Мутанти

                «Ми живемо серед природи, ми друзі її. Вона безперестанно з нами бесідує, але таємниці своєї нам не видає. Ми постійно оказуємо на неї вплив, однак не маємо над нею ніякої влади.»
Гете


РОЗДІЛ 1

«SOS, SOS. Хто-небудь допоможіть нам, ми в небезпеці. Наші координати галактика Олдрайс, сузір’я Змія, знаходимось біля планети Омега». 1670453…

Наша історія починається з 2037 року, після зіткнення Землі з метеоритом. Космічна станція «Марс-3» — це початок нашої історії.

Сіра лабораторія, але простора, скрізь багато столів з різними препаратами, колбами, винаходами і документами. Ось відкриваються металеві двері з маленьким вікном і заходить професор Мак Галівер. Йому років сорок, невисокий, статний чоловік. Волосся у нього сивувате, очі прикриті окулярами, ніс прямий. Вдягнений він у білий халат і сорочку та чорні штани.

Він підійшов до столу і почав змішувати у колбах різні препарати, поки речовина не стала зеленкуватою. «Це допоможе рослинам рости і виживати на цій планеті, — подумав професор, — але що буде з тваринами. Потрібно протестувати на лабораторних черв’яках». Мак бере колбу у руки і виливає її до черв’яків. «Ніякого ефекту! Ні, вони померли?»

РОЗДІЛ 2: Знайомство

Ми повертаємося на п’ять років назад, для того щоб побачити як створилася компанія «Рейнджерс».

Шестеро людей заходять у кімнату для обговорення їх подальшої роботи. У кімнаті шість комфортних крісел і стіл, за яким сидить капітан у відставці. Його звати Джек Рейнджерс. Він родом із середньої сім’ї, яка жила у Філадельфії. У 20 років його забирають до армії. Пізніше продовжує військову справу, отримавши звання капітана. У 35 років отримав шанс стати капітаном космічного корабля та полетіти на Плутон. В 2030 році отримує шатл, який назвав «Рейнджерс». До кімнати зайшли і сіли в крісла шестеро людей, незнайомих людей.

— Ну, почнемо з вас Роджер Федер. Хто ви?

— Я старший механік, — відповів він, — народився у Феніксі, ремонтував на батьковій заправці машини. Пізніше пішов вчиться на механіка літаків і шатлів.

— Чому ви хочете на цю роботу? — питає Джек.

— Люблю зірки, — відповів Роджер.

Коло нього сиділа світловолоса дівчина років двадцяти, з голубими очима і веселою усмішкою, яка у неї не зникала всю розмову.

— Ви, Люсі Оліч, що нам розповісте?

— Я народилася у Хорватії. Але коли мені було п’ять років мої батьки переїхали у США, у місто Даллас. Вчилась у звичайній школі. Після її закінчення пішла у повітряні війська, де вивчилася на штурмана.

— Як ви стали пілотом космічних кораблів?

— Мені хотілося більше пригоди і мені запропонували піти на пілота шатлів.

— У вас буде тестувальний період в шість місяців. Ви згодні?

— Так, я згодна.

Інші у команді — це другий пілот Бен Остін. Серйозний чоловік, який готовий на все, з сумним минулим. Помічник механіка Герберт Коллінз — багатий аристократ, який любить пригоди та не любить змін.

Також двоє охоронців Мет Браун, сильний і суворий на вигляд чоловік, та Даніель Форст, сильний, але веселий чоловік, який займається і наукою у вільний час.
Команда з семи людей подорожувала галактикою, перевозячи різні матеріали, поки не потрапила на «Марс-3».

РОЗДІЛ 3: Планета «Пустеля»

 Пройшло цілих п’ять років. Компанія «Рейнджерса» за ці роки стала лідером у перевезенні товарів по космосу серед інших компаній і, звичайно ж, розбагатіла.

Вони подорожували різними планетами, але ця була якась інша, не така як інші. Вона була мертвою. На ній не було ні жодної живої істоти, окрім монстрів, які жили на півночі, але живими їх також назвати важко. Планета «Пустеля» покрита безмежними пустелями, але шукачів за грошима вона приваблювала — нафтою.

Скрізь пісок, пісок і тільки пісок, а навколо моря піску стоїть на самоті зелений космічний корабель, який виблискує на сонці. Вони зупинилися коло нафтовика Джека Рейнджерса, який він придбав півроку тому. Коло нього носять люди бочки, на яких написано «нафта». Ось першу бочку заносять до шатла двоє чоловіків, один з них вдягнений у сині джинси і білу футболку, а другий тільки у чорних шортах — це Даніель і Мет. Капітан Джек, допомагаючи переносити бочки, керував всім цим. Також їм допомагали Герберт, Роджер і Бен. Ось вийшла Люсі і підійшла до капітана:
— Капітан Рейнджерс, ми готові до польоту.

— Добре, — відповів він, — Роджер! Бен! Занесіть останню бочку і ми злітаємо. Люсі жди команди.

— Добре.

Роджер і Бен занесли бочку в корабель і закрили люк.

— Капітане, бочку занесли, — відповів Бен.

— Добре. Люсі можемо злітати. Направ курс на станцію «Марс-3», коло планети Омега, — командуючим голосом Джек сказав.

 В цей час корабель загудів, і піднявся у повітря, здимаючи купу пилу навколо себе, і полетів. «Політ по космосі — це незабутнє відчуття.» —  так говорила завжди Люсі Оліч і ся команда з нею погоджувалася.

РОЗДІЛ 4: Марс-3

— Привіт, Люк!

— Привіт, Джек!

— Давно не бачились.

— Так, цілих 10 років!

Люк Макгавер — це капітан орбітальної станції «Марс-3». Він веселий, життєрадісний чоловік. Вони разам служили в спец загоні, але потім їх доля розлучила.

— Так, ми не бачилися 10 років. Зараз я покажу твоєму екіпажу каюти і ми підемо до мене у каюту, вип’ємо чаю, поговоримо.

Капітану Джеку років сорок два. У нього чорняве, коротко підстрижене волосся, округле обличчя, ніс прямий. Очі зелені і глибокі, як море. На обличчі маленька борідка трикутної форми. Йому під сорок, але виглядає Джек не на свій вік. Загоріле обличчя, вільна хода та накачані м’язи дають йому років тридцять. Вдягнений він у військовий мундир з різними медалями за відвагу, а голову прикрашає картуз.

Люк порівняно з Джеком має русяве волосся, овальне обличчя, орлиний ніс і веселі, сині очі. Під час війни у Канаді отримав пошкодження ноги і тепер трохи пришкандибує на одну ногу. Зате він має дуже хороший зір, зі 400 ярдів, з револьвера, влучить в монету.
Вони у каюті говорили довго-довго.

Каюта капітана Люка доволі простора. Коло ілюмінатора стоїть стіл на якому різні па-пе¬ри і карта, прикрита паперами, а біля столу стоять два крісла. Щільно до стіни, яка вигля¬дала зе¬ленкуватою, стоїть ліжко застелене красивою, з обрамленням, синьою ковдрою. В ка¬юту захо¬дять Джек і Люк.

— Який гармидер! Зараз я приберу ці документи і ми вип’ємо чаю.

Люк швидко збирає папери і складає їх до шухляди, а з іншої дістає дві фарфорові, у горо¬шок, чашки і термос з чаєм. Він наливає чай у чашки і говорить до Джека:
— Ну, розповідай, що з тобою сталося за ці довгі десять років?

Лабораторія.

 На годиннику, перед дверима 15:30. У двері заходить доктор Галівер. Він зачиняє металеві двері і… бачить скрізь зелену слизь. Вона тече із стола, розстеляється по підлозі та завертає за металеву шафу, з різними приладами. Він іде за нею і за шафою бачить кілька зеленкувато-коричневих, овальних яєць, покритих тою слиззю. В цей момент шафа почала гойдатися і впала на нього, придавивши доктора. Мак кричить, але через звуконепроникні стіни його не чують. Він пробує підняти шафу, але вона для нього дуже важка. Чується пронизливий шум. Доктор Галівер не розуміє що це, він стає наляканим та ще й у пасці. Мак бачить, що яйця починають рухатись. Вони розриваються, а з них вилазить щось незрозуміле для нього. Пізніше з яєць вилізли слизькі, як черв’як, тварини (якщо їх можна так назвати). Вони світло-зеленого кольору. Тварини, вилізши, лежали нерухомо, як мертві. Кров у тілі доктора почала пульсувати, ноги він майже не відчував. В раз вони почали рухатися, тварі розірвали тонку мембрану, яка захищала їх. З мембрани вилізли черв’яки розміром із кроля, їх було шість істот. Їхнє забарвлення стало коричневе, але у них були… зуби, рядів зо три, наче в акули. Передня частина, із зубами (голова), піднялася і коло черева появилися клешні, як у краба. Вони полізли до Мака і з’їли його, безжально. Трагічна смерть у Галівера, який і створив їх. Його криків так ніхто і не почув.

Кухня.

Просторою її не назвеш. Скрізь стоять миски, каструлі та інші кухонні прибори. Люди на кухні метушилися, щось робили, варили, різали, товкли.
Кімната капітана Люка.

— Ти чув? Хтось кричав,- спитав Джек.

У кухню двері відкриваються і закриваються дуже легко, хватить тільки легенького по-штовху, щоб  відкрити їх. Один із кухарів почув щось і звернувся до іншого:
— Джоне, ти чуєш як щось шкрябається?

— Ні, Пітере. Ти перетрудився, іди віддихни.

— Мабуть Джоне, мабуть.

В цей момент почувся крик і всі побачили як з вентиляції вилазить коричневе, слизьке чудо¬ви¬сько з великими клешнями і зубами. Всі кричать і тікають. Монстр нападає на одну дво¬но¬гу їжу для нього, але на монстра падає ніж, який впивається йому в тіло та вбиває його.

Всі вибігають, з криками, із кухні.

Кімната капітана Люка.

— Я не зрозумів! Що це? — почувши крики, вибіг з каюти капітан Люк, а за ним Джек.
Вони вискочили і не повірили своїм очам. У стіну, в п’яти ярдах від них, врізається динозавр! Двохметровий динозавр, у плямисто зелених тонах. Ходив він на двох ногах, а передні руки у нього маленькі, наче непотрібні. Голова масивна, з величезними очима і загрозливими зубами. Люк дістав пістолет і вистрілив у монстра. Мутант так ревів, що капітани майже не оглухли. На велику радість вони його таки вбили, і чудовисько впало додолу нерухоме.

— Що це було? — переляканим голосом питається сам у себе Джек.

— Я ще такого не бачив, Джеку, — здивовано говорить Люк.

— Ти поглянь на це чудовисько, — промовив Джек.

— Неймовірно, Джек.

— Кулі застрягали у нього в шкірі і не ранили важливих органів.

— Але я влучив йому в око, — промовив Люк.

— Думаю, що ти пошкодив йому мозок і він помер, — сказав Джек.

— Але як він міг зробити вм’ятину у титановій стіні?! — голос Люка був стривожений.

— Люк, як це можливо? — і вони переглянулися між собою.

На кухні дев’ять монстрів, таких самих як і мертвий, їдять свого померлого, від ножа, побратима. Троє з них повзуть до дверей, легко їх відкривши. Навколо ні душі.
В каютах для гостей весь екіпаж шатла «Рейнджерс» відпочивав. Вони не чули того крику, бо знаходилися далеко від тієї події.

Кухня стала безлюдною. Від померлого мутанта залишився тільки слід. Продукти: м'ясо, риба, яйця та молочні продукти — з’їдені, всі. На кухні залишився тільки хаос.
Коридор просторий і довгий, зроблений із періодичними короткими зеленими і довгими чорними смугами. Освітлюється з ламп на стелі. Підлога викладена квадратними плитами білого кольору. По бокам коридору, до стін, були приклеєні зеленою слиззю довгі, овальні, у людський зріст, яйця. Деякі з них ворушилися, а по іншим текла на підлогу клейка слизь.

З каюти в коридор вийшли Бен Остін і Герберт Коллінз.

— Герберт, ти чуєш? — повернувши голову до Коллінза, спитав Бен.

— Про що ти говориш? — Герберт здивовано питає.

— Я чув крики, — спокійним тоном говорить Бен.

— Може в них гулянка? — сказавши, Герберт йде в свою каюту.

Каюта Люсі Оліч. Як і інші каюти — комфортне ліжко і стіл, коло якого стоїть крісло. Стіни синюватого відтінку, на стелі дві лампи. Підлога вистелена білими плитками на яких лежить красивий червоний килим.

— Що це таке?! — з переляком вибігає Люсі з каюти. Вона побачила, то чи переляканого, то чи здивованого Бена.

— Бен, ти чув? — спитала Люсі у нього.

— Так, Люсі, я чув.

— Що це було?

— Мені не відомо, Люсі, — тихо та спокійно проговорив він.

В коридорі яйця почали рухатись, шкарлупа розірвалась і з них, у мембрані, випали один за другим личинки. Які деякий час лежали нерухомо.

Аварійна кімната, велика та простора. Вона вся білого кольору з багатьма різними вогниками, над входом червоний, коло кожного аварійного шатла синій і зелений. Шатли овальної форми, які летять до найближчої залюдненої планети, до Землі.

Ось вбігають багато людей, метушаться, відпихають один одного, хочуть першими залізти до аварійного шатла.


В коридорі з личинок вилазять мутанти. Вони  схожі на динозаврів, подібні до алозаврів у міні-розмірі. Голова у них масивніша і зубастіша, очі випуклі. На голові виріст у формі гулі. Шия у них довга, грудна клітка широка, а руки дуже маленькі. Ноги масивні, хвіст короткий, як у бульдога. Один з них побіг прямо по коридору з пронизливим ревом. Він вдаряється у титанову стіну і зламує собі шию, але Джек і Люк, який стріляв по ньому, це не помітили. Пуля, яка поцілила йому в голову, добила його.

— Люк, не ти його вбив, — говорить Джек.

— Що? — вражено спитав Люк.

— Дивися, в нього переламана шия!

— Так виходить не я його вбив.


В лабораторії на підлозі лежить скелет доктора Галівера, який придавлений шафою. Мутанти еволюціонують в інших, набагато страшніших монстрів. В лабораторії було багато тварин, тепер їх з’їли ці мутанти та залишили за собою хаос. Деякі з яєць не розірвалися та досі прикріплені до стін. Монстри, які змінилися не раз, розбивають стіни, шукають їжу, розмножуються. Скрізь тисячі яєць та ще більше мутантів. Вентиляцією вони потрапляють до реактора, у якому їм дуже тепло для них.

По коридору біжать двоє схожих, але водночас різних людей – це Люк Макгавер та Джек Рейнджерс.

РОЗДІЛ 5: Втеча

— Джеку, що це було!? — криком питається Люсі.

— Бен, клич всіх швидко. Ми вилітаємо звідси, — звертається до Остіна Джек та заспокоює Люсі.

— Джек, що сталося? — питає Бен.

— Швидко!!! — кричить на Бена Джек.

— Джеку, не кричи. Воно може почути, — шепотом сказав до Джека Люк.

Лабораторія переповнена цими монстрами. Вони швидко ідуть по коридору, але у них на шляху з’являється перепона.


До зустрічі Джека і Люка з Люсі та Беном.

— Люк, нам потрібно подивиться що там, може, потрібна допомога, — говорить Джек.

— Ти що здурів. Ти бачив зуби у цього монстра, чи, може, такі зуби у травоїдних. І, якщо, хтось залишився то вони вже мертві, — сказав Люк.

— Що тоді ти скажеш робити?

— Замкнути їх, — висловив свою думку Люк.

— Металевими дверима? Вони їм на один зуб, — промовив Джек.

Люк на секунду замислився, а потім промовив:
— Ми їх підірвемо!

— Як? — здивованим голосом спитав Джек.

— Я пізніше скажу як. Але у нас два шляхи або померти, або встигнути втекти. А зараз ми підемо та подивимося, що робиться там, через відеокамери на стелі.

Вони швидко ідуть по коридору. Люк зупиняється коло комірчини та відмикає її.

— Комірчина?

— Зараз побачиш, — промовив Люк.

— Нічого собі! — здивувався Джек

У кімнаті були десятки різноманітних моніторів, ще більше всяких важелів та кнопок. На моніторах зображені різні кімнати, але деякі з них не працювали.

— Ось монітор показує кухню. Джек, їх тисячі! — перелякано проговорив Люк.

— Хай тебе…

На моніторі видно як повзли по кухні десятки, сотні, мутантів, різних мутантів. На кухні був хаос. Вони все перевернули у пошуках їжі. Капітани подивилися на інші монітори, які працювали. Те саме було у лабораторії, але в десять раз потужніше. Монстрів була незчисленна кількість. Джек у паніці вибігає з кімнати і біжить до гостевих кают, щоб попередити свою команду. По дорозі зустрічає Люсі і Бена. Заспокоївшись, Джек розповідає їм все.

— Джек, давай візьмемо зброю, яка у нас в шатлі та…

— Яка зброя? — перебив Бена Люк.

— Вісім пістолетів та одна гвинтівка, — відповів Джек.

— Отже, всього дев’ять.


Коридором мутанти йдуть швидко, але в них на шляху з’являються металеві двері. Їх не зрушити людині. Що це біжить, як зляканий кінь у прірву? Це невідоме і скажене чудовисько вибиває, як м’яча, металеві двері і вони вилітають та вдаряються у стіну. Різні мутанти повзуть далі по коридору у пошуках їжі.

Лабораторія і кухня стали порожніми, тільки поодинокі особи досі шукають їжу. Монстри перелізли в коридор, а деякі спромоглися потрапити в реактор.

В коридорі стоять восьмеро людей, які в темпах обговорюють подальші їхні дії у цій ситуації. Люк закрив металеві двері за якими чулися пронизливі звуки.

Голубоока дівчина Люсі була дуже стривожена цією новиною більше за інших. Вона деякий час мовчала.

— Давай сядемо на корабель та заберемося звідси куди очі досягають, — висловив свою думку Роджер.

— Ага, а потім зустрінемо їх на Землі. Чи ми її також покинемо та втечемо, — відрізав йому Люк.

— Чому на Землі? — спитав Бен.

— Тому що космічна станція при аварії приземлюється до найближчої із запропонованих планет, тобто до Землі, — сказав Люк.

— Тоді залишається підірвати їх, — говорить Даніель.

— Ну, і хто зважиться підірвати реактор і себе? — питає всіх Люк Макгавер.

— Я, як капітан, не дам нікому загинути із команди.

Всі почули як з великим шумом були вибиті перші закриті двері. Вся команда від цього шуму злякалася.

— Потрібно думати швидше, — промовила Люсі.

— Я підірву реактор, — сказав Джек.

— Ти розумієш, що ти можеш загинути? Коло реактора небезпечно, — говорить Люк.

— Так, я все обдумав. Краще загине один, ніж всі.

— Тоді всі ідуть до рятувальних шатлів, — скомандував Люк. А до Джека він сказав:
— А ми підемо по динаміт.

Всі люди пішли довгим коридором поки не вийшли на стартовий майданчик. Він дуже великий, можна сказати величезний, як арена, та дуже світлий. Він весь білий: і стіни, і стеля, а підлога сірого кольору. На стелі висять десятки невеликих циліндричних ламп. В одній стіні є величезна брама, яка відкривається вертикально. У неї залітають різні космічні кораблі. В старт корпусі стоїть один одненький аварійний літак. Він овальної форми з прозорим склом наверху і невеликими колесами. Коло нього стоїть, порівняно з ним, справжній гігант — це шатл «Рейнджерс». З коридору вибігають вісім людей. Люсі, Бен, Роджер та Герберт швидко заходять до шатла. Даніель та Мет стали коло виходу з коридору, у них у руках пістолети. Джек і Люк біжать через весь старт корпус до іншого коридору.
В цей час, чується шум і з двигуна вивалюється мутант-«черв’як». Даніель та Мет біжать до шатла, стріляючи по монстру. З літака виходить Роджер та вистрілює з гвинтівки у чудовисько. Даніель та Мет підбігли до корабля, але мутант мертвий.

— Стріляли ви добре, але, — спокійно, а потім, витримавши паузу прокричав, — майже нас не вбили!

— Все ж таки ми його вбили, — сказав Мет.

— Ну, так.… Вбивши нас, сказали б, ми цілились у монстра. За диво живі залишилися, — сказавши, Роджер почав дивитися ушкодження. Мет пішов до виходу із коридору, а Даніель залишився тут вартувати.

Тим часом Джек і Люк дісталися кімнати зі зброєю.

— Я зараз відкрию двері. Ти візьмеш усе необхідне для команди і динаміт, віддаси команді зброю, повернешся назад. Далі я скажу що робити, — дав вказівки Джеку Люк.

— Ти де йдеш? — спитав Рейнджерс.

— До капітанського мостика.


— Ну, ми політаємо! Тільки на крилах! — сердито говорить Роджер.
— Що сталося, Роджер? — спитала у нього Люсі.

— Ці «охоронці» в двигун поцілили, — зневажливо сказав він.

— І що тепер робити?

— Взяти велику миску, прикрасити її овочами, положити нас та подати монстрам.

— Мені надоїли твої жарти. Краще скажи що робити? — сердито промовила Люсі.

— В тебе є двигун? — спитав Роджер.

— Ні, — здивовано промовила Люсі.

— Що сталося люди? — втрутився у розмову Бен.

— Двигуну гаплик, — у власному тоні промовив Роджер, — як і нам.

— То ми не зможемо полетіти, — стривожено Бен сказав.

— Авжеж ні, наш вчений, — саркастично відповів Роджер.

Джек у зброярні бере пулі, три пістолета та годинниковий динаміт. Він виходить з кімнати та бачить перед собою монстра. Мутант був у зріст людини, весь темно зелений. Голова у нього масивна, зуби гострі, як сталь, очі великі та випуклі. Руки у мутанта маленькі.  Сам він масивний і кістлявий, схожий на динозавра. Мутант, побачивши Джека, оскаженів. Він почав ревіти пронизливим звуком та побіг на капітана.


Капітанський мостик великий. У ньому багато різних комп’ютерів та машин, а за скляним куполом стоїть блискучий робот. Люк заходить у ГУК ( Головний управляючий корпус) і бачить по всьому корпусі десятки людський скелетів. Макгавер злякався, хотів тікати, але зібрався духом і почав шукати потрібну йому річ.

— Дякую екіпажу, що вони поставили корабель на автопілот, — сумно проговорив Люк, — ось і мій робот, цілий і неушкоджений.

Він підходить до пожарного щита, бере сокиру та розбиває скло у якому стояв, робот. Люк говорить:
— Активувати робота на мій голос.

— Робот активований, розпізнавати призначений голос, — чується від робота.

— Сказати ім'я та код.

— Код 357. Ім'я KNTI. Я готов до виконання ваших наказів.

Люк підходить до радіо передатчика та говорить у мікрофон:
— SOS, SOS. Хто-небудь допоможіть нам, ми в небезпеці. Наші координати галактика Олдрайс, сузір’я Змія, знаходимось біля планети Омега.
Він з роботом KNTI іде до шатла. Робот вийшов уперед з наказом убивати всі невідомі істоти. Люк почув в коридорі багато вистрілів та побіг до того місця. Він побачив що робот стріляє у якесь страшне чудовисько, пулі його майже не брали, але все-таки він валиться на підлогу.

Джек з протилежного боку старт корпуса гукає свою команду. Даніель, Мет та Люсі біжать до нього. Бен і Роджер залишаються самі коло шатла.

— Джек, чого ти нас звав? — питає Даніель.

— Беріть пістолети і пішли за мною. Вам варто це бачить, — відповів Джек. Він був схвильований.

— Цікаво, що так перелякало Джека? — питає до Мета Даніель.

— Зараз ми все побачимо, — сухо відповів Мет.

Всі, побачивши мутанта, перелякалися. Думаю, більше ніж капітан. На підлозі лежав труп кістлявого монстра, який перетворювався на скелет і зникав. Людей це дуже перелякало.
— Ви подивіться краще сюди, — гукав до себе Люк, який вже приєднався до команди.
Вони побачили, як на іншому краю кімнати, перед реактором, валялися на підлозі титанові двері з величезною вм’ятиною.

— У нас великі проблеми, — проговорив Даніель, — якщо вони вибили титанові двері, то їм ніякі двері не стануть на заваді.

— Більш всього зробило це те чудовисько, — показавши рукою на залишки монстра, сказав Джек.

— Титанозавр, — сказав Даніель.

— Чому ти його так назвав? — спитала Люсі.

— Ну, він міцніший за титан та похожий на ящера, що по давньогрецькі — saur. Так і виходить титанозавр.

— Нащо їм давати назви, якщо ми їх підірвемо? — сказав Джек.

— Як? У нас зламаний корабель, — сказала Люсі.

— Чому? — спитав Джек.

— Та оці…

В цей момент почувся вистріл, який перервав Люсі, і шум від двигуна.


Бен іде по східцям із шатла та розпитує Роджера, який був зайнятий двигуном.
— Ти не знаєш чого, Джек всіх покликав?

— Ні, Бен.

— Виходить шатл не полетить.

— Ні, двигун пошкоджений, — призадумавшись, Роджер промовив, — хоча можна поміняти двигун з аварійного корабля, може, ми полетимо.

— То той літак працює.

— Так, але він на одну людину. Більш всього для капітана.

— Добре Роджер, добре.

Бен дістає пістолет і натискає на курок, куля влучає у Роджера і він падає на землю. По підлозі тече кров. Бен мчить до аварійного літака, залазить у кабіні та закриває її. Він готовий до польоту. Чується голос: «Двері в старт корпус закриті, відкривається брама. Тепер ви можете вилітати».


Команда біжить по коридору, попереду Джек. Вони зупиняються, бо  у них перед очима закрилися двері.

— Що там могло статися? — питає Джек сам у себе.

— Хтось тікає звідси, сам, — відповів на його питання Люк.

— Але хто? — спитала Люсі.

— Зрадник і вбивця, — промовив Джек.

РОЗДІЛ 6: Так нехай прийде спасіння

Двері відкрилися і всі помітили, що немає літака. Першим до літака підійшов Джек і поба¬чив труп Роджера  Федера, а коло нього калюжу крові.

— Так, так. Наш бідний Бен виявився зрадником і вбивцею. Нехай він горить у пеклі, — сказав гнівно Даніель.

 З коридору виходить Люк із своїм роботом.

— Це що — робот? — спитав Мет.

— А ти що не бачиш, — сухо відповів Люк.

— Що ми з ним робитимемо?

— Як що? Захищатимемося від мутантів.

Джек, сказав команді:
— Заберіть Роджера на Землю та поховайте як найкраще.

— Джек, а ти де? — спитала Люсі.

— В пекло, — відповів він.

Рейнджерс побіг до коридору, вихопивши у Люка пістолет і динаміт, який віддав йому, сказавши при цьому:
— Ми помремо, але людство житиме.

Тим часом двигуни зламав титанозавр, якого найменував Даніель. Він пробив титанову стіні, зробивши діру у корпусі корабля. Всіх мутантів викинуло в космос, але не забудемо про лабораторію та кухню.


Екіпаж корабля «Рейнджерс» думав що їм робити.

— У робота є ідентичні деталі що й у корабля. Я спробую полагодити шатл, — сказав Герберт.

— То чого ми чекаємо? — спитав Даніель.

— Так ми залишимося без захисту від монстрів, — промовив Люк.

— У нас нема іншого вибору, — каже Герберт.

«Зменшення кисню, небезпека смерті. Буде пред’явлена аварійна посадка на Землю. Також відказав один з двигунів, станція летітиме на двох центральних двигунах. До пункту призначення 20 годин», — промовив голос по всьому старт корпусі. Люк підходить до монітора і натискає якісь клавіші на клавіатурі. Чується знов той самий голос: «До небезпечного стану повітря залишилося 4 години».

— Це добре, — сказав Люк.

— Ага, ще й як,— проговорив невдоволено Даніель.

— Ми загинемо, але мутанти не потраплять на Землю.

— Чого мутанти? Може, це позаземні істоти, — таємничо спитав Даніель.

— Я дивився бортжурнал. Наш професор, Мак Галівер, проводив експерименти над черв’яками і вони еволюціонували, — розповів Люк.

— Знаєш, щоб я зробив з ним, — сердито промовив Даніель.

— Іди. Він ще досі лежить у лабораторії.

— Він помер.

— Так.

— Стоп. Ти сказав черв’яки! — вимовив здивовано Даніель.


Джек вже добіг до дверей реактор. Він вдягнув жовтий захисний комбінезон, у якому виглядав незграбно.

 В старт корпусі стояли люди, які чули пронизливі звуки. Їм стало страшно. Вони знали, що небезпека близько.

— Що це? — шепотом спитав Герберт інших.

— Потрібно швидше, — квапить Люк команду.

Мет та Люсі зайшли у корабель. Інші допомагали Герберту лагодити двигун.

— Думаю це все, — побачивши першого мутанта, сказав Даніель.

— Стріляймо! — скомандував Люк. Лунають постріли. Мутанти вмирають, але їх стає все більше і більше.

— Пулі закінчились, — звернувся до Люка Даніель.

— На мій пістолет, — сказав Люк, та віддав йому другий пістолет.

Реактор — це небезпечна штука. Джек приєднав динаміт коло реактора. Включив таймер на п’ять хвилин. Швидко не міг він пересуватися, заважав комбінезон.
Старт корпус кишів мутантами, різними монстрами.  На диво вони атакували згуртовано. Почувся гуркіт двигуна. Корабель був готовий до польоту.

Джек вийшов з реактора, де лежала бомба. На ній висвітлювалося дві хвилини. Знявши костюм, Джек побіг по коридору.


— Люсі, вилітаймо! — крикнув до неї Даніель.

— Аякже Джек і Люк? — спитала вона.

— Люк сказав, щоб вилітали без нього, — сумно проговорив Даніель.

Голос говорить: «Двері в старт корпус закриті, відкривається брама. Тепер ви можете вилітати». Люк та й всі мутанти вилетіли в космос. Він пожертвував собою, щоб врятувати інших. Шатл «Рейнджерс» вилетів у безмежний космос.

РОЗДІЛ 7: Небезпека

Джек не встиг на корабель. У нього перед носом закрилися металеві двері.

— Головне що ви живі, — промовив до себе Джек.

Він згадав про динаміт, який ось-ось підірве реактор. Було вже пізно його зупинити. Голос промовляє: «Повітря закінчиться через 10 хвилин».

— Добре, що я помру раніш.

З шатла «Рейнджерс» всі бачили, як підірвалася станція. Вони летіли додому, на Землю. Всі вони були у безпеці, а Джек був у небезпеці.


Якась одна однісінька хвилина, а чого варта. Джек чує з реактора шиплячий пронизливий звук. Він тікає, бо не хоче щоб його з’їли.

— Щоб ви всі повиздихали! — кричить на них Джек.

Він забіг до аварійного корпусу та побачив… літак! У ньому був скелет людини, яка не встигла полетіти. Джек витягає скелет і сідає у літак. За ним, з таємничим звуком, іде загадкова істота. Сівши у літак та приготувавшись до польоту, Джек бачить тонкі ноги, а за ними велетенського павука! Він чорного кольору, схожий на каракурта. Паща у нього велика і загрозлива, з якої тече слизь. Джек вмикає двигун та вилітає звідси, а за ним женеться величезний шар вогню.

РОЗДІЛ 8: Замість кінця

Всі на кораблі «Рейнджерс» дісталися Землі. Люсі після цього «концерту» довго не літала. Стала вона перекладачем різних позаземних мов. Герберт продовжив роботу механіка, але старшого. Даніель пішов десь у охоронці, був навіть охоронцем самого президента США. Мет залишився у компанії «Рейнджерс», яку очолив Алекс Рейнджерс, син Джека Рейнджерса. Він став сумний після загибелі батька, тому вся відповідальність лягла на полковника Самуеля Бенджаміна, найкращого друга Джека. Він допомагав Алексу  у всьому. Роджер був похований на Батьківщині, у Феніксі, у найкращих почестях. Бен? Сам Бог знає тільки де він. Джек врятувався, але ніхто про це не знав. Тільки доля звела його з людиною його екіпажу.
1670453 — це код повідомлення, який через поганий зв'язок почули через 966 років, на Землі. Мутанти, які створив Галівер, зникли. Один з людей «Онікса» говорив, що бачив чудовиськ схожих на черв’яків на «Оніксі». За це він потрапив у божевільню.
У нас, Людей, виникає питання: «Чи це кінець?» Тож все ще попереду.

Сьогодні 2037 рік, 14 червня  — день вибуху дослідницької орбітальної станції «Марс-3».