Моя фiлософiя

Жити заради кохання, що може бути краще? Але за цим словом криється біль. Настільки велика, що навіть просто дивуєшся, як  ти ще живий.
    Я знаю точно, що в кожен в житті це відчував, будь то чоловік, або жінка. Особливо якщо це відчуття не взаємне. Тоді його привид  починає переслідувати уві сні і не дає покою при світлі дня. Коли ненароком бачиш його обличчя, то серце починає шалено гупати, неначе хоче вирватися з грудей і пригнути до його рук. Але наткнувшись на абсолютно байдужий погляд, хочеться просто провалитись крізь землю. Він знає про твої почуття, але йому все одно, як і тобі на того, хто тебе кохає. І так проходить життя. Ти шукаєш, закохуєшся, розчаровуєшся і знову все спочатку. А потім тебе чекає доля стерви. І інколи люди ще й дивуються, як  ти можеш себе так поводити. І навіть не здогадуються, що минуле відношення до тебе зробило тебе такою.
Я вже не знаю, хто я. Ніколи не носивши масок, в мене були мої справжні обличчя, але в різних амплуа. А потім все переплуталось. Знайти і скласти себе в єдине ціле неможливо, адже зараз такий час: як хамелеон, який маскується, щоб вижити, ми мусимо ховати все справжнє і поводитися так, як чекають всі інші. Це називається глобалізацією, стандартом, системою. Живеш, чекаючи удару в спину, не довіряєш нікому і просто втомлюєшся. І замість того, щоб з радістю чекати наступного дня, жити повним життям, ніколи не піднімаєш голови до неба, рідко маєш можливість насолодитися прекрасним.
Всі поспішають жити, задовольнити власні потреби, забувають про прості радощі життя.
 Нормами стало щось невідоме, неприємлиме для здорової психологічної людини. І ми мусимо це приймати, адже правила нам диктуються не лише законом, а що найголовніше – суспільною точкою зору. І ми втрачаємо себе. Намагаємося бути як всі лише для того щоб не виділятися, щоб самим ставати суддею іншого, відчувати зверхність над іншим. Адже це набагато легше, аніж відстоювати свою точку зору, свою індивідуальність і неповторність.
Я – Людина.  Моє життя – лише моє. І я пишаюсь тим, хто я є. Нехай я ще мало що змогла зробити, однак  я намагаюсь бути собою, пам’ятаючи настанови батьків, їх мудрість і життєвий досвід; роблячи свої помилки та просто живучи.