Поцелуй ангела

-   Бажання бути кращою для всіх не покидає людину протягом її життя. Це довершене бачення досконалої людини і шаблонного копіювання життя інших огортає і без того грішну і черству душу. А як знайти в цьому шаленому світі себе і не втратити кохання, дружбу .Я стала дорослішою на ціле життя, яке б коротке чи безмежне воно б не було. Я багато чого розумію, але не до кінця осмислюю. Мені не потрібні золоті гори, нові машини, товсті гаманці чи загробне кохання. Це все не потрібне. Але саме заради цього ми живемо, працюємо…
   Ми не нові люди новітньої ери. Ми лише новий погляд на старі проблеми цього недовершеного світу…
«А чому ти це говориш зараз, коли твоє серце скам’яніло, а подих не зігріває навіть скло на цих вікнах »-, запитав Янгол Олександру,-« адже ти розуміла всі істини ще з дитинства?». Дівчина підняла свої очі на цього бідного самітника і відчула в цьому запитанні не цікавість, а благання на істинну відповідь. – А хто з нас янгол!? Хто бачив чудеса і ніколи не грішив!? У кожної людини своя істина і вона незмінна впродовж її життя. Від нового знання я не стала мудрішою і не стала вчитись на помилках. Скільки ми с тобою тут, а ти все мене не забереш. Ось ти, ти завжди такий правильний і непохитний, завжди поважний, прощаєш усіх, безгрішний… Твоє серце ніколи не чіпало кохання. Холодне серце…Істини інших вбивають нашу сутність. Ось для інших: я давно не можу прокинутись через травму головного мозку, а насправді мені важко повернутись. Я між небом та землею. Дивись, вони не бачать нас… наївні…біжать, тікають від себе, женуться за своєю правдою. Сліпці.
- Вони не хочуть цього бачити. Так простіше жити – не бачити правди і істини інших.
- Правильно. Це одна з найперших істин.
Дівчина подивилась на небо і на сіріючий горизонт.
- Здається знову буде дощ!?
- Ти боїшся?
-Ні. Коли йде дощ, мені подобається – я відчуваю себе живою. Ми з тобою літаємо разом під дощем і це мені здається прекрасним. Краплі дощу падають і розбиваються без залишку. Знаєш,життя занадто коротке, щоб шкодувати за кожною розбитою краплею, але воно доволі непередбачуване для несподіваних польотів.
Янгол поглянув на Дівчину і зрозумів, що вона сумує, сумує за життям. Сидіти і дивитись з цього старого даху за виром життя також набридає.
- Може повернешся?
-Я б хотіла. Але моє серце холоне, я це відчуваю. До того ж, це не так погано бути всюди і взагалі нічого не відчувати. Знаєш, я починаю забувати смак їжі, запахи. Я починаю забувати відчуття обіймів, поцілунків, посмішки. Залишається лише пустота… вона огортає все…
- Я взагалі цього ніколи не відчував… а так хотів би…»-, Янгол подивився на небо. Цей час, який він провів разом з Дівчиною став для нього відліком його бажання жити і відчувати. Якщо її серце холонуло, то його – лише починало жити. Він зрозумів, що мусить піти, або забрати її у небуття. Страшенна сила штовхнула його до неї. Янгол підійшов і огорнув її своїм крилом від сірого дощу,який падав на її сукню і ще дитяче обличчя. В його погляді вона побачила бездонність неба, мудрість всього світу. З ніжністю батька до немовляти Янгол провів рукою по її блідому, але чарівному обличчю, пригорнув до себе і, вагаючись лише секунду, поцілував дівчину. Вуста дівчини спалахнули теплом і ніжністю, вона закрила очі і відчула, що її серце б’ється все частіше, а по жилам вирує кров. Це відчув і Янгол. Він зрозумів, що мусить її відпустити, що вона мусить жити. Він завжди буде поруч, завжди буде відчувати її, але вона буде така ж далека, як зірка на небі.
   Дівчину огорнув вогонь… вона відкрила очі і побачила навколо себе лікарняну палату, апарати, капельниці…не розуміючи чи це сон, чи реальність почала щось кричати, та лише шепотіла пересохлими вустами. Прийшли лікарі, батьки. Сльози, радість, неочікуваність…А вона думала лише за нього. Чи побачить його ще, чи відчує доторк його крил, його цілунок? Поцілунок янгола оживив її. В кожному перехожому, в кожному обличчі вона шукала його, його очі, хотіла почути порух крил, теплий подих. Та чим більше вона цього хотіла, тим більше їй здавалось, що то був сон. І лише коли починався дощ, вона чекала на нього…