Мені б тебе оберігати, вранці
У пестощі вдягати коло серця,
Мені б тебе леліяти, як мрію,
У поцілунки загортати… Та
Птахи надій збираються у вирій
І вересень вмирає біля ніг.
Мені б тобою дихати і жити,
Натхненно випромінюючи ніжність,
Мені б тебе голубити коханням,
Бо ти одна-єдина. Тільки ти
Умієш сонцем душу зігрівати …
А я тебе – лілею – на мороз!
Мені б тебе, немов зіницю… Боже!
Думки гризуть мене, як ті дракони
Шматують тіло, випивають кров…
Ти плачеш гірко біля монітора,
А я вину, як бите скло ковтаю.
Я сам собі вишукую покару.
Менi б тебе...
© Copyright: Василь Кузан, 2011
Свидетельство о публикации №211092800824
Свидетельство о публикации №211092800824
Рецензии