Я зупинилась...

"...О, Боже, навіщо покидати те, що так любиш?!..."
                (із листа Людвіга Ван Бетховена)



Я зупинилась… Таке відчуття, що час стоїть на місці… Руху немає…
Здається, що хочу йти далі, але не можу...
Можливо, чогось очікую… Не знаю…
Мабуть, потрібен сильний поштовх, щоб зрушити мене з місця.

Хочеться закричати голосно…  Щоб ти мене почув…
Але… я не впевнена, що зможу… що вистачить сили.
Дихати стає важко…  Порожнеча заповнює мене із середини…
Весь час щось лізе  в Душу… Спогади… Думки… Мрії…

Я розумію, що потрібно все «відпустити»…
Не варто задумуватись… Не варто оглядатись…
Потрібно зробити лише один крок, щоб побачити новий світ...
Лише один крок… І життя зміниться на краще…

Вміння «відпускати» - це єдиний спосіб бути щасливим…
Неможливо сприймати красу теперішнього життя, не звільнившись від минулого…
Потрібно просто закрити очі і тихо промовити: «ПРОЩАВАЙ…»
Але я не можу… Віриш? Поки ще не можу… Бо…

Я зупинилась…