Ос нн й ранок

Осінь. Ранок. Здається, що хтось ненавмисне розлив на дерева золоту фарбу. Та, якої виявилося забагато, стекла з листочків і застигла вогняним килимом на пожовклій траві. Вогняний килим розділяє тільки-но розчищена стежка, обкладена декоративними камінцями, це видно по тому, що на ній лежать лише декілька кленових листочків. Коли йдеш по цій алеї, здається, що нібито ти потрапив у якесь дивне царство, з якого не хочеться йти.

Тільки-но починає сонце підійматися з-за обрію, перші його промінці торкаються високих, похмурих, хмарочосів, яким все одно: торкаються до них перші промінці сонця чи ні, вони як стояли, так і будуть стояти.
 
Де б ти не знаходився и що би не робив, якщо хочаб раз ти бачив такий пейзаж, то "подорож у минуле" буде чи не найвлучнішим словом, яким можна охарактеризувати почуття свіжого вітру, якоїсь майже свободи, якогось всьго, чого не помічаєш у звичайний для тебе час. Наче дивне сновидіння, що розвіюється з першими променями сонця.