свiчка

весна 2010-2011

Мені не зрозуміти, навіщо мені почуття, коли я не можу їх проявляти; навіщо мені емоції, коли я не вмію ними керувати, що завдає багато шкоди оточуючим, а від цього- і мені. Це, як, коли на писемному столі вже зо три роки стоїть оригінальна свічка. Всі ці три роки вона слугувала найяскравішим декором серед цієї атмосфери вічної зайнятості і напруги. Та за ці три роки жодного разу не вимикали світло, жодного разу не влаштовували романтичної вечері, і лише один раз її підпалювали та...одразу затушили, просто цікаво було, як вона горить, не більше. І ось, ця оригінальна свічка дивує усіх гостей, що хоча б один раз завітали до кабінету, самого власника, недивлячись на те, що він бачить її кожного дня, але ж вона свічка! Свічка повинна палати! Для цього вона створена... А її бережуть, адже гарненька ж, та вже згодом перестають звертати увагу. Вона ж не зрушить з місця, припадаючи пилом і мріючи, аби одного чудового чи не дуже дня вона відчує тепло вогню від піднесеної запальнички або сірника. Так, вона згорить, розпливаючись гарячим воском, який швидко застигне і опиниться на смітнику. ЇЇ не стане, від неї залишиться лише цей викинутий застиглий парафін, але в цю мить догорання і лише трохи чутного потріскування, коли фітіль злегка димиться і потонувши у парафіні має спецефічний запах, саме в цю мить свічка відчує, що зробила те, що мала зробити: вона принесла у цей світ світло і тепло...