у вікні, а срібний хрест завис десь у глибині душі, його обхопила
Чиясь гаряча рука й тягне той хрест прямо на грозові хмари! У сутінку нічному бурхливе
Життя по-своєму кипить, у ці хвилини диявол людям жорстоко мстить! Неясні гадки
Лише на короткий час над його чолом зависли, а потім ледь-ледь почали дертися уздовж
Високої монастирської стіни, а там гріхи на дві половини повинні поділитися, щоб знову
 У ворожої облозі не залишитися! Вправо йдуть одні, а вліво - інші, одні з нас шкіру от-от
Здеруть, а інші -  гарячу крівцю вдосталь поп'ють, але молитву створять і їй завдяки,
Можна тоді попросити Всемогутнього небесного царя: «Попередити крадіжку й навіть
Встати за спиною на варті, оберігаючи самоповагу й чесноту нашу», але те, що
Призначено – збудеться, з долі воно ніяк не вийметься! А небесні цілування на шлях
Істини ставлять тих, хто на очах в усіх, забув про стародавні перекази, він їх на три
Частини сам розділив і ніколи як зіницю ока в пам'яті народної не зберігав! Він жив
Буттям непомітним, а тим часом життя було пофарбовано в різнобарв’я, але й узимку,
 І влітку сірий колір був головним! Цей чоловік нагадує віддалік старого мандрівника,
 А поблизу - вигнанця! Він парив у хмарах, коли бачив себе на небесних бенкетах, він
 Не просто жив, а несамовито плив по хвилях буття, відкидаючи убік бездуховний мотлох,
І дивився по сторонах, щоб не минути православний храм, який зметнувся в напрямку
Сірих хмар! У мить ту щось у кущах йому прокричав величезний одуд, але хто ж
Співочого птаха відразу зрозуміє? По шляху безвір'я легко дійти до заперечення істин
Святих і вище них звести щабель в напрямку недовіри, у безодні буття інший раз
Самому собі лиходія нагадую  я, але такі закони земного буття, де балом правлять наші
Пристрасті – вони діють як перефарбована загодя змія! У ході всесвітнього розвитку
Переплелися проміж собою добрі й злі події, але були зроблені нові наукові відкриття,
Однак ще ніхто не знайшов фундаментальних законів духовного буття: ні ти, ні я! Багато
Тисячоріч виховують людство зло й лихоліття! Не впасти б в оману, що життя - це
Суцільне зло, проте в ньому дещиця насолоди теж є! Горе й зло не проходять
Безплідно, усе навіки осідає у пам'яті народної й допомагає жити окремим людям
Піднесено й шляхетно! Коли Богові буде завгодно, тоді чернець помолитися за ченця
І буде, що сили, просити Творця, щоб той молодому ченцеві допоміг перебороти море
Негод! Ми все життя серед полум'я й вогню живемо і відмовляємо собі завжди
 Й у всьому, але коли ти подібно світлу гориш і так само блискаєш, а душу грієш і плоть
Обпалюєш, хоча лише іноді простому люду дорогу висвітлюєш в ночі, виходить, що ти
Святого Мойсея мені нагадуєш! Тебе ж без вогню тягне до вогнища домашнього, щоб
 Бути поруч з людьми сімейним і безстрашним, жити побіля їхніх полів і ланів, але ти ж
Залишаєш день вчорашній і залишаєш бій рукопашний! Тобі міняти своє буття зараз
 Не боязко? Ти ж піклуєшся про власну репутацію й постійно думаєш про майбутнє
Слов'янської нації! Ти мучишся й страждаєш через грішне житіє, а потім безмовно
Затихаєш серед білого дня! Спалені останні мости, немає вже в спомині духовної чистоти,
Про неї нагадують тільки ветхі полотна, але на мирній панорамі зовсім не те, що завжди
Стоїть у нас перед очами, минуле, здається, сховалося за сьома замками! Ми поки що
Живемо без суми, але серед темряви, хоча духом сильні й до того ж ще й розумні! Язики
Яскравого полум'я нас не торкнуться, тому що люди набожні у вогні не горять і у воді
 Не тонуть! Тоді ж чому вони так голосно стогнуть? Вогонь невідступно уривається
 В мир пристрастей, а там давно вже живе велика кількість людей, їхніх думок і ідей! Там
Воєдино все між собою переплелося: і жах, і пафос, отоді один святий членороздільно
Сказав: «У такому стані немає загального злиття, тому що щастя ходить віддалік
 І не звертає уваги на дивну особу, а та дивиться в ока два, щоб добром не наповнювалася
Її ненаситна утроба! Наші святині лежать у занедбаній балці, а життя з натугою
Малює чи то колишню дружину, чи то дивну особу, а потім розум сам себе пригнічує
 І величезні камені убік небес шпурляє, і всьому народу розсуд вголос нагадує: не живе
Той, хто постійно не страждає! Коли цього хтось не знає, тоді нехай він на небі
 Від всіх турбот відпочиває! Життя, що коромисло, коли воно позбавлене високого
Змісту або ж зовні нагадує дишло, але завжди боїться, щоб що-небудь зайве
 На поверхню буття самотужки не вийшло! Воно поросло високою осокою, чварами
 Й склоками, але без сумів і докорів, а пристрасть вставши на дибки, указує на людські
помилки, хоча не всі люди такі, як дияволи страшні, але є інший зв'язок проміж тими,
Хто ще не замовк і розуміється на премудрості буття, а людина проста, яка ледь-ледь
Відійшла від глибокого сну, дивиться на крапку одну і хреститься, адже ніхто
 Не відкидає той зв'язок проміж людьми і небесами, адже на них власноруч вказував Бог!
А людина тільки припускає, що Господь, неначебто, про його гріх ніколи не довідається,
 А тому багато чого в тлінному житті втрачає!» Думки витають по піднебесності
 Й зовні все виглядає чудово, але коли бути чесним і правдивим, то все виглядає зовсім
 Не так, як би людям хотілося - попереду туман і морок! От так! Ми всі колись помремо,
Але поки серце трепечеться в тілі моєму й душа тріпотить живцем, виходить, всі негоди,
 І лиха ми теж переживемо! А  Бог, хоч на вид і строгий, але любить, коли Йому
Звичайні люди кланяються в ноги, але спокуси буття сам Бог в оправу праведності обтяг
І золотими прикрасами їй наділив, а душі невтямки, що всьому приходить строк і от-от
Згасне її блакитний вогник, а чоловіка молодого диявол ножем полосне й той загодя вмре!
Життя назад не відходить, але робить вигляд, що перешкоди зводить, а думки по голові
Колобродять: чоловік не той, хто задарма свою волю страстям віддає! Відразу в піку
Йому створи добро, щоб тобі, а не йому в повсякденному житті везло, йди до добра рано
По утру всім чортам наперекір, а долі в докір віддайся духовній боротьбі: вона вже
 Не нашкодить тобі! Дивна дана нам Господом дорога: навколо горя й лицемірства
Хтозна-скільки, але не будемо ж ми судити строго самого Господа - Бога, адже
Життя завжди було нестерпним й убогим! Чи довго ще простий народ буде іграшкою
В руках у своїх же хазяїв? Чому іноземний гад може ними на торжищах  Золотої Орди
Вільно торгувати? Хто ж це повинен був знати й на кого слід нарікати? По дурості своїх
Високоповажних панів дотепер страждає збожеволілий народ! Невже Господь їм дав
Право людьми управляти й батогами хльостати всіх підряд? Хто їх на муки засудив
 І в арештантські камери миттю посадив, щоб їхній дух трохи остиг? Силоміць добро було
Відняте, а дітей мимо волі забрали в солдати! Без допомоги слів і  усікання голів
Не обійтися ніяк, інакше життя саме нагадає нам про темінь і морок! Пани Руссю
Правлять і всіх незгодних з ними конями живцем давлять! Вони зібралися вік вікувати
 І нічого полегшення від князя простому люду чекати! А ратники йому під стать
Починають людей за провини принижати! Той, хто обурився, відразу в перегони
Пустився, інакше йому не минути лиха! Ігумен важко зітхає: його шосте почуття нове
Лихо державі передвіщає, адже князь прагне до слави своєї й всю свою неміч направляє
На беззахисних людей, так і правлять вельможі, а їм у всім допомагають нечесні фарисеї!
От чому бунтують москвичі і тупляться великі мечі, але їх знову загартовують
 У ковальській печі, а там іноді сільські баби печуть свої калачі! Ігумен сьогодні мовчить,
А поруч дрімлюга кричить, що гріх нам не перервати й пута ніяк не обірвати, треба
Тільки терпіти й мовчати, а зло на людях не варто зривати! Усюди одна невіра,
Тому що розлучання поглинуло в себе натхнення! Родини розпадаються, а люди
В божій Вірі не мають ніякої потреби! Вони любили власне життя й виконували
 Будь-який його каприз, а нині за його вузду тільки тримаються й духом кріпляться, але
Напомацки піднімаються нагору  і грохотом опускаються долілиць! Забувши про глухоту,
Сергій уже повну версту міркує вголос і прямо на ходу якісь плани виношує: якщо буря
Починає в дугу згинати твій гнучкий стан, чесним стань один раз і помолись Богові двічі,
І ти забудеш врешті-решт про спрагу! Його помисли чисті, але вони ніщо в сутінках
Мирської суєти! Не за тридев'ять земель люди придумали хміль, у всіх селах і містах,
Забувши про власний страх і потопаючи в сльозах, вони горілку п'ють і чекають, поки
Чернець не підніме над Руссю прапор волі! Він же робить вигляд, що із благословенням
Своїх земель не поспішає! Доля не тільки ігумена до нитки обібрала, але й у народу щастя
Й духовне багатство миттю украла! Невже нам усім треба починати життя
Спочатку? - ця думка Сергію в душу давно вже запала, але він гадки не має, що знову
 На одні і ті граблі наступає! Закони хоч і строгі й важко мирянам не зійти з вибраної
Господом дороги, але люди всі по своїй щиросердечній простоті хтозна-скільки
Грішили і часом забували про Бога й у підсумку - забуті звичаї строгі,  але залишилися
Ще деякі мужики, які не любить зовнішню позолоть: краще інші турботи нехай їх
 Хвилюють, адже надворі чимало повсякденної роботи! Що ти?! Наші кровоносні жили
До себе земні страсті давним-давно вже приворожили й суть життя остаточно
Понівечили! Що ж вони наробили? Життя змінилося злегка, але щастя не падає зі стелі!
                - 2 -
Тривалість часу й тривалість буття визначає наші поняття, так думаю я,
 Де головну роль відіграють наші світовідчування й сприйняття мирського житія!
 Ми ж без підстав хвастаємося власними знаннями, але не осягаємо, чому підсумок
Буття залежить не тільки від слова, але й від чогось незмірного й великого! Нехай
Наш дух буде спокійний і не гріховний, він уже чимало переніс боїв і воїн! Одне на землі
Чудове: радість сп'яняє плоть нещасну по-справжньому!Вона в золоченому
Облицюванні, але їй саму малість не вистачає вправності, хоча та одягнена з голки!
У душі й біль, і мучення, особливо, коли розгрібаєш камені спотикання! Хто моїй душі
Всі страждання і тортури оплатить? Хватить! Хватить! Усякий у цьому житті
Може багато чого одного разу втратити! З нас вистачить того, що ніхто із
Можновладців не робить нічого, щоб Боже слово країну обіляло і набожних людей
 Від катів захищало! А ченці просять престарілого чоловіка: запрягти у віз молодого
Гнідка, а той роздумував поки, чиясь нога вже штовхнула баского коня прямо в боки! Той
Не довго думав і гадав і відразу ж дибки встав, допоки його вгамували, самі вже люди
Майже забули, про що напередодні проміж собою баяли! Ніхто добра від буття давно
 Вже не чекає, гадів заметає сірим пилом звичайне щастя, воно опалий аркуш на своїх
Плечах всякчас несе, але горе ніхто загодя не чекає! Сергій може в ліжко лягти, доли
Ченці не розтоплять лазню або піч, він сильно змерзнув, що самостійно піднятися навіть
На ґанок не зміг, йому один молодик тоді допоміг! Занедужав великий муж, він повівав
 Десятками й сотнями душ, але не відав й не гадав, що диявол про його задуми все загодя
Розвідав і по крупицях все зібрав, проте Сергій братії і потомству заповів: вже краще
Жити без хліба і не їсти щі під час обіду, чим скоритися ворогові і живцем від голоду
Й хвороб гинути на холодному снігу! Нашому героєві тоді дісталося сповна, а в його
Плоть була невиліковна хворість закладена! Плоть є дахом для душі первісної,
Пристрастями й кров'ю давно вже обагреної, але в питаннях Віри непохитної,
 Про що вона й повідомила у своїй промові тронної своє єство!  Вона вже майже була
На мирний наслідок згодна, але ніхто не вправі її змусити встати на коліна й підлість
Прилюдно славити, щоб потім саму себе ж обезглавити! Господь цього їй не дозволить –
Хватить бісам душу неволити, а їй із власним тілом постійно сперечатися! Навіки
Залишилися в душі ті святі миті, коли вона вперше випробувала духовне осяяння: «О,
Боже, прости, мені  потрібно було перш, ніж у Твій храм увійти, слова молитви вголос
 Іі гучно вимовити!» Було багато чого, що постійно турбувало грішне нутро й спокою
 Не давало душі немічне єство, але все залишилося позаду: страждання й муки страшні,
Які приносять біль і скорботу в мінути розлуки! Старі ідеали священні, от тільки
На превеликий жаль, наше буття тимчасове, але Віру дотримуй і народу на своєму
Прикладі особисто ти доведи, як же її постулати для людей гарні й надалі не гріши!
Святість за душею, що сили, зберігай, як це робив колись великий Нізамі! Однак треба
Загодя простий народ застерегти, що сила Віри не залежить від ширини і спаду плечей!
Я ж уголос і всюди говорю, що свою любов всякчас боготворю, а зло й гріх колись
Винищую просто-таки викореню! Пристрасть або хоча б її малу частку можна
Приборкати, щоб ні в чому себе потім не обвинувачувати! Усе, що змогли наші
Пращури створити, дотепер їхнє творення продовжує мене вражати висотою своїх
Куполів! Колишнього немає, нині загублений навіть його слід, як наслідок пережитих
Раніше незгод і лих і, мабуть, скромних перемог, добутих нами собі на шкоду! Так
Уже сталося, що Русь від своїх завоювань сама відреклася! Треба жити й добрі справи
Невпинно й постійно творити, але вголос не говорити, що й ти вправі любити власну
Державу, ти її від лиха зобов'язаний усунути! У цей  мир ми приходимо, щоб гріхи
Нагромадити, а потім йдемо далі, щоб наодинці з Богом трохи остигнуть!
У будь-яку мить минуле покине сторінки старих і ветхих книг! Воно виглядає
Поважно й солідно і всіх його джерел поблизу зовсім не видно, там під шум дібров
Чутний тільки брязкіт сталевих оковів, серед вогнів нічних немає проблисків золотих,
Тому що від них збожеволієш і станеш страшнішим й набагато злішим, чим  чума! А мир
Провінціалок одноманітний і до того ж ще й жалюгідний, але шлях істини просторий
 І широкий і там давно вже не панують ні фортуна, ні доля! Побори суєтну свідомість
У самому собі, і ти сам допоможеш власній долі і в тобі проявиться Божа суть і Боже
Знання, хоча пристрасті й бажання виникають із суєтності нашої самосвідомості,
 А також від відсутності глибокого знання про суть конструкції небесного всесвіту!
Варто лише трохи помріяти про Нього, Бога свого, поговорити з Ним удвох про суєтність
Свого буття, щоб тебе  відразу ж засудив  на страту небесний суддя! Вогонь страсті
Ніколи не приносить людям щастя, хоча він і палає й плоть без залишку в пух,
 і в порох спалює, але злим бажанням не запобігає! Важко бути наодинці зі своєю душею,
Адже не тільки їй одній потрібен спокій, оскільки спокій серед спокою ні що інше, як
Чудо виняткове! Слава Богові, що Бог завжди в нас стоїть за спиною, а ми за Ним,
Немовби за кам'яною горою! Щастя проходить мимо рук, а пристрасть і любов -
 Джерела повсякденних страждань ы мук! Не отямитися б через мить у світі іншому, тому
Що хочеться ще пожити у своєму! Я ж в толк ніяк не візьму: навіщо ж ми відкидаємо
Яскраве світло, а залишаємо темряву рясну? Бідувати нам, здається, ні до чого! Немає
Такого закону, щоб у світі свавілля святість за безцінь продавалася, тому що її зовсім
Мало на землі зосталося! Коли перебуваєш у рушенні, але на ходу твориш великий гріх,
 Не зневіряйся: наше життя - лише коротка мить, тому розслабся й поживи для себе, адже
До тебе завжди будуть в неба великі запитання! Де правду шукати і на які струни душі,
Що сили, натискати, щоб безвісний тайник  хоча б через коротку мить все-таки перед
Очами виник? Братики, чому зло творить святотатство? Воно своєю ногою вершить
У душі порок будь-який: чи то переворот, чи то розбій і йде до своєї цілі тільки по лінії
Кривій, тому що не відчуває кари над собою й зайняте воно тією грою, що подібно
Мертвому орлові крізь темінь ночі вже не бачить наяву ні світло, ні темряву! Дудки!
Дудки! Марнославство і користь! Нехай Віра піднімається у височінь, однією рукою
Опираючись на слизький карниз, а іншою вона повинна сама триматися за хрест святий!
Нехай чиста любов захоплює дух, адже вона надбання не всіх, а тільки двох осіб! Вона
Освячений ковчег, вона й тепло, і холодний сніг, прокляття й ганьба, правда й суща
Дурниця, там є чоловік і файна молодиця! За нею вороги от-от прийдуть, а вже потім і її
Вони прожогом украдуть, але на них тут постійно дужі люди чекають! Їм у теремі
Постелють, а потім без усякої канителі голову стрілою прострелять! Треба трохи
Відсторонитися від суєтності цього миру, щоб семиструнна ліра переодягла в старі
Сандалії старі прикрості й турботи! Нам роки життя розуму не додали, а ми ще
Дурнішими тим часом стали! Нічому не варто дивуватися й, тим більше, відразу ж
Засмучуватися, треба з ретельністю від злих пороків позбуватися! Події один одного
Міняють і дивні спогади хвиля за хвилею на Сергія напливають, а думки припускають,
 Що вони в піднебесся вже спливають! Розумний ігумен, але мир напрочуд навіжений
І божевільний! Тільки в минулому часі він починає думати про власний тягар, від такого
Буття можна перейти через межу божевілля! Напевне, бачить Бог: у всього є свій
Підсумок, Він завжди знаходить привід, щоб не в мирській мішурі, а на церковному
Вівтарі відбулося пояснення: чому пристрасть і сум'яття перебувають на грані гріха!
 Ми часом людей зовсім інших приймаємо за святих і боготворимо дарма їх! Ми
 Й уночі, і вдень миттєвою оманою живемо, але з колишнім завзяттям боремося
 Зі своїми тяжіннями до обопільного задоволення! У краплях дощу, мабуть не дарма
Ледь з’являються на небокраї яса і зоря, як зразу кружляється листопад, от тоді з душі
Летять слова невлад, а всьому провиною є злива й град! Потрібно вміти приховувати
Своє презирство, щоб почути про себе правдиву думку! Люди від душі ненавидять усіх,
Хто штовхає їх самих на провину й гріх і без дещиці сумніву дають їм відчути їх більш
Низьке положення своє, а в душі з'являються біль і сум'яття і навіть презирство до того
Хто, судячи з усього, сам наяву творить великий гріх! Душа немов річкове устя бавиться
 З радістю й смутком, але ніколи не залишає назавжди свою глушину! Вона прагне святою
Водою вдосталь обпитися, але навряд чи призначено її мріям колись збутися! Людина як
Первісний птах любить жити і грішити похапцем, виключення із правил складе всякий
Чернець, тому що він уже точно знає, що в житті всяке буває і біс нас на гріх сам людей
Штовхає, але з висновками не варто поспішати: збудеться те, чому призначено
Збутися! У цьому випадку нема на кого гнівитися! Я вже половину життя завзято
 Й праведно служу власній Вітчизні! Мені набридло всім підряд одне й те постійно
Пояснювати, нехай усе, що завгодно люди про нас потемки говорять: багато всякої погані
Перебуває на поле брані, про це говорять і грішні, і пуритани! Не злякатися б почуттям
Святим, ми ж однією ногою в Аду стоїмо, але ще не знаємо, що вже там давним-давно
Перебуваємо! Приходячи в мир пристрастей, релігія піклується тільки про душі своїх
Синів і про велич власних ідей! Чернець, що вільний птах, але і йому ночами не спиться,
Він тільки робить вид, що спати лягає, а голова від думок несамовито кружиться! Навіть,
Коли люди Бога ганьбити почнуть, то вони підвалини релігії не зможуть похитнути:
Самим собою будь, щоб ніхто не зміг твій розум з місця зрушити гарні думки назовні
Вивихнути! Борг святий вічно висить у нас за спиною, а голос неземний шукає собі
Рівних серед синів державних, які б на «ти» були б із правдою! А гордий язик відразу
Знітився, він, здається, ще до спілкування з небом не звик, йому заважає в роті величезне
Ікло - замість слів люди чують неприродний рик: «Послухай,дід, твій човен ніколи не був
Щастям вдосталь наповнений, однак, навіть, він зроду не плив з волі хвиль, які всякчас
Біснуються, особливо, коли хвилюються! Невже ти не дуже моїм словам здивований?!»
«Я до поставленої мети мовчки йду й нагороди за це не чекаю, проте, відкинувши
Неміч і недугу, ніколи не бреду в долі на зачіпці! З кожним днем все ближче строк,
Який нам Господь напророкував, але мені невтямки, що ж Господь для нас приберіг
 І який Він подарує нам урок? Мабуть, життя згорить у вогні як нічний метелик,
Адже, майже, все у вогні згоряє, а вже потім з виду воно остаточно щезає, однак,
Серце й душа на краще життя завжди сподіваються! Позаду залишилася на наше
Щастя велика негода, попереду – сльози радості й щастя! Напевно, люди правду
Говорять тільки у воскресіння вербне! Я ж неправду всюди знаходжу, але ніколи
 Не приступаю до її поділу, тому що Богові я праведно й уже дуже довго служу!»
«Самі про свої почуття судіть, але коли не хочете, то життя по-своєму розумінню
Творіть, але один раз уявіть, що в цьому житті напередодні тризни Вам не вистачає
Дещиці тепла, але життя вже, здається, згоряє дотла! Хвиля небуття сама набігає
 Й когось вона засмучує, але думка секунди рахує й припускає, що небесні струмені
Повсюдно освячують істину святу, але створіння Боже перебороти свої інстинкти ніяк
 Не може, але його совість не гризе, будучи в повній силі, люди за течією життя
Безмовно плили, безутішно жили й мовчки свої гріхи на землі збирали! У небилицю йдуть
Прожиті роки, зникають із лона землі цілі народи, але любов відродиться знову по іронії
Долі й всемогутніх слів! Як же це почуття називається, коли серце із грудей виривається
Й потім воно все життя запалюється, коли зі своєю долею заново зустрічається?!
Виявляється, час буття на зовнішності любові ніяк не позначається і її нитка теж
 До кінця не розривається! У душі полум'я гасне, коли приходить неждане випробування!
Умирає одне, а заново відроджується щось інше: ніжне й святе і воно обожнює
Життя таке й не бажає мати інше! Господь - його захист, особливо для людей простих
 І не дуже знаменитих, але обличчям й душею до Творця відкритих!»
                - 3 -
 Мало кому подобаються любовні сонети, вони нагадують прибульців  з невідомої
 Планети й ми не маємо права давати їм свої поради! У нас є ціпок і торба, а в них чимало
 Розуму і інтелекту, перед ними сяє яскраве світло, а перед нами темрява і безмісячна
Нудьга, як тут не зійти з ума, ось чому немає сну! Ми без жалю й дещиці страху маємося
Намір зійти на плаху, а вони діють - так собі, адже не знають межі своїм бажанням і нам
 Вони от-от зіпсують нову сорочку, тому що в них є такий звичка, що вони не ділитися
 З ворогами власної здобиччю! Негода на землю валиться, а парафіянин з тяжкою ношею
Мчиться, щоб геть зникнути, поки Сергій збір ззиває, і народ всі шляхи для відступу уже
Перекриває! Посередині чистих калюж видні відблиски мертвих душ! Біси шарахаються
По кутах, звільняючи для православних дорогу в монастирський храм, а діють на свій
Розсуд і острах, а Бог ділить грішний мир навпіл, одне бісеня обігрілося й на світло нічне
Задивилося, але не побачило у непроглядній імлі, як саме оказалося на самому вістрі
Величезної голки, його єство було в півкроку від лиха! Він протяжно закричав і погляд
Свій долу потупив, а вал обурення його в ту ж мить накрив, але він непошкодженим
 На вершину небокраю сплив, але тільки, коли очі там широко відкрив посеред ночі, над
Небесами миттєво злетів! Там ухопився за мідне кільце, а сонце вже обпалило заросле
Обличчя, проте каплі поту не капали долу з високого лобу!Потрібні були зусилля
Неабиякі, щоб пересилити припах кепський, а отут ще й свічки догоряють у величезній
Небесній пічці! Він обличчя лапами прикриває й до неба, що сили волає: «Помилуй
 І прости, якщо можеш - живим відпусти, а за гріхи пробач! Я б забувся в цьому чаду,
 Але завчасно передчуваю свою біду! Уже краще я на землю знову піду, щоб надалі
 З небом ніяких справ не мати і разом зі своїм гріхом всі вади буття врешті-решт
Подолати!» Небо, подумавши декілька хвилин, відповіло без зайвого шуму: «Якщо
Хочеш - йди, але небеса надалі не копти! Наші Боги незабаром для бісів перекриють
Всі шляхи й дороги!» Піджавши свої копита, по дорозі перевернувши повне корито, біс
Кинувся геть тікати, але виявився поруч із ченцем у довгій рясі: «Здраствуйте, на що
Мені всі ці напасті?» - «Послухай, добродію, коли було б від тебе якесь пуття і ти б
Дотримував наші звичаї й Віру б не знеособлював! А то ти знущаєшся з нас
 І шпурляєш у нас валунами, а не звичайними каменями!» - «Господь з Вами! Ви ж
Грішите самі, а з наступом темряви знімаєте із самих себе хрести, але не бачите горе
За півверсти! Отче, я зовсім не винуватий, я, як бачиш – трохи глухуватий! Я ж заради 
Простого інтересу вийшов із глухого й дрімучого лісу, нехай моє потомство скоріше
Дізнається про лихо і нестаток, чим на собі відчує особисту скнарість!» А поруч ченці
Сиві впритул дивилися як  силачі відважні й ще зовсім молоді підкидали гирі прудко
 Й на мир дивилися очима тверезими! От-от дивися, що вони щось відшукають попереду,
Але немає там злата мирського, а більше всього вони чекають на появу Духа святого!
Залишивши біса осторонь, ченці присіли на старому й ветхому пні й обговорювати сталі
Наодинці останні події мирського буття: «Що ж це таке! Невже всім ченцям слід
Носити багатокольорове сукно? Невже в нашій державі немає іншого?» Хтось
Відходить у бік, ближче до спільної медогонки, щоб подих лісів і полів став набагато
Ближчим й душі милішим! Господи, чим же ми дихаємо? Вони й не думали
Й не чаклували, як у центрі кола встали, ніхто б життя своє не перемінив би на корені,
Кожний своєї стежкою далі йшов і святість у дрімучому лісі все-таки знайшов! Чим
Віднімається він вище, тим стає покладливіше й тихіше! Коли так сталося, що Русь
 Зі своєю волею назавжди розсталася, то ченці сміливі одяглися в одяги біло, щоб вільно
Дихало їхнє тіло, але відразу стільки окаянних налетіло, що вони затьмарили біле світло
Цілком і остаточно! А вдалині ліси й пустирі, гори і монастирі, але, скільки на них зі
Сторони не дивися, завжди вони стоять у пилу! Всім зараз потрібні ті ж самі поводирі!
Майбутнє від інших очей приховано, але всяка погань прагне встати як можна ближче
До панського корита! Потураючи таким і страстям своїм, ми живемо тільки миттю
Однією, але, пригадавши небесну синь, ловимо миті буття наяву: поки мислю, це
Означає,що усе ще живу, тобто існую! Дай же, Боже, щоб ті, що були колись ворогами,
Назавжди залишилися в майбутньому друзями, адже січа вже не за горами! Ми ж губимо
Проведення своєю мерзенною поблажливістю, а більш того псуємо його недоречним
Поводженням! Для тих же, хто встав на шлях розпусти, ступенем закоханості оцінюється
Принадність предмета, незалежно від його тональності й фарби! Дай Боже, щоб життя
Було святістю зігріте! Уже краще не вставати перед ворогом на коліна, чим тебе друзі
Запідозрять у зраді, вона набагато гірше будь-якого злочину і їй немає виправдання
 Й немає прощення, тільки помста гряде на зміну підлій зраді! Я ж у бруд обличчям
 Не вдарю й не стану підлещуватися перед усякою Божою твариною, адже любов до Бога
Не нагадує величезну бочку із запашним травневим медом, призначену для простого
Народу! Досягти б заповітної гори, але Господь залишає сили до кращої пори, але Віра
 В Бога вище сил моїх, от чому вона нагадує чудовий вихор! Через мирську суєту
 Не безсмертні всі її святі риси, тому що страсті юрбою біжать слідом за жеребом і долею,
Вони з кожним днем стають страшнішими для своїх же синів і дочок, але у віці
Будь-якому можна страшну чашу до дна випити навмання і заживо самого себе опісля
Погубити, проте якби людина догадливою завжди була, тоді б вона більш ста років
Запросто на білому світі жила і ніколи б надалі не грішила! А доля сама намагається
Позбутися від рабського ярма, але, тяжко сумуючи, вона губить саму себе! За душею
В татарина батіг - це б треба всім у виді мати, він зараз вийшов погуляти, на мир зверху
Подивитися й себе людям показати, а ті продовжують один з одним гратися, балуватися
 Й по землі перекидатися, замість того, щоб з ворогами несамовито буцатися! Не дай нам,
Господь, забути про свою душу й плоть, щоб вони не поважали Бога, навіть, коли б
Відійшли від Нього убік трохи! Тільки Бог знає, скільки гріхів на нашій пам'яті вже є,
Їх швидко нам не порахувати! Погану стать не відразу можна взяти і забракувати!
Слава Богові, що люди не настільки суворі й строгі, щоб у підсумку гріхи складати
 З букв і словосполучень! Нас жити за іншими законами за всіх часів закляті вороги
Супроти нашої волі постійно змушували, однак ми честь свою не заплямували і ті
Закони ми ніколи не поважали! Нам необхідно, зустрічаючись із гріхами, проходити
 Мимо, щоб у повній згоді з господом жити, але своєї пристрасті нам варто завчасно
Забути, щоб розпуста жахлива - джерело мерзенностей небезпечних, не опанувала душею
Безугавно, але нас рвуть на частині всі ті, хто нині знаходиться при владі, а їхні чадо
З великою наснагою наслідують своїх батьків! Хмурою порою на дорозі стовпової
Стелиться туман густий, і замітаються сліди гріха саме собою! Нічого не видно над сивою
Головою й у цю саму годину інтерес до життя зовсім згас, але не рівний час душі
 Не допоможе навіть Божий глас, тоді вона негайно кинеться з болотної твані в береговий
Бруд! Поспіхом покидавши свої гріхи на небесні ваги, прощення в Бога миттю попроси,
А в чистоті думки ніколи не сумнівайся - просто живи й кайся! Мені не до вподоби
 Ні життя в ім’я майбутньої слави, ні побут в ім'я грищ і забави! Я ж борюся
 Із всесвітнім привіллям і власною мінливістю, однак вони, перебуваючи всього в одній
Версті від суєтності, не розуміють суті моєї заповідної мрії, а вона от-от уже повинна
У яву втілитися: їй треба  з лютим ворогом поборотися! Хтось стане героєм, який боявся
Перед самим боєм своїх недоброзичливців, а хтось займеться розбоєм, але я вербую рать
Серед своїх же власних солдатів, щоб їх у бій вести й не дозволяти їм в іншу сторону
Брести! «О, Боже, Ти всіх грішників прости й до зради їх не допусти! Життя підходить
До черговому рубежу, і я Тобі, Господи, від всієї душі скажу, що більше не грішу, а тільки
Сам себе всякчас соромлю, коли в очі правді дивлюся! З волі самого Творця нам не надано
Право побачити Його обличчя! Боже, хвала Тобі за те, що Ти береш участь у моїй долі!
Наприкінці шляху мені б треба себе від безодні врятувати, вистачить про інших людей
Клопотати, даремно працювати й орати! Прийшов час себе зціляти, а на все інше мені
Наплювати! Хто ж буде, врешті-решт, про мене особисто дбати?» Подивися, як
Біснуються у воді снігурі, а в димку синьому лежить таємнича балка, де й понині живуть
Всі наші старезні святині! Важко нам вникнути в суть бесівських примх, які їх чорними
Нитками шиють, я ж до них ще остаточно не звик, тому що вони замість слів видають
Страшний рик! Наш народ любить їх, супротивників своїх, за гостру мову й тому, що й
Там є майстри виконувати роль інших, тобто людей грішних, а не святих і не дуже
Багатих, а тих, у кого одяг у величезних плямах! Мені доводиться жити постійно поблизу
Гріхів своїх і з ними ділити лихо на двох, бравада мені до вподоби, але я ніколи дарма
 Не жартую й ні про кого давно вже не клопочу, коли покидьки хочуть, нехай нагадують
Маленьких кошенят! Я ж обожнюю тільки тих, хто не сприймає усякий гріх і хто завжди
Готовий геть втекти від їхнього уз й оковів! Усюди в гріхів успіх, адже ніхто не може
Представити особисте життя без веселощів і розваг, але й у них не вистачає
Вправності, щоб витерпіти гострі глузування! Ось чому чутні ридання на рідній землі!
А ювілеї приходять через кожні десять років, потім від буднів буття спасення людям
Нема! Я ж мислю про життя своє, нам легше вижити в ньому, коли живеш удвох
 Із жінкою у особняку своєму! Коли ж ми душу по власній волі вб'ємо й злізу на землю
Навряд чи в ту мить проллємо, відразу встануть думки нісенітні поруч із думами
Баламутними й у цю пору при підйомі на круту гору почнуться з ангелами довгі
Суперечки й свідомо нікому не потрібні розмови, а в рідній домівці, немов би в Содомі,
Чутний моторошний стогін, але серцю зараз не доступний він! Я ж у тиші в невідомості
Ледь-ледь бреду, проте намагаюся осмислити прямо-таки на ходу, як би мені обдурити
Свою дороговказну зірку! У глибокій юності я свій гріх для людської юрби остаточно
Залишив: у ті часи я жив проти всяких правил! Мені навчання взапас не пішло,
 А плоть бісилася душі на зло! А шлях мав бути неблизьким, довгим і слизьким, він
Нагадував велику змію, що затіяла свою гру супроти поважних людей! Я ж нерви свої
Зайвий раз збережу, але укритися від своїх пристрастей ніде не можу! У хованку
 З ними граюсь й надію на щасливий наслідок тієї справи зовсім не втрачаю! Напастей
Купа, але я не знаю, звідки вони з'явилися?! Мені не шкода своєї праці, адже трудитися
Людей змушує не тільки нестаток, я ж не знав турбот інших, тому що піднімав зяб для
Пенатів святих! Закінчився шлях великотрудний, і я виявився нікому не потрібним,  а все,
За законом здійснивши, я все-таки залишився живим! Тільки мовчазні супутники ледь
Дрімають вночі, а я як і раніше тягаю величезну цеглу на собі, щоб будувати православні
 Храми, які люди потім зруйнують своїми ж руками! Буття суворе нагадує про наше
Минуле знову й знову, але запитує, хоча відповіді навіть воно достеменно не знає: «Коли
Окови тяжкі остаточно додолу впадуть, а люди життя своє за волю Русі віддадуть?
 Чому вони так довго свого привілля чекають?!»  Мені довга суперечка порядком
Надокучила, я б навпаки хотів: встати біля входу й спостерігати здаля за майбутньою
 Волею, але не ті мої роки, щоб указувати іншим, як поступити особисто їм
 Зі спадщиною своєю! Давно вже на марші не ті, хто мене набагато старші, а молодші вже
Майже готові в Авгієві стайні з лементами ввійти, щоб їх у порядок миттєво привести!
Радості немає поруч із мною, а поблизу копошиться щось інше! У хвилини самотності
Приходять на розум думи безцінні, вони дарують втіху, а іноді на зміну їй приходить
Презирство, але в годину захвату прості люди тужать із насолодою про святу любов
 І що сили репетують: «Лови її, лови, але сили свої побережи!» Я ж ще сильніше
Ціпенію, хоча хрест як і раніше висить на тонкій шиї! Я ж борець за ідеї, їхні зерна
 По землі постійно сіяю, але небесне вітрило нутро моє не вилікувало й віднесло дуже
Далеко дим від старого кадила, а думи молоді, розкинули свої мережі золоті, але їм же
Були потрібні посвідчувачі, щоб засвідчити на останньому суді про їхні справи святі!
А над старим лісом пронеслася хмара білясте, вона стрімке сковзала по краї холодного
Миру, однак, біси і злі вампіри, упирі й вовкулаки були готові взяти участь у запеклій
Бійці, їм дуже треба, щоб потухла назавжди ледь тліюча в храмі мідна лампада!
По тремтінню їхніх довгих вік можна вимірювати біг часу, але день учорашній
Прослизнув і зник над далекою ріллею! А що ж далі? Немає ні слова, ні від пришлості,
Ні від колишнього життя! Ніч розсіяла всюди морок, справи не клеяться ніяк, але, коли
Зменшити їхній масштаб, тоді всякий буде цьому дуже радий! От так! Адже важко плисти
 Вночі навмання, коли поруч збіговисько одних незграб! Я ж рідко згадую про своїх
Предків, вони не скорчилися від тяжкої ноші, хоча їм спокою не давали монастирські
Турботи! Торкати ченців не треба, адже вони - Божі чада, я ж поруч із ними подумки
Присяду і у вигляді нагороди спробую перебороти незримі перешкоди, тому що пломінь
Пристрастей проникнув у думки й гадки простих людей! Ми не відаємо, що творимо,
Про що думаємо й що вголос говоримо, але завжди прикриваємося, Отче, ім'ям Твоїм!
Тільки неймовірний страх може зупинити від загибелі повалений додолу порох! А дні
Буття біжать, спотворюючи в прямому й переносному значенні наші справи й думки,
Навіть у день осінній душі потрібне обмивання - у ньому її спасення! Ноша стала для
Ігумена важкою, однак, його думка як і раніше яскрава, хоча в сирітстві вона, але ніколи
Не потерпить поруч з собою божевілля людське; кожне явище, як заплутаний клубок,
А в суспільстві кожна людина, немовби в море самотній човник! Життя грубе, але
 Не дурна губа у простого чоловіка! Він подумки там, де стоять високі хліби й храми, але
Коли не йти до них прямо й не прагнути до мети вперто й через вибої і ями пливти, тоді
Нудним здасться життя без вад! Закрившись у своїх будинках, люди переживають страх
Без світла і потемки, цим шляхом не пішов ніхто на Русі, хочеш - ченця запитай?! Хіба
Можна тільки за допомогою Бога боротися з диявольськими підступами? За допомогою
Молитви можна, але орудувати треба дуже обережно, тому що, діючи в іншому ключі,
Можна залишити страшну мітку чи на шиї, чи на плечі! Перш ніж свою цікавість
Вгамувати, слід на мить перед іконами застигти і Бога попросити своє знамення для всіх
Людей відкрити! В ім'я волі читай власну долю на темному небозводі, вона побудована н
На незмінному розрахунку! Рано чи пізно ноги почнуть спотикатися й спина в дугу буде
Прогинатися від безвихідності, безнадії й безпорадності, але не треба в правді буття
Сумніватися, хоча й брехня може в золоті оздоблення одягатися! Мені б не слід
 Зупинятися на півдороги, а варто зійти на золоту середину й зняти із себе гріхів більше
Половини, а сатані залишити частку левову, щоб не перетворитися в худобину! Не
Розумію, що відбувається із мною? Раніше я був зовсім іншим і вражав всіх своєю
Простотою! Невже наяву я бачу дивний сон, його реальністю мій розум був вражений!
Замість Всевишнього пророцтва на обрії з'явилася страшна й бридка самітність! Навіть
 У вівторок мовчать і не співають у душі валторни, я ж запитую небеса повторно: «Де ж
Той глибокий колодязь, про який напередодні говорив наш великий полководець? В ім'я
Чого нам варто жити й  боротися? Моя ж душа й плоть належить Тобі, Господь!
Прийде той час, коли на грішну плоть раптово нудьга нападе і вона тяжкий тягар
Принесе, поза всяким сумнівом! Чорна борода швидко посивіє, а кучерява голова відразу
Полисіє, а розумний погляд миттю потьмяніє, покриється обличчя глибокими
Зморшками, а замість шкіри залишиться тверда щетина, і перестанемо ми бути
Повноцінними чоловіками! Вся справа в тому, що всі покоління йдуть одними й тим ж
Шляхами і шум невиразний і мало кому зрозумілий пронесеться уздовж полів, щоб
 За допомогою сталевих мечів перемогти ненависті отруту, але думи гордовиті й до
Того ж похмурі іншу суть в собі таять! Я ж шкодую про те, що був не бездоганним
 У справі святій, завжди й у всім! Плоть прагне жити похапцем і на семи верстах
Залишити свій тлін і страх! Я ж, як і пращури мої, прагну до ролі Всевишнього судді!
 А де ж зараз перебувають високі ідеали мої?» Якийсь голос мені серед ночі відповідає:
«Щастя без страждань не буває –  це із сутності буття непримітно випливає, а горе
На нас усе сильніше налягає і ніхто заздалегідь не знає, хто тут більше благ
Знаходить, а хто останнє добро втрачає?! У нас написано жирним шрифтом
 На чолі, що на цій тлінній землі нам призначене довідатися не раз і не двічі, що Бог
Набагато сильніший й вищий за нас, хоча життя інше ще, здається, не почалося!
Іноді в самій втраті сховане розрада, ми ж гірко оплакуємо будь-яке придбання, хоча
Й огуду можна використовувати для свого ж виправлення, але для цього нам
Божество відводить лише короткі миті!» За плечима загублене буття, а на плечах
Старе ганчір'я й більше нічого там нема! Живе або мертве воно й кому зараз належить
Воно? Відповідь шукаю в болотах місцевих і серед людей відомих, а опісля б'юся своїм
Чолом за широким обіднім столом, душа кипить і завмирає, але ніхто відповіді не знає!
У розумі нечутливому немає місця для всіляких приговірок, але розуму важко все те
Приборкати, що змушує душу й плоть у світі моторошному стогнати й тріпотіти!
 Знаходячись на шляху роз'єднання, доводиться нам спільно переживати й муки,
 І позбавлення, але ченці викликають почуття замилування, я ж не беру своє життя
 Для порівняння! Усе, що було – давно вже забуте, одна істина любить діяти нахабно
І відкрито, але майже все виходить якось незграбно! Навіть старі дуби й молоді вишні
Знають, що підтвердження істини ніколи не буває зайвим! Суперечити або жеребу
Перешкоджати не смію, але й підняти руку на захист волі теж не вмію, хоча повсякчас
Борюся, як умію, за свою же високу ідею і зерна розуму в грішні душі сіяю! Б'юся з
 За самого себе, але прирікаю себе на катування і загальну плутанину! Ні до чого все це
Напередодні кінця білого світлу! У темряві лісової носяться думки, наповнені нестерпним
Смутком і тугою, а звук скорбний і простий кружляється постійно наді мною! Я ж
Намагаюся посміхатися там, де треба слізьми заливатися! Як самому собі у власній
Низькості зізнатися? Не прагну вподібнюватися всім калікам, незадоволеним прожитим
Віком, але на душі сутінку багато: тікає моя зірка із блакитного небозводу - їй потрібна
Справжня воля! Я ж ніяк не візьму собі в толк, чому ж голос Бога зовсім замовк, а наші
Святині давно вже лежать у руїнах? Жоден порок не настільки простий, щоб
 Не брати до уваги його розміри й зріст! З однієї сторони в нього зовнішній вид
Непорочності, але до нього ж гріх без дозволу набивається в очевидці й послухи!
 Всі наші старання спрямовані убік заперечення чужого таланта! Коли плоть
Починає слабшати, а пристрасть прохолоджується, напевно, прийшов уже час
 Від своїх бажань і земних пороків навіки відчепитися! Наше щастя вміщається
На дуже тонкій жердині, але нині, як і колись, везе тільки лиходіям і невігласам, лише
 Одна любов сильніша страху й міцніша смерті! Хочу бути й сильним, і могутнім,
Ходити не по рівнинах, а по високих кручах і ніколи не уповати на рідкий випадок!
Багато чого ще не відомо науці, але слова любові налітають при розлуці, приносячи душі
Страждання й муки! До них у мене є свій підхід і його схвалює простий народ: у міру сил
Намагаюся їх взагалі не помічати, щоб інших співгромадян не стращати й кляну, що сили,
Власну плоть, тому що вона є джерелом всіх моїх негод! Наше щастя уявне,тобто
Фіктивне, коли ж воно втрачено остаточно, тоді втрачено безповоротно! Попереду
Справ до упаду, а кому все це треба? Віра в Бога, якщо мислити строго - наша й біль,
 І тривога, але вона схожа на негасиму лампаду, що усуває на шляху всі немислимі
Перешкоди,окрім пекла і Ада! Господь здавна нам напророкував  короткий строк земного
Буття, але непередбачена злість, немов застрягла в горлі кістка, тягне нас на старий
Кладовище і все, що дав цьому миру Владика валить на землю відкрито! Людина ж
Страшиться в когось надовго закохатися! Як мені здається, у нас слова зі справами
 Ніколи не в'яжуться: істина летить із небес, але в минулому столітті інтерес
 До релігії тільки на короткий час із поля зору людей підупав!  Своїх пороків ніколи
 Не соромлюся, якщо треба - швидко від них відмовлюся, але зростає роль і значення
 І страсті, і гріха! Любов нагадує про безцінний скарб, а ревнощі - про страшне
Чудовисько, яке в будь-якій душі живе, але дуже рідко воно з'являється перед юрбою
Нагином! Вони самі себе зачинають і ненавмисно  пристрасті породжують, а потім свою
Душу пригноблюють і що сили єство терзають і майже на уривку його роздирають, але
Суті буття ніколи не осягають! Залишившись наодинці, їм стає соромно за свої гріхи
Подвійно, в особі єдиної важко бути одночасно й батьком, і сином, але, будучи по своїй
Природі простолюдином, їм складно встати урівень з титаном! Грішний шелест не чутний
На величезних російських просторах,  але плоть як мале дитя живе напівжартівливо
 Й не дає душі життя! Ми ж крокуємо по холодних калюжах, тихо плачемо й тужимо!
Гнаний усіма дух повинен миттю вибрати одне із двох і потішити людський слух! Він
Вирвався на волю з величезного глечика, щоб свої спокуси перемогти неминуче, але біс
Йому честь віддає, а простій народ животіє в мирській суєті й мало думає про духовну
Висоту, але просуває душу свою до повсякденного забуття! Удалину біжать і думки,
 І мрії, а біси посеред ночі діють, вони завжди там, де є я й ти! Особливо під час жари
 Чи прохолоді відбивається Божа істина на водній гладі! Щось змінювати в собі пізно!
Луна грізна робить все неможливе, щоб святий овал, перебуваючи навіть у вигнанні,
Ніколи від людей зайвих дій не вимагав і ніхто по Вірі не тужив, але в цю ж саму мить
Грішать усі підряд, але чого ж вони хочуть, хоча й лізуть неспішно в гору і репетують
Там хором, а опісля розходяться по власних норах і дивляться на грішний мир з докором,
Але в часі швидкому всякий може виявитися під частоколом з великих списів! Уже
Котрий день зрушилася шапка набакир у тих, кому стало думати лінь, на них надавила
Безглуздості тінь, але кожна людина дивиться на свій гріх з-під навислих над очами вік
 І тільки в діру волоссям зарослого рота потихесеньку ллється холодна ключова вода!
Гаснуть вогні на поневоленій землі, їх немає в ночі ні в монастирі, ні в ближньому селі:
Мир став надзвичайно лютим і злим і попрощався з гостинністю колишньою, коли
Хліб і сіль підносили люди своїм і чужим! У тілі мертвому людяність уже давно
Залишилася за бортом, але поблизу починається якась метушня й вона ще протриває три
Довгих ночі і повних три дні, поки навколо села не згорить висока стерня! З волі Творця
 Ще живі на землі відступники й зрадники, на очах у них завіса й до життя немає ніякого
Інтересу, вони немов би вперше вийшли із дрімучого лісу й думи святі понеслися в рідні
Краї, багатобарвні і дивні! Вони летять і мчаться, і прагнуть свій борг Батьківщині
Востаннє віддати, а опісля почнуть свої пожитки збирати, але світла через темряву
 Не видно! Руки, долу опустивши, а вже потім їх на своїх грудях схрестивши, під потік
Слів зненацька потрапивши й трохи Бога за рукав притримавши, вони намагаються Його
Про прийдешнє запитати, але Він усе ще мовчить і нічого їм не говорить! Слова летять як
Буйний вітер, особливо надвечір, проте від них не можна відмахнутися ніяк, вони з дому
Видувають добро і морок виходить з кожної душі, немовби на людей налетів могутній
Продув! Давним-давно Вільям Шекспір написав, що гордовитість занадто неміцний
Матеріал, який у себе всі негоди земного  буття миттєво прийняв, але краще так
 І не став! Вона, як зганьблена ворогами країна, якій нелегка доля небесами послана!
Вона, як прана тканина й сідає, і рветься, а потім від неї нічого не залишається і от вона
Стала схожою на діряве решето, хоча колись нагадувала доброякісне пальто, але нині
Сама перетворилася ні вві що, але коли розуму дано у Бога назавжди закохатися, тоді він
Однаково повинен буде в істині пророцтва сам переконатися, щоб з пороками буття
Спокійно попрощатися! Як не прикидай: й так, і сяк - однаково рано або пізно
Потрапиш у якусь халепу і, напевне, пошкодиш собі нижню щелепу! Ось чому твій
Розум до кінця ще протрях, адже ти ватажок всіх бідолах, хоча ти не чоловік, а слинько
 І слабак! От так! Додержуйся голосу розуму, адже попереду на тебе очікує бруд
 І темрява, а бажання й пристрасті будуть на уривки тяжкою долею перемелені, але знай,
Що здоров’я твоє набагато дорожче від срібла й золота! Все гарне заметає лиха
Пороша, щоб бруд не прилипав, люди носять гумові калоші, які здаля на постоли схожі,
Ніщо не постійне, одне тільки буття протікає чудесно й дивно! Ми ж намагаємося
Жити як всі й ходити босими ногами по холодній ранковій росі, але ніяк не підходимо
 До своєї дороговказної зірки, от чому щастя немає ніде і таке буття душу гнітить! Хана
 Можна так незграбно жити і Бога не любити? Але серп смерті невблаганний, складно
Людям простим і, навіть, святим постійно сперечатися з ним! Життя понеслося по тій
 Стезі, де всі знайомі і любі друзі давно вже стоять перед бісом на одній нозі, а що ж
Робити мені? Уже чутний скрип давно незмазаних коліс - їх зупинити не можна, тому що
Відразу ж потрапиш в халепу! От так! «Постій, постій! Робити висновки не спіши!
Зі мною бували ситуації набагато гірші, Аніж ця! Що ж це за погляд тупий пронісся
 Над строкатою юрбою й у суєті мирський уже чинить грабіж і розбій? Він без потреби
Спробував заплутати на гладенькій воді свої брудні сліди, заздалегідь обміркувавши всі
Свої ходи! Чи не він позичив у долі кредо єдине, але одна половина там явно не його,
 Чому ж бариться Божество й не вживає нічого супроти негідника одного?» Думка
Непримітна змішалася з поривами сильного вітру й понісся туди, де рахунок дням
Визначають роки буденного життя! От так би завжди! Вітер думкам руки потис і далі
Прожогом побіг, але одна думка серед усіх була гострішою, аніж сталевий ніж, і вона
Торкнулася краю робочого столу, але кров не пролилася, а в ту ж годину до монастиря
 На крок наблизився московський князь! На цей раз він сам свою репутацію спас! Він
 Уже не в перший раз на монастир дивиться  зі сторони й сумно мовчить, але чомусь
Цурається простих людей і не довіряє інтуїції своєї! У тих стінах за порядком стежить
 Старий і розбитий недугами чернець, він колись любив жінку одну, але вона для нього
Вмерла назавжди, тому що вона  - старшого брата дружина! А життя сум'яттям й панікою
Наповнене, але Русь повинна бути від рабства все-таки врятована і заново побудована!
Не великі його створіння! Він на дозвіллі не писав епохальні вірші, але старів і марнів
 У всій братії на очах, а його дух був закований і висів на залізних ланцюгах, натикаючись
Похапцем на свій тлінний порох! Йому ще повезло, що його до божевілля не довело
Понуре зло, хоча його в надлишку й діє воно дуже прудко, але в Сергія ще є остання
Спроба, коли життя ще мить протриває, отоді задумане в реальність втілиться! Бояри
Нерішучістю князя здивовані, а їхні сини стіною мовчання від князя були відразу ж
Відділені! Коні упряжі й збруї рвуть і незабаром, бог тільки знає, куди побіжать! А князь
 Продовжує мовчати і головою в інший бік від свободи кивати! Він накрився новим
Полотнищем, і немає обличчя на ньому: небезпечна штука – воля, хоча вона дозволяє
Тягнути й удосталь хапати все, що погано лежить, але коли совість із владою
 У стані постійної сварки, тоді проллється море людської крові й встане хрест
 У людського узголів'я! Як написав би Жан Жак Русо, що вже покотилося вниз
Мирського буття зламане колесо! Ну, от і всі, незабаром померкне світло й закінчиться
Грішне буття, а що було, того вже давно нема! А воно було послано всім сестрам
І братам, як божий проклін і триває вже декілька тисячоріч, але багато сторіч хльостають
Біси народ лисий шкіряними батогами й залишають мітки свої на його спині, але ніхто
 Не думає про таку просту дурницю! Раптовий стукіт підків почули люди в монастирі,
 Він доходив до них через високі й порослі деревами пагорби, але навіть у цьому
Ведмежому куту люди вдень і вночі трудилися надворі, щоб дух уцілів, але всякому
Терпінню є межа! Від плоті залишилася руїна одна, але там же є розуму глибина, а доля,
Що сили, тикає в нас своєю величчю, народ знеособлюючи, і для пристойності не тягне
Душу в імлу, а тихо й спокійно сидить на підлозі,  але тільки у темному кутку! Є ж думка,
Що жити тільки для себе – велике зловживання, проте ні в кого не виникає дещиці
Сумніву, що доля ніколи не боїться куражу! А життя кипить по обидва боки
Монастирської стіни, ченцям гріхи давно вже не страшні, а от простолюдини бояться
Прийдешньої війни, тому що дивляться на мир з боку своєї спини, тобто живуть
 Із закритими очами, а вихри ворожі в'ються над ними! Бог же робить вигляд, що
Християнам зло ніяк не загрожує, але незабаром гримне час розлук, тому що татари
Відбилися від рук і це не порожній звук! Ніхто не жадає від Бога гріхи їм зменшити
Трохи, але всі хочуть Всевишнього благословення для себе і підростаючого покоління
 На те, щоб розстатися назавжди зі своїм сум'яттям! Народ зло без роздумів вершить, але
Робить вигляд, що Бог його завжди захистить, тому що у Нього є молитва й щит! Нехай
Краще сиву голову накриє завіса ганьби, чим бути в диявола найкращим танцюристом
Чи співати разом з ним у прекрасному хорі пісню одну і ту! «Небесний Боже, я теж
Людина, так чому ж моє буття у всім тільки на Твоє повинне бути схожим? Прийде
Час і Ти мої гріхи миттю підсумуєш, якщо зможеш, і душу колишніми спогадами
Розтривожиш, але повернути минуле життя назад навіть Ти ніяк не зможеш! Ти ж
 На славу вчиниш над всіма грішниками жорстоку розправу, але коли подумати
Розсудливо, тоді ніхто не має права в моє життя сувати свого носа і сіяти море
Погроз!» Я ж Бога постійно молю: не вподібнюватися кровожерливому королеві: не мій
Це гріх, що я ще люблю, але у відповідь чую зловтішний сміх і немає ніяких надій
 На подальший успіх! Від відповіді нам не вдасться зникнути навіть на краю світа –
Занадто мала в нас планета! Мабуть, варто взяти в руки барабани й зробити подвиг
Бравий, і почати війну проти себе, як самодержця й тирана – кожний з нас не без вад!
Уже котрий рік на моїх гілках марніє лист і плід, але де ж був Господь, коли страждав
 І гинув простий народ, щоб по саму труну людина не була настільки, як і я самотніми,
Але яке ж Богові пуття від того, що я сам собі давно здаюся мерцем, але я ж ще живий
І не вбитий наповал темрявою, що простромила мир мирський своєю обоюдогострою
Стрілою! «О, Боже мій! Пошкодуй своїх же дітей, і заклади добро в душі дикунів і їхніх
Королів, і що сили, пролий до самих корінь їх благодаттю любові своєї!Так і я, звичайно,
Грішний, але як тут не сторопіти, коли завжди поспішаєш у добробуті жити? Хто ж
Кине свій погляд на ледь тліючий земний килим і сильно крикне: «Ганьба!» Мир
Співчуття поблизу схожий на шлях серед заростей із шипшини й троянд, але всюди видні
Вбивства й грабіж, проте ніхто не звертає уваги на сильний гамір і галас! Боже, хоча б
 З жалю приділи простим людям трохи своєї уваги й не поспішай з покаранням, адже
Великий дар вибачення й любові належить тому, хто завжди сповідається честі
 І ясновельможному розуму, хоча диявол лютий усюди сіяє зерна попиту й смути,
Мучитель людський заподіює нам непоправні каліцтва, адже він, що сили, давить
На широкі плечі й веде непристойні розмови про суть Всевишньої любові - він жадає
Тільки ненависті й крові! О, Боже правий, припини ж Ти свій самосуд кривавий! Диявол
Знаходиться, майже, завжди під захистом імли, а ми в півкроку стоїмо від високої скелі!
От-от згоримо, але диявола навряд чи переможемо! Він ще не покійник, хоча силоміць
 Людям його від злих діянь не втримати, але вже з усіх боків Твоїми соратниками він був
Оточений! Хто ж він? Чи то лиходій і згубник людей, чи всевладний барон? Йому вже
Чудиться царський трон! Невже він ніким не буде переможений?» Храми в руїнах
 Іі батоги довгі з'являються то там, то тут, зароджуючи нову звістку, що залишають Русь
І совість, і честь! Так воно насправді і є! Біс діє роздратовано, адже він сильно вражений
 Тим, що от-от вмовкає лемент і стогін, а з вікон хоромів  звисає державний прапор –
 Напевне, дух православ'я ще не згас і остаточно не потух! Благання й ридання, сльози
Й стенання - все це в минулому залишилося, але час їхніх слідів позбавив, мабуть, минуле
Буття пам'ять людську повністю затьмарило?!Можливо, що марновірство Бога образило,
Але від сну розум ще не розбудило! Наше життя зовні схоже на маскарад, де начебто нема
Збитків і втрат! Високі ідеали давно вже спалені, нині вони зовсім іншої величини!
Головне для них - їхній зовнішній вид, а безчестя й сором на порядку денному давно
Вже не стоїть! І от знову варто все з нуля починати, інакше духовність країни
 З колін ніяк не підняти, але на кого ж нам нарікати, як не самих себе?! Напевно,
 І на зло, і на добро треба обурюватися, адже вони забули про кисть і перо! Було
Одурманене чоло тим, що вже давним-давно відшуміло й померкло! А навіщо людям
Воно? По них поминки дияволи творять, уже келихи, що сили, дзенькають, але люди
Пошепки про це говорять, мабуть, і не треба виносити всі принадності божого саду
 За його високу огорожу? Держава прагне бути вільною, незалежною й до того ж
 Стати шляхетною, але сильною і владною їй уже не стати і на балах ніколи
 Не блищати! Вільний лише той, кого супроводжує по тлінному життю Бог і він
Володіє самим собою навіть у мить фатальну, але не управляє своєю долею! Ми ж
 У хмарах пиряємо, лише іноді самі себе соромимо, а Бога ніколи не дякуємо, адже ми
 В Аду живцем горимо! Усюди всемогутня пристрасть і марнославство, але де ж
Перебуває в цей час православ'я? Воно ж знаходиться на службі державної, хоча на троні
Й понині сидить беззаконня, воно в мить бажану наносить серцю страшні рани й без тіні
Жалю приносить у дарунок дияволові наші таємні бажання! Нутро опускається долілиць,
Але там шляхи-дороги пристрастей розійшлися, їм би обпертися на слизький карниз, щоб
Грішна плоть миттю не скотилася ниць, але все відбувається саме навпаки: наше життя
Ніяк не вписується в крутий поворот і от нам диявол уже дифірамби співає і привіти шле:
Він обожнює грішний народ! Біс указує своїм перстом, щоб люди своє життя перевернули
Догори дном, а що опісля? Невже дотла згорить земля? Ми ж самі швидко до дна підемо
 Й там умремо! Зважаючи на все, зовсім не ті кормила нам у руки наша доля напередодні
Вручила: душа зовсім уже завмерла! Що було, те було! Нам любов ще не надоїла, вона
Своїм крилом Русь майже вже накрила, переборовши ы біль, і знемогу все-таки до істини
Самотужки добралася і наблизилася до рідної домівки, вона вже примірила волю не раз
 І не двічі, і говорилися тоді дуже гарні й правдиві слова, і Бог свідок тому, що Русь зараз
Довіряє тільки Йому: «Я своє привілля не віддам нікому, і, судячи з усього, уже не вірю
 На слово долі своєї! Можливо, повірю розуму, але за умови, що він відкине темряву!
А де ж Фаворське сяйво? Чому ж його так довго поруч з людьми немає? Господи,
Помилуй! Господи, помилуй і благослови, дай сили і здоров'я в ім'я Віри, надії й любові
Й від страждань людей відгороди! Дух зла, ти геть піди з моїх вогнедишних грудей,
Інакше тільки одна безвихідність буде переді мною всюди маячити! Господи, помилуй
 І благослови й від душі грішним людям допоможи зняти з себе залізні окови
 Й повірити врешті-решт в силу і міць Божого слова, а потім їм Ти тихо скажи:
У якому краї в яву втіляться всі їхні немислимі й парадоксальні міражі! Нехай же
Відтепер моїм єдиним гріхом стане боротьба з насильством і примусом!» Людина після
Смерті не зникає, як тлін чи порох у часі й у хмарах, її зовнішній вид ще довго буде
Маячити в семи  верстах від тих місць, де вона жила, коли молодою була, а її вчинки
Назавжди залишаться в наших серцях! Знайомі риси залишають дуже відомі  всім нам
Сліди, але від них рукою подати до нового лиха! Нікого не суди й непідсудним будеш
 І про своє призначення на землі теж ніколи не забудеш! Святе сховалося
 В колишньому існуванні, і давно вже немає чіткої грані між злом і добром!
Судилище своє ми кров'ю оплатимо, голосно покричимо й тихо наодинці поплачемо,
Але поблизу й удалині немає вже надії на вдачу, проте Господь, вставши на весь зріст,
Нарешті, добрався до жагучих зірок, щоб винести свій вирок їм, але до них чимало верст
 Треба пішки йти, але там балом править жага до великої любові, яка, роззявивши
Вогнедишну пащу, готова вжити й силу, і владу, тільки б живцем в пеклі не пропасти!
Господь же душу спопелить і в порох тіло відразу перетворить! Навіщо тоді нам
Праведно було жити, якщо через мить уже про таємні почуття люди мають навіки забути!
 Страсті вийшли з покори й вони піймали таємні миті непідсудного життя, але завдяки їм
 Люди розпрощались із прийдешнім своїм, подібно звірам у загоні вони несамовито
Стогнуть, а люди чешуть долоні із сумом на зморшкуватому обличчі, і в цю мить ніхто
 Не згадує про Творця! Ми не ведемо суперечки з долею й рідко приходимо в храм
 Після чиєїсь кончини з усвідомленням власної провини перед людьми і Богом! Бояри
Бісяться з жиру й вишиковують свої страсті по ранжиру, от і піднято в рушницю те буття,
Що так набридло всім людям, а ноги уткнуті в стремено – у далеку  дорогу варто
Відправлятися, не гаючи часу, всьому підростаючому поколінню! Воно без примуса
Й навіть без тіні сумніву прагне стати володарем земним, який забув про звичаї
Стародавні, але проснувся від цокоту кінського! Саме воно говорить саме з собою, але
 Стоїть перед темрявою з нахиленою донизу головою – це люди ті, хто прожив у суєті
 Понад двадцяти п’яти років, вони відразу й усього хочуть домогтися і разом з долею
Супроти Бога поборотися, щоб у силі і моці Його особисто самим переконатися!
Уже такий час настав: молодим хоробрості ніколи бракувало, а святість загинула
 Й остаточно десь пропала, але нічні тіні шукають порятунку в киплячій піні, вони
Наповнюють силами владу і плюють на громаду, але не забувають про повсякденну
Пристрасть свою, хоч і рветься на дві частини дух святий, адже він носиться проміж
Ідеалів двох, але плоть байдуже спрямовується на саме дно, щоб удосталь попробувати
Біле вино, але, вирвавшись на волю, виходить у душі з покори - у них же немає загальних
Крапок зіткнення, і от любов, здається, без оглядки до місця зустрічі йде, де на неї вже
Безвісність чекає, тому що мир любові настільки глибокий, що жодна людина не змогла
 Через всі терни й перешкоди пройди без ушкоджень і ран, постійно розгрібаючи затори
На своєму шляху! Постій! Почекай і душу свою пощади, а опісля огороди її від біди!
Коли тобі суттєво за шістдесят років, ніколи не обертайся назад, тому що над
Головою гріхи великою купою висять, а твій баркас став нестійким серед вируючих
 І киплячих хвиль! Забувши про всюдисущі страждання і муки, у поцілунках сплітаються
Губи й руки, але люди багаті й з руками волохатими рідко бувають шаленою пристрастю
Обійняті, вони проходять у храм по крутих рівнях, а там сум один, але тлін і суєта вже
Зайняли вільні від людей місця! Ніхто в ту мить не посміє їх обізвати злодіями , тому що
 Купол голубий уже давно висить над твоєю головою, і він управляє твоєю долею! Чому
Трагедія чи драма вперто прагне самотужки до істини дійти, адже її стежина
Завжди приходить поблизу православного храму, де стоїть чужа домовина?! У чому
Тут секрет? Може тут нічого протиприродного немає? Саме собою йде світовий процес:
Хтось вмер, а потім, дійшовши пішки до сьомих небес, відразу ж воскрес! Люди
Набагато кращими стали, хоча їх у страх і тремтіння не раз вганяли всі ті, які жили
У мирській суєтності, але любові святої ще не випробували на собі! Вона не буває
Смиренною, але люди гордовиті не розуміють діву-королеву, вони із превеликим трудом
Впускають Бога у власні хороми, а разом з Ним туди входить благодать, яку ніяк
 Не можна зрозуміти і от доводиться народу мовчки чекати, коли ж їм дадуть слово у своє
Виправдання сказати! Ми переходимо річку глибоку, навіть, не знаючи броду, щоб
Створити перешкоди для всього людського роду! Не ризикну сказати, на що могли в ті
Часи християни уповати, щоб чистішими й кращими стати? Їхні гріхи вшир ростуть, вони
Й там, і отут - вони перед очами й розпалюється їхнє всесильне полум'я, у мороці нічному
В душу пристрасть проникає тайкома, щоб потім її панцир чи щит був легким інеєм
 На багато років покритий! Немає колишнього блиску в очах королівських, але є в них
Довід вагомий - посилання на стародавні російські фрески! Адже той, хто чистий
Душею, завжди визнає перемогу розуму над самим собою! Як би мені в душу ченцям
Заглянути й святості трохи з неї вдихнути, а опісля в далеку дороги вирішити і там голову
Свою назавжди покласти! Горі мені й мені подібним, людям досить скромним, але
Невгамовним, що жили тільки миттю однією і використовували мірило дуже вразливе,
Яке зовні було схоже на справжнє диво! Прощай мірило, коли ти суть буття зовсім забуло
Й нас ніколи не стращай, але пам'ять до колишнього постійно повертай! Замість
Передмови з'являється страстями перемелене слово, воно спотворює суть і основу
 Й, мабуть, Всевишньої любові для нього буде замало - вже такий час нині настав! Людям
Злим не варто пишається своїм минулим, коли б їм Бог мозки промив, їхній запал
Трішки б остиг! Мої омани коливаються сильніше, чим всі разом узяті колишні гріхи,
Вони залежать від ритму й частоти серцебиття! Допомогла б мені порада Творця,
Але чи захоче Він дістати її зі своєї таємної скриньки?
                - 4 -
«Ох!» Здається, що це і є той останній подих, який переходить у стогін і саме він дзенькає
Як дзвін, вторячи луні кричить: «Прийшло горе, може варто послати його нам геть,
Ближче до краю землі?! Це ж пустодзвін!» Усюди одні порожні, але дуже злі слова й від
Них уже на дрібні уривки розколюється хвора і порожня голова! Серед пороків щоденної
Суєти загострилися риси моєї особи: немає слідів колишньої краси, але усередині зріють
Не думки, а богатирі! Вони вже чимало років забувають показуватися на біле світло, яке
Їй вже надоїло, але іншого виходу те нема: прийшла пора в очі злу поблизу подивитися,
Щоб не жити так надалі! Не хочеться вмирати й до того ж ще й втрачати святість
 І благодать, але як бути нам із срамотою й з ганьбою, які у часі швидкому встануть
 В один ряд із брехунами й злодіями або ж звичайними шкуродерами, щоб залюбки
Гуляти на наших просторах, але дзвін  з небесами зв'язаний, і він був зобов'язаний людей
Попередити про те, що їм не можна молебень саме сьогодні пропустити, адже у цьому
Храмі князь справляє свої іменини, і там зібралися гідні його уваги чоловіки з дружиною!
Всьому свій строк, але ворог от-от вставить гострий спис нам у бік і гряде небуття!
Проповідь Сергія не пішла знаті в толк, але він же власної рукою їм майбутнє через
Коротку мить самотужки відкриє! Дороги назад немає, хоча про зраду люди вголос майже
Не говорять! Наприкінці липня людей до себе притягають бджоли в саморобних вуликах,
Адже на носі зима, а опісля там буде круговерть і метушня: от-от почнуть горіти дерев'яні
Зруби й кам'яні тереми! Навряд чи зможе Сергій князеві пояснити, як тому варто надалі
Жити, адже він може про цю проповідь швидко забути! Ні до чого, судячи з усього,
Особисто йому будь-які пророцтва, але негадано й неждано в ньому відкриваються риси
Мерзенного й жахливого тирана! У кожного своя робота, Бог вимагає пред'явлення
Рахунку, а хтось уже підводить людей до ешафота, але немає в них остраху перед катами
Й плахою: «Ну, чого ж Ви чекаєте?! Приступайте швидше до роботи!» Немає серед
Лиходіїв людей з високими ідеями, там присутні люди простодушні, але не слухняні, вони
Не хочуть за князівськими законами жити, так що їх треба живцем вмертвити?! Ми ж
 Не живемо, а тільки волосся на собі постійно рвемо, тому що не тим шляхом до своєї
Істини йдемо! У голові немає ніяких ідей, скільки голову теплом не грій, хоча вона вже
Давно не мита, але перебуває завжди під небесним захистом! Право, я навіть не знаю, що
Таке істина свята?! Саме в цю мінуту Бог ступив на сушу, Сергій мовбито злякався, але
Виду не подав, хоча вже дуже сильно затремтів! А люди багаття розпалили уздовж всієї
Монастирської стіни, щоб вороги не змогли туди влізти непомітно, адже потоки світла
 Не пробивають темряву, а виходить, що людям треба було допомогти йому! Замість того,
Щоб розпинати ворогів на багатті, вогнище без справи горить на пустирі, а ворог сидить
 У своїй норі й чекає, коли до нього черга дійде, але от-от розколеться від блискавки
 Й!грому потемнілий небозвід, щоб чудовиська безсмертні напали разом на тлінних
 І смертних! Будучи лише тінню Сущого, ми харчуємося крихтами хліба насущного
 Й жадаємо тільки одного, щоб саме Божество з минулого часу нічого не витягло! Ми
Йдемо від буття свого в мир грішного й злого, а цього добра у світі дуже багато! Людей
Не лякають і не страшать болі і страждання, народ не звертає на них особливої уваги!
Сергій назад інстинктивно оглянувся й відразу убік істини злегка похитнувся, але й там
Залишилося чимало, гріха, адже позаду - одна мирська лушпайка, а попереду - мир
Глибокий, він немов зал тронний і там Сергій от-от упаде на коліна, і в який уже раз
Попросить прощення у Бога за свої гріхи! Богові не по дорозі з нами, адже ми більшу
Частину життя прожили в тину й бруді, але вилізли назовні зі сльоти й відразу ж попали
 В міцні обійми старого князя, але не йому уготовано долею, давати людям світло земне,
 Але темрява не зникає сама собою: «О, Боже, грішник стоїть перед Тобою, який пізнав
 І пристрасть, і святу любов, але прийшов до Тебе за покаянням знову, а сокира
Нагострена уже давним-давно звисає з небокраю, однак, я ж людина, а не бродяча
Собака, яка своєму господарю за шматок хліба чимось віддячить, проте я ще з самого
Дитинства шукаю від всіх гріхів рятівний засіб!» Закусивши губу й ще не завершивши
Свої справи, ігумен нажав на таємні струни того, кого ще визволителем Русі не визнало
Саме Божество! Бути жорстоким ніхто не бажає, однак, усяка людина плоди жорстокості
Й безсердечності сама пожинає і по-іншому своє буття він не представляє! У людей немає
Тої манери, щоб жнивувати плоди своєї духовності й Віри, незбагненні Господні
Шляхи, але напрямок, написаний Богом, нам все-таки варто самим пройти, щоб від злості
Й жорстокості назавжди втекти! Усе - порох, усе - тлін,  цьому світі чимало зрадництва
І відступництва, але навіть у самій гіршій долі є можливості для кращих змін! Люди
Брешуть безсистемно самим собі, а брехня й обман живуть поруч із ними беззмінно!
Ми ж зможемо принести собі спасення, тільки поліпшивши своє власне поводження
Й залишивши за спиною гріх! Богові підлегле все на білому світлі: старі, юнаки й знову
Народжені діти, а люди, закривши ока, мчаться до власної смерті й не бачать чудеса
Через мирську круговерть, залишаючи за собою увесь світ земний, і летять на порожній
Висоті, вдавшись до дитячої мрії, а поруч коні верещать, і скло у вікнах деренчіть, але
Відсутній погляд не бачить тих, хто от-от згибне на поле свари, тобто ратників і солдатів!
 Попереду біль і спустошення, як наслідок своєї ж омани! Нависають над головою
Чудові небеса, куди не кинь поглядом, скрізь поля й ліси, покриті ганьбою! От чому
Сергій жити в темряві не зміг і от бачить Бог, як він нині занедужав! Куди він не
 Зиркне, скрізь страждань чує багатоголосий хор, він немов спустився тільки що
З високих гір і не бачить святість в упор, однак, все це через непроглядний морок!
 Уже не раз перед ним Фаворське світло миттєво гаснуло - виходить, що близька його
Передсмертна година! Але зірка його ще не затьмарилася й з небозводу поки ще
Стрімголов не покотилася, але він з висоти своїх справ побачив ту межу, за якою сам
Диявол його б тілом назавжди опанував! Слава Богові, що він ще живий і цілий, хоча вже
Тринадцять днів нічого не пив і не їв! Морок над ним навис, а всюди чутний неприємний
Вереск, іноді йому здається, що він уже падає долілиць і незабаром розіб'ється вщент,
 А з очей посиплеться море блискіток! Що хочемо, то й творимо, і не бачимо
За буттям своїм нічого: там навіть відсутнє Божество! У відповідь на наші капості
Лізуть на нас будь-які напасті! «О, Боже, хоча б Ти підкажи: як наш народ від смерті
Вберегти? Ми ж про Рай постійно мріємо, а самі в бруді по самі вуха потопаємо! Ніякі
Блага не будуть мені приємними, коли ті слова, що їх суть виражають, над нашою
Головою невиразно і нерозбірливо пролунають! Чого ж від нас небеса вимагають? Все
Це, принаймні, для мене неприємно, тому що зло ніколи не повинне виживати на землі
Благодатної! Чому ж благо негідникам дісталося, у них, навіть, дещиці честі у душі
 Не зосталося?! У пору кінця свого проклинаю лукавство і марнотратство, але, ідучи
 В задзеркалля, ніхто не дивиться на речі банальні, тому що споконвічно там немає,
 І ніколи не буде нічого ідеального! Невже моя доля в ізгої записалася й такою навічно
Там залишиться, але ніхто на неї не чортихався й на вуличному фольклорі завзято
 Не огризався?» Навіть люди на вид прудкі вдосталь пізнали гіркоту буття
 І людське катування - чимало, але в надлишку получили те, що заперечує буття
Святе! Кому не вистачає святості для душі, тому Господь говорить: «Зайвий раз ти
 Не гріши!» Все те, що давним-давно вже пройшло і було в молодості не настільки
Грішним, як здається нині, йому доводиться зменшувати, адже є джерела своєї гордині
 І вони стоять нарівні з людьми святими, тому що колишні дурості стають джерелами зла
Й людської тупості! Ми із земної висоти захоплювалися незначною величчю своєї краси,
Немов клоуни або блазні, але не всі люди наяву не мали уяви про духовну порожнечу!
 Роки пройшли й соки молоді тіло висушили, і геть пішли світ за очі, а гріхи встали
Густими рядами поруч з нами, щоб бути постійно поруч із нами навіть в божому храмі,
 А земля миттєво покрилася полями з дерев'яними хрестами, але Бог живе все так само
 Під небесами й не пару Йому ми разом з Вами, але поки не звершиться велике чудо
 Й людина не побачить наяву, що воно прийшло саме звідти, де земля горить під ногами
 І, навіть, знемагаючи, не почне молитися в ім'я щастя рідного краю! У годину велику
Серце небес буде навстіж відкрито для всіх: і п'яниць, і джиґунів, хоча їхнє минуле
 Не буде до кінця забуто, воно не піде шкереберть слідом за теплим вітерцем! «О, Боже,
Будь до нас суворішим й в ім'я Всевишньої любові в суспільстві знову справедливість
Віднови!» Уже з далеких берегів сюди доноситься її опівнічний заклик: «Звільніть душі
Бабів і мужиків від уз і залізних оковів, тому що вони споконвіків у всім залежали від волі
Тиранів і дурнів, перед якою неспроможні всі світські розмови! Я ж її суть на світло
Відразу витягну й слідом за собою на аркані потягну, щоб на своєму короткому віку
Клеймо сорому не повалило додолу мою плоть ніколи й зведу високий храм, і він попливе
По величезних хвилях до далеких блакитних небес, а вже там зникнуть псування й сором!
Слава Богові, що істини Дух ще до кінця не згас і зовсім не потух!» Щоб чистим
 І з гарними думками з раннього ранку прокинутися й першим променям сонця вільно
Посміхнутися, треба згадати допотопний мотив і його негайно в мозку зафіксувавши, але
Вголос не проспівавши, а тільки до нього щокою прилинути на коротку мить, щоб почати
Основи буття  сповна осягати, а опісля крізь юрбу проникати як можна ближче до свого
Єства! Звідки Бог взяв, що народ волю на Русі ніяк очікував? Сподіваюся, що всі Ви чули
Про те, що всі ми кінця світу не дуже те чекаємо, але іноді злізу проливаємо, коли крізь
Терни й гори  до високої мети ледве повземо! Ми ж у ту мить своє щастя двома руками
Куємо, але Отцю небесному все про нас давним-давно відомо, ми ж самі порівнюємо себе
Із кровожерливими псами, чи не ми стали зайвими у світі, який був створений 
Всевишнім?! Поки ж серце стукає і б'ється в такт, а життя вперед немислимо
Несеться, але надія все ще залишається, що й нам колись щастя від душі
Посміхнеться! І от уставши на коліна, я Бога молю про щастя в смиренності! Нині
 Не думаю про своє повернення в лоно людей, які в пошуках істини заблукали і її ще не
Знайшли, при наслідку самому гіршому з непролазною темрявою зштовхнуся, однак,
 Не спіткнуся, а спокійно геть заберуся! А на життєвій алеї судять по більшості, але
Чомусь все роблять не по розуму, що краще й справедливіше - за це виступають люди
Крикливі й до того ж ще і перекірливі, а от гордовиті не вживають синоніми, коли про
Щось уболівають або когось ховають, вони відразу переходять до справ, щоб будь-яке
Горе розділити з народом порівну! Тільки зрідка думка меншостей міняє суть усього
Співтовариства! Шлях неправди для плоті миліший, адже шлях до істини набагато
Довший й трудніший! Чи є явним злочином усе, що ми називаємо гріхопадінням?
Ми ж про життя судимо по накипі й піні, одне нагорі, а інше внизу! От що я Вам
 Із цього приводу скажу: «Як видно з всього, важко без сторонньої допомоги в цьому
Житті розібратися самому! Заважають злі мари пройтися шляхом сходження мимо
Пліток і спокус, вони набагато помітніші, ніж діти малолітні, але із потоком днів
Їхні обриси не набагато видніші в порівнянні з тими людьми, які не беруть участі
 У суперечка і в порожніх розмовах, їм не далекі страсті й почуття, адже ці люди
Створюють високе мистецтво! Не вони цей мир загубили, не по їхній волі на ньому
Залишилося багато зазублин, там є розрив між душею й тілом, думками й ділом
 І не вони особисто наповнюють земне буття безпробудним хмелем посеред білого дня!
Давайте й ми їхню гіркота на всіх разом розділимо і її у  далекий скит розмістимо, але
Хто ж тоді винний у тому, що гріх встав зі святістю урівень? Немає нічого
Жорстокішого від гріха?!» Нісенітниця все це і велика брехня! Гріх без особливого
Труда переворушить навіть стара селянська соха! Чому ж херувим не видав на руки волю
Співгромадянам моїм, а тільки наказав ангелам своїм підтримувати колишній режим?
Мир покривається стидом й соромом, тому що управляється він лиходіями й тиранами!
Їхній гріх нам на себе брати не варто, тому що Господь його негайно потроїть і буде
Відразу вимагати розплати за всі наші гріхи й втрати, а ми поводимося як погані солдати
І повною мірою вже нікому на землі не повіримо: люди духовно ослабшали, і в житті
 В них немає високих цілей, але Бог з нами і допомагає Він нам не тільки гучними
Словами, але й сердечними справами і, між іншим, у наших провинах Він
Переконується навіч і вдень, і вночі! Його ж справа свята! Він же бореться з бісами
Проклятими! Я ж Богові служу й стороною будь-який гріх обходжу - живу й не тужу!
Не дочекаються від мене ні звуку всі ті, хто ще торік якось прирік мою плоть на довгі
Тортури й муки й життя в тісноті й повсякденній суєті! Асиметрія буття, скажу Вам я,
Є основою всіх основ, яка ж у ній є безліч барв і витонченість, і вишуканість тонів!
Вони й там, і тут - там постійно йде об'єднавчий процес! Ченці тільки під час служби
Згадують про людську юрбу, а самі живуть, замкнувши своє єство у своїй шкарлупі, щоб
Дозвільні думки серце і розум ночами до болю не гризли! Уже, коли до Бога чернець
Серцем прикипів, тоді нехай не жаліє ні здоров'я, ні сил, щоб стримати свій власний
Запал, яким його сам Господь у день народження  особисто нагородив! Він з ним мимо
Волі довго жив і гріх йому ще не обрид! А пристрасть до страстей ніяк не може
Завадити ні стражам, ні владі привільно жити й ніколи голосно не тужити, тому
Що цим панам на руку будь-який обман! Над думками згущається хмара темно-сірого
Пилу, тому що вони про святість майже вже забули й праведно ніколи не жили, а завжди
За течією буття із закритими очами довго плили, а потім їх накрило величезною тінню
Чорне й зле приведення, а в нього за спиною стояла злісна спокуса, а ми в той час
Преспокійно дивилися з густого лісу на високі пагорби й щось просили в неба в борг, але
Поблизу прошмигнула необізнаність, немов небесне покарання, саме вона прирекла
Грішну плоть на довге вигнання з меж держави! Ніхто не примічає, як довго людина
Мучиться і страждає, а час невпинно роки життя рахує й дату смерті самотужки
Наближає, але, не позбувшись від кайданів й ланцюгів долі своєї, важко розраховувати
 На благодать, тому що ознак волі щось не видно, але навіть ми не зможемо й дня
Прожити без своєї торби! Зовні буття прозоре, але усередині - життя йде в темряву
Безповоротно! Як же бути, коли нам уже наказано себе вінцем терновим оточити, але
Про смерть варто на деякий час забути? Було б сказане! Нам же дорога назад ніким
 Не замовлена?! Хоча недовго залишилося жити тому, хто, судячи з усього, жив всупереч
Своїй долі і на шкоду самому собі! Законом життя стала боротьба й ні в чому тоді не була
Винна доля людська! Навіть жереб будь-який і той не дружить із голотою - та сама
 По собі й у її юрбі з розуму сходять люди майже всі! Від струнких беріз, які стоять
Врозкид, відходять довгі темні тіні, але немає під ними від жари порятунку! Вони
Згуртувалися й навколо молодого дуба миттєво об'єдналися, а опісля зі світлом лобами
Зштовхнулися й назад живцем уже не повернулися! Дике поле стало їхньою колискою,
 А холодний струмок - остиглою купіллю! Там простір для дум великий, але ніхто з них
До істини ще не звик, але вони вважають за великий труд наяву осягати істину й суть
Буття! Колись вони свою помилку остаточно усвідомлять і зрозуміють, але після того
 В небуття по мимо волі підуть! Вони заявляють у запалі, що ніяк не научені церковному
Ремеслу! Ми ж їх не розуміємо, але слова заблудлих людей чомусь за істину завжди
Сприймаємо, тому що в жорстокій боротьбі виживає сильніший і першим додолу
Падає слабший! А нутро старе ніяк не прагне оплакувати мир нерозвинений й відсталий,
Але люди вчені навіть на короткому привалі все-таки зрозуміють, що колишні лиця вже
Не оживуть, адже вони назавжди в безвісність підуть, а люди в руки бойовий меч візьмуть
І своє минуле проклянуть! Увергає підла доля людські думки в моторошний вир, щоб
Вони не пройшли у дверний прорізь і потім не билися, що сили, у божому храмі своїм
Чолом! «Куди ж ми йдемо? О, Боги, чому Ви буваєте до нас настільки строгими? Заради
Загального щастя наше буття в багатобарвні тони, будь ласка, розфарбуйте, адже на
Це Ви маєте повне право, але доля й жереб приймають у цьому участь лише частково!
Ми смерть ніколи не переможемо, однак надію все-таки збережемо, адже приємна
Небесна синь для земних богів і богинь! Наш розум, охолонь і в ім'я славних святинь саме
Ти наяву уяви і прикинь, де зараз заховані слов’янські духовні шари, і як їх звільнити від
Неминучої вбогості?!» Складне завдання, але ніхто від жаху не плаче - народ про своє
Буття  у вільну хвилину судачить, а татарин тим часом на коні на поле брані скакає!
Ми самі множимо тавро безвір'я, але, трохи виждавши, думаємо, що даремно
Повинні зв’язків родинних соромитися, нам же є чим пишатися і гордитися!
 Ну й що нам робити тепер, адже ніхто не прожив своє життя без втрат? Раптово
Відкрилися масивні й непід'ємні двері, і пролунав крик і лемент: «Ти тільки одному
Богові у всьому довіряй!» Тяжка нам випала доля: у нас диявол завжди знаходиться
На постої, але якби була на те моя воля, то я б визнавав святою тільки малолітню дитину!
 Малі діти не надають тому значення, що ми вважаємо за істину й гріх! Сповідуюся
Як на дусі тільки тому, хто живе вгорі! Він не бреше, коли, віднявши, відразу віддає!
Він пожвавлює й завжди злиденним і немічним людям у біді допомагає, але коли плоть
Не воскреє, сам на небеса з-під брів дивиться! Отоді година істини й наступає, а
освіження, що сили пре із старого глечика, що спорожнів ще вчора, але його ніхто назад
Уже до себе на постій не бере! Ледь дотягши до сивин, чернець клином вибиває клин,
Тому що страх людський непереможний! На тім стояли й стоїмо, як волали, так
 І волаємо! Ми не жили, а тільки гріх наяву творили, слава Богові, що дух в тілі ще
Потужний, а коні мчать на собі лихих сідоків, так, що іскри летять з-під підків! Зрештою,
У нас немає волі, але є батьківський дах! Ми вже не ті, хоча всі так само живемо в тісноті
Й у духоті, але терпляче очікуємо чергове диво, що після довгої перерви землю відвідає,
Але багато хто з нас тільки робить вигляд, що колишня недуга навіки забута, а вхід у Рай 
Для мирян уже відкритий! Гріхам немає числа, але їх церква із храмів на хоругвах
Самотужки винесла, а туди замість них внесла своє мале дитя! Йому й року немає, але
Воно провісник подолання негод людських! Воно розташувалося поруч зі старцем і хоче
 З ним назавжди разом у храмі залишитися, воно буде несамовито намагатися, щоб крізь
Терни буття наверх прорватися! Треба намагатися, якщо не сьогодні, то коли? На все є
Воля Господня, залишилося чекати три ночі і повних два дні, але щоб їй на землі
Затвердитися, треба було б високою стіною від простого народу відгородитися! Воля
Майже поблизу видна, коли дивишся на неї прямо з монастирського вікна, але поблизу
Вона дуже страшна, немов неумита князівна! На своєму житті можна ставити дерев'яний
Хрест, тому що на землі не залишилося світлих місць, одна темрява гуляє охрест!
Русі треба ще подихати, перш ніж життя за свою волю Богові віддати! Сутінки з усіх
Боків храми обступили, навіть поблизу не видні потужні крокви! Таке й раніше
Траплялося, але тоді людська свідомість бісам не покорялося! Навіть втративши твердь
 Під ногами, повторюй щораз, що не думаєш про близький час своєї смерті!  Сутулячись
Під тягарем прожитих років, Сергій дивиться в слід колишнім розбратам і гарячим
Спорам, до яких він саме собою звик, але під їхньою вагою зовсім головою поник, люди
Трохи вірять і князеві, і Богові, але завжди промова старця була розумна й до того ж ще
І тверда, парафіяни поважали його за розум і роки, а вони вже торкнулися його високого
Чола, але Русь ще не почала розправляти два своїх міцних крила: її до себе вабила
Височінь небесна, але спробуй до неї доберися, коли кожного там чекає дуже слизький
І незручний карниз - можна миттю покотитися долілиць! У порожнім приміщенні без
Зайвих рухів ігумен довго стояв, напевне, він щось згадував! Мабуть, на буття нарікав,
 Але, швидше за все, очікував, коли ж ворожий навал вступить на слов'янську твердінь,
Щоб надалі там зустріти свою безповоротну смерть! Сергій уперто дивився убік знову
Вибудуваного храму, а перед ним були вибої і ями, почувши незрозумілий гул старець
 У темряву без особливих роздумів швидко ступнув, а вітер раптово в інший бік подув
 І раптом затих той таємничий звук! Там не обійшлося без бесівських рук, але як-небудь
Ченці зрозуміють всю істину й суть святого буття, а Всевишній судія простить їхні гріхи:
Грішать же навіть люди святі! А тиша, здається, була сама  з цього приводу трохи
Збентежена, але не тільки вона одна - основна проблема для країни ще не вирішена! От-от
Гряде смертовбивча війна, а січа, хоча і не закінчена, але братія вся  все одно виглядає
Засмученою, вона сумна й чимось обтяжена, напевно тим, море мерців невдовзі
 Не повернутися додому, а коли ратник кульгавий розділить дах над головою разом
З простолюдом, тоді саме собою виникне запитання дуже не просте: «Хто вижив і хто
Переміг? Напевне той, хто зміг здолати збіг обставин?!» Відповість старий служака:
«Я ж боровся з останніх сил і прапор на пагорбі самотужки водрузив, але татарин
Чимало русинів у той день погубив, але після бійки, навіть, колишні рубаки кулаками
 Не розмахають, нехай уже краще люди наші про них добрі слова скажуть! Я ж
 Не соромлюся, що залишився живим і разом з Вами на цьому святому місці перебуваю,
 З чим себе особисто сьогодні вітаю!! Хто переміг -  не пам'ятаю! Людина я досить
Скромна, але невгамовна! Дорога, яка привела мене додому, виявилася занадто довгою,
Але вижив не тільки я, але в живих залишилася вся моя рідня! Нам допомогли святині
Стародавні, я не подаю вигляду, що страшна образа грішну душу що сили гризе! Уже
Скільки років з того часу минуло, але повторити минуле нам би знову не завадило!
Бойовий час у мене чимало щастя украв!» Сергію ніяк не спиться, він своєї самітності
Тяготиться й намагається знову й знову у самі нетрі православ'я поглибитися: колишні
Помилки надалі не повинні повторитися! Чи побачимося ми знову й коли побачимо
Отчу покрівлю? Зрештою, цей мир Бог створював не для негідників, а для велетнів духу
 І розуму! Неміч у тілі передвіщає непоправні втрати в духовній сфері! Він же Господу
Повірив і Йому свій шлях до істини довірив, але життя пролетіло мимо, прийдешнє –
Неозоро, а на іншому шляху – грішному і потішному, треба хрест поставити неспішно,
Адже тут не лишилося світлих місць, земля перефарбувалася в кольори сірі, а почуття
Міри не властиве їй! Чутні розкати громові, несуться вдалину молодики відважні, дома
Залишаються тільки немічні і горбаті, це їх доля в ріг зігнула і в пах один раз, що сили,
Штовхнула! Почало хурделити на Русі й вітрами дороги задуло, але нічого не залишилося
 Від грізного гулу! Коли б не було життя, не було б і докору! Чому люди стали такими
Примхливими й вибагливими? Сергій пробирається крізь юрбу й крикливе стовписько,
 Він нині в усіх на очах! Колишньої туги давно вже нема, а вона чимало років житія йому
Не давала, знущалася й нехтувала його бажаннями - їй його подаянь було замало!
                - 5 -
Не місце в божому храмі торохтіям і хамам, навіщо недоробкам проводити там
 Торговельні угоди? Ми на свій сором не віримо вже нікому й уподібнюємо Бога власній
Доглядальниці, що спить поруч з нами в прибудові! Він же повинен тільки з нами поруч
Жити, щоб матір і батька нам замінити, але повинні ж і ми Його запитати:«Чи здатний
Він чудо на землі створити, адже свої борги повертають лише лохи?» Слава Богові, що
Святі речі усе ще лежать на старому місці і Він не перекладає на наші плечі дуже прикрі
Речі! Бог, віднявши, назад повертає й до себе всіх тих, що пізнали гріх і посеред
Пустелі уже заблукали, назад що сили підзиває, але простий народ постійно чогось
Чекає, а мир оживає й знову воскреє, але в той час вже в який раз московський князь
 Із гнідого коня на білого пересідає, накреняючись у бік, адже він так робити давно вже
Звик, він знову шукає скороминущий зв'язок проміж жіночих ніг, але його нова коханка
Ще не народилася і на білий світ ще не з’явилася! Він всякчас намагається перервати
Коротку повідь, яку йому вголос читає старий чернець, що прийшов сюди здаля, а птахи
Усілися на гілки і похапцем рвуть власні жили й чекають, щоб люди постійно їх хвалили
Так буде тривати до самої могили! Розорений край миттю запустів, а чудовий сон проти
Волі князя відразу безвісно в якому напрямку далі полетів! Ніхто достеменно не знає,
Куди йдуть всі дні й роки земного буття! Наша плоть напрочуд прозаїчна,  але душа
Не дуже практична -  хоча люди про її вади дізнаються на собі особисто! Поза всяким
Сумнівом, це правило має виключення! Князь не знає, скільки йому митей залишилося
Прожити, тому звертає свій погляд убік древніх святинь, намагаючись через них
Довідатися про причину власної гордині! Істина з ним поруч, але вона незрима для
Померхлого погляду!  Після відходу з мирської суєти він відкриває в собі все нові й нові
Риси характеру, йому стало шкода, що його розум зненацька вразив страшний смуток,
Мова не йде про грішне тіло – головне, щоб душа остаточно прозріла, тому що думки
Не повною мірою прагнуть прорватися до високих цілей, щоб з ними назавжди
Побрататися, в основному, через життєву канитель! Якби вони  дійсно захотіли, тоді б
Думали б тільки про прийдешні справи, ну, скажи, хіба ж вони схожі один на одного:
Адже вони не лицарі, а тільки слуги для тіла сильного й тугого! Ну, нічого є ж на світі
Всемогутнє Божество, і воно будь-якій людині допомагати повинне! Прийдешнє країни
Під сумнівом: якби князь не залишився з розбитим носом, він смутні думки від народу
Ховає і зовсім про інше з друзяками судачить, він думає тільки про везіння й вдачу, але
Скільки ж сил ними було дарма розтрачено, а скільки ще боргів не оплачено?! Сергій
Зупинився на півдорозі й комусь говорить: «Безгрішно живи й душу не труй, і зайвий раз
 Не коверзуй! На буття дивися й зло примічай, але нікому й ніколи не погрожуй
І будь - кого без потреби не займай, адже на шляху твоєму, котрий всі ми, зрештою,
Теж особисто пройдемо і всі негоди буття переживемо, хоча й із превеликою працею
Зіштовхнемося з усіма передумовами мирського буття, а посіяне зерно пожнемо, але
Горе пройдеться по дворах, роздираючи душу й плоть навпіл, але їх розсудить божий
Храм, у який нам варто через парадні двері ввійти, щоб свої душі від бісів урятувати!
Адже життя кидає нас і криво, і навскіс! Як би нам не довелося жити із щастям разом
 І окремо! А злість немовби застрягла в горлі кістка, спокою душі не дає, вона спозаранку
Вивертає нутро навпаки!» Сергій віка долу опускає і слізьми гірку долю Христа обмиває,
Він стоїть біля чистої криниці, а там же холодна питна водиця, всі народи ту воду п'ють
 І постійно диявола клянуть! Земля сиротіє, а простий люд живе, як уміє, але
Невдоволення усе сильніше серед народу зріє! Треба б і йому ту води ковшем зачерпнути,
Щоб вникнути в істину й суть, адже на землі рідній минуле покрите сивою завісою,
 Хоча минуле кружляється у Сергія над головою, навіть люди сліпі в цю мить побачили
Очі блакитні, але на ті очі насіла летуча імла, і дзенькають уже дзвони, які розпалилися
Дочиста! Сергій із самого ранку чує голос Христа, але бачить, що Його вуста давно вже
Закриті, але сказані ними слова ще не забуті: «Ігумен, ти мені назви всі турботи свої,
Адже люди достеменно не знають, що білі ангели над ними постійно літають, а біси
Ходять в одягах чорних і з фізіономіями скорботними, але дуже непокірливими
Виглядають вони - у них характер дуже беззмістовний!» Деренчить слабкий голос,
 А на обличчя падає розпущене волосся, але пронизливий погляд за межі темряви
Самотужки виходить, і світло на буття прожогом наводить! Яка сила в погляді Спаса
Прихована завжди була, а Русь татарами майже вже розбита! Люди не повною мірою
Навчилися підкоряти свої думки найвищим цілям! Христос розп'ятий, а поруч стоїть
 Й дуже довго мовчить його двоюрідний брат! Неспроста Іоанн Хреститель застиг біля
Дерев'яного хреста, адже на тому хресті  буде розп'ятий Рятівник, Йому саму малість
Залишилося перебувати серед людей живих! Іоанн стоїть перед Ним і тихо шепотить:
«Ми християнство на землі відстоїмо, особисто я Твій прапор понесу по долах і горах,
 І широких просторах, Ти - наш бовван, який, незважаючи на страшні погрози, нікого
 Не видав ворогам нашим! Хрест залишився у Твоїй руці, а «Символ Віри» уже написаний
На невеликому папірці, Ти став загальною долею, хоча й несеш її слідом за собою! Ти
Говориш, що справедливість всякчас твориш і про гріхи людські уболіваєш, але коли
Потреба в цьому буде, тоді Ти знову свій скорботний шлях повториш і піднімеш
Свідомість народу в небесну височінь, але, напевно, до Твоїх воріт не дійде тільки той,
Хто неправедно по життю з закритими очами йде, напевне, його очікує скверна!»
 Перед розп’яттям крім братів молиться якась баба, її слова не доходять до слуху
Престарілого ченця, він не відає страху й уже готовий йти на плаху за справу Христа,
Йому надоїла мирська метушня! Замовкають материнські звуки, і усе ще тремтять її
 Ослабілі руки, вона й понині вболіває про власного сина! Жінка та воліє мовчати, тому
Що їй дуже важко своє горе перекричати! Скорбота терзає рідні душі, а розум стає
Суворішим й сухішим, але заїжджі крикливиці спонукують вітер прикрість навивати
 В нещасні вуха! Мир, розірваний на уривки, викручує руки й зап'ястя всім бідолашним
І злощасним, безталанним і зовні трішки дивним, хоча з осереддям нормальним, але
 З норовом далеко не ідеальним! Тінь тривоги присіла біля краю проїзної дороги
 Й розкрила навстіж свої широкі брами, щоб туди прожогом увійшла безплідність
 І марність, а слідом за нею відразу уповзла повсякденна вбогість! Ісус безсмертний, хоча
Зовні інертний, а тінь смерті, протиснувшись до Нього з темряви земної круговерті,
Майже миттєво зрозуміла, що будуть марними всієї її справи: ті, хто в Пекло зійшли,
Про майбутнє своє вже уголос не говорять, проте тут повинне звершитися диво, про
Нього небеса передвіщають багатозначно й солодкомовно! Благання людей уже дійшли
До Бога, їх уже ніхто не в бік штовхне, але бесівські спостерігачі таємні надії
Контентують, що ангели в момент ока ту мить проморгають, і колишні надії людей
Удалині стануть! Вони моляться на колінах стоячи, тому що не мають ні притулку,
 Ні спокою в цей час фатальний й згубний! А мати стенає й Петра за допомогою
 До всіх апостолів посилає, але людську плоть до себе уже забирає Всемогутній Господь
 І відразу злість люта, гола й невзута метається посередині пустиря як неприкаяна - це,
Напевно, від відчаю! Мабуть, недаремно ця гола й роздягнена пекучим сонцем земля
Зростила такого геркулеса й богатиря, навіть у дні свого приниження Він залишив людям
Слова й фрази крилаті, а сам безповоротно пішов у небуття, але все це зробив дуже тонко
І делікатно! Нині інші люди оберігають створені Богом святині, а Він, залишивши шлях
Військовий і вирвавшись, врешті-решт із тліну, вступає в січу з бісами на окраїнах
Неосяжної Вселеної! Колись Він був бідним і злиденним і радувався іграшкам подібним
 До тих, які були зроблені з срібла і злата, Він давно народився, але коли в безправ'ї
Народу не раз і не двічі сам переконався, тоді на ратний подвиг у ім'я Віри один раз
Все-таки зважився і в ту мить край неба яскравим світлом озорився! Разом з усіма Він
Власноруч намагався зруйнувати цілу систему помилкових суджень і хибних уявлень,
Що створювалися дуже багатьма поколіннями! Поки сам на своїй особі не відчуєш
Сильного болю, порівнянного з розпеченою сіллю, до тих пір будеш один, як вітер
 У дикому полі у всім потурати жеребу і долі! Нікому ти відтепер не потрібний, тому
Що світло безцінних перлин злилося з кольором срібла і палає яскравим вогнем у вигляді
Нічного багаття, а воно давно палить тільки зсередини людське єство, але чомусь
Займаються церкви й вівтарі! «О, Боже, чому я слізьми з небом розраховуюсь за те, що
«За спасибі» душу й плоть свого ж народу лікарюю?!  Я свій віз до небес посуваю
 Й, немов праведник, мовчу, але сам інших грішників соромлю, коли на бешкетування
Ратників з боку дивлюся!  Душа, яка була розкрита навстіж, чомусь мені світло небес
Закриває, нехай вона дозволить мені з іншої сторони глянути на ще ніким не пройдений
Шлях! Мені часу не шкода, тільки б зникла з ока геть людська нудьга й з’явилася добра
Нагода попросити вибачення у Бога! Моє життя майже завершене, от-от наступить
Тиша ідеальна, а зелень лісів зникне з вікна, але переді мною дибки встане семиметрова
Білокамінна стіна! Боже правий, не хочу я перед Тобою лукавити: Ти ж усякого зможеш
Миттю змусити положення речей у цьому світі в момент ока виправити! У смертний
Для Вітчизни час хочу попросити Тебе ще один раз, щоб Ти мою Батьківщину і всі наші
Родини від нехристів позбавив і врятував, і пощадив би всіх нас! Нехай вони дадуть Русі
Спокій і знайдуть для себе поселення інше, де їм дозволять займатися грабежами
 Й розбоєм, ми ж зусилля свої потроїмо, щоб не стати знедоленими та ізгоями в своєї
Державі! Боже правий, нам не треба жахливої слави - вона гірше отрути! Чого тут
Лукавити, уже краще встати на шлях кривавий і остаточно забути про грища й забави,
Інакше русинам не уникнути жорстокої розправи!» На очах у Сергія вбиті люди із землі
Встають і хорали, що сили, саме вони співають посередині ночі: «Господи, помилуй!
Господи, помилуй! Господи, помилуй і врятуй всіх нас, що єси на небесах! Господу
Помолимося, Господу помолимося, Господу помолимося! Нехай грішний мир на дрібні
Уривки розколеться, а потім по Всесвіту розлетиться - твоє ж пророцтво повинне
Сьогоднішньою ніччю збутися й у яву сповна втілитися! Нехай убиті з могил
Встають і, дивлячись на нас, Твої молитви без роздумів співають! Подивися навколо,
Усюди біси людей палять і заганяють їх у своє таємниче коло, Твоя ж чудотворна
Наснага здатна навіть померлих підняти із глибокої могили! Так дай же й нам Ти
Широкі крила, щоб душа себе велетнем відчула, ми життя своє прожили в розрусі,
Коли Ти нам щастя приносив на персті, який вказував над подальшу дорогу! Ми
Завжди вважали зайвим бути присутніми в храмі особисто! Не було Тебе нікого
Скромніше, але відношення людей до Віри Твоєї не гідне людської поваги й на наш
Погляд, воно є результатом духовного забуття, тому що народ недарма досить
Швидко зморюється від читання Святого Писання, але не помічає симптомів свого
 Передчасного старіння! Він не проти щось позичити у горя й темряви, тільки б
Трохи пожити без війни й без жебрацької суми! О, Боже, нас совість несамовито
Гризе, невже ніхто нам уже не допоможе? Чому Ти так довго чекаєш, невже
 Не лицезрієш, як пропадає наша молодь? Не далеко та мить, коли її біси зустрінуть,
 Але вони навряд чи гідно на них відреагують! Чи не з їх книг дух безбожництва
 В молоді душі вільно проникнув? Народ у тузі забув про власну мову, хоча ще тримає
Хрест у правій руці! Серед виречень порожніх, мабуть, тільки псих не побачить
Намірів злих, а вони незабаром доберуться й до мертвих, і до живих, тоді горі нам
 І всім, хто вільно проходить в цей заповідний храм! Нехай ростуть на землі хліба
 І милостивою до нас буде доля зла! Йдемо ми куди й чому наші серця стали
Холоднішими сторічного льоду? Усьому провиною є лихо, яке зв’язало всі селища
 Й  міста прілою бичовою, якби нам не довелося з навислим лихом боротися нарізно?!
Як землю позбавити від брехні й чому шантаж проникнув у весь зовнішній вигляд
Наш?» Я б міг багато днів тому назад зовсім інше про це написати, але знайшовши
Дорогу до храму, відразу розділив долю простих селян і норовистих на вид городян!
Піти б звідси - подалі від гріха й блуду, але поки не звершиться всесвітнє чудо, я
Залишуся тут, щоб оберігати людське достоїнство й честь і буду відігравати роль
Постояльця усюди, щоб нові іуди виявилися внизу, а їхні пророцтва не викликали б
 У народу навіть натяку на гірку сльозу! Коли ж до нашої радості безтурботної наше
Життя стане воістину довгим й нескінченним? Ні в собі самому, ні в найближчому
Родичі своєму ми багато святості навряд чи колись знайдемо, адже ми не біжимо,
А бредемо по життю аж ніяк не святим шляхом! Думки благі одурманюють розуми
Інші, а ми ж люди земні й далеко не святі! Саме тут з'явилася та нещаслива суміш,
Яка відтепер усюди є: її риси позбавлені колишньої доброти й духовної краси! Усюди
Прості люди можуть почути кінський тупіт і якийсь неприродний гуркіт, а що ж криється
За ним? Цього не знають ні дорослі, ні діти! Колишнє знову ожило, хоча йому всі ці роки
Не боляче в побуті везло, тому що навколо не люди, а скоти, які угрузлі по самий лікоть
 У непролазному бруді! У душі немає колишнього польоту, їй постійно заважає щось,
Вона обплетена мережами страху й розрахунку, а тому, як здається моєму розуму, нам
Дістаються тільки крихти від трепетного щастя, а навколо розпалюються пристрасті, які
Ще більше збільшують життя в мить негоди! У його утробі біси князеві ляскають
 У долоні, але пан гарний і на вид важливий, а, по суті, занадто жадібний, намагається
Вголос сказати, що вправі жадати від пана, чиї сивини закривають западини й рівнини,
Що, пройшовши ледве більше половини свого шляху, він молить Бога: « Гріхи мої
Ти, Боже, відпусти!» Бог багато чого зробити може, але Він в образити свій народ
 Нікому не дозволить, але відкине відразу убік інший баласт, адже він своєю честю
Дорожить, от чому Він повільно й чітко вимовляє святі слова:  «О, Боже, дозволь
Покаятися перед Тобою трішки пізніше, у Тебе є батіг і віжки, ми ж трудимося,
 Не покладаючи рук, але одержуємо тільки голий звук, от чому у нас немає шляху назад,
Тому що біси нас штовхають прямо в зад, та ще й голосять, що ще багато років тому
Люди не змогли проти них встояти! У них же немає носоглотки, хоча на них одягнені
Російські косоворотки! Наш мужик уже звик не звертати уваги на зовнішній шик! Як
Гуторять діди й похилих років люди старі: «Життя завжди на Русі протікало
 Не по-людські!», а двічі ніхто ще не вмирав від спраги!» От і Сергій впритул дивиться
 На височенний іконостас і з усіх сил благає всіх нас, не звертати Уваги на хрускіт і
брязкіт: « Молитися, щоб Боже світло не згасло і не лінуйтеся! Отже, у добрий час!
Чекати йому недовго залишається, адже серце Сатани от-от від туги розірветься, зрадіють
Тоді пацани новим змінам буття, адже нова система звільнить нашу землю з рабського
Полону! Можна говорити багато про гріхи й про Бога, адже наші думки завжди
 В дорозі, а життя суєтне, немовби жінка багатодітна! «О, Боже, очисти й врятуй,
Помилуй і прости й наділи розумом і незвичайною силою, ми ж будемо жити неквапливо
Чекаючи на нове диво! Нас на шлях істини власноруч направ, але немає в тих, що
Згрішили рівних прав з людьми святими! Святість у душі розбуди й, якщо можеш, тоді
Нас - прости! Ти ж Владика всіх владик, Ти дивишся на мир, що був завжди великим,
Але Ти знайшов святе джерело й в істину буття вже проникнув! Лікуй же наші душі
 Й тіла, зроби так, щоб плоть сама змогла зло на очах в усіх побороти! О, Боже, давай
Ми разом всю погань знищимо і багатьом людям у цьому світі врешті-решт все-таки
Допоможемо! Подай нам благодать, щоб розум зміг, нарешті, зрозуміти, що будь-яке
Прокляття зовні схоже на старе й рване плаття, де є безліч дірок, що відкривають
 Для святості вихід у надламаний лихами мир! Уже, коли душу горе надломило, значить
Їй буття остаточно надоїло! О, Боже, Ти дай нам крила, щоб біс не зміг змести наші
Сліди, а ми помолимося під час обідні, щоб жити безбідно! Направ нас на шлях
Порятунку й допоможи в час виправлення, від зла й напасти вбережи і пошли сюди нам
Яскраве світло, але не говори нам: «Ні!», тому що серед темряви не стало видно нічого,
Окрім Бога! О, Боже, схоже, що диявол нам пудрить мозки!» Принижуючись
 І вболіваючи, я намагаюся постояти за Тебе й себе! Якщо не захочеться Богові
 Поруч із нами жити, тоді прийдеться всім грішникам свій шлях на землі загодя
Завершити! Я ж хочу, щоб рід людський сам пішов за Божественною п'ятою! Він
Створив на землі чудеса, а довкола Нього небачена врода й казкові голоси! Зваживши
Все проти й за, Сергій закрив на мить свої очі, щоб його думка до неба злетіла, а потім
Додолу осіла, але, на превеликий жаль, їй усе сутужніше відділятися від сивої і лисої
Голови, адже її земне буття до себе вабить, і ніхто й ніколи незграбну думка не простить
За те, що вона в голові всякчас висить! Раніше трохи легше йому було, хоча в ті роки
Земна пристрасть чимало народу знівечила й згубила, зараз людям впадає в око щораз
Навіть ненавмисно кинута донизу гірка сльоза! Ігумен чує стогін - це біси йдуть до нього
На уклін, він підняв на ноги своїх ворогів і був оттакий, високий і гнучкий, хоча він сам
Пристав до ватаги російських мужиків і до себе в далекий скит повільно підбирав,
 А ввійшовши туди й не знайшовши в глиняній стіні навіть іржавого цвяха, абияк
Подужав морок і пітьму і навіть стілець собі знайшов, підняв зі стола псалтир, протертий
Майже до дірок, виміряв його висоту й широчінь, а потім підняв саме те, що багато днів
Шукав, але воно вже не коштувало майже нічого і в ту ж саму мить за його спиною
Пролунав здивований лемент: «Ти як мене знайшов, старий? Мені незнайомий твій,
Розмитий горем, лик! Несхоже, що й ти віруєш Богові, але все-таки те життя, що я
Проводжу, привчить і тебе до непосильної праці! Я тобі роботу тут знайду, ще вчора
Тут була пристрасть, і вона пристойно із мною обійшлася! Хто ж тобі той шлях вказує
І чому попутний вітер у твою сторону дме, адже він над нами хизується? Моє серце чує,
Що й тебе, святий отче, щось надмірно хвилює! Невже в безвісність пішли всі твої
Бажання й великі почуття? Тяжко! Проходь й трохи зі мною в цій печері посидь, а вже
Потім з Богом далі йди! Переді мною отут напередодні сидів один такий, як і ти, але
 В нього інші були риси характеру, і немає тої щиросердечної краси, що маєш ти! Уже
 Краще ти нас розсуди й допоможи суть буття зрозуміти, зоб з колін змогли ми обоє
Відразу підвестися! Біси в мене всі продукти украли, я ледь живим залишився, тому що
Попросив у неба скоринку хліба, але сиджу  у своєму холодному склепі на одній мороженій
Ріпі! Тут вузько й тісно, якщо бути чесним, то прикро мені жити наодинці! Немає
Тканини для нового одіяння, одні таргани плазують по мідних склянках! Тут скоріше
Побачиш дуже злих звірів, поки доберешся вночі до відкритих навстіж дверей! Їх нікому
Закрити, тут можна про усе на білому світі геть-чисто забути й ледве не лісовиком
По окрузі прославитися! А дрова постійно горять, їх не можна й на мить забрати, тому
Що страх сидить зовні, коли я залишаюся наодинці,  саме тут я став худим, і свій подвиг
Присвятив всім людям святим! Мій мозок повністю змерз, хоча б ти йому трохи б
Допоміг!» Годин до шести чудовий образ перестав слідом за ігуменом йти й сіті свої
 Перед ним плести! Навіть до кінця життя свого так і не довідаєшся всю правду про
Людей, проте у душі є пролом, а ти вдосталь не їси й не п’єш, проте переборюєш нову
Висоту,однак скільки до істини не прагни  і оділо на себе не тягни, у твоєї долі
Виникає своя наступна примха і от ти котишся стрімко долілиць - тільки дивитися
 По сторонах встигай, за низ ряси тримайся й ніколи на чуже добро не зазіхай! «Ніхто
Тут на Бога не ремствує, тільки отут воскреють ті, хто в Нього вірують, вони тут
Живуть і мовчки останніх наслідків чекають! Ти вникнув у суть земного буття? Невже
Простий урок не пішов тобі, отче, про запас, адже саме тебе Господь вже декілька
Разів від безглуздих вчинків спас? Ти ближче до мене підійди - чуєш, як серце божеволіє
 В грудях! Присядь і трохи відпочинь, мабуть, чимало горя ще доведеться тобі побачити
Попереду?! Невже Бог зобов'язаний тебе від безчестя врятувати? Ти мене прости, але я
Не чую хрускоту кісток й гучно лементу: «Отче, гріхи відпусти, а мене прости!» Перш
Ніж в ліжко лягти, щоб там спокійно почивати, треба подивитися назад, якщо люди
Гріх творять і хрест злегка поцілувати! У ньому наш скарб - так казали люди в старину,
Коли дивилися на камінь-янтар! Навіть Страшний суд не звільнить православ'я від
Зовнішнього пута! Нехай люди чекають, коли ж татарські прапори додолу впадуть,
Саме тоді прийде час змін і народ забуде про вічний полон! Зараз  роки зовсім не ті, щоб
Животіти в суєті, але правда де? Немає її ніде! Воронячі не по нутру все те, що я
Постійно людям говорю! Спочатку Русь добро й зло сама прекрасно розрізняла, але час
Істину вдалину умчав, а народ став сліпим, хоча святість за собою залишає прекрасний
Слід! Їй занадто часто доводиться в колі безбожників обертатися, додолу падати
 Й у сльоту спотикатися! У порошок зітри свій грішок. щоб ніхто дорікнути в гріху
Тебе не зміг! Світло загублений вже назавжди, невже попереду на нас чекає пекуча
Темінь?! А серце – не кремінь, який за одну мить перерве чергове затьмарення, щоб
Спокуса не била православних предків, адже це трапляється дуже часто!»
                - 6 -
 Направ нас, Господи, на збагнення змісту простосердого шляху, коли щось не так –
Прости і горе від держави відведи! Душа хоче спокою й тиші, а я ж щастя прагну
 Для любої країни! Так, ми грішні, і нам далеко ще брести до таємничої і незбагненної
Істини! Нам небеса замість кари послали на землю монгол і татарів, важко нам звільнити
Себе від безлічі їхніх чарів! Для цього потрібен особливий дар! Нам тільки снитися
Порядок старий, адже колись він панував у слов’янській державі, але його ж знищив
Вовка Гаркавий, котрого направляв по помилковому сліді Диявол лукавий, щоб у країні
Відсталій біси творили свої грища й забави! О, Боже правий, поверни розум здоровий
У межах всієї держави! Вовчик був неправий, коли позбавив всіх православних їхніх
Законних прав, від марнослів'я добре втомившись, приймаю остаточне рішення пройти
Через нове зцілення й без зволікання посилаю новому цареві своє  щире прохання: в ім'я
Всіх живих і повносилих викинути на смітник картуз його дірявий! Говорять знані люди,
Що грішно мерця тривожити, але він же хотів сам особисто весь російський народ
На корені знищити й, як диявол продовжував зло по землі постійно множити! Як же його
Порох нам не потривожити?! У мене все нормально, навіть ідеально зі слухом, але
Правлять Руссю люди посереднього розуму й злиденні духом! Вони рвуться наперед, щоб
Бути ближче до вівтаря, на превеликий жаль, тоді мовчить простий народ, він навіть звуку
Здаля не подає! А новий цар на корені знищує навіть людей близьких і свою рідню!
Спробуй, промовчи, тоді померкне яскраве світло в ночі, а його гарячі промені торкнуться
 Чола владики, хоча його гріхи над міру великі! Сором і стид зі святістю змішалися
Навпіл! Перебуваючи в прострації, люди забувають про цінності великої нації,
 Уже духовний мор дивиться на Русь майже в упор! Ганьба! Ганьба! Народ - не вбивця
І не злодій, але, зупинившись на півдорозі, готовий за інших бездар небесну кару нести,
Щоб свою Спадщину від прокльону небес уберегти й розбудити прогрес!О, Боже, коли
Зможеш - прости й захисти дітище своє, тому що нестерпним є наше повсякденне буття,
Відтепер ми шануємо всі священні святині і йдемо второваним шляхом до найвищої
Духовної вершини, але завжди стоїмо на захисти своєї Батьківщини!
                -7-
- «О, Боже, від хвороб зціли, а за гріх плоть у пух і в порох спопели!» Небо вже
Давно православною кров'ю обагрене було, а люди відведені в полон насильно, це ж
 Вони просять милості й прощення у Бога за всі свої колишні гріхи, але де ж їм взяти
Від лиха добрі ліки для остаточного зцілення тіла і душі! Далі триває спів, що несе людям
Осяяння: «Розум Ти нам, Боже, проясни, щоб краще стали наші ночі й дні і до всього
Світлий розум людям збережи, але нікого дарма Ти, Отче, не свари, а примхливу
Вдачу у бік православ'я без зволікання схили!» Ми ж на своєму віку вже не раз і не двічі
Зустрічали сум і тугу, але об'їжджали їх зухвало на всьому скаку, а по шляху свого
Нелегкого буття намагались самих собі в мистецтві живопису перевершити, але змушені
Були завчасно з важкої дистанції зійти, тому що так і не змогли святість для своїх
Нащадків урятувати! Життя пішло не прямо, адже, в основному, вона несеться під
Укіс! Потрачено життя по ціні, яка коштує, майже, півкарбованця, але не щасливий
Іменинник, адже йому ніхто не подарував золотий годинник і от він здивовано дивиться
На узбіччя буття: як же це він умудрився заробити гріхів на цілий мільйон? А щодня від
 Початку життя й до самої тризни, повинен розум схилятися до того, що, судячи з усього,
Зараз навряд чи доступно йому зерна покаяння пожинати, адже благодаті раніше часу
Нема  від кого чекати! Господа можна зрозуміти, але ніяк не можна заперечувати
Того факту, що тільки Божество здатне позбавити цей мир від нещастя всього
Мирського буття! Коли мир стоїть без руху в потрібному напрямку, тоді немає ніякого
Сумніву в тім, що людство в Сатани вже давно перебуває під щільним ковпаком! Колись
Всі ми вмремо й у мир інший навіки підемо, але що особисто ми, окрім безчестя й дірявої
Торбини залишимо дітям своїм! Саме до них звертається глас Всесвіту: всі ми тлінні,
 А наші думки швидкоплинні! На цій грішній землі важко вижити, не будучи веселим
 І жартівливим, так здається мені! Думка по просторах Всесвіту літає, вона десь носиться
Й блукає, а потім у велике коло всіх своїх дружків збирає й розмова допізна триває:
«Свою душу на дозвіллі, якщо зможеш, відверто запитай: чому собі ти ціни ніяк
 Не складеш? Невже ти не бачиш чи не чуєш, як фанфари сурмлять, а дозвільні думки
Дістають голосом, застудженим всіх людей підряд? Їм не кожний буде радий, але ті
Б'ють дубиною навмання!  Дорога до Бога проходить недарма через терни, але той,
Хто прийде туди останнім, на собі випробує благодать високоякісну: він слабкіше всіх,
Однак, зумів пересилити власний гріх і врешті-решт усвідомив, що життя нам
Надається для набуття досвіду безцінного! Можна бути бажаним Богові у всьому,
 Але не всіх впускають у божий храм! Всякчас неспроста слова молитви повторюють
Грішні вуста: «Усе тлін і суєта!», а нас приваблює духовна краса й небачена досі
Чистота помислів і дум! Поруч із нами гамір і шум, хтось б'є тривогу й кличе військо
 Собі на підмогу, а хтось звертається до Господа-Бога! У душі є все: високе і святе, але
Вона ж дітище земне, а це означає, що вона й грішить, і судачить, і, навіть, інколи
Тужить і плаче!» Над головою сіяє небо блакитне, мені ж по душі світило неземне!
А що ж це таке? Це збіг фатальний, що в думки по мимо волі вплелося бачення святе!
 Старяться люди, старяться дома, до того ж дуже багато хто божеволіє, тому що
Навколо нас чимало вертиться всякого лайна! Забувши про череду часів, людина була
Щиро здивована: чому цей мир дістався саме їй, адже, судячи з усього, високі думки
Над нею у вигляді купчастих хмар давно вже нависли, але немає ніякого сенсу
Прилюдно розголошувати про всі свої вчинки й особисті думки! Немовби в маренні,
Князь накликає на країну чергову напасть і лихо! Його дружини стоять у рядку
Єдиному, немовби гігантські велетні, а він встав біля вівтаря і дивиться, прищуливши ока
На хмільного корчмаря: його ж душу, і плоть теж створював колись сам Господь, тоді ж
Чому все те, що доступно йому, є непідходящим для мене? Невже нас зростила не та
Сама земля? А від стін, які були притулком людям тим, у яких час не викликає
 У свідомості якихось змін, залишився тільки попіл і тлін, а вони продовжують гадання
 На кавовій гущавині й горе, яке розум всякчас гнітить, відразу дибки встає! Наші думки
Й ідеї були б набагато сильнішими, коли б люди самі поважаючи духовні традиції
Свої і завжди б признавали, навіть, мляві проблиски власної інтуїції! А вона ніколи
 Не відає страху і негайно ж готова кинутися під сокиру на плаху й зняти із себе останню,
Проте ще нову сорочку - тільки б не було натяків у злощасної долі, щоб забути про дух
 І про грішну плоть, які не раз заново відтворював Господь! Геть всі сумніви - прийшов
Час відгородити  людей від чергової спокуси! Вся ця метушня народжується, як видно
 З всього, сама - від надміру почуттів і надлишку розуму! Люблять люди перекривати
Бурхливі річки, вони мріють, щоб у їхньому підпорядкуванні перебувала земля вовіки!
Ми б самі собі збрехали, якби порахували, що всьому провиною є відсутність теологічної
Моралі у парафіян за спиною і відсутня наявність ангелів над їхньою сивою головою!
У всіх людей є слово таке, яке здатне перетворити грішника в народного героя! Це
Звичайно, справа свята - виховувати в очах народу не ізгоя, а загального обранця і героя,
Який сам закони жанру розкриє й свої зусилля потроїть тільки б неробство нестерпне
Затьмарило хоча б на коротку мить горе невідворотне! На тлі нічного Місяця голосіння
Моє - жахливе й страшне! Щоб було, якби на мить померкло світило? Воно палило нутро,
І єресь теж випалювало воно, але чоловіка одного в темряві буття надовго не залишало,
 Тому що бездарних і безталанних не нехтувало! Щоб з нами сталося, якби світило
 В темряві Всесвіту пропало? Не вистачило б слів, щоб зрозуміти суть мирських основ
 І все-таки псує істину все та ж нахабна й безпардонна брехня! Скільки ж людям
Приносить лих кожний ледь-ледь тліючий світанок? Цей мир жорстокий виглядає
Тісним, але завжди приховує власні пороки - їм немає рахунку! Він долю на руках
Качає й помилок нікому вже давним-давно не прощає, а диявол дивиться з подивом
На протерті до дір штани, де навіть голі коліна усьому світу видні! Це все виходить
Від Сатани! Гіркі слова не вимовляють уголос, зараз до святості волає Божий Дух!
Він ланцюгами до святості прикутий і тільки нею спокушений і зачарований! Я теж до
Бога звернувся, коли мій погляд на коротку мить затьмарився, однак, Він не зачудувався,
А я від душі вразився тому, що Він став доступний погляду моєму! Чому його образ мені
так швидко відкрився? При денному світлі ока радує все те, що колись у тьмі не було
схоже ні на що! У світі піднебесному я ніхто! Хто про що, а я про те, хто з нас ким э?
 Релігія хоча й догматична й не занадто на перший погляд практична, але все-таки
 Втискує будь-якої людину у рамки власної моралі, про яку багато з людей навіть
 Не підозрювали! Що собою представляє людське плем'я? Воно прямо на ходу
Оглядається на нещастя й біду, але вчепившись у стремено, саме без тіні жалю квапить
Прийдешній час! Заради краси, але не суєтності буття й потерпіти зайвий раз
 Не гріх, щоб дізнатися все без всяких про існування людське! Дай же нам, Боже,
Відчути успіх на своїй шкірі і нехай від країни як можна далі відступить гріх і не маячить
Біля її кордонів він на очах у недругів злих! Ченці бажають Вітчизні море добра, нехай її
Ніколи не спіткає доля зла і не потривожать холод, спека й жара! Нехай вовіки й відтепер
Люди осягають зміст єдиний з вуст святенників своїх, адже кожний з них по-своєму
Розумний і зовні гарний, але слабо відстоює справи державні! Однак зло кимсь було
Раніше часу попереджено, що от-от воно буде на землі незабаром знищено! Світиться
Світанок, але ясності в думках як не було, так і нема, хоча скроні покриті сивиною
Прожитих років! З байдужності заради дотримань правил пристойності виходять скромні
Мрії, але як і раніше без натхнення страждаємо обоє ми: я й ти! Адже ми посередники
Всього того, що являє собою символ честі й краси, але навіть вони не вправі пройти крізь
Терни темряви! Від реальності стали напрочуд далекі колись близькі до душі риси
Характеру, вони донині стоять на колінах переді мною - виходить, я ще живий! Дивлюся
Через вузьку діру, яка була продірявлена напередодні в сирій і кам'яній підлозі, але там
Нічого немає, у нескінченній імлу я ніяк суть земного буття не зрозумію! Думки на небі
Висять, але тупо всякчас на землю дивляться, от-от на неї проллється смертоносна отрута!
Хіба не розумніше і не набагато чесніше виростити добро на власній алеї, щоб стати
Добрішим і не виштовхувати в шию бездар і грамотіїв, які істину від брехні наяву
Відрізнити не вміють! Думки мої гуляють десь на краю безмовної землі, проте знаючі
Люди говорять, що вони усе ще перебувають у полоні у небесного судді, виходить, що
Суперечка проміж небом і людьми остаточно ще не вирішена, а я до кінця не пробачений!
Так, мій дух працює відразу за двох, він став напрочуд черствим і сухим, хоча незабаром
Він сам випустить дух! За спиною залишилися суперечки й сварки, і безглузді розмови,
 А перед очами простираються широкі зелені доли! Усюди проміж православними,
 Особливо в стані людей державних, які несуть службу справно, немає головного:
 Справи живої, яка виходить від самого Бога! Дотепер немає нам відповіді на пряме
Запитання: чи прощені ми, чи ні? Душа наразі одна бореться з темрявою, а та трясе
Чорною бородою перед собою й що сили кричить: «Що мені зробити з тобою, мабуть,
Варто тобі подружитися всупереч самій долі з одним ченцем, щоб він позбавив тебе
 Від страху?! Ти ж один із двох синів свого нещасного батька, який без кінця поважав
Лише Творця, але з Вас звисає громадина ланцюгів, яких не знайти на землі всій?! Вам ще
Небагато років, здається, ще сімдесяти немає? Ну, відверто скажи:  Чому блиск
Страшної неправди засліплює всіх, а потім з'являється поруч безліч утіх? Це ж
Непоправний гріх!» Людям рівною мірою потрібні й спалах, і простота, щоб у душу
Вселилася святість і геть пішла з грішної душі порожнеча! Так, вона палка, тому її дім
Перебуває посередині солончаку, там же відсутні тлін і суєта, а життя напрочуд нехитре
 Й до того ж ще й просте! Як на іконостасі на моїй душі написані були ще бозна-коли ці
Дві таємні іпостасі! А біле світло, якому й справи давно вже немає  до моїх особистих
Турбот, одноманітне і просте, а я скромно роблю свою справу й дотримуюся поста! Хочу,
Щоб розум був гнучким і надалі не робив так багато дурних помилок і хиб! Чи велика
 Справа: розщепити на уривки світло біле без відомої мети? Чи треба самому займатися
Цією канителлю, коли дихаєш заледве? Подивися на світло, там поблизу нікого немає, але
На високих стінах у весь зріст стоїть й дивиться на мир високий і згорблений чернець!
Невже він ще сподівається на захист небес чи таким чином він виражає свій особистий
Протест проти початку неблаговидної справи, яка помножить подальший розділ
Православної держави? Він себе постійно лає, тому що душа погана іноді святість
Самотужки потрясає, але вимагає від Бога ключі від Раю! Так, я все це знаю, але руки
Вмиваю, адже я такий же як і все: у міру розумний, у міру відчайдушністю своєю був
Здивований напередодні і, як люди всі, теж прагну блищати у всій вроді і красі! І відразу
Голос зсередини говорить мені: «Послухай, не ошукуй людей й не вішай нам локшину
На великі вуха, ти краще далі нас уважно послухай! Скоріше своїм теплом всіх
Православних людей обігрій і будь трохи мудрішим, навіть, перебуваючи серед дикунів!
Звичайно, голод - не тітка, йому треба чимсь затикати свою луджену глотку, проте,
Якщо ти дворянин і вознісся над натовпом із простолюдинів і простаків, будь і ти
 Серед них колосом тим, який підходить як можна ближче до мрій людських! Жити
Людям заважають постійні турботи й повсякденна обридлива робота, адже не все
Складається в цьому житті гладко, але ти повинен орати, немов стара селянська
Конячка до повної знемоги, не звертаючи ніякої уваги на будь-які спокуси! Так вияви ж
Запопадливість в ім'я й для прийдешнього покоління! Тому що людям тим слідом, що
Прийдуть сюди слідом за нами, буде набагато сутужніше правити службу
 У власному храмі, адже незалежно від пори року і стану погоди їхні думки будуть
 Жити у постійному розброді: їх хто захоче, той і скривдить, але Всевишній землю ясно
Бачить! Сходить зерно, з'являються сходи й міряються народи незвичайною силонькою
 Й голосом дзвінким вони щось кричать, що сили, навздогін людям тим, що останню
Битву напередодні програли! Невже нові чвари перевернуть догори підвалини нашої
Держави? Немає від думок ніякого пуття, вони літають десь далеко, а поруч суєта
 І склока!  Живу буттям удаваним, хоча здаля здаюся ченцем покірним, коли йду в одіянні
Чорному шляхами второваними! Буття почало мінятися дуже різко: в очах немає
Колишнього блиску, але з'явилася дуже мерзенна риса - я говорю зовсім не те, що почуває
Утомлена від буття грішна душа моя, адже вона каже лише те, що сурмлять по всій
Окрузі навстіж розкриті вуста! Молоді люди про щастя постійно мріють, а старі
 Про нього тільки на дозвіллі подовгу згадують і Бога всякчас вони молять і заклинають:
Мінути життя їм якось продовжити й смерть переконати їхню грішну плоть все-таки
Пощадити! Перебуваючи в тузі, думки до святкового стола трохи запізнилися! У них
Одні отвори, за що й дістається їм на горіхи! Навіть у ясний день у голові одні дурниці!
Там сморід і гнилятина, але зникає безповоротно історичне минуле! Скільки ж зла
 Й добра побачили ці очі, що їм згадувати все й соромно, і смішно, але є одне дуже вагоме
«АЛЕ» - жити стало совісно й кривдно тільки тому, що нічого попереду вже давно
 Не видно! Все, здається, давно вже знайоме й не нове, але в чому ж тоді весь зміст
Буття й чому саме я не знаю його підґрунтя? Якби Бог мені зараз допоміг піти
 Від примар, я б у людей відразу попросив би прощення й пішов би по шляху само
Спалювання в ім'я істини і її спасіння, але нині сам на своїй особі відчуваю неймовірне
Гоніння й небачене досі примушення! Я жив тоді в глухомані, коли мої вуста шепотіли
Мені в небаченій досі тиші: «Ніколи не гріши, адже життя твоє напрочуд коротке,
 До нього смерть підійшла занадто близько, але і над нею вже згущаються грозові
Хмари, так що жити поспішай і святість у душі ніколи не принижай! Серед нетрів
 І глухомані ти почув чимало звуків дивакуватих, а життя протікає самотньо
Посеред мирської глибинки! Ти живи не лише для того, щоб гідно постраждати
 За справу Божу!» На зоряне небо не можна надивитися, навіть, якщо відкритими очами
 В нього впертися і знову повернутися в раннє дитинство, адже саме там залишилося все
Те, що нам батьки залишили у спадщину! Малі діти батькам спати не дають, проте
Дорослі дітлахи - на ходу підошви рвуть, вони їх як дійну корову до самої смерті ссуть
 І спокійно їм жити ніколи не дають! О, скільки покалічених рук хочуть пізнати безчестя
Й блуд?! Їх не притягають до себе ні істина, ні суть, тому що світ про заповіді Христа вже
Давно забув і живе в неволі, проте не шанує кращу долю! А скільки легкодухих і начебто
На вид людей податливих і слухняних від смерті врятував Господь, коли пристрасті
 Й плоть понеслися врозбрід, проте Він оберігав їх від всіх негод, щоб буття пішло їм
Взапас! Велика справа: боротьбі за волю присвятити себе цілком і остаточно, але
На всякий випадок треба мати власне судження, щоб не бути в долі на приводу і опісля
 Не випробовувати на собі глибоку скруту! Одержуєш колосальну насолоду, коли хтось
Розділяє твої особисті переконання, але з ідеями носитися по всесвіту небезпечно
 І дуже страшно, коли ти оголошуєш істину прилюдно й гучно! Є ідеї, які колись були
Придумані грішними іудеями, а вони відомі у світі користолюбці й пройдисвіти, я теж
Іноді їх боюся, коли глибоко вникаю в суть сатанинської ідеї, хоча у всякому почині є
Невидима далечінь і нескінченна відстань! Наш мир стоїть споконвіку і буде ще довго
Стояти на минулому місці нескінченно! Навколо не життя, а круговерть, я вже змерзнув,
Здається, майже на третину, але не варто божевільними очами на грішний мир дивитися
Зараз і надалі, попереду на нас чекає відчайдушна смерть! Немає у людського безвір'я
Ніякої межі, давним-давно замовкла праведна справа, а святість майже, що в пух
 І в порох зотліла, порядності теж немає, але й без неї обходиться вульгарне світло! Щастя
Теж поруч немає, м'язів на тілі немає - там один лише кістяк, а в голові постійне марення!
Як шкіру змія, так і я  міняю свої одіяння! Бог мені суддя, але що можу заподіяти я, коли
Немає в душі колишнього вогню! Зло вже давно доторкнулося до плечей, адже воно
Прагне серце живцем спалити, щоб себе від гніву господнього вберегти! А на мені лиця
Немає, але вогонь до вогню не торкнеться, адже гарний плавець ніколи не потоне!
 Душа й молиться, і стогне, вона крекче й загрожує окаянним і негідникам! Я ж зло
Подалі відкидаю або його в благо перетворюю! Хочу прилюдно всім зізнатися, що мені
Набридло біснуватим здаватися! Вогонь духовний веде проміж собою й грішною душею
Неспішна розмову, і вона буде тривати доти, поки багаття тихо не згасне, а страсті
 На деякий час не завмруть і не охлянуть! Я ж не боюся, а всупереч всьому, навіть щастю
Своєму, миттю підкоряюся духовному вогню, разом з ним у штовханині буття згорю
 І його жар  на собі з радістю відчую! Я життя пропалюю, хоча прекрасно розумію, що як
Крижинка щовесни тану і про колишнє буття із трепетом по ночах згадую! Знає навіть
Дилетант, що час і талант нерозривні, якщо вони разом,тоді вони непереможні!
Треба, щоб спочатку час підійшов до останньої межі, адже таланта одного для величі
Твоєї завжди не вистачає! Можна життя своє розтратити до кінця, але не дано
Нікому надягти на себе рясу мудреця, коли йому вже призначена роль дурня! От і грай
Ії до кінця й зігрівай теплом студені серця! Якби в душі була заповітна риса, а їй назва –
Людська простота, тоді б не указ нам була мирська суєта! Ми навіть не знаємо самі, що
Нам при народженні було даровано богами: чи подумки витати під хмарами, чи обруч
Ходити із князями, напевне, треба буде вибиратися із глибокої ями, пожертвувавши
 Власними снами?! Нас Бог заздалегідь попереджає, що Він усе про нас достеменно
Знає! Він нашу душу пестив, але ніколи її не неволив, хоча долю ненависно знедолив!
Мені більш, ніж чотири десятки і я не скаржуся на досвід або його недостачу, але тихо
Буркочу, просто так - для порядку! Дотримуюсь церковних законів, адже прийде час, і очі
Нам виклюють підлі ворони! Так дай же Бог, щоб я грішити більше ніколи не зміг
 І Бога надалі не тривожив і хоча б років до ста в повному здоров'ї дожив! Вогонь буття
 Як і раніше палає усередині мене, він обігріває душу й плоть! Мій жереб виписаний
Господом на небі: не призначено мені наодинці залишатися, треба жити й з голови
 На ноги перекидатися, але на виверти бісів ніколи не піддаватися! Не знаю чи по тім краї
Землі в нестямі бреду і що я там через коротку мить знайду: велич або всенародну огуду?
Життя проходить галасливо, а час губиться бездумно! Із чим покінчено - до того
 Не повертайся і відновити status kvo зайвий раз не намагайся, просто живи й сонцю
Посміхайся, але в нетрях буття не заблукай, а у важких ситуаціях не прогинайся!
Коли не відаєш сорому, то не муч себе ніколи, тому що вже не повернуться назад прожиті
Роки! Від колишніх мучень залишилися тільки хиткі тіні, вони потопають серед сліз
 І хвилювань! Немає більше часу для спокус і принад, тому що мій голос давно вже поза
Підозрами, він бродить по безкрайньої Вселеної! Занадто старий цей мир земний, він
Вражає християн своєю первозданною наготою, крізь завісу власних снів можна
Добратися до його суті й підвалин, хоча їх приховує сива далечінь колишніх століть!
 А багатолике багаття свої худі й тонкі руки до небес уже простягло, воно над міру хитре
 Й лукаве, а на небі в нього є свій майже, що царський намет! Так чому ж на душі одна
Ганьба, невже вогонь спустився напередодні з високих гір? Суща дурниця! Мені б треба
Бога прославляти і по шляху святому всі свої діяння направити, але як же важко себе
Примусити завжди здрастувати за Божественними правилами! Той, хто втомився
Гріх щодня творити, повинен Бога від душі подякувати! Я ж хочу Його при слушній
Нагоді запитати: як нам перестати согрішати? Як сказав один поет, альтернативи гріху
Практично нема - він існує більше п'яти тисяч років і багато чого для людей відкрив!
У цій точці зору без частки сумніві криється вся відповідь, а гріх процвітає, живе
 Й не забуває про насліддя людське, адже сил у людей практично вже немає, щоб
Самотужки перемогти власну знемогу й втому! Коли так уже сталося, що душа
 Із совістю надовго розсталася, тоді треба попросити прощення у власної долі! Адже ніч
На порозі не довго стояла і вона заздалегідь навіть не знала, що з-під її покривала доля
Благовіст таємно украла! Я ж чекаю тієї миті, коли лопне дещиця терпіння й гряде
Довгоочікувана помста! Вона прийде, поза всякого сумнівом і звершиться, нарешті,
Чи насильство, чи то примус, а може, врешті-решт гряде остаточне наше  звільнення,
 Отоді й наступить осяяння! Де люблять постійно нас - там наш дім і вогнище й інших
Не варто нам вимагати від Бога благ! Ми ж діти свого народу, до нас святість
Кожного разу вертається крізь туман майбутнього часу! «Відвертай зло від себе, але
Віддаляючись від лиха, втілюй задумане в життя і нікого окрім Сатани особисто ти
Не страшися, але і перед ним не тріпочися! Живи і свіжим повітрям дихай! Ти духом
Кріпися, якщо почав грішити, зупинися! Уже таке наше грішне життя, що коли
Немає на душі спокою, тоді нам не знайти тиші навіть під землею!» А душа тиха
 Й бліда, безбарвна й потьмяніла, однак, вона дивиться постійно на небеса й вслухується
 В чудові голоси, а в тиші нічної їй черниці співають за упокій чиєїсь душі, вона вбита
 По дорозі до своєї мети, тому що сама без сторонньої допомоги не змогла до кінця
Пройти тяжкий шлях, але зупинилася напроти високої скелі, почала діставати святість
 З-під своєї сорочки! А біси вже готуються накривати столи, щоб гріх не був небом
Прощений і ніколи ніким не засуджений! У чертогу смерті в схованки з душею
Граються дияволи й чорти! Душа, що сили, кричить і не ніколи мовчить: «Де ж Ваша
Совість і куди ж подівся Ваш сором  У своїх гріхах я каюся й, що сили, від них відрікаюся,
До самої зорі молюся, але скільки не намагаюся і як не обороняюся, однаково з ними іноді
Зустрічаюся! В ім'я Бога й Творця нехай ангели врятують розбиті скверною серця!
Люди ж самолюбні від початку й до кінця не бажають залежати від примх Творця!»
Саме в чому укладене те велике ремесло, що тільки одному Богові було дано? Мабуть,
Воно в тім, щоб душа не була похмурою не похмуро, а світло навкруги неї завжди сяяло,
 А людство довго не мучилося і не страждало! О, Боже, я ж повторюю одне і те ж саме!
Давайте почнемо життя спочатку, але щоб воно не навмання остаточно розцвітало
 Й по Божій волі далі пливло, нехай Господь позбавить мій народ від тяжкої долі, а злі
Дияволи будуть посаджені за грати і таким чином людство їх позбавить волі, але щастя
Бодай оселиться в кожному православному особняку, де немає ні жари, ні знемоги! Життя
Виткане з багатобарвних митей, поцілунків і розбратів дуже багатьох і багатьох поколінь,
Але слідом за смертю не приходить мирське забуття, адже силу зла колись зцілить лише
Одна красота, який ні до чого ані холод, ані жара! У людському навчанні завжди
Присутніми є талант і вправність, посидючість і терпіння, які згодом вдягаються у форму
Особливих фраз і виразів! Тільки людська дурість і всенародна тупість усе поглинають
Без вороття, можливо, що саме тоді кожна людина зможе розумнішою стане! Всім лихам
На зло мене в храм Божий саме безвір'я привело, але суспільна думка ніколи
 Не потерпить різких відхилень або змін, а тому люди зло підтримують і на його
Прикладах своїх дітей завжди виховують і з ним сусідять без ворожнечі! Не встигши
В вимисел щезнути, ще не зімкнуті навіки вії, немов чорні птахи, вирішили загордитися
Замість того, щоб своїх справ засоромитися, вони почали танець моторошний і дотепер
Що сили дмуть у чужу дуду! Ну, і жарти! Вони давно стоять поруч узголів’я  загальної
Любові й намагаються на крові побудувати власне щастя, а що на них чекає далі? Щира
Скорбота створена Творцем, щоб у Його дім ніхто не тикав занедбаним перстом! Коли б
Жилося нам краще в сто разів, тоді б щораз гріх сам торкався б нас! А вони дивляться
 На всесвіт, щільно прищулюючи ока і мовчання зберігає напружений погляд, але поруч
Всі ті люди стоять, чиї очі ненавистю й вогнем всякчас горять! Вони діють з розмахом
 І без частки страху, їхніх гріхів не порахувати, їх же стільки, що неможливо одним махом
Усе полічити, а тим більше такий тягар на собі перенести, тому що такі гріхи неможливо
Витримати й знести! Коли живеш без частки ризику, тоді ти літаєш низько, адже ти ще
 Не готовий своєю  головою стіну проломити й своє серце стрілою спокуси одні махом
Пробити! Навряд чи хто тебе в ту мить захоче захистити! Ця година повинна прийти,
Коли душі з такими людьми як вони не по дорозі! Мені байдуже, чи буде вона із мною
Заодно, чи ні! Через брак кращого буття  особисто я згодний на саме гірше, можливі різні
Варіанти, якщо на праведному шляху зустрінуться бездари чи дилетанти: «Алло, ми
Шукаємо таланти!» Мені наказано виготовлювати й творити, а їм треба уже створене
Вогнем і мечем громити, тобто все те, що мій гострий погляд напередодні побачив, може
Бути навіки втраченим! Всьому є своя межа, а навіщо тоді потрібна людям небесна
Стража? Коли ти доїхати вчасно до своєї мети не встиг, тоді молися Богові, що ще
Залишився серед людей живих! Увесь світ проти Віри ополчився, навіть той, хто
Напередодні у лісному храмі до несамовитості молився й там же ще в дитинстві Поруч з
Іконою Ісуса хрестився, нині готовий поминки по Богу робити, тільки б йому праведно
Йому не служити! Невже людина здатна так швидко добро забути, коли ризикує свідому
Брехню прилюдно віщати?! Якщо поминки по Богу,  це означає, що мене теж будуть
Поминати, але я з превеликим жахом думаю про той нещасливий день, коли їх спалять
Ангели на безпрецедентному вогні! У любові і співчуття майже одне й та назва, але
Одна творить у піднебессі, а друге – вештається у порожнечі! Вони йдуть одним і тим
Шляхом, але під першим сідоком усе глибше осідає ґрунт із кожним прожитим днем, а під
Другим, на вид святим, але із блідою душею жалість іде в далечінь тайкома, але
 В кожного з них є великий спис під сідлом і при потребі людина  згадає про нього! Це
Всім людям відомо, але вимовляти ці слова привселюдно, вважається непристойним
 І цинічним, нині кривда поширена повсюдно, якщо бути відвертим і чесним, то без неї
Життя було б одноманітним й прісним! Думки йдуть, як вода у пісок, кожний
Прожитий день не йде православному народу в толк! Я ж чую дикої природи заклик
 І неодноразово бачив чудовий сон, який пролітав поверх голів, але там же немає моїх
 Колишніх ворогів, яких убивали змії тільки тому, що вони з боку виглядали немов
Чарівники, але ідеї, особливо ті, що були сміливішими й нахабними, убиваються
 Тими ж ідеями, які по світу давно вже були розсіяні ще за часів древніх іудеїв!
Немає ні любові, ні правди, поруч тільки море крові, обману й неправди, вони в одному
Горні були загартовані, а це означає, що вони й міцні, і витривалі, тому що соками
Безчестя просочені! «О, Господи, присядь до мене й поруч зі мною посидь, істину мені
Відкрий, я ж раб Твій! Поговори із мною від душі, коли хочеш, то розкажи, що  колись
Станеться із мною? Повідай мені про істину святу в темряві нічний! Позаду залишилися
Прожиті роки, але душа, як і колись, горда, такою вона була завжди! Любовні рани нас
Не вбивають, але й не гояться вони теж не бажають! Сьогодні на грані війни перебуває
Наша країна, але саме вона жадає, щоб кожний її співгромадян згадав про колишнє
Буття і пройшовся з помелом по краї рідному, адже там народ тулиться до  вогню,
 І життя постійно кляне, адже воно погіршується з кожним днем! Загасло вогнище,
 А ворог топче православний прапор! Що нам треба створити, щоб дні свої при повній
Волі дожити?» - «Тільки перемогти приховане зло!» - «От воно, люди, тримаєте
Міцніше його!», але його з очей геть кудись час відніс, життя пропало, значить йому
Щастя тут бракувало – всім його буває  замало, а від життя тільки залишилася неждана
Старість! Люди по характеру на бісів схожі, адже у них ті самі пики, а відносно одежі, так
Вона теж була виткана з однієї й тої рогожі, але про ми це поговоримо трохи пізніше!
Хочу відступити від цієї складної теми й торкнутися того часу, коли навіть примхлива
Дружина сама ніколи не йшла з двору й була, немов житниця любові й пристрасті повна,
Але не приносила в дім багато лиха й зла! Щоб дім став житлом для тиші, це все
Залежить тільки від зусиль чоловіка його благовірної половини! Ці два корені були
Дуже важливі для збереження мовчання й спокою навіть у часи буття мого героя! В очі
Часу, подивившись, він трохи стримав свій запал і гнів, його погляд наскрізь простромив
Величезну і галасливу юрбу й немовби наяву із провісниками грози зненацька
Зштовхнувся, але не впав і не спіткнувся, а тільки убік від храму на коротку мить він
Відвернувся, щоб на коротку мить згадати, як добродії проміж собою ворогували завжди,
Їм би правду про себе один одному розповісти і йти на приводу у власної долі
 Й не ворогувати ніяк, тому що в науці вчені звикли поважати тільки знак оклику, але
Коли попереду тільки темрява й морок, жити нам далі так не можна? По теорії
Проїжджого тракту будь-яка ідея не встоїть проти вже факту, яки завершився
Остаточно! Життя в нас паршиве, а доля - зла й мовчазна і до того ж ще й недбайлива,
Але не балакуча! Дайте й нам згадати буття старе, нехай про нього нам нагадають люди
Спокушені, адже за їхньою появою гряде настільки довгоочікуване зцілення, отож чому
Церква ратує за непротивлення злу?! Буття, як буття, але там тільки постійне питво
Прикрасить все, особливо зло! Там воно бере початок свій з одного й того ж струмка,
 Не буде без Віри на землі справжнього буття! Ми сумніваємося в силі Бога, але
Віримо в Нього, коли душа перебуває в тривозі, у нас вдачі не дуже строгі, от чому
Грішіть тут, майже, всі! О, Боже, Ти душу нам не пали, уже краще десять істин своїх
Уголос назви – я раб високої любові! Ти ж символ Віри запалив, однак, спалити всі гріхи
Так і не зміг! Шкода, що про час колишній особисто мені нагадують тільки фляки
 На тілі моєму, не помиляються тільки мудреці, але й вони після благословення божого
Лягають спати набагато пізніше в старій прихожій, яка дуже сильно на стару келію
Схожа! У цій темниці стало світліше після того, коли Божество усередині неї запалило
Світло ясне з допомогою десниці своєї, туди мислителі чередою йдуть і за собою юрбу
 Грішників ведуть! О, Боже, послухай моє серце й душу й наділи їх власним пещення,
А наше життя спробуй перетворити в дитячу казку! Чи є на краю землі
 Рівноправність між гріхами й святими справами? Може, варто нам залишити все
 Й відразу випити терпке вино за здоров'я своє? Відразу розболілося тім'я - відпочити
Йому прийшов час! А люди старі згадують на дозвіллі про панські свари: «Вони
Сваряться часом, попиваючи міцний слов’янський квас і не думають у ту мить про нас!
Вони спочатку ховають власні капітали, а вже потім входять у Божий дім, щоб у ньому
В оточенні тиші й своєї красуні-дружини подумати про прийдешню долю своєї ж країни,
Але слова ще не договорені, а речі в один вузол не зв'язані! У храмі бояри оживають
 І знову надію на спокійне буття контентують, тому що молитва їхні душі розігріває,
 Але ніхто з них свідомо ще не знає, де ж їхня смерть жде!» А за стінами храмів своєю
Чергою йде ворожбитства - на кін поставлена доля Русі! Там панує й страх, і благання,
Але в ту годину доля нікому не відкрилася й не запалилася - «Всьому свій час, всьому
Своя пора!» - читайте Екклєсіаст! Рано людям умирати, адже їм ще варто волею
Подихати, а вже потім забути про все: всі ми колись навіки звідси підемо, тобто вмремо!
Наш геній не в змозі зрозуміти походження чудових приведень, у нього немає натхнення,
Тому що камені спотикання виступають серед темряви й душать наші таємні мрії! Колись
І Сергій могутнім і сильним був, він би будь-якого татарина намертво на підлогу завалив,
Але він на себе рясу власноруч надяг і в монастирі надовго засів! Напружившись
 Із останніх сил, він небеса боготворив, а власне «Я» утопив у нетрях мирського буття!
Йому був вдячним Всевишній судія! Тепер же старий чернець тихо тане у братій прямо
 На очах, незабаром його порох прийме до себе земля, хоча він жив і мучився для неї
 Й щоб земне буття ховало плани свої й не нагадувало зблизька й здалеку подобу
Повсякденної товкотнечі! Сергій жив як лев безстрашний, але совість – суддя
Безпомилковий, вона прекрасно життя розуміє, і хитромудрі рішення завжди
Приймає ы інакше в житті не буває, хоча іноді Господь людей за провини карає!
 Сергій, немов кінь очманілий, з довгою гривою й майже зовсім сивий, він злітав над
Землею дуже високо і був полонений небаченою досі красою! Він докладає величезних
Зусиль, щоб Русь самотужки змогла витягти святість зі свого повсякденного буття, тому
Що за законами православ'я не личить християнам піддаватися впливу власної пихи!
 Він знову на коні, хоча стоїть деякий час у височині, але здається мені, що йому теж, як
 І мені, й холодно, і голодно, але все одно простір перед ним був безповітряним
Й нечулим до мук простих людей! Пристрасть розкидана по крихтах по темних закутках,
Зараз немає вигуків здивування і відсутнє велике бажання у людей безталанних діяти
Згідно з законами великої жаги, адже на душі погано й гидко, а під впливом весняних вод
Ледь-ледь простий народ остаточно не оглух! Куди ж ми бредемо й що в тім світі ми
Знайдемо, коли туди напомацки врешті-решт дійдемо? А мир той до нас сам навряд чи
Прийде, адже він дибки миттю встає, але ніяк на поступки людям не йде! Удалині видні
Незримі межі православної землі, хоча там душа теж хоче назавжди розстанеться
 З лукавим тілом, смертельний наслідок рано або пізно на всіх нас чекає, але дати
Своєї кончини і її остаточні причини заздалегідь не знає ніхто! Хто про що, а я про
Одне й те, тому що в роздуми давно вже занурений і багатьма питаннями з усіх боків був
Оточений, а вдалині чутні лементи, верески і стогони! Невже і я після смерті буду знову
 В когось закохуватися? У віці літньому любов абияк входить у твій особняк, а говорить
Все це от про що, що це твоя вада й твій порок, і ти вже чуєш свій передсмертний дзвінок,
Але тобі це невтямки, що деякі диваки у вигляді смерті от-от почнуть наступати тобі
 На каблуки і почнуть відволікати серце і душу від великої мети! Тобі немає справи
 До того, що твоє тіло вже майже обімліла, а зло немислимо знахабніло! Доля нещадно
Губить все живе і, навіть, те, що в твоєму розумі є! Хоча воно для душі дуже дороге
 Надбання, вона теж чомусь не хоче боротися із сухостоєм, холодом і спекою, адже вона
Живе тільки там, де буття земне наскрізь просочене тишею й спокоєм! Розум занедбавши
І позбавивши його всіх законних прав, плоть продовжує жити серед мирських розваг
 І забав! Сильні потрясіння тільки одним дурням приносять коротке задоволення, але
Погано впливають на наше довкілля і потрібно прикласти великі зусилля, щоб
Перевершити самого себе і, врешті-решт, дійти до бажаної висоти! Я ж не помічаю
Буття, але у його швидкому потоці лежу, немов у кропиві або в осоці й тіло до болю
Палю, але навряд чи до кінця свої пороки вщент спалю! О, Боже мій, навіщо ж Ти знову
Порушуєш мій щиросердечний спокій цим бажанням неземним! Життя моє усе ще
 Поруч зі мною, а я живу, Боже, під Твоєї п'ятої! Все що було, давним-давно пройшло, але
Колишні спогади серце нестерпно мучило й хвилювало! Йому тоді не дуже повезло:
 Не був випитий до дна повний жбан солодкого вина, залишилася в минулому пристрасть
 Зовсім одна, але коли стріли Божі доторкнулися до одежі, відразу ж по шкірі пройшов
Мороз і мир став сам на себе не схожий! Ну, й що ж? Усе тоді обійшлося! Будь-яке зло,
 Якщо воно здалеку на нашу землю прийшло, відразу приймає колір соціального
Середовища, села чи городища, а ми не можемо відразу вибратися з його твані й бідності!
Протягом десятків тисяч років зло невблаганно біжить уперед і воно спокою нікому
 Не дає і власноруч всі надії на порятунок рве, але людство з ним поруч дотепер живе!
Чесноти не рятують нас від зол і лих, найчастіше вони наносять людям чималу шкоду
Й гасять Фаворське сяйво! Я йшов слідом за ним, немов за владикою своїм, без затримки
По вузенькій і слизькій стежці, але наші сліди заметали волохаті сніжинки! Мені не було
Спокою ні вночі, ні вдень, тому що холод постійно був присутній у серце моєму, але горе
Людське обпалювало плоть вогнем, який через дешеву ворожість, а не через боягузтво чи
Острах остерігався людської поголоски, от якби не було в ті роки смертної кари, тоді б
 В мінути страшні сестри й брати наші молодші не займалися б дурощами, які є наслідком
Власної тупості! Зараз й мучуся, і страждаю, але нікого поруч  із собою в образі єства
Святого просто не сприймаю, тільки в лісах зелених знаходжу ту безліч прийомів,
 За допомогою яких можна придушити будь-який шерех! Мені одне тепер потрібно:
Не проїхати б повз своє приречення, адже майбутнє неминуче і в мене є для самого
Себе завдання: донести свої знання до християн, щоб у їхній душевний стан прийшло
Взаєморозуміння, адже опісля до мене теж прийде всенародне визнання! Я ще
 Не проникнув у той заповідний для простих людей тайник, де цінується всяка мить буття,
Але чи зможу я гідно його оцінити, щоб далі розкріпаченим бути?! Уже не раз мій погляд
Сяяв, він тоді від захвату блискав, але життя від нього віддалялося, що навіть сумніви
 У мою душу закралися! Що ж з ним сталося? Душа мовчить, але її дивне горе, що сили,
Млоїть, а я ще у святі пенати не проникнув! Чи так варто далі на цьому світі жити? Тут
Усього в статку, але душа виставляє напоказ свої хиби, я ж буду висловлюватися коротко:
« Мовчіть і ніколи своїх ворогів уголос не кляніть, уже краще від гріхів геть вдалечінь
Біжіть, а сліди свої спаліть! Краще бути самотнім, чим позбутися власного ока
 Й у всім надалі залежати тільки від своїх вад і пороків! А їх поруч скільки, що голова
Кружиться! Варто зупинитися, щоб остаточно у своєму виборі не помилитися!»
Як міг, так і любив того, про кого постійно вболівав, а Він мене побачив у ті далекі роки,
Коли в мене майже що не було ні вад, ні пороків! Випивши чашу задоволень до дна,
 А ними моє життя було переповнене, немов бочка молодого вина, адже можна
Звихнутися сп'яну, коли випити її до самого дна, а мені насолода в цьому житті вже
 Не потрібна! Тішу й догоджаю навіть тих, кого не знаю, але на них є нерозкаяний гріх,
Заохочую міцні знання - вони основа мого буття, хоча радості немає без суму! Проте
З роками ми зовсім іншими стали, раніше красою, а не своїми достоїнствами блищали,
 А нині від життя, здається, сповна утомилися! Багато іншого серед буття земного є,
 От тільки непомірно дорогою стала честь, а мир такий, який він є! Зверху срібло
 І позолоть у того, хто здаля нам нагадує ідіота, а навколо одні лиходії й інша босота - у
Кожного своя робота й своє власне болото! Мабуть, коли ми помремо, навіть, тоді
 Не забудемо про те, хто був грішний і в чомусь і колись замішаний - цей мир над міру
Дикий і потішний, а у фауні тутешній немає людей на ангелів схожих зовні! Кожний
Входить у свій дім і почуває, що у світі земному, він маленький гном, де всяке добро
Перекривається злом і практично у всім! Ще жодна жива істота не підкупила
Ангела свого, вона постійно забирає щось і у неї немає особливого бажання пручатися
Бісам! Воно поступало нерозважливо, частіше інтуїтивно й підспудно, але душа з тілом
Грішили обопільно, напевно, це комусь було в ті часи потрібно! Тільки поживши серед
Мирської суєти, можна позбутися, нарешті, від курячої сліпоти, можливо, що це лише мої
Мрії, що спливли посеред темряви, а опісля втекли в від бідності в скрути у кущі, які
Стоять біля проїжджої дороги! А як же нам без них прожити, коли ми продовжуємо
 За течією буття невпинно плисти, але в темряві безпробудних днів немає нічого душі
Моєї ніжнішого й язика гострішого, не говорячи про голову мою, адже її я маю завдяки
батькові своєму! Так, ми працюємо в півсили, хоча вважаємо, що розумні й до того ж ще
 Й гарні, адже ми духом сильні, але чомусь не дуже щасливі! Самі ж загрузли по вуха
 В гріхах, але все життя як святенника розгрібаємо мотлох і маємо потребу у звабі, а тим
Часом все святе великим сумнівам піддаємо! Якщо ж щось не знає розум наш, тоді
 Не навчать нічому рід людський ідеали чужі, судячи з усього, я теж будь-яку істину
 До кінця навряд чи колись збагну! Напевно, ніщо не падає нам задарма з високого неба,
Адже ми просимо у Бога тільки одну окраєць черствого хліба й Він вправі нам у цьому
Відказати і зовсім іншим людям свою святість і благодать віддати! Його не важко
Зрозуміти, тому що біси з рогами вже вишикувалися стрункими рядами напроти тих, хто
Давно перебуває в глибокій ямі, у їхніх бесідах чимало спогадів про колишні перемоги!
Хто ж їх на Русі підвищував, і хто їм своє кермо влади над народом віддав? Небесні
Створення не є еталонами влади, тому що розділяючи на дрібні фрагменти свій
Розум і пристрасті, вони миттєво в ярість впадають і про хліб насущний в ту ж
Саму мить елементарно забувають, а своє безсилля від людей завжди ховають! Люди
Як вицвілі рослини, з покоління в покоління передають колишні камені спотикання
 Й ненаситність до плотських насолод! З роками я теж усе різкіше й філософські
Ставлюся до всяких речей, особливо до снів віщунських! А небо блакитне усюди висить
Над посивілої головою, завжди готової до смертельного бою! Його контури давлять, що
Сили, на думки й бажання, я ж без найменшого тремтіння випроваджую їх із власного
Притвору, але вони теж зовні здаються на бісів схожими, тому що моєї давні подруги
 Не зможуть заснути без нової гулянки, адже вони люблять полежати на чужих подушках!
По крижаній безмовності тихо бреду і сковзаю по давно тріснутому льоді, але на суть
Підводних потоків звисока дивлюся і ні з ким не дружу, іноді плачу й тужу, а потім свою
Душу немов дикого звіра до самого ранку гризу! Маячить на відстані чужа повага й там
Досить недоречно з'являються представники чернечої братії, але біси, зібравшись таємно
 В урочищі лісовому думають, природно, про все, але тільки не про буття святе, адже
Вони вже готові битися за села й станиці, тільки б злом сповна збагатитися й углиб чужих
Душ безмовно заглибитися! А студений холод стукає по голові, немов об ковадло важкий
Молот, він зводить живіт і постійне добро творити людям не дає, а їм, судячи з усього,
Не вистачає глухомані ведмежої, де є повітря студене, але свіже й чисте! Там немає
 Ні шуму, ні галасу, хоча в  цьому ми винні самі! Не відразу й не раптом замикається
Загадкове коло! Світло в монастирському віконці освіжає пам'ять трошки, а до нього,
Судячи з усього, ведуть усі стібки-доріжки! Глухнуть вуха, хоча й вони не чують дудки
Вівчарської, але ліс відразу наповнюється дзвоновим передзвоном, хтось дерев’яний
Хрест посередині церковного подвір'я самотужки встановив і до нього віруючу юрбу
Прожогом направив і на коліна людей силоміць поставив! Дарма диявол вселив нам
Пристрасть до золота й грошей, напевно,  є у цьому світі немало кращих речей, але вони
Не подобаються небесам, хоча їх теж вносять люди в божий храм! Мабуть, Господь свої
Комори відкриває людям безгрішним і не довіряє охорону своєї скарбниці псам
Сторожовим! Нас, лякаючи й все на своєму шляху трощачи, але, не витративши на це
 Ні гроша, Господь говорить, що все це Він творить не заради баришу, адже для нас
Закрита шильною завісою Його нетлінна душа! На відміну від неї душа наша гріхами
Була завжди переповнена, немов кришталева чаша, молодого гристого вина! Щось у серце
Ввійшло й на душі відразу стало ясно й прозоро! Душа свою справу добре знає й вона
Навколо людей дуже низько літає, як молода бабка, розум проти любові, а душу – за,
Тому що дивиться тільки Господу в очі вона! В остаточному підсумку, всі ми повинні
Фігурувати на психіатричному обліку, а в Бога дуже багато гріхів було вже давно
Записано в особистому блокноті! «Вибачите мене, до чого Ви нині гнете, мучачись,
Живете й даремно хліб насущний постійно жуєте?! Що за нісенітницю, панове, Ви нині
Несете, адже тільки один Сатана чашу щастя випиває до самого дна й країна сама
Божеволіє! Відтепер я оберігаю древні святині й не сприймаю всерйоз нічого окрім
Весняних мрій!» - «Ну й що ж? Людина схожа на платтяну вошу! А що з неї візьмеш?
Уже краще ти душу свою дарма не тривож, інакше нічого ти тут самотужки
 Не розбереш!» Поза всяким сумнівом, земна історія - це історія брехні й приниження
 В ім'я прогрішення і гріха зокрема, де не залишилося навіть сліду від колишнього
Відродження! Наша помилка поміщена не у вчинку, що закінчився добре, а в гріховній
Чи злій дії, просто так - зробленій! Не по Божій провині життя пішло на злам, про що ми
Шкодуємо й вдень, і вночі, але не приймаємо на себе обвинувачення в тім, що в справі
Святій не варто добро творити нагином! Що нам з того, що кожний окремо є
Виключенням їх загального? Ми завжди зі злом буваємо разом, навіть перебуваючи
 На царському кріслі, де ніщо не нагадує нам про вищу совість і честь! От і приходиться
На своїх плечах нести тяжкий хрест земного буття! Життя стало не те, адже вона немовби
Тільки що зняте з дерев'яного хреста! Є танець такий, коли гріхи носяться за нами юрбою
І тихо співають за упокій! А хто ж там головний? Не розумію я злості тої, а тільки бачу
Берег рідний, там мій храм стоїть і стіл для мене у світлиці вже давно накритий! Поруч
Провалля пекуче, але й там відрада наснаги людям надає! Подібні мені носяться, що сили,
По величезній і похмурій країні, але, залишившись наодинці, прагнуть наблизити висоту,
Ближче до себе, але скільки туди не прагни, добрих звісток для нас там немає, адже ними
Управляє сяйво небесне! З'являються нові думки й жести, щось із приводу небесної
Нареченої, вони біжать убік Бога, але йдуть по непроторенним дорогах! Святість поруч
 Із душею задрімала й відразу зграя злих шакалів добро й честь серед натовпу людей                Потоптала! Ми ненавидимо тих, хто не сприймає Бога всерйоз, але це ж їхня дорога
І не нам судити їх жорстко й строго! Як мені здається, дії небес із реаліями буття ніяк
Не в'яжуться! Коли ж ангели від своїх діянь хоча б на деякий час відмовляться? Чому ж
Бог з тими, хто Його не любить, поводиться недостатньо строго! Чому Він не карає всіх
Тих, хто на нашім напряму створює безліч перепон і перешкод, щоб ми ніколи не змогли
Самих себе миттєво перевершити?! Невже Бог не знає, що гріх – усюди гріх! Але наше
Життя, куди не кинь, набагато гірше, ніж гіркий полинь! Колись  і я перетворюся
В яскраву зірку і образі великого володаря займуся справами буденного життя, але
Прийде час - додолу впаду й пізнаю сповна там й горе, і нестаток, але подекуди люди
 Не хочуть навіть згадувати про свої провини!
                - 8 -
З Богом атеїсти даремно воюють, Він не так вже поганий, як вони Його малюють,
 Але Він не такий і гарний, але однаково Його високість не тривож! Нехай краще у наших
Душах колоситься жито! Я теж, бог знає про це, на Його схожий і в старий скит уже
Давним-давно не вхожий, та й що з таких як я візьмеш? Тіло постійно відвідує тремтіння,
Ну й що ж? Все усередині майже до небес піднялося, а потім у центрі душі щось сталося:
Їй здалося, що небо із землею воєдино злилося й отут таке почалося, що життя понеслася
Миттю під укіс і відразу ніяк не розбереш, хто й на кого там був схожим?! За мною теж
Потрібне спостережливе око, поки ж я пишу по ночах свою поетична розказ, а навкруги
Панує розгардіяш, а в нарисі тому головну відіграє дуже чесний і праведний чернець,
 З його вуст воля для Русі народилася, але щоб я, як ледь жевріюча свіча, враз від подуву
Вітру не згас, а вгору мене умчав мій перекірливий і норовистий Пегас, намагаюся щораз
Розібратися наодинці з тим, що ж відбувається вже давно в цієї поневоленої ворогами
Країні?! Невже в ній храмує дисципліна? Я прагну бути якнайближче до білизни, щоб
 Краще розгледіти святість у незримій глибині! Давайте й ми туди разом заглянемо й там,
На коротку мить на коліна вкупі встанемо, а потім вирішимо на загальних зборах, як своє
Нутро звільнити від іншої погані - важке нас чекає випробування, якщо не хочете, тоді
Хоча б на деякий час добру під серцем знайдіть притулок, а потім далі своїм шляхом
 До заповітної мети неспішно йдіть, але під ноги дивиться, а то не рівна година - безодня
Обвалиться на Вас і самотньою залишиться Ваша родина, і Ви додолу впадете й самі себе
 До небес уже не піднесете! Ну, чого ж Ви чекаєте? Наше життя уявою переповнене
І саме воно обійняте сповна нальотом темряви й срібла, - не життя, а примха й химера,
 Але холод там дуже рідко змінює жару! Дожити б до завтра, коли під покривом ранку
 В православних храмах задзвонять усі дзвони! Залишився один крок від великого
 До смішного, от-от нас Бог проекзаменує строго й суворо, Він молитви читає нам знову
 Й знову, а ми до Його перемоги над Люцифером, здається, ще остаточно не готові!
Відверто кажучи, ми всі про Бога згадуємо безпосередньо біля вівтаря і дарма
 Не молимося, як віруючим людям личить, напевно, тому нас Господь всерйоз ніколи
 Не сприймає, але в мене викликає подив те, що Віра йде по шляху найменшого
Спротиву! Над нашою головою простирається шлях небесний, і він нагадує вбрання
 Вінчальне, але там же не видно простору нескінченного і немає там нічого кращого,
Чим Божа чаша! А гріх і святість вдарили по руках і взяли у свої руки грановані склянки,
 І беруть приклад з богів, адже вони зізналися відразу нам, що на благодать не треба
 Уповати, однак, варто нам Бога любити і Йому не суперечити, а в знак визнання
 Запалювати яскраві свічки! Немає втіхи на цій грішній землі, ми ж колись згоримо
 У невидимій імлі! В ім'я чого я працював і жив і для чого я дружбу із самозванцями
Водив? Мною правлять емоції й почуття, але незбагненне мистецтво, як довідатися мені:
 На що не варто увагу звертати й незграбно собі добробут добувати, але позбавлення
Й бруд у душу по своїй волі не пускати?! Я не стану поводитися дивно, щоб не губити
 Буття беззаборонне! У годину грозового розкату розумію, як моя земля була в ті часи
 На гріхи багата, до речі, страх безбережний тільки злегка доторкнувся до душ ніжних,
 Він як звір свавільний пройшовся по землі привільної й заричав у тиші безмовної:
«Вистачить думати Вам про дні вчорашні: от-от жереб страшний змусить людей
Йти в бій рукопашний, і закінчиться життя швидкоплинне в битві жорстокої і дуже
Безсердечної! Праведно жити - ще не означає - добро повсякденно творити, треба ще
Більше страждати й тільки потім своєї пристрасті догоджати, але куди ж Вам подіти
Невидиму святість і благодать? Можу підказати: вона одні й ті храми в парчу облачає
 І навколо них своє світло по ночах розливає, вона не йде по шляху лісовому, тому що їй
По душі обжитій спокій, де буття наскрізь просочене тишею й у холоднечу, і в спеку!
 Чи дерзнуть люди бути далекими від гріха? Це зараз у багатьох на слуху, вони
Почувають підспудно, що їхнє нутро от-от повинне після довгих шукань знову
Зануритися в море колишніх спогадів! А справи людей пересічних породжують чимало
Домислів, адже їхні думки ніким ще не освячені, так чого ж князь хоче від своє власної
Країни? Люди ж йому вже нічого не винні!» Під її дверні прорізи біси давно підклали                Величезні стоги сухої торішньої соломи, а поруч із нею немає жодної великої водойми,
Але на вустах у всіх з’явилася знемога, адже ці люди воюють поблизу від власного дому з
Супротивниками своїми! Нам пам'ять час ще не відбив, хоча там те ж є місця згубні, треба
Далі звідти йти, якщо хочеш праведно дні свої дожити й Бога й надалі ніколи не гнівити!
Попереду дорога далека, її висвітлює зірка зовні кришталева, але її геометрія далеко
 Не ідеальна, адже у неї форми загальні! А лазур небесна, немов булка з хліба прісного,
Чомусь раптом звужує таємниче коло й на душі миттю з'являється особлива недуга! Люди
Починають жити, як тля, все підрід вони клянуть й прокльонам віддають своє життя –
Немає ніде спокою мирському побуту! Людям розваг було замало, і от пішла ватага
 На ватагу, щоб виявити  в час бійки свою безстрашність і відвагу! Вони мріями жили
 Й гріх тяжкий наяву у всіх людей без сорому творили, і нікого не щадили, але великі
Грішники стали нашими сповідниками! А чому? Думаю, що це відбувається тільки
Тому, що Господу самому не хочеться тягти сумнівів тяжкий вантаж на своїх оголених
Плечах і жити в колі повсякденних тягарів! Тяжко жити серед бездар  і бунтівників!
Незначності сплелися в один клубок і, висунувши свій величезний хоботок, занурюють
Його у людське нутро, щоб народу було невтямки, що рів між словами й справами всіх
Фарисеїв широкий і до того ж ще й глибокий! До смерті все вже давним-давно готово,
 Але царює над миром тільки Боже слово, і немає нічого іншого, щоб змогло побороти,
Створюване ченцями добро, воно складене із дрібниць! Справа навіть не в слові, а в його
Синтаксичній основі, яка для нього гірше, ніж для нас залізні окови, але будь-яка глава
Буде вдвічі кращою, чим голова наша! Заново важко щось для власного розуму створити
Або ж таємне бажання загадати, треба не просто жити, а ще й поспішати у важливих
Справах посеред рівних рівним бути! Хтось не сидить, зложивши руки, і вгризається
Розумом у невідомі науки, хоча й переносить катування, біль і муки, про які через роки
Будуть згадувати не тільки діти, але й онуки! Нехай Господь не пощадить того, хто
Зараз не зрозуміє суть призначення свого! Я ж у житті мало чого розумію, хоча добре
Володію словом і думкою! Є правило священне, і його я виконую неодмінно, швидко
 І миттєво: усе тут тлінне, от тільки буття тимчасове виходить поступово чомусь
 На план другорядний! Бог терплячий теж не любить людей сварливих! Покійні душі
Вічно живуть і істину навіть у пеклі вони зі на вустах скорботою чекають і дифірамби
Господу співають, а це тяжка й несхибна праця! Мабуть, літописці щось про Сергія
Брешуть, але святість у людські душі вони поступово несуть, але тільки тоді, коли,
 Незважаючи на дні і року Бога постійно поважають, але по дорозі проїзної іноді
Проходить простосердечний невіглас, він, як і колись, не звертає на себе людської уваги,
Але складність взаємин з ним дана нам небом одним як ознака повчання і з співчуття,
Щоб людина від віку й до віку, вивчивши русла багатьох озер і рік, сама до осередків
Істини дійшла і все усвідомила за коротку мить! Ніхто не хоче свою злість на добро
Міняти, краще всього байдикувати, хоч час прийшов щось робити, звичайно, не просто
Мені на цій землі праведно жити: варто хоча б на деякий час забути про країну й постійно
Думати про цвинтар старий, а перед очами стоїть той острів, де вирують пристрасті щирі
 І вони не знають межі! Країна в димі і багатті, навряд чи я на татарина свою руку колись
Підніму, але без роздумів ступну прямо в темряву тільки тому, що небесний голос,
Пересиливши гамір і мряку, наказує в ім'я вітчизни не пошкодувати власним життям!
Скільки вже років лихо й неміч нам дивляться в слід і мерхне перед очами те світло, що
Ледь світиться посеред темної ночі! Невже в Русі давно вже немає майбутнього?                Небесам, вторячи, біжу в далечінь від напастей і лютого горя, але потрапивши в лоно
Туги  достеменно розумію, що кохаю країну чисто платонічно! Не буде мені дане все те,
Що було ще замолоду задарма надано, а потім викинуто в ріку буття! Невже в цьому
 Винний тільки я? Не по своїй же провині я не борюся з темнотою й злістю земною, але
Постійно Богові нагадую, як моторошно мучуся й страждаю, тому слава мирська от-от
Останні псалми серед ночі відспіває і знову в нескінченність надовго піде, щоб засяяв
Темний небозвід, але вже над чужою головою, а життя її з лихом обручить і відразу
Святість їй у слід невиразно й нерозбірливо закричить: «Навіщо так було жити й свою
Душу боготворити? Прийшла пора про свою велич забути! Коли тобі набридла
Повсякденність буття, і поруч немає божої милості, а ти хочеш, щоб вона в яву відразу
Втілилася і в прийдешньому геть не зникла - зупинися й відкритими очами подивися
 На своє мирське життя! На мить затримайся, а потім різко навколо своєї осі обернися
 І ти прозрієш, здається, ти вже не рухаєшся долілиць, тому що чарівний промінь приніс
Тобі в подарунок від істини ключі! Ока протри й на життя знизу нагору подивися!
Лініями яси земля наскрізь просмикнута, навіть із безодні всесвіту видна наша планета
Чарівна! Хто ми насправді і якій ми нині служимо справі? Чому люди істину побачити
Не встигли й чому вони ще до кінця не прозріли?» Подумавши, відповім і скажу
Незримому співрозмовникові у своїй останній промові, що і я теж прагнув колись пізнати
Всю гіркоту буття й, немов пілігрим ішов за Богом своїм, але над моєю витівкою сміялися
Навіть роззяви, і я навряд чи сухим з води вийти зумію, але спробую відстояти власні ідеї!
Визнавши існування Вищих Сил, яких  Господь на свою сторону вже схилив і грама зліз
 У ту мить на землю не проронив, тому що й для Бога тернами вислана праведна дорога!
Ці сили, адже вони й по цей день ще живі й здорові, диктують життю й смерті умови
Мирського буття, щоб  усередині земної круговерті ніхто ні думав ні про що, окрім як про
Божество, проте ми в Богу бачимо все те, чого поблизу нас як - начебто нема, напевне,
Не буде ніякої користі від тих дум, коли тільки гамір і шум здаля видні, а поблизу
Залишається брехливе і недбайливе життя, а вічне й настільки ж нескінченне сяйво
Знаходиться вдалині і на диявола горбатить від світанку й до заходу! До речі, віддамо ж
Належне ченцям і солдатам, адже ніхто інший, як вони в битвах і молитвах проводили Ночі й дні,                щоб через мирське решето не просочилося все те, що суспільство не зближає,
 А навпаки людей роз’єднує і поперек істини встає, адже воно на дрібні фрагменти його
Нутро розчленовує, хоча ока й продовжують всякчас дивитися на небеса, щоб вгамувати
Пристрасть, але справедливості і цьому світі, як не було, так і немає: на всі запитання
 В Бога лише одна відповідь є: за покаяння - Рай, а за гріх - кирпа! Прошу запам'ятати
 Це надалі й на Бога не перти, тому що тільки мудра думка здатна піднятися в небесну
Височінь, а ти, простий чоловік, проте підкорювач гір і рік, у лоно церкви йди, там кайся
Й до сьомого поту молися! Релігія ніколи не помиляється, коли остаточно визначається,
Адже святці теж перед Богом прилюдно каються, хоча таке рідко з ними трапляється!
Коли ми є жертвами долі, тоді Бога більш самого себе, грішник, полюби й відшукай
Істину в небесній брилі, а вже потім дещицю щастя на мить пригуби! Ми ж завзято
Дотримуємося поглядів безглуздих про створення миру, що іноді нагадуємо самі собі
Вовкулаків або вампірів! Ми ж не здатні осягнути остаточно буття потойбічне
 І розширити межі своєї свідомості, знаючи заздалегідь, що нам не допоможуть
Закони природознавства! Сергій б'ється над законами ніким непоясненими й читає
Книги при світлі каганця, але випадково роняє погляд сумний на небеса і одразу згадує
Творця! Щось, уголос прикинувши й думку свою відразу засунувши за морок синій
 І зі сміливістю гусарською почав відразу міркувати про справи боярські! Він ще
 З пелюшок намагався зрозуміти, чому мир духовний був настільки тонким, що сяйво
Людський розум праведністю не озолотило! «Час, зупинися, а ти, людина, перед Богом
На коліна схилися й від гріхів скоріше звільнися, а свою власну думку направ у небесну
Височінь! Відкинь погані думки і говори з простими людьми тільки пошепки!»
                - 9 -
Не тільки в столиці ханській монголи й татари поводяться по-хамськи, і навіть писар,
Набравшись трохи сил, почав грубити російським витязям ще з пелюшок! Чимало бруду
Серед шуму міського, але всюди людей супроводжує Боже слово, а навколо величезний
Сук, на якому висить небачений гак, він немовби залізний павук, який намагається
Простолюдинів ненавмисно злякати, але пінисті води розуму й природи не роблять ніякої
Погоди в рідній хаті, там від жари й знемоги люди намертво заснули, а поруч з ними
Упали додолу три стільці, проте там щось висить на простирадлі й невиразно
Віддзеркалюється у мокрому вікні, здається, загинуло все й уже зупинилося мирське
Буття, але раптовий стукіт викликав миттєву реакцію онімілих від неробства рук! Вони
Рушили вправо, адже там них чекає немеркнуча слава, а потім ривком стикнулися
 З тонкою павутиною, яка висіла під самою стелею, але відразу гримнув небесний грім,
 І заворушилися живі істоти під височенним зеленим кущем, але без труда нікому ще
 Не вдавалося зірвати чудових плодів, які, зрештою, почують заклик століть, які
 У далечінь неспішно йдуть: «У це століття непросте з'явиться на Русі людина свята,
 Саме вона зніме з людей ярмо неволі і покращить людську долю, проте ярмо поводить
Себе як залізне тавро, адже зло остаточно ще не вмерло! Мужик простий не з когорти
Чарівників, але підкорити юрбу проповідями, врешті-решт, зуміє й бісів миттю здолає!
Він набагато сильніший всієї зграї диких звірів, але добрий й до того ж ще й розумній,
Чим той протоієрей, що жив поблизу них на схилі днів своїх! Він пройдеться наскоком
Разом із хрестом своїм по селах і містах, залишаючи в спадщину нам, напередодні вщент
Вибудуваний від пожежі височенний дерев'яний храм і розділить із людьми навпіл і сором,
І стид! Русини заживуть тоді красиво, почнуть танцювати, помахуючи гривами
 Й будуть вершити свої справи справедливо, повільно і неквапливо, поки цокіт ворожих
Підків не обсипле штукатурку з панських стель! Скорбний хор увійде тоді в православний
Собор, проте його голосне звучання перерве настільки довге мовчання і послужить
Символом нагадування нащадкам про справи досить голосні і дзвінкі, їхні звуки дійдуть
До кожної людини! А баби обіпруться на сильних й слабких і відразу скажуть гріху:
«Посунься, нам варто єдність душі й тіла зберегти, адже людське єство теж
Давним-давно дозріло для святої й духовної справи!» Святість удалині від них маячить,
І вони ледве не плачуть, благаючи її ока їм на правду відкрити і подвиги апостолів
 На святій землі знову повторити! Хіба про них можна коли-або забути!» Бог від ченців
Далеко, адже на дворі стоїть спека, Божа обитель перебуває в краї високому, а Сергію
 На землі від злиденного життя немає ніякого пуття - йому дуже самотньо! Хоча в темряві
Повсякденних шляхів символом світла для ігумена став всесильний Бог! Погойдуючись
Плавно, Сергій згадав про події головні і перед очами сплив образ апостола Петра, а потім
І Павла, які повинні були відстоювати інтереси державні завжди! «Нехай нам сам
Господь своє благословення з небес надішле і тоді Його ще сильніше покохає
Пригноблений народ, який уже більш, аніж сто років потайки проклинає Богом
Створений мир - там чимало є нещасть і лих! Хвала Всевишньому розсуду й Божому
Промислу, ми пісню співаємо тільки Йому - Богові й Спасителеві своєму!» Однак,
Возз'єднавши силу розуму й природознавства, Сергій не одержав навіть дещиці народного
Визнання, але це не викликало в нього вибуху обурення! А юрба на нього оглянулася,
Проміж собою люди відразу ж переглянулися й встали шильними рядами посередині
Приходу! Дай же Боже, щоб був щасливим простий народ і в нестямі прожиті роки
Пішли йому б у толк, нехай здраствує простий люд, а ми як-небудь спільними зусиллями
Знайдемо силу і міць, щоб володарювати над довкіллям! Землі суєта стала  невтямки,
 А разом з нею ненависна була й вперта ворожнеча, тому що в небесній височіні високі
Думки майже вже провисли до храмового даху, їм би забратися ще вище і поводитися
Тихіше, але ніхто з них голосу Сергія не чує, а все тому, що буйний вітер на своїх руках
Вітчизну зі сторони в сторону колише! Ми повинні випити гірку чашу до дна, тому що її
Глибина заважає країні відійти від глибокого сну! Бог уже жалує про власну витівку, адже
Він сам відправив власного сина блукати по пустелях древньої Іудеї, але ангели Божі теж
Підтримали Його ідею, а люди повелися набагато підліше, чим підколодні змії! Немає
Нікого хитрішого від єства простого, яке зовні схоже на простодушного дурила!
 Думки йдуть прямо звідти, де гримить і б'ється об землю старий посуд, гойдається дім,
Який майбутнє лихо почуває своїм кволим нутром! Він прагне швидше істину двом
Ченцям відкрити, а вже потім з ними всі гіркоти земного буття розділити, щоб воду
 На диявольський млин надалі не лити! Осягнувши суть, ми зможемо, таке пожарище
 На землі роздути, що біси щосили заревуть і від християн якнайдалі втечуть! Нехай
Проміж людських долонь палахкоче неприборканий вогонь, йому не страшний навіть
Отрута, яка напередодні була розлита з бесівської чаші на землю грішну нашу! Кожний,
Хто грішний, буде через деякий час на високих осиках повішений і з ними смерть
Розділить усякий, хто в сутність Бога не вірить, але в Божому слові немає ні злого, ні
Дещиці задуму лихого, але Русь до єднання душі й тіла ще, здається, не готова, тому що
Не дотримана одна умова, адже Русь сама шукає пояснення погляду на створений Богом
Мир, проте немає в Господа ні бажання, ні сил, щоб повторювати одне й теж вівцям
Своїм! Нерозуміння тільки страхи множить! Марево із чорних хмар висить над головою
Ігумена важко, а ту зірку, що істину у глибині своїх надр так довго зберігала, стріла
Господня прожогом простромила! Чи бачена справа, щоб Бог залежав від бажань бісів
Цілковито? Його слова не вводять людей в оману, а вселяють у їхній розум замість
Натхнення зовсім інші бажання! Тим, хто побував в його шкірі, через деякий час можна
Буде порівнювати земне життя з холодом і буревієм! Не раджу нікому на дотик йти
Крізь темінь і мряку, але скажу Богу слова подяки за те, що життя земне
 По наміченому колу неспішно йде!
                - 10 -
 По високому узбіччі, що нагадує здаля крутий укіс терикона, повільно й важко йде
Велика військова колона, щоб звільнити слов'ян з ворожого полону!  Там є піші
 І деякі ідуть на вороних конях, перед ними світ лежить як на долонях! Ніщо й нічого
 Не звичайні значать слова, коли в них істини нема, а тільки одна людська поголоска,
 Але слова важливішими стали, аніж знання, адже вони суть і основа всього буття,
Хоча думки не приймають участі в настільки дивних дебатах про зміст земного буття,
Проте вони потроху замислюються над суттю Віру й Бога! І на тім, слава Богові! Ніхто їм
 Нічим не зобов'язаний і з ними взаємними зобов'язаннями вже давно не пов'язаний, але
Було б тільки сказане, але коли немає кого в своїх бідах винити, тоді потрібно праведно
До самої могили жити й коли душа розуму приказує, тоді йому варто все й усім людям
Простити й подумати про певні зміни, а опісля відверто сказати, щоб суть життя
Усвідомила грішна душа: що саме в ці мінути русини самі вибирають зручні для своїх
Солдатів маршрути, адже їм не можна баритися ні мінути, тому що ворог лютий давно
Вже не ходить голим і роззутим, його зброя - дикий холод і хижа холоднеча!
Раціоналізму розуму немає пояснення, наші слова, немов людська поголоска, тільки
Служать підґрунтям для обговорення чужої, а не власної думки! Важливіше всього –
Не слова, а сила наголосу, яка впливає на ступінь людської уяви, тому що слідом за
Нею прослідує миттєве пояснення! Не мені, а йому ідеї важливіші, чим суть буття,
 Адже розуму з ними співіснувати набагато складніше й веселіше! Якщо щось
 Із Всевишнім розумом трапиться, чи зможемо тоді ми власноруч від слуг Люцифера
Захиститися?! Боягузливо спостерігаючи за цим миром,  він теж прагне відкрити
 Для народу ворота власного раю, адже вдалині залишається далечінь неземна! Ми
 В безвісність тихо йдемо й нічого поблизу себе не знаходимо, проте перш ніж з бісами
Зштовхнутися треба знову в лоно православної церкви повернутися! Слова лише символи
Побаченого існування, а в суть слів треба людям вникати, щоб зміст свого єства
Ясніше зрозуміти! Слова мають чіткий сенс, але життя їхні риси ніяк5не сприймає, тому
Що воно б'ється чолом з розмаху об залізну сокиру й дерев’яну плаху, напевне, все це
Робиться завдяки страху! Поруч рідколісся, але душа рідко обертає свій погляд у бік
Піднебесся! Ми ж припускаємо, що життя розуміти починаємо, коли перебуваємо
Між смертю й Раєм! Коли снігу по коліно, постові мерзнуть незмінно, хоча службу
Несуть чудово, але людям цим немає заміни, і вони стоять на стражі по дві зміни! Люди
 З коней не злазили по три доби, навіть, коли їх на розвальні майже що силоміць саджали,
Але воїни заперечували й просили у воєвод прощення й не наполягали на швидкому
Поверненні в теплі особняки - вони про це будуть жалкувати опісля, адже зараз стогне
Рідна земля! Нині неможливо в стороні сидіти і з боку за війною спостерігати, тому що
 На кордні неспокійно! Там не райське місце, тому що холодно й тісно й ще невідомо, чим
Закінчиться грядуща рать, можливо, когось почнуть відспівувати, але інші продовжать
Боротьбу! Стражники вщент втомилися, вони вже більше двадцяти верст по безлюдних
Містинах проскакали, але, коли остаточно досягли ворожої межі, змушені були на землю
Приземлитися, щоб з очей татар відразу зникнути! Доводиться ворога страшитися - життя
Не вічне і з ним дуже легко можна розстатися або без Вітчизни залишитися перед тим, як
У полон до нехристів попасти! Вершникам цим на міркування виділяються короткі миті,
Але камінь спотикання - це відсутність єдиної думки серед усього населення! Вибоїни
Занадто часто на шляху русинів попадалися, але вони далі у ворожі тили заглиблювалися,
Але монголи часом сильний чинили опір! Люди дома замикають і старий скарб із собою
Забирають, тому що в безвісність вони зараз відбувають,тому що втілюють у життя Боже
Покарання! Не стало чутно собачого гавкоту, і ніхто не знає, де зараз ворожа кавалерія
 Перебуває! На кожній версті бачать воїни прості одну й ту саму порожнечу, іноді
Мимовільно вони готуються до втечі – руки й ноги закидають на плечі коня і гайда
 В поле дике, адже воно безкрайнє і велике! Відкриваються вуста, побачивши нової гриви
І хвости, хоча навколо непроглядна імла! Що ні крок, усюди тільки морок і поблизу ледь
Видно широку й потужну спину свого товариша, але стоять солдати на посту і зло гуляє
По мирі прямо в них на очах! Теорія суха, адже на її поверхні лежить лише лушпайка,
Але дерево життя живе й послане Богом просто за так ніхто не віддає! Кожний
Пожинає тільки те, що Господь йому дає і завдяки Йому він любить і живе!
Проживання перетворене ні в що, слова Богові, що в нас ще є своє Божество, і воно саме
Вершить на землі торжество! Ну, а нам, що з того? Коли побажає Господь, щоб грішна
Плоть і весь православний народ змогли татар побороти, тоді й відбудеться це! Рішати
 Не нам, а тільки Йому, як подальші події будуть робитися! Йому вирішувати, що заново
Будувати, а що руйнувати?! Що нас чекає попереду? Це питання постійно маячить
 В голові і від цього ниють груди! Життя б іншим було, коли б люди самі не позбулися
 Від сорому, і от болить спина від старого й заїждженого сідла, але щось ще залишилося
Від живого людського єства! Почуття гуманності давлять на різноманітні дивацтва, які
Рідко ким шануються, якщо людське достоїнство всякчас ображається! А в російському
Полі ратники рубають суччя й коли й мимо волі замислюються про свою нелегку долю,
Адже навколо неї ходили різноманітні чутки! Вони готові у високу траву впасти, щоб
Усмак там декілька митей мить поспати, але попереду на них чекає смертна рать! Нікому
Не уникнути втрат, особливо тепер, коли джерела буття ввійшли в невідомі їм краї! Знай
Наших, зараз татари потанцюють: слов'яни покажуть, як вони зброєю справно махають!
Так уже сталося, що в ратників знову нагромадилася знемога, але їм не займати відваги,
Щоб на скаку переборювати глибокі яри, їм зараз все до вподоби, у тому числі 
Й звертання до Творця! Вони дерзновенно звільнять співвітчизників своїх з татарського
 Полону, щоб уникнути розправи жорстокої, треба було нападати на ворога потай, але
Варто діяти зухвало! Вперед пішли ветерани, хоча на них одягнені рвані жупани, але саме
В них бачать героїв своїх брати-слов'яни! Вони йшли й спотикалися, але їхні ряди щільно
 Ніколи не замикалися! Попереду втрати неповторні, але немає для них дороги зворотної
 І все стає зрозумілим, коли татари відступили від столиці! Невже на Русь прийшли часи
Благодатні? А солдати, які вже пройшли через горно колишньої раті, упевнено готуються
 До майбутньої раті, вони по звичці мають намір в новій розраді і сутичці через терни
Самотужки пройти і державу відстояти! Старий капрал своєму воєводі вже все вуха
Продзижчав, що момент для збагнення істини давно вже настав, а вітер волі їхні хоругви
Все сильніше наповнював, ніхто досі тут такого блага ще не бачив, але про Божу милість
Відразу дізнавався! Чим вище розум і ступінь усвідомлення, тим менше треба часу
Для повного взаєморозуміння! Ми вже не в змозі довідатися про те, чому наша земля
Повинна пустувати й горювати й жити в мороці, щоб паки-паки не зважати на власні
Хоробрості?! А там три каліки встали на коліна й, обпершись на старе поліно, дивляться
З-під лоба на військовополонених інородців, а ті нагло підходять до сільського колодязя,
 Щоб швидко нахилитися й з нього прохололої водиці вдосталь напитися! Хоча є поруч
Велике водоймище, куди солдати бігають утрьох, воно лежить біля підніжжя пагорба,
 А поблизу нього напередодні була споруджена кам’яна в'язниця! Дій від воєвод очікує
Країна! Там ще тихо й нечутно стогонів і лементів, от тільки замість пишної трави
По землі низько стелиться лише одна повитиця! Вона злегка прим'ята, там є ледь
Помітні плями, вони майже під кожним кущем, однак, люди тут ні при чому! Я ж, що
Сили, кричу, що про тлінний мир дізнатися по єдиній піщині хочу, але, влізши
 На сторожову вежу, тільки вдихаю повітря свіже! Мені б напругу з Вітчизни зняти
 Й небесний мир по одній лише росинці зрозуміти, щоб ніколи перед небезпекою
 Не задкувати, як це колись було, назад, а на смерть під час січі стояти - я ж теж воїн
 І хоробрий солдат і мені сьогодні не до бравади! Час прямо пропорційний ступеню
Усвідомлення свого впливу на розвиток історії буття, а події мирського побуту вимагають
Миттєвої зміни їхнього бурхливого плину, але коли є бажання й старання, тоді всі селяни
Й городяни повинні за Русь піднятися і до перемоги не зупинятися, а продовжувати
 До останньої крові за себе й отроків своїх боротися! Як може їм здатися опісля, що
 Не варто було їм так за доморощених багатіїв убиватися! Колись, коли вже були на Русі
 Й бідні, і багаті після чергової раті із древнього Ханаана прийшла на її землі релігія, як
Символ і джерело небесного буття - її створив молодий християнин, він у ті далекі часи
Жив один посеред неходжених пустель і був Творцем православних святинь на землі
Обітованої й серцю настільки бажаної! Коли ж Русь від сну, нарешті, прокинулася і перед
Нею навстіж дубові двері відкрилися, всі, без винятку, відразу ж кинулися за Всевишнім
Благословенням! Мабуть, народу набридло воювати нарізно! А по крутому схилу,
Притисши до серця мозолисті долоні, спускалася розлючена кіннота, за нею слідом їхав
Сам воєвода, прикрившись від холоду домотканим пледом, хоча надворі стояла нестерпна
Спека, але із самого ранку йому спокою не давав озноб і, щоб неміч не загнала кволу
Плоть у берестяну труну, він немовби в маренні під'їхав до невеликої водойми й сказав:
«Я трохи відпочину, мабуть, на коротку мить засну, а то відчуваю нестерпну біду,
Що тишком-нишком насувається на мене!» Він, ще під'їжджаючи до пагорба,
Прив'язав до свого сідла лук і стрілу, використовуючи різнобарвну тасьму! Перед ним
 Вільна площа, але військо рухається на дотик, йому уже повідомили старі пастухи, що ті
В'їхали сюди не з того боку, адже попереду є величезна діра, а в ній блищить холодна
Вода, у яку вливалася кров і вона особливо виділялася на тлі блакитних хмар! Витязь
В'їхав у зелений гай, геть-чисто дерном зарослу, і був ворогом зустрінутий, котрий там
Ніким не був замічений! При цій зустрічі відразу ж почалася страшна кривава січа й ніхто
В боягузтві не був тоді замічений! Обійнявши руками товсту жердину, воєвода в кожному
Татарині бачив власну смерть, він промовив тільки одне єдине слово: «Ну, що братки,
Ви вмерти за Русь готові чи ні? У нас немає вибору іншого, як тільки ціною крові                Звільнити своїх дітей від оцих лютих і ненависних нам людожерів!» Він підняв
Догори обоюдогострий багнет і повів воїнів своїх, щоб помститися за мертвих і живих!
Вони помчалися по драговинах і по неходжених стежках, щоб одним набігом перервати
Той сон кошмарний і випробувати на собі щастя елементарне! От люди на осиках висять,
А будинки спалені всі підряд, а деякі перекошені ледь-ледь стоять, а холодний піт омиває
Грішну душу і плоть! Так чому ж Господь таку тяжку ношу на своїх плечах везе і вдає,
Що простим людям нічого не загрожує? Ми ж усе ходимо босоніж по холодній росі, але
Посеред нас теж є богатирі цієї древньої землі і вони теж побачили ледь тліючі вогні, які
Горять вдалині, проте помінявся в мить їхній дивний лик і пролунав чийсь лютий лемент:
«Це ж наше право – захистити власну державу! Померлим - спокій і слава, а нам
Потрібно далі скакати по крутих пагорбах, уздовж ярів спорожнілих і благати всіх
Святих: не виставляти напоказ усі гріши наші, нехай не знає ворог про кожний наш
Крок, адже треба із своїх помилок витягувати урок і кожний крок ворога рахувати  і
Довго не думати і не гадати, а як можна скоріше на рать виступати! Нехай
Піднімається православний народець на захист держави і його на цю битву поведе
Прославлений російський полководець, тільки тоді на лад підуть наші справи!»
Вершники давно вже в дозорі й вони першими побачили те страшне горе, що чорною
Плямою накрило країну, але військо теж у зборі і люди напоготові, хоча вони скривалися
Від ворожих очей в густій діброві! Кожний воїн може бути слави гідним, але й може
Розчинитися в тіняві й буде похованим у пришляхових кущах, але його могилу теж
Увінчає слов'янський прапор! Істина не завжди всім людям зрозуміла й вона не виглядає
Зовні кристальною і чистою, адже суть її єства для збагнення розуму зовсім не проста!
Попереду - тлін,а позаду – суцільна порожнеча! Загублено свіжий слід і нікого поруч
 Із загиблими людьми немає! Мерхне перед очами померлих біле світло, його нікому вже
Не наздогнати, а як же хочеться живим з могили встати й усе, що загублено - прожогом
Надолужити! Із чим можна смерть зрівняти, напевно, вона нагадує перервану нитку, якою
Неможливо дране й розідране буття білими нитками заново зшити! Повз зелені кущі
 Й високі пагорби скакає смерть на чорному коні, щоб своє рило в чиєсь життя вперти, але
Там, де розливається Боже світло, є дзеркальна глядь, але цієї подорожниці давно вже                Поруч з людьми немає, хоча битва за Віру на землі повсякчас триває! Інакше тут не буває,
 Адже перед тим, хто в далекий путь не йде, двері раю ангели зачиняють!
«Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо жодного виправдання не маючи, ми, грішні,
Тобі, як Владиці, цю молитву приносимо:  помилуй нас, Слава отцю, і Сину,
І Святому духові. Амінь»./ Молитва покаянна/
                Г  Л  А  В  А - 15

                П о м и л у й   и   с п а с и!
                - 1 -
 Хто ж воістину великий? Це я ще до кінця не усвідомив! Як же й коли цей мир виник?
 Поки ж у голові глухий тупик! Як пізнати основи життя, коли його оточує безліч
Всіляких небилиць і навколо мене теж є чимало тупаків, але прапор Віри над миром гордо
Майорить й хто Господові суперечити не посміє? Тільки той, хто зовсім розуму не має!
Нехай Бог простить, але я Йому не буду не брехати і не лестити! Згадую тих, хто сам
Боровся за успіх і вдачу і все життя проливався кров й ніколи за золото і срібло
 Пройдисвітам не продавався! Усякі бувають люди, багато імен я миттєво забуду, усякі
 В них пристрасті і бажання, але змінювати себе вже немає ніякої охоти! Існує думка, що
Господь підтримує бруд наших поглядів і кидає його в усі велике й святе й не заважає
Сатані творити справу грішну й злу, хоча я так не думаю! Той, хто під яскравим сонцем
Був породжений, його сяйвом буде  до самого Місяця піднесений! Ми ж ніколи до розуму
Не прислухаємося й тому не живемо так, як слід жити людині розумній! Ми вірні чуттю
Своєму! Бог для нього - чудова істота, а неуцтво - велике рабство, але нічого! Коли
Дух остаточно ще не висохнув,тоді все це означає, що всі лиха ми переживемо!
 Ну, і що з того, що цим миром нібито править Божество? Тільки сила й знання,
А не наші побажання породжують всенародне визнання й загальну радість від буття!
 Вкушайте Господні плоди й забудьте про всі джерела потреби! Там, де крайність -
 Там і насолода, вона людям потрібна, немов Всевишнє благословення! Уже таке                Людське мислення! Інший би в Аду згорів від граду моторошних стріл, а цей чоловік
Вижити навіть там зумів! Неміч закабаляє тільки слабкі розуми, але ж ми не дуже
Кебетливі, хоча по ранках самі ходимо в божий храм і там свої погляди возносимо
 В напрямку небес! Ідеї в простори всесвіту мимо волі несуться, і будь-який прогрес
Залежить тільки від нерозсудливості, адже всі ми ще здорові і живі і тому втікаємо
 Подалі від батьківського дому, щоб вдалині поставити пам’ятник самому собі! Коли
Народ біситься від  жиру, божевільні тим часом відкривають закони духовного миру!
Я ж у кожній людині бачу свого кумира, адже вона ступає гордовито й зовні виглядає
Щасливою і всім своїм родичам невтямки, як вони могли своє щастя прогаяти, адже ти
 Знайшов його посеред мирської метушні! Хоча твої гріхопадіння нерідкі, адже всі ми
В руках диявола звичайні маріонетки! З віку в вік під тягарем гріхів своїх знемагає проста
Людина! Нам жиди підкинули ідею, що у всіх  наших лихах винуваті єретики, їм було
Якось не з руки дивитися в храмах на височенні стелі, а масони й іудеї бозна у що
Перетворили високу патріотичну ідею, але бідного єврея вони трансформували в дикого
Звіра, хоча це не велика для людства втрата, адже брат от-от піде проти рідного брата!
 Я ж більше нікому не вірю, проте уповаю саму малість на те, що святістю колись  в старі
 Часи у просторіччі називалося! Ми всі бажаємо волі й кращої долі, жінок, вина
Й не більш, й не менш того, що маємо, але жити треба, покоряючись Всевишній волі,
Потураючи у всьому тяжкої долі! Якщо чесно, то все це вже давним-давно всім людям
Відомо, але вирвавшись за грань Господнього творіння, миттю міняється вся наша уява
 Поро суть людського буття! Думки з'являються то там, то отут, вони в розмірах
Щохвилини ростуть і по землі в усі сторони неспішно повзуть, коли небеса їх на своїх
Плечах уже не несуть! Проявляючи безклопіття, вони передбачають вічність і забувають
Про гуманність, але дух волі Господу на догоду їм треба на собі везти! Люди спини
 Об тяжку поклажу труть і сподіваються, що в історію все-таки ввійдуть, але терпіння
Ніколи не триває коротка мить, воно лише тоді повноцінне, коли відкидає буття
Другорядне! Усякому своє відплатиться, я ж хочу, щоб спокусник ніде від кари Божої
Не врятувався, але той, хто дипломат і особиста воля для нього не догмат, не опуститься
Дуже низько, щоб гріх з'явився поруч і близько! Я ж штовхаю свій візок до дороговказної
Зірки й майже навтямки йду по безводній і випаленій ущент землі в невідомому
Напрямку! Подекуди чутний шум зеленої трави, але на деревах давно вже немає зів'ялого
Листя! У пам'яті виникають думи дивні, перед ними стоїть напоготові небесне військо,
Воно кричить гучно: «Отрок, ти Бога побійся й з очей наших подалі сховайся і темних
Закутків ніколи не цурайся! Живи і кайся! Нехай Боже слово тобі в нелегкій дорозі
Допоможе суть буття знайти, щоб ти зміг врешті-решт розшукати від раю ключі!
 Зайвий раз змовчи і тоді особисто ти дійдеш до неба чинної висоти!» Проте люди
Відразу підкреслюють свою прихильність до матеріального збагачення більше, чим
 До гріха, а він обома руками розпалює страсті полум'я! Ця фраза пролунала три рази,
 І потім слова її зникли відразу, напевне, їхні шляхи розійшлися, адже вони понеслися
 В небесну височінь! Коли я щось створюю, то всього себе на розтерзання Святого Духа
Віддаю і час ніколи не кваплю! Деякі діячі вважають, що мир сильно дивують, коли як
Діоген у бочці жити й спати починають, однак, не з усіма в ногу крокує поточний час,
Тому що люди не бачать таємного сигналу, який навіть у житті похмурому запалює світло
Прозорчасте! Люди помиляються й часто повторюються, коли вигоду зі спілкування
 З людьми здобути намагаються! Русини із честю тримали державний прапор, тепер
Черга прийшла за нами - змужнілими й розумним синами своєї держави! О, Господи,
Чому ж інстинкт власності крокує попереду святості? Невже все це трапляється теж
По Божій милості? Нам призначено тяжкий хрест на собі нести й не залишати на своєму
Великотрудному шляху слідів для заздрості! Христос один раз свою істину до людей
Приніс і прилюдно вирік / Він же наш Бог/: «Зовсім не те, що входить у вуста,
Опоганює людину, а те, що виходить із вуст, саме породжує страшну журбу!»
 А на дикому полі уже розставлені величезні дрюки й гострі коли, адже народ недарма
Кричить, що сором йому очі незабаром застить і далі волає: «Воля й привілля, перемога
Й краща доля й нічого більше мені не до вподоби!» Але всевладдя пагубних слів ще
 Із глибини століть увійшло в душі російських мужиків, щоб ті, зрештою, змогли журбі
Трішки підсобити й з нею надалі не дружити, і навіть поруч з горем не жити! Люди
 Не цінують слова й не осягають суть свого єства! Для них багато чого є загадковим,
Особливо фрази, вимовлені невиразно, адже вони не повертаються до людей своїм
Обличчям!  Ми ж страждаємо в ім'я людей, але й зло до нас приходить від таких же
Людей, важка не смерть в ім'я Віри - нам важко жити в ім'я релігії, але є такі
Приклади в історії, коли люди вмирали в ім'я неї і геть-чисто забували про мирське буття!
Синіє густа далечінь, родичів і сусідів воїнам шкода, але навряд чи їхня гіркота й сум
Попрощаються з тими, хто у свій час не пускав добро у власні сіни! Попереду воєвода
Побачив високий намет, але через що розгорівся весь цей сир і бор? Здається, мова йде
Про злато і срібло, яке було заховане в розшитих золотом розшитих платтях, цим спіркам
Не видно кінця, вони нависли над Руссю, немов тінь Творця! Не зник безслідно вітер,
 На його спроби людське життя достеменно змінити, лютий татарин стратами відповів!
Хтось клятви свої татарам пише, а хтось їм у потилицю зрадою дихає й окриків:
«Зупинися!» зовсім не чує! Волі немає ніде, адже вона писана вилами по студеній воді!
Недаремно піднявся шум шалений, це звучить клич сурмачів і горністів: «Ворога  ми
Одностайно в Орду поженемо й покладемо кінець всім беззаконням! Є в нас добрі коні
Й маємо ми сильні й мозолисті долоні, та й князь усе ще сидить на московському
Троні!» Вони гімни співали й згадували про майбутню справу прапрадідів своїх! Тим
Часом на привалі баляндрасники й самохвали жару молодим ратникам піддали і у формі
Грубій стягають із них старі шуби, але заговорюють їм зуби, проте вершники із землі вже
Встали й коней загнуздали, перед цим по ста грамів горілки випили, щоб надалі на Русі
 Не було жури, але раптом пролунав хрускіт і дзенькіт монгольської сталі! З ними тільки
Одиниці можуть змагатися й так само на конях хоробро мчатися, цим задиркам потрібно
 Було правити величезним миром і вони бажають їсти хліб з кониною й сиром! А земля
Давно вже була обагрена кров’ю і слізьми, адже вона недарма жила одними тільки снами,
Вона шарила поглядом навкруги, але волі не було поруч і от прийшлося їй йти навтямки!
 Мабуть, їй не вистачало майстерності, щоб навіть буденні слова розігрівали майже
 Уже остиглі від неробства жорнова! Можна в золотій парчі ходити й безбідно жити,
Але коли спрямувати свій погляд століть на тридцять назад, тоді складно буде міркувати
 Про те, як зміг Господь за сім днів величезний Всесвіт створити і як нам Віру молитвами
Зміцнювати, щоб, нарешті, пізнати свій духовний поріг! Адже скільки часу кануло
 Й пройшло, що минуле давним-давно пустоцвітом поростило, але свідомість сама
 До висновку прийшло, що все від початку й до кінця - це справа рук і надбання
Довільне думок Всемогучого Творця! У Ньому благочестя наше й немає нікого Його
Мудріше й краще, вище й сильніше, тому що саме ним були вирощені ті ідеї, які Його
Апостоли по всесвіту розсіяли! Коли б ми честь свою додолу не опустили й святі істини
На багато років не забули, тоді себе б ми не осоромили й приречення своє не спотворили!
Де ж поділася совість і куди ж зникла честь? Усюди лише наклеп, неправда, обман
 І лестощі! Розсудливо народ говорить про своїх вождів одне й те: «Лайно!» Вороги під
Вікнами зброєю махають, але під наші дудки ще не танцюють, колись і вони нам голосно
Скажуть, що власноруч нас прожогом знищать і славу свою в ту ж мить вони помножать!
Ми не повинні нікого підкоряти, але не можна ж владу кому завгодно довіряти, щоб Русь
Згубити й без дещиці волі надалі жити, а тому народу моєму треба панувати й над
 Ким-небудь царювати! Є така думка, що простолюдинам не можна терпіти розгроми
 І поразки, тому що вони вносять у грішні душі безутішне вагання! Нам не з руки поради
Своїм ворогам давати й бозна кому з них прислужувати, а потім їм дорікати, що вони
Забороняють слов'янам з буденного радіти! Невже нам варто на своє прийдешнє начхати?
 Кому ковадло, а комусь молот, хтось старий, а хтось молодий, один боїться жари,
 А декого обтяжує холод! Чимало таких є, хто за сорок сріблярів готовий продати                Своє сумління і честь! Як зрозуміти, що в цей момент у людській душі буде переважати
 І як добро й зло одним махом зрівняти, тому що різні почуття будуть постійно про себе
Праведній душі нагадувати?! А по полю, де вирішується людська доля, стрімголов
Несеться короткий вислів і словесне вираження: «Попереду на нас чекає бій і той, хто
 В ньому виявить старання й піклування про друзів своїх, переживе не одну, а безліч
Радісних моментів! Ми підемо куди завгодно, тільки б людям дихалося привільно, але
Тятива долі не гнеться й людям вона ніяк не піддається, вона довго чекає, коли ж
Господнє благословення знову на обітовану землю повернеться, а принада не втрачає
Навіть коротку мить - вона по п'ятах за людьми йде, щоб спокушати людську плоть!
Чи зможе народ без сторонньої допомоги її перебороти? Це знає тільки один Господь!
Роки, проведені в суєті, обіцяють нам лише розп’яття на хресті – це означає, що хтось
Знаходить, а хтось втрачає! Можливо, дехто лихо не помічає, адже роки вже зовсім
 Не ті: від них не можна вислизнути і до молодості на коротку мить щокою
Приторкнутися, і чим життя було довшим, тим більше люди звикають до нього, хоч
Їхнє тіло у височінь не полетіло, а тільки деякий час над землею жевріло й від обставин
Залежало воно цілком і остаточно! Вони дивляться на піднебесся, моляться і тричі
Хрестяться, а там часом наближається довга процесія, моління проходить без ексцесів,
Тільки нависла чорна хмара приховує від неба яскравий вівтар - там  всі, як і в старі часи!
В ім'я земного буття люди Богові клянуться, що назад без перемоги вони не повернуться,
Але перед боєм частішає пульс і серцебиття, і душу тривожать боязкий сумнів: невже
Забуття стане тим каменем спотикання, яке погубить людство, але в нього за душею є
Своє Божество й більше нічого! Усюди одне зло править на білому світлі торжество!
Точно так очі в окаянних і вовкулаків блищать, коли їм небеса вголос вперто говорять:
«Поверніться швидко назад, там Ваші діти в пеклі горять, а їхні тлінні мощі небо
Коптять!» Небо імлисте й замість звуку чується подоба розбійницького свисту! Саме
Там розмістилася Ваша плоть, невже Ви не скажете: «Хай їх врятує Господь!» Адже
Незабаром звалиться й упаде на Ваші голови блакитний небозвід! Чого ж Вам тут ще
 Не вистачає?» Болить голова, тому що прості й доступні слова, як і ми, створені
 З матеріальної речовини! Вони виходять із того ж русла, де наодинці перебувати
Смутно, там навіть ангели мовчать - вони небеса, що сили, сторожать, там живуть святі
 Й вони справді здаються істотами живими! Можна там зустрітися зі своїми рідними, але
Ніхто вголос не вимовляє їхнє земне ім'я! Ангел нам укаже на кожний крок, інакше
Замість світла душа побачить непроглядний морок і її покине удача! Тим миром править
Совість і там досить кволо пишеться всесвітня повість!
                - 2 -
 От і зійшлися в кривавому двобої дві різношерсті половинки, обрушивши стріл
 На ворожу ватагу, що сили летить, немовби на крилах, в напрямку чужих кордонів, як
Надійшов наказ: «Ні кроку назад! На ворога саме тут потрібно чекати і його справам
Постійно заважати, інакше його не подолати!» Усі підкоряються цьому указу, але,
 Судячи з усього, виконують його не зразу, хоча й треба швидко знищити цю татарську
Заразу, однак бояри й князі не лізуть відразу в криваве побоїще, адже вони хочуть
Погуляти ще на просторах своєї держави: попереду на них очікують грища і забави!
Їм суперечити нікому не можна, а навколо Русі згущається темрява! Невже вона вже
Зовсім збожеволіла?! Хтось замолює давні гріхи, але той, хто тільки що відійшов від
Сільської сохи, дивиться утомлено на сонце, що над обрієм ледве встало! Йому багато що
В діях бояр незрозуміло, але немає шляху зворотного! Селянин взяв у руку грудку землі
 Й згадав, як напередодні слов’янські богатирі її рятували, як могли й, що сили, її від
Супостатів стерегли! Спогадів нагромадилося вдосталь, однак, не чутний їхній тихий
Говір, але щось постійно капає за комір! Хтось після чергового перепою вставав за Русь
Горою, щоб цією студеної порою ризикнути ще раз власної головою й дати відсіч
Повсякденному розбою! У всім колись тут панував порядок, зараз тут домінує занепад!
 Життя, проте, нас учить ворогів своїх прощати й прощення своїх гріхів на собі сповна
Відчувати, але прийшов час рішення государеві приймати! Чого ж довго чекати? Немає
Згоди проміж панів, ось чому в бідності тяготиться простий народ! Йому, як завжди,
 Не везе у цьому житті, хоча він трудиться від зорі і до зорі і не дає спокою собі, але час
Невблаганно прагне втекти далі! Либонь, у тім житті, що буде і йому в чомусь повезе! Так
Буде, якщо цього захоче Господь! Немає переможця сильніше за того, хто зумів
Перемогти себе самого з допомогою Господа-Бога! Хвилюватися людям є від чого, тому
Що нутро завжди відстоює своє грішне буття, а дні йдуть своєї зграєю, і під їхньою
П'ятою леденіє навіть погляд крижаний, але простір неземний репетує, що от-от святість
На землю з небес от-от зійде і тоді сюди воля надовго прийде! Він дякує ченцям
 За стійкість і стриманість, проте волає: «Мене не бійтеся! Уже краще заспокойтеся
 Й від гріха подалі вкрийтеся!» Не можна розумним того вважати, хто не може
В критичні миті буття самого себе в руках міцно тримати, щоб ще одну кризу як
Можна швидше подолати! Нам чужого добра не треба, але ворогові не буде пощади,
Адже ці гади будь-якому нечестивцеві були б раді, але поперемінно цивільна влада
Міняли військових і вони незмінно говорили мирянам, що їхнє буття нетривале
 І скороминуще! Із холодних вуст у нескінченність несеться гіркота і смуток! Ми ж
Шукаємо власне щастя в час негоди, але воно саме з рук вислизає й десь по білому світу
Постійно блукає, його монотонність буття лещатами, що сили, стискає й спустошену
Душу із грудей відразу виймає! Відчуття повсякдення розум притупляє, однак, незабаром
Кожний з нас міркує, що життя крізь пальці прослизнуло й у банальності дріб'язків воно
По самі вуха потонуло! Все те, чого вимагають розум і нутро на поверхні буття лежить,
Але довкола нього зграя злющих псів постійно кружляє і бісам у всьому допомагає, але,
Незважаючи ні на що, намагається дехто глибше дізнатися про своє грішне єство, але
 Не виходить у нього практично нічого, тому що холод арктичний безугавно нависає
 Над гадками езотеричними,  він ледь треться об землю, але обожує цифру вісім!
 А надворі стоїть крижана осінь, але ми Бога знову й знову про перемогу просимо й свою
Голову до ікон підносимо, а потім плачемо і на всю округу голосимо, що все, що від
Життя одержуємо, без остатку тому віддаємо, хто на землі був давним-давно ще до нас
Народжений, тому що сірість і морок не хочуть ніяк назад самовільно відступати! Єдина
Поразка - це відмова від самого бою і тоді його розв’язка остаточно покаже, кому
Жити на Русі дуже важко! Цей шлях не для всіх, а тільки для тих, хто сповідає шлях
Непокори, але чим вище рівень свідомості, тим більше його розбурхують страждання
Й домагання! І от життя ввергнуте в новий ще могутніший вир, щоб ненароком у краї
Близькому і далекому, не моргнувши навіть оком, з’явився воїн невеликого зросту, але
Перемогти його було б дуже непросто! Перед його очами домагання невідомої йому
Юрби, що здавна живе по принципах злиденної голоти, а ми поклоняємося їй, немов раби,
Але законами життя повинні стати закони класової боротьби й від них нам нікуди
Не дітися й не піти, від безвихідності розривається серце! Все, що було вкладено у святі
Вуста, над миром пиряло, мабуть, неспроста! А поруч тлін і суєта і гріх визирає з-під
Кожного високого куща! Він ховається і часом навіть дуріє, але здобуває безліч
Неблагородних якостей! А от і перший наш військовополонений, він на вид людина
Досить серйозна, мабуть, він хоробрий воїн, а тому був військових почестей удостоєний!
 Цей собака, судячи з усього, відмінний був рубака!  Військова доблесть свята для
Кожного ратника й солдата, але голота на вигадку була багата і розбишаки теж ходили
 В атаку! Вони з розмаху намагаються покласти іноземця на дерев'яну плаху, і вже
Розірвала його нову сорочку! Не дати б маху від залишків страху! Сильний наш дух, хоча
Ми всі народжуємося дурнями, але розумніємо, ставши відчайдухами, поспілкувавшись
 Зі своїми батьками, які з роками позбулися самі від такої ж погані! Ніхто не знає: бідний
Він, чи багатий, важливіше серце, а не знайдений напередодні скарб! Хай буде той,
Хто має совість і честь, таким завжди, яким він насправді є! Догоджає сам Господь
Нашу душу й плоть, Він не сміє їх примушувати на дозвіллі молитви вголос читати, а так
Само супроти своєї волі сіяти й орати! Засуджувати, але замість цього нічого не робити,
Усякий може, але час прийде і тоді всі гріхи Господь підсумує і винуватців знайде! Багато
Чого не може змінити земне життя, але гідна думка трансформує свого буття й суть,
 І його зміст! Її нам треба до кінця зберегти, саме про неї піде нині розмова! Скинуто
Тягар із втомлених плечей, хочеться на траву в дикому полі на декілька хвилин прилягти,
Адже думка складна ледь-ледь втілюється в буття й починається дія рішуча! Зберігай нас,
Боже, від думок злих і введи наш розум у мир дум святих! Ми не боїмося, що життя все
Виявиться недоумкуватим, тому що ми нерозумні і дурні! Крапля точить камінь буття
 Не за рахунок сили, а частоти свого падіння, і відразу в інший убік відсіваються всі
Мирські гріхи! Наше положення хибке й шлях, пройдений нами, не дуже рівний, адже
Культура в занепаді, а на полях околишніх гине чимало ратників хоробрих і чесних! П'яти
Вдалині замигтіли - це татари своїх коней до стійбища погнали, тому що заздалегідь
Знали, що їхній курдюк овечий буде покалічений при черговій зустрічі з вершниками
Й ратниками! Коли ж нас утримують в оковах щораз - це рабство й хамство й більше
Нічого! Нашу долю чомусь завжди визначає чужа воля, тільки завдяки нестерпному
Терпінню душа обмежує доступ до гріха! Люди підкоряються потребам поточного часу,
Хоча самі намагаються позбутися від мирського тягаря, і замість того, щоб їхнє єство
Навчилося часом розпоряджатися і з нього суть для свого буття витягати, вони волають
 Вище хмар піднятися! У лісі осінньому татари шукають свій порятунок, вони навіть
 Не звертають уваги на барвисті пейзажі, адже під ними коні гарячі, але вони бояться
Наодинці залишатися в ночі! Ніч пуста, що навіть місяць не видно через високий кущ!
Вона викликає огиду, як символ земної фальші! Воїни дійшли до знемоги, їм наразі
Хочеться, як ніколи, побути у самоті! Ворог поніс більші втрати, аніж ми, але ще
 Не усвідомив повною мірою, що йому загрожує: перед ним двері, але доступ тепер
 До них давним-давно закритий, а там же розум спокійно на помостах лежить! Він поки
Ще мовчить, але от-от своє рішення гучно оголосить і пролунає заклик до того, хто світло
В темряву привносить, думки до християн заюшать, коли ключ від пам'яті не буде
Загублений! Сергій погляд убік храму косить, а сам Бога у своїх молитвах звеличує
 Й просить допомогти не тільки йому одному, але й народу всьому! Мир убогий ховається
За старою триногою, а ченці дивляться на Сергія із тривогою й намагаються зрозуміти,
Що ж він хоче сьогодні зробити, мабуть, йому треба в чомусь підсобити, щоб життя
 На корені змінити! Неминучі втрати особливо в духовній і моральній сфері! Крізь гай
 І гать кіннота намагається татар до кінця дня наздогнати, але ті прагнуть подалі втекти!
Від тупоту копит дзвін на храмі от-от задеренчить, зараз він робить вигляд, що
Непробудно спить і, як німий, мовчить, але відразу лунає звіроподібний рик: «Хто ще
Воювати не відвик – вперед ідіть, тому що зі мною Ви вийдете з двобою, хоча на бій
 Із проклятим ворогом треба вирушати всім скопом! От там, за рікою, нас очікує
Довгоочікуваний спокій, нехай заважають грудки пороху та й ока вже заплили від сірого
Пришляхового пилу, а поблизу чимало непролазного бруду! Попереду немає ворожих
Постів, але ворог усе ще ховається посередині пришляхових кущів! Туди я посилаю дві
Дюжини молодих сідоків, інші підуть слідом за мною і пам’ятайте, що Ви живими
Зобов'язані повернутися додому!» У цей час у дерев'яному храмі всі ченці дивляться
 На велику ікону у тонкій перламутровій рамі, їхньої думки витають під блакитними
Небесами, а яскраве полум'я від свічі падає прямо на потьмянілий вівтар, там все так, як
 І було раніше! Ченці Сергія до себе кличуть, щоб він мало-мало розсіяв сіру імлу,
Приторочену бичовою до старого й допотопного сідла, але він мовчить, тільки чутно
Зблизька, як його старе серце монотонно по тілу стукає! Він стоїть на підлозі,
Притулившись головою до великого столу, але його думка продовжує від нього вдалину
Тікати і її вже ніхто не зможе наздогнати! Раптом він згадав про свою недугу й подивився
У вікно, але воно – як і раніше темним було! Він зробив три кроки вперед, і відразу
Підкосилася його хвора нога, а кров миттю заюшила із чобота! Він поки ще живий, але
 З його вуст доноситься голос зовсім інший: «Я смерті не боюся й своїх сліз не стиджуся,
 Але поки з недугою борюся й немов риба у вирі б'юся, виходить що я ще живу, але смерть
Уже натягнула до кінця свою тятиву! Я тільки спочатку переживав за власний порох,
Зараз ті думки спочивають у моїх утомлених від життя ногах! Так, я  ослабнув
 І трішки зачах, не стало сили й мощі в плечах і руках! Зараз тільки моє ложе стало
Всього на світі миліше й дорожче!»  Ми шукаємо пристрасті і не думаємо про смерть
Свою, але приходить забуття і немає нашому гріху ніякого прощення! Тіні предків над
Головою пиряють, але ні слова вони вголос не говорять! Вони в імлі, а ми усе ще живемо
На грішній землі! Ченці спробували його з підлоги підняти, але він почав на очах в усіх
 Як-нібито вгасати й перестав навіть стогнати! Невже його душа пішла благодать по миру
Шукати? Він не чує виразів і слів, тільки примари смерті виступають із темних кутів!
Він же повинен уголос всій братії сказати, що ще не настав час йому помирати, але його
Голосу не чути, а тіло зовні виглядає нерухомим! Невже його дух під куполом витає,
 А душа плоть назавжди залишає?! Ніхто із ченців всієї правди достеменно не знає, але
Сергій ще не згас, адже іскри світла посипалися негайно з його майже покійних очей!
 По Всевишньому знаку смерть звільнила його очі від темряви й мороку, непереможна                Сила його немічне тіло напередодні стрілою пощади простромила! Чи не так це було? - не
Знають цього ні очевидці, ні свідки тих подій, тільки люди прості внесли записи в книги
Золотом розписані, адже ті твори були майже святими! Ми в шлях - дорогу збираємося
 Й довго споряджаємося, але чужим звичаям ніяк не підкоряємося й щось переломити
 У своїй долі навіть не намагаємося! Тільки страшимося відплати, дивлячись на величезні
Небесні сузір'я і тюремні грати! Почуття страху залазить під пітну сорочку й ховається
Воно дуже глибоко, але не чутно від нього докорів і закидів! Хто ж з нас життя прожив
Без вад і пороків? Тільки той, кого на шлях істини наставив Бог! Труїти душу гріхами
 Не треба, ні до чого їй мирська насолода, вона з іншого міста і їй не треба ні грама
Пощади, вона духовній волі буде несамовито рада! Всі  ми вилазимо на свою Голгофу,
Але наблизившись до небуття усвідомлюємо споконвічну помилку свою! Ми ж знову
Й знову цураємося Божого слова, але вибору іншого у нас нема, як звернути на Його
Шлях! Сумно лише те, що, як виявилося опісля, ми все своє життя шукали
Зовсім не те, що бачили у розкрите настіж вікно, адже усюди царюють болота
 Й людям споконвіку не вистачає чогось або ж  заважає їм щось! Хто їм допоможе
Істину в дорозі знайти і себе від зайвих пороків урятувати? Хто відкриє перед ними
 Залізні грати і скільки ця гра може тривати?
                - 3 -
Ченці набіги за стінами монастиря перечікували, але напоготові зі списами поблизу
Високих стін всю ніч стояли й розмірно на небо дивилися, вони мислиме новий храм
Зводили, але татари їм, як завжди, чомусь  заважали, і ті камені на стіни вже не тягали,
Адже серед загального оптимізму не було натяку на відсутність героїзму! Татари
Підкоряють міста й заважають людям працювати! Вороги вершать злочини, забуваючи
Про ті миті, коли й вони зійдуть у пекло по слизьких щаблях! Весь Всесвіт злився
 В улюбленій істоті, але в ній пороки одні й ті, що й у суспільстві! Нам про їх думати
 З кожним роком все тяжче, тому що усе більше й більше людей пізнають дивну похіть
Власних пристрастей! А по всій окрузі сьогодні не знайти ні однієї цілої халупи! У селах,
Як на цвинтарі, там тихо й просто влаштоване буття, де рівні відтепер люди всі!
 Над поселеннями височіють хрести, там немає колишньої суєти, а Бог дивиться з висоти
На сплески темряви! А поруч блиск клинків і скрегіт броні, в одному ряді борються всі,
 І бідні, і багаті, адже вони нутром почувають Золотої Орди швидкий розпад, але деякий
Час пройде і хтось із них недоречно буде на хресті розп'ятий і цьому радий той, хто царює
В Царграді, а інший вмре від ран у повчання всім нам! В одному строю батьки й сини,
І Бог для них - і Вчитель, і Суддя! Страх, здолавши й смерть, знехтувавши, воюють
Русини в одній шерензі за святині древньої Палестини! Іде бій нежартівливий і жахливий,
У ньому немає місця для примовок і інших витівок! Тільки на небі Сергій бачить своє
Відбиття: там є любов і гріх, але всім людям властиві презирство й загальна непокора!
У тім бої один невірний почав проявляти характер кепський, але його гарячу природу
Відразу зупинила велика селянська колода! Він умер, не приходячи до тями, й всім
Ворогам для подальшої науки померкло сяйво очей його! У зухвалого прибульця
Зупинилося богатирське серце, але битва завжди триває до смертельного кінця! Молися,
Коли перед собою побачиш хлист! Кожний воїн після битви буде військовими почестями
Нагороджений, адже у тім краї далекому, мабуть, хтось ненароком від смерті врятується,
Але, скільки ниточка не в'ється, вона колись все-таки рветься! Ми в цьому світі - ніщо,
Величезна сила - Божество, адже Воно тиранів перетворює в убозтво, але нікчеми
 Теж іноді вписуються у складні схеми людського життя! Багато думок неясних
Спалахнуло і відразу згасло, залишилися тільки люди нещасні на пожухлій траві і їхня
Тінь застигла на тьмяному листі! Нічого не приховуючи тільки дзеркала, показують
Щиру суть мирського буття! Вони порядність завжди дотримують і ніколи й нікому
 Не брешуть, адже дзеркало відбиває все те, що на нас зовні й у всім схоже! Кров'ю
Нашою плоть обмита, їй би знадобилося дерев'яне корито, щоб усе, що нам з дитинства
Прищеплено, було б одним махом з людського чола змито! Рілля праведності вже
Розрита, але історія країни до кінця ще не забута! На ній клинки миготіли, поки руки
Вояків не утомилися, а щити деренчали при кожному новому ударі, декому врізали
 По пиці, щоб інородці своє місце  знали ы чужому щастю ніколи не заважали, а на поле
Брані молоді й старі дворяни знову й знову дивляться на червону кров, що струмками
По землі лилася, і на цей раз був випадково поранений московський князь! Доля з ним
 У ту мить по-своєму розібралася й по кісткам його злегка вона пройшлася! Тиран новий
Каптан на плечі прикинув, але поле брані не покинув і в безмовності буття не загинув!
Йому нічого не треба було небесам доводити і однієї й тією линвою поіменно народ
Зв'язувати, адже саме йому варто більш важливі питання розв’язувати, адже він міг тільки
На особистому прикладі всім людям показати, як потрібно за волю Русі на смерть стояти!
Він обперся на осику й вітру підставив тільки що поранену спину, щоб його нутро
Назавжди залишила гординя! «Добродій, до січі звикай і почуттям ніколи не потурай!
Живи й знай, що в Пекло чи в Рай перетвориться Богом забутий край! З любов'ю й жалем
Нам варто йти по стопах Святого Писання! Інакше твій народ очікує повсюдне
Заслання, убогість і животіння!» - «Господь карає тих, хто взяв на душу непосильний
гріх! Уже, коли хтось винуватий, то нехай радіє він, що життя  своє прожив без
Особливих завад! Безодня між гріхами дуже велика, а тяжка ноша завжди
 На спомині легка, немов аромат від запашної квітки! Коли згоди проміж боярами
Немає, отоді мерхне довгоочікуване світло майбутньої волі!» Затихають голосу
 Й тьмяніють небеса, височінь покривається сріблом, і неміч оселяться у тілі болящому,
Серед силуетів неясних думка мимо волі теж гасне! Вона з Богом згодна, що дражнити
Русинів стало явищем серйозним! Все суще нам призначено увічнити, щоб буття ніяк
 Не скалічити, але як розсіяти навислий морок, а свої давнішні мрії у яву втілити
 Й про сутність гріха геть-чисто забути? Хто це повинен вирішувати? А доля політ думки
Переривати не повинна, інакше проміж ними почнеться кровопролитна війна! «Послухай,
Старий, як звучать бесівські голоси під шумом дощу! Як Богові довідатися про перелік
Наших втрат, коли ми ховаємося від Нього під тінню високих огорож і Йому заважає
Мир зрозуміти рясний зорепад, що знову почався зненацька? Невже варто плисти
Навмання, не помічаючи на головою великі сузір’я! Невже людям треба свої білі крила
Скласти, щоб ще трохи часу в спокої пожити? Для людини вчення -  одне з головних
 У житті з усіх визначень! Скажіть мені тут наодинці: хто без знань істину осяг?
У розумного вона в руці, а в бездар висить на волоску від смерті! Важко проходить
Пізнання теорії буття, адже немає ні задоволення, ні визнання! Сморід із присмаком
Духоти зачіпає пришляхові кущі і хапається за кожне слівце, тільки б тінь сумніву
Миттєво кинути нам прямо в обличчя!» - « Мені хочеться зрозуміти одне: коли ж гріх
Зникне безслідно?» -«Поки людина буде існувати, вона щось нове змушена завжди
Для себе відкривати! Наші мрії через роки явою стануть і по нормах майбутнього часу
Жити перестануть! Відрікшись від миті, але перемігши в душі звучний сумнів, думка
Людська забуває про тяжке життя й говорить сама собі: «Не квапся! Зупинися
І по  різних напрямах оглянься! Ти подивися на безліч стародавніх книг, хіба без них
Можна осідлати трепетну думку?!  Здається, що вона породжена була під куполом
Небес, але ми не бачимо, яким  був цей таємний процес! Думка схожа на ізгоїв, адже
Вона теж в самовихвалянні не знає меж, але умирає стоячи на повний зріст, хоча іноді
Втрачає зміст її подальше буття, проте час йде й він бере душу за живе, розділяючи
Буття людське на грішне й святе, уразливе й непереможне, безтурботне й довговічне,
 Щиросердечне й безсердечне! А на кару непорядних діянь відбувається остигання
Пристрасті до пізнання грішного єства! До таланта й понині, навіть, якщо він донині
Блискає на вершині, немає й частки поваги, не говорячи вже про людські преклоніння!
Потопає людство в бідності розуму, тому що мирська метушня на гребінь людського
Буття виносить посередній розум, а йому не потрібний ні гамір, ні шум! Нехай інші
Думають про вічність духу й плоті, тому що їхній розум завжди знаходиться в роботі!»
-«Залежно від обставин, люди згадують безліч вуличних лайок, тому що негласне
Правило говорить, що людей ганьбить не стид, а зовнішній вигляд того, хто
Неприємно вголос говорить про буття своє! Невже цей постулат уже забутий?»
 - «Будь-яке навчання має на увазі насильство й примус, але коли до наук є прагнення,
Тоді серед багатьох халеп воно відшукає все, що саме по собі десь нишпорить у темряві
 Буття, але синь земна ті знання здалеку окликає, але раніше забуте й завісою від розуму
Сьогодні закрите світлом істини наповнює людське буття, але наголошує на покликанні
Своєму в тім різношерстому середовищі, де немає місця негоді, хоча люди всі
Продовжують житі у нещасті!» - «Без хвастощів і пихи і я наближаюся по шляху
Науки до розкриття витоків всесвітнього багаття, ось чому оголені мої руки, адже
 Голова теж на плечах є, проте вона іноді не надолужує все те, що от-от помре! Хоча
В процесі навчання позбуваюся і я від власної агресії й прошу її пустити мене до себе
На постій, але кому ж потрібен розум кульгавий! У прикрості щиросердечної
Називаю її своєї королівною! У самий розпал зими напередодні великих свят
Вирішили й ми обвінчатися, щоб людські думки в тінь лягли, але тільки тут я
Зрозумів, що не на ту гілку дерева життя самотужки вліз! Геть прибери всі напасті
 З дороги буття, адже я хочу від життя взяти все, що належить мені! Інформацію
Швидко збираю й так само стрімко її забуваю, а опісля мучуся й страждаю, але
 В глибину знань ніяк не проникаю: їхнє світло відбивається від отупілої свідомості,
Але без збагнення істини не буває визнання!» - «Нам на п'яти наступає золота ера,
Інакше переломлюються думки, як і світло в межах стратосфері, точно так само
Міняються вуличні манери! У кратності буття є мудрість своя, там  і укладена вся
Сутність твоя й моя – адже це доля людська: жити і страждати, і тяжко працювати,
Щоб всі примари буття, врешті-решт,  подолати!» А на поле брані, напевне, бійка йде,
Хоча вона зовні схожа  на змагання, адже там море битого скла й фарфору, але до Сергія
Ледь –ледь долітають тільки обривки людської розмови! Попереду в бій пішли лише одні
Бунтарі і забіяки, а за ними ледь-ледь плетуться втомлені візники, їхню лайку чують
Навіть перелітні птахи! Людям треба було перед боєм трохи помолиться, а вже потім
Святою водою умитися, щоб посередині січі додолу не впасти й не втратити над життям
Владу! Під копитами коней злих і цих нехристів й дикунів зів'янули рожеві маки, люди
Чешуть свої потилиці і при цьому не обходяться без лютої усмішки: у них озноб, тому що
Думок тяжкий сніп розгарячив душу й чоло, а  щиросердечна порожнеча відразу обпалює
Грішні вуста! По своєму бажанню ворог зупинився на величезній галявині, у ворожому
Стані  лише одні мусульмани, але є серед них навіть цигани, але наш Верховний вимагає
Ворожої крові, він своїми очами стежить за полями й лісами! От вона мить бажана,
Зухвала і дивна! Поспішати заздалегідь не будемо, уже потім результат бою все разом
Обговоримо, а останнє слово в день будній нехай оголосять поважні і розумні судді!
- «Осягнувши всі свої знання методом помилок і проб, люди намагаються, щоб їхню суть
Остаточно усвідомив простий народ, але, ідучи вже в труну, люди самі запитують:
«Чому ж Бог нам раніше не допоміг?» У кожного є свої домагання на суть буття
 Й великі знання, але ці погляди розрізняються як чаші зі смертельними трутизнами!
Ними не опановують всі підряд, адже недарма знавці іноді говорять: «Краса є в очах
Того, хто вперед дивиться, але який чимало вже побачив горя справжнього, а туга
Залишається в очах того, чиє єство в мир інший уже поринає й темрява перед його
Очами постійно згущається, але він щосили смерті пручається!» У фатального входу
Він залишається, але бачить тільки край блакитного небозводу! Нікого не цікавить стан
Погоди, от тільки прожиті роки хочуть, щоб ще до відбою єство святе їх прикрило
Самим собою!» - « Скільки ж  ми втрачаємо, коли самого себе до кінця не знаємо,
 А це тільки тому, що не дуже ми поважаємо власне й чуже «Я»! Часом щось робимо,
Перш ніж істину осягаємо, але до суті її підбігаємо лише тоді, коли свою
Підсвідомість у спокої хоча б на коротку мить залишаємо, але й тоді про свої гріхи
 Ні на коротку мить не забуваємо й враз про них при потребі згадуємо! От так
 Іі живемо, хоча існуємо і подумки в небесах літаємо!»
                - 4 -
Як на зло, дорогу до немислимого від заливних дощів так розвезло, щоб ніщо далі
 Не проїхало й пішки не пройшло! Одна надія на баркас і весло! Уже, коли на те пішло,
Тоді виходить, що так природою було остаточно призначено, щоб задумане саме пішло н
 На саме дно і в життя не втілилося воно! А кішки на душі скребуть, адже  злодії з коня
Зняли останній хомут – от чому люди не сплять, а просто чекають, коли ж князі підозри
 Народ позбавлять?! Їх полум'яні друзі теж розслабили в коней шкіряні попруги, їм немає
Ще й тридцяти, але скільки ж ще не пройдено шляхів, які їх відділяють від жагучої мети:
 Живими до волі дійти і вітчизну від полону спасти! Посередині вимерлої долини, ноги
Широко розкинувши, додолу впали татарські паладини, там же валяється одна вірьовка
І дуже багато старих татарських торбинок, мусульмани начебто не дуже піддаються
Повселюдному розладдю, але вже бачить наш воєвода, що непевність подолає більше
Дюжини простого народу! Слов’янський народ був запасливим і тому щасливо вікував,
Але не завжди, тому що у ворога під носом він вирішував дуже багато життєвих проблем!
Серед драговин і боліт був отриманий князівський наказ: «Вперед!», а Господь єдиний
 На прощання освятив майбутнє поле брані справжній слов’янам, адже саме там впадуть
Намертво праведні мусульмани й грішні християни, а городяни і селяни, що залишаться
Живими опісля брані, переживши всі муки й страждання, довідаються заздалегідь, що їхні
Однополчани вже не прийдуть на міські збори! І от вони випивають  по чарці за воїнів
Тих, що смертю хоробрих полягли в ущелинах вузьких і полях широких, адже вони вже
Відмучилися й відстраждали і від мирського життя  втомилися, хоча ніколи чужого
Майна не крали й до цього бою зброї в руки не брали! Так вип'ємо ж, брати, за всіх
Безвинно полеглих на поле раті! У житті жорстокому, де око за око, немає ніякого
Пуття від прийдешнього не настільки далекого, щоб впадати в забуття, проте
Мужика безкінні міркують про те, чому гинуть люди безвинні, а люди жорстокі
Стоять  з іншого боку і чинять їм відчайдушний супротив! Вони на вид виглядають
Лютими й жадібними і до того ж ще й самотніми залишаються завжди! Простий
Мужик не звик до того, щоб не кипіти на роботі й думка його ніколи не прагне
До польоту, прикривши спину, він знехотя підходить до плачучій осиці, але душа
Позбувається від грішної плоті й кінчається життя на настільки смутній ноті, що
Далі жити і свої спогади ворушити немає бажання! «Богові не супереч, інакше можна
Незабаром у постіль злягти, або в полон до татар потрапити  й багатьох зол собі
 Не пророкуй,а краще людям допоможи, щоб всі їхні вади пішли геть! Я ж живу
 В лісному монастирі й не сплю на перському килимі, Віра усереднені душі і я поклоняюся
Небесній височині! Ніхто не закриває грішникові рота, хоч він іноді нагадує ідіота, але
Серед непрохідних боліт не мудрує лукаво про державні справи, а тихо живе, але
Постійно дивиться вперед! Там за кам'яної стіною я далекі плани будую  разом
 Із самотнім Місяцем, а він, не піднімаючи шуму, дивиться за землю поглядом похмурим!
 Колись і мої очі побачивши небеса іскрилися, і думки самі по собі роїлися, зараз можу
Тільки зрідка спостерігати, як в іншу сторону намагається від мене тікати
Довгоочікувана благодать! Я ж продовжую до всіх святих волати і їх благати,
Щоб вони допомогли мені детально істину розкумекати! У захваті невдаваному мрію,
Коли ж і я буду для Бога рабом смиренним, але життя проходить мимо й смерть
Наближається неминуче, я ж розправляюся із брехунами нещадно, щоб іншим не кортіло
Входити в коло мого спілкування й вставати на шлях гріха! Геть сперечання, мені б
Добратися до збагнення власного «Я!», а далі буде так, як скаже Всевишній суддя!
Мабуть, я дурень, а можливо й дивак, однак, у передсмертну годину подяка покажеться
 З очей! Залежати від життя до самої смерті буду я, але мій шлях з'ясовує душу моя! Я
Занадто старий, щоб на новий рівень підняти свій могутній і здоровенний дар, а хробак
Тривоги линвою заплутує старіючі ноги, які втомилися від довгої ходьби, адже мені
Довелося довго блукати посеред пустелі! Дивлюся з відразою, як презирство дивиться
 На буття і як воно вдалині чадить, але чомусь зачахли прямо на очах і ганьбу, і острах!
Невже я їх як зіницю ока не оберігав і з ними на сіннику не замерзав, коли під відкритим
Небом зимував? Осягаю суть свого буття, але бреду по стежці безкорисливості, хоча
Мрії потопають посеред духовної чистоти, однак поруч чимало мирської суєти! Позаду
Залишилися минулі помилки і саме вони замість катувань приходять на спомин, а дивні
Покарання - вони зразу відправляють душу у вигнання! Невже це ява, яку треба мені
Переборювати самому? Знаю заздалегідь, що минулі спогади з'являться у тумані, але
Мені так необхідно бути поруч зі своїми рідними й обговорити багато питань із ними!»
Думка трохи в Сергія в ту мить ослабнула й слова випали з єдиного ансамблю, невже нове
Середовище нанесло думкам і гадкам так багато шкоди? Тому, думаю, слід йому при
Світлі дванадцяти свічок ще раз згадати про юність свою! «Ми робити справу не вміємо,
А потім про свої помилки дуже часто шкодуємо, багато про що мріємо, але
Метаємося між пеклом і раєм, щось забуваємо й про щось ненароком згадуємо
 Й потім самі себе непотрібними питаннями поневолюємо! От якби всі ми не були б
Рабами й невільниками власної долі, але нам нікуди від неї не втекти, щоб себе від пороків
Буття врятувати! Усе тут продається й пізнається методом помилок і проб, але ніхто
Не хоче, щоб цар природи на дріб'язки розтратив свого життя роки, але для нас
Важливішою є не святість, а пристрасть людська, а сьогодення не має ніякого
Значення для поточної миті, вона поступається місцем спогадам долі, незважаючи
 На роки й відстані їхнє яскраве сяйво видно з немитого вікна, тому що у них доля
Страшна! Це триває кожний день! Піде  через мить сьогодення в забуття, а позаду
Залишаються тільки мрії й хиткі подання, саме вони з волі проведення в спогадах
Знаходять своє втілення в образах наших же сновидінь і їхніх дзеркальних відбиттів!
Ще останні слова простим людом не сказані, а їхні дії ніким ще не передбачені, хоча
Причини й наслідки між собою взаємозв'язані! Як же можна думати, що мир душі
Нікому не дане до кінця пізнати? Попереду на нас повинна на проїзній дорозі чекати
Божа благодать, але до вершини буття нікому, так думаю я, не вдасться добратися!
Немає в житті ні спокою, ні радості, ні відчуття дива й загадковості! Ми ж метаємося
Посеред потоків власної безладності, проходячи через позбавлення та інші капості! Не
Ризиковано гріхи робити, коли ти вмієш одним махом їх власноруч виправляти! Так
 Й надалі варто тримати! Вішаючи хрест на власну шию, люди намагаються
Відстоювати самотужки високу ідею й слідувати всюди за нею! Хоча той, хто
Одним духом візьме Рубікон, теж колись умре, тому що не тільки одному йому дане:
Дивитися на прості речі й бачити химери зловісні, адже вони виступають усе
Різкіше й поводяться трохи сміливіше й нахабніше, адже  мова постійно йде про те,
Яке тяжке життя людське! Я по-справжньому боюся, якби війною не скінчився їх зовні
Міцний і ніжний союз, який був сплетений із найтонших кайданів і пут! Мозками
Розкинувши і трішки подумавши й дещо на самому собі прикинувши, остаточно
Усвідомлюєш, що Бог єдиний і Він Головніший від царів, і паладинів: Він у тихій заводі
 Й у лихій стромовині або на дні морської безодні, Він теж є на церковній картині! До
Нього одного в хвилини журби обертають погляди свої і жінки, й чоловіки! Життя таке,
Що особисто воно ніяк не сприймає звичайні слова, до них ще потрібна досить розумна
 Й не дурна голова!» - «Ніхто так і не дізнався, чому за провалом слідує провал, і хто
Право небу надав, щоб воно без особливих підстав землю від зла завжди берегло?! Нам
Дана  можливість зсередини за людьми споглядати і за буттям мовчки стежити,
 А от його остаточно зрозуміти – ніколи й зроду люди не зможуть вникнути у суть
Буття! Так було й буде завжди! Я людина грішна і змушений говорити про речі
Лиховісні: треба навчитися події передбачати, але для цього варто чимало книг
Прочитати, щоб філософські й теологічні таємниці самому розгадати! Що посієш,
Те й пожнеш, як умієш, так і живеш, але манни небесної дарма чекаєш, ось чому
Своїм вадам ти всякчас потураєш! Життя вводить нас в оману, тому що особисто
Ми не вміємо довго розміркувати, і боїмося приймати самостійні рішення,
А пропонуємо теорії власного винаходу - порочні, поза всяким сумнівом!» - «За що мені
Варто на поле брані боротися?В ім'я чого я повинен власною кров'ю обливатися, щоб
Потім з розбитою долею наодинці залишитися і роздумам про суть буття в кінці свого
Життя остаточно віддаватися?!» - «Я цим миром не правив, але дещо після себе своїм
Нащадкам все-таки залишив, адже праведно жив і царював, але нікого не кривдив
 І тим більш ніколи не обкрадав, у межах моєї держави є великих ідей більше, аніж
Півцарства! У своїх поводях я не відразу всім співгромадянам відповідаю відмовою,
 Щоб вони всі разом не прийшли мені на допомогу, тому що я ж їхній годованець!
 За спиною торбинка, а на плечах ряса із шовку тендітного, а в руках ціпок -
 Дивитися на себе з боку навіть мені шкода, але в тиші буття зосереджена вся
Радість моя! Хто ми є насправді? Як ми вторгнутися в буття посмітили і чия це
Була каверза? Яке наше покликання й до чого спрямоване бажання і чи є у нас якесь
Прагнення, окрім гульні та пияцтва? Так, розумно влаштоване наше буття: кожне
Насіння створює щось собі подібне! Спостерігаючи з боку за таким проявом буття,
Можна навіть розумного чоловіка похилого віку тимчасово ввести у коротку оману!
Хто сіяє вітер, пожне буревій, ми ж дивуємо навіть близьких нам людей відсутністю
Повноводдя великих ідей, але надлишок дурниць є, адже я теж відчуваю їхній вплив
 На власній шкірі! Ми сіяємо благовоління у хвилини заспокоєння, але викликає подив
Наша особиста поведінка, але, зазнавши чергової поразки, знаходимо наяву знання
Замість прийдешніх змін свого буття, а разом з ними купу розуму й загальне
Визнання! Ми б раді всякому допомогти й у праведності виховати сина і доньку, коли
Вони не чинять супротив! Цінність буття, поза всяким сумнівом, пізнається в процесі
Навчання, а не у виграному бої – це моя особиста точка зору! Ми ж у п'яному вигарі
Самі кидаємося в ноги недоумкуватому государеві, щоб у черговий раз одержати
 По пиці, але це сущі дурниці з порівнянням з тим, чим ми не дорожимо, а чого ж
Чекати від безмозкої істоти?! Ми ж плекаємо надію, що колись він віддасть нам,
Задарма хоча б не всю держава, а чверть царства - не життя, а метушня, де немає
Світла і ледь тліє багаття, адже там панує непролазна темрява! Горе тим, хто
 Без розуму дні доживає!» Сергій дивиться, як цигани сплять однією скопою під старою
Й рваною ковдрою, але інші співають альт і сопрано, що здається дивом дивним, тому що
Ніхто з них не ситий і вже ніч майже на п’яти людям наступає, проте вони не сплять, адже
Чудо наяву цей дивний народець творить! «Життя народу розум дає, і його вона по
Білому світу довільно веде, а він сам свою історію створює, проте у міру курить, у міру
П'є, але по ста років ще живе той православний і бідний народ!» Сплетена була тонка
Павутина з виразних слів, але вона пролетіла поверх чорних голів, щоб, зрештою,
На купол храму верхи сісти і відчути той незримий зв'язок, який у свій час до істини
Прилучив би усіх нас! Так чому ж цей мир втратив визначений Богом орієнтир? Істина
Стала тією причиною, за яку бореться Господь вовіки й відтепер! «Тобі вистачить сил,
Щоб боротися й ще трохи протриматися? Якщо ні, тоді залишається тільки
 В рабство до мусульман самовільно податися або забуттю воістину віддатися, щоб
Назавжди з бездарністю обвінчатися, якщо особисто ти не зміг, як особистість
Відбутися?! Так може статися - ми ж усе сестри й брати, але не всі сплять
 На царських й князівських помостах! Наш розум поки що дрімає, але й він пороки
Буття вже нутром своїм не сприймає! Без усяких відмовок він повторює разів сорок:
Для мене цей мир дуже дорогий, хоча турбот у мене велика купа і я нутром відчуваю
Кожний їхній шерех! Сперечатися з розумом марно, він же любить своє «Я»
Беззавітно і це всім людям навіть здаля помітно!» - «Я ж зусилля додаю й свою
Соціальну обумовленість у мить придушую і життя без усвідомлення прийдешнього
Буття просто не уявляю! У безперервній боротьбі тихо в'яну, але біду скромно
Перемагаю! Господь взяв мою душу собі на виховання, думаю, тільки із співчуття до
Мого тяжкого буття! Після стусанів і свари з бовдурами залишилися на тілі великі 
Шрами, к символи тієї догани, про яку старенькому дідусю розповіли люди ті, з якими
 Він ніколи не сперечався. Але й за дві руки не тримався; я з ними не ладив і ніколи їх
Проти шерсті двома руками не гладив, не раз і не двічі їх від себе швидко віднадив, але
Ті прожили чимало часу у суєті,  і тому мовчки підходять до мене, немов до пральної
Дошки, але встають тільки позаду, тому що завжди вони тримали величезний ніж
 У лівій руці, щоб правою вести мою душу на повідці! От вони вже вдруге заявляють
 Про себе по звичці голосом громоподібним, але, перебуваючи в положенні статичному,
Поводяться з простими людьми не достойно, хоча дотримують принципи публічності!
Як мені з ними поступати? Чи то у повній злагоді і в єдності дні свої доживати, чи то
Від них свої наміри як можна далі сховати, чи може варто новий гріх покоштувати?
 Як бути? Що з себе зняти, а що заново взути? Невже варто стати рабом? Тоді
 Куди ж поділася сила й Віра моя? Немає місця де б ножна було душі приткнутися, щоб
 Із гріхами на деякий час розминуться! Немає ж у тім моєї провини, що прості люди
 У всіх іпостасях на стінах православних храмів зображені!» Душа ледь-ледь жива й це
Вона невиразно бурмоче якісь зайві з першого погляду слова й ледь чутно лопоче на вид
Дивні вирази з книги старовинної! Вона стверджує, що не буття людську свідомість
Визначає, а розум, який протягом багатьох років не може й хвилини прожити без
Примовок! Він по ночах непомітно зносить у православний храм до двох десятків
Цеглин, щоб перекрити повноводний струмок бажань і страстей! Люди вчасно прийшли
 Й витягли святість із маленької колиски, а потім її своїми руками зростили й поруч із нею
 До самої смерті жили! Загострилася до межі на поле брані бойова атмосфера, війську
 Немає далі ходу, а все так сталося тому, що збіговисько народу, немов у колишні роки
 У панському саду, коли всі люди хочуть бути на очах у пана, але той поводиться досить
Дивно і прояви негативні відштовхують від нього навіть його родину! А довколишній ліс
Уже теж не викликає колишній інтерес, він сам по собі давним-давно зник! Народу
Стільки там набралося, що куди камінь не кинь, все одно в когось навіть здаля попадеш,
Але проти закону рогом не попреш! Наші предки жили нарізно, а коли горе по країні
Галопом пройшлося і воно саме у віз впряглося, отоді й почалося збіговисько людей
Посередині лісів і полів! Розум вражає повний ідіотизм, це ж шляхетні люди придумали
Цей дурний афоризм: «Роблячи людям добро, у відповідь від них завжди одержиш зло
 Й не одне, а втричі більше, чим до цього було у твоїй сумці добра !» Це твердження
 Не викликає в ченців особливого схвалення, тому що воно помилкове: тільки добро
Породжує добро - це було відомо православним давно й те, що праведне, напрочуд
Скромне, і воно тихо б пережило будь-яку негоду всім лихам на зло! У нас же язик, як
Помело! Щоб злих бісів перемагати, необхідно загодя людям знати, на кого уповати
 І де ж той Абсолют шукати, який люди споконвіків постійно й незмінно чекають,
Однак, належним чином не шанують, а всякі дрібниці без приводу про нього
Базікають!
                -***-
Особиста сила кожному потрібна, особливо, коли в ній э потреба для любимої країни,
 Нам реальність сприйняття важливіша від  суті буття, а особиста сила ореолом небуття
 Уже була оточена, але вона нам Богом ще в старосвітські часи на вічне користування
Була віддана! Знаходячись в одній і тій же площині, ми не змогли позбутися від затхлості
Й відсталості, нам би добратися до сутності чи суті самого себе і уберегти своє покоління
Від віроломства й запалення затхлих думок і міркувань, не тільки для прийдешнього
Буття, а й того, щоб наша істота стала набагато міцнішою за метал, щоб твердолоба
Природа ніколи б розум не зламала і його на гріх не підбивала! Фіксувати б «крапку
Збору» в цю нелегку пору року, щоб скрутити гори або ж вести нелегкі переговори
 Не в ім'я й для ідей міфічних і цілей сатанинських, хоча в нашім районі треба уповати
 Не на розум, а на силу й міць лудженої глотки, випивши перед цим склянка холодної
Горілки! На розум усякий дивиться з свого боку, як на прудкого собаку, готову
 В будь-яку мить кинутися в бійку, але коли пси ситі і брами наглухо прикриті, тоді
Їхні зуби зовсім не отрутні! Із середовища сирих туманів випливає темрява примар
Білих-білих, але які в них цілі – цього не знає ніхто, і що б вони зробити з нами захотіли,
Якби не сліди часів, що пішли у небуття, хоча там наше дитинство залишило свої сліди!
Коли наші вороги вбивали православних і люто карали ці недруги людей державних, 
Отоді їхня злість не знала межі, але вони самі теж канули безславно у небуття, ставши
Сліпими - їм одна надія на зустріч у божому храмі з давніми часами висвітлює шлях
 До покаяння, мабуть, коли-небудь вони теж зможуть проникнути в істину й у суть! Щоб
Досягти їх, треба постійно жити в мріях своїх і в знаннях досягнути успіхів значних
 І не потрапити до горезвісних дияволів у примарну мережу, тому що попереду прогрес,
А часу для роздумів у простого народу, як завжди, в обріз, але сам по собі не повинен
Йти весь пізнавальний процес! Люди повинні, скоряючи простори ще необжитої землі,
Соціальну обумовленість постійно послабляти, щоб потім про себе їм можна було
Приблизно так сказати: «Можу, навіть, лежачи на снігу, істину запам'ятати й всіх
Святих на свою сторону залучити, щоб винищити на корені всю погань і гріх!»
Треба тільки дуже захотіти, щоб жити, а не жевріти!  Особиста сила й міць розуму –
Ніщо, коли вона сама по собі, але якщо вона продукт сприйняття, тоді ми по черзі
Попадаємо в її обійми! Всі наші міркування ніщо без дотику людського побуту, тобто
Відчуття, але потрібно приймати рішення й воно має немаловажне значення, але на його
Шляху може зненацька з’явитися камінь спотикання, звичайно в них є свої зовнішні
Розходження, коли він на тому шляху показався, тоді виходить, хтось не своєю
Справою в той час зайнявся! А насильство ніколи й нічого не вирішувало, адже воно
Завжди людині жити заважало й думку не насичувало й не збагачувало, хоча серце
 Кидати погляд на зло утомилося уже давно! Насильство його раз у раз лякало, а життя
Без просвіту, немов ніч без місячного сяйва! Насправді ж думки самі з голови злетіли,
Щоб завжди бути при справі: «Коли ми повстанемо, тоді ні з ким жартувати ми
 Не станемо!» При випадковому знайомстві ніхто не міг подумати, що вони здатні
Перейти через межу віроломства! Намір підсилює сприйняття, і воно в ту мить нагадує
Нам церковне розп'яття! Я ж владою своєю всі порочні ідеї по білому світу розвію
 І не дозволю всякому роззяві вмирати за покалічену бозна-ким ідею! Поки душа і тіло
Разом, їм треба думати про честь, а не про власну наречену! За вторгнення в чужі пенати
Простіть й дарма не сумуєте! Час підійшов до відплиття і до нового розвитку найбільших
Подій! Де сила, там є міць сприйняття, напевно, і там все залежить від розміру святого
Розп'яття! Ми ж, як бовдури, пливемо у відкритому океані на дуже й дуже великі
Дистанції, а разом з нами в небуття спливають і всі наші колишні бажання! Ми чітко
Сприймаємо власний погляд на суть звичайних речей, але не довіряємо пам'яті своєї,
Виражаємо неточно своїх думки і почуття, коли їхній зміст нівечимо заочно! У цьому
Світі чимало суєти й дуже важко нам вплітати в яву свої далеко не ідеальні мрії, хоча є
Незрима нитка, яка зможе, коли совість її гризе, душу й плоть об'єднати! Так тому й бути!
Важливо знати, що не просто так у душу вторгається й святість, і благодать
І не нам вирішувати: сприймати їх чи не приймати їх вдумливо?! Нам ні до чого собі
Постійно вішати на вуха золоту бахрому, уже краще жити, поклоняючись розуму, але
Тільки своєму! Ми над міру горді й пихаті і в цьому немає не достатку - не характер,
 А твердінь, практично це ж непохитна жердина, а таким людям не потрібен ні ангел,
 Ні херувим! На грудях ордена й стрічки, вони висять, поки ще дзенькають оплески гучні!
Ніщо спокуси не прирікало, але час такий настав, що люди уподібнилися голодним
Шакалам! Ще тисячу років тому вони зовсім інший мали погляд на буття! Не так легко
Виправдати вбивство, як його зробити! Що значить для плоті: родича свого взяти
 У відразу вмертвити?! А в ім'я чого?! Адже люди породжені під світлом Сонця й Місяця
Для щастя свого, але їхнє життя вже давно не цікавить нікого! Хіба що тільки Бога одного
Ми на землі живимо! Ось воно що!
                - 5 -
 Небо посилає нам свої маленькі неприємності і не очікує від нас подяки, але змушує
Жити в ім’я справедливості, щоб ми змогли перебороти рису пихатості і власної
Нечемності! Нам треба б покаятися й поміркувати, а вже потім всі свої гріхи спокійно
Виправляти! Якою ж силою, і якою ж Вірою треба володіти, щоб робити добро, а не зло
Для людей?! Зверніть увагу на своє поведінку, адже Ви сподіваєтеся у всьому одержати
Задоволення?! Не можна одержати те, чого Ви не віддаєте, адже у своїй душі святість
 І честь ніколи не дотримуєте, а по шляху породження Пекла завзято бредете й зло, і гріх
На очах в усіх у свій мир несете! Зсередини на себе, божий раб, подивися, невже ти
Не бачиш, що твої родичі майже що дикуни?! Не можна ж відгородитися від людей
За допомогою огорожі з високих і товстих жердин? Однак, навичка згодиться, коли
Призначено цьому збутися! Бродять воїни безцільно у підніжжя сосни корабельної, час
Зараз смутний, як і все буття, але дме вітер попутний у спину людям безпутним, от чому
Почуває Русь себе на землі незатишно! Їй без  перешкод не домогтися великих грошей
 І багатства, але можна все-таки постаратися, якщо зі своїми амбіціями на деякий                Час розстатися! Не можна піддаватися на бесівські виверти - треба діяти згідно
З обстановки: розумно і спритно, але без знущання над собою і своєю душею!
З глузуванням можна було б для будь-якої людини бажати життя іншого,чим те, що
Послане йому на початку життєвого віку й наповненого суттю блакитних небес і зовсім
Не позбавленого ні краси, ні чудес! Якщо побажаєш іншого, тоді виходить, що тебе
Поплутав біс, а у вогні буття згорять кращі устремління, як у російської печі сухі поліна,
 Але не рвуться між людьми родинні зв’язки, навіть, якщо підспудно в душі виникають
великі сумніви! А вона метається між святістю неба й принадністю красуні землі, але їй
Потрібні не тільки звідниці! Де ж ми жили й кого ж ми так казково любили, коли одного
Разу через риску гріха з виглядом бравим переступили?! Все зло саме знайшло й вихід,
І вхід, от чому осиротів православний народ, але його ж напризволяще не покинув
Господь-Бог, але мир став зовсім уже не той і він не виблискує своєю красою! Забуті
Пагубні прагнення - на них накладене забуття, а ночі й дні ведуть нас до гріха
Словоблудства й сумнівів, особливо заклики до життя багатого і настільки ж гарного!
Життя напрочуд коротке й часу на роздуми немає, лише іноді  у його фарватері спалахує
Фаворське сяйво, пручаючись спокусам, людина зі століття у століття повторює тільки
 Одне й теж саме„ Ні й ще раз ні!” А смута лягає щохвилини на відблиски розуму! Мені
Усе рідше й рідше доводиться думати про славу, адже я завжди думав тільки про свою
 Державу, але сьогодні я в такий спосіб мислю, що з обличчям кислим ловлю несхвалення
Власних слів і думок! Хочу писати й говорити як можна простіше, але, зважаючи на все,
Мені не вистачає сили й потужності! Думки рухаються в різні боки і роблять невпевнені
Кроки в напрямку святого побуту, щоб опісля повернутися поки ще не пізно до
Батьківського дому! Бути б здоровим, а вже потім шаріти за свою державу! Вірю, що небо
Відкриє для неї власні двері! От і зараз я до світла підставляю свої натруджені долоні, але
Переді мною стоїть якийсь дивний воїн, у нього є щит з безліччю пробоїн, а на боці
Величезний меч на широких ременях висить, він все частіше й частіше дивиться Убік січі
рукопашної! Не тільки йому, зважаючи на все, набридло по миру блукати, Напевно, він
хоче в законному шлюбі із княжною об’єднатися, щоб бобирем назавжди
 Не залишитися! Життя далеко свої клішні простягло й хоче схопити його за саме горло!
Не таке в нас буття просте, щоб можна було вважати, що тобі дозволено робите все, що
Заманеться - це нерозумно, точно так само, як загинути за ложку супу! При усвідомленні
Буття запановує нудьга усередині мене, але вона не згоряє посередині яскравого багаття!
Є роз'єднаність між плоттю й духом, є незадоволеність власним слухом: він не вловлює
Святі почуття, але це ж вище будь-якого мистецтва! Душа черпає енергію з небес й до
Істини самотужки добирається, тільки коли знаходиться в божому храмі! Ми її рідні
Діти, але по власній волі згоряємо у вогні минулих сторіч, але міцний дух слов’янського
Народу й допомагає йому благодатна природа! До речі, от і листя воложить пересохлі
Вуста, либонь, Бог наш дух воскресить і про це увесь світ Він сповістить! Люди сядуть
 У старий ковчег, щоб, забувши про воду й хліб, відправитися на нічліг! Адже люди, які
Захворіли, входять мовчки у хлів, щоб потім почути дивний спів адже монахи співають
Псалми співучо, але більше всього думають не про свою застуду, а про халепи Іуди!
Життя нікого не молодить, воно всіх старить! Час нас не чекає, він стрімко мчиться
Уперед, особливо під старий Новий рік і він не звертає уваги на знайомий поворот! Життя
Безвісно куди піде, і молодість теж пройде і їй на зміну самітність гряде, і не встигнеш ти
Оглянутися по сторонах й від довгого сну прокинутися, як тебе вже виносить на окраїну
Буття по милості божої й схоже, що й воно теж не вічне, але от вона та нетлінна ланка, що
Випромінює духовне торжество! У звуках слів моїх є чимало істин святих, в ім'я яких
Людина затіяла весь цей переполох, що сама ледве не оглухнула! Не тільки Сергію
Одному доля палицю в руки вручає, і щастя вона теж ненавмисно у нього віднімає!
Не помилюся, мабуть, якщо зі святістю і честю відразу обвінчаюся, але бажання наші
Мають свої межі, їх як душу й землю не можна позбавляти звичної атмосфери, адже їм
Треба надалі вдосталь свіжістю волі надихатися, а вже потім спокійно зустріти смерть
Свою, щоб при своїй думці навіки зостатися! Ми ніколи не живемо в смиренності,
 А тільки шукаємо для себе джерела втіхи, однак на свідомість ніхто з нас не звертає
 Й дещиці своєї уваги, проходять дні без натхнення й ніхто не проявляє до
Природознавчих наук особливого завзяття! Люди утомилися від страждань і болю більше,
Ніж від власної долі! Катуванням душі немає межі, їх от-от не витримає  виснажене
 Від недуги тіло! Воно бездарне, але Господу донині вдячне! Це не порожні слова, адже
Життя завжди нас пропускає через свої кам'яні жорнова і першою не витримує в ту
Мить зовні холодна голова! На початку року різко міняється надворі погода, серед
Морозів і холоднечі духовність ставала все вужчою, а чому? Богові видніше, чому немає
 В душах простих людей світлих і безхмарних ідей! Випадає посивіле волосся, адже
Прийде той час й в усіх у нас навіки замовкне власний голос! Ніхто не знає майбутнього
Свого й найменше ті, хто жадають завжди бути на висоті, але самі животіють у мирській
Порожнечі, до речі, їм рукою до святості подати, але треба тільки малість почекати, коли
Почнеться млявий листопад, інакше їм лиха не минути, але той, хто милості від небес
 Н чекає, а сам її у свої долоні бере, один раз волю для своєї душі врешті-решт знайде
Й сповна зрозуміє, що він саме той, кого людство вже давним-давно зі слізьми на очах
Чекає, але він прагне самотужки пізнати закони миру іншого, великого і святого, щоб піти
Шляхом Бога - через камені й відроги, щоб могили сумовиті про своїх предків нічого
 Не забули! Сергія ніщо же не хвилює, він тільки боїться, що хто-небудь його зачарує,
Обплутає чарами і зв’яже чварами думки і єство! Таке повір'я серед людей наяву існує!
Він подумки натякає сам собі недвозначно, що Бог підтримує той ореол, що над головою
Людини  колись розцвів і до цього часу ще не зв’янув! Душа йде по переліску й всіх бідам
В знак помсти, хоче хоча б на останньому відрізку свого буття знайти для себе праведне
Заняття, щоб честь по честі святість і совість разом довго жити й Господу праведно
служити! Навіть після смерті, перш ніж у мир інший відійти, вона повинна шлях
Самознищення крізь терни пройти, хоча їй терміну для служіння Богу доля мало
Визначила! От такі справи варто вирішувати людям в межах своєї держави! Розум
Передчуває подію непередбачену, а вуха чують беззвучне, а ока бачать невидиме, але
Пам'ять як граніт, вона все до могили без залишку збереже! Поки вона жива, то
Немов губка усмоктує в себе будь-які вирази і слова! Сергій утихомирив на деякий час
Власний смуток, але мир, як і був, так і залишився порожнім, а з вуст із сарказмом
Вилітають слова, вони про все, але, в основному, про буття дозвільне! Будь-яке божевілля
Вимагає часу для збагнення й роздуму, а нас у недобрий час біси кидають у непрохідний
Бруд! Він є і там, і тут, проте люди не вникають в божу суть, а мовчки йдуть в напрямку
Одному: туди, де залишається зробити лише один крок, щоб наблизитися до нещастя
 І біди! Зажди і ніколи не поспішай, адже земний рай ні на що не схожий, проте життя
 По накатаній стежці ледве йде! А думка невідома й разюча, трепетна й сумнівна, вагома
І переконлива з'являється у вигляді пропозиції й відразу впливає на ухвалення рішення,
Невже воно може сіяти смерть чи впливати на людське прозріння? Тільки тоді
Відбувається пробудження, коли під впливом Божества змінюються вираження
 Й слова, а  в них є узи для споріднення думок і міркувань, от тільки б людину не підвів
Її безмірний розум! Адже люди всюди по добрій волі віддаються гріху й блуду, але
Залишають на столах гори неприбраного посуду, вони теж уроки Сатани навряд чи колись
Забудуть, але проходить час і їх змінить невідоме плем'я й от знову своє чадо повинен
Господь від підступу Сатани опікувати, про нього постійно дбати і від спокус оберігати!
 Чи вдасться Йому піти як можна далі від немочі й болю? Як знати, на все є Божа воля!
Витрати на збагнення істини здаються з боку дурницею непотрібною, але життя не буває
Порожнім і нудним, навіть під холодним Місяцем, тільки б земний спокій був у ладах
 З душею! Душа з багатьма пороками була не знайома, коли вперше вирвалася з рідної
Домівки, але, зустрівши гріховне і зле, непотрібне і порожнє, відразу звернула свій погляд
На справу святу, яка ледь гойдається від сильного вітру, але ніде народ не обходиться без
Ізгоїв, тому що безумець істину розумникові у будь-який час відкриє без надриву,
 І зробить це статечно й красиво, впевнено й неквапливо! Усе вище й вище піднімаються
Сині хмари, а підйом стає крутішим й крутішим, але вітер могутній шукає нишком
Зручний випадок, щоб залишити людину голою хоч наполовину посередині безвісної
Рівнини або потужної стромовини! Я ж слухаю свою душу, але не подаю навіть виду,
 Що її я вже давним-давно зблизька не чую, тільки іноді її обриси смутно бачу, але
На скориночках сидячи, тримаюся за сильну руку, а на душі несусвітня нудьга, я ж чекаю
 Від своєї долі гучного подарунка, але на вулиці напрочуд волого, хоча й пекуче сонце над
Головою висить, а поруч із дорогою косогір пологий і по ньому ледь-ледь повзе чернець
По імені Сергій, він трохи заморився і потом вкрився, так що краще його ти нині навіть
Пальцем не займай, тому що всі його думки спрямовані до Бога! Він уже переборов
Підйом високий і зробив перші кроки в напрямку небес, коли вперше відчув до істини
Інтерес і тільки опісля побачив купол церковний! А дорога піднімалася усе вище й вище,
Зараз і я його скрип чобіт почую! Він підбадьорився, коли у вірності свого рішення
 В черговий раз  переконався! Монастир виглядає прекрасно, виходить, що він страждав
 І мучився не дарма! Шкода, що у людей іноді відказують гальма, а їхню душу покриває
Велика тайна! Подумати страшно, що він міг відмовитися від своєї витівки гучно, відразу
Чорти підвели б його душу за рису власної смерті! Він випробував справжній кошмар,
Коли вперше йому відкрився священний дар, він ледь не звалився на підлогу від злих
Бесівських чарів! Ми ж всі свідки, що каяття совісті звучить луною по втраченій чесноті!
Втім, що за диво в тім, що хтось прикривається добром у справі будь-якій й навіть
Товаришує зі злом, щоб не бути останнім козлом, але тільки у шістдесят чоловік цінність
Чесноти й людської досконалості починає наяву усвідомлювати й почувати в душі
Благодать! Люди прагнуть праведними бути й жити відповідно до своєї уяви, щоб потім
Випробувати відразу до своєї вистави! Фатальна зумовленість - суть будь-якої істоти,
 Недаремно цю звістку по світу несе людська поголоска! Доля не повинна бути предметом
Невдоволення, тому що вона відіграє роль божого посольства, щоб ми не думали про
Золото й хліб, а всіма думками були на небі! Люди дивляться нагору! Ну, а коли людина
Обмежена часом, тоді вона із превеликим сумнівом погоджуватися із власною уявою!
 Що пройшло, те пройшло й у вічність кануло воно, але до кінця ще не зав'януло, хоч
Його вже майже видно не стало, тому що воно так, як колись уже не блищало, Адже
воно давним-давно не зелене, однак, йому ж було Богом наказано: нишком Пройти
через терни і підвалини значні і, напевно, на собі перенести митарства долі, Щоб Бог
поступово простив злі гріхи, а вони такі, що, на превеликий жаль, через них Можна
легко залишитися без власної голови! От і знайшлися вагомі підстави для Того, щоб
публічно визнати існування Бога! Минуле заметіллю час замів, і воно знову Колишнім
кольором не зацвіло, тому що внутрішнє зло крізь завісу століть саме пройшло,
Всім лихам і напастям на зло й воно вертиться поруч, немов зламане напередодні тонке
Веретено! Уже точно знаю я, що в основі мирського буття лежить риса характеру
Людини, а вона в це час тверда й незламна як ніколи, лиха інші її за душу не укусили,
 Але багато нових рис заново в серці оселили! Будь-яке наше припущення нагадує нам
Про своє приречення, але немає можливості обрати власний напрямок життя, у зв'язку
 Із цим легше орієнтуватися по побуту малолітнім дітям, особливо в періоди повного
Місяця, коли зі своєї нори  по ночах боїться виходити розпатлана й скуйовджена відьма!
Немає ніякої можливості обґрунтувати свої думки, тому що вони лежить за гранню
Людського переконання, що породжує потоки словоблудства й непорозуміння! В ім'я
Збагнення істини ченці приймають постриг і от їхній острів перебуває на далекій відстані
 Від мирської метушня, але це ж їхнє святе помістя, а вони живуть всім людям у повчання
За незримою гранню мирського існування! Бог завжди веде того, хто дотримує закони
Божі рішуче! Монастир їхня обитель, а вони божі раби і Божі служителі! Можливо, що
Час тривожний допоможе найнікчемнішому чоловікові до Господа підійти й святість там
Знайти, щоб стати богоугодним і до гріхів бути неприхильним! Скільки не свисти, але
Свою провину ніколи не шукай, оскільки ти не зможеш її самотужки людям довести,
Вже краще її в собі самому знайди, оскільки Ви до загального знаменника ще
 Не прийшли і нічого підходящого для себе не знайшли! От так завжди, скільки
 Не йди в напрямку своєї мети, одначе не смієшся, а плачеш! Люди йдуть у ченці,
Залишаючи позаду все гіркоти й страхи, щоб при перших ознаках невдачі, мислити
 Й думати зовсім інакше, чим це було за старих часів, сьогодні змінилося не тільки життя,
Але своє обличчя поміняла й вся величезна країна! Ченці ходять кирзових чоботах і
Одягають на себе селянські сорочки, вони немов тінь, тому що цілий день у них шапка
Спадає набакир, а поправити її їм лінь! Немає в них особливої спритності, але стародавні
Звичаї ними ще не забуті, вони б все життя на Божому шляху були, коли б не зупинилися
Від Раю в на півмилі, але мрії поруч із явою постійно жили, поки тіло до кінця ще
 Не охолонуло! Розум завжди робить на нас враження й змушує повірити у власне
Призначення, але нам не вистачає самоповаги, щоб назавжди зійти із стежки війни
Або самоспалення! Зрештою, Бог створив церкву не для негідників, а для ченців і святих
Отців! У ченців смиренність, а в тих є лише одна зарозумілість! У них різні передумови
 Й припущення! Вони як особистості мені байдужні, але мені надоїли їхні манери, хоча
Вони не з тої духовної сфери, чиї жертви були покладені на паперть долі, напевно, це
Було в липні, так вже сталося, що істина з єрессю тоді змішалася, тільки на деякий час!
Всі ми без винятку творили власні гріхи й без особливого на те жалю! Люди
Невиліковно хворі, коли особисто вони не усвідомлюють всю важливість власної
Провини! Чим більше зло розігрується в клубку гримучих змій, тим менше залишається
Полум'я для збагнення суті своїх же ідей, але мудрість тихо входить у серця простих
Людей у вигляді розгалужених і тонких корінь! Безліч подій заважають людям тим
Думати про захист душі своєї, я ж насмілюся кинути виклик єресі і всякому безглуздю,
Але чи вистачить сили і наснаги, щоб всі мої почуття і таємні бажання тільки в ім'я Бога
Служили для великої й сильної Росії?! Ми, судячи з усього, рідко коли довіряємо на сто
Відсотків своєму розуму, а частіше не віримо йому, виражаємо невір'я й сумнів, але
Не повною мірою, сьогодні така епоха, яка породила безглузді манери для душі й тіла, а
 А поруч великомучениця Варвара тихо й скромно на стільці сиділа й, склавши на груди
Руки, дивилася на розп’яття, зайвий клопіт і земні муки! Їй біле плаття служило захистом
Від бесівського прокляття, а знаті воно нагадувало про острах прийдешньої смерті, тому
Що в земній круговерті навіть ізгої не завжди готові розкаяння замінити на дещицю
Спокою! Подібні переконання дуже погано впливають на думки й бажання, вони, по суті,
Гублять і на корені рубають Всевишнє призначення, але у подій, як і нових відкриттів, є
Свій розрахунок, вони добру і злу дають від воріт поворот і неодмінно до знемоги
доводять Утомлені член і змушують читати статечно молитву на честь святої Олени й
напрочуд Вершать свою долю без перерви, але діють не завжди справедливо! Напевно,
варто Залишити зарозумілість, викреслити її обриси із земної феєрії, щоб відчути до
себе Трохи поваги, віддаючи життєвій силі величезну перевагу! Крокуючи шляхом
Лагідності й смиренності, і встаючи іноді на коліна, ми віддячуємо Богові за Його роботу!
У маніпулюванні немає нічого від смиренності – у ньому є інші прояви людського буття!
Більш охоче ми говоримо про те, чого сповна не знаємо, тому що про це постійно
Думаємо й міркуємо! Робота думки спрямована тільки туди, де є безвісність
 І порожнеча, адже навіть мудрець помиляється іноді, тому що там немає для думок
Роздолля, а всюди лише одна порожнеча! Усе - тлін, усе - суєта! Шлях чималий
Переборовши, думка своїм крилом частину світла зачепила і досягла безвісних рубежів,
Де між словом і ділом є чимало граней неподільних, тобто нерозбитих і не спустошених,
Хоча на них немає великого попиту, а все тому, що наше життя схоже на повсякденну
Прозу, ну й що ж?! Це ж не справжнє життя, а всього лише вузький карниз, з якого легко
Падати грішникам вниз! Це точка зору моя, але Бог – наш вчитель і суддя! Вона жила б
Набагато вище, якби плоть поводилася спокійніше й тихіше! Святість тягне душу
Догори, і ніхто цю аксіому до кінця не спростував! Жоден учений і жодний стратег
 Не зміг побачити заповідний берег, адже там посеред беріз я виріз і змужнів!
 А татари все-таки зважилися на новий набіг! Сильні гинуть, а слабкі плодяться - от
 За цією ознакою люди й понині різняться, але людська гідність не повинна нижче
Плінтуса опускатися! З кожним таке лихо може незабаром трапитися! Принаймні,
Здоровий дух у здоровому тілі ще остаточно не згас і не потух, хоча совісті  немає , її
Стільки, скільки кіт наплакав, недаремно один відомий оракул, так багато своєї енергії
Витратив на те, щоб його здоров’я було міцним! Воєвода бачить воїна кульгавого, який
Знову і знову б'є в усі дзвони тривогу, хоча сам ледве волочить ноги після довгої дороги,
Але він не відстає від раті і благає Бога, щоб, Боже правий, у цій похмурій діброві наклав
Своє вето на холодне літо одна тисяча триста вісімдесятого року і щоб ніхто з ратників
Намертво додолу не впав і без звістки в пропав, а сам на ноги встав і далі галопом через
Лісові нетрі назустріч своєї родині помчав! Навряд чи татари на погибель свою уповали
 І її заздалегідь чекали, уже багато років підряд вони не виключали зі своїх дій пожежу
І крадіжку й не звертали увагу на молодецьку варту! Як підказував їм досвід, який
 У кровопролитних битвах був добутий, що в живих і в мертвих є один загальний штрих:
Люди поклоняються владі точно так само, як і власної пристрасті, чиї тіні самі
Розбурхують розуми підростаючого покоління й без долі ніяковості вони лазять на дах
 І на стіни, а потім захлинаються шипучою піною, тому що державні святині закинуті
Подалі через власну гординю! Їх немає біля нас у цю тяжку для Вітчизни година, як
 Не буде і після нас, тому що колись люди давали відсіч невігласам і плекали надію
 На щасливий результат, проте православний народ зважився на похід супроти супостатів,
Він же повинен був знати, що важко з татарами голими руками воювати! У будь-який час
Доби про це зобов'язаний був пам'ятати їхній розум, йому сьогодні не до жартів, але
Звідки витязям чекати простого дива? Невже Муза підсилить єдність усередині
Поважного союзу, де окрім духовного вантажу є тягар у вигляді непосильної тяжі, яка
 На корені руйнує всі думки й мрії! Немає слів, щоб сказати, що шлях запропонований
Сергієм не був для Русі новим, але він, зрештою, був потрібний, а народ від довгої
Сплячки на світанку був страшними криками розбуджений і, забувши про обід і вечерю,
Метається по драгвах і калюжах в ім'я одного, щоб Батьківщина його сказало вголос, що
Цей народ - не лопушняк, і він волі дух ловить на слух і кричить: « Її від себе я ніколи 
Не відпущу й слідом за собою хтозна куди потягну! Народ - не простак і не сприймає весь
Той розгардіяш, що твориться навкруги і ніяк не хоче, щоб князь щораз зуби народу, що
Сили, тряс, а сам, побачивши ворога, знову падав у непролазну грязь!» Волю не треба
Топтати брудними чоботами, її необхідно підштовхувати до небес обома руками! У ті
Роки, як буває у нас завжди, на Русі завелося чимало балакунів і всіляких базік, які
Замість праведних дій пропонували людям море виразів зі слів, зміст яких не всякий
Зумів би зрозуміти! Люди, звичайно, не готові залишатися в рабстві безконечному
 Й ходити в путах постійно! Вони суть буття ледь-ледь осягають, хоча її зародків ще
 Не знають, вони щось самотужки визнають, а щось заперечують, але так в житті
Не буває, коли одна людина волі двері відкриває, а інша її на поріг дому не впускає, хоча
Є ж речі цих набагато контрастніші й різкіші, але вони виглядають зловісно й б'ють
 По шиї праведників набагато різкіше! А ті стоять у розкритого віконця, але за миром
Споглядають в суцільній порожнечі!До речі, вони не віддають свою особисту силу
Нікому: ні другові, ні заклятому супротивникові, а продовжують жити, підкоряючись
Тільки розуму своєму! Ми всі один раз умремо й до останнього свого шляху ледь-ледь
Пішки дійдемо, щоб залишитися лежати нагином уночі й вдень у особняку своєму, але
Щастя навряд чи у загробному світі знайдемо! Ми за Бога у відповіді - адже ми Його діти!
Йому на небі набагато тепліше, ніж тим, хто був народженим у сузір'ї Водолія, перед
Нами спустошена земля: садиби й поля, а на столі лише миска без супу і борщу,  але
 На ній є сліди від позавчорашнього холодцю! Хочеш - живи, не хочеш - душу свою
Спогадами, що сили, трую, але кожну мить буття на льоту лови й думай про Всевишню
Любов! Всесвіт скінченний, проте земне життя не вічне, воно коротке й минуще,
Але ніколи воно не продається з молотка! Так, доля простого чоловіка нелегка й тяжка,
У життя свій строк, воно кінчається тоді, коли хтось у труну навіки зліг і все це вирішує
Тільки Бог! Культура прийшла до нас зі Сходу, туди крокувати пішки далеко, добре щоб
Її суть зрозумів будь-який навіжений, і він би до неї лише на коротку на мить притулився,
 І відразу ж в її високих ідеалах переконався, але надалі не вгомонився, а тільки сильно
Роздратувався, коли перед ним таємничий мир назавжди закрився! Мир би посунув назад,
Коли б не розумний погляд і не круте чоло, а так само вушанка, насунута на ліву скроню!
Яке у тім пуття, що для добрих справ відведений строк давним-давно вже минув, а кров
Стукає в ту ж саму скроню і дуже болять натруджені долоні?! На превеликий жаль,
Немає істини ні в здоровому глузді, ні в бурхливій крові! Правду люди говорять, що
 Не стрибнеш вище голови – запам’ятай ці слова назавжди! Коли у голові рояться
Думки брудні і в ній темно, тоді душі не однаково з ким зустрічатися і з ким сперечатися,
Тому що буття грішне стає загальним посміховиськом! Серед людей святих чимало
Характерів інших, вони на очах у всіх можуть без особливих перешкод обробити відомий
Гріх під дуб чи під горіх! Вони не сприймають мирську суєту, але й не лякаються тісноти
Й не бояться густої темряви, адже вони з бісами завжди розмовляють на «ти», тому що
 В них є ті риси, якими не володіють психи, тому що на вид вони скромні й тихі! Збагнути
Психа зможе тільки псих, звичайні ж людині ніколи не зможуть зрозуміти хід думок їх!
Про що ж він думає й розмірковує, коли камінь за душею тримає? Що говорить і що
Проголошує той, хто юродивого нам нагадує? Кого любить і по кому страждає псих?
Мабуть, він у ту саму мить тільки витає на небесах блакитних: у мирах далеких
 І дивовижних, від нас відмінних і настільки ж незвичних, з нашим миром несхожим
 І на нього жодним чином не співзвучним, а в мирах інших чимало мудреців своїх, там
Інше царство духу, але його не можна почути без батьківського тривуха! Ми ж більше
Думаємо про заслуги свої, чим про справи земні, розум і свідомість у нас інші, чим
Почуття нетлінне й святе, що витає в нас над макітрою!
                - 6 -
Я ніколи собі не дозволю так низько впасти, щоб диявольська пристрасть знайшла наді
Мною досі небачене всевладдя, але Сатана дивиться на мир з навстіж відкритого вікна
Жадібно і сонно, мляво й томно, адже його прагнення до гріха бездонне! У вогні Всесвіту
Зникають багато великих і малих націй, у попіл перетворюються величезні цивілізації,
 До того ж вони видні всім нам лише зовні, але вироки Страшного Суду майже ніколи
 Не доходять сюди! Ми не можемо бути з Богом нарівні, але нам слід добрі справи
Творити в тиші! Що стосується покидьків, то вони готові вбити будь-яку дитину, щоб
 У їхній торбинці через пів години з'явилися монети сріблисті! Цивілізація ще не знає, що
Її дикість небеса дивує, людська безглуздість - ні для кого давно вже не новина, але
Розум дивує й вражає своєю винахідливістю навіть Всевишнього суддю, але буття
 Не змінюється на корені, на тім стояв і стою, але чим ближче час наближається
 До святого великоднього дня, тим сильніше давлять на мозки ці страшні ідеї, але вони
Стають гострішими, ніж дотепність людська, тому що в родині, усі люди схильні
 До невгамовній балаканині! Немає в розуму ні кінця, ні початку, але, щоб музика слів
 І любові там постійно звучала, йому, напевно, вистачить борсатися в холодній калюжі:
Прийшов час затягувати свої пояси як можна сильніше! Ворога ми спільно переможемо
 І святість із народом теж подружимо! Як здається мені, вітри пристрасті привносять
 У душі ззовні жар і холоднечу, але вони нарівні можуть поговорити в тиші! Для них
Забава - це святотатство, хоча між пристрастями процвітає співдружність і братерство,
 З ними людям важко змагатися й з ними наодинці теж важко залишатися! Кожне їхнє
Слово, немовби чарівна підкова, яка готова в будь-який момент напасти на люд дурний!
Живи й не барися, а то опинишся в брудній калюжі буз води і без їжі! А психи безсовісні
Хоробро дружбу один з одним водять, але один одного до божевілля навряд чи доводять,
Але буває, що ворогів нищать, адже вони наодинці бідують у духовному вогні, їм важко
Подвійно, тому що мирське буття визначає наша свідомість, а божевілля викликає
 Й біль, і шкоду! З ким поведешся - того й наберешся, коли із психом зштовхнешся й від
Нього вчасно не відвернешся, то миттю спіткнешся і назад навряд чи з колишнім розумом
Повернешся! Від судорожних дум виснажується палкий розум, там немає тим людям
Місця, які були створені із зовсім іншого місива, чим ми, які вийшли напередодні голі
 І голодні з непролазного  мороку й сутінкової темряви! Коли психом надовго
Залишишся, тоді всім безумцям миттю сподобаєшся! Все тече з волі Творця, але Його
Сестри й брати завдяки православному календарю мовчки йдуть до святого вівтаря! Все
Тече без зміни, усюди бруд і рідота по коліно, але всі ми тлінні, нам Бог насправді
Необхідний, тому що ми на порозі Пекла сидимо й все те, що маємо, ніколи в своїй
Скарбниці не зберігаємо! Люди не мають права управляти ідеями, сформованими
Древніми іудеями, але ми не можемо ходити без торби, нам що дадуть, те
 Й проковтнемо, аби тільки було гарно душі й єства! Душа зачеплена за живе, вона
Сама знищує поле силове, але в прийдешньому вона сама подумає про райські кущі, щоб
Думки, що біжать і вдалину йдуть не замикалися на сьогоденні! На мене серед білого дня
Дивляться десятки божевільних зіниць, вони не осягають суті написаних мною слів,
Навіть розумний їх зрозуміти не може, адже ми всі по ночах літаємо над поверхнею
Земною й вишикувавши слова в довгий ряд, обґрунтовуємо свій погляд на безліч
Перешкод, про які люди вголос чомусь не говорять! Наш мир, врешті-решт, зміг
Розширитися вгору і от він перед очима стоїть великий і грандіозний, але, опустившись
 На грішну землю, відразу плутає весну і осінь, немов цифри римські і арабські!
Тримає божевілля на відстані в півмилі, але безумці теж з тими, хто прийшов сюди
 З минулого часу, які в ті стародавні часи до духовної волі ще не дожили! Так, цей мир
Конфесійний і до того ж він ще розміром п'ять на вісім! Він прагне туди, куди, навіть,
У нелегкі роки не ступала людська п'ята ніколи! Хтось скаже, що це суща дурниця, йому
Будуть люди піддакувати: «Так, так!»  Зробіть мені крок назустріч й дайте час для
Спілкування з людьми з небесного оточення! Час не тягніть, сонце вже давним-давно
 В зеніті стоїть, Ви ж убік ворога гляньте й відразу сльози свої хусткою втріть, подумайте
Й помовчіть! Ви чуєте, як земля від стонів набожних людей тремтить? Де невідома грань,
 Яка відділяє святість від божевілля? Невже людина найбільш лукава на світі погань
 І нетяма? Людям є де розгулятися, адже у них сили є, щоб нічого в цьому житті
Заздалегідь не боятися! Тут можна відбутися, як справжній людині, але тільки б
Смиренний язик від лайок до кінця не відвик! Як хочеш, так і думай, але  май на увазі
Те, що у своєму розпорядженні повинна бути певна сума грошей - різниці немає, чи є
На щось  заборона чи її давно вже немає, адже той, хто гроші має, всі примари
Життя під себе загрібає! Ми всі піддані впливу космічних планет! Слава, Богові, що
Божевілля у мене немає, от обличчя на мені теж нема, тому що воно не бачить білого
Світла посеред ясного дня! Ось чому на душі панує нудьга! Смію Вас запевнити, що нам
Не дане свій розум сантиметровою стрічкою виміряти! Вистачить плани
стосовного майбутнього життя на сипучому піску будувати, прийшла пора наші
Душі чимсь заспокоїти! Велике значення для містичного мислення має творче
Натхнення! Повільно змінюється наш світогляд, а разом з ним міняємося всі  ми,
 Без винятку! А будь-яка омана суперечить науковим явам, тому що просторіччя душі
Вщент калічить, а тіло псує! Чи не час і нам глибше пізнати наукові далечіні, щоб
На дрібних деталях довести ділом, що неподільні й дух, і тіло!  Безумцям усе в цьому
Світі вже порядком набридло, слово Боже майже що зотліло, а його значення зменшене
 Не тільки для чоловіків, але й для жінок! Уже багато років ми чекаємо від моря
Сприятливої погоди й сидимо біля райського входу, щоб самим собі на догоду
Проникнути туди швидко і довго не роздумуючи! І ніхто не пояснить нам тямущо,
У чому ж суть буття земного й де ж ховається його нетлінна основа?! «Хто
 Не з нами – той проти нас!» - цей глас із глибини століть теж дійшов до нас!
 Серед великих імен і ти будеш заново породжений, коли ідеєю волі ти окрилений,
 Виходить, що й ти почуваєш трепет і шум часів, а це означає, що й ти будеш Господом
Прощений, але тільки - потім і серед святих буде чимало людей інших, але я однаково
 Помолюсь і за тих, і за інших! По невідомій мені причині наші думки згоряють у вогні
Диявольської скіпи, цього знести б не зміг наш Навчитель і наш Педагог! Закони життя
Від народження й самої тризни описані у Святому Писанні і особливе місце там
Приділене стражданням Ісуса Христа, а життя свої почини розвіює в пух і в порох,
 І ми, як і раніше, страждаємо й сохнемо в чужих краях, а потім убиваємо простих людей
Божевільною логікою своєю й немає нічого в історії Русі гіршого, коли люди
Уподібнюються череді дикунів! Ототожнившись з проведенням, Русь по-своєму
 Розумінню накриває нероздільною тінню дуже багато поколінь, захищаючи їх від
Прозріння! Завісу з розуму зриваю, і щось не те зараз затіваю, сам себе несамовито лаю,
Коли назавжди на себе терновий вінець безумця одягаю і лише одне божевілля в душі
Залишаю, але довголіття саме йому щораз бажаю! Що характерно, що я не почуваю себе
 В ту мить кепсько, хоча свій гріх розумію, але знаю, що мені не дано іншого, і ти
 Не шукай у мені когось іншого! Наш Творець ліпить людину, як із граніту скульптуру
Робить титановий різець, але  навколо море бруду, здається, що для людей простих, хто
Вже нагрішити встиг, крамола й зло - закон і оплот всього буття, але суть нашого
Існування зосереджена усередині брудної білизни, де брехня - найстрашніша отрута, але
Про неї вголос люди не говорять, тому що надію усередині себе ховають, що це явний
Плагіат! Так і сторінки Святого Писання те саме всякчас повторюють і ніяк вони
Не сприймають протилежний погляд на дивні речі, крім голосних тирад, де думки,
Обрані людьми навмання – просто так, але нам по них жити всі Боги велять: «Диявола
Не шануй і бійся, але в чужому ганчір'ї ніколи не рийся!» Гріху піддаються зрячі і сліпі,
Лежачі й ходячі, чисті й святі, горді й злі, але завжди в їхніх  промовах одні слова
Пусті! Якби хтось в іній зміст заглибився, тоді із праведного шляху давним-давно б
Збився і перед черговою перешкодою миттєво б зупинився! І доти, поки ми віримо
 У цноту, будемо вдосконалювати свою мову, адже вона могутня і велика, але біси
Проявляють бозна-яку спритність, намагаються її заживо в сирій землі згноїти або вбити,
Адже саме вони накидаються на справедливість дикою зграєю, про святість часом навіть
Не згадуючи і про свої набуття забуваючи, але існує ж істина свята, котра зло людству
Вже не раз пророкувала, а воно незначне й духу нашому протилежне, але хіба так жити
Можна? Зло хоча б себе трохи поберегло, а то ставить собі цілі недосяжні,
 Щоб побути поруч із ними, а що їм з того, адже навколо все буде мертвим?! З хаосу
 Й темряви колись у мир інший вступили я й ти! У нас іншими були бажання і мрії, але
Безумцями там стали я й ти! Уже, коли ти потрапив сюди, то не біда, що цей мир
Відхиляється зовсім не туди, де є в надлишку свята й потала вода! Ти ж відвик поруч і
 І собою бачити Божий лик, так дій і орудуй, але не ставай врівень із Люцифером чи
Іудою! Тільки тоді, коли ми гасаємо в хмарах, тоді забуваємо про страшне слово
«Боязнь», що зависла на мить на зімкнутих вустах, але виникає почуття велике в людини
По великому рахунку святої, вона з чистою і  охайною душею і завжди готова до бою, але
Не проронить ні слова, коли не зрозумілий їй зміст буття іншого! Людські думки могли б
Бути більш справедливими, якби їхній відзвук завмер і вигідне положення в гущавин
Юрби відразу б зайняв, а не ловив би гав! Йому нікого дякувати, і він намагається
Стримати власну спритність, щоб відразу забути, як повинен праведник животіти! Коли
Нічого у відповідь сказати, він не повинен був у нетрі незлагоди влазити, тому що багато
Хто хоче його голими руками за душу взяти, але ніхто не прагне суть загубленої душі
Сповна зрозуміти! Він миттєво розлучився з татарським ярмом, але погляд покірний був
Замінений на гнівний тільки тому, що так схотілося йому! Судячи з усього, є пересторога,
Що йому не треба йти до старшинства - так підказує йому розумна голова й вона,
Здається, в чомусь права! Усе хилиться до того, що він буде суперечити все життя
Самому собі, поки біси не всадять йому в боки свої довжелезні роги, але він же не їхній
Слуга! Проміж ними море відмінностей є і крім видимих розходжень є ще те, що їх
Поєднує, хоча їх рідко хто відразу примічає! Відразу мужик хльосткий підбігає до старого
Ігуменського візка, він одягнений якось непомітно і без зайвого лиску – все це
 Не по-чудернацьки і виглядає дуже просто! Вставши біля амвона, щось тихо вимовляє
Він, здається мова йде про те, Що ніхто з русинів не буде переможений, а ворог почує
Власний стогін і потужний крик! Він не може багато чого зрозуміти, але змушений,
 Не розуміючи суті, основи буття будувати й споруджувати, зводити і створювати життя
Людське, адже приємно суть буття самому осягати! Він уже досяг ще більших висот, чим
Той народ, який поруч з ним мовчки стоїть і щось тихо собі на вуха шепотить, але от-от
Злі вороги до дверей лісного монастиря підійдуть і ніхто їх не зупинить біля масивних
Брам, а вони трохи почекають, поки простий народ через деякий  час із розуму зійде
 І море крові тоді затьмарить небозвід, щоб сонми весняних вод розбудили навіки
 Заснулий люд! Темрява от-от його розум затьмарить і голові його що сили вдарить,
 Адже людське буття пити сповна божевілля їх примушує, на шматки душу рве й відразу
Совість убиває, але така перспектива нікого не вражає! Це доля мені таке горе
Напророкувала і коли пролунав останній дзвінок, здається бог засміявся над острахом
Душі, яка всюди була поруч зі мною! Були часи, коли не божеволіла країна і вона не знала
Присмаку вина! Мужайся, дід, попереду - війна! У церковного притвору зупиніть злодія
І грабіжника, який вкраде ікону з олтаря, але проміж людьми не відбудеться потрібної
Розмови, тому що псів величезна зграя от-от помчиться швидко в гору! Їм би впору
Позбавити Русь від прийдешньої ганьби, але про це не думає ніхто, вони накликають
Безліч нещасть і лих, але відразу люб'язно промовив він на очах у бісів злих, що був би
Сам засмучений, адже відчувши лихо нутром, не відповів чесно, що йому прийдешнє
Давним-давно вже відоме! Мої сльозинки залишилися на білій жіночій косинці, і тепер я
 З них сам здуваю сірі порошини, але спогади ці нагадують холодні крижинки, вони
Сходяться в очному двобої, щоб  по старинці тримати парі, а сказати недругові: «Не
Бреши й не хитри!» Що є наше буття – ніщо, і хто суть його осяг до кінця – ніхто!
Хто б подумати міг, що якийсь зубожілий дід давно вже встиг дістати зі своєї кишені
 Великий хлист, щоб змусить рід людський зробити волі ковток, але забирає власні сили
Все те, що по великому рахунку саме перетворюється ні в що! Воно схоже хвилеріз,
Адже самотужки піднімає думки в глиб блакитних небес і виносить за дужки дуже багато                Проблем і чим ми ближче до виру, тим більш люди Богові вірять, адже поспілкуватися
 З Богом у них є справжнє бажання! Свідомість охолонула на коротку мить, але зло від
Нещасної країни ще остаточно ні на крок не відступило! До божевілля є покликання, коли
Починається довге оповідання про людські спогади і подальші бажання! У нас строк
 На земне життя давним-давно вже проминув, тільки для святих, тобто людей добрих
 І не злих, Бог знайшов привід, щоб продовжити строк їхнього життя, адже всі боги
 Читають наше життя між рядків і знають, яка і в кого є вада і який недолік не варто
 Пускати через поріг своєї домівки! У когось - докори, а хтось обожнює склоку,
 От і метається по душі всесвітній дух, він ніяк не може порахувати, навіть, до двох, тому
Що був загублений й розум, і слух, а він від того часу став зовсім глухим! Невже і я
Нікому не нагадаю про існування короля, невже життя було прожито дарма? Ми ж всі
Вилетіли з одного дупла, так чому ж моя мати тоді не народила красеня-орла? Була –
 Не була, роздягнуся і я майже догола, щоб чутка чарівна людям, врешті-решт, теж змогла
 Віддати дещицю свого тепла! Хочу піти від ясновидців подалі, прислухаюся до слів
Очевидців, які у своїх руках тримали російські святині! Немає всіх тих друзів, хто був
Колись до нас ближче! Ага, але хто з нас для Бога величний слуга! Хто не зробивши
Ні кроку в напрямку Бога, відразу ж пустився в перегони, а навіщо? Я такий, як є, недарма
Люди говорять, що по гостю шапка й честь! Для мене немає золотий середини й не буде
До самої кончини, на це є свої дуже вагомі причини! Не варто заздалегідь засмучуватися
Й сильно обурюватися, треба в стілець сильніше втиснутися, щоб глянути з іншого боку
На своє земне життя! До того ж чимало є бездарних душ: розгніваних і злих, але я
Обожнюю тільки святих! Коли-небудь люди спробують осягнути істину й суть свого
Божевілля, але дійдуть тільки до джерел буття, де неправдою переповнені краї,
Адже саме там дух протиріччя уже остаточно вкоренився, а дух святий трохи
Заледащів, можливо, він втомився і от на півдорозі зупинився! Ніхто заздалегідь
 Не знає про його місцезнаходження, мабуть, він не в настрої, а можливо він теж страждає
Від хвороб органів дихання й слуху! Коли ж і ти усвідомиш, що душу на шматки
Шматуєш?! И до нас народ худобу по окрузі пас, але щогодини люди пішки ходили
 По древній Русі, хоча їх стріли додолу скопою косили, але вони жили всупереч своїй
Долі, хоча почувати повинні були, що не для війни один раз вони породжені були! Люди
Говорять, що в кожного з них є свій погляд на історію земного життя,  адже одні
Ораторствують і на очах в усіх бовтають, що розвиток суспільства йшов по спіралі! Ті
Люди самі жили посеред бруду і свідомо нам брехали, а ми їхні слова мовчком слухали,
Але сповна довідалися в скорботному сумі про божевілля людське! Ми живемо й думаємо
Про чудо прийдешнє і забруднюємо середовище навколишнє, але заздримо часом самому
Іуді! Дивні все-таки ми люди: страждаємо, коли любимо, але живемо, як і раніше
 В дикому розпутстві і стоїмо на роздоріжжі! Один лише обман, по суті, нам небом
 На розтерзання був даний, але кожний мріє своє життя прожити, немов заморський
Султан, але, здається, люди до останньої пристані остаточно приплили, а біси їм зв'язали
Вірьовкою трепетні крила! У божевільній боротьбі проходить вік наш, а життя
Пролітає немовби міраж! Воно схоже на ніжний звук, адже в ньому теж є прояви
Виплодків пекла й журби, а наш дух уже відбився від рук і сів на плішивий сук! Йому б
Нашкрябати трохи Божої милості у примхливої долі, щоб сказати собі: «Боже, прости!»
І щоб зникли з виду всі нетрі і хащі густі! Нам  вижити на землі не просто, життя  у віці
Підлітка нагадує здаля рвану сорочку в чорно-білу смужку, вона виглядає не помітно, але
Її охоплює азарт, хоча, коли їй був даний одного разу старт, тоді надворі стояв лютий
Березень, проте час йде і після мене вже народився цілий мільярд! Я дружив з дурнями,
Загалом, нормальними пацанами і далеко не мудрецями, так і йшли б дні за днями,
 А місяці за місяцями, коли б поруч з нами не почала вража рать Русь воювати, а кат,
 Не звертаючи увагу на вилиць і голосний плач, продовжував дітей і їхніх матерів
 В смерть вганяти! Хіба можна було в ту годину свій дух не загартовувати? Доля сама на
Коротку мить застигла біля закритого вікна, збожеволівши біля скорботного стовпа
 Й немає їй ні прощення і немає їй Всевишнього благословення! Тільки все те, що ми
Обожнюємо й до чого ніжні почуття постійно маємо, проходить поруч, зачепивши
Ненавмисно нас своїм краєм, а ми вже в інший світ відбуваємо, називаний
 У просторіччі небесним Раєм! Попереду блискає особлива грань, де нас чекає не життя,
А підла погань і тільки там за цією гранню кінчається мирське існування! Чи не краще
Лагідно жити в чотиристінній загородці, пити горілку і їсти простий іржавий оселедець,
Але без перерви думати про те, що у світі земному покарання не буває справедливим!
Жити так, нікому не годитися, адже людям треба завжди до високих ідеалів прагнути,
Але по моїх розрахунках Господь рідко кого удостоює честі й пошани! Ніхто не чує
Думок моїх, тому що чимало нишпорить навколо них примар войовничих і злих!
Я не можу їх серйозно сприйняти, але й не прагну відразу ж наповал убивати, невже мені
Теж треба безумцем стати, щоб їхню віру, зрештою, прийняти? Але, щоб на собі
Випробувати Божу благодать і мир таким, як є зрозуміти і його всім серцем прийняти,
Треба просто жити й на долю не нарікати, а мовчки години власної смерті чекати! До чого
Я властиво хилю, я сам ще досконально не розумію, але дивлюся на свою рідню й думки,
Хтозна куди від себе жену! Божевілля п'янить нескінченно, мліють і тремтять знесилені
Кінцівки, але от вона - межа екстазу, де вже ллється божевільне світло з невидющого ока!
Його світлом увесь світ залитий, але він безсмертя й біль нагадує і майже всім щось
Приємне обіцяє, а життя тим часом усередині нього немов багаття вирує! Інші голоси
Говорять, що всі люди колись у вогні згорять, але хитрий лис дивиться  кудись і подумки
Сміється, напевне, йому здається, що люди от-от смуту в собі не переможуть і
Позбудуться від бруду, але в житті все згодиться, навіть казки і небилиці, ми ж повинні
Завжди своєю історією пишатися, щоб самим перед собою навстіж розкритися! Я
 Не вірю в те, що Вітчизна сама боїться визнати власні помилки, хоча вони гірші, чим
Азіатське катування, боління і знущання! Нам було важко, ми багато сторіч говорили
 По папірцях одну і ту саму річ, але до кінця днів нам дано любити свою Вітчизну все
Більш й більш! Хочеться скоріше забути про саме гірше, що траплялося в буденному
Житті! Ми теж не святі, от чому люди в захваті від своєї мети, згідно з якою їм
Потрібно стати казковими героями, щоб подивитися правду прямо в лоб!  Зі своєї
Долею не сперечаючись, пізнала Русь чимало бідувань і горя, однак у годину фатальну
Прості мужики ризикували життям і головою, коли по добрій волі йшли на смертний
 І кривавий бій! Воював навіть народ горбатий і кульгавий, адже був він у злагоді
 Із власною головою! Тільки дегенерат був татарам радий, він праворуч і ліворуч роздавав
Розпусту, але йшов навмання і при зустрічі вимовляв запальні промови, але тримав
Згорбленими плечі! Так навіщо ж душу калічити й самих себе заживо нівечити?! Можна
Помилитися, але коли в історію вночі поглибитися, то треба б засоромити тих, у кого
 В голові гуляє тільки гріх, а замість мозків одні ошурки, але думки зосереджені в чужій
Потилиці! Думка літає по окружності, а люди ніколи не замислюються про свою
Непотрібність! Ми чесно не живемо, а по життю тихо пливемо, осягаючи істину
 Під ворожим батогом, а земля стогне тим часом стогне під ворожим чоботом! Ми колись
Теж умремо, але молитва й Бог завжди знайдуть привід, щоб наші спадкоємці, священики
Й проповідники, а разом з ними й всіма їхніми співрозмовниками без ахінеї й нісенітниці
Наяву осягали суть земного буття й ніколи не переходили межу, яка нас наближає
 До забуття! У споконвічну суперечку між тілом і душею встряне кожний із бажаючих,
Хто не хоче пройти іншою стороною, адже сьогодні наш народ не прагне ускочити
 В чергову халепу - час завжди своє бере! Ми проходимо свій шлях, здається, вперше,
 А слідом за нами підуть інші, нахраписті й злі, і саме вони будуть пильнувати
 Від зорі й до зорі про потужність й міць Російської землі, але і їм будуть потрібні
Розумні поводирі й вони сподобаються всім сестрам і братам! Джерело думок згасло,
 А історія завжди була супроти нас! Коли я був трохи молодшим, тоді повторював все
Це, тому що совість нутро моє постійно гризе, а на наяву з’являється інше притягання!
Я ж не росту, хоча проходжу хтозна яку версту, але час втрачаю дарма й не помічаю
Поруч дивну красу, тому що думи мої  постійно скаржаться на небувалу для них тісноту!
Я від них у небуття теж колись піду, але навряд чи зможу вдуматися знову в основу всіх
Основ! Їй потрібний отчий дах, а я живу під покровом власних снів! Язик мій - сталий
Ворог  мій, він не дружить ні з тілом, ні з душею - він зайнятий справою своєю й звикла
Ця підла мова усіх супротивників легко перемагати, невже я повинен його пристрасті
Всякчас догоджати? Я можу його тільки за гостроту виразів поважати і про нього дбати!
Я не з людей останніх, але замість зубів передніх є глибокі шрами, тому що покидьки
 Та інші хами порушили тишу й оголосили мені якраз напередодні війну, щоб не стати
Рабом пройшлося ризикнути свої горбом і муки перенести, хоча Господь і говорить:
«Нікому не мсти, адже щастя у твоїй жмені! Ти краще ворога прости і його живим
До своєї родини відпусти, щоб зміг і ти свою душу від пекла врешті врятувати!» -
«Боже, прости! Я знаю, що немислимо постраждаю, однак, не бажаю про багато гріхів
Забувати, які зумів зробити мій підлий ворог, адже його дух остаточно ще не висохнув!
 Дорогу осилить той, що йде і совість нації на своїх плечах несе, адже він розумний
 І до того ж горілку не п’є, він у прийдешньому розхрабритися ще більше й стане жити
Набагато краще, аніж зараз живе! Так, я грішу, напевно, колись гріхи татарам відпущу,
Але поки дихаю тебе я, Господи, прошу: підійти зі своєю міркою до тих заповідних
Дверей, за якими ховається псина зграя і вона вже готова без зайвих розмов почати
Непотрібні нам суперечки! Я ж не хочу себе надалі розморювати в ім'я того, щоб когось
Перемагати! Мені б мир, таким як є, сприйняти й суть буття сповна зрозуміти!» -
«Навіщо братися за такі крайності й забувати про деякі епізоди свого буття, адже
Можна поговорити про ефемерність, приміром, про смерть, яка є наслідком однієї
 Й тої ж закономірності! Буття колись випарується, чи треба на Бога людям через
Таку дурницю гніватися?! Невже якась бездарність може осилити Божу подяку?»
- « Чому життя не довге й таке важке?! Кожний у ньому горя сьорбнув сповна, адже
 Під ногами суцільне Пекло, а в повітрі є сморід і дивний аромат, будь-який бідняк був
Готовий позбутися від своєї сорочки й перескочити з купини на купину, тільки б ті, хто
Вже давним-давно мертві, виявилися правими, адже колись й вони впиралися в мораль
 І їм було всіх православних дуже шкода, але навряд чи їхнє горе витримала б булатна
Сталь! Жах превеликий уже ввійшов у кожну обитель і піднявся вигук дикий, тому що
Дух різнорідний дав прорість на землі родючої, тільки за допомогою ікони чудотворної
Можна відродити колишню мораль  і змусити сум забути про голод лютий!» - «Ти,
Братчик, великий мудрець, але коли немає до мене ніякий запитань, запам'ятай
Навіки, що тільки слабі духом і каліки мають потребу в моїй повсюдній опіці й май
На увазі, що я завдам поразки до загального сорому не тільки неміч і біду, але
 Й на допомогу немічним людям обов'язково прийду, коли потреба в тім виникне,
А людство до мене ще сильніше звикне!» - «Відусюди видно Фаворське світло, але поки
Щастя в моєму розумінні немає, от чому люди Богові дорікають! Проте я по дорозі
Життя ледве плетуся й завжди в пошуках кращої долі перебуваю, але збитися зі шляху
Істини ніколи не боюся! Цей мир не дуже гарний, тому що в ньому процвітають злість
 І неправда, а що з них візьмеш, якщо сам тяжкий гріх на собі, як віл везеш?! Серед нас є
Багато таких, кого вважають, що саме він - щирий псих, але, якщо він досягне величі,
Тоді в його обвинувачів зовсім іншими стануть обличчя! Це життя, а не вигадка або
Якась притча! Люди довіряють величезним числам, а в словах ганяються за високим
Резоном і потаємним змістом, проте душа завжди була напрочуд молодою і дарма, що
Голову покрила сивина, адже вона не рахує прожиті роки – так було завжди! Тільки
Істина повинна бути улюбленою коханою у справжнього митця, вона немов примара
 Від отця Серафіма, головне - зрозуміти її суть, хоча б коли-небудь і не пройти мимо,
 А прагнути до неї приблизитися нестримно! Будьте в душі з Господом-Богом і з Його
Хрестом, щоб дружити з ангелом, який завжди за спиною і думайте тільки про справу
Святу! Після життя наступить тризна, і люди назавжди забудуть про свій егоїзм, хоча
Вони наяву й примхливі, і перебірливі!» - «Причини раболіпства я навряд чи відразу
Назву, але все, що відбувається там, на верху я  бачу насправді, і там не залишилося
Місця для бешкетництва, до загального сорому гріх тримає чоловіцтво у своїх руках
 Й сіяє по білому світу горе й нестаток!» Тільки великий Ієгова може за грішників
Замовити слово, коли немає виходу іншого, а в сутінку густому люті демони ховаються
Під кожним кущем, щоб потім пройти непоміченими у Божий дім і легше всього туди
Входити вдвох! Демони людей безумцями прилюдно обзивають, хоча самі гірше
Божевільних у неправді й брехню потопають! У них самих у ту коротку мить погані
Почуття переважають, але від відсутності дещиці божевілля розумники теж мачаються
 Й страждають і багато чого вони втрачають! На превеликий жаль, вони низькості своєї
 Не розуміють і святість навколо себе теж не помічають! Біси посміхаються, і знайти
Намагаються собі подібних, але діють вони одноосібно, от чому не знаходять їх навіть
 У мирах загробних, тому що прояв очей видає їхні задуми негайно! У деякому сенсі там
Контрастують всі вирази й думки! Їхню голову нездорове буття кружляє, а думка просто
Так, по інерції, в нескінченність самотужки біжить і те, про що вона мовчить, виглядає
Зловісно, контрастніше й різкіше, ніж  знайомі з дитинства речі! Навіть слово на вид
Здається не зовсім потужним і до битви кривавої не готовим, але є одна умова, при якій
Святе слово вступити в січу з ворогом завжди готово! Коли свіча горить на столі, це
Означає, що Бог ще править покоєм на землі! А наш розум пристрастю давним-давно
Охоплений і прагненням єства він сам був здивований, але дух цноти майже що втрачено,
От чому людина спантеличена! Я теж по саму вуха загруз у справах гріховних і одержав
Зауваження від судді Верховного! О, дух земний, що ж ти робиш із моєю душею? Чому я
Живу начебто згідно розуму, але в пута й ланцюги тобою завжди заточений і невже надалі
Не буду я Богом врятований? Немає ні страсті, немає й вогню ні вночі, ні серед білого
Дня! Коли наші думки поблизу нікому непомітні, тоді всі ми зовні виглядаємо дуже
Розумними, але тільки на словах ми щохвилинно каємося у власних гріхах, навіть, готові
Після кожного слова валятися у Бога в ногах, тільки щоб мерзенний страх знову
 Не воскрес і не прийшов сюди із глибини небес! Він символ Віри для всіх, але найбільше
Для тих, хто до гріха проявляє цікавість! Напевно, неспроста душа прагне відвідати святі
Місця, щоб повсюдно осіняти себе знаменням хрещеним! Коли молюся, тихіше води стаю
Й до самої трави тричі прихилюся, і тільки опісля на колінах у вівтаря зупинюся
 Й по сторонах обережно обзирнуся! Нехай за моєї хробаком красується Русь, її  я ніяк
 Не соромлюся! Тільки б пломінь розуму не пронісся мимохіть, а душа й розум
 Не залишилися нарізно! Ну й що ж? Не без пуття була запущена стріла ненависті
 З далекого сходу, коли судити про це дуже критично - знадобиться часу дуже багато, щоб
Люди пам'ятали до самої труни, що гріх не перешкода для голосної луни! Не можу
Осягнути суть того, хто взагалі на землі ніхто!  Як осягнути те, що наяву не існує, тому
Що саме воно по великому рахунку давно вже перетворилося ні у що! Не знаю того,
Хто з нас безумець ? Чого мені від Життя домагатися й навіщо по білому світу скитатися,
Чи не краще тут у всім сповна самостійно розібратися?! Краще стріла в чоло, чим заживо
Бути похованим у березову труну! Ми приходимо сюди лише на коротку мить, але,
Відкинувши Божий порятунок, йдемо в забуття, так і не осягнувши суті Проведення
Й не зрозумівши свого остаточного призначення! Було обрано зовсім не те, що долею
Передбачено, саме воно нам було б розгадане, коли б не пішло з нашої волі на саме дно!
Все те для ми розкусили тільки тоді, коли вже немає шляху зворотного й час був
Загублений назавжди! Постійне припинення руху завжди на слуху, а все тому, що
Немає примирення між розумом і душею! Один Господь зможе розсіяти всі мої сумніви
Й без зволікання спровадити розум на шлях прозріння! Вакуум усередині розуму є, адже
Порожнеча стуляє навстіж розкриті вуста, а навколо суцільна метушня!
                - 7 -
Ми мало думаємо про Нього, незримого й живого, але по великому рахунку святого,
Великого і трагічного й мріємо бозна про що, але думати нам слід про таємне і святе,
Залишившись наодинці із совістю вдвох! Ми через терни пройдемо й пута на собі колись
Розірвемо, тільки б вдача всі вади людства у себе увібрала і відкрив б нам чимало
Скритних таємниць: «О, Боже, де ж Ти живеш і коли Ти сам до нас підійдеш?»
 Вража сила гріхи нам злегка підсолодила, але душу миттєво підкосила й скувала
Рухи до й після пробудження! Із цієї причини совість упала в журбу страшну, і от вона
 Йде по незвіданих стежках, а гріхи скопою мчаться слідом за нею! У них є докази для
Будь-якого бідолахи! А думи йдуть туди, де душа з ними вже не зустрінеться ніколи!
Нам би Його почуття міри й такту, ми ж незалежно від суті й ваги факту
Намагаємося по своїх долонях визначити шум сторонній, але в темряві земної
 Не видно того, хто до нас повернуть спиною, але в таємничому і живому завжди
Присутнє Його єство, там є й музика, і торжество й більш нема нічого! Зовні все
Виглядає напрочуд просто - начебто б нам ще трохи залишилося пройти до цвинтаря,
 Але те життя, що було людям до вподоби, промчиться мимо в майбутньому не настільки
Доступному для огляду, щоб воно викликало у людей огиду! Ми тягнемося до Нього,
Співаємо псалми тільки Йому одному, Господу нашому! Ми не спимо, а постійно дух
Віри в душі зберігаємо й без роздумів йдемо слідом за Ним! «О, чудовий небозвід, ти
Вносиш у душу заспокоєння вже котрий рік, але життя пролітає швидкоплинно, хоча
Здавалося, що воно нескінченне й, по суті, вічне! Із цієї причини немає єднання й понині
 На привільній православній рівнині! Не виходить спільне життя майже ні в кого, звідси
Ниття, а вже потім слідує відхід у небуття! Тлінні ми всі! На все Господня воля є, а вже
Потім у роль вступають доля і жереб! Всі ми вийшли з одного черева, але одні пішли
Праворуч, а інші - ліворуч! Люди жили на їхніх прикладах, але ніколи не думали про свої
Майбутні втрати! Божевілля їх відвідало один раз і залишилося поруч з ними назавжди,
Але розум це не збентежило, тому що розумним він уже не стане ніколи! Може трохи
Порозумнішає, коли суть буття осягти зуміє, або знову прозріє, але, судячи з того, що
Кортить давно вже йому поглибитися у пристрасть свою, напевне, він знову
Втовкмачиться в темряву, не розуміючи, що й до чого? У людей на диявола рівняння
 Не викликає ні боязкості, ні сум'яття, але, як і ченцям, їм потрібно пожити на самоті,
Щоб не зробити ще один великий гріх! Нам же на зміну прийдуть ті, що пізнали на собі
 Й неправду, і зраду! Здається, уп'ялившись очами в буденне життя, святі роль демонів
Справно грають, але про долю справжнього митця вони, навіть, ні на хвилину
 Не забувають, хоча дуже боляче томляться і страждають, але про Бога за всіх часів
 Ні на хвилину не забувають! О, Господи, до святого розп'яття грішників доведи і їм
Скажи, де ж дорога свята, а то ми самі щось ніяк не пригадуємо?! Попереду маячить
Істина не проста, вона божевільна й зла, зовні славна й дуже забавна! Ніхто нею
 Не любувався, але під вагою її гріхів не раз і не два рази до самої землі прогинався!
А життя ніяке, звичайне й мирське,  веде людей по шляху до Пекла, але поспішати туди
Ніколи не варто! Противитися йому й ти не зможеш, тільки душу свою безрезультатно
Розтривожиш! Життя майже пройшло, попереду його ждуть сьомі небеса
І повернути назад уже, здається, не можна ніяк, от шкода, що доля людська така
Безталанна й пуста! Чи не тому нам спокою не дає настільки дивний і дивовижний сум!
Наплювати мені на свою кар'єру, а от зрадили Віри хочу негайно викликати до бар'єра
Для словесної дуелі бісівського кур’єра, але на ділі мені перешкоджають вижити високі
Цілі, які були поставлені переді мною! Вони ошаліли, тому що до початку дуелі
 Не встигли! Адже істина для них значить чимало, але насамперед нам вникнути в суть
Буття треба, щоб всі свої потреби взяти в клішні міцні! Під аркадою часів у нас
 Не життя, а просто чудовий і чарівний сон! «Усе колись згорить і прийме зовсім
Інший вид!» - так народна мудрість говорить, адже ніщо на місці довго не стоїть,
Тільки грішник має гадку, що його особа нагадує образ чоловіка святого! Висновок звідси
Виникає: наш гріх заохочують Сатана й Іуда, а ми живемо і чекаємо дива! Все навкруги
Давним-давно людям надоїло, а церква своїм парафіянам багато гріхів уже простила, але
Про одне вона чомусь забула, що Русь Візантія для благодаті освятила, щоб православні
Традиції на вільній землі ще довго жили і процвітали!» Нині ж будь-який князь сам собою
Любується і впадає в смуток по відомій тільки йому одному причині! Бог придумав слово,
Щоб люди жили за законом основним й не виходили без молитви з дому, але вони живуть
Дозвільно, навіть, склавши руки хрестоподібно, поводяться, принаймні, бридко й грішать
Без частки остраху! Їхня нелюдськість і безсердечність змушують утомлені кінцівки
Забути про велику вічність! Серед тисячі воїнств, полків і ратей, які от-от встануть
На захист православної Віри, є російські солдати й завдяки своєму здоров'ю, вони
 Не бояться  розплатитися кров’ю за волю свою, а це означає, що вони наблизяться
 З великою любов'ю до того пана, що не був покритий густими сивинами, але він ганьбу
Осуджує, про що без угаву в ночі голосить і проповідує! Добре в дикому неходженому
Лісі споглядати чудову нічну вроду, адже та завжди на очах, вона немовби закована стоїть
В льоді! Серед стін і заторів є багатоголосий спів, там біс оживає під сьомим  ребром
 І от-от наступить для святості повний розгром, а страсті проллються ледь видимим
Струмком! Нескінченно роки будуть тягтися в напрямку колишньої мети, але дуже малі
Наші кінцівки, щоб ухватитися за мрії людські, тому що позаду залишається їхній слід
 І от-от наскочить лихо, ніхто в усі роки не чекає біду й ніколи не думає про неї, але
Зупинити її  не можна й от вона входить у грішну душу по водній гладі і наскрізь душу
Вогнем суму остуджує! Невже ми життя прожили даремно, хоча вставали ледь світало,
 Й трудилися не тільки для того, щоб наші руки не мучились від нудьги, а саме Божество
Не поважало чоловіка юродивого, тобто каліку?! Мерхнуть блискавиці, святим і грішним
Однаково не спиться, і не замикаються втомлені вії! У душі розбрід, а поруч гуляє
Простий народ і сіяє по землі свої небилиці, відразу не розбереш, що ж там відбувається?!
Треба б думкам десь усамітнитися й від заздрісників своїх подалі зникнути! У душі
Поваленої жриці не гоїться гнійна рана, яка була отримана внаслідок життєвого роману!
Відтепер вона безліччю пороків заселена! А вороже середовище не знає й дещиці устиду,
Але крім шкоди до неї прилучаються негода й біда! Душа й плоть ніяк не можуть
Злитися, їм би навіки об'єднатися, щоб у обіймах гарячих хоча б на коротку мить
Забутися, але в сутінках буття безроздільно панує тільки особисте «Я»! У кожного є
Дорога у великотрудному житті, але вона своя, а дні буття наприкінці шляху навіть
 Не намагаються із грішного шляху самотужки зійти, схоже на те, що для них все це
Більш всього на світі дорожче, тільки люди далекозорі розкладають свої гріхи
 По полицях, та тільки немає від цього ніякої користі! Задихається душа під черствою
Кіркою, але є й там два плюси: земля сама, нарешті, позбувається від зрадників
 І боягузів, а герої неспішно йдуть по шляху Ісуса і вони не прагнуть до розбою! Люди
Літні підуть назавжди, але тільки туди, де немає мирського буття, навіть, в спомині, там
Усюди висять православні святині, вони на парапеті плескаються у святій воді немовби
Малолітні діти, які наскрізь бачать темряву, але ніколи не переходять заборонну межу,
 А думки хапають прямо на льоту! У них над головами плавають хмари з мереживними
Островами, вони з кожним роком усе більше задоволені власним результатом, тому що
Всюди спілкуються із простим православним народом! А люди дурні досконально
Вивчають ущелини й уступи білого світу і вірують в усі прикмети, але, сидячи на старому
Табуреті, дивляться на прилеглі пагорби і думають, а чим же ми гірші від тих, хто
Вдосталь пізнав гріх і сам пішов у царство темряви? Як бути тому, хто, судячи з усього,
У цьому житті ще не навчився нічому? Він же не може про свої вади остаточно забути,
А як же з ними далі жити? Самому собі гріхи не можна простити і їх на волю миттю
Відпустити, але треба жити, щоб російську імперію знову відродити! Було б краще
Постійно нагадувати людям про візантійську чашу, у якій є частка щастя нашого!
Можливо, що людина дріб'язкова або незначна стане гріх вершити більш обережно?!
У житті всяке було й доля по-своєму суперечку між душею й плоттю вирішила!
Це труд чималий, треба ж дотримувати церковних уставів, інакше біси можуть відразу
Вжалити й з носом кожного з них залишити, а доля від своїх митарств уже утомилася,
Хоча колись і вона життям насолоджувалася й немислимо страждала, коли відповідь
Перед Господом за свої провини тримала! У круговороті  буття на самому дні залишилася
Лише одна порожнеча й море всякого гріха, а суть не досягає дна, тому що там плаває
Тільки грязь одна! Життя як безодня жадібна тягне душу в страшні краї,
Щоб довести, що ви ний і я! Виявляючи мені своя повага, вона замість багатих прикрас
 Надсилає мені жменями гріхи й гріхи завжди й без зволікання! Кошмарам немає
Закінчення, а на підмостках буття перемагають всі й всі страсті й бажання, неможливо
Вижити без усвідомлення своєї частки й долі й зрозумівши, наскільки люди духом слабкі,
 Заздалегідь продумати свої подальші ходи! Під грізним небозводом проходять дні
І роки, але щоб звикнути до негод не вистачає життя й от у самої тризни
 Дехто торкається заборонної теми й відходить від заздалегідь відпрацьованої схеми,
 Щоб розібратися в роботі цілої системи, коли тлін і суєта вставали горами з льоду
 Перед багатьма країнами, дурнями й ветеранами, але старі, стисши руки у величезних
Кулаків, не були від істини далекі, коли говорили князеві: « Виречи нам усе про свої
Давні гріхи! Ми вже давно  помітили, що у твоїй голові гуляє привільний вітер і Бог тому
Свідок! Скажи нам в очі: через що в тебе з татарами почалася ця страшна й непоказна
Буза? Ви ж на минулого чи тижня не з'їли пуд солі і по власній волі цілувалися, удосталь
Пили і їли під шум дивної капелі! Чому ж ти позаочі говориш, що урізав би їм за мучення
Творця, а наяву розриваєш на дрібні  шматки наші серця? Ти поміть, як непривабливо
Намальовано твій портрет, тому що чимало лих оголосило на все це світло, що ти,
Як розчепіра не хочеш взяти участь у новій бійці, а говориш: «Потерпите й мене
 Не боляче у всіх лихах нещасної країни звинувачуйте! Краще вже мовчки свій віз
Через терни везіть! Коли пани б'ються, нехай їхні чада за руки разом візьмуться,
 Але туди ніяким чином не сунуться, а то з носом назавжди залишаються!» Мовчки
Дивиться на князя здивований народ, а той от-от знову йому в чомусь через коротку мить
Збреше, адже він не без побоювання говорить слова для  юрби, що складається із дрібних
Комах: «Наш час от-от прийде і кожний у тій січі намертво впаде, коли прийде його
Черга, але щоб ворог не говорив нам грізно слова всілякі, треба поки ще не пізно пожити
Нам в ім'я не тільки власної пощади, а й заради волі в землю впиратися рогом і бути
Постійно разом з Богом! Ніхто не знає наперед, коли й від чого він сам помре й коли ж
Господь його душу й плоть до себе на Страшний Суд підкличе!» - «Чи варто було нам
Народжуватися, щоб із цією думкою після сну щодня пробуджуватися? Немає
Життя без свідомості й незадоволеного покликання! Коли ж пройде кошмар
Нечутливості й святість увірветься через брами буття? Тоді в небуття піде душа
Твоя, так і не пізнавши всієї краси земного житія! Ми не існуємо поза свідомістю, але
Жити доводиться, зберігаючи мовчання і переносити муки і страждання, яким немає
Ні початку, ні кінця, але прийде година усвідомлення того, що варто розпрощатися
 Із гріховним співіснуванням!» - «Ми не підемо напролом, але й не будемо бити чолом
 У Золотій Орді, щоб, як і колись, жити в  її вузді і не належати самим собі! У короткій
Розмові я сказав старому мурзі, що життя страшне скрізь! Так чого ж нам боятися
Коли ми не встигаємо жахатися? А він супить брови й говорить, що наша ворожнеча
Заснована на крові! Так воно і є, але совість в мого народу все-таки є! Нехай той, хто
 В вогкій землі давно вже лежить, врешті-решт почує, як вона гримить!» Мурза опустив
Долу ока своїй заціпнув на мить, немовби десять днів ні пив, і нічого не їв і от його
Терпець перейшов через межу, і він як самовар прожогом скипів: «Як зможу, так
 І потопчу твою безмозку юрбу, немовби опалу додолу листву!» -«Однак і ми
 Не станемо чекати суворої зими, і наші боги допоможуть нам у підсумку постояти
 За волю, за долю й жереб країни! Поки я живу й існую - ратую за Русь святу!»
                - 8 -
Отець, мій безгрішний і святий, я ж літописець твій! Тобі, моєму боввану, відтепер
Поклоняється майже пів мира, але, на превеликий жаль, він не може стрибнути вище
Голови! На історії бура пляма й непоказним здається навіть здаля вона! Звістка нову
Приносить слово в цнотливу годину, а ми й понині без святого Духа поводимося, як бідні
 І убогі, проте все так же само намагаємося вхопити близня й віруємо в Бога тільки
 На словах! Усе, що поруч з нами є - тлін, все - порох, але життя тиче без змін! Наші
Думки моховиті, а люди стали більш голосистими, їм би псалми співати, але на вухо
Їм наступив величезний ведмідь, щоб надалі вони самі вивчали той предмет, якому ще
Назви в природі немає! Запасшись водою й хлібом, русини звернулися із великим
Проханням до охайного неба: нехай ангели коли-небудь нам свою благодать на блюдечку
Принесуть! Їх тут немислимо люди чекають! А що тепер? Невже хтось допоможе в Рай
Відкрити нам масивні двері? Поза всяким сумнівом, той, хто краде у злодія, не підлягає
Осуду, але краще вагомого слова немає в світі зброї, воно плете свої тонкі півдужжя
Навіть наприкінці житія, але від них йде море пахощів і витає дух вільний, він у гріх
Чомусь і понині закоханий, хоча в житті одноманітному все стає можливим: одержимий
Пристрастю земною він метається між небом і землею, намагаючись десь знайти для себе
Спокій! О, Боже, мене не приведи: зазнати пригощення від підколодної змії, що уляглася
На моїх широких грудях! Душа переповнена вадами, вони здаля нагадують купу рваних
Кишень, де не пахане поле з осоки й бур'яну, але навіть їй замість них не треба того, що
Вже давно перетворилося в порох і тлін! Все, як і раніше й все без змін! Передсмертний
Час от-от зі смертю зблизить нас, але, здається, ще тепліє життя, і вогонь у моїх очах
 До кінця ще не згас: йому додолу впасти як і раніше заважає пристрасть людська, але
Колись прийде час, щоб подивитися зблизька на рідну землю востаннє, отоді душа загине
Враз, а із усього мною обожненого не залишиться нічого через те, що серце людське має
Властивість речовини непромокальної! Похвала негіднику не примножує славу того,
Хто хвалить його, однак бруд протікає крізь дах всесвіту над міру розкріпаченого
 І донині Господом ще до кінця не прощеного! Ми духом злиденні, нам не важливі істини
Болючі, ми ж кати й прагнемо жити на самоті тільки вночі, немовби ми багатії чи силачі,
Але, скільки посеред ноче не кричи про те, що в тебе немає дещиці злості, однак люди
Згадають навіть на цвинтарі, як ти м'яв народу кістки й рідко ходив до них у гості
 Й не промовляв там заздоровниці, хоча всім у ті часи жилося не просто! Не варто лити
Божевільних сліз  і потопати в глибі незбутніх мрій! Нам байдужні благі уявлення, ми ж
Здатні лише на одні міркування! Золото - наше мовчання, але забуття несе народу
Лише одне незнання, хоча і є в душі слово «Бог», але Він же нам напередодні в двобої
 З ворогом не зміг, а добро Його самого хтозна куди завело, але однаково було б гірше,
Якби в російської баби не було тривкого чоловіка! Свій кругозір розширюючи, метається
По білому світу юрба проста, особливо не вникаючи, що темрява земна під час ходи
Доводить людей до біди , адже на шляху збагнення осібного «Я» нашу долю вирішують
Тільки Господом сказані слова, це значить, що у мирського буття виникають невирішені
Завдання! Під тягарем гріхів рвуся з місця, тому що жити мені тут стало зовсім тісно!
Увагу потроївши й пристрасть трохи заспокоївши, князь кричить:  «По конях! Ми зараз
Татар наздоженемо й до землі їх прихилимо! Нам потрібно ще чимало потрудитися, але,
Насамперед,нам варто навколо волі об'єднатися, щоб на коліна перед ворогами
Не схилитися! Хто там удалечині від храму юрбиться й до нас не боляче-те прагне?
Пора настала побачити поблизу блиск розпеченого металу й показати татарам власне
Жало! Я теж з Вами на січу піду, навіть якщо додолу з коня впаду, однаково воїнів
 За собою поведу! Збирайтеся, я на Вас чекаю! Я не пророк, але строк очікування давно
Вже минув, але він на рішення князя ніяк не вплинув, от чому він ледь-ледь сам
 Під час буревію не загинув разом зі своєю родиною!» Отут мужик п'янкий був
Роздратований життям земним і він промовив крізь сльози: «Ми не постоїмо за ціною
І пожертвуємо навіть головою, тільки б морок нічний розвіявся сам собою, адже
Загроза життю поруч з нами ходить, але вона того, що шукає, чомусь в цей час
 Не знаходить, напевне, із-зі негоди, що панує навкруги!» Князь зняв з коня попону
 Й з-під неї дістав чималу святу ікону, потримав її на широких долонях і крізь синь
Віддалену побачив таловину зелену, а там засіяв золотоглавий храм! Його очі завжди
Були прикуті до дерев’яної будівлі, але він не дає нікому оцінки: знає  старий чолов’яга,
Що саме в церкві тій буде молиться його молода дружина й не тільки вона одна, адже там
 Горить лампада золота – зовні вона виглядає як треба! Серце в його грудях тріпотить,
 А залізний шолом на сонці більш колишнього блищить, він махає дружині рукою, а та
Бачить у подобі святій того, хто входить у рідну домівку, щоб потім у годину самоти 
Вирішить упасти до ніг своєї князівни й у почуттях ніжних і в словах люб'язних сказати:
«Я завжди мріяв тебе кохати! Яка ж ти гарна й молода, хоча моє свавілля колись
Вщент зламало наше весілля!» О, Боже, засуди всіх, хто говорить «не укради», а  сам
Просить у вигляді подяки особисто йому допомогу надати і дещицю слави надіслати, хоча
Сам зневажає православні звичаї в межах цілої держави! Що може бути простішим, аніж
Попросити прощення у власної тещі, адже вона теж гарною була, коли молодою заміж
Йшла, зараз її проповідник найкращий для неї співрозмовник! Віддаючи плоть божевіллю
На розтерзання, дехто забуває заздалегідь про призначене йому випробування, але той,
Хто готовий пройти через розкаяння, переживе і біль, і відчай, коли встане біля ікони
 Й пройде самотужки через всі немислимі перепони, але не упустить істини всім відомої
 З рук своїх, котра виросла на благодатному підґрунті грішної душі! До того ж він забуде
Про холоднечу люту й займеться особистою досконалістю, і тільки опісля довідається
Остаточно, що в кожному жесті є символи достоїнства й честі! Якщо я ще в живих
Значуся, то це означає, що божевілля одне з моїх дивацтв! Свідомість над плоттю
 Не владна, прославитися безумцем і юродивим на Русі за всіх часів було безпечно
 І, навіть, дуже страшно! Так вирішили й ухвалили русини одноголосно! Стирчить
На небі місяць дворогий, збиваючи подорожан з уторованої дороги й відволікаючи їхню
Увагу від сумнівів і тривоги! Як же надоїли мені оці старі й моторошні дороги! Всі ми
Скопою йдемо по власних стежках пішки або ж галопом, але невміло перерозподіляємо
Свої сили, тому і з’являємося біля краю глибокої могили! Звичайно, що втрати наші
Ніяк не можна компенсувати, але не тільки заради інтересу прості люди йдуть
Жити у нетрі незайманого лісу, а щоб зрозуміти суть світового прогресу! Вони
 Не прощають грішникам байдужості й неуважливості у всіх напрямах буття, немає від
Них нікому спокійного життя і я пізнав на собі біль і зраду, тому теж буду платити за них
Ще більшу ціну на відміну від старої, але не можу навіть герою вибратися з ворожого
Полону, коли сил і моці немає, а життя від тебе великих коштів вимагає, але воно не довго
Триває, тому що буття просте теж тлінне і тимчасове! Мені тут багато що чуже, але
Чи потрібно мені крокувати за щастям на край землі, коли поруч є видатні вчителі
 Й грамотні поводирі? Я сам собі суддя й це аксіома всього мого буття! Один вчинок
Заслуговує на схвалення, а інший - людської поголоски і зневаги, інший гідний
Співчуття або, принаймні, людської поваги, але немає в цьому світі нікому прощення
 За скоєні гріхи! Людський індивід завжди відшукає новий спосіб, щоб не розбити
 Об високу стіну своє чоло і не зігнути перед обставинами спину й Бог тому свідок, що
До того, хто шукає Бога, в будинок приходить цнота! Коли живу, виходить, що існую
 Й воюю за Віру святу! Безвір'я може на подальшому житті людства негативно
Позначитися, якщо і надалі гріх буде збільшуватися й по православній землі навколо                Людей поневірятися! А люди загрузли по самі вуха в розпусті і бруді й навряд чи
Кращими стануть! Вони піддають інакомислення засланню, тому що інше розуміння
Ніколи не бралося на Русі до уваги! Прокляття сиплються на їхню голову, як горох,
 От чому дехто наяву майже оглухнув, але Бог же вніс в інші розуми занепокоєння
 Й переполох і знайшов привід, щоб всі психопати миттєво взялися за лопати і трудилися
До сьомого поту, коли у них немає бажання думати і сподіватися! Не клеїться в них
 У житті щось, але дещо їм вижити допомагає, але щастя так рідко поруч з простими
Людьми буває! Ми ж без лічби пройшли через балки й тванюки,  але у нас завжди немає
Великого бажання на собі зло випробувати! Можливо, божевілля визначає більш
Високу стадію людського розвитку, воно й там, і тут і куди ж його шляхи-дороги
Приведуть, і хто вникне в його істину і в суть? Нехай прості миряни ще трохи почекають,
Поки всі гріхи із грішних душ у неземну далечінь по добрій волі підуть, але підлі діяння
Зростають, і людину її оточення ніколи не зможе остаточно розуміти, воно найчастіше
Поволі нею нехтує й на помсту небес постійно уповає, але свої задуми від фаворитів
Ретельно приховує! Не бійтеся божевільних людей, їм страшно жити, але не поруч
 Із ними бути - допоможіть їм скоріше в ім'я себе й хворих людей, будьте вищими
 Й розумнішими самих агресивних людей! Мир, що летить швидко по безвісній для нас
Траєкторії, швидко змусить нас зробити смертовбивство! На пам'яті моєї, а їй завжди суть
Набагато видніша, велика кількість людей на собі тягла віз з тяжкою поклажею, але
 Не одержувала ніякої нагороди за це, хоча люди були б раді ковтку води й шматку хліба,
Тому що не видно кінця потреби -  це ж приз за перемогу від блакитного неба! А розум
Живе одним днем і вже давно він заселений і злом, і добром, але він забуває про справу
Святу, хоча й згадує про Бога свого, але тільки вдень, адже вночі пристрасті гуляють
Навкруги! Я ж від душі бажаю, щоб мій славний будинок був з усіх боків частоколом
Зі святості й честі оточений, більше не хочу мріяти ні про що! Хочу свій гріх з обличчя
Землі остаточно стерти, а своєму духові бажаю ніколи не старішати, а продовжувати
 Божу справу врешті-решт завершити! Мені, здається, ще повезло, що зморшки сильно
 Не зборознили моє утомлене від лиха чоло й з волі честі я нічого не використовую для
Жорстокої помсти! Наш народ великий і він не для того в далекі дали проникнув, щоб так
Опускатися долілиць і грішникам мстити, не варто йому й Богові грубити! Думки
Втомлені, адже вони спокою вдосталь ніколи не знали, але святість для себе знову
Відкрили, але трішки остиглі, проте намагаються змінити буття земне, але люди всі,
Відвоювавши для життя простір, трохи забули про канони християнства, вони
Спантеличено дивляться на святі справи, а євреї вже залишили Христові ідеї й зрадили
Його тіло! Це не добра справа! На Мойсеєвих скрижалях вони власноруч колись
Великими літерами написали, що самі супроти Бога повстали, але коли хрест притисли
 До самого серця, миттю усвідомили, що зустрінуть смерть свою у журбі! Навколо одна
Порожнеча й у казку канула колишня духовна чистота, поруч з людьми залишилася
Лише одна суєта й грішні вуста щось пошепки говорять, в їх словах немає високого
Стиля, але втрат у мові простолюдинів хтозна-скільки, мужики й баби тарахкаються
Об словесні вибої, немов болотні жаби! Вони Бога вголос завжди визнають, але слідом
 За ним тільки окремі особистості йдуть, але й ті, поживши чимало днів поміж порожнечі
Й мирській суєті, у деякі дні просять Творця не про своє щастя, вони ходять по миру
 Й просять у Христа поради, як їм не віддати татарам російської землі ні п'яді! Як же
Швидко земля може перейти через незриму грань смертовбивства! Прохолодь
Почуттям привносить і не звертають уваги на зірвану сторінку календаря якісь голоси, але
 Голос єдності шукає гармонії й співзвуччя вже на початку вересня, щоб на білу расу
 Грішники не дивилися з осудом, немов на якусь заразу, так вона вбога і жалюгідна, але
Ніколи не гавкає на Бога! Вона на лаврах довго почивала, коли Русь несамовито мучилася
Й страждала і, звичайно, участь приймала в усобицях внутрішніх й зовнішніх, хоча води
Весняні теж не сприймають потойбічні думки! Закінчено уроки медитації, дехто зірвав
 Оплески й овації, перебуваючи в стані прострації, і по ходу події міняв власні
Інтонації, є безліч варіацій, коли вогонь лампади теж повторює чужі фрази
 Й тиради по три-чотири рази, але, спіткнувшись на вибоях, проявляється інтрига
Буття у досі небачених масштабах! Нічого не робиться саме собою - все тече далі,
Тому що підштовхується в спину планидою й долею: багряним захід стає й от-от земля
Займеться, а душа знову інеєм засріблиться й те, до чого заколотний дух прагне, нарешті,
У яву все-таки втілиться! Він досягне незримої висоти, але його мрії не проскочать крізь
Марево порожнечі! Так все те, що було віддано для народу, у тім числі й довгоочікувана
Воля,  поволі зникне з мовного обороту, тому що за неї воювати й людей не було
Великого бажання – у них інша є робота! Немає щастя без зусилля й волі, адже
 Не можна без боротьби втекти від тяжкої й нелегкої долі! Я повинен Вам відкрито
 Й без приховування сказати, що проповідувати з амвона й людей повчати набагато
Легше, аніж свою дитину у святості й покорі виховати! Гарний звити вінок не тяжко,
Але є одне велике «але», яке і хитромудре, і тонке: важко знайти істину, щоб була 
Вона гідна самої людини! Звідки ж зло береться й чи варто з ним постійно боротися,
Адже перемогти його нікому не вдається? Нас мучать сумніви і вагання, поки
 Не прийняте остаточне рішення й треба загодя людям вирішувати: чи варто свій
Шанс упускати, чи знову почати грішити, сповідаючи тільки на словах велику
Святість і благодать?! Поки ще не наступив кінець світу, про що мріється, але воно
Ніяк не збувається, здійснюй все це! Людині пристрасть надає магічну владу над
Бунтарями, вчителями і їхніми поводирями, але час змін уже не за горами, по-суті, він
Вже несеться по кровоносних судинах, щоб люди дурні пожежу на Русі не роздули
 Й святість від своєї землі не віджахнули! Жити стало мерзотним, однак, ратники люди
Зухвалі, вони вбивали на раз, коли виконували чийсь дурний наказ! Для них головне –
Завжди в потрібний струм подій потрапити, щоб щось у людей украсти й пожити
Удосталь і всмак! От і зараз уздовж лощини пробираються молоді чоловіки з метою
Єдиною: постояти за древні свої святині! Грішникам нічого втрачати, коли треба вони
Смерть мовчки будуть на узбіччі дороги чекати, але в їхній смерті нікого не будуть люди
Дорікати, адже не всякий здатний істину миттєво відшукати! Треба щось робити,
 А не тільки бажати й завжди на милість Бога уповати! Святість на дні чистого
Колодязя, вона там для того, щоб із гріхами всякчас, що сили, боротися! Ніхто їй
 Ні в чому не допоможе, тільки безвихідність душу розтривожить  і страхи помножить,
Але, взявшись двома руками за стару голоблю, дехто спробує себе власноруч угробити,
Але, одягшись непомітно й без зайвого лиску в штани й сюртук у широку смужку, сам
Потягне на собі величезний візок, що скрипить на всіх вибоях і ямах, що, навіть. жаби
 Квакають у небачених масштабах! Я ж позаду залишу всі сварки і сутички, мабуть, душу
 Прославлю! Вона ж намагається поститися, я ж лінуюся навіть зайвий раз тричі на день
Перехреститися! У штовханині буття йду, майже, до дна й уже, здається, що тону і от-от
 Піду на глибину, щоб там зустріти Сатану! Поринаю в морок і темряву, але мовчки
Чекаю, коли ж із цієї общині назавжди піду?! Стою на краї рубежу й боюся сильно
 Поворухнутися, а раптом, щось неждане зі мною завчасно трапиться?  Мені нема, куди
Поспішати! Забуваю про власну бездоганність і тлумачу з долею про вічність всесвіту
 І скоро плинність буття, коли перебуваю в кінці жаркого літа в обіймах старого жакета!
Йти з життя бозна-куди страшно й не безпечно, але моє світило майже згасло! Пам'ять
 Почорніла, адже вона не вільновідпущена і їй не дозволяється у когось і щось просити,
 Але в суєтності буття для неї замало було одержати лише пристойні знання, щоб
Задовольнити свої дезидерати! Їм варто знайти застосування й без зволікання й вміти
 На честь тримати рівняння, але розуму потрібна виняткова ізольованість! Хіба
Заздалегідь довідаєшся: коли у всіх кольорах райдуги і ти заблискаєш? Бажання бути
Бездоганним, по суті, нескінченне й навіть вічне, але зарозумілість і гордовитість
Формують у простого люду презирство! Наші душі виткали не тільки гріхи, але й смути,
Вони нашу плоть і душу навіки обвінчали! Варто визнати, що людина сама себе
 Не звикла зайвий раз примушувати, але може помилки зрідка визнати, а коли важко їй
Пробиратися по воді каламутної, тоді вона може свої сили мобілізувати, щоб почати діяти
І учиняти добрі справи! Переконаність і цілеспрямованість із кращого боку розкривають
Святість і духовність нашу, можна скільки завгодно по дріб'язках уболівати, але коли
Людина чиста душею, тоді вона буде постійно прагнути до тиші і спокою! Він є
 У великому й у малому, коли наше єство витає в розумі здоровому, і тоді всі ми
Підкорюємося Божій волі й відчуваємо на собі блаженство й щастя, проте, коли
Справа стосується долі, тоді миттєво людина пересилить власний гріх і на очах  у всіх
Смертних і святих запитає навіть тих, кого давним-давно вже немає в живих! Куди
Простолюдинам від гріхів подітися, прийшла пора для всіх ченців з ними розлучитися
 І подалі від них віддалитися! Можливо, треба з ними в дружніх стосунках залишитися
 І їх ніколи не остерігатися, а може варто спробувати прийняти їхнє запрошення, щоб
Думки сміливі пройшлися наметом по країні прекрасної! Ці слова немов бравада, але
Людям зарозумілість не потрібна! Слова, пересмикнувши, можна відразу виявитися
Замішаним у ділі химерному й дуже темному! Душа покинути тіло теж захотіла, але,
Подумавши про це, відразу ж зацікавилася зовсім іншим об'єктом! А все це відбувалося
Холодним летом, але мова зараз йде зовсім не про це! Богові видніше, як грішнику
Погіршити життя , щоб він пам'ятав про високі ідеї, проте час невпинно йде, але
Побут його не стабільний, а розум давно вже без вигинів! Навіть серед князів
 І знаних багатіїв є чимало облудливих людей, яким зло до смаку й вони в усьому
Противляться Ісусу! Вони тупцюють біля хреста й не розкривають широко вуста, адже
Зовсім не хочуть у стін храму милостиню від Бога брати! Їхній розум ще не готовий
Прилюдно плакати й стогнати, навіть тоді, коли бруд і сльота навкруги, а гріхи
Продовжують за комірець сорочки капати й людина втрачає власне «Я», немов
Поношений постоли! Попереду нові втрати й перед ними вже настіж відкриті громіздкі
Двері! А думки у вирі безодні тонуть, плачуть і стогнуть, але плоть їхнім сльозам навряд
Колись повірить! Їх стільки, що потрібна четвірка моторних рисаків і два десятки дужих
Мужиків, щоб всі щиросердечні муки підготувати до довгої розлуки! Попереду чимало
Вибоїн, а мир нестерпний і напрочуд впертий і злісний, проте ніхто не чекає прийдешнє
Затьмарення, а всі сподіваються на Боже проведення, хоча грішне тіло від гріхів давно
Вже почервоніло, а потім навіть сполотніло, а чоло, чи чувана справа, зовсім огрубіло!
Кошмар пороків несеться до великих пророків, щоб почути докори у вигляді лементів
 І криків. іі згадати, нарешті, про призначення велике! Ми ж вправі сподіватися на силу
Само вираження, хоча у кволому тілі ледве горить духовний вогонь! «О, Боже, Ти нас
Прости за те, що ми намагалися у своє життя Твою святість привнести, але
 Не піклувалися як старі солдати про Твою благодать! Наш вибір із Твого поля зору давно
Вже випав!» Скудне наше буття, але сподіватися треба тільки на краще! Довіку
 Не «розділяй і царствуй», а «поєднуй і володарюй», своєї ж сили в русло Віри тихо
Направляй і з новою силою в душу вселяй безмірно великодушний і настільки нам
Потрібний Рай! На гріх наклади вагоме вето й все це повинне відбутися нинішнім літом!
Треба знову з небуття воскреснути, щоб не лопнули нерви залізні і татари першими
Втратили розум холодний, а русини в той вечір билися нещадно! Про це нам розповість
Попутний вітер! Ну, добре! У них і так немає дороги зворотної! Нехай помисли чисті
Біжать прожогом по дорогах хвилястих, і пройшовши крізь волосся сріблисті, принаймні,
Не думають про майбутні втрати! Уже краще - сподіватися на випадок! Нам ще треба
Нелегкий шлях самотужки пройти, от чому злу й гріху з нами не по дорозі! У кожній Вірі
Є, принаймні, глашатаї, які книги й рукописи тихо верстали, щоб люди розумнішими
Стали! Вони ще при житті мріяли про волю власної Вітчизни! Але гріх зробив свій вибір,
Проте з обойми бісів не випав, він, поза всяким сумнівом, найбільший у світі геній! Мало
Хто з попередніх поколінь зміг його перемогти, адже він усюди й скрізь поза підозрами,
А це означає, що він продовжує преспокійно жити і свої небажані справи творити! Так,
Він прямодушний геній і метою його устремлінь є нащадок Ада й море людських оман!
Порушивши небесний завіт, він розносить по білому світу тільки єресь і марення, вони
Цілком шкодить божій справі, де б люди не жили, вони про свої гріхи згадують тільки
Лежачи у сирій могилі! Люди голими в цей мир приходять і непомітно в мир інший
Відходять, але їхні справи залишаються на землі й за добрі вчинки їм вдячні промови
Відусюди ллються, напевно, боги, гойдаються на хмарах і бачать весь цей тлін і порох,
От чому вони над народом всякчас сміються! Безперечно, людям важко вибратися
 Із заростей колючого дерну, хоча події мирського буття миттєві й бракує часу, щоб
Статечно свій вік прожити, мабуть, треба було в інші ворота в середині життя входити
 Й щось з собою робити, щоб опісля Бога не гнівити! Я ж мудрість вкладаю в кожну мить
Життя і труджуся в ім'я людей, адже мої думки зроблені з міцної жерсті й ніхто
 На їхньому місці в ту мінуту, коли розмова розкута ведеться про суть мирського буття,
 Так чітко у загальних фразах не виразиться більш точно, чим Всевишній суддя!
У будь-який момент люди довідаються про смерть набагато більше, аніж триває
Їхнє буття, але душевна біль залишиться надовго і її стогін пронесеться над матінкою
Волгою, тому що в житті нашому, люди щастя так і не пізнали, хоча багато разів від
Порогів потерпали, от і зараз вони що сили намагаються людей від біли відволікти
 І заново великі почуття в душі відновити, але православний народ слідом не йде! Він
 Не хоче, щоб той хтось самотужки дійшов до істин неозорої, але як же йому ступати
 По священних водах, коли їх поблизу не видно, тому що з кожним роком тільки високі
Гори захоплюють людські погляди, але от-от життя безповоротно кане в небуття й назад
Його навіть сам Бог ніколи не поверне! А біль залишиться навіки з тобою й твоєю ріднею,
Колись й ти був живим і здоровим, адже жартував і балувався з Божим дієсловом, але
Геть пішли всі витівки і жарти, і наступила амнезія розуму! Що забереш із собою, коли
Покинеш мир земний? Невже тільки розум свій?  Не будемо цими питаннями докучати
Простим і грішним людям! Дух покриється туманом і стане в просторі дивному, щоб
Через багато років, залишивши на небозводі ледь помітний слід, назад повернутися, щоб
Надалі по старинці вмерти, але перед цим щось важливе сказати своїм онукам і дітям! Так
І проходить життя: той, хто самотнім народився й жив, немов свиня, уже не почує біля
Себе таємничі голоси, він самотнім умре й у безвісну далечінь сам відійде й невідомо,
 Що він там для себе знайде, можливо, у темряву прожогом пірне, мабуть, зникне
 Під покровом небесних вод, щоб сказати, що йому на життя начхати! Адже життя,
 Як війна, у якій по вуха загрузла вся країна, це пуста й нікому непотрібна гра, ще,
Здається, вчора не була так близько видна та величезна діра, через яку гріхи ллються,
Немов із цебра! Здають нерви, і ти не перший, у кого майже нічого не залишається
 В резерві! Купаючись у славі мирський, пишайся тим, що ти ще живий, поки пагорби
 Не виросли над тобою! Якби всі ті, що колись воскресли на землі, зібралися б разом, тоді
Розставили б  вони всі крапки над колишнім забуття і з новим хвилюванням
 І безприкладною запопадливістю почали на гріх наступати і в свої руки кермо влади
Поспішно брати – треба ж комусь на землі царювати і з бісами воювати, повинен же
Колись припинитися цей розгардіяш! Думаю, що тільки так можна розсіяти навислий над
Моєю Батьківщиною морок! Не хочеться бути бранцем Всесвіту й погано жити в темряві
Безмірної! Вона захоплює дух і щастя поглинає й тебе без твоєї ж згоди в раба
Перетворює, але про своє злодіяння не сповіщає нікого заздалегідь, приносячи народу
Біль і страждання! Митті буття ніколи не повторюються, здається, вони в цю мить,
Уже завершуються! Зозуля серцем неміч чує, от чому вона недовго кукує, немає рації
Далі міркувати їй про грішне й несправедливе життя і розтрачувати себе по дрібницях, це
Рівносильне, що голову віддати під сокиру катам! Кожний вирішує сам: чи йти йому
Особисто в божий храм або тільки звести свій погляд в напрямку небес і Бог їм гучно
Скаже: «Я по заслугах Вам нагороджу, тільки Ви не переходьте через заповідну
Межу!» Все життя ходжу по вістрю ножа, постійно в руках хрест Господній тримаю і
Ним дорожу, але не витрачаю ні гроша, щоб вільної стала нещасна земля! Зі своєю долею
В схованки граю, але про безмірність своїх провин не забуваю! Вони, як і пристрасті,
Різній масті! Гріх чекає нас скрізь, він до пори й до часу висить на старому цвяху, щоб
Зненацька вийти на поверхню буття, але життя одне й випити щастя нам слід
 До самого дна! Ми ж смертні всі й не знаємо, коли смерть блисне у всій своїй вроді й ми
Закінчимо своє буття на нічийній смузі! Їй ім'я - кладовище, до нього ми добираємося
Через десятки тисяч верст! До нього рукою подати, але поблизу і вдалині його початок
 Й кінець зовсім не видно, чи варто свою кончину мовчки чекати, щоб про суть пекла,
Врешті-решт, сповна довідатися?! Я поважаю тих людей, які без боязкості йдуть у мир
Суцільних затінків і не шкодують ні про що, що було в житті своєму! Хто оцінить нас?
 Час чи майбутня пора?! Не хочу жити як всі, адже прагну  до вічної вроди й хочу
Босоніж ходити по ранній росі! Приголомшений всім, уже стільки днів нічого не п'ю
 Й не їм, а постійно задаю собі одне і те питання: «Навіщо я живу під покрівцем голубих
Небес?» Ця думка для мене дуже важлива й вона прокладає мій шлях крізь непрохідні
Хащі і холодні сніги, але дорогу вона перепинає й не пускає за стіни Раю нікого, у тому
Числі й мене самого! Її вигини нагадують здаля  величезну й гігантську брилу, її важко
Нам виміряти, але не хочеться в це вірити! Дух украй змучений, немає там світлих згинів!
 Смерть, не представляючись нам, крадеться по п'ятах, вона від дня народження перебуває
 У стані виконання Всевишнього наказу і їй не треба повторювати три рази: «Забирайся
 Геть, нехай безсмертна душа слідом за тобою теж кудись піде!» Твій кінець, означає
Ії остаточне осяяння! Якщо хочеш ще прожити хоча б коротку мить, тоді май
Дещицю терпіння, тому що собі в слід почуєш безодню образ! Немає більшого лиха,
Чим просити без нестатку: зняти з очей рожеві шори, із-за яких не видно ні бідування,
 Ні горя! Смерть не приходить в гості двічі, наскочивши один раз, вона заводить життя
 У глухий кут, щоб через коротку мить розумний чоловік духом послабішав! Тільки
Старанність і немислиме терпіння допомагають людям зрозуміти зміст свого
Мучення! Навіщо тоді нам в усі роки потрібні були високі прагнення, коли їх розчавило
Молоде покоління? «Чи є чому-небудь кінець?» - запитав Сергія один раз безвісний кеп!
Він далекий від зловтіхи й ні схильний до того, щоб розумником прикидатися, куди б
Доля його не завела, він ніколи не влазить в чужі діла, а мовчки сидить на краю стола,
Немов знахар чи утомлений після роботи орач! Пройшов острах, сьогодні по тілу
Розливається легка химера! Він не боягуз і це його величезний плюс!  Перебуваючи
У звичайному й все денному положенні, ми просимо Бога про своє прощення, але мало
Проявляємо до Нього поваги, тому що немає від дня народження  до Віри істинного
Устремління! Всі миті в житті важливі, тому що вони однією ниткою воєдино
Пов'язані!  Для нас не має значення, що це: хвилини, секунди або ж короткі миті?!
Навіть горе приносить разом з собою щасливий час і залишає тільки в живих одне
Непорочне й здорове насіння! Важко йому вперед просуватися, якщо увесь час
Доводиться на тому ж самому місці тупцювати або ж там постійно наодинці залишатися
 Й нічим іншим не займатися, як постійно власним горем убиватися, але життя буяє
Дивами, без каяття совісті ми вірили їм самі, коли довгими ночами особисто гріх
Вершили, але це ж не зовсім етично! На жаль, зараз багато гріхів уже давно вмерли!
Переповнена кармічна посудина, тому що життя було майже зведена в абсурд! Нині
 Нічого не залишилося від колишньої гордині, вона гуляє по безводній пустелі, напевне,
Пішла в ті далекі краї по добрій волі, щоб більше жити без лушпайки й полови! Нехай
 Не обітована земля її там подалі сховає, і буття заново переінакшить! Утіхи й любов,
Як і колись, уже не хвилюють остиглу кров, колись пристрасті дибки вставали,
Розкидавши власні снасті, позбавили душу небаченої диктатури, а потім вони забрали
Дещиці земного щастя! Відразу непохитне прагнення викликало у розуму небачене досі
Затьмарення, воно виникло, як наслідок різноманітних проявів наших грішних
Устремлінь! Уже потім, коли гримне над головою грім, людина відчує своїм нутром
Безнадію і розпач / хоч стій, хоч плач/, скоро душа переступить грань розкаяння, але тінь
Омани заволодіває тілом і от-от спробує похапцем вирватися з рук і оселитися серед
Небачених досі страждань і мук! Небезпека тим страшніша, коли мариться вона нам
Сумнівною й у мороці днів ми ставимося до неї ще байдуже! Вона як тінь далекого
Сновидіння, де є присутнім тільки гра чужої уяви, але для її втілення в яву потрібний
Далекий берег, де Святого Духа давним-давно вже немає! Невже так довго треба чекати,
Як підлий тать почне людей обдирати, або нами нехтувати?! Треба себе довести як можна
Скоріше до межі досконалості, щоб випробувати на собі повне блаженство, але час від
Людей тікає, і хробак сумніву душу сушить, а плоть все так само голодує! Вона не знає,
Що, пройшовши через самітність, ченці втрачають не тільки ім'я своє, але гублять ще
 І прізвище! Це важке випробування, тому що воно приносить людям біль і страждання,
Але залишає їм море бажання! Вони затівають бійку меж собою й дивляться в мить
Двобою на праведників з великою тугою: мистецтво життя не можна втрачати
 До самої тризни! А люди йдуть до гордих вершин лиху і біді, щоб назавжди від гріха
Відійти, як можна далі! Вони йдуть назустріч, щоб себе майже, що скалічити і трохи
Спантеличити, але що ж відбудеться в мить ту, коли людина на круту вершину без
Сторонньої допомоги зійде?! Уже п'ятдесят чотири роки Сергій робить одне і теж, йому
Важко було бачити одне й те, до того ж треба пройти через спеку й холоднечу, щоб
Побачити значні речі в храмі лісному! В очах просвітліло, коли він узявся за святу справу,
Але ченці давно вже норовлять його на свій щит підняти, щоб звідти він міг ще більше
Сіяти зерна святості і землю глибше орати, щоб за свої провини не попасти за залізні
Грати! Він ні з ким про мирське буття не судачить, але свої роздуми ні від кого не ховає,
 А це означає, що він би загодя пропав, якби хвастатися добрими справами прилюдно б
Став, адже для цього немає ніяких підстав! У нього до кожного є свій підхід і навіть
Старий шахрай особисто його навколо пальця свого навряд чи проведе, він ратує ще
Більше за простий народ, а той йому свою любов сповна віддає! Він міг би гріх зробити,
Коли б не довелося йому у православному храмі так довго служити! З'явившись нізвідки,
Він йде в нікуди, одним словом, його усюди супроводжують неміч і нестаток! Його брат
Теж не був багатим, але й він залишив за собою слід рівний слідам далеких планет! Нехай
Скаже божий суд: скільки й кому з нас за гріхи батогів на небесах дадуть? Яке
Покарання нам загрожує цього разу, невже, нам Бог не указ?! Нічого безвісти не пройде
 І про це повинен знати простий народ, щоб на нього не впала підозру, коли нова
 Спокуса почне діяти без зволікань! Так що пішки до мети йдемо, чи по морю пливемо?
Хто відповість  мені: кому призначено їхати на коні, а кому крокувати на двох ногах
І не помічати справ святих? Падає меч, який карає голос всезнаючий, але канони
Святості занадто часто простий люд забуває, але всіх і вся він постійно докоряє
І не доходячи до суті буття, лізе зі шкіри, щоб гріх ще раз потривожити! Гідна думка
 Виникає  миттєво й вона по великому рахунку безцінна, все інше – другорядне
 Й до того ж тлінне! Ми по морю буття тихо пливемо на ковчегу святому і навіть
Не пам'ятаємо про те, що постійно живемо поруч із худобою! Гріхами ми обзавелися, от
Чому втрачаємо з родичами всякий зв'язок, але марнолюбне мислення, настільки для
Розуму дорогоцінне, змінює норов грошолюбний і творить диво, коли тіло перекірливе
Починає словами бряжчати й інших людей уму-розуму повчати! Не всякому до істини
Добратися швидко вдається, вона постійно навскач хтозна куди несеться! Немає істин
Абсолютних, можливо, у місцях небагатолюдних є ті, хто, проживши чимало років
 У суцільній суєті, по своїй простоті не знають досконально їх, і плутають імена людей
Святих! Наша доля в тім, щоб мовчати й думати, як відігнати від думок грозові хмари,
Адже є надія на добру нагоду, але все залежить від настрою Бога! У світі буття чимало
Дивовищ і до того ж цей  мир не багатослівний, але там перемагає той, хто
Незворушний і холоднокровний! Думаючи про минуле, не варто бути настільки
Допитливим, щоб починати всякчас придивлятися до старих підметок, які, відживши
Свій строк, уляглися в прикомірку в куток, щоб ніхто їх нікуди не відволік, добре, коли це
Відбудеться рівно через рік! Розум на стадії збентеження й поразки, тому що в нього
Немає прагнення до пригод, а тим більше до гріхів! О, Боже, мене Ти за нове питання
Прости: «Невже так може бути, що слава лежить, майже на поверхні, але в неї
Немає популярності? Невже про неї знову піклуються лише одні і ті  бездарності?»
Вона як пристрасть і млість, з домішкою тепла й снігу! Після народження ми самі
Вибираємо: ким врешті-решт станемо?! Нам варто за прийдешнє боротися, щоб
Бездарами не зостатися і на плаву вдержатися! Іншого шляху у нас немає, адже
Тільки той виживає, хто руку на пульсі життя завжди тримає, по іншому в житті
Не буває! Тільки попереду мерехтить Фаворське світло! Там темряви і імли давним-давно
Вже немає! Обпадає ближче до старості постраждалий від лиха розум, немов яблуневе
Забарвлення! кий йому резон вислухувати повсюдно вилиць і стогін, що доноситься з усіх
Боків? Ми щастю чи злу, негоді чи добру говоримо рано по утру одне із двох: «О, так або
Ні» Люди говорять, що щастя в житті немає, ось чому мерхне перед очами боже світло!
 Можливо, що це кривда або марення! Коли щастя немає, його вже не чекай, якщо так
Багато лих лишилося позаду! А язик мовчати довго ніяк не звик, він постійно
 По будь-якому приводу кривляється і приголомшує людей, а потім дзвінко голосить,
 Що йому велике нещастя погрожує! То там, то тут з'являється гримуча суміш, без якої
 Не можна зрушити з місця високі гори й пройти самотужки через рівнини й доли, весь
Час лишаючись веселим! Голову до небес задерши, Сергій запитує Бога: «У чому ж я
 Не правий, я ж дотримувався церковного уставу і до того ж ще маю вдачу?!»
 Він бачить лик Христа й от Він розкриває ненавмисне палкі вуста й указує перстом
 На спустілу рідну домівку, у мінути ті це диво відразу гасне десь у порожнечі буття
 І, з’явившись в одній версті від монастиря, починає чекати удару сокири чи скрипу
 Старого пера, яке ще вчора прагнуло повернутися знову туди, де тлін і суєта закривають
Перед святістю свої величезні ворота! Куди ж поділася пристрасть моя? Невже її таті
 Спробували украсти, щоб з коня прожогом не впасти й під його копита не потрапити?
 Нам на коня нема чого нарікати, тому що нам дано одне - тільки виконувати все те,
Що небеса велять! У душі йде уже котрий рік, боротьба за бездоганність, але її від Бога
 Відокремлює вічність і заважає праведно жити швидкоплинність буття! Невже цього
 Не знає небесний суддя? Розум в усіх людей, майже, однаковий, але його немає в дурнів
 І інших ослів, адже всезнаючих людей на світі немає! У нас у будь-якій справі є свій
Вагомий авторитет - він велике джерело для наших роздумів і немислимих бід! Хто
 Бігти слідом за долею не встиг, той врешті-решт на землю без сил впаде і самого
Себе до відчаю доведе! Сергій шукає в людей порозуміння і злагоди, але бачить лише
Одну байдужість! Він шукає прощення, адже ніколи не визнає своєї поразки, що не може
Не викликати подиву з іншого боку! У нього є одна умова: нікому не дозволено Богові
Заперечувати ні ділом, ні словом! Він кивком голови звертається убік братії, яка веде
Чернецький спосіб життя, щоб люди, які давно вже звикли до марнослів'я, забули про
Зайву балаканину! У порушення святих правил ігумен ченців до сьомого поту молитися
Знову змусив і сам службу особисто правив! А в повітрі молочно-білому розноситься
Запахи замшілі, вони раз у раз нагадують Сергію про великі цілі! Думки умчалися вгору
 Й там вони по різні сторони у мить розійшлися, щоб не злидарювати і не бути розп'ятими
На дерев’яному хресті! У мінути ці хочеться втекти з білого світу назавжди, але йти їм
Нікуди! Тільки б честь не була зачеплена, а то ніхто її не позбавить від відповіді! На носі
Літо, але все те, що нині маю, не стало набагато темнішим від виниклої ідеї! Я ж майже
Що плачу, але, як і колись, сподіваюся на вдачу, напевне, і я колись стану зрячим, хоча б
Наприкінці буття, а зараз я - чернець бродячий, гріхи якого ніким ще сповна не були
Оплачені, але сили бозна куди були розтрачені! Свої знання треба оплачувати загодя,
Хоча незнання таїть у собі й гіркоту, і отруту, які несумісні з ідеями божественного
Раю!  Нехай геть йдуть всі ці дикі забави, я від них моментально тікаю, тому що бурхливе
Розчарування привнесло в душу й муки, і страждання! А знання міняють структуру душі
Й велять жити, як Бог каже: «Не гріши, а живи в ім’я власної душі!» Людина не має сил,
 Щоб відмовитися від своїх страждань і мук, вона лише намагається, що сили, відбитися
Від бесівських рук! Душі допоможе тільки Бог -  наш рятівник, але поруч із тілом
Знаходиться Змій-спокусник! Хто відтепер наш Господар і Володар наших душ?
Нехай мені відповість Дух - зцілитель! Він зробив для себе велике відкриття, коли
Посеред розкиданих по землі старослов'янських літер побачив майбутні великі події,
 Але він же вибагливий і до того ж ще й сварливий, от чому він у тіні величезних дерев
Вловив для творчості новий лейтмотив, який був не видимим раніше через величезні
Диявольські гриви, у тім пейзажі тонули репліки святі! Навіть, ми по даному нам праву
Колись відверто всім людям скажемо, що, проживши серед бачень, міражів і сновидінь,
Вони довідалися б про гіркоту й сум з тих же самих вуст, що напередодні продавали
Простолюдинам, на превеликий жаль, тільки солодкий нектар, а не смуток! Стосовно
Чуток у простих людей є багато думок! Господь благословив людський сум і ніхто
 Не влаштував тоді прилюдно дебош і скандал, мабуть, хтось із підміною людських
Ідеалів у ту мить вгадав! Нехай у ночі всі монастирі опромінює світло незгасаючої свічі!
Нехай на кожному пагорку й узвозі люди з очами досить вузькими випробують чимало
Болі й довідаються про суть невільничої долі! Зроблено боязкий крок, а за ним пішла
 Коротка мить і от перед очами виник чийсь до болю знайомий лик! О, Боже, це ж
Архістратиг Михайло! Він у боротьбі за волю чимало вершин уже досяг! Русь з повагою
Зустрічає першопрохідника й дістає важкий спис із дна давним-давно запущеного
Колодязя! А витязь навскач назустріч ворогам прожогом несеться, йому не їсться
 Й не п'ється, от коли він з перемогою назад повернеться, тоді слізьми удосталь обіп'ється!
А як же простому народу наразі під ворожим ярмом живеться? Адже йому нічого робити
Не залишається, як жахнутися від побаченого і завдяки недоброзичливцям об землю
Гепнутися від майна втраченого, а опісля у самому собі навіки замкнути! А ратники от-от
З татарами для січі зійдуться, можна промовчати або голосно прокричати: «Ура», коли
Татари почнуть тікати, але треба б ще трохи русинам почекати, перш аніж нечестивців
Воювати! Майбутніх втрат їм не порахувати, але головне, що сміливість у народу
Все-таки є! Всім вже достеменно відомо, що бути повсюдно людям разом з Богом
Приємно! «Я ж поняття не маю: яку вишиковую довгу галерею, але вважаю, що
 В потрібну сторону свій крок направляю! Не все проходить гладко - моя ідея вже
 На грані занепаду, хоча я себе їй віддаю всього без остатку! Не хочу, щоб щось від
Країни відпало, відбилося, чи на пів дорозі обірвалося і саме понеслося й криво, і навскіс!
У горлі напередодні застрягла величезна кістка, вона немов дерев'яний цвях, але дивна
Думка встромилася в хребет, а я немовби якийсь склочник намагаюся їй в очі зблизька
Подивитися, а вже потім спокійно вмерти! Вона світить дивним кружалом і на відстані
Досить близької цей продукт моєї праці викликає образ, що буде жити в мозках завжди:
Він лагідний і чудовий, неясний і в той же час дуже рельєфний! Він прекрасний, запальний
І жагучий, але вид в нього досить сутужний, є щось у ньому імпозантне й пікантне,
Адже воно пам'яттю не забуте, але від думок постійно було чомусь приховане, але там
Воєдино сплелося щось схоже на овес і спіле жито, але його запросто руками не візьмеш,
Так що цей образ дарма не тривож! У ньому є щось від православного Бога
 Й подібностей з ним дуже багато: риси владні давлять на людей знедолених, але ті
Відразу кричать в один голос, що Вітчизна ще не розкололася! У ті риси не вписуємося
 Ні я, ні ти, тому що в момент збагнення істини образ цей викликає замилування
 Й дещицю здивування! Що це? Звичайне випробування, коли розум перебуває на грані
Безсмертя і через надмірну ретельність він забуває про джерела свого милосердя!
Завдяки великому пророцтву нам відкриваються таємниці світового зодчества!»
Щасливі люди годин буття не помічають, вони тільки диявола в ті мінути спокушають,
Однак не всякий бажає жити як бродяча собака і, щоб його обличчя накривала сіра
Тінь байдужості! Осягнувши чимало знань, чую море стогонів і не бачу незримі грані,
 А тому залишаюся незадоволеним практично у всім недосвідченим, хоча добуваю думки
Чудові, виходячи на простір дійовий, але це ж шлях злочинний, він для всіх став простим,
Але не для людей шляхетних, які знаходять перли в долинах безводних і виживають
 У ситуаціях безнадійних! А диявол дивиться з вікна й намагається нашкодити тим людям
Тишком-нишком, але пролилася на землю думок крупиця і їх розлила холодна кринична
Водиця, душа трансформувалася, хоча трохи простудилася й у мир релігійний з руками
 Й ногами сповна поринула! Вона пішла саме тим шляхом, що їй був раніше не знайомий,
Хоча той шлях їй і невідомий, але я йду за нею слідом і прямую до прийдешніх перемог!
 Все відносно на білому світлі, глибше всього люди сплять на світанку, але, коли їхня
Честь зачеплена, вони розум втрачають і не думають про прототипи Раю, я в цьому
 Божу руку теж вбачаю, тому що сутність земна їм про Пекло постійно нагадує! Нам дано
Вибирати один із двох початків, але рідко хто по добрій волі так до розв’язання завдання
Підходив і тому часто сам дорогу для горіння або тління тихо відкривав, тому що просто
Не помічав у ту пору страшного скандалу й суперечки! Вибір залежить від сформованої
Думки й сили виниклого сумніву, але життя йде вперед, хтось по ньому на животі
Поповзом повзе, а хтось семимильними кроками поруч із нами до своєї цілі йде, але
Хтось не поспіває за нею й залишається самотнім з душею своєю: без насущних ідей,
Без близьких родичів і друзів! Ми ж душу негайно калічимо, коли спокусі вголос ніколи
Не суперечимо, особливо, коли душі допомогти нам особливо немає чим! Кинутися б
Додолу на коліна й застигти в шанобливій смиренності, щоб Отець небесний учинив
З нами й праведно, і чесно! Не людська це заслуга: ганьбити один одного, особливо
 В хвилини загальної недуги! Невже святість стала в цьому світі зайвою й свою владу
Втратив Всевишній?! Чи не Він наодинці якось говорив  мені: «Віруй!» і доводив це
 На власному прикладі, адже сам затверджував, що отримаю я щастя повною мірою!
Хоча біси прокляті, від зорі й до зорі воюють із тим, що дороге для нас і воістину
Шляхетне й святе! Вони бряжчать клинками й ганяються слідом за нами, але
Відступають тільки в храмі! Там чудові звуки знімають із рук і ніг дивні пута, і ми
Забуваємо про гіркоту і муки! От-от молитва дух угору підніме й тягар з душі
Миттю зніме, нехай буде так, тільки б відступив від Вітчизни морок відчаю! А ми
Самі як-небудь упораємося зі скаженими псами! Невже майбутність така, де горя
 Й лих без краю, чекає на тебе, Вітчизна люба?! Невже немає просвіту? Чи не тому
Засмучується донині зелена планета?! Якби ми могли все зло прожогом забрати
 Із землі? Нехай Господь нам дасть своє благословення, а ми будемо йому вірні
 В своєму служінні! Його ж наш народ за свого Вчителя давно вже визнав і перед Ним
На коліна встав, ось чому ми тут, тому що цього вимагала наша совість і честь!
У час розплати ми теж будемо підраховувати всі свої втрати, у яких не буде меж,
Що маємо, тому й раді! Хоча теж гріхи свої постійно множимо, а все, тому що без
Них і дня прожити не зможемо, аж поки в собі не подолаємо жагу до пристрасті!
 При обставинах інших самі собі й іншим голови несамовито морочимо, адже нам
 Прийдешнє не відоме, але ми сподіваємося на доброту Творця небесного! Скільки лих
Було пережито на короткому віку, коли ж хоч один з них я з кишені витягну, тоді
Річки вийдуть із берегів, і народ почує страшне ревіння: що це -  вічний заклик
 До смерті чи до праведного життя?! О, Боже, минуле віднови й бездонність
І глибину Твоєї  животрепетної любові заново воскреси! Я ж обома руками роздую її
Всепоглинаюче полум'я, нехай воно в православ'ї залишить свій нетлінний слід
 На  хтозна-скільки років! Як істину в душі запам'ятати, щоб відтепер і надалі
 На цей грішний мир зовсім по-іншому дивитися?! У годину велику люди придбають
Для себе зовсім інші лики, тому що небо їм пред'явить власні докази їхнього великого
Гріха і тоді злетить із їхніх облич вся мирська лушпайка! Невже ми дарма нарікали
 І, що сили, до світанку кричали, що нас вовкулаки в землю втоптали, щоб ми
 Й надалі перед ними всякчас тріпотіли?! Хто не переможе, той умре! Нехай наш
Останній результат вирішує сам Господь! Ніхто не знає свою долю наперед! Навіть
Чорти заздрять їм, вихованцям своїм, а ми ж чомусь мовчимо і що сили не кричимо,
Напевно, боїмося перешкодити  в ту мить думкам святим! А вони, прибравши до рук
Єзуїтську спритність, намагаються веселитися н6емовби живуть в раю, хоча перебувають
В безодні на краю! Уже краще я нині змовчу і запалю свою величезну свічу, тому що
 В пекло входити я не дуже хочу: там немає живої води, щоб з її допомогою позбавити
Людство від горя і потреби! Не можна ж нам, простим бабам і мужикам, подібно
Небесам проповідувати те, що постійно заперечуєш сам! Хоча в будь-якій справі є
Хміль пристрастей, а він змушує душу відмовитися від святості нетлінних ідей як можна
Скоріше! Збудеться все те, чому призначено збутися, виходить, що людям буде чим
 В подальшому житті пишатися! Святість не вмре, якщо простий народ не піде задом
Наперед, але час невпинно далі йде і куди зла доля людей приведе – цього не знає ніхто!
Від цих слів у мозку трохи гірчить і серце не так ритмічно стукає, як завжди, тому що
Думка в голові стирчить і жити по її канонах всім людям велить! Якесь прокляття жене
Людей, вони ж не дивляться на святе розп’яття й забувають про суть великих ідей!
Коли приходить новий вечір, людина усвідомлює, який цей  мир надзвичайний
 І страшний! Люди дивляться на буття здивовано, а час проходить неухильно, хоча його
Дрантя падають ненавмисно на низькі дерева! Бог йому суддя, але час ніколи
 Не вертається із небуття! Він дивиться на юрбу люб'язно й шанобливо й шпурляє її
 З високого обриву! Так, йому необхідно бачити диво, так що ніхто не звертає увагу
 На пихатих і чванливих! Час на буття постійно давить і от-от життя в небуття прожогом
Переправить грішне єство, а там людей низькі, серед них виділяються безсоромні дівиці,
Які вибирають для людей маленькі гробниці, але таких там одиниці! Ми в труну йдемо
Живцем, а вже потім Богові б'ємо чолом, що надалі Його під монастир не підведемо, але
Незважаючи ні на що, мертвим залишається грішне єство й воно через терни Пекла
Майже що пройшло, але йому там, здається, не дуже поталанило! Жити юрба поспішає,
 А час до фатальної риси що сили біжить, але ми тільки робимо вигляд, що життя
 На місці ніколи не стоїть, але, потрапивши в горно, залишаємо там усе, що
 В пам'яті раніше було! Коли б воля була, вона проникнула б за межі нечуваного зла!
У душі сум’яття: зникають безповоротно фантазії й натхнення! Не будь їх - не було б
 На землі людей святих! Кривдно і навіть соромно, що життя, проживши й слізьми свій
Шлях сповна окропивши, дотепер співаю один і той же наспів: я жив завжди не тільки для
Себе, але підла доля не зриває свої окови зі свого невільника і раба! Одним словом,
Нікому не потрібна голота! Зробивши помилку ненавмисно, швидко й прудко, надалі її
 Не повторюй, навіть, під час катуванням! Я своє слово стримав і битву за душу дияволові
Не програв, хоча той на мою поразку чекав, хоча я чимало горя й болю випив до самого
Дна! Той, хто ще молодий і зелений, ще не знає, що цей  мир проблематичний!
Зірвавши яблуко із древа пізнання, людина не одержала загального визнання, але
Мірою її покарання були вибрані вбогість і животіння! Безмовність підпорядкувала
Все, навіть, принишк подих легенів моїх! Святий Дух відвідує нас тільки декілька
Разів за все життя, щоб ми не упустили свій шанс і вогонь Віри в душі остаточно
 Не згас, адже Він від нещасть оберігає всіх нас, але розпалюється шалена й люта
Пожежа і щось незначне душу бентежить і от її гасить й старий, і малий! Ти тільки
 В Бога вір і ти одержиш щастя повною мірою!  Ми ж знехотя вертаємося до своїх
Домів, а що ж там приготувала зла доля всім нам? Усього потроху вона зібрала нам
 У нелегку дорогу, але назавжди залишила в душі тривогу! Усвідомлюючи все це, от-от д
 До народної істини обличчям повернеться холодне літо й мовить три рази ту саму фразу:
«По конях! По конях! За істиною в погоню, затисніть мечі у своїх долонях, нам набридло
Сидіти на золоченому троні! Нам у мить ока потрібно перенестися далеко, де немає
Натяку на мирську склоку й тим більш якихось очевидних пороків і людина там
 Не почуває себе настільки самотньою!» Інший би відразу злякався й у вчинених гріхах
Небесам зізнався, але тільки не той, хто волосся сам на собі ніколи не рве, тому що голова
Болить від турбот, адже неправедно всякчас живе простий народ! Йому дивно дивитися
На цей мир жахливий, він перед Богом у боргу, але дорікнути там особисто я нікого
 Не можу, тому що сам із цього пекла, що сили, біжу, а на ходу не виходить розмова
Гучна, адже вона легко переходить в перебіжну суперечку, яка от-от уріжеться в крутий
Косогір і по стежці лісовій море зі слів розіллється людською сльозою! Людям зле
 Й погано, адже немає ніде їм пошани, але вони борються з ворогами до останнього
Подиху й збирають ратників по крихтам! Хочеться сказати народу одне, що збудеться
Тільки те, у що вже не вірить ніхто! Блаженний той, хто істину до останнього подиху
Сповідає і не піднімає страшне ревіння через декілька слів, які сказані були невлад, їм же
 Ніхто й ніколи не був радим! Нехай народ любить того, хто не помічає гріхи його, але він
Не пішов від юрби далеко через те, що зробити це не дозволило йому Божество! Він
Пізнав чимало істин сторонніх, а небеса обожнюють людей без'язиких, правдивих
 І чесних! Світло й темрява зробили крок назустріч одкровенню й сфокусували
Переконання у своєму намірі! Люди ковтнули повітря волі, але на це пішли б багато
Років, якби не залишки злості, що залишилася в спадщину від тяжкої долі, вони прийшли
До свого звільнення через терни забуття, багато мук і позбавлення! Важко бути в мирян
 Святим отцем – свіжий переказ вуста повторюють ще декілька разів, але віриться
Із трудом, що люди набожні візьмуться от-от сокири і ножі, тому що люди байдуже
 Ставляться до гріха, хоча їх біси б'ють і батогом, і бичем, але в цій країні ніхто не подбає
 Особисто про мене, коли я виявлюся в біді, не говорячи вже про бідність і скруту! Всі
Люди -  сестри і брати - у них однакові думи й сприйняття, але для досягнення ще
Більшої ясності їм варто звернути увагу на деякі частковості свого буття і по теорії
 Імовірності їм необхідне збагнення людської причетності до нерозгаданих таємниць
І до загальної гласності! Істина подібна до краплі вологи – вона  назавжди
Утримується в голові, але запам'ятовується тільки тоді коли її читають з аркуша
Паперу, от така в житті панує гнітюча атмосфера! Яка сама хоче втекти від ватаги слів
Проблематичних, іноді, навіть, дивних і дуже злих! З ними важко людям змагатися,
 А тому доводиться у всім тихо погоджуватися, а вже потім бентежитися! Слово
 Не схоже на якийсь предмет, але голос віщий дзенькає, принаймні, набагато різкіше,
Коли летить по лінії прямої і миттю впирається у погляд святий! «О, Боже мій! Я ж
Труджуся в поті обличчя, але бачу смуту щохвилини, а от істину ту, що Ти ловиш прямо
На льоту, навряд чи колись самотужки знайду!» Всьому свій термін і час посилає нам
Гіркий докір, тому що ніхто з людей себе остаточно перебороти так і не зміг і не зробив
Того, чого від них вимагав Бог! Він віддасть їм сторицею, поклавши молитви на ветхі
 Від часу сторінки, Бог захоче в праведності людей колись особисто впевнитися
 Й переконатися, але коли це трапиться, цього, напевне, не знає ніхто! Ось що воно!
                - 9 -
Душу безсмертна метається по величезному Всесвіту в надії простій: нарешті
Зустрітися з тією істиною святою, через яку давним-давно був загублений й сон, і спокій!
Там клімат суворий і нема де роздобути в'язку дров сухих, щоб позбавити душу від пут
 Й кайданів, ы тим більш від жахливих холодів! У Всесвіті безліч енергетичних полів, які
Складні за суттю своєю, але Богом даною владою вони здатні позмагатися з людською
Пристрастю! Осягнувши суть душі своєї, люди стають ще дурнішими, сумнішими
 І блідними бувають їхні щоки, тому що від небесних ідей розум наш не розумніє,
 А навпаки, він тільки тупіє! Адже Йому не під силу впоратися самому з бездонним
Миром під назвою життя! Там усі світи, немовби дивні символи, які не видні через
Товсту шкірку, але душа Богові залишається до кінця відданою, хоч і позбавлена вона
Того раціонального зерна, з якого через деякий час святість вирветься на світові
Простори, щоб знову спантеличити нас! Людський рід тільки що ввійшов в глибокий
Скит, там суть свого призначення от-от зрозуміє! Душі недарма людям небесами даються,
Хоча, навіть вони, можуть обдуритися! Тут щастя повинне комусь одному посміхнутися!
А людська істота складається з тих же енергетичних полів, що й Божество, але її сили
Набагато скромніші, аніж у Всевишнього, але вони проявляються при збагненні дуже
Мудрих ідей, їх важко людям зразу зрозуміти до кінця, поки диявол роз'єднує їхні палкі
Серця! Адже йому потрібне безладдя, і на просторах всесвіту з Богом перетинаючись, він
Всякчас що сили намагається вивідати в творця безліч таїнств! Адже тільки з волі
Творця подоба людини з'являється у формі овального яйця, вплив на яке особливо
Велике в сузір'ї Стрільця! Там розкривається до кінця душа будь-якої дівиці й будь-якого
Молодчика! Не нам давати оцінку всього, що до нас доходить зі світового центра! Серед
Веселощів і спокою люди плани на прийдешнє вже не зводять! Сильніше всього
 На світі потреба в надзвичайному, таємному й випадковому, дивному й виразному, його
Видно краще тоді, коли навколо тебе висить небо, яке покрите грозовими хмарами
 Й, навіть, справа тут не в нудному пейзажі, там теж своя приваба є! По кутах розкиданий
Усілякий мотлох, адже особисто він не прагне до височини, залишаючи душу із собою
Наодинці! Спробуй її втисни у коло повсякденного життя або встав буття зовні схоже
На яву в ту тонку оболонку, яка складається з безлічі крапок! Коконом те місце
Іменується, що яйцем нам завжди представляється, поки там чимало є таємних
 І заповідних для розуму містин! Внутрішня частина енергетичним полем освітлена 
І крапкою збірки нащадками великих пророків давним-давно вона названа була! Вона
 В силі своєї надзвичайно переконана, особливо, коли вже відійшла від довгого сну! Ці
Енергетичні поля невидимі й потужні, але у своїх вчинках вони завжди були вільними!
Вони широкі й розкидисті, а їхні чудові хвилі напливають на розум і заволодівають ним
Відразу! Простіше самому переконатися в їхній несусвітній моці! Вони течуть хтозна
Куди, адже особисто їм не потрібна мирська суєта й космічна порожнеча! Розумний
Наперед події передбачає, а слабкий, навіть, доля поблизу себе не помічає, сильний зло
Прожогом знищує й разом з ним добро на лихо зненацька нападає, але кількість його
Ніяк не меншає! Змінює життя проста випадковість, а також закономірність
І крайність! Вона привід для зовнішнього вираження, який вносить у життя будь-який
Гріх! Наш мозок нагадує бджолиний віск, він на вид дуже простий і любить зовнішній
Лоск, але, щось бурмочучи і скрекочучи зубами, він загоряється немов церковна свіча
 І освітлює життєві плями! Він до гріхів нетерпимий і ми його самі боготворимо, йому б
Навчитися робити чудеса своїми руками, щоб їх побачили боги під небесами, а не жити
Минулими днями! Є межа зусиллям і точкам зору, а вони свої в кожної генерації,
Тому що людські устремління змінюються в будь-який момент! Не бійтеся своїх
Захоплень, але остерігайтеся громіздких узагальнень! Це придумано не нами,
 А за монастирськими стінами відшліфовано до блиску земними богами! Немає більш
Виродливого явища, чим словами перебивати величезний камінь спотикання й жити
 За принципом, що все те, що написано на чолі однаково колись пірне в темряву
 І назавжди воно останеться в порожнечі буття! Можна піддавати себе чаклунським
 Чар-зіллям і  задоволення приймати потроху й задарма!  Невже приємно у всьому
Залишатися простим дурнем, чи не краще встати на краю землі, засяяти всезнаючим
Стовпом! Треба в справі грішній й у святій завжди йти вперед своїм непроторенним
Шляхом, щоб довідатися про пуд лиха своїм ж нутром! А життя біжить бігцем
 За попутним вітерцем, втягуючи у породження пекла і страждань оманний, але дуже
Приємний зовні звук і немає безодні темнішої, чим забуття душі своєї! Проте, лиха
 Й позбавлення знаходять своє відбиття у справах і вчинках прийдешнього покоління,
Від них важко щезнути і не можна від них у пустище віддалитися, адже палке сонце вже
За обрій прожогом сідає, але Сергій до істини несамовито прагне, запах поту не заважає
 Його великотрудній роботі, він злегка піднімається до самої стелі, а потім його повинна
Відчути кожна ніздря й провістить про це простих людей його права рука! Людина
Завжди прагне у глиб своїх думок поглибитися й з ними зжитися, але там же складний
Лабіринт, де дорогу думкам перегороджує болт і шплінт, але ті на місці не стоять,
 А в безвісність самотужки мчить! Крапка зборки бере світло з усією установки
 Й направляє його на енергетичні поля, а та, мабуть неспроста, висвітлює на узбіччя
Молоді тополі! Ці поля були придумані Богом недарма, вони енергію виділяють, коли їх
Крапка зборки висвітлює, але силою розуму й волі люди цю крапку змішають
 І підживлення енергії для душі й розуму сповна отримують, крапка та запалює наші
Серця й у неї вселяється нетлінна душа! Однак, люди не настільки сліпі, щоб, вийшовши
 З підземного склепу, не бачити завісу темряви й мороку! Я ж поняття не маю, чому
Духовний мир темніє, а ченці усе сильніше сивіють! Невже їхні ідеї вижити зло із землі
Ніколи не зуміють?! Люди на небесах витають, і нові сприйняття постійно одержують, їх
Баченнями у народі називають! Отоді люди по-новому реальний мир сприймають і суть
 Таїнства Всесвіту потроху осягають, а таємничу силу Боги наміром називають! Це стає
Доступним тільки в сирій могилі, коли вже розум і почуття залишилися наодинці без моці
Й без сили, але про їх люди ще не забули! Те, що шостим почуттям ми називаємо,
Розумом відразу ж осягаємо, усвідомлюємо й розуміємо, коли самих себе у реалії буття
Занурюємо сповна, і жити по-новому, відразу починаємо! Жити так, як ми живемо,
Не варто, але з роками люди не стають молодшими, вони зупиняються на марші,
 Ставши набагато старішими! Тих, те проти бісів відкрито виступає, благодать                Нерідко навідує! Ми ж самі утішаємо свою душу чудовими мріями, але затвердившись
 У тім, що суть зовсім в іншому: люди відомі більше піклуються про совість і честь!
Суперечити волі Бога ми не можемо, адже люди залежать від волі неземного чародія! Ми
Мініатюрна модель Вселеної, незбагненно далекої і нетлінної, Всевишнім розумом
Породженої і ніким ще не переможеної! О, Боже, розум осяй і постав переді мною ясну
Мету! Люди серед багатьох бачень не бачить глибини своїх намірів! У Всесвіті є сім
Енергетичних полів, де літає безліч непізнаних ідей, сильних і розумних немає посеред
Нас людей, ми ж вийшли із джунглів і чим стаємо старішими, тим дивимося на речі трохи
Мудріше! Звичне усвідомлення ми називаємо пізнанням, коли мова пішла про логічне
Мислення, то тільки при ірраціональному мисленні виникає прозріння у всього молодого
Покоління! Я ж тихо в'яну і від лиха нестерпно страждаю, однак, навіть, не знаю, куди
Своє прозріння по ранках направляю, хоча вважаю, що поза собою всю сліпоту залишаю,
Але істина ця доходить до краю світу, проникнувши крізь щілинку дверей, вона говорить
Душі: «Умри! От і я – голими руками мене бери й що хочеш, те й твори від зорі
 Й до зорі, але коли ти невидюща, тоді не нарікай ні на вдачу, ні на своє життя
Собаче!» Тільки  в короткі митті людина випробовує політ думки й натхнення, таке
Прозріння йменується баченням, воно суперечить тому, що ми називаємо суспільною
Думкою! На початку шляху будь-яке бачення проявляється у вигляді барвистого
Сновиддя, але той, хто інформацію з небес зчитує, в всім тільки на самого себе може
Розраховувати! Треба не відсиджуватися за чужою спиною, а навчитися володіти
Ситуацією й самим собою, щоб бути постійно готовим до останнього бою! Під час сну
Крапка збірки нашою увагою не фіксована, тому що вона управляється підсвідомістю
Й завжди хаотично  в інший бік зміщається, а ці переміщення в сни перетворюються,
 Але опісля вони по миру поневіряються й бозна чим там вони займаються, але їм же
Заважає щось дійти до плахи й ешафота! Уже багато років підряд думок незліченна
Громада не може  сама собі дати ладу, вона б дала, коли б істина додолу не сповзала
 Зі старого церковного стола! А та, що ні на що не придатна й настільки ж бідна, щось
Черпає із дна, але мозок порожній не може впоратися з істиною неземною, вона
Завжди була прихована поволокою в привіллі далекому, де живуть лише чорні лелеки!
Слова молитов подібні до граду, вони протистоять смертельній отруті, але від
Чистих дум сильно стариться й старіє людський розум, але люди хвалять їх, особливо,
Коли вони виходять від людей майже святих - щось магічне виходить від них!  Скинувши
На плечі тяжку ношу, людина непоказна, але з характером гарним зробить набагато
Простіше: вона піде не назустріч злу, а все зробить в ім’я добрав й подарує душі відраду
 Й дасть своїм думкам ладу! А може варто не йти туди, де ти ще не був ніколи? Люди
 До себе не занадто строгі, але хто ж тоді подолає тернисту дорогу, яка приведе
Грішну душу прямо до Бога?  Таких тут небагато, адже інші сидять за гратами, адже
Багатьом людям просто не дане зрозуміти все те, що їм збагнути не призначене і от чому
 Вони дивляться вечорами в навстіж відкрите вікно і стережуть нажите майно, але вони
 Не можуть осмислити суть буття, і незрозумілої залишається пройдена Сергієм стезя,
Тому що глибокою виявилася її колію! Коли ти пройшов той шлях, і Бог змусив істину
 У вуста людей вдихнути, а потім і гріх на свій бік перетягнути, тоді виходить, що жити
Тобі не можна інакше! Ми заздримо баченням богів, але в нас немає ні сили, ні слів, щоб
Пояснити Богові свою до Нього любов! Життя вертається на круги свої знову і знову,
Під покров небесних наметів, які споконвіків не обходилися без слів великих мудреців!
Дивлячись у порожнечу, Сергій щось жує в роті й ледве не плаче, тому що вдача пропахла
 Земними турботами, а потім взяла й зникла за крутим поворотом! А на шибці немовби
 В імлі вимальовується образ феєричний, чудовий і космічний! З'явився спалах осяяння,
 І воно є результатом природного руху, тобто результатом змішання безлічі блискучих
Ідей, які виникли під час сновидіння скопи простих людей! Вони бачать насправді свої
Прийдешні гріхи, і, немовби по щучому велінню, згинають перед Богом хворі коліна
 Й готові до прірви віз гріхів штовхати й постійно на милість Божу чекати, тільки б
 Ні в чому не залежати від власної долі! Приміром, вони страждають за Бога і Віру
 Й бачать дитячі мрії наяву, і я серед них на старому баркасі ледве пливу і на допомогу
 До себе всіх святих кличу, але ніяк не можу усвідомити, що це відбувається у сні,
 А не насправді! О, Господи, невже я знову серед своїх гріхів неквапливо живу й сплю
На дерев'яній облупленій підлозі й у старожитній шубі навіть улітку пристойно ходжу?!
Але відразу собі ледь чутно говорю: «Будь гідним сам, щоб зміг спокійно сказати
 Богам, що вже давним-давно упустив з рук грановану склянку і не дереш свою
Горлянку з самого ранку на молоду і гарну служанку! Щоб забути неправду й обман,
 Треба собі на очі напустити справжній туман! На допомогу небеса я от-от призву,
Тому що хочу осягнути свою мрію не в сні, а наяву!» А біси кидають оком поверх
Високих і суцільних огорож, а за ними тільки морок і чад! Виходить, уже рядом Пекло!
Губа не дурра: вона швидко відрізняє останнього гяура по кольору шкіри, що у натурі
Повинна бути блідою, тьмяною і безбарвною, але в темряві гробової на ній був видний
Небесний знак! Виходить, у людську долю зайвий раз втрутився Зодіак! О, так, у нього ж
Душа ще зовсім молода й її всякчас пожвавлює свята вода! Щось викликає непідвласну
Душі дрімоту і у неї немає великого бажання працювати до сьомого поту! Геть всю
Роботу з нашого шляху! Гріх - не лихо, а от  поголоска та, що поруч гуляє, не дуже
Гарно виглядає, адже поруч з нею немає ні честі, ні гроша! Я ж буття своє продовжу,
Тому що свій побут більш колишнього люблю й події ніяк не підганяю! Сказано
 Й з плечей геть, Отче мій, Ти ж завжди повинен бути поруч зі мною! У мовчанні сумному
Дивлюся на  зірки ідеальні й пізнаю споконвічні мири , майже всі, й далеку, і близькі!
Світло світобудови незбагненне для усвідомлення, воно метається серед таємниць
І секретів по білому світу, але не знаходить відповіді на те, чого давним-давно вже
 Не існує! Крізь щілину замкову в темряві опівнічної видна велика червоточина, але її
Вістря до блиску було відточене ще з учорашнього дня і увага її на пороках людських
Зосереджена, майже, пів дня! У цю мінуту хочеться послати свою яву подалі до паяца або
До блазня, щоб у мареві, яке над головою нависло, блиснуло добро, але до нього йти ще
Дуже далеко! Ми ж його двома словами ніяк не опишемо, тільки глухі звуки поблизу себе
Чуємо, коли самі свій мир на гойдалці буття неспішно хитаємо! Мигають сузір'я, тихо
Сповіщаючи про тлінність твого буття, воно не пускає душу туди, де єресь і лихо, тлін
 І суєта тішать утомлені від горя й поневолені гріхом вуста! «Людина проста, хоча б одну
 Хвилину спокійно постій і візьми в дорогу розум свій, але простися із мрією в ім'я
Збагнення істини святої! Я ж всіх ближніх відразу спантеличу, якщо мислити
Нестандартно почну до всього на додачу, а тому сам намагаюся знайти від істини ключі
По зашифрованих словах, але вони бовтають про щось, повисши на величезній стіні, але
Вони розмовляють поволі не про свою тяжку долю, хоча протиріччя криється в тому,
Що в серце розбите моєму, буття пішло відтепер шкереберть і тільки вище Божество
Усуває всі пороки, у тому числі обман і брехню! Є задуматися людям від чого! Вони
Мислять розсудливо, але жити продовжують лукаво: ніде грішникам сили взяти, щоб
На мить безгрішними стати, вони тільки уривок від того поліна, що змушує людей
 Згинати коліна, і не залежно від підлоги віддаватися в руки долі!» Божий гнів у душі
 Не раз і не два рази зберігши, грішник немов страшний лев, кидається на свою здобич,
 Але для пристойності дивиться з-за рогу, чи не вийшов на небокраї вечірній Місяць!
Коли світло висвітлює нутро, тоді згрішити майже неможливо, зробити це людям буде
Дуже складно у цей час бентежний! Але як віддалити Божу кару, щоб гріхи душу
 На жмути одного вечора не розтерзали? Надворі ще не зима, але темрява вже поглинула
Всі терема, а усередині нутра чимало гуляє добра і зла! Хто б у нього проникнув, щоб
 У коротку мить був канал людьми проритий від ледь живих тілес до незримих сьомих
Небес? Тільки Боже світло зможе освітити той таємничий предмет, якому волі тут теж
Немає! Губи в Сергія бліді, а очі стомлені, а все це наслідок майбутньої війни! Сергій би
Давним-давно зачах, якби світло не блищало в його втомлених очах, зараз він думає
 Про прості речі, але великий острах майже згас! Щасливий той, хто вірить Богу, тому
Що життя напрочуд коротке й до того ж убоге, а пережити йому треба багато
Чого! Сергій сидить на лаві й на небо дивиться з-під лоба, а думки всі не тільки про
Родину, але й про улюблену країну! Йому варто перебороти власну плоть, щоб побачив
Господь з небесних висот, що вже посунув лід і русини пішли однією скопою в похід!
«Ворога не щади й не чекай від нього пощади, Русі нащадки твої не будуть дуже раді,
 Уже краще знаскоку переборюй будь-які перешкоди й нападай на татар із засідки!
Нехай помучаться ці гади так, як мучимося ми, тому що працюємо на них, не розгинаючи
Спини! Треба їх зламати й нам в цьому допоможе Божа мати! Ми ліземо зі шкіри, себе
 Й Бога роздумами всякчас тривожимо, але побачивши нової монументальної пики
Холодіє в роті і людина наяву почуває навколо себе порожнечу, але немає небуття
 На світі, воно є тільки в Пеклі й в Аду! Будь-які нації поринають і виходять зі стану
Прострації й на бігу працюють над інтонацією, немає в нас із дня народження усім
Відомої лоції, от чому почуття завжди перехльостують людські емоції! Минулого
Як не було, так і немає, от тільки світла яскравий промінь іноді миготить у проміжках
 Чорних хмар! Вітер, вітер, ти воістину потужний! Так струсни ж цей дивний промінь!
 Нехай виходить він із-зі хмар! Він знайде, коли припече, для себе вузенький прохід, адже
 Народ його чекає!» Либонь, Христос нам відповістить на запитання: мертвий чи живий
Бреде по небесах Бог мій? Нехай у Нього за спиною немає інших турбот, але головніше
Всіх його опікувань є одне, щоб православний народ сам себе не уклав загодя в дубову
Труну! Сльота й тиснява, а над головою - зашморг! Не хочу рубати зло згаряча й махати
Сокирою поблизу святого струмка, хоча земля тут нічия, проте із тропи зійшовши, точно
Не проживеш три ночі й три дні! Саме тут повинне перетворитися в життя диво й святість
От-от повернутися звідти, де вона до сих пір жила і спокійно вершила свої діла, я ж хочу,
Щоб вона сама відкрито назвала тих, хто її спонукав розтратити стільки здоров'я й сил?
Імовірно, хтось сильніший і набагато міцніший, аніж вона там у цей час посеред лісу всю
Ніч дибки стояв, адже саме він її шлях корінним чином змінив! Хто стежив зі сторони
 За перебігом подій святих? Невже, це був вовкулак або вампір?! Ми мучимося, але
Живемо, а свої думки зберігаємо під товстим шаром льоду, не знаючи про те, що
Станеться з ними потім! Немає меж ними споріднення, тому що не сприймає їх голова,
Адже їй незрозумілі на сонці темні плями і вона призиває людей повернутися назад
 У лоно Христа й встати біля святого хреста! Бог нічого від юрби не приховав і народ
Його згодом простив, була б на те його воля він би миттєво йому повернув весь надлишок
Власних сил! Як йому цей мир надоїв, адже він визиває у нього великий подив із-за тих
Подій, які вплинули на життя держави і значно погіршили її буденні справи! Для нас
Батьківщина, що Божество: ми ж живемо тільки в ім'я й для Нього! Ілюзорне наше
Життя, воно проходить через безліч повторень і реприз, але воно не завжди враховує наш
 Будь-який каприз, але воно опускається постійно ниць і в тумані густому вже ніхто
 Не згадує загодя про Духа Святого! А що опісля?! Подорож ось-ось перерветься,
Подивишся нагору - і вже нічого не залишається за спиною, проходить відновлення
 Душі і єства, проте немає великого прагнення, щоб перемогти в лихому двобої власне
Приниження! От і зараз старий чолов’яга мовчки входить у православну культуру,
 У нього від холоду замерзає шкіра, але ще сильна в старого діда натура! Йому втішитися
Нема чим, він весь уже покалічений і пон6евічений, але перед ним на старому пні лежить
Його путівник, він же його перший і головний репетитор! Шапку геть, щоб нічого не було
Над сивою головою, коли саме ти відправляєшся на службу в божий храм, адже все це
означає, що прийшов час причаститися й нам! Сам на себе подивися й бажано зсередини,
 А не ззовні! Не усе ще втрачено, не все прогаяно, поки душу огнивом охоплена, це                Означає, що  духовна міць до кінця ще не розтрачена, але моральних сил наче
 Й не було, ось чому доводиться життя особисто йому починати майже спочатку! А ціль
Від небес чимала відстань відокремлювала, але на землю відразу з висоти впало величезне
Безбарвне покривало, проте довкола нього одна порожнеча й не видно майже нічого!
Навколо тільки тлін і метушня! Сумнів у розум закрався: невже святості ніде на Русі
 Не залишилося? Що вона теж померла? Сергій не живе, як люди всі, тому що ті, що
Зараз живуть на самому дні, не думають ні про Бога, ні про свою державу! Для
Розумового розвитку й формування свого буття визначальне значення мають тілесні
Насолоди! Треба думкам ще трішки дозріти, але ні в якій мері не переспіти, тому що
Взапас ті думки людям не йдуть - у них зовсім інший маршрут! Щоб пізнати їхнє єство
І суть, треба прикласти чималий труд, інакше вони в безвісності вмруть і щезнуть
Назавжди в безвісній пустелі! Татарин сокири точить і бісам голови всякчас морочить,
 А на болоті мавка, що сили, ірже й регоче майже кожної ночі! Ніхто не замислюється над
Цим, адже кожний прагне залишитися непримітним, але в старця всі хрести із блакитного
Кварцу! Він ними службу правив і цим древню Русь свідомо прославив і немалу
Спадщину для своїх нащадків залишив! Він відкидав обжерливість і не почитав балощі,
До ченців ставився жорстоко, але бачив дуже далеко! Йому треба було квапитися, щоб
Ворог - кровожер не зміг заново на Русі відродитися, він знав собі ціну й, напевно,
 Спорудивши в монастирі високу стіну, ченці з піною навколо рота доводили людям
Неспроста істину й суть буття його безгрішні вуста, коли поруч із ними опускалася
Суцільна темрява! Татари розбилися на пари, щоб легше їм було залишати після себе одні
Руїни на місці православних храмів! Вони топтали кривими ногами тих, хто спілкувався
 Із православними богами, і наспіх вершили повсякденний гріх під час коротких утіх!
А далекі сузір’я приносили для ієромонаха Сергія  все нові й нові вісті! Татари немислимо
Жили: вони вдосталь їли й пили, себе не боляче ті нехристі любили, але більше уваги
Приділяли жеребцеві чи кобилі! Десь там, ближче до небес, сходили ті плоди, які
Рятували людей від повсякденної скрути! Бог говорив Сергію, здається, що це життя було
Ним ж створене із сірої глини й глечика терпкого вина! Так, що тримайся, старий, і знай,
Що життя в тебе одне! Воно гарне з фасаду, але його розглянути нам треба й відразу
Забрати ту кам'яну огорожу, що не стало видно через зарості дикого винограду, але ніяк
Не вдається зрушити з місця людям ту громаду! Я на колінах перед розп’яттям стою
І молитву тихо шепочу на краю буття, я ж Богові те саме говорю, адже Його боготворю,
Але Він мені у відповідь каже, що радості в душі в народу давно вже немає! Він
 З посмішкою зустрічає наші прорахунки й помилки, а вони навколо людей гніздяться
І не намагаються зі співтовариством людей як можна скоріше розстатися! Я ж Бога чекаю,
 А у відповідь лише чую: «Жди! Я прийду, от на ту високу гряду й відведу від Русі
І неміч, і біду! Я ж  блискавкою у твою душу назавжди ввійду!» Сказали: «Чекати!» -
Я чекаю, залишаючись у небес на очах, а сам дивлюся на ближню зірку й мислю прямо
 На ходу: чому немає спокою ніде розуму моєму? Навколо буття жахливе, напевно,
Винна в цьому нинішня епоха! Я до цього не бачив жодного разу Божество, адже
Навколо було зовсім беззоряно, але я жив і гріх робив просто так, тому що на морозі
Замерзав, а душа від розпачу остаточно впала в темінь і в морок і вона не підкорялася
Богові ніяк! Усе, що створено Всевишнім, ніколи не буває лишнім! Поруч Божа промова
Звучала, і її спокійно повторювала луна серед зоряного балу, минуле пішло в небуття,
Воно відгоріло й осяяло, а душа затріпотіла і з минулого часу зовсім іншою постала,
 А Віфлеємська зірка більш колишнього на небесах засяяла! Уже такий тоді час настав,
Що чим важче горе, тим більше, коли ти живеш у неволі, де немає ні жереба, ні долі,
 А іскри летять із очей і це відбувається щораз, коли тлін і суєта хватають таємні ідеї
За коротку й худу шию! У ночі лише царює тяжкий звук, можна почути, як свої сіті
 На здобич накидає маленький павук, а та, відбившись від рук, опирається на ще зелений
Кущ, але, позбувшись відчуттів, попадає в ті ж самі мережі, які міцніші і більш тривкі,
Аніж всі інші на цьому світі! Небеса, негайно прислухайтеся до голосу Творця! Пожити б
Ще трішки, щоб осягнути суть свого буття, але це не визначаю я! Попереду час зустрічей
І розлук, терзань і мук! Десь ходить мій старий друг, а хвороба немовби павук доводить
Життя до жирної крапки й залишає грішника в одній нічній сорочці! Можна без роздумів
Навіки заснути, щоб від мирських турбот десь удалині від будинку трохи відпочити!
Скільки нам можна з допомогою Божою боротися з неприкритою брехнею? Її захисник
Страшний, некрасивий і потворний, він знущається із всієї країни, у тому числі і наді
Мною! А я ж людина хвороблива і вже зовсім-зовсім сива, сиджу за чашкою чаю і події
Останніх років із ченцями спокійно обговорюю! У лісі скільки років безвилазно живу
 Й сам себе соромлю, коли на люди з довгим ціпком один раз і місяць виходжу!
Коли-небудь відбудеться Вищий суд - суд совісті й честі, якщо в патріаршому кріслі
 Виявиться слов'янин, але він же буде ворогам своїм протистояти один на один! Є чимало
Героїв серед російських лісів і рівнин! Коли є в ченця малість остраху, отоді йому
 Не важко самого себе довести до страти, але люди бувають різними: одні повільні,
 А другі жагучі, на одне я все життя сподіваюся, що вони всі разом виступлять проти
Єресі! За відвертість, Боже, мене Ти не осуди, а просто на моєму місці пару хвилин
Побудь і ти, Боже, проникнеш в істину й суть мого мислення, що завжди було каменем
Спотикання на шляху прийдешнього гріха! Мій кінець давно вже вирішений, я дожив
До страшних часів, але є ж загальний закон, коли в твій дім уривається злодій, йому люди
Говорять: «Пішов ти геть, адже урвався наш терпець!» Навіщо ченцем я народився,
 І на що було втрачене все моє життя? Справа не тільки в совісті й у честі - не можна
Пригладжувати власне життя проти шерсті! Воно здається смородом тому, хто
Поклоняється тільки окаянному одному, але я праведно живу, і тому не побажаю грішити
Нікому! Не важливо, на чиєму боці  міць і сила - важливо, щоб вона право на життя
Завчасно не загубила! Нічим не заміниме значення має людська поголоска й загальний
Осуд! Вони символи хреста! Майте ж трохи терпіння, і тоді гряде прощення! Нас
Огорнув морок суцільний, не видно через його спину краси земної, але Віра залишається
В нас за душею!  У неї одна дорога - до храму! Інакше ні, куди їй втекти від шуму
 Й гамору, від безсоромності й сорому! Попереду лише одні вибоїни та ями, їхні
Півкруги то ширші, то вужчі, але життя з роками стає набагато гіршим, аніж це
Здається людям простим! Навряд чи особисто я відокремлю себе від мирського буття,
Коли вертиться моя земля навколо своєї осі, то немає ні початку, ні кінця у тих людей, що
Одного разу вже зрадили справу Творця! Своїх батьків, отрок, запитай: «Чи зможуть
Вони приниження від ворога перенести?» Його побільше, чим бруду на підошві й воно
Набагато товще! Є, мабуть, люди відсталі, які вірять тертим і бувалим, але я не виключаю,
Що це відбувається тільки за чашкою чаю! Люди ніколи вершини своєї досконалості
Не досягали, тому що багато чого від  життя жадали, а себе не мучили й Господа
 Не поважали! Наші бажання приносять нам одні страждання, тому що вони плід
Людського лицемірства, єресі і безвір'я! Якась фанаберія пронизує суть фізичного прояву
 Свого наміру! Гнів є бажанням боротися, а зневіра -  бажанням якось в інший бік
Змінюватися, тільки острах породжує бажання відступити, а радість - бажання
 Й надалі в постачанні жити! Поза всяким сумнівом, у нашу мову труд багатьох
Поколінь давним-давно вже проникнув, він постійно міняє власний лик і його основу
Становлять загальні знання, у яких відточені грані, але є свої ледь примітні вади, щоб
Їх осягнути й зрозуміти, треба на схилі віку багато негод перебороти, переживши й муки,
 І відчай, радість і тріумфування від самого процесу пізнання! Людині чимало разів Бог
Допоміг, але Він улаштовує йому, судячи з усього, тяжкі випробування, адже  саме Бог
Збільшує силу тертя, коли підсилюється швидкість людського гріхопадіння! У світі
Відбувається істотне відновлення, але постійним залишається людський гріх! Язик
Завжди звик бути на місці, він є знаряддям ревнощів і помсти! Швидко йде процес
Старіння цілого покоління! Поки Бог миром править, Він постійно завдання перед
Людьми ускладнює і про вік життя Він людям теж нагадує! Ускладнюючи те, що є
Насправді, Він зміцнює душу й тіло! Ще від Іоанна Передвісника вважалося, що спогади
Нагадують людям рід зустрічі, а забуття – це символ волі, де головну роль грають час
І прожиті роки! Між короткою уявою й наступним знаходженням бажаного лежить
Істина й єство, де все належить Богові й немає нічого особисто твого, особливо, коли
 В душі вже все давним-давно змертвіло! Ми бачимо життя, як сон у сні й відчуваємо
Його, залишившись зі страстями наодинці, осягнути їх бажає навіть псих, не говорячи про
Людей святих, які недарма встають рано і завдяки їм на своїй орбіті залишається грішна
Земля! Ніколи не квапся, а неспішно осягай багатостраждальне життя, всі проблеми
Вивчи, а вже потім в усі інстанції, що сили, стукай і ніколи не мовчи! У цей мир
 З головою занурся, але від неправди в ім'я істини відмовся! Іди повільно, все одно
Досягнеш поставленої мети вчасно! Де ж те диво, що ховається від людей мовчазно?
Треба постійно контролювати своє поводження й розумно приймати наступні рішення,
Але й засуджувати будь-яке захоплення, коли воно повинне стати ланцюгом нової
Пригоди! У світлі Божого навчання можу сказати без тіні сумніву, що всякий дракон
Споконвіків породжував святого Георгія, який жив серед диму й полум'я в ім'я й для
Всього людства,  адже, майже, все вже готове для розправи в ту мить криваву,
Але той лютий і страшний дракон був би обурений, тому що жити недовго залишилося
Йому, адже він загине від святої руки, і допоможуть Всевишньому владиці звичайні
Російські мужики, що знемагають від пияцтва, горя й туги! Вони живуть у глухомані,
 Де будують хати схожі здаля на дивні курені! Ворогів бий і трощи, але лепту свою навіть
У дрімучому краї внеси! У боротьбі всі методи гарні! Не треба душу нікому відкривати,
Тому що люди можуть тебе безвинно оббрехати й особисту енергію відразу собі
Забрати! Великий лише той, хто замість слів мовчання дотримує й тільки Богові
 Дифірамби постійно співає! А після того, як пристрасть у душі вб'є, посміхаючись
 І каючись у похоронний хід повільно піде! Не випадково, боги радять людям нікому
 Не довіряти власні таємниці і їх за сьома стінами тримати, уже краще й далі мовчати,
Чим щось і комусь постійно брехати! Мені стає боязно, коли намагаються вдарити мене
Нишком нижче пояси! Без усякого зволікання необхідно починати рух в інший бік від
Гріха! Діру в коконі проробивши, необхідно вийти за його межі! Згодний, що цей шлях
Важкий і небезпечний, але він по-своєму прекрасний! Усвідомивши особисте «Я»,
Ти зможеш зрозуміти суть свого буття, щоб опісля розумом осягнути все те, що
Зобов'язаний ти був  набагато раніше знати! В ім'я цього варто помучитися
 Й постраждати! Той, хто з теплом уже попрощався і в монастир вчора тихо вийшов,
Тільки там він воєдино з Господом злився, він увійшов у Його обитель, як скромний
Церковний служитель! Можливо, що мир цей складний, але треба до істини завжди
Прагнути, щоб у просте лайно не перетворитися! Чи варто своїх незнань соромитися, щоб
Потім у страху і в боягузтві боятися поточних труднощів! Усе починається із сили волі
 Й битви у чистому полі й не все, що призначене, може бути до кінця життя тобою
Втрачене! Не варто нічого задарма нікому віддавати, щоб потім це все по крупицях
Заново збирати, переварювати й розум отоварювати і як єдине ціле цей мир
Усвідомлювати, а опісля у всій вроді на небесах блищати! Однак, на початку шляху, який
Ще треба тобі пройти, варто впевненість у собі знайти й знання в порядок сповна
Привести! У тяжкій праці, не думаючи про нестаток і біду, треба свої сіті лагідно плести
 І ледве не поповзом по болотах і драговинах повзти, а може, коли-небудь і тобі Господь
 Прожогом допоможе, тоді прийдеться проти течії двома руками гребти, а потім,
 Не відходячи ні на крок від надуманих тем і чітких схем, впавши на землю, вставати, щоб
Попереду думки що сили бігти, а потім знову повзти, але все одно в будь-якому стані
До поставленої мети дійти! Я із граблями й лопатою все ближче й ближче наближаюся
 До Святого розп'яття, свою неміч у болото скидаю й вже потім інших людей рятую, але
 В поховальному убранні входжу у двері ті ж самі, через які дуже незабаром побачу
 До болю знайомий профіль, його ж Господь удостоїв своєї уваги, і я про це був
Сповіщений старцями заздалегідь! Чи варто благословляти свій сум, коли тебе давно вже
Ніхто не жаліє! Всі ми залежимо від Божої волі і від своєї долі, але й від нас залежить
Власне щастя, щоправда, тільки частково, адже не завжди сказане слово людьми
Безголовими створює всі підстави для того, щоб земні справи пішли на лад! Навколо
Тлін і суєта й навіть поблизу не видно нічого, а панівна ціль розпливчаста й немає
 В ній живого органа, який не був би оббреханий натовпом людським! Постав перед
Собою мету, і щодня до неї наближайся й ніколи у своїх здібностях не сумнівайся! Доля
Жорстока від нас перебуває не занадто далеко, вона б'є людей по маківці, але після
Завершення певного часу привносить у розум дещицю підозри і вагання, адже всі
Уявлення прийняли кольори крутійства, а душею опанувало повне безвір'я, але ти вперед
Йди й у собі святість врешті-решт розбуди й пізнай свободу ту, що в яву перетворить
Твою фантазую! Перешкоди переборюй, а поразка, пізнавши, не сильно сумуй, себе
 На перемогу постійно налаштовуй і переможний дух у себе вселяй! Тільки ціль
Змістом буття визнай і себе завжди в руках тримай! Ніколи не чекай чергового
Пришестя нових чудес, вони поруч із тобою завжди є, знайди в самому собі ту опору,
Опираючись на яку, буде легше піднятися в неприступну гору! Наше життя подібне
 До ходи, у порівнянні з нею ніщо татарська вторгнення, там за кожною грядою ховається
Біль і насолода, стогін і чергове сум'яття, але все це швидко лічиться, коли завершальною
Метою є жереб й доля роду людського! Треба жити тільки в ім'я й для свободи країни,
Але для більшості людей це нездійсненна мрія! Для людей простих цей мій колаж чи
Триптих - звичайна нісенітниця, адже людям угамувати свою пристрасть ніяк
 Не терпиться, але надія на щасливий кінець початої справи постійно бавить розум!
Розумний той, хто бореться з ворогом злим уже котрий рік і чия хода легка, що,
Навіть, його обожнюють небеса, але життя йому всякчас нагадує, що воно схоже
 На перекірливу й бурхливу лаву! Без усяких застережень прилюдно скажу, що нам
Мир цей немислимо дорогий! Моя стежка відрізана від спокою прісного, але там же
Немає нічого, про що нам раз у раз нагадує Божество! Разом із ченцями, які пройшли
Крізь буревій й склоки, крокую я в ногу по старій смоленському тракту, щоб підійнятися
Ближче до Бога й падаю звідти на землю голу, тому що зло над землею кружляється
 Й от-от воно на людях проявиться! Моя стежка нікому не видна віддалік, вона немов
Тонка нитка, але в ім'я мети я повинен всіх бісів остаточно перемогти й нікого на тім
Шляху не щадити, мені ще треба свій біль приборкати! А кошлата смерть, як раніше, так
 І надалі, продовжує подібно бикові на моє єство, що сили, перти, але я ж не в п'яному
Вигарі, а тому не поклоняюся останньої тварі! Немає часу для перепочинку, про далеке я
Знаю тільки з людських чуток, але я беру інтуїцію під пахву, немовби учнівський зошит
Або стареньку книжку й покрившись холодним потом, прямую до заповідних висот, які
Знаходять за далеким поворотом! Влітаю через потужні ворота прямо із широкого горла,
Але перед цим повертаю трохи ліворуч, і попадаю відразу у величезне черево, там йде гра
Уявлень, немов тіней від прекрасних сновидінь і крізь щілини мені стають видні, правда
Ледь-ледь, танці й загальні веселощі, але от-от ні в що перетвориться квола плоть! Я ж
Тільки чекаю, куди потраплю: і де буду в раї чи в пеклі! Учуся мовчанню в речистого,
А суті всього святого в людини доброї й не злої, але, як не дивно, почуття душу
Таранять, але почуття терпимості безцінне, особливо, коли воно от-от буде з ворожого
Полону, нарешті, звільнене! Люди мовчазно дивляться на небесне диво і от лунає крик
Відчаю - чиясь душа приречена на довге вигнання, а за ним піде її здичавіння! Життя
 Й смерть зв'язані ланцюгом єдиним, але життя нарощує, а смерть розправляє
 На обличчі зморшки! Немає горя важчого, аніж от-от побачити петлю на власній шиї!
Не потрібні особисто мені ні Пекло, ні Рай, Боже, як хочеш, так мої слова і сприймай!
 Хочу назад і буду дуже вдячний і радий знову побачити страстей водоспад! Хочу туди, де
Є й горі, і лихо, тому що там завжди нас люди чекають, адже узи дружби просто так вони
Не рвуть, а вітіювате плетиво з безлічі пристрастей і насолод викликає в голові легке
Очманіння, у хмарах сяйва розпливаються обриси до болю знайомих предметів, але
Чудове блаженство вселяє в душу силу рівнодення від джерела всепоглинаючого буття!
Чи знає про це наш Всевишній судія? Не спрага бажання, а любові до себе людей тягне
 Що сили, мені не потрібні ні слава, ні почесті, адже на мінути йде рахунок мого буття,
Невже повинен загинути я? Плоть мертву покладуть на землю мокру, а вже потім в сиру
Землі зариють, а душу в небуття зашлють, але мені невідомий мій подальший шлях, я ж
Піду за Богом слідом і, сподіваюся, що доберуся до своїх сусідів уже до обіду! Так, плоть
Моя грішна, а душа ніжна, але життя, засноване на володінні менш вільне, чим те,
 Де творення заміщає тлін і суєта! Природі подобається людська простота! Пийте
Щастя повною чашею, і Вам буде відпущено по Вірі Вашої! Адже мистецтво мудрим
Бути в тім і складається, щоб достеменно знати, на що в цей момент треба свою
Увагу звертати! Ніщо так душу не дратує, як те, що людина не розуміє того, що все
Її життя постійно обурює суспільство! Нехай зберігає Господь грішну душу й кволу
Плоть! «Господи, збережи й помилуй, якщо хочеш - згуби, коли хочеш - помилуй, але
Мій розум не насилуй, його горе в свої обійми схопило й ще від себе не відпустило! У
Тебе є право стратити, або помилувати, берегти, або убивати! Нам же треба Твої
Правила гри знехотя, але приймати! Що нам робити і як надалі жити?» Хто може
Підказати й чи стоїть на пощаду Бога уповати і Його увагу до своєї незначній особі
Привертати? Немає шляху назад! Нам нові поняття відкривають свої широкі обійми
Тільки біля кінцевої мети, але невже думками грішника не бралися до уваги? Треба
Молитися й ніколи заздалегідь не кип'ятитися, Бога всякчас благати, щоб не так важко
Мучитися й страждати, але суть буття нам наяву варто усвідомлювати і скромно
 В напрямку істини крокувати! У Бога таємничий лик, але людина лише тоді велика, коли
Нею в усі роки керують бажання й пристрасті, з них найбільше нещастя, коли будь-яке
Царство у своїх руках зосереджує духовне багатство, це ж звичайне святотатство! Щоб
 У людей на душі було гладко і їм дихалося глибоко, треба щоб будь-яке торжество
 Не відволікало від духовних справ нікого, отоді духівництво встане у верховенстві
Країни, але їм же повноваження тоді більш колишнього будуть потрібні, але їм у побуті
Необхідні ті речі, які не заважають дивитися на метушню набагато різкіше! Серед
Недоуків місцевих чимало виросте людей по великому рахунку незаплямованих
 І чесних! Я вже загадав своє бажання, але воно перебуває на грані самозаймання! Душа
Навчилася довго терпіти, але їй би не перешкодило навчитися переноситися не тільки
З життя ближче до смерті, але й навпаки, щоб знову воскресали дідусі! Це може робити
Господь, Він неспроста це довів на прикладі розп'яття Христа! Він наш заступник,
На Його захист уповає навіть страшенний злочинець, Бог і назовні гарний і собою
Пригожий, але Він засуджує злодійство й грабіж! Хіба небеса відразу зрозумієш? Бог
 Мій - Володар і мій Заступник, Наставник і Рятівник, а я ж простий мислитель, але
 За моєю спиною перебуває Ангел - хоронитель! Він немов морський хвилеріз контролює
Весь духовний процес, простираючи свій захист від землі і до небес! Він і так, і сяк долі
Потурає, а коли ж гріх поблизу душі зустрічає, відразу її від зла в ім'я добра оберігає!
Мені варто рости духовно, одне, безумовно, коли б я зміг ці слова вголос вимовити, тоді
Бог просто зобов'язаний мою душу від домагань диявола врятувати! Багато чого
Поставлено на карту життя було, там є й доля людського азарту! Тримаю хрест у руці
 Й бачу марева на стелі, вони немовби замки, вибудувані Христом на піску й стоять
 Від мене неподалік! Читаю Екклєсіаст і навіч переконуюся ще раз, який же
Контраст розділяє небеса й усіх нас! Я вдячний долі, що можу наодинці спокійно
Помолиться, Боже, одному Тобі! Не годжуся я в князі і не соромлюся, що саме я всюди
Броджу з Тобою по тіснинах мирського буття! Думки голі і босі гуляють на волі, а ідеї
 З душею вже давним-давно в розброді, між ними панує розладдя, але Бог їм суддя! Душі
Треба небагато, вона хоче простягти руки в напрямку неба, адже вона воістину цінує
Тільки Бога! Я б'ю Богові посивілим чолом і прошу його про одне, щоб я заздалегідь знав,
Що відбудеться із мною опісля, але не бажає Господь говорити із мною ні про що!
«Нічого не робити і якнайбільше урвати!» - ось принцип тих, хто задарма прагне
Випробувати на собі Божу благодать, але цьому не бувати! Як знати?! Наше життя
Схоже на скачку, у нього свій внесок роблять кішки й собачки, але якою ціною люди
Добувають для себе мирський спокій?! Іншої істини немає, якщо не вірите - почитайте
Новий або Старий Завіт, і Ви просто знайдете там на всі свої запитання повну відповідь!
Хто ж дасть душі останній притулок, коли святі почуття в плоті вмруть і її раптом люди
Остаточно зрадять?  Що людей спокушує і вабить? Невже грішник в Рай врешті-решт
Потрапить? Немає в нашій безсоромності нашої вини! Коли подивитися на людей
 З іншої сторони, то вже давним-давно полічені їхні ночі й дні, тому що більше
Половини їх не відчувають своєї провини у вчинках ганебних своїх! Чи велика справа,
Що ангели зовні виглядають чистими й білими, а дияволи чорні чи сірі?  Яка користь
Обговорювати свої гріхи з Богом притишено?! Це рівносильне, що шукати в стозі сіна
Маленьку голку! А душа, немов підліток, пофарбована в безліч різнобарвних смужок, але
Їхні барви непомітні людям літнім! Душа потроху вицвітає й білий колір неумисно вона
Поруч з собою знаходить, її ціль далеко й до неї добратися їй буде не легко! У гулі течії
Мирського буття миттєво зникає Всевишнє прощення, немає там до істини прагнення,
Поруч одні лише сумніви, які з'являються посеред білого дня, адже саме тоді від тяжких
Трудів відпочиває земля! У глибині небес був загублений до земного життя інтерес
І застопорився на коротку мить світовий процес, тому що тут небо беззоряне, а там воно
Істиною осяяне, без надій і сил Господь назад гріх оселив, але людину він так
 І не простив! Смерть знаходиться з людьми нерозлучно, а їм хочеться щезнути із цього
Миру беззвучно - їм жити там стало тужливо й нудно! Я хрест цілую й співаю «Алілуя!»
 І тут же запитую себе: Невже життя було прожите дарма? Мене гріх завжди
Тривожив, слава Богові, що і я до сивин уже дожив при повному розумі й порожньому
Шлунку! До біса посилаю всі плітки й жарти! Людей священики до наук не привчили
 І ті заповіді Христа врешті-решт остаточно забули! Вони от-от з поверхні землі Божу
Віру зітруть, і це за великий труд, навіть, не порахують! Натерпівся ігумен чимало лих
 І став немилим йому весь білий світ, він жив і благо для людей творив, він того
 Не заперечує, що Господню молитву з розпростертими обіймами кожного дня зустрічає,
 І Божі істини ніколи не забуває! Він доживає дні свої в повному сирітстві, а в душі добро
Над злом має чисельну перевага! Смерть стоїть майже  біля порога, для неї приготовлені
Старі сани! Йому не проти навіть Диявол допомогти, але Господь остерігає: «Геть!»,
 А він насправді вже перебуває майже біля кінцевої мети! Умирати йому важко й тяжко,
Але й на землі жити над міру нецікаво! Йому кривдно й навіть соромно, що не засвоїв
Божий урок і слідом за собою цілий віз гріхів на небеса притяг! В образі на нього буде
Бог! От і прірва відкрилася й на його очах вона відразу поглибилася, але серце знову, як
І колись, ритмічно забилося й подих відновився! Він постійно страждав через те, що
 До самої смерті істину всюди шукав, але ніколи не знав, що окрім неї є ще тлінне
Мирське буття!  Ну, от і все! Життя йде безповоротно, і немає для нього шляху
Зворотного, але смерть знову повернулася назад! Важко до істини дійти, доводилося
Мучитися й страждати на тім тернистому шляху, щоб себе перевершити й душу грішну
Від мук і напастей врятувати як можна скоріше! Жити треба нам для благо людей!
Про суть буття, нарешті, і ти, Отче, забудь - уже остигають твої немічні груди, у гріху
Потонули і єство, і суть, але хто зможе тебе в чомусь дорікнути чи у твою сторону камінь
Жбурнути? Він хоче тільки знати: у що трансформується його власний порох? Сьогодні
Він ще чернець і поки вогонь у його очах не згас, а він зовсім не зачах, це означає, що
Горить у душі багаття, але його ангели чекають на небесах: «По даному мені праву я
Відкидаю від себе мирську славу, немов дитячу забаву! Куди не кину погляд свій - скрізь
Той самий візерунок: гріх діється на очах у всіх і поруч стоїть ганьба, вони разом тчуть
Різнобарвний килим самим собі в докір!» Такий вже час настав, що навіть святість і та
Зовсім уже подрібнішала, немає захопленості ранньої, а вдалині мрячної перед очами вже
В повн6ий зріст встала чудова світобудова - воно без початку й без кінця! У світі такому
Почуваєш себе дрібним хробаком, проте, людське спілкування приводить до зникнення
 Всіх міражів на шляху спотикань! У убогої країні не вистачає людям духовної 
І плотської їжі, людські душа затьмарює мерзенний страх, який був витканий майстерно
З журби і з суму, адже країна встала на шлях розпаду, але людям жити окремо не треба –
Ніхто не хоче відбиватися від спільної череди! А пройдисвітам, шахраям і пройдисвітам
Жити в тьмяні часи було не погано, їм тільки багатство ночами сниться й з'являється
Думка, яка змінює геть-чисто благополучне на вид життя: куди б з ним віддалитися, але
Не дай Боже щоб остаточно не спитися і вчасно зупинитися! Однак, анахорети, які живуть
По іншу сторону грішної і несправедливої планети, шастають по білому світу в надії
На зустріч із довгоочікуваною кометою, тому що за всіх часів вона особливо священикам
Була потрібна! А затворники, або аскети правду в люди несуть людей вони всякчас
Попереджають, що істина вся почуває себе неважливо, а без неї людям тут залишатися
Страшно! Земля свята до різних вивертів прибігає, однак, на очах у народу швидко тане
 Й кров’ю стікає й причин цього ніхто давно вже не знає! Вона незабаром перетвориться
 В попіл і в порох, це передчуття породжує неймовірний острах! Питання застигло
 В Сергія на вустах, хоча воно було задане похапцем: «Чи зможе смерть спокутувати
Всі мої гріхи?» Скількох життя вже віднесло на безликі небеса, от тільки люди їхні тіла
Виносять на край свого ж села, щоб заметіль їхні могили білим снігом незабаром замела,
 Але монастир стоїть в лісі, немов на узмор'ї стрімка скеля! Господь ченцеві відповідає
 Так, щоб чув усякий дяк: «Хай буде так! Нехай зникне морок, але навіки залишиться
Побоювання, воно буде тим суддею, який зануриться з головою у мирський розбій
 І поведе людей на праведний бій з непроглядною вбогістю, нестатком і скрутністю!»
Гріх недарма із дріб'язків починається, але завжди кожна провина гріхами кінчається!
 У брехні немає міри, а люди, немов люті звірі ламають у храмах дубові двері, щоб
Повною мірою припасти до святих ніг і поскаржитися небесам, що сором і стид ходить
 За натовпом людським по п'ятах! А що робити нам, простим пацанам? Так, дорогу, що
Веде до Бога, подужає той, що йде, але ніхто не знає, що йому готує день наступний!
У душі при спогаді про Бога стає тепліше, навіть, якщо немає в ній палаючих або ледь
Тліючих вугіль! Треба було людям діяти набагато сміливіше, щоб загодя ввійти у святий
Струмок! «Ну, що ж, якщо хочеш, Боже, - знищ! Я готовий вислухати Твій вирок! Я ж
 Не лиходій і не страшенний злодій! Сам ходжу ледь-ледь, але плоть моя ще не мертва!
Верші, Господи, свій Останній суд, щоб надалі люди не повторювали моїх помилок отут! 
Чи помітив, Боже, Ти, що всі мої гріхи вміщаються в одній маленькій жмені?! Я
Зайнятий підходящою справою, але не володію ні душею, ні єством! Душа може важити
Раз у десять менше, аніж тіло! Воно зростила той плід, що над землею був загодя
Простягнений, Його хапають прямо на льоту, коли плоть уже перебуває в білому
Кольорі! Я ж під час поста навіть не розкриваю вуста, а поруч тлін і суєта, але
 За хребтом лише одна порожнеча! Я повинен був гіркоту й прикрість перетерпіти,
Тяжко мучитися й боліти, щоб надалі із задоволенням у церковному хорі під час свят
Співати! Розум тужить, а душу в путах буття нудиться! Скажи мені, Боже, до чого
Мені надалі прагнути? Хочу глянути на власну суть із споду, щоб побачити нутро
Душі-комедіантки, її жорстокі межі мені вже порядком набридли! Адже вона завжди
У  висячому положенні несла в дрімучому лісі свою первозданну вроду, хоча наперед знала,
Як багато на скрутному шляху добра втратила! Невже мені треба життя починати
Спочатку - у колишнього життя є непривабливе жало?!» А погляд безпристрасного
Судді сам із собою міркує про дні твої й говорить: «Умри й постраждай за гріхи свої!
Тобі ж не потрібні гріхи нічиї, так що заздалегідь зійди із проїзної колії!» - «Боже,
В обіймах Твоїх уповільнюється кожна мить! Наближається година, коли невідворотне
Звершиться, а обіцяне небом у життя, врешті - решт, все-таки втілиться! Треба тільки
Зважитися, інакше зустріч зі святістю навряд чи відбудеться! Мій жереб давно вже
Був покинутий напризволяще, хоча хліб на полях ще повністю не скошений, переді мною
Пряма дорога, але душу не залишає біль і тривога!»  А голос зверху говорить йому: «Будь
Тихішим й знай, що всьому приходить край! Ніколи не втечеш від долі, адже люди
Плоттю й духом немічні й слабкі, але саме вони не роблять нічого, хоча їхнє єство ще
Вірить у магію й чарівництво! Усе, що, було - втратиш і сам себе покараєш! Ти ж
Випробовуєш довготерпіння моє! Живеш ти нерозумно й уповаєш на купу гріхів, які,
Зрештою, приструнять всіх негідників, але ти збоку дивишся на людську натуру
 Й бачиш зовсім не ті фігури, вони в мініатюрі й немає на них навіть дрібної шкіри!
 У тебе ж немає жодного шансу поглядом своїм осягнути неосяжний простір! Ти
Помалу, але однаково береш свій гріх у довгу дорогу, щоб тягти свій віз до самої
Труни! Рідко хто в душі з Господом живе, втім, іноді буває й навпаки! Природно мені
Зараз не до жартів і примовок! Йдучи в мир тіней, ти тут позбудешся дорогих для
Тебе речей! Тільки перш, аніж у мир інший тобі піти,варто особисто тобі свій шлях
Заново пройти, щоб у Пекло або Рай спустошеним прийти, але душу важко від
Сатани врятувати!» - «Я ж той, хто вже не перший рік разом з волею не вікує,
А просто на животі по сирій землі повзе! Я горя чимало сьорбнув і по вуха в ньому
Потонув, але поки буду дихати, це означає, що буду жити й буду Господу одному
Всякчас, що сили, прислужувати! Скромно думаю про прийдешнє і про хліб насущний,
Коли борюся із власною задухою!» Щось поруч тріскотить і рветься, плаче й сміється,
 А потім кудись удалину воно що сили несеться, чиясь душа страждає, сохне й на нервах
Грає! Невже це єресь від бісів, поневіряючись, стукається до Сергія у двері? Він очам
Своїм не вірить: чи не мертві ці злі тварини? Що за пики? Вони сковзають по водній
Гладі, прагнучи схопити його ззаду! Там особи чужі, але чи не ми стали німими? Бачення
Приймає дивну форму, воно швидко будь-яку патологію перетворює в норму, що
Встояла перед натовпом володарів і своїх господарів! Він остовпів від німоти,
Залишившись наодинці посеред суєти: « Я пішов лише одного разу із цих місць,
Але затягся в часі весь той процес, незважаючи на мій протест! У мене ще порох
 У порохівницях є, і до кінця не зник інтерес до життя! Подорослішавши і багато
Труднощів переборовши, несуся додому, немов збожеволілий лев!» Минуло чимало
Років, коли востаннє його живим бачив сусід, того вже самого в живих давним-давно вже
Немає, але людина не відразу й не раптом вийшла неспішним кроком на сільський луг,
Напевно, щоб пройшов переляк! У ту мить людина якась ченця наздогнала у трьох
Верстах від монастиря! Мабуть, він встав з ліжка дуже рано, щоб порушити закон буття,
 Не бачити зло, що біжить із всіх сторін! Однак вуста вважають, що до них близька ще
Ніким незаймана краса, вони виражаються стисло й розраховують на здогаду простих
Людей, які ще не розібралися в суті важливих речей: «Який цей мир прекрасний, а ми
 Раніше цього не знали, тільки думали й ворожили, що він справді жахливий і страшний,
 Але виявилося, що все навпаки й от мить прощення на виручку юрбі людей швидко йде,
Щоб стріла гріха не простромила навиліт їхні ребра сповна, тому що строк розкаяння
Давним-давно вже збіг! Скільки було планів у дурнів і невдах, але, духовно зів'янувши
 В тім світі чудовому й дивному, всі вони прийшли в занепад від диких звичок і вдач, але
 В колі далеких планет, як і раніше, сіяє Боже світло й рівних йому давно вже немає!»
 У цій мишачій метушні ніяково стає тим, хто зовні намагається жити подібно польовому
Старшині! Насправді в них різні цілі, але вони живуть на стику епох і мочки збирають
Події із хлібних крихт! Хто б їм підсобив, чи трішки чимось допоміг? «Я жив, як умів!
Все інше нехай вирішує Бог! Боже, прощай, але дещицю розуму в мене, поки наді мною
Висять хмари, не забирай! Я мчався по життю щодуху, багато чого робив завдяки
Суперечці, але хто б у моїх гріхах не був винуватим, він однаково мій співтовариш
 І брат! Я бажаю йому випробувати на собі всі муки ті, які пережила при розп'ятті сина
Божа мати!» Скільки слів було сказано ним невлад, але коли там поритися, тоді й ти
Відшукаєш величезний скарб! Можливо, він дарма сам себе лінчує й кляне душу вічно
Молоду, адже вона поблизу гріхів дрібоче і зробить вигляд, що вічну таємницю вовіки
Століть самотужки збереже! «Що хочеш, Боже, говори, але чудо із серцем швидко
Створи! О, ні, Ти в інший бік свій погляд поверни! Ти краще в мою сторону подивися, щоб
У грішній душі до самої зорі токували ненаситні глухарі! Ти двері в мир таїнств нам
Відчини! Уже ніхто не думає про добро, адже інакомислення, здається, у небуття
Пішло! Душу наяву лягає на голу траву і накликає на себе лихо і біду! Я ж не знаю, хто її
Зараз від немочі зціляє й по життю завжди супроводжує! Там же холоди й темрява, які
Зводять розум з ума, на серці залишилася тільки злість, я ж репетую, що сили, і вдень,
І вночі: «Дивися ж в два ока й будь вірним тільки Богові до самої труни!» На чолі
 В Сергія піт з’явився від знемоги, його ж розум невагомий утомився від суєти і мирської
Порожнечі, тільки центральна борозна залишила на собі сліди від татарської вузди, але
Вже назавжди! Так, його дорога була скрутна й настільки ж важка! Жити на світі  зле,
Особливо, простим і немічним людям, адже не здійснюється Всесвітнє чудо! Який же я
Зануда, слава Богові, що не Іуда! Усюди те ж саме, але немає честі, а вона всього
Дорожче у всесвіті! Вона зникла на одну хвилину, але вітром ураганним її тінь була
 До величезних розмірів роздута! Ми ж люди нещасні, хоча й Богові у житті підвладні,
Але, по суті, безпристрасні й до горя людському байдужі!  Без причини не буває
Кончини, як і кончини без вагомої на те причини! У кожної людини є задумана
Програма, і ніхто не вступає в ній ні грама! «О, горе мені! Горе! Помру, напевно, я
Незабаром у старій сільській хаті, а не на широкому й привільному просторі, але прагну
Всупереч долі зрозуміти і я причини свого відчуження від істини й гріха!» Життя,
Пізнавши, але суть його так і не вгадавши, випиваю настій із чарівних диких трав,
 Не заради спокуси чи власних забав, а для острашки - боюся залишитися нагином в одній
Пов'язці, щоб моє єство в упор не терзав потойбічний погляд! Нехай і я колись наприкінці
Свого буття у вічність кану, але убік Сатани ніколи не гляну, тому що побачу там ті ж
Самі вади, які були покриті темно-сірим туманом! Мені доля в потилицю тихо дихала
 Й вона мені заздалегідь щось постійно пророчила, але ні з того, ні із цього позбавила
Щастя мого, не запропонувавши замість Нього практично нічого, але все одно зникає
 З виду та чорна пляма, що потім сама тишком-нишком пішло на саме дно! Вирішено!
Вибираю із двох лих лише одне! Заздрю Христу, що саме він був прикутий до Святого
Хреста, а я ж просто по світу з непосильною ношею ходжу й от-от на підлогу впаду
 У своєї долі на очах! Можливо, до мети я живим не дійду, але однаково тихо далі бреду,
 Тому що впевнений я, що цілі дійду й завчасно на сиру землю раніше строку не впаду!
Вирішено: я далі йду, а коли підійду до Святого Хреста, тоді, напевно, уже за версту
Побачу Віфлеємську зірку! У розчуленні шепочу я клятви й моління, молюся за колишні
Свої гріхи, які виникли раніше загального створення і прошу в Бога прощення! На душі
Панує торжество, а Боже слово виключає озлоблення і зло, але життя своє не можна
Переписати начисто! Щось там можна виправити, хоча б з основних заголовків і назв,
Щоб врятувати свою душу від остаточного руйнування, а заставою духовної корективи
Стануть  клятви й святі мотиви в ім'я свого ж духовного виправлення! Зараз на всіх ченців
І пустельників чекають гоніння й цькування, і я не лукавлю, коли вголос кажу, що
Чужинців на своїй землі не люблю! Цим не пишаюся й не гоноруюся, тому що прагну
 Пережити неприродний для щастя смак, і тому як білка в колесі весь день кручуся, але
Постійно в ченців уму-розуму вчуся! Усе зложилося саме так, як Сергій передбачав, але
Він же єресь ненавидів, адже саме вона його дух обурила і його увагу на себе одного разу
Звернула! Він користується істиною простою: треба витягувати суть із ситуації
 Будь-якої, тільки б світло денне сіяло над головою, а наші герої жили в повному спокої!
 Про муки людей хрещених, сподіваюся, всьому стало відомо, але час проходить і думку
 Він у тиху заводь заводить, час минуле боготворить, коли розум з невідомої причини
Непробудно спить, а це бісам дуже лестить, проте дзвін, що сили, по тім'ю вдаряє і мимо
Нашої волі людські страждання подовжує, а дзвін свої звуки ритмічно повторює
 І до розуму людей волає! Ні, він простих людей не очорнює, а  бояр і князів повчає!
Сергій покірно чекає вечірнього заходу, його життя на новини не багате, люди говорять,
 Що в князя є чимало солдатів для кровавої раті, але чи зможуть солдати подужати ворога
 Заклятого, хоча він вбогий і його голова плутається проміж маленьких ніг! Проте князь
Призиває солдатів з попелу повстати, щоб російська рать знову змогла на небокраї
засяяти! Коли ж справа дійде до справжньої помсти? Судити ченцям складно про
Князівські можливості, але Русь завжди будувалася на мощах, а люди переборювали свій
Власний страх! За волю і кращу долю ратуй і йди на смертний бій з обоюдогострою
Косою або зі штиковою лопатою, а за хвойним лісом знову загострилася війна в Сергія
 З бісом, люди ж за нею спостерігають із величезним інтересом! Вона йде по ночах
 І братія не може повірити своїм очам, як біс тікає, побачивши Божий храм! Ангели
Крилаті за волю теж, що сили, ратують! Вони признають державу ту, що підкоряється
Святому Хресту й у побуті читає молитви і псалми, намагаючись уникнути наближення
 Темряви! А біси нібито випадково починають вивідувати в ігумена всі його таємниці, під
Зичний рокіт власного храпа окаянний лізе чи в петлю, чи в бійку, але йому за поведінку
Сергій ставить двійку! Він поволі цявкає на злу долю, а сам свободу змінює на кайдани
 І рабство, яке розцвітає під нестерпною парнею! Ставши трохи нижче, він спробував
 Наблизитися до монастиря якнайближче! Йому необхідне багатство, але він розставляє
На шляху людей чимало перешкод! Колишні зв'язки він не забуває і від сорому ніколи
 Не згоряє! Сергій живе, як і раніше, один, яка заповідна квітка в дикому полі, немов
Блудний син вештається по світу, але той, хто прагне звести з розуму нас, тішить себе
Надією щораз, що в нього око гостріше, аніж індійський алмаз, він кольору білого, але
 Поза його межами є темна особистість, яка вже давним-давно втратила із вказівного
Пальця платинове кільце! Прийнявши послуги від нерозумних людей, ми шкодуємо іноді
Про це, адже все в іншому напрямку йде, чим було задумано! У скорботі лютої ми
Жалкуємо про ту саму мінуту, коли науку гризли із останніх сил і самотужки лізли
 В її хащі, але як виявилося, робили це безрезультатно! Чим шлях важче, тим
Сильнішими стають вирощені людьми, навіть посеред пустелі великі і могутні ідеї,
Але зовні здаються вони набагато скромнішими, чим всі волхви, пророки й чарівники!
Прийнявши пряник і батіг, але, достеменно не вникши суть буття, люди мовчки й довго
Чекають, коли ж їх на скотарню для забою поведуть! Звичайно, дурні розумників ніколи
Не розкумекають, тому що вони добровільно засунули свою голову в чужий хомут,
 І от тепер нічого гарного від долі не очікують, проте, вони чомусь довше розумників
Живуть! Вони навіть кольором шкіри зовні на Сатану й Люцифера схожі, двоє цих милих
Побратимів чекають із розпростертими обіймами людство біля краю його власної могили,
Але чи вистачить у них здоров'я й сили, щоб вони думки й почуття людей усередині себе
Упорядкували! Там повітря зовсім інше, адже живеться в тих краях в’язням набагато
Гірше, адже там упереміж холод і спека витають над плоттю й душею! Там нема простору
Й широкого привілля, тому що довкілля вже давно бусурманами заграбастане було, але
 Той, хто за волю вже воював, не відразу осягав, що в пам'яті незабаром наступить
Повний провал! Біси точно знають, що губить людський рід користь людська, адже
Вона зовні така проста, що в отієї простоти немає ні кінця, ні краю, хоча вона
У дійсності злоблива й зла й, проте, їй люди у всім потурають і дають поблажку!
Змок кінський круп, пара йде з рота й губ, куди ж нас доля, що сили, несе? Не відаю, от
Уже декілька днів нічого не їм і зовсім не обідаю: я ж поста дотримуюся й сам себе у всіх
Гріхах докоряю, але себе не караю дуже строго - це личить робити тільки Господу-Богові!
Треба б світло на істину пролити, але перед цим свої гріхи заново оплатити, виявивши
При цьому неабияку спритність, але цей мир такий, що людині не відпущено вилізти
 Із власних боргів цілим і непошкодженим і самотужки дійти до збагнення всіх
Фундаментальних підвалин! Пройде ще чимало років, поки Господь дозволить нам
Послати свою відповідь, написана нашою ж кров'ю й нетлінною Господньою любов'ю,
Зверненою в напрямку до нашого узголів'я! І стане нам страшно за злодіяння
Вчорашні, але люди цивільні не зможуть витерпіти муки сутужні, адже той, хто істиною
Не сильно був обтяжений і на гріху постійно був зосереджений, сам не побачить
 На своєму чолі безліч червоточин, хоча, перевертаючи сторінки власного буття, він
Хвилюється недарма, адже:його десниця до небес більше не прагне! Плоті треба жити
У єднанні з душею, осягаючи неспішно мир небесний! Тоді чому я свою гіркоту ніяк
 Не вгамую, хоча всі справи підкоряю розуму своєму! Якби я міг у всім запросто особисто
Розібратися й своєї душі ніколи не соромитися, життя б стало річчю другорядною
 І легковажною, а душа не пережила б мить заповітну, коли можна  веселитися до самого
Світанку на сільському ганку! Треба щиросердно людям зізнатися, що моя плоть, як
 І раніше, любить біснуватися, не буду лукавити, що хочу життя трохи поправити! Треба
Гріх на іншій стороні залишити й продовжувати Бога славити: на все Господня воля,
Адже від Нього одного залежить наш жереб і наша доля! Ну, що ж - нехай підуть геть
Наклеп і брехня, адже їм вже ніхто не зможе тут допомогти! Намагаюся творити й чесно
Жити, але гультяйство давить на мене, і немає в душі колишньої пристрасті й минулого
Вогню вже три ночі й три дні! Не вірю, що від гріхів колись умре весь людський рід!
Душа його кличе йти тільки вперед, а там черговий оберт, де кощава смерть давно вже
На нього чекає! Хто хвору людину зрозуміє? Хто її турботи на себе візьме? Він щулить
Віка, а в цей час із берегів виходять спокійні річки, але нікуди йти від їхніх берегів людям
У цьому столітті! Все залежить  від бажання неба, і тому його я не прошу, а голосно
Вимагаю від нього, щоб воно смерть перемагало й зла в такій кількості там надалі
 Не було! Земний мир здається  схожим на величезний сапфір, затертий до дір, він іноді
Буває схожим на гольдський сир! До великого щастя земна негода ще не має вищої
Духовної влади, але вітер потойбічний привносить у думки небувалий спокій! Він улітку
Й навесні зв'язаний духовною теплотою з усім величезним Всесвітом й тому поводиться
Зарозуміло й гордовито! Життя йде на саме дно, я ж хочу обійти стороною все те, що мені
Призначено! Усюди брехня відверта й наклеп незмінний, але така суть земного буття:
Живуть всі люди в ім'я свого добробуту й до останнього видиху, вони не знімають
Пута з неправди й смути, лише іноді змінюють колишні маршрути! До чого нам всі
Наші принципи, якщо в душі до них немає прагнення?! Адже наша Віра перебуває
 У служінні у Люцифера, їхня суть полягає в служінні Дияволу і Сатані! Яке вже тут
Переконання, якщо всюди вершиться гріх?! Думки нас нехтують і паплюжать, але дивну
Каламуть із душі вони прожогом не несуть! Приховане нещастя краще публічної ганьби:
У душі й так чимало й лиха, і горя, які проміж собою от-от знову погризуться! Про честь
Говорити змісту нема, у бісів уже готова та сама відповідь із безлічі повсякденних слів:
«Проходять дні безбарвного життя й ти, здається, уже втомився від балаканини, так
Що гуму не тягни і гаси в храмах яскраві вогні, вони горять там без особливої потреби!
Так що довго не чекай, уже краще сам по добрій волі в сіті до диявола йди, але по дорозі
Сильно не бешкетуй!» Тільки дурень може уявляти, що він один усе в цьому світі може
Достеменно знати і що тільки йому одному призначено всіх людей повчати, але бездара
Не знає, що геній, як земне Божество для багатьох і багатьох поколінь! А тому, хто
Бажає побачити Бога живцем, йому варто в житті зробити дуже багато, щоб пройти шлях
Від грішника до пустельника святого! Такий вже час настав, що є чимало підстав, щоб
Розумно Богові служити, одного розуму буває  мало! Ніхто б не знав про древню Іудею,
Якби сина Божого не розіпнули на Голгофі стародавні євреї! Вони, напевно, дивилися в ту
Мить на тлінний мир згори, а люди тим часом там щастя довго шукали, але вони від цих
Пошуків дуже втомилися, хоча іноді наближалися до тільки що погаслого багаття,
Перетворившись із лиходіїв у звичайних роззяв, але мрію свою, розвіявши на вітрі
 Й новими ідеями землю засіявши, щоб щодня піднімати свідомість людську на новий
Щабель, ці люди трудилися даремно, тому що людям простим до сьомого поту трудитися
Було лінь і із цієї причини життя кінчається немовби пісня лебедина! Сказавши:
«Прости!», намагаюся в мир тіней спокійно відповзти, але шаную, немов дитячу
Мрію, високу любов, хоча вже зранена в кров сама головна з її основ! Повсякчас
 По святій землі скитаюсь, хоча за душею майже нічого вже не залишилося! А життя, як
І Божа милостиня, розбещує тих, хто подає й тих, хто бере, особливо того, хто більш
Всього прагне опорочити Божество! Я не можу представити того положення, коли
Людина зрозуміє своє призначення, відтепер немає честі в спомині, а люди немов звірі
І змії і я не знаю, що ж з ними трапиться пізніше! Вони жити праведно не бажають,
Мабуть, трохи пізніше любов'ю до Бога загоряться, а поки в рулетку мовчки грають!
Люди кажуть, що не можна любити того, чого достеменно не знаєш, особливо, коли
На небесах весь час витаєш і за земним життям ти з висоти спостерігаєш! У Бога
Таких, як ми, багато й у Нього свої наміри є відносно всього людства, а в того пристрасть
І вино – єдине божество, а поруч є інші пороки і якості, де головне з них - мирські
Дивацтва! Бог вибирає Сам людей по мозолистих руках і вводить їх у власний храм,
Спостерігаючи здаля, як же будуть поводитися люди грішної землі посеред мирської
Метушні і чи потрібні їм відмінні вчителі й поводирі?! Можливо, їхні душі давним-давно
Вже перецвіли й відділилися подумки від обрисів святої землі? Я втрачаю до людей всяку
Повагу, коли немає в них до істини наснаги або вони вже встали на шлях гріха! Поки
Народ не позбавить себе від пихатості, він й надалі житиме вдалині від справжньої
Справедливості! Молитеся й давите із силою на пиху – болісний весь цей процес, своє
Призначення усвідомлюйте, і книги про життя з задоволенням читайте, однак наперед
Знайте, що книга життя, написана невміло, має чимало вад і пробілів, загалом
 І в цілому! Молюся я в храмі тім, що був побудований у місці святому ще батьком моїм!
Уже так сталося, що від нього мало живого місця зосталося! Я розум там ледве вночі
 Не втратив, а він же початок всіх  людських зав'язків! Раптом сонячний потік ударив,
Що сили, у дощату стелю, а доля роблять вигляд, що їм невтямки, що саме Бог з безлічі
Доріг вибирає саме одну – ще ніким не поорану цілину! У дні негоди заливний дощ зразу
Заливає всі духовні сходи й втикає стріли за межами буття, де розосереджена істина вся!
Пекло кромішнє випробовує житель тутешній, чому ж я з божевіллям його обвінчав, але
Нічого йому тоді не підказав?!  Ми з Богом єдині, наша справа теж єдина, але буття, як
 І диво – примарне, адже воно теж пролітає мимо, але залишаються жити люди непохибні!
Життя вже пройшло, а провинам нашим немає числа! От такі наші справи! Ми
Випробовуємо на собі дуже страшні катування, коли вчимося на власних помилках
 Переборювати острах і жах, але сприймаємо їх завжди з усмішкою на вустах! Така
Зухвалість уяви на корені міняє все наше мислення, а воно є дзеркалом будь-якого
Мудреця, адже саме там же є риси від Всевишнього розуму й Творця, погодьтеся, що
Тільки розум і здоровий глузд підносить кожну особистість в небесну височінь,
А ниць його опускає повсякденне життя! Усе покрито в цьому світі хиткою таємницею,
Ми ж тут теж гості випадкові, але простому народу, як хочеш, так і подавай бажану
Волю і всіма силами покращуй долю! Вона уми запалювала, і славне буття людству
Пророкувала, але пристрасть проходить і вже ніщо й нікого з розуму не зводить! Тільки
Струменя шипучі заглушають мінути дорогоцінні, коли забуваєш про речі другорядні!
 Уже вибудуваний високий храм і зараз душа вже приступає до дзеркальних куполів!
«Хай буде осяння!» - сказав Господь, але в моїй душі давно вже яси немає! Мій погляд
Зараз спрямований до вершин Гімалайських гір, там світло на уривки роздрібнилося
 І в головну частку буття ненавмисно перетворилося! Я ж тільки для дотримання порядку
 Не граюся з небесами в схованку й відмовляюся від його хабарів - порядок є порядок: я
Відновлюю цегельну кладку, щоб духовна стіна, немов найбільша в світі стріла,
Простиралася із краю в край! Диявол, ти нас не лякай і не забувай, що тільки небеса – наш
Дім і Рай! Душу тривожить і лякає кожний звук, а в Сергія все відразу валиться з рук, він
Ніяк не може осягнути суть своїх заслуг перед державою, проте він хоче, щоб ім’я його
 Пом'янули коли-небудь! Він прийшов сюди зі світів інших, але живе серед людей кволих
І злих! Вони не стали розумнішими, хоча намагаються позбавити руки свої від уз й цепів!
О, Боже, хто з них найрозумніший? Я ж сам себе соромлю, коли від пристрасті на крок
Відходжу і вимовляю слова святої молитви напередодні смертельної битви! Вороги
Хочуть викрасти все, що можна украсти! Свідомість у темряву захована й не доступна
Часом вона для простих людей! Не життя, а химера, набридли Богові людські манери,
Проте там теж є багатобарвні переливи, де ми ловимо слова й усілякі мотиви занадто
Квапливо! Слава Богові, що ми ще живі! Господь нам велить своїх ближніх не кривдити
Й любити їх християнською любов'ю, він окропляє наш шлях гарячою кров'ю, хоча люди
Поводяться цілком пристойно, але на їхнє майбутнє всі тварі дивляться байдуже! Коли
Старієш, тоді по мимо волі жити боїшся й, проявляючи ознаки слабості, мріяти
Починаєш про святість, але говориш речі погані! Чекаєш і сподіваєшся, але,
Знаходячись на холоді, однією любов'ю не зігрієшся! Ми вміємо створювати велике
Й святе, але найчастіше виникає щось сердите і зле! Треба дорожити власною думкою
 В ім'я прийдешнього покоління, але пристрасть засліплює, і гріх заохочує, як тільки той,
Хто без роду і племені ніколи не думає про минулий і прийдешній час! Геть всі підозри,
У країні єдиній люди повинні самі розпоряджатися власною долею! Велике бачиться
 На відстані, вся суть і сіль у тім, хто розбудить наші прагнення й бажання! Богом
Дана нам доля свята, а тому, хто горить і на льоту згорає, проте живе і про тлінність буття
Не забуває, тяжка доля обіцяє життя самотнє, а що ж тоді треба робити мені?! Ми звикли
 Мертвим поклонятися й у незвідане часто й жагуче закохуватися, а чим же ще у вільний
Від роботи час нам займатися? Важко жити тому, чиє серце порожнє, а за спиною є
Чимало гріхів, але вони вже стали предметом смутку! Не можна забувати про те, що
Життя - велике мистецтво, а любов д ближнього –  лише шосте почуття! Коли нам
Щось сподобалося, тоді, уподібнившись голоті, ми відразу його тягнемо до себе! З тими,
Хто у свій час проявляв спротив, застосовувалися жорстокі й нелюдські дії! З уривків
Непам'ятних переказів випливає безліч абияких покидьків! Крім страждання, є ще інші
 В кожної людини бажання, але про них нікому не відомо заздалегідь!  Тільки наступна
Мить зажадає жертовності в ім'я свого ж задоволення! мабуть, у ньому твій порятунок!
«Нехай повні будуть уста наші похвалою Тобі, Господи, щоб ми оспівували славу Твою, бо
Ти сподобив нас причаститися святих Твоїх Божественних, Безсмертних
 І Животворящих Таїн. Збережи нас у Твоїй святині, ввесь день навчатися правди Твоєї.
Алілуя, алілуя, алілуя».
/Подячна пісня!
                -***-
                Г  Л  А  В  А  -  16
                ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
                - 1 -
Не помітивши миті, коли відбулося перетворення, Сергій зіштовхується з мирською
Суєтністю, але крутиться колесо буття, але, навіть, воно не повертає душам бажаний
Спокій і життя тече своїм повноводним шляхом і шукає привід будь-який, щоб встати
На один рівень із ідеєю святою! Якби людина змогла добре напружити свій мозок
 І, врешті-решт, засвоїти, що жити їй як нікому праведно необхідно! Важко будь-якому
 Бідоласі, особливо тому, хто вже остаточно відбився від сохи і змушений був з іншого
Боку кидати погляд на чужі гріхи, але одне в тім житті незмінно: він перед Богом повинен
Приклоняти негнучкі коліна й триматися в храмі статечно, щоб остаточно звільнити душу
Свою від духовного полону! Але егоїзм подрібнює повсякденне буття, тому що люди всі
Наступають на граблі одні й ті, от чому залишаються жити в соромі і в порожнечі, хоча
Гучно кричать, що незабаром розпуститься барви поруч з Містом Нарвою і колосся знову
Затріпоче на вітрі, але у каменя спотикання є напрочуд великі особисті володіння, адже
Саме він великий гріх на людей насилає, і своїм бажання прожогом догоджає і у всьому
Їм потрафляє! Дбає й моя рідня про своє життя, тому що немає ночі й дня, щоб зло
 Не штовхало в прірву мене, адже тою причиною, що спонукує людей на будь-які дії є
Вогонь і полум'я, коли серед диму і вогню з'являється лише один раз Всевишній судія!
Будь-яке діяння приносить душі безліч страждань, з'явившись внаслідок наміру, воно,
Поза всяким сумнівом, є символом свого збагнення будь-яких перешкод, однак, навряд чи
Хтось буде цьому засвоєнню надмірно радий: люди прагнуть завжди жити навмання, але,
Знявши з душі нове затьмарення, вони осягають суть всіх  своїх непорозумінь, хоча
 У вихрі духовних смут їм важко знайти істину й суть, але коли-небудь люди своє
Покликання до кінця зрозуміють, але в ім'я осмислення його грішники повинні встати
 На шлях самоспалення - всі, без винятку! Адже сказано було раніше у Святому Писанні
 І  в Корані, що у цьому світі з'явиться чимало підлої погані, і вона про себе увесь світ
Сповістить, але їй слід більш колишнього про свої гріхи дбати! Люди живуть життям тим,
Яке залишає їхні душі за останньою рисою й наповнює весь світ однієї порожнечею! Там
Вижити зможе тільки людина свята: їй треба хліба небагато, а все інше буде залежати від
Бога! Я ж спокійно на розпутті стою, але ніяк не звинувачую долю свою, тому що в житті
Своєму небагато часу приділяю прикметам і ніколи не кваплюся з відповіддю, гучно
Відповідаючи на всі запитання, які здаля на біса не схожі! Першим з'являється намір,
 А слідом за ним йде нерозкаяний гріх,  який, поза всяким сумнівом, викликає в душі
Неспокій! Люди не мають навіть дещиці уявлення про місце й дату виникнення
Прийдешніх сновидінь, які на корені зміняють їхні наміри!  От коли люди матимуть
Неабияку потребу у фундаментальних, а не тривіальних знаннях, але щоб нести їхній
Прапор по землі, нашим людям потрібні вірні друзі і товариші! Нам вже давно було
Призначено в цьому світі робити тільки одне і те: щораз відступати тільки назад,
Хоча б на маленький крок, але треба ж диявола перемагати й до того ж ще й на колінах
 У вівтаря по шість годин підряд стояти, щоб перед свічами навік розстатися із власними
Гріхами! Люди кажуть, що є гарне правило: ніяк суспільними процесами
Не управляти, а суть буття в самоті осягати і, як можна, більше мовчати, щоб
Інших людей марно не турбувати! Треба втихомирити свій дух бунтівний, викупавши
Тіло в заметілі снігової, отоді сили висохнули б, і їм не здалося мало б тих гріхів гучних,
Що кочують серед сільської голоти, прирікаючи на невдачу всі підступи жереба і долі!
Усе, що гідне пошани, було досягнуте тяжкою працею наодинці і в самоті, але
Людина ніяк не зможе жити без бажань і вульгарних ідей до кінця власних днів,
 Якщо вона не чаклує по ночах! Така думка існує серед простих людей на Русі! Чи варто
Розбиратися в суті складних речей, коли немає шляхів, щоб самотужки дійти
 До істини?!  Коли ж люди стануть, і розумними, і добрими? Тільки тоді, коли вони
Звільняться від залізних уз і ретязів! А чи вистачить їм життя свого для втілення
 У буття цих священних ідей? Чим людина дурніша, тим вона дій більш зухвало, тому
Що накидає собі на очі старе простирадло, а живеться їй набагато веселіше чим
Тому, хто перевершив її по інтелекту і розсуду!  Свідомість нудиться у невеликій будці,
Перебуває наодинці, але їй добре жити в тій дірі, хоча й холодно буває іноді надворі
 Та й протяги спокою їй не дають, але мужики до суті істини самі колись дійдуть!
А думкам невтямки, що їм Господь безвісність давно вже напророкував і от-от
Скінчиться глобальний політ! Можна Творцеві позбутися від нечистої сили і матірщини,
Адже все це не личить ставному чолов'язі й треба мати на увазі, що є вагомі причини, щоб
 Начертати на чолі своєї долі: «Я вже давно не той, солодкий і соковитий плід, який
Раніше плітки самотужки плів біля сусідської хвіртки, адже для мене любов – це
Лише короткий випадок чи епізод, а от для жінки – це ціла історія ярого життя -
 Саме так відтепер міркую я, тому що маю велике кохання!» В імлистому серпанку
Миготять міражі, немов давні двобої, які відбуваються без затримки! Замолоду ми
 На вершині миру стоїмо й відразу хочемо: зробити його своїм, але не знаємо, що
Незабаром у яму потрапимо і тому не усвідомлюємо, що в ту годину творимо! Життя
Людей молодих не обходиться без сміху, будь-який вік для пристрастей не є
Перешкодою! А свідомість влаштовує нове змагання, вона прагне у в'язницю попасти,
Щоб поблизу гріхів надалі не жити! Воно незабаром буде у чотирьох стінах
Упорядковане, але все одно йому суть буття зрозуміти не вдасться: той, хто прожив
Свій вік у бур'яні чи на лісовій галявині ніщо поголоска людська, хоча  ми багато в чому
Не задоволеним своїм наслідком життя, але, починаючи нову справу, цілковито
Покладаємося на Бога і говоримо: «Вперед! З Богом!», відправляючись у шлях-дорогу!
Мудрість нерівня прожитим рокам,  але вона починається там, де кінчається сором і стид
 І на наших очах моторошний страх перед Богом йде осторонь дороги, але він ніколи
 Не кінчається за отчим порогом! Бог намагається все виправити і завдяки Його зусиллям
Життя на землі ніколи не переривається, воно тільки зовні трохи змінюється! Я нікого
Всевишнім не лякаю й чужих гріхів давно вже не рахую, живу просто й неподалік від
Монастирського кладовища, але час не втрачаю даремно й тільки зрідка хрест священика
Цмокаю! Розумом наповнена велика країна, але чомусь від божевілля от-от загине
Вона!  По всьому видно, що стороною її обходить благодать, так що ж через це нам треба
Всім страждати і час марнувати?! Вона не зрозуміла свого призначення й от Божа чаша
Переповнилася терпінням! Життя залишилося нецілеспрямованим, тільки сила слова
Безкрая і безмежна! Нам слово дане ще з старих років, коли воно нагадувало людям про
Сапфіри і янтар, але надалі воно саме повинне божі справи, що сили, оспівати й ніколи
Про цьому не шкодувати! Стояти на колінах йому вже набридло і жити рабом теж
Осточортіло, болить голова й ниє все тіло! Я волю чекаю ту, що повинна прийти
 До народу вже цього року й угамувати біль і скруту, а також лихо, яке розцвіло
 В православному саду! А Йосип  убік свій ціпок уже відкинув і ходить по пустелі зовсім
Босим, він має дещицю сил, щоб його дух нестаток і лихо сповна переміг! Насупивши
Брови, бачить краплі запеченої крові у свого ж узголів'я, але, особливо не вникаючи
 В суть буття, він дивиться на небесну синизну і поволі згадує про зелене листя
 В князівському саду! Воно скрашувала його повсякденний побут, але поки ворог ще
 Не розбитий, а народ не нагодований і не ситий, він не буде небу постійно лестити, уже
Краще на дозвіллі Йосип трохи помовчить, а потім гепне ціпком по замерзлій землі, щоб
Й надалі та в темряві засяяла янтарем, а ми життя своє спочатку почнемо, але тоді, коли
 Нам Бог на допомогу припливе! Усе пройшло й бур'яном заросло й, як на зло, постійно
Збільшується його число, отже не зійти Йосипу з уторованої стежки, тому що великі
 Й гострі шипи пришляхових троянд пронизують товсті каблуки і той,  хто туди
 Не вхожий, побачить, як квіти пожухли, і страсті усередині буття зовсім  потухли!
 Поруч благодать і тиша, але життя, немов сліпа думка, її ніяк не подовжиш, навіть,
 На коротку мить! Дивишся у височінь і бачиш, як з дахів злітає тополиний пух, а світло
Небес чомусь пожухло і майже зовсім уже потухло! У небес теж є свої вади і пороки, ми
Всі в любові й у смерті самотні, але той, хто посидів трохи на царському престолі, ніколи
Не захоче жити в неволі або у дикому полі місяць і більш того! Не жартома вороги іноді
Думають, що русини зійшли з розуму і цю думку вони далі розвивають, тому що їм варто
Бачити не воїна, а злого Каїна, хоча він лише пастух, а не їхній господар! Серед старих
Будівель залишився цілим тільки дубовий стілець, у нього навіть ніжок немає, він без
Інкрустації, проте вона сіяла яскраво тільки під час процесу медитації! Цих процесів
Більше немає, їхня тінь по добрій волі на землю приходить і там добре час вони
Проводить, але той, хто Богу догоджає, фарби ніколи не згущає, коли відзначає, що
Господь усім гріхи прощає! Виходить, пригодам кінець, а організм ченця вже мрець?!
Хочу, щоб історія древніх пішла нам взапас і з'явився серйозний знавець, який би миттю
 З місця зрушив величезні шори з очей: всьому - свій час, всьому - своя пора! Думки від
Ідеалу далекі - їх не дивують хитросплетення будь-якого рядка, скільки правителя
 Не славиш і рядки дочиста правиш, однаково без справ його залишиш, тому що
Незаймані думки під потоками проливного дощу вщент розкисли й у небі прожогом
Зависли, коли задумалися про зміст свого життя! Їх потім ніде не знайдеш, недарма
Лиходії й вандали набагато хитрішими стали, і біси від них ні в чому не відстали, от
Тільки стерлися  незримі грані між добром і іншою поганю, але це ж ніщо в межах
Світобудови усієї! Увечері Сергій дивиться з докором на широкі простори із дзвіниці
Нового собору і не вступає з народом у гарячі спори, а його виступи колише прохолодний
Вітер: «Давайте всіма зборами у древні літописи скопою заглянемо й ще розумнішими
Станемо і негайно розплутаємо чудові петлі в товщі свого буття, нехай пам'ять
Порожня минуле негайно залишить, і душу, як колись, отрутою не труїть! Пам'ять
 Не тільки нам відбило, місце це, напевно, згубне, тому що почуття патріотизму давно
Вже остаточно пропало!  Наступила у житті мить така, що люди спустилися ницьма
Зі своїх щаблів туди, де мир залишила назавжди вульгарна й доскіплива суєта, там одне
Багатство й святотатство!  Одним нарзаном хіба проживеш, убогого не поважає,
Навіть, платтяна воша! Адже не тільки чистим повітрям живе наша розумна молодь!
Все живе вже давно не святе, виступи подаються на перше, а честь і Віра – на друге,
Але все це справа пуста! Нинішня багатостраждальна ліра зараз свою пісню грає
Не для потойбічного миру! Мені тих людей зовсім не шкода, хто в бруді живе й спить
Покотом!» - Сергій миттю до Господа звернувся, щоб той вульгарність із його душі
Миттєво вилучив і забрав гріхів незбагненний вал! Парадокс сприйняття полягає
 В тому, що люди плутають дурість із розбурханим розумом, людина утомилася
 Зі злом всякчас боротися й тому нічого їй не залишається, як зробити вигляд, що її
 Душа давним-давно в пеклі горить повільно! Ми самі у всім винуваті, тому що
Не розумні і до того ж ще й тупуваті, немов перволітки-солдати! Люди колись спокій
Знайдуть і вникнуть в істину й в суть, але Божа мати починає усвідомлювати, що вже
Прийшла пора рішення саме їй приймати! Поки Сергій дивився на коня вороного, табун
Кинувся врозсип, він у безвісність плигає і стрибає, а чернець ледь не плаче через те, що
 Такий час настав, адже земля від бісів уже утомилася, безліч їх ченців оточує з усіх боків
 І до самого Пекла супроводжує! Бог стежить за ними, а ті йдуть слідом за гріхами своїми,
Але відтепер їх немає серед іншого мотлоху, вони пішли праворуч і ніколи не згадають
Про великі християнські святині! Уже краще без прикрас займемося спритно власним
Походженням, але від квітучих сіл залишився тільки один перекошений тин та стирчить
Посередині площі порохнявий пень! Постій, перечекай! Ти так швидко про святі речі 
Не суди! Нам ще треба трішки головою подумати, а потім спокійно вирішити:  чи варто
 В ім'я праведності жити? Початок наших дій і думок мізерне, але для розуму буде дуже
Складно відрізнити правдиве від того, що помилкове! Треба мислити від полярного,
Якщо це можливо, і завжди домагатися від  життя виконання задуму свого!
Приміром, нам нема чого лізти без роздумів у духовну сферу, інакше поки на дзвіниці
Дивишся, сам свій костюм забрудниш, тому й робиш так, як знаєш, адже ти моїх думок
Теж не поділяєш! Інший раз кров'ю стікаєш, але надію на благополучний кінець
Життя до самої смерті від себе далеко не відпускаєш! А страшний мир середньовіччя
Більш, чим півріччя як був пофарбований християнською кров'ю упереміш із прозаїчною
Любов'ю й от ми самі підходимо до позолоченого узголів'я свого ж Божества вмить
Яскравого торжества в надії почути святі слова, але Ангел-хоронитель не знаходить
Потрібних літер серед мотлоху мого буття й бестії піднімають над головами власний
Прапор, адже вони не хочуть неосяжне осягнути й Божої матері прожогом сказати:
«У стражданнях своїх дітей ми знаходимо відбиття великих ідей, які недоступні
 Для безлічі людей! Ми страждали, а не здрастували, тяжко працювали й служили
 І події ніколи не квапили - інших вже нема, а ті зайшли занадто далеко, щоб їх
знайшли білі лелеки! І от кров людська почала зненацька мотатися по жилах
 І додолу вона струменіла, але те, що вже трапилося, уяву сповна по мимо нашої волі
Втілилося, і мовчання по всій окрузі запанувало, тому що людські страждання
Повилазили назовні! Щось тут скоїлося і попереду всіх лих і бід хоробро вперед, що
Сили, понеслося!» Під брязкіт мечів і лементи бестії всіх мастей, христопродавців і бичів
Люди землі всієї читають молитви за загиблих своїх синів в ім'я й для великих і безцінних
Ідей! Їхня святість бездоганна, нехай же їхні душі живуть на небесах вічно, ми ж
 У побожних думах і мріях ще вище піднімемо прапор православ'я, щоб змити власний
Гріх у потоці зліз і взаємних погроз на очах у всіх! Я ж плекаю надію на успіх! Поки
Живу – сподіваюся, що з лещат життя все-таки виплутаюся! Хто з нас у цей
Грізний час прапор волі в свої руки першим візьме й піде разом з ним вперед? Геть
 Пристрасті людські, адже нам до снаги істини святі! Мир трощиться й страждає,
Хвилюється й знемагає, але так в житті не буває, тому що грішники свідомо знають, що
Вся справа не в розумі, а в силі, не буває «або-або», коли люди самі щось накоїли і їх
Нічому роки життя не навчили, це значить, що не в ту мить цей народ був зачатий, а тому
Не бачити йому вдачі! Нехай думка повсякденне життя колобродить і навколо та біля за
Ніс її повсюдно водить і не каже, що ж там відбувається, але думка життю говорить:
«Тримайся, коли ти згрішило – зупинися, хоча б на коротку мить, адже свою країну
Треба любити і її боготворити!»  А та, мовчки, в храм заходить і щось важливе для себе
Знаходить, але не може зрозуміти до кінця, що ж у житті відбувається й чи далеко йти
 До тернового вінця?! «О, Господи, за гріхи провчи, але й розумом Ти людям нагороди, але
Впевненості в завтрашньому дні Ти нам додай, а зло Сатані без роздумів віддай! У наші
Душі надію всели і з нами про істину наодинці поговори, а вже потім благодаттю своєю
Обдари! Нехай будяк не застане душу зненацька, адже цей мир не такий вже й
Поганий, просто думки дрімають і не завжди вони до Божого слова прислухаються!
О, Господи, у царство святості нас приведи й від поганих діянь Ти людей відгороди! Ми
Не вибирали ідеальної долі, нам не до палаців і замків, Ти волю дай для бабів і чоловіків,
Адже їм вистачить простої сільської хати аби тільки живі та здорові були їхні діти - це
Ті умови без яких не буде на Русі відмінного буття!» Поза всяким сумнівом, ми кров'ю
Пишемо свої добутки й відразу претендуємо на збагнення суті всієї Вселеної, проте
Будь-яке інакомислення позбавлене змісту - воно зайве в цьому житті! Ніхто
 Не застрахований від помилки, тому що наші вчинки відбуваються без посмішки, їх
Часто, повторюючи, люди самі відходять подалі від передодня Раю! Добре рослинам
Або годинникам настінним, але погано тут дуже багатьом, особливо, істотам двоногим!
 Гримить під церковним куполом дивний бас, це хор півчий співає спеціально для нас, але
Ми не щасливі зараз: по добрій волі багато чого було в житті розтрачено і за гріхи ще
Сповна не заплачено і людям, які поруч з нами жили, не віддячено! Немає духовного
Багатства, чи варто так ченцям старатися, щоб потім на поруки Богові здаватися?!
Немарно інстинкти нам підказали, що треба було нам спочатку помолитися у загальної
Залі, щоб нутро покинули печалі, а вже потім вагу буття люди сповна усвідомили!
Бачити Росію такою, як є, не дозволяє моя совість і честь: боляче й кривдно, і навіть
Дуже соромно бачити те, як велика нація по добрій волі йде на саме дно! Їй зараз
Непросто - тільки один крок залишився до кладовища, але вище неї небо святе! Вона ще
Не втрачає духовної чистоти, але поволі входить у царство темряви, а люди живуть
 У своїх житлах, немов би кроти! Виявилося, що підлий бузувір Русь додолу повалив
 І духовну культуру додолу скинув, це сталося саме в минулий четвер, і там її катуванням
І тяжким стражданням піддав! Цей злодій навколо її історії звів височенний тин! Гноми
Ми, які щохвилини стережуть тільки свої хоромини, але не переносять яскраве сяйво
Й боїться темряву – от хто ми! А доля - пустунка Русі цурається, святість і Віра давно
Вже сидять у сирій темниці, але народ все одно по-своєму веселиться! Йому б навстіж
Перед святістю розкритися і її благодаттю сповна обпитися, але він до цього не прагне,
Адже його буття зовсім в іншу сторону тягне! Що ж з нацією відбувається й до чого вона
Прагне? Ми говоримо про перемоги й ними маримо, але поспішаємо до свого сусіда:
Тільки б встигнути до спільного обіду! Поза всяким сумнівом, тільки розумними
Людьми створюються талановиті добутки, які на собі всі страждання і муки
Відчули, але позбавлення їм на користь йде, тому що в їхній душі горять сухі поліна
Всевишнього одухотворення! Ніщо так не надихає й розум не вражає, як темрява й морок,
Коли від них не можна позбутися ніяк, а навколо лише розгардіяш! Усвідомивши своє
Безнадійне становище, людина забуває на деякий час про гріхопадіння! Їй би душу свою
Врятувати від вогню й сліди свої замести, щоб надалі не впадати в крайності!
 Ми не віримо у випадковості, але дозволяємо собі крайнощі, але щоб щось знайти,
Не треба чолом до самої підлоги трясти, потрібно з Богом жити дружно і йти по одному
 І тому ж шляху! Насильно не можна людину до Бога ланцюгами прив'язати, тільки
 У мовчанні й відлюдництві вона зможе сповна зрозуміти найвищу святість
 І благодать, а вже потім разом з усіма людьми співпереживати! Мовчанням можна
Не тільки багато чого сказати, але й багато чого зробити, щоб людина могла Богові
Повірити й суть істини зрозуміти, а до слів святих завжди прислухатися! На всесвіт
Опустилася завіса запаморочення, випереджає наші думки й справи розгардіяш! У душі
 Вселився біс, але Господь от-от спуститься з небес і знову почнеться нечуваний прогрес!
 Йому чимало горя довідатися довелося, але Бог для нас бажаний гість, він тільки на вид
Наївний і простий! Так нехай же проведення швидше вступає у свої володіння – це моя
Точка зору на прийдешній кінець світу, але нова точка зору вимагає всенародного
Розгляду, іноді й осуду, але є й інша думка, що разом з дурістю й тупістю легше
Протистояти позбавленням! Ми вільно за допомогою цифр зможемо довести все, що
Душі завгодно, але можна в нетрі потрапити, коли не стримати свій запал і пристрасть
свою! Людям треба бути набагато розумнішими, більш піднесеними й скромнішими,
Тоді прийде кінець аморальній епопеї, але збережеться в таємниці її ідея! Нам призначено
Із гріхами разом жити й бути останніми, кому представиться можливість говорити, але
Про власну думку нам варто на віки забути, щоб постійно з Богом дружити! Бог відійшов
Від нас далеко, а цей мир роз'їдають ворожнеча й склока, якого тільки немає
 У людства пороку, гріх увійшов у душі людей занадто глибоко, і от  ми пливемо з волі
Жереба і долі, а куди – не знаємо, адже все в руках Бога! Так, Русь перекірлива була, але
Інакше не можна було вижити у ті тяжкі часи! У розумної молоді викликає повагу слово
Боже, душу тривожачи і повагу до Бога множачи, воно стає на розкриті двері зовні
Схожим! Ну й що? Урятуй нас, Боже! Треба боротися й шукати, не знайшовши,
 Ні в якому разі не здаватися і у своєму безсиллі ніколи не зізнаватися! Зупинися,
Подивися зверху на коротку мить на землю свою і святій землі до пояса зігнися, нехай
Тепліє на Русі ледь живе життя! Куди ж їй податися, щоб гріхів поменше набратися
 Й на самоті не залишитися?! Вона приносить душі страшне страждання, але в його основі
Лежать ненависть і глибоке розчарування! Їхні лементи подібні до зграї псів, адже
Всякчас нагадують вереск кам'яних жорен! Як не мандруй, чи то праведно живи, чи то
Пияч - однаково при зустрічі з дияволом ти скажеш одне й те: «Привіт, мені не знайоме
Твоє єство! Здраствуй, і жити мені ти не перешкоджай! Мовчи й не святотатствуй!» -
«О, Господи, мені ж боляче тому, що народ православний відчуває втому від життя
І поводиться непристойно! Його церква не прощає, а от життя тільки людей
Грошовитих постійно розпещує, а бідний люд тим часом до сьомого поту вколює,
Але не осягає істину й суть! Нехай великою залишається Русь, я ж перед нею злегка
На коліна опущуся й відразу ж до землі поклонюся! Я навколо та біля неї броджу
 Й всіх людей буджу, а себе постійно соромлю: вже занадто наш народ залежить від
Князівського золота, але не вислизнути йому від суєти й повсякденної чехарди!
Невже люди зовні схожі на занедбану худобу?!» Справжнє наше буття - це сумарно
Взяте минуле, де святині старезні стали головнішими,чим нові, особливо, ті ідеї, які
Дуже довго в пустищі зріли, пішовши від життя в непрохідні ліси і прерії! Немає більш
Сумного доказу нашої немочі, чим усвідомлення суті речей через брехню
 Й зрадництво рідних людей! Легко сказати, що провиною всьому є обставини значні
Або ж наші дивацтва! Я люблю Русь одну й сама більша моя провина – не усвідомити
Свою хибу завжди! Замели країну заметілі й пурга, люди швидко кинулися в перегони,
Їх уже ніхто зі шляху не згорне й назад народ у татарське ярмо, як колись, по добрій волі Не піде!                Часу небагато пройде й відкриється священний вхід, куди в зніяковілості ввійде
Простий народ, щоб почути подихи і ретельно подивитися на те, як моляться ченці,
Які забули про власні острахи ще навесні! Чернеча братія не живе згідно наших
Понять, а мовчки молиться біля святого розп'яття, відійшовши убік від мирського буття,
Де зосереджена тільки одна гнилизна і червоточина, туди приходять тільки ті, чия
Репутація давно вже підмочена була! Наше життя тільки смерті присвячене, але наше
Спасіння в Божих руках і в умиротворенні, але молитва, прочитана похапцем, все одно
Крізь купчасті хмари не пройде,  і саме це породжує споконвічний страх, що триває
Нескінченно, але життя не бездоганне, хоча й не триває вічно! Все з’ясовано: ми ніколи
Не станемо святими, але ми не настільки ж погані, адже ми сини й доньки колишньої
Епохи: ми ж збираємо святість по крупицях, перекриваючи шлях тим персонам, які
 Не ходять в храм! Не надійся на сина людського, а довіряйся сину Божому! У сутичці
Рукопашної схопилися люди з помилками вчорашніми, жити ним залишилося мало, тому
Що величезне жало кощавої смерті пройшло без втрат через горно мирської круговерті!
Людям жити стало страшно й небезпечно, але минулі омани уже віддані забуттю! Душа
Прагне встати ближче до паперті, але біси тримають її узаперті, хоча обіди подають
 На перській скатертині! Сергій на ціпок обперся і трохи об нього потерся й той від тертя
Не стерся, а тільки повернувся навколо своєї осі і тихо промовив: «Що немає щастя
На Русі! Що хочеш, те в небес і проси! Ми ж перебуваємо у самому центрі величезної
 Й неосяжної Русі! Пора б тобі на землю опуститися і м'яко приземлитися, щоб
 До істини, що сили, в обійми кинутися! Подивися, як золотяться куполи, а земля
Бурхлива й гаряча, уже черемшина надворі буйно зацвіла, але Ви втискуєте свій зад туди,
Звідки не можна повернутися назад ніколи! Чому люди постійно грішать? Русь перед
Татарами не прогиналася й до землі не схилялася, хоча встати з колін не раз і не два рази
 Вона самотужки  намагалася! Її знайомі до болю риси вже далекі від колишньої краси!»
Сергій посох додолу опустив і його від довгих промов начебто звільнив, хоча чернець
Сказав йому, що важко останнім часом живеться йому, він уже збирається відійти до сну,
Але не проти  нагадати собі самому, що немає ніякої користі від того, що ти дивишся
 На беззоряне небо і в той же час з кимось нишком балакаєш про вади свої і в темряві
Починаєш шукати загублену в стозі сіна маленьку голку, вже краще полежати трохи
 На помостах, щоб уникнути чергової й довгої незгоди проміж думками і людьми!
Розмова делікатна і тонка прожогом понеслася навздогін за справами голосними, яке
Лживе часове покриття, що спустилося поверх сивих голів, щоб нагадати людям знову,
Що є на світі обопільна любов, але це ж було ясно без зайвих слів! Коли хочеш, кричи, що
Ворог на мить приліг здрімнути в холодному степу, а люди, немов зірвалися з цепу й уже
Стисли долоні в кулаки – вони до своєї перемоги напрочуд близькі! Цю мить ніхто
Оцінити ще не встиг, але, зберігши часовий рубіж, простий народ заціпенів й миттю
Обімлів, хтось залишився без справ, тому що вчасно не зрозумів, як багато сил народ
Усередині себе накопив! Люди покладуть незабаром татар, не подумки, а наяву на зелену
Траву, яка росте в зеленому гаю, щоб, перебуваючи внизу та на грішну землю кинула
Велику сльозу, а потім ударила навтьоки в напрямку Золотої Орди, передчуваючи лихо!
Спробував  якось страшний біс прожогом викрасти в небес весь світовий прогрес, але
Його інтерес відразу зник: він в інших місцях уже живе й надію на гріх прогодовує, але
Замість пута диявол людям пропонує важкі гирі й не дві, а відразу чотири, ці перевертні
 Й вампіри вдень і вночі плетуть найтонші сіті, щоб ті вміщалася у жменю й ніколи
 Не заважали їм гріхи в народ мовчки нести, і от вони знову кричать: «Пропусти! Що ти
Не бачиш, як життя навколо тебе вирує, і хто його з печаллю зрівняє? Можна гріх
 На деякий час у грудях закрити, а надалі як простим людям жити? Хіба безчестям
Можна когось на землі здивувати? Впусти, гріх усередину себе - це ж робиться тільки
Для тебе! Гріх, як і ріки, і моря, він є там, де дибки встає матінка-земля!» Однак, під час
Цих зустрічей, біси тримають важкий меч в руках, щоб голову істині відітнути й на свій
Бік інших грішників притягти! У них руки сильні, тому що вигодувані окаянні молоком
 І сиром, хоча вони теж малість зубожіли, але їм же вуста Сатани пообіцяли чимало горя
 Й печалі! Уже наближається строк, щоб морок світло переміг в ту мить, коли
Оступиться Бог! Саме той клубок, що біс Русі напророкував, їй на ноги встати допоміг,
Але його не розплутав дотепер ніхто! Що? Невже я говорю зовсім не те, що повинен був
Гучно сказати й невже я ще не навчився чужу думку поважати?  Час прийшов наверх
Людей свистати, щоб окаянних відразу покарати і народ про це сповіщати! Невже я
Небесам наслідую, але шлях не той обираю? Припускаю, що в такий спосіб я зайвих
Пристрастей уникаю! Тут дихається легко, але від надлишку озону можна миттєво
 В непритомність впасти! Сам собі, будь ласка, доведи, що серце є в тебе усередині
 Й нікого не докоряй, що на Русі живуть не тільки праведники, але й дикуни! Уже краще
Правді в очі зблизька подивися й з нею про дріб'язки буття поговори, але тільки говори
 Не про якісь дурниці! Хто це зрозуміє? Мабуть, останній ідіот кермо влади у свої руки
Візьме й раціональне зерно, переворушивши не одну важку колоду, у землі знайде, але
Коли ж все це, врешті-решт, відбудеться? Не опускайте, люди голови: Ви ж не праві, коли
Тікаєте від татарів і ховаєтеся серед височенної трави! У російській глибинці мир
Здається розміром з піщину, але його дві половинки нагадують склеєні проміж собою
Білі й дотепні сніжинки! Чи бачена справа, коли істина впирається руками й ногами
 Об стінки грішного тіла і від цього страждає велика держава? У ту мить навіть святість
Заціпнула, а потім вимовила сміливо: «Рано чи пізно, але всім прийдеться вмерти,
Можливо, кращим кінцем життя стане раптова смерть, щоб не мучитися надалі
 І на мир зовсім іншими очами дивитися? А в душі дмуть холодні вітри, там запустіння
 Й холоднеча й немає дещиці сорому! Так бути не повинно, коли на життя дивитися
Розумно! Невже душі ніхто не допоможе? Хто ж тоді її гріхи підсумує? Скільки ж
Можна жити за законами помилковими і безтілесною тінню по миру скитатися?
Повинні ж й ми колись за свої гріхи сповна з Богом розрахуватися і віддатися на милість
Всевишнього Творця, хоча інші штовхнути його діяння всякчас намагаються, але той,
Хто зовні чванливий, але по великому рахунку боягузливий, Рятівника потай розпинає
 Й сам  своїми руками собі ешафот у центрі Пекла відразу збудує! Багато що в житті
Було, від спогадів холонуть жили, час багато чого снігом припорошив, але те, що крізь
Нас в свій час пройшло, у небилицю назавжди не пішло! Життя наближається
 До остаточного кінця, треба було частіше сповідатися  Творцеві, але кому залишити
Колишню суєту, біль і свою порожнечу? Багато чого у вакуум пішло, але залишилося
Слово одне й воно в небуття ще не уповзло! Треба нашу мову від знищування нам усім
Поберегти! Не можна ж її в строгі рамки буття укласти і перервати ту найтоншу
Історичну нитку, без якої не можна свій родовід забути й кинджал у серце Вітчизни
Встромити, але вирішальне слово вкладене в православні підґрунтя й немає в тім нічого
Поганого, тому що людей лікує Божественне слово! Треба бігти від справи ганебної,
 А от від святого йти не варто в напрямку мороку і темноти, коли жити по розуму, але
Це треба вирішувати тобі самому! Так і бути, треба опустити долу Золоту Орду у всієї
Європи на очах, а то вона, як величезний пацюк верещить, не розуміючи змісту знань
 І деяких слів, які складують суть буття й сутність духовних основ, але там же є все,
Але ніщо нам не замінить тепло моєї Батьківщини! Скромність у глибині душі, затаївши,
А порядність, звівши в главу всього мирського буття, русини пам'ятають про один лик
Святий, чий образ до них з іконостаса був звернений! Це ж Він! Той, хто римлянами
 Не був підкірний: за Ним залишився тільки вилиць і дзенькіт! На Нього був покладений
Терновий вінець, Його породив в Іудеї сам Творець, а Божа мати повеліла Йому перед
Ворогами в первозданному виді предстати! Він людей вів за собою і вражав їх красою
Неземною, у віці зрілому Він став чоловіком першим, у якого не здали нерви, Він Бога
Поставив у главу всього буття, але по Його чолу пройшла ледь помітна сльоза, а Його
Серце, щоб з ним не трапилося, билося як два, лопалися канати й падали додолу колонади,
Коли прийшла година розплати! На коліна встали молоді солдати, а ті, що напередодні
Заснули, підхопилися миттю зі стільця й у храм, що сили, відразу рвонули, щоб у нічній
Тиші подбати про нетлінність своєї душі! А грішникам небеса самі скажуть отакі
Слова: «У гріху своєму покайся й прилюдно у всім Господу зізнайся! Сміливіше дій -
Не соромся, адже тягар буття дуже тяжкий! Пручатися Богу навіть не намагайся!
Усі, хто був тобою колись тебе обдурять, під наші прапори вони відразу встануть,
Хоча вони й понині шанують свої древні святині! Тобі не жити й не намагайся своїм
Жертвам інстинктивно мстити, щоб їх товстим дрюком до кінця добити! Ти
Тільки подивися, що діється в них усередині! Там відтепер тільки один бруд
 Та болотна твань, а ще нижче й до середини ближче - сіра й неходжена пустеля,
Але я ж її ще не дуже чітко бачу!» Так, ми погані діти, хоча за нашою спиною сонце
Яскраво світить, але в горні пережитих сторіч спопелився жар, що завжди над нашою
Головою яскравим полум'ям сіяв, немовби небесний дарунок! Це ж Господь-Святитель
 І наш Рятівник! Наш Хоронитель і наш Володар! Бог небесний виглядає напрочуд чудово!
Він щирий і чесний! Його портрет написав живописець визначний! Він сущий і до того ж
Ще й всемогутній, Його призначення – бути завжди у гущавині подій і приносити людям
Нові відкриття для поліпшення свого ж буття! Він під вагою людських гріхів не впаде,
Але з болем у серце віз гріхів людей на собі ледве везе! У Нього є хльосткий бич, яким
Можна  будь-якого грішника дістати, якщо від вирішив десь заблукати! Усюди ремство
Й легкий шепіт і ніг немислимий тупіт: «Невже це Він? Як же цей образ дійшов до нас
Із тих старезних часів?» Всі Його члени здорові й волосся, як у всіх іудеїв, кучеряве
 Й рясне, а з вуст зіходить легкий смуток, але коли відкриваються навстіж ті вуста,
Звідти прожогом вилітають святі й гучні слова, яких боїться Іуда неспроста! У них є
Міць і широта! Незабаром перетвориться в життя чудо, і я його очевидцем природно
Буду!» - «О, Боже, прости, що Твоє дозвілля на мить я потривожив, але я вдячний
Тобі й своїй долі, що дожив до цих часів, адже раніше я був пригнічений, тому що
Лементи і стогони неслися до монастиря з усіх боків! Твоєю довірою, Боже, я
Задоволений! Ти мене не неволь, а тільки дозволь дізнатися про  одне: доки Русь буде
Під рабством стогнати й коли вона зможе на собі випробувати Твою благодать?!
Як-небудь відкрий мені істину й суть! Тільки не говори мені: «Ні!», Тому що я
Запитаю тебе у відповідь: «Невже це даремна праця намагатися відразу ж проникнути
У Твою божественну суть?!» - «Господи, Ти в моїй шкірі побудь хоча б декілька мінут,
Коли свідомість от-от подолають біль і жах і немає можливості навіть здрімнути, щоб
Стогонів людських зайвий раз не чути! А стовпи з диму й вогню проходять крізь мене!
Так, ми грішили в усі роки й не каялися перед Тобою в своїх провинах, майже, ніколи,
У цьому наш гріх і наше лихо, але скільки ж бруду й позбавлень залишили за собою
Всі попередні покоління й гріх, що твориться на очах у всіх, - головний камінь спотикання
Для повносилого мислення! Попереду морок, а за спиною розгардіяш, а все тому, що
Руссю править не князь, а довбня й кеп! От так! Постаріло й вимерло все те, що колись
Казково цвіло, і немає войовничого покоління, нема на Русі ні азарту, ні натхнення, проте
Всюди одні тертя між простими людьми, хоч перед ними останню сорочку зніми, або
Прапор волі над їхніми головами високо підніми, хоча все одно разом з ними угодиш
 На саме дно земного буття, але не думаю я, що це назавжди!»
                - 2 -
 Щастя старість виключає, але здатність бачити прекрасне все-таки зберігає!
Немає в душі для безвір'я колишніх місць, але святість як гірський потік вирує охрест!
Саме тут перекручується совість і честь, але коли на трон сісти і відкритими очима
Подивитися на власну громаду, тоді можна миттю додолу з тої висоти впасти, тому що
Пристрасть неабияка перетворює у свиней навіть простих людей, а неприборканість
Уже понеслося криво й навскіс, поки розгнузданість не вдарила, що сили, людині прямо
 В широку лобову кістку і тоді таке навколо храму буття почалося, що поруч нього
 Не залишилося частки крутійства, але чим далі, тим бесівський рокіт починає усе
Сильніше акати й окати, але бісівські руки заплямовані кров'ю по самий лікоть! Гріх
Підминає під себе всіх, але як же людям довідатися про те, що їм треба прожогом
Започаткувати, щоб на двох ногах перед неміччю встояти і праведником врешті-решт
Стати?! Не можна ж постійно бути в тіні, але, скільки на собі віз гріхів не тягни,
 У безвісність підуть темні ночі й світлі дні, але ти й далі цю тяжку ношу на своєму горбу
Неси, тільки не смерди, а найкраще ворогів стрілами молитви рази! До своєї мети
До кінця треба мовчки брести, плестися й повзти, тільки б власне «Я» урятувати від
Небуття! Іскряться низки зірок, немає у Вселеної очевидної границі, а ченці знову повинні
 Поститися, але для цього їм краще в пустище вийти! Той, хто до перемоги спрямований,
Повинен бути життєвим досвідом навчений і озброєний, але варто бути збудженим!
Біси людей обдерли й багато чого їм вони наобіцяли, тільки б ті святість не помічали,
Але тим же треба поблизу храму жити, а для цього варто спрагу  до знань більш
 Колишнього розпалити, хоча по щаблях життя долілиць сходячи, ти особисто
Вважаєш, що вже пройдена верста, яка відрізняла смерть від справжнього життя!
Поруч одна суєта й люди ходять, немовби їх тільки-тільки зняли як розп’яття із хреста!
Зімкнуті обважнілі від голоду вуста, їхню недугу не сховаєш у куту скрині, а раптом
Поруч з'явиться безліч бесівських слуг, щоб замкнулося миттєво коло життєве! Люди
Звикли до бешкетування, але вони дотримують принципів загальної єдності, і як ніщо
 На Русі цінується материнство, проте не шанується неподобство! Кінчаються палкі
Промови й гаснуть воскові свічі, а віз гріхів стоїть від монастиря  далеко і ледь дихає
Там зло тяжке, хоча й пручається вкрай зубожіла душа! Хіба я не правий, я ж сам уже
Збіднів і принижена була, майже, щодня моя шляхетна вдача! Життя в ім'я втіх і забав
Зовні схоже на великий гріх! Горе й сміх! А що ж наше буття? Чого там ще немає? Воно
Нагадує коротку мить і на одному місці не стоїть! Вистачить згадувати про
Непристойності храмових жриць і обманутих дівиць! Нижче хмар лежить море квітів
 І посеред них є непролазний бруд, у якій навіть князь по вуха загруз! «Усьому провиною
Вбиті бажання, але вони цієї пору року не подужають нас!» - це говорить сивоволосий
Чернець, обдумано й не похапцем він робить свою справу в ім’я держави! Він пам'ятає
Все про своє минуле буття, але паралелі зрідка проводить, порівнюючи його з тяжким
Ярмом і поводдями цупкими! У кого одне ярмо, той лише раб свого буття, а в кого
Поводдя, той «Ваше благородіє!», але розум людей не померх і не ослабнув, він просто
Переходить  через чергову вибоїну і приводить пам'ять свою у повний порядок, щоб мить
Буття була так само приємною і солодкою, хоча Русь занепадає і свої землі втрачає!
Тимчасові втіхи не приводять її до популярності і до успіху, але вона не забула, що
Історія з нею іноді робила, що навіть серце Вітчизни трохи заніміло, а в ньому колись
Жила небачена міць і невидана сила! Русь сповна висловила своє терпіння й розширила
Межі власного спілкування! Вона пройшла по шляху второваному, і одне було природно,
Що вона поводилася напрочуд покірно, хоча жила суєтно, тому що, животіючи
В убогості безглуздої, не можна своїй душі служити беззавітно! Всі зусилля марні,
Порожні й даремні і це бачить кожний, хто сам знемагає від сухості в роті або спраги,
Адже у того теж немає наснаги! Відчуття збагнення суті буття іноді осягало мене – адже
Воно самотужки виникало, коли душа всі вади єства виносила за дужки буття і тоді
Виникало велике почуття, але інтуїції для розуму не вистачало, не тому що її було замало,
А тому що мирське життя думку на корені переломлювало! Чи прийде той час, коли
Люди сповна зрозуміють своє покликання? У голові повне затьмарення, а поруч тупцює
 Незнання, а душу роз'їдає повне розчарування! Перед країною величезна стіна, немов
Твердиня, але відтепер за нею видні риси тієї людина, яка була народжена в рік пацюка,
Вона сповна переступили межі гріха, але в цьому винна сама! Гріхи наші оспівані
В віршах багатьох поетів, удачу самому собі ігумен не пророкує, але всякчас прагне,
Висловлюватися, як можна коротше, проте біс на себе його ковдру силоміць тягне! Ця
Думка продовжує його чоло зігрівати, а він лягає в ліжко, починає святі книги пошепки
Читати, а потім уже перед самим сном на колінах довго буде стояти, намагаючись суть
Святого вчення зрозуміти! Воно в парчу переодяглося, багатьом ченцям її б зняти з нього
Хотілося, хоча на вид воно нагадує принадність! Що було, те було! Що було – пройшло,
Але спочатку було слово, а вже потім горе й смуток з’явилися в цих місцях, хоча перед
Цим на землю зійшло Божество! Все, що було пережите без зайвих втрат, стерлося
 З пам'яті людської і зникло безслідно, хоча його люди бачили напередодні, але в мить
Останню, напевно, здали в ченців нерви, а все те, що нікому не звісне, знехотя пішло
Подалі з рідного дому! Мороз пройшовся по шкірі, і виникли страхи безмежні, з незнаної
Причини в інший бік гойднулася доля! Справа порядних людей полягає в тому, щоб
Відійти убік від злих ідей і не допускати їх у рідну домівку, а вже потім залишити без
Зайвих вибриків той мир, де немає ні свіч, ні ліхтарів! Нам жити має треба по заповіді:
 «Не вбий і не укради, уже краще свою душу й плоть побережи від усіляких гріхів і без
Зайвих виразів і слів зайвий раз переконайся в непорочності своєї!» Висоти
 Й стромовини знання пішли з рівнини на самий край землі, а вони - це ж хребти
 І безодні нашого пізнання! Перед ними мерхнуть будь-які людські бажання й вони
 Не влаштовують проміж собою змагання, адже їм уперед потрібно йти, не страшачись
Незвіданого курсу!  Як же важко пройти через останню межу, але про це я більш
Докладно трохи нижче поговорю! Вона встала високою стіною особисто переді мною,
А я ж весь сивий і до того ж ще й кульгавий! О, Боже мій! Увесь світ стоїть нагином
Перед Тобою, навіщо ж лагодити розбій?! Чимало є на Русі й боягузів, і хоробрих людей,
 Але вона не може обходитися без мудреців і почитає завжди святих батьків! Вона
Нагромаджує слова, немов дров штабеля в ім'я й для того, щоб вільною і плідною була її
Родюча земля! Ми вихідці з роду слов'ян, а тому почитаємо всіх християн, але в наших
Душах є  потужна хиба, яка нам ще при народженні Богом був дана! Останній час ще
 Не пробив і Ангел - хоронитель про нашу кончину цей мир ще не сповістив! Бог з нами
Поруч і Він стежить за нами гострим поглядом своїм! Нам тоді Він приємний
 І зрозумілий, коли ловлять нас його розпростерті обійми! Наші  предки, які жили  ще
 В минулі століття на цій багатостраждальній землі, теж моляться за нас і в той же час
Намагаються утішити нас! Вони прямо в снігу виривають пожовтіле бадилля і тратять
Великі зусилля, щоб люди казали правду в лоб, а бесівські собаки кидаються у бійку!
Доводиться діву дивуватися, як таке могло в чотирнадцятому столітті від народження
Христа могло трапитися й таких висот у релігії зміг простий чернець у ті часи добитися?!
Йому було, що людям сказати, але немає можливості втекти туди, де воює татар військова
Рать, хоча він зміг істину до кінця зрозуміти й голос розуму почути, адже немає золотої
Середини в самому центрі російської рівнини, але Господь єдиний направляє той струмок,
Який складається із гріхів і пристрастей, у глибоку лощину! Споконвічна загадка буття,
Але де ж живе істина вся? Людям для науки зв’язуються ноги і руки і розтягується життя
Для ще більшого страждання, але людина зачарована студеним чудовим покривом, який
 В одежі новій спокійно добирається  до лежаків і койок, на яких відпочиває чернеча
Братія! Скриплять під ними старі помости, як жорна на полі божевільної раті! Хтось встиг
Уже отямитися, з постелі  піднятися й самому собі посміхнутися, але, піднявши догори
Перст, він відразу охрестив місцевість охрест! Як було, так воно і є! Корити не смію тих,
Хто вірує в святу ідею, але коли Русь від сну прокинеться й своїм крилом розуму людей
Торкнеться, тоді ті храм у душі побудують, щоб ніколи не стати ізгоями! Думка ледь
Помітна володіє, як виявилося, особливої силою! Кривлячись, трясуться ноги і по мимо
Волі губиться з минулим постійний зв'язок, і мліють ноги, але немає сили, щоб знову
 Голова розумно сприймала всі слова, але життя справді таке, адже все залежить
 Тільки від одного Божества й це не прості й безвідповідальні слова! Наприкінці шляху
Не просто ці слова вголос сказати, але я ж твердо знаю: в ім'я чого так довго мучуся
 Й страждаю! Я знання дотепер признаю й ночами їх знаходжу, але Вас запитаю: чому
Я забився в кут і там так довго на самоті сиджу й, навіть, у тім місці я  не знаходжу
 Ні совісті, ні честі, хоча всі речі лежать на старому місці ! Чому себе до знемоги соромлю,
Але постійно рву старе бадилля, яке посеред неприбраного поля знаходжу? Хто ж ми
 Й чому, проживши чимало років серед темряви, не маємо уяви про те, як знущаються
Над слов’янами татари? Підкоривши дику північ і підпорядкувавши собі північні народи,
Русь не відокремила насіння від лушпиння? У чому ж суть земного буття і що собою
Репрезентую особисто я? У моєму питанні є свої умовності, тому що закономірність
Історичних явищ обернено пропорційна їхній духовності, але нам варто свій шлях
Живцем пройти й не збитися зі шляху, але там усюди кривда і зрадництво, обман
 І марнотратство й у гірший бік міняються життєві обставини! Уже ніхто не нав’язує
Самому собі якісь зобов'язання, але поки душа жива, вона сама прагне вникнути в суть
Тріумфу і радості, на те їй дана розумна голова, але чи варто жити в ім'я ідола, тобто
Божества?! Історична вина нам небесами була неохайно поставлена, а довічні
Неприємності в будь-якому суспільстві розголошуються, тобто в межах гласності
Нікого не цікавлять якісь частковості! Дійсна зрілість покрита сивиною, але доля
Завжди повертається до неї спиною! Головне: як свою душу від гріха врятувати? Можу
Побожитися й у баранячий ріг тричі скрутитися, що хочу від зла скоріше звільнитися!
У мозки діряві гріхи вриваються великою оравою, але я захищу діло праве! Судите самі:
Боги під небесами, а ми наодинці залишаємося разом із гріхами, які не зменшуються
 З роками, а наш побут завжди був обкутаний умовностями, немовби залізними
Ланцюгами! Що коїться з нами? Ми ж не можемо проститися зі своїми постолами, тому
Що древня Русь у нас стоїть перед очами, з вибоїнами й пнями, які видні за сім’ю
Верстами, ми в цю землю уросли коріннями! А мир майже збожеволів, поруч із храмом
Чимало всякого лайна, але Господь Сергію вже не раз казав, щоб той у снах довго
 Не витав, а буття таким, як є особисто визнав! Чернець був убитий цією фразою наповал!
Він багато трудився й мало спав, і ребер собі не відлежав, але перед ним мир іншим
Представ, якби Господь усе передбачав і знав, Він би насправді відмовився від
Поставленої перед собою мети! Час мовчання вже пройшов й нині сонце гласності над
Руссю зійшло! Залиш свої мрії всякий, хто у цей храм входить, адже він не штучний,
 А справжній, твоє щастя не в минулому, а в сьогоденні! Не маю права осуджати, але
Можу засудженим бути, і якщо мене засудять до страти, нехай мої побратими
Не проходять мимо низенької могили! Мене можуть засудити за дійство просте, адже я
Дозволив критикувати той порядок, що був для багатьох людей і приємним і славним!
У мене є право: мислити розсудливо й ніколи не лукавити! Не мені дано милувати, або
Убивати, але я можу наяву свої думки розвивати! Вистачить підносити догори осуд
Людський, що розтяглася на весь зріст на дощатій підлозі! Я ж беру в руки мітлу й все
Сміття в баддю зараз змітаю, а разом з ним туди попадає смуток й метушня! Досить
Розуму поступатися волею, треба кінчати зі слабовіллям, вистачить спати – прийшов
Час на ноги вставати! Треба всі заходи для свого порятунку миттєво приймати! Прийшла
Доба та, щоб залишати своє старе й скрипливе ліжко! Скільки ж можна чекати, коли
Задкуючи й відступаючи, у душі гряде істина свята, звідти вийде суєта порожня?!
Знайшовши зручна мить, Михайло-архістратиг ігуменові допоміг звалити біса з обох ніг,
Він гріх у дрімучому лісі наздогнав і разом з конем простромив своїм обоюдогострим
Списом: « Ми істину в душі людям несемо з тобою, отче, вдвох!» Він Його остаточно
Не простив, а наповал одним рухом руки вбив! Йому вистачило розуму й сил, щоб гріх
 В скрутної позі надовго почив і душу зі святістю навік не розлучив і в Пекло чуже єство
Не прихопив! Гріх не може розстатися з тілом і душею, але, штовхнувши його ногою,
 Сказав голосно провидець святий: «Відтепер ти ізгой і небо іншим світлом буде сіяти
Над твоєю кошлатою головою й ти навіки забудеш про мирську тишу і спокій!»
 А від лику Христа, знятого із хреста, сходить небачена чистота й чудова краса, він
Лагідний і твердий, м'який і в той же час строгий, Його римляни ледве не обезглавили
 І наодинці потім зі своїми мощами на Голгофі залишили, але Він не буде трощитися
І до колишнього статусу прагне: Йому варто на небі жити й там добро для людей
Творити, щоб їх пам'ятати, а Його знову люди будуть боготворити й із цим ликом
 До самої смерті неспішно жити! Цей таємничий лик недаремно перед очами Сергія
Виник! Ми теж до самої смерті на повернення Христа очікуємо, але поки не гримне грім
Небесний, скажу я Вам відверто і чесно, ніяк суть Його заповідей ми не зрозуміємо! А про
Що ми дбаємо і що самим святим на землі вважаємо? Розкривши власну пащу, стараємося
Зрозуміти хоча б частку з того, що обіцяє нам Божество, але Його зрозуміти нам дуже
Складно й практично неможливо, але ми однаково за своїм Божеством йдемо, хоча нам
Заважають блискавці зі зливою! Мабуть, дощ сам наші гріхи остаточно підсумує й відмиє
Грішні душі від пилу й бруду, а я подамся в князі, щоб не соромно було мені стати
Нагином у Раї й обговорити з Господом філософську лінію свою! На тім стояв і понині
Стою, адже навчився відстоювати гнучку позицію свою! Не плачу і не скиглю, але
Відкрито говорю, що як і раніше в задоволенні жити хочу, і навкруги мене багато охочих
 Приєднатися до ігрищ і забав, але все це не всім людям по плечу, відтепер я прикладом
Для багатьох людей служу, тому що із гріхами відкрито не дружу й у цьому своє щастя
Іноді знаходжу! За вільність думок і вчинків засуджувати нікого не стану, говорять же
Атеїсти, що люди генетично походять від мавпи, а практично – від Бога, адже у них є
Ненаситна утроба і непоганий розум, але він постійно слабнув і худнув! Я бачу образ
Цільний і в збагненні істини безкінечний, вражає неспроста щирість і чистота цього
Худого обличчя, яке Він успадкував від свого Батька! Він готовий відстоювати святість
На землі до переможного кінця – це заповідь самого Творця! Судячи з усього, персони
Святі прагнуть до Нього як можна ближче підійти! Перед Ним відкрита тронна залу, але
Й там немає безвладдя! Там усе пропахнуло фіміамом, і справи йдуть своєю чергою, але
 В тім храмі святому теж є свої власні шори, із-за яких не видно нічого, тому що Божество
Вже втомилося говорити своїм ангелам, що ті трудяться мало! Ми духом злиденні, тому
Що мало читали молитви, а вони подоба духовного хліба, але до розп’яття Христа стоїть
Віруючих довжелезна черга й вона не зменшується повіки! Його ікона стоїть в Сергія
 На столі, а Його обриси відбиваються у вузькому вікні, варто тільки дорахувати до п'яти,
Як відразу прийдеться по-пластунськи до того розп’яття повзти, щоб там із себе весь бруд
Зіскребти! Господи, небіжчиків прости! Не б'ється ритмічно серце Його, і немає багато ще
 Чого, але Він для багатьох людей - велике Божество! Скільки ж можна про істину
Буття забувати й не вірити в неможливе, але, один раз випробувавши благодать, ти
 Не намагайся багато разів підряд умирати й воскресати! Однак будь-який негідник
Одержить від Христа черговий наганяй, якщо не припинить репетувати: «Мої слова
Завжди уважно слухай і їхній зміст, як є, так і розумій! Отже, з Богом далі йди!»
У Сергія за плечима величезна торба із гріхами й слізьми, цей мир жорстокий до пори
 Й до строку заохочував його пороки! «О, Боже, я ж правду вище честі шаную
 Й до того ж обожнюю й ціную людську прямоту й щотижня прикладаюся
 До Святого хреста, але на собі відчуваю мирську метушню!» Щоб у святості дні свої
Дожити, Сергію варто Бога ще більше шанувати і Його постійно дякувати, а диявол
Намагається щодня  знівечити його буття, щось підсолодити й меду в стопку із зіллям
Налити! Однак, познач собі, що всім людям треба в невизначену годину пізнати смерть,
 А вона схожа на високу й тонку жердину! Сьогодні Сергій з колишньою ретельністю
 Відсилає її до небесних Богів, а назавтра, так може принаймні статися, що припаде до її
Ніг! Сором і устид перемішаний там із гріхом порівну! Хочеться пожити безгрішно,
 Безтурботно й чесно хоча б три десятки років, інших бажань в ігумена давно вже немає!
Він не зводить із життям рахунок і не знає, що далі його в штовханині буття чекає! Він
Віддає перевагу мовчанню замість звучного оповідання, але коли є таке бажання, це
Означає, що  мовчання змінять лементи обурення: «Як же можна того не визнавати,
Хто посилає душі тільки святість і благодать?!» Життя таким, як є, треба всім нутром
Спокійно приймати! Нехай у благо Вітчизни працює народ і спокійно всесвітнє диво
Чекає, яке, сподіваюся, все-таки незабаром гряде! Там, де слів багато, а за душею немає
Надії на Бога, люди грішать ще більше, аніж раніше було, тому що послабляє свої
Вудила Божество! «Чую я, що вже близько кінець мирського буття! Я не пророк, але
Пророкую, що цієї холодної і вогкою ніччю побачу Бога перед собою!  За минуле ні перед
Ким наперед не хочу вибачатися, хоча мені порядком уже набридло на тому самому місці
 Тупцювати, я ж знаю цілковито, що мої вороги люди склочні і моєю поведінкою будуть
Уголос обурюватися, хоча я не бажаю до колишнього житія знову повертатися, коли
Так трапилося, що все, що було, мені не приснилося, а в яву воно одного разу втілилося!
Виходить, прийшов моєму нещастю кінець, напевно, правим був Творець, коли Його
Стріла мої груди раптово простромила й на шлях істини грішника повернула, хоча
Самолюбства його вона на деякий час врешті-решт позбавила! Нікого не хочу судити
 Й себе на хресті розпинати, тому що не бажаю, умираючи й перебуваючи на порозі
Пекла чи Раю, даремно ще один гріх на душу брати! Мені й без того є, що Господу
Наодинці сказати: немає відради в принадності мого буття, хоча є Вітчизна моя,
Але немає в ній спокійного життя! Люди старого загартування в боротьбі зі злом
 І лихом утомилися, а їхня пристрасть, здається, уже не полум'яніла й не палахкотала,
Вона ледь-ледь ще горить у пів напруги! Люди гостинні розраховують на пещення
Взаємні, але немає єдиновірства в краї суцільного безвір'я, але в людях святих немає
 На Русі недоліку, хоча навіть їхнє положення виглядає хибким через корупцію й хабарі,
Але я буду й надалі виражатися коротко, хоча у виразах у мене немає недоліку: Русь, ми
 З тобою навіки зв'язані однієї судьбою, ти вгорі, а я внизу топчу холодну пришляхову
Росу, одягаю постоли на босу ногу й не зважаю уваги первозданну вроду, тому що
Пам'ять моя знову покинула мене й, здається, уже назавжди! Вона скільки хоче, стільки
Й поневіряється, але повернутися в рідну домівку ніяк не намагається, а потім сама
Чомусь сильно дивується, коли тлін і суєта з'являються на найближчому пустирі і нічого
Не видно тоді в заґратованому вікні! Від буття такого немає пуття ніякого! Хочу                Доставити Богові донесення, хоча маю сумніви, що сповна виконано Його доручення!
Роблю перший крок, але зупиняюся від мети у двох верстах, тому що на небесах
 Не зрозуміють ніяк Боги розмаху моїх думок! Так, я згоряю в роботі й у справах, але
Немає благополуччя, і ніхто не знає, коли  ж тут стане життя набагато кращим?!
Іноді буває дуже нудно, тому що дзвіночок дзенькає однозвучно і не цікаво ллється над
Широкими просторами народна пісня! Іронія буття, у точності копіює зиґзаґи
Мирського буття, так само як і я! Життя б'є з кожним днем все вразливіше, і немає
Натхнення ні в спокої, ні в русі! От яке положення, коли немає по службі просування!
Божа воля – це наша доля! Божа совість – наша честь, коли їх немає, тоді треба
Людям підворіття мести, щоб зійти з несправедливого шляху! Міркування ці будуть
Тривожити людей ще багато й багато століть, але вже така суть буття, що інакше
Людям вижити не можна! Не із усякого вікна правда буває дуже чітко видна
 І не завжди чутні церковні дзвони гучні! А море гріха й інша нісенітниця жадають від
Людини, майже щогодини, належної віддачі, а як же інакше?! Тим більш, що люди надію
Мають на везіння і вдачу і її вони не втрачають до самої смерті! Хоча думки ті покриті
Темрявою й ніколи не поспішають вчасно повернутися до себе додому! Я в цьому світі
Той, хто є, тобто діє і воду на крила вадам ллє, адже я з тих, хто косить на шиї хрест
 І не завжди відкидає гріх від своєї душі! Наша спадщина освячує шлях до майбутньої                Перемоги!» Московський князь від роду так сильно не падав долу і прямісінько в бруд, як
Цього разу, а потім на вітрі порошачись, він намагався що сили побачити незримий
Зв'язок, яка відкрила б йому два ока і позбавила його єство від пороків! А от і він через
Багато років побачив зовсім інші чудеса, але татари, які були одягнені в кольори зелені,
Самі прагнуть прибрати до рук його трон, але ратники, вишикувавшись у щільні шеренги
Й колони, заважають їм лементами й стогонами здійснити витівку свою, за цими подіями
Мовчки спостерігають роззяви, що скопилися на зеленій алеї! Вони під стріли
 Не підставляли власне тім'я, хоча у свій час теж воювали й у ворогів свої списи, що сили,
Втикали, а їх конями топтали!  Сьогодні вони гуторять проміж собою щодо війни і вони
 Праві в тому, що князеві потрібні тиша і спокій і говорили про те, що діється у ста
Верстах від Москви! Бачить доля, як якийсь дідок штовхає боярина прямо у бік, щоб той
За собою юрбу інородців привів!  Ці люди зімкнули очі лише тоді, коли темрява накрила
Небеса! Хтось у келію в ту саму мить до Сергію постукався й сон той прожогом
Перервався - обмерло тіло, але він глянув смерті в очі сміливо, відразу хтось знову у двері
 Гучно постукав і голосно Сергія до покликав, він боязко подивився на те диво, яке
Входило в його келію лякливо, передвіщаючи град і негоду, але з відкритої пащі вилетіли
Слова, від яких у Сергія на рівному місці закружилася голова: «Від Божого слова
 Не виходить  безліч тепла святого!» -«Зберігай, Господь, мир внутрішньоутробний від
Тварин лихих, хоча я для них суперник незручний, тому що характер маю і перед бісами
Ніколи на коліна не становлюся! Моє мовчання подібно буревію в безбережному океані!
Нікого не хочу ганьбити, або благословляти, прийшов час й мені зрозуміти, що варто злі
Діяння проклинати!» Нам Богом дано жити й чекати й святість зрідка вкушати! Я разом
 З нею, Вірою своєю, йду по священній алеї й зберігаю за сьома замками нетлінні ідеї - їх
Люблю я набагато сильніше, ніж ті, що загрузли в духовній наготі! Розум гине від явних
Протиріч, але серце намагається їм не суперечити: любити нікого не забороняється,
Хоча нерідко так трапляється, що бажання розум в одну мить перемагає, а любов
 У голові одні фантазії утворює! Всякий, що вже любив і із пристрастю дітей плодив, цю
Тезу визнає, тому що бачить Господь - Бог, що любов до кінця не вмре, але душа здатна
На все - вже таке мирське буття, де все розділено на твоє чи його - буквально все:
 І минуле, й прийдешнє, адже воно до себе людей приваблювало, а там тільки райські
Кущі й чим вони вищі й густіші, тим краще для гріха, тому що мирська лушпайка його
Приховає, коли хотіння долю спіткає, а святість на шлях істини людей не наставляє!
Щасливий тільки той, кого завжди веде по великотрудному життю Господь – Бог,
Він, навіть, у чорні дні зберігає чистоту своєї душі, прохолоджуючись півдня в тіні!
Дивна річ - інтуїція, нам до її збагнення необхідно, що сили, прагнути, щоб у її правоті,
Нарешті, переконатися! Скільки народжується страждань, коли люди з високих спонукань
Надають особливе значення пригодам чоловіка чи його половини! Невже вони для
Спільного життя так важливі? Звичайно, наше життя не триває нескінченно - буття
Швидкоплинне, але дозвільна балаканина і повсякденна біганина, без яких не проходить
Ні ночі, ні дня - справа грішна й зла, а іноді від любові порожніє душа! Коли в душі
 Переважають нудьга й спека, саме тоді  може показатися, що жар буття самотужки
Виходить із гріховного днища, де немає ні води, ні їжі й, взагалі, така нудьга, що тікають
Звідти навіть люди бідні! Уже, коли зло попереду добра пішло, так уже краще б його
Буття на корені заморозило й снігом замело! Пишаючись і тріумфуючи, Сергій підійшов
До Диявола впритул, де сповна побачив гори насильства й зла, але подужати йому важко
Ту неприступну скелю! Її стіни відсвічують різко, однак, без особливого блиску, але
 За тими стінами хтось ігуменові відповідає дуже грубо й зухвало! Таке відчуття, що
Треба підсилити висвітлення, а, підсиливши свою силу й владу, треба б до ніг долі 
На коротку мить упасти, але це варто робити зараз, щоб гріхи не затьмарили розум наш
 У великих речах і незначних  дріб'язках! Нехай же той, хто по ранках ближче до вівтаря
Встає, на покаянну молитву людей призве, адже час стрімко біжить уперед, коли довго
Часу волі чекати, тоді можна до початку торжества запізнитися! Ми ж цілуємо
Нарешті, зовсім згас і зачах у всіх ратників прямо на очах, а вівтар був таким же чистим,
Як і в старі часи! Єдина поразка – це відмова від бою, затрачаючи час і зусилля
 На збагнення законів буття, люди не довіряють своєї інтуїції даремно!  Чим частіше ми
Будемо молитися, і поститися суворіше, тим скоріше собі допоможемо, коли голівоньки
На поле брані загодя не складемо! Наш мозок не любить, коли перед ним стоїть
Величезний віз проблем, який диявол на землю з самого пекла самотужки привіз! На вид
Він дуже простий, але його не оформляє навіть цвинтар сільський! Там є навіть те, що
На вид по суті ніщо! Роздувши вогонь своїх пристрастей, біс почав скандал із Сергієм
Через дріб'язкові дріб'язки: чому в храмі так багато свіч? Через ці промови помутнів
Прилеглий струмок! Біс не став заможнішим й сильнішим, але спробуй його подужай
 І побори на очах місцевої дітвори! Окрім ганьби нічого не знайдеш в цих краях і будеш
 Жити незважаючи на острах і жах! Коли не пошкодуєш жмені грошів, щоб захистити від
Нього простих чоловіків, але відіпхнеш ні за гріш від вівтаря людей простих, що жили
 В ім'я справи, а також випадку на перший погляд простого, хоча ще вони почитали Боже
Слово й на згадку славного минулого їхня рука вже подати милостиню жебракові була
 Майже готова, хоча в неї не було вибору іншого! Треба дияволові знову показати, яких
Синів здатна ця земля народжувати, коли Господь побажає, тоді на них слава й почесті
 Очікують, але той, хто вище всіх стрибнув, сам собі знак безсмертя прожогом
Воздвигнув! Диявола це немислимо тривожить і він спокійно на Русь з іншого боку
  Дивитися не може, він сподівається, що та крила незабаром складе й туман над
Православ'ям ніколи не розвіється! Ці промови малятам відраду подають, а старі люди
 Від бісів Русь, що сили, стережуть, а тим часом татари храми палять, але їм ратники
По заслугах відразу відплачують, і от уже гримить салют для тих, хто вірив  у свій успіх!
 Зберігай же нас, Господь, не тільки нашу душу, але й грішну плоть! Звичайно, що гріх
Робиться в місцях безклопітних на швидку руку, але справу злу творять завжди двоє або
Троє! Мені соромно навіть зізнатися в тім, що мені теж приємно із провинами поблизу
Пустиря таємно зустрічатися й у той же час на ціпок мандрівника двома руками
Опиратися!  Їх найчастіше люди на словах, чим на ділі бояться, багато хто із гріхом
 По буттю ходить і радість саме в ньому знаходить! Під скрип паперу зло навколо
Юрби стогне й свище, воно невпинно тлумачить про благополуччя й пожитки, але, як
 На зло, тріск створює старе перо і воно підраховує душевні збитки! Буття не туди
Поїхало й пішло, його ніщо не підбило й не схилило вбік науки, проте зло заплямувало
Людські руки! Людям здалося, що мир у старому підворітті миттєво зник і диявол у душу
Самовільно вліз і там пішов святості напереріз! Випліскує вічність таємниці божества, але
Не сприймає їх нерозумна голова! Слідом за гулом слів зникає Всевишня любов, але той,
Хто всіх дурніший потопає у власті своєї й до неї прилучає ще й друзів своїх і кожний
З них потім нарікає на святих людей до кінця життя свого! Їх не бережуть, їм зайвий раз
Милостиню не подають, а найчастіше божественні книги в печах прилюдно палять, певно
Не вникаючи ні в істину, ні в суть, вони сунуть свій ніс скрізь, і немає часу ченцям
Лишитися наодинці, але добре живеться в такі часи одній лише шпані, але та принадності
Життя не шукає в нічних моліннях чи непосильній праці! Виходить, буде лихо царювати
На землі! Той, хто зі злом вживається й за розум ніколи не береться, от-от в диявола
 Обернеться, але від Бога він ніде не врятується! Таких перевертнів люди бояться, хоча
 На дурнів вони ніколи не зляться й тим і іншим слід швидко перевтілюватися! Чого ж
Самих себе соромитися, або довго коливатися?! Прийшла пора за розум двома руками
Братися! Відразу за стіною лунає сміх безтурботний: «Навіть люди святі вічно
 Не живуть на грішній землі - ваше  життя недовговічне!»  Не дивися в глибину, там
Тільки побачиш біль одну й ту ж саму, котра через тлін і суєту готова піти до дна! Вона
 З усіх боків тирчить, але чийсь голос говорить, що винна не вона! Ліса майорять, а поля
Вже жовтіють, люди моляться, як уміють і ні про що не шкодують! Їм гріхи накинули
 На шию величезну шлею, щоб ті завжди йшли у них на зачіпці! Бог дивиться строго:
Звідки ж для Його чад зіходить погроза? Життя - це звичайна проза, де, зваживши все
Проти й за, хочеться йому відкрито сказати, тобто прямо в очі: «Хто його погляд до небес
Зводить? Хто для нього гарні слова знаходить? Воно у землю свій зір устромило
 Й колишні борги своєму народу ще сповна не повернуло! Невже життя геть-чисто
Забуло, скількох людей щастя позбавило?»  Поміж Богом і Сатаною подумки кружляю
 Й сам собі погибель пророкую, але іноді в страшну апатію впадаю й нічого навколо себе
Вже не помічаю, однак припускаю: поки я ще живий і все нормально з головою,
 Не можна брести слідом за юрбою по дорозі стовпової! Якби псалми по околах
Гриміли, селяни б не так хмеліли й не валандалися б по шинках без чіткої мети!
Народ би праведно жив і братів по Вірі назовсім би не забув, а для себе всю красу небес
Він би відкрив, але нині це вище сил, навіть, для тих, хто чесним був завжди: нині кожний
 Радий тому, що його власний погляд, хоча б не вносить розлад у скромний побут, тому
Що це великим горем Вітчизні грозить! Скільки ж простору для шукаючого погляду є
 В співі церковного хору! Саме там усе розставив по своїх місцях Всевишній особисто
Сам, але залишив нам митарство по святих місцях! Хватаю повітря жадібно, щось
 Із Вітчизною діється погане, і я кляну її ворогів нещадно, тому що дух розбрату увійде
 В наші храми незабаром! Серед широкої рівнини блукаю й сам із собою про життя
Міркую, падаю й у бруд вступаю щораз, але відразу забуваю в ім'я чого так довго мучуся
Й страждаю?! Я поборник освіти, але не духовного поневолення, хоча обожнюю лекції
 Й публічні читання, тому що гарно сприймаю любе задоволення! Чарівний мій сон, крізь
Дрімоту я чую подих і стогін, щось мерехтить і світиться вдалині - це ж Бог! Як же я міг
Не подивитися в ту мить прямо на схід?! «Люби ближнього, як себе самого!» Ну й що
 З того? У світі багато чого нашою увагою не було удостоєно, але про вдячність
Повідомляється і вона в голосних  вигуках виражається й благодаттю небес вона назад
Повертається! Одна ненависть напрочуд потайлива й мовчазна, але Віра Христова зовні
Схожа на всенародне надбання, яке заслуговує нашої поваги! Тільки біда полягає в тому,
Що теологічну суперечку вносять в усі  душі смута й розбрат, вони ведуть до остудження
 Нормальних взаємин і приводять до різночитання канонів буття, але є ж на небі
Всевишній суддя! «Творець, скажи Ти нам, нарешті, хто ж з нас святий або негідник?
 Навіть блудниця не переходить границі, які позначив особисто Ти, але подивися, що
Навколо відбувається, тому що люди знають, що гірше смерті нічого в житті
 Не буває, адже збудеться тільки те, що було вже передбачено! Душа до святості
Прагне і за собою грішне єство що сили тягне, але чи зможе вона від гріхів
Самотужки звільнитися? В час життя не видні всі його примхи, адже ширина
 Й глибина чомусь від чужого погляду були приховані завжди! Смерть -  момент і мить,
 До неї немає претензій ніяких! Щастя є тільки там, де люди до землі вклоняються
Нам, немовби великим божествам!»
«Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!
 Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас!
 Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас!
 Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині й повсякчас й на віки віків! Амінь!»
                /Трисвяте /
                Г Л А В А  - 17

                ШЛЯХ ПОДОЛАННЯ-
                Путь  Сергія!
                - 1 -
 Коли дивлюся через глибину століть, бачу образ милий знову й знову! У ньому чернеча
Суть, коли я неправий, тоді не обезсудь, а краще допоможи мені чим-небудь, а то мене
Коли-небудь за різночитання історії Русі на Соловки негайно зашлють! А той безмовний
Край оглушає тільки собачий гавкіт, там наосліп можна провалитися у драговину таку, що
Не встигнеш сказати: «Прощай» і невідомо куди потрапить твоя душа: чи в Пекло, чи в
Рай?! Вуста премудрі всякчас говорять, що зірки для того й горять, щоб їхньому осянню
Кожна людина була воістину рада і під безліччю різних квітів істина божественна 
 Не пішла у глиб століть, а її краса неприродна доходила до простих бабів і мужиків!
Нехай для кожного єства, у якого є розумна голова, сіяє слава й міць Божества! Бог
 Не проти  своїм дітям допомогти, Його душа благодаттю наповнена й немає в ній
 Ні краю, ні дна, Він допомагає військовим когортам наставляти ворогові роги, і куди б
 Не ступала Його божественна п’ята, там завжди залишаються Його сліди й вони людям
Ой же як потрібні, щоб втекти від повсякденної суєти! Його премудрість людей від лиха
Рятувала і надію вона людям дарувала, коли її їм бракувало, коли вони мандрували дуже
Довго і тривало по всьому Всесвіту, а вона непримітно поверталася назад, і їй усякий був
Тут радий! Сила будь-якого єства перебуває в руках тільки одного Божества! Ми
 В Ньому маємо потребу - Він же світло в нашім віконці! Він в усі роки мовчки приходив
Сюди, щоб люди ніколи не наносили своїй душі навіть дещиці шкоди! Нехай Віра між
Душею й тілом бродить, і пісню свою протяжливу по вечорах заводить і, щоб мир той
Став для неї й близьким, і рідним, давайте ж і ми за долею Сергія на дозвіллі ретельно
Простежимо й пройдемо слідом за ним, поки він ще не став святим! Складно зложилася
Його дорога, проте він став улюбленцем Бога, але цей пустельник і чернець ріс духовно
 У своїх побратимів на очах, переборюючи непролазний страх обдумано й не похапцем!
Він пройшов крізь темряву й ніч, щоб собі й своїй душі допомогти всі терни на тяжкому
Шляху перемогти, Він пішки й уплав переборював дурну яву! По швах, тріскотячи,
Відривалася вже не одна частка від старого батьківського плаща, але він далі йшов, немов
Стара каланча й з його плеча звисала додолу рвана торба, яка б іншого ченця зовсім звела
З розуму, але він себе переміг і в нетрях лісових пережив, як зміг, час небезпек і тривог!
Йому тоді добре Господь допоміг! Кожна пройдена з болем верста усе сильніше стуляла
Молоді вуста й це неспроста, тому що та роль, що була відведена йому, судячи з усього,
Давалася одному зі ста! З ним зустрічався Московський патріарх, нині його ім'я у всіх
Християн на вустах! Він сміливо на омріяну землю вступив, де в нетрях лісових самотньо
Жив і не боляче від цього тужив, поки холодний піт його чоло один раз сильно не покрив!
Він свою юність і молодість своєму Божеству присвятив! На легких хвилях гойдався його
Схудлий порох, але молодий чернець не переступав святий закон і ніколи не прагнув
Самотужки зайняти патріарший трон, він був у віру остаточно поглинений і покаянням
Поневолений! Так, він не був здивований, що є ті, хто життя прожили в суєтності,
 Але не довідавшись нічого про пророків і про Бога,, для помазання на земне божество
Без особливих роздумів підставляють своє білосніжне чоло, щоб опісля його життя
Час і роки товстим снігом замели! Коли бути отому, що призначено небесами, тоді
Неодмінно збудеться воно! Істина в темряві не розчиниться, а навпаки вона ченцями
Буде підбадьорена, тому що поводиться пристойно й відповідає демонам порядно! Її храм
Ще не розвалився, коли в ньому Сергій зі своїм товариством там оселився, а його Дух,
Нарешті, відновився! Вони живуть на прекрасній землі, залишаючись часто з думами
 Тет-а-тет, але розум Сергія повстає, адже він мучиться, а не живе вже котрий рік: він
 Без притулку по лісі бродить, але поблизу храму святість не знаходить! Що ж там
Відбувається? Дзвіниця стоїть вертикально до підлоги й дивиться точно вгору, але Віра
Сама шукає для себе точку опори, не вступаючи в світські розмови, вона готова
Згорнути гори, тільки б не жити наосліп, а, піймавши важливу думку, хоче увійти знову
В обитель святу, але Віра ще слабка, піт постійно котиться з її чола, а худорба буде їй
Постійно нагадувати про тяжке буття! Коли наш край немислимо мізернів і страждав,
Сергій жебраків, як рідних братів у своїй келії приймав, усякий без штовханини і бійки
 В його келію моментально ввійде, на ліжко ляже й міцним сном засне! Він там своїй душі
Умиротворення врешті-решт знайде, навіть людина чужа була б прийнята там, немов
Своя! Варто порядок у цьому світі твердою рукою навести, щоб чернецтво на Русі від
Животіння врятувати! У старість проходить всі його поверхні! О, Боже, не допусти
Зникнення людської дурості з поверхні землі, тому що по її милості люди попадають
 До Господа у немилість! Здається, уже й чесність із цієї місцевості зникла і невідомо, де
Вона з'явиться знову! Усе сповнено величі й особливе значення, тому що вже сповна
Зрозуміло суть свого призначення й переборені останні підводні течії, що були колись
Каменями спотикання зовні від людських поглядів заховані! Сергій залишив колишні
Слабості - він у передчутті чернечого осяяння! Воно на місці не сидить, а до границь
Істини стрімко біжить, але от-от знову заверещить, що російська земля охрест горить! Під
Час тривоги русини перекривали всі стежки-дороги, але в коней підламувалися ноги, тому
Що тяжкий вантаж не звільняв святу Русь від її рабських уз! Поруч із монастирем текла
Ріка, а над кучерявенькою головою пропливали купчасті хмари, а далі щось погане писати
 Не піднімається моя рука і от на посірілий папір знову лягає за рядком рядок! Фігура
Сергія неоднозначна й занадто велика, щоб її скопом вмістити в величезний на вид рядок!
Нехай через вічний сон цей смутний наспів почує він і нехай буде серед келій затаєний
Той таємничий вогонь, що спадає додолу з його святих долоня! Свої турботи він
Виконує з величезним бажанням, Сергій не сходить із власної борозни й для нього
Настанови Христа досить важливі! Він жив по призначеннях Бога, але важка, під стать
Йому, була його терниста дорога, а на ній провин пребагато! Пройшов ігумен шлях
Подолання, шлях істини і її збагнення! Там розкидані валуни й дрібні камені, що
Прилетіли з Місяця і зневажили мораль всієї країни, де тільки лютість визначає її духовну
 Міцність! Що значить: до останнього подиху варто боротися, якщо немає серед
воїнів Гідного полководця? Але його введення на престол викличе в суспільстві повний
Розкол і приведе суспільну думку в стан заціпеніння, але він же з нами поруч - і жестами,
І поглядом він пересилює нові перешкоди, маючи особливий дар, ігумен приніс чимало
Горя від лютих татар! У цього бідолахи були сутички і сварки з непорядними людьми!
Думки громіздкі не для злиденного мозку! Усе в ньому начебто є, але немає куди
Присісти, щоб відпочити й трохи поїсти, адже треба пішки йти більш, аніж чотири
Версти, а потім по болотах повзти, щоб бажаного результату врешті-решт досягти!
Мозок проходить у занепад і дрібніє його поверхня, коли так уже сталося, що застарілість
Стала  зовні виглядати дорожче найдорожчої речі, тоді нам варто бігти відусюди, де
Живуть не зворушливі люди! Там багато чого недоступно нам, але ми спокійно ходимо
 В Божий храм, хоча та ж твердь буде в прийдешнє пильно дивитися, адже поруч з нею
Валандається кістлява смерть! Усюди те ж саме! Від страждань позбав нас, Боже!
У кожного сторіччя є своє середньовіччя, де панує заповідь єдина: «Гуляй і гріши собі
На здоров'я, щоб не зменшувалося людське поголів'я, незалежно від їхнього суспільного
Стану!»  Людині видніше, що для неї в цю мить важливіше?! Любов до Бога - справа
Праведна й свята, але серцю потрібне зовсім інше буття!Усякому личить лише те,
Про що його грішна душа, навіть, у сні несамовито фантазує, коли в сутінках буття
 По темних завулках мужньо шастає! Ми вбиваємо час, а епоха вбиває нас! Всьому свій
День! Всьому свій час! Кожна епоха на малі уривки роздирає нас! Серце ні в кого ще
 Не розірвалося, але життя понеслося й криво, і навскіс! Ченцям багато єресі тоді
Вислухати від людей довелося! Нам би сповна вистачило тільки одного, але воістину
Великого світила, але з пересічних справ я б нічого вибирати не захотів – адже усьому є
Заповідна межа! Люди мучаться від натуги, коли їм треба якось вижити в замкнутому
Колі, але втомившись тягти свою лямку, люди хочуть непошкодженими вийти
 З певних рамок життя: «Привиділося якось по весні одне проведення мені, що й мені
Варто жити в дрімучому лісі зі звіриною вдвох! Я чимало гнівався, але потім
Із проведенням, врешті-решт, погодився й у лісову чашу зі страхом і болем швидко
Ввійшов, хоча перед цим ледь-ледь на гарній і розумній дівиці не женився! За істину, як
Ідею, нам ще треба з останніх сил боротися, щоб до глибини високих думок добратися,
 А потім ще вище них піднятися! Мабуть, з тими, хто їх потривожить, мені потрібно
 В криваву бійку вплутатися, але зі злом ніколи надалі не стану знатися, навіть, коли
Буду йти й відразу спотикатися, проте від цього мій дух буде тільки збільшуватися!
Моральність або не доречна, або добре оплачується повсюдно! Покажіть мені того,
Хто не Божество, але життя своє прожив старанно і до того ж ще й чесно?!
 У багатьох на лобах написане не тільки грішне, але там  дійсно є розмита з роками
Велика сіра пляма!  Скажи мені, Боже, чому ніхто не прислуховується до горя мого?
Невже люди самі потрапили до біса в пастку? Я ж від себе цю думку геть жену! Уже
Краще вдамся до допомоги сокири сталевої серед шуму лісового, чим зраджу справі
Святої - це було б подібно блискавці й грому, а мене замучила б печія й оскома! Визнання
До Господа тоді прийде, коли Він у свої руки кермо влади над всіма людьми візьме!»
 Тісняться келії між віковими ялинами, а в великих зрубах тісняться ченці у дірявих
Шубах, вони виглядають досить грубо, але незваним і нежданим людям вони двері
Відчиняли й чинів нікого й ніколи вони не позбавляли! Страхаючись своїх гріхів завжди,
Церкву ченці відвідували в усі дні й роки! «О, Господи! Ти Цар небесних сил, молюся
Тобі, що залишився живий, хоча руки на своїх грудях майже вже схрестив! Хочу я,
Боже, щоб і Ти всі гріхи мені простив, я ж Твій блудний син і не любити мене в Тебе
Немає причин!» Раптом я повернувся до тями і остаточно зрозумів, що розумом майже
Звихнувся! «Почуй мене, мій Бог, і згадай, як Ти мені вже не раз і не два рази допоміг,
Хоча я був тоді без ряси, але Ти забрав мої позбавлення дотла! Від фатального подиху
Залишилися тільки дрібні крихти, але мій дух зміцнився непогано! Господи, ти ж
Наш Бог, так допомагай же нам у дні негод і тривог!» Сергій як міг, так Бога й молив,
А коли ті слова у пам'яті своєї одного разу воскресив, тоді лишився сил: він згадав, як
Першу зиму пережив, а холод і голод його ледь-ледь не погубив, але як же їх пережити?
 Треба тільки Бога про допомогу всякчас молити й сльози невпинно лити, але щоб
У дикому лісі на самоті жити, треба було дуже сильно Бога любити! Перед Сергієм
 Висить на небесах холодний Місяць, він напрочуд повний й червоний, та й зіркам немає
Числа, ігумен по лісі ходить допізна, от-от ліс до себе забере холодна й темна ніч і ніхто
Тоді ченцеві в боротьбі зі злом не зможе допомогти! Йому призначено російський дух
 На тім місці відродити й почуття гордості в слов’янські душі прожогом вселити, а народ
Просто зобов'язаний був собі кумира й праведника створити й з Богом разом жити і честь
По честі стояти на тому самому заповідному місці! Так їм разом буде тісно, але той, хто
Не мінливий і до того ж ще й не розпусний, буде служити своїм сестрам і братам і стане
Жити тільки за їхніми поняттям! Те, що душі сподобалося, уже напередодні трапилося,
Воно в яву прожогом втілилося! Поїхало й понеслося, а потім таке тут почалася, що
По дорогах уже люди не ходять окремо! Пам'ять про Сергія покрита сивинами, а минуле
Потаємне пішло слідом за роками, але воно ж поруч із нами, хоча й заховано за сім’ю
Одвірками! Його дух теж бродить неприбраними полями й любується осінніми квітами!
Він витає під небесами, немов над хвилями морськими! Він сам указує нам, як випливати
По його слідах! Він не зробив у житті зла нікому, адже сам носив на собі діряву й рвану
Торбу, воду сьорбав і про людей дбав, адже його зброєю було слово Боже, а на питання:
«Що його зараз тривожить, і чи грішив він  багато разів?», він статечно ось що
Відповів: «О, так! Відтепер – ніколи!» Прикрашає його чудовий і прекрасний портрет
Те-божевільне світло, якому й діла немає до наших міркувань і лих! Від його величі
Проясняються риси мирського буття, але холодіють серця, а люди молять лише одного
Творця, щоб світло тих далеких планет, яких сьогодні тут немає, залишило б над землею
Свій ясний слід, коли його побачиш, тоді й життя своє, здається, сповна продовжиш! Що
В Бога і голові не ясно не тільки мені, але й світлу, і темряві! Думка не знаходить собі
Місця й чекає найбільше того таємничого жесту, коли Божество зрушить із місця моє
Потьмяніле від багатьох лих єство! Куди ж поділися гарні вирази і слова? Невже від них
Не залишилося ні шлейфу, ні сліду? Біда! Біда! Вона в усі роки приходила сюди перед
Затемненням! В очах чимало брижі, але мужики й баби ситі горем по саме горло, його
Вже, здається, у заборонні рамки замкнули, але перш ніж знову замкнути, треба забрати
Під ним земну твердь! Я не збираюся витрачати дні свої на те, щоб продовжити життя
Ворогів своїх, тому що в мене безліч планів інших! Ми ж прагнемо віддати своє
Життя за великі переконання, але не вивчаємо науки про страждання і муки Христа
Для простого порівняння! От де перебуває той камінь спотикання, за яким зникає
Короткий шлях мого буття! Звідси виходять ті різночитання, які висять у порожнечі,
Але мистецьки зображені на сучасному полотні, хоча нічого не залишається в голові –
Вона тихо тоне в холодній воді! Сергію на самому початку шляху дуже важко було
Самого себе перевершити, щоб до єдності духа слов'янських націй єдину дорогу знайти:
«Сергій, знай, що Твій заповідний край прагне ввійти в небесний Рай, і про те  ніколи
Не забувай, люби його й оспівуй і довіку свій народ не зраджуй і іншим святим мої
Слова Ти передай і знай, що коли час проб'є, тоді погань вся вщент  умре!» Борги
Треба людям загодя віддавати і не варто свої сили поспішно розтрачувати, їх треба було б
Мати, щоб надалі був час творити й ризикувати! Багато чого треба було тоді ченцеві
Вміти робити: і хати рубати, і храми строїти й уміти їжу готовити й праведно посеред
Братії жити, щоб нікому не грубити й слово на проповіді мовити, інакше неможливо в лісі
Й дня прожити, щоб себе заживо в сирій землі не згноїти! На честь Бога там було
Прочитано молитов досить видимо-невидимо, зараз не залишає душу й біль, і тривога,
Адже попереду лежить безвісна дорога, яка проходить по безліссю! Де ж ті весняні
Води, що дають оповесні буйні сходи, незалежно від ситуації і погоди? Місяць от-от
Зійде й отоді проясниться небесна твердінь, щоб побачив простий народ безліч ледь
Тліючих  зірок, адже їх колись запалив сам Господь! Загублене сьогодні їхня кількість,
Але Сергія до небес щось інше що сили тягне і вона набагато сильніше, чим слава
 Й пошана! Він дивиться на минуле з тугою й думає, що не пов'язаний міцними узами
 Із власною долею, але минуле ще не раз до нього обличчям повернеться, і при спогадах
Серце знову несамовито в грудях заб'ється, але час повільно до власної зірки рухається й
Сергію нічого не залишається, як тихо чекати на те, коли ж у душу благодать ввійде?! Він
Любив носити тільки одяг чорного кольору, молився, хворів і вмер від старості прожитих
Років, але теж вірив суттєво у безліч прикмет і суперечки немає, що для  будь-якого
Мандрівника, а тим більш для божого обранця, важливіше натільного хреста речі
 В цьому світі нема! А вороги тим часом грабували губернії, люди бігли від них
 У сорочках натільних і дітей витягали з гойданки, але ті, хто зробити це швидко
Не встигли, у пекло раптово полетіли! Приглушивши дзенькіт у вухах, Сергій сповільнив
Крок, ні до чого тут зайві слова і жести! Його погляд наткнувся на безліч нових завад, які
Йому створив повзучий плазун! Ніде не скрипнуть, навіть, двері, своїм очам не вір, але
 За кожним кущем ховається зубастий звір і що ж робити людям в цю мить? За поясом
Величезна сокира, вони її носить із тих самих діб і часів, коли темрява заслонила їхні очі
Ясні, а це сталося наприкінці весни, здається, вона темрява спустилася з високих гір! Тоді
Сергій теж залишився без шматка хліба, і підсобило йому в той нелегкий час сьоме небо!
Адже він втратив голос і посиділо його чорне волосся! Він зелені очі побачив у темряві
 Й уже прикинув у розумі, що прийдеться битися з вовками віч-на-віч, але весь порятунок
 У залізній сокирі! Заради Бога він пішов сьогодні тією неходженою дорогою й от тепер
 Із тривогою молить Бога: « Допоможи й від погибелі плоть вбережи!» Насупивши
Зморшки, він бачить, як на допомогу йому біжать мужики із розложистої лощини, а коли
Розсіявся туман густий й Сергій поздоровкався з юрбою гучною й подякував простих
Людей за порятунок свій! Він безгрішно жив, молитви читав і настоятелем був, але
 До нього чомусь не йде молодь, невже його монастир був дуже поганим, тому що немає
Йому пошани серед молодих сердець?? Він теж сподівався на одкровення Боже! Йому
Жити важко, не допомагає навіть із двадцяти волів упряжка! Йому треба було знати
Назубок, що всьому колись приходить невизначений строк! «Я волію попелом стати, чим
Плакати і стогнати, а вже потім ворога благати, не хочу бути порохом, а для цього
Варто розстатися з моторошним страхом і змінити стару натільну сорочку!» Він уже
Пережив пекло земне, коли в його храм увірвався один супостат, але ангели допомогли
Тоді йому й, зважаючи на все, допхали до келії його діряву торбу! Він бачив перед цим
Сон віщунський, там точно так само спливали ті ж самі речі, якими зараз мир не блищить,
Але вони не стали набагато різкішими через одні й ті  ж несподіваної речі! У ті ж самі
Двері вже уривалися не люди, а люті звірі! Ігумен по лісі носиться немов кочет, постійно
Буркоче про щось і вдень, і вночі, а потім раптово регоче, невже він хоче, щоб  людям
Праведно служило Боже слово, але слова святі, здається, ще не зовсім готові прийняти всі
Його умови й от уже звучить свята молитва замість передмови: «Царю Небесний,
Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя
Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий,
Душі наші. Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ, і сущим у гробах
 Живіт дарував! Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ, і сущим у гробах
Живіт дарував! Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ, і сущим у гробах
Живіт дарував!»
 / Молитва до Святого Духа /
                - 2 -
Простих смертних ченців-пустельників сприймали як звичайних ледарів і лежнів, які від
Усякої роботи ховалися в гущавинах ялинників, але із замилуванням прислухалися
 До їхньої думки із приводу мирського буття, коли й близькі, і друзі гучними промовами
Були підбадьорені і у їхній глибині прожогом розчинені! А земля поринала в сірі сутінки,
А люди в тичбі днів прагнули втекти під світло вуличних ліхтарів, щоб не бачити темний
Град, де люди не вимагали від бояр ніяких відзнак, хоча, умираючи, усвідомлювали, що
Їм була потрібна зовсім інша країна! Ангели за всіма нами прийдуть, вони вже давно
Наші душі в темному підворітті у знемозі піджидають! Незабаром вони їх на небеса
Самотужки піднесуть, але не буде задіяний салют, адже всі грішники на окраїнах землі
Вмруть! Колись кожна душа полум'ям пристрастей була обійнята, але потім безвісне
Ремесло вселило в душі незграбне зло, тому що ті грішно жили і шиття поїхало і пішло!
Бозна куди, саме туди воно несподівано ввійшло, а от і безвісне чудо - дуже ласе блюдо
Для пристрасті й блуду, але воно сходить звідки?! Гріх пройде не швидко, сам біс слугує
Йому надійною й вірною опорою, хоча шматочок проскури святої для виснажених
Голодом і вбогістю вселяє надію і спокій, особливо, ранньою зимою! Перед нами простір,
А ззаду - прожитий час, наше життя пролітає миттєво й людина розуміє: наскільки
Вона сіра і недосконала! «Майбутнє, будучи всім, сприймається - нічим, проте минуле,
Будучи нічим, сприймається – всім!»  Навіщо  цей вираз без заздалегідь заготовлених
Схем написав відомий письменник Чарльз Лэм? Такі слова в роті швидко тануть
І допитливість вони негайно збуджують, тому що таке людське єство: у нього одного є
Свої вдачі і звички, але, крім того, є множинні помилки і хиби! Доки призначено
Волелюбності нудитися в неволі? Ми її окови носимо, як перстень заручний, з ними
Йдемо на вівтар вінчальний і кінець один - сумний! Напевно, життя на землі кошмарне
Й дуже моторошне! Скоріше б наступив той фатальний ранок, коли істину сприймати
Будуть звичайні люди, немовби жарт, тому що зло блищить і відразу нутро на дрібні
Уривки воно миттєво розриває: «Не суди і не судимим будеш!», але коли цю заповідь
Христа один раз забудеш, тоді чеснота в душі не приживеться, тому що за нею шлейф
Невір'я постійно тягнеться!  Не можна весь день на ногах провести і тут же виконувати
Функцію поводиря по святих місцях, адже втомлена душа знехотя входить у божий храм,
Тому що утома віддушує нерви, немов розжарена сталь, їй себе теж шкода, особливо коли
Поруч із нею живе гіркота й біда! Не можна думати про майбутні справи й діяти на свій
Ризик і страх, будучи утомленим і духом зневіреним, тому що гірше міркує грішне єство!
Коли ніс до землі повішений, тоді й характер буде неврівноваженим, але людина теж
Небезгрішна, вона зовні виглядає дивно, коли на поверхні лежать її манери і бажання!
Не знаю, чи варто священикам воювати зі страшенними негідниками, чи ні, але, на мою
Думку, завжди повинен залишатися шлях до відступу: «Ні з ким не ворогуй, тільки
Осторонь від злодіїв молися й у чужі справи свій ніс надалі не сунь! Нижчі люди,
Кращими, аніж вони є, ніколи вже не будуть!» Сергій не насичує сповна свою утробу
 Й постійно жене від себе ненаситну злобу! Йому потрібний спокій підчас ходи, щоб бути
Задоволеним своєю долею, а кривди колись розсіються й потеплішають ворогуючі серця!
Сергій з роками багато чого зробити встиг у сфері духовної і духом засяяв, хоча
Заздалегідь знав, що біс його не пугав, а тільки знехотя попереджав! Навіщо йому тлін
 І суєта? Він же не баран, який буцає рогами райські ворота й себе спалює вщент в ім'я
Божества, але стискає вуста, щоб суєта повз нього тихесенько пройшла?! Що стосується
Брехунів і інтриганів, то вони родяться разом із цими вадами! «У злому намірі не виказуй
Інших, адже все це буде для тебе набагато гіршим, ти краще розберися в ході думок
Своїх! Нічого гарного від  життя не чекай - попереду холод і заливні дощі, але, навіть,
Їм не вдається на  полові мудреця провести й з розуму його прожогом звести! Слово
Твоє в  мить змінює твоє єство, адже його широчінь не знає берегів, але коли в них ще
Жевріє взаємна любов, тоді люди самі перетворюються з хазяїв власних слів
 У простолюдинів і рабів! Наша доля така, але той, хто відважний, знайти вигоду
 Із цього давно вже встиг!» Сергій стриманий і великодушний навіть із тими людьми, що
Бродять навколо істини! Він почуває себе набагато краще, перебуваючи у тіні власного
Буття, хоча за ним з небес всякчас спостерігає Всевишній суддя: «Ти ж на Сергія глянь
І зрозумієш, що ти йому майже рідня! Себе ледарством не муч, а залиш свої справи
На волю причти, але розсунь своїм чолом темряву дрімучу!» Треба, щоб люди до істини
Завжди прагнули, у якому б положенні вони не були! Усе в руках Творця, але Він нам
Відмовить, напевно, прожити знову життя від початку й до кінця: «Залиш на чужій
Стороні всі сумніви - живи й не втрачай дарма часу й лови миті!  Забудь про своє
Дозвілля й відмовся від чужих послуг, одне сьогодні – завтра буде коштувати двох!
Відпочинок і помірність, про які люди знають заздалегідь, не приносять їм
Ні задоволення, ні страждання! Неміч роз'їдає розум набагато швидше, аніж жахливі
 На вид ідеї! Що маємо - те маємо, думаємо про багатство й загальне братерство, але
Утомлюємося з убогістю змагатися й з ганьбою за руки братися, щоб скопою
 По лабіринтах бідності до святості прорватися!» Сергій вже точно знає, що маленьких
Ворогів не буває! Людина, яка здатна багато чого знести, буде й надалі думати,
І сміти і Давидові псалми спокійно співати й за майбутнє Віри буде дбати! Викинути
Варто з голови всі злі думки і балакати треба пошепки, щоб плоть не намагалася грішити
Від понеділка до середи, а в наступні дні думки з нею залишилися б наодинці! Нехай сяє
Поблизу, а не вдалині святе Фаворське світло і бодай горить воно для близьких людей,
Тобто найближчої рідні! Чи не чорні думки ті, що вже міцним сном заснули
У мирській суєтності? На них бісам начхати, людям же стане важко жити й творити
І щось нове витворювати! При воскресінні на людей чекає духовний порятунок і отоді
Благодать наповнить їхню душу і шлунок, а їхньої душі нерідко самі пурхають по гілках
Немов птахи,які тримаються за життя дуже чіпко! Скільки ж пролито крові за слово
Боже? Життя подібне до злата, тому що після смерті нема назад вороття! Бог
Створив цей мир з води, диму й вогню й тривало це лише чотири дні! У вогні горіла
 Й палала земля, тому що сонцем вона була вщент обпалена! Ми право на волю собі
 Не даємо, а для вигоди Господові живемо й всякчас страждаємо, хоча достеменно
 Не розуміємо, куди й чому йдемо, але своїх обіцянок дотримуємося! З роду у рід наш
Православний народ своїм нащадкам спогади про минулі часи передає, щось трохи
Прибреше, а щось скаже навпаки, але чоловіки тонко знають справу свою, коли баби
Жнивують чужі жнива, вони п'ють й спокою душі не дають! Гріхів по пояс, а усередині
Єства є величезна діра або потужна порожнина! Одне життя проживеш, чи два –
Все одно на небесах будуть янголи судити про нас, дивлячись на Віру нашу, але перед
Нашим носом вони не закриють потужні двері, що ведуть до Пекла, нам не жити два
Або три життя, але всі говорять тільки про його дорожнечу, а куди ж поділася
Дешевизна?  Щось здавна її в цих місцях не видно! Більш Віри немає нікого сильнішого,
Хоча великі ідеї вже висять донизу головою на високій корабельній реї! Над ними Пекло,
А під ними дощ і град, там слова летять невлад, адже слово те, що було сказане
Недоречно і невчасно, буде почувати себе моторошно і боязко! Поруч казани зі смолою
Несамовито киплять - там же суще Пекло! Люди виють і кричать, плачуть і вболівають!
Канони церкви жодного разу, не притоптавши, Сергій не втратив своїх ігуменських прав,
Він ретельно виконує монастирський устав, тому що ретельно церковні науки вивчав,
Хоча розум поринає іноді у темряву і тоді немає спокою душі! Настали дуже тяжкі часи
 Для єства і душі! Дорога в православ'я одна: кожному варто самому дістати істину
 Із самого дна, де її приховує неймовірна глибина й цей процес гальмує особисто Сатана!
Дурість підбадьорена, тому що вона не одна, декому зовсім не потрібна велика й сильна
Країна! Крок до кроку! Ланка до ланки й от і ти йдеш, осягаючи істину одну,
 Не звертаючи увагу на Сатану! Вінець до вінця і як потрібно мудрецю, він теж  прагне
Зрозуміти премудрість одну: «Чому світло до кінця не пронизує темряву?» Треба б
Йому життя розумом осягти і на собі всієї його принадності, нарешті, випробувати, щоб
Загодя знати, чого варто від мізерного буття чекати?! Тут не можна позіхати
 Й мовчати в ту саму мить, коли треба надриватися й потужно кричати! У Сергія є
Всевишній указ: ніколи не спускати із грішників очей і себе не випинати напоказ! Оце
Указ! Цей рабський труд люди ніколи не врахують, їм же потрібний довгий батіг, щоб усе
Без виняток віддавали істині й честь, і пошану! А та, б'є із-за рогу сильніше хлиста або
Татарського бича, він йде навпростець, щоб людина повагою пройнялася до того, хто,
Судячи з усього, розмахує тільки тесаком, забуваючи про борг свій, але будь-яка мрія
 Не втілюється в яву без натільного хреста! Усе - тлін, усе - суєта! Сергій переповнений
Ідеєю святою й взагалі він ніколи не цікавився своєю особистою долею, хоча в самого
Не було даху над головою, він замість довгої розмови провів моління посеред монастиря,
Який був зверху Богові краще виднішим, хто йде стежкою своєї! Бог серед нас
залишається до кінця днів! Кому і як удалося розсіяти повсюдний морок,
І чи переможений був лютий ворог? На це питання відповість тільки Бог!
Комусь у цьому житті повезло, одного відразу ж на вершину вітром попутним
Занесло, а в іншого мирський побут вщент перебив одне-єдине крило й буття поїхало
Й пішло – криво і навскіс і позбавило душу визначних рис! Діло до того дійшло, що
Грішне єство прожогом впало на саме дно! Хтось у бідності доживає дні свої,
Але є й ті, хто грошам не знають рахуби! Мозолисті руки мліють напередодні довгої
Розлуки, але за межею водойми нічого не стало видно з вузького віконного прорізу,
 Хоча й кинутий небесам наш клич, але, судячи з усього, нам щастя вже не досягти! Хоча
Людина сама своє життя  вкоротила, але намагається людей навколо себе поєднати, щоб
Гідно далі жити й, сподіваюся особисто я, що Сергій відстоїть свої переконання
 Й дізнається наяву не про одне Всевишнє одкровення, але не зруйнує до Бога поваги!
Жити, а не існувати, уже краще з попелу заново повстати, чим далі животіти -
Це його призначення! Є блага в одного, але він прагне відняти їх в іншого і не стримує
Богові дане слово! Мало світла - усюди тільки морок, тільки ним духовний мир був
Обійнятий! Багато чого в житті людям незрозуміло, а буття на їхні запитання
Відповідає невиразно! Пізнати суть речей приємно і йти по шляху знань дуже цікаво!
 Хоча закон гранично охороняє патріарший трон, адже його пригрів той, хто тільки
На короткий час на нього трішки присів! Пройшло багато років, і він уже вщент постарів,
Але ще живий і непошкоджений, але в нього є план дій, який був з Богом узгоджений!
Усе, що хотів він мати, уже давним-давно має, однак, немає - більш милішої речі, чим
Старий табурет, але його в монастирі , так переказують люди старі, давно вже немає!
Йому повноваження Богом дані в ім'я служіння і для слави великої держави, але вони
 Не повинні провокувати указ, який був спрямований супроти нас! Наш народ доля
Перетворила в слухняного й худого раба, скрізь та ж сама голота і простота! Куди
Погляд не кинь, замість жнив цвіте один гіркий полинь! Охолонь і скажи дияволові:
«З очей моїх швидко згинь!» Лементи на шепіт перемінялися, а по головах пронеслася
Думка прудка, немов віз мчалася вона але потім від неї нічого не залишилося, вона зникла
За сьома дверима й прикрилася трьома великими дзеркалами! Вона повторює нам, що
Розум їй був ще за старих часів небесами даний, а ліс шумить всякчас їй у відповідь:
«Справедливості уже  багато років тут і в спомині немає! Скрізь один обман, він
Підпорядкував уже чимало великих і малих країн!» і відразу інше твердження несеться
Із забутих місць, що Бог у цьому світі теж є, і поручитися за мої слова може тільки власна
Честь! Луна вторить йому: «Так, Господь є! По Івану честь і пошана!» Напевне, все це
Сатанинська помста? Однак серце в такт словам грякає: «Бог є! Бог є! До чого тут якась
Непередбачена помста?!» «Господи, почуй мої промови, які були сказані у нічній тиші
 Й розпрями Сергію плечі ширше й віднадь від Русі вовкулаків і вампірів! Приведи до тями
Наших господарів! Не знаю, що діється у Вас нагорі, але готовий Тобі, Боже,
Сповідатися від душі!» Звідти, як і звідси, мир земний зовсім не видно, от чому нас
Іншою стороною обходить небесна благодать! Сергій же продовжує мучитися
 Й страждати, але до високої мети прагне невпинно крокувати! А думки спускаються
 З темного небокраю, здається, що доля до Сергія, як і раніше, прихильна! Він для Русі
Стільки добрих справ зробив, що простий люд його справи прожогом оцінив! У бідності
Той чернець, судячи з літописів, жив, але не сильно із цієї нагоди вболівав! Це була його
Доля! Не впадаючи в лінь, він вставав ранком на коліна біля вівтаря й молився, поки за
Вікном не ховалася вечірня заграва! Він читав слова молитви, а вони призначалися для
Духовної битви й були гостріше обоюдогострої бритви! Гріх, клянучи, вони зігріваються
Біля монастирського вогню, хоча у них зовні пурга й холоднеча! Це вогнище, з’явившись
Без стукоту, входить й долю дякуйте, що нагоду Ви маєте взимку біля вогню стояти,
Однак, за протяг вибачайте мене! Вам би треба не менш трьох днів стояти біля розкритих
Навстіж дверей, щоб допомогти душі своєї позбутися від темряви прийдешніх днів! Мить
Прагнення вже настала, а Сергій ще перед Богом у Раї не представ! Він всі молитви ще
 З дитинства знав і завжди їх напам'ять читав сільським дівчиськам і хлопцям! У житті всі
Прагнуть блиснути своїми знаннями,  але часом не має потреби на них звертати увагу!
Підносити Бога слинявим ротом людям негоже, але гарне без домішки поганого не буває,
Це всякий отрок ще з дитинства знає! Наш інтелект любить із боку на собою
Помилуватися, але, пізнавши істину, відразу від неї захоче відмовитися! Стихія
Людини – не праця на благо родини, а споглядання за небокраєм, ченці простолюдинів
Ніколи не зрозуміють, тому що їхні обмежені знання суть проповідей зрозуміти сповна
Не дозволяють, але методи переконання відразу на корені палять! Чи значить це, що
Навчання –  Сізіфів труд? Ні, ще раз ні! Учення – світло і йому альтернативи немає,
А невчення – темрява, що поглинає не тільки розум, але великі селища і міста! Скільки ж
Сергієм було пережито сумів, але на шлях істини недарма Сергія батьки благословляли
Ще на самому початку тернистого шляху, який довелося йому на самоті пройти, щоб
Душу свою від тяжких страждань остаточно врятувати! Для служби Божої необхідно
 Почувати нутром і шкірою переливи складного земного буття й необхідно забути
Назавжди про власне «Я» і неодмінно кидати у вогонь сухі поліна! «Як же я буду  жити
Без промислу Божого? Невже своє Божество зможу і я колись забути?!» Віра засіла
 В чоло Сергія глибоко, вона випробовувала його на вірність Христу дуже жорстоко, адже
Ще багато чого не бачить Всевидюче око, тому що до землі йому летіти далеко! Люди всі,
Без винятку, набагато кращі, аніж їхні переконання! Людина, яка не має дещиці часу
Для міркування, щоб перевірити наяву свої ж переконання, втрачає в очах свого ж
Оточення колишню прихильність і повагу! Зовнішність для ченця має немаловажне
Значення, до них  прислуховується підростаюче покоління: «Головне - не істина, а мета
 І переконання!» Це викликає в ігумена сумнів!  Сергій ніяк не може забути, як же йому
Важко доводилося на самоті жити: «Примушуй себе виконувати роботу тяжку й не чекай
На те, коли нові турботи засяють попереду тебе, й май трохи терпіння хоча б Трохи
часу пожити без спокус і тоді з'явиться покора й до Бога небачене прагнення! Усі
Помиляються, коли справа перебігу днів злегка торкається, але Божа істина наяву
Підтверджується, хоча рідко хтось свої помилки швидко виправити намагається!
 Проте чого тільки у буремному не відбувається, іноді людина своїх дій просто
Жахається, але вона далі йде і не зупиняється! » Сергій мало прожив часу між людьми,
Але перед ним Ти капелюх зніми: він разом із братіями йшов заповідними шляхами й
Змушений був нелюдські муки терпіти й на рабство постійно зирити, але хіба щаслива
 Та людина, що із віку й до віку по всіх усюдах живе один і його ледве зігріває світло
 Тліючих у ночі свічок?! Є чимало розумних і сильних чоловіків серед тих, хто вже пішов
У монастир довго не роздумуючи перед цим! Ними можна нехтувати або ж до кінця
Їхні вчинки не сприймати, але їм не можна зла бажати, тому що за всіх часів Господь
Застерігає, а людина припускає, хоча чужою думкою вона завжди зневажає!Не було б
Печалі, якби би у книгах літописці нічого про ченців не брехали! «Без розуму тим людям
Було погано, невже і я таким колись буду?! Буду казати коротко і ясно, адже у людей
Різні прагнення й різні задатки, їх задовольнити зумій у міру можливостей своїх!»
Тим, хто порушив свою обітницю, поваги на Русі, як не було, так і немає! Що з того, що
Немає розуму в нього, але він же не божество?! Святе почуття в небилицю пішло, але
Йому напереріз миттю кинулося зло! Робити нема чого - прийдеться ченцям з ситуації
Виходити необачно! Болить чоло, а думка впирається в одне, коли справа до кінця ще
 Не вирішена, а це означає, що вона щасливого випадку чекає ! Треба прагнути:
 З істиною воєдино злитися, а опісля надходити розумно, щоб в очах не потемніло, тому
Що бачити світло не кожному дано, особливо тим, хто пішов давно на саме дно,
А до цього жив неправедно й грішно! Сергій плакати розучився, але, живучи в лісі, він
 Зі слізьми навіки попрощався, але одного разу все-таки розплакався! Йому долею було
Призначено ченцем бути й мирське життя назавжди забути, і ось чому саме йому варто
Свій внутрішній дух постійно кріпити! Не хочу про його позбавлення і біль вголос щось
Казати, але так, як він ніхто не міг Богові служити, але темрява рясна згущається,
Зважаючи на все, битва з дияволом уже розпалюється! Прийшла пора бісам зрозуміти,
 Що їм вогонь у Божества ніколи вже не відібрати! Земля повинна героїв народжувати,
 А не у в'язниці простих людей надовго саджати! Сергій хоче, щоб диявол цей мир
Навіки покинув, а Бог людський розум з мертвої крапки зрушив! Сергій бродить
На дозвіллі по дрімучих лісах, але його погляд спрямований до небес! Життя залишилося
Позаду, рідні місця маячать десь удалині, а Сергій молиться від зорі й до зорі! А навколо
Метушня, але навіть серед білого дня Сергій постійно гріється біля святого вогню! Його
Плани широкі, але думки від земного буття далекі й напрочуд великі! Сергій уже
Добудував новий храм біля берега річки, - він мав вигляд великої свічки, про це розповіли
Своїм онукам люди дуже старі! Пам'ять у вічності згоряє, але достеменно ніхто й
Нічого не знає, але ця думка дій потребує! Купчасто течуть наші розмови, вони рідні
Душі калічать і залишають там величезні течі! Летять по миру святі слова, але їх
Спотворює людська поголоска! Сергій при справі й він перебуває біля підніжжя
Поставленої мети, але його нерви виснажені до межі! У наш час багато хто має звичай
Ставитися до сказаного з підозрою й міркувати з апломбом про те: чи варто
Догоджати свою душу постом, забуваючи про насущне й святе?! Я ж Богові відверто
 Заздрю, тому що Він не лізе в кожну душу зі своєю образою! Це ж чудо й сон, що саме
Він у своє дітище дотепер був несамовито закоханий! В ім'я його Всесвіт народжує
Таємничий шепіт, адже це йому передає Господь свій життєвий досвід! Всесвіт був би
Бездітним, якби досвід Святого Духа на землі закінчився марно! Господь на щастя уповає,
Але людей заздалегідь він попереджає: «Коли без  мене далі підете, тоді в безодню
Раптово впадете і це трапиться на черговому крутому повороті й навіки своє 
Минуле проклянете!» Високі гори від нас Бога закривають і від спілкування з Ним
Людей саме вони оберігають, однак, Сергій про це навіть чути не бажає, і він уголос
Запитує: « Люди! Бога обіймайте і до Його слів прислухайтеся, але до гріха ніколи
 Не припадайте й Бога не ганьбіть! Чи не Вам знати, на кого в тяжку годину уповати?»
- «Погоди засуджувати нас за те, що священик сивий окропляє плоть вином і водою!
Напевно, цей гріх не безмірний, хоча він гірший скверни?» Без  особливих сперечань
Моляться в лісовому храмі місцеві парафіяни, забувши про буревій, що вибухнув вчора
 В склянці дрібній! Як же без цього, адже ми ж слов'яни, а не солдатики олов’яні! Не той,
Хто псалми в храмі співав, зробив чималий заділ, коли вголос сказати одного разу
Господу посмів: «Слава Богові, що я живий і цілий, хоча й не зумів довідатися межу
Своїх гріхів!»  Неприємний йому мир загробний, немов ворожнеча міжусобна, але Сергій
Чернець на багато що придатний! Імена святі люди пронесли крізь епохи й часи злі,
 Коли б не було їх, що б тоді робило православ'я без них, але їх не стало, тому що
Покоління неабияких людей на Русі поволі вимирало, і, навіть, не червоніючи, люди
Згадують їхні справи й нетлінні ідеї! Сергій тихо міркує про своє призначення й думає
 З великим жалем про загублене молоде покоління, адже немає серед них визнаних геніїв,
Які б без зволікання вивчали спадщину своїх предків, починаючи з раннього дитинства!
Їм соромно не стало через те, що життя мирське хід їхніх думок враз зламало! Думки ті
 В пеклі зотліли, але буття все так само гойдається на каруселі, воно кружляється
 В органічному колі, відкидаючи на край свої хвороби й недуги! Сергія мучить одне:
Країна намагається позбутися рабства свого, але без нього! Він проводить дні
У суцільних моліннях і нічних пильнуваннях у надії почути Боже одкровення! Знають
Дорослі й діти, як важливо Віру в Бога мати, щоб всі земні страждання і муки пережити
І перетерпіти: «Боже, я перед Тобою стою з пониклою головою майже весь сивий, адже я
Жебрак і без надії на вбогу їжу, я безпомічний і голий, немов сокіл в небі, а в цей час Русь
Спустошує й грабує розкосий монгол! До останньої межі наш народ вже дійшов і туди
Його князівське свавілля, здається, довело! Твій мир, Боже, нескінченний, образ Твій
Славний і бездоганний! Відповідь дай же мені, Господи, хоча б на одне питання: куди ж
Зник Христос? Невже Він тут, Він же страждання прийняв в ім'я нас і тільки опісля
Піднявся на небеса, і дотепер там несе свій хрест! Боже, Ти великий і досконалий Твій
Лик, от тільки Христос на хресті головою поник, Він теж життя праведно прожив,
Хоча добро творив і правду людям в очі говорив, однак, нестаток у всім тягнув! Він
Нікого не кривдив і нікому не погрожував, кому міг - тому й догоджав - це навіть диявол
Прилюдно визнав!  Земля кругла, але саме тут православних християн нечестивці
Вбивають з-за рогу, от чому страждає від них Твоя, Господи, країна? Для мене істина
Важлива! Христос нічого не знав про фрак і не пив вино натще, а перебивався абияк,
Перемагаючи зло й морок, але ніс по пустелі Твої ж, Господи, святині! Не відаючи
Переляку, Він вибрав Марію собі у подруги, Його серце любов'ю було вщент розбите, і Він
Говорив про цьому відкрито, але багато чого з Його життя вже людьми геть-чисто
Забуто! У Його основі не було марнославства порожнього, але всього вище Він цінував
Боже слово! Люди припадали до ніг Бога живого! Його мир був завісою забуття був
Оточений! Невже наш мир теж буде колись небесами вщент спалений, а біси землю
Оточать із чотирьох сторін?» Можливо, це жіночі бредні після невдалої обідні! У ту
Важку пору жив Сергій у гущавині соснового бору, де не можна було б вижити без
Високої огорожі! А поруч була трясовина, але поблизу монастиря геть-чисто зникала
Матірщина! На відстані стояло мале селище, якраз посередині ялинок! Богові, звичайно,
Зверху видніше: по який ченці бродять в час дозвілля алеї й що із цього виходить, адже
Вони теж на ріллі потіють, коли жнуть і сіяють, але небеса не чекають, коли вони Богові
Сповна свої борги віддадуть! Хто душу дияволові продав, уважай, сам  уже
Розпрощався з волею назавжди в ім’я й для власної утроби! У Сергія є одна ідея,
Відповідно до неї ченці б жили набагато дружніше! Давайте і ми терпіння запасемося,
 І не поспішаючи до кінцевої мети, все-таки доберемося! Вивчимо обстановку, хоча
 В цьому буде мало користі, а потім заволаємо з натуги: О, Боже! Пощади, ми ж                Твої Раби й слуги!» Сергій помолився голосно й уже одягає на плечі свою стару торбинку!
Жити важливіше в ім'я великої ідеї, чим просто мстити, але багато хто живе навпаки,
Поки на шлях істини його не направить Господь! Люди дивляться назад, замість того,
Щоб дивитися тільки вперед, але той, хто людську сліпоту помічати перестає, сам живе
Немов дурень! Люди божеволіють нишком і наминають один одному боки, а суть буття
 Не пізнають до кінця і нічого вони вже не відчувають, але той, кому Господь дарував
У вигляді виключення своє духовне натхнення, уважає, що й він колись у сірому серпанку
Небес стане, а поки тільки свої гріхи тут навічно залишає і навколо нічого й нікого
 Не бачить! Він руками бруд розгрібає й щось шукає у лайні й у мотлоху, але стежить
 Зі своїх висот за всіма нами, займаючись своїми скромними справами! Люди до храму
Позбігалися, між собою трохи віч-на-віч  поспілкувалися, а вже потім по своїх домах
 До наступної служби розбіглися! Стражники теж ходять до храму по великих святах!
Їхні чоботи в грязюці, а обличчя покрила сажа з нового попелища! Поруч сидять бідні
 Й убогі, яки звісили ноги  зі старої лави аж до самої землі в надії роздобути до обіду
Трохи холодної колодязної води і знайти дрібку їжі! Хто б з них посмітив втрутитися
 В справи жереба і долі? Хто на Русь ворогів ополчив, настроїв і їх думки золотом
Розпалив? Хто направив, і хто їх уму-розуму навчив? Той уже давно мовчить, тому
Вічним сном в холодній землі спить! Хто ворогам пращу й меч в руки вручив? Невже це
Зробив султан боягузливий і до того ж ще й спесивий? Невже він захотів підкорити Русь
Свободолюбну? Він не посмітив би цього зробити, якби живими були люди ті, які були
Віддані волелюбній мрії і не жили у метушні й у порожнечі! Осуд Божий їх знищить
 Остаточно і в землю православну їхні кістки покладе рядком, щоб потім сірий туман
Їх укрив своїм вовняним рядном! Порядок нам потрібний у всьому!
«Господи Ісусе Христе, Сину Божий, молитвами Пречистої Твоєї Матері
 І всіх святих, помилуй нас! Амінь! Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!»
                /Молитва /
                - 3 -
 Ніхто молитву із собою в шлях-дорогу не бере, а навпаки –  кожний так живе,
 Як йому розум під скаже! Він посміхається хитро й любить золото й срібло, але
Однаково, народившись поруч вівтаря, провалиться одного разу у величезну й бездонну
Діру! Невже і я колись помру? Бути тому, коли людям учитися тут ні до чого! Життя
Покалічене унівець, а нутро майже що скалічене вщент, рани зовсім не заліковані,
 А подальші плани змарновані, і чоло усе ще зберігає бойові позначки! Що робити, щоб
Вижити і раніше строку не померти? По-перше, у кожного з нас є серце, а воно все
Одно візьме в здобутки свої скарби чужі, а по-друге – тим кому живеться тяжко
 І туго варто припинити жарти, інакше життя стане ще гіршим! Сергій мав голос
Незвичайний, а сам він людина тактовна і до того ж дуже практична! Дивися! Який
Вогонь горить у нього у середині! Він дивиться, як його народ з піхов свій меч прожогом
Витяг і підніс Золотій Орді урок такий, що ворог з розбитою головою втік до себе додому,
Але поранений звір кров'ю ще не витік і йому невтямки, що це не останній його крок!
А йому ні шайтан, ні Аллах у ту мить опам'ятатися від удару не допомогли, тому що
Слов’янський дух вражу рать остаточно переміг! Своїм хрестом чоло воїнства, осіняючи
Й рать на великий подвиг благословляючи й слабкі м'язи силою Святого Духа раз ураз
Наповнюючи, молить Сергій Бога всю ніч Русі в кровопролитній січі допомогти! Про хід
Битви, свідомо знаючи й перемогу русинам пророкуючи, а для загиблих брами Раю,
Самотужки відкриваючи й ні на мить не засипаючи, він бачить своїх героїв, які встали
 За Вітчизну неприступною стіною, щоб не бути на своїй же землі останніми ізгоями!
Господь – наш Бог, це Він Русі на поле брані тоді допоміг і народ сам себе в ту мить
Переміг: він своїм ворогам побудував, як зміг, величезний  і високий острог! Саме він
Наблизився до темряви земної впритул і змусив Русь святу не витрачати на розбирання
 Із чужоземцями свій час дарма, а перед битвою використовувати воду дощову й з неї
Приготувати воду святу! Либонь, Бог Русь пощадить і вижене з її земель нелюдський
Сором! Він зробив велике чудо і не допоміг татарам навіть Іуда! Віра в Бога Сергія в ліс
Привела й там вона його оберігала і завжди стерегла, як пастушка слухняного вола, якого
Вовки злі намагаються роздягнути догола! Навіть у старій рогожі в його образі вгадується
Риси дуже знатного вельможі! Не спізнитися б у ході кровопролитної битви встежити
 За рухом долі: один невірний крок і впаде на землю російський прапор! От так!
Хоробрим і відважним виявився ворог, але Дмитро показав своїм воїнам умовний знак,
  І ворог потрапив у халепу поблизу старовинного склепу, як усякий дивак, прийшов
В заціпеніння, і відразу звалилося його багатовікове творіння! Нехай сяє на Русі нове
Чудо, і підуть із її полів Сатана й Іуда, а разом з ними тягає море із бруду! Кров - їх
Улюблене блюдо, після сніданку солідного їм не стало видно нічого, але Сергію
За Русь образливо й більш того, його думка блукає в селах і містах, але плутається в днях
 І в літах, хоча намагається залишити там свій зрадницький острах, щоб його урівень
  З небом підняв чернець, немов російський прапор! Рядом чимало обривів і химер, кого ж
Мені історія поставить за приклад, як щирого патріота, якого хтось у свій час порахував
Майже, що за ідіота?! «Брати! Не упирайтеся недоречно, нам треба ретельно молитися
За результат раті! Ми ж накликаємо на свою землю лихо, коли молимося прямо на ходу
 Й поблизу себе не помічаємо лихо і біду, які прийшли в нашу хату, але ми ще у стані
Терпіти неправду тяжку, яку ніхто не стерпить, навіть, перебуваючи в Пеклі!  А місяць
Світить яскраво, але в нас на душі й не холодно, і не пекуче, його серп світить бісові
На шкоду! А той заохочує будь-який порок, що усякчас  намагається зіпсувати нас!»
- «Каюся! Каюся! Каюся, але я ж заздрості завжди пручаюся, і втекти від неї подалі
Намагаюся! Всі скарби наші зосереджені у Священній чаші, і чим частіше ми п'ємо
 З неї, тим в напрямку кращому спрямоване наше буття! Якби міцність духу й тіла
Впала в залежність від Віри цілком і остаточно, тоді б люди не поводилися немовби
Слуги і раби! Розсипаючись у похвалах, біс угамувати намагається наш страх, але
Той назавжди залишається у душі й в очах, але люди прості, життя своє прожили
 В суєті й у нестатку, намагаються похапцем побачити зло від себе хоча б у двох
Кроках, але навряд чи почують грім у десяти верстах від неба! Що не говори, але
Шкода  завжди попереду високій любові йде! Слухняність, навчання й дисципліна
 В ченців спрямовані на справу єдину: вони ж повинні святість здаля дізнатися
Й до неї прилучити благодать! Складна річ - життя, але ти не зневіряйся, тримайся
Й до сьомого поту трудися, а вже потім, стоячи на колінах, що сили, молися й удень,
І вночі! От так роби завжди!» Сергій був би тим фактом здивований, що молоді люди
Не беруть за зразок стародавніх героїв, але поки живе Божество, нескоримого на світі
Немає нічого! Ми ж слов’яни й у нас ока не вузькі, ми проти татар устоїмо й тому їх
 Переможемо! Швидкість у службі потрібна, а поспішність ченцям шкідлива! «Якщо
Жити праведно Ви хочете, тоді натільні хрести на шиї постійно носіть і іншим людям
Їх подаруйте, але подяки від них ніколи не чекайте! Досвід життя завжди повчає нас,
Що люди боготворять дану їм від Бога влада, але вони не владні над язиком своїм,
 От чому ми дуже багато часу помовкуємо! Не треба гріхів соромитися, від них важко
Десь сховатися, їх треба просто визнавати й з відкритими забралами з ними воювати!
Як здається мені, істина захована десь у глибині людської душі! Треба жити
 І не здаватися, але як життя прожити й щоб жодного разу не помилятися?! Зі злом
Варто безперервно боротися й до добра дуже близько не наближатися, але й далеко від
Нього не відходити, інакше важко буде дні буття вдалині від істини в пам'яті зберегти!
Я ж тебе прошу: більше слухай, чим говори й з допомогою сили нічого не наголошуй!
Людина тільки робить вигляд, що до істини спішить, але час її от-от присоромить, коли
Основний закон життя вона остаточно забуде: не укради й не убий, і не поминай
Лихим словом друзів своїх! Усьому є певна межа, але людям треба до святості
Прагнути повік!» - «Оце так! Ну й борода! За нею не видно ні нестатку, ні лиха! Наші
Плоди нащадки пожнуть, сподіваюся, що їхньої справи будуть голосними і дзвінкими!
Вони на зміну нам прийдуть, але потім теж у тінь навіки слідом за нами підуть!»
Диявол спроможний на користь і злісний сміх,його сатанинське серце прикриває тверде
 Хутро, йому потрібні насолоди, а гріхи, немов повзучі гади, потішитися посеред юрби
Будуть безмежно раді! Душі праведної жити заважає гріх, він їй кричить або тихо на вухо
Говорить: «Своє життя не губи, якщо хочеш, то кого завгодно люби в ім’я пристрастей
Людських, які до цього часу ще сидять по саму шию в лайні! Хто б на тебе не замірявся,
Ти однаково наодинці у лісі залишився і в ченці по добрій волі подався й там безповоротно
Залишився, тому що до істини двома руками й губами доторкався! Ще, здається, вчора
Бруд уяви на саме дно нутра влігся й там з ранку така метушня почалася, що життя
Криво й навскіс понеслася! Мало-мало перегорівши й на поліно старе на мить присівши,
Мирська пристрасть подумала знову, щоб взяти у свої руки верх і владу, а навіщо все це
Їй потрібно?!» Попрання прав зовні схоже на спокусу, але люди без дещиці жалю
Готують свій черговий гріх, що порушує природну гармонію, але його підносять як
Урочисту церемонію! Там є фальш і комедія, але вони ж фінал аморального буття, щоб
Казку зробити биллям, але істина тоді швидко покриється сірим пилом! На горе чи біду
 Я теж по білому світу правду шукаю, але ніколи не володів я нею і йшов до мети
Стезею своєю, але наближався до збагнення великої ідеї з кожним днем усе сильніше!
Вимиваючи брудні халявки, люди не мають потреби в духовному хлібі і мовчки місять
Грязюку, немов люди бідні і злиденні! Серце щириться, а через мить стискується, але
Своїм призначенням воно ніяк не задовольняється й поглядом на життя від звичайних
Серць завжди відрізняється, хоча йому теж забороняються робити крок у напрямку гріха!
Проявляючи схильність до бешкетування, людство вподібнюється звичайному свинству,
Де немає духовної єдності! Скільки було сказано слів, їх не менше, чим піщин серед
Нескінченних і вічних пісків, але й понині їм пропонують недруги злі покинути простори
Матінки-землі! Сергію не раз і не два рази траплялися ведіння, які мають чимало
Прихованого для людства значення й от наступив для розуму момент прозріння, а слідом
Сюди наскочило натхнення, миттю забулися всі непорозуміння, і геть зникли в його душі
Трепетні сумніви!  А все тому, що людина живе всупереч всьому, відповідно до розуму
Свого, але цей  мир уже не належить йому! А тому, усвідомлюючи швидкоплинність,
Свого буття він все одно не вірить ні в Бога, ні у вічність! Перебуваючи разом
 З Богом у постійній сварці, знає про винесений йому смертний вирок, який приведуть
У виконання незабаром, але іноді це не шкодить, а допомагає історичному героєві! Йому
Не вперше вставати урівень із зеленою травою або зрівнюватися з високою горою, в ім'я
Чого й для зберігає його ім'я безтурботна й безкорислива земля? Я ж Бога відверто
Запитаю: «Чи вірно я роблю, коли суть буття великого Сергія по книгах осягаю? Він
Нікого не кривдив і нікому нічим не загрожував, хоча одного разу, не подумавши, сказав,
Що суть буття в історії розчинена, ось чому вона така незбагненна й неймовірно
Важка!  Це не наша провина, що в нас немає ватажка! Літописів мало залишилося
 На землі, тому що для людей настали дуже важкі часи, щось протягом буття так
Зламалося, що навіть сумніви у мою свідомість закралися! Гинула й відроджувалася
Велика Русь, як країна, але не завжди повинен сказати Вам я, дами та добродії,
Підкорялася розуму вона, хоча її нутро зі злом боролося, але слабким залишався її хрипкий
Голос! Бог її людей довго вивчає й сам волю їм у руки поволі вручає! Задумана справа
Ніколи додолу не звалиться, тому що люди гучні не змінять власним думкам!  Дияволові
Треба нові мережі плести, а Сергію варто відстоювати власну честь!» Спокуси
Великого світу не для ченця й поета! Я усередині істини верчуся, немов у картковій
Колоді крутиться трефовий туз, людей повчаю, але сам навколо себе бруд не помічаю,
 Хоча іноді сам вчуся ц життя, проте незначні мої здобуття! Незважаючи на страшний
Сум і неабияку журбу, тяжкий віз спокус і вад поруч з собою тягну, але святість від себе
Не жену! Ченці не позіхали, коли думки на льоту двома руками хапали, але разом за
Провідниками ледве поспівали, хоча тексти псалмів заздалегідь знали! Вони навчилися
Жартувати, аякже їм чернече життя собі полегшити?! Не буду лукавити і лик Сергія
Незримо для народу єлеєм прикрашати, це зробити мене вже ніхто не зможе примусити!
Якщо чесно зізнатися, то йому складно було зі сторони природним здаватися! Адже саме
Йому випала тяжка доля, можна було б навіть запити з горя, але в нього святість своїми
Ногами входила, добре, що часу на міркування у ченців тоді  в наявності було! Він ще
 До чернецтва жив у повній догоді й був юнаком не з боязких, але своє життя він віддав
Богові без остатку! Заздалегідь всіх читачів попереджаю, що Сергія свідомо великим й
Досі не вважаю, але обсудити неупереджено його діяння наодинці всім людям пропоную!
Допомогти мені в цьому Бога прошу й благаю! Сиджу по самі вуха в горі в печалі, тому
Що думки на сім століть запізнилися! Хочу про все досконально довідатися по порядку,
Щоб самому розгадати цю складну загадку! Послушникам треба трохи поїсти й попити,
Та й горло їм не завадило чимось промочити, а то важко натще службу в храмі правити,
Нерівна година сили можуть душу наодинці з бісами залишити! А тих нічому вчити, їхній
Гріх один для всіх! Ще довго чекати кінця обідні, а ігумен виявився людиною шкідливою
І напередодні саме він відлучив двох ченців від недільної обідні! Для них настав час
Вбиратися з монастирського двору, а за вікнами стоїть неймовірна жара! Підсумок
Учорашніх розрух скромний і на вид бездушний і сухий: громада не відразу й не раптом
Не дорахується двох ченців ! Сергію не вперше бачити в себе на подвір'ї щось, зовні
Схоже на мордобій! Він людей жаліє, але потурати ледарям ніяк не вміє і тому діє! Що
 В монастирі зараз робиться: скрізь зустрічаються заплакані особи, усякий декілька слів
Ігуменові сказати хоче, але той не прагне квапитися, адже для нього важливіше слово
Боже, чим все те, що його думки всякчас тривожить! У напруженому погляді колишеться
Точок зору бурхливе море, але в мирських розмовах, які переходять іноді у сварки, є
Неміч і горе! Хтось праведно свій хрест несе й рятує грішний мир від  моря нечистот,
І в нього немає інших турбот, як з бісами в словесній битві поборотися і до обідні
Поквапитися, але, навіть прості ченці, перед князем не падають додолу! Скажемо, що й
Ми із простої тасьми мережі словесні з натхненням в'яжемо і  Сергія мовчки поважаємо
 Й трохи його буття прославляємо, але прилюдно кажемо, що шлях на Голгофу нікому
Не замовлений, проте він не завжди обставинами життя буде обумовлений! Я ж до
Суті його єства дійду й все те, що шукаю, напевно, я там сповна знайду! Сергій не був
Людиною гордовитою, про нього озивалися прості люди, як про ченця статечного, адже
Він багато років був ігуменом постійним! Є ж святі й нетлінні речі, які при денному
Світлі бачаться нащадками набагато ясніше й різкіше і сильнішає повага до таких речей,
Коли той образ маячить на відстані багатьох років! Майте терпіння вислухати чужу
Думку до кінця, адже не можна ногами від люті тупотіти, а тільки опісля в долоні голосно
Ляскати, хоча в людей руки в крові по самий лікоть! Що ж людей від святості геть жене,
Адже істина ніде не горить і не тоне?! Сірість по землі ледве повзе, вона хоче, щоб їй
Люди були зобов'язані до самого гроба! Ока в людей майже не горять і вони відкрито
Тільки вульгарності один одному говорять! Невже їм так діяти окаянні всякчас велять?
У них над головою небо майже блакитне й місяць вигнувся величезною дугою, так
 І хочеться його запитати: «Що з тобою? Невже забуття рачки стоїть перед тобою
 Й здається поблизу величезною стіною? О, Боже, що ж відбувається зі мною?
Навряд чи я когось буду жаліти?» Намагаюся з людьми пояснюватися жестами, але
Вони повсюдно не зрушать із місця, щоб честь по честі бути всім поруч і разом! Мені
Хтось відразу голосно відповідає, що він мене всерйоз ніколи не сприймає й в обличчя
 Не знає й що я дурень і кретин, хоча мій шлях збагнення суті буття великотрудний і дуже
Важкий! Невже я не вільний, не красномовний і не шляхетний? Той голос рекомендує
Мені відшукати спочатку все те, що темрява густа в усі віки поглинала! У радості великої
Я відгукнувся злістю неприкритою голосу дикому з безвісним мені ликом, що той навіть
Схлипнув і закивав макітрою неабиякою! Він за голову схопився й в образі Демона перед
Моїми очами знову з'явився, але я до нього не дуже поривався, а коли спохватився, то
Ледве розум не втратив! А неясні образи й думки, немов грозові хмари над моїми
Сивинами нависли! Тільки вдалині маячить ледь помітна тінь колишньої землі, вона мені
Тихо шепотить: « Іди й подяки за свої труди надалі не чекай, адже твої сліди незабаром
Змиють заливні дощі, але ти не дуже сумуй - дай волю почуттям і їм поспівчувай,
Але не святотатствуй! Себе пощади, адже ти не знаєш, що чекає на тебе попереду?!
 З Богом до мети йди, але під ноги дивися, щоб не збийся в ночі із праведного курсу!» От
Так: я й не розумний, але й не дурень, а переді мною є світло й морок! Напевно, я
 На перший погляд не схожий на затворника, який пережив чималий страх, адже я зовні
Звичайний простак, який все своє життя копошився серед різнойменних паперів?! Я ж
 До мети йшов повільно й довго, але свідомість не змогла переворушити все те, що їй
 На зміну вже давним-давно прийшло, тому що саме воно душу наскрізь розжареним
Залізом пропалило й пропекло! Образ щасливий, зробив все-таке справжнє диво, проте
Він намагається врешті-решт зрозуміти: на яку б йому сходинку встати і що при цьому
Варто мені сказати, щоб сказане опісля втілити в життя? Мене от-от безвісність засмокче,
Вона швидко по землі повзе, але і я вже зовсім не той, що був колись: мені вже пішов
П'ятдесят п'ятий рік! Ну, і народ, але він же символи влади сам багатіям віддає,
 А замість цього від них практично нічого не бере? Прийшла пора і йому перемінити
Своє чорнило й описати все те, що раніше з ним було, але тільки більш справедливо!
Душу йому була вірна завжди, та й країна в нього теж одна! Так що дерзай, старовина, але
Не зникай безслідно, ти ж тут могіканин єдиний! Душа розкріпачилася й під променями
Яси навстіж розкрилася! За десять років уперше з нею поговорили люди майже що святі!
Голос той принизити простосердечну людини ніколи б не зміг, вона, як і всі, хто жив в ті
Далекі часи на багатостраждальній Русі, теж платив Богові щорічний оброк, чим себе
 На милість небес обрік! Його за загривок хтось із останніх сил бере й відразу, що сили,
Б’є прямо у живіт, але очі в один момент випліскують божевільний крик, зовні схожий
 На лемент, втім в цю мить морок захищає дітей своїх від злодіїв злих! Виникає легкий
Шерех і з незримих стулок з'являється отрутна квітка, що розкрилася вчасно, щоб її
Яскравий колір родичам бідних людей не допоміг у дні безчестя і тривог! Той шерех
Змінює протяжливий голос, він гарний на слух, але чомусь упав на нього в народу попит!
Він же пробуджує страждання і муки, і не дається людям у руки! Боротьба триває ціле
Століття, її щебет чутний під покровом блакитних небес, битва йде за прийдешній
Прогрес: одні воюють, щоб він у небилицю швидко зник, а інші, щоб скоріше набирав
Свою вагу і міць! Він вже підріс до самих небес і назавжди залишив темний і химерний
Ліс! Прагнення йти за ним слідом ні в кого із простолюдинів навіть у згадках немає!
Нехай той голос розіб'ється на дрібні частки й понесеться по дорозі щастя! Темрява
Затремтіла злякано й дуже сильно застогнала, тому що перебуває в болещах і в недузі,
А біс чванливо дивиться на чергове небесне диво! Птахи через силу кричать і люди про
Щось галасують, а над головою пролітає зграя молоденьких каченят! Поруч лунає
Хрускіт, але він зникає через мить і раптово вправо нахилився здоровий і колючий кущ!
Він біса до пійла не пропускає й на того насідає нежданий сум! Він шле прокляття всім
Православним сестрам і братам і репетує вже котрий рік: «Поки додолу не звалюся,
Дрюком, що сили, ухну й без допомоги слів витягну всю єресь із людських голів!» Правда
Ледве гнеться, але вщент ніколи не ламається, а коли щось із нею надприродне ураз
Трапляється, вона наверх самотужки спливає й заздалегідь людей про непривабливу
Брехню попереджає, але біс не сподівається, що вона в чомусь і колись розкається! Він її
Ніжить і гарні слова на вухо говорить, але вітер віє, а караван далі йде, адже життя саме
Вибирає з ким йому разом надалі йти і до якої межі це спілкування може дійти! А простий
Люд з'являється то там, то отут - ці люди всякчас копошаться в бруді, немов трутні
 У вулику, вони піднімають зяб навіть у дні вихідні, а тим більш у будні! Ці люди воліють
Сидіти відразу на декількох стільцях, але забувають про те, що наше життя зовні схоже на
Старе дрантя!! Ніхто з них не відрікся від звичок дурних, але зауважує їх у панів інших!
А ті не просто так живуть, а щоб страждати й кохати й на Русі святість колишніх часів
Знову відродити, а вже потім, перебуваючи у віці сивому, увійти неспішно в Божий дім
 Зі скарбом своїм, щоб одночасно й жити, і пропадати, але найбільше їм хочеться добро В
Ім’я простих людей творити! Їх завжди гнівить нахабний і біснуватий вид тих, хто таємно
Робить гріх із речей пустих ! Цих душ чарівних з розпростертими обіймами зустрічають
Люди невідомі, але зовні чесні, а вони живуть на Русі повсюдно! Вони навіть своїм
Життям пожертвувати готові в ім'я тої миті святої, коли засяє над землею Боже слово,
Їм не потрібно щастя іншого! Вони відштовхуються від буття простого й свято
Вірують у справи Божі! Вони святість дотримують і волю своїм пристрастям і почуттям
Ніколи не дають, хоча не живуть сучасним життям не у приклад нам, а мовчки йдуть
 До свого безсмертя вдвох, розсовуючи терни широким плечем! Колись всі ми вмремо
 Й у  мир інший навіки підемо! Тут мало-помалу погуляємо і вдосталь провин поп'ємо,
 А вже потім наблизимося до небесного трону, на своїх грудях склавши холодні долоні!
Людина не відразу перетворюється в мудреця, вона із самого початку і до кінця вертиться
Й навколо Творця швидко обертається, коли в собі самому не замикається і ніколи
Кепською мовою не висловлюється, але люди тупоголові ставлять розумникам свої
Умови, а ті чомусь їм не перечать, але коли генії проти них піднімаються, тоді вони
 Прожогом згуртовуються і їхні ряди змикаються, і оттоді таке нещастя на землі
Починається, що волосся нагору сторчма навіть у диявола піднімаються! Геній
Може чимось поступитися - він нікому не хоче відомщати, але його бездари можуть
І не простити і про добрі його справи геть-чисто забути! Сам собі долею будь
 І відкривай заново істину й суть, що з роками усе сильніше поглинає страшне
Полум'я мирського буття, але той, хто не мовчить і все, що думає вголос говорить,
Буде нещадно ціпками битий, але, почувши своєї плоті охкання, його дух більш
Колишнього укріпиться! Цей мир про зло зблизька дізнається й ніколи не стане раєм для
Бездар і ледарів, у коло яких ми самі себе ув’язнюємо і про це небеса негайно сповіщаємо,
Але цей союз завжди був позбавлений міцних уз! Слідом за обманом цей мир на вид
Дивний приносить ланцюги своїм же мирянам і одягає їх прямо в цьому Божому храмі!
Здавна їхню вагу на собі випробовувати повинні були жителі слов'янської держави, але
Юрба завжди до втіх жадібна була, адже вона не може жити розсудливо й сповідати
Праведно Боже слово! Цим холуям хочеться носитися по безвісних краях, щоб там
Поводитися безбожно, але хіба грішити їм можна?! Жити й без гріхів тут обтяжливо
 І складно! Розумний чернець, здаля побачивши шинок, мимо пройде, адже збагне, що
Диявол його розіграє так, щоб темрява і морок натравили на нього зграю псів злющих,
Адже Бог поважає людей непитущих і, щоб його не покарав Господь-Бог, він не п’є
 І, навіть, розмови про пияцтво не веде! Слабкі руки хрест не зможуть утримати і всі
 Процеси розбещення людини пригальмувати, тому що вони непомірно тремтять, от
Чому служитель зла не буде додолу поваляний і із трону скинутий, але тільки тоді, коли
Він у небуття піде й там до самої смерті свій вік доживе, а про наші заслуги згадає Бог,
Але коли той ворог страшний і лютий і до того ж ще й розумний, тоді на свого товариша
Окаянні відразу не нападуть, вони небагато часу осторонь почекають, поки ослабнуть
Його сили й зменшить протестуючий дух, а неміч оселиться від нього у двох кроках,
 Отоді, вважай, настане час подбати про свій порох, якби він не зачах прямо у бісів
 На очах! Однак кожний чернець твердо знає, що йому варто вірити у правоту й духовну
Красу, щоб зцілити людську сліпоту й руками змогти чуже горе швидко відвести від
Звичайної людини! Тільки вбогих духом віддають ганьбі й загальному осуду! Чи можна
На кавовій гущавині ворожити, невже можна людиною когось назвати, коли вона нікому
Не буде у горі й нестатку допомагати?! Якщо іншим шляхом до істини підеш, то її основи
Навряд чи зрозумієш, навіть, якщо її вщент розжуєш і святою водою опісля зап'єш, адже її
За душею немає, а все це означає, що дуже гірке лихо твоє - там крім блуду й сорому
 Із безкрайого гріха складена не одна верста твого життя! Словами треба людей зціляти
 І не можна їх на вітер шпурляти й у бруді їх топтати кожного разу, але Бог тим людям
 Не указ! Уже краще з розумним щось втратити, чим з дурнем знайти! Можна
 З розумною людиною про що завгодно міркувати, і навіть правила його гри без роздумів
Прийняти, але не можна телепневі в його бажаннях потурати і йому змовчати, коли він
Буде нахабно й прилюдно брехати! Хто істину не любить, сам її у своїй душі погубить!
Бог такого прилюдно засудить, але його все це принизить! Що буде, те й буде!  Святі
Дзвони Русь, сподіваюся, врешті-решт від довгого сну силоміць розбудять! М'якість
 Не доречна там, де гріх мається місце всякчас! Розумна людина зобов'язана зло
Перетерпіти, але головне для неї: зуміти розрізнити батіг і бич у руках людей тих, хто
Тільки на словах, а не на ділі піднімає догори державний прапор! Люди терпеливі,
 А не перекірливі роблять всесвітнє диво і його переливи стримують емоцій величезні
Напливи і при цьому вони до неба руки підносять із великим срібним хрестом! Як
Життя проживеш і щось у джерело знань загодя зможеш покласти, то через роки
Там же їх знайдеш, але навряд чи гнилизна не поглине повсякденне минуле, а правда
Змушена буде у свої мозолисті руки взяти величезну милиця, щоб розвіяти пришляховий
Пил, який осів ще з тих далеких часів, коли Христос був в Іудеї дівою Маріє на світанку
Народжений! Досвід світовий, відринувши і відкинувши, людина усе далі відходить від
Своїх  святинь туди, де тлін і суєта і немає незримої межі, яка відділяє смерть від життя,
Але ніколи вже не буде подолана та висота, про яку із завмиранням згадують неспроста
Святі й грішні вуста! Там і понині стоять вершини святості, але її не просто в маси ченцям
Нести, щоб народ від злочинницьких помислів урятувати! Скільки Бога до себе не клич,
Відступник не гідний Його нетлінної любові, так що свою любов побережи, інакше її
Поведуть у рабство саме твої друзі й вороги, їм не можна нічого довіряти і щось разом
Прилаштовувати! Сергій насправді був доброзичливим і дуже добре відносився до друзів
Своїх, з ними поводився чесно і стримано, адже він повна протилежність боярам і князям:
«Грішити кінчай і гріхам ні в чому не потурай, коли вони тобі не набридли, тоді мені
Не докучай! Ти розум не втрачай! Уже краще скажи їм просто й по-слов’янськи:
«Даруй і вибачай!», але про них наявність ти не забувай! Нехай біс відкрито говорить
 Про наміри свої, адже поки він мовчить, пороки його від людських очей будуть
Приховані! Коли хтось не може шлях до істини знайти, ти зобов'язаний йому в цій
Ситуації допомогти і свій шлях повторити точнісінько, який ти сам пройшов у ту вогку
Й холодну ніч! Йому б у ту пору людей попросити, щоб ті допомогли Йому спрагу знань
Угамувати й віру в Бога знайти, але як людині самотужки чашу терезів на свою сторону
Остаточно схилити? Бог є скрізь, і Він стоїть посередині нашого великотрудного шляху,
І там немає місця для повсякденної ворожнечі, проте на своєму шляху треба зуміти всі
Терни буття іншою стороною обійти, щоб до Бога наяву якнайближче підійти! Повірте
В те, що всі ми рівні перед смертю! Вона поруч живе, але дивиться в той бік, де тільки
Диявол вижити б зумів і туди б він притяг чимало лих і тривог! Треба ченцям знати, як
Як грішну душу укріпляти, але у світі цьому не можна жити за диявольськими
Установами, навіть, сидячи на князівському троні й ні в якому разі не можна сіяти
По землі беззаконня і добру не підставляти свої натруджені долоні! Ні до чого розуму
Палата чоловікові тому, який спокійно тягне на своїх плечах чужу торбину, яка по плечу
Тільки бісові одному! Брати, пошлемо ж і ми окаянному свої осуди і прокляття!»
«Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости
Беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наша, імені Твого ради! Господи,
Помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Слава Отцю, і Сину й Святому
Духові й нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!»
                /Молитва до Пресвятої Тройці /
                - 4 -
 Сергій у рваному ганчір'ї ходив і Бога при цьому завжди боготворив, ним тільки жив,
 Тому що Господь для нього був милим і дорогим! У своєму скромному маєтку ще
 В юнацькі роки, він чекав з монастиря звісток, але із завтрашньою зорею пристрасть
 Свою він у нутро оселяв і завжди подовгу чекав на появу почуттів святих, тому що він
Хотів не жити на подачки й не  виконувати роль пралі і швачки, проте монастирські
Собачки будуть й надалі за поділ його рясу що сили кусати! Звідки їм знати, що гавкіт
Жалюгідний  давно вже переповнив чашу терпіння через край?! Живи й Бога почитай,
 А роль послушника мовчки втілюй в життя! Юного молодця притягали сміливі серця,
 Які не спостерігали із застиглим обличчям, як Русь воювала з облудливим ворогом!
Бувало, що вечором почнуть сперечатися мати з батьком про те, що їхня Вітчизна
 Не повинна вдаряти у бруд обличчям, а потім усе у них йде ладком, але юнак від них                Тайкома починає молитися про те, щоб щастя знову повернулося в рідну домівку, адже
Навкруги, майже, все було перевернене догори дном, і вільно зітхнути нікому не можна,
Тому що відразу на заплакані очі навертається гірка сльоза! Слова молитви в нічну пору
Подібно церковному дзвону бадьоро звучать, але вуста людей чомусь завжди мовчать,
Вони тільки в колі друзів і близьких людей по суті справи говорять, тому що ніколи
Брата не зрадить брат! Чого від людей щось приховувати, адже усяке в ті часи
Траплялося: іноді життя запросто переривалася й родина без годувальника назавжди
Залишалася, тому що декому здалося, що сказане напередодні - чиста брехня й ця розмова
На міф зовні була схожа! Його не гріх перервати, а потім синів збирати на криваву рать,
Але дзвона по всій країні продовжують звучати, а люди, що сили, кричати й удень,
 І вночі, що потрібно Русі свою свободу відстояти! Сергій виріс у лісовій глухомані, там
 І понині шумлять дерева і зарослі з комишу! Вони між собою про щось тихо говорять
 І шарудять, от тільки стовбури дерев дуже боляче і голосно по ночах скриплять! Уже ніч
Наступила людям на горло і згасло над Руссю денне світило! Люди навіть не встигали
Один з одним попрощатися, як доводилося їм зі своїм  життям прожогом розставатися,
Дехто намагався нічним розбійникам пручатися, але добро повинне в руках сильних
 І заможних людей завжди залишатися! Виходить, що нема чого навіть намагатися
 Зі зброєю грабіжникам чинити опір! Мандруючи по лісах дрімучих, серед сосон і ялин
Могутніх, доводилося Варфоломію уповати тільки на Бога і Божу матір! А ворог подібно
Змії гримучої нападав нишком, і, вважай, що ніколи б не здригнулася у ворога двожильна
Рука, яка споконвіку втикає кинджал у серце простого російського мужика! У цьому світі
Людей убивають на раз, два, три, чотири й убивцям допомагають вовкулаки й вампіри!
Вони не ділять свої провини на двох, тому що очі безсоромні нічого не бачать у цю мить!
А людей простих уже нове свавілля наздоганяє: татарин окопався на горі й стежить, як
 Справи йдуть у заново споруджуваному монастирі, а там кипить робота і навіть сміється
Хтось! Серед ченців могутніх чимало було тих, кого від гріха позбавила безглузда
 І беззмістовна пригода, саме ті любимиці долі самі пішли як можна далі від смути
 Й суєти, щоб тяжко не страждати й нікого до своїх звичок не привчати, адже їм теж треба
Заново відтворювати повсякденне життя! Пісні мелодійні й співучі, смутні й задушевні
Про пощаду небеса прохали і вони завжди з осудом своїх вчинків звучали! Виснажливі
Бесіди й одноманітні  монастирські обіди із хворобами вкупі і їжа, коли подавалися
 На стіл тільки черствий хліб і ключова вода, а в супі не було приправи, зате там удосталь
Плескалися лікувальні трави! За столом нікому не дозволялося, навіть, удень впиватися
Червоним вином, щоб потім життя саме понеслася шкереберть! Ченці у бідності жили, але
Їхні наставники їм говорили завжди: «Ми всі бідування переживемо, але свій шлях
 До збагнення істини все одно пройдемо, один одному допоможемо наблизитися
Впритул до одкровення божого!» Ченці сидять на кам'яному ослоні і не чекають
Допомоги від долі-чарівниці, їхнім скитанням немає кінця, але така, напевно, воля
Творця! У декого ломиться від думок голова, і їм навряд чи допоможуть якісь слова!
 На них давить слово Святе, а з ним не зрівняються навіть залізні окови! Премудрість
Небес, а не диявол чи біс, проявляла до монастиря непідроблений інтерес, вона їх від
Багатьох лих уберегла і врятувала й силою духу Отця небесного всіх ченців надихала,
 А також розум і розуміння буття їм усім дарувало, життя Сергія у своїх руках доля, що
Сили, тримала й тільки наприкінці шляху її до себе назад вона забрала! Усе менше
 Й менше на землі святих людей залишається, але думаю, що чимало таких же знайдеться,
Коли їм шлях Сергія знову повторити прийдеться! Той, хто опустився низько, не підійде
До Бога дуже близько, тому що щиро боїться в тлін і порох відразу перетворитися, а тому
Він до вівтаря підійти не намагається, а сам у собі усе більше й більше замикається, йому
Господь навіть у снах не сниться! Він живе в холодній і брудній темниці й до Божого
Світла більше не прагне! Дивно, що чесноти живуть поруч із нерозкаяним гріхом
 І потурають йому у всьому і завжди, але віддається голосною луною все те, що пов'язане
З короткочасним успіхом! Сергій! Дивиться з гіркотою й омерзінням на те, що в світі
Відбувається, воно особливо розцвіло, немов гнилля, у сьогоденні й там немає помітних
Меж між добротою і гріхом, перше - покрито завісою забуття, але чиє це було рішення
 І де простому люду шукати від гріхів порятунку? Тіло, що затерпнуло від постійного
Шумування, борсається й понині в болотному бруді й у тину й не дуже прагне від
Колишніх марев двома руками відбитися! Їм би від них у скитах схоронитися, але туди
Йти ніхто вже давно не прагне! Цей віщий сон, здається, не припиняється, він як причина
До наслідку вже не вертається й навіть зробити це не намагається! Свої гріхи дуже
Швидко людьми забуваються! Ніхто не зважає увагу на швидкоплинність буття, але всі
 Розраховують заграбастати непокірливу вічність! Бог не може тільки пробачати, йому
Нам теж треба щось віддавати, щоб істину поблизу від Нього прожогом побачити,
Але для цього необхідно не проходити, побачивши храм, повз нього, а відразу згадати
Про Божество й переосмислювати все своє грішне буття! А рядом чимало благ земних,
 Впору б присісти поблизу них, але лушпайка, що залишилася від гріха й сміху, для душі
І серця не перешкода! Скільки ченцеві варто було горя перетерпіти і при цьому
 Ні в якому разу не ввергнути свою плоть у залізну кліть, щоб надалі відвадити подалі
Кощаву смерть! Йому треба освоїти чимало звичок ділових і остерігатися справ пустих,
Але у всяку мить не відмовлятися від справ на вид складних і, навіть, щирих і холодним
Вечерком вислухувати наставляння свого предтечі! Ченці стороною обходять
Святотатство, хоча святість їхнє основне багатство! Худнуть їхні підборіддя, іншою
Стороною обходять їхнє подвір'я ставні красуні, ченцям не можна випити навіть ковток
Міцної горілки! Святість і гріх є  майже, в отроків всіх, а похвала й пиха навпіл
Перемішали організм весь, а от праведних думок не вистачає нам, от чому такою
Важкою здається дорога, що веде в божий храм! Без сталості немає життя
 В замкнутому просторі, бо там мир мінливий і для більшості людей він незрозумілий!
 Поза твердістю духу неможливо святість по миру нести, хоча немає видимих причин,
Щоб чернечий чин був легковажним і безглуздим, кожний вчинок повинен бути
Осмисленим заздалегідь - отоді він стає загальним надбанням і не викликає
 У навколишніх людей навіть дещиці прикрості! Коли немає ні грама честі, тоді легко
Віддатися в руки помсти, але характер ченця повинен нагадувати лист жерсті: забувши
Про все святе, у тому числі й про призначення своє, він, знехтувавши непомірний смуток,
Буде вчити десятки молитов назубок, і згадувати їх на ходу, не зауважуючи уваги
 На холод і лихо! Кожний з нас переконаний, що всі люди помиляються, але тільки
 Не він і таких більше, чим мільйон!  Розкривши для молитви рот, він щось співає,
Напевно, це звучить гімн небес! Ну, навіщо ж чернець у святі нетрі вліз? Всі ми разом
 Не визнані вартими божої благодаті! Побут ченця неупереджений, хоча він по-своєму
Гарний і прекрасний, але він буде Господом тоді прощений, коли зло усередині себе
Зможе врешті-решт самотужки перебороти і жити в ім'я того, щоб чистішою стала плоть,
Але чернець ледве виживає в духоті, хоча ще тримає хрест тільки в правій руці!
Дочекатися успіху й добрих тіл він давно вже хотів - вони його мріянь немислима межа!
Я був там і бачив сам, як чернець тужив, тому що не зумів насититися дарованою владою
Й назавжди покінчити з лихом важким! Він переконався в тім: скільки б він не молився,
Однаково, коли ти вже для відпочинку зупинився, відразу поблизу тебе біс з'явиться! Він
У шумі й галасі легко управляє всіма нами! Сергій не раз причасником був і йому Бог
Гріхи сповна простив, але досягти досконалості й духовного блаженства, характерного
 Для вищого духівництва, він так і не встиг, напевно, він сам щось недоглядів! Якщо,
Ретельно в мотлоху покопатися, тоді можна до суті єства й істини все-таки добратися!
Люди далекі від досконалості, тому що багато часу приділяють власному щастю!
Нас обурюють пристрасті людські, ми під їхнім враженням і в їхній владі випробовуємо
Свою Віру в Бога відразу! Навіть лікар коливається перед тим, як зробити в ім'я
Майбутнього життя болящої людини рішучий крок вперед, але ніколи не можна
Відступати й вертатися назад! Себе молодиком згадую й про багато пороків негайно
Забуваю, адже я із превеликим трудом йшов слідом за Богом босоніж, але знайшов одну
Лише торбу діряву і безліч гріхів, коли б ця торба розумом була переповнена! Пиши,
Пропало, якщо крупиця святості в душу не потрапила – залишається одне: її не чекати,
А своє життя спочатку почати! Дай, Боже, осягнути суть Твою, якщо щось не так – Ти
Мене не обезсудь! Сила Духа не воскрела, адже вона не пиряла в піднебессі й високо
 Не літала, хоча опісля багато чого без сторонньої допомоги надолужила, але в ту мить
 Не стогнала й не кректала, а все, що раніше було, негайно ж забула! У келії простій
Знайшла, нарешті, спокій свій, а потім сиділа за скобленим столом зі схудлим ротом
 І думала спокійно про те і про це, поки в небі нічному зірки не почали посилати привіти
Своєму Владиці, але на небі відразу ж з'явилися неясні обриси важкої палиці, вона просто
На хмарі лежить і будь-яке лихослів'я своєю міццю відразу ж здивує, тому що зло ніколи
 Не щадить – під її ударами земля гудить! На неї спрямовані двозначні погляди, але ченці
Усе ще раді, що вона за свої праці не вимагає нагороди! Якщо діяти не будеш, тоді свою
Душу й розум невмисно остудиш! Коли любив – розлюбиш, коли страждав – чахнути,
Напевно, вже не будеш! Залишається жити без руху вперед й, незважаючи на прикрості
 Буття,  добувати щастя, хоча не досади стануть каменем спотикання праведного буття
 І не вони знімають людей з високої посади! Над головою лунає стукіт, чи не він є плодом
Наших повсякденних страждань і от уже гине справа наших власних рук! Чи не варто
Нам заздалегідь знати, як загибель оминути, щоб спокійно й надалі спати?!
Незмінність буття  у наших очах втрачає свою вартість,  хоча про це люди не шкодують, а
 А продовжують жити так, як уміють - з надією, що, зрештою, всі грішники прозріють, але
Марних зусиль не додають і все на волю долі залишають! Гарне вживання поточного
Часу роблять життя дорого ціннішим, особливо, коли воно перемагає спокусу! Люди
Недаремно говорять, що в п'ятдесят років людей, які піддані скупості, вірують у чудеса,
Але витворяють такі дурощі, що їм краще перепинити шлях для власної тупості
І не переставати себе дотримувати - однаково свою душу неможливо від страшних
Страждань урятувати! Неждано й негадано були почуті на їх адресу руко плескання!
Невже близький час зів'янення? Прекрасне те, чого давно вже немає, а те, що є,
Породжує тільки брехню і лестощі! Сергій стоїть біля вівтаря на колінах, але він
 Не схильний життя прожити одноманітно, йому б стало страшно за напрямок думок
Монотонний і буття відокремлене від справжнього почуття! Побут простий
 І безтурботний, немов трава підсніжна, вона прагне заново свої миті повторити
 Й про минулі холоди геть-чисто забути! Попереду море пристрастей і вони хвилюють
Багатьох і багатьох людей! Не треба грішити, прийшов час гріхи припиняти й спокійно
Ночами не спати, а більше діяти! Задуманого поблизу не видно і ніхто не знає, де щастя
Їм потрібно шукати й, здається, уже немає шляху назад, але для душі всі пристрасті зовні
Гарні, але потурати їм ніколи не поспішай, уже краще почекай, поки з них шар пилу
 Не змиють заливні дощі! Подивися, що діється попереду, хмари грозові намагаються
Крізь щільні ряди бісів прорватися догори, а ті не хочуть природі підкорятися
 І продовжують, що сили, пручатися, а внизу люди борються за свою нову ідею, а я
 Не живу, а стовплю, але гордо розвіваюся над сивою рівниною моря, коли впиваюся
Дещицею щастя в море безчестя і горя! А отець ігумен він розумний чи божевільний? Він
Самотужки підняв на ноги монастир і там, де колись був звичайний пустир, знову Віру і
 Святість відродив, йому допомагали люди із ближніх селищ і сіл, там трудилися всі,
 Кому не лінь! Не працювали мужики по вихідних днях й на свята! Гнівити їм Бога було
Не з руки, але ніхто не полічив за превелику працю побудувати храм саме отут, де
З'єднувалися воєдино широка ріка й глибокий ставок! Ніхто не дав дьору, тому що люди
 Передбачали торжество, але де ж воно? От-от люди почнуть ігуменові хрест цілувати
 І убік бісів плювати, а в того вискалені зуби й у крові посинілі губи! Сатанинські тварі
Зібралося по парі, вони поводяться, немов хазяї, на це їх підбурюють татари! Пожнеш
Те, що раніше посієш: сите черево до знань глухе! Юнаки гризуть науки не для себе,
Хоча знання даються їм туго, у науках не допоможуть ні сторожові пси, ні слуги! Багато
Хлопців на подвір'ї монастиря немов бджоли гудуть, іскряться й тріскотять! Бачити їх
Ігумен завжди був радий! У їхню честь  лампадка було ще звечора запалена, й, здається,
Уже догоряє вона до кінця! Так що кріпися, монаше – попереду на нас чекає провидіння
Наше! Лихо у вікно стукаються, але люди продовжують у храмі до ночі молитися, щоб
Зло назад не повернулося й заново не народилося! Ну що ж, коли ліворуч підеш, волю
Назавжди собі знайдеш, а праворуч підеш  - заживо на поле брані вмреш за правду і волю,
Але наяву випробуєш й горі, і лихо! Від прийдешнього я кращого давно вже не чекаю!
Дні приходять і відразу геть через відкрите вікно тікають, кому і що вони приносять:
Когось додолу косять, а когось у гості в монастир запрошують! Перед очами темна ніч,
 Піти б всієї нечесті звідси геть, але та мерзотне буття суєтністю переповнене, а людська
Душа, немов колодязь без дна, вщент затемнена, але крізь вікно, що відкрите з ранку було
Дуже широко істина глибока  постійно ллється, але в руки вона вже нікому не дається!
Нехай все, як є, так і надалі залишається! Сергію дано багато чого, але найбільше –
Любити і поважати своє Божество! Вуста премудрих вирікають і говорять у ті мінути,
Коли їм люди в рот нетерпляче дивляться й що ж там простолюдини зрять? Тільки зуби,
Вибудувані у білосніжний ряд та ока, що добром сяють і зігрівають своїм теплом всіх
Людей підряд, а вуста щось про непорочність неспішно говорять! Думки мечуться між
Небом і землею й не можуть розстатися під місяцем яскравим! Сергій до істини себе
Наближає й своєї братій її канони вміло викладає, коли її ретельно повчає! Вона всякій
Людини потрібна, але ще найбільше для тому, хто вже досяг вершини або гребеня і вже
Неспішно йде до обідні! Йому ніщо не загрожує, навіть, якщо туди він явиться одним
 З останніх! У цьому світі все недосконале, навіть буття й те тлінне й, по суті,
Миттєве! Воно років до сорока тече дуже повільно, а потім хвороби потягнуть немічне
Нутро на саме дно! В ім'я Божества не говори погані слова й осягай силу й міць свого
Єства! Сергій хоче зрозуміти: що ж він повинен для досконалості своєї душі ще зробити?!
Зібравши нерви в кулак, цей бідняк багатогрішний намагається відвести від своїх братії
Пекло кромішнє! Зважаючи на все, він чужинець приїжджий! Та ну їх - усіх: грішних
 Й святих, тих людей, що прожили життя своє тільки за рахунок інших!  В очах у Сергія
Сум і нудьга: він змушений мовчати й на питання людей півроку е буде відповідати! Він
Не позадкує назад! Він зобов'язаний злу завдавати поразки! Буває так, що настає така
Пора, коли вже не потрібна душі життєва мішура, але життя не почалося вчора, хоча твоя
Планида існує тут тільки для того, щоб на очі людям показатися! Розсовуючи свідомість,
Розум все одно не побачить нічого з того, що із ретельністю і глибоким мовчанням
Приховує від людей Божество! Треба б людям зрозуміти, як сатанинським силам
Протистояти перш, аніж пробратися в останнє вогнище чи святі пенати, але божество
Туди не допускає вже давним-давно, майже, нікого, там  усе для людей елітних, які
Вінцем святим увінчані, адже там живуть люди державні, вони про істину тільки
Згадують, однак до кінця нічого про неї не знають, але навіть володарі головні в тих
Пенатах рівні перед брехнею й істиною! Всесвітні вожді завжди зобов'язані йти
Попереду й за собою юрбу простолюдинів вести, але коли поруч із ними, Боже, завжди
Знаходишся Ти, тоді чому їхні погляди не бачать чудової неземної краси? Невже через
Свою духовну порожнечу чи їм мішають прояви мирської суєти? Напевно, людям
Молиться лінь, і навіщо просити прощення в Бога щодня, коли сил і моці давно вже нема!
 Якщо людина від народження недбайлива, тоді її не змусиш щось робити силою!
 В усі дні не тільки грішили воїни молоді, але гріху піддавалися, навіть, люди старі, це
Заперечувати ніхто тоді не стане, якщо сам на коліна в божому храмі встане! Чудова
Трапилася із Сергієм річ, переживши горе й чимало мук, він ще сильніше зчепив
 На грудях руки й тримає ними посох, який був зроблений чи з берези, чи  з бука! Хто
 В його душу загляне? Ніхто! Хто перед його ясні очі предстане, щоб пожвавити ледве
Живе нутро? Тільки одне Божеств і більше ніхто! Дні йдуть за днями, а місяці пливуть
 За місяцями, але перед його ясними очами мелькає образ Творця зі старої стіні, яка
Закриває монастирський храм від зайвих очей! Сьогодні біси посохи у ченців силоміць
 Не відбирають, але душу сповна віднімають і ризу прямо на ходу із Сергія знімають! Він
Передчуває велике лихо, адже її не вдасться пересидіти тихо, от чому він слухняно
Вдивляється в оточення безповітряне, де добро по добрій волі віддається полум'ю: «Я час
Не підганяю! Хочу. Щоб мені днів вистачало для здійснення мрії, але прийдешні події
Знесуть з землі всякі марення, хоча серце нові проведення для мене відкрило, але йому
Шкода, що та негода, яка з далеких земель сюди с далеких місць прийшла, незадовго
До цих подій затужила і примусила людей більше не довіряти долі своєї!» Господь
Всевишній сказав Сергію, щоб люди із храму всі разом вийшли і коли тлін і суєта
 У великому піднесеності з'являться на публічні торги, ти їм, отче, прилюдно скажи:
«Усякий від нечистої сили геть біжи і її спокуси від себе жени! Не подумавши,
 Із плеча не рубай, уже краще трохи почекай, і свій запал остуди, а вже потім слідом
Йди за святою ідеєю в Палестину чи в Іудею! Єрись близька, хоча її постійно
Укривають від людей купчасті хмари, і поки зможе тримати хрест твоя рука,
 А я це бачу навіть згори, тоді, навіть, у день сумний тобі в боротьбі допоможуть
Всевишні сили, хоча дурості ваші давно вже переповнили Святу чашу! Той святий
Грааль незабаром зникне в невідому далечінь і його зникнення принесе людям
Скорботу і сум і не позбавить їх від прикрих дум!» - «Наш народ сильний і потужний,
Але він ніколи не піклується про порятунок власних душ, він тільки б’є байдики
 Й завжди  розбещує свої душі й на воді, і на суші! До цього часу він живе в напівтемряві,
Немовби у в'язниці, яка прихована посеред древньої фортеці, але він грішить на стороні!
Мені людей шкода подвійно, тому що в тій далекій місцевості дехто був здатний
Спливти на високій духовній хвилі! Завдяки Богові, який відкрив нам до святості дорогу
І прилучає до неї грішні душі потроху, ми змогли постати живцем з могили! Скільки ж
Можна людям жити безбожно й у своїх стінах нудитися? Невже щасливий той, хто
 До мирського щастя ніколи не прагне?» - сказавши ці слова, Сергій опустився на край
Столу, йому ока застила імла і, здається, уже назавжди - уже не ті його роки, щоб
Розворушити сповна втомлені від буття і зморщені від стоми вуста! Старець зупинився
І в немічного й старого чоловік він негайно переродився! У цю мить хтось його спробував
Розвеселити й свою спритність прожогом приборкати: «Мені настав час йти, щоб
Святість в інші душі вселити, а як тобі бути й далі існувати, вирішувати тобі! Мабуть,
Варто у всім довіритися своїй долі? Пасинки дикої природи, що пізнали лихі негоди
 І життя страшне в непривабливі роки, ледве не стали виродками! От чому вони ледве
 Не плачуть, коли виконують насущні задачі і їм на додачу втрачають щиросердечні
Сили, бозна на що, але за свої гріхи Богові не платять сповна! Їхнє життя нестерпне
 Й до того ж ще й гірке,його пороки видні здалеку, але, змахнувши гірку сльозу злегка,
Хочу, щоб до хреста знову потягнулася людська рука останньої жінки або убого дідуся!
Я бачу зверху, що в тебе лампадка висить у святому куті, а матрац убогий все так само
Лежить на неприбраній підлозі, а стіл чотириногий з молитовником від Бога займає
Місця на самому краю, поруч із ним висить дірява одежа, але вона, судячи з усього, твій
Погляд уже давно не тривожить! Ти, напівлежачи, розглядаєш зображення на обдертій
Вщент іконі, вивезеної тобою зі старого батьківського маєтку тільки після отриманого
Напередодні материнського благословення!» Буття, як сон земний, настільки ж невиразне
Й погане, але за ним, як за кам'яною стіною! Сергію не чутно, як поблизу нього з'явився
Хтось побічний! Невже Всевишній послав сюди когось, щоб той простежив за його
Повсякденною роботою, а кого є бажання займатися щиросердечною роботою?! Немає
Переміщення, як немає істини в стародавніх книжках, важка монастирська наука –
Там неуявне море нудьги наповнює розум усяку мінуту й сіяє в ньому зневіру й смуту!
Ченцям належить поститися на протязі місяця, але на їхні вуста печатка мовчання теж
Накладена, а думки вже розтривожені, хоча їхні крила намертво не складені! Келія ченця
Схожа на лігво ведмедя, де речей мало, хто б її поріг не переступив і там навіть трохи
Часу прожив, його б відразу Дух Святий відвідав і трохи неміч підбадьорив, а хід дурних
Думок в одну мить зупинив: «Ти мабуть забув, що вже майже тиждень ти
 Не грішив?» Ніхто не рветься звідти додому, але іноді подих розчарування проходить
За кам'яною стіною, і від того людина проста відразу закричить: «Що з тобою, синку
Мій?» Нікому ті стіни не відповідять, а тільки в сусідній келії свічі знову засяють!
Кожному хочеться у святості пожити й Богові справно послужити, але як Його довіру
Нам, грішникам, здобути? Чи варто за святу справу братися, коли заздалегідь знаєш,
Що будеш гріхам піддаватися?! Богові не скажеш: «Нехай разом із мною всі гріхи мої
Остаточно вмруть!» Твоя сутана -  це твій мундир, затасканий до дір! У такому одязі
Повинен ходити вовкулак або вампір! Дух Сергія вони не можуть зламати, туди можна
Мережива істини зненацька вплітати, щоб зрозуміти святість і благодать, а свій розум
 Зайвими спогадами не розморювати, як за старих часів, адже істина завжди була для
Всіх людей одна! Ченці перебувають уже чимало дні у печалі, вони вдосталь намучилися
Й настраждались, наплакалися й невдало посміхалися, але так і не піднялися в піднебесну
Височінь, і, здається, їхня таємна думка їм у спину гучно кричить: «Посторонися й слідом
За мною ніколи не плетися! Коли встав на карниз, тоді падай без роздумів тихо донизу,
 А коли щось не так, тоді, виходить, ти ще не кінчений дурень!» Ченці про Рай постійно
Мріяли, але їх до яви завжди повертали гіркі лиха й суми, вони смерті не боялися й з нею
Постійно ратоборствувалися, поки самі з носом не залишилися і у своїй немочі вголос
Ігуменові на сповіді вголос не зізналися! Можна відразу бути у двох особах, то одним, то
Іншим покривалом укритися, але не можна бути одночасно й вовком, і левом, адже секрет
буття й полягає в тому, щоб ніколи не стати смердючим козлом і практично у всьому
Варто належати Богу! Нехай золото заходу сонця висвітлює справи негідника й супостата,
Отоді наша земля не буде Богом проклята! Ще пройде часу небагато і в палаюче Пекло
Перетвориться наша дорога, але людям зараз на все начхати,проте той, хто вміє
Лестити, уміє боляче клювати! Немає нічого зарозумілішого, чим наше буття
Повсякденне, воно від свого безсилля змушує людей інших уникати всіх труднощів житія
Й, особливо, достатку, а це вимагає чималої праці! Добре! Якщо життя зовсім не по тому,
Що треба, шляху пішло, це означає, що воно вже давно не помічає поруч із собою земне
Зло! Буттю не повезло - людина виросла, незважаючи на те тепло, що крім зла в його
Обитель все-таки тишком-нишком проповзло! Вліпити б грішникові ляпас і, щоб одним
Ударом відразу в два вуха, а то негідник ганьбить матір і бабу! Вислати б його з Русі, щоб
Не було ні слуху, ні духу, але не будеш всім людям загрожувати й на кіл їх за чужі гріхи
Співтовариство людей тут заново створювати! Багато навкруги ходить людей
Скособочених і горем пригнічених, але злістю осліплених і Господом за свої гріхи
До кінця непрощенних, ледве не прокажених, грішних і далеко не святих, але вони
 Не можуть змінитися за коротку мить! Якщо й насправді хочете щось на землі змінити,
Тоді саме з таких людей приклад для наслідування беріть, але свою душу для святості
Тоді щільно замкніть! Русь із Вірою в розброді, їй  ніколи не щастило - навіть із погодою!
Мороз і холод! Убогість і голод! Рятувався від смерті тільки той, хто духом був тривкий!
Сергію Русь сказала: «Спасибі сердечне за тепло нескінченне, добре й вічне!» Він був
Закоханий у Русь безмежно, а вона йому нагадувала лань, поранену смертельно! Він
Визнаний гідним і слави й, честі, тому що переносив тяготи буття із простим народом
Разом! Життя от-от назавжди геть піде й до душі воно не повернеться ніколи!
 Їй для перебування потрібне тільки нове середовище! Вечір темніє, прохолоддю
Відусюди віє! Перед ченцем величезна стіна, а за нею мирського життя зовсім не видно!
Особисто у нього немає нічого: ні нитки, ні стада, одна лише молитва – вона його любов
І відрада! У того, хто живе серед бідноти й скрути теж є, напевно, свої троянди й терни,
Він так само здатний любити і ненавидіти, а завдяки інтуїції - хід історичних подій
Передбачати! Господь у мить дурощі стоїть на варті й оточує нас від марев і міражів
І повчає бути духовно багатшим й сильнішим у війні із плоттю грішною, настільки
Самотньою, що вона вже давно поростила густою й високою осокою! Єдиний шлях
Збагнення істини й насолоди - ніколи не побоюватися наслідків і поразок, а для цього
 В душі горять сухі поліна й звучать вночі дивні пильнування, а ми -  їхні залізні ланки, де
Воєдино поєднані наші бажання й прагнення до самої миті погребіння! Не стану лукавити
І щось у цьому житті правити! Якщо збрешу, то, Боже, покарай мене! Не щади, Боже, -
Відразу вбивай! Одна дорога в Пекло веде, інша  - в Рай, що відпущено, те й вибирай, але
Заздалегідь ні в чому Бога не обвинувачуй! Коли ти помилився, сам на себе нарікай, але
Ніколи душу на довгі страждання і муки не прирікай! Люди, які прагнуть до величі,
Здобувають славу випадково, я ж себе цими думками не мучу, але знаю, що все залежить
У цьому житті від випадку неминучого! Я ж нагадую вербу плакучу або хмару, яка
По небу повільно повзе, але зовні вона виглядає дуже розгніваною! Її ділить сіра смуга
Навпіл, і чорні плями там є по всіх кутах, але здаля вона нагадує величезний і гарний
Храм! Створення це не буде жити повне століття, воно теж тлінне, як і все на цьому світі!
Сергій жив в час непростий, але не був у суспільстві ізгоєм, а мовчки плани будував, але
Одного разу його боярин за руку схопив і тихо проговорив: «Либонь, ти мене вже  забув,
А я ж твоїм братом колись був! Ти мені здоров'я побажаєш? Мабуть, разом із мною
Трохи щастя зажадаєш? Ти ж розумієш, що таке навіч побачити вдень, а не вночі,
Створення на вид проте, а по суті, неземне!» - «Бог з тобою й зі мною, але не треба
Мене порівнювати із неземний красою - це справа пуста!» І ковтаючи сльози, запросив
Він брата в гості, там були проголошені різні тости, спогади і  були міркування про суть
Земного буття, а потім Сергій хрест у руку взяв  і спокійно, але голосно всім своїм братам
Сказав: «Я не соромлюся життя свого, але хіба можна зрозуміти інших людей, якщо
Немає порядку в душі своєї і не буде до кінця прийдешніх днів?! Наше рабство - наша
Біль і гріх, адже Русь від них постраждала більше всіх! Як її від ланцюгів позбавити,
Щоб вона змогла, врешті-решт, свої плечі ширше розправити й Віру вище правди
Підняти?» - «Нам Божий Дух ще треба у свої душі вселити, а вже потім про велич Русі
 Говорити, але щоб це здійснити, треба гріх навіки забути й природними у своїх діяннях
Бути! Що з того, що у Святому Писанні чорним по білому написано: «Полюби
Ближнього свого, як себе самого!», а не краще б було залишити в спокої його і відійти
Подалі від усього, щоб не тривожити ні розум, ні нутро?! Тому що будь-яке блаженство
Не подає надію на істину й досконалість, адже немає відповідальності в бездарної
Посередності! О, Боже, прости людей своїх, Ти ж цей мир створював для задоволення
Бажань своїх і насильно вселяєш Віру в розум і в серця, а ми погано виконуємо повеління
Творця! Життя жахливе, але сподіваюся, що мої  благання не будуть даремними?!»
 Погляд, що воскрес і летить у минуле й в сьогодення, зупини свій погляд на свічі ледве
Палаючої, в основному, лише потовк те, що на всю. Келію коптить! Її вогонь на крилах
 Буття поширювався, майже, щодня, а опісля без зайвих роздумів спрямовувався прямо
На небеса, він здаля нагадує ангела білосніжного, але не говорить нам нічого, проте щось
 Припускає: « Думай про буття своє частіше й життя, напевне, стане трохи кращим,
 Тобі треба вільно пройти через терни й хащі, коли Богові буде завгодно й поводитися
Статечно й до того ж ще й шляхетно!» Свого брата, злегка здивувавши й чимало слів
Наговоривши, але свою подібність із ченцями опромінивши, Сергій продовжив втілювати
В життя свій мотив: «Душа в кожного з нас напрочуд гарна, але вона живе в тілі, немов
У в'язниці, і на ділі прикута до нього нечуваною самотою і животіє в напівтемряві,
Тільки сум пов'язує її з тілом щораз, видаляючи сльози їх почорнілих від горя очей, але
Щоб душу із заґратованих вікон витягти, варто людині голову одним рухом меча
Відітнути! Так, де ж цей меч, коли про нього пішла мова? У царстві іудейському жив
Не тільки Христос, але й Іуда Іскарейський, його життя різнула історія навпіл,
 І тільки частка правди залишилися там, вона завжди ховалися від чужого погляду
По темних і глухих кутах! Хрест святий він теж ніс над головою, але юрба гріхів
Прив'язала Іуду до ганебного стовпа, йому ім'я зрадника люди дали й цебром бруду
При цьому багаторазово облили! От основний лейтмотив того, про що народ
Православний геть-чисто забув! Думаючи про своє буття, він сам встав на гостре
Вістря й нічого - залишився живим і здоровим і ще більше лезо меча загострив, але
Сторінку правди навічно перед людьми закрив і зробив це в те холодне літо кінця
Другого сторіччя священик Веремія - він давно вже виношував одну дивну ідею:
Залишити чотири Євангелія, які описували святе буття Божого сина на цій
Багатостраждальній землі! А все тому, що як здалося тоді йому, коли чотири
Сторони світу є і чотири напрямки вітру змінюють наш вигляд весь, тоді виходить,
Що із тридцяти Євангеліє треба чотири таких знайти, що далі поведуть християн
По второваному й праведному шляху! Коли щось було не так, а я повірив древнім
Книгам, немов простак, тоді, Боже, мене прости за те, що зовсім не на ту книгу я
В темряві задивився й не біля того каміна зимою обігрівся, але навіть в імлі я думав
Про Його буття, але не так, як всі дивися на Боже світло я! Хоч ті книги покривали
Сажа й кіптява, я продовжував очами ляскати доти, поки мене думка не осідлала
 Й істину з моїх рук сама не забрала! Між мною й думкою місток дуже тонкий,
Набагато тонший, аніж у юшці перетинки! Довелося мені підшукати зміст досить
Мудрованих слів і освятити свою любов до Бога, щоб відкрито сказати, що тільки
Христос зміг би Іуді наказати Його завтра римлянам особисто видати! Цей знак
 Не є символом  зрадництва, проте це ознака торжества любові і риса доказу його
Відданості тому, хто на яві відкинув непроглядну єресь і темряву! - «Брат, я тебе ніяк
Не зрозумію! Ти завжди покорявся розуму! Ти добре подумав? Якщо вже на те пішло й до
Зміни історії діло дійшло, тоді буття на перекіс саме поплило! Чому ж ти мене лякаєш?
Невже ти так погано Євангеліє від Луки і Іоанна читаєш чи їх до кінця не розумієш, а від
Братії своєї це чомусь приховуєш завжди ?» - «Так, істина бліда, хоча на вид мила
Вона! Я сказав лише те, що саме вилилося назовні і перетворилося в море гірких сліз!
Я плакав три ночі й три дні, поки врешті-решт не усвідомив, що статуя з каменю
Не для мене! Я довго чекав часу свого й все-таки дочекався його: радий, що не схибив
 І все, що думав уголос прилюдно сказав!» - «Господи, брата мого від блудних думок
Звільни! Ти мене лякаєш, коли причетність до нових відкриттів собі зараховуєш і на мою
Бездарність поволі натякаєш, але сам нас всіх могилою стращаєш, коли особливою силою
Свій розум наділяєш! О, Боже! Не пам’ятай зла! Хвала Тобі, Боже, хвала за всі добрі
Справи і діла! Боже, познач собі, що відтепер і надалі мені буде легше всього вмерти,
Чим про брата свого постійно плакати й уболівати!» - «Я не хотів би Господу
Заважати великі справи вирішувати й постійно щось Йому брехати, але почуття
Міри і гіркота провини не всякому властиві, або вони Господом людям дані, особливо
Тим, кому гнули спину й били гірше, аніж скотинку, але сильніше народу любили
Ліси й рівнини! Я повинен відразу всіх застерегти, що дірява річ від перенапруги може
Дати величезну течу! За гріхи народу сповна перепало, але в душі святості від цього
Більше у нього не стало, там горить лише одна свіча й то у половину моці! Такого
Раніше ще не бувало! Все кудись миттєво зникло і пропало! Так, історія говорить, що
Не всякий народ зможе витримати скотинячий побут свого життя! Уже загинуло
Російське боярство, а слідом за ним у небилицю пішло велике царство, тому що
Скрізь, куди поглядом не кинь - одна зів'яла трава-полинь, але, якщо подивитися далі,
Тоді за далечиною побачиш горе, стогін і митарство, і все, що зла набагато гірше, але
Чомусь ми з ним постійно дружимо і разом ходимо по холодних калюжах у холод
 І в студенець! Такий наш шлях, але поступатися на ньому нікому й ні в чому
 Не можна! У нас життя таке, а по великому рахунку – ніяке, а все тому, що
Дияволові ми в усьому даємо поблажку, хоча опісля і мучимося, і несамовито
Страждаємо, адже нам ще постійно перешкоджає доля зла!»
«Захисти мене, Господи, силою Чесного й Животворчого Твого Хреста, і ним охорони
Мене від усякого зла. Полегши, відпусти, прости, Боже, гріхи наші вільні й невільні,
Словом чи ділом, свідомі чи несвідомі, вдень чи вночі, чи в думках, чи в помислах
 Заподіяні,- все нам прости, бо Ти Благий і Чоловіколюбний.»
                /Молитва Чесному Хресту /
                - 5 -
  Господи, Ти витаєш над нами й розмахуєш величезними валунами в нас
Над головами, нам сили і натхнення Ти даєш, але біль і страждання Ти теж поволі несеш!
Прийде час - останні сили в нас забереш і в труну величезний цвях заб'єш! Без зайвих слів
Буде розтоптана до Тебе, Всевишнього, моя остання любов! Немає зовсім здоров'я,
Завершено назавжди з любов'ю, і хрест покладений до її узголів'я, немов тягуча рима
До передмови! Ходять слухи, що коли Господь не в настрої, тоді Він гріх не прощає ні
Комарові, ні мусі, що плазують перед Ним на череві! З настанням темряви тьмяніють
Обриси мирської метушні й подовжуються не пройдені тобою версти буття, тільки думка
Томиться в темряві, але нічого вже немає в голові! Сергій майбутнім  приїздом князя був
Поглинений цілком і остаточно, він їсть перлову кашу й запиває її тільки козячим
Молоком, щоб удень не думати ні про що, як про гостя свого! Поминає, де жив і ріс,
 І куди пішов, коли підріс, адже він шлях до істини знайшов? З цікавістю поглядає убік
Старого лісу, і дуже радий, що став зовсім глухуватим - його відтепер не зможе
Потривожити в келії ні сестра, ні брат! Він не винуватий, що розширився працівників
Штат, і він не чує їхні монологи, але чомусь всякчас перебуває в непокою і в тривозі,
 Коли до землі приростають набряклі ноги! Він молить Бога, щоб пожити він надав йому
Змогу: «Укажи Ти мені, Боже, мою найвищу вершину, де б воєдино у річку одну
Зливалися всі наслідки й причини, і нехай вона стане антагоністом для моєї гордині!                Отого й дивися, стемніє небо попереду, і я можу збитися зі свого шляху!» Заблукав
Ігумен якось в урочищі лісовому осіннім часом й привів туди слідом за собою ченців
Інших, щоб приструнити на природі їх, але вони були гіршими, аніж він! Ліс непрохідний
Стояв величезної стіною й річка здалеку несла свої води за його спиною, а дерева
Обсипалися сиротливо й листи лягали додолу копітко і ніхто не звертав особливої уваги
На прийдешнє диво! Чим тобі не всесвітнє диво твориться навкруги, адже прості люди
Відходять від нудьги, але без щастя особистого, людина не помічає нічого?! Коли
Довкола неї безліч мирських турбот, тоді думка кожну особистість зовсім в інший бік
Веде: «Буття тлінне, а всі бажання другорядні, а ми приречені тягти на собі дрантя
Від власної торбини! Душа і плоть несуть удвох на своїх горбах небесну кару! Чого тут
Дивуватися государеві, якого і я боготворю, який має право захистити за волю держави,
Але він не робить нічого, а чому? Відповідь на це знає лише Божество!» А морок і пітьма
Не розсіються по лісі ніяк, вони стоять там і вдень, і вночі і лише Місяць розриває їх
 На дрібні жмути, і небо розсовує свої границі як можна далі! Сергій йшов уперед без
Страху й затримки, намагаючись не звернути з утоптаної людьми стежки, а вітер виривав
 З очей великі сльозинки! Він мріяв про чудо, але попереду заблискали злі ока, як чотири
 Ізумруди? «Вовки тут появилися звідки? Я боротися з ними до крові буду! Вони вилетіли
 З лісу неждано, що для отієї пори року було дивним і майже фантастичним, не відразу
 Й не раптом зеленим світлом засяяло все навкруги! Невже я їхній пастух?» Ричання
 Й скрип зубів, який зіходив від двох вовків, вселяв неймовірний страх - ці чудовиська
Стояли на двох ногах! Зграя на самотнього подорожанина не передиху гавкає, а він їй
 У відповідь молитви про порятунок душі читає, але вовки ні на що уваги не звертають
І ікла свої в нього вже майже втикають: «Ах Ви, негідники! Невже я загину? Чому ви
 В мене вчепилися, а ваші ікла в мої кості до болю встромилися? Вам, напевно, захотілося
В день вихідний спробувати  нове пригощення? Не бувати цьому й от чому: я живу тут
Чимало років, і переді мною біле світло ще жодного разу не блякнуло, я ж жива людина
 Й поки дихаю, свій острах без особливих зусиль знищую!» У руках у Сергія сокира й саме
Вона на користь ігумена вирішує смертельну суперечку! Різкий змах і скрикнув чернець,
Роздався свист і слідом за ним появилося ревіння, а потім заструменіла кров і відразу
 Розбіглася зграя вовків! Закон природи суворий: виживає розумніший із всіх розумників
І найсильніший із всіх дурнів! Душа ввійшла в п'яти, і хотілося Сергію бігти з лісу без
Оглядки! Хвала Богові - це Він очистив для Сергія темну лісову дорогу! Коли розв'язка
 До свого кінця наближалася, смерть перед ясними очами тільки на коротку мить
З’явилася, і відразу сумнів у душу Сергія закрався, але щось потім сталося, що природа
Сама зі злом розібралася! Завдяки Ангелам своїм, ми спокійно зимовими ночами спимо!
Ліс застиг у мить забуття - у ньому нема ніякого руху! Була спокуса покарати боягузів,
Але кров зненацька закипіла й страх миттєво вона геть прогнала, але для чого? Щоб від
Смерті врятувати себе самого! Раз за разом Сергій дякував Всевишньому розуму за те, що
У живих залишитися, адже йому довелося по-справжньому з хижаками боротися! Вже так
Сталося, що смужка світла крізь темряву прожогом прокралася! Він дійшов до хати по
Знайомій стежині і побачив світло у своєму віконці! Не було резону для вишуканого тону,
Наш народ, якщо сокиру в руки візьме, без роздумів пускає її в роботу! Трапилося одне
 З див великих: Сергій чудом залишився живим! Смерть промчалася мимо, і він зрозумів,
Що варто життям дорожити необхідно, адже все те, що священне, незважаючи
 На непрохідні й непролазні терни, йому необхідно пройти самому! Ми не вправі народ
Свій вірувати в Бога примушувати, але будь-яке зло не перемагає добро неодмінно!
У цей скорботний для Росі час навряд чи хтось наважиться обсмикати нас! Є спрага
 До життя, але ще сильніше бажання згрішити! Так і бути, із гріхом нам разом жити                Відтепер треба і цю тему важко буде закрити! Господь Сергія на шлях істини направив
І до Хреста Господнього його приставив, а вже потім життя зберіг й у хаті дав притулок,
 А все тому, що Бог ігумена від всієї душі полюбив! Бог відтепер і постійно з ним і ми
Сергія в образу теж не дамо! За справою відпочинку не знаючи, трудиться Русь свята, про
Повну волю мріє вона, але роки неволі не проходять мимохідь, адже їм немає ні кінця,
 Ні краю, я ж її здалеку пізнаю, хоча слава дурна свій біг остаточно не завершує! Яка
Користь від неї, хіба може нутро витримати спокійно тлінне буття?! Молодість пройшла,
 А старість прожогом наплила, і в тартар-ари понеслися колишні справи! Безмірна відвага
 Допомогла Сергію перемогти тоді всю вовчу ватагу, не обійшлося там без диявольського
Свисту, та й смерть була біля Сергія дуже близько, не обійшлося тоді без елементу
Ризику! Так, часи важкі ще не минули – так кажуть люди бувалі, адже вони багатьох лих
Уникнути змогли! Дане Русі право: організовувати для себе криваві забави, які з часом
Переходять у жорстокі розправи серед густої лісової діброви! Поруч кров і святотатство,
А в татарські степи споконвіку йде російське багатство! Для народу це невигідно, але він                Трудитися повинен неабияк, щоб іншим воювати з ним не кортіло! Ніс той хрест Сергій
Разом із ченцями іншими й слухав лихі звістки, а тяжкий час на його чолі залишив тяжку
Ношу й великий тягар! По Русі клубиться дим і кіптява, не можна без дозволу босяків
Хоча б руками один одного лагідно поплескати! Затьмарився розум під час пожеж втеч,
Проте біжать ще люди від татарських туманів, немов безголова отара, вони ховаються
В узькі ущелини, але апетит у всіх непомірний, але їжі немає ні на сніданок, ні на обід!
Хоча той, хто від рук смерті врешті-решт втік, все-таки себе переміг! Стогне слов’янська
Земля й задихається від вигару вона, залишаючи татарам все своє майно майже
Безкоштовно! Нудно від життя рутинного, але зберігаються на Русі звичаї стародавні:
Коли простий народ гуляє, тоді, навіть, Господь йому всі гріхи без роздумів прощає, а він
Грішить проти Бога і заперечує все те, що сходить від Духа Святого! Пломінь п'янить,
А гріх по Русі вздовж і впоперек кружить! Він знак насильства і от уже стогне
Слов'янська земля від немочі й безсилля! Татари Русь силоміць захопили і серця русинів
На старому місці скам'яніли! Немає від митарства в російського боярства, крім
Об'єднання, ніяких ліків – це думка простого люду, але діло дурне тягне Русь слідом
 За собою й позбавляє народ тиші і спокою! Мистецтву війни на Русі нікого не навчали,
 З ним древню Русь вороги обвінчали й до битв мужиків вони теж привчали, а ті мовчки
Цю науку вивчали! Багато чого вони не відразу змогли зрозуміти й міри захисту миттєво
Запровадити, але варто їм трохи на Русь нажати, як відразу дядьки просипалися від довгої
Сплячки й за вила бралися в гарячці! Наш народ ледачий, проте свій вік лежанням на печі
Ніяк не продовживши, простий люд живе на сотій версті від столиці і тихо байдики б’є,
І ніколи до істини він не прагне, адже він живе у глухоті й у мирській суєті, начебто в
Своєму казані вариться! Полишивши тяжкі труди зовсім в іншій стороні, він зненацька
Пригадав, що от-от почнеться війна! Навіть Богу стало б смішко, якби люди грішні самі
 Собі готували дубові гроби і заживо лягали туди!
Він уже там декілька разів бував, коли Багато провин своїх від Бога ретельно приховував!
«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному
Народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю
Твою.»  / Тропар до Хреста і молитва за Батьківщину /
                - 6 -
Гарцюють коні красиво, помахуючи чорною гривою, вони на вид дуже перекірливі, але
Запопадливі! Збирає військо Дмитро Донський, він князь не простій, адже у дошку свій,
 Хоча він майже, що російський король, але в нього на серце моторошна туга й лютий
Біль!  Вище всіх перемог – воля держави і піднесення слов’янського царства,
А не приниження  чи митарство, гульня чи пияцтво, але вони ніколи не зупинять царя,
Адже під чужим копитом стогне й плаче закривавлена земля! На її захист піднімуться три
Богатирі: сонце, вітер і вода - так завжди було на Русі! Дмитру важко подвійно, адже він
Повинен думати не тільки про свою родину, але й про всю безмежну країну! І от він
Мчиться з непокритою головою на зустріч із власною долею, під ним кінь високий
 І міцний, рисак той ще зовсім молодий! Він з ним у битвах бував і в бої декілька разів
Вступав! Немає колишньої тиші, коли воєдино зливалися фарби літа й весни! Рисак
Біжить, але князь його все одно постійно квапить, але не кричить, а в основному, мовчить,
 Але робить суворий вигляд! Він ще не вижив з розуму, але його поглинула темрява,
Напевно, це трапилося від надлишку розуму! Уже краще темрява, чим відсутність розуму!
Він вийшов сьогодні за поріг і сказати дружині: «Прощай!» так і не зміг! Невже він
Зовсім оглухнув? Коли був березень, тоді його охопив любовний азарт! Наразі природа
Сяє і його розум вона захоплює! Князь може на Русь поблизу подивитися й багато рис
 Там розгледіти й пригадати надалі, як його ледь не взяли в полон закляті вороги, але
Врятував тоді його залізний шолом! Велике мистецтво: від війни повернутися
 До почуттів своїх! Попереду, куди не подивися, замість селищ одні спустошені
 Й занедбані пустирі, а вдалі видні спалені монастирі! Кінь сміливий уже покрився піною
Білою, його підстерігають ями на кожному кроці й удари батога на повному наметі!
Дістався кінь ставному й лихий такому дурневі, як його хазяїн! Здуру можна
 Самому коневі підняти температуру чи зняти з нього в натурі останню шкіру! Кінь весь
 У пилу, а в князя на руках уже з'явилися дрібні пухирі! Перед ними простирається
Студена вода, але немає там жодного сліду - людей з тих місць розігнала по лісовим
Нетрям скрута чимала, але в них сміливість є! У воді плавають одні жуки, а поруч з ними
Плазують дивні світляки! Набридла князеві тряска, уже краще він подивиться поблизу
 На зелену ряску й послухає блазнівські казки! Він до води нахилився і отут випадок
Безглуздий з ним трапився: він трохи задумався про свою молоду коханку і бухнувся
 З усього розмаху у воду! Все нічого б було, якби ні дзенькіт мідної й чарівної труби: «Не
Твори дурниці! Уже краще всю правду Сергію швидко говори!» Чийсь голос поблизу
Князя пролунав, але той на нього уваги не звернув! Мить безвідрадна, але розум у князя
Був ще холодний і незворушний! Він уже не вірить у суть прикмет, але ще його дід знав
 У тім користь неабияку, але він уже давним-давно притих! Його в лісі зарізав дивний
Вовк! Коли? Так це було ще у ті тяжкі роки, коли  Русь ледь-ледь вставала на ноги, але
Жила в татарському острозі! Вижили в ті часи лише деякі чоловіки! Мовив князь,
Звертаючись до шляхти: «Чуяв я, що багатим людям пиячити ніяк не можна, от чому
 В мене болить голова вже три ночі й чотири дні! Скільки ж ще скакати нам верст,
 А то я злегка вже змерз?! Нам би змогли в монастирі нічліг надати, але туди потрібно
Ще довго верхи скакати і упущеного часу, здається, нам уже не надолужити, виходить,
Що прийдеться під відкритим небом спати і бідним, і багатим! Нехай люди трішки
Заснуть і потім нам вони створять хоч якийсь, але все-таки затишок! Нас у монастирі
На завтра чекають!» Велике мистецтво - зберегти на віка Віру в Бога, святість і великі
Почуття, адже доля перетворює кожну людину у свого відданого раба! У ченців немає
Звичаю, щоб згідно з давньої традиції всякчас прагнути до вершин мирської величчі!
Вони дотримуються церковних канонів і виконують ці правила пристойно! Схрестивши
На грудях свої долоні, вони дивлять на посивілі скроні свого Божества, але хто їм може
Сказати, чого їм від своєї долі надалі варто чекати?  Ніхто! У келіях вікна закриті глухо,
Тому що ченцям порядком набридли бджоли і мухи! На вулиці сухо, але немає затишку –
На душі гіркота й смута! Люди сподіваються на диво, але у відповідь чують неприкаяні
Голоси, невже знову наближається сюди громовиця?! Удалині почувся якийсь гул, Сергій
Відсунув убік тільки що зламаний стілець, подивився уважно у розкрите навстіж вікно,
Але там немає нікого! Він  глянув на дерев'яну стелю й тут же пролунав біля  дверей ледь
Чутний дзвінок, серце в грудях у Сергія забилася й свідомість його на добрі справи знову
Прожогом перемкнулося: невже щось у столиці із князем трапилося? Забувши про муки
 Й журбу, встав ігумен біля підніжжя незримої вершини: прийде пора й силу зла здолає
Русь сповна не за допомогою чаші гіркого вина, а за рахунок сили добра, тому що її душа
 Зовні дуже гарна й не сильно зла! Завдяки небесним силам кров гаряча ще тече
 По кровоносних жилах, але цей мир настільки глибокий і той, хто самотній, ніколи
 Не зрозумів би натяк своєї долі: треба все в цьому житті робити в строк! Сергій
 І великим трудом піднявся на горище в надії розглянути хоч абияк:звідки доноситься
Скрип не змащеного воза? Уже вискочили зі своїх насиджених місць його сусіди
 І малолітні діти й відразу просять у Сергія поради: «Що ж це?» Їм нічого відповісти він
Швидко не може й це ченців найбільше тривожить, але істина на світі одна, навіть,
Якщо вона на смак солона і гірка!  Подумавши трішки, відгукнувся старець строго
 З віконця свого: «Тут усякого народу бродить багато й у кожного своя дорога:
 Одна - від біса, а інша - від Бога! Протягом семи десятиліть я побачився з тими
І із оцими, з одними назавжди розстався, а з іншими навіки побратався! Чим ближче
Підходжу до старості своєї, тим менше бачу навколо себе пристойних людей і вже
Давно немає моїх приятелів! Древо життя висихає й ніхто, крім Бога, вірогідно
 Не знає, коли ноги підкосяться і грішна душа на волю попроситися? А гріх у нас
 Не малий, але ніхто від нього в журбу не впав! Здається, я вже дізнався, хто до нас
У гості заїхав?! Це князь, коли його я бачу щораз, то хочу сказати йому: «Від влади
Відмовся й над Руссю, господарю, ти не дуже глумися! Уж краще в монастир удалися
Й до кінця днів за благополуччя своєї землі там молися!» Він прибув сюди з місією
 Непростою, але вона не розв'яжеться сама собою! О, Боже, Дмитру Ти очі на деякий
Час відкрий, я його не сильно шаную, так що нехай простять мене люди за щирість
І прямоту! Я зустрічати його йду! Підемо, брати мої, надягніть нові сутани свої!
До нас у гості Дмитро прийшов і до нас свою повагу презентував!» Ігумен  пішов гостя
Зустрічати й різноманітними чаями князя пригощати, але перед цим треба була промову
Гучно сказати, хоч осоружно все йому на цьому світі,  але потрібно починати про щось
 Із князем бесіду! Либонь, вона закінчиться ще до початку вечері! Якщо чесно собі
Зізнатися, то князь не збирався на милість небес здаватися, але, побачивши перед собою
Знатного ченця, був готовий покласти зі страху сиву голову на плаху: величчю
 Й скромним буттям ігумена він був осліплений і відразу ж пригнічений, а його
Доступністю й розумом враз до небес був піднесений і мовив відразу московський князь,
 Він не став довго мовчати й на милість небес ждати, поки ігумен дозволить промову
Свою володарю своєму почати, варто було державність заснувати: «Смерть у бою я
 Вважатиму за краще, аніж проста кончина, тільки б позбавити Русь від погибелі
 І журби!  Як простіше, отче, тобі сказати, але саме я хочу простий народ до зброї
Призвати й за Вітчизну на полі раті постояти! Досить нам мовчки за рабством
Спостерігати!» При цьому князь не знав, який сумний кінець його після кривавої лайки
Очікував! Бог йому гріхи простить, але важко на собі цілий віз провин без відпочинку
Везти! Падати на земля, по ній на колінах повзти, а потім ледве вставати, щоб про Русь
Заново дбати! Благословення дав князеві святий отець, і він сам пророчив монголам
Безславний кінець! Хоча віддавна до Русі був прокований його хижий погляд, але хижак
Той ніколи не закривав свій рот на заржавлений замок, а робив щораз навпаки: язик
 До слів постійно був прив'язаний, а простий народ по руках і ногах був кайданами
Зв'язаний, і шлях йому до волі був закритий на багато років вперед, щоб православний
Народ без дозволу мурзи вийти за свій поріг ніколи б вже не зміг! Сергій умів гостей
Приймати, він усе робив так, як його почала рідна мати: пішли б всі татари до всіх чортів,
Але волю вони повинні назавжди надати нам,  хоч і з гіркотою й болем навпіл!  Бояри
Поруч із князем дуже довго на колінах стоять і навіч зрять, як молоді ченці про діло
Країни балакають і хоругвами при цьому, що сили, розмахують! Видно, що люди
По-справжньому сумують! Її дивовижні будови виявилися на грані зникнення й вже
Незабаром тління або горіння розсіє всі сумніви про суть мирського буття! Невже татари
Зметуть з землі слов’янські серця? Раптом ченці з місця зірвалися й подивилися миттєво
Догори, а образи святі в далечінь лісову, що сили, помчалися, а  люди один на одного
 Гарчать і відвертають в інший бік схвильований погляд! Усе б було добре, але хтось
Загубив у тих душах радість і торжество! Добре, що князь по дорозі татар не зустрів:
 Він мабуть дуже швидко промчався і їх не помітив, під час навали монголів люди часто
Залишалися голими і босими наодинці з думами важкими! Ченці для гостей розтопили
Піч, щоб ті з дороги змогли поруч із нею прилягти на дощану підлогу, а подорожанин
Сивий умився холодною водою перед тим, як зупинитися в монастирі на нічний постій!
«До ранку князя почекаємо, а потім слова поллються разом із проливним дощем!» - у
Житті рутинному дуже часто велику функцію відіграють інстинкти билинні, адже князь
 Із острахом обходив свої величезні володіння й тим весняним часом він бачив усюди
Розруху й застій, але палкі серця на битву все-таки наважилися після благословення
Святого отця! Той, хто людей лікарює Божим словом, у той тяжкий час був небесами
На допомогу людям посланий, тому що жив по святих заповідях і канони Божі свято
Виконував! А в ті далекі часи Русь на дрібні шматки роздирала загальна ворожнеча,
 А селища й міста ослаблював тяжкий нестаток! Усюди голод і лихо, а склоки й розбрати
В будь-яку пору року збільшували людські вади і пороки! Князеві б до поля битви живим
Дістатися й по скрутній дорозі, яка знаходиться в облозі ворога, до татар у полон
 Не попастися,  а опісля там на свої плоди він зможе сповна намилуватися! А ворог
 Не занадто люб'язний підводив Вітчизну до краю безодні, не було надії на волю
 У російського народу вже багато й багато років! Ворог накидає на людей пута
Безкоштовно й стогне народ повсюдно, поки не гримнув одного разу грім небесний,
І ворог, тріпотячи, не натягнув на голову подобу плаща! Непролазний бруд російських
Доріг викликала в татар немислимий переполох, хоча кожне невелике містечко гідного
Опору  ворогові дати не могло! Можна обурюватися нескінченно, але через коротку
Мить душа зустрінеться з вічністю! Чи варто просто так обурюватися, коли ворог
Продовжує над православними людьми знущатися?! Важко бути ніким, але ще гірше
 Не володіти нічим і назовсім відмовитися від напрацьованих століттями строгих
Схем, щоб не стати тим остогидлим катом, якому  все навколо остогиділо, хоча життя б'є
Ключем! Татари були задиристі й сміливі й от вони вже заполонили всі межі країни,
Почалися побоїща й переділи, хоча раніше на Русі про це, навіть, думати люди не сміли!
Там правило безправ'я, насильство й брутальність вдач, а народ волю прославив, але він
Втомився від поневолення татар! Треба життя якось змінити, але як же важко
Чорноту від білого полотнища швидко відмити! Той, хто істину для себе відкриє,
Напевно, сам ту чорну пляму із сорочки відразу змиє, адже духовна міць перемагає
 Й град, і дощ! Буття було б стерпним, коли б не блискотіння мечів вбивчих, які
Виблискують над скрипливими візками і житніми неприбраними смужками! Кожний
Лиходій крав у простих і знатних людей майно і коней, а на чому їм відвозити в ліс своїх
Дітей?! Говорять, що життя тоді нагадувало суще Пекло! Ченці завжди ходили в довгих
Рясах і говорили вони татарам: «Ідіть геть звідси!», але ворог йти по добрій волі не хотів
І знову на міста подібно зливі налетів, але основним місцем подій стала лісова гущавина!
Він мимохідь палив хати й комини й знущався із православного народу, не залишилося
Навіть у спомині нічого від слов'янської гордині! Немає на землі веселих наспівів, вона
Переповнилася слізьми й всенародним гнівом! Дмитро своє ім'я тільки тоді обезсмертить,
Коли дуже чітко слово «Воля!» на поле брані своїм величезним мечем накреслить! Мить                Перемоги важко забути, але набагато важче свої думки у яву втілити! З люттю
Вдаваною йшов князь по дорозі наїждженої й уторованої в напрямку до волі безперечної
І супроводжував свою ходу словами Христа з його Нагорної проповіді й почув ці слова
Господь і прислухався до мольби і благання, проте не відразу віддав волю в руки боярам
 І князям, хоча нічого не залишив простим російським бабам і мужикам! Бог віддав їм від
Волі величезні ключі - бий ворогів від душі і як траву їх коси, борися й проливай кров
 За прийдешнє щастя Русі! А простий народ все так само свої уклони Дмитру шле й
Однією й тією же надією живе, але чуда вже, здається, не так справно чекає, як колись,
Хоча іноді спрямовує свій погляд в напрямку небес, проте надія в його душі ще живе,
Що воля і рівність по чиєїсь милості сама в його дім увійде або ж влетить вона в навстіж
Відкрите вікно, але все одно народ сам не робить нічого, а тільки п'є своє старе вино
 Й кляне тяжке буття – йому, зважаючи на все, однаково, чиє на своїй шиї носити ярмо,
Але вище всіх перемог сяє гарний сусід, якого в Русі давно вже немає! Прочитавши
Чимало книг і ретельно обдумавши зміст їх, Сергій мав повне право розраховувати на
Почесті і захист з боку держави! Поруч живе мовчазний литовець і жадібний швед, але
Юрба гуляє й на все це осяння давним-давно вже тільки з-під лоба дивиться, але для
Гордості людської ворожі уколи набагато гірші, аніж сатанинські приколи, адже люди
Жадають справжньої волі й полегшення своєї долі, вже занадто скрутної й гіркої! Халупи
Вщент згоріли, доводилося людям перебиватися під покровом височенної ялини
 І дивитися на мир у щілинку, через вушко в сосновій гілці й трудитися, як бджілкам!
 Немає від життя ніякого зиску! А жити Сергію залишилося стільки? Кінчається вік
Земного життя, от-от прийдеться зі здоров'ям звіряти свій монотонний біг і незабаром
Від колишнього не залишиться доброго слова, тільки хлібороби згадають про день
Учорашній і наговорять багато чого: злого й страшного! Люди через свою же впертість
Переходять всієї грані мислимого й немислимого хамства! Навіть волі рідкі пориви
 Вони зустрічають не з лементами, а мовчазливо! Тільки у зрадників горе країни викликає
 Скороминуще блаженство, а безбожники стають простими й дуже злими заручниками
 Своєї долі! Вона не проти підготувати підступи людям у холодну й вогку ніч! Хтось їй
 У ту мить підтакне й у відповідь сталева підкова тихо на підлогу дзвякне чи на мандоліні
Безвісний юнак якусь мелодію брякне й на душі стане похмуро, але все одно світло істини
Прорветься у вузьке вікно, тільки б воно не було заґратоване! Скільки не сумуй, але треба
Йти по вибраному країною шляху, щоб її честь урятувати, адже наближається година її
Остаточного визволення - уже зійшла зоря, здається, закінчилося затьмарення і немає
Межі всенародному збурюванню, коли в князівському стані знову з'являються дивні
Бажання, але люди не прагнуть розривати старі рубежі, щоб зі злом відразу приміритися!
Ненависть гірше чуми чи землетрусу: хай не буде ніколи ворогам Батьківщини в цьому
Світі пощади, честь і ім'я вищі за життя й до самої тризни ніхто не хоче
Поступатися ними! Приходилося людям жити туго - лопалися на конях шкіряні
Попруги, а їм заважали холоди й хуртовини спокійно думати про своє дозвілля!
Незабаром рідний голос відзвучить, і смерть у свої обійми  всіх праведників укладе,
Але це трапиться тільки через певну мить, а поки ніхто з них ще додолу головою не поліг,
Виходить, що жевріє в їхніх жилах мирське життя! Воно святості на очі показалося, але та
На розлогих просторах Русі ледь-ледь удержалася! Добре, що так сталося, гірше було б,
Якби її тіні там не залишилося! Під покровом рідного дому відкрилася картина до болю
Всім нам знайома, миттєво пройшла задуха і нагрянула втома!  Люди приходять у храм
 З любов'ю до Бога, а їм там служителі висувають все нові й нові умови, але така суть
Земного буття! Виходить, інакше їм вижити було б не можна! Не в напівсні, а наяву люди
Схиляють на ешафот голівоньку свою, але летить над суходолом  ремство і жалоба,
 А слідом за ними пурхає ніжний шепіт і поруч із ними гуляє мирська жура, з нею татари
Безповоротно Русь обвінчали! Немає у неуцтва жагучого й палкого почуття великої
Відповідальності, там наверх спливає тільки тінь від посередності, а вона - рідна мати
Підозрілості! О, Боже, грішників прости за всі провини! Нехай стороною їх обійдуть
Мирські напасті! Боже, нехай вони свою душу врятують, і можливість спастися іншим
Людям теж дадуть! Дай, Боже, щоб вони трохи стримали свій запал і пристрасті
 Й помріяли трохи про прийдешнє щастя, але в душу вплітаються сьогочасні розбіжності:
Давати життя новим істотам, щоб ті й далі йшли по головах - це ж злочин, адже
Муки і страждання в ім’я продовження роду людського перевищують насолоду для
Простого народу! А бусурмани качають боярам і князям свої права й загрожують їм
Погибеллю, а себе вони вже пригощають новим прибутком! У ту мить і я сльози свої
Проллю й вогонь пожарищ, і щиросердечну гіркоту відразу заллю, а Сергію Радонезькому
Й Дмитру Донському оду гучно проспіваю! Знали ж бояри й князі, що людині самій
Нічому, що важливо знати, навчитися не можна, лише час як марево і міраж
Надасть можливість остаточно зрозуміти, що ж таке причуда й примха?!
Грішити їм вистачить, тому що ніхто крім ченців за свої гріхи сповна Богові копійчини
 Не заплатить! А Русі за всіх часів святість безмірна була конче потрібна, і вона з'являлася
На зорі, але сама застрявала на високому бугрі й кричала що сили: «Ця ноша вже
 Не по мені! Бог знає, що діється в цій зовсім здичавілій країні! Вона давно в сумі, а бояри
Чомусь  гуляли і бенкетували і особливої уваги на долю держави не звертали? Воїни
Одягають залізну збрую, а їхні воєводи займаються втіхами, хіба десь на цій
Багатостраждальній планеті помилки своїх батьків повторюють їхні рідні діти?
Невже вони в бісів закохані, і ці дурні їхнім світлом осліплені? Хто повинен відповідати
 За те, що русини самі потрапили в найтонші диявольські сіті? По якому праву свій
Народ у ту мить залишила держава? Я віддаю главу держави, князівства
 Чи прийдешнього царства страшенному осуду і призиваю небеса розпочати справедливу
Розплату, щоб наші вороги сповна відповіли за свої борги! Нехай довідаються всі сестри
Й брати, що в небес свої поняття у цьому світі про честь і достоїнство теж  є!  Коли
Порушено присягу Вітчизні й прапору, тоді порушників карати треба дуже строго!»
А Сергій заступився за свій народ, що сам не захотів переходити вільну ріку вбрід:
«Винних у тім нема і ти, Боже, не жадай від нас нових пожертв! Від когось би
Іншого Ти, Боже, запитував би за помилки минулі не так твердо і не так суворо,
 Як запитуєш з нас! Нічого б страшного не трапилося, коли б душа знову на грішну                Землю не опустилася! А то вона на небесах торжествувала, а сама всієї гіркоти
І лиха не визнавала, поки сама на цій землі в який раз уже не побувала!» Сергію треба
Було підібрати своє сиве пасмо, щоб поблизу краще було видно всіх негідників і тюхтіїв,
А потім з ними всякчас воювати! Щирим жалібником російської землі Сергій був, він так
Само, як і весь народ, мучився й тужив, і нестерпно гірко вболівав, тому що його дух
Підлий татарин теж зачепив, але перемогти його в ті важкі часи він не зумів! Він жив
Життям не простим, але за Батьківщину міг постояти горою! Він окропив ковтком святої
Води співтовариство, що вийшло зі скрути, тільки б не трапилося на Русі нового лиха!
Маячить поблизу знедоленої Русі довгоочікувана воля, але не піднімається догори Дух
Закабаленого народу! А Сергій молить Бога в ім'я свого нещасного народу, щоб Бог силу
Й міць для нього приберіг, а народ зробив останній ривок, щоб січа та дала йому останній
Шанс! Його ж незабаром зустрінуть татари дуже нелюб'язно на краю глибокої безодні
 Й у небуття тоді кануть його останні надії й життя залишиться таким, як і колись: без
Хліба й без води, але в оточенні негоди, горя і біди! Земля богомольна й напрочуд
Хлібосольна горювала мимоволі без відчуття волі, але гріх готувала і споряджала
Підсвідомо матінка-земля, адже вона завжди була незадоволена своєю долею! Кому вона
Могла в ті далекі часи зробити послугу значну, щоб хоча б на коротку мить щось в житті
Змінити і на себе увагу небес звернути? «От і я наприкінці свого буття поринаю
 В глибину своїх знань, але чомусь йду до дна, не розгледівши незримих граней власних
Пристрастей і настроїв!» Уповаючи на допомогу Божу, Сергій повів свій народ
По непролазному бездоріжжю до високого підніжжя гіркої волі, але роки не напоумили
Неосвічені народи, як варто йти в напрямку свободи?! Сергій не вперше звернувся
 З благанням і мольбою до Пресвятої Діви Марії: «Благого Царя блага Мати, Пречиста
І Благословенна Богородице Маріє, милість Сина Твого й Бога нашого вилий
 На мою грішну душу й Твоїм молитвам настав мене на діяння благі, щоб останок
Життя я прожив без гріха і через Тебе рай знайшов, Богородице Діво, єдина чиста
 Й Благословенна. Амінь».
/ Молитва 10-я до Пресвятої Богородиці /
Він канву із різноманітних слів сплітав і її мереживами, як міг, так і обшивав, але
Заглянути у внутрішній морок душі ніхто не допомагав, хоча стати у пригоді простому
Народу за сприянням молитов дехто пропонував! Він правду князеві прямо в очі одного
Разу чітко і стисло сказав, і честь свою ніяк не заплямував! Ми ж знаємо, що себе
Вітчизні сповна присвячуємо, однак, не відаємо, що замість того від неї нічого й ніколи
Не одержуємо, тому що на шляху своєму тільки нерозуміння усюди зустрічаємо, і нам
Ніхто почестей, навіть, за кухлем чаю не приділяє! Усе в одне сприймання перед ним
Злилося, і йому б меч у руки брати тоді довелося, коли б подоба бою поблизу монастиря
Почалося! Не потрібні йому золоті регалії, тільки б його країну нечестивці надовго
 В спокої залишили, і він скрикнув так, що ще сильніше згустився над Руссю непрозорий
Морок: «Не можна робити от так! Невже воєвода не бачив на темному небі той
Таємничий знак, який нам Бог прислав на спогад про себе? Хто не бачить силу неба,
 Має потребу в узагальненні свого буття! Він указував Русі на незримий зв'язок між
Землею й небесною твердінню, буттям і молитвами «на всяку потребу»! Що ж ми
Творимо і чому ретельно не стежимо за примарою святою? Хіба от таким чином ми
Татар колись переможемо, якщо навіть будемо поруч із Духом Святим?» У житті
Панує повний розгардіяш і там все не так: нас оточує повний морок і північний холод, але
Людська впертість намагається на рівні своєї підсвідомості розсунути незримі рамки
Простору, але щораз вона натикається на відверте хамство й от у нетрях місцевих
Загрузли по самі вуха чимало людей шляхетних і чесних, хоча вони ще борються
Повсюдно за ідеї досі нікому не відомі! Сергій Русі допоміг зруйнувати свій давній
Острог за допомогою розуму, а не рук чи ніг і от іскри вогню, що ледь жеврів, опромінили
Русь сповна й вона, взявши в руки меч, посадила святість на баского коня, тому що одні
Слова, які позбавлені жагучого вогню, не зримі й невловимі, навіть, серед білого дня!
 А народ немислимо страждав і страшно горював, але що йому робити - не знав! Без сліз
Не проходило ні ночі, ні дня, а поруч тріск барабанів, свист ятаганів і лементи місцевих
 Отаманів, гуркіт і воркотня, суєта й біганина, навіть, посередині пригожого літнього дня!
-«Постоїмо за честь прадідівську й Віру святу, підемо з важким мечем на Орду
-Золоту! Слов'яни, до бою! Ремісники й городяни! Бог з нами, а Батьківщина -
Позаду! Треба ризикувати не тільки своїм капшуком, але й передчасно посивілою
Головою!» Образ до болю знайомий дивиться задумливо на грішників зі старої ікони,
І тягнуться до нього всі ті, кому довелося зазнати непроглядну темряву, але жили вони
Завжди згідно розуму свого! А він зовні нагадує кам'яну брилу, і до нього люди іноді
Приходять, щоб сказати величезне спасибі, слова його молитви над головою сивою
Довго дзенькали, брязкали й бриньчали, поки їх пристрасті до кінця не залякали
 Й грішники бурхливі від гріхів зовсім не утомилися й після духоти і спеки душа знову
Прибрала до рук страшну пустоту! Вона в зніяковілості раптово покаялася
 У заподіяному напередодні гріху: вона літописи по ночах читає, а сама у вогні
 Несамовито палає, а вже потім вщент згоряє й поблизу вона сірий попіл розуму нагадує!
Борючись, але, не каючись, гріху у всьому, пручаючись, наша земля щораз виставляє
Свою безвинність напоказ! Я теж із гріхом борюся і його ніколи не соромлюся, хоча
Вимушена журба й смуток постійно вилітає щораз із грішних вуст! Раз за разом істину
Усвідомити намагається наш дволикий глузд, але вона молиться сто три рази, однак,
З'являвся відразу дзенькіт і гамір стогонів і він доводив душу до таких колихань, що
Людям ставало тісно в цьому світі до болю відомому всім грішникам! Я суті буття ще
 Не знаю, а лише припускаю, що в передчутті тривоги народ завмер біля чужого порога,
Щоб, відпочивши трохи, попросити прощення у Бога, але відразу вперед крокували
Втомлені від роботи ноги, а міщани кричали: «Нас не займай! Чорт ти дворогий!»
Їм небеса не брехали, коли не прорікали ні почестей, ні регалій, а тільки в море зліз купали
Власну нудьгу й сум’яття! А душу ту, що заблукала, довго по світу моталася й убік
Монастиря вона, навіть, глянути боялася, але коли віддихалася, то сумніви у неї поволі
Прокралося, але думка від неї щораз убік зла вислизала й там тріпотіла й немислимо
Страждала, поки небо воістину душі не прошептало: «Бог, вище всіх і Він карає людей
 За гріх!» Це ж дарунок безцінний: вчасно помітити в самому собі нову зміну, але душа
 Й у розпал моління не перестати так довго на колінах стояти! Немає слів, щоб виразити
Знову гіркоту своєї втрати сповна, тому що в нас життя, як і мати одне, а  істина –
Перлина в ній, немов святість і Віра в душі твоєї! Ми подібні з нею в одному, що,
Навіть, себе скалічимо й ушкодимо, але до суті буття однаково колись дійдемо і істину
 В глибині сибірських руд, але все-таки знайдемо, адже ми в ім'я її збагнення на цьому
Світі живемо, тяжко працюємо і своїм шляхом вперед йдемо!
 «Урятуй, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному
Народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю
Твою».
/ Тропар Хресту й молитва за Батьківщину /
                - 7-
 Себе я воїном слов’янської раті іноді представляю, за благословенням до Сергію йду
І дати його мені з останніх сил благаю, але звертаюся до Діви Марії уже не вперше
 Й уголос читаю канони святі, а у відповідь чую лементи й стогони - це йде війна
 За титули й трони, звання й корони, але люди прудко затихають, побачивши святої ікони!
Там навіть вороги застигли в розчуленні, вслухуючись у чудовий церковний спів! 
Опівнічна зоря встала над Руссю, її відблиски зразу полетіли за далекі моря! О, Русь моя!
Куди ж поділася сьогодні  мудрість і совість твоя? Невже й вона умчалася в невідомі
Краї?! Відродити могутню Русь повинні я і ти! У цьому урагані загинуть дуже багато
Селян, але вони вже сповіщені про це Сергієм заздалегідь! Попереду наших героїв
Чекають лиха й страждання! Сергій розпалив усередині людей вогонь і пропустив його
Через кожну мозолисту долоню, щоб він не спалив поспішно й вщент цю землю
Безсердечну, але по ній уже дзвонять дзвони церковні і вони розжарилися уже  дочиста, 
У цьому гуркоті й реготі свої сльози ховає нещасна країна! Звичайно, важко вижити
 В цьому вогні душі святої й грішної, але ще трудніше особисто їй жити в штовханині
Мирських днів, коли ніхто не знає нічого про долю свою! Бог кинув народ з вогню прямо
 В пломінь тріскучий, і Русь втратила спокій, але, опанувавши собою, схотілося їй
Виглядати гідно, щоб уже сьогодні навіки Забути про пекло неминуче! Коли Богові буде
Завгодно, тоді Він учинить з нею шляхетно, але на душі як і раніше тривожно! Всі
Вигини буття передбачати людям заздалегідь ніяк не можна! Бог усім нам суддя!
 А старезний дід знову посередині монастиря стоять й, що сили, у темряву нічну кричить,
Але його лемент ніхто не чує, тому що він ледве дихає, і до того ж ще й схрип, але він
Робить вигляд, що не проти на холоді простояти всю ніч і згоден молитися до самого
Ранку на сільському, тому що ранком раннім до нього за благословенням знову підійдуть
Бояри й князі! Не відчуваючи болю, він молить Бога про кращу долю для всього народу,
Але той уже багато років сидить на гробовій плиті і забуває про свою духовну висоту і всі
Здобутки людські! Народ такий, як люди всі, але теж любить залишатися інколи
Наодинці! Йому сороки на хвості принесли звістку про те, що минули неволі всі строки,
Треба швидше отримувати з історії уроки й відкидати будь-які свої вади і пороки!
 Настав час рубати ланцюги вікові й вставати в ряди бойові! Ніхто більше ворогам
 Не дозволить себе й свою Батьківщину неволити, але народ боявся й тремтів, побачивши
Злого татарина поруч з собою, від спогадів про муки й страждання його чоло покривав
Вологий піт! Коли птахи небесні голосно заспівали, русини сміливо свою збрую на себе
 Одягли й рушили в похід під спів сопілок! Важко жив простий народ і йому було
Отримати із власних хвилювань і тривог останній урок, але він його ще не отримав: як
Жив, так і по цей день живе цей нещасний народ, як страждав, так і страждає
 Й відпочинку ніколи Простий народ не знає, як знущання терпів, так і терпить –
Хто захоче, той  цим народом із сторони в сторону вертить!  Його ховали живцем,
Щоб потім гримнув небесний грім і перевернув його життя догори дном! Куди ж ми
Йдемо? Скільки татарин може гратися з вогнем? У димку купчастих хмар можна
Розглянути декількох російських мужиків і чимало вдів, які, зрештою, повинні постояти
 За зганьблену честь прадідів своїх! Вони зовні і злі, й похмурі, а замість одягу на них
Шкіри ведмежі й немає ніякої надії, щоб перемінити їх на добротну одежу! Поруч стоїть
Високий бур'ян і там уже валяється той, хто в устілку був п'яним! Його репутація давно
Вже підмочена, а шевелюра тирчить в різні сторони, а над нею літають чорні ворони,
 І струмки червоної крові видніються на щоках впалих! Люди втомилося, їм часу для
Відпочинку ніколи не діставало, їм горе і лихо постійно дошкуляло! Сльози камінь точать
І вдень, і вночі й кішки на серці скребуть, але можливо, коли-небудь люди самі до істини
Дійдуть! Вони навіть у святий четвер лізуть не долілиць, а нагору! У когось шапка
Звалилася набакир, а йому її поправити лінь, а в іншого сил, щоб перебороти власну
Нудьгу і тугу, щоб схрестити на грудях власні руки! Не життя - пекло! По чиїй же
Волі наше буття так потьмяніло й зблякло? Там холодно й гаряче, але люди хочуть
Пожити ще й ще! Вони міркують туго і мовчать із переляку, коли їх про щось інші
Люди розпитують і вони чужу думку прямо на льоту без уваги залишають, але у ворога
Дуже влучно з луків стріляють і йому помилок ніколи не прощають! Розмова з ворогом
Коротка - один змах ножа і немає глотки! «Цю іскру вогонь запалить на вітрі, і я
Палахкотіння багаття значно прискорю й ніколи його не загашу, навіть, якщо колись
Зникну, або умру!» У татарина проклятого ніщо в душі не святе, але люди багаті просять
Народ поки ще не пізно: задуматися про останній похід серйозно, поки це ще можливо
 І не встрявати із татарами в бійку й паки-паки виживати в темряві й в імлі, поки ті
Паршиві собаки самі не зникнуть у непролазному мороці! Скільки зумів, народ усе
Перетерпів, але всьому приходить межа! Язик в народу довгий і хоча у кожного пана
 В руках свистів батіг, він зміг би й це безчестя стерпіти, однак час прискорив свій
Повсякденний біг, і він переправився на половецький берег і затишний кут для своєї рідні,
Нарешті, відшукав, а потім відкривав для себе одну із глав нового буття, але в полон один
Раз раптово потрапив, щоб схопити пана за широкий рукав і перед ним на коліна впасти,
Й, майже, пошепки йому сказати: «Ти пропав! Ти ж не чекав і не думав, й не гадав, що
Встав на високий обрив, але на його краї, на мить, застигши, довідався про те, що шлях,
Пройдений тобою дійсно був нерівним і кривим, адже ти ніколи не йшов прямо, а ховався
Між верболозом і затонулою колодою й не знаходив своє місце в цьому світі складному!
 Тепер холод і голод дістають тебе за брудний комір і вогкість на чолі твоєму сповна
Відбилася, але тобі бачення, здається, напередодні відкрилося, що нібито вся земля
Змінилася: позеленіли наяву пожухлі трави і насправді затріпотіли високі діброви, а всі
Чоловіки скопою визнали перед бабами все, у чому вони винні перед ними, але не змінилося
Одним махом їхнє буття, але чому? Та все через те, що за душею в ні в кого
 Не залишилося, майже, нічого - великого й святого! Люди знову не прислуховуються
 До голосу неземного, а біжать із дому, але не до хреста святого, а наближаються
 До зла впритул, вони гордяться і тріумфують, хоча марно грішать! Так чому ж мужики
Лихо ніяк не осилять, а зі злом безперешкодно дружбу водять? Так, ще б пак, грішна
Кожна людина, яка живе в православній країні, адже злість вилітає з-під почервонілих
Вік і спрямовується в напрямку Пекла, де казани розпечені добіла, а ніч завжди темною
Була! Немає в людей колишньої відваги, вона залишилася тільки на словах і на папері!
Життя в суєті прожите, але це нікого давно вже не тривожить, а люди самі гріхи свої
Постійно множать! У просторі мертвому святість залишається за бортом, немає віри
Людям ні в чому, хоча людина осіняє себе Божим хрестом, хрестячись люди дивляться
 В небесну височінь, але тінь гріха накриває мирське буття, хоча кожна людина в мить
Єдину намагається обілити себе і наміри свої, врешті-решт, здійснити, але її вибачення
Вже не сприймає багатостраждальна земля!» Народ навколо монастиря давно зібрався,
Простий люд по волі бояр і князів вже настраждався, от чому відразу заприсяг Господу
Своєму: у всім слідувати тільки за Ним! Він знайшов мужність із колін встати, тому що
Сергій зміг народ на битву підняти проти супостатів, щоб йти всією скопою на криваву
Рать! Йому не важко всю складність буття швидко усвідомити й вголос народу майбутні
Труднощі описати, щоб острах з душ святих миттєво вилучити! Татар, клянучи, але іноді
Зігріваючись біля святого вогню, він не залишає від свого буття каменю на камені і плекає
Надію на те, що подальші події змінять буденне життя, а під ногами насправді лишається
Тільки гола стерня й він подумки її борознить уже три ночі й три дні, але в середині
Чотирнадцятого століття, навіть, там він не зміг знайти гідну людину, серйозну і грізну,
Яка б змогла зробити речі неможливі в ім'я порятунку Русі і її непорядної долі, але для
Цього треба було б заздалегідь продумати всі подальші заходи! Сергій віддав ченцям
Наказ, щоб ті враз почали полчища татар шукати, а тим на смерть наплювати – їм треба
Свої питання вирішувати: немає часу початку раті чекати!  Батьківщину всі люди
Пам'ятають незмінно, це слово було для слов'ян завжди священним, адже, якщо біда
Зненацька наскочить на наші селища і міста, російський мужик із сокирою й вилами
 На ворога миттю піде і смерть свою в дикому полі знайде, але родину свою від смерті
Все-таки спасе! Князі не мають права нікого насильно воювати примусити, але край
Споконвічний дивиться за обрій спантеличено, адже лежить на спині кров'ю обагреній,
Проте він до кінця ще ніким не був підкорений, хоча тимчасово волі і багатьох прав був
Позбавлений! У нього відібрали недруги тепло, а його самого замість хатини оселили
 В звичайне лісове дупло, але він вижив навіть там всім лихам на зло, напевно, йому теж
Трохи повезло, але не буває щастя безмежного! Треба налягти на ворога незламною
Стіною й повести народ слідом за собою по дорозі стовпової й відкрито разом зі своєї
Свитою захищати Русь ущент розбиту, голу й немиту, і до того ж ще й не голену!
Недарма народ став лютим і злим, але він йде за старцем святим, випробовуючи нерви
 На міцність і по ходу січі втихомирює власну лютість! На біду свою голосно кричить, що
Прагне жити у Раї, а вже потім відрубати долоню свою за помилки колишні, тому що
 В часи лихі люди майже всі непогано грішили й розум свій каламутили до останнього
Подиху, але без полководця не змогли б з жодним гріхом поборотися! Нехай кожний воїн
Достеменно знає, що Господь своїх дітей від немочі оберігає, а російський святий от-от
Поведе їх на смертний бій досі ніким неходженою стежкою: «Із православним народом
Бог! Настав час указати татарам на наш поріг!» Кожний рядовий і той, хто був
Захищений бронею, відразу рветься в бій! Для перемоги необхідно зберегти сил дуже
Багато, а в душі тільки біль і тривога, вона не чує заклику від Іоанна Святого, а він до Русі
Волає знову й знову, але в глибині північних окраїн той голос сили поволі втрачає, а тим
Часом Русь, майже, вгасає! Нехай кожний хоробрий воїн, хто б він не був: чи бідняк, чи
Купець, підніметься, нарешті, до тої висоти, де ідеали безчестя вже не видні, а разом
 З ними зникають обриси Сатани! Йде страшний бій із самим Сатаною, а він діє заодно
 Із Золотою Ордою і потішається над роздробленою на дрібні уривки країною! Шкодує
Про часи минулі простий народ, коли  спогади його поглинають, отоді по чолу його
Градом котиться холодний піт, а нутро нестерпна злість кидає в озноб! Піднявши
Гуркіт і виття, ворог несеться незліченною юрбою й веде отроків за собою, щоб ті скопою
 Налягли на ратників і билися з дещицею бійців серед роздолих полів і лісів! Їхній клич
Несеться в напрямку небес, і луна його розносить по містах і селах, лісах і полях, а вже
 Потім влітає в божий храм, що стоїть на від шибі й східний з кам'яною брилою! Ми ж
Рабами себе почуваємо щораз: іновірці й ті нехтують постійно нас! Їм слава голову
Запаморочила, і вхід у безчестя легко відкрила, так Русь і жила, доки її не роздягнули
Вороги майже догола і тільки тоді вона сказала сама собі: «Була, не була, коли життя нас
На край прірви завело, тоді нам  треба переборювати всі перешкоди в ім'я й для свого
Безвідрадного буття! Хочеш погоджуватися – без зайвих роздумів погоджуйся! Хочеш
Лаятися - лайся, але ніколи над святими почуттями людей не знущайся! Живи
 Й постійно кайся, але гріхами надалі не захоплюйся і їх попередити, навіть,
 Не намагайся!» Говорить же Господь: «Свої дії зі Мною узгодь і без особливої потреби
Не поспішай зло творити й щось нерозумне вголос говорити, треба праведно жити
 Й рватися в небесну височінь!», але, скільки туди не прагни,  людей завжди у прірву
Тягне, адже роки життя святості кричать навздогін: «Посторонися!» Глядь, а вона вже
Вдалину понеслися і з собою прихватила наше щастя! Звідки ці думки, звідки люди
 На землі взялися й де і як вони виховувалися, адже тільки вони Сергію заприсягли
Постояти за зганьблену честь і загублене життя, а вже потім на праву справу наважилися,
Про яку навіть подумати їхні прадіди ніколи б самі не відважилися?! А онуки не гаяли час
Від нудьги, вони потирали мозолисті руки й готувалися до битви сміливо, і провели її
Жорстко і вміло! Все ясно уявляли собі, що ні марнославство, ні користь, а думка про
Батьківщину і її зганьблену долі дозволили грань забуття переступити й у кривавій січі
Полчища татарські перемогти! Дотепер їхні голови покривали прокляття й ганьба,
Відтепер не дано Русі жити при чужоземцях! Світло волі засяло на зорі і його побачили
Всі знані господарі православної землі, воно горить немов свіча на золотому вівтарі,
Що приносить щастя народу й чудову безповоротну волю, а разом з ними їжу й тепле
Житло, відтепер у рідній Вітчизні все знову твоє й моє і його ніколи не пхне вороняччя,
Хоча народ від голови до самої халявки голий і босий, бідний і злиденний, але відтепер
Навіть невидюще пташеня віщає про те, що, нарешті, прийшов монголо-татарському ярму
Кінець! Так, напевно, задумав сам Творець! Ну, нарешті! Юрба смілива взялася двома
Руками за праведну справу й до того ж ще робить діло гарно і досконало! Шлях, який був
Напередодні пройдений, звичайно ж, був нелегкий і тернистий, але Сергій великий
Оптиміст і до того ж гуманіст і чим далі йшов простий люд від повсякденної фальші, він
Вставав з кожним днем раніше й йшов у ліс якнайдалі, щоб тільки Господь-Бог ще народу
 Підсобив і трішки допоміг викорінити незнання Святого Писання! Діди від ворогів
 По глибоких ярах і густих лісах тишком-нишком ховалися й гіркими слізьми постійно
Вмивалися, у битвах тряслися, але відразу двома руками хапалися за страшне життя,
 А воно їм кричало, тому що мало для цього всі підстави: «Побережися і швиденько
Посторонися!» Часто ті люди губилися в переломні хвилини буття, тому що боялися
 За подальше життя своєї родини, але їхні страхи були непомірно роздуті, проте лічба
Життя йшла на години та хвилини! Він захопив людей за собою, але в мить будь-яку
Міг облити їх студеною водою! Це життя називалося звичайною забавою! Думки
 На поле раті губилися, а брати із сестрами на віки-вічні розставалися, а опісля надовго
 В собі замикалися, коли під п’ятою татар на довгі роки залишалися рідна земля! Всі події
В землю полягли безповоротно, вони зникли вдалині, і немає їм шляху зворотного,
 А російські богатирі під товстим шаром чорної землі навічно згинули, але голови не
Схилили перед супостатами –  умерли і загодя в вологу землю злягли всі пророки
 Й поводирі святої православної землі! Холодний лід їхні нетлінні душі щільно прикрив
І в ту ж мить світло волі той лід вщент розтопило, а Сергій у яву свою таємну мрію
 Про єднання Русі все-таки втілив! Він був усюди з народом у той час нервозний й зробив
Неможливе, тобто здійснив справжнє диво, щоб люди теж забули на деякий час про
Власне одрино! Немає часу для відпочинку ні в кого! Сергій генієм був, але його розум
Створений для інших випробувань! Коли писати строго по темі, то він піднявся над
Всіма, хто жив у той нелегкий і жахливий час!  Хто безмежно бреше, хоча й надію
Людям подає, ніколи до істини сам близько не підійде, тому що туман незабаром пройде
 І на високій кручі з'являться грозові хмари, які проллються дощем на ліси дрімучі, але
 В годину фатальну його єство захопить сльотава й до того ж ще і дуже небезпечна стихія,
Коли люди злі викрадуть ідеї святі й підуть в атаку на своїх супротивників, однак, істина
Вирветься з мороку й застигне в сінях, щоб тлін і порох знову не сіяли моторошний страх,
І жах не з'являвся в очах, а його образ незабаром назавжди зачах! Кожний ворог жадає
Русь на хресті розіпнути й прихопити собі нову п'ять її благословенної землі, за яку тисячі
Людей заживо полягли! Ідея звільнення виглядала, по суті, як потойбічне  марення,
Адже Вітчизни у повному змісті цього слова, практично вже немає! Від неї, коли
Поблизу глянути на неї, залишилася тільки незрима тінь, але тим, хто кидає її на високий
Тин, варто подивитися на себе здаля, і дійти до самого краю землі, де люди відомі і дуже
Порядні, але по характерах настільки різні й не зайняті думками дозвільними,
Намагаються руками сильними щось створювати й землю облагороджувати, а щоб не так
 Сильно виморюватися, починають про себе «Отче наш» до трьох десятків разів без
Знемоги читати! Російська твердиня давним-давно була перетворена в невільницю
 Й рабиню, а її нетлінні святині трансформувалися в тлін і порох і зникали прямо
 На очах, але інакше на мирське буття подивився російський чернець: могли наші
Пращури добро творити і праведно жити, напевне, їх змогли біси з праведного шляху
Збити, щоб опісля згубити, але вижити міг тільки найсильніший і найлютіший
 З усіх воєвод і старійшин! Без наснаги не відбувся на Русі жодний броунівський рух,
Там лише зрідка міг прослизнути боязкий галас або бажання помсти у тому числі
 Й спокусі! Важко рабське мислення Сергію зрозуміти, для цього йому треба було урівень
Із небесами встати й от тепер він мусить істину всіма позабуту заново для себе навстіж
Відкривати, і до сьомого поту на ниві волі орати! Але щоб увійти через відкриті до волі
Двері, безпосередньо не вдадуться уникнути жертв і втрат, але треба острах подалі від
Себе усунути й монголо-татарське ярмо на корені розтрощити, інакше російському люду
Ще сутужніше прийдеться жити, але ідею розкріпачення йому варто негайно в життя
Втілити, хоча й про минуле ніяк не можна забувати, щоб гідно й надалі жити! Хто суть
Буття сповна вже осяг – той правий, адже у глибині нашої душі є божий статут,
За його невиконання людей палками б’ють і проявляють при цьому злість і лють,  але
 Той, хто ще свій шлях до правди не знайшов, не витримає випробувань долі і поволі
Спуститься додолу! Хоча той, хто багатший й сильніший, і у кого є сила і міць,
Наколи не опускає голову ниць,а діє навпаки, тому що в життя впроваджує ідеї свої
І прогинає людей до землі, тому що має більше прав і переваг, щоб першим помітити
Небесний знак, як символ щасливого буття! Жити правдиво нам не судилася, усюди
Одна вбогість, а розводить її по світу простолюд і голота! Люди волю довго чекали, але,
Одержавши її, вільними так і не стали, тому що ще гірше стало їхнє буття! Розвелося
На Русі чимало вдів, адже їхні чоловіки загинули від кайданів й оковів - ворог налітав
Зненацька, все підряд грабував і швидко спалював, а потім тікав в густі ліси! «О, Господи,
Ти тільки на неї подивися, невже Тобі суть її не видна - бідна Русь настільки, що їй
Вмерти від убогості спокійно дозволь і зніми з її душі різкий і нестерпний біль! Нехай
Повстане з пожарищ і руїн найбільший у цьому світі володар, а там уже нам
Вирішувати остаточно, як країну облаштовувати: треба менше говорити, а більше
Думати про те, як надалі нам жити?!» Щасливий той, хто розум остаточно ще
 Не втратив і тому не попав за грати, адже саме він дивиться на тлінний світ без змін!
Немарно Сергій на молодих монахів подовгу гарчав, коли їх уму-розуму під час дозвілля
Навчав! Він вже дожив до старих років, став худим і сивим і до того ж сварливим, хоча
Натерпівся чимало всяких зол і лих! Його волосся побіліло, але не порідшало воно, він
 У молодості був над міру сильним і безстрашним! З роду в рід його думка поведе
Нащадків тільки вперед, але чи щасливим стане православний народ? Хто його суддя?
Вже точно ним буду не я! Є істина Господня, але це не думка моя: «Суддя собі лише я
 Один і більш ніхто не має права, щоб думати за мене розсудливо і тверезо!» Нічого,
Не змінюючи, несеться до фатальної риси доля фатальна: «Постій! Ти ж не відчуваєш
Землі під собою! Зупинися й подивися, хоча б коротку мить на православне життя!
Чим далі, тим більше крутійства і фальші - не те, що було попервах! Наміру свого
 Ні від кого не ховаючи, доля із приводу й без приводу про нас судачить, а це означає, що
Хтось за ними скиглить і плаче, але життя ніхто, окрім Бога вже не переінакшить! Той,
Хто зростав серед пишних троянд, не знав, напевне, погроз! Ну, і що ж?! Природа нам
Сама залишила ті незбагненні правила гри, згідно з якими треба чесно жити й Бога
До кінця життя праведно любити!» Сергій жив у лісовій глухомані, але місця там були
Напрочуд угодні й гарні: удалині від шуму приходили в гості до ченців ясні думи, маючи
Палату розуму, доля допомагала йому у всім сама! Коли ж час проб'є і його Господь
 До себе призве і промовить от так: «Ти зробив добра дуже чимало і всі справи творів
Від імені мого! Ну й що? Хто тобі в тяжку хвилину допоміг? Ніхто? Невже це збіг
Обставин? Твоє становище не найкраще, але буде тобі набагато тяжче в подальшому
Житті! На що варто звернути увагу тобі? Якщо ти відповідь знаєш, тоді ти всі терни
Буття наодинці подолаєш!»
«Владико, Господи Ісусе, Боже мій, що ради невимовного Свого чоловіколюбства
 На кінець віків у плоть зодягнувся від Приснодіви Марії, славлю Твій спасенний
 Промисел за мене, раба Твого, Владико; піснесловлю Тебе, бо через тебе я Отця
 Пізнав; благословляю Тебе, бо через Нього й  Дух Святий у світ прийшов; поклоняюся
Твоїй по плоті Пречистій Матері, що послужила такій страшній тайні; величаю
Твої ангельські лико стояння, як оспівувачів і служителів Твоєї величності; ублажаю
Предтечу Іоанна, що Тебе хрестив, Господи; шаную й пророків, що провозвістили про
Тебе, прославляю апостоли Твоїх святих; вшановую і мучеників, священиків же Твоїх
Славлю; поклоняюся преподобним Твоїм і всіх Твоїх праведники вшановую. Таку
Велику невимовну безліч лику Божественного приводжу Тобі, Всещедрому Богові, раб
Твій, і прошу моїх згрішень прощення дарувати мені ради всіх Твоїх святих,
 А особливо заради святих Твоїх щедрот, Бо Ти благословен єси повіки. Амінь».
                /Молитва /
                - 8 -
Дивлюся на його іконописний портрет - ніяких сумнівів нема, що на ньому він! Знайомої
Славнозвісності я бачу ледь-ледь помітний слід! Він йшов до своїх вершин у неозорому
 Минулому, а вітер шепотів його сивинам у пориві єдиному: «Напередодні грози
 Не пролий на землю навіть краплю гіркої сльози і своєму народу миттю передай, що
Чаша гіркоти переповнилася через край і далі з Богом тихо й мирно ступай, але свій
Погляд убік бісів ніколи не обертай і себе святим поки ще не вважай, міру в справах
І думках знай! Просто живи і душу осмислюй свою!» Слова ллються рікою, у них зміст
Закладений не простий! У нього не залишилося за плечима вже майже нічого, він з тих
Владик, до кого благоволить щаслива й безхмарна мить! По всій країні він із ціпком
Ходить, але правду ніде той старезний і розумний дідусь не знаходить, йому ще повезло,
 Що його єство не пожолобили жорстокість і зло! Він уводить людей у лоно святих
 І безгрішних ідей, він без суперечок проводив із ченцями гутірки і звертав з місця
Височенні гори, а, пішовши в хащу лісову, щоб бути подалі від людських зглядів, дивився
На природне диво дуже щиро: там природа була сиротлива і до того ж дивовижна
 Й невимовно красива! Закоханим ігумен був у той чудовий край, але життя забрало
В нього чимало здоров'я й сил, Сергій у божій милості почив таким, яким він
 У повсякденному житті був! Той, в ім'я кого псалми складав Господь і кого від душі
Поважав простий народ, переходив безвісні струмки й ріки вбрід, але в ім'я його фанфари
Не гриміли, хоча поставлені ним найвищі цілі по всій Русі збройовими залпами вже
Прогриміли й душу вони догола у ту мить роздягнули під звуки сільської сопілки! Люди
Жили так, як уміли: веселилися, тужили й пісні до самого ранку співали! Тільки йому
Один небозвід істину відкрив і повів по країні чудес і вголос її проголосив, щоб народ
 Згідно її канонів й надалі жив! Його голос слухала Русь в дні веселощів і розбрату, але
 У загальному хорі чудових голосів лунав скрегіт від ганебного скрипу уз й оковів, він
Незабаром зникне з поля зору серед стародавніх російських просторів! Людей злих
 Не потішив би лик всіх святих, але він підсолодив би мить буття для людей простих,
Тому що для голоти інші критерії для збагнення істини завжди були потрібні! Якби
Довелося йому віддалитися від своєї долі, тоді б він так примітно не йшов наперекір
Страшному суховію! Не буває зла без дещиці добра, але тоді чому ж у різні сторони
Дмуть північні вітри й по них не дзвонять дзвони гучні, а тільки люди вмовкають
Дотемна, а навколо тільки холод і темрява, яка зводить їх з ума?! Їх на дрібниці
 Не проведеш, однак, їх вже полоще холодний і байдужий дощ, який складається
 Із чорних і білих смуг, він підхоплює все, що ігумен тихо напередодні промовляв
 І шпурляє ті слова під укіс! Віддавши всі сили Богові й народу, він більше життя
Полюбив Бога й особисту волю! Незважаючи на дощ і вогку й сиру погоду, служив Богові
Й власному народу, переборюючи лиха і негоди, накидаючись на зло без роздумів:
«Ледве в родині з’явилися негаразди і відносини зовні відразу виглядають непривабливо,
Ви відразу слова молитви кажіть й особливо не промишляєте про не налагоджений
Сімейний побут! Благоволите словам молитви - вони поле для раті й битви! Вони
Проникають в ущелини, їх чують діти у своїй колисці, тим більше, що людина дотепер
Мучиться в неволі й жадає набагато кращої долі!» Люди з незвички багато слів молитви
Намагаються відразу взяти у величезні лапки, але той, хто в лиху годину ніколи не кидає
Простий народ напризволяще, а сам всупереч своїй долі до сяйва йде і за собою натовп
Людей веде! Він біль і муки переніс, але Дух Святий по всій Русі розніс, немов гречку чи
Овес і сам трудився сильніше, ніж мисливський пес, тому що святість на своїх плечах
 Повсюди ніс! У холоді жив, крихти жував і простою ключовою водою ту скоромну
 Їжу запивав, а замість пшениці сирий овес жував, але Віру в Бога завжди в чистоті
Зберігав! Ще в давнину вважалося, що для всякого чоловіка немає нічого кращого, чим
Вітчизна, адже вона для нього й святиня, і вівтар, перли й камінь-янтар! Схиляється
Перед жінкою й Вітчизною, навіть, старий князь і скалічений цар! Ми цілком духовно
Належимо своїй країні, але дурість і страх завжди при нас, вони повіки скакають
 На високому коні й живуть немов би в сні! Чимало кайданів й ланцюгів у того, хто
Набагато нас дурніший! Вільність свята встає на захист тебе, мій бідний народ, страх
Нехтуючи! Ворогам відплатиться у країні немислимих контрастів! Дай же, Боже,
Щоб ніхто з них від помсти Всевишнього не врятувався, а побут людей згодом втрясся!
Дух святості бродить по Русі, він несамовито вгасає, а душа напевно тяжко страждає,
Він горе повсюдно зрить і його нутро небаченим полум'ям горить, там все вирує й у вогні
Кипить, але Сергій безсонними ночами подовгу молиться й ні хвилини не спить! Думати
Про благо Батьківщини серце ігуменові в цю мить велить: «Любіть Вітчизну вічно!»
 І відразу лунає сміх безклопітний, і він триває нескінченно! Лемент розноситься  дивною
Треллю над височенними ялинами і галереями й пролітає над глибокими ущелинами,
А думки безвихідні, грішні й шляхетні втискуються в пенати похідні! Вони, як мале дитя,
Безжалісно головою по сторонах крутять, але до кінця тягнуть свою лямку, а вона
 Служить для бісів відмінною принадою! Сергій хоробре серце має і за Вітчизну постійно
Радіє, хоча ситуацією майже, що не володіє! Не в характері святого відмовлятися від
Буття простого: «Якщо про волю турбуєшся, навіть, коли спи і ніколи свідомо не грішиш –
Виходить так, що істину ти вже сповна осяг! У селищах і в містах, де пролягає твій
 Життєвий шлях, забувши про смуту й тривогу, особисто ти уповаєш Бога завжди
 Й молишся за Вітчизну дуже багато, а позолочені чертоги допомагати Йому ще
 Не готові, але Бог вірить даному слову, навіть почутому від людини лихої! У роки
Недороду почервонилася від червоної крові рідна матінка-земля! Без страху кожний
Чернець був готовим випробувати блаженство, навіть, перебуваючи на пласі, тільки б
Змінити вдалося йому хід своєї долі і скоріше піти геть від мирської суєтності!»
На його сивому волоссі терновий вінець давним-давно вже сяє й золотом палає і всюди
Він старця навіть у холоди супроводжує, а він не бачить і не знає, що словом і справою
Русь від супостатів одним махом звільняє, хоча сам мучиться і страждає, але, коли
Невпинно молиться, відчуває радість від життя! О, Господи, його прагнення до волі
 Уваж! Хрест бовтається на вузькій шиї, він по ідеї силою своєю допомагає людям із самої
Ранньої гойдалки, щоб вижити і не забрести за заповідну межу, за якою ніколи не буде
 Ні відпочинку, ні спокою! Час йшов і біг, він здоров'я в ігумена віднімав й немочі йому
Додавав! «Прошу побілених сивинами чоловіків і молодих ще хлопців: допоможіть
Жменею мідних грошів країні свої, тому що гори кісток ще не вражають фарисеїв
І святош!» Гине велика Русь, гине багатостраждальна православна земля, а це навіває на
Сергія печаль і смуток! Обраниця долі якось йому передвіщала, що амбіції імперські
Ворог врешті-решт утихомирить, але діяти він буде швидко й зухвало, адже коли люди
 Не проявлять свою гостинність, а їм завжди відповість взаємністю! Навіть жебрак тяжіє
Бути ближче до свого житла, він приймає їжу, сидячи на власному попелищі, а там така
Смердота, що навіть люди старого загартування уже порахували, що такого раніше наяву
Вони не бачили й про таке буття навіть гадки не мали! Любов до своїх теремів подвійно
Приємна нам, чим гульбища й оргії по ночах! Ми у вогні згоримо, але себе збагненню
Істини все одно присвятимо і поки ми живі, Вітчизні віддамо душі прекрасні пориви
І будемо молитися й з бісами битися без відпочинку й перерви! Либонь і ми створимо
Всесвітнє диво! Ми готові віддати власне серце й потиснути руку одновірцеві! Ми давно
Вже не діти й знаємо, як багато лиходіїв є на білому світі, і вони ловлять душі, що нетрях
Буття заблукали, в свої найтонші сітки! «Хай буде Боже світло!», сказав колись Господь,
Щоб позбавити людей від пригод, але дивишся на нього, а нічого не бачиш поблизу себе!
Щоб робили люди, якби жили вічно? Звичайно ж, пиячили б нескінченно, адже вони не
Боязкого десятка, а на Русі в пійлі немає недоліку! Земля вже багатьох поховала, тому що
Вони згоріли від вина, майже, вщент! Навіть, перебуваючи внизу, постійно ріжуть
Виноградну лозу й кричать: «Я знову п'ю!», а коли незваний і непрошений гість
Приходить на старий сільський цвинтар, вони задають йому однин і той же запит: «Хто,
Судячи з усього,, одягає на себе діряву рогожу, щоб потім залишитися без шкіри своєї?
Тільки той, хто суть буття ніяк не може зрозуміти, але, одержавши удар по чолу,
Довідається врешті-решт про істину ту наяву! Я тут і п'ю, і добре живу, і повними
Грудьми дихаю, але за близьким друзями, як і раніше, сумую!»
«У руки Твої, Господи Ісусе Христе, Боже мій, передаю дух мій: Ти ж  мене
Благослови, Ти мене помилуй і життя вічне даруй мені. Амінь».
                /Молитва на сон прийдешній/
                -***-
А князь всю ніч проспав, не ворушачись, і от йому довелося з ліжка рано ранком
На підлогу впасти! Слава Богові, що впав не у вовчу пащу! Він ребра відлежав і ледве їх
 Не зламав, хоча було чимало підстав, щоб це зробити, але й ворогові такого би життя
Ніхто у сну не побажав: ледь живим з кам'яної підлоги князь встав і навряд чи від горя
 Й суму вголос не заридав! А ворог, наступаючи, здається, уже кров'ю стікає, але всерйоз
Свою неміч він ніяк не сприймає! Хан Мамай свої полчища на Русь хоробро підняв, але
Російський народ під себе в той рік саму Золоту Орду підім'яв, проте хан чути про пощаду
Тоді не побажав! Після тяжких битв з Литвою тяжкий час для всієї Русі настав! Люди
Пили самогонку великими ковтками, а за ними лихо неслося навздогін! Сонце хоча й
Світило, але його тепло людям було давно вже не миле! Адже ми люди зовсім не святі,
Нас теж роздирають пристрасті земні і до того ж у часи фатальні й у буйне сторіччя
 Усе сповна прагне довідатися людина стара, яка в гріхах утопає, хоча рук на пульсі життя
Всякчас тримає! А наша країна майже завжди послушницею у Бога була, чому ж Він тоді
З небес дивиться на неї байдуже, невже боротися за її волю Він не бажає? О, Боже, на нас
Не гнівайся й з нашими гріхами хоча б на короткий час змирися, а опісля за нас візьмися!
Гріхи для нас джерело сміху, тому що життя на задній план відсунуло мирські забави,
Адже повсякденні справи до нас дійшли, напевно, від лукавого?! Подібно грозовим
Хмарам насувалися на Русь ескадрони бісів, які змінювалися щохвилини, але слов’янські
Селища і міста їм на милість не здавалися, а поля й ліса, долини й небеса вражої кров'ю
Обпивалися сповна, але люди бігли на північ, де не росли ні жито, ні конюшина - там
 Вони в урочищах від нехристів ховалися, поки ті по їхніх землях тупцювали! Коли згас
Вогонь розбрату, саме в ту неясну пору почалися вестися з татарами таємні переговори,
 Але вони нічим закінчилися невдовзі! Князь зважився виступити в похід і вирішив
Перейти невідому річку вбрід, щоб напасти на татар зненацька, а для цього варто зайти
 В обхід, тобто вдарити їм в спину! Він хотів в дикому пому полі зустріти супротивників
Своїх, щоб бити ворога в чоло, ще час не прийшов, проте перед битвою гучною князь
Вирішив відвідати Свято - Троїцький храм! Дмитро прагнув одержати в ігумена святе
Благословення на рать і його варто сприймати, як божу благодать! Що треба князю
Зробити, щоб своє військо не згубити? Боже благословення зовні схоже на легкий подих
Вітру степового, який здатний викликати й бурю, і землетрус буквально за коротку мить!
Запросив князь у похід людей усіх, хто вміло володів мечем і головою й нехтував гріх, він
 Не дуже поважав простий народ і це достеменно знав Господь! Перед тим, як йти в похід,
Князь заїхав до Сергію в лісовий монастир і віщав там слово, щоб виправдати свій
Спізнілий похід, тому що по волі знудьгувався народ! Він ходою твердою йшов слідом
 За Отчизною амбітною, щоб разом із суддями й присяжними займатися справами досить
Важливими і до того ж ще й щирими! Мовчки слухав князя навколишній народ – він його
Надія й оплот, а той незабаром от такі слова промовить: « Відаю, отче, тобі смиренність
Свою в цьому лісовому краї, хочу перемогти татар, тому прошу тебе на рать дати мені
Благословення своє, може, мені Господнє проведення в скрутний час все-таки допоможе!
У мене ж, отче, у перемозі немає дещиці сумніву! Я не знаю, як мені бути і я прийшов
Тебе, святий отче, прилюдно запитати: чи варто кроваву січу розпочинати, можливо
Про неї мені варто безповоротно забути й далі із гріхами за душею жити? Адже                Кинув же колись в давнину глибоку меч в обличчя ворогам своїм всесильний цар Давид,
Хоча він і був не раз ними битий, проте, залишивши за спиною сумніви свої, саме він
Переступив без роздумів і коливань через камінь спотикання? Мені б, отче, повернутися
До тями й разом з воєводами і володарями крізь горнило ганьби пройти, проте для цього
Потрібно вдосталь мати моці й сили, щоб в разі потреби на них опертися! Адже
Господь Колись сказав, що тільки ті врятуються, хто крізь богомерзькі гріхи
 І провини самотужки прорвуться! Якщо совість у людей прокинеться, тоді кожний
 З нам ранком уже свобідним прокинеться!» Сергій до князя неспішно підійшов і всі його
Очікування миттєво перевершив, коли сам до істини його негайно підвів: «О, дурень
Самозакоханий, ти готовий йти супроти Орди, яка ще ніким не була переможена
Й до сьогоднішнього дня не скорена?! Так, хан - убивця й кровожер, у чому не раз ми
Мали можливість наяву переконатися! Так, він великий лиходій, тому що винищив
Безліч безвинних людей! Чи варто від натуги надуватися, коли доля не зможе Русі
 В черговий раз щиро посміхнутися? Ти готовий у бійку кинутися без зайвих слів, щоб,
Зрештою, влада повернулася в руки наших батьків, які проливали на полі сутички
Власну і ворожу кров?» - «Мені чути від тебе, отче, ці слова дивно! Ти подивися, скільки
Я вирвав посеред Русі бур'яну, але так і не став для православного люду тираном?! Як
Мені домогтися Господньої любові, отче, скажи й душу ти мені дарма не хвилюй?! Уже
Краще цікавість мою прожогом угамуй? Всі мене покинули і обдурили, але от-от через
Декілька днів біженці на віддалену північ нахлинуть і саме там неприступним Рубіконом
Миттєво встануть і висунуть зі свого оточення п'яних ватажків і отаманів! Хіба я
 Не правий? Мій розум ще тверезий і розсудливий! Я хочу вбивцям помститися й надалі
За Божими законами жити і прошу тебе мені в цьому трохи підсобити!» Сергій кидає
На князя обурений погляд і в очах його світиться попрікання: «Ти дивуєш мене й людей
Простотою своєї, ти злістю осліплений і неміччю пригноблений, тому що поруч
Сльози й стогін і повинна здаватися тобі величезним лихом ця куля земна, але дні
Буття йдуть своєї чередою і вони далі підуть, а опісля зникнуть за віддаленою
Грядою! Син мій, у пастку до азіатів не потрап, тому що вони діють як змії степові,
Адже вони подруги ханські, він   їм шепне декілька слів на вушко, і вони встромлять
Свої зуби у твоє товсте черевце! Мимохідь помолись напередодні походу разом з усім
Боярським і князівським родом, а також з простим і грішним народом!» Князь
 Не дуже любив публічну критику, хоча й не був скиглієм, але напередодні старості
Почував на собі вплив лютощі! «Я борюся за справу справедливу й не ганяюся
 За славнозвісністю, тому що мені треба постояти за честь нашої держави! Отче,
 Ти ж знаєш, у чию сторону киваєш і на що так часто мені натякаєш, однак, ти, отче,
Напевно, забуваєш, що від набігів татар і ти разом з ченцями несамовито страждаєш!
Горе розтрощує мене серед білого дня, немає в душі ні спокою, ні сну, там тільки неміч
Одна , але її глибина навіть неподалік простим людям не видна: у путах і в ланцюгах
Перебуває моя країна! Я не хочу людям брехати й, збираючись на рать, прагну їх до кінця
Зрозуміти: мені ж з ними разом воювати, мучитися й страждати! Нам на сльози й лихо
Повів ординський князь свою безбожну орду! Година помсти послана нам жеребом
 І  долею, і я волаю до небес, щоб у годину фатальну вони разом з долею допомогли мені
Витримати той нерівний бій! Адже  бачить Бог, що інакше я б зробити не міг! Мені як
Повітря потрібне твоє благословення, я хочу почути неупереджене моління, воно
Безкриле, але душі й серцю миле! Покоряюся Божій волі, проте хватить нам збиратися
 З рабською долею!» Без особливих роздумів ігумен в відповідь йому сказав: «Тобі ще
Багацько років на волі прийдеться жити, але треба б пристрасті свої в щільні обійми
Стиснути і очі ширше відкрити, інакше тобі не вижити! Від гріхів відсторонися
 Й на заклик небес прожогом відгукнися!Дивись не загордися, коли супротивника свого
Переможеш, попереду в тебе ціле життя! Так, що щільно за вожді тримайся! Ти ж
Повинен собі нагадувати того полководця, який обертається навколо живого сонця!
Забери собі все, що викрав той негідник, а нам давним-давно віддав Творець! Нехай
 У землю встромиться його злочинний меч, а голова хана звалиться з плечей - у
Життя завжди один кінець! Усі без винятку проходять шлях всепрощення,
 Не виключення й ти! Так відречися ж від мирської суєти і духовної порожнечі й тоді
Моє благословення одержиш ти!» Князь тихо й скромно стояв поруч з старими
Дерев'яними хоромам і вже не думав про свій золочений трон: він скромно дивився
 На свої репані долоні і думав про тіло, яке багато разів біси спокушали й ще жодного
Разу небеса його не прощали: «Не гріши, у присутності гріха на коліна ставай і до Бога
Обличчям прожогом повернися, а вже потім до сьомого поту молися й за жіночий поділ
Ніколи не тримайся!» Легко сказати ці слова собі, але не накажеш власній долі: «Гріх 
 На корені погуби й тільки в ім'я добрих справ  живи!» Князь мовчить і з-під лоба
На старого ігумена дивиться: йому б його благословення одержати й підлим убивцям
Помститися, щоб у цьому сторіччі спокійно спали дружини й діти! Вистачить князеві
 На Сергія дутися, уже прийшла пора і йому у відповідь на слова ігумена посміхнутися
 І у відповідь сказати, що татари прийшли наші села й міста розоряти, а християнські
Святині грабувати й спалювати й православних людей убивати: «Отче, я повинен воєдино
Свої сили зібрати – нам, отче, треба татар перемагати або на поле брані пластом
Лягти! Що робити, коли немає змоги праведно жити? Іншого нам не дано, інакше Русь
Скотиться на саме дно! Не можна ворогові ні п'яді своєї землі віддавати, виходить, що
Буду знову я своєю же головою ризикувати! Мені залишається, отче, тільки твого
Благословення діждатися, щоб Дух Божий був з нами заодно і ми тоді переможемо
Ворога лютого! Розбрати людей стомили, і православний народ на стани вони розділили,
Але про Бога люди остаточно ще не забули! Я волаю до тебе вже в який раз: помолись,
Отче, за нас, щоб Господь від лиха позбавив нас! Встаю перед тобою на коліна, щоб
Віддати Господу свою віддяку! Ти ж за нас молися, але й сам духом кріпися й Бога
 Благай і Вітчизні своїми молитвами щораз допомагай, а нас наодинці з Золотою Ордою
Ніколи не залишай! Ми ж будемо на смерть битися й до перемоги постійно прагнути,
Щоб на своїх рубежах знову затвердитися! Відтепер ми відроджуємо батьківщину –ім’я
Якої - твердиня і разом з нею не забуваємо про наші древні святині, і ти, отче, єдиний,
Хто зможе зрозуміти, на що здатна слов'янську рать! Бій буде довго тривати
Й у перемогу виллється він!» -«Нехай так все станеться, адже татари із Сатаною
 В одному шлюбі, але Бог їх у болото миттю занурить і в них сил і моці відразу ж
Убуде і нічого не залишиться від того шлюбу! Я молюся, щоб Бог був у темряві нічної
Тільки поруч з тобою, відтепер він допоможе тобі в боротьбі із Сатаною! Він
Помічник і рятівник Твій, йди й ризикуй головою – все одно додому ти повернешся
Пораненим, але живим!» Їхній діалог стороною обійшла неприваблива брехня, а князь
Після того став не схожий на дебошира того, про якого піклувалося найбільше всього
Саме Божество! Уже час пробив й саме він людей сповістив, що ангел смерті убік татар
Пролетів і навіть той, хто залишиться непошкодженим і цілим, довідається гіркоти й
Болю, але перейде незриму межу! Сизий туман над монастирем тим часом уже зрідів
 І на землю в низинах сів, але повітря душу леденило і, здається, той діалог свій вплив
Навіть на природу зробив і мовив далі старець втомлено: «Тобі, князь, боліти не треба,
Залиш за всі свої суми й почни життя своє спочатку! Рать ця буде потім нашими
Нащадками оспівана! Твій шлях важкий, але ти по його шляху осмислено пішов,
Як і в старину тут перед тобою стоїть простий і не позолочений вівтар! Я гріхам
Твоїм даю відпущення, а тобі даю своє благословення! Знай, що всі народи рівні
Проміж собою від природи, але в той процес постійно втручається біс і щоб нам
Перемогу приніс Господь і Його син Христос, ти повинен застосувати ту владу,
Яка давно вже є в твоїх руках і на коліна перед Богом варто тобі впасти, щоб у твоїх
Очах вогонь страху на віки-вічні згас! Час настав, щоб перемогу кувати, так що
Сумувати, князь, тобі не пристало: ще не все в цьому житті пропало, а ратники
Твої нехай беруться за свої мечі і одягають залізні шоломи й опускають донизу
Сітчасті забрала! Їх же доля підганяла: життя своє почати спочатку! Уповай
 У всім на Бога й тебе до перемоги приведе петляста дорога, нехай тебе назавжди
Покине тривога, а слово «Русь» звучить величаво – вона ж гідно дочекається миті
Слави! Ми хоча б перед Куликовською битвою своя ганьбу відкрито кров’ю змиємо
 Й душі навстіж перед Богом відкриємо! Наші імена нащадки, мабуть, під час
Молитви пом'януть словами гучними, але й вони теж стануть святими!» Сказано
Було Сергієм одне, однак воно перетворилося в щось інше, але його суть ніхто сам сповна
Не розкриє! Гарні слова й вирази відзвучали, немов сигнал військової тривоги, тому що
Не було іншого приводу, щоб скоріше забрати з келії чужі вуха й ноги: «Я тривожуся
За бідну Русь, але її справами часто пишаюся, але є події, коли, навіть, я їх дуже
 Соромлюся! Провалися ти до чорта, адже життя схоже зі справжнім Пеклом –
Нехай почуття душу надалі не смикають із сторони в сторону і спокійним стане її
Переляканий згляд! Юнакові й старому дідові знову необхідно йти по ворожому сліду,
Щоб ворогів відшукати до обіду й там почати заново кувати свою перемогу! Легко
Можна всім нам розійтися по різних напрямах, а що потім? Горе знову ввійде
Нагином у кожний спустілий слов'янський дім!» І мовив далі Сергій такі слова, що
 В його співрозмовника миттю закружилася від них голова, вони в пам'яті впертої
Залишали залюбки тільки легкі шрами й нагадували заздалегідь, що Бог постійно з нами:
«Не поспішай, трохи почекай! У тій раті помічником тобі буде Господь і чим
Життя буде бити тебе більше, тим ангели дружніше  будуть допомагати тобі
 До твоєї мети дійти! А в годину вечірню разом з молитвою ти пройдеш крізь терни,
 Але ворог змушений буде на свої землі піти, навіть, не сказавши тобі коротке:
«Прости!» Бог - твій радник і праведник, він чарівник і твій сповідач і його Дух
У православні душі давним-давно вже проліз, він напрочуд сильний і великий! Щодня
Він скоряє ще більш високий щабель, але людям вище підніматися лінь! Не поспішай
Вмирати, ти ще повинен воїнів для битви зібрати, щоб спільно з ратниками своїми
Перемогу кувати! Князь, не можна ж щораз про неминучу смерть згадувати! Це мій
Тобі наказ! Не час виривати із землі не проросле насіння, щоб терновий вінок для
Татар сплести й прокляття в їхню адресу гучно вимовити! Не тобі той терновий
Вінець носити й про перемогу загодя в усі горло сурмити, тобі дано тільки одне:
Ворогів рубати й раттю вміло й грамотно керувати! Це не можна тобі забувати
Ніколи, інакше мимо волі загине рать в дикому полі і щастя позадкує назад! Ворог би
Всіх нас окремо і швидко розтоптав і по вітру наші залишки одним махом розметав,
Але тих лиходіїв  буревій по широких просторах сам розвіє! У тебе немає причини,
Щоб до себе наближати пісню лебедину! Темрява сумовита перебуває поруч із ще
 Не виритою могилою, але в тебе є і міць, і сили! Думай про перемогу, що прийде
 До тебе чи то у вівторок, чи то в середу, але тільки після обіду! Потім буде
Непробудний сон і ти свою гіркоту підсолодиш уже потім гірким і терпким  вином!
 Усяке в житті грішному трапляється, але буває, що й досвідчений кінь на рівній
Дорозі спотикається, а земля під ногами ворога миттєво не загоряється! Отоді він
 У всі вуста посміхається й не соромиться, лише зрідка заїкається, адже його віка
Ночами не замикаються! Завдяки змінам, що наступили, у світі тліном люди будуть
Підраховувати ночі й дні, коли вони назавжди позбулися, нарешті, від порожньої
Балаканини! Вони зникнуть у тумані, тільки пам'ять людська буде тягнути
Животіння - їй жити безтурботно поміщають рідкі спогади! Залиш на деякий час
Пристрасті й бажання свої й у січі непростої ти набудеш впевненості й спокою!»
Осягаючи причини нашого горя й журби, дивуюся, але зрозуміти ніколи їхню суть
 Не намагаюся: як серце їх у себе вмістило і ще на опір зберегло міць і сили! Сонце майже
Сіло за обрієм, який розпочинався за селом, але Сергій продовжував робити розпочату
Напередодні справу й говорив уголос все те, що було не до вподоби його гостей і їхніх
Подруг: «Нам конче потрібна перемога, а не смерть, але, коли щось значне Трапиться
й серце  на дрібні уривки миттєво розірветься, ти повинен будеш гідно вмерти! Адже                Мученики на Русі завжди знайдуться, а за ними слідом інші люди поплетуться, але,
Коли їхні шляхи – дороги знову розійдуться, тоді ідеї святі ще щільніше зімкнуться!
Тобі про здоров'я треба більше піклуватися й більш ні про що не турбуватися, а в ім'я
Прийдешнього буття варто міцним сном спати й за своє воїнство горою постояти,
А воно тебе не зможе зрадити! Хочу, великий князь, тобі ще раз перемоги побажати
Й для більшої впевненості хочу тебе на ратний подвиг благословити й твердість
Духу в тебе вселити! Ви повинні вмерти або перемогти! Це не бравада, але, коли буде
Необхідність в цьому, тоді й ти по прикладу Христа навіки зімкнутися свої вуста!
Ви в пам'яті народної вічно будете жити, але в ім'я свободи Вам потрібно ще чимало
Крові пролити! Треба діяти і менше людей повчати, як їм вчиняти!Нехай і народ
Завжди йде слідами своїх панів і нехай він заклятих ворогів, як лютий звір, на дрібні
Уривки роздере! Берися, князь, за  меч і сокиру, а про смерть не думай - це суща
Дурниця, але перед тобою хмара чорна зависне, вона буде стояти прямо над тією
Лисою горою, а за нею простирається дике поле, де січа ось-ось почнеться, і Русь
Забуде на короткий час про дрімоту й ганьбу! Попереду на нас очікують сльози, плач
 І велике горе, але якщо щось жахливе з тобою трапиться, тоді Русь сама не зможе
Від татар захиститися! По Божій волі й Господній вказівці справа вже рухається,
Здається, до розв'язки! Дай, Боже, щоб ратники різали погань мечами так, як народ
Простромлює їх лютими очами! Нам, як кров, потрібна воля і краща доля і Божа
Породженниця допоможе нам, дивлячись на рать із небозводу! З її допомогою
 Позбудеться Русь від монголо-татарського наброду! Нехай Господь допоможе
 В битві Вам, а Ви без зволікання несіться назустріч ворогам під стать жвавим
Скакунам! Пощадить Всевишній Вас у самий останній час! Ти досягнеш слави знову
 І підеш по шляху величі колишньої ходою твердою й гордівливою, не помічаючи
Неподобства ті, які зустрічаються по всій Європі й Азії! Завжди думай про те, куди
Ти йдеш і що з собою ти людям несеш?! Нехай світло променисте освітлює помисли
Твої чисті! Хочу тобі пророкувати, що відвідає тебе на поле раті велика благодать,
Однак, ти будеш там немислимо мучитися й страждати! Ворог нікчемний, але
Нашому народу своя честь суттєво дорожча чим життя! Нехай грають оркестри,
Сповіщаючи про початок тої страшної фієсти, яка от-от відбудеться!Нехай зброю
 В руки візьмуть майбутні герої і своїм талантом допоможуть Русі клоуни
І комедіанти! Літам своїм наперекір нехай у душі прокинеться юнацький запал,
 А народ візьме у свої руки списи і сокири! У блаженних муках не варто до землі
Опускати сильні й мозолисті руки! Нехай Господь не пощадить того, хто не зробив
Для Вітчизни нічого! Ти ж залишайся на князівському місці, а ми з тобою теж
Будемо спільно думати про свою гідність й честь! Хоч стратьте, хоч дякуєте,
Але за відвертість, князі й бояри, мене вибачайте! Ви кращу долю на Куликовому полі
Постійно шукайте і нехай із зімкнутих вуст не проллється прихована від народу
Печаль, тільки б наші діти й онуки осягали всілякі науки і змогли з попелу живцем
Повстати, виходить, князь, що тобі прийдеться в кривавий бій з татарами
Вступати й боки їм варто добре нам'яти! Долі не можна час гаяти!» Нехай
 У безвісність мчиться нетерпимість - у цьому є фатальна необхідність! Згуртувавшись
 У новий союз, князі й бояри скинули із себе тяжкий вантаж а під впливом небесних муз
Уже був вирощений до колишніх перемог смак! Коли князь збереже в цілості свій зір, тоді
Його в коротку мить відвідає часове осяяння! Так майте ж, добродії, дещицю терпіння!
Татари розлетяться, як пух і князь тоді скаже воїнам своїм гучні слова: «Чи не Ви були
Готові загинути за ім'я Христове і підняти прапор державний за Віру Православну?!
Ні з того, ні з цього змінюється наших душ єство, лишилося нам зробити тільки крок,
Щоб ворог виявився на небесах! Ви готові голови свої покласти на олтар свободи
 Й крівцю свою пролити, тільки б ворога перемогти й землю від рабства звільнити?! Так
Нам Святе Писання наказує робити! За нашої спиною купол височіє бірюзовий, він
Старий, проте під його покривом всі ми поки ще й живі, і здорові! Я хана всюди дістану
І в безодню не кану, поки сам вільним не стану! Я зовсім недавно бачив у сні свого ангела
Й він виглядав забавно, а я на його питання відповідав справно! Бог не допустить, щоб
Ворог зміг здолати нас, але всьому свій час, всьому своя година і свої справи на самоплив
Він ніколи не пустить, Він нас і наші святині напризволяще не покине! Ми від тяжкої
Роботи згиналися й від рабського ярма до самої землі прогиналися, але з татарами
Відверто ще не билися, от чому вони загордилися! Коли за гуж ми спільно взялися, тоді,
 Навіть, дяк  нехай поквапиться, інакше незабаром закінчиться наше життя! Бог у свої
Руки візьме наше натхнення й признаючи нашу смиренність, нас на небеса піднесе через
Кілька митей! Хвала отрокам, які мудрі не по роках, хвала людям незаможним, які своє
Життя сміливо небесам віддають! Проте час невпинно далі йде, але той, хто прожив
Свій вік у нестатку, прагнуть бути до законності і порядку! Як можна жити біля
Прикрості й лиха? Що ж готовить нам Верховний суддя? Не знаю навіть приблизно я!
Невже немає любові до Русі в Царя і Короля небесного? Спору немає - у єднанні нашім
Застава всіх прийдешніх перемог! Ми вже рабами навряд чи колись станемо,
 У найгіршому разі від меча додолу впадемо! Будемо битися за славу держави
 І ніколи не допустимо над своєю Батьківщиною нової розправи! Це ж наше споконвічне
Право - самим боротися за кращу долю і справжню волю зганьбленої держави!» Які б
Воїни в його дружинах не були, вони воювали не в ім'я зиску! Їхнє почуття до
Батьківщини і своєї родини було закладене в мирське буття ще зрання, але все, майже,
Потоптано тією владою, що тривала більше двох століть і яка, зрештою, геть пішла
 І позбавила Русь від кайданів й оковів, але недалеко відійшовши, побачила, що покинула
Ті землі дарма - а це значить, що знову гряде кровопролитна війна? - «Твої справи, коли
Закінчиться ця війна, піднесуть твоє єство і його суть до небес і Господь там
Належне твоїй душі віддасть і не дасть безбожникам пройтися з мечами по головах,
А кровопивцям і негідникам заборонить відвідувати православний храм! Бог дбає, щоб
Був по справедливості, а не по Божій милості, покараний хан, свій вирок Господь
 Ось-ось зачитає всім нам! Я ж не жадаю від високого піднебіння ні води, ні хліба:
 У мене таких потреб немає, але сподіваюся, що знову знайду їх до кінця поточного
Літа! Я ж молитвою простою цю рать удостою, щоб вона встала перед ворогами
Височенною стіною! Чому Ви застигли? Невже немає сили, щоб належним чином
Ворогу відповісти? Прикладіть трохи зусиль, щоб недруги Вас від душі полюбили!
Чи не вони  на нас наклеп у свій час зводили й наші родини, немов дерева  мечами
 На корені рубали, а  ми ж їм навіть не грубили? Вихор злості й сказу навколо
Вітчизни носиться й у нашу сторону він постійно коситься!»  Князя, який до самої
Землі схилився і був одягнений у костюмі з парчі й з бязі, Сергій хрестом осінив в тихо
 Промовив слова благородні: «Йди, володарю, і нічого не бійся, адже здійсниться
Тільки те, що небом було передбачено! Мені не однаково, як це питання на небесах
Буде вирішене! Поквапся пройти свій шлях миттєво, але пам’ятай, що буття наше
Тлінне і навіть п'ядь землі стосаженна, яка від татар напередодні була врятована,
Може стати тим каменем спотикання, коли православна земля буде слізно просити
Свого поводиря: повернути їм у ті глухі краї загиблого безвинно воєводу чи богатиря!
Гіркота й біль мигнуть легкою тінню й кануть у вічність чорним забуттям! Від
Татар не біжіть, уже краще Ви їм ніс утріть, але полонених пощадіть! Всі ми
Будемо дивитися на небо й все цей час у своїх розмовах торкатимемося військового
Сюжету! Тут не буде Раю, але життя земне поставить людей у бездонного краю!
Серед мороку, ворогами на Русь пролитого й людьми до кінця ще не забутого, є серця
Горем убиті й по горло напастями ситі! Вони бачать, як гади з усіх боків  на шабаш
Сповзаються і навіть із далеких країн сюди біси злітаються, і ночами тут такі
Грища починаються, що рабство остаточно забувається! Дозволь, князь, і мені тебе
Обійняти і успіху тобі в майбутньому бої від душі побажати, нехай Господь пошле
На тебе свою благодать, я ж готовий у знак дружби тобі руку по християнському
Звичаї потиснути!» Великий князь розплакався від хвилювання й став знову просити
У Сергія дозволу на великі перетворення, а потім із щиросердечним захватом він слухав
Слова благословенні, святі і безцінні! Цього разу ченців попросив в ігумена князь, щоб
Вони допомогли йому за Русь постояти й не вдарити обличчям в бруд і свою волю в битві
Відстояти! Вони повинні бути чесними й для всієї околиці бути людьми відомими, адже
Їм прийдеться за нещасний народ зі зброєю в руках воювати і інших грішників спонукати
 На дії святі! Вони теж хочуть, щоб люди в руки зброю взяли і  Віру не зрадили й заповіді
Бога ні на що не проміняли, вуста печаткою мовчання міцно скріпили й свій острах перед
Татарами все-таки перемогли й для рє6я істину заново відкрили! Їм і надалі варто між
Минулим і майбутнім духовний зв'язок заново відновити! Це було схоже на прохання
 І повеління! У минулому бояри, а нині ченці - люди ще не старі, вони не можуть Вітчизну
Зрадити, але зобов'язані Писання напам'ять знати, але людям грішним ченців ніколи
 Не зрозуміти! У віці такому людина повинен бути веселуном і розумником, але не варто
Їй ставати черв'яком чи закінченим дурнем! Із всього життя холодного є лише одна мить
Втішна, зустрічається вона тільки іноді й тільки тоді, коли геть відступає неміч і біда від
Немічного чола, а розум холодний затьмарює запах сморідний! Повернути б князеві
Назад власну молодість, щоб старість була б йому в щастя й в радість! Його як
Молоду дівицю Єву всякчас тягне до волі, немов блудницю до таємного дерева, але вона
Про це згадає через багато років!  Звичка зверху нам Господом дана, і вона всюди й всім,
Навіть, здаля видна до самого дна! Думати інакше грішно, а інший раз буває навіть
Смішно! Князь просив Сергія про захист: виступати на криваву рать квапили прийдешні
Події і князь під враженням тільки що отриманого благословення вирішив у похід
 Відправитися без зволікання! Сергій, як самий відданий монастирський служитель,
  Показав князеві Дмитру звичайну чернечу обитель! Можливо, острівець святості
 Виглядав скромно, але в пориві смути й великої спритності Сергій і Дмитро відразу ж
Умовилися про час від'їзду: він виїде на світанку в середині холодного літа! Розбрід
 На Русі був подібний брудної тіні, де немає між князями й боярами колишнього єднання!
 А князівська звита квапила прийдешні події й пройшовши через середину дня, який ледве
Йде в тінь, вийшла на спуск нерівний, а вже потім тихо пройшла на двір церковний, де
Панував особливий мир дух: «Князь, я чую Господнє повеління, що саме ти повинен
 Виграти майбутню битву! Знай, що якщо ти ворога переможеш, тоді ти знову
Прозрієш і опісля в небесний Рай завітаєш! Я, княже, звичайний поденник, а Господ –
Мій строгий погонич!» Пересвіта і  Ослябу  змушений був Сергій віддати внайми
 До князя, щоб упевненість у правоті ратоборства створити, але не можна до кінця
Забувати, що на князя чекають майбутні неабиякі здобутки і втрати у тій війні жорстокої,
Особливо постраждають люди по великому рахунку сиротливі й самотні: «Цього разу я
Віддаю тобі, княже, свій наказ! Коли істина тобі врешті-решт відкриється, адже
 Раніше вона бозна куди запропастилася, ти зроби нам милість: згадай своє дитинство
 Й подумай про те, чи зможемо ми жити по сусідству з бусурманами, які вдень і вночі
Убивають батьків твоїх і онуків моїх, але хочуть, щоб і ти через мить навічно затих!
Прагни, княже, піднятися подумки у височінь, адже тобі теж треба Богові свій борг
Сповна віддавати, отоді під час бою в тебе не буде ніякий перешкод! Мені Вас треба
 На ратний подвиг надихнути, а Вам потрібно ратну справу вершити й нехристів
Карати й в ім'я волі Вітчизни їх убивати! У цьому світі жорстокому зло перехльостує
Через край величезним потоком!» А ченцям своїм, людям не простим і до того ж далеко
Вже не молодим, Сергій наказав замість шоломів і панцира розшиті схими із собою взяти
На майбутню рать і з Божою допомогою там татар воювати! Тільки чернець зміг таке
Повеління виконувати: хіба можна без справжньої зброї з ворогом воювати?! А Сергій їм
Продовжував далі наказувати: «Ця зброя нетлінна й для Вас воно неодмінна, на схимі цій
Господь був зображений при яскравому світлі, там зображення Христа написане маслом
Неспроста, щоб тлін і суєта не сковували чернечі вуста практично ніколи! Інакше біда!
От, княже, твої обранці, а мої вони послушники й вихованці! В присутності твоєї говорю
Я їм, ратникам твоїм, що ми в тій битві переможемо і чудо знову створимо! Давайте
Постоїмо за свою Вітчизну й не пошкодуємо в ім'я неї свого життя! Я знаю, що багато
Хто не повернуться живим з поля брані й вони увійдуть за стіни Раю, але для інших
 На цьому не закінчиться життя земне і я вибираю переддвер’я небесного Раю, але князя
Від відповідальності не звільняю! Цінуйте силу схими, і ми тоді вже точно ворогів своїх
Переможемо! Мир Вам, моїм у Христі братам і синам, так розділимо ж всі муки
І страждання навпіл! Мужайтеся, воїни Христові, Ви вже добре узнали всі ази й основи
Його навчання! Перед Вами шлях терновий, цей мир подрібнішав і вже видно за провалом
Провал! Благословляю Вас на подвиг ратний і працю благодатну, напевне, порочну
 І мінливу і, навіть, не для всіх ченців він є зрозумілим, але нам не можна відступати
 Назад:  у нас немає дороги зворотної!» і мовив, звернувшись до князя: «Ти не думай
Навіть, що гар і сажа послужать тобі набагато краще, аніж жіночі рум'яна! Ти
Повинен до перемоги йти вперто, не по вигинах, а рівно й прямо! Повчати тебе далі
 Нічому не стану, виступайте в похід, коли сонце над обрієм завтра встане! Облий себе,
Княже, святою водою, а не тванню луговою! Господь - заступник твій і Він всю рать
Буде стежити за тобою й за монголо-татарською ордою! Він всю свою благодать має
Намір нашій Вітчизні віддати! Йди на рать, адже немає часу, щоб вичікувати! Будь
 У міру злим, а ворог нехай йде туди, звідки він прийшов! В особі Бога чекай підтримки,
Вона до тебе прийде без затримки! Рука миє руку й ворога вона відправляє на довгі муки!
Рать ця буде нашими нащадками в билинах оспівана, я ж не хочу твоїх ратників якось
Засмучувати й ніякого зла їм заподіювати, але не можу перед ними стояти й мовчати, я
Повинен їм правду прямо в очі, тобто відкрито сказати: треба зі шкіри лізти, щоб
Постояти за зганьблену честь, адже порох у наших порохівницях ще є, але й горя тут
Теж не порахувати! Всякий воїн добудь у бої для Русі благодать і розвій навислий над
Нею туман і морок і вся Вітчизна буде твій подвиг тоді оспівувати! Отже - у похід!
Час не чекає! Будь-які методи гарні - ти поквапся й поспіши! Нехай під цокіт коней
Побіжить із землі російської страшенний лиходій, зносячи удар жахливий у мить для
Русі чудову і прекрасну! Лаври перемоги пожни! Боже! Новою перемогою Ти Русь осіни!»
 Великому князеві ікону Господа, яку взяли напередодні зі схрону, ігумен в час від’їзду
Особисто вручив, її Дмитро навіть під час битви поруч із собою зберігав, а ікона та була
Неспроста, адже прикрашена золотом і перлами, а так само іншими дорогоцінними
Каменями! Її призначення - вести народ по шляху знань і просвіти й навіть у бої
 Священному залишати ратників недоторканними! Ми все вважаємо в цьому світі
Тимчасовим й тлінним, а наше життя практично миттєвим, але Віра - це річ першорядна
Для мирського буття! Без марності в яву не втілюються дитячі мрії! В ім'я слави треба
Русь миттю позбавити від остраху й диявольської отрути й не жити в ім'я й для блуду
 Й будь-якої забави! Тільки спільність бажань і відчуттів приведе Святу Русь
 До єднання прагнень і почуттів! Та ікона, що була князю подарована, стала знахідкою
Для князівського трону, вона цілком допомагала йому вершити справу святу! Людям
 Всіх окраїн і столиці прийшов час, нарешті, проміж собою приміритися, щоб перед
Небезпекою об'єднатися й воєдино духом злитися! Ікона та грішникам закривала вуста,
Її стулчастий кіот відкрити окрім Сергія ніхто б не зміг! Вона охороняла князя і простий
Народ від лютих бідувань і негод! Вона допомогла перебороти останній у житті крутий
Поворот, щоб проводити людину до Райських воріт, тепер же її народ, як знамення
 Й шанує, і оберігає! Вона крізь покрівець століть боронила російську землю від заклятих
Неприятелів! Ніхто не знає наперед, що його надалі чекає й коли ж Господь до себе
Саме його призве, і от смерть вже зупинилася  поблизу твоїх воріт, вона життя звільнила
Від тепла, і серце на деякий час зупинила, і висохнуло на старому пергаменті чорне
Чорнило, у яке вже бездиханна рука своє перо макнула, але написати останні слова вона
Ледь не забула! І немає відтепер нічого серед миру земного, там залишилося тільки Боже
Слово! Попереду лежить безвісний край: що хочеш, те і вибирай - Пекло чи Рай?!
 Однак помилки свої сповна визнай! Думай і кумекай, як тобі знову стати людиною?!
Залишившись без надій і сил, розум людини в небесах несамовито пиряв і перед образом
Бога він на коротку мить застиг, але Бога так і не запитав: «Ти ж мене любив? Так
Чи ні? І чому в останню мить ти мій народ не пощадив?!», А все тому, що вже не було
Ні наснаги, ні сил! Немає за тобою погоні, похолоділи долоні й зупинилися на розпуття
 Молоді й сухорляві коні, а перед тобою лише мир потойбічний! Нам гріх даний замість
Принади, а життя приємне лише з споду!  Воно передчасно, зів'янувши, уже не будує
Немислимих планів на подальше буття! Пройшла знемога, а душа знову стала невагомою,
Але, ставши блідною, відразу пішла в мир затінків, щоб надалі жити скромніше, але не
Гірше, чим в важкі часи! Тепер і ми всі молимося й чогось від Бога чекаємо, псалми
Слухаємо і із захватом їх співаємо й уночі, і вдень, а смерть ніколи не чекаємо, але
Думаємо завжди про день святий, коли ж у мир інший звідси підемо?! Відтепер Віра
Знову входить у моду - своє бере людське нутро й дика природа! Преподобний Сергій
Всю свиту напоїв, накормив і нагодував, а князя і його соратників, всіх воїнів і ратників
 У тяжку шлях-дорогу відразу благословив і до святих воріт обителі він їх особисто
Супроводив, своїх гостей він з молитовними побажаннями додому відпустив і перед
Від'їздом кожне чоло святою водою окропив! Істини старі, але притягують до них наш
Розум чудові чари, нехай чекають татари в гості до себе всесильну   Божу кару!
«Вставши після сну, припадаємо до Тебе, Благий, і Ангельську пісню співаємо Тобі,
Всемогутній: Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Ти, Господи, що від сну підняв мене, просвіти
Розум і серце і уста мої відкрий, щоб піснею прославити Тебе, Свята Тройці: Свят,
Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас. І нині, і повсякчас,
 І на віки віків. Амінь. Несподівано Суддя прийде, і вчинки кожного виявляться; тому
Зо страхом взиваємо опівночі: Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці
Помилуй нас. Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи,
Помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи,
Помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!
Господи, помилуй!»
/ Тропарі Троїчні /
                - 9-
 Про свою подорож у Троїцьку обитель князь довго мовчав, тільки ненавмисно
Про неї він митрополитові Купріянові якось на дозвіллі тихо сказав, а той зберігати, як
Всесвітню таємницю, це наказав! Слова Сергія: «Да победиши супостати твоя в бої!»-
Князь ще довго згадував, навіть, коли йому здавалося, що він цю битву вже програв, але
Господь йому в тяжкий час знову й знову допомагав! Разом з Руссю Бог боровся й ворогів
Перемагав і від них покаяння Він вимагав, тому що російський народ під неволі вже
Втомився, а Господь всякчас на стороні слов'ян воював і своїми діяннями слова Сергія
Підтверджував! Стерті сліди від варварських копит, нехай Бог  жорстокість русинам
Простить: в історії російського народу ще не було настільки вдалого походу! О, Сергій,
Подивися, як на древній Русі знову стали обновлятися старі вівтарі, особливо перед
Сходом вечірньої зорі! З надією ясною в битві кривавої й жахливої рубав голови меч
Загрозливий, проте тільки князівській руці він був підвладний! Віват! Віват! Віват! Плече
До плеча стоять батько, син і брат! Кожний з них  у тім винуватий, що ворог сьогодні був
Страшною панікою з самого ранку обійнятий! Князь від цього був нестерпно радий!
Проблиск почуттів затінює легкий смуток! Він кидає свій погляд на рідний простір, але
Він немовби різнобарвний природний килим і свої долоні він до неба широко простяг,
 А поруч нього лежить дубовий аркуш, який впав долілиць, і саме від нього йде страшної
Сили галас і свист! У цій сутичці гинули люди й додолу падали конячки вродливі, кожний
Міг бути вбитим наповал, але ніхто від русинів тоді перемоги не чекав, але Сергій її
Задовго до початку січі вголос передвіщав, як - начебто він по книзі майбутнє Русі читав!
Важко до істини добратися, легко пророцтвом через деякий час з боку любуватися,
Особливо, коли воно починає збуватися! «Русичі! Новгородці й москвичі! Вільними
Грудьми волю вдихніть і надалі вільними на своїй землі живіть, але себе заживо ніколи
 Не ховаєте, якщо впали, швидко з землі вставайте і руки міцно разом тримайте!» Рать
Дає перші сходи, люди водять хороводи, забувши про власні вади і пороки, і всі люди
Потопають у сплесках нечуваної свободи! Швидко по Русі пронеслася звістка, що князь
Від старця одержав благовіст, проте благословення й побажання дотримувати на поле раті
Свою совість і честь не зайшло в глухий кут, а набуло реальні риси:  з ордою боротися
 Й до здійснення перемоги нікому не посміхатися, забути про справи інші і в щоб не
Сталося, варто Ворога перемогти в ім'я й для нащадків своїх, не чекати кінця вересня!
Діяннями князя повинні були керувати гордість і честь, а вони, як відомо, не у кожного
Воїна за душею є, хоча всі там носять свій натільний хрест!  Ворогів має всякий, адже
Жити в дружбі люд не бажають ніяк, тому що незмога стає на коліна тільки перед
Явною перемогою! Жити так нам негоже, адже на що ж тоді таке буття буде схожим?
 Врятуй нас від розброду й раті, Всемогутній Боже! Нам свобода, честь і істина всього
Дорожче на світі, адже ми їм радуємося як малолітні діти! Ми ж люди прості – вихідці
 З земель славної Русі, хоча мислення маємо досить обмежене, але на зло звичці і розсуду,
Важко буде ворогові, який прогнівав нас не на  жарт! Ми ж грішні люди і у чомусь зовні
Схожі на самого Іуду, але, навіть, у блаженних муках не опустимо долу руки, які
Втомилися від тяжкої роботи, нам би наприкінці життя хоча б як-небудь на свою Вітчизну
З висоти блакитних небес подивитися! Але ми жили й живимо за принципом: «Усього
Потроху ми беремо із собою у великотрудну дорогу й любимо окрім себе, тільки Бога
Одного!» У серцях слов'ян блиснув промінь надії, уже одягнена була наспіх збруя
Військова, щоб не зміг ворожий меч завдати удару по сильному тілу без особою на те
Потреби! Прийдеться Мамаю пожинати соковиті плоди колишньої міжусобної ворожнечі
Й заздалегідь продумувати свої подальші ходи, а  в російських душах уже розбрунькували
Райські сади! Скільки пережито дурниць, скільки пролито сліз і навіч побачено устиду
 Й ганьби, але поблизу потужного виру  ще до цього часу стоять величезні кам'яні ворота,
Що персоніфікували щось, а воно водило дружбу охоче із усякої босотою, що жила в ті
Часи щасливо і безтурботно! Не буде там тиші в самоті, адже там воїни виконають своє
Призначення: вони вступлять без зволікання в криваву січу й одержать заново бойове
Хрещення, хоча у місця глухі веде російську рать всевишня стихія, не підкоряючись
Законам мирського буття й нехтуючи нечисту силу, додає для перемоги князь Дмитро
Величезні зусилля! Тільки він зміг за собою простий народ повести, щоб волю знайти і її
В Москву особисто принести! Її сон був довгим і солодким, відтепер її потрібно боронити
Від ворожих наскоків! Поки воїнство із загиблими товаришами прощається, Дмитро
Навіть не посміхається - він виразити свою радість на людях соромиться, однак,
Пророкування Сергія вже збувається й ворог з Руссю навіки от-от розпрощається! Вороги
Багато майна з російських земель вкрали, поки Руссю, як своєю вотчиною вони всякчас
Розпоряджалися і над людьми, немовби собаки злі, подовгу знущалися, і кожний уголос
Говорив: «Я б от того мужика ніколи б не вбив, але він же слов'янофіл! От за це я його
Душу й плоть миттєво погубив! Він би ожив, коли б дух волі його ще раз потривожив!
Я ж не православний і не католик, але сміюся над слов'янами до кольок! Їх чимало
 По окрузі вбито було, а ми розділили їхнє майно, хоча вони зовні схожі на плити з білого
Граніту, а якщо на них дивитися зі спини, тоді ці статуї нагадують контури країни!»
Біжать татари з високих пагорбів, і в далечінь несеться стукіт їхніх залізних підків, але
Позаду залишаються ті, хто намертво впав від російських стріл, випущених ратниками
 Із засідки, але така їхня доля: хто сміливий, той і вмілий і він після битви залишиться
Живим і непошкодженим! А хан по пагорку ще носиться й вбік московського князя
Боязко коситься, але першим навряд чи на його витязів накинеться на краю православної
Землі! Землю цю давно вже сполосували кінські сліди, але цей наслідок нещастя і біди,
Удалині від цих місць загартовувалася слов'янська совість і честь! А воїни шарахкаються
То вперед, то назад і щось князеві вони вголос говорять, але він дивиться на місячний
Серп і в розумі підраховує понесений збиток! Чи зрозуміє його простий народ, що він
 На січу свою дружину веди лише з волі Бога, а бій уже йде під наметом із яскравих зірок!
Іноді весь вік в колі родини промиготиш, походиш і декілька разів перечепишся, але
Потім у всіх гріха розкаєшся, поки на поле раті з ворогами знову чоло в чоло
 Не зустрінеш, а поруч немає ні душі, яка б допомогла тобі в мить знемоги, але вийняти
Меч із піхов поспіши! А дума люта спокою тобі не дає, вона спокійно крівцю народну
 П'є й лихо встає в повний ріст! Ніхто не хоче на поле брані мертвим упасти і загубити
Власну пристрасть, але як йому вирішити і як далі жити, щоб Богові праведно служити!
А волосся руде закриває ока страшні й безсоромні, але вітер верховий шумить над сивою
Головою, змішуючи воєдино холоднечу й спеку, він чіпляє кожного перестрічного
 Й відштовхує розум від духу анти людяного і серед буття швидкоплинного не залишає
Місця для прийдешнього й вічного! Ця думка давить князеві в бік, але зміст її для нього
Зрозумілий і він не знає: у чому ж пуття від всього того, що Бог для Русі давним-давно
Напророкував?! Душа кошлата, як ніч проклята і от вона до самого ранку без перестану
 Реве й спокою розуму всю ніч не дає! Вона те виє, то ричить, здається, вона біль от-от
Заново народить, а ідол Русі на колишнім місці донині стоїть й про минуле вже не дбає!
Пророцтво старця, проклинаючи, багато князів побоялися встати на сторону Мамая!
Скільки ж горя перенесла, Русь свята! Вона була роз'єднана і слабка, у загальному - ніяка
Й душу в неї була воістину й немічна, і хвора! І от військо прийшло в місця віддалені
 Й глухі, а поля там були порожні, але люди теж були непрості й злі, життя вгасало
В рожевому світлі, так що важко було там поблизу розглянути навіть ясні предмети!
Ніхто б там до старості не дожив, коли б князь їхньої душі примарою свободи
 І покращання долі зненацька не розтривожив! Щоб зміцнити воїнства дух, Сергій послав
З ними ченців двох, щоб вони в битвах коротали свої й ночі, і дні, а вони йдуть за Богом
Слідом, але їхній прийдешній шлях нікому не відомий! А ті, хто вже достатньо пожив
 В суєті, тихо пронесли в грішні душі свої неабияке блаженство, але вказали молодикам
 На недосконалість людини, що від віку до віку жила у перекірливому світі і мріяла навіч
Побачити небесне диво, але не до пахощів буття варто йти стежкою тяжкою і вставати
Зрання і відпочивати посеред білого дня! Ченці прочитали молитви вголос, і розширився
Їхнього буття чітко обкреслене коло! Йде гра  марев і боротьба різноманітних думок,
Але люди маловірні судять про події неправомірно й замість волі спрямовують себе
 В холодну воду, а там уже чимало всякого наброду, що вийшов із простого російського
Народу, але живе дияволові на догоду. тобто по його ж поняттям і законам і приймає
Щораз його бесівські обійми, випинаючи свою душу з всіма гріхами напоказ! Ченці
Слухають колишньому часу, що давним-давно пішли жити ближче до храму святого,
 Щоб угамувати власну знемогу й наблизити свою душу до Господнього трону,
 Але люди із ченцями близько не знайомі й біси їх по життю ведуть, не бачать єднання
Серед тих, хто просить у небес прощення за зроблений гріх! Що було, то було, але час
Свій хід ще не зупинив, на його блідих вустах з'явився ледь помітний жах зовні схожий
На справжній остах! Смуток ченці надовго затаять, але їхні ока вірою в Бога горять,
 А смиренна Божа мати намагається їм вселяти, що святість і благодать необхідно сповна
Сприймати, а в ту мить над ними зірки висять, і щось скромно ченцям уголос говорять,
Здається мова йде про те, що років через п'ятдесят їм доведеться пройти через терни і
Пекло! Коли Сергій грамоту війську надіслав, її чернець Нектарій князеві Дмитру миттю
Віддав, а той своєму війську відразу прочитати її побажав! А грамота ця, що прийшла
 В невідомі досі краї, боротися  військо за Русь призивала й ратників вона надихала 
 На добрі справи і великі діла й російський дух окриляла! А татари із сумовитими
Обличчями прожогом бігли зі столиці, але хотіли ще одного разу примудритися й крізь
Землю ледве не провалитися, але ратники й голота рятували жнива й хліби, хоча худобина
Вже давно не залишала хліви, а тому була над міру квола й слабка! Їй було голодно
 Й холодно, а в зелених дібровах і лісах, а також на буйних лугах оселився надлишковий
Острах і він зростав прямо на очах, але ворог уже звертав свій зелений прапор, тобто
Відступав, тому що свою поразку добре відчував!
                -***-
 «Я ж точно не знаю, про що зараз вголос на папері віщаю, однак, думку допускаю,
Що у світі дивному, не без гріха й не без вад, нічого не залишалося робити бідним
Християнам, майбутнім українцям і росіянам, як не біснуватися й іноді страшенно
Помилятися й, навіть, макітрою об землю вдарятися, хоча не до лиця нам за своє
Минуле гніватися, якби не Сергій, то воно взагалі могло й не відбутися! Нині й нам
 Не все по плечу, а тому я обурюватися на своє життя не хочу, але не перестаю без
Зупинки повторювати, що треба не плоть, а свій Дух Вітчизні зміцнювати, щоб
Ворогів завжди перемагати й глибоко не зітхати, збираючись на кровопролитну
Рать! Я ж продовжую на Бога у всім розраховувати, адже в місцях, ворогами колись
Опоганених, а нині начисто оновлених, немов у небесних променях, зникає колишній
Жах і о страх, здається, він уже остаточно зачах!»
                -***-
 Свою долю Русь Богові в руки вручила, вона Господа про кращу долю постійно молила
Й оди йому складала, але рамки буття ніяк не звужувала, вона не тільки віщала,  а й тяжко
 Працювала! Грамота та, судячи з усього, неспроста успіх у ратній справі московському
Князеві пророкувала і от такими словами те послання завершувала: «Ти, добродій,
Все-таки на рать завдяки добрій волі пішов, я ж хочу, щоб саме ти кращу долю для
Вітчизни на полі брані знайшов, а російський народ славу й доблесть разом з тобою
Там же здобув! Пройшовши через ворожий частокіл, ти нанесеш ханові смертельний
Укол! Нехай тобі допоможе Свята Трійця й Бог, дай же, Господи, щоб Бог тобі
 У саму важку годину битви підсобив і допоміг! Ти Дух перемоги всюди шукав і от ця
Мить уже настала, адже я тобі саме це напередодні пророкував! Будь сміливішим,
Домагаючись від мирової спільноти справжньої вільготи для Батьківщини своєї,
Адже ми вийшли з роду бунтарів і заколотників! Тільки ти позбавиш Русь від заліззя
Й ланцюгів, як мені здається, через декілька днів! У короні золотий зійди на трон
 І піднімися над різношерстою юрбою й веди її слідом за собою на цей смертний, але
Справедливий бій! Не бійся, частіше ризикуй, адже Русь у тебе за спиною! Заради її
Порятунку, а не поразки ти і вояки твої просто зобов’язані перенести всі муки
І страждання, а опісля проспівати пісню сповіді і покаяння!» Князь молитву вголос
Прочитав, напевне у п'ятий чи шостий раз, і вкусив святу проскуру! У цю мить, він був
Готовий зрушити з місця будь-які гори й перебороти біль, позбавлення і розбрати, щоб
Відбитися самотужки від монголо-татарської зграї! Він міркував просто-таки на ходу,
 Як йому припинити на Русі міжусобну ворожнечу й забути про протистояння й огуду!
 Від віку й до віку складним створенням була душа грішної людини, адже вона
Своєрідний сплав двох починів, з якими її й Бог, і біс навіки обвінчали: одне - часткове,
Обмежене й егоїстичне, воно сугубо приватне і всім нам звичне, а інше - загальне
 Й безкінечне, величезне й вічне! У одному - початок духовного миру, там наш
Талант, муза й багатострунна ліра, а в іншому - море крові в особі диявола, вовкулака
Й вампіра! Щоб розібратися, з ким варто наяву спілкуватися, треба знайти для розуму
Два білосніжних крила, але для цього треба прикласти величезні зусилля! Серед тісноти
 Й духовної порожнечі, посеред тисняви безглуздого минулого підірвані в душі моральні
Засади, адже до спілкування з Богом люди ще остаточно не готові: «Святий Боже,
Святий і Праведний, допоможи Ти нам, великим грішникам, ченцям і праведникам,
Купцям, боярам і стрільцям, а також князям, селянам і батракам, дівицям і малим
Хлопчиськам, розумникам і дурням забути навіки про сором і стид! О, Господи!
Помилуй і врятуй і від напастей Ти всіх людей відгороди! До святості й благодаті Ти,
Боже, Русь приведи, а гріхи їй відпусти, щоб вона й надалі йшла по праведній дорозі!
 Боже, Ти все можеш, навчи нас прямо й розумно обходитися з кожною людиною,
 Нікого не соромлячи й не засмучуючи. Керуй нашою волею, жеребом і долею, дай нам
Сили і волю для подолання всіх перешкод. що встають на нашому шляху. Нас миром
Оточи, душу зміцни і від гріха єство збережи, й допоможи збагнути вчення Твоє!
Навчи молитися, надіятися і терпіти, ворогів прощати і всіх людей любити. Амінь.»
                -***-
«А до реальності буття в нас дуже розвинене емоційне відношення й, на превеликий
Жаль, немає взагалі критичного мислення, хоча на все в цьому світі є Господня Воля
 І Боже благословення! Можу сказати відкрито, що історія Батьківщини наразі
Нащадками великих мислителів майже зовсім забута, особливо ті давні події, які
 Не дуже віддзеркалюються на кожній особистості, але Сатані навряд чи вдасться
У наші грішні душі знову прокрастися! Себе й свою історію не пам'ятаючи, не виживе
Наша рідня навіть посеред білого дня! Плетива історії зовні не схоже на жіночу
Прикрасу, якщо щоразу дивитися на них здаля, адже кожна жінка здатна викликати
Забуття, коли нема горіння , а буденне життя всякчас наповнює довге тління, але
 Не повинно там  бути місця для мари і гріха – це моя особиста авторська думка!»
                -***-
 Мужики всією скопою зникли за яром тісним, там на відстані маячили ворожі бастіони!
Там правив ворог беззаперечно, а князь там був присутній лише умовно! Закінчилися
Відносини рівні: немає мирного співіснування поміж двома деспотами і тиранами, але
Народ завжди виявиться крайнім у цій ситуації й буде оброки платити їм справно! Вороги
Дуже лютими були, вони вірою й правдою своєму ханові служили й чимало лих на Русі
Накоїли й навряд чи на корені її прийдешнє щастя не погубили, але слов’янський дух
Заспокоював князівський слух і завдяки мужності він побачив наяву, як крізь морок
 І темряву неабияку наближається істина впритул до нього! А погляд, що ледь-ледь
Просвітлів повертав його назад, років на тридцять п'ять, коли не можна навіть князеві
Слово супроти татар сказати й от у його голові витало лише одне запитання: хто ж це
Потереб'я на  землі слов’янські приніс? Як людям донести, що їхня  свобода вже
 В дорозі?! А коли її немає, тоді варто чекати чимало трагедій і лих, адже недаремно
 Над країною нависла туга петля? Навіть люди, що ослабли й упали від немочі духом,
 Сьогодні чухали то за лівим, то за правим вухом, достеменно не знаючи, де шукати для
Своєї душі підмогу, адже поблизу повсякденного буття перебуває шлях спокуси і забуття,
Але, надихнувшись сміливістю й мужністю, люди били об землю чолом і на смерть
Стояли на своєму: шанували поголовно Бога й дотримували його заповіді строго, тому що
В кожну обитель загодя до гріха входив відданий Господу служитель, він же мудрець
 І всенародний вчитель! Люди, яких підбадьорила надія, перестали жити так , як жили
Колись, вони йшли татар воювати, а Дух Божий, спустившись із небес, продовжував
 Народ на боротьбу надихати й от до волі знову з'явився в простого люду інтерес! Можна,
Бозна про що мріяти й сльози по ночах грудками ковтати, але коли тільки чекати і
Мовчки за подіями  з закритого вікна спостерігати, то ніколи без твоєї допомоги
 У твій дім не ввійде благодать! За неї треба боротися і підходи до неї шукати! Князеві
Із превеликим трудом прийдеться заново відбудовувати рідний дім і потім наводити
Порядок у ньому! Усяке може там статися, але русичі з татарами вже ніяк не зможуть
Порозумітися! Вони йшли на рать, щоб ворогові наяву показати, як можуть слов'яни
 За Вітчизну зі зброєю в руках постояти, піднявши меч біля свого порога, люди пішли
 По незнайомій їм дорозі й без дещиці тривоги втикали списи у враже черево, чекаючи
Поки з ненависної пасті не захльостає червона кров, вони знову й знову мечами міцними
Підтверджували до ворогів колишню симпатію й свою знехтувану любов, позбавляючи
 Особисто їх побуту й голів! Треба було до сьомого поту боротися й ніколи на милість
Ворогові не здаватися, щоб врешті-решт вільними залишитися, але, щоб перемагати,
Треба на своєму до самої смерті стояти й на наругу татар честь країни не віддавати
 Й не тільки князеві бити чолом! Нас із минулим поєднує тонка нитка, але всі вороги
Прагнуть її негайно пошкодити, а як же без минулого людям жити? «Боже, дай перемогу
Нам, Твоїм грішним і праведним синам, батькам і чоловікам, онукам і старим дідам!»
Охоплений щастям і тугою весь рід людський, адже саме він йде на смертний і кривавий
Бій з ненависною всім Ордою! Люди простирали руки до неба й читали молитви
 «На всяку потребу»! «О, Господи! Ти перемогу й незалежність Русі на крилах наших
Молитов скоріше принеси! О, Боже, що єси  на небесах, саме Ти свою відповідь вголос
Нам на святому місці оголоси! Ми серцем і розумом Тебе, Боже, завжди зрозуміємо
 Й слідом за Тобою підемо, коли буде потреба, то за Твої ідеї помремо! Ми за свої гріхи
Заплатимо кров'ю і припинимо лихослів’я, віднесись і Ти, Боже, до нас з любов'ю
 Й відкрий навстіж, хоча б трішечки для свободи нашої власне віконце! Нашій
Мужності Ти належне віддай, про неї нащадкам нашим усе, що знаєш, сповна
Передай! Ти часу не гай, Ти нам, Боже, у благородних справах допомагай!»
Не помічаючи ні добра, ні зла, страшна людська огуда чи поголоска лиховісною тінню
 По полях і лісам швидко повзла, не слухаючи бесівські голоси! Вона проїхала стороннім
Шляхом, жодного разу не згадавши про духовну й святу справу, адже в безодні буття
Править бал нерозважливо руйнівна й всевладна, всемогутня й прекрасна матерія, але її
Підґрунтя зводить не слово, а низькі спонукання, а опісля  входять у той заповідний дім
Справжня духовність і святість, а також наші повсякденні переконання! Ми ж раби, що
Цілком залежать від своєї долі, але вовіки й віднині готові поклонятися своїм думкам, які
Виштовхнуті наверх потоком життя, немовби справжнім святиням, але через надлишок
Гордині були готові загинути від задухи, але, висловивши прямодушність стали суттєво
Бездушнішими й страшнішими, чим  повсякденне буття! Себе, катуючи й мучачи,
 Мимоволі боюся його величності випадку, але суміш гримуча починає свій рух, і він
Руйнує сімейний побут без зайвих зволікання! Ми терпимо до пори й до часу небесні
Прокльони й живемо по власних поняттях і згідно точок зору, що прижилися разом
 З нами, хоча нам у житті своєму нема чого втрачати окрім свого кайданів і уз! Але
Опісля, віддаливши грань забуття, залишаємо позаду юнацькі устремління й усьому
Всупереч, збагнувши суть самітності і єство своєї печалі, проклинаємо колишні ідеали
  Й забуваємо про щиросердечні розброди й скандали, але ми ж не дикуни й не вандали!
Російський народ по своїй природі бунтар, він і сьогодні такий же, як і в старі часи: він
 У погану погоду поводить себе як шибайголова! Скільки язиком не орудуй, але
 Не станеться чудо, тому що воно не прийде саме звідти, куди у свій час пішов
Останній Іуда! Князь хоробро мчиться на гнідому коні й кричить дуже голосно:
«О, Боже, допоможи мені! Молю й прошу Тебе і от що я скажу, що себе під час раті
Я не пощаджу!» У ніч мрячну приходять дивні бажання! Небо до князя ставиться
Прихильно, а він дивиться по сторонах здивовано, тому що до нього доноситься голос
 Із глибини небес, але хто ж його повчає Господь чи біс: «Нехай же, благочестивий
Княже, ціль твоя буде набагато кращою, чим повсякденне буття і у всієї його
Багатоукладності вона перевищить твоєї можливості!» Князя розумним могли
Назвати ліпші друзі й строгим назвуть ті, хто разом з ним пішов на рать, але врівень
 З ним встати і його бажання достеменно зрозуміти ніхто б не зміг! Навіщо так людей
Принижувати? Не ризикну князя жорстоким назвати! Так, він міг на силу розраховувати,
Але звідки йому знати проте: щоб він не зробив, він отримає сповна за невдалі справи
І діла, адже у нього відсутні високі ідеалів і шляхетні цілі! Він дивував людей своєї
Вправністю, силою розуму й витримкою прудкою, ставною поставою, от чому блисків
 На сонці його шолом і панцир, адже вони сріблом і златом всякчас горять! По його ж
Заклику за зброю взявся народ працьовитий і до того ж ще й перекірливий, навколо
Людей стріли як бджоли дзижчать, списи ламаються й щити деренчать, з татарами
Б'ються всі підряд: і старі, і молоді! Кожному вбитому ворогові будь-який ратник буде
Радий! Їм важко там і я їм по заслугах добрими словами віддячу і самотужки відкрию
Двері до Божого храму! Русини йшли лавиною величезною й нестримною, оберігаючи
 Від ворога свої святині, але ціль була ще недосяжною! Б'ються бояри, б'ються князі
 І люди рядові, б'ються на списах миряни грішні й святі, добрі й злі, але злістю горять їхні
Очі, адже вони ще живі! Ворогам стало битися гірше: за ними звужується величезне коло,
А кіннотники їхні ряди постійно прасують, і голосно тужить людський потік, хтось на
Всю глотку репетує, а хтось завдяки нахабності гору над ворогом бере і того від страху
Охоплює моторошний озноб! Кружляє в синім небі імла: «Ну і як, княже, йдуть твої
Бойові справи на полі раті? Чи не звалила тебе з ніг втома й чи не хочеться відіспатися
Тобі вдома?  До сьомого поту молися й проси прощення в Бога, щоб тобі сприяла в бої
Матінка-природа й тоді протриває твої життя ще два роки і чотири дні!» Князь
Б'ється вміло, але у нього на душі чомусь тужливо й смутно: до серця підступає
Неусвідомлене почуття, адже не дуже досконалим зі сторони виглядає його бойове
Мистецтво! Намагаючись, життя ворогам ускладнити, князь наказав у ріг сурмити, щоб
Кіннотники моторніше, чим степові гадюки, захопили відступаючих ворогів у власні
Руки! А ті не чекають пощади й підмоги, їм би почути пісня самоти, але в кожної сторони
Є свої вади й невиліковні рани, адже колишня пиха, що супроводжувала їх кожен день,
Зникла безслідно, особливо в годинники останні люди степові не бачать межі, яка б
Відділяла їх від загибелі і порятунку, але татари, майже, всі були блідими й згадували
Минуле буття, коли перед ними приклонялися слов’яни всі! Проте ці бунтарі взяли в руки
Сокири і розмахують ними на раз-два-три-чотири! Коли ж година грізної битви настала,
Тоді кожний воїн і ратник сповна довідався про оскал зміїний власної долі і його всякий
Буде пам'ятати до самої кончини! Від страху кожний воїн тремтів, особливо, коли
Чєлубей грізно списом повітря потрясав і  ним хоробро мережива вигаптовував і в ту ж
Мить перед ним Пересвіт на коні став, він був без шолома й броні! «О, Боже, Ти
Сміливого ратника збережи, і Русь обороняй, а монаха в гріхах не дуже звинувачу!
Ти, Боже, краще ратників від погибелі, як зіницю свого ока постійно оберігай!» Коли
Розсіється туман, скільки ж з'явиться на світі жалобних сутан? Усі сподіваються на чудо,
Адже ніхто не вірить, що всім буде зле! Чутний дзенькіт мечів і гучний клич: «Вперед
 За Віру й князів! Нехай ще чимало років їхній шлях висвітлює Боже сяйво! Іншого
Шляху у Вітчизни немає!» А Передсвіт святою водою себе окропив і важливий вигляд
На своє обличчя напустив, він завжди в ім'я й для бога жив і Господа більше, аніж
Вітчизну любив, але всіх ченців він теж боготворив! Заодно з духовним отцем подумки
Попрощався, але при цьому злегка розплакався, помолився й перехрестився, а потім
Голосно, щоб його почули нащадки, викликнув: «Батьки й брати! Пробачайте
 За вчинений гріх, але зараз не час для втіх! Нехай і Бог мене простить, а Сергій
Прожити й без яскравого світла блакитних небес, але я хочу, щоб кожний полеглий 
На полі потім воскрес! Коли загинути прийдеться мені і на це мені загодя вкаже доля
Моя, тоді я сповна пізнаю журбу, проте я Бога, навіть, подумки ніколи не покину! Я
Пил з очей Батьківщини стряхну й знову перед собою побачу не поневолену, а вільну
Країну! З роками усе вище й вище піднімається її барвистий прапор, він й понині
Розвівається над нами, але зараз, у цю холодну досвітню годину, сльози струмками
Ллються з наших очей! Отже, у добрий час, а якщо вмремо, тоді, люди добрі,
Гарними словами згадайте нас!» Заплакані обличчя, від сонця ховаючи й не бажаючи
Засмучувати товаришів на додачу, воїни сподіваються все-таки на удачу! Богатирі один
На одного подібно вихру налетіли, удар списом один одному зробити все-таки встигли
 Й миттєво додолу впали, адже вони не знали, що перед ними вже відкрилися позахмарні
Далечіні! А тим більше, що схована істина в кожному плачі, а хіба може бути інакше,
Адже життя важить на волоску, але його шерех чутний десь удалечині, а наше буття
Стало нижчим, аніж проведення, ось чому над головою витає невідання! Зі слів уже
Вибудувані низки, але їх ведуть біси у мармурові гробниці! Безвісна їхня таємниця, але
 В живих людей є інші бажання, вони прагнуть розширити межі свого пізнання! Людина
Схожа на тінь буття, вона ж немов повзуча змія, яка в далечінь ледь-ледь йде, але про
Істину Бога благає, але гріх прилюдно творить навіть наприкінці буття, і от, як наслідок
Немічного житія, з'являються недарма лементи й стенання! Треба було так жити, щоб
Трохи щастя для прийдешнього роздобути й зуміти його в руках стримати, щоб напругу
 З душі навічно зняти, випереджаючи благодать! Закипіла кривава січа, воїни один одного
Калічать, спотворюють і ушкоджують, у них у руках є свої дуже важливі козирі - це
Кинджали й мечі, вони й сагайдаки мають і зерна ворожнечі на поле брані без перешкоди
Сіяють, але роблять це так, як вміють! Стріли насправді страшно тріпотіли, коли прямо
 З натягнутої тятиви зі свистом вилітали й над головами своїх же воїнів у бік недруга
Пролітали, поки слов’яни остаточної мети не досягали, ворога разили й чимало татар
Лучники убили! Поки бачить око, стріла летить дуже далеко! Над побоїщем літали чорні
Ворони і поруч з ними були граки, але на них не звертали своєї уваги ні новгородці,
 Ні москвичі, але й вони кричали птахам опісля: «Коли подохнемо, то нас хоч Ви
Пом'яньте добрим словом!» Покотилися по гарячій землі шоломи позолочені, а за ними
Слідом помчалися каптани сріблом і золотом прострочені, запекло билися воїни, адже
Вони на смерть були долею давним-давно приречені й молодецтво проявляли ратники
Догадливі! Спочатку бою кувалися ключі від перемоги, і ніхто не звертав уваги на біди
І лихоліття, але люди розгнівані заявляли один одному відкрито, що ворожа карта
Сьогодні буде завдяки чуду біта! Припахом крові сп'янені були славні воїни, списами
 Й мечами озброєні вони були і от чому вели свої двобої монотонно й не вкривалися
 В затишних місцях, маючи сили неосяжні, люди зовні шляхетні й славні, гарні й ставні
 Незабаром кануть навіки в мир безповоротній і мало їм зрозумілий! Їм усе по плечу:
Живи – не  хочу! Давайте й ми почекаємо, поки над Куликовим полем не гримнуть
 Блискавки й грім не прогримить! Отоді й ми там до істини дійдемо й за зябра її легко
Візьмемо, але не витримав січі князь, він ледь не звалився в рідку твань і не упав у бруд,
 Він у ньому майже по самі вуха прямо загруз, але вчасно дістав Хрест Животворящий,
Не простий, а справжній і в мить скорбну Дмитро попросив Бога про перемогу! Він уже
Стояв у безодні й чекав помсти і відплати! Я ж поняття не маю, які він тоді виношував
Ідеї, але припускаю, що далечінь неземна була йому близька й дорога, безцінна й мила!
Серця жорстокі не знали спокою жодної мінути! Увесь світ лежить біля князівських ніг,
Адже він перемогти Золоту Орду сьогодні зміг, але йому ж Сергій і Бог у ту страшну мить
Допомогли і він дістався до своєї мети, але сам він бідним і вбогим, адже ледь-ледь виніс
З бою цілими руки і ноги! Сергій у цей час молився у власному храмі й хрестився своїми
Перстами, а його думка витала під блакитними хмарами! Дудка вівчарська вже сповіщає,
Що Русь урятована від задухи! Князь молився, не жалуючи колін і ніг, він ще на початку
Шляху сам себе переміг, що вмів, те й робив, але його мрія не виходила за незримі межі,
А Дух Святий перемінив злу долю на довгоочікувану волю! Він обмив обличчя й тіло,
Щоб істина від спраги не зотліла, чи до кінця не згоріла, адже їй слід у самоті жити
 І прожогом повернути чужий замшілий хомут, але коли шахрай його в обійми згребе,
Тоді перемогу відразу принесе блакитний небозвід! Хтось порахував, що це дивний улов
 Ненароком вийде для когось боком! День скінчився, ніч близька, місяць із сонцем
 Розпрощався і стемніли блакитні хмари! Хтось Богові на догоду вирішив на неволю
Перемінити мирську волю, він бив уклони, наближаючись ближче до трону, молився
І діву дивувався, що у світі осоружному треба було себе віддавати роботі без остатку!
Набридло підглядати в щілинку дверей, хоча там попереду великі справи вершать наші
Поводирі, хочеш - їх за руку бери й в два ока  відразу дивися, коли проходиш поблизу тих
Нещасних дверей! Йому варто міри прийняти, щоб час обігнати, ніхто не має права
Думати заздалегідь про марну й нікчемну славу! Коли вона вже поблизу блиснула, це
 Означає, що варто чекати гульби і свавілля! Іноді, согрішаючи й не маючи за душею
 Ні гроша, він проклинав чернечу долю, хоча життя напрочуд гарне, але тече сама собою!
Люди менш всього помиляються, коли вони з думкою інших членів суспільства
Рахуються! Гірше, якщо вони уявляють, що відтепер, майже, все про життя земне
Знають! За наші лінощі нас карають власні невдачі, та й бажання поводяться, як загнані
Шкапи, але люди живуть, трудяться й не шкодують проте,  що життя насправді важке!
Людство в апостолах має потребу й завжди в чомусь сумнівається, але його розум
 Найчастіше помиляється, але у своїх гріхах рідко коли привселюдно кається! Кудись
Народ прагне, але йому важко зі святістю поруч жити, не розуміючи сутності прагнень
Своїх, простий люд обвинувачує людей інших у всіх гріхах своїх! Скрізь, куди погляд
 Не кинь, тільки кирилиця й латинь, там слів кавалькада, але дурням вони зовсім
 Не потрібні, адже вони плетуть пастки до упаду багато років підряд, я ж поруч із товстою
Й дуже стародавньою книгою на замшілий пень присяду, щоб не жити в цій череді, мені б
Побути зайвий раз наодинці й помислити про свою долю! Куди не зиркнеш, скрізь сором
І погана слава – вона зовні схожа на сміття, що спустилося напередодні з високих гір! Від
Гріха відійшовши на декілька кроків, не виправляються миряни: селяни і городяни,
 І ніяк не перетворюються вони у титанів, але частіше встають урівень із бовдурами!
От так завжди, коли варто бігти від біди, прості люди  назустріч їй ідуть! Так, чимало
Всякої погані зустрінеш по вечорах на лісовій галявині, але не тільки там, але й у храмі
Вони проявляють голосні призиви й забирають у жебраків останній сухар з торбинки! Що
Про них згадають наші нащадки? У грішному світі Сергій всі свої втіхи залишив, тому що
Там давно вже йде гра без вимог і установ, а він же себе на Суд Божий представив!
Хтозна-коли і надалі він прийшов сюди, щоб на цей мир зблизька, а не з боку подивитися
 І всім стражденним і до волі прагнучим сльози миттєво втерти, однак, святість чітко
Розглянути йому заважає завіса з мороку, але розумний чернець потрудився про запас,
Незважаючи на мучення, ним була зведене дивовижна будова! Істину й Віру в праці
Осягаючи, душу й плоть у позбавленні терзаючи, у полум'ї істини всякчас згоряючи,
Шукав Сергій шляху-дороги до брам позахмарного Раю! Він молився й до Бога, що сили,
Прагнув, але до старості не вгомонився, він багато чого усвідомлював, іноді суть
Навчання до кінця не розумів і по-своєму його канони тлумачив, навіть, не знаючи, що
Поруч із ним була істина свята, але її побачити заважала мішура мирська, адже він
Не жив людям на шкоду й у цьому весь його секрет, що саме він позбавив Русь від
Нещасть і лих! Він був сп'янений істиною святою; ні слава, ні пошана - ніщо з мирських
Турбот його погляди на буття навиворіт уже не переверне! Він потонув у ній і вже
Борсається там багато днів і ночей, а безглузді люди штовхають його прямо в груди
 Й ледве не обзивають Іудою, перебуваючи в стані прикрості й у сумі! Все по іншому
Складалося на самому  початку: його до себе в гості міщани кликали й на санях родичів
Катали - вони свою рідню ніколи не забували, поки тяжкі випробування Русь не спіткали!
 Народ від рабства варто було комусь позбавити, адже татарин не російський ведмідь
 І його живцем не посадиш у клітку, він сам полюбляє народом зі сторони в сторону
Вертіти, а злякати його зможе тільки шкіряний батіг: варто тільки нехристів прилюдно
Зачепити, тоді прийдеться слов'янам трохи спітніти, щоб біль і зневагу перетерпіти, але це
Теж треба робити, хоч іноді, особливо в часи тяжкі! Тим, хто у Вірі жив, і тим, хто давно
вже відійшов від справ земних, варто належне віддати за те, що вони зуміли пережити
Нелюдські втрати, але почуття земні все-таки зберегли, напевне, по іронії долі їм
Траплялася вбогість на своїх плечах тягнути, щоб свій дух загартувати, а свій гріх
Остаточно забути! Грішники вмирають, але істину так і не осягають, у мир інший не зі
Своєї волі йдуть і із собою свої знання навіки несуть! Ми привітаємо творення
 Й проявляємо повне нерозуміння, що таке пересуд і що таке марновірство, суєта, безвір'я
 І духовна порожнеча? Уповаємо на те, чого самі сповна не знаємо, але, коли іноді
Згадуємо про творче прагнення, відразу оплакуємо варварське руйнування улюбленого
І ніжного, нескінченного і безмірного, але неминуче розум не сприймає думки бунтівні!
Нам потрібен Всевишній захист, але його обриси від стороннього погляду небесами
Вщент закриті, але люди великі й для світла відкриті своїми руками зводять величні
Храми, спини горблячи, забувають про всенародну прикрість і скорботу, вони або
Мужньо і гордо руйнують брили або копошаться в мулі! Сергій Господа  боготворив
 І за принципом жив: «Грішник, будь набагато нижче в житті своєму, чим великі твої
Ідей, але живи так, як жив колись Мойсей і тоді ти все зрозумієш про життя
 І смерть свою! Адже життя розділене на дві половинки, проте Бог їх з'єднує без
Затримки, немов різностатеві ікринки й от уже нове життя готове, тому що
 За ним по п'ятах йде Боже слово!» На краю землі люди ці слова на полірованих
Каменях знайшли, а опісля до розуміння істини самі прийшли, їм би далі просуватися
 І дати волю почуттям, щоб ті змогли досхочу розгулятися, але такого ще не бувало, щоб
Людство скелі самотужки розсовувало! У цьому істини початок, але його приховує від
Погляду юрби сіре покривало! Час стрімко летить і він наш вік от-от скоротить, а старість
Своїм нащадкам чомусь лестить, але гряде той час, коли на землі не стане нас, адже ми
Підемо туди, де зникнуть безтурботність і нестаток, де є мир нескінченний і вічний, там
Важко знайти якусь ваду, усюди одна чистота й Божого Духа краса! Цей мир спускається
Від Божества і він складається із зовсім іншої речовини! Хто ж осягне суть Його єства?
Не для того, принаймні, розумник перебуває у стратосфері, щоб когось гнітити, йому
Природою призначено слабкому й немічному допомогти й у мить лихоліття у всьому
Людей пригноблених підтримати! Однак, складно своє милосердя наяву проявляти й
Добрі діяння постійно робити, адже з волі випадку люди продовжують зло множити!
Можливо, що в житті процвітає лише той, кого нехтує суспільство й уважає, що він
Ледь не ідіот, але можу сказати, що більшість постійно бреше у той час, коли
Меншість до прогресу людське плем'я самотужки веде! З роками ми самі в землю
Лягаємо кістками й істина теж лягає поруч із нами, але, ставши трохи м'якше, хоча кров
Вирує набагато дужче, а думки й ідеї рухаються в напрямку мети набагато спритніше!
Задумавшись про сенс життя, ми мислимо нестандартно й сміливо, але жити починаємо
Набагато скромніше, хоча розум гордовитий намагається приказувати всій Вселеної, але
Цьому не бувати - пора б розуму хоча б це знати! Сергій посилює Богові молитви від
Щирого серця за справи благі й вічні! Тілом він у Святому храмі, де молився постійно
Богородиці й нові зморшкам з'явилися в нього на обличчі, а його Дух витав над
Куликовим полем, піклуючись про кращу долю, а та битва його стращає диким стогоном,
А храм дивує всю округу химерним передзвоном! У старій келії незабаром почнуться
Скромні веселощі, їхні примари зовні безкровні з'явився напередодні, коли ченці вже
Готувалися йти до обідні: «Чую я, що ця мить торкнеться і мого буття краєм свого
Білосніжного крила! Була - не була, коли така біда в повсякденне життя прийшла,
Тоді все означає, що з місця зрушилася земля!» А шаблі знову на світлі ярко заблищали
 Й мечі об щити загриміли, усього більше людина цурається смерті своєї і боїться її
 До кінця днів свого буття! Треба бути простішими, хоча й зустрічати кирпу без тостів!
 Напередодні битви всі ченці читають потаєні молитви! Сергій не забув, що цей мир уже
Постарів і ледве не згнив, він істину в хибу перетворив! Давайте до хреста губами
Припадемо, і пил з нього перед цим стряхнемо, тому що в ньому чудова сила таїться для
Того, хто вже нічого в цьому житті не боїться, але до істини нарівні зі всіма святими
Завжди прагне і за собою всіх грішників тягне, але не все вже завершилася, просто ще
Одна ідея в Сергія з'явилася: думаючи про хліб насущний, люди тайкома мріють про
Склянку із червоним вином! Ми зникаємо, щоб опісля знову засяяти і загоряємося, щоб
Суть буття сповна зрозуміти і намагаємося непояснене й незрозуміле розумом
Осягнути, але складно, навіть, себе самого іноді зрозуміти! «Вища мудрість полягає
 Не в самозреченні, а в умінні знаходити радикальні рішення опісля шукати
Задоволення у справі будь-якої й брати його з допомогою сили і розуму і не розбивати
Стіни власним чолом, щоб не бути в когось в'язнем чи рабом! Я не дуже вірю, що
Можна вільно відкрити до будь-якої істини величезні й масивні двері, хоча в будь-якій
Справі неминучі знахідки, втрати й збитки!» Сергій самому собі у своєму безсиллі
Соромиться зізнатися але самітністю пишається, він без Бога залишитися боїться й тому
На всіх парах до Нього йде! На нашім шляху встає крутійство й марнотратство,
 А в суспільстві процвітає вандалізм і відкрите злодійство, від святості вже не залишилося
Майже нічого! Обійти б сором іншою стороною, щоб у душі святої оселився спокій
Неземний, але обличчя нестерпним болем горить, а душа вже, здається, димить
 І з розумом вона майже вголос ні про що не говорить! «Клянуся, що все це чиста правда,
А не брехня, адже я теж прагну, щоб моя подоба на праведника була у всьому схожа, але
Щораз втягаю себе у духовний екстаз і запитую Бога: «Що ж Він знає про нас?» Адже
Нам Він із самого дитинства тільки молитву посилає, як великий спосіб від всіх
Напастей і бід, але я точно не знаю: що це - правда чи марення? Віддаючись великій
Справі серцем і душею, точно від самого себе не сховаю, як мені важко буває іноді,
 Але Господь допомагає, коли він без втоми повторює: «Я с тобою! Йди вперед слідом
За дороговказною зіркою! Це справа свята; хоча кому потрібне життя таке, коли
 В душі немає ні грама спокою, а вона зовні нагадує буття пілігрима або ізгоя, але лихо
Не зустрічай на колінах стоячи, навіть, у цей час заплутаний!» Люди відкинуть
Морок, а Русь від нього позбутися не може ніяк, вона чекає, коли ж Господь подасть їй
Таємний знак і продовжує донині горювати, мучитися й страждати, а мені варто й надалі
Стародавні книги вночі читати, а опісля про Сергія трактат писати: «О, Боже, Ти ж
Бачиш Сам, що не всім Святим Отцям потрібний хрест, як Твій талісман! Вони,
Навіть, до обіду не підуть по Твоєму сліду!» Багато воїнів полягло на полі отому, що
Куликовим було названо потім! Битва та, що була колись освячена за допомогою
Животворящого Хреста вже, здається, завершилася поразкою Мамая, але багато слов'ян
Пішли стежиною в напрямку Пекла і Раю! Така в усіх у нас дорога земна! Вся міць того,
Хто сміливо й зухвало знищив ворога свого не на порожнім місці народилася, вона
 В єство Русі сама продерлася, напевне, недаремно  кров слов'янська там пролилася, але
Чернець, як ніхто в цьому світі був самотнім, однак, його духовний мир досконалий
 І глибокий! Поки тривала кривава січа, в обителі Живоначальної Трійці проходили
Традиційні чернечі зустрічі і там звучали промови, а ченці за воїнство молилися й зліз
Своїх ніколи не соромилися, адже вони вірили в успіх і слушно замолювали гріх чужі!
Піти б їм подалі від мирської мішури, тому що тільки сильному й мудрому потрібні
Всевишні дарунки, щоб уникнути до певної пори хитромудрої біди або повсякденного
Нестатку! Так, люди слабкі й духом, і плоттю, але вони сильні в роботі, а не в житті
Безтурботному, тому що охоче йдуть по драговинах болотних, одягшись у старі лахміття,
Щоб спіткнувшись на черговому повороті, передати свої поводдя в руки інші - нехай
 По їхніх стопах йдуть люди інші! Ченці всі дні молилися й бачили, чим та битва
Завершилася! Надії в яву вже втілилися! Це бачення не доступне нам, але життя все,
Здається, саме  розставило по своїх місцях і люди побігли молитися в храм - прийшов
Кінець путам і ланцюгам! Мабуть, недаремно говорилося: навіщо ж ми на цій благодатній
Землі рабами народилися? Люди у стані припадку посилали татарам свої прокляття,
 А тим, хто пішов додому через твань і сльоту, довелося досить багато страждати й гірко
Плакати! Поголоска по країні прокотилася, що славна січа в князя вийшла, але тільки
Дехто зрідка там проговориться, що гріхів у всіх людей з кожним днем ще більше
Додається! Добре, що саме в ту хвилину подув росіянам у спину вітер попутний! Ніхто
Полум'ям не був зачеплений, адже наші люди у вогні не горять і у воді не тонуть,
 А пломінь той хоробрі чоловіки в поході розпалили, щоб вража зграя у чужі краї,
Тікаючи, зменшувалася й танула! Люди суворі завжди були до смерті готові, тільки б мир
Далеко не ідеальний по добрій волі пішов у краї далекі! Сергій, немов очевидець чи
Святий провидець, повідав братіям про все, навіть про те, що трапиться на поле бою
Потім! Старець незворушний, відтепер Русь буде пишатися ним, як великим і святим! Я ж
Буду коротко свої думки висловлювати і спробую уникати головоломок і загадок! Він,
Навіть, імена полеглих на поле брані вголос називав і зразу їхні душі відспівував
 І заупокійні молитви, не дочекавшись закінчення  кровопролитної битви, для
Благополуччя загиблих ратників читав і цим свою братію, як чарівник сильно дивував!
Це чудо йому сам Господь у той тяжкий час послав! У тумані колишнього важко                Читати літописи роду людського, де є гримуча суміш грішного й святого! У темряві
Минулих часів завіса на очі опускається все більше і більше! Душу моя й грішна плоть!
Нехай Вас завжди й скрізь оберігає від провин Господь! Миготять люди між ялинок
 І мчаться в ту сторону, де стоїть ще необжите селище, а їм біси кричать: «Повертайте
Назад, якщо далі підете – безвинно пропадете! Люди заживо іноді на мілководді тонуть,
А коні в них прожогом виривають із рук поводдя!» Напевно, їм видніше, хто в тих краях
Могутніший й сильніший, але немає тої сили в самого високого здоров'яги, що є в небес!
Ніхто з тих місць живим  уже назад не повертається, всякий туди йде, але вдалині від
Дому походить і зникає надовго з очей людських й коли про нього народ уже забуває, він
Про себе голосним свистом негайно нагадує, але з'явитися до них на зустріч не може,
Знову походить поруч, розтривожить душу розпливчастим поглядом і все – життя,
 Майже, прожите і про нього нагадує одне і те минулу! От і закінчилося буття! Жити
Було не солодко, а іноді жилося паскудно й стріла не завжди попадала в десятку! Кожний
Четвертий у тих краях поклонявся люциферові, тому що границі святості з пам'яті
Людської давно вже вщент були стерті, і вони пролягли чорно-сірою смугою над головою
Посивілою! Їм доводилося в болота йти, щоб ворог не зміг зазнатися, що він здатний їх
Життя миттєво позбавити! І от вони далі йдуть і поки ще місця для буття собі ніде
 Не знаходять, живуть на лісових низинах і борються самі з обманом і брехнею! А мир той
Злісним був завжди, тому що живе посередині ям і вибоїн, він Пеклу зовні подібний! Він
Худий і лютий! А рязанський князь Олег потроху все-таки увірував у Бога, але жив
 За принципом одним: «У моєму домі все повинне бути тільки по-моєму! Не знаю, чим
Допомагає Господь і кому, але знаю одне, що і я тоді допоможу тому, хто тягне
 На своїх плечах величезну торбинку, але чому ніхто не живе за принципом моїм?!»
Новому мешканцеві старі принципи, здається, вже ні до чого! Різний інтелект, немов
Букет з лісових незабудок, він на вид гарний, ніжний і перекірливий, але він не дуже
Подобається юрбі, тому що не хоче рости на пустирі! Даремно воюють проміж собою
 Російські князі, живуть по норах і не цінують красу російських просторів, тільки зрідка
 Йдуть на промисел до поморів, але в мить подвижництва до них теж доходять слова
 Від самого Божества: «Любіть Вітчизну ласкаво й ніжно, і слава неминуче до Вас
Прийде!» Слов'яни ненавидять один одного даремно, тому вони не вірять в те, що,
Врешті-решт, примиряться князі! Вони воюють нарізно - повезе і їм, напевне! Немає
 В них єдності, там ті самі картини: люди дарма пропадають, а роки буття безвинно
Тануть! Так бачить Бог, що Сергій до князів буває над міру строгим, він їх до єднання
Постійно закликає! Гріхи в них великі, але князі-бідолахи, надриваючи голос, що сили,
Репетують, що Русь після перемоги Дмитра ще сильніше навпіл розкололася! Їх заздрість
Задавила, а бояри й знать перемогу над татарами Дмитру, здається, не простили! Це їхня
Помилка, яку треба було б виправити швидко! Ніхто не знає по якій причині московський
Князь перебуває в стані смути, напевне, через надлишок гордині розпускає по домах свою
Славну дружину, щоб відтепер інші князі Русь від бусурман боронили! А ворог скопою
Знову розсипався по непрохідних стежках, і вершники мчаться галопом, вони слов'ян теж
Переслідують і мстять холопам, тому що незадоволені здобутою ними перемогою!
 Розпустивши по домах воїнів-переможців, віддавши належне силі й хоробрості
Синів-визволителів, приїхав князь до свого натхненника всіх ратних справ, тому що
Старцеві в ноги поклонитися власноручно захотів! Дзенькають мідні горни, вторячи
Мелодіям урівноваженим! З тугою дивиться на проїзну дорогу народ простий, а серце
Роздирає навпіл неабияка неспокій: навколо зла й горя чимало! Пограбувати народ
Ніхто не проти, а щоб йому допомогти – нікого не допросишся! А чому так на Русі
Здавна повелося? Хто споганив її долю і хто зараз повернув їм довгоочікувану волю?
 Їм треба багато працювати, і їсти, а коли ж оберігати волю й честь? Для цього інші люди
Є! Кожний може їх штовхнути, або ударити кулаками прямо у воронкоподібні груди
 Й скільки ж їм можна спину на чужинців гнути? От князь мчиться на скаженій трійці,
Коні міцні й жваві, а воїни потужні й стійки! Ямщик прокотить князя з вітерцем, він же,
Здається, напідпитку: він випив четвертину тайкома, а поруч боярин молодий несеться
 З непокритою головою, його дівиці до себе спокушують і думки плоть млоять! Вони
Сміються йому вслід, але того давно вже поруч з ними нема! Важкий той шлях і вітер
Йому дме прямо в груди, але часу немає, щоб саму малість відпочити, адже їх же
 В монастирі ченці вже четверо діб підряд чекають! І він швидко навскач несеться, і немов
Мале дитя голосно сміється: князь вертається до того, хто дасть своє благословення
 Не тільки йому, а й ще бозна-кому! У небі білому побачили солдати проблиски минулої
Січі, але ніхто з обдарованої знаті ніколи не спав на помостах і не бачив поруч з собою
Безліч зірок смугастих! Їх Сергій вдома чекав і юнак розмірковував, що приготував для
Них він Божий подарунок, хоча чернець той немічний і старий, але саме він благословив
Дмитра в похід супроти татар! Кінь жваво під гору біжить і зброя бряжчить і деренчить,
 А навколо вода блищить, з'являється переляк, а раптом поруч з'явиться ворог? Він уже
 Не раз виставляв свої груди стрілам напоказ, але щораз смерть минала його, а чому?
 Цього не знає ніхто! Як і водиться, йому любити князя крім власної волі доводиться,
Тому що боярин у його свиті перебуває! Була б його воля й коли б до нього благоволила
Доля, він би передусім пішов би в монастир, одяг би штани, які були протерті до дір
 І молився б до світанку й диву дивувався, що там у всіх справах панує гармонія і її
Прапор уже його душу розтривожив, він би ступив за поріг, а там, де стояв колись
Князівський чертог, побудував би свій дім - він же ще зовсім молодий й тілом, і душею!
Під небесними аркадами побудував би чудовий храм з високими колонадами, а сам би
Став примарою, сховавшись за сірою димкою! Місяць мирно світить, поки князя вороги
На лісовій дорозі не зустрінуть, але іскри гаснуть на льоту й от вже вони стоять
 На дерев'яному мосту, немовби воїни на своєму місці! Обзивається до них ігумен строго:
«Усе тут побудовано по вигадці Бога, на землі таких місць небагато! Перш, аніж
Почати бесіду й піти по заплутаному сліду і раніше, аніж князя вшанувати, варто
Воїнів, які смертю хоробрих за державу померли, у землю вологу з почестями зарити
Й молебень по них створити, щоб для них двері в Рай трішки відкрити! Так і бути,
Нам треба свою скорботу від людей сховати й завдяки силі рук і з волі Бога розгребти
Тернисту дорогу, щоб просуватися вперед потроху. Адже ця дорога веде Батьківщину
В напрямку до перемоги!», але в ту ж мить пролунав голосний несамовитий лемент -
 У безмовності додолу опустився сивий-сивий дідусь! Він ченцям згадати велів
Стародавній іудейський наспів і ті почали панахиди співати, а потім псалми святі
 І закінчили Літургією! Хмари вітер на дрібні жмути розірвав і страх запанікував
У беззоряній холодній ночі: «Стій і мовчи!» Дивні явища правду перетворюють
 У вигадництва - не життя, а одне непорозуміння: «Чи завжди я був готовим до того,
Щоб особисто виконувати всі бажання свого буття?» А біля монастирських воріт уже
Зібрався всякий люд і виникло в князя таке почуття, що перемогло не його військове
Мистецтво і його знання, а тому трапилася перемога ця, що в засіках Вітчизни не стало
Вдосталь хліба, там було порожньо і самотньо, а від зла на душі стало боляче й смутно:
Неміч і недуга оселилися в безпорадному тілі, адже руки вже давно не були в ратній
Справі! Здається, князівські люди вчасно приспіли і вони на сиру землю відразу ж присіли
Й разом з хором святі псалми заспівали, але хіба чим-небудь допоможеш власному горю,
Коли на душі панує нудьга і горе те ніяк не переспориш, але коли Бога поруч немає, тоді
Виходить, що людям усе дозволено? Ні, Бог є, а коли Він є, це означає, що вище гріха
Стає совість людська! Буття огидливе вже наскрізь прогнило й воно б святість
Давним-давно згноїло, якби ікони Бога не красувалися на  тесаних стінах, і за Віру
 Не постояв старець, що був у похилих роках, але знехтував тлін і порох! Він же
Всезнаючий, але старіючий чорнорясник! Він краще й не гірше тих, хто ікони додолу
Повалив, він сили свої не дуже беріг, часто вставав порокам і вадам поперек, щоб ніхто
 У їхню сторону не повернув і із праведника безбожника не обернув! Не тільки злодій
Чи тать не зможе людині духовний хліб подарувати, він здатний тільки людські долі
Ламати, красти й брехати! Чи варто нагинатися, гнутися й нахилятися, щоб потім
 Не йти прямо, а тільки спотикатися перед кожним бугром? Кожний може в Пекло
Піти слідом за тобою, тому що немає порядку в житті мирському! Караул!! Здається, я
Зовсім не те, що думав, пом'янув і зовсім в іншу сторону свою думку, слава богові, що
 Не супроти життя, повернув і її гріхи проти всіх мирян крутнув! Привіз князь у монастир
Щедрі дарунки, які б догоджали погляди людей до певної пори! Як і в старину,
Рукописна церковна знаряддя прикрасило старий церковний вівтар! Він був довжиною
Майже що у сажень, він був не пофарбований і на вид негарний і страшний, а по кутах
Стояла пара веж, але потім змінилося його нутро й стало все довкола нього позолочене,
Хоча раніше там було майже все нерозбірливе й темне! Той, хто володіє істиною однієї,
Живе немовби за кам'яною стіною, але життя злого наміру не ховаючи, зажадає
Розплати й на додачу візьме з нього гроші для здачі! Хто по-справжньому ненавидить
Зло, тому, вважай, у житті більше всіх повезло! Незрозуміло одне, як можна добро
Або те, що виглядало зовні добре, повернути назад тому, хто відступився, боячись
Відплати, туди б пішли й всі князі, коли б Сергій їм не сказав: «Туди Вам проходити
Не можна!» Так підтвердить мої слова Всевидюче око, що свята душа не буває
Сиротливою або самотньою! Краще самому дізнатися істину наполовину, чим
 Із чужих слів долати неприступну гірську вершину і дозволити сніжній лавині
Загубити тебе в мить єдину! Розум просвіщає бажання й почуття й відводить душу від
Блуду й розпусти! Треба з іншого боку на мир дивитися й постійно за ним спостерігати,
Щоб щось у цьому світі сповна зрозуміти, а потім уміло діяти й жалість з жорстокістю
Перемежати! Чи готові й Ви ці думки на себе прийняти? Віддавшись солодким спогадам,
Сергій і Дмитро забули про нестаток і наявність суму, вони постійно згадували, як злого
Татарина на полі Куликовому воювали і подумки летіли в позахмарні далечі! Безвинно
Вбитих по черзі в головному храмі відспівували - вони строго по-російському звичаю в ту
Мить обряд творили, спробуй когось вчасно не згадай - тоді не оберешся горя навіть від
Власної рідні! Нехай Господь простить, що люди  грішні втратили праведну нитку,
Людина ж не може своє життя назад повернути, щоб благодать досхочу випити!
Так русинів батьки виховали, зростили й світогляд сформували, а вже потім
Характери викували, здібності розвили, щоб люди гріх надалі вже не шанували!
Молитви по старій пам'яті їхній розум хвилюють і сильно турбують, але люди планів
 На прийдешнє зовсім не будують! Чесність розуму полягає в тому, щоб не відступати
Перед неправдою ні в чому, от тільки блискавки й громи доводять душу до знемоги
 Й ведуть її туди, де все для неї незнайоме! Мати б сміливість або зухвалість, щоб сказати
Самому собі прямо в очі, що буду шкодувати до самої смерті, що не зміг сам про істину
Судити, і продовжував гріхи збирати, навчитися б розумно й розважливо мислити і інших
Людей за гріх судити, але як навчитися складні питання самотужки вирішувати,
Перемагаючи в темряві свій особистий страх? Де ж розуму дещицю сміливості взяти, щоб
Себе грішником відкрито визнати?  Це буде не подвиг мій, а борг святий! Нехай зло від
Людей подалі відійде й із дерева життя гріх додолу відразу впаде! Буде життя чудове,
Якщо люди відійдуть від половинчастих приговорів! Усе міняється в мороці земному:
Життя йде шкереберть, а ми дуже мало піклуємося про буття своє! Колись і нас
Погребуть, і дзвони трохи подзвонять, і поглине нас темрява, а мир остаточно
Збожеволіє! Порох буде попелом занесений, тільки один Дух буде Богом прощений,
Я ж з історією небагато знайомий, хоча й читаю Біблію від всіх тайкома, залишаючись
При цьому простим сільським князьком! А Господь за нами зрить згори, але тільки
 Із Сергієм він по ночах про щось дуже довго говорить, а з іншими найчастіше мовчить!
 Свищуть довкола нього диявольські стріли, але, не досягши мети, вони вже, здається,
 Полетіли за неозорі межі! У душі святій немає істини колишньої, там панує дух інший!
Йому тут й легко, і просто, тому що він йде в напрямку до свого кладовища! Він без
Дещиці збурювання збирає всі сумніви посередині мирського пустиря, де розум жебрує
Наодинці  і потроху вкушає хліб духовний, а потім  геть йде по второваній дорозі, тому
Що самітність йому всього дорожче, вона теж  хоче по миру з сумою ходити і хвалу
Богові всюди примножувати! Чи варто на пагорку сидіти, щоб просто так на цей мир
Очами простого смертного дивитися? А поруч пес скиглить, судячи з усього, у нього лапа
Страшенно болить, а Сергій намагається тільки людям добро творити, але ніколи подяки
У відповідь він не почує, тому що для нього Бог вище благ земних, адже в суспільстві
Бозна-що панує! Я в проблеми Русі потихеньку вникаю й сповна прикрості його душі
Розгадую! Він не раз і не два рази говорив у тісному чернечому колі, що без Русі жити
 Не зможе! Цей мандрівник, пустельник і наставник уже давно проникнув у заповідний
Тайник, що завжди був прихований від очей чужих! Там є місце тільки для священиків
 І людей святих! Від нас всякчас приховує правду земля, напевно, дарма! Коли б мить
Істини до людей наближався, тоді б людина не збожеволіла, хоча на тій дорозі немає
Пагорбів пологих, там місця нерівні й тільки люди високо духовні - всі й поголовно, які
Живуть кожного дням у своїх келіях обмежених, зможуть у мить зрозуміти ту
Істину небесну, дивлячись на неї з відрогів стрімких! Вантаж десятиліть прикрашає ці
Страшні роки, але не всі мітці думають, адже з роками весь цей шум і гамір затихає, а
Людина полегшено зітхає! Уже через коротку мить гримне грім небесний, і в цей день
Чудесний люди знову воскреснуть, коли їм таку можливість небеса нададуть! Затихло все
Навкруги, але воно от-от обмиється заливним дощем і небо на землю струмені води
Поспіль проллє, адже Творець добро на освячення землі дає, але серце як і раніше схильне
Поводити  себе невгамовно, у його скороченнях якась таємниця є, але борг і честь
 Не в кожної людини є! Усякий знає, що грішити нікому не личить, але завіт він без
Роздумів порушує й своїм  пристрастям у всім потурає, а на нас Господь помалу накладає
Небесну кару, але голос волаючого в пустельних пісках тільки підсилює перед
Господом наш звірячий острах! Сергій усе ще в моці і в силі, хоча на руках видні
 Венозні жили: у нього знання вирували, бушували й клекотали, вони виривалися
Зі стромовини й неслися уздовж широкої й привільної рівнини і та ріка була
Й привільна, і глибока, довга й широка й незрозуміла для інших людей доки! Владика
Духовних сил своїми знаннями ченців не грузил, він тільки Бога дуже довго про перемогу
Своїх побратимів просив! Коня б йому, щоб той русинам у тій тяжкій січі допоміг! Він
 Не закриває ясних очей, і всякчас піклується про нас,  адже він був вирощений
 З допомогою материнського молока і йде до мети тільки прямо! Він і надалі буде
 За Руссю пильно слідкувати, щоб уявлення мати, куди ж її гріха подіти? Він жив, як
Простій і недосконалий чоловік, але його справи не забуде народ ціле сторіччя! Він зміг
Русь об'єднати й чвари посеред вельмож припинити! «О, Боже, скажи, хто відтепер
Не контентується великою кількістю брехні? Істини немає в спомині, а ми
 З кривдою зав'язані ланцюгами й оковами сталевими! Навіть, правда у нас та ж
Сама, але є особливе одурювання, яке тіло й плоть приводить у стан дрижання,
Але його йменують ідеалом, а того, хто придумав лжу - найбільшим у світі нахабою!
Нехай його вразять небесні блискавки й грім, я ж хочу бути чесним практично
 У всьому!» Треба вміти глузувати із себе й потрібно розплачуватися за свої помилки
Власною головою, а поки над землею нависли грозові хмари й наступила темрява: от-от
Гряде осінь дощова і тільки опісля прийде холодна зима! Мудрість, об'єднуючись
 Зі покорою, проявляється духовним розумінням того, що цим миром править
Божество! Потім випливають із туману неясні і розпливчасті спогади, але з нічого
 Не виникає мирське буття! Тяжкий настрій приходить у розмитий і темний час!
Уже краще втерти сльозинки і влаштувати по загиблих воїнах гарні поминки, чим все
Своє життя ходити в татарській косинці по ними ж позначеній стежці! Над собою й своєю
Долею ніколи не глумися, її не муч і краще від неї відв'яжися, але не покажися змією
Гримучою! Нехай краще зневіра зараз, чим пережитий острах у людей на очах опісля,
Адже люди дивилися на життя із темряви! Сум миттю напоровся на смуту
 Й досаду, все це душею прожогом опанувало, але, слава Богові, що чимало ратників у тій
Січі вціліло, поки вороги життя не зламали, голова сама забула про прикрості й суми
Буття! Досвід духовний подібний до злата, але священики багаті носять ряси без єдиної
Латки, однак, ченці хрести мідні тягають, а від Бога тільки здоров'я для народу просять:
«Зійди до мене, Господь, мій Бог! Хочу, щоб ти Русі трохи допоміг! О, Господи, Ти
 До простих людей зійди і їм вільно жити дозволь, а їхній Дух ніколи не примушуй!
Твої заповіді шаную, так що прости, Боже, за відвертість і прямоту! Ти, Боже,
Послухай нашу грішну душу! Нехай про наші потреби із Твоїх вуст почує небо! Ми
Поруч Тебе завжди і живемо в ім'я й для Тебе й ніколи не жаліємо себе! Так, кожний
З нас має безліч провин, але ми ж не стаємо з небесами урівень! Я не місія, але наша
Батьківщина – стародавня Росія! Відведи від нас лихо й май, Боже, на увазі, що ми
Вже пережили неміч і біду, але не пішли в Сатани на приводу! Нас усяке безглуздя
Розділяє набагато гірше повсякденного гріха! Направ нас на шлях порятунку й збав
Від усякого беззаконня!» Бояри такої служби в Москві не чули, хоча про Сергія в ті часи
Багато що знали, але не представляли, що дотепер синицю замість журавля в руках своїх
Тримали! Всі ми неуки, але вони були й колись, але тільки в різних областях, а на нас
 Рвані одяги й замість істини ми тримаємо вицвілий стяг! У мить безутішну народ
Потішний сам кидається в Пекло кромішнє, там і ми зійдемося, але тут назавжди
 Розстаємося! Нас святість розділяє і ганьба на уривки розум роздирає, але Бог глумитися
 Над православ'ям нікому не дозволяє, хоча життя вже розкололося й у безвісність минуле
Пішло й процвітає на землі одне лише нещастя і зло! Я ж ніяк не можу одного
Зрозуміти: чому хтось повинен істину без попиту відкидати? Чому вигляд людей святих
Не викликає поваги в людей молодих і дідусів старих? Я ж, не будучи простаком, дійсно
Захоплений їхнім видатним розумом! Їхнє ложе смерті на очах у всіх, а їхні безсмертні
Праці можна завжди у випадку потреби спокійно прочитати! Їхні думки в повному
 І переносному значенні ховаються в темряві нічний, захоплюючи за собою народ наївний
І до того ж ще й простий! Хто б міг подумати в роки тризни, скільки зробить Сергій в ім'я
Й для своєї Вітчизни?! Так, життя по-своєму для ченців гарне, але Господня ноша
Не важка, Віра по різних кутах тугу й неміч розігнала, але серце стогнало й нило, а буття
Згодом нові турботи породило! Русь була колись страшним пожарищем з голови до п'ят
Обійнята, у ті часи із сокирою йшов брат на брата, а земля палала від світанку
 Й до заходу, однак, у полі пахнуло солодкою м'ятою, але й вона була татарськими
Копитами прим'ята, Сергію не потрібні ні срібло, ні злато! Він ночами не спить: його
Серце у вогні немислимо горить, а біль із душі ще не вилучена, хоча розуму
 В пустельника величезна палата, але душа його в залізні лещата бісами затиснута, але
Його буття для нас святе, які  молитва, яка нагадує для солдата присягу на вірність
Батьківщині і стягу, але це все на папері, а що ж наяву? Після своєї недавньої поразки
Ворожі тумани знову прийшли в рух, напевне, ворог хоче Московію покарати за свій
Розгром і поразку й от уже несуться з окраїн тривожні повідомлення! Потрібно замість
Дерев’яних стін зводити кам'яні бастіони, але в ті часи на Русі з ними не були повною
Мірою знайомі! Війна повинна початися із-за податей і трону, виходить, що знову
 Понесуться по землі лементи й стогони й почнуться нові беззаконня: ворог поводився
Безсоромно й нахабно, нагло й безцеремонно! Однак Русь залишалася стояти посередині
Темені й мороку, сил у неї не вистачало й ратників їй теж бракувало, щоб кинутися
На ворога в лобову атаку! А в татар розгорілося палке бажання:, щоб відомстити
 Й у знак помсти викликати Московію на криваву баталію? Чи завжди я розумію суть
 І істину земного буття? Русини сподівалися на свої фортифікації, але не за горою
Татарська відплата й знову лунає заклик Сергія до об'єднання, його розносить людська
 Поголоска з наснагою і його слова летять як луна, їм, навіть, ліси й гори не перешкода!
 Люди цінували його мудре слово, воно було суттю його діянь і їхньою основою! Його
Ім'я тоді сяяло, адже Русь із колін остаточно встала - у неї знову молода кров буйно
Заграла, але безправ'я молоді душі гнітило й чимало воно життів молодецьких разом
 З собою забрало! Російське плем'я страждати й горювати немислимо втомилося, однак,
Слов'янам плакати не судилося: бери в руки меч і опускай залізне забрало, борися, бийся
 І ворогові на милість не здавайся, щоб життя кращим стало! Воля чомусь всі ті роки
Тільки тупцює біля входу, трошки постоїть у розкритого навстіж віконця і нічого,    
 Не бачачи, відразу геть зникає, затаївши на слов'ян якусь образу! А люди, впавши
 На коліна, висловлюють Господу за своє буття високе признання: «Дякую Тобі,
Господи Боже мій, що Ти не відкинув  мене грішного, а сподобив стати
 Учасником святощів Твоїх. Дякую Тобі, що сподобив мене недостойного
 Причаститися пречистих Твоїх і небесних Дарів. Але, Владико Чоловіколюбний,
 Що задля нас помер єси, і воскрес, і дарував страшні оці животворчі Таїни
На благодіяння й освячення душ і тіл наших, дай, щоб вони і мені стали на зцілення
Душі й тіла, на відігнання всякого супротивника, на просвітлення очей серця мого,
 На спокій душевних сил моїх, на віру неосудну, на любов нелицемірну, на виконання
Премудрості,  на додержання заповідей Твоїх, на примноження Божественної Твоєї
Благодаті, і Царства Твого осягнення: щоб, цим усім у святині Твоїй збережений,
Завжди пам’ятати благодать Твою і вже не для себе жив, але для Тебе, нашого
 Владики і Доброчинця. І так покинувши це житія в надії на життя вічне, вічний
Осягнув спокій, де не вмовкає голос тих, що святкують, і насолода безмежна тих, що
 Бачать лиця Твого красу несказанну. Ти бо єси правдиве бажання й радість
невимовна тих, що люблять Тебе, Христе Боже наш, і Тебе величає все творіння
 Повіки. Амінь». /Благословенна молитва, 1- я/
                -10-
Поки російські князі сперечалися проміж собою, воля знову пройшла стороною,
 Їх убивали по черзі, тому що час був загублений остаточно! Немає колишнього
Блиску, відсвічують розбрати від мечів і шоломів дуже різко, а той, хто посередині
 Стояв і голосно лудженою глоткою репетував: «Та я таких князів на своєму віку
Бозна-скільки бачив і від спілкування з ними багато чого втратив! Я маю Вас на увазі,                Коли буде потрібно - сам Вас знайду, але й Ви не переступайте певну межу!» Люди
Непідсудні суду, самі накликали на свої селища неміч і біду, вони, здається, не будучи
 В стані сп'яніння ніяк не розділять шкіру ще не убитого ведмедя! Сваряться проміж
Собою найближчі родичі і сусіди! Відвага в русичів була й не тільки на аркуші паперу,
 Їм би зберегти ту нерозривну й довгу нитку, що поєднувала всіх людей і тоді б Русь
Змогла свободою насолоджуватися сповна, а то доводиться її заживо ховати і князів
Прилюдно соромити! Коли переходити до справ гучних, тоді потрібне горе й радості
Їм ділити навпіл і всім разом приходити в Божий храм і ніколи не переходити межі стиду,
Інакше знову наживеш собі тогочасного ворога! Краща спадщина - це шлях до волі
 І до перемоги! До Сергієвої честі його дуже засмутили ці дурні вісті, але він знову зібрав
Князів всіх разом, щоб поговорити на святому місці про совість і честь, але оскільки від
Тих переговорів було мало користі й не було єднання проміж державними людьми, адже
Там панувало тільки роз'єднання - на Русі знову наступило затемнення розуму і духу! За
Які гріхи на православну землю були послані всі ці напасті?! Йде дільба на чужих й своїх,
На більш грішних й трішки святих, але немає ніякої різниці в бажаннях і в почуттях,
Тому що море журби і суму душу нікуди далі Аду не пустить! Є проміж людьми якийсь
Розрив, і його далі розкуйовдивши, Русь одержить страшний по силі й моці вибух! Люди
Мимо волі корчаться від нестерпної долі: невже будеш мовчати, коли знову почнеш
Страждати в неволі?! Із потьоком днів князям буде ще веселіше або набагато
Страшніше! Їм видніше, як далі жити і як треба Русь від татар боронити?! Коль війна,
 Тоді сміливо варто приймайся за ратну справу!  Всякий був у тієї ворожнечі винен,
Тому що кожний ставав з Богом урівень! А ворожнеча міжплемінна роздирає немічну
Країну й ушир, і в довжину! Чи потрібна така слава молодий і не улаштованої
Державі? Вона перевершить народ будь-який власною убогістю, але ще один день
Спокійно прожитий і Вітчизну ніхто на її рубежах сильно не тривожить, але від остраху
Цього лише один невірний крок до катування й страти! «Не муч себе, отче, і дарма душу
Свою вовчими іклами не гризи! Себе не катуй і не ріж, а сподівайся на щасливий випадок!
Нікого не виснажуй, уже краще міри для захисту монастирських стін ти, як можна
Швидше, вживай і часу не гай! Як знищити всі сліди відгомонів прийдешнього лиха?!
Напевне, прийдеться вдатися до допомоги свяченої води?» А плітки випливали назовні
Все помітніше, особливо у вечори літні! Ніхто Русь в образу не дасть, вона сама осторонь
Залишить непотрібний їй баласт! Не життя, а суцільне страждання! Ніхто в монастирі
 Не видає ні звуку, тільки під куполом святим днем і вночі літає святий херувим! Там, де
Було колись торжество, зникли товкотнеча і бешкетництво і не залишилося майже нічого!
Тоді для чого там моляться ченці? Вони теж тремтять від страху! Страхітливі думки
Всюди над грішним миром нависли! Навіть дяк не може в зраду бояр повірити ніяк, але
Йому говорить всяк: «Невже ти дурень і не бачиш, що насувається на Вітчизну морок
Страшний, хоча ти чоловік не вибагливий?» Ченці підійшли до образа Творця й на їхні
Очі раптово впала рання сльоза:«Чому Творець - Він  же наш Позивач, передбачаючи
Такий сумний кінець, не повернув хід подій в іншу сторону, щоб Русь відстояти
 І від ворога якось уберегти? А як же нам далі жити без країни? Невже її  ми повинні
Сповна забути? Що з цього приводу чути?» Ці думки людей буквально згризли
 В прямому і в переносному значенні! Їм уже багато років потрібна воля і набагато краща
Доля, але той чернець, що худий й сивий, відмовився йти в ранню годину на сніданок: він
Міркує про подібність людських лих! Над ним витають різні лики й намагаються йому
Пред'явити свої важливі доказу, але на носі Піст Великий і від нього вже відсвічують
Сонячні відблиски, вони падають на м'яту й повитицю! Гірко Сергію на долю країни
Дивитися, але його вже черга прийшла, щоб лежати у труні, а він усе ще ставить собі
 В докір всі трагедії й напасти своєї Вітчизни - все це не від гарного життя! Люди стали
Примхливими й дуже вибагливими, жили вони без частки колишнього оптимізму
 Й не проявляли один до одного навіть дещиці гуманізму! Так, незабаром нестаток і лихо
Відвідають і ці святі місця, а Батьківщину прихоплять чужі пани! Біда! Біда, але ще тепліє
В душі тверда надія на краще життя і, як завжди, її світло висвітлює святі куполи:
«Невже Русь не скине цей тяжкий вантаж, а Бог і цього разу не простить усіх нас?»
Сергій Русь любив, але доводилося йому зменшувати власний запал, який всю Русь разом
Із старим ченцем пішки виходив! «Невже ні на що не здатні ми?» - сам собі говорить
Сергій, дивлячись на сонні пагорби, - «Доля Вітчизни в наших руках, а допомога
Повільно пливе на хмарах! Усе – тлін, усе – порох!» Знову в глибокі роздуми поринув
Старий чернець, і немає колишньої пристрасті в його блакитних очах! Якби він завчасно
Не зачах?! А на задвірках миру грає на сопілці злісна сатира, але з нею вже воюють
Вовкулаки й вампіри, напружуючи жили, вони борються із хворобою й не знають: хто ж
 З них покине цей мир останнім? Однак Сергій подумки продовжує свій нелегкий шлях,
Намагаючись із боку на істину й суть розкритими навстіж очами подивитися! Він думає
До самої зорі, але всі свої думки залишає усередині! Задувши свічу, сказав: « Я князів
Уму-розуму колись навчу!» і вдарив сам себе з розмаху по немічному плечу так, що
Зопалу розірвав на собі нову сорочку! Неясний сум його думки знову потягнув
 В позахмарну далечінь: «Доля Русі в моїй жмені, але як же її від всіх напастей мені
Поодинці врятувати?!» Волосся стоїть стійма, а думка метається між крапками двома:
«Що значить Вітчизна особисто для мене і що значу для неї я? Ось дилема всього
Мирського буття? Чи дозволять нам князі повстати з диму і полум'я? Істина їм
 Не видна сповна, а тому вони воюють поодинці! Либонь, ворога переможуть, либонь,
Зробити цього не зможуть, адже люди недаром говорять, що князі просто чудять
 На догоду татарам!» Як виявилося, проведення Сергію в ту ніч на очі саме показалося
 У вигляді чудового сновидіння й пролилося на землю дощем Божественного дозволу
 Або ж осяяння! Можуть бути різні думки з цього приводу! Йому хотілося лягти, щоб
 Не прокинутися й до мирського бруду надалі ніколи не доторкнутися, але сили щораз
 До нього знову й знову повертаються й заново великий розгардіяш починається: йому
Варто тільки скромно посміхнутися, щоб відразу у свою стихію знову по самі вуха
Зануритися, щоб до древніх святинь там двома руками доторкнутися! Коли не слухаються
Своїх батьків малолітні діти, немає нічого гірше на цьому світі, а ті мовчать із переляку
 Й міркують напрочуд туго! Його ж ім'я на вустах у всякої особи, його цінували
 Й ніколи прості люди не лаяли й на це були вагомі причини: Віра його піднімалася, і так
Уже сталося, що душа завчасно з грішним тілом не розпрощалась! Він був молодчина
 Й доступна людина для всякого чина! Йому у всьому допомагала Богородиця сама,
 А перешкоди не марні для розуму, навіть коли навкруги них простирається суцільна
Темрява! Опустившись додолу, він благав Бога залишити надію для російського трону,
Загатив зло, що в гості швидко до немічного тіла прийшло, щоб вода в ставках зненацька
Не почервоніла, але дістала біда й душу, і тіло остаточно, але робити нема чого. Коли
Неміч приходить увечері! Зло з бідою йдуть слідом за незримою долею, взявшись
 За пояси, і в сутичці страшної не на життя, а на смерть ще на світанку зійшлися! Спробуй
Розберися чий це каприз? Кати, лихо й утиски - от ті камені спотикання, які
Напередодні перешкодили проведенню втілити свої наміри в повсякденне життя, але
Будь-яке злодіяння вимагає відповідного покарання! Світло Боже мир опромінило
 І додало праведникові здоров'я й творчих сил, але перед ними на колінах стоїть юрба
 З мішками порожніми, горем убита, проста й немита й не занадто знаменита, але з душею
Навстіж відкритою! Тільки небо знає, кого чергове лихо своїм терновим вінком увінчає!
Усяке в цьому житті буває! Хтось був би радий: не оплакувати своїх втрат, а іншому
Подавай розбрід, щоб від волі не залишилося й сліду, коли лютий ворог знову
Повернеться сюди! Він увійде через дверний проріз і невже його намір ми відразу
 Не зрозуміємо? У моліннях святих у Сергія проходять і ночі, і дні, але поруч із ним
Залишалися тільки гіркоти одні! Йому б молитися потроху, однак він обрав для себе
Зовсім інший шлях, він неупереджений і не дуже холодний, однак безхлібний, хоча
Ігумен не збирається жити вічно, адже він за це життя вдячний Господу нескінченно!
Людина сама по собі істота незначна, але вона має характер не простий і дуже
Складний, хоча фізично й духовно людина з роками слабшає, проте їй хочеться
Переплигнути глибокий яр, а потім перескочити через черговий вибій, але саме
 В кривавому бою кожний чоловік сам вирішить подальшу долю свою! Маючи чистий
Розум, який був створений Богом тільки для непорочних і чистих дум, він на життя зроду
Не нарікав, а мовчки стежку свою ногами до самої смерті топтав і як хмиз сухий згоряв
 І постійно своїх ченців уму-розуму повчав! Без родичів жити в лісі особисто йому було
Немислимо нудно, але Сергій ніколи не таїть на людей колишніх образ, адже він своїх
Ворогів словами, немов сталевими мечами разить, він не любить по миру з плітками
Бігати! Як здається йому, то краще правду в очі людям різати, чим з брехнею залицятися
 Й навіть достеменно не знати, що море втрат принесе її чудовий погляд! Поруч ченці про
Щось пошепки говорять, здається, вони одного ченця у вчиненому гріху оскаржують,
 А парафіяни в стороні тихо й мирно стоять і довго мовчать! Вони обміркують
 Із відчуттям і з глуздом все те, про що думалося нишком, але не наступити б їм на гостру
Голку, тому що не буде від думок великої користі, як тільки ворог із князем у відкритому
Двобої побореться й на своєму досвіді в його силі й моці відразу переконається – йому
Просто не буде чи опісля пишатися! Нещасні ті нащадки, кому батьки й діди залишили
Діряві торбинки, а де ж справи їхні голосні й куди поділися шаблі дзвінкі? Невже все
Це вмістилося в латану і заношену багатьма людьми торбинку? Не варто з піною біля рота
Даремно махати руками, щоб потім захлинутися власними пухирями, треба діяти
Тонко, виходячи з обставин і ситуації! Люди, Ви тільки подивиться, як служать
Грішники в синкліті! Якщо зможете, то їх за шабаш при нагоді присоромите! Життя сам
Ніколи не розфарбовуй і ні про що його не питай, не справляйся й не довідуйся,
 А просто живи й тріумфуй! Одного Бога про істину розпитуй, та й сам розумом
Своїм прикидай: що і як, де світло, а де пітьма? Ніхто не знає й не відає: чи буде сила
В російського мужика, щоб гепнути татарина як можна сильніше в жирні боки?! А над
Руссю тим часом згущаються хмари, душа ігумена ночами плаче й щось від свого
Оточення постійно ховає! Невже надію на вдачу? Хтось прагне звести з нею
Старі рахунки, усюди в неї одні борги й недоліки й нескінченне таємне місце, де можна
 Сховатися від натовпу для духовної роботи! Тільки Віра для неї джерело животворне,
Животворне і цілюще, у чомусь небагато сумнівне, але як сон саме воно дивне
 І прекрасне! Угадати не можна навіть дуже хитромудрому розуму, по якому шляху
Далі піде життя й чому? А диявол недарма виконує роль пса сторожового і не дає
Богові для душі промовити два або три слова! Він відводить її від скоромного і святого,
А вводить зненацька у мир зла мирського! У всіх гріхах Бог обвинувачує тільки нас, але
У всьому краса жінок винувата, через неї по ночах сон не дається в руки мужикам,
 І ненависть утішаючи підходить до нашої грішній плоті вже майже впритул! Господь
Дивиться на нас із блакитних небес, він бачить навіть хто з нас ангел, а хто - сущий біс!
Хтось у благодаті у ті далекі часи жив і ніколи про свою долю не тужив, тому що
Зрадником був і татарам вірою й правдою служив, і під кінець буття чимало гріхів
Нагромадив! А колись Бог його душу до небес звеличив і разом з ним тяг нелегкий віз!
Тільки той, хто до кінця може з ворогом боротися, нагадує людям правдивого
Полководця! Добре було, щоб, навіть, негідник мав лютість неабияку, тому що вона
Посилює духовну міцність і відкидає людську поголоску, як звичайну безглуздість! Перед
Смертю каятися в зроблених гріхах пізно, але з Богом у Судний день треба розмовляти
Дуже серйозно, тому що потім - буде пізно! Спорожніли долини й доли, поля стоять
Зовсім голі, і немає ніде на Русі щасливої долі, а люди нудяться всякчас у неволі! Поруч
Лежать напівмертві святині, а народ злидарює на далекій чужині! Закони буття народ
 Не розуміє, але іноді заздрість до панів сушить його єство і він, навіть, розбій тоді
 Не засуджує! Розумники одну істину не знають чи щось до кінця не розуміють, адже
Події все-таки через віки, але повторюються! Погожим літнім часом він ходить
Балда – балдою по неходженій стежці, немов чумний й не зрозумієш відразу: чи він думає
Про щось, чи дещо йому спокою не дає?! Дивиться в бік і себе у всім поводить рівно
Навпаки, чим у минулий рік, але хлопець прудкий продереться, незважаючи на катування,
До заповідної хвіртки вже з першої спроби, щоб відшукати там золоті злитки! З першого
Погляду його поведінка виглядає дивно, але, щоб іншим було непорадно лазити
 Без потреби в чужу душу, він мозки людям довго сушить і повторює невпинно: «Що Русі
Буде відпущено і що з нею трапитися повинно?» Брехливий і перекірливий диявол
 На себе ковдру постійно тягне, він дарма чуже ім'я не пом'яне, але душу з тілом він уже
Розлучив, здається, поступив справедливо й душу грішника від Бога відлучив і назавжди
Йому Господь тоді терновий вінець у руки вручив, а потім забрав святість собі назовсім!
Всі зусилля треба воєдино звести, щоб ворогові приголомшливий удар прожогом
Нанести й землю від ворожої навали, врешті-решт, врятувати і от Сергій молиться
 З шостої години й просить Бога: «Ти, Боже, нас прости!» А той махну рукою, окреслив
Його спокій Животворящим Хрестом, щоб запитати потім: «Що Ваші душі студить
 І чому Вам сором очі не застить?»,Хоча свідомо знає, що почує у відповідь тільки
Дитячий белькіт! Сергій спробував покласти кінець гріху й хамству в нашій православній
Державі, він пройшов шлях до істини через багато митарств і обійшов із ціпком навряд чи
Не півцарства! Навіть на шляху міцного наукового пояснення зустрічаються огріхи і різні
Перешкоди, напевно, вони виростають із землі по Всевишньому повелінню! Так було
Насправді, хоча думки самі летіли в напрямку до заповідної мети, але, долетівши
 До узмор'я, не захотіли розставатися з безмірними просторами, лісами і високими
Горами! Однак люди клацають як горіхи всі перешкоди, що виростають на їхній
Дорозі: одні з'являються внаслідок недоліку знань, що підмивають фундамент
 Давним-давно вибудуваних нашими предками прекрасних будівель, другі – внаслідок
Страху, який з’явився після побачених всіляких чудес, його в душі безбожників вселяє
Диявол і біс, треті – символ недовіри до знання, вони ведуть жереб і долю не подумки,
 А наяву до безвихідного буття, де за щастя сприймається безодня у раї, а я все
Витримаю, от тільки ми давно вже не ті, хто раніше шукає виправдання гріхам своїм,
Які предстали перед людьми у своїй духовній наготі, четверті перешкоди впираються
 В матеріальну зацікавленість і повну непогодженість між тілом і душею, напевно, щось
У людей сталося з головою! А науковий витвір проводить звичайний розум у заціпеніння,
Вселяє розбрід і сумнів, і тоді я бачу, як правда худа свої плечі відразу ховає від зла, але
 Підставляє їх йому опісля, коли думки брудні в іншу сторону відійдуть і розум на нові
Справи лжа надихає, але час усе: й мертве, і живе, святих і ізгоїв швидко знищує
 Й множить поголоску людську, але у зв'язку з тим, що безсмертних на землі давно вже
Немає, адже все кане в безодню давно минулих років, тільки полум'я від пожарищ у душі
Залишить ледь помітний слід! Нам призначено на землі одне: у страху перед смертю
Жити, але тільки в істині зерно святості ми можемо знайти, навіть, уночі! Нам багато
Чого дано від природи і Бога, але ще більше від нас очікується і наш духовний прогрес
Матеріальним достатком повсякчасно перевіряється, однак, гріх людство залишити
 В спокої навіть не намагається! У Сергія задумливий вигляд: його замучили сумніви
 Й устид, як народне прислів'я говорить: нехай останньою жінка про суть суперечки
Говорить, коли її серце туга нестерпна млоїть! Скільки б чоловік не розпитував
 У своєї долі, як суспільство йому звільнити від убожества і які б не пропонував їй для
Порівняння ходи, однак, вона ж не людська донька й навряд чи погодиться колись людям
Хоча б саму малість у нестатку допомогти! Людина грішить без перерви, а за його
Гріхами Бог терпляче спостерігає й, чим люди опускаються нижче, вони у відповідь від
Бога чують: «Потерпи, молися, щоб не було грижі і перейди на піднесений склад і тоді
Закінчиться час сум’яття і тривог! Ніхто не має права відмовитися від дійсності!
Коли зможеш, то реальний мир викрий і демаскуй і вкажи на всі його гріхи, але
 Ні в якому разі не мовчи! За огорожею днів з кожною миттю знайти їх буде
Набагато важче!» Вперше люди прості нову ікону в лісову церкву внесли після того,
 Як ченці там порядок і чистоту навели, багатьом здалося дивним, що обличчям тим
Виявилася Свята Ганна! У сутінку храму дуже чітко виділялася золотом розписана рама,
Гірко на душі в старця стало й відради мало, він бачить усюди тільки жіночі сльози,
 А мужики причаїлися чекаючи нової загрози зі сторони бусурманів! Сергію кривдно, що
Його старань зараз ніде на просторах Русі не видно, але сьогодні він уважно послухає
Слова Господні, і от ми бачимо старця, якому довелося майже на кам'яній підлозі
Розпластатися, щоб та зустріч змогла врешті-решт відбутися, але про що ігумен буде
Говорити з небесним променем, що от-от швидко спуститься з небес і ввійде у дрімучий
Ліс, породивши по дорозі чимало чудес? Їм немає числа, адже є святі й благословенні діла
 Великого старця! Його свідомість навіть не представляла, яким буде тої зустрічі початок,
 Але коли серце трішки затремтіло й затріпотіло, це означає, що щось його до Божества
Наближало! Тепло до його чола торкнулося, а усередині душі щось миттю стрепенулося,
 Але колишнє, ніжне й святе, залишилося біля аналоя! Слова заповнили височінь і чарівні
Звуки від самих небес на землю у вигляді золотого дощу пролилися, але їх ловила тільки
Думка людська: «Сергій, тримайся! Мужайся й кріпися! Коли почуєш у храмі легкий
Свист, негайно після цього посторонися й додолу опуститься пергаментний аркуш,
Прочитавши його,  ти уловиш зміст написаного і осягнеш споконвічне життя!
Поквапся! Часу небагато, але все тут залежить тільки від бажання Бога!» Сергій
Зняв головний убір, його волосся розділяв на дві рівні частини проділ, його хвилювання
Видавав замислений погляд, чимало часу пройшло з тієї доби, коли Сергій, присівши
 На старий і потертий килим, повідав братіям своїм, що Бог великий у недосяжності
Своєї! Вітер тріпотить легкі одяги, і тануть у Сергія колишні надії на кращий результат
Буття! Тісна дружба між Олексієм і Сергієм була, і вона посилювалася кожного дня,
А опісля знову сильно розцвіла! Обоє були на схилі віку, побачили чимало прикростей
 І лих, але їм без Бога й Віри життя не буде! Один з них немічний і сивий, але віршем
Моїм був оспіваний, а від іншого загублений слід! Слід тривогу бити й в усі дзвони , що
Сили, дзвонити й у труби сурмити, але кінський тупіт, шум і ремство їм заважають
Розчути легкий шепіт, але через деякий час слова небес їм перевели зелені листи, злегка
Шелестячи, вони кажуть: « Хто Богу за його добрі справи віддячить? Я подібно птахові
Можу до Вас на грішну землю спуститися і перед Вами в золотому одязі з'явитися
Через коротку мить, але майте дещицю терпіння й тоді Ваш зір пройде через
Глибину буття, і душа Ваша умчиться в далекі краї й там Вас зустріну Я, Ваш
Господь і Судія! Хватить з нас сперечань і розбратів! Скільки пережито ганьби –
Ледве гори не потонуть у цій довгій, але нікому не потрібній суперечці, до якої
Причетні й Ви? Так що й надалі Ви жити будите серед темряви? Істина  моя
Лежить глибоко і її розгляне тільки Святе око, а Вам до цієї істини йти ще далеко!
Незважаючи на тягар прожитих років, Ви ще залишите в історії Русі помітний слід!
Підійдіть до дверного прорізу і подивиться убік великого водоймища! Та картина для
Вас до болю знайома, але гляньте на червону зорю, саме ту, що стоїть на самому
Краї!  Я зрю на Вас і молюся всякчас тільки за Вас!» А навколо грішний мир поринув
 У якийсь чудовий і дивний звук! Невже й він створіння божественних рук? Сила Божа
Діяти вже почала, і піт градом заюшив з кожного чола, нехай же знає земля про їхні добрі
Справи і діла, але життя обох уже майже завершене, хоча їхня хода як і раніше тверда
Й категорична! Їм ні до чого згадувати при людях про роки, прожиті в монастирі в горі
І в нестатку! Була, не була, а коли ж їм згадати про труд завзятий і сльози ікони
Чудотворної, попереду час сумний і мить прощальна! Їм би дух трохи перевести, щоб
І вони знову змогли будь-який удар ворога винести, тільки б двох своїх богатирів
Врятувати!«О, брате мій, у тебе ж на шиї висить хрест святий! Ти ж був Божим
Слугою й служив Йому з душею!» Між ігуменом і митрополитом дружба була, майже що,
Свята, і вона з роками стала світла, немов дівоча сльоза! Щоб не траплялося, їхня дружба
Завжди розширювалася! Вони жили згідно розуму своєму й дружбу ту не передоручали
Нікому! Ґрунтувалася вона в усі часи на миті великої й святої, їхньому серцю близької
 І рідної, немов колір бузку за широким вікном! Вони разом ділили радість й горе й ніколи
Не бували у сварці, звичайно, між ними велися теологічні суперечки, але вони разом
Піднімалися вгору! Коли думка носиться на просторі, а голова в сивому уборі, то дружба
Не може ґрунтуватися на якійсь угоді, вона опирається на людську природу великих
Почуттів! Людям давно вже треба зрозуміти, що варто один одного поважати й любити,
Отоді і Господь почне їх плекати й шанувати! А як же бути інакше, не можна ж уповати
 Постійно на поступ і вдачу?! Друг пізнається в радості й у біді, коли він поруч, він
Усюди й скрізь! Коли його поруч немає, тоді в душі сіяє  жалобне світло, дружбу вперше
На собі випробувала Пречиста Діва Марія! Адже вона все свідомо знає й нас від багатьох
Лих заздалегідь застерігає, вона для душі захист із чорного й різнобарвного граніту!
Дружба не повинна бути темрявою обійнята, інакше до неї не може бути вороття!
У сірому півмороку не розцвітають гвоздики й маки! Через поріг навіть Бог не кидає
Дружбі свій докір! Єдине, чого нам варто завжди боятися: так це повторювати свої
Помилки і знову помилятися! Я ж продовжую із долею рахуватися і їй в очі доводиться
Посміхатися, щоб невігласом, не дай, Боже, з іншого боку здатися! Нехай святий вогонь
Для мене вона добуде за допомогою своїх же долонь - хоч якась користь все-таки буде,
А її не убуде, потім Господь нас розсудить, а минуле сьогоденням ніколи вже не буде!
Настав час вертатися до колишнього життя й не мучитися в докорі від того, що горе
Спокою душі не дає! Нехай Сергій теж не забуває, що Господь за нас страждає, але
Рідко хто бажає всією душею бути його рабом і слугою! Я вірую в сни, адже вони
 Не можуть по власній волі спливати наді мною під світлом холодного Місяця, немов
 У пустелі марево чи міражі! Як мислимо про сенс життя, так і учиняти повинні
Люди розкріпачені і вільні, але колись ми повинні будемо спокійно перемогти емоції
Свої! Прядок просто зобов'язаний у кожному домі бути, навіщо ж нам Бога зайвий раз
Гнівити і глибоку яму самому собі ночами рити? Треба життя наяву собі полегшити!
Я лише Богові довіряю й рівного Йому не знаю! Звичайно, Сергій чоловік великий,
Оспіваний людьми простими, які виросли серед природи дикої, але перед ними поле
Порожнечі і мирської суєти й воно вже приносить їм гіркі плоди! «О, Боже правий!
Молитви не повинні читатися священиками заради забави, нехай великий і малий,
Розумний і пришелепуватий, святий і правий подумають про життя розсудливо!»
Бог думки наші обертає: то вліво, то вправо, але мудреця від дурня відрізняє вміння
Мислити тверезо й розсудливо! «Події не квапите, тим шляхом, що Богом посланий
 В напрямку до істини йдіть, а гріхи людям немічним пробачте й прилюдно їх
 Не соромте! Мудрий той, хто за законами свого часу майже не живе, але неспішно
Йде за століттями слідом, іншого шляху для ченців на землі давно вже немає! А хто
Прагне повернутися назад, тому божевіллям роки життя загрожують зненацька!
Між народженням і смертю - не життя, а суцільне митарство, де насолода – схожа
На найдійовіші ліки! Душа, будучи учасником таємного опору, достеменно розуміє,
Що подіями управляє інерційне мислення від самої смерті й до миті нового
Народження! Раз за разом буття остуджує наш безпутний розум і, судячи з усього,
Навіть йому потрібна заміна, хоча він для нас і дорогий, і безцінний!» Митрополит
Завжди Сергія в монастирі відвідує і його в хвилини суму відразу згадує, але не від
Алексія  залежить: чи зможе князь свої повноваження перевищити і Русь над Ордою
Знову підняти! По дорозі в монастир Олексій перевтомився, а тому по кожному приводу
Несамовито зллився, але згадував про ігумена, де б він в той час не  знаходився! Їм не
Потрібно було велике багатство, але на їхньому шляху виникає чимало перешкод!Думки
Без затьмарення, але пороки процвітають у селищах і не все в їхніх відносинах виглядало
 Гладко, хоча їм разом було приємно! Якось митрополит запитав ігумена: «У тебе, мій
Брат, душа не болить, коли ти зриш на все це марення й сором?» - «Хіба з ними разом
Уживешся й до істини через їхні стіни прожогом прорвешся? Істина ця приходить
 До нас зовсім з іншого світу! Я б хотів у тебе питатися поради: чому все зло злітається
Сюди із краю світу?» - «Не варто на цей  мир нарікати, по всьому видно, що нас
Починає залишати Божа святість і благодать!» -«Чи варто мовчати й приходу
Сатани спокійно чекати? Не можна! Хай це знають всі бояри й князі!» - «Хочу просити
В тебе про одну милість, знаю, що ти надаси мені свою допомогу й глибокі знання!»
- «Я готовий служити твоїм святиням і з тобою бути відтепер і назавжди!» - «Хочу
Побудувати монастир на честь свого порятунку, щоб не було в пам'яті моєї ніколи
Затьмарення, а поруч завжди перебувало блаженство й натхнення!» - «Добру справу
Затіяв ти - благе діяння зводити храми й ставити на них святі хрести, щоб люди бачили
Їх за дві чи три версти серед холоду й мирської порожнечі повсякденного буття!»
«Віддячимо Бога самі й не тільки красивими промовами, але й своїми мудрими
Вчинками й добрими справами!» Старезним і немічним ченцем був у місці глухому
Споруджений величезний дерев’яний дім і там з горем навпіл Олексій заснував нову
Обитель, де його не раз відвідував небесний Творець і Вчитель! На честь Михайла
Архістратига її назвали миттєво, щоб всіх знедолених вона годувала й поїла, а жебраком
Була завжди по душі її їжа! Їхні душі від скорботи не звільнилися, коли монахи побачили
Каліцтво на краю рідної землі! Навіщо їм був потрібний лавровий вінець, коли до життя
Наближається кінець? Невже їх на благі вчинки напоумив Творець? По храму пустому
Вишикувалися різьблені колони, там високі дверні прорізи й коли Олексій входить туди,
Тоді його хода стає твердою, незважаючи на тяжкі роки прожитого життя! От тільки біда:
Заїла ту обитель скрута неабияка! Дзвони продовжували над округою рано ранком і
Ввечері звучати, але біс намагався до неї ключі підібрати, ще треба трохи почекати
 Й у ченців зменшиться Віра в Бога, але звичаї там були дуже строгі! Коли хтось
 У заборонне місце ступнув, відразу він чув за своєї спиною несхвальний гул і ніхто там
Сам на себе ковдру не тягнув, але коли хтось позіхнув, а за спиною тиша, виходить, у тім
І є твій прогріх, що ти їси й п'єш, а Вітчизні нічого задарма не повертаєш! «Подумки мій
Дух до небес уже піднявся - вище вже не можна, там долілиць обривається посипана
Сірим попелом непроторенна ізгоями дорога! Вона прощається із ченцем, а він стоїть
Перед нею в домотканій полотняній сорочці, і немає в його очах, навіть, дещиці остраху,
Я ж тягну на себе сіру завісу, напрочуд дивну, але не безталанну! Розкриваю ширше очі
 Й чую знайомі голоси: вони Сергія у всіх гріхах Русі обвинувачують, хоча він ні в чому
 Не винний! Мені вторить луна в передчутті нового успіху, потім таємничий звук
Миттю зникає, але він воєдино думки зі словами молитви сплітає й помилок ніколи
 Й нікому зайвий раз не прощає, але розум всі слова не запам'ятовує! Слова коронацію,
 Врешті-решт, здійснили, а думки трепанацію черепу далі продовжили, у свою чергу ми
Річку велику саме в тих місцях вбрід переходили, не знаючи наперед, що попереду на нас
Чекає й чи схвалить наш останній крок сам Господь!» - люди не нарікали, коли чиїсь
Голоси до Бога волали! Вони стояли й позіхали, і що їм робити іноді не знали, а над ними
Небеса своє сине покрило простягли, щоб відгородити рідні землі від біди й потягнули
Грішників за горло так, що в них подих у зобі миттю сперло! У ченців ті люди в пошані,
Які, не щадячи себе, пропадають постійно на роботі! Пам'ятаю смутно, як окаянні ловили
Рибу у воді каламутної, а Алексію в ту пору дув у спину вітер попутний! Незважаючи
 На тривожну обстановку, він побудував свій храм досить швидко і зробив це напрочуд
 Спритно, вражали в ньому прикраси й дороге для того часу врядження! Ворота там були
Великі й золоті, дерев'яні й маслом розписані! Смію Вас запевнити, якщо не хочете мені
На слово повірити, що їхню величину ніхто в ті часи не зміг би зміряти! Не став Олексій
Прості брами будувати, він просто був зобов'язаний свої амбіції заспокоїти! Людина
Повинна, коли вона якимись зобов'язаннями немовби путами зв'язана, мовчки брести
До своєї мети, як до дороговказної зірки й на собі цілий віз своїх провин везти, щоб
Душу свою від кари, врешті-решт, врятувати! Їй варто впевненість в собі знайти, тому
Що ніщо вже не зможе врятувати її від себе самої, тим більш що свавілля безлічі гріхів
Було недаремно розкидано на слизькому шляху, який ще треба було їй в присутності
Одинокості пройти! Багато хто недарма вважають, що немає нічого у світі
 Приємнішого, чим почесті і регалії, все інше – тільки дрібні деталі буденного
Життя, яке повсюдно супроводжує людська метушня! Не було б печалі, якби очі
Їх не так часто поблизу себе бачили, але хочеться життя прожити в ідеалі!
На відкритті храму того, що благословило на будівництво саме Божество, був присутнім
Великий мандрівник, пустельник і жалібник землі слов’янської! Йому довелося пройти
 Через брами дуже вузькі, але не ті, що на в'їзді, а далеко від них, де немає молитов
Святих! Цей старець приніс з собою скринька дивну, а на ній був зображений Творець,
 Цей чернець велику славу Русі вже давно напророкував, він був гарним наставником,
 Товаришем й напарником! Він борець із нечистою силою й боровся з нею до самої
Могили, він був праведником для Вітчизни милої! Жили від тої боротьби раніше часу
Охолонули, але його прості люди дуже цінували! Напевно, це він позбавив православну
Землю від суєти й скверни! Його першим у той храм впустили перед тим, як коронацію
Здійснили й на благі справи всі ченці Алексія благословили! Сергій відразу покаявся
 У всіх земних провинах, зробив це обдумано й не похапцем! Ціль перед ним була
Напрочуд велика й настільки ж висока, що її не затьмарювали височенні хмари, але він
Був одягнений не в парчу й не в заморські шовки, а його вбогість видавали занадто худі
Боки і залишки від нової ряси! Він руку на Біблію неспішно кладе й службу в храмі
Скромно й по-діловому веде - попереду в нього безліч справ святих і кожний гріх він
Бачить по-справжньому! Так нехай же знає простий люд і весь чесний народ, як відомий
 Чернець праведно Бога дотримує й відповідно до Його заповідей у цьому світі живе!
У його особі старіючий митрополит готовив собі приймача, великого однодума, але ні
 В якому разі ні суперника, хоча з його обличчя можна святу воду пити і ще ближче
 До Бога бути, щоб навіки позбутися пут своїх! У годину вечірню він пройшов через ліси
Й терни, адже в ті нещасливі часи ще не була остаточно закінчена з татарами
Довготривала й кровопролитна війна! Життя без усякого просвіту, дані обіцянки
 Й вислухані багато порад, але щастя у народу немає! «Скільки пролито крові
 Й чи побачимося знову?» - це слова знову й знову літали посеред людського потоку!
Люди не безгрішні, звичайно, вони від багатьох лих були б урятовані, якби це залежало
Тільки від їхньої думки і долі! «Господи, людей своїх помилуй і не примушуй їх силою
 Й волею своєю помирати за Твою ж велику й неосяжну ідею! Май жалість
 І співчуття, поспівчувай їм саму малість, адже вони твоє набуття, хоча у них дуже
 Тяжке життя! Їм і так мало часу мешкати на землі залишилося! Не воруши брудну
Білизну, тут на землі все давно вже Твоє! Ми разом повинні проявляти старанність,
Коли хтось згадує про честь, але ніколи не прагнути до помсти!» - торкнувшись теми
Дуже сумної, Сергій спочатку згадав сон віщий і, мабуть, безутішний: так, він людина
Грішна і любить дорогі речі, але ніколи не буде блазнем потішним у багатіїв тутешніх!
Він трохи остиг і свій сум призабув, але його горе було безмежним: чому ж Русь живе
Безцільно? Напевно, мозку для роботи були потрібні різки з тонкої лози! Взагалі честь
 Князів була б у ту мить зачеплена! Спробуй їм скажи, що Вам прості люди не потрібні!
 Гримне відразу море зі слів і висловів брудних, де кожне дієслово вбити когось прожогом
Було готове! Панове, статечний російський чернець ніколи не їздив на конях і не говорив
Похапцем, він Русь виходив пішки, і було що йому згадати потім: ноги й нили, і боліли,
 А виразки почикрижили на дрібні частки немічне тіло! Інший знесилився й відразу б
 Проголосив: «Я свій вік, майже, віджив, який він був – не мені судити! Мені й так
Довелося за власне життя нечувану ціну заплатити! А навіщо мені далі здраствувати
 І навіщо хату заново городити, коли небо повеліває: у мир інший скоріше відходити!»
 Він дотримувався обрядів сивої старовини й оспівував відродження своєї країни, але нині
 Немає високих прагнень у простих мешканців Русі, їх вабить до себе гріх! Так що
 Не легким буде становлення країни: люди першою перемогою над татарами були сп'янені
Й для них стали не настільки важливими святині сивої  старовини! Їм би на конях навскач
Мчатися та з татарином у бої рукопашному вдосталь потягатися, але щоб живим потом
Залишитися, а для цього потрібно дуже багато тренуватися й пияцтвом не захоплюватися!
Потроху сумуючи, святитель впустив у свою скромну обитель довгоочікуваного гостя,
 А через хвилину про суть запрошення  декілька слів сказав! Сів старець на домоткані
Килими, які ще були чистими, а розкішні палати були обставлені напрочуд просто
 Й багато! Горіли там свічі, немов хрести при яскравому світлі, але гостеві довелося
Згадати про кладовище, поблизу нього пройшло у Варфоломія, майже, все дитинство,
 І він не пам'ятав нічого з того, про що йому так часто нагадувало по ночах Божество!
Чому саме Воно терзає його душу, немов висохлу грушу? У людях він цінував
Пунктуальність і праведність, але більш всього поважав людяність, але на Русі здавна
Так повелося, що люди за життя завжди боролися нарізно! Головне б їм усім
Зрозуміти, що реальність буття не дуже проста, і є таке відчуття у Сергія, що його життя
 Порожніє і тікає від нього остання надія! Сергій немислимо радий, що життя не пройшло
Без прикростей і втрат - йому їх наяву довелося випробувати на собі й навіть супротив
Них одного разу повстати! Як знати: оселилася б у його душі благодать, коли б йому
 Не довелося самому супроти бісів у дрімучому лісі всякчас воювати?! У цю мить
 У кімнату молоді ченці внесли «парамандний» хрест, а слідом увійшов митрополит
 І ченці негайно підхопилися з власних місць, відплачуючи Алексію за високу честь!
Виходить так, що повага до старших по чину на Русі ще є, але їй заважають деякі
Причини поширюватися по теренах православної землі! Часи важкі на нас очікують,
Але люди прості сльозі не ллють! Від золота й перлів на хресту тому не залишилося
Вільних місць, всі ці коштовності прикрашала золочена рама, а посередині намальований
Чудовий візерунок в образі живого храму! Усе, що було там, народ колись пожертвував
На храм! Спасибі всім безіменним дамам і панам, які не в приклад усім нам: все-таки
Подають все, що мають, на храм! Цей хрест вручив пустельникові сам митрополит,
 А в Сергія душа немислимо ниє і болить, але він як і раніше чомусь мовчить і довго
 На хрест той під іншим кутом зору лицезріє, а вже потім тихо й ніжно говорить:
«Прости мені, владика святий, біля твоїх ніг простирається мир неосяжний! Від юності
Я не був схильним до срібла і золота, і цього разу теж не бажаю стати хрестоносцем,
 Який заблукав в пустелі під назвою життя! Може так статися, що я знову почну
 В чомусь помилятися і якщо Господу буде завгодно, тоді й мене поглине Пекло, але
 Й там я буду ближче до небес, поки мене на землю не повалить небесна кара!
Хоча сьогодні мені ближчий духовно рай Господній, а не Пекло! Від прийняття цього
Підношення мене звільни: мені не потрібен зайвий головний біль! Я був ченцем і більше
 Не стану ніким, я ж не звик до злата й перлів! А в старі роки тим більш не шукаю вдачі:
Я жебраком бути бажаю, адже в голоді й убогості разом із ченцями свій вік доживаю!
Про краще життя, владика, я навіть не фантазую! Тільки Богові молюся і Його благаю,
 З  Його ім'ям на вустах встаю й з разом Ним засипаю! Покайтеся! Поки не пізно!
Рятуйтеся й нових гріхів оберігайтеся! Геть вагання! Бог привітає таке рішення!
До кінця миру Він спорудить тобі пам'ятник з порфіру, у свою чергу я зроблю давно
Продуманий хід: заб'ю тривогу й викличу підмогу в особі Бога, щоб у страшну годину Він
Захистив всіх нас, але щоб гріх на країну не накликати, прийшов час святий вогонь
У грішних душах заново запалити!»Відповів Олексій: «Ігумен Сергій, я про тебе все
Свідомо знаю й таку відповідь припускаю, але проявити слухняність тебе, отче, я
Заклинаю й прийняти цей дарунок, як благословення Боже пропоную й тому на тебе
«Парамандний» хрест із превеликою надією одягаю! Я сам тобі сан митрополита
Відтепер заповім! Пасти череду Христову без зніяковілості тобі бажаю! Твої діяння
Ціную й тому це лише одному тобі пропоную! Купріяна  ж я майже не знаю! Не бачу
Чоловіка гіднішого, чим ти! Тільки ти - втілення духовної висоти! Храм - твоє
Поселення, а Купріян від нього живе на далекій відстані, приклади чимало зусилля
 І ти знайдеш нові крила! Я буду щасливий незмінно, що ти із хрестом підеш
 По величезному Всесвіту, як з булавою, яку ченці через мить покладуть перед Тобою!
Вгамуйся і змирися зі своєю долею й піднімись над натовпом! Дивися: які нещастя
 Й біди є людей, адже ніде немає щасливого буття, хоча чотирнадцяте століття
Вже добуває кінця, воно, майже, закінчується! Ти зараз від близьких людей силоміць
Відрікаєшся і з Руссю незримий зв'язок на їхніх очах втрачаєш! Ти час гаєш! Завчасно
Ти саном єпископа будеш ушанований і вписаним буде твоє ім’я на віка вічні в історію
Всіх часів і буревіями історії воно не буде зметене! Тобі благословення дає Господь,
Відмовлятися не поспішай – підожди висловлювати остаточну думку свою! На
Хресті твоєму Бог у всій величі зображений і в мене є чисто церковні причини
Наполягати, щоб саме ти відтепер оберігав наші православні святині! Після моєї
 Смерті тільки ти святий Престол у свої руки візьмеш і до хреста Господнього ще
 Не раз і не два рази своїми вустами припадеш і тоді багато істин Божого вчення
 По-новому зрозумієш і все, що всюди шукаєш, враз у цьому храмі знайдеш! Як
Поважний християнин, я поважаю, закон один: всім у цьому світі править Бог, саме
Він - Його дебют і Його підсумок, але між ними є незримий зв’язок! Хай горбиться
Спина, тільки б вільної стала наша немічна країна! Зберегти б її честь, а горе ми самі
Зможемо на своїх ногах пережити! Я ж на Бога постійно уповаю й тебе більш
Колишнього своїм приймачем вважаю!» Сергій був у край збентежений: ніколи він
 І гадки не мав і не думав й не гадав, що йому заздалегідь без жодних підстав сан
Митрополита запропонують ченці й вдячні парафіяни й, очевидно, його розум був
Страшно пригноблений, тому що не відразу промовив він: «Я не для того прийшов сюди,
Щоб комусь принести дещицю шкоди! Я жив у печері й творив святі справи навіть там
У моменти небезпечні! Твої зусилля, отче, даремні! Я бачив диво й ніколи не був
Плаксивим, але коли дивлюся на вдачі тутешні, мою душу роздирають сльози важкі! 
Народи дикі топчуть нашу м'яту й повитицю! Прости мені, владика, що відповідаю тобі
Без лиску і шику, я ж звик розмовляти просто: без цитат і тостів!
Ти на мене бажаєш тягар покласти понад  міри тієї, тому що – хто я?!
Грішник простий, на мені ж камзол зовсім дірявий і худий, я гірший із всіх людей
 І я зовсім не святий! Б'ю тобі чолом і говорю доступною мовою, що я не той, кого ти
Шукаєш, коли захочеш, краще мене ти ченця знайдеш! Мене ж мучить досада: мені
Нічого вже в цьому житті не треба! Не мені стежити за божою чередою, нехай вона
Саме пасеться поблизу гірського водоспаду, але перед нею встають високі перешкоди! Їх
Диявол творить, і наш народ уже над самою бездною деякий час висить! Я ж з небесних
Висот долілиць спущуся й у просту рясу знову облачуся, а потім покину темряву й Боже
Світло в знак пошани і любові двома руками обійму! По Божій волі я противлюся
Запропонованої мені ролі! Я знаю, що запропонована мені честь занадто для мене велика,
Але я своїм почуттям ніколи не потураю! Бог - мій розум і щит, я ж не хочу, щоб мій
Духовний мир був у ту ж мить наповал убитий і сірим попелом опісля покритий! Я нікого
Не принижу й ніколи просту людину не скривджу, але себе я в новій ролі ніяк не бачу!
Наші шляхи не роздвоїлися - це  ми на землі на привал зупинилися на деякий час!
Напевно, ти мене в душі проклянеш, але, як друг і соратник, ти, отче, мене сповна
Зрозумієш і гіднішого чим я серед інших людей знайдеш, тому що сказав одного разу
Господь: «Істину шукай, але до неї ти не відразу прийдеш, але шукати продовжуй,
Мучся й страждай, але ніколи руки до землі не опускай! Той, що хто шукає, знайде!
Той, що жадає, вдосталь нап'ється! Серце із грудей моїх у височінь постійно рветься! 
А на обличчі моєму лежить дивний відбиток прожитого життя - воно прагне власний
Біль перекричати, хоча наприкінці дня воно нагадувало образ старого поводиря, а ока
Дивляться в молоко й не бачать нічого з того, що лежить від мене занадто далеко!
У годину самотності зі стану туги мене виведе ритм монотонний і тоді саме я разом
 Із ченцями буду осягати істину земного буття, розділю їхні турботи й праці і відійду
Назавжди від повсякденної мирської суєти! Блаженний лише той, хто думає, що вже
Відійшов від буденного нестатку й від нього перебуває у двох днях ходіння! Я ж пожинаю
Колишніх гріхів терпкі плоди, але прийде час, і до Господа відійдемо і я, і ти! Владика,
Помилуй мене і зайвий раз не неволь, залишитися мені тим, ким  я є, ти мені дозволь
 І не висипай на мої рани сіль!» Волею могутньою розсіюються відблиски величезної
Хмари, вона у вигляді змії гримучої йде геть туди, де царює в природі тільки холодна ніч!
Є два шляхи, які людині треба було протягом життя пройти, щоб свій порятунок все-таки
Знайти: один - прямій, а інший - зовсім звитий й дуже на вид він не простий! Утішивши
Старця словами батьківської любові, сказав Анексій своєму другові: «Потрібен буду -
 Поклич! Тобі ні в чому не відкажу і завжди допоможу» Часом хочеться стогнати
 Й вити, на щастя вже не тягнеться порвана й стара нитка, але хочеться тугу й біль навіки
Вічні забути, щоб просто жити, страждати й любити, але завжди самим собою бути!
Не можна нічого в цьому житті робити довільно, тому що внутрішнє «Я» буде цим
Дуже й дуже роздратоване! Рідка річ - совість і честь! А попереду двадцять років
Безсонного шляху! Доріг перед нами хтозна-скільки, але тільки одна приводить душу
До Бога! Святий Дух управляє душею й веде плоть слідом за собою й все-таки Бога всує
Не тривож! Хто ми! На нас дивитися й боляче, і смішно, а п'янить нас честолюбство, воно
Вже давно в душі грає й вирує, немов в діжці молоде вино! Треба вникати в те, що
Втілюватися в життя почалося, адже все, що відбулося й у небуття ще не стекло, адже
Саме воно порушило людську простодушність! Треба йти без коливань у хвилини
Збагнення істини і її всебічного пізнання від вершини до самої основи! «О, милосердний
Боже! Скажи: чому горить на тілі обвітрена штормами шкіра? Адже її ж прикриває
Дірява рогожа, але вона нікому не потрібна й ні на що ні придатна! Колись новою була
Гарна рогожа, як у молодості засмагла шкіра!» Нескінченно неуцтво мстить підлої
 Й мерзенної вічності, але немає ланцюгів і кайданів для досконалості, у неї одна грішна
Душа пізнає своє блаженство спочатку й до кінця! Замість милостині Господь посилає
Нам одні страждання, а диявол позбавляє  людей духовного стану, але ні з тим, ні з іншим
Не можна вступати в суперечку, тому що незбагненний весь зміст їхніх діянь! Із усього
Того, чим править Божество, нам навічно залишається тільки безсердечне й тлінне,
Безжалісне й безсердечне, але воно  зовні схоже на диво нескінченне, але не вічне! Люди
В старину уповали нате, що особисто сам государ незабаром відвідає їхній монастирський
Вівтар, щоб перед собою й своєю долею відкрити заповідні двері й без зайвих духовних
Втрат в ім'я поліпшення свого ж буття висікти іскру із твердого кремнію! Залишився
 Поза спиною світанок, попереду темрява рясна, адже там світла давно вже нема, став
Хрипким голос, що був дзвінким, і посивіло волосся, але від нестерпної дороги
Неймовірно утомилися й руки, і ноги! Вони ж по землі ходили і Богові як могли, так
 І служили! Випробувавши горе й катування, досить прудко підходять до заповідної
Хвіртки, але туди вони вповзають, немов просочені слизом равлики! Хіба це життя, коли
Скрізь одні суцільні катування, проте іноді з'являється шанс, але він не стосується нас –
Ми здаємося на милість останньої спроби! Можна було не ходити ігуменові пішки,
 А спокійно роз'їжджати верхи на скакуні молодому, але рідна земля Сергія до себе
Вабила, вона праведника Русі й напувала, і кормила, і на ратний подвиг його Господнім
Хрестом благословила, опісля його чоло святістю осінила! Вона й сіяла, і косила, коли ж
Сергій пішов від неї - немислимо страждала! Тоді плакали ниви й ліси, стривожені цією
Новиною були селища й старі кочовища, але виникали розбрати й дебати, а люди впали
  В стан заціпеніння, але потім в ім'я Російської землі назустріч один одному пішли
Тодішні бунтарі! Сергію Русь не набридла, вона ж його безумно й солодко любила! Його
Діяння вінцем сіяють, але сумніви душу терзають, на шматки рвуть і в жмути розривають,
А груди туга роз'їла й іржа честь давно вже з'їла, але в збагненні суті буття душа досягла
Неабиякого успіху, але чи чувана це справа: присвячувати своє життя релігії сповна?!
Коли ж виразки й рани шкіру на тілі наскрізь роз'їли, відразу ж міць країни ослабшала
 Та й нерви її вже були, майже, на межі! Ми по своїй природі бунтарі, але, скільки
 Не репетуй і горлянку не дери,  з’являться на тілі лише одні пухирі, коли доля розуму
Наказала встати тільки праворуч, миттю встанеш туди, тому що неміч і біда без
Особливого труда вкоротять роки твого буття! Дерзай і ти навіч побачиш Пекло або
Рай, ворогів переслідуй і бий, але істину торкати брудними руками ніколи не смій,
І немає дороги вірнішої, чим піти по стезі своєї в мир таємничих тіней! Про суть
Життя, рідко міркуючи, а найчастіше свої думки воєдино збираючи, дещо згадуючи, а вже
Потім немислимо страждаючи, і людство до добра призиваючи й своїм прикладом
Всякчас впроваджуючи істини в повсякденне життя, приходиться  через терни йти, щоб
Слова Господні  до натовпу донести - от так твориться історія земна, складна
 Й не проста! Коли й ми терпінням запасемося, тоді враз до мети всі разом доберемося,
Але ми без дозволу  в чужу душу вриваємося  й думаємо, що так ми від гріха трохи
Віддаляємося! Нісенітниця! Прекрасний цей мир, але того, що нам треба, там давно
Вже немає, хоча вже мільйони років кружляють по вселеної міріади зірок і планет,
Але загублений чіткий слід від гідного життя! Легко зміст свого буття остаточно
Втратити, а щоб його опісля підібрати, треба чимало часу по Вселеної побігати!
Важке добро по миру шукати, хоча з чогось варто свій шлях в напрямку істини
Починати?! Можна про нього на деякий час забути й додолу істину випустити
 Й гідно не жити, а тільки мир коптити! Із тремтінням таємничим ми підходимо по стежці
Єдиної до загадкової молитви зовні простої і навіть азбучної, щоб згадати про Творця
 В суєті мирської:«Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління /тричі/.
Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою / двічі/.»
/ З ранньої шестипсалміє /
                -11-
Душа! Заспокойся! Людина, а ти Господа побійся! Либонь, подарунок Божий
 Душу грішну розтривожить і без зволікання підсумує всі гріхи і спокуси, а потім
Проведення залишить їм надію на порятунок саме той, що колись із безсоромністю жила
 В парі із простою життєвою допитливістю! Усередині душі прохолодно, там задимлено
 Й чадно, навіть зовні там помітно, що майбутнє, здається, зникає безпросвітно в темряві
Непролазної і кожний страждає там від голоду й спраги, щоб устати з колін одного разу,
 Але всі спроби будуть марними! На душі важко й погано: замість цілого - одні тільки
Крихти, але щоб не жити в імлі нетрів будь-який християнин повинен знати, що Бог
Поруч із ним: і жестом, і поглядом він водить людей по місцях святим! Сергій служив ідеї
Й переслідував у житті чисто християнські цілі, вони, немов золочені кубки на світлі
Сяяли, відтіняючи від світла мирську порожнечу, але грішне тіло саме захотіло вдихнути
В себе запах чистотілу, що ледь зійшов на лузі! Зробив справу – гуляй сміливо!
Подивишся ліворуч - там колосяться хліби спілі, подивишся праворуч - на ноги встає
Немічна держава! Хоча їй ночами снитися, що за далекими пагорбами ворог таїться
 Й не кінчається ряд випробувань і немислимих страждань, адже вони віками немовби
Дамоклів меч нависали над нами й нашими селищами й містами! Невже наш жереб
 Не в тім, щоб думати про насущний хліб, а зустрічатися в битвах з полчищами ворожими,
Але там же ростуть трави цілющі, а вони потрібні хворій державі?! З нас досить, душа
Прагне вийти на волю, тим більше що їй болісно й боляче за цим миром з іншого боку
Спостерігати і вона ніяк не може суть гріха второпати! Душа страждає дарма, хоча грішне
Кожне єство, але людям у болотній рідоті жити не страшно, хоча там жахливо пахне!
Реалії буття темряви темніші, але я не стаю сміливішим, а чому? Поняття не маю!
Ми по життю бредемо, заплющивши очі, але той, хто жорсткий, виглядає з боку немов
Паяц чи блазень, який мав надію на вдачу, але проігнорував інтуїцію й дідівські традиції,
 І от з чужої подачі дивиться на цей мир поглядом невидющим! Будь-який православний:
Жебрак чи чоловік державний не повинен противитися ні Богові, ні долі, інакше щастя
Ніколи не посміхнеться ні вельможі, ні голоті, а життя буде – так собі! Думки несуться
Вгору, а користь їх тягне постійно ближче до землі, адже там люди всі свої - спробуй
За них утримайся! Сергій сяє в потоках яскравого світла, але вдачі й щастя в нього
Немає, хоча земля завдяки йому теплом зігріта! Гроза на Русь йде зі сходу, щоб відвести
Людей далеко від взаємних  обвинувачень і докорів! Кров леденіє в жилах, але
Противитися злу Русь не в силах! Чим ціль більш недосяжна, тим сильніше вабить
До себе вона розум неспинний, але на зло Орді й всім перешкодам вона сп'яняє душу
Непорушним поглядом! Ціль начебто поруч маячить, от за тим занедбаним ченцями
Садом, а ввійдеш туди і тільки лихо зустрічає тебе майже завжди! Ціль навіть удень
Входить в одіянні своєму в заново відбудований старцями дім! Їй уготовані й блаженство,
І плаха, але моторошне життя набагато гірше погрозливого жаху! Саме в ній є чимало
Принадностей, це мир упущених можливостей! Вона на геніальність й правдивість дуже
Схожа, а ми знову рахуємо й ночі, і дні, перебуваючи подумки поза землею! Важко
Зрушити цю кам'яну брилу, не сказавши Господу за допомогу величезне «спасибі»!
Брехня народу набридла, вона дійшла до свавілля, але ангели не втручаються в цю справу,
Хоча меч справжній, позолочений і блискучий вже завис над безоднею киплячою - на вид
Моторошною й страшною! А в церкві жебрацької зібралося народу досить багато, там
Тільки ті, хто супротив мирській суєті вірує Богові, Його дієслову й кожній промові, але є
Й ті, хто з-під лоба дивиться з неприхованою злістю на цей мир убогий! Завершений
Постриг і залишився позаду колишній сумнів, а попереду цілонічне пильнування
 Й праведне благословення! Тепер ченцеві життя саме піднесе свої уроки, але до самої
Кончини тому довговолосому чоловікові треба канони монастирські виконувати
 Й!заповіді Бога назубок знати, щоб живим із попелу заново повстати! Наша пристрасть
Більш нікчемна, аніж ми, іноді її цураючись, ми ненавмисно миттю падаємо у твань
 І бруд! З живої природи тільки людина більш моторошна істота! Ну й що з того, що вся
Премудрість людська – ховається за безвір’ям бозна яким?! І крім грішної плоті немає
Більше нічого в того, кого один раз породило саме Божество! Слова ігумена
Пригадуються знову й знову, що заповідям Апостола Христова Павла слідувати нам
Треба завжди, подумавши про головне: у душі від наших діянь залишатися повинна
Лише насолода! Закони мови живуть від нас далеко, ми ж знаємо тільки два слова:
«Повинен і треба!» Їх повторюють люди самі вже п'ять тисячоріч підряд! А вірність ідеї,
Один раз спливши на поверхню, тільки невір'я всюди сіяє і потім відкидає відданість
 Тій же самій ідеї! Невже в цьому винні біси і чарівники? «Кожний надходь так, як Бог
Велить і Він тебе на добрі справи завжди благословить!» Бог нас від гріха оберігав,
Щоб кожний Його своїм Учителем визнавав! Апостоли не тільки проповідують, але
 Й самі істину сповідають, ченцями командують і людину в лоно церкви повільно
Повертають! Необхідно, щоб душа для істини була навстіж відкрита й тоді бажання
Величезне й прагнення до правди невгамовне послужить у благо буття вічного й зло стане
Категорією вторинної, злою і цинічною на противагу долі бідолашної! Панове, невже Ви
Не бажаєте Бога добрим словом пом'янути перед тим, як свій гріх Йому сповна
Повернути! Він свій намет уже давно над цим миром простяг! Він пір'ясті хмари
Перетворив у легкі перські шовки, а Його всемогутня  рука розганяє над сивою рівниною
Грозові хмари! А душа з таємничим трепетом і трясінням знайомиться ближче в кожне
Воскресіння з новим каменем спотикання! Ченці поруч  із вівтарем юрбляться - вони
Ніяк не хочуть із Сергієм назавжди розставатися! Ліс і той прокинувся й напередодні
 Зустрічі з ігуменом стрепенувся, сонце теж дибки встало й, побачивши його високе чоло,
Злегка затріпотіло! Небо відразу здригнеться, коли Сергій охне, а біси миттю оглухнуть
І луна буде гриміти над околицями дуже довго, і на щастя на деякий час кінчаться всі
Людські пристрасті, передбачаючи наперед прийдешні негоди! З розуму звихнутися
Можна: зрозуміти Бога дуже складно й тому на душі важко й тривожно! Сергій постійно
 Займається слухняністю й покаянням і читає молитви удосталь, а за ним спостерігають
Річкові лілії! Він молитви Богові присвячує, кожну по дванадцяти разів уголос читає,
Декламує й розбирає, однак, церковне обрання до Єпископства не нехтує, він себе без
Життя пустельника просто не представляє! Ченці завили у його оточенні: «Чому Сергій
Проявляє непокору до намірів Господа-Бога?! Ми єпископа втратили!» Це вони йому
Прилюдно всі до єдиного вголос сказали й відразу на коліна мовчки впали, а він один
 Стоїть на п'єдесталі повний туги й суму, немовби в нього Батьківщину татари відібрали
Або ж іудеї в древньої Галілеї тільки що Христа прямо на очах у нього розіпнули!
Старець знав, що вірно, надходив: пропонований сан приймати йому ніяк не можна,
 Інакше розбрати й смути роздирати церковне життя постійно будуть, немов трутні й
Ченці на нього бочку з дьогтем котять дарма, але до цього доводити ситуацію ніяк
Не можна, тому що в церковні справи відразу втрутяться князі і бояри, а це рівносильне
Тому, що службу в храмі почне правити ні священик, а попадя! О, Правосудний! Великий
І Мудрий! Залиш гріхи, знехтувані за межами величезної й нескінченної Вселеної! Щоб
Не викликати розбрід і оману, церква просто зобов'язана спокійно плисти за течією буття
Й нехай простий народ спокійно дивиться вперед! У чому ж причина, що нас часто
Поглинає бездонна журба? З боку долі не дуже люб'язно підводити душу до краю
Неприступної безодні, але для повного блаженства й своєї досконалості  люди повинні
Знищити суть і єство відщепенства! А той, хто вже давно поводить себе як безбожник
 І, по суті, живе, немов заручник,закований у кайдани: він смерті щохвилини чекає,
Але ніколи не знає наперед: з якої сторони вона сама в його двері ввійде! А ченці
Не тільки з жалю проводять у своїх храмах з парафіянами уроки виховання! Сперечатися
З ними марно: вони Божій істині служать беззавітно! Усім нам треба молитися й плисти
 В пурпурі дня, заповіді Апостолів і Бога в душі своєї постійно зберігаючи і у своїх гріхах
Самих себе несамовито звинувачуючи! Як виявилося опісля, за душею святості
У грішників зовсім не залишилося, але молитвами своїми вони ще можуть волати
До Господнього ім'я! «О, Господи! Зрозумій у цю мить і Ти мене, а так само суть
І зовнішність мирського буття! О, Боже, не лишай душу духовного вогню! Я знайду
Вагомі причини, щоб від гріха швидко відринути і їх від себе геть відкинути! Уже
Краще загинути назавжди, чим зрадити православним святиням! Ми вже зло
Давним-давно належним чином не сприймаємо й йдемо самотужки в інші заповідні
Землі!»Ченці ненавидять брехню, вони в основному мовчуни, але обман, немовби сизий
Туман на очах у всієї країни сковзає по поверхні істини, а держава тим часом втрачає свої
Рубежі! У її престижному стані одні прагнення й бажання, а перемоги й поразки
Висолоплюють душі все нові й нові обвинувачення і немає їм виправдання! Сергій загруз
У турботах державних, але немає там торжества і вже у нього болить голова, і не так
Сиплються на землю святі слова, як у стародавні часи, адже змінюється все: країна
 Й буття, але люди в усі часи здатні були продатися за шматок ковбаси!! Алексію
Потрібна його допомога і він кожного разу звертається до Бога, щоб Він йому допоміг
 І Сергій прибути в Божий храм все-таки встиг, але який же він приймач, коли сидить 
Наодинці і в монастирській келії, немов польова миша й у нього не хватає сміливості
Сан митрополита на себе на себе одягти! Невже це його особисті примхи? Але церкву
Душею й серцем люблячи, він розуміє, що звалювати цю тяжку ношу на себе йому якось
Не з руки: йому ні до чого духовна велич, проте тяжке життя саме квапить мирські події,
Але навіть на святому шляху його почнуть таврувати люди всі: ченці, друзі й, навіть,
Бояри й князі, але й надалі терпіти їхні погляди косі сили немає і в душі Фаворське світло
Потроху вгасає! Скільки ж можна безправ'я людям терпіти? Для блага церкви він би
Алексію допоміг і,навіть, коли б падав з ніг, був би сам до себе над міру вимогливим
 І строгим, але тяжку ношу йому б Господь до останнього притулку донести допоміг! Так
Може статися, що прийдеться на нову справу відразу погоджуватися, але можна опісля
 З носом залишитися, якщо дуже довго долі не підкорятися! Перебуваючи серед чудових
Закрутів, розум, збаламучений і гріхами замучений, влаштовує у душі дебош при кожній
Нагоді, адже від нього недалеко йдуть бої жорстокі, де гинуть люди самотні! Він бачить
На власні очі, як лютість розправляє сірі крила над лісами й полями, щоб люди остаточно
Загрузли в суєті й іншому мотлоху й не вибралися ніколи з боргової ями! Русі потрібний
Рятівник від рабства і кабали й хто ж той доблесний воїн, якому князі віддали б половину
Царства, тільки б слов'янська  держава не почала чолом упиратися в стопудові
Перешкоди! Багато подій уже забуті й від людей завісою дрімоти вони геть-чисто закриті,
Але все одно збудеться те, що збутися повинне! З кончиною Алексія почалися на Русі
Скорботні часи, між єпархіями йшла духовна війна, а церкву роз'їдало користолюбство
 Й померкло буття, горе й позбавлення разом із церквою переносила зганьблена країна
 Й чого тільки не зазнала вона у ті тьмяні часи й не побачила: і вино, і отруту! Був у неї
 Й зліт, і спад, але й неї немає шляхи назад – їй ні в якому разі не можна відступати
 Назад! Істина ясна, але як же важко нам самотужки добратися до її світлого дна?! А вся
Країна була в Сергія по самі вуха давно вже закохана, хоча надворі стояли тяжкі часи, які
Порочать суть буття! Хто знає й хто визнає у чому ж була простих людей провина? А все
Тому, що йшла трагічна війна! Доля винна в тім, що в темницю був перетворений кожний
Дім! Один лише Дух оре й працює відразу за двох, але в мить єдину своїм крилом
Доторкнувшись до води і глини, не знімає із себе навіть дещиці провини, тому що люди
 У всіх гріхах самі винні! Гріхів розсипище зустрічає на своєму шляху кожна жива
Особа, а Господь людей постійно благає й просить: уже сьогодні почати збирати в полях
Неприбрані колосся, тому що пізніше буде важко й несолодко душі! Щоб людина
 Не накоїла, Господь не позбавляє її білосніжних крил, щоб ми не стали об'єктом нападу
Для безпорадної чуми! Бог всесвітом управляє, але бажання більше знати, ніяк не вгасає,
Людина не страшачись лиха, навіть без особливого нестатку взяла б в свої руки
Вудила правління, якби їй це зробити дозволило проведення! Напевно, у недобрі часи
 Русь була породжена, але її спадщина - не тільки одні перемоги, є там сльози і гучні
Поразки: на все Божа воля й Всевишнє благословення! Стояти за правду - наше кредо,
Нам брехня посеред білого дня вселяє в душу чимало марення! Міркуючи туго, ми
Відкидаємо всяке благо з переляку! Говорять, що рідко повторюється двічі те, що вже
Було в цьому світі одного разу! Наше життя - сплетення щастя й безлічі лих, але ніхто
 Не задається питаннями, на які швидких відповідей немає! Ми просто у світі земному
Звичайні обивателі, ми не пілігрими й не мрійники! Нам ніхто не допоміг від сну
Пробудитися і своїх марень остаточно позбутися, а тому нашим мріям не призначено
Збутися! Через великі відстані несуться по Всесвіту не слова, а символи мовчання!
Церква без примусу Русь любила й постійно її шанувала! Невже Русь свята Бога забула?
Напевно, вона заповіді Господі порушувала, хоча не вголос, а тільки подумки, але
 Все-таки Бога погано шанувала, і Господь відплатив нам, не скуплячись за гріх і забиття,
Бруд і злодійство! Себе у вир Русь занурювала й прапор гріха на пік Кремля водружала,
 А святість і честь вона чомусь розтоптала! Татарам свою волю віддала, а ті нестаток на її
Просторах відразу відродили, розбрати й горе принесли по своїй на простори чужі!
Тварина навіть у старості знаходять добірність, а в людини митарство - саме головне її
Багатство! Вона тяжко працює тільки заради матеріальних благ, а потім їх перетворює
 На попіл і в порох, так і не осягнувши усього того, що повинне вселяти в її душу
Благочестя й торжество! Раз за разом у всіх гріхах ми обвинувачуємо власний розум:
Не проходить життя мимо байдужості й каліцтва, тому що людина переповнена морем
Зла і безліччю протиріч, а вони ніяк не лікуються! Перекази, сни й гадання, які
Прийшли до простолюдинів із глибокої старовини були особливими таїнства наповнені,
Ченці ж не вірили в пророкування Місяця, адже передчуття не давали їм спокійно заснути
Й, що сили, давили на мускулисті груди, щоб коли-небудь цей мир розумні люди змогли
За допомогою слів з голови на ноги перевернути й істину заново у вчинки й діяння
Православного люду вдихнути! Заповіді Бога треба було всім людям виконувати дуже
Строго: вони безцінні, тому що звільняють душу з диявольського полону, а поголоска
Гуляє по Всесвіту: «Справи Творця нетлінні, а гріхи людей другорядні! Не проси поради
В  Бога, щоб не зневажити тим, що Він тобі скаже, інакше Господь за невиконання
Канонів відразу грішників замордує і очі на віка їм чорною хусткою зав'яже!» Високі
Небесні ідеї, а особистість Сергія Радонезького тим вище, чистіше й світліше, аніж смута
 В Батьківщині! У процесі з'ясування відносин з'являється чимало хвастощів і пихи, їхнє
Сяйво саме входить у неспокійну свідомість кожного, хто поводить себе дуже нахабно!
Тим важливіше було його служіння в ім'я й для недоторканності душі й тіла, тому що
Серед нещасних, бідолашних і безталанних бідолах, які не згодні на своєму горбі тягти
 Безліч колотнечі, але в міру старіння в них прорізається слух і поліпшується зір і вони
Здатні перебороти швидке забуття й не падати, зачепившись за камінь спотикання в ім'я
Служіння Богові одному, щоб перебороти морок і темряву! Бог триєдиний, а Сергій –
Його улюблений син, але Його син ніяк не хоче стати митрополитом всієї Русі! Він бачить
Життя наперед і сльози по духовному сані дарма не ллє: він вірить, що Господь його
Силам Сам застосування негайно знайде! Не можна застосовувати церковні закони
 По-своєму розсуду, тому що така тактика веде Віру до руйнування! Важко людям
Достеменно зрозуміти призначення небесного кола, якщо люди там вживаються
В роль прислуги! А що з ними опісля буде, коли на їхні голови виллється море бруду?                Вони не знають і не розуміють того, що зовсім не туди йдуть вони, адже далеко ще йти їм
До царства тепла або льоду? Коли щось здійснюється, тоді така круговерть навколо цих
Гучних подій починається, що волосся сторчма в людей піднімаються, тому що будь-яке
Відкриття або якась непередбачена подія вимагає негайного пояснення, незалежного
 Від відношення людини вченої, думка якої приймається до уваги! Якби було можливо,
Тоді треба нам діяти завжди й по-змовницьки, і обережно, але коли йде боротьба
Безкомпромісна, то помилятися в битві титанів не має ніякого змісту, інакше
Можна втратити життя! Добре людям іншим, які керуються тільки розрахунком
Благим! А боротьба за сан митрополита була слізьми й кров'ю всі православних полита,
 Про народ мало думала в ті часи славна церковна еліта, але воювала відкрито за сан
Митрополита Всія Русі вся князівська звита! Мабуть, минула слава князів на Русі
 Зовсім забута й не по Всевишньому шляху пролягала їхня орбіта! Піднімаючись над
 Нами, вони відгороджувалися від простих міщан і селян високими стінами, але
Зустрічалися з ними тільки при виході із храму! Там, де на поверхню спливає князівська
Примха, відразу ж з'являється пролита на землю кров і витає над головою постійний
Шантаж! Йому люди перепиняють шлях, але він продовжує власну лінію всякчас,
Що сили, гнути! На слово не можна їм вірити, але як наяву їх перевірити? Коли б
Чесними і правдивими всі люди були, тоді б вони ніколи не грішили і зайвий раз Бога
Не гнівили, а Господь би надав їм міць і силу для благої поведінки! А ті, хто жив унизу,
Уже звикли до голоду й шантажу, знать і народ продовжують жити нарізно, коли б їм
Разом жити довелося, тоді б таке на землі стовпотворіння народів почалося, що знаті б
Довелося насправді опинитися в Пеклі! Усюди негодою на землі віє і невдоволення,
Немов пісня зріє, а обитель живе, як уміє: молиться і благоговіє, трудиться в ім'я й для
Святого буття, і щоб щасливою була православна земля на багато років вперед: «Чорт,
Згинь і пропадом пропади, а опісля синім полум'ям в небеса від людей святих відійди
Й у моїх грудях ти звіра надалі не буди! Нехай свічі горять у келіях до самого ранку
 Й псалми співаються в храмах дотемна, тільки від лихо була б відгороджено змучена
Й поневолена ворогами православна країна!» Хіба зможе поет у темряві непроглядної
Написати мудрий портрет того, кого давно вуж поруч із нами немає! Його голос потопає
 В хорі німих і безмовних планет! А Бог заглядається на Русь здалеку, поки на неї
Зненацька не напливають купчасті й хвацькі хмари, але й під ними життя вирує, немов
Скажена ріка: немає там спокою й геть-чисто забуте щастя мирське, усюди гіркота одна
Й біль випитий майже до самого дна, а поруч туга й нудьга, попереду маячить постійна
 З життям розлука; не життя, а вічна мука, однак, тверду вдачу Русі кувала всі останні
Роки дуже сильна й знаюча свою справу рука, і поки її погляд у височінь спрямований,
Цей народ не буде ніким поневолений! А предметом лихослів’я стають всі джерела буття,
Але особливо напасті й нещастя, але в цій каруселі люди творити добро посмітили! Вони
Волали до хмар і до рядків з Євангеліє, де буття було викладене на пожовтілому від часу
Старенькому аркуші! Чийсь славний геній без розрад і дебатів малює мир у відблисках
Сонячних променів, але в гущавині днів бачить людину, що летить по орбіті своєї
В оточенні зграї дикунів! Люди навіть святі щось у земному житті роблять уперше,
А коли їхнє життя кінчалося й у небуття воно прожогом перетворилося, серце в грудях
Негайно стискувалося, тому що від минулого нічого вже майже не залишилося: « Я
 Не сумніваюся, що теж у багатьох справах, що напередодні зробив, покаюся, але,
Вступивши на берег новий, не скину з себе свої пута й окови, тому що одягну зразу
Вінець терновий!» Той, хто країну врятував від явної смерті, і її Дух теж обезсмертив,
Розвів по містах і селищах спеку і бісів на відстані від юрби людей тримав завжди, за що
Його простий народ дуже поважав! Люди з бісами в повному розрахунку, але їхні
Злодіяння ще не забуті, хоча всім ніколи, за винятком божих слуг, звертати на увагу! Я ж
Вовіки буду  вихваляти діяння й Бога, і святого чоловіка, який слабкою рукою верста
 За верстою кропив слов’янську землю свяченою водою й допомагав князям правити
Великою країною, а потім повів грішний народ слідом за собою нікому незвіданої
Стежкою! Тільки на збагнення істини всієї думки зосереджені, і кожний намагається
Заздалегідь позбутися від власної червоточини, а де ж людські цінності? Так вони ж
Лежать на самій поверхні його буття й Бог йому судія, що людина не бачить їх через
Власні лінощі! А вони спочивають під покровом старої ялини, де в кожну неділю таємні
Промови Сергія дзенькали й нагадували шум весняної капелі! Там і понині ченці обряди
Творять, а біси від немочі хропуть і, схопивши старенький стілець, що сили, репетують
Й вдень, і вночі: «Від зла Вам порятунку ніде нема! Чекайте нових нещасть і лих!
Ваш подвиг правнуками не буде оспіваний!» Нишком від придворних осіб, обходячи
Стороною простори панських світлиць, Сергій прискіпливо вершить службу вдалині
 Від гучних столиць, там він добровільно падає ниць до стоп Господа, бажаючи служити
Йому завжди, але не хоче продовжувати мирська балаканина дні його життя, хоча Бог
Стежить на своїми отроками здалеку! Ореол його величі у височінь несеться, а за ним слід
Довгої змією в'ється і з боку іноді людям здається, що на Русі тільки ченцям і старцям
Добре живеться! Приймаючи мирські дари, обходячи стороною зайві розмови, Сергій
Вголос схвалював, що рівні перед Господом злиденні й бояри, і їм треба рятувати свої
Душі від пожару! Ніщо не дає людині відчуття щиросердечної повноти - цю могутність
 Не відчуваєш навіть ти, втілення Святого Духа й мирської краси! Навіть дітям варто іноді
Задуматися над цим! А смуток не злітає із Сергієвого обличчя, він намагається звільнити
Свою землю від ворога до кінця, але на все є воля Творця! У монастирському гурті
Зобов'язані ченці співати, незалежно від того: наступив їм на вухо ведмідь чи ні!
Молитися й благати, мучитися і страждати, але однаково псалми співати - іншої долі
 В них немає! Коли людство освоїть свою роль на землі, тоді, можливо, блаженство
 Й плаха зникнуть у нескінченний імлі, і людина не буде брати участь у божевільній грі,
 А візьме в руки величезну голку й зніме святість із запиленої старої полиці, тому що
Немає ніякої користі розглядати життя у вузьку щілинку! А ченці співають «За упокій!»
 І їхня молитва, як дарунок благий, але душі милий і дорогий, проте той мотив покритий
 Й горем, і благанням! Знай, що Бог завжди стоїть за твоєю спиною! Рівновагу у душі
Не зберігаючи, у шумі торжествуючого дня долю свою дражнячи, людство кидається
 З диму й вогню в саму гущавину полум'я! Темряві злом допомагаючи, піднімається
 З колін суєтність мирська, але висот небес не досягаючи, вона відстороняє під простого
Люду справжнє дивовище, щоб у народу не було ніякої перспективи вже завтра молитися
 До ранку! Ченці, вставши на лікті, поповзом вимірюють сорок ліктів і той шлях набагато
 Інших довшай і набагато тяжчай, але ми жар у душі своєчасно не гасимо, а тільки
Міркуємо про прийдешнє буття! Душа осягає істину й суть, але біди знову своєї
Середою за нею бредуть! Не бажаючи вимислів дивних і промов великих, Сергій ранком
Молиться, щоб старече марення не накоїло на землі чимало лих, а біси йому зловтішно
Посміхаються в слід! Ці сатанинські спостерігачі, здоров і мордаті, стоять поблизу хати,
Немовби кам'яні статуї й говорять слова зрозумілі й дохідливі, щоб колишнє буття заново
Ожило, а прийдешнє за собою зло мирське у вогненне жерло прожогом повело, але всяке
Боже слово нагадує нам пса вартового, що не тікає від буття заплутаного й мовчазно його
Смертельні уколи переносять, їхнє щастя чорніше живиці, але вони ніколи не корчаться
Від нестерпного болю, тому що їхня душа напрочуд сильна й доладна! Сили невичерпні
 Й лиха незлічимі ллються по стежках загадковим і, наприкінці кінців, приходять у гості
До людей фаворитних! Там сльози людські пожвавлюють потоки дощові, а люди святі
 В тій чистій воді відмивають від сірого пилу свої білосніжні крила! На  плечі Сергія
Давно вже лягли незаплановані з парафіянами зустрічі й великі виступи, коли вже
Навкруги потухали ледь тліючі свічі, але слова лилися рікою, і людина проста не хтіла
 Піти із храму в напрямку дому по дорозі стовпової! Він просто дивиться на небозвід,
 А в цей час хор псалми незвично співає й Бога на допомогу підкликає! Падають на його
Високе чоло довгі сивини, життя прожите більш середини, були там гріхи й багато всякої
Нісенітниці, через яку болять мозки, в основному, люди на Русі всі відбулися від сохи!
Вони гучно голосять і не хочуть у полон вертатися назад, а їм незабаром татари знову
Повелять свій наказ прожогом втілювати в життя! Що ж це таке? Так це ж фатальне буття
І воно далеко не ідеальне: різноголосе й зле, котре робить людей ізгоями! Немає більшої
Втрати для князівського трону, коли на погибель уже приречена велика російська
Корона! Як Русі встояти? Невже варто заново недоброзичливця воювати? Не можна йому
Віддавати навіть п'яді власної землі, у Русі ж є свої видатні геркулеси і силачі! Сильний
Біль свердлить мозки й розриває серце на дрібні шматки, а душа постійно волає до Бога:
«Отче, допоможи!» Упадаючи в екстаз маразму й, ремствуючи на відсутність у душі
Дещиці ентузіазму, той чоловік, що на вид пригожий і майже що на святого із книги
Схожий, нервово потирає скроні, тому що своє призначення не може зрозуміти просто,
Тобто - чисто по-людські, хоча сільські мужики, сидячи на зеленій траві, б'ють самі себе
По хмільній голові й тримають списа в руці: кожний промашки нікому не дасть, будучи
На багато що готовим, але щораз щось зсередини душить нас, і немає спокою в зобі
 Й люди задихаються на бігу, кожний би зміг і сам мати відданого слугу, коли б Господь
Їм перемінив нелегку долю! А так попереду лише темрява і морок, а так само там можна
Тільки смерть знайти і зненацька опинитися у труні! Коли вершини не досягаєш, а жити
Продовжуєш посередині стромовини, то в мить єдину, дійшовши до її середини,
По поспішливому серцебиттю передчуваєш майбутнє зіткнення, але в оточенні духовної
Порожнечі, коли святої людини не побачиш за тридцять три версти, один раз тихо
 Й спокійно вмреш і ти у своїй косоворотці і в штанях дірявих і підсмиканих через набряк
У носоглотці! У фатальної риски саме ти врятуєш себе від мирської суєти, але
Стрімко входиш у мир порожнечі замість того, щоб готуватися до втечі! От-от
Остаточно омертвіють почуття, і залітна думка потоне в океані нудьги й суму і немає
Ніякої потреби в ораторському мистецтві – боляче й смутно, але у матінки-природи
 Ніяким чином не можна відвоювати для життя роки для особистого буття! Якщо
Хтось мислить інакше й навіть у горі голосно не стогне і не плаче, адже він щиро вірить
Тільки в скромну удачу! Поки у нас ще є совість і честь, можна й на призьбі на деякий час
Присісти й подумати про химери давно минулих днів і бурхливо проведеної молодості!
Святі люди в цьому світі все-таки є й вони носять на шиї особливий хрест! Це не порок,
Але те, що відміряв нам Бог, ми проживемо і завчасно навряд чи із землі в мир тіней
Підемо! Шкода, що Бог відміряв нам дуже короткий строк для життя і що з миру згубного
Не знята тканина таємничого покриву! Бог нам обіцяє небесне царство, а на землі людей
Очікує тільки одне митарство! Багато сил ми витрачаємо на спілкування, але дуже
Мало часу залишається на те, щоб втілити у життя наміри свої! Люди як маленькі острівці
Мечуться серед темряви і туги, а потім гризуться, немов у банку павуки! Ми самі пишемо
Власними руками до своєї смерті довгу передмову, а там одна мішура, дитячий белькіт
 І суцільне марнослів'я! Серед бачень і снів до нас уривається чимало незнайомих слів!
А голова квадратна дарує тілу думки свої майже безкоштовно, але серце суть буття
 Не сприймало, йому завжди чогось бракувало, тому що буття наш побут остаточно
Зламало, а святість із душі воно виймало: час безбожництва на святій землі настав
І людське єство Богові в любові миттєво відмовило, а саме мучилося й страждало, тому
Що особисто йому щастя завжди було мало! У суглобах з'явився нестерпний хрускіт,
 А шлунок, як і колись, зовсім порожній, але слова молитви ллються з непоганених вуст
І її написав давним-давно Іоанн Златоуст, вона переповнена морем пристрастей і почуттів:
«Боже, полегши, відпусти і прости мені провини мої, якими я згрішив перед Тобою
 Чи словом, чи ділом, чи думкою, волею чи неволею, свідомо чи несвідомо – все мені
Прости, як Благий і Чоловіколюбний, і молитвами Пречистої Твоєї Матері, духовних
Слуг твоїх і святих Сил і всіх святих, що від віку вгодне Тобі чинили, благоволили,
Щоб я неосудно прийняв Святе і Пречисте Тіло Твоє і Дорогоцінну Кров на зцілення
 Душі й тіла і на очищення лукавих моїх думок. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава
 З Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь»
                /Молитва 7-ма, Іоанна Золотоустого /
                -12-
Той, хто разом з життям все обрубає, той душу і плоть свою навіки погубить і сук,
 На якому давно вже сидить, відразу обрубає, коли він у цьому світі грішному уже нікого
Не любить! У нас усередині два корені - так плоть завжди вважала, їм у дружбі жити
Належить, але ніщо їх не турбує, адже древо буття постійно в різні сторони гойдається,
 Хоча людина сама на землю опускається, а щастя відразу кінчається, але коли плоть от-от
Уже зостариться, тоді з її рук все миттю додолу валиться! Мир земний щастя
Розкришував, а між плоттю й душею лежить глибокий провал: «О, Господи! Скажи, хто
Його відтворив і хто Святу істину із грішних душ відварив і, бог звістка, кому її
Передав?» Навіщо ж людям жити поодинці й стрибати з купини на купину? Невже цей
Народець настільки хибний, жахливий і поганий, що навіть цар Горох - його полководець,
Змирився з беззаконнями й не кричить, як завжди: «Ми зло із землі споконвічної одним
Махом видворимо!» Вуста мабуть неспроста шепотять: «О, Боже! Я  грішний теж, але
У своїх гріхах покаюся трохи пізніше! Мені буде дуже й дуже приємно щезнути
З уторованого шляху у свою стару келію!» Ця думка світлішає у височині й злегка
Тьмяніє при холодному Місяці! Для душі вона як зцілення і в голові починається
Бурхливе пожвавлення, але розгрібаючи за завалом  завал, на лаврах колишніх розум
Старця ніколи не почивав! Релігію не часто шанувала нинішня влада, але в тяжкий час
 Вона могла на коліна перед вівтарем упасти, тільки б зберегти власну всевладдя! Сергій
Великий і йому вади буття набагато видніші, чим нам, але біси його безмежно хитріші
 Й суттєво злій! Ігумен легко нові тріщини в самому собі відкривав, а душу для святих
Діянь навстіж розкривав і насправді в ній святість відкопав і прірву між Дияволом і Богом
 Своєю шаленою працею поглиблював! А списи й прапори були завжди спрямовані
 На захист державного трону! Осягнувши суть свого єства, Сергій вимовив от такі слова:
«Душу сміливу треба загодя звільняти з неволі й полону, а тому, хто святість поблизу
Себе відшукав, необхідно, щоб він досконально істину зрозумів і ченцем став!» Недарма
Ми всі знаходимо втіху в речах забутих і старих, адже завжди тікаємо від лиха
 І біди! На очах у збіднілих народних мас Сергій прикрашає власний іконостас, хоча
Вдача щораз відвертається від нас! Він у височині не пиряв, а завжди без гріховно
 В пустищі жив, іноді хандрив, залишаючись без надії й вибиваючись з останніх сил, він
Жити у неволі не бажав, але Господь його від немочі оберігав і замість гріха святість
Йому пропонував! Зміст величного руху криється в силі й моці осмислення суті
Земного буття й подоланні особистого «Я»! Йому допоможуть Марфи й Іванки
Підняти над Руссю прапор волі і не злякаються, і не ужахнуться! Геть всіх
Намісників патлатих - настав час їм відправлятися в солдати! А в столиці
Білокамінній все без змін, замість радості - усюди знаходиш сморід і тлін,
 А за слов'янами йдуть нові каравани, вони вже підім'яли під себе європейські країни!
Той, хто з ними не згодний, щоб на своїй шкірі зазнати мить жахливу, моторошну
І страшну і вмерти від надлишку чудацтва , відразу з’являться в трунах дерев'яних! Ще
Вчора там на руках п'яна юрба носила молодого бондаря, тому що з його вином коротала
Всі вечори! На ранок залишився присмак від нескінченних чвар і дамських поцілунків,
Але відчуття ознобу супроводжує плоть до самої домовини, щоб людина дивився в очі
Примхливі й бачила святість у діяннях Бога, а цих справ досить багато! Час життя майже
Пролетів й постаріло сильне й статне тіло, але немає нікому ніякої справи до того, що
Душа, майже, вже зотліла й доведена до межі, хоча перед нею височіють високі рубежі!
Сергій жив згідно побажань душі й молитви читав у лісовій глухомані, він не строїв
Подальших планів і не ввергав себе в боротьбу церковних кланів, плоттю й душею рано
Зів'янувши, але від осоружної туги прокинувся все-таки й першим променям осяння
Широко посміхнувся, і духом знову підійнявся і відразу його голос на всю округу гучно
Гримнув: «За істину! За Бога і за волю й благо простого народу піднімаємося, браття
Мої! Невже ми ні на що не здатні?» Його геній став символом привілля й широкої волі
Для багатьох поколінь, як селянських, так і заможних родин! Люди страшаться гострої
Сокири, але їм спокою не дає мирська мішура: вона відрубує відразу два крила простим
Людям й не дає вчасно витерти піт із спітнілого чола! Реальність буття жахлива й грізна!
На буття земне, соняшникове й мирське, Сергій був злим, адже все те, що шукав, він так
І не знайшов, хоча в напрямку істини завжди йшов! Тоді навіщо ж він від суєтності
Мирської у далекий монастир пішов, хоча до збагнення свого ж буття він так і не дійшов?
Хтось би інший навряд чи пожертвував би собою, але в захопленому запалі він Господу
Підносив осанну! Відтепер він уголос повторює, що бусурманам шлях на Русь закритий!
Його голос строго волає до Господа-Бога й просить указати напрямок до звільнення вірну
Дорогу, він від моря думок сильно змок! Його геній проходить крізь товсті стіни, а все це
Викликає в парафіян велике здивування, але, пробудившись від сну, величезна країна,
Буде від неволі врешті-решт врятована і нова держава буде на останках православ’я
Заново збудована! Люди давно забули, як їх у церкві в неділю святителі хрестили, а потім
Гінця до батьків відрядили за чвертю вина, щоб ті столи щедрі накривали і з почестями
Порядних гостей зустрічали, а на подвір'ї, закусивши старі вудила, їх кінь гнідий занадто
Довго чекав, але у знатних панів було чимало важливих справ! Проте ця шкапа поки ще
Стрімко по дорозі біжить і хоробро назустріч ворогам скакає, вона їсть мало, але
 В господарстві хоч якась підмога, її зуби майже стерлися від їжі пришерхлої, незабаром
 І вона, напевно, дасть дуба й це відбудеться в холоднечу люту, коли снігу буде по коліно,
А ратники повернуться з невільничого полону, край рідний рік тому покинувши, але вони
Вижили і в краї чужому не щезли! Вертаються молодці до своїх православних святинь,
Але немає в них колишньої гордині, навіть, у спомині! Їм перешкоди попадалися, і вони
Від них, як могли, так і рятувалися: дуже довго до мети йшли й через вибоїни і ями
Спотикалися, але не розгубилися, тому що до рідної домівки своїми ногами наближалися,
 Хоча життям сповна розчарувалися й чим вище піднімалися по скелястій верхівці,
Почувши дзвін, поспішили відразу до обідні! Ратники не пішли далі, вони зупинилися
Там, де парафіяни разом стояли, закривши ока від журу й смутку! Добре, що Русь
Відкрито в той час встала на їхній захист, а то б їхні душі літали по небу й скаржилися
Ангелам на власний жереб! Сергій довго в монастирі тім господарював і після себе добру
Пам'ять всім людям залишив,  але, на превеликий жаль, закони буття такі, що багато чого
Залежить тільки від Бога й долі: ніколи не стрибнеш вище своєї голови, а навпаки зламаєш
Сам собі й ноги, і руки ! Чи буття таке не схоже на страждання і муки , коли цепами
І ланцюгами сковані ноги й руки, і не можна вимовити ні звуку у своє виправдання!
Скільки води з тих пор витекло великої руки, але Русь вижила всім лихам на зло і її
 Не знівечило те, що почервоніли жили й падали додолу обгорілі крокви! Над храмами
Горить небесне світло, але в багатьох людей поняття про Віру немає! Треба частіше
Живим згадувати всіх полеглих, тому що вони постійно в душах наших! Вони загинули
 В сутичці рукопашної й у січі жахливої, але багато хто зі старих не вбивали своїх ворогів!
Людина буває: великою, чи  низькою, у залежності від того, скільки вона у держави
Цінностей украла і кого ногами вона прилюдно штовхала, а потім про себе сп’яну
 В  шинку всяке бовтала, але кожний з нас істину шукає щораз залежно від власної волі
 Й терпимості жереба і долі до людської сваволі, які допомагають тільки героям! Як  свій
Погляд відвернути хоча б на коротку мить від свого буття, щоб наодинці із самим собою
Лишитися і сказати гріху: «Наближатися до мене не можна!» Яка жалість, що немає
 На Русі окрім гріха інших тілесних насолод! Блуд і пияцтво відносяться до іншого роду
Уподобань людських! Але звеличування минулого за рахунок сьогодення - це ознака
Старечого щастя, його залишилося небагато, навіщо ж ще грішити супротив Бога?! Що
 За щастя? Що за радість? Невже старість у своїх спогадах знаходить  медову
Насолоду?! Від святості в душах грішників не залишилося майже нічого, але Сергія
Завжди до себе притягало сяюче чарівництво! Напевне, страждає душу тому, що після неї
Не залишиться нічого! Люди приховують власні обличчя, їхні риси повинні в історію
Країни втілитися, але душа - незрима цариця, а плоть - її палац, який для неї побудував
Творець і коли вона туди вкорениться, тоді, нарешті, вільно зітхне Творець! Часом нічним
Душа лагодила над собою звичайний розбій і посміювалася над журбою, яка здавалося  зі
Сторони смутком безпричинної! Їй би трохи легше дихалося, коли б вона сама Богові
У своїх гріхах наодинці зізналася, а Сергій уже осяг суть життя й підоснова свого
Відчуження, але, осягаючи істину, усмоктував з неї святу думку, як символ свого
 Натхнення: «Якщо мені призначено поповзом повзти, буду повзти по тернистому
Шляху, приготовленим Богом і буду, як завжди, жити в строгому пості, і йти по
Вибоїстим і розбитим трактам, щоб у холод і люту холоднечу святість поблизу себе
 В опівнічний час все-таки знайти! Коли мені Бог накаже літати - полечу, накаже
 Мовчати – промовчу, сьогодні мені все по плечу, тим більш, що донині за свої гріхи я
Богові плачу! Щасливим ніколи не буду нізащо, поки сам не зазнаю велике благо,але
Почекайте ще  хоч трішки, поки остаточно ввірую в Бога і навчуся пости
Дотримувати набагато суворіше, аніж сьогодні! А Бог із мною строго обходиться,
Хоча заступається Богородиця, але я, здається,зовсім занедужав! Моя ж плоть для
Душі гірше, аніж острог!» У душі палає вогонь священний, він для Сатани тільки
Проблиск від світла знехтуваного людьми, яке рискає наодинці по величезній
 І нескінченної Вселеної! Ще вчора вона з його душею дуже делікатно обійшлася, хоча
Побачила її, здається, поблизу себе в перший раз! Сергій молиться натхненно й вирішує
Питання другорядні, у такі миті він заздалегідь прораховує свої подальші маршрути
 Й говорить сам собі невимушено: «Стривай! На своїх парафіян не гнівайся, ти міру
 У всякій справі знай! Душа - це моя цензура і мій смолоскип, адже її власна шкіра
 Забагато означає для душі, а це значить, що зміниться її натура в кращій бік! Перед
Нами безліч невирішених задач, але всякий себе на догоду Господу зміни й переінакши,
Щоб не чути надалі ні вереск, ні плач! Брати, важко дні буття доживати на заході!»
Упавши на землю сиру й утнувшись обличчям в кущі густі  й до того ж щільні, старий
Ігумен вирішує завдання на вид не просте: він сповна пізнав лихо й довідався про те, що
Молитва - не перешкода будь-якій праці, а у світі на вид сніжно-білому важко вижити
Людям беззлобним і ніжним, адже там випадкове стає неминучим, а таємне – навстіж
Відкритим, там важко жебракові бути ситим і остаточно на собі відчути всі
Премудрості буття! Біси ночами не сплять, але й на очах у братії ніколи не стирчать!
Їм дана тільки мить одна для ділового міркування! Мир наповнений різними баченнями,
Але старець нічого не боїться під час власних молінь! Він до кінця днів жив у світлі
Земного буття і його затінків і не шукав із гріхами примирення, але завжди обмежував
 З ними своє спілкування! Коли ж у душі наступало затьмарення, і не було вогню посеред
Білого дня, щоб здійснити осяяння, тоді святе натхнення залишало його плоть назавжди!
Господь указав йому шлях, і навіть Бог не зможе того ченця в чомусь дорікнути! Ніщо
 Не приходить із нізвідки й ніщо не зникає у нікуди! Панове, життя несеться куди?
Ніщо не виникає з нічого і не залежить наше буття від усього, що не є основою розуму
Твого, а ми не осягаємо суть промислу Його, а все тому, що тінь гріха поруч із істиною
Дибки встала, коли кров у душі вперше заклекотіла й ніхто не знає, про що вона в ту мить
Мріє, але гріха просто так не буває! Напевно, кожна людина його від Бога приховує,
Коли нову справу затіває! Хочеться, щоб скоріше наступили жнива, щоб завжди була
Зеленою трава, яка виросла у тіні високих дібров і стало більше розумних голів, але
Прийнявши колір каштановий у мить бажану всі наші бажання відродилося заново, але,
Коли тобі далеко за п'ятдесят, а хочеться жити, як жив двадцять років тому назад, то
Цьому не бувати! Життя не можна повернути назад, але не можна людям на тому
Самому місці довго стояти, хоча мир і став досконалішим, але не все в ньому
Залежить від наших власних рішень - це аксіома, поза всякими сумнівами! Існує
Загальноприйнята думка, що витримка розвивається через  молитви й фізичні
Вправи! Навряд чи її розів'єш, сидячи навпочіпки у сирому підвалі! Тільки здорове
Судження дозволяє кожній особі знайти камінь спотикання й піти убік від омани!
Після смерті Алексія знову приїхав Дмитро в ті заповідні краї, де святістю дихала земля,
А обитель була в болотах загублена, але там усі тропи кроками ігумена були обмірювані!
Там ангели літають у небі, а селян у селах бояри б'ють по ріпі! Нема людей рівних
 У країні славної, окрім людей державних; в стороні лісової особливо зимовим часом
У барлозі в мить кожну можуть показатися до крові розбиті ноги!  Там зовнішній шум
Заглушають звуки таємничо-чарівних дум!  У монастирській вітальні кути заплела
 Сіро-біла павутина, а в коридорі вже висіли напередодні випрані блакитні штори, їх вітер
Ганяв по монастирських просторах і, підлітаючи до хорів, упирався в чорні тканини,
 Не знаючи заздалегідь, що викликає буревій в склянці цим ранком раннім! А з кута
 Доносяться якісь слова, але їх всерйоз не сприймає чумна голова! Вона подовгу
 Зважує не тільки слова, але й вирази людські й подовгу дивиться на причіпки, але
Впершись у заголовну літеру, дивиться на неї немовби Сонце на Юпітера, норовлячи
Розумником прославитися, але ніхто не бажає результат нових подій передбачити!
У Дмитра виникла нова  каверза, але Сергій йому говорить, що навряд чи зуміє, бути його
Духівником - це ж рівносильне тому, щоб стати сповідальником, але князь дивиться
Звисока на відомого у всій окрузі ченця і молитовника й до того ж відомого церковного
Сановника, а той впав в журбу, передчуваючи свою швидку кончину! Очі живі дивляться
На речі другорядні, і вони запитують князя не вперше: « Як живеш і чи часто останнім
Часом ти чуєш неправду? Чи дозволяєш серцю вислухати себе, і чи може воно
 До кінця зрозуміти тебе? Що діється в душі твоєї й чи зможеш ти сам розібратися
У сутінках ідей, які нависли над головою твоєю?! А ти спробуй і зумій і, якщо можна,
Зроби це скоріше!» Кров потоками лилася в князівських сварках, а в постійних
Суперечках і згубних для всієї країни в розбратах бачив зло сивий чернець і переборюючи
Власну боязнь, він на ділі, а не на словах доводив, що дурні й непосиди, набагато гірші
Від жадібного й скупого сусіда! У бесідах складних і не простих використовувався
Молитовний вірш, немов меч і щит, який шкірою багатьох християн у свій час був
Покритий, вони як символи оборони всього князівського трону й двоголової російської
Корони! Читалися молитви у благо діянь святих, але мало хто вірив повністю в силу їх,
 Але розбрати незабаром затьмарять сонця милість і перетворять велику Вітчизну
У зубожілу й затрапезну пустелю! У житті тлінному питання влади - не другорядне,
Хоча миром може правити навіть хробак останній, а пройдисвіт спритний,
 Не обділений вправністю, буде вити із простолюдинів шовкові мотузки, раніше
Погладивши їх по кошлатій голівці, а опісля він відразу по жвавості погляду обрахує
 І виділить начальника загону! Йому все варто знати, але він думає тільки про власне
Благо, хоча на словах і на папері справно прикрашає переліски й начищає свій меч
 До блиску, але виражається досить різко! Адже Йому не подобається владне слово
Святителів і церковних проводирів, він їх своїми турботами вантажить і підштовхує
 До іншого союзу, але вони втримують країну вбогу в обрамленні строгої моралі
 Іі враховують навіть дрібні деталі й разом із черню йдуть безвісною дорогою, а там море
Розбратів і взаємних докорів, але люди продовжували гинути під власним тином за Русь
 Єдину і благали небо хором: «Невже  ми бісам зло простимо? Ми на сирій землі
Похилом лежимо й думаємо, що так і варто жити людям простим! Ангели, з нас
Ланцюга зірвіть і їх у безвісні краї миттєво віднесіть, а нас загодя не погребайте!
Уже краще Ви нам тут повною мірою допоможіть! Ми ж ще не відцвіли й у пекло
Назавжди ще не відійшли!»  Серце ігумена аритмічно забилося, і весь біль ледь-ледь
 У його груди вмістився! Не міг допустити він, щоб мир на землі був на Пекло схожим,
А влада Вірі в горло своїми іклами впивалася й кров людська повноводними ріками
 Із грішних тіл прожогом по землі проливалася! Сергій вдержав князів, їхніх сателітів
 І  друзів близьких від ратей згубних, кровопролитних і принизливих і прокльонів
Непрощенних і для досягнення цілей досить сумнівних! Велике мистецтво потрібне,
Щоб позбавити душу злого й непотрібного і прищепити простому народу прекрасні                ідеї І почуття, адже все це дозволяє відразу позбавити душу від непотрібного баласту серед
 Загального контрасту, де головне гасло: добро розділити, а розумних людей у пух
І в порох спопелити! Їх можна було запросто вбити або в сирій землі заживо згноїти,
Але важко простим людям відшукати серед безлічі гріха загальну благодать, людина
Була б рада, щоб виразність буття достеменно зрозуміти, але їй заважає загальна гласність
Свій розум остаточно зцілити, вона виділяє тільки частковості й не бачить великої різниці
Між гріхом і благодаттю, до речі, всі ратники й солдати добровільно билися за волю Русі
На поле раті! Законно молити Бога, щоб Він охороняв наші душі від бісів строго
І не дав нам упасти в спокусу, за яку треба буде в Бога на колінах просити прощення,
Але боги й так нам прощають дуже багато чого, виходить, що незаконно уникати
Тих спокус, що нас потайки відвідують, хоча люди їх сприймають як тяжкий гріх!
 Спостерігати за розбратами смутно дідусю, хоча в людей на багато подій є власні
Погляди, але ченці не можуть сховати свою досаду, що князі й бояри заклято і яро
Будують для них великі перешкоди, але не відгороджують від міжусобних воїн велику
Громаду вже багато років підряд, а зло тим часом підкрадається до них ззаду!
Затьмарилася земля від пожежі, рятується від неї і старий, і малий, а хто не встиг, той
Учадів і вмер від вигару! Від диму й кіптяви не видно, що діється попереду, а там
Валяються мертві покотом, а їх простолюдинам шкода! Немає в людей пережитої відради,
А їм треба, щоб були зняті всі перепони з їхніх потреб і яким би життя не було опісля,
Головне, щоб православна земля, яка була напередодні роздягнена ворогами, майже,
Догола, своїми ногами через терни й нещастя пройшла й знову занадто розцвіла! Від
Іновірців ми чуємо мерзенне марення, що вибачити Бога може тільки те, що Його,
Напевно, у всієї Вселене ніде і ніхто давно вже не знайде! Але з подихом свіжого вітерцю
 Доноситься голос Всесвіту: «Мною управляє Всевишня рука й, незважаючи на тяжкий
Тягар, Вам треба нести свій хрест разом з усіма! Так, людина необачна і вона свою душу
Давно вже скалічила, а Господь її до самої смерті молитвами лікує, а біс виводить з ладу,
Навіть, у момент короткої зустрічі! Бачать небеса, як валиться додолу створена Богом
Земна врода й бозна куди зникають чудеса! Було б набагато краще, коли б люди завжди
Стримано  пили святість із нашої чаші і до кінця прочитали всі книги, які були написані
Ще в стародавні часи, адже в них мова йшла про премудрість неабияку і знайшли б
Шляхи, щоб себе й своїх родичів від багатьох лих уберегти!  Можна не вникнути в суть
 І дозволити гріхам себе захлиснути, але як не заглянути у своє нутро, де все зовні ясне,
 Всередині напрочуд нечестиве!  Свої образи на Бога не приховуй, а довше молися під час
Ночі й себе по чолу, що сили, стукай і розум повчай, а сам добро й зло по зовнішньому
Вигляду розрізняй! Невже православний народ забув, хто стримав його запал і своє
Життя грішникам присвятив? Це той, хто помер, але опісля воскрес і кинувся всім
Напастям напереріз, рятуючи людей від глибокої безодні! Палахкоти, але не гріши,
 А свою пам'ять хоча б на коротку мить освіжи й відверто сам собі скажи: «Я ніколи
Не жив в ім'я й для душі своєї, але поки вертиться навколо сонця земля, мої вуста будуть
Повторювати неспроста, що є на землі святі місця, є села й міста, де Дух Господній
Живе завжди!» Від панських напружень утомився й старий, і молодий люд - їм ніхто вже
Не радий, адже війни ведуться в ім'я злих насолод, вимагаючи чимало всіляких витрат!
Якщо ти, як і раніше, ще здоровий і молодий і тобі не заважає ні спека, ні холод, це
Означає, що особисто ти спокійно переживеш скруту і безхліб'я! Хто й на чию сторону
Перейде, і хто загодя зрадить своїх панів? Хто й коли верх у тій війні візьме? Цього
 Не знає простий народ наперед, але він теж у бій йде, щоб не одержати страшних опік в
Від товстих палиць і випарених кийків! Ніхто іноді нічого не може зрозуміти, але треба
Далі жити, щоб замислюватися над важливими запитаннями, але цим заборонено старим
І малолітнім дітям займатися - час дарма пропаде, якщо на князів скаржитися Богові
Народ почне! Шкода, коли бояри людей ввергають у чергову міжусобну перепалку – хто
Тут перегинає палку, але в народу повинне було з'явитися загартування до цієї справи  ще
Змалку! Війна, по суті, нікому потрібна: країна занадто була убога й бідна! Хто, цій
Війні був радий? Не скажу, тому що двома чи трьома словами справі нашкоджу, хоча
Ворог лютий уже підняв свій прапор над високим яром! Він давно вже звик прорахунки
Князів використовувати і до поневолення країни донині прагне, хоча його біс теж у прірву
Тягне! Нам шпурляють кістку, стримуючи власну злість! Може слов'яни насправді
Почнуть за свою волю боротися окремо! В ім'я слави біля свого узголів'я й прибутків від
Взаємовигідної торгівлі було пролито чимало християнської крові й князі допускають
Лихослів’я й висувають один одному неприйнятні умови, але це ж суще марення, адже
Вітчизни в живі майже немає, тому що поруч немає духовної покрівлі, а всюди чути
Лише одне марнослів’я! Вся праця блага, роздавлена ворожою п'ятою, але є на Русі такий
Святий, котрий істину повсюди шукає і немов вовк лісовий по білому світу нишпорить
 І на собі відчуває вража зграя, що їй не уникнути слушної ганьби, адже він здатний на те,
Щоб з місця зрушити неприступні гори! У мороці балаканини проходять безрадісні дні
Повсякденного життя й раптом люди виявляють, що на порозі злигоднів вони лишилися
Зовсім одні, а під ними тонкий лід і всякий, хто по ньому йде, відчуває стогін води, яка
Розлючується щохвилини! Назавжди от-от підуть під товщу льоду однолітки мої: багаті
 Й бідні, гарні й шкідливі, взуті й босі, товсті і худі, а ті, хто ще живі, хочуть увійти
Назавжди в пенати святі! Я ж мовчки в православному храмі сиджу і сам їх пошепки
Соромлю, і от-от свою думку занурю у власне життя - здається, я з розуму з’їхав
Остаточно, але я не сумую, голосно не плачу й не тужу! Я от-от себе знову на грішну
Землю опущу й за гріхи з душі сповна стягну! Весь від обурення тремчу, а потім знову
 В звичайну колію, наче й не було нічого, мовчки входжу! Лише чесний розум свідчить                Про наявність шляхетних помислів і високих дум, але йому заважає жити серцевий шум,
Він вічний і немає від нього ліків у мережі аптечної! Життя не протриває довго, але
Набридло жити в рахунок боргу і стояти на кутку житла, навчаючись у жебрака
Його скромному, але дуже дохідному ремеслу, але ніколи не знаходити застосування
Своєму розуму! Боротися із гріхами набридло - їм же немає межі! Де ж поділося
Високошановане буття? Брешуть всі, тому що живуть тільки днем одним і захоплюються
 Грішним, а не святим! Важко тягнути одному обоз власного життя, життя в цілому
 Ніколи не сприймає смерть всерйоз! Вона постійно тікає від сліз, йому ближче
Напруження й пекучість таємничих мрій! Воно сміється, танцює й грає, а перед особою
Смерті часом безумця нагадує, коли майбутні плани будує, а потім звіром виє, але всі
Свої бажання воєдино збирає, коли саме вже в мир затінків назавжди убуває! Хочеться
Рано-вранці свою душу вивернути навиворіт і залишити її на поживу вовкам, як гарну
Приманку! Очі нікого не бачать в упор, а зірки тихо шепотять на вухо свій вирок
Шпаркий, немовби я лиходій чи злодій якийсь, але це - яра брехня! Ну, і що ж?! Залиш
Мене й душу мою справжніми думами з грішного місця якось зворуши! Бачиш, що
Святість сходить від її грубих долонь! Це все наклеп й сміття, адже вони є символами
 Буденного життя! Єресь і дурниця! Боги, коли Ви надасте душі притулок, адже для неї
Настали тяжкі часи, а якщо не хочете цього робити, тоді її заживо не занапащайте!
Простіть гріхи і Вам проститься! Коли-небудь і я спробую вникнути в суть і завісу
Таїнства з істини зняти, щоб опісля по добрій волі сісти за залізні грати! Люди сміливі ще
Зустрічаються на нашій землі, яка вщент обгоріла, але у неї залишилися неушкодженими
Білі крила, хоча люди ці всякчас валандаються без доброї справи, тому що служать честі,
А її давно вже немає на минулому місці і мало думають про свою державу! «О, так!» -
Відповідають небеса майже завжди й продовжують: «Ти діяв справедливо, коли відсував
Від царського трону людей галасливих, які прийшли сюди заради корони, хоча у бідних
 Людей ніколи не було значних переваг, щоб першими взяти в свої руки державних
Стяг! От так! Сатана їх розтоптав би негайно і людське право він по білому світу
Розметав, не маючи на це вагомих підстав!» Я ніяк не можу зрозуміти, чому розум
Талановитий раптом розплескався на холодному снігу й прагне вискочити вперед
 На кожному кроці, тобто намагається випередити свою душу і плоть? Я ж сили духовні
Бережу, але треба жити й працювати через «не можу!» і ніколи не переходити через
Заборонену межу! Усяка доктрина – це міна вповільненої дії, але, захопившись тільки
Однією богинею, вона  миттю стає для тлінної душі тиранією! Давно зійшла колишня
Молодість з чола Сергія, там зморшкам немає ні краю, ні кінця! Хотів би він від старості
Геть піти, але доля йому раз і назавжди сказала: «Отче, ти мене ще раз прости
 Й зайвий раз не хитри! Таким як ти призначено по життю самотньо брести і свій
Хрест важкий на своєму горбі нести, але коли пам'ять тобі відбило, тоді кидай старе
Ремесло, щоб воно тебе до могили не довело!» Піти від долі Сергію немає куди, адже
Вигнанницею буття стала його опівнічна зірка! Життя з молотка не пішло, хоча було
Напрочуд ясним й світлим! А Сергій у цей час брів по темних вулицях столиці і не зміг
Перед храмом навіть на хвилину зупинитися, щоб у когось там закохатися, адже цьому
 Не призначено збутися: він у житті тлінному лише трудиться немовби хробак
Жалюгідний! Тільки він має дух вічний, але його тіло тлінне! Він не багатий, але й не
Жебрак, хоча тільки промови й молитви більш гостріші, аніж леза залізної бритви, саме
Вони стали для нього духовним хлібом! Він святитель і мудрець, але всьому на землі
Колись приходить кінець! Бути пустельником і бачити тільки темряву особисто йому
Було на роду з дня народження написано, адже все те, що призначено, збудеться все
Одно! Ми закохуємося одного разу у майбутню дружину, немов у таємничій Місяць, який
Має постійно тільки одну освітлену сонцем сторону! Шукайте для збагнення суті буття
Причину й живіть так, щоб навіть трунар оплакував вашу кончину! Коли Господь
Притомився, тоді Йому, напевно, моторошний сон приснилася, що людина була створена
В останній день творіння, хоча із приводу цього виникли жаркі дебати: знайдіть від щастя
Відмичку, посіявши вчинок – пожнете звичку, посіявши звичку - пожнете характер
 І йому не в приклад позбудетеся від всіх дурних манер, посіявши характер - пожнете
Долю, але її зміст зрозумієте тільки опісля, коли з під ніг почне падати земля! Голова
Стане балда балдою, а смерть і доля - нашою господаркою! Хочеться Бога зрозуміти
 І мати Його погляд на всі сторони буття, щоб піти б від своїх гріхів назад, але вони, як і
 В стародавні часи, переді мною на колінах стоять, вони постійно мене проклинають
 І як собаки гарчать! О, помисли мої, Бог з Вами, хоча Ви мені спати не даєте довгими
Ночами, тому що грішні Ви, а істина літає під небесами і не бажає розмовляти довго з
Вами! Мир як дзеркало, у якому кожний знаходить своє власне відбиття, але воно
Забуває про своє остаточне  призначення! Цей мир прагне лагідного, доброго
 Й мудрого остаточно принизити й, навпаки, егоїста, дурня й лиходія до престолу як
Можна ближче наблизити, добро зміїним укусом вжалити, а зло чеснотою перед
Всіма людьми представити, щоб себе ласого шматка власноруч не позбавити! Я
Жагучий шанувальник Бога, але навіщо ж весь рід людський Він скував іржавим
Ланцюгом?! Так, складні пороки і вади людські, проте ще складніші джерела буття,
 А всі ми, по суті, єдина людська родина, що йде від Адама й Єви й прикута пристрастями
До таємничого древа! «О, Боже правий, навіщо ж ти створив цей мир кривавий?!»
Однак довгі роздуми приводять людей за грань бездум’я! Весь край покритий мороком
Ночі - чотирнадцяте століття застеляє туманом молодецькі очі! Сонце древньої слави
Закотилося над юрбою всіх людей православних, де немає ні перших, ні головних посеред
Чоловіків державних! Всі враз у смердючий вір перетворилося, зараз багато чого
 По закінченню років забулося, але завдяки стародавнім літописам  знову воно для розуму
Навстіж відкрилося, але навіть дитина шестирічна чітко бачить убогість поточного
Сторіччя! Спливала вся погань із самого дна й у позбавленнях металося чудо – країна!
«Продовжують топити в крові литовці й татари потомків древні нації! О, Боже, Ти
Русі підсоби! Втратили совість бояри й князі, але вони ж великої країни злиденні
Духом сини!» Там усюди витає біль і сум, але Русь від душі Сергію шкода! Так далі жити
Не можна, але що тоді повинні робити бояри й князі? Виникає перешкода за перешкодою,
Але для порятунку країни людям щось треба робити?! Він до боротьби призиває людей
Недаремно, тому що вже сходить над горизонтом нова зоря! По широкому роздоллю йде
Сивий чернець, він входить у похмуре підпілля не по власній волі й ледве не плаче від
Пронизливого болю! Татари божі дома спалювали й людей заживо знищували, вони їх
 На кіл саджали й стирали слов'ян з поверхні землі й звідти золото, і смарагди в Орду
Лопатами гребли й заметали сліди лиходіїв моторошні заметілі, там діялося святотатство,
І вивозилися з Русі незліченні багатства! Злий ворог, ти трохи почекай і дай можливість
Сергію в історію об'єднувачем Русі самотужки ввійти: «Люди, Русь урятуйте від немочі
Й блуду, і її народ убережіть, а самі в статку живіть, і душу дарма не труїть собі
 І людям!» У гріхах немає недоліку, вони з'являються там, де немає порядку й де Богові
Люди не віддаються без остатку, але слов'янський люд не боязкого десятка, але не в його
Владі самому собі знайти мирське щастя, коли плоть долають плотські тяготи й страсті!
Люди, що стали у своїй країні ізгоями, зв'язані з Богом товстої бичовою: міцною, але
Тонкої струною! Татарам слов'ян не шкода, хоча там люди сплять покотом! Ворогам
Ніхто заважати не стане, поки Сергій Русь не розбудить від тяжкого сну! У загальному
Гаморі люди сьорбають убогість і неміч довгими ковтками, а над земним небокраєм
З'явився відблиск золотий, але він упереміж з темрявою! Є стародавній звичай, що
Чоловік повинен повертатися додому з багатим видобутком і цим він зобов'язаний
Пишатися! Повернеться це час чи ні? Чи проросте кинуте в минулому часі набрякле
Насіння? Є в цьому великий сумнів, тому що навіть при прекрасному висвітленні Русь
Очікує гніт тяжкий! Напевне, ці питання недаремно душу Сергія роз'ятрюють?! Він
Ходить по урочищу лісовому, а ліс перед ним піднявся високою стіною, а Господь
 В ігумена завжди знаходиться за спиною! «О, Боже, Ти російське серце уважно
Послухай і прояви до народу великодушність, адже він уже насунув залізний шолом
 Собі на вуха, щоб не чути крики людські! Нестерпним стало безвідрадне буття, а де,
Боже, благовоління Твоє, якщо всюди є тільки горе одне?» Дорожче всіх титулів
Шляхетне серце й воно до нас переходить від наших прадідів у спадщину, але якщо дитя
Дурне, тоді треба насміхатися із самих себе! Пізнавши миттєве блаженство, людський
Рід  зразу відчув на собі, що він дуже далекий від своєї досконалості! Краща спадщина –
Наші сусіди, адже вже не вперше їхня сміливість і відвага нам допоможе підступного
Ворога перемогти й наставити йому роги, або звалити власноруч на брудну підлогу,
Звичайно, якщо вчасно прийде допомога від Господа-Бога, адже простому люду воля Русі
Насправді  приємна і дорога! А смілива ватага в бої, коли буде треба, зненацька переможе
Будь-якого ворога, але мабуть не судилося в яву втілити ці великі справи й слова! Русь
Була Тахтамишем пограбована й вщент розбита, а її репутація знову підмочена, а на серці
Залишилася величезна червоточина, хоча з відповіддю слов’яни не забарилися, але увага
Всіх парафіян зараз на Сергії зосереджена! Його брати ридають недоречно: невже погано,
Коли хлопці молоді покидають помости батьківські і готують себе для військової раті!
Куликове поле слов'янами ще не забуто, але нині зовсім в іншому місці ратники будуть
 На смерть з бусурманами битися, якщо ворог на січу погодиться! Про перемогу говорили
Не тільки діти, але й сусіди: люди висловлювалися натхненно й відкрито! Йшли розмови
Без передмов, короткі й небагатослівні, але люди топнуть на теренах божевілля, навіть,
Заглянувши на мить у вір дрібний! Невже татари Русь пожежами знову за залякають?
У мить загрози здригнулася кожна християнська душа й на очі миттєво навернулася
Солона сльоза! Невже з того світу душі треба так довго очікувати відповіді? Навіщо нам
Щастя таке? Треба народу швидко і стрімко з колін встати і всіма силами підтримати
Князівську владу, щоб та вже не змогла остаточно додолу впасти, але бояри ніколи
 Не перестануть державне майно розкрадати! Князь уже перебуває в стані нервозності,
 Він невпевнений в собі, але він думає тільки про себе, ось чому стан остраху поруч з ним!
Немає нікого, хто б у країні всієї чорнішим від нього! Хто захистить малолітніх дітей
 І встане на оборону немічних людей? Перемога голову князеві запаморочила, але очі
Йому вона відкрити забула! Ця перемога Великого князя й згубила! Це було давно!
 Трапилося те, що було призначено! А хоробрі воїни не будуть визнані гідними
Почестей, на те вони й воїни, щоб землю від ворога боронити й дозволяти народу без
Трепету і остраху по своїй землі в одних постолах ходити! Подумав князь про свою
Країну серйозно і зрозумів, що охороняти її можна - ще не пізно й коли Господу буде
Завгодно, от тоді ця земля знову стане розкріпаченою! А вона рухається неквапливо д
 До краю високого урвища, але люди уповають на всесвітнє диво, а князі поводяться
Пихато й готуються до битви ліниво й до того ж неквапливо, хоча досвід Всесвіту бає,
Що людина стає більш сильнішою, коли її побут важчає день від дня ! Та й народна
Мудрість т же саме віщає! Вистачило Русі смирення й відваги наяву, а не на аркуші
Шарудливого паперу! Встали супротив татар розбійницькі ватаги, їхньою зброєю були
Молитви святі, що гостріші від залізної бритви! Переборюючи гіркоту й острахи, разом
 З ними воювали й російські ченці, одягнені в довжелезні самоткані білі сорочки!
Прийшов час обзавестися молодецьким запалом, його Русь здавна в собі зберігала, а доля
Пророцтво ченців здійснила! І от понеслося по полю брані її вітрило, а ратники ворогові
Мечами пригрозили, і ті трохи остигли: «Та навіщо нам потрібен спокій, коли прийдеться
Вступити за Батьківщину в бій, ти мене, Отче, своїми молитвами від ворожих стріл
 І копій прикрий! Я хочу повернутися додому живим і здоровим й погратися зі своєю
Дітворою!»  Треба все перетерпіти, але дифірамби ворогам надалі ніхто не буде співати,
 А свій страх варто у мить перебороти, а ворог зобов'язаний на собі зазнати російський
Батіг! Скільки ж можна осуд терпіти? Усюди нестаток і злодіяння, біль, сльози й тортури!
Тріскотить по швах мирське буття, а поруч чується якась метушня посеред білого дня,
 І вона пронизує дотла молодецький розум! Треба не лицемірити, а у свої сили повірити,
Набратися відваги й розправити пір'я! Каятися у своїх помилках пізно, за звільнення
Країни князям і боярам треба всією скопою братися дуже серйозно й для перемоги
Віддати все, що можливо! Треба по-новому жити й зі злом дружбу не водити! Життя                Втрачає раціональне зерно, коли воно перетворюється в суцільне страждання, але
Наше буття - не насолода людська! Нас жолобить від будь-якого подуву, але зачаровує
Дотик милих губ! Змок чуб у молодого парубка, адже прийшов час брати бика за роги!
Нам варто ганьбу вигнати із плоті - про це Бог давно вже на небесах говорить, але кожний
Про себе думає, як про великого стратега ! Дуже часто князі не знають міру влади –
Звідси всі наші лиха й нещастя! Скрізь і завжди, незважаючи на прожиті роки,
Залишається для людей простих бідність і нестаток, а разом з ними неміч і лихо! Так! Так!
У лихах наша сила, тому що біда самосвідомість країни розбудила! З почуттям захвату
 В мить моління встає старець на хворі коліна й відплачує Господу своєю подякою
 Й просить Бога, щоб той Русі трохи допоміг, варто встигнути з неї ярма стягти й скинути
Його в долото, щоб у день перетворити темну ніч! Чому ми такі бідні й усім, кому
Можна – щось винні? Не заважало б нам позбутися від стогонів і скарг! Чому народ
Принижений убогістю й коли ж у його душу ввійде мирський спокій? Довго чекати
 Ні в кого немає бажання, поки до щастя відкриються золоті ворота, можна подохнути!
Висохлі сили спрага стомила, і вона обрубала слов'янам білосніжні крила! Не всі люди
Слухають, що їм Господь велить, але шлях для Його слів повинен бути навстіж
Відкритим! Розумне й моральне збігаються, вони  вершини знань терновим вінцем
Освячують, однак, того, що знання – це зброя, а не ціль ще не знають, а тому вони навіть
Зло іноді просто обожнюють, а потім довго мучаться й страждають! Не можна вірити
Нічиїм словам, перевагу варто віддавати тільки великим справам і значним ділам,
 А ми ж віримо безтурботним снам! Мудрість не в тому, щоб багато чого знати,
Головне, щоб вона могла до всебічного мислення наш розум пристосувати й ніколи
Йому не брехати! Важко тому на слово вірити, хто не навчився розсудливо міркувати!
Тільки тому шлях відомий, хто йде за істиною слідом! Не розпізнаєш обличчя
Людей серед довгих черг, там люди вишикувалися низкою і несуться бігцем, намагаючись
В обороні ворога знайти пролом, але ворог напрочуд бадьорий і свіжий! У князя обличчя
Бліде, тому що, напевно, він ледве випустив з рук прапор переможний! Він не вірить
Очам, адже, майже, сам втратив усе, що було Богом напередодні відміряне нам! Він
Дивиться у вікно і бачить там одне й те, як, намагаючись ворога числом перерости, наші
Мужики витрушують ратників зі своєї жмені! Либонь, годин до шести їх набереться
Потрібне число, але не так, як думалася діло пішло, і люди перестали виливати тепло!
Всі війни через золото, от чому древня Русь на дрібні князівства давно була розколота
І постійно страждає від голоду, а до золота прагнуть люди без усякого приводу,
Перебуваючи в радості і горі, їм не заважало б подумати про власну старість! Проте її
Поруч ще немає: всі прагнуть до зрілості самотужки дійти, але в кожному віці є свої
Принадності, але в будь-які роки важко людям берегти свою душу в цілісності, але
Так, щоб раз і назавжди! Тільки в глибокій старості люди згадують про власну
Молодість, але валяться з ніг від утоми! Свій шлях, здолавши, багато чого, осягши
 Й перешкодами миттю опанувавши, але вдосталь щастя на собі не відчувши, люди прості
Підкріплюють ослабілі сили, щоб біси єство заживо не проковтнули й заодно душу
Раніше часу не згубили, а разом з нею весь православний народ не довели до загибелі!
Всі наші знання розписані Всевишнім заздалегідь, вони зберігаються у пам'яті людей
 У вигляді крапок і ком! Люди намагаються не звертати уваги на те, що погань є праворуч
І ліворуч, їх нікому захистити від перегріву! Дай, Боже,  щоб у душі народу оселилася
Віра! Перлів і золота людям завжди не вистачає й, навіть, останній жебрак про багатство
Постійно мріє, хоча йому Бог дуже рідко таку милість із небес посилає! Золото наше
Самолюбство пестить! «Хто не працює, той не їсть!», але хіба цей протест для людей,
Що вже втратили поняття про совість і честь! Багатство дурнів вражає, а розумних ця
Думка не відвідує! Процвітає неправда без Віри! У неї тут немає прийнятної міри - цьому
Є багато прикладів! Скрізь одне й те: горе, неміч і брехня, а поруч злість, от чому варто
Людям дивитися в два ока до самої труни за збігом обставин! У грішників багато
Отрути і їхня дорога приводить людей до порога Пекла, хоча на першому плані в них
Залишається бравада! Так шуткувати їм не потрібно! Осягнути Божу суть не можна
Ніяк, але уява для розуму - це ясний знак, але його не сприймає безумець і дурень! Для
Гріха велика перешкода - безгрішне буття! Надію на прозріння старець мав, він молитви
Читав, і псалми співав, а грішити часу не мав, якщо чесно, то навіть не бажав і не хотів
 Робити дурних справ, але хто ж життя прожив без гріха, лише той, у кого єдині плоть
 І душа! На підґрунтях інших хотів ігумени Русь заново звести, щоб стражденні душі від
Будь-яких пороків урятувати! Для спільної справи його душа й тіло багато зла й горя
Перетерпіли! Не варто клянчити здачу у тих, хто нас трохи багатший й дарма власні сили
Витрачати: все одно скупий двічі платить! Сергій жив по інших поняттях! Він скрізь
Бачив довгоочікуваний гріх, але байдуже Йшов до своєї дороговказної зірки, ніколи
Не піклуючись про власне житло, але завжди ходив тільки у чистій білизні! Крайня грань
Блаженства - сповна зрозуміти, що мир цей не являє собою повну завершеність, тому що
Там розум і неуцтво, митарство, зло й добра торжество ходять із головами, відсіченими
 І завжди дивляться на людей пересічених поглядами понівеченими! Ми ж мовчки ідемо
 В самітність, адже там для спокою є царство, і немає тиску з боку держави, але й там
Звучать скорботні ноти й чимало лиходіїв і холопів причиняють людям немало турбот!
Життя наповнене вадами людськими, коли воно пристрастями обійдене було! Сергію
Не потрібні ні митра, ні корона, він утомився від горя й людського стогону, і його чоло
Ще не увінчала патріарша корона, але ігумен шанував канони гарного тону! Він Бога
Серцем признав і нам приємний його обличчя овал! Благодатний Господь, Отець
 Й наш Бог! Він творець Всесвіту і він Сергію допоміг зрозуміти мир немеркнучий!
«Це жереб  буття!» - сказав би відомий у світі астролог! Він читав Святе Писання
 Вночі, а на душі було боляче й нудно і молився Богові заочно, а життя пізнавав соковито
Й канони виконував занадто точно і не грішив відкрито! Був пізній вечір, по келії гуляв
Холодний вітер, він нові думки Сергію незабаром навіє й плевели від зерен самотужки
Відсіє! Треба гріхів берегтися, щоб потім не довелося від Бога відректися! Щастя
Приходить тоді, коли душа вже відвідала всі святі місця, а бажане збігається з неминучим:
 З тим, що називається святим і богоугодним, чистим і шляхетним! Жалюгідний той, хто
Живе без високого ідеалу, тому немає потреби прикладати чимало зусиль, щоб своє
Життя почати спочатку! Для нього не мають ніякого значення ні хвилини, ні
Години, адже він запросто втрачає совість безсоромно, адже йому все одно, хто
Першим впаде на саме дно глибокої  безодні і коли все це відбудеться: завтра чи
Сьогодні?! Відвідував Сергій святі місця і його зачаровувала їхня краса, там є для польоту
Думки певна  висота! Зараз там є істина і суть, однак, не та в них духовність і височина,
Там всі предмети в чорно-білому кольорі й ніхто вже не має потреби прислухатися до
Божої поради! Сергій всіх миліший навіть у скорботному світлі! При піклуванні ченців
Зростала влада білокамінної Москви, туди свою руку приклали святі отці! Вони осягли
Суть земного буття, де основні персони – люди прості, що поблизу нагадують малих
Дітей, проте саме вони втрачали час життя у гульні й у блуді! Чому ж Москва качала
Людям свої права? Говорить же людська поголоска, що в князя Дмитра на плечах була
 Не дурна, а розумна голова і він з самоповагою сприймав розсудливі слова, і він вчасно
Помітив, що у день січі той був не дуже світлий, і от до самого заходу Русь була безліччю
Вогнищ обійнята! Людям не дано пізнати й тим більше вгадати, кому повинен Бог
Послати свою благодать! Напевно, раніше їм треба було хрест у храмі цілувати!
А тому краще промовчати, чим почати в усі горло, що сили, репетувати або прямо в очі
Близьким людям брехати! Верховенство Москви особисто мені важко зрозуміти, як і суть
Свого єства ніяк не осягнути - на ногах би йому устояти, щоб не впасти, приборкуючи
Власну пристрасть! Щоб істину зрозуміти, треба ясним розумом досконало володіти!
А де ж його знайти, щоб не збитися зі шляху? Де його взяти, коли Всесвіт безкрайній,
Адже слова цинічні і до того ж непристойні розносяться по німих околицях луною
Гучною! Всесвіт розумом не охопити, але від тину до тину на Русі все повинне бути
Єдиним! За свою родину варто на смерть стояти, щоб ворогу нищівного удару
Зненацька завдати! Чому ж князі всієї Русі повинні під дудку Москви повік танцювати!
Напевне, не варто про це навіть писати? Були ж Київ і Твер, вони чимало понесли збитків
І втрат від лютих татар, проте ще не вмер град Владимир, а Новгород поважав свій народ,
Щоб татари довготелесі не утопили основи православ'я в твані і бруді! А Суздаль знову
Дивиться у небесну далечінь і цей град свого життя не шкодує, тільки б біль і сум збудили
У людей співчуття, а нудьга й журба зникли назавжди у високому бур'яні! Русини ніколи
Не стануть жити по Корану! А Москва - всьому голова і це не прості й тривіальні слова,
Нею керувала у ті роки не дурна голова і їй були надані небесами величезні права!
«Царює ситий, а не голодний і владичить хитрий, а не великодушний!»- цей постулат
Роками розтрощений і вщент побитий пам'ятають хати берестом покриті, але в часи
Крижані, навіть, родини богоугодні переступали через поріг нестатку і скрути і шукали
Будь-який привід, щоб упасти на коліна біля князівських ніг! А він кричить і погрожує,
Адже намагається вивідати у мерзотника: куди ж поділася істина, яка була  без дна й без
Краю? Хто за неї в цій державі відповідає? Я цього не знаю! Сьогодні багатьом людям
Дістанеться на горіхи, але Дмитру не бачити у тій битві успіху, хоча на ньому сяє бойова
Збруя, тому що раніше були допущені прорахунки! Їх не виправити й чого там лукавити:
Важко буде татар змусити не бути Каїнами,  щоб поважати справжніх хазяїв слов’янської
Землі! Русь на очах в усіх страждає, вона хвора й до того ж голодує, але вихід Сергій знає,
Проте не всякий боярин хід думок його всерйоз сприймає, тому що він душу свою нікому
Навстіж не розкриває! Його розум ніяк не сприймає жартів і приговірок, адже люди
 Не блазні, та жарти у них напрочуд погані! Розум сам розпорядився, щоб народ знову
 В лоно церкви повернувся, і жити безгрішно поступово навчився, а попросту - заново
Перевтілився! Навіть мерзенний страх і той стоїть зі скіпетром у руках, щоб не смів
Постарілий раніше часу чернець йому похапки суперечити! Бігти хотілося без оглядки
 Зі своєї ж клітки, де знущання над людьми були не рідкі - це підтверджують наші предки!
«Москва! Як багато в цьому звуці…?»Невже ці слова не згадають через багато сторіч
Наші діти й онуки? Це питання для історичної науки! Якби Бог у ту мить Москві не став
У пригоді, тоді б її роздавило море склок: уже зведений величезний закрут, але люди,
Натерпівшись чимало мук, вирішили не сідати нагином на згнилий від часу сук! Уже
Краще бути бездомним, чим жити з батьком названим! Від безлічі сумів щоки в князя
Спали! Йому легше жити не стане, поки сум до кінця не зів'яне! Він хрест уже цілує, але
Витрачає час дарма, коли згадує про життя своє неодружене, складну й дуже не просте!
Він набирає води в рот, щоб пощадив Русь Господь і говорить: «Господи, прости, що
Грішив років я років з п'яти! Мабуть, зовсім не ті були в мене вчителі! Ми з ними одних
Кровей, але важко знайти для душі своєї гідних поводирів! Скопилося чимало сміття
Усередині нашого буття, Господи, душу в пух і в порох зітри і іншим людям робити зло
Заборони! Ти іншими зорами на цей мир подивися, і Ти побачиш безвісні Тобі риси!»
Небаченою тінню перед очами ігумена мигнуло дивне князівське плахіття! Раніше часу
Зів'янувши й викинувши через пазуху величезний камінь, Дмитро не пише на пюпітрі
Заздалегідь безліч грандіозних планів! Москва по праву хвасталася своєю могутністю
 І славою! Будь-яке користолюбство, немов у старому саду опалі, але ще не згниле
Листя! Татар цілі міріади, злившись у навали й ватаги, розоряти Русь були б дуже раді
 Й не приходить нікому на ум: чекати від цих гадів волі і пощади! Народ не сліпий, він
Став останнім часом прозрівати і коли він бачить татарський слід, ховається в ліси густі,
 Де його вкривають ялини вікові! Куди б Русь не йшла, вона всюди за собою юрбу провин
Вела, навіть, коли ще молодою і сильною була! Цілий світ дивиться їй у слід, а вона свої
Сили Богові без остатку віддала, ось чому немічною була в ті далекі й неясні часи! Їй
Нерідко доводилося із вдалих походів з дарунками до рідних домівок повертатися, проте
Частіше бентежитися через програні бої, що вставали каменем спотикання на шляху до
 Звільнення Русі! Згас якось враз вогонь у князівських очах, і сивина з'явилася в його
Кучерях! Невже погані ворони так і не дізнаються про силу церковного закону? Князя
Повсякденне буття кидає в холод і в жар і він відразу розуміє, що став і немічним,
 І старим! Не можна йому йти на рать супротив татар? Йому б з ліжка живим піднятися
 Й встати з помостів, але зробити це навіть князю не просто, але він хоче хоча б зрідка
 На широкі лани дивитися, але прийшлося йому на деякий час побіля монастиря
Зупинитися, щоб підлікуватися! Свій хвіст йому треба  піджати, перш ніж із Золотою
Ордою знову почати до крові воювати! Під прапори князя Московського встали полки
Боярина Орловського, але вони ж були незвичайно перекірливі й уперті, і ніколи
 Не вилазили з боргової ями! Їм місця було мало у божому храмі! Помаленьку,
Перескочивши зі сходи на сходинку, об’єднувалася пошматована православна земля,
 А ідея єднання замість роз'єднання собі притулок у головах простих людей давним-давно
Знайшла, але князівство подрібнішало, і ця ідея зависла на краю глибокого провалля!
Таке часто на Русі й в старі часи бувало, але помалу із цією думкою люди звикалися
 Й Великому Московському князеві вони знехотя, але все-таки підкорялися! Зрозуміти
Князів з кожним днем було все тяжче і складніше, напевно, буде набагато вірніше, якщо
Сказати, що немає загадка в душі нічиєї! Не кожного разу успіху досягав у січі кровавій
Московський князь! Залишений наодинці, він зміг би підставити своє плече тільки Богові
Одному, але довіритися нині не можна нікому! Роз'єднували князів сварки і поголовні
Розбрати і не допомагали ніякі, навіть, братні вмовляння, усюди щиросердечна каламуть
 І болотний бруд! Хоча умова дорожча від золота, проте мирська суєта зовсім в іншу
Сторону грішників  веде! Без сприяння церкви навряд чи досяг би успіху Московський
Князь! Важко йому об'єднання Русі дається, ніхто ще не знає, як воно потім у кожному
Серці відгукнеться! Навіть, умираючи, князь лаяв бояр і їм загрожував і, що сили, кричав:
«Спочатку уб'ю всіх зрадників і негідників! Нехай прийдуть з повинною головою всі
Люди ті, хто знущався зі своєї держави і з рідні знімав останні штани! Я всі їхні
Втрати золотом покрию! Коли ні - перетворю їх, дітей і онуків своїх, у відщепенців
 І ізгоїв, щоб вони пам'ятали тільки про справу святу!» Князі дізналися наяву: яке їм
Не слухатися Москву? Можна втратити голівоньку свою! Роз'єднання не повинно бути,
 Про це Сергій боярам і князям говорив вже давно! Після всіх сперечань розсіявся туман
У людській свідомості, множилися роки, множилися знання, і Божа милість відразу
Великим дарунком для нещасної Русі обернулася! Русь не засмучувалася, хоча її серце
Аритмічно билося! Нічого дурного з нею тоді не трапилося! Немає ні радості, ні болю,
Немає в неї ні жереба, ні щасливої долі, але є головне, адже вона позбулася рабства
 І неволі! А князь далі продовжував і от що він напослідок своїм нащадкам сказав: «З-під
Крила Москви нікуди не йдіть і її як матір свою завжди поважаєте й несамовито
Кохайте! Слухайтеся Матір свою, Богом Вам дану! Молитеся й бійтеся Бога
Завжди, але Він захистить наші села і міста від заклятого ворога, Йому
 Не перешкодять ні тлін, ні суєта! Діліть з Вітчизною радість і горе, і не підливайте
Оливу у вогонь під час чергової сварки! Це загрожує Русі розбратом і розладдям!»
Навіть дурень чи псих часом повчає розумників інших, але черпає безвинність у словах
Своїх, він з незворушністю ставиться до невдач інших людей, однак, у пів ока стежить
 За людством з небес кожна каверза й людина ніяк не може себе вберегти від наслання!
Як звичайно він з нетерпінням чекає свого проведення: стоїть із протягненою рукою,
Немов останній ізгой, у надії подолати долю тяжку, а в той час над його головою
Згущаються хмари, тому що в долю втручається випадок страшний і неминучий! О,
Боже, Ти душу дарма не муч! Князь ще б трохи на білому світі пожив, якби його народ
Любив, але він, навіть, перед кончиною свою думку далі продовжив: «Живіть всі
 В об'єднавчій угоді, нехай Русь із колін підійметься незабаром і навіки забуде про
Нестаток і горе й стане великою й сильною, щоб ситуація в ній завжди, в усі дні
 Й роки, була незмінною й стабільною! Нехай її порадує спокій, а вона сама не повинна
Учиняти повсюдний розбій, інакше хтось інший відстьобає її палючою кропивою!
Років через півтораста про неї сусіди будуть згадувати досить частенько! Треба, щоб
Весь народ до православ'я звернувся і тоді його погляд завчасно не затьмарився
Ніколи! А щоб недруги їй християнське життя завчасно не вкоротили й життя
 І Русь заздалегідь не погубили, треба пестувати свої вгіддя й ніколи не жити князям
У розладді! Господь у жару й у прохолодь Сам подбає про власне стадо! Нам же Богу
Треба сказати одне, що не буду творити при житті діло зле, а коли з'явиться
Тварина погана, то я її, якщо будуть сили, сам без зволікання вилаю, тому що дні
 Й години буття вже по хвилинах рахую! Зостарившись і відчаявшись, а вже потім
 У своїх гріхах покаявшись, напевно, Ти подивишся в небесну височінь і по-іншому
Розціниш прожите життя!» Долі моєї дано згадати про борг слов'ян перед історією,
Що до занепаду неспішно йде, адже вона колись була перетворена брехунами в сущий
Крематорій, коли був би живий святий Георгій, він би звільнив країну від сорому, і з пори
Тої люди почитали б божі храми! Спогади вечірнім часом затримуються на коротку мить
У голові пустій, але не бажає минуле залишатися на вічний постій у голові пустій, тому
Що думка про життя неземне по п'ятах йде за людською юрбою! «Прославляючи своїх
Обранців, Бог підготовляє наше спасіння тільки через них! Завжди, особливо у важкі
Й тяжкі часи, всім людям Божа допомога була потрібна, адже саме вона зміцнює
Дух і Віру! Благу потрібна істина та, тому що вона для збагнення духу людям дана,
Коли вони читають молитви дотемна! Тільки за допомогою Бога  можна боротися
 З темрявою і страшної чварою й вести людей слідом за собою!» - князь може людям
Поради давати: кому, як не йому треба собі дорікати, що у свій час він не зміг бояр
Докупи зібрати на криваву рать і там їх в єдиний кулак згрупувати! Русь горювала
 Й мучилася, божилася й клялася щораз, що душа над тілом одержить кормило! Її люди
Плекали й ніжили, пестили і тішили, а опісля плакали й ридали, що горе й лихо сповна
На собі відчули! Можна чимало ридати й щось іншим людям пропонувати, але навіщо ж
Їм без підстав дорікати, що була даремно програна остання рать! Прийдеться сміливі
Висновки опісля робити й прийматися за чисту справу! У важкі часи Бог посилає
 На землю обранців своїх, людей віруючих, чуйних і особливих, можливо над міру
Розумних і твердолобих, наповнених благочестям й благодаттю, готових сили й життя
 За свою Віру віддати, щоб зло не підганяти й нещастя не підстьобувати! У цю скорботну
Годину небеса, напевно, бажають покарати нас, коли слухають наші молитви! В ім'я
Великих ідей людям треба очистити грішні душі від страстей в ім'я порятунку душі своєї,
Треба швидко йти за тінню власної ідеї! По якому ж праву Сергій так турбувався
 За прийдешнє своєї держави? Бог - Творець, а Сергій  усього лише правдошукач! Я знову
Й знову хочу одержати відповіді розумні від тих, хто розумніший й духовно всіх нас
Сильніший! А той встає на коліна й дивиться на мир з подивом, він життям зачарований,
Але до храму ланцюгами прикутий, хоча  ворог жорстокий дивиться на світ однобоко, як
Святителі й пророки на своїх руках Русь качають, але не всіх людей вони у свою Віру
Відразу обертають! Ніхто не знає, що стоїть за життям людей, хоча тисячі монахів йшли
 По країні, противитися Богові вони не посміли й зерна святості в розум усюди сіяли, але
Слухають поради таємничого Орфея і усмоктують його ідеї! Вони служили їй, Вітчизні
Своєї, до кінця днів! Любуючись дивовижним краєм, що вони крізь сльози обживають
 І благі діяння  прожогом обожнюють! Ці люди з головою, але їх не розуміє народ
Практичний! Поки їхня слава дійде до граду Чудова, де діти Іуди намагаються у вогні
 Горіти, забуваючи зайвий раз навколо себе подивитися! Махнувши рукою, вони входять
У той мир не простій, притупнувши босою ногою, забувши про марення й безліч нещасть
І лих, мовчки жують насущний хліб, але поки є світло, їм інтересу до простих людей
Нема! Якби хтось їх душу запалив і їхньої прозорливості допоміг, тоді б іншим був
Підсумок буття, але Бог їм суддя! Коли можна використовувати розум і хитрість в ім'я
Вітчизни своєї, насамперед, думай про неї й про долю грішних і незаможних людей! Для
Ченців ця Суть була важливішою від усього, що відділяє грішний мир від Бога, хоча крім
Господа немає для них нікого кращого в світі цьому!  «Я ж не вірю нічиїм обіцянкам, що
Навіть ворогів собі обираю ретельно! За моєю спиною йдуть невтішні дебати, але я
Про себе досить високої думки! Мені б набратися дещиці терпіння, щоб донести
Істину до прийдешнього покоління і все-таки в спокої нам жити не дає брехня!» -
 «Чи не здається всім панам, що треба й нам насправді покласти кінець всім звадам,
 А князям перейти під московську корону, але свої городяни їх можуть запросто вигнати
З доглянутого особняка, а потім  змусять відмовитися від родового трону! Стоїть ще
Вітчизна, і люди за неї віддають власні життя, але, якщо її хочуть вороги погубити
 Й з ніг немічну країну додолу звалити, тоді русинам варто Гордіїв вузол самим одним
Махом розрубити, щоб ту страшну війну колись із честю завершити! Коли вузол
 Не перерубаєш, тоді себе й Батьківщину погубиш і під ворожою рукою відразу загине
Весь рід людський! Нам би переговори почати, щоб воювати один з одним перестати, але
Те, що я хочу, мені одному зробити вже не під силу! Русь колись підніметься з колін і буде
Замужньою й багатою, вона стане сильною і зрілою, а люди там остаточно у Бога
Увірують! Мир душ на Русі двоякий і співпереживати її стражданням не зможе
Всякий, а от розбишаки постійно лізуть в бійку! Позаду чимало тяганини, відтепер
 У нас з бісами повний розрахунок по старим боргам є, але ми співпереживаємо дотепер
Всім новгородцям і московітам! Навіть у день останнього суду їх зломити нікому
 Не вдасться в будь-які часи і віки! Принижуючись і вболіваючи, Русь, увесь світ
Дивиться мовчки на тебе! Не можна зупинятися на півдорозі, хоча й не легко через
Терни в напрямку зірок брести, однак, йти туди доведеться, але звідки тільки сил
Стільки у людей береться? У пориві єдиному вони бредуть до своїх неприступних
Вершин! Без страху й затримки встають на неходжені стежки, щоб у новому двобої
Стріли божі простромили наскрізь ворожу плаття!» Поза всякими сумнівами людина
Допускає дурість, коли, проявляючи тупість, проповідує всілякі дурниці і єресь нібито
 Із благих спонукань! Наша душа – незвідана планета та й молитва ніколи не залишається
Без належної відповіді, але людству споконвічно в житті не щастило, адже добро безсиле
 І нінащо непридатне, а зло – всесильне і всевладне, тому що добро саме в зло бісами
Без зайвих коливань уже було перетворене! Перебуваючи у світі мрій, люди будь-яку
Трагедію не сприймають всерйоз! Що там переважає: свідома брехня чи звичайний
Курйоз?! Ну що за запитання? Необхідно повселюдне прощення, щоб тінь збурювання
 Самотужки поплила по набожному чолу й думка істину піднесла в главу свого буття?!
Так чому ж кров скрізь лилася, а супротив нас повстав якийсь витязь чи князь і от ложе
Небес що миті стрясалось і горе додолу щільними дощами проливалося, адже заклятий
Ворог русинів на поле раті що сили б'є й двома руками загибель за рукава людей хапає!
Вітчизну недоброзичливці ногами штовхали й, що сили, її били, навіть,після того, як її
Добрі справи небеса гучно освятили! Немає ні у кого прав на побої - ми ж не відщепенці
 І не ізгої, хоча іноді вершимо справи злі, але інших людей ми не гірші, ми ж миємося
 Й у холод, і в стужу! У житті важкому і дуже  сумовитому, але настільки ж серцю, як
 Іі батьківщина милому, ледве переводячи подих, люди переносять усі немочі
 Й страждання, щоб простий народ більше не мав ніякий турбот! Розум у народу є, а руки
Сильні теж є, хоча надра країни всіляких багатств повні, а ліси покриті зеленню густою,
Але пристрасті непомірні Русі терпіти ще довго прийдеться, коли почуття гумору
 До людей із Золотої Орди знову не повернеться! Серця й душі в людей ніжні, однак, вони
Немічні й до того ж ще й бідні! Життя на семи вітрах, де роз'єднання і суєта потемки
Вселяють простим людям у душі неймовірний страх!  Ченці завжди при справах і ділах
 І їм невідомий підлий страх! У їхніх душах панує смирення, навіть, якщо є гіркота
У душі, то на обличчі домінує повна покара! Немає й тіні сумніву, що осягнувши Боже
Осяяння, не подумає чернець про те, що його життя зовні схоже на коротка мить! Душа
Народжується дряхлою й поступово молодіє, а тіло про молодість згадує щораз,
Тому що поволі воно застаріває! У цьому комедійна суть мирського буття, але
Найбільше там є істина трагедійна! Наше життя розважливе і ощадливе здаля схоже
 На безхмарне диво, а поблизу - чиста мімікрія! Її б суть не зрозуміла навіть Діва Марія!
Сергій дивиться на північ і з натугою вирощує конюшину, відокремлюючи зерна від
Бур’яну, так колись Апостол Павло свої святі діяння в древньому Римі товкмачив! У свої
Обійми він жебраків приймав і їх всіх разом обіймав, він відгороджував людей від суму
 Й понині прагне, щоб вони зло ніяко не сприймали! Він подумки мчиться по хижому
Світу, дивуючи сузір'я й окремі планети, зупиняючись там, де є твань й бруд, щоб щораз
Урятувати всіх нас! Проростає Боже насіння й сходить думка до неба в покладений
Час! Розширюючи власні знання, ми дивимося в очі прямо своєму незнанню, точно
Також, умираючи від голоду й спраги, зводимо фундамент  для масивного дому, назву
Якому ми не зможемо дізнатися до свого кінця свого життя! Молю Бога й благаю і на
Святі Його діяння беззмінно уповаю! Душу від всіх напастей двома руками вкриваю, але
Богові молюся й духом кріплюся, проте з роками усе слабкішим стаю! Зникає дух
Бунтівний, коли вдихаєш повітря розкріпачене, але ніколи не забулося все те, що
Раніше було, тому що час життя не зупинив остаточно! Тінь не може  світлий день
Затьмарити й пустелю в океан миттєво перетворити, а на старому обличчі виростають
Нові зморшки - от що згодом єдино і воно подібне до гірської стромовини! Божий Дух
 До вершини спрямований і супротив злих помислів він Божим словом озброєний,
 Адже Сергій у Творця давно уже по самі вуха закоханий і Ним на святі діяння був
Посвячений і на вершину людської мислі був заздалегідь вознесенський, але там теж є
Дух небесний, не самий нещасний серед простих людей цей поборник високих
Християнських ідей і вільності своєї! У храм він завжди прагнув спокійно ввійти, а там
Постійно хрестився тричі, хоча Сатана на нього ополчився через це! Скрізь і завжди
 Гріх звучить, як гуркіт чи регіт під час Страшного суду і поки зелені на Русі поля,
 Благословенною і славною буде її земля! А там, де битва відбулася й Русь кров'ю вже
В який раз стекла, нині колосяться роздольні поля! Тут лилася заупокійна пісня,
 А блакитний небозвід бачив чимало земних негод! А що ж народ? Як він себе в цієї
 Ситуації знову поведе? Холонуть у людей щоки: вони знову залишилися самотніми
 І від волі далекими! Вони знесилені, так що попереду на них чекає тільки камінь
Могильний, але людина ж не сими жильна! Немає відради ні вдалині, ні поруч! Хто б міг
Подумати ще рік назад, що в інший бік понесеться стрімкий водоспад, і він обумовить для
Країни раптовий захід і сонця, я буття! Рай небес нагорі, але люди на бігу не підмічають
Все те, що нагорі, це можу сказати, як на дусі! Чи варто в мирській духоті так довго
Паритися, коли небо над грішниками ніколи не зжалиться?! Стоїть на узбіччі чернець
Із мідним хрестом  в одній руці, а неподалік п'яний мужик у дірявому сюртуку щось
Стискає у величезному кулаку! Його ока вогнем горять, і вони не відають, що думки
Творять, він був би радий повернутися назад, але біси йому інше велять: «Попроси
 В перехожого вина хорошого!» Але в годину нічну все навколо обійняте непроглядною
Темрявою й не бачить народ кульгавий, що ж  діється ліворуч і праворуч від нього! Біс
 До вівтаря таємно пробирається й украсти звідти святі цінності непомітно намагається,
Але його от-от повинні ченці побачити й декілька різких слів йому в ту мить сказати! Не
Позбавив їх розуму Бог, але щоб кожний із ченців зміг сказати гріху пару слів на бігу, їм
Треба на деякий час зупинитися й у лояльності інших ченців особисто переконатися!
Зізнався б Бог, що рів проміж ними глибокий і дуже широкий, а істина лежить біля них!
 Що ні крок, то сильніше згущається морок і вже не видна через дерево або кущ неземна
 Краса, але гадкою навряд чи допоможеш своєму буттю! От що я Вам, ченці, зараз скажу:
«Христос - наш Бог, Він зробив для нас усе, що зміг і кожному з нас у тяжку годину
 Допоміг! Ніхто просто так не пропаде й додолу не впаде, коли нічого дивного з ним
Уночі не відбудеться! Тільки той, хто сам у Пекло вповзе й за собою закриє
Прихований від людських поглядів вхід, негайно зрозуміє, що там він істину навряд чи
Коли-небудь знайде! Її мир великий і він від дурил прихований і той, хто думати
Відвик, не знайде в тій пустелі повноводний і до того ж ще й холодний арик! Погоди,
Господи! Тебе я обожнюю й вище небес почитую й на Тебе завжди уповаю! Повірте
Мені, що це тільки в нашій забутій Богом країні піде на користь кому завгодно, але
Тільки не мені! Є одна можливість, зрозумівши свою незначність, хоча б спробувати
Зі своїми пороками назавжди розстатися! Бог у нас один, по шляху Отця пішов його
Рідний Син! Нас дарунками обдаровуючи, за межами земного раю, Він бранців катує
 І їх за своїх овець приймає, але надію в душі грішників вселяє, але Русь свята Вірою
Повільно зневажає й забуває, що її воля зріє під небесними променями вже  багато
Років, але від неї навіть тіні не залишається під ногами! Їй потрібна досконалість,
 А простий народ шукає для себе лише блаженство одне! Кожна жива істота
Припускала, що коли б вона так Біблію ретельно читало, як Коран читають
Магометани, то море всякої погані зникло б з душі Марії та Івана, але зло
Заготовлене було для людей заздалегідь і воно затьмарює Божий глас кожну мить
 І кожний час! Хмари згустилися над головою – попереду нелегкий бій: він колишніх
Побоїщ набагато складніший, адже ворог не жде, коли московський князь своє
Військо збере! Загарбницьке полчище інших сильніше і суттєво могутніше, але той,
Хто відданий християнській ідеї всіх на світі мудріший й будь-які чарівники
 Не мають достатніх сил, щоб підірвати крила всемогутній ідеї! Скільки ж років
Треба надалі прожити, щоб у майбутньому часі людське безсилля дійсно знайшло
Підтримку і крила?! Чи залишуся в живих, буде ясно тільки-но через  мить?! Ми
Просимо, щоб Бог нам зміг допомогти в  мінуту небезпеки і загальної тривоги! Звідки
Нам варто очікувати допомоги, щоб в цілості зберегти свої руки і ноги? Коли наші
Думки вмруть, тоді наші нащадки підсумок нашим справам скрупульозно підведуть!»
Сонце обливає лик землі, а обличчя вершини сіяє вдалині, але хмара грозова сонце,
Прикриваючи, у заграві багряній носиться над отчим дахом з ревінням жорстоким,
Підбираючись ближче до православних  святинь! Багато чого з того, що Господь хотів в
Життя втілити, ще не доведено до кінця, і мир стоїть не осяяний, а зерно до кінця
 Не проросло! Господь волає до добра, але Його слова розвіються на вітрі, як полова суха!
Переляк не відразу й не раптом розум темрявою затьмарив, а душу недуга зацькувала!
  Думати страшно про день учорашній, коли доводилося воювати із гріхами врукопашну!
Колись і я у вогні згорю й, як личить бунтареві, навіки згасну, щоб знову не стати
Знедоленим і нещасним і не бачити всіх неподобств, що творяться на землі,але життя
 Не було прожите дарма й немає нічого жахливого в тім, що я один раз умру від убивчої
Спраги! Зникне слід трудів моїх, залишаючи простір для діянь інших! Повірте! Немає
Страху перед смертю! У мирській круговерті є мить непідсудна, про яку нам пам'ятати
Постійно варто! Про неї люди ще не забули й словоблудством її наскрізь не простромили!
Так вже сталося, що грішити й нам не раз у цьому житті траплялося, але душа Господу
 В гріху сама зізналася, і одержала благословення на вірність і служіння Богові!Отже,
 Збираємося в далеку дорогу! Поквапитеся, люди, якщо є у Вас совість і честь! Авжеж
Варто спасати землю від пожеж! Народ багато негод на своїх плечах виносить і кращої
Долі майже ніколи і ні в кого не просить, він жне в полі не колосся, що вже дозріли,і в усі
Горло реве й голосить! Він всіма владиками давно вже покинутий, але з місця  морок
 Не може зрушити! Бої давно вже відгриміли, але князі до кінця об'єднатися не зуміли,
Русь на мить притихла і трохи присмирніла, щоб, виждавши час, знову узятися за святу
Справу! Але мечі і шаблі не тримають руки, що ослабнули через смуток і страждання, але
Чи варто впадати в розпач, коли навколо морок і ніяк не татарами не воювати?! Поки
Волелюбний дух у серцях людей до кінця ще не потух, Боже слово в загальному потоці
Буде сонцем посеред ночі, щоб люди інші побачили мерехтіння волі навіч! Ніхто
 Не повинен почувати себе зайвим у світі, який був створений Всевишнім! Нехай від
Дзенькоту дроту люди трохи втомилися й, схилившись у шанобливій смиренності,
Впавши на коліна, молять Всевишнього про останнє прохання, але життя – коротка мить
Й незабаром закінчиться їхнє терпіння і тоді гряде пробудження й на поле раті ратники
 І солдати зажадають у татарина розплати за спалені будинки й хати! Роз'єднаність міць
Русі зломила, вона та пагубна сила, що слізьми Русь сповна окропила, але поки серце
Б'ється, то й надія до істини незабаром самотужки прорветься! Усяке в житті буває
 Й народ, коли страждати несамовито починає, відразу ж про Спасителя згадує і Його
Діяння прилюдно прославляє, хоча часто про велич Бога просто забуває й лише, коли
Капає юдоль з пологих дахів, про Нього згадує! Він і меч, і щит, а нам не одна ще битва
 Попереду має відбутися й хто в ній тоді переможе, тільки Йому одному визначати!
«Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого
І невидимим. І в єдиного Господа Ісуса Христа,Сина Божого, Єдинородного, що від
Отця народився перше всіх віків;  Світла від Світла, Бога Істинного від Бога
Істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все
Сталося. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від
Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. І розп’ятий був за нас при Понтії 
Пилаті, і страждав, і був похований, і воскрес на третій день, як було написано.
 І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих
 І мертвих, і царству Його не буде кінця. І в Духа Святого, Господа, Животворящого,
Що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова
Слава, що говорив через пророків. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
 Визнаю одно хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих. І життя
Будучого віку. Амінь». / Символ Віри /
                -13-
 Любов до людей будить ізольованість, тому що турбота про самозбереження вимагає
Небувалого терпіння! Усюди духовний занепад, адже істина далеко, а терпіння гірке, але
Плід його солодкий, хоча й у культурі панує повний регрес! Грішне тіло від сили духу
Залежить цілком, але й у нього є свої потреби і бажання, от і доводиться йому
Переносити страждання, не знаючи заздалегідь, чим закінчиться буття й чи зникнуть
 Із поверхні землі пороки всі - про що тільки не передумаєш у суєті!Усяка влада від Бога,
Але й будь-яка хвороба теж від Нього, а це значить, що донині непідсудне нам
Божество! Людину, насамперед, треба поважати, а вже потім їй ненависть до ворогів
Вселяти, а коли вона здатний сам собою управляти, то вона просто зобов'язана знати, що
Ворога треба головою перемагати! Перебуваючи під ковпаком безвір'я, не варто час
Втрачати на міркування про високі матерії! Виховання починається з моменту
Народження, а досвід передує навчанню! Є неписане правило: коли немає
Властолюбства й марнославства, тоді життя проходить у тіні повсякденної боротьби
 За здоров'я, але нікуди не дітися від власної долі, хоча, перебуваючи в постійному русі,
Люди при остаточному розгляді змінюють власну думку, не втративши, навіть, дещиці
Часу на біль і гіркоту спокуси! Тисячі шляхів ведуть до омани й , отже, до  гріха, проте
 До істини шлях один веде, тому що духовний мир з душею цілісний і він теж доживає
 До глибоких сивин! По моєму переконанню істина - той камінь спотикання, який
Жадає від людей спільного переконання, що протягом свого буття ні в якому разі їм
Згрішити не можна! Іноді наяву все, що процвітає, душу сильно обурює! Наші лиха
 Не вічні, адже вони не скінченні і як і життя швидкоплинні! Досвід учить нас глас
Своєї інтуїції слухати щораз! Щоб праведно жити, варто добро постійно творити,
 А не тільки дихати, але й справно діяти! Життя саме по собі нічого ще не означає,
Коли людина його на свій страх і ризик ніяк не хоче переінакшити, але за це
стражданнями в Аду сповна заплатить! Вирятував би людський рід тільки той, хто на ниві
Святості проливав би піт, але великі події створюють великих людей і служать
Плідним ґрунтом для збагнення високих ідей, які, по суті своє,ї набагато глибші
 Роздумів всіх людей, проте вони не здатні зрозуміти навіть мир душі своєї!
Наші праотці засівали зернами істини болота й солонці, незважаючи на те, що їм
Тлумачили мудреці: все, що істиною було вчора, зараз поглинула безмежна діра!
 За розум нам братися давно вже пора! Я недарма по шляху Господньої брів
 І посередині шляху початок всіх початків знайшов! Хоча не думав і гадки не мав, що
Знайду істину того, хто мій дух втішав, але йде ворожнеча слідом за лихом і веде горе
 Й неміч слідом за собою, проте гірше них болісні муки в дні загального лиха або
Непосильної розлуки! А над бойовищем зміїна мерзенність літає, і вона дивним
Презирством володіє і розумного нікчемним уважає, а до добра й миру не тягнеться - вона
Поруч з бездарністю до кінця життя  залишиться, але прагне перевершити дурня! Життя,
Проживши й нічому самого себе не навчивши, продовжує наспівувати осоружний мотив,
Налаштовуючи людей супроти Творця й Воїна миру тлінного й приділяє увагу лише                Речам другорядним! Рідко хто прагне до знань, щоб осягнути суть світобудови, але
Промчаться роки й упущене до тебе вже не повернеться ніколи! Від злого біса й вампіра
 Зроду не чекай міцного миру! Над ним чорний ворон в'ється, і мир на землі просто так
Нікому не дається! Тільки Фаворське світло боронить людей від безлічі лих і бід! Русь
Уже дійшла до краю, але, навіть, умираючи, вона про всі принадності волі навряд чи
Дізнається,  але якби їй не було важко, вона однаково переможе свою неміч і зло й стане
На її полях знову засяє сяйво! Волю не можна за гроші купити, але можна душу й плоть
Умертвити, щоб у темряві непролазної надалі жити й, як колись, лише на слова про свою
Свободу дбати! Уже валить князя неміч у неприбране ложе, хоча він підкорювач чужих
Земель, але відтепер його долає  моторошний хміль і він опускається під зелену ялину й
Починається не життя, а існування заради впливу на свої бажання! Яка його ціль і сюди
Вона саме прийшло з яких земель? На душі кепсько, тому що люди брехливі й лицемірні
Й здатні на зрадництво безмірне! У них немає ні совісті, ні честі, хоча вони живуть все
Своє життя на тому самому місці! Народ і босий, і голий, адже ніхто ще своє щастя
 На землі не знайшов, але хтось сітки тайно в’язав, а хтось до Бога постійно йшов і сам
Себе перевів, але не зрозумів брат брата, тому що все те, що для одного святе й чисте,
 Для іншого – предмет розпусти, але ні батька, ні матір не можна нікому осуджати або
Живцем убивати! Їхні стани й чини нікому в загробному житті не будуть потрібні,
 Тому що їхні бажання тільки Господу підпорядковані, але для юрби гордовитої треба
Апостолом стати неодмінно, щоб вона почала тебе поважати! Ми наділені змалку
Страстями й ганяємося ночами тільки за благими звістками, гримлячи по окрузі своїми ж
Костомахами й животіючи в блуді й соромі! Хами, хами ми! Чи знайдеться десь така
Істота, чиє б нутро не відмовлялося б ні від чого! До чого ж життя дійшло, що навіть зле
 Й нещастя по ньому поповзом повзло всім молитвам на зло, але чеснотою єства живого
Завжди було розумне й праведне слово! Ми не віримо собі подібним і ховаємося від зла
 У місцях спокійних, але при нагоді зручної боремося із собі подібними й справи іноді
 Доходить до відкритої війни, досить згубної для всієї країни! Хтось уже до мене сказав,
Що наша плоть не дуже міцний матеріал, якби яскраво він на світлі ярко не блищав!
Всі люди потай від інших мовчки чекають останній і праведний суд, навіть, якщо вони
 В глухомані лісів дуже багато років підряд живуть! Життя пройде через рік чи два
 І в безвісність талант і розум піде, але, показавшись у колі всесвітніх владик, і ти через
Мить зрозумієш, який цей безтурботний мир безмірний і до того ж ще й неймовірно
Великий, але ти в його приховані від людського погляду таємниці дотепер ще
 Не проникнув! Іноді думка голову зачепить і замість слів там чується лише дитячий
Белькіт, він готовий зануритися в ріку, щоб легше жилося на землі простій людині! Поки
Душа знемагає в очікування чуда, люди по мимо волі виконують чужі ролі чи в лісі, чи
 В дикому полі, перебуваючи в неволі! Такі перипетії жереба і долі! Сьогодні ми ще
Живемо, але наш кінець небом уже визначений був давно і той, хто тут зайвий, покине
Цей мир по благословенню тільки Всевишнього судді, але в будь-які часи істина
Найбільш була важлива для знедолених людей! Знати б міру й слідувати тільки
 За добрими прикладами й не ганьбити себе холопськими манерами, хоча ні кожна
Влада здатна зло проклясти й стримати людські бажання і пристрасть, але, якщо
Сумління душу що сили гризе, тоді й тіло грішити вже не зможе! Всі ми тлінні,
 А наші інстинкти – речі другорядні! Попереду відкритий безкоштовний вхід, а над ним
Уже навис небесний звід, але туди не поспішає православний народ! Він був би дуже
Радим, якби Господь йому ще прожити декілька років допоміг! Не у власті тиранів
Рятувати простих людей від немочі й інших вад! У їхні розрахунки не входять
Повсякденні турботи про простих людей! Подякуємо ж блакитному небу, що не
Позбавляє людей ні води, ні хліба, а то вони вже порахували, що їхні мрії в нетрі скрути
Зненацька повели! Не будемо прислухатися до ремства тих, хто вище всього цінує
Особистий гріх! Людям потрібні гідні приклади з високої духовної сфери! Помилка
Одного – це приклад для іншого, ковтком води лікарі лікують знемогу або ведуть хворих
 До джерела святого! Краще бути одному, чим підкорятися тому, кого нехтуєш і чиї
Доводи душею й серцем ніколи не сприймаєш: ненависний той, хто волі своїм думкам
 Не дає! Коли чиєсь серце не горить, це означає, що особисто у нього душа не болить
І в ній усюди спокій панує, але кожний був би радий збільшити свою пристрасть стократ,
Але попереду й позаду кожного дядька підстерігає ревнива досада! Пристрасть
Командує нами й у душі палає вогонь і полум'я, але той, хто відкинув її заздалегідь,
Самого себе прирік на великі страждання, муки і катування! А кров ріками ллється
Й у руки просто так свобода людям нікому не дається! Вони зі страху готові піти без
Зайвих роздумів на плаху й зняти із себе останню сорочку, тільки б удалася зайву мить
Любові випросити у власної долі! Без справ Віри немає! Вона мірило всього, тому що
Старців шанує народ звичайно і найчастіше всього по звичці, коли старець той чудеса
Творить і в нього дуже пристойний вид: порядна зачіска й штани без смужки, а накидка
На ньому має кольори не помітні, але коли він, попивши й поївши, наспівує той же самий
Приспів, то він залишиться без справ святих, тому що, повставши, не порвав вузду
 Й пішов у долі на приводу й народ тому не підкоряється йому й, зважаючи на все, тільки
Тому, що вже немає колишньої віри йому! Одне приємно, що люди пересічні
Сперечаються навіть тоді, коли у них горе, з небесними силами, але їхній довг - приймати
Все те, що їм дало в борг Божество, але поки сієш зло, без тернового вінця підеш один раз
На саме дно буття свого, щоб умерти від спраги! Якщо рухи тіла вимагають розумових
Вправ, тоді вони, поза всяким сумнівом, забирають зі шляху камені спотикання для
Духовних міркувань, але думка людська сильніша від кулаків і вона звільняє життя від
Залізного пута й кайданів! Лиск дурнів і хитрість мудреців може дійти до того, щоб
Миттю відмовиться від усього, що на вид і просте, і звичайне, але вічне й священне!
Сказано ж у Писанні, що прощати - Божественно, але помилятися - людяно, і коли
Життя швидкоплинне, виходить,що і помиляються люди вічно! Тільки невігласа
 Не супроводжує все життя велика надія, але той, хто бреше й від життя одне лише зло
Бере, сам собі не віддає звіту, що йому жити у святості заважає щось важке і неосяжне!
 Нам би суть буття сповна зрозуміти, а опісля спробувати свої гріхи осміяти і себе,
Немов кам'яну брилу тонким лезом обтесати, щоб урівень із Апостолами посеред
Пустелі на ноги встати! Ми ж прагнемо своє зло на інших зганяти й не намагаємося
Чужі помилки людям прощати! Природа речей і мир незмінні, але вони другорядні
 В порівнянні зі злодіяннями бісів і Сатани, тому що вони сіють на землі зерна ворожнечі!
Слава не обтяжує мертвих, проте вона згубна для живих, людей знатних і простих!
А нам усім ще варто Богові й людям у міру сил своїх до самої смерті служити і на своїх
Прикладах їхні душі зціляти, а так само немічних від всіх тягот буття одним махом
Рятувати! Краще гріх явний, аніж прихований! Правди в людях мало, але її  ж за всіх
Часів на Русі бракувало, зате підступництва було занадто багато, хоча перше - від
Бога, а від біса - друге! Чому нам послане покарання таке?! Я ж прилюдно зізнаюся, що
Часто в житті помиляюся, але виправлятися негайно намагаюся, себе остерігаю, мучуся
 Й страждаю, але в сіті диявола недоречно попадаю, але його замість бога не признаю! Ті
Люди, що не про важливу справу говорять, ніколи грішників не присоромлять! Хто живе
Заради життя в віках, розуміє, що його несвідомий страх усе ще витає в купчастих хмарах
І намагається зустріти святість на семи вітрах! Прийшла пора всім грішникам основний
Закон буття узнати: передбачати – це означає, вміло ситуацією управляти,
Сподіваючись, врешті-решт, здобути прихильність небес, але грішники вірять
У безліч чудес, хоча відкидають світовий прогрес! А напір пороків породжує заздрість
 І склоку, ми ж по досвіду своєму достеменно знаємо, що дуже часто про Бога забуваємо,
А коли дуже страждаємо, відразу про Нього згадуємо! Людина страждає нестерпно,
Якщо залишається наодинці з думками своїми під небозводом синім, а її голову вже
Покриває білий іній! Розмовляючи з людьми, ми самі коротаємо й ночі, і дні, але коли ми
Одні, то що не говори, слова залишаються словами, тому що нікого немає поруч з нами!
У майбутньому не настільки віддаленому людей з усіх боків обступлять пороки,
 А духовна смута буде до неймовірних розмірів ними ж роздута! Бог намагається всім
Відплатити по заслугах: зрадникам і вірним жінкам, але кожному треба здобути
Заслужену нагороду! Більшість не у всьому права, але воно сильна й потужна, а тому
Й повинна достеменно знати, що дуже погано ні в чому потреби не знати! Люди
Підмічали, що святі ніколи не мовчали, вони навстіж свою душу для небес відкривали
 Й грішників на добрий путь благословляли! У ту мить життя знаходить інший зміст! Не
Всі люди на просторах нашої країни досконалі і до того ж розумні, частіше божевільні
Й обмежені! Їх поглинають відразу інстинкти і розум, але розум дуже слабий, а інстинкти
Піднімають дикий храп, коли говорять, що людина їхній невільник і раб! Складне в нас
Буття: ми думаємо по-своєму, а говоримо, як всі й влітку, і весною! Немає оригінальних
Ідей, немає поруч великих людей, всі вони гаснуть у штовханині днів! У чому істина
 Й кому потрібна вона?! Чи варто й чи вигідно їй поклонятися до землі?! Нехай те, що
Насправді справедливе створить всесвітнє диво! Істину треба шукати, а, не добувши,
З її очей назавжди щезати! Її ще можна заново знайти й для себе наново відкрити,
А вже потім довести, що це саме те, що Ви завжди шукали, а наостанок треба, щоб
 Будь-який наш предок навчився б істину від брехні відрізняти! Істина для нас
Важлива, вона незаперечна й ніжна, але для розуміння складна! Зовнішній вид зла
Більше, аніж добра доходить до нашого нутра, і людина отримує користь від зла,
Тому що воно напрочуд природне, а добро - річ другорядна! Розуму властиво вірити,
 А волі - бажати: жити так, як жили колись, щоб не старіти, а тільки молодіти, але
Рідко хто захоче по доброї волі одного разу прозріти, але прикрості й смерть змушують
Людей по іншому на справедливість дивитися! Суєтний той сам, хто не вірить
Небесам і не бачить суєтність миру серед загальної учти! Кидаючись зі сторони убік, ми
Прагнемо тільки до одного: скоріше наяву поринути в темряву, щоб не підкоряти себе
Всевишньому розуму! Ми шукаємо спокою, боячись боротися проти страшних підвалин
Суспільства, але для більшості - це не суттєва перешкода для своєї досконалості!
Упершись чолами у порожнечу й відкинувши повсякденну суєту, люди гають час
Даремно, хоча шукають щастя неземне, але не знаходять, навіть, дещиці спокою
 Й умирають стоячи, так і не осягнувши у той час непростий: від чого буття мирське
Настільки суєтне і складне й будь-які зусилля направлені на те, щоб виправити своє
Буття - марні? Ми зневажаємо справами, а не бажаннями і пристрастями, тому що
Нутру не можна попадати в залежність від зла! Невирішені завдання викликають море
Сліз і плачу, а як же інакше, коли слідом за попутним вітерцем життя несеться
Шкереберть, звільняючи від турбот весь чесний народ, щоб опісля сказав йому Господь:
«Стоп! Я вже Вам один раз допоміг!» Коли Бог з нами, Він змушує нас подивитися
 На цей мир зовсім іншими очами: «Віру душею прийми й небеса до самої кончини хвали
Й перед ними ніколи хвостом не верти! Не можна обіймати свого вічного ворога: він усе
В тебе все одно відбере, коли до цього справа дійде! З ним не можна дружити і в добрих
Стосунках бути! Тільки лиходій може життя прожити без приятелів, але коли в нього
Немає язика і вух, тоді йому жити так спокійніше і немає їх нікого гірше серед всіх
Простих людей! Зло створене на своєму віку двома руками за комірець візьму й назад
Витягну, завдання нелегке собі задам і його двома словами людям уголос не передам!
У час великий Господь Сам представить суду докази, чого ж ми чекаємо? І невже ми
 Не чули ні про одного святого? Не бійся людської поголоски! Уже краще своєю  увагою
Божі молитви удостой у цей час досить непростий!» - «Боже, очисти  мене грішного,
Бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою; але Ти визволи мене від усього злого,
І хай буде в мені воля Твоя, щоб неосудно я відкрив с уста мої грішні і славив святе
Ім’я Твоє, - Отця, і Сина й Святого Духа, -Нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь»./
                Молитва 1-я, святого Макарія Великого /
Цей священний фоліант не посміє опоганити жоден комедіант! Прийміть витязя волі
 У свої ряди, незважаючи на великі років і примхи нікчемної долі, він пройшов крізь
Терни потреби й лиха й довідався про всі таємні її входи! Йому треба пройти до кімнати,
Де святять речі людські, але туди ввійти йому заважає камінь могильний! Щоб не пішла
Геть впевненість із людських серць, що ледь-ледь здригнулися, чимало молитов для
Грішників створив Творець, але куди ж подінеться ярмо враже, коли навколо спогади
 Поростили святі справи й думки, а там одна ковила й терпкий полинь і куди поглядом
Не кинь, зникає з роками прозора синь! Страх доводить розум до тремтіння і їхнє нутро
 Постійно він тривожить, а совість душу гризе, але змінити хід думок вона вже ніяк
Не може! Крапки розставлені остаточно й від нашого ока вилучені - їх здаля не видно!
Чи варто нерви собі тріпати, щоб на прощання людям пару добрих слів не сказати?!
 Наслідок тільки приводу чекає, щоб життя змінити задом наперед і він душу до себе
Вже давно голосно кличе, але та до нього по добрій волі ніяк не йде! Невже вона вічною
Пілігримкою знову стане? Що за дурниця?! Фібри душі скопою повстали і у твані
 І в бруді прийдешній час утоптали, але момент істини вони в ту ж мить проґавили
 І своє безсмертя своїми ж руками демаскували, а гарно буття починалося з самого
Початку! Варто себе віддавати Богу до остатку! Зараз складно з колін піднятися,
Щоб остаточно покінчити із власним рабством! А чи піде простий народ за тим, хто
Його біля заборонної риски вже стільки часу чекає? А зірки над головами грішників
Не горять, а палахкотять і нічого про їхнє майбутнє їх не говорять, а тільки всякчас
Мовчать, а їхні промови Сергій почути був би дуже радий, але в нічній тиші доводиться
Думати тільки про повсякденну метушню: як ці так і ті, що ходять у чорній сутані й
Моляться наодинці всі ночі і дні?! Є в них розбіжності в характері й в обличчях, але їх
Сушить страх і усвідомлює будь-який чернець, що життя прожите було поквапливо,
 А кров недарма сочиться з ран - саме такий результат небесами був визначений
Заздалегідь і земний тиран за сокиру береться особисто сам, щоб поволі позбавляти
Людей гарної долі й назавжди її в сиру землю закопати без попередньої оплати за тяжкі
Труди! Сонце в очах затьмарилося, і Місяць з небес у морок покотився! У тиші гробовій
Серце сковане сумом і нудьгою, але в мить фатальну промінь світла зринає через парапет
І висвітлює старого брюнета, щоб душа нещасна нагромадила енергії чудової! А в годину
Нічну витає над землею Дух Святий й коли Він у промені світла попадає, тоді єресь разом
З дурницею з очей людських відразу зникають, хоча ледь видимий слід за собою
Залишають! Смерть стоїть напоготові й у темряві блискають її карбовані підкови, а очі
Блищать вимогливо й суворо, тремтіння пробігає хвилями по гарячій крові, але вона
 Не прагне знати, з чого їй і коли варто зміну чернечого буття почати, щоб чистішою
 Й вищою стати?! Життя майже перецвіло й у безвісність напередодні відбуло, коли
 В самотню келію в білому балахоні худа й немічна смерть на немічних колінах уповзла,
 А вона - джерело всіх лих і нещасть, проте у неї є велика влада! Світло в очах пропадає
 Й, здається, свіча вже не так, як колись, палає, а надворі тим часом уже розвиднюється
 І сяйво через відкрите навстіж вікно дуже повільно й, майже, посувом вповзає, щоб
Здійснити там коротке диво! Хоча все давно вже готове для розправи, випереджаючи
Мить криваву, встає з ложа борець за волю православної держави й розкриває святу книгу
 І миттєво перегортає глави! Він робить це врочисто й величаво, хоча йому й боляче,
І важко, але він однаково голосно вторує одне й те: «Від сну вставши, ранішню приношу
 Тобі, Спасе, пісню і, припадаючи, прошу тебе: не дай мені заснути в гріховній смерті,
 Але пожалій мене, Ти, що добровільно розіп’явся; і мене, який лежить у лінощах,
Підніми швидко і спаси мене, в предстоянні і молитві. І по сні нічнім пошли мені
Світлий і безгрішний день, Христе Боже, і спаси мене».
/ Молитва 2-я, святого Макарія Великого /
У молитві, як на побоїщі, є зліпок думок, він пухкий, але витривалий і міцний! Від
Поштовхів і ударів, нанесених злими татарам, незважаючи на напасті й зганьблене щастя,
Він не був порубаний на дрібні шматки, його шрами від очей приховані, а риси обличчя
Слізьми були в чистому полі добре відмиті! Молитвою оттакою був роздратований біс
Раннім осіннім часом, тому що той, за ким стоїть Всемогучий Бог, на шлях гріха
Ніколи не вступить і в Пекло зроду не потрапить! Тому, хто, майже,  все дізнався,
 Про святість, муки Пекла не в радість! Мабуть, треба надію мати, що в бездонному
Пеклі теж є свої непорушні закони й там теж служителі дивляться знову прибулим
 На долоні й не відразу їх позбавляють вінценосної корони! Легко дійти до плахи, але
Можна умерти від страху, коли стоїш у полотняній сорочці перед величезною плахою
 Й перед собою бачиш бездонну й страшенну яму, набиту закривавленими головами!
«Господи, що з великої милості Твоєї і щедрости Твоєї дав мені, рабу Твоєму, минулу
 Ніч перебувати  без напасти від усього злого і супротивника, Ти Сам, Владико,
Сотворителю всього, сподоби мене при світлі Твоєї істини і з просвітленим серцем
Творити волю Твою, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
                /Молитва 4-я, святого  Макарія Великого /
                -14-
Слава Богові, що Дух російський поки ще живий і голову долу не опустив, він втілює
 В повсякденне життя старослов'янський речитатив! А думки дозріли давно вже й на той
Дух вони тайкома подивилися, а він міцний і незворушний! Як не сторопієш, коли стоїш
На колінах перед Ним, Духом Святим і не знаєш, що на всі Його запитання відповідати
 За свої минулі збитки і втрати?!
«Господи Боже наш, все, у чому я згрішив сьогодні, словом,ділом, чи думкою, Ти, як
Благий і Чоловіколюбний , прости мені,  мирний і безтурботний сон подай мені.
Ангела Твого охоронителя пошли мені, щоб він покривав і охороняв мене від усякого
Зла. Бо Ти Охоронець душ і тіл наших і Тобі славу розсилаємо, Отцю, і Сину,
 І Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
/Молитва 5-та на сон прийдешній /
Нарешті думи вирішили, що їх небеса на подвиг в ім'я Русі благословили, але потім трохи
Вони охолонули й про помсту свою зовсім забули! Важко знайти брід у ріці глибокої
Точно так само, як на Русі натрапити на великого пророка або з одного наскоку,
 Не взявши більше жодного уроку, пізнати місця далекі, де сяйва волі не було видно уже
Багато років через відсутність сприятливої погоди! Там сніги й замети перекривають
Шляхи-дороги й ні в чому люди не допомагають Богові! Минулого нітрохи не шкода,
Але хочеться глибше істину вдихнути, щоб до небес здибилися груди, а на широкому
Просторі залишилося все людське нещастя і горе! Я ж не стану у всім потурати ханові,
Вже краще буду жити в полоні, чим він само особисто на світанку умертвить моє єство,
 А вже потім мій дух буде відроджений! Князі дивляться гордовито на прийдешні зміни,
 У їхніх думках немає строго продуманої системи, але в душі, яка у багатьох лихах
Винувата, наростає сум’яття, і душа ніяк не може впоратися зі своєю долею! Сергій
Здається смиренним і обтяженим цим миром тлінним! Його всі люди в окрузі знають
І привітатися ці люди ніколи не забувають і до його слів з покірністю прислухаються:
«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному
Народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю
Твою»/ Тропар, глас -1 /
Бог з ними, думками чужими, але як затверджує простий народ: правда боїться
 Усяких панів і вона відусюди гнана, хоча з неправдою вона ніяк не порівнянна!
У вирі думок своїх волію я: де ж суть мого буття й чи завжди повинен я жити
Для інших людей, забуваючи найчастіше про потреби свої? Питань жадібна орда, що
Сили, репетує, як завжди: «Сюди! Сюди! Товариші й добродії! Недовгий час залишився
До Страшного Суду! Люди на допомогу грішникам прийдіть і їх захистіть через коротку
Мить? Ви чуєте, я земля під ногами бісів тремтить? Невже захисників тут немає,
 І вони гуляють по всесвіту?! Хтось хоче, щоб диявол людський рід розтерзав і зганьбив!»
Сочаться рани й кров залишає край жаданий, але горе давить на плечі й душі людям
Зненацька калічить, але ворог людський життя спотворює й калічить! Тільки б скоріше
Виросли гідні захисники з молодих бояр і князів, щоб не було вбивств і грабежів, а народ
Був би християнином від верхівки до самих корінь і воював татар набагато сміливіше! «О,
Боже, дітей своїх Ти теж трохи пошкодуй! Ти їх молитвою своєю прикрий, адже люд
Простій давно вже стоїть за Твоєю спиною!» Надію маю, що вихід із скрути знаю й уже
Через рік чи два вільним стане вся православна країна і разом з нею рабства позбавиться
Вся моя родина! Невже знову необхідно людей  збирати на криваву рать? Не для погибелі
Нас народила мати, але коли немає спокою у державі, а її землі пограбовані й спалені,
Тоді чекай нової кровопролитної війни! Ворогові прощення немає, хоча пропав його слід!
Чому Дмитро не покінчив з ним, а тільки зробити це заповідав ратникам іншим і дітям
Своїм!? Знову б'ють барабани, але люди стоять, немов бовдури й чути голоси лайливі!
 Латка на латці передається від брата до брата, і вони теж жадають від нехристів розплати
За минулі провини! І рать на рать поле брані наново пішла, але в проводирі слов’янська
Сторона собі обрала бездарного осла, а він стоїть без меча і без коня, якого втратив серед
Білого дня, залишилося тільки стремена від  старого сідла! Запущена була убік заклятого
Ворога довжелезна стріла, і вона швидше блискавки туди пішла! Лише такий стрілою ми
Татар пошани удостоїмо й за свої слова опісля їм належним чином відповімо, коли не ми,
 Тоді наші діти відгукнуться на наші прохання! Бувало, що люди немислимо страждали,
Сохнули й убитими на поле раті умирали, а деякі вже від дзенькоту мечів зовсім
Оглухнули й впадали в забуття, геть-чисто забуваючи про долю тяжку, але про неї вони
Згадають тільки у Раї, хоча я себе і їх занадто рано під землю ховаю!
«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости
Провини мої. Особливо омий  мене від беззаконня мого, і від гріха  мого очисти мене.
Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти тебе Єдиного я
Згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже праведний Ти в слові Твоїм і справедливий
У присуді Твоїм. Ось бо у беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо
Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости Твоєї явив  Ти мені. Окропи мене
Ісопом – очищуся, омий мене – стану білішим від снігу. Дай мені почути радість
 І веселість – і зрадіють кістки мої упокорені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх
 Іі  прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного
Віднови в нутрі моєму. Не відкинь  мене від лиця Твого й Духа Твого Святого
 Не відніми від мене. Поверни мені радість спасення твого і духом могутнім укріпи
Мене. Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе.
Визволи мене від вини кровавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно
Славитиме правду Твою. Господи,відкрий уста мої, і язик мій сповістить хвалу Твою.
Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я; всепалення Ти не бажаєш. Жертва
Богові – це дух упокорений. Серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш.
 Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і хай збудуються стіни Єрусалимські.
Тоді буде Уготована Тобі жертва правди, приношення і всепалення; тоді покладуть
На Жертовник Твій тельців». / Псалом 50 /
Сергій із трудом не рахувався, не крав і ніколи з торбою по миру не старцював! А про
Старого ченця інші чорнорясники вже давно говорили, що його плоть залишають останні
Сили! Він нікого не скривдив, але всі страждання свої наяву один раз побачив, він
Змушений був у монастир піти, щоб там назавжди оселитися й від буття мирського
Остаточно відмовитися! Він звик тільки правду людям, дивлячись в очі, говорити,
 Не плакати й не ремствувати, він готовий про те забути, що йому намагалися владу
 Під час відкриття нового монастиря зненацька вручити! Сором! Сором! Так і бути! Він
Повинен ланцюги рабства збити і на вівтар свою долю легенько покласти, а потім далі
 Йти, але щоб не впасти, варто дивитися під ноги собі! Люди розбилися по парах
 І перебувають увесь час поруч чи з Раєм, чи з Пеклом і не звертають уваги н6а тінь, яка
Відбивається на водній гладі й люди морщаться від досади, тому що вона мішає громаді
Добре роздивитися майбутнє буття, адже воно зникає в тіні прохолоді! Сергій з великим
Здивування спостерігає за буттям і його терзають побоювання і великі підозри: чому в ту
Країну, що зникла за сірими туманами татари вивозять добро довгими караванами? Чи не
Варто ворога зайвий раз провчити й чому князь мовчить? Істина вдалечині, а святість
Велика завжди поруч з Владикою, який сидить біля ріки, міцно стисши кулаки: йому,
Напевно, виражатися кепсько не можна, але, зваживши все проти й за, він приходить
 До думки, що у всіх лихах країни винні бояри й князі: «Боже, будь милостивий до мене
Грішного. Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Безліч нагрішив я, Господи, прости
Мені. Владичице Богородице Діво, спаси мене. Святий Ангел – Охоронителю мій, від
Усякого зла обережи мене! Святий Вікторе, моли Бога за мене». /Молитва/
Була - не була, адже життя вже, здається, згоріло, майже,  дотла: що ні верста, так хата
Порожня, тобто пуста, але люди визирають з-під густого й ще зеленого куща і, навіть,
 Не розмикаючи вуста, показують, що їм уже порядком набридли дощі й холоди! Кожний,
Хто вцілів, побачив незриму межу, де і йому відведений скромний наділ розміром два
Метри на один і тут є вихід тільки один: молитися до ополуночі, щоб побачити
 Сонце ранком навіч і всупереч буттю убезпечити хоча б на мить життя своє!
«Полегши, відпусти, прости, Боже, гріхи наші вільні і невільні, словом чи ділом,               
 Свідомі чи несвідомі, вдень чи вночі, чи в думках, чи в помислах заподіяні, - все нам
Прости, бо ти Благий і Чоловіколюбний». /Молитва /
З небувалою пристрастю людина піддається силі влади й бачить у цьому  щастя! По полю
Бродить ненаситний погляд доти, поки не впирається в різнобарвний плахтину, а над
Головою в нього куполоподібний намет, немовби головна оздоба, але його ніхто
 Не лицезріє доти, поки з хати не виноситься все сміття! Люди думають, що дні похмурі
Залишилися позаду й тільки одне благополуччя на них очікує попереду! Постій! Зайвий
Раз не гріши! Тільки завдяки мовчанню цей мир виростить сади запашні, а ниви марні
Обмиються водами студеними! Ці мрії люди в снах бачили, однак, наяву їх би вони не
Признали, тому що той інтерес, що був пов’язаний з волею небес попросту з їхнього
Погляду прожогом зник! От так наяву залишаюся бездиханним на цій землі, але молюся
 Й ще не погано живу, але не знаю: де й коли додолу впаду! Адже мене не навчили батьки
Заздалегідь цьому ремеслу, от тепер і я безталанним і без кебетним умру! Із незмірною
Силою впираюся великими очами в землю милу, де пороки буяють і володіють
Особливою міццю і силою!
«Всі тайни свого серця я розкриваю перед тобою, Суддею моїм. Отож, зглянься
 На покору мою, зглянься на смуток мій, зглянься на каяття моє і помилуй мене,
 Милосердний, Боже отців наших. Я, грішна людина, сповідаючись Господу Богу
Всемогутньому, в Тройці Святій Єдиному, Пречистій Діві Марії, святому
Ангелові - Охоронителеві моєму, всім святим і тобі, отче духовний, в усіх гріхах своїх,
 Якими я прогнівив Господа-Бога мого від попередньої моєї сповіді: ділом, словом,
Думкою, всіма моїми почуттями, вільно і невільно, свідомо і несвідомо. Прошу, отче
 Духовний, твоїх молитов перед Христом Спасителем моїм за всі гріхи мої. Боже,
Будь милостивий до мене грішного і прости мені всі гріхи мої, як простив Ти, з Свого
 Чоловіколюбства: митареві, фарисеєві, блудниці і Савлові. що гнав Тебе. Амінь».
                /Молитва перед сповіддю /
У своїх же інтересах в ім'я загального прогресу часто балагурить преса, що в житті
Загробному жити нестерпно й скорботно! Убиті діти і не розтерзані ланцюги - геть усе
Втягується в тонкі диявольські мережі! У цієї погані є своя назва! Всі нехристі чекають,
Коли ж слов'янські святині додолу впадуть, але, як і раніше, горять в дерев’яному храмі
Мідні лампади й вся людська громада завжди бачити Бога поруч з собою буде рада!
«Вірую, Господи, і сповідаю, що Ти єси воістину Христос, син Бога живого, який
Прийшов у мир грішників врятувати, від них перший я. Ще вірую, що це є саме
Пречисте Тіло Твоє, і ця є сама чесна Кров Твоя. Молюся  Тобі: помилуй мене,
 І прости мені гріха мої, вільні і невільні, я ж словом, я ж справою, я ж веденням
 І невіданням, і сподоби мене неосужденно причаститися пречистих Твоїх Таїнств,
 Для залишення гріхів і життя вічного. Амінь».
/ Молитва святого Іоанна Золотоустого /
 Як міг, так і намагався переконати всіх, що в зло обертається всякий гріх! Що ж
 З миром сталося, і що ж зробити Сергію ще не вдалося?! Либонь, йому самому чимало
Лих зазнати довелося! Звершилось усе згідно по Писанню, і не допоможуть нікому ні
Сльози, ні ридання, коли люди самі пішли в темряву й не довірилися Всевишньому
Розуму! Вони гуляли й бенкетували, доки про страшну звістку не довідалися, що смерть
Сергія позбавляє життя й він стоїть у півкроку від тризни! Сім десятків років він на цій
Землі зустрічав сивий світанок, невже йому помилування немає?! Люди волають у гніві
До милостивого неба: «На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували
Сион наш. На вербах посеред нього повісили ми арфи наші. Там бо питали нас про
Слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: « Заспівайте нам пісень
Сионських». Як же нам співати пісню Господню на землі чужій? Якщо забуду тебе,
 Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. Нехай прилипне язик мій до гортані моєї,
Якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї. Пом’яни,
Господи, синів Едомських, що в день єрусалимських кричали: руйнуйте його
 До останку. Дочко Вавилону, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все,
Що ти заподіяла нам. Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь. Амінь».
                /Псалом 136/
Справа, суть якої незрозуміла, викликає огиду, особливо, якщо до щастя в людини немає
Особливого прагнення, а натхнення не завжди зачаровує білосніжними крилами власну
Уява!  Там, де припиняється бажання, відсутнє, саме собою, зрозуміло, все те, у що
 Не дуже віриться, адже це означає, що там насолоди зовсім немає! Що робити мені з ним,
Гріхом своїм? Будучи людиною  по натурі доброю і не злою, я прагну до істин святих, але,
Маючи ока, залишаюся чомусь сліпим, проте маю розум, щоб не мислити, не сподіватися
Й не гадки не мати, а знову задкувати назад і, не моргнувши оком, відкидати всі істини
Разом! А навіщо такій людині вільно дихати й собі зайві перешкоди створювати? Всі ми
Оптимісти, а на практиці ж - рутинні атеїсти, у яких є лише плотські мрії, як породження
Розрухи людського духу й ми у віці кожнім не думаємо про буття святе, адже,  маючи
Дурні манери, своїми провинами ставимо хрест на Божій Вірі! Мир, наповнений
Огидами брудними, ніяк не сприяє збагненню високої ідеї й відкидає всяке духовне
Спілкування, але заохочує плотське бажання! Знає стару істину досвідчена голота, що
Всяку людину створює безвісна їй доля! Не ми йдемо по життю, а нас ведуть по ньому
Споконвіків, але й тут люди втрачають і совість, і честь, намагаючись самостійно свою
Ношу нести, але коли нас по життю ангели ведуть, тоді чому біси намагаються нас всіх
Разом обдурити, але вони ж особистості  великі з нас створюють! Усе, що прекрасне,
Сприймається моральним, але нам ні до чого ідеали ці, без темряви не було б
Поняття про силу й красу небесного світла! Земна краса душі порядком набридла,
 І от вона норовить умчатися за її неосяжні межі! А наполегливість і час зм'якшують
Тяжку долю, хоча з роками залишаються глибокі зморшки на чолі, але незабаром
Зношується всі, навіть найбільше горе далеко відступає від того, хто розуму не втрачає!
Але в хвилини уявлень тільки точність думки обумовлює точність виразів, але,
Відкидаючи від себе як можна далі всяке диво і чудеса, підспудно усвідомлюєш, що всяка
Істина – це довга й незаперечна смуга! У світі обмеженого спілкування дуже важливо,
Щоб вона стала кутом або крапкою нашого світовідчування! Найчастіше так
Трапляється, що Боги подібні тим, хто їм особисто поклоняється! В основному ми
Обходимося жартами й народними примовками, але не живемо ідеями, а існуємо
Завдяки своїм вчинками! Здається, що істина з життям ніяк не в'яжеться, а буття тут, на
Землі, безперспективне, люди ж переживають проживання інтуїтивно, а до істини
Ставляться досить наївно, а за гріхи розплачуються рублями і гривнями, але при собі,
Майже, завжди залишають карти козирні! Тьмяніє небес торжество, тому що людину
Окрім пристрастей не цікавить більше нічого! Своє життя нічим не обезсмертиш,
Навіть, якщо навколо себе шлях до величі у вигляді червоної лінії жирним пунктиром
На аркуші паперу власноруч прочертиш! Майже, все нам диктують почуття,
І вони персоніфікують істину й високе мистецтво! Прийшла б скоріше така пора, щоб
Зло долали сила добра! Здавна людей підводила надмірна довіра, вона з тої ж серії, де
Немає усвідомленої феєрії й принаймні вона мало проявляється в духовній сфері! Від
Розпачливих роздумів відкривається грань не настільки рідкого божевілля! Життя
 Не схоже на казку, але під кінець накопичується в ньому гріхів під зав'язку! Люди хоч
І іншого сорту, але все-таки бувають зовні схожі на диявола чи риса! Ну, не скажи! Вони
Назовні делікатні й гарні, але в обличчях їхніх немає нічого від людей святих! Тим часом
Вони самі тікають від заборонних тем і таких же проблем і не хочуть зі священиками
Спілкуватися зовсім! Душа прагне плоть остаточно перебороти, але Господь із нею на
Перемир'я поступово, але все-таки йде!
                -15-
Справи й героїчні вчинки Сергія неозброєним оком людям видні, а вони для країни
 Були конче потрібні, а сам він скромним був у повсякденному бутті й церковному житті
І завжди зберігав при собі емоції свої, він сіяв і жав і без стоми на духовній ниві орав,
 А вночі на мир неземний подовгу дивився й помишляв, коли Русь залишиться без
Християнської моралі, тоді ратники недарма свою кров за країну проливали, тому що
 В лісі дрімучому давно вже немає тих чудових і божественних співзвуч. Які були колись!
Застаріває все, що не сучасне, але для людини іншої важливіше всього - вагомо сказане
Слово, тому що дух його ароматом напоєний і от-от він розбудить відразу всіх людей,
 По суті, сонних і, майже, знеможених, особливо, тих, хто зараз у віці похилому! А той,
Хто мучить плоть, як прийшов, так і піде, поки собі нове пристановище в іншому
Таборі не знайде! Нехай гріх йде назад і тут інші промови постійно звучать, а люди
Вдихнуть святості аромат! Адже пращури мої поважали доводи і резони Всевишнього
Судді, але коли вони зненацька чули дзвонові передзвони, то на грудях схрещували пітні
Долоні й молилися, і хрестилися, їм, навіть, Пречиста Діва ночами снилися! Ми ж
Відправляємося в Пекло власним шляхом, не шкодуючи про розставання  із гріхом
 І, не жалкуючи ні про що, свої життям живимо, адже в цьому житті всякий був мирським
Блазнем, тому що більше думав про справу злу, чим про добру й святу! У день один,
Кожний зробить так само, як робить мандрівник або пілігрим: мовчачи візьме ціпок
 У руки й, знехтувавши земні науки, відправиться в Пекло, щоб, зазнавши страждання,
Сказати неземному буттю: «Я навіки звідси йду й з тобою я більше не дружбу
Не вожу і тобі не раджу на себе одягати паранджу!» Хоча, навіть, у день
Останнього Суду ніхто й ніколи нас не зможе переінакшити! Я не пророк, але
Передрікаю, що всі гріхи на землі робляться не вдень, а вночі - це я бачив навіч! Сергій
Всім християнам, що жили в тім стародавньому храмі, був взірцем, хоча й не звик до
Світських манер! Він залишив багато діянь святих для людей непоказних і простих! Їх
Можна розкласти по кольорам, але це не під силу нам! Господь стоїть за його спиною
І допомагає йому втихомирювати дух свій: «Господь небесний, Ти ж Володар страстей
 Тілесних! Чому ж душа повсюдно прагне в небуття вернутися?» Напевно, Бог знає,
Що творить, адже Він робить те, що Йому сумління наказує! Невідома нам Його
Планета, нам не дане призивати Бога до відповіді!  Ми ж пливемо по штормовому Морю
навстріч своєму горю, не думаючи про прийдешню ганьбу! Коли в пост хотілося
Скоромну їжу покуштувати, старець йшов молитися й серед народу проповідувати, себе
Не Сатані, а Богові віддавати й у своїх молитвах тільки Його одного оспівувати! Хто ж
Був сильним духовно і душі милішим в порівняні з ним? Пройтися б йому іншою
Стороною, тому що край рідний був давно охоплений непроглядною імлою й там
Повсюдно діється розбій! Сумовита картина може порадувати дурня або кретина! Русь
 Із руїн ледь-ледь піднеслася, але, втративши з минулим зв'язок, ледве не гримнулася
 В болотну рідоту й бруд! У день осінній сильний подих холодного вітру приніс їй
Довгоочікувану поміч! Сергій ходив ще в молоді роки у білокам’яну Москву храмами
Милуватися й по країні любив наодинці скитатися, а коли йому вдавалося до столиці
Пішки добратися, то доводилося там з монахам зустрічатися, разом молитися, сповідатися
Й причащатися! Чи варто дивуватися, що саме в столиці Русі, і це помітили, майже всі,
 В нього почали крила розпрямлятися?! Він не жалів ні рук, ні ніг – вище всього для нього
Був Бог! Не тішачись надією пустою, він думав про життя земне, але повз неї пройшов
Мирський спокій! Коли ж служба в храмі йшла, тоді його душа відпочивала, а обличчя
Всіма фарбами переливалося й сяяло! Ту службу братія з великим бажанням вела,
Особливо, коли надворі весна буяла! Розчулення на його душі зморшки розправляло
 Й радість по тілу семимильними кроками ступала, але тіло страждання мовчки вбирало,
 А життя без перерви свої права людям качало, а тим часом плоть застарівала, зів'ялим
Древом вона вже стала, але перст долі все так само відкидала! Душа першою досягла
Повної досконалості, і до неї відразу ж перейшло верховенство влади! Без Віри немає
Ні голосних проповідей, ні гучних виголосив, тому що в очах простих москвичів давно вже
Не клекотав святий струмок, там була та звичайна пустеля, що  напередодні її бачили
Люди голодні: на обличчі одні й ті самі зморшки, а в душі - море гордині! Свою доля
Сергій ніколи порушити б не посмітив! У нього не було відпочинку, та й жилося йому
Важко й скрутно! Життя було над міру важке, але скільки ж воно відради подарувало!
Коли душу співає, вона в ті хвилини тільки Бога одного визнає, а Господь їй надію
 На скоре спасення шле вже, котрий рік підряд! Коли приходила пора нічна й у небі
З'являлася зоря золота, чувся гул схвалення від краю до краю, це громоподібно плескала
Сергію рідна земля ! Постулатом святого завжди було збагнення всього дивовижного:
«Уже краще терпіти зло, чим заподіювати його!», однак є одне «Але», нас завжди
Дратує тільки те, що несуттєве, однак, воно недовговічне, як і буття земне, все
 В цьому світі часове! Мир земний здавна страждав  від глухоти! Скрізь і у всім там
Панує духовний і мирський застій, але туман густий стелиться по землі упереміж
 З мирською суєтою! Чутна трель молодого жайворонка, але птаха з вікна зовсім не видно,
У такі часи особлива витримка була людям потрібна! А слухи хвиля за хвилею входять
 У розум твій, в той час небозвід голубий навис над застиглою водою, Сергій, проявляючи
Шляхетність, дивиться, як природа проявляє своє панування над людьми й говорить йому,
Незважаючи на все: « Спробуй цей мир зміни - дарма витратиш ночі й дні, коли хочеш
 У межах святості жити, тоді ти просто зобов'язаний про свої гріхи навіки забути
 Й наодинці років п'ять прожити, щоб свої вади остаточно зупинити, але я дивлюся, що
Ти не дуже власною долею стурбований! Мабуть, чоло твоє напрочуд міцне і у виразах
Ти теж точний! Коли-небудь вража стріла навиліт ранить твої груди й ти не виб'єшся
В князі, і коли допоможуть лікарі, залишишся в живих, щоб не засмутити родичів своїх!
Ти не ледачий, а тому ще дотепер живий! Тебе сюди небеса послали, щоб не було тут
Ні горя, ні суму, але ти ж чуєш чудові звуки - це вони тобі передвіщають довгу розлуку!
Коли ти промовиш останнє слово, зникне твоє життя серед шуму міського й туману
Густого, а тобі, навіть, за допомогою молитви не вийти живим з побоїща святого!»
Непорозуміння з'явилося в блукаючому погляді і по високому чолу піт полився градом:
Особисто йому здається, що нащадки Чінгісхана десь ходять поруч! Йому порядком
Остобісіло цих нехристів боятися, адже вже давно прийшла пора всім слов’янським
 Князям об’єднуватися, тому що скоро їм вдень прийдеться по лісових хащах ховатися!
Серце холодіє і піт градом ллються: татари по п'ятах йдуть - так йому здається!
«О, Господи, помилуй! Нехай слабість змінюється на незвичайну силу!» Людина
Обмежена, адже гріх з народження в її тіло був вкладений, проте мова ось про що йде,
Адже мир духовний дуже складний і напрочуд тонкий! Сергій молитви співає й тільки
Бога визнає: «Людина, ти на себе з боку глянь і подобою Бога негайно ж стань!»
Але в храм поки ще не йде, а чогось мовчки чекає! Старець відкинув геть всі сумніви свої
 Й задумався про суть провидіння, але в мить жорстокості, замість прозріння, розум
Поглинає коротке затьмарення! Щастя у двері стукається рідко і воно залишає на них свої
Чіткі мітки, але хрін не солодший редьки, і от один раз прийдеться ченцеві загинути від
Нестерпної спраги, тому що віроломство долі не повторюється двічі! Нікому не вір, що
 В житті Сергія не було ніяких втрат, а щастю дуже складно протиснутися у вузьку
Щілину! У його душі відтворено чудовий храм, що противиться всім мріям і чинить
Супротив небесам, але це не приносить у буття земне велике щастя! Проти смерті,
Повставши й смертю смерть потоптавши, Ісус у Богу свого Отця визнав! Чи Сергію
З Ісусом змагатися, уже краще йому у своєї немочі зізнатися, чим на виверти бісів
Піддаватися! Багато у світі всяких чудес, але один раз зірка, яка впала одного разу з небес,
Приносить на землю прогрес! Сергій багато разів переконувався, що недаремно він Богові
Поклонявся! Спогади в минулому часі кануть і нічого нащадки не застануть у безодні
Всесвіту - там навічно згине пам'ять людська! Було б дуже шкода, коли б гіркота й сум
Зло, відкинувши вдалину, пішли з цвинтаря, щоб просто зникнути від наговору отрутного
Й злості відкритої, а що ж без них робити країні неголеної й навстіж для ворогів
Відкритої? Серед шуму мирського вже носиться кинуте Сергієм в натовп вагоме слово,
Воно самотужки вилетіло з темряви в напрямку світла у надії домогтися від бояр ясної
 Й чіткої відповіді: «Чому їхні діти тиняються без інтересу по білому світу, коли ниви
 Безплідні давно вже затопили води холодні, а люди невільні й голодні ледве переносять
Страждання й змушені відправлятися в далеке вигнання? Коли ми вціліли, то повинні
Довести ділом, що кращого життя заслужили, хоча колись немічними наші батьки
Були, проте вони вижили й нас народили, щоб ми себе у всій красі розкрили!» Уже
Відбудував Сергій, зруйнований ворогами храм, а ворог сам йшов до них по трупах
 І кістках, щоб у народу забрати на довгі роки щастя й волю дияволові на догоду, але
З’явилася дивовижна статуя перед його очами! Невже братія пішли на приводу
 В прокляття, вони намагалися пережити свою нелегку долю! Храми будувалися 
 Й швидко піднімалися вгору - дивися й пишайся, їх зводили для нащадків зі старих
Християнських уламків, щоб бачили небесні вершини й зелені долини, як багато людей
Йде в напрямку до Бога! Ченцям допомагали селяни з околишніх місць і от уже вони
Побудували чудовий храм майже в один присід! О, Боже, грішника прости! Смерть йому
Вже була готова останній удар у саме серце нанести, вона переслідує Сергія всюди
 Й до болю стискає груди, і його страждання бачать прості й набожні люди! А диявол
Відразу їх запитує: «Чи є Бог або Його давно вже поруч з нами немає?» і відразу сам їм
Відповідає: «Не бійтеся Бога, Його в християнських душах давно вже немає!» - досить
Спірна і дурна з його вуст звучить відповідь, досить схожа на єресь і марення!  Хто лихо
Вчасно подолає, той під ярмом татарським не щезає, тому що знає, що Бог є центром
Всесвіту, Він один управляє всім, що тлінне! Він, напевно, у наші душі проникнув
 І стежить за всіма правовірними! Він основа миру земного, а це значить для людей дуже
Багато! Любов і Бог плоть із душею воєдино об'єднали, а потім клятву вірності на очах
 В усіх три рази голосно повторили й про неї віруючі люди відразу вголос заговорили, але
Потім трохи охололи, але гріхи нікому остаточно не простили, а ті поводяться привільно,
Але непорядно! Там, де холодно і голодно, дарма будуть молитися про щастя серця
Безпристрасні, тому що біси будуть знову й знову на віруючих людей насідати й ледве
 Не за п'яти їх що сили кусати, тільки б святість заживо розтоптати, але чи здатний
Простий люд старця зрадити? Це треба в юрби дізнатися! Таких, як він уже немає, але він
Залишив у православних душах незабутній слід, час пройшов і Сергія посеред нас вже
Давно немає , але його знає всякий, тому що він звільнив православ'я від темряви
 Й мороку! Він і понині з нами і його образ йде слідом за його думками і справами,
 А істина витає під небесами! Він у натурі дізнався на власній шкірі про православну
Цензуру! Ми його раби смиренні, а він наш кумир безсмертний! Навіть тисячолітні
Гілки з ніжністю згадують про справи наших пращурів й предків! Напевно, його нерви
 Нагадували булатну сталь, тому що його туга була напрочуд неосяжна й велика, але що
Стосується розуму поважного старого, то його думка здатна була піднятися самотужки
 У височінь незбагненну й простромити гострої стрілою хмари величезні! Уже кілька
Років підряд йому намагаються вручити священики свою нагороду, а вона йому
 Не  потрібна, тому що він - боже чадо й віддавши роки в ім'я довгоочікуваної волі, народ
У рабстві не залишив, хоча біс його ніяк не змусив забути про святі відчуття: там як
 І раніше йде гра без правил! Грішників багато навкруги, тому що страшна недуга
Охопила людську роботу й дозвілля! Жити без гріха останнім часом стало, майже,
Неможливо, а буття донині мізерне й тяжке, але людина, підкорившись пристрастям
Своїм, залишається непошкодженою і для диявола не видимою! Коли ж ми Бога
 Віддячимо за те, що не все у нашому житті втрачене, адже Він завжди допомагає людям
Простим випливати шляхом святим! А херувим полегшує тернисту дорогу, що веде душі
До Господа-Бога, всім живим із самого дня народження й до сконання днів буття!
Образок святий Сергій завжди з собою носив, щоб у будь-яку мить він був у нього під
Рукою, тому що бій страшний і до того ж ще й небезпечний уже не за горою: прийдеться
Йому неодмінно ризикувати головою, щоб перемогти в мить супротивну долю, але дух
Його тихий і спокійний, адже він повинен бути своїх предків гідний! Йому доводиться
 В келії весь день нудиться й безперервно без перерви на відпочинок потужно молитися
 Й мовчки приходу смерті чекати і увесь час думати й гадати: коли ж її варто зустрічати?
Живеш і не знаєш, що по смерті нудьгуєш, але варто тільки махнути рукою, як відразу
Кощава смерть прийде за твоєю душею, щоб повести її в мир дивовижний, де розум
Залишає спокій, але ніхто не страшиться тією порожнечею, що плескається за холодною
Кормою в годину фатальну, напевно, все це було пов'язане з жеребом і долею, тому що
Людина все своє життя була в них під п'ятою! Нічого окрім попрікань не дочекаєшся від
Них, одна подяка від ангелів небесних і земних і поки голову від землі не відриваєш і від
Турбот нікуди не тікаєш, смерть свої клубки таємно і дуже чемно сплітає й Дух святий
 З душі помаленьку виганяє, а душа тим часом мучиться і немислимо страждає, але той,
Хто цей мир ще не залишив і всі свої образи на землі залишив, раптово два своїх крила
Прожогом розправив, йому ні до чого буття інше: моє життя як і раніше із мною! Він
Не відмів всі турботи й не звільнив себе від мирського гніта, тому що щоденна робота
 В рідній домівці нагадувала боротьбу з мирським содомом! Буде час, коли нога сама
Всилиться в старе стремено й життя піде в небуття, залишивши навіки колишнє, але душі
Рідне й близьке щастя земне, а земля зникне з виду, але душа на волю без власної волі
Вийде, щоб плакати нишком за минулим досить огидним, але в тім краї і я сльози сповна
Проллю, тому що мутний вал сірістю душу накривав і смерть поволі точила свій кинджал,
Щоб у день ясний у яву втілилися дитячі казки! Колишні спогади зненацька потонули
 В сизому тумані й зникли чіткі грані зі свідомості! Немає часу на відпочинок, душа
Перебуває в поході і шукає шляхи для відходу, але їй заважають задумане здійснити
Прожиті роки, вони встають у ряди воїнів непокірливих і навіть безглуздих, щоб серед
Вершин гірських тим часом навіки розстатися із власною душею!  У тім світі грає зовсім
Інша ліра! Хоча хрест усе ще висить на шиї, але вона потроху ціпеніє й дерев'яніє, а плоть
Кам'яніє й костеніє, але по-іншому смерть розправлятися з людьми вже не вміє! А в балці
Топне життя в димці синьої, вона вдалину йде й смерть все ближче й ближче до Сергія
Підходить! Хто нас у пекло веде постійно? Саме це знає, напевно, тільки Один Господь
 І нічого не залишається від колишніх напружень і турбот, і життя перевертається задом
Наперед! Де ж ті причини, що змусили душу давно вже посивілого чоловіка остаточно
Загрузнути по самі вуха в потойбічній твані? Сергій, ми ж твої раби смиренні, хоча
 В житті повсякденному не завжди виконуємо заповіді твої немеркнучі, тому що
Турботи другорядні ходою хиткою йдуть і заважають йти народу православному
Стежкою гладкою, а сили людей не вічні - вони вже давно перебувають в занепаді,
 Та й хвилини життя не безмежні! Пора б людям задуматися поки не пізно про життя
Вічне й жити обережно, якщо це ще можливо! Як їм свої пороки зжити, щоб потім в одязі
Святому на небеса прибути й цілковито, хоча б там, у всім потураючи небесам,
Про гріхи  свої остаточно забути? 
Можливо, варто взяти в руки меч і з ним у засідку залягти? Не
Нова річ, але про неї мова ще йде, а це означає, що життя ще триває! Про нього житіє своє
Піклуються православні люди давно, але з кожним роком усе сильніше тьмяніє святості
Світло, а повітря сонне святістю вдосталь не напоєне вже міцно обіймає гріх і буття
Збільшує його на очах у всіх! У нього є надія на повний успіх! Він нам нагадує велетня,
Що виліз із жерла височенного вулкана, щоб ранком раннім розібратися зі старцем зовні
Дивакуватим! Його погляд спрямований убік сходу, але туди йти далеко, проте, будучи
 В віці зрілому, складно відійти від  повсякденної справи! Адже його душу для благих
Діянь давно вже дозріла й чи варто зайвий раз говорити, що вона на землі ще прагне ще
Декілька днів прожити й не хоче свої крила загодя складати, але немає часу, щоб енергію
Свою акумулювати! Як їй бути, коли смерть норовить її плоть на корені знівечити?! Ченці
Вже почали по Сергію тихо плакати й тужити, продовжуючи його справу пестити й
Любити! На душі в них сум і журба,  їм свого пастиря дуже шкода, але смерті чорна вуаль
Його от-от накриє і тоді вся братія заплаче й завиє, особливо, коли кришка труни його
Мощі назавжди від очей побічних людей назавжди закриє! Незрозуміла туга відразу
Звергла на помости немічного старого: смуток і нудьга на нього налягла злегка, але їхня
Сила й міць напрочуд велика, але він все-таки сподівається на Божий Дух, але безмовний
Старечий слух, хоча він уже виконав місію свою й відстояв у тяжкому двобої волю свою!
Серед вершин гірських і полів бур'янистих перевиховано чимало душ неслухняних!
Скільки часу проведено в подорожах?! Тілу потрібен відпочинок! Не в цю пору року
Старцеві починати зі смертю сперечання й суперечки! Ні до чого не приведуть ці диспути
Й зайві розмови! Наслідок недовго чекати! Руки вже ціпеніють і пальці на ногах німіють,
А губи усе сильніше й сильніше синіють! Сергій не нагадує безпорадного дідуся або
Малу дитину: його голос звучить тихо, але лунко і він ситуацію відчуває тонко, але
Якийсь гул у вухах розриває перетинки! Він чує неголосний шелест й відразу частішає
Його серцебиття: з далекого краю до нього спрямовується смерть неземна! Він своє чоло
Хрестом осіняє й біля дверей кощаву бабу миттєво примічає, але від смерті він свій страх
Приховує й, як завжди раніше  з ним бувало, він «святі помочі» пошепки читати починає
Й це смерть відразу протвережує, і вона задкувати до дверей знехотя починає: здається,
Що вона впевненість у своїх силах уже втрачає! Але зцілювальний дух робить над келією
Своє останнє коло, він летів сюди здалеку, а під ним простиралися гори, низини й хмари
 І небеса виливали благодатні потоки, а непорочний дух все-таки намагається приборкати
Цей мир жорстокий і привнести в нього благодать! Всі гріхи один на одного зовні схожі
 Й не викликають нічого окрім тремтіння і підозри, що якийсь перехожий ледве
 Не вилазить зі шкіри, щоб на кожному подвір’ї панували вади людські ! Ну й що ж?!
Тьмяніє колір Сергієвих очей, уже через годину він покине свою родину і під брязкання
Клинків можна буде почути  старинний речитатив і тільки опісля проллється безвинна
Кров на землю прапрадідів, щоб, зрештою, залишити мир без мудреців і справжніх
Філософів! До краю землі все буття потопає в сірому пилу, хоча люди з пилці й глини
Народилися, але кожний чернець думає про буття своє й уночі, і вдень! Сергій недарма
Слов’янську браваду оспівував і на поле брані всіх ратників і воїнів скликав! Він теж хоче
Жити праведно, хоч і самому довелося чимало согрішати і вад на душу брати, але жити
Продовжує тривати і варто за нього хватитися двома руками! Час йде і Сергію хочеться
Вголос Бога запитати: «Як йому далі бути? Умирати чи жити й що на Страшному суді
Богові варто говорити? Так, мені залишилося мало жити, і я останні хвилини життя
Хотів би в колі своєї братії прожити? Чи зможеш Ти, Боже, моє останнє бажання,
Нарешті, сповна задовольнити?!» А Господь йому серйозно говорить: «По-твоєму
Бути! Ти зміг Мою милість своєю працею заслужити! Поки ти живий, клич отроків
Своїх! Наставляння їм дай і поклади всім пересудам край, однак, знай, що твоєму
Краю Я свій уклін з небес миттєво посилаю!»  А зі сходу й до заходу земля та була
Багрянцем у ті дні обійнята, тому що тужили по Сергію всі сестри й брати, а так само
Бідні й багаті, але в темряві нічний його буття смерть своєю рукою от-от покриє сліпою
Імлою! Раптово з юрби почулися слова молитви, і ігуменська келія була миттєво
Перетворена в бойовище і от звучать слова молитви про сповідання гріхів буденних:
«Сповідаю Тобі, Господу богові моєму і Творцю, Єдиному в Святій Тройці, хвальному
 І поклоняємому Отцю, і Синові, і Святому Духові, всі мої гріхи, вчинені в усі дні
Життя мого, і в кожну годину, і в нинішній час, і в минулі дні і ночі ділом, словом.
 Помислом: об’їданням, пияцтвом, пустослів’ям, зневір’ям, лінощами, суперечками,
Неслухняністю, обмовлянням, осудженням, недбайливістю, самолюбством,
Багатопридбанням, розкраданням, не правдомовністю, зажерливістю,
Користолюбством, запопадливістю, ревнощами, заздрістю, гнівом, злопам’ятством,
 Ненавистю, лихварством, і всіма моїми почуттями: зором, слухом. Нюхом, смаком.
Дотиком, і інші мої гріхи душевні вкупі й тілесні, чим Тебе, Бога мого й Творця,
 Прогнівив і ближнього мого образив.  Про що жалкую, винним з’являюся перед Тобою,
Богом моїм, і маю волю каятися, тільки допоможи мені. Господи боже мій, покірно
 Зі сльозами молю Тебе. Вчинені ж перелічені гріхи мої милосердям Твоїм прости мені
 Й звільни від них, я ж визнав їх перед Тобою, бо ти Благий і Чоловіколюбний».
/ Молитва щоденного сповідання гріхів/
Здається, це молодий чернець слова тої молитви прилюдно вирік, щоб доля не погубила
Талант і не правів церковну службу якийсь дилетант, чия плоть довідалася в цьому житті
Уже не про один порок - її ж хазяїн великий гравець, але і йому невтямки, що Бог іншу
Спадщину цьому храму напророкував! А енергійно інформаційний шар завис над сивою
Головою, він поки ще спокійно нагорі лежить, тому що тільки для праведників він
Навстіж буває по ночах відкритий – так, принаймні, народна мудрість говорить! Серед
Шуму мирського прорізається Сергієм вимовлене слово: «До мого відходу, здається, все
Вже готове, але душа готується до боротьби, втім я говорю сам собі, що коли її
 Завдяки недомислу свого погубиш, виходить, що ти особисто Бога не дуже любиш! Від
Слів моїх формується страшний вихор! Я ж хочу, щоб він затих! Мій гріх набагато
Страшніший, аніж жахи загублених життів на війні молодих воїнів і до них добратися я
Хочу як можна скоріше!» А братія сама  вже не сприймає чітко й виразно ті слова
 І прагне звільнити ігумена від смертельного ярма, але, мабуть, не судилося його життя
Врятувати! Смерть пройшла – відкривай навстіж ворота! Вона з собою душу безгріховну
Понесла, але до небес ще далеко! Він сам ледве чує відзвуки Божественних трелей, але
Ченці остовпіли і на деякий час завмерли і тільки опісля протяжно свої псалми знову
Заспівали:«Господи, почуй молитву мою. Зглянься на моління моє в істині Твоїй,
Вислухай мене у правді Твоїй. І не входь у суд з рабом твоїм, бо не виправдається перед
Тобою ніхто з живих. Бо ворог переслідує душу мою, втоптав у землю життя моє.
Посадив мене у темряву, як давно померлих. І впав у мене дух мій, стривожилося
У мені серце моє. Я згадую дні давні. Розмірковую про усі діла твої і в творінні рук
Твоїх повчаюся. До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед
Тобою. Скоро почуй мене, господи, згасне дух мій. Не відверни лиця Твого від мене,
 Бо уподібнюся тим, що сходять у могилу. Дай мені зрання відчути милість Твою,
Бо на Тебе уповаю. Вкажи мені, господи, путь, якою піду, бо до тебе підношу душу
Мою. Забери мене від ворогів моїх. Господи, до тебе вдаюся, навчи мене творити волю
Твою, бо Ти єси Бог мій. Дух твій благий наставить мене на землю правди; імені Твого
Заради, Господи, оживи мене правдою Твоєю, виведи з печалі душу мою і милістю
Твоєю знищ ворогів моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є. Почуй мене,
Господи, у правді твоїй і не входь у суд з рабом Твоїм. Дух Твій Благий наставить мене
На землю правди. Слава Отцю, і Сину, і Святому духові нині, і повсякчас, і на віки
Віків. Амінь. Алілуя, алілуя, алілуя, слава Тобі, Боже». /Псалом Давидові, 142/
 «Ми відіграємо роль богів тільки тоді, коли хтось із нас болящий чи недужний!»
 Перед очами рядки, які написав колись відомий усьому світу перський поет з прізвищем
Хосров, який все своє життя уникав сталевого пута й оковів, а зовні був строгим
 І жорстоким, але все це людські плітки! Він уже осяг сповна суть і єство земного буття,
Але, напевне, йому було б шкода залишати на землі свій біль і сум, тому що наклеп
Відкритий, злісний і ядовитий, а наяву білими нитками шитий падав на ниви дрібні
 Й запалював серця шляхетні! Уже до неба його погляд спрямований і він, напевне, вже
Прийняв для себе остаточне рішення: відповісти добром на відомий злочин! Ми ж іноді
 Вытаэмо серед миражыв и сныв ы повертаэмося у свою юність знову и знову, щоб тынь
Визнання своєю тінню перекрила наші щиросердечні страждання, тому що із самої
Гойданки ми наяву й на ділі нерівність пізнати сповна зуміли й п'ємо її, як оп'яняюче
Зілля й ще не потверезіли, навіть, побувавши в холодній купелі! Стрімко тікає життя, а ми
За ним ледь-ледь плелися, а воно втрачало свій шарм і зміст, тому що наш будь-який
Успіх церква може відразу розцінити як нерозкаяний гріх!  Куштуючи плоди світової
Науки, додолу не опускаємо свої немічні  руки, навіть, коли знемагаємо від нудьги, але ті
Плоди вимагають сплеску холодної ключової води, щоб позбавити плоть від майбутньої
Біди, мороку й суєти! Плоті необхідні вино й трохи хліба, а душі потрібне тільки
Небо, але серцю потрібен справедливий Бог, щоб Він їй в мить тривоги допоміг
 Трохи! Від Москви поблизу, більш ніж у ста верстах у своїй маленькій келії молиться
Ледь живий монах, він знає, що Господь через час по землі розвіє його тлінний прах,
 Але по його стопах Бог запропонує йти нам! За душею є камінь, навіщо ж тоді гасити
Духовний пломінь?! У ті тяжкі часи в горі захлиналася православна країна, але відтепер
Вона голосно тужить. Адже жалкує, що втрачає власного сина, якому незабаром
Прийдеться жити на чужині! Усякий йде тією дорогою, яка послана йому від Бога!
Навіщо нам щастя, як нагорода, тоді й жити в нестатку не треба?! Чи не пора прокинутися
Й у мирське життя через роки знову з головою зануритися? Жереб простій був покритий
Завжди непроглядною темрявою, але, якщо ти людина свята, а не ізгой і вже здружився,
Як і Бог з скрутою, тоді мир духовний відтепер постійно буде під твоєї п'ятою! Перед
Зорами Сергія темрява й морок, але ніяк його не може здолати передсмертний страх
 І не видно жаху в його запалих очах, але попереду кончина й повний крах, одні молитви
Й псалми в нього на вустах! Він не шукає вигоди для себе, назавжди він залишає минулу
Роботу, а позаду залишаються драговини й сморідні болота! У нього немає бажання
Вмирати, але як йому свого життя врятувати? Сергій бачив, не бачачи, чув, не чуючи,
 А над головою нависав небесний дах, ніхто з нас не може заживо смерть знищити!
Чернець знаменитий молить Бога про свій захист відкрито, будучи стані великої досаді,
Він продовжує за свою державу вболівати, хоча смерть Сергія вже по обличчю так
Хльостала, що в тій келії всім ченцям місця було мало! Хтось, перебуваючи в п'яному
Вигарі, змазав би тричі цій підлої тварі по нахабній пиці  й від того раптового удару
 Смерті б миттю там не стало: вона б додолу швидко впала й потім дихати перестала!
Ми самі винуваті в тім, що не можемо жити віками, а життя на деякий час переривається,
Щоб знову  заново відродитися під небесами! У далечінь небесну дивлячись, Сергій
Проявляє зацікавленість у майбутньому житті, адже люди живі ніколи не згадують про всі
Життєві перешкоди свої: для нього святість вище всього, Адже він був багатьох мирян
Скромнішим і тихішим! А дощ падає з величезного двосхилого монастирського даху,
 І вода заповнює величезні ніші, однак, сутінок ночі намагається старцеві миттєво закрити
Запалі очі в раз і назавжди! Рана в його душі все сильніше кровоточить, і пручатися
Кончині немає вже сили, плоть розривається на дрібні жмути, тому що бачить свою
 Погибель навіч: «Усе - кінець буттю! З Богом ми зустрінемося вже у Раї, але я час
 Не кваплю й поки ще на своїх ногах ходжу й з пам'яттю дружу! Ми ж вічні мандрівники,
Не мужики, а вигнанці, які від істини буття настільки далекі, що їм ніхто й ніколи
 Не подасть руки! Нам потрібні поводирі або справжні пастухи!» Буття незначне,
 З першого погляду просте й не складне, але наприкінці воно стає незбутнім і настільки
Тривожним, що можна втратити життя, не виїжджаючи за межі своєї Вітчизни! Ніхто
 Не прислухається до свого розуму, частіше люди слухають голос свого шлунка!
А в долі одне вирок: як людей ще раз покарати за безпорадно скоєний злочин?
 Думки тривожаться не про життя, а тільки до Бога прагнуть, а слідом за ними підозри
Хоробро мчаться, але ніхто з ними вже не стане рахуватися й тим більше їм підкоритися!
Старець спокійно вмирає, він уже останні сили на очах в усіх втрачає, але його душа
На лаврах поки ще не почиває: їй зрозуміло, що смерть ніколи не відступиться чи убік
Зверне! Її вже ніхто змусити це зробити не зможе, і навіть повеління Боже її лише злегка
Потривожить, але ніяк не знищить, а Сергій тим часом, залишивши на землі всі свої
Вагання, крила навіки складе й поспіхом піде з буття, здається, вже назавжди! Суща
Дрібниця, але його обличчя буде з народом завжди! От тільки кружляється голова, і на
Розум зненацька приходять якісь дивні слова! Молитви довго тривають і ченці розуміють,
Що ігуменові на ноги вже не піднятися, а окаянні не сумують, а веселяться, а чого ж їм
Своїх почуттів соромитися?! Адже старий чернець і воїн на дерев’яних помостах лежить
Спокійно, хоча йому й нудно, і боляче думати про град стольний, куди його приведуть
Небесні справи! Там купола на очах виростають, і люди гріхи тихо втрачають, але ангели
Про це теж знають і їх спокійно на кожному кроці підбирають, але не репетують і нікого
Не засуджують, а мовчки чекають, коли ті люди на Страшний суд підуть і їм сповна там
По заслугах віддячать! Страшно вмирати до строку, але смерть дивиться на Сергія 
 З докором і, не моргнувши оком, нагадує про гріх не настільки далекий, хоча він же був
Святим пророком і жив самотньо, але думка не може бути покарна, адже вона. як
 Підмет і присудок, жадає від життя зовсім іншого змісту, от така суть земного
Буття! А думка людська, опираючись на магічні числа, про щось із небом тлумачить
І промовляє всує непотрібні слова: «Чи дочекаюся смерті, Творець?» - нарешті, хоча б ці
Словеса тихо промовив старець і продовжив далі, хоча його плечі тремтіли й на обличчя
Напливали сум і журба: «Такого зі мною раніше не бувало! Що ж сьогодні зі мною
Трапилося? Невже неміч у душу і плоть прокралася, а невпевненість у розум закралося?
 Я ж продовжую до самої смерті молитися, але біль усередині нудиться й від неї мені
 Важко. Навіть, у келії чернечої укритися! Буде час, коли й моя нога всилиться
У стремено, але безпорадний тягар чомусь сильно квапить прийдешній час! Невже
 Життя й насправді кінчається, і його дух гойдається на гойдалці старої? Чому
Замикається мого буття велике коло? А як же борг святий? Боже, Ти мені дозволь
Взяти із собою Твій куншт, який пахне старовиною! Чого мені, Боже, від Тебе чекати
 Й на що опісля кончини уповати й на що себе мені налаштовувати? Ну, що сказати Тобі
Ще? Чим піднімаюся подумки важче, тим на душі стає болісніше і тяжче! От про що
 Хочу побалакати: про лайливе буття! Воно поріднилося навіки зі мною, моєю плоттю
 Й душею й у цю мить згубну перед тим, як відправиться в дорогу далеку, дуже довго
Треба моляться Господу-Богові! Постів я дотримуються строго, хоча мені на підмогу
Приходять завжди молитви Твої! От так і коротають вони свої ночі й дні! Канони
Думки мої іноді не дотримували й свої обіцянки теж скрупульозно не виконували!»
 Господь, подумавши коротку мить, вирішує питання про його пощаду, але одного
Бажання мало! Такий час настав, що душа сама ще остаточно не розбиралася, коли в коло
Гріхів впроваджувалася, і усе нижче й нижче опускалася, щоб бути до безодні ближче!
Йдіть, всі демони, геть! Замість того щоб ділом ігуменові допомогти, Ви женете його
Душу геть! Невже Ваш час починається й Сатана з небесами об’єднується? Життя
Незабаром зів'яне й Сергія на землі не стане, адже він в тумані розтане, коли у небуття
Піде і на небесах до стоп Творця припаде й зрозуміє, що коли плід вже упав із древа
Життя, тоді залишився тільки один крок до тризни! Ангел от-от за його душею
Прилетить, коли вона своєю святістю спокусить небеса! Сергій тримає свої надії
 В таємниці, а в ту мить небеса уже посилають на землю свій задум остаточний, а що там:
Муки чи страждання! Не дано нам знати заздалегідь, який подальший хід зробить
Божество?! Божий херувим входить у його келію один, він був ченцями любимий,
 Але й він страждає, коли бачить, що ігумен умирає і в мир тіней передчасно відбуває!
 Він не вперше зрить, як йдуть із життя люди святі! А в келію ту, що зараз означає тільки
Одну порожнечу, уже народу не вміщалося, але так уже сталося, що туди налетіло чимало
Ангелів небесних і земних: вони хотіли підтримати на ділі ченців своїх, але ті ще
 Не знають, куди їм дітися від запопадливих думок і вже підняли шум! Вони шукають
Причини, щоб у мить єдину залишити тіло Сергія непошкодженим, а Він звертається
 До них: «Я щасливим, буду нині, адже Господь власноруч проводить мене до кончини! Я
Його негідний раб, я кволий і духом слабкий! Мені ніхто руки на небесах не подасть
 І милостиню, навіть, жебрак не дасть! Чого ж мені від Бога чекати? Тільки молитися
 Й надалі сильно страждати! Позаду залишилися негода й не найкращі роки, хоча я
Чимало бився з бісами в ім'я волі свого народу! Наді мою нависають хмари й ця нагорода
За всі мої труди не занадто велика! Я прагнув піднятися вгору й ніколи не переслідував
Вигоду! А прокляття й ганьбу відкидаю з давніх часів, але говорю самому собі в докір, що,
Намагаючись себе від зла застерегти, рідко перед братіями промовляв я довгу промову!
 Нехай наш монастир, як і колись, на тім же місці стоїть і його величний вид
 Не дозволяє людям грань гріха переступати, або задкувати від нього назад! На гріх
Потрібно скопою. тобто всією наступати і його надію на перемогу остаточно
Розвінчати, інакше нам зло на землі не подолати!» Наш народ на похоронах чимало зілля
Від остраху п'є й спокою ногам не дає, хоча сльози постійно ллє, тому що за померлою
Людиною жалкує, але до гріха його щось тягне й у храм, хоча вона в храм ходить і дітей
Разом з собою водить! Напевно, ніхто окрім Бога слов’янську душу сповна не зрозуміє!
Людина ж сміючись і ридаючи, може життя своє неспішно прожити, але до здійснення
 Мрії так і не дожити! Їй вже точно не дано побачити різницю між тим, що є й тим,
Що бути повинне, якби їй не було дозволено аналогічних собі людей любити й поруч
 Із ними до самої смерті жити! У двобої із закоренілими ворогами не переможеш
Лише одними словами, нам треба частіше ворушити мозками, а коли від нудьги
Танеш і загодя не знаєш, що є слова священні і їх повинен знати кожний з дитинства
Обов'язково, але перш, аніж дозволити їм у розум надовго ввійти, повинне щось
Випадкове в житті простих людей відбутися, інакше той, хто єресь віщає, сам свій
Народ обездолить! Вистачить плакати, наші сльози нам ніхто, навіть, мідним рублем
 Не оплатить! До смерті Сергію рукою подати, а він не бажає її до себе в дім приймати,
Але жінка та, стисши свої злі вуста, до Сергія повільно й вкрадливо наближалася, а нове
Лихо тим часом посувом і тихо на православну Русь насувалися! Такого горя раніше
На Русі не траплялося, але нещастя без попиту в розкриті навстіж двері вже з ранку
 Увірвалася: країна без свого проповідника залишилася назавжди! Наше буття відмінна
Тема для філософського міркування, тому що тільки в пороках людина знаходить собі
Розвагу, але в нас є до влади прагнення й ми самі добровільно стаємо її рабами!
Людство живе серед паразитуючих кланів, де саме влада трішки, помізкувавши,
Відкидає пристойні думки й виховує з нас неуків і тиранів і губить народ без  усяких
Перешкод! Він мріє про незліченне багатство й наяву творить святотатство!
А ченці вже розпрямили спини, хоча в лихий час їм би треба було запалити в тім будинку
Величезну скіпу й з тієї причини Господь уже не спілкується з ними! Так, вони важко
Жили в усі роки свого буття, адже їх вороги душили й з азартом як комах давили, лишали
Замість крил одні тільки жили! Їхні очі ясні вже передбачали таку мить ризиковану
 І досить примарну, коли нещастя відбудеться, тоді про це горе сповна дізнається народ!
На чернечих обличчях лежить похмуре відбиття всебічного суму, хоча вони не плачуть
 І не кричать, а в основному тільки мовчать і у височінь небесну з-під лоба дивляться! По
Їхніх очах всю скорботу можна прочитати! Від горя їм хочеться бозна куди бігти, тільки б
На лобному місці їм не довелося довго стояти! Кожний був радий, якби йому особисто
Довилося поставити запитання до Господа: «Навіщо Тобі нас, Боже, із Сергієм назавжди
Розлучати?» - це питання не просте, тому що мир давно вже проріс наклепами! Скрізь
 І у всім панує застій! Уже котрий рік чахне Адамів плід: висушує гріх весь людський
 Рід, розділяючи його на рабів і панів, прислужників і сторожових псів! Хтось сіяє,
 А хтось гарно жне і безбідно відживає відведений термін свого життя, в одних
Палаці в позолоті, а інші гинуть від тяжкої роботи, в одних жито на широких
 Ланах колоситься, а іншим тільки іноді сниться висока й білява пшениця, одні їдять
Аґрус, у якого дуже приємний смак! От так, а інші за благо рахують, коли доведеться
Їм покуштувати відвар зі старої шипшини й від строку до строку доводиться чекати
Чергового боярського докору! В одних палаци в стародавньому стилі, а в убогих людей
Старі халупки й немає на подвір’ї, навіть, плохенької вівчарки, і у них підрізані
Підтяті для польоту крила! Мабуть, тут місце й справді згубне, в одних немає
Добробуту, а інші ніколи навіч не бачили занепаду! Немає в тих місцях підвалин для
Злиття різних ворогуючих кланів, тому що їх розділяє різна спадщина й розбіжний
Духовний стан! Їх не зможе об’єднати, навіть, ні батько, на мати, адже цим людям
 Завжди щось буде заважати свою вітчизну будувати, але їх зможе між собою
Об’єднати православний храм, але й там панує тиша первозданна і тільки титани
Будуть бідувати, але продовжать храми на Русі будувати! Поважна особа пильно
Стежить за подіями й тримається віддалік від тих, хто до зайвих турбот ще не звик, адже
Ті, хто живуть із натугою, бідують і в спеку, і у хуртовину! Їхнє буття вовіки не забуду!
Ченці ж живуть самотньо, і в них немає нікого під боком: тому що ченці постійно
Змагаються із власними пороками, людськими чварами й склоками! Усе рідше й рідше
З'являється радість на стрижні житія і гине від гріха людська орава, майже, вся! У колі
Гігантському процвітає повсякденне пияцтво й страшне нахабство! Там трудівник усякий
Відразу стане розчепірою й прийме участь у бійці й це буття бачать із небокраю шуліки
 Й столітні сороки, а чорні ворони, як завжди, прилітають сюди напередодні біди!
Господи, людей від гріха відведи і пристрасті їхні зупини! Не осягла ще Русь святих
Понять, а до його монастиря йдуть люди й у холод, і в жару! У численної братії
Розвіваються волосся на вітрі, а його плоть зовсім уже розсталася з душею й смерть
 У немічних людей ховається за спиною, щоб чернець простій не порушував її вічний
Спокій! Якими словами смерть не лай і в них будь-які мережива вплітай, однаково та
Дорога приводить душу чи в Пекло, чи в Рай: «Ніколи, мій друг, вожжини свої з пітних
Рук не випускай і надію на видужання не втрачай! Люди грішать для забави, тому що
Порочні панують у суспільстві закони й вдачі й повсюдно порушуються монастирські
Устави! У тяжбі з мертвими люди живі, здається, не вперше, виявляються правими,
Хоча не завжди відстоюють інтереси своєї держави! Долі не потрібен православний
Народ, і вона преспокійно власним шляхом бреде, але всюди її зустрічає розбрід, він,
Навіть, серед течій тихих і смиренних вод, а народу жорстокий гніт ні хвилини спокою
На грішній землі не дає! Куди ж дивиться Господь?!» - «Підожди! Задавати каверзні
Питання Богові не поспішай, все це особисто ти зробиш опісля! Ти краще Бога
Попроси про прощення своєї богомерзької душі, що в темряві буття заблукала!»-
«Люд простій бореться з ворогами й убогістю й потихеньку лагодить розбій над своєю
Плоттю й душею, щоб у мить кожну почати думати й гадати, що й він здатний потоки
Ворогів завдяки силі своїй приборкати, але щоб навіки зникла скорбота, чи не час людям
Одним махом розвіяти свої сумніви й задуматися на коротку мить про високу мораль
 І етику?! Не треба просто робити вигляд, що інстинкт самозбереження ще не загинув,
А тільки одержав середньої ваги забій! Про боротьбу криваву не тільки з стародавніх
Книг я знаю, тому що сам у ній по самі вуха потопаю - там мир інший, адже він
Простирається над сивою головою, нескінченно-вічний і фантастичний!»
«Благого Царя Блага Мати, Пречиста і Благословенна Богородице Маріє, милість
Сина Твого і Бога нашого вилий на мою грішну душу і твоїми молитвами настав
 Мене на діяння благі, щоб останок мого життя я прожив без гріха і через Тебе рай
 Знайшов, Богородице Діво, єдина чиста і благословенна. Амінь».
/ Молитва 10-та до Пресвятої Богородиці/
                -16-
Сергій, тепер цей мир навіки твій! Колись ти боровся за мирський спокій і бився
 Із суєтою, щоб мир покрився добротою, немов височенна вершина поклоняється опалим
Листям! Там, де немає Всевишньої волі, немає ні гарного жереба, ні чудової долі!  Вони
Разом з душею нудяться в рабстві й неволі! Вся суть у тім, що потрібно бути своєї волі
Творцем, а честі й совісті - беззаперечним рабом! Пішли геть дріб'язкові мріяння,
 Адже попереду на тебе очікують таємничі події! Що несуть вони: гіркоту, біль, радість
Чи страждання? До речі, не все, що придатне для написання на аркуші паперу, треба
Писати смиренно, якщо воно займає духовну сферу! Час незмінно викриє своє високе
Духовне і моральне прагнення до свободи і волі й з часом доведе, що буття тимчасове
Пройдеться по написаних сторінках, як татари промчалися по російській столиці,
 І час сам остаточно вирішить, кого на п'єдестал підняти, а кого в сирий підвал
Миттєво відправити?! Один буде без жалю надовго забутий, а інший у спогадах
Народу продовжить вічно жити! Приймаюся за опис останніх днів і ночей, коли
Померкло ясне світло його бірюзових очей! Про смерть піде мова, але про чию! Тут ми
Промовляємо слово в ім'я старця святого, адже наздогнала смерті тінь чоловіка того, кому
Молитися не лінь всю ніч і весь світлий день! Зігнувши хребет, у спілкуванні з Богом він
Шукає чітку відповідь на багато запитань і висловлює Богу чимало своїх прохань, але хор
 Багатоголосий відгородив їх незримою рискою, щоб російський святий завис на коротку
 Мить, немов звук заплутаний, над безмовною порожнечею! Навіщо ж смерть так швидко
Поспішає, його ж похоронне вбрання ще не зшите?! Не уникнути Русі безповоротної
Втрати: смерть уже рветься в навстіж відкриті двері, вона біснується й шумить і взяти
Приступом плоть норовить! Що Сергію варто робити, щоб вижити? Сергій нічого не чує:
Він ледве дихає,  він неначе спить і нічого в слух не говорить! Чи справедливо після
Приходу смерті про неї вголос говорити, коли душа прагне саму малість на землі пожити
Й плоті про це вона прилюдно говорить! Обпалившись один раз об скіпу, що вже
Догоряє, людина для виправдання своїх дій знайде будь-яку причину! Її знання
Допомагають навіть посеред білого дня для злочину знайти вагоме виправдання, зокрема
Ми теж шукаємо привід для дотримання власної безпеки, де немає місця для загальної
Гласності! Ніхто: ні князь, ні простолюдин не бажає вмирати, хоча ,навіть, той чернець,
Який перед Богом безвинний, зараз тріпотить, немов осикове листя! Кожний норовить,
 Якнайбільше цей грішний мир взнати, незважаючи на тяжку хворобу й на те, що варто
Несамовито мучитися й постійно страждати, але про те, щоб зайвий час прожити всякий
До самої кончини продовжує мріяти, хоча мир проблематичний, тому що наскрізь проріс
Проклятим наговором, бездуховністю й брудом, але ока дивляться й бачать біля неба
Тьмяний жмут - збувається все, що Христос раніше пророкував! Що можна про істину
Буття сказати? Чим гірша людина, тим довше її життя, тому що грішна матінка-земля
Не бажає її до своїх рук негайно прибирати: такі не стануть сповідати благодать, сіяти
 Й жати, а будуть других людей спонукати в руках сокири всякчас тримати і іншим
Людям праведно жити будуть завжди заважати! Від такого життя треба, заплющивши очі,
  За дальні моря швиденько тікати! У пенатах судного дня немає грайливого полум'я, там
Тільки холодний пломінь, але він ще розплавляє душу й камінь! Не знаю: чи почуває
Серце швидку смерть свою? Про саму себе та заздалегідь посилає на землю  звістку
Страшну, лихим її діянням рахунку немає, адже вона самотужки спустошує білий світ!
Смерть є й, можливо, вона видатний знак блакитних небес, тому що разом з нею
Зникає стрес і завдяки її творінням людина переборює грані збагнення! Зірвавши з гілля
Повсякденного буття свій зрілий плід, усякий народ проходить через море негод, щоб
Встати перед порожнечею, обдуреним своєю таємною мрією й зрозуміти, врешті-решт,
Що він ізгой і вже одною ногою стоїть за фатальною межею, а все, що було тяжким
Трудом нажите,  от-от піде в тартарами! О, Боже, людей Твоїх спаси, а їхній ворогів
Згуби! Який же труд важкий – життя прожити і нічого не бачити окрім Божої волі
І тяжкої долі?! Колись і я помру, як старе дерево усохну, але не буду думку няньчити, що
Треба було побільше красти й клянчити! Працюючи з ранку й до ночі, ми у витівках
Долі переконуємося навіч і по мимо волі робимо їй крок назустріч! Перед нею життя
В наготі предстало, а вона його на дрібні шматки почикрижила і немов дощ
Сполосувала, але життя від цього кращим не стало! Сльози падають із повік і відразу
Усмоктуються в тканину порваних одягів, не залишаючи на прийдешнє ніяких сподівань
І зайвих надій! Іскрометний дух уже готовий ринутися в глиб блакитних хмар, щоб
 Не залишити на землі ніяких слідів! Божий щит серцю людини виплодками Ада відразу
Загрожує, напевно, дарма його тягло біле й всемогутнє крило?! Воно напередодні саме
 Постаріло й зовсім зблякло! Душа ж піднімається вгору, а плоди буття від душі далеко
 Відірвалися й кинулися долілиць! Сергій, духом кріпися! У твоїх руках поки ще тепліє
Життя! Ти в його безодню поринь і там хоча б на мить зупинися! Невже кончина чи
Смерть повинна відтепер і надалі сприйматися, як  Господня помста за те, що нас в свій
Час поплутав всесильний біс і без дозволу в грішну плоть він самотужки взяв і вліз, а там
Стоїть глухий і дрімучий ліс! Переживає плоть про це: немає там місця для колишнього
Благополуччя, точно так само і я осягаю мирські закони земного буття! Всі ми грішні
Й наслідки смерті всім нам загодя відомі: смерть неминуча і невблаганна, вона
Нагадує в складному реченні присудок! Там усякий намагається через боротьбу чи бійку
До суті своєї провини добратися, але чернець усе ще вмирати не хоче, хоча й жити немає
Сили! І от-от смерть своє все-таки  візьме й Сергій остаточно вмре, час його життя вже
 На секунди йде! Радуйся кожній хвилині земного буття, тому що поруч з тобою стоїть
Смерть твоя! Пройшов Сергій через страшну боротьбу, але Бог сам визначив його
Подальшу долю й от смерть гримить і гуркоче, зуби скалить серед темної ночі і інших
Людей заохочує допомагати їй  в цій справі страшній! Так, ми люди грішні й до того ж злі
Й потішні, але безуспішні, хоча бажаємо у вівтаря з’явитися на коротку мить, щоб
Господь освятив зотліле чоло святою водою! Для Христова воїна є істина непорушна,
Досить важка й дуже складна: у житті непростому дуже важко валити прилюдно сушники
Й сухостій, але дух сповнений благодаті, а ми ж його воїни й солдати, але мало лишилося
У святості доблесної раті! От-от за всі злодіяння покарає Господь грішну й, майже,
Назавжди забуту народом грішну плоть і, незважаючи на покаяння, Господь-Бог пошле
Нам, як знак відплати, своє Всевишнє покарання до далеких сузір’їв! Життя стало
Набагато гіршим: брудом і так заполонені бруківки й калюжі, а в душі очікування понад
Міри, по ній, моя плоть, хоча б ти не сильно посеред ночі тужи! Замість каменів за
Пазухою залишилися одні бідняки і жебраки! За незримою гранню маячить сіра тінь
Неземного співіснування, але не в кожного є бажання через терні буття пройти, щоб
Істину, врешті-решт, знайти! Хочу декого попередити. Що не можна опір владі чинити
І безлад в суспільстві творити! Варто жити і вірити в своє право, добру владу і міцну
Державу! Приємний смак манни небесної, але якщо говорити чесно, то де вона? Хочеться
Останні хвилини буття бути перед небом чесним і, піджавши хвіст, за народ вимовити
Останній тост! Святість є тільки в серце смиренному, вона його зігріває теплом і вночі,
 І вдень, але вмирає єство й віддає воно землі своє тепло! Чоло морщиться, тому що
Його залишає дар пророцтва й уже жити тілу не хочеться, але поки  жива свідомість,
Душі не загрожує убогість і животіння! Коли зло в яву вже втілилося й гірше з гіршого
Вже трапилося, тоді, Боже, зроби нам милість і людям своїм мерщій допоможи, щоб суєта
З повсякденного життя остаточно зникла, а то завдяки їй скільки гріхів у людей
Нагромадилося! Життя роз'їдає цвіль, а цей мир напрочуд тісний і вражає слух
Монотонність його псалмів і пісень! Так, тут кожний грішний, але не варто робити
Висновків поспішних, тому що тихий шепіт змінює лютий гуркіт! Рік за роком під
Величезним небозводом, підкоряючись законам земного буття, росте грішна родина!
Коли б Господь заповнив святістю потоки весняних вод і злив би воєдино мир краси
З миром духовної вбогості й тоді, навіть, плоть та, що вже, майже, віджила своє життя,
Змогла б страх перед смертю легко перебороти, але чомусь не поспішає Господь! Рухи
Його чудових рук нагадують вируючий вир нещасть і мук, але душа, яка жити далі
Зібралася, поки свого кінця чекала, на хмарах колихалася, вона вже давно із земним
Життям геть-чисто розпрощалася! Від минулого нічого не залишилося - тільки порожній
Звук та пара безсилих рук, воно мимо волі вирвалося з немічних і старечих рук! На Русі
Голодних людей сотні й мільйони, але до них, навіть, не приторкнувшись, князь потирає
Власні долоні й у колишніх спогадах по самі вуха тоне, а йому б, зважаючи на все, треба
Піднімати прапор волі покращати долю держави і відстоювати свої обіцянки гарними
Справами, адже нова війна вже не за горами! Позаду залишилися бойові майдани! Невже
Він не може дозволити собі цілком віддатися визвольній боротьбі? А по річкових низов'ях
Плавали тіла обагрені кров'ю, замість того, щоб удосталь про справи говорити, їх варто
Боярам і князям скоріше завершити, вони почали супротив князю чинити і багатство
Країни проміж собою, немовби шкіру ще не вбитого ведмедя, нахабно ділити! Мчаться
Гінці щодуху й сповіщають столицю і всю округу, що в країні панує розбрат: уже й
Старий, і малий у руки товсті дрюки взяв і кожний, хто чоловіком від народження став,
Теж дуже чітко розумів, що їм ніхто, окрім Бога, не протягне руку допомоги, а щоб ворог
Людей конями не потоптав, варто, щоб сокира в руках російських ратників знову яскраво
На сонці заблищала, адже для цього є всі підстави! Зараз момент істини настав! Для
Російського духу немає ніяких перешкод, щоб сплеснутися зміг в сутичці з ворогами
Кожний воїн, щоб цієї почесті напередодні удостоєний: вони ж воюють не тільки в ім'я
Нагород, тому що за ними стоїть братній народ! Бережися, бережися! Ставка зроблена
На життя!  Уже на небесах сидить в одіянні білому єдиний чернець і згадує все про
Прожиті свої роки, це він бісів вигнати із храмів зумів і не пустив їх, навіть, за поріг, він
Йшов до дороговказної зірки непроторенним шляхом, забувши про рідну домівку! Він
Сидить у тиші й пригадує наодинці, яке безчестя діялося в ті роки в країні: «Сповідаюся
Я, багатогрішний Сергій, Господу - Богові й Спасу нашому Ісусу Христу й Тобі, чесний
Отче, про всі гріха мої й всі злі справи, які я створив на протязі життя мого і які я
Особисто задумав ще до цього Судного дня! Позаду залишилося не життя, а суцільна
Метушня! Боже, в чому провина моя?»Він думає про сьогодення, яке у вогні й полум'ї
Несамовито палає, він бачить все те, що від нас віддалене, як суще й яке нам чимало
Несподіванок у будь-яку мить несе, і зрить здаля на прийдешнє буття! Серце серцю
Звістку подає, а розум розуму її відразу ж передає й той, хто її миттєво зрозуміє, сили
 Й здоров'я своє сам трохи збереже! Всі наші дивацтва ніяк не замінять наші етичні
 Й моральні якості, які мають велике значення для молодого покоління, що піднімається
На ноги,  але я із превеликим жалем констатую відсутність розумових досягнень! «Нехай
Господь виконає бажання твоє, коли дивовижний пломінь міхурами вкриє все  тіло
Твоє!» Сергій засипає лише на мить і вже витає в снах своїх, він утомився й більш
Немічним став, його права рука вогнем горить і вже через мить цей немічний старий сам
Побачить, як він Ісака на благословення запросить, тому що той любить безмовність
 І знає тропи всі, щоб не скитатися надалі по грішній землі, а залишитися  назавжди
 Жити наодинці на небесах! Скільки часу загублено в суєті, але він же не такий, як
Люди всі?! Він вище й чистіше й вижив завдяки духовному хлібу, але готовий до
Вигнання або виселення й залишає цей мир, поза всяким сумнівом: у нього відтепер є
Зовсім інше призначення й треба мати чимало терпіння, щоб у його роки довідатися
Про радість власної волі від своєї примхливої долі!  Море почуттів, але на перше місце
Виступає бідолашна печаль, адже погибель близька, а її супроводжують порожнеча й Туга
Людська! Піти б подалі від гріха й нехай на землі залишиться лише одна стара лушпайка
 Від радісного життя! Нехай допоможе йому Всевишня рука прожогом розсунути похмурі
Страждальницькі хмари! Нехай впадуть високі мури і душа стане вільною! Скільки
Можна скитатися охрест, адже совість у небес теж є! Душа з тілом без плачу розстається
Й не знає, як її подальша доля повернеться! Мабуть, хтось знайдеться, хто з горем
Навпіл належне віддасть всім гріхам своїм, тільки б соромне був властивий усім нам!
Попереду Хрещений шлях і з нього не можна без втрат в іншу сторону звернути: гріхи
 Не в милості в небес, але кожний сам несе свій тяжкий і, навіть, непосильний
Хрест! Мир такий, як є! У ньому чимало тиранства й насильства, але навіщо їх у своє
Лоно мовчки зараховує земля? У ньому злодії на почесті короновані і їм ока чомусь
 Не викльовують старі ворони, тому що ті підковані в життєвих науках і їхній досвід
 З великим успіхом переймають їх же онуки й всьому світу показують свої чисті руки!
Вони своє сповна одержать: їх будуть катувати й довго мучити, а при нагоді позбавлять
Благополуччя, щоб гірше стало їхнє буття - нехай вони поживуть, як люди всі серед
Сміття і метушні! Вистачить їм панувати й царювати, грабувати й красти! Прийшла
 І їм прийшов час, що сили, ридати й на себе всі муки пекла приймати! Вони добро
 В народу тишком-нишком вкрали в лише про себе завжди дбали, вони ж наші керівники,
А ми зовні схожі марність і убогість: нехай нас і надалі сушить тлін і суєта і мовчать
 Уста! Хіба це життя? Його нема й не буде, залишається одне: сподіватися на Боже
Чудо! Навіщо простий люд сам себе губить? Невже він себе й свою державу не любить?
 Ангели нагадують Сергію людей розумних і напрочуд скромних, а в енергії невгамовних
І Господу бажаних, які суть святого Писання осягають і напам'ять багато молитов знають
І їх у храмах разом з людьми всякчас наспівують! Мудрість Сергій шукав у бутті
Звичайному, але він теж тяжко страждав і довго мучився в житті повсякденному, але
Чому чернець про це не розповідав нікому? Він першим вставав на коліна біля церковного
Вівтаря в великий пост і робив це впродовж сорока днів! Уже пропливають у сні
Прикінцевому старі спогади і йому хочеться залишити для своїх ченців визначальні
Побажання! Він сам зрить зі сторони на їхні страждання, і щось тихо говорить один
Одному, а Бог його щадить і продовжує життя  на коротку мить, однак гасне його ледь
Сяюча зірка й передчуття кончини його вже не залишає: своє беруть геть-чисто сиві роки:
«Так, Боже, грішив я теж протягом свого буття, але постійно дивився з ненавистю
 І роздратуванням на будь-який вид спокуси й ніколи не думав про себе, як великого
Генія! Волею або неволею упокорився із жеребом й долею! Веденням і невіданням,
 У розумі і в стані нерозуміння я добро творів, щоб родичі і друзі ніколи не переходили
За грань божевілля! Не перелічити всіх гріхів  моїх по безлічі їх! Святий отче,
Прости мене й позбав від всіх них, каюся й жалію, що згрішив й надалі согрішати
 Не посмію! День гряде, але думка ця вже ніколи не вмре!» Перед очами тільки імла
Одна, тому що їх закриває сіра завіса! Душа йде за межі безвладдя, де протягом усього
Тяжкого буття ніколи не було ні добра, ні щастя! Смерть його на небеса гнала і останній
Віт витирала із спітнілого чола! Помирає Сергій у тиші далекої лісової глухомані! У краї,
Де колись благословляв московського князя для великої раті, там погляд радують широкі
Діброви, але смиренність і покора передувала славі перед гріхопадінням! Так уже може
Статися, що незабаром до брам Раю піднесеться серце таємничого старця, який міг
Заприсягти, що у волі народу є дещиця його власного щастя! Доля замість меду йому
Жало змії на землю послала, але завжди в його душі добро розцвітало! Усякий чітко знає,
Що Господь про нас ніколи не забуває й нас Він чи в Рай, чи в Пекло супроводжує, де
Біси або ангели душу від стресу оберігають, коли вона остаточно вмирає! Дух
Витрачений остаточно, але порив душі сповна небесами буде незабаром оплачений!
Смерть думку про покращення долі не догоджає й всі мости за собою спалює, а пам'ять
Геть-чисто руйнує! У лісовій хащі вже вмер чернець справжній! Він зазнав благодать
Божественного Духа й ніколи не скривдив ні комара, ні мухи, але біля відкритих райських
Дверей варто вже подумати про грішну душу свою і немає у світі істоти живої, яка була
Більш дурніша, аніж людина : адже вона все своє життя крокує слідами долі своєї
 І завжди відстоює чужі ідеї! Блаженний дух сміливий і самий милий, розумний
 І відважний, зухвалий і на вид гарний і самий, що не є благочестивий! Він не раз
Виставляв себе юрбі напоказ і тепер сяє, як іконостас, і в знак поваги йому ченці
Висловлюють свою віддяку! В умираючих очах відсутній тлін і порох, там є перевтілення
Й дивне для померлого єства осяяння! У Сергія свій шлях, але в чому ж його таємниці
Суть?! Ми жили й грішили як могли й от свій храм на небі знайшли, але перед цим
Вирили собі могилу на самому краї землі! Десь позаду залишилися наші знані вчителі
І поводирі й кожний йому кричить: «Ти свої очі розплющ і пильно дивися, коли треба,
То  біса без жалю обдури, а нас у помічники до себе візьми, але про це по всій Русі сильно
Не сурми! Подивися на сирі підземелля, там знаходяться всі ті, що перемогти свій гріх
 До кінця не зуміли чи зробити цього просто не захотіли, і їхній кінець ти бачиш на ділі!
Тут чорти у всім допомагають кощавої смерті! Вона миром керує й за кожним з нас,
Навіть, тут пильно стежить! Коли треба ще глибше під землю зажене й передчасно
 На болотах поховає, а інших, навіть, пальцем не торкне й злі парфуми від них миттю
Прожене! Куди ж людство йде? Склади на груди свої долоні й сміливо опустися в цей
Мир бездонний! Ти багато міркував про життя земне і небесне і мучився і страждав,
 А іноді сам себе катував, а що ж ти там для себе довідався? Молитва - твій щит, але
Коли вона без діла на вустах висить, то їй загрожує сором і стид, тому що він блуд
Коли-небудь переможе! Нехай Господь нам, врешті-решт, переможе!» Як тут Сергію
Бути і як йому далі жити? Невже прийдеться звіром вити? Треба людей своїх краще
Розпитати, як всі негаразди буття всім разом подолати і Бога про дарування волі і кращої
Доли гучно запитати: «Зачекайте! На розтерзання мою душу не віддавайте, хоча б її
Па коротку мить пощадіть й до брам Пекла прожогом не тягніть! Хочу заздалегідь
Знати: за що її повинні нелюди строго покарати? Їй би краєм ока побачити все те,
Що вона має випробувати на собі! О, Боже, дозволь останню відраду для статечної
Душі! Немає в неї близьких серед пристрастей темних і низьких! Вона не зазнала
Ризику, тому що не підпускала до себе гріх дуже близько! Вона звикла в небесах
Літати й без ім'я Твого навряд чи зможе день прожити! Я ж блукав і чимало гріха
 На своєму віку пізнав, і не буду заперечувати, коли Господь вирішить мене прилюдно
Покарати, але що з голої людини можна взяти?! Тільки рабські ланцюги зняти, щоб
Душа змогла сама від гріха втекти! Коли буде треба, то без довгих роздумів впаду
 На дерев'яну плаху! У мене немає перед Божим судом дещиці страху! Коли треба,
Сам вирию глибоку яму, але все одно піду не зиґзаґом, а прямо!» - заявляє його голос
Упертий, але в мрячних лісах буде незабаром похований його порох! У чернечих очах
Захват, що теж навіки зникне через коротку мить! Було в Сергія велике дарування: він
Шанував джерела знання, і поки плоть шукала за допомогою душі свій порятунок,
Господь надіслав їй хрест Святий! У душі й біль, і хвилювання: повинна трапитися земне
Аварія корабля, залишивши неприкаяними й життя, і сум'яття для того, хто своє життя
Прожив, немов жебрак - у рваному одіянні й без надлишку їжі! Він йде в мир інший
 І от-от покине його душа цей мир земний, а тіло умиється ранковою росою, по якій
 Наш герой замолоду ходив босим: «Невже я Бога не слухав або ж хоча б одну з Його
Заповідей випадково порушив! Я ж у холод і в стужу уповав на щасливий випадок
І серед ченців був кращим і на шлях істини наставляв найгірших! В ім'я Божого слова був
Готовий завжди на себе на себе пута й окови натягти, але смерть за собою двері
Замкнула і перед моїм носом засув прожогом до краю повернула, а потім хвостом
Вильнула і в сутінку буття безповоротно потонула! З мене хоча б ланцюга після смерті
Зніміть і мені срібний хрест у руки вкладіть, а потім, брати мої, на самоплив справу
Пустіть! Чому бути, того не обминути! Здається, мені не варто про колишні надії
Згадувати! Прийшов час грішний мир назавжди залишати!» А хор ченців гучно співає:
«Пречиста от-от гряде, вона, святий отче, уже до тебе йде, щоб твою душу
Відправити на небозвід, а грішну плоть укласти у тільки що зрубану домовину!»
 І голосить народ! Старець ледь-ледь на ліктях підвівся, і промінь світла його чоло засяяв,
Але ігумен прожогом на підлогу впав як підкошений, смерть непрошена його відвела
Подалі від монастирського вівтаря! Він упав на коліна, щоб не бачити навколо себе безліч
Незнайомих облич: справа проста  для будь-якого ізгоя, а для людини святої смерть
Подібна до розбою! На обличчі Пречистої уповання, а на його чолі велике страждання!
Діва знає заздалегідь, що в нас із нею до смерті різний підхід і різне тлумачення, але їй
Вірить народ, а з нами чинять щораз навпаки! З колишнім душа не розстанеться ніколи,
Вона поблизу й разом з ним завжди! Божественні чари не лунають дарма, але той, хто
Поніс кару, знайде таємну відповідь не в жмені срібних монет і в них не буде загублений
Праведний слід, хоча гріхів чимало душу на своєму віку перевідала, але все, що їх до себе
Раніше залучало, знову стоїть у всеозброєнні напоготові, замисливши щось дурне,
Напевне, безчестя якесь!«Не бійся, обранець мій, усюди й завжди я буду поруч із тобою
Вдалині неземної! Зараз я прийшла, щоб підбадьорити тебе, твої діяння шаную й від всієї
Душі по тобі уболіваю, але от що тобі я скажу, що по твоїй долі не тужу: почута була
 На небі молитва Твоя! Там, де ти, Сергій, там і я, адже я доля й частка твоя! Не дбай
Більше ні про що, але йди завжди слідом за Божим словом, отже не розмахуй своїм
Хрестом, немовби булатним мечем й пам’ятай тільки про одне, що холодна зброя тут
 Ні до чого, відтепер твої ченці будуть мати достаток у всьому! Їхні справи благі,
Немовби сни голі: їм же напередодні приснилося, що от такими відважними й ледве
 Не святими вони народилися!Вони позбудуться від ворожих мереж і не потонуть
 У штовханині буття, так що довірся благодійниці своєї до кінця днів свого життя!
Я невідступно буду неподалік від місця цього і ти побачиш хрест у моїй правій руці,
 А місце те давно вже віддало перевагу твоєму єству, яке я особисто прикрию своїм
Покрівалом, але коли його виявиться замало,я обгороджувати тебе від лих ніколи
Не зморюся! Божа влада над нами і я клянуся небесами, що тебе ніхто пальцем
 Не торкне і в пекло не прожене! Ти ж навпроти відвикнеш від власної плоті і без
Особливого бажання займешся зовсім іншою роботою! Зараз тобі не до бенкету –
Залишитися б живою: ти боїшся вигляду сокири! Ти не угодиш у темницю після того,
Як прийдеться саваном дірявим з голови до п'ят накритися й у милості Бога зайвий раз
По-справжньому переконатися! Нам насправді зараз не до веселощів: ти втомився від
Мирської канителі і тобі набридли пурга й заметілі, але роки твої вже відбили зморшки
На твоєму чолі й перед тобою поставлені інші цілі! Не бійся смерті! Ви Богові більше
Довіряйте, але розуму ніколи не втрачайте! В тебе немає ні моці, ні сил, щоб позбавити
Плоть свою від думок сумних! Не засмучуйся, Бог над тобою зглянеться, і ти відійдеш
Выд справ осоружлих і тобі немилих! Схиляй, обранец мій, свою голову на груди! Тобі
Вже настав час відправлятися в сорокаденну дорогу, яка незабаром приведе особисто
Тебе до Господа-Бога! Тебе ангели заждалися, перед тобою та заповітна височінь, про
Яку ти мріяв все своє життя! Духом кріпися й під ноги всякчас дивися, щоб не спіткнися!
Настав час подумати й нам відразу про чорне й червоне буття, про гіркоту й нещастя,
А також про символи духовної й людської власті!» О, Господи, Ти до нас прийди,
 І розібратися в тім баченні відразу ж допоможи, тому що на нашому шляху не видно
 Нічого! У душі й в тілі немає єднання! Так, коли ж гряде порятунок?! Мабуть, це було
Проведення? Тріскотить по швах грішна душа від хвилювання, залишаючи нам одне
Ганчір'я й подране лахміття у вигляді нещасного буття, де нові нещастя в чорні тони
Життя власноруч офарблять! А поруч чаша стоїть зі смертельною отрутою вже багато
Років підряд і смерть на життя дивиться лиховісним поглядом! Вона не стане чекати
 До ранку і давати якісь обіцянки, хоча вона ще вчора  обіцяла відійти від смертного
Ложа, щоб єство Сергій зайвий раз не тривожити! Отже, у дальню дорогу йому збиратися
 Пора й варто летіти туди, де не буде видно краю землі вже ніколи, одні лише небеса та
Навколо чарівний погляд зелені й стрункі ліси! Йому шкода назавжди розставатися
 Із землею чисто по-людськи й звалювати нову ношу на старечі і немічні плечі! Вони
Вдосталь пізнали й скорботу, і каліцтва - все те, що душу будь-якого чоловіка миттєво
Скалічить! Світло от-от померкне надовго й зникне з око широка річка Волга! Ченці
Незабаром плоть Сергія в сиру землю лопатами зариють, вони вже стоять напоготові
І моляться знову й знову  в ім'я житія святого, але ніхто не вимовив, навіть, лагідного
Слова, щоб у безтурботності дитячої, забувши про звичаї світські, слізьми похорони
Офарбити й гортанним лементом округу оголосити про їхнє горе, яке до них невчасно
Прийшло! Що? У кожного душа затріпотить від бачення такого, тому що є речі,
Побачивши які, приходить натхнення й геть тікає сумнів! Напевно, так дороговказна зірка
Веде по шляху Божественне проведення, але душа не відразу кориться чужому наказу!
Вона відміряє три рази, а вже потім вип'є або перекине власну чашу на землю грішну
Нашу! На честь цієї події, коли душу на суд запросить небесний судія, відбувається
Моління, де молитви змінює загальний спів! На тім місці, як говорить легенда, потім був
Вибудуваний величний собор! Є думка, що в будівництві тому брали участь не тільки
Люди дорослі а і місцеві малюки, хоча у них ще руки слабкі й уразливі! Живий дух
Доходить сюди й боїться в те місце сунутися Іуда! Місяць мерхне десь, уже близький час
Зорі й сірого світанку! Хоче серце зубами в життя вчепиться, але не призначено цьому
Збутися! Розриваються холодною ніччю чернечі душі на дрібні жмути, але за душею
Покійного їм уже не варто гнатися: вона у неземне буття продовжує хоробро мчатися! Він
Зі скорботою залишає дітище рідне, йому відтепер визначене буття інше, можливо, воно
Буде кращим, а, можливо, набагато гіршим, аніж земне, але ніхто достеменно не знає про
Це! У храмі тім, що буде побудоване потім, красується на вівтарі чудова православна
Ікона, яку потім славетні ченці не раз і не два рази визволять із ворожого полону! На ній
Була зображена безвісним живописцем слов’янська мадонна або Пречиста, котра,
Знехтувавши закони мирського буття, сходить з небокраю й потік світла ллється з її
Ніжних долонь! Погляд її сумний, адже цей мир далеко не ідеальний і він нагадує дім,
Що складається із одних і тих звалищ і руїн, а поруч вештається один громадянин зовні
Схожий на дідуся старого, у якого за душею немає нічого, окрім совісті і Бога, а трохи від
Нього чернеча братія ледве ворушиться, вона останніми подихами Сергія бажає упоїтися!
Уже майже ні чутно подихів там, але ніхто не дає волі своїм вустам і гірким сльозам!
Уподібнюючись духовним катам, зуби перекривають подих замерзлим вустам! На іконі
Тієї, що висить на стіні майже порожній, позаду молитва є і весь мир іноді її читає, коли
Потреба в цьому зненацька виникає, Богородиця прийшла сюди заради спасення власного
Чада! Ікони за всіх часів святість у душі вселяли, але іконоборці їх постійно руйнували,
Тому що їхню суть розумом не осягали і боротися з іконами на хресті присягали! Але
Будь-яка ікона чує й лементи, і стогони, її сила приходить у затони, хоча вона спокійно
Висить на стіні, а біля неї моляться ченці наодинці, але потім вони безповоротно
Впрягаються в повсякденну роботу, хоча їх щось від молитов відволікає! У чому ж
Причина? Чи не в нас криється та зла личина, коли всі чоловіки одного разу хором
Заговорили й ледве не заскиглили: «Чи не ми двері важкі навстіж перед гріхом
Самотужки розкрили, а потім їх прикрити забули?» Подібно алярмам грішили всі
Люди зі смаком, а тепер, навіть ,не знаємо, чому горе нависло над квітучим краєм?! Жити
Їм тут не просто, тому що вони там не хазяї, а гості! Не повезло країні зі спадщиною,
 І от її нащадки ходять по містах і селах з торбинками і ледве рятуються від недругів
Втечею! Чи не їм ченці постійно говорили: «Скромнішими будьте й про заповіді
Владики небесного надалі не забудьте! Уже краще молитву в храмі замовте, а вже
Потім по своїх справах біжіть і правду завжди один одному відверто говоріть, а душі
Свої загодя щадить, адже вони не відразу забиваються гріхами до краю! Треба
Жвавіше ворушити мозками й уповати на хрест Господній, який висить на товстій
Шиї, майже, в кожного! Гріховний вітер поруч тьохкає і свище, а людям треба бути
Набагато мудрішими й духовно чистішими, отже що з себе представляємо ми?
Невже ми насправді немічні жебраки? Уже сьогодні грішників може вразити стріла
Господня! З пороками треба битися, а не натще з ними цілуватися!» А образ той
 Недарма любив простий і немічний народ, тому що він руку допомоги їм у хвилини
 Прикрощів миттєво подає! Коли на ту ікону зриш, то ловиш думку, що саме ти осягаєш
Небесну височінь! Писати ікони, не всякому художникові дане - це право повинне бути
Збагненням благодаті доведено, але однаково й у цьому випадку писати йому образи
 Не буде дозволено, тому що грішникам писати ікони Богом заборонено - це заповів
Батько Синові, тому що всі святині можуть бути перетворені в попіл і сіру глину й тоді
Одні руїни залишаться на привільній слов'янській землі! Першим іконописцем став
Євангеліст Лука, не тільки рядки чудові й блакитні хмари виводила на пергаменті його
Вміла й обережна рука! А коли в країні панує розпуста і, навіть, останній ідіот і той
Негайно кривить рот і пускає руки в хід, щоб простий народ жив жахливо й страшно,
 І безшабашно ходив узимку й улітку в одній і тій же сорочці! А біс поганий,
Перетворивши людей у череду смердючих баранів, над ними вдосталь поглумився
 І завжди відверто насміхався, а потім над святинями сміявся й над православними
Людьми всякчас знущався, поки до своєї останньої вежі одного разу опівночі не добрався!
Він виглядав не так, як колись: у нього вигляд був несвіжий, але він ще плекав надію
 На щасливий кінець, однак, ченці й народ не пропустили його наперед, щоб він
 Не знущався з народу й не переходив ріку, не знаючи броду, а той кинув тінь на чесноту,
Цьому Господь свідок і цілий день переслідує її, навалюючись на неї і йому не лінь стояти
В підворітті як пень і її весь день чекати! А душу в передсмертних муках томиться й уже
В співчутті ченців зовсім не має потреби, хоча смерті, як може, так і пручається, однак
Таке дуже рідко у повсякденному житті з людьми трапляється! Розмова ведеться
Предметно й з левовою відвагою, але марно, тому що це нікому зараз не треба й це зовні
Помітно по його подиху, тому що за гріхи гряде покарання! Думки відвагу ледве
 Не зім'яли, але принизили і руки зв'язали, ще трохи часу пройде й прийдеться звертатися
До Господа-Бога за предметною допомогою, щоб вона потроху розчищала до нового
Храму заповідну дорогу! Позаду залишилися інтриги життєвої гри, а попереду
Маячать неусвідомленої юності марева й міражі! Сергій теж ходив пішки по Русі,
Тримаючи в правої руці сучкуватий ціпок, він їзду на конях просто не переносить, навіть,
Коли його ченці просять прокотитися на возі зухвало, чисто по-королівські! Люди
Відверто дивувалися, але над старцем ніколи не сміялися й зроду не знущалися, хоча це
Раніше на Русі ніким не заохочувалося й гарним тоном не вважалося! Коли люди
Поховають його тіло, навіть тоді не забудеться його свята справа, хоча йому пощада
Не потрібна: для нього істина над міру важлива, тому що душа силою правди вражена!
 Спалахнувши меж плеяд, він напрочуд спокійний і радий! У передчутті довгої розлуки
 Братія вже на грудях схрестила руки, забувши про гіркоту колишніх образ, вона ще
Сильніше плаче й  про його подальше життя тихенько дбає! Смиренний стан з його душі
Ще не пішов бозна-куди, хоча поруч завжди перебувало велетенське зло, але від його
Чесноти всім у монастирі було світло й чистим було повітря, але час потихеньку вперед
Повзе і колишнє геть-чисто з його очей уже щезло! Самою природою так заведено, що
Зволікання вдвічі небезпечне, а коли нам щось призначене, а тим більше на нас Богом
Повішене й поруч із буттям зло регоче люто, тоді  загоряється свіча сумовита, адже їй теж
Надоїло життя осоружне! Наперед юрби, забігаючи, несеться доля фатальна, постійно свої
Чіткі на пальцях перебираючи і зупинившись у самого краю глибокої могили, вона
Бачить, що ченці теж засмутилися! Яка глибока прірва відокремлює нас від них: брудних
 І злих, божевільних і по вуха вгрузлих  в гріхах своїх від людей чистих і у вірі вільних,
Одухотворених і до гріха не схильних! Хто винний у цьому окрім нас самих! Продовжую
До хреста припадати, адже мені важко свою скорботу двома словами передати! Святі
Такими ж людьми були, як і ми! Як і ми, у плоть грішну вони завжди одягнені були, ті ж
Немочі мали, але на ділі про високі цілі дбали! Ніхто не заважав і нам стати такими ж, як
Вони, адже ми ж давно б почили на уламках святої старовини, коли б не вони! Треба
Тільки побажати: Богові всього себе без залишку віддати й в ім'я Його жити й ніколи про
Його справи безшабашно не судити! Однак важко відразу ж відділитися від темряви і
Мороку, тому що покірність ніде просто так не валяється, вона приходить до того, хто
 В гріхах своїх завжди перед Господом кається, вона от-от народить невигубні бачення,
 А в ролі помічника там виступає багатогранна уява, але трапляється, що й у Господа як
 І у крамниці чеснота одного разу все-таки закінчиться! Тоді, навіть, натури великі
 З переляку витріщають очі дикі й не подумають про святість, а продовжуватимуть
Знищувати цей мир мечем і вогнем! Корабель, обтяжений безліччю скарбів, завжди шукає
Безпечні і не настільки вже й страшні місця притулку, але незмінно всіх капітанів
Лякають дуже швидкі зміни, особливо, коли вони відбуваються невпорядковано! Сергій
Наближався до остаточного кінця на очах усього чесного народу, у юрбі не було вільного
Проходу, щоб до умираючого для прощання підійти і, коли вдасться, то, врешті-решт,
Потрібно ще раз спробувати його плоть від смерті врятувати! Начебто він за своїм
Походженням був зі здорового й знатного боярського роду, але не пощадили його
Багатирське здоров'я роки дуже тяжкого життя , тому що вони немов павуки висмоктують
Кров із рук і ніг їм ніхто не міг їм належним чином протистояти! Люди захоплювалися
Проповідником своїм, а він усього себе віддавав людям простим! Жив, немов мандрівник
Чи пілігрим тільки завдяки явам своїм, але юрба ходила слідом за ним! Ти сам поміркуй:
Скільки сили духу виходило з його кощавих й зовні немічних грудей?! Намісник строгий
Жив у келії досить злиденної й убогої, але Віра в Бога проклала в райські кущі для нього
 Особисту дорогу! Навіть, знаючи заздалегідь, яке йому доведеться перенести страждання
І горе,, він не падав духом, хоча періодично виникали проблеми зі слухом! З ношею
Хресною він переступав поріг храму повсюдно й правив там службу постійно! Навіть,
Перебуваючи  у горі великому, він трудився немов бідолаха! У його історії було й щастя,
 І біда! Його руки слабенькі, а ноги немовби зроблені були з вати, важко бідняжці останні
Хвилини доживати під п’ятою тяжкою! Його жест зрозумілий: на нього із всіх сторін уже
Насідає недоброзичливець незнайомий! Він відбивається знову, але скільки ж йому
 Прийдеться ще воювати, мучитися й страждати?! Милостивий Творець, йому вмирати
Вже не заважає ворог! Його пошкодує тільки той, хто збирає його речі в далекий похід,
Щоб заздалегідь заколотити в кришку домовини останній цвях! Братія продовжує
Мовчати й останні стогони ігумена примічати й намагається в юрби на очах розділити
 Разом з ним лихо й біду! Навіщо галасувати й псалми співати, коли над ним уже нависла
Смерть?! Йому ж шкода тих бідолах, що підняли над Руссю волі прапор, але вони
Вершать справи зовсім не так, тому що темінь і морок перемагає людей неспроможних
 І от-от укладе на їхню плоть камінь могильний! Вид смерті не страшить його, він уже
Досяг у своєму житті багато чого! Тяжкі труди забрали міць і сили й по частинах душу
В нескінченність несли! Чим більше він старів, тим наповнювався ще  більшим
Старанням й навчився зухвало володіти великим милосердям! Вогонь кипів у серці
Святому, він жив сьогоденням і нічого не відкладав на потім! Він був привчений ще
 З раннього дитинства до світських манер і всіх ченців повчав особистим прикладом, як
 І що варто робити, як потрібно діяти і як треба жити?! Так би все й далі тривало, якби
Горе не трапилося і йому вмирати не довелося! Він почав зі смертю бій, але фортуна
Повернулася до нього спиною! Він цією осінню важко занедужав, але кинути службу
 В храмі не посмітив, а тільки свій заповіт віддав учням, щоб ті й далі йшли по його
Стопах і оберігали з таким трудом заново вибудуваний храм: «Монастир потрібно
Берегти й не звалювати тягар буття із власних плечей! Серед великої кількості людей
 Не повинно бути випадкових поводирів! У світі земному важко бути й проповідником,
 І пастухом! Нехай тіло з душею будуть цілісні і єдині, але життя не безмежне, воно
Може миттєво кожного з нас залишити в одній сорочці натільної! Цей тендітний союз
До старості не витримує тяжкий вантаж, хоча ченці дружні й воєдино узами святості
Поєднані, однак, щоб не було міжусобної бійки, їм варто загодя суть речей розпізнати
І оманної зовнішності ні в чому не довіряти! Спочатку у всім переконайся і зрозумій
Власне життя у всіх подробицях, але ніколи не квапся приймати остаточне рішення,
Інакше замість спогаду гряде довге забуття!» Передчуваючи свою кончину, ігумен
 На прощання вчив ченців позбуватися від своїх пороків і шанувати Православ'я в ім'я
 Й для могутності своєї держави, але для цього треба викинути з душі заздрість
 І марнославство! Вони всього на світі зліші і до кінця життя будуть ворогами всіх людей!
По безвісному шляху необхідно дуже обачно йти, тому що чекає чимало лих того,
 У кого обачності немає! Болить і ниє спина – це вона в старості винна й, навіть, у тім,
Що серце б'ється із превеликим трудом і не тільки вночі, але й удень! Болять руки,
 І ниють старечі боки - вага років напрочуд велика, але він же поважна людина
 Й не ремствує на почервоніння забрезклих вік: «Зберігаєте, брати мої, однодумність,
Навіть, перебуваючи на краю землі, і залишіть назавжди злість безглузду, я ж свій біль
Не ховаю від очей чужих, хоча мрію пожити в благодаті! Смерть того не б'є, хто
Незабаром остаточно умре, але вона кому завгодно голову знесе і візьме в руки батіг
 І запитає: куди ж грішники такою юрбою бредуть у штовханині й поспіху! Бога любіть,
І щиросердечну чистоту дотримуйте, і точки дотику проміж собою знаходьте, але
Ніколи не забувайте про любов нелицемірну й оспівуйте благодать безмірну! Від злих
Бажань  в сторону відійдіть, приворотне зілля не пийте й з людьми Вам не варто
Веселитися, тому що серед мирських пороків можна миттєво розчинитеся, Ви краще
Небесам виявляйте покору! Зберігаєте смиренність і проявляйте довготерпіння, але
Йдіть геть від словоблудства, щоб не стати нащадками іудиними! Визнавши суєту
Мирську, у боротьбі зі злом виявите відвагу чоловічу й залишіть те, що насильно кров'ю
Гріха було обагрене, нам у цьому світі зовсім інше призначено!» Ці слова - лише коротка
Прелюдія до збагнення святого буття! Нам треба Бога боятися й не соромитися молитви
Читати перед тим, як лягти спати або ж з ліжка встати: «О, Творець, який же я все-таки
Дурень, але я воістину радий, що, нарешті, мені очі відкрив простий мудрець! Він
Дуже сильно приболів і свою неміч ніяк не здолав, але від нього виходить святості
Торжество! Відправляючись у новий похід, нам треба було знати заздалегідь, що
 Із цього приводу скаже Господь, адже старість завжди своє візьме й сто болячок
Вона своїми руками до тіла принесе!» А обоз повільно разом у з небіжчиком у гору
Повзе, а позаду вся братія слідом іде, а за нею юрбиться народ! Люди мовчки плелися
Й скаржилися один одному на тяжке життя, але час пожити ще є, але нема чого пити
 І їсти - можливості вижити в людей просто немає! Можна тільки біля власної грубки тихо
Присісти, щоб погуторити про панську совість і честь! А геть там, удалині, здавалося вже
Й хрести видні, там же були поховані вільності сини, вони ходили по лісах і суходолах,
Але свої погляди направляли до небес і йшли неспішно молитися в православний храм!
Чому ж багаті люди не допомогли їм подужати холод і стужу? У них закінчилися сили
 Й замість плоті з'явилися голі могили, а їхні тіла навіки охолонули! Хіба може могила
Покійному надати дещицю колишньої слави? Плачуть ченці, але вони не можуть інакше,
Адже їм боляче й важко із ченцем розставатися, він жив з ними під дахом одним, і його
Вони вважали ледве не святим! Він дарував свої турботи тільки їм, дітям і синам своїм!
Люди до того добалакалися, що ледве в безодні мороку самі не розчинилися, тому що
Насправді їх пристрасті  здолали! Сергій напередодні ще дихав і жив, він же почату
Справу ще не завершив! Його в живих уже немає, але йому люди дивляться в слід, адже
Він більше всіх свій милий край любив, а він його своїм паладином уже накрив! Він тихо
Спав і довго ранком з ложа не вставав, немовби когось чекав! Ченці теж не сплять
 І пошепки про його діла говорять, він же їхній сповідник і старший брат! Вони однією
Дорогою по миру йшли, нестаток і святість разом на своїх плечах несли, але сьогодні
Зійшли з уторованої дороги, але завдяки Богові продовжують Віру до народу нести, щоб
Всі душі, що заблукали, від пекла остаточно врятувати! У полум'ї породжені, а зараз від
Гріхів остаточно звільнені, але Сергія невидимою рукою незабаром у сиру землю знайомі
Люди зариють, а могилу татари зрівняють із землею, але простий народ її пагорби заново
Відбудує! У небі темному пролунали вигуки невгамовні й навіжені в час обідній, адже їм
Шкода ігумена свого й вони не хочуть йти геть від могили його! Старець не бажав бути
Похованим у храмі, і протиріччям не бажали засмучувати його ченці! Вони думали й так,
І сяк, і вирішили ось так: «Його душа вічно буде з нами, адже й наша смерть уже
 Не за горами, адже й ми, як і він чекаємо на зустріч з небесними богами!» Якби
Живим він був, всіх би відразу примірив, але немає більше сил: його ж погляд уже застиг!
По праву старшинства всі питання буття вирішувала монастирська братія! А ока Сергія
Долілиць дивляться й всім ченцям сісти на стілець вони велять, напевне, він хотів їм щось
Сказати, але не зміг слова воєдино поєднати! Цю мить неможливо словами описати і, тим
Більш, на полотні намалювати, але про те саме всі літописці говорять: «Де немає умислу,
Там немає провини!», але багато такою постановкою питання будуть дуже здивовані!
 Сльози на очах ченців блищать і вони одне обіцяють - тільки вічний захід, але ніхто йому
 Уже не буде радий! Як не молися й до молодості не прагни, по своїх місцях всі крапки
Самотужки розставить життя, слова часом несуть розбрат і війну, але слова молитви
Привносять у душу єдність, мир і тишу! Хочу сказати, що не можна слова алегорично
Вживати, тому що Бог, який приніс нам благодать, заповів всім християнам молитви
Читати і про свої гріхи відверто священикам розповідати! До того ж, якщо зізнатися, то
Ангели небесні стали до Сергію впритул наближатися, проте з кощавою смертю нікому
 Не варто сперечатися, якщо щось треба робити, то на це треба наважитися, однак після
Сімдесятьох років життя порятунку від смерті практично нема! Ми всі деякою
Мірою підкоряємося законам свого часу! Колись і ми з Вами будемо посеред лежачих
 Із закритими навічно очами! Люди смерть ніколи добровільно до себе не призивали, але
Не х чуток і не з розмов про неї дуже багато чого вони знали! Під купольним небозводом
Земля з'являється у вигляді величезної й чорної домовини! Дна у Вселеної немає, як
 І немає початку й кінця в наших повсякденних лих, а в душі і біль, і негода, тому що
Тисячоліттями не вдосконалюється природа всього людського роду! Кінець життя
Смертю зветься, людина гине - її давно вже немає, але життя далі триває, проте її справа
На землі залишається - воно живе! Він уже в передмістях Царграда, де замість тернового
Вінця звисає величезна кисть заморського винограду! По засмаглому обличчю сльоза
Ледь-ледь тече, він з-під лоба дивиться на народ, але йому промовити слово ніхто не дає,
Тому що юрба безмовно Бога чекає! Братії сподівається, що смерть їм  благодать принесе,
Вона стоїть й молиться, адже знає слова молитви наперед, і всі хочуть, щоб їх чітко почув
Всевишній суддя: «Хто живе під охороною Всевишнього, той під покрівцем Бога
Небесного, врешті-решт, оселиться. Прорікає він до Господа: «Ти Пристановище
 І Захист мій, Бог мій, і я уповаю на Нього». Він спасе тебе від сіті ловця і від пошесті
Згубної. Плечима Своїми він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно
Спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані
Стріли, що летить удень. Ані пошесті, що ходить у темряві, ані напасти духа зла
Опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе
 Не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконнями
Бачити. Бо ти сказав: «Господь – надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця
Собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він
Ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони
Понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти
Наступатимеш і потопчеш лева  й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав
Надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене,
 Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям
Обдарую його і дам йому спасіння Моє». Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині,
І повсякчас, і на віки віків. Амінь». / Псалом Давида, 90/
Горі народу безмірне, тому що смерть змела з особи землі Сергія безслідно, лиходійка та,
Мабуть, неспроста, вдихнула в його душу страшну епідемію, але її ніхто й ніколи
 Не бачив впритул! Вона забрала із собою людину святу і принесла країні біль і горе!
У світі гігантської порожнечі недовго дійти до марності, адже у житті бувають дуже важкі
Мінути, чому ж ти прагнеш навіки піти в мир неземної краси?! Сергій, ти нас за гріх
Прости, але нам важко від краю безодні хоча б на крок відійти, однак, ми вже в дорозі
 Й до мети по Божій волі повинні через багато тернів дійти, щоб людське обличчя людям
Все-таки врятувати! Знає чернець усякий, що їм варто безшлюбність сприймати, як божий
Наказ, але жити не можна в мороці думок і справ і коли б хтось порушити ці канони
Посмітив, тоді сам залишився б без добрих справ і молив би Бога завжди, що залишився
Живим і неушкодженим! У гріха погляд неприємний, адже він наш кат придворний,
Здатний довести душу до стовпа ганьби й до передсмертного тремтіння, і от від нього
 Біжать у сторони злиденні й вельможі, але гріх сидить на золотому троні, схрестивши
 На своїх грудях брудні долоні й не боїться розбою і погоні! Він має норов лютий і без
Зайвих роздумів накидає на людей свої іржаві ланцюги, а  вони зроблені були з булатної
Стали, щоб люди їх ніколи самотужки не розірвали! Немає в них надії, щоб перемінити
Замшілі одяги й жити як колись! Не можна духом повстати, підкоряючись волі одному
З тиранів! Навіть, у день Страшного суду не дане Сергія зломити нікому й ніколи! Він
Жив, принижуючись і вболіваючи, але батьківщину й простий народ немислимо любив!
Молитва завжди присутня на його вустах, але подальша доля в Господніх руках і він про
Свої переживання говорить похапцем: «Про безповоротне ніколи не жалкуй, у тому числі
Про життя минуле своє й молися про душі напередодні померлих людей! До старого вже
Немає вороття, як і не повернути загиблого на раті солдата! Думки повинні летіти
Вперед, інакше їх об кручі штормовий вітер відразу розіб'є і в іншу сторону він їх знесе!
Колишнього зараз немає! Це для Вас моя остання порада!» Незважаючи на все, Сергій
Уже підійшов до труни Господньої й наяву побачив очі Владики й згадав про гріхи, що
Залишилися посеред бузини й повитиці! Він не залишив на землі не посоху, ні суми, тому
Що тільки йому потрібно було нести незважаючи на посуху і зиму люту, поки ще дещиця
Духовного здоров'я є! Марні прохання й мольби - вже нічого неможливо випросити
 У своєї не зворушливої долі, стислість суму розум смішить, але таємна прихильність
 До гріха наказує сповідатися ще раз! Думка вудила гризе і не дивиться на той народ, що
Поблизу згорбленим стоїть і чомусь мовчить, вона немов спадкоємний щит над головою
 Всякчас висить, і щось сама собі під ніс бубонить! Сергій слов'янином був породжений
І у свою Вітчизну до божевілля був закоханий, а після кончини на небеса вознесенський,
Тому що, як і всі, був теж грішний! Завершити йому свій шлях на небесах прийдеться,
Хоча серце в грудях, майже, вже не б'ється! Не завершена робота, але це для інших
Поколінь труд до сьомого поту! Він залишив Русь на половині дороги, хоча рабство
Теж залишилося позаду! В об'єднанні Русі є його заслуга, хоча той процес просувається
Дуже туго: триває збідніння й зубожіння простих людей! У безглуздість речей, навіть,
 На небесах не довіряй, адже сьогодні, а не вчора позаду залишилася буття споконвічна
Гра і щириться гріха діра! Усе – тлін, усе – мішура! Ченці страждають і про смерть його
 Щось один одному пошепки розповідають, але їх заспокоює Божество, але чорти
Святкують перемогу над життям кволим й потурають смерті їхні голосу слухняно! Братія
Чомусь зійшла з монастирського ґанку, коли душу старця понеслася на небеса, і разом
Заговорили безвусі молодики про те, що Святі отці не кидають зерна розуму
В неживі солонці, які давно застигли від холоду і ворожнечі! Він біля райських воріт
Зустріне різношерстий народ! Прощай минуле буття - попереду на нього чекає нове
Життя! О, край рідний, прозваний отчою землею, тільки ти міг такого мудреця в своїх
Надрах відшукати, але важко тобі таким багатством володіти, хоча ще можна багато чого
Надолужити, головне - істину у всьому різноманітті зрозуміти, а вже потім вирішувати, як
Тобі варто далі жити? Тільки нікого не треба лякати! Скоріше б наступив ранок, щоб
Розум і нутро всім лихам на зло вигнали сон кошмарний остаточно, щоб потім крізь
 Темряву непроглядну можна було уловити припах молодої черешні, і доля зробила
Милість і на колінах перед святістю схилилася, не втративши надії, скинула чорні й рвані
Одяги і стали жити так само, як жила колись: поспішаючи вгамувати розбрати й
Стараючись вести із гріхами переговори, немовби із собачою зграєю, але, навіть, під їхнім
Тягарем непомірним, людина не жила б у просторі ефемерному! У духовній сфері занадто
 Великі втрати й повною мірою, здається, що люди звірі, і вони не чекають, коли
Небіжчика з рідної домівки винесуть, а запросто гуляють і п'ють! Братія відспівала
 Молебень про першу Пречисту, ця молитва була виконана хором у завершення:
«Пом'яни, Господи, Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилого раба Твого,
Брата нашого Сергія як Милосердний і Чоловіколюбний, відпускаючи гріхи та
Згладжуючи неправди, полегши, даруй і прости всі його провини вільні й невільні,
Визволи його від вічної муки та вогню геєнського і дай йому вічні твої блага,
Наготовані для Тих, що люблять Тебе. Коли ж і згрішив він. Та не відступив від Тебе
 І безсумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога,Тебе, в Тройці славимого, вірував
 І Одиницю в Тройці і Тройцю в Одиниці православно аж до останнього свого подиху
Визнавав. Будь милостивим до нього і віру в Тебе замість діл прийми і з святими
Твоїми, як Щедрий, упокой: нема бо чоловіка, що жив би і не згрішив. Ти один тільки
Без усякого гріха, і правда твоя – правда вічна, і ти один Бог милости і щедрот,
І чоловіколюбства, і Тобі славу розсилаємо, Отцю, і Сину, і святому духові, нині,
 Й повсякчас, і на віки віків. Амінь». / Молитва за всякого померлого /
 У його ідеях є вихід зі страждання: порятунок душі спирається на силу гріховного
Заперечення! «О, Боже, зглянься над тим, хто в мир інший зараз увірвався! Він святий,
А його лик блискучий жаром палає й на землі про себе всім грішникам завжди нагадує,
Але всякий достеменно знає, що в ченця крім монастирського двору немає ні підстилки,
Ні килима! У молитві його зосереджене везіння й щастя, хоча розум роз’єднаний
На шматки дрібні, йому вже багато років вороги загрожують і вголос говорять, що й він
Буде яскравим полум'ям, зрештою, обійнятий, а страсті всіх людей поголовно винищать!
Ворог не дурний, це видно по рухах його соковитих і жагучих губ!»  Важко розуму у всім
 Розібратися й щось вагоме у відповідь сказати йому! Треба б запитати спершу:
 «А навіщо нам дана була за всіх часів велика на вид голова?», а вже потім підуть зовсім
Інші вирази й слова! Наша радість – у духовному порятунку й постійній покорі небесам,
От чому кожний з нас зобов'язаний у своїй душі побудувати незвичайний храм!
У хвилини радощі, залишивши осторонь колишні переживання, всі християни
Опускаються перед Богом донизу і змивають потоками слізними дорогу через терни
До недосяжних для грішників зірок! Знаходяться насмішники, бесівські поплічники, які
 Прилюдно тлумачать, що тільки люди дурні хрести свої цілують і в цьому віці ніхто
З людей уже не має ніякої потреби в батьківській опіці, але ті, хто постійно пам'ятає
Про старовину, цілує хрест, який уже відвідав чимало святих місць, а зараз злегка іржавіє
На стіні, його ж бачить Бог і, щоб тим хрестом ніхто не зневажив, християнам Він вже
Багато разів допоміг остаточно позбутися від мирських сум’ять і тривог, а ті, незважаючи,
Що живуть у суєті, коряться Господу своєму, але, незважаючи на все, люди не завжди
Прислухається до свого розуму, а все тому, що важко будь-якому бідоласі одному
Відразу й раптом перебороти рабську недугу свою! Усюди лементи й стогони, але
Грішник самозакоханий мріє про царський трон і розчепірює ширше свої великі долоні,
Намагаючись як можна більше грошей взяти й багатства для себе й своїх нащадків
Нахапати, щоб найяснішою особою через деякий час стати! Такого раніше не бувало,
А зараз Русь вся на ноги миттю встала, однак пороки прожогом не зламала: у неї ще сил
Тоді не вистачало! Люди очманіли, і торгуватися з небесами посмітили, але
Не сторгувалися і в борговій ямі назавжди залишилися! Там вони гості непрошені, але
Самі бісам подарунки підносять, хоча ті їх ні про що не просять, але полум'яні промови
З трибун вимовляють і пишуть клятви на простому паперу й везуть народ на страту
 У звичайної колимазі, розмахуючи православним прапором! А тих страшить тільки гріх,
 Їх не лякають ні підвали, ні петля, тому що за них незабаром заступиться земля, але
Ніхто не знає, що їм готовить Вищий судія, можливо, блага обіцяючи, Він
Пощадить князя чи короля, а те, що було нестерпним злом, залишиться
 В минулому! Коли на Русі був би міфічний Самсон, тоді б Бог був спокійним
 За російський трон!Тільки в самоті осягається суть томління, коли уява гордовита
Давить бажання відверте, а безсумнівне заохочує незмінне, але головне насідає
На другорядне! У мить забуття святість відходить від свідомості, і тьма накриває джерела
Святого буття, а древньої старовини страждання напливають на нас, немовби далекі
Спогади! Не осягаючи суті зневіри, дзвін смертельний уже поцілував в ігумена хрест
Натільний і от-от його він відправить у підземелля, а звідти – на небеса, де ноги пестить
 Божественна роса! Він над миром прожогом пролетів і мислями, і думками русинів
Відразу заволодів! Тільки істина одна від неправди високим тином може бути
Відгороджена, вона суть буття ідеального, бездоганного й реального! Піти від смерті
Неможливо, тому що все в людській плоті мізерне! Усе тлінне, усе в цьому світі
Змінне! Це правда, а не брехня – безсумнівно! Не всякому всяка справа під силу,
Іноді ми самі собі риємо могилу, а потім у всіх гріхах обвинувачуємо Бога голосом
Сумовитим! Дай, Боже, щоб нам буття не надоїло! Подібне радується подібному, як і
Мати тішиться дитині ще ненародженій, хоча людина не цінує того, що в неї є, вона
Ганьбить свою совість і честь без особливого ризику, але падає й осідає в безодню
Гріха досить низько! Земля б повстала в ту ж годину, коли б все вона знала про нас!
Гріхи над людьми висять і от-от відправлять їх у справжнісіньке Пекло! Ігумен,
Навіть, на небесах стурбований, коли бачить, що слов’янський дух був по землі
Розкиданий! Ким би він був, коли б не вказав ченцям на безліч червоточин, якими основи
Русі давно вже підгострені! Тягнуть ченці свій тяжкий хрест, і палахкоче його ясне світло,
А темряви начебто немає, тому що святість сіяє охрест! До хреста того йшли селяни
З далеких місць, щоб вилити всю гіркоту чоловікові одному, сповідникові й вчителеві
Своєму і от гойдається в них під ногами сльота й розуміє кожний божий раб, що з роками
Все важче долається глибокий вибій, але рука велетня вже відкинула в мить єдину
Безодню й провалля всього лише по одній причині, тому що всі православні святині
Недруги вже поховати поспішили, коли ті ще дихали й жили! Усякий знає, що у хворій
Душі одна гіркота переважає й без збагнення причини немає зцілення, виправлення
 Й остаточного видужання, але не допомагають хворобі слова втішання!  Схоже, що
 На все є милість Божа, і ми із тремтінням очікуємо благословення Боже! Не дається
Дарма перемога тим, хто не жертвує в житті всім і хто не вникає в Істину й суть
Буття! Земля плодиться слухом, що Сергій домігся благої перемоги над своїм же Духом!
Він переміг гріхи назовсім і це радить зробити людям всім! Його приклад витає серед
Духовних сфер: він жив так, як міг! Але до себе в храм дуже багатьох людей затяг, а їм
Невтямки, що саме Бог знайшов вагомий привід, щоб ввести грішну душу в храм
Господній, щоб легше жилося простолюдинам і царям! Ченці чують зичні голоси:
«У гріху душа потопає неспроста й буває вона напрочуд холодна й бліда, немов
Полуночний Місяць, а іноді вона пуста, але на поле брані ми за свої душі щільними
Рядами встанемо, щоб тирани не святкували перемогу над нами заздалегідь! Хіба буває
Горе без покарання, а сльози - без болю й страждання?!» Про смерть ігумена
Розповідають рідкі розповіді і їх публікують рідкі видання, що видають на своїх сторінках
Усякі небилиці й рідкі записки! Пробіг холодок по грішному тілу і воно ледь-ледь не
Оніміло, і в душі щось боляче задзвеніло, а смерть розсіяла морок, але ніхто горю
 Не буває радим! У трепеті великому людина міняється статтю й ликом! Її ще на аркан
 Не схопили й на останнє судилище не потягли, тільки шлях до істини перед нею
 На коротку мить перекрили й серед одних руїн її дух розмістили! Прийшов час
Зі страстями попрощатися перед тим, як наодинці з Господом залишитися, чого отут
Соромитися  своїх дій - треба хоча б тут самим собою залишатися й із долею у небезпечні
Грища не гратися, та й слізьми не варто дарма обливатися! Жива була душу - він жив,
Уболівав, молився й людей жалів і, звичайно ж, умирати не хотів, але залишилася від
Плоті лише колишня тінь, зникне й вона, коли почнеться Судний день! От-от день
Загальної погибелі гряде, але на землі все своєю чергою йде! Мерхне Господнє світло
 Й той, хто точно знає, відразу затверджує, що вічного життя не буває – його просто
Немає, ось в чому початок всіх духовних негод і лих! Тяжка дума на обитель налетіла,
 І братія вся повільно зблідла: її совість гризе, чому ж вона нічим Сергію допомогти
 Не може?! Він на новому місці й з ним ангели разом! Усе честь по честі! А примари
Поблизу обителі всю ніч блукали, здається, вони до самого ранку там Сергія шукали!
Йому ж честь і хвала за всі його великі справи і діла! Поки у вищих сферах він чекав
Час останнього суду, чомусь миттєво пригадав, що юність і молодість у нього гарною
Була, однак занадто швидко вона проминула! Колись пломінь виходив з його очей, але
Нині його немає посеред нас і пломінь той давно вже згас! Всьому свій час, всьому -
Своя година! Мойсей повинен був на каменях свої манускрипти начертати, щоб через
Віка людські вуста їх змогли, врешті-решт, прочитати, у суть буття остаточно вникнути
І істину зрозуміти! Плач і стогін вигнав чорноризників, простих російських мужиків,
 За поріг, щоб кожний свою віру у Бога в боях довести Йому зміг! Зараз чернець той
Чужий, хто раніше наодинці залишався з кожною стражденною душею й вселяв у неї
Спокій, плаче і про смерть ігумена жалкує, але той його слів давно вже не чує! Не нарікає
На  буття тільки смерть одна, хоча рахунки з життям враз покінчила вона! Під гіпнозом
Атеїзму народ дійшов до мракобісся і снобізму, там усе кінчається злом, не життя,
 А сущий Садом! За життя розпусне свою люди хочуть зазнати благодать у Раї, але вони
Забувають, що саме там вони побачать Творця! Від бездумності опам'ятатися Русі давно
Прийшла пора, страждає чернеча братії до самого ранку, дехто не зіходив з ганку! Братія
Поводженням смерті була насправді дуже ображена, тому що, зважаючи на все,
 Не підвладна та нікому! У мир глухий й до болю рідний вона тягне всіх слідом за собою,
Порушуючи щиросердечний спокій, адже смерть лагодить над людиною розбій! Коли б
Людина жити не поспішала, вона и набагато довше жила і зовні кращою була, а так
 Людина проста грошима свої кишені набила й злом свою плоть з усіх боків оточила, але
Потім навтьоки пустилася від смерті своєї, проте до кінця днів її життя залежить тільки
Від бажання небес! От так і йде процес очищення і збагнення суті земного життя! В усі
Віки на шкоду своєму єству жила люди всі й не так, як варто було думати, діяла голова!
Смерть змінює життя, але в чому ж його зміст? Навіщо ж Бог приховував під
Покровом рваних ковдр все те, що мир повинен все одно колись дізнатися і від жаху, що
Сили, гучно закричати?! У життя пристойний вид, але людський сором від чужих очей
Зажди був прихований! Чому дух страсті душу охопив і до цього часу має на неї великий
Вплив? Великі події вимагають по ідеї нового розвитку, щоб не перервалася нитка буття!
Земля от-от встане дибки й ченці знову над порохом Сергія почнуть молитися, на коліна
Встануть і добрим словом всі його справи пом'януть! З того світу немає вороття: ще
Ніхто не повернувся назад, опісля відлітає душа у безвісну далечінь, вона залишає
Міщанам горе й сум! Люди заповіді Божі, напевно, вщент забули, поки пристойно жили,
Але потім згадали, коли своє чоло хрестом осінили, тому що віддячували Богові за все
Його добро гарними справами, а йшли по стежці обману і бездарної огуди! Наше життя
Напрочуд коротке, воно не триває століття, тільки коли розум вірувати почне, тоді
І кошмар буття геть піде! А так нас по всьому Всесвіті чекає мучення повсякденне,
 Але гріх смертельний винищуванню підлягає, а той, хто одкровення Боже повідати
Людям здумав, не повинен жити! Нічого немає страшного в тому, що він довго над
Істиною думав і наробив чимало шуму по всій окрузі й від думок голова пішла навкруги,
Тому що думки їй спокою ніколи не дають і дуже довго своєї години чекають! Бачить Бог,
Що дуже швидко наближається остаточний строк буття, життя із презирством дивиться
На нас, але в останній час проявляє власну владу і намагається протверезити нас! Навколо
Нас тільки зло, а добро безцінне, хоча все, що старе крім власної волі котиться на саме
Дно, але воно повинне нарівно людям дістатися, хоча б перед тим, як з життям назавжди
Розпрощатися! Душу мовила: «Відпусти!», смерть у відповідь проскреготала:
«У височінь лети!» Позаду марнославство й суєта, але нікому не потрібна порожнеча!
«О, Боже, почекай, життя мене не позбавляй і продовж дні мого буття! Якщо я
Здоров'ям ослабнув, все одно спробую перебороти останню вибоїну!» Людина повинна
Силу волі мати, щоб жити й глузування долі мовчки терпіти, а Господь укаже праведний
Шлях і коли-небудь тихо скаже: «Про минуле життя навіки-вічні забудь!», а смерть
Людей рано ранком зустрічає й своєї радості ніколи не приховує, але тільки безумець д
 До неї волі прибігає! Душа - не птах і їй не дане від ранньої смерті у вузькій ущелині
Вкритися, але час не може по власній волі людини мерщій зупинитися! Душа сильна,
Але й вона у своїх учинках не вільна! Я б так уголос сказав, коли б точно знав, що
 Не таку людину Господь створював: «Чоловік! Ти геть ступай і на канони буття
 Не замахуйся, тому що земне буття дане нам від Бога і Ісуса Христа! Просто своє
Місце в цьому світі знай і разом з іншими людьми всі перешкоди долай!» Що нам доля?
Вона й не полюбовниця, і не дружина, але смерть без дещиці сорому до долі підійшла! Як
Виявилося опісля, саме вона смиренну сорочку для вмираючого єства принесла! Враз
Білизну з душі зняла і геть душу віднесла! Сорочка ця ніколи не виходить із моди й її
Одягають на себе, майже, все: і красені, і виродки, але смерті наплювати на людські
Злигодні! Вона загортає людей у свій саван, адже слідом за людьми бреде пристрастей
Караван! Її не може здолати ні сила, ні злість, тому що в неї ненаситна утроба! Сергій все
По руху губ зрозумів, злегка затремтів і тихо сказав: «Нехай мій народ благословенним
Назве твій прихід! Адже гріх - наша  загальна недуга, а ти наш ворог, а не друг! При
Появі смерті тіло клякне, лик миттєво застигає й відразу блідне, а плоть згодом чорніє,
Тому що померлий дух душу й тіло ніяким чином вже не гріє! По милості Божої ми всі
Підемо в мир потойбічний, де весь народ уже давно по Господніх канонах живе! Там
Шанують Христа,  а на землі залишаються безбожництво й порожнеча! Будь-яка
Диявольська спокуса веде душу по шляху  гріха, навіть, якщо гріх видно не шпарко, від
Погляду Бога не сховається жодна наша помилка! Якби міг Господь-Бог, Він би за собою
Все людство повів, а так усюди панує одне й теж саме: безбожництво й морок, вони
Миром заволоділи і не видно їхнім діям межі! Ми ж чогось від Бога чекаємо, однак
Назустріч Йому рідко йдемо, а живемо самі по собі й завдяки своїй долі! Падаємо досить
Низько й не можемо ні дня прожити без дещиці ризику, але суть єства полягає в тому, що
В нього є на плечах розумна голова й вона думає спершу про незлобне своє єство, а опісля
Про справи святі! Людина в гріхах загартована й від Бога вона віддалена, але Він
 І в прийдешньому, і в минулому часі, а життя поблизу виявляється схожим на сон!
Укриває смерть пеленою застиглу плоть, а та в темряві нічній уже знайшла вічний спокій!
Вона від Творця миру уже скоштувала його дарунків і довідався про мир, який без уз
 Й оковів, але, заблукавши в райські сади, сама вкушала дивні плоди й без стогонів,
 І нестатку йшла навпростець, не турбуючись за кожну мить свого життя,  тому що бачила
 Перед собою Божий лик! Стикаючись напіврозкритим ротом з Животворящим Хрестом,
 Бачила в безсмерті своєму Всевишній знак і усвідомила, що гріх її - споконвічний ворог!
 Голуб вільний любить краю привільні, і він навесні летить у край інший! А смерть уже
Прощальну пісню співає, але рахунок буття на секунди йде, усякий своїм життям
Живе, але кончина нікого не чекає! Від не немає спасіння, тому що її до тіла підпускають
Колишні гріхи й от підсумок: Сергій усе, що міг давно пізнав і таємницю одкровення
Своїм ченцям повідав, але перед останньою пасткою залишився наодинці з навстіж
Розкритою калиткою! У душі розбрід від дозвільних думок і турбот і смерть спокою їм
Теж не дає, але добра порада або розумний вираз допомагають перебороти двоякий
Сумнів, а думки пороки тяжкі, що сили, розносять вщент і з душею «тет а тет»
Говорять, але завжди невлад! Адже той, хто повсякчас однією миттю живе, життя
 В різноманітті до кінця не уторопає! Ним треба нехтувати, коли важко зі своїми
Пристрастями нам упоратися! Щораз у паперті тяжке буття нам нагадує про смерть!
Струни душі вже не шумлять, вони ледь чутно гудуть, адже перед ними відкрився захід,
Але очі у височінь небесну дивляться і чимось цікавляться! Усе, що було святим, палає
Під променями рясними! Вона вертається знову й знову до величі часу минулого, але
 Справа рухається до розв'язки, напевно, це відбувається по Всевишній вказівці! У мить
Фатальну німб брутальний спалахне над сивою головою й зв'язує гріхи у вузол тугий,
 А там вилиць і виття, немовби зграя псів злих творить розбій над купою своїх рабів!
Душа вражена і для неї суть буття не дуже важлива, а істина для розуміння – річ
Складна! Ми вірувати в Бога повинні й заперечувати діяння Сатани просто зобов’язані
Були! Хіба Богові зрадники потрібні? А полум'я вже палахкоче над дерев'яними домами
 Й, здається, згоряє червоний прапор нашої волі! Люди вмирають не тоді, коли вони
 Побажають, а коли їм не скажуть: «Живіть на волі!» Коль щось не так, тоді на них
Відразу ополчається темрява й морок і стрілами холоду смерть устромиться в щоки, коли
Щось непередбачене в ту мить не трапиться! Ченцям живеться ще гірше, тому що вони
Просто зобов’язані ігумена слухатися, вино не пити й м'яса, навіть, у свята не їсти! Люди
Відомі намагалися жити чесно, але що із цього вийшло, відомо всім, особливо тим, хто
Зараз й глухий, і німий! Віра свята від всіх напастей людей захищає й свої пазурі
 У грішників втикає, це вона кричить з порога: «Брудними руками Бога не займай, ти
Краще себе в руках постійно тримай!» Без Віри людям важко жити й тим більше ще й
Щасливими бути, але коли вони можуть хрест гідно на шиї носити, виходить, що їм зло
 Ніяк не загрожує! Грішне людське нутро і сморід вдихає воно по власній волі! Нам Бог
Чимало випробувань за все життя приберіг, але щастя, як не було, так і немає: «Нехай
Буде світло! Дайте ж людям на диво поблизу подивитися, щоб надалі ні про що їм
 Не прийшлося шкодувати! Перепон для досконалості душі й плоті давно вже немає,
 От тільки гріх бозна, у що одягнений! Він не голодний і ситий, тому що доступ для
Істини до душі остаточно був перекритий ще декілька років тому назад, а тяжкий
Православний побут, здається, зовсім уже забутий! Нічого не залишилося в простих
Людей окрім кайданів й ланцюгів і навстіж відкритих для злості дверей! Як - нібито
Народ розум втратив і з колін без команди швидко встав, чим нинішніх панів моторошно
Налякав! Здається, час для особистої волі настав! Чи варто проміж собою гризтися
 Й один на одного всякчас гарчати, коли прийшла пора православ'я на Русі з мечем в руках
 Захищати?! Холод надворі, навіть, у вересні, що ж після нас залишиться дітворі?
 Навколо себе подивися й нічого вголос про побачене не кажи, а молися від зорі
 І до зорі! Всі ми майстра міркувати з ранку й до ранку й у пиятиках коротати довгі
Зимові вечори! Робота валиться з рук, а слова, немов порожній звук, не беруть людей
На сполох, хоча навколо ходить чимало божеських слуг! Кожний своєю долею
Незадоволений, тому що знає, що й нього хвора і немічна душа! Немає думок прудких
І спритних про веселе і нудне буття! Усе в цьому світі трапляється, навіть душа
Із плоттю й та назавжди розлучається, а задумане рідко коли збувається! Тут все
Постійно змінюється, але ніщо не зникає остаточно, от тільки миті одна одну поспіль
Міняють і про себе погаслими зірками вони нам здаля нагадують! Якби ми не зупинялися
В межах власної долі, чиста совість слухів і неправди ніколи б не боялася! До безвісного
Або невідомого немає колишнього тяжіння! О, Боже, дозволь залишитися ще трохи нам
На шляху омани і невідання! Нас оточує мир жахливий і дуже страшний, чи не час
Готуватися до боїв Рукопашних?! Однак, шлях безвір'я серед тернів буття не самий
Безпечний! Серед вишуканих фраз і висловів є безліч правил і виключень! Буття
Скромне й похмуре! Шкода, що воно нас не пощадило, але розум залишиться з нами
До самої могили! Якими молодими ми були, коли життя у всьому його різноманітті
Любили, а зараз тіло залишають останні сили, та й пристрасті трохи остигли,
 А на єстві залишилися тільки одні сінці!» З далекої імли на очі напливають величезні
 Й непід'ємні вали і обличчя нічиї в ту пору уже не видні! Морок гнітить і він розум
Навряд чи зрозуміє, він на плоть, що сили, пре, але промінь надії от-от серед покійних
Душ мигне! Нехай веселиться православний народ і від життя сповна своє бере, щоб
Будуючи в душі громіздкий храм, приступитися спочатку до золотих куполів! Серед моря
Мрії й тіней гасне полум'я любові все скоріше, але залишки його теплих променів
Проходять крізь вихри посивілих кучерів! Їхнє свавільне пасмо дотепер продовжує
Із широких плечей додолу звисати й не дає розуму сповна зрозуміти, хто ж раб краси
І настільки він далекий від власної мрії, як покійний чернець від мирської суєти?!
О, Господи! Хоча б Ти в душі вогонь запали й промий словами їхні мозки: там скопилося
Багато всякої лушпайки, а люди від неба стали напрочуд далекими! Вгасає сяйво святості,
Та й дзвін майже замовк! Ніщо душу не хвилює, тільки людина на полум'я, що сили, дме,
А вже потім Господній хрест у темряві кромішньої цілує, але дзвони все-таки гучно
Продзвенять, про це, навіть, зірки людям пошепки говорять! Вони за нас переживають
 І нам про полеглих на поле раті завжди нагадують, але за мирською суєтою не видний
Небозвід золотий, що навис над сивою головою! Так уже сталося, що усередині людини
 Щось остаточно зламалося, і душа наодинці з мирськими турботами залишилася! Смерть
Близько, вона без сумніву вже готова знову накинутися на немічний старого, щоб, що
Сили, цієї ж уночі встромити йому кинджал у бік! Безрідна й невдячна, смерть угрузла
 В чарівних чарах і жорстоких сварах, але їй зовсім не байдуже поводження етичне!
Господь надихає воїнство своє на перемогу, але Йому все це не легко дається, тому що
Воїни бояться всього, що заперечує Божество! Покинула плоть бездарна доля, вона
Умчався кудись на схід, адже там цвітуть осокори і можна дивитися вгору, щоб далі сіяти
Розбрат і безліч склок! Ігумен навіки пішов, залишивши в душі вільний куток, щоб новий
Пророк звалив біса з обох ніг і відразу його застеріг: диявол злий всюди нависне над
Тобою, він мчиться верхи, розмахуючи над головою величезним батогом, його погляд
Нишпорить і вверх, і вниз  і от він над Руссю вже навис, він коситься вбік і робить
В сторону монастиря зневажливий кивок, а там окаянні, на вид чудові і дивні, майже
Збивають ченців з ніг, і хтось із них уже келію ігумена ледве не підпалив! Світло темряви
Освітило, навіть, шорсткуваті кути, але іскри буття, подібно іскрам із кремнію б'ються
 На смерть із ченцями трьома чи двома і намагаються їх відкинути подалі від вівтаря!
У руках у кожного тесак, мабуть їх ватажок дурнем не був, адже, викликавши собі на
Допомогу темряву й морок, устав перед тими, хто вже довгий час стоїть біля вівтаря
 На немічних колінах і моляться в той день осінній в ім'я блага свого й щоб країну любило
Божество! Душа була прилічена до роду богоугодних, причастилися ще з ранку
Пречистих і Животворящих Таїн Господніх, однак, коли часи буття захмарюються, тоді
Смерть за душею, немов зла вовчиця, без зупинки ганяється, але та на бесівські виверти
Ніяк не попадається! Із гнізда рідного вона прожогом летить і плоть, так зі сторони
Здається, уже назавжди цей мир залишає й цю мить плач і вилиць супроводжують її
Від’їзд, але вона не вертається назад і не намагається перед смертю на коліна мовчки
Встати, щоб смерть слізно про продовження життя благати! Її ніщо вже тут не приваблює
Й вона востаннє землю залишає! Як прийшла, так і зникла, по велінню золотого
Жезла! Судячи з усього близький кінець усьому: ні почуттів, ні думок не залишилося –
Буття остаточно зламалося! Страждати їй довго не прийдеться, тому що Господь до неї
 На допомогу з останніх сил несеться! Душа стомилася і змучилася, змерзла й втомилася,
Але бісам не здалася, а швидко умчалася на небеса, де її зустріне братії вся: «Душа! Ти
Воістину гарна! Куди ти? Постій і не здумай творити над собою розбій! О, Господи!
Прости душу і її заспокой, а також встань за неї горою! Невже вона припинить
Завчасно свій політ серед небесних широт? Вона завжди вселяла страх ворогам, а зараз
Вони бряжчать зброєю там, де істина повік була підвладна святим словам!» - «Я не
Бачу у високої любові ні гріха, ні сорому, але відтепер убогість і нестаток готові
 На крилах мчатися крізь роки і залишити минуле, але вже назавжди! Лише примари
Й вільнодумці готові діяти, як останні безумці, однак, вовіки й відтепер земля стає
Моєю нетлінною богинею і охоронницею всіх православних святинь!» Душа вічно
 Об камені спотикається й чолом у землю сильно впиралася, але завжди вона стійма
Піднімалася і до суті істини всупереч всім прогнозам все-таки добралася, але опісля
Умчалася у небуття, але й там Віру свою не зрадила й диявольські мережі одного разу
 Розірвала, часто від страху й жаху тріпотіла, але ввійшовши в небесні пенати відразу
Згадала про всі свої розтрати! Перед нею Господь небесний, Він - тиран, але дуже
Чесна людина, а душа - грішниця незначна й не занадто обережна: її життя тривожне,
 Рахуй, що минуло й кров її по всьому Всесвіту струмками потекла, але так далі жити
Ніхто її не зможе переконати - це неможливо, хоча можна, коли діяти дуже й дуже
Обережно! Метушні багато, але справа, слава Богові, не доходить до смішного!
 Проживши чимало безвідрадних і безрадісних років бачила вона, як на голову сивина
Подає, немов холодний і студений сніг і зів'янувши на древі життя, загинув ще живий
Паросток! Вона спростовувала неробство й не відносилася ласкаво похмілля, говорила
Віршами зі своїми ворогами й друзями, але їй не цікаво було поруч із нами! Проте,
Залишає людина цей безмежно гріховний світ, не одержавши остаточну відповідь на всі
Свої запитання! Він чує рідше «Так», чим «Ні»! «Лагідність і покірність до лиця
Всевишньому Творцеві, а не безумцеві і мудрецеві! Нехай потім буде менше одним рабом
У стані, Господи, Твоєму! Візьми життя людини назад, щоб усім стало ясно й зрозуміло,
 Чому святість недоступна людському розуму?» Спробуй у Боже навчання голову засунь
Чи убік ченця одного разу плюнь, або на церковну свічу не вчасно дунь, і ти в усі роки
Довідаєшся, настільки релігія самовпевнена й горда! Так! Так! Навколо тлін і суєта, голод
І вбогість, а охрест духовна порожнеча! Щоб не побачити цей жах, не треба було на свічу
В храмі завчасно дути! Грішників люди праведні навряд чи колись зрозуміють і в Рай
Слідом за собою не поведуть! Той край чудесний пожвавлює тільки грім небесний! Варто
Там промовити слово й справа може дійти до смішного, розсудіть самі: люди мудрішими
Стають з роками й скільки б їх негоди по хребту не били, вони залишаються такими,
Якими раніше були, хоча з роками їх теж покидають останні сили! Питання доводиться
Вирішувати відразу й не відкладати їх до наступного разу! У житті в Сергія все бувало
 І гріхів у нього скопилося теж чимало, але дорога до вершин буття ніколи травою
 Не заростала Все страшнішим й набагато темнішим ставало небо, але й на землі людям
Не вистачає ні води, ні хліба, хоча в них є потреба! Там глиб без дна і, навіть, смерть
 Не завжди в тій глибині чітко видна! Під тією безоднею чутні тільки подихи пустельні,
 І вони доходять сюди з літописів стародавніх! Грім небесний от-от наздожене всіх
Грішників і тоді під вагою безодні всякий загине, от чому люди стогнуть, але грішники,
Як виявилося, ніде не тонуть, навіть, падають у вир глибокий, все одно виживають! На
Очах у смерті веселяться й біснуються біси, їх завжди до себе тягло якесь безглузде зло!
Благання для Люцифера, але у землі є потреба попросити у неба води і хліба, адже
 Вони необхідні для обіду, а для неба у нас є молитва «на всяку потребу» і вона
Важливіша від сьогодення! Для відступників від ідей і міркувань, будь ти нетяма чи
Геній, немає місця для самотності, адже люди сміливі зривають досить уміло на деревах
Солодкі плоди, які вже давно переспіли! Вони, навіть, там займаються доброю справою!
Нічого не залишається нам, як кричати: «Ганьба нашим ворогам, бісам і катам!» Вони
Коли-небудь на дрібні шматки душу й плоть розірвуть, але перш, ніж уб'ють - вилають
 І бозна ким обізвуть, а опісля петлиці на шинелях зубами й руками обірвуть, особливо
 Не вникаючи в істину й у суть! Сергій у Бога вірив і Його справі свідомо служив, він
Небесами жив і великим праведником був, і народ його діянь по цей день ще не забув! Він
Мучився й страждав, однак про своїх родичів ніколи не забував і у всім на милість Бога
Уповав! У мене немає підстав, щоб ловити гав і про щось базікати, адже життя проходить
 І розум розквітає, а опісля остаточно всихає! У світі земному людина думає тільки про
Одне, як би щось смикнути у своєї долі, щоб вічне життя підняло таємну мрію в небесну
Височінь! Крізь краплі зліз слабко видне мерехтіння наших марінь і снів – це всерйоз
 За грань буття перейшло важливе запитання, коли замість погроз люди самі кидаються
Під укіс буття, де життя всякчас підсилює стрес і знижує до Бога інтерес! А будь-яке диво
На перший погляд поводиться пихато, а інший раз, навіть, говорить з небом норовисто!
Добре тому, кого смерть наздогнала посередині праць тяжких, тому що хвороби, особливо
В дні останні, нагадують сторожових псів! Поводяться вони над міру грубо й усюди
Блискають їхні величезні ікла й зуби й блищить чаша загальної гіркоти нашої! У тяжких
Працях зморшками покривається обличчя, адже зношується від уживання, навіть,
Золота обручка! Немічна душа не виносить нічого скорботного і сумного й тим більше
Буття тяжкого! Люди живуть, як уміють і мовчазно старіють, тому що удержати час
 У вузді ніяк не вміють, душа всупереч їхній волі повільно костеніє! Торкнувшись миттю
Ідеалів чарівних, вона прагне до зірок небесних, особливо по днях недільних! Якби
Господь достеменно знав проте, на що кожний грішник уповав, коли випивав через край
Наповнений пристрастями срібний келих, Він би брехуна миттєво до порядку призвав, але
Душу кипіла, а пристрасть хвилями пробігала по немічному тілу, хоча люди старі свідомо
Молодь заздалегідь попереджали, що кожне  злодіяння закінчиться небесною карою через
Звичайну свару! Скільки ж треба прикласти трудів, щоб істина дійшла до розумних
 І кебетливих голів? У саму ту мить, коли Бог до душі доторкнувся, увесь грішний світ,
Навіть, посеред ночі прокинувся й Він повів передсмертну промову, скинувши свою
Мантію із плечей: «Тобі, отче, треба було б себе на землі хоча б трохи поберегти! Коли
Гріх робиш, то сам себе немислимо терзаєш, тому що свідомо припускаєш, що
Непередбачене повинне от-от трапитися, хоча життя земне ніколи не буде вічно
Тривати! Ти й знатний, і духовно багатий, тому хочу, щоб ти був дуже радий,
Побачивши промінь світла семибарвний, адже він служить небу беззавітно!»
 Ми нічого не значимо, коли прилюдно ридаємо й плачемо, усякий страждає, коли його
 Господь карає! Не відрікаються, коли кохають й Богові не грублять, коли Його
Поважають! Скромно поводяться  на протязі життя, і святість люди дотримують
 До самої тризни, жертвуючи багатьма благами в ім'я і щастя Вітчизни! Мова йде про
Совість і честь, вони роками стояли у людей на першому місці! Йде у небуття чернець,
Зникає в безодні століть його порох, але звістка про його добрі й праведні справи наразі
 У всіх людей на вустах! А голос земний чи то гучно вимовляє, чи то голосить: «Ми
 По волі планиди розстаємося з тобою, яка полонила нас своєю щиросердечною красою!
Ми чекаємо світанку, щоб виразити свої почуття наприкінці холодного літа! Ми
Прислухаємося до промов твоїх і не сміємо давати волю страстям своїм! Ми живі
Люди й кращими, ніж є, навряд чи будемо, ми про життя просто судимо, але його,
Завдяки своїм гріхам, ніколи не забудемо!», а він тому голосу тихо відповідає, хоча
 Достеменно не знає: скільки треба битися з ворогами, щоб святість залишилася навіки
 З нами: «Я с Богом ніколи не сперечаюся, тільки Йому молюся й у вчиненому
Каюся, але хрестом не прикриваюся, коли моє буття впадає в болісну безмовність!
На цьому світі ми Божі діти й живемо завдяки Йому вже яке тисячоріччя!» - «Ти
Теж залишив пасії свої, що грали помітна роль у нашому побуті!  Твоя душа стоїть біля
Вавилонської вежі й сподівається на день нещодавній, чує слова красномовні - їх
Доносять студені пориви, а позаду з'являється кільце з диму сірого кольору, але воно
Проноситься мимо, воно миготить над бездоріжжям, а там також холоднеча й лід,
 А навколо в халупах тулиться бідний народ!» Удалині, майже на краю землі, блищить
Мир інший, а, там киваючи головою, страшна смерть лагодить немислимий розбій, щоб
Надалі душа не змогла на гріх зі сторони довго дивитися, але ближче до обідні той образ
Зникає безвісти, сподіваючись з'явитися напередодні гучних подій, але, не бажає бути
Останніми серед допитливих і шкідливих, він сам собі погибель передрікає! Коли він
Умирав, то нікому на прощання, навіть, слова не сказав! На земному нагір'ї залишилися
Його прапрадідівські коріння, але на небеса йому варто підніматися як можна скоріше,
Тому що незримі простори заслоняють високі й холодні гори! Смерть не удержиш
Ні думками, ні рукою, нехай хтось інший пишається сам собою, навіть, у час лихий
 І ніколи не сперечається із власною долею, але тільки не наш герой! Його душа вже
Повинна на царському троні запанувати, і буде в її житті перевернена ще одна сторінка!
 Злітають угору прокляття, хоча всі гріхи, по суті, поводяться які рідні сестри і брати!
Ченці не встигли задрімати, як відразу їх покликали Сергія  в головному храмі
Відспівувати, тому що смерть уже встигла його до себе призвати! Її не можна гудити
 І її злодіяння прощати, але прийде деякий час, як вона змусить нас перед нею на колінах
Стояти й жагуче її молити і заклинати! Ніхто з людей не втече від смерті своєї! Ми
Бачимо буття таким, яким воно насправді є, хоча смерть нишпорить охрест і доходить
 До самих віддалених місць! Люди, знайте надалі, що обтяжливіше очікування, чим
Сама смерть! Вона, як і аварія корабля, приходить у невизначену годину й без зайвої
Тяганини! Її може послабити час, адже наше життя зовні схоже на коротку мить!
Молитви читає люд простий, а смерть кров вже пролила й відразу поплила тінню
Грозовою над ридаючою юрбою! Позаду залишилося життя разом з невтіленою мрією
 Й саме собою вона прощається із власною долею! Смертю плоть підкорена, але душа
Ніким не переможена! Намагаючись удержати у своїх руках свідомість, напливають
 На примарний розум сиві спогади, але одна думка чоло більш всього турбує, однак
Хвилюватися розуму не варто: що заслужив, тим його Господь і вдостоїть! Перед його
Очами зелені ліси, а вдалині виблискують золоті куполи, хоча над головою давно вже
Нависли блакитні небеса, проте під хмарами як пролисини миготять луги й на них
Стоять немовби статуї височенні стоги! Який пан, такий його слуга! В гріху доживає
Останній час душа, вона не вважає, що серця людей можна було б відгородити від
Благосних пристрастей! Можна було б при нагоді уникнути неугодних підступів долі!
Думати так напередодні обідні, принаймні, дуже шкідливо, тому що Минуле не зникає
Безслідно ще не відомо, чи прожив ти своє життя безгрішно! Ніхто цього не знає, але так
Рідко на землі буває! Немає нікого вищого й розумнішого за Бога й Він чинно прямує
Серед православного народу! Без світла науки виростає нинішнє покоління! Час від
Часу переповняється мирськими турботами наша чаша! Ніхто не може зі сторони
Втручатися в життя православної держави! Вона бозна чим зайнята і їй спокою завжди
 Не дають і тлін, і суєта! В оті непрості роки проти людських гріхів дибки встають сили
Природи, країна б заново ожила, коли б на ноги простих людей підняла, а то вони
 З кожним днем цей мир клянуть і не бачать відблиску яскравого вогню, перед , майже,
Не дивляться, от чому  грішні люди безліч гріхів і всякого бруду залишають позаду, а що
На них чекає переду? Уже краще туди не дивися! Під покривом мороку холодного в суєті
Мирської рідко зустрінеш людину шляхетного й богоугодну! Ну, нічого люди зроблять
Висновки з житія свого і дійдуть самотужки до Божества свого! Хоча зараз вони
Іншим турботам віддані й мовчки дивляться на злодіяння Диявола й Сатани! Фантазії
Мало в їхніх очах і вони її не знаходять у висотах святих, адже життя - тільки недовга
Мить і тільки той, хто її сповна збагнув і усвідомив, без жалю залишить всі колишні
Гріхи! Люди на мудрість свою мало уповають і ланцюги на руках і ногах ніколи
Завдяки власній волі не розривають! Я один з багатьох, хто в підсумку не був недотикою
І ретельно не дотримувався правил занадто строгих! Дух чванливий поводиться
Норовисто й напрочуд боягузливо з людьми гордовитими, залишаючи собі надію, що
Саме він зірве із себе дірявий й порваний гріхами одяг й не буде жити, як жив колись,
Але розколотий камінь уже був кинутий на землю прапрадідів й знову спалахує
Войовничий пломінь, він самотужки гріхи рахує, собі ж на голову кидає прокляття Божі!
Люди, збившись до купи, уповають на солодкозвучний випадок! Цікавість юрби
Зачеплена, але ніхто достеменно не знає, де ж те скупчення яркого світла, завдяки якому
Ще жива настільки грішна й богомерзька планета! Мир грає комедію, віддаючи належне
Буттю! На тім стояв і до цього часу стою, а тому сущу правду прямо в очі і вголос гучно
Говорю: «Не залишається в грудях людей нічого з того, що із кращого боку
Характеризує співтовариство поважних людей, що віддали життя в ім'я волі своєї!»
Ченцям не їсться й не п'ється, лише зрідка прогримить стара баддя у бездонному колодязі
Й дехто студеної водиці нап'ється, а вже потім своїми слізьми з голови до п'ят обіллється,
Пристрасті всюди киплять, але їм ніхто вже не радий! Неміч поруч тулиться, і люди
 Не знають, що з ними незабаром трапиться, але їм прийдешнє по мимо волі постійно
Сниться, але сон той рідкий і приходить він завжди тільки наостанок ночі! Біси
Ухитрилися й від молитви Божої кудись втекли, от так завжди вони тікають від біди,
 А люди нерідко згадують власних предків і мовчки жують хліб із висівок і чорну редьку!
 Що можна пригадувати про літа лихі, але є ж чим пишатися, коли простежуєш їх?! Хоча
Важко людям у святості жити: їм би своє черево чим-небудь набити! Вони у хліву
Животіють, як скотина чи бездомна псина, але наповнені фанаберію й гординею!
Блаженний той, у кого життя тече без особливих змін і кого Господь оберігає від всяких
 Провин і бісів не допускає до теплого даху, або ті тікають від страху подалі і до того ж
Він ще й неушкодженою зберіг до самої весни свою корову! У печі жевріють вогкі поліна,
Але вони вже до білого кольору розжарилися в печі брили камені, хоча нестаток людей
Догола роздягнув, проте у бідній хаті ніколи не замерзає оголене тіло! Немає колишньої
Суєти, хоча як і раніше в гості друг до друга ходять заможні свати, а потім ті, хто уболіває
 За свої гріхи, дорікають самі собі до самого ранку й не сплять три ночі й чотири дні!
 А дарма, тому що холодні вечори не треба коротати, тужачи, тому що журба позбавляє
 Людей шляхетної гордині: «Досить! Смерть, ти вдосталь погуляла й уже назавжди
Його життя до себе забрала!» Її праці рятують людей від повсякденної суєти! «Ти нас
Залиш і геть піди!» - люди викликували, а потім геть від смерті збігали! А люди от-от
 Із рідної землі бозна-куди побіжать і в друзки дурну поголоску рознесуть, я ж безвір'я
 Простити не зможу ні собі, ні своєму ворогові! Смерті завдяки, Сергій навіки покинув
Стіни Свято-Троїцького монастиря й от з’явилася на заході його опівнічна зоря, хоча жив
Він на цій землі немарно! Дотепер ллються сльози з-під стін Московського кремля, давно
Вже усохнули височенні тополі і туман забуття покрив бур'яном спустілі поля уже
 В середині листопада, а вмер Сергій тридцять першого вересня одна тисяча триста
 Дев'яносто першого року, у той час надворі стояла погана погода: мряка й бруд і так
 На Русі буває щораз, коли вона проводжає синів своїх і від провин рятує їх, худих
 І сивих, але великих і святих! Смерть його душу в непроглядні нетрі завела й там
Неминуче завершує свої темні справи, але прості люди із презирством дивляться на її
Заняття: це вже занадто, ущемляється всенародне величчя! Темніють зморшкуваті
Обличчя, а мудрий і розумний чернець осягнути суть небес прагне, але його щось подалі
 Від істини тягне, а велике й недосяжне знаходиться у часі ходи! Разом зі старцем
Умирала природа: темінь спустилася прожогом з голубого небозводу, а потім яскраве
Світло простромило небо їй у відповідь! Душі хочеться на волю, її приваблює свобода
 Й широке привілля, а мужики в опорках мовчки гріються на пагорку, а ті, хто одягнені
 У семирягу, що сили розмахують російським прапором, і відразу ж збавляються від
 Клопоту земного! Біси хочуть ексцесів, тому що втомлюються від мирських процесів,
Може так одного разу статися, що їм удасться плюнути старцеві в лице й сказати
 На прощання мерзенне слівце! Чи не достатньо випробовувати щиросердечний біль
 І сипати на рани пекучу сіль?! Наш чернець безнадійно хворий, він мимо волі опиниться
Незабаром на смертному ложі, тому що тіло старе от-от умре, адже він видужати ніколи
 Не зможе, його постійно щось тривожить! Уже так заведено в цьому світі, що кожну
Особу до самого гроба оточують біси й вампіри й вони готові кожного позбавити життя
На раз, два, три, чотири! Вони сідають людям на коліна й без тіні жалю з живих роблять
Пригнічених, підрахувавши витрати через багато років, підводить короткі підсумки!
Багатьох уже немає, а ті, що залишилися жити, колобродять по білому світу!
Підрахуй, добра господарка, скількох людей ти втратила й на край могили їх сама
Підвела?! Не поринемо у мріях, коли скажемо вголос, що бісам ми просто так
 Не покоримося! Людина сама собі нерви лоскоче, і вона гріха творить стільки,
Скільки хоче: грішить і вдень, і вночі! Пронісся по повітрю приємний аромат, здається,
Сюди знову прийшла розкіш і благодать, але її не хочуть люди належним чином
Сприймати! Господу варто нас зрозуміти, але чомусь дерева зовсім ні так, як раніше
Поруч з нами шумлять - це Русь вдихнула страшну отруту і нічого вже про її подальшу
Свободу не чути! Тепер у скорботі ченці сидять, слова не мовлять і постійно мовчать!
Усякий з нас перед Хрестом кається й говорить про те, що, навіть, Господь і той
Іноді теж помиляється! Але хтось перед гріхом зупиняється, а хтось живе, як Бог
Пошле! Тільки влада завжди прагне в народу любов до Бога украсти, одна в душі таїться
Втіха, що мине й мимо нас пройде лихо зле і справа до збагачення не дійде! Тільки добро
Ніколи не забудеться, хоча доля ліпить із нас усе, що їй заманеться: «Я відмию свої
Руки опісля, а ти розстанься в цю мить із власним гріхом і відмий душу, скориставшись
Непроглядною темрявою, і з лементом орлиним подружися з героєм феєричним!
Не можна досягти заповідних берегів, коли не боротися супроти своїх споконвічних
Ворогів, інакше можна впасти в безодню й зникнути там безслідно! Біс притих лише
 На коротку мить, тому що людина заповідних висот, майже, досягла! Метнувшись
 До землі з небаченої досі висоти, знесилієш і висохнеш, отче, і ти, тому що знову
Опинишся посеред повсякденної суєти! Ти потонеш у бажаннях своїх: не всякому
Призначено долею стати на землі соколом! Нам же справи немає до всього, що
Породжує темінь чи непроглядну темряву, але, зважаючи на все, час тривоги душу
 Ні на мить не залишить: він запросто людину обезглавить і жити у святості через
 Деякий час все-таки змусить!» Не почитав старець ні поголоску, ні славу, він жити
Намагався тільки за монастирським статутом і от його голосу в тих стінах уже не можна
Почути! Два його непримиренних і непохитних ворога: слава й поголоска - дуже різні
 За змістом слова, але від їх сприйняття кружитися починає юна голова!  Чимало лих
Пережили русини більше шести сторіч тому назад, коли татари спустошували стольний
Град! Чи була темрява, чи наскочило яскраве світло - яке плоті діло до цього, їй однаково,
 Сергія давно вже в живих немає! Русь зі слізьми із ченцем прощалася, але від своїх
 Святинь, навіть, у ті страшні часи вона не відрікалася! У скорботі, в убогості й у ранах
 І ще в багатьох вадах вона ходила немовби в одягах рваних, але зі спокійним поглядом
Боролася із древньою ганьбою, щоб у часі стрімкому народ нещасний випробував на собі
Хоча б дещицю щастя! А невільниче покоління, відкинувши біль і терпіння, старіло
 І поволі вимирало: уже й князя в Москві не стало, а Сергій свій шлях на землі завершує -
 Його ж на Русі всякий, навіть, отрок знає, але старця вже Господь благословляє й хор
 У монастирі відспівувати починає! Від пестливих очей до самих блакитних небес
Святість прагне постійно піднятися вгору і вона одна для всіх! Сергій навіки в пам'яті
Народу святим ченцем залишився, він сам горів і бачив заповідну межу, він запалювався
І загорявся, але, спалахнувши, як свіча, відразу вибухав, немов пожежна каланча, але душі
Завжди бракувало яскравого світла, а плоті - слушної поради! Всі артерії землі крізь
Темряву й безліч бід прожогом потекли, їх до джерел істини привели розумні вчителі
І поводирі! Совість із юних років плоть, що сили, гризе, душа у всім зрить один і той
Самий розрахунок на вдачу, хоча із самого дитинства вона канонів святості не дотримує!
Одні гріховності лізуть задом наперед! Не встигнеш оглянутися, а старість тут як
Тут, а там уже й немочі на твоє єство очікують і потрібний тяжка праця, щоб юність
Швидкоплинна не стала постійною! Варто тільки сильно захотіти й відразу з'явиться
Всемогутня смерть, щоб діяння батьків залишилися лише в спогадах малюків! Пишу ці
Слова зопалу, рубаю їх з розмаху, немов голову свою ложу на дерев’яну плаху, але
 Не закриваю очі зі страху! Господь стоїть на стражі, щоб не проникнув розвідник вражий
І від вдачі злої не зробив нічого паршивого! Завдяки Божій волі люди терплять горе таке,
Що перебуває на грані розбою, але не по власній волі! Хрестячись, Сергій з Вітчизною
Попрощався й звідсіля  в небесні мандри пустився і через троє діб з очей ченців він
Остаточно зник: «Я туди не дуже хочу йти, але все одно намагаюсь летіти й за собою
Свої гріхи волоком тягну, тому що сповна за них з Богом розплачуся! Я дожив до сивого
Волосся й мені чимало добрих справ здійснити вдалося, чого ж сумувати? Краще жити,
Чим святі побажання в одному слові вмістити! Білого світла мені ніколи не бачити –
Невже через це варто так важко й тяжко зітхати і при цьому на небо нарікати?! Я
 За Русь молюся й не за себе, а за її прийдешнє боюся, хоча сам до зірок через терни
 Ледь-ледь тягнуся! На серце й туга, і смуток! Душа до Бога мчиться на всіх парах,
Невже їй хочеться пожити в інший світах, а на землі після себе залишити тлін і порох?
Невже моя душа це рішення похапцем прийняла?! Самітності не боюся, але до неї
Особливо не прагну, і залишати цю землю я теж у цю мить не особливо поспішаю!»
Батьківська спадщина несе простому народу одне лише нещастя, але внаслідок
 Нових подій вони одержали новий розвиток і сплелися імена святі й роз'єдналися
 Інші! Перш ніж Богові почати служити, варто навчитися щастя й удачу людям
Дарувати! Серце випробувало багато позбавлень і лих, але святість ішла за ними слід у
слід уже чимало років і Сергій знав, що їх у спомині на землі давно вуж немає! Він
Прославлений до кінця часів і до лику святих уже давно був залучений! Він зустрічає
Обуду і  вчасно залишає знемогу! Горить на небозводі його зоря, і вона не згасне ніколи,
Миліше всіх вона, але горить чомусь над Руссю тільки вона одна, а навколо неї тільки
Морок і тиша! Коли ж святість на Русі буде від сну пробуджена? Час красномовно
Підтверджує літописну дивину й коли Сергій руки на грудях склав, Бог йому свій вирок
Відразу оголосив: «У своїй державі саме Ти скинув дух сум'яття й розрухи й знищив
Безславність, але ти ж був неспроможним думати про власну лавру й славу!» Сергій
Із превеликою працею входить у рідну домівку! Час святість не чекає, тому що вона дуже
Повільно нагору повзе, немовби цілий віз гріхів на своїй спині везе, і народ не чекає, поки
Вона в душу православну собі шлях проб’є:у нього безліч справ мирських , але в Бога є
Кермо влади й тільки Він один приймає остаточне рішення, і немає в Нього часу для
Виправлення свого рішення, навіть, якщо воно і є каменем спотикання для мирського
Буття! Тягнути горе, забувши про суперечки й порожні розмови, така наша доля, але й для
Суму є своя межа, можливо, що це марення, але для людського страху меж зараз нема!
Образ Сергія спливає серед сірого туману, адже там немає ні темряви, ні обману!
У споминах нащадків залишився його голос дзвінкий і те, як старець сухорлявий
 З дірявою торбинкою йшов  супроти всіх бешкетників, а та посмішка чарівна, що була
 На його вустах, буде жити у всіх часах! Зрештою, люди завжди згадують тих мудреців,
Що жили бозна-коли, а прапрадідів і батьків вони теж обожнюють і швидко викреслюють
Із пам'яті відщепенців і дурнів! Сергій заблищав і через півстоліття на небеса злетів
 І тепер кружляє серед небесних тіл - живий і цілий! Його істоту зустрічає саме Божество!
А він з раннього ранку гріється біля тліючого багаття, що колишеться, і іноді там же
Коротає довгі й одноманітні повечір'я! Уже багато століть відтоді пройшло, але його ім'я
Русі багато в чому допомогло! Виникла велика мова, яка поважала Боже слово, зараз її
Ніхто не хоче берегти, а вона ледь дихала, коли вперше поруч з папертю із протягненою
Рукою встала, але ніхто не прагне їй руку допомоги подати, а навпаки, її починають всі
Підряд ногами в пах штовхати! Чому ж вона повинна мовчати? Чи уже країна розучилася
Сама себе шанувати й поважати?! Добродії державне майно проміж собою ділять, але
Хиріє панська челядь! Їй покладається добувати те, що за десятьма замками ховається
 Й тільки через століття сповна окупається, хоча засіки державні справно золотом
 І сріблом наповнюються! Розум високий ніколи не знав дивовижних пороків, але й він
Не уник відведених Богом строків і не приховував, що саме тому праведним ченцем став
 І вічну сторінку в літопис країни самотужки вписав, а йому Господь благодать на небесах
Послав! Ті, хто думають про майбутні покоління і хочуть існувати у своїх творах,
Поза всяким сумнівом, покинуть цей мир передчасно! Смерть не можна перемогти,
Адже тільки своє життя можна лише завдяки старанню і молінню на короткий час
Продовжити! Коли смерть із Сергієм  уперше зустрілася, вони прожогом перснями
Помінялися, але смерть млоїть журба, тому що вона повинна через мить забрати життя
 В людини-велетня, але вечірній дзенькіт летить із всіх сторін і буття перетворюється
 У вічний сон! Старець смертю скований і він її чарами був остаточно зачарований, він
Втрачає дар мови, напевно, тому що став досить перестаркуватим! Брехати на суді Сергій
Не буде і його Господь за чесність ніколи не засудить! Ніхто не зможе заздалегідь
Віщувати: чи призначено плоті в мить кончини тріпотіти, плакати і стогнати, пам'ятати
Про колишнє буття, чи геть-чисто забути про нього, майже, все! Коли ж життя буде над
Смертю тріумфувати?! Ніхто не зможе зі смертю в хованку гратися! Стан зігнутий
Коцюбою, а душу прагне до загального спокою й вона вже однієї ногою зливається
 З неземною красою! Мир такий, що нікому ще не вдалося уникнути, навіть, дещиці
Гріхів, вони по молодості років приносять людям безліч радості, але варто мудрість
Знайти, як відразу з'являються страждання і прикрості! Самовпевнена знать любить
Роль пророків відігравати і поруч з собою всіх слуг примати, вона у величі строгої
Бореться з долею й з Богом, не віддаючи звіту за багато справ своїх, проте той, хто встиг
 До вершини величі дійти, спробує в останнє під себе всю нечесть підім’яти! Вона плаття
Носить дорогі і про покаяння Господа не дуже часто просить, а люди зі станів нижчих
Святістю постійно живуть і дихають і мріють про шляхетність вищу аніж та, що панує
 У суспільстві! Вони слова молитви шепотять і стискають хрест набагато міцніше, аніж
Б'ється боярське серце! Їм добре видно тих, чий гріх гірше змії, але грішити їм не стидно
І ні в якому разі не соромно! Ці люди неправедні, адже живуть лицемірно й лукаво
Й забувають про благо держави! Раби знехтувані нічого не знають про життя статечне,
Немає рації заглиблюватися надалі у їхні думи й міркування, адже їхні гріхи я незабаром
Сам перерахую! Забувши про календар церковний, вони не почитають, а нехтують життя
Духовне, але на небесах ці люди відчують мерзенний страх і зразу заговорять про високі
Почуття, але їм не вдасться в мир духовний непомітно прокрастися, щоб і там знайти
Власне щастя, а інших людей залишити вкупі з юдоллю! Люди в храм йдуть, щоб рани
Свої лікувати й довго чекають, коли з’явиться знак на небосхилі, щоб свою долю змінити!
На жаль, ніхто ще не уник огуди й дешевої поголоски й рідко хто стрибнув вище
Власної голови, але смерть як жорстока цариця просто так з життям не розстанеться!
У всякого є шанс у цьому наяву переконатися! Смерть прийшла і життя слідом за собою
Віднесла! Сумна пора, хоча ще вчора, особливо з ранку вона обіцяла насолоду й духовне,
Хоча й боязке пробудження! Біда велика і її таємниця тягнеться вже багато сторіч,
 Люди живуть всупереч канонам божим і їх все це мало потрясає! Короткий шерех
Ловить слух, здається, це виходить із плоті дух! Кого можна в тій смерті винити, і чи
Варто себе життя позбувати? Побут висить на волоску, коли Бог від нього вдалечині!
Як його від підлих справ відволікти, щоб воно надалі не намагалася голови людям
Сокирами сікти? Коли загублена нитка життя , то його вже не можна заново повторити
Тому, кому, судячи з усього, не призначено на грішній землі далі жити, навіть, якщо
Людина продовжує Бога боготворити! А Русь сорок днів і ночей продовжує трощитися
 Й тужити й сльози безупинно по покійному отроку Сергію ріками лити! Вона плаче
 До упаду, згадуючи про свою життєву кавалькаду! А коли приходить  до дивного
Висновку, що вже загублена ясна точка зору в розумі на абстрактне мислення, от тоді
 З-під пера стародавнього літописця виходять дивовижні твори! У будь-якому випадку
Горе неминуче вперто потягне Русь у глибоку яму, але не заростає народна стезя,
По якій до храму ходять простолюдини й князі! Люди віддають Богові свою перевагу,
Але продовжують боротися з болем і подивом, слухаючи слова втіхи, однак, надалі перед
Тим, як їм умерти, їм треба в ім’я своєї душі молитися й жити так, щоб Господь у мить
Кончини, зміг грішну душу на смерть благословити! У день похорону Русь горює,
Трощиться й з татарами вже не воює, а ворог радіє, тому що кров'ю православною
Окропилася зелень широких і привільних нив! Ніхто не знає заздалегідь, чого від життя
Далі чекати й звідки на землю прийде дещиця благодаті! Свій сум ніхто не прагне від
Чужих очей приховувати!  Помер Сергій і вільним залишився ігуменський трон! Далечінь
Уже давним-давно в імлі, а скорбота семимильними кроками боязко ступає по землі! На
Обличчях чорний креп, ніхто не їсть прісний хліб - прийшла неждана й раптова смерть,
Немов ознака долі, але людина ж осліпнула, ось чому її поміщають після смерті в темний
І холодний підземний склеп! Над ним гробова плита, а над нею небесна синь і висота,
 А під кам’яною плитою навіки зімкнуті вуста! Навколо одна порожнеча, хоча у двох
Кроках є тлін і суєта! Тіні від хрестів немислимо ростуть, особливо, коли над Руссю тихо
Сутінки пливуть, але під землею життя в мить кожну може бути сточене черв'яком і від
Тих червоточин наступить солодкий сон, а дух від боротьби буде стомлений! Він
Утомився й тут знайшов все те, що всюди на землі шукав! Пригадати пора, що наше
Життя – це лише комедія чи  проста дитяча гра! Життя - це великий анахронізм, коли
Йде боротьба проміж смертю і Духом Святим і всі кричать, що саме м переможемо
 В цій боротьбі! А навколо неспроста одна гнилизна й мокротиння, а в царстві
Мертвих панує кромішня й безутішна темрява! Не можна з боку глянути на істину
 Й суть і неможливо під двометровим шаром землі розправити немічні груди, а на серці
Кицьки скребуть, і коли-небудь Бог відкрито запитає нас: «Звідки ж у Вас ненависть
 І ворожість саме зараз укоренилася й прижилася? Я ж не для цього створював Вас! Вам
Потрібний відпочинок і спокій, нехай життя існує саме по собі, коли у Вас є негаразди
 Й незгода із власною долею!» Уяви, що ти сам прагнеш копошитися в брудній рідоті
 Й бути до гріха набагато ближче, адже ми тварини безсоромні, нам ціна - копійка, а для
Життя потрібна чоловікам чиста сорочка й тілогрійка, а бабам потрібні життєві колотнечі!
Висохлі й бліді, вони, напевно, люблять їх безмірно, немов копійки мідні! У мужика
Шапка набакир і розірваний на штанях старий ремінь, хоча він ледь-ледь повзе, але йде
 До вдовиці у похилий курінь! А вона й рум'яна, і біла відразу залишає всі свої домашні
Діла й підставляє йому своє плече, щоб любив він її ще й ще! І от рікою ллється по землі
Заморське вино, і землю наскрізь просочило воно, але все одно змій блідий, неодноразово
Страчений, йде хиткою ходою по слизькому шляху. Який був Руссю вторований! Виливає
Вона біль сердешну в утробу ненаситну і грішну! Мужики люблять настойку білу й вино
 З винограду неспілого,  який іменують простів люди Ізабеллою! Смерть своє слово вже,
Здається, сказала! Скінчилися жарти й приговірки! Господь рукою правою бере тих,
 У кого був норов кривавий і до того ж ще й лукавий, а розум не здоровий! Істина у Вірі,
Але чим же ми її в повсякденному житті заміряємо, чи на слово Господу просто так
Повіримо?! Можна у минуле зіграти, але навряд чи хто почне себе тоді новим катування
Піддавати! Бог гріхи виганяє й про це Він живим людям постійно нагадує, але не легко
Зводити і щось нове створювати, набагато легше в інший бік кивати! До Бога руки
Простягни і в праведності проживи свої останні дні, адже тобі завжди бракувало
Віри великої і серцю милої!  Розірви самотужки свої окови і ланцюги і тоді відчуєш
Ти, що у тебе є резерви немалі! У загробному світі інше буття, але там легко забути про
Колишнє своє житіє! Різке свічення стомлює постарілий зір, зробивши далекий переїзд
І добравшись, нарешті, до нових місць почав молитися ігумен знову, щоб Творець йому
 Пояснив, чому ж він по власній волі праведно на землі не жив і гріх зрідка, але творив?!
 Жити треба в ім'я правди й добра: осягай і перемагай, але не кричи, що сили,
Тріумфальне «Ура!», тому що ще не переможеними залишаються повсякденна суєта
 Й мішура! Чи бачена справа: життя утиснуте у вузькі межі й так живуть люди
Насправді! Яка досада, що їм іншого буття не треба! Людина покарана Богом за гріхи
Незліченні й багато ще за що!  Спору немає - це Він нам привносить у душі Фаворське
Світло! Часом дарує життя немов дорогоцінний алмаз, але він же створений на небесах
 І не для нас, адже ми не усвідомлюємо іноді, що тлін і порох спочиває на наших костях
 І страх  знаходить своє відбиття не тільки в очах, але й на вустах, коли ми каємося у своїх
Давним-давно зроблених гріхах! Старцеві призначено замовкнути і на колінах світанки
Декілька ночей зустрічати й самого себе у всіх своїх гріхах обвинувачувати, але як
 Звільнитися від ланцюгів? Невже тільки після кончини своєї? Чому не можна крові
 Вирувати й до стромовини якнайближче підходити, щоб життя у всіх його
Вадах не забути? Марні бажання, враз розморивши, і чашу з вином святою водою
Окропивши і про суть буття лише на коротку мить, забувши з надламаним чолом, Сергій
Повільно поминає про колишній стан речей! Спогади нас до небес підносять і всілякі
Дарунки душі з превеликою радістю підносять і догори душу піднімають, а вже там
 До святих висот думки й гадки знехотя примикають і мовчки останнього наслідку
Чекають! Шлях по рівнині безпечніше й зовні начебто б буття йде прекрасніше! Ти очі
Свої розплющ і пильно стеж за буттям, наближаючись до святості як можна
Ближче! Колишнє пригадує про справу злу, а також про проблему зовні просту, хоча
Вона виглядає як свята, але коли сніг швидко тане, то й думка мимо волі своїх же хазяїв
Поступово залишає! Сергій же духовну силу на небесах здобуває! Хоча він не здатний
Щось нове створювати, але він твердо знає, що його тут ніхто не стане спокушати, але для
Цього він повинен з минулим життям назавжди узи братерства розірвати, але цьому
Ніколи не бувати, хоча слух до всього земного глухий, але однаково земне буття ним
Буде все-таки прикрашене! Серед примарних картин витає образ один - це Боже Світло
 І його яскравий, але мрячний слід залишає обривки промов гучних, а в них є чимало
Пророчих речей! Їхня суть у простоті своєї, але вона складна для свідомості людей!
Шлях до святого вчення тернистий, він голий і до того ж ще й кам'янистий!
Юрбиться  біля храму народ - він нової проповіді чекає, але ніхто загодя не знає, хто її
Відкарбує і кого на цю праву справу благословить Господь! Кожний, хто вже не раз гинув
 Від спраги, усвідомлює одного разу, що зміст вишколу в тім, щоб розумно розібратися
В речах складних і дуже простих, а вже потім пройтися з каламбуром по особах хмурих
І донести істину до людей розбещених й залишити біса з носом, розтлумачивши народу
Простому доступно й розсудливо всі теологічні основи й без відстрочення відповісти
 На багато запитань! Не можна тогу праведника на себе одягати, коли ти не можеш тим
Людям, що пізнали чимало блуду, доступно й тямущо пояснювати, як п’ятьма п'ять, хто
Повинен перед стіною гріха й плачу на колінах стояти й не дозволяти себе на ній
Розіпнути! Немає такої насолоди, яка, зрештою, не приводила б людей
 До остаточного пересичення! Соромно іноді зізнатися собі  в тому, що ми
 Достеменно не знаємо, де наші думки й гадки гніздяться! Спогадам немає кінця
У голові покійного мерця! Він пам'ятає, що немає нічого примхливішого й паршивішого
Від дешевого життя: куди не подивлюся - усюди тілесний гріх знаходжу! Навіть у тих,
Хто ходить у лівреях, тяжкий гріх висить на шиї, а вони по ідеї не якісь там роззяви
 Й, здається, гріхів назовні не мають! Життя протікає в порожнечі, багато хто говорять
Про скнарість і безліч наклепу, але щоб у мирській суєті смерті домогтися, людям  варто
 З життям навіки вічні розпрощатися, але немає худа без добра, найчастіше смерть
Приходить із раннього ранку сама  у бідні хати і заможні терема! Всі ми, на превеликий
Жаль, схильні до проявів  мирського визнання й нечуваної слави, хоча забуваємо про
Існування своєї держави! Для нас життя - суть і єство мирської забави, але невже ми
Неправі і не судимо про неї розважливо?! Навіщо ж нам лукавити? У тисняві безглуздої
Одяги рванні сльотою через мить покриються, але двері до істини навряд чи заново
Відкриються, але запах медяний нагадає про себе знову й знову й відразу люди чують
Боже слово, але й бачать ледве не вперше поля порожні там, де було зелено, але зараз все
Там спорожніло, але повітря приємне й солодке, хоча в церковному житті панує дочасний
Занепад! Люди не поважають один одного й не тільки тому, що їм живеться тяжко: вони
Не можуть вирватися з духовного полону й самотужки проникнути в душу Вселеної!
 А в білокамінній столиці бозна що робиться: там бояри не можуть самі собою
Нахвалитися й один з одним наговоритися, але в пору весняну в них з'являться зовсім
Інше відчуття, але чи вистачить їм терпіння, коли їх обіллє хвиля, що стане  для них
Новим каменем спотикання, вона почне у двері ломитися й довільно перевертати сторінки
Свого буття й приводити паралелі між пристрастями й міркуваннями, що передчасно
Посивіли, тому що їх інші турботи здолали, там немає дітлахів, що читають безліч
Книжок, зате надлишок часу є в стражденного населення, що осягає наяву суть свого
Тяжкого буття, але його погляд теж спрямований на Москву! Чому нечиста сила
 Взяла й миттю погубила всі людські зусилля по виправленню власних душ? Невже для
Цього потрібно було піти в самі нетрі й глухомань, але місця глухі не моя стихія, а що ж
 Думають із цього приводу ченці рядові?! Перебуваючи серед дикої природи, вони
 В моліннях коротають дні й роки, розчищаючи для православного народу величезні
Проходи й в ім'я її слави повсюди шумлять зелені діброви, щоб у пришлості часу святість
Літала над всіма нами! А вихри осінні й тумани весняні правду про Сергій приховують,
 Але важливо не те, ким тебе всі люди вважають, головне, ким ти насправді є,
Адже життя подібне дитячій гойдалці! Ми не вправі кого б не було по своїм законам
Жити примусити! Горить вогонь меж двох долонь й Сергій воістину радий, що йде
 До нього в дощ і в снігопад, і ока пустельника яскравіше того вогню горять - здивований
У Сергія погляд! Незвичайний візок несеться навскач по вибоях величезних, по цій стезі
Розсипано чимало удачі, тоді чому ж у там чутно стогін і плач! Невже ченця вже погребли
Й над його могилою хрест навхрест посох разом з дірявою торбою занурили після того, як
Сергія в останній путь провели! Смерть підійшла до нього несміливо, але довідавшись,
Що смерть приспіла, відразу затріпотіло немічне тіло, воно в передчутті кончини
Намагається знайти для рятування від тяжкої журби дуже вагомі причини! Невже
Заступник бідних, але одягнений у дрантя, покине цей мир прекрасний?! Смерть гуляє
 По його хоромах і поводиться із Сергієм немовби з останнім ізгоєм, а колишні тривоги,
Здається, забудуться в довгій дорозі! Навіщо ж йому вмирати смертю голодною, він же
 До голоду звик у житті похідному й от безмовність для нього настала, і чернець минулий
Побачив рожеві далечіні, а над ними в ту годину ангели вже літали і їх там було чимало!
Йому смерть говорить, що ти будеш на своїй батьківщині навіки позабутий і ти повинен
Йти в Пекло, але він її словам не дуже радий: «Йди до всіх чортів, я ж не хочу знати, що
Робиться там! Зараз розпочався тяжкий для держави рік, їй спокою не дає голод
 І неврожай, але вона зі страху, що сили, несеться вперед, щоб люди й Бог були заодно,
Адже країна гине тому, що там за всіх часів процвітало кумівство! Я ж співчуття
 В простих людей усюди шукаю, їм скаржуся, а потім дуже довго мовчу й немов жебрак
Марю про духовний хліб, а поруч, куди не кину зором, бруд і смердота, а в ній лежать
Старі й злиденні люди Гріх і там, і тут і його плоди усюди буйно цвітуть! Їхній
Аромат породжує протиприродний сморід!» Нерозумно боятися того, що неминуче
Нам небом буде відпущено, адже трапиться завжди тільки те, що напередодні
Трапитися все-таки зобов'язане! Очі закрилися, і померкло утомлене від тяжкого буття
Чоло! Що трапилося? Його душу навіки в небуття час безжалісно відніс і ніщо її
Не врятувало, адже тяжкі часи для всіх людей на Русі настали, але час вмирати ченцю
Прийшов! Буття поїхало немовби по льодовому припаю, а саме дивиться на високу
 Й заповідну гряду, стібки – доріжки білим снігом занесло й того, хто згрішив Господь
Розуму, врешті-решті, позбавив! Відтепер душа із плоттю живуть нарізно, а буття
Понеслося й криво, і навскіс! Застиг замислений погляд, а ока в одну крапку постійно
Дивляться, і вуста подовгу мовчать: вони на долю не скаржаться, не пхикають
 І ніколи на неї не нарікають, тому що свідомо причину знають: кожний грішник сам
У всім винуватий! Сам себе пошкодуй і як можна скоріше, жалість душі набагато
Приємніша і миліша, чим журба і туга, що прийшли на землю здалеку! Уже в чистому
Полі з'явилися сходи зовні схожі на долю, а надворі жарко й парко, але слух розрізняє
 Дзвін сполоху! Доля, як скло: блищить на сонці і опісля вщент  розбивається й у своїх
Злодіяннях зовсім не кається! Попереду темрява й безмежна порожнеча, а з тіла зникає
Тремтіння й ломота! Господи, Ти біль від ченця скоріше відведи і його затуманений
Погляд проясни! Свідомість враз пішла кудись, і погляд миттєво згас! Останній звук,
Останній подих, але уникнути смерті ігуменові ніхто не допоміг і от забрав його до себе
Господь-Бог! У чому ж щастя, як не в силі й терпінні, адже суть спокуси криється
 Не тільки в тілесній насолоді, тому й не має змісту гойдатися у грішному житті,
Немов старе коромисло без істини й без змісту! О, Боже, Ти Сергія врятуй і про його
Душу надалі тільки по його вчинках суди! Життя, звичайно ж, не схоже на солодкий
Травневий мед і найчастіше воно плоть до ешафота поступово доводить, але, слава
Богові, що все-таки є на білому світі Боже світло, саме ним кожна набожна людина
У лиху годину буде зігріта! Він буде висіти над землею вічно й нескінченно! У холоднечу
Й у спеку це світло неземне, немовби сніг золотий перед очима іскриться, а над пониклою
Головою тим часом ангел з останніх сил кружиться, але вся суть криється в тім, що коли
Він надовго зависає під дерев'яною стелею, тоді всяка напасть повинна негайно зникнути
Й сили диявола втрачають над людиною власну владу і без сліду зникають невідомо куди,
Але, як здається мені, поринають у незнайомі мирі остаточно і назавжди! От це так!
 Не всякий мешканець землі суть свого буття миттєво зрозуміє, адже фортуна все, що дала
І, як здавалося людям назавжди, відразу знову назад до себе забере! Упущений випадок
Рідко повторюється, а колишнє щастя вщент розвалюється й все те, що даровано нам
Небесами й долею крізь землю швидко провалюється й зрозуміло, що плоть гріхами
Своїми навряд чи колись знову зігріється! Не в образі на Бога ті, хто піддавав себе огуді
І обмові, адже дійові особи були насправді твердолобими, хоча важко йти своїм шляхом
У справі святої, хоча якщо діяти гуртом, то  можна з меншими втратами покинути
 Залізні грати і стати принаймні духовно багатим! Адже дорога до слави проходить
Через поля й дубняки і прокладається цей тракт з великим зусиллям! Як і кому, але
Чоловікові розумному будь-який сумнів допомагає наблизитися до Всевишнього розуму
Й у старожитньому стилі збільшує розмах думок і крил! Немає гордого розуму, його
Смерть до себе забрала і його вже огорнула непроглядна темрява! У мир інший відійшов
Слов’янський святий, а мир той суворий і він ніколи не щадить мудреців, це не водна
Гладь, яку можна дуже легко перепливати! Якби тут заживо не пропасти, якщо всіх нас
Хоче темна влада до зла прилучити й украсти, а ми повинні настільки низько впасти, щоб
Святість, навіть, краєчком не припасалася до нас! Інше буття знайшовши, Сергій
Молиться, немов мале дитя! Важко уникнути стресу, наближаючись до духовного
Прогресу! Старець спить під могильним хрестом, а його плоті все  це байдуже! Могила
Стала його могутнім щитом, ми ж згадаємо про нього, але вже потім! Скільки ж мучень
 І зліз великий праведник Русі переніс? Він мирське життя навіч бачив і безліч вад там
Особисто сам напередодні нарахував! Лісову глухомань уже давно заселили тисячі святих
Душ! Хто шляхетний, той зневага чужим не виставляє рахунок, тому що Господь
Посилає йому й славу, і повагу! О, Боже мій! Усе, що було послане людям долею, їм
Доводиться з боку спостерігати й, скриплячи серцем, мовчати, якби  чогось зайвого
 Не сказати! Не треба грішникам всякчас пащекувати, а опісля гучно верещати! Тільки
 В купелі крижаній душа знаходить вічний спокій, але довіку вгору будуть нести людину
Її неспокійні думки, хоча в прийдешньому важко досконально розібратися, навіть, тим,
Хто заздалегідь вирішив серед небес навічно залишитися! Великий геній не зможе сам
Визначити розмах своїх творінь, але життя на місці не стоїть, воно незабаром у небесну
Височінь що сили полетить, коли й душа, і тіло остаточно зотліють, але потім про свої
Гріхи від душі пошкодують, але пройде ще не один рік, поки людина якусь користь
 Із пережитого буття не витягне й вже потім на ешафот зійде й зможе поблизу розглянути
Власну смерть! Кому і яка справа до того, що з душею раніше було, вона ж не стала
Більш вередливою, хоча була не в ладах з повсякденним життям, це, напевно
Внаслідок свого егоїзму! Грішники сердять тих, хто освоює землі на небесній твердіні!
Прийшов час зі смертного одру вставати і в руки Хрест Животворящий швиденько брати!
Вистачить свою хатинку грішми набивати! Час прийде й нас Господь до себе призве, щоб
Одумався православний народ, а ми слідом за собою віднесемо в мир інший буття живе
По дорозі стовповий! Відсторонившись від туги споконвічної, злетимо у мир безмежний,
Але вже інший, хоча й розташований він був за ближньою грядою, яка ледве виднілася
 За князівською спиною!! Була б житниця добром наповнена й щасливою стала б країна,
Тоді б будь-який чернець помолитися  за процвітання своєї Батьківщини теж зміг би,
 А зараз вона знемагає від мирських турбот! Спробуй їх зупини, коли немає до Бога
Великої й щирої любові, але гріхи розбухають в мозках усякої нісенітниці й там довго
Гніздяться, а потім заново плодяться, хоча надія на порятунок душу наскрізь пропалила,
Сьогодні й вона, здається, вже остаточно вмерла! Ну, і справи: хоч бери й виходь із-за
Панського столу, тому що багатії безжалісні й гарячі, особливо цим прославилися
Новгородці й москвичі! На них не ремствуй і завчасно не кричи! Не зживай їх зі світу,
Вже краще вдайся до їхньої допомоги чи прийми їхню пораду для суспільного блага!
 У здивуванні не стій з відкритим ротом - це питання не просте, отже не очікуй від життя
Нічого, коли його любив лише за одне баловство! Не роби зла, щоб життя саме своєю
Чергою далі йшло, адже для нього істина найбільш важлива, а благі діяння самі
Повинні не хитко ввійти в трепетну свідомість і тоді там почнеться творення!
Умій і Ти, Господи, гріхи рабам своїм прощати, звичайно, легше всього грішників
Викривати, але важче всього їх на шлях істини кожного дня наставляти! Хай Твоя міць
Помножиться в декілька разів, але коли інакше щось у тім житті зложиться, тоді, напевне,
Комусь стане боляче, або хтось ненавмисно восени сильно простудиться - вибач і прости,
Але нас у тім ніколи не звинувачуй: ми ж самі збиваємося зі свого праведного шляху,
Якщо зможеш – прости рабів своїх за нерозкаяний гріх! Не можна про суть буття, навіть,
На коротку мить забувати й дарма нікого й нізащо докоряти або засуджувати, тоді
 Святість вовіки століть не забудеться, а задумане через короткий час все-таки збудеться!
Господь завжди буде з тобою, із твоїм народом і поневоленою ворогами землёю, якщо ти
Не знаєшся зі злодіями і скрутою! Сагайдак і той  ламається від напруги, а дух слабшає
Від розслаблення! Від всіх образ знайди свій порятунок у мовчанні й забутті своїх вад
 І гріхопадінь! Багато чого, прощаючи людям слабким, сильний стає суттєво
 Сильнішим, а хоробрий - набагато хоробрішим - так повинне бути по ідеї, але коли
Душа невиліковно хвора й у морок буття вона по вуха загрузла, а така хвороба на Русі
Здавна була поширена, прийди в храм і помолись і опустися на колінах долілиць! Час
 Буття майже вже пробив, він потонув у розтраті власної наснаги і сили - у минуле
 Прожогом пішло все те, що плоть і розум по життю до самої смерті проводжало
Всім лихам і напастям на зло! Чи не можна, щоб сльози людські землю висвітлювали
Або, щоб вони в ідеалі чистими діамантами на очах у простолюдинів предстали, от
Тоді люди не вмирали б від горя та жури, а  мовчки б на це диво зі сторони дивилися!
А так щастя крокує по чужій місцевості, але на Русі тільки вбогість тримається
 Завжди на оголеній спині! Тільки в розбійницької ватаги вистачає сміливості
 Й відваги, щоб миттю й відразу позбавити свою державу від іншої зарази! Сергій
Хотів її змінити й навіки в душі людські святість вселити, щоб праведно й справедливо
Жити! Проявляючи нетерпіння, Русь устала з колін і почала цілорічно молитися й уже
Нахлинула святості хвиля, але вона й невагома, і чарівністю наповнена, щоб людина
 До самої домовини не здумала грішити і тільки за законами Божими продовжувала
Трудитися й жити, однак зрозуміти їхню суть заважають людські страждання! Вони
Немов полум'я йдуть слідом за всіма нами упереміж з радістю й слізьми, а ми ж мало
Буваємо в божому храмі і так поводимося завжди! У здивуванні довго не стій, немовби
Ти насправді чоловік святий, адже ти людина не проста і маєш чарівні вуста! Ти
Першим входиш в Божий храм, а там Господь милостиню всім людям подає, коли хтось її
Чекає! У минулі часи на Русі молитви супроводжувала тиша, зараз там відбулися
Великі зміни й країною управляють тільки дами й джентльмени! Треба проробити
Величезний труд, щоб її, нарешті, вирвати з ворожого пута! Не котитися ж їй шкереберть,
Хоча це для неї було колись сущою дрібницею?! У мить ширяння вона сама собі
Нагадувала великого генія! Вона прагнула постійно до влади, і в цьому їй бачилося
Мирське щастя, але й почуття синівське для неї не є новиною, адже всі свої неподобства
 Вона перейняла в країнах далекої Азії! Від буття незугарного її врятує тільки Господь
 І Він не доведе до вибуху народного! Мир такий, що в ньому не лишилося ходаків
 І немає, навіть, їхніх слідів проміж дерев і кущів! Із землі не вийшло подоби Раю,
Подивися ж, Боже, життя земне майже що зникає з теренів всесвіту! Воно повне зневаги
 Й немає там колишнього натхнення, усюди видні риси забуття на тлі загального
Зубожіння! Як себе нам на землі поводити, щоб душу свою від мук і страждань
Урятувати? «Помолись у храмі про хліб насущний й подумай про своє майбутнє! Гріхи
Вимети помелом і залиш їх за розкритим навстіж вікном! Не можна жити одним
Днем - є безнадія у тім!» Диявол бушує люто, немає йому перешкоди немовбито, але
Русь розправляє плечі і знову в храмах розпалюються величезні свічі й ведуться про Віру
Жагучі промови, там все твориться по-людські, але короткі ці зустрічі – це мінливість
Буття, де чергова неприємність вносить у душу зло таке, що мерхне, навіть, буття
Святе, адже все до того йде, що й нам прийдеться збирати камені від розбитого
Існування і забувати про свої переконання, які нам залишили наші батьки! Немає
Спокою в душі спокою, але Вищий судія уповає на поступ й порядність нашу до всьому
На додачу! Що ж тут трапилося й що наш побут струсило? Невже минуле зовсім забулося
И завісою сірою навіки покрилося, а вже потім воно померкло й задимилося, а зло
 Й жорстокість знову там надовго запанували? «О, Господи, я свою душу на засув
Незабаром замкну й спущуся до Твого двору в ранішню пору, щоб припинити зайві
Розмови про те, що буття людське заповнює тлін і суєта! Немає мені шляху зворотного,
Тому що тіні немислимі і неймовірні тягнуть думки туди, де догнивають останки
Померлих тіл, але я ж на них дивитися ніколи б не хотів! У неземному царстві й у Божій
Державі на мою душу очікують ті ж самі митарства, що й тут! Напевно, весь мир
Однаковий і він такий, як є! У тім краї навряд чи я збережу мрію дитячу свою! Надії
Недовговічні, а життя швидкоплинне й не бездоганне! Куди брести за щастям, якщо
Скрізь одна юдоль? Наше місце на землі, а мрії от-от розсіюються в синьої димці
І імлі! Душа втомлена бачить поруч із собою тільки височенні скелі, а на них сніг
Поталий і з-за нього не дино дрібних деталей земного буття, але над ними нависають
Чорні хмари, що приплили сюди здаля! Куди ж зник мир колишніх прагнень і надій і чому
Його змінив відблиск божевільних міркувань?» А жах і пристрасть охоплюють душу
Всякчас й тягнуть її в місця близькі до гріхопадіння, але на шляху випробування
 Розкидані валуни й бозна які камені, щоб сіяти жах і сумніви, попереду безпросвітність,
 Хоча є надія на удачу, але поруч безвихідність буття не дозволяє примножити свої
Найкращі почуття, а на душі страшна тривога, тому що заростає шлях до Господа-Бога!
Висохнули джерела Віри християнської, і людям у храм стало ходити якось не з руки
 І вони відкрито й, не таячись, чисто по-чоловічому, лізуть своїм носом у бруд! Перед
Ними лежить квітучий край дійсно схожий на небесний Рай! Горювати не варто, Бог сам
Долю народу побудує, але з ранку вже стоїть похмура пора! А довгим і брудним шляхом
Йдуть ченці своїм наїждженим шляхом, вони за прикладом  ігумена відтепер ходять
Тільки пішки й відпочивають під пришляховим деревцем, де розмовляють пошепки
 З Творцем! Напевно, велика таємниця криється в тім, що в дикому полі знаходиться їхній
Дім! Сергій від них пішов і на небесах блаженство він знайшов! «Знай: він напередодні
Потрапив у Рай і ти праведно живи й постійно вирішуй всі запитання, що встають
Перед тобою і літом, і зимою! Всі ми у свій час обговорювали й обговорюємо заборонні
Мирські тем: наш звичай такий, що в розмові не можна не торкнутися побуту друзів
 І ворогів, ми грішні по суті своєї, однак, не ми вигадали такий порядок речей! Мовчимо
Про визнання своє й мовчки віщаємо своїм язиком бозна що й про що: і про грішне,
Й про святе, але ми ж не католики і нам не заборонено сміятися до кольок, хоча страсті
Жорстокі пересилюють людей сімейних і самотніх, і гріх діється в ченців під боком!»
Ніч безпросвітна накрила країну мовчазну, і туди біси сповзаються і проміж собою
Скликаються, а в повний місяць там таке діяння починається, що темрява із гріхами
Воєдино замикається, а мир саме собою в гіршу сторону повертається! «О, Господи, саме
Ти від гріха нас відведи, помилуй і прости! Адже у Твоїй, Боже, власті позбавити мир
Від усякої напасті і мирської порожнечі, звичайно, коли зробити це побажаєш Ти,
Тоді щедроти Твої хай сповна наповнять наші душі до самого дна!» Добро ніколи
 Не буде злом переможене, у лютому пориві думки тужливі й думи недбайливі змушують
Забутися плоть грішну у сні хорошому й думати про майбутнє диво, але його на стіл
 Не поставиш, а радість собі лише іноді доставиш! «О, Боже мій! Глухі стіни
Шатнулися переді мною, і небо стало розпеченим як пічка над головою і нехай я
Йшов через жорстокі катування, забуваючи про острах свій, життя все одно
Проходило іншою стороною, але я все так само далі повз, сподіваючись знову й знову
Побачити мир неземний! А жар і врода впивалися тим часом у безвинно посивілі
 Волосся й мить суму відразу покрила ліси, поля й долини, але зупинившись на самій
Середині і боязко подивився на православні святині, а вони повні гордині, хоча люди
Вмирають там, майже, живими! Хіба тут крила колись по добрій волі розправиш
 І надовго свій гріх навряд чи залишиш! Я в інший раз добрі справи пом'яну і потім
Свої вуста навіки стулю! Чому саме зараз нелюдська пристрасть у хід моїх думок
Раптово вплелася? Не рівна година, вона заживо проковтне нас! Ще міцна моя рука,
І я святістю не переситився допоки, а коли й мені молитися набридне, тоді і я
Згадаю, врешті-решт, про свою совість і честь! А вихор злості по грішної утробі,
 Що сили, носиться й на все живе й святе жорстоко коситься! Думи люті воюють
 Із журбою й прощають гріхи тим, хто в цьому світі бідує, і рідко, але все-таки
Кається, хоча сам ледве на двох ногах тримається! Думки дурні щось у голові
Каламутять, і не зрозумієш зразу: це правда чи брехня? Напевне, вони жартують?!
Вони ж дурні, немов діти маловірні, адже не знають  міри свого безвір'я, але я їм
Постійно вірю й волею твердою осаджую на повному русі свою ходу амбітну і горду!
Запитую в першого зустрічного: як прислужити духу анти-людський? Не в тім же
Суть, що йому по заслугах інші люди належним чином віддають, але земні страсті
Душу ось-ось заклюють і не дадуть їй до самого світанку глибоким сном заснути!
Після тріскучих фраз читаю молитви щораз, але не випинаю свої груди напоказ! Як
Зло знести, адже сили немає, але думка спокою не дає, вона нутро й душу жагучим
Залізом палить, щоб зрозумів простий народ, що будь-який гріх просто так –
Непомітно нас не мине! Скорбота на очах і страх застиг у вустах! На жаль
 Не чутно ніде слів прощення, усюди ті самі вирази і прояви грішного побуту! Я звіт
Собі досить чітко віддаю, що більше життя люблю музу священну свою й її, майже,
Боготворю, але, згадавши матір свою, починаю мовчком плакати й ридати і її подобу
Відразу починаю цілувати! Проходять дні життя мирського й усе швидше
Квапляться вони піти з буття земного у безвісні, але заповідні краї! А там же
Холодно й голодно, немає там ні хліба, ні води, а над головою нависає тільки темне
Небо! Душа ледве жива й до того ж вона духовно слабка! Вона нічого не їсть і не п'є,
Тільки свої поради людям в усі боки роздає! Чується пісня втіхи й там молитва про
Твій порятунок, але чи вистачить терпіння, щоб плоть забула про всі земні
Спокуси?!» Лихо сніжною грудкою по країні прокотилася й та бозна у що відразу
Перетворилася! Не тужи, проживши, чимало років у лісовій глухомані: коли ми всі
Вмремо, тоді можливо нас люди пом'януть добрим словом! Я не боюся, що колись
Святістю обіп'юся й з небес на грішну землю одного разу опущуся, і тоді щастя
Непосильний тягар відбере дарунок мови, але душу він не скалічить і тіло не пошкодить,
А тільки віддавить моложаві плечі й нанесе легкі каліцтва, але не моя ж ця справа, тому
Що цілком серце вже обмерзнуло! Від смерті й любові ніхто й ніде не укриється, адже
Наш суспільство на православних заповідях віками спочиває! Безумовно, що всі ми
Поголовно в цьому житті постійно шукаємо тільки людей  в чомусь винних, але завжди
Знаходимо ворогів серед друзів удаваних! Засяяла Вітчизна тисячами вогнів, справляючи
Свій черговий ювілей! Скільки років пройшло й скільки днів, а Сергій знову живим
Представ у пам'яті моєї! У вогника вже погаслого багаття разом з ним я гріюся до самого
Ранку, і все-таки він воістину став на праведника схожим! Страшний голос смерті плоть
На собі дуже сильно відчуває, адже він близьку кончину душі прирікає! Попоститься їй
Прийдеться і не діяти так, як їй заманеться, якщо іншої роботи для неї тут не найдеться!
 Ні, досить! Все це слухати й бачити страшно й боляче! Країна рідна, над тобою
Згущається темрява нічна! Нехай же все, що нас гнітить у забуття навіки вічне піде
 Й разом з минулим покійницьким сном засне, адже на наші підвалини в цей час
 Дуже складний постійно ллються брудні помиї, а в землю кидається насіння пусте!
Ось куди свята Русь самотужки йде! А куди ж її крива дорога, врешті-решт, виведе?
 Невже ми схожі на останніх  ізгоїв? Ой як же нам для обмивання потрібен заливний дощ,
А країні - грамотний і відважний вождь! Всупереч канонам буття, піт струменіє з її
Зморшкуватого чола й, здається, ледве не в три струмки і чомусь болять боки! Від
Напруги і відчаю застигли бородаті чоловіки, адже у них заніміли руки! Була - не була,
Коли в такому напрямі життя пішло, що ні в кого немає ні кола, ні двору, а в кишенях зяє
Величезна діра, тоді, напевне, вже прийшла пора про свої наміри заздалегідь всіх
Православних повідомити, інакше православ'ю не животіти! Той, хто поруч зі смертю
 Вже декілька разів бував, наперед, напевно, знав, що було чимало підстав, щоб не та
Склянка  чарівного зілля була випита, майже, до дна, адже неспроста відразу з похмілля
Хтось падав мертвим у бездонну прірву! А смерть з косою стоїть і та на сонці дуже
Блищить і вголос говорить страшні речі, вона руками махає й під чиюсь дудку догори
Стрибає, але сама вона відверто не скаже, що її бентежить, хоча час покаже, що її небо
Зробити накаже! Вона здатна кого завгодно оббрехати, так що намагайтеся з нею
 Будь-яких контактів уникати! Її голос мелодійний і рівний, але вмираюча людина у рухах
Була скована, адже її дорога до Бога не була вторована і от вона стоїть на перехресті буття
І смерті вщент розчарована! Її голос швидко вгасає й на очах у юрби миттєво тане!
Смерть на своєму шляху все з'їдає й у попіл, і порох перетирає! Іноді за поцілунком
Хреста диявол свою ненависть ховає, а людина стільки ж раз умирає, скільки разів
Вона протягом всього життя своїх близьких втрачає! Смерть нестерпна й мерзенна,
 Нахабна й зухвала! Живе душа на границі розкаяння й покарання, адже Господу
Не відомі грані коливання, адже святість за всіх часів було предметом лихослів'я -
 Така суть земного буття, отже не треба приховуватися від свого гріха! За гріхи свої
Особисто ми  давно вже були Богом покарані і не визнані гідними дізнатися про мить
Насолоди, тільки всевладдя часу викликає в нас дещицю благоговіння й поваги! Жадібна
Смерть велить нам надалі свою присутність терпіти, страждати й довго вболівати за
Майбутніми втратами й ще більше чекати, коли ж смерть змусить грішну плоть назавжди
Померти! Вертяться її жорнова й на рахунок «раз чи два» замовкають останні слова,
 І миттєво холодіє голова, безумовно, кирпа не косить всіх поголовно, але вона постійно
Шукає винуватих серед людей бідних і багатих! Смерть без знемоги людей своїм мечем
Разить і забуттям їм загрожує, але людям тим не до образ, тому що цар Давид псалми
Співати наказує нам, але я ніяк не зрозумію: що й до чого, але, зважаючи на все, жити
 Й всякчас терпіти негаразди буття немає бажання, коли на плоть насідає напівзабуття ,
 Яке зовні схоже на дрімоту! Усякий знає, що його плоть може померти й у тій боротьбі
Завжди перемагає кирпа, але вмирати зарано, навіть, якщо тобі рік пішов сімдесят п'ятий!
До чого ж людина дійшла, адже вона завжди трудилася як віл в полі, але вона сама
 В прірву одного разу по власній волі упала! Віддавшись прохолоді безплотної, наш дух
Залишився навіки особистістю невідомою, адже там прохолодь і темрява й немає
 В мертвого єства ні душі, ні розуму! Смерть не горда, вона за людьми приходить сама
 В усі сторіччя й роки, так було й буде завжди! Треба б з місця встати і життя заново
Почати, щоб не запізнитися, але час спати й нема чого смерть про поступки благати –
Марш у ліжко! А що? Невже я говорю щось не те? Мені все це ні до чого і я Ваші докори
На свій рахунок навряд чи колись прийму! Спрага життя загалом моїм духом остаточно
Опанувала, загалом і в цілому, але побіжно, а він ще сильніше вдався до утопічної ідеї!
Усе, що колись в цих краях народилося й у розуми людей саме впряглося і там остаточно
Запанувало, з роками багато чого в суспільному житті перемінилося, а всі суперечки
Казково розв'язалися, але це тоді трапилося, коли живі в мертвих перевтілилися! Якби
Люди жили таким чином й надалі, тоді б вони все про вічність, напевно, дозналися б, але
Нікому не надано права піти від власної долі за межі свого єства! Уже, коли про це
Ведуться неквапливі розмови, хочеться свої доводи на захист наших ідеалів притягти,
Але навколо лише одна порожнеча й, не відкриваючи рота, шугується всюди метушня,
Яка посеред білого дня копошиться у бруді з вечора й до ранку, але їй і надалі не хочеться
В очі кощавої смерті пильно зазирати! Уже краще на полі раті вмерти! Щезнув Сергій
 У мир тиші і млості, він розпочав свій шлях з погосту і висадився на безвісний берег,
Саме туди доплив його ковчег, там зла й горя зовсім немає, але там же темрява й світла
 Ніколи немає! Там усі з тобою люб'язні, і суперечити там комусь неможна, Тому що там
Душі побожні, а твоє життя зупинилося на краю безодні, і воно розтрачується дарма!
Йому вже представився зручний випадок задати Господу питань купу! Ми ж раби
Свого шлунка й сну, адже у нас думка є одна: пережити побільше при страстей і випити
 Як можна більше міцного вина!! Ми проводимо життя серед сліз і охкання, де немає
Елементарного знання, душу нам - у тягар, а тіло - для насолоди, воно нам у радість,
Але до Бога немає в нього, навіть, дещиці поваги! Багатством і розумом ми раніше
Блищали, зараз ми жити в бездуховному вирі вкрай втомилися! З філософської висоти
Такими приземленими нам здаються колишні мрії, але предмета для повсякденних бесід
Поки поруч з нами немає! Серце майже розірвалося, тому що йому таке побачити отут
Довелось, що на краю буття перервалася, навіть, молитва моя через напасть чорну, тому
Що жити так соромно, треба було думати головою, перш аніж починати спір із власною
Долею за тишу і спокій! Забувши про суми й нещастя, смерть одних людей підводить
Близько до мучення, а іншим приносить захват! У душі й плоті є загальні бажання
 Й турботи! Усе, що тільки зароджується, відразу гине й тільки Господь один точно
Знає, чому добро не множиться, і гріховності в душі докупи збираються, а зло не убожіє
І воювати з добром всякчас воліє! У житті багато чого визначає випадок, що ні мить,
То нова неприємність – така мінливість земного буття! Особисто сам я живу поруч
 З гріхом і волаю до небес, а життя рахую не по годинах, а по днях, але його задарма 
 Нікому не віддам! Не відкривається рот сказати, що Святе Писання  людей обманює,
Тому що мене відразу засудить народ і люди скажуть, що книгу пише якийсь холоп,
Але я не схожий на нього, тому що обома руками голосую за народ! У чотирьох верстах
Від славного граду Ростова Великого, де колись ходили тільки звірі зі страшними ликами,
Сьогодні відокремлено стоїть свята обитель, де жив один великий мислитель! Від обителі
Заштатної, якби мені сказати делікатно, залишилися одні стібки-доріжки й гріха трошки!
Там службу ченці правили важко й ретельно вони молилися за Русь бідолашну, і ледве
 Не плачучи просили Бога послати своїй Вітчизні дещицю щастя і вдачі! А Він нажав
На одну струну й відрядив благодать на засмикану татарами країну! Майже сімсот років
Тому тут було справжнісіньке Пекло! Там молився великий жалібник і майбутнього
Монастиря родоначальник! Людина вовіки і відтепер повинна бути нерукотворною
Храминою! Адже є люди, які насправді живуть все своє життя без високих цілей, той
Народ сам по землі не йде, адже його просто попутний вітер несе не назад, а вперед!
 До якої пристані ці люди держать путь, і коли вітер припинить їм у спину попутно дути?
Нам не дано легких шляхів від землі й до самих небес, адже дуже важко жити у всесвіті
Християнським богам! Господь людину соромить, а та тільки робить вигляд, що про свої
Гріхи надмірно вболіває, але небеса нікому не дають життя в кредит! Наша Земля всього
Лише крапка у межах нескінченної Вселеної, але все живе там тимчасове, той мир далеко
Не ідеальний і надзвичайно сумний, адже там всякчас процвітає брехня і лінь, а життя
Влаштоване так, що там виживає тільки один бур'ян! Поки людина жива, то вона
Сподівається на добро й постійно прагне змінити власне життя, але святе
Існування єдине благо для тих, хто прагне відійти від дум заклятих й для нього
Любов і Віра - повітря й волога! Прийде час і  ми всі разом, забувши про совість
 І честь, умчимося до далеких сузір’їв! Вибери того, чиє обличчя Тобі до вподоби і чиє
Життя й промови зрозумілі й нехай Хоронитель, Він же Всевишній наш Спаситель,
Послужать нам взірцем безгрішного життя, сподіваюся я, що Він допоможе нам
 Наблизитися до таємничих світів і нескінченних півсфер! Понад усяких очікувань душі,
Яка ще до нас пройшла шлях неземних скитань, і тільки випадок одного разу звалив
До купи на Землю всієї душі! Душа - предмет наших страждань і бід, але вона привід
Для проповідей і церковних бесід, однак, смерть і погребіння ще живій людині
Обіцяють не більш ніж дрімоту й остаточне забуття! У нас є право: розсуджувати
Лукаво і поширювати хибне міркування, що не гріх все те, що приносить людям успіх
І насолоду! Ми такі, як є, у кожного своя совість і честь! Краще й гірше ми вже
 Не станемо й зірки з небес навряд чи колись дістанемо, але, досягши нових висот, які
Нам колись пошле Господь, геть-чисто забудемо про простий православний народ,
Тому що ніхто не хоче, навіть, дещицю свого добра йому віддати, і він приречений:
До самої смерті мучитися й страждати, сохнути й здихати як бродяча собака!
 Хіба люди народжені для того, щоб вони, а не Божество змогли людей від уз й оковів
Звільняти до кінця віку! Нехай інші їм шлях до волі вкажуть, а ми як стояли, так і стоїмо
На стражі свого добробуту! Цей мир пройдений уздовж і поперек, але наше знання
 Не пішло нам на користь і ніхто не засвоїв життєвий урок, а строк земного буття уже,
Здається, минув! Тільки ближче до старості ока прозріли й перед ними відкрилися високі
Цілі й на ділі люди раді, що геть пішли колишні перешкоди і вони ще живі
 Й неушкоджені! Щастя пройшло, але забуття плоть з усіх боків обсіло, хоча сил і моці
 Зовсім не стало! Всі ми - Божі тварі й завжди прагнемо жити з ким-небудь у парі, але
Вбивають людей монголи й татари, із всіх народів немає тварин більш мерзотних і
Підліших від них, але вони ж наряджаються в образи людей святих! Однією надією
Безперервно живеш і на щастя дуже довго очікуєш і не знаєш, куди серед темряви
Самотужки бредеш! Гіпотез не вигадую, однак людей від зла застерігаю, тому що бачу
 Мілкі деталі набагато далі від  інших людей, хоча й мечуся серед думок своїх у різних
Напрямках, тому що спокою мені не дають усілякі вигадництва! Природа проста і їй
 Не заважає грішна душа і коли б не розкуті вуста, то навіки б зникли з виду тлін і суєта!
Сонце землю постійно гріє, а розум людини тупіє! Хто звик брехати, тому
 На порядність кшталтів наплювати, а це значить, що будь-яке діяння можна
 На свій лад переінакшити! Скільки ж треба мати терпіння, щоб праведником на грішній
Землі у спогадах людей навіки залишитися і як виняток буття по річці спокуси не плисти,
І відкрито правду голосно говорити?! Найгірше лихо із всіх напастей і бід неварте уваги
Того, кого в живих давно вже нема! Кожний грішник є сліпаком, і йому не уникнути
Стромовини лих, але й він залишає за собою власний слід! Не торкнувшись ні душі,
 Ні розуму життя затихає саме по собі і щоб його знову знайти, потрібно по шляху
Непорочності повільно брести, а віз гріхів по тому шляху самотужки розкидати!
Варто вміти сіяти й жати, але коли ношу тяжку на себе хтось випадково звалив,
Тоді не шкодуй ні здоров'я, ні сил, тільки б щасливим був народ твій! Неждано
Наскочить старість, але коли так уже сталося, що ніхто не хоче їй допомогти саму малість
И забрати із плечей втома, тоді сам звільнися від сотні образ і нехай минуле життя
Особисто тебе в них не докоряє, хоча їх можна було в молодості запобігти, тому що
При бажанні можна, навіть, мертвих оживити, хоча зробити це складно! Ми залишаємо
 Цей грішний і потішний мир, втратившись одного разу білосніжні крила і залишаючись
Недосконалими й до того ж ще й тлінними, люди пусті ніколи не довідаються про істини
Безгрішні! Словами можна смерть запобігти, але ними можна заживо людину вбити
 Й себе не треба у всіх лихах корити, коли не призначено тобі життя безгрішно прожити!
Якби люди знали, скільки в цьому світі гріха й суму, вони б своїх дітей не народили, але
Вони як і ми теж вірять у чудеса, однак всі, зваживши «за» і «проти», розуміють, що
Життя зовні схоже на не довговічну росу, а час швидко йде, не приймаючи інші мірки
 В розрахунок! Сергій зважує слова й у напругу приходить сива голова і вона не сунеться
Туди, куди її не просять, і простих людей за гріх ніхто там не паплюжить, тільки зрідка
Про причину провини декого тихо Господь наодинці спитає!  Дріб'язки залишаються
 В пам'яті людей, а те, що їх хвилювало колись, йде в мир затінків! Немає таких,
 Хто б поєднав у собі всі гідності людські - кожний влаштований по-своєму, але,
 По моєму глибокому переконуванню, немає такого страшного обвинувачення, для
Якого не можна знайти вагомий зачіпка, навіть, якщо це буде явний наклеп або ж
Службовий фальсифікат! От так! Хто лякливий від природи, того не змінять роки
 Земного життя! Не потрібно бути вищим за простих людей, варто бути разом
 З ними до кінця днів і коли навколо одна тиша, тоді розум заповнює безліч розумових
Ніш! Мовчання виразніше гучних промов, але є чимало мерзотників, які вкладають
Зовсім інший зміст у власне життя! Якби Христос живим був, Він би інші закони
Буття в тутешньому світі встановив, по яких би людина постійно жила і один
 Одного поважали завжди! Дурень задовольняється тим, що вже порядком набрид він
Усім! У гарному вчинку завжди є прояви сили й доброти, але життя розум притупляє,
А людину воно найчастіше озлобляє! Будь-які засоби, якщо вони не надприродні,
Здатні відгородити нас від халеп і нещасть! Міцніє моральність, коли старіє плоть!
Тільки той, хто виграв у смерті часу багато - виграв усе в підсумку! У будь-якій
Провині немає шкоди, коли її поглинає й тлін, і суєта, але провина надзвичайна
Завжди обкутана незримою таїною! Той, хто сторожкий або боязкий, обходить
Стороною море пристрастей й в іншому знаходить власне щастя! Науки розум
Просвіщають, але життя його поступово в людей відбирає і розум розтає, отже
Все упирається в життя людське! У житті повинне переважати добре і святе
 Й нам варто шанувати основи православ'я, але у великих міркуваннях розголосу
Багато, а в підсумку, розумієш, що люди далекі від Бога! Він думку не обмежує,
 А тільки почуття відповідальності перед людьми збільшує, коли їх повчає, що
Надмірне мудрування думку притупляє! Сергіїв монастир вражає, і він, навіть, розум
Окриляє, але не завжди ж так буває для того, хто істину душею не сприймає і про Бога
Часто забуває!
«Слава, Тобі, Боже наш, слава Тобі. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».
                /Молитви вечірні /
                -17-
 У підніжжя святої скелі монастир стоїть й золотими куполами нас до себе притягає!
Там життя вирує й воно несамовито кипить, а біля краю обриву ченці долілиць дивляться,
Але нічого вголос в ту мить вони не говорять, а слухають із наснагою монастирський
Спів! Серед них багато ставних чоловіків, але особливо виділяється один: молодий
 І стрункий, але, судячи з усього, він самотній, у нього лоб високий й запалі щоки, колись
По них лилися живлющі соки! Повернувшись до братій боком, він дивиться в слід
Сорокам, що полетіли бозна-куди, а потім переводить погляд на звід небесний, що
Здивував ченців красою своєю! Запалі груди, указують на те, що йому не заважало б
Трохи відпочити, але в думок немає строго обкресленої межі і вони не можуть у рамки
Небуття самі по собі вміститися! Довго тягнеться нескінченний тиждень, ченці
Хтозна-скільки роботи переробили, тому що набагато довшими стали дні наприкінці
Пахучого квітня! Ченці добре розуміють, що їх небеса на свій щит прожогом піднімають,
 І от-от почнуть указувати на пороки! Гріхів у них з кожним днем додається, тому що біси
Поруч із монастирем бовтаються й вони завжди готові спростувати Боже слово! Ченці
Продовжують молитися, але один з них захотів у суті Божого вчення наяву впевнитися,
Але там же знаходилися й такі, кому життя в очі набило чимало сірого пилу й вони із себе
Ледве не велетнів подумки перетворилися, але замість Раю їм було обіцяне небом скрутне
  Життя і воно  тече без особливих змін! Новий ігумен дивиться вгору і дивовижні доли
Відкриваються його втомленому зору! Унизу спокійний струмок неспішно біжить
 І в ньому вода сріблом сяє і блищить, а в заводі відображаються тіні смагляві й вони
 Не проти знову на землю напустити холодну ніч! Хода ченців легка й вони дивляться
 На цей мир звисока, подивишся з боку на здорового мужика і раптом забувається  неміч
Будь-яка! Господь на них тяжкий хрест повісив, але той шлях світлий і прозорий, куди
Сьогодні поглядом не кинь, побачиш до самого обрію бездонну синь і на її тлі блищить
Відображення православних святинь! Дзвоновий передзвін доноситься туди з усіх боків,
Але люди в повнім заціпенінні й на їхніх обличчях тупі прояви сьогодення, тому що їм
 Не вистачає терпіння для повного руху по шляху земного буття! Важкий їхній шлях,
Немає часу, щоб взяти й перепочити і мимо волі виснажуються мускулисті груди!
 А Господь втомленим людям велить гідно й праведно небесам служити й на уклін
У Палестину як можна частіше ходити, але їм важко сльози з око видалити, але Бог хоче,
Щоб душу завжди добра бажала й поруч зі Святим Писанням свої вечори коротала, а
 А серце до неба прислухалося! Цей храм стоїть високо й видно його по всій окрузі дуже
Далеко! Сполох церковний б'є перед тим, як православний народ неспішно й неквапливо
 В храм піде і сльози там без зволікання проллє! Не скупердяйничає той, хто жебраком
Повсюдно милостиню подає! Гримнув небесний грім, але він не заглушив церковний
Псалом, а той звучить у відповідь на луну далеких планет! Ченці тримаються разом
 І ніколи не стануть знаряддям помсти в руках відщепенців і ізгоїв, а зараз час такий, що
Ніде на землі немає тиші і спокою! Молитви довго звучать і слух вони не млоять, чутні
Тони нижні, та й високі звуки там теж не зайві, їх чує Всевишній! Господу під стать
 У тому храмі ченці намагаються душі людей лікувати, продовжуючи вголос молитви
До самого вечора читати! У дощах сонячних променів прості люди видужують набагато
Скоріше, адже  вони позбавляють землю від вигорілої вщент трави! Народ же корчиться
Від болю й прагне до волі й кращої долі! Природа погляд чарує, і душу грішну шалено
Хвилює, світло Боже вона особисто сама перед людьми додолу от-от укладе й треба б
Його зберегти, але сором душі командує у небес запитати: «Які їм варто далі жити
 На землі багатостраждальної?!» Природа погляд сп'яняє  й про велич Святого Духа
Ненароком всім людям нагадує, і душу світлом добра й Віри опромінює, але душа чимало
Зажадала, а серце її прохання завжди задовольняло, але життя не почнеш спочатку!
Мабуть неспроста природа не залишила людині ще більше білого полотна, чим у тім була
Потреба! Скільки можна гріх збирати й в ім'я грошей жити? Краса буття ченців вражає
 Й про тлінність життя їм нагадує! Тут усюди Божа влада, а тому легко в містерію впасти
Й, навіть, у мир іншої потрапити, але тут душі пропонують не чахнути, а цвісти!
Відходить усе, що в чорний колір пофарбоване було, адже геть звідси йде все те,
 Що виглядає ганебно й соромно, але, схоронившись у хащі, Святий Дух бачить куполи,
Що на сонячному світлі блищать, а в людей виникає бажання приходити сюди
Якнайчастіше! Вони живуть у тих стінах з бажанням, залишаючи в мирському житті всі
Свої колишні клопоти, але кров у їхньому серце кипить! Хто ж мирське й монастирське
Життя проміж собою порівняє? Зважаючи на все, особисто ченцям все це ні до чого,
Однак, молитва в їхніх вустах звучить як нагадування про прийдешні дні й отоді їх
 І відвідують нові напасті! Тут прийнято подовгу чекати: хто ж тобі руку допомоги
Здатний подати, щоб людину від гріха остаточно врятувати й у безодню її не загнати?
Душу летить назустріч небесам, і вона в стані розуміти заумні промови! Вона сама
Забирає зі шляху свого розкидані бісами камені й розсіює всі сумніви із приводу нового
Прогрішення, щоб сухі трави, як і колись голосно не шелестіли і не впріли, немов після
Жаркої купелі! У храм входять люди з торбинками, де їх зустрічають промовами
Дзвінкими, туди теж заходять і злиденні, і вельможі, але святість для ченців усього
Дорожче й вони лізуть зі шкіри, щоб там постійно жити й молитву у власній келії
До самого ранку творити! Там життя влаштоване згідно розуму, але всякий чернець
 В усі часи не відкидав ні посох, ні торбину свою! Там долю не пророчать, але ока
Миттю розкриють і на істину грішним людям укажуть! У годину смутку в тих стінах
Зникає назавжди все те, що люди називають чортовинням, ченці моляться в день до тисячі
Разів, але так, що іскри вилітають із очей! На превеликий жаль, на це не здатні ми! Мир
Змінився в обличчі й мало хто зараз згадує наодинці про Бога -нашого Творця! Як
Безгрішно життя своє прожити, щоб душу вщент не загубити? Як від спокус себе
Відгородити? Що треба промовити й кого про рятування від мук тілесних і гріхів
Небесних постійно просити? Треба у самоті і в згоді з Богом жити й людей від душі
Любити! Судячи з усього, там усі прислухаються до слова Божого, що пронизує наскрізь
Темряву, а душа на дрібні шматки розривається, хоча сама не знає чому? Слова лягають
На мокрий папір, але життя ченців приводить розум у захоплення й душа тієї ж думки!
Вона бажає надалі тільки на святість неподалік дивитися! З думок Господь не виходить
Ніколи, Його ім'я із простими людьми знаходиться завжди, але, щоб його безгрішно
Прожити, треба чимало зусиль докласти й вічний Дух більш себе самого любити! Що ж
 З Руссю сталося? Невже сонце слави над нею затьмарилося?  Мирська слава проходить
Завжди, лише від смерті бігти немає куди! Миттєво летять роки життя! Так було
І буде завжди! З посмішкою люб'язною ми підходимо до краю безодні й відговорювати
 Нас у цю мить не можна! Хтось кинув ченцям на підлогу гріш і що ж?! Підлога на вид
 Була напрочуд гарною і от до храму увійшов промоклий до кісток старий і немічний
Чернець, він свій біль переміг, а його дух залишився до насущних прохань божих слуг
 Глухим! Він поруч вівтаря встав на коліна недарма і догори праву руку підняв, напевне,
Було чимало підстав, що він і надалі стояв побіля розкритого навстіж вікна і на нього
 Дивиться в цей час вся краъна! Для чого неміч терзаэ грішне тыло й чому доля
Шпурляє в нього каменями, і хмари згущаються під небесами? Чернець поруч
 З розп’яттям мовчки стоїть й великим праведником себе мнить! Своє чоло хрестами
Осіняє й своєю величчю простих людей вражає! А поруч тлін і суєта, але побіля хреста
Зникає якась духовна порожнеча і відходить пустота, які, до речі, давно вже
Готувалися до втечі, але напроти нього під стіною сидить багатий вельможа із червоною
Пикою й когось за рукав каптана смикає, він щось тихо обговорює з молодим слугою!
Чернець свою молитву жагуче читає й від гріха свою душу швиденько звільняє! Час
Відразу змінився, а від древньої Русі мало чого цілим і непошкодженим лишилося!
Чудо створи, Господи, але таке, щоб море було звичайною мирською дрібнотою
 У порівнянні з монастирською рікою, але не у всіх парафіян є бажання молитися:
 У багатьох з них на розумі одна думка про незакінчену роботу й старий чернець
Притих щось! Невже він утомився нагинатися й з бісами постійно лаятися? У його
Бік ченці головами кивають і в той же час святу воду знехотя попивають! Як далі жити
І чи варто землю коптити, якщо продовжувати грішити? Поблизу монастиря мирське
Життя що сили вирує й там Господь за всіма праведниками наглядає! За Русь ченці
Моляться й про неї вболівають, але прагнуть уголос всім грішникам сказати, що перед
Тим, як лягти спати, треба «Отче наш» тричі прочитати! Усякий має потребу
 В послабленні, коли кається в зробленому напередодні гріху, свідомість своєї
 Провини - перша умова для виправлення! Приготовлено нам, дурням і мудрецям,
Поклонятися за всіх часів старим монастирським стінам і треба твердо пам'ятати,
 Що саме нам треба православні святині більш зіниці ока оберігати, але людина
 Не може без гріха й кроку ступити: не можна ж життя прожити, щоб жодного
Разу  на протязі життя не згрішити?! За стінами гуркіт і регіт, там життя кипить, що,
Навіть, новий візок і той гучно деренчить! Шинок сховався за високою стіною, і він від
Монастиря був з стародавніх часів відділений спокійною рікою! Через монастирське
Віконце можна подивитися на мирське життя потихеньку, а там люди гризуться меж
Собою немов собаки з кицьками! Грішники розбушувалися і знехотя в монастирське
Вікно пізно вночі дзвінко постукалися, але там тиша панує і ніхто стуку не чує, тому що
 В ченців тих душу хвора! Поруч сидять роззяви й на це спокійно дивляться,
Витягнувши догори шиї! Стільки ж лжепророків на Русі розвелося, що в її тіло вони
Прилюдно всаджують іржавий цвях! Напевне, у храмі тім  люди почнуть забувати
 Про призначення своє! Той, хто постійно грішить, молитися ніколи не поспішає!
Мир грішний от-от запалиться від  блискавки небесної - ця істина всім людям давно
Вже відома! Вогнедишна піна погубить всіх грішників миттєво! Не знаючи удержу
Ніякого, вона розтопче ізгоя усякого! Я ж у стінах тих молюся й каюся й губами мовчки
В хрест господній упиваюся! Однак юрби ніяк не соромлюся, хоча липким потом всякчас
Покриваюся, тому що гріхом як полум'ям був обійнятий з голови й до самих п'ят!
Напевно, теж з волі Божої буду колись на хресті заживо розп'ятий! У церкві божої нам
Скнарити негоже! Навіщо небо коптити, коли гріх за душею постійно носити?
Скільки ченців не розпитуй і їх не катуй, і детально не запитуй: «Де ж той заповідний
Край за назвою Рай?» Вони обмірять келію кроками і відповідять: «Він під небесами,
Коли вмреш – усе побачиш своїм очами, якщо молитися будеш разом з нами
Довгими й холодними ночами!» Серце сиротливе в стінах храму попадає в ріку кипучу,
 Воно без особливих коливань віддається романтиці поневірянь! Щоб кожний зажадав
Любові небес ще більш, величчю душі своєї людина повинна скорити безліч людей
 І стати хоронителем високих ідей! Згадую і я про джерела нашого мирського буття, але
Сльози лилися тоді ледве не в три струмки, але не всякий знає, що без боротьби, навіть,
Доблесть відразу в'яне! Тільки мужність ризиками зневажає, коли розум на допомогу
Божу уповає! Бог на бій наші гріхи викликає і в кривавій битві їх молитвою, немов
Обоюдогострою бритвою, відразу вщент розтрощує! Ченці рано встають: вони
Землю орють, сіяють і жнуть і до того ж ще Давидові псалми під час служби
В церкві голосно співають! Вони просять  у Бога помилування за своє чергове
Гріхопадіння, але лише деякі заслуговують на Його повагу! І звучить під куполами
Щораз: «Господи, помилуй нас!» Немає там ясності, крім дещиці гласності, стіни
Приховують частковості через велику загрозу, що лжепророки можуть з’явитися під
Самим боком і, не моргнувши оком, почати зовсім інші молитви читати й православ'я
 У всіх гріхах почнуть звинувачувати! Ми живемо не відкриваючи рота, перебуваючи
 На ролі клоуна, але життя без Господа воістину порожнє і пусте і це його основна риса,
Але вона для збагнення не проста, а тим більше під час Великого церковного поста! Ми ж
Бога про милість благаємо, але потім відразу Його вчення бозна-куди відкидаємо й себе
Ніяк не виправляємо, а потім у тяжких муках вмираємо! Немає віруючих справжніх, що
Йдуть із Богом в одній запряжці! Так, їм буде важко і не дуже солодко, але ті задатки,
Що залишилися їм у спадщину від батьків поведуть їх до піднебесся й відшукають святе
Місце посеред рідколісся! Хочу, щоб знали всі нащадки, що їхні предки вступали на лід
Дуже тендітний і як вони живими залишилися й з життям загодя не розсталися, все це
Знає тільки Дух нетлінний, адже його голос незвичайний віщає над всім Всесвітом:
«Люди майте ж терпіння й не дозволяйте бісам вводити себе у спокусу! Позбавте себе
Від впливу лукавого й почитайте своє Божество!» Сказано було не нами, що гірше
Рабство, чим поневолення своїми страстями! Я ж голову перед Богом спокійно схилю,
Тому що не бажаю добровільно йти у пастку до диявола! Часом дурні думки геть жену,
 А потім плачу й стогону! А парафіяни, уставши заздалегідь, побіля ікони Божої матері
На коліна встають, і уклони Всевишньому б'ють! Вони капелії півчих підспівують і небо
Про послаблення життя волають! Вони про святий побут в Раю мріють, але наяву нічого
Для цього не вживають! На їхнє чоло одягнений терновий вінець і  свідок цьому Творець,
Судячи з усього, уже близький їхній кінець! Є речі істини багато сильніші, але той, хто
 На них зводить наклеп, сам на себе гріхи жменями плескає! Наше сьогодення зовні
Гарне і блискуче не висохнуло б, якби все залежало від жереба й долі! Грішники так
Моляться й так старанно каються, що, напевно, навіть Господу на небесах в цей час
Ікається, але Він же з поганю давно вже не знається! Там, де недовіра починається, там
Дружба  миттєво кінчається! Господь, навіть, перед актом запліднення рекомендує
Простим людям трохи почекати з ухваленням остаточного рішення! Не варто нам
Уподібнюватися шатунам і бродягам, які ходять по болотах із чорним піратським
Прапором! Не випадково тільки ченцям відкривається велика таємниця! Вони в молитвах
Коротають ночі й до світанку не закривають втомлені очі! Кожний, хто від природи
Нещасний, дивиться на мир неупереджено і жагуче  молить Бога про власне щастя!
Адже Господь зверху достеменно бачить, хто й кого на землі, навіть, тайкома
Збирається образити! Вечір у вогні, але не радісно тому, хто стоїть побіля вівтаря
В чорній сутані! Загаснуть таємничі звуки й серце от-от подолають прикрості
 І муки, але додолу ніхто не опустить руки! У годину сумну відкриються долини
Далекі, адже там літають білі лелеки і замислений погляд навстіж розкриє перед
Своєю уявою небесний намет і зніме перед ним свій головну прикрасу, поки
 Остаточно не дізнається, що гріхами переповнений його вутлий і потопаючий
Човен, на який хвилі гріха набігають із усіх боків! Відради мало від мирського буття
 Й на душі неприємно і гірко! Світла зовсім не видно та й за свою державу кривдно!
Нічні поселення завжди знаходяться під впливом сонячного затемнення й немає
Проміж людьми дещиці порозуміння, тільки одні берези пускають в землю гіркі
Сльози: вони раніше всіх відчувають погрозу - Русь незабаром вороги дотла знищать!
Вельможі м'якими руками долю й жереб країни прилюдно ламають і останній свій
Шанс все-таки впускають, тому що про основні канони буття вони повністю
Забувають! Не буде по-іншому, коли не вірити Духу Святому й тягти добро
 З батьківського дому! Можна злізу додолу опустити й про всі негоди відразу забути,
Але не побудуєш особисте щастя, коли навколо править бал бідування, але не ти
Єдиний, хто ще пам'ятає про свої святині, тому що Сергій теж істину шукав
 І з однієї склянки з небесами святість пивав! Коли б не добро, то зло наскрізь би душу
Народу пропалило! Колишнє крізь землю бозна-куди пішло й дно, навіть, там воно
 В ту складну пору року ще не знайшло! Дух заколотний безцільно кидається
 По пустелі безмежної, але душа сама по собі, а плоть окремо від неї вигадує нові ідеї,
Вона у всім довіряється лише одній долі! Їй би кудись мчатися або ж долілиць із небес
Спускатися, тільки б без діла по монастирях не тинятися! Зі страстями, борючись,
Ми знаходимо засіб, щоб над бісами проявити й силу, і владу свою! Із тремтінням
Таємничим ми мовчки йдемо по дорозі єдиної, а темрява тим часом згущається над
Головою й доводиться постійно боротися з неприглядною долею! Душа переносить
Такі мучення, що їх не передасть будь-який вираз, але вона не плаче, тому що уповає
На вдачу, а як же інакше?! У тіні самотності вона сідає на камінь спотикання
 Й розглядає його поблизу з непідробленим розчуленням і говорить: «Я більше так
Жити не можу, нехай диявол знайде собі іншого слугу! Я йому у цій справі допоможу!
Невже сльози мої не є свідченням високої і непорочної любові! Я ж ніколи не буду
Подобою богомерзького Іуди! Нехай нас небеса розсудять, а люди докладно й у деталях
Всі подробиці опісля ретельно обговорять! Нехай буде так, як буде, адже той, хто все
Достеменно про істину знає, той її вже ніколи не забуде!» Довго читає молитву високий
Ієромонах, йому в цю мить, позаздрив би сам патріарх! Слова молитви під куполами
Ллються й у далечінь далеку, що сили, несуться, а потім у душі ангелів вселяються, а ті
Лише одному Богові покоряються! Чернець старається, його слова з думками воєдино
Сплітаються, але є Всевишній закон, що існує з давніх часів: кінець наш був остаточно
Вирішений ще в день народження на небесах! Я ж наяву не завжди праведно живу,
 Сподіваюся, що надалі гріха собі більш, аніж є, не наживу! Люди не вірять тому, хто
Глухий і німий! Мало хотіти всі терни одним махом приборкати, треба знести чимало
Горя й біди і більше того, навіть, смерть подужати й здолати! Один Ангел загордився
 І відійшов у свій час від Бога й потрапив прямо в бруд! Сатанинською іменується його
Дорога, вона й темна, і вбога! Душа плоть - різнять між собою, тому що єство піддає до
Землі, а душа відлітає від землі! Вона як кінь вороний, носиться й у холоднечу, і в спеку
Над великою, але поневоленою татарами країною, а життя тим часом, саме собою, б'ється
Над власною жеребом і долею!  Господь не побажав дізнатися, що ж Він за безцінний
Скарб на грішній землі колись, ще за стародавніх часів, за сім днів і ночей створив! Але
Під гробовим покривом немає нічого нового! Людина зусилля вживає, щоб не грішити
 Й посилено молиться й кається, коли супроти своєї волі випадково згрішить! Ми всі
Маємо гріхи нерозкаяні і от чому наші душі шугуються по Всесвіту, як неприкаяні!
Слова  молитви - дорогоцінний дарунок, вони не раз й не два рази рятували древню
Русь від загарбників, у ті часи супроти ворогів  повстав і старий, і молодий! Не впливали
На моління ні холод, ні спека! Ченці не гаяли час дарма й відкидали мирську суєтність!
Упавши перед іконами на коліна, вони моляться весь день весняний і чудотворцеві
Уподібнюються, вони щораз змивають із людства давній бруд! Їх святість очікує надалі,
Але їм дано тільки в сні Бога бачити, щоб Його риси у пам'яті своєї на все сторіччя
Запам'ятати, але в мир інший відійшовши, і земне життя уздовж і поперек, лаючи,
 Не можуть бородаті чоловіки без Божої молитви прожити, навіть, половину дня!
 Пройшла коротку мить, а Сергій уже заповідних країв досяг! Він піднявся на небеса
 По сходам чарівним, хоча йому заважали всякчас примари ворожі: «Тіло Христове
Прийміть, джерела безсмертного вкусить, але прощення від Бога не чекайте, а себе
 Завжди в руках тримайте!» Хрест на шиї з кожним днем стає усе важчим, а тупіт
Кінський і понині розноситься над селами й долинами, зневажаючи православні святині,
Але в мить єдину серед крапель дощових спливають спогади про дні минулі! Із чим
Може та  мить зрівнятися, адже кожна людина от-от зможе без остраху Господу
 В своїх гріхах зізнатися?! Проживши свій вік, смертний чоловік йде на небо, щоб
Зробити там свій останній нічліг, але, виявившись на заповідній межі, бачить, що примари
Вже давно стоять насторожі побіля небесної кошари, хоча на землі залишилися
Повсякденні чвари! Через повітря немислимо тремтяче, його ока зрять таємничі хащі:
«Перш, аніж нас благодаттю своєю нагородити, дозволь нам, Боже, самих себе в ту
Мить подумки за свої гріхи засудити!» У димку синьому із крапок і ком вишикувалася
Безліч чітких і довгих ліній, але їхні терпкі плоди миттєво довели людство до напасті
 І лиха, але не звільнили його від метушні й суєтності! «Христос моя сила, мій Бог
 І Господь!» - соборна церква урочисто співає: «Сповідаю єдине хрещення і сподіваюся
 На воскресіння мертвих!» Як ту мить людям зрозуміти, адже, навіть, у сльозах потрібно
Знати міру, особливо, якщо вторгаєшся в духовну сферу! «Зруйную й заново збудую!» -
Христос сказав, Він старе руйнував і замість його нове буття споруджував, адже Він
Земне життя у Рай перетворити бажав і душу очистити від гріхів хотів, але мирське
Життя було наповнене неправдивістю сповна і ніхто не може уникнути на землі
Безлічі прикростей! Людина по колу блукає - вона виходу з тупикової ситуації постійно
Шукає, однак його не знаходить, хоча трудиться як віл на полі! Перед ним кам'яна стіна,
А за нею не видно життя, там тільки відблиски сну! Запитай у совісті своєї: «Хто б надав
Повагу їй, хоча б наприкінці життя свого?!» Хто життя зі смертю зрівняє, однак, біс
Постійно норовить людину живцем убити, коли в ньому вулкан пристрастей кипить!
Важко ощадливим бути, коли все вже остаточно розтрачене і щось невідоме вже давно
Зовсім зіпсоване! Чи варто в мир інший йти, коли море гріхів за спиною стоїть? О, Боже
Мій, що ж життя зробило із грішною душею?! Час зараз такий, що на богомерзькій
Землі не залишилося притулку для героїв! На  превеликий жаль, ніхто, навіть,
 В минулі часи не записував благодіяння у свій календар! Зло вселяє в душу острах,
 А чужі пороки втілюються в побут в нас на очах, а свої залишаються за спиною
 Й вони проходять самі собою! Гріхи гризуть й душу, і тіло й правильно роблять, що
Людей всякчас скубуть! Уява дивні картини малює і кров вона дивовижно хвилює, ченці
Вголос питають: «Чому ми шукаємо мир новий утомленим від життя зором? Невже
Люди спокою не раді?!» Життя було дарма розтрачене на дурні справи і діла, але раптом
Помічаємо, що воно, немов троянда, яка вже зовсім відцвіла!  Прагнучи вмерти пізніше,
Сумнів серед братії мовчки сіяємо, але нічого з того не маємо, тому що, стоячи на одному
Місці, недовго будеш мудрувати про непорочність свою! Ніхто не спізнюється прийти
Туди, звідки він уже не зможе повернутися назад ніколи! Треба життя осягнути
 Й істину взнати, щоб з бажаннями миттю впоратися! Життя постаріло, його іржа
Обгризла, а істину в пух і в порох вона розтоптала величезною ногою, щоб ніхто інший
 Не був простромлений мислю тієї, що знаходиться в дружбі з мирською суєтою, а вона
Витає в нас над головою! Чому Сергій святий? Невже кожний з нас не такий?  Де ж
Сили взяти, щоб дров не наламати й життя простих ченців на корені збагнути?! Воно
 Не видне зовні, тому що й у спеку, і в холоднечу позбавлення є всюди, проте, бажання
Наші нерозкаяних гріхів набагато кращі! Чи не в цьому полягає щасті наше?! Я ж
 На хрест однією рукою обіпруся й відразу згадаю немічну Русь, і на плече Бога
Обіпреться хтось інший, а я подумки до небес метнуся, нехай відбудеться диво, тому що
Святість доброту людей ще не забула! Від Віри не можна, навіть, на крок відступати,
Але більше не можна мовчки щастя чекати й на щасливу подію всякчас уповати!
Сергій розстався зі своєї зіркою й зараз він сіяє над країною! У бурхливому тріумфуванні
Виносу ікони із нового храму очікують вірні парафіяни! Немає колишніх бажань,
 І кінчається ряд випробувань, які століттями нависали над нами! Нам ні до чого зрада
 І запроданство, тому що кожному по заслугах віддячить потомство! Коли діяння
Богоугодне, тоді й земля стає плодючої, але суть не в цьому: навесні одне, а інше –
Влітку! Ченці ж поспішають до могили Сергія за порадою, люди поважні йдуть
Статечно по шляху священному! Переказ старий, але я беру новий папір і скрипуче перо,
Тому що мій розум, як і колись, відданий старій надії, але він не спить, хоча роботою
 По вуха ситий! Ченці навколо могили юрбляться й не хочуть із таємною мрією навіки
Розстатися! Невдоволення серед бісів зріє, але з боку монастиря святістю віє! Дух
Трепетом охопило й щось у грудях занило, а ченці кричать, що сили: «Неміч щезни
 І мене не губи! Не поспішай і на мене нападай - згинь і пропади!» А розум холодний
Усмоктує істину жадібно, але вража рать намагається душу від плоті назавжди
Відірвати, щоб особисто на батьківській землі панувати?! Так що, знову війну треба
Розпочинати?! Якщо чиясь плоть Господа не любить, то лукава душа свого ж власника
Відразу погубить! Доля досить часто ввергала людей у нещастя й біду, але людина
Цілеспрямована і досить обдарована виходила з тих боїв більш загартованою, тому що
Збагачувалася міццю і наснагою! Обертаючи колесо красномовності, постійно
Одержуєш рани й каліцтва! Треба, щоб земне буття стало таким, яким воно
Повинне бути! Що з цього приводу на русі сьогодні чути? Чернечий побут не дано
Нікому забути, його наші нащадки будуть споконвічно шанувати, та й ми не зможемо без
Віри й без Бога прожити, навіть, короткі миті! Поневіряння до добра не приведуть, гріхи
То там, то тут, хоча їх ніде пристойні люди не чекають! Норовистість вдачі наділяє їх
Правом з розчуленням дивитися на мирські забави, а вони, як відомо, теж від лукавого
 Й творяться повсюдно! Як ченцям у їхньому храмі нині живеться? Невже і їм позбутися
Від своїх гріхів ніяк не вдається? Треба бути гуманнішими й приділяти своїй душі як
Можна більше уваги й без збурювання писати свої поеми й вірші, проявляючи
Толерантність і терпіння до чужої точки зору! Плоть мріє знайти шматочок хліба, а душа
Подумки спрямована до неба, щоб там відсвяткувати над своїми гріхами чергову
Перемогу, але вже після обіду згадує про молитви «на всяку потребу»! Благословенний
Господь - наш Бог, він наш Захисник і Спаситель у часи тривоги! Все, що в душі наболіло,
Я описав, як зміг! Напевне, я сам себе в ту мить переборов, а душу Сергія зрозуміти мені
Сам Господь допоміг і от цю книгу вже завершує короткий і всім зрозумілий  епілог!
«В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Боже, будь милостивий до мене грішного!»/ Молитва митаря /

                Э П И Л О Г
  Кінець справи краще, чим початок її; а терплячий краще пихатого, дай Боже, щоб
 У серця твого не було ненависті проти тебе самого! Гине все на білому світі: «як ті
Вмирають, так умирають і ці», але людство за свої гріхи завжди у відповіді, адже воно
Саме творить гріх на цій нещасній планеті! Людина живе вже котрий рік не тільки
Одним хлібом насущним, вона згадує зі смутком багато про що, у тому числі й про
Господа-Бога! Людина живе, як може, і совість її мало гризе, хоча все навколо
Безголоссям обійняте й б'ються ангели з бісами на поле раті, щоб у минути сум'яття
В душу прийшло заспокоєння! «Всьому свій час, і час усякої речі під небом; час
Народжуватися, і час умирати; час насаджувати, і час насаджене з коренем виривати;
Час убивати, і час лікувати; час будувати, і час руйнувати; час ремствувати, і час
Танцювати; час камені розкидати, і приходить час їх збирати; час втрачати, і час
Шукати; час зберігати, і час кидати; час говорити, і час мовчати; час любити, і час
Ненавидіти!» Але не всім нам дано прийдешні події заздалегідь передбачати! Вищою
Владою людству визначено жити між Вірою й пристрастю! Миліше її немає нічого
 На світі, вона штовхає в груди як очманілий вітер! Вона знаходить над душею владу,
Але під її напором можна в гріхи впасти! От таке чудо - пристрасть!Нехай гріх
Звалиться з плечей, або же згорить у полум'ї церковних свічок! Минулий час забрав
В народу чимало крові і поту, а події снігом поталим прикриті і вже всіма людьми
Вони вщент забуті, але люди чекають нових відкриттів! Буття далеке виливається
 В рядки роздольні і широкі, але скорбний голос нагадує про те, як падало на землю,
Зрубане не вчасно колосся, а на роздольній борозні блищать народні сльози й вони
З'являються не від надлишку прози, адже людям надоїло ходити по межі безправ’я!
Просто життя на Пекло стала схожим! Воно своєю випробуванням губить людину
 І її кров'ю переповняє привільні й розгонисті ріки! Дієсловом священним описані події
Старовини доволі поважної, але зістарілися згодом, навіть, монастирські стіни
І в землі вогкій лежать ченці серйозні, які знайшли там вічний спокій! А гріхи
Численні й поки ще незримі переповняють поля й рівнини, нехай і нам допоможе
Провидіння після кончини знайти у своїй землі заспокоєння! Чи торкнеться
Благодать тих, хто, пізнавши гріх, зважився проти нього повстати?! Нехай побут
Духовний замінить досвід гріховний, коли б душа трохи більш  статечною була,
 Вона б, напевне, змогла життя влаштувати поблизу величезного багаття!
У полум'яному розбраті зникають сліди від князівської сварки і на поверхню спливає
Всенародна скорбота й горе, ми в години вечірні стаємо по-особливому марновірними,
Хоча й вважаємо себе слугами вірними самого Бога, хоча гріхів за спиною залишилося
Хтозна-скільки! Поезія - моя муза, а Святе Писання - для неї не тягар! Умирають
Почуття, удалині від Божого осяння і високого мистецтва, а мені боляче й сумно,
Тому що потрібно з миру згубного зняти подобу благодатного покриву! Світиться
Ефір і сріблиться утомлений від недоліків мир! А ченці, немов стовпи, стоять
 І проповідують посеред галасливої юрби, безмежно далекої від  мирської суєти! Усі
Застигли в очікуванні кращих днів, але хтось, не дочекавшись, піде в мир затінків
 І стане в просторі незримому немов хмара з попелу й диму! У кожного є берег свій,
 І тільки ізгой не знає, що в нього - це вся куля земна! Що ж це за буття таке,
Коли ніде немає спокою для душі?! Наслідки гріха невідворотні: «Не судіть,
 І не будете осуджені; не засуджуйте, і Вас не будуть хулити», адже людські пороки
Нам небесами надані були ще в стародавні часи! «Прощайте, і будете прощені;
Давайте, і віддячиться Вам», Божим дочкам і синам, «...тому що, якою мірою міряєте,
Такою ж міркою відміряють й Вам»! Немає гріха в людей важче, аніж їхні бажання
 І пристрасті, тільки той, хто знаючу міру, буде задоволений станом речей, тому що
Всі рахуються з його власною думкою! Той, хто в божий храм увійти одного разу
Відважився, сам ледве дару мови не втратив: він чимало знав про Бога, але
 Не настільки багато, щоб відразу увірувати в істини Божі! Буття напрочуд
Перебіжне й до того ж воно ще й не довговічне, що, навіть, із власним тілом
Неможливо бути вічно! Напрямок думок не підлягає покаранню, але людина в мить
Пристрасті робить вчинки непередбачені,вона здатна розбити своє життя одним
Поцілунком! З роками ми все розумніємо, але рідко коли добро по землі жменями
Сіяємо, тому що інакше жити ми елементарно не вміємо! І все-таки побачивши
Розп’яття по тілу хвилями пробігає  моторошне тремтіння! У годину таку ми
 Хоч-не-хоч хрестимося сильною і кощавою рукою! Ми багато чому в цьому житті
Вчимося, але по справжньому не живемо, а тільки мучимося! Немає лиха важчої,
Чим незнання задоволення від втіх - у цьому джерело нашого гріха! Віра стоїть поруч
З тим, хто стоїть на варті, і йде за тим, що назустріч Богу йде, адже він тільки
Добро й Боже світло людству несе і за собою віз з гріхами тягне! Віра творить разом
Із тим, хто робить добро і мовчить разом із тим, хто статечно мовчить, разом
 З тим Бога благає одночасно з тими, хто за долю своєї Вітчизни вболівають !
У нашій Вірі є минуле і є сьогодення, але немає задатків ледарювання, тому що вона
Всю ніч безперервно стоїть перед Богом на колінах і слідує за людством подібно
Хиткої тіні! Проте людина здатна пережити й зло, і позбавлення й встати на шлях
Істини і її повного забуття! На землі не все залежить від людини й погоди: яке
Посіяне насіння, такі й дасть воно сходи! Не можна посіяти одне, а одержати
Зовсім інше! Там, де святість, є й святе! Людина не опускається низько, якщо вона
Не живе без ризику, та й Бог завжди з нею, тобто поруч і близько! Уділ
Переможеного - журба, мені ж душі грішні зовсім не шкода! Адже все те, що доля
Нам обіцяє - одержимо: всім на землі править Господь і Випадок і я тому живий
Свідок! Є на світі Бог, але я не пророк, щоб мені довіряти і ключі від Віри вручати!
                К І Н Е Ц
«Всемогутній Боже, Милосердний Отче! Я знаю, що я негідний приносити мою
Подяку Тобі. Ти не потребуєш нічого від мене, знаючи мою нікчемність. Мою бідність
Перед Тобою. Але ти дав мені ласкаво твою заповідь приносити Тобі славословлення
 І подяку мого вдячного серця. Великий Боже, милосердний Отче! Яку, достойну
Величности Твоєї, подяку можу скласти Тобі я, бідний і нікчемний грішник? Все ж,
Віруючи у твою милість до мене грішного, у Твою все прощальну любов, я приношу
Тобі в ім’я Сина твого, нашого Спасителя і Визволителя, жертву хваління, жертву
 Славословлення мого відданого Тобі і вдячного серця. Ти Благословляєш мене
 У кожній хвилині життя мого, Ти наставляєш мене на все добре, чисте і святе.
Ти підтримуєш мене і ведеш мене по дорозі твоїй, ти приводиш мене терпляче
 До вічного блаженства у Твоїм небеснім Царстві, прощаючи з любов’ю мої провини.
 Нехай же слава, честь і поклоніння Тобі, Богу Вічному, ніколи не замовкнуть у серці
 Моїм, нехай воно славить Тебе, Бога милосердного, в Тройці Святій Єдиного, Отця,
 І Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
/ Молитва після скінчення всякого доброго діла//
-***-
«Бо, Господи, немає рабам Твоїм смерті, яка походить від тіла;
Вони до Тебе, Бога нашого, приходять, приставляючись від печалей
 До солодкого (життя), на упокоєння й радість».
/ Колінопреклонена молитва/
-***-
«Боже великий, Боже всесильний! Ми, грішні діти Твої,, у покорі сердець наших
Приходимо до Тебе і схиляємо голови наші. Отче! Прости провини наші та провини
Батьків, дідів  і прадідів наших. Прийми нині, благаємо Тебе, Щиру молитву нашу
 І подяку за безмежне милосердя Твоє до нас. Вислухай наші молитви і прийми
Благання сердець наших. Благослови нашу Батьківщину Україну, долю і щастя їй дай.
При милосердний Господи, усім. Хто вдається до Тебе з благанням, ласку твою подай.
 Благаємо Тебе, Боже, за братів і сестер наших, за вдовиць, за сиріт, за калік
 І немічних, і за тих, що твого милосердя та допомоги потребують. З’єднай нас усіх
 В єдину велику Христову сім’ю, щоб усі люди, як брати, славили ім’я Твоє завжди,
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». /Молитва за Україну/

м.  М а р і  у п о л ь
Написано: 17 травня 1999 р. - 8 квітня 2007 р. 
Переклад здійснено: 24 лютого 2оо9р. – 31 січня 2010р.

Зміст

Від автора...………………………………………………………………………...........3
 Пролог...…………………………………………………………………………........5
Початок...……………………………………………………………………………......11
Народження й дитинство...…………………………………………………………….......18
Глава - 1: Юність...………………………………………………………………112
Глава - 2: Преподобний Сергій...……………………………………………......185
Глава - 3: Чудотворець і наставник...…………………………………………......228
Глава -4: Терпи.....…………………………………………………………......…....238
Глава - 5: Гріх є те, що від самого диявола взято...………………………......249
 Глава - 6: Збагнення істини...………………………………………………266
Глава - 7: Світосприйняття буття - тут є ти і я...……………………………......337
Глава - 8:Гріхи нам спокою нам не дають, тільки в храмі душі знаходять.
Щоденний притулок, у цьому є істина й суть, про інше навік забудь 376
Глава - 9: Кінець краще початку його, а терплячий краще зарозумілого.... ..507
Глава - 10: В давнину і нині ми були і залишилися жителями бездуховної
Пустелі!..…………………………..607
Глава - 11: Уява...………..........……………………………………….........742
Глава - 12: Наказ! Благословення і всепрощення!......................9З2
Глава - 13: Збагнення...……………………………………………………1090
Глава -14: Горіння або тління - вінець усякому здійсненню й суті миру
засвоєння...…………………………………………….....1110
Глава - 15: Помилуй і врятуй...………………………………………......………1176
Глава - 16: Переосмислення...……………………………………………….......1263
Глава - 17: Шлях подолання - шлях Сергія  .……………… ……………1287
Епілог...……………………………………………………………………1524