Форвард на украинском языке

Сценарій "ФОРВАРД" брав участь у всеукраїнському конкурсІ романів та кіносценаріїв "Коронація слова-2011".

Задуманий у вересні 2007, закінчений у грудні 2010.

Варіант російською мовою:
http://www.proza.ru/2011/09/05/425




 Українським футболiстам усiх поколiнь присвячується.

         

          ІЗ ЗТМ

          НАТ. СТАДІОН - НІЧ

          Гуркоче грім. Періщить дощ.
          Темряву розривають спалахи блискавок.
          Вода струменить по витоптаному газону
          старого стадіона,перетворюючи поле на болото.
          Черговий спалах блискавки висвітлює мокрi
          футбольні ворота.

          Через поле рухаються чотири темні постаті.
          Троє силоміць ведуть зв'язаного четвертого.
          Вода стікає з надітого на його
          голову мішка.  Постаті зупиняються біля воріт.

          Через перекладину футбольних воріт перекидається      товста мотузка із зашморгом на кінці.
          Зашморг надівають на шию зв'язаного, який щосили  пручається.
          Руки тягнуть мотузку вгору.
          Ноги зв'язаного, взуті у  високі ковані військові
          чоботи, відриваються від землі, безпорадно смикаються в повітрі і завмирають.

          НАТ. стадіон - день

          Вщерть заповнений футбольний стадіон.

          Титри: "МЮНХЕН. БЕРЕЗЕНЬ 2012 РОКУ. НІМЕЧЧИНА".

          Розпал футбольного матчу Бундесліги. Трибуни шаленіють.
          Коментатор, захлинаючись від захвату, коментує події на полі німецькою
          мовою.

          М'яч потрапляє до одного з гравців. Гравець майстерно обводить
          трьох суперників і опиняється сам на сам з голкіпером.
          Напружене обличчя голкіпера. Удар бутси по м'ячу. Гол.
          Трибуни стадіону вибухають емоціями радості. Засмучений
          голкіпер спересердя б'є кулаком по землі.

                ГОЛКІПЕР
                (крізь зуби)
                Шайзе!

          Одноклубники обіймають щасливого автора гола. Цифри на табло змінюються
          з 1:1 на 2:1. Арбітр дає фінальний свисток.

          інт. роздягальня - ДЕНЬ

          Футболісти та тренери святкують перемогу  та  вітають
          (німецькою мовою) автора гола. Він скромно дякує і йде до
          виходу, дістаючи мобільний телефон. Біля дверей роздягальні
          до гравця підходить хлопчик у  футболці його клубу і дає блокнот для
          автографа. На спині хлопчикової футболки напис "TKACHENKO".

                ХЛОПЧИК
                Герр Ткаченко, а можна автограф?

          Гравець, тримаючи телефон біля вуха, розписується в
          блокноті. Це - АНДРІЙ ТКАЧЕНКО, суперзiрка українського
          футболу, що грає за провiдний нiмецький клуб "Баварiя".
          Розписавшись, Андрiй йде далі, розмовляючи українською. 

                АНДРІЙ
                Алло! Привіт, діду! Це Андрiй. Як
                ти там? Ти все бачив? Дякую! Так,
                звичайно приїду!

          інт. квартира андрія - ранок

          Працює телевізор. Чути шум води в душі. Андрій складає речі до валізи.
          Диктор говорить німецькою. Перекладач за кадром перекладає
          його слова.

                диктор
                (голосом перекладача)
                ...отже залишились лічені місяці до
                чемпіонату Європи з футболу, який
                відбудеться влітку в Україні. З яким
                же настроєм підійшла до нього
                збірна Німеччини?..

          З душу виходить загорнута в рушник висока вродлива дівчина. Це дівчина
          Андрія МІШЕЛЬ - французька фотомодель та манекенниця.
          Андрій, не звертаючи на неї уваги, продовжує пакувати
          валізу.

          Мішель та Андрій спілкуються англійською з закадровим перекладом
          на українську мову.

                мішель
                Ти все ж таки їдеш? А як же я?

                АНДРІЙ
                Мішель, я вже казав тобі - ти можеш
                поїхати зі мною.

                МІШЕЛЬ
                Поїхати з тобою в Україну? Ти
                збожеволів?

          Андрій продовжує складати речі.

                МІШЕЛЬ
                Що я там забула? Тут у мене
                контракт, зйомки, дефіле

                АНДРІЙ
                Що, взагалі?

                МІШЕЛЬ
                Я не хочу, щоб ти залишав мене тут
                одну. А ще я не хочу, щоб ти грав
                на тому чемпіонаті за свою недолугу
                збірну!

                АНДРІЙ
                (повертаючись до валізи)
                Так. Знову стара пісня...

                МІШЕЛЬ
                (скоромовкою)
                А що? Скажеш, що я не маю рації?
                Там же тобі майже нічого не платять.
                І ти тільки-но вилікувався від тієї
                травми! А раптом ти там отримаєш
                нову? Що тоді буде з твоїм
                переходом до "Арсеналу".

          Мішель перходить на благальний тон.

                МІШЕЛЬ
                Ну, будь ласка, Андрію, я тебе
                благаю: пропусти ти цей чемпіонат.
                Все одно твоїй Україні на ньому
                нічого не світить! А я так давно
                мріяла пожити в Лондоні...

          Голос Мішель стає жорсткішим.

                МІШЕЛЬ
                Не забувай: тобі вже тридцять
                років. Якщо ти знову травмуєшся, кому
                ти тоді будеш потрібен, окрім мене?
                І то, я ще подумаю, чи варто мені продовжувати
                жити з невдахою...

          Зрозумівши, що вона бовкнула зайве, Мішель затуляє рота долонею,
          а її очі набувають винуватого виразу.

                АНДРІЙ
                Я обіцяв діду...

          Андрій зі скамянілим робличчям бере до рук валізу і йде

                МІШЕЛЬ
                (услід Андрію, ультимативно)
                Отже обирай: або я, або збірна!

          Андрій стрімко виходить з квартири, грюкнувши дверима. Від
          струсу зі стіни на підлогу падає рамка з фото, на якому зображені
          щасливі Андрій та Мішель. Скло рамки розбивається. Мішель
          нахиляється і бере до рук розбите фото. На її очах
          зявляються сльози досади, і вона зпересердя кидає фото на
          підлогу.

          інт. кабінет президента ФФУ - день

          Просторий світлий кабінет з ультрасучасним iнтерєром.

          Титри: "КАБІНЕТ ПРЕЗИДЕНТА ФЕДЕРАЦІЇ ФУТБОЛУ УКРАЇНИ".

          В кабінеті присутні ПРЕЗИДЕНТ ФФУ, головний ТРЕНЕР збірної
          України та ще троє чоловіків у костюмах з краватками.

                президент ффу
                Так, на сьогодні здається все... У
                мене лише одне запитання до
                головного тренера: як там щодо 
                Ткаченко? Він приїде грати за
                збірну чи ні?

          Тренер розтуляє рота, щоб відповісти, аж раптом від дверей кабінету
          лунає безтурботний голос Андрія.

                АНДРІЙ
                А хто сказав, що Ткаченко може не
                приїхати?

          Присутні в кабінеті обертаються на голос. У дверях стоїть усміхнений
          Андрій.

          нат. центральний стадіон - день

          Загальний вигляд київського центрального стадіону. На полі стоять Президент
          ФФУ та Андрій. Стадіон майже готовий до чемпіонату. На сонці
          яскраво блищать нові пластикові сидіння. Лише половина поля
          чорніє розритою землею. Йде укладання нового газону.

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                (Андрію)
                Ну, і як тобі стадіон, га? Красень!

                АНДРІЙ
                А правду кажуть, що йому вже більше
                семидесяти років?

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                Так, на цьому полі ще до війни
                м'яча ганяли. І під час війни одного
                разу теж... Але ми його, вважай,
                заново перебудували. Зараз лише
                газон поміняємо і - ласкаво
                просимо, панове європейці. Вперед,
                за сріблом!

                АНДРІЙ
                А чому лише за сріблом?

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                (посміхаючись)
                Тому, що золото цього чемпіонату
                має залишитися в Україні. Чи може в
                тебе є якісь інші варіанти?

          Перед очима Андрія виникає образ Мішель.

                ФЛЕШ-БЕК


          ІНТ. КВАРТИРА АНДРІЯ - РАНОК

                МІШЕЛЬ
                Обирай: або я, або збірна!

                КІНЕЦЬ ФЛЕШ-БЕКу


          НАТ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ СТАДІОН - ДЕНЬ

          Андрій через силу посміхається.

                АНДРІЙ
                (намагаючись приховати свої
                вагання за безтурботним тоном)
                Та ні, як кажуть, без варіантів!
                Вдома навіть і поле допомагає...

          Андрій торкає поле носком черевика. Раптом щось привертає
          його увагу.

                АНДРІЙ
                (здивовано)
                О! А це що?

          Андрій нахиляється і піднімає з розритої землі розірваний ланцюжок
          з підвіскою у вигляді срібного серця. Пальцями починає
          очищувати його від бруду.

                АНДРІЙ
                На вигляд наче старовинна річ...

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                Ну, то залиш її собі. На щастя...
                До речі, які в тебе подальші 
                плани? Нам треба дещо обговорити.

                АНДРІЙ
                Заїду побачитися з дідом, а потім -
                до ваших послуг!

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                Добре, я тобі зателефоную.

          Президент ФФУ простягає Андрієві долоню.

                ПРЕЗИДЕНТ ФФУ
                А зараз бувай. Мені ще до Кабміну
                треба.

          Президент ФФУ тисне Андрію руку і йде зі стадіону. Андрій розтуляє
          долоню і знову дивиться на свою несподівану знахідку. Потім
          ховає її до кишені і дістає телефон. Натискає на  виклик. На
          екрані висвітлюється фото Мішель. Андрій підносить телефон
          до вуха і чекає на відповідь.

          інт. ФОТОСТУДІЯ - ДЕНЬ

          Крупний план: дзвонить мобільний телефон. На екрані телефону
          світиться фото Андрія і Мішель. Нарешті телефон бере жіноча
          рука. Від'їзд камери. Напівоголена Мішель дивиться на екран
          телефону. Вона знаходиться у фотостудії де знімають рекламу
          жіночої білизни. У студії фотографи, освітлювачі, візажисти
          і багато вродливих дівчат у сексуальній білизні. Мішель
          вагається: відповідати на виклик Андрія чи ні. Раптом її
          гукає фотограф.

                фотограф
                Мішель, до роботи!

          Мішель рішуче скидує виклик і широко посміхаючись
          професійною посмішкою прямує до місця зйомки.

          НАТ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ СТАДІОН - ДЕНЬ

          Андрій незадоволено дивиться на свій телефон, на екрані
          якого світиться фото Мішель, потім рішуче ховає його в
          кишеню і йде зі стадіону.

          інт. квартира діда - вечір

          Відкриваються вхідні двері. До квартири заходить Андрій. 
          Стіни квартири  завішані футбольною атрибутикою: старими афішами,
          плакатами, фотографіями, вимпелами тощо. Скрізь переважає
          символіка київського "Динамо".

                АНДРІЙ
                Діду! Я приїхав!

          З глибини квартири виїжджає на інвалідному візку ДІД АНДРІЯ
          - ще досить міцний на вигляд старий, хоча йому вже близько
          90 років.

                ДІД АНДРІЯ
                (радісно посміхаючись)
                Ну, здоров будь, козарлюго!
                Відпустила тебе всеж-таки твоя краля?
                Чи може ти від неї сам утік, га?

                АНДРІЙ
                (роблячи крок назустріч)
                Сам, сам... Здорово, діду!

          Андрій та дід міцно ручкаються. Крупний план ручкання. На тильному
          боці дідової долоні витатуйоване серце, в середині якого
          написано ім'я "ВІКА".

          Андрій і Дід сидять у вітальні за накритим столом. На столі розпочата
          пляшка горілки і тарілки з закускою. Стіни вітальні також
          завішані старою, ще радянською, футбольною атрибутикою із
          символікою київського "Динамо". На деяких фотографіях
          посміхається молодий дід у старовинній футбольній формі.

                ДІД АНДРІЯ
                (зацікавлено)
                Ну, розказуй, багато ти німчурі
                голів назабивав?

                АНДРІЙ
                (задоволено)
                Та є трохи. Сподваюсь ще й
                англійцям стільки ж назабивати...

                ДІД АНДРІЯ
                А чому ж тільки англійцям? На
                чемпіонаті ж окрім них ще й інші
                команди будуть.

          Андрій переводить розмову з незручної йому теми на іншу.

                АНДРІЙ
                О! До речі, поглянь, що я сьогодні
                на стадіоні знайшов!

          Андрій дістає з кишені знайдений на полі медальон і
          простягає його діду. Дід бере андрієву знахідку до рук,
          дивиться на неї і раптво змінюється в обличчі. Дід
          переводить здивований погляд з медальона на стіну. На стіні,
          серед футбольних плакатів та фотографій футболістів висить
          пожовтіле фото молодої вродливої дівчини. Наїзд камери на
          фото. На шиї дівчини висить такий самий медальон. Фото
          оживає. Від'їзд камери.

          НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

          Дівчина, що була зображена на фото - ВІКТОРІЯ РУДЕНКО або просто
          ВІКА йде вулицею з двома подругами - ВАЛЕЮ і СВІТЛАНОЮ. В
          руках у дівчат шкільні портфелі.

          Титри: "КИЇВ. ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ. РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ".

          Типова картинка радянського Києва кінця 30-х років ХХ ст.
          Вулицею крокують піонери. Хлопчик жене обруч. На розі стоїть
          міліціонер. ВІКА та подруги безтурботно базікають.

                ВАЛЯ
                (подругам)
                Ви тільки-но уявіть: сьогодні
                закінчився перший шкільний день
                нашого останнього шкільного року!

                СВІТЛАНА
                От якби й цей рік так само швидко
                закінчився! Мені вже так набридла
                ця школа.

          Світлана кривить губи.

                СВІТЛАНА
                А так вже хочеться стати нарешті дорослою.
                Не робити тих осоружних уроків, не
                слухати нічиїх повчань, а вільно
                ходити на танці та гуляти з
                хлопцями!

                ВАЛЯ
                (з осудом)
                Тобі, як завжди, лише танці та
                хлопці в голові. А ще комсомолка!

                ВІКА
                (іронічно)
                Так вона ж і до комсомолу вступила,
                бо їй наш секретар Сашко Левадний
                подобається!

                СВІТЛАНА
                (жартома відмахується)
                Та ну вас! Хоча він і справді,
                нівроку.

                ВІКА
                А я навіть не можу уявити, що за
                якийсь рік ми залишимо школу і 
                можемо вже ніколи не зустрітися.
                Дівчатка, мені вас

          Дівчата підходять до під'їзду багатоповерхового будинку. З протилежного
          боку до підїзду підходить, спираючись на ціпок, сивий
          ПРОФЕСОР КОСТРИЦЬКИЙ в темному костюмі і береті. Дівчата
          вітаються.

                ВІКА
                Доброго здоров'я, Станіславе
                Казимировичу.

                ВАЛЯ
                (разом зі Світланою)
                Драстуйте.

                ПРОФЕСОР
                Добрий день, панянки. Добрий день.

          Професор статечно проходить повз дівчат і зникає в під'їзді.

                ВАЛЯ
                Як він нас назвав? "Панянки"? Що це
                за старорежимний пережиток?

                ВІКА
                Станіслав Казимирович не пережиток,
                а дуже шанована людина. Професор
                археології. Вкладає історію в
                університеті.

                СВІТЛАНА
                (зацікавлено)
                Історію? А може він погодиться зі
                мною позайматися? Бо я ж у тій
                історії анітелень, а незабаром
                іспити...

          Світлана вражено замовкає, бо з під'їзду виходить
          симпатичний кремезний хлопець років 25-ти у спортивному
          костюмі тих років. Це ОЛЕГ КУЗЬМЕНКО.

                ОЛЕГ
                Привіт, Віко!

                ВІКА
                Драстуйте, Олегу Івановичу. А ви на
                тренування?

                ОЛЕГ
                Так, треба трохи розімятися перед
                завтрашнім матчем. А ти приходь завтра
                на гру. І подружок із собою
                приводь.

                ВІКА
                (жартома)
                Ми подумаємо!

                ОЛЕГ
                Тоді - до завтра!

          Олег підморгує дівчатам і йде далі. Світлана захоплено дивиться
          йому услід.

                СВІТЛАНА
                Який красунчик. Спортсмен?

          Валя жартома плескає Світлану знизу по підборіддю.

                ВАЛЯ
                Слину підітри, "красунчик"!

                ВІКА
                Ти що? Це ж Олег Кузьменко з
                київського "Динамо". Футболіст!

                СВІТЛАНА
                (тоном, що не терпить
                заперечень)
                Так, дівчатка, завтра ми обовязково
                йдемо на футбол.

          З вікна на другому поверсі визирає МАМА ВІКИ.

                МАМА ВІКИ
                Вікторіє, ну-мо швидко додому! Обід
                холоне!

                ВІКА
                Зараз, мамо!
                (подругам)
                Ну, все, дівчата, бувайте. Завтра
                зустрінемось!

          Віка заходить до під'їзду будинку.

          ІНТ. ГОЛУБНИК - ДЕНЬ

          В старому дірявому голубнику, просвіченому промінями сонця, сидять
          хлопці: 16-річний КОЛЬКА ТКАЧЕНКО, 17-річний КОСТЯ КРАВЦОВ
          на прiзвiсько СИНГАПУР, 16-тирічний ЯША ЛІНЕВИЧ та 11-річний
          ВАДИК ПИЛИПЧУК на прiзвисько ШКЕТ.

          КОСТЯ-СИНГАПУР у смугастому тільнику, насвистуючи мотив
          пісні Олександра Вертинського "В бананово-лимонном
          Cингапуре", робить на руці КОЛЬКИ татуювання "ВІКА", таке
          саме, як і в ДІДА. Таким чином, стає зрозуміло, що КОЛЬКА -
          це ДІД в молодості.

          ШКЕТ зачаровано стежить за дiями КОСТІ-СИНГАПУРА. КОЛЬКА
          мужньо терпить біль.

          ЯША, чорнявий хлопець, одягнений у великі окуляри з товстими лінзами,
          лагодить детекторний радіоприймач.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                Чуєш, Коляне, а може краще я тобі
                море наколю? А над ним -  сонце і
                чайку? Щоб було наче в справжнього
                жигана! Нащо тобі ця краля?

                КОЛЬКА
                (переборюючи біль)
                Давай, коли, що тобі сказали!

                ШКЕТ
                (вражено)
                Коль, а тобі справді - зовсім не
                боляче?

                КОЛЬКА
                Шкете, відчепись!

                ШКЕТ
                А ну, як станеться зараження крові?
                Що тоді?

          Костя-Сингапур посміхається у відповідь, виблискуючи металевою
          коронкою на зубі.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                Не дрейф, салаго! Все буде, як у
                бананово-лимоннім Сингапурі!

                ЯША
                (скептично)
                Чуєш, Сингапуре, а звідки ти знаєш,
                як воно там? Ти там бував, чи що?

          Костя-Сингапур кидає на Яшу злим оком.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                Не бував, але побуваю. Наступного
                літа гайну до Одеси, влаштуюсь на
                пароплав і весь світ побачу. А ти,
                Яшко, так і будеш тут у своїх залізяках
                копирсатися!

          Яша у відповідь лише поблажливо посміхається.

                ЯША
                Це на просто залізяки, а
                детекторний радiоприймач. До речі, моєї власної
                конструкції...

                ШКЕТ
                (Кольці, перебиваючи Яшу)
                Чуєш, Коль, а ця Віка, вона справді
                того варта?

          Шкет киває на татуювання. Колька вільною рукою дістає з кишені
          оздоблену вiзерунками рогатку і дає Шкету.

                КОЛЬКА
                Шкете, на ось, візьми, тільки
                відчепися!

                ШКЕТ
                (захоплено)
                О, це ж твоя рогатка,
                далекобійна... Дякую, Коль!

          Шкет розтягує гуму рогатки, випробовуючи її пружність, але
          не вгамовується.

                ШКЕТ
                А все ж таки, яка вона - ота Віка?

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (продовжуючи свою роботу)
                Ця Віка, заради якої так страждає
                наш Колян - генеральська донечка. В
                неї таточко в штабі округу служить.
                Персональна машина, адьютант, а вдома,
                кажуть, навіть телефон є.

                ЯША
                Подумаєш. Скоро в кожному
                радянському домі буде телефон. А років
                за двадцять, ну, нехай за
                п'ятдесят, кожна людина в нашій
                країні буде ходити з власним
                телефоном у кишені.

                КОЛЬКА
                Ну, ти загнув, Яшко! А куди ж
                проводи подіти? За собою тягати?

                ЯША
                (захоплено)
                А ніякі проводи будуть не потрібні!
                Наші конструктори винайдуть телефон
                без проводів. За кордоном не
                винайдуть, а в нас - зможуть! Може навіть
                це я його винайду!

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (скептично)
                Куди там тобi, грiшному!
                (Кольці)
                Ну, все, готово! Що тепер будемо
                робити? Може в футбол пограємо?

                КОЛЬКА
                Звичайно ж, у футбол! Зараз я
                тільки-но за м'ячем зганяю.

          ІНТ. КВАРТИРА КОЛЬКИ - ДЕНЬ

          Бідно обставлена маленька квартира. МАТИ КОЛЬКИ, стомлена жінка
          середніх років, порається на кухні. На ній старенька домашня
          сукня і фартух. Відчиняються вхідні двері. Заходить Колька.
          Його руку зі свіжим татуюванням забинтовано.

                МАТИ КОЛЬКИ
                Колю, це ти?

                КОЛЬКА
                Я, мамо! Я тільки м'яч візьму.

          Колька проходить дістає з кутка старий футбольний м'яч.

                МАТИ КОЛЬКИ
                (визираючи з кухні)
                Зачекай, я зараз тебе погодую.

          Колька хоче швидше піти з дому.

                КОЛЬКА
                Ну, мамо, мене хлопці чекають... Я
                не голодний!

                МАТИ КОЛЬКИ
                Як це "не голодний"? Цілий день
                десь вештаєшся. Ти хоч у школі
                сьогодні був?

                КОЛЬКА
                Звичайно ж, був. Ну, все, я пішов.

          Мати помічає забинтовану руку.

                МАТИ КОЛЬКИ
                (перелякано)
                А що в тебе з рукою?

                КОЛЬКА
                (удавано безтурботно)
                Та так, дурниці. Подряпався...

                МАТИ КОЛЬКИ
                А ну, показуй свою подряпину. Я
                сказала, показуй!

          Мати силоміць розбинтовує Кольчину руку і бачить свіже татуювання
          "ВІКА". Мати дивиться Кольці у вічі і мовчки дає йому
          ляпаса. Колька спалахує гнівом, хапає мяча і вибігає за
          двері.

                МАТИ КОЛЬКИ
                (услід сину)
                Скільки можна повторювати: не пара
                вона тобі! Не пара...

          Мати Кольки, жаліючи сина, гірко плаче у фартух.

               

          ІНТ. КВАРТИРА ВІКИ - ДЕНЬ

          Велика, розкішна квартира. На стіні портрет  Сталіна. Сім'я
          Віки сидить за обіднім столом. Мама Віки розливає по тарілках
          юшку. Віка робить собі бутерброд. На спинці стільця висить генеральський
          мундир з орденами. На стільці сидить батько Віки, ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО.
          він уважно читає газету «Правда» від 01.09.1939 року. Крупно
          заголовок «О РАТИФИКАЦИИ СОВЕТСКО-ГЕРМАНСКОГО ДОГОВОРА О НЕНАПАДЕНИИ». 
          З чорної "тарілки" на стіні звучить голос радіодиктора.

                РАДІОДИКТОР
                ...У своєму виступі на позачерговій
                сесії Верховної Ради СРСР першого
                скликання товариш Сталін заявив, що
                радянсько-німецький договір про ненапад
                кладе край ворожнечі поміж
                Німеччиною та СРСР.
                Радянсько-німецький договір про
                ненапад дає нам усунення загрози
                війни з Німеччиною, звужує поле можливих
                воєнних зіткнень в Європі і слугує,
                таким чином, справі

          (Примітка: насправді це був виступ Молотова. але для фільму краще,
          щоб це був Сталін)

                ВІКА
                Так що, виходить, тепер фашисти -
                наші друзі?

                МАМА ВІКИ
                (суворо)
                Вікторіє, як ти смієш?! Адже ти
                чула, як товариш Сталін сказав, що
                все це лише заради миру!

                ВІКА
                Який може бути мир з фашистами?
                Татку, ну, скажи ти їй!

          Генерал Руденко мовчки складає газету. Знімає з носа окуляри і
          пильно дивиться на дружину, потім на доньку.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Сьогодні Німеччина напала на
                Польщу. Завтра я маю виїхати на західний
                кордон.

                ВІКА
                Таточку, це - війна?..

          Мама Віки від несподіванки упускає ополоник у каструлю і сплескує
          руками. В її очах розпач.

          НАТ. ДВІР - ДЕНЬ

          У дворі Вікіного будинку стоїть неймовірний гамір. Йде запекла
          хлопчача гра у футбол. Грають півтора десятка хлопців, серед
          яких Колька із забинтованою рукою, Сингапур, Яша і навіть
          малий Шкет, що стоїть на імпровізованих воротах з двох
          цеглин.

          Колька грає краще за всіх. Обводить суперників, віддає

          За грою Кольки уважно спостерігає Олег Кузьменко.

          Ось Колька приймає пас від свого гравця, віртуозно обводить воротаря
          і забиває гол. Його команда радіє. Всі вітають Кольку.

          До Кольки підходить Олег.

                ОЛЕГ
                Чудово граєш, хлопче! Хочеш, я
                покажу тебе нашому тренеру?

                КОЛЬКА
                (очманіло від радості)
                Тренеру? Мене?!

                ОЛЕГ
                Авжеж! Завтра після матчу зайдеш в
                роздягальню, я вас познайомлю.

          Кольку гукає Сингапур.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                Коляне! Ну, ти гратимеш, чи ні?

                КОЛЬКА
                (огризається)
                Зараз іду!

                ОЛЕГ
                Ну, давай, біжи! До завтра!

          Колька киває головою і приєднується до своєї команди. Ось Колька
          отримує мяч i передає його Сингапуру. Сингапур б'є, але не
          потрапляє по воротах. На обличчi Сингапура вираз досади та
          незадоволення. Раптом Сингапур чує чийсь свист. Озирнушись,
          вiн бачить старшого за себе уркагана, у розстебнутiй до пупа
          срочцi, з пiд якої видно вкрите синiм тюремним татуюваням тiло.
          Це ЖОРКА ШВЕЦЬ. В руках вiн тримає торбинку з двома пляшками
          вина. Поруч iз Жоркою стоїть розпусного вигляду вродлива
          дiвчина на iм'я ТАМАРА ВАСИЛЬЧЕНКО.

                ШВЕЦЬ
                Костяне, греби-но сюди!

          Сингапур оглядається на поле, дивиться, де зараз мяч i недбалою
          ходою наближається до Жорки з Тамарою. Тамара зацiкавлено роздивляється
          Сингапура.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (пiдiйшовши)
                Ну, чого треба?

                ШВЕЦЬ
                (Тамарi)
                Ось, Томочко, це i є мiй найлiпший
                кореш Костян. Не дивись, що він у
                футбол грає. Так, узагалі, він
                хлопець нормальний!
                (Сингапуру)
                Знайомтесь.

          Сингапур трохи бентежиться. Тамара простягає долоню i, хитро примружившись,
          кокетливо предтавляється.

                ТАМАРА
                Тамара...

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (потискаючи Тамарі руку)
                Костянтин.

                ШВЕЦЬ
                (iронiчно)
                Ти ба, якi ми офiцiйнi. Костяне,
                будь простiше, i трудящi до тебе
                потягнуться. Коротше, справа така:
                у Томочки сьогоднi iменини, так що кидай
                свою дитячу бiганину i гайда з нами
                на хату. Буде багато смачного, у
                тому числi Томочкіни подружки!

          Швець нахиляється Сингапуру до вуха.

                ШВЕЦЬ
                Скажу по секрету, Тамара й сама
                таке витiває...

          Жорка жартома ляскає Тамару по тугих сiдницях, щiльно обтягнутих
          вузькою спiдницею. Тамара відмахується від Жорки і
          посміхається Сингапуру.

                ТАМАРА
                (манiрно)
                Костику, я вас запрошую. Обiцяю,
                нудно не буде...

          В цей час до них пiдкочується мяч. Сингапура гукає Шкет.

                ШКЕТ
                Костю! Сингапуре! Не гальмуй,
                пасуй!

                ШВЕЦЬ
                Так ти йдеш?

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (Тамарi)
                Ну, може пiсля гри...

                ШВЕЦЬ
                Костяне, ти мене дивуєш! Тебе така
                маруха зарошує, а ти ще видрючуєшся?
                Тобi що, з пiонерами цiкавiше?

          Сингапур пiдхоплює мяч.

                КОСТЯ-СИНГАПУР
                (Тамарi, через плече)
                Я зараз, ось тiльки гол заб'ю!

                ШВЕЦЬ
                Ну, як хочеш...

          Жорка спльовує крiзь зуби i обiймає Тамару за плечi.

                ШВЕЦЬ
                Ходiмо, Томо!

                ТАМАРА
                (зацiкавившись Сингапуром)
                Зажди. Давай його почекаємо.

          Жорка Швець знизує плечима. Тим часом Сингапур обводить  суперника
          i пасує Кольцi. Колька обробляє м'яч, проходить до чужих
          воріт і падає, збитий ударом по ногах.

          До гравця, що збив Кольку підскакує Сингапур і хапає його за комір.
          Підбігають гравці обох команд, починається штовханина. Шкет
          також біжить до натовпу, відчайдушно волаючи.

                ШКЕТ
                Пенальті! Пенальті!

          Колька встановлює м'яч для пробиття пенальті. Воротар суперників
          нервово кусає губи і витирає піт з чола, зосереджено стежачи
          за діями Кольки.

          Колька розбігається. Воротар напружується. Колька підбігає
          до м'яча і щосили б'є.

          ІНТ. КВАРТИРА ВІКИ - ДЕНЬ

          Засмучена почутим мама Віки звертається до чоловіка.

                МАМА ВІКИ
                Іване, що ж тепер буде?

          Раптом від удару знадвору вікно розлітається на скалки і до кімнати
          влітає футбольний мяч. Мяч потрапляє прямо до каструлі.
          Червоні краплі борщу густо обляпуют скатертину.

          Мама Віки прожогом кидається до розбитого вікна.

                МАМА ВІКИ
                (кричить у вікно)
                Колько, паразите ти такий! Щоб ти
                пропав зі своїм клятим футболом?! Я
                зараз міліцію покличу!

          Віка і Генерал Руденко перезираються і прискають від сміху. Мама
          Віки сердито повертається до Віки.

                МАМА ВІКИ
                А ти чого скалишся? Що б я цього
                Кольку й близько коло нашого будинку
                не бачила! Так і передай своєму
                залицяльнику!
                (чоловіку)
                Батьку, а ти чого мовчиш? Ну, скажи
                ти їй! Я б оцей ваш футбол
                заборонила указом партії і уряду...

          НАТ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ СТАДІОН - ДЕНЬ

          Центральний стадіон прикрашений прапорами з динамівською символікою.

          Титри: УКРАЇНА. КИЇВ. ТРАВЕНЬ 1940 РОКУ.

          Трибуни вщерть заповнені веселою публікою.

          На поле грають гравці київського "Динамо", серед яких
          Колька. На ньому футбольна форма тих років з великою літерою
          "Д" на грудях.

          На одній з трибун сидять святково вбрані Віка, та  її мама.
          Поруч з ними генерал Руденко у парадній формі, на якій
          з'явився новий орден, та високий молодик у цивільному
          костюмі і капелюсі років 27-ми. Це КУРТ ВАЛЬДМАНН. Неподалік
          від них сидять Шкет, Яша та Костя-Сингапур. Трохи далі -
          Валя та Світлана. Ще далi -  Жорка Швець i Тамара. Всі,
          окрім мами, уважно стежать за матчем, бурхливо реагуючи на
          події на полі. Курт теж робить вигляд, що зацікавлений
          футболом, а сам крадькома позирає на Віку. Віка перехоплює уважний
          погляд Курта, трохи ніяковіє і намагається дивитися лише на
          поле. Мама штовхає віку ліктем.

                МАМА ВІКИ
                Ну, і як з такої відстані можна
                зрозуміти,  де там твій Колька?

                ВІКА
                Он той, високий, на правому
                фланзі...

                МАМА ВІКИ
                (осудливо)
                Ти б, доню, краще, не на футбол
                витріщалася, а про випускні іспити
                думала.

                ВІКА
                (відмахуючись)
                Ой, мамо, до них ще цілий місяць...
                Колю, давай!!!

          Колька отримує пас і починає рухатись до воріт суперника. Трибуни вибухають
          криками підтримки. Генерал Руденко підводиться на ноги.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Давай!!! Давай, Колю!!!

          Колька обводить двох суперників, виходить сам на сам з воротарем
          і пробиває точно в "дев'ятку". Трибуни просто шаленіють від
          захвату. Сингапур, Яша і Шкет схоплюються на ноги. Віка
          обіймає й цілує матір. Генерал Руденко радісно б'є по плечу
          Курта. Шкет свистить у чотири пальці. Сингапур натягує Яші
          кашкета на носа. На табло з назвами команд "Динамо" та
          "ЦДКА" цифри 0:0 змінюються на 1:0. З репродуктора лунає
          голос коментатора.

                КОМЕНТАТОР
                (за кадром)
                М'яч у ворота московських армійців
                забив динамівець Микола Ткаченко!

          Генерал Руденко повертається до Віки.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                А він молодець, твій Колька!

          Віка дивиться на генерала і знову натрапляє на уважний
          погляд Курта. Захоплена радістю від   схвалення батьком її
          Кольки Віка посміхається Курту. Курт розуміє цю посмішку як
          знак її симпатії до нього і на його обличчі виникає
          самовдоволений вигляд. Але Віка вже не звертає на Курта ніякої
          уваги, спостерігаючи, як на полі одноклубники вітають її
          Кольку.

          НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

          Генерал Руденко разом з дружиною та Куртом стоїть біля стадіону.
          Віка підводить до них зніяковілого Кольку.

                ВІКА
                Ось, познайомтесь. Це той самий
                Коля.
                (Кольці)
                А це - мій тато.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Так ось ти, виходить, який?
                Молодець, хлопче, добре граєш. Гарний
                з тебе форвард.

          Від похвали справжнього генерала Колька ніяковіє.

                ВІКА
                Колю, знайомся, це моя матуся!

                МАМА ВІКИ
                Та ми ніби вже знайомі...

          Згадуючи інцидент з розбитим вікном, Колька ніяковіє

                ВІКА
                (показуючи на Курта)
                А це...

          Віка затинається, не знаючи, як відрекомендувати батькового супутника.
          Генерал Руденко приходить донці на допомогу.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Дозвольте відрекомендувати:
                лейтенант Курт Вальдманн. Помічник
                німецького військового атташе.

          Курт звертається до Кольки з легким німецьким акцентом.

                КУРТ
                Так, я прибув сюди по лінії нашого
                військового співробітництва. Мій
                шеф - генерал Кестринг взяв мене з
                собою на київські маневри, а герр
                Руденко люб'язно запросив
                подивитися вашу гру.

                МАМА ВІКИ
                (здивовано)
                О, пан Вальдманн чудово розмовляє
                по-нашому! Як це вам вдалося?

                КУРТ
                (посміхаючись)
                Я побився об заклад, що за рік
                опаную вашу прекрасну мову, фрау
                Руденко. І, ось, як бачите, виграв.

                МАМА ВІКИ
                Але ж це мабудь було неймовірно
                важко?

                КУРТ
                Так, нелегко. Але я не звик
                програвати.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                До речі, пан Вальдманн також є
                футболістом, та ще й яким!
                (до Кольки)
                Уяви, перед тобою - бронзовий призер
                чемпіонату світу 1934 року!

          Слова генерала не справляють на Кольку найменшого враження. Він
          лише пильно вдивляється у закордоннного "колегу".

                МАМА ВІКИ
                Ви теж футболіст, пане Вальдманн?
                Треба ж, який несподіваний збіг! А
                як вам подобається наш Київ?

                КУРТ
                (усміхаючись)
                Фрау Руденко, називайте мене просто
                Курт. Київ - це просто колоссаль!
                Мене вразила краса вашого міста.
                Але, особливо, мене вразила краса
                вашої доньки.

                МАМА ВІКИ
                (задоволено)
                А ви знаєте, як гарно вона вміє
                розмовляти німецькою?

                КУРТ
                Невже? Фройляйн Віко, ви просто неймовірна
                дівчина!

          Курт намагається поцілувати руку Віки. Віка зніяковіло висмикує
          руку і тулиться до Кольки.

                ВІКА
                (німецькою)
                О, nein! Es ist nicht n;tig!

          Колька, який почав відчувати себе зайвим при цій розмові, спалахує
          від ревнощів. Він встає між  Вікою та Куртом і неприязно
          дивиться на зухвалого німця. Курт відповідає йому тим же.
          Генерал намагається розрядити напруження, що виникло.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Так, друзі мої, а чи не відзначити
                нам перемогу улюбленої команди? Я
                запрошую всіх до ресторану!

          Віка радісно плескає в долоні.

                ВІКА
                Ура! Колю, поїдемо з нами?

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Звичайно, поїдемо. Заразом
                відсвяткуємо наше знайомство.

                КОЛЬКА
                Дякую, але іншим разом. Я вже
                пообіцяв друзям.

          Колька киває вбік Шкета, Сингапура і Яші, що стоять неподалік,
          дивлячись з-підлоба на живого іноземця. Поруч чекають Валя
          та Світлана.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Ну, як знаеш. Але ми сьогодні
                обовязково вип'ємо за твою перемогу.
                Так, Курте?

                КУРТ
                Яволь, герр генерал! Шкодую, що не 
                зможу поспілкуватися  зі своїм
                радянським колегою...

          Курт, люб'язно посміхаючись, простягає Кольці долоню для потиску.
          Колька міцно стискає руку Курта. Курт чимдуж тисне його руку
          у відповідь. Він продовжує посміхатися, але його очі
          наливаються люттю. Ніхто не хоче здатися і першим ослабити
          потиск.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Нічого, можливо ви ще коли-небудь
                зустрінетесь!

                КУРТ
                (вороже, не відводячи погляду
                від очей Кольки)
                Зустрінемось. Обов'язково
                зустрінемось...

          нат. поле БОЮ - день

          Траншеї радянських військ.

          Титри: УКРАЇНА. РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ФРОНТ. ВЕРЕСЕНЬ 1941 РОКУ.

          Стрілянина і потужні розриви артилерійських снарядів. У повітря
          злітають фонтани землі, частини військової техніки і шматки
          людських тіл. Бійці і командири Червоної Армії відбивають
          атаку гітлерівських військ. Стріляють гвинтівки, стрекочуть
          кулемети. Раптом згори чути звук авіаційних двигунів. Один з
          бійців з петлицями старшини піднімає голову і помічає в небі
          німецькі літаки.

                СТАРШИНА
                Повітря!!!

          НАТ. НЕБО - ДЕНЬ

          В небі летить так званий  Шварм (Schwarm)- група з чотирьох
          німецьких винищувачів Мессершмітт Bf-109.

          ІНТ. КАБІНА ЛІТАКА - ДЕНЬ

          За штурвалом винищувача сидить одягнений в льотну форму
          Курт. Через скло кабіни видно літаки його бойових товаришів:
          веденого Курта на ім'я БРУНО, а також ХОРСТА та його
          веденого ЮРГЕНА.

                КУРТ
                (по рації)
                Бруно, Хорсте, ви бачите які-небудь
                більшовицькі літаки?

          Бруно, сидячи у кабіні свого літака крутить головою на

                БРУНО
                Ні, Курте, небокрай чистий.

          До розмови приєднується Хорст.

                ХОРСТ
                Що ти задумав, Курте?

                КУРТ
                Якщо більшовицьких літаків ніде не
                видно, то може пригостимо свинцем
                їхню піхоту?

                БРУНО
                Але ж ми маємо наказ за відсутності
                врога негайно повертатися додому!

                КУРТ
                Ворог прямо під нами! Ненавиджу
                повертатися з невитраченими набоями.
                Хорсте, скажи Юргену, що ми
                атакуємо. За мною хлопці!

          Курт повертає штурвал убік, змінюючи курс польоту.

                ХОРСТ
                (роблячи те ж саме)
                Яволь, Курте! Передамо червоним
                гостинець від фюрера!

          Бруно не до душі ця ідея, але він намагається не відставати від
          друзів.

                БРУНО
                (собі під ніс)
                Доннерветтер!

          Чотири винищувачі розвертаються для повітряної атаки радянських
          траншей.

          НАТ. ПОЛЕ БОЮ - ДЕНЬ

          Літак Курта розвертається, робить круте піке над радянськими траншеями
          і мчить уперед, розстрілюючи їх з бортових кулеметів. Його
          товариші летять за ним, повторюючи його дії.

          Злива куль влучає у бруствери траншей та тіла солдат, калічачи
          та вбиваючи радянських піхотинців, що відчайдушно
          намагаються сховатися від крилатої смерті.

          Курт з товаришами заходить на нове коло, знову розстрілюючи радянські
          траншеї.

          Один з бійців у сталевому шоломі на голові (спиною до глядача,
          обличчя не видно) хапає ручний кулемет Дегтярьова, встає на
          повний зріст і цілиться в лоб літаку Курта, що наближається.

          Кулі з літака здіймають фонтани землі та трісок обабіч бійця з
          кулеметом. Боєць стріляє з кулемета по літаку Курта але
          літак Курта вже стрімко виходить з піке, пролітаючи над
          головою бійця.

          Випущена кулеметна черга потрапляє в лобове скло літака Бруно,
          який летить слідом за Куртом. Кулі рикошетять від
          броньованого скла кабіни, не завдаючи льотчику шкоди, але
          Бруно від несподіванки смикає штурвал убік. Його літак різко
          змінює курс і чіпляє крилом крило літака Хорста. Від удару
          крила відриваються, обидва літаки безпорадно падають на
          землю і вибухають.

          Боєць з кулеметом в руках проводжає їх поглядом. До нього підбігає
          РЯДОВИЙ.

                РЯДОВИЙ
                Товаришу лейтенант, терміново до
                комдива!

          Боєць з кулеметом повертається на голос. Виявляється, що це Колька
          Ткаченко з відзнаками лейтенанта у петлицях. Він киває
          головою і поспішає вздовж траншеї. Пригинаючись він забігає
          до бліндажу.

          ІНТ. БЛІНДАЖ - день

          Колька заходить до бліндажу, бере під козирьок і доповідає.

                КОЛЬКА
                Товаришу генерал! Лейтенант
                Ткаченко за вашим наказом...
                (розгублено)
                прибув...

          На підлозі лежить скривавлений генерал Руденко. Біля нього порається
          медсестра. Генерал повільно розплющує очі.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Підійди ближче, лейтенанте.

          Колька підходить до генерала.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Нахились...

          Колька нахиляється.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Послухай, синку... мені залишилось
                зовсім мало жити...

                КОЛЬКА
                Товаришу генерал...

          Генерал зупиняє його слабким жестом.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                Не перебивай. Я хочу, щоб ти дав
                мені слово, що ти подбаєш про
                Віку... Щоб не трапилося. Чуєш?

                КОЛЬКА
                Присягаюся, товаришу генерал. Я
                кохаю вашу доньку.

                ГЕНЕРАЛ РУДЕНКО
                От і добре. Потурбуйся про Віку,
                синку...

          Генерал закриває очі і помирає. Колька стоїть над його тілом розгублений і засмучений.


Далі:

        http://www.proza.ru/2011/09/05/425