Вуха

Кожен із нас завжди брехав та щось приховував. Але настали часи, коли це не можна було вже сховати. Вуха брехунів розпухали й ставали такими великими, що їх доводилося майже носити в руках. Придумали чохли для вух, які фіксувалися за плечима й не давали їм тіліпатися аж до землі. Чохли ці робили кольоровими, з чудернацькими візерунками, в горошок, квіточки і ведмедики… Але це не врятовувало. Факт залишався фактом. Великі вуха – ознака якоїсь дії, що була викликана чимось ганебним, несправедливим, брехливим… Зробив – то й маєш собі мороку на кілька днів. Потім вуха ставали нормальними, як і завжди. Так і не змогли знайти того, хто вигадав цей вірус. Роздерли б на місці. Так і сталося з деякими підозрюваними. Але згодом з’ясувалося, що то не вони. Поховали бідолах із такими ж великими вухами, як і в самих. Зробили героями посмертно. Спочатку плюнули на те все й продовжували гуляти з чужими жінками, красти, брехати і вбивати, бо нічого іншого не вміли робити. Не знали, чим іще заробляти собі на життя, де та в чому шукати іншого сенсу… Потім чомусь це почало не подобатись. У прихованій формі воно якось було зручніше. Є, але не видно. І всім добре. І ніхто нічого не знає. А тепер… Якась нарада, де говориться про чесність, порядність і все таке, а доповідач – із вухами у чохлах, які вишиті вручну різнокольоровими зайчиками… Та й фізично, сказати б правду, вуха такого розміру добряче заважали. Треба було або змінювати ідеологію, а це значить – змінювати усе життя (усі інститути й державні установи, моральні принципи, спосіб мислення…) Тоді б докорінно знищилося б усе те, що колись так вишукано приховувалося. Потрібно було лише навчитися жити без нього. Або треба було залишати все так, як і є, з вухами. Мовляв, "а на тобі!" Так і не вирішили до ладу, як жити, й досі. Деякі роблять одне, деякі – інше. Той ходить з вухами до землі, а поруч – з нормальними. Звикли, як і завжди. Якось пристосувалися. Посміялися –  поплакали, пожалілися – поганьбили. Сьогодні – з вухами. Завтра – праведний. Цілком нормальний стан. Природно. Усі ж помиляються колись. У кожного є право на помилку. Правда? Кількість тих помилок необмежена. Так живемо і жити будемо. 
05.10.11