Незнакомка

 А.Блок

Увечері над ресторанами
 Спиняється повітря рух,
 І править вигуками п`яними
 Весни згубний і тлінний дух.

 А вдалині, над пилом вуличним,
 За смутною нудьгою дач,
 Ледь золотиться крендель в булочній,
 І чується дитячий плач.

 І кожен вечір, за шлагбаумами,
 Заламуючи котелки,
 Серед канав гуляють з дамами
 Дотепники-холостяки.

 Над озером скрегочуть кочети,
 Жіночий роздається виск,
 А угорі, не заморочений,
 Байдуже викривився диск.

 І кожен вечір відображений
 У склянці друг єдиний мій,
 Як я, терпким напоєм вражений
 У приголомшенні німім.

 А побіля сусідніх столиків
 Лакеї заспані стирчать,
 І пияки з очима кроликів
 «In vino veritas!» кричать.

 І кожен вечір, в час зурочений
 (Чи то наснилося мені?),
 Дівочий стан, в шовки заточений,
 В туманнім мариться вікні.

 Пропливши вільно поміж п`яними,
 Без супроводження, одна,
 Духами пишучи й туманами,
 Вона сідає до вікна.

 Повір'ями дмухають древніми
 Її пружні тугі шовки,
 Пір’їни капелюха темнії
 І вузькість ніжної руки.

 Одвічні тайни мені вручені,
 Чиєсь світило надано,
 І, мов би струмами колючими,
 Душа просякнута вином.

 І наче чарами закований,
 Вдивляюся в її вуаль,
 І бачу берег зачарований
 І чарівну далеку даль.

 І пір’я капелюха модного
 Гойдає мозок в напівсні,
 І очі синьою безоднею
 Цвітуть в безкраїй далині.

 В моїй душі скарби заховано,
 І ключ довірено мені.
 Ти праве, п`яне посміховисько,
 Я знаю: істина – в вині.