la belle indifference

La belle indifference.  Красиво і  французькою, яка гарно, як виявилось, до тебе резонує. Згадала, як не безіменна українська письменниця писала , що тексти завжди адресовані від когось, навіть якщо той хтось про це ні сном, ні духом. Не знаю, нащо пишу звертальні обороти, чи-то даю асоціювані посилання на тебе, ти це навряд чи побачиш з моєї доброї волі. А якщо знайдеш на захаращених просторах лептопа, то код цієї мови, навряд чи зламаєш. Навіть google в цьому не допоможе, адже знаєш напевне.   Вихоплено з простору і статті «Які види болю доступні людині?». Пречудова назва, чи не так.  Біль тісно пов’язаний з емоціями, так от при тій самій прекрасній байдужості,  людина відчуває біль, але не реагує на нього. На вас виллють киплячу олію, а з доступних проявів буде лише «Так, це дуже боляче», а краєм ока вже повертаєтесь до перерваного читання газети. Нормальна людина заверещить і почне махати руками. Але ні.

Я б сказала, що часом , а краще висловитись хвилями, потерпаю від прекрасної емоційно-відчутної  збайдужілості, але то якось по-дурному звучить. Можливо не  варто плутати з апатичністю.  Але апатичність якась пласка,  форматована версія того, що відбувається.  Пробачте вже, що з усіх замкнених отворів сочусь  у тексти власними емоціями і дійсністю, автобіографічністю, яка відрізняє від хорошого письменника, позаяк, той же може писати і про те, чого не знає.  Але аби вирвати ту індеференційність з корінням, з живим, аби пожмакати  дні її присутності на крихкі шматочки,ладна на багато чого. Вже не знаю, чи організм такий розумний, чи просто від відбитків знань, примарних майбутніх варіацій,  чи то реалізм  живучий , чи примари страхів, тіні, що хапають за руки і ноги, не даючи зрушити з місця. Як би це не назвати, не важливо, часом усе те вищеперераховане стирає твою присутність, з майбутнього, з хард-дисків свідомості,  з надій і сподівань, спотикаючись об розчарування. Тоді здається, що нічого не буде, що все намарне,  і позбавлене сенсу. Але варто нам сконцентруватись на чомусь, окрім болю, і він буде здаватись менш сильним.  Варто відволіктись, і струсити жахаючі картинки зі зворотної сторони очей, і дати тому майбутньому настати. Такому, як прагнув, на що сподівався, або геть іншому, чорта-с два, ніколи не зможеш належно підготуватись ні до чого. Бо не можеш знати напевне, бо те що відбудеться, завжди відрізняється від прорахунків.