Слово перед стартом у доросле життя

У дитинстві ми часто питали батьків: «Чому небо блакитне?», «Чому сонце сідає?», «Чи існують чарівники?»,«Ким я виросту?»…І батьки відповідали «Все зрозумієш, коли станеш дорослим»
   І от ми виросли. А питань стало значно більше.
   Я думаю, багато хто з нас замислювався над тим, як все просто було у дитинстві – коли найбільшою проблемою була не куплена цукерка, а не взаємовідносини; найбільшим страхом – ба байка під ліжком, а не самотність. Хоча знаєте… Навіть зараз ба байка все ж таки страшніше).Як легко ми заводили друзів «Тебе як звати?Давай дружити!», не ображались, щіро посміхались, не ділили людей на добрих та поганих, цінували кожну мить, а перед нами відкривався цілий світ можливостей. Ми жили…
   А зараз? На шляху до дорослого життя ми загубили цю здатність радіти простому людському щастю.
    Хтось може сказати, що коли ти стаєш дорослим, на тебе покладають тягар відповідальності і ти повинен стати серйозним. Маячня якась, якщо чесно.
    Світ з роками не змінюється. Проблеми не стають страшнішими. Змінюється лише наше ставлення. І доки ми не виросли остаточно, а тільки стоїмо на порозі до дорослого життя, давайте усвідомимо, що вік – це лише цифра. Сімнадцять нам, тридцять п’ять чи дев’яносто один – головне те, що у душі. А з роками життя лише надає нам нові можливості, розкриває нові шляхи та дає відчути нові емоції і не для того, щоб ми скаржилися на його складність, я для того, щоб почали жити по-справжньому.
    Старіння – неминуче. Дорослішання – вибірково.
*****************
В детстве мы часто спрашивали родителей: «Почему небо голубое?", "Почему солнце садится», «Существуют ли волшебники?», «Кем я вырасту?" ... И родители отвечали «Все поймешь, когда станешь взрослым»
   И вот мы выросли. А вопросов стало гораздо больше.
   Я думаю, многие из нас задумывался над тем, как все просто было в детстве - когда самой большой проблемой была некупленная конфетка, а не взаимоотношения; самым большим страхом - бабайка под кроватью, а не одиночество. Хотя знаете ... Даже сейчас бабайка все же страшнее). Как легко мы заводили друзей "Тебя как зовут? Давай дружить!", Не обижались, искренне улыбались, не делили людей на хороших и плохих, ценили каждый момент, а перед нами открывался целый мир возможностей. Мы жили ...
   А сейчас? На пути ко взрослой жизни мы потеряли эту способность радоваться простому человеческому счастью.
    Кто-то может сказать, что когда ты становишься взрослым, на тебя возлагают бремя ответственности и ты должен стать серьезным. Бред какой-то, если честно.
    Мир с годами не меняется. Проблемы не становятся страшнее. Меняется только наше отношение. И пока мы не выросли окончательно, а только стоим на пороге ко взрослой жизни, давайте уясним, что возраст - это только цифра. Семнадцать нам, тридцать пять или девяносто один - главное то, что в душе. А с годами жизни лишь предоставляет нам новые возможности, раскрывает новые пути и дает почувствовать новые эмоции и не для того, чтобы мы жаловались на его сложность, я для того, чтобы начали жить по-настоящему.
    Старение - неизбежно. Взросление - выборочно.