Мутанти. Повернення. Глава 1-4

                «Ми живемо серед природи, ми друзі її. Вона безперестанно з нами бесідує, але таємниці своєї нам не видає. Ми постійно оказуємо на неї вплив, однак не маємо над нею ніякої влади.»
                Гете

РОЗДІЛ 1: Нью-Йорк

В кімнаті пролунав дзвінок «дзінь-дзінь». До дверей підходить голубоока дівчина років 25, вдягнена у футболку червоного кольору і світло-сині джинси. На шиї в неї блистить кулон синього кольору. Дівчина відкриває двері, а перед нею стоять двоє молодих чоловіка.

По вулиці йдуть два мужчини, вони вдягнені однаково в чорний костюм. Один чоловік питає другого:
— Це той номер?

— Так, 113.

Вони підходять до дверей і натискають на дзвінок. Двері відкриває гарна дівчина і питає:
— Ви хто?

— А що не взнаєш? — питає один із чоловіків з великою усмішкою на обличчі.

— Ні, — відповідає вона.

— Це ж ми, Даніель і Мет.

— Даніель, Мет!!! — вона, промовивши це, була так рада їх бачити.


Два дні потому. В кімнаті чується дзвінок телефону. Люсі підходить до нього і бере трубку.

— Алло!

— Ні! Я не полечу.

— Та невже! — вона так зраділа цьому.

— Так. Я згодна.

— Добре я буду там, і в цей час.

РОЗДІЛ 2: Шатл «Сатурн»

Простора та велика кімната в якій метушаться багато людей. Вони готовлять до польоту один із шатлів. Він білого блискучого кольору, схожий на бумеранг.

В старт корпус заходять люди і одна з них — це Люсі Оліч.

— Вам потрібно протестувати цей корабель під назвою «Сатурн». Пролетіти на ньому шлях від Землі до орбітальної станції «Онікс» і назад. Цей літак вміщає дві людини. Отже, ви можете забрати свого друга, — сказав один із людей, які оточували Люсі.

Вона сіла в шатл. Почулося тихе гудіння і шатл злетів.

Космічна станція «Онікс» знаходиться в галактиці Олдрайс і на ній відбувається дещо неймовірне, на межі реальності.


Два роки тому. Станція спостереження незвичайних явищ.

— Ви тільки подивіться, — ужахнувшись сказав хтось із станції.

Всі підбігли до нього. На фотографії зробленій космічним супутником було видно черв’яка, який планерував в космосі.

— Він ж… ж… ж… живий! — почувся крик.

На дослідницьку станцію «Марс-3» було послане повідомлення, але його так і не отримали. Пізніше таке повідомлення отримала станція «Онікс», яка знаходилася у сузір’ї Змія, біля планети Айс. Ось це повідомлення:
«Наземна станція «Зірка» сповіщає про незвичайний фактор. По-перше орбітальна дослідницька станція «Марс-3» вибухнула, тож обережно, у космосі літають небезпечні залишки цієї станції. По-друге у сузір’ї Змія, тобто коло вас, ми знайшли позаземну істоту, яка живе у відкритому космосі. Якщо можливо її виловити, то дослідіть її, якщо вона  небезпечна, як для Землі, так і для вас, знищить її. Відсилати про досліди на Землю тепер щомісяця. Кінець повідомлення.»

25 липня 2037 року станція «Зірка» отримала повідомлення про дослідження.
«Ми її піймали. Ця істота виявилась не «істотою космосу», а мутантом. Кінець повідомлення».

25 серпня 2037 рік.

«Ми дослідили її. Надаємо повне описання. Спочатку з’являються яйця. Вони овальні, зеленкуватого кольору, покриті слиззю (ми її вивчаємо), яка дуже клейка і повністю розчиняється у воді. Істоти, які вилазять із яєць, деякий час не рухаються, вони покриті світло-зеленою мембраною, яка дуже міцна».

25 вересня 2039 рік.

«Ми не можемо контролювати їх, вони втекли. SOS, Хто-небудь допоможіть, у нас люди помирають…»

РОЗДІЛ 3: Політ у непізнане

«Я, Алекс Рейнджерс не вірю що мій батько помер, тому я з моєю командою (Дані-ель Форст — сильний і веселий науковець, Мет Браун — сильний охоронець, Самуель Бенджамін — кмітливий і розумний командир і моя права рука, Едгар Маклай — висококласний пілот і досвідчений радист Майкл Ауреліо) до планети Омега, щоб довідатися чи мій батько живий. Деякі люди говорять, що там, відбувається дещо неймовірне. В мене вже є план як не ризикувати своєю командою», — із щоденника Алекса Рейнджерса.


Борт журнал корабля «Сатурн».

«Я не знаю чи то він, чи ні, але я хочу це довідатися. Це єдине чому я погодилася на це і буде також єдине записане в журналі, бо я не хочу знов це пережити».


Кімната Алекса Рейнджерса темна, у ній всього одне вікно і то маленьке. Здебільшого її освітлювали лампи на стелі. Зате кімната дуже практична. У ній стоїть ліжко, дві шафи, забиті чим попало, і стіл, на якому стоїть комп’ютер, а за ним працює Алекс.

В кімнату заходить чоловік років 45. Він одягнений у синій військовий мундир. Обличчя у нього суворе, не побрите, очі карі, ніс прямий. Сам він сильний і кмітливий на вигляд чоловік.

— Алекс, команда зібрана до польоту, — сказав він.

— Добре Бенджамін. Я керуватиму тепер нею.

— Але…

— Ніяких але. Я буду командувати екіпажем.

Шатл «Рейнджерс» був готовий до польоту. На корабель заходять двоє людей. Один із них молодий хлопець років 22. На обличчі не було усмішки. Волосся у нього буре, очі зелені. Вдягнений він у червону футболку і сині джинси, а на голові була кепка синього кольору. За ним ішов літній, але у формі, чоловік років 45. На лиці появлялися зморшки, волосся ставало сивувате. Але очі в нього були глибокі і мудрі. Вдягнений він у військовий мундир синього кольору. Це були Алекс Рейнджерс і Самуель Бенджамін.

Вони зайшли у корабель і побачили двоє людей. Один із них сидів за штурвалом і це був штурман. Він високого росту, гарної статури чоловік. Обличчя у нього округле, волосся біле, очі карі, на обличчі була хитромудра усмішка. Вдягнений у джинсовий костюм темно-синього кольору. Другий був афроамериканцем років 30, волосся коротко підстрижене чорного кольору, очі сірі. Він одягнений в білу футболку і спортивні чорні штани. Сидів американець за комп’ютером.

— Привіт! — сказав блондин.

— Привіт, Едгар! Давно не бачилися! — привітався із старим другом Алекс.

— А ти його знаєш? — спитав Майкл, який сидів за комп’ютером.

— Так, ми разом вчилися в одному коледжі.


16 квітня 2039 року вилетів шатл «Рейнджерс» у невідомий космос. Він пролітає через глибину космосу і призупиняється коло планети Омега. Вони летіли 3 місяці.

Каюта Алекса. Не важливо яка вона, а важливий лист, який лежить на столі. На ньому написано ось що:
«Друзі, пробачте, але вас повинен залишити на невідомий час. Я, на своєму літаку, відправляюсь на планету Омега для того щоб знайти мого батька. Зустрінемось у майбутньому.
                Ваш друг и капітан Алекс Рейнджерс.
P. S. Корабель летітиме назад на Землю на автопілоті. Корабель зупиниться тільки на пункті призначення.»

Вся команда почула як відкрився шлюз у багажному відділені і з нього вилетів маленький космічний літак зеленого кольору.

— Едгар, швидко за ним! — скомандував Самуель.

— Я… не можу!

Розділ 4: Зустріч

В коридорі чується глухий стукіт від взуття. У каюту заходить чоловік середнього зросту, коротко підстрижений і в очках, у яких здавався мудрішим. Обличчя у нього було спокійне, але водночас стурбоване.

В кімнаті все чисто і прибрано. На ліжку лежить чоловік років 40, але даси йому років десь так під тридцять. Волосся чорне, коротко підстрижене. Вдягнений у зелену футболку і чорні джинси. У кімнату заходить чоловік, на вигляд капітан корабля, і говорить:
— Джеку, за тобою приїхали.
— Бен, скажи хто?

— Це Люсі Оліч.

— Добре. А про тебе говорить?

— Ні це також входитиме у нашу домовленість.

— Вона тебе взнає.

— Ні. Я добре змінився. І ти знаєш що я можу будь ким бути.

— Звичайно.

— Аякже твій син?

— Я його також звідси заберу.

— Не вийде.

— Чому?

— Літак «Сатурн» вміщає двох людей.

— Тоді я залишусь.

— Чому, Джеку?

— Бо крім тебе тільки я знаю що відбувається тут.

— Знаю це не тільки я.


Чується звук, наче щось вдарилося, а також голос: «Корабель пристикувався до станції». Відчиняються металеві двері і з корабля виходить молодий юнак років 20. Він коротко підстрижений, очі закриті чорними окулярами. Обличчя виглядає сумним і розчарованим. До нього підходить чоловік з бурим волоссям, юнак замітив що очі в нього сірі, але то були лінзи і йому було невідомо, які насправді у нього очі. На обличчі виднілися чорняві вуса. Він підходить до юнака і питає:
— Ти хто? Як тебе сюди занесло?

— Я Алекс Рейнджерс і не питайте як, — з розчарованим голосом промовив він.

— Чому ти сюди прилетів?

— В мене був важкий тиждень та ще й корабель зламався.

— Тоді до полагодження літака будь як дома. Зараз я покажу де твоя каюта.

— Ви хто?

— Я? Бен. Бен Остін — капітан станції.

— Бен, що це…, — почувся голос Джека, — Алекс, сину!

— Тато!

Вони підбігли один до одного і обійнялись. Вони були так щасливі що знайшли один одного, що передати це словами неможливо.

— Сину чого ти тут?

— Тебе шукав. І знайшов!

Вони удвох пішли у каюту до Джека. Зайшовши в свою каюту, Джек швидко за-крив двері і сказав до сина:
- Сину, це добре що ти шукав мене, але краще цього не сталося б.

— Чому? — вражено спитав Алекс.

— Тому що тут відбувається щось нез’ясоване і небезпечне. Сину, тобі потрібно звідси ті¬кати.

— А…

— Не перебивай! Скоро прилетить шатл «Сатурн» і ми зникнемо звідси. Головне щоб встигнути, бо невідомо що може бути на цій станції.

— А що може бути?

І Джек розповів Алексу все що відбулося на станції «Марс-3». Молодший Рейн-джерс був вражений цим.

— Тепер Бен Остін – капітан цієї станції. Я не знаю як йому це вдалося, але він поплатится за все те що зробив.

ПРОДОВЖЕННЯ  [[http://www.proza.ru/2011/11/23/1614]]