Останнiй лист!

Мій лагідний і ніжний Жовтню,
може ти й маєш рацію:
Життя справді одне
і прожити його треба так,
як нам того хочеться.


Та впродовж цього року
нас супроводжували трагічні події.
А ще

мені довелося пережити

і дві твої

зради.

Після них

я почуваюся обкраденою,
приниженою і розгубленою.

 
Але,

Не дивлячись на це,

знову продовжую летіти
падолистом-лебідкою

у твої
вітролетні обійми.

Я
не можу зупинитися
і навіть не в силах

скинути швидкість –
мчу

крізь колючі і непрохідні

хащі буднів
до тебе,

чи


малюю твою тінь
на небесному склі,
у стінах фортеці
своєї земної
чекаю...
 
Вночі

виходжу із стін кам’яних
і
Зачарованою Царівною сновигаю
мокрими вуличками

древнього міста,
дивлюся на обрій,
бо там
живеш ти.

Мій лагідний Жовтню,
тугою жовтою

проростає печаль,
жовтію –

стаю ільмою.

Холодно бути голою
стояти на перехресті
твоїх доріг,
і вічно горіти
болем-вогнем
і плакати листям...


2011