Красное и Черное школьное сочинение

Помнится, в 10 классе сильно удивил данным опусом свою учительницу по литературе. Сочинение написано по-украински, но надеюсь вас это не смутит. Сочинение разбито на 4 части. Первая - сухое вступление. Остальные - эксперименты со стилями и характерами. Зачем я это опубликовал? Не знаю. Ностальгический каприз.


Червоне та чорне
I
Стендаль (Анрі Бейль). Ця фігура займає почесне місце в плеяді класиків світової літератури. Роман «Червоне та чорне» – найвідоміша його праця – описує долю Жульєна Сореля, людини, статус якої не збігається з  її можливостями, походження якої суперечить її духовному змісту, природа якої не сумісна з її амбіціями.

Час дії роману – початок XIX століття – важка та неординарна епоха у світовій історії взагалі, а особливо історії Франції. Стендаль приділяв не меншу увагу створенню відповідної  атмосфери історичної доби, ніж самим персонажам та сюжетній лінії, тому має сенс описати вказаний період більш детально.

 Отже, незабаром відбудеться липнева революція, а доти країну бентежать відлуння подій величного минулого. Велика французька революція кінця ХVIII сторіччя сколихнула розуми всього світу. Марсельєза примушувала тремтіти аристократів та надихала радикально налаштований народ. Країна потопала в крові. Монархія пала, династія Бурбонів мала шукати притулку за кордоном, аристократи гинули або втікали з країни. Франція перетворилась на республіку, а Робесп’єр оголосив свою криваву диктатуру, від якої страждали усі прошарки населення. Гніт не робив виключення ні для кого, незалежно від походження, можливостей та багатства.  Тиранія якобінців не тривала довго, але залишила глибокий, кровоточивий  слід у душах народу.

Здавалось би, що на долю Франції вже вистачить випробувань, але звідкись з’явився амбіціозний, талановитий чоловік, майже юнак, який на гребні революцій піднявся з армійських низів до надзвичайних височин.

 То був Наполеон Бонапарт. Навіть сьогодні, майже через двісті років потому, це ім’я  викликає суперечливі  почуття й думки. У наш час він втратив свою особистість. Залишився лиш образ. Символ надлюдини (;bermensch), яка силою своєї волі здатна похитнути світ.
 Наполеон відновив монархію, повернув пільги аристократії та оголосив себе імператором. Сусідні держави не захотіли миритися із вискочкою. Почалась епоха Наполеонівських війн. Бонапарт програв, але залишив свій слід у історії та душах. Неординарна особистість Наполеона вплинула як на Стендаля, так і на його героя.

Незабаром відбулась реставрація Бурбонів. Династія знову зайняла  місце володарів Франції. Коли в тисяча вісімсот п’ятнадцятому році політичне життя повернулось до спокою, то був такий мертвий спокій, настільки несумісний із будь-яким енергійним життям, що миритися з ним могли лише закостенілі консерватори.

 У культурному житті Європи тоді панував романтизм, ідейний та культурний напрям, який відбивав розчарування сучасністю, прагнення до безмежної свободи особистості, стверджував самоцінність духовно-творчого життя людини та ідею боротьби, як такої: проти влади, іноземних загарбників, Бога, упереджень тощо. Надихаючись ідеями Руссо, Байрона, Блейка, Вольтера, подіями недавнього минулого та, звісно, одіозною фігурою Наполеона, обдаровані молоді люди буржуазного походження, типовим представником яких є Жульєн Сорель, наповнювались великими амбіціями.

II
У розумі лунає безліч думок. Минулі події проносяться в свідомості нестримним потоком, що уносить мою честолюбність, гординю, марнославство, упертість та надію, залишаючи лише каяття та покірливість своїй долі, своєму вироку.

Через декілька хвилин мене поведуть на гільйотину. Цей апарат закінчив життя  як багатьох гідних людей, так і безмежної кількості сміття людського. Не зможу втекти від нього й я, Жульєн Сорель –  представник духовенства, гусар, гувернер, секретар, лицемір, злодій, злочинець, шанувальник Наполеона та лише син тесляра.

Omne principium difficile. Народившись у сім’ї, що явно не підходила моїй природі, я зміг прорватися та досягнути того, на що я заслуговував. Батько мав дуже пристрасну любов, завдяки якій я потрапив до сім’ї де Реналь. То була любов до грошей, отже він не зміг встояти перед тим, щоб позбутися зайвого рота, та ще виудити дзвінких франків, віддавши мене в якості гувернера. Я був радий вирватися з ненависної мені середи. В ній я ab imo pectore ненавидів все: гнітючу атмосферу лісопилки, неуцтво, грубість та приземленість моїх рідних. Хоча спочатку я сумнівався. Я не мав бажання служити якомусь аристократу, яким уявляв я собі пана де Реналя, мера Вер’єра.
***
За мною прийшли. Починається моя дорога на плаху. Через декілька хвилин моя голова стане оздобленням Гревського майдану. Я не відчуваю страху перед смертю. Хоч я і не вірю в Бога, але чомусь я впевнений, що не можу зникнути. Ніщо не зникає, все лише переходить у іншу форму, a fortiori людська душа.
***
Завдяки своїм знанням я зміг одразу завоювати увагу всього дому та друзів господ. Tantum sci;mus, quantum memori; teneb;mus. Я ж володію надзвичайною пам’яттю. A priori я зміг показати себе освіченою людиною, а моє знання латині здивувало усіх без виключень. Я навчився їй від абата Шелана, Вер’єрського кюре. Багато чого він передав своєму кращому учню.
Всі мої негаразди почалися через господиню дома, матір моїх учнів та дружину мого наймача, пані де Реналь. Це їм’я ранить мене, примушує моє серце плакати кров’ю, але кохання моє до неї  переборює всі інші почуття. Amor omnia vincit. Через неї я незабаром розпрощаюсь із життям, через неї мої амбіції не реалізувались, через неї я втратив та втрачу голову. Керуючись своїм марнославством я змусив її покохати мене, зрадити чоловіку та зганьбити себе. «Nihil lacr;m; citius arescit», - говорили римляни. Але її сльози не висохли, доки вона не попрощалася з цим жорстоким світом. Вона ж вкрала в мене здоровий глузд, що необхідний людині мого типу. Я вперше віддався покликам пристрасті. Вона була моїм першим, та справжнім коханням.
Згодом з’явились причини, через  які я не міг більше залишатись гувернером де Реналів. Наймач почав підозрювати дружину у зраді, а я заробив безліч ворогів. Моя ненависть до багатих людей, їхньої  зневаги до всіх нижчих за них у домі де Реналів, зросла до висот найбільших паризьких веж.
Наступний етап мого життя я провів у гнізді облуди, рабського підлабузництва перед сильними світу цього. Семінарія Безансона. Провівши там чотирнадцять місяців, я остаточно розчарувався у духовенстві. Але там я знайшов людину, що стала мені за батька, якого в мене ніколи не було. Багато добрих спогадів залишив мені абат Пірар, суворий член ордену янсеністів та ректор безансонської семінарії. Він і улаштував мене працювати секретарем у де Ла-Молів. Маркіза та його родини.
***
Сонце осліпляє мені очі, наче костри інквізиції. Останній раз я бачу його. Ні, згинь! Я згоден вмерти, але не світи на мене своїми докорами! Я сам зробив свій вибір, я сам зрозумів свої помилки, я сам покаявся. Не треба мені тебе… Ти освітлюєш мій останній притулок, мої останні кроки, останні подихи. Ти викарбуєш сцену моєї ганьби, моєї страти у пам’яті натовпу, у пам’яті усіх людей, що зібрались тут, у пам’яті Матильди… Матильда…   
***
У домівці маркіза я закохався у його дочку, Матильду де Ла-Моль. Дуже неординарна особа. Varium et mutab;le simper fem;na. Але вона перевершила усіх. Піддавшись спочатку марнославству, а потім покликанням тіла, розуму і душі, я закохався в неї. Незабаром вона завагітніла. Гордість Матильди не позволила їй приховувати це від батька. Ха… Можна уявити, як він це сприйняв. Але дипломатичний дар Матильди та повага, на яку я заслужив у маркіза, зробила своє діло. Я різко пішов угору. Я б там і залишився, якби не прийшов лист від мого першого кохання…
***

Я схилився на місце страти. Кат закріпив мою голову. Лезо гільйотини понуро/жадібно  схилилося над моєю шиєю. Воно сліпуче блищало на такому ненависному мені сонці. Я сам підписав собі  вирок, не Вально, не присяжні. І тому я не буду страшитися. Це мій вибір. Світи сонце, блищи гільйотино, кричи народ! Жульєн Сорель незабаром стане історією.
***
Ні, лист пані де Реналь не повернув мені колишні почуття, не змусив кинути Матильду. Він навіть не був адресований вашому слузі. Лист був до маркіза де Ла-Моль. У ньому був безчесний наклеп на мене, продиктований жінці її духовником. Заздрячи мені, він схотів знищити мене. Коли я прочитав послання, мене охопив гнів. Він осліпив мене, як зараз осліпляє блиск леза. Ab irato я зробив вчинок, який привів мене до теперішнього стану. Жульєн Сорель вирішив стати вбивцею.
У тюрмі я перебував у байдужому настрої. Ніщо не турбувало мене, доки я не взнав, що пані де Реналь жива. Буря почуттів піднялася у моїй душі, безліч думок виникали у моєму розумі, міріади образів заволоділи свідомістю. Тоді я зрозумів, що накоїв. До мене дійшов увесь жах мого вчинку. Любов до матері моїх учнів повернулась до мого серця. Я відчув, що вона – моє справжнє та вічне кохання. Мій гріх ліг на плечі так важко, наче то була вага добудованої вавилонською вежі.
Dixi et animan levavi. Я сказав та цим облегшив свою душу.
***
Червоне та чорне. Ось яке було моє життя. Hoc est vivere bis, vita posse priore frui. Чимось це рідне й мені. Я не жалію. Наполеон, пробач, що не зміг досягнути твоєї величі. Світу, пробач моє прагнення стати новим корсиканським чудовиськом. Матильда, пробач, що не зміг кохати тебе вічно. Пробачте пані де Реналь, я зруйнував ваше життя. Пан де Реналь, пан де Ла-моль, пробачте за те, що я вкрав ваших жінок. Прощавай світу, я розриваю фінішну стрічку.
Червоне та чорне. Матильда та пані де Реналь. Мундир та  ряса монаха. Злочин та розплата. Зліт та падіння. Пристрасть та кохання. Почуття та розум. Лицемір’я та істина. Червоне та чорне. Свист леза та безкінечна тьма…

III

Луїза… Ах, Луїза де Реналь. Серденько моє! Вона пішла б за своїм коханням, своєю мрією, не обертаючись, керуючись лише голосом свого серця, яке говорило їй, що він – все для неї, єдиний у цілому світі, адже любов панує над усім. Нічого більш не важливо. Нехай буде, що буде, вона розірвала б усі окови, усі заборони, вона була б вільна. Але ж чомусь вона не змогла зразу віддатись коханню, не змогла розпрощатися із світом. Що ж могло заважати її безмежній любові до кращого у всьому всесвіті - Жульєна Сореля? Почуття боргу перед чоловіком, любов до дітей, страх Господа? Це не змогло знищити почуття. Кохання не закрити під замок. Але ж все-таки всі ці почуття змогли затримати кохання, змогли посіяти смуту в чутливій, але зовсім не слабкій душі Луїзи, цієї прекрасною жінки, що стала жертвою пристрасті.
Дійові особи:
Жінка – почуття до Жульєна.
Дружина – борг перед чоловіком.
Матір – любов до дітей.
Християнка – страх Господа, каяття.

Дія перша
Жінка: Невже це й є кохання? Невже це те саме почуття, що оспівується поетами, як найперше та найсильніше? На що ж я витратила 30 років свого життя, якщо я ніколи не відчувала цього?

Дружина: Ти не маєш права кохати когось, окрім свого чоловіка та дітей. Хіба цей служка рівня пану де Реналю? Схаменись, безглузда жінко! Зрадивши, ти підписуєш собі вирок.

Жінка: Нехай я загину, нехай я втрачу свою гідність, усе це заради вищої сили, заради кохання, заради мого володаря. Жульєн не рівня моєму чоловікові. Він краще за нього. Хіба має якесь значення положення в суспільстві? Хіба людські якості не стоять перш за все?

Дружина: Перш за все борг.

Матір: Перш за все діти.

Християнка: Перш за все  Бог та служіння йому.

Жінка: Хіба не гріх берегти вірність тому, хто остогидлий тобі? Хіба не хоче Господь людського щастя? Хіба діти мої постраждають від кохання? Вони люблять Жульєна, а Жульєн – їх. Хіба борг перед собою не найважливіший? Я зробила свій вибір. Я обираю кохання!

Дружина, Християнка: Тримайте її, доки вона не наробила лиха!

Дія друга
Жіночу натуру Луїзи не вдалося зупинити. Пані де Реналь провела ніч із Жульєном.
 
Дружина, Християнка, Матір: Що ти наробила?!

Матір: За твоє ганебне кохання будуть страждати наші діти!

Жінка: Хіба це може причинити шкоду моїм дітям?

Християнка: Бог не прощає зради.

Матір: І тому він забере найважливіше для нас.

Жінка: Діти люблять Жульєна більш за батька. Чи може бути, що за почуття до нього, їх приклада та вчителя, їх покарають? Це неможливо.

Матір: Чи думала ти, як їм буде без рідного батька?

Жінка: Їх батьком стане молодий Сорель!

Християнко: Дурепо! Покайся у своїх гріхах та вижени цього перелюбника геть із дому. Що дорожче для тебе: діти чи цей гувернер?

Жінка: Я... Я не знаю... Мої діти завжди були моєю єдиною радістю, але Жульєн...

Матір: Він не коштує й нігтя будь-якого з хлопчиків.

Дія Третя
Луїза не змогла побороти своє кохання та подавляла материнські почуття. Молодший із дітей, Станіслав, захворів та знаходиться у важкому стані

Матір: Чи розумієш ти нарешті, що ти накоїла? Боже мій! Мій хлопчик має померти за твої гріхи. За що мені таке нещастя!

Жінка: Ні, ні, ні... Жульєн тут ні до чого. Це лише збіг. Зла доля вирішила випробувати мене. Станіслав одужає. Уся моя любов допоможе йому.

Матір: Яка любов? Ти проміняла своїх дітей на чоловіка. Яка любов? Хтиві бажання затьмарили материнські почуття, найважливіші у світі. Тільки материнська любов і тримає цей жахливий світ, не даючи йому впасти в прірву пекельну.

Жінка: Він одужає...

Християнка: Я попереджала тебе. Ніякі гріхи не можуть уникнути погляду Божого.

Матір: Бог має забрати за них найдорожче для нас. Покайся, доки не пізно. Прожени геть від себе Жульєна.

Кохання до Жульєна здає, передаючи пануюче місце в душі Луїзи материнській любові, та віри в Господа.

Дія четверта
Станіслав одужав. Жіноча натура знову почала безроздільно володарювати в свідомості пані де Реналь. Пану де Реналю тим часом прийшло анонімне письмо і вин запідозрив зраду дружини.

Дружина: Невже ти знехтуєш свої шлюбним боргом? Невже Жульєн настільки важливий для тебе?

Матір: Мало тобі було покарання?

Християнка: Господь спочатку хотів вплинути через дітей, тепер прийшла черга чоловіка.

Жінка: Замовкніть. Моя любов до Жульєна не може схилитися перед такою безглуздою річчю, як ревнощі чоловіка.

Дружина: Як же ти збираєшся викручуватись? Невже ти збираєшся брехати людині, яка повинна займати у твоєму серці найважливіше місце?

Жінка: А чому б і ні? Мій чоловік не той, хто живе зі мною та чиє прізвище я ношу. Мій чоловік - це той, кого я кохаю усією душею.

Дружина: Схаменись!

Жінка: Ніколи!

Дія п'ята
Пана де Реналя вдається обманути, але для Жульєна немає більше місця у домівці. Він їде до семінарії в Безансон. Пані де Реналь вже не має надії побачити його знов.

Жінка: За що мені такі страждання! Чи настільки я грішна, щоб померти, живучі? Жульєн був безроздільним володарем моєї душі, тепер же я безмежно самотня...

Християнка: Ти не самотня. В тебе є наш Бог, єдина надія людська. Усі ми самотні, але всіх нас приймає Господь. Тепер ти вільна від джерела своїх гріхів та ти можеш повернути свою гідність.

Жінка: Хіба потрібна така воля? Хіба можуть віра та служіння замінити кохання?

Християнка: Ти одержима демонами. Тільки Божа церков зможе допомогти тобі. Пробачити твої гріхи. Вивести на шлях праведний.

Жінка: Тоді я закрию серце за замок. Не має людям в ньому місці. Тільки Господь може володіти ним. Відтепер і навіки.

Дія шоста
Пройшло чотирнадцять місяців. За цей час Луїза знайшла спасіння в Господі. Але побачивши храмі Жульєна, вона не може зберігати спокій. Тепер же її найбільший кошмар та найбільша радість стукає до її кімнати.

Жінка: Це він. Це Жульєн. Що мені робити?

Дружина, Матір, Християнка: Вижени його геть!

Християнка: Він вже не має місця в нашому домі та серці.

Жінка: Хіба я можу не пустити його? З того часу, як я бачила Жульєна в Безансоні, нема мені спокою.

Християнка: Якщо ти знову впустив його до свого серця, твоє падіння буде остаточним!

Жінка: То й нехай. Я занепала жінка, та це мій вибір. Усе я принесла в жертву заради кохання. Заходь, Жульєне! Заходь, мій кате! Забери остатки моєї гідності, вкради мою останню надію. Розтопчи мене, з'їж, вбий, вкради мої почуття, мою волю, мою віру. Мені все одно. Я знаю, що більше ти не повернешся, я знаю, що ти мене не кохаєш. Мені все одно. Нарешті я зрозуміла, що кохання - це найсильніша річ у світі. І заради свого кохання я зроблю все, що в моїх силах.

***
Луїза після цього багато часу не бачила Жульєна. Постійні сумніви в його коханні, у своїх рішеннях не давали їй жити. Вона розуміла, що спасіння їй вже е досягнути. Заради кохання вона пожертвувала всім. Але все ж таки незабаром знову почала шукати спокою в Бога.
Через деякий час їй прийшла згадка про Жульєна. Луїза повинна була написати лист, характеристику молодого Сореля, до маркіза де Ла-Моль. Вона розповіла про це своєму духовнику. Той змусив пані де Реналь відіслати листа, що написав він сам. Він був повний брехні та лицемір'я, але Луїза не змогла суперечити представнику Божому.
Потім, коли одного разу вона була в храмі, Жульєн прийшов до неї та вистрелив, маючи наміри вбити Луїзу. За це йому загрожувала страта.
Пані де Реналь відчула всі муки пекла. Вона жаліла, що не померла від руки коханого. Вона не могла пробачити собі  того, що через неї, він має розпрощатися з життям.
Луїза покинула усе та приїхала до Жульєна в Безансон у тюрму. Яке ж було її здивування, коли вона побачила, що він досі кохає її. Через неї він сховав почуття до молодої де Ла-Моль, яка чекала від нього дитину.
На суді Жульєну Сорелю винесли вирок: смерть. Яке жахливе це слово було для пані де Реналь. Вально, пройдисвіт, що колись хотів заволодіти серцем Луїзи, був одним із присяжних. Саме його вплив змусив всіх проголосувати за страту. Це був важкий удар для жінки. Вона змусила коханого подати апеляцію, але вона змогла лише виграти два місяці  життя...
Час, який вона  провела з Жульєном, був найкращим у її житті. Але ніщо не може тривати вічно. Її перше та єдине кохання було страчено на Гревському майдані.
***

Дія сьома
Через три дні після страти Жульєна

Луїза де Реналь: Разом із його життям, кат забрав і моє. Мої гріхи... Ось плата за них. Жульєн надав мені та забрав у мене все.  Існування не має більше сенсу. Навіть діти вже не дають мені наснаги до життя. Станіслав, мій маленький хлопчик. Пробач, що я більше не зможу любити тебе та твоїх братів. Разом із Жульєном померли й усі мої почуття. Пам'ятаєте свого вчителя? Це була велика людина. Якби не я, якби не мій егоїзм він став би новим Аквінатом. Так-так! Про нього згадували б у легендах... Проходили б у семінаріях... Навіть королі при згадці його імені впадали б у священний трепет... Повага до нього розповсюдилась би по всьому світу! Якби не я, своєю величчю він затьмарив би всіх імператорів, усіх пап, усіх святих! Я винна в усьому... Якби не я... Якби не він... Якби не він, я ніколи б не відчула справжнього кохання та безмежного каяття. Якби не він, я змогла б продовжувати життя. Якби не він, я б не покинула вас, мої малята. Якби не він, я б не змогла зганьбити тебе, дорогий чоловік. Нема більше сил. Очі стомились плакати. Пробачте...


IV
Матильда де Ла-Моль народилась у сім’ї справжньої величі. Саме такій сім’ї, якої заслуговувала мадемуазель. Родина мала дуже давню історію, що була наповнена подвигами та інтригами, тріумфами та падінням, найшляхетнішими вчинками та найогиднішими гріхами.
З дитинства, Матильда відкрила в собі пронизливий розум. З малих літ, вона проявляла свій непокірний та норовливий характер, властивий королеві. Вона завжди захоплювалась старовинними повістями, виявляла надзвичайну цікавість до історії своєї країни, свого роду. Герої епосів постійно викликали в Матильди найглибшу повагу та непідробне захоплення.

Зрозуміло, що багато з фамільних переказів вже стали легендами. Найбільш Матильда захоплювалась історією про свого пращура Боніфаса де Ла-Моля. Історія його кохання з королевою Маргаритою «Прекрасною» слугувала прикладом справжнього кохання, істинного безстрашшя, дійсного героїзму, які зараз, звісно, вже не зустрічаються. Ця легенда завжди була з Матильдою. Вона завжди надихала її та давала віру в кохання. Справжнє кохання, що як і будь-які сильні почуття, так невластиві сьогоднішній добі карликів.
Париж – найкрасивіше місто у світі. А Матильда була в ньому найкрасивішою жінкою. Сотні залицяльників не давали їй спокою. Кожен хотів отримати руку, серце та, що важливіше розум мадемуазель. Когось приваблювала надприродна краса Матильди, якій могли б позаздрити античні богині. Когось – високе місце в суспільстві її родини, покровительство маркіза. Когось змушували безкінечні розкази про гострий розум мадемуазель де Ла-Моль, про її характер чи про вміння вести бесіди. Кожного приваблювало щось своє, але усі залицяльники здавались Матильді на одне обличчя.

Вона ніколи не думала, що зможе знайти того, кого  покохає. У свої дев’ятнадцять років вона мала декілька любовних інтрижок, але чи може це йти в будь-яке порівняння із почуттями королеви Маргарити? Але доля вирішила по-іншому. Вона вирішила піднести Матильді подарунок у вигляді найкращого з чоловіків, Жульєна Сореля.

Новий секретар її батька спочатку не викликав в неї ніякої зацікавленості. Вона, як і всі люди високого походження, вважала всіх, чиї предки не їздили у каретах з королем, негідними навіть її уваги. Не можна сказати, що це було зовсім ж нечесно. Але Жульєн не був одним із мільйону, він був абсолютно виключною людиною,  гідність якої була не нижчою  від кращих з роду Де-Молів!

Невже герої ходять і серед людей нашого часу? Невже коханню є притулок і в нашій епосі? Матильда, що явно не належала до часу ліліпутів, нарешті знайшла свого героя, чоловіка, що мав усі якості для її коханого та господаря. Саме господарем вважала Матильда Жульєна. Він безроздільно панував над усіма її думками.

Проте не варто вважати, що мадемуазель де Ла-Моль була з тих безнадійних жінок, що ладні одразу віддати свій здоровий глузд, аби тільки наситити серце. Перед тим як покоритися почуттям остаточно, вона довго та детально вивчала його. За весь цей час Матильда не змогла знайти в ньому ніяких вад, окрім низького походження Жульєна. Але хіба це вада? Це робить історію ще більш героїчною та драматичною. Її власну історію.
Набравшись достатньо знань про коханого та остаточно переконавшись у бездоганності його образу, Матильда набралася достатньо рішучості, що запросити його до себе в кімнату.
Як же вона була рада, коли Жульєн з'явився перед нею, коли вона взнала які йому прийшлось подолати випробування для цього. Її кохання виросло ще більше, якщо це звісно було можливо. Як справжня аристократка, Матильда не може залишати без подяки добрі вчинки: вона та Сорель злилися в бурі пристрасті.

Але чи згадували ми про те, що мадемуазель де Ла-Моль не відрізняється постійністю? На наступний день Жульєн, що здавався їй титаном знову перетворився в служку. Як могла така розумна та прекрасна в усіх відношеннях жінка віддатися першому зустрічному?!
Незабаром, правда, секретар знову став її Володарем. А потім знову служка... Як зазначалося, Матильда не відрізнялася постійністю. Але це придає їй шарму, чи не так?
Матильда вже остаточно вирішила порвати із своїм ганебним минулим та стати нареченою людини значно вищою за Жульєна на соціальних сходах, але яка все ж таки не може йти ні в яке зрівняння із останнім з героїв, коли вона помічає, що її колишній коханий залицяється до іншої жінки! Буря емоцій піднялася в душі Матильди. Вона знову покохала Жульєна, ще сильніше, ще пристрасніше. Вона не могла програти.

Жульєн залицявся до жінки, яка не мала в собі ні краплі від величності легенд, хіба могла вона йому підходити? На всю нісенітницю, що говорила пані де Фервак, Жульєн відповідав такою ж нісенітницею. Та робив це так натурально, що якби Матильда не була впевнена в його поглядах, вона б повірила, що він виражає свої справжні думки. Тільки насправді велика людина може так лицемірити.

Не витримавши, м-ль де Ла-Моль зізналась Жульєну в своїх почуттях. На її горе, він вів себе так, якби не кохав її. Горе Матильди було нестерпним. Одним ударом Жульєн ранив її жіночу натуру, що лише бажала кохання та її аристократичну гординю, що не могла стерпіти такого ставлення від сина тесляра. Матильда не могла прийняти, що єдина людина, яка може зрівнятися з Боніфасом де Ла-Моль, покидає її. У день, коли вона відкрилась, вона відчувала всю палітру почуттів, на яку тільки здатна людина.

Згодом Матильда побачила, що Жульєн все ж таки кохає її. Нехай не так сильно, як вона його але кохає. Ціла гора впала з її душі.

Незабаром Матильда завагітніла. Вона була надзвичайно рада тому, що зможе народити дитину своєму чоловіку. Але тут проявилися усі погані сторони великої різниці соціальних станів. Як горда жінка, Матильда сказала про все батьку. Маркіз був у ярості. Він навіть хотів вбити Жульєна, але потім сильний характер Матильди, впертість її коханого, а також любов її батька до неї та свого секретаря зробили своє діло. Маркіз почав всіляко допомагати парі. Вони отримали землю та гроші, Жульєн отримав титул та походження. Все продовжувалося бездоганно, доки до маркіза не прийшов роковий лист, що різко змінив усе їх життя.

Той лист прийшов від пані де Реналь, колишнього кохання Жульєна. Він зображався в листі в дуже невигідному світі. Батько відмовився допомагати Матильді та Жульєну, а той, як подобає натурі, пристрасть якої гідна оспівування в легендах, пішов на злочин та поїхав вбити минулу любов.

Пані де Реналь вижила, але Жульєна забрали в тюрму. Напрасні були старання Матильди: через підступність присяжних, Жульєну було винесено смертний вирок. Матильда робила все можливе, аби тільки врятувати коханого, але все було дарма. Після страти коханого Матильда повторила подвиг Маргарити: забрала голову Жульєна та поховала. Ніщо, на її погляд не доказувало її почуття, як це. У свої дев'ятнадцять років вона прожила достатньо для багатьох життів. Матильда сама стала часткою легенд, якими так захоплювалась. Але чи варто це всього того горя, всієї болі, що вона відчула? Варто. Матильда не жаліла. Вона ніколи б не хотіла іншої долі. Її легенда ще не закінчилась, адже вона залишилась жити. Хто знає, який ще епос вона напише за своє життя.