Осінь-попелюшка зриває вітром листя,
І тулиться до мене мовчазно сум високий,
Бо я вас так кохаю, мій пане ясноокий!
Моя любов казкова. Така, що тільки сниться!
У сукню кольорову, барокову, із ситцю
Ця осінь одягає дерев химерну готику.
Любов моя вмирає від пострілу - від дотику,
Мій пане ясноокий, така печаль на серці!
Шипшина – королева хизується намистом,
Співає у калюжах то сплін, то дощик-рок,
Мій загадковий пане, до вас – як до зірок!
Пливе мій біль туманом понад містом.
У попелюшці-осені є жінка – таємниця.
У піднебесся кличе нас журавлиний блюз,
Мій пане ясноокий, душею вас люблю я!
Хіба моє кохання вам навіть не насниться?
Осiнь-попелюшка
© Copyright: Марианна Марианна, 2011
Свидетельство о публикации №211100201438
Свидетельство о публикации №211100201438
Рецензии