Теперь я люблю Полину
Странное дело эта самая привязанность-непривязанность..любовь,нелюбовь,эмпатия или что то такое ещё.Читаю мысли Полины,дяди Гриши или кого то неважно кого и понимаю,что прелесть что за люди какие то,и так хочется сразу как кошка со всего маху.с секретера...к хозяину и хвостом так,и лапой за штаны-куда...я с тобой,ты туда и я с тобой.Красивое имя -Полина,так звали неизвестную мне прапрабабушку,Когда я думала ,что у меня родится девочка,я читала в сборниках толкование имени..и наткнулась на такую мысль,что если бы сейчас побольше было этого немного серого,мышкинского имени-то больше было бы тихих,спокойных и умных женщин.
© Copyright:
Нврка, 2011
Свидетельство о публикации №211082500762
Рецензии
Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов вмерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим...МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
Нврка 11.09.2016 16:59
Заявить о нарушении