Сказочка 18 дИд бздун автор статьи инквизитор

     Жив колись в нашому селі дід. На перший погляд, звичайний старий, який нічим з поміж інших не відрізнявся, якщо не брати до уваги одну його дуже неприємну особливість. Страждав бідолашний дід на страшенний метеоризм. Цей недолік був побічним ефектом після перенесеної ним операції на кишечнику. Важко сказати, що саме уявляла собою ця операція, але після неї у бідолахи почались певні ускладнення. Він довго ходив до лікарів, приймав якісь препарати, обстежувався, та медики тільки розводили руками, нічим допомогти були не в змозі. Довелось старому змиритись і жити з цією постійною недугою. Це дуже гнітило його, але дід нічого не міг зробити зі своїм організмом, коли його починало мучити здуття. А мучило воно часто та привселюдно. Як не старався старий, все одно пошкоджений кишечник робив своє, працюючи наче вихлопна труба старого мопеду. Власне через це до нього причепилось прізвисько Дід Бздун. Називали його так, звісно потайки. До нього ж через повагу до віку, зверталися на ім`я та по батькові. Та він якимось чином знав, як його прозвали односельці, через що дуже ображався. З часом, як то буває, він звик. Людина, особливо стара, швидко зміряється зі своєю долею. От і змірився наш Дід Бздун з тим, що він бздун. Куди дінешся, коли в тебе така хвороба.

     Як бува напивався старий, то починав розповідати казки про те як він ніби то воював у Другій Світовій. Хоча коли почалась війна, Діду ледь виповнилося 11 років та ясна річ, в боях він не міг приймати участі. Особливо Дід любив розповідати, як він голіруч підірвав танк, як вивив з оточення роту солдатів, та як йому присвоювали ордени. Подробиці в його розповіді завжди були нові, інколи до них додавались окремі сюжетні лінії, різноманітні, на подив яскраві описання баталій. Кожного разу розповідь була подана по-новому, в ній вимальовувались додаткові епізоди. Хвора уява розповідача малювала майже казкові сцени баталій, в яких він один на один йшов у наступ на ворогів, перемагаючи їх у нерівній боротьбі. Щоправда, ані медалі, ані ордену за свої вигадані «подвиги» наш герой, ясна річ не мав, через те, як він казав, що не поділяв політику партії. Коли Дід Бздун розповідав свої вигадані історії, його завжди на диво уважно слухали, з якимось захопленням. Він так яскраво вмів подати подробиці, що всі сиділи, затамувавши подих.

     Щоправда, коли він розповідав свої історії, то в найдраматичніший момент розповіді, не міг стриматись від своєї недуги, яка весь час його підводила, організм зрадницьки робив свою справу.  Старий починав ніяковіти, але продовжував тримати себе ніби нічого не сталось. На селі Дід Бздун був місцевою знаменитістю. Якби не той фізичний недолік, мабуть він би й користався більшою повагою в односельців, але так вони тільки сміялись з нього та просили розповісти чергову байку. До того ж, Дід був доволі майстерний. Сільські баби часто звертались до Діда по допомогу. Чи то замок на двері замінити, чи то телевізора відремонтувати, або полагодити якійсь електроприлад, все просили його. Старий нікому не відмовляв. 

     Так от, до чого я це веду. Читаючи тут на ХайВеї статті якогось Еміля Піка http://h.ua/profile/68640, що зазвичай сам себе кличе професором медицини, мене осіяла думка, що цей чолов’яга страшенно нагадує мені Діда. Останні сумніви зникли після перегляду його зображення, яке він розміщував тут, на сайті. Та це ж наш викопаний Дід Бздун. Невже таке може бути? Адже за останні 10 років мені не доводилось бачити Діда, він зник кудись. Не міг же він зовсім не змінитись за цей час? Цікаво, що привело старого на ХайВей? Може він вирішив збільшити аудиторію для розповіді своїх байок? Так само, як Дід, котрий вмів яскраво розповідати казки, що слухаєш і диву даєшся, як в нього те гарно виходить, Еміль просто майстер фантазер. Читаєш його статті та дивуєшся цьому вмінню плести такі нісенітниці, які в здоровому глузді навіть з перепою не примаряться.

     Вочевидь феномен Піка та його ганебна популярність на сайті пояснюється тим, що ця людина настільки сліпо вірить в правильність того, що говорить, до одуріння, до самозаперечення, до мокрих штанів, що її хочеться слухати і слухати. Появляється певний інтерес, як до тих, що ходять по вагонах метро з торбиною, співаючи свої нудні пісні в надії випросити в пасажирів хоч кілька копійок. Навіть, якщо їм не подаєш, вони все одно привертають твою увагу, та мимо волі зупиняють погляд на собі.

     Читаючи Еміля, починаєш мимо волі насолоджуватись цією витонченою, філігранною брехнею, міфами про страждання єврейського народу та одвічний висмоктаний з пальця «холокост», який навіть через багато років поспіль, позбавляє нічного сну старого професора медицини. Тільки, от нажаль натхненна розповідь Еміля часто переривається голосною роботою вихлопів його хворих нутрощів. Та нічого, пробачимо йому той недолік. Без заперечень можна сказати, Еміль Пік має всі шанси, щоб стати для ХайВея тим, чим був у нас в селі Дід Бздун.

     Виїхавши з села, я часто згадую про Діда Бздуна, особливо коли слухаю наших політиків, котрі з таким самим натхненням розповідають свої казки в прямих ефірах теле-радіо передач та на шпальтах відомих газет. Вони так псують повітря, перебуваючи в захваті від своєї витонченої брехні, що сморід від того закладає ніздрі. Особливо в цьому вмінні показово на публіку розповідати казки про щасливе майбутнє, встиг діючий «президент», в якого що не слово, то перд з роту. А щоб не скучав, до нього приєднуються і його помічники. Треба додати, що вони і тут не відстають від «босса», бо навчились не тільки майстерно псувати повітря навколо себе, але й ще до неможливого багато гадити на наші дурнуваті голови. А хіба не дурнуваті? Самі ж бачили, кого обирали, то ось отримуйте тепер.

     Та розповідь ця не про політику, а про те, що як не вмієш казати правду, то вмій хоча б слідкувати за роботою своїх нутрощів, аби від того не страждали інші.

     А щодо казкаря Еміля Піка, то можу порадити йому тільки одне – не наїдатись на ніч багато, бо від того потім бувають запори та газоутворення, які пронизують усю його ХайВеївску творчість. Вельмишановний Еміль, пожалійте хоча б себе, не жріть різну гидотну, бо вам потім доведеться із собою тягати балон з киснем, який ви будете давати своїм співбесідникам, після того, як вони наслухаються ваших казочок про одвічне страждання єврейського народу. Та перед заходом на ХайВей, старайтесь очищати свій роздутий кишечник, аби не робити свої «справи» прямо на сайті, на голови опонентів. Опісля чого, полегшено зітхнувши, беріться за коментування та написання статей. Бо в іншому разі, до професора медицини з Бат Ями швидко може приліпитись прізвисько Дід Бздун, чи якесь подібне. Як це станеться, тоді вже буде не відмитись. Так і залишиться до скону. Хоча для штатного сіоністського провокатора навіть подібна слава, солодша за мед.

Готуй чергову казочку, Еміль!

Пост Скриптум:
Анонимный автор этой вЭщи привёл в качестве иллюстрации "старости" деда-пердуна одну из иллюстраций, которую Эмиль Пик в своих нотатках давал. Разве кто-то НЕ ЗНАЕТ, что изображенный там "старый старикашка" - это известный британский писатель Джефри Арчер?