Смак халви

Хотілося б написати, щось типу: «смак дитинства», чи щось в такому дусі, але то буде не зовсім вірно і якось занадто романтично, короче занадто… Смак дитинства – смак казєнаків, мій любимий дідусь, збираючись рано-вранці на базар питав: «Що купити, доню?», і якось був час, що завжди я відповідала «Казєнаааків». Часто згадувалась фраза з якогось мультфільму:
«- А зараз ми питемомо чай.
-З казєнаками? – з надією в очах питав якийсь маленький персонаж.
-З казєнаками. – відповідали йому.»
Дуже добре пам*ятаю ті великі плитки, пропитані смачним цукровим сиропом, що вручав мені маленькій дідусь. І очі вже світились від радості. Згадую такі моменти, розуміючи як мало треба дитині для щастя. І враження було таке, що нічого смачнішого я не їла ніколи, хоча була тою ще сластьоною і солоденьким, як і всіх малят, мене балували. А в очах дідуся читалася, якась батьківська гордість, бо він знає, як догодити своїй маленькій онуці, а в посмішці – щира доброта і любов до мене, яку, звісно, не замінив жодний кондитерський виріб, а от моїм казєнакам це придавало ще більшого смаку, тому що не тільки солодким сиропом було пропитане це насіння, а й почуттям заботи і любові.
І дуже багато чого купувалося мені в моєму дитинстві, але саме казєнаки асоціюються з тим безтурботним часом. В наш час вони вже не так часто зустрічаються в магазинах, як інші не менш смачніші східні солодощі – халва. Якщо виражатись образно – це смак, напевно юності. Хоча б раз на місяць, але я маю її коштувати. Маленькими крихтями, що тануть в роті, а душу уносять кудись далеко і дуже-дуже високо, туди вже ніхто не дістане і не завадить щастю душі і кожній клітинці тіла, що вже парить на радостях і спроможне літати від задоволення, що ладне летіти на той Схід, де в пустелі ходять верблюди, міркують над важливими питаннями  поважні шейхи, а жінки ховають обличчя за паранджею.  Наливаю чаю і смакую кожним малесеньким шматочком, а якщо  відкушуєш шматочок більший, ніж звичайно, відчуваєш його хруст, такий надзвичайний, немов якась тонка музика, яку чуєш лише ти. І тоді вже чекаєш довше, доки цей шматочок повністю розтане і сповна принесе тобі задоволення і насолоду, і коштуєш його так, неначе він останній, і якщо дозволяєш собі ще один, то радієш йому, немов мала дитина.
 Все ж інколи, нам так мало треба для щастя…