Море життя - поэзия

Хвиля за хвилєю. Мокрий пісок.
Тає ланцюг, що до сонця прямує,
Він із слідів, які море зіпсує.
Море на власний дбає танок.
Йому не важливо, хто тут пройшов.
Думки проносив, чи щастя, образу…
Море ссуває каміння не сразу,
Що ми кидаємо знову і знов.
Море розгнівано. Все зметено,
Зникло каміння. На чистому полі
Ми тягарі знов залишимо долі,
Бо так судилося – якось давно.
Ми берега в’язні, ми і життя.
Берег як лікар і гніватись марно,
Вчитись літати нам треба старанно,
Щоб не залежати від небуття.


Рецензии