Грiшний Янгол

Упавши гріхом додолу,
Скалічене Небо-Янгол
Схилило печально голову
В осінньо-пастельну ніч.

І Небу неба забракло -
Воно помирало від холоду,
Зневіри, а ще - від сорому
Голих земних сторіч.

Шукало у листі,
Знекровлене,
Ранками гострими,
Зранене,
Крапельниці роси...


«Добраніч, остання Осене!

Добраніч, сумний Світанку,

І Клени в червоних смокінгах...», –

Всі слухали Неба-Янгола
смертельні плачі-голоси.



Мовчала Божа дзвіниця,
Зітхали надривно Клени,
Скидала катрени черлені
Осінь із них. А дим,
У пастельно-осінній ночі -
Наче у храмі...  Пророчо...
І зрушився серця камінь,
І він залишався один.

Та пропливали високо
Журавлі золотими ключами,
Сироти-хмари – мечами
Над болем його німим.
Тільки у чорних спідницях
Берези – німі молодиці -
Слізно молились над ним,

Роси ненапившись уранці
В гріхах, як у струпах...
Пальці
Схрестивши, перехрестився.

Й відкрилось тоді шатро:
«Прощавайте, земні дороги,
Не буду вже вашим скитальцем -
Чекає Святий Петро.»


2011.