У Києві полудень.
Сонце повисло над самісіньким хрестом Софії.
Ти дивишся на нього зі сходу,
Я – з кордону на заході.
Сонце підморгує тобі правим оком,
Мені – лівим.
– Іншим ще важче, – каже воно. –
Їхнє кохання перевіряється
І більшими відстанями,
І тривалішими розлуками.
Наше кохання перевірено муками.
Кожен день без тебе дощем вмивається.
Мені хочеться вірити сонцю,
Але я більше довіряю своєму сонечку,
З яким скоро зустрінемося.
Та чому
Сонце повисло над хрестом Софії
І не рухається?
Полудень
© Copyright: Василь Кузан, 2011
Свидетельство о публикации №211090900940
Свидетельство о публикации №211090900940
Рецензии