фортепiанний етюд для однoi руки
дубів, беріз і кленів
їх запахів і тіней від сонця, що сідає
мене так вабить і наводить транс...
в ній нотка є жалю від перегуку рейок і коліс
найдовшої в Європі мережі вузькоколійок...
я почуваюся, мов швед,
що проводжає останній з острова пором
і невідомо, чи зустріне той перший навесні...
і будуть ночі довгі, сутінкові дні,
холодні води річки, що не замерзає
та гурт качок, що там, на дні, дай Боже, неглибокім,
шукають кушері та тим же горопашні і живуть,
не відлітають...
вони живуть, а ми страждаєм...
чому?
бо жити просто не умієм,
а хочемо багато того,
на що не варто витрачати
ні думки, ні бажань, ні мрій...
Свидетельство о публикации №211110501305
P.S.
:).
"...I was wondering where the ducks went when the lagoon got all icy and frozen over. I wondered if some guy came in
a truck and took them away to a zoo or something. Or if they just flew away..."
"...Я думал, куда подевались утки, когда озеро и лагунка покрылись льдом и всё замерзло? Я думал, а, может быть, кто-то приехал на каком-нибудь грузовике и перевёз их всех в зоопарк, или что-то в этом роде? Или они просто улетели..."
..................................................................................................... J. D. Salinger
Ярослав Вал 16.11.2011 07:31 Заявить о нарушении
Валентин Лученко 16.11.2011 10:10 Заявить о нарушении