Ганна Осадко. Дуканчик на память

С украинского http://www.stihi.ru/2011/10/21/2723

Поплавки задубевших уток на осенней воде.
Та вода укачает - и только,
упав на грудь,
как уставшая жена.
И в итоге останется декабрь:
пусть сладкий,
пусть невесомый,
пусть - как тогда,

где сквозь решето туч нам нап`адает белых снегов,
или насыпет, точно муки,
нежности полный амбар.
Колядник краснощёкий
колядку принесёт с улицы
про "Радуйся…", -
и будем радоваться меж двух берегов

не то Днепра, не то Дуная - не знаю.
Межбровья ожиданий
паутинками морщинок -
и где же то бабье лето?
Где одуванчиковые вина и где хохотушка-Лолита?
Будто серебряную монетку,
ты сердце моё отчекань
и повесь на нитку.
Пусть отныне тебя бережёт.
Ой, радуйся, хозяин.
Всё началось.
Уже.

***

дукачик на згадку

Поплавці захололих качок на осінній воді.
Та вода заколише – і лише,
упавши на груди,
як заморена  жінка.
І в рештку залишиться грудень:
хай солодкий,
нехай невагомий,
нехай – як тоді,

де крізь решето хмар нам нападає білих снігів,
чи насипле, як борошна,
ніжності повну комору…
Колядник розпашілий
колядку принесе знадвору
про «Радуйся…» –
 і будем радіти між двох берегів

чи Дніпра, чи Дунаю – не знаю.
Міжбрів;я чекань
павутинками зморщок –
і де ж оте бабине літо?
Де кульбабові  вина  і де реготуля-Лоліта? …
Ніби срібну монетку,
ти серце моє відчекань
і повішай на нитку.
Хай нині тебе береже.
Ой радуйся, господарю…
Все почалося.
Уже.