Л лея

Під сонцем палким, на піску
Лілея ніжна розквітає,
А ген далеко у ліску
Хтось на сопілці виграває.
І лине музика звідтіль
І живить квіточці коріння,
Але нестерпний серця біль
Сумною робить це створіння.
Ось пролетів між хмар лелека,
Примружуючі ясні очі,
Долинув аромат смереки,
І зіроньки виходять з ночі.
Чарівна Квітка посміхнулась,
І пелюстки згорнула вмить,
До камню тепло пригорнулась,
І кожну ніч вона так спить.
А вранці вмиється росою,
Простягне ручки до небес
І вже б й сходила за водою
Та не бува в житті чудес.
Аж ось юнак ішов по полю,
Мелодія луна вже дужч,
Присів навколішках додолу
І до Лілеї доторкнувсь.
Й спитав : "Чого ростеш ти тут самотня?
Де твої друзі і сім"я?
На дворі сонце і спекотно,
Й води довкола тут нема!"
В Лілеї очі засіяли,
Й вона йому відповіла:
"Я довго так тебе чекала,
Два роки тут я прожила!
І музика твоя для мене
Немов цілюща та вода,
Бо закохалось серце в тебе
Й навіки хочу будь твоя!
Не страшні сонце,дощ і вітер,
Та і самотність не ляка.
Коли кохаєш несамовито,
То ладна страждати все життя."
Юнак,почувши те сказання,
Поцілував її в щоку.
Відчув взаємне він кохання,
Цнотливу Дівичу красу.
І вмит та квітка обернулась
В Дівчину дивної краси,
До нього палко пригорнулась,
Й лілея квітне у косі...
І хто сказав, що не буває
Чудес у нашому житті?
Ніхто насамперед не знає,
У кого закохаєшся і ти...!